Мовні і концептуальні картини світу

Transcription

1 КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Мовні і концептуальні картини світу Випуск 27

2 Матеріали Першої міжнародної наукової конференції Японська мова та культура в сучасній Європі та Україні проблеми сьогодення і подальші перспективи. Proceedings of the First International Scientific Conference The Japanese Language and Culture in Modern Europe and Ukraine Nowadays Problems and Prospects. Відповідальний редактор редакційна Колегія О.І. Чередниченко, д-р філол. наук, проф. А.Д. Бєлова, д-р філол. наук, проф.; В.І. Карабан, д-р філол. наук, проф.; Н.Ф. Клименко, д-р філол. наук, проф.; Н.М. Корбозерова, д-р філол. наук, проф.; Н.Ю. Жлуктечко, кан.філол наук, проф. Адреса редколегії Рекомендовано Зареєстровано Засновник 01030, м. Київ, б-р Тараса Шевченка, 14 Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології, тел Вченою радою Інституту філології (протокол 10) Постановою президії ВАК України протокол 1-05/7 від Київський національний університет імені Тараса Шевченка Відповідальний за випуск Адреса видавця К.Ю. Комісаров, кан.філол наук, доц , Україна, м. Київ-80, а/с 41 тел./факс: (044) , ; е-mail: Видання здійснюється за фінансової підтримки Японської фундації. The proceedings are published under the financial support of the Japan Foundation. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2009

3 МОВОЗНАВСТВО І. Батюк, Львівський національний університет імені Івана Франка ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖАРГОНУ ЯПОНСЬКОЇ МАФІЇ ЯКУДЗА Жаргон це напіввідкрита лексико-фразеологічна підсистема, яка застосовується тією чи іншою соціальною групою з метою відособлення від решти мовної спільноти. Жаргонізми це, як правило, емоційно-оцінні експресивні утворення, серед яких переважають негативні знижені комбінації. У замкнених групах жаргон це сигнал, що розрізняє «свого» і «чужого», а іноді й засіб для конспірації [Ставицька 2005, c.33]. Організована злочинність представлена у Японії мафією якудза. До неї входять такі групи, як бакуто ( 博徒 ) організовані азартні гравці, текія ( 的屋 ) організовані вуличні торговці, ґурентай ( 愚連隊 ) банди вуличних хуліганів. Існує чітка ієрархія у самій цій системі, як і у сім ї. Є бос «батько», який називається 親分 («oyabun») і його підлеглі «діти», 子分 («kobun») [Ставицька 2005, c ]. Звичайно, щоденно вони послуговуються своїм специфічним жаргоном для того, щоб «прості люди» カタギ («katagi») не розуміли суті розмови. Цей жаргон широко використовується у фільмах про якудза режисера і актора Кітано Такеші, в манґа «Ґокусен» [ 宮崎, 西原 2006], а також частково вживається у фільмах чи манґа інших жанрів, щоби надати більшої правдивості героям-бандитам. У своєму дослідженні ми наводимо найбільш вживані слова і вирази жаргону. Найбільш популярні слова, які зустрічаються у фільмах про якудза, такі: а) особові займенники: 我 «ware» «я», 我々 «wareware» «ми». Хоча ці слова належать до літературної мови, найчастіше вживаються у жаргоні якудза. Що ж до займенника «ти», то лексеми мають тут негативну конотацію, наприклад, てめえ «temee», あほんだら «ahondara», а також お前 «omae» [Yakuza Eiga]; б) іменники, що позначають стосунки з поліцією: サツ «satsu», ポリ «pori», ポリ公 «porikou» «поліція»; フダ «fuda» «ордер на арешт чи обшук»; オツトメ «otsutome» «арешт» [Yakuza Eiga, 森本 2006]; в) іменники, що позначають рекет, шантаж: 切り取り «kiritori» «вибивання боргів»; 強請り «yusuri» «шантаж», シマ «shima» «територія (для рекету)» [ 森本 2006]. Наведені вище лексеми зустрічаються у словнику 公辞苑 («koujien»). Тому ми вирішили приділити більшу увагу тим словам і виразам, які або взагалі не зустрічаються у даному словнику, або набувають нового значення у жаргоні. Жаргон якудза твориться за допомогою морфологічного (в основному основоскладання, абревіації, метатези), морфолого-синтаксичного та лексико-семантичного способів словотвору. Особливо практикується обігрування значень ієрогліфів, розкладання їх на звуки. ヘタを打つ ( 下手を売る ) «heta wo utsu (heta wo uru)» «зазнати невдачі, програти». Убити, чи бути вбитим звичайна справа, якщо це стосується японської мафії якудза. 3

4 Тому якщо член певного клану провалив справу, то в найгіршому випадку його очікує покарання стратою. Цей вираз означає непробачувану невдачу. Для бакуто він звучатиме як 下手を打つ, а для текія 下手を売る [Introduction, c.16]. ニワバ «niwaba» «територія» (синоніми ショバ «shoba», シマ «shima»). Утворилося за допомогою основоскладання. Якщо ニワバ подати у ієрогліфічному написанні, то буде 庭場. Отже, чиєсь подвір я стало позначати територію клану чи його члена. Утворилося воно за допомогою основоскладання. Що ж до синоніму ショバ, то він утворився за допомогою анаграми, тобто перестановки складів слова 場所 «basho» «місце», і вживається у вужчому значенні для позначення території казино чи торгівельної точки. З іншого боку, シマ фонетично асоціюється з ієрогліфом 島 («острів») і означає територію певного клану [Introduction, c.18]. 安目を売る «yasume wo uru» «зазнати невдачі, програти». Зазвичай цей вираз має кілька відтінків значення 卑下する «hige suru» «принижувати себе» або 控え目にする «hikaeme ni suru» «бути помірним (у чомусь)», але у жаргоні якудза набуває значення «зазнати невдачі». І хоча вживається поряд із 下手を売る, останній вираз означає результат промах, а от 安目を売る означає те, що людина зробила помилку після того, як у неї відбувся нервовий зрив [Introduction, c.22]. Стосовно слова クスリ «kusuri» може з явитися помилкова асоціація з наркотиками. Така конотація дійсно існує, але в цьому випадку потрібно відштовхуватися від денотативного значення («ліки») і розуміти ситуацію, як «ліки подіяли і стан покращився». Найпершим значенням може бути «хабар поліції», оскільки між якудза і поліцією існує таємна угода. Це слово ще має значення «матеріал для шантажу чи контролю когось». Воно утворилося лексико-семантичним способом. [Introduction, c.24]. Слово アジナイ «ajinai» має значення «небезпечний, несприятливий» (синонім 寒い «samui»). Слово утворилося суфіксальним способом, а саме, приєднанням заперечного суфікса ない «nai» до кореня アジ «aji». Якщо записати слово アジナイ ієрогліфами, то буде 味無い. Іншими словами, 味が無い «aji ga nai» «без смаку» еволюціонувало в おいしくない «oishikunai» «несмачний». Замість останнього стали вживати синонім まずい «mazui», і через це «несприятливий» почали вживати ще й у додатковому значенні «небезпечний». Прикметник 寒い вживається, коли йдеться про стосунки, якщо вони прохолодні чи погані (метафоричне перенесення) [Introduction, c.26]. Слово ガセネタ «gaseneta» означає «підробка; фіктивна інформація». Хоча зараз це слово просочилося у широкий вжиток, але з самого початку воно належало до жаргону текія. Утворилося за допомогою основоскладання. Вважається, що ガセ є синонімом до слова 偽 ( 贋 ) «nise» «підробка, фальшивка», а ネタ «neta» це «інформація». Текія також говорять ガセシャリ «gaseshari». «Підробка, шахрайство» це початкові значення слова, і воно розширює свою семантику до «брехня», «беззмістовна інформація». Крім того, у колі шахраїв вживається вислів ガセを打つ, що означає «користуватися фальшивими грішми». Ще слово ガセネタ вживають, коли говорять про стимулятори і наркотики низької якості або підробки. Якщо ж наркотики високої якості, то кажуть マブネタ «mabuneta» [Introduction, c.28]. Слово サマジイ «samajii» означає «дід». У мові якудза є багато слів, утворених за допомогою метатези з відповідними фонетичними змінами на стику морфем. Це стосується і слова ショバ, про яке уже йшлося. Схожим способом утворилися і サマバア 4

5 «samabaa» «баба», ワカロク «wakaroku» «молодь». Перше слово, відповідно, походить від おばあさん «obaasan» «баба». Тільки 若者 «wakamono» «молодь» трансформувалося у ワカロク «wakaroku» за іншим механізмом. До речі, ガサ入れ «gasaire» також утворилося за допомогою метатези: ガサ походить від 家捜し «yasagashi» «пошук помешкання», тобто サガシ «sagashi» стало ガサ [Introduction, c.30]. Вираз 空気を入れる «kuuki wo ireru» «підбивати, підбурювати на; перебільшувати» утворився лексико-семантичним способом. Синонімами до нього є ポンプを入れる «pompu wo ireru» «напомпувати», ワッショイ入れる «wasshoi ireru» «закликати до чогось». Це означає, що хтось нав язує комусь свою думку або підбурює до чогось. При цьому друга сторона, на яку був здійснений вплив, може відчувати розчарування після скоєного. Тоді кажуть: アイツに空気入れられた «Aitsu ni kuuki irerareta» «Він підбурив мене на це». Те саме можна сказати і про вислів ポンプを入れる [Introduction, c.34]. Слово クロブタ «kurobuta» «оборудка з вигодою для себе» (антонім シロブタ «shirobuta»). Здебільшого це слово використовують якудза, що походять з району Канто (Східна Японія). Вислів クロブタにする «kurobuta ni suru» означає «спаплюжити думку опонента на перемовинах». Метою цього є отримання вигоди для себе. Що ж стосується シロブタ, то воно означає п ятихвилинні перемовини, на яких опоненти швидко доходять згоди без взаємного паплюження. Крім того, クロ «kuro» стосується чорного кольору, а シロ «shiro» білого, і тут, на нашу думку, можна провести паралелі з «чорним перемир ям» і «білим перемир ям». Щодо другої частини даного складеного слова ( ブタ «buta»), то в літературній мові це означає «свиня». Можна стверджувати, що з одного боку сегмент ブタ походить від назви однієї з карт «карута» (японські традиційні гральні карти), а з іншого від 蓋 «futa» «покришка» [Introduction, c.36]. Слово утворене за допомогою основоскладання. 往生する «oujou suru» означає «бути готовим до (найгіршого)». Утворене лексикосемантичним способом. Хоча це слово і бере свій початок від буддійського терміну зі значенням «померти і потрапити в рай», але у таких виразах як 立ち往生 «tachioujou» і 往生際が悪い «oujougiwa ga warui» воно набуває значення «бути затриманим, застрягнути» і «не вміти програвати». Лише в колі якудза, коли на ворога наводять дуло пістолета, вислів 往生しな! «oujou shina» означає «Не думай чинити опір!», а не «Вмри!» [Introduction, c.50]. Слово ウタウ «utau» «зізнатися; виказати таємницю», можливо, походить від слів 歌う «utau» «співати» та 謳う «utau» «висловлювати», але з темного боку суспільства воно набуває інших відтінків, а саме, означає «зізнаватися» під великим тиском когось. Або ж уживається для того, щоб засоромити того, хто не зберігши таємниці чи якусь інформацію через своє боягузство, все вибовкав. Це слово також вживається і в молодіжному слензі у такому ж значенні. Воно утворене лексико-семантичним способом [Introduction, c.53]. キスグレ «kisugure» означає «напитися до чортиків». Утворилося за допомогою основоскладання. Під словом キス «kisu» мають на увазі алкоголь, і воно є перекрученням слова 好き «suki» «любити». Крім того, グレ «gure» походить від ぐれる «gureru» «збитися з пуття, зійти з правильного шляху» і стосується слова 与太者 «yotamono» «хуліган». Якщо поєднати це все докупи, то вийде 酒好きの与太者 «sakezuki no yotamono» «хуліган, який любить алкоголь». Оскільки якудза люблять випивати, то キスグレ «kisugure» отримало саме таку конотацію [Introduction, c.55]. 5

6 トコマエ «tokomae» «гарний вигляд» (про чоловіка з харизмою). Слово походить від 男前 «otokomae» «гарний вигляд» з усіченням першої голосної. Хоча тепер на позначення красивого чоловіка вживають слово イケメン «ikemen», однак слово トコマエ означає не тільки красивого, але й харизматичного, мужнього чоловіка. У цьому й полягає особливість вживання обох згаданих слів [Introduction, c.57]. ハクイ «hakui» означає «першокласна річ; красуня». Це слово є навіть у японському енциклопедичному словнику 公辞苑 і записується за допомогою ієрогліфа «білий» 白い «hakui». Його значення подано таким чином: 上等である 良い 美しいの意の隠語 «joutou de aru, yoi, utsukushii no i no ingo» «жаргонізм зі значенням першокласний, хороший, красивий». Це слово вживають якудза, коли мова йде про дорогий і красивий одяг, аксесуари і жінок [Introduction, c.59]. Слово マブ «mabu» «справжня річ; людина, яку по-справжньому любиш; хороша жінка». Утворилося за допомогою редеривації, тобто від прикметника マブイ «mabui» утворився іменник マブ «mabu». マブい女 «mabui onna» має значення «гарна жінка», але з самого початку слово マブ належало до арго повій і записувалося як 間夫. Воно означало коханця, якого повія по-справжньому любила. Звідти і наклалося на значення «справжній», та стало передумовою появи нових слів: マブダチ «mabudachi» «справжні друзі», マブネタ «mabuneta» «справжні високоякісні наркотики». Окрім того, слово マブい女 може мати значення «жінка, яка примусила чоловіка думати, що лише він є її справжнім коханням» [Introduction, c. 63]. Вираз トンスケを打つ «tonsuke wo utsu» «швидко отупіти» з самого початку вживався на острові Кюсю, але згодом поширився усією територією Японії. Основа トン «ton» з トンスケ «tonsuke» пов язана з виразом トントン拍子に «tonton byousi ni», що означає «гладко, без затримки». Отже, вважається, що トン походить від トントン «tonton». Якщо це стосуватиметься бесіди, то може означати «задати їй тон або підібрати відповідні слова», щоб бесіда не зайшла в глухий кут. Слово スケ може вважатися співзвучним словам 助 «suke» або 介 «suke», що мають значення «порятунок; рятівник». Слово トンスケ утворилося за допомогою абревіації і самостійно не вживається. Воно вживається лише у поєднанні з 打つ «utsu», і його здебільшого вживають бакуто [Introduction, c.65]. トンクラ «tonkura» означає «брехун». Це слово також вживають бакуто на Кюсю. Перша основа складного слова トン «ton» має те ж саме походження, що і в слові トンスケ «tonsuke». Що ж до クラ «kura», то воно, найімовірніше, походить від ボンクラ «bonkura» «ідіот». Одним словом, вираз トンスケを打つボンクラ «tonsuke wo utsu bonkura» «отупілі ідіоти» скоротився до トンクラ «tonkura» [Introduction, c.67]. Отже, це слово також утворене за допомогою абревіації, а саме її підвиду контракції. Вираз アヤをつける «aya wo tsukeru» «зчиняти бійку (сварку)». Вважається, що アヤ «aya» походить від 文 ( 綾 ) «aya», яке крім основного «фігура, дизайн» має значення «форма вислову, формулювання». В основі виразу アヤをつける є значення «круто висловитися». Далі семантика цього вислову розширилася, і воно стало позначати те, що хтось зумисно шукає зачіпку, аби зчинити бійку [Introduction, c.68]. 6

7 ノーヅラ «nouzura» означає «вдавана невинність; вдавана байдужість». Утворилося за допомогою основоскладання. Якщо це слово зобразити ієрогліфами, то значення можна легко зрозуміти. ノー «nou» записуємо ієрогліфом 能 «nou» «но (традиційний театр)». ヅラ це те ж, що й 面 «tsura» «обличчя, пика». Якщо обидва ієрогліфи поєднати, то вийде 能面 «noumen» «маска театру Но». Отже, слово ノーヅラ «nouzura» вживають, коли говорять про обличчя, яке не виказує жодних емоцій, неначе театральна маска, або як обличчя гравця в покер. Здебільшого вживається, коли говорять про когось, хто робить вигляд, ніби нічого не знає і нічого не робить, або коли іронізують з якоїсь пихатої, проте доброї людини [Introduction, c.71]. Слово オトシマエ «otoshimae» «відповідальність» [Lesson 1, c.66]. Ієрогліфами це записується так: 落とし前. Отже, 落とし «otoshi» це 落としどころ «otoshidokoro», тобто «перспектива, план вирішення», 前 «mae» це 面目 «memmoku» «репутація, честь». Вираз 落とし前をつける «otoshimae wo tsukeru» перекладається як «взяти на себе відповідальність». Слово 落とし前 «otoshimae» використовується і в звичайному мовленні. Воно також зазначене в словнику зі значенням «посередництво у сварці для примирення сторін» [Introduction, c.75]. Утворене лексико-семантичним способом. エンコ «enko» означає «палець». エンコを詰める «enko wo tsumeru» це те саме, що й 指を詰める «yubi wo tsumeru» «відтяти палець» у разі якоїсь провини. Щоби вибачитися, якудза відрізає собі кінець пальця. Це він чинить і у випадку, коли дає клятву [ 公辞苑 ]. Першим відрізають, як правило, мізинець, який символізує 縁 «en» «зв язок». Тому існує припущення, що слово エンコ «enko» походить від 縁故 «enko» «зв язок». Якщо відрізати пальця, то виникне ілюзія, ніби це означає 縁を切る «en wo kiru» «обірвати зв язок». Але, оскільки якудза дарує свій палець босу, самостійно відрізавши його перед тим, як засвідчити вірність клану, то такий ритуал навпаки означатиме відновлення зв язку, а не його розрив. Тому エンコ не можна ототожнювати зі співзвучним до нього словом зі значенням «зв язок» [Introduction, c.75]. Отже, жаргонізми якудза зазвичай мають свої загальновживані еквіваленти і відрізняються від них яскравою експресивною насиченістю. Вони використовуються в нелітературному розмовно-побутовому мовленні. Вихід жаргонізмів за його межі часто породжує труднощі для перекладу з японської мови кінофільмів та манґа. 1. Ставицька Л. Арґо, жарґон, сленґ. Соціяльна диференціяція української мови. К., 2005; 2. Якудза японская мафия // 3. Introduction to Yakuza Japanese // 4. Lesson 1: Yubi-tsume 指詰め // Takie Sugiyama Lebra. Organized Delinquency: Yakuza as a Cultural Example // Japanese Patterns of Behavior. Honolulu, C Yakuza Eiga // 7. 公辞苑. 第五版 - 岩波書店 // 電池辞書 ; 8. 宮崎学, 西原理恵子. 突破流 実践ヤクザ式対話術.- 東京 : 白夜書房 森本梢子. ごくせん. - 東京 : 集英社 vol.13. 7

8 8 О. Бенько, Львівський національний університет імені Івана Франка СПОСОБИ ПЕРЕКЛАДУ ЯПОНСЬКИХ ПАСИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ Категорія пасивного стану належить до актуальних проблем сучасної лінгвістики, проте на сьогоднішній день існують дискусійні питання щодо визначення станової семантики. Особливо ця проблема виникає при перекладі пасивних конструкцій та виборі відповідного значення і семи при непорушності семантики окремого речення та тексту загалом. Пасивна конструкція відображає різні відношення, які взаємодіють між собою на рівні лексикології, морфології та синтаксису. Оскільки дана робота ґрунтується на дослідженні способів перекладу японських пасивних конструкцій, слід звернути увагу на відмінності цих конструкцій у японській та українській мовах. На основі цих відмінностей можна побачити як саме репрезентований в зазначених мовах пасивний стан. Щодо морфемної будови конструкції в обох мовах утворюються синтаксично, однак існують розбіжності на морфологічному рівні: українська мова утворює пасивний стан дієслова лише від перехідних дієслів, тобто дія може переходити на об єкт без участі суб єкта; японська мова може утворювати пасивний стан як від перехідних, так і від неперехідних дієслів. Тому, в японській мові дієслова у пасивному стані зустрічаються набагато частіше, виконуючи різноманітні функції. Метою даного дослідження є спроба вирішення проблеми вибору відповідника перекладу пасивної конструкції з японської мови на українську, не порушуючи семантики у перекладеному фрагменті, а саме реченні, або тексті. На рівні лексикологічних досліджень двох мов, як української, так і японської, категорія стану визначається на основі перехідності чи неперехідності дієслова. Перехідні та неперехідні дієслова становлять два лексико-граматичних розряди, на які поділяється вся дієслівна лексика. На морфологічному рівні між ними немає різниці. Вони відрізняються, насамперед, на синтаксичному рівні, хоча перехідним і неперехідним дієсловам притаманні певні особливості і на рівні морфологічному. Можемо стверджувати, що стан визначається як категорія дієслова, що виражає відношення суб єкта до дії: суб єкт виконує дію або підпорядковується їй. Стан є категорією дієслівної словозміни, а станові відношення, як уже було сказано, пов язані з перехідністю дієслова. Таким чином, стан є похідною граматичною категорією від перехідності. У зв язку з цим існує вихідна перехідність, яка властива дієслову на лексико-синтаксичному рівні та похідна, яка реалізується у ході синтаксичних функцій. На відміну від інших мов, де пасивний стан формується аналітично (наприклад, в англійській мові), в японській мові йому властиві синтетичні форми, тобто тут він утворюється морфологічно, шляхом словозміни первинного дієслова: перша дієвідміна дієслова утворює пасивний стан додаванням суфікса れる до першої основи дієслова; друга дієвідміна утворює пасивний стан додаванням суфікса られる до першої (другої) основи дієслова; від неправильних дієслів пасивний стан утворюється таким чином:

9 する されるしる しられるくる こられる Утворені таким чином дієслова становлять самостійну групу. На відміну від української мови, де категорія пасивного стану притаманна лише перехідним дієсловам, в японській мові пасивний стан утворюється як від перехідних, так і від неперехідних дієслів. Виняток становить лише група неперехідних дієслів та дієслівних сполучень, які описують стан. Сюди належать дієслова типу ある бути, 見える виднітись, та інші [Аристов 1989, с.3-16]. У граматиці японської мови функції пасивного стану реалізуються у самому реченні. Ці функції є протилежними до основних способів перекладу японського пасивного стану українською мовою, функції тісно пов язані зі значеннями, але не завжди тотожні їм. Тому, між граматичними функціями та значеннями, які виникають після перекладу, можуть спостерігатися значні розбіжності: одна функція пасивного стану може перекладатись кількома способами, і навпаки, пасивний стан дієслова може перекладатись українською мовою дієсловом із тотожним значенням. Граматичні функції не змінюються, а способи перекладу (в даному випадку українською мовою) виявляються різними для кожної мови. Таким чином, цінність концепцій граматичних функцій полягає в їх стійкості, незмінності, незалежності від перекладу, способів перекладу, тобто універсальності по відношенню до іноземних мов і, зокрема, до японської. Оскільки стани дієслова змінюють модальність і стиль мовлення шляхом зміни співвіднесення між суб єктами і об єктами, які взаємодіють в реченні, функції будь-якого стану дієслова виявляються при зіставленні аналізованої конструкції із аналогічною в первинному стані (тобто активному), що описує взаємодію тих же суб єктів, не торкаючись форми пасивного стану. Єдиної класифікації функцій пасивного стану в японській мові немає. Це пояснюється тим, що у дієслів у формі на れる / られる наявні й інші (не пасивні) значення дієслова, тобто такі, які не описують вплив, що його зазанає предмет, який в свою чергу є у реченні формальним підметом з боку інших суб єктів дії, які виступають в ролі додатка. Саме через це у класифікації функцій японського пасивного стану протиставляються дві концепції. Відповідно до однієї, японському дієслову притаманний цілий ряд форм, які вживаються для оформлення дієслова із значенням ввічливості, можливості дії, які є омонімічними (однакові за звучанням та написанням але розрізняються на змістовому рівні у контексті). Пасивний стан відрізняється за значенням. Цей підхід, на нашу думку, не є особливо цінним для практичної граматики, тому що не повністю можна пояснити подібність та відмінність значення дієслова. Інша концепція полягає в тому, що в японській мові потрібно розрізняти пасивний стан в широкому розумінні, чи форму пасивного стану, тобто усі без винятку похідні дієслова, які утворені за допомогою суфікса れる / られる. І пасивний стан у вузькому розумінні підгрупу дієслів, які виражають пасивні значення дієслова з такими закінченнями, які протиставляються активному стану. На практиці ця концепція зручна тим, що вона породжує багаточисленні додаткові форми дієслова в японській мові. Частота вживання пасивних конструкцій в японській мові є значно більшою, і це зумовлено різноманітністю функцій, які вони виконують у реченні. За функцією закріплено 9

10 певне значення, яке реалізується у контексті. При перекладі японських пасивних конструкцій слід враховувати значення, які виражають ці функції та обирати відповідник, який не загубить основного контекстуального значення. Значення слова розкривається крізь призму асоціативних відношень у мові, його можна чітко виділити у межах контексту, адже переклад бере до уваги лише текстовий зміст. Саме значення дієслова у пасивному стані неможливо перекласти так, щоб розкрити повністю його зміст, це можливо лише тоді, коли це значення є частиною змісту самого тексту. Значення відносяться до структури мови і в тексті є лише інструментом для позначення певного змісту [1; с ].З цього погляду інтерпретація, переклад тексту це ідентифікація значень за допомогою даних у певній мові сем. Перекладати текст означає підшукувати для вже ідентифікованих значень первинного тексту такі значення в мові перекладу, які можуть виражати якнайповніше саме ці значення. Інколи можуть виникати певні протиріччя між значенням і смислом, вони вирішуються в процесі перекладу. Слід врахувати і такий фактор, як культурна відмінність мов: чим більшою вона є, тим більші розбіжності між значенням слова і його смислом. Отже, смисл це актуалізоване в мові значення мовної одиниці. А. В. Бондарко інтерпретує смисл як інформацію, яка передається мовцем і сприймається слухачем на основі змісту усієї розмови, слід враховувати і мовленнєву ситуацію [Арсламбеков 1980; с.57-75]. Важливим фактором при перекладі будь-якого тексту чи висловлювання є урахування так званих фонових значень. Саме вони спрямовують перекладача на вибір відповідної семи. Термін фонові значення (англ. background knowledge) у мовознавстві тлумачиться як двостороннє розуміння комунікатами змісту мовних знаків [Горпирич 2004; с.91-95]. Перекладознавство тлумачить цей термін як знання про ті розбіжності, які є у різномовних комунікантів при відображенні та оцінці однакової дії чи ситуації. Якщо реалії це незрозумілі комуніканту N2 мовні знаки М1, які назвемо невідомими обєктами, то фонові знання дають змогу розпізнавати у незвичних для комуніканта N2 мовних формах знайому, однакову для двох комунікантів ситуацію. Це ті знання, які має перекладач про особливості культури носіїв М1, про світогляд тих носіїв, про специфіку їх ментальності. Під час перекладу стикаються не лише дві різні мови, а й різні культури, які виражають свою ментальність через мову. У кожній національній мові відображається певна своєрідна особливість світобачення. Тому слід бути обережним, щоб під час перекладу донести спосіб мислення, ментальність, властиву соціуму N1, до соціуму N2. Фонові знання допомагають також розпізнати характер мислення носіїв М1, а саме, які мовні форми відображають структуру зовнішнього світу, оскільки характер пізнання дійсності залежить від мови і відбувається за її посередництвом. Необхідною є лінгвістична, культурна та соціальна компетенція перекладача. Потрібно відчути тонкощі стилістичного забарвлення, в якому втілюються естетичні смаки та світоглядні переконання автора [Горпирич 2004; с.91-95]. Пасивний стан дієслова у японській мові відрізняється від українських пасивних конструкцій, які виражають набагато менше значень і виконують лише одну функцію дія здійснюється над суб єктом і без його безпосередньої участі. При визначенні способів перекладу японських пасивних функцій ми будемо спиратися на функції пасивного стану. Відповідно до основних випадків вживання пасивного стану можна виділити: Пасивні конструкції, які виражають нанесення шкоди, збитку чи морально негативного фактору, де об єктом і суб єктом є, переважно, людина: 10

11 私たちのクラスは校長にしかられました watashitachi no kurasu wa kouchyou ni shikararemashita Наш клас отримав догану від директора школи. 私は母に漫画の本を捨てられました watashi wa manga no hon haha ni suteraremashita Мама викинула мої комікси. 子供に服をよごされました kodomo ni fuku wo yogosaremashita Дитина забруднила мій одяг. 私は誰かに足をふまれました watashi wa dareka ni ashi wo fumaremashita Хтось наступив мені на ногу. 泥棒にカメラをとられました dorobou ni kamera wo toraremashita Злодій вкрав у мене вкрали фотоапарат. Конструкції такого типу українською мовою не перекладаються дієсловом у пасивному стані. Відбулась трансформація значення із пасивної конструкції дієслів японською мовою зі значенням нанесення шкоди на конструкцію з дієсловами у минулому часі українською мовою. Для української мови не характерні конструкції пасивного стану із негативним значенням. Хоча, якщо спробувати перекласти дослівно «Мої журнали були викинуті мамою», зміст не змінюється, але порушується узус (мовна норма), тому переклад такого типу є недоцільним. Пасивні конструкції, які мають аналогічну до української мови семантику. Речення такого типу можна перекладати у два способи за допомогою дієслівної зв язки «бути» у відповідній часовій формі чи дієсловом із постфіксом «-ся» у минулому часі: 船はこの工作場につくられました fune wa kono kousakujyou ni tsukuraremashita Корабель було споруджено у цій майстерні або Корабель споруджувався у цій майстерні. Вибір способу перекладу залежить від стильових особливостей перекладного матеріалу та від того, на чому автор прагне сконцентрувати увагу. Пасивні конструкції, у яких відсутня вказівка на діяча, зазвичай перекладаються неозначено-особовим дієсловом: 私はこれを手伝うようにたのまれました watashi wa kore wo tetsudau you ni tanomaremashita Мене попросили допомогти це зробити. 彼は役所に行くように命令されました kare wa yakusho ni iku you ni meirei saremashita Йому наказали зайти в офіс. Пасивні конструкції, в яких наявна вказівка на діяча, можуть перекладатись дієсловом в активному стані: 私たちの代表団は人々に挨拶されました watashitachi no daihyoudan wa hitobito ni aisatsu wo saremashita Люди вітали нашу делегацію. Потрібно врахувати, що японська пасивна конструкція, може бути перекладена не одним, а двома чи трьома вищезазначеними способами. Вибір повинен обґрунтовуватись стилістичними особливостями самого тексту. Отже, різні станові форми вживаються в різноманітних конструкціях, що дозволяє нам відрізняти дієслівну категорію стану від інших дієслівних категорій, адже стан це граматична категорія, яка найбільш пов язана з синтаксисом. Стан виражає відношення суб єкта до дії: суб єкт виконує дію або підпорядковується їй. У японській мові категорія пасивного стану дієслова є більш поширеною. Переклад пасивних конструкцій японської мови українською здійснюється на основі трансформації значення дієслова. Така трансформація включає в себе як зміну 11

12 синтаксичної будови речення, так і зміну основного значення, його конкретизацію. Існує два способи трансформації: лексичний і лексико-синтаксичний. У першому модифікуються окремі лексичні одиниці, а у другому лексико-семантична та синтаксична структура висловлювання. На основі опрацьованого матеріалу здійснено виділення основних способів перекладу пасивних дієслів японської мови українською. А саме: пасивні конструкції, які японською мовою завжди вживаються з пасивним станом дієслова, і які передають значення нанесення шкоди, збитку, українською мовою зазвичай не перекладаються дієсловом у пасивному стані. Відбувається трансформація, і значення передається активною формою дієслова у минулому часі; семантично аналогічні дієслівні конструкції можуть перекладатись як дієсловом з видозміненою дієслівною зв язкою, так і дієсловом із постфіксом «-ся». Вибір вмотивовується семантикою самого речення; пасивні конструкції, у яких відсутній діяч перекладаються неозначено-особовим дієсловом; конструкції із вказаним діячем у реченні перекладаються дієсловом у активному стані. Вибір повинен спиратись на стилістичні особливості тексту. Окрім цього пасивний стан дієслова вживається в японській мові замість активного у таких випадках: коли активний підмет є невідомим, або його важко окреслити; коли активний підмет навмисне опускається, а основна думка пов язана з пасивом; коли активний підмет не опускається, але автор не бажає його виділяти. 1. Арсламбеков А.И. Категория залога в СПЯ и ЯДА (опыт сопостовительного анализа грамматических категорий в двух близкородственных языках) М.: Акад.наук СССР, ин-т востоковед., с.; 2. Аристов Н.Б. Основи перевода. М.: Наука, с.; 3. Горпирич В.О. Морфологія української мови. К.:Академія, c.; 4. Данилов А.Ю. Японский язык. Страдательний залог. М.: Издательский дом: Муравей Гайд, с.; 5. Зарицький М.С. Переклад створення та редагування. К., с.; 6. Козинская Н.Г. К вопросу о категории состояния в немецком языке // Германское языкознание. Л., с.; 7. Кунихиро Тецуя. Языкознание в Японии. Структурная семантика. 416 с.; 8. Лаврентьев Б.П. Практическая грамматика японского языка. М.: Живой язык, с.; 9. Сборник научних трудов. Институт иностранных языков им. Морриса Тореза. Вып Грамматика и перевод. М., с.; 10. Швейцер А.Д. Теория перевода. М.: Наука, с.; 10. 芥川龍之介 あぶの中将軍 - 角川文庫

13 Л. Богдан, Національний університет «Львівська політехніка» 幼児読み物の語彙の特色としての音まね語はじめに幼児読み物の研究分野は 語彙の分野に限らず非常に広範である その研究の中には 国語教育における幼児文学の位置などという社会言語学的な研究もあげられるし 幼児文学の作品に使用された言葉はそれを読んでいる子どもにどんな影響を与えるかという心理言語学的な研究もされている 幼児読み物の語彙については 様々な断面から言語学的な調査研究ができる すでに幼児読み物の語彙を対象として 文学は種類に分け また読者の年令により分類し 使用された語彙の比較的な研究に当たる 言語研究としての «幼児読み物の語彙の特殊性» については現在その方向ではまだ十分に調べられていない 筆者は教育のためでも心理研究のためでもない 新しい «幼児読み物の語彙» の研究が必要だと考えている 私の研究テーマはタイトルに書かれているとおり 全体の語彙の特徴を調べることでなく 音まね語は幼児の一つの語彙の特殊としての課題を明らかにしたいと思っている «幼児読み物の語彙の特殊としての音まね語» という研究テーマは どのような視点から何を考えるべきかということについて明確ではない 最初にその問題点を指摘しておこう 第一には どういう視点から«音まね語» という定義を考えるかということである これまで «音まね語» を問題としたのは 言語学の立場と心理学の立つ場からである 第二には «音まね語» は他の使用語のなかでどのような位置をしめているかということである 幼児の生の話で使用されている音まね語の数を見ると 成長するにつれ だんだん他の自立語に変わっていくが 幼児のころは名詞についで音まね語を多用しているのである 読み物での音まね語の位置は異なるだろう 第三には その音まね語が何を意味しているのか どういう物を音まね語で表現しているのか 幼児読み物は年令段階的としての音まね語の使用という観点から調べることに重点を置く この問いに対して答えを出すためにもう一つの問題点を明らかにしたいと思う まず ここに取り上げるべき «幼児読み物» の範囲ということである «幼児読み物» を大別すると二つに分けられ 幼児のために書かれた物語と児童向きの読み物ということである また 幼児のための読み物では 国語教育の場では教科書 保育の場では童話 童謡 詩 昔話など 芸能の場では漫画のである この研究において 以上に述べたとおり音まね語は幼児の場合には多く使用されるのため «保育の読み物» を取り上げることになり 絵本のも触れることが期待されている 次 «幼児読み物» の «幼児» ということをどう考えるのかが問題である «児童»«少年» など年令を指す用語 «幼稚園児»«小学生» など通学を指す用語があるが これは «幼児» という用語をどうやって使い分けるというのは «幼児読み物» を考える視点の問題であろう 私は «幼児読み物» を «幼児向きの読み物» から «小学生向きの読み物» まで 読み物は幼児の年令に重点としないが 一般的に確立していくと思われる 本研究では 方法的にはこれまで行ってきた語彙研究とは似ているが 音まね語の語彙の一つ一つを意味構造を分析した上で それぞれの意味分野に属する音まね語の性格を考える ここではある時期の幼児読み物の音まね語をまとまりのものとして考えていくということである 13

14 幼児読み物における音まね語の種類と使用の実態研究方法材料としては 絵本 童謡編集 漫画を選んだ 各の本に掲載されている読み物の中での音まね語を調査した 本は種類の分類をしないで 総体の幼児読み物として調査である 音まね語の語彙を採集するに当たっては まず その音まね語を単語単語で記入し それを分類と分析するという方法をとっている アンケート調査 実験的調査ではない どちらかというと帰納的研究方法といえるかもしれない これまで音まね語ということばを使用したが 英語では onomatopoeia 日本語では擬音語あるいは擬声 擬態語といわれている 擬音語は松村明編 日本文法大辞典 (1) によると 次のように定義されている 擬声語は 物の発する音や動物のなき声をまねた語 音を伴わないたんなる状態の描写の擬態語と区別するが 一般には広儀に総称として用いる オノマトぺー 象徴語 写生詞 擬音語ともいう 擬態語は 音には直接関係のない物事の状態や身ぶりなどを描写する擬声語の一つ 狭義の擬声語との区別はあいまいで 中間的なものもある とされている また 泉邦寿 (2) は オノマトペを 外からの能力が聴覚によるものは擬声語であり 視覚 味覚 嗅覚 触覚 そして気分や心理状態を能力とするものは擬態語である と定義している この説は ブルームフィールドが聴覚で聞こえる音をまねた形 (imitative or onomatopoetic forms) となり 他の感覚や心理的感情を象徴的にあらわした形 (symbolic forms) の二つに分類したことによっている 幼児が使用するオノマトペに定義する際には 音まね語 感じ音まね語ということばを使ったほうが幼児が使う生のことばを適切に表しているように思われるので本研究では 以下音まね語 感じ音まね語という言葉を使用する 大久保忠利 (3) は 音まね語について つぎのように呼び分けることにしている いい名づけだからひろまることを希望する と述べている ( 昭和 34 年 ) ことに対して賛成している 音まね語 音の音まね語 ( 音の音まね語のことで一般には擬声語と呼ばれている ) 感じ音まね語 ( 感じ音マネ語は擬態語と呼ばれるものだ ) この言葉でも括れないものもあるが 本研究ではこのようにしておく 幼児読み物の中 音まね語は他の使用語の中で需要な位置を占めている 音まね語は子供向きの読み物は年令的を視れば 幼児向きの本に最も使用されている なぜなら 幼児語は物の性質から言葉がでており 発音しやすい語が多く 子どもにも分かりやすいため よく使用されるというのが一つの理由であろう 小学生向きの本では 音まね語は比較的少ないが «大人の読み物» よりはずっと多いということだ 生の言葉での音まね語と読み物でのと最後のほうが少なく使用するということである その理由は 読み物の場合は 音まね語は主に自立語を重複しているためであるが 生の言葉では逆に自立語の一部という役割をしているというのだ では その音まね語にはどういう意味があるのか 何の物事を音まね語で表現されているのか を見てみよう 幼児が音まね語を習得していく段階という観点調べていくので かたかな表記を採用する それでは 幼児読み物 ( 童謡 絵本の物語 漫画 ) の語彙を調べたうえで 次のように音まね語の分類してみることにする (1) 物の名前を音まねで表したもの ( 幼児語 ) 14

15 (2) 物の名前を音まね語で表したもの (3) 物の名前を感じ音まね語で表したもの (4) 物の音を音まね語で表したもの (5) 動作の音を音まね語で表したもの (6) 状態の印象を感じ音まね語で表したもの (1) 物の名前を音まねで表したもの ( 幼児語 ) 音まね語はいつも物の名前の代わりに使用されるわけではない 名詞の数にも含めてあるので重複しいる場合も多いが それは強調するためのか 分かりやすくするためのである ゴーゴー電車のことで ゴンコーもある シュポシュポ ポッポッポ歌から得て 汽車を指す ニャー またねこニャーニャーもある ブーブー自動車を表す ポンポンおなかのこと ワンワン 犬のこと (2) 物の名前を音まね語で表したものこの中には家での用具を指す音まね語が多い ガーごみ屋さん自動車で来る ガーガー掃除機の音 ガーガーガーブルドーザーを示す カタンカタン時計のこと コンコン咳 また風邪をひいている意 ジャージャーお風呂のお湯のこと ピーポーピーポー救急車 ( 絵本には救急車の屋根に赤色灯が画かれる ) (3) 物の名前を感じ音まね語で表したものこの種類は少ない 殆どの語彙は幼児向きの絵本から得た 物の名前を知らなかったり 子どもにとって難しそうな名前のものを生の言葉から取り 絵のふきだしに書かれている これは物の印象から付けられた感じ類である キラキラ キラコーンクリスマスの飾り物を示す チュースキ具 そりのこと (4) 物の音を音まね語で表したもの外界の音を示すのによく使用されている ジャージャー水が流れている音 カタンカタン椅子を揺する音 ガタン ガタンゴトン汽車がレールのつき目で出す音 ガチャン自動車と自動車がぶつかった音 カランカラン戸外の扉が風になる音 ギーギー掃除機の音 ゴー外の物の音 ピンポンピンポン玄関のブザーの音 15

16 16 ブンブン ピュンピュン飛行機の音 (5) 動作の音を音まね語で表したもの子どもは動詞の獲得が遅い ( 前田 紀代子 ) ということで それをカバーするためか 動作を音まね語 で表現するという特色がみられる そのため 幼児読み物に使用される音まね語は この類に入るものが多い 動詞を指す音まね語は この動詞と同時に書かれる場合が多い ウェーン泣く 自動車が走りながらウーウー ガーン ガンものがぶつかるという意 物が転びながらゴーまたゴン ダーボン物を投げながら ピューン高いところから飛び降りるの意 ピューピューピュー乗り物が走るの意 フーフッ吹く またプップッ誕生ケーキの上のロウソクを消しながら ポイ捨てる意 ポッポッポッ (1) 前出 これは汽車が走れながら (6) 状態の印象を感じ音まね語で表したもの状態を表す音まね語は大人の言葉の模倣であるが 大人の擬態語もここにある (3) と同様に少ない 印象や状態を言葉で表現するには 高度の能力が必要であるようだ アーン口を開けて何もないと示す ギー ギーギー (4) にもある 赤い血が出るの状態 グー怒っているの状態を示す ビジョビジョぬれている状態 ベタベタ手が汚れていることを示す上記に述べたことから次のよう言える 音まね語の特色を見ると (5) の 動作を音まねで が一番多く 次は (4) 物の音を音まねで で 3 番目が (2) の 物の名前を音まねで である (5) の 動作を音まねで が多いのは 幼児は動詞を理解しにくいので 読み物でも音まね語で代用している また動詞の意味を分かりやすくするため重複しているのではないかと考える 次に多い (4) であるが 外界の音を音まねで 幼児は自然現象の風が出す音 雨がふる音 水の流れる音などに関するものの内言語 ( 音声や文字となり現れない言語 音を出さず考え事をする ) ができないから外言してしまうのである この音まね語の種類は子どもの思考の特色の現れであると考えられる 3 番目に多く使われる (2) は 物の名前を音まねで言うもので ものは知っているかもしれないが名前はまだ言いにくく そのものの側面から表現されているのであろう (1) にはいわゆる母親の使う育児語が入っている 育児語の中には音まね語が多い 幼児が発音しやすい音になり その音を繰り返す語が多いので自然に子どもも使用するようになる ある音まね語は一つの語を色々な意味内容に使っているということである ジャージャー は 風呂のお湯という物の名前と 水が流れている動作のことの二つの意味を持っている ポッポッポ ギーギー も同様である しかし 状態や感じを表現する語が少ない この種の副詞や形容動詞の語彙が少ないのと一致している 年令過程の一側面として音まね語をみてきた 予想したとおり 音まね語は幼児向きの本には豊富に用いられているが これは 人間は能力を幼いときから活用し コミュニケーシ

17 ョンの手段としているからではないだろうか 原始の人は音まねや身振りでコミュニケーションを行っていたそうであるが ここに言語の原型がみられるのである この結果から 幼児読み物に使用される音まね語は多様な役割を果たすと判断できる 音まね語は比較的多く使われている 大人向きの読み物に使われるオノマトぺーの用法においては 他の語彙と同様であり つまり限定した語義のために使用するということである これに対して 幼児読み物の音まね語の場合は もちろん 同様の用法もあるが 語義を取り上げ その語の代わりか あるいは 一緒に使われるという特殊な用法がある また 動作や音響を概念化しないで 直感的に表現しようとする 聴覚化した表現は 原始化の一つの現れである 終わりに幼児の語彙 幼児の読み物についての研究を調べたうえで 以上 語彙の特色としての音まね語についての調査結果を報告した 使用された音まね語の種類とその使用語の意味 すなわち音まね語がどういう状況で どういう意味を持ったか述べてきた 幼児読み物に使用されている音まね語の特色は以下のように言える 比較的多く使われている まだ 分かりにくい自立語とともに使って 重複する 自立語の代わりに使用し 感じ 状態 動作 物の名前 音を表す 幼児読み物は年令段階からみれば 幼児向きの読み物に一番多い音まね語を考えるということは 幼児読み物での語彙の一つの重要な部分として考えなければならないということを主張しておきたい 今回の研究では 音まね語やオノマトぺの定義では 一般的な傾向を述べたが ここで取り上げた事例だけでは不十分であろう この用語の語義においても言語の流動的な面を考えるとすれば 幼児読み物での «音まね語» か «オノマトぺー» かという語彙の部分を考えるような立場が必要となろう なぜかというと 実際の音まね語活動の範囲とオノマトぺー活動の範囲とは異なるかもしれないと思われるからだ しかし そのような問題点を含めて 次に検討するために今回の研究は資料としての意味を持つと考えている 1. 松村明編 日本文法大辞典 - 明治書院. 2. 泉邦寿 オノマトぺー 日本語の語彙と表現 - 日本語講座 4 大修館 大久保忠利 日本文法と言語の理論 - 秋社 矢田部達郎 幼児の言語 - 創元社 恩田逸夫編 日本の幼児文学 - 秀英出版昭和 大久保愛 幼児言語の研究 - あゆみ出版 前田富祺 前田紀代子 幼児の語彙発達の研究 - 武蔵野書院昭和 前田富祺 前田紀代子 幼児語彙の総合的発達の研究 - 武蔵野書院 坂本一郎 幼児読み物の語彙 子ども読書と言語生活 / 早川元二 子どもと流行語 子ども読書と言語生活 / 山田巖雄 保育絵本の評価 子ども読書と言語生活 / 国語教育研究室 漫画の趣味と理解 子ども読書と言語生活 /5. 17

18 18 О. Врубель, Київський національний лінгвістичний університет «ВАСЕЙЕЙГО» ЯК ФЕНОМЕН ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ У ЯПОНСЬКІЙ МОВІ У складі лексики кожної мови певний відсоток складають запозичення із інших мов. Деякі із них втрачають своє іншомовне забарвлення, та деякі, все ж таки, зберігають свою фонетичну, граматичну чи семантичну незвичайність та залишаються чужорідними. Відомо, що японська мова є однією з таких, що найактивніше залучають запозичену лексику до свого складу. Особливо різке зростання кількості запозичень можна спостерігати в останні кілька десятиліть. На етапі становлення Японії як сучасної індустріальної держави, почалося масове запозичення слів з інших мов і ці запозичення отримали назву гайрайго та увійшли в мову, зазнавши певних фонетичних змін. Останнім часом можна спостерігати широке поширення запозичень із західних мов і проникнення їх у пласти загальновживаної лексики, що робить їх незамінною складовою мови. У японській мові питання гайрайго, тобто запозичень із західних мов, загалом досить добре досліджене. Однак важливість постійних досліджень зумовлена безперервністю та динамічністю даного процесу, появою все нових тенденцій, таких як, наприклад, «васейейго», що стали об`єктом нашого дослідження. Навіть постійно зростаючий інтерес до вивчення японської мови в Україні, на жаль, не забезпечує достатнього висвітлення даної теми в українській японістиці. Таким чином, особиста зацікавленість з одного боку, а з іншого відсутність будь-яких досліджень із даної тематики, та феномену «васейейго» зокрема, обумовили актуальність нашого дослідження в рамках якого ми спробуємо розв`язати низку таких завдань: розглянути особливості «васейейго» в системі японських запозичень; детально розглянути трансформації форми та значення в межах «васейейго» (появу нового значення, його звуження та розширення, скорочення слів та утворення нових, що не мають паралелей у мові- джерелі запозичення, абревіатури); порівняти позитивні та негативні сторони даного явища. Незважаючи на всю свою очевидну відміннiсть (запис іншим алфавітом, наявнiсть звуків, не характерних для власне японських слів), гайрайго є повноправними словами японської мови і тому досить активно розвиваються не залежно від мови- джерела запозичення. Ці слова можуть запозичуватися безпосередньо або ж бути результатом поєднання вже запозичених елементів. Часто можна спостерігати у них появу нового значення, яке відсутнє у англійського аналога; звуження або навпаки розширення значення; активний процес скорочення; формування нових слів та словосполучень із наявних запозичених елементів, які не мають паралелей у мові запозичення. Усе це і є прикладами такого феномену як «васейейго» ( 和製英語 Japanese-style English), тобто незалежного від англійської (як джерела запозичення) розвитку гайрайго в межах японської мови. Таким чином, васейейго це псевдоангліцизми, слова та конструкції, яких не існує в англійській мові, але які наче б то є калькою із неї. Наприклад, в японській мові існує слово アフターファイブ, утворене від англійського словосполучення «after five» (дослівно «після п`яти») і яке вживається у значенні «після роботи». Однак це не є калькою з англійської мови, оскільки в ній немає аналогічного словосполучення.

19 У західній лінгвістиці на позначення васейейго з`явилися терміни «Engrish» та «Japlish», утворені поєднанням англійських слів Japanese i English. Васейейго можуть виражатися у різноманітних формах трансформації форми та змісту слова. Ішівата Тошіо, наприклад, у своїх роботах наводить та розглядає наступні із них. Перш за все, це поява нового значення, що можна проілюструвати наступним прикладом. Кондиціонер у Японії найчастіше називають クーラー, хоч англійське слово «cooler», від якого воно було утворене, і не має такого значення. Цікавим є факт, що американці, які довгий час прожили у Японії, починають іноді сприймати це слово як власне англійське. Ще однією трансформацією значення слів в межах васейейго є його звуження. Яскравим прикладом цього може послужити слово アイデア, що було утворене від англійського «idea». Японський варіант має більш вузьке значення, оскільки вказує лише на хорошу, розумну ідею. Англійський же аналог не має таких обмежень чи уточнень, і тому передає ширше значення ідеї, думки, наміру. Протилежним до звуження значення є процес його розширення у порівнянні із мовою-джерелом запозичення. Його можна прослідкувати на прикладі слова ジュース, що утворилося від англійського «juice» сік. Останнє вказує виключно на фруктові чи овочеві соки, в той час як японський аналог передає більш широке значення «безалкогольні, прохолоджуючі напої». Також в межах васейейго можна спостерігати і трансформацію форми слова. У сучасній японській мові прослідковується чітка тенденція до спрощення, а саме скорочення запозиченої лексики. Таким чином довгі, складні слова зазнають певни формальних змін. Можна виділити три основних способи скорочення: а) скорочення першої чаcтини слова чи словосполучення (наприклад, від словосполучення ラウドスピーカ (англ. «loud speaker» гучномовець) шляхом скорочення утворилося слово スピーカ, a від слова ホットドッグ (англ. «hot-dog») утворилося скорочення ドッグ ); б) скорочення серединьої частини слова (наприклад, від словосполучення バックグラウンドミュージック (англ. «backgroung music») шляхом скорочення утворилося слово バックミュージック ); в) скорочення кінцевої частини слова (наприклад, від слова アイスクリーム (англ. «icecream») шляхом скорочення було утворено слово アイス, a від слова フロントデスク (англ. «front desk») утворилося скорочення フロント ). В окремих випадках можна навіть спостерігати утворення нових слів, що не мають паралелей в мові запозичення. До васейейго належать і слова, які мають чітко виражені характеристики запозичень, однак не є ними, оскільки були «штучно» створені для вираження певних понять та явищ. Так, наприклад, слово «nighter» не фіксується в англійській мові, але в японській присутня така лексична одиниця гайрайго як ナイター, що означає «матч при штучному освітленні». Словосполучення ハローワーク означає «центр зайнятості», в той час як в англійській мові таке значення передається виразом «job centre»; ライブハウス, що означає «бар, у якому грає жива музика», в англійській мові виражається цілою фразою «bar with live music». Ще одним прикладом цього є утворення повнозначних гайрайго із слів, що у мовіджерелі запозичення є службовими або неповнозначними. Наприклад: マルチな від англ. «multi», オーバーな від англ. «over», トゥマッチな від англ. «too much». Такако Томода до васейейго відносить і абревіатури утворені на основі англійських слів. Наприклад, «CM» абревіатура, що була утворена від англійського слова «commercial». Вона використовується у тому ж значенні, але не має аналога в англійській 19

20 мові. Ще одним яскравим прикладом даного явища є абревіатура «DPE», яка була створена на основі трьох англійських слів: «developing» проявка, «printing» друк та «enlarging» збільшення. Абревіатура використовується у значенні «проявка фотоплівки, фотопослуги», однак англійським еквівалентом є «developing photografic film». З усього видно, що васейейго є досить складним і багатосторіннім явищем, тенденцією справді вартою уваги дослідників. Однак такий її багатогранний характер нерідко стає причиною дискусій щодо доцільності та впливу васейейго на японську мову взагалі. Багато дослідників, що займалися проблемою васейейго в японській мові, звертають увагу на те, що це не просто копіювання слів з англійської, а надання їм нових відтінків і значень. Едвард Сайденстікер називає гайрайго свідченням життєздатності японської мови, Джеймс Стенлоу здатності до запозичення, у якому англійська мова є стимулом для створення нових слів [Tomoda 2005, 120]. Тобто гайрайго є продуктивним засобом лексичного збагачення японської мови на базі іноземних (в основному англійських) слів, що в свою чергу стало результатом великої кількості і васейейго. Ямада Масашіге стверджує, що японці є дуже креативними, скорочуючи та комбінуючи англійські слова у різні способи. А деякі дослідники розглядають використання запозичень з англійської як спосіб самовираження, створення дуже індивідуалістичних висловлювань. Б.Хофер та Н.Хона, наприклад, як аргумент наводять використання запозичень у грі слів [Tomoda 2005, 121]. Однак деякі дослідники, а саме Ю. Цушіма та Т. Аракі, які навпаки критикують і навіть висміюють васейейго за його неправильне використання англійських слів. Оскільки у деякий запозиченнях значення збігається із їх відповідником у мові оригіналу, а у деяких ні, це може призвести до певної плутанини. Адже така семантична зміна ускладнює вживання запозичень для тих, хто вивчає японську мову як іноземну та для самих японців при вивченні англійської мови. Г.Кей вказує на дві можливих причини таких радикальних змін у значенні. В першу чергу це нерозуміння тонкощів англійських слів. Другою ж причиною є низька культурна мотивація для збереження оригінального значення [Olah 2007, 180]. Таким чином, проаналізувавши особливості васейейго в системі японських запозичень, ми дійшли наступних висновків: Васейейго справедливо можна назвати феноменом японської запозиченої лексики, оскільки вони становлять групу слів, які автономно від мови-джерела запозичення пройшли ряд семантичних чи формальних змін в межах мови-реципієнта. У васейейго, як сучасної тенденції, що впливає на розвиток японської мови взагалі, присутні як позитивні, так і негативні сторони, що робить її цікавою для науковців і водночас такою, що потребує більш поглибленого вивчення. 1. Daulton F.E. Japan s Built-in Lexicon of English-based Loanwords. Multilingual Matters LTD, P.; 2. Olah B. English Loanwords in Japanese: Effects, Attitudes and Usage as a Means of Improving Spoken English Ability // 文京学院大学人間学部研究紀要 Vol.9, No.1, 2007 P ; 3. Tomoda T. The loanword (gairaigo) influx into the Japanese language: contemporary perception and responses: PhD thesis. University of New South Wales, P.; 4. Ujie Y. Adoption of Culture-tied Concepts in Japanese Society: Concepts fostered by English-based culture ( 1434_gobun_pdf/1434_gobun_pdf_papers/1434_gobun-papers_10/gobun_10_07_ ujiie.pdf); 5. 石綿敏雄外来語の総合的研究. 東京 : 東京堂出版 P. 20

21 О. Горошкевич, Львівський національний університет імені Івана Франка Комунікативно активні соматичні фразеологізми сучасної японської мови на позначення емоційних станів людини (результати анкетування) В лінгвістичній науці існує думка про те, що «дослідження того, як складаються семантичні особливості лексичних одиниць і їх класів в мовній здатності носія мови можливе лише одним шляхом експериментальним» [Шахнарович 1991, 99]. Аналіз текстів або даних лексикографічних джерел це аналіз результатів мовленнєвої діяльності, відчужених від людини-мовця, орієнтованих на норму, на вияв спільного стандарта. Матеріал, отриманий від інформантів-носіїв мови, дозволяє, на відміну від текстових даних, робити висновки про мовну компетенцію носія мови щодо специфіки вживання цього матеріалу. Соматична фразеологія, що є предметом нашого аналізу, як прагматично маркована частина лексичного складу мови має обмежені сфери вживання, в деяких функціональних стилях (науковому, діловому) не використовується зовсім. Найприроднішими сферами для вживання фразеологізмів є, на нашу думку, усне неформальне мовлення та художня література. Проте і в природніх для використання фразеології сферах останнім часом спостерігається тенденція до її скорочення. Наявність такої тенденції в японській мові констатує дослідник соматичної фразеології Тацукава Сьодзі [Тацукава 2000, 7] З метою виявлення фунціонально активної частини соматичної фразеології на позначення емоційних станів людини проведене анкетування, основними завданнями якого були: 1) з наведеного масива інформації, визначеного на основі опрацювання лексикографічних джерел, виокремити функціонально найактивніші одиниці; 2) виявити відмінності у виборі тих чи інших мовних одиниць залежно від статі та віку мовця; 3) виявити сферу комунікації (усне мовлення чи письмова комунікація), для якої, з точки зору інформанта, є доречним вживання зазначеного виразу; 4) визначити, якій комунікативній ролі (я-ти-він) і статусу (вищий-нищий), на думку інформанта, можна приписати ознаку чи емоційний стан, що номінується соматичним фразеологізмом; 5) отримати відповідь про частотність вживання соматичних фразеологізмів у мовленні інформантів. Експеримент здійснений з метою емпіричної перевірки гіпотези про те, що соматична фразеологія використовується частіше в усному спілкуванні, ніж в письмовій комунікації, а також не використовується щодо характеристики другої особи, вищої за статусом. В якості експерементального матеріалу було використано 39 фразеологізмів, які представляють ідеографічне поле «почуття, емоційні стани». Інформантам було запропоновано з наведених фразеологізмів зазначити ті, якими вони послуговуються, або ж навести свої приклади. 21

22 Оскільки межі анкети не дозволили виявити комунікативні інтенції мовців щодо кожного із зазначених виразів, в анкеті сформульовані загальні питання стосовно особливостей функціонування в мовленні соматичних фразеологізмів. Отримані в результаті анкетування дані піддані статистичній обробці і аналізу, що дало можливість виявити функціонально активну частину соматичної фразеології зазначеної тематичної групи. В опитуванні взяли участь 60 інформантів, аналіз відповідей яких з врахуванням диференціації за гендерною ознакою дозволив виявити наступну картину. Тематична група «Емоційні стани» Фразеологізм чоловіки 25 жінки 35 К-сть % К-сть % 1 Радість 胸がいっぱい груди переповнені Радість 胸がいっぱいになるгруди переповнились Радість 足が地につかぬ ноги землі не торкаються 4 Радість 胸が踊る груди танцюють Сум, печаль 胸が痛む груди болять Сум, печаль 胸を絞る стискати груди Сум 胸が詰まる груди стиснені Сум, печаль 胸を焼く груди пече Страх 胸騒ぎ переполох у грудях Страх 胸を冷やす холодити груди Страх 胸の闇 морок в грудях Страх 胆を冷やす морозити печінку Страх 胆をつぶす роздавити печінку Страх 腰を抜かす випадає поперек Здивування 胸がつぶれる груди ламаються Здивування 胸をつく бити в груди Здивування 胸拉ぐ розбивати груди Здивування 目を皿にする робити очі тарілками 19 Здивування 目を丸くする робити очі круглими Здивування 目が飛び出る очі вилітають Гнів 腹を立てる випнути живіт Гнів 腹が立つ живіт є випнутим Гнів 頭から湯気が出る пара йде з голови Гнів 頭へ ( に ) くる кидатися в голову Гнів 目を三角する робити очі трикутними

23 26 Гнів 目に角を立てる робити очі гострокутними Гнів 臍をかむ кусати пупок Гнів 歯が浮く зуби пливуть Ненависть 腹に持つ мати в животі Сором 顔から火が出る з обличчя йде вогонь Крім зазначених в анкеті виразів цієї тематичної групи, в результаті опитування виявлено ще ряд комунікативно активних фразеологізмів. На позначення стану страху були названі вирази: 腹が煮えくりかえる hara ga niekurikaeru живіт кипить, 足がすくむ ashi ga sukumu ноги зводить, 手に汗を絞る te ni ase wo shiboru стискати піт в руці, 髪の毛が逆立てる kaminoke ga sakadateru волосся стає дибки ; суму 胸を探す mune wo sagasu шукати груди, 心が沈む kokoro ga shizumu серце тоне, 胸が張り裂ける mune ga harisakeru груди розриваються, 心が張り裂ける kokoro ga harisakeru серце розривається, 胸を打つ mune wo utsu бити в груди, 胸が締め付けられる mune ga shimetsukerareru; сорому 顔が赤くなる kao ga akaku naru обличчя почервоніло (3 відповіді), 顔を赤くする kao wo akaku suru робити обличчя червоним (2 відповіді), 合わせる顔がない awaseru kao ga nai немає відповідного обличчя, 頬を染める hoho wo someru зафарбувати щоки ; ненависті 腸が煮え返る harawata ga niekaeru кишки киплять ; 腹に据え兼ねる hara ni suekaneru засіло в животі, 腹の虫が治まらない hara no mushi ga osamaranai комахи в животі не заспокояться ; радості 胸を弾ませる mune wo hazumaseru веселити груди, 胸が高鳴る mune ga takanaru груди голосно дзвенять, 心が躍る kokoro ga odoru серце танцює, 笑顔があふれる egao ga afureru обличчя повниться посмішкою ; здивування 腰が抜ける koshi ga nukeru поперек випадає, 腰を抜かす koshi wo nukasu випускати поперек. Троє з опитаних інформантів зазначили, що вказаний в анкеті фразеологізм 足が地につかぬ ashi ga chi ni tsukanu ноги землі не торкаються вживається в іншій граматичній формі 地に足がつかない, тобто дієслово вживається не у формі старояпонської мови бунго つかぬ, зазначеній у лексикографічних джерелах, а у сучасній заперечній формі дієслова つかない. Крім того, двоє з учасників анкетування вказали на інший порядок слів у виразі: замість 地に足がつかない 足が地につかない. Використання соматизму 顔 kao обличчя замість 面 tsura фізіономія у ФО 面の皮が厚い tsura no kawa ga atsui шкіра обличчя товста (нахабний) зазначено в одній анкеті. Проведене анкетування дозволило уточнити референтну відповідність деяких фразеологізмів. Зокрема у трьох анкетах було зазначено, що вирази 腰が抜ける koshi ga nukeru поперек випадає, 腰を抜かす koshi wo nukasu випускати поперек номінують не стан страху, а стан здивування, а вираз 胸を打つ mune wo utsu бити в груди, на думку одного інформанта, використовується на позначення не стану здивування, а стану смутку. Крім того, аналіз відповідей на питання анкети дозволив зробити висновки щодо розширення референтної варіативності деяких ФО. Це зокрема стосується виразів: 胸がいっぱい mune ga ippai груди переповнені, який, крім стану радості, може номінувати і стан суму; 腹が立つ hara ga tatsu живіт випнутий може, крім стану злості, номінувати почуття ненависті; 胆をつぶす роздавити печінку, крім страху, може використовуватися на позначення стану здивування. 23

24 В межах проведеного анкетування спостерігаємо наступні відмінності у вживанні соматичних фразеологізмів залежно від гендерної ознаки: більша кількість респондентів жіночої статі відзначили як комунікативно активні соматичні фразеологічні номінації емоційних станів радості і смутку; відповіді чоловіків відзначаються більшою варіативністю номінацій на позначення станів страху і здивування; серед фразеологічних номінацій стану злості виразам 目を三角する робити очі трикутними, 頭へ ( に ) くる кидатися в голову віддають перевагу жінки, вираз 歯が浮く зуби пливуть частіше зустрічається у мовленні чоловіків; вираз 腹に持つ мати в животі на позначення почуття ненависті більшою мірою відзначили чоловіки, ніж жінки. В екперименті брали участь 60 носіїв мови різних вікових категорій: 18 осіб старшої вікової категорії ( від 50 до 74 років), 15 осіб середньої вікової категорії (від 26 до 49 років) і 27 осіб молодшої вікової категорії ( років). Серед номінацій, які позначають емоційні стани людини, високий відсоток відповідей опитаних усіх вікових категорій припадає на вирази: радість 胸が踊る груди танцюють (67%, 87%, 74%) 1 ; сум, печаль 胸が痛む груди болять (78%, 100%, 89%); страх 腰を抜かす випадає поперек (50%, 73%, 70%); здивування 目を丸くする зробити очі круглими (67%, 93%, 59%); гнів 腹を立てる випнути живіт (83%, 80%, 81%); гнів 腹が立つ живіт випнутий (61%, 87%, 81%); гнів 頭へ ( に ) くる кидатися в голову (67%, 67%, 59%); сором 顔から火が出る з обличчя вогонь іде (67%, 93%, 85%). Анкетні дані вказують на те, що активність вживання деяких виразів вища серед представників старшої і середньої вікової групи у порівнянні з молоддю. Це зокрема вирази на позначення стану страху 胆を冷やす морозити печінку (67%, 60%, 15%), 胆をつぶす роздавити печінку (33%, 20%, 15%); радості 足が地につかぬ ноги землі не торкаються (33%, 27%, 11%); гніву 頭から湯気が出る пар іде з голови (50%, 40%, 11%). І, навпаки, деякі вирази, за даними нашого анкетування, користуються більшою популярністю серед представників молодшої і середньої вікових груп: сум 胸が詰まる груди стиснені (39%, 60%, 52%); страх 腰を抜かす випадає поперек (50%, 73%, 70%). Японський мовознавець Тацукава Сьодзі вказує на те, що фразеологізми з компонентом 腹 hara живіт на позначення стану злості використовуються частіше людьми старшого покоління. В мові людей сорока- тридцятирічних частіше зустрічається вираз 頭に ( へ ) 来る atama ni (e) kuru досл. кинутися в голову розлютитися, роздратуватися [Тацукава, с.19, 22]. Діти та молодь на позначення стану злості використовують вираз むかつく mukatsuku, який має ще одне значення нудити, відчувати нудоту. Соматичний компонент у цьому виразі відсутній. Але, як стверджує дослідник, у ньому можна відновити втрачений з часом компонент ( おなか onaka живіт, 胸 mune груди ): おなかがむかう onaka ga mukau 胸がむかう mune ga mukau [Тацукава 2000, 24]. 1 Цифри наведені в порядку: старша, середня і молодша вікова категорії 24

25 Дані нашого дослідження не збігаються з цим твердженням японського мовознавця. Очевидно, що для широких узагальнень щодо вікових відмінностей у мовленні необхідно значно розширити рамки експерименту. Проте все ж участь в експерименті предстаників різних вікових груп дала можливість виявити деякі тенденції щодо частотності вживання соматичних фразеологізмів носіями мови, які володіють різною мовною і культурною компетенцією. В другій частині анкети акцент ставився на прагматичному підході до явищ мови. Важливо, в якому з світів «Я», «Ти», «Він» будується висловлювання На рівні прагматики висловлювання в кожному з цих світів відповідає різна розстановка учасників комунікації мовця, слухача і суб єкта поведінки об єкта висловлювання. На думку В.Н.Телії, найприроднішим для вживання експресивно забарвленої лексики, а отже і фразеологізмів, є її віднесення до третьої особи до світу тих, хто не є учасником ситуації, а найбільш нейтральним з точки зору впливу на адресата є використання експресивно забарвленої лексики стосовно самого мовця. Таке вживання характеризує або «накал» пристрастей, або іронію (Телія 1986, 137). На цю частину анкети відповіли не усі інформанти. Більшість опитаних зазначили, що використовують фразеологізми з соматичним компонентом для номінації власних емоційних станів або самохарактеристики в розмові (37 відповідей), або у письмовій комунікації (40 відповідей). Використання в розмові соматичних фразеологізмів для позначення емоційного стану чи характеристики співрозмовника вищого за статусом вважають можливим п ятеро інформантів Аналогічне використання таких одиниць щодо співрозмовника нищого за статусом зазначене у відповідях трьох інформантів. Можливість вживання соматичних фразеологізмів щодо другої особи в письмовій комунікації зафіксована у відповідях трьох інформантів (по три відповіді щодо співрозмовника як вищого, так і нижчого за статусом). В усних висловлюваннях щодо третьої особи, вищої за статусом, вживання соматичної фразеології вважають нормативним одиннадцять опитаних, стосовно особи, нищої за статусом, десятеро інформантів. В письмовій комунікації висловлювання на адресу третьої особи, вищої за статусом, є нормативним, на думку десятьох опитаних, нищої за статусом одиннадцяти інформантів. На питання щодо частотності вживання соматичної фразеології відповіді розподілилися наступним чином: часто використовую 4; інколи використовую 37; майже не використовую 12; зовсім не використовую 3. Таким чином, більша частина опитаних (61%) зазначили, що інколи вживають вирази з соматичним компонентом. Підводячи підсумок, можна зазначити, що цінність проведеного експеримента полягає у тому, що він дозволив виявити комунікативно активні фразеологізми тематичної групи «Емоційні стани та почуття людини». Виявлено також відмінності у вживанні цих номінацій залежно від тендерної та вікової ознаки. Можна також засвідчити, що в експерименті не знайшло підтвердження припущення про те, що соматичні фразеологізми не вживаються в усному мовленні стосовно співрозмовника, вищого за статусом. Результати проведеного експеримента як достовірні і представницькі дані можуть виявитися корисними при укладанні курсів та спецкурсів з лексикології японської мови, а також в процесі викладання японської мови. 25

26 1.Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. М.: Наука, 1986; 2.Шахнарович А.М., Графова Т.А. Экспериментальное исследование реализации эмотивности в речевой деятельности./человеческий фактор в языке. Языковые механизмы экспрессивности. М.: Наука, 1991, с ; 3. 立川昭二 からだことば 東京, 日本における女性言葉 Ю. Дзябко, Львівський національний університет імені Івана Франка 現在と昔の日本語では言葉の性差が見られる 本発表では 特に女性側の言葉遣い ( 本発表では これを女性言葉と呼ぶこととする ) の使用状況について分析を試みた どのように女性言葉は変化するか 女性言葉の意味 特別な使用状況について考察した 今回は特に 以下の点について調査した 1. 女性言葉の意味 特別な使用状況 2. 女性語において女性の言葉や終助詞で区別できるだろうか 3. 発話者の年齢や職業や親疎などで 女性の言葉はどのように変化するか本研究では 現在 20 代 30 代 40 代 50 代の女性と男性が女性語の役割や使用についてどのように思っているか その意識を調査している 今回の調査では 鈴鹿国際大学の学生や教職員 およびその周辺地域の社会人などにアンケート調査を実施した アンケートに答えてくれた人は合計 30 人で そのうち 男性が 10 人 女性が 20 人である まず 女性が使う言葉と男性が使う言葉は違うと思いますか という質問をした この質問に対して はい と答えた人は 100% であった これは 日本語が世界でも性差が大きい言語であると言え, また 性により 違う語を使うことが明らかになった 次に どうして女性言葉を使うと思いますか という質問をした この質問に対して 一番多かった答えは 女性らしさのために使う というものであった 言葉や ; 仕草によって性差が生み出され 男らしさ 女らしさというものが強調されるのであるが 特に 女性が 女性らしい 言葉を使うことは 伝統的な 美しさ 優しさ などをアピールしていることがわかる アンケート調査では 続けて 将来も日本語において男性語と女性語は違い続けると思うかかどうかについて質問した これに対して 違いは残り続ける と答えた人は 98% に上っている そのうちの過半数 (52%) は将来も従来の生活形態から作られた意識が言葉の男女差として姿を残すとしている 子供の頃から 2 ; 培われてきた男の子らしく 女の子らしくという考え方は完全にはなくならない 女性は優しく男性は力強くという態度の違いに起因していると考える 次に 現在と 10,20,30 年前と比べたら 女性言葉の数は増える傾向にあると思いますか 減る傾向にあると思いますか という質問をした 60% の人は 減る傾向にあり 24% の人は増える傾向にあり 16% の人は変わらないと考えている 減る傾向については以上述べてきたような考察と直接関係があると考えている 女性の社会的な役割が著しく変わっているので 女性言葉と男性言葉は次第に中性化していくことが分かる

27 ただ現在は日常の話し言葉において とりわけ若い世代では女性言葉の特徴とされる文末表現や感動詞を耳にすることは少なくなった 性差と ; 見做されていた違いの多くは 場面に応じての文体や丁寧さの違いであり 語彙においては男女とも中性的な ( 性差の見られない ) 語彙を用いている 言葉におけるこのような変化は社会における性差の減少が背景にあると言えよう 一方 24% の人は 社会が女性化しており 日本語では女性言葉は増える傾向にあると答えていることも注目したい そこから女性たちが社会の公的な場面で女性の影響を強化し 女性語はもっと広い意味や使用状況を受けもつようになると考えることが出来ないだろうか また最後に 本アンケート調査では どのように男性語と女性語を区別できるかという質問した これに対して およそ 60% の回答者が 女性的な終助詞を用いることや 女性が男性よりもっと敬語を使う傾向があることについて c2 ; 言及していた 20% の人が 主要な相違は女性 男性のイントネーションや言葉の硬さにあるとしている すなわち 男性語より女性語はもっと やわらかい 優しい いい感じ を表すことについて述べている ここでは 女性が敬語や終助詞を使う特徴は何かについて注目していこう 文献やアンケート調査から得られた結果は 次のとおりである 1. 日本語では男女による言葉の違いが大きい その背景には 性別を強調する日本社会の伝統があるようだ ( 佐々木瑞枝 2006) 言葉や仕草にまで 性別による差が作られ 男らしさ 女らしさの違いが強調されてきた 今日でも まだ女性言葉は現実に存在している 女性が 女らしい 言葉を使うことは 伝統的な 美しさ 優しさ などが極立ち 現代の日本社会においても確かに受け入れられている 女性の社会進出が ; 著しい今日 日本の女性は 言葉遣いの上でも 従来の価値観にとらわれずに新しい自分らしさ 美しさを求めていく傾向にある 2. 女性言葉の相関を単純に取り出すことは困難であるが これまで女性言葉の特徴としてあげられてきたものの ; 基底にあるのは 社会的場面において求められる 丁寧さ である 一般に男より女の方が丁寧な話し方をするということである これまでに記述されている世界の多くの言語にみられる いわば文化を超えた現象である 女性言葉の 丁寧な マナーは言語習慣によって規定されている 言語使用上の違いは人を取り巻く言語環境の違いに起因することが分かった 明らかに男女で言語習得の過程が異なるのである 成長期においては男女それぞれが自分の性にふさわしい言葉のパターンを習得している だが こんにちいったん社会に出た女性たちは自分で自分の役割を決定しているので 女性言葉の使用は減る傾向にあり 男女とも中性的な言葉になっている ただし 女性言葉は実際として特別な意識を表しているので 全てなくならないだろうと考えている人も多いことが分かった 3. 女性言葉の特徴として次の ; 要素があることである 1) 代名詞の使用 ( わたくし あたし わたし あなた ) 2) 敬語の使用 ( 女性の方がより頻繁に敬語を使うこと これは女性がより改まった振る舞いをしているというわけではない ) 3) 終助詞の使用 ( 女性は女らしさを表す終助詞が わ ( よ ) の ( よ ) かしら ) 4) 社会と個人の行動は 基本的に法律と文化に影響を受けている 日本では 歴史的に深く ; 根を ; 張った ; 統一的な文化やそれに基づく伝統の力が ; 圧倒的に強い それは性差の目立った社会行動または価値観の面で現われている さらに 発話者の 年齢 職業 親疎 などの関係によって 女性語 男性語の使用についてある一定の傾向が見られる 27

28 本研究では 現在の若い世代の女性たちは言葉 ( 特にわ の かしら等の 女性文末 ) を実際に用いず 男性のような言葉 一つの言葉遣いに徐々に近付いている 40 代後半の女性の間では従来の女性言葉が使用されているが 頻度はそれほど高くない 21 世紀の女性たちの親しい者同士の間では従来の女性語は ; 消滅しており 中性になっている 職業を見てみると 社会で男性と同様に仕事で成功している女性たちの言葉は中性化している しかし ある程度の 中性化 や 男性語の方向への統一化 があるとしても ビジネス世界や企業の中では性差がまだ見られる 社会が男女差を ; 減少させる方向へ動いているかどうかの問題は 言語の性差の問題とも関わっている つまり 本来 言語使用の特徴や傾向は社会的に作られるものであるという点である 今後の問題は 性だけでなく 他の社会的要因との関係を明らかにすることである Анотація Дзябко Ю.М. Жіноча мова в Японії. Дослідження присвячено вивченню особливостей вживання жіночої мови в сучасній Японії. У даний період розвитку японського суспільства жіночий соціолект як особливий фактор японської мови зазнає вагомих змін. Це насамперед зумовлено зміною ролі жінки в сучасному суспільстві. У ході системного аналізу анкетного дослідження та опрацювання літератури щодо цього питання визначено основні особливості жіночого соціолекту, описано структурні особливості лексики та синтаксису: 1) вживання жіночих особових займенників; 2) значне використання надввічливої мови у побутовому спілкуванні порівняно з чоловіками; 3) вживання жіночих кінцевих часток. Дане дослідження дало змогу визначити, що вживання жіночої мови в Японії незважаючи на її довгу історію та культурні особливості має тенденцію до нівелювання своїх ознак та наближення до нейтральної літературної норми. 1. 氏家洋子 1996 言語文化学の観点 おうふう 2. 井出祥子 1997 女性語の世界 日本語学叢書 明治書院 3. 佐々木瑞枝 2006 日本語とジェンダー 日本語ジェンダー学会編 ひつじ書房 4. 小川早百合 1997 現在の若者会話における文末表現の男女差 小出調子先生退職記念編集委員会 ( 編 ) 日本語教育編集 小出調子先生退職記念 凡人社 pp 小川早百合 2004 話し言葉の男女差 定義 意識 実際 日本語とジェンダー 4. 日日本語ジェンダー学会 6. マグロイン花岡直実 1997 終助詞 井出祥子( 編 ) 女性語の世界 明治書院 pp 尾崎喜光 1997 女性専用の文末形式のいま 現代日本語研究会( 編 ) 女性の言葉 職場編 ひつじ書房 pp 中島悦子 1997 疑問表現の様相 現代日本語研究会( 編 ) 女性の言葉 職場編 ひつじ書房 pp Chisato Kitagawa, A source of feminity in Japanese: In defense of Robin Lakoff s Language and Woman s Place Papers in Linguistics 10, pp Haruko Minegishi Cook, Sentential Particles in Japanese Conversation: A study of Indexicality Unpublished Ph.D. dissertation University of Southern California. 11. P. Brown and S. Levinson, Politeness: Some universals in language usage. Cambridge: Cambridge University Press

29 Ю. Заморська, Київський національний університет імені Тараса Шевченка ВІРУВАННЯ В «КОТОДАМА» ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУ МОВЧАННЯ В ЯПОНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ Мовчання як явище комунікації викликає особливий інтерес у сучасній лінгвістиці. Протягом тривалого часу мовчання ігнорувалося в лінгвістичних студіях, оскільки воно визначалося як відсутність акустичних сигналів. Аналізуючи мовчання, лінгвісти називають його «нульовим мовленнєвим актом» або взагалі намагаються уникнути терміна «мовленнєвий акт», однак прагматична вага мовчання дозволяє розглядати його як комунікативний акт, який виконує різні функції в різних етнокультурних спільнотах [Арутюнова 1994, 106; Бєлова 2006, 27]. В своїй основі всі аспекти культури потенційно співвідносяться з явищем мовчання, але найбільше це відношення виявляється в соціальній та інституційній структурі, цінностях та оцінках, що наявні в мові та мовленні (або утриманні від мовлення), а також у способах, в яких комунікативні знання та навички (включаючи правильне застосування мови та мовчання) передаються з одного покоління до наступного, а також до нових членів етнокультурної групи [Saville-Troike 2006, 379]. В японській лінгвокультурі мовчання набуває особливого статусу як складова невербальної комунікації, оскільки підґрунтям для формування такого статусу стали історичні та культурні процеси розвитку японського суспільства. Це, по-перше, синтоїстські вірування в «котодама», тобто в те, що слова при артикуляції людиною набувають містичної сили, здатної змінити долю людини як на краще, так і на гірше [Aida 1973, 52]. По-друге, це вплив конфуціанства з його ієрархічною стратифікацією суспільства та повагою до старших за віком та соціальним статусом. Незважаючи на сучасні зміни, зумовлені глобалізаційними процесами, японське суспільство і досі лишається глибоко ієрархічним, де вибір моделі поведінки та комунікативних засобів індивідуумом часто ґрунтується на результатах аналізу свого відносного положення в парадигмах «старший-молодший» та «свій-чужий». І по-третє, вагомим чинником розвитку концепту мовчання як етичної категорії в Японії став буддизм з його визначенням мовчання як необхідної умови досягнення «саторі» просвітлення. Крім того, потрібно враховувати географічну складову японський етнос протягом тривалого часу порівняно ізольовано формувався на оточеному морем та вкритому горами архіпелазі, що не могло не вплинути на модель комунікативної поведінки. Компактне проживання на обмежених рівнинних територіях, разом із наведеними вище історично-культурними факторами, зумовило появу поняття «ва» гармонії, збереження якої є передумовою будь-якої комунікації в японській лінгвокультурі. Тут ми хотіли б дослідити зв язок між прагматикою мовчання в японській лінгвокультурі та синтоїстськими віруваннями «котодама» (букв. «душа слова»). За визначенням тлумачного словника «Коджіен», «котодама» це містичні сили, які притаманні словам мови [Kōjien]. Давні японці вірили, що за словами людської мови 29

30 стоять духи, або синтоїстські боги, які здатні втілити в життя те, про що говорить людина. Містичної сили слово набуває лише в разі, якщо його вимовляють. Власне кажучи, артикуляція слова і є способом оживити «душу слова». Говоріння вважалося містичною дією саме по собі і називалося «котоаґе». Вважалося, що після застосування «котоаґе» та потенційна сила богів, що живе в кожному слові, починає діяти, і сказане мусить справдитись як на добре, так і на погане. Концепт «котодама» є одним з найдавніших в японській мові та вперше зустрічається в найдавнішій японській збірці пісень «Ман йосю» (друга половина ІІХ ст.) у творі великого поета тих часів Какіномото-но Хітомаро: «Наша країна Японія країна богів. За волею богів, країна не вдається до «котоаґе». Проте я беру на себе сміливість вдатися до «котоаґе» та побажати тобі щастя. Якщо ти будеш щасливий та здоровий, ми знову зустрінемось. Як сотні хвиль, тисячі хвиль накочуються та знову спадають, я буду творити «котоаґе» безліч, безліч разів Наша країна Японія є країною, де людям допомагає «котодама». Будьте всі щасливі.» [Цит. за Izawa 1991, 13] Ми можемо відзначити в цій пісні важливий концепт «наївної» картини світу японця тих часів, що міститься в словах «Японія країна богів» та супроводжується ідеєю про провідну роль людини в оживленні «душі слова». Сила слова бездіяльна до того моменту, поки слово не вимовляється людиною. Вважається, що саме світогляд «котодама» сформував переконання середньовічних японських мислителів про те, що «японська мова є прекрасною мовою, сповненою божественної сили» [Ito 1974, 57]. Пізніше в працях вчених цей світогляд розвивається до так званої «теорії котодама» («котодама-рон»). Так, Кадзуо Морімото в своєму дослідженні ролі мовчання в японській мовній культурі відзначає: «Можна сказати, що мовчання з точки зору нашого «відчуття» японської мови проглядається крізь так званий «світогляд котодама»» [Morimoto 1976, 191]. Лексема «котодама» в сучасній японській мові записується двома ієрогліфами: «кото» слово та «тама» душа. Цікавим є відзначити, що «кото» (слово) має омонім, який записується іншим ієрогліфом та має значення «подія, справа». Тлумачний словник архаїзмів японської мови таким чином визначає ці два слова: «У давньому японському суспільстві люди вірили, що слово «кото» в значенні «слово, яке вимовляє людина» одночасно передбачає і значення «подія», а всі «події» виражаються за допомогою слів. Очевидно, що обидва значення слова «кото» були тотожніми та неподільними, отже сприймалися не як омоніми, а як одна лексема.» [Zen yaku Kogo Jiten] Таким чином, слово «кото» мало сильну конотацію зв язку між мовленнєвою діяльністю людини та подіями, що відбуваються в об єктивній реальності, що не могло не вплинути на формування прагматики мовлення та мовчання. Слово «тама» має значення «дух, душа» та збігається за звучанням з лексемою, що означає «коштовний камінь». З точки зору мовної семантики легко простежити спільні корені цих двох слів в значенні «те, що є найціннішим». Отже, давні японці мусили ставитись до говоріння надзвичайно уважно, оскільки воно, за їхніми віруваннями, запускало в дію містичні сили «котодама». Надмірна та безумовна залежність від дії слова породила, в свою чергу, «недовіру до слова», оскільки мовлення містило небезпеку для життя і добробуту людини. Парадокс переходу від «віри в слово» до «недовіри до слова» можливо простежити в інших піснях, де з являються поняття «муна- 30

31 ґото» (букв. «брехня, пустопорожні слова»; пісні 2466, 2755, 3063), «кото-но-наґуса» (букв. «смуток слова»; пісні 656, 1258) [Цит. за Toyoda 1980, 17; 19]. Ці вірування не могли не передатися наступним поколінням, оскільки синтоїстські традиції й дотепер визначають багато аспектів життя японців. Дослідник «котодама» Мотохіко Ідзава пише: «Ми, японці, всі перебуваємо під впливом «котодама». Не буде перебільшенням, якщо навіть сказати, що ми підпорядковуємось «котодама». Але найважливішим є те, що ми навіть не усвідомлюємо, наскільки ми підпорядковані «котодама»»[izawa 1991, 3] Отже, на думку дослідника, вірування в «котодама» передбачає тотожність, «синхронність» слів, що вимовляються людиною, та об єктивної реальності, оскільки після артикуляції певної думки повинна настати її реалізація. Іншими словами, у свідомості японця існує причинно-наслідковий зв язок між актом мовлення та подіями навколишньої дійсності [Izawa 1991, 12]. Мотохіко Ідзава наводить багато прикладів реалізації концепту «котодама» в сучасній вербальній діяльності японців, що відбувається, як правило, без усвідомлення цього самими мовцями. Наприклад, в японському колективі вважаються неприпустимими індивідуальні висловлювання, що містять песимістичні прогнози або негативну оцінку щодо планів усього колективу. Це можна прослідкувати як на рівні дуже вузької групи, так і на рівні етносоціуму взагалі. Так, якщо в корпоративному колективі готуються до якоїсь значної події в житті компанії (наприклад, спільного пікніка або спортивного заходу), окремий член колективу не може вдаватися до висловлювань на кшталт «В цей день буде дощ», оскільки він буде змушений формально взяти на себе відповідальність за таке явище об єктивної дійсності, як погода, в разі, якщо в цей день дійсно піде дощ. В якості прикладу реалізації «котодама» на рівні нації, що зумовив основні історичні події в Японії в ХХ ст., дослідник наводить пропагандистську політику японського уряду напередодні Тихоокеанської війни. Незважаючи на те, що простими аналітичними та статистичними методами порівняння економічних та військових потужностей країн можна було прорахувати неможливість перемоги Японії у війні проти США, японський уряд розв язав війну. Звичайно, і на той час в Японії були фахівці, здатні передбачити поразку Японії в силу об єктивних причин, але ніхто з них не наважився офіційно висловити свою думку, оскільки тоді був би звинувачений в зраді державних інтересів та змушений взяти на себе відповідальність за поразку. Отже, у випадку, коли японець може передбачити, що його думка суперечить думкам та настроям суспільства, він в більшості випадків вирішує не озвучувати свою думку, тобто мовчати. Ґрунтуючись на цьому твердженні, Мотохіко Ідзава навіть піддає сумніву факт існування в Японії справжньої свободи слова. В сучасній Японії донедавна не вважалося за потрібне навіть для великих компаній мати юристів в постійному штаті, оскільки присутність юриста передбачає потенційну можливість виникнення проблем, що вирішуються в суді, а отже, має недобре значення з точки зору «котодама». Контракти, складені японськими юристами, довгий час вважалися в світі недолугими, оскільки вони практично не містили умов, пов язаних з дією факторів непереборної сили або несумлінною поведінкою сторін, адже зазначення таких умов означало б запуск в дію процесу «котоаґе». Дуже часто японці навіть не укладають контракт, а обмежуються лише «словом бізнесмена», оскільки озвучена партнерами домовленість вже починає діяти як контракт з моменту озвучення. В цьому також не можна 31

32 не зазначити зв язок з вірою в «силу слова». З іншого боку, якщо японський бізнесмен не впевнений, чи він може взяти на себе певну відповідальність, він, скоріше за все, промовчить. «Мовчання дає можливість не наражатися на небезпеку, оскільки всі здаються мудрішими, коли вони заглиблюються у власні думки. Відкрий рота і хто знає, яка критика впаде на твою голову!» [March 2007, ]. Серед молодих японських пар останнім часом популярні західні весільні церемонії, з вінчанням в церкві та білою сукнею нареченої, оскільки це вважається романтичним і стильним. Проте багатьох молодих засмучують слова християнської шлюбної обітниці про те, що подружжя мусить бути разом в часи «і радості, і горя», «і здоров я, і хвороби» допоки «смерть не розлучить». Японцям здається настільки дивним і недоречним згадувати про горе, хвороби та смерть в такий урочистий момент, що деякі японські християнські церкві навіть пропонують для шлюбної церемонії видозмінені варіанти обітниці. Мотохіко Ідзава вважає підсвідому віру в «котодама» причиною специфічності почуття гумору японців з точки зору європейців та американців. Це особливо добре відбивається в такому виді вербальній діяльності, як жарти. Японці уникають анекдотів та жартів, зміст яких містить негативні або трагічні передбачення щодо майбутнього та не розуміють так званого «чорного гумору», незважаючи на те, що в своїх жартах можуть вдаватися по висловів чи дій, що грубо ображають або навіть принижують партнера, що вважається неприпустимим вже з точки зору західної комунікативної культури. Таким чином, давні синтоїстські вірування «котодама» зумовили формування в колективній свідомості японського етносоціуму концепту про те, людина не повинна говорити, якщо для цього немає об єктивної необхідності, оскільки говоріння може викликати вкрай небажані наслідки через необачне застосування сил слова, що, в свою чергу, накличе на винуватця гнів та осуд членів колективу. Цю ідею повною мірою передають японські прислів я «Мовчання золото, а слово срібло», «Рот джерело всіх лих» тощо [Kotowaza Kojiten 1995]. Отже, на нашу думку, можна стверджувати, що вірування в «котодама» були одним з важливих історично-культурних чинників, що зумовили формування прагматики мовлення, і, відповідно, прагматики мовчання в японській мові. Оскільки мовна прагматика невід ємно пов язана з концептуальною картиною світу етносоціуму, вірування «котодама» не могли не стати складовою формування концепту мовчання в японській лінгвокультурі загалом. 1. Арутюнова Н.Д. Молчание: контексты употребления // Логический анализ языка. Язык речевых действий. М.: Наука С ; 2. Бєлова А.Д. Лінгвістичні перспективи і прогнози у ХХІ столітті // Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи. 1. К.: Логос С.22-32; 3. Aida Y. Nihonjin no Ishiki Kōuzō: Jijitsu to Genzō. Tokyo: Kōdansha. 1973; 4. Ito Haku. Manyōjin to Kotodama // Gengo to Hyōgen. Tokyo: Bungusha P.46-63; 5. Izawa Motohiko. Kotodama. Tokyo: Shōdensha. 1991; 6. Kōjien. Tokyo: Iwanami Shoten. П яте видання, електронне; 7. Kotowaza Kojiten. Tokyo: Nagaoka Shoten. 1995; 8. March M. Robert. The Japanese Negotiator. Tokyo: Kodansha International. 2007; 9. Morimoto Kazuo. Chimmoku no Gengo. Tokyo: Tokyo Daigaku Shuppankai ; 10. Saville-Troike M. Silence: Cultural Aspects // Encyclopedia of Language and Linguistics. Second Edition. London: Elsevier P ; 11. Toyoda Kunio. Nihonjin no Kotodama Shisō. Tokyo: Kōdansha. 1980; 12. Zen yaku Kogo Jiten. Tokyo: Obunsha. Третє видання, електронне. 32

33 ЯПОНСЬКА ОНОМАТОПОЕТИЧНА ЛЕКСИКА: ЛІНГВОДИДАКТИЧНИЙ АСПЕКТ О. Кобелянська, Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України Наявність у японській мові значно більшої в порівнянні з багатьма інши- ми мовами світу кількості ономатопоетичної лексики 1 можна пояснити не тільки виключно внутрішньомовними чинниками, зокрема характерними особливостями фонетичної, фонологічної, морфологічної систем цієї мови, надзвичайно продуктивними в давні часи й актуальними донині способами словотвору тощо, але й деякими позамовними факторами, найсуттєвішим серед яких, на нашу думку, є геофізично зумовлена й історично підтверджена залежність японців від цілої низки природних катаклізмів, які регулярно з покоління в покоління повторюються в природі землетрусів, тайфунів, цунамі, зсувів ґрунту та ін. Не виключено, що саме це, нарівні з традиційною японською релігією синто, для якої одухотворіння природних явищ і пред-метів природи є невід ємною складовою її ідейно-філософського і морально-етичного підґрунтя, сприяло інтуїтивному формуванню в національній свідомості (як і в рефлекторній підсвідомості) японців особливо уважного й надзвичайно спостережливого ставлення до всіх звуків оточуючого їх природ-ного середовища. Адже від вчасно почутих небезпечних звуків, їхніх обертонів, будь-яких неочікуваних змін у константному довколишньому звукоря-ді часто залежало фізичне виживання індивіда, його життя. За японською лексикографічною традицією, на відміну від традіції євро-пейської, ономатопоетична лексика за своїм походженням і семантикою поділяється на три головні групи: 1) ґісей-ґо ( 擬声語 ) голосовідтворювальні (голосозображальні) слова; 2) ґіон-ґо ( 擬音語 ) звуковідтворювальні (звукозображальні) слова; 3) ґітай-ґо ( 擬態語 ) звукообразні (дієзображальні) слова 2. Окрім цього, сучасна японська ономатопоетика як одна з галузей лінгвістики оперує також такими ключовими поняттями, як: онґа ( 音画 ) зображення звука (звукова картина); оннохо ( 音の方 ) слова-звуки, що віддзеркалюють картину світу; онсей-но сьотьо ( 音声の象徴 ) звукові символи; онсьотьо ( 音象徴 ) звуковий символізм; сьотьо-ґо ( 象徴語 ) слова-символи; імі-но сьотьо ( 意味の象徴 ) символи значення, символічне значення; кібо-ґо ( 気貌語 ) слова, що змальовують зовнішність (людини); 1 Загальноприйнятою є думка фахівців, що за кількістю ономатопоетичної лексики японська мова посідає друге (після корейської) місце серед мов світу. 2 Деякі японські і зарубіжні дослідники виділяють ще одну групу ономатопоетичних японських слів, які отримали назву ґідзьо-ґо ( 擬情語 - слова, що образно переда-ють деякі тілесні відчуття, сприйняття на дотик тощо). 33

34 мойо-ґо ( 模様語 ) слова, що описують стан, ситуацію тощо; сяйо-ґо ( 斜陽語 ) слова, що описують форму, вигляд, образ. Таким чином, сучасна японська класифікація звуконаслідувальної лекси-ки є досить детальною, а терміносистема, якою оперують японські лінгвісти-семасіологи багато в чому відрізняться від відповідної європейської, у тому числі й вітчизняної, ономатопоетичної терміносистеми. Головним формальним критерієм віднесення лексем до класу ономато-поетом у японському мовознавстві передусім є їхня морфемна структура, а саме коренева редуплікація (іноді це лише подвоєння приголосних), яка значно посилює образність та метафоричність цих слів. Звуконаслідування в японській мові передають звуки оточуючого середовища, природні явища, особливості дії, почуття і враження мовців з такою розманітністю конотативних відтінків, з такою докладністю та повнотою, що при їхньому перекладі українською, як і будь-якою іншою іноземною мовою, у багатьох випадках необхідно використовувати декілька прислівників, діє-прислівників, прикметників або дієслів, щоб більш-менш адекватно передати їхню семантику. Ми вважаємо, що обов язкове оволодіння студентами-іноземцями, у тому числі і студентами, які опановують японську мову у вищих навчальних закладах України, певним мінімумом найчастотнішої ономатопоетичної японської лексики є необхідною умовою для ефективного спілкування і взаємопорозуміння з носіями цієї мови, а також адекватного сприйняття різно-манітних усних і письмових текстів, що належать до різних функціональних стилів, насамперед тих, де така лексика трапляється досить часто, зокрема розмовного та художньо-публіцистичного. А тому головною метою нашого дослідження стала спроба окреслити, обґрунтувати і стисло описати цей необхідний будь-якому іноземцеві ономатопоетичний лексичний мінімум су- часної японської мови. Японські лінгвісти почали активно досліджувати й описувати ономатопею власної мови лише починаючи з другої половини XX ст. Це пов язано з тим, що японська мовознавча традиція до середини XIX ст. взагалі практично не виходила за межі текстологічних досліджень, займаючись переважно мовно-стилістичною інтерпретацією класичних літературних творів. Японська розмовна мова і діалекти, до лексичного складу яких входить значна кількість звуконасідувальних слів, майже не досліджувалися, а аналіз такого роду лексики в поетичних творах доби Едо ( ), де вона зустрічається досить часто, обмежувався тлумаченням семантики й етимології такого роду лексичних одиниць. Другою половиною XX ст. датується також переважна більшість лексикографічних праць японських фахівців у галузі ономатопеї. Серед відомих сучасних японських дослідників ономатопоетичної лексики насамперед слід назвати імена таких мовознавців, як Аманума Ясусі, Кіндаіті Харухіко, Хіната Сіґео, Хосіно Кадзуко, Ендрю Чанґ, Ясано Цуруко та ін. Саме ці вчені не тільки дослджували японську ономатопею як лінгвістичний феномен, але й створили цілу низку тлумачних та двомовних (переважно японськоанглій-ських) словників ономатопоетичної лексики сучасної японської мови (див., наприклад: Ясано Цуруко, Кіндаіті Харухіко 1978, Аманума Ясусі 1978, Чанґ [Чен] Ендрю С. 1990, Хіната Сіґео 1991, Хосіно Кадзуко 1993). Ці та інші слов-ники японської ономатопоетичної лексики, які нараховують у своєму складі від кількох сотень до кількох ти- 34

35 сяч ономатопоетичних слів, стали надзвичайно корисним лексикографічним знаряддям для численних перекладачів. Однак ще вагомішим, на нашу думку, показником як частотності слововжитку звуконаслідувальної лексики в сучасній японській мові, так і оцінки японськими лінгвістами комунікативного значення цих слів є той факт, що створений авторитетним науковим колективом відомих японських фахівців у галузі методики викладання японської мови як іноземної «Базовий зразковий словник для іноземців» ( 外国人のための基本語用例辞典 «Ґайкокудзін-но таме-но ніхон-ґо йорей дзітен», Токіо, 1971) при загальному обсязі 2500 японських слів налічує у своєму основному реєстрі 81 ономатопоетому, тобто майже 3,3% від усього масиву лексики, визначеної в якості активного словникового запасу для іноземців, які вивчають японську мову. А весь масив ономатопое-тичних слів, рекомендованих японськими фахівцями як для активного, так і пасивного засвоєння іноземними студентами, що також наводиться в цьому словнику, налічує 193 лексичні одиниці тобто понад 7,7 % від загального обсягу лексики цього словника, що є надзвичайно високим показником кількості ономатопоетичних слів для лексичної основи будь-якої мови світу. При цьому, на думку деяких фахівців, для іноземців, які опановують японську мову, саме японська ономатопоетика є одним із найскладніших мовних аспектів: «Проблема полягає зовсім не в написанні або прочитанні тих чи інших одиниць, як у випадку з ієрогліфікою. Тут ми стикаємося з задачею іншого рівня. Асоціативне мислення японця й іноземця (у даному випадку європейця) не співпадають. Те, що є очевидним для першого, для другого дуже часто не значить абсолютно нічого. Японці кажуть, що при вивченні ономатопоетики не можна діяти механічно» (Подшибякина 2003, 46). З такою думкою можна було б цілком погодитися. Проте, як свідчить викладацька практика, залучення ономатопоетичної лексики до навчального процесу, зокрема їх використання на практичних знаняттях з японської мови, значною мірою пожвавлює урок, а лексика такого роду, як правило, досить швидко засвоюється студентами, зокрема й українськими, які вивчають японську мову як свою майбутню спеціальність. Тому ми вважаємо, що вітчизня-ним викладачам японської мови, аби зацікавити студентів, слід знайомити їх з явищем ономатопеї, починаючи вже з перших занять. Справжня лінгводидактична проблема полягає зовсім в іншому, а саме у вирішенні важливого і досить складного методичного питання: за якими критеріями і які японські ономатопоетоми слід відбирати для першочергового засвоєння студентами, у якій кількості їх відбирати для того чи іншого етапу вивчення японської мови і в якій послідовності це краще робити? Зазвичай, на першому етапі вивчення японської мови викладачі знайомлять своїх студентів передусім з японськими ономатопоетомами, що відтворюють звуки тварин та птахів: わんわん (ван-ван) «гав-гав», けろけろ (керо-керо) «ква-ква», ぶうぶう (буу-буу) «хрю-хрю», かかなく (кака-наку) «кар-кар», こけこっこ (коке-кокко) «кукуріку», めめ (ме-ме) «мекання кози». Відомий японський фахівець у галузі методики викладання японської мови як іноземної, професор університету Кіото-Санґьо-дайґаку Уемура Сусуму пропонує наступ- 35

36 ний перелік японських ономатопоетом із 34 лексичних одиниць, рекомендований ним (з відповідним посиланням на «Словник вико-ристання ономатопоетичної лексики» /див.: Атода Т., Хосіно К., 1995/) для обов язкового засвоєння іноземними студентами. Водночас він пояснює їхнє значення в японській мові наступним чином 3 : さらさら (сара-сара) «дзюрчання води»; ざあざあ (дзаа-дзаа) «шум хвиль»; わんわん (ван-ван) «гав-гав»; ぴょぴょ (пьо-пьо) «ціп-ціп, ціпу-ціпу»; ぴーちく (пі-тіку) «голос пташенят, голос лелеки»; にやにや (нія-нія) «хитро /посміхатися/»; ふらふら (фура-фура) «гойдатися»; ゆらゆら (юра-юра) «колихатися»; さんさん (сан-сан) «яскраво світити /про сонце/»; こうこう (коу-коу) «яскраво світити /про місяць/»; がたがた (ґата-ґата) «про звук від удару двох твердих предметів»; じろじろ (дзіро-дзіро) «допікати /поглядами/»; しげしげ (сіґе-сіґе) «зивовано /дивитися/»; じっと (дзітто) «/глянути/ здивовано»; てくてく (теку-теку) «долати довгий шлях пішки»; すたすた (сута-сута) «упевнено /крокувати вперед/»; ぶらぶら (бура-бура) «/іти/, не поспішаючи»; よちよち (йоті-йоті) «/іти/ маленькими кроками»; とぼとぼ (тобо-тобо) «ледве /йти/, плестися /про ходу/»; しゃなりしゃなり (сянарі-сянарі) «/іти/ кокетливо, манірно»; きらきら (кіра-кіра) «виблискувати /про щось блискуче/»; たら (тара) «кап-кап»; べっとり (бетторі) «обліплювати /щільно/»; しんしん (сін-сін) «настати, запанувати /про тишу/»; しーん (сін) «настати, запанувати /про тишу/, але більш підкреслено»; むむ (му-му) «також про тишу, але ще більш підкреслено»; たじたじ (тадзі-тадзі) «пробуркотіти»; ぐしゃ (ґуся) «похитнутися»; ぐさつ (ґусацу) «падати у /на/ щось м яке»; ずがーん (дзуґан) «різко вдаритися»; どかあん (докаан) «ба-бах!»; ほんのり (хоннорі) «про щось, що ледве проявляє себе»; こんがり (конґарі) «засмагнути /на сонці/»; かんがり (канґарі) «засмагнути, але меншою мірою, ніж こんがり (кон-ґарі)». Саме ці ономатопоетичні одиниці проф. Уемура Сусуму вважає за доцільне включати до складу лексики, рекомендованої для оволодіння іноземцями, які опановують японську мову на першому етапі навчання (1-2 курс) (див.: Уемура, 2005). 3 Тлумачення семантики японських ономатопоетичних слів, зроблене безпосередньо проф. Уемурою С. російською мовою, ми наводимо в українському перекладі. 36

37 Що ж стосується переліку японських ономатопоетом, рекомендованих для активного засвоєння іноземцями авторами згадуваного нами «Базового зразкового словника», то ми наводимо цю лексику у відповідному додатку до цієї статті. Водночас ми пропонуємо викладачам самостійно оцінювати як актуальність цих лексичних одиниць, так і можливу послідовність їхньої пре- зентації на тому чи іншому етапі оволодіння мовою залежно від конкретних умов навчання, контингенту учнів тощо. Зауважимо лише, що важливими критеріями відбору цієї лексики для її активного чи пасивного засвоєння ми вважаємо, по-перше, частотність використання тієї чи іншої ономатопоетич-ної одиниці у фразеологічному фонді сучасної японської мови, де такого роду лексика трапляється досить часто, а по-друге в японській художній літературі, насамперед у творах тих письменників і поетів, чиї імена входять до будь-якої університетської програми курсу японської літератури. Завершуючи, ще раз наголосимо на нашому переконанні, що оволодіння певним мінімумом японської ономатопоетичної лексики, відбір якої викла-дачі можуть здійснювати на основі запропонованих нами списків самостійно, є необхідною умовою для ефективного спілкування з природними носіями японської мови й адекватного розуміння різноманітних художніх текстів. 1. 外国人のための基本語用例辞典 [Словник базової японської лексики для іноземців] 東京 文化庁 (+188) с.; 2. Подшибякина А.А. Ономатопоэтическая лексика в японском языке. Учебное пособие. М.: «Муравей», с.; 3. Поливанов Е.Д. По поводу «звуковых жестов» японского языка // Статьи по общему языкознанию: избранные работы. М., С ; 4. Уемура С. Курс лекцій з історії японської мови. К.: КНУ ім. Т. Шевченка (електронний варіант, 2005) ( 26/bibl.html); 5. Amanuma Yasushi. Gion-go, gitai-go jiten. Tokyo, 1978; 6. Chang Andrew С. Wa-ei giongo gitai-go bunrui yoho jiten ( 和英擬態語擬音語分類用法辞典 ). Tokyo: Taishyukan, 1990; 7. Hideichi Ono. Nichi-ei gion-gitai-go katsuyo jiten, Tokyo, 1984; 8. Hinata Shigeo. Gion-go, gitaigo-no yomihon jiten, Tokyo, 1991; 9. Hoshino Kazuko. Gion-go, gitai-go tsukaikata jiten. Tokyo, 1993; 10.Yasano Tsuruko, Kindaichi Haruhiko. Gion-go, gitai-go jiten. Tokyo, Додаток Список японської ономатопоетичної лексики, рекомендованої для активного засвоєння іноземними студентами 1. かさかさ (прислівник, ~ する ) шелестіти, шурхотіти 1) 落ち葉が かさかさおとをたてている Шурхотить опале листя. 2. かちかち (прислівник) цок-цок (цокати), тік-так (тікати); трісь-трісь; твердий, черствий 1) 時計がかちかち音を立てている Годинник цокає. 2) このパンは かちかちでたべられない Хліб такий твердий, що (його) неможливо їсти. 3. がやがや (прислівник; ~ する ) гомінливо, галасливо; галасувати 1) 生徒が運動場でがやがや騒いでいる На спортивному майданчику галасували школярі. 4. からから (прислівник; ~ と ) сухо; порожньо; дзвінко, голосно 37

38 1) のどがからからです У горлі пересохло. 2) 米びつがからからになりました У коробі для рису порожньо. 3) 缶をふると からから音がする Якщо потрясти консервну банку, то вона торохтить. 4) 友達がからから笑った Друзі дзвінко (голосно) сміялися. 5. がらがら 1. (прикметник; ~ と ~ する ) пустий, порожній 1) 朝早いので電車はがらがらだ Ще дуже рано, тому електричка порожня. 2. (прислівник; ~ と ~ する ) з гуркотом, зі стуком; (перен.) пліткувати, розпускати язика 1) 車をがらがら引く Із гуркотом тягнули віз (підводу). 2) ものががらがら落ちる Речі падають зі стуком. 3) がらがらした人 Людина, яка полюбляє пліткувати. 6. かんかん (прислівник; ~ と ) сильно, дуже; гаряче 1) 夏の日がかんかんに照っている Літнє сонце припікає. 2) 父はかんかんに怒っている Батько дуже сердиться. 3) 火鉢の火がかんかんに熾っている Вогонь у печі палає. 4) 鐘がかんかんと鳴っている Дзвони голосно дзвонять. 7. きちんと (прислівник) добре, гарно; уміло; правильно 1) 部屋をきちんと片付けてください Будь-ласка, приберіть добре кімнату. 8. きっぱり (прислівник) зовсім, повністю; категорично 1) きっぱりとお断りします Повністю (категорично) відмовляюсь. 9. ぐうぐう (прислівник) спокійно, мирно; міцно, глибоко 1) ぐうぐう寝ている Спати глибоким (міцним) сном. 10. くすくす (прислівник; ~ と ) правильно, як слід 1) 子供がすくすくそだつ Правильно виховувати дітей. 11. ぐずぐず 1. (прислівник; ~ と ) ліниво, неквапливо; нерішуче, без бажання 1) ぐすぐずしているとバスに乗り遅れる Якщо не поквапишся, то спізнишся на автобус. 2.(прислівник; ~ と ) бурчати, скаржитися Близькі за значенням: ぶつぶつ ぶうぶう 1) ぐずぐず言わずにはやくしなさい Припини бурчати і швидко роби. 12. ぐっすり (прислівник; ~ と ) глибоко, міцно (про сон). Близьке за значенням: ぐうぐう 1) ぐっすり眠る Спати глибоким (міцним) сном. 13. ぐっと 1. (прислівник; ~ と ) сильно, напружено 1) ぐっと力を入れる Робити щось, докладаючи значних зусиль (напружено). 2.(прислівник; ~ と ) значно, набагато 1) そちらのほうがぐっとよくなりました Так вийшло значно (набагато) краще. 14. くるくる (прислівник; ~ と ) обертатися, крутитися, вертітися; загортати Близькі за значенням: ぐるぐる くるり 1) 風車がぐるぐる回っている Вітряк крутиться (обертається). 2) ゆびにくるくると包帯をまいた Загорнути палець у бинт. 38

39 15. ぐるぐる (прислівник; ~ と ) крутитися, обертатися; обв язувати, оперізувати Близьке за значенням: くるくる 1) 酔って目がぐるぐる回る Сп янів так, що голова (досл.: очі) йде обертом. 2) あたりをぐるぐる探したが 犬は見つからなかった Поблизу все довкіл обшукав, але собаки не знайшов. 3) 紐をぐるぐるまく Обв язувати (оперізувати) мотузком. 16. ぐんぐん (прислівник; ~ と ) значно, набагато 1) 数学のせいせきがぐんぐん伸びる Оцінки з математики стали значно кращі. 17. ごうごう (прислівник) гуркотіти, рокотати, ревіти 1) 嵐で川がごうごう流れている Потік у річці гуркотить після буремної зливи. 18. こっくり ( こっくり )(іменник; ~ する ) кивок; кивати; дрімати, куняти 1) 映画館でこっくりこっくりしてしまった (Я) задрімав у кінотеатрі. 2) 彼はこっくりと頷いた Він кивнув (головою). 19. こつこつ 1.(прислівник; ~ と ) старанно, наполегливо 1) 毎日こつこつと勉強する Щодня наполегливо вчитися. 2.(вигук; ~ と ) тук-тук 1) こつこつと戸をたたく音が聞こえる Почувся стукіт у двері: тук-тук. 20. こっそり (прислівник; ~ と ) обережно, крадькома. 1) こっそり部屋をでる Крадькома виходити з кімнати. 21. ころころ 1.(прислівник; ~ と ~ する ) крутитися, обертатися, котитися 1) えんぴつがころころ転がる Олівець котиться. 2. (прислівник; ~ と ~ する ) стрекотати, стрекотіти, сюрчати 1) 蛙はころころと鳴く Жаба стрекоче. 22. ごろごろ 1. (прислівник; ~ と ~ する ) котитися (про великі речі); з гуркотом, торохтінням; гриміти, гуркотіти, торохтіти 1) 大きな石がごろごろころがる Великий камінь котиться. 2) 山道をごろごろとおとをたてて戦車が走る На гірській дорозі гуркоче танк. 3) 雷がごろごろなる Гримить грім. 4) 大きな石が川原にごろごろしている На березі річки лежать валуни. 2.(прислівник; ~ と ~ する ) байдикувати, ледарювати 1) 日曜日は家でごろごろしている У неділю (я) байдикую вдома. 23. ころり (прислівник; ~ と ) несподівано, раптово, раптом, зненацька; цілком, повністю, зовсім, геть, геть-чисто 1) 昨日 おじいさんがころりと逝ってしまった Учора раптово помер дідусь. 2) 小さな人形がころりと倒れる Маленька лялька раптом упала. 3) かれは彼女にころりとだまされた Дівчина його повністю обдурила. 4) その事をころりと忘れてしまった Я зовсім (геть) про це забув. 24. ごろり (прислівник; ~ と ) котитися; валитися (спати). 1) 手で押すと その石はごろりと転がった Камінь штовхнули руками, і він покотився. 25. ざくざく (прислівник; ~ と ) хрусь-хрусь; хрустіти, шелестіти; (про монети, гроші) бряжчати, дзенькати; повно, багато 39

40 1) 雪道をざくざくと踏んでいく Іду по дорозі, і під ногами хрустить сніг. 2) お金がざくざくある Мати багато грошей. 26. さっさと (прислівник) швидко, хутко; відразу, прожогом, притьмом; жваво, вправно 1) 仕事をさっさとこなす Швидко (вправно) працювати. 2) 彼女は怒ってさっさと帰ってしまった Дівчина розсердилась і притьмом повернулась додому. 27. さっと (прислівник) умить, миттю, миттєво, мигцем; швидко, хутко 1) 窓をあけると 風がさっと吹き込んできた Відчинив вікно, і в нього миттю залетів вітер. 2) 彼はさっと煙草をポケットに隠した Він миттєво заховав цигарку в кишеню. 3) 朝 新聞をさっと読んだ Уранці швидко прочитав (переглянув) газету. 28. さっぱり 1.(прислівник; ~ と ) зовсім, абсолютно; анічогісінько 1) さっぱり分からない Абсолютно (анічогісінько) не розумію. 2.(прислівник; ~ と ~ する ) легко, приємно, чудово; освіжитися, оздоровитися 1) お風呂に入って さっぱりした Освіжитися, прийнявши ванну. 2) 彼はさっぱりとした性格だ У нього легкий характер. 3) さっぱりとした味 Освіжаючий смак. 29. さらさら 1.(прислівник; ~ と ) з шелестом, дзюрчанням, журчанням 1) 水がさらさらと流れる Вода дзюрчить (журчить). 2.(прислівник; ~ と ) легко, з легкістю; вправно 1) 彼はさらさらと筆で名前を書いた Він вправно написав пензлем своє ім я. 30. じゃぶじゃぶ (прислівник; ~ と ~ する ) хлюп-хлюп; хлюпатися, плескатися, плюскатися, бризкатися; вирувати 1) じゃぶじゃぶという水の音がする Чути звук води, що вирує. 31. するする (прислівник; ~ と ) вправно, легко, хутко. 1) 猿がするする木を登っていく Мавпа вправно (хутко) залазить на дерево. 32. ちゃんと (прислівник) добре, гарно; уміло, вправно; правильно, як слід; старанно, ретельно 1) 部屋をちゃんと片付ける Гарно (як слід) прибрати в кімнаті. 2) 昨日の事件をちゃんとこの目で見た Учорашній випадок я добре бачив на власні очі. 33. ちょこちょこ (прислівник; ~ と ~ する ) часто; час від часу, іноді; метушливо, метушитися; (про ходу дитини) дріботіти, тюпати; ходити перевальцем. Близьке за значенням: ちょいちょい 1) 朝から夜までちょこちょこしている Метушитися з ранку до вечора. 2) 小さい子供がちょこちょこあるく Маленька дитина ходить перевальцем. 34. ちょろちょろ (прислівник; ~ と ~ する ) (про воду, ручай тощо) струмувати, тікти; (про риб, звірів) шмигати, шастати; мерехтіти, мигтіти. 1) 小さな魚が水の中にちょこちょこしている Маленькі рибки шмигають у воді. 2) ろうそくの火がちょろちょろ燃えている Свічка мерехтить. 35. ちらちら (прислівник; ~ と ~ する ) мигцем; мелькати; майоріти, мерехтіти 1) 雪がちらちら降っている Сніжинки падають, мелькаючи (в повітрі). 2) 彼のことはちらちら聞いている Досить часто долітали чутки про неї. 40

41 3) 空に星がちらちらしている У небі мерехтять зорі. 36. ちりぢり (- ばらばら ) (іменник; ~ の ~ に ) урозтіч, урозсип, урозліт, урозбрід, уроздріб; розтікатися, розсипатися, розпадатися, розбрідатися, розкочуватися, розділятися 1) 台風の被害で家族がちりじりになった Через те, що ми постраждали від тайфуну, родина була змушена розділитися. 37. つくづく (прислівник; ~ と ~ する ) вельми, безмежно; старанно, ретельно; (про почуття) по-справжньому, дійсно; глибоко, гостро, болісно 1) 昨日のことをつくづく反省した Глибоко шкодувати за вчорашній випадок. 2) この仕事は つくづくと嫌になった Я дійсно не можу терпіти цієї роботи. 38. どしん (прислівник; ~ と ) з гуркотом, грюкотом; з глухим стуком 1) 車がどしんと壁にぶつかった Машина з гуркотом ударилася в стіну. 39. どっと (прислівник) відразу, негайно, зараз же; раптом, зненацька; стрімко 1) 仕事が終わったら どっと疲れが出た Закінчивши роботу, відразу ж відчув утому. 2) どっと出て来る Стрімко зриватися з місця. 3) どっと笑う声 Вибух сміху. 40. どやどや (прислівник; ~ と ) багато, безліч, тьма-тьмуща, сила-силенна; натовп, полчище 1) 急に教室に学生がどやどや入ってきた Несподівано до кабінету зайшов цілий натовп студентів. 41. とんとん 1.(прислівник; ~ と ) тук, тук-тук; стук, стукіт; стукати; з тупотом, тупотінням, тупотячи 1) ドアをとんとん叩く Стукати у двері. 2) とんとん下がる З тупотом спускатися (по сходах). 2.(прислівник; ~ と ) успішно, легко, як по маслу; швидко, стрімко 1) 結婚の話はとんとんと進んでいった Розмова про весілля просувалась успішно. 42. どんどん (прислівник; ~ と ) бом, бум, бом-бом, бум-бум; барабанити, гупати, грюкати 1.(прислівник; ~ と ) 1) ドアをどんどんと叩く Грюкати (барабанити, гупати) у двері 2) どんどんと太鼓をたたく音 Барабанний бій. 2.(прислівник; ~ と ) швидко, стрімко; спритно, вправно, вміло, майстерно 1) 仕事をどんどん片付ける Швидко закінчувати роботу. 2) 川の水がどんどん増える Вода в річці стрімко підіймалася. 3) 彼は坂道をどんどん登っていった Він спритно підіймався по узвозу (схилом). 3.(прислівник; ~ と ) багато, безліч 1) どんどん質問する Задавати безліч запитань (Засипати запитаннями). 43. にこにこ (прислівник; ~ する ) з посмішкою, посміхаючись; сяяти посмішкою, сміятися 1) かれはにこにこ笑っている Він (щиро) сміється. 44. にっこり (прислівник; ~ と ~ する ) усміхатися, посміхатися 1) 彼女は 彼を見てにっこりした Побачивши його, дівчина посміхнулась. 45. のっそり (прислівник; ~ する ) важко, громіздко; повільно, неквапливо; спокійно, повагом, сповагом 41

42 1) 象がのっそり歩く Слон повільно (повагом) ступає. 46. ぱちぱち 1.(прислівник; ~ する ) трісь-трісь; тріскотіти, тріщати; хлопати (в долоні), аплодувати 1) 焚き火の火がぱちぱち燃えている У багатті тріскотить вогонь. 2) 手をぱちぱち叩く Хлопати в долоні. 2.(прислівник; ~ する ) кліпати, моргати, мигати, лупати 1) 目をぱちぱちさせる Моргати очима. 47. はっきり (прислівник; ~ する ) чітко, ясно, виразно; точно, безумовно, беззаперечно; остаточно, повністю; достовірно, достеменно 1) 質問にはっきり答えてください Відповідайте, будь-ласка, чітко на запитання. 2) この事ははっきりしていない Про це достеменно нічого не відомо. 48. ばったり 1. (прислівник; ~ と ~ する ) з шумом, дзенькотом, грюканням; шуміти, дзенькати, грюкати 1) ドアがばったりとたおれた З грюканням упали двері. 2.(прислівник; ~ する ) несподівано, зненацька, раптом, раптово 1) 彼は仕事の後ばったりと倒れた Після роботи він несподівано занеміг. 49. ぱっと 1. (прислівник; ~ する ) швидко, хутко; відразу, миттю, миттєво 1) 彼はお金をぱっとつかってしまった Він швидко витратив усі гроші. 2. (прислівник; ~ する ) бути помітним, яскравим; впадати в око 1) 彼はあまりぱっとしない (Помітно, що) він не дуже гарно виглядає. 50. はらはら 1. (прислівник; ~ する ) (про листя, пелюстки тощо) повільно, поволі, поступово; мало-помалу, потихеньку-помаленьку (облітати, опадати, осипатися); (про сніг) лапатий; (про сльози) струмувати, заливатися 1) 風がふいて 木の葉がはらはら落ちた Подув вітер і листя з дерев поступово осипалось. 2. (прислівник; ~ する ) нервувати, хвилюватися, непокоїтися, тривожитися; трепетати, страхатися, жахатися 1) 彼に手紙が見つかるかと思って はらはらした Подумав, що він знайде лист і захвилювався. 2) はらはらしながら... З трепетом (жахом)...; з величезною зацікавленістю ばらばら (прислівник; ~ に ~ する ) розкидати (у різні боки), розсипати, посипати, розтрушувати; розходитися, розбрідатися, (прям. і перен.) розпадатися; розбиватися (ущент), розсипатися, розриватися (на шматки), руйнуватися; (про дощ, град) тарабанити, барабанити; порізно, по одному, поодинці Близькі за значенням: ちりぢり (- ばらばら ), べつべつ 1) ばらばら雨 Дрібний дощик (мжичка). 2) 一家ばらばらになった Сім я розпалась. 3) 雨がやねにばらばら当たる音がする Дощ тарабанить по даху (покрівлі). 52. ぱらぱら (прислівник) (про дощ) накрапати, крапати, крапотіти, імжити; по ступово, один за одним 42

43 1) 木の葉がぱらぱら散った Поступово (один за одним, листок за листком) з дерев осипалося (облетіло) листя. 53. ぴいぴい (прислівник; ~ と ~ する ) цвірінь-цвірінь, цвірінькати, цвірчати; пищати; плакати, хникати, рюмсати; свистіти; (перен.) бути (сидіти) без грошей; не мати ані копійки (ані шеляга) за душею 1) 小鳥がぴいぴい鳴いている Маленька пташка цвірінькає. 2) 子供が怒られてぴいぴい泣いている Дитину посварили, тому вона плаче. 3) 給料日まではぴいぴいだ До зарплати сидів без копійки. 54. ぴかぴか (прислівник; ~ する ) сяяти, блищати, блискати, променіти 1) ぴかぴかになるまで 靴を磨いた Надраїв (начистив, натер) взуття так, що воно аж сяяло (блищало). 2) 空に稲妻がぴかぴか光っている У небі блискають блискавки. 55. ぴくぴく (прислівник; ~ する ) ворушитися, рухатися; сіпатися, тіпатися, смикатися; битися, пульсувати 1) 顔をぴくぴくさせる Посіпувати обличчям. 2) 腕の脈がぴくぴく動いている На руці б ється (пульсує) пульс. 56. ぴちぴち (прислівник; ~ する ) свіжий; (про одяг, взуття тощо) малий, тісний 1) この魚は まだぴちぴちだ Ця риба ще дуже свіжа. 2) このズボンはわたしにはぴちぴちではけない Ці штани на мене такі малі, що (я) не можу їх одягнути. 57. ぴったり (прислівник; ~ する ) щільно, впритул, впритиск; підходити, пасувати; точно, якраз, саме 1) 戸をぴったりと閉める Зачиняти щільно двері. 2) その服は君にぴったりだとおもいます Я думаю, що цей одяг тобі дуже пасує. 3) 彼はぴったり六時に来ました Він прийшов якраз о шостій (годині). 58. ぴゅうぴゅう (прислівник; ~ と ~ する ) свистіти, дути, дмухати, віяти 1) 風がぴゅうぴゅう吹いている Вітер віє. 59. ひょいと (прислівник; ~ と ~ する ) раптом, несподівано, зненацька; випадково, ненароком; легко, швидко 1) 探していたものが ひょいと鞄からでてきた Річ, яку я шукав, несподівано знайшлась у черевику. 2) ひょいと いい考えが浮かんだ Зненацька (в голову) прийшла чудова ідея. 3) 彼は重い鞄をひょいと持ち上げた Він із легкістю носить важке взуття. 60. ぶうぶう ( ブウブウ ) 1. (прислівник) (про гудок, сирену, мотор) гудіти, густи, ревіти, фуркати 1) トラックがブウブウはしる Вантажівка (надсадно) гуде. 2. (прислівник) жалітися, скаржитися, нарікати, ремствувати, бідкатися, скиглити; бурчати, буркотати 1) ぶうぶう言わずに 働きなさい Не скигли, а працюй! (Працюй, не скиглячи!) 3. (прислівник) рох-рох, хро-хро, хрю-хрю; рохкати, хрокати, хрюкати 1) 豚がぶうぶう鳴く Свиня рохкає. 61. ぶくぶく 1.(прислівник; ~ と ~ の ~ に ~ する ) (про щось рихле, м яке, пухке, надуте повітрям) багато, товстий шар; жирний, товстий, гладкий; надутий, пухлий, набухлий 43

44 1) 石鹸の泡がぶくぶくでた З явилося багато мильної піни. 2) 彼女は最近ぶくぶく太ってきた Останнім часом вона дуже погладшала. 2.(прислівник) буль-буль; булькати, булькотати, булькнути, клекотати 彼は泳げないので ぶくぶく川底へ沈んでいった Він не вміє плавати, а тому відразу пішов (булькнув) на дно річки. 62. ぶつぶつ (прислівник; іменник; ~ と ) буль-буль, булькати (варитися, кипіти); буркотіти, бурчати, скаржитися; нарікати, докоряти; пухир, пузир, висипання 1) ご飯が煮えてぶつぶついっている Обід булькає (кипить, вариться). 2) ぶつぶつ独り言をいう Нарікати на самого себе. 3) 腕にぶつぶつが出来る На руках з явилося висипання (пухирі). 63. ぶらぶら (прислівник; ~ する ) гойдатися, розгойдуватися; колисатися, коливатися, мотатися, метлятися, теліпатися; ходити без діла, вештатися, тинятися, шалатися, швендяти, шастати 1) 風で電灯がぶらぶらゆれている Від вітру ліхтар погойдується. 2) 公園をぶらぶらする Шастати по парку. 3) かれは仕事をやめてぶらぶらしている Він покинув роботу і тиняється без діла. 64. ぶるぶる (прислівник; ~ する ) тремтіти, дрижати, трястися, труситися, колотитися 1) お酒の飲みすぎで 彼は手がぶるぶる震えている Він багато п є (саке, горілку), через це в нього тремтять руки. 2) 寒くでぶるぶるする Колотитися від холоду. 65. ふわふわ (прислівник; ~ の ~ する ) м яко, легко, ніжно; бути збудженим, схвильованим, стурбованим, занепокоєним 1) 雲がふわふら流れていく Хмари легко пливуть по небу. 2) ふわふわの布団で寝る Спати на м якому матраці. 3) 雪がふわふわ降る Сніг ніжно стелиться (на землю). 4) こころがふわふわとして 落ち着かない Серце збуджено б ється (в грудях), не можу заспокоїтися. 66. ふわり (прислівник) м яко, легко, ніжно; без труднощів 1) 空に白い雲がふわりと浮かんでいる Білі хмари легко пливуть по небу. 2) 風が吹いて 帽子がふわりと飛んだ Подув вітер, і шапка легко злетіла (з голови). 67. ぶんぶん (прислівник) дзижчати, гудіти, дзиготіти; (про меч, шаблю) свистіти (у повітрі) 1) 蜂がぶんぶん飛んでいる Літають і дзижчать бджоли. 2) 彼は刀をぶんぶん振り回す Він розмахує мечем, що свистить (у повітрі). 68. ぷんぷん (прислівник; ~ する ) дуже пахнути, пахтіти, духмяніти, бити в ніс, гостро відчуватися; сердитися, гніватися, лютувати, скаженіти, сатаніти, шаленіти (від гніву) 1) この部屋は香水のにおいがぷんぷんする У цій кімнаті стоїть міцний запах парфумів. 2) 彼女は それを聞いてぷんぷんと怒っている Почувши про це, вона дуже розгнівалась. 69. ぽっかり 1.(прислівник; ~ する ) окремо, наодинці, самотньо 1) 青い空に白い雲がぽっかりと浮かんでいる По синьому небу пливе самотня хмаринка. 44

45 2.(прислівник; ~ と ~ する ) (про отвір, яму, провалля тощо) зяяти, зіяти; глибочіти, широчіти Близьке за значенням: ぽかり 1) 地震で 道にぽっかりと穴が開いた Через землетрус на вулиці з явилася широка яма. 70. ほっと ((прислівник) полегшено, з полегшенням; заспокоюватися 1) 仕事が終わって ほっとした Закінчивши роботу, зітхнув з полегшенням. 2) 母は ほっとため息をついた Мати полегшено зітхнула. 3) それを聞いて私はほっと安心した Коли я про це почув, у мене камінь з душі звалився. 71. ぽつぽつ 1. (прислівник; ~ と ) (про початок чогось) поступово, поволі; потроху; кілька, декілька 1) 雨がぽつぽつ降ってきた Потроху почав накрапувати дощ. 2) この村地域にはぽつぽつと家が建っている У цій сільській місцевості поступово починають зводити будинки. 3) 地面にぽつぽつと穴が開いている На поверхні землі з явилося декілька ям. 2. (іменник) висип, висипання Близькі за значенням: ぶつぶつ ぷつぷつ 1) 顔にぽつぽつができた На обличчі з явився висип. 72. ぽんぽん (прислівник; ~ と ) хлоп, хлоп-хлоп, з хлопанням, хлопати; бах, бабах, з баханням, бабаханням, бахати, бабахати; бух, з буханням, бухати; трісь, трісьтрісь, з тріскотінням, тріскотіти; один за одним, по черзі; (перен.) зриватися (не стримуватися); гарячкувати, розпалюватися, кипіти 1) 花火がぽんぽん空にあがる З тріскотінням (один за одним) у небо здіймались феєрверки. 2) 太鼓腹をぽんぽん叩く Хлопати по (власному) пузу. 3) あの人は 社長にぽんぽん意見する Він відверто (прямо, у вічі) висловлює свої думки начальнику. 73. ぼんやり 1.(прислівник; ~ と ) нечітко, тьмяно, блякло; ледь-ледь, ледве; безтурботно, легковажно, байдуже; бути неуважним, (перен.) роззявляти рота, ловити ґав, зазіватися; байдикувати, байдики бити, ледарювати Близьке за значенням: ぼやぼや 1) ここから遠くの山がぼんやりみえる Звідси ледве видніються далекі гори. 2) ぼんやりしていて 穴に落ちた Зазівався і потрапив до ями. 3) 休日は 一日ぼんやり過ごした Увесь вихідний день (я) пробайдикував. 2. (іменник) ледар, ледарюга, ледащо, нероба 1) この子はほんとうにぼんやりだ Ця дитина справжнє ледащо. 74. まごまご (прислівник; ~ する ) розгубитися, спантеличитися, збитися з пантелику, оторопіти; тинятися, вештатися; плутати, помилятися; бути безтурботним, безпечним 1) まごまごしないでください Не вагайтесь (Будьте сміливішими)! 2) どこでまご ( まご ) ついていたのか Де ти вештаєшся? 45

46 75. めちゃめちゃ (дієприкметник; ~ に ~ する ) дуже сильно; цілком, повністю, дотла; руйнувати вщент, ламати, псувати, рвати на шматки Близьке за значенням: さんざん 1) 家が台風でめちゃめちゃに壊れた Тайфун ущент зруйнував будинок. 76. もくもく 1.(прислівник; ~ と ) серйозно, зосереджено; безмовно, мовчки, у цілковитій тиші 1) 彼はもくもくと仕事をする Він зосереджено працює (робить свою справу). 2) 彼はもくもくとして語らなかった Він зберігав мовчання (мовчав, як камінь). 2. (прислівник; ~ と ) (про дим) клубочитися, клуботатися, клуботати; кужелитися, кучерявитися 1) 煙がもくもく ( と ) 出る Дим клубочиться. 77. もぐもぐ (прислівник; ~ と ) (говорити, промовляти) нерозбірливо, нечітко; бурмотати, буркотати, мурмотати, бубоніти, бубніти; шамкати, шамкотіти; жувати, пережовувати, рухати щелепами 1) 彼はもぐもぐ何か言っているが わたしにはわからない Він щось нерозбірливо буркнув, тому я нічого не зрозумів. 78. ゆるゆる (прислівник; ~ と ) повільно, потихеньку; не поспішаючи, неквапливо, неспішно; довго, довгий час, довше; більше Близькі за значенням: ゆっくり そろそろ 1) ゆるゆる歩いて帰りましょう Давайте потихеньку повертатися додому. 2) 風呂にゆるゆる入る Довго (тривалий час) знаходитися (сидіти) у ванній. 3) このベルトは わたしにはゆるゆるだ Цей пояс для мене завеликий. 79. よちよち (прислівник; ~ と ~ する ) нетвердо, непевно; (іти) хиткою ходою, перевальцем; дріботіти, тюпати Близькі за значенням: ちょいちょい ちょこちょこ 1) かわいい赤ちゃんがよちよち歩いている Гарненьке малятко йде перевальцем. 80. りんりん 1. (прислівник) (про звук дзвінка, дзвоника) дзінь-дзінь, дзень-дзень, дзеньдзелень; дзвеніти, дзенькати, дзеленькати 1) りんりん ( と ) 鳴る Дзвеніти. 2. (прислівник) гарний, приємний, славний; енергійний, повний сил 1) 山田君はりんりんとした青年だ Пан Ямада енергійна молода людина. 2) 真冬の朝は りんりんとしている По-справжньому гарний зимовий ранок. 81. わいわい (прислівник) голосно, гучно, галасливо Близьке за значенням: がやがや 1) 部屋でこどもがわいわい騒いでいる У кімнаті галасують діти. 2) わいわい泣く Плакати вголос (голосити, ридати). 46

47 Т. Комарницька, Київський національний університет імені Тараса Шевченка ЯВИЩЕ ПОЛІСЕМІЇ У СУЧАСНІЙ ЯПОНСЬКІЙ ЮРИДИЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ Проблема відсутності цілісного семантичного опису юридичних термінів на матеріалі японської мови свідчить про недостатню вивченість цих одиниць, дослідження яких нерозривно зв'язане з правознавством. У зв'язку з цим вважаємо нашу роботу актуальною. Об єктом дослідження стали японські юридичні полісемантичні терміни, що містяться у юридичних словниках японської мови та в опрацьованих джерелах матеріалу дослідження (тексти Кримінального кодексу Японії ( 刑法 Кейхō), Цивільного кодексу Японії ( 民法 Мімпō), Кримінально-процесуального кодексу Японії ( 刑事訴訟法 Кейдзісосьōхō), Цивільно-процесуального кодексу Японії ( 民事訴訟法 Міндзісосьōхō), Законів Японії «Про Парламент«( 国会法 Коккайхō) та «Про війська самооборони«( 自衛隊法 Дзіейтайхō)). Мовознавці визначають полісемію як явище, при якому загальне значення слова складається з двох або більше семем, які також називаються варіантами значення [Agricola 1979, 17]; здатність слова мати кілька потенційних лексичних значень, що реалізується різними семемами однієї лексеми [Wenzlaff 1998, 42]; лексичну багатозначність, у якій можна прослідкувати спільне значеннєве ядро [Meibauer 2002, 351]; вживання одного й того самого слова у двох або кількох значеннях [Суперанская 2007, 42]. При цьому лінгвісти вказують, що вивчення лексичної полісемії пов язане з серйозними труднощами, які обумовлені відсутністю достатньо ефективних та об єктивних методів її дослідження [Левицкий 2006, 160]. У термінологічних системах багатозначність (полісемія) розуміється як співвіднесеність одного терміна з більш ніж одним поняттям у межах одного чи дотичних термінологічних полів, унаслідок чого термін втрачає точність і стає залежним від контексту [Квитко 1976, 45]. Це і є причиною того, що полісемію у межах будь-якої терміносистеми прийнято вважати вадою [Квитко 1976, 26; Баланаєва 2004, 54], оскільки вона ускладнює користування системами термінів у різних галузях людської діяльності [Симоненко 1984, 103]. Проте з іншого боку мовознавці відзначають також роль полісемії у наданні термінології необхідної для її функціонування можливості економії мовних засобів та у створенні основи для здійснення процесів поступового переосмислення елементів термінології [Дерді 2003, 16]. Причини виникнення полісемії термінів науковці вбачають як в екстралінгвістичних, так і в лінгвістичних факторах, зокрема у впливі лексико-семантичної системи літературної мови [Симоненко 1984, 103; Квитко 1976, 26]. Особливістю полісемії, яка виникає у термінології, лінгвісти вважають те, що термінологічна багатозначність може розвиватися тільки в межах однієї терміносистеми [Баланаєва 2004, 54]. Оскільки саме за допомогою контексту для лексеми точно визначається одна семема, і таким чином на передній план виступає актуальне значення [Wenzlaff 1998, 42], лінгвісти, відповідно, підкреслюють важливість дослідження полісемантичних термінів не 47

48 ізольовано, а у сфері їх функціонування [Квитко 1976, 26], тому нижче ми аналізуємо полісемічні правничі терміни японської мови саме з погляду їх функціонування у різних галузях права. Останні ж відповідно до Великого енциклопедичного юридичного словника поділяються на: профільні (фундаментальні), до яких належать державне (конституційне), адміністративне, цивільне та кримінальне право, а також відповідні галузі процесуального права; інші основні, до яких належать трудове, сімейне, земельне, гірниче, водне, лісове, атмосфероохоронне право, право соціального захисту тощо; комплексні (господарське, аграрне, морське, військове та ін). Окремо виділяється міжнародне право [Шемшученко 2007, 124]. Найочевиднішою можливою класифікацією термінів-полісемантів є, безперечно, впорядкування їх відповідно до кількості значень (семем), які має той чи інший багатозначний термін. Окрім цього, полісемічні одиниці у межах японської юридичної термінології, які, за нашими спостереженнями, представлені одиницями 漢語 канґо (коренескладними за О. Пашковським [Пашковский 1980, 50]), піддаються класифікації за кількістю компонентів. Очевидно, що найпоширенішим типом полісемічних юридичних термінів у японській мові є двокомпонентний термін з двома значеннями; зустрічаються, проте, й одиниці з більшою кількістю як компонентів, так і значень. Отже, за нашими спостереженнями полісемічними є, наприклад, такі терміни: 上告 дзьо:коку апеляція на рішення суду першої інстанції у цивільному процесі; апеляція на рішення Вищого суду у кримінальному процесі; 参考人 санко:нін свідок; особа, яка дає рекомендацію; 遺棄 ікі злочин ненадання допомоги особі, що за віком чи станом здоров я її потребує; невиконання батьківського або подружнього обов язку; 許可 кьока ліцензія; санкція; дозвіл; 仲裁契約 тю:сайкейяку мирова угода у цивільному процесі; компроміс між конфліктуючими державами та ін. Значення деяких з наведених вище одиниць чітко вказують на належність до термінології тієї чи іншої галузі права. Так, наприклад, термін 仲裁契約 тю:сайкейяку у першому своєму значенні вживається у дискурсі цивільно-процесуального права, а у другому відповідно у дискурсі міжнародного права. Проте про сфери функціонування деяких полісемічних термінів важко судити, виходячи лише з їхніх значень. Розглянемо, наприклад, термін 遺棄 ікі. Звернувшись до нашої джерельної бази, приходимо до висновку, що у першому своєму значенні він уживається у кримінальному праві, а у другому в цивільному праві, про що свідчать зокрема такі приклади: 老年 幼年 身体障害又は疾病のために扶助を必要とする者を遺棄した者は 1 年以下の懲役に処する Особа, яка покинула особу, що потребує піклування через вік, фізичні вади чи хворобу, засуджується до позбавлення волі та виправних робіт строком до одного року. (Стаття 217 Кримінального кодексу Японії) [ 刑法編 2000, 243]; 特別養子縁組の成立には 養子となる者の父母の同意がなければならない ただし 父母がその意思を表示することができない場合又は父母による虐待 悪意の遺棄その他養子となる者の利益を著しく害する事由がある場合は この限りでない Для спеціального усиновлення необхідна згода батьків дитини, яку всиновлюють. Проте, у випадках, коли бать- 48

49 ки неспроможні висловити свою волю, жорстоко поводяться з дитиною, зумисне не виконують батьківський обов'язок чи іншим чином завдають значної шкоди дитині, ця умова не є необхідною. (Частина 6 статті 817 Цивільного кодексу Японії) [ 六法全書 1998, 2191]. Так само, як і розглянутий нами вище полісемічний термін з двома значеннями, термін 許可 кьока вживається у кожному зі своїх значень залежно від функціонування у тій чи іншій галузі права. Розгляньмо такі приклади: 子は 親権を行う者の許可を得なければ 職業を営むことができない У випадку отримання відповідного дозволу від власників батьківських прав діти мають право на трудову діяльність. (Стаття 823 Цивільного кодексу Японії) [ 学術 技芸 慈善 祭祀 宗教その他の公益に関する社団又は財団であって 営利を目的としないものは 主務官庁の許可を得て 法人とすることができる Будь-яка корпоративна чи фінансова організація, що має стосунок до освіти, мистецтва, доброчинності, ритуалів, релігії чи іншої громадської діяльності та не ставить собі за мету отримання прибутку, може бути зареєстрована як юридична особа за умови отримання ліцензії від компетентного державного органу. (Стаття 34 Цивільного кодексу Японії) [ 役員は 議院の許可を得て辞任することができる 但し 閉会中は 議長において役員の辞任を許可することができる Державний службовець може звільнитися з посади після отримання дозволу Палати Парламенту. Проте під час перерви у сесії дозвіл на звільнення з посади державного службовця може дати Голова Парламенту. (Стаття 30 Закону Японії «Про Парламент«) [ コンパクト六法 1992, 57]; 法令により裁判上の行為をすることができる代理人のほか 弁護士でなければ訴訟代理人となることができない ただし 簡易裁判所においては その許可を得て 弁護士でない者を訴訟代理人とすることができる Представники, які не є уповноваженими законом на дії у суді, а також ті, що не є юристами, не можуть бути представниками у судовому процесі. Проте на рівні дисциплінарних судів особи, які отримали санкцію відповідного суду і які не є юристами, можуть бути представниками у судовому процесі. (Стаття 54 Цивільно-процесуального кодексу Японії) [ 簡易裁判所 家庭裁判所又は地方裁判所においては 裁判所の許可を得たときは 弁護士でない者を弁護人に選任することができる 但し 地方裁判所においては 他に弁護士の中から選任された弁護人がある場合に限る На рівні дисциплінарного, сімейного чи місцевого судів особи, які, не будучи юристами, отримали санкцію суду, можуть бути призначені захисниками. Проте на рівні місцевого суду діють обмеження у випадках, коли крім цього призначено захисника з кола юристів. (Пункт 2 статті 31 Кримінальнопроцесуального кодексу Японії) [ コンパクト六法 1992, 761]; 隊員は 法令に従い 誠実にその職務を遂行するものとし 職務上の危険若しくは責任を回避し 又は上官の許可を受けないで職務を離れてはならない Склад загону віддано виконує свій службовий обов'язок відповідно до законів та постанов і не має права уникати небезпеки чи відповідальності, пов'язаних зі службою, так само як не має права покинути службу без дозволу командира. (Стаття 56 Закону Японії «Про війська самооборони«) [ Як бачимо, за кожним окремим значенням багатозначного терміна 許可 кьока «закріплене«вживання у межах певного виду юридичного дискурсу (за винятком дискурсу цивільного права). Так, згідно з опрацьованою нами джерельною базою, у дискурсі процесуального права термін 許可 кьока вживається на позначення санкції; у державному 49

50 та військовому праві він позначає дозвіл. На нашу думку, цей факт пояснюється тим, що юридична наука прагне до точності та однозначності, полісемія ж слова перешкоджає цьому; отже, саме тому за кожним видом правничого дискурсу традиційно закріпилося те чи інше значення багатозначного слова. Таким чином, можна стверджувати, що тим необхідним контекстом, за допомогою якого визначається актуальне значення лексеми, стає визначення галузі права, у дискурсі якої вживається той чи інший полісемічний термін, і моносемація терміна досягається не мовними засобами, як у загальнолітературній лексиці [Wenzlaff 1998, 42], а екстралінгвістично. Єдиний виняток у цьому випадку становить дискурс цивільного права: у ньому наявне вживання терміну 許可 кьока у значеннях «дозвіл«та «ліцензія«. Втім, не зважаючи на вказаний вище виняток, ми вважаємо за можливе прийти до такого висновку: оскільки полісемія термінів є небажаним для термінології явищем, яке стає на заваді точності, полісемічні терміни у юридичній терміносистемі японської мови набувають особливих рис, а саме, існує тенденція «закріплювати«кожне зі значень полісеманта за дискурсом тієї чи іншої галузі права. Вважаємо, що у майбутньому цей процес поглибиться та охопить усю множину багатозначних термінів, оскільки таким чином частково досягається прагнення юридичної терміносистеми японської мови до точності та однозначності, що, втім, реалізуються лише за наявності інформації про галузь права, у дискурсі якої вжито термін-полісемант. Вважаємо, що у подальших дослідженнях юридичної термінології японської мови слід зосередити увагу також на проблемі розмежування явищ полісемії та омонімії, що спостерігаються у правничій терміносистемі. Необхідним зокрема є вибір критерію чи критеріїв, за якими така диференціація стає можливою. 1. Баланаєва О. В. Юридична термінологія: процес становлення // Право і лінгвістика // Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції: У 2-х ч., вересня 2004 р. Сімферополь: ДОЛЯ, ч с.; 2. Богуцька М. П., Крижанівська А. В., Марченко В. С., Панько Т. І., Симоненко Л. О. Склад і структура термінологічної лексики української мови. К.: «Наукова думка«, с.; 3. Великий енциклопедичний юридичний словник / за редакцією акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка, с.; 4. Дерді Е. Т. Словотвірні та структурносемантичні характеристики англійських юридичних термінів. Автореф. дис. канд. філол. наук: Нац. ун-т ім. Т.Шевченка. К.: с.; 5. Квитко И. С. Термин в научном документе. Львов, Издательское объединение «Вища школа«, Издательство при Львовском государственном университете, с.; 6. Левицкий В. В. Семасиология. Винница: НОВА КНЫГА, с.; 7. Пашковский А. А. Слово в японском языке. М.: Издательство «Наука», с.; 8. Суперанская А. В., Подольская Н. В., Васильева Н. В. Общая терминология: Вопросы теории. М.: Издательство ЛКИ, с.; 9. Agricola С., Görner H., Königsdorf A., Küfner R., Marckscheffei C. Wörter und Wendungen. Wörterbuch zum deutschen Sprachgebrauch. VEB BIBLIOGRAPHISCHES INSTITUT LEIPZIG, S.; 10. Einführung in die germanistische Linguistik / Jörg Meibauer u.a. Stuttgart, Weimar: Metzler, S.; 11. Wenzlaff J. Die Stabilität der politischen Sprache im Transformationsprozeß beider deutschen Staaten dargestellt an Schulbüchern zur politischen Bildung. Ein Beitrag zur Bildungsreform in den alten und neuen Bundesländern. 50

51 (Materialien zur sozialwissenschaftlichen Forschung, Bd. 11). Frankfurt am Main, Haag und Herchen, S.; 12. 岩波コンパクト六法平成 4(1992) 年版 東京都 株式会社岩波書店 ページ ; 13. 滝口弘光択一式受験六法刑法編 ( 株 ) 自由国民社 東京都中央区銀座 ページ ; 14. 六法全書 平成 10 年版 I II 株式会社有斐閣 東京 ページ ; К. Комісаров, Київський національний університет імені Тараса Шевченка Проблема визначення слова та частин мови у граматиці японської мови В останні десятиліття спостерігається помітне зростання інтересу до вивчення японської мови як на теренах Японії, так і за її межами. Цілком природно, що така тенденція зумовила необхідність видання великої кількості підручників та посібників для тих, хто вивчає мову, а це, в свою чергу, призвело до активізації та збільшення обсягу лінгвістичних наукових досліджень у галузі сучасної японської мови. Ряд дослідників японських та зарубіжних присвятили свої праці висвітленню семантичної специфіки лексичних одиниць японської мови, оскільки у процесі вивчення мови, попри намагання ретельно засвоїти (вивчити, запам ятати) якомога більшу кількість японських слів, іноземці неодноразово стикалися з проблемою адекватного висловлення своєї думки японською мовою. Такі проблеми коріняться, по-перше, у специфічності самих іншомовних лексичних одиниць і, по-друге, в особливостях використання форм синтаксичного зв язку і побудови речення. Другий фактор став передумовою появи у різних країнах цілої низки ґрунтовних праць та значної кількості невеликих за обсягом наукових розвідок у галузі японської граматики. Акцент робиться на домінуванні в японській мові граматичних явищ над лексичними (на факті вираженні головних понятійних категорій за допомогою саме граматичних засобів). Подальші лінгвістичні дослідження успішно розгортаються у напрямі функціональностилістичного аналізу мови і мовлення (зокрема, ввічливого мовлення) із виходом на застосування теорії комунікації (С.В. Невєров, Кабая Хіросі, Танака Мітіхару, Ямаока Масару та ін.), текстологічних та дискурсивних розробок (О.В. Дебейко, Сакума Маюмі, Терамура Хідео, Хіната Сіґео, Хібія Дзюнко та ін.). Проте, незважаючи на такий помітний прогрес у науковому забезпеченні процесу викладання сучасної японської мови, не можна не звернути увагу на деякі неточності, а подекуди й суттєві прогалини у трактуванні й поясненні студентам сутності лінгвістичних явищ та системи японської мови. Так, зокрема, відсутня чітка та достатньо вмотивована класифікація японських іменників, не до кінця зрозумілим залишається статус деяких прикметників, бракує чіткості у системі дієслова і, зокрема, у виділенні дієслівних граматичних категорій, розмитими на сьогоднішній день є межі понять 表現 та 語句, потрібно 51

52 уточнити зміст та межі таких понять, як 接続詞 і 副詞, існують проблеми із тим, що вважати модальними частками тощо. Витоки окреслених вище проблем слід, на нашу думку, шукати на досить низьких щаблях, а саме, починаючи з морфемного рівня. Для уникнення хибної інтерпретації та усунення неточностей у трактуванні японських мовних явищ необхідно з ясувати, насамперед, що вважати, а що не вважати словом у японській мові і за якими критеріями слід здійснювати віднесення тієї чи іншої лексичної одиниці до певної частини мови. Розпочнемо розв язання зазначеної проблеми з аналізу та уточнення формулювань визначення ключових лінгвістичних понять. «Словник-довідник лінгвістичних термінів» Д.Е. Розенталя та М.О. Теленкової подає три визначення поняття «граматика»: 1) розділ мовознавства, що містить вчення про форми словозміни, про будову слів, види словосполучень і типи речень; 2) те саме, що й граматична будова; 3) сукупність правил зміни слів, їх з єднування у словосполученні та реченні [Розенталь, Теленкова 1976, 80]. Якщо говорити про третє визначення даного поняття, то приблизно такої ж думки тримається й ряд сучасних японських лінгвістів 1, щоправда компоненти «словозміна» та «словосполучення» одразу ж випадають з поля їх зору: «Граматика це сукупність правил з єднування слів та утворення речення» [ 吉川 ]. Випадіння даних компонентів зумовлене, вірогідно, особливостями системи японської мови. Визначення це може видатися, на перший погляд, вичерпним та зрозумілим, однак у дійсності це не зовсім так тут виникає ціла низка проблемних моментів. По-перше, оскільки формулювання містить слова «слово» та «речення», дане визначення не можна вважати однозначним через проблемність визначення, тепер уже, цих двох понять. По-друге, японські мовознавці застерігають, що граматика не зводиться до класифікації частин мови («слів», які складають «речення»), а також до того, що слід просто «вивчити», «запам ятати» (у цьому, як ми вже зазначали, і є помилка деяких студентів). Отже, постає необхідність подальшого розгортання визначення поняття «граматика»: граматика це сукупність правил використання мовних засобів для вираження думки у мовленні. Так ми пропонуємо давати визначення граматиці у найзагальнішому вигляді, а задля досягнення наукової точності і кращої кореляції з поняттями сучасної лінгвістики, звернімося до ще однієї вітчизняної концепції. О.О. Селіванова у своїй термінологічній енциклопедії «Сучасна лінгвістика» визначає граматику, по-перше, як розділ мовознавства, що вивчає частиномовну диференціацію мови, її категорійну природу, закономірності словозміни й формотворення та способи зв язку слів у реченні; по-друге, як фрагмент мовної системи, що містить два мовних рівня (морфологічний і синтаксичний) і представляє закономірності словозміни і формотворення певної мови, її частиномовну й категорійну організацію, способи зв язку словоформ у реченні [Селіванова 2006, 98]. 1 Говорячи про погляди японських лінгвістів, ми, з огляду на обмежені рамки даної статті, не завжди згадуємо концепції кожного окремого науковця, а спираємося на аналітичний огляд, проведений сучасним авторитетним фахівцем у галузі дослідження й методики викладання японської мови Йосікавою Такетокі. 52

53 Ми вважаємо, що саме друге визначення О.О. Селіванової буде найдоцільніше застосувати по відношенню до граматики японської мови, оскільки, по-перше, «частиномовна диференціація» не стоїть на початку формулювання, по-друге, замість проблемного поняття «слово» вжито поняття «словоформа», по-третє, чітко зрозуміло, що йдеться саме про фрагмент мови, два її рівня (пор. з «те саме, що й граматична будова» у Д.Е. Розенталя і М.О. Теленкової та «сукупність правил» у вітчизняних та японських лінгвістів це може призвести до змішування понять науки про мову та будови мови), а це є надзвичайно важливою вихідною точкою для нашого подальшого аналізу, коли йтиметься про сутність понять «слово» та «речення». Відзначимо, що видатний російський японіст І.В. Головнін не дає визначення поняттю «граматика» у традиційному розумінні він одразу ж зазначає, що «граматика складається із тісно взаємодіючих, але відносно різних підсистем: морфології та синтаксису. При цьому синтаксис безпосередньо пов'язаний з розгорнутим мисленням і комунікацією, а морфологія виявляється своєрідною технікою для синтаксису» [Головнин 1986, 5]. Дане формулювання перегукується з концепціями японських лінгвістів, де фігурує дія «考え出す» («виражати думку»), але, на нашу думку, воно може призвести до певної нечіткості уявлення про мовні рівні і граматичну будову мови. Отже, зупинимося на вищезгаданому визначенні О.О. Селіванової і перейдемо до аналізу наступних ключових понять слова та речення. Японські лінгвісти зазначають, що дати визначення поняттю «речення» доволі важко. Проте, якщо розглядати речення, виражене на письмі, то завдання істотно полегшується: фрагмент мовлення, відділений крапкою і є реченням. Що ж до традиційного визначення «відрізок, що позначає закінчену думку», то воно видається занадто абстрактним, а отже складним для розуміння. Така інтерпретація класичного лінгвістичного поняття «речення» є дещо незвичною для теоретичного осмислення елементу мовної системи. Не менш цікавим у трактуванні японських мовознавців є і поняття «слова». «Слово», на думку представників лінгвістичних кіл Японії, є найбільш неоднозначним мовознавчим терміном. Зміст даного поняття пропонується визначити, зокрема, на такому простому прикладі: 太郎は本を読んだ («Таро читав книгу»). Окрім зазначеного, можуть існувати і такі речення: 太郎が本を読んだ («[Саме] Таро [а не хтось інший] читав книгу»), 太郎に本を貸した («[Я] позичив книгу Таро»). Якщо порівняти ці три речення, то компонент «太郎» є для них спільним, а компоненти «は», «が» та «に» відрізняються. У такий самий спосіб, форма «本を» може змінюватися на «本が», «本に» тощо від речення до речення. Компоненти «太郎» та «本» безпосередньо пов язані з позамовною дійсністю через своє лексичне значення, а отже вони точно є «словами» 2. Що ж до компонентів «は», «が», «に», «を», то вони не можуть самостійно вживатися у мовленні здебільшого приєднуються до іменників. Але оскільки такі компоненти, хоч і не мають лексичного значення, мають важливе граматичне, вони також вважаються словами. Перший клас слів називають 自立語 («самостійні, повнозначні слова»), а другий 付属語 («службові, релятивні слова»). Слово «основна найкоротша одиниця мови, що виражає своїм звуковим складом поняття про предмет, процес, явище дійсності, їх властивості або відношення між ними» 2 До цієї категорії одразу ж відносять і формальні іменники ( 形式名詞 ), які частково або повністю втратили своє лексичне значення, але здатні виражати граматичне значення у сполученні з іншими словами. 53

54 [Розенталь, Теленкова 1976, 414]. Під це визначення підпадають як японські повнозначні, так і реляційні (від лат. relatio «відношення») слова. Але тоді постає питання про те, що не є словом у японській мові. Для прикладу візьмемо словоформу 読んだ (форма минулого часу дієслова «читати»), яка може використовуватися окремо, а отже, поза сумнівом, є словом. Якщо зіставити її з формами минулого часу інших дієслів ( 泳いだ, 飛んだ, 楽しんだ тощо), то можна без ускладнень виділити спільний компонент «だ», і якщо його відокремити, те, що залишиться ( 読ん, 泳い, 飛ん, 楽しん ), уже не можна буде використати окремо. Сам компонент «だ» також окремо не використовується. Отже, це складові одного слова, а не два слова. При чому компоненти типу 読ん, 泳い, 飛ん, 楽しん це кореневі морфеми, а «だ» службова морфема, флексія, словозмінне закінчення («変化語尾», «語尾»). Отже, ми підійшли до визначення ключового поняття граматики морфеми ( 形態素, 原辞 ). Морфема це найменша неподільна значима одиниця мовної системи [Селіванова, с.394]. Морфеми поділяються на кореневі (головні, повторюються у споріднених словах чи граматичних формах і виражають сегмент інтенсіонального значення слова), службові (модифікують значення кореневої морфеми відповідно до семантики словотворчого типу) та афіксоїди (проміжні між кореневими і службовими, що втратили свою мотиваційну роль у семантиці слова й отримали ознаки службових морфем). І.В. Головнін наголошує на тому, що «морфема це мінімальна окремо значима, але не номінативна одиниця (субзнак), що відтворюється у словах та мовно-мовленнєвих утвореннях у вигляді морфів (її варіантів), що об єднані певної спільністю функції, змісту та вираження», і пропонує розрізняти одноваріантні (типу 小山 ) та неодноваріантні (типу 雨降り /amefuri/, але: 雨水 /amamizu/) морфеми. Проте, така репрезентація поняття «морфема» дещо уводить в бік від проблеми визначення слова. Тому не будемо надмірно зосереджуватися на розчленуванні словоформи на морфи (врешті-решт, у випадку японської мови цей етап не є проблемним для тих, хто має елементарну мовну компетенцію), а повернемося до окреслених вище типів морфем. Отже, як ми вже зазначали, кореневі морфеми є головними, обов язковими, але це ще не означає, що їх межі завжди співпадають з межами слова, оскільки кореневі морфеми це лише понятійне ядро значення слова, що складається з родової ознаки і видових ознак. У цьому можна легко переконатися, якщо повернутися до наведених вище прикладів: у структурах «太郎が» чи «本を» кореневі морфеми можуть вживатися окремо, а отже вони є словами, а у структурі «読んだ» коренева морфема «読ん» самостійно не вживається, а отже є не словом, а лише морфемою. Твердження про те, що службові морфеми a priori не можуть вважатися словами не є справедливим для японської мови, оскільки, як ми переконалися, показники відмінку іменника (відмінкові частки) можна вважати словами за тією ознакою, що, будучи відокремленими, вони залишають «повноцінне» слово. Те саме стосується і морфемафіксоїдів. Ми припускаємо, що щодо існування даного типу морфем в японській мові можна посперечатися, але якщо спробувати розчленувати утворення типу «学生同士» («коли обидва є студентами»), то доцільним є лише виділення компонентів «学生» та «同士» будь-який інший поділ навряд чи матиме сенс, якщо, звісно ж, ідеться про морфеми у класичному розумінні. У таких випадках і коренева морфема, і афіксоїд будуть відповідати словам. 54

55 Отже, серед морфем розрізняються ті, що є словами, і ті, що словами не є. Слова (морфеми-слова) традиційно поділяються на повнозначні ( 自立語 ) і службові ( 付属語 ). Повнозначними є, наприклад іменники, дієслова тощо, а службовими наприклад, відмінкові частки. Серед морфем, що не є словами, можна назвати закінчення ( 語尾 ), префікси ( 接頭辞 ), суфікси ( 接尾辞 ). З ясувавши критерії визначення слова в японській мові можна перейти до проблеми виділення частин мови. Частини мови, за О.О. Селівановою, це «граматичні класи слів, об єднані на підставі спільності загального категорійного значення, морфологічних категорій і парадигм, синтакичних властивостей і функцій» [Селіванова 2006, 659]. Щодо морфологічних категорій і парадигм, то ми вже певною мірою визначилися з нашою позицією, але японські лінгвісти при класифікації частин мови надають перевагу синтаксичним властивостям і функціям. Про це свідчить, зокрема, той факт, що ряд фахівців виступають проти виділення як окремих частин мови займенників та числівників, оскільки з синтаксичної точки зору перші нічим не відрізняються від іменників, а другі від прислівників, а поділ на частини мови необхідний, насамперед тоді, коли виникає потреба пояснити те чи інше граматичне явище. На нашу думку, можна стверджувати, що на тому етапі, коли з ясований статус мовної одиниці (визначено, чи є одиниця словом, чи лише морфемою), проблема віднесення цієї одиниці до тієї чи іншої частини мови виходить зі сфери морфології і потрапляє до сфери синтаксису. Переважно за синтаксичними ознаками у сучасній японській мові (варіанти класифікації частин мови таких класичних лінгвістів, як Ямада Йосіо, Хасімото Сінкіті, Мацусіта Дайсабуро та інші, є окремою масштабною проблемою, і ми не розглядаємо її в межах даної розробки з огляду на малий обсяг останньої) виділяють такі повнозначні частини мови, як іменник ( 名詞 ), дієслово ( 動詞 ), предикативний прикметник ( イ形容詞 ), напівпредикативний прикметник ( ナ形容詞, 形容動詞 ), прислівник ( 副詞 ), серед яких предикативну функцію мають предикативний прикметник та дієслово (їх зараховують до класу змінних частин мови 用言, а решту частин мови до класу незмінних, або 体言 ). На особливу увагу заслуговує вказівна система «コソアド», оскільки в цьому випадку застосовується морфологічний критерій: залежно від того, яка морфема приєднується до кореневих «コ», «ソ», «ア» та «ド», слово буде належати до різних частин мови. Наприклад, これ («це») є іменником, こう («так, таким чином») прислівником, а この («цей») зв язкою. Серед службових (релятивних) частин мови виділяють відмінкові частки ( 格助詞 ), модальні частки ( 係助詞 ), сполучники сурядності ( 並列助詞 ), сполучники підрядності ( 接続助詞 ), заключні частки ( 終助詞 ). У цьому зв язку інтерес викликає той факт, що всі службові частини мови об єднані загальним терміном «助詞» (букв. «допоміжне слово» чи «допоміжна частина мови»), що є, загалом, вмотивованим, оскільки у такий спосіб можна, з одного боку, краще протиставити службові частини мови повнозначним, а з іншого наголосити на тому, що всі ці «допоміжні» елементи є словами, а не певними службовими морфемами, словотворчими афіксами тощо. При перекладі ми намагалися вдатися до кореляції з вітчизняною лінгвістичною термінологією, застосовуючи такі слова, як «частка» та «прислівник», і, вірогідно, такий підхід можна вважати дискусійним, 55

56 але це вже є суто термінологічною проблемою і на рівні розуміння концепції японської частиномовної системи ускладнень спричинити не повинно. Дещо складнішою є проблема вилучення із вищезгаданої системи тих частин мови, які згідно з окресленою у даній статті концепцією не можна вважати словами. Йдеться насамперед про так звані «助動詞» («допоміжні дієслова»). Витоками проблемності даного питання слід вважати надання надмірної вагомості семантичному критерію. Це зовсім не означає, що ми сповідуємо ідеї структуралізму, однак аналіз японського мовного матеріалу (як усного, так і письмового варіанту) дозволяє зробити цілком закономірний, на нашу думку, висновок: у процесі дослідження системи японської мови слід в першу чергу орієнтуватися на формальні показники, граматичні формальні засоби вираження їх система є доволі стрункою, а японську граматику часто навіть називають «табличною» (мінімум винятків). Не слід починати з семантики спочатку потрібно визначитися з формою, орієнтуючись на яку можна в більшості випадків скласти адекватне уявлення і про функцію. «助動詞» є яскравою ілюстрацією зазначеної проблеми, адже відштовхуючись від поняття допоміжних дієслів як компоненту складених дієслів (це, наприклад, дієслова «いく», «くる», «しまう» та інші після серединної форми головного дієслова), деякі дослідники виявляють, що такі дієслівні компоненти, як «れる / られる» (значення пасиву або шанобливості) мають схожу функцію, і роблять висновок про доцільність прирахування таких компонентів до допоміжних дієслів. Однак, керуючись одним лише функціональносемантичним критерієм, можна також дійти висновку, що у значенні можливості «られる» це формальний іменник, оскільки в японській мові паралельно функціонує засіб «ことができる» («могти щось зробити»), в якому こと є формальним іменником. Але такі міркування створюють підставу для визнання даного підходу несистемним, таким що не має комплексного характеру, адже враховані не всі критерії. При спробі застосувати морфологічний критерій, виявляється, що згадані компоненти взагалі не можна відносити до жодної частини мови, оскільки вони не є словами. Єдине можливе у цьому випадку узагальнення це те, що і допоміжні дієслова (у сполученні з серединною формою головного дієслова), і словотворчі суфікси типу «れる / られる» можна вважати видовими формами дієслів, при чому перші аналітичними, а другі синтетичними. Тут можна провести паралель зі сполучниками підрядності. Умовне значення в японські мові можна виразити, зокрема, так: 1) 甘いものを食べたら 太る 2) 甘いものを食べると 太る («Якщо їсти (з їсти) солодке, погладшаєш»). У першому прикладі вжито суфікс «~ たら», а у другому сполучник «と». Якщо, виходячи зі схожої семантики, вважати обидва утворення сполучниками і відносити до відповідної частини мови, то знову виникне питання, з якого ми починали: що вважати словом в японській мові. Підкресливши необхідність комплексного застосування всіх критеріїв, повернемося до питання класифікації частин японської мови. Зокрема, І.В. Головнін виділяє окремо такі частини мови, як займенник та числівник [Головнин 1986]. Б.П. Лаврентьєв відносить їх до іменників, виділяючи поруч з ними такі функціонально-семантичні підкласи, як предметні іменники, локативні іменники, інформативні іменники тощо [Лаврентьев 2001]. Кожен з цих підходів по-своєму справедливий, головне не слід забувати про те, що таке частина мови, і що є словом саме в японській мові, не накладаючи на її систему кальок інших національних мов. 56

57 Як бачимо, проблема класифікації частин мови є однією з найбільш масштабних у граматиці японської мови, і розглядати її можна і потрібно у широкому обсязі, розбивши проблематику на сектори (іменні та предикативні частини мови, виділення підкласів в межах головних класів для кожної частини мови тощо). Але оскільки ми намагалися врахувати не лише лінгвістичний, а й дидактичний аспект, не будемо переобтяжувати дану розвідку інформацією. Натомість підіб ємо підсумки. Погляди на природу мовних явищ варіюються залежно від кожної окремої національної мови, і це означає, що розгляд системи певної мови не завжди доцільно проводити за прямою аналогією до інших мов. З іншого боку, навіть усередині самої мовної системи можна вдатися до надмірних і подекуди невмотивованих узагальнень. Усе це призводить до неадекватної інтерпретації елементів мовної системи, що може позначитися і на ефективності оволодіння певною іноземною мовою. Для того, щоб цього уникнути, необхідно повсякчас орієнтуватися на формальні показники, чітко розмежовувати мовні рівні, зокрема морфологічний та синтаксичний (і для японської мови це особливо актуально через значущість граматики), давати чітке визначення мовним одиницям кожного рівня. 1. Головнин И.В. Грамматика современного японского языка. М., с.; 2. Лаврентьев Б.П. Практическая грамматика японского языка. М., с.; 3. Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов. Пособие для учителей. М., с.; 4. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава, с.; 5. 吉川武時のホームページ ( homepage3.nifty.com/taketoki/tango.html). С. Мазур, Київський національний університет імені Тараса Шевченка Японська діалектологія: історія становлення та сучасний стан Історія вивчення діалектів японської мови, за японською лінгвістичною традицією, поділяється на чотири головні періоди. Перший період поява письмових пам яток, словників та граматик японської мови, в яких використано діалектний матеріал, а також відповідних коментарів до класичних літературних творів; другий період початок наукового дослідження діалектів, що датується першими десятиліттями ХХ ст.; третій період широке вивчення діалектів, який охоплює приблизно два десятиліття від середини 20-х до середини 40-х років минулого століття; четвертий період з середини сорокових років і до теперішнього часу, для якого характерним є дослідження діалектів на різних мовних рівнях: фонетичному, морфологічному, лексичному та синтаксичному. 57

58 Перший період, який тривав до кінця 20-х років ХХ ст., охоплює приблизно дванадцять століть і, на наш погляд, відповідає тій стадії розвитку японської мови, коли вона ще не була остаточно сформована як загальнонаціональна мова. Це були часи, коли створювалися чисельні письмові пам ятки. До найбільш ранніх із них, що дійшли до нашого часу, відносяться «Фудокі» 風土記 (географо-етнографічні описи провінцій давньої Японії), які були укладені в рр. Збереглися «Фудокі» п яти провінцій: Хітаті, Ідзумо, Харіма, Бунго та Хідзен. Однак повністю збереглися тільки опис провінції Ідзумо, більша частина описів провінцій Хітаті та Харіма і лише незначні частини описів провінцій Бунго та Хідзен. Від опису інших провінцій залишилися тільки окремі уривки, які включені до різних стародавніх творів у вигляді цитат. «Фудокі», окрім географічних відомостей, включає також етнографічні матеріали, легенди, народні пісні тощо, записані на діалекті тієї чи іншої провінції. Таким чином саме «Фудокі» є одним з найдавніших джерел для вивчення японських діалектів. Поряд із «Фудокі» за часом створення слід зазначити також першу антологію давньої японської поезії «Манйосю» 万葉集 (середина VIII ст.), зокрема 14-ту книгу цієї антології «Адзума-ута» 東歌 («Східні пісні», тобто пісні провінцій Шінано та Омі) та 20-у книгу «Сакаморі-ута» 防人歌 («Пісні варти»), які були написані на східному діалекті тогочасної японської мови. Розглядаючи японські діалекти, не можна не згадати також ім'я відомого європейського дослідника японської мови, португальського місіонера Родріґеса, який у своїй відомій праці «Мистецтво японської мови», що вийшла друком у Наґасакі в 1604 р., дав стислу характеристику діалектів районів Кіото, Кюсю, Тюґоку та деяких східних провінцій Японії. Починаючи з ХVІ ст. зацікавленість до вивчення діалектів японської мови пробудилась і серед японських філологів. У 1650 р. Ясухара Садамура публікує працю під назвою «Катакото» 片言, в якій описує лексику діалекту Кіото, здійснює її порівняння з «загальновживаною японською лексикою» («фуцуґо») і тлумачить етимологію низки діалектних слів. До другого періоду вивчення діалектів японської мови відносять перші десятиліття XX ст. У цей період відбувається остаточне становлення японської національної мови, виникає сучасне японське мовознавство як самостійна наука, і на цій основі розпочинається наукове вивчення діалектів. У 1902 р. була створена «Комісія з вивчення рідної мови», яка провела дослідження всіх існуючих японських діалектів. А тому саме цей період вважається початком наукового вивчення діалектів в Японії. До третього періоду традиційно відносять двадцяті-сорокові роки ХХ ст. Цей період характеризується широким розвитком японського мовознавства (зокрема, під впливом західноєвропейської лінгвістики) та активним вивченням діалектів. І саме в цей період були опубліковані праці найбільш відомих діалектологів ХХ ст. Янагіди Куніо та Тодзьо Нісао. Першою теоретичною працею з японської діалектології вважається дослідження Янагіди Куніо «Про слово «равлик»» (1930 р.). У 1936 р. вийшла з друку книга Татібани Сьоіті «Вступ до діалектології» 方言入門学, після чого побачила світ відома монографія Тодзьо Нісао «Діалекти та діалектологія» 方言と方言学 (1938 р.) та інші його праці з питань діалектології. 58

59 Японський лінгвіст Фудзівара Йоіті свого часу зазначав, що в Японії «батьком» діалектології вважається Янагіда Куніо, а «матір ю» Тодзьо Нісао. Протягом третього періоду з явилася значна кількість словників окремих діалектів, тобто посилилося територіальне вивчення японської діалектної лексики. Окремі діалектологи почали активно займатися дослідженнями акцентуації та інтонації в японських діалектах, долучаючи для цього відповідний діалектний матеріал, зібраний шляхом «польових досліджень». Що стосується четвертого періоду, то слід зазначити, що його початок припадає на другу половину 40-х років, тобто після капітуляції Японії в другій світовій війні, та продовжується до нашого часу. Після створення у 1949 р. «Державного інституту японської мови», у складі якого існував «Кабінет мови місцевих районів» (тобто кабінет діалектології), вивчення японських діалектів вступило в нову стадію. А тепер стисло охарактеризуємо основні праці відомих японських діалектологів, які внесли вагомий внесок у розвиток японської діалектології та японського мовознавства в цілому. Серед японських діалектологів особливе місце посідає відомий етнограф і діалектолог Янагіда Куніо, який за своє життя опублікував майже 50 філологічних праць, переважна більшість з яких (понад 30 монографій) присвячена проблемам японської діалектології, решта іншим актуальним мовним питанням. Чи не найвідомішою його працею є монографія «Про слово «равлик»». Шляхом письмового опитування він зібрав матеріал про місцеві варіанти слова «равлик» у всіх районах Японії, проаналізував з історичної точки зору усі наявні відмінності і зробив надзвичайно цінні загальнотеоретичні висновки. Саме ця робота вважається першим в Японії оригінальним, науковим дослідженням в галузі діалектології, а також у галузі японської лінгвістичної географії. На основі власних спостережень та аналізу даних картографування слова «равлик» Янагіда Куніо створив теорію «концентричної діалектної сфери», яка отримала широке розповсюдження в японському мовознавстві. Суть цієї теорії полягає в тому, що в окремих регіональних центрах національної культури виникають нові слова, які поступово витісняють старі. При багаторазовому повторенні такого явища старі слова поступово відходять від центрів на периферію, утворюючи шари нової лексики, що розходяться кругами від культурних центрів. Отже, чим далі розміщені круги від уявного центру, тим давнішими є відповідні шари лексики. На основі цієї теорії Янагіда Куніо, зокрема, пояснив певні схожості в лексиці діалектів о-ва Кюсю у північно-західній його частині та районі Оу, що знаходиться в північносхідній частині Японії. Однією з фундаментальних праць проф. Янагіди є його «Зведений японський етнографічний лексикон»,опублікований у рр. Ключові слова в ньому розташовані згідно з японським алфавітом «кана». Словник складається з п яти томів (п ятий том є своєрідним довідником). Серед найважливіших діалектологічних праць Янагіди Куніо слід згадати також такі його праці, як: 1. «Лексика матері та дитини», 1935 р. 母と子供の語彙 2. «Історія японської мови. Неологізми», 1936 р. 国語の歴史 新語 3. «Вивчення географічних назв», 1936 р. 地理的な名の研究 59

60 4. «Лексика весільних обрядів» (у співавторстві з Оматі Токудзо), 1937 р. 結婚式慣例の語彙 5. «Лексика поховальних обрядів» (у співавторстві з Оматі Токудзо), 1937 р. 葬式慣例の語彙 6. «Лексика, пов язана з одягом», 1938 р. 服に関する語彙 7. «Лексика, пов язана з часом», 1939 р. 時間に関する語彙 8. «Лексика, пов язана з житлом» (у співавторстві з Ямагуті Садао), 1939 р. 住宅に関する語彙 9. «Діалектологічні нотатки», 1942 р. 方言のノート 10.«Сучасна літературна мова та діалекти», 1949 р. 現代標準語と方言 Наступний лінгвіст, якого обов язково слід згадати, це професор Тодзьо Нісао один із найвідоміших діалектологів Японії, учень Уеди Кадзутоші, який у 1910 р. закінчив філологічний факультет Токійського імператорського університету. У 1916 р. Тодзьо Нісао публікує бібліографію наукових досліджень діалектів японської мови, після чого як співробітник «Комісії по вивченню рідної мови» проводить обстеження діалектів у різних районах Японії, збирає величезний фактологічний матеріал. Серед численних праць Тодзьо Нісао насамперед необхідно виділити і назвати наступні: «Японський діалектологічний атлас» 日本の方言の地図 з додатком під назвою «Кордони розповсюдження діалектів японської мови». У цій невеликій за обсягом, але вагомій за змістом праці Тодзьо Нісао сформулював власну теорію «розмежування діалектів», в якій, всупереч існуючій на той час в Японії лінгвістичній географії, яка заперечувала наявність будь-яких кордонів серед діалектних явищ, а відтак, і наявність самих територіальних діалектів, як певних мовних систем, чітко окреслює ці кордони і характеризує їхні ознаки. Другою його відомою працею є «Вивчення діалектів» 方言の研究. Ця праця містить як низку раніше опублікованих статей автора, так і два нових розділи: «Вивчення діалектів» 方言の研究 та «Діалекти і я» 方言と私 (автобіографічний нарис). Третьою дуже важливою працею є колективна монографія «Японська діалектологія» 日本の方言学. Тодзьо Нісао був головним редактором і одним із авторів цієї збірки. Також ним був написаний теоретичний вступ, у якому проводиться територіальний поділ японських діалектів на чотири основні групи: східна, західна, північна та рюкюська. В основному до цих груп були включені вже описані раніше діалекти, однак склад східної групи японських діалектів у цій праці вже інший, а саме: Хоккайдо, Тохоку, Канто, Токай-Тосан, Хатідзьодзіма. Четвертою значною його працею є «Загальнояпонський діалектний словник» 全体国語の方言辞典. Цей словник став першим в Японії зведеним діалектним словником (перше його видання побачило світ у грудні 1951 р.). Словник містив слів, а ключова лексика в ньому була розташована в порядку японського складового алфавіту «кана». П'ятою фундаментальною працею цього відомого діалектолога, слід вважати «Тематичний діалектний словник» 語幹の方言辞典. Цей словник є своєрідним продовженням попереднього словника, який був виданий у 1951 р. («Загальнояпонський діалектний словник» 全体国語の方言辞典 ). Не менш відомим японським діалектологом, що займався дослідженням діалектів о-ва Кюсю, був Йошіматі Йошіо (Сокен) професор філологічного факультету держав- 60

61 ного університету Кюсю, який брав також активну участь в укладанні «Енциклопедії японського мовознавства» (1954 р.). Надзвичайно цікавими та змістовними є його праці «(Давні) європейські лінгвістичні видання про японську мову», рр. і «Діалекти Кюсю» 九州の方言, 1933 р. Серед інших відомих японських діалектологів, які, зокрема, займалися вивченням історії, літератури та мови архіпелагу Рюкю, варто згадати Іху Фую автора багатьох праць з історії мови Рюкю, які нині слугують основним матеріалом для вивчення особливостей діалектів цього регіону Японії, насамперед давнього періоду. Серед лінгвістичних праць Іхи Фую найвідомішими є «Діалекти Рюкю» 琉球の方言, 1933 р.; «З історії діалектів північних островів» 南島方言史考, 1934 р.; «Лексика Рюкю» 琉球語彙, рр.; «Новий словник драматичних творів Рюкю» 琉球戯曲新辞典, 1933 р. Відмітимо також «Збірку статей, присвячених пам яті Іхи Фую», 1937 р., зауваживши при цьому, що Іха Фую був автором багатьох статей про фонетичні особливості діалектів Рюкю («Система закономірностей палаталізації приголосних у мові Рюкю», 1930 р. та ін.). Відомим діалектологом був також Кіндаіті Харухіко, який цікавився переважно вивченням наголосу в різних японських діалектах. Зокрема, цьому питанню присвячені його праці: «Огляд специфічних наголосів у говорі префектури Сайтама» 埼玉県下に分布する特殊アクセントの考察, 1948 р.; «Зошит діалектних матеріалів» 方言採集手力江書院 (у співавторстві з Тодзьо Нісао), 1951 р., а також ціла низка статей з цієї ж проблематики. Діалекти Рюкю, Хонсю, районів Хатідзьодзіма та Тохоку досліджував відомий діалектолог Татібана Сьоіті. Основною теоретичною працею Татібани Сьоіті є його «Вступ до діалектології» 方言入門学, 1936 р. В основу розмежування японських діалектів автор цієї книги кладе лексичний принцип (використання діалектної лексики в групі суміжних префектур). При цьому Татібана вибірково порівнював окремі семантичні групи слів загальною кількістю від 25 до 60 лексичних одиниць) окрім іншого, у цій праці Татібана Сьоіті висвітлює також історію вивчення японських діалектів, наводить результати порівняння діалектів Рюкю та Хонсю, описує діалекти Хатідзьо та Тохоку, розглядає діалектні теорії Янагіди Куніо та Тодзьо Нісао, торкається низки інших актуальних питань, як наприклад, діалекти та іншомовні запозичення тощо. Серед основних його діалектичних праць слід зазначити: «Тематичний всеяпонський діалектологічний словник» 分種全国方言辞典, 1939 р.; «Службові слова в діалектах Японії» 諸国助詞方言集, 1940 р.; «Діалекти східної части Хонсю» 本州東の方言, 1934 р.; «Дитяча лексика різних районів» 諸国幼な言葉集, 1935 р.; «Вступ до діалектології» 方言学入門, 1936 р.; «Діалектологічна хрестоматія» 方言読本, 1937 р. Що стосується «Хрестоматії» Татібани Сьоіті, то попри те, що ця книга має назву «Хрестоматія», вона не є збіркою текстів, а суто дослідницькою працею, що складається з трьох частин. Перша з них вміщує опис діалектів Тохоку, Кінкі, Тюгоку та Кюсю; друга є лінгвогеографічним нарисом; третя присвячена історії вивчення японських діалектів. Саме ця частина містить опис досліджень діалектів різних префектур Японії (перелік праць, прізвищ авторів, іноді з короткою біографією того чи іншого місцевого діалектолога), що й виокремлює цю працю від більшості праць інших японських діалектологів. Окрім цього, Татібана Сьоіті надрукував цілу низку статей з різних питань японської діалектології. Отже, можна констатувати, що після залучення нових сучасних методів наукового аналізу в Японії протягом ХХ ст. була створена міцна теоритична база для подальшого поглибленого дослідження національних діалектів на різних мовних рівнях. 61

62 1. Попов К.А. Японские диалектологи и их основные работы //Японский язык (Сборник статей). М.: Изд-во вост. л-ры, С ; 2. Попов К.А. Библиография работ по японскому языку, изданных в России // Японский язык (Сборник статей). М.: Изд-во вост. л-ры, С Ю. Малахова, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА МОВНОЇ ПОВЕДІНКИ ЯПОНЦІВ У комунікативної ситуації і в комунікативних актах важливу роль відіграють також соціально і національно специфічні правила мовної і немовної поведінки, що відносяться до мовного етикету. В цій статті під мовним етикетом розуміємо регулюючі правила мовної поведінки, систему національно специфічних, стереотипних, стійких формул спілкування, прийнятих і запропонованих суспільством для встановлення контакту співрозмовників, підтримки та переривання контакту в обраній тональності. Мета статті проаналізувати національно-культурну специфіку мовної поведінки японців. Національно-культурні особливості мовної поведінки розглядались у працях Бацевича Ф.С., Дибовського О.С., Невєрова С.В., Озерської О.Ю., Сухарева В.О., Формановської Н.І., Фролової О.П. та ін. Національно-культурна специфіка мовної поведінки позначається в тому, що стилістичні засоби, які мають «однойменне», стилістичне маркування, в різних культурах можуть бути пов'язані з нетотожними комунікативними ситуаціями, з різними стереотипами поведінки. У залежності від специфіки культурних відмінностей у міжкультурній комунікації прийнято розрізняти колективістський та індивідуалістичний види культур. Колективістський вид культури розповсюджений переважно серед східних народів, у культурах яких головною цінністю є ототожнювання себе з колективом. Цей вид культури є домінуючим у Японії, Китаї, Росії і більшості африканських країн. Часто представники цих культур можуть використовувати займенник «ми», висловлюючи свою особисту думку. Представники колективістських культур, японці часто забувають про свої особисті інтереси заради успішної між особистісної взаємодії. Для японців існує поняття індивіда, в першу чергу, як частини цілої групи. Коли члени японської родини розмовляють, то вони називають один з одного не ім ям, а термінами, що вказують на положення конкретної людини в групі. В Японії взагалі існує переконання, що колектив, група найбільш стійке і постійне з усіх явищ суспільного життя. Кожен окремий індивід у групі частина її, і тому він не може існувати поза групою. Індивідуальний розвиток особистості йде за рахунок

63 того, що вона знаходить своє місце у групі. Будь-який успіх групи розповсюджується і на кожного її члена. Тому японці не в змозі зрозуміти тих, хто дуже динамічний у своїх групових відношеннях постійно створюють різні групи, переходять з однієї до іншої та змінюють свої переконання. Для японця покинути групу означає втратити свою ідентичність. В Японії, як тільки людина стає робітником підприємства, вона стає складовою частиною групи і залишається нею до кінця життя. Усе життя людини в Японії пов язано з підприємством, воно є для неї центром культурного і соціального життя. Вільний час усі співробітники проводять разом, події особистого життя, такі як одруження чи розлучення, теж є предметом піклування всього колективу. У колективістських культурах східного типу при передаванні інформації люди схильні більшою мірою звертати увагу на контекст повідомлення, на те, з ким і за яких умов відбувається спілкування. Ця особливість проявляється в наданні особливої цінності формі повідомлення, тому, як сказано, а не тому, що сказано. Тому комунікація в умовах східних культур характеризується розмитістю і неконкретністю мови, наявністю приблизних форм висловлювання типу «вірогідно», «можливо». Тому японці ведуть розмову навкруги, довго міркуючи про все, але тільки не про головний предмет спілкування. Виходячи з того, що культури можуть характеризуватися тенденціями до більш високо чи низько контекстних повідомлень, можна використати цей параметр для їх порівняння. У стандартному висловлюванні у межах низько контекстної культури (швейцарської, німецької, північноамериканської) інформація, яка необхідна для вірної інтерпретації даного повідомлення, міститься в максимально вербалізованому вигляді. Висловлювання ж у висококонтекстних культурах (Японія, Китай) часто не можуть бути зрозумілими на основі мовних знаків, які містяться в них. Для їх правильної інтерпретації необхідне знання контексту, причому не вузького, ситуативного, а широкого, культурологічного. Тому на рівні повсякденної європейської свідомості японську бесіду часто описують, як гру недомовок. А японцям, у свою чергу, нерідко здається, що європейці надто прямі і нетактовні. Таким чином, можна сказати, що той чи інший вид культури породжує свій тип спілкування та мовної поведінки. Так, представники колективістських культур намагаються уникати прямих взаємодій і роблять акцент на невербальних засобах комунікації, прагнуть бути непомітними і не виділятися з загальної маси. Національна своєрідність мовної поведінки може торкатися не тільки стилістики, але й деяких більш глибоких областей мови її граматики і лексики. Наприклад, існування у японській мові категорії ввічливості [Неверов 1977, 322]. У кожній культурі поведінку людей регулює уявлення про те, що людині належить робити в типових ситуаціях. Кожній соціальній ролі відповідає певний тип мовної поведінки, свій набір мовних засобів. Мовна поведінка людини обумовлена культурними традиціями суспільства. У різних народів спілкування в однакових ситуаціях (наприклад, розмова чоловіка з дружиною, батька з сином, вчителя та учня, господаря і гостей, начальника і підлеглого) протікає у різній стилістичній тональності. В японський мові розмова вчителя та учня характеризується наявністю спеціальних форм пошани, котрі висловлюються за допомогою категорії ввічливості. Мовна поведінка японців цілком підпорядкована наданню максимальної уваги співрозмовнику, прояву чемності до нього, створення у нього гарного настрою [Неверов 1977, 63

64 322]. Система етикетних форм у промові японців відрізняється особливою складністю і відображає соціальну структуру японського суспільства, в якому до сих пір присутні пережитки феодально-патріархальних відносин, які існували колись. Складність усього цього посилюється тим, що соціальні стосунки між членами суспільства передаються не тільки лексично, але й граматично. При розмові з кількома співрозмовниками американець, наприклад, буде звертатися до всіх однаково. У Японії ж до сих пір людина оцінюється не як індивідуальність, а лише з погляду її суспільного становища. Приналежність до фірми при зверненні важливіша, ніж професія і навіть ім'я або прізвище. Японці частіше називають один одного за посадою або системою родства і рідко по імені. Японському мовному етикету в цілому притаманний лаконізм, традиційний початок розмови, однак привітання досить церемонійні. Наприклад, зовсім незвичайно з погляду європейського етикету, що японець, зустрівшись зі знайомим, насамперед починає дякувати йому за ті послуги, які були надані цим знайомим у минулому, причому іноді по закінченні досить великого часу, до того ж це були досить дрібні послуги. Іноді японці дякують за те, що було 2-3 роки тому, хоча це були справжні дрібниці [Фролова 1997, 4]. Кожна мова тісно пов'язана з культурою. Наприклад, для культури японців характерні схильність недоказувати, спираючись на конотацію, шукати сенс висловлювання за межами слова. Японцям, на відміну від європейців, не вистачає почуття гумору. Вони погано розуміють чужий гумор. Зазвичай японці не показують і своїх почуттів. Але вони готові прийняти те, що має для них практичну цінність. У розмові намагаються в усьому погоджуватися зі співрозмовником. Якщо японець у чомусь не згоден з співрозмовником або у нього інша точка зору, він все одно буде піддакувати і говорити はいはい «хай-хай» «так-так», а свою думку буде намагатися тримати при собі. Якщо співрозмовник буде досить завзятий і вимагати чогось конкретного, японець буде намагатися повернути розмову в інший бік, вставляючи такі вставні слова, як, ときに «токі ні» «буває й так, що»; «іноді» або ところで «токороде» «до речі». За всіх інших обставин японець буде намагатися не сказати співрозмовникові «ні» або не відмовити йому прямо. Характерною особливістю національної поведінки японців є небажання чимось виділитися або бути винятком. Тому у мові японця нерідко можна почути さすがに «cacуга-ні» «як і очікувалося», цим підкреслюється, що той, хто говорить, думає як всі і не хоче нічим виділятися. Разом з тим не можна сказати, що японцям не притаманні людські слабкості, які мають абсолютно всі люди, незалежно від національності. Японець прекрасно розуміє, що хвалитися неетично, і тому він намагається уникати цього. Але іноді дуже хочеться, щоб люди про щось дізналися, побачили, почули. Тоді він доповнює своє висловлювання заздалегідь таким стандартним виразом, як こお言うと自慢をするようになりますが «Коо іу-то дзіман-о суру йо-ні нарімас га...» «Якщо так сказати, то можна подумати, що я хвалюся, але...» Японці завжди і за все вибачаються першими, якщо навіть вони ні в чому не винні. Притому вони поспішають вибачитися, щоб їх не випередили. Службовець у фірмі, сфері обслуговування, тобто скрізь, де існують двосторонні відносини (продавець покупець, обслуговуючий персонал клієнт і інші відносини), що б не сталося, навіть якщо йому наступили на ногу, повинен вибачитися в першу чергу, сказав ごめんなさい «гоменнасай» «вибачте». Згідно з японським способом мислення зазвичай це тлумачиться наступним чи- 64

65 ном: я людина неуважна, та через мене вийшла помилка (наприклад, стояв не так, як треба, щось не побачив та ін.). Таким чином, завжди знаходиться новий привід попросити вибачення, не чекаючи, поки це зроблять інші. У нашому етикеті є щось схоже, коли ввічлива людина в певній ситуації скаже: «Якщо було щось не так, вибачте, будь ласка!» Загальновідома поведінка японця і в автомобілі, коли кожен з водіїв намагається поступитися іншому. Той водій, який виявився пропущеним уперед, киває головою на знак подяки, кажучи すみません «сумімасен» «вибачте» (маючи на увазі, що йому була надана люб'язність з боку іншого водія). При порушенні правил руху транспорту японець також завжди поспішає вибачитися [Фролова 1997, 6]. Коли японець розмовляє, він завжди думає про співрозмовника. Японці говорять компліменти, але не так багато. В основному вони дякують і вибачаються. Для них також характерна помірність у всьому, в тому числі і в мовній поведінці. Взаємини в Японії обставлені численними умовностями і традиційними приписами. Більшою мірою це стосується безпосередніх контактів. У Японії всі привітання супроводжуються поклонами, це наочний прояв неписаних правил, що дають зрозуміти, хто вище за соціальним статусом. Японці вклоняються один одному по кілька разів на день. Якщо зустрічаються зі старшим, наприклад, в установі, то перший раз роблять ординарний поклон. При наступних зустрічах протягом того ж дня можна робити легкий поклон. Вітання й поклони існують для того, щоб створити доброзичливий фон у спілкуванні. У привітанні один із співрозмовників як би хоче сказати, що в нього добрі наміри до того, до кого він звертається. Згідно з японським мовленнєвим етикетом кожній людині необхідно показати свою повагу до іншого. Наприклад, у транспорті звільнилося місце і ви хочете сісти. Для цього треба звернутися до того, хто вже сидить поруч, і сказати しつれいします «сіцурей сімас» «прошу вибачення». За правилами японського етикету, якщо у вас трапилось щось неприємне, про що в принципі можна не повідомляти співрозмовника, краще утриматися, тому що перекладати свої переживання на інших і змушувати їх переживати, вважається не дуже пристойним. За правилами ввічливості японці не керують ходом бесіди й не намагаються її підтримувати. У розмові вони не прагнуть панувати або переконувати. Вони не вимовляють довгих тирад або вільних висловлювань, проте в компанії з друзями і добре знайомими людьми японці розмовляють охоче. Пересічному японцю не властива швидкий темп мови, в розмові він часто робить паузи. Японці проявляють дуже велику вибірковість по відношенню до співрозмовника, для них важлива група, до якої вони належать, тому вони утримуються від розмови з малознайомими людьми. Японці досить байдужі до того, прислухаються до їхньої думки чи ні, не завжди стануть заперечувати своєму співрозмовникові, якщо навіть він висловлює протилежну точку зору. Мова японця не конкретна. У будь-якому висловлюванні присутній підтекст. Іноді весь зміст сказаного можна відчути лише в контексті. Все це створює відчуття розпливчастість мовлення, а японська ввічлива мова сприяє цьому. Звідси і велика кількість некатегоричних форм висловлювання. Якщо в Японії ви чуєте «так», то це далеко не завжди означає дійсну згоду. Це випливає, по-перше, з граматики японської мови: якщо ваше питання вже містить заперечення: 名前を書かなくてもいいですか Можна не писати ім я?, то ваш японський співрозмовник може відповісти はい 書かなくてもいいです Так, можете не писати. По-друге, японське はい, що звичайно перекладають як «так», під час бесіди використовується достатньо 65

66 часто, але в значенні «так-так» тобто швідкіше для підтвердження того, що вас продовжують слухати. В Японії вважається похвальним поміркованість і стриманість у жестах і рухах під час розмови, але в той же час часте кивання головою скоріше означає «я вас уважно слухаю», ніж «я згоден з вами». По-третє, японці традиційно намагаються не вступати в відверте протиріччя з співрозмовником і тому уникають прямих відповідей «ні». Тому, якщо японці хочуть сказати «ні», вони звичайно кажуть, що «це важко». У той же час японським словом わかりました, яке перекладається як «я розумію», ваш співрозмовник виражає набагато більше згоду з вами. Бажання уникнути відкритого зіткнення протилежних поглядів виявляється у японців і в практиці прийняття рішень. Ці рішення звичайно являють собою не результат чиєїсь особистої ініціативи, а підсумок узгодженості думок усіх зацікавлених сторін як би загальний знаменник, який знайшли на основі взаємних уступок. При цьому згідно з нормами японської ділової етики головною перевагою володіє не той, хто наполегливо стоїть на своєму (навіть якщо він і правий), а той хто виявляє готовність до компромісу, заради загальної згоди [Сухарев 1998, 154]. Велике значення в японській культурі приділяється пунктуальності, точності. Домовившись про зустріч, японець вчасно з явиться на місці. Ввічливість у мовленні японців цінується більше її дохідливості, нюанси етикету куди важливіші правил синтаксису та граматики. Тому японцям не подобаються іноземці, які вимагають роз яснень і уточнень, намагаються докопатися до суті справи. Японець же вважає, що не біда, якщо його думки до кінця не виказані, а слова не перекладені. У таких умовах недивно, що нерідко вищим засобом міжособистісного спілкування стає багатозначне мовчання. Японський образ життя припускає, що мова не єдиний і навіть не найкращий засіб спілкування, «Мовчання красномовніше за слова», говорить японська приказка [Сухарев 1998, 132]. Найбагатша синоніміка розмовної мови дозволяє японцям по-особливому будувати бесіду, дає можливість тактовно торкатися делікатних тем. Розпливчастість японської мови особливо сильно проявляється в манері говорити «ні». Японці вкрай рідко використовують категоричне заперечення. Однак воно цілком доречно в колі родичів або близьких друзів. Російському «ні» відповідає японське いいえ «ііе», яке вважається дуже формальним і категоричним. Заміст いいえ «ііе» використовується безліч різних оборотів мови, які можна витлумачити і як «так», і як «ні». У зв'язку з цим у мову вводяться «м'які»; обороти заперечення. Наприклад: 考えて見ましょう «кангаете-мімасе» «давайте подумаємо», も少しお待ちください «мо сукосі оматі-кудасай» «трохи почекаємо», ままですね «ма-ма дес нэ» «так собі», そんなところですね «сонна токоро дес нэ» «приблизно так». Усі ці обороти вимовляються для того, щоб не сказати «ні», але натякнути співрозмовникові, що швидше за все буде негативна відповідь. Іноді, щоб уникнути категоричного いいえ «ііе», японці переводять розмову на іншу тему, посилаються на погане самопочуття і зайнятість. Інша форма відмови, коли японець з приводу якого-небудь прохання говорить, що він докладе всі зусилля і старання, але якщо результат буде негативним, він просить заздалегідь вибачити його. Це один з видів відмови. У цьому випадку японці кажуть: さどでしょうか やってきますができるかどうかですね «са до десьо ка, ятте кімас га декіру ка доока дес нэ» «я, звісно, не певен, але спробую зробити, не ручаюсь за те, що вийде». Це означає відмову, хоча виглядає у вигляді формальної згоди. 66

67 Інколи, коли японці намагаються уникнути категоричного «ні», вони задають контрпитання, після яких вважається нетактовним наполягати на своєму [Сухарев 1998, 155]. В розмові японці взагалі уникають слів «ні», «не можу», «не знаю». Навіть відмовляючись від другої чашки чаю, гість замість «ні, дякую», вживає вираз けっこです «кекко дес», який дослівно означає «мені вже і так гарно». Ще одним з найважливіших правил японського мовного етикету є прагнення ні в якому разі не зіпсувати настрій співрозмовника. Навіть для найнеприємнішого повідомлення треба так використовувати мовні засоби, щоб не поставити співрозмовника в незручне положення. Звичайно, мова не йде про нещастя, які ні від кого не залежать. Слід намагатися не говорити про свої і чужі хвороби, невдачі, які були в минулому, щось непристойне та ін. У Японії до вас поставляться з великою насторогою, якщо Ви будете погано говорити про людей, навіть про ровесника, не кажучи вже про старших. Якщо ви щось і знаєте про когось, то краще промовчати або зробити вигляд, що нічого не знаєте. У цьому знаходить вияв один з основних принципів поведінки японців у жодному разі не втручатися в чужі справи. У Японії особливо дотримуються етикету, у тому числі й мовного, в різних установах, фірмах, сфері обслуговування. Які б відносини з людьми у вас не були, коли ви знаходитесь на службі, ви повинні вести себе так, як належить. Навіть своїх близьких друзів належить називати офіційно у відповідності до їх статусу. Куди б ви не прийшли, вас зустрінуть зі словами 田中さんお待ちいたしました «Танака-сан оматі ітасімасіта» «пан Танака, ми Вас чекали» або いらっしゃいませ «ірассяімасе» «ласкаво просимо». Якщо ви прийшли разом з кимсь або вас хтось супроводжує, то у відношенні до них використовується ввічливе звернення お連れさま «оцуресама». Керівник або відповідальна особа, що вас зустрічає, відрекомендується вам, назвавши в першу чергу свою посаду, а потім прізвище. Наприклад: 私が部長の山田です «Baтacі-га буте-но Ямада дес» «Я начальник відділу Ямада». Звичайно, при всьому цьому треба робити легкі поклони. У японському суспільстві, особливо в офіційній обстановці, поведінку та мовний етикет досить регламентовані, і від їх знання багато в чому залежить успіх або неуспіх ділового спілкування. Таким чином, знання національно-культурної специфіки мовної поведінки японців поможе уникнути комунікативних труднощів при спілкуванні з ними. 1. Дыбовский А.С. О некоторых особенностях речевой коммуникации в японском и русском этноязыковых коллективах ( 2. Неверов С.В. Особенности речевой и неречевой коммуникации японцев // Национально-культурная специфика речевого поведения. М., С ; 3. Озерська О.Ю. Вербальний і невербальний аспекти японського мовного етикету (методичний посібник). Х.: ХНПУ імені Г.С. Сковороди, с.; 4. Сухарев В.А. Мы говорим на разных языках. М., с.; 5. Фролова О. П. Японський речевой этикет (лингвистический аспект). Новосибирск, с. 67

68 68 В. Мигдальский, Университет Досися (г.киото, Япония), Ассоциация переводчиков-руссистов (Кансайский филиал) В. Мигдальская, Д. Мигдальский, Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова Единообразие перевода терминов, применяемых в юридических аспектах проживания иностранцев в Японии Япония страна манящая, привлекающая иностранцев многообразием оттенков своей своеобразной культуры. Среди множества туристов есть категория лиц, увлеченных Японией и желающих остаться жить в Японии. Ежегодно множество иностранцев приезжает в Японию на учёбу и многие остаются жить и работать. Но за праздной строной японских реалий остаются суровые будни повседневной жизни. Если вы не привыкли к языку страны проживания, всё ложиться на плечи ваших поручителей, если вы немного владеете языком, всё лижится на ваши плечи. Начиная с этапа получения визы, человек, приезжающий в Японию сталкивается, сам того не замечая, с «терминологией юридических аспектов проживания иностранцев в Японии». На сегодняшний день нет единого мнения и единого списка слов терминов, которые облегчили бы вопросы официального оформления того или иного документа. Каждая компания в сфере перевода принимает заказы на перевод той или иной документации (иногда даже не имея в составе своих сотрудников специалиста в данном языке, и уже пост-фактум проводя спешный поиск кого бы то ни было, кто бы взялся за этот документ). Существующие словари дают не единообразный ответ на перевод тех или иных фраз встречающихся в официальных документах. (Речь идёт о переводе на русский язык, перевод на украинский язык официальных документов встречается значительно реже, чаще всего люди обращаются к уже готовым вариантам перевода на английский или другой европейский языки!) Нам хотелось бы затронуть некоторые термины, с которыми мы столкнулись в работе по созданию руссификации информационной системы помощи повседневной жизни иностранцев в Японии. В первую очередь это вопросы визы, видов визы и права на рабочую деятельность. Два основных термина с которыми мы хотим Вас познакомить это «在留資格» «статус пребывания» и «滞在期間» «период пребывания». В обычном обиходе более распространены выражения: «виза», «срок действия визы» и т.д., а также связанные с этим понятия «туристическая виза», «студенческая виза» или «рабочая виза». В Японии также на уровне повседневного общения используются выражения «観光ビザ» и «就労ビザ», однако на этапе пребывания в стране важным становиться, какой у вас статус «短期滞在» (короткий визит) или нет.

69 Официальные формулировки статуса пребывания часто несут в себе более информативный смысл, чем дословный перевод следуя общепринятым словарям, того или иного названия статуса (существительного). Лингвистический аспект в названии того или иного вида визы, статуса пребывания, не дословный перевод слова, а смысл определяемого данной категорией статуса личности. К сожалению, можно отметить недостаток информации предоставляемой иностранными посольствами на этапе оформления выездных документов, а именно в вопросах органичений по трудовой деятельности на территории страны пребывания, несмотря на то, что вся подобного рода информация имеется в наличии у сотрудников посольств и в информационных отделах, но для её поиска и восприятия необходим достаточно высокий уровень владения языком. И Япония в этом смысле не исключение. В ограниченных рамках данной статьи хотелось бы представить некоторые термины, которые на наш взгляд являются наиболее важными. В первую очередь это названия различных «видов виз». 就労ができない在留資格 (6 種類 ) Статусы пребывания, при которых не возможна трудовая деятельность (6 видов) 文化活動 Культурная деятельность 短期滞在 留学 就学 研修 家族滞在 Короткий визит Студент колледжа Студент подготовительного отделения Стажировка Член семьи Человек, приезжающий в Японию, подпадая под одну из выше указанных категорий (имея один из вышеупомянытых статусов пребывания) не имеет права на трудовую деятельность. В нижеследующей таблице представлены термины, связанные с категорией «就労ビザ» (рабочая виза), виды статусов, при которых возможно жить и работать (зарабатывать) в Японии. 就労が可能な在留資格 (16 種類 ) Статусы пребывания, при которых возможна трудовая деятельность (16 видов) 外交 Дипломат 公用 教授 芸術 Официальное лицо Профессор Деятель искусства 69

70 宗教報道投資 経営法律 会計業務医療研究教育 ( 教育制度 ) 技術人文知識 国際業務企業内転勤興行技能 Религиозная деятельность Журналист Инвестор/ менеджер Юридическая и финансовая деятельность Медицинский работник Исследователь Преподаватель Инженер Специалист в области гуманитарной и международной деятельности Перевод по работе в рамках одной компании Шоу-бизнес Профессионал Однако также хотелось бы отметить, что за каждой скупой строчкой формулировки того или иного «статуса пребывания» следуют ограничения на период пребывания, на количество часов трудовой деятельности в день и на разновидностьэтой деятельности. Это и есть та самая информация, незнание которой может привести к нарушению законов Японии, характеризуемые общим названием «資格外活動» деятельность, выходящая за рамки статуса пребывания. Кроме вышеуказанных категорий в особых случаях иностранцу может быть предоставлен особых статус: 個々の外国人に与えられた許可の内容により就労の可否が決められる在留資格 (1 種類 ) Статус пребывания, в котором возможность трудовой деятельности определяется содержанием разрешения, получаемого лично иностранцем (1 вид) 特定活動 Особая деятельность Ещё одним моментом являются вопросы длительного проживания, постоянного проживания в Японии. 70

71 身分又は地位に基づく在留資格 (4 種類 ) Статусы пребывания в зависимости от положения или позиции (4 вида) 永住者 日本人の配偶者等永住者の配偶者等定住者 Постоянное жительство( вид на жительство) Супруг/супруга или ребенок гражданина Японии Супруг/супруга или ребенок постоянно проживающего Долгосрочное проживание Проживая в Японии основным удостоверением личности для иностранца становится «карточка регистрации». В ней указывается вся основная информация начиная с вашего имени, даты рождения, включая статус пребывания, период пребывания и текущий адрес вашего проживания. 外国人登録 外国人登録証明書 外国人登録事項確認申請書外国人登録証明書交付申請書 在留資格 在留期間更新許可申請書在留資格変更許可申請書在留資格取得許可申請書再入国許可申請書 資格外活動許可申請書 就労資格証明書 就労資格証明書交付申請書 地方入国管理官署 Регистрация иностранца, регистрация иностранных граждан Свидетельство о регистрации иностранца, карточка регистрации иностранного гражданина карточка регистрации иностранца Заявление на подтверждение пунктов регистрации в качестве иностранного лица Заявление на получение документа, подтверждающего регистрацию в качестве иностранного лица; Заявление на получение свидетельства, удостоверяющего пункты регистрации иностранного гражданина Статус пребывания Заявление на продление периода пребывания Заявление на изменение статуса пребывания Заявление на разрешение получения статуса пребывания разрешение на повторный въезд Заявление на разрешение вести деятельность вне разрешенной статусом пребывания удостоверение о праве на трудовую деятельность Заявление на выдачу удостоверения о праве на трудовую деятельность Региональный офис Иммиграционной службы 71

72 Жизнь японцев связана с понятием «посемейной записи». Если ваш супруг или супрга гражданин Японии, то Ваша жизнь также во многом будет связана с понятием «戸籍». 戸籍戸籍謄本国籍取得戸籍法 Посемейная запись; книга переписи населения Посемейная запись(гражданина Японии); копия посемейной записи; выписка из посемейной записи Получение гражданства Закон о посемейной записи, закон о переписи населения Длительное проживание всегда связана с повседневными вопросами жизни и смерти: брак, развод, беременность, рождение ребёнка, болезни, медицинское страхование, смерть. Это всё реалии жизни, и если это жизнь в стране другого языка, другой культуры, то вы должны уважать законы этой страны, а следовательно своевременно проводить оформления тех или иных официальных оформлений, предусмотренных данным законодательством. Ниже мы приведем лишь небольшую часть терминов связанных с названием некоторых документов и понятий в Японии. 妊娠届出生届出生証明書出生届受理証明書母子健康手帳母親 両親教室死亡届死亡診断書死亡届証明書登録原票記載事項証明書婚姻届 Уведомление о беременности Уведомление о рождении ребенка Свидетельство о рождении(свидетельство о рождении, подписанное врачом или акушером) Свидетельство о принятии к рассмотрению уведомления о рождении; свидетельство о принятии уведомления о рождении (документ подтверждающий, что было принято уведомление о рождении) Книжка состояния здоровья матери и ребёнка Курсы для обучения родителей Уведомление о смерти Свидетельство о смерти (Это заключение сделанное доктором в графе свидетельства о смерти во время смерти) Свидетельство о принятии уведомления о смерти Документ, подтверждающий регистрацию в качестве иностранного лица Уведомление о вступлении в брак; уведомление о браке 72

73 婚姻用件具備証明書 婚姻届受理証明書 ( 婚姻証明書 ) 離婚届 離婚届受理証明書 ( 離婚証明書 ) 健康保険 国民健康保険 年金保険 国民年金 厚生年金保険 脱退一時金支給制度 労働保険 労働災害補償保険 雇用保険 Свидетельство, удостоверяющее возможность заключить брачный договор Свидетельство о принятии к рассмотрению уведомления о вступлении в брак (свидетельство о браке) Уведомление о разводе Свидетельство о принятии к рассмотрению уведомления о разводе (свидетельство о разводе) Социальное страхование здоровья Государственное страхование здоровья Пенсионное страхования, пенсионный фонд, пенсия Государственная пенсия Система пенсионного страхования Система выплаты единовременных пособий Трудовое страхование Страхование от несчастных случаев, страхование от несчастного случая на производстве система страхования при приеме на работу; страхование работы; трудовое страхование Сейчас нами готовиться к изданию справочное пособие содержащее в себе информацию о повседневной жизни иностранца в Японии, а также терминологию, с которой столкнётся любой посещающий Японию на длительный период(более 3-х месяцев). Более подробно, на страницах нашего пособия можно будет познакомится с некоторыми исключениями и порядком оформления официальных документов, например в случае желания заниматься подработкой приехав на обучение в Японию как студент по обмену и т.п. Справочное пособие также будет оснащено краткой справочной информацией о Японии, и её культуре. (Пособие подготовлено на русском языке, в перспективе этот же метариал будет подготовлен к изданию также и на украинском). 1. 多言語生活情報 ( 財 ) 自治体国際化協会 2. 京都生活ガイド ( 財 ) 京都市国際交流協会 3. 法律用語対訳集 ロシア語編 ( 社 ) 商事法務研究会 ; 4. 政治法律ロシア語辞典 ナウカ. 73

74 74 В. Нагорна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ОМОНІМІВ В ЯПОНСЬКІЙ МОВІ При вивченні омонімії у будь-якій мові, зокрема і в японській, виникає велика кількість проблем, які дотепер залишаються багато в чому невирішеними, і різні дослідники вирішують їх по-різному. Говорячи про японську омонімію, думки мовознавців розходяться принаймні з двох питань: 1) чи виходити при визначенні омонімів з фонетики чи графіки слова, 2) чи можна вважати полісемію джерело омонімії, або не визнавати омонімами слова, які виникли внаслідок розвитку багатозначного слова, і як взагалі розділити полісемію та омонімію. В цій роботі ми, зважаючи на обмеження, що накладаються до такого типу робіт, не будемо заглиблюватись в усі тонкощі та нюанси досліджень про омонімію і будемо виходити із загальноприйнятого визначення омонімії: «Омонімія звуковий збіг двох або більше мовних одиниць, семантично не пов язаних між собою» [Пустовіт 2000, 690]. Відповідно, омоніми це «слова, що звучать однаково, але мають інше значення» [Пустовіт 2000, 690]. Такі визначення цілком задовольняють нас на даному етапі, оскільки ми будемо говорити про конкретні специфічні явища, питання «чи можна вважати полісемію джерелом омонімії, чи ні» тощо зовсім не впливатимуть ні на суть нашої роботи, ні на методи, ні, тим більше, на результати. Дослідженням явища омонімії в японській мові займалось багато дослідників як в колишньому Радянському Союзі, так і за кордоном [Пашковский 1980, Неверов 1982, Алпатов 1988, Киэда 1959]. Але в більшості своїй вони обмежувалися вивченням омонімії як такої. Натомість, ми у цій роботі спробуємо розглянути особливості використання омонімів з позицій їх стилістичного використання. Основними джерелами омонімії в японській мові вважаються лексичні запозичення з китайської мови, що називаються 漢語 [kango], які складають значну частину лексики сучасної японської мови. За деякими оцінками кількість канґо в сучасній японській мові становить до 60% усієї лексики, а в деяких текстах (політичних, наукових тощо), досягає 70-80%. Якщо говорити точніше, то запозичувались не стільки цілі слова, скільки китайські словотвірні корені. Відрізнити омоніми в китайській мові відносно нескладно: у цьому допомагає чітке розмежування на чотири тони, що дає змогу розрізняти слова на слух. Оскільки японська мова, через свої фонетичні особливості, не дає таких можливостей, то практично єдиним способом відрізнити омоніми один від іншого є ієрогліфічна писемність, що, імовірно, є однією з головних причин життєздатності запозичених омонімів в японській мові. Адже більшість омонімів-канґо співпадають за своїм звуковим складом, але мають різне ієрогліфічне написання. Ще одними важливим чинником, який сприяє виникненню омонімії в японській мові, є структура японського складу, для якої не є характерним комбінування типу приголосний + голосний + приголосний. Це призвело до того, що китайські запозичення скоротилися, збільшивши не лише кількість омонімів, а і одно- та двоскладових слів.

75 Якщо говорити про іншомовні запозичення в японській мові як про джерело омонімії, то не можна не сказати кілька слів і про ґайрайґо 外来語 [gairaigo]: запозичення з європейських мов (в основному, з англійської), які також утворили омоніми в японській мові. В принципі, їх можна поділити на три групи. Розглянемо кожну групу окремо: 1) словоформи, які були омонімами в англійській мові і залишились ними в японській: マッチ [macchi] від match «сірники» та match «матч», メイド [meido] від maid «служниця» та made «зроблений»; 2) словоформи, які не були омонімами в англійській мові, але в результаті фонетичної адаптації (пристосування до особливостей фонетики японської мови) стали омонімами в японській: ボルト [boruto] від volt «вольт» і bolt «болт», プロ [puro] скорочення від program «програма», production «продукція», professional «професіонал», proletariat «пролетаріат», propaganda «пропаганда», propeller «пропелер», アド [ado] скорочення від address «адреса» і advertisement «реклама, оголошення», 3) запозичені слова ґайрайґо стали омонімами вже існуючих японських словоформ (як ваґо, так і канґо): マイル [mairu] від англійського mile «миля» 参る [mairu] «приходити, йти», クラス [kurasu] від англійського class «клас» 暮らす [kurasu] «жити», アイス [aisu] від англійського ice «лід» 愛す [aisu] «любити», ホテル [hoteru] від англійського hotel «готель» 火照る [hoteru] «червоніти». Обливий інтерес для нас становлять слова, що належать до другої групи. Зрозуміло, що при зустрічі такого слова як, скажімо, プロ [puro], єдине, що може допомогти нам зрозуміти його значення («програма», «продукція», «професіонал», «пролетаріат» тощо), це контекст. Іншими словами, особливості функціонального стилю, до якого належить текст, є головною ознакою, що допомагає розрізняти омоніми у мовленні. Це дуже цікава тема, проте, зважаючи на недостатність матеріалу та обмежений обсяг даної роботи, ми, на жаль, зараз не будемо до неї звертатись, а залишимо її детальний розгляд на майбутнє. Крім того, не можна забувати і про такий спосіб як скорочення слів, частіше за все канґо. Останнім часом в Японії стало популярним вживати нові скорочення, які іноді можуть бути навіть невідомими широкому загалу. Наприклад, досить важко розрізнити на слух такі слова як 高校 [koukou] вище технічне училище (скорчено від 高等工業学校 [koutoukougyougakkou]) та 高校 [koukou] середня школа (скорочено від 高等学校 [koutougakkou]). Найцікавіше те, що найбільше таких скорочень зустрічається у телевізійних та радіопередачах, що, нову ж таки, приводить нас до необхідності вивчення особливостей функціонування омонімів у текстах цього функціонального стилю. З причин, наведених вище, ми не будемо зараз торкатися цієї дуже цікавої та перспективної теми, відклавши її подальший розгляд на майбутнє. Гра слів, що базується на омонімах, знайома багатьом мовам, як європейським, так і східним. Але, мабуть, жодна європейська мова не може зрівнятися з японською за кількістю та якістю використання омонімів у різноманітних каламбурах, жартах тощо. Безперечно, вони додають певної живості мовленню, проте не слід забувати, що так само успішно вони можуть ускладнювати розуміння та сприйняття самої інформації навіть для японців, на кажучи вже про іноземців. М. Й. Конрад вважає використання омонімів однією зі специфічних рис японської поезії: Існування великої кількості однакових за звучанням слів робить можливим легке 75

76 побутування омонімів у ліриці. Цей процес полегшується і тим, що дуже часто у якості омоніма використовується не все слово, а лише його частка, і навпаки» [Конрад 1973, 22]. Наведемо кілька прикладів омонімів, які досить часто зустрічаються в японській поезії: 松 [matsu] сосна та 待つ [matsu] чекати; 泣く [naku] плакати та なく [naku] не бути; 田の実 [ta no mi] урожай та 頼み [tanomi] надія; 言う [iu (yu)] говорити та 夕 [yuu] вечір. Як бачимо в усіх цих прикладах омоніми, за умови достатньо вмілого їх використання в поезії, можуть створювати дуже цікаві та непередбачувані ефекти. Якщо в поезії танка використовувались омоніми, які ширше розкривали тему вірша або створювали нові образи, то написання такого вірша по праву вважалося верхом поетичного мистецтва. Використання омонімії як стилістичного прийому в японській поезії бере свій початок ще з дуже давніх часів. Так, ще до виникнення силабічних систем катакана та хіраґана японці користувалися виключно китайськими ієрогліфічними знаками, вживаючи їх то як смислові знаки, то як виключно фонетичні. Така форма письма отримала назву манйоґана, на назвою поетичної антології «Манйосю», у якій вона широко застосовувалась. Одне із звичайних правил у цій системі письма ( 借訓 [shakkun] запозичене тлумачення) полягало у тому, що ієрогліфи використовували без урахування китайського значення, а також без урахування китайського читання. Просто японське (кунне) читання цього ієрогліфа співпало з іншими японським словом, і це дозволило використовувати цей знак для передачі потрібного звука. Вважається, що перевага цього способу запису полягає у тому, що він дуже простий і допомагає економити кількість букв [Судо 2006, 27-28]. Не заперечуючи переваги даного способу запису, хотілося б відзначити, що тут ми спостерігаємо один із найдавніших (можливо, у всій світовій літературі) приклад стилістичного використання омонімії в поезії. Розглянемо вірш, у якому використовується 借訓 [shakkun]: 水鳥乃鴨之住池之下樋無欝悒君今日見鶴鴨 [Mizutorino kamonosumuikeno shitabinami ibusekikimio kyoumitsurukamo] Немає стоку, Вода у ставу закрита, Там живуть водяні птахи качки Ах, сьогодні я побачила тебе, (Того), від кого я закрила своє серце («Манйосю», 11 том, 2720-а пісня. Автор невідомий). У даному випадку, ієрогліфи, які використовуються за правилом 借訓 [shakkun] 鶴鴨 [tsurukamo] означають «журавль-качка». Але насправді тут немає ніякого зв язку ні з журавлем, не з качкою. Ця фраза 見鶴鴨 [mitsurukamo] означає «мабуть, я міг побачити». Відповідно до норм сучасної японської мови, вона мала б записуватись так: 見つるかも [mitsurukamo]. У чому ж полягає мета такого використання ієрогліфів? Річ у тім, що на початку вірша говориться про качок, які живуть на воді, тому, відповідно до змісту вірша, такий вибір ієрогліфів вважається дуже вдалим, оскільки не просто передана граматична конструкція, а ще і збережена смислова гармонія всередині вірша [Судо 2006, 28]. Використання омонімії у якості одного із стилістичних прийомів в японській літературі починається з фольклору. Дуже цікавим прикладом цього явища є японські загадки. 85% 76

77 японських загадок побудовані на фонетичних прийомах, які використовують явище омонімії техніку 節物 [fushimono] (заміна односкладового слова омонімом, перестановка складів у двоскладових словах, пропущення середнього складу в трьохскладових словах тощо). Розглянемо кілька загадок, які побудовані на грі омонімів: 入る時は要らないで 入らない時は要る物何 [Iru toki ha iranaide, iranai toki ha iru mono nani] Коли заходиш, не потрібне, коли не заходиш потрібне. Що це? (кришка японської ванни фуро). У даному випадку суть каламбуру полягає у використанні пари омонімів 入る [iru] заходити та 要る [iru] бути потрібним. Особливо цікавим є послідовне використання стверджувальної та заперечної форми кожного з цих двох дієслів в обох частинах речення відповідно: 入る [iru] 要らない [iranai], 入らない [iranai] 要る [iru] (заходити не потрібно, не потрібно заходити). Або такий приклад: 梨と言ても食べられん梨何 [Nashi to yutemo taberaren nashi nani] Хоч назувається груша, але з їсти не можна. Що це? (Безрукавка) У цьому прикладі гра слів ґрунтується на частковому співпадінні фонетичного значення таких японських слів як 梨 [nashi] груша та そでなし [sode-nashi] безрукавка. Іншим, не менш цікавим прикладом використання омонімії є різні жарти, каламбури тощо, які дуже поширені в Японії. Наприклад: 親の守りで子楽しい [Oya no mamori de kotanoshii (або ko tanoshii)] Даний вислів може мати два значення. По-перше, він може означати «Мало радощів, коли батьки постійно за тобою дивляться». В такому випадку сполучення знаків 子楽しい [kotanoshi] функціонує як одне слово і означає «мало радощів». По-друге, це може означати «Дитині весело, коли за нею дивлять батьки». У цьому випадку те ж саме сполучення слід розглядати як два різних слова 子 [ko] дитина та 楽しい [tanoshii] відповідно. Неважко помітити, що у наведеному прикладі жарт утворюється шляхом використання пари мономів 子 [ko] «маленький» та 子 [ko] «дитина». І хоча у першому випадку 子 [ko] у значенні «маленький» функціонує більше як словотворчий префікс, а не як окрема лексична одиниця, суть від цього не змінюється. Врешті, у деяких випадках те ж саме 子 [ko] «маленький» виступає як самостійне слово, а не префікс, а 子 [ko] «дитина» може бути афіксом. Отже, ми розглянули приклади стилістичного використання омонімів в японській поезії та усній народній творчості. Як ми побачили, ще у 8 ст., тобто ще до виникнення японських силабічних систем писемності хіраґана та катакана (антологія «Манйосю») омоніми вже використовувались у японській поезії з метою забезпечити певний емоційний вплив на читача. Оскільки японська класична поезія бере свій початок з усної народної творчості, ми також прослідкували, на прикладі японських загадок, деякі випадки стилістичного використання омонімів. Окрім того, ми побачили, що запозичення нової лексики, будучи важливими джерело омонімії, є також важливим чинником, що визначає стилістичні особливості певних омонімів. Лише коротко згадавши у цій роботі про дане 77

78 явище, ми, з огляду на недостатність матеріалу та обмежений характер роботи, вирішили відкласти його для подальшого дослідження. 1. Алпатов В. М. Япония. Язык и общество. М., 1988, 2. Конрад Н. И. Очерки японкой литературы. М , 3. Киэда М. Грамматика японского языка. М., 1960, 4. Неверов С. В. Общественно-языковая практика современной Японии. М., 1982, 5. Пашковский А. А. Слово в японском языке. М., 1980, 6. Словник іншомовних слів/ Уклад. Л. О. Пустовіт та ін: слів та термінологічних. К, 2000, 7. Судо К. Японская письменность от истоков до наших дней. М., 2006, 8. 光許斐謎々遊び 東京 1987 年 78 А. Рижков, Київський національний університет імені Тараса Шевченка ЯПОНСЬКО-НАНАЙСЬКІ ЛЕКСИЧНІ ПАРАЛЕЛІ Японська мова лише гіпотетично належить до алтайської мовної філи. Нанайська ж входить до складу тунгусо-маньчжурських мов, які в свою чергу, на думку деяких вчених, є алтайськими. Залишаючи осторонь дискусійні питання щодо правомірності алтайської теорії, дослідження з генетики японської мови, на наше переконання, слід починати з її зіставлення з тунгусо-маньчжурською групою мов. Об єктом дослідження у цій статті виступає з одного боку японська мова, а з іншого нанайська. Беззаперечним аргументом на користь спорідненості двох мов є збіг більшості лексем стослівного списку. Утім, важко порівнювати списки базової лексики, якщо дослідник має лише відомості про гіпотетичну спорідненість двох мов. Не можна робити висновки про рівень спорідненості лише на основі порівняння списків ядерної лексики. За такого підходу існує ризик не розгледіти спільні риси у споріднених мовах і, навпаки, приписати спорідненість абсолютно віддаленим мовам. Перш, ніж брати на себе відповідальність за достовірність порівняльного аналізу списків ядерної лексики, дослідник мусить зробити попереднє обстеження словників і граматик аналізованих мов, а результат повинен достатньою мірою свідчити про доречність застосування методів глотохронології для встановлення ступеня спорідненості між мовами та вирахування часу їхньої дивергенції. Отже, ця стаття належить до кола тих праць, які є попереднім аналізом лексичних збігів у двох мовах. 1. Яп. kiru «різати, вирізати» демонструє подібність до нанайського giri- «кроїти» [Оненко 1980, 107]. Хоча у семантичному плані збіг і неповний, та порівнювані лексеми обох мов належать до одного семантичного поля з архісемою «застосування гострого предмета для розрізання, розтину якогось предмету». До цього ж семантичного поля належить нанайське дієслово kēri «вирізати, вирізати півколом, викроювати» [Оненко 1980, 240]. Прийнятним видається також припущення, що японське слово korosu «вбивати; забивати, різати» у семантичному плані пов язане з kiru «різати, вирізати». Майже у всіх

79 тунгусо-маньчжурських мовах лексема «вбивати» представлена лексемою *wa [ССТМЯ , 127] з різними варіантами вокалізації в залежності від мови. Одначе, поряд із *wā у евенкійській мові на позначення поняття «вбивати» існує лексема kare [ССТМЯ , 381]. Таким чином, спільним для аналізованих мов коренем із загальною семантикою «різати» буде *kvr(v) < *kvrv «вбивати». 2. Яп. too- «десять» має нанайський відповідник doã- [Оненко 1980, 146]. 3. Яп. ase «піт» можна порівняти з нанайським ēsеŋi «піт» [Оненко 1980, 184], де *~ŋi є суфіксом збірної множини. 4. Яп. inu «собака» подібне до нанайського inda «собака» [Оненко 1980, 194]. Медіальне нанайське *d може бути рефлексом *n. 5. Яп. слово kyoro-kyoro (suru) «озиратися, оглядатися довкола; роздивлятися то туди, то сюди» має нанайську паралель kirok «кидаючи швидкий погляд» [Оненко 1980, 219], а редупліковане kirok-kirok має значення «багатократно кидаючи швидкий погляд» [Оненко 1980, 219]. Порівнювані лексеми належать у обох мовах до класу ономатопоетичних слів. У японській мові є також похідне посилене (me-wo) gyoro-gyoro (saseru) «обертати очі». 6. Під час обстеження нанайського словника траплялися деякі словосполучення, один зі складників якого з одного боку знаходить відповідник у корейській, а інший у японській мовах. До таких належить, наприклад, нанайський вираз koatatak tuwuri «несподівано впасти» [Оненко 1980, 222]. Перший елемент словосполучення ономатопоетична лексема koatatak має надійну паралель у корейській мові hutaktak ~ hoataktak «несподівано, швидко» і виражає ідею поспішності, раптовості або несподіваності дії або події. Дієслово нанайської мови tuwuri співвідноситься з японським taoreru «падати, валитися, звалюватися». 7. Нанайське kēјuẽ «мушля перловиці» [Оненко 1980, 243] має паралель у японській мові у вигляді kai «мушля, молюск». 8. Є припущення, що у нанайській мові, окрім словосполучень, є слова, значення котрих мотивується значенням відповідних основ корейських та японських слів. До кола таких слів належить miari «безособове у знач. боляче очам від яскравого світла; яскравий, сліпучий про світло» (miari siun «сліпуче сонце») [Оненко 1980, 262]. Навряд чи можна лише на лексичному матеріалі нанайської мови пояснити, чому коротка по формі лексема концентрує в собі щонайменше дві нетотожні семи. Якщо коротке по формі слово має подібне розлоге значення, очевидно, воно складається принаймні з двох основ, що передають різні ідеї. З погляду японської мови основа mi~ має загальне значення «дивитися», тоді як у корейській мові існують лексичні елементи, які проливають світло на значення нанайського конституента *~ari. Річ у тім, що в корейській мові існує суфікс ~arhi [ari] (> дієслово alta «хворіти, захворіти, боліти»), який очевидно є «уламком» колись повноцінного слова на позначення болю або хвороби, що, втративши синтаксичну самостійність, набув статусу словотвірного афікса і бере участь в утворенні слів на позначення болю у певних частинах тіла, пор.: kasym-ari «біль у грудях», kui-arhi «біль у вусі», pae-ari «біль у животі», i-ari «зубний біль» тощо. Таким чином, аналізована нанайська лексема, на наше переконання, має вмотивованість в межах інших (гіпотетично) алтайських мов. 79

80 9. Яп. modoru «повертатися» можна порівняти з нанайським modango «повернутися, повертатися (звідкись)» [Оненко 1980, 264]. Спільним для обох мов є корінь *mod. 10. Яп. mori «ліс, гай, лісок» відповідає нанайському mōrі «верболіз, вербняк (вздовж берега)» [Оненко 1980, 268]. Як бачимо, семантика нанайської лексеми у порівнянні з японською обмежена назвою конкретного дерева, а також місцем виростання. Утім інтегральною семою для наведеної паралелі буде «невелика окрема ділянка, де ростуть дерева». 11. Яп. основа mugi є основою для утворення слів на позначення сільськогосподарських культур: пшениці, вівса тощо. У нанайській мові muži стоїть на позначення власне вівса [Оненко 1980, 270]. 12. Яп. nana «сім» співвідноситься з нанайським nadā [Оненко 1980, 279] з тим самим значенням. Омелян Пріцак зазначав, що nadā походить від nadan [Pritsak 1985, 205]. Вочевидь, інтервокальне *d у тунгусо-маньчжурських мовах є давнішим за інтервокальний *n у японській. Корейській мові також відомі випадки, коли *d в середині слова переходив у *n: сучасна форма ввічливого kab[m]ni-da «йду» походить від kabdi-da. Очевидно, подібні зміни не є рідкістю і в інших мовах тунгусо-маньчжурської групи. 13. Яп. ue «поверхня, верх, верхня частина» і семантично і фонетично збігається з нанайським словом ue «верх, поверхня, верхній бік» [Оненко 1980, 424] (> нан. oila «зверху, на поверхні» [Оненко 1980, 307]; -la тут є показником локативного відмінку). 14. Яп. nomu «пити» можна порівняти з нанайським omi «пити, випити» [Оненко 1980, 310]. 15. Яп. основа fu- у дієслові fuku (-ku виступає у ролі дієслівного форматива) «дути» та нанайське *pū «дути, подути, дунути» [Оненко 1980, 339]. Цю паралель можна доповнити корейським дієсловом pul-da (де -da є закінченням неозначеної форми дієслова). Алтайським мовам добре відома відповідність ініціальних *f та *p. 16. Яп. sara «тарілка, блюдо» співвідносне з нанайським silia з подібним значенням [Оненко 1980, 362]. 17. Яп. прикметник too~ «далек(ий, -о)» семантично і фонетично збігається з нанайськими вказівними займенниками tā «от той (та, то, ті)» [Оненко 1980, 388] та tej «той (та, то, ті)» [Оненко 1980, 416]. 18. Яп. дієслово hasamu «підстригати, стригти» та похідний від нього іменник hasami «ножиці» мають надійний, на наш погляд, відповідник у нанайській мові: hаžala- «різати, відрізати, вирізати, зрізати, розрізати, розрізати ножицями» [Оненко 1980, 439], тоді як hаža має значення «ножиці» [Оненко 1980, 439]. 19. Яп. hosi «зірка» має нанайський відповідник у формі hosa-kta~hosi-kta з ідентичним значенням [Оненко 1980, 474]. Формант *-kta є суфіксом, що передає семантику сукупності, множинності [Суник 1982, 20]. 20. Яп. aho «дурень, ідіот» демонструє подібність до нанайського прикметника ehe «дурний, нерозумний» [Оненко 1980, 539] (> ehele «дурень, ідіот» [Оненко 1980, 539]). 21. Яп. ii «гарний, добрий» можна порівняти з нанайським аj з ідентичним значенням [ССТМЯ , 20]. 22. На наш погляд, японське taberu співвідноситься з нанайським žep~žeb з ідентичним значенням [Оненко 1980, 144]. Наприклад, в орокській мові, це слово має форму deb [ССТМЯ , 280]. Можна побачити, що у межах тунгусо-маньчжурських мов відбувається чергування африкати *ž з *d на початку деяких слів. 80

81 Отже, вище ми розглянули 22 паралелі між японською та нанайською мовами, 20 з яких стосується збігів на рівні лексем. Розглянемо отримані результати з позиції морфологічного розподілу лексем у нанайській та японській мовах. частина японська нанайська частина мови (нан.) мови (яп.) 1 Д 1 >*Д 2 kiru 1 > *korosu 2 giri 3, keri 4 Д 3, Д 4 2 Ч dju žoã Ч 3 Ім ase ēseŋi Ім 4 Ім inu inda Ім 5 Он. kyoro- kyoro kirok-kirok Он. 6 Д taoreru tuwuri Д 7 Ім kai kēјuẽ Ім 8 Д modoru modaŋo Д 9 Ім mori mōri Ім 10 Ім mugi muži Ім 11 Ч nana nadā Ч 12 Ім ue ue Ім 13 Д fuku pū Д 14 Д nomu omi Д 15 Ім sara silia Ім 16 Д 1 >Ім 2 hasamu 1 > hasami 2 hаžala- 3 > hаža 4 Д 3 >Ім 4 17 Ім hosi hosakta~hosikta Ім 18 Ім aho ehe 3 > *ehele 4 Пр 3 > *Ім 4 19 Пр ii аj Пр 20 Д taberu žep~žeb Д Таким чином, серед 20 японсько-нанайських лексичних паралелей 7 належать до класу дієслів, 8 до іменників, 2 до числівників, 1 до ономатопеї, 1 до прикметників і 1 паралель складається з іменника в японській та прикметника в нанайській мові. Слід зазначити, що дієслова та числівники є тими класами слів, котрі є найбільш стійкими до проникнення іншомовних запозичень. До складу списку ядерної лексики належать такі лексеми: японська нанайська 1 inu inda 2 nomu omi 3 too- tā, tej 4 hosi hosakta~hosikta 5 ii аj 6 tab- žep~žeb 81

82 Слід наголосити, що ця стаття не мала на меті доведення спорідненості двох мов, проте вона є лише підготовчим етапом для подальшого детального опрацювання словників та граматик японської та нанайської мов. 1. Оненко С.Н. Нанайско-русский словарь / под ред. В.А Аврорина. М.: «Русский язык», с. 2. Сравнительный словарь тунгусо-маньчжурских языков/ отв. ред. В.И.Цинциус. Ленинград: «Наука», Суник О.П. Существительное в тунгусо-маньчжурских языках. Ленинград: «Наука», с. 4. Японско-русский словарь / Под ред. Т. Фудзинума. Токио: «Кэнкюся», с. 5. Pritsak, Omeljan. On the Tunguz Numeral Nadan Seven // Bulletin of the Institute for the Study of North Eurasian Cultures 17. Sapporo, pp Т. Хірано, Львівський національний університет імені Івана Франка ウクライナ語の日本語表記 現代の地名を中心として (Транскрипція українських географічних назв засобами японської мови) はじめに独立以降 ウクライナではウクライナ語が公用語とされ 地名を含めたあらゆる名称がウクライナ語で表記されるようになった 日本でも それに応じて 日本国外務省や大使館 学術論文 各種マスメディアにおけるものも 次第にウクライナ語に準ずる表記へと移行されてきている このような傾向は日本では珍しくなく しばしばいわゆる 現地音主義 と呼ばれるようなより現地の公用語に近い呼び方を採用する傾向があるためである すなわち 現地の名称が変更するに伴って 日本語地名も変更される例は少なくない 有名なところで挙げれば インドの Kolkata( ベンガル語文字表記は筆者が読めないため非掲載 ) は 2001 年の英語的な名称である Calcutta から現地の言葉であるベンガル語的な発音のものへと変更され それに伴い日本の外務省から新聞 ガイドブックに至るまで カルカッタ から コルカタ との表記へ変更された 他にもエヴェレストからチョモランマ エスキモーからイヌイット等の表記変更に関する議論は記憶に新しいところであろう 今回取り上げるのは主に現代ウクライナの地名である ( より学術的には歴史上の地名についての考察も重要だが 今回は割愛する ) ウクライナ語からの日本語表記には 固有の問題点がいくつかある ウクライナ語日本語双方の知識に卓越する人材が各機関に非常に少ないことがあり それらの表記にはかなりのばらつきが見られ 我々日本語教師が現場で教える際の混乱の原因となっている 例えば Харків との地名に対して 現在確認し得る日本語表記は ハルキウ ハルキフ ハルキヴ 及び旧来の ハリコフ と最低 4 種は皆様もご覧になったことがあるだろう ウクライナにおける日本語学習者においては 表記の問題は自らの文化を表現する際における重要な問題であり あまりに多くの表記例があるのは好ましい状況ではない 解決に向けて われわれ末端で日本語教育に携わっている教育者間は無論のこと 先端で活躍されている日烏双方の研究者も含めて問題意識を共有する必要

83 があると考えている 本発表では 各機関での表記の使用状況を調査し 主に現代ウクライナの地名を日本語で表記する際の問題点を明確にし 解決に向けた議論形成の一助となり得るような提案を行いたい 1. 各機関での使用状況 (Київ, Львів, Харків, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ, Дніпро, гривня の例 ) この項では 各機関でそれぞれの名称がどのように表記されているかを確認する 1.1. 日本国外務省 在ウクライナ日本国大使館での表記まず日本国の公的機関でどのような表記が用いられているものかを確認する 日本国外務省のウェブサイト ウクライナの基本データ ( ukraine/data.html) ) の中で見られる表記は次の通りである Київ キエフ Львів リビフ Харків ハルキフ Донецьк ドネツク Одеса オデッサ Дніпропетровськ ドニプロペトロフスク Дніпро ドニエプル гривня フリヴニャとなっている 一部 ウクライナ語に準ずる表記が試みられているものが見られるが ロシア語に準ずる表記が従来のまま用いられている例も多い 続いて 在ウクライナ日本国大使館のウェブサイト ( での使用例を見てみる 主に 概況 ( 基本データ ) のページ ( /J/About.Ukr/gaikan/1.2InfoUkr.htm) ) から調べた Київ キエフ, Львів リヴィウ, Харків ハリコフ, Донецьк ドネツク, Одеса オデッサ, Дніпропетровськ ドニプロペトロフスク, Дніпро ドニエプル ( ドニプロ ) 河, гривня フリヴニャ ただしこの大使館のウェブサイト上では フリヴニャ をウクライナ週報内では グリブナ と表記したり 同様に週報内でハリコフ ハルキフとの例や ボグダン フメリニツキー ボフダン フメリニツキー ボフダン フメルニツキー 等と表記が複数使われている例が多い この度 表記が複数使われている件について ( 主に フリヴニャ グリブナ について ) 大使館の担当の方に問い合わせ質問をさせて頂いたが 政府の発行する官報がグリブナであるため 週報はグリブナを用いている しかし その他のところはなるべくウクライナ語に準ずる表記を用いるよう心掛けている との返事を頂いた また 外務省でЛьвів リビフと表記されている件は マスコミが ヴ との表記を使わなくなっていることに合わせての表記と考えている ただし 大使館では リヴィウ となっており 現時点では統一はされていない 1.2. ウクライナ語研究者の論文 書籍 ( 中澤 日野 ウクライナ発行書籍 ) での表記次に 各ウクライナ語研究者がどのように表記を用いているかを確認する 日本では社会科学関連の研究はほぼロシア語表現が使われることが現時点での慣用となっているため今回は省略する 今回は言語学者である方の使用例を紹介する 中澤英彦教授 ( 東京外国語大学 )(( _hidehiko.html)) は 今月に白水社より ニューエクスプレスウクライナ語 を出版され 久々の日本語による実用的な教科書として期待がされている また氏は大学では国内でおそらく唯一学生に向けてのウクライナ語の授業を開かれている ( 筆者が在学中にウクライナ語を学んだ授業でもある ) この度 論文の中身までは確認出来なかったのだが ウクライナ言語 文化研究会 オスノーヴァ 誌にて発表された論文の題目に キーウにおけるウクライナ語の現状とノルマ (2003) と Київ キーウとの表記で論文を書かれておられるのを確認している また氏の白水社から出版された新しい教科書内での表記例を確認したところ Київ キ 83

84 ーウ, Львів リヴィウ, Харків ハルキウ ハールキウ, Донецьк ドネチク, Одеса オデサ, Дніпропетровськ( 該当例なし ), Дніпро ドニプロー, гривня フリブニャ フリヴニャとなっている また Тарас Шевченко はタラス シェウチェンコとなっており 中澤教授は子音前の в の表記をほぼ一貫して ウ とする方針で書かれているようである 日野貴夫教授 ( 天理大学 )( ) はタラス シェフチェンコ大学の I. ボンダレンコ教授との共著で出された ウクライナ語のための日本語学習辞典 /Українсько-Японський Японсько-Український Словник ( アリテルナティーヴィ 1998) が現時点で最も信頼のおける烏日 日烏辞典として有名であろう この辞典の p に Географічні Назви としてウクライナ語で書かれた国内外の地名を日本語ではどのように表記するかをまとめた項がある ここでは Київ キーイヴ, Львів リヴィーヴ, Харків ハーリキヴ, Донецьк ドネツク, Одеса オデーサ, Дніпропетровськ ドニプロペトロヴスク, Дніпро ドニプロ, гривня グリーヴニャ ( これは別のところから ) と表記されている ただし 日野教授の論文で同様の表記が使用されているかは未確認である また ウクライナ国内で出版されている書籍についてはまだあまり確認作業が進んでいないが リヴィウで出版された Японська в темах/ 話題! の日本語 ザブランナ オレスタ 豊福葉子共著での使用例を紹介する Київ キイヴ, Львів リヴィヴ リヴィウ, Харків ハルキヴ, Донецьк ドネツク, Одеса オデーサ, Дніпропетровськ 該当なし, Дніпро ドニープロ ( アクセントの位置がおかしい ), гривня 該当なし となっている また久留米大学の阿部三樹夫教授が 以前駒場東京大学で開かれていた ( 現在も開かれているのかどうかについてオンラインで確認出来なかった ) ウクライナ研究会のウェブサイトのあった場所に ウクライナ地名の日本語表記について というタイトルでのエッセイを載せておられる ( #C) ) これは研究会の公式見解ではないとのことだが 問題意識を同じくする研究者の記事としてこのたび紹介させていただく Київ キーエフ, Львів リヴィウ, Харків ハルキフ, Донецьк ドネーツク, Одеса オデーサ, Дніпропетровськ ドニプロペトローフスク, Дніпро ドニプロー河となっている 阿部氏は文の中で ウクライナ独立以後の欧米での表記の変遷を紹介し 日本語でも有名な地名は過去のまま用いるとしても それ以外のものは現地音的に表記すべきとの意見を述べられている 氏もまたただし書きをされているが 有名な という点での意見は統一的見解を得るのは甚だ難しく また有名なものだけが例外となるということの不都合が生じる可能性については検討されていない 1.3. 日本国内主要新聞サイトでの表記続けて 各種マスメディアでの使用状況を確認する 本来は紙媒体の新聞をあたる必要があるのだが 筆者が調査を始めたのがウクライナに移住してからであり まだ十分な資料を集めることが出来ていない この度は 非常に例が少なくなってしまったが ごく暫定的に各社のオンライン速報ニュースサイトでの表記状況の調査に限って紹介することとする 朝日新聞社が運営する asahi.com ( での使用例は Київ キエフ, Одеса オデッサ 毎日新聞社の運営する毎日.jp( では Київ キエフ, Дніпро ドニエプル, гривня フリブナ 読売新聞社の Yomiuri Online は記事の削除が 1 週間 2 週間と早いため 該当データ無し 日本経済新聞社の Nikkei Net ( nikkei.co.jp/) では Київ キエフ, Львів リビウ, Донецьк ドネツク, гривня フリブナとなっている ウクライナ関連の記事が書かれる場合も どの紙もモスクワの記者が書いており おそらく主要紙の記者にウクライナ語を理解するものはいないと想像している ユーシチェンコの 84

85 表記をユーシェンコとロシア語的に表記する紙が多いのも それが原因であろう ただし 通貨に関しては以前使われていた グリブナ との表記は最近では見られなくなって来ており 代わって フリブナ との表記が散見される Львів リビウ гривня フリブナと書かれているのは 先に触れたように 現在マスコミでは ヴァ ヴィ ヴ ヴェ ヴォ との表記を用いない方針があるためであろう ただし その場合も フリブニャ の方が適切である 1.4. ウィキペディアでの表記ウィキペディア (Wikipedia) とはウィキメディア財団が運営するオンライン百科事典であり 誰でも編集することが出来るのが特徴となっている 誰でも編集出来るため 研究者ではない一般のユーザーが記事を書いている ただし だからといって根も葉もない情報が溢れているかというと必ずしもそうとは限らず ウィキペディアの基本方針の一つに出典がある情報のみの掲載が義務づけられており 出典の見当たらない情報を書き込んだとしても他のユーザー達によってすぐに削除されていく そのようなユーザー同士の監視による自浄作用が働いていることから 近年では次第にその有効性が認められつつあり 100% 信頼出来るとは言えないまでも大まかな情報を調べる際にはウィキペディアを利用する という状況が世界中で生まれている 今 一般の人々の間で 何か知らない情報について調べる際に 世界で一番利用されているのはウィキペディアと言っても過言ではなく 今後情報の信頼性と利用者の数はますます高くなるだろうとわたしは考えている それをふまえて ウィキペディア上でどのような表記がなされているかを確認するのは 重要なことであると考えており この度紹介させて頂くこととする 日本語ウィキペディア ( 上でウクライナ語名称の表記は それぞれ過去に数回の変遷があり ( ハリコフ ハルキウ リヴィフ リヴィウ等 ) 今後出版される信頼のおける出典情報にそって変更される可能性のあるものである よって執筆現在 (2009 年 3 月 9 日 ) にアクセスした際の表記について記述する Київ キエフ ( ただし注意書きでキエフがロシア語的な表記であること キーウ等のウクライナ語に準ずる表記についての詳しい解説あり ), Львів リヴィウ, Харків ハルキウ ( ハリコフ ハルキフ ), Донецьк ドネツィク, Одеса オデッサ ( オデーサ オデサとの表記について注意書きあり ), Дніпропетровськ ドニプロペトロウシク, Дніпро ドニエプル川, гривня フリヴニャ となっている ウィキペディア上の表記は 基本的には編集の際に 各ページに用意されている ノート という議論用のページにおいてユーザー同士の議論の末に決定され より信頼のおける出典での表記に基づいて変更されるのであるが 先に挙げた様に 公的機関での表記 研究者の用いている表記 およびマスメディアの表記に全く統一性がないために 議論はなかなか深まっていないようである ところで このような議論は 各語ウィキペディアではより盛んに行われており 例えば英語ウィキペディアにおいて Київ の英語記事は Kyiv か Kiev かという議論は 日本語ウィキペディアの議論とは比べ物にならないほどに多くのユーザーが過去何年間に幾度となく行われており 内容を深めている タイトル変更もまた何度も行われている これは 英語での情報量の多さと 関心 問題意識を持つユーザーの多さに起因することであろう 日本語ユーザーも見習いたいところである 1.5.UAJC(Ukraine-Japan Center) での表記最後に 本カンファレンスを共催されている UAJC のウェブサイト ( com.ua/) 上での表記についても確認をしたい 該当ウェブサイトは ウクライナにおける日本語情報発信では多くの人に信頼されているところである ウクライナについて という概況情報に 85

86 ついて書かれているページを中心に調べた Київ キエフ, Львів リヴィフ ( リボフ ) リヴィウ, Харків ハリコフ ハルキウ, Донецьк ドネツク ドネーツィク, Одеса オデッサ, Дніпропетровськ ドニプロペトロフスク ドニプロペトローウシク ドニプロペトローウシィク, Дніпро ドニエプル川, гривня フリブニャ と どの街に関しても複数の表記が使われている 推測するに ウェブ編集者が複数おり それぞれが参照した情報が異なっていたのではいか 他にもムィコラーイィウ ミコラエフ ニコラエフ とロシア語 ウクライナ語表記を混ぜて使っている場合が多い 表記のばらつきにおける問題点この項では表記のばらつきについて 原因と問題点を考察する 2.1. ウクライナ語に準ずる表記とロシア語に準ずる表記まず 各メディアにおける表記において ウクライナ語に準ずる表記とロシア語に準ずる表記が混在している状況について考察する このような問題は 現地語による表記が変更された際はしばしば起こるものであり 前述した カルカッタ コルカタ エベレスト チョモランマ 等の場合にも 両者ともある一定期間は両方が併記等の形で使用され その後公的機関から一般向け旅行用ガイドブックに至るまで各媒体での表記が新しいものに統一され 日本語話者間でも広まっていくというのが常である ウクライナに関する表記の固有の問題点を挙げるとすれば 独立後にウクライナ語が唯一の公用語化された以降も少なくない数のロシア語話者が存在し 旧来の表記を口頭で用い続けていることと 同様に多くの日本人がウクライナ語を知らずロシア語のみから情報を得ていることが挙げられる そのことが 新しく生まれたウクライナ語に準ずる表記の用いられる機会を著しく少なくしており 旧来からのロシア語表記との混在する状況を長引かせている どの地名も最低二つの表記が存在する状況を生んでいる 2.2. 末尾 в の表記の問題点 ウ フ ヴ について問題点はウクライナ語に準ずる日本語表記を作る際の困難さからも生まれている ロシア語に準ずる表記からウクライナ語に準ずる表記へと移行しつつある地名は多いが その際に各名称に複数の表記が見られている 各名称のばらつきが生まれる原因の一つに 末尾 及び子音の前での в また и ї を如何に表記するか ー 長音母音を用いるか用いないか等について 各研究者の意見の相違が挙げられよう 今回は末尾の в に限定して紹介する 例えば Харків に対する表記に関して ハルキウ ハルキフ ハルキヴ との 3 つの表記が見られるのは この問題に起因している ウクライナ語を英語 およびその他ヨーロッパ言語へと転写をする場合には 単純にある一定の転写のルールに従ってアルファベットの表記を転載すれば良い場合が多いのだが 日本語の転載ではしばしば困難が伴う ウ フ ヴ に関してはこの度は以下の 3 種に大別して ごく簡単にそれぞれの意見の根拠を紹介する 末尾を ウ とする表記は国際音声学会が定めた IPA: International Phonetic Alphabet によると ウクライナ語の末尾の в は発音記号の w で表されるとされ それを日本語で表記する場合に ウ (wu) と表記するのが適しているという案 ( 中澤はウクライナ語教科書内でこれを 楽音調 と呼びウクライナ語独自の特徴としている キーウ リヴィウ リビウ ハルキウ等 ) および実際に聞いていた時に フ と聞こえることが少なくないことから フ と表記することが良いという意見 ( 中澤の言う楽音調が確認されず ロシア語と同じように発音されるケース リビフ ハルキフ等 ) また в という文字をそのまま ヴ と転載する方が良いという意見 (

87 キーイヴ リヴィヴ ハルキヴ等 ) これらが先に紹介した例に当てはまる主なものであろう 実際に 筆者はしばしば母語話者にそれぞれの都市名を発音してもらっているのだが 例えば Львів を発音してもらった場合 リヴィウ と聞こえるように発音する人と リヴィフ と聞こえるように発音する人と 二通りあり リヴィウないしはリヴィフと聞こえた と筆者が答えると いや違う リヴィヴだ と改めて語尾を文字通りに強めて発音される方も少なくない つまり ウクライナ母語話者の発音にも個人差があり 日本語母語話者の耳だけで判断すれば どれも簡単には間違いとは言い難い つまり これらをどのように表記するかという問題に際しては 専門家間である一定の同意形成をしなければ表記の統一は望めないと考えている 加えて 首都である Київ の表記に関しても少し考察したい 現時点では 従来から用いられるロシア語的な表記 キエフ との表記がもっとも一般的であるが 一方で 中澤の キーウ 日野の キーイヴ とウクライナ語を研究している言語学者からは新たな表記が示されている その他 散見される表現としては キーイウ キーフ キイフ キイヴ などがある 実際には и ї をどのように日本語で表記するかという問題を含んだ 最も難解な例の一つではあるが ( キかクィか 長音母音を用いるか イと表記するか 等 ) もっとも意見が相違している箇所は 上記に挙げたものと同じ 末尾の в をどのように表記するかにおけると考えてよいだろう 解決案に関しては次項で少し扱うとするが 旧来からの キエフ の表記がすぐさまウクライナ語に準ずる表記に代わることはないであろうが 将来的に統一された代替案を用意する必要はあろう 2.3. その他の問題点今回は簡単に紹介するが その他も表記に関する問題点はある в の文字は子音の前でも末尾と同様に柔らかく ウ に近くなることから 例えばドニプロペトロウシク タラス シェウチェンコ ( 中澤 ) との表記にすべきとの意見がある また и ї の表記をどのようにするか 長音母音は使うか使わないか マスコミで ヴァ ヴィ ヴ ヴェ ヴォ の表記を用いないことから リヴィウはリビウとすべきかどうか と今挙げたものが主な論点になろう この点からすれば 先の末尾の в を ヴ とするのは 避けた方が良いのではないか ( キーイヴ であれば キーイブ と リヴィヴ は リビブ へと変えられかねない ) この度以上の点に関する考察は今回割愛するが 今後表記における一定の同意形成がされなければならない点であることは確かである 以上 簡単に問題点を紹介した 表記がばらつくことにより各メディアでのウクライナ語に準ずる表記が用いられる機会を逸していることは 大変深刻な問題である 次項で 解決に向けた提案を行いたい 3. 総括 および提案今回 主に地名を中心に 各媒体でどのように表記されているかを中心に概観した 公的機関 研究者ともに ウクライナ語に準ずる表記を用いる努力が見られるが その際の表記には大きなばらつきがある この度 それらの表記にどれくらいばらつきが見られるか 及びその原因となる問題点までの紹介を時間の許す範囲でごく簡単に試みた 現時点では ウクライナ語を日本語で表記する際に 公的機関及び研究者間での見解がまったく確立しておらず それぞれが独自の表記を用いているか もしくは便宜的に旧来のロシア語的表記を用いているか という状況であると言えよう 恐らく 日本語教育の現場はその混乱に翻弄され 同校内での教師間ですら教えている表記に大きな相違があるのではないかと考えている 将来的にはこのような問題は解決されるべきであり 現時点でわれわれがどのような対応が取りうるか 次に簡単に考察したい 87

88 まず これがもっとも困難なことであろうとは思うが ウクライナ語をどのように日本語で表記するか という問題において 日烏研究者間 主に言語学者を中心に 統一見解を発表されることがもっとも好ましいと考える 個人的な印象を述べるのはいささか恐縮ではあるが 日本の研究は 日本語として違和感のない範囲での表記 を心掛けているのに対し ウクライナの研究では ウクライナ語に より忠実な表記 を試みられている様に感じている これは日本語としての милозвучний/ きれいに聞こえる ( 無理のない ) 表記とウクライナ語母語話者としての原音を大切にした表記との違いであろう 研究者間での意見の相違は当然ではあるが ある一定の共通の見解がないことで 旧来の表記が便宜的に用いられ続ける状況は 日烏双方の研究においての不幸であろう 議論をもって 1 2 個の表記例へと意見を集約し 日烏双方の研究者の署名を伴って 学術的見解として発表をされることが可能であれば あらゆるメディアに対して表記の統一を求める際の有効な手段になりうるのではないか その際 紙媒体での発表が最も好ましいが それ以外にも今回の主催会場であるタラス シェフチェンコ大学のウェブ上であったり 主催された UAJC のウェブ上等での発表であったりで 多くの専門家の署名された発表になれば一定の効力を発揮することが出来るものと考えている それに伴い ウィキペディアのような出典主義の情報は 専門家の発表があればそれを出典としていずれ変更され 今日それを参照する一般人の数の多さをふまえれば 時間こそかかれ次第に普及していくと予想ができる またそのような発表を 大使館へ意見書として送ることで 公的な表記に関して一定の要請を願い出ることも可能であろう ロシア語的地名が主流であるものに関しても 最低限主要な箇所でウクライナ語に準じる表記を併記するように要請することは出来よう 最後に 我々末端の日本語教育現場での取り扱いであるが それぞれの地名をどのように書くかにおいては なるべく公的なもの もしくは研究者の推奨する表記を用いることが好ましいと考える 未来の専門家である学生達が 将来我々によって教わった名称が研究やニュース等で異なるというケースを極力避けることは教育上の重要な使命である 生活言語としてのロシア語使用地域においては 教師がロシア語を用いている場合も多いであろうが 公的機関や研究者の用いる表記と日常会話での表記が異なる場合 授業の際に極力公式に用いられる表記の例を紹介し 日本語で表記をする際に注意を促すことを心掛ける必要があると考えている また僭越ながら 表記一覧表の最後に 筆者ウクライナ地名表記案を掲載させて頂いた これらは筆者独自の研究ではなく 筆者が中澤教授から教わった通りに末尾を ウ と表記する点のみ心掛け その他専門家の研究を比較調整した結果と考えて頂きたい 確定的なものではなく 言うまでもなく今後の中澤 日野等の日本のウクライナ語学専門家 及びウクライナの日本語専門家の発表を優先するべきではあるが この表も日本語教師の皆様が教える際の参考にして頂ければと思う 以上 時間の許す範囲でのごく限定的な紹介をさせていただいた このような問題は一朝一夕で解決するようなものではないが より多くの方 それも特に我々のようなウクライナで日本語教育にたずさわる教育者間での問題意識の共有は肝要であろう 無論 筆者がこの度 解決に向けて提案したものが必ずしも最善とは限らず 以降も各々が改善した方法を紹介して頂くことを期待している 以上のような努力を継続的に行えば 現時点で見られている表記の混乱は 時間こそかかれ 次第に解消されていくのではないかと考えている 表 1. 各媒体表記一覧 及び筆者烏地名表記案 88

89 参考 1. 参考文献 参考リンク集 1. 中澤英彦著 キーウにおけるウクライナ語の現状とノルマ ( オスノーヴァ 2003) 2. 中澤英彦著 ニューエクスプレスウクライナ語 ( 白水社 2009) 3. 日野貴夫 I. ボンダレンコ共著 ウクライナ語のための日本語学習辞典 /Українсько- Японський Словник ( アリテルナティーヴィ 1998) 4. ザブランナ オレスタ 豊福葉子共著 Японська в темах / 話題! の日本語 (ВНТЛКласика 2006) 5. 日本国外務省ウクライナ基本データ ( data.html) 6. 在ウクライナ日本国大使館ウクライナ概況 ( 基本データ )( go.jp/j/ About.Ukr/gaikan/1.2InfoUkr.htm) 7. 中澤英彦 ( 東京外国語大学 )( hidehiko.html) 8. 日野貴夫 ( 天理大学 )( 9. 阿部三樹夫 ( 久留米大学 ) ウクライナ地名の日本語表記について ( kurume-u.ac.jp/ ~abe/jaus5.html#c) С. Шітанда, Львівський національний університет імені Івана Франка ПРАГМАТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЯПОНСЬКИХ ПРОМОВ, ВИГОЛОШЕНИХ УКРАЇНЦЯМИ ТА ЯПОНЦЯМИ 0. Вступ У статті проаналізовано виступи японською мовою двох категорій людей: українців та японців. Для порівняння використано деякі аспекти прагматичних теорій тексту. На матеріалі мовленнєвих актів різних типів [Шінбан Нігонґокіоікузітен 2005, 315, 326, , ] виділено аргументативні акти. Вони мають свої особливості як на рівні тексту, так і на рівні макроструктури [Адамцік 2004, , ; Бусман 2008, 418]. 89

90 Мета дослідження виявити спільне та відмінне між мовленнєвими стратегіями українців та японців у японськомовних доповідях. Також піднімається проблема оцінки творення японського тексту носіями української та японської мов відповідно до нормативних інструкцій, теорій і правил. Як результат, ми пропонуємо деякі рекомендації щодо викладання японської мови як іноземної. 1. Об єкт дослідження Для дослідження обрано дві доповіді: 1) «Слухайте, будь ласка, уважно» ( そっと耳をかたむけて ) представлена на 53-й національній молодіжній конференції у м. Канадзава 2008 року [Тода 2008]. Доповідачка носій японської мови виграла приз. 2) «Cвіт у тиші» ( 静けさの中の世界 ) представлена на 13-му Всеукраїнському конкурсі промов японською мовою (Київський національний лінгвістичний університет, 2008 рік). Доповідачка носій української мови посіла третє місце. Причини саме такого вибору: 1) обидва тексти мають подібну тематику; 2) обидва тексти зайняли призові місця, що свідчить про їх достатньо високий рівень. Звичайно, ми не будемо вдаватися до аналізу невербальних засобів комунікації та форми самої презентації. Окрім того, існує ймовірність того, що другу доповідь корегував носій японської мови (наприклад, науковий керівник). Увагу сконцентровано переважно на прагматичному аспекті, на макроструктурі тексту, яка, на нашу думку, автентична (тобто, науковий керівник її не змінював). Ми припускаємо, що ядро обох доповідей збереглося попри потенційне коригування граматики та стилістики. 2. Прагматичні теорії та методи аналізу 2.1. Прагматичні теорії тексту Сучасні підходи до аналізу тексту в основному базуються на двох теоріях: «Дискурсивна лінгвістика» ( 談話言語学 ) Майнарда (2004) і «Стилістика тексту» («Textstilistik des Deutschen«) Сандіга (2006). Майнард наголошує на значимості синтаксичних зв язків тексту, когезії [Майнард 2004, ]. Сандіг більше описує семантику і прагматику тексту, зокрема, стилістику тексту як стратегію мовленнєвих актів автора [Сандіг 2006, ] Методи аналізу Перший етап роботи: проаналізувати кожен мовленнєвий акт обох доповідей [Бусман 2008, ]. Другий етап роботи: виділити перший рівень макроструктури доповідей. Третій етап роботи: аналіз макроструктури текстів на найбільш абстрактному, узагальненому рівні. 3. Аналіз тексту 3.1. Перший аналіз тексту семантична система як стратегія автора [Майнард 2004, ]; тип тексту з мовленнєвих актів як макроструктура мовлення: стилістична стратегія. У першій доповіді семантика тексту побудована відповідно до «Таіґендоме» ( 体言止め ): 母 (мати) 弁論大会 (конкурс промов) コミュニケーション (комунікація) 現代人 (сучасні люди) サイン (знак) 幸せ (щастя). 90

91 Ці слова це гіпертеми кожного абзацу. Але даний семантичний зв язок нещільний. Його підтримують описи епізодів у кожній сцені. Або ж аудиторія сама мусить здогадуватися про цей зв язок. У другій доповіді на семантичному рівні тексту виявлено семантичні зв язки, які описують звуки: 音楽 (музика), 声 (голос), 耳が聞こえない人 (люди, що не чують), 聾唖者 (глухі люди). Ця семантична система заявляється у заголовку доповіді як гіпертема і простежується упродовж усього тексту. Наведені вище слова відіграють важливу роль у семантичних зв язках тексту, зокрема у когеренції [Бусман 2008, ] Другий аналіз тексту: макроструктура як глобальна текстова структура тип тексту з мовленнєвих актів як макроструктура мовлення: стилістична стратегія [Сандіг 2006, ]. Текст 1: Текст 1 складається з 7 параграфів. Кожен параграф має таку структуру мовленнєвих актів: 1) Вступ: ОПИСАТИ повсякдення з мамою + ТВЕРДИТИ, що перед тим автор не знав як важливим є буденне життя + ПРЕДСТАВЛЯТИ зміни ситуації; 2) Презентація першого епізоду 1, частина 1: РОЗКАЗАТИ епізод 1: ОПИСАТИ дівчину, яка не витримала тиску консурсу промов; колега намагався підтримати дівчину; він питав її, що вона хотіла сказати; 3) ПРЕЗЕНТУВАТИ перший епізод, частину 2: ПРОДОВЖИТИ РОЗПОВІДАТИ з епізоду 1: ОПИСАТИ, що дівчину підтримало і зробило веселішою; ВСТУПАТИ до нового епізоду 2; 4) ПРЕЗЕНТУВАТИ власну розповідь як другий епізод: РОЗПОВІДАТИ власне про епізод 2: ОПИСАТИ, що доповідачка була весела і задоволена, коли її слухали члени сім ї; 5) ПОСТАНОВИТИ проблеми / ПИТАТИ / АРГУМЕНТУВАТИ: ВІДСТОЮВА- ТИ свої тези: засоби сучасної комунікації здатні забезпечити нам завжди бездоганний зв язок, але безпосереднє спілкування між людьми зменшується; 6) РОЗВИНУТИ власні тези: невербадьне спілкування дуже важливе для вербального спілкування; взаємна довіра до почуттів іншої людини полегшує живе спілкування; 7) РОБИТИ ВИСНОВОК: доповідачка хоче слухати інших уважніше; + АПЕЛЮ- ВАТИ до аудиторії з цією конвекцією. Перший текст має стилістичні особливості ТАІҐЕНДОМЕ: Речення закінчуються на іменні частини мови ( 体言 ТАІҐЕН). Без дієслів речення стоять під наголосом. Речення образні: тут більше поетичних функцій, ніж логічної техніки. Історично склалися риторичні традиції Японії 俳句 (ХАЙКУ) та 和歌 (ВАКА), але ці стилі стали модними серед японської молоді у 90-х рр. ХХ ст. [Вікіпедія 2009, ТАІ- ҐЕНДОМЕ]. Сучасни автори також використовують цей стиль. Проте, якщо вживати цей стиль забагато, це може призвести до втрати синтаксичних і семантичних зв язків. Такі стилі не дуже відповідають аргументативному тексту. Якщо говорити про текст 2, то він не має таких функцій як ТАІҐЕНДОМЕ. 91

92 Текст 2: Текст 2 складається з 9 параграфів. Кожен параграф має таку структуру мовленнєвих актів: 1) Вступ: ТВЕРДИТИ, що існують люди, які не можуть чути + ПРЕДСТАВЛЯТИ теми доповіді заздалегідь експліцитно (тому що гіпертема доповіді у її заголовку подана тільки імпліцитно). 2) ПРЕЗЕНТУВАТИ нової ситуації: УЗАГАЛЬНИТИ ситуації людей, які не чують + ІНДИВІДУАЛІЗУВАТИ + РОЗПОВІДАТИ про конкретні випадки; 3) УТОЧНИТИ нової ситуації: ТВЕРДИТИ, що існує комунікативний розрив між людьми, що не чують (глухими) і «нормальними» людьми; 4) РОЗПОВІДАТИ про підтвердження комунікативного розриву особисто: РОЗПО- ВІДАТИ особистий епізод + СИМПАТИЗУВАТИ до свого брата; 5) ПОСТАНОВИТИ проблему як конкретний випадок: ТВЕРДИТИ, що дорослі люди не виявляють інтересу до людей, які не чують + подавати / наводити приклади; 6) ПОДАТИ інше підтвердження: інший приклад + ТВЕРДИТИ культурно; ЗАСТЕ- РЕГТИ культурно невихованих продавців; 7) ПРЕДСТАВЛЯТИ іншої проюлеми з конкретним епізодом: ТВЕРДИТИ, що «нормальні» люди не розуміють можливостей людей, які не чують + РОЗПОВІДАТИ епізоду + ЗАПЕРЕЧИТИ їх нерозуміння; 8) ЗВЕРНУТИСЯ до аудиторії і виголосити ВИСНОВКИ: ТВЕРДИТИ, що «нормальні» люди не повинні заважати людям, які не чують + ПРОСИТИ подумати про спілкування з глухими людьми як розв язок їх проблем + ТВЕРДИТИ, що краще розуміння глухих може полегшити і власне життя; 9) ПОДЯКУВАТИ аудиторії Третій аналіз тексту: детальна макроструктура Детальна макроструктура тексту 1: ВСТУП У ТЕМУ: ЗМІНА ОЦІНКИ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ РОЗКАЗАТИ ЕПІЗОД 1 РОЗКАЗАТИ ЕПІЗОД 2 АРГУМЕНТУВАТИ ВІДСТОЮВАТИ ТЕЗИ ВИСНОВКИ: ВПЕВНЕНІСТЬ ЯК ТЕЗА СПРЯМУВАННЯ СВОЇХ ПЕРЕКОНАНЬ ДО АУДИТОРІЇ Детальна макроструктура тексту 2: ВСТУП У ТЕМУ ПРЕДСТАВЛЯТИ ПРОБЛЕМИ ГЛУХИХ ЛЮДЕЙ УТОЧНИТИ ПРОБЛЕМИ: НЕРОЗУМІННЯ НОРМАЛЬНИМИ ЛЮДЬМИ ПРЕДСТАВЛЯТИ ЕПІЗОДИ ЯК ПІДТВЕРДЖЕННЯ / ДОКАЗ АПЕЛЮВАТИ ДО АУДИТОРІЇ ЗІ СВОЇМИ ТЕЗАМИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВИСНОВОК: ПРОСИТИ ПРО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОДЯКУВАТИ АУДИТОРІЇ 92

93 Можна констатувати, що обидва доповідачі мають однакову послідовність мовленнєвих актів. Спочатку розглянуто звичайне повсякденне життя, потім описано нові ситуації та обставини, потім обговорено короткі епізоди як підґрунтя нових ситуацій, а після цього описано проблематику повсякденного життя і потім подано тези доповідача з метою вирішити проблеми, розвинуті у цих тезах. Нарешті подано вирішення проблеми у власному переконанні в тексті 1, або в реакції аудиторії у тексті 2. Макроструктура тексту 1 побудована аргументативно краще, ніж тексту 2. З іншого боку, аудиторія тексту 1 може втратити когеренцію у потоці текстової семантики таіґендоме, навіть якщо поетична функція та іменники як ключові слова підкреслено. На противагу цьому, текст 2 використовує звичайні аргументативні речення. 4. Висновки: результати прагматичного аналізу тексту Обидва доповідачі на конкурсі промов показали однакову прагматичну і семантичну структуру, але є деякі відмінності: перший текст використовує більш риторичний стиль, і як текстова стратегія побудований краще (але цей стиль не виключає порушення процесу сприйняття). І, навпаки, текст 2 побудований у «звичайний» спосіб, але він містить більше тез аргументів, а також звернення до аудиторії. Обидва глобальні типи мовленнєвих актів, макроструктура мають менше відмінностей, ніж спільного. Але кожен мовленнєвий акт у мікроструктурі показує більше відмінностей: використання більшої кількості епізодів з життя у тексті 1 і відстоювання власних переконань, звернення до аудиторії у тексті 2. Виявлені спільні та відмінні риси через брак прикладів не є достатніми для вичерпної характеристики двох типів японської промови: носіїв японської та української мов. Проте, окреслена схема аналізу може бути взята за основу і успішно використана у подальших дослідженнях такого плану. 1. 庵功男 (2001) 新しい日本語学入門 スリーエーネットワーク ; 2. 荻野網男 (2007) 現代日本語学入門 明治書店 ; 3. 国立国語研究所 (1983) 談話の研究と教育 I 財務省印刷局 ; 4. 泉子 K メーナード (2004) 談話言語学 くろしお出版 ; 5. 戸田智美 (2008) そっと耳をかたむけて 第 53 回文部科学大臣杯全国青 ; 6. 年弁論大会最優秀賞弁論 (( nanjo/study/daijinhai/53thaward.htm)); 7. 新田修 はじめて弁論を学ぶ人のため 北海等学校弁論部創部百周年記 ; 8. 念誌 弁論部のあゆみ 文部科学大臣杯全国青年弁論大会 ( upp.so-net.ne.jp/nanjo/ study/daijinhai/teaching.htm); 9. 日本語教育学会編 (2005) 新版日本語教育辞典 大修館書店 ; 10. 日向茂男 日比谷潤子 (1998) 談話の構造 荒竹出版 ; 11. Adamzik, Kirzen (2004) Textlinguistik. Eine einführende Darstelling. 12. Max Niemeyer, Tübingen.( 川島淳夫訳 (2005) テクスト言語学序説 同学社 ); 13. Bußmann, Hadumod (2008) Lexikon der Sprachwissenschaft. 14. Alfred Kröner, Verlag, Stuttgart de Beaugrande, R.- a.&dressler, W. U. (1981) Introduction to text linguistics. 15. Longman, London 1981; 16.( 池上嘉彦他訳 (1994) テクスト言語学入門 紀伊国屋書店 ); 17. Sandig, Barbara (2006) Textstilistik des Deutschen. 2., neu bearbeitete und erweiterte Auflage. Walter de Gruyter, Berlin / New York. 93

94 94 И. Шкловский, Т. Быкова, Институт востоковедения и международных отношений «Харьковский коллегиум» НЕКОТОРЫЕ РАЗНОВИДНОСТИ И ОСОБЕННОСТИ ПЕРЕВОДА ГЛАГОЛЬНЫХ ФОРМ ДОЛЖЕНСТВОВАНИЯ В КАНСАЙСКОМ ДИАЛЕКТЕ ЯПОНСКОГО ЯЗЫКА Практически в любой префектуре Японии имеются свои особенности в речи иногда отличаются лишь окончания слов, частицы, а иногда есть и целый ряд слов, которые полностью отличаются от официально признанного японского (токийского) языка. Кансайский является одним из таких диалектов и одним из наиболее распространенных в Японии, охватывая территорию нескольких крупных городов и центров. На кансайском диалекте написано множество книг и комиксов, которые занимают особое место в японской литературе, на кансайском диалекте ведутся телевизионные передачи. И он необычайно богат различными трансформациями окончаний и форм. Но, тем не менее, он остается диалектом, а не официально признанной речью в стране, поэтому об особенностях его понимания и перевода написано немного учебников и словарей. Именно это и обусловило намерение авторов начать исследование по данной теме. Итак, в кансайском диалекте выражение долженствования, в общем, строится по такой же синтетической схеме, как и в стандартном японском языке, и реализуется тремя методами. 1. К корню смыслового глагола (первой основе глагола) присоединяется служебная пара na + akan или nya + akan: nanka sena akan надо что-то делать. Стандартный вариант этого предложения следующий: Nanka shinai to ikenai. В общем можно полагать, что вторая составляющая в форме долженствования в кансайском диалекте akan практически полностью соответствует второй составляющей формы долженствования в стандартном японском языке dame. Что касается этимологии слова akan, то по этому вопросу мнения японских лингвистов расходятся. Одни из них считают, что akan представляет собой сокращенный вариант отрицательной глагольной формы akimahen (не хорошо, не годится), используемой в диалекте. Другие исследователи вообще не уделяют этому вопросу никакого внимания, лишь констатируя сам факт использования akan и его значения. Мы позволим себе высказать точку зрения, согласно которой кансайский akan можно считать модификацией стандартного ikan. И нашли определенное подтверждение этой гипотезы в одном из газетных интервью. Женщина один из руководителей столичной префектуры г. Осака в одном и том же смысле употребила и akan и ikan (как сокращенный вариант ikenai). Пример этого предложения представлен здесь же: 分権は地方だけでもいかんし 国だけでもあかん 複眼思考こそ必要で その元祖は女性なのよ Bunken-wa chihō dake demo ikan shi, kuni dake demo akan. Fukugan shikō koso hitsuyō de, sono ganso-wa josei na noyo.

95 Разделение властей ни на местном (региональном) уровне ни на федеральном (государственном) уровне не должно быть. Необходимо коллективное мышление, коллективный разум [букв.: комплексное зрение, объединяющее способности видеть многих, как у насекомых]. И в этом плане родоначальником является женщина. 2. Вторая синтетическая форма долженствования в кансайском диалекте формируется в виде структуры, в которой в качестве первой составляющей используется sen to. Фактически sen to является сокращенным вариантом стандартной формы shinai to (если не сделать). Denwa sen to akan de. Ты должен [мне] позвонить. В стандартном языке это выражение принимает форму: Denwa shinai to dame da yo. Или: Motto benkyō sen to akan nen. Необходимо больше заниматься. Токийский вариант этого предложения имеет вид: Motto benkyō shinai to dame da yo. 3. Аналогично тому, что имеет место в стандартном токийском варианте трансформирования, также и в кансайском диалекте вторая составляющая синтетической глагольной структуры долженствования, а именно akan может опускаться, однако значение долженствования сохраняется и в этом случае. Motto atama tsukawana. Необходимо больше думать головой! Aa, junji ya de. Mō okina. О, боже, уже полдень. Пора вставать. Mō! Yakusoku no jikan ya. Denwa sena. Какой ужас! [Я] же обещал! Надо позвонить. Далее представлены некоторые примеры формирования долженствования в кансайском диалекте, взятые нами из оригинальных японских источников. Вместе с тем сразу же хотим отметить, что хотя многие из затронутых здесь вопросов уже рассматривались в предыдущих разделах книги, тем не менее необходимость их представления именно здесь и именно в таком аспекте вызвана желанием автора представить особенность перевода на русский язык такого рода глагольных форм, которая ранее не привлекла к себе внимания, однако является весьма интересной. Суть ее рассмотрим после уже упомянутых примеров. Пример 1. 私は元来 愚痴っぽい人間で なにやかや用をこしらえては なんでこんな仕事をせなあかんねんとか なんでおまえと酒 飲まなあかんねんとか なんでこんなパーティーに出なあかんねんとか だいたい東京にいるときの生活はそんなふうなものだった Watashi-wa ganrai, guchippoi ningen de, naniyakaya yō-o-koshiraete wa, nande konna shigoto-o-sena akan nen toka, nande omae to sake, nomana akan nen toka, nande konna pāchī dena akan nen toka, daitai Tōkyō ni iru toki no seikatsu-wa sonna fūna mono datta. По природе своей я вобщем-то нытик и занимаясь то тем, то другим делом в период своей жизни в Токио [я задавался вопросами]: почему я должен делать эту работу? Почему я должен пить с тобой сакэ? Почему я должен ходить на эти вечеринки? Пример 2. そんなある日 楽屋に柳枝さんの奥さんがやってきた 私をにらみつけて あんたか 蝶々いうのは まぁ たいした女やない あんたも若いんや よう考えなあかんで と言うと さっと引きあげていった 私は震えているばかりだった Sonna aru hi, gakuya ni A-san no okami-san-ga yatte kita. Watashi-o- niramitsukete, «Anta ka, chōchō iu no-wa. Maa, taishita onna ya nai. Anta-mo wakai n ya, yō kangaena akan de» to iu to, satto hikiagete itta. Watashi-wa furuete iru bakari datta. 95

96 В один из тех дней в артистическую уборную зашла супруга А-сана. Сердито глядя на меня, [она сказала]: «Ты слишком много болтаешь. Я в общем-то женщина не такая уж красавица. А ты молодой, тебе надо хорошенько подумать [относительно женитьбы]»; когда она произнесла эти слова, я буквально задрожал. Пример 3. 遊園地とか行くと たまに横から行かしてくれるとこあるんですよね 行かんとね その人らに迷惑かかるわけですよ 人だかりができたりしたら それを整理せなあかんのもその人らやし Yūenchi toka iku to, tama ni yoko kara ikashite kureru toko aru n desu yone. Ikan to ne, sono hitora ni meiwaku kakaru wake desu yo. Hitodakari-ga dekitarishitara, sore-o-seirisena akan no-mo sono hitora ya shi. Когда я иду на развлекательную площадку в парк, то редко захожу туда, минуя очередь [поскольку я известный артист]. Я не должен так поступать, поскольку этим самым доставляю беспокойство людям. Если где-то появляется очередь скопление людей, то именно сами эти люди и должны урегулировать этот вопрос. Пример 4. なんぼなんでも もう寝なあかんわ と思て寝てます «Nanbo-nandemo, mō nena akan wa» to omote netemasu. Думая, что все-таки надо заснуть, засыпаю. Пример 5. だが 妻は準備してきたリストを見せ まだあれとこれとそれを買わなあかん と言って 私をさらにめいらせた Daga, tsuma-wa jumbishite kita risuto-o-mise, «mada are to kore to sore-o-kawana akan» to itte, watashi-o-sarani me iraseta. Взглянув на подготовленный [заранее] список [товаров, которые надо купить], жена сказала: «Еще необходимо купить это, это и это» и вновь окинула меня [недобрым] взглядом. Пример 6. やっぱりちゃんと政策の議論をして 知事を選ぶというシステムを作らなあかん 選択せんとね Yappari chanto seisaku no giron-o-shite, chiji-o-erabu toiu shisutemu-o-tsukurana akan. Sentakusen to ne. И все же необходимо тщательно обсуждать [будущую] политику и таким образом строить систему выборов губернатора [Токио] и проводить выборы. Пример 7. お線香をあげながら 何こんな目に遭わなあかんの と つい語りかけてしまう O-senkō-o-agenagara, «nande konna [hidoi] me ni awana akan no» to, tsui katarikakete shimau. Предлагая [гостю] ароматические курительные свечи, невзначай начинаю говорить вслух, почему я должна была испытать вот такую беду. Ранее мы уже отмечали симметрию обеих составляющих синтетической формы долженствования глагола в нормативном японском языке и его кансайском диалекте. Сущность этой симметрии заключается в том, что и в нормативном японском языке и его кансайском диалекте форма долженствования формируется из двух составляющих и в обоих случаях первая составляющая, какими бы морфологическими средствами она ни выражалась, она всегда означает «если нет... то». Аналогичным образом вторая составляющая во всех смыслах означает отрицательный результат («не годится...»). При этом обязательно необходимо иметь в виду, что речь идет именно о форме долженствования, которая со всей очевидностью следует из текста предложения или контекста или под- 96

97 текста. Равным образом это касается и случая, когда долженствование выражено двумя составляющими синтетической формы долженствования, и случая, когда долженствование выражено только одной составляющей. Многочисленные примеры этого уже были представлены выше, т.е. sena = это всегда shinai to (shinakereba); tabena = tabenai to; ikana = ikanai to (ikanakereba); ganbarana = ganbaranai to; yomana = yomanai to и т.п. せやけど一度は行かな 気ぃが済みまへん «Seya kedo ichido-wa ikana, kī-ga sumimahen». Хоть это так и есть, однако если я хотя бы раз не схожу туда, то не успокоюсь. [не успокоюсь, пока не схожу туда]. И уже совершенно оригинальным можно считать третий вариант перевода, имеющий значение простого отрицания без добавки «если». Таким образом, при одной и той же морфологической структуре глагольная форма на na при переводе может иметь одно из трех значений, идентификация которых осуществляется исключительно исходя из контекста. Например: 人間は昔から戦争を何回もしてきたんじゃ その度に大勢の人が死んだ 葉名島からも何人もの人が戦争に連れて行かれて帰って来なんだ そんな馬鹿なことを二度とくり返さないぞ と思うのに またどこかで戦争が始まる 人間はそれをくり返して来た どうして悪いこととわかって 同じことをくり返して来たんですか 妙子が聞いた それはな みながヤコブのように人と人が争うことが見にくいこととわかっとらんからだ «Ningen-wa mukashi kara sensō-o-nankai mo shite kita n ja. Sono tabi ni ōzei no hitoga shinda.... shima kara mo nannin-mono hito-ga sensō ni tsurete ikarete kaette kona n da. Sonna bakana koto-o-nidoto kurikaesanai zo, to omou noni, mata dokoka de sensō-ga hajimaru. Ningen-wa sore-o-kurikaeshite kita» «Dōshite warui koto to wakatte, onaji koto-o-kurikaeshite kita n desu ka» Taeko-ga kiita. «Sore-wa na, mina-ga Yakobu no yōni hito to hito-ga arasou koto-ga minikui koto to wakattoran kara da». «Человечество издавна вело войны бесконечное число раз и в этих войнах каждый раз умирало много людей. Также и с острова... на войну забирали огромное количество людей, однако домой они не возвращались. Хотя я считаю,что такие глупые вещи не должны повторяться больше никогда, тем не менее войны почему-то начинались снова и снова. Человечество все это повторяло в своих действиях. Почему, спрашивала Таэко, люди, понимая, что война это плохо, тем не менее воевали снова и снова». «Я думаю, это делали они потому, что они не считали отвратительным положение, когда все люди подобно библейскому Якобу враждовали друг с другом». [«Good news BIBLE», 4, c. 29, 58]. Отметим, что описанные выше специфические формы глагола, заканчивающиеся на na, не следует путать с похожими на них структурами, образованными с помощью сложных глаголов, второй составляющей которых является глагол sugiru. Фактически такого рода структурные образования являются здесь существительными, а за sugi следует связка na или ya. В данной работе были рассмотрены некоторые из форм преобразований в кансайском диалекте. Необходимо отметить, что подобных преобразований существует довольно много, и авторы продолжают исследование в этом направлении, чтобы несколько облегчить работу тем, кому приходится работать в данной области. 97

98 1. «Асахи синбун», гг.; 2. «Нихон кэйдзай», гг.; 3. Японские комиксы «Манга», гг.; 4. «Good news BIBLE», Today s English version, Toronto, Ontario, Canada, M4A И. Шкловский, Т. Жук, Институт востоковедения и международных отношений «Харьковский коллегиум» МНОГОФУНКЦИОНАЛЬНЫЙ СЛУЖЕБНЫЙ ЭЛЕМЕНТ «МАЛЕНЬКОЕ ЦУ» КАК ПАРАДИГМА В ПРЕОБРАЗОВАНИИ ГЛАГОЛЬНЫХ ФОРМ Преобразование глагольных форм один из самых важных вопросов при исследовании разговорной речи японского языка, так как из всех частей речи именно глагол подвергается самым глубоким трансформациям. Кроме того, трансформированные глагольные формы обычно являются ключевыми для понимания смысла фразы. Исключительная динамика развития разговорной речи обусловлена рядом факторов и не в последнюю очередь тем, что быстрый темп разговора как бы «пристраивается» к быстрому темпу жизни. А это, в свою очередь, ведет к изменениям и преобразованиям всех ярусов японского языка и по всем направлениям: происходит структурная, фонетическая, морфологическая и синтаксическая трансформация; слова и слоги свертываются, заменяются, сжимаются, опускаются; вводятся дополнительные буквы, которых не было в слове, и выводятся буквы, которые органически присущи слову; слоги, которые были долгими, становятся короткими и наоборот; классические срединные глагольные формы выступают как заключительные и т.д. и т.п. Во многих произведениях, где фиксируется живая разговорная речь, особенно в комиксах, очень часто можно встретить уменьшенный в размере знак каны っ (tsu) «маленькое цу». Чаще всего это знак хираганы っ, хотя используется также и знак катаканы ッ. Основное назначение этого знака удвоение последующего согласного звука. Однако, по нашему мнению, «маленькое цу» можно рассматривать как многофункциональный служебный элемент, принимающий активное участие в преобразовании глагольных форм. На основе анализа предложений, взятых из художественных произведений, комиксов, газетных статей, отражающих современную разговорную речь, можно выделить следующие четыре базовые схемы участия «маленького цу» в преобразовании глагольных форм. 1. Вторая основа предикатива + っ + こない В случае, когда автор высказывания стремится подчеркнуть невозможность совершения какого-либо действия, в значительной степени отрицать саму возможность реализации этого действия в значении ZETTAI SHINAI, SURU HAZU-GA NAI, SURU WAKE-GA NAI стандартная отрицательная форма глагола на TE\DE + KONAI трансформируется. В ходе трансформации TE\DE опускается и вместо этого ко второй основе глагола присоединяется «маленькое цу».

99 Например: A さんなんか頼んだってやってくれっこない A-san nanka tanonda tte yatte kure kkonai. На такого [человека] как А-сан полагаться нельзя. 俳優になんかなれっこないと親にも言われたけれど 夢は捨てられなかった Haiyū ni nanka nare kkonai to oya ni mo iwareta keredo, yume-wa suterarenakatta. Хотя родители и говорили мне, что я [никогда] не стану актрисой, однако от своей мечты я не отказалась. こんなひどい雨では長上までのぼれっこないから 今日は出かけるのはやめよう Konna hidoi ame dewa chōjō made nobore kkonai kara, kyō-wa dekakeru no-wa yameyō. Из-за такого ужасного дождя подняться на вершину горы невозможно, поэтому давайте сегодня откажемся от этого. Широко применяется эта трансформация в таких наиболее употребительных формах глагола как: YARIKKONAI, TABEKKONAI, HANASHIKKONAI, IKIKKONAI, WAKARIKKONAI и т.п. Например: その男と続けていくなんて出来っこねえよ Sono otoko to tsuzukete iku nante dekikkonee yo. Ничего у тебя с этим парнем не получится! [Твои отношения с этим парнем не могут продолжаться!] 君はおれの側を離れっこないんだ Kimi-wa ore no soba-o-hanarekkonai n da. Ведь ты не сможешь оставить меня! 逆に A さんの場合は 講演者の話をちょっと聞いただけで なんだ 自慢話じゃないか どうせ自分にはできっこないことだよ とネガティブに考え せっかく講演者が披露する数々の情報を マイナスのエネルギーで遮断してしまったわけです Gyaku ni A-san no baai-wa, kōensha no hanashi-o-chotto kiita dake de «Nanda, jimanbanashi janai ka» «Dōse jibun ni wa dekikkonai koto da yo» to negachibu ni kangae, sekkaku kōensha-ga hirōsuru kazukazu no jōhō-o-, mainasu no enerugī de shadanshite shimatta wake desu. А-сан, напротив, лишь поверхностно слушал выступление лектора и был полон негатива: «Ну что Вы, это же ведь хвастовство», «У меня такое просто невозможно», и от всей разносторонней информации, которую сообщил лектор, он изолировал себя отрицательной энергетикой. 2. Вторая основа предикатива + っ + から Заменяя окончание глагола RU и удваивая последующий согласный звук К, «маленькое цу» фактически усиливает эмоциональную функцию служебного слова KARA, расположенного в конце предложения. Эмоциональная окраска KARA, помещенного в конце предложения, связана с базовым значением KARA, помещенного после глагола и передающего причину или обоснование последующих действий. Поэтому KARA в конце предложения как бы передает собеседнику осуждение, в том смысле, что «поскольку», то собеседнику «лучше поступить так-то». Это своего рода передача 99

100 информации собеседнику без лишних слов. Дополнительная эмоциональная нагрузка к указанной структуре передается с помощью заключительных частиц, чаще всего YO (YŌ). Таким образом, обеспечивается специфическая двухсторонняя поддержка эмоциональной функции KARA. Например: まってっからよオレ Matte kkara yo ore Но ведь я жду! 必ず成功すっからよ! Kanarazu seikōsu kkara yo! Ведь я непременно добьюсь успеха! 二度とオレに反逆できねぇ体にしてヤッからよォ Nidoto ore ni hangyaku dekinee karada ni shite ya kkara yō. Ведь вторично бунтовать против меня просто невозможно. よっしゃー今すぐ仲良くすっから Yosshā imasugu nakayoku su kkara Хорошо и сразу же будем дружить 吉祥寺で一人暮らしてっから遊びにきてくれってさ!! Kichijōji de hitori kurashite kkara asobi ni kite kure tte sa!! [Я] живу один в храме Счастья, и поэтому приезжайте ко мне в гости!! 3. Вторая основа предикатива + っ + か ( かい ) «Маленькое цу», заменяя собой окончание глагола SU, RU и т.п. непосредственно перед вопросительной частицей, выступает как естественный элемент речи, эмоциональное содержание которой очевидно из самой речи и в ряде случаев дополняется и уточняется с помощью заключительных частиц NA, YO и других. Например: あんたに迷惑かけるようなまねしまっかいな Anta ni meiwaku kakeru yōna maneshimakkai na. Разве я могу вести себя так, чтобы доставлять тебе беспокойство и хлопоты? そう同じ失敗を何度も繰り返せまっかいな! Sō onaji shippai-o-nandomo kurikaesemakkai na! Всё время терпеть одно и то же поражение! これおろしたら始めっかんな Kore oroshitara hajime kkanna. Когда освободимся от [занятий в школе], то начнем [заниматься этим делом]? ダチも来てないしそろそろ帰っか Dachi-mo kitenai shi sorosoro kaekka Дати не пришел, может, потихоньку возвращаться домой? 父さんと母さん どうしてっかな Tōsan to kāsan, dō shite kkana А что делают папа и мама? В следующем примере использовано сразу два вида преобразований стандартного глагола SURU: 100

101 A はんはどないしてはりまっか A-han-wa donai shiteharima kka. А как поживает A-сан? Во-первых, к деепричастной форме SHITE присоединяется вежливостный глагол HARU, который характерен для кансайского диалекта и который считается сокращенным вариантом глагола NASARU. Во-вторых, вежливостная форма этого глагола HARIMASU трансформируется путем замены окончания SU на «маленькое цу». В эту же категорию преобразований с помощью «маленького цу» можно включить и трансформации типа: DESU KA DEKKA; DESU KA SSU KA; SŌ DESU KA SŌKKA. Например: ホンマに勝てるんでっか!?A はんに便乗したらホンマに一千万が一ヶ月で二千六百万になるんでっか!? Honma ni kateru n dekka!? A-han ni binjōshitara honma ni issenman-ga ikkagetsu de nisen roku hyaku man ni naru n dekka!? [Мы] действительно можем выиграть!? Если мы воспользуемся [помощью] А-сана, то мы на самом деле сможем за один месяц превратить 10 млн. в 26 млн.!? でも大丈夫っすかね Demo daijōbu ssu ka ne. Однако всё ли в порядке [на самом деле]? 4. Вторая основа предикатива + っ + けど Этот случай также вписывается в общую схему формирования такого рода структур, в которых «маленькое цу», заменяя окончание глагола, располагается перед тем или иным служебным словом. В данном случае эмоциональная нагрузка «маленького цу» так же, как и в вышеописанных случаях, заключается в дополнении значения KEDO. В общем, это служебное слово формирует собой обрыв фразы и может выражать собой желаемый ход мысли, неуверенность, сомнение, иногда косвенную просьбу, может служить компонентом вежливости, смягчения высказывания, что вполне дифференцируется исходя из текста, контекста и подтекста. A はんの気持ちはわかりまっけど A-han no kimochi-wa wakarimakkedo [Я] вообще-то понимаю настроение A-сан, однако же 葉っぱ? ひっ!! 枯葉に見えっけど 違うんです Happa? Hi!! Karera ni miekkedo, chigau n desu. Это лист? Не-е-ет!! Хотя это и похоже на сухой лист, но это совсем другое. 皆さん 今日のテレビ中断は今のレースで終わりでっけど Minasan, kyō no terebi chūdan-wa ima no rēsu de owari dekkedo. Господа, сегодняшний перерыв в работе телевидения заканчивается в связи с предстоящими гонками 101

102 Понимание роли «маленького цу» как служебного элемента и знание всего многообразия трансформаций глагольных форм, образованных с его участием, будут способствовать адекватному и грамотному переводу разговорной речи, зафиксированной на письме, а также адекватному восприятию живой устной речи. 1. Kobayashi Aoyama. Detective Conan. Tokyo: Shogakukan, p; 2. Maynard, Senko Kumiya. Koi suru futari no «kanjou kotoba» dorama hyougen no bunseki to nihongoron. Kuroshio bukkusu, p; 3. Nakahara Aya. Rabu kon. Tokyo: Shueisha, p; 4. Nonami Asa. Shiawase ni naritai. Tokyo: Shodensha bunko, p; 5. Yamada Emi. Torasshu. Tokyo: Bungei haruaki, p. 102

103 ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯПОНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В УКРАЇНІ: МИНУЛЕ І СЬОГОДЕННЯ І. Бондаренко, Київський національний університет імені Тараса Шевченка Заключним актом цілої низки заходів у процесі святкування в 2008 р. тисячолітнього ювілею першого в історії світової літератури роману японської письменниці Мурасакі Сікібу «Ґендзі-моноґатарі» («Повість про принца Ґендзі») став міжнародний симпозіум, урочисто відкритий імператором Японії Акіхіто, що проходив 1-5 листопада в Кіото. Під час аудієнції в імператора, якої були удостоєні зарубіжні учасники цього симпозіуму, Їх Ве- личність були щиро здивовані інформацією, отриманою на запитання щодо кількості студентів у вищих навчальних закладах України, які опановують японську мову, а також стосовно популярності японської літератури, зокрема поезії, серед сучасних українців. Саме це спонукало нас після повернення до України ретельніше дослідити це питання і за матеріалами дослідження підготувати відповідну статтю бібліографічно-оглядового характеру та доповідь для виступу на Першій міжнародній науковій конференції «Японська мова і культура в Європі та Україні». Першим українцем, який зробив вагомий внесок у становлення україн- ськояпонських літературних взаємин, був сліпий есперантист-музикант, письменник, поет, драматург, публіцист, етнограф, педагог і великий гуманіст Василь Єрошенко ( ), який, мешкаючи в та рр. в Японії, друкувався в японських наукових і літературних журналах. Його казки та легенди, написані як японською мовою, яку він добре опанував за час перебування в Японії, так і мовою есперанто, якою володів бездоганно і завдяки якій зумів, будучи сліпим, побувати в багатьох країнах світу, зокрема в Англії, Японії, Китаї, Бірмі, Індії, мали великий успіх у японських читачів, а деякі з них навіть увійшли до японських шкільних підручників. У 1959 році в Токіо вийшло друком 3-томне зібрання творів В. Єрошенка, перекладених японською мовою і підготовлених до друку Такасуґі Ітіро («Ерошенко дзен-сю» «Повне зібрання творів Єрошенка»). Ще раніше, в 1956 р., побачила світ монографія Такасуґі Ітіро про життя та творчість цього письменника україн- ського походження («Момоку-но сідзін Ерошенко» «Сліпий поет Єрошенко»), яка була доповнена і перевидана Такасуґі Ітіро в 1982 р. А повний список літературної спадщини В. Єрошенка, як і літератури про самого письменника, можна знайти в російському бібліографічному словнику «Незрячие деятели науки и культуры» [1: ]. Твори Василя Єрошенка містяться в багатотомній «Бібліотеці японської дитячої літератури», а статті про нього наведені в багатьох японських енциклопедичних словниках і літературних довідниках. Заради об єктивності зауважимо: попри те, що В. Єрошенко народився в українській родині на Слобожанщині (с. Обухівка Білгородської губ.), територія якої лише в 1954 р. відійшла до Росії, росіяни вважають його російським 103

104 письменником, як, до речі, і всіх інших українців, які через ті чи інші обставин писали свої твори російською мовою. Але це вже окреме питання, що виходить за межі тематики цієї статті. Наш шановний колега С.В. Капранов, який свого часу досліджував істо- рію становлення вітчизняної японістики як органічної складової українського сходознавства, у статті «Японознавство в Україні» виділяє чотири етапи його розвитку на теренах України з часу зародження до проголошення незалежно- сті нашої держави: 1. Перші спроби дослідження мови, культури, природи Японії ( ). 2. Період розвитку систематичних наукових досліджень ( ). 3. Період повної відсутності японознавчих досліджень ( ). 4. Період їх поступового відновлення ( ) [4: 43]. На першому етапі японська література українською мовою практично не перекладалася. На початку другого етапу головна увага вітчизняних японістів передусім була спрямована на вивчення та дослідження японської мови. Найвідомішим фахівцем-японістом у цей період на теренах України був Федір Пущенко (1879-?)*, завдяки зусиллям якого в 1926 р. в Харкові була створена Всеукраїнська Наукова Асоціація Сходознавства (ВУНАС) з філіями в Києві та Одесі. Під егідою ВУНАС у Харкові починають функціонувати курси східних мов, які з 1929 року отримали назву Українських державних курсів сходознавства. На курсах було також відділення японської мови, де в різний час навчалося від 50 до 70 студентів. У 1930 р. на основі цих курсів створюється Український вечірній технікум сходознавства та східних мов [4: 44]. Ще в 1926 р. Ф. Пущенко, який працював у Харкові спочатку викладачем японської мови на курсах, а потім у вечірньому технікумі, укладає і видає перший вітчизняний підручник з японської мови («Японська мова: Теоретичнопрак- тичний курс». Харків, 1926). Водночас він пише наукові статті з питань японського літературознавства, займається перекладом і популяризацією в Україні японських народних казок та легенд, які друкує в журналі «Східний світ»** і «Бюлетені ВУНАС». Першими окремими виданнями творів японської художньої літератури українською мовою слід вважати: «Японські казки» /Пер. на укр. мову А. Лотоцький/. Львів: Світ дитини, с.; «Япанська лірика февдальної доби» /Пер. з япанської мови та стаття Ол. Кремена. Харків: Рух, с.; «Японія. Збірка оповідань». Харків.: Укр. робітник, с. На нашу думку, більш значущим із цих двох видань є збірка перекладів творів японських поетів V-XIII ст., виконаних колегою Ф. Пущенка харківським японістом Ол. Кременою. Попри те, що кількість перекладених ним віршів у цій збірці була незначною лише 26 танка, її головна цінність полягала в тому, що вона мала досить велику за обсягом передмову (53 сторінки), яку можна вважати першим в українському літературознавстві науковим нарисом з історії японської класичної поезії. * Інформацію про цього українського японіста, який був арештований і розстріляний у часи сталінських репресій, можна знайти в книзі «Люди и судьбы. Библиографиче- ский словарь востоковедов жертв политического террора в советский период». У цьому словнику зазначено зокрема, що народився Ф.Д. Пущенко в м. Чугуєві Хар- ківської губернії, викладав у Харківському музично-драматичному інституті, а та- кож на Курсах східних мов при ВУНАС. У 1930-х рр. він був заарештований, і його подальша доля невідома [10: 318]. * У 1930 р. журнал «Східний світ» був перейменований на «Червоний Схід» [4: 44]. 104

105 С.В. Капранов, аналізуючи в уже згаданій статті «харківський період» в історії вітчизняного японознавства, наводить цілу низку тогочасних українськомовних видань, так званої, японської «пролетарської літератури», зокрема романи В. Хосої «Текстильник Коодзі» (1932 р.) [2] і Токунаґи Наосі «Вулиця без сонця» (1932 р.) [3], зазначаючи при цьому, що переклад останнього був виконаний Євгеном Касьяненком «не безпосередньо з японського оригіналу, а з його німецького перекладу» [4: 45]); публікацію в журналі «Червоний шлях» окремих фрагментів з іншого твору цього ж автора «Голод за багатого врожаю» (1933 р.) у перекладі К. Накаґакі і Г. Носкіна [5]; збірку творів японських «пролетарських письменників» під назвою «Японія» (1933 р.), що містила повість Кобаясі Такідзі «Крабоконсервна факторія», роман Токунаґи Наосі «Токіо місто безробітних», а також оповідання цих та інших авторів [6]. За доби сталінських репресій українське сходознавство, яке завдяки зусиллям акад. А. Кримського та його талановитих учнів і послідовників за дуже короткий історичний період спромоглося досягнути значних успіхів, було повністю знищене, а сам акад. А. Кримський загинув у Кустанайській в язниці. За даними С.В. Капранова, у період 1934 р. по 1968 р. на теренах України вийшли друком лише три книжки японських письменників в українськомовному перекладі: перша з них була перевиданням «Крабоконсервної факторії» Кобаясі Такідзі (1934 р.) [7]; друга роман Токунаґи Сунао «Тихі гори» (1952 р.) [8], перекладений Г. Коваленком із російськомовного видання цього твору; третя роман «Води Хаконе» Такакури Теру [9], переклад якого також був виконаний з російської [4: 45]. Однак при цьому не слід забувати про вагомі здобутки українських японістівемігрантів, більшість з яких у ті роки XX ст. мешкала в Харбіні (Маньчжурія)*. У 1936 р. тут виходить поетична збірка під назвою «Далекий Схід», що містила українські переклади віршів Йосано Акіко, Кавадзі Рюукоо, Кі-но Томонорі та інших відомих японських поетів. Важливим етапом розвитку українсько-японських мовних взаємин стала також публікація в 1944 р. в Харбіні першого українсько-японського словника (А. Діброва, В. Одинець, «Українсько-Ніппонський словник». Під ред. Ясуда Сабуро. Харбін, с.) обсягом близько слів, виданого завдяки зусиллям численної української діаспори, яка мешкала в тогочасній Маньчжурії. На превеликий жаль, майже весь наклад цього словника за невідомих обставин був знищений під час вступу до Харбіну Червоної армії [12]. У самій Україні її мешканці довгий час знайомилися з японською літературою виключно в її російськомовних перекладах. Лише завдяки зусиллям талановитого українського вченого і перекладача Івана Петровича Дзюба починаючи з 70-х рр. XX ст. на теренах України поступово почали з являтися українськомовні переклади японських народних казок, оповідань і романів відомих японських прозаїків: Абе Кобо («Спалена карта», 1969; «Жінка в пісках», 1988; «Чуже обличчя», 1988), Нацуме Сосекі («Ваш покірний слуга Кіт», 1973), Кіти Моріо («Родина Ніре», 1977), Фукунаґи Тахекіхо («Острів смерті», 1983), Акутаґави Рюноске («Павутинка: Вибрані новели», 2006), Кавабати Ясунарі («Країна снігу», 1976; «Тисяча журавлів», 1976; «Стугін гори», 2008; «Давня столиця», 2008; «Танцівниці», 2008;) та ін. * Докладну інформацію про цей період в історії вітчизняного японознавства можна знайти в книзі Івана Світа Українсько-японські взаємини рр. [11]. 105

106 Окрім чудових перекладів Івана Дзюба варто згадати також деякі інші переклади значних за обсягом творів японської художньої літератури, насамперед: Оока Сьохей «Вогні в полі» /Пер. з яп.: М. Носов, С. Нікіташенко/. «Всесвіт» С ; Ое Кендзабуро «Історія М/Т і лісового дива» /Пер. з яп.: І. Дубинський/. «Всесвіт» С ; 12. С ; Арісіма Такео «Жінка» (роман), «Нащадок Каїна» (повість) /Пер. з яп.: І. Чирко/. К.: Дніпро, с.; Ватанабе Дзюн іті «Світло без тіні» /Пер. з яп.: Г. Уткіна, М. Мо роз, В. Ве- ніамінов, Б. Вірин; післямова: Л.Громковська/. К.: Дніпро, с.; Кавабата Ясунарі «Сплячі красуні» /Перекл. з япон.: М. Федоришин/. Львів: ЛА «Піраміда», с р. журнал «Всесвіт», який оголосив цей рік «роком японської літера- тури в Україні», надрукував перший переклад українською мовою найвідомішого роману письменника Нацуме Сосекі «Серце» («Кокоро») (Перекл. з яп.: М. Федоришин // «Всесвіт» /8. С ). Що ж стосується японської поезії, то до кінця XX ст. як у самій Україні, так і за її межами, окрім уже згаданої збірки Ол. Кремени та розрізнених публікацій перекладів із японської поезії Миколи Лукаша і Мирона Федоришина в українських літературних журналах, насамперед у «Всесвіті», вийшло друком лише кілька невеликих за обсягом збірок японських віршів, зокрема: «Сто поетів сто пісень: Збірник давньої японської поезії: Танки. Ґіаку-нінішу» (Пер., вступ і приміт. І. Шанковський/. Мюнхен: Вид-во «На горі» І. Костецького, с.) перший переклад українською мовою відомої поетичної антології «Хяку-нін іс-сю» (1235 р.) [13], здійснений Ігорем Шанковським. У передмові до цього видання І. Шанковський зазначає, що «вкластися в точний розмір танки і в той же час передати українською мовою багатющий зміст мініятюрної поезії попросту неможливо» [14: 668]. Саме тому цей відомий український перекладач і літературознавець, називаючи власні переклади «переспівами», просить вибачення «у серйозних дослідників» і бере на себе «відповідальність за свої переклади як авторизовані» [14: 669]. Для перекладу українською мовою віршів-танка з антології «Хяку-нін іс-сю» І. Шанковський обирає силабо-тонічний п ятистопний ямб із різними комбінаціями римуван- ня відповідних рядків у віршах (а-б-б-а-а, а-б-б-а-б та ін.). Як приклад, наведемо два вірші з антології «Хяку-нін іс-сю» в перекладах І. Шанковського: *** Вертаюся в село, де я зростав: нових облич мій зір уже не знає. Та запах пелюсток, що долітає з-за брам твоїх, незмінний: унаяв він пахощі дитинства навіває! ( 35, Кі-но Цураюкі) *** Темніє вечір, лагідний вітрець, І потічок дзюркоче коло Нари, 106

107 І плюскіт богомольців... Як примари! Купаються при храмі. Під кінець Здається: літній сон з небес, із хмари. ( 98, Дзюнії Іетака) Попри заяви самого перекладача, ми вважаємо запропоновавану І. Шанковським строфічну форму для перекладу японських віршів-танка дуже вдалою, а його переклади досконалими й адекватними, хоча й дещо багато- слівними. На жаль, за радянських часів усе, що друкувалося за кордоном українською мовою, автоматично отримувало тавро «антирадянської літератури», а тому ця збірка перекладів І. Шанковського, яка, до того ж, була видана обмеженим накладом за рахунок самого перекладача, у сьогоднішній Україні є раритетним виданням, ознайомитися з яким можна лише в читальній залі Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського. Тут зберігається ще одне рідкісне зарубіжне українськомовне видання японської поезії невеличка збірка поетичних перекладів Нестора Ріпецького «Пісні далеких островів: Переспіви з японської лірики» (Асоціація діячів укр. культури. Торонто; Нью-Йорк, с.). В Україні першим після харківської збірки поезій Ол. Кремени окремим виданням японських віршів стала поетична збірка під назвою «Місяць над Фудзі. 100 японських хокку» (Переклад, вступне слово та примітки О. Масикевича. Київ: Дніпро, с.) [15]. Цю збірку віршів жанру хайку можна назвати експериментальною, оскільки перекладач вирішив зберегти у своїх перекладах строфічну форму оригіналу відповідно: складів у рядку. Однак при цьому, всупереч власній «японізації» українськомовних перекладів, кожному з перекладених віршів О. Масикевич дає назву, хоча в оригіналах віршів-хайку назва, як відомо, відсутня. Справжньою подією в літературному житті України став вихід із друку в 1984 та 1991 рр. двох збірок перекладів японської поезії Г. Туркова: «Ісікава Такубоку. Лірика» (Переклад і передмова Г. Туркова. Київ: Дніпро, с.) [16] і «Мацуо Басьо. Поезії» (Упорядник, перекладач, автор передмови та приміток Г. Турков. Київ: Дніпро, с.) [17]. Перша з цих збірок містила поезії надзвичайно популярного в сучасній Японії поета Ісікави Такубоку ( ), який писав свої поетичні твори майже виключно в жанрі танка, а друга переклади найвідоміших віршів-хайку Мацуо Басьо. Попри те, що переклади Г. Туркова, за деякими винятками, виконані прозою, їм властиві семантична точність, лаконізм і високохудожня ліричність. У 90-х роках XX ст. з являються ще дві невеликі збірки японської поезії, виданих українською мовою: «Сакамото Хісасі. Сетонайкай» /Редагування В. Резаненка. Перекладачі: Жмуренко Т., Зуєв В., Капранов С. та ін./ Київ: КНУ, с. «Пелюстки пісень. Японська поезія жанрів танка та хокку» /Переклад і передмова В.П. Горлова/. Вінниця: Аквілон, с. На жаль, обидві збірки були надрукована дуже малим накладом, а тому залишилася майже не поміченими фахівцями. На початку нового тисячоліття ситуація з перекладом японської поезії в Україні дещо поліпшилась. Так, у Києві в 2001 р. публікується збірка віршів Мацуо Басьо в перекладах А. Сіренка: «Мацуо Басьо. Солом'яний плащ мавпи: Поетична збірка» / Артур Генадійович 107

108 Сіренко (поетичний пер., впоряд. та передмова). К.: Укр. Видавнича Спілка, с. Через три роки у Львові виходить друком ще одна збірка перекладів віршів Басьо під назвою «Сто одинадцять хайку Мацуо Басьо. Переспіви» /Пер. з яп.: Стельмах Б./. Львів: СПОЛОМ, с. У Києві вперше друкується ціла низка великих за обсягом двомовних збірок японської класичної поезії: «Антологія японської поезії. Хайку XVII-XX ст.» /Передм., пер. з яп., коментарі І. Бондаренка/. К.: Дніпро, с. «Антологія японської класичної поезії. Танка, ренґа (VIII-XV ст.)» /Передм., пер. з яп., коментарі І. Бондаренка/. К.: Факт, с. «Збірка старих і нових японських пісень (Кокін-вака-сю)» /Пер. з яп., передм. та коментарі І. Бондаренка/. К.: Факт, с. «По одному віршу ста поетів (1235 р.). Збірка японської класичної поезії VII-XIII ст.» /Переклад, передмова та коментарі І. Бондаренка/. К.: Грані-Т, с. «Рьокан. Вибрані поезії» /Переклад, передмова та коментарі І. Бондаренка/. К.: Грані-Т, с. Київське видавництво «Грані-Т» видає навіть спеціальну збірку віршів жанрів танка і хайку відомих японських поетів з чудовими ілюстраціями художника В. Гукайло, призначену для дітей молодшого шкільного віку, під назвою «Сто краєвидів малювали хмари». К.: Грані-Т, с. Гарним подарунком для українських шанувальників японської класичної поезії став також альбом-путівник Г. Шевцової «Стежками Басьо» (К.: Грані-Т, с.) подорож із фотоапаратом у руках молодої талановитої української художниці маршрутом, яким колись мандрував великий японський поет, залишивши нащадкам один із своїх кращих ліричних щоденників під назвою «Оку-но хосо-міті» («Стежками Півночі»). Наукові дослідження в галузі японського літературознавства в сучасній Україні зосереджені переважно в таких вищих навчальних закладах, як Київський національний університет ім. Т.Шевченка, Києво-Могилянська академія, Київський національний лінгвістичний університет, Дніпропетровський і Львівський національні університети, а також у Харківському педагогічному університеті ім. Г. Сковороди. Серед найвагоміших досягнень вітчизняних японістів у галузі дослідження японської літератури передусім слід назвати наукові монографії С. Капранова «Ісе моноґатарі» як пам ятка японської релігійно-філософської культури доби Хейан» (К.: Видавничий дім «КМ Академія», с.); Ю. Мосенкіса, М. Якименка «Всесвіт у дзеркалі японської мови: Словесні символи культури Японії» (К.: Видавничий дім А+С, с.); а також кандидатські дисертації С. Капранова «Ісе моноґатарі» як пам ятка японської релігійно-філософської культури доби Хейан» (2002), О. Гаєвської «Типологія неоромантизму Йосано Акіко, Лесі Українки та Уїли Кесер» (2005 р.); Ю. Осадчої «Еґо-белетристика як жанр: питання поетики (на матеріалі японської та української прози)» (2006 р.), А. Букрієнка «Проза Міядзави Кендзі: архетипні джерела авторського міфу» (2008 р.). Розгляду актуальних літературознавчих питань присвячені також наукові статті як вищезгаданих фахівців, так і інших вітчизняних сходознавців, зокрема: І. Бондаренка, Ю. Герасимова, О. Дебейко, М. Івахненко, О. Кобелянської, Н. Маджар, І. Поборчої, О. Ніколенко, Н. Рєзнікової (Шильцової), М. Столяренко, М. Федоришина, О. Хоменко, Л. 108

109 Шкаруби. Однак, завершуючи, слід відверто наголосити на тому, що на сьогоднішній день вітчизняна японістика в цій царині все ще має набагато більше нагальних завдань, аніж досягнень. 1. Незрячие писатели // Незрячие деятели науки и культуры. Т. 1. М., Хосої Вакідзо. Текстильник Кодзі. [Повість] / Перероб. для дітей стар шого віку Збарська. Харків; Одеса: Молодий більшовик, с. (Шкільна бібліо- тека світової літератури). 3. Токунага Наосі. Вулиця без сонця: Яп. робітничий роман / Передм. Мацуяма; Післямова група яп. революціонерів у Німеччині; Пер. з нім. Є. Касьяненко. Одеса; Харків: Молодий більшовик, с. 4. Капранов С.В. Японознавство в Україні: головні етапи розвитку до 1991 року // Маґістеріум. Вип. 26. Культурологія. К.: Вид. дім «Києво- Могилянська акаде- мія», С Токунага Наоші. Голод за багатого врожаю / Пер. з яп. К. Накагаки і Г. Носкі- на; Вступ. сл. Л.Л. // Червоний шлях С Японія: (Збірка [оповідань]). Х.: Укр. робітник, с. (Література світової революції за інтернаціональне виховання мас). 7. Кобаясі Такідзі. Крабоконсервна факторія. [Повість] / Передмова І. Владімір- ського. X.: Укр. робітник, с. 8. Токунага Сунао. Тихі гори. [Роман] / З яп. [Пер. Г. Коваленко]. К: Рад. Пись- менник, с. 9. Такакура Теру. Води Хаконе. Іст. роман / З яп. [Пер. П. Воробйова; Коментар Н. Конрада; Біогр. довідка: с. 270]. К.: Держлітвидав УРСР, с. 10. Люди и судьбы. Библиографический словарь востоковедов жертв политиче- ского террора в советский период ( ). СПб., Світ І. Українсько-японські взаємини рр. Нью-Йорк, с. 12. Хіно Такао, Бондаренко І.П. Перший українсько-японський словник // Мово- знавство, 1994, 2 3, с ; 13. Сто поетів сто пісень: Збірник давньої японської поезії: Танки. Ґіаку-нін- ішу / Пер., вступ і приміт. І. Шанковський. Мюнхен: Вид-во «На горі» І. Косте- цького, Шанковський І. Антологія «Сто поетів сто пісень // Зарубіжна література: Матеріали до вивчення літератур Сходу (тексти, літературно-наукові статті): Хрестоматія / Упорядник Л.В.Грицик. К.: ВПЦ «Київський університет», С Місяць над Фудзі. 100 японських хокку / Переклад, вступне слово та примітки О. Масикевича. Київ: Дніпро, Ісікава Такубоку. Лірика / Переклад і передмова Г. Туркова. Київ: Дніпро, Мацуо Басьо. Поезії / Упоряд., перекладач, автор передмови і приміток Г. Тур- ков. Київ: Дніпро, А. Букрієнко, Київський національний університет імені Тараса Шевченка ЯПОНСЬКА МІФОЛОГІЯ: СТРУКТУРНИЙ ПІДХІД Дослідження міфології справа і дуже проста, і надзвичайно складна одночасно. З одного боку, перед дослідником простирається просто величезне неоране поле з міфів, сюжетів, герої, характерів тощо. З іншого боку, у всьому цьому розмаїтті сюжетних ліній, героїв, 109

110 характерів дуже легко заплутатись, причому заплутатись назавжди і безповоротно. Причому це зумовлено не лише суб єктивними причинами. Дуже часто сам міф буває заплутаним і неоднозначним настільки, що досліднику залишається лише мовчки спостерігати за неймовірними поворотами сюжету, навіть не уявляючи, що тут можна сказати. Ну як, наприклад, можна прокоментувати поведінку бога, який спочатку виступає як добре божество, покровитель та цілитель людей, а потім раптом змінює поведінку на протилежну і, перетворившись на бога війни чи хвороб, з таю самою послідовністю починає знищувати увесь рід людський, так, наче і не було тієї першої його іпостасі. Такі «зміни кваліфікації» не є рідкістю у світовій міфології, вони зустрічаються доволі часто. Не є винятком і японська міфологія. Усім відомий бог Сусано, який у першій частині «Коджікі» виступає як зла, руйнівна сила, а у другій як позитивний бог-захисник та творець. Звичайно, події міфологічної історії відбуваються відповідно до своєї власної логіки, згідно своїх власних міфічних правил, переслідуючи свою власну міфічну необхідність, яка не завжди є зрозумілою нам. Власне, саме розуміння цієї логіки та необхідності, її ампліфікація, і є метою дослідження міфу, оскільки лише шляхом інтелектуального розщеплення ми можемо цю логіку «пояснити», а не лише «зрозуміти». Таке «розуміння» залишає на рівні міфологічного мислення, яке є часто більш інтуїтивним, ніж логічним. Звичайно, така амбівалентність певного персонажа відразу навертає нас до діалектичного підходу при трактуванні його значення та ролі у міфічній історії. Діалектичній підхід, видається, один може пояснити логічні парадокси, що їх ми зустрічаємо у міфах, несумісні на перший погляд зі звичайним здоровим глуздом. Врешті, це уявне протиріччя завжди з являється лише при поверхневому погляді на міф як такий, оскільки міф, перш за все, це «чудо», тобто категорія, яка охоплює і особистість, і історію, і слово з одного боку, і саме те «незвичайне» з іншого, яка «охопила би в одній нероздільній точці так, щоб і і уся ця не-речовинна, не-метафізична, не-поетична, а чисто міфічна відчуженість об єдналися б єдиний синтез із явленністю, з символом, з самоусвідомленням особистості і з самим словом цим початком та витоком самого самоусвідомлення» [Лосєв 1990, 537]. З огляду на обмежений характер даної роботи, яка є лише спробою застосування діалектичного підходу при дослідженні японської міфології, ми не будемо вдаватись до філософських міркувань, покликаних детально розкрити цю складну категорію, відсилаючи зацікавлених осіб до першоджерела. Натомість, ми звернемось до розгляду власне японської міфології, зупинившись на вже згадуваного нами міфу про бога Сусано. Проте перед цим нам хотілося б сказати кілька слів про метод, який ми застосовуємо у даному дослідженні. Клод Леві_Строс, розглядаючи міф як лінгвістичний об єкт, відзначив такі два пункти: «1) як будь-який лінгвістичний об єкт, міф створюється складовими одиницями; 2) ці складові одиниці передбачають наявність одиниць, які звичайно входять у структуру мови, а саме фонем, морфем і семантем. Але щодо цих останніх, то вони є тим, чим самі семантеми є стосовно морфем, а морфеми стосовно фонем. Кожна наступна форма відрізняється від попередньої вищим ступенем складності» [Леві-Строс 2000, 200]. Далі, розвиваючи свою думку щодо складових одиниць міфа, він говорить: «Так, ми схиляємось до думки, що справжні складові одиниці міфа становлять «пакети» відносин, і лише завдяки комбінаціям цих «пакетів» складові частини набува- 110

111 ють функціональної значущості. Відносини, які належать до одного «пакета», можуть з являтись через тривалі проміжки часу, якщо стати на діахронічну точку зору, але, якщо нам удається встановити їхнє «природне» поєднання, то тим самим ми зможемо організувати міф як функцію системи часового відліку нового типу ця система має два виміри: синхроністичний і діахронічний» [Леві-Строс 2000, ]. А тепер проілюструємо сам метод. Ми звернулися до міфів космогонічного циклу «Коджікі» з тієї причини, що вони дуже відомі, і нам немає потреби їх тут переказувати. Отже, випишемо всі події міфу в таблицю, розміщаючи міфами одна за одною. Врешті, у нас вийшла така таблиця: Таблиця 1 Приблизне розміщення міфем у космогонічному циклі «Коджікі» Ідзанаґі та Ідзанамі народжують дітей Сусано та Аматерасу змагаються у народженні дітей Смерть Ідзанамі при народженні Кацуґучі Аматерасу закривається у печері (символічна смерть) Ідзанаґі спускається у країну мертвих Сусано виганяють з Рівнини Високого неба Ідзанаґі порушує заборону Ідзанамі Сусано починає хуліганити Ідзанаґі повертається у цей світ Сусано мириться з сестрою (дарує їй меч) Отже, ми маємо п ять стовпчиків, у кожному з яких зібрано певні «пакети» відносин всередині цього міфу. Якщо ми хочемо переказати міф, то нам треба читати його зліва направо і згори вниз. Але якщо нам ідеться про те, щоб його зрозуміти, то ми повинні розглядати його зліва направо стовпчик за стовпчиком. Проте, перш ніж почати аналіз кожного стовпчика, хотілось би зробити певні зауваження щодо цього міфу та даного методу дослідження. Ми цілком свідомі того, що «Коджікі» не є «чистим» автентичним джерелом японської міфології: це твір, більше літературний, ніж фольклорний, написаний за наказом імператора, і такий, що, швидше за все, переслідував цілком певні політичні цілі [Горегляд 1997, 29]. Більше того, не слід забувати і про те, що хоча японська міфологія і виводиться з півночі, вона (міфологія) також «включає у себе багато елементів, які пов язуються з Полінезією, так само як і з прибережними риболовецькими племенами. Північноатлантичні мисливці, морські прибережні риболовецькі племена, маргінальні неолітичні племена, що займались сільським господарством, воїни пізнього Бронзового та врешті Залізного віку робили свій внесок у японський compositum mythologicum» [Кемпбелл 1991, 465]. Не заперечуючи правдивості кожної з наведених вище зауваг, ми все ж таки вважаємо, що цей метод можна застосувати при дослідженні японських міфів. По-перше, японська міфологія може розглядатись як єдиний символічний комплекс, оскільки всі ті джерела, що їх наводить 111

112 Джозеф Кемпбелл, ще в доісторичні часи злилися в один потужний потік, в якому зараз хоча і можливо виділити залишки тих праісторичних джерел, з яких він утворився, розділити їх і уявити кожне окремо зараз неможливо. По-друге, незважаючи на свою явну політичну та, до певної міри, дидактичну за ангажованість, «Коджікі», перш за все є збіркою міфів, які хоч і потрапили під певну редакторську обробку, все ж таки залишаються міфами. Врешті, певна частина міфів була відредагована значною мірою настільки недбало, що ми можемо, принаймні почасти, простежити чіткі залишки первинних міфів, що значною мірою заплутує нас при традиційному їх розгляді, а це, у свою чергу, робить наше завдання ще цікавішим (особливо якщо додати до цього варіанти міфів, наведені у «Ніхонґі»). А тепер давайте повернемося до нашої таблиці. У першому стовпчику записані події, пов язані з народженням. Окрім того, тут показані інцестуальні стосунки, тобто стосунки між кровними родичами (в обох випадках це брат і сестра) є, м яко кажучи, дещо перебільшеними. У другому стовпчику розповідається про смерть: фактичну у першому рядку та символічну у другому. В обох випадках йдеться про смерть жінки. Далі говориться про спуск чоловіка у підземне царство, іншими словами про ту ж саму смерть, тепер уже чоловіка. У четвертому стовпчику розповідається про порушення чоловіком певного табу, що призводить до катастрофічних наслідків. Але, врешті, чоловікові вдається повернутися у цей світ (п ятий стовпчик). Замінивши символічні висловлювання на наші тлумачення і об єднавши другий і третій стовпчики (що, як ми показали, є цілком можливим), отримуємо таку таблицю: 112 Інцест Народження Таблиця 2 Символічне значення космогонічного циклу «Коджікі» Смерть Порушення табу Воскресіння Жіноча Чоловіча чоловіка Ідзанаґі-Ідзанамі Ідзанамі Ідзанаґі Ідзанаґі Ідзанаґі Сусано-Аматерасу Аматерасу Сусано Сусано Сусано Як бачимо, перед нами чотири «пакети» відносин всередині міфу, у кожному з яких символічною мовою йдеться про певні явища, що їх цей міф намагається пояснити. Спочатку перед нами постають інцестуальні стосунки, які призводять до народження дітей. Далі смерть, значною мірою саме як наслідок цих стосунків. Потім розповідається про спробу розв язання проблеми, що постала. Цікаво, що творча, позитивна роль відводиться саме чоловікові: це він відправляється у країну мертвих і саме він знаходить у собі сили порушити табу, тобто розірвати ті традиції чи інституції, які, очевидно, стримували розвиток. Жінці при цьому відводиться негативна, демонічна роль швидше за все, вона уособлює ці інституції, проти яких бореться чоловік. І, врешті, ми бачимо, що чоловік перемагає, уникнувши всіх небезпек та успішно повернувшись до життя. Як це не парадоксально звучить, але зараз ми не можемо говорити про якісь остаточні висновки у нашому дослідженні: занадто багато залишається неясним і невизначеним, а деякі факти нам взагалі невідомі. Ми можемо лише запропонувати декілька варіантів тлумачення цього міфу:

113 1. Можливо, тут символічною мовою описана історична спроба подолання інцестуальних стосунків всередині суспільства, що мали місце в Японії у доісторичний період; 2. Можливо, тут ідеться про перемогу патріархату над матріархатом в Японії, а інцестуальні стосунки відігравали якусь магічну функцію врешті, згадки в китайських хроніках імператриці-шаманки Піміко (Хіміко) робить це припущення не таким вже і неймовірним [Кемпбелл 1991, ]; 3. Можливо, тут просто у міфологічній формі дається пояснення того, що ми зараз, користуючись психоаналітичною термінологією, назвали б «актом дефлорації»: врешті, під час безчинств Сусано небесні ткалі поранили себе в таємні місця і померли [Горегляд 1997, 38]. Однаково, ні спростувати, ні підтвердити наведені вище можливі способи тлумачення даного міфу ми не можемо. Для подальших студій нам необхідно залучити дані інших наук: антропології, фольклористики, історії тощо, без яких будь які міркування на цю тему будуть просто інтелектуальними спекуляціями, позбавленими будь-якого підґрунтя. Не слід також забувати, що ми розглянули лише один з варіантів даного міфу. Ми повністю пропустили лінію Цукійомі брата Сусано та Аматерасу, так само ми не розглянули паралельні сюжети з «Ніхонґі» та Фудокі. Врешті, не забуваючи про значний вплив міфологій інших нардів на Японію, варто було б спробувати проаналізувати і їхні міфи. Таке дослідження видається досить важким, проте обіцяє дуже цікаві результати в перспективі. 1) Горегляд. Н. Японская литература VIII XVI вв.: Начало и развитие традиций. СПб., 1997, 2) Леві-Строс, Клод. Структурна антропологія. К., 2000, 3) Лосєв А. Ф. Диалектика мифа / Из ранних произведений. М., 1990, 4) Campbell Joseph. The Masks of Gods: Oriental Mythology. New-York, Т. Вестель, Київський університет «Східний світ» Символічна автобіографія Сіґа Наоя в образах оповідання «Сейбе та його довгасті гарбузи» Сіґа Наоя ( ) один з найбільш шанованих літераторів сучасної японської літератури, проте, на жаль про життя та творчість письменника, ім я якого згадується практично в усіх оглядових роботах і курсах з історії японської літератури нового періоду, в українському, а також російському академічному японознавстві, відомостей надзвичайно мало. Оповідання «Сейбе та його довгасті гарбузи» вперше вийшло друком у квітні 1913 року в літературному журналі «Диво» 1. Сьогодні це оповідання часто входить до японських шкільних підручників. Чому для аналізу символічності образів і автобіографізму 1 Журнал «Диво» ( 奇蹟 ), виходив з вересня 1912 по травень 1913 року включно. 113

114 у творчості Сіґа Наоя було обране саме це оповідання, яке було написане у початковий період літературної діяльності митця? Воно вважається одним з найпопулярніших творів письменника 2, та це й не дивно, адже, саме у оповіданні «Сейбе та його довгасті гарбузи» письменник окреслив причини, які стали поштовхом до занурення Сіґа «у себе» та вибору жанру ватакусі-сьосецу для своєї подальшої творчості. Літературознавці відносять оповідання Сіґа Наоя «Сейбе та його довгасті гарбузи» до автобіографічного жанру японської літератури ХХ століття ватакусі-сьосецу. Визначальними ознаками «оповідання про себе» був неабиякий інтерес до внутрішнього світу та особистого життя автора, приглушеність соціального тла, а обов язковим літературним прийомом цього жанру на той час вважалась оповідь від першої особи. Оскільки прототипом головного героя у творах жанру ватакусі-сьосецу був сам письменник, то ці твори потребували знайомства читача з життям автора і були зрозумілими тільки невеликому колу літературної інтелігенції. Не зважаючи на те, що оповідання «Сейбе та його довгасті гарбузи» написано не від імені автора, а від третьої особи, лише проглянувши деякі біографічні відомості про дитинство та юність Сіґа Наоя, одразу спадає на думку: чи не є це оповідання своєрідним листом до батька? У образі хлопчика можна чітко помітити дуже багато спільного з характерними рисами, хвилюваннями і думками самого Сіґа, а його внутрішній світ розкривається перед читачем через емоції та дії героя у його «сутичках» з людьми, які не розуміють того, що хлопчик на ім я Сейбе вважає найважливішим та найдорожчим. Сіґа передає емоції та почуття героїв у кожен конкретний момент і саме через розкриття емоційного сприйняття дійсності героєм характеризує їх образи таким чином, що навіть попри велику різницю у сприйнятті картини світу японцем і українцем, ці образи легко ухопити і доповнити. Коротке оповідання у дуже простих за структурою реченнях вміщає безліч багатогранних аспектів: і проблему визнання дійсної цінності мистецтва, і проблему непорозумінь між батьками і дітьми, і проблему необізнаності та неосвіченості пересіченої людини, яка у своїх судженнях спирається лише на «суспільну думку». Кожне слово молодого письменника ретельно вивірено, демонструє чітке фокусування навколо проблеми та несе символічне забарвлення, через це весь зміст оповідання прихований у підтексті. У кожному образі сконцентровано безліч символічних значень. У оповіданні, яке побудовано на інтроспекції у події власного життя і повністю відірване від подій «великого» світу, Сіґа, зміг охопити найбільш типові риси світогляду японців та безсумнівно, торкнувся і загальнолюдських питань. Тут, як і в інших творах раннього періоду, які реалістично віддзеркалюють інтерпретацію добра і зла із притаманною Сіґа глибокою чуттєвістю, автор примушує читача замислитись над відвічними питаннями моралі. Яку відповідальність несуть батьки і суспільство за формування особистості дитини? Чи мають право дорослі, сліпо підпорядковуючись суспільній думці, «розчавити довбешкою» усі прагнення дитини, таким чином формуючи її свідомість? Центральними образами в оповіданні є образи хлопчика та його батька. Стосунки між дивним хлопчиком на ім я Сейбе та його батьком теслярем мають дуже багато 1 Водночас існує більше 17 перекладів цього твору, оповідання перекладено шість раз англійською, чотири рази китайською, польською, німецькою, угорською та французькою мовами. 114

115 спільного з реально існуючою ситуацією у відносинах між автором оповідання та його батьком бізнесменом. Безперечно в обличчі батька хлопця можна побачити батька самого письменника, його життєвий прагматизм і небажання зрозуміти прагнення сина до творчості, заняття, яке позбавлено помітних практичних результатів та не може бути використаними у повсякденному житті. Батько суворо засуджував прагнення сина стати літератором. Сіґа зазначав, що мотивом до написання цього твору «було заперечення того, що батько ставився з різким незадоволенням до мене, сина, який пише новели» [ 須藤松雄 1963, 98]. У 1912 році Сіґа отримав свій перший гонорар за автобіографічну новелу «Оцу Дзюнкіті». Як не прикро, проте саме публікація цієї новели, у якій письменник розповів історію свого минулого кохання зі служницею та свого минулого захоплення християнством обурила батька, який пишався шляхетним походженням сімейства, настільки, що він звинуватив сина у неналежному, марному стилі життя, бездіяльності та поганому впливі на молодших сестру і брата. У щоденнику від 13 березня 1912 р. Сіґа записав: «Подумавши, що «мушу щось зробити» я починаю себе ненавидіти. Я маю на увазі те, що я ненавиджу усе встановлене релігією, мораллю, доктриною чи ствердженнями. Всі люди різні. < > Природньо самому обирати те, що хочеться і з повагою ставиться до вчинків інших, які вони обрали за власною свободою» [цит. за: 現代文学大系 21 志賀直哉集 1963, 509]. Саме в той час, на перших кроках своєї творчої діяльності, коли йому була необхідна моральна підтримка батька, він знаходить осуд. І таким чином, щоб відстояти свою життєву позицію, Сіґа був змушений покинути родинний будинок. Залишившись на самоті у невеличкому містечку Ономіті, письменник висловив увесь біль від нерозуміння батьком його життєвих цілей, цінностей та ідеалів у оповіданні «Сейбе та його довгасті гарбузи». Довгастий гарбуз витонченої та вишуканої форми, який можна використовувати, як посудину для напоїв, на той час в Японії вважався витвором мистецтва. У щоденнику від 27 травня 1911 р. Сіґа записав: «Завдання мистецтва досягти глибокого розуміння краси природи. Інакше кажучи, спостерігати природу поглядом художника, який прагне до винайдення краси. < > Коли мистецтво забуває природу, воно деградує» [цит. за: Makoto Ueda 1976, 94]. Саме образ довгастого гарбуза і обрав письменник як символ чистого мистецтва. Та водночас можна помітити, що довгастий гарбуз Сейбе алегорично демонструє провідні засади літературної творчості письменника: простота, природність, кропітка праця і досконалість. Таким чином, Сіґа Наоя розкриває свої погляди на мистецтво і також, безсумнівно, вказує тут на те, що у літературі він перш за все визнає чисту, витончену, природню красу, ту, яка майже не помітна, а не ту, що яскраво виблискує. «А чому в оповіданні з являється, так званий довгастий гарбуз Бакіна, то це через те, що перед моїм від їздом до Ономіті, була наступна розмова з батьком: «Пишучи новели і таке інше ким же станеш у житті?» «Але ж Бакін та такі як він письменники. Хоча і настільки нісенітні.» [ 須藤松雄 1963, 99]. Батько Сіґа часто читав «Історія восьми псів з Сатомі» Такідзава Бакін 3, письменника, який не цікавився почуттями та емоціями, а 3 Такідзава Бакін ( ), популярний письменника доби Едо, який у своїх творах намагався повчати і змальовувати героїв, які можуть бути ідеалом, взірцем, а не дійсно існуючих живих людей. Він працював з дивовижною продуктивність, створюючи не менше тринадцяти книг. Одним з найкращих і найпопулярніших вважається рицарський роман «Історія восьми псів з Сатомі» ( 南総里見八犬伝, складається з 106 томів, виходив друком протягом рр.) 115

116 намагався повчати читацьку аудиторію і часто відходив від історичної правди. Тож і не дивно, що Сіґа не сприймав його творів, вважаючи їх спотворенням природної правди життя. Очевидно, образ довгастого гарбуза Бакіна став символом протесту автора проти того, що більшість сучасних йому літераторів поступались ідеєю чистого мистецтва задля здобуття прихилності читачів, і, в той же час, письменник цим образом, вказав на повну необізнаність батька у питаннях мистецтва. Текст оповідання починається з опису образу хлопчика: «Це історія про хлопця на ім я Сейбе та його довгасті гарбузи. На жаль після цього випадку зв язок Сейбе з довгастими гарбузами увірвався, але хлопець незабаром знайшов інше заняття. Цим заняттям стало малювання, у яке він тепер поринув із тим же завзяттям, із яким як раніше заглиблювався в колекціонування довгастих гарбузів» [ 現代文学大系 21 志賀直哉集 1963, 323]. Маленький хлопчик не біжить після шкільних занять на вулицю бавитись з іншими дітьми, а блукає вулицями містечка у пошуках довгастих гарбузів для своєї колекції. Він не цікавиться вже сформиваними у посуд для саке довгастими гарбузами, а шукає ще незаймані, і, віддаючи цій справі усі сили, самовіддано та безупинно сам їх обробляє. Проте, і батько, і оточуючі люди не лише не розуміють й не поділяють його захоплення, але й вважають марним і безглуздим. Одного разу знайомий батька натякнув, що аби хлопчик збирав уже визнані гарбузи, ті, які вважаються цінними, як, наприклад, витвори майстра на ім я Бакін, то це було б ще пів-біди, але ж він нічого не розуміє у цій справі і скуповує звичайні, ледь незвичної форми. Одного разу Сейбе знайшов, на його погляд, дивовижно чудовий, рідкісний екземпляр, з яким він не розлучався, навіть під партою у школі продовжував полірувати, вкладаючи в нього усю душу. Вчитель, відібрав той гарбуз неначе брудну нікчемну річ, злобно гримнувши на хлопця: «Це та людина, що взагалі про майбутнє не думає!». Більш того, вчитель завітав до хлопця додому, після чого батько з жорстокістю розчавив усю колекцію дорогоцінних довгастих гарбузів Сейбе. Тут письменник чудово передав культурний рівень і цінності тогочасного неосвіченого і необізнаного пересіченого японця. Яскравий образ шкільного вчителя неабияк додає інформації про звичаї того часу. Вчитель, який притримується кодексу бусідо та дуже далекий від мистецтва, не має бажання зрозуміти захоплення хлопця, більш того, його дратує лише те, що хтось взагалі може чимось незвичним захоплюватись. Якби Сейбе просто не слухав вчителя чи займався будь-якою звичною для «нормального» школяра сторонньою справою під час уроку, це б не розлютило його так, як щось дивне і незвичне. Образ вчителя неначе промовляє: «Як можна так зневажати загальноприйняті норми поведінки?». Проте вчитель «людина вчена», вважається, що його з тремтінням треба поважати, тож батькові Сейбе навіть не спало на думку йому заперечити. Фінал оповідання письменник залишає відкритим: «Зараз Сейбе захоплено віддається малюванню. І в його серці вже немає злоби ані на вчителя, ані на батька, який розчавив довбешкою найдорожче, що мав хлопець колекцію довгастих гарбузів. Проте батько вже потроху почав лихословити й щодо занять сина малюванням» [ 現代文学大系 21 志賀直哉集 1963, 329]. Що ж буде, якщо і нове захоплення хлопця, який тепер з тією ж самовідданістю занурився у малювання, буде зламано? Не важко впізнати самого Сіґа у хлопці на ім я Сейбе. Негативне ставлення до нового захоплення сина, а саме малювання, символізує безперервне нерозуміння батьком прагнень і спрямувань сина. Батько з осудом ставився не лише до 116

117 літературних прагнень сина. Юний Сіґа, зацікавившись політикою, під впливом ідей християнства і гуманізму у 1901 році вирішив приєднатися до розслідування інциденту, пов язаного із забрудненням навколишніх земель отруйними відходами копалень в Асіо. Активне прагнення Сіґа до діяльності наштовхнулося на заборону батька, син поступився йому і таким чином усвідомив, що егоїстичне суспільство піклується виключно про свої інтереси. Жодна людина, окрім шкільного вахтера, якому вчитель віддав цей довгастий гарбуз, не знала подальшу долю цього витвору мистецтва. А вона була досить дивною: не мавши ані копійки, вахтер, сподіваючись отримати за нього хоч декілька монет, відніс його до лавки старизни і там, несподівано, отримав цілих п ятдесят ієн. У свою чергу, крамар отримав за нього шістсот ієн від представника місцевої еліти. Ще один вагомий штрих у доповнення до картини пануючої суспільної думки Сіґа втілив в образі прибиральника: «Прибиральник здивувався і зрадів. Однак, він був досить мудрою людиною. Тож із цнотливим обличчям відповів: Авжеж. За п ять ієн я з нею не буду розлучатися» [ 現代文学大系 21 志賀直哉集 1963, 328]. Отримавши «велику» вигоду, мудрий і прагматичний чоловік вирішує мовчати про цей випадок, аби не позбутися несподіваної здобичі. Безперечно, письменник для досягнення втілення задуму в кожному слові ретельно «відшліфовував» чернетки своїх творів, як Сейбе довгасті гарбузи. Отже, таке стисле за обсягом, але багатовимірне за смислом оповідання є своєрідною ілюстрацією юним літератором провідних засад своєї творчості, причин «занурення в себе» та розчинення у небутті прагнень до активної діяльності в суспільному житті країни, що і спричинило вибір митцем жанру ватакусі-сьосецу. 1. Кин Д. Японская литература XVII-XIX столетий / Перевод с англ. А. Долина, И. Львовой, Т. Редько. М.: Издательство «Наука»: главная редакция восточной литературы, с. 2. Cecilia Segawa Seigle Dictionary of Literary Biography. University of Pennsylvania, Makoto Ueda // Shiga Naoya in Modern Japanese Writers and the Nature of Literature, Stanford University Press, 1976, Р 現代文学大系 21 志賀直哉集 昭和三十八年十二月十日発行 東京 : 筑摩書房, с. 5. 須藤松雄 近代の文学 7 志賀直哉の文学 東京 : 桜楓社, с. К. Дітчук, Українська академія друкарства ЯПОНСЬКА ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА НА КНИЖКОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ТА ВИДАВНИЧІ АСПЕКТИ Саме сьогодні відбувається становлення українсько-японських мовних та культурних відносин. Тому гостро постає проблема видання японської перекладної літератури в Україні. Зважаючи на те, що японсько-російські стосунки мають значно довшу історію розвитку, російськомовні видання японської літератури давно потрапили на український книжковий ринок. Український читач, хоче він того чи ні, іноді змушений купувати 117

118 російський видавничий продукт внаслідок відсутності вітчизняного відповідника. Потреба налагодження процесу якісного видання японської літератури зумовлює актуальність дослідження особливостей такого видання. Невід ємну, а можливо, й основну частину розвитку японознавства в Україні становлять переклади японської літератури. Першим таким перекладом, наскільки відомо, була збірка японських казок, видана у Львові 1926 р. Антоном Лотоцьким ( ) [Жуковський 2000, 3978]. Ми проаналізували дані Японського Фонду (Japan Foundation), які стосуються перекладів японської літератури українською та російською мовами. Результати аналізу (станом на лютий 2009 року) зображено на рис. 1. Проте під час підрахунку нами було виявлено, що інформація про деякі переклади українською відсутня. Зокрема, у Фонді немає даних про окремі публікації у журналі «Всесвіт», видання ЛА «Піраміда» та видавництв «Грані-Т», «Основи» й «Астропринт». Рис. 1. Кількісні показники перекладених та опублікоаваних творів японської літератури в Україні та Росії ( рр.) На основі даних Японського Фонду, а також спираючись на відомості, зібрані нами під час ретроспективного аналізу (на основі «Вісника Книжкової палати», періодичного видання «Нові видання України», статистичного збірника «Друк України», а також інформаційних проспектів видавництв), ми визначили кількість опублікованих протягом рр. перекладів (рис. 2). Рис. 2. Кількість перекладених та опублікованих творів японської літератури за рр. 118

119 Зростання кількості видань у 1986 році зумовлене опублікуванням великої збірки японських народних казок у видавництві «Веселка», а також публікацією у цьому ж видавництві матеріалу Іто Такесі «6 серпня 1945 року: Хіросіма звинувачує» та збірки Ісікава Такубоку. В свою чергу, повна відсутність публікацій протягом рр. пояснюється загальним занепадом книговидавничої справи в Україні. Останнє пожвавлення припадає на 2003 рік. Саме тоді «Астропринт» підготував «25 кращих японських казок». Велику кількість публікацій 2004 року забезпечив журналі «Всесвіт», що реалізував проект «Рік Японії у Всесвіті». На фоні цього короткого аналізу особливо незрозумілим є факт видання в Україні японської літератури російською мовою: у 2005 році київське видавництво «Етнос» в серії «Бібліотека банку «Хрещатик» випустило у світ роман Ое Кендзабуро «Игры современников». Цікавий факт: незважаючи на те, що Японський Фонд постійно здійснює підтримку видань японської перекладної літератури, українські видавництва не поспішають налагодити з ним контакт. Про це свідчить те, що Фонд, який дбайливо збирає дані про перекладні видання, не володіє інформацією про видання низки українських видавництв. Так, з 2000 року у «Дніпрі» вийшла антологія японської поезії, ще два томи поезії у «Факті», Я. Кавабата і К. Абе в «Основах», два романи Х. Муракамі у «Фоліо». Що ж впливає на підготовку видань японської літератури в Україні? Культурологічні чинники насамперед впливають на зміст твору, а точніше на його переклад, який в результаті доходить до україномовного читача. У випадку з японською літературою перекладач стикається з проблемою двох різних культур, які мають довгі традиції як в літературі, так і в інших галузях. Тут важливе не лише володіння мовою, розуміння культури Японії, її традицій, але й відповідні знання з культури України, що допоможе передати зміст тексту якнайкраще. На думку авторів дослідження «Вплив чинників культури на переклад», такий текст необхідно перекладати відповідно до стилістичних норм цільової культури, бо, якщо переклад справляє відразливе враження, то незалежно від того, наскільки точним він є, перекладач припустився при його передачі прагматичної чи естетичної помилки [Кальниченко 2004, 202]. Крім того, кожна культура бачить красу по-своєму. Від банального на перший погляд критерію «краса«залежить не лише вибір та підготовка оригіналу, але й його видавниче втілення. Художньо-технічні засоби важливі не лише для оформлення, а й для передачі змісту, унаочнення, відображення певної епохи, формування образу, проте не повинні приховувати основний зміст [Чихольд 1980, 17]. Завдання видавництва полягає у точній інтерпретації не лише змісту, але й форми: прагнення осучаснити класику або додати надмірної екзотичності науковому чи навчальному виданню буде хибним. Тут свою роль відіграють художні традиції Японії та України. Щодо видавничих чинників, то їх яскраво характеризує тематико-типологічний аналіз видань, представлених на українському книжковому ринку [Швецова-Водка 1999, 12]. В Україні, коли мова йдеться про японську перекладну літературу, мається на увазі насамперед саме художня література. При цьому тематика, автори визначаються насамперед літературними уподобаннями перекладачів. Японська література в Україні більшою мірою представлена виданнями класичної поезії та прози. Серед фантастів публікуються такі автори як Абе Кобо, Сакьо Комацу, Сін їті Хосі. Детективна та 119

120 психологічна література представлена творами Мацумото Сейтьо, Фукунага Такехіко, Ватанабе Дзюніті, драматургія Тікамацу Мондзаемон. Проблемною є підготовка навчальної перекладної літератури, зокрема підручників та посібників для вивчення японської мови. Лише у 2008 року відділ японської мови Українсько-Японського Центру спільно з викладачами японської мови ВНЗ України підготували україномовну версію перекладу та граматичних коментарів до підручника «Minna no Nihongo». Щодо наукової літератури, то існує єдине наукове видання з економіки, яке в 2003 році підготував Національний університет «Києво-Могилянська академія», а саме розвідка Хамагуті Есюн «Що таке японська модель: переваги та вади в добу глобалізації». На фоні великої кількості науково-популярних ужиткових видань, присвячених бойовим мистецтвам Японії, чайній церемонії, приготуванню сусі тощо єдиним науково-популярним виданням елітарного рівня популяризації, перекладеним з японської, є книга «Cho» («Сучасна японська каліграфія»), що вийшла 2005 року у видавництві «Артанія нова». Дитяча перекладна література Японії на українському книжковому ринку представлена насамперед виданнями японських народних казок. Відповідно до цільового призначення читацькою аудиторією японської літератури сьогодні є, в першу чергу, літературознавці та японознавці читачі, які володіють певними знаннями з японської літератури та/або мови, завдяки чому можуть сприймати інформацію елітарного рівня популяризації та класичну літературу. Читачем сучасної японської художньої літератури є людина, яка цікавиться екзотикою в літературі, а також, за словами А. Содомори, шукає літературу «для роздумів». Потенційною читацькою аудиторією японської перекладної літератури, якої на нашому книжковому ринку сьогодні, на жаль, немає, виступають також особи, що цікавляться культурою Японії, її мовою (вони потребують навчальної літератури, зокрема для вивчення японської мови), науково-популярної масової літератури, що розкриватиме такі теми, як аніме, живопис, традиційний японський театр тощо; науковці різних галузей читачі наукової економічної, технічної літератури, оскільки Японія вважається передовою в цих галузях і українська наука потребує врахування її досвіду (при цьому питання недоцільності видання внаслідок того, що Україна ще не готова сприймати таку інформацію, не повинне братися до уваги). Видання японської перекладної літератури відповідно до цільового призначення та читацької аудиторії, супроводжуються науково-довідковим апаратом: вступною статтею (яку іноді помилково називають передмовою), позатекстовими примітками, покажчиком імен авторів, історичних осіб, географічних назв, списком використаних джерел та довідкової літератури тощо [Тимошик 2006, 234]. У білінгварних виданнях усі написи японською супроводжуються фонетичною транскрипцією фуріґаною для тих, хто вже знає або вивчає японську мову. Щодо художньо-технічного оформлення, то хорошим прикладом можна вважати антологію японської поезії «По одному віршу ста поетів» (видавництво «Грані-Т»), яку впорядковано на зразок якісного художнього альбому. На кожному розвороті ліворуч розташовано вірш японською та українською мовами, портрет поета і стислий переказ його біографії. Праворуч репродукція Кацусіки Хокусая (XVIIІ XIX ст.), який виконав ілюстрації до кожного вірша старовинної антології. 120

121 Серед основних проблем, які доводиться вирішувати видавництву, що має намір публікувати переклади японської літератури, належать проблеми пошуку авторського оригіналу, перекладу з японської, редакційної підготовки та художнього втілення, проблеми збуту. Щодо пошуку авторського оригіналу, то цікаву інформацію ми отримуємо з інтерв ю з головним редактором журналу «Всесвіт» О. Микитенком, який вважає, що через те, що люди тепер взагалі мало читають (їх увагу забирає телебачення, Інтернет, поп-шоу), книжковий ринок заповнений низькопробною російськомовною макулатурою, а державної системи книгорозповсюдження давно немає і реальна державна допомога українським видавцям не світить, неможливо ставити питання про збільшення видань японської літератури українською мовою. На його думку, можна сподіватися хіба що на «розкручені» імена або окремі видання за підтримки японських і українських державних інстанцій. Нашим книговидавцям, на превеликий жаль, легше скаржитися на економічні проблеми, аніж шукати варіанти їх вирішення: співпрацювати з міжнародними фондами, досліджувати книжковий ринок на предмет незаповнених тематичних ніш, готувати літературу на випередження, не ті видання, які вже вийшли в Росії, а такі, про які слов янський світ має змогу вперше почути саме українською мовою. На зразок того, як це відбувалося зі славнозвісним «Гаррі Поттером». Ще одним ефективним шляхом вирішення проблеми пошуку авторського оригіналу для перекладу є налагодження співпраці з дрібними видавництвами Японії. Велику роль у цьому відіграє особиста ініціатива видавництва перекладача та видавництва. Проблема перекладу з японської полягає у важкості мови оригіналу та невеликій кількості професійних перекладачів. «Факт» задоволений співпрацею з І. Бондаренком, «Фоліо» з І. Дзюбом. Молодих перекладачів залучають «Всесвіт», «Юніверс», «Фоліо». Незважаючи на гостроту проблеми, напряму вирішити її видавничими силами неможливо, оскільки за це відповідає освітня галузь. Проте знизити вплив фактору на видавничу підготовку можна, якщо провадити політику замовлення перекладу у фахівця. Тоді нарешті читач отримує не лише те, що подобається перекладачеві, а й те, чого насправді потребує. Виграють від цього і видавець, і перекладач, і читач. Вирішення основних видавничих проблем полягає у пошуку міжнародної фінансової підтримки видань японської літератури; підготовці літератури, ще не перекладної слов янськими мовами; співпраці з дрібними японськими видавництвами; замовленні перекладів видавництвом; підготовці та доборі досвідченого персоналу; формуванні нових ринків збуту та проведенні рекламно-інформаційних кампаній. Те, якою ми бачимо Японію, формує зацікавлення читача тією чи іншою літературою. Проте література також стфорює образ Японії. Певною мірою замкнене коло: читаємо те, що цікавить, а цікавить те, що знаємо з книжок. Тому важливим є повноцінно та різнобічно репрезентувати японську культуру у видавничому плані, що сприятиме формуванню нового, об єктивного погляду на Країну вранішнього сонця. 1. Жуковський А. Японія // Енциклопедія українознавства. Львів: НТШ, T. 10. C Кальниченко О. А., Подміногін В.О. Переклад vs адаптація // Вiсник Харківського нац. ун-ту iм. В. Н. Ка разiна, С Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. 2-ге вид., стереотипне. К.: Наша культура і наука, C Чихольд Ян. Облик книги. М.: Книга, С Швецова-Водка Г. М. Типологія книги. К.: Кн. палата України, C

122 122 О. Дудченко, Київський національний університет імені Тараса Шевченка ТРАДИЦІЙНІ ФОРМУЛИ ЗАЧИНУ Й КІНЦІВКИ В ЯПОНСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ КАЗКАХ Казка як фольклорний жанр має свої композиційні особливості, які вирізняють її серед інших жанрів усної народної творчості, а саме: типові зачини та кінцівки, завершеність оповідання, повтори, особливу просторово-часову структуру тощо. Ці особливості підкреслюють фантастичність подій та умовність сюжету казкового оповідання, надають особливого колориту та поетичності казці. Мова казки складається відповідно до певних традицій та законів. Окрім чіткої сюжетно-композиційної послідовності, у казці використовуються традиційні мовні стереотипи: сталі словосполучення, фрази-кліше тощо, які формувалися протягом століть та переходили з однієї казки до іншої. Однією з найяскравіших ознак казки є її специфічна будова: зачин, основна частина та кінцівка. Кожен народ світу має свої усталені мовні формули, типові для казкового зачину. Наприклад, в українських казках узвичаєний зачин «жив-був», «жили собі», «був собі»; у російських «жили-были», а в японських «mukashi mukashi», тобто «у давнину» або «давним-давно». Метою нашого дослідження був аналіз мовних особливостей зачину та кінцівки в японських народних казках і порівняння їх з українськими. Як відомо, казки є одним із найстаріших різновидів фольклорної творчості, вони є своєрідним дзеркалом культури, світогляду та світосприйняття народу, які в свою чергу відображаються в композиції сюжету казки, її поетиці, мовно-стилістичних засобах тощо. Зачин відкриває двері до казки і тим самим вводить в атмосферу оповідання, а кінцівка завершує й узагальнює суть оповідання, примушує слухача замислитись і засвоїти відповідний моральний урок. Отже, розглянемо, як традиційно вирішували це завдання казкарі японського та українського народів. Зачин розпочинає оповідання, вводить образи, зазначає події, визначає певний простір, час та програмує оповідь на продовження. Зазвичай, час і місце, про яке йдеться у зачині, невизначені та мають фантастичний характер. Мета таких зачинів заінтригувати читачів або слухачів. Як зазначає Дунаєвська Л.Ф., дії персонажів казки запрограмовують її композицію, що підпорядкована певним казковим законам. Саме цим пояснюється наявність у народних казках традиційних формул, які здавна привертали увагу дослідників оповідальної творчості багатьох народів [Дунаєвська, 1987, 53]. Дослідження Ніколає Рошияну, виконані на матеріалі румунського фольклору, були покладені в основу його фундаментальної праці про морфологію традиційних формул народної казки. Н. Рошіяну розділив усі формули румунської народної казки на три основні групи: ініціальні, медіальні та фінальні [Рошияну, 1974, 4]. Такий поділ є досить універсальним, адже казки всіх народів світу характеризуються усталеною будовою сюжету (зачин, основна частина, кінцівка), і тому може бути застосований до казок інших народів, зокрема, українських та японських.

123 Ініціальні формули зачину поділяються на дві групи: хронологічну (формули часу) і топографічну (формули простору). Хронологічні формули часто бувають умовними, оскільки не вказують на конкретний час подій, а виражають його за допомогою певних мовних формул [Рошияну, 1974, 4]. Наприклад, що стосується українських народних казок, для цього часто використовуються зачини типу був собі, були собі, жив собі, жили собі: «Був собі один чоловік і мав шестеро синів та одну дочку» [Українські народні казки, 1998, 162]; «Були собі на світі король з королевою, і мали вони єдиного сина, малого королевича» [Українські народні казки, 1998, 261); «Жили собі дід та баба» [Українські народні казки, 1998, 355]. Іноді замість слів був, були хронологічна формула містить прислівник колись, який теж виражає час досить умовно: «Колись у далеку давнину жили собі чоловік та жінка» [Українські народні казки, 1998, 180]; «Жили колись два брати: один багатий, а другий бідний» [Українські народні казки, 1998, 600]; або сполучник як, що підсилює відчуття дії у часі: «Як був собі горобець і пішов до билинки» [Українські народні казки, 1998, 86], «Як був собі дід та баба» [Українські народні казки, 1998, 347]. Часом в українських казках хронологічна формула більш поширена, а інколи носить навіть гумористичний характер: «Це було тоді, коли раки уміли свістати» [Українські народні казки, 1998, 318]; «Це було давно предавно, коли кури несли телят, а вівці писанки, файніші, ніж у Косові» [Українські народні казки, 1998, 407]. Такий початок з одного боку підкреслює стародавність описуваних подій, з іншого їхню фантастичність. У деяких казках зачину передує приказка, не пов язана з сюжетом. Наприклад: «Усяке в світі буває, про всяке й казка розповідає». Приказка привертає увагу до того, про що йтиметься далі. А зачин, який розпочинає оповідання, переносить читача у чарівний світ казки. Порівняно пізні записи (ХІХ ст.) українських казок зберегли відносно мало таких приказок. Сучасний казкар продовжує користуватись ними, береже їх як одну з найважливіших якостей казкової поетики [Дунаєвська, 1987, 55]. На відміну від українських, японським казкам приказки не притаманні. Майже всі японські народні казки починаються традиційними словами «mukashi» або «mukashi mukashi», тобто «у давнину», «давним-давно»: «Mukashi makashi aru tokoro ni Urashima Tarou toiu ryoushi ga sundeorimasita» «Давним-давно десь жив собі рибалка на ім я Урасіма Таро»; «Mukashi mikashi, aru tokoro ni, taketori no ojiisan to obaasan ga orimashita» «Давним-давно десь жили собі дідусь-лісоруб та бабуся» [Sayumi Kawauchi, 1995, 138]. Це мовне кліше властиве майже всім японським казкам та є їхньою своєрідною «візитною карткою». Мабуть, недарма японською мовою казки називаються «mukashi banashi» (оповіді старовини), тим самим вони частково повторюють традиційний казковий зачин. Слова «mukashi mukashi» для японців є своєрідним маркером казки, так само як для українців слова «жили-були». Топографічні формули більш розповсюджені та художньо різноманітніші, ніж хронологічні. Вони визначають місце та простір, де відбуватимуться описувані події. В українських казках досить часто можна зустріти зачини, які містять топографічну формулу: «В якомусь-то царстві, в якомусь-то государстві жив собі багатий пан» [Українські народні казки, 1998, 113]; «Десь у тридев ятому царстві, у тридесятому державстві жили собі князь із княгинею, і були в них два сини» [Українські народні казки, 1998, 217]; «Десь далеко, аж за сьомим морем, було одне царство» [Українські народні казки, 1998, 252]; «Десь за горами, за лісами, не знати в якій державі, жив раз один цар» [Українські народні казки, 1998, 123

124 413]. Такі зачини використовуються насамперед у чарівних казках. Вони становлять найбільшу складність при перекладі японською мовою. Японський дослідник Накамура Йосікадзу присвятив цілу статтю лінгвістичним труднощам перекладу японською мовою з російської таких сталих словосполучень, зокрема, зачинів [Накамура, 9]. Одними з найпоширеніших та універсальних топографічних зачинів українських казок є слова: «Десь-не-десь» та «В одному селі», які є типовими для соціальнопобутових казок. До речі, такі ж самі зачини (але переважно після слів «mukashi mukashi», тобто «давним-давно») характерні й для японських народних казок. Дуже часто вони починаються словами: «Mukashi mukashi aru tokoro ni» («Давним-давно десь»), або «Mukashi mukashi aru mura ni» («Даним давно в одному селі»). Поруч з цим часто зустрічаються слова «aru yama ni» («на одній горі»), «aru otera ni» («в одному храмі») тощо. Як відомо, Японія острівна країна з переважно гірським ландшафтом, тому слова «на одній горі» є універсальними для всієї країни. Так само зачин «давним-давно в одному храмі» теж є близьким та зрозумілим для будь-якого японця, адже з давніх часів святилища і храми будували майже в усіх японських поселеннях. Іноді в японських казках згадується топонім: «Mukashi mukashi Edo no machi ni» («Давним давно у місті Едо») тощо. Але така чітка визначеність місця подій у зачині казки є скоріше винятком. Можна провести паралель з українськими казками, в яких конкретна географічна назва зустрічається лише в деяких казках: «В іншому царстві, у козацькому гетьманстві, у такому селі, як Пикарі, там жило два брати: один убогий, другий багатий» [Українські народні казки, 1998, 608]. На нашу думку така хронологічна й топографічна абстрактність у зачинах казок обох народів зумовлена народним характером казки, універсальністю її сюжетів незалежно від місцевості й часу, в який відбуваються описувані події. Саме тому казки усіх народів світу близькі та зрозумілі кожному. Отже можна зробити висновок, що хронологічні й топографічні формули зачинів українських та японських казок мають спільні риси, а саме: умовність часу, його хронологічну невизначеність та універсальність місця події. У зачинах казок обох народів обов язково фігурує герой оповідання або другорядні дійові особи. Варто наголосити також на існуючих відмінностях. А саме: топографічні формули зачинів українських казок часто носять фантастичний характер: «У якомусь-то царстві, в якомусь-то государстві», у той час як японські, незважаючи на невизначеність конкретного географічного місця, певним чином натякають на те, що дана історія могла статись у будь-якому куточку Японії. Кінцівка казки, як і зачин, відіграє важливу роль у казковому тексті. Фінальні формули в українських народних казках «провіщають» щасливу оптимістичну розв язку конфлікту, надають оповіді веселого гумористичного звучання, вказують на завершеність подій. Такі формули завжди є завершальними, акордними, а вказівка в них на сучасність подій зближує героїв казок із слухачами, наполегливо підкреслює безсмертя героїв: «Вони стали собі жить да поживать і добра наживать». Особливо часто постійні формули використовуються в мотивах важких завдань, одруження героя, служби в царя і т.п [Дунаєвська, 1987, 54]. Композиція української казки завершується традиційними усталеними кінцівками: «Ось і казочки кінець, а хто слухав молодець». Кінцівки часто мають виразне гумористичне забарвлення, у них вимагається винагорода за казку: «От вам казка, мені бубликів в язка, мені 124

125 колосок, а вам грошей мішок» [Українські народні казки, 1998, 76]; «І я там сидів, мед-пиво пив; по вусах текло, а в роті не було» [Українські народні казки, 1998, 196]. Фінальні формули японських народних казок значною мірою залежать від жанру казки. Японські фахівці розрізнюють набагато більше різновидів японських казок, ніж це прийнято у вітчизняному літературознавстві. Часто фінальні формули японських казок містять повчання. Особливо це стосується «тіе-но ару ханасі», тобто дидактичних казок виховного спрямування: «Недарма старі люди кажуть: «Першим добіжить не той, хто найшвидше бігає, а той, хто найскоріше у дорогу збереться» [Японські народні казки, 2006, 113]. Іноді казкове оповідання після розв язки завершується словом «оварі», тобто «кінець». В українських казках зустрічається схожа кінцівка: «Та казці кінець» [Українські народні казки, 1998, 146]; деколи з певними варіаціями: «Як був собі цар та цариця, а в їх дворі криниця, а в криниці корець, моїй казці кінець» [Українські народні казки, 1998, 351]; «Летів через високі гори горобець, а цій казці кінець» [Українські народні казки, 1998, 594]. Жартівливі казки («кейсікі-банасі»), тобто «казки /лише/ за формою», це казки із зачинами без кінця, які містять еліпси, відмовки тощо. Наприклад, так звані «наґай ханасі» («довгі оповідання»), у яких можуть перелічуватись каштани, що падають з дерева або жабенята, які стрибають у воду, доти, доки слухач не закричить: «Досить!» До казок-жартів належать «мідзікай ханасі» (короткі оповідання), якими подекуди вгамовували надокучливих слухачів, які постійно вимагали нових і нових історій. У префектурі Нагасакі, наприклад, була така форма самозахисту казкаря: «У давнину це було. А-аі. На озері плавало багато качок. Тут прийшов мисливець. А-аі. Прицілився він із рушниці. А-аі. Розказувати далі, чи ні?» «Розкажи!» «Пон! Вистрілив, всі качки улетіли. Казці кінець.» [Енциклопедія, 2000, 456]. «Вараі-банасі» (смішні казки) веселі гумористичні казки про дурнів, як правило, мають завжди оптимістичну кінцівку: «Мабуть, правду люди кажуть: від дурини немає ліків» [Японські народні казки, 2006, 109]. Проте не завжди японські казки мають гумористичне закінчення. Якщо в українських казках кінцівка завжди оптимістична, зло покаране, а герой знайшов те, чого прагнув, то в японських казках кінцівка іноді може бути сумною, а подекуди й незрозумілою для українського читача. Наприклад, в японських казках «Урасіма Таро» та «Дівчина-журавка» за порушення обіцянки головний герой покараний, незважаючи на те, що зробив багато добра і готовий спокутувати свою провину. Такий фінал викликає розчарування та здивування в українського читача. Тут варто згадати, що казка з давніх-давен була втіленням народної мудрості, життєвого досвіду й дидактичнім матеріалом для нащадків. Моральні засади народу і загалом вся його духовна спадщина відображена у казкових оповіданнях. Якщо для українців характерне прощення за спокутувану провину, то у свідомості японців закладено, що порушення обіцянки це серйозне порушення морально-етичних норм і немає йому ані виправдання, ані прощення. На нашу думку, саме світогляд народу зумовлює сюжетну лінію та композиційну будову казкового оповідання. Протягом століть у кожній місцевості, місті або селі Японії формувалися свої власні уявлення про казку, її сюжет та персонажі. Казки кожної префектури Японії це своєрідний фольклорний світ зі своїми законами та канонами [Енциклопедія, 2000, 455]. Таким чином, на художню і мовно-стилістичну специфіку японських казок значно вплинули регіональні особливості. Наприклад, казки Кіото витончено романтичні та шляхетні, 125

126 казки міста Осаки насичені гумором, а казки Хоккайдо зазвичай суворі і містять багато повчань та застережень. Варіативність кінцівок японських казок певним чином зумовлена існуванням в японській мові великої кількості діалектів. Як зазначає японська дослідниця Кавада Норіко, яка досліджувала казки префектури Окаяма, кожна місцевість Японії має свої казки, які відомі також в інших районах Японії, проте мають певні варіації сюжету, особливості зачину та кінцівки. У текстах японських казок також можуть зберігатися окремі діалектизми, покликані передати слухачеві місцевий колорит [Okayama no mukashi banashi, 10]. Накамура Йосікадзу, порівнюючи японські казки з російськими, у своєму дослідженні дійшов висновку, що казки обох народів мають багато спільних рис: майже завжди врешті-решт перемагають добрі сили і гарні людські якості, такі як доброта, шляхетність, чуйність, хоробрість, терплячість, чесність, великодушність, кмітливість і, найголовніше, кохання [Накамура, 9]. А оскільки українські та російські казки мають спільні корені, схожі за поетикою, сюжетними лініями і композиційною будовою, то ми вважаємо за доцільне застосувати ці висновки і в порівнянні японських та українських казок. Отже, є всі підстави стверджувати, що кінцівки японських казок мають чимало спільного з українськими: по-перше, оптимістична кінцівка засвідчує перемогу добра над злом, по-друге, в ній оспівуються людські чесноти і, навпаки, засуджуються вади. Гумористичне забарвлення виконує дидактичну функцію, посилює виховний ефект оповідання тощо. Також наголосимо, що на відміну від українських, японські казки містять менше фінальних формул-кліше. Особливості культури та світогляду українців і японців зумовлюють абсолютно різне сприйняття двома народами тих самих фактів і вчинків. Таке твердження ілюструють приклади сумних, з точки зору українських реципієнтів, кінцівок японських казок. Зачину і кінцівці властивий традиційний образно-афористичний характер. Стійкі поетичні фігури і традиційні формули, зачин та кінцівка у казковому тексті відіграють дуже важливу роль. Вони привертають увагу та інтригують реципієнта, підкреслюють фантастичність оповідання та умовність часу, підсилюють психологічний ефект, а також за їхньою допомогою реалізуються основні функції казки: пізнавальна, морально-етична, естетична, дидактична та розважальна. 1. Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка / Київський ун.-т. Ім. Тараса Шевченка. К., с кращих японських казок / [Упоряд. О.І. Бондар, С. Уемура]. Одеса: «Астропринт», с. 3.. Накамура Ёсикадзу. yaponskie-uchenie/nakamura-yosikazu-1932.html 4. Рошияну Н. Традиционные формулы сказки / [АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А.М. Горького]. М.: [Наука], 1974, 216 с. 5. Українські народні казки: Для молод. і серед. шкіл. віку. Київ, Ірпінь: ВТФ «Перун», с. 6. Япония от А до Я. Популярная иллюстрированная энциклопедия. М. Издательство «Япония сегодня», Японські народні казки: [У 3 т.] / Переказав укр. Є. Литвиненко. К.: «Задруга», Японские народные сказки / [Пер. В. Марковой Илл. К. Чёлушкина]. М.: «Знак» с. 9 Okayama no mukashi banashi Sayumi Kawauchi Manga Nihon mukashi banashi. Токyо,

127 В. Зеленцова, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара ОБРАЗ МИТЦЯ У ТВОРАХ АКУТАҐАВА РЮНОСКЕ Тема роботи є актуальною як в аспекті історико-літературної проблематики, так і з точки зору художнього аспекту дослідження. Особливості творчості Р.Акутаґава є маловивченими у вітчизняному літературознавстві, а місце цього японського письменника в історико-літературному процесі початку ХХ сторіччя взагалі залишається нерозгорнутою сторінкою сучасного літературознавства. Робота має спробу розкрити особливості використання деяких художніх установок модернізму видатним письменником японської літератури та визначити одну із провідних тем його творів. Творчість Акутаґава Рюноске досліджується у контексті історико-літературного процесу Японії початку ХХ сторіччя у співвідношенні з різними в той час новими поглядами на мистецтво (зокрема Н. Сосекі «Теорія літератури»).в центрі дослідження вивчення однієї з головних проблем модерністського мистецтва образ митця й образ мистецтва. Це дозволить виявити нове у поглядах на літературу японського письменника початку ХХ сторіччя. У більш масштабному огляді робота є базою для майбутнього дослідження, що зосередиться на з ясуванні спорідненостей та відмінностей художньої парадигми модерністського мистецтва на Заході та Сході, а саме в аспекті образу митця у літературі. Порівняльний трансцивілізаційний аспект такого дослідження, що буде полягати у з ясуванні спорідненостей та відмінностей модерністського мистецтва на Заході та Сході, дозволить вписати культуру і літературу ізоляційного типу, які здебільшого розглядаються тільки в аспекті національної самобутності, в контекст світової літератури, а також окреслити індивідуальні принципи мистецтва письменників Заходу та Сходу. Для аналізу художніх особливостей творів окремого письменника, необхідно розглянути та зрозуміти літературно-історичну умови, за яких складалися його твори. Принципи, на яких базувалася література Японії початку ХХ сторіччя, а саме той її прошарок, який надалі стане підґрунтям для виникнення літературного модернізму в Японії, містять нові погляди на мистецтво. Особу увагу привертають декілька митців та їх літературні роботи, які російськомовне населення побачило нещодавно, у той час, як період творіння цих робіт епоха Мейдзі ( ), як відома дуже значний період у всіх сферах культурного та соціального життя Японії. Цей час ще є відомим під назвою «перехідного періоду», що відокремив середньовікову Японію від тієї Японії, яка нам відома сьогодні. Література Японії початку ХХ сторіччя відчула потужній крок назад: комерційна література фантастичного та детективного характеру опинилася в руках декількох впливових видань, які диктували свої вимоги, що замикалися на колі традиційності, такої відомої у культурі та літературі країн Сходу, зокрема Японії. Виключенням стала університетська молодь, яка робила перші спроби видання своїх власних журналів і яка формувала нові смаки, орієнтовані на новітні тенденції європейської літератури. Р.Акутаґава був саме одним з таких борців за нові літературні масштаби. Першою течією, теоретично прийнятою новітніми японськими літераторами, став натуралізм, точніше, сформований провідним критиком у 1885 році Цубоуті Сее принцип 127

128 «сядзіцусюгі» («відтворювати»). Логічно, що механічне копіювання чужих методів на навколишньої дійсності не могло привести до створення оригінальної літературної традиції, але, відмовившись від яскравих героїв та цікавої інтриги, натуралізм ідеально пристосувався до відсутності в традиційній японській літературі наскрізного сюжету та головних героїв. Переосмислення цих ідей знайде відображення в роботах Акутаґава, зокрема його дискусії з Танідзакі, про яку напише Каратані у своєму відомому дослідженні «Витоки сучасної японської літератури» [Karatani 1993, 155]. Вичерпаність натуралізму, як творчого методу, що не приніс нічого значно нового в структуру японської прози, призвела до його переосмислення. Видатний письменник-натураліст Таяма Катай запропонував принципи «площинного» і «неприкрашеного зображення», які призвели його до думки про те, що з повною достовірністю письменник може зобразити тільки себе. Ця ідея щільно перегукується з темою митця у мистецтві у творах Акутаґава. Отже погляди на мистецтво того часу вже готували літературний ґрунт для майбутніх творів Акутаґава Рюноске. Значною постаттю на новому літературному схилі Сходу, яка оказала вплив на літературу Японії ХХ сторіччя, стала письменниця Хігуті Ітійо ( ). Особливостями її творів стало дивне поєднання європейського психологізму та традиційно-японської структури оповіді: оповідання розсипається на окремі не завжди навіть історії, частіше події, а оповідачем без усякого переключення виступає то один, то інший персонаж. Все разом зливається в сугубо японську атмосферу «укійо» («пливучий світ») цей буддійський термін позначає життя як щось непорочне, ефемерне, швидкоплинне і від цього нескінченно сумний. Наступний крок у літературі Японії виникнення нового для Сходу жанру «егобелетристики» приблизний японський аналог західного «потоку свідомості». «Об єктивне», безгеройне побутописання породило найсуб єктивніший та небачений досить в Японії літературний жанр, в якому головним героєм стає сам автор-митець його підсвідомі переживання й психологічні враження від навколишньої дійсності, його нескінченні пошуки правди та нових моральних цінностей (це ядро вдало підхоплять і розвинуть у своїх творах Акутаґава Рюноске, Ясунарі Кавабата та інші провідні японські письменники ХХ сторіччя). Деякі дослідники вважають, що в Японії, як і на Заході, натуралізм зробився зворотною стороною літературного модернізму, ера якого почалась відтепер і в японській літературі. Особливо цікавою стала творча спадщина японського прозаїка Нацуме Сосекі ( ), що мав прямий вплив на багатьох японських письменників початку ХХ сторіччя, у тому числі і Акутаґава Рюноске. Нацуме Сосекі одним з перших представників літератури Сходу зазнав на собі потужний західний вплив і написав у цьому ключі десятки романів, повістей та есе. Без сумнівів вклад Нацуме в скарбницю японської літератури є значно вагомий. Новаторство Нацуме Сосекі полягало у тому, що окрім безгеройного та у більшості випадків безсюжетному оповіданні, він презентую нову постать «простодушного» фігури, що зовсім по-новому освітлює суспільнокультурну дійсність епохи Мейдзі. Учасників творів цього автора складно визначити як певних героїв чи дійових осіб саме тому, що вони уявляють людей того часу, для яких проблема самовизначення була дуже злободенною та наболілою; людей, що знаходилися в постійному особистому та суспільному пошуку. Дійові особи творів Сосекі віддають перевагу позиції пасивних спостерігачів «пливучого світу», про який вже йшлося, оточуючої дійсності, вони є ще представниками старої формації, яка ще тільки внутрішньо 128

129 готується до великих перемін. Акутаґава, який був учнем Сосекі, теж не може вважатися революціонером, він гуманіст, хоча його герої вже активно готуються до боротьби. Саме за таких умов відбувалося формування літературних поглядів Акутаґава. Новели Акутаґава написані лаконічною мовою, декільками словами автору вдавалося створити неповторні образи. Р. Акутаґава часто поринає у суть конфлікту: особистий, художній, історичний, містичний, мистецький і т.д., і суть його розкривається несподівано перед читачем. Цікаво, що багато сюжетів новел Акутаґава були запозичені із китайських, японських, європейських та навіть російських творів. Кочуючи, сюжети набули свого нового життя у новелах Акутаґава. Багато дослідників творчої спадщини Акутаґава Рюноске присвятили свої дослідження саме знаходженню подібних позичань. Деякі висновки однозначна схожість з композицією та стилем Франса, Свіфта, Браунінга, Толстого. З точки зору модерністських технік та змістових парадигм Акутаґава Рюноске більш за своїх сучасників зазнавав впливу Західних письменників, зокрема По (який треба зазначити також розвивав тему митця та мистецтва у своїх творах), Бодлеру, Стрінбергу, Флоберу. У ряду провідних тем творчості Акутаґава значне місце посідає значення мистецтва у людському житті, вища значущість митця, сила краси, а також внутрішні муки творчої людини. Найбільш відомим новелами, що розкривають ці аспекти сили мистецтва, є новела «Муки пекельні» (1918) та оповідання «Мензура Зоілі» (1917). У новелі «Муки пекельні» митець Йосіхіде, що намагається отримати сильний імпульс задля створення образу пекла, просить правителя влаштувати йому відповідну натуру. Правитель виконує прохання, спалюючи на очах митця карету, в котрій знаходиться дочка Йосіхіде. Не зважаючи на внутрішній біль, Йосіхіде виконує своє завдання, таким чином цілковито віддається мистецтву. «Після тої ночі, коли на очах Йосіхіде згоріла його донька, ще дужче зміцніло його тверде, як камінь, прагнення довершити картину» [Акутаґава 2006, 55]. Після отримання досконалого результату своєї роботи, Йосіхіде закінчує життя самогубством. Стиль цієї новели є одним з основних у творчості Акутаґава. Це поєднання відродження давніх літературних надбань та відображення сучасної психології. Звісно, психологічна тема, то є митецька одержимість. Як зазначив Макото Уеда, для Акутаґава дилема була нерозв'язною: якщо, митець обирає місце, де мистецтво стає понад життям, у кінці він повинен пройти через страждання від зруйнування його життя [Ueda 1970, 24]. Іншою темою твору є об'єктивність правди, що є відголоском проблеми «ненадійного оповідача» у модерністській літературі, адже оповідач, служниця, заплющує неодноразово очі на об'єктивні факти дійсності, які, звичайно, не є дуже приємними. Інше оповідання зі схожою тематикою «Мензура Зоілі» описує сон, що примарився письменнику під час читання однієї вистави. Цей сон розповідає про прибори оцінювання цінностей творів літератури та живопису. Детальний аналіз оповідання в контексті естетики модернізму дає можливість побачити ще одну проблему, яка хвилювала митців того часу на Заході та Сході, проблему співвідношення мистецтва та життя в аспекті «цінності» правдивості мистецтва та життя. Сумніви Акутаґава стосовно віри в мистецтво як в правду життя проймають художні шукання письменника. Деякі критики бачать у герої Йосіхіде новели «Муки пекельні» самого автора, з його пристрастю до художніх переслідувань. Підхід «мистецтво заради мистецтва», що освітлює Акутаґава у своїх творах, не могло не порушити критику як до героїв творів, що слідували цією ідеєю, так і до автора з його здатністю кристально чисто, неприховано, «занадто 129

130 натурально» змальовувати дійсність. Але уважний читач інтерпретує, що «мистецтво заради мистецтва» то лише одна із спроб письменника знайти вірне місце митця. Нажаль, останні роботи Акутаґава, які присвячено самоаналізу творчості митця Акутаґава та пошуку місця митця у світі не знайшли такого успіху, як попередні твори. А щодо суті та кінця новели «Муки пекельні» (повна самовідданість митця мистецтву та прийняття рішення закінчити життя самогубством), то вони стали пророцьким дзеркалом шляху Р. Акутаґава. Концепція «мистецтво заради мистецтва», що проголошувала мистецтво як початкову та кінцеву одиницю, що може існувати задля себе, не відповідаючи складним причинам та моралі, була започаткована на початку ХІХ сторіччя у Європі, природно знайшла багато прихильників серед Західних митців (Уолтер Патер, Оскар Уайльд, Артур Саймонс). Ця концепція полягла в основу багатьох модерністських течій. Коли прихильників цієї концепції запитували для чого корисне мистецтво, вони відповідали, що мистецтво не є чимось, що є засобом для чогось іншого, але повинно прийматися та смакуватися саме по собі, без будь-яких умов [Philip P. Wiener (Ed.) 1973, 109]. Очевидно, що мандруючи своїм творчим шляхом, Акутаґава знаходиться у постійному пошуку свого розуміння призначення мистецтва та місії митця, він намагається сформувати своє власне розуміння цього питання, але урешті приходить до висновку мистецтво заради мистецтва (у всякому разі у випадку художньої творчості) є нудним, однаково як і віра у те, що мистецтво копія життя. Письменник все більше та детальніше спостерігає сучасність, вивчаючи проблемні місця. Від критики норовів переходить до різкого неприйняттю суспільних пороків соціуму, частиною якого є сам. Усі постійні пошуки, муки визначення істинної місії митця та засобів її виконання призводять до суттєвих змін у творчості Р. Акутаґава. Якщо раніше героєм його творів був «позачасова людина», то пізніше Акутаґава намагається зобразити натуру героя, пов язану з певною історичною дійсністю. Ця дійсність дуже часто руйнує людину. Індивідуальне добро не в змозі протистояти суспільному злу. Письменник розуміє, що проблема полягає не тільки в свідомості людини, але й у соціальному укладі суспільства. Акутаґава як митець відчайдушно намагається знайти вихід з цієї проблеми, але як свідчать кінцівки творів, присвячених темі мистецтва та ролі митця, та життєвий шлях самого Акутаґава ідеальне рішення проблеми не знайдено. Таким чином, аналіз творів Акутаґава доводить, що одна з провідних тем модерністського мистецтва образ митця й образ мистецтва, знайшли гідне місце у літературі Японії на початку ХХ сторіччя. Акутаґава Рюноске плідно вступає у діалог з мистецтвом, котрому він залюбки корився все життя. Підхід до проблеми мистецтва у випадку Акутаґава є відокремленим від звичайного «мистецтвом заради мистецтва» чи «мистецтво як копія життя». 1. Акутаґава Р. Павутинка: Вибрані новели / Переклав з япон. Іван Дзюб. Львів: ЛА «Піраміда», с.; 2. Karatani Kojin. Origins of Modern Japanese Literature. Durham: Duke University Press, с.; 3. The Dictionary of the History of Ideas: Studies of Selected Pivotal Ideas, edited by Philip P. Wiener. New York: Scribners, 1973., Vol c.; 4. Ueda, Makoto. Matsuo Bashō. Twayne's World Authors Series. New York: Twayne, c. 130

131 В. Мигдальский, Университет Досися (г.киото, Япония), Ассоциация переводчиков-руссистов (Кансайский филиал) В. Мигдальская, Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова Об особенностях перевода устных «крылатых» выражений из сказки Леонида Филатова «Про Федота-стрельца...» Общепризнано, что именно «великий и могучий» русский язык содержит в себе колосcальное количество разговорных слов, выражений и просторечий, которые практически не поддаются дословному переводу ни на один иностранный язык. «Уличные слова», «непереводимый фольклор» и тому подобные понятия часто отождествляются с «бранью», «руганью» и «жаргоном». Хотелось бы отметить, что разговорные фразы в странах СНГ это не только «брань» и «ругань», «воровской жаргон» или «военный сленг». За пределами «русских словарей» так же и огромное количество «крылатых фраз», «цитат», «классических анекдотов» и других идеоматических выражений, происхождение многих из которых уходит корнями глубоко в историю русской и советской культуры. Конечно же, с полной уверенностью можно говорить и о том, что заметный след в формировании современного русского разговорного языка оставлен 70-летним периодом Советской Истории (образ мышления и условия жизни простых людей в СССР, а так же советская литература и советский кинематограф). В последнее время, в России и других странах СНГ стали популярны издания, освещающие такие понятия как «русский мат», «блатной жаргон» и т.д. Еще лет назад, выпуск подобного рода изданий был бы просто невозможен в СССР, несмотря на то, что исследования в области «сленга и жаргона» проводились под эгидой Министерства Внутренних Дел и Министерства Юстиции, а так же некоторыми филологами-энтузиастами. С результатами исследований западных филологов-руссистов можно было познакомиться только нелегально, если в руки попадали какие-то перепечатки «сам. издат». Сложилось стереотипное мнение, что самое большое количество ругательств содержит именно русский язык. Точнее было бы заметить, что многогранная грамматика русского языка лежит в основе возникновения всего разнообразия однокоренных слов и вариативности их применения. Среди выпущенных до сегодняшнего дня в СНГ русско-японских словарей наиболее полным является «Русско-японский словарь. С.Ф.Зарубин, А.М.Рожецкин» издательств «Русский язык, Москва» и «Наука, Токио». Этот словарь был издан в СССР и поэтому ни в коем случае не мог содержать в себе слова, выходящие за рамки «официального» языка. По объему слов более полными являются словари, изданные в Японии издательствами «Иванами» и «Кэнкюся». В этих словарях встречается большинство «ругательств» и «просторечий» русского языка. Но все же, за рамками их остается все то разнообразие использования подобного рода слов, а так же обилие «крылатых фраз» и «афоризмов» которые и составляют основные трудности при переводе. В 2000 г. издательством Ниссо-Синдзидайся был выпущен словарь «Современные русские разговорные слова, 131

132 выражения и просторечия», Кано Тору, Медведкин К.Э., который в полной мере освещает для японских читателей все эти аспекты разговорного русского языка. Данный словарь затрагивает идеоматические выражения разговорного языка современной России и других стран СНГ, в которых преобладает общение на русском. Это не только «брань», это и «юмор», «шутки», «афоризмы» прошлых и последних лет, повсеместно встречаемые в повседневной жизни. Отличительной особенностью данного словаря можно считать не только разнообразие лексики под общим названием «непереводимый русский фольклор», но и наличие доходчивого толкования для японских читателей большинства фраз, сопровождаемых многочисленными примерами. «Сказка про Федота-стрельца, удалого молодца» сказка в стихах, наиболее известное поэтическое произведение Леонида Филатова. Она была написана в 1985 году и впервые опубликована в журнале «Юность» в 1986 году. Это произведение сразу обрело огромную популярность. Использование сказочных персонажей в сочетании с яркой речью Филатова и жесткими сатирическими замечаниями способствовало небывалому успеху. Сюжет произведения традиционен для многих русских народных сказок: царь, желая извести стрельца и жениться на его супруге, придумывает для героя испытания. Последнее испытание неисполнимая задача принести то, чего не может быть. Решение удачливым героем этой загадки приводит царя к потере престола. Традиционные герои произведения Царь, Генерал, Федот-стрелец, его Жена (Маруся), Баба-Яга, слуги-помощники (Тит Кузьмич и Фрол Фомич), Шмат-разум (То-Чаво- Не-Может-Быть). В дополнение к героям сказки-источника Леонид Филатов вводит в повествование Царевну и Няньку. По этому произведению поставлено множество спектаклей в различных театрах России и СНГ, а также сняты фильмы. В 2008 году также был создан анимационный полнометражный фильм на студии «Мельница» (режиссер Людмила Стеблянко). 27-го декабря 2008г. в помещении генерального консульства Российской Федерации в Осаке силами активистов русского клуба был поставлен спектакль по мотивам этой сказки, а так же возникла идея проведения серии семинаров в рамках деятельности Кансайского филиала Ассоциации переводчиков руссистов по разбору текста первоисточника и его перевода. Мы считаем, что это уникальное произведение советского периода, уникальное посвоему языковому коллориту. Особенности и сложности при переводе проявляются в сложностях восприятия фраз и высказываний персонажей этой сказки японцами, специалистами русского и славянских языков. Для лиц, владеющих основами русского языка в объеме базисной грамматики и лексики, восприятие текста произведения Филатова было затруднено из-за отсутствуя прямого перевода. Естественно, невозможно охватить все разнообразие значений тех или иных слов языка, с учетом наличия переносного смысла или иронии, в связи с этим, и возникла идея более подробного разбора фраз и выражениий для читателей, знакомых с основами русского языка и именно столкнувшихся с трудностями при переводе с использованием общедоступных словарей. Любой язык живой! Язык меняется и далеко не всегда изменения языка следуют официальным рамкам, грамматическим рамкам, реформам, принимаемым учёными, иследователями языка. 132

133 На наш взгляд сказка «Про Федота...» воплотила в себе всенародность, простонародность с её историзмами и архаизмами, сохранившимися в современном разговорном русском языке. Многие высказывания этого произведения стали «крылатыми», в повседневной жизни русскоговорящих людей они используються в шутку, с иронией, с насмешкой, иногда в совершенно противоположным смыслом по сравнению с дословным переводом. С целью как можно более точно передать смысл многочисленных крылатых фраз и цитат, а также в качестве вспомогательного учебного материала для японцев -руссистов, на предварительном этапе, предшествующем переводу на японский язык создавалась дополнительная графа сравнительных толкований на современном русском языке. Ниже представлена сводная таблица персонажей данного произведения. Персонажи( 登場人物 キャラクター ) Рассказчик 語り手 Федот-стрелец (добытчик, охотник) フェドットという銃兵 ( 猟師 調達係 ) Маруся, жена Федота, волшебница マルーシャ フェドットのお嫁さん 魔 法使い Царь ツァーリ ( ロシアの皇帝 王様 ) Принцесса (царевна) 王女 Няня 乳母 Генерал 将軍 将官 軍の司令官 Баба-Яга 魔法使いのバーバ ヤガー おとぎ話 の魔女 Английский посол イギリスの大使 То-Чаво-Не-Может-Быть, безтелесный дух 存在するわけのないもの 肉体を持た ない魂 Тит Кузьмич и Фрол Фомич, слуги 二人の召使 家来 Маруси Хотелось бы представить несколько примеров из подготовленного нами перевода фраз( фразы приводятся без графы толкований). Например, в приведенном ниже четверостишье фраза «...без всяких врак» соответствует японскому «ごまかさずに 正直に», а выражение «на сердце мрак» на японском языке более точно можно передать воспользовавшись словом «陰気» (угрюмость, мрачность, мрак). Докладай без всяких врак, Почему на сердце мрак, Я желаю знать подробно, Кто, куда, чаво и как!.. ごまかさないで正直に報告しなさい! なぜ陰気なのか? 詳しいことを知りたい 誰が? どこへ? 何を? どのように? Это же слово использовано в переводе «глядеть сычом» «陰気に黙り込む», дословно «сыч» «このはずく». 133

134 Ты чаво глядишь сычом? Аль кручинишься об чем? なぜ陰気にだまりこんでいますか? もしかして何か悩み事があるのか? Обойти, опередить, перехитрить «出し抜く», вдовец «ヤモメ», коварный «狡猾な». Обошел меня стрелец!.. А ведь знал, что я вдовец!. Ну-ко мигом энту кралю Мне доставить во дворец! А коварного стрельца Сей же час стереть с лица, Чтобы он не отирался Возле нашего крыльца!.. 銃兵のやつ! 私を出し抜きやがった! やつは 私だってヤモメだと知っていたのに 早速 あの美女を宮殿に 私の所へ届けるように! あの狡猾な銃兵をその場で抹殺する! 我が玄関のそばにうろうろ現れないように! Умыкнуть «誘拐する», народец больно крут «国民がうるさい», чья затея «誰の仕業か», стереть в порошок(жестоко расправиться) «こてんぱんにやっつける». Умыкнуть ее не труд, Да народец больно крут: Как прознают, чья затея, В порошок тебя сотрут! 誘拐するのは難しくない ただ 現在は国民がうるさいぞ! 誰の仕業か明らかにされたら こてんぱんにやっつけられる! «Али как» в смысле «или всегда» «それともいつもなのか?» Ты у нас такой дурак По субботам али как? あんた 土曜日だけそんなに馬鹿なのか それともいつもなのか? «По матери величать», в смысле «говорить в дурном смысле, с плохой стороны» «悪し様に言う», говорить плохо «悪く言う», действовать втихаря «こっそりする». Царь серчает, не замечает, как Федьку по матери величает. Чтоб худого про царя Не болтал народ зазря, Действуй строго по закону, То бишь действуй... тихаря. 王様が怒って 気づかずにフェドットを悪し様に言っています国民が王様のことを悪く言わないため 法律の範囲内できびしくやりなさい! 言い換えれば こっそりしなさい! Выражение «добыть» и «добытчик» соответственно на японском легче передать как «手に入れる» и «調達係». Коль он так ретив и скор, Что с царем вступает в спор, Пусть он к завтрему добудет Шитый золотом ковер. 彼はあんなに活発で することが速いとすれば 王様と論争するほど 明日の朝までに金の糸で縫った絨毯を手に入れさせればいい! 134

135 Чтоб на ем была видна, Как на карте, вся страна. Ну а коли не добудет, То добытчика вина!.. 模様として 地図のようにロシア国が全体に描かれればいい 手に入らなければ 調達係のせい! Используя глагол «むくいる»(вознаградить, отблагодарить) следующая фраза звучит как идиоматическое выражение. За добро плачу добром: 善意には善意でむくいる Делать что-либо «для души», а не «ради денег» «自分の満足感のため». Полно, голубь, не греши, Убери свои гроши, Я ведь энто не для денег, Я ведь энто для души. Будет новая беда Прямиком спеши сюда. Чай, и мы в лесу не звери, Чай, поможем завсегда!.. やめなさい! 冗談をやめなさい! あんたの小銭をしまってください! あたしだって お金のためじゃない! 自分の満足感のためだよ! また問題 ( 不幸 ) があれば すぐに来なさい! ケダモノではないのだから いつでも手伝えます «Расшибиться в лепёшку», «пожертвовав собой» по смыслу близко к «一身を犠牲にして». Государственное дело, Расшибись, а будь добер! 国家の重要性を持つ課題だよ! 一身を犠牲にしても 成し遂げなさい! Своеобразна беседа царя и Федота о возможностях жены стрельца. Ай да ухарь! Ай да хват! На сколькех же ты женат? Али ты сосватал сразу Цельный ткацкий комбинат? У тебя, Федот, жена, Хоть умна, да все ж одна! А соткать такое за ночь Их дивизия нужна! この野郎! おまえには妻が何人いるのか? おまえは もしかして織物工場の全ての女子工員と結婚したのかい? フェドット! おまえのお嫁は賢いが たった一人しかいない! 一晩でそういう作品 ( 絨毯 ) を作成するには師団が必要です ( 奥さんの数は師団の数ほど必要です ) Особенный оттенок у выражений царя по отношению к Генералу или Федоту, как элементы речи вышестоящего к подчиненному. 135

136 Ну, браток, каков итог? Обмишурился чуток? Только сей чуток потянет Лет примерно на пяток! Ты у нас широк в плечах, А башкой совсем зачах. Вот умишко и поправишь На казенных-то харчах!.. Ты мне, Федька, энто брось Иль с башкою будешь врозь! Я твои намеки вижу Исключительно насквозь! それでどうだったか? 失敗でしょうねえ? ( へまをしたな?) この失敗はただで済まないぞ! だいたい5 年の懲役になりそう! おまえ! 肩幅は広いが 頭はからっきしダメだ くさい飯をくって 頭を冷やすんだな! フェドット! やめなさい! 止めないと 頭なしにします ( 首を切るぞ!) あんたのあてこすりなんて, よくわかります お見通しだ! Особым колоритом обладают диалоги со сказочным персонажем Баба-Яга и Генерала, и особенно советы, которыми они обмениваются. Съешь осиновой коры И взбодришься до поры: Чай, не химия какая, Чай, природные дары! В ейном соке, генерал, Есть полезный минерал, От него из генералов Ни один не помирал!.. Вот из плесени кисель! Чай, не пробовал досель? Дак испей и враз забудешь Про мирскую карусель! Он на вкус не так хорош, Но зато сымает дрожь, Будешь к завтрему здоровый, Если только не помрешь! Спробуй заячий помет! Он ядреный! Он проймет! И куды целебней меду, Хоть по вкусу и не мед. はこやなぎの樹皮を食べなさい! ある時間 元気になる 訳の分らない化学品ではないよ! 自然からの贈りものだよ この樹液には ( はこやなぎの樹皮の樹液 ) 役に立つミネラルが含まれます この樹液を飲んでみた司令官の中でまだ一人も死んでいないよ! これはカビのキセーリ ( カビから作られた飲み物 粉を煮たジェリー様飲み物 ) きっと今までに味わったことがないでしょう? で 飲んでみて下さい! すぐこの世の悩みを忘れてしまうよ! 味は良くないけど 悪寒に効きます ( 震える病状に効きます ) 死ななければ 明日までに治ります ( もし明日まで生きれたら 治ります ) ウサギの糞を試食してみれば これは強い薬だよ! よく効きます 蜂蜜より効き目がいい味は蜂蜜ではないのに ( ではないけれど!) 136

137 Он на вкус хотя и крут, И с него, бывает, мрут, Но какие выживают Те до старости живут! 味というとすごいもんです 死ぬこともありえます ただし 生き残った人は老年まで生きつづけます В свою очередь и Генерал даёт советы Бабе-Яге. Захворала не беда! Съешь лягушку из пруда! Нет надежней медицины, Чем природная среда! Ты морочить мне мозги Даже думать не моги! Лучше всю свою подлючесть На работу напряги! А полезешь на рожон Выну саблю из ножон! Ты хотя мне и подруга, А порядок быть должон!.. 病気だって? 問題ないよ! 池の蛙を食べなさい! 自然の環境よりいい治療はないよ! あんた, 私を馬鹿にするなんてことを考えるんじゃないよ! 自分の悪意 ( 敵意 憎悪 ) のすべてを仕事に向けなさい 私を邪魔してみたら 私はサーベルを抜くよ! あんた 私の友人だけど 秩序が必要です ( 秩序を守らなければなりません ) Выражение «кто хотит на Колыму выходи по одному» невозможно понять без Предварительного объяснения особенностей сталинского периода истории СССР. Энто как же, вашу мать, Извиняюсь, понимать? Мы ж не Хранция какая, Чтобы смуту подымать! Кто хотит на Колыму Выходи по одному! Там у вас в момент наступит Просветление в уму! あの野郎!( 失礼!) どういうことでしょうか? 乱を起こすなんてフランスじゃああるまいし! コリマ川へ行きたいやつは前へでろ! あそこならすぐに頭がよくなるぞ! ( コリマ川の地方へ収容されたい方が前に出なさい! あっちですぐ頭が賢くなるぞ!) И заключительным аккордом сказки звучит классическое изречение: А у нас спокон веков нет суда на дураков!.. ロシアではいつの時代にも 馬鹿を裁かない Наиболее высоким уровнем владения иностранным языком можно считать уровень понимания разговорных просторечий, шуток, крылатых фраз и т.п. Неоднократно приходится сталкиваться с ситуациями, в которых попытка перевода того или иного русского выражения ставит в тупик. Шутки, анектоды и т.д. сложны для понимания иностранцев, и эти затруднения основаны, во-первых, на трудности перевода некоторых слов, а во-вторых, на наличии «двойного смысла» скрытого смысла, присутствующего в большинстве выражений разговорного языка, перевод которых в строгом соответствии с общими словарями практически не возможен. 137

138 (Сокрытый смысл в шутках и юмористических анекдотах зачастую понятен только носителям языка или лицам, длительный период проживавшим или ощущавщим тот или иной период развития страны этого языка.) Украинский и русский языки неразрывно связаны. Истории наших регионов регионов распространения русского и украинского языков, взаимосвязаны. Период истории СССР это часть нашей истории. Сказка «Про Федота...» это часть нашей культуры. Изучение иностранного языка и проживание в стране этого языка имеет две стороны с одной стороны это изучение культуры этой страны, но есть и другая сторона знакомство наиболее широких масс общественности этой страны со своей культурой. На протяжении 3-х лет Мигдальский В.И. вел клуб «украинской и русской культуры» при международном центре обменов города Киото, сейчас он проводится цикл учебных семинаров для членов Ассоциации переводчиков руссистов, с апреля 2008-г под его руководством создана школа русского языка для детей. Периодически проходят дни знакомства с иностранцами и культурой других стран. Авторы уверены, что литературные произведения на любом языке, в том числе и сатира, связывают нации. Всё в смехе! Смех это барометр счастья. Недаром японцы говорят: «笑う門には福来る» «Счастье приход в дом, где есть смех!» Хочется выразить огромную признательность членам Кансайского филиала Ассоциации переводчиков руссистов Японии, а особенно г-же Сатико Кимура и г-же Тинацу Китаока, за оказанную помощь в проверке и корректировке перевода фраз, а также за неоценимую помощь в организации и проведении цикла семинаров. 138 Н. Муськина, Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко ХАСИГАКИ КАК ХАРАКТЕРНАЯ ОСОБЕННОСТЬ ЯПОНСКОЙ ЛИРИКИ (НА ОСНОВЕ СРАВНЕНИЯ АНТОЛОГИИ «КОКИНСЮ» И ПОВЕСТИ «ИСЭ МОНОТОГАРИ») Постановка проблемы. Поэтическая антология «Кокинсю» («Собрание старых и новых песен Японии») является одним из шедевров классической японской литературы, которая была составлена в эпоху Хэйана (яп. хэйан-дзидай) эпоху культурного расцвета Японии по указу составленная по указу императора Дайго Комитетом поэтов, во главе которого стоял поэт и учёный Ки-но Цураюки ( ). Период Хэйан ( ) был назван так по местонахождению новой столицы Хэйан (столица мира и спокойствия). Произошел упадок государственной власти и прекратились контакты с Китаем и Кореей. Возникла блестящая аристократическая культура [Боронина]. Эпоха Хэйан подарила миру целую плеяду величайших поэтов, таких как Ки-но Цураюки, Аривара-но Нарихира, Бунъя-но, Ясухидэ, Хэндзё, Оно-но Комати.

139 Антология выступала как главная литературной формой собрания лирики. Антолоѓия (греч., то есть цветослов, лат. florilegium) служит обыкновенно заглавием сочинения, представляющего сборник избранных статей, стихотворений, изречений или афоризмов [Антология]. «Кокинсю» придерживается ряда принципов, которые были ведущими в литературе (и в исскустве в целом) в эпоху Хэйан, такие как «аварэ» («вздох»), «моно-но аварэ», «макото» («истина»), «кокоро» («сердце»). Каждое из них достояно целого ряда исследований. Однако кроме них, в «Кокинсю» используются «хасигаки» «пояснительные предисловия», которые хотя и являются стилистической особенностью японской лирики, но в тоже время и настолько мало изученным, что создается впечатления, что филологи, которые исследуют японскую литературу, абсолютно не замечают важности и специфики этого аспекта литературы. Для того, чтобы более полно понять смысл антологии «Кокинсю», необходимо не только ознакомится с текстом антологии, но и полностью понять и исследовать всё произведение не только поэтические части, но и прозаические, то есть хасигаки. Так как хасигаки являются стилистической особенностью японской лирики, мы решили исследовать этот аспект и пролить свет на малоизученные области японской филологии. Анализ последних исследований. Нет абсолютно никаких данных относительно исследования непосредственно хасигаки, однако в работах, посвящённых исследованиям японской лирики в целом, есть упоминания о хасигаки. Одним из таких исследователей есть Н.И.Конрад («Японская литература в образцах и очерках» и др.). Проблематика. Главная роль хасигаки в «Кокинсю» это дополнение поэтической части произведения с целью уточнения и пояснения деталей. Однако это далеко не всё. Хасигаки служат не только как пояснения, это ещё и стилистическая особенность, которая характерна только для японской лирики. Пояснительные предложения как таковы есть не только в «Кокинсю», но и в лирической повети «Исэ монотогари» например, однако это уже не хасигаки; хасигаки в «Кокинсю» это совсем не пояснительные предложения в «Исэ», у них разная роль и функции. Именно этот аспект проблемы мы хотим исследовать в данной статье выяснить роль и функции хасигаки в «Кокинсю», особенность их использования в данном произведении и на основании этого объяснить различия хасигаки в «Кокинсю» и пояснительных предложений в «Исэ». Целью статьи есть исследование хасигаки как особенности японской лирики на основании антологии «Кокинсю» и сравнение хасигаки и пояснительных предложений. Задачи статьи следующие изучить сущность хасигаки, роль и место в антологии «Кокинсю» и провести параллель между хасигаки и пояснительными предложениями (на основании антологии «Кокинсю» и лирической повести «Исэ монотогари»). Основной материал. Японская поэзия малоизученной в Украине, однако в мире японская поэзия пользуется большой популярность. Изучением японской литературы занимался Н.И.Конрад, А. Глускина, И.Боронина и другие. Мир не стоит на месте, загадочный и далёкий Восток вновь и вновь открывается европейцами; всё больше и больше европейцев пытаются понять суть восточного мировоззрения, в первую очередь путём изучения философии, литературы и языков. В данной статье мы раскрываем особый аспект японской литературы хасигаки, роль которых хоть и малоизученна, но в тоже время очень важна так как хасигаки является довольно уникальным явлением в литературе и представляют собой некий уникальный мост между лирикой и прозой. 139

140 Японская поэзия уникальная по своей природе, по своей стилистике и жанрах. В Европе знают только два жанра хокку (или хайку, 3 строчные нерифмованные стихотворения) и танка (5 строчные стихотворения). Конструктивным фактором этих стихотворений выступает количество слогов в каждой строке и в стихотворении в целом. В определенном смысле это аналог силлабического стихосложения (т. е. основанного только на равенстве количества слогов в строчках) [Орлицкий]. Задолго до образования европейской поэзии, японские поэты слагали свои непревзойденные стихотворения уже в VII VIII веках они слагали танка о любви и природе. Танка (или мидзикаиута) значит «короткая песня», это пятистишие, излюбленная, традиционная форма японской лирики. Танка умели слагать все, не только поэты, это была подлинно народная форма стиха [Глускина]. Литература эпохи Хэйан является целым кладом не только для филологоввостоковедов, но и для среднестатического читателя, который интересуется японской классикой. В этот период японская поэзия поднялась довольно на высокий уровень, её отличает высокая художественность, тонкий вкус. Недаром в искусстве тех времен более всего ценили «моно-но аварэ» («очарование вещей») [Боронина]. В эпоху Хэйан (IX XII вв.), аварэ превратилось в моно-но аварэ, особую философско-эстетическую категорию. Хэйанские поэты уже не просто восхищались явлениями мира, а хотели найти в каждой «вещи» моно скрытое очарование. Увидеть особенное в чем-то привычном или в том, в чем никто не может его найти, такая задача встала перед хэйанскими поэтами. И они устремились на поиски моно-но аварэ [Куроске]. Одним из самых великих памятников танка антология «Кокинсю». По сути, «Кокинсю» является сборников стихотворений, к каждому из которых есть небольшая пояснительная приписка хасигаки. Хасигаки поясняют ту обстановку, в которой пояснялось последующее стихотворение [Исэ монотогари 2000, с.254], для того, чтобы читатель мог более чётко понять смысл стихотворения, прочувствовал его атмосферу и эмоциональное наполнение. Например («Кокинсю», «Любовь» II, 38): «В марте месяце автор прослышал, что ту даму, с которой он вёл нежные беседы, пришёл навестить другой кавалер; и вот он сложил и послал ей следующую песню: «Сердце не роса! Но с тех пор, как отдал я Сердце цветку, Чуть подует ветер, дрожу Как бы не сорвался он!»» [Исэ монотогари 2000, с.254] На этом примере хасигаки показана история создания стихотворения, так называемый период подготовки к написания и причины написания стихотворения. Именно благодаря хасигаки мы более полно понимает эмоциональный рисунок, атмосферу стихотворения; хасигаки дополняет также и стилистику стихотворения, так как указывает на инновацию лирике и одновременно на важность дополнения поэтической части. Однако самостоятельного стилистического значения хасигаки не имеют [Исэ монотогари 2000, 264]. Таким образом мы видим, что каковы функции и роль хасигаки в «Кокинсю» и как следствие, можем выделить особенности. В антологии «Кокинсю» хасигаки имеют такие особенности: 1) не носят обязательный характер; 140

141 2) имеют форму простого вступления; 3) дополняют стихотворения фабулой (так как в танка нет фабульного элемента [Исэ монотогари 2000, с.265]); 4) описывают обстановку и причины, по которым было написано стихотворение; 5) подготавливает читателя к эмоциональной развязке, которая есть в стихотворении. А что на счёт пояснительных предложений в «Исэ»? В первую очередь, они носят обязательных характер. Кроме того, в отличие от хасигаки в «Кокинсю» они имеют самостоятельное стилистическое значение то есть они не только дополняют стихотворения, а являются непосредственной составляющей «Исэ»; это самостоятельный рассказ с подчинённым им стихотворением. Возьмём, к примеру, отрывок номер 1. «В давние времена жил кавалер. Когда ему надели первый головной убор взрослого мужчины, он отправился на охоту-осмотр в селении Касуга у столичного города Нара, где у него были наследственные поместья. В селении том проживали две девушки-сестры, необычайно прелестные и юные. Их подглядел тот кавалер сквозь щели ограды. Не ждал он этого никак, и так не подходило всё это к старому селению, что сердце его пришло в смятение. Кавалер оторвал полу охотничьей одежды, что была на нём, и, написав стихи, послал им. Был одет тот кавалер в охотничью одежду из узорчатой ткани Синобу. «С равнины Касуга молодых фиалок на тебе узоры, платье И не знаешь ты пределов Мятежным смутам, как и Синобу.» Так сложил он и сейчас же им послал. Вероятно, интересно показалось всё это им. А смысл стихотворения был тот же, что и в песне: «Узорчатая ткань, Синобу из Митиноку, По чьей вине ты стала Мятежна так?.. Ведь я Тут не при чём» Вот так решительны и быстра были древние в своих поступках» [Исэ монотогари 2000,с.31]. Казалось бы смысл хасигаки и пояснительных предложения вполне похожи, почему же мы тогда видим существенные различия между ними, особенно со стороны стилистики? Всё объясняется во многом тем, что по своей природе «Кокинсю» это сборник стихотворений, тогда как «Исэ монотогари» лирическая повесть. То есть «Исэ» по совей природе является более целым повествованием, хотя и по сравнению с классической европейской прозой, к которой мы так привыкли, есть массу различий, например отсутствие одного героя (герои повести просто «кавалер», «дама» без имён). Следовательно, во многом благодаря этому факту, роль хасигаки и пояснительных предложений в данных произведениях разны, их функции и содержания являются также различными. Поэтому мы не имеем никакого права приравнивать эти категории литературы и считать их одинаковыми. Вывод. Таким образом, мы проанализировали роль и функции хасигаки в антологии «Кокинсю», выделили их характерные особенности и проследили различия 141

142 между хасигаки в «Кокинсю» и пояснительными предложениями в «Исэ монотогари». На основании полученного материала у нас есть платформа для дальнейших исследований в области японской литературы. Кроме того, мы внесли небольшие пояснения для всех, кто заинтересован в подробном изучении японской литературы. 1. Антология // 2. Боронина И. Классическая японская литература: система, формы, категории // Japan/?comments&postid= Глускина А. Японские пятистишия // rus-biblioteka.narod.ru/magazin/04.htm. 4. Исэ монотогари. Японская повесть начала X века. СПб.: Издательский Дом «Кристалл», с. 5. Куроске М. К вопросу о «моно-но аварэ» // 6. Орлицкий Ю. Цветы чужого сада // 142 Є. Прасол, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара «ЧЕТВЕРТИЙ СКАРБ» Т. СІМОДА ЯК ПОСТМОДЕРНІСТСЬКИЙ ІНТЕРТЕКСТ В багатьох випадках сучасний літературний контекст виявляє себе через низку взаємовпливів та взаємодій різних культур та світосприйняттів. Завдяки плюральності та різноманітній спрямованості культурного простору на рубежі ХХ-ХХІ сторіччя, література, створена у цей період, яскраво репрезентує соціальні та історичні зрушення сучасної епохи, які викликали гібридізацію різних культурних дискурсів і, як наслідок, мультикультуральність. Тому не дивно, що контури сучасного літературного процесу окреслені різноманітними, інколи протилежними художніми тенденціями. У літературному світі відбуваються помітні зміни у стосунках автора і читача, переосмислення традицій минулого та складні взаємозв язки з літературою сучасності. Також бурхливого розвитку набуває комп ютерний гіпертекст. Дослідники вивчають його теоретичні засади, історію розвитку, в той час як письменники активно використовують прийоми гіпертексту в традиційній друкованій літературі. Яскравим прикладом пошуку письменниками нових шляхів створення літературних творів, нових форм і творчих моделей є роман сучасного письменника японського походження Тодда Сімода «Четвертий скарб», який являється своєрідним відображенням літературних та культурних тенденцій ХХ-поч.ХХІ ст., втіленням загальних літературних концептів, якими цікавляться письменники всього світу. При цьому роман не втрачає власної своєрідності та специфіки східного світосприйняття, хоч і остається при цьому продуктом західної літератури та культури, являючи собою приклад мультикультуральності.

143 Втілюючи певні постмодерністичні риси цього часу, роман Тодда Сімода, тим не менш, не втрачає чітких параметрів сюжету, залишаючи за собою чимало переплетених між собою сюжетних ліній. Текст-коментар на полях є водночас і термінологічним словником каліграфії та нейропсихології, що окреслюють культурний контекст роману, і додатковою сюжетною лінією, безподійною, але такою, що виконує певну естетичну функцію. Ці нотатки втілюють в собі принцип так званого контрапункту (або «ключових слів»), що пов язує лексичний рівень тексту з особливостями певного культурного текстуального рівня. Також в романі присутні і «позатекстові елементи»: ієрогліфи та малюнки одного з героїв, які стали невід ємними поетологічними рисами роману, що несуть на собі додаткові смисли та актуалізують досвід співвіднесених з ними культур. При вивченні взаємодій східної та західної естетик на інтертекстуальному рівні роману можна побачити приклад глобалізації та гібридизації світових культур. Недостатнє вивчення творчості Тодда Сімода у зарубіжному та вітчизняному літературознавстві, відсутність досліджень із цієї тематики в Україні робить необхідним виявити основні художні ознаки цього феномену, з ясувати механізм взаємодії традиції і новаторства, східного і західного у творчості письменника, який відображає найактуальніші процеси у сучасній культурі. Характерною рисою роману Тода Сімода «Четвертий скарб» являється багаторівнева інтертекстуальність». Ю.Крістєва одна з перших дослідників виявила історико-літературні та культурологічні особливості феномену інтертекстуальності у сучасній літературі. В її концепції інтертекст не є сукупністю «крапкових» (тобто таких, що мають постійний смисл) цитат, а є простором сходження різноманітних текстів. Схожу думку на інтертекстуальність ми знаходимо у Р.Барта та М.Бахтіна, які, не називаючи таке розуміння тексту інтертекстуальність, ще раніше Ю.Крістєвої говорили про діалог різних частин тексту один з одним та просліджували складні інтертекстуальні зв язки як всередині одного тексту так і між текстами різних культур та історичних епох. У ході аналізу інтертекстуальної природи тексту також було виявлено загальокультурні інтертекстуальні риси роману «Четвертий скарб». У першу чергу текст зорієнтований на основні категорії східної естетики: моно-но аваре (при зображенні деяких природних явищ), естетика юген, філософія дзен та інше. При аналізі роману виявили також приклади природного символізму, що поглиблює смислову насиченість роману, розкриваючи додаткові шляхи його сприйняття та інтерпретації. Ми прийшли до висновку, що основними природними образами виступали наступні образи, у свідомості багатьох народів доведені до рівню міфологем: сад, сніг, ріка, зірки, місяць, гори; та образ червоного листя, який є наступним прикладом «японськості» роману наряду з суто японським трактуванням інших природних образів. При всьому цьому автор зображує характерні реалії сучасної Америки, зіставляючи в рамках одного роману різні культурні дискурси та змушуючи їх вести між собою діалог, про який і писали М.Бахтін, Р.Барт та Ю.Крістєва. Крім того, в романі знаходимо характерні приклади метатекстульності та маски автора, де текст починає говорити на декілька голосів, продовжуючи діалог інтертекстуальності. Аналіз роману виявляє також спільні риси між категоріями філософії Дзен та постмодернізму. Основою для зіставлення послугувала концепція деконструкції Ж.Дерріда 143

144 та основні положення філософії дзен. У філософських працях співвіднесення деконструктивізму і дзенбуддізму все частіше привертає увагу дослідників. Обидві ці філософії намагаються вивести свідомість за межі бінарного мислення. Деконструктивісти стверджують, що існує тотожність та розбіжність водночас, а філософи дзенбуддісти наголошують на абсолютній істині, що взагалі не знає антітези. Поетика назви роману «Четвертий скарб» також несе у собі важливий інтертекстуальний смисл. Четвертим скарбом майстри каліграфії повсякчас називали тушечницю, яка в романі представ своєрідною концепцією-метафорою, що виступає водночас і деконструктивістьким, і дзенським образом, основою усіх смислів роману, яких так багато, що вони розрушають самі себе. Сама назва роману запускає механізм інтертекстуальних зв язків. Дослідимо докладніше риси східної естетики в тексті роману. Характерною рисою японської поетики є стиль моно-но аваре, який розуміється як «сумне зачарування речами». Японський дослідник цієї категорії Онісі Ясінорі пояснює її як чутливість, вразливість, здатність тонко сприймати явища всього навколишнього. Це поняття, на думку дослідника, має дві складові: це любов та смуток [Onishi Yoshinori, 5]. Любов походить від захоплення предметом чи явищем, яке викликає ніжність до себе. Смуток же виникає від почуття жалю з приводу швидкоплинності цього вражаючого явища. Дослідник називає три складові, необхідні для того, щоб перейнятися моно-но аваре: 1) ми, як суб єкти цього явища; 2) інші суб єкти, які з являються перед нами в якості об єктів; 3)відношення між суб єктом явища та його об єктом. Спробуємо проаналізувати, як ця риса традиційної японської естетики втілюється в тексті. Слід зазначити, що категорія моно-но аваре, як і будь-які інші естетичні відношення в тексті, представляють собою, за визначенням В.І.Тюпи, емоційну рефлексію. Якщо раціональна рефлексія, як пояснює далі науковець, є вторинною думкою, «логічним самоаналізом свідомості», роздумами над власними (первинними) думками, то рефлексія емоційна є вторинним переживанням: «переживання переживань» [Тюпа, 3]. Такого роду переживання вже не зводиться до його психологічного змісту, яке в акті емоційної рефлексії перетворюється, оформлюється культурним досвідом особистості. В.І.Тюпа також стверджує, що будьяка рефлексія в будь-якому разі має діалогічну співвіднесеність з іншою свідомістю, яка знаходиться поза свідомістю того, хто любується якимось явищем. Тобто, маємо зробити висновок, що вже при втіленні якоїсь естетичної категорії в тексті наявне звучання декількох голосів: того, хто дивиться, сприймає дане явище і того, з ким діляться (якби діляться) враженням. На текстовому рівні таке явище можна віднести, згідно з наробітками Ю.Крістєвої, до інтертекстуальності. Звернемося до тексту роману і проаналізуємо в термінах В.І.Тюпи та з точки зору Онісі Ясінорі явище моно-но аваре. «Киити Симано, старший сэнсэй школы каллиграфии Дайдзен, созерцал сад из своей мастерской. Осенний ветер сорвал ярко-красные листья с кленов и теперь разбрасывал по земле. Их случайные узоры на мхе были гармоничны и полнились живым ритмом. Так легко природе, так трудно художнику. Разница, скорее всего, в том, что художник создает свои произведения мыслью и чувством. Природа же не действует ни тем, ни другим. Она лишь повинуется нескольким простым законам тяготения, силы ветра, смены сезонов, комбинируя их бесконечно. Сэнсэй школы Дайдзен взял кисточку и сосредоточился на иероглифах со значением «багряный», которые были часью начатого им стихотворения: 144

145 Багряные листья, Падают» [Сімода, 2]. Розглядання фрагменту життя як закінченої «картини», тобто чогось такого, що можна, обернувшись, показати іншому, є, на думку В.І.Тюпа, очевидним прикладом естетичного відношення, яке, в термінах японської естетики, втілюють категорію моно-но аваре. Кііті Сімано, який спостерігає цю картину (тобто який є суб єктом стану моно-но аваре, в той час як об єктом виступає природне явище листопаду), піддає це переживання краси раціональній рефлексії (вступає в певні відносини з об єктом стану, про що пише Онісі Ясінорі), і відкривається, що основою цього стану була власна душевна гармонія сенсея, тобто первинне, моральне переживання. «Картину» естетичного спостереження, таким чином, можна вважати актуалізацією цього переживання тобто емоційною рефлексією, відблиском душевного спокою сенсея. Як ми вже встановили, у будь-якого естетичного феномену завжди мають бути дві сторони: об єктивна та суб єктивна. Тобто, для встановлення естетичних відношень необхідні посилання двоякого роду. Без об єкту, який відповідав би строю емоційної рефлексії, естетичне відношення, за ствердженням В.І.Тюпи, неможливе. Так, маємо зробити висновок, сенсей був в стані душевного спокою ще до того, як почав милуватися осіннім садом. Але цей стан не мав зовнішнього об єкту для самоактуалізації і не міг бути пережитий як «життєва цінність» [Тюпа, 3]. Естетичне відношення до «картини» саду реалізувало цю цінність і дозволило відчути власний душевний стан як гармонію та легкий смуток. Але, знов-таки, при відсутності суб єкта, що спостерігає «картину», нічого естетичного (прекрасного, смутного) в падінні осіннього листя не було б. Без привнесення такого «порядку», який «наділяє душею» будь-яке явище, сад не містить у собі ніяких «картин». Для виникнення такої картини необхідна, за В.І.Тюпою, «ціннісна активність людського погляду» [Тюпа, 3]. Тобто, для самоактуалізації внутрішнього стану необхідні відповідні зовнішні явища та, з іншого боку, достатньо інтенсивне життя «я» особистості, що спостерігає «картину», тобто особистості творчої, якою, безперечно, і був сенсей Кііті Сімано, та, безперечно, і автор роману. Емоційна рефлексія, веде далі В.І.Тюпа, є обов язковою умовою сотворіння твору мистецтва. Тобто, досить закономірно те, що після того, як Сімано намилувався осіннім садом, він написав каліграфічний вислів «Багряні листя, падають». Так з являється новий текст класичну японську хайку. розширюючи поле інтертекстуальних зв язків. У такий спосіб сенсей актуалізував свої душевні переживання гармонії, захоплення та смутку. Таким чином, можна стверджувати, що тут інтертекстуальність як співвіднесеність та співвідносність естетики та трагічного початку значно глибше навіть тих нотаток, що поглиблювали початкову концепцію інтертекстуальності. Тим більше, що актуалізація інтертекстуальних зв язків тут пов язана також з самим автором американцем з японськими коріннями, та мовою роману англійською, а не японською. Таким чином, намагаючись осмислити суть та наслідки процесів світової глобалізації та переплетіння різних культур (коли героїня-японка, народжена в Америці, Тіна Судзукі, не розуміє японської мови, а персонаж-американець Роберт вражає надмірною «японскістю»), письменник звертається до оригінальних оповідних форм, будуючи роман по законам інтертекстуальності і розсипаючи по сторінках безліч «ключових слів»- контрапунктів. З іншого боку, чергування східної та західної естетик надають роману особливої специфіки, створюючи насичену інноваціями й експериментами прозу. 145

146 Творчість Тодда Сімода є яскравим прикладом впливу японської культури, представленої в романі не тільки на сюжетному рівні, але й втіленням прийомів моно-но аваре, юген, естетики дзен та інш., та наднових інформаційних та наукових технологій, що має спричинити кардинальний перегляд фундаментальних меж у відношеннях між східною та західною культурами, друкованим і комп ютерним словом. Такий перехідний культурологічний контекст дає можливість письменникам, подібним до Тодда Сімода, створювати оригінальні твори на рубежі двох чи більше культур, у межах відкритого інтертекстуального літературного простору. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худож. лит Симода Т. Четвертое сокровище. М., Тюпа В.И. Художественный дискурс (Введение в теорию литературы). Тверь: Твер. гос. ун-т, с. Kristeva J. Revolution in Poetic language. Columbia University Press, New York, Onishi Yoshinori. Aware. // Michele Marra. Modern Japanese Aesthetics: A Reader. Place of Publication: Honolulu, HI. Publication Year: О. Усенко, Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара ТВОРЧЕСТВО ЯПОНСКО-БРИТАНСКОГО ПИСАТЕЛЯ КАДЗУО ИСИГУРО В КОНТЕКСТЕ СОВРЕМЕННОЙ КУЛЬТУРЫ В современном мире сложно говорить о писателе, принадлежащем к какой бы то ни было культуре, обособленно, не учитывая сложных взаимосвязей, объединивших мир в эпоху глобализации. Такие понятия как «мультикультурализм», «кросс-культура», «гибридная идентичность» давно изучают во всем мире. В последнее время на смену им приходят новые: трансэтничность, транснациональность, транскультуральность. Понятие «транскультуральность» обозначает бытие и творчество в контексте единой планетарной культуры, не ограниченное этническими и прочими рамками. Один из вопросов, тесно связанных с особенностями современной культуры художественное воплощение двуязычия и «двукультурия» в творчестве писателей, воспитанных, получивших образование или долго проживших в «неродной» стране. В сегодняшней Японии это, например, такие писатели как Анна Огино, которая пишет по-японски и по-французски, Ёко Тавада, использующая японский и немецкий, Минаэ Мидзумура, которая одновременно пишет по-японски и по-английски в «Частном романе from left to right». Популярнейший писатель Харуки Мураками, долгие годы проживший в США, занимающийся художественными переводами с английского, также давно «преодолел» барьеры японской культуры и стал писателем интернациональным, не только в аспекте

147 читательской аудитории, но и прежде всего по тематике и проблематике своих произведений. Кадзуо Исигуро также называет себя интернациональным писателем, говоря о том, что стремится писать «международные» романы, то есть понятные и близкие читателю независимо от того, на каком континенте и в какой стране он живет. Исигуро родился в Японии в 1954 году, но переехал в Великобританию в возрасте шести лет. В одном из интервью он говорил, что не было ничего столь «монументального» и значительного для его жизни и творчества, как переезд в новую страну. В течение следующих десяти лет его родители планировали вернуться и готовили к этому сына, поддерживая в нем интерес к родному языку и культуре, и лишь в 1970 году семья окончательно решила остаться в Англии. Исигуро учился в английской школе, получил степень бакалавра по английской литературе в Университете Кента и степень магистра по писательскому мастерству (creative writing) в Университете Восточной Англии. Его дебютный роман The Pale View over the Hills (в русском переводе «Там, где в дымке холмы») был написан в 1982 году. Второй роман писателя An Artist of the Floating World («Художник зыбкого мира», 1986) был также успешен и получил Витбредскую премию (Whitbread Book of the Year Prize). Настоящий успех Исигуро принес роман The Remains of the Day («Остаток дня», 1989), получивший самую престижную литературную премию Великобритании Букеровскую, и выдвинувший писателя в один ряд с Дж. Барнсом, П. Акройдом, Г. Свифтом. Уехав из Японии в 1960 году, Исигуро лишь раз возвращался на родину: по приглашению Японского Фонда в 1989 году. По словам писателя, это было для него достаточно неожиданным опытом, поскольку в Англии он был уже признанным литератором, а в Японии он оказался интересен прежде всего как социальный феномен: в конце 80-х японцам еще в новинку была мысль о том, что человек, выглядящий как они, может говорить на таком безупречном английском и более того стать известным писателем в чужой стране [Jerome 2000, 4]. Но и в Японии тоже Исигуро считают тонким художником, о чем свидетельствуют, например, отзывы о его творчестве таких признанных мастеров слова как Кэндзабуро Оэ или Харуки Мураками [Oe 1993, 163]. Однако «своим» писателем его все же не считают: об этом красноречиво говорит имя, которое в Японии пишут катаканой, подчеркивая иноязычность и иностранность Исигуро. Литературный агент Норико Хaсэгава утверждает, что «мозги Исигуро сделаны в Англии, а мышление в Японии» [Jerome 2000, 5]. Однако в научном мире его творчество изучается преимущественно с точки зрения этнической и постколониальной теорий, специалистами по англо-американской литературе. Практически нет исследований, авторы которых «одной ногой находятся в одной культуре, а другой в другой» [Rothfork 1996, 70]. Существуют лишь отдельные работы Дж. Ротфорка, рассматривающие влияние дзэн-буддизма и конфуцианства на творчество писателя. Тем более интересным представляется перспектива изучения творчества писателя исследователями, которые не являются представителями ни японской, ни английской культуры, поскольку в этом случае собственная идентичность исследователя не рискует заслонить малознакомую сторону идентичности писателя. П. Кэмп выделяет два периода в творчестве Исигуро. К первому периоду он относит романы «Там, где в дымке холмы», «Художник зыбкого мира» и «Остаток дня», посвященные темам судьбы человека послевоенного периода, поиска новых жизненных ориентиров и человеческих ценностей. Первые два романа называют «японскими», поскольку повествование 147

148 ведется от лица японца и действие разворачивается преимущественно в Японии. По словам Исигуро, писать его побудило желание сохранить в памяти свое прошлое, то есть Японию, воспоминание о которой ко времени написания его первого романа уже стиралось. И именно некоторый экзотизм ранних произведений позиционировал писателя на литературной арене Великобритании и позволил привлечь к себе внимание. Таким образом, Исигуро стал одним из тех, кто если воспользоваться словами Э. Саида «пишет на Западе и для Запада». Однако Исигуро как серьезного писателя не устраивало такое отношение к его творчеству, ведь английский читатель вместо того, чтобы думать: действительно, я тоже так чувствую, думал скорее: это же надо, как чувствуют японцы. Вероятно, поэтому третий роман писателя стал исключительно английским: повествование ведется от лица дворецкого старой школы, воплощающего традиционную «английскость», которая для современного читателя также является своеобразной экзотикой. Таким образом, Англия для Исигуро такой же мифологический пейзаж, как и Япония. Размышляя о «величии Англии» или о том, что «когда-то держало Японию вместе», писатель художественно осмысляет прежде всего стереотипы, связанным со страной, а не описывает ее «изнутри». То же самое характерно и для описания Шанхая в «Когда мы были сиротами» (When We Were Orphans, 2000). В этом проявляется «бездомность» писателя, который ни одну страну не описывает как свою родную, а ностальгию испытывает не по местам, а по времени детству. В своем самом знаменитом романе «Остаток дня» Исигуро, казалось бы, уходит от Японии, ни словом не упомянув ее. Однако, по мнению Н. Хасэгава, «атмосфера этого романа совершенно японская». Дж. Ротфолк в душевных терзаниях английского дворецкого находит конфликт между обычной для японцев «конфуцианской идентичностью» и дзэн-буддийской, при этом новый хозяин старинного дома выступает в роли роси, а подшучивание, которое с таким трудом дается Стивенсу, становится чем-то вроде коана, помогающего ученику достичь просветления [Rothfork 1996, 89]. Такая своеобразная интерпретация помогает увидеть скрытые возможности исследования творчества Исигуро. Романы первого периода особенно интересны с точки зрения работы художника с языком. В «Там, где в дымке холмы» и «Художнике зыбкого мира» Исигуро делает своеобразную стилизацию «под японский»: фразы его героев часто звучат несколько неуклюже, именно так, как если бы они были не совсем удачно переведены на английский. М. Бесемерс называет эту особенность стиля писателей-языковых мигрантов «translationese» или «псевдоперевод» [Besemers 2002, 150]. Прежде всего, это явление касается словоупотребления: писатель специально из синонимического ряда выбирает то слово, которое не всегда подходит по оттенку значения. Также это может воплощаться на уровне синтаксиса: вспомним, например, обращение к собеседнику в третьем лице (Эцуко так говорит с господином Огатой, дочери с Оно, Стивенс с отцом), характерное для дальневосточной традиции. Благодаря этим приемам создается впечатление, что Эцуко, вспоминая о жизни в Японии, не говорит прямо, а переводит разговоры со свекром, мужем или Сатико. Когда же она говорит со своей дочерью Ники, родившейся и выросшей в Англии, этого впечатления нет, потому что говорить по-английски для них естественно. В романе «Когда мы были сиротами» Исигуро еще раз обращается к проблеме двуязычия, уже на сюжетном уровне. Японский мальчик Акира, друг главного героя Кристофера, говорит на ломанном английском, настаивая на правильности своей речи, чем удивляет и раздражает англичанина. В своей же семье он признанный авторитет в 148

149 области иностранного языка, мальчик свыкся с ним и с жизнью в интернациональном поселении в Шанхае настолько, что подозревает, что родители разочарованы в нем из-за того, что он «недостаточно японец». Внимание, уделяемое Исигуро проблеме языка, приводит к тому, что его считают одним из наиболее легко переводимых современных авторов. Он намеренно отказывается от игры слов для того, чтобы его произведения как можно меньше утратили при переводе. По словам писателя, общаясь со своими читателями в разных частях мира, он понял, насколько разные это люди и насколько важно найти тот особый универсальный язык, который позволит передать универсальный человеческий опыт. Поэтому в своих произведениях Исигуро не пытается описать то, что находится за пределами передаваемого словами. Наоборот, он исследует, как слова «подавляют» значение, и именно в этом противостоянии слов и их истинного значения рождается смысл. Здесь видим схожесть с японской художественной традицией: Я. Кавабата в своей Нобелевской лекции говорил о том, что одно слово лучше, чем тысячи слов, опишет цветочность цветка. Еще одна черта, сближающая творчество Исигуро с японской традицией это внимание, уделяемое социальному статусу. Все герои писателя точно знают, какая роль им предписана и стремятся следовать ей. Вспомним, как Стивенс уходит от ответа на вопрос о политике, говоря, что заниматься такими проблемами дела господ, а его дело лишь безукоризненно их обслуживать. Оно также многократно повторяет, что дом ему достался лишь потому, что хозяев куда меньше волновали деньги, чем социальный престиж его будущего владельца. Размышляя о неудавшемся браке дочери, он также с легкостью объясняет его тем, что семья жениха, понимала, что находится значительно ниже на социальной лестнице. Исследователи выделяют и другие черты стиля Исигуро, указывающие на его связь с японской культурой. В частности, это точность и внимание к детали, трактовка идентичности как своеобразной маски, соответствующей социальной ситуации, приверженность ритуалам, поверхностная «тишина» его произведений. В рамках данного доклада мы не будем подробно останавливаться на произведениях второго периода творчества Исигуро The Unconsoled («Безутешные», 1995), When We Were Orphans и Never Let Me Go («Не отпускай меня», 2005). Отметим лишь, что в этих романах Исигуро касается тем, характерных для его творчества: темы памяти и влияния воспоминаний на жизнь человека; поиски идентичности и попытки героев найти свое место и свое предназначение; влияния опыта, полученного в детстве на взрослую жизнь героя и шире темы прошлого и того, как оно влияет на настоящее; темы профессионализма и превратного толкования своего долга; стереотипов и их влияния на общественное сознание. С точки зрения оценки писателем явлений современного мира хотелось бы выделить только роман «Безутешные», являющийся, по мнению Б. Роббинса, «критикой глобализационных процессов» [Robbins 2001, 25], которому будет посвящено отдельное исследование. Анализ творчества Кадзуо Исигуро свидетельствует, что все, о чем пишет писатель, является в определенной степени продуктом японского воспитания и британского образования, смешения культурных кодов и языков двух стран, поэтому требует комплексного литературоведческого и культурологического подхода. Исследования, основывающиеся на этих принципах, дают возможность увидеть не только Кадзуо Исигуро, но и Японию с новой, возможно, неожиданной стороны. 149

150 1. Besemers M. Translating one s self: Language and selfhood in cross-cultural autobiography. // Oxford, Jerome H. An artist of the world. // Book. September Robbins B. Very busy just now: Globalization and hurriedness in Ishiguro s The Unconsoled. // Comparative Literature, Rothfork J. Confucianism in Kazuo Ishiguro s The Unconsoled. [Электронный ресурс]. Режим доступа: asp?id= Rothfork J. Zen comedy in postcolonial literature: Kazuo Ishiguro s The Remains of the Day. // Mosaic Vol The novelist in today s world: A conversation. (Kazuo Ishiguro and Oe Kenzaburo). // Harootunian H.D., Miyoshi M. Japan in the world. Duke University Press, Wroe N. Living memories. [Электронный ресурс]. Режим доступа: Ю. Шода, Київський національний лінгвістичний університет ПЕРСПЕКТИВИ ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНЬОЇ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ В КОНТЕКСТІ ЯПОНСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ВІДНОСИН Сьогодні, у час загальної глобалізації, швидкого технічно-інформаційного розвитку та активного розвитку міжнародних відносин, епоху стирання кордонів між державами потреба у знаннях та освіті зростає, а книга досі залишається універсальним незмінним джерелом знань, інструментом пізнання світу. Особливе ж місце у літературному просторі займає дитяча художня література. Саме у дитячому віці закладаються основи світогляду, починає формуватися мислення дитини, механізми сприйняття реальності, з являється інтерес до навколишнього світу та його пізнання, тому книга для дитини є надзвичайно важливою, оскільки саме через художні твори дитина навчається багатьом речам, і в першу чергу, рідній мові. Шведський дослідник у галузі дитячої психології та літератури Леннард Хелсінг закріплює за художньою книгою естетичну та педагогічну функції, зазначаючи, що художня література є важливою тому, що вона вчить дитину таким речам як мова, орієнтація у суспільстві, часі, просторі, а також активізує креативність та мислення, впливаючи емоційно [Lathey 2006]. Наше дослідження присвячено питанням та проблемам перекладу художніх дитячих творів з японської мови на українську. Протягом останнього десятиліття в Україні спостерігається поглиблення інтересу до японської культури і літератури зокрема. Сьогодні серед українських читачів популярними є твори сучасних японських авторів: Харукі Муракамі, Рю Муракамі, Банана Йошімото, класиків Акутагава Рюноске, Нацуме Сосекі, Кавабата Ясунарі. В той же час, ми навряд чи зможемо пригадати японських дитячих письменників, так само складно назвати японські дитячі твори, крім народних казок, що дійшли до українського читача у перекладах І. Дзюба та Є. Литвиненка. Не зважаючи на інтерес до Японії та її літератури в Україні, перед нами постає проблема відсутності теоретичних джерел, присвячених тематиці перекладу художньої літератури для дітей з японської мову на українську. Таким чином, інтерес до японської літератури та культури

151 з одного боку, та відсутність теоретичних розробок у галузі перекладу художніх творів, зокрема дитячих, з японської мови на українську з іншого боку, зумовили актуальність нашого дослідження, що також доповнюється нашим власним інтересом до перекладу дитячої літератури з японської мови. Актуальність нашої роботи обумовлює її мету та завдання, які є наступними: 2.Дати визначення поняттю «художня дитяча література» (ХДЛ); Проаналізувати та описати ті лінгвістичні та екстралінгвістичні фактори, які слід враховувати при перекладі творів для дітей з японської на українську мову. Через дефіцит вітчизняних теоретичних джерел з даної тематики, довелося звернутися до праць здебільшого західних дослідників. Опрацювавши роботи шведського вченого Гьоте Клінгберга, ізраїльської дослідниці Зохар Шавіт, британської дослідниці Джіліан Лейсі, статті дослідниці японського походження Кеті Хірано[Lathey 2006; Oittinen 2000], ми визначили, яка саме література може вважатися ХДЛ та її характеристики, що мають враховуватися при перекладі з однієї мови на іншу. Отже, перш за все, дамо визначення поняттю «художня дитяча література». Згаданий вище Гьоте Клінгберг визначає ХДЛ як різновид художньої літератури, створений спеціально для дитини. Він виключає з цього кола усі графічні та писемні твори, які дитина може читати, однак вони не є написаними спеціально для неї [Lathey 2006]. Дослідник розрізняє дитячі твори та твори, які може читати дитина. Фінська ж дослідниця Ріітта Оіттінен вважає дитячим художнім твором такий твір, автор якого мав за мету створити розповідь, розраховану саме на дитяче сприйняття та розуміння [Oittinen 2000]. Таким чином, обидва вчені погоджуються, що будь-яка дитяча книжка створюється спеціально для дитини, для її сприйняття та розуміння. Отже, дитячим художнім твором ми вважатимемо такий художній твір, який за задумом його автора від початку створювався саме для дитини. Однак, не слід забувати про те, що існує чимала кількість творів, які, були написані для дорослої аудиторії, але з плином часу перетворилися на твори для дитячого читання. До таких відносяться «Пригоди Гулівера» Д. Свіфта, «Гаргантюа та Пантагрюель» Ф. Рабле, «Пригоди Робінзона Крузо» Д. Дефо та багато інших [Lathey 2006]. Написані як твори для дорослого читача, усі ці історії в процесі культурно-історичного розвитку суспільства та через зміну соціокультурних потреб людства перетворилися на твори, рекомендовані для дітей. Чи можемо ми вважати такі твори ХДЛ? За визначенням художнього дитячого твору Клінгберга або Оіттінен, такі твори не є дитячими, оскільки вони створювалися не для дітей, а увійшли до переліку рекомендованої для дитячого читання літератури вже на сучасному етапі розвитку нашого суспільства. До того ж, такі твори, як правило, є символічними та приховують іронію, яка не є доступною для дитячого розуміння. Отже, ми можемо стверджувати, що подібні твори не є дитячими художніми творами. Ми назвемо їх умовно-дитячими художніми творами. Окрім наведених вище видів творів дитячих та умовно-дитячих, існує велика кількість дидактичної літератури: посібники, абетки тощо. Така література вже за самою своєю назвою виключається із категорії художньої дитячої літератури, хоча й створюється спеціально для дітей. Причиною цього є її основна функція дидактична, а не художня, як у художньої літератури. Таким чином, дидактична дитяча література не може бути прирівняна до ХДЛ, що автоматично виключає її з цієї категорії. 151

152 Таким чином, ми визначили, що ХДЛ є лише така література, яка була створена для дитини, тобто розрахована на дитяче сприйняття, та первинною функцією якої є художньоестетична функція у поєднанні з іншими. Прикладом таких творів можуть бути казки (народні японські казки «Момотаро», «Іссумбоші», авторські Джанні Родарі), дитячі оповідання (Джеральд Даррел), дитячі романи (М. Твен «Том Сойер») тощо. Отже, давши визначення ХДЛ, ми розглянемо ті її характеристики, які мають враховуватися при перекладі таких творів з іноземної мови (японської) на українську. Слід зазначити, що дослідники в галузі перекладу для дітей по-різному класифікують особливості таких творів, що пов язується з різноманітністю дитячих творів. Однак, ми спробували виокремити найважливіші характеристики дитячих творів, які необхідно враховувати при перекладі, та звели їх у певну систему. Кожну характеристику ми назвемо категорією. Ці категорії є наступними: 1) вік читацької аудиторії; 2) поліфункціональність художнього дитячого твору; 3) поєднання звукового та візуального інформаційних рядів у творі; 4) специфічне національне забарвлення твору; 5) місце твору у первинній літературній системі; 6) дидактичність художнього дитячого твору. Розглянемо запропоновані вище категорії у контексті зв язку їх з перекладом. Будь-який художній твір є розрахованим на певну аудиторію, яка має ряд характеристик: стать, інтереси, національність тощо. Однією ж з найважливіших категорій дитячої літератури є вік читачів. Це пояснюється тим, що на відміну від дорослої людини, психіка, уміння, навички дитини ще формуються, так само формується її система світосприйняття, а також розвиваються мовлення та мислення. Отже, на відміну від дорослої людини, дитина позбавлена можливості сприймати будь-яку інформацію через недостатнє володіння мовою (у ранньому дитячому віці), брак фонових знань про світ тощо. Тому, перекладаючи твір для дитини, перекладач повинен брати до уваги вік читача, що позначиться на таких речах як мова твору (лексичний та граматичний компонент), композиція твору та його обсяг (маленькі діти не сприймають великі за обсягом твори). Вчені різних країн розробили класифікації художніх дитячих творів відповідно до віку їх читачів. Ми звернулися до однієї з таких класифікацій, розробленої британськими дослідниками Д. Халфорд та Е. Загіні. За їх класифікацією усі твори для дітей поділяються на: 1. Дітям до п яти років; 2. Дітям віком від 6 до 8 років; 3. Дітям віком від 9 до 11 років; 4. Дітям віком від 12 (12 +); 5. Дітям віком від 14 років (14 +) [Hallford, Zaghini 2005]. Тобто, при перекладі будь-якого художнього твору для дітей, перекладач має враховувати орієнтовний вік читача, корегуючи свою роботу в лінгвістичному аспекті. З категорією віку тісно пов язана категорія поліфункціональності літератури. Даний термін ми використали навмисне, оскільки він дуже добре відображає багатофункціональність ХДЛ. Будь-який художній дитячий твір виконує кілька функцій: художньоестетичну, інформаційну, повчальну або дидактичну, виховну, експресивну. Поєднання функцій естетичної та дидактичної є специфікою даного виду літератури. Прикладом 152

153 може бути будь-яка казка, де, крім художніх образів, завжди присутня мораль. А це означає, що при перекладі художнього твору українською мовою як художня естетика, так і первинний задум автора, тобто мораль, мають зберігатися. Щодо художньої естетики дитячого твору, то тут важливо зазначити поєднання двох таких елементів як візуальне та звукове. Відомі дитячі автори А. Ліндгрен та К. Чуковський приділяли цьому питанню неабияку увагу. Пояснюється це тим, що у малому віці дитині часто читають вголос, тобто інформація сприймається через звукову оболонку твору, а дитина таким чином починає вивчати рідну мову. Тому чистоті та красі мови в цих творах слід приділяти особливу увагу. Підростаючи, дитина починає читати сама, у чому їй часто допомагають малюнки-ілюстрації. Інформація, яка раніше сприймалася у вигляді звуків, тепер підкріплюється ще й візуальним матеріалом. Це є приводом до покращення якості ілюстративного матеріалу дитячих книжок. І хоча це питання не є лінгвістичним, воно є суттєвим, саме тому ми внесли його до універсальних характеристик дитячого художнього твору. Як вже зазначалося вище, через художні твори дитина починає вивчати рідну мову, отже, через мову вона вивчає й увесь навколишній світ. Тому уся інформація, подана у творі буде сприйматися та запам ятовуватися дитиною, впливаючи на формування її картини світу. Йдеться про реалії, тобто мовні одиниці, які відображають певну соціокультурну систему, тобто представляють специфічне національне забарвлення твору. Оскільки одними з перших творів, з якими знайомиться дитина, є казки, питання перекладу слів-реалій є досить актуальним. Від того, як перекладач підійде до цього питання буде залежати те, як дитина сприйматиме ту чи іншу культуру. Наприклад, у японських казках досить часто з являється образ «оні», тобто чортів, або лисиці «кіцуне», і перед перекладачем може постати питання як перекласти такі слова. З цього приводу існують різні точки зору, однак у будь-якому разі це питання потребує детального вивчення. Наступною категорію, яку ми розкриємо, є місце дитячого твору у первинній літературній системі. Ця категорія має прямий зв язок із визначенням поняття ХДЛ, яке ми подали на початку статті. Тобто, під даною категорією ми розуміємо первинний задум автора щодо аудиторії твору чи є твір суто дитячим, або він став дитячим лише з плином часу. Від цього може залежати й сам підхід до перекладу твору, оскільки відомо, що твори на кшталт «Пригод Гулівера» часто скорочувались перекладачами, якщо переклад робився для дітей [Lathey 2006]. Це є питанням цензури, яке визначається нормами етики приймаючої культури. Останньою категорією, яку ми внесли у наш перелік характеристик дитячого художнього твору, є категорія дидактичності повчальності. Це означає, що будь-який художній твір, який пишеться для дитини, містить у собі певну повчальну ідею, яка має бути збережена при перекладі, що має пряме відношення до спроможності перекладача правильно сприймати контекст художнього твору, уміння прочитати задум автора. Таким чином, ми виокремили характеристики, притаманні будь-якому дитячому художньому твору та дослідити їх зв язок із самим процесом перекладу. Ми вважаємо, що будь-який перекладач має працювати з художнім твором, враховуючи ці категорії, оскільки вони є підказками, на які можна спертися при роботі. І саме вони вирізняють дитячий художній твір з-поміж інших художніх творів. 153

154 Описані категорії, окрім всього іншого, є тісно пов язаними з адекватністю перекладу. Якщо перекладач урахував усі зазначені вище критерії, то можна припустити, що перекладений твір буде більш якісним та точним, що є особливо важливим для дитячого твору. Окрім всього вже зазначеного вище, хотілося б також звернути увагу на такі специфічні категорії як прийнятність тексту перекладу, тобто відповідність його нормам приймаючої мови, та читабельність тексту те, наскільки його легко буде зрозуміти читачеві. Ці дві категорії не увійшли до згаданих вище, оскільки вони скоріше є критеріями оцінки якості перекладу, так само як і адекватність. Тобто, адекватність, прийнятність та читабельність тексту перекладу скоріше охоплюють усі зазначені категорії та створюють разом із ними певну систему, виступаючи вже критеріями оцінки якості перекладу художнього твору. Якісний переклад дитячого художнього твору з японської мови, так само як і з будь-якої іншої, буде визначатися високою відповідністю створеного перекладачем тексту усім зазначеним категоріям та критеріям. Таким чином, усі труднощі, що можуть постати перед перекладачем при перекладі дитячого твору з японської мови на українську, будуть пов язані саме з категоріями ХДЛ як її об єктивними характеристиками. Однак, крім цього також є ряд причин, що зумовлюють труднощі при перекладі таких творів з японської на українську мову. До них можна віднести специфіку самих мов, зокрема японської, яка є досить складною для вивчення. Складність перекладу з японської мови також посилюється соціокультурним аспектом, тобто різницею української та японської культур, ментальностей. Це має пряме відношення до контекстуального компоненту перекладу творів. Тобто, перекладач має добре розуміти усі нюанси та специфічні культурні риси твору, що є елементом перекладацької компетентності. І остання складність, пов язана з перекладом дитячих художніх творів з японської мови на українську, це проблема необізнаності українських перекладачів та видавців із японськими дитячими письменниками та їх творами. Ми вважаємо, що це спричинено дистантністю двох країн та тим, що попри активну політику співпраці сьогодні, досить тривалий час наші країни дуже мало знали одна про одну. Таким чином, ми можемо охарактеризувати перспективи перекладу ХДЛ з японської мови на українську як такі, що потребують подальших теоретичних розробок вітчизняних дослідників у даній галузі. На основі проведеного дослідження, ми пропонуємо подальше створення теоретичної моделі перекладу таких творів з метою полегшення роботи перекладача та покращення якості художніх перекладів для дітей з японської на українську мову. Ми продовжимо дослідження та плануємо розробити теоретичні навчальні курси для студентів-перекладачів, які забажають працювати у цьому напрямку, а розроблена нами класифікація характеристик художніх дитячих творів та критеріїв оцінки якості таких перекладів може стати орієнтиром для перекладачів-початківців у галузі ХДЛ. Отже, ми й надалі удосконалюватимемо шляхи перекладу ХДЛ з японської мови на українську задля збагачення нашої національної літературної скарбниці якісними перекладами іноземних творів, а також розвиватимемо співпрацю між двома країнами у даному напрямку. 154

155 1. Алпатов В.М., Япония: язык и общество. Москва, «Муравей» с.; Комиссаров В.Н., Современное переводоведение. М.: ЭТС с.; 2. Carter V.C. An Approach to Authoring and Publishing Children s Literature: dissertation. Ohio University, pp.; 3. Hallford D., Zaghini E. Outside in: Children s Books in Translation. Milet Publishing Ltd; New title edition, pp.; 4. Japanese Book News // The Jap. Found. Japan: pp ;5. Lathey G. The Translation of Children s Literature: A Reader. Multilingual Matters Ltd; New title edition, pp.; 6. Oittinen, Riitta. Translating for children. N.Y.:Garland Publishing, Inc., рр. 155

156 ПРОБЛЕМИ ВИКЛАДАННЯ ЯПОНСЬКОЇ МОВИ ТА ПЕРЕКЛАДУ О. Асадчих, Л. Смовженко, Київський національний університет імені Тарса Шевченка КОНЦЕПЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПОСІБНИКА ДЛЯ СТУДЕНТІВ ФІЛОЛОГІВ НА ОСНОВІ ЯПОНО-АНГЛІЙСЬКИХ ТЕКСТІВ Актуальність дослідження. Реформування іншомовної освіти в Україні є складовою процесу оновлення освітньої системи. Ці зміни пов язані зі створенням нових освітніх стандартів, оновленням навчальних програм, змісту навчально-дидактичних матеріалів, підручників, організації навчального процесу. Новітні державні документи про освіту закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Національна доктрина розвитку освіти в Україні та основні напрямки державотворення спрямовані на покращення освітнього рівня, виховання та розвиток нації. Практика сучасних інтеграційних процесів в Україні, пов язаних з входженням у Болонський процес, об єктивно визначає якісно новий зміст і мету освіти й закріплює одну з основних стратегічних позицій утвердження кожної особистості як найвищої соціальної цінності. З метою «створення передумов для входження освіти України до єдиного європейського та світового освітнього і наукового простору шляхом впровадження в систему Тимчасового положення вищої освіти України основних ідей, сформульованих Болонською декларацією 1999 року та іншими документами Болонського процессу» запроваджується кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації. Під кредитно-модульною системою розуміється така модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів), в якій змістовий модуль означає систему навчальних елементів, поєднаних за ознакою відповідності до певного навчального об єкта. Контроль набутих умінь та навичок мовлення за правилами кредитно-модульної системи здійснюється з урахуванням аудиторної та позааудиторної роботи студентів. Для оцінки аудиторної роботи на початковому етапі вивчення японської мови у вищих навчальних закладах України використовуються навчальні матеріали базового підручника みんなの日本語 I II («Японська для всіх 1 2»), що є найпоширенішим навчально-методичним комплексом для викладання японської мови для українських студентів на початковому етапі [ スリーエーネットワーク 1998]. Необхідно зазначити, що вищезгаданий навчально-методичний комплекс не є офіційно затвердженим Міністерством Освіти України, оскільки не існує навіть окремих вимог щодо навчання східних мов, зокрема, а за основу використовуються загальні вимоги щодо навчання іноземних, як правило західних, мов. На наше глибоке переконання, існує суттєва різниця 156

157 між процесом вивчення західних та східних мов, тому отожнювати методики їх викладання є хибним уявленням. У зв язку з вищезазначеним, існує реальна необхідність розробки навчальних посібників, які б надавали можливість перевірити та належним чином оцінити позааудиторну роботу студентів, що вивчають східні мови. Звернення авторів посібника до необхідності застосування саме японо-англійських текстів-полілогів для студентів-філологів на початковому етапі зумовлена ще однією причиною, а саме: наявністю подвійної спеціальності після закінчення вищого навчального закладу. Випускники отримують диплом, який дозволяє їм викладати та перекладати, використовуючи східну та англійську мови. Зазначимо, що навчання кожної мови окремо в Інституті філології Київського університету імені Тараса Шевченка відбувається на належному рівні, в той час, як перекладу з японської мови на англійську та навпаки майже не приділяється увага. Тоді в майбутньому у студентів виникають певні професійні труднощі, оскільки в них не сформовані відповідні знання, навички та вміння. Саме тому розробка навчального посібника такого типу є надзвичайно актуальним питанням, що потребує наукових розвідок з метою пошуку раціональних шляхів практичного вирішення даної проблеми. Загальний аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Проаналізувавши наукову літературу з даної проблематики, нами було встановлено, що розробка питання створення підручників, навчальних посібників тощо для навчання японської мови на будь-якому етапі у мовних вищих навчальних закладах України та Російської Федерації знаходиться на початковому етапі, особливо це стосується України. На теренах України на сьогоднішній день існує досить обмежена кількість навчально-методичних розробок: «Японська в темах 話題! の日本語», авторами якого є О. Забуранна та Й. Тойофуку [Забуранна, Тойофуку 2006], учбово-методичні посібники для навчання японських абеток «катаката» та «хірагана», авторами яких є В.І. Мігдальська та Д.І. Мигдальський [Мігдальська, Мигдальський 2008], серія робочих зошитів для навчання японської мови на початковому етапі, які розробив М. Федоришин. Також не можливо залишити поза увагою такі навчально-методичні розробки, як навчальний посібник «Умовні конструкції в сучасній японській мові», розроблений К.Ю. Комісаровим [Комісаров 2007], «Збірник текстів для читання з лінгвокраїнознавства японською мовою», укладачем якого є О.Є. Покровська [Покровська 2006] та «Посібник з японської мови для студентів 1 курсу», укладачами якого є Т.О. Бондарчук, Н.П. Коберник та М.М. Наугольна [Бондарчук, Коберник, Наугольна 2006]. Ще за радянських часів існував підручник для вивчення японської мови під редакцією І.В. Головніна [Головнин 1983]. На сучасному етапі підручникостворення вагомий внесок у розвиток методики навчання японської мови в Росії зробила Л.Т. Нечаєва, яка розробила серію підручників для вивчення японської мови на початковому та продвинутому етапах [Нечаева 2004; Нечаева 2005]. Окрім цього існує ціла низка інших методичних розробок для навчання японської мови на різних її етапах. Отже, метою даної статті є представлення загальної концепції навчального посібника для студентів-філологів на основі японо-англійських текстів. Виклад основного матеріалу. З метою виявлення актуальних та цікавих для студентів філологів тем для самостійного опрацювання в навчальному році нами було проведено моніторинг даної проблеми. В результаті анкетування-опитування студентів сходознавчих кафедр Інституту філології Київського національного університету 157

158 імені Тараса Шевченка було виявлено вісімнадцять тем, які становлять інтерес для даної категорії реципієнтів. Узагальнюючи результати, зазначимо, що студентів сходознавчих кафедр щонайбільше цікавлять теми, пов язані з країною тієї східної мови, яку вони вивчають як першу. Серед зазначених підкреслимо, що найбільшу зацікавленість (майже однаковий у відсотковому співвідношенні) викликали теми, які пов язані з етикетними відмінностями європейських та східних країн; різницею у світосприйнятті між Японією, Китаєм, Індією та Англією; можливістю самовираження та самореалізації в Україні та закордоном; гастрономічними традиціями східних країн; національними святами Японії, Китаю, Індії, Туреччини; новітньою літературою Сходу та «Катаканаго» у сучасній японській мові. Цікавим виявився той факт, що дану вікову групу студентів цікавлять також питання, як суто психологічні (деградація та депресійні стани як з цим боротися?; психологія викладання в вищих навчальних закладах; чому все більше неповнолітніх іде працювати), так і мистецького напрямку (музика, мистецтво різних країн). Враховуючи результати анкетування-опитування та вимоги чинної Програми, до навчального посібника нами було включено вісім розділів (циклів), об єднаних такими темами: знайомство ( ご紹介 ), подорожі ( 旅行 ), стиль життя ( 生活スタイル ), час розваг ( 娯楽の時間 ), звичаї та традиції країн Сходу ( 東洋国々の習慣と伝統 ), одяг ( 服装 ), їжа ( 食生活 ), освіта ( 教育 ). Враховуючи особливості методики викладання японської та англійської мови, кожен розділ посібника має відповідну структуру та культурологічне наповнення: 1) передтекстові завдання ( 読む前に ), мета яких полягає у розширенні лінгвокраїнознавчого аспекту кругозору студентів у контексті формування полікультурної особистості; 2) подача нового матеріалу ( 読んでみよう ) (пред явлення текстів японською та англійською мовами, їх читання); 3) післятекстові завдання ( 読んだ後 ), метою яких є разом із засвоєнням лексикограматичного матеріалу, розвиток активного мислення студентів-філологів японською та англійською мовами; 4) перевір себе ( セルフチェック ); 5) проектна робота ( プロジェクト ワーク ). В основу посібника, що пропонується, було покладено методику з елементами інтенсиву використання нерозчленованих глобальних одиниць мовлення (синтез 1) через вичленення, осмислення та узагальнення мовних явищ (аналіз) і знову до актів діяльності, але вже іншого, вищого рівня (синтез 2) шляхом активізації резервних можливостей особистості. Слід підкреслити, що подібний розподіл в посібнику є умовним, оскільки рух від етапу до етапу здійснюється не лінійно, а за спіраллю: новий навчальний матеріал спочатку сприймається студентами в цілому, глобально і стає зрозумілим лише завдяки пофразовому перекладу на англійську мову; перші спроби вживання нових мовленнєвих зразків відбуваються цілими блоками, репродуктивно, але в різних ситуаціях. Особливістю посібника є відсутність перекладу на українську мову, натомість залучення 158

159 та використання англійської мови як під час подачі нового навчального матеріалу (чотириразового пред явлення), так і на етапі післятекстового вправляння. Отже, мета першого пред явлення пояснити студенту ситуацію: місце та час дій, зміну подій їх учасників. Основний спосіб семантизації при цьому пофразовий переклад з японської та англійську мову. Головна мета другого пред явлення максимально забезпечити мимовільне запам ятовування нового навчального матеріалу. Студент, використовуючи аудіозапис, програє всі ситуації японських текстів-полілогів з пофразовим перекладом на англійську мову: спочатку студент прослуховує фразу японською, потім імітативно її відтворює, імітуючи інтонацію, потім прослуховує переклад фрази англійською мовою. Третє пред явлення має на меті закріпити новий матеріал у пам яті студента, доповнюючи мимовільне запам ятовування, яке мало місце у другому пред явленні, довільним запам ятовування, а слуховий образ нових мовленнєвих одиниць їх зоровим образом: студент слухає диктора, який виразно читає текст-полілог японською мовою з короткими паузами між фразами для внутрішнього проговорювання їх студентом, який одночасно сприймає і англомовний друкований варіант тексту. Четверте пред явлення, або «музичний сеанс», має на меті прослуховування японського тексту-полілогу під повільну музику, в результаті чого студент отримує закінчене, цілісне уявлення про весь текст. У сучасній методичній науці визначені вимоги до текстів у підручнику з іноземної мови функціональність, ситуативність, тематичність, жанрово-стилістичне різноманіття, наявність соціокультурного компоненту тощо. У навчальному посібнику пропонується відбір текстів з урахуванням усіх вищезазначених вимог. Висновки. Проаналізувавши сучасний стан процесу викладання і навчання японської та англійської мови як майбутньої спеціальності студентів-філологів, зазначимо, що існує нагальна потреба у розробці навчального посібника з використанням двомовних японо-англійських текстів, організованих у вигляді текспів-полілогів на основі принципів функціональності, ситуативності, тематичності, жанрово-стилістичного різноманіття, наявності соціокультурного компоненту тощо. Оскільки Японія це країна з унікальною культурою та історією, тексти-полілоги посібника повинні містити також й історикокультурологічну інформацію. За умови використання методики з елементами інтенсивну в даному посібнику студенти отримають можливість сформувати соціокультурну компетенцію. Отже перспективою дослідження вважаємо розробку змісту кожного окремого циклу посібника. 1. Бондарчук Т.О., Коберник Н.П., Наугольна М.М. Посібник з японської мови для студентів 1 курсу. К.: Вид.центр КНЛУ, с.; 2. Забуранна О., Тойофуку Й. Японська в темах: Підручник. ВНТЛ Класика, с.; 3. Комісаров К.Ю. Умовні конструкції в сучасній японській мові: Навчальний посібник. К.: ВПЦ «Київський університет», с.; 4. Мігдальська В.І., Мігдальський Д.І. Японська абетка «катакана»: Учбовометодичний посібник. Одеса.: Астропринт, с.; 5. Мігдальська В.І., Мігдальський Д.І. Японська абетка «хірагана»: Учбово-методичний посібник. Одеса.: Астропринт, с.; 6. Нечаева Л.Т. Японский язык для начинающих. Ч. 1, 3 е изд. М.: Московский лицей, с.; 7. Нечаева Л.Т. Японский язык для начинающих. Ч. 2. М.: Московский лицей, с.; 8. Покровська О.Є. Збірник текстів для читання з лінгвокраїнознавства японською мовою для студентів IV курсу. К.: Вид. Центр КНЛУ, 159

160 с.; 9. Учебник японского языка. Курс для начинающих. Ч. 1 / Под ред. И.В. Головнина. М.: LINGVA, с.; 10. スリーエーネットワーク みんなの日本語初級 I スリーエーネットワーク p.; 11. スリーエーネットワーク みんなの日本語初級 II スリーエーネットワーク p. 160 Т. Бондарчук, Київський національний лінгвістичний університет КУЛЬТУРНО-МОВНА ЗДОГАДКА ЯК СКЛАДОВА ЯПОНОМОВНОЇ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ Проблематика даної роботи охоплює цілу низку питань, присвячених сучасній методиці викладання східних мов (японської зокрема) в Україні. За останні двадцять років формулювання теоретичного підґрунтя та розробка практичної бази в усіх напрямках методики викладання японської мови стало нагальною проблемою вітчизняної методики викладання іноземних мов, оскільки кількість бажаючих вивчати східні мови загалом і японську зокрема в нашій країні збільшується з кожним роком. Відтак, збільшується попит на фахівців-методистів як теоретиків, так і практиків. Щоправда, оскільки методика викладання японської мови в Україні це досить молодий науковий сегмент, відкритими залишаються безліч питань, які потребують конкретного, глибокого та всебічного висвітлення. Одним з таких питань, які ми б хотіли розглянути у нашій роботі, є питання мовленнєвої здогадки як складової япономовної соціокультурної компетенції. Звичайно, ми усвідомлюємо, що, можливо, це не є першочерговою проблемою на сьогодні (такою, як, скажімо, дослідження граматичного або лексичного аспекту викладання японської мови), однак власний інтерес з одного боку, а з іншого взаємозв язок цього явища з таким ключовим для сучасної методики поняттям як соціокультурна компетенція і вмотивували нас до написання цієї роботи. До основних завдань, які спробуємо розв язати в рамках даного дослідження, віднесемо: розкриття значення мовленнєвої здогадки як складової соціокультурної компетенції; аналіз взаємозв язку між поняттям мовленнєва здогадка, почуття мови та мовна інтуїція; визначення та відбір спеціальних завдань, спрямованих на розвиток культурно-мовної здогадки на початковому ступені навчання у мовних вищих навчальних закладах. В умовах посилення глобалізації та «звуження» кордонів, на перший план виходить спілкування людей, приналежних до різних культур. Ефективність такого спілкування, крім знання мови, залежить від багатьох факторів: умов та культури спілкування, знання правил етикету (особливо актуально для мов далекосхідного регіону), знання невербальних форм мовленнєвої поведінки, наявності фонових знань та особливостей комунікативної поведінки представників конкретної лінгвосоціокультури. Для формування у людини не носія мови адекватної мовної та мовленнєвої (автентичної) реакції на чужу

161 мову, необхідно враховувати усі згадані вище фактори, які безпосередньо складають соціокультурну компетенцію, під якою ми розуміємо набір специфічних лінгвокраїнознавчих, соціолінгвістичних, соціально-психологічних, культурознавчих і міжкультурних знань, навичок та вмінь, які визначають здатність та готовність особистості до діалогу культур як учасника та посередника [Бориско 2000]. Формування стійкої соціокультурної компетенції забезпечить, на нашу думку, адекватну автентичну комунікативну поведінку з одного боку, а з іншого сприятиме розвитку так званого «відчуття мови», яке розуміють як «творче оволодіння мовою як засобом спілкування». Таке творче оволодіння мовою передбачає засвоєння знань щодо ненормативності конкретних мовних фактів, «обмеженні» окремих граматичних форм, стилістичних особливостей, культурних фонових знань, відображених у мові, тобто того, що складає мовну картину світу, яка, у свою чергу, відображає реальність через культурну картину світу [Богатикова 2007, 35]. Білоруський науковець Л.Богатикова пропонує у контексті відчуття мови оперувати поняттям «культурно-мовна інтуїція», яку вона характеризує як «несвідому інтуїтивну мовленнєву та немовленнєву поведінку, адекватну та відповідну конкретній ситуації спілкування, обумовлену національно-культурними та етнопсихологічними особливостями даної лінгвокультурологічної спільноти» [Богатикова 2007, 35]. Співзвучним до цього терміну є термін, прийнятий у японській методиці викладання іноземних мов 推測 (suisoku), дослівно здогадка [Мацудзакі 2005, 137]. Безперечним плюсом сучасної японської методики викладання є її конкретна практичність. Власне і термін «здогадка», на нашу думку, хоч і є більш вужчим, ніж «інтуїція», проте, завдяки своїй конкретиці більш прийнятним для нашого дослідження. Отже, під терміном «культурно-мовна здогадка» ми розуміємо такий набір мовленнєвих соціокультурних знань, навичок та умінь, які передбачають формування прагматичної та автентичної комунікативної поведінки на всіх рівнях організації спілкування, при цьому процес розпізнавання, осмислення, оцінки та адекватного реагування на мовленнєві та немовленнєві висловлювання носія мови відбувається природно та автоматизовано. Для забезпечення формування природної та автоматизованої реакції на іншомовне мовлення, необхідно розвивати культурно-мовну здогадку, а це потребує спеціального цілеспрямованого тренування та організації практики у спілкуванні. Японській культурі, як і будь-якій іншій, притаманні свої, досить специфічні культурні моделі соціальної мовленнєвої та немовленнєвої поведінки, причому у випадку з японською мовою, значення другої є надзвичайно важливим. Тут мова йде про певні вербальні та невербальні моделі, дотримання яких сигналізує про приналежність до японської лінгвокультурологічної спільноти (наприклад, уживання айдзуті, гонорифічних форм, жестикуляцію, дистанцію між співрозмовниками тощо). Особливу увагу в даному контексті слід звернути саме на невербальну поведінку японців, яка значно відрізняється від української, а також соціальний символізм (невербальну демонстрацію поваги до співбесідника, доброзичливість, символіку подарунків, відвідання у лікарні, написання вдячних листів та ін.). Для досягнення поставленої мети щодо формування япономовної культурно-мовної здогадки, звернемося до системи вправ, запропонованої Л.Богатиковою. Науковець пропонує п ять типів вправ, спрямованих на розвиток мовної інтуїції: мовні лінгвокультурологічні вправи; когнітивно-культурологічні вправи; 161

162 когнітивно-комунікативні вправи; комунікативно-прагматичні вправи комунікативно-творчі вправи [Богатикова 2007, 37]. Мета мовних лінгвокультурологічних вправ полягає в оволодінні різними фоновими знаннями, формуванні граматичної та лексичної мовних компетенцій. Продемонструємо це на прикладі теми お世辞を話し合う : - ウクライナ語と日本語の お世辞 の言葉を比較して下さい ; - 人がお世辞を言う時 普通 どんな言葉を使っていますか ; - お世辞をいうための文章を選んでください ( おいしかったです ありがとうございます お帰りなさい お元気ですか お言葉に甘えて... いいえ まだまだです等 ). Когнітивно-культурологічні вправи спрямовані на виконання різних мислительних операцій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, асоціації): визначення граматичних явищ, лексичних одиниць, реплік та запитань, що відображають національно-культурну специфіку (японські реалії, правила мовленнєвої поведінки, їх доречність у япономовному середовищі тощо), а також спрямовані на розвиток пізнавальних стратегій: - 配ったお世辞のリストを読んで 同じようなお世辞の言葉はウクライナ語にありませんかと考えてください 自分の意見を説明してください 1) 姿を表わす言葉 : ( 例 : 美しい微笑をしています 美しい髪をしています等 ); 2) 性格を現す言葉 : ( ユーモアのセンスがある人 頭のいい人間等 ); - どんな気持ちでお世辞を言っていますか : ( うれしい 心配する 気持ちがいい 恥ずかしい等 自分の気持ちを説明して下さい ). Мета когнітивно-комунікативних вправ коментар різних мовленнєвих та немовленнєвих засобів висловлювання; прогнозування реакції співбесідника, виходячи з виразу його обличчя тощо: - 同じクラスに勉強している学生を選んで その人の能力 ( 性格 姿 服等 ) をほめてください どうしてその人に対してお世辞を言っていたか説明して下さい ); - 次の会話を適当な言葉で完成し コメントをして下さい : 1) 同僚の間の会話 : ( 昨日のスピーチは です ); 2) 教師 / 親 (... さんの息子は 息子のことを誇りにしていい ) 等 ; Комунікативно-прагматичні вправи передбачають моделювання вербальної та невербальної поведінки японців у різних ситуаціях спілкування; комунікативні ігри тощо): - お世辞をする時の相手の顔 態度 気持ち 距離などを考えて コメントして下さい ; - 敬服 大喜び 驚いた うれしいなど 自分の気持ちを表わすよう どんな言葉を使っていますか 日本人 ( 外国人の友達 ) の言い方と感じ方と比べてください Комунікативно-творчі вправи включають різноманітні творчі завдання ( プロジェクトワーク ヂスカッション プレゼンテーション等 ), а також рольові ігри ( ロールプレイ ). Отже, спираючись на основні положення, розглянуті нами в даній роботі, ми дійшли висновку, що культурно-мовна здогадка є однією зі складових япономовної соціокультурної компетенції, формування якої може прискорити загальний процес оволодіння японською мовою на початковому ступені навчання. Вправи, запропоновані нами, можуть бути використані як зразок всебічного підходу до питання формування соціокультурної компетенції на початковому ступені, хоча кожний викладач, у залежності від власного підходу до викладання, може розширити дану класифікацію, доповнивши її як теоретичними, так і практичними положеннями. 162

163 1. Богатикова Л.И. К проблеме развития культурно-языковой интуиции // Иностранные языки в школе С ; 2. Бориско Н.Ф. Теоретические основы создания учебно-методических комплексов для языковой межкультурной подготовки учителей иностранных языков (на материале интенсивного обучения немецкому языку): Дис. докт.пед.наук: К., с.; 3. 松崎宏 聞くための日本語教育文法 // コミュニケーションための日本語教育文法 くろしお出版 С О. Горновська, Київський національний лінгвістичний університет 各種副教材を応用した初級段階における授業実践報告 本報告では まず主教材として使用されている教材と各技能に関して考察し 次に各技能別に副教材を考察したい その後 各技能の運用をできうる限り考えた授業の構成に関して簡単に述べる 言語学習者が得るべき四つの技能は 読む 書く 聞く 話す という技能であり そのうち二つ ( 聞く と 読む ) は受容力に関わり 書く 話す という残り二つは産出力に関わる 日本語学習においてもその四つの能力の育成を目指して 教師が教授を行うべきである ウクライナ各地のほとんどの大学で 初級での指導には主教材として みんなの日本語 という教科書が使われている この教科書は日本語の 話す 聞く という二つの技能を中心に作られた教材で 読み書きの指導は少ない みんなの日本語 の構成には 文型 例文 会話 練習 (3 種類 ) 問題 があって 各課には文型が 2~3 導入され それが 例文 と 会話 で示されている 練習 A は文型 活用の形のレイアウトで 練習 B と C は簡単なドリルとされている 教科書の各課の練習 A B C の構成は同じで 問題 という部分にはいくつかの種類の問題がある このような単調なドリルばかりしていると 学習者のモチベーション つまり学習者のやる気をどんどん失っていく恐れがある それに 初級での練習の種類が少ないと 学習者が 教科書にある限られた場面だけでの みんなの日本語 にある簡単な表現しか使えなくなることもあると思われる そのため みんなの日本語 を主教材で教えるとともに 副教材を使用することは非常に重要なことである まず 練習の数を増やすために そして必修語彙をもっと早く暗記させるために 新日本語の基礎 ( みんなの日本語 姉妹教科書 ) という教科書の使用が可能だ そこにある みんなの日本語 と同じような練習 B と問題を宿題にして 学生に家で書かせることができる 練習 C は みんなの日本語 とは文法的に また語彙的に違う練習をクラスでペアで会話練習させることもできる それに 書いて覚える文型練習帳 ( みんなの日本語 準拠 ) 標準問題集 ( みんなの日本語 と 新日本語の基礎 の準拠 ) 漢字練習帳 ( 新日本語の基礎 準拠 ) の問題や練習を宿題をさせることが効果的だと思われる 新日本語の基礎 や以上の教材だけ使用していれば 問題のタイプは みんなの日本語 本冊とあまり変わらないから 第 3 の教材として GENKI という教科書が役に立つ この教科書は 会話 と 聴解 だけでなく 日本語の四技能をバランスよく伸ばすことができる初級教材である GENKI では 学習項目ごとに基本から応用へと段階的な練習が 163

164 用意されていて イラストを多用した練習 ペアワークやグループワーク形式のロールプレイやゲーム 簡単な翻訳など さまざまなアクティビティ 練習がある この教科書を使って みんなの日本語 の文法に合わせて 活発な教室活動が行うことができる なぜそんなによくできている教科書を主教材として使っていないかというと それは英語母語学習者向けの教材であるからだ 文法の説明 翻訳練習などが英語で書かれてある 英語が通じる学習者の場合 応用問題として その教科書の練習が簡単にできる また 問題や練習の種類と構成が みんなの日本語 と大きく異なるから 学習者が新しく習った文型や表現をさまざまな場面で使うことができるようになると思われる しかし ウクライナでは学習者の母語は英語ではない 初級だから GENKI での文法や語彙は みんなの日本語 のそれとほぼ同じだが それを導入する順番が違う そのため GENKI を副教材として使うとき 既習語と未習語 文法の組み合わせなどを考えなければならない 例えば GENKI の一課にはみんなの日本語で既に導入された文型とまだ導入されていない文型がよく一緒に現われる そんな場合 GENKI の練習にはその未習文型があり 応用としての使用が難しくなる そのため 2~3 週間に一回 GENKI の一課の文法を導入して みんなの日本語 の文法より一歩前に進んでいてもよいだろう GENKI のドリル練習を宿題にして 話す練習は みんなの日本語 で同じ文型が現われたときに練習させられる つまり 学習者が同じ文型を二回も習って 復習する量も増えるため よく文型を覚える上 練習の数や種類が 2~3 倍多くなるおかげで 文型や語彙を自由に使えるようになる GENKI のような四技能を総合的に学ぶ教材や いくつかの技能を組み合わせて副教材もあるが しかしやはり 読解 作文 聴解 スピーチ などといったある一つの技能を集中的に訓練する教材のほうが多いし 副教材として使用しやすい 次に以下 各技能に関して考察する 聞く まず 聞く という技能についての副教材を考察してみたい この技能は四技能において 一番上達しにくいと言われているので 授業があるときは毎回必ず聴解練習が必要である 授業が毎日であっても 週に三回であっても 聴解練習は多ければ多いほどいいというわけで さまざまな教材を使って学生に CD やテープを聞かせることが非常に重要だ 私は みんなの日本語 準拠の 聴解タスク 25 の使用を勧める この練習によって 学習者が新しく勉強した文型や語彙を確認することができる 本書の各課に出てくる単語と文型を集中的に 聞き取りやすいスピードで流れる会話が聞ける またこの副教材の他に 楽しく聞こう という教材が非常に役に立つと思われる そこに出てくる文型やキーワードとなる語彙は みんなの日本語 のそれとほぼ同じだが 話す場面 話の流れ 雑音などが違う それに 楽しく聞こう の話のスピードやあいづち キーワードとならない単語のほうが自然な会話に近い 学生が自然な日本語になれるのに シャドーイング 日本語を話そう! という教材の使用も可能である 初級のはじめにも 二週間に一回 5 分ぐらい聞かせれば そこの短い文章が早いスピードで流れているから 初級の初歩から自然な日本語になれていくのによい 学生にとって分かりにくい語彙や文法が使われることもあるが 必要 また重要となる情報を聞き取れるようになるためには いい練習である 聴解が弱いあなたへ はひらがなやカタカナを覚えたばかり学習者に使用できる教材である これは初級が終って これから中級へ進む学習者向けの練習帳である この教材にはウォームアップとして各レッスンで数字や言葉を書き取る問題がある 外国語学習にとっ 164

165 て難しいことの一つは数字だと言われているので 簡単な書き取りや数字の聞き取りには この教材の問題は初級でも非常に役に立つ 聞く力を付けるために そして モチベーションを高めるために 週に一回か二週間に一回 ビデオを用いた授業も有効である 広く知られている二つは 1984 年に出た Let s Learn Japanese ヤンさんと日本の人々 と 2007 年に新しくできた エリンが挑戦 日本語できます で 手に入れやすい ヤンさんと日本の人々 のほうが初級学習者にとっていい教材だと思われるが そこに見られる日本事情などが既に古く 90 年代に生まれた学生にとってあまり興味を引かなくなっている エリンが挑戦 日本語できます のほうが現在の日本事情を知るうえでは面白いが 個人的には初級教材としての価値はそれほど他の教材と比べて変わらないと思われるので Let s Learn Japanese ヤンさんと日本人の人々 を日本語の勉強に使って エリンが挑戦 日本語できます のスキットで日本事情を教えることが有効だと考える 読む 読む という技能の発達は 何よりも必要だと考えられる 読解は言語学習の基礎だと考慮に入れれば 毎日学生に読書させるのはいい練習である 初級で読む練習には新聞 子供の昔話などを使うことができる ひらがな カタカナや数字を覚えたばかりの学習者に日本の新聞がいい練習教材になると思われる 広告を見たり 商品の値段を調べたり テレビ番組欄を調べたりすることができるからだ みんなの日本語 の準拠の 初級で読めるトピック 25 も役に立つ 聴解タスク 25 と同じように学生が教科書で新しく習った文型や単語を確認することができる 加えて 楽しく読もう の使用も効果的である 読解練習を始めたとき 最初の数回 テキストを教室で読んで 授業中問題をしていたが 少しずつ読解という活動を宿題にし始めた 読解は大部分を宿題にして 教室で解答の確認をする 学習者にとって分かりにくいところを教室で詳しく見て 訳す そうすることによって 授業の時間の節約ができる もう一つ使用できる教材はキエフ国立言語大学で 2006 年に出版された Посібник з японської мови для студентів І курсу である そこにはテキストや語彙 表現リストがあるが 問題がないため それを教師が自分で作成しなければならない 一年生の段階から タスクによる楽しい日本語の読み を使用し始められる それは 初級で読めるトピック 25 や 楽しく読もう に比べたら 少し難しいかもしれないが 学生が読んで 問題ができるぐらいの程度のテキストであるので 十分読ませられるテキストである 書く 日本語はウクライナ語や英語と違って そこにはひらがな カタカナ 漢字があり 文字の形や書き方がウクライナ人のなれてきたラテン文字やキリル文字とずいぶん違うため 初級学習者にとって覚えにくい そのような文字学習には書いて覚えることが何よりも大切だと考えられる ひらがなはカタカナと比べて広く使われているため ひらがなの方が初級学習者にとって早く覚えられる 一方 通常カタカナを覚えるのには時間がよりかかる カタカナに関しては Гайрайго японская транскрипция иностранных слов というロシアの教材を使って宿題にする練習ができる 読解を始めるあなたへ という初級から中級へ進む学習者用の教材にはカタカナ語ク 165

166 ロスワードがあって それを授業で解いてから 学生が同じようなカタカナクロスワードを家で作成するという活動もできる 作文の指導には みんなの日本語初級 やさしい作文 という教材が非常に役に立つ 教室でモデル文を読んで 作文のポイントを勉強して 練習してから 家で作文メモを書かせ それをチェックしてから 学生に作文を書いてもらう 分かりやすい説明や練習があるから 初級学習者が最初から自然な日本語で自分が言いたいことを述べるのを学習することができる 話す 既に述べた通り みんなの日本語 という教科書は 話す 聞く という技能を中心にされたものであるから 教室で練習 C をしたり みんなの日本語初級 I 会話ビデオ というビデオを見てから会話練習をしたりするが これだけでは不十分ではないかと思い 私はこれ以外にも会話練習をするために広くさまざまな教材を使用している まず 新日本語の基礎 準拠の クラス活動集 101 という教材の利用によって学生が新しく勉強した文型の練習ができる 楽しく話そう という教材も使用しやすい これら二つの教材には説明があって モデル会話もあるから 長い準備をしなくても簡単に使える教材である この二つに加えて 英語教材も非常に役に立つ 会話練習のとき さまざまな会話ゲーム教材を使うことができる 例えば Beginners Communication Games Elementary Communication Games Grammar Games and Activities for Teachers の各教材である そのような教材での絵ゲームで数字 動詞 形容詞 テーマ別語彙 ( 家族 食べ物 趣味など ) の練習や簡単な文法練習 ( 過去形 ~ ことができます ~ たり ~ たりなど ) を学生にさせることが可能である しかし 英語のゲームの説明やルールは日本語の場合では少し変えなければならないことがある 日本語の特徴を考えて あるゲームの絵はどのように使えるかと事前に考えなければならないので 準備には時間が少しかかることもある また 会話練習として普通の子供のゲームも使える Испорченный телефон とか Я никогда не などのゲームを授業中にやってみると 学生にとって楽しくて 且つ勉強にもなるアクティビティとなる 授業の構成どのように 20 以上の教材を使って授業の時間ができるのかという問題を考えると 確かに 大学での授業の時間は多くないため これらすべてを使って授業を行うのは困難である キエフ国立言語大学では一年生の前期に日本語の授業が週 9 コマ (1 コマ /80 分 ) ある その一つは日本人の専門家が行い ウクライナ人の教師が行うのは 8 コマ つまり週に 4 日ぐらいである 後期から日本語授業の数は週に 6 コマまで減って ウクライナ人の教師がその 5 つしかしない それは週に 3 日ぐらいとなる 授業プランの作成のとき 週の授業数を考えて作るとき 優先順位に置くことは聴解と会話練習である その二つの活動は学生が教室でしか練習できないからである そうして できるだけ多くの書く練習や問題 読解 作文を宿題にして 教室でやるのは 新しい語彙や文法の導入 ( 週に一回 20 分ぐらい ) 宿題チェック ( 毎回 5~20 分 ) 小テスト ( 毎回 10 分 ) 聴解練習 ( 毎回 5 分 ~20 分 ) ビデオ ( 週に一回 10 分 ~50 分 ) 会話練習 ( 毎回 10 分 ~) だけである しかし このようなやり方であれば 授業が週に 3 日だけであっても 各種の技能を運用する活動ができる 初級での日本語の勉強にさまざまな活動がたくさんあると 学生たちが 166

167 興味を持って もっと熱心に勉強すると考えられる そのため 私は以上のような各種技能運用能力を伸ばすための活動を多く取り入れて授業を行っている 1. 海外技術者研修協会編集,1990, 新日本語の基礎 I スリーエーネットワーク ; 2. 甲斐沢とし子 黒沢美保 後藤倫子 武田聡子 吉峰晃一朗,2002, 聴解が弱いあなたへ ( 初級から中級への橋渡しシリ - ズ ) 凡人社 ; 3. 門脇薫 西馬薫,1999, みんなの日本語初級やさしい作文 スリーエーネットワーク ; 4. 加納千恵子 清水百合 竹中弘子 石井恵理子,1992, Basic Kanji Book (Vol.1) 凡人社 ; 5. 黒沢美保 後藤倫子 鈴木有香,2002, 読解が弱いあなたへ ( 初級から中級への橋渡しシリ - ズ ) 凡人社 ; 6. 斎藤仁志 吉本惠子 深澤道子,2006, シャドーイング日本語を話そう くろしお出版 ; 7. 坂野永理 大野裕 坂根庸子 品川恭子,1999, GENKI: An Integrated Course in Elementary Japanese [ Textbook I ] 初級日本語げんき I ジャパンタイムズ ; 8. 坂野永理 坂根庸子 大野裕 品川恭子,2000, GENKI: An Integrated Course in Elementary Japanese [ Workbook I ] 初級日本語げんきワークブック I ジャパンタイムズ ; 9. スリーエーネットワーク編著者,1993, 新日本語の基礎 (I) 標準問題集 スリーエーネットワーク ; 10. スリーエーネットワーク編著者,2002, みんなの日本語初級 Ⅰ スリーエーネットワーク ; 11. スリーエーネットワーク編著者,2007, みんなの日本語初級 (Ⅰ) 標準問題集 スリーエーネットワーク ; 12. 高橋美和子 平井悦子 三輪さち子共,1994, クラス活動集 101 スリーエーネットワーク ; 13. 鶴尾能子 志村三喜子 高橋美和子 菊池恵子 萩原弘毅,1992, 新日本語の基礎 (I) 漢字練習帳 スリーエーネットワーク ; 14. 戸田貴子,2004, コミュニケーションのための日本語発音レッスン スリーエーネットワーク ; 15. 平井悦子 三輪さち子,2000, みんなの日本語初級 1 書いて覚える文型練習帳 スリーエーネットワーク ; 16. 文化外国語専門学校編,1992, 楽しく聞こう 凡人社 ; 17. 文化外国語専門学校編,1992, 楽しく話そう 凡人社 ; 18. 文化外国語専門学校編,1992, 楽しく読もう I 凡人社 ; 19. 牧野昭子 重川明美 水野マリ子 沢田幸子 田中よね,2000, みんなの日本語初級 1 初級で読めるトピック 25 スリーエーネットワーク ; 20. 牧野昭子 田中よね 北川逸子,2004, みんなの日本語初級 I 聴解タスク 25 スリーエーネットワーク ; 21. 山田明子 1990, タスクによる楽しい日本語の読み 専門教育出版 ; 22. Hadfield J. Beginners Communication Games. Longman, 1999; 23. Hadfield J. Elementary Communication Games. Nelson, 1987; 24. Watcyn-Jones P. Grammar Games and Activities for Teachers. Penguin Books, 2000; 25. Watcyn-Jones P. Vocabulary Games and Activities. Penguin Books, 2001; 26. Гайрайго. Японская транскрипция иностранных слов /Маевский Е.В., Рысина Н.Г. 2-е изд., стереотип. М.: ООО «Восток-Запад», 2005; 27. Посібник з японської мови для студентів 1 курсу /Уклад.: Бондарчук Т.О., Кобернік Н.П., Наугольна М.М., Штейн Д.С. К.: Вид.центр КНЛУ, 2006; 28. Элементарный японский детям и взрослым / Судо М.М.. М.: АСТ: Восток-Запад,

168 УМОВЧАННЯ В ЯПОНСЬКІЙ МОВІ ЯК ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА О. Гудз, Національний університет «Львівська політехніка» 知る者は言わず 言う者は知らず (Ті, що знають не говорять, ті, що говорять не знають.) Японське прислів я У статті відображено процес пошуку можливостей щодо перекладу явища умовчання з японської мови, зокрема у художніх прозових творах, а також запропоновано кінцеві результати такого процесу. Об єктом дослідження у статті є явище умовчання в японській мові. Актуальність теми зумовлена такими потребами: Знаходження шляху до розуміння західного та східного способів мислення та говоріння; Проведення дослідження у царині перекладу японської прози, зокрема українською мовою (проблема нестачі перекладачів та перекладів 1 ); Зміни загального ставлення мовознавців до Мови. Найважливіші визначення (сформульовані авторкою даної статті на основі опрацьованих джерел з філософії мови, соціолінгвістики, культурології та граматики): Умовчання невербалізована Мова. Умовчання може також означати з тих чи инших причин не подану частину речення або тексту, і в такому разі стає синонімом до термінів «еліпсис» та «опущення». За Великим тлумачним словником української мови «умовчання» 1) Дія за знач. умовчати. // Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим. 2) літ. Стилістичний прийом, при якому висловлювана думка обривається з розрахунком на здогад читача про недоговорене. Мова правічна енергетична сутність, що містить у собі найвище знання та красу речей, а також, через сказання, служить інструментом для з явлення Буття. Котоба (яп. 言葉 «KOTO» + «БA» = листя, пелюстки речей) японське слово на позначення Мови. У статті вживається паралельно з терміном «Мова». Умовчання в японській мові настільки поширене явище, що згадується вже на самому початку в підручнику «Мінна но ніхонґо» як один з компонентів розділу «Основні риси японської мови». [Minna no Nihongo I 1998; 2] У цьому дослідженні умовчання розглянуто на граматичному та лексичному мовних рівнях, а також з точки зору культурології, соціолінгвістики та філософії мови (зокрема, герменевтики). 1 На цей час всі опубліковані переклади японської прози українською, окрім поодиноких випадків, обмежуються іменами лише трьох перекладачів: І. Дзюба, І. Дубінського та М. Федоришина. [Китай. Корея. Японія 2007, ] 168

169 1. Умовчання (еліпсис) у зовнішній структурі речення. Умовчання у зовнішній структурі японського речення можна узагальнити поданою нижче таблицею, створеною на основі «Поглибленої граматики японської мови» Стефана Кайзера [Keiser et al. 2001], який найґрунтовніше дослідив явище еліпсису в японській мові з суто граматичної точки зору: Табл.1. Умовчання у зовнішній структурі речення. Слід зауважити, що тут, слідом за Кайзером [Keiser et al. 2001, 138], опущені особові займенники не віднесено до категорії еліптичних структур, внаслідок чого їх немає у Табл Умовчання (еліпсис) у внутрішній структурі речення. У японській мові ввічливі вирази, стосунки між старшими та молодшими за рангом, віком, соціальним статусом, стан завдячуваності чи вдячності комусь, все лежить в основі граматичних структур речення і висловлюється непрямо, проте доволі чітко мається на увазі. Зокрема, на основі книги Вільяма МакКлура «Вживання японської мови» [McClure 2000, ] ми виділили такі основні структури з умовчанням на глибинному рівні: Допоміжні дієслова なる «нару» та する «суру»: 理解するようになった Я зрозумів (так сталося завдяки вищим силам). 理解するようにした Я зрозумів (це моя заслуга). 169

170 Перехідність та неперехідність: 窓ガラスが壊れた Вікно розбилося (я не знаю або не хочу називати, хто його розбив). 田中が窓ガラスを壊した Вікно розбив Танака. Активний та пасивний способи: вираження незадоволення: 学生が日記を読んだ Студенти прочитали мій щоденник. 日記が学生に読まれた Студенти прочитали мій щоденник (і я сердитий на них). Пом якшення: ちょっと話したいことがあるんですが Я хотів би з Вами про щось поговорити... (чи Вам зручно зараз?) Ієрархія послуг (непряме передавання завдячуваності): 買い物に行ってくれた Він пішов за покупками (я йому за це вдячний). 家の下の子が隣の子と遊んであげた Моя наймолодша гралася з сусідською дитиною (і цим зробила їй послугу). 3. Умовчання у лексиці (т. зв. 曖昧な言葉 (аймай-на котоба)) Японська лексика, як і граматика, підпорядковується загальнояпонському принципові невживання різких та надто прямих виразів з метою не вразити почуття співрозмовника, догодити йому, підлаштуватись під його думку та настрій. Це дуже добре видно за такими частовживаними та важкоперекладними словами, як ちょっと (букв.: «трішки», може набирати значення «не зовсім, взагалі-то ні, дозвольте, перепрошую тощо») どうも (дякую, вибачте, дуже, зовсім, схоже на те), 大丈夫 (все гаразд, нічого) そのうち (якось, тим часом) そうですね (гм, авжеж, можливо) 多少 (скількись) 適当に (належним чином) 何となく (певним чином), けっこう (немало, достатньо, трохи, більш-менш) та ін. [Li 2000; Неверов 1982, 77] Такі вирази часто збивають з пантелику західних перекладачів, бізнесменів та політиків, аж до випадків міжнародних конфліктів. 4. Умовчання з точки зору культурології та соціолінґвістики. Щодо культурологічного та соціолінгвістичного підходів, то питання японської недомовленності, розпливчастости та мінімалістського світогляду завжди інтригує дослідників з культур не настільки делікатних. Тому існує надзвичайна кількість досліджень, часто порівняльних, особливо культурологів, антропологів, соціологів щодо комунікації між, скажімо, японськими бізнесменами та політиками та їх західними колегами. Про це йдеться у працях відомих професорів Едварда Гола, Ернеста Ґандлінґа, Акіхіро Йосіди, Такао Судзукі, Масао Мійосі та Ясуґі Хаґа 2, глибоке розуміння японської культури небуття подають у своїх нобелівських промовах письменники Кендзабуро Ое та Ясунарі Кавабата. Так, Кавабата стверджує: «У моїх творах критики знаходять Небуття. Але це зовсім не те, що на Заході розуміють під словом «нігілізм». [ ] Радше навпаки. [ ] Тут зникає «я» і приходить «Ніщо». Це Порожнеча, де все існує поза перешкодами, поза обмеженнями.» [Григорьева 2001, 14]. У діалозі з німецьким герменевтом-феноменологом філософом Мартіном Гайдеґґером, якого, власне, вважають містком між східною та західною філософськими думками [Хайдеггер 1991, 157], один японський учений зазначив: «Для нас порожнеча найвища форма того, що Ви окреслили б словом «буття»...» 2 Див. відповідно Hall, Gundling, Suzuki, Miyoshi, Haga. 170

171 [Гайдеґґер 2007, 99] 3. Можливо, в сучасних японських новелах принцип 無の美 «мунобі», або 無心 «мусін» (краса Небуття) не настільки явний, але незаперечний той факт, що він і досі лежить глибоко в основі всієї японської культури, життя та побуту, навіть коли (і так часто трапляється) самі японці цього вже не помічають, адже, як відомо, запах у кімнаті відчувають лише ті, що прийшли знадвору. Наводимо ще один важливий аспект: гармонія 和 «ва». Сама колишня назва Японії, Ямато ( 大和 ), означає «велика гармонія». З прадавніх часів синтоїзму цей принцип, до якого згодом приєднався описаний вище буддійський 無 «му», визначає всі видимі та приховані аспекти японської культури та суспільних відносин. Нижче подаємо схему традиційних японських цінностей, складену китайським дослідником Чен Жво (Табл. 2.) [Chen Zh.]. Не зупиняючись надовго на кожному складникові системи цінностей, вказуємо лише їх приблизні українські відповідники (від центру та за годинниковою стрілкою): Табл. 2. Система японських цінностей за Чен Жво. Ва ( 和 ) гармонія; Ката ( 方 ) форма, формальність, відповідність встановленим принципам; Кенсон ( 謙遜 ) скромність; Авасе ( 合わせ ) єдність, «групова культура»; Ґірі ( 義理 ) відчуття обов язку, завдячуваності, честь; Дзьоґе ( 上下 ) соціальний класовий поділ за статусом, віком; 3 Імена відрізняються з огляду на подання їх російською та українською мовами по-різному. 171

172 Амае ( 甘え ) запобігання, прагнення догодити один одному; Сассі ( 察し ) відчуття настрою, намірів, почуттів іншого; Татемае ( 建前 ) поведінка «на публіку», відповідно до ситуації та очікувань інших; Енрьо ( 遠慮 ) стримана, неемоційна, невідверта поведінка. За антропологом Едвардом Голом [Hall 1976], японська мова належить до мов найвищого контексту (для порівняння, найнижчий контекст у зх.-eвропейських мовах, зокрема німецькій; українська ж мова десь посередині). Це означає, що серед японців Мова говорить не стільки словами, скільки всім тим, що знаходиться між ними та поза ними. Тому японську культуру ще називають «сассі но бунка» (культура відчуття один одного) та «омоіярі но бунка» (культура ухиляння від образ) [Suzuki 1978, 146]. 5. Лінґвофілософський підхід. При перекладі тексту однієї мови іншою, особливо художнього твору, першочергово постає питання стосунків перекладача та Мови. У «Істині та методі» Г.-Ґ. Ґадамер стверджує: «...було б точніше сказати, що не ми розмовляємо певною мовою, а мова «говорить нами»...» [Гадамер 1988, 535]. З таким ставленням перекладач свідомо б дозволяв Мові та запрошував Її говорити, чи писати ним, на противагу самостійному підбиранню слів та виразів лише за здобутими мовними знаннями. Ще стародавні філософи та схоласти (Св. Августин, Тома Аквінський) розрізняли існування зовнішнього та внутрішнього слова [Гадамер 1988, ] та проводили мовні аналогії зі Святою Трійцею: Батьком-Праотцем (або інакше: Прабуттям), Духом та Сином-Словом. У сучасних герменевтичних працях Мова також постає як єдність чогось, що завжди існувало й існує та чогось, що народилось і реалізувалось у сказанні. На основі роздумів над прочитаними працями, приходимо до висновку, що чим більша насиченість Мови (внутрішньої, тієї, що говорить, сказується через зовнішнє слово), тим ближчий переклад до того, котрий можна назвати перекладом Котоба. Себто, теоретичний ідеальний переклад Котоба це той, у якому Мова, яка сказується через твір, присутня з максимальною насиченістю (100%). Приймемо такий ідеальний, а також наближений до нього переклад, за успішний. Звідси випливає, що для успішного перекладу потрібно дозволити Мові промовляти через перекладача якнайнасиченіше, а самому перекладачеві від себе якнайменше. Отже, успішний переклад залежить від вслуховування у Мову. Як це можна здійснити? У Табл. 3 пропонуємо висунуту нами Гіпотезу про переклад Котоба. 172 Табл. 3. Гіпотеза про переклад Котоба.

173 Виникає питання: якщо успішний переклад залежить від вслуховування у Мову, навіщо перекладачеві вивчення мови та розуміння культури? Справа в тому, що такі знання та розуміння сприяють перекладачеві зблизитися з Мовою, допомагають почути Її, а Мові відкривають шлях промовити через перекладача. Хоча теоретично можливий і лише зв язок між двома ланками на противагу трьом. Теоретично можливим видається і протилежний вектор: Вслуховування в Мову Вивчення мови Успішний переклад, але при такому розплануванні проблема переходить у сферу педагогіки, а саме: як навчатися та викладати іноземну (та й рідну) Мову так, щоб першочерговим аспектом навчання було вслуховування у Неї? Як висновок, варто підкреслити, що японська мова в першу чергу належить до таких, де слухання лише «зовнішнього слова» призведе до непорозуміння та непрофесіоналізму. В ході дослідження було виявлено, що: А) Мовна норма умовчання в японській мові не лише не заважає успішному перекладові, а допомагає Мові промовляти на вищому рівні, з величезною насиченістю значень. Б) Для успішного перекладу японської прози мовні знання надзвичайно важливі, але вони поступаються місцем умінню перекладача вслуховуватися в Мову, а точніше бути настільки близьким до Неї, щоб дозволити Їй говорити через себе. Такий підхід може звучати несподівано і неприйнятно для багатьох мовознавців, а може стати для когось і викликом, попри навіть поважний вже статус, переглянути свої стосунки з Мовою як оселею Духа, а можливо, дозволить комусь стати інструментом для Сказання Мови. 1. Беседа с Хайдеггером // Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге: Избранные статьи позднего периода творчества.- М.: Высшая школа, с. 2. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Пер. С нем. Б.Н. Бессонова. Москва: Прогресс, с. 3. Гайдеґґер М. Дорогою до мови. / Пер. З нім. В. Кам янець. Львів: Літопис, с. 4. Григорьева Т. Встреча чувств: Предисловие-эссе // Кавабата Я. Отраженная луна. СПб.: Кристалл, с. 5. Китай. Корея. Японія: Бібліографічний покажчик / Упор. І. Бондаренко, Д. Близнюк, А. Брожичек та ін. К.: Київський університет, с. 6. Неверов С.В. Общественно-языковая политика современной Японии. М.: Наука, с. 7. Haga Ya. Kokugo no kokuminsei (Мова та національний характер). // Nihonjin no seikaku, Hall E.T. Beyond Culture. N.Y.: Doubleday, Hall, E.T. The Silent Language. N.Y.: Doubleday, Kaiser S. et al. Japanese: A Comprehensive Grammar. London; New York: Rutledge, p. 11. McClure, William. Using Japanese: A Guide to Contemporary Usage. Cambridge, p. 12. Minna no Nihongo I. Translation and Grammatical Notes. Tokyo: 3A Corporation, Miyoshi M. Accomplices of Silence: The Modern Japanese Novel. Berkeley; Los Angeles: University of California Press, p. 14. Suzuki T. Japanese and the Japanese: Words in Culture. Tokyo et al.: Kodansha Intl p. 15. Yoshida A. On Tamamushiiro Expression: A Phenomenological Explication of Tamamushi-iro-no (Intendedly Ambiguous) Expressive Acts // Collection du Cirp Vol.1, 2007, pp Великий тлумачний словник української мови. [цитата від 18 бер. 2009р.].< 0%A3%D0%9C%D0%9E%D0%92%D0%A7%D0%90%D0%9D%D0%9D%D0%AF>. 17. Chen Zh. Japan: Japanese Core Cultural Values and Communicative Behaviors. [cited 2008,

174 Sept.]. Available from: < pdf>. 18. Gundling E. Communicating with Japanese in Business. JETRO, [cited 2008, 12 Sept.]. Available from: < 19. Kawabata Ya. Nobel Lecture (Engl. Version). [cited 2008, 1 Nov.]. Available from: < org/nobel_prizes/literature/laureates/1968/kawabata-lecture-e.html>. 20. Li. Y. Ambiguity in the Japanese Language Learning Cultural Background. The Japan Forum, [cited 2008, 18 Oct.]. Available from: < 174 Х. Еґава, Київський національний університет імені Тараса Шевченка 日本政府 ( 文部科学省 ) 奨学金留学生一次選考試験の分析とその対策 日本語 日本文化研修留学生用読解問題より 日本への留学は 常に学習者の大きな関心を集めており 学習動機のひとつでもある [ 国別情報 ] 学習者が日本に一定期間滞在し学習することを通して 言語能力の向上 非言語活動への理解を得ることができ その集中的な効果が期待できる ウクライナにおいては例外的に大学間交換留学や私費留学が行われている事例はあるが 日本語を専攻とする多くの学生たちにとっては 日本政府 ( 文部科学省 ) 奨学金留学制度 ( 以下 文科省留学制度 ) が唯一 留学への道である この留学制度を経て帰国した者の多くは その後ウクライナや日本において日本語教育やその他日本と関わる場で活躍し その能力を高く評価されている 文科省留学制度には 大学卒業者を対象とした 研究留学 日本の四年制大学の卒業を目的とした 学部留学 他に 高等専門学校留学 専修学校留学 などの種類があるが 日本語専攻の学生が主に応募しているのは 在学中に約 1 年間の研修が日本の大学で行われる 日本語 日本文化研修留学 である 毎年 2 月末ごろまでに申請書等書類を大使館に提出 3 月はじめに一次筆記試験が行われる その結果によって絞り込まれた受験者が面接を受け 大使館の推薦を受けた者たちだけが文部科学省の審査を受ける 留学の採用の合否は 7~8 月ごろになり この過程で選りすぐられた者だけが 9 月から日本で研修を受けることができる [ 総合ガイド ] 大使館が実施する日本政府 ( 文部科学省 ) 奨学金留学生一次選考筆記試験 ( 以下 選考試験 ) は 留学のへ第一歩ともいえるものである しかし近年その選考試験を通過する受験者が減っている 第 8 回ウクライナ日本語教育セミナー (2009 年 キエフ市 ウクライナ日本語教師会主催 ) で行われた大使館担当者からの情報によると ウクライナからこの制度によって採用された日本語 日本文化研修留学生は 2002 年から 2006 年には通常 10 名程度だったが 2007 年には 4 名 2008 年度は 2 名だけという減少傾向をみせている 受験者数も例年 100 名程度であったのが近年減少し 2009 年には 50 名ほどしか選考試験に挑戦しなかった 受験しても採用される学生が少なくなり 選考試験通過者の減少 採用者の減少 受験者の減少という悪循環が起こっている もともと留学は学習者個人の問題であり 外国語学習の必須条件でもない 大学においても学習プログラムにも規定されておらず 二次的な対応がとられている タラス シェフチェ

175 ンコ記念キエフ国立大学 ( 以下 キエフ大 ) でも 基本的には受験準備は学生の自主性に任せている 教師は授業で多少の練習問題を行ったり 個人的にサポートしてきたことはあったが 大学組織として特別の取り組みはしてこなかった しかし本年度 三菱商事株式会社の支援を受け対策が試験的に行われた 本稿ではこの対策を通じ散見された問題点を指摘し また特に受験生が困難とし配点も高い読解問題を中心に分析する そして対処的読解対策法を考察し さらに基礎的な観点からウクライナの日本語教育の強化に向けて提言を試みる 受験者がまず突き当たる壁は 選考試験とは どんなものか どんな受験準備をすればよいかという単純な問題である 日本語能力試験が日本を始め世界各国で実施され 過去問題が毎年刊行され関連図書や練習問題集も多数出版されているのに対し 選考試験の受験者はホームページで公開されている過去問題だけを頼りに出題傾向を探ることになる しかも2009 年 3 月の段階で 学部 研究 高専 専修学校 の問題は過去 3 年分閲覧できるが 日本語 日本文化 の問題は2007 年度の問題だけである [ 総合ガイド2 2009] つまり他の種類の問題を参考とするとともに 日本語 日本文化 の問題を毎年ダウンロードして蓄積し提供する体制をとらなければならない 2006 年と2007 年度 日本語 日本文化 の過去問題をもとにその構成や配点をみると 問題 I( 文型や語彙 ) が30 問あり各 1 点の配点で30 点 問題 III( 漢字の読み書き ) が16 問各 1 点 16 点 その他は問題 II-1,2とIV( 読解 ) が27 問各 2 点 54 点となっている つまり読解問題は配点比が高く 1 問あたりの配点が2 点であるので 不正解による影響が大きいことがわかる また試験時間 120 分で効率よく問題を解いていくためには 過去問題の分析と試験対策が不可欠である 選考試験の難易度を測る目安として過去 2 年分の読解問題を能力試験 1 2 級長文読解問題と比較した [ 出題基準 1997] まずテキストの長さでは 能力試験 2 級は600~900 字前後の規定で平均 677 字程度 1 級では700~1000 字前後の規定で平均 745 程度であるが 選考試験では一番短い問題 II-1でさえ900 字程度 問題 II-2とIVでは約 2 倍以上長い 文章のジャンルは能力試験や高専などの留学選考試験には理論的な自然科学 技術などに関する記述も見られるが 日本語 日本文化の選考試験では 大学関係者や作家などによる主観的な随筆や講演記録などが主で筆者の思索を文章から読み取る必要がある 2008 年度の受験生によると動詞の働きに関する文章があったということであるが 現時点では公開されておらず考察できない 語彙面では例えば能力試験 1 級の語彙リストにもある ; 閉口 おびただしい 肝心 いじる 口頭 もたらす ほっと うんざり お世辞 いかにも などの他 こびりつく しがみつく ; 悶々と うつつ 弾力 かぶさる ; 度胸 どやしつける ; 詮索 間食 ; 野次馬 比喩的 無性に ; 了見 ; 見栄っぱり ; 赤褐色 誇示 かり出す ありきたり しめた 索漠 がなり立てる むっとする 処世術 つれづれに 閉域 幻想 接待 ; 硯 頭取 百姓 ; 購う ; 幽美 生き ; 甲斐 眼目 ; 堤 ; 薄 つめ ; 襟 奇想 など1 級の語彙リストに含まれていないものや おしころしたような声 付和雷同 ; 悦に入る 拍車をかける 始末の悪い など慣用句的表現も散見される 例えば ; 胸踊る ; 無理強い 詰め込み教育 似て非なる やせ ; 我慢 鼻歌 ; 草叢 殺しあう ( 相殺するという意味 ) すがすがする など2 級にも出てくる語彙に関連するが意味が異なるものや ギリニンジョー のように漢字であれば1 級語彙に含まれているがカタカナで書かれているので意味の判別しにくいものもある しかし能力試験もテキストの語彙逸脱率は10 % あるので 語彙面では選考試験の読解問題も能力試験 1 級程度と考えてもよい 文型表現では ~こそ ~さえ ~しつつ ~がたい ~かねない ~べき など2 級文型までが中心で ~ごとく ~たる ~ともなく ~とばかりに など1 級文型が多少ある程度であ 175

176 る [ 友松 宮本 和栗 1996] しかし ( 否定の )~ ぬ ~ せねば ~ をなす など文語的表現も文章によっては見受けられるので注意する必要がある 受験生の目的は問題を解くことにあり精読や翻訳ではないので 語彙は熟語を既知の漢字から推測したり 文型は前後の文脈から判断するなどして読解を進めることは可能である むしろ選考試験では出題の意図として未知の文章をいかに正確に理解できるかを試されていると推測される 通常ウクライナにおける受験生は 大学入学時までに日本語を学習した者は少なく 学習歴は 2 3 年半程度なので いかに短期に能力試験 1 級程度のレベルでしかもより長文の読解力を養成させるかということが大きな課題となる 問題を解く方法としては まず速読法が挙げられる 所謂 斜め読み を行い文章全体の大意を汲み取り 問題に答える これは母語話者に近い読解能力が必要であり 学習歴のが短いウクライナの受験者は試験の制限時間内に間に合わない可能性が高くなる 主にウクライナの受験生が行っているものは まず文章の冒頭だけを読み文章の流れや主題を推測した後 問題を解きながら指定された箇所の前後の段落を拾い読みしていき 推測と内容認識の修正を重ねていく方法である 能力試験程度の文章量では推測と修正を重ねる回数は少ないが 選考試験ではその回数も多くなり全体としての論旨を問われた場合 文章の最終段落付近のまとめ部分を読み直すなどして解答を導き出す 選考試験では解答の選択に迷うものも見かけられる 例えば 2007 年度選考試験 IV は 画家で随筆家でもある中川一政が戦前 1936 年に書いた 庭の眺め の抜粋で 筆者独特の非常に主観的な論旨で構成されている 知り合いの僧侶に蛇がきらいだという話をすると真面目に修行が足りないと言われたこと 魚釣りをしてつり落とした鯛の大きさを大げさに言って知人にそんなに大きくないと反論されたことを書いた後 筆者は 感じ は重要で これが 眼目 であり 計量できないものだと書いている その後突然 アカデミックな美術がつまらないと言うのもそれだ と段落を締めくくっている 問 7 では アカデミックな美術がつまらない のはなぜだと筆者が言っているかという質問に対し A 美術を知識で説明しても 美術本来のおもしろさは伝わらないから B 本来美術はアカデミックなものとは無縁なので 説明自体に無理があるから C 美術を学術的に見ることは かえって美術の持つ魅力をそいでしまうから D つまらない美術は アカデミックな感動さえ与えないものだから の中から選択しなくてはならない アカデミックな感動 ということは筆者は言っておらず D はすぐ除外できる しかしその他の選択肢から正解が C だけであると結論付けるのは この文章だけでは無理ではないだろうか また筆者宅の堤に生えた竹を知人の農家の主人の好意で刈り取ってもらい 庭先が明るくなり遠方まではっきり見えるようになったと書いたあと 農家の主人が 竹が見えてきましたね と言った一言に あまり竹が繁って 竹の明暗はくらくつぶされていたのである 竹が隣同士殺しあっていたのである 今やその言葉通りすがすがして竹は見えてきた 風が吹けば風にしたがって美しい姿をみせる と感銘を受けている 問 8 では 竹が見えてきましたね とはどういう意味かという問題だが 選択肢の A 竹が少なくなったので 風にそよいで動くだけの空間ができた は空間のことであり竹ではなく除外したとしても B 庭の遠近がはっきりわかり その中で竹の美しさがひきたつ C 竹の明るいところとくらいところが あざやかに対比してみえる D 竹が殺し合いをやめ 今は一本一本生きているのがわかる の中から B だけが正解と特定できるであろうか また筆者は この農家の主人を帝劇のバレエに招待するのだが この主人は がさがさ音のする風呂敷包み からアンパンを出し筆者夫妻と食べながら観劇する 問 9 では 我々はアンパンを食べながら ; 瀕死の白鳥を見た は おかしみのある表現 である そのおかしみはどこから来るかという設問をしている 正解は A 深刻なバレーと庶民的なアンパンは 176

177 おかしな取り合わせであること であるがアンパンの説明が別途なされてはいるものの 外国人にそれが庶民的か否かを判断することは難しい また B はじめてのバレーなので はりきってアンパンをおみやげに持ってきたこと C 夢のようなバレーを見ているときに 現実的な音を立ててアンパンを出したこと D 劇場でバレーを見ながら食べ物を食べることは ふつうは禁止されていること についても おかしみ という主観的な問いでは どれを選んでも正しいのではないだろうか 読解問題の対処的対策では 一見して難解で長い文章に対しても受験準備を十分行うことで学習者に自信を持たせることが大切である 具体的には過去問題を制限時間内に行い受験生がどういった設問を解けなかったかを分析し解説する 能力試験の 1 級過去問題や対策問題集などを使い練習することなどが挙げられるであろう 随筆を中心とした長文の精読を行い 文脈のあるまとまった文章によって語彙力と漢字運用能力を高めることは欠かせない 選考試験の形式に慣れるということも大切で 時間を区切って練習問題を繰り返すことになる 解答の選択に迷うときは 問いと選択肢の意味を再確認した後 消去法で除外して残った候補から語彙の言い換えなどに気をつけながら なるべく深読みを避けて解答するといったところであろう 特に注意を要するのは 推測と内容認識の修正を繰り返しながら正しい理解に到達するという読解技術の向上である 選考試験や能力試験に対する研究ではないが 大隈は調査の結果 優位被験者群は文章読解の導入時点から既有知識の活性化 推論が多く見られ それに付随した部分的な内容の一貫性のチェックをした後 展開部では全体的に一貫性を持った理解を形成できると結論付けている また読解中に不可欠な 橋渡し推論 ( 対応関係 文法格 原因探索 登場人物の行為の目的 動機 意図 テキストの主題 登場人物の心情理解に関する推論 ) の他に 優位被験者群は文章導入時の早い時点から 精緻化推論 ( 結果の予測 名詞句の内容の具体化 道具の内容 登場人物の行為 現状に関する推論 ) を行っている [ 大隈 2005,39,48-49] またポクロフスカの質的調査結果によると優位被験者は皆同じような予測をしているわけではないが 予測の手がかりを早く見つけ 情報不足を文章の流れや一般的な背景知識で補っている また優位被験者群では自分の予測の手がかり 読解行動 その由来などを説明できるのに対し下位被験者群は十分な説明ができなかった また量的調査では学習者の多くは文を区切るなどによって言語要素や文節間の関係を明確にするといった読解ストラテジーを行っていない [ ポクロフスカ 2006, ] つまりこれらの調査結果を考慮するならば 選考試験準備においても 長いセンテンスの文の分析など技術的な読解ストラテジーの練習 橋渡し推論 にとどまらない 精緻化推論 とその他の推論でもある読み手の感情や作者の意図の推論なども合せた多様な推測プロセスの訓練を行う必要がある まとめに代え基礎的な対策を提案すると 入学時からの漢字学習の強化と精読をより多く行うことが緊急課題であろう これは留学選考試験への対策というより現在のウクライナの日本語教育の基本となる部分に関係する 例えばキエフ大では 1 2 学年はルビの付いた みんなの日本語 ( スリーエーネットワーク社刊 ) を使った文型学習とドリル練習などが中心で精読に使われるべき時間がまったく少ない 3 学年になりやっと授業や能力試験などの準備ではじめて 多少まとまった文章に出会うというのが実情である みんなの日本語 を効率よく圧縮して利用するなり自主教材を開発しもっと短期に初級文型の導入を行う必要がある 同時に みんなの日本語 で学習していない語彙や文型の導入を待たず 第二言語学習用教材のために書きかえたものではない実際に日本で読まれている文章を 1 学年の時から読ませ できれば暗記させる 多種多様の文章を多く読ませるということが必要である 177

178 ソ連の外国語教育法をベースとした独立当時の日本語教育では 文字媒体である文章読解や漢字学習のために相当の授業時間を割いていた しかしウクライナ独立数年後から日本からの日本語教育法や教材の導入が続いている 日本で研修を受けた日本語教師がウクライナの日本語教育の中に広がりつつある 日本や西欧の日本語教育をもって世界の規準とし それが教師の質的向上につながり 読み書き中心から四技能を全体的に伸ばすことが重要という意見もある [ 立間 2006, 130,132] しかし福島 イヴァノヴァの主張どおり 孤立環境 では実在しないコミュニケーションを想定しても動機付けにもならない [ 福島 イヴァノヴァ 2006,49] 絶対的に授業時間が足らないのであれば 四技能の中から優先して必要な技能に集中するのはやむを得ない またウクライナはまさに日本語の 孤立環境 であり将来的にも急激に西欧 米国のような日本語との接触が可能な環境に変化するとは考えにくい 外国との 孤立環境 で培われてきたソ連の外国語教育法とその伝統は 決して放棄されるべきではない むしろ手放しに完全な日本語環境である日本国内で作られた日本語教育を移植してきたことを反省し それぞれ優位な点を複合的に運用する段階になったと考えるべきではないだろうか 留学は 孤立環境 で学習するウクライナの日本語学習者が 一時的にせよ自然な日本語環境の中に入れる唯一の機会である 日本への旅行や日本関係企業への就職などが簡単にできない環境では 文科省留学制度なり日本語能力試験は 学習者の中間的な日本語学習の動機付けとして重要である このような中間的学習動機を現実化すること あるいはそれに向かって努力することによって 次なる学習動機の幅が広がるのではないだろうか 学生たちが持つ 日本に行って勉強したい という学習動機を具体化する手助けをすることは たとえ結果的には留学できる学生が一握りであっても決して軽視されてはいけない Анотація Еґава Хіроюкі. СТРАТЕГІЯ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ДО КОНКУРСНОГО ІСПИТУ НА СТАЖУВАННЯ В ЯПОНІЇ ЗА ПРОГРАМОЮ МІНІСТЕРСТВА НА- УКИ І ОСВІТИ ЯПОНІЇ: ЗАВДАННЯ З ЧИТАННЯ ТЕКСТІВ Розглядаються проблеми «Конкурсного іспиту» для участі у програмі стажування Японського уряду. Завдання з текстами, які є найскладнішими для студентів, порівнюються із завданнями «Кваліфікаційного екзамену з японської мови (Nihongo nouryoku shiken)». Даються методичні рекомендації складання цього іспиту. Для фундаментального рішення цих проблем, пропонується збільшити об єм навчання ієрогліфіки та читання тексту для студентів молодшого курсу. 1. 大隈敦子 (2005) 第 2 言語学習者はテキストをどう読んでいるか - 既有知識の活性化と一貫性の形成 -// 国際交流基金日本語教育紀要第 3 号 p.37-51; 2. 国別情報 ( ) 日本語教育国別情報ウクライナ 独立行政法人国際交流基金 go.jp/j/japanese/survey/country/ /ukraine.html; 3. 出題基準 (1997) 日本語能力試験出題基準 独立行政法人国際交流基金 ; 4. 総合ガイド 1(2009) 日本留学総合ガイド 日本国外務省 ; 5. 総合ガイド 2(2009 ) 日本留学総合ガイド 日本国外務省 ; 6. 立間智子 (2006) ウクライナにおける日本語教育の現状と問題点 // 国際交流基金日本語教育紀要第 2 号 ; 7. 友松悦子 宮本淳 和栗雅子 (1996) 日本語能力試験 1 2 級対応どんなとき使う日本語表現文型 500 中上級 アルク ; 8. 福島青史 イヴァノヴァ マリーナ (2006) 孤立環境における日本語教育の社会文脈化の試み ウズベキスタン 日本人 178

179 材開発センターを例として // 国際交流基金日本語教育紀要第 2 号 49-64; 9. ポクロフスカ オーリガ (2006) 読解ストラテジーの使用から見た物語文の読解過程 キエフ国立言語大学における読解指導の改善に向けて // 日本言語文化研究会論集第 2 号 О. Забуранна, Львівський національний університет імені Івана Франка 初級教科書における対のある自動詞 他動詞の扱い方 ( ヴォイスの観点から ) はじめに対のある自動詞 他動詞は日本語教育においては概して初級教科書で提示されるが 学習者にとって使い分けが難しく 習得が困難な分法項目であると一連の第二言語研究の結果で明らかになっている ( 守屋 (1994) 小林 直井 (1996) 中石 ( ) 等 ) 特に アスペクトの Vintr- ている Vtr- てある の導入の時期になると 自動詞 他動詞の使い分けに関する識別能力が低い場合 誤用が増え 習得が遅くなると思われる 中石 (2003 ) によると 初級 中級レベルだけでなく 実際 上級レベルの学習者であっても誤用が目立つということである 他動詞 自動詞に関する誤用は 文法の問題のみのものではないと言えよう 最近 教育現場から 文法的に正しいが 日本語の言語慣習に合わないような学習者の言語産出にも指導が必要であるという声があがっている 自動詞 他動詞ではヴォイスにかかわる以下の使用が問題とされている ペアのある相対自動詞 他動詞が同じ出来事 事態を表現するにもかかわらず 日本語話者が動作の主体に視点を置く他動詞ではなく 事態の成立そのもの およびその結果に注目する自動詞を使う傾向があることが幅広く研究されてきた ( 寺村 (1976), 池上 (1981), 他 ) つまり 日本語は自動詞視点を選択することが多いということである しかし 自動詞視点は学習者にとって難しいようである ( 小林 直井 1996) このような言語習得における困難点は避けられないものではある一方 自動詞 他動詞の正確な使い分け 運用場面での適切な使用ができるようになるために 教科書が提供する知識および練習活動が大事な役割を果たすと思われる 目的主要初級教科書における対のある自動詞 他動詞の捉え方を調べ ヴォイスに関連する動詞の自他の習得の容易性および問題点を論じる 分析対象 新文化初級 みんなの日本語 を分析対象にする 分析のポイント 初級の段階で提出される対のある自動詞 他動詞の語数 179

180 180 導入の時期および導入順序 ヴォイスの観点から 紹介される自動詞の用法の提示 自動詞を使って何を言えるようになるはずであるか ( 本文会話の場面および発話行為 ) 初級の段階で提出される対のある自動詞 他動詞の語数教科書全体で 新 文化初級日本語 は 36 組 みんなの日本語初級 は 30 組という同様の程度で 対のある自動詞 他動詞を提出する 対のある自動詞 他動詞の導入の時期およびその順序 新文化初級 で対のある自動詞 他動詞が体系的に導入される (36 課の内の 26 課 ふたが開かないんです ) 課のタイトルからも明らかになっているように 目標項目となっているのは動詞自体である このような動詞のみの導入は対のある自動詞 他動詞の習得を促進させるために大事なポイントとなっていると思われる 導入の際 本文の前に 自動詞と他動詞 のペアが提示されている 各ペアに 対のある他動詞と自動詞による状況の捉え方を理解させる絵が備わっている 全部で 15 組の 30 の単語が提示されている :1 ドアが開く ドアがを開ける 2 ドアが閉まる ドアを閉める 3 糸が切れる 糸を切る 4 ジュースが出る ジュースを出す 5 りんごが落ちる りんごを落とす 6 メリーゴーランドが回る つまみを回す 7 人形が動く 人形を動かす 8 水が止まる 水を止める 9 皿が割れる 皿を割る 10 電気がつく 電気をつける 11 電気が消える 電気を消す 12 カメラが壊れる カメラを壊す 13 起きる 子供を起こす 14 ( おふろに ) 入る 赤ちゃんを ( おふろに ) 入れる 15 ( 車に ) 乗る 犬を ( 車に ) 乗せる この 15 組の単語のうち 開ける 閉める (14 課 ) 切る (12 課 ) 出す ( 宿題を )(9 課 ) 落とす (7 課 ) 止める (12 課 ) 割る (19 課 ) つける ( を )(13 課 ) こわす (19 課 ) いれる (9 課 ) のせる (12 課 ) の 11 の他動詞および出る ( 鼻水が )(16 課 ) 落ちる (16 課 ) こわれる (25 課 ) 起きる (6 課 ) 乗る (10 課 ) の 5 つの自動詞がすでに提出されており 既習の単語である つまり 26 課で提示される 30 語の内 半分のみが学習者にとって新しい語彙になる 既習動詞の内 3 つの他動詞が順序の説明のとき ( 火をとめます 第 13 課 ) 2 つの他動詞が許可の求めの文型で ( 窓を開けてもいいですか 第 14 課 ) 提示される 5 つの既習自動詞の内 2 つが理由の説明 ( 鼻水が出るんです 第 16 課 ) で提示される みんなの日本語 では 対のある自動詞 他動詞の導入は概して行われていない 自動詞 他動詞の対立が明確に現れるのはアスペクトの V ている と V てある が隣接の課で導入される時であると思われる それは 全体の 50 課のうち 第 29 課と次の第 30 課である 第 29 で導入される自動詞が次の 9 つで すべてが自動詞の初めての登場となる : 開く ( ドア ) 閉まる ( ドア ) つく ( 電気 ) 消える ( 電気 ) とまる ( 車 ) 折れる ( 木の枝 ) こわれる ( 時計 ) 汚れる ( 服 ) かかる ( 鍵 ) 次の第 30 課で V てある の導入に用いられる他動詞のうち 29 課の自動詞のペアとなっている相対他動詞が見られない そして 並べる 片付ける 以外 すべてが絶対他動詞である それは 第 29 課と第 30 課は 相対自動詞 他動詞でなく 状態の継続の習得を目的とするためであると思われる しかし 対のある自動詞 他動が体系的に紹介されておらず 自動詞 他動詞の理解の手助けとなるものがないと思われる では 第 29 課と第 30 課以外 対のある自動詞 他動詞はどの課で提示されるかを見ていこう

181 対のある他動詞の 6 つは 第 14 課の命令 (~ てください ) 許可求め (V てもいいですか ) の導入の時に提出される あとの他動詞は意思性が入る文型の導入の際に 2-3 ずつ導入される 前にも述べたようにそれと異なって V ている が導入される第 29 課までに対のある自動詞が一個も提出されていない このような導入の仕方を見ると みんなの日本語 で自動詞のみの練習が備わっておらず 学習しても 自動詞をいつ使うかがよくわからないと言えるだろう ヴォイスの観点からの自動詞 他動詞の扱い先に述べた通り 日本語では自動詞の視点を選択することが多い 守屋 (1994) によると 自動詞が選択されるのは 次の条件の下である 1 イベントが非人為的に成立した場合 例 : ドアが風でバタンと閉まった ( 非人為性 ) 2 人為的に成立した場合でも 行為の主体が特定できない場合 例 : 誕生日にきれいなバラの花がたくさん届いて 大変うれしかった ( 主体の不特定性 ) 3 行為の主体が特定できても 行為の現実よりも結果に話者の視点がおかれる場合 例 :( 焼肉店で さあ 焼けた肉から順番に召し上がってください )( 変化結果の視点優先 ) 4 イベントが人為的に成立し かつ行為の主体が特定でき さらに成立自体に視点がおかれていても 話者が主体の意図性に視点をおかず 事態の成立そのもの およびその結果に注目し 主体抜きで事態を表現する場合例 : おや メガネ [ を / が ]( かえ / かわ ) ましたね よくお似合いですよ ( 任意性 ) 条件 1 は習得がそんなに困難ではないようではあるが 番号が上がれば上がるほど 学習者の誤用が多く見られるとされている 以下に 新 文化初級日本語 と みんなの日本語初級 で自動詞視点の紹介が行われているかどうか 行われているとしたら どの条件に当たる例文 会話 練習があるか どのような練習 活動が用意されているかを見ていきたいと思う まず 対のある自動詞 他動詞が提出される 新 文化初級日本語 の 26 課を見よう 本文 1 として 6 つ 1 の短い会話が記載されている 1 番目の会話で自動詞のみ その他の 5 つで対のある自動詞と他動詞が両方とも使われている 会話 1 はイベントが非人為的に成立するという条件 1 の場合である ( 糸が切れて ) 会話 3-5 で行為の主体が特定できても 行為の現実よりも結果に話者の視点がおかれる ( 開いた ( びん ) 条件 3). 興味深いのは 同じ会話で対のある自動詞 他動詞が埋め込まれており 実態を成功させる行為を他動詞で示され 行為が成立しない または成立した後 自動詞が使われる 会話 3 で つける と つく のヴォイス的な違いが次のように会話で提示されている : マリー : 暗いですね 電気をつけましょう長井 : スイッチはどこですか マリー : あ ありました ( パチッ ) あれ つきませんね 長井 : あ あれじゃありませんか 1 会話 6 では異なる文型が導入されているため ここで扱わない 181

182 ( パチッ ) つきました 会話 2 の用法は 条件 1 と条件 3 の中間にあると思われる イベントが非人為的に成立するものの 成立するために主体が意思的に別の動作を行わなければならない ( 手を出すと自動的に水が出るんですよ ) 課内の練習にも条件 3 にあたる自動詞の使用の定着 相対自動詞 他動詞の違いの理解を図る練習が十分に入っていると思われる そして 会話の登場人物が自動詞を使い 不満を表明したり 間接的に助けを求めたりするという発話があるため 日常会話における機能の紹介までも作成者が考えたということが明らかになっている ( 例 : 洗面所の水が出ないんですが (p.80) 電池が入らないんですが (p.82)) みんなの日本語初級 で V てある 文型以外 守屋 (1994) で分類された自動詞選択条件 1-4 に相当する使用が紹介されていないと言える ただし 第 23 課では 新 文化初級日本語 の第 26 課の会話 2 と同じように Vtr の辞書計 + と +Vintr. という文型が導入される ( このボタンを押すと 切符が出ます ) しかし 不満 説明求めのような話者の意図と結びついた会話がない まとめ以上を踏まえ 新 文化初級日本語 と みんなの日本語初級 とでは 対のある自動詞 他動詞の導入の仕方が異なると言える 新 文化初級日本語 では 対のある自動詞 他動詞を導入する一課が設けられている 自動詞使用の場面が提示されており 練習も十分に提供されていると思われる それと異なって みんなの日本語初級 で他動詞 自動詞自体の使用に関する相違を理解させる会話 例文が欠けているため 教師が みんなの日本語初級 を使用する場合 それを補う必要があるだろう 1. 池上義彦 (1981) する と なる の言語学 大修館書店 ; 2. 小林典子 直井恵理子 (1996) 相対自 他動詞の習得は可能かースペイン語話者の場合 日本語教育論集 第 11 号筑波大学留学生センター pp.83-98; 3. 中石ゆうこ (2003) 対のある自他動詞 自動詞の習得研究の動向と今後の課題 広島大学大学院教育学研究科紀要 第 2 部第 52 号 pp ; 4. 中石ゆうこ (2004) 縦断的発話データに基づく対のある自他動詞の習得研究 - きまるーきめる かわるーかえる の使用状況から 広島大学大学院教育学研究科紀要 第 2 部第 53 号 pp ; 5. 守屋三千代 (1994) 日本語の自動詞 他動詞の選択条件 講座日本語教育 第 29 冊分早稲田大学日本語研究教育センター pp ; 6. 寺村秀夫 (1976) なる 表現と する 表現 - 日英 態 表現の比較 日本語と日本語教育 - 文字 表現編 国立国語研究所 ; 7. 寺村秀夫 (1982) 日本語の信託すと意味 Ⅰ くろしお出版 182

183 О. Ільїнська, Київський національний лінгвістичний університет Особливості перекладу офіційних документів з японської на українську мову (на прикладі свідоцтв про народження) У сучасних умовах, коли все більш активно розвиваються відносини, розширюються ділові контакти на різних рівнях і у різних сферах між Україною та Японією, постійно виникає необхідність у перекладі з української мови на японську та з японської на українську ділової документації різного характеру та різного ступеню складності від текстів договорів, до заяв про прийняття на роботу, ділових листів, свідоцтв. Актуальність нашого дослідження обумовлена теоретичною і практичною інформативною обмеженістю щодо перекладу будь-якої документації з японської мови на українську і навпаки. Крім того, спираючись на власний досвід, ми пересвідчилися, наскільки всебічно недостатньою є підготовка фахівців з перекладу у мовних ВНЗ України на сьогоднішній день. До того ж, на нашу думку, на сьогодні існує нагальна необхідність навчити студентів-перекладачів спеціалізованому виду перекладу, зокрема офіційних документів (свідоцтв про народження). Вважаємо найбільш доцільним здійснювати таку підготовку в рамках спеціалізованих курсів на старшому ступені бакалаврату або магістратури, які передбачені навчальним планом, оскільки в рамках практичного курсу дисципліни «Японська мова» реалізувати значний за обсягом та інформативністю спецкурс було б практично неможливо. Таким чином, метою статті є розробка і описання методичних рекомендацій щодо перекладу офіційних документів у мовних вищих навчальних закладах (ВНЗ). У рамках нашого дослідження спробуємо розв язати таку низку завдань: сформулювати критерії текстів офіційних документів, які слід враховувати на початковому етапі перекладу; проаналізувати паралельні тексти, як джерело інформації про особливості стилю, форми, а також спільні та відмінні риси їх структури; запропонувати методичні рекомендації щодо перекладу офіційних документів, як виду спеціалізованих текстів. Переклад офіційних документів має висвітлюватися через багатоступеневий, поетапний процес. У статті описані етапи перекладацького процесу, які можуть бути використані як викладачами спеціалізованого перекладу так і студентами під час перекладацької практики. Запропонована нами модель перекладу базується на аналізі паралельних текстів, які представлені свідоцтвом про народження японською та українською мовами, оскільки ці документи являються яскравими прикладами спеціалізованих офіційних текстів (юридичних документів), за допомогою яких можна краще проілюструвати етапи процесу перекладу. Аналіз проводиться відповідно до загальноприйнятого критерію перекладу спеціалізованих текстів, який включає в себе: урахування структури тексту, вживання спеціалізованої лексики (термінології), граматичних конструкцій та стилю мови. Офіційні документи, а саме свідоцтва про народження, одні з найбільш поширених спеціальних текстів для перекладу з огляду на їх активну роль в суспільному житті та 183

184 практичне призначення. Їх відносять до юридичних текстів з двох причин [Olpinska M. 2003, 166]. По-перше, вони використовуються в ситуаціях пов язаних із законодавством. По-друге, для них є спільними велика кількість формальних характеристик юридичних документів, та водночас спеціалізованих текстів. Чітко визначена структура свідоцтва про народження дає викладачу можливість продемонструвати майбутнім перекладачам характерні особливості текстів офіційноділового стилю. Саме тому для статті, в якості прикладу для аналізу, ми обрали саме свідоцтво про народження. Метою статті є не лише опис характерних особливостей свідоцтв про народження в українській та японській мовах, але й використати їх порівняння, щоб продемонструвати послідовні етапи в процесі перекладу. Головним завданням статті є формулювання методичних рекомендацій викладачам та студентам, щодо застосування паралельних текстів для виконання адекватного перекладу. Перше, на що звернемо увагу це критерії аналізу текстів офіційних документів, які слід враховувати перед початком перекладу. Рекомендацією викладача для студентів на початковому етапі перекладу може бути наступне положення: слід розпізнати елементи певного виду тексту, які є фундаментально важливими для перекладу. Це розпізнавання в процесі аналізу тексу оригіналу дозволить створити найкращий варіант перекладу. Особливо у випадку з нехудожніми текстами, де переклад має бути особливо точним і максимально наближеним до оригіналу. Головне завдання викладача показати студентам методи пошуку відповідних перекладацьких кліше шляхом порівняння паралельних текстів. Це завдання може бути реалізоване через інтенсивні практичні заняття, на яких студенти можуть покладатися на допомогу викладача у пошуку еквівалентів та конструктивному аналізі текстів. Шляхом самостійного опрацювання джерел студенти мають ознайомитися з особливостями лексики, використаної у спеціалізованих текстах. Яка у свою чергу включає в себе систему термінів, правила вживання термінів в тексті, іншими словами власний когнітивний синтаксис [Źrałka E. 2007, 76]. Синтаксис спеціалізованих текстів буде слугувати засобом досягнення ясності, однозначності, точної відповідності змісту тексту оригіналу. Термінологія завжди базується на спеціалізованих термінах, що відносяться до певної галузі науки чи техніки. За визначенням Арсентьєвої O. [Arsentyeva E. 2003, ], терміни складають 20-30% всього лексичного складу спеціалізованих текстів. У той час як кількість нейтральної лексики складає 60-70%. Номіналізаційний характер офіційноділових текстів може пояснюватися перевагою іменників, прикметників над дієсловами та прислівниками, а також прийменників над сполучниками. Таким чином, виходячи з вищезазначених характеристик, отриманих в дидактичному процесі засвоєння матеріалу, студенти мають дійти до висновку, що аналіз паралельних текстів слід проводити у відповідності до наступних критеріїв: структура викладу тексту (поділ тексту на блоки, зміст повідомлень, формули); лексичний склад (термінологія, морфологічні засоби лексичних одиниць); граматика тексту (типові граматичні конструкції, синтаксис); правила регістру (стилістичної диференціації, що уточнює сферу вживання слова). Спираючись на описані вище критерії аналізу паралельних текстів, звернемось до питання паралельних текстів, як джерело інформації про особливості їх форми, стилю, а також спільні та відмінні риси їх структури. 184

185 Наступним етапом перекладу спеціалізованих текстів є детальний аналіз обох текстів оригіналів японською та українською мовою. Метою такого аналізу має бути пошук лексичних і стильових особливостей спільних для обох текстів, що можуть стати моделлю для адекватного перекладу. Аналіз структури текстів має забезпечити перекладача інформацією наступного характеру: Емблеми країни, району; Назва країни, району/префектури де здійснюється реєстрація; Назви, дати актів у відповідності з якими здійснюється реєстрація; Номер сертифікату; Зазначення дати та місця реєстрації народження; Назва документу; Інформація про дитину: ПІБ, стать, дата, місце народження та ін.; Інформація про батьків (як правило чітко розмежована, окремо про батька і про матір): ПІБ, місце народження, місце пологів, місце роботи (професія), вік; Інформація про особу, яка доповідає про народження (ПІБ, адреса, родинні зв язки, підпис), додаткова інформація; Підписи (реєстратора або того хто видає свідоцтво, заявника); Місце і дата видачі документу; Печатки (МП). Встановлення лексичних та стильових особливостей спільних для обох оригінальних текстів, дозволить перекладачеві використовувати засоби мови перекладу (МП), співставляючи їх із відповідні засобами мови оригіналу (МО). Але для здійснення цього, перекладачеві слід бути точним та окрім споглядання схожої інформації ще й аналізувати специфіку лексичного складу, граматичних конструкцій і стилістичних засобів тексту перекладу. З аналізу лексичного складу студенти можуть помітити очевидну схожість лексичних одиниць, як наприклад, дані про особисту інформацію, місце народження (де превалюють власні назви країн, установ, організацій, які можна знайти у словниках, довідниках, глосаріях, енциклопедіях). Разом із тим будуть наявні і лексичні одиниці термінологічного характеру. Тут викладачеві слід звернути увагу студентів на те, щоб вони правильно підібрали еквіваленти. І роль паралельних текстів тут вже буде менш важливою. Завданням викладача буде знайти «проблемні» терміни і запропонувати студентам можливі варіанти перекладацьких рішень. Таким чином, при перекладі з японської на українську мову, проблемними можуть бути такі терміни: 世帯 (setai) сімейство (а не сім я) 世帯主 (setainushi) голова сім ї, 立会者 (tachiaishya) причетна особа (а не свідок), 筆頭者 (hitsutousha) відповідальний, 続柄 (tsudzukigara) близькі родичі (а не сімейні стосунки), 事件簿番号 (jikenbobangou) код форми (а не номер справи в реєстрі). Ще одним важливим завданням є необхідність викладачу звернути увагу студентів на характер лексичного складу офіційний, формальний, позбавлений зменшувальнопестливих суфіксів та колоквіалізмів. Відносно граматичних особливостей текстів офіційних документів слід зазначити привалювання пасивних конструкцій, безособових дієслів, складних дієприкметникових та дієприслівникових зворотів: «上記のとおり証明する (jyouki no toori shoumeisuru) У відповідності до вищезазначеного засвідчую». 185

186 На граматичному рівні стиль також залишається не менш офіційним. Переважають відіменникові кластери над повними реченнями: «同居を始めたとき (doukyo wo hajimeta toki) Дата початку спільного життя». Також ознакою текстів офіційних документів є інформативність, чітка спрямованість на об єкт дії, безособовість, наказовий характер повідомлень, використання перформативних дієслів «証明する (shoumeisuru) свідчити, засвідчувати». Після аналізу текстів, важливим етапом викладання перекладу є ознайомлення студентів з методологією перекладу. Серед теорій що стосуються безпосередньо перекладу спеціалізованих текстів, на особливу увагу заслуговує теорія сформульована Юджином Найда [Nida E. 1994, 228]. Та її ключовим елементом поняттям «еквівалентності». Найда визначає два види еквівалентності: формальну еквівалентність полягає у спробі виразити повідомлення за допомогою імітації його форми, з тим щоб кожне поняття та речення ТО знайшло своє відображення у перекладі; динамічна еквівалентність полягає у вираженні загального змісту повідомлення. Як правило, формальна еквівалентність зустрічається у спеціалізованих текстах частіше ніж динамічна. Отже, на основі описаних вище критеріїв аналізу паралельних текстів ми можемо запропонувати методичні рекомендації щодо викладання перекладу офіційних документів, як виду спеціалізованих текстів. Починаючи перекладати спеціалізовані тексти, студенти мають пам ятати, що особливу увагу слід приділяти саме термінології, оскільки вона складає значну частину тексту. Можливі наступні варіанти термінів: терміни, що вважаються повними еквівалентами; терміни, що не мають еквівалентів в МП «нульова еквівалентність»; терміни, що є частковими еквівалентами [Arsentyeva E. 2003, 143]. У випадку з «нульовою еквівалентністю» можливі такі способи перекладу: використати термін МО, з дослівним перекладом або поясненням у дужках; застосувати визначення або опис терміну МО; вжити неологізм [Stepnikowska A.1998, 53]. Щодо структурних особливостей спеціалізованих текстів лінгвісти зазначають наступні риси еквівалентного перекладу: дотримання семантичної єдності оригінального тексту у його перекладеній версії за рахунок збереження так званої «семантичної домінанти» (прямих зв язків між центральними термінологічними юнітами); збереження формально організованої структури тексту; застосування відповідних зв язків та узгодження відповідних лінгвістичних прийомів, що забезпечують єдність тексту як цілого; дотримання структури розміщення, побудови тексту (поділ на параграфи, клітинки в таблиці, нумерацію даних) [Źrałka E. 2007, 74-91]. Заключну пораду викладача щодо пошуку і вибору студентами перекладацьких рішень можна сформулювати наступним чином: бажано дотримуватися не лише змісту тексту оригіналу але і його форми, не зловживати запозиченнями з оригінального тексту МП, але 186

187 використовувати його як консультацію у спірних питаннях. Бажаним є дотримання формули тексту МО. По можливості не змінювати форми і характер повідомлення. Отже, бажано, щоб викладач проводив практику перекладу спеціалізованих текстів згідно з наступними етапами: Аналіз тексту МО як засіб визначення його характерних ознак, інформування студентів у відповідності з ними. Порівняння паралельних текстів з метою виокремлення ознак спільних для обох текстів. Зважання на термінологію використану в перекладі. Вирішення граматичних питань. Слідкування за стилістичною єдністю тексту, як єдиного цілого. Забезпечення методологічного підґрунтя з боку викладача, для інформування студентів відносно адекватності варіантів їх перекладів з огляду на термінологію, структуру та стиль тексту. Таким чином, розглянуті вище критерії аналізу текстів офіційних документів можуть лягти в основу створення спецкурсу з перекладознавства, а також ці дані можуть бути використані в рамках дисципліни «Практичний курс перекладу» (ПКП) на старших курсах бакалаврату та магістратури у вищих мовних ВНЗ. 1. Arsentyeva, Elena (2003). «Scientific and technical texts as an object of study and analysis.». Barbara Zofia Kielar & Sambor Grucza (Eds) (2003). Języki specjalistyczne 3. Lingwistyczna identyfikacja tekstów specjalistycznych. Warszawa: Katedra Języków Specjalistycznych Wydział Lingwistyki Stosowanej i Filologii Wschodniosłowiańskich UW, p ; 2. Dickel, Agnieszka (2003). «Rodzaje ekwiwalencji przekładowej tekstów specjalistycznych.» Barbara Zofia Kielar & Sambor Grucza (Eds) (2003). Języki specjalistyczne 3. Lingwistyczna identyfikacja tekstów specjalistycznych. Warszawa: Katedra Języków Specjalistycznych Wydział Lingwistyki Stosowanej i Filologii Wschodniosłowiańskich UW, p ; 3. Nida E. Toward a Science of Translating. Leiden, p.; 4. Olpińska, Magdalena (2003). «Struktura podręcznika «Tłumaczenie pisemne tekstów specjalistycznych». Barbara Zofia Kielar & Sambor Grucza (Eds) (2003). Języki specjalistyczne 3. Lingwistyczna identyfikacja tekstów specjalistycznych. Warszawa: Katedra Języków Specjalistycznych Wydział Lingwistyki Stosowanej i Filologii Wschodniosłowiańskich UW, p ; 5. Stępnikowska, Agnieszka (1998). Stand, Probleme und Perspektiven der zweisprachigen juristischen Fachlexikographie. Frankfurt am Main: Peter Lang Verlag.; 6. Źrałka, Edyta Teaching specialized translation through official documents, Unesco Chair for Translation Studies and Intercultural Communication, and Jagiellonian University, Cracow, Faculty of Philology // The Journal of Specialized Translation. Issue 7 January 2007, p

188 188 Ю. Локшина, ЧВНЗ «Інститут Сходознавства і міжнародних відносин «Харківський Колегіум» ДЕЯКІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАВЧАННЯ ПРАКТИКИ ПИСЬМОВОГО ПЕРЕКЛАДУ З ЯПОНСЬКОЇ МОВИ У процесі викладання японської мови стало зрозумілим, що існує нагальна необхідність у наданні студентам ВНЗ, де переклад не є профільним предметом, не лише знань з японської мови, але і необхідних навичок у практиці перекладу. І в той же час ми зіткнулися з проблемою нестачі вітчизняної літератури з методики викладання теорії та практики перекладу з японської мови. З цією метою ми зробили спробу розробити низку методичних рекомендацій щодо навчання студентів ВНЗ практики художнього перекладу з японської мови. Для більшої наочності ми використовували приклади з роману сучасного популярного японського автора Харукі Муракамі «Dance, Dance, Dance...». Переклад будь-якого тексту здійснюється в три етапи: 1) аналіз тексту, що передує перекладу; 2) аналітичний варіативний пошук, тобто пошук необхідних еквівалентних відповідностей; 3) аналіз результатів перекладу. Аналіз тексту при навчанні перекладу носить не науково-філологічний, дослідницький, а практичний характер, тому не повинно бути суто аналітичних занять. Письмовий переклад обов'язково потрібно записувати. Нерідко викладачі вважають, що перекладу можна вчитися, перекладаючи письмовий текст усно. Таке навчання допоможе сформувати вміння перекладати «з аркуша», але не допоможе навчити студентів створювати цілісний текст. Окрім цього, при усному перекладі немає можливості редагування або виправлення перекладу. Тому текст неодмінно потрібно перекласти вдома до заняття та записати. Тактика проведення самого заняття може бути різною. Тут багато що залежить від особистості викладача. Наприклад, на першому занятті можна дати завдання студентам перекласти новий текст вдома, без попереднього аналізу. На наступному занятті ознайомитись з варіантами перекладів, що вийшли у студентів. При цьому, безумовно, з'ясується, що переклади студентів, що робилися без попереднього аналізу, в більшості випадків, слабкі та містять чимало помилок. Отже, буде легко наочно довести необхідність аналізу тексту, ще до початку його перекладу, і продемонструвати хід самого аналізу. Проте треба намагатися знайти вдалі варіанти перекладу і серед запропонованих студентами, щоб саме на них спиратися надалі, на наступних етапах (варіативний пошук і аналіз результатів). Не достатньо просто проаналізувати вихідний текст і обговорити можливі варіанти його перекладу в аудиторії. Текст обов'язково треба відтворити на занятті в усій його цілісності, тобто сформулювати й записати, «ідеальний» варіант перекладу кожної фрази, який влаштовує всіх. При затвердженні спільного варіанту найбільш продуктивним з методичної точки зору є спиратися тільки на пропозиції студентів, а свій варіант залишити на крайній випадок.

189 Основним завданням аналізу тексту, що передує перекладу, є з ясування того, який текст ми маємо перекласти. Цей етап дозволяє йти оптимальним інтенсивним шляхом, замість екстенсивного шляху спроб та помилок, що чекає на перекладача, який перекладає текст безпосередньо, без попереднього ознайомлення. Отже, визначимо основні аспекти аналізу тексту, що передує перекладу. Перше, що необхідно зробити це зібрати зовнішню інформацію про текст: автор тексту, час написання та публікації тексту, глобальний контекст, з якого було взято ваш текст. Наприклад, якщо ми маємо перекласти діалог з роману Харукі Муракамі «Dance, Dance, Dance...», який було вперше опубліковано в 1991 році, то нам не доведеться дистанціюватися у часі, оскільки роман є твором сучасної літератури. Окрім цього, оскільки глобальним контекстом для діалогу є роман, тобто твір художньої літератури, то перекладати цей діалог потрібно в художньому стилі, зважаючи, звичайно, також на стилістичні особливості, властиві діалогу, як формі мовлення. Наступний крок визначити, хто створив текст і для кого. Від цього залежать різноманітні мовні риси, які неодмінно потрібно передати при перекладі. У випадку художнього тексту в схемі джерело-реципієнт відбувається передача інформації від однієї індивідуальності (автор) до іншої індивідуальності (читач). При цьому необхідно пам ятати, що автор пише текст не тільки заради читача, а й заради себе, тобто цей текст йому потрібен як засіб творчого самовираження. Допомогти у справі визначення особливостей авторського стилю може так званий аналоговий текст конкретний твір або інший авторський стиль, схожий на той твір чи стиль, з яким має справу перекладач. Це той випадок, коли складний алгоритм мовних засобів одного автора є аналогічним до алгоритму засобів іншого. Зазвичай аналогова близькість може бути пов язана з близькістю художнього бачення автора, з приналежністю до одного літературного напрямку, близькі духом письменники часто належать до одного покоління. Аналоговий текст може стати перекладачеві зразком гармонійного синтезу виявлених в процесі аналізу стилістичних засобів, які формують стиль автора. Саме тому завжди варто спробувати знайти його, перш ніж починати переклад. Так, наприклад, авторський стиль Харукі Муракамі має чимало спільних рис зі стилем відомого сучасного російського письменника Віктора Пєлєвіна. Обидва автори належать до одного покоління, а їхні твори відносять до літературного напрямку постмодернізму. Тому, якщо нашим завданням є переклад діалогічного мовлення твору Харукі Муракамі, варто спершу ознайомитися з творчістю Пєлєвіна, проаналізувати його індивідуальний стиль, як представника сучасного постмодернізму, приділяючи особливу увагу діалогу. Наступним аспектом аналізу тексту, що передує перекладу, є визначення складу інформації та її щільності. З точки зору практичних цілей перекладу інформацію, яку несе в собі текст, доцільно розділяти на три види: пізнавальна, емоційна та естетична. Різновид інформації є визначальним для типу тексту та має власні засоби мовного оформлення. Що стосується діалогів художнього твору, то вони містять, головним чином, емоційну інформацію і, лише невеликою мірою, пізнавальну та естетичну. Переклад таких текстів становить більше труднощів, ніж, переклад суто пізнавальних текстів, оскільки арсенал засобів для передачі емоційної інформації є більш широким. Тут перекладачеві словник практично не допоможе, і йому доведеться застосувати своє вміння знаходити необхідні варіантні відповідності та трансформації. Окрім того, від виду інформації, закладеної в 189

190 тексті, залежить довжина одиниці перекладу. В той час, як в інформаційних текстах це, зазвичай, слово або словосполучення, в емоційних чи інформаційно-емоційних текстах це може бути речення або цілий текст. Також необхідно визначити комунікативне завдання тексту: повідомлення нової інформації або переконання у своїй правоті, або встановлення контакту, тощо. Формулювання завдання тексту допомагає перекладачеві визначати його домінанти. Другим компонентом основного етапу при навчанні письмовому перекладу є аналітичний варіативний пошук. Підготуватися до пошуку, тобто виявити, які особливості тексту необхідно передати при перекладі, ми змогли вже на першому етапі. Далі ми маємо оптимізувати сам процес пошуку, виробити техніку перекладу. Для цього під час занять студент кожного разу коментує свої дії та свій вибір, пояснюючи причину. Вправи з коментування пошуку можна здійснювати також на матеріалі чужих перекладів як добрих, так і поганих. Проте завжди необхідно пам ятати, що однією з важливих навичок перекладача є усвідомлення власних дій, вміння виправити самого себе. Наприклад, прокоментуємо переклад висловлювання з роману «Dance, Dance, Dance...»: おじさん と僕は唖然としていった 僕はまだおじさんじゃない まだ三十四だ おじさんはひどい «Дядечка? повторил я ошарашенно. Какой я вам дядечка? Мне всего тридцать четыре! Я протестую!..» [Муракамі 2001, 202] Оскільки перед нами зразок розмовного мовлення, то ми маємо справу з емоційною інформацією, що міститься в коротких еліптичних реченнях, межі яких співпадають з межами одиниць перекладу: おじさん, 僕はまだおじさんじゃない, まだ三十四だ, おじさんはひどい. Емоційне навантаження передається у перекладі, в першу чергу, за допомогою пунктуації окличні та питальні знаки. Окрім того, граматична трансформація заміни типу речення форма заперечення замінюється на форму запитання в другій одиниці також застосовується заради посилення емоційного ефекту всього висловлювання. Остання одиниця перекладу виражає жартівливе обурення мовця, тобто комунікативним завданням даної одиниці є знову ж таки передача суто емоційної інформації, а тому доцільним є переклад «Я протестую!..», який, вочевидь, немає нічого спільного зі словами оригіналу おじさんはひどい окрім мети комунікації. Останнім компонентом основного етапу навчання практиці перекладу є аналіз результатів, що являє собою в основному технічну роботу. Перш за все, необхідно зробити звірку тексту: чи не втратили ми випадково слово або фрагмент. Після цього можна оцінювати тотожність стилю перекладу, тобто виконувати редагування тексту. Під час заняття продуктивніше буде почати з викладацького редагування викладач редагує переклад студентів. До цього викладач може підготуватися заздалегідь або робити виправлення одразу в аудиторії під час читання перекладу вголос. Інші студенти беруть участь в обговоренні. Наступне завдання студенти самі редагують переклади одне одного. Нарешті, можна перейти до найскладнішого: дати студентам завдання відредагувати власний переклад та представити результати на розсуд аудиторії. Якщо є така можливість, непогано б було порівняти отримані результати з перекладом професійного перекладача. 190

191 Окрім вищенаведених вправ, під час аудиторних занять, як засіб навчання, можна також використати наукову критику перекладу, що дозволяє одночасно вдосконалювати навички аналітичного варіативного пошуку та аналізу результатів перекладу. Застосування наукової критики перекладу є методично виправданим, оскільки студентові завжди складніше оцінити свій переклад та знайти в ньому невідповідності, ніж критикувати чужий. По відношенню до чужого перекладу, всі студенти рівні, а отже, здатні на холоднокровні об'єктивні судження. Ще одним важливим моментом є визначитись, які переклади доцільно використовувати і як саме це краще робити. По-перше, до програми, де переважає самостійна робота над перекладами вдома, а потім обговорення готових результатів в аудиторії, корисно час від часу включати зіставлення оригіналу та готового перекладу тексту, який студентам заздалегідь невідомий. Переклад у такому випадку повинен бути в міру поганим, тобто містити як обґрунтовані, так і необґрунтовані рішення. Адже якщо ми візьмемо занадто поганий переклад, нам доведеться не критично аналізувати та виправляти його, а повністю відкинути й переробити з самого початку. А зразковий переклад, в якому все є переконливим та безпомилковим, не вимагає багато зусиль і творчої ініціативи і ненадовго запам ятається студентам. По-друге, після виконання загального для всіх студентів перекладу та обговорення, можна зачитати або роздати студентам готовий опублікований переклад, якщо він є. Більшість опублікованих перекладів не ідеальні. Зазвичай в них дотримується саме та пропорція гарного й поганого, яка нам потрібна. Але сам факт того, що переклад є опублікованим, а студенти знайшли в ньому недоліки, слугуватиме для них сильним позитивним стимулом, надасть нерішучим упевненості в собі. Досвід показує, що методично невдалим є тільки один варіант застосування готових чужих перекладів це ознайомлення студентів з чужим перекладом тексту, що вони тільки збираються перекладати. Поганий він або гарний неважливо, але в цьому випадку їх пам'ять мимоволі може запозичити чужі стереотипи перекладацьких рішень, і самостійність вибору буде обмежена. 1. Алексеева И. С. Профессиональный тренинг переводчика: Учебное пособие по устному и письменному переводу для переводчиков и преподавателей. СПб.: Союз, 2001; 2. Бархударов Л. С. Язык и перевод (Вопросы общей и частной теории перевода). М.: Международные отношения, 1975; 3. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. М.: Международные отношения, 1980; 4. Мураками Х. «Dance, Dance, Dance...»: Роман в 2-х томах/ Пер. с яп. Д. Коваленина. СПб.: Амфора,

192 192 В. Мігдальська, Д. Мігдальський, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова Розвиток навичок усного та письмового перекладу у досвіді роботи оду Людина у будь-якій країні та у будь-який час завжди цінувала й цінує мистецтво спілкування. Добре відомо, що мова є найважливішім засобом спілкування людей, що дозволяє відновлювати економічні, політичні та культурні зв язки. Коли ж потрібно встановити спілкування людей, які говорять різними мовами, переклад виступає як найважливіша сполучна ланка. Ефективне використання мови людиною з метою спілкування з іншими людьми спирається як на її мовотворчі можливості, так і здатність автоматично відтворити у готовому вигляді у відповідних ситуаціях спілкування ті елементи мови, які зберігаються в її мовній свідомості та спеціально для цього призначені. Сучасна японська мова надзвичайно багата на такі утворення варіативного ступеню усталеності, що спеціалізуються на різного роду комунікативних значеннях: привітання, вибачення, подяки, відмови, згоди, прохання тощо. Для тих, хто вивчає японську мову, важливість оволодіння такими висловами відіграє суттєву роль у здійсненні мовленнєвого спілкування та при письмовому перекладі. У сучасних умовах, коли все більш активний розвиток набувають українсько-японські відносини на різному рівні та поширюються ділові контакти у різних галузях, постійно виникає необхідність перекладу з української мови на японську та з японської мови на українську. Перекладач-міжнародник, що працює з японською мовою, крім доброї мовної та спеціальної перекладацької компетенції, повинен ще й володіти розумінням японського менталітету. Вміння правильно оцінити ситуацію спілкування при перекладі у значній мірі обумовлює успіх перекладацької діяльності. Письмовий переклад документів, статей, книг, усний переклад з листа, переклад ораторських виступів, синхронний переклад тощо все те, з чим доводиться зустрітися перекладачеві, досить нечітко вміщується у рамки таких понять як письмовий, усний переклад та переклад на слух. Можна виділити чотири основних види перекладу, що охоплюють усі можливі випадки, що зустрічаються у перекладацькій практиці. Такими чотирма основними видами є: Зорово-письмовий переклад до якого відноситься письмовий переклад художньої літератури, статей, документів тощо, який займає значне місце в практичній роботі; Зорово-усний переклад, що включає усний переклад з попереднім читанням. Сюди також входить переклад з листа коли перекладач одержавши незнайомий текст, відразу ж приступає до усного перекладу, сприймаючи іноземну мову у зоровий спосіб; Письмовий переклад на слух, що зустрічається при прослуховуванні радіопередач, коли перекладач робить записи, за якими надалі відновлює зміст і в такий спосіб робить повний письмовий переклад; Усний переклад на слух це переклад при обслуговуванні іноземних делегацій, бесід, конференцій тощо.

193 Перекладач повинен володіти у повній мірі як мовленнєвою, так і комунікативною компетенціями, а також мати літературний талант. І не лише у японській, а й у рідній (українській) мові. Компетенція перекладача не обмежується мовною та комунікативною компетенціями. Переклад буде повноцінним лише тоді, коли перекладачу вдалося пізнати глибочінь культури японського народу, на знання мови якого він претендує. Мова відображає національне бачення оточуючого світу, його своєрідність, що пов язано з географічним положенням Японії, її історією, релігією, традиціями тощо. Як легко розмовляти з друзями про справи в університеті, про спортивні новини. Але дуже важко підтримати розмову про лікування якоїсь хвороби. Це відбувається не тому, що ви погано володієте мовою, а через те, що така тема не входить до кола ваших інтересів. У роботі перекладача головне знайти у тексті інформацію, призначену для передавання та донести її за адресою у доступному виді. Задача пошуку та передавання інформації має свої ускладнення. Шукати інформацію доводиться не лише у письмових текстах, сидячи у кріслі свого робочого кабінету і маючи при собі багато словників та довідників. Шукати її доводиться і під час усного перекладу. При отриманні інформації, як з письмових, так і з усних текстів, особливу увагу необхідно приділяти перекладу не окремих слів, а словосполучень. Добре підготований перекладач повинен тримати у своїй голові запас ситуаційних кліше для перекладу діалогу, що відповідає стандартній ситуації, тобто для перекладу ситуаційних висловлювань. А для цього потрібні спеціальні вправи для розвитку перекладацької пам яті. Не менш важливою для перекладача є необхідність знати та враховувати при перекладі традиційні для японців норми спілкування. Так, наприклад, з повагою відносячись до позиції співрозмовника, японці прямим формам заперечування, відмови надають перевагу непрямим. Вони визнають неприпустимим примушувати співрозмовника пристати на свою думку з приводу будь-яких дій. Японці уникають категоричних висловлювань, негативних оцінок, виразів прямої заборони. Для підготовки майбутніх перекладачів дуже велике значення має формування та розвиток вмінь та навичок письмового та усного перекладу. Перекладач-міжнародник повинен блискуче володіти навичками, як послідовного, так і синхронного перекладу. Сьогодні міжнародні зустрічі відбуваються практично щодня по всій земній кулі. Вони необхідні для вирішення міждержавних питань, укладання економічних угод тощо. Тому держава має велику потребу у кваліфікованих перекладачах. Перекладачеві не потрібна політична влада, але йому потрібна репутація спеціаліста високої кваліфікації. А найбільш наявною ознакою високої кваліфікації є мова перекладача. Її й потрібно формувати, відпрацьовувати, доводити до удосконалення. Починати треба з рідної мови. Перш за все це техніка мови, що є лише частиною ораторського мистецтва. Має також велике значення темп мови та дикція перекладача. Не менш важливою складовою є тональність, що теж створює враження про рівень підготовки перекладача. Помірний темп мови, чітка дикція, мелодійна тональність усе це говорить про дійсне володіння мовою. Вони не потребують особливих знань і талантів, вони залежать лише від постійного тренування. Необхідною складовою є також тренування «перекладацької» уваги. 193

194 Більшість перекладачів-синхроністів працюють у режимі перекладу словосполучень, тобто отримуючи словосполучення на вихідній мові, вони одразу використовують випірнувший з довготермінової пам яті еквівалент на мові перекладу. І, якщо тематика йому знайома, то синхронний переклад іде безперервним ланцюгом, що пов язує між собою еквівалентні словосполучення. Підготовка до роботи перекладачем має у собі відмінне володіння японською мовою, глибоке вивчення її лексики, набуття мовної та країнознавчої компетенції. Не знаючи культури японського народу не можливо добре розуміти й мову цього народу. Синхронним перекладач стає лише в тому випадку, коли у його голові дві мови існують не дистанційно, а у єдиному семантичному полі робочих ситуацій. Основним етапом підготовки перекладача є створення бази для білінгвістичної діяльності. Перш за все навики переключення з однієї мови на другу та удосконалення техніки мови та володіння основами ораторського мистецтва. Тільки після цього можна переходити до навчання послідовному перекладу. Існує декілька теорій перекладу: інформаційна теорія стверджує, що процес перекладу не є міжмовною трансформацією, а пошук та передача інформації; ситуаційна теорія перекладу звертає свою увагу на мовні стандарти у кожній мові та пропонує їх пошук у аналогічних ситуаціях. Найкращі наслідки у перекладі буде досягнуто лише тоді коли перекладач, сприймаючи текст оригіналу, виясняє для себе, яку ситуацію потрібно описати, а після цього знаходить аналогічну ситуацію на мові перекладу. Якщо, від окремих слів та словосполучень перейти до речень, то з являться постійні одиниці перекладу: штампи та ситуаційні кліше. Розгляд штампів та ситуаційних кліше вичерпує знайомство з одиницями мови. Все інше створює творчий бік у діяльності перекладача. Викладаючи теорію перекладу студентам кафедри Міжнародних відносин, автори відчули нестачу посібників, що містять лексичний запас термінів, необхідних для перекладу публіцистичної літератури, ділових паперів тощо. Така ситуація й наштовхнула на думку про необхідність видання «Збірника японських газетних термінів», який може бути довідником при перекладі японських газетних текстів на українську мову та при читанні публіцистичної літератури. 1. ABBYY Lingvo 11 Багатомовна версія, ABBYY Lingvo 2006, ABBYY Software; 2. Комиссаров В.Н., Коралова А.Л. Практикум по переводу с английского языка на русский. М. «ВЫСШАЯ ШКОЛА» 1990; 3. Миньяр-Белоручев Р.К.. Как стать переводчиком. М. «Готика», 1999; 4. Мігдальська В.І., Мігдальський Д.І. Збірник японських газетних термінів. Одеса, «Астропрінт», 2006; 194

195 Л. Нечаева, Московский государственный университет имени М.В. Ломоносова Преподавание японского языка и развитие методики преподавания японского языка в России Вузы с преподаванием японского языка В начале 90-х годов значительно активизировались отношения с Японией. Эти отношения стали развиваться на всех уровнях государственных и личных и во всех областях дипломатических, торговых, культурных. Постоянные контакты способствовали началу более широкого изучения японского языка. В настоящее время в России японский язык изучают более чем в 50 вузах, 60 школах и на многочисленных курсах. Для сравнения, до 1949 года в России был 1 вуз, где изучали японский язык, в годах 4, в годах 5. В настоящее время в России существуют государственные и негосударственные (частные) вузы. В государственных вузах обучение по-прежнему бесплатное, в негосударственных платное. Японский язык изучают как в государственных, так и в негосударственных вузах. Главным центром преподавания японского языка остается Москва. В Москве японский язык преподают в 10 вузах. Несколько вузов имеют давнюю историю преподавания японского языка. Это Институт стран Азии и Африки Московского государственного университета имени М.В.Ломоносова, Московский государственный институт международных отношений, Дипломатическая Академия МИД РФ. В 90-х годах в различных институтах возникли кафедры и отделения, где начали преподавать японский язык. Это, в первую очередь, в таких известных государственных вузах, как Московский государственный лингвистический университет и Российский государственный гуманитарный университет. В это же время стали появляться частные вузы, где вводилось преподавание японского языка. Это Восточный университет при Институте Востоковедения РАН, Институт практического востоковедения, Институт иностранных языков «Гаудеамус». В конце 90-х начале 21-го века стали создаваться новые государственные вузы, где также начали вводить преподавание японского языка. Это Высшая Школа Экономики, Московская Академия туристского и гостинично-ресторанного бизнеса при правительстве г. Москвы. Кроме того, люди, проявляющие интерес к японскому языку, получили возможность заниматься и на различных курсах. Это Высшие курсы иностранных языков при Дипломатической Академии МИД РФ, Высшие курсы иностранных языков при МВЭСе РФ, а также на курсы, открытые в Японских центрах при МГУ и при Плехановском институте «Мирбис». При информационном отделе посольства Японии в РФ также открылся «Клуб японского языка и культуры». В Санкт-Петербурге к давно уже известным в сфере преподавания японского языка Санкт-Петербургскому университету и Санкт-Петербургской Академии культуры и искусства добавились Государственный педагогический университет имени А.И. Герцена и частный Восточный университет. 195

196 В настоящее время значительно расширилась география городов, где есть вузы с преподаванием японского языка. В Центральной России открылись отделения японского языка в Рязанском и Воронежском Государственных университетах. В Волжском регионе расширяется преподавание японского языка в Нижнем Новгороде и Казани. В Нижнем Новгороде преподают не только в Нижегородском лингвистическом университете имени Н.А. Добролюбова, но и на курсах при Японском центре. Активно действуют также курсы японского языка в Самаре и Перми. На Юге России появились отделения японского языка в Кубанском государственном университете города Краснодара, а также в Ростовском институте народного хозяйства города Ростова-на-Дону. На Урале активно изучают японский язык в Уральском государственном университете города Екатеринбурга и Челябинском государственном университете города Челябинска. В крупных городах Сибири и Дальнего Востока японский язык преподают не в одном, а сразу в нескольких вузах. В городе Новосибирске это Новосибирский государственный университет, Новосибирский государственный педагогический университет, Сибирский независимый институт, Сибирский институт международных связей и регионоведения, в городе Иркутске Иркутский государственный университет, Иркутский государственный лингвистический университет, Иркутская государственная экономическая Академия, Иркутский государственный технический университет, Байкальский университет экономики и права. Появились отделения японского языка в Красноярске в Федеральном Сибирском университете, в Забайкальском государственном университете города Читы, Бурятском государственном университете города Улан-Удэ, Якутском государственном университете города Якутска, Хабаровском педагогическом государственном университете города Хабаровска, Южно-Сахалинском государственном университете города Южно-Сахалинска, Камчатском государственном университете города Петропавловск-Камчатский, Дальневосточном государственном университете города Владивостока. Следует обратить внимание, что японский язык преподают как в языковых вузах, так и в специальных. Естественно программа преподавания в этих вузах разная. В языковых вузах на язык отводится до 18 часов в неделю, читаются теоретические курсы по различным аспектам языка. Но и в языковых вузах существуют разные факультеты, например, в лингвистических университетах педагогический, переводческий, факультет межкультурной коммуникации. И программы, количество часов, отводимых на различные аспекты языка, разные. На педагогическом факультете больше внимания уделяется теоретическим вопросам, на переводческом развитию умений как устного, так и письменного перевода, на факультете межкультурной коммуникации развитию инокультурной компетенции, включаются дополнительные курсы по лингвострановедению. В большинстве вузов России японский язык изучается как прикладная дисциплина. Обучение японскому языку проводится в тесной связи с ихучаемыми профилирующими дисциплинами, а также с учетом будущей профессиональной деятельности выпускников. Японский язык преподаётся и в технических вузах. Учебный курс строится таким образом, чтобы способствовать развитию практических навыков владения японским языком. Теоретических курсов по аспектам языка в этих 196

197 вузах студентам не читают. Японский как иностранный понимается не как наука об иностранном языке или иноязычная методика, а как своеобразный курс японоведения. Если говорить об учебниках, то, в основном, используются учебники, созданные в России. На начальном этапе учебник японского языка Л.Т.Нечаевой (часть 1 и 2), учебник Е.В.Струговой и Н.С.Шефтелевич, «Читаем, пишем, говорим». На среднем и продвинутом этапе учебник М.А.Мишиной по устному переводу, учебник Н.В.Раздорской по работе с газетными материалами. Есть различные пособия по иероглифике, по отдельным вопросам грамматики. Школы с преподаванием японского языка С 90-х годов в России значительно увеличилось количество школ, где преподают японский язык. В основном японский язык преподаётся как второй, иногда как третий иностранный язык. Дело в том, что японский язык не входит в список обязательных предметов, утвержденных Министерством образования. Как предмет «иностранный язык» в России признаются только 3 языка английский, немецкий и французский, преподавание других иностранных языков, в том числе и японского, возможно только как преподавание второго иностранного языка. Однако, по решению правительства Москвы, в 10 школах с 2007 года введено обязательное преподавание японского языка как 2-го иностранного с 5-го класса. В департаменте образования ввели должность специалиста, отвечающего за преподавание японского языка в школах. Появились утвержденные Министерством образования программы по японскому языку, стали издавать учебники по японскому языку для школ. Но в школах, где японский язык не ведется в обязательном порядке, существуют свои собственные программы. К тому же в разных школах изучение японского языка начинается с разных классов и на японский язык отводится разное количество часов в неделю. Причём здесь наблюдается весьма большое разнообразие начинают изучать с 1-го, 2-го, 5-го, 8-го или 9-го класса, в неделю может быть один, два, три или четыре урока. Какова же география школ, где ведется преподавание японского языка? Здесь можно выделить четыре направления Европейская часть РФ, Урал, Сибирь и Дальний Восток. В Европейской части Москва, Санкт-Петербург, Нижний Новгород, Орёл, Воронеж, Элиста, Саратов, на Урале Екатеринбург, в Сибири Новосибирск, Иркутск, Красноярск, на Дальнем Востоке Хабаровск, Петропавловск-Камчатский, Владивосток, Южно-Сахалинск. Школы с японским языком появляются не только на Дальнем Востоке, где этот язык реально востребован, но и в городах, где есть вузы, ведущие обучение японскому языку, и есть преподаватели японского языка. Поэтому в дальнейшем мы можем ожидать появление школ с японским языком ещё и в Ростове, Краснодаре, Казани, Челябинске, Томске, Улан-Удэ, Чите, Магадане. Как видно из перечня городов, география школ, где ведётся преподавание японского языка, весьма широка. Можно сказать, что в школах возникновение групп изучения японского языка носило «стихийный» характер. Такое стихийное создание групп японского языка приводит и к стихийному определению программ для каждой школы. Это зависит от разных обстоятельств от степени загруженности учеников в данной школе, от временных возможностей преподавателя, большей частью работающего в школе по совместительству, 197

198 от возможностей родителей платить за занятия, так как в некоторых школах занятия вводились как платные факультативы, и от многих других причин. В принципе нет единообразия в выборе учебников, каждый преподаватель выбирает тот учебник, какой знает, или тот, что есть в наличии. Конечно, в начале это были только учебники, созданные и изданные в Японии. На первых порах очень помог Японский Фонд при Министерстве иностранных дел Японии, который передал учебники японского языка многим школам России. По мере увеличения школ с преподаванием японского языка всё яснее становилась проблема создания учебника японского языка для русскоязычных школ. В лаборатории «Восточные языки в школе» Института стран Азии и Африки Московского государственного университета при поддержке Японского Фонда были созданы и изданы учебники Е.В.Струговой и Н.С.Шефтелевич «Читаем, пишем, говорим по-японски» (ч.1 и ч.2) и Л.Т.Нечаевой «Японский язык для продолжающих» (ч.1 и ч.2). В настоящее время в школах используется также учебник японского языка М.Р. Голомидовой для младших классов. Японский Фонд Японский Фонд оказывает большую поддержку в деле развития преподавания японского языка, одной из форм этой помощи явилась посылка преподавателей японского языка, специализирующихся на преподавании японского языка как иностранного, в различные вузы России. Такие преподаватели оказали неоценимую помощь особенно в тех регионах, где до их приезда не было ни одного специалиста по японскому языку, например, в Рязани, Казани и других городах. В некоторых местах до сих пор преподают только японские преподаватели, но они надеются, что после первого выпуска своих студентов в вузах появятся русскоязычные преподаватели, как случилось в Рязанском государственном университете. Сейчас там создалась сильная кафедра японского языка. Кроме преподавателей, присланных Фондом, в университетах работают и преподаватели из( 社 ) 日本外交協会, и японские студенты, обучающиеся в России, а также волонтеры из Японо-российского Центра молодежных обменов ( 日露青年交流センター ), гражданских организаций ( 民間機関 ). Преподаватели в основном работают по 1-2 года, некоторые даже находятся в России до 4-5 лет. Конечно, очень успешно идет работа в тех вузах, где в одном и том же классе японский преподаватель ведет иероглифику, разговор, письмо (сочинения), а русскоязычный преподаватель занимается чтением, грамматикой, переводом. Помощь Японский Фонд оказывает и по другим направлениям: стажировка преподавателей в Институте японского языка в г. Урава; обеспечение вузов и школ учебными пособиями, аудио и видео материалами, словарями, наглядными пособиями, компьютерами; командировка преподавателей в Институт японского языка для написания учебников, сотрудничество со специалистами в области преподавания японского языка иностранцам; командировка в Москву координатора по преподаванию японского языка в России, который проводит ежемесячные семинары по трудным вопросам грамматики и консультирует преподавателей японского языка. Развитие методики преподавания японского языка в России Российская японистика имеет давнюю и стабильную школу не только теоретических исследований в области японского языка, но и практического преподавания языка. 198

199 Оглядываясь на историю создания нашей российской школы преподавания языка, можно сказать, что до 90-х годов прошлого столетия основное внимание уделялось созданию учебников японского языка, учебных пособий, а специальных работ, посвященных раскрытию каких-либо вопросов методики, не было. Правда, в 50-е годы была защищена Н.Г.Паюсовым диссертация по методике преподавания иероглифики, и была одна статья Лобачева Л.А. по использованию подстановочных таблиц для обучения грамматики. В 1984 г. Вышло дидактолингвистическое пособие И.В.Головнина «Морфологическая и синтаксическая подсистемы современного японского языка языковых образцах и моделях». Безусловно, главным методическим материалом для всех преподавателей японского языка служил учебник под редакцией И.В.Головнин, который, как и любой другой учебник по языку, является отражением определенной методической школы. Почему я говорю о 90-х годах. Потому что с этого периода начинают проходить сначала круглые столы, потом конференции по вопросам японского языка. Причем, интересно заметить, что в них все больше и больше начинают уделять внимание методике преподавания японского языка, а лингвистические доклады сокращаются. Причин в этом несколько. В первую очередь то, что значительно расширился круг преподавателей японского языка, мест, где преподают японский язык. В преподавание пришли люди, не всегда имеющие достаточный преподавательский опыт и подготовку, надо было возмещать самообразованием как в сфере самого японского языка, так и в области методики. У нас никогда не готовили специально преподавателей японского языка, в университеты приходили выпускники данных вузов, образованием которых был собственный опыт изучения японского языка и наблюдения за действиями своих преподавателей. В те времена, правда, в университетах постоянно проходили методические семинары, большое влияние и помощь оказывали старшие как по возрасту, так и по опыту преподаватели. Была система открытых уроков, посещения старшими преподавателями занятий начинающих и т.д., т.е. было обучение преподавателей прямо на рабочем месте. Второе, появились разнообразные формы обучения японского языка. Теперь это не только вуз, но и школа, причем в самом разнообразном виде, от 1-го языка до кружка, курсы и т.д. Вуз теперь тоже неоднороден, это и старые школы МГУ, С.-Петербургского университета, ДвГУ, где японский язык 1-й, это основная специальность, но и вузы, где японский язык 2-й и даже 3-й. И здесь идет разграничение, 2-му языку в институте иностранных языков надо учить совсем не так, как в каком-либо профильном вузе, например, экономическом. Наверное, мы придем к тому, что у нас появятся учебники японского языка для каждого направления, как например, у преподавателей английского языка есть учебники и общие, и для определенных специальностей, например, для студентов консерватории. Теперь в России появились педагогические вузы, где готовят преподавателей японского языка. Хотелось бы обратить внимание на то, что стали писать диссертации по методике преподавания японского языка, за последнее время защищено 6 кандидатских диссертаций. Это Стрижак У.П. «Система обучения иероглифической письменности (японский язык)», Сон И.С. «Методическая типология трудностей как основа обучения грамматике японского языка на начальном этапе», Раздорская Н.В. «Особенности обучения японскому языку студентов-международников (на основе общественно-политических текстов), 199

200 Авдеева Е.С. «Использование комиксов манга при обучении японскому языку студентов 2-го курса языкового вуза», Аракава М.В. «Формирование методической компетенции в обучении чтению на японском языке у студентов старших курсов педагогических вузов (японский язык как второй иностранный)», Корсаковой Е. В. «Формирование иноязычной информационной компетенции при обучении иностранному языку на языковых курсах (на материале японского языка, допороговый уровень)», В Москве регулярно проводятся конференции преподавателей японского языка 2 раза в год осенью во время спич-контеста и весной (в этом году 4-й раз). В осенних конференциях участвуют не только российские преподаватели, но и преподаватели стран СНГ. Мартовские конференции начинались как российские, но постепенно перерастают в конференции СНГ. Тем по методике раскрывается очень много, так как проблем тоже много от программ до учебников. Рассматриваются программы целого курса обучения для специализированных вузов, программа отдельных спецкурсов и спецсеминаров, уделяется внимание преподаванию отдельных аспектов языка. С прошлого года по результатам конференций стали издавать Сборник статей: «Японский язык в вузе». Необходимо отметить, что появилось новое направление в методике преподавания иностранных языков методика преподавания восточных, точнее, японского языка. Молодым преподавателям открывается интересный путь развивать это направление, используя опыт предыдущих поколений преподавателей, знания, полученные во время учёбы и стажировок, и современный уровень технического оснащения учебного процесса. 200 О. Озерська, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди ВИКОРИСТАННЯ ОНОМАТОПОЕТИЧНИХ СЛІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ЯК ЗАСІБ ЗБАГАЧЕННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ Загальна постановка проблеми полягає в тому, що ономатопоетичні слова японської мови складають особливу групу слів, яка є надзвичайно цікавою для вивчення та використання у процесі мовлення. Їх вивчення дає змогу краще розуміти носіїв японської мови, активно проникати у фольклор і у мову художньої літератури, дитячих віршів, пісень та поезії Японії. Зв'язок проблеми з важливими науковими і практичними завданнями зумовлений тим, що нині в умовах розширення соціально-економічних, політичних і культурних зв язків з Японією надзвичайну роль відіграє якісне вивчення мови і культури цієї країни. Ономатопоетичні слова збагачують японську мову, відображають її національний колорит і оригінальність. Застосування цих слів у навчальному процесі поглиблює рівень сформованості мовної компетенції.

201 Аналіз актуальних досліджень і наукових публікацій свідчить, що тема ономатопоетичних слів розглядалась японськими та вітчизняними лінгвістами. Цікавими є праці з етимології та звуконаслідувальної теорії походження даної групи слів (Конрад Н.І., Кочерган М.П., Моріта Масако, Судзукі Акіра), з їх синтаксичної функції та граматичної категорії (Вардуль І.Ф., Пєшковський А.А.), з аналізу їх звукового складу та відокремлення семантичних видів (Газов-Гінзберг А.М., Коршикова Т.Л.,Фролова О.П.). Разом з тим, невирішеною частиною загальної проблеми залишається дослідження використання методики ефективного застосування ономатопоетичних слів в навчальному процесі. Метою даної статті є розгляд різноманітних методів вивчення ономатопоетичних слів, а також аналіз їх ефективного застосування у процесі вивчення японської мови. Основний зміст статті визначається аналізом особливостей застосування комплексу методичних вправ, спрямованих на глибоке засвоєння ономатопоетичних слів японської мови. З точки зору Н.І.Конрада, ономатопоетичні слова (далі ОС) японської мови «дають уявлення про щось у вигляді живого образу, тобто доповнюють понятійний зміст мови образним. Це стосується найрізноманітніших сторін сприйняття» [Вардуль 1971, 106]. Наприклад, одні такі «слова» викликають слухові уявлення ( ごろごろ «гуркіт грому», ざわざわ «шелест листя»), інші зорові уявлення ( ぴかぴか «блиск блискавки», じろじろ «пильний погляд») тощо [Тимофеева 1988, 65-70]. Існують й інші підходи щодо визначення ОС японської мови. Так, японський лінгвіст Мацумура Акіра поділяє ці слова на такі дві групи: 1) гісейго 擬声語 (або гіонго 擬音語 ) слова, які імітують у першу чергу звуки (тварин, птахів, людини, природи тощо) і 2) гісейго 擬声語 слова, які викликають певне образне уявлення у слухача, тому їх часто називають образонасілідувальними [Мацумура 1971,158]. Слід зазначити, що межа між вищезазначеними групами слів рухлива. ОС японської мови це своєрідний розряд давніх слів, які не є самостійною частиною мови, тому що з граматичної точки зору вони не є єдиною граматичною категорією, а входять до складу різних частин мови (іменників, прикметників, дієслів, прислівників). Оскільки ці слова не мають морфологічних показників, свої граматичні якості вони реалізують у синтаксичних зв язках. ОС можуть виконувати роль підмета, присудка, означення і додатку, а також функції різноманітних обставин. Велика кількість ОС в японській мові, їх широке розповсюдження у мові носіїв з одного боку, а також складність їх граматичного аспекту, неоднозначність тлумачення і поділу на групи передбачає необхідність розробки і застосування різноманітних методик вивчення ОС у навчальному процесі. У процесі засвоєння будь-якого лексичного матеріалу можна виділити: 1)етап ознайомлення студентів з новими словами; 2)етап автоматизації дій студентів з новими лексичними одиницями. Відповідно до цих етапів можна застосовувати вправи для вивчення ОС у японській мові. Звичайно, кожна вправа має свої переваги та недоліки, тому у певних випадках доцільно об єднувати деякі з них, що сприятиме кращому засвоєнню нового матеріалу та активному вживанню їх у своєму мовленні [Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах 1999, 95-96]. На етапі ознайомлення студентів з новими словами, можуть буди доречними вправи, спрямовані на вгадування змісту слів за їх звучанням або використанням у тексті. 201

202 Як відомо, люди краще запам ятовують те, що вони створили або відкрили самі, до чого дійшли власним розумом. Тому досить важливо створити саме такі умови, які б дозволили студентам працювати якомога активніше з новими для них словами. Наприклад, викладач дає студентам декілька ОС і пропонує вгадати їх зміст. Вислуховується декілька версій, потім викладач надає переклад або пояснення даних слів. Змістом завдання можна варіювати згідно з рівнем підготовки студентів: слова можуть бути дані ізольовано, у складі словосполучень або у складі речень. Звісно, слова мають бути ретельно підібрані відповідно до цілей, поставлених викладачем на занятті, оскільки студенти мають вгадати зміст слів за їх звучанням або за використанням у реченні чи тексті. Одним із різновидів вправ, які доцільно застосовувати на етапі ознайомлення зі словами є так зване поєднання. Зазвичай, це найпростіший вид вправ. У першій колонці наводяться ОС, а в іншій у змішаному порядку їх переклад, пояснення тощо. Завдання студентів поєднати слова першої колонки з відповідним значенням чи поясненням з другої колонки. Наприклад: поєднайте ОС з їх перекладом 202 ОС Переклад 1 ごろごろ А пильний погляд 2 ざわざわ Б блиск блискавки 3 ぴかぴか В гуркіт грому 4 じろじろ Г шелест листя 5 ひそひそ Д шушукатись Також можливі вправи на поєднання ОС з їх значенням, з дієсловами, з якими вони використовуються, з синонімічними ОС, з синонімічними фразеологічними одиницями тощо. Цікаві поєднання ОС і з картинками. Картинки до ОС можна використовувати зі Словника ономатопоетичних слів [ 日本語擬態語辞典 2004] або запропонувати студентам власноруч їх намалювати, а потім використовувати на заняттях. Другим етапом вивчення ОС є етап автоматизації дій учнів з новими лексичними одиницями. На цьому етапі можна застосувати такий різновид вправ, як згрупування. Студенти мають згрупувати дані ОС згідно з певною характеристикою. Наприклад: згрупуйте дані ОС ( もごもご ひそひそ あきあき べらべら てくてく ちょろちょろ ) за дієсловом, з яким вони вживаються. 言う : 歩く : 話す : Вправи на згрупування можна надавати також відповідно до характеру сприйняття (слухові, зорові уявлення), за об єктом первинного наслідування (наслідування людини, тварин, об єктів неживої природи). Безумовно, ефективною у процесі засвоєння ОС слів є тестова форма роботи. Наприклад, прочитавши речення, студенти мають вибрати одне з трьох слів, що підходять за змістом: 試験が思ったように出来なかったので と家に帰った 1. とぼとぼ 2. てくてく 3. ぶらぶら

203 Вправи з використанням самоконтролю студентів (виправлення помилок) також є доречними на даному етапі. Студенти мають знайти у реченнях помилки та виправити їх. Помилки можуть бути різноманітними орфографічні, стилістичні, граматичні, змістові тощо. Вибір залежить від цілей викладача та від рівня підготовки студентів. Також викладач може не вказувати кількість помилок, що значно ускладнить завдання. Доречно застосовувати і такі вправи як заповнення пропусків у реченнях ономатопоетичними словами. При підготовці цієї вправи викладач може дати ОС перед реченнями або ж не наводити їх зовсім, що значно ускладнить завдання. Наприклад, надаються ОС, які студенти мають вставити у пропуски у відповідних реченнях. Поєднання частин речень є ще одним різновидом вправ, спрямованих на засвоєння ОС. Завдання студентів полягає у тому, щоб поєднати частини розірваних речень. Вміння правильно вживати ОС у реченнях може бути сформованим під час виконання вправ на утворення речень з даних слів. Студентам надається ряд ОС, дієслів, іменників тощо. Вони мають скласти речення, використовуючи дані слова. Доцільно таке завдання доповнювати малюнками, які б ілюстрували ситуацію, що описана у реченні. Звісно, речення мають бути недовгими та не дуже складними. До цієї ж групи належать вправи на упорядкування слів у речення. Завдання полягає у тому, щоб поставити слова відповідно до певного порядку утворення речень. Наприклад: 天気が \ バスに \ いいから \ てくてく \ 乗らずに \ 歩いていきますよ На етапі засвоєння ОС можна застосовувати і вправи на заповнення таблиць. Таблиці можуть бути різні відповідно до цілей, які ставить викладач (можуть бути однією з форм вище описаних вправ або місцем для заповнення інформації з прочитаного або прослуханого тексту). Наприклад, студентам надається певний текст з вживанням ОС, після прочитання якого вони мають заповнити відповідну таблицю. Одним із засобів активізації пізнавальної діяльності і урізноманітнення форм і методів навчання ОС є така форма роботи як кросворди. Кросворди можуть бути різні за виглядом (кросворди, чайнворди, венгерські кросворди тощо) та за формою запитань (до слів можна задавати запитання, або замість запитань писати переклад, значення слів, речення з пропусками, малюнки тощо). Наприклад, такий чайнворд: Речення: 1. そう と頭ごなしに怒鳴らないでよ 2. 大木が と音を立てて倒れた 3. 夕方になるとその子は 泣く始める 4. 熱が高くて頭が する 5. 目が と輝く У даному чайнворді останній знак першого слова одночасно є першим знаком наступного і т.д. Завдання полягає у тому, щоб вписати всі слова, використовуючи речення, де вони вживаються на місці пропусків. У завданнях до такого кросворду можна застосовувати 203

204 переклад, значення слів (пояснення), дієслова, з якими вони використовуються, синонімічні ономатопоетичні слова, фразеологічні одиниці, малюнки тощо). Таким чином, по-перше, ономатопоетичні слова є невід ємною частиною лексики японської мови, без якої неможливе повноцінне спілкування цією мовою. Однак під час вивчення цих слів у студентів виникають труднощі з їх тлумаченням, особливостями вживання, запам ятовування, розуміння у мові носіїв. Тому використання спеціально розробленої методики, зокрема, комплексу вправ, спрямованих на оволодіння навичками вживання ономатопоетичних слів може значно збагатити лексичний запас студентів і розширити їх мовну компетенцію. По-друге, ефективне вивчення ономатопоетичних слів японської мови може бути досягнутим за умов врахування відповідної послідовності їх застосування. 1. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах. Підручник. К.: Ленвіт, с. 2.Вопросы японского языкознания / Сборник: Под ред. Вардуль И.Ф. М.: Изд-во «Наука», С Системные отношения на разных уровнях языка: Межвуз. сборник научных трудов / Под ред. Тимофеева К.А., Новосибирский университет. Новосибирск, С Мацумура Акира. Нихон бумпо дайдзитэн. Токио, с. 5. 五味 太郎 日本語擬態語辞典 - 東京 : 講談社 с. 204 日本諺辞典を使った日本語の授業 В. Пирогов, Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України 1. はじめに日本語教育の過程で使用される様々な教材や教材を利用した授業とその方法 そしてそれらの結果や効果に関しては, 既に色々なところで論じられているが日本諺辞典 とくに日 ウクライナ 露 英 独 仏 ラテン諺故事辞典を利用した授業に関するものは それほど詳しく述べられていないようである そこで 日本諺辞典を教材として利用した授業をした場合 どのような有効な方法が考えられるか また どのような効果が上がるかを検討としてみる 2. 日本語の授業で使用される教材日本語の授業で使用される教材は色々なものがある たとえば 文学作品 新聞の社説 日本文化あるいは日本事情に関するテーマ そして映像と音声を利用した教材 コンプーターを利用した諸教材などがあります 諺は凝縮された比喩表現の中に日本の文化や風俗を読み取りことができる 色々な比喩表現の学習ができるが 全て比喩表現が学習者にとって利用評価があるとは限らないし 古めかしい表現や難し過ぎる表現がある 短い表現で完結しており 学習者にとって取り付き易い 逆に 難しいという者もいる どのような諺を選んで読むかということは大きな問題はある 例えば 雨海 (2003) を利用すれば これまた便利である ただし 日本の代表的な諺として見出しにあげてある

205 ものだけでも 600 個以上あり 教室作業でこれら全部を読んで行くことは非常に難しい したがって その中からできるだけ多くの諺を選んで 読みと解釈と討論を試みる方法が最も一般的で有益である そして やはりウクライナの諺をそれと対照比較して貰うと教室作業は益々活溌になる この場合 例えば, Пирогов (2009) を利用すれば有効なテーマをえらぶこともできるが クラスを構成する学習者の状態に依っては 辞典の中から読み取れる日本的な特徴を持った諺を選んで テーマを決めて授業を進めるのも有益である また このような辞典を利用して 日本とウクライナ諺における素材の使い方や比喩表現の違いや類似点を学習者に発表させ そこから授業に必要なテーマを彼らに撰んで貰い 教材を用意するもの有益である そのように 特に学習者の自主性が大変重要になる 彼らに教室作業に参加する積極的な姿勢があれば 討論形式の授業あるいは演習は非常に活溌になる そして そうした議論の中から学習者が日本 日本文化 庶民の考え方等をより深く理解することができる 次に ウクライナ諺と対照比較することにより 両国間の諺の表現の違いや類似点を見出し さらにその背後にある自然や文化や風俗などなどの違いや類似点を見出し 活発な討論へと進むことができる また 学習者は諺の起源をよく知らないえ ある諺の対象比較を試みようとする場合もあるが これは また格好の討論の種になることもある 例えば 英語の諺に All is not gold that glitters 光るもの必ずしも金ならず というのがあり これは日本の諺 見掛けばかりの空大名 というと意味が同じである などと発信する者がいたが そうすると それは ウクライナにもある など発信が続く このことに関しては 日本語の発言は 本来は日本の諺ではなく 英語の諺からとり入られたものだということが 討論の中であるいは説明を通して分かります そして 日本の諺には 亀の甲より年の功 とか 十日の菊 六日の菖蒲 というのがあるなどと紹介して 説明します もちろん 学習者がそれを見つけ出せば大変いいのであり そうなるように適切な助言や方向付けをしてやることも肝要である また 対照比較に際しては 上でも見たように 日本とウクライナ諺などのように個々に詳しく検討してみても面白い 但し 余り詳しく検討していると 時間が足らなくなるであろう このように 諺を通して日本語色々な比喩表現と日本の自然や文化や風俗などを学ぶと共に 討論や発表を通して彼らの日本語の表現力を磨くことができる 3. 日本語と日本文化さて 今度 諺を通して学ぶことのできる日本語の表現と日本文化 ( 事情 ) に 周転を当てて簡単にまとめてみよう 3.1. 日本語の表現法 使用されている単語素材日本に限らずそれぞれの国の自然や文化や風俗や習慣などの背景を考えることのできる特徴のある素材をみることができる そして それらを対照比較することにより日本的素材を考えてみることができる 表現力素材や比喩表現や内容などに関する討論や発表を通して 日本語の自然な発音やイントネーションの練習もできるし 日本語の表現力を養うことができる 4. 日本文化と日本事情 4.1. 日本の自然 205

206 日本の自然条件 地理的条件 動植物などの状態 特徴を考えてみることができる もちろん 学習者の母国の諸事情を対照比較することにより 日本的な特徴あるいは日本の諸事情をより鮮明にすることができる 4.2. 日本の歴史諺の中に様々な風物や考え方が表わされており それらを見えてみれば 日本の歴史の一端を考察してみることができる また 諺の中で現在に見ることのでなくなった物事に触れることができ それによって 歴史の移り変わりを理解することができる 4.3. 日本の文化 日本の諺の一つ一つが日本文化である と言っても言過りではないだろう もちろん 上でも述べてように 諺の中にはもう既に人々のくちには上らなくなったものもすくなくないが そのような諺のなぁにも忘れ去られてはいるが 未だに日本文化の底流として考えることができるような考え方や概念を見出すことができ それらも日本の庶民の文化を理解するのに有益である 4.4. 日本の風俗 習慣諺のなかに使用されている素材にも見て取れるし 処世訓的な諺や生活などによく表現されている 4.5. 日本人日本人的な人情 親子の愛 男と女のあり方など特徴のある諺が多いが これも 学習者の母国の諸条件 諸事情を対照比較いてみることで 日本人とは何か という問いに対する答えを考えてみることもできるであろう 5. 終りに以上 日本語教育において 日本諺辞典を教材として利用した授業色々やその効果的な方法とその効果を考察してみた いくつかの有意義な指摘もできたとは思うが なお様々場面に即したそれぞれの対応策は 極論すればそれぞれ個別に異なっていると言わざるを得ない ここで検討した 日本諺辞典を使った日本語の授業 方法は日本語授業の一つの基準になるであろう 1. 築島裕国語の歴史 東京大学出版会, 1997; 2. 白石大二国語慣用句大辞典 東京 : 東京堂 1977; 高嶋泰二ことわざの泉 東京 : 北星堂書店 1985; 3. ケリー伊藤日米慣用句表現辞典 東京 : 小学館 1997; 4. 雨海博洋標準ことわざ慣用句辞典 東京 : 旺文社 2000; 5. 尾上兼英成語林故事ことわざ慣用句 [ 中型版 ] 東京 : 旺文社 2000; 6. 佐藤宏美しい日本語の辞典 東京 : 小学館 2006; 7. Пирогов В.Л. Мудрость Востока и Запада экософские и лингвистические основания (подход к сравнительному исследованию устойчивых фразеологизмов) // Наук. вісн. каф. ЮНЕСКО Київ. держ. лінгвіст. ун-ту. Сер.: Філологія. Педагогіка. Психологія. К., Вип. 5. С ; 8. Пирогов В.Л. Словник японських прислів в і приказок з відповідниками шістьма мовами. Х.: Торсінг,

207 日本語主専攻大学における卒業論文指導 キーワード : トルコ共和国 日本文学 卒業論文 1. はじめに 2. 背景 3. 卒業論文完成に至る流れ 年生後期 日本の文学 年生前期 演習 Ⅰ 年生後期 卒業論文 4. 終わりに Т. Такахаші, Чанаккалійський університет (Туреччина) 1. はじめに報告者が勤務するトルコ共和国国立チャナッカレ オンセキズ マルト大学教育学部日本語教育学科 ( 以下 本学科 ) は 中等教育機関における日本語教師養成を目的として 1993 年 9 月に設立された 本学科のプログラムは 1 年間の予備教育と 学部の 1 年生から 4 年生まで 合計 5 年間の課程である 4 年生の後期に必修の卒業論文があり 個々の学生は担当教員の指導を受けながら 1 年近くの時間をかけて個別のテーマに取り組み A4 用紙 10~17 枚の分量で日本語の卒業論文をまとめることになっている 報告者は昨学年度から日本文学関係の授業担当となり 現在 日本文学の卒業論文を学生に指導している そこで 本発表では 卒業論文を最終到達目標とした書くことの指導について そのプロセスをまとめることとした 本発表では まず初めに本学科の背景を説明する 次いで 卒業論文完成に至る流れとして 3 年生後期 日本の文学 4 年生前期 演習 Ⅰ 4 年生後期 卒業論文 の授業について報告したい 2. 背景本学科は トルコ国内の中等教育機関における日本語教師養成を目的として 1993 年に開設された 日本語教師の求人が限られていることもあり 企業への就職等を目指す者が多いものの 卒業生が日本語を生かして収入を得るのは必ずしも容易ではない また 教員に目を向けてみると 日本人の教員が 8 名 トルコ人の教員が 2 名 トルコ人の研究助手 4 名が日本に留学中 (2009 年 1 月現在 ) という構成であり 日本語授業のみならず 日本に関係した専門授業 ( 教授法 社会 文学等 ) も日本人の教員が日本語で開講しているという現状がある 授業は 1 クラス 25 名程度のグループ形式の授業が中心である 授業は 1 コマが 45 分であるが 多くの授業では 2-3 コマ連続で時間割が組まれている また トルコと日本の関係について述べると 2010 年には トルコにおける日本年 が開催される予定である それで トルコ人は一般的に非常に親日的であり 日本文化に対する関心も高い と言われている 1 その一方で イスラム教徒ではない日本人に対して 正しい 1 外務省 (2008) 207

208 道に入っていない無知な人々 であるとして哀れんでおり 知識人の場合はインドや中国や日本にイスラームとは別種の宗教があることを知らないわけではないようだが ユダヤ教 キリスト教 回教の三つだけが 聖典の宗教 したがって 正しい 宗教であり それ以外の 原始的な 信仰は 迷信の類 であって宗教の名には値しないと考え いずれ消滅してしまうに決まっているもの なのだから考慮する必要はないとしか思えないのが普通なのである という一見対照的な観察もある 2 3. 卒業論文完成に至る流れ本学科のカリキュラムを資料 1 の図に示したが これ 3 年前に変更される前の旧カリキュラムである 現在報告者が卒業論文を指導している 4 年生が旧カリキュラムで教育を受けているのでこれを示した 文学に関連した授業として 3 年生後期 日本の文学 が週 3 コマ 4 年生前期 現代日本文学 が週 2 コマあり これらは必修の授業である また 4 年生前期 演習 Ⅰ は週 4 コマ 後期 卒業論文 は個別指導となる 以下に 卒業論文の指導に当たって特に重要な役割を演じる 3 年生後期 日本の文学 および 4 年生前期 演習 Ⅰ の授業について詳述する 年生後期 日本の文学 年度後期の授業では 日本文学の歴史と近現代の有名な作家について学ぶこととし 1 日本文学について調べたことをわかりやすく発表できるようになる 2 わからない言葉があっても文学作品が読めるようになる 3 学んだことについて考え 自分の意見が持てるようになる という 3 つの目標を掲げた 週 3 コマの授業のうち 1 時間目を学生による発表 2 時間目を歴史的な作品の詳しい解説と講読 3 時間目を図書室での活動に充てた 1 時間目の学生による発表は 25 人のクラスを 11 のグループに分け 学期の前半と後半にそれぞれ 1 回ずつ質疑応答を含めて 15 分間の発表を準備してもらった ( 資料 2) 発表するグループは前もって 教師との相談 教師による内容のチェックを経ることとした 毎回の授業では 2 つのグループの発表を聞くこととなる 1 つは日本文学の歴史について 1 つは近現代の作家についてである 文学の歴史についての発表は 日本の高等学校用の教科書 日本文学史 ( 東京書籍 1998) に沿って 2 時間目の授業で講読する作品に合わせたテーマを教師が指定した 近現代の作家についての発表は 学科の図書室に作品が 10 冊以上ある作家の中から 1 人を選んで発表してもらい 3 時間目の活動でその作家の作品を取り上げた 2 時間目を歴史的な作品の詳しい解説と講読は 授業のために準備したコースパケットに沿って進めた コースパケットには 古典文学作品の原文と訳文 解説がコンパクトにまとめられている角川文庫のビギナーズクラシックスのシリーズを中心として 学習者にとって興味深いと思われる部分を採録した また 授業のために LL 教室を利用して 文学作品に関連した視聴覚資料を紹介した 3 時間目の図書室の活動では 近現代の作家について 学生が発表した作家の作品を翌日もしくは翌々日に図書室のグループ授業で読むこととしていた それで 学期の前半は存命中の作家 学期の後半は故人について準備するように指導して 学生が新しい作品から遡って 次第に古くて難しい日本語にも親しめるように工夫した 2 小島 (1991)pp

209 3.2 4 年生前期 演習 Ⅰ 卒業論文をまとめるに当たっては 4 年生前期の 演習 I の授業が最も重要である この授業は 論文の内容を深めるためのゼミナール形式の授業で 全体の 20% 程度は論文の書き方の指導に当てられる 授業は週に 45 分の授業が 4 コマで 教員の専門に応じて 日本文学 日本語学 日本語教育 日本社会といった分野で開講されている 学生は 3 年生終了時に卒業論文の希望する分野と研究テーマの予定を提出する その希望に応じてグループ分けがされる 報告者が担当している日本文学の演習では 研究に必要な基本的なスキルを身につけ 後期の卒業論文に備えるという目標を達成するために 文学作品を読むのと並行して 学生のそれぞれが自分の関心を持っている問題について発表し その後レポートを作成した 文学作品の講読は 中間試験までは準備したコースパケットに沿って進め 中間試験以後は各自が研究対象としている作家の作品を対象とした 発表の際は 発表者だけが準備するのでなく 司会進行 コメンテーターなどの役割も決めておき 学問的な意見交換の方法を発表者以外の学生も体験できるようにした 発表およびレポートのテーマは以下のように指示した 発表 1 発表者は 自分の人生を整理して 一人の作家 または歴史上の人物の人生と比較して 共通点や相違点を考察してください レポート 1 一人の作家について 日本語とトルコ語でレポートをまとめてください 発表 2 発表者は 過去の卒業論文を一つ選んで 内容と研究の方法を紹介してください そして レポート 1 で選んだ人物の作品について その卒業論文と同じ方法で研究できるかどうかを検討してください レポート 2 発表 2 の内容を発展させてレポートにします 年生後期 卒業論文 個人指導で 指導回数 頻度に関しては各教員の任意だが 週 1 回は指導をすること また 内容 調査研究などの指導を重点的に行い 日本語力に関する指導は極力行わないものとするように 担当教員間で合意されている 今学期の締め切りは 5 月 26 日で 現在 7 人の学生を指導中である 4. おわりに本発表では 日本語主専攻大学における卒業論文指導として トルコ共和国国立チャナッカレ オンセキズ マルト大学教育学部日本語教育学科における日本文学の卒業論文指導について 3 年生後期 日本の文学 4 年生前期 演習 Ⅰ の授業を中心として そのプロセスをまとめて ご紹介した 参考文献 1. 外務省 (2008) 各国 地域情勢中東国名 : トルコ共和国 (Republic of Turkey)2008 年 8 月現在 2. 小島剛一 (1991) トルコのもう一つの顔 中央公論新社 209

210 資料 1. 本学科日本語関連授業のカリキュラム ( 年度入学生の場合 ) 年度 3 年生後期 日本の文学 週 テーマ 講読 学生の発表 1 日本文学史概論 2 上代の文学 (1) 古事記 1 神々の物語 / 2 村上春樹 3 上代の文学 (2) 万葉集 3 万葉の世界 / 4 夏目漱石 4 中古の文学 (1) 古今和歌集 5 仮名文字の創始と勅撰和歌集の登場 / 6 五木寛之 5 中古の文学 (2) 源氏物語 7 物語の達成 / 8 宮元輝 6 中古の文学 (3) 枕草子 9 宮廷文化の記録 / 10 山田詠美 7 中世の文学 (1) 徒然草 11 中世の随筆 / 1 村上龍 8 中世の文学 (2) 平家物語 (1) 2 中世の軍記物語 / 3 藤沢周平 9 中世の文学 (3) 平家物語 (2) 10 中間試験 11 近世の文学 (1) おくのほそ道 4 旅に生きた俳人 / 5 遠藤周作 12 近世の文学 (2) 執心鐘入 6 舞台芸術の成立 / 7 川端康成 13 近代の文学 (1) 森鴎外 舞姫 8 近代文学のスタート / 9 太宰治 14 近代の文学 (2) アイヌ神謡集 10アイヌ文化の現在 / 11 芥川龍之介 期末試験 210

211 КУЛЬТУРА ТА СУСПІЛЬСТВО ЯПОНІЇ Ю. Бондар, Київський національний університет імені Тараса Шевченка СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ЯПОНСЬКОЇ МОЛОДІ Суспільство є досить різнорідним історичним та системним утворенням, що складається з багатьох підсистем, найдинамічнішою та наймобільнішою з яких вважається молодь соціально-демографічна група, на яку завжди покладали і покладають великі сподівання. У наш час, час стрімкого розвитку технологій, посилення глобалізації та загострення багатьох політичних та економічних питань, різноманітні соціальні як позитивні, так і негативні процеси протікають набагато швидше, ніж це відбувалось сотні, а то й десятки років тому, зазнає змін соціальна структура суспільства та відносини між групами, що її складають, виникають нові соціальні проблеми. Усі ці процеси позначаються на сучасній молоді, внаслідок чого соціалізація (тобто, становлення особистості, її самоідентифікації та залучення до соціального середовища, пристосування до нього, освоєння певних соціальних ролей), професіоналізація та дорослішання перетворюються на болісний процес самопошуку, що не може не викликати негативних соціальних тенденції в межах цієї групи. У нашій статті ми спробуємо окреслити основні соціальні проблеми та негативні соціальні тенденції, що виникли в середовищі японської молоді, пояснити їх причини та проаналізувати наслідки для суспільства та країни в цілому. Японія кінця ХХ початку ХХІ століття далеко відійшла від свого традиційного образу, значну роль в чому відіграла молодь. Урбанізація, орієнтація на західний спосіб життя, активне впровадження та використання технологій різного ґатунку, а також становлення та закріплення споживацького суспільства, лише декілька ключових понять, що характеризують сучасне японське суспільство. Серед молоді спостерігається кардинальна зміна цінностей та соціальних пріоритетів, протест проти традиційного способу життя та колективізму, заперечення сталих норм поведінки тощо. Такий перехід до «нового життя» не може відбуватися без певних соціальних проблем та негативних суспільних тенденцій. Першими ми розглянемо соціальні проблеми, що виникають під впливом економічних факторів. Зокрема економічна криза, що закладає підґрунтя фінансової нестабільності, впливає на видатки соціальних фондів і призводить до скорочення робочих місць, викликає занепокоєння серед молоді. Цього року багатьом випускникам японських вузів доведеться зіштовхнутись з проблемою працевлаштування. Згідно зі статистичними даними на сьогодні в Японії налічується три мільйони безробітних. На початку 2009 року загальний рівень безробіття в порівнянні з осіню 2008 року, що становив 3%, стрибнув до 4%. Як повідомляє Інтернет-видання «Ньюз-ру», експортно-орієнтована економіка Японії зазнає величезних збитків, оскільки обсяги постачань товарів за кордон знизились на 50%, у зв язку з чим дефіцит зовнішньої торгівлі сягає 10 мільярдів доларів 211

212 США на місяць. Крім того, найрозвинутіші галузі промисловості Японії автопром і хайтек переживають масштабне падіння продажів (попит на нові машини в країні скоротився на 30%). Така економічна ситуація призводить до масових звільнень, скорочень робочих місць, збільшення обов язків кожного окремого працівника, загострення соціальної нерівності. У цих доволі складних економічних умовах процес соціалізації та професіоналізації кожної окремої молодої людини набувають негативного емоційного забарвлення. У зв язку з цим варто згадати соціальне явище フリーター (фуріта, скорочено від нім. free «вільний» та Arbeiter «працівник»), тобто молодих людей, які віддають перевагу тимчасовій роботі, а не постійному працевлаштуванню, вважаючи, що такий спосіб життя забезпечить їх достатніми коштами та можливістю швидшого самостановлення та самореалізації. Як правило, типовий фуріта це безтурботна молодь (переважно представники чоловічої статі), що закінчила (або ні) вищу школу чи коледж і відмовляється (або ж намагається відкласти) від пошуків постійної роботи, натомість займається тимчасовими легкодоступними видами діяльності (найчастіше за все в сфері обслуговування), які не вимагають високого рівня професіоналізму. До представників цієї групи ставляться як до небажаних суспільних елементів, що ігнорують економічну дійсність (тобто, труднощі, пов язані з пошуком пристойної, постійної роботи в умовах оновленої конкурентної економіки). Багато-хто пояснює це явище як логічний наслідок зміни цінностей та соціальних орієнтирів сучасної молоді, що прагне безтурботного життя, але достатньо забезпеченого коштами для різних видів дозвілля. Деякі дослідники вбачають причину виникнення таких негативних тенденцій і самого явища «фуріта» в покращенні економічної ситуації в Японії порівняно з післявоєнними роками, внаслідок чого молоді непотрібно докладати багато зусиль, щоб заробити гроші та реалізувати себе завдяки роботі, яка забезпечує певним соціальним статусом та престижем. У будь-якому разі, таку тенденцію важко назвати усвідомленим вибором, хоча вона може перетворитися на нього, коли фуріта досягають більш дорослого віку і вже не можуть знайти гідну роботу, оскільки за спиною мають з десяток місць роботи, що не надали професійного досвіду, поваги до наймачів і співробітників, відповідальності тощо. Прибутки таких молодих людей набагато менші за прибутки їх одноліток, що встигли влаштуватися на постійне місце роботи; відсутні соціальне та пенсійне забезпечення, вони мало привабливі як майбутні чоловіки [Ешбі, 2004]. Деякі дослідники вважають, що фуріта являють собою новий проблемний клас малозабезпечених одинаків із низьким рівнем професіоналізму або ж безробітних представників так званої богеми. Вони відмовляються від виконання передбачених соціальних ролей та дотримання соціальних очікувань, що є неприйнятним саме в японському суспільстві, яке завжди вважалося консервативним, із домінуючою системою довічного працевлаштування. З іншого боку, такі робітники є досить вигідними для сучасного бізнес-сектору, оскільки вони забезпечують постійне оновлення кадрів, що дозволяє компаніям не виплачувати передбачені премії та підвищувати зарплатню, а також видатки в межах соціальних пакетів. Ще одним соціальним явищем, що впливає на економічну ситуацію в Японії, можна вважати категорію так званих NEET-ів (ніт) (абревіатура англійського виразу «Not currently engaged in Education, Employment or Training» «На даний момент не задіяні в навчанні та працевлаштуванні»). Поява даної групи може бути пов язана з проблемами 212

213 пошуку тимчасової або постійної роботи, хоча також вона виникає внаслідок добровільного вибору окремого індивіда, який намагається уникнути гнітючих соціальних відносин як на роботі, так і під час навчання. До цієї категорії належать молоді люди віком від 15 до 34 років, які не працюють, не одружені, не навчаються, не задіяні в роботі по дому і не шукають роботи або необхідної технічної підготовки. Це явище вважається наслідком гнітючої трудової культури в Японії, яка характеризується понаднормовою працею, нехтуванням особистістю на користь оточення тощо. Згідно з даними Міністерства з питань охорони здоров я, працевлаштування та добробуту Японії на вересень 2002 року кількість ніт-ів становила 480 тис., а у вересні 2003 р. 520 тис., хоча за деякими дослідження уряду Японії зустрічається й інша цифра 850 тис. у 2002 році (60% складали люди віком від 25 до 34 років). Поняття ніт, яке виникло і вживається в Британії, значно відрізняється від японського, оскільки останнє містить негативну конотацію та використовується на позначення людей, що відмовляються долучатись до ринку праці чи освіти. Таку молодь фінансують батьки, які таким чином підтримують «соціальне відчуження» своїх дітей. Слід відзначити, що ніт-и та фуріта подібні в протесті проти усталених соціальних норм і пріоритетів, системи довічного працевлаштування та рівномірного життя «сараріманів» (службовців). Наступними слід розглянути соціально-демографічні тенденції, зокрема старіння нації та зменшення народжуваності в Японії. Відповідно до статистичних даних, кількість людей похилого віку (більше 65 років) в Японії на 2002 рік становила 20,5 млн., у той час як кількість дітей віком до 15 років 19 млн., що відповідно складає 16 і 15 відсотків населення країни. Такі тенденції викликані небажанням молодих японців одружуватись і створювати родину, оскільки це викликає різноманітні складнощі як економічного (збільшення видатків на сім ю, звільнення та подальші проблеми з працевлаштуванням для жінок тощо), так і соціального характеру (обмеження соціальних контактів, зміна ролей і статусу). Як свідчать результати опитувань, японські дівчата вважають ідеальним віком для одруження «25 років і пізніше» в той час, як чоловіки прагнуть насолоджуватись холостяцьким життям до 30 років. Дана статистика лише підтверджує той факт, що в наш час нівелюються традиційні сімейні цінності та змінюються соціальні пріоритети молоді. Такі тенденції пояснюються також небажанням японських дівчат відмовлятися від повноцінного життя, кар єри (часто малоперспективної), спілкування з оточенням на користь розміреного життя в ролі «хранительки домашнього вогнища» з малоймовірними шансами на престижну роботу в майбутньому. Однак ці кардинальні зміни в світогляді молодих японців негативно впливають на соціально-демографічну картину в країні, знижуючи індекс народжуваності до показника 1,4 дитини на одну жінку, що значно поступається показнику 4,5 у післявоєнні часи. У межах даного питання розглянемо ще дві соціальні групи, які називаються 負け犬 (макеіну) та «паразитуючі одинаки». Макеіну («невдаха», чи дослівно «собака-невдаха») називають часом молодих жінок, які не бажають одружуватись і народжувати дітей, надаючи перевагу роботі. Це поняття відображає стереотипне ставлення японського суспільства до таких жінок, оскільки незаміжню дівчину завжди вважали невдахою, небажаним елементом суспільства, хоча, як не дивно, його почали використовувати саме одинокі жінки, старші 30 років (наприклад, письменниця Дзюнко Сакай назвала одну зі своїх книг «負け犬の遠吠え» «Виття собаки-невдахи»). Однак макеіну є лише частиною тенденції, 213

214 що спостерігається в сьогоденному японському суспільстві, а саме: збільшення кількості тих, хто відмовляється або відкладає момент одруження, а також кількості одружених пар з однією дитиною або бездітних пар [Куртін, 2002]. Це значна зміна в психології жінок, оскільки раніше вважалось, що років є найкращим періодом для одруження та створення родини. Проте, з одного боку, явище макеіну можна і не вважати соціальною проблемою, а ставитись до нього як до життєвого вибору окремої жінки (хоч би і вибору, що заперечує усталені суспільні норми та сподівання), а також впливає на демографічну ситуацію у країні. Причина ж такого вибору полягає скоріше в прагненні уникнути небажаних передбачених шлюбом соціальних обов язків, аніж досягнути успіхів в кар єрі. «Паразитуючі одинаки» є ще однією соціальною категорією людей, які продовжують жити з батьками попри вік, коли за суспільними критеріями молодій людині слід відокремитись від родини і розпочати самостійне доросле життя. Звичайно, таку поведінку можна вмотивовувати багатьма факторами економічного (низька зарплатня, що не дозволяє самостійно винаймати помешкання, прагнення заощадити на майбутній шлюб тощо) і соціального характеру (позбавлення домашніх клопотів, постійна турбота та догляд батьків тощо). Це явище, так само як і явище макеіну, можна не вважати соціальною проблемою та аргументувати складною економічною ситуацією в Японії, проте західні дослідники використовують даний термін задля підкреслення егоїзму молоді, яка паразитує на своїх батьках, прагнучи безтурботного життя, сповненого розваг і позбавленого турбот. Слід відзначити, що більшість «фуріта» та «макеіну» належать до категорії «паразитуючих одинаків», і якщо взяти до уваги їх спільне бажання жити безтурботним, соціально-ненавантаженим життям, можемо дійти висновків, що дані групи виступають найяскравішими представниками споживацького суспільства, орієнтованого на задоволення власних потреб, а не на серйозну фізичну та розумову працю з метою самореалізації та здобуття певного соціального статусу. Соціально-психологічні проблеми японської молоді можна розглядати на прикладі 不登校 (футоко) молоді, що відмовляється ходити до школи. Проте, не слід плутати це явище зі звичайним прогулюванням занять, оскільки діти, як правило, залишаються зарахованими, роблять успіхи в навчанні та випускаються разом з іншими школярами. Відбувається відмова не від навчання, а саме від ходіння до школи, тобто тих соціальних відносин, якими зобов язується кожен учень, а також соціальних ситуацій, що трапляються в її стінах (наприклад, приниження вчителями, нестійкі дружні стосунки з однокласниками, незатишна атмосфера в навчальній групі, знущання із застосуванням фізичної сили тощо). Проблема футоко знайшла широке відображення в коміксах манґа, аніме, телевізійних драмах, де висвітлюється ця проблема та демонструються всі труднощі, з якими зіштовхуються школярі. Інша соціальна група, що характеризується відчуженням від суспільства та уникненням соціальних контактів, називається 引き篭もり (хікікоморі, з японської «відлюдник», «замкнута людина»). За визначенням Міністерства з питань охорони здоров я, працевлаштування та добробуту, хікікоморі вважають юнаків або дорослих віком від 30 до 40 років, які дуже рідко залишають свою домівку або кімнату протягом тривалого часу та надають перевагу повній ізоляції від суспільства. 80% хікікоморі становлять чоловіки. Однак бажання багатьох родин приховати хікікоморі, які за традиційними уявленнями японців є справжнім соромом, важко встановити їх точну кількість. За даними доповіді 214

215 Різа для «Бі-бі-сі» (2002 рік) їх кількість оцінюється в 1 млн. людей (20% від кількості всіх хлопчиків-підлітків в Японії), що співпадає з показниками Тамакі Сайто, психіатра, який запропонував цей термін, але пізніше визнав, що дещо збільшив цифри. Дослідники вважають, що ця проблема виникає переважно серед підлітків з родин середнього та вищого-середнього класів внаслідок перенесення однієї чи декількох травм соціального характеру (здебільшого внаслідок знущання в школі), які позбавляють їх бажання контактувати з будь-ким, навіть з батьками. Інколи хікікоморі можуть вдаватись до агресії та злочинів з метою помститися за нанесену їм психологічну травму (наприклад, у 1989 р. японці були приголомшені злочинами Цутому Міядзакі, першого злочинця хікікоморі, який викрав і вбив чотирьох дівчаток). Явище вважається суто японським, проте останнім часом надходять повідомлення про хікікоморі з Південної Кореї, Тайваню та Китаю. До причин виникнення такої асоціальної поведінки японської молоді дослідники відносять наступне: надзвичайну динамічність та стратифікованість японського суспільства; неможливість впоратись зі своїми соціальними ролями та обов язками дорослого життя; тиск навчальної системи в Японії (багатогранні очікування, значний акцент на конкуренції). Звідси доходимо висновку, що хікікоморі прагнуть відмовитись від тиску суспільства, живучи за своїми індивідуальними графіками і присвячуючи весь час асоціальним видам діяльності. Існують японський та західний підходи до лікування хікікоморі. Згідно з першим, найкращими ліками вважається надання молодій людині певного часу, щоб самому побороти хворобу; однак західні лікарі радять примусове залучення до суспільного життя. Деякі дослідники вважають, що проблема є психічною хворобою, і тому проводять паралелі з такими хворобами, як агорафобія (острах перебування в публічних місцях), депресія, дистимія (погіршення настрою без явної причини), посттравматичний стресовий розлад, соромливість, аутизм (патологічна замкнутість, відчуженість від реальної дійсності з утратою інтересу до природних емоційних реакцій і спілкування). Також виділяють поняття 対人恐怖症 (тайдзін кьофу-сьо, буквально означає «острах міжособистісних стосунків»), синдром, властивий представникам саме японської культури. На Заході даний синдром здебільшого розглядається як форма соціофобії, коли людина боїться та уникає соціальних контактів; в Японії вважається, що індивід боїться образити чи зробити боляче іншому. За останні роки було розроблено систему лікування розладу під назвою «Нова терапія доктора Моріта». Розглянувши соціально-економічні, соціально-демографічні та соціально-психологічні проблеми сучасного японського суспільства, можемо зробити висновок, що більшість з них виникла внаслідок кардинальної зміни цінностей та пріоритетів молоді, її протесту проти сталих форм поведінки та традицій, небажання миритися з системою довічного працевлаштування тощо. Щодо певних негативних явищ, а саме: фуріта, ніт, макеіну, «паразитуючих одинаків», футоко, хікікоморі та синдрому боязні міжособистісних стосунків, то всі вони певною мірою пов язані з прагненням уникнути гнітючих соціальних ролей, психологічною неготовністю до складного процесу соціальної адаптації. Звичайно, такі явища посилюють процес маргіналізації в японському суспільстві, тобто втрати особистістю усвідомлення приналежності до певної соціальної групи, норм і цінностей. Проте, з іншого боку, вони відзначають перехід японської молоді до нового стилю життя, 215

216 впровадження нових цінностей та норм, які заперечують консерватизм попередніх поколінь. 1. Байрак І.Р., Бойко І.І. та ін. Соціологія. Навчальний посібник. К. 2005; 2. Ґіденс Е. Соціологія. К.: Основи, 1999; 3. Рибо Т. Рынок труда и безработица молодежи в Японии (RIBAULT TH. Marche du travail et chomage des jeunes au Japon // РЖ Экономика, 2004, 1); 4. Семигіна Т. «Глобальні соціальні проблеми та національні моделі їх розв язання». К., ( 09_semyhina_t.pdf); 5. Ashby, Janet New Life Patterns for a New Age. The Japan Times Online, October 21 // 6. Curtin, J.Sean. Parasite Singles: International Perspective and Analysis. Contemporary Japan in Historical Perspective, HIS 373/573, Cleveland State University, Ohio, August 7. ( 7. Curtin, J. Sean. Japanese Marriage Trends in Global Communication Platform from Japan, 2002, October; 8. ( groups/public/documents/apcity/unpan pdf+marriage+trends+japan&hl =en&ct=clnk&cd=5); 9. та Taijin_kyofusho; 10. Taylor M. Strategies of Dissociation: A Mimetic Dimension to Social Problems in Japan // Anthropoetics 12, no. 1 (Spring/Summer) В. Делебіс, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова Деякі аспекти україно-японських відносин: підсумки 90-х років ХХ сторіччя та перспективи на майбутнє Японія це дивовижна країна, якій вдається поєднувати багаторічні традиції з новітніми технологіями. Японія є економічним лідером Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що посідає перше місце у виробництві автомобілів, телевізорів, відеомагнітофонів, є найкрупнішим фінансовим кредитором. Валовий внутрішній продукт Японії на душу населення у 2008 році склав 35,3 тис. доларів [Електронна версія довідника ЦРУ США]. Зовнішня політика Японії була й залишається об єктом зацікавленості як закордонних, російських, так і вітчизняних вчених, які за рівнем друкованих праць, значно відстають від своїх колег. Серед російських дослідників питаннями зовнішньої політики та дипломатії Японії необхідно виділити В.О.Кістанова, М.І.Крупянко, М.Г.Носова, А.П.Єрьоміна, В.М.Буніна, О.Д.Богатурова. Серед українських вчених заслуговують на увагу роботи С.О.Шергіна, С.В.Проня, Б.М.Гончара, М.М.Кирієнко. Японія визнала незалежність України 28 грудня 1991 року, а 26 січня 1991 року встановила з нею дипломатичні відносини. У середині жовтня того ж року в Києві Посол Японії в Російській Федерації С.Едамура вручив Вiрчі Грамоти Президентові України

217 як Посол в Україні за сумісництвом. Фактично через рік японські дипломати прибули до Києва і заснували посольство, яке з травня 1993 року очолив Сьодзі Суедзава, Надзвичайний і Повноважний посол Японії в Україні [Політика і час 1993, 1]. Слід відзначити, що на той час «японському напряму» не приділяли належної уваги. 2 липня 1993 року Верховна Рада України прийняла Постанову про Основи зовнішньої політики України, в якій пріоритетними стратегічними напрямами у сфері двосторонніх відносин вважались взаємини з прикордонними державами, державами ЄС та НАТО, потім з географічно близькими, і в останнє з державами Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки. Крім того, такий величезний простір, як Азіатсько- Тихоокеанський регіон, на той час був представлений лише посольствами в Індії та КНР. Зайве наголошувати на тому, наскільки важливими є особисті контакти на високому рівні для розвитку двосторонніх відносин між країнами. Однак, такі контакти між Японією та Україною протягом останніх років не були надто активними. У березні 1995 року відбувся перший офіційній візит Президента України Л.Кучми до Японії. Програма чотириденного офіційного візиту завершилась підписанням першого в українсько-японських відносинах політичного документу Спільної заяви України та Японії. За участю Міністра закордонних справ Г.Удовенка 22 березня 1995 року відбулася церемонія офіційного відкриття Посольства України в Японії [Голос України 1994, 24 березня]. В 1997 році Президент Палати Радників Японського Парламенту пан Сайто відвідав Україну. Після цього, незважаючи на постійні контакти на робочому рівні, візитів високих посадових осіб не відбувалось. Наступний крок стратегічного характеру відбувся лише у липні 2005 року, коли відбувся офіційний візит до Японії Президента України В.Ющенка. У ході візиту Президент та його дружина зустрілися з Імператором Японії Акіхіто та Імператрицею Мітіко. Президент України також провів переговори з Прем єр-міністром Японії Дз. Коїдзумі. Відбулися зустрічі В.Ющенка з членами парламентської Асоціації українсько-японської дружби, керівництвом Японського банку міжнародного співробітництва та Токійської фондової біржі. Президент України відвідав міжнародну виставку «Експо-2005» в Аіті та місто Хіросіма, яке постраждало від атомного бомбардування 1945 року. Після закінчення зустрічі Президент України і Прем єр-міністр Японії підписали Спільну заяву щодо нового партнерства у ХХІ столітті між Україною та Японією, погодившись встановити нове партнерство між двома країнами на основі демократичних зрушень в Україні після Помаранчевої революції [Сайт Посольства України в Японії]. Економічна співпраця, згідно з офіційними даними, та японські інвестиції в Україну (з урахуванням прямих інвестицій філій японських корпорацій, розташованих в Європі) в 2008 році в цілому склали понад 300 млн. дол. США. Обсяг експортно-імпортних операцій між Україною та Японією у 2008 р. досяг млн. дол. [Сайт Посольства України в Японії.]. Після проголошення України незалежною державою Японія надавала і продовжує надавати Україні різноманітні види допомоги: гуманітарну допомогу, технічне співробітництво для просування процесу формування ринкової економіки, допомогу в сфері культури і мистецтва, допому в галузі ядерного роззброєння, допомогу у боротьбі з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС та в галузі безпеки атомної енергетики. Згідно з офіційними даними посольства Японії в Україні, загальній обсяг допомоги Японії Україні з часу встановлення дипломатичних відносин між двома країнами безвідплатна 217

218 (грантова) допомога становить млн. дол. США, кредитна допомога млн. дол. США [Сайт Посольства України в Японії]. 29 березня 2005 р. у Києві було підписано міжурядову угоду та Кредитну Угоду про надання позики в сумі 19 млрд. ієн на реконструкцію Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль». Цей проект був першим у рамках програми Офіційної Допомоги Розвитку урядом Японії. У липні 2005 р. уряд України звернувся до Японії з пропозицією про розширення позик на фінансування другого проекту «Спорудження мостового переходу через р. Південний Буг у м. Миколаєві». Між сторонами з цього приводу продовжуються робочі консультації. Українсько-японське співробітництво в галузі науки і техніки реалізується за посередництвом Товариства сприяння науці, що працює під егідою Міністерства освіти, культури, спорту, науки і техніки Японії. У липні 2005 р. підписано Угоду між Міністерством економіки України та Міністерством закордонних справ Японії про реалізацію проекту технічного співробітництва «Українсько-японський центр» [ ua/control/ uk/publish/printable_article?art_id=35554]. За сприяння Посольства Японії студенти і викладачі України отримують гранти від різних організацій, закладів та установ Японії, зокрема гранти Міністерства освіти, культури, спорту, науки і техніки, а також неурядової організації «Japan Foundation». Понад десять років реалізуються багатопланові програми досліджень наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Нагасакським університетом, Інститутом вивчення захворювань, пов язаних з вибухом атомних бомб, Національним центром радіаційної медицини АМН та Інститутом ендокринології ім. В. Комісаренка НАН України. Тісна співпраця між країнами і в культурній сфері та спорті. Ознайомившись з науковими працями та враховуючи вищенаведене можна запропонувати наступні напрями подальшої співпраці між країнами: політична підтримка Японією становлення демократичної держави в нашій країні; співробітництво в рамках міжнародних організацій щодо питань врегулювання міжнародних конфліктів, дотримання миру та безпеки, захисту навколишнього середовища, нерозповсюдження ядерної зброї; співробітництво щодо реформування Організації Об єднаних Націй; залучення японських інвестицій, в тому числі в рамках Офіційної допомоги розвитку, для перебудови інфраструктури транспортних коридорів через українську територію. співпраця в галузі енергозбереження та диверсифікації джерел енергоносіїв (наприклад, транспортування нафти з Каспійського регіону через країни Центральної Азії). Практичним прикладом зацікавленості Японії у спільних з Україною проектах стала активна позиція японської делегації на засіданнях форуму «ГУАМ Японія», останнє з яких відбулось 19 лютого 2009 року. Отже, на сьогоднішній день між нашими країнами продовжується процес визначення галузей спільних інтересів та пошук нових можливостей для вироблення взаємовигідної співпраці. Але, враховуючи правову та соціально-економічну нестабільність у нашій країні питання повноцінного взаємовигідного партнерства обох країн залежить від готовності України до такої форми співробітництва. 218

219 1. Богатуров А.В. Великие державы на Тихом океане. М., 1997.; 2. Бунин В.Н. Разгром японского милитаризма. М., 1996; 3. Голос України 1994, 24 березня; 4. Гончар Б.М., Кирієнко М.М. Зовнішньополітичні зв язки України з новими індустріальними країнами; 5. Електронна версія довідника ЦРУ США the-world-factbook/geos/uk.html; 6. Еремин В.Н. Политическая система Японии. М., 1993; 7. Кистанов В.О. Япония в АТР. Анатомия экономических и политических отношений. М., 1995; 8. Крупянко М.И. Япония после «холодной войны»: политическое обеспечение национальной безопасности. М., 2001; 9. Носов М. Япония и внешний мир // Япония: в поисках новых рубежей. М., 1998; 10. Політика і час 1993, 1; 11. Пронь С.В. Японія. Зовнішня політика та дипломатія у післявоєнний період. Дис... канд. екон. наук: К., 1997.; 12. Сайт Посольства України в Японії. ua/3870.htm; 13. Щергін С.О. Азіатсько- Тихоокеанський регіон: історія та сучасність. К., 1993; uk/publish/printable_article?art_id=35554 Д.И. Мигдальский, Филиал Сёриндзи Кэмпо Одесского национального университета Боевое Искусство Японии Сёриндзи Кэмпо: история развития В Украине Боевые искусства Японии Как известно, одной из ярких и самобытных сторон культуры Японии являются боевые искусства. В современной Японии всё реже и реже звучат слова БУДО (досл. «Боевой Путь») или боевые искусства до реформ Мэйдзи БУДЗЮЦУ. И, несмотря на это, интерес к воспитанию молодежи на основе практики боевых искусств не снижается. В последние годы министерство культуры и спорта Японии приняло специальную программу внедрения элементов культуры будо в обучение в средней и старшей школах по всей стране. В Японии существует множество разнообразных стилей и школ боевых искусств: от традиционных старых самурайских школ с летней историей до современных молодых направлений, от традиционных исконно японских (таких как, например, сумо) до заимствованных из-за границы (включая и капоэйра из Бразилии, и советское боевое самбо). В 1964 годы был построен современный Дворец Японских Боевых искусств ( 日本武道館 ) и создана организация Боевых Искусств Японии ( 財団法人日本武道館 ). Одним из членов этой организаций, наряду с организациями сумо, дзюдо, кэндо, кюдо, каратэдо, айкидо, нагината, дзюкэндо, выступила организация нового боевого искусства в послевоенной Японии сёриндзи кэмпо. Другими словами, сёриндзи кэмпо в современной Японии это один из 9-ти видов японских боевых искусств, зарегистрированных на государственном уровне. Предистория. Около 1500 лет назад индийский монах Бодхидхарма покинул свою землю для того, чтобы возродить истинное учение Будды в Китае. Он широко известен в Азии как человек, который принёс медитативную практику дзадзэн (состояние 219

220 безмятежности в положении сидя) в Китай. Наряду с дзадзэн он учил эккингё во время своего пребывания в Судзан Сёриндзи (монастыре Шаолинь) в провинции, которая в настоящее время называется Хэнань. Эти дисциплины широко использовались последователями Буддизма и со временем они образовали основы для создания техники боевых искусств, которые распространились по всему Китаю. Истоки Сёриндзи Кэмпо. Со Досин приехал в Китай в 1928 году в возрасте 18 лет и прожил там 17 лет. Во время своего пребывания в Китае он изучал боевые искусства (кэнги) у мастеров многих школ, которые были вынуждены скрываться после Боксёрского Восстания в провинции Шантунг в 1900 году. После долгих тренировок ему было разрешено стать преемником Вэн Тао Цунга, 20-го мастера Северного Сёриндзи Гивамонкэн, в качестве 21-го мастера. По окончании войны Японии против Китая в 1945 году Со Досин собственными глазами увидел хаос, царивший в послевоенном северо-восточном Китае (в то время части Японской империи). Он понял, что разрушения и страдания того времени были естественным следствием жестокости и несправедливости, которые царили здесь раньше. Существует такое выражение: «Всё возвращается на круги своя». Со Досин как раз и наблюдал это возвращение на круги своя. Его убеждение, что люди определяют ход событий стало фундаментом его учения о том, что человеческие дела зависят от свойств самих людей. Вернувшись в Японию в июне 1946 года, он обнаружил такой же хаос и у себя на Родине. Зная, что положение можно изменить только через действие, он поставил перед собой задачу содействовать преобразованию Японии путем объединения целеустремленных юношей и девушек, которые могли бы стать стержнем государства. В октябре 1947 года Со Досин основал Ниппон Сэйто Хоппа Сёриндзи-кэмпо Кай в городе Тадоцу в префектуре Кагава на острове Сикоку. Там он начал преподавать Сёриндзи-кэмпо и дополнил технику, привезенную из Китая, своей собственной. Развитие организации. В декабре 1951 года Со Досин основал Конго Дзэн Сохонзан с Сёриндзи-кэмпо в качестве основного учения. В 1953 году он создал Японскую Федерацию Сёриндзи-кэмпо, а в 1974 году основал Всемирную Организацию Сёриндзи-кэмпо. За 33 года, последовавшие за основанием Сёриндзи-кэмпо, Кайсо приложил максимум усилий для воспитания из юношей и девушек людей сильных, с развитой волей и телом. Осуществлял он эту задачу посредством практики и учения философии Кэн Дзэн Итинё. После его смерти, вызванной болезнью сердца 12 мая 1980 года, его дочь, Со Досин- Сикэ, продолжает начатое им дело. На сегодняшний день в мире существует около 3200 филиалов в 33 странах мира. Что такое Сёриндзи Кэмпо? Сёриндзи Кэмпо это образ жизни, основанный на понимании взаимодействия всех явлений и признании способностей человека единственными инструментами, при помощи которых он может успешно строить свою жизнь. Главной задачей Сёриндзи Кэмпо является облегчение человеческих страданий и защита добра, но ни в коем случае не развитие силы с целью показа на соревнованиях либо насилие в любом виде. В соответствии с принципами Конго-Дзэн Сёриндзи Кэмпо использует два различных традиционных метода для достижения гармонии в жизни. На Востоке, находящемся под влиянием буддизма, традиционно считается, что универсальным лекарством от страданий является обращение к своему внутреннему миру. Причиной такого взгляда на жизнь была вера в то, что жизнь есть цепь страданий, когда даже удовольствие является формой страдания, поскольку удаление объекта удовольствия приносит горе. 220

221 Высшее же благо и спасение заключается в затухании страстей, вожделений, ненависти, привязанностей, воли к жизни и т.п. Такое состояние ума считалось лучшим средством от всех бед в жизни. На Западе же внимание людей всегда было сконцентрировано на сложном и изменчивом окружающем мире. Они традиционно считают, что счастья можно достичь посредством перестройки и упорядочения окружающей их природы и улучшения общественного уклада. Последователи искусства Сериндзи Кэмпо полагают, однако, что ни один из этих подходов не является удовлетворительным, поскольку должны быть приняты во внимание как материальные, так и духовные аспекты человеческой жизни. Таким образом, учение Сёриндзи Кэмпо провозглашает равную важность улучшения социального положения, удовлетворения жизненных потребностей человека и развития духа и моральной дисциплины. Если говорить об отношении к социальному порядку, в Сёриндзи Кэмпо придается особое значение развитию каждой человеческой личности и гармоничных отношений между людьми, основанных на базе взаимного доверия, уважения, понимания и всеобъемлющей гуманности. Задачи улучшения общества и усовершенствования человека требуют взаимодействия людей с высокоразвитым интеллектом, способных работать в согласии с другими. С другой стороны, будучи внутренней дисциплиной, Сёриндзи Кэмпо придает большое значение сбалансированному развитию тела и духа и выработке в человеке любви, мудрости, храбрости и телесного здоровья. Под любовью подразумевается почтение перед жизнью, гуманность, участие, честность, бескорыстие; под мудростью скромность, уважение к знаниям, познание себя, понимание, отзывчивость. Под храбростью инициативность, непобедимый дух, смелость; под здоровьем сильное и полное энергии тело. Воспитание всех этих качеств в человеке очень важно для утверждения в нем духа гуманности. Без любви человек не сможет поддерживать гармоничные отношения с другими, без мудрости он не сможет направить свои знания на достижение достойных целей, без храбрости он не сможет претворить мысль в дело или заниматься чужими проблемами, не будучи подавленным ими. И, наконец, без здоровья и силы ни одна из его способностей не разовьется в полной мере. Учение Сёриндзи Кэмпо гласит, что для развития личности необходимо в одинаковой степени воздействовать на тело человека, так и на его дух. Но это зависит в первую очередь от усилий, прилагаемых каждой личностью с целью улучшить себя, от воспитания в себе множества необходимых привычек. Для того, чтобы развить в человеке высокие духовные и моральные качества, учение Сёриндзи Кэмпо располагает комплексом наставлений. Но поскольку сознание неотделимо от материи, а теория от эмпирического опыта, на практике эти наставления воплощены в образе военного искусства для того, чтобы быть выраженными в действии. Подобно тому, как усвоение искусства управления автомобилем зависит не только от знания его устройства, приемов вождения и правил уличного движения, но в первую очередь от личного опыта вождения, так и образ жизни, которому учит Сёриндзи Кэмпо, духовно постигается посредством изучения военного искусства. История нашего филиала. История нашего филиала неразрывно связана с историей развития Сёриндзи Кэмпо в СССР и на Украине. На протяжении многих лет моя семья занимается изучением Японии и японского языка (с 1980 г.). С самого первого приезда сэнсэя Эндо Цугуаки в Одессу (август 1983 г.) моя семья связана с развитием Сёриндзи Кэмпо в Одессе. 221

222 Краткая хронология развития Сёриндзи Кэмпо на Украине (1) Предыстория. Сёриндзи Кэмпо в СССР: 1.1. Метешкин Юрий Валентинович первый популяризатор идей Сёриндзи Кэмпо в СССР: в 1979 году Метешкин Юрий Валентинович начал переписку с кэнси Сёриндзи Кэмпо, сэнсэем Эндо Цугуаки; 1.2. Первый приезд сэнсэя Эндо Цугуаки в Одессу (август 1983 г.): в 1983 году Эндосэнсэй приехав в СССР провёл показательное выступление в г. Одессе, с которого и начинается развитие Сёриндзи Кэмпо в Украине. В связи с запретами на боевые искусства в СССР группа Сёриндзи Кэмпо тренировалась закрыто, тренировавшихся было несколько человек; 1.3. Два выступления в Одесском японском клубе (лето 1988); 1.4. Первый открытый набор в группу Сёриндзи Кэмпо при Обществе Дружбы СССР-Япония (февраль май 1989 г.). В феврале 1989 года было проведено показательное выступление и проведен первый открытый набор в группу Сёриндзи Кэмпо; 1.5. Первая поездка Ю.В. Метешкина в Японию (декабрь 1989); 1.6. Первое выступление Советских кэнси в Японии (октябрь 1990). (2) Сёриндзи Кэмпо в Украине: 2.1. Вторая поездка Метешкина в Японию (осень 1991 г.); 2.2. Регистрация Одесского Филиала Сёриндзи Кэмпо (ноябрь 1991 г.); 2.3. Второй приезд Эндо в Одессу (1-й приезд делегации инструкторов Сёриндзи Кэмпо префектуры Канагава, август 1992 г.); 2.4. Последний приезд Эндо в Одессу (2-й приезд делегации инструкторов Сёриндзи Кэмпо префектуры Канагава, август 1994 г.); 2.5. Первая аттестация на 1-й дан Сёриндзи Кэмпо в Одессе (октябрь 1996 г.) 2.6. Безвременная кончина Эндо Цугуаки-сэнсэя; 2.7. Участие представителей Одесского филиала на празднованиях 50-тилетия основания Сёриндзи Кэмпо (сентябрь 1997 г.); 2.9. Приезд в Одессу сэнсэя Сиракава Кэндзи; й приезд инструкторов из Хомбу во главе с Араи Цунэхиро. (3) Возникновение 4-х филиалов Сёриндзи Кэмпо в Украине: 3.1. Открытие 3-х новых филиалов Сёриндзи Кэмпо в Одессе (первая аттестация на 2-й дан, регистрация филиалов); 3.2. Первая поездка группы кэнси из Одессы на весенние сборы в Хомбу (март 2003г.); я поездка Мигдальского Данила в Японию (август 2003 г.); й приезд делегации инструкторов из Хомбу (2005 г.); 3.5. Участие в Международном съезде ВОСК в Фукуи (сентябрь 2005 г., аттестация на 3-й дан); 3.6. Расформирование филиала Одесса-чуо, перевод части кэнси в филиал Нараэн; 3.7. Проведение первого Восточно-Европейского семинара инструкторов Сёриндзи Кэмпо (май 2008 г); 3.8. Регистрация филиала Одесса-Кокудай (30 мая 2008 г.), в составе части бывших кэнси филиала Одесса-чуо. 222

223 Весенние сборы 2009 год. В Феврале этого года восемь человек из трех украинских филиалов Сёриндзи Кэмпо приняли участие в Весенних учебных сборах проводимых в Хомбу (г. Тадоцу, Япония). Четверо из них, включая автора статьи, успешно прошли аттестацию по теории и практике на уровень 4й дан, духовная степень Сэйкэнси, двое на уровень 2й дан. Пользуясь случаем, хотелось бы выразить благодарность своим учителям, которые являются мои старшие братья Мигдальский А.И. (помощник руководителя филиала Сэйдзё-доин, Токио; 5-й дан, духовная степень Дайкэнси, монашеская степень Сёдоси) и Мигдальский В.И. (помощник руководителя филиала Сэйка-доин, Киото; 5-й дан, духовная степень Дайкэнси, монашеская степень Сёдоси), а также поздравить их с успешным окончанием обучения в региональной школы инструкторов БИ Сёриндзи Кэмпо при Академии Дзэнрин-гакуэн. Мы благодарим организационный комитет за возможность представить Сёриндзи Кэмпо на 1й Международной научной конференции «Японский язык и культура«. 1. 少林寺拳法教範 宗道臣 社団法人日本少林寺拳法連盟 多度津 1979; 2. 少林寺拳法五十年史 第 Ⅰ 部 財団法人少林寺拳法連盟 多度津 1997; 3. 少林寺拳法五十年史 第 Ⅱ 部 財団法人少林寺拳法連盟 多度津 1997; wsko/index.html; С. Олійник, НДІ Національного університету фізичного виховання і спорту України МЕДИЦИНА ТА СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я У СУЧАСНІЙ ЯПОНІЇ Медицина та система охорони здоров'я в Японії привертають увагу фахівців-медиків інших країн перш за все тим, що у цій країні на сьогодні найдовша на планеті тривалість життя, і це має місце на фоні загальновідомого трудоголізму більшості японців. Зрозуміло, що без раціональної організації системи охорони здоров'я досягти такого неможливо, проте для правильної оцінки медицини та системи охорони здоров'я в Японії необхідно спочатку звернутися до історії питання. До Другої світової війни Японія була порівняно небагатою країною зі значними пережитками феодального ладу. Під завісу війни фактично розгромлена країна перенесла трагедію Хіросіма та Наґасакі. Про ефективну охорону здоров'я навіть не йшлося. Широке поширення знайшли інфекційні захворювання, зокрема, туберкульоз. Не було родини, яка б не втратила близьких внаслідок цієї хвороби. І хоча до війни вже існували дієві закони, спрямовані на суспільну охорону здоров'я і навіть елементи медичного страхування, вони не могли покращити стан справ. Підйом почався в 50-і роки минулого століття, коли весь народ рішуче узявся за діло поліпшення свого життя. 223

224 Поступово складалася й система охорони здоров'я. Під час її формуванні наголос було зроблено насамперед на профілактичну медицину, що включала в себе просвітницький напрям у галузі гігієни та охорони здоров'я, консультації з проблем здоров'я, медичний огляд і контроль, вакцинацію тощо. Орієнтація на профілактику та реабілітацію дозволила знизити, причому істотно, витрати на охорону здоров'я, не знижуючи її якості. Медична політика визначалася наступним кредо: надавати медичні послуги кожному, у будь-який час і повсюдно, з мінімальною платою за них. Вже в 1961 р. Міністерство охорони здоров'я та народного добробуту представило державну універсальну схему суспільного медичного страхування, що охоплювала все населення країни. У 70-і роки наголос було зроблено на розширенні надання первинної допомоги, що передбачало збільшення кількості лікарів на кожні 100 тис. населення, а також удосконалення системи медичної освіти. У роки проводилися реформи, спрямовані на збільшення частки держави у фінансуванні соціальних послуг, в тому числі і охорони здоров'я. Оплата медичних послуг помітно знизилася, а особам у віці 70 років і більше почали надавати безкоштовну медичну допомогу. У рамках суспільної системи медичного страхування оплата лікування осіб останньої категорії, а також інших груп непрацездатних компенсувалася через центри, префектури чи муніципалітети. Для інших пацієнтів системою медичного страхування була встановлена «стеля» виплат. Наступні реформи стосуються суто японської демографічної ситуації, що сформувалася в останні десятиліття. Дуже збільшилася тривалість життя, на сьогодні вона є найдовшою у світі (при цьому значна кількість осіб похилого віку покладається на охорону здоров'я). На сьогодні до 30% витрат на здоров'я у державі припадає на частку старих, які складають 10% населення країни [ Японську страхову медицину багато хто вважає гіршою за, наприклад, американську. З одного боку, все чудово: клініки блищать чистотою, чітка організація праці, ввічливі лікарі, доступне медичне страхування (при цьому існують і прекрасні безкоштовні лікарні), обладнані найсучаснішою електронікою машини «швидкої допомоги». З іншого боку, як вважають деякі пацієнти і навіть медики з Європи і США, японські лікарі лікують надто «поверхово». Очевидно, для того щоб адекватно оцінити японську медичну систему, треба спочатку чітко усвідомити той факт, що в основі її лежить усе-таки не лікування, а профілактика. Тоді все стає на свої місця: тебе ж попереджали, щоб не їв того, цього та вів здоровий спосіб життя? Робив не так? Ну то тепер сам винний, будемо лікувати, як вийде. Цілком логічно, і результат очевидний: синтез сучасних медичних технологій з давніми лікарськими традиціями і активна телевізійна пропаганда здорового способу життя і японська медицина всього за півстоліття збільшила тривалість життя своїх пацієнтів у два рази. Зараз японські чоловіки в середньому живуть 78 років, а жінки 85, що є абсолютним рекордом. І хоча смертельні лікарські помилки в Японії нерідкість і дотепер, судових позовів до лікарів практично немає [ Слід зазначити, що мешканці Японії не стали покладатися майже в усьому на природну медицину, як у Китаї, проте не захоплюються хімічними препаратами, як це відбувається в Європі та США: вони просто взяли звідусіль найкраще і додали свої власні технічні удосконалення. Судячи з тривалості життя в країні, вийшло непогано [ gazeta.aif.ru/online/aif/ 1281/46_01]. Медичне обслуговування в Японії платне і недешеве, проте 90% витрат громадянина в середньому компенсує державна система медичного страхування. Власне, у Японії дві 224

225 основні системи медичного страхування, якими охоплена переважна більшість населення. Перша Національна система страхування здоров'я, охоплює в основному дрібних власників і членів їхніх родин, інвалідів та інших осіб, які не працюють. Друга система страхування осіб найманої праці, що охоплює найманих працівників і їхніх утриманців, є найбільшою в Японії. У цій системі діють різні програми. Деякі з них належать державі, яка в цьому разі є страховиком. А в програмі суспільного страхування страховиком є саме суспільство, створене адміністрацією і працівниками одного чи декількох підприємств однієї галузі [ Перебування в стаціонарі коштує дорого, але страхове відшкодування складає 70%. Дорогі й ліки, що часом виписуються необґрунтовано і споживаються у досить великих кількостях. Так, Японія займає перше місце у світі по виписуванню антибіотиків третього покоління [ japonpage9.php]. Лікарні й амбулаторні відділення мають різну форму власності, але в основному належать великим корпораціям [ japonpage9.php]. Ще одна цікава деталь державне планування охорони здоров'я. Так, у Японії існують п'ятирічки і не тільки. Державні програми з охорони здоров'я рік від року приносить свої позитивні результати [ japonpage9.php]. Таким чином, можна зробити висновок, що досягнення системи охорони здоров'я в Японії пов'язані з: профілактичною спрямованістю самої системи; раціональним поєднанням традиційних медичних знань зі сучасною медициною, орієнтованою на синтетичні лікарські препарати; високим рівнем впровадження в медицину найсучасніших досягнень всіх інших галузей науки та техніки (електроніки, оптики, хімії тощо); наявністю ефективного медичного страхування С. Пронь, Чорноморський державний університет імені Петра Могили ЯПОНІЯ УКРАЇНА: СПІВПРАЦЯ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО Японія в уявленні українців завжди була країною-загадкою, пов язаною з дивом, починаючи з незрозумілих слів самурай, бусідо, сьоґун і до «ніхонтекі кейей» («японський стиль управління»). Дійсно, у «дивовижному» повоєнному перетворенні Японії зі слабкої, малорозвиненої азіатської країни на могутню економічну, промислову, науково-технічну, фінансову, соціальну, традиційно східну сучасну державу єврокапіталістичного типу є багато складових частин. Домінуючих складових, на думку автора, декілька. По-перше, це унікальність японської нації, характер народу, який, за японським прислів ям, може, «сім разів 225

226 упасти і вісім разів піднятися»; по-друге, зважена (поміркована) політика Сполучених Штатів Америки щодо Японії (починаючи з діяльності американських військ на чолі з Дугласом Макартуром [Кузнецов 1990] і до військово-політичного союзу 1951 року та його подальшої трансформації). Відносно першої складової лише зауважу, що шлях, подоланий післявоєнною Японією, вражає: країна, яка, за географічними даними [Япония. Справочник 1992, 9] та наявними енерготично-сировинними ресурсами (99,7 % імпорт нафти, 99,9 % залізної руди, 100 % бокситів і нікелю) [Пронь 1997, 83] фактично була приреченою до жалюгідного існування, сьогодні посідає першу світову сходинку у виробництві автомобілів, телевізорів, відеомагнітофонів, є крупним фінансовим кредитором. Якщо до 1951 року промисловість країни досягла довоєнного рівня, то в другій половині 1960-х Японія саме за цим показником обійшла Великобританію, Францію, Німеччину. Валовий національний продукт (ВНП) Японії зріс із 6 трлн. ієн у 1952 році до 391 трлн. у 1989 році, тобто в 65 разів [Спандарьян 1991, 7]. Валовий внутрішній продукт (ВВП) Японії на душу населення у 2006 році склав дол. США порівняно з провідними європейськими державами (Великобританія дол., Франція дол. [Новый универсальный справочник стран и народов мира 2006, 181, 33, 85]). Ще в середні віки було підраховано, що японська земля може «прогодувати» 30 млн. чоловік, сьогодні населення Японії дорівнює 127,4 млн., 90 % якого вважають себе «середнім класом», а середня тривалість життя 81,5 років. Друга складова цілеспрямована політика США відносно Японії, в основі якої були Сан-Франциська конференція 1951 року, американсько-японський Договір безпеки та Сан-Франциська система, то хотів би, не забираючи час, відіслати зацікавлених саме цим чинником до своєї монографії «США та Японія в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні», надрукованої у 2003 році [Пронь 2003]. Зовнішня політика Японії була й залишається об єктом дослідження як закордонних вчених, у першу чергу російських, так і вітчизняних, які за масштабами, характером та рівнем друкованих праць значно «відстають». Серед російських науковців зовнішньої політики та дипломатії Японії повоєнного часу необхідно назвати К.О.Саркісова, Б.М.Славінського, М.Г.Носова, О.О.Аріна, А.П.Маркова, В.М.Єрьоміна, В.М.Буніна, О.Д.Богатурова. Серед українських вчених заслуговують на увагу роботи С.О.Шергіна, Б.М.Гончара, М.А.Тарана, М.М.Кирієнка. Зауважу, що важким і тривалим був шлях України до Японії після отримання незалежності. Як відомо, Японія визнала незалежність України 28 грудня 1991 року, а 26 січня 1991 року встановила з нею дипломатичні відносини [Політика і час 1993, 1, 88]. Фактично через рік японські дипломати прибули до Києва і започаткували своє посольство, яке з травня 1993 року очолив Сьодзі Суедзава, Надзвичайний і Повноважний посол Японії в Україні, дипломат високого рівня, фахівець своєї справи. Перший «прорив» японсько-українських відносин було здійснено в березні 1994 року, коли в Києві було підписано угоду між Японією та Україною про співробітництво в галузі ліквідації ядерної зброї. З цієї нагоди було засновано спеціальний Комітет співробітництва. Для реалізації цього проекту японська сторона виділяла Україні 16 млн. американських доларів [Голос України 1994, 19 квітня]. Другим кроком стратегічного характеру було відвідування Токіо у квітні 1994 року першою офіційною делегацією Міністерства закордонних справ України на чолі з пер- 226

227 шим заступником міністра М.П. Макаревичем. Були проведені змістовні переговори, під час яких японській стороні передано проект політичного документа про принципи відносин і співробітництва між Україною та Японією; у свою чергу, представники Японії вперше заговорили про візит Президента України до Японії [Голос України 1995, 20 січня.]. Визначався приблизно і термін візиту у новому фінансовому році, який, як відомо, в Японії починається 1 квітня. Програма чотириденного офіційного візиту тодішнього Президента Леоніда Кучми до Японії розпочалася 22 березня. Японська преса проявила неабиякий інтерес до «... великої європейської держави, що виникла на уламках колишнього СРСР, але довго лишалася непомітною у... зовнішній політиці Японії, знаходячись у тіні російської та західноєвропейської політики...» [Політика і час 1995, 5, 37]. Президента України прийняв Імператор Японії Акіхіто. На зустрічі обговорювалися загальні питання державотворення, проблеми гуманітарних та культурних обмінів [Голос України 1994, 17, 23 березня]. У ході бесіди Л.Кучми з прем єр-міністром Японії Т.Муроямою 23 березня було підписано перший в українсько-японських відносинах політичний документ Спільну заяву України та Японії. Поряд з президентською програмою паралельно проходили зустрічі членів української делегації в міністерствах і відомствах Японії. За участю Міністра закордонних справ Г. Удовенка 22 березня 1995 року відбулася церемонія офіційного відкриття Посольства України в Японії [Голос України 1994, 24 березня]. Про візит Президента України японська преса майже одноголосно висловилася стосовно «українського напряму» зовнішньої політики Японії, за «... більш міцні зв язки з Україною» [The Nikkei Weekly 1995, March ]. Щодо сучасних українсько-японських відносин, то, на думку автора, необхідно виділити кілька пріоритетних напрямів. Політичне співробітництво лютого 2004 р. у ході візиту до Токіо першого заступника Міністра закордонних справ України В.Єльченка проведено політичні консультації МЗС двох країн. Особливе місце зайняли його зустрічі з Міністром закордонних справ Й.Каваґуті, першим заступником міністра закордонних справ І.Айсавою та заступником міністра Агентства оборони Японії Т.Морія, у ході яких обговорювалися стан та перспективи подальшого розвитку відносин. У ході зустрічі Президента України В. Ющенка з Прем єр-міністром Японії Дз. Коїдзумі у 2005-ому році було обговорено низку питань двостороннього та міжнародного співробітництва. Японська сторона, зокрема, подякувала Україні за підтримку плану реформування Ради Безпеки ООН. Було досягнуто домовленості про створення двосторонньої міжурядової комісії на рівні міністрів закордонних справ. Як зазначив Віктор Ющенко, Україна зацікавлена в підтримці Японією проектів в екологічній сфері, у співробітництві в рамках Кіотського протоколу, в активізації співпраці з Японією по кредитуванню пріоритетних проектів, інвестуванню в космічну галузь і літакобудування. Після закінчення зустрічі Президент України і Прем єр-міністр Японії підписали «Спільну заяву щодо нового партнерства у ХХІ столітті між Україною та Японією» [ ukr.emb-japan.gov.ua/ukr/ relations/science-educations/]. Принципово новим, у першу чергу, фінансово- економічним кроком на шляху подальшої японсько-української співпраці був візит у березні 2009 року до Японії прем єр-міністра України Ю. Тимошенко. Економічна співпраця України з Японією. 29 березня 2005 р. в Києві було підписано міжурядову угоду (у формі обміну нотами) та Кредитну Угоду про надання позики в сумі 227

228 19 млрд. ієн на реконструкцію Державного міжнародного аеропорту «Бориспіль». Цей проект був першим у рамках програми Офіційної Допомоги Розвитку урядом Японії. У липні 2005 р. уряд України звернувся до Японії з пропозицією про розширення ієнових позик програми ОДР на основі фінансування другого проекту «Спорудження мостового переходу через р. Південний Буг у м. Миколаєві». Між сторонами з цього приводу продовжуються робочі консультації. Плідна співпраця в рамках міжнародного проекту Космотрас між українськими підприємствами ВО «Південмаш» і КБ «Південне» та японськими компаніями «Сумітомо» і «НЕК Тосіба» уможливила запуск українською конверсійною ракетою «Дніпро» японського експериментального супутника «Кірарі», а також допоміжного супутника. Починаючи з 1978 р., це був перший запуск японського супутника, що здійснювався з використанням ракети іноземного виробництва. Згідно з офіційними даними, японські інвестиції в Україну в 2006 році в цілому становили понад 200 млн. дол. США. За статистикою Державної митної служби України, обсяг експортно-імпортних операцій між Україною та Японією у 2005 р. досяг 630,07 млн. дол., збільшившись у порівнянні з попереднім роком на 20,6 %. Українсько-японське співробітництво в галузі науки і техніки. Двостороння співпраця в цьому напрямі реалізується за посередництвом Товариства сприяння науці, що працює під егідою Міністерства освіти, культури, спорту, науки і техніки Японії. За даними цього товариства, протягом останніх трьох років його фінансовою підтримкою для проведення наукових досліджень в Японії скористалося більше як 70 українських вчених із різних університетів та інститутів НАН України. Понад десять років реалізуються багатопланові програми досліджень медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Нагасакським університетом, Інститутом вивчення захворювань, пов язаних з вибухом атомних бомб та Національним центром радіаційної медицини АМН, Інститутом ендокринології ім. В. Комісаренка НАН України. Плідними є контакти між лабораторією патоморфології Інституту урології АМН України та Відділенням патології медичного інституту Осакського університету. В 2004 р. японська сторона запросила для проведення спільного наукового експерименту професора цієї лабораторії, академіка А. Романенка. Започатковано співробітництво між Національним технічним університетом України «КПІ» та Національним інститутом мультимедійної освіти Японії, в якому в рр. стажувався В.Валуйський заступник директора Українського інституту інформаційних технологій в освіті при Національному технічному університеті «КПІ» [ printable_article?art_id=35554]. У липні 2005 р. підписано Угоду між Міністерством економіки України та Міністерством закордонних справ Японії про реалізацію проекту технічного співробітництва «Українсько-японський центр». Яскравим прикладом співпраці між університетами є спільне видання українськояпонських та японсько-українських словників, підготовлених проф. Київського національного університету Іваном Петровичем Бондаренком та японськими колегами. Триває співпраця науковців Хоккайдського університету Т.Мацумура з Кам янець-подільським університетом (тема дослідження «Історія Правобережної України ХІХ початку ХХ століття»), Токійського університету іноземних мов Х. Накадзави з Національним університетом ім. Тараса Шевченка. У 2005 р. викладача Київського національного лінг- 228

229 вістичного університету А.Риженкова прийнято до аспірантури Токійського університету іноземних мов за спеціальністю «Міжнародні відносини» [ world/05/03/03 /1602. html]. Протягом навчального року студенти та науковці Японії проходили стажування в Одеському національному політехнічному університеті, Інституті міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, на кафедрі української мови Київського національного лінгвістичного університету, Києво-Могилянської академії, Луганському національному педагогічному університеті, брали участь у прийнятті іспитів у Центрі вивчення японської мови, економіки та культури Одеського державного університету [ /1602. html]. Розвиток взаємин у культурній сфері та спорті. Традиційним став приїзд до Японії з гастролями балетної групи та оркестру Національного академічного театру опери і балету України ім. Т.Г. Шевченка. У грудні 2004 р., на запрошення концертного агентства «Музика», українські артисти в одинадцятий раз з післявоєнного періоду відвідали Японію, презентуючи цього разу прихильникам балетного мистецтва виставу «Лускунчик». Достатньо рельєфною була географія виступів в Японії окремих виконавців, зокрема українських піаністів. У березні 2004 р. та в січні 2006 р. в м. Йокохама виступав Оніщенко; у вересні 2004 р. та в січні 2006 р. концертне турне по містах Осака, Токіо, Фукуї, Йоно та інших здійснив переможець Київського міжнародного конкурсу піаністів ім. В. Горовця О.Гаврилюк; у жовтні 2004 р. в щорічному конкурсі м. Хатіман брав участь А.Ємець; у квітні 2005 р. в Міжнародному музичному фестивалі в м. Саппоро взяв участь лауреат міжнародних конкурсів І.Цитуєв. Традиційною є участь українських дітей у міжнародних конкурсах малюнку в Японії, багато з них були переможцями й отримували призи. Зокрема, в травні 2001 р. у 11-ому щорічному міжнародному конкурсі дитячого малюнку «Kanagawa Biennial World Children s Art Exhibition» взяли участь 7 представників з України, серед яких 12-річний М. Бердник отримав спеціальний приз та почесну грамоту Міністра закордонних справ Японії. У 12-му Міжнародному конкурсі дитячого малюнка, що проходив з липня по вересень 2005 р. в містах Токіо, Нагоя, Хіросіма, Сендай, у номінації «Вільна тема» головною нагородою відзначено малюнок «Балет» шестирічного С. Шаера. Багато робить на шляху українсько-японського культурного пізнання Японський центр, який вже декілька років діє в Чорноморському державному університеті імені Петра Могили [Вечерний Николаев 2008, 12 февраля]. Здобутки українських спортсменів у багатьох міжнародних змаганнях і турнірах, які регулярно проходять в Японії, відіграють значну роль в контексті популяризації української держави в цій країні. У лютому 2005 р. пройшли 46-ті змагання з плавання пам яті І. Кацумура, в яких взяли участь п ять плавців з України, серед яких володар світового рекорду в плаванні на 50 метрів брасом О. Лісогор. До перспектив нового партнерства України та Японії в ХХІ столітті необхідно віднести такі вектори: подальший розвиток політичного діалогу; співробітництво в галузях економіки, науки і техніки; 229

230 глобальні питання (реформування та миротворчі операції ООН; боротьба з тероризмом; роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення; подолання наслідків Чорнобильської трагедії; довкілля...); Провідні фахівці сучасної світової геополітики вважають, що виклику сьогоденному американському лідерству, перш за все, протистоять традиційні суперники США Об єднана Європа та Японія (в економічному плані), Китай (в економічному та військовому) і Росія (у військовому) [Миньяр-Белоручев 2006.]. Зауважте, Японія як геополітичний суперник Сполучених Штатів Америки, стоїть на другому місці. На Сході кажуть: «Близький сусід рідніший далекого родича». Україна та Японія, на жаль, навіть географічно, не сусіди, але сучасний позитивний розвиток відносин між двома країнами викликає надію, що вони стануть якщо не родичами, то надійними друзями. 1.Кузнецов Л.М. Стопроцентный американец: Исторический портрет генерала Макартура. М., 1990; 2. Япония. Справочник. М., 1992; 3. Пронь С.В. Японія. Зовнішня політика та дипломатія у післявоєнний період. Миколаїв, 1997; 4. Спандарьян В. Б. Деловая Япония. М., 1991; 5. Новый универсальный справочник стран и народов мира. Ростов-на-Дону, 2006; 6.Пронь С.В. США та Японія в Азіатсько- Тихоокеанському регіоні. Миколаїв, 2003; 7. Саркисов К.О., Аллисон Г., Х. Кимура. От холодной войны к трьохстороннему сотрудничеству в АТР. М., 1993; 8. Славинский Б.Н. Ялтинская конференция и проблема «северных территорий». М., 1996; 9. Носов М. Япония и внешний мир. В кн.: Япония: в поисках новых рубежей. 1998; 10. Арин О. Стратегические контуры Восточной Азии в ХХІ веке. М., 2001; 11. Марков А.П. Нерешенные вопросы российско-японских отношений. М., 1995; 12. Еремин В.Н. Политическая система Японии. М., 1993; 13. Бунин В.Н. Разгром японского милитаризма. М., 1996; 14. Богатуров А.В. Великие державы на Тихом океане. М., 1997; 15. Щергін С.О. Азіатсько-Тихоокеанський регіон: історія та сучасність. К., 1993; 16. Гончар Б.М., Таран М.А. США КНР Тайвань... // Наукові записки. К., 1999; 17. Кирієнко М.М. Зовнішньополітичні зв язки України з новими індустріальними країнами Азії..: Дис... канд. екон. наук: К., 1997; 18. Політика і час ; 19. Японія вирішила допомогти // Голос України квітня; 20. Голос України січня; 21.Політика і час ; 22. Голос України , 23 березня; 23.Голос України березня; 24. The Nikkei Weekly March; emb-japan.gov.ua/ukr/relations/science-educations/; control/ uk/publish/printable_article?art_id=35554; 27. html; Вечерний Николаев февраля; 30. Миньяр-Белоручев К.В. Мировая геополитика. М.: Проспект-АП,

231 В. Собакар, Київський національний університет імені Тараса Шевченка Бураку: проблема дискримінації на тлі карти громадянського суспільства Японії Поняття громадянського суспільства Для розуміння істинної суті проблеми, на нашу думку, потрібно визначити рамки, в межах яких вона буде розглядатися, а також критерії, за якими оцінюватися. Перш ніж розкривати власне термін «бураку», нам варто пояснити тло, на якому розгортається проблема, і саме тому автори даного дослідження пропонують розглянути її з точки зору громадянського суспільства. Такий підхід є не випадковим. На нашу думку, концепти громадянського суспільства включають у себе такий набір понять, який необхідний для найповнішого розкриття саме проблеми бураку в Японії. Насамперед, дамо визначення поняття громадянського суспільства. Громадянське суспільство арена суспільного порядку, на якій виступають відносно автономні течії, рухи та індивіди, які докладають зусиль для вираження цінностей, створення асоціацій, об єднань, а також для просування ідей, які відповідають їх особистим інтересам [Linz and Stepan 1996]. Це складний і багатогранний концепт, і останніми десятиліттями цікавість до нього зростає [Durkheim, 1984]. Воно може включати в себе як численні соціальні рухи (групи за права жінок, релігійні, інтелектуальні тощо), так і асоціації, сформовані з представників усіх соціальних прошарків (професійні, торгові об єднання). Нині дослідження громадянського суспільства набирає обертів [Held, McGrew, Goldblatt, Perraton 1999], і це проявляється не лише в кількості та частоті публікацій на цю тему. З являється нове поняття транснаціональне громадянське суспільство [Smith, Chatfield, Pagnucco 1997], представники якого, перетинаючи кордони країн, генерують скоординовану соціальну мобілізацію більше, ніж у межах однієї країни для досягнення спільно поставленої мети [Brown 2000, 7 26]. Такі контакти, які простираються за межі кордонів [Castells 1996], значною мірою полегшують доступ інформації, та часом проблеми однієї країни, які, здавалося б, протягом століть існували лише в її межах, з являються на міжнародному рівні, привертаючи до себе увагу дослідників та ЗМІ. «Еніґма японської сили» «Еніґма японської сили: люди та політика в нації без громадянства» так називалась книга Карела Ван Волферена, яка була опублікована в 1990 р. Невідомо кого вона шокувала більше Японію чи весь світ: Японію тому, що проблеми, які ніколи не виставлялися напоказ, постали у всій своїй наготі; увесь світ тому, що здавалось неймовірним, що в такій розвиненій країні, як Японія, ще й досі можуть існувати проблеми, настільки нехарактерні для ХХ століття. В цілому, книжка була жорсткою критикою політичного та суспільного устрою Японії, і читачами була сприйнята неоднозначно. Проте факт залишається фактом: проблема бураку, разом із багатьма іншими, вийшла на міжнародну арену, привернувши увагу всесвітньої громади. 231

232 Бураку ( 部落 ), або буракумін ( 部落民 «люди з племені») одна з найчисленніших груп національних меншин Японії, нарівні з Айну, Рюкю та резидентами китайського та корейського походження. Хоча іноді китайське або корейське походження вважають за одну з характеристик бураку. Слово «бураку» використовувалося для позначення вигнанців часів феодальної Японії, більшість із яких були ета ( 穢多 ); вони займалися професіями, позначеними «ритуальними нечистотами», такими, як кат, власник похоронного бюро тощо. На таких професіях стояло суворе соціальне клеймо синтоїстського поняття кеґаре ( 穢れ «забруднення»). Крім того, до бураку відносили хінін ( 非人 букв. «не людина»), які були злочинцями або бродягами і традиційно займались охороною міст. За даними різних дослідників, у період Мейдзі налічували близько 3 млн. бураку [ 同和地区 ], близько 1 млн. в 1993 р. [ 日の部落差別 1997, 31] і близько 2 млн. в 1999 [Alldritt 2000]. На диво, існують суттєві розбіжності щодо їх кількості, адже важко повірити, що кількість бураку могла вирости у два рази за 6 років. На думку Каплана і Дубро, бураку складають до 70% клану Ямаґучі-ґумі, найбільшого синдикату якудзи в Японії [Kaplan, Dubro 1986]. На початку періоду Едо ( ) була офіційно встановлена кастова система, і ета були поміщені на її найнижчий щабель. Ця система була скасовала лише 1969 р. в період Мейдзі, а в 1971 р. уряд виніс постанову під назвою «Кайхореі» ( 解放令 «Едикт про Визволення»), що надав вигнанцям законний статус; проте це не припинило їх дискримінацію. Руйнація кастової системи і отримання свободи хоча б на папері послужили поштовхом до розгортання боротьби за фактичну свободу, яку, немов підводна течія, керували складні і багатогранні процеси. Японія: соціальний капітал без адвокатури Кінець ХІХ початок ХХ ст. позначилися в світовій історії зростанням соціального капіталу; під цей процес потрапила і Японія, а руйнація кастової системи послугувало каталізатором. Проте соціальний капітал в Японії мав свої характерні риси та особливості накопичення, тому не слід вважати, що цей процес був тотожним процесу в інших країнах [Hegel 1991[1820]. Для творення рівноправності в суспільстві і зокрема блага кожного його індивіда, необхідне так зване громадянське залучення кожної особи до соціальних справ. Воно не лише забезпечує якість публічного життя та діяльність соціальних інституцій, а й здатне розв язати проблеми освіти, бідності, дискримінації, злочинності тощо [de Tocqueville 1969, ]. Таке громадянське залучення безпосередньо впливає на дії репрезентативного уряду (як писав Путнам, спираючись на результати своїх досліджень урядів Італії) [Putnam 1993]. А механізмом, за допомогою якого громадянське залучення досягає результатів, є соціальний капітал. Соціальний капітал це такі риси соціальної організації, як співдружність, норми та соціальна довіра, які сприяють координації та кооперації задля загальної вигоди [Fukuyama 1995, Putnam 2000]. Соціальному капіталу Японії притаманна дуальність, яка частково і стала причиною жорстокої боротьби проти дискримінації бураку. З одного боку, протягом останніх десятиліть спостерігається величезна кількість соціальних груп локального рівня, з іншого 232

233 нестача великих незалежних адвокатурних груп. Незважаючи на велику кількість локальних груп, громадянське суспільство залишається слабким, тобто неможливим внести певні соціальні зміни, і це не співпадає із загальноприйнятою думкою про те, що велика кількість груп призводить до зміцнення громадянського суспільства [Powell, Walter, Smith-Duerr, Laurel 1994]. Подібна ситуація була в Німеччині в 1930-х рр. коли розпорошене громадянське суспільство ослабилося, власне, своєю розпорошеністю та неорганізованістю, що призвело до перемоги нацистів [Think Again: Civil Society By Thomas Carothers]. Такі умови призводять до високого рівня соціального капіталу, який може бути використаний для формування правильної діяльності уряду, але й до низького рівня громадянської адвокатури коли мало який голос громадянського суспільства може бути почутим на дебатах з приводу обрання подальшої політики. Крім того, практика під назвою «амакударі», коли чиновники займають пости, типові для їх попередніх посад, достатня якраз для того, щоб незалежні групи виростали більшими, а великі групи залишались незалежними [Japan: Social Capital Without Advocacy by Robert Pekkanen]. Мабуть саме через це замкнуте коло рух боротьби проти дискримінації бураку обрав рішучі та жорстокі методи. Рух за права бураку Боротьба почалася в 1922 р. з формування «Суіхеіся» ( 水平社 «Асоціація за рівність прав в Японії») і залишалася активною до кінця 30-х рр. Після Другої світової війни було сформовано Національний комітет з Лібералізації бураку, який змінив свою назву на «Бураку Каіхо Домеі» ( 部落開放同盟 «Ліга лібералізації бураку» (ЛЛБ) в 1950-х. За підтримки соціалістичних та комуністичних партій, ЛЛБ добилася того, що уряд пішов на поступки в питанні бураку, затвердивши «Закон особливих мір для асиміляційних проектів», який забезпечив фінансову допомогу дискримінованим спільнотам. Рання діяльність ЛЛБ характеризувалась насиллям та викраданням дітей, і деякі члени були арештовані. У 1960 р. Японією прокотилися чутки про інцидент в м. Саяма, деяких учасників якого було звинувачено у вбивствах членів дискримінованих спільнот, проте, за відсутності достатніх доказів, їх не було засуджено під час судового процесу, та проблема бураку привернула до себе увагу всього суспільства Японії [Upham 1987, ; Pharr 1990, ; Ichinomiya Yoshinari 2003]. У 1975 р. відділ ЛЛБ в Осаці випустив серію рукописних книжок під назвою «Повний список імен бураку», які включали в себе список прізвищ та адрес бураку в межах усієї Японії. В передмові було написано: «Цього разу ми вирішили піти проти громадськості та суспільної думки причиною створення цієї книжки були глибока стурбованість проблемами працевлаштування та одруження наших дискримінованих дітей». Копії були відіслані таким великим компаніям, як «Тойота», «Ніссан», «Хонда», а також тисячам простих громадян. У 1985 р., частково у відповідь на такі дії, уряд Осаки затвердив «Наказ про врегулювання досліджень особистого походження відповідно до дискримінації бураку». Іншою активною групою боротьби проти дискримінації бураку є «Дзенкоку Бураку Каіхо Ундо Ренгокаі», або «Дзенкаірен» ( 全国部落解放運動連合会 «Альянс національної лібералізації бураку»), прикріплений до японської комуністичної партії і сформований учасниками ЛЛБ у 1979 р. [Neary 1997]. 233

234 У 1988 р. ЛЛБ сформувала «Міжнародний рух проти всіх форм дискримінації та расизму» (МРФДР), якому було надано офіційний статус НДО ООН. Недержавна організація або НДО незалежна добровільна асоціація людей, які діють разом на постійній основі для досягнення спільної мети, яка не включає в себе прагнення влади або заробляння грошей шляхом нелегальної діяльності [Anheier, Salamon 1998]. До основних рис НДО відносяться незалежність від прямого контролю урядом, некомерційність, вона не є кримінальною групою і не використовує насильницьких методів [Ferguson 1995[1767]. Надання МРФДР статусу НДО свідчило про зростання соціального усвідомлення не лише наявності проблеми, а й про пошук шляхів її вирішення [Robertson 1990]. Проте у 1991 р. «Альянс національної лібералізації бураку» повідомив ООН про численні порушення прав людини та насильницьку діяльність членів МРФДР [Ichinomiya 2003], що неприпустимо для статусу НДО. Незважаючи на це, МРФДР має офіційний статус НДО ООН з 1993 р. і до сьогодні [Buraku Liberation and Human Rights Research Institute 2005 [2004]. Проте в останні роки чисельність людей, задіяних у фактичній боротьбі проти дискримінації, суттєво знизилась, і представники ЛЛБ повідомляють про серйозні фінансові проблеми, оскільки вони не мають бажання звертатися за фінансуванням до уряду, щоб не бути від нього залежним [Buraku Kaiho Domei/ Buraku Liberation League (BLL), 5-9 Roppongi 3-chome, Minato-ku, Tokyo 106]. Таке зниження зацікавленості відбувається не лише стосовно проблеми дискримінації бураку, а взагалі є характерною рисою для сучасного суспільства у зв язку зі зменшенням соціального капіталу, який проявляється у зменшенні зацікавленості громадян у публічних справах [Ferguson 1995[1767]. Зменшення соціального капіталу Останнім часом в Японії спостерігається певне згасання боротьби за права бураку. Проте розмовляти про це вголос все ще не можна, ця тема досі знаходиться в забороненому списку нарівні з темами смерті та релігії. У соціальній сфері спостерігається тенденція зменшення соціального капіталу. На це існує декілька причин, таких, як рух жінок у робочу силу, мобільність, демографічні трансформації, технологічна трансформація відпочинку, зменшення взаємної довіри тощо [Pinter 2001]. Рух жінок в робочу силу спричинив зменшення появи такої найфундаментальнішої форми соціального капіталу, як сім я, мобільність (використання транспортних засобів, зміни місця проживання) стала причиною зменшення спілкування з оточуючими людьми. Світовий прогрес призвів до технологічної трансформації відпочинку, коли живе спілкування часто замінюється телевізором, комп ютером, Інтернетом тощо. Проблема дискримінації бураку ще й досі лишається овіяною міфами і табу. Крім того, загадки не зникають, а навколо цієї теми постійно циркулює багато думок і коментарів. Хоча деякі джерела повідомляють, що 3 березня 2004 р. «Дзенкаірен» оголосила «проблему бураку офіційно вирішеною» [Zenkoku Buraku Kaihou Undou Rengoukai 2008], коли автори даної статті брали інтерв ю у представників ЛЛБ в офісі Токіо, було повідомлено, що проблему ще не вирішено, а вищевказана заява є фікцією. 1. Alldritt, Leslie D (1999). The Burakumin: The Complicity of Japanese Buddhism in Oppression and an Opportunity for Liberation. New York: Routledge Curzon; 2. Anheier, 234

235 Helmut K. and Salamon, Lester M. (1998). The Nonprofit Sector in the Developing World. Manchester: Manchester University Press; 3. Brown, Chris (2000). Cosmopolitanism, World Citizenship, and Global Civil Society. Critical Review of International Social and Political Philosophy. Basingstoke: Macmillan; 4. Buraku Liberation and Human Rights Research Institute (2005 [2004]), Photo Document of the Post-war 60 Years-Development of the Buraku Liberation Movement. Osaka: Kaiho Publishing Company Ltd; 5. The Buraku Liberation and Human Rights Research Institute, «部落問題事典»(Burakumin Problems Dictionary) ( 解放出版社 (Kaihou), 1986; 6. Carothers, Thomas (1993). Think Again: Civil Society. Cambridge: Cambridge University Press; 7. Castells, Manuel. (1996). The Rise of Network Society. Oxford: Blackwells; 8. Durkheim, Emile (1984). The Division of Labour in Society [De la Division du Travail Social] (2 nd edn). Basingstoke: Macmillan; 9. Ferguson, Adam (1995[1767]). An Essay on the History of Civil Society (ed. Fania Oz-Salzberger). Cambridge: Cambridge University Press; 10. Fukuyama, Francis (1995). Trust: The Social Virtues and the Creation of Prosperity. London: Hamish Hamilton; 11. Hegel, Georg Wilhelm Friedrich (1991[1820]). Elements of the Philosophy of Right (ed. Allen W. Wood, trans. H. B. Nisbet). Cambridge: Cambridge University Press; 12. Held, David, McGrew, Anthony, Goldblatt, David, and Perraton, Jonathan (1999). Global Transformations. Cambridge: Polity Press; 13. Kaplan, David E., Dubro, Alec (1986). Yakuza: The Explosive Account of Japan s Criminal Underworld. Reading, Massachusetts: Addison-Wesley Publishing Co; 14. Karel (1990). The Enigma of Japanese Power: People and Politics in a Stateless Nation. New York: Vintage Books; 15. Leslie D. Alldritt (2000). The Burakumin: The Complicity of Japanese Buddhism in Oppression and an Opportunity for Liberation. Journal of Buddhist Ethics; 16. Linz and Stepan (1996). Conceptualizing civil society. Oxford: Blackwells; 17. Neary, Ian (1997). Burakumin In Contemporary Japan, Michael Weiner, Japan s Minorities: The Illusion of Homogeneity, London: Routledge; 18. Pekkanen, Robert (1996). Japan: Social Capital Without Advocacy. Princeton: Princeton University Press; 19. Pharr, Susan J. (1990), Burakumin Protest: The incident at Yoka High School, Michael Weiner, Race, Ethnicity and Migration in Modern Japan Volume II Indigenous and Colonial Others, London and New York: Routledge Curzon. Ichinomiya Yoshinari and Group K21 and Terazono Atsushi (2003), Chasing the alchemy of the «Buraku Liberation League» which Mafiaizes human rights. Tokyo: Takarajimasha; 20. Pinter, Frances (2001). The Role of Foundations in the Transformation Process in Central and Eastern Europe, Andreas Schlüter, Volker Then, and Peter Walkenhorst, Foundations in Europe: Society, Management and Law. London: Directory of Social Change; 21. Powell, Walter and Smith-Duerr, Laurel (1994). Networks and Economic Life, Neil J. Smelser and Richard Swedberg, The Handbook of Economic Sociology. Princeton, NJ: Princeton University Press; 22. Putnam, Robert D. (2000). Bowling Alone: The Collapse and Revival of American Community. New York: Simon and Schuster; 23. Putnam, Robert D. (1993). Making Democracy Work: Civic Traditions in Modern Italy. Princeton: Princeton University Press; 24. Robertson, R. (1990). Globalisation: Social and Cultural Theory. London: Sage; 25. Smith, Jackie, Charles Chatfield, and Ron Pagnucco (ed.) (1997). Transnational Social Movements and World Politics: Solidarity Beyond the State. Syracuse, NY: Syracuse University Press; 26. Suzuki, D.T., Oiwa, K. (1996). The Japan We Never Knew: A Journey of Discovery (Stoddart Publishing, Toronto; 27. Tocqueville, Alexis de (1969). Democracy in America. Garden City, N.Y.: Anchor Books; 28. Toshinori Kasahara, Shin Buddhism and the Buraku-min (1996 Honolulu Higashi Honganji; 29. Upham, Frank K. 235

236 (1987), Instrumental Violence and the Struggle for Buraku Liberation, Michael Weiner, Race, Ethnicity and Migration in Modern Japan Volume II Indigenous and Colonial Others, London and New York: Routledge Curzon; 30. Zenkairen Dai 34 Kai Teiki Taikai Ni Tuite ( About the Zenkairen 34th Regular Meeting), [26 February 2008]; 31. Zenkoku Buraku Kaihou Undou Rengoukai (National Buraku Liberation Alliance) (2004), [26 February 2008]; 32. Zenkoku Chiiki Jinken Undou Sourengou (National Confederation of Human-Rights Movements in the Community) (2008), [28 February 2008]; 33. 同和地区 (японською). Buraku Liberation and Human Rights Research Institute; 34. 図説今日の部落差別各地の実態調査結果より (1997) BLHRRI. 236 Е. Шаповалова, Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина К ВОПРОСУ ОБ ИЗУЧЕНИИ РОССИЙСКО-ЯПОНСКОГО И УКРАИНО-ЯПОНСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ Актуальность изучения российско-японских и украино-японских отношений сложно переоценить. Япония имеет всевозрастающее значение во внешней политике Российской Федерации и Украины. Отношения России и Японии носят стратегический характер, а для Украины Япония является очень важным и перспективным партнером. Цель статьи: проанализировать и сравнить направления изучения российско-японских и украинско-японских отношений на современном этапе. История японистики в России имеет долгую историю. В РФ имеются специализированные учебные заведения, где изучению истории и культуры Японии уделяется большое внимание, такие как Институт стран Азии и Африки при Московском государственном университете и Дальневосточный государственный университет. Следует отметить, что большому количеству публикаций в России по вопросам российско-японского сотрудничества способствуют различные гранты, выделяемые правительством Японии, Японским фондом и другими японскими университетами и организациями. В РФ на протяжении многих лет регулярно проводятся японоведческие конференции, организованные как высшими учебными заведениями (Институтом стран Азии и Африки при МГУ, Дальневосточным государственным университетом и др.), так и общественными организациями (Комитетом ХХІ века, Ассоциацией японоведов). В 2008 г. в Москве была проведена первая конференция, посвященная именно двусторонним взаимоотношениям «Россия и Япония: будет ли качественный сдвиг». В Украине количество японских грандов существенно меньше, а до 2009 г. единственной специализированной конференцией по истории и культуре Японии была ежегодная конференция в Харьковском педагогическом университете имени Г.С. Сковороды. Важной вехой в раз-

237 витии японоведческих исследований в Украине стало проведение в 2009 г. первой международной конференции «Японский язык и культура в современной Европе и Украине. В России ежегодно появляются новые монографические исследования, посвященные российско-японским политическим и экономическим отношениям [Тимонина 2000, Калайтанова 2006, Чугров С. 2002, Герасимова М. П. 2004, Минакир 2000, Бордюгова 2005., Латышев 2001, Латышев 2004, Латышев 2005, Абдулмаджидова 2005]. Особого внимания заслуживает книга А. Панова «Россия и Япония: становление и развитие отношений в конце ХХ начале ХХІ века (достижения, проблемы, перспективы)», в которой бывший посол России в Японии анализирует основные аспекты российско-японских отношений начиная с 80-х гг. ХХ ст. и подчеркивает перспективы их развития [Панов 2007]. Изучение российско-японского сотрудничества в разных областях представляет интерес не только, для российских и японских ученых, но и для исследователей из других стран [Bunn 1998.]. Возможно, одной из причин такой заинтересованности является наличие территориальной проблемы, которая занимает ключевое место в историографии российско-японских отношений [Cossa 2006, Williams 1998, Jukes 1993, Сенченко 2006]. Единого мнения по территориальной проблеме в советской и российской историографии не существует, порою бытуют кардинально противоположные точки зрения. Так, например, известный японовед-политолог проф. И.Латышев критически оценивает как неуемные незаконные посягательства на российские территории японских государственных деятелей, политиков и дипломатов, так и неуверенную, уступчивую позицию руководства российского МИДа, проводящего поиски компромисса с японской стороной, чреватого односторонними уступками части Курильских остров. [Латышев 2004, Латышев 2005]. В свою очередь проф. В.Рамзес отстаивает необходимость безвозмездного возвращения этих территорий Японии [Рамзес 2000]. Япония имеет четкую позицию по территориальному вопросу. В японской историографии по территориальной проблеме расхождения незначительные. В целом, японские исследователи и политические деятели сходятся в необходимости передачи северных территорий Японии. Противоречия заключается в способах решения проблемы «северных территорий Японии» сразу четыре острова, «два плюс два» или просто поделить территорию пополам. Несмотря на наличие нерешенного территориального вопроса, связи Японии и России в сфере торгово-экономического сотрудничества неизменно расширяются и, преодолев точку замерзания в 2003 г., наблюдается стремительный рост товарооборота [Шаповалова 2003]. В 2008 г. он достиг рекордной цифры 30 млрд. долл. Конечно, в сфере торгово-экономических отношений имеется еще ряд таких проблем, как несовершенство нормативно-правовой базы, отсутствие полного доверия, контрабанда, реэкспорт рыбы и других ресурсов из России в Японию, энергетическая безопасность и другие. Однако первые серьезные шаги уже сделаны. Приоритетными областями с коммерческой точки зрения в российско-японских отношениях являются атомная энергетика и защита ядерных объектов, авиация и космос, инновационные технологии, системы связи и навигации. Важную роль в развитии двусторонних отношений может сыграть сотрудничество между японскими производителями компьютерных технологий и российскими создателями программного обеспечения. Существует необходимость диверсифицировать и качественно улучшить товарную структуру российского экспорта продукции [Шаповалова 237

238 2008], а также изменить существующую в России систему налогообложения, при которой экспорт сырья из России облагается меньшим налогом, чем экспорт готовой или обработанной продукции. Несмотря на то, что в отличии от России, между Украиной и Японией нет общей границы, однако потенциал двустороннего сотрудничества весьма велик. Для Украины может быть полезен уникальный опыт модернизации Японии, сохранившей национальную идентичность. Важен японский опыт и в других областях, особенно здравоохранении, энергосберегающих технологиях, образовании и воспитании. После приобретения Украиной независимости долгое время все связи с Японией развивались «через Москву». Однако сейчас мы наблюдаем совершенно новый этап отношений. Контакты между высшими лицами государств стали носить более регулярный характер, развиваются бизнес контакты. Далекая страна Восходящего солнца становится всё ближе, проникая в повседневную жизнь украинцев: японская кухня, анимация, культура и спорт стали находить своих поклонников в Украине. В отличие от России, где традиционно изучали советско-японские, а в последующем и российско-японские отношения, в Украине не было традиции исследования украинояпонских отношений. В Украине изучение политики и культуры Японии только начинают развиваться в центральных университетах страны, в частности в Киевском национальном университете имени Т.Г. Шевченка, Харьковском национальном университете имени В.Н. Каразина, Николаевском государственном гуманитарном университете имени П. Могилы и др. Для более глубокого изучения Японии необходимо владеть японским языком. Посольство Японии в Украине, Украино-Японский центр, а также преподаватели японского языка высших учебных заведений прикладывают максимум усилий для его изучения. Особый вклад внес автор более 180 статей, а также первого украино-японского словаря проф. И.П. Бондаренко. За последние 10 лет в Украине было защищено более пяти диссертаций по методике преподавания японского языка и различным областях японской культуры [Голубець 2003, Осадча 2006, Комісаров 2006, Асадчих 2007, Якименко 2007]. Все эти исследователи внесли реальный вклад в изучение японского языка в Украине, без которого невозможно глубокое изучение украино-японского сотрудничества. Первым японистом в независимой Украине стал профессор Киевского национального университета имени Тараса Шевченко В.А. Рубель, который в 1993 г. защитил диссертацию на соискание научной степени кандидата исторических наук «Политикоисторические концепции средневековой Японии XIII первой половины XIV в.», а в 1999 г. докторскую диссертацию «Происхождение военно-самурайской государственности в традиционной Японии (сер. I тыс. до н.э. кон. XIV в. н.э.)», ставшей первой в истории украинской исторической науки докторской диссертацией в области японистики. В.А. Рубель является автором многочисленных публикаций по истории и культуре Японии, в частности первого украинского учебника по истории Востока «Японская цивилизация: традиционное общество и государственность» [Рубель 1999]. В 1997 г. в Одессе А.И. Войтович защитил диссертацию на соискание научной степени кандидата политических наук по теме «Политика США в отношении Японии в 1980-е первой половине 90-х годов. Анализ концепций американской политологии». В диссертации автор проанализировал японский вектор внешнеполитического курса США 238

239 [Войтович 1997]. В этом же году Р.И. Кузьмин в Донецке защитил диссертацию на соискание научной степени кандидата юридических наук «Антимонопольное регулирование в хозяйственном праве Японии» [Кузьмин 1997]. В 2001 г. в Киеве О.В. Радченко защитил диссертацию на соискание научной степени кандидата политических наук «Политика Японии в отношении стран АСЕАН (конец 70-х 90-е годы)». В работе проанализированы внутренние и внешние факторы формирования внешнеполитического курса Японии в отношении стран АСЕАН, подчеркнут аспект экономизации внешней политики Японии для достижения политических целей методами экономического влияния и расширения сотрудничества со странами АСЕАН в международных организациях и в рамках неформальных форумов и встреч [Радченко 2001]. В 2003 г. Е.К. Мыкал защитила диссертацию на соискание научной степени кандидата исторических наук по теме «Политические отношения Японии и Европейского Союза в 90-е гг. XX ст. (на материалах англоязычных источников)». В своей работе автор впервые в Украине раскрывает становление и развитие политических отношений Европейского союза и Японии в 90-е гг. ХХ ст., а также влияние других стран на эти отношения [Микал 2003]. В 2003 г. С.В. Пронь опубликовал монографию, посвященную роли США во внешней политики Японии в АТР. [Пронь 2003], а через год в Донецке защитил диссертацию на соискание научной степени доктора исторических наук, которая явилась первым в украинской историографии исследованием политики США как фактора влияния на политику Японии в АТР [Пронь 2004]. Впервые в истории Украины японка Ч.Оваки защитила диссертацию на соискание научной степени кандидата искусствоведческих наук о японском периоде творчества художника и поэта Д. Бурлюка [Овакі 2008]. Однако до сих пор в Украине на уровне монографических исследований не проводился анализ украино-японских отношений. Проблемы и перспективы двустороннего сотрудничества не нашли должного освещения и в научной литературе тоже. Можно отметить лишь несколько публикаций проф. С.В. Проня, в которых анализируются основные аспекты украино- японского сотрудничества. Особый вклад в анализ украино-японского сотрудничества внес бывший посол Японии в Украине М. Мабути. Его многочисленные публикации и интервью пропитаны любовью к нашей стране, искренними переживаниями за будущее двусторонних отношений [Пронь 2007, Мабути 2008, Кузан 2008, Ненько 2007, Ільченко 2008]. Японские энергосберегающие технологии лучшие в мире. В Японии на единицу продукции нефти тратится в четыре раза меньше, чем в Китае, в два раза меньше, чем в США. Япония, по словам М. Мабути, рассматривает Украину как самого перспективного партнера в области энергосбережения [Мабути 2008, 51]. В соответствии с соглашением между Индустриальным Союзом Донбасса и компанией «Мицубиси» в Украине было установлено энергосберегающие газовые парогенераторы, стоимостью 20 млрд. иен, существенно снизившие выброс углекислого газа в атмосферу. В этой связи, перспективным направление сотрудничества является также торговля квотами на выброс парниковых газов в рамках Киотского протокола. В Украино-японском совместном заявление от 25 марта 2009 г. также подчеркиваются перспективы сотрудничества между Японией и Украиной в сфере продвижения энергосберегающих технологий и альтернативных источников энергии при модернизации промышленности Украины. 239

240 Следующее перспективное направление сотрудничество в области нераспространения ядерного оружия на международном уровне, ведь Украина и Япония две страны в мире, которые не понаслышке знают, что такое ядерная катастрофа. Развитие украино-японских научно-технических связей и экономики также весьма перспективно. Важным представляется сотрудничество не только в сфере высоких технологий, но и улучшения бизнес-климата Украины при содействии японского бизнеса. К сожалению, несмотря на перспективность украино-японского сотрудничества в ХХІ веке, должного анализа в научной литературе оно не находит. В отличие от России, в Украине отсутствуют комплексные монографии, посвященные украино-японским отношениям, публикации носят узкоспециализированный характер, а внимания, уделяемого украино- японским отношениям (по сравнению с изучением языка, экономики, истории, политики, культуры и образования Японии), еще недостаточно. 1. Абдулмаджидова П.С. Российско-японские отношения на современном этапе: Политологический анализ : дис. канд. полит. наук: М., с.; 2. Асадчих О.В. Методика навчання студентів мовних спеціальностей усного японського монологічного мовлення на початковому етапі: автореф. дис... канд. пед. наук: К., с.; 3. Войтович А.И. Политика США в отношении Японии в 1980-е- первой половине 90-х годов. Анализ концепций американской политологии: Дис... канд. полит. наук: О., с.; 4. Голубець В.В. Використання тестових завдань для навчання студентів мовних спеціальностей граматично правильного японського мовлення: дисертація канд. пед. наук: К., с.; 5. Ільченко В., Харченко О. Посол Японії: Коли бачу, як українці моляться, то думаю Україна справді близька до раю // УНІАН ( ; 6. Калайтанова И.С. Российско-японские отношения в структуре регионального политического процесса в Азиатско-Тихоокеанском регионе: дис. канд. полит. наук: Пятигорск с.; 7. Комісаров К.Ю. Семантико-синтаксичні і стилістичні особливості умовних конструкцій у сучасній японській мові: Автореферат дис. канд. філол. наук: К., с.; 8. Кузан М. Посол Японії в Україні Мабучи М. «Борщ не російська, а українська страва». // ГЛАВПРЕД. 7 марта 2008; 9. Кузьмин Р.И. Антимонопольное регулирование в хозяйственном праве Японии: Дис... канд. юрид. наук: Донецк, с.; 10. Латышев И. Путин и Япония. Будут ли уступки? М.: Эксмо, Алгоритм, с.; 11. Латышев И.А. Россия и Япония: в тупике территориального спора: 4 года невнятной дипломатии В. Путина, М.: Алгоритм, с.; 12. Латышев И.А. Япония, японцы и японоведы. (Как складывались и освещались в печати во второй половине ХХ века советско-японские и российско-японские отношения). М.: «Алгоритм», с.; 13. Мабути М. «Для украинских государственных проектов в сфере энергосбережения существует перспектива льготных иеновых кредитов» // ЭСТА (57). С ; 14. Мабуті М. Україна дзеркало Японії. «Японія: палкі сподівання» // «Gaiko Forum». Серпень 2008 р. ( 241); 15. Микал О.К. Політичні відносини Японії та Європейського Союзу у 90-ті рр. XX ст. (на матеріалах англомовних джерел): дисертація канд. іст. наук: К., с.; 16. Ненько І. Інтерв ю. Посол Японії в Україні Мацуо Мабуті: «Наша етика праці сформована певною мірою гуманітарними дисциплінами» // Всесвітня література в середніх навчальних закладах 240

241 України С. 2-3; 17. Овакі Ч. Японський період в творчості Давида Бурлюка ( ): автореферат дис... к-та мист. наук: Харків, с.; 18. Осадча Ю.В. Его-белетристика як жанр: питання поетики (на матеріалі японської та української прози) : Автореф. дис... канд. філол. наук: К., с.; 19. Панов А. Россия и Япония: становление и развитие отношений в конце ХХ начале ХХІ века (достижения, проблемы, перспективы). М.: Известия, с.; 20. Пронь C.В. США і еволюція азіатсько-тихоокеанської політики Японії ( ті роки): дис... д-ра іст. наук: Донецьк, с.; 21. Пронь С. Україна та Японія зовнішньополітичні відносини в ХХІ столітті // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Випуск ; 22. Пронь С.В. США та Японія в Азіатсько- Тихоокеанському регіоні (50-90-ті роки ХХ століття): Монографія. Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, с.; 23. Прошлое и будущее российско-японских отношений: по следам Кацуро Таро, Гото Симпэй, Нитобэ Инадзо : материалы Симп. (Москва, 4 окт г.) / под ред. Г. Бордюгова и В. Молодякова. М.: АИРО-ХХ, с.; 24. Радченко О.В. Політика Японії щодо країн АСЕАН (кінець 1970-х-90-і роки): Дис... канд. політ. наук: К., с.; 25. Рамзес В. Не хватит ли мучиться дурью // «Знакомьтесь Япония» С.1-10; 26. Россия и Япония: потенциал регионального сотрудничества / Рос. акад. наук. Дальневост. отд-ние. Ин-т экон. исслед. ; Науч. ред.: Минакир П. А., Сыркин В. И. Хабаровск : Изд-во Хабар. гос. техн. ун-та, с.; 27. Россия и Япония: соседи в новом тысячелетии / Герасимова М. П. и др.; ред. Н. П. Дмитриевская ; Центр изучения соврем. Японии, Ин-т востоковедения РАН, Япон. Фонд. М.: АИРО-ХХ, с.; 28. Рубель В.А. Походження військовосамурайської державності у традиційній Японії (середина 1 тис. до н.е. ХІV ст. н.е.): Дис... д-ра іст. наук: К., с.; 29. Сенченко И.А. Сахалин и Курилы история освоения и развития. М.: Моя Россия; Куликово поле, с.; 30. Тимонина И.Л. Государство и регионы в Японии: эволюция экономических отношений // Общественные науки и современность С ; 31. Чугров С. Россия и Япония: о некоторых параллелях в политической культуре // Мировая экономика и международные отношения С ; 32. Шаповалова Е. Проблемы и новые возможности перехода от сырьевого к высокотехнологическому производству в контексте российско-японских экономических отношений // Проблемы модернизации экономики и экономической политики России. Экономическая доктрина Российской Федерации / Материалы Российского научного экономического собрания (Москва, октября 2007) М.: Научный эксперт, С ; 33. Шаповалова Е.А. На пороге изменения парадигмы российско-японских экономиечских отношений // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. «Історія» С ; 34. Якименко М.В. Вираження картини світу в лексиці японської мови: Автореф. дис... канд. філол. наук: К., с.; 35. Bunn, Matthew, Neil J. Numark, Tatsujiro Suzuki. «A Japanese-Russian Agreement to Establish a Nuclear Facility for MOX Fabrication and Spent Fuel Storage in the Russian Far East.» // BCSIA Discussion Paper 98-25, Kennedy School of Government, Harvard University, November 1998; 36. Cossa Ralph A. Northern Territories: Searching for a Solution // Pacific Forum CSIS Pacnet #41A. August 23, 2006; 37. Brad Williams. Russia and the northern territories // «Russian and Euro-Asian Bulletin». Vol. 7. No.8. August 1998; 38. Jukes G. Russia s Military and the 241

242 Northern Territories Issue // Working Paper no. 277, Strategic and Defence Studies Centre, The Australian National University, Canberra. 1993, pp ЯПОНСЬКИЙ СЕРЕДНІЙ КЛАС. ФОРМУВАННЯ І РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ Ю. Шульгін, Чорноморський державний університет імені Петра Могили Роль середнього класу в структурі сучасної розвинутої цивілізованої держави складно переоцінити. По суті, такі поняття, як «суспільне благо», «благо нації» тощо означають добробут, перш за все, середнього класу. В Японії до середнього класу відносять себе близько 90% населення, за своїми масштабами економіка Японії є другою ринковою економікою в світі після США. Актуальність статті обумовлена потребою вивчення, аналізу та практичного використання досвіду Японії як у суто науковому, теоретичному аспекті, так і практичному, адже ринкова трансформація українського суспільства знаходиться на начальному етапі і підтримується за рахунок співробітництва з японськими дипломатичними, науковими, економічними, промисловими та громадськими колами. Японія, приділяючи значну роль всебічному співробітництву з Україною та перспективам їх плідного розвитку, була однією з перших країн, яка встановила дипломатичні відносини із незалежною Україною. Метою статті є розгляд питання про формування, сучасний стан та перспективи подальшого розвитку середнього класу в Японії, роль середнього класу в суспільстві. «Рівні доходів різних соціальних груп населення та співвідношення між ними належать до найважливіших соціальних пропорцій. Розмір сукупних доходів на душу визначає рівень і якість життя сімей та окремих громадян, що відносяться до тих чи інших соціальних верств» [Соціальні пропорції та економічна криза. Руйнування «середнього класу» суспільства]. Співвідношення між рівнями доходів (і, насамперед, рівнями оплати праці) в різних галузях і сферах обумовлюють мотивацію праці та підприємницької діяльності, тобто багато в чому забезпечують ефективність функціонування економіки. Збалансування рівнів доходів різних соціальних груп і недопущення як зрівняльних тенденцій, так і їх невиправданої диференціації становлять одну з визначальних умов успішного соціально-економічного розвитку держави. 1. «Як відомо, теорію середнього класу обґрунтував ще Арістотель. Він стверджував, що бідність суспільства породжує неминучі соціальні ускладнення, веде до загибелі держави, тоді як домінування «середнього елементу» шлях до вдосконалення державного устрою, спокою і безпеки громадян» [Лобус]. Таким чином, ніяка державна політика не має шансів на успіх, якщо вона, з одного боку, не має підтримки з боку цього класу, а з іншого не націлена на збереження та укріплення його позицій в суспільстві.

243 Після капітуляції Японії у 1945 році, атомних бомбардувань, окупації Японії союзними державами, демілітаризації країни, розформування старих індустріальних концернів, відмовлення від божественного походження Імператора, прийняття нової Конституції, демократизації та формування нової системи освіти та болісного періоду післявоєнного відбудування з середини 1950-х до середини 1970-х років у японській економіці був зроблений величезний прорив уперед. «Наприкінці окупації в 1952році Японія була країною з низьким рівнем розвитку, рівень споживання на душу населення був у п ять разів нижче у порівнянні з США. У період рр. економіка країни зростала безпрецедентними темпами (середньорічні темпи зростання за весь період складали 8,0%, а в 1960-х рр. досягнули 10,6%)» [Япония: страна и люди, 62]. Перший значний економічний підйом, «бум Івато» ( рр., середній приріст 12,2%), визвав зріст інвестиційної активності, в 1961 році темпи економічного зростання досягли вже 14,5%. Наступний період підйому прийшовся на рр. (середній приріст 11,8%). Літні Олімпійські Ігри в 1964 році принесли країні нове міжнародне визнання. У 1963 р. правляча Ліберально-Демократична партія Японії проголосила у відповідності зі своїми програмними документами обирання курсу на будування «держави загального добробуту», у якій все японське населення повинно стати єдиним середнім класом. Основою для такої значної та відповідальної заяви став вступ країни в середині 50-х років у стадію високих темпів економічного росту. Стрімкому зростанню сприяло багато факторів, у тому числі здвиг у сфері зайнятості від низькопродуктивних видів трудової діяльності у первинному секторі економіки на користь промислового виробництва та найму висококваліфікованої, відповідальної, мотивованої робочої сили. 2. Економічному зростанню сприяла також макроекономічна політика, світова економічна ситуація відзначалась стабільними цінами на товари і поширенням міжнародної торгівлі, висока була і інвестиційна активність. У результаті впровадження інноваційних технологій швидко зростала продуктивність праці. «Слід особливо підкреслити, що запорукою успіху країни в цей період стала постійна турбота про економічне зростання та орієнтована на бізнес політика держави. Увага, яка була спрямована на освіту, ощадливість, енергія та постійні сумлінні зусилля всього японського народу, дисциплінованість, ентузіазм принесли свої визначні плоди» [Япония: страна и люди, 29]. Розвитку японської економіки та формуванню середнього класу також сприяло загальне зростання світової економіки у післявоєнні десятиріччя в результаті поширення принципів вільної торгівлі. В рр. («бум Ідзанагі», середні темпи зростання 11,6%), і в рр. («підйом Танака», середні темпи зростання 11, 9%) економіка Японії розвивала бурними темпами, але потроху становилося очевидним, що країна вичерпала ті привілеї, на які вона спиралася у перші повоєнні десятиріччя: дешева і кваліфікована робоча сила, дешева привозна сировина і томливо, доступні за ціною зарубіжні технології, ставка на нові види продукції для виходу на світові ринки. Вже в 1968 році Японія зайняла друге місце у світі по обсягу промислового виробництва, а до 1980-х років стала світовим лідером у виробництві машин і основним виробником електронних товарів. 243

244 Такий темп зростання економіки сприяв помітному зближенню структури економіки Японії зі структурою економіки провідних західних країн. Починаючи з цього періоду, дослідження громадської думки, які щорічно проводяться в Японії канцелярією прем єрміністра, свідчать про те, що останні десятиріччя 90% японців впевнено відносять себе до середнього класу. Перебудова японської економіки, яка сталася у післявоєнний період і в результаті якої були зіпсовані великі сімейні торгово-фінансові дома «дзайбацу», що зосередили у своїх руках значну частку національного багатства, а також скасування класу землевласників призвели до серйозних зрушень у соціальній структурі суспільства. 3. Намітилася тенденція до подрібнення класів, виникнення нових проміжних верств і груп. У результаті зараз середній клас не являє собою єдиний, чітко структурований клас до його складу входить як «старий» (чи «традиційний»), так і «новий» середній клас. «Старий» традиційний середній клас Японії представляє малих власників або малий сімейний бізнес. Його роль і вплив у суспільстві не є вирішальним. З середини 50-х років позначилися швидкі темпи зростання «нового» середнього класу, так званого класу білих комірців. Це особи, які працюють за наймом, професійно зайняті висококваліфікованими видами розумової праці: працівники науково-технічного профілю, адміністративно- керівні кадри, працівники освіти, охорони здоров я, а також діячі культури. «Клас білих комірців» як соціальна група вельми неоднорідний. Його верхній шар менеджери вищої ланки, директори промислових і торгових компаній, керівники науково-технічних комплексів самим тісним чином стоять поряд з вищим класом, відповідна частина переходить до нього. Вони грають визначну роль у суспільстві. Решта або займають проміжне положення поміж двома основними класами японського суспільства, або належать до «класу синіх комірців» виробничих кадрів. В останні десятиріччя соціальна однорідність «класу білих комірців» зростає. Це відбувається під впливом науково-технічного прогресу, розвитку комп ютеризації, інформатизації суспільства, які значно підвищують попит не тільки на працівників розумової праці, а і на спеціалістів професіоналів із високим інтелектом. Саме їх праця стає в Японії (і в усьому світі) найбільш необхідною та високо оплачуваною, а соціальний статус найбільш високим. Саме вони, яких називають «новою елітою», формують найвищий шар «класу білих комірців». Ті ж самі «білі комірці», які не можуть піднятися до рівня «нової еліти», межують із «класом синіх комірців», формують нову соціальну групу, яка отримала в Японії назву «сірі комірці». «Таким чином, коли іде мова про середній клас Японії, точніше казати про «середні шари» суспільства, враховуючи як динаміку їх зростання, так і рухомість меж між різними групами, які входять у ці шари. Поняття приналежності до «середніх шарів» має два боки: об єктивний і суб єктивний» [Романова И.А.]. 4. Об єктивний бік зумовлений низкою критеріїв, зокрема рівнем і ґатунком життя. В Японії існує власний стандарт середнього рівня життя. Найбільш «спрощений» його показник відповідає рівню прибутку: середній приймається за показник середнього рівня життя, а рівень прибутку, який складає половину від середнього, розглядається як свідчення «відносної бідності». Бурний розвиток економіки надав значного зростання 244

245 прибутку тих, хто працює в Японії за наймом. «У 2002 році середня японська родина (3,65 особи) мала середньомісячний прибуток 538 тис. ієн (близько 5380 дол.). Зараз поділяють японський середній клас на п ять шарів з рівнем прибутку від 1 млн. ієн ( тис. дол.) в рік до 491 тис. ієн на місяць» [Романова И.А.]. Критерій рівня життя є для японців, безумовно, важливою «перепусткою» у середні шари. Інший важливий показник якість життя, яке характеризується рівнем споживання, якістю освіти, фахом і соціальним статусом у суспільстві, а також відпочинком. У цілому якість життя в Японії має високі показники. Відображенням об єктивного процесу покращення умов життя в Японії є зростання суб єктивного усвідомлення приналежності до середнього класу. Це дозволяє спеціалістам говорити про «соціальну єдність» і «соціальну однорідність», досягнуті у японському суспільстві. Опитування суспільної думки демонструють високий рівень емоційного задоволення японців своїм життям і матеріальним станом. Японське суспільство, яке пройшло випробування війнами і класовими битвами, поступово втратило чітке розділення на антагоністичні класи та перетворилося у більшменш однорідне за рівнем прибутку, колом інтересів і менталітетом. Японський досвід зокрема, і світовий у цілому, запевняє: без середнього класу не можна говорити про економічне зростання і демократію у будь-якій країні, тим більше на зламі ХХ-ХХІ століть, коли відбуваються суттєві зміни у бізнесі, коли на перший план, як ніколи раніше, виходить макроекономіка з її двома основними важелями ефективним управлінням і цивілізованим підприємництвом. Проте малий і середній бізнес далеко не єдині її складові. Щонайменше у промислово розвинених країнах структурування середнього класу значною мірою залежить від збільшення саме представників науковотехнічної та творчої інтелігенції. 1. Акио Ватанабэ. Правительство и политика в современной Японии. International Society for Educational Information, Inc. Tokyo. 16 с.; 2. Масахидэ Бито, Акио Ватанабэ. Хронологические очерки истории Японии.-International Society for Educational Information,Inc. 28с.; 3. Тойнби А.Дж., Икеда Д. Избери жизнь. Диалог Арнольда Дж.Тойнби и Дайсаку Икеды М.; с.; 4. Япония: страна и люди. Kodansha International. Tokyo.New York.London. 160 c.; Соціальні пропорції та економічна криза. Руйнування «середнього класу» суспільства \\ http: \\ htm/; 6. Лобус С. Золотий мільярд починається із «золотої середини».»урядовий кур єр // art_id= ; 7. Романова И.А. К вопросу о формировании среднего класса в современной Японии // \ res\lomo04\econ\romanova.htm. 245

246 зміст МОВОЗНАВСТВО І. Батюк ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖАРГОНУ ЯПОНСЬКОЇ МАФІЇ ЯКУДЗА... 3 О. Бенько СПОСОБИ ПЕРЕКЛАДУ ЯПОНСЬКИХ ПАСИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ... 8 Л. Богдан 幼児読み物の語彙の特色としての音まね語 О. Врубель «ВАСЕЙЕЙГО» ЯК ФЕНОМЕН ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ У ЯПОНСЬКІЙ МОВІ О. Горошкевич Комунікативно активні соматичні фразеологізми сучасної японської мови на позначення емоційних станів людини (результати анкетування) Ю. Дзябко 日本における女性言葉 Ю. Заморська ВІРУВАННЯ В «КОТОДАМА» ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУ МОВЧАННЯ В ЯПОНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ О. Кобелянська ЯПОНСЬКА ОНОМАТОПОЕТИЧНА ЛЕКСИКА: ЛІНГВОДИДАКТИЧНИЙ АСПЕКТ Т. Комарницька ЯВИЩЕ ПОЛІСЕМІЇ У СУЧАСНІЙ ЯПОНСЬКІЙ ЮРИДИЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ К. Комісаров Проблема визначення слова та частин мови у граматиці японської мови С. Мазур Японська діалектологія: історія становлення та сучасний стан

247 Ю. Малахова НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА МОВНОЇ ПОВЕДІНКИ ЯПОНЦІВ В. Мигдальский, В. Мигдальская, Д. Мигдальский Единообразие перевода терминов, применяемых в юридических аспектах проживания иностранцев в Японии В. Нагорна СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ОМОНІМІВ В ЯПОНСЬКІЙ МОВІ А. Рижков ЯПОНСЬКО-НАНАЙСЬКІ ЛЕКСИЧНІ ПАРАЛЕЛІ Т. Хірано ウクライナ語の日本語表記 現代の地名を中心として (Транскрипція українських географічних назв засобами японської мови) С. Шітанда ПРАГМАТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЯПОНСЬКИХ ПРОМОВ, ВИГОЛОШЕНИХ УКРАЇНЦЯМИ ТА ЯПОНЦЯМИ И. Шкловский, Т. Быкова НЕКОТОРЫЕ РАЗНОВИДНОСТИ И ОСОБЕННОСТИ ПЕРЕВОДА ГЛАГОЛЬНЫХ ФОРМ ДОЛЖЕНСТВОВАНИЯ В КАНСАЙСКОМ ДИАЛЕКТЕ ЯПОНСКОГО ЯЗЫКА И. Шкловский, Т. Жук МНОГОФУНКЦИОНАЛЬНЫЙ СЛУЖЕБНЫЙ ЭЛЕМЕНТ «МАЛЕНЬКОЕ ЦУ» КАК ПАРАДИГМА В ПРЕОБРАЗОВАНИИ ГЛАГОЛЬНЫХ ФОРМ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І. Бондаренко ЯПОНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В УКРАЇНІ: МИНУЛЕ І СЬОГОДЕННЯ А. Букрієнко ЯПОНСЬКА МІФОЛОГІЯ: СТРУКТУРНИЙ ПІДХІД

248 Т. Вестель Символічна автобіографія Сіґа Наоя в образах оповідання «Сейбе та його довгасті гарбузи» К. Дітчук ЯПОНСЬКА ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА НА КНИЖКОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ: КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ТА ВИДАВНИЧІ АСПЕКТИ О. Дудченко ТРАДИЦІЙНІ ФОРМУЛИ ЗАЧИНУ Й КІНЦІВКИ В ЯПОНСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ КАЗКАХ В. Зеленцова ОБРАЗ МИТЦЯ У ТВОРАХ АКУТАҐАВА РЮНОСКЕ В. Мигдальский, В. Мигдальская Об особенностях перевода устных «крылатых» выражений из сказки Леонида Филатова «Про Федота-стрельца...» Н. Муськина ХАСИГАКИ КАК ХАРАКТЕРНАЯ ОСОБЕННОСТЬ ЯПОНСКОЙ ЛИРИКИ (НА ОСНОВЕ СРАВНЕНИЯ АНТОЛОГИИ «КОКИНСЮ» И ПОВЕСТИ «ИСЭ МОНОТОГАРИ») Є. Прасол «ЧЕТВЕРТИЙ СКАРБ» Т. СІМОДА ЯК ПОСТМОДЕРНІСТСЬКИЙ ІНТЕРТЕКСТ О. Усенко ТВОРЧЕСТВО ЯПОНСКО-БРИТАНСКОГО ПИСАТЕЛЯ КАДЗУО ИСИГУРО В КОНТЕКСТЕ СОВРЕМЕННОЙ КУЛЬТУРЫ Ю. Шода ПЕРСПЕКТИВИ ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНЬОЇ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ В КОНТЕКСТІ ЯПОНСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ КУЛЬТУРНИХ ВІДНОСИН ПРОБЛЕМИ ВИКЛАДАННЯ ЯПОНСЬКОЇ МОВИ ТА ПЕРЕКЛАДУ О. Асадчих, Л. Смовженко КОНЦЕПЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПОСІБНИКА ДЛЯ СТУДЕНТІВ ФІЛОЛОГІВ НА ОСНОВІ ЯПОНО-АНГЛІЙСЬКИХ ТЕКСТІВ

249 Т. Бондарчук КУЛЬТУРНО-МОВНА ЗДОГАДКА ЯК СКЛАДОВА ЯПОНОМОВНОЇ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ О. Горновська 各種副教材を応用した初級段階における授業実践報告 О. Гудз УМОВЧАННЯ В ЯПОНСЬКІЙ МОВІ ЯК ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА Х. Еґава 日本政府 ( 文部科学省 ) 奨学金留学生一次選考試験の分析とその対策 日本語 日本文化研修留学生用読解問題より О. Забуранна 初級教科書における対のある自動詞 他動詞の扱い方 О. Ільїнська Особливості перекладу офіційних документів з японської на українську мову (на прикладі свідоцтв про народження) Ю. Локшина ДЕЯКІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАВЧАННЯ ПРАКТИКИ ПИСЬМОВОГО ПЕРЕКЛАДУ З ЯПОНСЬКОЇ МОВИ В. Мігдальська, Д. Мігдальський Розвиток навичок усного та письмового перекладу у досвіді роботи оду Л. Нечаева Преподавание японского языка и развитие методики преподавания японского языка в России О. Озерська ВИКОРИСТАННЯ ОНОМАТОПОЕТИЧНИХ СЛІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ЯК ЗАСІБ ЗБАГАЧЕННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ В. Пирогов 日本諺辞典を使った日本語の授業 Т. Такахаші 日本語主専攻大学における卒業論文指導

250 КУЛЬТУРА ТА СУСПІЛЬСТВО ЯПОНІЇ Ю. Бондар СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ЯПОНСЬКОЇ МОЛОДІ В. Делебіс Деякі аспекти україно-японських відносин: підсумки 90-х років ХХ сторіччя та перспективи на майбутнє Д.И. Мигдальский Боевое Искусство Японии Сёриндзи Кэмпо: история развития В Украине С. Олійник МЕДИЦИНА ТА СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я У СУЧАСНІЙ ЯПОНІЇ С. Пронь ЯПОНІЯ УКРАЇНА: СПІВПРАЦЯ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО В. Собакар Бураку: проблема дискримінації на тлі карти громадянського суспільства Японії Е. Шаповалова К ВОПРОСУ ОБ ИЗУЧЕНИИ РОССИЙСКО-ЯПОНСКОГО И УКРАИНО-ЯПОНСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ Ю. Шульгін ЯПОНСЬКИЙ СЕРЕДНІЙ КЛАС. ФОРМУВАННЯ І РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

251 ДЛЯ НОТАТОК 251

252 252 ДЛЯ НОТАТОК

253 ДЛЯ НОТАТОК 253

254 254 ДЛЯ НОТАТОК

255 ДЛЯ НОТАТОК 255

256 Наукове видання Мовні і концептуальні картини світу Випуск 27 Макет і комп ютерне верстування: К. Ананко Підписано до друку р. Формат 60 х 84 1 / 16. Папір офсетний. Гарнітура «Тип Таймс». Обл.-вид. арк Ум.-друк. арк Наклад 300 прим. Зам Видавничий Дім Дмитра Бураго Свідоцтво про внесення до Державного реєстру ДК 2212 від р , Україна, м. Київ-80, а/с 41 тел./факс: (044) , ; е-mail: с[email protected]