ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ТРЕТЕЙСЬКІ СУДИ : НАУКОВО- ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

Transcription

1 Хмельницький університет управління та права Київський третейський суд при ВГО Ліга юристів України ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ТРЕТЕЙСЬКІ СУДИ : НАУКОВО- ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР За загальною редакцією Ю. В. Білоусова та П. В. Куфтирєва ПРАВОВА ЄДНІСТЬ В С ЕУ К Р А ЇН С Ь К А Київ

2 Закон України «ПРО ТРЕТЕЙСЬКІ СУДИ» (Відомост і Верховної Ради України Ст. 412) РОЗДІЛ і. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Сфера застосування цього Закону Цей Закон регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будьякий спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов язковість якого надана Верховною Радою України, встановлений інший порядок організації, діяльності та вирішення спорів третейським судом, ніж той, що встановлено цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору. Дія цього Закону не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж. 1. Як і кожен нормативно-правовий акт, Закон України «Про третейські суди» у перших статтях (у ряді законів такі положення містяться в преамбулі) визначає коло суспільних відносин, які складають сферу застосування Закону. Отже, правові норми, які закріплені у Законі, регулюють порядок створення (формування), а також ДІЯЛЬНОСТІ третейських судів, що перебувають на території України, як постійно

3 Розділ І. Загальні положення діючих, так і створених для вирішення конкретного спору (див. коментар до п. 1 ст. 7 Закону). Виключення із цього загального правила передбачені п. З та 4 коментованої статті. Третейські суди мають приватний характер, оскільки утворюються самими учасниками цивільноправових і господарських відносин, яким надається правова можливість самостійно встановлювати правила третейського розгляду; держава не бере участі у процесі їхнього безпосереднього формування й безпосередньої діяльності, обмежуючись встановленням загальних правил їх створення та діяльності, тобто встановлює законодавство, що регулює третейський розгляд. Однак виконувана третейськими судами функція - захист порушених або оскаржених майнових і не майнових прав та охоронюваних інтересів шляхом вирішення переданих на їх розгляд спорів має й публічно-правовий аспект, оскільки є одним із правових інструментів, що забезпечують стан правопорядку в державі (ст. 25 ЦПК України 1 (1963 р.), ст. 17 ЦПК України 2 (2004 р.), ч. 2 ст. 12 ГПК України 3 ). Це відображається й у низці юридичних конструкцій, за допомогою яких забезпечується ефективність діяльності третейських судів, наприклад, примусове виконання рішень третейських судів, здійснюване за сприяння та із санкції державних судів; інститут оспорювання в державних судах рішень, прийнятих третейськими судами. Обставина, що третейські суди не входять у судову систему нашої держави, пояснюється тим фактом, що третейські суди, будучи утвореннями приватноправового характеру, не здійснюють правосуддя як особливого роду державної діяльності. Правосуддя складає виключну прерогативу держави й має здійснюватись над учасниками конфлікту суб єктом, який не повинен бути рівним з ними. При цьому правосуддя, будучи формою реалізації владних повноважень, не може бути делеговано недержавним органам, у тому числі й третейським судам. Тому в третейському розгляді, на відміну від системи органів правосуддя, вирішення спорів може ґрунтуватися на принципах, не сумісних із принципами правосуддя (наприклад, закритість, конфіденційність третейського розгляду). На третейські суди не поширюється в обов язковому 1 ВВР УРСР Ст ВВР ,42. - Ст [Електронний ресурсі. - Режим доступу: сgi?nreg= &р=

4 Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар порядку дія нормативно-правових актів, які регламентують процедуру діяльності державних судів. Водночас третейські суди входять у юрисдикційну систему держави, оскільки відповідно до чинного законодавства цим органам надане право вирішувати спори про право. Закон виступає спеціальним актом стосовно іншого законодавства, в якому містяться норми, що регулюють питання третейського розгляду. Зазначена обставина зумовлена відомим правовим принципом - lex specialis derogat generali (спеціальний закон скасовує чинність загального). Це означає, що всі нормативно-правові акти, в яких тією чи іншою мірою регулюються питання третейського розгляду, повинні відповідати Закону. У випадку ж протиріччя між ними пріоритет залишається за нормами Закону як спеціального закону, що регулює ці правовідносини. 2. У п. 2 коментованої статті мова йде про арбітрабельність і встановлення категорій спорів, які можуть розглядатися третейським судом. Законодавець обмежив можливість передачі таких спорів на вирішення третейського суду двома критеріями: по-перше, на вирішення третейського суду можуть бути передані будь-які цивільно-правові й господарські спори; по-друге, зроблено це може бути тільки в тому випадку, якщо інше не передбачено законодавством. Закон відніс до компетенції третейського суду спори, які ПІДВІДОМЧІ як господарському суду, так і загальному суду, що випливають із цивільно-правових і господарських відносин, виключивши з підвідомчості третейського суду деякі категорії спорів (див. коментар до ст. 6 Закону). Ч. 1 ст. 1 ЦК України 1 визначає поняття цивільних правовідносин, у ст. 1 ГК України 2 подається розуміння господарсько-правових відносин, відмежовуючи їх від інших майнових відносин, регульованих іншими галузями права. Це стосується юридичних і фізичних осіб, а також громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність, оскільки остання є різновидом цивільноправових відносин. Під цивільно-правовими відносинами розуміють особисті немайнові відносини, а також відносини, пов язані з виникненням, порядком здійснення та припиненням права власності й інших речових прав, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності (інтелектуальної власності), договірні й інші зобов язально-правові відносини, а 1 ВВР Ст ВВР Ст. 144.

5 Розділ І. Загальні положення також інші майнові відносини, засновані на рівності, автономії волі й майновій самостійності їх учасників. Під господарсько-правовими відносинами розуміють відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності суб єктами господарювання, а також між цими суб єктами й іншими учасниками господарської сфери. Підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права. До сфери компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами з питань, які не торкаються публічно- значимих відносин. У тому випадку, якщо однією зі сторін спору є представник публічної влади, який здійснює покладені на нього повноваження, або спір виникає із відносин, що мають адміністративний або інший публічно-правовий характер, третейський суд не вправі вирішувати такий спір. Це обумовлено правовою природою третейських судів, які не є державними судами, а по суті мають приватноправовий характер. Владне втручання приватноправових організацій у сферу публічно-правового характеру неприпустиме, оскільки це загрожує цілісності здійснення державної (у тому числі й судової) влади. Таким чином, практично аксіоматичним є твердження про те, що спір, що має публічно-правове значення, також не підлягає вирішенню третейським судом. Сфера правовідносин, які можуть бути предметом третейського розгляду, обмежена винятково сферою цивільно-правових правовідносин. Це означає, що якщо спірні відносини виникли з адміністративних або інших відносин, заснованих на субординації сторін, на відносинах влади та підпорядкування, то, незважаючи на наявність відповідного третейського застереження, третейський суд не вправі прийняти справу до свого провадження й вирішити спір по суті. 3. У п. 4 коментованої статті мова йде про пріоритет норм міжнародних договорів над нормами Закону. Міжнародні договори (угоди) за участю України можуть встановлювати інший порядок утворення й діяльності третейських судів. Оскільки встановлені такими договорами правила відповідно до ст. 9 Конституції України 1 мають пріоритет у застосуванні перед нормами національного українського законодавства, згідно із п. З коментованої статті Закону, вони й діятимуть замість його норм. 1 ВВР ЗО. - Ст. 141.

6 Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар 4. П. 4 коментованої статті зі сфери регулювання Закону виключає міжнародний комерційний арбітраж. Таким чином, законодавець відкинув пропозиції уніфікації в єдиному законодавчому акті норм про міжнародний комерційний арбітраж і внутрішній третейський суд. Внутрішній і міжнародний арбітраж за наявності багатьох загальних ознак є різними правовими інститутами. Специфіка міжнародного третейського розгляду настільки істотна, що вимагає особливого правового регулювання, що, з погляду юридичної техніки, повинно бути здійснено окремим законом. Саме у такий спосіб і пішов український законодавець, прийнявши у 1994 році Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» 1, що регламентує застосування міжнародного арбітрування як способу вирішення спорів за участю резидентів України. Цей закон, своєю чергою, заснований на Арбітражному регламенті ЮНСІТРАЛ (1976 р.) і Типовому законі ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж (1985 p.). Питання міжнародного комерційного арбітражу визначаються, як правило, у двосторонніх міжнародних договорах, які регулюють торговельні або інвестиційні відносини. Наприклад, Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення й взаємний захист капіталовкладень від 4 березня 1994 року містить положення, згідно з якими передбачається можливість проведення арбітражу між громадянами і компаніями обох держав у Міжнародному центрі з вирішення інвестиційних спорів (ICSID), створеному відповідно до Конвенції про врегулювання спорів між державами й фізичними або юридичними особами інших держав, підписаної у Вашингтоні 18 березня 1965 р. (Вашингтонська конвенція). Джерелами регулювання третейського розгляду на території України є низка угод, укладених за участю України в Співдружності незалежних держав. Відповідно до Угоди про порядок вирішення спорів, пов язаних зі здійсненням господарської діяльності (Київська угода від 20 березня 1992 р.) (ст. 4). Стаття 2. Визначення термінів У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні: третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізич- ВВР Ст. 198.

7 Розділ І. Загальні положення них та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин; третейський суддя - фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи обрана відповідно до цього Закону для вирішення спорів у третейському суді; третейський розгляд - процес вирішення спору і прийняття рішення третейським судом; третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом; регламент постійно діючого третейського суду (далі - регламент третейського суду) - документ, яким визначаються порядок та правила вирішення спорів у третейському суді, правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, інші питання, пов язані з вирішенням спорів третейським судом; сторони третейського розгляду (далі - сторони) - позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред'явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред'явлено позовні вимоги; компетентний орган - орган управління юридичної особи, який відповідно до її статуту чи положення має право приймати рішення про утворення постійно діючого третейського суду, затверджувати Положення про постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду та списки третейських суддів; компетентний суд - місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом; (абзац частини першої статті 2 в редакції Закону 3541-IV від р.) склад третейського суду - персональний склад третейського суду, що розглядає конкретну справу; Третейська палата України - постійно діючий орган самоврядування третейських суддів. 1. У коментованій статті даються визначення найбільш важливих понять, що використовуються в Законі. Сукупність усіх наведених понять становить систему основних інститутів тієї сфери правовідносин,

8 Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар яку з певною долею умовності можна назвати третейським процесом. Ця система охоплює правову характеристику як суб єктів відповідних правовідносин (третейський суд, третейський суддя, сторони третейського розгляду, компетентний суд), так і нормативні джерела діяльності цих суб єктів (регламент постійно діючого третейського суду), а також юридичні факти як підстави порушення третейської процедури (третейська угода) і формулювання самої процедури як форми здійснення третейської діяльності (третейський розгляд). Поняття «третейський суд» має на увазі недержавний орган, який обирається самими учасниками цивільно-правових і господарськоправових відносин з метою вирішення цивільно-правових і господарсько-правових спорів. У тексті Закону поняття «третейський суд» вживається у двох основних значеннях: 1) як загальна назва інституту третейського суду - «постійно діючий третейський суд» (такий суд іноді називають інституціональним, інституційним) і «третейський суд, утворений сторонами для вирішення конкретного спору» (або третейський суд «аd hос» - від лат. «на даний випадок»), який іноді називають ізольованим третейським судом; 2) як склад третейського суду, що обирається (призначається) для вирішення конкретного спору в третейському суді кожного із двох його видів. Хоча третейський суд і має два види, але його слід розглядати як принципово єдиний інститут. Сутність цього інституту, його правова природа, незалежно від того, в яких видах він існує, моністична. Постійно діючий третейський суд, як свідчить практика, може існувати у різних формах. Зокрема, виділяються: постійно діючі третейські суди відкритого типу; постійно діючі третейські суди відкритого типу спеціальної компетенції; постійно діючі третейські суди закритого типу. Для тієї ж класифікації використовується також інша термінологія: третейські суди невизначеної (відкритої, незамкнутої компетенції); третейські суди певної (замкнутої) компетенції. В основі такої класифікації лежить суб єктно-предметний критерій. Постійно діючі третейські суди відкритого типу розглядають будь-які

9 Розділ І. Загальні положення спори, що підпадають під юрисдикцію третейських судів відповідно до чинного законодавства (наприклад, Київський третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юристів України» та ін.). Постійно діючі третейські суди відкритого типу спеціальної компетенції вирішують спори, які відносяться до його компетенції у результаті вказування засновників (наприклад, постійно діючий Третейський суд саморегулівної організації ринку цінних паперів «Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв» та ін.). Третейські суди закритого типу вправі розглядати тільки спори, що передаються на його вирішення обмеженою кількістю осіб, які є членами організації, що створила такий третейський суд. При цьому саме із третейськими судами, що спеціалізуються на вирішення окремих категорій спорів, пов язуються особливі перспективи альтернативних способів розгляду приватноправових спорів. Хоча насправді таких судів майже немає, оскільки у переважній більшості постійно діючі третейські суди визначають для себе загальну компетенцію, що не в останню чергу обумовлено молодістю цієї форми захисту суб єктивного права, відсутністю усталених традицій позасудового вирішення цивільноправових спорів, а також мінімальною кількістю справ, які розглядаються та можуть розглядатися порядком третейського судочинства. 2. У понятті «третейський суддя» сфокусоване загальне розуміння про особу, яка здійснює третейський розгляд. Третейський суддя - ключова фігура третейського процесу; саме він (одноособово або у складі колегії суддів) вирішує спір, переданий на розгляд третейського суду. «Третейський суддя» - це фізична особа, наділена повноваженнями винятково волею сторін, які клопочуть про третейський розгляд. Причому наділення повноваженнями може здійснюватись двома способами - призначення третейських суддів у порядку, що погоджений сторонами, або безпосереднє обрання третейських суддів сторонами чи призначення або обрання відповідно до положень ст. 17 Закону. У Законі відсутні які-небудь обмеження щодо громадянства третейських суддів. Таким чином, третейським суддею, що здійснює третейський розгляд на території України, може бути не тільки громадянин України, а й іноземний громадянин, а також особа без громадянства. 3. Термін «третейський розгляд» означає процес вирішення спору між сторонами у третейському суді, а так само процедуру ухвалення рішення третейським судом за результатами вирішеного спору.

10 Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар Сукупність відмінностей третейського процесу від цивільного (господарського) процесу полягає в тому, що у сторін третейського розгляду є можливість встановлювати в певній (досить значній) мірі правила проведення розгляду. Примітним у цьому аспекті є зміст мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі про завдання третейського суду 1, відповідно до якого третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абз. 7 ст. 2, ст. З Закону, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України. 4. Поняття «третейська угода» - угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду. Третейська угода є основним пунктом третейського процесу. Без третейської угоди розгляд справи у третейському суді неможливий. Таким чином, третейська угода - вихідна точка третейського процесу, передумова виникнення правовідносин між сторонами третейського розгляду. Практика й теорія третейського розгляду виділяють три види третейських угод - арбітражний договір, арбітражне застереження і третейський запис. Під арбітражним договором розуміють самостійну угоду між заінтересованими особами, відповідно до якої вони домовляються про третейський розгляд спорів, ЯКІ можуть виникнути у зв язку із виконанням або тлумаченням якого-небудь цивільно-правового договору, укладеного цими ж особами. Арбітражне застереження - це включена у текст основного договору, який регулює матеріально-правові відносини сторін, умова про 1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII Третейське самоврядування Закону України Про третейські суди (справа про завдання третейського суду) від р. // ОВУ

11 Розділ І. Загальні положення третейський розгляд спорів, які можуть виникнути у зв язку із відповідним договором. Під третейським записом (яке відповідно до використовуваної в зарубіжній доктрині термінології часто йменується як «компроміс» - від фр. «соmргоmis») розуміють текстуально незалежну від основного договору угоду між сторонами про третейський розгляд уже спору, який виник між сторонами. Слід зауважити, що наведена класифікація арбітражних угод не має принципового юридичного значення, оскільки всі зазначені види угод легальні, тобто дозволені законодавцем, а отже, тягнуть однакові правові наслідки. Таким чином, із позицій можливості третейського розгляду та обставина, в якій формі укладена третейська угода, не має значення. В юридичній теорії існує доктрина «автономності третейського застереження». Згідно з нею третейське застереження визнається умовою, незалежною від інших умов договору, тобто від умов матеріальноправового характеру. Практичне значення ця теза має у зв язку із можливою недійсністю первинного договору: недійсність такої угоди сама по собі не тягне недійсності третейського застереження. Так само недійсність третейської угоди не призводить до недійсності основного договору. Таким чином, навіть якщо між сторонами виникає спір щодо договору (який містить третейське застереження), що є недійсним, він підлягає вирішенню третейським судом. Наведене поняття третейської угоди є рамковим. Воно має найбільш загальний характер. Деталізація цього поняття зроблена у ст. 12 Закону, норми якої більш розгорнуто визначають, що можна розглядати як третейську угоду. У визначенні третейської угоди велике значення має той аспект, що третейська угода як вихідна точка третейського розгляду є наслідком волевиявлення самих сторін і більше нікого іншого. Саме ця обставина автономізує процедуру третейського розгляду від усіх інших факторів, які стоять за межами угоди сторін (за винятком фактору відповідності закону). 5. Поняття «регламент постійно діючого третейського суду» визначає основні джерела закріплення правових норм, які регулюють процедуру вирішення спорів у постійно діючому третейському суді. Це будь-які застосовувані тільки на підставі угоди сторін документи, затверджені організацією, що заснувала постійно діючий третейський

12 Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар суд, або інші положення й регламенти, застосування яких допускається у конкретному постійно діючому третейському суді. За згодою сторін третейського розгляду такі документи є правилами, які мають договірну природу, третейського розгляду в тій їх частині, в якій вони містять саме правила про процедуру (порядок, процес) розгляду й вирішення спору. Інколи вказується на те, що такі документи можуть носити різні назви (статути, положення, порядки), але вони повинні розумітися саме як акт правотворчості, локально-правовий акт відповідної організації, при якій створено третейський суд. 6. Поняття «сторони третейського розгляду» встановлює коло суб єктів, які можуть брати участь у третейському розгляді. Як суб єкти, що беруть участь у третейському розгляді, виступають фізичні та юридичні особи, пов язані правовими відносинами, щодо яких виник спір. Оскільки процес має позовний характер, то сторона, яка висуває позовну вимогу в третейський суд, називається позивачем, а сторона, до якої пред явлена така вимога, - відповідачем. Крім того, на відміну від Положення про третейські суди, затвердженого ЦПК України 1963 р., що передбачало третейське правосуддя тільки для громадян України, - Закон України «Про третейські суди» передбачає обмеження на звернення до третейського суду тільки для нерезидентів. Тобто іноземні громадяни, які є резидентами України, тепер можуть бути суб єктами звернення до третейського суду. 7. Поняття «компетентний орган» визначає орган юридичної особи, що здійснює адміністрування діяльності третейського суду, що ним же й створений. Третейський суд не має всіх необхідних ознак правосуб єктної організації. Процедура утворення третейських судів не вимагає їх державної реєстрації. Саме утворення третейського суду завершується в той момент, коли його засновник у встановленій законом формі робить волевиявлення про створення третейського суду. Третейський суд вважається існуючим за наявності трьох умов: по-перше, якщо заінтересована юридична особа ухвалила рішення щодо створення постійно діючого третейського суду; по-друге, якщо цією юридичною особою було затверджене положення про постійно діючий третейський суд; по-третє, якщо організацією-засновником був затверджений список третейських суддів постійно діючого третейського суду.

13 Розділ І. Загальні положення Такими органами юридичної особи можуть бути, наприклад, загальні збори його учасників або виконавчий орган, що може складатися з однієї особи (директор, виконавчий директор) чи декількох (правління, дирекція). 8. Поняття «компетентний суд» визначає компетенцію загальних судів і господарських судів щодо оскарження та звернення до виконання рішень третейських судів. При цьому кожна з гілок судової влади вирішує питання взаємодії з третейським судом у межах своєї юрисдикції, тобто насамперед виходячи з об єктної складової спору, який розглядався у третейському суді. Підсудність же компетентного суду визначатиметься за правилами підсудності, встановленими ЦПК України та ГПК України. Тобто у спорах, які без третейської угоди належали б до юрисдикції господарського суду, компетентним судом є господарський суд, а у спорах, які належали б до юрисдикції загальному суду - відповідний загальний суд. Відповідно, компетентними судами в частині спорів, які були б підвідомчі господарському суду, є: господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. У частині спорів, які належали б до юрисдикції загальному суду, на території яких розташований третейський суд: районні, міські, міськрайонні загальні територіальні суди. На цьому окремо наголошується у Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від р. 04-5/639 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України «Про третейські суди», відповідно до яких при вирішенні питання про те, який суд, загальний чи господарський, компетентний, господарським судам необхідно виходити з вимог ст. 15 ЦПК України та ст.ст. 1,12 ГПК України Поняття «склад третейського суду» передбачає персональний склад суддів у третейському суді, який розглядає конкретну справу. Кількість третейських суддів, обумовлених сторонами, в усіх випадках має бути непарною. У сучасній моделі правового регулювання третейського розгляду реалізований принцип поєднання колегіального й одноособового розгляду спорів, переданих на вирішення третейського суду (більш детальний коментар див. до ст. 16 Закону). 1 [Електронний ресурс] - Режим доступу: cgi?nreg=v &p=

14 Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар 10. Третейська палата України - постійно діючий орган третейського самоврядування, який представляє і захищає соціальні та професійні права й інтереси третейських суддів і третейських судів, здійснює методичну й видавничу роботу, аналізує практику правозастосування третейських судів і здійснює інші повноваження, визначені вищим органом третейського самоврядування. Третейську палату України очолює голова Третейської палати України, який обирається Всеукраїнським з їздом третейських суддів строком на три роки. Інші повноваження і компетенція Третейської палати України, умови матеріально-технічного, інформаційного забезпечення її діяльності визначаються Положенням про Третейську палату України, що затверджується Всеукраїнським з їздом третейських суддів. Стаття 3. Завдання третейського суду Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону. 1. Третейський суд не є державним органом, який вирішує спір, що не змінює суті цього недержавного інституту. Але вирішення таких спорів відбувається в остаточному підсумку з метою захисту прав осіб, які звернулися із проханням про вирішення спору до третейського суду. Це означає, що вирішення спорів розглядається як спосіб досягнення іншої, більш значимої мети - захисту та поновлення порушеного, оспореного або невизнаного права чи охоронюваного законом інтересу. Реалізація цієї мети відбувається в результаті ДІЯЛЬНОСТІ третейських судів, хоча й не від імені держави. Іншої мети й інших функцій у третейських судів немає. Отже, третейські суди є органами (нехай і недержавними) захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, що досягається шляхом законного й справедливого вирішення цивільно-правових спорів, переданих на їхній розгляд. Мета третейського розгляду може бути досягнута лише за низки умов: дотримання третейським судом під час розгляду й вирішення спору норм як матеріального, так і процесуального права, безстороннього, справедливого ставлення до учасників третейського розгляду

15 Розділ І. Загальні положення на засадах рівності перед законом і судом. У цілому зазначені умови фокусуються в системі принципів третейського розгляду, закріплених, своєю чергою, в ст. 4 Закону. Стаття 4. Принципи організації! діяльності третейського суду Третейський суд утворюється та діє на принципах: 1) законності; 2) незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові; 3) рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом; 4) змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) обов язковості для сторін рішень третейського суду; 6) добровільності утворення третейського суду; 7) добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі; 8) арбітрування; 9) самоврядування третейських суддів; 10) всебічності, повноти та об єктивності вирішення спорів; 11) сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будьякій стадії третейського розгляду. 1. Основні засади правового регулювання відносин, що виникають при розгляді й вирішенні справ у третейському суді, відображаються принципами третейського розгляду. Коментована норма фіксує основні принципи, на підставі яких здійснюється третейське судочинство. Загальні підстави принципу законності закладені у ч. 2 ст. 8 Конституції України, відповідно до якого Конституція має вищу юридичну силу, пряму дію й застосовується на всій території України. Закони й інші правові акти, прийняті в Україні, не повинні суперечити Конституції. Будучи багатоаспектним соціально-правовим явищем, принцип законності вимагає від усіх без винятку фізичних й юридичних осіб, а також органів влади й посадових осіб дотримання й виконання законів, прийнятих державою. Водночас принцип законності передбачає необхідність існування юридичних механізмів, які дозволяють припиняти всі порушення закону, незалежно від того, хто є порушником, тобто

16 Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар реалізовувати ідею невідворотності покарання за допущені порушення в усіх сферах правового життя. Будучи загальноправовим принципом, який діє в усіх без винятку галузях права, законність щодо діяльності третейських судів полягає в тому, що вона повинна будуватися винятково при суворому дотриманні законності. Це означає, що третейський розгляд спорів має ґрунтуватися на застосуванні норм матеріального й дотримання норм процесуального права. Нормативними джерелами для вирішення спорів повинні бути нормативно-правові акти, прийняті в Україні й відповідно до їх юридичної дії та місця в загальній ієрархії законодавства. Законодавче закріплення принципу законності знімає з порядку денного питання про можливість для третейських суддів діяти як «дружні посередники» (іmiable compositeurs), які вирішують справу не за законом, а по совісті (ex aequo et bono). 2. Принцип незалежності третейських суддів і підпорядкування їх тільки закону - один із тих принципів, які визначають напрями забезпечення оптимальної організації третейського розгляду й діяльності щодо здійснення ефективного вирішення спорів. Незалежність судової влади й суддів державних судів є конституційним принципом. Він знаходить закріплення у ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України. Це дає підстави для висновку про те, що незалежність судді при здійсненні правосуддя розуміється як конституційний принцип організації та здійснення судочинства. Під незалежністю третейських суддів варто розуміти вирішення ними конкретних спорів, переданих на розгляд третейського суду, на підставі чинного законодавства й відповідно до своїх внутрішніх переконань, в умовах, коли який-небудь сторонній вбілив і вплив на третейських суддів виключено. Незалежність осіб, які вирішують спори, є необхідною умовою, що забезпечує належну організацію розгляду справи. Тільки будучи незалежними такі особи можуть залишатися неупередженими й тим самим забезпечити законне та справедливе вирішення спорів. Незалежність і неупередженість суддів як принцип організації розгляду спорів властиві як державному судовому розгляду, так і третейському розгляду й у цьому сенсі є загальним принципом юрисдикційної системи. Хоча третейські суди відповідно до Закону України «Про судоустрій України» 1 і 1 ВВР Ст. 180.

17 Розділ І. Загальні положення не входять до судової системи, однак мета діяльності третейських судів загалом збігається із цілями діяльності державних судів - забезпечення захисту порушених, оспорених чи невизнаних цивільних прав шляхом справедливого, законного й ефективного вирішення спорів. Саме ця обставина й поєднує принципові основи такої діяльності, здійснюваної суверенними та безсторонніми суддями, незалежно від того, чи є вони суддями державних судів або третейськими суддями. При цьому щодо третейських суддів діють вимоги, які сформульовані в Європейській хартії про статус суддів від 10 липня 1998 р.: судді повинні бути доступними і поважними стосовно осіб, які звертаються до них; судді повинні піклуватися про підтримку високого рівня компетентності, необхідного для вирішення справ у кожному конкретному випадку. Досягнення таких цілей можливе шляхом відповідної інституційної організації системи третейського розгляду. Це означає, що закономірності організації такої системи аналогічні закономірностям організації системи державних судів за деякими виключеннями, що характеризують специфіку третейського розгляду. В основі такої організації лежать однакові постулати, у тому числі й норма про необхідність забезпечення незалежності суддів, що здійснюють вирішення спору. 3. Принцип рівноправності громадян у всіх сферах державного й громадського життя настільки значимий, що в узагальненому вигляді закріплений у ст. 24 Конституції України, яка визначає його конституційним принципом. При цьому рівноправність громадян забезпечується незалежно від походження, соціального статусу, мови, раси, статі, національності, місця проживання, релігійних переконань, майнового стану й посадового становища. Стосовно юридичних осіб принцип рівноправності знаходить своє вираження в тому, що всі вони рівні перед законом і судом, незалежно від місця підпорядкованості, організаційно-правової форми, спрямованості діяльності, форми власності, підпорядкованості й інших обставин. Стосовно судочинства принцип рівності перед законом і судом закріплено у п. 2 ч. З ст. 129 Конституції України. Принцип рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом має два аспекти: по-перше, припускає визнання за ними рівних матеріальних і процесуальних прав;

18 Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар по-друге, надання їм однакової можливості звертатися за захистом своїх порушених чи оспорених прав до третейських судів. Таким чином, принцип рівності учасників третейського розгляду є необхідною гарантією для встановлення істини стосовно справи, яка розглядається третейським судом, і для ухвалення законного, обґрунтованого й справедливого рішення. Вся процедура третейського розгляду побудована таким чином, що за сторонами закріплено рівні юридичні можливості захисту своїх прав і законних інтересів у суді. Позивач вправі заявити свої вимоги, відмовитися від них, відповідач може подати свої заперечення на позов, визнати позов, заявити зустрічний позов, сторони вправі укласти мирову угоду. Перелік, безумовно, не є вичерпним, але в ньому вже простежується характерна риса - збалансованість можливостей сторін щодо відновлення своїх прав під час третейського розгляду. Принцип рівності як одну зі складових свого змісту включає заборону на одержання кожною із сторін судового розгляду процесуальних переваг перед іншою стороною. Це виражається в тому, що жодна із сторін не може бути обтяжена додатковими процесуальними обов язками, їй не може бути надано додаткових процесуальних прав, так само, як вона не може бути звільнена від виконання процесуальних обов язків. Це знаходить своє вираження у різного роду процесуальних конструкціях, закріплених у законі. Приміром, кожна із сторін має рівні права у наданні доказів, а також у їх дослідженні. Відповідно до п. 4 ст. 39 Закону, кожній стороні мають бути надані рівні можливості для викладу своєї позиції й захисту своїх прав та інтересів. Крім того, принцип рівності всі^ учасників третейського розгляду знаходить своє вираження й у тому, що розгляд і вирішення спорів третейським судом відбувається в єдиному процесуальному порядку, встановленому або законом, або угодою сторін третейського розгляду. У тому випадку, якщо сторони в третейській угоді передбачили відмову однієї зі сторін від своїх процесуальних прав, які відповідають положенням третейської угоди, останні слід розглядати як недійсні. 4. Принцип змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів й у доведенні перед судом їх переконливості реалізується в третейському судочинстві трохи інакше, ніж у цивільному чи господарському судочинстві. Обґрунтовується це тим, що якщо в цивільному та господарському процесі джерелом нормативного

19 Розділ І. Загальні положення вираження змагальності є законодавчі засади, то в третейському процесі як нормативне джерело, за допомогою якого наповнюється зміст принципу змагальності, виступають не стільки норми закону, скільки норми, встановлені регламентами третейських судів і договорами, які укладаються сторонами спору. Принцип змагальності в третейському судочинстві реалізується різними юридичними механізмами. Одне з головних правил змагальності полягає в тому, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на предмет своїх вимог чи заперечень. Відповідно до цієї вимоги й розподіляється тягар доказування в третейському процесі. Кожна із сторін бере участь у дослідженні доказів, поданих до суду, висловлює свої міркування щодо цих доказів, а також обґрунтовує власну думку з усіх питань, які виникають під час судового розгляду. У третейському процесі сторони вільні у встановленні правил доказування (за умови несуперечності їх закону). Сторони вправі самостійно визначити й засоби доказування, включаючи такі, що невідомі процесуальному закону, який регламентує порядок доказування в межах державного судочинства. Приміром, позивач і відповідач вправі домовитися про певний порядок доказування, про визначення правил належності тих чи інших доказів, про покладення тягаря доказування на одну зі сторін, про вимоги, встановлені до доказів, про формулювання преюдицій і презумпцій і т. п. 5. Принцип обов язковості для сторін рішень третейського суду полягає в обов язку сторін беззастережно виконати це рішення, в іншому випадку воно підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження. Слід зауважити, що на відміну від рішень державних судів рішення третейських судів обов язкове лише для сторін і не поширюється на третіх осіб та інших учасників спору, інших фізичних і юридичних осіб, органів державної влади й місцевого самоврядування. Це пов язано з договірною природою третейського розгляду. У протилежному випадку сенс звернення до третейського суду повністю втрачається, оскільки для примусового виконання потрібне звернення у компетентний державний суд. 6. Принцип добровільності утворення третейського суду означає свободу договору про третейський суд. Принцип добровільності проявляється в тому, що ніхто не може бути примушений до розгляду справи

20 Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар в третейському суді всупереч своїй волі. Тільки добровільне підпорядкування юрисдикції третейського суду створює міцну правову основу для владної діяльності цього органу. Примус у будь-яких його проявах породжує дефект волевиявлення особи, яка укладає третейську угоду, а тому має служити підставою для скасування рішення третейського суду або відмови в його примусовому виконанні. 7. Принцип добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення або обрання в конкретній справі виражається у свободі вибору особою в таких питаннях: чи бажає особа розглядати конкретний спір, чи бажає вона розглядати цей спір між конкретними особами, чи бажає вона бути третейським суддею взагалі, й цілої низки об єктивних і суб єктивних факторів, які мають значення при прийнятті такого рішення. Примус особи щодо перебирання на себе повноважень третейського судді неприпустимий, а в тих випадках, коли порушуються норми права (образа, дискримінація, погрози тощо), винні особи можуть бути притягнуті до юридичної відповідальності. Третейський суддя вирішує спір тільки після давання попередньої згоди бути суддею. На відміну від державних суддів, які не вправі невмотивовано відмовитися від розгляду справи, третейський суддя може не давати згоди брати участь у вирішенні спору без пояснень підстави такої відмови. 8. Принцип арбітрування полягає в тому, що третейський суд повинен сприяти досягненню згоди про добровільне врегулювання спору, в тому числі через укладення мирової угоди, шляхом безпосередніх переговорів. Цей принцип підкреслює добровільну природу третейського розгляду, оскільки основним його завданням є досягнення компромісу між сторонами шляхом переговорів і взаємних поступок. Спори, які надходять до третейських судів, як правило, повинні розглядатися за участі сторін, яким забезпечується можливість активної участі не лише у з ясуванні обставин справи, а й її вирішенні. 9. Принцип самоврядування третейських суддів базується на тому, що третейські суди здійснюють свою діяльність на засадах самоврядування з метою представництва й захисту власних інтересів. Цей принцип стосується лише постійно діючих третейських судів і здійснюється в порядку, встановленому ст.ст. 58, 59 Закону. На виконання цього принципу створюються органи самоврядування на двох рівнях:

21 Розділ І. Загальні положення на рівні Всеукраїнського з їзду третейських суддів; на рівні Третейської палати України. Цей принцип віднесений законодавцем до принципу організації та діяльності третейського суду. Однак зазначеному принципу деякою мірою суперечать ті положення Закону, які передбачають, що діяльність постійного третейського суду регулюється: положенням третейського суду, затвердженим засновником; регламентом третейського суду, затвердженим засновником; контрактом, укладеним зі стороною спору (якщо такий укладався). Якщо мова йде про третейський суд ad hoc (створений для розгляду конкретної справи), то принцип самоврядування третейських судів взагалі не витримується, адже такий суд самостійно не створюється і не здійснює правосуддя. Його склад і межі повноважень чітко визначаються сторонами. З огляду на це, скоріше за все, що в Законі йдеться про принцип організації діяльності третейських суддів. Крім того, цей принцип має два суперечливі наслідки: перший - гарантування принципу незалежності третейських суддів від держави, сторін спору та засновника постійного третейського суду; другий - певну залежність третейських суддів від органів самоврядування. Ще один аспект: самоврядування саме по собі не може бути віднесене до принципів організації й діяльності третейських судів і суддів. Він є гарантією, умовою реалізації принципів діяльності третейського суду й третейських суддів, але не самим принципом. Адже принципами є основні засади якого-небудь явища, а не умови, які йому сприяють. 10. Принцип всесторонності, повноти й об єктивності вирішення спорів полягає у відповідності висновків третейського суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи. Третейський суд покликаний встановити всі ті факти, які дають йому можливість правильно оцінити весь фактичний склад справи. Третейський суд, зберігаючи об єктивність і неупередженість, зобов язаний створювати необхідні умови для всебічного й повного дослідження обставин справи. Всебічне з ясування обставин справи означає, що суд повинен з ясувати всі питання відносно справи - як на користь сторони, так і проти неї. Вимога повноти дослідження обставин справи охоплює питання

22 З акті України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи відповідно до правил належності та допустимості доказів, - не тільки наданих сторонами, а й отриманих іншим шляхом. Якщо наданих доказів недостатньо, третейський суд пропонує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, надати додаткові докази і сприяє їх витребовуванню. Об'єктивне з ясування обставин справи - це обґрунтованість висновків третейського суду на підставі дійсних обставин справи, що досягається за умови неупередженого й сумлінного ставлення до них суду й учасників матеріального спору. 11. Принцип сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду полягає у забезпеченні належної поведінки учасників спірних правовідносини щодо реалізації диспозитивного права й стимулюванні їхньої діяльності для вибору мирової угоди як форми примирення на будь-якій стадії третейського розгляду. Тобто, з одного боку, у відносини сторін вступає юрисдикційний орган з метою припинення ескалації конфлікту, з іншого боку, вирішення спірних питань здійснюється за безпосередньої та активної участі самих сторін й інших осіб, що беруть участь у справі. Хоча третейський суд створюється з метою вирішення спору, який виник між сторонами, він може сприяти врегулюванню конфлікту, створюючи умови для укладення сторонами мирової угоди, крім, однак, можливості порушення цією угодою прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. Стаття 5. Право передачі спору на розгляд третейського суду Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. 1. Закон підтверджує (дещо дублюючи положення ч. 2 ст. 1 Закону) право юридичних і фізичних осіб передати на розгляд третейсько-

23 Розділ І. Загальні положення го суду будь-який спір, що виникає із цивільних або господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом, і встановлює, що юридичним фактом, який створює передумови для виникнення процесуальних відносин, розглядається третейська угода. Тільки в тому випадку, якщо сторони уклали її, спір може бути переданий на розгляд третейського суду. Третейська угода є системоутворюючим елементом для третейського розгляду, оскільки вона виражає згоду сторін на приналежність конкретної справи до юрисдикції третейського суду, причому саме того третейського суду, що в ньому зазначений. Суспільні відносини, які виникають у зв язку із укладенням угоди про передачу спору на розгляд третейського суду, врегульовані нормами спеціального законодавства, утворюють особливий вид правовідносин. Ці правовідносини засновані на рівності сторін, автономії волі й за своїм характером є матеріально-правовими. їх об єктом виступає діяльність сторін із передачі спору на розгляд спеціального юрисдикційного органу - третейського суду, а також діяльність щодо формування складу третейського суду. Змістом правовідносини, що виникають у зв язку з укладенням сторонами третейської угоди, є права та обов язки сторін, встановлені з метою забезпечення передачі справи на розгляд третейського суду, формування його складу. Сторони, що уклали угоду, беруть на себе зобов язання передати спір, який виник, на розгляд недержавного юрисдикційного органу й набувають право вимагати від контрагента виконання таких обов язків. Саме тому виконанням третейської угоди буде не процесуальна діяльність третейського суду щодо розгляду спору, а дії сторін, спрямовані на забезпечення можливості такого розгляду (у тому числі заходи щодо формування складу третейського суду). Попри те, що третейська угода тісно пов язана з основним правовідношенням і поширює свою чинність тільки на спори, які виникли або можуть виникнути у зв язку з ним, за своєю юридичною природою вона істотно відрізняється від основних матеріальних правовідносин, а тому має автономний характер. Навіть якщо при розгляді справи основний договір буде визнаний недійсним, третейське застереження, включене в текст договору, всупереч загальним положенням цивільного права, зберігає свою чинність, підкреслюючи тим самим змішаний характер угоди про розгляд справи в третейському суді.

24 Закон України «Про третейські суди»: Науково-практичний коментар Третейська угода - це самостійна угода сторін матеріальних правовідносин про реалізацію права на захист шляхом передачі майбутнього або існуючого спору на вирішення третейського суду. Норми, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв язку з укладенням і виконанням сторонами третейської угоди, у своїй сукупності утворюють правовий інститут, який має принципи (принцип автономності та ін.), норми, що містять підстави дійсності, які встановлюють вимоги до форми угоди, тобто встановлюють загальний правовий режим третейської угоди. 2. Можливість укладення третейської угоди завжди обмежена певним моментом. У п. 2 коментованої статті мова йде про те, що сторони вправі укласти третейську угоду, в тому числі й щодо спору, який перебуває на вирішенні в компетентному державному суді (як у господарському, так і в загальному суді). Однак у цьому випадку третейська угода може бути укладена тільки до прийняття компетентним державним судом рішення по спору. Мова йде про рішення, яким спір вирішується по суті спірних матеріальних правовідносин. Як наслідок це означає, що третейська угода може бути укладена тільки в тому випадку, якщо справа перебуває на розгляді в суді першої інстанції. У тому випадку, якщо суд першої інстанції розглянув справу, прийняв по суті спірних правовідносин рішення і справа перебуває в іншій вищій інстанції (апеляційній, касаційній чи іншій), сторони не мають права укласти угоду про передачу його на розгляд третейського суду. Проте якщо вища інстанція скасовує рішення суду першої інстанції і направляє справу на новий розгляд у цю ж інстанцію, то сторони не позбавлені права укласти угоду про передачу справи на розгляд третейського суду до прийняття судом першої інстанції нового рішення по суті спору. У тому випадку, якщо компетентний державний суд встановить, що після подачі позовної заяви укладена третейська угода й справа передана на розгляд третейського суду, державний суд припиняє провадження у справі (п. 5 ст. 80 ГПК України), залишає заяву без розгляду (п. б ст. 207 ЦПК України). Зазначене правило обумовлене відомим процесуальним принципом - пе bis in idem (не може бути двох рішень по тій самій справі). Стаття 6. Підвідомчість справ третейським судам Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: