НАД БУГОМ І НАРВОЮ 3/2016

Transcription

1 1

2

3 3 (145) Травень Червень 2016 Nr 3 (145) Maj Czerwiec 2016 nadbuhom.pl [email protected] ul. Ogrodowa 13, skr. poczt. 77, Bielsk Podlaski, tel. (+48) Ju. Hawryluk, Historyczne zakorzenienie... 2 Л. Лабович, Білостоцька зустріч з Берестейщиною... 3 І. Михалевич, Козаків люблять і чекають... 5 С. Савчук, Конкурс пісень з підляської криниці... 6 Результати ХІI Конкурсу української пісні «З підляської криниці 2016» Найкращий курс мов світу, також української. Розмова з П. Вєжбовським В. Александрович, Розп яття з Черська найдавніша ікона Берестейщини. Зі студій над забутим регіоном розвитку української мистецької культури R. Mikołajewicz, Stacja na królewskim szlaku. O historii Milejczyc w XVI wieku Милейчицькі «містські» привілеї 1516 року Potwierdzenie przywileju na prawo magdeburskie dla Milejczyc r kop/mhr/, Srebrną biżuterię sprzed tysiąca lat znaleziono w Czermnie І. Франко, Каменярі Український часопис Підляшшя «Над Бугом і Нарвою» Видавець: Союз українців Підляшшя ul. Ogrodowa 13, Bielsk Podlaski, tel/fax [email protected] Зреалізовано завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації. Редакція: Андрій Давидюк, Юрій Гаврилюк (головний редактор), Андрій Єкатеринчук, Іван Киризюк, Людмила Лабович, Кароліна Хмур. Співпрацівники редакції: Христина Костевич, Агнешка Парфінюк, Микола Рощенко, Славомир Савчук, Леокадія Саєвич, Мирослав Степанюк, Єлизавета Томчук, Олена Чабан. Не всі думки висловлені на сторінках нашого часопису віддзеркалюють погляди редакції. Не замовлених матеріалів не повертаємо. Редакція залишає за собою право редагувати, скорочувати тексти та змінювати заголовки. За зміст поміщених реклам та оголошень редакція не відповідає. L. Łabowicz, Gwary podlaskie na tle kształtowania się języka ukraińskiego. Morfologia, cz. VIII. Przyimek Л. Бартошук, Лėтя т пташки із Вирǐю Л. Бартошук, Про себе і своє Ю. Гаврилюк, К. Симінський український академік з милейчицьким родоводом W. Wilczyński, Muzyczne impresje na 25-lecie Ю. Гаврилюк, Українська писанка з St Volodymyr Drive (l), Ranok na płycie śpiewający i roztańczony І. Киризюк, З циклу «Березневий пасинок» A. Kulgawczuk, Wojenne cmentarze N. Szypka, O ukraińskich nadziejach Л. Лабович, З хроніки подій на Підляшші Наша обкладинка: Роздоріжжя підляських гостинців коло села Котли, що розляглося «од Більська у сторону Нарви». Куди ж воно заведе мандрівника рідними просторами? Можливо, що до села Вуойшки з розмальованими у жовті і сині кольори вуглами дерев яних хат. Фото Ю. Гаврилюка Ukraińskie pismo Podlasia Nad Buhom i Narwoju Wydawca: Związek Ukraińców Podlasia ul. Ogrodowa 13, Bielsk Podlaski, tel/fax [email protected] Zrealizowano dzięki dotacji Ministra Spraw Wewnętrznych i Administracji. Redakcja: Andrzej Dawidziuk, Jurij Hawryluk (Jerzy Gawryluk red. nacz.), Andrzej Jekaterynczuk, Jan Kiryziuk, Ludmiła Łabowicz, Karolina Chmur. Współpracownicy redakcji: Helena Czaban, Krystyna Kościewicz, Agnieszka Parfieniuk, Mikołaj Roszczenko, Leokadia Sajewicz, Sławomir Sawczuk, Mirosław Stepaniuk, Elżbieta Tomczuk. Nie wszystkie opinie wyrażone na łamach naszego czasopisma wyrażają poglądy redakcji. Materiałów nie zamówionych redakcja nie zwraca i zastrzega sobie prawo ich redagowania, skracania oraz zmiany tytułów. Redakcja nie ponosi odpowiedzialności za treść zamieszczonych reklam i ogłoszeń. Річна передплата на території Польщі коштує 50,00 зл. Річна передплата з-за кордону рівновартість 35 доларів США (звичайною поштою) або 50 доларів США (летунською поштою). Банк. рахунок видавця: Związek Ukraińców Podlasia, Bank Pekao S.A., nr Roczna prenumerata krajowa kosztuje zł (w przypadku prenumeraty za okres krótszy ilość numerów należy pomnożyć przez 8.50 zł). Roczna prenumerata zagraniczna równowartość 35 USD (poczta zwykła) lub 50 USD (poczta lotnicza). Rachunek bankowy: Związek Ukraińców Podlasia, Bank Pekao S.A., nr Druk: Andare. Studio Grafiki i Reklamy, ul. Senatorska 40/91, Warszawa. Nakład: 1600 egz. 1

4 Historyczne zakorzenienie Może się wydawać, że społeczność zagłębiająca się w historię robi to dlatego, że nie widzi dla siebie miejsca w przyszłości. Ale z drugiej strony żeby znaleźć swoje miejsce w jutrze, trzeba mieć chociaż minimalny obraz naszego wczoraj. Z tym u nas nadal nie najlepiej, bo przecież trudno szybko nadrobić zaległości, które narastały, prawdę mówiąc wiekami. Bo przecież żaden starożytny Rusin z Bielska czy Drohiczyna nie pozostawił nam średniowiecznej czy chociażby XVII-wiecznej kroniki, barwnie i treściwie opisującej dziejowe czyny naszych przodków. Na szczęście nie musimy niczego wymyślać, skoro o Brześciu, Drohiczynie, Mielniku i Bielsku pisali ruscy latopisarze z Kijowa, Chełma, a później i wołyńskiego Włodzimierza, który od połowy XII do połowy XIV w. był naszą lokalną książęcą stolicą. O czasach późniejszych opowiadają latopisy zwane litewsko-ruskimi, także ojciec polskiej historiografii Jan Długosz nie omieszkał poświęcić uwagi wydarzeniom w regionie, który określił mianem ziemi ruskiej bielskiej. Zresztą z tej epoki, a więc XV-XVI wieku, zachowały się nie tylko dzieła historiografów, ale też dokumenty, ogłaszające wolę władcy każdemu, chto na neho posmotryt, abo cztuczy usłyszyt. Przed pięciuset laty takie hospodarskie, czyli wielkoksiążęce listy, otrzymały też Milejczyce w tym czasie niewielka osada w brzeskiej włości (powiecie) dopiero co organizowanego województwa podlaskiego. Jeden potwierdzał życzenie króla Zygmunta (Starego), aby powstała tu autonomiczna miejska wspólnota rządząca się prawem magdeburskim i opisywał motywy, które skłoniły władcę do tej lokacji, drugi mianował wójta, który miał w jego imieniu ją przeprowadzić. Oryginały owych dokumentów, jak i wielu innych związanych z miejską historią nie zachowały się, lecz szczęśliwie przetrwały do naszych czasów odpisy, opublikowane jeszcze w XIX w., inne nadal są utajnione w archiwach. Niedawno trud dotarcia do archiwaliów i uczynienia ich bardziej dostępnymi podjął z powodzeniem Roman Mikołajewicz, który zebrał spory plik dawnych dokumentów, w tym XVI-wiecznych, pisanych zarówno po rusku, jak i po polsku. Jego działania wsparła Gmina Milejczyce, która zdobyła środki na pokrycie kosztów kopiowania archiwaliów, a potem zorganizowała konferencję poświęconą wiekopomnym wydarzeniom szczęśliwie 14 maja była sobota, więc odbyła się ona dokładnie w 500-lecie początku miejskich dziejów Milejczyc. Jubileuszowe akcenty są zapowiadane także na tradycyjny milejczycki festyn letni, który tego roku ma się odbyć 23 lipca. Oczywiście, odczytane na początku konferencji dokumenty nadania praw miejskich, z którymi można się zapoznać na stronach bieżącego numeru naszego pisma, jak i wygłoszone w milejczyckiej świetlicy referaty pokazały tylko pewne momenty z dziejów. Ale szczerze mówiąc szans na dotarcie do czegoś, co można by uznać za pełnię prawdy historycznej, po prostu nie mamy. To co odsłaniają nam dokumenty i kronikarskie zapiski, to w istocie fragmentaryczne obrazy błyskiem dokumentalnego flesza wyrwane z mroku skrywającego przed nami przeszłość. Ale właśnie dlatego tym cenniejszy jest każdy stary dokument (także rodzinny), każde zdjęcie, nawet zapamiętana w dzieciństwie opowieść kogoś z dziadków czy wujków one bowiem budują nasze korzenie i tożsamość. Z pewnością przeszłość Milejczyc jest dla tego żyznym gruntem. Publiczność i organizatorzy jubileuszowej konferencji: wójt gminy Milejczyce Jerzy Iwanowiec, przewodniczący rady gminy Mikołaj Koczuk i kierownik GOK Monika Bałut. 2 Jurij HAWRYLUK Fot. autora artykułu

5 Білостоцька зустріч з Берестейщиною Центрі православної культури в Білостоці Віктор Місіюк У із Берестя, голова Української науково-педагогічної спілки «Берегиня», історик та культуролог, розповідав про літературний альманах «Справа», який видається в Мінську Товариством української мови і літератури при Спілці білоруських письменників. То була також нагода довідатися більше про українське питання на Берестейщині і традиційну культуру того україномовного регіону в межах Білорусі. Зустріч провів Білостоцький відділ Союзу українців Підляшшя. Берестейщина Підляшшя: проблеми з ідентифікацією Віктор Місіюк представляє альманах «Справа» Берестейщина як і Підляшшя, український етнокультурний регіон поза межами України, зі спорідненою з підляською народною культурою та мовою, а також попри різні історичні обставини подібними проблемами, пов язаними з національною самоідентифікацією жителів. Як там, так і тут протягом останніх десятиліть штучно прищеплювали україномовному населенню білоруську національну тотожність, що в результаті довело не до білорусизації, але на Підляшші до полонізації, а на Берестейщині мовної русифікації. У міжріччі Нарви та Бугу культура поліського краю в межах Республіки Білорусь дещо й відома, м.інш. за справою концертів з участю берестейських виконавців, як хоча б Підлясько-поліський фестиваль «Там по майовуй росі». Однак, на жаль, на багатьох заходах цей фольклор представляється як частину білоруської культурної спадщини. Логіка тут більш-менш така (хоча й логіка це мало адекватне слово ) Берестейщина знаходиться в межах Білорусі, так що мова і культура того краю білоруські, а оскільки Підляшшя споріднене з Берестейщиною, то й традиція нашого регіону білоруські. Таким чином «пояснюється» питання пов язані з етнокультурною належністю цих двох периферійних земель поза межами України Альманах інтелектуального білорусько-українського життя Ансамблі з білоруської частини Полісся відомі й за справою заходів Союзу українців Підляшшя, який понад 20 років постійно, хоча не надто інтенсивно, співпрацює з берестейськими українцями. У рамках тої співпраці час від часу приїжджають у регіон берестейські колективи, відбуваються спільні туристичні рейди і байдаркові сплави, а останнім часом пройшла зустріч у Білостоці, яка була присвячена промоції видаваного берестейцями альманаху «Справа»: 3 Приїхав представити білорусько-український літературний альманах «Справа» пояснював Віктор Місіюк, один із співавторів публікації. Зустріч є в плані співпраці з Союзом українців Підляшшя. Ідея в принципі досить давня, фактично вже рік як планувалося приїхати, але не було нагоди. Були інші заходи, зв язані в тому числі з літературним альманахом, а не так давно вийшло третє його число і тому вирішив, що вже треба їхати, бо в іншому випадку підляський читач просто не побачить перший і другий номер, яких лишилося кілька примірників. Альманах важливе видання, тим більше, що воно українсько-білоруське, спрямоване на будування зв язків по-

6 між українцями та білорусами, що в ситуації ідеологічної боротьби за «душі» берестейців робить велике враження. Вистачить глянути на наше Підляшшя, де прикладів спільних білоруськоукраїнських ініціатив за останні 30 років так і не знайдемо. В альманаху читач знайде твори як класиків, так і сучасних авторів в оригіналі та перекладах. Вони білоруською, українською або російською мовами, окрім того берестейсько-пинськими говірками. Альманах задуманий в широкому контексті білорусько-українському говорив Віктор Місіюк, але оскільки він задуманий і реалізується вихідцями з Берестейщини, то в ньому звичайно є ота частина присвячена традиційній культурі або в дослідженнях наукових, або в текстах, які написані говіркою вірші, проза. Присутність говіркових текстів у вступному слові до першого номера альманаху так пояснювала відома на Підляшші своєю книжкою «Рыбін горад» та й текстами друкованими в «Над Бугом і Нарвою» Наталка Бабина, білоруська письменниця родом з Берестейщини, яка відверто говорить про своє українство: Нам падаецца важным спрыяць развіццю і захаванню ўнікальных гаворак беларуска-ўкраінска-польскага памежжа. Дзяржавы і арганізацыі ўсяго свету робяць крокі да захавання аўтэнтычнай культуры нацыянальнай правінцыі. А асабліва каштоўнымі з яўляюцца культуры памежжа. Яны фармаваліся шмат стагоддзяў на сутыку цывілізацый. У іх мовах адлюстраваліся гістарычны досвед, стратэгіі выжывання і ментальныя арыенціры жыхароў тутэйшых балот, пушчаў і рачных узбярэжжаў. Многія з нас, выхадцаў з памежжа, сутыкаюцца з тым, што нашы гаворкі не ўспрымаюцца як спадчынны здабытак і каштоўнасць. На гэтых гаворках гаварылі, кахалі і пакутавалі, засвойвалі свет да нас. Цяпер мы маем апошні шанец, каб перадаць родныя словы нашчадкам. Дійсно в альманаху багато місця присвячено Берестейщині. Тут знайшлися не лише вірші і проза, писані говірками, але також інші тексти, що стосуються напр. складних питань пов язаних з українською автоідентифікацією берестейців, наукові публікації про мову та фольклор Берестейщини, є й навіть такі цікавинки, як промови політичних лідерів перекладені берестейсько-пинськими говірками. Виявилося, що на Берестейщині є багато авторів, які пишуть рідною мовою. Вражає кількість відомих прізвищ в трьох номерах альманаху, які побачили світ, знайдемо хоча б тексти сучасних письменників Наталки Бабиної, Світлани Алексієвич, Оксани Забужко, Сергія Жадана, історик Наталії Яковенко, діалектолога Федора Климчука та інших. Ідея «Справи» зародилася в час буремних подій в Україні, тому й важливою є підтримка українців у важкий час, солідарність з тими, хто бореться за свою батьківщину. В альманаху знайдемо того приклади. Що дає для нас підляшан альманах? Перш за все можливість ознайомлення з літературою, мовою, культурою близької нам Берестейщини, про яку й дуже мало знаємо. Є й в номері також цікаві моменти, що стосуються ближче нашого Підляшшя. Варто згадати хоча б про статтю Оксани Забужко, яка описує свої враження з вистави Йоанни Стельмашук «Я й у полі вербою росла», презентованої в театрі в Білостоці як зауважує письменниця у звуках найпівнічнішого з українських діалектів: Перекладена з польського перекладу пише О. Забужко на як було анонсовано «пудляську ґвару», моя «Казка про калинову сопілку» несподівано заговорила зі сцени, мов та сопілка з народної казки, таки незаперечною мовою оригіналу українською: майже чистою, тільки з поліщуцькою «твердою» фонетикою й смачними діалектними слівцями Наша ситуація досить близька і подібна пояснював у Білостоці Віктор Місіюк. Альманах твориться українським літературним середовищем, яке знаходиться за межами України, а два що ми живемо в сусідстві з білорусами, білоруськими організаціями і письменниками. На Підляшші вони теж присутні. Те якраз досить подібне до Підляшшя і я думаю, наш альманах буде також тут цікавий. Окрім того, я вже видав таємницю редакція альманаху хоче зробити підляський номер, тому запрошую авторів надсилати свої твори. «Справа» чи не перша спроба виходу з берестейською темою до ширшого кола інтелігенції передусім у Білорусі та Україні. Широкий спектр авторів та різні форми: поезія, проза, есе, публіцистика, наукові тексти тощо це все справляє, що «Справа» може бути 4 цікавим виданням не лише для літературознавців чи любителів літератури, але також для всіх підляшан зацікавлених берестейським питанням. Берестейщина і Підляшшя варто співпрацювати Віктор Місіюк, який розповідав у Білостоці про альманах частий гість на Підляшші, оскільки він дуже дбає про підтримування взаємних контактів між підляшанами та берестейцями: Не тільки презентація альманаху, але й інші справи привели до Білостоку говорив, бо хочеться спланувати так, щоби змогли знову приїхати наші колективи і виступити на концертах на Підляшші. І знову ж таки я не покидаю надії на те, що підляські колективи з являться на берестейській сцені. Саме у вересні я організовую більший концерт, фестиваль і хотілось би там бачити підляські ансамблі. Приїхав узгодити той взаємний наш обмін, обговорити можливості виступів на більших заходах. Може «На Івана на Купала» був би берестейський куточок. То одна з пропозицій. Так що не тільки альманах завів мене на Підляшшя. Співпраця поміж берестейцями і підляшанами дуже важлива, оскільки ми є не лише частиною одного українського народу, але й того самого етнокультурного регіону, розділеного державним кордоном. Нам потрібні постійні культурні зв язки: виступи ансамблів з білоруської частини Полісся на підляських заходах та концерти підляшан у Білорусі, обмін нашою, найчастіше вже сполонізованою і зрусифікованою молоддю, туристично-краєзнавчі ініціативи, але також популяризаторські заходи, які дозволять ознайомитися хоча б з традиціями українського національного руху на Берестейщині, про що й на Підляшші майже нічого не знають. Зустріч присвячена промоції альманаху «Справа» була одною з таких спроб наближення берестейського питання, хоча шкода, що викликала таке мале зацікавлення серед жителів Білостока. Для всіх, які не змогли бути в Центрі православної культури, але цікавляться Берестейщиною, а також ширше білоруською і українською літературою пропонуємо заглянути на сторінку druzi.by, де у форматі pdf поміщені номери «Справи». Так що заходьте і читайте! Людмила ЛАБОВИЧ Фото авторки статті

7 Козаків люблять і чекають січня 2016 року, 7 година вечора, TVP1 ідуть новорічні нови- 1 (Розвиток Бойового гопака в Польщі) ни. Звідки не візьмись, хлопці і дівчата в шароварах то злітають в повітря, то приземляються в присідання, кружляють один навколо одного зачаровують козацьким бойовим танцем. Так почався 2016 рік для Бойового гопака в Польщі. Загалом у той період ми видосконалості». Сьогодні кожен з нас живе окремо, я став головою ради аспірантів свого факультету y Варшавській політехніці та проводжу заняття для студентів. Багато чого змінилось, проте разом з Іллею ми продовжуємо розвивати Гопак у Варшаві. Тому якщо ку серпня. Кожен може долучитися до нас. Крім того, ми організовуємо поїздку на вишкільний центр Бойового гопака біля Львова в Україні. Особливістю семінарів і мандрівки буде спілкування із засновником Бойового гопака Володимиром Пилатом, Майстер-клас для «Стрільця» в Ряшеві людиною, яка своєю титанічною працею відродила величезний пласт української та загально-лицарської культури: бої навкулачки, на поясах, з використанням зброї, історію козацтва і Русі, пірамідологію, біоенергетику, сприяє розвитку органічного землеробства і покращенню екології, та багато іншого. Зараз ми шукаємо охочих і готових долучитись до нашої команди. Ви зможете розпочати Гопак у своєму регіоні або сприяти його поширенню. Завдяки ступили перед декількома телеканалами, провели майстер-клас для «Стрільця» в Ряшеві та декілька виступів у різних місцях Варшави. Зараз продовжуємо тренуватись і виступати, кількість секцій збільшилась до трьох, на сьогодні нас запрошували до різних міст у Польщі, а також у 4 країни Європи: Німеччину, Чехію, Угорщину і в Україну. За останній місяць ми виступили на Науковому пікніку 2016, темою якого було «Здоров я», взяли участь у 50-му Дитячому фестивалі української культури в Ельблонзі, виступили в найкращому на сьогодні парку атракціонів Europa-Park, який знаходиться недалеко міста Фрайбург, Німеччина, поряд з кордоном Франції. Починалось все з маленької кімнатки розміром 3х3м. Два хлопці, один спить на ліжку, другий збоку на підлозі. Пів року ці хлопці живуть в одній вузенькій кімнатці: один вчиться, інший працює, спільно ділять харч, полички на речі і маленький комп ютерний столик. Це я та Ілля Сидорук, який на пів року приютив мене в себе в гуртожитку, за що я йому неймовірно вдячний. Все що в нас тоді було, це ми, наші вміння, віра в майбутнє, а головне дружня підтримка. Так нас навчив наш Учитель, засновник Бойового гопака Володимир Пилат, який завжди підкреслює «учіться, розвивайтеся і підтримуйте один одного на шляху до зараз поряд з Вами є Ваш друг дайте йому «п ять», а як нема, то подзвоніть і подякуйте йому зробіть це прямо зараз, адже це людина, яка допомагає Вам рости в цьому світі. Саме в такий спосіб ми будуємо наші тренування, так ми розвиваємось самі і своїм прикладом показуємо це для наших учнів. Виглядає, що у нас все чудово і це справді так, але є одна річ, в якій ми потребуємо допомоги. На даний момент тренери Бойового гопака є тільки у Варшаві, а охочі приєднатись до Гопака зі всієї Польщі, можливо, навіть, з Вашого регіону чи міста. На жаль, ми не маємо змоги приїжджати всюди. Літом завжди проходять навчально-вишкільні семінари з Бойового гопака пройдений семінар дає право тренувати. Семінари починаються вже з липня і йдуть до кінця літа. Команда з Варшави готується їхати на почат- 5 Науковий пікнік 2016 (Національний стадіон у Варшаві) всесторонньому розвитку, який дає Бойовий гопак, Ви зможете підвищити рівень здоров я Ваших друзів, знайомих, дітей та дорослих, дати їм можливість розвиватись духовно і піднімати рівень своєї свідомості. Із збільшенням кількості осередків Гопака, ми разом зможемо проводити крайові і міжнародні змагання та фестивалі. Хто знає, можливо саме у Вас в місті росте чемпіон світу з Бойового гопака? Запрошуємо до контакту через фейсбук або електронну пошту [email protected]. Ми завжди раді розповісти про тренування, семінари, виступи та інші заходи. Ігор МИХАЛЕВИЧ тренер Бойового гопака Фото з архіву Варшавської групи Бойового гопака

8 «Сонечко» Гран-прі ХІІ Конкурсу української пісні «З підляської криниці» посів дует молодих співaчок з Більська Марти Ігнатюк і Марії Мартинюк. Загалом, у конкурсі, який 15 травня пройшов на сцені Більського будинку культури, взяло участь більше 60-ти виконавчих одиниць ансамблів, хорів, дуетів, солістів. Серед виконавців були представники всіх поколінь. Конкурс пісень з підляської криниці Починали ці наймолодші. Були тут діточки з ансамблю «Сонечко» з Дитячого садочка 9 «Лісова поляна» з Більська, були також їхні старші друзі з наймолодшої групи «Ранку». З Гайнівки, крім солісток зі Студії естрадної пісні, що діє при Гайнівському будинкові культури, якого учасниці часто перемагали на більському конкурсі, приїхав також колектив «Мале ГДК». Заспівали ще «Мікстурки» з Кліщель і «Струмок» з Дубичів-Церковних, яких підготовляв Ігор Фіта, та «Веселі нотки» й «Астерія» з Більська. В цьому році ми вперше трішки відокремили малих дітей, цих найменших, від старших говорила організаторка конкурсу Єлизавета Томчук з Союзу українців Підляшшя. Так що Переможний дует: Марта Ігнатюк і Марія Мартинюк вперше були прослуховування наймолодших учасників, а потім вже співали дорослі ансамблі. Якщо йдеться про репертуар, думаю що останніми роками стає більше виконавців 6 сучасної пісні, а меншає фольклору. Але це тільки тому, що, очевидно, для багатьох, передусім для дітей, простіше співати під фонограму. І молодь охоче співає цю сучасну пісню. Кількість учасників конкурсу постійно зростає. «Тримаються» весь час старші колективи та щораз більше є охочих молодих людей, котрі вчаться української мови, пізнають

9 «Луна» Емілія Королько Дует Оля Касперук і Патриція Шидловська Мая Єрмаловська Юлія Іванюк Дует Естера Тихонюк і Йоанна Василюк Анастасія Шеремета Олександра Волчик Домініка Благушевська «Веселі нотки» «Наймолодший Ранок» 7

10 Наталія Никитюк Дует Дарія Рута і Домініка Гапунович «Мале ГДК» Ранкові дівчатка Юлія Ляшевич Наталія Селевесюк Ізабела Карчевська Кароліна Мірек Юлія Єрмаловська Магдалена Ніконоров Софія Филип юк «Гілочка» 8

11 «Мікстурки» «Струмок» «Говорила мати: співати» «Ранок» фолькова група «Осінній лист» 9 Ольга Філоць на уроках також пісні й тут мають змогу перевірити свій талант. Серед постійних вже учасників конкурсу можна вказати на колектив «Вервочки» з Орлі. На конкурсі будемо презентувати пісню опрацьовану говорив керівник колективу Володимир Рева, який на репетиції до підляської місцевості приїжджає з Рівного. Буде це пісня про Волинь, про мій рідний край, а я хочу, щоб послухали її також люди тут, на Підляшші. Наш колектив має зараз багато виступів, їздимо на концерти цілий рік. Володимир Рева підготовляв до конкурсу також солістку. Наталя Сeлeвесюк приїхала з Орлі, їй чотирнадцять років, і як казала любить співати, а на конкурсі виступила з народною піснею «На городі дичка». Останніми роками помітним на конкурсі є збільшення кількості виконавців з Сім ятицького повіту. Доказом своєрідного «ренесансу» української пісні та традиції спільного співання в сільських ансамблях, в останньому часі, є поява або відродження таких колективів, як «Новина» з Мощони-Королiвської, який в цьому році відмітив ювілей 10-ліття, «Криниця» з Радивилівки, «Вереси» з Вилінова, «Незабудки» з Нурця-Станції та «Мельничани» з Мельника. Валентин Никиторович до Більська приїхав як член цього останнього ансамблю, а також як соліст. Належу до колективу «Мельничани», але вирішив спробувати своїх сил також як соліст сказав після виступу пан Валентин. А люблю співати, «своє»

12 «Вервочки» Патрик Місіюк «Новина» Квартет хору «Осінній лист» Магдалена Творковська «Чижов яни» Валентин Никиторович Фольклорний ансамбль з Черемхи-Села «Родина» 10

13 «Астерія» «Криниця» «Мельничани» «Незабудки» «Ранок» група сучасної пісні 11 Петро Осташевський в душі грає. Голос маю по моїй матері, яка була доброю співачкою. І так собі співаю, поки дам ради, бо вже 73 минуло, а як Бог дасть, то будемо ще далі співати. Молодіжний український ансамбль «Гілочка» з Черемхи бере участь у конкурсі від його початків. На початку не було так багато ансамблів говорить його керівник Ірина Вишенко. Зараз є вже велика конкуренція. В моєму колективі маю зараз нові особи, це є початкові класи. Учасниці приходять, потім йдуть далі вчитись і відходять з колективу, і знов починається праця з новими. Маю вже також в колективі хлопців, які дуже хотіли виступати. Треба ще з ними працювати, але приходять на репетиції, дуже також допомагають при проведенні якихось заходів. Разом з «Гілочкою» приїхав жіночий колектив з Черемхи-Села, з яким черемшанська молодь показує на сцені обряд випікання короваю. Те, що почалось в «Гілочці», продовжує колишня учасниця колективу Олександра Іванюк, яка зараз у Білостоці керує ансамблем традиційної пісні «Добрина». Молодь, котра співає «по-старому» білим голосом, сподобалась членом журі, які признали «Добрині» перше місце у номінації «фольклор». Побіч «Добрини» Білосток на конкурсі представляв ансамбль «Стебло» з Громадської школи ім. св. Кирила та Мефодія, якого учасники співають також у родинному колективі «Говорила мати: співати!», а крім цього проявляють свій талант як солісти.

14 Збіґнєв Насядко Квінтет «Довгий вечір» «Ранок» фольклорна група Тріо з села Мощона-Королівська «Добрина» «Чижов яни» жіноча група Ніна Тимошук Олександр Пура Марина Місіюк Серед «ветеранів» конкурсу «З підляської криниці» є також дуб яжинська «Родина», постійними учасниками: «Луна» з Парцева та «Чижов яни» з Чижів, які заспівали разом, а потім ще розділились на жіночу та чоловічу групу. Для нас це очевидно дуже важливий і вартісний захід говорить голова Союзу українців Підляшшя д-р Андрій Артем юк Дає вiн можливість презентування, але також суперництва, очевидно в доброму того слова розумінні. Це також підбадьорює ансамблі та солістів до цього, щоб підвищувати свій рівень. Є це також своєрідна зустріч на сцені поколінь і переказування української пісенної традиції Підляшшя. Журі, яке очолював Юрій Ковальчук, мало важке завдання, тому що слід було оцінювати цілоденний пісенний марафон, а також розділяти все на різні, як жанрові, так і вікові номінації. З результатами конкурсу, очевидно, невід ємно зв язані емоції. Але, як то вже часто згадувалось суть не в цьому, хто буде першим, другим, третім, хто одержить нагороду, а хто вирізнення. Важлива є сама присутність. Для молодших це перші випробування свого голосу, поведінки на естраді, опанування хвилювань. Для старших це часто нагода до зустрічі зі знайомими колективами з інших місцевостей. А найкращі учасники ХІІ Конкурсу української пісні «З підляської криниці» заспівали на гала-концерті, який 4 червня відбувся в Більську в рамках заходів з нагоди Днів Більська. 12 Славомир САВЧУК Радіо Білосток Фото Ю. Гаврилюка

15 Результати ХІI Конкурсу української пісні «З ПІДЛЯСЬКОЇ КРИНИЦІ 2016» ГРАН-ПРІ Дует Марта Ігнатюк і Марія Мартинюк Більськ Підляський Дует Марія Веселовська і Агата Лаут «Стебло» Дует Ольга Філоць і Анна Романюк «Чижов яни» чоловіча група «Родина» чоловіча група ФОЛЬКЛОР Молодша вікова категорія Сольний спів І місце Анастасія Шеремета Середня вікова категорія Сольний спів І місце Домініка Благушевська Ансамблі І місце Ансамбль «Гілочка» І місце Ансамбль «Ранок» фольковий Старша вікова категорія Сольний спів І місце Ніна Тимошук ІІІ місце Збіґнєв Насядко ІІІ місце Валентин Никиторович ІІІ місце Ольга Філоць Малі форми І місце Квартет хору «Осінній лист» ІI місце Дует Анна Фіонік і Віра Никитюк ІІІ місце Тріо Маріанна Оксентович, Олена Датчук і Марія Юркевич ІІІ місце Дует Ольга Філоць і Анна Романюк Ансамблі І місце Фольклорний ансамбль «Добрина» І місце Чоловіча група ансамблю «Родина» ІІ місце Ансамбль «Родина» ІІ місце Ансамбль «Ранок» фольклорна група ІІІ місце Хор «Осінній лист» ІІІ місце Фольклорний ансамбль з Черемхи-Села Дует Анна Фіонік і Віра Никитюк 13

16 ОПРАЦЬОВАНИЙ ФОЛЬКЛОР Молодша вікова категорія Ансамблі І місце Ансамбль «Сонечко» з Садочка 9 у Більську Середня вікова категорія Сольний спів ІІ місце Наталія Селевесюк Малі форми І місце Ансамбль «Стебло» Ансамблі І місце Ансамбль «Говорила мати: співати!» Старша вікова категорія Сольний спів І місце Петро Осташевський ІІІ місце Олександр Пура ІIІ місце Вокальноінструментальний гурт «JBM» Малі форми І місце Ансамбль «Чижов яни» чоловіча група ІІ місце Ансамбль «Чижов яни» жіноча група Ансамблі І місце Квінтет «Довгий вечір» ІІ місце Ансамбль «Чижов яни» ІIІ місце Ансамбль «Мельничани» ІIІ місце Ансамбль «Незабудки» ІIІ місце Ансамбль «Новина» ІV місце Ансамбль «Криниця» СУЧАСНА ПІСНЯ Молодша вікова категорія Нагорода для наймолодшого учасника Мая Єрмаловська Сольний спів І місце Юлія Ляшевич І місце Олександра Волчик ІІ місце Софія Филип юк ІІ місце Наталія Никитюк ІІІ місце Емілія Королько ІІІ місце Марина Місіюк III місце Юлія Єрмаловська Малі форми І місце Дует Оля Касперук та Патриція Шидловська ІІ місце Дует Дарія Рута та Домініка Гапунович ІІI місце Дует Естера Тихонюк та Йоанна Василюк Інструментально-вокальний гурт «JBM» Ансамблі І місце Ранкові дівчатка ІІ місце Ансамбль «Наймолодший Ранок» ІІI місце Ансамбль «Веселі нотки» ІV місце Ансамбль «Мікстурки» ІV місце Ансамбль «Струмок» Середня вікова категорія Сольний спів І місце Ізабела Карчевська І місце Кароліна Мірек ІV місце Юлія Іванюк ІV місце Магдалена Ніконоров Ансамблі І місце Ансамбль «Мале ГДК» Старша вікова категорія Сольний спів І місце Магдалена Творковська Малі форми ІІ місце Дует Марія Веселовська і Агата Лаут Ансамблі І місце Гурт «Астерія» І місце Ансамбль «Ранок» ІІ місце Ансамбль «Луна» АВТОРСЬКА ПІСНЯ Середня вікова категорія Сольний спів І місце Патрик Місіюк Старша вікова категорія Сольний спів І місце Марія Мартинюк Ансамблі І місце Ансамбль «Вервочки» Zadanie Spotkania z podlaskim folklorem, tradycją i poezją ukraińską: Spotkanie z Kolędą i Szczedriwką Konkurs Piosenki Ukraińskiej «Z Pidlaśkoji Krynyci» Konkurs recytatorski «Ukraińskie Słowo» realizowane jest przez Związek Ukraińców Podlasia dzięki dotacji Ministra Spraw Wewnętrznych i Administracji RP. 14

17 Найкращий курс мов світу, також української (Розмова з Пшемиславом Вєжбовським) кінця листопада 2014 р. у рамках «Білостоцької мовної кав ярні» в сто- З лиці воєводства відбуваються зустрічі за українським столиком усі, які хочуть розвивати знання української мови або просто познайомитися з новими людьми та порозмовляти з ними українською можуть у кожний другий понеділок місяця навідати кав ярню «Грам офф он» ( Gram off on ) у Білостоці. Одним із ініціаторів проекту є Пшемислав Вєжбовський, народжений у Влощові у Свєнтокшиському воєводстві, молодий білостоцький есперантист, голова організації «Білостоцьке товариство есперантистів». Людмила Лабович: Як зародилася думка, щоб заснувати «Білостоцьку мовну кав ярню»? Пшемислав Вєжбовський: Це була ідея нашого волонтера, який приїхав до білостоцької організації есперантистів у 2009 р. Він з Франції, з Тулузи, де така мовна кав ярня добре працювала. Це ж багатонаціональне місто. І він подумав, щоб щось схоже зорганізувати тут. На жаль, Білосток не так багатонаціональний, тут нема аж так багато людей різних національностей. Все таки ми вирішили попробувати та сім років тому вперше зорганізували зустріч «Білостоцької мовної кав ярні». Думали, що майже ніхто не поцікавиться, але прийшло неймовірно багато людей, які сказали, що саме у Білостоці бракувало таких зустрічей. Якими мовами можна було спочатку розмовляти? Що цікаве, найбільше людей прийшло говорити іспанською. Здається, що більш-менш тоді вона стала дуже популярною, модною між молодими людьми. Далі, звичайно, зацікавленням тішилася англійська та й досі багато людей розмовляє тут англійською. Це головне. За німецьким, російським і французьким столиком було трошки менш. З часом у нас з явилася українська. Саме, як це сталося, що з явився український столик? Все сталося, коли приїхала до нас волонтерка з України, Надія з Харкова. Також десь у тому часі приїхала до Білостока моя дружина. Вона українка. Тобто були люди, які розмовляли українською. Такі були початки українського столика. Я тоді ще не розмовляв добре українською. За деякий час прийшли до нас українці з Підляшшя, які живуть у Білостоці, і так запрацював цей столик. А далі до Білостока приїхали студенти в рамках програми «Еразмус», які вчилися в Університеті в Білостоці. Так що наш український столик став міжнародним. Де зустрічалися? До вересня ми зустрічалися в «Есперанто кафе», в центрі Білостока. Потім вирішили зміняти місце і зараз є в клубі «Грам офф он». Була думка, щоб зустрічі проводити в кав ярні «Фама», але не вдалося того зорганізувати. Ще подивимося, як все розвинеться, може будемо в іншому місці, а може залишимося у «Грам офф оні». Одні кажуть, що тут мало місця, інші що все добре, бо є сімейна атмосфера. Чи ці зустрічі відбуваються в рамках якогось проекту? 15 Ні, це не проект, це все волонтерська робота. Усе є безкоштовно ніхто не платить грошей, ніхто й на цьому не заробляє. Просто кожен, хто хоче, може прийти і безкоштовно практикувати мови світу в такій вільній, свобідній атмосфері. Лише кав ярня має додаткову рекламу та прибуток, бо ж люди приходять, купляють каву, пиво. Ми зустрічаємося в понеділок, а відомо того дня до кав ярні не приходить багато людей. А дякуючи нам усі столики є зайняті. Я думаю, що це найкращий спосіб вивчати і практикувати мови світу просто розмовляти. Це такий міжнародний курс різних мов світу. Ти, здається, різних мов світу знаєш дуже багато... Знаю декілька. Тобто? Польську, російську, українську, англійську, есперанто звичайно, французьку і італійську вже гірше. Дуже добре розмовляєш українською... Дякую. Дуже важко вивчати якраз українську, тому що вона схожа на інші мови, які знаю російську або польську, і коли я намагаюся щось сказати українською, думаю польською, вживаю польські слова. Тому говорити чистою українською мовою не завжди вдається. Як це сталося, що став вивчати українську? Чи мала на це вплив Твоя дружина? З дружиною це взагалі дивна історія. Я поїхав у 2011 р. на фестиваль молодих есперантистів. Щорік він проходить в іншій країні і саме тоді був в Україні, в Києві. А моя дружина приїхала до своєї сестри, не на цей фестиваль. Однак ми зустрілися саме на цьому фестивалі. Взагалі, це був перший раз, коли я поїхав в Україну. Я тоді знав більшменш російську, однак вирішив, що треба вивчити українську, тому що мені завжди було неприємно розмовляти на вулицях російською, коли я чув довкола українську.

18 Маю таке переконання, що це гарно вивчити щонайменше підстави мови країни, до якої ми їдемо. Так що коли я їду до Литви, вивчаю щонайменше десять слів, щоб показати, що мені залежить щось сказати тою мовою. Ось і тому я почав вивчати українську. Потім ще з дружиною час від часу вживав українську. До речі, ми розмовляємо зараз трьома мовами польською, українською та російською. Російською тому, що дружина зі східної України та її сім я розмовляє російською. Вертаючись, однак до «Білостоцької мовної кав ярні»... Хто зараз приходить на зустрічі? Кав ярня має вже сім років. Створилося коло знайомих, які тут зустрічаються. Є люди, які приходять регулярно, але є й багато нових осіб, тому хоча б, що приїжджають іноземні студенти. Так що завжди є нові люди. До мовної кав ярні приходять дуже різні особи та для кожного є місце. Приходять молоді і старші, тому, що наша мовна кав ярня це пропозиція не лише для студентів, як часом хтось думає. Коли йдеться про національність, то є багато поляків та іноземців. Ми відкриті на всіх. Якщо хтось хоче практикувати мову, якої ще в нас не було, то ми охоче погоджуємося. От, наприклад, останнім часом з явилася датська мова. Просто колись одна дівчина запитала, чи хтось буде розмовляти датською. Я сказав, що нікого більше нема, ніколи в нас тої мови не було. Однак з явилася одна студентка з Данії, яка вивчає медицину і так почалися зустрічі за датським столиком. Завжди коли є люди, а вистачать лише дві зацікавлені особи, які хочуть розмовляти якоюсь мовою, то й з являється такий столик. Які мови світу можна зараз практикувати? Є українська, російська, французька, італійська, датська, іспанська, німецька, турецька, китайська, ще й арабська буває час від часу... Звичайно й англійська? Коли йдеться про англійську, то маємо три або чотири англійські столики. Були також: португальська, шведська, норвезька, голландська, раз угорська і раз що цікаве мова жестів. Дуже цікаво було подивитися, як люди вживають цю мову. Бачу також табличку з назвою білоруської мови... Табличка є, але на білоруський столик практично ніхто й не приходить, хоча я завжди запрошую. Один раз були студенти білоруської філології, але не знаю, чому більше вже не з явилися. А коли йдеться про український столик. Хто зараз приходить порозмовляти українською? Час від часу є українці з України, які приїжджають у Польщу і приходять на ці зустрічі. Більшість людей це однак українці Підляшшя, підляська українська національна меншина. На жаль, нема вже студентів з України, які сюди регулярно приходили, тому що разом з кінцем семестру, вони закінчили своє навчання у Польщі. Думаю однак, що будуть приходити нові. Бо дуже добре, коли приходять українці з України. Можна попрактикувати не лише українську між собою, але теж порозмовляти з українцями з України. Можна почути різні діалекти, вимови. Це цікаве. Чи за українським столиком Ти вперше зустрівся з українцями з Підляшшя? Так, це був мій перший контакт. Моєї дружини, чесно кажучи, також. Раніше я час від часу слухав передачу української меншини в білостоцькому радіо, дивився по телебаченню «Український перегляд», «Над Бугом і Нарвою» читав в Інтернеті раз чи два рази, але не дуже цікавився українською меншиною і взагалі майже нічого про неї не знав. Думав, що в Білостоці, на Підляшші мало українців. До речі, мені здається, що багато поляків так думає якщо хтось є з меншини, тим більше православний, то він мусить бути білорусом. А виявляється, що тут є також українське середовище. У якій мірі зустрічі за українським столиком дозволили Тобі ознайомитися зі специфікою тої громади на Підляшші? Думаю, що довідався про неї дуже багато. Зараз, окрім того, що зустрічаємося в мовній кав ярні, то ходимо з дружиною на різні зустрічі, були в музею в Козликах над Нарвою, поїхали на фестиваль «Підляська осінь». Бачу, що українська громада активна і дуже мені подобається, що люди не забули мови, що її практикують. Можна сказати, 16 що я став частиною тої меншини так трошки й через дружину. Український столик є півтора року, але сама «Білостоцька мовна кав ярня» діє вже сім років. Як за той час дивишся на цей проект? Що вдалося досягти? Головне, що люди в Білостоці знають, що є таке місце, де можна практикувати різні мови. Це не курс, не треба платити, треба лише прийти, навіть якщо ти не знаєш мови, то можеш присісти до столика, на якому є табличка з назвою конкретної мови, та стати говорити. А можна просто прийти і послухати. До речі, багато людей, передусім старших, які побоюються розмовляти, наприклад англійською, приходить, щоб лише послухати. Думаю, що вдалося нам відкрити мови світу на різних людей, також цих старших. Люди весь час приходять, розмовляють, так що виявляється, що таке місце сповнює свою роль. Окрім того є багато різних проектів, яких не вдалося провести, наприклад мовний фестиваль. Весь час думаю про це. Така імпреза відбувається в різних країнах світу, передусім в Росії. Її придумали там російські есперантисти. Це такий захід, організований, наприклад, у школі, де в різних залах люди сидять і розмовляють якимись мовами. В різних залах є різні мови та, що головне, їх є дуже багато. Це не лише великі мови, але також дуже екзотичні, регіональні, маленькі. Можна зайти в конкретний зал і послухати, як звучить якась мова з різних частин світу. У майбутньому хочемо зорганізувати такий справжній міжнародний фестиваль. Коли і де відбуваються зараз зустрічі в рамках «Білостоцької мовної кав ярні»? Від цього року зустрічі проходять у клубі «Грам офф он» по вулиці Мальмеда в Білостоці раз на два тижні в понеділок між та Детальніше треба однак дивитися на нашій сторінці на фейсбуці ( Часто інформацію можна знайти також на сторінці фейсбук читачів «Над Бугом і Нарвою». Дякую за розмову. Розмовляла Людмила ЛАБОВИЧ Фото авторки статті

19 Розп яття з Черська найдавніша ікона Берестейщини -річчя нашого часопису це 25особлива спонука для публікації матеріалів про красу, отже, мистецтво, а в ньому особливе місце займає іконопис. Коли збудовано й прикрашено іконами перші храми в наших надбужанських сторонах можемо лише гадати, адже письмові згадки маємо щойно в творах літописців, які працювали у другій половині ХІІІ ст. І так, в опи сі життя князя Володимира читаємо: «а за Берестієм поставив город на пустому місці, що називається Лосна, і назвав його ім ям Каменець, тому що [там] була кам яна земля. Спорудив він також у нім башту кам яну, заввишки сімнадцять сажнів, гідну подиву всім, хто дивиться на неї, і церкву поставив Благовіщення Святої Богородиці, і прикрасив її іконами золотими, і начиння служебне викував срібне, і Євангеліє апракос, оковане сріблом, [і] Апостола апракос, і Паремію, і Соборник отця свого тута ж положив, і хреста воздвижального положив. Так само і в Більську спорядив він церкву іконами і книгами». У новішу добу, у рр. ця територія була оформлена як Підляське воєводство й хоч потім його поділено та поряд з Підляським утворено Берестейське воєводство, у етнічному й культурному відношенні це один регіон, що підкреслювала приналежність Берестя, Кам янця, Кобриня, Дорогичина, Мельника й Більська до цієї самої Володимирсько-Берестейської церковної єпархії. Тому, хоч зараз в українознавчих публікаціх бачимо, розмежування на Підляшшя і Берестейщину, то саме ми, мешканці цієї території повинні пам ятати, що це розмежування вторинне і зовнішнє, виникле не так то й давно, отже не має воно жодного впливу на нашу історію у ХІІІ, XVI, а навіть XVIII ст. Отже й друкована тут «берестейська» стаття мистецтвознавця Володимира Александровича, який спеціалізується в історії давнього українського іконопису, такою ж самою мірою «підляська». (ред.) (Зі студій над забутим регіоном розвитку української мистецької культури) 17 Активізація студій над давньою українською мистецькою спадщиною висуває цілу низку проблем, які не виникали перед першими дослідниками української культури й перебували поза тематичним колом спеціальної літератури недавніх десятиліть. Одночасно з поглибленням історико-мистецьких досліджень іде їх розширення, залучення до історії української мистецької традиції пам яток з усіх тих регіонів української етнічної території і теренів з-поза теперішніх меж розселення українського етносу, на яких розвивалася національна мистецька культура в різні періоди її історії. Цей поки що надто мало опрацьовуваний аспект історико-мистецьких студій передумовлений насамперед тим, що починаючи ще від середини XIV ст. внаслідок втрати національної державності ареал поширення української мистецької культури в західноукраїнському регіоні відчутно змінився порівняно з періодом найвищого розквіту Галицько-Волинського князівства. Тому ще й сьогодні в історії української культури надто скромне місце посідають, наприклад, столиця Данила Романовича Холм і Холмщина, Лемківщина. Навіть порівняно краще відомий Перемишль, який відіграв особливо важливу ролю в розвитку української мистецької культури на західноукраїнських землях у XIV першій половині XVI ст., лише починає відкриватися як унікальне явище національної традиції 1. «Розп яття з пристоячими» з церкви в Черську

20 Проте поряд із цими мало відомими регіонами розвитку українського мистецтва є ще й такі, що в дотеперішніх українських дослідженнях навіть не відзначені. Поміж ними передусім треба згадати Берестейщину. Для українського мистецтвознавства це регіон, забутий повністю 2, хоч загальновідомі факти вказують, що в історії України Берестя виступає від найдавніших часів перша літописна згадка про місто походить з часу боротьби між спадкоємцями святого Володимира Великого й датується 1017 роком. В колі мистецької культури українських земель Берестя утвердилося за княжої доби, в період одного з найвищих її піднесень. При розбудові Галицько-Волинського князівства і його територіальному розширенні в північно-східному напрямку берестейський регіон опинився у сфері інтересів об єднаного князівства, потрапивши під опіку волинського відгалуження династії. За свідченням Гагицьковолинського літопису, меценат і філософ Володимир Василькович у Бересті звів «башту кам яну, [таку] висотою, як і кам янецьку; поставив він також і церкву святого Петра, і Євангеліє дав апракос, оковане сріблом, і служебне начиння викуване, срібне, і кадильницю срібну, і хреста воздвижального положив» 3. Цей фрагмент похвали славетного волинського князя вказує, що Берестя належало до тих осередків князівства, які були під його особливою опікою. Посвячення берестейського храму в українській церковній традиції поширене досить мало дає підстави здогадуватися про розвиток на місцевому ґрунті оригінального культу, ймовірно пов язаного з певними, не відомими нам обставинами історії самого міста. Берестейські фундації Володимира Васильковича дають змогу простежити входження Берестя в засяг мистецької культури українських земель від ХІІІ століття. Безперечно, саме тоді на Берестейщині, як і на території Галицько-Волинського князівства загалом, остаточно усталилися основи місцевого варіанту української мистецької традиції 4. Наступний етап її еволюції в яжеться насамперед з Володимирсько-Берестейською єпархією, сам факт існування якої утверджував давні волинські пов язання мистецької культури Берестейської землі. Зв язок цього регіону з Україною зберігався і в значно пізніші часи. Український характер Берестейщини почав відсуватися на дальший план лише після радянського «визволення» 1939 року, 18 коли край включено до складу Білорусі. Нині маємо повернути історії української культури цей самобутній регіон багатовікового розвитку національної мистецької традиції, а історії української мистецької культури самобутні пам ятки релігійного малярства Берестейщини. Пропонована стаття є лише першим кроком на цьому шляху. Оригінальні пам ятки мистецької культури Берестейщини, поза археологічним матеріалом, збереглися починаючи тільки з пізнього середньовіччя. Проте навіть від тих часів до нас дійшли лише поодинокі зразки релігійного малярства. Нині можна назвати дві ікони з-перед початку XVII століття, що належать до малярської спадщини Берестейщини, «Розп яття з пристоячими» з церкви в Черську й «Богородицю Одигітрію» з Богородичної церкви села Дубенець.* Перша з цих ікон у 1930-х роках надійшла до музею Богословської академії у Львові й розділила долю його збірки після ліквідації влилася до колекції Державного музею українського мистецтва (нині Національний музей, в скор. НМЛ) у Львові 5. Черське «Розп яття» має невеликі розміри (28,6: 22,4 см), мальоване на суцільній дошці з глибоким ковчегом із широкими берегами. Розміри дають підставу здогадуватися про спеціальне призначення ікони, оскільки її мініатюрний характер вказує, що вона не могла посідати якогось конкретного місця в традиційному ансамблі декорації інтер єру храму в українському станковому малярстві. Родовід іконографії черського «Розп яття» внаслідок втрати інших пам яток регіону не можна простежити конкретно. Щонайзагальніше це візантійська малярська традиція XIV століття, адаптована на місцевому грунті пізнішого часу. Стилістичні особливості ікони заслуговують на окремий розгляд, бо тільки докладний аналіз їх може дати конкретний матеріал для інтерпретації пам ятки. У черському «Розп ятті» насамперед привертає увагу співвідношення постатей. Фігури пристоячих Богородиці, Марії Магдалини, Івана Богослова та сотника Лонгіна відзначені під- *Черськ село на південь від Берестя, у Домачівській сільській раді Берестейського району, недалеко від Бугу, напроти села Ганна, що на лівому березі; церква св. Архангела Михаїла з другої половини XVII ст. Дубенець село на південному березі Прип яті, у колишній Пінській землі, зараз у Столинському районі; церква Різдва Пречистої Богородиці, збудована 1718 р. креслено видовженими пропорціями й займають дві третіх дошки по висоті. Вони відсунуті до самих країв ковчега й зображені майже в профіль, Іван і Лонгін наближені до переднього плану, натомість обидві Марії дещо відсунуті в глибину, тому при зіставленні з симетричною їм парою постатей видаються здрібненими. Проте загалом фігури пристоячих акцентовані розмірами, а розміри фігури Христа порівняно з ними зменшені, пропорції наближені до природних. Відсунута в глибину, фігура Розп ятого сприймається здрібненою. Характерне в трактуванні його постаті сильно акцентований вигин верхньої половини тіла, особливо в партії плечей, тож схилена до правого плеча голова зображена майже перпендикулярно до торса. Тіло Христа худорляве, з акцентованим огруддям, руки підкреслено тонкі й видовжені. Привертає увагу своєрідне трактування німба, правий край якого заходить за перекладину хреста. Рідкісний для української іконографії характер має напис на верхній перекладині хреста: «ІС Назаранин». Традиційне його продовження «Цар Іудейський» випущено, замість того повністю написано слово «Назарянин». Так само менше характерні для української іконографії і дві півфігури ангелів (дуже знищені), що злітають до Розп яття. Тло ікони становить символічне зображення стіни Єрусалима з наголошенням на її поземних членуваннях. Хреста встановлено на скелястому узвишші Голгофи з розташованим на правому боці її темним отвором печери з черепом Адама. У формах гір виступає елемент декоративного трактування завершень скель, який має аналогії в найдавніших з-поміж збережених ікон Розп яття перемиської традиції з церкви Успіння Богородиці у Волі Кривецькій (Національний музей Перемиської землі) 6, церкви Покрову Богородиці в Рихвалді (Історичний музей у Сяноку) 7. Через брак інших пам яток релігійного малярства Берестейщини відповідного періоду черське «Розп яття» може бути датоване лише в зіставленні з пам ятками інших регіональних шкіл українського релігійного малярства, насамперед перемиської. Аналіз стилістичних особливостей ікони вказує на її відносно пізнє походження. До такого висновку схиляє передусім наявність елементів декоративного трактування окремих деталей композиції єрусалимської стіни, каменів Голгофи, бганок одягу. Це характерна ознака стилю, яка не може бути старшою за другу половину XV століття. На той

21 «Богородиця Одигітрія» з Богородичної церкви в селі Дубенець 19 же час вказують і особливості передачі пропорцій фігур, деталізація в трактуванні тіла Христа, спосіб малювання висвітлень на ликах. Запропонованій хронології відповідає і палеографія напису. З огляду на унікальність черської ікони для малярської спадщини Берестейщини XV-XVI століть годі встановити вужчі часові рамки датування, тому варто зупинитися на тому, що ікону намальовано в межах другої половини XV першої половини XVI століть. Хоч для історії українського мистецтва загалом і найдавніших пам яток українського релігійного малярства зокрема це досить пізні часи, черська ікона є найстарішою пам яткою малярства в регіоні, що дає підстави розглядати його історію на автентичних творах ще з-перед кінця XV століття. Проте її місце в історії української мистецької традиції не меншою мірою визначають і особливості розвитку теми Розп яття в українській релігійній іконографії. Українська іконографія Розп яття в іконопису знана передусім за пам ятками перемиської школи малярства починаючи з другої половини XV століття. Найчастіше вона виявляється в іконах «Розп яття зі сценами страстей», що становили невід ємну частину розробленого в українській релігійній мистецькій культурі й не відомого поза сферою її поширення унікального ансамблю декорації інтер єру храму в складі ікон комплексу іконостаса та парних композицій на теми Страстей і Страшного суду 8. Найранішою такою пам яткою є ікона другої половини XV століття з Хрестовоздвиженської церкви в Здвижені на надсянській Західній Бойківщині (НМЛ) 9. Очевидно, зредукованим варіантом композиції «Розп яття зі страстями» виступають ікони «Розп яття з пристоячими», відомі в спадщині українського релігійного малярства починаючи від згаданої ікони з церкви Покрову Богородиці в Рихвалді. Ікона з Черська дає змогу твердити, що в середньовічному українському іконопису поряд з двома відзначеними існував ще третій варіант ікони «Розп яття». Невеликі розміри цієї ікони вказують, мабуть, на її призначення для виставлення до поклоніння на Страсному тижні. Якщо це припущення слушне, то черське «Розп яття» належить не лише до рідкісних пам яток українського релігійного малярства, а й релігійної традиції загалом. Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ Примітки 1. Першу спробу огляду найважливіших етапів розвитку мистецької культури українського Перемишля див.: Александрович В. Українське малярство у Перемишлі XIII початку XVII ст.: головні проблеми історії // Перемишль і Перемиська земля протягом віків: Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної наукової конференції, організованої Науковим товариством імені Т.Шевченка в Польщі червня 1996 року у Перемишлі / Під ред. С.Заброварного. Перемишль; Львів, С Здається, чи не вперше в новітній українській літературі в контексті проблеми регіонів розвитку української малярської традиції у зв язку з Володимирсько-Берестейською єпархією тема Берестейщини прозвучала в нашій статті: Александрович В. Регіони розвитку української малярської традиції у XVI столітті // Вісник Львівського університету: Серія історична. Львів, Вип.ЗЗ. С Літопис Руський: За Іпатським списком / Переклав Л. Махновець. К, С На ролі середини другої половини XIII століття в цьому процесі вперше наголошено в роботі: Александрович В. Дорогобузька ікона Богородиці Одигітрії і малярська культура княжої України другої половини XIII початку XIV ст. // Він же. Українське малярство XIII-XIV ст. Львів, (Студії з історії українського мистецтва; Т.1). С Інв. Ne У 1984 році внаслідок пограбування музейного фондосховища ікона зникла й доля її залишається невідомою. Висловлюю подяку головному охоронцеві фондів музею п. Дануті Посацькій за консультації стосовно черської ікони. (Зараз ікона повернута у музейну колекцію ред. «НБіН».) 6. Biskupski R. Ikony w zbiorach polskich. Warszawa, 1991 (з бібліографією). 7. Biskupski R. Ikonen uit Polen: Oekraiense ikonen uit de verzameling van het Muzeum Historyczne te Sanok. 30 no-vember 1991 t/m 1 maart 1992 / Muzeum voor Religieuze Kunst Uden. Uden, (з бібліографією). 8. Про цей ансамбль як один з найприкметніших у релігійній мистецькій культурі українських земель див.: Александрович В. Релігійна мистецька культура України XVII століття: нова релігійна ситуація, нове мистецтво // Берестейська унія і українська культура XVII століття: Матеріали Третіх «Берестейських читань». Львів- Київ-Харків, червня 1994 року. Львів, С.133; Він же. Українське малярство С Репродукована у вид.: Логвин Г., Міляєва Л., Свєнціцька В. Український середньовічний живопис. К, Іл. XLI.

22 1516 ЮВІЛЕЙНА ТРИБУНА ЧИТАЧІВ 2016 Stacja na królewskim szlaku (O historii Milejczyc w XVI wieku) 2010 roku odnalazłem schowaną w piwnicy reklamówkę ze sta- W rymi rodzinnymi dokumentami. Część z nich była uszkodzona przez gryzonie. Najstarsze carskie z 1904 roku oraz paszporty naszej babci i dziadka z okresu bieżeństwa, z 1915 roku. Pozostałe z okresu międzywojennego, okresu II wojny światowej i powojenne. Owe dokumenty stały się przyczyną podróży po historii mojej rodziny. Dociekając jej szczegółów, nie potrafiłem znaleźć odpowiedzi na wiele nurtujących pytań. Dlatego też udałem się do archiwum akt dawnych w Grodnie i Mińsku. Ku mojemu zaskoczeniu odnalazłem wiele dokumentów, do których jeszcze nikt nie zaglądał. Większość z nich dotyczyła mieszkańców Milejczyc i historii miasteczka. Wspaniale było mieć w rękach i czytać oryginalne dokumenty z XVI, XVII i XVIII wieku. Dni poświęcone w archiwach przyczyniły się do tego, że zacząłem studiować historię Milejczyc. Przysłowie mówi W miarę jedzenia, apetyt rośnie. Ponieważ historia Milejczyc nie jest oderwana od historii ogólnej zmuszony byłem sięgnąć do literatury związanej z kulturą rzymską i bizantyjską, historii Wielkiego Księstwa Litewskiego, Ukrainy, Rusinów, Moskwiczan itd. Pogłębiona wiedza daje mi pełniejszy obraz historii mojej rodziny i naszego miasteczka. Zadałem sobie pytanie co było przyczyną nadania praw miejskich magdeburskich dla Milejczyc? Czy tylko odpoczynek króla i jego dworzan na trasie ich podróżowania z Mielnika do Bielska? W naszej świadomości jest wizualne wyobrażenie króla siedzącego na tronie, wydającego rozkazy, dyspozycje i przyjmującego posłów. W rzeczywistości królowie nieprzerwanie podróżowali po swoich włościach i na miejscu rozstrzygali wiele spraw i problemów ważnych dla miejscowej ludności. Dlatego też musiały istnieć stacje (dwory) dla codziennej pracy i odpoczynku władcy. Oczywiste było podróżowanie tzw. Traktem Jagiellońskim z Krakowa do Wilna, omijając Puszczę Kamieniecką (Białowieską) od strony wschodniej lub zachodniej. Od drugiej połowy XIV wieku do 1795 r., tj. do ostatniego z rozbiorów Rzeczypospolitej, Milejczyce należały do ziemi brzeskiej Wielkiego Księstwa Litewskiego. Niedaleko od nich przebiegała granica z ziemią bielską i mielnicką, po 1569 r. będąca granicą z Koroną od zachodu biegła ona rzeką Nurzec (obecnie Nurczyk). Wiele miejscowości na tej trasie otrzymywało prawa miejskie po kilku latach jeżeli spełniły wszelkie wymogi dla królewskich standardów. Wyjątkiem były Milejczyce. Miejskie prawa magdeburskie otrzymały z marszu. Spełniały wymóg wielowiekowego zasiedlenia, były miejscem skrzyżowania wielu szlaków handlowych oraz dobrze rozwiniętego rzemiosła, które reprezentowali szklarze, kuśnierze, kowale, młynarze, rzeźnicy, garncarze, zduni, rymarze, no i wielość karczmarzy. Przypuszczam, że niemałe znaczenie miało istnienie w centrum miasteczka cerkwi pod wezwaniem patrona kupców św. Mikołaja. Rynek był podzielony na cztery kwartały i w jednym z nich mieszkał pop Kalisz. Również korzystny układ topograficzny poprawiał warunki bezpieczeństwa: od strony zachodniej bagnisty teren rzeki Nurzec, podobnie od północy rzeki Krupa, od południowego zachodu ściana obronna, od południa wpływające do rz. Krupy strumyki (w tym rzeczka Diedka), od strony wschodniej (od Rogacz) teren leśno-bagienny. Król Zygmunt Stary 14 maja 1516 roku nadał prawa miejskie magdeburskie. To oznaczało, że miasto Milejczy- 20 ce jest pod jurysdykcją i opieką królewską, a wszyscy mieszkańcy to wolni mieszczanie i nie podlegają obowiązkom pańszczyźnianym. Spośród wielu ulic główną rolę w miasteczku odgrywał rynek i ulica św. Barbary, przy której było najwięcej karczm i rzeźników, przy niej też wybudowano stację królewską. Przy tej ulicy i na jej przedłużeniu znaleziono przedmioty archeologiczne, w tym także kurhan, potwierdzające osiedlanie się w tych miejscach ludzi od epoki kamienia i brązu. Interesującą lekturą jest spis inwentarski z 1566 roku. Za czasów króla Zygmunta Starego i jego małżonki królowej Bony wprowadzano nowy system podatkowy. Należało dokonać spisu gospodarstw, rzemieślników, przeprowadzić nowe pomiary gruntów itp. Najstarsi mieszkańcy Milejczyc sprzeciwiali się nowym porządkom. W tym systemie taryfa podatkowa uwzględniała podział na grunty lepsze i gorsze, a od nikczemnych nie brano opłat. Również na trzy lata zwalniano z podatków tych, którzy dopiero się osiedlili. Dla pokazania, że jest to lektura interesująca, podam nazwiska, dla przykładu karczmarzy: Jarosz Sietczicz (był również burmistrzem), Żuk Momokowicz, Sak Rafałowicz, Mużik Żukowicz, Timosz Miszka, Makar Kocewicz, Jadwiga Koszowska, Sienko Piestiernak, Garasim Miszka, Maliszina Łojczicha, Turszko Oleksa, Fiedko Trieł, Wasil Chwilist, Chariton Wiereszicz, Griszko Miedwiednik, Lewkowaja wdowa, Juska Migulicz, Pawluk Sziszłowicz, Stas Janoczkowicz, Jan Koszowski, Sienko Zubko, Staszko Popowicz. Niektórzy z nich mieli po dwie karczmy. Jest tylko kilka nazwisk, które są obecnie w Milejczycach. Wielu mieszkańców w 100 lat później zginęło. W czasie najazdu Szwedów i Moskwiczan Milejczyce zostały spalone i zniszczone. Optymistyczne jest to, że się odbudowały i zasiedlili je nowi mieszkańcy. Ale o wieku XVII napiszę nastepnym razem. Roman MIKOŁAJEWICZ Na zdjęciu Ju. Hawryluka: Autor korespondencji podczas konferencji poświęconej leciu nadania Milejczycom praw miejskich.

23 Милейчицькі «містські» привілеї 1516 року Зотриманням Милейчичами рангу міста зв язані два документи видані королем польським та великим князем литовським і руським Зигмунтом Старим привілей на міське магдебурзьке («майтбарскоє») право з 14 травня 1516 року та виданий наступного дня привілей на довічну («до [кінця] єго живота») посаду війта для Миколая Лиґози (звук «ґ» тоді записувався буквами «кг»). Оба документи збереглися у формі відпису у книзі записів Метрики Великого князівства Литовського й друкуємо їх тут за публікацією у збірнику «Акты Литовско-русского государства» (випуск І: , Москва 1899). Написані вони тодішньою канцелярською руською мовою, при чому принаймні у варіанті вписаному до метричної книги особою, яка не дуже знала її правопис. Видно це хоч би з «нелюбові» до вживання букви «ѣ» (ять), адже у словах «місту», «в місті», рідко маємо правильне «мѣсту», «в мѣстѣ», а частіше бачимо заміну на «е» («месту садитися, которомуж мѣсту» чи «в мѣсте нашом»). Це, звісно, «викриває» факт, що рідною мовою особи, яка у Вільні працювала з милейчицькими документами, була не українська, але білоруська, адже у ній колишній звук, записуваний буквою «ѣ» перейшов у м'яке «е». (Звісно, українці читали «ѣ» як дифтонг «іе», а потім як «і», що виразно бачимо у транскрипціях латинським алфавітом, як хоч би у фрагменті привілею 1523 року на міське право для Кліщель: Ino ludi poczalisia byli u tem mistowi saditi i wże ich było nemało osiło ). В поєднанні з намаганням тодішніх писарів усе ж таки триматися «старини» та з чималою кількістю запозичень з польської мови давало це специфічну та по суті багатомовну «книжну говірку», яка до кінця XVІI ст. використовувалася в урядовому діловодстві по всій території Великого князівства Литовського. Попри всі свої недосконалості, які дуже добре видно у милейчицьких привілеях, була вона однак для наших предків досить зрозуміла, чого не можна сказати про латину, якою написані були привілеї на міське право для Більська та Мельника, поміж якими в перших десятиріччях XVI ст. містом стали не лише Милейчичі, але й Кліщелі. Наскільки мова колишніх урядових документів легка до читання й зрозуміла зараз, коли минуло вже пів тисячоліття переконаймося самі. Окрім цього даємо тут також польськомовний варіант привілею з 1566 року. (юг) Привілей на магдебурзьке міське право для Милейчич 14 травня 1516 р. Во имя святые животворящоя и нерозделимыя Троици! Кождая рѣч свѣта того подлуг бегу чл(о)веченства ведома єсть ку сталости, которая ж николи єсть впевнена и в памяти тримала, але часом забытю отдается и с памяти выходит, нижли найдено есть вчоными слушные а справедливыя речи выписаню отдати ку уверению и досветчению на пришлый час напотом сталых речей. Про то мы, Жикгимонт, Божю милостью корол полский, великий князь литовский, руский, княжа прускоє, жомойтский и иных пан и дедич, чиним знаменито сим нашим листом, хто на него посмотрит, або чтучи єго услышит, нынѣшним и напотом будучим, кому будет потребно того вѣдати, иж вбачивши єсмо трудность переєзду от Мелника до Белска, штож на половицы тоє дороги, на стану нашом Милейчичах, не можем мы николи сами и панове рада наши и врядники и дворяне, которыи коли с нами тою дорогою єздят, для недостатку доброго злежаня и вчасного отпочиненя на один день мѣти. А то для того, иж торху [торгу ЮГ] доброго и корчом слушных на том стану нет. Для чогож мы, хотячи тот стан нашь Милейчыцкий ку доброму и лѣпшому пожитку нашему привести, казали и дозволили єсмо людем збиратися и месту садитися, которомуж мѣсту з ласки 21 нашоє особливоє, даєм право немецкоє майтбарскоє [магдебурзьке ЮГ], которым же правом они мают рядитися и справоватися на вечные часы потому, как в Белску и в Мелнику. И вставляем и даем им знову обычай подлуг того права майтбарского, суполное ряжене и всю уставу. А про то для того права немецкого в мѣсте вышереченом Милейчичах войтовство знову уставляєм и тым то листом нашим тоє войтовство надаваем. И войт без намѣстника милейчицкого не маєт судити. И ото всих пересудов и вин на замок два гроша, а войту трѣтий грош. Также тым то нашим привилєм приказуєм, абы в том вышереченом мѣсте нашом Милейчицком будучие мѣщане того права майтбарского, то есть немецкого, поживали и войту во всих рєчах повинни были и в каждом дѣле послушни. Також и князеи и бояр и всих врядников наших великого князства Литовского так, иж о которых дѣлех будут позваны, в праве не будут повини стояти, ани им отповедати, але єстли з них хто кому будет чим виноват, мает им справедливость статися перед войтом их и бурмистры и радцами. Єстли войтъ, або бурмистры будут видетися несправедливы, тогды о тую рѣч мают позваны быти перед насъ самим им отповѣдати, которых же маем тым же их правом судити. А мают они з мѣста Милейчицкого в кождый год нам давати з волоки по золотому черленому. А хто маєт пол-волоки, тот маєт давати по пол-золотому, а хто трет волоки, тот трет золотого, а хто не маєт волоки, толко одно дворищо, тот маєт давати толко шесть грошеи. А коли мы сами персоною нашою панскою приєдем до Милейчич, тогды мают они на наш приєздъ давати з дому по пол-четверти овса, а по куряти, а посполу вси копу гусеи, а четыри камени лою на свечи. А которого року мы у Милейчичах не будем, ино им того овса и куров и гусеи и лою ненадобе давати, ани которых иных дачок, окром того не мают давати и служоб никаких не служити и подвод не давати. А корчмы и вровары и котлы и померноє и ятки на рынку мают мѣти волныє; с того плату никоторого не мают давати, нижли толко мают давати на врядника нашого у кождую суботу сохачки по тому, как в Берести. А волоки и выпусты мают им даваны быти волныє с одного, ижбы сѣножат и пашня наша нигде на переказе не была, а дерево на будованє хором и на иныи потребы домовыи волно им везде у Берестеиском повѣте в чотырех милях от Милейчич брати, кром дерева бортного и кром земянских пушь. И теж даєм им доброволно в реце Нурце, кром ставу нашого, рыбу и раки ловити, вятою и кригою. А ярморки волныє даєм им два: один на ден святого Станислава в месецы маи, а другий на ден святоє Варвары. Закінчення на стор. 23

24 Potwierdzenie przywileju na prawo magdeburskie dla Milejczyc r. Kopia przywileja miasta Jego Królewskiej Mości Mielejczycz Zygmunt Augustus z Bożej Łaski Król Polski, Wielki Książę Litewski, Ruski, Pruski, Mazowiecki, Inflancki i innych. Oznajmujem tym naszym listem, kto na niego spojrzy albo usłyszy jako temu i na po tym będącym i komu potrzeba będzie wiedzieć. Upadali przed nas czołem wójt i burmistrz, rajcy i wszyscy miesczanie miasta naszego mielejczyckiego i powiedzieli przed nami, iż sławnej pamięci Król Jego Mość Zygmunt, Ojciec nasz, temu miastu Mielejczyczam raczył dać prawo niemieckie magdeburskie, którym prawem oni wiecznemi czasy rządzić i sprawować się mieli, tak jako w Bielsku i Mielniku, do którego ich prawa urząd zamku brzesckiego i dwora naszego tamecznego mielejczyckiego ustępować i imi rządzić nie ma. I wójtostwo tam znowu Jego Królewska Mość nadał i ustawił, postanowiwszy, iż wójt z burmistrzy i rajcy, i ławniki o gwałt Boży [rozbój] i złodziejstwa, i o wszelkie rzeczy ludzi wszelakiego stanu sądzić i rządzić (powinni), a winnych i gardłem karać 1, a ze wszystkich win i przesądów na wójta dwa grosze, a miesczanom na ratusz trzeci grosz. I do tego jeżeliby panowie Rada 2 albo urzędnicy nasze i chtokolwiek do nich jaki wstęp mając, przez urząd nasz ich pozwał, tedy oni nie przed kim stanowić się nie powinni, ani im odpowiadać, ale jeśli komu do nich będzie potrzeba, tedy sprawiedliwości mają dochodzić przed wójtem, burmistrzem i rajcy. A gdy sąd wójtowski albo burmistrzowski będzie się komu widział z krzywdą, tedy o takową rzecz mają być pozwani przed nas, Gospodarza 3, a my tymże prawem niemieckim onych sądzić mamy. A do tego dał Jego Królewska Mość: dwa jarmarki na rok, jeden na dzień Św. Stanisława, miesiąca maja ósmego dnia, a drugi w dzień Ś. Barbary decembra czwartego dnia. I jeszcze im pozwolił Jego Królewska Mość w rzece Nurcu i innych rzeczkach, krom stawu, ryby wiatami i raki łowić. Na co i przywilej Króla Jegomości, ojca naszego, u siebie mieli, na którym to szerzej i dostateczniej było opisano, jedno ten przywilej za roskazaniem naszym do kancelariej naszej był wzięty, naonczas przygodnie zginął. To po tym upadali przed nami czołem, abyśmy przy tych wolnościach od Króla Jegomości, ojca naszego, danych zostawili i listem naszym to im na wieczność stwierdzili i umocnili, o czym i podkanclerzy nasz Wielkiego Księstwa Litewskiego, marszałek dworny, starosta brzescki dzierżawca mohilewski, pan Eustafij Wołłowicz, przez którego ręce on przywilej do kancelarij naszej wzięty był, będąc tego świadom za nimi w przyczynie stał 4. A tak my, czyniąc na żądanie pana podkanclerzego i na pokłon ich 5 dosyć czyniąc woli i postanowieniu Jego Królewskiej Mości Zygmunta, ojca naszego, chcąc one miasto u dobrej opatrzności i porządku mieć, z łaski naszej królewskiej onemu miastu i wszytkim poddanym naszym w tym mieście dajem prawo niemieckie magdeburskie. Którego prawa mają mieszczanie mielejczyccy teraz i na wieczne czasy używać i im się rządzić i sprawować we wszytkich członkach i artykułach mocnie prawo zachowując, według tego jako w mieście Bielsku i Mielniku prawem magdeburskim sprawują się. I według tego prawa niemieckiego w tym mieście naszym mielejczyckim wójtostwo ustawujemy i tym listem naszym ten urząd wójtowski nadajemy. I z wójty, z burmistry, rajcy i ławniki o wszelkie rzeczy o gwałty, [roz]boje i złodziejstwa na gardło sądzić i skazować mają. A ze wszytkich win i przesądów na wójta dwa grosza, a na ratusz trzeci grosz. Do których sądów i spraw ich miesckich urząd zamku brzesckiego i dworu naszego tamecznego mielejczyckiego ni w czym wstępu mieć nie ma. Także mieć chcemy, aby miesczanie tego miasta naszego mielejczyckiego wójta w tym mieście od nas postawionego we wszytkich rzeczach posłusznemi byli. I czynsz z włók i inne podatki z tego miasta przychodzące ma wójt wybirać i do skarbu naszego oddawać. Pomierne 6 od wszelkiego zboża w tym mieście na ratusz bydź ma. Nadto jarmarki dwa mają mieć w każdy rok, jeden na dzień Ś-o. Stanisława miesiąca maja ósmego dnia, a drugi na Ś. Barbarę miesiąca grudnia czwartego dnia. I nadto wolno im w rzece Nurcu i innych rzeczkach, krom stawów naszych, wiatami i sieciami ryby i raki łowić, a tego im urząd zamku brzesckiego i dwora naszego mielejczyckiego zbraniać nie ma. 22 A chcąc my, aby one miasto jak i inne miasta, które prawa magdeburskiego używają, pieczęć swą mieli, dajem temu miastu za pieczęć herb jelenie rogi w dębie, który na tym liście naszym wymalować rozkazaliśmy. I tym herbem sprawy wszelakie miesckie wypisy z ksiąg pieczętować zupełnie. Tym prawem sądzić i rządzić mają, zachowując się we wszystkim jako w Bilsku 7, w Mielniku sprawują się. A co się tknie włók miesckich, sianożęci także, w mieście także karczem miodowych, piwnych, gorzałczanych z tego oni płacić będą powinni podług ustawy rewizorskiej. A podwody pod dworzan naszych i komorników, posłańców, panów rady naszych powinni oni dawać za listami naszemi i panów rad naszych według ustawy naszej. A nad te postanowienie nasze nie ma urząd zamku brzesckiego i dwora naszego mielejczyckiego żadnych krzywd czynić, ale mają oni być zachowani jako w tym przywileju naszym opisano. A stwierdzając to, pieczęć nasze kazaliśmy przywiesić do tego naszego listu. Pisan u Warszawie Roku Pańskiego tysiąc pięćset sześćdziesiątego szóstego miesiąca novembra pierwszego dnia. U tego przywileju podpis ręki własnej Jego Królewskiej Mości łacińskim pismem temi słowy Sigismundus Augustus Rex i pieczęć Wielkiego Księstwa Litewskiego przywieszona podkanclerska, a podpis ręki pisarskiej w te słowa Michał Haraburda pisarz dzierżawca świsłocki. Z kopii dokumentu w zbiorach Narodowego Archiwum Historycznego Białorusi w Mińsku odczytała Monika Bałut Do druku zredagował Jurij Hawryluk Przypisy 1. Skazywać na ścięcie ( prawo miecza ). 2. Panowie Rada ogólne określenie członków Rady Wielkiego Księstwa Litewskiego. 3. Gospodarz dosłowne tłumaczenie określenia hospodar (tutaj w znaczeniu władca ), którym po rusku tytułowano wielkiego księcia litewskiego. 4. U góry dopisano żądał. 5. U góry dopisano miesczanów. 6. Pomierne podatek od mierzenia, pobierany na targowiskach. 7. Bilsk ukraińska forma nazwy Bielska, w XVI-XVII w. często występowała także w dokumentach polskojęzycznych.

25 Милейчицькі привілеї 1516 року Закінчення зі стор. 21 Также тому мѣсту нашому даєм и записуєм дозволяем суполно тым ся правом майтбарским судити и рядити. А надо все тоє болшоє право собе, яко господарю, зоставляєм. Сталося и дано у Вилни на великом сойме, лѣта Божєго тысяча пят сот 16, м(ѣся)ца мая 14 день, индикт 4. При т. были: кнз. Вой. бис. вил., а кнз. Пав. бис. луц., воєв. вил. кан. пн. Мик. Мик., воєв. тр. мар. двор. пн. Гр. Стан. Ос., пн. тр. стр. жом. пн. Стан. Янов., мар. зем. дер. слон. пн. Ян. Мик., подчш. стар. гор. пн. Юри Мик., воєв. нов. пн. Ян. Янов. Забер., воєв. под. сек. пн. Иван Сем. Соп., мар. стар. бер. пн. Юри Иван. Илинича и иныє панове рада наши. А над тыє вси речи и сведоцтва и лепшую твердость печат наша к тому то листу єcть завешена. Привілей для війта Милейчич 15 травня 1516 р. Чиним знаменито сим нашим листом, хто на него посмотрит, або чтучи его услышит, нынѣшним и потом будучим, кому будет потреб того вѣдати, што єсмо дали право хрестьянскоє майтбарскоє мѣсту нашому Милейчицкому, в котором мѣсте установили єсмо Миколая Ликгозу, к которомуж войтовству даєм ему в том мѣсте три волоки а чотыри корчмы волныє. И теж войт не маєт судити без намѣстника Милейчицкого. А з вин и с пересудов на замок два гроша, а войту Srebrną biżuterię sprzed tysiąca lat znaleziono w Czermnie Bogaty zbiór srebrnej biżuterii z okresu od IX do XIII w., znalezionej podczas wykopalisk w Czermnie na Lubelszczyźnie, zaprezentowano 25 listopada 2015 roku w Lublinie. Według naukowców znaleziska świadczą o początku państwowości Polski i Rusi. W dzisiejszym Czermnie, zdaniem archeologów, mógł znajdować się główny ośrodek Grodów Czerwieńskich, o które toczyli walki polscy Piastowie z władcami ruskiego Kijowa. Mamy namacalny dowód czasów, kiedy zaczynała się historia Polski i Rusi. Te przedmioty, gdy ostatni raz ktoś трѣтий грош с тых жо вин. Што ся дотычет вин вышей десяти грошей, а тыє вины мают оказывати с права писаного майтбарского. А што ся тычет вышей десяти грошей памятного, подавного, поколодщины, крижового и заповедного, то все маєт быти на войта и бурмистры и радцы и присяжники, которыи коли в том мѣстѣ будут. А мѣстцо на дом войтовский, где собе войт в месте оберет, и теж огород подле дому войтовского, и солодовня, и бровар, и ятка на рынку и две крамницы, то все маєт быти вольно ку войтовой руце от платов наших и мѣстских. А што ся дотычет звѣрю заецов, тетеричу, куропатов и инших птах, то теж волно войту ловити. А в месте мает войт дворища волоки давати как одному, так другому подлуг обычая мѣстцкого. И маєт он тоє войтовство завѣдати так моцно и достаточне, якож в том привили нашом выписано, которым привилем потвердили єсмо право майтбарскоє мѣсту Милейчицкому. А надто тоє войтовство, со всим, как вышей выписано, потвержаем сим нашим листом тому то Миколаю Ликгозе до єго живота. А при т. были: кнз. Вой. бис. вил., а кнз. Пав. бис. луц., воєв. вил. кан. пан Мик. Мик. Ради., пан вил.гет.нав.стр. луц.бряс.и вѣниц.мр.вол.зем.кнз.кост. Ив.Ост., воєв.тр.мар.двр.пн. Григ.Стан. Ост., пн. троц. стр. жом. пан. Стан. Янов., мар. зем. дер. слон. пан Ян. Мик., подстар.гор.пан Юрьи Мик., воев.нов. стар.дор. пан Ян. Янов. Забер., воев.под. сек.пн. Ив. Сем. Соп., мар. стар. бер. и лид. пн. Юри Ив. Ил. и иныи панове рада наша. na nie patrzył, ukrywając je w ziemi, to wtedy być może żył Bolesław Chrobry albo Włodzimierz Wielki. W czasie ekspansji państwa Piastów, a z drugiej strony Rusi Kijowskiej, te tereny zaczynają być ważne. Powstają grody, pojawia się elita, bo tych ozdób nie nosili prości ludzie powiedział prof. Marcin Wołoszyn z Uniwersytetu Rzeszowskiego, który kieruje badaniami w Czermnie. Wołoszyn podkreślił, że część znalezionych ozdób wywodzi się z kultury wschodniosłowiańskiej, inne zaś z zachodniosłowiańskiej. Po raz pierwszy widzimy, że elity, które tutaj mamy 23 А на твердость того и печат казали єсмо привесити к сему нашому листу. П(и)сан у Вилни, лѣта божє. тисяча пят сот шестогонадесет, м(ѣся)ца мая 15 ден, индик(т) 4. Особи зі списків свідків (за урядовим рангом) 1. князь Войтех (Альбрихт) Миколайович Радивил ( ) віленський римо-католицький єпископ. 2. князь Павел Альгімунт Гольшанський ( ) луцький римо-католицький єпископ. 3. пан Миколай Миколайович Радивил ( ) канцлер і віленський воєвода. 4. князь Костянтин Іванович Острозький ( ) віленський каштелян, великий гетьман литовський, луцький, брацлавський і вінницький староста, маршалок Волинської землі. 5. пан Григорій Станіславович Остик (Остикович) троцький воєвода, дворний маршалок. 6. пан Станіслав Янович Кежгайло ( ) троцький каштелян, жомойтський (жмудський) староста. 7. пан Ян Миколайович Радивил ( ) великий маршалок литовський (земський), державець слонімський. 8. пан Юрій Миколайович Радивил ( ) подчаший литовський, гродненський староста. 9. пан Ян Янович Заберезинський (?-1538) новогрудський воєвода. 10. пан Іван Семенович Сопіга (~ ) підляський воєвода, секретар великий литовський. 11. пан Юрій Іванович Іллинич (пом. 1527) маршалок надвірний, берестейський староста. До друку опрацював Юрій Гаврилюк u schyłku X wieku, mają kontakty tak ze światem zachodnich Słowian, tych schrystianizowanych przez Rzym, jak i ze światem Słowian wschodnich, tych schrystianizowanych przez Konstantynopol. Powstaje intrygujące pytanie: czy bardziej mamy tu związki z Rusią czy związki z Polską? Nie ma na to prostej odpowiedzi dodał Wołoszyn. Prof. Andrzej Kokowski z UMCS podkreślił, że znaleziono przedmioty o bardzo wysokiej wartości artystycznej. Ta biżuteria musiała być wykonana przez mistrzów, którzy szkolili się w najznakomitszych warsztatach ówcze-

26 snego czasu. Tu wskazujemy zwykle na Bizancjum, bo to było wtedy centrum, poza Hiszpanią, które kreowało kanony piękna powiedział. Ci, którzy wytworzyli tę biżuterię, musieli być mistrzami najwyższej klasy światowej. Najprawdopodobniej wyroby zostały tu przywiezione, ale nie zdziwiłbym się, gdyby były wykonane na miejscu, ponieważ tam był już taki potencjał dodał Kokowski. Znaleziska odkryte zostały w 2014 i 2015 roku. W grobie, zlokalizowanym na miejscu wału obronnego, odkryto kilkanaście srebrnych ozdób głowy, między innymi zausznice z XII i XIII wieku, które prawdopodobnie umieszczone były w skórzanym woreczku. Archeolodzy przypuszczają, że ten grób związany jest z końcem istnienia umocnionej osady. Rozkopano dopiero jego część, prace tam będą kontynuowane. Znaleziono w nim szkielet mężczyzny, ale ozdoby były kobiece. Dwa inne skarby świadczą o początku grodu w Czermnie. Kilkadziesiąt ozdób, w tym duża lunula, czyli za- wieszka o kształcie półksiężyca i duże paciory, puste w środku, pochodzą z drugiej połowy X w. Wśród nich znaleziono elementy zniszczone bądź półfabrykaty biżuterii. Były ukryte w ziemi. 96 ozdób znalezionych zostało w lesie, gdzie ktoś zakopał je w glinianym garnku. Były tam srebrne lunule, paciory, kolczyki, a także paciorki z karneolu oraz ze szkła. Te wyroby pochodzą z IX i X wieku, ukryto je około 970 r. Wszystkie skarby odkryto w promieniu kilometra od Czermna, w trakcie prac wykopaliskowych związanych z realizacją międzynarodowego projektu Grody Czerwieńskie złote jabłko polskiej archeologii. W projekcie uczestniczą naukowcy z Polski, Niemiec, Ukrainy, Białorusi, Słowenii, Słowacji i Czech. Znalezione przedmioty będą poddane badaniom laboratoryjnym i zabiegom konserwatorskim. Od maja można je oglądać w muzeum w Tomaszowie Lubelskim. kop/mhr/ Źródło: Serwis Nauka w Polsce U góry strony: Wyroby jubilerskie datowane na okres IX-XIII wieku zaprezentowane 25 listopada 2015 roku na zamkniętym pokazie w bibliotece Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej w Lublinie. Fot. PAP/Wojciech Pacewicz U dołu strony: Skarb odnaleziony przez archeologów z UMCS w Czermnie-Czerwieniu, ukryty w połowie XIII w., który prezentowano po raz pierwszy w Lublinie 14 grudnia 2011 roku, a potem w ramach wystawy Czerwień gród między Wschodem a Zachodem. Fot. PAP/Wojciech Pacewicz, K. Wasilczyk. 24

27 Іван Франко: 27 серпня травня 1916 Каменярі Фото Ю. Гаврилюка Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмірна, та пуста, і дика площина, І я, прикований ланцем залізним, стою Під височенною гранітною скалою, А далі тисячі таких самих, як я. У кождого чоло життя і жаль порили, І в оці кождого горить любові жар, І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили, І плечі кождого додолу ся схилили, Бо давить всіх один страшний якийсь тягар. У кождого в руках тяжкий залізний молот, І голос сильний нам згори, як грім, гримить: «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить.» І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам яне чоло. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз; І п ядь за п ядею ми місця здобували; Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас. І кождий з нас те знав, що слави нам не буде, Ні пам яті в людей за сей кривавий труд, Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, Як ми проб єм її та вирівняєм всюди, Як наші кості тут під нею зогниють. 25 Та слави людської зовсім ми не бажали, Бо не герої ми і не богатирі. Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли На себе пута. Ми рабами волі стали: На шляху поступу ми лиш каменярі. І всі ми вірили, що своїми руками Розіб ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров ю власною і власними кістками Твердий змуруємо гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ. І знали ми, що там далеко десь у світі, Який ми кинули для праці, поту й пут, За нами сльози ллють мами, жінки і діти, Що други й недруги, гнівнії та сердиті, І нас, і намір наш, і діло те кленуть. Ми знали се, і в нас не раз душа боліла, І серце рвалося, і груди жаль стискав; Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла, Ані прокляття нас не відтягли від діла, І молота ніхто із рук не випускав. Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті Святою думкою, а молоти в руках. Нехай прокляті ми і світом позабуті! Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі, І щастя всіх прийде по наших аж кістках р.

28 Gwary podlaskie na tle kształtowania się języka ukraińskiego (Morfologia, cz. VIII. Przyimek) Przyimek to nieodmienna część mowy, która łączy się z wyrazem i nadaje mu inny sens, np. rzeczownik село tworzy z przyimkami wiele zestawień: в селі, за селом, коло села, при селі, про село. Ze względu na pochodzenie wyróżnia się przyimki pierwotne (właściwe) oraz wtórne (pochodne). Do pierwotnych należą: безъ, въ, за, изъ, къ, на, надъ, оъ, объ, отъ, по, подъ, при, про, съ, у. Są one dawniejsze niż wtórne. Wszystkie staroruskie przyimki pierwotne zostały odziedziczone przez język ukraiński. W niektórych z nich w procesie formowania się języka ukraińskiego zachodziły różnorodne zmiany. Przyimki wtórne to: близъ, вънь, дьля (дьльма), кромь, межю, мимо, около, округъ, подъль, подъячъ, посльдъ, прьже переже, предъ, против, ради oraz inne. Część z nich w języku ukraińskim wyszła z użycia, w innych zaś zaszły różnego rodzaju zmiany fonetyczne, strukturalne lub funkcjonalno-gramatyczne. Warto przyjrzeć się niektórym z przyimków pierwotnych i wtórnych w kontekście gwar międzyrzecza Narwi i Bugu. У нас czy в нас? Zarówno w ukraińskim języku literackim, jak i w gwarach podlaskich przyimki у oraz в są używane synonimicznie у мене/в мене, у Білостоці/в Білостоці, у Над Бугом і Нарвою /в Над Бугом і Нарвою. W zabytkach piśmiennictwa staroruskiego въ(н) oraz у były to jednak zupełnie różne przyimki въ(н) wskazywał na ruch do środka czegoś: воду въливаше въ.., a także na pewien stan, przebywanie w pewnym miejscu оставивъ... в Полотъскъ и приде в Переяславь (XIV w.). Przyimek y wskazywał na stosunek przestrzenny lub przynależność, np. Родися у Всеволода снъ (XIV w.), у Дону великаго (ХІІ w.). (por. polskie w u, np. w ciebie, w tobie u ciebie). Na gruncie staroruskim przyimek в był używany w formie вън. Zaszły w nim jednak pewne zmiany końcowe н odpadło (вън домъ въ домъ) lub też przyłączyło się do następnego słowa zaczynającego się na samogłoskę lub j: вън утрь въ нутрь (stąd też dzisiejsze literackie formy нутро, a także в нього, в ньому, в неї, w odróżnieniu od podlaskich в його, в йому, в єї, w których dawne н się nie zachowało). Wraz z zanikiem jeru ъ przyimek в ze słowami zaczynającymi się na spółgłoski zaczął być wymawiany początkowo jako ў, następnie jako y, przez co zbliżył się do dawnego prasłowiańskiego y. Rezultatem tego stało się mieszanie obu przyimków w różnych zabytkach piśmiennictwa staroukraińskiego. Ostateczne na ukraińskim gruncie językowym oba początkowo różne przyimki zlały się w jeden. W gramotach ukraińskich z XIV i XV w. в i y nie są już rozróżniane: купилъ въ бояръ; у Олезна Ромашковича и въ его дѣтей (XІV w.). W dzisiejszym języku ukraińskim, a także w gwarach, w tym podlaskich, przyimki в i y są używane zamiennie, choć ich użycie w dużej mierze zależy od pozycji przed spółgłoską czy samogłoską у Варшаві, в одному. Warto nadmienić, że oboczność y в w języku ukraińskim zachodzi też na początku słów (уже вже, учитель вчитель). To także cecha charakterystyczna gwar podlaskich, gdzie usłyszymy учиті lub вчиті, учора lub вчора. O przyimku з Podobnie jak w przypadku y в na gruncie języka ukraińskiego doszło też do zlania się dawnych przyimków изъ oraz съ w jeden przyimek з. W dzisiejszym języku ukraińskim jest on używany w różnych wariantach з, зі, із, зо. Ostatnia z form jest stosowana rzadziej, częściej niż w języku potocznym można ją spotkać w literaturze pięknej: І ти лукавила зо мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш облиском брехні! (Iwan Franko) Na Podlasiu usłyszymy з, із oraz зо: Ой як якая доля добрая Ї е дь до шлюбу зо мною, А як якая доля ліхая Пливі на море з водою. (pieśń weselna z Kuraszewa) То ді е ду вода нечистая. Із горі е писку насипано, Із кльону лісткуов нападало. (pieśń wielkopostna z Gredel) 26 Ой, ударився Семен То й об пі е ч головою W okresie staroukraińskim przyimek о (объ) miał o wiele szersze zastosowanie niż w dzisiejszym języku ukraińskim, np. о хлѣбѣ єдиномь (XII w.), оyдари имь о землю (XIV w.). Jeszcze w Eneidzie z 1798 r. Iwan Kotlarewski pisał: Йому не снилось о приказі, Як ось Меркурій в хату вбіг. Довгенько по морю щось шлялись І сами о світі не знались Піду я до людей старих, Щоб їх о пеклі розпитати We współczesnym języku ukraińskim przyimek о (об) jest używany rzadko, jedynie przy określaniu czasu (о першій годині, об одинадцятій годині, о ранній порі) oraz na oznaczenie obiektu, z którym styka się inny przedmiot (спіткнутись об камінь, вдарити об землю). Podobnie jest w gwarach międzyrzecza Narwi i Bugu, gdzie о (об) usłyszymy w identycznych konstrukcjach, np. о третюй годіні, об пі е ч головою: Типер тобі, мати, Поширшає в хати. І в сьой куток, І в той куток, Об стину головою. (przyśpiewka weselna z Czeremchy-Wsi) Ой, ударився Семен То й об поли рукамі. Що ж я пораджу З дрyобненькімі діткамі. (pieśń liryczna ze wsi Bystre) Co prawda niektórzy użytkownicy gwar podlaskich powiedzą о ді е вчині, о юом, о пеклі, о хлопцьові, jednak są to kalki z języka polskiego normatywne dla gwar podlaskich, podobnie jak dla literackiego języka ukraińskiego, są tu formy z przyimkiem про: про ді е вчину (literackie про дівчину), про його (literackie про нього), про пекло, про хлопця etc.

29 Од понеділка аж до вувторка Przyimek отъ w języku staroukraińskim zachował wszystkie swoje dawne znaczenia, jednak zaszły z nim zmiany fonetyczne. Po zaniku jeru ъ spółgłoska т w pozycji przed spółgłoskami dźwięcznymi zmieniła się w д (por. staroruskie отъ дому i ukraińskie од дому). Tak powstało од. Z czasem wariant од zaczął być używany także przed spółgłoskami bezdźwięcznymi (од краю, од порога), wypierając ostatecznie we wszystkich konstrukcjach wariant от. Przyimek од znajdziemy w najdawniejszych zabytkach piśmiennictwa staroukraińskiego z XIV i XV w., np. одъ граници (ХIV w.). Z czasem przed од pojawiła się proteza в, a o przechodząc etap dyftongizacji zmieniło się w ukraińskie i. Tak powstało dzisiejsze normatywne від. Rozwój omawianego przyimka wyglądał więc w sposób następujący: отъ от од від Formę од, która jest charakterystyczna dla gwar podlaskich, znajdziemy chociażby w licznych utworach literatury ukraińskiej: Од Лимана до Трубайла Трупом поле крилось. (Taras Szewczenko) Од дороги три тополі Легка хмарка вдалинi. (Pawło Tyczyna, ) W Eneidzie Iwana Kotlarewskiego częściej występuje forma przyimka од niż від: І пригребнули всі од серця, Мовби Еней по пошті плив. We współczesnym języku literackim dominuje forma від, jednak од, charakterystyczne też dla gwar podlaskich, wciąż jest używane, chociaż rzadziej, także jako prefiks: одчиняти, одвідати, оддати, одчепитися (częściej we współczesnej ukraińszczyźnie usłyszymy jednak відчиняти, відвідати, віддати, відчепитися). Іді к чортам! Na niektórych nagrobkach na podlaskich cmentarzach można znaleźć typową dla języka ukraińskiego formę zaimka од, zamiast dawniejszego, dziś charakterystycznego dla języka rosyjskiego от. Jedynym dawnym przyimkiem pierwotnym, który w języku ukraińskim praktycznie wyszedł z użycia, jest къ. Pojawia się on jednak dość często w zabytkach piśmiennictwa staroukraińskiego, gdzie jest używany synonimicznie z до. W dzisiejszym języku literackim usłyszymy go jedynie we frazeologizmach к дідьку, к чорту. Wyrażenia к чорту, к чортам, a także inne, mniej cenzuralne, są używane również na Podlasiu. Круом того... Na gruncie języka ukraińskiego o wiele większe zmiany zaszły w przyimkach pochodnych, które były związane z różnymi innymi częściami mowy. Wiele z nich w procesie rozwoju języka ukraińskiego wyszło z użycia, np. развѣ, сквозѣ, w innych zaszły istotne zmiany, np. близъ przekształciło się w близько, округъ w навкруги, въмѣсто (мѣсто) w замість. Warto przyjrzeć się jednemu z nich крім. Dzisiejsze крім na gruncie języka staroruskiego miało formę кромѣ z dawnym jat na końcu, wymawianym najprawdopodobniej jak podlaski dyftong i e. Pierwszą zmianą, która zaszła w tym przyimku, była utrata końcowego ѣ. W wyniku skrócenia słowa z dwóch do jednej sylaby (кро-мѣ zmieniło się na кром) wysiłek artykulacyjny, potrzebny do wypowiedzenia dwóch sylab, został przeniesiony na jedną sylabę i doszło do tzw. wzdłużenia zastępczego. Samogłoska o zaczęła być wymawiana jako długie oo, które następnie przekształciło się w dyftong уo, w rezultacie czego pojawiła się charakterystyczna dla niektórych gwar Podlasia forma круом. Pod koniec XIV i na początku XV w. w dialektach ukraińskich, m.in. tych, na bazie których wykształcił się ukraiński język literacki, dyftongi zaczęły się monoftongizować, a w ich miejsce pojawiło się i. Stąd też dzisiejsza literacka forma крім. Rozwój omawianego przyimka mógł wyglądać w sposób następujący: кромѣ кром кроoм круом крім 27 Dawniejsza forma круом jest charakterystyczna dla gwar niektórych wsi międzyrzecza Narwi i Bugu. Ponadto można tu usłyszeć bliższe staroruskiemu кромє, które może budzić skojarzenia z formą języka rosyjskiego. Także dawny przyimek межю utracił końcową samogłoskę, przekształcając się na gruncie języka ukraińskiego w formę між, używaną też w wielu wsiach na Podlasiu. Oprócz niej usłyszymy w naszym regionie także міжи, міжду, міжди etc. Ponadto w języku literackim funkcjonują formy межи, меж. Без полє Przyimek przez w wielu gwarach podlaskich brzmi identyczne jak w języku literackim через: Через сад віноград Капусту саділа, Ой не взяв мене той, Кого я любіла. (przyśpiewka weselna z Kuraszewa) Oprócz через w niektórych wsiach podlaskich można też usłyszeć през oraz перез. Są to formy ludowe, notowane przez Słownik języka ukraińskiego Borysa Hrinczenki, nie znane jednak współczesnemu językowi literackiemu. Na Podlasiu w znaczeniu через jest także używany przyimek без: без сєло (Відово), без день, без ну и ч (Черемха- -Село). Okazuje się, że takie użycie wskazanego przyimka jest charakterystyczne dla wielu gwar polskich i ukraińskich. Przykłady z języka ukraińskiego znajdziemy chociażby w słowniku Borysa Hrinczenki: Кіт вискочив без вікно, Ведут мене без село, Ой втікала Бондарівна без вишневі сади. Kontynuacja w następnych numerach Ludmiła ŁABOWICZ Fot. autorki artykułu Literatura: Борис Грінченко, Словарь української мови, Київ М. Жовтобрюх, О. Волох, С. Самійленко, І. Синько, Історична граматика української мови, Київ О. Крижанівська, Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика, Київ Словник української мови, тт. 1-11, Київ Великий тлумачний словник сучасної української мови, Ірпінь 2003.

30 Лėтя т пташки із Вирǐю В ирǐй, так наши предки, шуки, називалі теплу сторȯну, в гмǐнǐ Нурець срого виповнялаля-душâ на покуті (покуть святий пудля- души предкув. В сėлі Клюкȯвичи ля і як мрець лėжит на лавці, то зазукуди ȯдлітают на зиму пташки. В тій щаслівуй стȯрȯні за мором завжди панує тėпло, стамтеля дȯ нас приходит вėсна, а також стамтіль лėтя т дȯ нас пташки. Пȯ народним віруванням Вирǐй то Рай, а пташки то ся запȯвідь дǐдів і прадǐдів, якая наказує: «Як хто умре хучій на святий образ пȯвісити ручник, бȯ стариї люде (стариї люде народний авторитет, без їх гȯворат віки історії данȯго сėла) казалі, що душâ то зазу- куток з ȯбразами напротів вхудних двери дȯ сіни) сидит на ручниковǐ, а як нėма ручника, то лєтає пȯ хати, нė має де сісти». Зсіль і бėреться звичай вішати ручника, як лėжит мрець, на покуті в мнігох сėлах на Пудля ш ї. Про себе і своє Звати мėне Лукаш Бартошук, мні тридцėть три роки. Рȯдився я в містǐ Білȯстоці, в Пудля ськум вȯївудзтвǐ, на північним Пудля ш ї. На тėпі ришній день прȯживаю в міс тėчку Кліщелі, якоє знаходиться нėдалеко Більська- Пудля ськȯго. Тут в пра вȯславнуй церквǐ повню функцию псаломщика в санȯвǐ диякȯна. Самоє місто, як і ȯколицю Кліщель, заселюют люде, якиї на щодėнь гȯворат різними українськими говір ками. Найліпǐй можна тоє учути в пȯнėділок на ринкȯвǐ (тȯрговий день), кȯли з їжджâються прȯ давці і пȯкупники з цілиї гмǐни. Зслухавшись в людськії розмови можна вилапати ухом, якею скарбницьою мови є сяя стȯрȯна. Наприклад, слово кінь виступає аж в штирох фонėтичних варіантах: куонь, кунь, кінь, кинь. Я вірни свȯїм рȯдинним кȯ рінням, стараюся гȯвȯрити і писати говіркою сėла Клюкȯвичи, якоє стȯїт у гмǐнǐ Нурець і з якого пȯходит мȯя рідна мати. Самоє сėло Клюкȯвичи лėжит при самій польсько-білȯруськуй границі. На жя ль, друга сусвітна вуйна і границя рȯздилила люди, якиї гȯворат тею самею мовою, на два панства. Сėло в минулих віках находилось у Вėликум Кня жėствǐ Літовськум, в зėмлǐ Бėрėстійській. Перши друковани успомин про існуваннє містності находимо в Літовських метриках, пуд датою 31 мая 1498 року. Загȯлȯв є дȯкумėнту бринит: «Вырок або утверженіе Корнилу а Ивашку Андреевичомъ на имения Туровские, Зубачи, Литвиновичи, Клюковичи, Микшичи, Полвицу, Ломною, Нурець и др». І тичиться спору міжи «братьями Андреевичами», а їхнею сėстрою, паньою «Ганною Ярославовою Волкович» за «імєнья» пȯ батькȯвǐ Андрійȯвǐ, який увуйшов вȯ владаннє сітими селами взя вши за жінку дȯчку пана Тура і пėрėйня вши пȯ його смертǐ сіти майонткі. На пудставǐ тȯго ж дȯкумėнту можна дȯдумуватись, що сėло пȯвстало в першуй пȯлȯвинǐ пėтнадцятȯго стȯліття і було заложане паном Туром. Пан сій пȯходив з Бėрėстійської зėмлі, він, а пȯ їм його пȯтомки в XV і XVI стȯліттї володіли селами: Клюкȯвичи, Лімна, Зубачі, Рȯгачі і другими на Бėрėстійщинǐ. Ȯстатком давніх володарів в ȯколиці є такиї названня як Турувщина сǐльцє кȯло Зубач і «Турущина» названнє першиї з трох чâсті сėла Клюкȯвичи, про якоє нė всі вже навǐт в сėлі помнят. Населіннє тутейше визнавало і визнає віру правȯславну, як давній тут казали «руську віру», і з віку-правіку належит дȯ Тȯкарівськії правȯславниї парохії. Інвėнтар людні парȯхіяльниї церкви тȯкарівськії в Берестейськум пȯвітǐ в деканатȯвǐ Камėнецькум з 1829 року пȯдає, що дȯ парохії в сėлі Клюкȯвичи належало 37 хатів. Мова тутейша то українська гȯвірка, якею гȯворат села Бėрėстійщини в тėпėришній Білȯрусі. Пȯ польськуй стȯрȯні пȯслуговлюються єю оно 28 села пригранични: Вичув ки, Зубачі, Бȯбрівка, Вілька Нурецька і Тім янка. Ȯсоблівȯсті фонėтични гȯвірки то: хȯдити (chudyty), зрȯбити (zrubyty), жâти (żjety), пря сти (prjesty), жâба (żjeba), жâль (żjel), пȯдай нȯжâ (pudaj nużje), мȯя душâ (muja duszje), мій (mij), свій (svij), стіл (stił), сів (siv), з їв (zjiv), і прȯтя жний вигȯвур самȯголȯсок (як хоч би: хуууди дуу миине). Мȯя пасия ратування ȯд забуття спадщини русінув пуд ля ських прȯдовжуїться якихсь шиснадцėть літ. Кажучи про спадщину, маю на увазі: фȯлькльор музичний, обради, пȯвір я й інакши аспекти щȯдньовȯго людського жит тя-вікування. І хоч сам я із міста, нȯ в дитинствǐ пришлося мні жити у матėриних батьків на сėлі. Там, будучи ще дитя том, був свідком уходячих в забуттє давніх звичаюв і старого укладу сільськȯго життя. Можна сказати, що там, в ріднум сėлі, випливає жėрėло меї житьовеї пасиї. Нė мало вкладу в зароджėннє ву мні зацікавління прошлим влȯжили мȯї дǐди-нėбощики: дідко Мітька і баба Манька Дȯмаруки, якиї цілий вік жили в сėлі Клюкȯвичи. То вȯни були мȯїми першими інфȯрматȯрами і учитėлями пȯ фȯлькльорȯвǐ і життї. Нė меньш важним і пė рėломним в самȯсȯзнанні був той чâс, кȯли зачâв ставити сȯбі питання: хто ми є? скіль ми є? чом так гȯворимо? і т.д. З чâсом дȯйшло дȯ мене, що із найстарійшим населėннєм Пудля ш я ȯдходят на завжди старȯдавні обради, пǐсні і безцінна мова предкув. Вельме пėрėйняло мене, що гине тоє всьо, що називаїм свею тожсамостю. Пȯ селах дȯживают ȯстатні люде, кȯтори спǐвают рȯгульки чи пǐсні кузьб яниї. Як вȯни вимрут, ȯстанėться оно біла пля ма, кȯтору вже ничим нė запишėш. А народнация без знання свеї історії і мови гине. А діти наши тоже нас запитают, хто ми є? І що ми скажėмо? І так зачâвся мій труд. Запитав бабку Маню: Скажіте, якиї були обради святочни? А пȯ святочних, як виглядало вėсіллє і так далій пушло. Душло дȯ того, що на тėпėришній день, опруч свя т і обрадув христинних, вėсільних і мėрлинних інтėрисуюся всім, чим давній жили люде. Ȯб їхав я дȯ тридцяти сел, де записував пǐсні і традиції насельницьства, нащодėнь уживаючȯго діалекту українськії мови. Здавалося б що там може бути на сėлі? А тут виходит так, що сільски люде у свȯїй памėтǐ захȯвали бȯгатство стȯлитій. На сėлі пȯгоду знали пȯ пташкам і природним явискам, кажде свя то має традициї, кȯторих кȯріннє сягає часів прадавніх, а на кажду пригоду спǐваються рȯзмаїти пǐсні. Тут можна пȯчути нė тілько про Другу всесвітну вуйну, но і тоже «як були шведи, як ішов Наполіон, про пȯмори» і про други історични здариння. Написав я дȯ часопису «Над Бугом і Нарвȯю», хотячи пȯдилитися зобраним мною матėріалом і маючи надію, що публікації сії займут читачів, а може і прȯбудят в кимся пасию дȯ праці над ратуванньом тȯго, чим жилі предки.

31 Віру в тоє, що блізьки умерши могут з того світа явитися пташкою, чуїмо і в мėрлінських «вириканнях», кȯторих на жâль вже нė чути в наших селах. Про їх онȯ згадуют найстарійши пудляшуки. Для прикладу, так плаче жінка над чȯлȯвіком: «Ой Іванку мій дȯрȯгенькій, а на кȯго ж ти мėне пȯкинув... а прилėти дȯ нас хоч сȯколіком і ся дь сȯбі в садочку». Можна сміло сказати, що наши предки в постаті зазулі бачилі души дівки-дȯчки, в сȯколȯви отрȯка-чȯлȯвіка, а в сȯкілці жінки. Пȯшану предкув бачимо тож в жнивному обрадǐ «пėрėпілки-пėрėпėлиці», де в пȯдя ці за ȯхȯрону чи догляд збіж я ȯставля лося для пėрėпілки ȯстатню нė зжâту жменю жита, кȯтору убиралі квǐтками і орабом. В тій пėрėпėлиці клалося камǐнця, нǐби-то стіл, на йому латку нǐби-то ȯбрусȯчок, а на ȯбрусȯчкȯви клалі хлібець. А тоє всьо то для пėрėпілки, котора є в жити пȯкамǐсь нė вижнут. Де-не-де можна тоже вчути казочни сказування про чарувниці, кȯтори могут пėрėмǐнитися в пташки і лєтати на други кунець світа. Нė ȯдьон сėлянин на сȯбі зпрахтикував, що пташки яв яться звістниками маючих наступити дій. Приказуют: «Як прилėтит пташка і стукає в ȯкно, то буде якаясь звістка, альбо хтось умре» (Добривода). Що тичиться вėснового прильоту пташок, то на сėлі був він вельме зауважальний. Люде тішилися бачучи на зміну вȯрочаючимся пȯродам пташків. Прильот ȯзначâв, що вже буде довго вигляданна вėсна. Кажут ȯдин другому: «О, вже жаворонок прилєті є в, то вже буде весна, тепло буде» (Суховуо льці). Лėтя т гуси приглядаються чи високо, чи низко, бо як каже примȯвиско: «Як гуси на весну лėтят низко, то вėсна близко, а як високо то дальоко» (Добривода). В тому примȯвисковǐ дȯвідуїмось, що пȯпėред Вėсни лėтя т пташки, а за пташками прибуває хȯроша пані, якую звут Вėсна. Дȯбавляют: «Перши прилітают шпакі, другі книгі. Боцьони остатні» (Грузкая). Треба сказати, що сільщаки уміло ділят пташки на хатні, лісȯвиї, вȯдяниї і пȯльȯвиї. Знают добре, де їх найбільш і чім харчуються. «Найбульш пташок є коло вėлікіх рікув. Там де найбульш їдла: по лонці, бо там є робакі, жаби, козакі, коникі розмаїти скачут; і в лісǐ лісовиї пташкі їдят мухі, робакі поза корою» (Грузкая). Завваги до запису говірки Клюкович та інших сіл По пташках угадували пȯгоду нė тілько вėсною: «Як зимою синиці прилėтят до сėла, то буде мороз, а як прилėтят і ховаються в голях, чи пуд стрǐху, то буде завǐруха. А ще, як лісовиї пташкі прилітают до сėла, то буде мороз. Суйка як прилėтит то мороз, жовтобрушка як прилėтит то буде завǐруха. А так то лісових пташок літом в сėлі нė зобачиш» (Грузкая). 29 При публікації текстів записаних говіркою завжди постає питання мовних особливостей, які не мають віддзеркалення у загальноприйнятому літературному правописі, зокрема, коли статті призначені не для філологів, але для широкого читацького загалу. Отже й тут приходиться годити універсальні принципи орфографії, які є запорукою, що публікація буде легко сприйматися кожним, хто володіє основним знанням української мови, з прагненням до збереження колориту мовлення досліджуваних Лукою Бартошуком місцевостей розташованих обабіч історичної межі Більської і Берестейської земель. З такою метою ввели ми тут кілька позначень у формі діакритичних знаків над буквами у цих випадках, коли записувані цими буквами звуки мешканці Клюкович та інших місцевостей вимовляють у спосіб властивий лише цій стороні Підляшшя. Цих графем п ять: «ȯ», «ė», «ǐ», «â» та «я». Графемами «ȯ» та «ė» передане наближення вимови ненаголошених звуків [о] та [е] до [у] та [и] тобто коли слова «соловій» і «молодиця» звучать близько до «сулувій» і «мулудиця», а «село» й «весна» близько до «сило» і «висна». Є це прикмета загальноукраїнська, але в мові деяких сіл дуже міцно зазначена, що сигналізує запис «сȯлȯвій», «мȯлȯдиця», «сėло», «вėсна». Треба ще пам ятати, що, з огляду на збереження на Підляшші м якої вимови «л», сполучення «лė» тут вимовляється не як «ли», але «як «лі», отже слова записані як «лėтит», «лėжит» мають звучання ближче до «літит», «ліжит» (літературне «летить», «лежить»). Друга увага така, що графему «ȯ» тут не застосовується у закритих складах, у яких наслідком відсутності у цьому місці наголосу колишнє «о» перейшло не в дифтонг «уо», але зразу «скоротилося» до «у»: «в ріднум», «мова предкув», «душло дȯ мене», «обрадув христинних», «вуйна», «Пудля ськум» (в літературній мові знайдемо в цьому місці «і»: «в ріднім», «мова предків», «дійшло до мене», «обрядів хрестинних», «війну», «Підляськім»). Графемою «ǐ» передається тверда вимова у словах, в яких за літературною правописною нормою вживається «і». Це передусім т.зв. нове українське «і», яке з явилося в місці колишнього «ѣ» (ять), але в деяких говірках відбулося тут ствердіння, так як: «дǐдів і прадǐдів», «в обрадǐ», «квǐтка», «завǐруха» (треба читати як «дидів і прадидів», «в обряди», «квитка», «завируха» = літературному «дідів і прадідів», «в обряді», «квітка», «завірюха»). Але як побачимо читаючи текст, цю «категоричну» твердість зустрічаємо також у інших місцях, як хоч би в закінченнях «-ові» («в дзюбаковǐ» чит. «в дзюбакови» = літ. «в дзюбакові») та словах іншомовного походження («в гмǐнǐ» чит. «в гмини» = літ. «в гміні»). Графему «ǐ» застосували ми також після «р», яке у всіх західноукраїнських говірках вимовляється твердо: «Вирǐй», «стрǐха», «за грǐхі» (чит. «Вирий», «стриха», «за грихі» = літ. «Вирій», «стріха», «за гріхи»). Графеми «â» та «я» застосовані для передачі специфічної вимови звуків записуваних як «а» «я», отже, їхнє наближення до м якого «е» (в записі це буде «є»), а навіть дифтонгу «і е», що бачимо хоч би у цьому фрагменті: «в пȯдя ці ȯставля лося нė зжâту жменю» (чит. «в пудєці уставлєлося ни зжєту жменю» = літ. «в подяці оставлялося не зжату жменю»). Явище це виступає у складах під наголосом: «душâ», «свя то», «пȯчâток», «лėтя т», «ся дь!», «тя жко» та інші. Надіємося, що ці наші «нововведення» та збереження інших прикмет, багато з яких є характерними для всіх частин українськомовного Підляшшя, дозволять клюковичанам та їхнім сусідам відчути в публікації аромат мови рідного порога. Звісно, читачі, для яких ці явища не є складовою власного мовлення, можуть ці графічні додатки ігнорувати й читати окремі букви як звичайне «о», «е», «і», «а» та «я». (юг) Давній літом на сėлі було так принято, що отрȯки і хлопці пудростки мусилі вȯдити конǐ на нучлі(г), напасати конǐ на ȯблȯгах, пȯкамись пійдут дньом в полє рȯбити. На нучлі вȯдилі конǐ внȯчі, пėрėд зихȯдом сонця, або на нуч. Там мȯлȯдиї слухалі, як старійши при огнисках правилі про давні часи, войни, страхи, про тоє, що казалі стариї люде. Нė ȯдьон мȯлȯдчâк мніго чȯго там дȯвідався ȯд старійших. Було

32 і так, що хлопці нудилі і сами шукалі сȯбі заняття: «Було так, що хлопчакі, як повėдут конǐ пасти і пуйдут по лісǐ навибирают і викідают воронячи яйця, сорокі і ястраба, бо то вредни пташкі, совинни яйця. Булі такії, що пробувалі варити совинни яйця, но зробиліся як квашėліни, воронячи яйця кепські, гуркі, а ще билі ворони і їлі. Довго мочилі і тогди зварат, а так то гурке м ясо. Лапалі на їдло куропатви, тітіреви, красохі молодиї вибиралі, варилі і їлі. Качкі кійом молодиї, котори нė могут ще лєтати билі, варилі і їлі» (Грузкая). Нė мало відают і наши люде про ȯдльот до теплих краюв: «Перши одлітают боцяни, а остатні шпакі; а як шпакі вчėсній одлєтают то буде вчėсній зімно. До Пėтра качкі вилітают. Книгі, кулікі, качкі як журавлі, лėтят на опари Пінські болота» (Грузкая). Всі бачим, як хутко села наши вимирают, ȯдходят люде, без яких ще гȯворит лад старого світа. Для того тėпер, як николі, є так важним, щоб як найбільш зписати і будучим пȯкȯлінньом пėрėдати наше прошле. Коб кȯлісь, десь, хтось, нė закинув нам: «А хто ви є, скіль ви є, що про свȯє прошле ниць нė знаїте?». Пȯвір я, приказки про гиньчи пташки і птацьство в гмǐнǐ Кліщелі Бекач: «Бекач вун лėтит високо, а потом низко до зėмлі і кричит бе-е-е-е. Од того, що бекає-бėчит зветься бекачом». (Грузкая) Бусьол: Зу всіх пташок найбліщою людьом є бусьол, кȯторȯго чâсом звут Ботьок або Боцян; прȯ його пудляшуки мніго знают. Кажут: «Бусли є чорни і біли, алі чорнȯго тя жко зобачити» (Грузкая). Так прȯгȯворуют людкове ву всіх селах: «Бусьол мусит прилėтіти пуд Благовіщиннє і знėсти їце» (Добривода). (Благȯвіщиннє в народних пȯвір ях то перше свя то, пȯчâток вėсни, пуд кȯторе, на привітаннє пташок, пėклі буслову лапу-гȯльопу). Бусьол блізькій людинǐ, стариї люде кажут: «Як вигинут бусли, то вигинут і люде» (Добривода). Приказка сяя може є пȯв язана з інакшим старȯдавнім пȯвір йом, що бусли приносят діти із вирǐю. Всі старійши знают, що бусьол то друг людини. Бусла мают за вельме рузумну пташку. Прȯказуют: «Як розкідаїш буслове гнǐздо, то вун може одомстити і принėсти в дзюбаковǐ гȯлȯвешкуголовню і кинути на клуню, спаліти може» (Погреби). Тому кажут, що нė можна нищити його гнǐзда, «бо там де бусьол, нė вдирит грім» (Добривода), а ще дȯбавля ют: «Бусьол в кепських людǐ гнǐзда нė в є, а там, де зȯв є приносит щâсьцє». Батьки дітьом вėсною тȯлкуют: «Як першого вėсною зобачиш бусла лėтучого, то пėрейдėш до пастуного класа, або то будėш льогкі на ноги, чи твої справи пійдут до пėреду» (Добривода). Люде зауважилі, що коло Спаса бусли збираються пėрėд ȯдльотом, радят раду, слабих пȯкидают і лėтя т. Про тоє, чом бусли прилітают з-за мора, як там так добре, бо ж там нėма зими, кȯлись так гȯвȯрилі: «Боцяни, прилєтают, бо нė могут в теплих краях виводитись, бо там огромна сила муралюв і комарув, і для їхніх молодих, як тулько вилізут з їєць, комарі і муралі виїдают очи, так люде стамтель сказалі нашим» (Грузкая). Боцян тоже пėречуває пȯгоду: «Як має бути дощ, то боцян на гниздовǐ сидит, охороняє яйця або малиї». (Грузкая) «Як боцян прилėтит і знėсе їцє перед Благовіщиньом, то на теплу довгу осень, а нєкотори кажут, що хутко одлєтит». (Суховуольці) «Як діти обачат боцяна на гнǐзді е, то кричалі: Боцян-боцян кльокотун, узяв бабу за ковтун, баба його кулаком, а вун бабу дзюбаком». (Суховуольці) «Як боцян щудлається, або ходит по дорозі, то буде дощ». (Суховуольці) «Як боцяни одлєтают перед Спасом, то буде хутко зіма, а як по Спаси, то на теплу довгу осень». (Суховуольці) «Як бусьол ходит на полі, то буде дощ, а як на лонці то погода». (Добривода) Воробій: «Живут тулько по сьолах, а в ліси їх нėма, оно по полях, де блізько збужа росте дерво, а як далєко до дерва то їх нėма, бо вȯни поїдят і мусят на дерво сісти одпочити; бо як нėма дерва, то вони падают на землю і їх руками забирают і викідают. Значит воробій далєко лėтǐти нė може. Воробій то хатня свуйська пташка, алє тоже воробій то лінтяй, бо жде на готове» (Грузкая). Ворони: «Як ворони сидят на верхах дерва, то буде мороз, а як сидят у сėрединǐ в дервǐ, в голях, літом чи зимою, то буде падати дощ або сніг. Сива то ворона, а чорна ворона то галка, котора по димниках і дуплах виводиться, а грачі тоже чорни, алі білодзюби вони найбульш по парках гнізда роблят. Ворони вельме видушувалі молодих курėнят і пташкі» (Грузкая). 30 Гіль: «Як гіль прилėтит до сėла і скаче по дервǐ, то знати, що буде добрий мороз» (Грузкая). Гоголь: Віршик про гогȯля із стареї, ще царськії кніги, кȯтора була поукраїнську: «Пливе гоголь по словату, з хмари дощик л ється, а воронǐ-жалобиці з жалю серцє рветься, ой явися ясне сонцє, висуши нам крил я, бо обом нам з мокрим пір йом лєтати нė сила, ой ворона-жалобиця чого марно крачėш, я купаюсь вичищаюсь, а ти з дуру плачėш» (Грузкая). (Оригінальний текст вірша, цитованого тут з пам яті Іваном Бадовцем, який зараз живе у Кліщелях, подаємо на кінці статті ред. «НБіН»). Голуб: «Голуби є і літо, і зима. Дикі голуби всі сиви вėлікі і малиї. Вėлікі голуби гудут «гу-гу», друбниї-малиї оно скрибечут «кру-кру-кру», а друбний-малий дикій нė гуде. Свуйські голуби пуд дашкамі виводяться. Казалі, що голубув нė можна бити і їсти, бо вони жадного вреда нė роблят, а навить Господь явився Голубом» (Грузкая). Гуси: «Як вėсною гуси лėтят, високо з пувночи на полудень, то буде ще зімно, а як ниско, на пувноч чи зиход, то буде тепло» (Грузкая). «Як гуси лėтят весною, то буде хутко лі е то, тепло буде». (Суховуольці) «Як гуси лėтят рано, то буде рано зіма». «Гуси лėтят всьо на полудень». (Суховуольці) «Як на осėнǐ гуси лėтя т низко, то зима вже близко, а як високо, то ще далєко». (Добривода) Дудок: Дудок то іначій жидівська зазуля, тому, що видає одгȯлȯс «ґуд-ґуд», пȯдобни дȯ жидівськȯї мови: «Жидувска зазуля десьціка коротко сьпіває з весни» (Кліщелі). «Дудкі то жидувська зазуля, а кричит «вуд-вуд»; вони виводяться в дуплах і де купа каміння. Вони хороши, рабенькі, а як вуткає, то чуб в єї роскладаїться, а як лėтит, то складаїться. Як дудок вуткає, то розхілюїться йому чуб (Грузкая). Деркач: «Називаїться од того, що дėреться, видає одголос якби кричав» (Грузкая). Дяхтьол: «Дяхтьолув є пару пород: малий, бульший і вėлікій» (Грузкая). Жавȯрȯнок: Жавȯрȯнка можна учути ȯд самеї вėсни, кажут на сėлі: «Як прилėтит жавȯрȯнок, то вже вėсна буде». Давній вірилі, що жавȯрȯнок нė ȯдлітає на зиму, оно хȯваїться пуд камėньом (в камінньовǐ), чи мėжою на полі і так зимує, а як тіко пудходит

33 Лукаш Бартошук зо своїм найстарійшим інформатором Іваном Бадовцьом, народжаним у 1925 р. в Грузкуй (живе у Кліщелях) вėсна, так перший пуказуїться: «Жаворонок зімує пуд межою, загабається в пісок і як оно тулько сонėчко виблісьне, то вже жаворонкі єст, прилėтит жаворонок, то весна буде хутко» (Кліщелі). Ще сами сėбе умȯцовлюют в свȯїм пėрėкȯнаньї, кажучи: «А як вун так рано може прилėтіти із теплих краюв, бо ж вун перший показуїться». «Жаворонкі зимуют в норах, пуд мėжою, в каміннях, бувало, казалі стариї люде, жаворонкі вилėтǐлі високо, бо вже дванадцата нėділя по Руздві, а часом по дėсятуй». (Грузкая) Жовтобрушка: «Жовтобрушка подобна до вороб я, оно верх має зėльонкави, впадає в зėльȯнь шалатову і троху чубика має на голові». Пташкі предчувают пȯгоду: «Як жовтобрушкі налėтят на пудворок, то буде завируха» (Грузкая). Журавель: «Журавлі сиви нė вилітают, оно зимуют на опарах, де нė замėрзає, на Пінскіх болотах, там находят собі їдло» (Грузкая). «Журавлі як нападут на гречку, то могут всю виломотати» (Кліщелі). Зазуля: Кȯго нė запитай, скаже згідно, що: «Як закує зазуля, треба при собі міти гроши, то цілий рік будėш їх міти» (Добривода). А і ще казалі: «Хухнути на їх і всадити до кішені, або кінути од себе» (Кліщелі). Дȯдают при тим знавці давнині мȯлȯдникам (памėнтайтезнайте): «Зазуля кує до Пėтра, а як закує по Пėтрі, то на теплу довгу осėнь» (Грузкая); «До Пėтра кує на теплу осėнь» (Добривода). Зазулю чâсом називают «Горуля», що нǐби то вȯна цілий вік нė має сȯбі пари ȯстається сама, алі хутко в слід за тим прибавляют: «То хітра пташка, бо пудкидає свȯї яйця другим пташкам, а сама нė хоче їх виседжувати». Живе на сėлі ще мніго віруваньї, в кȯторих чуїмо одгȯлос дȯсвідчиння пȯкȯліньї наших предкув, кȯтори зналі, що: «Як зазуля прилėтит на весну, то коб хоч був на дерви такій лісточок, коб їй око закрив, то буде сього літа урожай, а як прилėтит вȯна і стане ковати на голе дерво, то буде нėурожай» (Погреби). Альбо ще так: «Пȯкамісь зазуля не закує, не рвалі щавуху, бо ȯн ще не кіслий» (Кліщелі). Зазулі придавалі тоже свойства знаннє майбутнього, що видно в звичайовǐ слухання і гукання зазулі. Дǐвки, як перши раз закує зазуля, лічили кілько разів закує, то за тілько літ вийде замуж. Бувало, що хȯдили дȯ ліса, або там де зналі, що має гніздо пташка і казалі: «Зазуля-зазуля, скажи кілько маю літ до вėсілля» (Добривода). Знов стариї люде казалі: «Зазуля-розуля розовєнькій цвєт закукай, закукай сколько я буду жить лєт» (Суховуольці) і щиталі кілько закує тілько літ ще пȯживе. Нė раз чуїться самих кажучих з нėдȯвір йом, що: «Зазуля як пėрėстає 31 ковати, то пėрėмінюїться в шуляка, стає-робиться ястрабом». «Зазуля як птушинний ястраб», «Зазуля преч до ястраба подобна» (Грузкая). Сьой міт міг пȯвстати ȯд того, що зазуля сама пȯ сȯбі пȯдобна дȯ пташок ястрабатих. Про зазулю чâсто гȯвориться в вėсільних піснях, де явиться симвȯлом дǐвоцьства, дівки кȯтора має ȯдбитися ȯд роду, а также сирȯти. Зазуля прėдсказує тож пȯгоду: «Кує до Питра, а як має бути осėнь тепла, то ще часом по Пėтрі пару дьон». «Як буде осėнь рання зимна, то вона пėрėстає ковати пėрėд Пėтром на пару дьон». (Грузкая) «Казалі коліся, що як зазуля кує по заходǐ сонца то на погоду». (Суховуольці) Іволга: «Іволга кричит в лісǐ на дощ. Іволга прилėтит до сėла і буде кричати «тюх-тюх», то дощ. Іволга в дуплі виводиться» (Грузкая). Індикі: «Індикі давній булі стареї породи сиви» (Грузкая). Качка: Качку в старȯдавніх піснях називали уткою, що бачимо в вėсільнуй пісні з сėла Даші: «Плила утонька вȯдою, вėла дітȯнькі з сȯбою». Про ȯдльот качок на сėлі кажут: «До Пėтра качкі вилітают; качкі, як журавлі, лėтят на опари Пінскі болота і там зимуют». (Грузкая) Книги: «Колісь лонкі булі пудмокли, багно всюди, а на лонках робиліся купини трави. То люде так приказувалі, що як книга робит гнǐзно на купині, то буде мокре літо, а як мǐжду купиною, в доловǐ, то літо сухоє» (Добривода). «Книги аби-но сніг зийшов і вже вони є». (Грузкая) «Як книгі роб ят гні е зда на лонках, то буде мокре лі е то». (Суховуольці) Крук: «Крукі найбульш в пущи, по вėлікіх лісах» (Грузкая). Кулік: «Кулікі по болотах кричат. Можна тож їх зобачити, як бігают по лонці» (Грузкая). Куропатва: На куропатву казали, що то жидівська пташка: «З неба зсилав жидам Господь переп юлкі, як Мойсєй зав юв їх в пустиню, а вони наїліся і ще нарізали їх собі на суботу, коб нė збирати. В суботу рано всталі, давай варити, а вони всі смėрдят. Господь показав, нė збирай напėред» (Грузкая). Згадуют стариї люде, що жиди сами про себе гȯвȯрили: «Як вигинут куропатви, то вигинем і ми» (Грузкая). Люде кажут, що пėрėд вуйною було більш куропатвув як тėпір.

34 Як пėрėдают, пташка предчуває муроз: «Як прилėтят до сėла куропатви, то буде мороз і завǐруха» (Грузкая). Кури: «Як дощ, а кури ходят й нė хочут ідти до курника, то буде довший дощ». (Суховуольці) «Як кури щудлаються, то буде дощ». (Суховуольці) «Кури, як довго ходят, то завтра буде дощ». (Добривода) Ластувка: В селах гмǐни Кліщелі можна учути пȯвір є, якоє ȯстėрėгає: «Нė можна розбивати ластовінного гнǐзда, бо опаде ластовіннє-работіннє» (Добривода), іначій кажучи будėш рабий. Думаїться, що такоє віруваннє пȯвстало ȯд скȯяжиння з названньом пташки. Ластувку чâсто вініли, як в кȯрови запалєнє вим я, казали: «То напевно ластувка прелėті е ла пуд коровую і кров в молоковǐ» (Суховуольці). Тȯгди кажда гȯспȯдиня міла свȯї знання, що зрȯбити, коб пȯмȯгло. Ȯгульно люде пташку уважают за трудолюбну і пожитечну. Пташкі нėрозлучни з сėлом. Чâсто гнізда в ют пуд стріхою в хлівах. За вельме рідки і старȯдавні можна назвати розказ, що ластувки зимуют в вȯді: «Ȯдьон чоловік зимою поїв бидло, проруб рубав і нǐби то пуд льодом цілу в язку ластувок вийняв, і булі всі щепляни пазур за пазур, кумняком» (Грузкая). «Як ластовкі лєтают низко, то буде дощ, бо она лапає мушкі». (Суховуольці) Мишка: «Мишка в ліси по хвоях бігає, гнǐздėчко робит же, оно дирка вуйти, а їчко єїне як фасоля». (Грузкая) Пава: Мотив пави в фолькльорȯви виступає в піснях вėснȯвих і симболізує мȯлȯдицю (тілько-що вишевшу замуж): «Я й у сокола золоти пюра, а у павонькі коси, ой нė зажила жâдна нėвістка у свėкірка роскоши» (Добривода). В вėсільних піснях на заручини і розплєтини коси: «Трава-мурава, павонькі походілі. Ой чи жаль тобі е, млода Манюля, що й косу роспустилі» (Суховуольці). «Павичі трималі для краси». (Грузкая) Півень: «Півėнь нормально спǐває од пувночи, а як спǐває з вечора, як на сідало сядає, то буде зміна погоди: як дощ, то буде сонцє і на оборот». (Грузкая) «Півень як з вечера спǐває, то на перемі е ну погоди, літом на дощ, а зімою на мороз». (Суховуольці) Пліска: «То попадянкі по дервǐ скачут, а як но сяде, то зара маталає хвостом і бігає хутко по зėмлі». «Пліска то малєнька пташка, меньша ȯд вороб я». (Грузкая) Пėрėпілка: «Пėрėп юлку тяжко зобачити, бо сидит в житǐ і кричит «пудполю-пудполю». «Пудпȯлюкач в житǐ кричит пудполю». (Грузкая) «Одного разу льон пололі, а переп юлка кричит «подполі-подполі»; жартуют одна до другȯї: не полі, она ополє». (Суховуольці) «Переп юлка кричит на непогоду, дощ». (Суховуольці) Риболови: «Риболов то рибу, що в воді, ловит. Волна вėліка, як б є, то часом рибу повикідає, вода одходит, а риба на зėмлі остане і вони збирают. Риболови з висока опускаються, нурают в воду і витягают рибу». (Грузкая) Повивач: Сіту пташку звут пȯ разному: в сėлі Дубривȯдǐ «уткач-путкач», в Сухȯвільцях «повивач». Тая малая сȯва, як прилėтит на пудвірко і начне кричâти «пȯвив-пȯвив», то баба в тій хати загрубіє-заступит дитя том, а як прилėтит і ся де на дервǐ, і стане кричâти «путь-путь», то хтось в тій хатǐ умре. Названнє пȯвивач бėре свій пȯчâток в словǐ «вповивати». Діти вповивали-уповивали: закладалі пėлюшку і обкручувалі тісно пасом «повивачом». Народ сміло твėрдит, що пȯвивач знає, що має бути в тій хатǐ: На дитя пȯлėтит і кричит (повив-повив). На смерть «путьпуть», значит дȯрога. Зсіль друге названнє пташки «путькач». «Повивач, як хтось має умерти в туй хати і як має баба дитя вродити, то прилėтит у садок, найбульш ввечėри, і кричит «повіл-повіл» на дитя, а вже як має хто умėрти: «путпут» путкач. (Грузкая) Пугач: «Пугач сидит в корчовǐ і гуде «пухкає». Од того назва». (Грузкая) Соловій: Сȯлȯвій за всіх пташок славнійший свȯїм співом. Нė ȯдна людина на білум світи любовалася, заслухавшись його чарівним тьохканьом. Сȯлȯв я чâсто наслуховлювалі хлȯпчаки і отрȯки, пасучи на нучлігах конǐ і дǐвчâта полючи льон. В народних піснях сȯлȯвій є симвȯлом рȯзстання. Прикладом може пуслужити вėсільна пісня на заручинах 32 із сėла Ріпчичи: «Ой чом солов ї нė щėбетали, зазуля нė ковала, чом же ж ти, Манічко, нė плакала як тебе запивали»; а также туги за родом: «Солові е йчик малєнькій не задавай жалю мні, ще я в чужуй стороні» (Суховуольці). В самих Кліщелях можна почути, що: «Соловій сьпіває оно до Онуфрия, рано і ввечери, а по Онуфрийові перестає». Мȯжливо, спостėрежėннє сьоє взялося ȯд того, що давній в самих Кліщелях, в Юринскуй церквǐ був бȯкȯвий прėстіл пȯсвя чаний прėпȯдобнȯму Ȯнуфрийȯвǐ. «Соловій спǐває од вėсни до Онуфрия, Онуфрия завтра буде, то вже дзісяй нė спǐває». (Грузкая) Сорока: «Хітра пташка, потрафит до курника вуйти і яйця вибрати; краде, де зȯбачит всьо бліскуче. Німці їх нė любилі билі. Казалі стариї: «Д ябол може сорокою зробитися. В одного було так, що нучью кунь по хліві лєтає аж стіни лопочут. Думає, що то такоє. Кажут йому то на певно д ябол їздит на коньовǐ в ночі. Порадилі йому заби сороку, повісь на стǐні у хліві, то пėрėстане. Повісив і як рукою одняло. В хліві вішалі забиту сороку од д ябола» (Грузкая). Пташка тоже прėдсказує пȯгоду: «Сорока як прилітає до сėла, то буде окіть» (нėма погоди дощ то сніг). (Грузкая) «Сорока, як сяде на вершок дерва і кричит, то буде мороз». «Сорока, як кричит, то буде дощ». (Суховуольці) «Сорока прилėтит і кричит на дощ». (Добривода) Сорокуш: «Подобний до сорокі, но дужо меньший, чирикає, виводиться на хвоях, зверху як шпак, при конці біли крила має». (Грузкая) Суйка: «Суйка то лісовиї пташкі, подобни до дудкув». «Суйка як прилėтит до сėла, то мороз буде». (Грузкая) Як хтось кошкаїться десь вибіраїтьсє і нė може вибратись, то кажут на його: «Вибераїтьсє як суйка за море» (Кліщелі). Синиця: «Як зимою синиці прилėтят до сėла, то буде мороз, а як прилėтят і ховаються в голях, чи пуд стрǐху, то буде завǐруха» (Грузкая). Сич: «Сич називаїться од того, що сичит» (Грузкая). Тютюрка: «Тітірукі то дикі кури» (Грузкая). Орол: «Король всіх пташок». «Орол пташка всім пташкам» (Грузкая).

35 Фото Ю. Гаврилюка Чапля: «Сама собою сива, ходит по болоти, має бороду» (Грузкая). Чижик: «Чижі то друбни пташкі» (Грузкая). Шуляк: «Кажут, що шуляк то назва польска, а по руску, по-нашому, то ястраб» (Суховуольці). «Ястраби трох пород: вėлікій курачий, другі пташинни, то такій як зазуля, а третій од пташинного бульший і називают його шуляк. Вėлікі ястраби ціпінят нė бėрут, но кури, куропатви. Ястраби видушуют куропатви. Тиї люде, що нė люб ят ястрабув і крукув, то став ят високу тичку з голями, а на самум конці шпільку гостру, білу загострану наб ют і вун найбардзо наверха сядає і приста приганяє вже сядати і в тоє гостре... пореться в його і на вилют пруйде і там здохне». (Грузкая) Щигол: «Щиглік то вельме хороша пташка, їх лапалі, здиралі шкурку і пані до капелюшув пришивалі, но заборонилі їх бити, бо би всі вибилі» (Грузкая). Зємба: «Зємба дереться в лі е сі, як має бути холод» (Кліщелі). Інформатори: Добривода: Ніна Явдосюк (народилася 1942 року), Валінтина Клімович (нар р.), Ольга Савчук (нар р.), Марія Смик (нар р.), Варвара Якім юк (нар р.) Грузкая: Іван Бадовець (нар р.) Кліщелі: Ольга Шумовіч (нар р.) Суховуольці: Антоніна Нєгєревіч (нар р.), Галєна Сахарчук (нар р.) Назовницьство пташок і птацьства на прикладǐ мǐстин гмǐни Кліщелі Бажант Bażant Бекач Bekas, kszyk Бусьол\Боцян\Ботьок\Кльокотун Bocian Воробій\Вȯрȯбій\Воробі е й Wróbel Ворона\Вȯрона Wrona Гайворон\Гаворон Gawron Галка Kawka Гіль Gil Гоголь Gągoł Голуб Gołąb Голубка\Гȯлубка samica Gołębia Сиви-Сіви Голуб\Дики-Дикі Голуб Dziki gołąb Гусь Gęś Гусак Gęsior Гуска Gąska Гусочка Gąseczka Гусеня\Гусėня Gąsię\Gęsię Гусєнятко\Гусенятко Gąsiątko Дики Гуси\ Дикі Гусі Dzikie gęsi Дрозд Drozd Дудок\Жидівська-Жидувска- Жидуовська Зазуля\Вуткач\Ґудка Dudek Дутиш Gołąb garłacz Деркач Derkacz Дятьол\Дяхтьол Dzięcioł Дяхтьол малий Dzięcioł mały Дяхтьол бульший-більший Dzięcioł średni Дяхтьол вėлікій Dzięcioł duży Жаворонок\Жавȯрȯнок Skowronek Жовтобрушка Trznadel Журавель Żuraw 33 Зазуля\Зозуля\Зизуля Kukułka Іволга\ Ївȯлга Wilga Індик\Єндик Indyk Індичка Samica indyka Індиченя\Індичėня\Індичėня pisklę Indyka Канарок Kanarek Качка\Утка Kaczka Качор\Качур Kaczor Каченя\Качėня\Качėня Kaczę Каченятко Kaczątko Дики качки\дикі качкі Dzikie kaczki Качка чубатка\чубатка Kaczka czubatka Сиви качки\сіви качкі Kaczki starej rasy, swojskie Книга Czajka Крук Kruk Кулік Kulik Куропатва\Курȯпатва Kuropatwa Кури Kury Куриця Kura Куреня\Курėня Kurczak Куренятка\Куренята\Курėня та Kurczęta Краска\Красоха Kraska Кос Kos Коршун Kania Ластовка\Ластувка Jaskółka Лєбǐдь Łabędź Мева\Чайка Mewa Мишолов\Мишоловėць Myszołów Мишка Mysikrólik Пава Paw Павич Samiec pawia Павичка Samica pawia Пантирка Perliczka Закінчення на 35 стор.

36 Костянтин Симінський український академік з милейчицьким родоводом В сіх своїх знайте нікого не бувайте! Признаюся, що цей на- заказ у відношенні до визначних підляшян ще на сторінках нашого часопису не повністю виконаний. Отже, користуючись нагодою 500-річчя міських прав для Милейчич, пригадаймо найвизначнішого з відомих нам уродженців цієї симпатичної місцевості члена Все української академії наук Костянтина Симінського ( ). До речі, місце його народження деякий час залишалося дещо «засекреченим», адже у 8-му томі «Енциклопедії українознавства», який вийшов 1976 р., подано, що він «інженер-дослідник будівельної механіки родом з Гродненської губернії» і щойно у виданому 20 років пізніше 11-му томі, у «Доповненнях» подано, що народився він у тодішньому Берестейському повіті, в Милейчичах. Виявляється, що 1957 року у Києві вийшла навіть біографічна книжечка, авторства М. Д. Жудiна, «Костянтин Костянтинович Симiнський», але поки що не потрапила в наші сторони, отже зараз прийдеться обмежитися загальнодоступними матеріалами енциклопедичного характеру. Костянтин Симінський народився 1879 року, 21 лютого. Звісно, дата у метриці була записана за т.зв. старим стилем (юліанським літочисленням), який надалі обов язував у Російській імперії, отже треба ще дорахувати 12 днів, бо стільки він «спізнявся» у ХІХ ст., що дає нам 5 березня. Середню освіту майбутній вчений здобував аж в Умані в Київській губернії в Уманському училищі землеробства і садівництва. Продовжив однак навчання із зовсім іншою спеціальністю та у 1907 році закінчив Київський політехнічний інститут по кафедрі мостобудування, яку очолював Євген Патон ( ). Саме з цією вищою школою Симінський зв язав також все своє пізніше життя, адже працював тут спочатку асистентом і лаборантом ( ), відтак навчителем геодезії й топографічного креслення, графічної статики ( ). У 1914 році захистив дисертацію на тему «До утворення просторових ферм для мостів» на звання ад'юнкта будівельної механіки. Після захисту дисертації обраний професором кафедри опору матеріалів, якою керував до 1932 року, завідував також механічною лабораторією. Блискучі своєю формою і змістом лекції з опору матеріалів створили вченому заслужену славу видатного педагога. Поряд із педагогічною і науковою діяльністю проводив велику організаторську роботу брав активну участь у реорганізації Київського політехнічного інституту в 1920 році, займав посади декана інженерно-будівельного факультету ( рр.) та проректора по навчальній частині ( рр.). Був також членом Державного науково-методичного комітету УРСР. 34 Крім КПІ, у роках, вів дагогічну і методичну роботу в Київ- пеському університеті та в Одеському політехнічному інституті. В цей бурхливий час К. Симінський активно пропагував «українізацію» науки та працював над укладенням української технічної термінології. Пізніше навчав ще в Інституті народного господарства ( ), а навіть Художньому інституті (1927). Одночасно був зв язаний з Всеукраїнською академією наук (ВУАН) й у роках працював директором Інституту технічної механіки (тепер Інститут механіки НАН України імені С. П. Тимошенка), в роках директором київської філії Науководослідного інституту споруд. У 1926 р. був обраний дійсним членом ВУАН, а з 1931 року її віце-президентом. Основні наукові праці Костянтина Симінського присвячені були проблемі втомлюваності металу в мостах, деревині, дослідженню нових типів дерев'яних конструкцій, вивченню характеристик міцності кам'яних будівельних матеріалів. Він першим запропонував нові методи розрахунку і створення просторових стрижневих ферм залізничних мостів, дослідив нові типи дерев'яних просторових конструкцій для промислового і цивільного будівництва, розробив теорію міцності гранітів. Створив науки з випробування міцності мостів та конструк- Викладачі Київського політехнічного інституту в Інженерному музеї КПІ, що знаходився у приміщенні актової зали інституту ( рр.). Костянтин Симінський сидить другий зліва в першому ряду. (Фото з сайту Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»)

37 цій. Плодом його праці в цих ділянках була низка винаходів, серед них універсальної машини для дослідження матеріалів (1915) та приладу для вимірів напруження в мостах (1922). В переліку 73 наукових праць К. Симінського 33 монографії і наукові статті, 23 підручники і навчальні посібники, 17 методичних статей. Основні з них це «Будівельна механіка. Системи із зайвими невідомими» (1928), «Нерозрізні балки» (1930), «Технічна механіка» (1931), «Курс статики споруд» (1931), «Опір матеріалів» (1924), «Дерев'яні мости» (1915, у співавторстві з Є. О. Патоном). Цей список звучить може й дещо занудливо, все ж треба пам ятати, що без праці таких «нецікавих» будівельників навіть найбільші «легкодухи» не мали б як жити у «багатоповерхівках» та мати певність, що не проваляться під їхніми ногами мости (на жаль, ці найбільш романтичні дерев яні вже практично зникли з нашого підляського краєвиду). Вчений «милейчук» помер 13 червня 1932 року й був похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі могила щасливо збереглася, отже, коли «язик до Києва заведе», можна її знайти й покласти квіти (ділянка 13-2, ряд 13, місце 4). Інформацію зібрав Юрій ГАВРИЛЮК Фото Камелот. Матеріал з Вікіпедії вільної енциклопедії. Лėтя т пташки із Вирǐю Закінчення з 33 стор. Папуга Papuga Пугач Puchacz Повивач\Пут(ь)кач\Уткач Sowa pójdźka Півень\Півėнь Kogut Півник Kogutek Півничок Kogucik Пліска\Плішка\Попадянка Pliszka Пėрėпілка\Переп юлка \Пėрėпйолка\Перепелиця \Подполюкач Przepiórka Смитюх Dzierlatka Сова\Сȯва Sowa Сокілка\Сȯкілка samica Sokoła Сокул\Сȯкіл\Сокуол Sokół Соловій\ Сȯлȯвій\ Солові е й Słowik Сорока\Сȯрока Sroka Сорокуш Srokosz Суйка\Суойка Sójka Синиця\Cинічка Sikora Сич\Сичик Syczek Тітірук косач Cietrzew Тітірук глухач Głuszec Тютюрка Cietrzew Орол\Ȯрол Orzeł Цупėня \ Ціпеня\ Ціпіня Pisklę Цупėня тка\ціпенятка\цюпенята Pisklęta Чапля Czapla Чиж\Чижик Czyż Шпак Szpak Шуляк Jastrząb, Krogulec Щигол\Щиглік Szczygieł Ястраб Jastrząb Ястраб пташинний Jastrząb błotniak Ястраб курачий\ Ястраб вėлікій Krogulec Лєгенди 1. Бусьол пėрėміняний чоловік, якій звався Іван Було то по Потоповǐ, як за грǐхі Господь Бог затопив світ. Вода уступала, алі бȯлота всюди ще було нėмало. Бо ж в ядомо так хутко зėмля нė обсохне. Наводилося мнуго на зėмлі всякого гадзтва: ужув, ящурок і подобних гадув. Для того задумав Господь очистити світ. Зобрав тоє всьо зу всього світа в мǐшок, і сказав для чоловіка, якій звався Іван: «Занėси тоє і закопай». Алі Іван був цікавий, що там в тим мǐшковǐ є. Як тулько розв язав мǐшок, то всьо гадзтво повтǐкало, а Господь сказав: «За кару тėпер сам будėш тоє збǐрати». І пėрėмǐнив його в бусла. (Погрėби) Чом зозуля нė має пари і вік горує Було то, як воїни Ірода-цара шукалі малєнького Христа, коб забити. Богородиця з Младєнцом втикала і сховалася пуд орішник. Вже воїни Їх проминули, а зазуля сидит на дервовǐ і кукає «куку-ку-ку». Куканньом хотіла продати Їх. Но тут же ліщина спустила голі і лісцьом накрила їх. Тогди Богородиця сказала зазулі: «Коб ти ковала от нинє і до вєка». І так вона ниць нė робит, оно лєтає по світǐ і кує. Гнǐзда нė має, яйця подкидає, а то всьо для того, що хотіла продати. І для теї причини, як гримит, то казалі ховатися пуд орішник, бо грім в орішник нė б є і ще добавлялі, же з того часу орішник нė росте просто, но є розложистий». (Добривода) Текст написаний говіркою сėла Клюкȯвичи, гмǐна Нурець. Цитати говірками сіл, в якіх живут ін форматори. Гоголь і Ворона Пантелеймон Куліш Лукаш БАРТОШУК Пливе Гоголь по Славуту, В воду поринає. На сухій гіллі Ворона, Важенько здихає: «Ой мій друже білокрилий! Горенько з тобою! Поринаєш, не дай Боже, Заллєшся водою!» Пливе Гоголь по Славуту, З хмари дощик ллється. У Ворони-жалібниці З жалю серце рветься: «Ой з'явися, ясне сонце, Висуши нам крила, Що обом нам з мокрим пір'ям Літати несила!» «Ой Вороно-жалібнице! Чого марне крячеш? Я купаюсь-очищаюсь, А ти з дуру плачеш. Нащо мені на Славуті Твоя осторога? Сушилась би собі мовчки Ротата небого! Нащо мені од дощику Твоя оборона? Сиділа б ти собі мовчки, Химерна Вороно!»

38 1991 ЮВІЛЕЙНА ТРИБУНА ЧИТАЧІВ 2016 Muzyczne impresje na 25-lecie Czas leci nieubłaganie i im jestem starszy, tym mam wrażenie, że płynie szybciej. Wydaje mi się, że dopiero przed chwilą wziąłem do ręki pierwsze Nad Buhom i Narwoju, a to już stuknęło ćwierć wieku... I choć urodziłem się i wychowałem w Warszawie, to zawsze pamiętam o swoich dalekich, co prawda, ale własnych, wschodnio-południowych korzeniach. I zawsze cieszy mnie, kiedy w moje okolice zawita szczypta kultury ukraińskiej, tudzież gdy w moje ręce trafi płyta z ukraińską nutą. Tak było i tym razem latem 2015 oraz na przełomie zimy i wiosny 2016 roku. Męskie śpiewanie Każdy miłośnik tradycyjnych pieśni i muzyki folkowej na pewno zna stołeczną Werchowynę. Jej doroczne koncerty w Auli Głównej Politechniki Warszawskiej dla wielu z nas wyznaczały i wyznaczają początek nowego folkowego sezonu. Jednocześnie jej poprzedni dwupłytowy album Pieśni Święte, Pieśni Grzeszne dzielący śpiew tradycyjny na część sacrum i profanum ma już ponad 10 lat. Tym bardziej ucieszyła mnie informacja, że Werchowyna postanowiła nagrać nową płytę. Czym mogła zaskoczyć, co jeszcze nowego można odkryć w pieśniach tradycyjnych? Otóż można! Męskie Głosy, które ukazały się pod koniec 2015, to przepięknie dobrany zbiór wszelakich pieśni kozackich, od szczedriwek i pieśni wojskowych, po liryczne pieśni miłosne i religijne, ale nie tylko. Na krążku znalazła się również piosenka Na horodi, z początków istnienia zespołu, Pływe kacza, która wykonywana była przez Tercję Pikardyjską podczas pogrzebów ofiar kijowskiego marca 2014 oraz znana Zoriuszka ale z odwróceniem ról! Pieśń pierwotnie śpiewana przez same kobiety tu zabrzmiała tylko potężnymi męskimi głosami. Werchowyna to wszak zespół nie tylko odtwarzający dawną tradycję wokalną, to również i przede wszystkim grupa, która na bazie wieloletnich doświadczeń tworzy własne brzmienia dawnych pieśni oraz dobiera je tak, by we współczesnym świecie nie zatraciły swojego przekazu. Stąd na krążku znalazła się też pieśń Ne wysoko, której treść skupia się na problemach emigracji. Pozytywnie zakręceni Podczas jubileuszowej dwudziestej edycji festiwalu Z Wiejskiego Podwórza w drugiej połowie lipca 2015 w Czeremsze największą gwiazdą okazał się nie słynny Boban Marković, ale lwowska formacja Joryj Kłoc. Ich prawie dwugodzinny koncert przerwany przez potężną ulewę był kwintesencją energii ukraińskiego folku. Zespół, który w tamtym czasie szykował się do wydania nowej płyty zatytułowanej Korba, zagrał niesamowitą fuzję tego, co stare i tego, co nieszablonowo nowe i oparte o solidne kozackie tradycje. Materiał, który usłyszałem w Czeremsze, niedługo później ukazał się na wspomnianym albumie. Siłą rzeczy jest tu wiele motywów rodem ze wschodniosłowiańskiego folku, ukazanych w takich pieśniach i utworach jak Jatrań, Kołomyjky, Żymto czy Lon. Nie zabrakło elementów dawnych legend i wierzeń Dyw-Łado, Wołohy, Kupajliczko, Dowbusz. Zespół również wykonał ukłon w stronę polskiej publiczności, nagrywając znaną m.in. z folkloru Lubelszczyzny pieśń weselną Oj, siadaj, siadaj. Do tego utworu zrealizowano teledysk, który można zobaczyć na Youtube. Jako bonus grupa sięgnęła po, co ciekawe, staroceltycką pieśń Soul Cake, która obecnie na Wyspach Brytyjskich jest wykonywana jako kolęda. Płytę tę chłopaki z Joryj Kłoc poświęcili pamięci dwóch przyjaciół, którzy zginęli w obronie Ukrainy. Korba znaczy to samo i po ukraińsku, i po polsku to po prostu korba, ważny element liry korbowej ludowego instrumentu, bez którego nie byłoby formacji Joryj Kłoc. Jednocześnie korba oznaczać też może zakręcenie na punkcie folku i tradycji. Oprócz Czeremchy chłopaki grali jeszcze w paru miejscach w Polsce, na warszawskiej prezentacji książki o Krymie w studio Polskiego Radia w grudniu 2015 czy na poznańskiej Ukraińskiej Wiośnie Mrocznie i melodyjnie Płyta The Silver Lining trafiła w moje ręce podczas recenzowania nowych albumów europejskiej sceny folkmetalowej. W informacjach otrzymywanych z różnych wydawnictw muzycznych znalazłem tę poświęconą donieckiej formacji Scarleth. Włączyłem płytę i zagościła ona w moim odtwarzaczu na dłużej, umilając mi późnojesienne, długie wieczory. To już drugi album w dyskografii tej nieszablonowej grupy, która w 2011 wydała swój debiutancki krążek. Zespół nagrywał swoją drugą płytę w Kijowie w październiku 2014 roku, a potem w marcu Mimo bardzo trudnej sytuacji ich rodzinnego miasta muzycy wykrzesali z siebie energię i radość grania. Oficjalna premiera tego materiału miała miejsce 11 lipca 2015 roku na Ukrainie oraz w pozostałej części Europy. Scarleth to nieszablonowe połączenie melodyjnego heavy metalu z elementami rocka gotyckiego, folku i rocka progresywnego. Brzmieniowo nie odstają od takich tuzów tego typu grania jak fiński Nightwish, rumuńska Magica czy zespołów pokroju Theatre of Tragedy czy Epica. Na najnowszej płycie nie brakuje żywiołowej melodyjności ukraińskiego folku i szczypty stepowej melancholii. Do tego w warstwie wokalnej zespół postawił na dwa rodzaje kobiecych głosów melodyjno-operowy oraz drapieżno-metalowy zwany growlingiem. Oba doskonale się uzupełniają. To właśnie te trzy zupełnie różne zespoły, które łączy w zasadzie tylko (a może: aż) pierwiastek ukraiński, wpłynęły na to, że 25-lecie Nad Buhom i Nar woju spędzam w różnych światach, które, dzięki ukraińskiej nucie, świetnie się przenikają i wzbogacają. Witt WILCZYŃSKI Na zdjęciach autora artykułu: zespół Joryj Kłoc podczas koncertu na festiwalu w Czeremsze w 2015.

39 Українська писанка з St Volodymyr Drive О бкладинка попереднього, великоднього числа «НБіН», яке відзначали 1991 року. Це дерев ята від більш як сорока років, адже перед- тя українського поселення в Канаді, Сама ж писанка є символом місприкрашена була фотографією однієї із найбільших у світі «архітекжена пара українських селян, тоб- був приурочений до дещо давнішона рама з вітражем, на якій зобра- «Vegreville pysanka centenary project» турних» писанок, що дорівнює висотою триповерховому будинкові саме так названі вони у цитаті з віто «піднятих прерій плугатарів» го ювілею сторіччя Королівської канадської кінної поліції, який випав у 1974 р. У ході приготувань до та крутиться-вертиться над ставочком при St Volodymyr Drive у містеч- розміщено на бронзовій дошці, рарша Яра Славутича, якого фрагмент ку Веґревіль, розташованому у найбільш «українізованій» частині Каїнською мовами, що цей мистецький пропонував грошову субсидію місту, зом з поясненням англійською і укра- його відзначення уряд Альберти занади провінції Альберта (українські прізвища в її парламенті та уряді піонерів цієї околиці. присвячений цим роковинам. твір встановлений для вшанування яке захотіло би поставити пам'ятник це річ нормальна). Звісно писанки назагал асоціюються із Великоднем та й офіційна, англомовна назва цієї особливої скульптури звучить «Vegreville Pysanka. The World s Largest Ukrainian Easter Egg». Все ж станула вона тут не під Великдень, але в середині літа, бо це передусім пам ятник канадській кінній поліції. Звісно, не мав би він такої форми, та не відкривали б його 28 липня, у день пам яті святого Володимира, коли б не це, що наприкінці ХІХ ст. уряд Канади, тоді ще великобританської колонії, почав організовану акцію спроваджування іммігрантів, у тому числі й українців з Галичини. Пригадує про це, розташована біля писанки, композиція з нагоди століт- 37

40 Виклик прийняла торгова палата Веґревіль, а найкращим визнано проект розроблений Полом М. Сембалюком, мистцем українського походження, що народився і виріс у цьому районі гігантська писанка як символ миру і безпеки, яку представники кінної поліції мали забезпечувати першим поселенцям цього регіону та їхнім нащадкам. Завдяки цьому, як пише канадська українка, Оленка Мельник: «В самому серці Альберти стоїть українська Писанка зроблена з алюмінію. Вагою у 5000 фунтів ця конструкція витончено балансує на трикутному п єдесталі, обертаючись за вітром наче вітряк. Про неї говорили, як про не дуже естетичну примху архітекторів, простакувату та показушну. Питанням є також саме присвячення королівським вершникам-поліцейським, які до перших українських іммігрантів ставилися не завжди привітно. Та подобається це чи ні, але Писанка у Веґревілі стала символізувати історію українців в Альберті». І само місто, яке, до речі, своє перше сторіччя відзначало щойно 2006 р., є невід ємним елементом цієї історії до вибуху Першої світової війни, яка перервала інтенсивну еміграцію до Канади, прибуло близько 171 тис. українців, які осіли переважно на преріях Альберти і Манітоби. Обраховується, що біля 40% майже 6-тисячного населення Веґревіль це «україноканадці», хоч уже переважно англомовні, бо лише трохи більш як 800 осіб своєю рідною мовою назвало під час перепису українську. В місті діє дві українські церкви, а щороку в липні біля писанки відбувається також український фестиваль, звісно «Pysanka Festival». Фестиваль однак у теплу пору, в липні. А коли ми сюди приїхали з Богданом Кретом, який працює «нафтовиком» у Едмонтоні, був щойно початок квітня. На Підляшші це вже справжня весна тут, хоч Веґревіль майже на цій самій географічній широті, що й Більськ, а день сонячний, було біля нуля, дув крижаний вітер, а на ставку лежав ще шар зимового льоду. Але писанці це байдуже вона собі повільно оберталася на вітрі й виблискувала золотими та срібними зірками і трикутниками. Укладений з них орнамент не дуже традиційний, тому його значення «розшифроване» на розміщеному поряд стенді. Отже, золоті зірки на обох кінцях яйця це символ життя, 38

41 росту і удачі, при чому закінчення символізують Трійцю та сімейну єдність чоловіка і жінки та їхніх дітей. Далі в сторону центру яйце оточує смуга з зірок і трикутників це символ вічності. Дві срібні ламані лінії (загзаги) це, виявляється, спрямовані до центра зуби срібного вовка, які якраз і є емблемою захисту та безпеки, що її мали забезпечити сили кінної поліції. Рядок шестикутних зірок поміж цими зубами це символ вітряних млинів, отже багатого жнива і достатку хліборобів. Щоб цю писанку-символ перетворити з мистецької візії в метал, витрачено 12 тис. робочих годин, при чому в стадії технічного проекту залучено, що було тоді новинкою, спеціалістів від комп ютерного програмування. Велетенська писанка і дві веґревільські церкви це не єдині українські сліди-місця у цій частині трансканадського «гайвею» Йєллоугед. На жаль, Село спадщини української культури, що розташоване ближче Едмонтону, у т.зв. Калина кантрі, в холодну пору закрите. Але потішили ми себе відвідинами містечка Мондер, в яко- Ranok na płycie śpiewający i roztańczony Ранок співаємо і танцюємо pod takim tytułem ukazał się dwupłytowy album podlaskiego zespołu Ranok z Bielska Podlaskiego. Znalazły się na nim jak wskazuje już sam jego tytuł pieśni i tańce w wykonaniu znanej nie tylko na Podlasiu dziecięco-młodzieżowej grupy folklorystycznej. Nowa płyta Ranku to 18 pieśni ludowych na płycie cd i 8 tańców na płycie dvd. To podsumowanie 20-letniej pracy z grupami wokalnymi i 15- -letniej z sekcjami tanecznymi jednego z najlepszych zespołów, kultywujących tradycje ukraińskie regionu. Płyta jest skierowana nie tyle do wąskiej grupy pasjonatów folkloru podlaskiego, ile do szerszego kręgu miłośników ukraińskiej tradycji wokalno-tanecznej. Na albu- му око кожного ласуна тішить найбільша «україноканадська» ковбаса «від Ставничого». Лише око, бо в рот не візьмеш, адже це також скульптурна композиція у формі ковбасного кільця, яке висить, а властиво стоїть, на майданчику при Stawnichy Drive, 39 Майданчик при Stawnichy Drive у Мондер: віз з періоду українського піонерства та «мегаковбаса від Ставничого» mie z pieśniami znajdziemy bowiem dość różnorodny repertuar poczynając od popularnych piosenek ukraińskich, takich jak Nese Hala wodu, Oj, czyj to kiń stojit czy Oj, chmelu ż mij, chmelu, po typowo podlaskie utwory Ori e szku, ori e szku, Oj, Boże, Boże, U horodi jołka itp. Wśród zaproponowanych przez zespół pieśni znalazły się także utwory z Polesia, a także pieśni do słów Tarasa Szewczenki (Za bajrakom bajrak). Są tu więc wesołe, znane wszystkim przeboje sceny ludowej, jak i regionalne, kiedyś śpiewane przez starsze śpiewaczki pieśni, w które młode dziewczęta tchnęły drugie życie. Na płycie dvd znalazły się głównie tańce poleskie, choć nie zabrakło też numeru obowiązkowego w repertuarze każdego ukraińskiego zespołu tanecznego, czyli неподалік від українського Народного дому та парку «Ukraina». До цієї мегаковбаси годився б ще хрін як пальма високий, але його ми щось не знайшли... Юрій ГАВРИЛЮК Фото автора статті Hopaka. Bardzo ładnie nagrane w malowniczym plenerze Zagrody w Koźlikach, dobrze zmontowane popisy taneczne młodych bielszczan są świetnym dopełnieniem płyty z pieśniami. Ostatni album Ranku ma też staranną oprawę graficzną. W dołączonej do niego książeczce znajdziemy nie tylko informację o zespole po polsku i ukraińsku, ale też teksty wszystkich piosenek, w tym śpiewanych gwarą podlaską. Uzupełnieniem materiału są zdjęcia Ranku z imprez oraz z nagrywania płyty z tańcami w Zagrodzie nad Narwią. Płytę wydał Związek Ukraińców Podlasia dzięki dotacji Ministra Administracji i Cyfryzacji przy wsparciu finansowym Burmistrza Miasta Bielsk Podlaski i Wójta Gminy Bielsk Podlaski. (l)

42 Іван КИРИЗЮК З циклу: Березневий пасинок Біла пісня В весільній брамі Стобарвна Райдуга надій Та доля По крутих стежинах Розчиною життя Стелиться низенько Любов То гра На скрипці долі То душі біла пісня Її ждеш чекаєш Пам ятаючи слова Та мелодії не знаєш. Хвилина Березневий ранок Мов надіями Припорошив трави Краплинками роси Натхненно Несміливо Жду На ту хвилинку Коли кохання Білий лебідь До моєї сорочки Галузку конвалій Пришпилить. Гріх Гріх то поняття З котрого Людина виростає Неосмислена Стихія Хвиль бажання Розгнузданий прибій Кара За зраду У вічній заметіллі П янкого танцю Душі і тіла. Ілюзія Дійду До межі Стану В сутінках холодних Скований Самотністю Розум Рубцями помилок Покажe дороговказ Пізнати істину Перешкодою Стане не лжа А ілюзія правди. Наше Краплинки весняного, Теплого дощу, Вітер По полях розвіяв. Цілує сівач зерно, В молитві роститься Добра надія. Батьківська Сільська хата, Косинкою Ранкового диму, Скликає до стола Всю нашу родину. Поспіх Проминання час Примушує нас Йти поспішно Через дні Які мов Білий пух молочаю Згоряють на вогні Чекання переміни Ран не гоїть Близить мить Позначену Пташиними крильми З весни до осені. 40 Ілля Змішалась ява З сном, Стихла вітру скрипка. В долинах Заплівсь, Ранковий туман Мов стада Білих гусенят. Рушили в дорогу коні, Цокнувши копитом В росяну траву. Ткнув, Ілля у хмари, Громовладну булаву. Кондак Підляшшя Ношу в грудях Предків мову, Молитву Православного Підляшшя. Тривога Суремлить дорогу, Вироста Під глоткою Гіркий палин Теребить Нас латинь. Надія тільки В Бога, З горсточки мрій... Неодноразово Викувалась перемога! Дійсність На вершку берези, Завісив вечір Місяця дзеркальце. Вітер, Шугає минулим Мов зношену Сорочку предків, Заросли травою Нетоптані, Узенькі стежки. День за днем Розпливається безповоротно, Білою імлою в полі. На поплавах Не ходять коні, Осиротіла сумна уздечка У моїй долоні. Крив ятичі, 28 березня 2016 р.

43 ТРИБУНА ЧИТАЧІВ Wojenne cmentarze Kilkanaście kilometrów przed Piszem tuż przy drodze podróżujący zobaczą rząd kilkudziesięciu krzyży z niemieckimi napisami. Warto tu się zatrzymać i poczytać napisy na nagrobkach, pomyśleć o żołnierskim losie. Po jednej stronie leży jedenastu żołnierzy o niemieckich nazwiskach, a po drugiej trzynastu żołnierzy rosyjskich. Niestety na rosyjskich nagrobkach pod prawosławnym krzyżem widnieje napis unbekant (nieznany). Wszyscy zginęli w końcu sierpnia 1915 roku. Walczyli przeciwko sobie, być może strzelali do siebie, a teraz łączy ich wspólna mogiła. Refleksje nasuwają się same. Ogarnia nas zaduma nad losem młodych przecież ludzi, których dalsze istnienie zatrzymała kula wroga. Zaczyna nas, żyjących w XXI wieku, wypełnionym brudną przemocą i terroryzmem, trochę dziwić ówczesny duch rycerskości, poszanowania wroga, a minęło przecież tylko sto lat. Widziałem takie wspólne cmentarze jeszcze na pagórku przy szosie kilka kilometrów przed Węgorzewem i w kilku innych miejscach na Mazurach. To władze niemieckie je budowały, stosując się do postanowień konwencji haskich i genewskich. Ale które władze? Na pewno nie Niemiec Hitlera, który zaistniał na arenie politycznej około 15 lat później, a więc wtedy, gdy te cmentarze powstały, były jeszcze Niemcy kajzera lub już Republika Weimarska. Jakże inna była kolejna wojna. Setki tysięcy czy to żołnierzy radzieckich, czy niemieckich spoczywa w zbiorczych mogiłach. Trudno wymagać od Rosjan, aby uszanowali niemieckie cmentarze z charakterystycznym brzozowym krzyżem na swojej ziemi. Na jednym z archiwalnych filmów o wojnie w Rosji widać, jak młody czerwonoarmista po kolei kolbą karabinu odbija poprzeczki krzyża i zrzuca garnkowate hełmy, którymi te krzyże były przykryte. To nie sołdata trzeba winić. Jego naród tyle wycierpiał. Miliony ofiar. Kto zrujnował rosyjskie miasta i wsie? A do Stalingradu czy pod Moskwę to Niemcy na wycieczkę pojechali? A ilu bezimiennych Rosjan, Białorusinów, Ukraińców, narodów Kaukazu, Azji Środkowej spoczywa w swojej i obcej ziemi, często w zbiorczych mogiłach pomiędzy Wołgą i Łabą? Tak samo są traktowane niemieckie miejsca pochówków w Polsce. Lokalna społeczność wie, że tu, na tej górce czy w rogu cmentarza, są pochowani polegli Niemcy. Trudno wymagać, aby specjalnie te miejsca otaczać pewną estymą, chociaż na gruncie chrześcijaństwa każdemu należy się szacunek, nawet wrogowi. Nawet temu, który przyszedł tu z mieczem, podkutymi butami zdeptał wolność i godność, pokój i spokój, przyniósł ze sobą śmierć, zniszczenie i cierpienie tysiącom, milionom. Pomiędzy Bugiem a Odrą leży w obcej ziemi ponad 600 tysięcy czerwonoarmistów. Zostawmy górnolotność: zginęli, niosąc nam wolność. Takimi frazami karmiła nas komunistyczna propaganda przez 50 lat. Zginęli, bo często pchał ich do przodu nieludzki i bezmyślny rozkaz, nieliczący się z ogromnymi stratami, brawura, otępienie spowodowane alkoholem. Za dużo ich poległo. Za dużo. Dany wojskowy cel z pewnością można było osiągnąć nie aż tak wysokim kosztem. U nas ludiej mnogo. I co z tego?! To życie pojedynczego młodego człowieka nic nie znaczy? W Związku Radzieckim czy obecnie w Rosji co roku hucznie świętuje się Dzień Zwycięstwa. Ale czym tu się W drugim tegorocznym numerze NBiN ukazała się opinia Arkadiusza Kulgawczuka o sytuacji na Ukrainie. W większości popieram Pana Arkadiusza, jednakże chciałabym bardziej szczegółowo wypowiedzieć się na temat sytuacji, w której znalazła się dziś Ukraina, jakie były podstawy takich zmian i czego warto oczekiwać w przyszłości. Po ogłoszeniu przez Ukrainę niepodległości w 1991 roku państwo faktycznie funkcjonowało jako była republika Związku Radzieckiego, z widocznym wpływem 41 szczycić? Trochę ciszej z tymi trąbami zwycięstwa. Pochylić głowę w zadumie i uszanować śmierć tych milionów. Trzydziestu milionów! Nie musiało być ich aż tyle. Za tyle ofiar trzeba się wstydzić, a nie uderzać w pompatyczne, egzaltowane, napuszone tony. Przecież historia daje masę przykładów zwycięstw opłaconych zbyt wysoką ceną, poczynając od Pyrrusa w starożytności. Na terenie Polski są setki cmentarzy żołnierzy radzieckich, zadbanych i zapomnianych. Wbrew niektórym koniunkturalnym trendom politycznym może jednak należy się tym chłopakom szacunek za najwyższą ofiarę na naszej ziemi. Czy nie warto zapalić świeczkę na ich grobie 1 listopada, na Wielkanoc czy na Pominalną? Nie oni są winni, że na ich karabinach wjechał najwspanialszy ustrój świata ze wszystkimi konsekwencjami tego faktu. Jednak to oni przynieśli wolność, może nie taką, jak myśmy chcieli, ale jednak Przechodniu, przechodząc obok mogiły z czerwoną gwiazdą, uchyl kapelusza Arkadiusz KULGAWCZUK O ukraińskich nadziejach Kremla. Co się stało w 2014 roku? Ukraina zadeklarowała europejski wektor rozwoju i dążyła do podpisania umowy stowarzyszeniowej z Unią Europejską. Unia Europejska jako organizacja niekonfliktowa i kompromisowa próbowała budować w sposób cywilizowany stosunki z państwami powstałymi po rozpadzie ZSRR. Zaoferowała byłym republikom radzieckim model rozwoju z gospodarką bez korupcji, dobrymi stosunkami z krajami europejskimi, a jednocześnie z zachowaniem dobrych stosunków z Rosją. Takim roz-

44 wiązaniem była umowa o stowarzyszeniu z Unią Europejską. W przekonaniu Europejczyków nie mogła ona szkodzić rosyjskim interesom w regionie. Ówczesny prezydent Ukrainy Wiktor Janukowicz w ostatniej chwili odmówił podpisania tej umowy i brutalnie rozpędził pokojową demonstrację studentów, którzy wyszli, aby wesprzeć europejski wybór Ukrainy. Właśnie te wydarzenia były impulsem do obywatelskiego powstania, czyli Majdanu. Należy zauważyć, że w okresie Majdanu ukraiński naród polityczny był już ukształtowany w centralnej i zachodniej części Ukrainy, na wschodzie zaś panowały nastroje wrogie Majdanowi i obojętność. Aneksja Krymu i wojna na Donbasie przyczyniły się do rozprzestrzeniania nastrojów Majdanu na obwody południowe i wschodnie regionie (chersoński, mikołajowski, odeski, dniepropietrowski, charkowski). Jednak powodem takich zmian w tych regionach nie było utożsamienie z wartościami europejskimi, lecz zwyczajny strach przed rosyjskim agresorem, a także ostateczne zrozumienie odmienności względem Rosjan. Bo przecież do tego czasu panowała powszechna iluzja, zaszczepiana w okresie ZSRR, że Ukraińcy i Rosjanie to jeden naród. Jednocześnie ludność Krymu i Donbasu zawsze była bardzo prorosyjska, w większym stopniu, niż w jakimkolwiek innym regionie Ukrainy. Ma to swoje przyczyny historyczne. Jednak dzięki krymskiej okupacji i wydarzeniach na Donbasie, w Ukrainie, jak by to brutalnie nie brzmiało, kształtuje się ukraiński naród polityczny, budowana jest tożsamość ludności ukraińskiej. Wszyscy, którzy nie uważają się za część narodu ukraińskiego, pozostali na terytoriach okupowanych lub wyjechali do Rosji. Co zrobić z Krymu i Donbasu? Moim zdaniem są to obszary dla Ukrainy stracone, gdyż nie ma tam ludności ukraińskiej. Jeśli powróci tam armia ukraińska, wróci też ludność ukraińska. Na tej samej zasadzie, jak to miało miejsce w serbskiej Krajinie po powrocie tam wojsk chorwackich. Jeśli chodzi o rosyjską agresję w Ukrainie, to należy szukać jej przyczyn w imperialnym charakterze tego państwa. Państwowość Białorusi, Ukrainy, Kirgistanu lub jakiejkolwiek innej byłej republiki radzieckiej nie była traktowana w Rosji poważnie. Prędzej czy później te państwa, zgodnie z przekonaniem kierownictwa rosyjskiego, powinny stać się częścią Federacji Rosyjskiej. Na początku przez przystąpienie do kierowanej przez Rosję Unii Celnej, a później do Unii Euroazjatyckiej. 42 XXXIV «Лемківска ватра» в Ждини Юж тепер запрашаме Вас до Ждини, де од 22 до 24 липня 2016 р. буде горіти 34 Лемківска ватра. Постарамеся сповнити Ваши музични очікуваня, зрихтували зме дуже конкурсів, авторских спіткань, вистав, варштатів и програма для наймолодших ватрян. Дуже уваги присвятиме моді на вшитко, што лемківскє. Ждеме Вас. Не може Вас бракнути. Позерайте на наши сторінки: Oczywiście następnym celem w procesie rozszerzania rosyjskiej strefy wpływów byłyby Finlandia i Polska oraz kraje bałtyckie. Umowa stowarzyszeniowa z UE stawała się przeszkodą w realizacji tego planu. Przypomnijmy, jak Putin otwarcie zażądał zmian w umowie i usunięcia artykułów, które uniemożliwiały wejście Ukrainy do Unii Celnej. Pragnienie rosyjskiego kierownictwa to ekspansja terytorialna i przywrócenie statusu mocarstwa. W Federacji Rosyjskiej jedynymi wartościami są terytorium, gaz i ropa naftowa, a nie kultury, innowacja i edukacja. Właśnie dlatego anektowanych terytoriów Rosja nie odda dopóki istnieje, niezależnie od jakichkolwiek sankcji ekonomicznych. Przypomnijmy, że sankcje zostały nałożone na Rosję nie z powodu prowokowania konfliktów w krajach sąsiednich, lecz są skutkiem naruszania przez to państwo prawa międzynarodowego. Wróćmy do sytuacji w Ukrainie. Dziś kraj, splądrowany po epoce bandyckich rządów W. Janukowicza, jest skazany na ubóstwo i funkcjonowanie dzięki pomocy międzynarodowej. Właśnie konieczność szukania pomocy Międzynarodowego Funduszu Walutowego zmusza rząd ukraiński do tak niepopularnych społecznie kroków, jak podnoszenie do poziomu rynkowego cen gazu i opłat komunalnych, a także do długookresowych zmian strukturalnych. W tych warunkach należy spodziewać się znacznego pogorszenia standardu życia i ogólnego niezadowolenia z rządu i prezydenta. Albowiem ludzie przez reformy zwykle rozumieją poprawę, a nie pogorszenie poziomu swego życia. Jednak ważne jest to, że państwo zmienia kierunek rozwoju z konsumpcyjnego na wytwórczy. Nie zapominajmy, że ten dość czasochłonny proces w Polsce trwał około 20 lat. W Ukrainie transformację komplikują destabilizujące działania północnego sąsiada i niedojrzałe społeczeństwo, skłonne do wybierania populistycznych polityków. Społeczeństwo obywatelskie w Ukrainie dopiero powstaje, większość ludzi nie wie, jak powinien rozwijać się ich kraj czy chociaż miejscowość, w której żyją. Dziś Ukraińcom brakuje świadomości politycznej. Jednak społeczeństwo się rozwija, ludzie stopniowo dochodzą do wniosku, że właśnie oni są odpowiedzialni za rzeczywistość, która ich otacza. Należy mieć na uwadze, że społeczeństwo w Ukrainie rozwija się znacznie szybciej od elit politycznych. Szczególnie wyraźnie było to widać na Majdanie, gdzie właśnie ludzie zmuszali do działania polityków; politycy zareagowali na wydarzenia, które miały miejsce, a nie stali na ich czele. Dotąd w kraju nie było sił politycznych, które dochodziłyby do władzy z jasnym programem działania. Zazwyczaj były to projekty polityczne oparte na charyzmie pewnego lidera (Juszczenko, Tymoszenko, Sadowyj, Laszko itp). Wybierając siłę polityczną, ludzie kierują się tylko sympatią do lidera partii, jest więc zrozumiałe, że po dojściu partii do władzy nikt nie wspomina o jej obietnicach wyborczych. W kwietniu 2016 roku w Ukrainie doszło do zmiany rządu, ale nie było to sięgnięcie po władzę przez opozycję, a jedynie zmiana osób w ramach tej samej koalicji. Zmiana ta w żaden sposób nie oznacza zmiany kierunku rozwoju kraju, ponieważ działania rządu (zarówno byłego, jak i obecnego) określają wymagania międzynarodowych instytucji finansowych. Optymistyczne jest to, że Ukraińcy wybrali europejski, cywilizowany szlak swego rozwoju i Majdan to potwierdził. Ale pomimo szerokiego społecznego powstania przeciwko skorumpowanej władzy, nie było zbrojnego zajmowania gmachów administracji państwowej, jak to w wykonaniu rosyjskich najemników miało miejsce na Krymie, w Łuhańsku i Doniecku w 2014 roku. Dziś przed Ukrainą stoi wiele wyzwań, a pokonanie ich wymaga czasu i wysiłku obywateli Ukrainy. Natalija SZYPKA Lwów - Bielsk Podlaski

45 З хроніки подій на Підляшші Витинанки Олесі Секереш 1 квітня у Центрі ім. Людвіка Заменгофа в Білостоці відбувся вернісаж виставки паперових витинанок «Вслухатись» української художниці Олесі Секереш. Витинанки у вигляді сільських хатинок художниця виконала після своєї експедиції селами Підляшшя 2015 р. в рамках програми «Ґауде Полонія». Вона побувала м.інш. в україномовних селах Старе Березово, Мохнате і Старий Корнин. Інспірацією проекту стали історії місцевого населення. Окрім презентації виставки, Олеся Секереш брала участь у різних зустрічах у Білостоці та регіоні, м.інш. зустрічалася з учнями Пластичного ліцею в Супраслі. Виставка «Вслухатись» була раніше презентована у Варшаві. У Центрі ім. Л. Заменгофа в Білостоці можна було її дивитися до 22 травня. Зустрічі з Благовіщенською традицією Редактор радіопередачі «Українська думка» в Радіо Білосток Славомир Савчук 4 квітня у Садку 9 «Лісова поляна» в Більську та 6 квітня в Комплексі шкіл ім. А. Міцкевича в Більську учні, які вчаться української мови як рідної, випікали т.зв. «буслові лапи» обрядові підляські булочки, які були колись невід ємним народним елементом святкування празника Благовіщення Пресвятої Богородиці. Підляські журналісти у Варшаві 43 7 квітня в «Українському домі» у Варшаві відбувся І «Український медіафорум». То ініціатива Об єднання українців у Польщі та Фундації «Наш вибір», метою якої є обмін думкaми в середовищі журналістів, що готовлять українські програми в Польщі. У зустрічі взяло участь кількадесят осіб видавців, журналістів преси, радіо і телебачення, авторів Інтернет-порталів та соціальних медіа, у тому числі представники українських медіа Підляшшя: телевізійної програми «Український перегляд», двомісячника «Над Бугом і Нарвою», а також радіопередач «Українська думка» в Радіо Білосток та «Українське слово» в Радіо Ортодоксія. Під час медіафоруму го во рилося про ситуацію українських ЗМІ у Польщі та про нові виклики, які стоять перед українським середовищем. Це хоча б наплив мігрантів з України, в тому числі журналістів, також відходження від читання друкованої преси й збільшення ролі Інтернету. Говорилося й про щоденні проблеми українських медіа, як хоча б несприятливий час емісії програм. Зустріч завершила дискусія на тему фільму В. Смажовського «Волинь», якого прем єра запланована на жовтень 2016 р. Закладали садок у Пухлах 9 квітня в Пухлах в ґм. Нарва Товариство спадщина Підляшшя провело другу частину майстер-класів у рамках проекту «Маточник місцевий банк генів фруктових дерев у регіоні Долини Верхньої Нар ви». Під час зустрічі її учасники закладали традиційний сад, у якому мають знайтися старі сорти підляських фруктових дерев. Висаджено 200 саджанців яблук, груш, слив і вишень. Техніку садіння, щеплення дерев та захисту старих фруктових дерев наближував Ґжеґож Годун з Інституту садівництва в Скєрнєвіцах. Концерт українських великопісних пісень у Супрасльській академії Українські великопісні пісні в Супраслі 9-10 квітня в Супрасльській академії проходили майстер-класи великопісних пісень. Вела їх Тетяна Сопілка, етномузиколог та вокалістка, випускниця і багатолітній науковий працівник Музичної академії ім. П. Чайковського в Києві, учасниця відомого ансамблю «Древо» з Києва. Вчила вона українських релігійно-народних творів. У майстер-класах взяло участь 14 осіб з різних місць Польщі. Після дводенної науки вони виступили з концертом у Супрасльській академії. Зустріч з українською традицією провело Товариство спадщина Підляшшя. Підляські співаки в Києві квітня 4-особова група підляської молоді перебувала на Школі традиційної музики в Києві. Розвивати свої музичні здібності поїхали м.інш. учасниці колективу «Доб рина», любителі українського традиційного співу. Школа це ініціатива культурно-мистецького проекту «Рись». Вперше вона відбулася у Киє-

46 ві 2015 р. в рамках форуму «Етносвіт». Цього року взяли в ній участь учасники не лише з України, але й Польщі (Варшави, Кракова, Білостока) та з Білорусі. Викладачами зі співу стали Євген Єфремов (традиція Полісся) та Сусанна Карпенко (традиція Полтавщини), учасниця гуртів «Древо», «Божичі», «Володар», а з інструментальної музики Міхал Мазяж, польський скрипаль, учасник капели «Tęgie Chłopy». Школа традиційної музики це польсько-український культурно-мистецький проект, який дозволив підляським співакам повчитися традиційного співу в одних із кращих фахівців зі співу з України і Польщі, що й дозволить підносити рівень підляських ансамблів. Декламували українську поезію 14 квітня у Більському будинку культури відбувся Воєводський декламаторський конкурс «Українське слово», організований Союзом українців Підляшшя. Традиційно зустрілися на ньому читці української поезії з Садка 9 «Лісова поляна» в Більську, початкової школи та гімназії Комплексу шкіл ім. А. Міцкевича в Більську, Шкільно-дошкільного комплексу в Черемсі, Комплексу громадських шкіл ім. св. Кирила і Методія в Білостоці та вперше з міжсадкового пункту навчання української мови при Самоврядному інтеграційному садку 26 у Білостоці. Загалом показалося 97 дітей і молоді. Про Михайла Грушевського в Люблині 21 квітня в Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Люблині відбулася панельна дискусія «Михайло Грушевський роль в історії, значення для сучасності» з нагоди 150-річчя від дня народження Грушевського. Взяли в ній участь як польські, так і українські історики та політологи: проф. Ґжеґож Януш декан факультету політології УМКС, спеціаліст з питань прав національних меншин, проф. Маркіян Мальський надзвичайний і повноважний посол, декан факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І. Франка, колишній посол України в РП, проф. Томаш Стриєк історик з Інституту політичних досліджень Польської академії наук та проф. Олексій Сухий завідувач кафедри новітньої історії України ім. М. Грушевського Львівського національного університету ім. І. Франка. Модератором дискусії був д-р Григорій Купріянович історик, голова Українського товариства, працівник Центру Східної Європи УМКС та викладач Вищої школи адміністрації та підприємництва. Організаторами заходу були Українське товариство та факультет політології Університету Марії Кюрі-Склодовської в Люблині. Дискусію реалізовано завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП та за фінансової підтримки міста Люблин. Зустрічі з великодніми традиціями Перед Вербною неділею та Великоднем у пунктах навчання української мови на Підляшші проходили різноманітні зустрічі, присвячені вивченню народних звичаїв, пов язаних із тими святами. 20 квітня діти з білостоцького садка прикрашували вербочки 44 квітами з паперу, 24 квітня традиції пов язані з Вербною неділею підтримували дошкільнята з Садка 9 у Більську. 21 квітня в міжшкільному пункті навчання української мови, що діє при Публічній гімназії 2 в Білостоці, учні пункту з початкової школи та білостоцькі дошкільнята з міжсадкових груп Садка 26 у Білостоці писали писанки (на фото). Окрім того протягом останніх двох тижнів до Великодня розмальовуванням яєць воском займалися на уроках української мови учні Комплексу шкіл ім. А. Міцкевича в Більську. Танці на Великдень 1 травня, першого дня Великодніх свят, у клубі «Ґвінт» у Білостоці відбулася забава «На свійську ноту». Заграли під час неї ансамблі «Калінка», «Сервер» і «Гай», які виконують у стилі диско білоруський і український репертуар. Пісні з Лосинки 6 травня в Загороді в Козликах над Нарвою та 7 травня в Лосинці проходили майстер-класи співу, під час яких лосинська співачка, уродженка села Кривець Марія Дмитрук, та молода фольклористка Улита Харитонюк вчили різноманітного репертуару: набожних, весняних, сінокісних, жнивних, весільних, хрестинних і звичайних пісень. Зустріч пройшла в рамках проекту «Маївка «На Миколу» майстер-класи співу і танцю», реалізованого дякуючи підтримці Маршалківського управління Підляського воєводства в Білостоці. 22 травня учасники майстер-класів виступили разом з народною співачкою з Лосинки під час заходу «На Миколу» в Загороді в Козликах над Нарвою, презентуючи репертуар, якого навчилися під час дводенних зустрічей із підляською народною співочою традицією. Майстер-класи провели Товариство друзів скансену в Козликах і Товариство спадщина Підляшшя. «Добрина» на ювеналіях 7 травня під час концерту «Свійська нотка» на студентських ювеналіях у Білостоці виступив український фольклорний ансамбль «Добрина» з Білостока. Вибрали найкращий коровай Того ж 7 травня в амфітеатрі «Тополина» в Мельнику відбулася перша частина ювілейного Х Фестива-

47 лю «Мельницького короваю», присвячена весільному короваю. У його програмі знайшлися підсумки кулінарного конкурсу на найкращий весільний хліб, музичний концерт і танцювальна забава. У конкурсі взяло участь 9 короваїв, які приготували господині з Мельника, Мощони-Королівської, Черемхи-Села, Добриводи, Старої Корниці та Старих Шпаків. Найкращим виявився коровай пані Варвари Гацкевич із Мельника. Під час музичної частини заходу заспівав місцевий ансамбль «Мельничани», з черги український дитячо-молодіжний колектив «Гілочка» з Черемхи та фольклорна жіноча група з Черемхи-Села показали спільно обряд випікання короваю. Ансамбль «Гілочка» співпрацює з жінками з Черемхи від початку свого існування, тобто вже 20 років. Обряд короваю два колективи вже неодноразово показували разом. На завершення мельницького заходу відбулася танцювальна забава з «Підляською капелою». 8 травня в селі Радивилівка пройшла друга частина заходу, присвячена традиціям, які пов язані з випіканням короваю до дня св. Юрія. При сільській світлиці виступили м.інш.: місцевий колектив «Криниця», «Новина» з Мощони-Королівської та «Вереси» з Чижів. Зустріч з Віктором Місіюком 9 травня у Центрі православної культури в Білостоці відбулася зустріч з Віктором Місіюком, представником українського середовища Берестейщини в Білорусі, головою Української науково-педагогічної спілки «Берегиня», присвячена промоції літературного альманаху «Справа», який видається Товариством української мови і літератури при Спілці білоруських письменників. Провів її Білостоцький відділ Союзу українців Підляшшя. Українці виспівали Гран-прі 9-14 травня у Соборі святої Трійці в Гайнівці проходили концерти ювілейного ХХХV Міжнародного фестивалю Гайнівські дні церковної музики. Виступило на ньому 29 хорів, які змагалися в п яти категоріях, серед них українські учасники з Києва, Житомира, Харкова, Сум та Ірпеня. Гран-прі фестивалю отримав Академічний хор студентів Харківської державної академії культури. У категорії «хорів інших» перше місце зайняв Вокальний ансамбль «Покров» з Києва. Третє місце в категорії «хорів академічних» розділили між собою хор з Мінська та Академічний хор «Юність» 45 Переможець ХХХV Міжнародного фестивалю Гайнівські дні церковної музики Академічний хор студентів Харківської державної академії культури (фотографії з архіву хору) Сумського національного аграрного університету. Хор православної парафії св. Миколи з Ірпеня отримав одне з двох вирізнень у категорії «хорів парафіяльних міських». Без нагороди виїхав з Гайнівки лише один український учасник квінтет «Преображеніє» з Житомира. Окрім участі в конкурсних змаганнях, хори з України брали участь у численних супровідних заходах. 10 травня хор з Ірпеня виступив у Ґмінному осередку культури в Черемсі, 12 травня на сцені Більського будинку культури показався хор із Сум, того ж дня в амфітеатрі в Гайнівці заспівали учасники фестивалю з Харкова. 13 травня в Успенській церкві в Кліщелях виступив хор з Києва. Заспівав він також 15 травня у церкві в Нарві. Традиційним елементом фестивалю церковної музики є «Фольклорна учта» в осередку «Ягеллонське» в Біловежі захід, під час якого учасники гайнівського свята виступають зі своїм народним репертуаром. Цьогорічний концерт відбувся 13 травня та не забракло на ньому й українського фольклору. «Study Tours to Poland» травня в рамках програми «Study Tours to Poland» перебували в Білостоці студенти з Білорусі, Росії та України. З України приїхала 13-особова група з Києва, Луцька, Одеси, Черкас і Харкова. Учасники поїздки ознайомлювалися з польськими досягненнями у сфері демократичних і вільноринкових перетворень, будування правової держави, системою вищої освіти в Польщі тощо. Вони перебували м.інш. в Університеті в Білостоці та в Білостоцькій політехніці, зустрічалися з представниками різних громадських організацій, фундацій, благодійних і волонтерських товариств. Студійний візит у Білостоці зорганізувала Фундація «Вікно на схід». Історична конференція в Милейчицях 14 травня в сільській світлиці в Милейчицях проходили заходи приурочені до 500-річчя з часу надання містечку магдебурзького міського права. У програмі відзначень знайшлися історичні прелекції, презентації фільмів, архівних фотографій та музичні концерти. Багату істо-

48 рію Милейчиць та регіону представили м.інш. історики пов язані з українським середовищем: Юрій Гаврилюк з Більська зачитав лекцію «Початки східного християнства на землях історичного Підляшшя», з черги д-р Роман Висоцький з УМКC з Люблина «Милейчиці та їхні жителі в міжвоєнному періоді». Найбільший конкурс української пісні не лише на Підляшші 15 травня у Більському будинку культури проходили змагання ХІІ Конкурсу української пісні «З підляської криниці». Узяли в ньому участь 64 виконавці, загалом учасників 300. Гран-прі отримав дует Марта Ігнатюк та Марія Мартинюк з Більська. 4 червня у Більську відбувся гала-концерт конкурсу. Церковна музика в Білостоці травня у Підляській опері і філармонії в Білостоці відбулося друге підляське свято сакрального співу ХХХV Міжнародний фестиваль церковної музики. Почав його врочистий концерт «Від джерел до сучасності», під час якого заспівав Академічний хор ім. П. Майбороди Національної радіокомпанії України, минулорічний лауреат фестивалю в найпрестижнішій категорії професійних хорів. У конкурсних змаганнях взяли участь 33 хори з 16 країн світу, серед них чотири українські. Одну з двох других нагород у категорії «хорів вищих навчальних закладів» отримав хор Миколаївського державного вищого музичного училища «Сонячний струм». Також друге місце, але в категорії «дитячо-молодіжних хорів» зайняв Дівочий хор «Вогник» Київського Палацу дітей та юнацтва. Вирізнення отримали Муніципальний камерний хор «Легенда», який виступив у категорії «професійних хорів», а також хор Об єднання українців у Польщі «Журавлі» з Варшави в категорії «аматорських світських хорів». У рамках фестивалю пройшло багато різноманітних супровідних концертів у Супраслі, Тикоцині, Біловежі, Більську, Лютославіцах, Варшаві, Кракові тощо. М.інш. у Лютославіцах і Кракові виступив Академічний хор ім. П. Майбороди Національної радіокомпанії України. «День мами» в Черемсі 18 травня в Шкільно-дошкільному комплексі в Черемсі відбулася врочистість з нагоди «Дня мами». Під час заходу виступили учні початкової школи, які вчаться української мови. 46 Хор «Сонячний струм» з Миколаєва Хор Об єднання українців у Польщі «Журавлі» Співали вони пісні та говорили вірші. Усі мами отримали від своїх дітей паперові сердечка з побажаннями, виконані на заняттях української мови. Окрім артистичної програми, діти приготували почастунок. Черемха це одна з трьох місцевостей на Підляшші, де діти вчаться української мови. У початковій школі та гімназії Шкільно-дошкільного комплексу в п ятьох групах вчиться її учнів 40. Про сквер Шевченка в Люблині 19 травня відбулося засідання Ради Міста Люблин, у порядку денному якого передбачався пункт «прийняття постанов (...) у справі зміни назви скверу Тараса Шевченка». Були на ньому присутні представники Українського товариства, ініціатори внеску про ліквідацію скверу Т. Шевченка та ініціатори «Відкритого листа...» у захист скверу Т. Шевченка. Уже під час прийняття порядку денного депутат «Права і справедливості» зголосив внесок про зняття цього пункту і передання проекту постанови для повторного розглянення у комісіях самоврядування та культури. Ця пропозиція була схвалена Радою Міста. Таким чином питання зміни назви скверу Тараса Шевченка на сквер Справедливих українців відкладене в часі і не вирішене. 18 травня, напередодні засідання, відбулося в Люблині «Читання Шевченка у сквері Шевченка». Взяли в ньому участь м.інш. ініціатори «Відкритого листа у справі скверу Тараса Шевченка», представники культурних середовищ міста, викладачі, студенти, українська громада міста. Захід провело Українське товариство. Висвятили церкву в Андриянках 21 травня висвячено після ремонту церкву Воздвиження Чесного Хреста в Андриянках, яка є філіальним храмом парафії в Ботьках. Урочистості очолив Митрополит Варшавський і всієї Польщі Сава. «На Миколу» 22 травня в Скансені Загорода коло Козлик над Нарвою відбувся ювілейний десятий захід Товариства друзів скансену в Козликах «На Миколу». Це товариська зустріч приятелів музею, поєднана з промоцією української культури (на фото). Цього року в програмі заходу знайшлися дві доповіді археолога Інституту археології та етнології Польської академії наук Даріуша Краснодембсько-

49 У Козликах розважалися різні покоління підляських українців і запрошених гостей «Добрина» з Білостока чарувала своїми голосами Учасники майстер-класів та їхня майстриня народна співачка Марія Дмитрук з Лосинки Єва Степанюк пропонувала пряники з мотивами з підляських рушників, сорочок і хат, а про найцікавіші городища між Бугом і Нарвою говорив Даріуш Краснодембський Не забракло охочих послухати в клуні доповідей та пісень Гість заходу ансамбль «Оленки» зі Львова го, який майже 30 років розкопує головні археологічні пам ятки на території Підляшшя між Бугом та Нарвою, а також Юрія Гаврилюка про його книжку «Від Володимирових походів до лінії Керзона». У рамках заходу відбувався також ярмарок локального продукту, проходили й концерти фольклорної музики: над берегом річки з репертуаром із Лосинки виступили учасники майстер-класів народних пісень разом зі співачкою Марією Дмитрук, у клуні 47 заспівало тріо «Оленки» зі Львова, та коло хати «Добрина» з Білостока. Були також майстер-класи польського народного танцю і танцювальна забава. Захід завершило спільне співання українських пісень біля вогнища. «Фестиваль культур» 24 травня у Воєводському управлінні в Білостоці відбувся IХ «Фестиваль культур», захід проводжений Початковою школою 12 у Білостоці з участю дітей і молоді різних національнос-

50 ХХ «На Івана, на Купала» від пополудня 16 липня 2016 аж до білого ранку! Фото Ю. Гаврилюка тей. Кожного року присутній на ньому український акцент тим разом це був виступ білостоцького колективу «Слов яночки». Урочистості в Саках Висвячення церкви в Збучі якого це учні комплексу. Концерт відбувся в гімнастичному залі та зібрав кілька сотень батьків і знайомих виступаючих. Урочистість у Верховинах 26 травня в Монастирі св. Димитрія Солунського в Саках, із участю Митрополита Варшавського і всієї Польщі Сави та численного духовенства, відбулися врочистості пов язані з висвяченням вівтаря та цілої церкви після генерального ремонту. Заспівав Юрій Токар 27 травня в ресторані «Рецептура» в Білостоці відбувся концерт українського барда Юрія Токаря «Мрії Богуна», на який склалися козацькі пісні та українські думи. Концерт «Ранку» 28 травня український ансамбль пісні і танцю «Ранок» з Більська виступив з концертом у Нурцю-Станції. Висвятили церкву в Збучі 29 травня у Збучі відбулися врочистості пов язані з висвяченням новопобудованої церкви Мучеників Землі Холмської і Підляської (на фото). Очолив їх Митрополит Варшавський і всієї Польщі Сава. Храм споруджено на пам ятку фурманів з парафії Чижі, в тому числі зі Збуча, замордованих польським підпіллям 31 січня 1946 р. коло села Пухали-Старі в ґміні Бранськ. Служби в ньому відбуватимуться раз на місяць. Ювілей «Новини» Того ж 29 травня ювілей 10-ліття існування святкував ансамбль «Новина» з Мощони-Королівської. Під час концерту коло сільської світлиці виступили як «Новина», так і запрошені гості: місцеві колективи «Мельничани» з Мельника, «Криниця» з Радивилівки і «Вереси» з Вилінова, також український фольклорний ансамбль «Родина» з Дуб яжина та білоруські групи. 48 «Дні Більська» 1-5 червня проходили заходи 37-их Днів Більська. У їх рамках 4 червня на сцені коло Міського управління відбувся гала-концерт Конкурсу української пісні «З підляської криниці». Показалося на ньому 34-ро найкращих виконавців українського різножанрового репертуару з цілого регіону. Концерт для батьків 2 червня в Комплексі шкіл ім. А. Міцкевича в Більську відбувся концерт «Батьки мої», організований учительками української мови та учнями, які вчаться в українських класах. На програму заходу склалися вірші і пісні, присвячені батькам. Заспівав і затанцював український ансамбль пісні і танцю «Ранок», учасники 4 червня у Верховинах біля Холма відбулася врочистість посвячення нового хреста на могилі українських православних мешканців цього села, які 6 червня 1945 р. загинули з рук польського підпілля. Меморіал українським православним мешканцям Верховин відновлено у 2015 р. старанням і коштами Люблинсько-Холмської єпархії. Урочистості посвячення нового хреста та пам ятника очолив архієпископ Люблинський і Холмський Авель. Взяли в них участь м.інш. парафіяни холмської православної парафії, холмщаки з Товариства «Холмшина» зі Львова, представники Українського товариства. На могилі жертв Верховин покладено вінки від холмської православної парафії, Українського товариства, Львівського Товариства «Холмщина» та місцевих властей. Людмила ЛАБОВИЧ Фото авторки статті

51

52 50