МИКОЛА ТИМОШИК. ТЕХНІЧНЕ РЕДАГУВАННЯ: теоретичні та практичні аспекти

Transcription

1 Серія Теорія та історія видавничої справи та редагування Заснована 2012 року Випуск 7 МИКОЛА ТИМОШИК ТЕХНІЧНЕ РЕДАГУВАННЯ: теоретичні та практичні аспекти Київ Наша культура і наука 2012

2 УДК 007:304: Т-41 РЕЦЕНЗЕНТИ: А. І. Гурбанська д-р філол. наук, проф., (Київський національний університет культури та мистецтв) М. І. Женченко канд. філол. наук, доц., (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка) Т-41 Тимошик М. С. Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти К.: Наша культура і наука, с. (Серія Теорія та історія видавничої справи і редагування, вип. 7). Розглядаються зміст, завдання, термінологічні аспекти технічного редагування, технічні параметри верстки та роль редактора у їх визначенні. Детально аналізуються типові помилки технічного редагування при складані окремих текстових одиниць. Для викладачів, науковців, аспірантів. Серія може бути корисно для студентів, які навчаються на спеціальностях Видавнича справа та редагування, Журналістика, Книгознавство. Тимошик М. С., 2012 Наша культура і наука, 2012

3 ЗМІСТ 1. Зміст, завдання, термінологічні аспекти Редактор і технічні параметри верстки Типові помилки технічного редагування при складанні окремих текстових одиниць... 21

4 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти ТЕХНІЧНЕ РЕДАГУВАННЯ: теоретичні та практичні аспекти Зміст, завдання, термінологічні аспекти Редактор і технічні параметри верстки Типові помилки технічного редагування при складані окремих текстових одиниць 1. ЗМІСТ, ЗАВДАННЯ, ТЕРМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ Як і в художньому, потреба в технічному редагуванні виникає зазвичай після того, коли редактор (після ретельно проведеного редакторського аналізу авторського оригіналу із широким застосуванням методики реагування, технології й техніки правки) повністю закінчив ту частину роботи, яка пов язана власне з редагуванням. Таким чином, відпрацьований на редакційному етапі авторський оригінал, що в електронному варіанті являє собою, як правило, звичайний вордівський документ (уточнити), отримує назву видавничого і стає придатним для верстання. Саме з цього моменту й починається відповідальний етап роботи, пов язаний із наданням видавничому оригіналу тих технічних параметрів, які незабаром перевтілять його із суцільного однотипного тексту в майбутні шпальти книжкового, журнального, газетного чи якогось іншого видання з усім його різноманітним набором технічних параметрів заголовковим комплексом, шрифтовою та кольоровою гамами, виділеннями, спусками, відступами, заставами, кінцівками, зносками, зображальними елементами тощо. Цей етап роботи прийнято називати технічним редагуванням. Технічне редагування послідовні дії видавничих працівників, передусім технічного редактора й редактора, щодо 4

5 Зміст, завдання, термінологічні аспекти визначення технічних характеристик розмітки видавничого оригіналу, комп ютерного складання, верстання й оформлення різноманітних текстових та зображальних складових конкретного видавничого проекту, а також контролю за якістю його поліграфічного відтворення. Зміст цього поняття складає процес підготовки відредагованого видання до виробництва і подальший контроль за втіленням технічних параметрів конкретного видання на всіх наступних стадіях редакційно-видавничого процесу. Головне завдання цього виду редагування забезпечення певної схеми технологічного втілення видавничого задуму щодо створення видання на високому художньому, структурному, змістовому та поліграфічному рівнях виконання. Інші важливі завдання можна умовно окреслити в такій послідовності: підбір текстових та заголовкових шрифтів (гарнітура та розміри шрифтів); формування обличчя шпальти (колонцифри, колонтитули, абзаци, заставки, кінцівки, кількість рядків на сторінці); визначення порядку складання окремих текстових одиниць (переноси, цифри, зноски); контроль оригінал-макету, версток та сигнальних примірників (аналіз якості складання, якості відтворення тексту та ілюстрацій, якості фальцювання аркушів, палітурних та оздоблювальних процесів). Весь перелік технічних параметрів складання тексту та верстання лежить в основі важливого видавничого документу, який називається Технологічна специфікація. Готує його саме технічний редактор за безпосередньої участі редактора видання. Разом із текстом видавничого оригіналу такий документ лягає на стіл верстальника або дизайнера. Що ж міститься у змістовій частині технологічної специфікації в конкретиці технічного редагування? Перелік цей охоплює практично всі дії редактора (технічного редак- 5

6 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти тора) у цій частині роботи з оригіналом майбутнього видання. Тут немає жодного пункту, який би не потребував ретельної уваги редактора видання. Ось складові таких дій: вибір формату видання в цілому; вибір формату набору сторінок із зазначенням кількості рядків, гарнітури та розміру шрифтів, розміру пробілів між рядками; розмір спусків у початкових сторінках; визначення порядку оформлення та характеру верстання службової частини видання (титульного аркуша, передмов, післямов, додатків, покажчиків, бібліографічних списків, приміток, вихідних та випускних даних, анотації, каталожної картки); визначення мінімальної кількості рядків на кінцевих сторінках основних частин видання; обумовлення з верстальником чи дизайнером порядку оформлення зносок, переносів, виділень, цитат, цифр, способу заверстування зображального матеріалу. Проблематика технічного редагування містить ряд специфічних термінів і понять, які в попередніх темах із редагування не зустрічалися. Скажімо, в процесі визначення обличчя шпальти та шрифтової гами видання часто зустрічатимуться такі терміни як гарнітура, кегль, колонцифра, колонтитул, норма, сигнатура. Тому доцільно засвоїти ти їх на початку, аби легше сприймати виклад наступного матеріалу. Г а р н і т у р а шрифти, що мають єдиний характер рисунка, але різні розміри та форми креслень. К е г л ь це розмір шрифту, який визначається відстанню від верхньої до нижньої стінками й вимірюється такою одиницею типометричної системи виміру як пункт (від нім. punkt, англ. point крапка). Відповідно до американської системи вимірів один пункт дорівнює 0,352 мм., європейської 0,376 мм. Для уникнення різночитань складальники або верстальники мають тепер можливості користуються функцією автоматизованого перетворення пунктів і поітів у міліметри і дюйми, що наявні в більшості видавничих програм. 6

7 Зміст, завдання, термінологічні аспекти К о л о н ц и ф р и розміщені в нижній частині шпальти порядкові номери сторінок будь-якого видання. К о л о н т и т у л и розміщені зверху шпальти і виділені лінійками змінні назви розділів або параграфів книжкового чи журнального видання. Н о р м а це скорочений варіант ідентифікації видання на підготовлених до зшивання чи склеювання друкованих аркушах, що визначається назвою книги за ключовим словом або прізвищем автора. С и г н а т у р а порядковий номер книжкового зошита, що має 16 сторінок. Технічне редагування супроводжувало процес підготовки будь-якого тексту, призначеного для оприлюднення, ще від зорі виникнення рукописного книготворення. Тому є немало переконливих прикладів. Один із них варто навести. Історія зберегла для сьогоднішніх видавців і редакторів створений понад дві тисячі років тому на землях Палестини й Ізраїлю унікальний документ, який засвідчував, що вже на той час були вироблені певні правила писання й оформлення відповідними прикрасами книжкових текстів. Документ цей нині зберігається, як один із найцінніших експонатів, у Єрусалимському музеї Книжкове святилище. Доцільно навести із цього документа ті витяги, які стосуються саме розглядуваної теми: На кожному шматку пергаменту має знаходитися певна кількість стовпчиків, однакова по всьому рукопису... Довжина кожного стовпчика не повинна бути меншою 48 і більшою 60 рядків. Кожен рядок має мати 30 букв... Всі слова в рукописі мають розміщуватись по лінійці, і якщо три слова написані нерівно, то рукопис вважається непридатним... Між будь-якими двома буквами має залишатися пробіл, рівний товщині волосини або нитки. 7

8 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти Між будь-якими двома абзацами має залишатися пробіл шириною в дев ять приголосних. А між книгами (частинами авт.) шириною в три рядки... 1 Подібні правила та вимоги розроблялися найдосвідченішими каліграфами, засновниками рукописних, а згодом друкарських гуртків практично в усіх центрах світового рукописання й були обов язковими для всіх їх членів. Уже в наші часи таку практику своєрідного супроводу рукопису вказівками передусім технічного характеру застосовували й ті, для кого видавнича справа не була професійним заняттям. Скажімо, автори, які часто здавали свої рукописи для складання у видавництва, висловлювали цим своє бачення способу перевтілення власного рукопису в конкретну матеріальну конструкцію. Промовистим у цьому плані є один із документів, віднайденим автором цих рядків у канадському архіві митрополита Іларіона (Огієнка). Цей діяч написав і видав за своє життя десятки різних за обсягом, тематикою та формою книг та брошур. Кожен свій рукопис до видавця він супроводжував, виловлюючись сучасною професійною термінологією, технічною специфікацією щодо складання та технічного редагування. Ось, для прикладу, перелік таких вказівок видавцеві до рукопису Розп ятий Мазепа : 1. Складати так, як складали Вікові наші рани. 2. Мої зазначення: підкреслене чорною лінією складати чорним. 3. Новий рядок відступ управо. 4. Усе, зазначене зліва червоним олівцем, складається вісімкою. 5. Стор складається десяткою. 6. Усі вірші складати десяткою. 7. Наголоси (акценти) поставити скрізь, де є моєму рукописі 2 1 Цит. за: Тимошик М. Історія видавничої справи: Підручник. К.: Наша культура і нука, С Домашній архів автора. Архів Митрополита Іларіона (Огієнка) у Вінніпезі). Кор. 1. Папка Розп ятий Мазепа. 8

9 Редактор і технічні параметри верстки Незалежно від того, хто ігнорував вимогами технічного редагування редактори-видавці чи друкарі їхні огріхи в усі часи негативно сприймалися і читачами, і рецензентами. Варто погортати, скажімо, примірники одного із найцікавіших і найавторитетніших фахових періодичних друкованих органів початку ХХ століття часопис Книгарь, аби пересвідчитися в цьому. Ось витяги з деяких рецензій-оглядів тогочасних новинок: Коректа, як повелось тепер по українських виданнях, виблискує недбальством (С. Єфремов про оповідання А. Кащенка За що? ; Книжку видано не досить чепурно (Олександр Олесь про збірку Творів П. Гулака-Артемовського; Одно бажано ще поменше похибок, а то вони є навіть і в поправках (П. Богацький про Приказки Є Гребінки); На жаль, з технічного боку видання Сіяча не зовсім чепурні. Зустрічаються друкарські помилки і не ясний шрифт (М. Івченко про оповідання А. Кащенка За що? ). Із плином часу і нині, в епоху інтенсивного розвитку комп ютерних технологій, зміст та завдання технічного редагування фактично не змінилися. 2. РЕДАКТОР І ТЕХНІЧНІ ПАРАМЕТРИ ВЕРСТКИ Серед значної кількості технічних параметрів складання тексту та верстки, про які йшлося вище, виділимо два найважливіші, які найбільше потребуватимуть уваги саме редактора на етапі опрацювання версток і доведення їх до оригінал-макету. Це, зокрема: підбір текстових та заголовкових шрифтів; формування обличчя шпальти. Розглянемо цей обсяг редакторської роботи детальніше. 9

10 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти Підбір текстових та заголовкових шрифтів Видавці нової генерації мають для складання й оформлення текстів багатющий вибір різноманітної шрифтової гами, яку завдяки сучасним комп ютерним програмам можна, за бажанням, змінювати і вдосконалювати, широко застосовуючи математично обраховані еквіваленти графічних зображень тих шрифтів. Так, електронний каталог своєрідної бібліотеки шрифтів Para Type містить близько 200 назв їх гарнітур. Незважаючи на таке різноманіття, стилістика й закономірності креслень найпоширеніших нині стандартних шрифтів базується на їхніх давніх попередниках. Безумовно, що реактор має мати бодай елементарне уявлення про історію шрифтів. Перші друкарські шрифти, на виготовлення яких ішли місяці, а то й роки, були зорієнтовані на максимальне відтворення рисунків рукописних літер. Такий підхід на той час був виправданий, адже читачі більше звикли до рукописних текстів. Еволюція шрифтової графіки була викликана передусім удосконаленням технічних засобів тиражування текстів та зміною естетичних смаків споживачів друкованої продукції. Як відомо, знаменита Біблія світового першодрукаря Й. Гутенберга, та й наступні його видання, були надруковані специфічним готичним шрифтом. В епоху Відродження на зміну готичному письму приходить гуманістичне, яке стає основою для набору книг світського характеру. Пізніше ці шрифти сформували групу, яка отримала назву романської. Шрифти вдосконалювалися і в наступні епохи, задовольняючи вимоги видавничої практики. Головними з них ставали: зручність для читання, художньо-естетичні якості, здатність якісного відтворення під час багаторазового друку, економічність щодо співвідношення кількості паперу і обсягу задрукованого тексту. В залежності від алфавітів кожного народу європейське книгодрукування започаткувало формування двох основних колоній шрифтів: латинську і кириличну. 10

11 Редактор і технічні параметри верстки Для видавців колишнього пострадянського простору тривалий час діяли стандарти, в яких подавалася єдина класифікація друкарських шрифтів та їх загальний асортимент. Згідно з цією класифікацією, шрифти поділятися на п ять основних груп. Критеріями поділу ставали міра контрастності між основними та з єднувальними штрихами, а також наявність і форми засічок. Таким чином, у цих групах подавалася характеристика різних гарнітур шрифтів із: помірною контрастністю (літературна, таблична, заголовкова газетна, банниківська); різко вираженою контрастністю (звичайна, єлизаветинська, бодоні-книжкова); малою контрастністю (академічна, шкільна, журнальна, нова газетна, Балтика, словникова); майже повною відсутністю контрастності (брускова газетна, рекламна); повною відсутністю контрастності (газетна рублена, журнальна рублена, плакатна). Щодо форми графічного накреслення, то кожна гарнітура шрифту має кілька варіантів, у залежності від мети застосування. Подаємо ці назви, які й характеризують наочно таку форму накреслення того чи іншого шрифту: нормальний, ñâ³òëèé, ñâ³òëèé êóðñèâíèé, напівжирний, ніпівжирний курсивний. Розібравшись у гарнітурах шрифтів та варіантах їх графічного накреслення, для редакторів-початківців важливо навчитися правильно орієнтуватися в проблематиці розмірів шрифтів та випадках їх доцільного застосування при складанні різних видів видань та різних складових текстів. 11

12 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти За кеглем (розміром) шрифти кожної гарнітури розділені у дві групи: текстові та заголовкові. Текстовими вважаються шрифти що мають величину кегля від 5 до 12 пунктів. Заголовкові (інша їх означення титульні) від 14 і більше пунктів. Для чіткішої ідентифікації нижче подаємо зразки величини шрифтів різних пунктів. Текстові: Шрифт восьмого кеглю Шрифт дев ятого кеглю Шрифт десятого кеглю Шрифт одинадцятого кеглю Шрифт дванадцятого кеглю Заголовкові: Шрифт шістнадцятого кеглю Шрифт вісімнадцятого кеглю Шрифт двадцятого кеглю Коротко про практику застосування шрифтів різних розмірів. Шрифти кеглю 5 у книжкових і періодичних виданнях практично відсутні, оскільки навіть для здорового зору букви такої величини важко розпізнаються. Їх можна зустріти хіба що на етикетках товарів не зовсім добросовісних виробників, які, виконуючи вимоги законодавства, вимушені повідомляти, скажімо, про всі складники продуктових (нерідко шкідливих для здоров я) інгредієнтів, але тому й зацікавлені, щоб цю інформацію прочитали якомога менше покупців. Кегль 6 також дуже малий і в книговиданні застосовується вкрай рідко, здебільшого у мініатюрних виданнях або надто компактних словничках кишенькового характеру. 12

13 Редактор і технічні параметри верстки Для певної категорії словників-довідників та енциклопедій, у яких є потреба компактно розмістити значний за обсягом текст, більш придатний кегль 7. Вважається, що такими видами видань читачі, як правило, користуються не постійно, а лише у випадках необхідного пошуку конкретної інформації, застосовуючи принцип вибірковості. Тому очі не встигнуть стомитися від справді не зовсім комфортного читання. Кеглем 8 здебільшого набираються зноски, примітки, покажчики, а також малоформатні поетичні збірки, окремі довідкові та офіційні видання. У виданнях наукового і виробничо-практичного характеру традиційно витребуваний кегль 9. Найпоширенішим для різних видів друкованих текстів, призначених дорослим читачам, вважається кегль 10. Його розмір є оптимальним для системного і тривалого в часі читання на відстані друкованого аркуша від очей сантиметрів. Навчальна література і читанки для учнів початкових і середніх класів, відповідно до вимог стандартів, складається кеглем, не меншим 12 пунктів. Для Букварів, різноманітних Азбуковників чи книг-розмальовок для дошкільнят зазвичай використовуються, як текстові, заголовкові шрифти 14 і 16 кеглів. Поданий вище порядок застосування різновеликих кеглів шрифтів у виданнях різного типологічного та вікового призначення, за винятком літератури для дітей, не є кимось раз і назавжди узаконеним. Це традиція, вироблена багаторічною практикою побутування друкованих текстів, в основу ствердження якої були покладені зручність, комфортність, естетичність для читача і економічна доцільність та практичність для видавця. На практиці однак нерідко зустрічаємо багато випадків порушення такої традиції. Причин здебільшого дві. По-перше, з метою здешевлення собівартості видання видавництво свідомо йде на зменшення його обсягу, невиправдано заганяючи більшу кількість тексту за рахунок вибору 13

14 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти меншого за величиною кеглю. Для прикладу, таким способом на початку 90-х років минулого століття, в умовах суцільного дефіциту паперу в Україні, видавилися чи не всі томи популярних на той час міжвидавничих серій Пам ятки історичної думки України та Літературні пам ятки України. Якщо до цього додати, що для більшості з цих томів обирався ще й газетний або книжковий папір гіршої якості, то нині, коли папір такого ґатунку помітно потемнів від часу, без напруження зору довго читати такі наукові видання неможливо. По-друге, видавництво свідомо йде на збільшення обсягу видання шляхом невиправданого з точки зору правил технічного редагування вибору для складання кеглю більшого розміру. Найчастіше на цьому наполягає такий автор, який хоче бачити свій скромний за обсягом і рівнем розробки твір із товстішим корінцем і який зазвичай виступає спонсором або по шукачем спонсора для такого видання. І ще одна важлива деталь, пов язана з вибором шрифтів. Незважаючи на різноманітні можливості шрифтового вибору, все ж зловживати надмірним застосуванням різновеликих шрифтів у межах одного видання не варто. Оптимальним є варіант, коли в одному виданні застосовано не більше трьох шрифтових гарнітур. Але це може бути виправданим лише у виданнях із складним текстом (для оформлення кількох складових тексту тут потрібні різні шрифти або конструкції рядків потребують різних форм). Наприклад, у перекладних чи інших мовних словниках, у виданнях з використанням табличного, формульного ряду, драматичних творах з їхніми частими ремаркам, іменами героїв, описами картин, де відбувається дія тощо. У виданнях із суцільним простим текстом (твори художньої літератури, науково-популярні) краще брати за основу одну гарнітуру шрифту. Такого підходу варто дотримуватися і при застосуванні виділень тексту. Різноманітні й часті набори окремих слів чи фраз одночасно курсивом, напівжиром, напівжирним 14

15 Редактор і технічні параметри верстки курсивом, розривом, іншою гарнітурою чи накладанням растру складають враження так званої розхристаності верстки і ускладнюють сприйняття читачем цільності твору. Формування обличчя шпальти Формування обличчя будь-якої шпальти це, образно кажучи, надання їй різноманітними технічними засобами і прийомами своєрідної душі, чогось такого, що вирізнятиме її з-поміж десятків і сотень шпальт у інших виданнях. Припустімо, що кілька технічних редакторів отримали завдання розмітити для складання один і той самий простий текст, в якому переважає суцільна художня оповідь. Можна не сумніватися в тому, що, зважаючи на уподобання, досвід, творчі задатки кожного із цієї групи редакторів, окремо зверстана шпальта після індивідуально проведеної розмітки буде тією чи іншою мірою відрізнятися від іншої. Чим саме? Передусім, форматом, шириною і кількістю рядків на сторінці, гарнітурою і кеглем шрифтів, абзацами та абзацними відступами. В одному випадку це буде грамотно набрана, поділена на абзаци сторінка, на якій максимально втиснутий суцільний текст, але немає так званого повітря, бракує місця, де б міг зір читача затриматися, сфокусуватися. Інший рівень подання сторінки наявність заголовної літери (ініціалу) на початку тексту; спуску, позначеного цікавою художньою заставкою, що гармонійно доповнює зміст перших абзаців; кінцівки, яка в оформленні продовжує стилістику заставки. Ще на іншій сторінці, одночасно з колонцифрою, з явився колонтитул. Про ініціали, заставки та кінцівки вже йшлося в темі, присвяченій художньому редагуванню, а от про особливості застосування й редагування інших елементів технічного оформлення шпальти варто сказати детальніше. Серед необхідних атрибутів сторінки, який допомагає читачеві орієнтуватися в структурі видання, просто і швидко 15

16 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти знайти в ньому потрібне місце, слід виділити колонцифри і колонтитули. Для колонцифри традиційно відводиться нижня частина сторінки. Відділяється від основного тексту шириною одного рядка і набирається таким же кеглем. Найоптимальнішим місцем для неї у цій частині вважається кінець правого краю нижнього рядка або з виходом вліво від цього краю на величину самих цифр. Проте є й недолік у такому розміщенні: у виданнях, якими користуються часто (скажімо, підручники, словники), цей кут сторінки нерідко настільки затирається пальцями, що на ньому зникає й позначення номера сторінки. Чи не з цієї причини колонцифра інколи переміщується до центру формату шпальти. Однак незручність такого розміщення читач відчуватиме тоді, коли доведеться дуже швидко шукати потрібну сторінку, загинаючи для цього лише краї книжкового блоку. Організовують процес читання, виконуючи для користувача довідкову функцію, і клонтитули. Справді, назви окремих розділів чи параграфів, які супроводжують відповідні сторінки, стають йому в добрій пригоді. Особливо коли видання велике за обсягом або має складну рубрикацію (частини, які поділені на розділи, ті в свою чергу на підрозділи, що мають окремі параграфи). Місце для колонтитулів верхня частина шпальти, яка відбивається однією (під назвою колонтитула) або двома (обрамлюючи назву) лінійками. Кегль цього елементу зазвичай є меншим від основного тексту, інколи (у довідкових виданнях) виділяється напівжиром. Для уникнення повторів одних і тих же назв на суміжних сторінках доцільно оформляти два види клонтитулів: більш постійного і частіше перемінного. Практично це виглядає так. На лівій сторінці розвороту з парною колонцифрою (більш постійний колонтитул) подається назва розділу, на правій сторінці з непарною колонцифорою (частіше перемінний колонтитул) назва однієї з 16

17 Редактор і технічні параметри верстки його складових підрозділу чи параграфа. Таким чином, назва колонтитулу на правих сторінках видання буде змінюватися частіше, ніж на лівій. Отож, обидва колонтитули є живими, оскільки працюють для читача. Редакторові слід пам ятати, що назва цього елементу оформлення сторінки має бути короткою, ємкою і займати не більше одного рядка. У цьому контексті може виникнути запитання: як бути, коли назва розділу, яку слід винести на колонтитул, є задовгою і виходить за межі рядка? У цих випадках редактор може подати скорочений варіант цієї назви, залишивши в ній найголовніше. На практиці нерідко буває, що редактори не чітко розуміють практичне значення колонтитулів й ставляться до них як до формального елементу, що просто прикрашає сторінку. Тому й до формування тексту сюди підходять формально. Довідкова функція колонтитулів нівелюється, коли більш постійна його частина залишається незмінною до кінця книги, а частіше перемінна змінюється всього лиш один-два рази. Такі колонтитули справді нічого корисного не дають читачеві, тому й називаються мертвими. Саме таким цей елемент оформлення сприймається, для прикладу, в книзі вибраних творів Григора Тютюнника Облога, що вийшла друком за державною програмою випуску соціально значущих видань у престижній серії Бібліотека Шевченківського комітету (Університетське видавництво Пульсари. К., с.). Ліва частина розворотів видання після передмови й до самого кінця практично більш ніж на п ятиста сторінках у колонтитулі повторює одну і ту ж назву: Григір Тютюнник. Облога. Колонтитул правої частини змінюється всього лиш двічі: Оповідання та повісті (с ) та Оповідання для дітей (с ). Натомість структура видання давала редакторові можливість зробити обидва колонтитули живими : в тексті твори письменника розміщені за назвами збірок, у яких вони друкувалися вперше. Тому 17

18 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти доцільніше було б подавати ліворуч назви цих збірок, а праворуч назви самих творів. Приймаючи рішення про розміщення на сторінках і колоницифр, і колонтитулів, редакторові варто пам ятати, що наявність цих двох елементів оформлення дещо збільшує обсяг самого видання, адже на кожній сторінці вміщуватиметься тексту на один-два рядки менше. Отож, за відсутності достатньої суми коштів на друк видання, колонтитули можуть вплинути на збільшення його собівартості. Деякі видавці виходять із ситуації таким чином: колонтитули розміщують не горизонтально, у верхній частині сторінки, а вертикально по лівому берегу лівої сторінки розвороту і правому берегу правого. Доречним є такий варіант оформлення і у великоформатних і в малоформатних виданнях. Подібного принципу дотримано, скажімо, в усіх виданнях канадськоукраїнського видавничого проекту Запізніле вороття, яке здійснює видавництво Наша культура і наука. Практика книговидання виробила ще одне правило для розміщення колонцифр і колонтитулів: їх недоцільно зазначати на титульних аркушах, шмуц-титулах та сторінках, повністю заповнених ілюстраціями. Не другорядного значення набуває технічна робота з абзацами. Йдеться тут і про дотримання певних правил щодо логічно вмотивованого поділу тексту на абзаци, і про їх відповідне оформлення. Найголовнішим аргументом переведення того чи іншого фрагменту тексту в новий абзац є завершеність в останньому реченні попереднього абзацу думки, судження чи положення. Коли така вимога ігнорується під час редагування, нерідко в світ виходять видання з явними вадами: текст або поділений на численні, мало чи не в межах кожного речення, абзаци, або поданий суцільно на одну чи кілька сторінок без жодного абзацу. Ініціатори частих, так званих штучних, абзаців, нерідко виступають самі автори чи видавці, які, за відсутності до- 18

19 Редактор і технічні параметри верстки статнього обсягу тексту, явно хочуть побачити свій твір із товстішим корінцем. Логічно невмотивоване розтягування обсягу тексту здебільшого зустрічається в переліках визначень, понять, деталей, коли вони подаються один під одним з абзаців замість подання в підбір, тобто повними рядками. Не поділений на абзаци занадто довгий суцільний текст (на сторінку, а то й більше), може бути виправданим хіба що в художній літературі. Натомість у навчальних, науково-популярних, дитячих виданнях, виданнях виробничо-практичного характеру редактор має подбати про абзацний поділ великих за обсягом фрагментів тексту, незважаючи на те, що такі фрагменти можуть перебувати у логічному взаємозв язку. Тепер про технічне оформлення абзаців. Тут принциповим є правило: у межах одного видання ширина абзацних відступів має бути сталою. Технічні редактори по-різному підходять до визначення ширини відступу абзацу, на що впливає передусім формат та величина рядка. Деякі видавництва, шукаючи свій індивідуальний стиль оформлення книги, перестали користуватися абзацами. При складані тексту такі орієнтуються не на абзацні відступи, а на кінець останнього рядка абзацу, який має бути неповним. Тобто, читач бачить завершеність думки у фрагменті тексту не з двох боків, а лише з кінця абзацу. Такий прийом оформлення тексту українські видавці запозичили з Заходу. Однак запроваджувати його повсюдно нераціонально. Адже, для прикладу, в користувача навчальної літератури постійно виникає потреба повернутися до окремих фрагментів прочитаного. Без абзацних відступів орієнтуватися в такому тексті важко. А от при читанні художньої літератури таке нововведення може сприйматися як нове й оригінальне. Інша крайність ширина абзацних відступів у різних частинах книжкового видання є неоднаковою. Повний різнобій із таким важливим елементом технічного редагування 19

20 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти зустрічаємо, для прикладу, в сучасному, київському, виданні творів відомого українського діаспорного письменника Ігоря Качуровського 1. Книга містить три великі твори, поділені на своєрідні завершені новели, кожна з яких має свою назву. Абзаци перших новел кожного із трьох творів подаються з виключкою посередині, до того ж мають заставкові літери. Початки ж інших однорядних за підпорядкуванням новел починаються звичайними літерами і звичайними абзацами. Більше того, абзацні відступи двох матеріалів службової частини передмови редактора та післямови автора також подаються по-різному: один виключкою посередині, інший як у звичайному тексті. Якщо читач уважно листатиме будь-яке книжкове видання з метою вивчення усіх складових технічного оформлення, то він не може не звернути увагу, що на деяких сторінках, а саме непарних, у нижньому правому боці, ближче до корінця, дрібним кеглем проставлені словами і цифрами якісь позначки. Повторюються вони із завидною періодичністю через кожні 16 сторінок із зростанням першої цифри щоразу на одиницю і прочитуються здебільшого так. Приклад перший: Приклад другий: 4-Кобилянська. Що це за позначки і навіщо вони потрібні? Йдеться про добре відомі видавцям і поліграфістам такі поняття як норма і сигнатура. Норма і сигнатура проставляються на початковій сторінці кожного нового друкованого аркуша з тією метою, аби до книжкового блоку, який формуватиметься, не міг потрапити аркуш іншого видання такого ж формату. За умов конвеєрного 1 Качуроський І. Шлях невідомого. Проза. К.: Видавничий дім Києво- Могилянська академія. 20

21 Типові помилки технічного редагування при складанні окремих текстових одиниць виробництва на сучасних поліграфічних підприємствах така пересторога надійних спосіб уникнути помилок. Отож, ці знаки обов язково мають розміщуватися на 17, 33, 49, 65 і т. д. Сторінках, тобто на першій, непарній, сторінці кожного наступного друкованого аркуша. Розшифровувати їх просто. У першому прикладі: другий аркуш замовлення року випуску. У другому прикладі четвертий друкарський аркуш творів О. Кобилянської. Контролюючи якість оформлення обличчя видання, редактор у цій частині виконання своїх службових обов язків повинен з ясувати, чи немає на зверстаних сторінках так званих коридорів у тексті, тобто, пробілів, які збігаються по вертикалі чи діагоналі в кількох рядках підряд. Якщо такі вади складання виявлено, їх слід усунути методом переверстки таких частин тексту. На цьому етапі редактор також перевіряє рівномірність пробілів між словами та рядками. 3. ТИПОВІ ПОМИЛКИ ТЕХНІЧНОГО РЕДАГУВАННЯ ПРИ СКЛАДАННІ ОКРЕМИХ ТЕКСТОВИХ ОДИНИЦЬ Багато клопоту і в технічного редактора, і в редактора видання виникає з розміткою і контролем правильного подання на друкованих сторінках окремих текстових одиниць, зокрема таких як заголовки й підзаголовки, зноски, перенесення, абревіатури, цифри. Зупинимося детальніше на кожній із цих одиниць. З а г о л о в к и й п і д з а г о л о в к и Як засвідчує аналіз сучасних газетно-журнальних та книжкових видань, саме тут криється найслабкіше місце технічного редагування. Відомо, що заголовки й підзаголовки як окремі текстові одиниці, несуть подвійне навантаження: форма їх 21

22 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти подачі покликана відразу привернути увагу читача, змістове наповнення коротко та ємко представити суть викладеного далі. Проте нерідко трапляється, що форма і зміст конфліктують. Щоб забезпечити чітке сприйняття читачем суті набраного у два, а то й більше рядки заголовку чи підзаголовку, редакторові варто подбати про те, аби окремі блокові словосполучення, що характеризують цілісність поняття, не були розірвані, тобто не опинялися в різних рядках. Підкріпимо цю тезу конкретним прикладом. Титульна сторінка журналу Пам ять століть тривалий час виходила з такою формою представлення засновників часопису: За с н о в н и к и Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова Українсько-американський гуманітарний інститут Вісконтський міжнародний університет (США) в Україні, Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, Історичний клуб Планета В и д а в е ц ь: Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв Напівжиром ми виділили в цьому текстовому блоці якраз ті словосполучення, які складають окремий смисловий блок і якого розривати в такому варіанті не рекомендується. Ось як виглядав цей текст за умов, якби редактор знав і в останньому варіанті верстки відредагував шляхом правильно блокування словосполучень явні технічні вади титулу: 22

23 Типові помилки технічного редагування при складанні окремих текстових одиниць За с н о в н и к и Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, Українсько-американський гуманітарний інститут Вісконтський міжнародний університет (США) в Україні, Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв, Історичний клуб Планета В и д а в е ц ь: Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв Практика невиправданого розривання цільних за змістовим сприйняттям словосполучень дуже характерна останнім часом для ряду заголовків у газетах та журналах, особливо наукових. Ось як подані, фактично підряд, заголовки статей дослідників в одному й тому ж числі наукового журналу Університет (2007, 3): Українські курди: ubi bene, ibi patria (до питання курдської національної меншини в Україні) Формування та аспекти розвитку націонал соціалізму в 20- х початку 30-х років ХХ ст. Історіографія міжнародних чинників формування сучасної української державності кінця ХХ початку ХХІ ст. 23

24 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти так: Після редагування ці ж заголовки виглядали б на шпальті Українські курди: ubi bene, ibi patria (до питання курдської національної меншини в Україні) Формування та аспекти розвитку націонал-соціалізму в 20-х початку 30-х років ХХ ст. Історіографія міжнародних чинників формування сучасної української державності кінця ХХ початку ХХІ ст. Технічного редагування потребують розміщувані на титулах видань переліки, короткі цитати. Їх обов язково слід відділяти один від одного незначними відбивками. З н о с к и. Зазвичай зноски відділяються від основного тексту лінійкою і набираються шрифтом меншого кеглю. Оформляються в тексті двома способами: посторінково і наприкінці всього тесту. Відповідно вони називаються посторінковими і суцільними. Обидва способи мають свої переваги й недоліки, у яких редакторові слід добре орієнтуватися, аби в кожному конкретному випадку прийняти правильне рішення. Зноски посторінкові, тобто такі, що розміщуються відразу внизу сторінки, зручні передусім читачеві. У цьому випадку йому не доведеться щоразу перегортати книжковий блок до кінця, аби віднайти відповідний довідковий розділ, де такі зноски розшифровуються. Нерідко в таких зносках тлумачиться одне слово архаїзм, діалектизм, жаргонізм. Отож, його зручніше з ясувати на тій же сторінці. Проте та- 24

25 Типові помилки технічного редагування при складанні окремих текстових одиниць кий спосіб оформлення ускладнює, а відповідно й затягує роботу верстальника. Адже добитися, щоб наявна нумерація зносок у тексті чітко відповідала їхньому текстовому розкриттю внизу сторінки, непросто, особливо коли на даній сторінці їх не одна, а декілька. Інколи для цього доводиться не раз переверстувати одну й ту ж сторінку, аби методом допустимого утиснення чи розтягування тексту добитися такої відповідності. Найдоцільніше застосовувати цей вид зносок у підручниках, навчальних посібниках, а також у виданнях художньої літератури. Зноски суцільні зовсім не ускладнюють процес верстання, оскільки на сторінці при окремих словах лише позначається наростаюча нумерація відсилань. Тлумачення чи розкриття їх подається наприкінці основного тексту. Недолік такого розміщення зносок у тому, що оформлення їх таїть у собі реальні загрози появи помилок фактологічного характеру невідповідності цифрової позначки зноски її змістовому розкриттю. Адже за умов увімкнення на комп ютері опції автоматизованої системи роботи зі зносками будь-яке скорочення або вставляння якогось одного посилання автоматично призводить до зміщення нумерації зносок на одну позицію вперед або назад. Отож, реально може посипатися вся фактологічна відповідність суцільних зносок. Часто це трапляється в останніх варіантах дисертаційних текстів, коли дослідникам доводиться вставляти випадково пропущені або скорочувати непотрібні бібліографічні посилання. Усувати таку помилку доведеться в ручному режимі, ретельно перевіряючи кожну позицію. Без автора, який краще знає особливості своєї системи відсилань, з такою роботою одному редакторові не впоратися. Сфера застосування суцільних зносок наукові, виробничо-технічні, офіційні видання, у яких зноски менше зв язані зі сприйняттям змісту тексту й потрібні читачеві принагідно або вибірково, для з ясування чи уточнення якихось деталей. 25

26 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти Варто наголосити ще на одній складності в роботі редактора зі зносками. Вона може виникнути здебільшого при перевиданні наукових текстів або й художніх праць покійних авторів, коли до авторських зносок є необхідність додавати зноски упорядника цього твору. Як їх розвести, аби не заплутати читача? Відповідь на це запитання знайдемо, розглянувши такий приклад. Видавництво Либідь, яке здійснювало перевидання забороненого раніше дослідження І. Огієнка Історія українського друкарства, застосувало такий прийом: зноски автора твору подавалися посторінково через зірочки, а зноски упорядника, яких виявилося по тексту чимало, із суцільною цифровою нумерацією були вміщені наприкінці видання. При застосуванні зносок із зірочками важливо правильно розмістити їх на шпальті з наростам їх кількості справа наліво, а не навпаки. П е р е н е с е н н я. Перенесення частин слів у друкованому тексті неминуче завдає певні проблеми і складальникам, і редакторам. Особливо важко уникати частих перенесень у випадках, коли текст верстається вузькими колонками, що властиво передусім для газетно-журнальних видань. Не другорядною є ця проблема також і для верстання книжкових видань. Йдеться не лише про неухильне дотримання правописних правил перенесень частин слова за складами, яких навчають ще за шкільною партою, а й про належну культуру видання. Така культура в забезпеченні читачеві зручності, простоти читання, усуненні будь-яких можливостей двозначного, нечіткого чи немилозвучного сприйняття тексту в результаті вимушеного обтинання частини слова й перенесення його на наступний рядок. Зрозуміло, що часте перенесення слів, особливо в газетножурнальних виданнях, ускладнює швидкий перегляд і логічне сприйняття читачем тексту. Тому практика виробила для верстальників та редакторів чітке правило: число перенесень має бути не більше чотирьох підряд. У інших випадках таке 26

27 Типові помилки технічного редагування при складанні окремих текстових одиниць ряботіння знаками перенесень та частин слів ускладнює процес читання, втомлює увагу читача. Зазвичай надлишкові перенесення слід ліквідовувати або технічними засобами (так зване стискування або розрідження проміжків між буквами), або редакторською правкою (синонімічною заміною слова, його скороченням або доповненням). Можна навести немало прикладів із сучасної газетної практики, які засвідчують, що часто це правило нехтується. Нерідко в надрукованих виданнях зустрічаються однотипні перенесення. І хоча вони припадають не підряд, таку ваду верстки однозначно має виправити редактор. Переглядаючи в одній із версток під цим кутом зору набраний текст, редактор має пам ятати, що нерідко самі перенесення можуть ускладнювати розуміння тексту або призводити до двозначного тлумачення. Часто це трапляється, скажімо, зі складом не- на початку і наприкінці слова. Погляньмо на приклади: Сприйняття тексту без перенесення...він мене кохає самочинне будівництво об єкт непідготовлений......величне прийняття... Сприйняття тексту з перенесенням... він мене кохає самочинне будівництво об єкт непідготовлений......величне прийняття... Колонка з прикладами праворуч засвідчує, що за швидкого читання тексту (зазвичай так переглядаються сьогодні більшістю читачів газети) перенесення складу слова з часткою -не сприймається тут як заперечний прийменник не, що призводить до викривленого сприйняття фактажу. 27

28 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти Уважності редактора потребують окремі слова, при перенесенні яких їх частини творять окреме самостійне поняття або слово. Скажімо, при перенесенні назви електронного ресурсу, що складається з двох слів Літературний акцент, Літакцент після другого його складу на газетній колонці Літературної України утворилася неоковирна двозначність:... Літакцент... До мовного конфузу, двозначного сприйняття тексту призводить перенесення, скажімо, такого словосполучення як курка-несучка або слів бригада, процедура, російськомовних победа, февральский в небажаних місцях: Небажаний варіант... курка несучка......відзначилася бригада Петренка процедура виборів... Рекомендований варіант... курка несучка......відзначилася бригада Петренка процедура виборів... З огляду необхідності уникнення двозначного сприйняття появи слова після розривання його для перенесення в інший рядок, в літературній мові не вживаного, не рекомендується переносити такі географічні назви як Херсон, Херсонес. Слід пам ятати, що багато слів з двозначним сприйняттям виникають у зв язку з перенесенням їхніх складів у кожній мові. Класичний приклад зміщення змістового поняття приведений у російському мультфільмі Пригоди капітана Врунгеля, коли злісні опоненти капітана відібрали з назви 28

29 Типові помилки технічного редагування при складанні окремих текстових одиниць яхти Победа перший склад по-, з чого й почалися справжні прикрощі яхти з новою назвою Беда. Редакторові слід запам ятати ще три випадки, коли перенесення складів слів із точки зору традиції друкарства та культури видання не допускаються. 1. В усіх виданнях для дошкільнят, включаючи абетки та читанки. 2. В будь-яких текстах, що вміщуються на обкладинках, титульних аркушах та шмуц-титулах будь-яких видань. 3. В заголовках до газетних, журнальних публікацій, а також в усіх типах заголовків книжкових видань. Окремо слід загострити увагу на загальновживаних скорочених словах, які не рекомендується відривати від слів, до яких вони відносяться. Це, окрема: ініціали імені та по-батькові, або одного імені, які відносяться до прізвища, також дві складові одного псевдоніма: Зверстано неправильно Зверстано правильно Учасник воєнних дій І. П.... учасник воєнних дій Подолянко... І. П. Подолянко......письменник В....письмен- Стус... ник В. Стус......поетеса Леся...поетеса Українка... Леся Українка... скорочені слова від слів, до яких вони відносяться: т., тов. (товариш), п. (пан), гр. (граф), проф. (професор), д-р (доктор), вул. (вулиця), пл. (площа), с. (село), смт. (селище міського типу), м. (місто), р-н (район), обл. (область) тощо. 29

30 Технічне редагування: теоретичні та практичні аспекти Зверстано неправильно Зверстано правильно...книги проф. М....книги Грушевського... проф. М. Грушевського...село у Ніжинському...село у р-ні... Ніжинському р-ні......центральна вул....центральна Кобилянської... вул. Кобилянської... скорочення типу і т. д., та ін., с. г. (сільське господарство), вид-во (видавництво), ун-т (університет) тощо. Б у к в е н і а б р е в і а т у р и. Правило тут просте: всі вони мають подаватися в одному рядку, без розриву. Отож, будьякі абревіатури типу НАТО, ЄБРР, ГУАМ, ЦДІАУ, ЦДАВОВУ, ЗАГС, КМДА розривати для перенесення ніяк не можна. Не бажано переносити й такі загальновживані скорочені іменники як сількор, райвно, соцзабез, облгаз тощо. Ц и ф р и. У будь-якому тексті присутній різноманітний цифровий ряд. Часто він з являється в поєднанні зі загальновживаними скороченими словами. Зокрема, такими як: рік, століття, сантиметр, кілометр, тонна, том, випуск, сторінка тощо. У таких випадках роз єднувати ці скорочені слова від цифр в інший рядок, незалежно від його ширини, не рекомендується. Отож, в остаточному варіанті верстки в одному рядку мають бути: ХХІ ст., 23 т., 14 см., 15 тис. прим., с. 123, т. 8, вип. 3 тощо. Не розриваються в наступний рядок і такі форми, виділені курсивом: У 20-х роках, у 8-му класі, віком до 60-ти. Допускаються переноси цифрового ряду, розділеного через тире: роки, відсотків, ХV-ХVІІ ст. У таких випадках знак переносу має стояти в першому рядку. Згідно з вимогами технічного редагування, всі рядки цільного друкованого тексту мають мати однакову ширину, в яких дотримується один раз заданий розмір пробілів між словами та їх сполучниками. Щоправда, нині нерідко можна зустріти як періодичні, так і неперіодичні видання, в яких 30

31 Типові помилки технічного редагування при складанні окремих текстових одиниць колонки чи шпальти форматуються без переносів. Наслідок такого підходу постає у двох формах. У першому випадку права сторона колонки не є довільною в розмірі, отож, не вирівняною. У другому випадку ця сторона вирівнюється за рахунок різної ширини пробілів між словами. Часто ширина таких пробілів сягає сантиметра і більше. Цілком очевидно, що творці таких видань не мають навіть елементарних понять про технічне редагування і з професійної точки зору такі тексти не витримують жодної критики. 31

32 Наукове видання Тимошик Микола Степанович ТЕХНІЧНЕ РЕДАГУВАННЯ: теоретичні та практичні аспекти Редактор Комп ютерна верстка, та художнє оформлення Коректор Надія Тимошик Олександр Судариков Наталя Якушко Обл.-вид. арк. 1,1. Папір офсетний 1. Друк офсетний. Науково-видавничий центр Наша наука і культура Поштова адреса: А/с 1, Київ-107, Електронна адреса: Свідоцтво про державну реєстрацію суб єкта видавничої діяльності ДК