ЗВІТ ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ СУБ ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Transcription

1 ГАРМОНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ В УКРАЇНІ ЗІ СТАНДАРТАМИ ЄС ЗВІТ ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ СУБ ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНІ Автори: Хайнріх Хьольцлер Елла Лібанова Тетяна Єфименко Ярослав Котляревський Світлана Таран Денис Черніков Валентин Деревянкін Юджин Стюарт Березень 2015 року

2 Відповідальність за зміст цього документа несе виключною консорціум на чолі з компанією Crown Agents. Будь-які думки, висловлені в цьому документі, не повинні тлумачитись як офіційна позиція EUROPEAID, Європейського Союзу або організацій, які йому підпорядковуються або пов язані з ним. 2

3 ПРО АВТОРІВ Хайнріх Хьольцлер (Німеччина), д-р філософії в галузі економіки із більш ніж 40-річним досвідом роботи у сфері регулювання конкуренції, державної допомоги, державних закупівель та економіки. Починаючи з 1996 року він також очолював численні багатодисциплінарні консультативні групи. Д-р Хьольцлер є автором низки книжок і статей на тему міжнародної конкуренції та політики і законодавства у сфері державної допомоги. У рамках цього дослідження він виступив координатором роботи експертів. Елла Лібанова (Україна), доктор економічних наук, директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи Національної академії наук України, академік Національної академії наук України, член Міжнародного союзу з вивчення народонаселення. Д-р Лібанова надала матеріали для підготовки глав цього Звіту, присвячених темі державної підтримки регіонального розвитку, галузей суднобудування і цивільної авіації. Тетяна Єфименко (Україна), доктор економічних наук, член-кореспондент Національної академії наук України, дипломований аудитор, автор численних публікацій на теми податкової політики і державних фінансів. Крім того, д-р Єфименко є Президентом Академії фінансового управління Міністерства фінансів України. Вона є автором глав цього Звіту, присвячених державній підтримці у формі податкових пільг, а також підтримки енергетичній та вугільній галузям. Ярослав Котляревський (Україна), кандидат економічних наук, директор Інституту післядипломної освіти Академії фінансового управління Міністерства фінансів України. Ярослав Котляревський є автором матеріалів, присвячених державній підтримці для санації та реструктуризації підприємств. Світлана Таран (Україна), економіст і аналітик Інституту стратегічних досліджень «Нова Україна». Пані Таран також є радником низки міжнародних проектів технічної допомоги в Україні, автором численних публікацій на тему вільної торгівлі, економічної політики та законодавства і політики у сфері державної допомоги в ЄС. Пані Таран підготувала матеріали щодо державної підтримки металургійної промисловості, що були використані в ході цього дослідження. Денис Черніков (Україна), економіст із 13-річним досвідом роботи у сфері державного управління, спеціалізується на аналізі державної політики і державних фінансів та на проблемах європейської інтеграції. Пан Черніков опублікував кілька статей на тему політики і законодавства у сфері державної допомоги. Його внесок у це дослідження складають матеріали стосовно державної підтримки розвитку культури і спорту. 3

4 Валентин Деревянкін (Україна), правознавець із широким досвідом роботи у сфері конкурентного права, корпоративного фінансування і державних закупівель. Наразі він є заступником керівника Проекту ЄС «Гармонізація системи державних закупівель в Україні зі стандартами ЄС». В Проекті «Гармонізація конкуренції та системи державних закупівель в Україні зі стандартами ЄС» ( рр.) він працював у складі робочої групи, яка займалася розробкою Закону України «Про державну допомогу суб єктам господарювання», ухваленого у липні 2014 року. Валентин Деревянкин був одним з координаторів цього дослідження і автором глави, присвяченої аналізу правової бази державної допомоги суб єктам господарювання, а також готував додаткові матеріали щодо підтримки регіонального розвитку. Юджин Стюарт (Ірландія) є керівником групи Проекту ЄС «Гармонізація системи державних закупівель в Україні зі стандартами ЄС». Він здобув ступінь доктора філософії в галузі міжнародного права і спеціалізується на регулюванні державної допомоги і субсидування. Д-р Стюарт очолює Департамент з регулювання державної допомоги при Міністерстві економіки Ірландії, а з 1996 року працював у якості міжнародного юридичного та політичного радника на різних посадах в понад 20 країнах. Доктор Стюарт посприяв розвитку системи регулювання державної допомоги в Албанії, Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині, Угорщині, Естонії, Словаччині, Словенії, Литві, Хорватії, Болгарії, Україні, Казахстані, Молдові та Російській Федерації. Він також був керівником групи / заступником керівника групи багатьох проектів, фінансованих ЄС, у тому числі великих горизонтальних проектів з наближення до законодавства та політик ЄС у Литві, Молдові, Сербії (і Чорногорії) та Казахстані, а в 2011 році був призначений радником ЄС з державних закупівель молдовського уряду. Д-р Стюарт розробив план дослідження, а також надав додаткові настанови, матеріали та провів консультації на завершальному етапі підготовки до його проведення. 4

5 СКОРОЧЕННЯ УА АЄА АМКУ Млрд СПП Програма КІР ППП КМУ ЦЕФТА Коди за ФКВКБ ТЕС Угода про ГВЗВТ ЄК ЄКЦА ЄІСП ЄС Євро ЄВРОКОНТРОЛЬ ФАУ ГУТП ВВП СЗДУ Коди за ГС МАПТ ІКАО МВФ ІТ АКБ коп./квт-год КВЕД Мінекономрозвитку Мінфін Мінюст МВ ГМП Угода про асоціацію між Україною та ЄС Асоціація європейських авіакомпаній Антимонопольний комітет України Мільярд Спільний повітряний простір Програма комплексного інституційного розвитку Податок на прибуток підприємств Кабінет Міністрів України Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю Коди за функціональною класифікацією видатків та кредитування бюджету Теплоелектростанція Угода про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі Європейська комісія Європейська конференція цивільної авіації Європейський інструмент сусідства та партнерства Європейський Союз Євро Європейська організація з безпеки повітряної навігації Федеральне авіаційне управління США Генеральна угода про торгівлю послугами Валовий внутрішній продукт Сектор загального державного управління Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності Міжнародна асоціація повітряного транспорту Міжнародна організація цивільної авіації Міжнародний валютний фонд Інтернет-технології Акціонерний комерційний банк Копійки за кіловат/годину Українська класифікація видів економічної діяльності Міністерство економічного розвитку і торгівлі України Міністерство фінансів Міністерство юстиції Меморандум про взаєморозуміння Гірничодобувні та металургійні підприємства 5

6 н/д NACE НКРЕКП НУО НАК ТПР УПС ТОВ ГАЕС ПАТ НДДКР УСА ЗДД УСВЗ СЕЗ ДФІ МСП ДФРР ДПА ПКУ ДФЄС ТП ТРІМС Грн МАУ «Укрзалізниця» ПДВ СОТ Невідомо / недоступно Статистична класифікація видів економічної діяльності у Європейському Співтоваристві Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Неурядові організації Національна акціонерна компанія Території пріоритетного розвитку Угода про партнерство та співробітництво Товариство з обмеженою відповідальністю Гідроакумулююча електростанція Публічне акціонерне товариство Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи Угода про стабілізацію та асоціацію Закон України «Про державну допомогу суб єктам господарювання» Угода про субсидії та врівноважені заходи Спеціальна економічна зона Державна фінансова інспекція Малі та середні підприємства Державний фонд регіонального розвитку Державна податкова адміністрація України Податковий кодекс України Договір про функціонування Європейського Союзу Технологічний парк Угода про пов язані з торгівлею інвестиційні заходи Українська гривня «Міжнародні Авіалінії України» Державне підприємство залізничного транспорту «Укрзалізниця» Податок на додану вартість Світова організація торгівлі 6

7 ЗМІСТ Сторінка РЕЗЮМЕ 14 ГЛАВА 1: ВСТУП 19 ГЛАВА 2: РОЗВИТОК СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ Правове, політичне та економічне середовище в Україні Розвиток системи державної допомоги в Україні в міжнародному контексті Правова база державної підтримки суб єктам господарювання 27 ГЛАВА 3: ОСНОВНІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ Субсидії Компенсація вартості послуг загального економічного інтересу та квазіфіскальні операції 3.2. податкові пільги Короткий огляд податкової системи Пільги при оподаткуванні податком на прибуток підприємств Пільги зі сплати податку на додану вартість Доходи бюджету, недоотримані внаслідок надання податкових пільг Державні гарантії Списання заборгованості та штрафних санкцій 57 ГЛАВА 4: ГОРИЗОНТАЛЬНА ПІДТРИМКА Підтримка регіонального розвитку Правова основа підтримки регіонального розвитку в Україні Підтримка інвестиційної діяльності Державний фонд регіонального розвитку Спеціальні (вільні) економічні зони Індустріальні парки Пріоритетні галузі економічного розвитку Допомога для санації та реструктуризації підприємств Підтримка суб єктів малого та середнього підприємництва (МСП) Підтримка науково-дослідної діяльності Технологічні парки Підтримка професійного розвитку працівників

8 Правова база та статистика Працевлаштування молоді Працевлаштування інвалідів Підтримка заходів із захисту довкілля 94 ГЛАВА 5: ГАЛУЗЕВА ПІДТРИМКА Підтримка енергетики Структура та регулювання енергетичної галузі Підтримка вугільної промисловості Квазіфіскальні операції (КФО) НАК "Нафтогаз України" Підтримка металургійної галузі Загальний огляд ситуації в галузі Меморандуми про порозуміння між Урядом і підприємствами галузі Податкові пільги для вітчизняних споживачів металобрухту Бюджетна підтримка металургійної галузі Підтримка підприємств літако- та суднобудівної промисловості Правова база для державної підтримки галузей Політика державної підтримки літакобудівної та суднобудівної промисловості Підтримка галузі цивільної авації Огляд галузі цивільної авіації Нормативно-правова база та державна політика Підтримка діяльності у сфері культури та спорту Огляд нормативно-правової бази та інституційної структури державної підтримки діяльності у сфері культури Підтримка закладів культури та виробництва товарів культурного призначення Охорона культурної спадщини Підтримка кінематографії Підтримка виробництва аудіовізуальної продукції, теле- та радіомовлення Підтримка видавничої справи Підтримка галузі спорту Державна підтримка фінансового сектору 158 ГЛАВА 6: ВИСНОВКИ 161 ДОДАТКИ 164 Додаток 1: Недоотримані доходи бюджету внаслідок податкових пільг 166 Таблиця 1: Недоотримані доходи бюджету внаслідок податкових пільг за типами податків і зборів (обов язкових платежів) станом на 1 січня 2011 р., тис. грн 168 8

9 Таблиця 2: Недоотримані доходи бюджету внаслідок податкових пільг за типами податків і зборів (обов язкових платежів) станом на 1 січня 2012 р., тис. грн Таблиця 3: Недоотримані доходи бюджету внаслідок податкових пільг за типами податків і зборів (обов язкових платежів) станом на 1 січня 2013 р., тис. грн Таблиця 4: Недоотримані доходи бюджету внаслідок податкових пільг за типами податків і зборів (обов язкових платежів) станом на 1 січня 2014 р., тис. грн Таблиця 5: Недоотримані доходи бюджету внаслідок податкових пільг за типами податків і зборів (обов язкових платежів) станом на 1 липня 2011 р., тис. грн Таблиця 6: Недоотримані доходи бюджету внаслідок податкових пільг для працевлаштування інвалідів у рр., млн грн Додаток 2: Державні гарантії 187 Таблиця 1: Державні гарантії, надані з 2011 до 2013 років 184 Додаток 3: Державна підтримка вугільної галузі Таблиця 1: Підтримка вугільної галузі за рахунок коштів Державного бюджету в рр., млн грн 190 Додаток 4: Державні інвестиційні проекти 193 Таблиця 1: Державні інвестиційні проекти (програми) із залученням коштів іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій станом на 2011 р. Таблиця 2: Державні інвестиційні проекти (програми) із залученням коштів іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій станом на 2012 р. Таблиця 3: Державні інвестиційні проекти (програми) із залученням коштів іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій станом на 2013 р. Додаток 5: Податкові пільги в енергетичній галузі 196 Таблиця 1: Кількість промислових підприємств, які діють у галузях енергетики, вуглевидобування, нафтовидобування та нафтопереробки, кількість працівників підприємств. Таблиця 2. Недоотримані доходи бюджету внаслідок податкових пільг в енергетичній галузі у рр., млн грн Таблиця 3: Підтримка вугільної галузі за рахунок коштів Державного бюджету у рр. за цільовим призначенням, млн грн Додаток 6: Правова база державної підтримки галузей літакобудування та суднобудування Таблиця 1: Законодавство про державну підтримку галузі літакобудування 201 Таблиця 2: Законодавство про державну підтримку галузі суднобудування 202 Додаток 7: Правова база галузі державної підтримки цивільної авіації Законодавство про державну підтримку галузі цивільної авіації (авіаперевізникам та аеропортам). 206 Додаток 8: Державна підтримка діяльності у сфері культури та спорту 209 Таблиця 1: Державна підтримка діяльності у сфері спорту, культури та засобів масової інформації у рр., (млн грн) за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів. Таблиця 2: Державна підтримка діяльності у сфері спорту, культури та засобів масової інформації у рр., (млн грн) за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів

10 Таблиця 3: Державна підтримка діяльності у сфері спорту, культури та засобів масової інформації у рр., (млн грн) за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів. 211 СПИСОК ТАБЛИЦЬ Таблиці Таблиця 1: Положення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС про державну допомогу Таблиця 2: Структура бюджетної підтримки економіці України у рр. Таблиця 3: Консолідовані бюджетні витрати на підтримку економічної діяльності за галузями, млн грн Таблиця 4: Бюджетні субсидії та трансферти підприємствам (установам, організаціям) в Україні в рр., млрд грн Таблиця 5. Класифікація державних субсидій у рр. за галузями економіки Таблиця 6: Податки і збори до та після затвердження Податкового кодексу України у 2010 році Таблиця 7: Недоотримані доходи бюджету в результаті надання пільг по податку на прибуток підприємств (ППП) Таблиця 8: Доходи бюджету, недоотримані внаслідок надання податкових пільг (млн грн) Таблиця 9: Недоотримані доходи бюджету внаслідок податкових пільг у рр. за видами економічної діяльності, млн грн Таблиця 10: Державні гарантії, надані суб єктам господарювання у рр. (млн грн) Таблиця 11: Постанови Кабінету Міністрів України про списання сум заборгованості та надання державних гарантій у рр. Таблиця 12: Підтримка спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку у рр. Таблиця 13: Підтримка санації та реструктуризації підприємств за рахунок коштів Державного бюджету (тис. грн) Таблиця 14: Підтримка МСП за рахунок коштів місцевих бюджетів у рр. (тис. грн) Таблиця 15: Працевлаштування неконкурентоспроможних осіб та нові робочі місця у пріоритетних сферах (2013) Таблиця 16: Працевлаштування осіб, для яких передбачені додаткові гарантії (2013) Таблиця 17: Безробітні, яким належить компенсація за початок власної справи (січень 2013-вересень 2014 рр.) Таблиця 18: Нові робочі місця, створені у січні-вересні 2014 року, за які роботодавці отримали компенсацію у розмірі Єдиного внеску на соціальне страхування Таблиця 19: Зведені дані про недоотримані доходи бюджету через пільги підприємствам вугільної галузі щодо податку на прибуток у рр., (млн грн) Таблиця 20: КФО НАК «Нафтогаз України» у рр., млрд грн Таблиця 21: Ціна придбання природного газу власного видобутку для НАК «Нафтогаз України» Таблиця 22: Топ-15 товарів українського експорту металургійної продукції у 2013 році 10

11 Таблиця 23: Огляд рівнів регульованого роздрібного тарифу на електроенергію для підприємств гірничо-металургійного комплексу, коксохімічних і хімічних підприємств у порівнянні з іншими промисловими споживачами (листопад 2008 року червень 2010 року) Таблиця 24. Компенсація втрат, пов язаних із поставками електроенергії підприємствам гірничометалургійного комплексу та хімічним підприємствам за пільговим регульованим тарифом Таблиця 25: Імпорт експорт металобрухту в Україні у 2013 році (код УКТЗЕД 7204) Таблиця 26: Бюджетна підтримка в рамках Державної програми розвитку та реформування гірничометалургійного комплексу на період до 2011 року (запланована і фактична) Таблиця 27: Бюджетні видатки на реструктуризацію промислових підприємств, у тому числі підприємств гірничо-металургійного комплексу, млн грн Таблиця 28: Доходи бюджету, втрачені через податкові пільги для літако- та суднобудівної промисловості рр., млн грн Таблиця 29: Питома вага податкових пільг для літако- та суднобудівної промисловості, представлених у вигляді втрачених доходів бюджету, у загальному обсязі бюджетних збитків протягом рр. Таблиця 30: Пільги для літакобудівних підприємств щодо сплати ввізного мита рр., млн грн Таблиця 31: Субсидії з державного бюджету на користь місцевих бюджетів, млн грн Таблиця 32: Економічні показники літако- та суднобудівної галузей у рр., млн грн Таблиця 33. Бюджетне фінансування діяльності Державної авіаційної служби України у рр., млн грн Таблиця 34. Основні показники пасажирського повітряного транспорту України у рр. Таблиця 35: Фінансові результати пасажирського повітряного транспорту у рр. Таблиця 36: Капітальні інвестиції в галузь пасажирського повітряного транспорту Таблиця 37: Оцінка обсягу фінансування, необхідного для проектування, реконструкції та ремонту українських аеропортів, млн грн Таблиця 38: Зведені показники обсягу податкових пільг (нульова ставка ПДВ), наданих галузі цивільної авіації у рр., млн грн Таблиця 39: Огляд норм щодо державної підтримки галузей культури та спорту Таблиця 40: Окремі бюджетні програми в галузях культури та спорту, у млн грн Таблиця 41: Пільги зі сплати податку на прибуток підприємств для кінематографії, рр. Таблиця 42: Пільги зі сплати ПДВ для кінематографії, рр. Таблиця 43: Пільги зі сплати земельного податку для кінематографії, рр. Таблиця 44: Суб єкти кінематографії, звільнені від сплати земельного податку до 2016 року Таблиця 45: Пільги щодо сплати податку на прибуток підприємств для галузі книговидавництва, рр. Таблиця 46: Пільги щодо сплати ПДВ для галузі книговидавництва, рр. (пункт 5 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ) Таблиця 47: Пільги щодо сплати ПДВ для галузі книговидавництва, рр.(пункт 5 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ) Таблиця 48: Антикризові заходи у фінансовому секторі Таблиця 49: Основні фінансові показники банків, рекапіталізованих за участю держави (станом на ІІІ квартал 2014 року), млн грн 11

12 ПЕРЕДМОВА Закон України «Про державну допомогу суб єктам господарювання», ухвалений у липні 2014 року, становить правову основу для побудови нової системи контролю за державною допомогою суб єктам господарювання, що полягає у наданні особливих переваг окремим фірмам і, таким чином, може негативно позначитись на конкуренції. До рр. необхідно буде запровадити низку додаткових регуляторних заходів, забезпечити інституційну готовність та переглянути деякі стратегії для того, щоб гарантувати належне функціонування цієї системи після її повноцінного впровадження, а також відповідність поточних заходів підтримки суб єктів господарювання вимогам Закону. На момент запровадження системи державної допомоги потенційно Україна зможе отримати низку важливих переваг. зокрема, це: 1) Сприятиме встановленню вищих стандартів управління державними фінансами, а також уникненню дублювання витрат чи марнування державних коштів. 2) Сприятиме боротьбі з корупцією в Україні шляхом припинення прихованого чи безпідставного субсидіювання окремих підприємств. 3) Дозволить підвищити рівень економічної конкуренції за рахунок попередження випадків необґрунтованого створення штучних конкурентних переваг для окремих підприємств. 4) Гарантуватиме економічно виправдані підстави для підтримки суб єктів господарювання (незалежно від її форми) та підвищення їхньої результативності у досягненні відчутних економічних результатів. 5) Сприятиме розвитку ринкової економіки в Україні шляхом обґрунтування необхідності модернізації промисловості, залучення прямих іноземних інвестицій та впровадженню інших стратегій економічного розвитку відповідно до кращої міжнародної практики. 6) Сприятиме виконанню міжнародних зобов язань України в частині державної підтримки суб єктів господарювання та промислових галузей (зокрема, зобов язань за Угодою про асоціацію з ЄС, низкою угод СОТ та Договору про заснування Енергетичного Співтовариства). Починаючи з 1990-х рр., подібні системи запроваджуються в усіх країнах-кандидатах у членство в ЄС, а також у багатьох країнах, які не є членами ЄС, але наразі посилюють економічні і торговельні відносини з ЄС. У всіх випадках на початковому етапі створення такої системи найбільша складність полягала у формуванні переліку чинних (або потенційно чинних) заходів підтримки суб єктів господарювання, що потенційно можуть кваліфікуватися як державна допомога, для створення національного реєстру державної допомоги, який є центральним елементом системи регулювання державної допомоги. Протягом перехідного етапу, передбаченому Законом «Про державну допомогу суб єктам господарювання», всі відповідні державні органи повинні отримати чітке розуміння критеріїв, за якими підтримка суб єктів господарювання може розглядатися як державна допомога. Таким чином, експерти Проекту ЄС у цьому Звіті представляють певний початковий огляд 12

13 деяких видів державної підтримки, що можуть бути включені до українського Реєстру державної допомоги (якщо вони дійсно кваліфікуються як державна допомога), які потребують більш поглибленого вивчення та подальшої перевірки стосовно їх чинності та відповідності міжнародним та європейським стандартам. Насамкінець, висловлюємо щиру подяку експертам, які взяли участь у цьому дослідженні. Вони зробили цінний внесок, оскільки до цього часу в Україні практично не зібралася і не узагальнювалася інформація про державну підтримку суб єктам господарювання. Безперечно, їхня робота істотно сприятиме усвідомленню важливості завдань, які необхідно вирішувати протягом найближчих років. Д-р Юджин Стюарт КЕРІВНИК ПРОЕКТУ Березень 2015 року 13

14 РЕЗЮМЕ Проект ЄС «Гармонізація системи державних закупівель в Україні зі стандартами ЄС» розпочав роботу в Києві 11 листопада 2013 року. Загальна мета Проекту полягає у сприянні розвитку сталої і послідовної системи управління державними фінансами шляхом створення всеосяжної та прозорої нормативно-правової бази та ефективної інституційної інфраструктури у сфері державних закупівель, а також удосконаленні підзвітності та професійної етики органів державної влади у сфері державних закупівель і розвитку національної системи державної допомоги в Україні. Цей Звіт підготовлено у рамках діяльності Проекту, спрямованої на підтримку розвитку системи державної допомоги в Україні, з метою представити на розгляд Уряду України, зацікавлених державних установ і неурядових організацій загальний огляд правової бази, сфери застосування і форм державної підтримки суб єктів господарювання в Україні. Цей огляд ґрунтується на наявних відкритих даних про видатки Державного бюджету, упущені бюджетні доходи і державні зобов язання за останні три-п ять років, які можуть кваліфікуватися як підтримка господарської діяльності в Україні. Попри те, що використання державних коштів зазвичай зумовлюється конкретними політичними та економічними пріоритетами, визначеними державою, та передбачає, серед іншого, різних форм субсидування різноманітних видів господарської діяльності і галузей, вплив такої підтримки на рівень конкуренції, торгівлю та ефективність витрачання державних коштів в Україні практично не контролюється. Так само, мало уваги приділяється вивченню державних потреб, аналізу доцільності і пропорційності будь-яких видів прямої чи непрямої державної підтримки суб єктів господарювання, і в багатьох випадках ці аспекти лишаються поза увагою. Така ситуація породжує серйозну інформаційну прогалину, що перешкоджає розвитку системи державної допомоги в Україні. Відповідно, загальна мета цього дослідження розширити інформацію про заходи державної підтримки суб єктів господарювання в Україні, а головним завданням дослідження є : представити Уряду, зацікавленим державним органам і установам України та широкій громадськості початковий аналітичний огляд цілей, сфери застосування, основних отримувачів та обсягів державної підтримки суб єктів господарювання в Україні протягом останніх років. У дослідженні увага сконцентрована на понятті «державної підтримки», а не «державної допомоги» у визначені Закону України «Про державну допомогу суб єктам господарювання». Термін «державна підтримка» є більш загальним поняттям, що охоплює будь-які форми державної підтримки суб єктів господарювання, у той час як власне поняття «державна допомога» охоплюється концепцією державної підтримки як один з її різновидів. Належність того чи іншого заходу підтримки суб єктів господарювання до категорії державної допомоги визначається виключно на підставі відповідного оцінки, що проводиться згідно із Законом та постанови офіційного рішення АМКУ. Попри існування такої відмінності, це дослідження не має на меті спрогнозувати майбутні рішення АМКУ стосовно кваліфікації заходів підтримки державною допомогою. Натомість у дослідженні представлено узагальгнений огляд правових, економічних, статистичних і процедурних даних стосовно окремих заходів підтримки, які, в принципі, можуть кваліфікуватися як державна допомога. 14

15 Це дослідження починається з огляду засадничих принципів надання державної підтримки для окремих видів господарської діяльності в Україні, втілених у законодавстві, зокрема, в Конституції України, у Господарському кодексі України, законодавстві про захист економічної конкуренції та у нещодавно ухваленому Законі України «Про державну допомогу суб єктам господарювання». У Главі 1 навдено огляд політичних та економічних передумов, які визначають розвиток національної системи державної допомоги, а також роз яснюються міжнародні чинники цього процесу (Угода про асоціацію зєс, Договір про заснування Енергетичного Співтовариства, вимоги СОТ), які вимагають наближення української системи до вимог законодавства ЄС у сфері державної допомоги та до міжнародних норм шодо контролю за субсидіями. У Главі 2 представлено інформацію щодо основних форм і загальної структури державної підтримки суб єктів господарювання в Україні, що ґрунтується на результатах проведеного аналізу офіційних статистичних даних щодо субсидій та інших форм державної підтримки в Україні. Дослідження доводить, що кожен Уряд України надавав підтримку суб єктам господарювання у різних формах: прямі субсидії і державні позики, звільнення від сплати податків і відстрочення сплати податків, списання заборгованості за внесками на загальнообов язкове державне соціальне страхування та щодо сплати фінансових санкцій, компенсація відсотків за комерційними кредитами, надання державних гарантій для забезпечення виконання боргових зобов язань державних підприємств, компенсування вартості товарів та послуг, що надаються населенню за цінами та тарифами нижче собівартості, додаткове фінансування державних підприємств шляхом збільшення державної частки в акціонерному капіталі. Загалом система державної підтримки суб єктів господарювання в Україні має переважно галузевий характер; протягом останніх трьох років найбільші обсяги державної підтримки (в основному у формі прямих субсидій, державних гарантій та податкових пільг) отримували виробники сільськогосподарської продукції. Значною підтримкою з боку держави також користувались підприємства вугільної та енергетичної галузей. Згідно з наведеними у цьому дослідженні оцінками, галузеві заходи, наприклад у 2012 році, склали близько 43,6% (46,1 млрд. грн) від загального обсягу фінансових ресурсів, виділених для надання державної підтримки господарської діяльності в Україні. Дослідження містить результати аналізу заходів горизонтальної та сеторальної підтримки в кількох досліджуваних галузях промисловості, проте не охоплює державну підтримку виробників сільськогосподарської продукції, оскільки ця галузь потребує спеціальної політики розвитку і підтримки. І тому не належить до сфери регулювання державної допомоги суб єктам господарвюання в Україні. Водночас слід зауважити, що українські виробники сільськогосподарської продукції у 2012 році отримали близько третини від усіх наданих податкових пільг, 11 12% державних субсидій та близько 32% державних гарантій. У Главі 3 проаналізовані найбільш поширені форми «горизонтальної» підтримки, зокрема, податкові пільги, преференційний режим для територій пріоритетного розвитку і технологічних парків, надання державної підтримки в рамках програм регіонального розвитку і надання допомоги для санації та реструктуризації державних підприємств, що перебувають у скрутному становищі. У Главі 4 розглянуті заходи державної підтримки в окремих галузях: енергетики і вугледобування, металургії, суднобудування, цивільної авіації, культури і спорту. Уряд України надає підтримку окремим видам господарської діяльності з метою забезпечення життєздатності і конкурентоспроможності вітчизняних виробників, зокрема, у 15

16 «стратегічних» галузях національної економіки. Одне з основних завдань цього дослідження полягало в проведенні аналізу урядової політики та інструментів підтримки тих галузей, які зазвичай найбільше потерпають від неефективності виробництва, зниження рівня продуктивності, екологічних проблем, надлишкових виробничих потужностей і робочої сили, а також зниження конкурентоспроможності на міжнародних ринках. Ці галузі у сфжнародній практиці вважаються «чутливими», і серед експертів шириться припущення про те, що державна підтримка цих галузей є малоефективною зі зростанням впливу на їх розвиток таких вагомих чинників, як торгівля, конкуренція і глобалізація. У цьомуц контексті дослідження в основному зосередилось на вивченні державної підтримки у галузях енергетики, вугледобування, металургії, судно- і літакобудування та цивільної авіації. До сфери дослідження також увійшли такі специфічні галузі, як кіновиробництво, книгодрукування, музика, театр і спорт, які в Україні, як і в інших пострадянських країнах, традиційно вважаються діяльністю державного сектора. Нині відповідні установи й організації, що працюють у цих галузях, поступово пристосовуються до нормальних ринкових умов, однак все ще потребують значної бюджетної підтримки. Фінансова підтримка окремих видів господарської діяльності з боку держави в Україні в основному зумовлена необхідністю вирішення Урядом низки нагальних соціальних проблем, які могли виникнути в результаті раптового банкрутства великих державних підприємств, що поступово втрачали ринки у зв язку з несприятливими економічними умовами і зростанням конкуренції на міжнародних ринках. Усі Уряди України вживали заходів з попередження звільнень працівників та збереження рентабельності промислових підприємств, особливо у вугледобувних, густонаселених та економічно відсталих областях. Водночас слід відзначити обмеженість масштабів горизонтальної допомоги, яка могла б стимулювати розвиток інвестицій, МСП, досліджень та інновацій, сприяти створенню нових робочих місць, енергозбереженню, захисту довкілля та підвищенню регіональної згуртованості. Так, Фонд регіонального розвитку, заснований у 2012 році в якості основного інструмента фінансування програм регіонального і місцевого розвитку, постійно недоотримував 70 80% фінансування через тривалий дефіцит бюджету. Протягом останніх років українські урядовці ухвалили низку законодавчих актів і стратегій, спрямованих на покращення фіскального і регуляторного середовища з метою стимулювання інвестицій: зокрема, ці законодавчі акти передбачають звільнення від сплати ПДВ та податку на прибуток підприємств для окремих галузей і територій пріоритетного розвитку, на які поширюється особливий правовий режим, а також для суб єктів господарювання, які беруть участь у промислових і технологічних парках. Однак ці заходи не мають значного впливу на макроекономічні показники України. Найбільші обсяги державної підтримки (у тому числі субсидії, податкові пільги, списання заборгованості, державні гарантії і компенсації) отримували державні підприємства, які працюють в енергетичному секторі (у тому числі вугледобувні), а також у галузях судно- і літакобудування, металургії та розвитку ІТ-технологій. Ці заходи в основному були спрямовані на збереження рентабельності та задоволення потреб великих державних підприємств, великих експортерів і виробників енергії з відновлюваних джерел. В якості виняткових заходів надавалася підтримка господарській діяльності, що була пов язана з реалізацією національного інвестиційного проекту з організації проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року (в рамках цього проекту сума одних лише державних гарантій, наданих для забезпечення виконання зобов язань підприємств-учасників проекту, склала приблизно 650 млн грн). 16

17 Уряд виділяв бюджетні ресурси на компенсацію збитків підприємств, що займалися продажем послуг і товарів першої необхідності за регульованим тарифом або за цінами нижче собівартості. У цьому контексті в рамках дослідження розглянуті квазіфіскальні операції та субсидії Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» найбільшого енергетичного підприємства України. На енергетичний сектор (у тому числі добування вугілля, нафти, газу, виробництва електроенергії) в середньому припадало близько 30% сукупного обсягу бюджетної підтримки суб єктів господарювання в Україні у роках. Енергетичні підприємства, у тому числі в сегменті вугле- і торфодобування, були основними отримувачами податкових пільг. Таким чином, загальний обсяг недоотриманих доходів бюджети через надання податкових пільг суб єктам господарювання складав приблизно 3,5% від річного обсягу ВВП (32 46 млрд грн). У межах цієї категорії державної підтримки звільнення від сплати ПДВ було основною причиною бюджетних втрат в середньому 32,68 млрд грн на рік. Ще однією поширеною в Україні формою державної підтримки є надання державних гарантій для забезпечення виконання зобов язань державних підприємств, головним чином, в тому ж енергетичному секторі. Надання державних гарантій у роках призвело до збільшення державного боргу України приблизно на 40 млрд. грн. 90% вартості цих гарантій надавалися для забезпечення виконання фінансових зобов язань лише однієї компанії НАК «Нафтогаз України». Підприємства вугледобувної промисловості також отримували в середньому 20% загального обсягу субсидій і компенсацій для підтримки господарської діяльності в Україні. Результати дослідження також показали, що значні обсяги державної підтримки надавалися у вигляді субсидій державним підприємствам і установам, що займаються наданням соціально важливих послуг (лікарні, заклади культури, дослідні установи, навчальні заклади, спортивні організації) і які частково здійснюють господарські операції, у тому числі надають послуги загальноекономічного інтересу. Протягом років суми прямих субсидій суб єктам господарювання складати в середньому 30 млрд. грн на рік. Водночас бюджетне фінансування на підтримку культурної діяльності, зокрема, виробництва і поширення кінопродукції, книгодрукування, виробництва театральної, музичної і мистецької продукції, спорту за скромними підрахунками складало млрд грн на рік (що, наприклад, втричі менше за одноразову державну підтримку проведення чемпіонату «Євро- 2012»). Хоча характер і принципи державної підтримки в Україні мало чим відрізняються від міжнародної практики, більшість галузей отримують досить незначні обсяги допомоги, за винятком цільових заходів на користь окремих галузей і випадків звільнення від сплати ПДВ у досить значних сумах. І все ж, у рамках дослідження були розглянуті кілька важливих проблем, пов язаних із політикою і порядком надання державної підтримки суб єктам господарювання в Україні, у тому числі: Відсутність стратегічного підходу, недостатня прозорість і непередбачуваність процесу прийняття рішень щодо заходів державної підтримки. Відсутність кваліфікаційних критеріїв для визначення обсягів державної підтримки та категорій її отримувачів, а також системи звітування як з боку надавачів, так і отримувачів державних ресурcів, які б сприяли забезпеченню ефективного використання доступних бюджетних ресурсів. 17

18 Брак інформації про чинні заходи державної підтримки, фактичні обсяги і форми державної підтримки, надаваної окремим підприємствам і галузям. Відсутність упорядкованої інституційної інфраструктури для оцінювання, затвердження і моніторингу заходів із надання державної підтримки в усіх галузях економіки і регіонах України. Відповідно, це дослідження можна розглядати як відправний пункт для подальшого вивчення проблем державної підтримки підприємств в Україні в контексті різних національних програм. Воно також складає основу для створення повноцінного реєстру державної допомоги на виконання вимог Закону України «Про державну допомогу суб єктам господарювання» від 1 липня 2014 року, та зобов язань України за Угодою про асоціацію з ЄС (Частина 2 Глави 10), які вимагають від України створення повнофункціональної системи державної допомоги протягом найближчих років. 18

19 ГЛАВА 1. ВСТУП Проект Проект ЄС «Гармонізація системи державних закупівель в Україні зі стандартами ЄС», що виконується консорціумом на чолі з Crown Agents Ltd, розпочав роботу в Києві 11 листопада 2013 року і триватиме до листопада 2016 року. Загальна мета Проекту полягає у сприянні розвитку сталої і послідовної системи управління державними фінансами шляхом створення всеосяжної та прозорої нормативно-правової бази та ефективної інституційної інфраструктури у сфері державних закупівель, а також удосконаленні підзвітності та професійної етики органів державної влади у сфері державних закупівель і розвитку національної системи державної допомоги в Україні. Проект сприяє розвитку послідовної системи управління державними фінансами шляхом створення всеосяжної та прозорої правової бази та ефективної інституційної інфраструктури у сфері державних закупівель, а також удосконалення підзвітності та професійної етики органів державної влади у сфері державних закупівель і розвитку національної системи державної допомоги в Україні. Основними бенефіціарами Проекту є Міністерство економічного розвитку та торгівлі України (Мінекономрозвитку) та Антимонопольний комітет України (АМКУ). У той же час Проект співпрацює із широким колом зацікавлених сторін, у тому числі Кабінетом Міністрів, Верховною Радою, Міністерством фінансів, Міністерством юстиції, Рахунковою палатою, Державною фінансовою інспекцією України та іншими державними організаціями, які зацікавлені у реформуванні системи державних закупівель та розвитку системи державної допомоги. Наразі першочерговими завданнями Проекту є надання підтримки відповідальним особам у розробці національного законодавства у сфері державної допомоги, підготовці до впровадження Закону «Про державну допомогу суб єктам господарювання», ухваленого у липні 2014 року, удосконаленні роботи АМКУ як головного регуляторного органу в системі державної допомоги в Україні, а також проведенні навчальних та інформаційнороз яснювальних заходів для урядовців. Державна допомога і розвиток системи державної допомоги в Україні Державна допомоги загрожує спотворенням економічної конкуренції і торгівлі у зв язку з тим, що надання субсидій, податкових пільг та інших форм державних концесій одним підприємствам може негативно позначитись на становищі інших підприємств. У нинішню епоху вільної торгівлі таке втручання держави в економіку вважається небезпечним з огляду на ймовірність значного впливу на торгівлю і конкуренцію. Головним наслідком виходу країни на міжнародний ринок (у тому числі після набуття членства у ЄС, СОТ і Енергетичному Співтоваристві) є чинність міжнародних правил щодо державної підтримки господарської діяльності, які передбачають необхідність враховувати інтереси нових торгових партнерів щодо впливу державної допомоги і субсидій на торгівлю і конкуренцію. Правова вимога контролю над державною допомогою в Україні випливає з низки міжнародних зобов язань України, зокрема, з Угоди про асоціацію з ЄС, яка вимагає від України протягом визначеного перехідного періоду здійснити низку важливих заходів для впровадження повнофункціональної системи контролю, яка б відповідала стандартам ЄС. 19

20 Це дослідження підготовлене Проектом в рамках консультативної підтримки Уряду в розвитку системи державної допомоги та імплементації Глави 10 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Для цілей дослідження були вивчені статистичні дані про надання державної підтримки суб єктам господарювання в Україні протягом останніх 5 10 років, на основі яких підготовлено початковий аналіз заходів, які можуть кваліфікуватися як державна допомога pf за змістом законодавства ЄС. Цілі та підхід до проведення дослідження Фрагментарність інформації про заходи державної підтримки в Україні певним чином перешкоджає створенню функціональної системи моніторингу та контролю державної допомоги на національному рівні. Ухвалений 1 липня 2014 року Закон України «Про державну допомогу суб єктам господарювання» визначив АМКУ уповноваженим органом для здійснення моніторингу і контролю у сфері державної допомоги в Україні. З 2017 року до обов язків АМКУ додасться оцінка повідомлеих нових заходів державної підтримки з метою виявлення заходів державної допомоги, що не сумісні з вимогами нового Закону, та приведення чинних заходів державної допомоги у відповідність із Законом. У більш широкому розумінні, АМКУ протягом встановленого періоду буде зобов язаний забезпечити приведення національної системи контролю державної допомоги у відповідність із правилами державної допомоги ЄС. В першу чергу, необхідно створити реєстр державної допомоги і забезпечити його постійне оновлення, а також подавати щороку звіти про заходи державної допомоги та відповідні тенденції. Закон України «Про державну допомогу суб єктам господарювання» передбачає, що АМКУ необхідно подати повідомлення про всі чинні заходи державної допомоги протягом року після набуття Законом чинності (тобто, до серпня 2018 року). Проте наявні на сьогодні дані не дозволяють АМКУ спрогнозувати обсяги, кількість та важливість таких заходів для ономіки країни. Крім того, існує ризик того, що надавачі державної допомоги (тобто велика кількість державних установ) виявляться неспроможними оцінити масштаби їхнього втручання в ринок. За відсутності функціональної системи моніторингу державної допомоги можна припустити, що державні кошти використовуються для субсидіювання господарської діяльності і окермих галузей. Попри те, що використання державних коштів зазвичай зумовлюється конкретними політичними та економічними пріоритетами, що визначаються державою, вплив такої підтримки на рівень конкуренції, торгівлю та ефективність витрачання державних коштів в Україні практично не враховується. Мало уваги приділяється вивченню державних потреб, аналізу доцільності і пропорційності будь-яких видів прямої чи непрямої державної підтримки суб єктам господарювання, а в багатьох випадках ці аспекти взагалі лишаються поза увагою. Таким чином, основною ціллю цього дослідження є представити Уряду, зацікавленим державним органам і установам України, громадськості початковий аналіз цілей, масштабу, основних отримувачів і загальних сум державної підтримки суб єктів господарювання в Україні за останні роки. Аналогічних досліджень в Україні очевидно не проводилось. Відповідно, загальна мета дослідження полягає у поширенні інформації про заходи державної підтримки суб єктів господарювання в Україні. Дослідженне зосереджене на понятті «державної підтримки», а не «державної допомоги» у визначені Закону України «Про державну допомогу суб єктам господарювання». Термін «державна підтримка» є узагальнюючим поняттям, що охоплює будь-які форми державної підтримки суб єктів господарювання, у той час як власне поняття «державна допомога» охоплюється концепцією державної підтримки як один з її різновидів. Належність того чи іншого заходу підтримки суб єктів господарювання до категорії державної допомоги 20

21 визначається виключно на підставі оцінки, яка проводиться згідно із Законом, та офіційного рішення АМКУ. Попри зазначені відмінності, дослідження не має на меті спрогнозувати майбутню позицію АМКУ стосовно кваліфікації відповідних заходів державною допомогою. Натомість представлено узагальгнений огляд правових, економічних, статистичних і програмних даних стосовно заходів підтримки, які, в принципі, можуть кваліфікуватися як державна допомога. Термін державна допомога стосується впливу субсидій, податкових пільг та інших вигод,наданих окремим суб єктам господарювання на конкуренцію і торгівлю, що, у свою чергу, може негативно позначитись на становищі інших підприємств, які не користуються державною допомогою. Втручання держави в економіку може вважатися проблемою, у випадках, коли вплив на умови торгівлі і конкуренції є суттєвим. У зв язку з виходом України на міжнародні ринки в контексті інтеграції з ЄС, членства в СОТ та Енергетичному Співтоваристві, необхідно запровадити міжнародні стандарти для забезпечення інтересів торгових партнерів. Відповідно, необхідно враховувати також негативний вплив на торгівлю та конкуренцію внаслідок втручання держави в ринок. Закон України «Про державну допомогу суб єктам господарювання» визначає державну допомогу настпуним чином: 1 «державна допомога суб єктам господарювання (далі державна допомога) підтримка у будь-якій формі суб єктів господарювання за рахунок ресурсів держави чи місцевих ресурсів, що спотворює або загрожує спотворенням економічної конкуренції, створюючи переваги для виробництва окремих видів товарів чи провадження окремих видів господарської діяльності;» Заходи державної підтримки, спрямовані на сприяння загальному економічному розвитку і сталому зростанню (наприклад, програми регіонального розвитку, заходи із захисту довкілля, створення робочих місць, професійне навчання, НДДКР тощо), належать до категорії «горизонтальної» підтримки. Державна підтримка, спрямована на сприяння розвитку окремих пріоритетних галузей або окремих видів господарської діяльності, у тому числі заходи зі збереження та підтримки національної спадщини, культури і спорту, класифікується як «галузева» підтримка. Однак заходи горизонтальної і галузевої підтримки не завжди піддаються чіткій класифікації, оскільки вони можуть бути взаємопов язані. Наприклад, заходи з охорони довкілля можуть розглядатися як горизонтальні, однак водночас Уряд може стимулювати таку діяльність лише в одній чи кількох окремих галузях або навіть в межах окремих підприємств. Заходи з надання допомоги для санації та реструктуризації підприємств в основному застосовуються до певних стратегічних підприємств, проте, водночас можуть розглядатися і в контексті горизонтальних програм. У цьому дослідженні представлені статистичні дані щодо заходів державної підтримки наступних категорій: Заходи горизонтальної підтримки, - це підтримка суб єктів господарювання шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування, реалізації програм регіонального і промислового розвитку, санації та реструктуризації підприємств, програм соціального розвитку тощо; Заходи галузевої підтримки, спрямовані на суб єктів господарювання у галузях енергетики і вугледобування, металургії, судно- і літакобудування, цивільної авіації, культурного розвитку і фінансових ринків тощо; 1 Закон України «Про державну допомогу суб єктам господарювання» від 1 липня 2014 року 1555-VII, стаття 1(1). 21

22 Цілі, інструменти і форми державної підтримки суб єктів господарювання в Україні визначені за результатами співбесід та особистих зустрічей із представниками державних органів, а також представниками суб єктів господарювання в досліджуваних галузях економіки. Галузі, що стали предметом цього дослідження, були визначені як такі, що потенційно можуть стати важливими об єктами моніторингу у майбутньому в процесі застосування національної системи державної допомоги в Україні. Опубліковані публічно доступні статистичні відомості стосуються періоду років. В той же час в 2014 році політичне, економічне і соціальне середовище в Україні зазнало докорінних змін. Відповідно, у світлі нинішньої нестабільної політичної, економічної і фінансової ситуації в Україні представленs у цьому дослідженні статистичні дані можуть втратити актуальність. Беручи до уваги цей аспект, експертна група Проекту застосувала наступні аргументи для підтвердження доцільності цього дослідження: 1. Щоб проаналізувати масштаб та цілі державної підтримки суб єктів господарювання у різних галузях, а також краще зрозуміти її значення та вплив на економіку, необхідно мати історичні дані, що забезпечать основу для порівняльного аналізу. У межах кожної галузі склалися певні традиції і методології державного регулювання та державної підтримки залежно від політичних пріоритетів та реальних потреб розвитку. 2. Надання державної підтримки суб єктам господарювання знижує потенційні доходи державного та місцевих бюджетів, що, відповідно, призводить до обмеження фінансування інших важливих державних потреб і функцій. Таким чином, дослідження динаміки цього процесу може дати краще розуміння доцільності надання державної підтримки з огляду на ефективність функціонування економіки. 3. Незалежно від того, на які вигоди і результати спрямоване надання державної підтримки суб єктам господарювання, вона завжди повинна бути виправдана перш за все реальною необхідністю задовольняти певні суспільні інтереси. Забезпечення та розвиток ефективної конкуренції як засадничий принцип функціонування ринкової економіки також належить до кола важливих державних інтересів. Таким чином, існує природній конфлікт між завданнями окремих заходів підтримки підприємств та ширшою метою - сприяння розвитку вільної і справедливої конкуренції як суспільного економічного інтересу. Хоча, вплив державної підтримки на конкуренцію може стати помітним лише з часом у вигляді певних змін у ринкових структурах або економічних показниках. Історичний аналіз дає змогу простежити вплив державного втручання на конкуренцію протягом кільох років. 4. Порівняльний аналіз історичних даних про заходи горизонтальної і галузевої підтримки закладає основу для ухвалення Урядом рішень стосовно бюджетної і промислової політики та затвердження програм економічного розвитку у майбутньому. Важливо забезпечити подальше надання державної підтримки економічній діяльності, коли вона є дійсно необхідною для економічного та соціального розвитку. Однак такі заходи повинні бути прозорими, обґрунтованими і мінімально впливати на наявну та потенційну конкуренцію. Структура звіту Результати дослідження викладені у цьому звіті в наступній структурі: Глава 1 Містить огляд засадничих принципів та законодавчих норм для надання державної підтримки окремим видам господарської діяльності в Україні, а 22

23 також політичного середовища, в якому функціонуватиме національна система державної допомоги, і міжнародних зобов язань, які вимагають від України поступового приведення національної системи у відповідність із вимогами законодавства ЄС у сфері державної допомоги. Глава 2 Глава 3 Глава 4 Глава 5 Містить огляд основних форм і загальної структури державної підтримки суб єктів господарювання в Україні, що ґрунтується на результатах проведеного дослідження та офіційних статистичних даних щодо субсидій та інших форм державної підтримки, якими користуються суб єкти господарювання в Україні. Містить аналіз найбільш поширених форм «горизонтальної» допомоги, зокрема, податкових пільг, преференційного режиму для територій пріоритетного розвитку і технологічних парків, заходів державної підтримки в рамках програм регіонального розвитку, санації та реструктуризації державних підприємств, що перебувають у скрутному фінансовому становищі. Містить огляд заходів державної підтримки в окремих галузях: енергетики і вугледобування, металургії, суднобудування, цивільної авіації, культури і спорту. Пропонує висновки за результатами дослідження. 23

24 ГЛАВА 2. РОЗВИТОК СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ 2.1. Правове, політичне та економічне середовище в Україні У 2013 році населення України складало 46 млн, а номінальний ВВП млрд дол. США (130 млрд євро у грудні 2013 року). Україна займає 53-є місце в світі за обсягом експорту товарів і 40-е місце в світі за обсягом імпорту товарів. У сфері комерційних послуг Україні займає 42-е місце за обсягом експорту за 27-е за обсягом імпорту 2. Основу української економіки традиційно складають сільське господарство, відносно добре розвинена промисловість (харчова, металургійна, вугільна, машино- у суднобудівельна), а також сфера послуг, яка швидко розвивається. За даними 2013 року, в Україні було зареєстровано 1,7 млн суб єктів господарювання. Більшість з них фізичні особи-підприємці, а також нараховувалось близько юридичних осіб (МСП і великі підприємства). У Звіті МВФ щодо України за 2014 рік 3 відзначені різні економічні і фінансові цілі, яких країна повинна досягти з метою подолання труднощів та фінансових ризиків, які перешкоджають її економічному розвитку. У 2014 році МВФ відзначив зниження темпів зростання ВВП в Україні на 6,5% 4 і спрогнозував дефіцит поточних рахунків на 2014 рік на рівні 2,5% від ВВП 5. Україна успадкувала від СРСР економіку, надмірно залежну від державних коштів і політичних рішень центрального Уряду. Впродовж усієї історії політичних та економічних реформ в Україні Уряд часто і досить суттєво змінював цілі промислової та регіональної політики, однак незмінно надавав підтримку державним підприємствам і виробникам «пріоритетних галузей» (наприклад, вугледобування, металургії, хімічної промисловості, літако- і суднобудування, книгодрукування) з метою забезпечення їхньої життєздатності в умовах економічної нестабільності та зростання міжнародної конкуренції Розвиток системи державної допомоги в Україні в міжнародному контексті Правова база моніторингу й контролю державної допомоги в Україні була створена в рамках виконання зобов язань за Угодою про партнерство та співробітництво (УПС), яка набула чинності у 1998 році 6. У лютому 2005 року ЄС та Україна погодили План дій зі сприяння імплементації УПС і переходу до поглибленої економічної інтеграції та політичної асоціації між Україною та ЄС 7. 2 Дані офіційного Звіту СОТ щодо України від вересня 2014 року: WTO News/Trade Topics/Resources/Documents/English. 3 Міжнародний валютний фонд: Звіт щодо України, 14/263 від вересня 2014 року. 4 Звіт МВФ, там само, сторінка 7. 5 Там само, сторінка 8. 6 Україна першою з пострадянських держав підписала УПС з Європейським Союзом у червні 1994 року. УПС набула чинності у березні 1998 року після її ратифікації Україною, ЄС та іншими державамичленами. 7 Цей План дій визначає кілька важливих першочергових завдань у рамках конкурентної політики. У контексті загального функціонування ринкової економіки в Україні першочерговими напрямками роботи визначено подальший розвиток повноцінної ринкової економіки, у тому числі вдосконалення механізмів ціноутворення, запровадження контролю у сфері державної допомоги, а також розвиток правової бази для забезпечення справедливої конкуренції між суб єктами господарювання. У сфері 24

25 У березні 2007 року розпочалися переговори щодо підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, у тому числі положень про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі (Угода про ГВЗВТ). За Угодою про ГВЗВТ, яка передбачала проведення низки всеосяжних регуляторних та інституційних реформ, Україна зобов язалася запровадити національну систему державної допомоги, яка б відповідала правилам державної допомоги в ЄС. Європейський Союз, у свою чергу, зобов язався надавати Україні відповідну технічну допомогу і бюджетну підтримку у підготовці та імплементації Угоди про ГВЗВТ та забезпеченні функціонування національної системи державної допомоги. Політична частина Угоди про асоціацію між Україною та ЄС була підписана 21 березня 2014 року в умовах глибокої політичної кризи в Україні, яка тривала з листопада 2013 року до березня 2014 року, а решта положень, що стосувалися економіки й торгівлі, у тому числі статті , які визначають конкретні зобов язання щодо створення системи державної допомоги, були підписані 27 червня 2014 року. У вересні 2014 року у зв язку з ускладненням політичної ситуації та наростанням воєнного конфлікту в Україні було ухвалено рішення про перенесення дати набуття чинності економічної частини Угоди про асоціацію до 1 січня 2016 року (решта ж положень цієї Угоди набули чинності 1 листопада 2014 року). Огляд відповідних вимог, передбачених Угодою про асоціацію, представлений у Таблиці 1 нижче. Таблиця 1. Положення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС про державну допомогу Регулюванню державної допомоги присвячені статті Угоди про асоціацію. Ці положення передбачають подальшу розробку заходів із запровадження повноцінної Основні системи державної допомоги в Україні у відповідності до стандартів ЄС, визначення засади їхньої пріоритетності і складення плану їх виконання. Зокрема Захід Джерело Строк Набуття чинності положень про торгівлю (у тому числі статей щодо державної допомоги) Підготовка та надіслання першого щорічного повідомлення про стан державної допомоги в Україні a. Забезпечення прозорості фінансових відносин між органами державної влади та державними підприємствами b. Забезпечення того, щоб фінансова та організаційна структура будь-якого підприємства, яке користується спеціальним чи виключним правом (або є уповноваженим на надання послуг, що мають загальний економічний інтерес) і яке отримує компенсацію за надання публічних послуг, була коректно відображена в окремих бухгалтерських рахунках Ухвалення національного законодавства про державну допомогу та створення незалежного органа, який матиме повноваження, необхідні Розділ IV 31 грудня 2015 року Стаття 263(1) і (5) 31 грудня 2020 року Стаття 263(3), (4) і (5) 31 грудня 2020 року Стаття 267(1) 31 грудня 2020 року конкурентної політики особливе значення надається розвитку повноцінної системи державної допомоги в Україні на виконання зобов язань за УПС, у тому числі приведенню законодавства у відповідність до правил ЄС та розробці механізмів моніторингу і забезпечення прозорості. 25

26 для застосування правил державної допомоги Забезпечення повної відповідності нової державної допомоги загальним принципам ЄС Створення повного реєстру «чинних» схем державної допомоги Приведення «чинних» схем державної допомоги у відповідність до правил державної допомоги ЄС Застосування порогів максимально допустимої державної допомоги для заходів регіонального розвитку Створення карти регіонального розподілу державної допомоги спільно з Європейською Комісією Стаття 267(1) 31 грудня 2021 року Стаття 267(2) 31 грудня 2020 року Стаття 267(2) 31 грудня 2022 року Стаття 267(3)(а) 31 грудня 2020 року (принаймні) Стаття 267(3)(b) 31 грудня 2019 року Також важливо відзначити, що 1 лютого 2011 року Україна приєдналася до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. На відміну від положень Глави 10 Угоди про асоціацію, які визначають загальні вимоги до розвитку системи державної допомоги і передбачають семирічний перехідний період для вдосконалення правової та інституційної бази України до повного впровадження контролю за державною допомогою у відповідності до стандартів ЄС, статті 18 і 19 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства зобов язують сторони забезпечити контроль державної допомоги в енергетичному секторі 8 та впровадити окремі норми ЄС у сфері енергетики без встановлення перехідного періоду. Крім того, в якості члена СОТ з 16 травня 2008 року, Україна зобов язана імплементувати Угоду про субсидії та компенсаційні заходи (УСВЗ), Угоду про пов язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТРІМС) та Генеральну угоду про торгівлю послугами (ГУТП), кожна з яких регулює окремі аспекти субсидування суб єктів господарювання. Як член СОТ, Україна подавала звіти про субсидії згідно з відповідним міжнародним стандартом. Зокрема, 2 липня 2013 року, на виконання Угоди про субсидії та компенсаційні заходи, Україна надіслала нотифікацію до СОТ про таке: Субсидії, надані в Україні за нормами СОТ, відповідно до УСВЗ (період: рр.) 9 ГОРИЗОНТАЛЬНІ ПРОГРАМИ Спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку Технологічні парки ГАЛУЗЕВІ ПРОГРАМИ Суднобудування Літакобудування Сільськогосподарське машинобудування Космічна промисловість Вугледобування Книгодрукування 8 Слід відзначити, що енергетичний сектор у значенні Договору про заснування Енергетичного Співтовариства не включає вугільну галузь. 9 Комітет СОТ із субсидій та врівноважених заходів, нова і повна нотифікація відповідно до статті XVI:1 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1994 року) і статті 25 Угоди про субсидії та врівноважені заходи, G/SCM/N/253/UKR, 11 липня 2013 року. 26

27 Правова база державної підтримки суб єктам господарювання Право на підприємницьку діяльність і гарантії державного захисту конкуренції передбачені статтею 42 Конституції України 10. Крім того, згідно зі статтею 92 Конституції, правовий режим власності (пункт 7 частини першої), правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання (пункт 8 частини першої), засади функціонування бюджетної системи України, засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, системи оподаткування, податки і збори (пункт 1 частини другої), порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон (пункт 8 частини другої) встановлюються виключно законами України. Господарський кодекс України 11 передбачає низку підстав для надання державної підтримки суб єктам господарювання. Так, статтею 1 6(ч.1) Господарського кодексу передбачено, що держава може надавати дотації та інші засоби державної підтримки суб єктам господарювання для таких цілей: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів; на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення; суб єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект; а також в інших випадках, передбачених законом. Варто зазначити, що перелік підстав для надання державної підтримки суб єктам господарювання, визначений статтею 16 Господарського кодексу, не є вичерпним. Власне, останній пункт цього переліку передбачає, що Уряд потенційно може надавати суб єктам господарювання пряму або непряму підтримку на будь-яких інших підставах, за умови, що існує закон, який забезпечує відповідну норму. Статтею 48 Господарського кодексу України також передбачено, що з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом, можуть надавати підтримку суб єктам господарювання, зокрема, у вигляді: надання підприємцям земельних ділянок, передачі державного майна, необхідного для здійснення підприємницької діяльності; сприяння підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів; здійснення первісного облаштування неосвоєних територій об єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку; стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг; надання підприємцям інших видів допомоги. 10 Закон України від к/96-ВР. 11 Господарський кодекс України від IV. 27

28 Крім того, частиною третьою статті 18 Господарського кодексу передбачено, що органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється ухвалювати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Водночас, законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів. Що стосується втручання держави у ринковий механізм, стаття 31 Господарського кодексу визначає поняття «дискримінація суб єктів господарювання». Зокрема, стаття 31 ГК серед інших можливих форм дискримінаційного поводження визначає наступне: «надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару.» Згідно з частиною другою тієї ж статті 31, дискримінація суб єктів господарювання органами державної влади не допускається. Однак законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів. Аналогічно статтею 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» забороняються будь-які дискримінаційні (антиконкурентні) дії органів державної влади. Зокрема, серед іншого, антиконкурентною дією органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю визначене наступне: «надання окремим суб єктам господарювання або групам суб єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.» Стаття 25 Господарського кодексу України та стаття 15 Закону «Про захист економічної конкуренції» чітко забороняють органам державної влади ухвалювати нормативні акти, вчиняти адміністративні чи будь-які інші дії, що визначають привілейоване становище суб єктів господарювання, незалежно від їхньої форми власності, або іншим чином порушують вимоги законодавства України у сфері конкуренції. Однак стаття 26 Господарського кодексу дозволяє обмеження конкуренції з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування у таких випадках: надання допомоги соціального характеру окремим суб єктам господарювання за умови, що допомога надається без дискримінації інших суб єктів господарювання; надання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством; надання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією; здійснення державного регулювання, пов язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення. 28

29 Крім того, Господарський кодекс України передбачає спеціальний правовий статус державних (стаття 22) та комунальних підприємств (стаття 24), зокрема, щодо застосування правил конкуренції та процедури визнання банкрутом. Відповідно, Україна обмежила можливості для державної підтримки суб єктам господарювання у контексті конкурентної політики ( через заборону монополізації або усунення конкуренції та вчинення антиконкурентних, дискримінуюючих дій з боку органів державної влади). Чинне законодавство України також передбачає низку допустимих виключень із заборони дискримінаційних дій з боку держави у випадках, коли ці винятки визначені законами України. Водночас, чинні норми у сфері державної підтримки суб єктів господарювання є досить фрагментарними і не в повній мірі відповідають принципам і стандартам, визначеним правилами державної допомоги ЄС. Після низки невдалих спроб ухвалити спеціальне законодавство з цього питання, починаючи з 2002 року, 1 липня 2014 року нарешті був ухвалений Закон «Про державну допомогу суб єктам господарювання» 12 та опублікований 2 серпня 2014 року. По суті цей закон є рамковим і встановлює трирічний перехідний період до моменту набуття чинності в повному обсязі. Тим часом, необхідно ухвалити низку підзаконних актів та підготувати інституційну структуру для забезпечення повноцінного функціонування національної системи державної допомоги. 4 березня 2013 року Кабінет Міністрів затвердив План заходів щодо проведення інституційної реформи у сфері моніторингу та контролю державної допомоги суб єктам господарювання на період з 2013 до 2020 року 13. Цей документ було розроблено в першу чергу на виконання вимог для участі у запропонованій програмі Європейського Союзу з комплексного інституційного розвитку (КІР) cистеми державної допомоги (з орієнтовним бюджетом у розмірі 10 млн євро). Урядовий план дій передбачає такі основні заходи: розробка відповідного законодавства у сфері державної допомоги; збір даних про державну допомогу; інституційний розвиток; створення реєстру державної допомоги; навчання працівників АМКУ та інших зацікавлених сторін у системі державної допомоги 14. Для створення національної системи державної допомоги, яка б відповідала стандартам ЄС, також потрібно враховувати прецеденти європейського суду та зміни в законодавство ЄС згідно із Програмою модернізації правил державної допомоги, яка була започаткована Європейською Комісією 8 травня 2012 року, серед іншого, з наступними цілями: 12 Закон України «Про державну допомогу суб єктам господарювання» від VII. 13 Розпорядження Кабінету Міністрів від 4 березня 2013 р. 102-р про затвердження Плану заходів щодо проведення інституційної реформи у сфері моніторингу та контролю державної допомоги суб єктам господарювання. 14 Цей план заходів є радше узагальненою дорожньою картою щодо створення системи державної допомоги, аніж планом інституційного розвитку як таким. Його найбільший недолік полягає у відсутності будь-яких настанов щодо укомплектування штату та мобілізації інших ресурсів з метою створення базових інституційних структур і встановлення зв язків, необхідних для виконання конкретних заходів за цим планом та багатьох інших дій, необхідних для створення системи державної допомоги. Згідно з оцінкою експертів, цей план заходів не відповідає обов язковим вимогам для участі у програмі КІР, фінансованій ЄС, і наразі переглядається. 29

30 визначити нові загальні принципи оцінки сумісності допомоги для функціонування внутрішньог ринку ЄС і їх затвердження на законодавчому рівні (у вигляді рекомендацій та рамкових документів); переглянути, вдосконалити і, по-можливості, консолідувати правила державної допомоги з метою приведення їх у відповідність із зазначеними загальними принципами; переглянути Регламент про загальні групові звільнення, Регламент про делегування повноважень та Регламент про незначну допомогу (de minimis); оновити Процедурний регламент та створити новий загальний механізм оцінки державної допомоги. 30

31 ГЛАВА 3: ОСНОВНІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ Загальна структура державної підтримки суб єктів господарювання в Україні відображена у Таблиці 2 і на Рисунку 1. Ця структура була складена на основі оприлюдненої статистичної інформації про витрати бюджету, які кваліфікуються як допомога економічній діяльності, а також результатів аналізу відповідної інформації експертами Проекту, які брали участь у дослідженні. Зазначена структура не включає державних зобов язань за квазіфіскальними операціями, з огляду на відсутність достатніх статистичних даних; такі операції були згадані у дослідженні виключно для того, щоб продемонструвати ризики, які можуть виникати внаслідок невідповідної компенсації витрат суб єктам господарювання, які беруть участь у квазіфіскальних операціях; у якості прикладу такої діяльності у цьому дослідженні наведені квазі-фіскальні операції НАК «Нафтогаз України». До структури державної підтримки суб єктів господарської діяльності в Україні включені як планові, так і фактичні витрати бюджету, спрямовані на підтримку економічної діяльності. Обсяги витрат і недоотриманих доходів бюджету, відображені у Таблиці 2 і на Рисунку 1, були розраховані лише для наочності найбільш розповсюджених форм і орієнтовних обсягів державної підтримки економічної діяльності в Україні. Відповідна інформація може потребувати коректив, після оприлюднення офіційних даних відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку у сфeрі державних фінансів, і стандартів податкового обліку. Здебільшого державна підтримка в Україні надавалася суб єктам господарювання у формі податкових пільг, прямого фінансування (субсидій) та компенсацій частини витрат підприємств за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також державних гарантій за кредитами державних підприємств. У 2014 році нараховувалося близько 150 нормативних приписів, якими передбачалися звільнення від оподаткування, пільги, бюджетні субсидії для фінансування поточних потреб державних підприємств і установ, у тому числі компенсації за надання послуг загального суспільного значення, а також державні гарантії для суб єктів господарювання в енергетичній та вугільній, судно- та авіабудівній, аграрній та інших галузях. Огляд орієнтовної структури державної підтримки за галузями наведений у Таблиці 3. Таблиця 2: Структура бюджетної підтримки економіці України у рр. млрд грн % Загальний обсяг бюджетних витрат/доходів бюджету, недоотриманих в результаті надання підтримки підприємствам (установам, 91,39 163,38 92, організаціям) Бюджетні субсидії та трансферти (установам, організаціям) 24,60 43,20 29,40 26,92 26,44 31,91 Податкові пільги, які спричинили втрати доходів бюджету (окрім статей , , 46,66 37,02 32,57 51,05 22,66 35, ) Державні гарантії, надані суб єктам господарювання 12,84 75,35 21,90 14,05 46,12 23,77 Списання внесків на соціальне страхування 2,90 3,10 3,50 3,17 1,90 3,80 Списання податкових зобов язань (недоотримані доходи) 2,70 3,10 2,90 2,95 1,90 3,15 31

32 Заходи державної підтримки, спрямовані на реструктуризацію підприємств Бюджетні витрати на інвестиційні проекти, які фінансуються за рахунок позик (кредитів) іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій 1,66 1,11 1,33 1,82 0,68 1,45 0,03 0,50 0,54 0,03 0,31 0,58 Рис. 1 Структура державної підтримки рр. за основними формами Застереження: Загальний обсяг бюджетних втрат/доходів бюджету, недоотриманих в результаті надання підтримки підприємствам (установам, організаціям) Податкові пільги, які спричинили недоотримання доходів бюджету (окрім статей , , ) Державні гарантії, надані суб єктам господарювання Списання внесків на соціальне страхування Списання податкових зобов язань (недоотримані доходи) Заходи державної підтримки, спрямовані на реструктуризацію підприємств Бюджетні витрати на інвестиційні проекти, які фінансуються за рахунок позик (кредитів) іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій Діаграми структури державної підтримки в Україні підготовлені на основі даних офіційної статистики та оцінках експертів Проекту. Обсяги квазіфіскальних операцій не є об єктом офіційної статистики, хоча досліджувалися експертами на прикладі НАК «Нафтогаз України». З метою узагальнення відповідних видів державної підтримки в єдину структуру враховувалися як 32

33 заплановані, так і проведені (касові) видатки, що у подальшому мають уточнюватися у звязку із запровадженням міжнародних стандартів фінансової звітності для цілей обліку, у т. ч. податкового. Таблиця 3: Консолідовані бюджетні витрати на підтримку економічної діяльності за галузями, млн грн Оновні витрати Економічна, торговельна і комерційна діяльність загалом 807,1 973,4 806, , ,4 Сільське та лісове господарство мисливство та рибальство 8 037, , , , , , ,1 % від загальної суми 19,8 18,8 15,8 16,7 13, ,2 Паливно-енергетичний комплекс, у тому числі 7 350, , , , ,5 % від загальної суми 18,1 30,2 30,1 27,5 19, ,4 вугільна та інша галузі, які займаються 5 541, , , , , , ,2 виробництвом твердих нафтогазовий сектор 1 416, , , ,2 80, ,4 32,3 електроенергетичний сектор 130,2 413,5 916,7 746,2 568,7 305,9 242,6 інші галузі паливноенергетичного комплексу Інші галузі включно із будівництвом 262,6 361,9 620,1 420,7 185,3 228,4 126, ,6 728,2 688,6 733, , ,7 505,5 Видобуток корисних копалин 28 43,3 47,8 49,8 81,5 123,9 82,4 Виробничі галузі 458,1 99,6 196,9 281,8 526,1 261,6 17,8 % від загальної суми 1,1 0,2 0,5 0,6 0,9 0,4 0,04 Будівельна галузь 45, ,6 117,1 156,4 168,3 206,6 Відновлення бази мінеральних ресурсів 582,7 461,4 350,3 538,6 441,8 695,9 198,7 Транспорт , , , , , , ,2 Будівництво та утримання доріг , , , , , ,5 % від загальної суми 31, , , ,3 Зв язок, телекомунікації та ІТ 141,9 168,3 191,7 174,3 184,6 200,3 185,6 Iнші галузі економіки , , , , ,8 Науково-дослідна діяльність в економіці 1 009, , , , , ,2 962,5 % від загальної суми 2,5 2,6 2,7 2,7 2,4 2,1 1,9 Інші види економічної діяльності 6 122, , , , , , ,3 Усього Джерело: Джерело: Звіти про видатки зведеного бюджету за функціональною класифікацією // Державна казначейська служба України [Електронний ресурс]. Режим доступу : 33

34 3.1. Субсидії Субсидії та бюджетні трансферти використовувалися для вирішення широкого спектру економічних та соціальних проблем, а також для реалізації політичних завдань Уряду України. Так, зокрема, субсидії зазвичай надавалися для: покращення економічного та соціального становища різних областей (регіональний розвиток); сприяння зайнятості, навчання та перекваліфікацію працівників (розвиток ринку праці); прискорення розвитку і реструктуризації стратегічно важливих галузей (розвиток промисловості); забезпечення підтримки науково-дослідної та інвестиційної діяльності, розвитку інфраструктури тощо. Досить широке визначення загального поняття «субсидії» міститься в Угоді про субсидії і компенсаційні заходи СОТ (Угода СКЗ); так, субсидією є «фінансове сприяння, що надається урядом або будь-яким державним органом» та «вигода, що надається таким чином». Відповідно, субсидією можна вважати будь-яке сприяння суб єкту господарювання з боку будь-яких державних органів (в Угоді СКЗ Уряд), за умови здійснення таких операцій: i) пряма передача бюджетних коштів (у формі дотацій, позик та вливань капіталу) або потенційна передача коштів чи прийняття зобов язань (наприклад, державні гарантії за позиками підприємств); ii) відмова від доходів, що належать державі, або від їх стягнення (наприклад, фіскальні стимулюючі заходи, такі як податкові кредити) 15 ; iii) надання товарів та послуг, крім загальної інфраструктури, або закупівля товарів чи послуг урядом; iv) внески до окремого механізму фінансування, доручення, або наказ приватній установі виконувати одну чи більше функцій, зазначених у параграфах (i) та (iii), які б за звичайних умов мали б виконувалися урядом, причому практика їх застосування приватною установою фактично не відрізняється від практики, яку здебільшого застосовував би уряд; підтримка доходності чи цін у будь-якій формі у розумінні Статті XVI ГАТТ 1994, а також вигода, що надається таким чином. У 2011 та 2012 роках Міністерство фінансів України видало накази, згідно з якими субсидії обліковуються за кодами класифікації видатків бюджету 2610 («Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)») та 3210 («Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)») 16. Зазначені коди (2610 та 3210) стосуються прямого бюджетного фінансування відповідних одержувачів (підприємств, господарських товариств, громадських та інших організацій), яких слід відрізняти від розпорядників бюджетних коштів (органів державної влади та державних установ). Розпорядники бюджетних коштів уповноважені здійснювати реалізацію спеціальних (урядових) бюджетних програм (стаття 2 Бюджетного кодексу України). При цьому, одержувачі бюджетних коштів так само можуть брати участь у реалізації певних заходів або бюджетних програм у такому 15 Згідно з положеннями статті XVI ГАТТ 1994 року (Примітка до статті XVI) та Додатків І-ІІІ цієї Угоди, звільнення експортного товару від мит та податків, що накладаються на аналогічні товари, призначені для внутрішнього споживання, чи повернення таких мит та податків у сумах, які не перевищують внесені суми, не повинно вважатися субсидією. 16 Наказ «Про бюджетну класифікацію» від 14 січня 2011 р. 11 та Наказ «Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету» від 12 березня 2012 року

35 випадку кошти, отримані ними, не кваліфікуватимуться як фінансова підтримка суб єктів господарювання. Зокрема, за кодом класифікації видатків бюджету 2610 здійснюються: 1) субсидії на покриття поточних видатків одержувачів бюджетних коштів (підприємств, установ та організацій); 2) дотації сільськогосподарським товаровиробникам; 3) субсидії на покриття збитків підприємств, фінансову підтримку підприємств на безповоротній основі, а також інших субсидій; 4) відшкодування відсотків за користування кредитами; 5) державна підтримка громадських організацій; 6) поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям). За кодом класифікації видатків бюджету 3210 здійснюється таке державне фінансування: 1) трансферти одержувачам на покриття капітальних витрат (тобто всі капітальні видатки одержувачів); 2) внески у статутні капітали суб єктів господарювання, які є одержувачами бюджетних коштів; 3) капітальні видатки вищих навчальних закладів та наукових установ відповідно до нормативно-правових актів; 4) капітальні видатки закладів охорони здоров я, що надають первинну медичну допомогу, а також закладів охорони здоров я пілотного проекту з реформування системи охорони здоров я, що відповідно до закону надають вторинну (спеціалізовану) та екстрену медичну допомогу. У бюджетному законодавстві усі згадані видатки кваліфікуються як «фінансові внески Уряду або органів державної влади». У контексті наведеної класифікації досить важко оцінити загальні обсяги «державної допомоги» шляхом надання субсидій у значенні, передбаченому Угодою про субсидії і компенсаційні заходи СОТ. Деякі бюджетні витрати у межах тих самих кодів класифікації на практиці можуть виявлятися фінансуванням публічних функцій (наприклад, фінансування шкіл, науково-дослідних установ, закладів охорони здоров я, інвестування державної інфраструктури загального користування), тобто не являти собою фінансування економічної діяльності, або компенсаціями державним підприємствам за послуги загального суспільного інтересу. Відтак, деякі із заходів насправді можуть бути субсидіями державним підприємствам, які діють на конкурентних ринках. Коди 2610 та 3210 стосуються фінансування «заходів розвитку» (Наказ Міністерства фінансів України «Про бюджетну класифікацію» від 14 січня 2011 року 11). Так, бюджетні трансферти за кодом 2610 спрямовуються на наступні цілі: і) Науково-дослідна діяльність (Коди Функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету): - Код 0150: Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері державного управління; - Код 0250: Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері оборони; - Код 0370: Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади; 35

36 - Код 0480: Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки в галузях економіки; - Код 0530: Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері охорони навколишнього природного середовища; - Код 0630: Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері житлово-комунального господарства; - Код 0750: Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері охорони здоров я; - Код 0840: Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку; - Код 0980: Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері освіти; - Код 1080: Фундаментальні та прикладні дослідження і розробки у сфері соціального захисту; іі) економічна діяльність: - Код 0400: Сільське господарство, паливно-енергетичний комплекс, транспорт, будівництво, зв язок тощо; - Код 0600: Житлово-комунальне господарство. Обсяг субсидій та трансфертів за період з 2007 по 2013 роки варіювався від 19,9 до 43,2 млрд грн (див. Таблицю 4 нижче). Таблиця 4: Бюджетні субсидії та трансферти підприємствам (установам, організаціям) в Україні в рр., млрд грн Усього субсидій та трансфертів підприємствам (установам, організаціям), у т. ч. 19,9 34,4 27,2 26,5 24,7 43,2 29,4 - З державного бюджету 14,6 24,8 18,5 20,4 14,5 20,5 19,3 - З місцевих бюджетів 5,3 9,6 8,7 6,1 10,2 22,7 10,1 Звіти про видатки державного та місцевих бюджетів за економічною класифікацією // Державна казначейська служба України [Електронний ресурс]. Режим доступу : Підтримка економічної діяльності у формі субсидій та трансфертів підприємствам (установам, організаціям) з 2007 по 2013 рік складала від 1,9 до 3,6 від обсягу ВВП за відповідний період (Рис. 2): 36

37 Рис. 2 Cубсидії підприємствам (установам, організаціям) у рр. у відсотках до ВВП % від ВВП Місцеві бюджети 0,7 1,0 0,9 0,6 0,8 1,6 0,7 Державний бюджет 2,0 2,6 2,0 1,9 1,1 1,5 1,3 Зведений бюджет 2,8 3,6 3,0 2,4 1,9 3,1 2,0 Джерело: Державне казначейство України, Звіти про витрати бюджету за економічною класифікацією Державна служба статистики, ВВП у поточних цінах за відповідні роки Проведений аналіз субсидій, наданих у рр. за галузями економіки, демонструє, що одержувачами найбільших обсягів прямої бюджетної підтримки (субсидій та компенсацій) в Україні були паливно-енергетичний та транспортний комплекси (Таблиця 5). 37

38 Таблиця 5. Класифікація державних субсидій у рр. за галузями економіки* Галузі-одержувачі субсидій Сільське та лісове господарство, мисливство та рибальство Фактичні показники, млн грн у % до ВВП Фактичні показники, млн грн у % до ВВП Фактичні показники, млн грн у % до ВВП 759,17 0,06 811,46 0,06 171,93 0,01 Паливноенергетичний комплекс: 8 606,94 0, ,97 1, ,95 1,09 у т.ч. інші галузі та будівництво 564,22 0,04 365,96 0, ,01 0,13 Транспорт 3414,46 0,27 28,57 0,00 213,24 0,02 Зв язок, телекомунікації та ІТ 7,32 0,00 200,00 0,02 256,14 0,02 Інші галузі 16,19 0,00 319,40 0,03 25,06 0,00 *Таблицю складено на основі експертних оцінок, що ґрунтуються на змістовному економічному тлумаченні категорії «субсидії» (дані використаніна основі звітів про виконання Державного бюджету). Наведена інформація використовуватиметься як орієнтовна для подальших досліджень. За останні 5 років більше половини субсидій направлялись підприємствам у Київській, Донецькій та Луганській областях. Таку диспропорцію у розподілі бюджетної підтримки можна пояснити високою концентрацією вугледобувних та інших великих підприємств у Донецькій та Луганській областях, а також високим рівнем централізації податкової системи в Україні. Варто також зауважити, що головним управлінням Державної фіскальної служби України в Києві зареєстровані понад 40 відсотків загальної суми втрат доходів бюджету в результаті податкових пільг та відстрочок. У 2011 році частка втрат бюджету в результаті податкових пільг у Донецькій, Луганській та Запорізькій областях, істотно збільшилася. При цьому частка бюджетних витрат на підтримку економічної діяльності в інших областях залишалася порівняно незначною і складала 1-2% на область. У Бюджетному кодексі України відсутнє визначення поняття «дотації суб єктам господарювання». Поняття «дотації» у ньому вживається виключно у контексті міжбюджетних відносин. Такі бюджетні витрати як, наприклад, компенсація витрат, пов язаних із будівництвом і утриманням доріг та транспортної системи, офіційно не вважаються підтримкою суб єктів господарювання, однак у той самий час вони, безперечно, можуть кваліфікуватися як державна допомога у випадку, якщо вони надаються дискримінаційно, що перешкоджає конкуренції у сфері державних закупівель Компенсація вартості послуг загального економічного інтересу та квазіфіскальні операції З огляду на бюджетну класифікацію субсидій і компенсацій необхідно наголосити, що категорія витрат бюджету на фінансування «економічної діяльності» не у повній мірі відповідає значенню та цілям таких заходів. Так, субсидії підприємствам вугледобувної галузі 38

39 та НАК «Нафтогаз України» з одного боку можуть вважатися індивідуальними заходами підтримки поточної діяльності підприємств, проте їх можна також у певних ситуаціях кваліфікувати як компенсацію за надання послуг загального економічного інтересу. Майже 30% бюджетних витрат на підтримку економічної діяльності у 2011 році (близько 18 млрд грн) були спрямовані на «загальну» або «іншу» економічну діяльність. Такий підхід ускладнює ідентифікацію заходів бюджетної підтримки. Очевидно, що певна частина бюджетних коштів в Україні виділялася у якості компенсації за послуги загального економічного інтересу (універсальні послуги), тобто послуги, які не можуть постачатися за ринковими цінами та/або на ринкових умовах, а також необхідні для реалізації певних функцій держави. Це стосується, у першу чергу, суб єктів господарювання у транспортній, енергетичній та деяких напрямках сільськогосподарської галузі % компенсаційних виплат з Державного бюджету спрямовувалися на покриття витрат, пов язаних із утриманням доріг та наданням транспортних послуг. При цьому дорожньотранспортна галузь також була отримувачем найбільших сум підтримки у формі бюджетних позик. Для порівняння, фінансова підтримка виробничих підприємств інших галузей, як правило, не перевищувала 1% від загальної суми витрат бюджету. Іншим прикладом компенсацій суб єктам господарювання за рахунок коштів Державного бюджету є підтримка, надана відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» 17. Згідно з положеннями цього Закону суб єкти малого та середнього підприємництва у пріоритетних галузях економіки, які приймають на роботу щонайменше на два роки певні категорії працівників (зокрема осіб, які протягом тривалого часу є безробітними і спрямовуються до них центрами зайнятості), можуть отримувати компенсації з Державного бюджету у розмірі фактично сплачених щомісячно сум єдиного соціального внеску за кожного такого працівника. Також передбачено, що якщо протягом двох років з дня прийняття на роботу відповідних осіб МСП розпочинає скорочення персоналу, отримана компенсація підлягає поверненню до відповідного бюджету в повному обсязі, окрім випадків, коли на таке робоче місце, щонайменше на два роки, приймається інша безробітна особа, яка перебуває на обліку в державній службі зайнятості. Суб єкт МСП не має права на компенсацію у випадках, коли він має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску та/або внесків до пенсійного фонду, коли він визнаний банкрутом, а також коли щодо нього розпочата процедура банкрутства. Аналіз інформації щодо виконання Державного бюджету за класифікацією видатків бюджету 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» та 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» демонструє, що з 2012 року 60-70% наявних коштів спрямовувалися на фінансування поточних та капітальних витрат суб єктів господарювання. Квазіфіскальні операції (КФО) Квазіфіскальні операції це заходи, які прямо не відображаються у Державному бюджеті, створюючи зобов язання держави опосередковано. З огляду на цю особливість існує можливість кваліфікувати КФО як інструмент державної підтримки, про який досить часто невідомо широкому загалу. Так, наприклад, у випадку НАК «Нафтогаз України» КФО мають дуже ризикований характер, оскільки у їх контексті зобов язання держави зросли більше ніж 17 Закон України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року

40 на 285 млрд грн 18. У Посібнику МВФ з фіскальної прозорості (2007 року) надається таке визначення квазіфіскальних операцій: «це операції, здійснювані за вказівкою органів державного управління фінансовими та нефінансовими державними корпораціями, а іноді приватним сектором, які носять фіскальний характер, тобто в принципі вони могли б проводитися за допомогою конкретних фіскальних заходів, таких як податки, субсидії чи інші прямі витрати, хоча в деяких випадках може бути дуже складно провести їх точну кількісну оцінку». 19 В іншій публікації МВФ квазіфіскальні операції це діяльність в результаті якої відбувається чистий перерозподіл державних ресурсів на користь приватного сектора через позабюджетні канали 20. Тобто це визначення не передбачає перерозподілу ресурсів між державними корпораціями. У проекті кодексу фіскальної прозорості МВФ подається таке визначення КФО: «Це операції уряду, що здійснюються установами, які не відносяться органів державної влади (центральних банк та інші державні корпорації). До цих операцій відносяться, наприклад, пільгові кредити центрального банку, цільове кредитування державними корпораціями та вимоги надання послуг за цінами, нижчими за ринкові». 21 Сутність КФО стає очевидною, якщо виокремити їх основні наслідки та ознаки: (1) КФО не відображаються в бюджеті, а тому викривлюють інформацію про реальний фіскальний стан уряду, а також обсяг перерозподілу ВВП через бюджет; (2) створюють значні умовні зобов язання; (3) призводять до втрат центрального банку, що обумовлює зростання грошової емісії внаслідок якої відбувається ефект витіснення та зростання боргу; (4) діючи як податки та субсидії вони мають небажаний перерозподільний ефект 22 ; (5) зазвичай ініціюються простим адміністративним рішенням. 23 За економічною сутністю КФО можна розподілити на квазіфіскальні доходи операції, що збільшують розмір чистих активів установ, які не відносяться до сектора загального державного управління (СЗДУ) та квазіфіскальні субсидії операції, що зменшують розмір чистих активів. Більш поширеним видом КФО є квазіфіскальні субсидії, оскільки вони надають змогу зменшити дефіцит бюджету та рівень боргового навантаження у короткостроковій перспективі. Існує три групи видатків, які можуть здійснюватися органами державного управління: 18 Див. також Главу щодо наслідків компенсації «Нафтогаз України» шляхом КФД. 19 Посібник МВФ з фіскальної прозорості/ Фіскальний департамент, Міжнародний валютний фонд ( ) [Інтернет-ресурс]. Доступ: 20 Чаідзе Р. «Квазіфіскальний дефіцит в нефінансових установах» [Tchaidze R. Quasi-Fiscal Deficit in Nonfinancial Enterprises]/ Р. Чаідзе [Інтернет-ресурс]. Доступно за посиланням: 21 Кодекс фіскальної прозорості (Проект для консультацій з громадськістю від 1 липня 2013 року) [Інтернет-ресурс]. Доступно за адресою: 22 Чаідзе Р. «Квазіфіскальний дефіцит в нефінансових установах» [Tchaidze R. Quasi-Fiscal Deficit in Nonfinancial Enterprises]/ Р. Чаідзе [Інтернет-ресурс]. Доступно за адресою: 23 Посібник МВФ з фіскальної прозорості/ Фіскальний департамент, Міжнародний валютний фонд ( ) [Інтернет-ресурс]. Доступно за адресою: 40

41 (1) на безоплатне забезпечення суспільства колективними послугами; (2) на забезпечення товарами та послугами домогосподарств безкоштовно або за цінами, які не мають економічного значення. (3) трансферти іншим інституціям з метою перерозподілу національного доходу чи багатства. Держава може повністю або частково компенсувати втрати пов язані із здійсненням КФО у формі субсидій з бюджету або за рахунок збільшення статутного капіталу відповідного підприємства. У першому випадку це збільшує дефіцит бюджету, в другому не впливає на нього, оскільки вважається, що таким чином держава збільшує розмір своїх активів. Делегуючи державним підприємствам та центральному банку функції із здійснення квазіфіскальних субсидій, держава тим самим гарантує, що витрати на виконання цих операцій будуть компенсовані шляхом надання субсидій з державного бюджету, здійснення витрат на збільшення статутного капіталу або в інший спосіб. За відсутності бюджетної компенсації цих витрат, відбувається зменшення прибутковості установи, що здійснює КФО, що обумовлює податкові втрати та втрати дивідендів для бюджету. Відповідно, такі організації змушені здійснювати власні запозичення під чітко визначені й документально оформлені державні гарантії, що у випадку їх неповернення призводить до необхідності їх погашення та обслуговування з державного бюджету, або під неявні державні гарантії. Вплив квазіфіскальних субсидій на показник дефіциту за касовим методом та державного боргу є різним. У випадку надання субсидій дефіцит бюджету та державний борг зростають, а у випадку збільшення статутного капіталу дефіцит бюджету не зростає, водночас натомість зростає державний борг. Втрата дивідендів не впливає на рівень дефіциту бюджету та державного боргу, натомість занижують справжній рівень перерозподілу ВВП через бюджет. У випадку надання державних гарантій та здійснення видатків за гарантованими державою позиками, рівень дефіциту та державного боргу збільшується лише у момент настання гарантійного випадку, тобто з певною затримкою у порівнянні з випадками надання субсидій. У 2011 році згідно з вимогами МВФ щодо забезпечення прозорості у бюджетному процесі до Бюджетного кодексу України було включене таке визначення КФО: «операції органів державної влади і місцевого самоврядування, Національного банку України, фондів загальнообов язкового державного соціального і пенсійного страхування, суб єктів господарювання державного і комунального секторів економіки, що не відображаються у показниках бюджету, але можуть призвести до зменшення надходжень бюджету та/або потребувати додаткових витрат бюджету в майбутньому» Бюджетний кодекс України: Закон України від VI [Інтернет-ресурс]. Доступно за адресою: 41

42 3.2 Податкові пільги Короткий огляд податкової системи Правовою основою національної податкової системи 25 є Конституція України (статті 67 і 92), Податковий кодекс України (набрав чинності з 1 січня 2011 року) 26 та Митний кодекс України (у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України), а також міжнародні договори, укладені для уникнення подвійного оподаткування та співробітництва у сфері оподаткування, згода на обов язковість яких надана Верховною Радою України. Податкове законодавство України гарантує недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (незалежно від форми юридичної особи та національної приналежності) 27. Податкова система базується на принципі нейтральності оподаткування, тобто установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на конкурентоздатність платника податків 28. Однак, у той самий час статтею 30 Податкового кодексу передбачена можливість надання податкових пільг як економічних стимулів (більш детальну інформацію див. нижче.) Стаття 30 Податкового кодексу України Податкові пільги «30.1. Податкова пільга передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав для надання податкових пільг особливостей, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (підстави визначені пунктом 30.2 цієї статті) Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно цим Кодексом, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до цього Кодексу Суми податку та збору, не сплачені суб єктом господарювання до бюджету у зв язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб єктомплатником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання 25 Згідно зі статтею 3 Податкового кодексу України. 26 Податковий кодекс України в редакції ЗУ від 02 грудня 2010 р VI. 27 Податковий кодекс України (4.1.2). 28 Там само, стаття Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб єктом господарювання до бюджету у зв язку з отриманням податкових пільг» від 27 грудня 2010 року

43 пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору». Згідно зі статтею 8 Податкового кодексу в Україні існує два види податків та зборів: «загальнодержавні» та «місцеві». Так, статтею 9 ПКУ (в редакції 2014 року) передбачені такі загальнодержавні податки та збори: 1. Податок на прибуток підприємств (ППП) 2. Податок на доходи фізичних осіб 3. Податок на додану вартість (ПДВ) 4. Акцизний податок 5. Екологічний податок 6. Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів, природного газу та аміаку 7. Рентна плата за користування надрами 8. Плата за землю 9. Збір за користування радіочастотним ресурсом України 10. Збір за спеціальне використання води 11. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів 12. Фіксований сільськогосподарський податок 13. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. 14. Збір за державну реєстрацію права власності 15. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію (крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками) 16. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. 17. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу. Статтею 10 Податкового кодексу України передбачені такі місцеві податки та збори: 1. Податок на нерухоме майно (відмінне від земельної ділянки); 2. Єдиний податок; 3. Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 43

44 4. Збір за місця для паркування транспортних засобів; 5. Туристичний збір. Податковий кодекс України, ухвалений у 2010 році, істотно зменшив кількість податків і зборів з 40 до 22 (див. Таблицю 6). Таблиця 6: Податки і збори до та після затвердження Податкового кодексу України у 2010 році Згідно із Законом України «Про систему оподаткування» (до 2010 року) Згідно з Податковим кодексом (після 2010 року) У тому числі У тому числі Загальна кількість Податки Загальнодержавні 9 Загальна кількість Податки Загальнодержавні 9 податків та зборів 12 Місцеві 3 податків та зборів 11 Місцеві 2 (обов язкових платежів) Збори Загальнодержавні 16 (обов язкових платежів) Збори Загальнодержавні Місцеві Місцеві 3 Потрібно сказати, що податкова система України пройшла низку трансформацій. Реформа 1997 року була спрямована на спрощення адміністративних процедур і підвищення доходів бюджету, в результаті чого було скасовано низку податкових пільг. Метою наступного етапу реформи у 2004 році було зменшення податкового навантаження на платників для стимулювання інвестиційної діяльності. Наступні кроки у контексті реформування у 2010 році спрямовувалися на зведення різноманітних положень, які стосувалися оподаткування, у єдиний Податковий кодекс України ( кодифікація і спрощення). 28 грудня 2014 року, під час підготовки цього звіту, новообрана Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» 71-VIII. Цим Законом кількість податків та зборів як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні була зменшена. Законом передбачені лише 7 загальнодержавних та 4 місцевих податків та зборів, починаючи з 2015 року. Серед них: Податки, що діють в Україні, починаючи з 2015 року Загальнодержавні податки та збори: Податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, ПДВ, акцизний податок, екологічний податок, рентна плата та державне мито. Місцеві податки та збори: Податок на майно, єдиний податок, збір за місця для паркування транспортних засобів, туристичний збір. Статтею 11 Податкового кодексу України передбачена можливість встановлення спеціальних податкових режимів для певних категорій суб єктів господарювання у випадках і порядку, визначених виключно Податковим кодексом; при цьому центральні або місцеві органи влади не мають права встановлювати будь-які додаткові податки або обов язкові платежі. 44

45 Пільги при оподаткуванні податком на прибуток підприємств Починаючи з 1 січня 2014 року основна ставка податку на прибуток підприємств встановлюється у розмірі 18% від оподатковуваного прибутку (у 2013 році відповідна ставка становила 19%). Приріст капіталу відноситься до звичайних прибутків і оподатковується за основною ставкою ППП. Загалом, збитки можуть переноситися на майбутні періоди з деякими обмеженнями. З 1 січня 2013 року по 1 січня 2023 року прибуток виробників програмного забезпечення у сфері ІТ оподатковується за зниженою ставкою ППП (5%). Суб єкти малого підприємництва та фізичні особи-підприємці можуть обирати між оподаткуванням за загальною або за спрощеною системою оподаткування з фіксованою ставкою (ця опція доступна лише для резидентів). Ставка прибуткового податку за спрощеною системою може встановлюватися у розмірі 5 (4% з 2015 р.) або 10% від загального обігу коштів (залежно від наявності зобов язань зі сплати ПДВ та виду діяльності). Найновіші дані щодо доходів бюджету, недоотриманих внаслідок зниження ставок податку на прибуток підприємств у рр. демонструє, що відповідні втрати бюджету у всіх галузях економіки щорічно становили в середньому 12 млн грн, дорівнювало прилизно 1% ВВП України (див. Таблицю 7 нижче). 45

46 Таблиця 7: Недоотримані доходи бюджету в результаті надання пільг по податку на прибуток підприємств (ППП) Код пільги Енергетична галузь Зміст пільги Недоотримані доходи бюджету У відсотках від ВВП (%) (млрд грн) До складу валових витрат включаються суми витрат, пов язаних з розвідкою (дорозвідкою) та облаштуванням нафтових та газових родовищ (за винятком витрат на спорудження будь-яких свердловин, що використовуються для розробки нафтових та газових родовищ, а також інших витрат, пов язаних з придбанням (виготовленням) основних фондів, які підлягають амортизації на умовах статті 8 цього Закону). Звільняється від оподаткування прибуток підприємств енергетичної галузі в межах витрат, передбачених інвестиційними програмами, схваленими НКРЕ України, на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж та/або сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування вищевказаних цілей. Звільняється від оподаткування 80 відсотків прибутку підприємств, отриманого від продажу на митній території України товарів власного виробництва за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України: - устаткування, що працює на відновлюваних джерелах енергії; - матеріали, сировина, устаткування та комплектуючі, які будуть використовуватись у виробництві енергії з відновлюваних джерел енергії; - енергоефективне обладнання і матеріали, вироби, експлуатація яких забезпечує економію та раціональне використання паливноенергетичних ресурсів; - засоби вимірювання, контролю та управління витратами паливно- 22, , ,46 974,97 760,96 0,020 0,069 0,052 0,08 2,8 0,45 0,000 0,000 0,000

47 енергетичних ресурсів; - устаткування для виробництва альтернативних видів палива. Звільняються від оподаткування прибуток підприємств галузі електроенергетики (клас група 40 КВЕД ДК 009:2005) від продажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії. Звільняються від оподаткування: прибуток виробників біопалива, отриманий від продажу біопалива; Звільняються від оподаткування: прибуток підприємств, отриманий ними від діяльності з одночасного виробництва електричної і теплової енергії та/або виробництва теплової енергії з використанням біологічних видів палива; Звільняються від оподаткування: прибуток виробників техніки, обладнання, устаткування, визначених статтею 7 Закону України «Про альтернативні види палива» для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів, у тому числі самохідних сільськогосподарських машин та енергетичних установок, які споживають біологічні види палива, одержаний від продажу зазначеної техніки, обладнання та устаткування, що були вироблені на території України , ,59 0,009 0,032 0, ,25 15,48 17,83 0,019 0,001 0, , ,01 0,056 0,039 0,000 1,43 0,64 0,30 0,000 0,000 0,000 Усього в енергетичній галузі 1 387, , ,14 0,107 0,141 0,094 Вуглевидобувна галузь Враховуються в складі валових витрат суми витрат, пов язаних з безоплатним наданням працівникам вугільної промисловості, непрацюючим пенсіонерам, які мають стаж роботи на підприємствах галузі не менш як 10 років на підземних роботах або не менш як 20 років на поверхні, інвалідам з числа осіб, що під час роботи на цих підприємствах отримали каліцтво або професійні захворювання, а також сім ям працівників вугільної промисловості, що загинули на виробництві, які отримують пенсію в разі втрати годувальника, вугілля на побутові потреби за нормами, що встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України 20, , До інших витрат звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не 83,31 106,41 85,87 0,006 0,008 0,006

48 пов язаних безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, відносяться: вартість вугілля та вугільних брикетів, безоплатно наданих в обсягах та за переліком професій, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, в тому числі компенсації вартості такого вугілля та вугільних брикетів: - працівникам з видобутку (переробки) вугілля та вуглебудівних підприємств; - пенсіонерам, які пропрацювали на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, вуглебудівних підприємствах: на підземних роботах не менше ніж 10 років для чоловіків і не менше ніж 7 років 6 місяців для жінок; на роботах, пов язаних із підземними умовами не менше ніж 15 років для чоловіків і не менше ніж 12 років 6 місяців для жінок; на роботах технологічної лінії на поверхні діючих шахт чи на шахтах, що будуються, розрізах, збагачувальних та брикетних фабриках не менше ніж 20 років для чоловіків і не менше ніж 15 років для жінок; - інвалідам і ветеранам війни та праці, особам, нагородженим знаками «Шахтарська слава» або «Шахтарська доблесть» I, II, III ступенів; - особам, інвалідність яких настала внаслідок загального захворювання, у разі якщо вони користувалися цим правом до настання інвалідності; - сім ям працівників, які загинули (померли) на підприємствах з видобутку (переробки) вугілля, що отримують пенсії у зв язку із втратою годувальника. Усього у вуглевидобувній галузі 104,24 106,41 85,87 0,008 0,008 0,006 Суднобудівна галузь Звільняється від оподаткування прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств суднобудівної (клас група 35 КВЕД ДК 009: 2005) промисловості; 7,09 4,16 74,26 0,001 0,000 0,005 48

49 Усього в суднобудівній галузі 7,09 4,16 74,26 0,001 0,000 0,005 Літакобудівна галузь Звільняється від оподаткування прибуток підприємств літакобудівної промисловості, отриманий від основної діяльності (підклас клас група 35.3 розділ 35 КВЕД ДК 009:2005), а також від проведення такими підприємствами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (підклас клас група 73.1 розділ 73 КВЕД ДК 009: 2005), які виконуються для потреб літакобудівної промисловості; Звiльняється вiд оподаткування прибуток пiдприємств лiтакобудiвної промисловостi, отриманий вiд основної дiяльностi (клас група 30.3 роздiл 30 КВЕД ДК 009: 2010), а також вiд проведення такими пiдприємствами науково-дослiдних та дослiдно-конструкторських робiт (клас група 72.1 роздiл 72 КВЕД ДК 009: :2010), якi виконуються для потреб лiтакобудiвної промисловостi; 806,72 845,82-0,062 0,060 0,000-8,73 387,10 0,000 0,001 0,027 Усього у літакобудівній галузі 806,72 854,55 387,1 0,062 0,061 0,027 Сільське господарство Для платників податку, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, до складу витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті. Звільняються від оподаткування прибуток підприємств машинобудування для агропромислового комплексу (клас і групи 29.3 розділу 29 КВЕД ДК 009: 2005). 0,12 0,09-0,000 0,000 70,62 32,88 52,39 0,005 0,002 0,004 Усього у сільському господарстві 70,74 32,97 52,39 0,005 0,002 0,004 Усього недоотримані доходи бюджету за виключенням 2 898, , ,10 0,223 0,246 0, Якщо результатом розрахунку об єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від ємне значення, то сума такого від ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року 9 425, ,64-0,724 0,322 49

50 здійснюється з урахуванням зазначеного від ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від ємного значення. Якщо результатом розрахунку об єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від ємне значення, то сума такого від ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від ємного значення Сума прибутку, що не підлягає оподаткуванню згідно із міжнародними договорами України. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду, від ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 Податкового кодексу України. Усього недоотримані доходи бюджету в результаті застосування пільгових ставок податку на прибуток підприємств 3 085, , ,13 0,237 0,232 0, ,69-0, , , ,23 1,183 1,071 0,380 50

51 Пільги зі сплати податку на додану вартість Податком на додану вартість (ПДВ) в Україні обкладаються усі операції з внутрішнього продажу та ввезення на митну територію України товарів та послуг. З 1 квітня 2014 року ставка ПДВ становить 20% (за базу оподаткування приймається договірна ціна, однак вона не може бути нижчою за так звану «справедливу ринкову ціну»). Операції з постачання лікарських засобів оподатковуються ПДВ за ставкою 7%. ПКУ передбачає низку звільнень від оподаткування ПДВ, обґрунтованих потребами суспільства, освіти, охорони здоров я та розвитку промисловості. Окрім цього, звільняються від сплати ПДВ операції з постачання таких товарів та послуг: продуктів дитячого харчування спеціальними установами дієтичного харчування; періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок; товарів для інвалідів; лікарських препаратів та інших засобів медичного призначення; перевезення пасажирів; земельних ділянок; програмних продуктів вітчизняного виробництва (зокрема, комп ютерних ігор, вебсайтів тощо) Доходи бюджету, недоотримані внаслідок надання податкових пільг З огляду на брак статистичної інформації та численні зміни у законодавстві, досить складно оцінити точний обсяг втрат бюджету в результаті надання податкових пільг протягом останніх 5-10 років. Окрім цього, зазначені обставини ускладнюються знеціненням гривні, що робить оцінку реальної вартості втрат бюджету протягом різних періодів недостовірною або навіть неможливою. Приблизна оцінка втрат доходів бюджету, внаслідок пільг з оподаткування ППП та ПДВ у рр., наведена у Таблиці 8. Огляд доходів бюджету, недоотриманих внаслідок звільнення від сплати податків та зборів (обов язкових платежів) за областями України, див. у Додатку 1 цього Звіту. Статистична звітність про втрати доходів бюджету за певний рік, публікується щорічно після 1 січня року, наступного за звітним. Значні коливання загального обсягу втрат доходів бюджету в результаті застосування податкових пільг, що збільшувалися протягом рроків. та досить суттєво знизилися протягом рр. свідчать про певну непослідовність у регуляторній політиці. За експертними оцінками очікувані показники за 2014 рік демонструватимуть, що загальний обсяг недоотриманих доходів бюджету в результаті податкових пільг буде номінально меншим, навіть ніж у 2010 році, при тому, що до кінця 2014 року національна валюта знецінилася більш ніж на 50% у порівнянні з 2010 роком 30. Усе це свідчить про невизначеність чітких крітеріїв державної підтримки суб єктів господарювання в Україні після світової фінансової кризи, а також про відповідну розбалансованість спрямування впливу чинників щодо стійкого розвитку на загальну динаміку національної економіки, протягом всього досліджуваного періоду. На рисунку 3 проілюстровано зниження показника недоотриманих 30 Станом на 16 лютого 2010: 1 долар США дорівнював 7,985 грн, на 06 січня 2015: 1 долар США коштував 15,77 гривень.

52 доходів бюджету в результаті пільг зі сплати ППП та ПДВ окремим категоріям суб єктів господарювання. 52

53 Податок Податок на прибуток підприємств сума за кодом (перенесення від ємного значення об єкту оподаткування) сума за кодом (негативний фінансовий результат від операцій з цінними паперами) Сума за кодом (прибуток, що не підлягає оподаткуванню згідно із міжнародними договорами України.) ППП (за виключенням , , ) Таблиця 8: Доходи бюджету, недоотримані внаслідок надання податкових пільг (млн грн) млн грн ВВП, % , , , , , ,2 0,18 0,22 0,19 1,19 1,08 0, , ,6 0,73 0, ,7 0, ,7 1579,9 1605,4 3085,6 3274,6 3062,1 0,11 0,17 0,15 0,24 0,23 0,20 591,2 415,7 492, , , ,1 0,06 0,05 0,05 0,22 0,25 0,17 Земельний податок 484,1 594,8 886,7 254,7 359,2 671,1 0,05 0,07 0,08 0,02 0,03 0,05 Податок на додану вартість , , , , , ,3 2,17 2,79 3,15 3,18 2,16 1,81 Акцизний податок з підакцизних товарів, вироблених на митній території України Акцизний податок із ввезених на митну територію України підакцизних товарів Загальна сума втрачених доходів за всіма податками та 0,7 0,3 0, , , ,5 0,00 0,00 0,00 0,15 0,20 0,22 114,1 154,1 0,7 0,01 0,01 0, , , , , , ,9 2,41 3,09 3,44 4,55 3,46 2,46

54 зборами (за виключенням , , ) , , , , , ,8 2,30 2,92 3,28 3,58 2,62 2,24 Джерело: Таблиця складена на основі звітів державних податкових органів (Форма 12-ПВ) за відповідні роки. 54

55 Рис. 3 Втрати бюджету, млрд грн Втрати бюджету, млрд грн Таблиця 9: Недоотримані доходи бюджету внаслідок податкових пільг у рр. за видами економічної діяльності, млн грн Види економічної діяльності Усього недоотримані доходи бюджету (за виключенням , , ), у тому числі: Сільське господарство, мисливство та пов язані з ними сфери , , , , , , , , , , , ,0 Харчова промисловість 2 271, , , ,2 2,752.7 * 2 913,0 Оптова і роздрібна торгівля (у тому числі фармацевтичними препаратами, нафтою, газом та твердими видами палива); торгівля автотранспортними 1 980, , , ,6 5,365.4 * 4 928,9 засобами та послуги з технічного обслуговування транспортних засобів; Послуги у сфері освіти 1 025, , , , , ,2 Хімічна промисловість 304,8 381,4 570,5 766,2 647,0 * 1 508,8 Фінансові послуги 281,8 429,1 733,1 513, ,2 * 3 087,8 Питома вага (%) Сільське господарство, мисливство та пов язані з ними сфери 19,4 19,5 29,4 31,9 27,5 39,0 Харчова промисловість 13,5 12,8 5,8 6,9 5,9 7,9 Оптова і роздрібна торгівля (у тому числі фармацевтичними препаратами, нафтою, газом та твердими видами палива); торгівля автотранспортними засобами та послуги з технічного обслуговування транспортних засобів 11,8 13,7 15,7 12,8 11,5 13,3 Послуги у сфері освіти 6,1 6,2 5,8 4,9 4,6 4,3 Хімічна промисловість 1,8 1,8 2,1 2,2 1,4 4,1 Фінансові послуги 1,7 2,0 2,8 1,4 4,0 8,3 Джерело: Таблиця підготовлена експертами на основі звітів Державної фіскальної служби (Форма

56 12ПВ-КВЕД) Державні гарантії Відповідно до статті 199(2) Господарського кодексу України зобов язання суб єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державними гарантіями. На практиці є приклади надання державних гарантій для забезпечення зобов язань приватних компаній, наприклад, у контексті національного проекту з організації чемпіонату з футболу «ЄВРО-2012». Однак, у більшості випадків державні гарантії надавалися для забезпечення зобов язань позичальників державної форми власності, які займалися реалізацією інвестиційних програм. При цьому, в деяких випадках держава надавала гарантії для підтримки фінансування поточних потреб та забезпечення рентабельності державних підприємств. Державні гарантії надаються для забезпечення зобов язань за позиками (кредитами), наданими іноземними та вітчизняними банками, а також міжнародними фінансовими організаціями; при цьому, процедури надання державних гарантій для забезпечення боргових зобов язань суб єктів господарювання перед вітчизняними та іноземними кредиторами є однаковими. Згідно зі статтею 17 Бюджетного кодексу України державні гарантії можуть надаватися рішенням Кабінету Міністрів України або на підставі чинних міжнародних договорів України. Державні гарантії надаються виключно за напрямами, що визначені законом про Державний бюджет України на відповідний рік у якості спеціальних бюджетних програм. Правочин щодо надання державної гарантії оформлюється в письмовій формі та має визначати: предмет гарантії; повні найменування та місцезнаходження суб єкта господарювання і кредитора; обсяг кредиту (позики); обсяг гарантійних зобов язань; порядок їх виконання; умови настання гарантійного випадку та інші суттєві умови. Міністерство фінансів України, як органу державної влади, відповідальний за реалізацію державної бюджетної політики (або відповідний місцевий фінансовий орган), укладає з суб єктом господарювання, спеціальний договір з суб єктом господарювання, зобов язання якого гарантуються державою. Істотними умовами такого договору мають бути зобов язання суб єкта господарювання: внести плату за надання державної гарантії; надати майнове або інше забезпечення виконання зобов язань за державною гарантією; відшкодувати витрати державного (місцевого) бюджету, пов язані з виконанням гарантійних зобов язань; сплатити пеню за прострочення відшкодування зазначених витрат. Державні гарантії не надаються для забезпечення боргових зобов язань суб єктів господарювання, якщо безпосереднім джерелом повернення кредитів (позик) передбачаються кошти державного (місцевого) бюджету (крім боргових зобов язань, що виникають за кредитами (позиками) від міжнародних фінансових організацій). 56

57 Платежі, пов язані з виконанням гарантійних зобов язань держави, здійснюються згідно з відповідними договорами (незалежно від обсягу коштів, визначених на цю мету в законі про Державний бюджет України) у порядку, визначеному статтею 16(6) Бюджетного кодексу. Такі платежі відображаються як надання кредитів суб єктам господарювання, виконання зобов язань яких гарантується державою. Міністерство фінансів України має право передавати право вимоги про погашення заборгованості перед державою, простроченої більше трьох років, за позиками, залученими під державні гарантії, а також за кредитами з бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Граничні обсяги (ліміт) державного боргу та державних гарантій визначаються статтею 18 Бюджетного кодексу України (зокрема, рішеннями про місцевий бюджет). Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього продукту України 31. У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів України зобов язаний вжити заходів з приведення загального обсягу державного боргу до встановлених вимог. З метою забезпечення дотримання граничних обсягів (лімітів) державного боргу та державних гарантій Міністерство фінансів України веде Реєстр державного боргу і гарантованого державою боргу, до якого вносяться усі гарантії, видані центральними та місцевими органами влади. Реєстр державного боргу і боргу під держані гарантії є інформаційною системою, що включає умови кредитних договорів і випуску державних цінних паперів, а також умови надання державних гарантій, відомості про стан обслуговування і погашення державного боргу. Типи та обсяг забезпечення за бюджетними позиками (кредитами), а також плата за надання державних гарантій визначені у Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення необхідності, розміру та виду майнового забезпечення під час надання кредитів (позик), залучених державою або під державні гарантії» 13 квітня 2011 року 460. Огляд державних гарантій, наданих суб єктам господарювання у рр. міститься в Таблиці 10. Таблиця 10 Державні гарантії, надані суб єктам господарювання у рр. (млн грн) Найменування суб єкта Укрексімбанк, Проект розвиток експорту 1 198,5 Державна іпотечна установа 2 000, ,0 Укравтодор 3 499, , , ,0 НАК «Нафтогаз України» , ,5 ДП «Фінінпро» 4 497, , ,2 Південна залізниця 2 077,1 ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля 2 073,7 Укрексімбанк, Проект з енергоефективності 1 596,1 ПАТ «Лисичанськвугілля» 679,1 ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація ,0 України» Міністерство енергетики та вугільної промисловості 1 500,0 України Департамент енергетики, транспорту та зв язку Вінницької міської ради 113,5 31 Зазначений граничний обсяг відповідає лімітам, передбаченим Маастрихтськими критеріями для країн-членів ЄС. 57

58 Національне агентство з питань підготовки та 644,3 проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів Управління капітального будівництва Херсонської 198,8 міської ради Управління капітального будівництва Вінницької 36,4 міської ради Державне агентство з інвестицій та управління 608,0 національними проектами України Усього , , , ,5 Джерело: Джерело: Інформація про надані державні гарантії у рр. // Міністерство фінансів України [Електронний ресурс]. Режим доступу : Державні гарантії не включаються до суми валових витрат Державного бюджету, оскільки вони не впливають на нього прямим чином, як субсидії або недоотримані доходи. За даними Міністерства фінансів України, загальний обсяг позик суб єктів господарювання, гарантованих державою у рр., становив: 5,9 млрд грн у 2007 році 1,0 млрд грн у 2008 році 32,1 млрд грн у 2009 році 10,1 млрд грн у 2010 році 12,8 млрд грн у 2011 році 75,4 млрд грн у 2012 році 21,9 млрд грн у 2013 році 17,4 млрд грн у 2014 році Рис. 4 Динаміка корпоративних запозичень, гарантованих державою, млрд грн Перелік державних гарантій, наданих Урядом у рр., наведений у Додатку 2. У цьому переліку зазначені кредитори, позичальники, назви проектів, валюта запозичення та обсяги державних гарантій. 58

59 Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення головними розпорядниками бюджетних коштів капітальних видатків понад обсяги встановлених бюджетних призначень» від 3 червня 2013 року 404, для забезпечення підтримки реалізації шести проектів соціально-економічного розвитку повинні були надані державні гарантії у загальному обсязі 3,1 млрд грн. Станом на 30 квітня 2014 року фактична сума коштів, виділена згідно з цією Постановою, становила 1,08 млрд. грн. Ці гарантії надавалися для забезпечення таких проектів соціально-економічного розвитку: «Будівництво першої черги Дністровської ГАЕС у складі трьох агрегатів» (Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року 521). Станом на 30 квітня 2014 року сума коштів, фактично отримана у контексті цього проекту становила 915,6 млн грн; «Оновлення рухомого складу автобусного і тролейбусного парків» (Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року 596). Станом на 30 квітня 2014 року сума коштів, фактично отримана у контексті цього проекту, становила 100,9 млн грн; «Будівництво вул. Келецької та трамвайної лінії від вул. Квятека до автовокзалу «Західний» у м. Вінниці» (Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року 733). Станом на 30 квітня 2014 року сума коштів, фактично отримана у контексті цього проекту, становила 8,9 млн грн; «Будівництво шляхопроводу по просп. Адмірала Сенявіна вул. Залаегерсег у м. Херсоні» (Постанова Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року 851). Станом на 30 квітня 2014 року сума коштів, фактично отримана у контексті цього проекту, становила 55,4 млн грн; Бюджетна програма «Обслуговування та погашення зобов язань за залученими коштами під державні гарантії для здійснення капітальних видатків розпорядниками бюджетних коштів» (код ) була профінансована в обсязі 549,4 млн грн згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік». У 2010 році у контексті підготовки до чемпіонату з футболу «Євро-2012» державні гарантії у повному обсязі надавалися для реалізації проектів розвитку інфраструктури, автомобільних та залізничних шляхів» у 2011 і 2012 роках їхня частка поступово скоротилася (до 66% і 25% відповідно) Списання заборгованості та штрафних санкцій Списання заборгованості державних підприємств перед бюджетами та фондами соціального страхування в 90-х роках було доволі розповсюдженою практикою в Україні. У деяких випадках заборгованість перед Пенсійним фондом України перебільшувала суму обов язкового внеску більше, ніж вдвічі. Періодичне списання зобов язань окремих суб єктів перед Пенсійним фондом підриває систему соціального страхування в країні та створює стимул для інших компаній ігнорувати ці зобов язання. З огляду на це Уряд ввів заборону на списання заборгованості суб єктів господарювання перед Пенсійним фондом та встановив штрафні санкції за несплату. Станом на 2014 рік списання заборгованості компаній практично припинилося. У той самий час спеціальний режим продовжує застосовуватися до зобов язань навчальних закладів, військових установ та організацій нацбезпеки, а також деяких інших категорій державних установ, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів. Спеціальні види пільг передбачаються також для підприємств суднобудівної галузі та компаній, які працевлаштовують інвалідів (організації, управління якими здійснюється об єднаннями інвалідів). 59

60 Закон України «Про загальнообов язкове державне пенсійне страхування» від 7 липня 2014 року передбачає, що штраф, пеня та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов язкове державне пенсійне страхування не застосовуються до фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощений режим оподаткування, Нараховані органами Пенсійного фонду України суми фінансових санкцій за несплату фізичними особами-підприємцями зазначених сум підлягають списанню. Законом України «Про скорочення заборгованості перед Пенсійним фондом України підприємств, які мають стратегічне значення, та вугледобувних підприємств і відновлення пенсійних прав їх працівників» від 9 вересня 2010 року 2508-VI передбачалося списання штрафів і пені, які були нараховані Пенсійним фондом України вугледобувним та торфовидобувним підприємствам на дату набрання чинності цим Законом. Законом передбачалося також розстрочення заборгованості. Суми заборгованості зазначених підприємств списувалася шляхом списання еквівалентної суми заборгованості Пенсійного фонду України за позиками, наданими з єдиного казначейського рахунка згідно з договором бюджетної позики. Відповідні взаєморозрахунки з бюджетом із подальшим відновленням єдиного казначейського рахунка відбувалися в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згаданий Закон застосовувався до усіх підприємств, незалежно від форми власності та виду господарської діяльності. Деякі із зазначених суб єктів входять до спеціального «переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», затвердженого Кабінетом Міністрів України. Пенсійне страхування їхніх працівників забезпечується відповідно до положень Закону України «Про загальнообов язкове державне пенсійне страхування». Законом передбачалася можливість розстрочення заборгованості, зокрема таких її видів: заборгованості зі сплати обов язкових внесків до Пенсійного фонду України, розрахованих згідно із Законом України «Про загальнообов язкове державне пенсійне страхування», яка існувала на дату набрання чинності Законом; штрафів та пені, які не були сплачені належним чином або нараховані згідно із Законом України «Про загальнообов язкове державне пенсійне страхування», які існувала на дату набрання чинності Законом. Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року 2154-VI заклав основу для списання заборгованості перед фондами соціального страхування вугледобувних та торфодобувних підприємств, які підпорядковуються безпосередньо Міністерству енергетики та вугільної промисловості. Ця заборгованість стосувалася відшкодування пільгових пенсій (в тому числі витрат на їх доставку) та боргів по фінансовими санкціями та пені, не погашених станом на 1 березня 2010 року. Суми заборгованості зазначених підприємств списувалася шляхом списання еквівалентної суми заборгованості Пенсійного фонду України за позиками, наданими за рахунок коштів єдиного казначейського рахунка. Відповідні взаєморозрахунки з бюджетом із подальшим відновленням єдиного казначейського рахунка відбувалися в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Період, за який було списано заборгованість, обліковувався в системі персоніфікованого обліку внесків як період, за який сплачено страхові внески у повному обсязі. Вигідні схеми реструктуризації боргу застосовувалися також і до деяких інших галузей виробництва, зокрема до енергетичної та суднобудівної. Так, спеціальні заходи з покращення фінансового становища окремих суб єктів господарювання в пріоритетних галузях передбачалися Законами України «Про проведення економічного експерименту щодо державної підтримки суднобудівної промисловості» від 6 вересня 2012 року 5209-VI та «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно- 60

61 промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку» від 6 вересня 2012 року 5213-VI. У 2010 році аналогічні переваги надавалися підприємствам паливно-енергетичного комплексу згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу щодо порядку погашення заборгованості» від 13 січня 2011 року 2940-VI. Для підприємств оборонно-промислового комплексу (які не розглядаються у цьому дослідженні), списання заборгованості здійснювалося відповідно до Закону України «Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну «Укроборонпром» та забезпечення їх стабільного розвитку» від 6 вересня 2012 року 5213-VI. Згідно із зазначеним Законом підлягали списанню не сплачені на день набрання чинності цим Законом суми заборгованості підприємств обороннопромислового комплексу (у тому числі встановлені судовими рішеннями та реструктуризовані). До зазначених сум відносилася заборгованість із платежів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування України (Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду загальнообов язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків), а саме: Збору на обов язкове державне пенсійне страхування; Внесків на загальнообов язкове державне соціальне страхування; Відшкодування пільгових пенсій (у тому числі витрат на їх доставку), наукових пенсій; Накладених (нарахованих) сум штрафів та пені; Сум штрафів та пені, які підлягають (підлягатимуть) нарахуванню на день набрання чинності Законом. Окрім цього, Законом дозволялося списання заборгованості підприємств обороннопромислового, яка виникла в результаті їх поточної діяльності, зокрема: заборгованість підприємств оборонно-промислового комплексу (у тому числі встановлена судовими рішеннями та реструктуризована) перед підприємствами, що виробляють, транспортують і постачають теплову енергію, та суб єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», її дочірніми компаніями (підприємствами), яка обліковувалася станом на 1 вересня 2012 року і не сплачена станом на дату набрання чинності Законом; заборгованість підприємств оборонно-промислового комплексу (у тому числі встановлена судовими рішеннями та реструктуризована) перед суб єктами господарювання, що здійснюють постачання електричної енергії за регульованим тарифом, яка виникла станом на 1 вересня 2012 року і не сплачена станом на дату набрання чинності Законом; заборгованість підприємств оборонно-промислового комплексу (встановлена судовими рішеннями та реструктуризована) перед суб єктами господарювання, що надають послуги з водопостачання та водовідведення, яка виникла станом на 1 вересня 2012 року і не сплачена на дату набрання чинності Законом; заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями та реструктуризована) зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій (3 відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам оборонно-промислового комплексу на заборгованість за природний газ та послуги з його транспортування, теплову енергію, електричну енергію та 61

62 надані послуги з водопостачання та водовідведення станом на 1 вересня 2012 року і не сплачені станом на дату набрання чинності Законом; заборгованість підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, перед суб єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, в межах сум, списаних учасникам процедури списання підприємствам обороннопромислового комплексу, яка виникла станом на 1 вересня 2012 року і не сплачена станом на дату набрання чинності Законом; заборгованість підприємств, які надають послуги з водопостачання та водовідведення, перед суб єктами господарювання, що здійснюють постачання електричної енергії, в межах сум, списаних учасникам процедури списання підприємствам обороннопромислового комплексу, яка виникла станом на 1 вересня 2012 року і не сплачена станом на дату набрання чинності Законом; заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями та реструктуризована) суб єктів господарювання, що здійснюють постачання електричної енергії за регульованим тарифом, перед оптовим постачальником електричної енергії, яка виникла на 1 січня 2007 року і не сплачена станом на дату набрання чинності Законом, в обсягах, що не перевищують списаних учасникам процедури списання підприємствам обороннопромислового комплексу за спожиту електричну енергію та послуги з водопостачання та водовідведення обсягів заборгованості; заборгованість (у тому числі реструктуризована або встановлена судовими рішеннями) оптових постачальників електричної енергії перед підприємствами, що генеурують електричну енергію, що виникла станом на 1 січня 2007 року і не сплачена на дату набрання чинності Законом, в обсягах, що не перевищують списаних учасниками процедури списання підприємствам оборонно-промислового комплексу за спожиту електричну енергію та послуги з водопостачання та водовідведення обсягів заборгованості; заборгованість НАК «Нафтогаз України» перед Державним агентством резерву України за природний газ, що виникла в результаті виконання рішень Кабінету Міністрів України, встановлена судовими рішеннями, яка виникла станом на 1 вересня 2012 року і не сплачена на дату набрання чинності Законом; заборгованість (у тому числі реструктуризована) підприємств, що виробляють електричну енергію, перед Державним агентством резерву України, за природний газ, отриманий згідно з рішеннями Кабінету Міністрів України у порядку тимчасового позичання, яка обліковувалася станом на 1 вересня 2012 року і не сплачена на дату набрання чинності Законом та визначена за ціною на дату отримання природного газу. У Таблиці 11 міститься інформація стосовно юридичних підстав для списання заборгованості суб єктів господарювання у рр. 62

63 Таблиця 11 Постанови Кабінету Міністрів України про списання сум заборгованості та надання державних гарантій у рр. Назва постанови Зареєстрована 1 «Про внесення змін до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для реструктуризації вугільної та торфодобувної промисловості» (на реструктуризацію заборгованості зазначених підприємств виділені кошти у сумі 240 мільонів грн) від 18 грудня 2013 року за «Деякі питання надання у 2013 році державних гарантій для забезпечення виконання боргових зобов язань за облігаціями Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (Надані державні гарантії для забезпечення виконання зобов язань з погашення облігацій номінальною вартістю 4,8 млрд грн) 3 «Про внесення змін до Порядку та умов надання у 2013 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» від 4 грудня 2013 року за 885 від 27 листопада 2013 року за 865 (З Державного бюджету надана субвенція місцевим бюджетам (в обсязі 1,3 млрд грн) на погашення заборгованості з різниці в тарифах на комунальні послуги) 4 «Деякі питання надання у 2013 році державних гарантій для забезпечення виконання зобов язань Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (Надані державні гарантії для часткового забезпечення виконання зобов язань за позикою НАК «Нафтогаз України» (4,25 млрд грн) 5 «Деякі питання рефінансування заборгованості Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 6 «Деякі питання діяльності Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у 2013 році» (Надана бюджетна підтримка в обсязі 13,9 млрд грн на покриття касового дефіциту НАК «Нафтогаз України» (у тому числі на компенсацію різниці між цінами закупівлі природного газу та його реалізації суб єктам господарювання для виробництва теплової енергії (5,8 млрд грн) 7 «Про затвердження Порядку списання заборгованості Пенсійного фонду України за позиками, наданими за рахунок коштів єдиного казначейського рахунка, на суми списаної заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу» 8 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань списання заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу» 9 «Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію» від 13 листопада 2013 року за 840 від 21 серпня 2013 року за 686 від 17 липня 2013 року за 618-р від 13 лютого 2013 року за 104 від 30 листопада 2011 року за 1229 від 8 серпня 2011 року за

64 Окрім перелічених вище постанов, Кабінет Міністрів України ухвалив низку інших нормативно-правових актів, які передбачали списання заборгованості великої кількості підприємств в окремих стратегічно важливих галузях економіки, зокрема в енергетичній (пріоритет надавався НАК «Нафтогаз України»), що негативно відобразилося на прозорості процедури такого списання. Як приклад таких нормативно-правових актів можна навести Закон України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» від 12 травня 2011 року 3319-VI (зі змінами від 1 липня 2012 року). Переваги, передбачені цим Законом поширювалися на усі підприємства, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об єднаною енергетичною системою України, а також суб єкти господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за так званим «регульованим тарифом». Зокрема, під його дію потрапляла заборгованість Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та її дочірніх підприємств: ДК «Газ України», ДК «Укртрансгаз», ДК «Укргазвидобування», ДП «Енергоринок» та АТ «Чорноморнафтогаз». Законом передбачалося списання наступної заборгованості: 1. Заборгованості за природний газ (у тому числі реструктуризованої) зазначених підприємств, у тому числі ліквідованих підприємств, що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року і не була сплачена на дату набрання чинності Законом, зокрема: заборгованість ДК «Газ України» перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (у тому числі реструктуризована) списувалася у межах сум, списаних підприємствам, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, і суб єктам господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом, перед ДК «Газ України»; Кошти, що надходили суб єктам господарювання - постачальникам природного газу за регульованим тарифом, від споживачів як погашення заборгованості за спожитий природний газ, що обліковувалася станом на 1 січня 2010 року, зараховувалися на окремий поточний рахунок цих суб єктів господарювання та використовувалися ними виключно для виконання відповідних інвестиційних програм. 2. Заборгованість за спожиту електричну енергію у складі: заборгованості суб єктів господарювання, що здійснюють постачання електричної енергії за регульованим тарифом, перед ДП «Енергоринок» в обсягах, що не перевищують обсягів заборгованості, списаної такими суб єктами; заборгованості ДП «Енергоринок» перед підприємствами, що виробляють електричну енергію в обсягах, що не перевищують обсягів заборгованості, реструктуризованої цими підприємствами, та/або реструктуризованої заборгованості перед Державним агентством резерву України на виконання рішень Кабінету Міністрів України; заборгованості ДП «Енергоринок» перед підприємствами, що здійснюють передачу електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; зобов язань ДП «Енергоринок» зі сплати на будівництво вітрових електростанцій згідно з Комплексною програмою будівництва вітрових електростанцій. Списання зазначеної вище заборгованості здійснювалося згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію» від 8 серпня 2011 року 894. Цим Порядком було передбачено, що зведений реєстр списаних обсягів заборгованості за природний газ та за електричну енергію повинен був подаватися до Міністерства енергетики та вугільної промисловості до 25 числа кожного місяця Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та державним підприємством «Енергоринок» відповідно. 64

65 Державна підтримка у цьому контексті надавалася також шляхом розстрочення заборгованості. Аналогічний механізм використовувався для підтримки підприємств вугільної галузі. Законом України «Про погашення заборгованості державних підприємств вугільної галузі із сплати страхових внесків та штрафних санкцій (пені) до Фонду соціального страхування України» від 18 червня 2013 року 332-VII передбачалося, що заборгованість підприємств вугільної галузі із сплати страхових внесків та штрафних санкцій (пені) до Фонду соціального страхування України, у тому числі встановлена судовими рішеннями, може сплачуватися частинами. Суми заборгованості державних підприємств вугільної галузі за внесками, а також суми штрафних санкцій (пені), нараховані на суму заборгованості, можуть бути розстрочені на строк не більш як 60 календарних місяців з дати укладення договору про розстрочення суми заборгованості відділеннями виконавчої дирекції Фонду. З метою розстрочення заборгованості державне підприємство вугільної галузі мало звернутися до відділення виконавчої дирекції Фонду за своїм місцезнаходженням протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності цим Законом. Інформація щодо точного обсягу списання боргових зобов язань відсутня. На сьогоднішній день у офіційних звітах Державного казначейства України міститься інформація лише про непогашену заборгованість суб єктів господарювання за отриманими державними позиками та/або гарантіями лише на початок відповідних податкових періодів. Однак, наведений вище перелік однозначно доводить, що практика списання заборгованості та штрафних санкцій широко застосовувалася для підтримки фінансового становища стратегічно важливих для економіки і безпеки держави експортно-орієнтованих державних підприємств. На додачу до всього зазначеного, дозволялося списання підприємствам суднобудівної промисловості деких видів штрафних та фінансових санкцій, які нараховувалися у зв язку із їх заборгованістю зі сплати податків та зборів, що накопичувалися до 1 січня 2013 року. Окрім відсутності інформації про обсяг пільг, такий підхід до списання боргів негативно впливає на прозорість та конкуренцію на відповідних ринках. З переліку підприємств, які отримали переваги відповідно до Законів та Постанов Кабінету Міністрів України, чітко зрозуміло, що основними одержувачами певних переваг були саме державні підприємства. У той же час, інституцією, яка найбільше постраждала внаслідок списання різних видів заборгованості та надання спеціальних переваг окремим підприємствам, став, очевидно, Фонд соціального страхування. 65

66 ГЛАВА 4: ГОРИЗОНТАЛЬНА ПІДТРИМКА 4.1. Підтримка регіонального розвитку Правова основа підтримки регіонального розвитку в Україні Загальні правові, економічні та організаційні засади регіонального розвитку в Україні викладені в Законах України «Про засади державної регіональної політики» від 05 лютого 2015 року 156-VII, «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року 280/97-ВР, «Про державні цільові програми» від 09 лютого 2006 року 3421-IV, «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» та «Про стимулювання розвитку регіонів» від 8 вересня 2005 року 2850-IV. Нещодавно ухвалений ЗУ «Про засади державної регіональної політики» 2015 року встановлює загальні принципи розробки та координації програм та проектів регіонального розвитку». Статті Закону визначають механізми та джерела фінансування таких програм та проектів. Так, зокрема, у статті 21 зазначено, що джерелами фінансування державної регіональної політики є: 1. Кошти державного бюджету, зокрема Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР), 2. Кошти місцевих бюджетів, 3. Доброчинні внески, 4. Кошти міжнародних організацій, 5. Кошти з інших джерел, не заборонених законодавством. Фінансування за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку ґрунтується на таких принципах: 1) відповідності чинній Державній стратегії регіонального розвитку України та відповідному плану заходів з її реалізації; 2) конкурсного відбору програм (проектів) регіонального розвитку; 3) ефективності використання залучених ресурсів; 4) спроможності суб єктів та проектів самостійно забезпечувати подальше власне фінансування або утримуватися за рахунок коштів місцевих бюджетів; 5) адекватної фінансової та іншої участі органів місцевого самоврядування, на території юрисдикції чи в інтересах яких реалізуються відповідні заходи, програми чи проекти; 6) неупередженого розподілу коштів ДФРР з урахуванням рівня соціальноекономічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Порядок та строки фінансування програм та проектів регіонального розвитку визначаються Кабінетом Міністрів України. 66

67 Згідно зі статтею 3 Закону України «Про стимулювання розвитку регіонів», ухваленого у 2005 році, Кабінет Міністрів України уповноважений ухвалювати державну стратегію регіонального розвитку, а обласні ради (у тому числі Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські ради) власні регіональні стратегії розвитку. Узгодження діяльності з виконання регіональних стратегій розвитку державними та місцевими органами влади здійснюється на основі угод щодо регіонального розвитку, які укладаються між Кабінетом Міністрів України та відповідною радою. Зміст угод щодо регіонального розвитку та вимоги стосовно їх укладання визначені статтями 4-6 зазначеного Закону. ЗУ «Про стимулювання розвитку регіонів» також дає визначення поняттю «депресивна територія», встановлює економічні та соціальні показники для визначення депресивних територій, види та заходи державної підтримки таких територій, зокрема: капітальні вкладення у розвиток виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури; надання фінансової підтримки малому та середньому бізнесу, сприяння формуванню інноваційних та консалтингових центрів, венчурних фондів тощо; спрямування міжнародної технічної допомоги на розв язання актуальних соціальноекономічних та екологічних проблем, сприяння зайнятості населення, фінансування програм перекваліфікації та професійного розвитку трудових ресурсів, стимулювання трудової міграції, охорони здоров я. Обсяг бюджетного фінансування регіонального розвитку та підтримки депресивних територій визначається щорічно відповідно до Закону «Про державний бюджет України» та рішень обласних та місцевих рад щодо відповідних місцевих бюджетів. Після того, як Парламент ухвалює Закон «Про державний бюджет», обсяг фінансування заходів, передбачених угодами щодо регіонального розвитку коригується відповідно до наявного обсягу коштів Державного бюджету. 6 вересня 2014 року Кабінет Міністрів України ухвалив нову комплексну «Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2020 року» (Постанова КМУ 385). Цей акт замінив попередню Стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року, ухвалену Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2006 року На сьогоднішній день регіональна економічна структура України має такі характерні особливості: найвища концентрація господарської діяльності у м. Києві, де створюється майже 20% ВВП і зосереджується майже 50% прямих інвестицій із-за кордону. Причиною такого економічного дисбалансу є зростання кількості населення у м. Києві та високий рівень міграції до столиці з інших областей країни; близько 75% населення Київської області робітники сфери обслуговування; більшість населення має вищу освіту. На регіональному рівні господарська діяльність також зосереджується навколо обласних центрів; зростаюча соціальна та економічна нерівність між великими містами та невеликими провінційними містечками й селами, в яких спостерігається спад економічної активності та скорочення кількості населення більш ніж на 30%; Неефективне управління програмами регіонального розвитку та непрозорі механізми фінансової підтримки проектів регіонального розвитку; відсутність чітко визначеної політики регіонального розвитку, неефективні механізми узгодження діяльності державних та регіональних органів влади, а також міжрегіональних зв язків, недосконала організація регіональних та місцевих органів державної влади та затягування адміністративної і територіальної реформ. 67

68 Нова Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року встановила: «Події, що відбулися з початку 2014 року на території півострова Крим та у південно-східних регіонах України, є наслідком прорахунків та недоліків державної внутрішньої та зовнішньої політики, в тому числі й політики регіонального розвитку. Відстала технологічна база та монофункціональність промисловості Донецької та Луганської областей, сировинний характер експорту продукції та орієнтація його переважно на російський ринок консервує недосконалу структуру економіки, залежність від зовнішнього ринку, зокрема енергетичних ресурсів. Державна промислова політика, що базувалася на наданні преференцій окремим територіям та підприємствам вугільної і металургійної промисловості, не сприяла підвищенню конкурентоспроможності зазначених регіонів. Політика місцевих органів влади призвела до закритості регіональних ринків та фактичної їх інтегрованості до російського ринку. У результаті, крім економічних проблем розвитку зазначених регіонів, на фоні відносно високого рівня середньої заробітної плати порівняно з іншими областями, зросли внутрішньорегіональні диспропорції щодо розвитку інфраструктури, надання послуг населенню у сфері освіти, культури, охорони здоров я та навколишнього природного середовища та інші. Розвиваються в основному обласні центри, а шахтарські та сільські території занепадають. Наслідком зазначених тенденцій є значне розшарування населення за рівнем доходів, безробіття, соціальне невдоволення мешканців регіонів, створення підґрунтя для проявів сепаратизму». Метою нової Стратегії Уряду є узгодження цілей та пріоритетів галузевої політики із завданнями та цілями регіонального розвитку. Це стосується, зокрема, розвитку таких сфер, як: транспорт та інфраструктура; економічний розвиток та інвестиції; підприємництво і регуляторне середовище; конкурентна політика; ринок праці; освіта і наука; інноваційна діяльність. У контексті державної підтримки господарської діяльності та підприємництва, основним пріоритетом державного управління як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях є створення умов для залучення інвестицій у проекти (програми) регіонального розвитку. Зокрема, першочерговим спрямуванням інвестиційних проектів є розвиток транспортної інфраструктури на місцевому та міжобласному рівнях будівництво та утримання доріг, вулично-дорожньої мережі, розвиток залізничного, автобусного та інших видів транспорту. Іншим пріоритетним напрямком є проекти енергозбереження та розвиток технологій, які дозволяють використовувати альтернативні джерела енергії (біомаса, сонячна енергія тощо). Уряд планує використовувати бюджетне співфінансування, позики, кредитні лінії, пільгове оподаткування, компенсації та інші заходи державного регулювання для енергозбереження, розвитку телекомунікаційної інфраструктури, впровадження інновацій шляхом розвитку технологічних та індустріальних парків, регіональних науково-дослідних та освітніх центрів, покращення умов ведення бізнесу та полегшення доступу до фінансування для середнього та малого бізнесу, а також стимулювання створення нових робочих місць. Нова Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року буде імплементована у два етапи: 68

69 - Перший етап ( роки) (окрім основного пріоритету стабілізації соціальноекономічної ситуації у східних областях України та повернення території Автономної Республіки Крим, анексованої Росією, під юрисдикцію України), передбачається, що Уряд має зосередити свої зусилля на підготовці конституційної, законодавчої та регуляторної основ для реорганізації та перерозподілу влади між центральними та регіональними органами влади, а також децентралізації фінансів для зміцнення матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування. Значна частина заходів буде присвячена розвитку інституційних структур для планування, координації та моніторингу результатів імплементації Стратегії. Основним завданням Стратегії на першому етапі є створення економічних та регуляторних умов для розвитку ефективного конкурентного середовища на регіональних ринках, у тому числі мінімізація антиконкурентних рішень і дій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Щодо розподілу державних коштів на цьому етапі Стратегія передбачає концентрацію фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах регіонального розвитку, а саме: стимулювання впровадження новітніх енергоефективних технологій та енергозберігаючих заходів, виробництва електроенергії з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива; підтримка реалізації інвестиційних проектів житлового будівництва. - Другий етап ( ) після проведення адміністративної та конституційної реформ, які забезпечать децентралізацію фінансування і повноважень та зміцнять інституційну інфраструктуру органів місцевого самоврядування, Уряд зосередиться на фінансуванні та реалізації державних інфраструктурних проектів, спрямованих на посилення міжрегіональної та внутрішньорегіональної інтеграції, а також реалізації інноваційних міжгалузевих проектів у сфері регіонального розвитку, спрямованих на стимулювання процесу економічного розвитку окремих регіонів та територій. Окрім цього передбачається, що на другому етапі імплементації Стратегії регіонального розвитку буде можливо: розширити сферу застосування угод щодо регіонального розвитку та виділити більше ресурсів на їх імплементацію; створити міжрегіональну та внутрішньорегіональну системи поширення інновацій та знань; стимулювати формування ефективних регіональних ринків праці відповідно до потреб економіки регіону та з урахуванням його конкурентних переваг; сприяти розвитку ринкової інфраструктури регіональних ринків, зокрема, шляхом усунення або зниження бар єрів вступу на регіональні товарні ринки нових виробників та виходу з них; підвищити рівень інженерного забезпечення регіонів, у тому числі водозабезпечення сільських населених пунктів; розвивати інформаційну та комунікаційну мережі, дорожньо-транспортну інфраструктуру; забезпечити рівні умови для доступу населення до освіти та професійної підготовки, підвищити якість освіти; поширити позитивний досвід пілотних проектів реформування системи охорони здоров я на інші регіони, підвищуючи, таким чином, доступність та ефективність медичного обслуговування населення незалежно від місця проживання; удосконалити систему територіального розміщення об єктів сфери культури, зокрема в сільській місцевості; 69

70 підвищити якість надання житлово-комунальних послуг шляхом створення конкурентного середовища на ринку таких послуг. Попередня Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року не була реалізована у повній мірі як за планом заходів, так і за результатами, з низки причин, у тому числі через: - відсутність, неузгодженість або невідповідність нормативно-правової бази для ефективного управління державними фінансами (у тому числі конституційних положень, якими визначаються місцеві адміністративні та бюджетні повноваження, середньострокове та довгострокове планування бюджетних коштів, необхідних для реалізації програм регіонального розвитку), недоліки у законодавстві щодо державних закупівель, неефективні механізми контролю за наданням державної підтримки суб єктам господарювання та відбором проектів, які потребують державної підтримки тощо). - брак інституційної інфраструктури, необхідної для узгодження заходів на загальнодержавному та регіональному рівнях, а також реалізації проектів регіонального розвитку, у тому числі незадовільні результати діяльності та відсутність фінансування Державного фонду регіонального розвитку (заснованого у 2012 році у якості основного фінансового інструменту фінансування регіонального розвитку) Підтримка інвестиційної діяльності Права інвесторів в Україні гарантуються положеннями Конституції (статті та стаття 92 розділу 2), Господарського Кодексу України, 32 (Глави 38-40), Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року 1560-XII, ЗУ «Про захист іноземних інвестицій на Україні» (1991) та іншими законами, які регулюють порядок укладання двосторонніх або міжнародних угод та взаємного захисту іноземних інвестицій. Закон України «Про інвестиційну діяльність» 1991 року 33 з численними змінами та доповненнями передбачає низку спеціальних визначень, таких як «державне інвестування» та «інвестиційний проект, для реалізації якого може надаватися державна підтримка». У грудні 2014 року український Уряд подав на розгляд Парламенту нову версію Закону, яка розширює повноваження Кабінету Міністрів України щодо визначення економічної обґрунтованості інвестиційних проектів. Нова редакція Закону містить процедурні вимоги щодо реєстрації та відбору інвестиційних проектів та інвестиційних пропозицій, які потребують державної підтримки. Згідно зі статтею 12 (ч. 1) Закону державна підтримка для реалізації інвестиційних проектів надається у таких формах: 1. співфінансування інвестиційних проектів з державного бюджету; 2. надання кредитів за рахунок коштів державного бюджету та державних гарантій з метою забезпечення виконання боргових зобов язань за запозиченнями суб єкта господарювання, який здійснює реалізацію затверджених інвестиційних проектів; 3. повної або часткової компенсації відсотків за кредитами суб єктів господарювання для реалізації інвестиційних проектів; 4. у інших формах державної підтримки (у тому числі участі держави в акціонерному капіталі суб єкта господарювання, який здійснює реалізацію затверджених інвестиційних проектів). 32 Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року 436-IV. 33 З часу ухвалення Закону в 1991 році до нього було внесено низку змін. 70

71 Відповідно до положень статті 12 (ч.2) Закону України «Про інвестиційну діяльність», для отримання державної підтримки інвестиційний проект повинен бути внесений Мінекономрозвитку до Державного реєстру інвестиційних проектів та пропозицій інвестиційних проектів. Статтею 105 Бюджетного кодексу України закріплені основні принципи державного фінансування інвестиційних проектів, а саме: економічної ефективності інвестиційної програми (проекту) із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів на виконання інвестиційних програм (проектів); направленості на створення, приріст чи оновлення основних фондів комунальної форми власності (насамперед на завершення будівництва та реконструкції об єктів із ступенем будівельної готовності понад 70 відсотків); фінансової забезпеченості інвестиційних програм (проектів), строк впровадження яких довший, ніж бюджетний період, необхідними фінансовими ресурсами місцевих бюджетів, кредитами (позиками), залученими під державні та/або місцеві гарантії, та коштами субвенції на їх виконання впродовж усього строку впровадження; рівня забезпеченості об єктами виробничої, комунікаційної та соціальної інфраструктури, що підвищує інвестиційну привабливість території; участі отримувача бюджетної підтримки у поповненні бюджетних надходжень: для проектів, які фінансуються за рахунок коштів бюджетів сіл, їх об єднань, селищ, міст районного значення не менш як 1 відсоток від обсягу такої субвенції; для проектів, які фінансуються за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, бюджетів міста Севастополя, міст загальнодержавного та обласного значення не менш як 3 відсотки від обсягу такої субвенції; для проектів, які фінансуються за рахунок коштів бюджету міста Києва не менш як 5 відсотків від обсягу такої субвенції; обґрунтування спроможності подальшого утримання за рахунок коштів місцевих бюджетів об єктів комунальної власності. Розподіл державного фінансування на виконання інвестиційних програм (у тому числі проектів обласного значення) здійснюється у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2011 року 520, з урахуванням завдань і заходів державної стратегії регіонального розвитку, регіональних стратегій розвитку на підставі формалізованих параметрів, що базуються на фактичних та прогнозних показниках економічного та соціального розвитку відповідної території (основними з яких є показники обсягу промислового виробництва, обсягу валової продукції сільського господарства, обсягу інвестицій у основні фонди, рівня щільності населення, рівня безробіття населення, доходів населення у розрахунках на одну особу, середньомісячної заробітної плати працівників). Критерії відбору проектів для надання державної підтримки визначені у статті 12 (ч. 1) Закону України «Про інвестиційну діяльність», у той час як порядок їх відбору закріплений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку відбору проектних (інвестиційних) пропозицій та інвестиційних проектів, для розроблення або реалізації яких надається державна підтримка» від 13 листопада 2013 року

72 Попередній відбір здійснюється на конкурсних засадах конкурсними комісіями, які утворюються уповноваженими органами державної влади (крім відбору інвестиційних проектів, для реалізації яких державна підтримка надається у формі державних гарантій, який здійснюється конкурсною комісією, що утворюється Мінекономрозвитку). Мінекономрозвитку здійснює оцінку та конкурсний відбір відповідних інвестиційних програм (проектів), виходячи з прогнозованого обсягу ДФРР на визначений бюджетний період. Конкурсна комісія Мінекономрозвитку проводить аналіз запропонованих інвестиційних проектів на конкурсній основі і надає відповідні рекомендації його ініціаторам та Мінекономрозвитку, яке приймає остаточне рішення. Рекомендації щодо затвердження інвестиційних проектів подаються до Мінекономрозвитку до 1 липня року, який передує тому, на який запланована інвестиційна діяльність, а остаточний список інвестиційних проектів, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок коштів ДФРР, подається Мінекономрозвитку на затвердження Кабінету Міністрів України до 1 серпня року, який передує запланованому строку початку проекту. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України також затвердило порядок реєстрації інвестиційних проектів, фінансування яких здійснюється державою; станом на грудень 2014 року 42 інвестиційні проекти та 3 пропозиції проектів були зареєстровані Мінекономрозвитку після отримання позитивних висновків відповідної комісії щодо їх економічної обґрунтованості. Позитивні експертні висновки були також надані стосовно 3 пропозицій та 80 проектів. 34. У 2014 році Верховна Рада України з метою подальшого розвитку бізнесу та інвестиційної діяльності ухвалила низку законодавчих актів, зокрема: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року 1255-VII, яким були внесені зміни до Кодексу законів про працю, Господарського кодексу та Цивільного кодексу України, а також Закону України «Про акціонерні товариства» у частині положень, якими визначений порядок припинення повноважень та відповідальності посадових осіб компаній; Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення оподаткування інвестиційної діяльності» від 7 жовтня 2014 року 1690-VII, яким передбачені засоби стимулювання приватних інвесторів у видобувній галузі в Україні. Ці зміни стосуються режиму оподаткування операцій у контексті угод про розподіл продукції. Необхідно також зазначити, що у грудні 2014 року була затверджена Програма діяльності Кабінету Міністрів України із урахуванням положень Коаліційної угоди, яка також передбачала пріоритет підтримки інвестиційної діяльності, зокрема шляхом: 1. Зменшення адміністративного тиску на бізнес; 2. Захисту прав інвесторів; 3. Спрощення адміністративних процедур реєстрації бізнесу, зокрема: a. скасування обов язкового фітосанітарного контролю рослин в Україні; b. скасування обов язкового моніторингу та дослідних робіт для виконання особливих умов використання надр в Україні; c. встановлення рівних умов ведення бізнесу та скасування податкових пільг на імпорт енергоефективного обладнання для зменшення збитків Державного бюджету. 34 Інформація базується на матеріалах, опублікованих на сайті 72

73 4. Приваблення інвестицій (відкриття можливостей розширення податкових зобов язань державно-приватного партнерства, реабілітація і модернізація економічної інфраструктури, вдосконалення методів аналізу ризиків та їх розподілення між державною та приватною сторонами, а також методики розрахунку концесійних платежів). 5. Удосконалення системи адміністративних послуг Державний фонд регіонального розвитку Статтею 24 1 Бюджетного кодексу України визначені основні принципи функціонування Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР). Так, кошти ДФРР спрямовуються на виконання: державної стратегії регіонального розвитку та регіональних стратегій розвитку; державних цільових проектів та інвестиційних проектів у частині виконання заходів регіонального розвитку; угод щодо регіонального розвитку та програм подолання депресивності територій; державних програм розвитку транскордонного співробітництва; та програм і проектів соціально-економічного розвитку регіонів, включаючи заходи розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць (зокрема, малих міст, гірських населених пунктів, населених пунктів зон спостереження тощо). Державний фонд регіонального розвитку створюється у складі загального фонду Державного бюджету. Відповідно до вимог законодавства при складанні проекту Державного бюджету України на наступні два бюджетні періоди ДФРР передбачається в обсязі не менше 1 відсотка прогнозованого обсягу доходів загального фонду Державного бюджету України. Однак, на практиці фінансування ДФРР за рахунок коштів Державного бюджету ніколи не здійснювалося на такому рівні. За фактичними показниками бюджет ДФРР складав 1641,5 млн грн (0,509%) у 2012 році, і був меншим за 987,5 млн грн, що дорівнює 0,3% загальної суми доходів державного бюджету у 2013 році. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2012 року 656 закріплений порядок підготовки, оцінки та відбору інвестиційних програм (проектів), що можуть реалізуватися за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку, а також порядок використання коштів державного фонду регіонального розвитку. Зазначені процедури розроблені відповідно до статті 24 1 Бюджетного кодексу України «Державний фонд регіонального розвитку». Починаючи з 2010 року Кабінет Міністрів України здійснював фінансування за бюджетною програмою «Державні капітальні видатки, що розподіляються Кабінетом Міністрів України». Так, у 2010 році за цією програмою було затверджене фінансування в обсязі 2,4 млрд грн, проте жоден із запланованих проектів не був профінансований на практиці. У 2011 році лише 21,7 млн грн були виділені на імплементацію програми (у той час, як її затверджений бюджет становив 2,8 млрд грн). У рр. ситуація повторювалася і жодні кошти за програмою не виділялися (при цьому заплановані кошти програми складали 2,0 і 1,4 млрд грн відповідно). У 2014 році був затверджений загальний бюджет програми у розмірі 2,5 млрд грн, однак за даними за 1-ий квартал 2014 року жодні проекти на практиці не фінансувалися). Кабінет Міністрів України щорічно видає розпорядження для фінансування інвестиційних програм, наприклад: 73

74 Розпорядження КМУ «Деякі питання використання у 2011 році державних капітальних видатків» від 27 липня 2011 року 761-р; Розпорядження КМУ «Деякі питання використання у 2012 році державних капітальних видатків» від 21 березня 2012 року 177-р; Розпорядження КМУ «Деякі питання використання у 2013 році державних капітальних видатків» від 11 лютого 2013 року 76-p. Ці розпорядження є правовою підставою для розподілу бюджетних коштів між Міністерствами та іншими державними установами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та Севастопольською міською державною адміністрацією. Закон про Державний бюджет на відповідний рік визначає «консолідований обсяг» коштів, які підлягають розподілу Міністерством фінансів відповідно до бюджетної програми «Державні капітальні видатки, що розподіляються Кабінетом Міністрів України». Згідно зі статтею 23(6) Бюджетного кодексу України, передача бюджетних коштів від одного розпорядника до іншого для виконання тих самих функцій чи послуг здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Однак, існуючому підходу до розподілу державних капітальних видатків бракує прозорості, оскільки Верховна Рада, затверджуючи відповідні видатки, не враховує специфічні цілі та критерії використання відповідних коштів. Публічний доступ до такої інформації поки що обмежений. Таким чином, оприлюднені розпорядження Кабінету Міністрів містять правові підстави розподілу фінансових ресурсів між міністерствами та іншими державними установами для реалізації окремих проектів, але у той же час критерії відбору цих проектів не є достатньо прозорими, а моніторинг досягнення окремих цілей отримувачами державних коштів здійснювати досить важко. При цьому, цілі спрямування коштів Раді міністрів Автономної Республіки Крим та Севастопольській міській державній адміністрації є досить узагальненим і відображають лише загальні обсяги фінансування, необхідного відповідній території. Розподіл коштів за зазначеними цілями повинен у подальшому ухвалюватися Радою міністрів Автономної Республіки Крим. Таким чином, існуючий підхід ставить місцеві органи влади (бюджети міст та сіл) у залежність від рішень обласних адміністрацій Спеціальні (вільні) економічні зони Загальні принципи створення, функціонування та ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон в Україні визначені Конституцією України, Господарським кодексом України та Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (Закон 2673-XII 1992 року). Так, у Господарському кодексі України (статті 401 Закону від 16 січня 2003 року 436-IV) визначається: «1. Спеціальною (вільною) економічною зоною вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютнофінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів. 2. Спеціальні (вільні) економічні зони створюються з метою залучення інвестицій та ефективного їх використання, активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, впровадження нових технологій, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України. 74

75 У Господарському кодексі України також закріплені цілі СЕЗ, їх типи, загальні гарантії, які надаються інвесторам у СЕЗ, а також законодавство України, застосовне у таких зонах. Спеціальні засоби економічного стимулювання та додаткові гарантії інвесторам закріплені в окремих законах. У рр. в Україні на основі наведених нижче законів були створені 12 спеціальних економічних зон: Закон України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» від 24 грудня 1998 року ( 356-XIV у редакції 2006 року); Закон України «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець», 514-XIV, ухвалений у 1999 році; Закон України «Про спеціальну економічну зону «Яворів», 402-XIV, ухвалений у 1999 році; Закон України «Про спеціальну економічну зону «Славутич» 2013-III, ухвалений у 2000 році; Закон України «Про спеціальну економічну зону «Миколаїв» 1909-III, ухвалений у 2000 році; Закон України «Про спеціальну економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту» 1607-III, ухвалений у 2000 році; Закон України «Про спеціальну економічну зону «Рені» 1605-III, ухвалений у 2000 році; Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та спеціальну економічну зону «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим», від 21 грудня 2000 р III (втратив чинність з 18 грудня 2014 року); Закон України «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття» 2322-III, ухвалений у 2001 році; До 12 спеціальних економічних зон, які створювалися в Україні, починаючи з кінця 90-их років, залученнj всього приблизно 1,2 млрд грн прямих інвестицій із-за кордону. Більшість СЕЗ були створені або з метою сприяння розвитку туристичної та рекреаційної діяльності, або імпортноекспортним операціям, полегшенню транзиту товарів через українську територію. Лише три з цих зон (Донецьк, Азов та Харків) були фактично створені для підтримки розвитку промисловості. У рр. «спеціальні економічні зони» як економічне явище повністю дискредитували себе в Україні, оскільки вони асоціювалися з податковими пільгами, результатом яких стали значні втрати бюджетних надходжень, поряд з корупцією та фіктивною підприємницькою діяльністю. З ухваленням Податкового кодексу Україні у 2010 році податкові пільги, які раніше застосовувалися до суб єктів господарювання у СЕЗ, були фактично скасовані. І на cьогодні ситуація є дещо парадоксальною. З правової точки зору, положення законодавства, які передбачають спеціальний режим та вигідні умови для інвестування і здійснення господарської діяльності у СЕЗ є чинними. Однак на практиці, спеціальні економічні зони фактично закриті з того часу, коли до них почали застосовуватися загальні правила оподаткування, і жодні спеціальні заходи стимулювання для підприємств на їх території, не застосовуються. Так, у звіті Уряду, поданому до Комітету СОТ з питань субсидій і компенсаційних заходів від 07 липня 2011 року (G/SCM/N/220/UKR) містилася наступна інформація щодо пільгового режиму спеціальних (вільних) економічних зон та на територій пріоритетного розвитку: «У звітному періоді інвестиційні проекти у СЕЗ та на територіях пріоритетного розвитку реалізувалися із застосуванням загального податкового режиму. Упродовж звітного періоду не здійснювалося будь-яких змін політики/цілей, основ та органів влади, форм, отримувачів та процедур фінансування у порівнянні з тими, які були наведені у звітах G/SCM/N/155/UKR від 26 травня 2008 року та G/SCM/N/186/UKR від 3 75

76 липня 2009 року. Податкові пільги застосовувалися в окремих випадках за рішенням суду». Обсяг пільг, використаних суб єктами господарювання протягом років, відображено у Таблиці 12. Таблиця 12 Підтримка спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку у рр. Роки ВВП у фактичних цінах, млн грн Індекси, дефлятори, частка до попереднього року Індекси, дефлятори, до 2000 року Сума отриманих пільг з оподаткування по СЕЗ та ТПР, млн грн Частка отриманих пільг з оподаткування по СЕЗ та ТПР у співставних даних до ВВП ,40 0, ,102 1,10 574,50 0, ,053 1, ,60 0, ,082 1, ,60 0, ,153 1, ,40 1, ,241 1, ,30 0, ,149 2, ,10 0, ,228 2, ,80 0, ,29 3,27 40,00 0, ,126 3,68 64,20 0, *середнє значення ,10 3,91* У співставних даних в середньому за 10 років частка отриманих пільг з оподаткування по СЕЗ та ТПР по відношенню до ВВП склала 0,36 відс. У той же час найбільший рівень цього індексу припадав на рр. (0,19 відс.-1,38 відс.), тому числі, максимальні значення 0,42 відс.-1,38 відс. у рр. У рр., як зазначалося вище, такі пільги були застосовані виключно за рішеннями суду. У 2010 році, аналогічно до періоду рр. використана сума пільг по відношенню до ВВП склала лише 0,0004 відс Індустріальні парки Поняття «індустріальний парк» за своєю суттю досить близьке до поняття «СЕЗ». Індустріальні парки створюються для надання підтримки певним промисловим підприємствам за допомогою податкових відстрочок, фінансування, знижених відсоткових ставок та інших засобів економічного стимулювання зареєстрованих суб єктів господарювання, які займаються виготовленням товарів та/або приймають участь у науково-дослідних проектах на територіях, створених як спеціальні індустріальні (промислові) центри. У статті 1(3) Закону України «Про індустріальні парки» від 21 червня 2012 року 5018-VI міститься визначення поняття «індустріальний парк»: «Індустріальний (промисловий) парк (далі індустріальний парк) визначена ініціатором створення індустріального парку відповідно до містобудівної документації облаштована відповідною інфраструктурою територія, у межах якої учасники індустріального парку можуть здійснювати господарську діяльність у сфері промислового виробництва, а також науково-дослідну діяльність, діяльність у сфері 76

77 інформації і телекомунікацій на умовах, визначених цим Законом та договором про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку» Згідно з існуючою процедурою, спеціальна міжгалузева комісія на основі попередньої перевірки відповідного пакету стандартних документів на конкурсній основі розглядає пропозиції щодо створення індустріальних парків і надає Уряду рекомендації щодо включення окремих проектів до спеціального Реєстру індустріальних парків. Так, на сьогоднішній день комісія рекомендувала до реєстрації такі індустріальні парки: Долина (м. Долина Івано-Франківської області); Рясне-2 (м. Львів); Славута (м. Славута, Хмельницької області); Центральний (м. Кременчук Полтавської області); Коростень (м. Коростень Житомирської області); Соломоново (с. Соломоново Закарпатської області); Свема (м. Шостка Сумської області); Перший український індустріальний парк (смт. Велика Димерка, Броварський район, Київська область); BIONIC Hill (м. Київ); ipark (смт. Комінтернівське Одеської області); Індустріальний парк «Кривбас» (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області); Тростянецький індустріальний парк (м. Тростянець Сумської області). З метою підтримки розвитку індустріальних парків в Україні статті 287 Митного кодексу України була доповнена частиною шостою, текст якої наводиться нижче: «6. При ввезенні на митну територію України від оподаткування митом звільняються: устаткування, обладнання та комплектуючі до них, матеріали, що не виробляються в Україні, які не є підакцизними товарами та ввозяться ініціаторами створення - суб єктами господарювання, керуючими компаніями індустріальних парків для облаштування індустріальних парків; устаткування, обладнання та комплектуючі до них, що не виробляються в Україні та не є підакцизними товарами, які ввозяться учасниками індустріальних парків для здійснення господарської діяльності у межах індустріальних парків. Переліки такого устаткування, обладнання та комплектуючих до них, матеріалів затверджуються центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестиційної діяльності та управління національними проектами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вивільнені кошти використовуються відповідними суб єктами для: 1) облаштування індустріальних парків, у тому числі з використанням новітніх, енергозберігаючих технологій; 2) запровадження новітніх технологій, пов язаних з господарською діяльністю у межах індустріальних парків; 3) збільшення випуску продукції та зменшення витрат за видами господарської діяльності, передбаченими цим Законом, у межах індустріальних парків; 4) здійснення науково-дослідної діяльності у межах індустріальних парків; 77

78 5) повернення кредитів та оплати інших запозичень, використаних на облаштування індустріальних парків та здійснення у їх межах господарської діяльності, а також для сплати відсотків за такими кредитами та запозиченнями» Пріоритетні галузі економічного розвитку Законом України «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки з метою створення нових робочих місць» від 6 вересня 2012 року 5205-VI передбачено, що держава повинна стимулювати залучення інвестицій у галузі економіки, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній екологічно чистій продукції, високоякісних послугах, які реалізують державну політику щодо розвитку виробничого та експортного потенціалу, створення нових робочих місць (пріоритетні галузі). Відповідно до вимог, передбачених цим Законом, Кабінет Міністрів України своїм Розпорядженням від 14 серпня 2013 року 843-p затвердив перелік пріоритетних галузей економіки: Агропромисловий комплекс: виробництво, зберігання харчових продуктів, у тому числі дитячого харчування, а також виробництво біопалива, з орієнтацією на імпортозаміщення; Житлово-комунальний комплекс: створення об єктів поводження з відходами (побутовими, промисловими та відходами, які утворилися в результаті добування та перероблення корисних копалин і виробництва електричної та теплової енергії; будівництво, реконструкція і технічне переоснащення у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення; Машинобудівний комплекс: виробництво нових видів комп ютерів, електронної та оптичної продукції, машин і устаткування, електричного устаткування, автотранспортних засобів тощо; Транспортна інфраструктура: будівництво, реконструкція і технічне переоснащення у сфері транспортної інфраструктури; Курортно-рекреаційна сфера: будівництво рекреаційних об єктів та об єктів туристичної інфраструктури; Переробна промисловість: імпортозаміщуюче металургійне виробництво. Для отримання державної підтримки кожен інвестиційний проект у пріоритетних галузях повинен відповідати щонайменше таким критеріям: 1) загальна кошторисна вартість інвестиційного проекту повинна перевищувати суму, еквівалентну: 3 мільйонам євро для суб єктів великого підприємництва; 1 мільйону євро для суб єктів середнього підприємництва; 500 тисячам євро для суб єктів малого підприємництва; 2) кількість нових робочих місць безпосередньо у виробничих процесах, повинна дорівнювати щонайменше: 150 для суб єктів великого підприємництва; 50 для суб єктів середнього підприємництва; 25 для суб єктів малого підприємництва; 78

79 3) середня заробітна плата працівників повинна щонайменше у 2,5 рази перевищувати розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного податкового року. Спеціальні вимоги до інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки, а також процедури відбору, ухвалення та реєстрації проектів визначаються Постановою Кабінету Міністрів 35. Окрім того, інвестиційні проекти у пріоритетних галузях економіки повинні відповідати таким додатковим вимогам: 1) проект повинен реалізуватися на новоствореному або діючому підприємстві, на якому буде проведено реконструкцію або модернізацію,; 2) підприємтсво повинне виділити окремий структурний підрозділ, в якому буде реалізовуватись інвестиційний проект та встановити відповідні економічні показники, що мають бути досягнуті протягом двох років з дня державної реєстрації інвестиційного проекту. Інвестиційним проектам у пріоритетних галузях економіки надаються податкові пільги. Зокрема, прибуток суб єктів господарювання, від реалізації інвестиційних проектів, ухвалених Кабінетом Міністрів України, оподатковується за такими ставками ППП: нульова ставка до 1 січня 2018 року; 8% з 1 січня 2018 року до 1 січня 2023 року; 16% з 1 січня 2023 року; Окрім цього, інвестиційні проекти у пріоритетних галузях економіки, ухвалені Кабінетом Міністрів України, звільняються від оподаткування ввізним митом на певні товари: До 31 грудня 2022 року устаткування та комплектуючі вироби до нього, які ввозяться на територію України для реалізації інвестиційних проектів, звільняються від оподаткування ввізним митом за умови подання митним органам декларації з зазначенням обсягу податкового зобов язання з урахуванням ПДВ протягом 60 днів від дати ввезення на територію України; До 1 січня 2018 року устаткування та комплектуючі вироби до нього, які ввозяться на територію України для реалізації інвестиційних проектів, звільняються від оподаткування ввізним митом за умови, що зазначені товари: а) не є підакцизними; б) виготовлені не більше трьох років до моменту державної реєстрації інвестиційного проекту та не були у використанні; і с) не виробляються в Україні та не мають аналогів в Україні Допомога для санації та реструктуризації підприємств Заходи з санації та реструктуризації можна розглядати як горизонтальну підтримку. Існують приклади фінансування українським Урядом таких заходів на державних підприємствах. При 35 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку відбору, схвалення і реєстрації інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки та вимог до таких проектів» від 14 серпня 2013 року

80 цьому допомога для cанації та реструктуризації є комплексним поняттям, яке згідно з класифікацією бюджетних програм в Україні включає також фінансову допомогу для ліквідації державних підприємств. Таким чином, бюджетна підтримка може бути необхідною для забезпечення суспільних інтересів, навіть як покриття ліквідаційних витрат, у випадках, коли підприємтсво неможливо врятувати або реструктурувати для забезпечення стабільної рентабельності. Виходячи з вузького змісту поняття «державна підтримка», фінансування заходів ліквідації державних підприємств навряд чи може кваліфікуватися як «підтримка». Однак, не зважаючи на це, державні витрати на реструктуризацію та ліквідацію господарської діяльності обліковуються за однією і тією ж статтею бюджетної класифікації. Наявна бюджетна статистика демонструє, що основними галузями, які отримували державну допомогу для санації, реструктуризації та ліквідації підприємств в Україні були хімічна, вугледобувна та торфодобувна галузі. У рр. Україна реалізувала дві програми бюджетної підтримки для реструктуризації та ліквідації підприємств: 1) Державна програма «Реструктуризація та ліквідація об єктів підприємств гірничої хімії і здійснення невідкладних природоохоронних заходів в зоні їх діяльності, а також реструктуризація підприємств з підземного видобутку залізної руди»; 2) Державна програма «Реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості». Ці програми здійснювалися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для реструктуризації вугільної та торфодобувної промисловості» від 11 березня 2011 року 236; Згідно з цією Постановою Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми було Мінекономрозвитку. Одержувачами бюджетних коштів були настпуні державні підприємства: Роздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка», Новояворівське державне підприємство «Екотрансенерго» та державне підприємство «Кривбасшахтозакриття». Відношення загального обсягу коштів, виділених на заходи з реструктуризації та ліквідації підприємств, до загального обсягу бюджетних витрат варіювалося від 0,28% у 2012 році до 0,50% у 2011 році (див. Таблицю 13 нижче). Бюджетні кошти, призначені для реструктуризації підприємств гірничої хімії повинні були використовуватися для збереження власної рудної бази хімічної промисловості, подолання негативних демографічних і соціальних наслідків та запобігання незворотним процесам у зоні діяльності гірничо-хімічних підприємств. Аналогічні цілі були поставлені в контексті реструктуризації сталеливарної галузі. Зокрема, кошти бюджетних програм реструктуризації та ліквідації спрямовувалися на такі проекти: Проекти у сфері дії Постанови Кабінету Міністрів України 236 «Відновлення екологічної рівноваги та рекультивації порушених гірничими роботами земель Яворівського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», завершення ліквідації сірчаних кар єрів, яка триває починаючи з 2014 році, а також відновлення екологічної рівноваги і ландшафту в зоні діяльності Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка»; Інші проекти: Ліквідація шахти «Першотравнева» та переведення її у спеціальний режим гідрозахисту гірничих робіт та селитебних територій Тернівського району м. Кривого Рогу; 80

81 Ліквідація шахти «Саксагань»; Ліквідація шахти «Гігант». Бюджет Програм а Таблиця 13: Підтримка санації та реструктуризації підприємств за рахунок коштів Державного бюджету (тис. грн) Ціль Планові показники Фактичні Планові Фактичні Планові показники показники показники показники Фактичні показники Реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості (у тому числі погашення , , , , ,1 заборгованості за спожиту у минулих періодах електроненергію) Реструктуризація підприємств з підземного , , , , , , 0 видобутку залізної руди Реструктуризація та ліквідація об єктів підприємств гірничої хімії і здійснення , , невідкладних природоохоронних заходів в зоні їх діяльності Усього, , , , , , ,1 відносно загального обсягу державних витрат - 0,50% - 0,28% - 0,33% Джерело: Звіти Державного казначейства України. Мінекономрозвитку затвердило план реструктуризації та ліквідації держаних підприємств у галузі гірничої хімії і здійснення невідкладних природоохоронних заходів в зоні їх діяльності, а також реструктуризації підприємств з підземного видобутку залізної руди. Копія цього плану подана до Міністерства фінансів. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об єктів виробничого призначення після завершення проектів реструктуризації визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року 461, яка врегульовує питання надання бюджетних коштів на проекти з високим рівнем готовності до експлуатації об єктів виробничого призначення. Порядок фінансування капітального будівництва державних підприємств був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року Програма «Реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості» здійснювалася відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для реструктуризації та 81

82 ліквідації підприємств гірничої хімії і здійснення невідкладних природоохоронних заходів в зоні їх діяльності, а також реструктуризації підприємств з підземного видобутку залізної руди» від 29 лютого 2012 року 160. Згідно з цією Постановою, головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем проектів у контексті бюджетної програми було призначене Міністерство енергетики та вугільної промисловості. Одержувачами бюджетних коштів є державні вугледобувні підприємства, щодо яких розпочата процедура ліквідації, підприємства, на які покладено функції виконання робіт і здійснення заходів з ліквідації вугледобувних, вуглепереробних і торфодобувних підприємств. Більшість із зазначених заходів спрямовується на забезпечення гідроекологічної безпеки діючих підприємств і прилеглих до них територій, зокрема, територій, на яких державне підприємство «Укршахтгідрозахист» здійснює свою діяльність. Бюджетні кошти призначалися для підвищення ефективності функціонування вугільної промисловості в цілому, шляхом фінансування заходів з підготовки до юридичної та фізичної ліквідації нерентабельних та збиткових вугледобувних і торфодобувних підприємств, забезпечення утримання комплексів водовідведення у безпечному стані. Зокрема, кошти бюджетної програми спрямовувалися на: (1) Заходи з підготовки підприємства до ліквідації: передачу або списання запасів вугілля, інших корисних копалин, гірничих виробок, обладнання та устаткування, що не використовуються під час виконання робіт, пов язаних з фізичною ліквідацією вугледобувного підприємства; скорочення чисельності працівників; погашення заборгованості з виплати заробітної плати та соціальних виплат з відшкодування шкоди, заподіяної здоров ю працівників; погашення заборгованості за спожиту електричну енергію, безоплатне забезпечення побутовим вугіллям; оформлення державних актів на право постійного користування земельною ділянкою; забезпечення охорони навколишнього природного середовища та запобігання небезпечному впливу вугледобувного підприємства під час підготовки до ліквідації на стан навколишнього природного середовища та здоров я людей; підготовка офіційних документів для ліквідації та проведення необхідної державної експертизи. (2) Фізичну ліквідацію вугледобувних, вуглепереробних і торфодобувних підприємств, у тому числі природоохороні заходи, забезпечення гідроекологічної безпеки діючих підприємств і прилеглих територій. Окрім зазначеного метою було подолання негативних соціальноекономічних наслідків ліквідації відповідно до затверджених в установленому порядку проектів їх ліквідації; (3) Утримання устаткування дляводовідведення, будівництво і реконструкція якого передбачене проектами ліквідації шахт, і за умови, що витрати на їх подальше функціонування не включені до вартості таких проектів Підтримка суб єктів малого та середнього підприємництва (МСП) Згідно зі статтею 55 (2) Господарського кодексу України «суб єктами малого підприємництва» є фізичні та юридичні особи, у яких середня кількість працівників не перевищує 50 осіб, а річний дохід не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро. Господарський кодекс 82

83 України не дає чіткого визначення поняттю «суб єкт середнього підприємництва», однак за логікою можна вважати, що суб єкт середнього підприємництва це суб єкт господарювання, який не належить ні до суб єктів малого, ні до суб єктів великого підприємництва, середня кількість працівників яких має перевищувати 250 осіб, а річний дохід суму, еквівалентну 50 мільйонам євро. Заходи з розвитку МСП зазвичай є пріоритетними у контексті регіональних та місцевих програм розвитку, затверджених відповідними органами місцевого самоврядування. При цьому, не лише відбір інвестиційних проектів, а й спеціальні форми й обсяги підтримки МСП повинні проходити низку правових та адміністративних процедур на загальнодержавному рівні 36. Відповідно до Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» 37 пропозиції щодо підтримки МСП можуть висуватися місцевими радами, місцевими та обласними адміністраціями, іншими державними установами, об єднаннями підприємств, окремими підприємтсвами та фізичними особами-підприємцями, які працюють на відповідній території. При цьому, чітко визначити масштаби державної підтримки МСП в Україні досить складно. Не зважаючи на те, що програми регіонального розвитку, як правило, підлягають оприлюдненню на веб-сайтах обласних державних адміністрацй та рад, лише дев ять українських областей публікували на своїх сайтах тексти рішень відповідних органів. У той самий час інформація про фінансові ресурси, передбачені для підтримки МСП на регіональному рівні, взагалі недоступна. Окрім цього слід зазначити, що звіти про імплементацію окремих розділів програм регіонального розвитку майже ніколи не оприлюднюються. Відтак, сферу фінансування та ефективність державної підтримки МСП важко визначити лише на основі інформації, яка надається для публічного доступу. Загалом, існує три основних джерела фінансування програм розвитку МСП: державні та місцеві бюджети, окремі приватні фонди та програми міжнародної допомоги. Брак необхідної інформації є характерним не лише для джерел, управління якими покладається на обласні або місцеві органи влади, навіть офіційні звіти про виконання програм регіонального розвитку, які подаються до центральних органів державної влади, містять недостатньо даних. Так, наприклад, на веб-сайтах обласних органів влади оприлюднюються звіти про виконання обласних бюджетів, але водночас не надається жодної детальної інформації про розподіл відповідних коштів між місцевими громадами. Крім того, інформація про виконання місцевих бюджетів часто подається у формі зведених фінансових показників. Така тенденція може бути результатом неоднозначності статті 28 Бюджетного кодексу України, якою регулюється доступність інформації про державні бюджети. 36 Ці програми повинні враховувати вимоги, передбачені Законами України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 21 грудня 2000 року 2157, «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року 1160, «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року 755 та інших нормативно-правових актів, таких як ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18 вересня 2008 року 523-VI, ЗУ «Про стимулювання розвитку регіонів», ЗУ «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст», ЗУ «Про туризм». Окрім цього мають враховуватися також Укази Президента України «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності» від 15 липня 2000 р. 906/2000, «Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні» та Постанова кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року». 37 від 22 березня 2012 року 4618-р. 83

84 Наявні статистичні дані демонструють, що бюджетні кошти, які виділяються на розвиток МСП та приватного сектора, є досить обмеженими. Так, у 2012 році загальний обсяг бюджетних витрат у зазначеному напрямку складав 14,5 млн грн, а в рр. ще менше. Крім того, протягом тривалого часу у цій категорії державної підтримки спостерігається використання коштів поза цільовим призначенням. Фактично, витрати місцевих бюджетів на розвиток МСП та приватного сектора у більшості регіонів складали менше, ніж грн; при цьому у 2012 році у Черкаській області такі витрати становили 0, а у Хмельницькій грн. У Таблиці 14 відображені обсяги фінансування розвитку МСП за рахунок коштів місцевих бюджетів у контексті відповіних програм, а також простежуються значні розбіжності між обсягами фінансування у різних областях. Таблиця 14 Підтримка МСП за рахунок коштів місцевих бюджетів у рр. (тис. грн) Область Рік Автономна Республіка Крим 1 277,2 908,7 579,69 931,13 696,29 Вінницька 700,97 457,07 27,92 141,2 334,76 Волинська 937,11 903,01 723,97 278,21 149,45 Дніпропетровська 1 633,33 348, ,99 710,28 536,47 Донецька 1 356,29 856, , , ,03 Житомирська 259,81 54,77 429,52 387,96 332,43 Закарпатська 274,68 743,41 505,8 484,82 552,63 Запорізька 594,93 295,38 665,31 510,76 283,12 Івано-Франківська 389,12 209,65 205,76 268,84 291,06 Київська 273,83 43,14 95,06 101,41 280,09 Кіровоградська 608,01 489,51 356, ,48 232,81 Луганська 439,24 93, ,45 169, ,82 Львівська 946,32 524,15 555,3 356,47 492,07 Миколаївська 575,7 491,45 479,74 275,53 341,91 Одеська 1 423,01 790,82 602,94 658,14 611,7 Полтавська 1 729,77 834,39 514,06 426,74 372,58 Рівненська 603,4 279,62 196,38 275,63 229,48 Сумська 787,45 928,51 257,94 254,06 317,42 Тернопільська 574,7 359,93 171,43 162,57 124,03 Харківська 894,97 653,99 524,22 483, ,28 Херсонська 366,75 319,85 207,78 277,63 288,42 Хмельницька 26,73 45,26 32,2 45,87 2 Черкаська 719, ,2 500,7 11,5 0 Чернівецька 487,71 404,16 549,2 469,37 451,21 Чернігівська 484,12 444,33 264,9 532,5 816,61 Місто Київ , , , Місто Севастополь

85 4.4. Підтримка науково-дослідної діяльності Технологічні парки Метою створення технологічних парків (ТП) та територій пріоритетного розвитку (ТПР) є заохочення інвестицій та стимулювання наукових досліджень і технологічних розробок (НДДКР). Починаючи з 1999 року було затверджено низку нормативно-правових актів та розпоряджень Кабінету Міністрів для врегулювання питань, пов язаних зі створенням ТП та інвестиційною діяльністю в ТПР 38. Окрім цього, застосовувалися спеціальні заходи зі стимулювання 39 у формі пільгового оподаткування ввізним митом та пільгових умов кредитування. Однак, у подальшому переваги для ТП у вигляді фінансування, звільнення від оподаткування податком на прибуток та відстрочка сплати ПДВ були скасовані 40. З метою стимулювання інвестиційної діяльності для розвитку регіонів та промисловості, а також підтримки науково-дослідної діяльності, Уряд надав можливість створення технологічних парків та вільних економічних зон. Ввізне мито на нові матеріали, обладнання та комплектуючі до нього для реалізації проектів в рамках ТП перераховувалося на спеціальний рахунок, та повинні використовуватися ТП винятково для НДДКР. Починаючи з 2006 р фінансова підтримка проектів ТП щорічно передбачалася законами про Державний бюджет, починаючи з 2006 року у такій формі: надання кредитів повністю або частково під 0% та їх індексація з врахуванням рівня інфляції; для суб єктів господарювання, які реалізують проекти в рамках ТП, передбачалася компенсація відсотків, сплачених за позиками комерційним банкам та іншим фінансовим установам. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (пункти 4 та 5 ст. 7 та ст. 8) та деякі інші Закони України передбачали пільговий режим оподаткування для технологічних парків та спільних 38 Поміж них Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших законів України» від 12 січня 2006 року IV; Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 року 2632-III (зі змінами та доповненнями); Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 року 433-IV (зі змінами та доповненнями); Постанова Кабінету Міністрів «Про порядок розгляду та затвердження пріоритетних напрямів діяльності технологічного парку» та «Порядок розгляду, експертизи та державної реєстрації проектів технологічних парків» від 17 грудня 1999 року 2311 (зі змінами та доповненнями). До цього переліку можна додати також Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зарахування сум ввізного мита на спеціальні рахунки технологічного парку, його учасників та спільних підприємств, використання зазначених коштів і здійснення контролю за їх витрачанням» від 2 лютого 2012 року 118; Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення моніторингу та здійснення контролю за реалізацією проектів технологічних парків» від 21 березня 2007 року 517; та Постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації діяльності технологічних парків» від 29 листопада 2006 року Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010 року 2257-IV (зі змінами та доповненнями). Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року 4282-IV (зі змінами та доповненнями) та Закон України «Про Митний тариф України» зі змінами та доповненнями згідно із Законом України від 21 грудня 2010 року 2829-VI. 40 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв язку з ухваленням Податкового кодексу України» від 2 грудня 2010 року 2756-VI. 85

86 підприємств, які реалізують проекти технологічних парків. Податок на прибуток, отриманий від таких проектів, не сплачувався до Державного бюджету, а накопичувався на спеціальних рахунках, які використовуються виключно для цілей НДДКР, технічних розробок, а також інвестування в дослідно-експериментальну діяльність. Втрати державного бюджету (Код ) через недоотримання надходжень у вигляді податку на прибуток в результаті зазначеної пільги ТП у 2008 році дорівнювали 1,03 млн грн, у ,18 млн грн та 0,32 млн грн у 2010 році. У 2011 та 2012 роках бюджетні кошти у цьому напрямку не виділялися. В офіційному звіті України, наданому СОТ 2 липня 2013 році, зазначалося, що державна фінансова підтримка (у тому числі бюджетні позики) більше не застосовується до технологічних парків, а фінансування відповідного напрямку було припинене з 2010 року. У деяких повідомленнях також зазначалося, але без детальних роз яснень, що для технологічних парків був запроваджений пільговий режим оподаткування строком на 15 років, проте позитивний вплив таких переваг на економіку, якщо такий і був, оцінити неможливо Підтримка професійного розвитку працівників Правова база та статистика Право громадян на професійне навчання гарантується Конституцією України (стаття 43) і реалізується на основі Кодексу законів про працю України (статті ), Законів України «Про професійний розвиток працівників», «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Статтею 34 Закону України «Про зайнятість населення» закріплене таке визначення поняття «професійне навчання»: «набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особою відповідно до її покликання і здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці». Додатково, Уряд України затвердив низку виконавчих розпоряджень щодо застосування нормативних актів стосовно професійного навчання: Наказ Міністерства соціальної політики України та Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Порядку професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних» від 31 травня 2013 року 318/655, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці» від 20 березня 2013 року 207; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями» від 15 травня 2013 року 340, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку укладення договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях і Типової форми договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях» від 16 січня 2013 року 20. Колективні угоди, які укладаються між роботодавцями та профспілками, як правило, містять положення про обов язок роботодавця забезпечувати навчання та перекваліфікацію працівників для спеціальних цілей, щонайменше один раз на п ять років, а також створювати 86

87 спеціальні фонди для фінансування зазначених заходів. У випадках, коли працівник за ініціативою роботодавця отримує нову професію шляхом навчання на денній формі або проходження курсу перекваліфікації, роботодавець зобов язаний зберігати за таким працівником його робоче місце і виплачувати йому відповідну заробітну плату. Професійне навчання (перекваліфікація) пропонується з метою: Набуття навичок, необхідних для виконання певного виду роботи; Набуття додаткових знань та навичок, необхідних для зміни спеціалізації або набуття нових навичок в контексті наявної спеціалізації; Оновлення знань та навичок для підвищення конкурентоспроможності в отриманій спеціалізації, освоєння принципів роботи з новим обладнанням, технологіями та інших аспектів у контексті тієї чи іншої спеціалізації; Закріплення теоретичних знань та навичок на практиці, здобуття організаційних здібностей, необхідних для виконання професійних обов язків. Навчання працівників може бути формальним та неформальним. Формальне навчання проводиться безпосередньо самим роботодавцем або організовується шляхом укладання договорів з освітніми закладами та спеціалізованими навчальними установами. Після завершення формального навчання працівники отримують свідоцтва стандартного зразка. Неформальне навчання здійснюється у нерегламентованій формі. Державними центрами зайнятості передбачений спеціальний порядок підтвердження результатів неформального навчання з виданням документів стандартного зразку. Міністерство освіти і науки України, відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 року 1775-III та Постанови Кабінету Міністрів України «Про ліцензування освітніх послуг» від 29 серпня 2003 року 1380, видає ліцензії на навчання персоналу на робочих місцях. Роботодавці можуть здійснювати навчання та перекваліфікацію працівників за власний рахунок; при цьому українським законодавством не передбачається відшкодування будь-яких прямих та непрямих витрат роботодавця у зв язку з навчанням персоналу (Закон України «Про професійний розвиток працівників» від 5 липня 2012 року 5067-VI). Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних, офіційно зареєстрованих у центрах зайнятості, здійснюється відповідно до статті 35 Закону України «Про зайнятість населення» і фінансується за рахунок коштів Державного фонду соціального страхування України. У той самий час положеннями Податкового кодексу України передбачено, що кошти, які роботодавці сплачують вітчизняним університетам та закладам професійного навчання, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного прибутку (стаття Податкового кодексу), незалежно від того, чи працевлаштовані відповідні особи відповідним платником податків, але за умови, що між ними укладений договір, яким передбачено обов язок такої особи відпрацювати у роботодавця щонайменше три роки після закінчення курсу професійного навчання. Середньорічна кількість працівників, які пройшли курс підвищення кваліфікації з 2002 по 2013 рік, зросла з 8 до 9,9%. Більше половини персоналу проходило навчання за договорами, укладеними зі спеціальними навчальними закладами, а не безпосередньо у роботодавця (Діаграми 5 і 6). 87

88 Діаграма 5: Професійне навчання персоналу (у відсотку до загальної кількості зайнятого населення) 41 Business підприємства Education освітні заклади Діаграма 6: Види освіти та професійної підготовки %, of total employed staff %, від загальної чисельності працевлаштованого персоналу Individual studies Індивідуальне навчання Courses Курси Graduates of technical level colleges Випускники техучилищ Graduates of Universities Випускники університетів Заклади професійного навчання в основному зосереджені на базовому професійному навчанні молодих працівників (станом на кінець 2013 року особи у віці до 30 років складали 72,3% учнів); з яких лише 5% є працевлаштованими тимчасово або безробітними. При цьому серед працівників, які проходили навчання у закладах професійного навчання, 50,7% отримали первинне навчання, 44% пройшли підвищення кваліфікації і лише 5,4% пройшли повний курс перекваліфікації. З урахуванням зазначеного, можна дійти висновку, що роботодавці в Україні не мають достатньої мотивації для фінансування навчання їхніх працівників/робітників. Відповідно, з 41 Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України [електронний ресурс]. Останній доступ: 2014 Скріншот. 88

89 їхньої сторони спостерігається слабка зацікавленість у тісній співпраці з навчальними організаціями, які займаються професійним навчанням, і сприянні розвитку таких організацій. Для роботодавців набагато вигідніше проводити навчання своїх працівників на робочих місцях з використанням наявного обладнання і навичок більш досвідчених співробітників Працевлаштування молоді Українська система пропонує молодим спеціалістам, які здобули вищу освіту в університетах чи професійну підготовку за місцем роботи, підтримку у працевлаштуванні. Правовою основою для такої підтримки молодих працівників є положення Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року 2998-XII. В подальшому у цьому напрямі був ухвалений Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» від 4 листопада 2004 року 2150-IV. Однак, у 2012 цей Закон втратив чинність на підставі відповідних положень Закону України «Про зайнятість населення» 5067-VI. Закон України «Про зайнятість населення», ухвалений у 2012 році (стаття 14), передбачив додаткові гарантії для молоді, яка закінчила навчання у вищих навчальних закладах, а також змінив обсяг заохочень та санкцій для работодавців щодо працевлаштування молоді. Зокрема, передбачається: Квота на працевлаштування інвалідів (у тому числі молодих спеціалістів) у розмірі 5% від загальної кількості працівників (включаючи тих, які вже працевлаштовані у компанії) стаття 14; Компенсація фактичних витрат на обов язкові щомісячні внески до Державного фонду соціального страхування у зв язку з працевлаштуванням випускників закладів професійної підготовки та університетів на період, не менший за два роки (стаття 26); Допомога у покритті витрат на житло (максимально у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати) певних категорій молодих спеціалістів, включених у перелік професій, затверджений Кабінетом Міністрів України, які працюють в селах і селищах та уклали трудовий договір з роботодавцем на строк не менш як три роки (стаття 28); Штрафи за відмову у працевлаштуванні молодих спеціалістів у межах щорічної квоти, у розмірі щонайменше двох мінімальних заробітних плат на дату виявлення такого порушення. Інформація про нові робочі місця, компенсації роботодавцям за працевлаштування зареєстрованих безробітних у межах встановлених квот та компенсації безробітним особам, які відкривають власну справу, з 2013 по вересень 2014 року наведена у Таблицях 15-18, які подаються нижче. Таблиця 15 Працевлаштування неконкурентоспроможних осіб та нові робочі місця у пріоритетних сферах (2013) 42 Усього Працевлаштовані неконкурентоспроможн і особи Нові робочі місця у пріоритетних сферах Загалом АР Крим Вінницька область

90 Волинська область Дніпропетровська область Донецька область Житомирська область Закарпатська область Запорізька область Івано-Франківська область Київська область Кіровоградська область Луганська область Львівська область Миколаївська область Одеська область Полтавська область Рівненська область Сумська область Тернопільська область Харківська область Херсонська область Хмельницька область Черкаська область Чернівецька область Чернігівська область м. Київ м. Севастополь

91 Таблиця 16 Працевлаштування осіб, для яких передбачені додаткові гарантії (2013) 43 Область Усього працевлаштовані Молодь: випускники вищих навчальних та професійно-технічних закладів та особи, які припинили навчання Україна АР Крим Вінницька область Волинська область Дніпропетровська область Донецька область Житомирська область Закарпатська область Запорізька область Івано-Франківська область Київська область Кіровоградська область Луганська область Львівська область Миколаївська область Одеська область Полтавська область Рівненська область Сумська область Тернопільська область Харківська область Херсонська область Хмельницька область Черкаська область Чернівецька область Чернігівська область м. Київ м. Севастополь Таблиця 17 Безробітні, яким належить компенсація за початок власної справи (січень 2013-вересень 2014 рр.) Категорія Отримані одноразові компенсації (загальна кількість) У тому числі: жінки молодь (особи у віці до 35 років) інваліди особи, для яких передбачені додаткові гарантії населення сільської місцевості

92 Таблиця 18 Нові робочі місця, створені у січні-вересні 2014 року, за які роботодавці отримали компенсацію у розмірі Єдиного внеску на соціальне страхування Нові робочі місця, за створення яких роботодавцям належить компенсація у розмірі Єдиного внеску на соціальне страхування Усього безробітні неконкурентоспроможні особи нові робочі місця у пріоритетних сферах Усього Вінницька область Волинська область Дніпропетровська область Донецька область Житомирська область Закарпатська область Запорізька область Івано-Франківська область Київська область Кіровоградська область Луганська область Область Миколаївська область Одеська область Полтавська область Рівненська область Сумська область Тернопільська область Харківська область Херсонська область Хмельницька область Черкаська область Чернівецька область Чернігівська область м. Київ Працевлаштування інвалідів Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року 875-XII гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями й інтересами. 92

93 Постанова Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31 січня 2007 року 70 передбачає таке: Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців, що використовують найману працю інвалідів; Порядок подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування; Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів; Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; Форми наказів щодо адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвалідів» від 18 червня 2014 року 1519-VII до статті 161 Кримінального кодексу України були внесені зміни, згідно з якими усі прямі та непрямі порушення цивільних прав особи за ознакою інвалідності кваліфікуються як кримінальні правопорушення і караються штрафом від двохсот до п ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п яти років. Ті самі дії, вчинені службовою особою, караються штрафом від п ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Статтею Кодексу України про Адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року 8073-X за невиконання роботодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів передбачається накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 27 грудня 2006 року 1836 закріплений спеціальний порядок надання дотації роботодавцю за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості. Водночас, статтею 26 зазначеного Закону передбачено дотації роботодавцям, які приймають на роботу інвалідів, для збереження новостворених робочих місць щонайменше протягом двох років у розмірі загальнообов язкового щомісячного внеску фактично сплаченого до державного фонду соціального страхування. Окрім цього Україна приєдналася до низки міжнародних договорів, якими визнається право інвалідів на працевлаштування, таких як: Декларація про права інвалідів (грудень 1975 р.), Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (червень 1983 р.) та Конвенція про права інвалідів (грудень 2006 р.). У першій половині 2014 року територіальні підрозділи Державної інспекції України з питань праці провели перевірку роботодавців (суб єктів господарювання, державних установ та фізичних осіб-підприємців) на відповідність вимогам щодо працевлаштування інвалідів. В результаті цих перевірок було виявлено порушень Закону України «Про основи 93

94 соціальної захищеності інвалідів в Україні». 700 роботодавців, чисельність працівників яких перевищувала вісім осіб, не були зареєстровані у Фонді України соціального захисту інвалідів. У той самий час роботодавців не виконали нормативу працевлаштування інвалідів. Для підрахунку недоотриманих бюджетних надходжень у результаті надання податкових пільг у зв язку із працевлаштуванням інвалідів, необхідно враховувати усі види податків (податок на прибуток, земельний податок, ПДВ та ввізне мито). Для кожного виду податків передбачені положення, якими встановлюються податкові пільги для роботодавців, які приймають на роботу інвалідів, та детальні умови користування такими пільгами. У своєму комплексі система податкових пільг є досить складною; в Додатку 3 міститься огляд сфери застосування цих пільг у рр. Так, зазначені пільги і доходи бюджету, недоотримані в результаті їх застосування, поступово зростали з 236 млн грн у 2009 до млн грн у 2013 році. Частка цих пільг у загальному обсязі доходів бюджету, недоотриманих внаслідок застосування податкових пільг, протягом згаданого періоду варіювалася від 1 до 4% і складала від 0,02 до 0,09% ВВП Підтримка заходів із захисту довкілля Принципи державної екологічної політики в Україні та правила її застосування викладені в Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21 грудня 2010 року 2818-VI. Цим Законом передбачається пряме бюджетне фінансування створення систем екологічного моніторингу, забезпечення дотримання державних екологічних стандартів, а також гарантується підтримка та відповідна компенсація витрат суб єктів господарської діяльності, які реалізують природоохоронні проекти або покращують стан довкілля. Зокрема, одним із важливих принципів, закріплених національною екологічною політикою, є той, що державна підтримка повинна стимулювати суб єктів господарювання до модернізації виробництва і зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище. Серед завдань національної екологічної політики слід виділити розроблення програми підтримки екологічних проектів, що реалізовуються неурядовими організаціями в період з 2012 року та досягнення ними результатів до 2020 року. При цьому, згідно з політикою планувалося підвищення обсягів державної підтримки таких проектів у 2015 році до рівня не менше 2 відсотків загальних видатків Державного фонду охорони навколишнього природного середовища України, у 2020 році до рівня не менше 3 відсотків цих видатків. Для стимулювання економічними методами раціонального природокористування та природоохоронної діяльності Законом передбачалося таке: Удосконалення нормативно-правової бази з питань оподаткування забруднення навколишнього природного середовища, зокрема виробництва, зберігання, транспортування та споживання екологічно небезпечної продукції, яка негативно впливає на навколишнє природне середовище та здоров я населення; Підвищення збору за забруднення навколишнього природного середовища, збільшивши плату за скидання одиниці маси забруднюючої речовини до європейського рівня, з урахуванням токсичності; Реформувати систему фондів охорони навколишнього природного середовища для мобілізації додаткових фінансових ресурсів; 94

95 Удосконалення нормативно-правової бази з питань природокористування на платній основі; Перегляд пільг щодо спеціального використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища з метою їх мінімізації; Збільшення податкового навантаження на ті види діяльності та форми споживання, що є екологічно шкідливими для суспільства, насамперед на шкідливу для здоров я людей продукцію; Стимулювання розвитку екологічного підприємництва, зокрема виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг природоохоронного призначення. На додаток до цього, Уряд розробив та імплементував низку спеціальних програм, спрямованих на подолання екологічних проблем та покращення захисту довкілля. Так, з 2011 по 2013 рік три національних програми були ухвалені Законами і ще 11 затверджені постановами кабінету Міністрів України. Серед програм, які були ухвалені Законами: (1) Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на роки; (2) Загальнодержавна програма «Питна вода України» на роки (запланований бюджет програми становив 9 471,7 млн грн, у тому числі фінансування за рахунок коштів Державного бюджету в розмірі 3 004,3 млн грн та фінансування з інших джерел у розмірі 6 467,4 млн грн); (3) Загальнодержавна цільова програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року (запланований бюджет програми становив ,46 млн грн, у тому числі фінансування за рахунок коштів Державного бюджету в обсязі ,03 млн грн, фінансування за рахунок коштів місцевих бюджетів у обсязі 9 294,23 млн грн та фінансування з інших джерел у обсязі ,2 млн грн); Зокрема, цією програмою передбачалося виділити ,49 млн грн на розвиток меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь. Серед заходів, затверджених рішеннями Кабінету Міністрів України, слід відзначити такі програми з найбільшим запланованим бюджетом: Програма «Ліси України» на роки: Орієнтовний бюджет, необхідний для реалізації програми, складав 22 млрд грн, з яких 7,9 млрд грн повинні були виділятися із загального фонду Державного бюджету; Програма «Репродуктивне здоров я нації» на період до 2015 року: Фінансування програми повинне було здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету в обсязі приблизно 494 млн грн, за рахунок коштів місцевих бюджетів у обсязі 295 млн грн, а також за рахунок інших джерел в обсязі 10 млн грн. 95

96 ГЛАВА 5: ГАЛУЗЕВА ПІДТРИМКА 5.1. Підтримка енергетики Структура та регулювання енергетичної галузі Енергетична галузь має важливе значення для економічного та соціального розвитку і національної безпеки України. Вона охоплює видобуток вугілля, виробництво та передачу, розподіл електроенергії, а також видобуток, транспортування та постачання нафти і газу. На підприємствах цієї галузі зайнято близько однієї третини всіх робітників у промисловості (див. табл. 1 в Додатку 5), хоча кількість підприємств енергетики не перевищує 10% загальної кількості промислових підприємств. Відповідно, енергетичні підприємства, в основному, належать до категорії великих промислових підприємств. Більшість підприємств галузі є державними та функціонують під наглядом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Згідно з Наказом Міністерства від 30 липня 2014 року 536 «Про затвердження переліків державних підприємств, установ, організацій та об єднань, що належать до сфери управління Міненерговугілля України, та господарських товариств, щодо яких Міненерговугілля України здійснює управління корпоративними правами держави» (зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства від 6 жовтня 2014 року 694), станом на 1 жовтня 2014 року нараховувалось: державних підприємств, установ, організацій та об єднань, у тому числі 38 підприємств електроенергетичної галузі, 29 підприємств ядерно-енергетичного комплексу (27 з яких входять до одного концерну); сектор нафтової, газової та нафтопереробної промисловості нараховував 31 підприємство, а вугільна галузь 215 підприємств і установ. Міненерговугілля ухвалило рішення про ліквідацію 108 підприємств, про порушення справ про банкрутство проти 31 підприємства, про реорганізацію та реструктуризацію 35 підприємств. Ще 2 підприємства буде закрито на підставі відповідних судових рішень; господарських товариств, щодо яких Міністерство здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави. З них 5 належать до електроенергетичної галузі, 2 працюють у нафтогазовому секторі, а решта 129 це державні підприємства вугільної промисловості. Міністерство ухвалило рішення про ліквідацію 54 товариств, має намір порушити справу про банкрутство проти 21 товариства та реорганізувати 4 товариства. Діяльність 1 товариства підлягає припиненню на підставі судового рішення. - 3 господарських товариства, стосовно яких повноваження з управління корпоративними правами передані Міненерговугілля України. 2 з них належать до ядерно-енергетичного комплексу, а одне працює у вугільній галузі. Пріоритетні напрями розвитку галузі визначені в Енергетичній стратегії України до 2030 року, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року Цей документ, зокрема, встановлює такі цілі: - створення умов для постійного та якісного задоволення попиту на енергетичні продукти за найменших сукупних витрат, при цьому економічно обґрунтовано; 96

97 - підвищення енергетичної безпеки держави; - підвищення ефективності споживання та використання енергопродуктів; - зменшення техногенного навантаження на довкілля і забезпечення цивільного захисту у сфері техногенної безпеки ПЕК. Одним із нагальних стратегічних завдань держави є зниження обсягів споживання природного газу промисловими споживачами та населенням. У зв язку з цим Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову «Про стимулювання заміщення природного газу у сфері теплопостачання» від 9 липня 2014 року 293. У січні грудні 2014 року підприємства, які перебувають в управлінні Міненерговугілля, здійснили капітальні інвестиції на суму 13,5 млрд доларів США, що на 16,1% менше відповідного показника у 2013 році. Частка первинних енергоресурсів в енергетичному балансі України за 2013 рік становила 115,9 млн тон нафтового еквіваленту, що на 5,4% нижче відповідного показника у 2012 році. При цьому змінилася структура первинних енергоресурсів, спожитих Україною у 2013 році: частка природного газу знизилася до 34,1%, атомної енергії до 18,9%, нафти до 8,5%, в той час як частка вугілля зросла до 35,8%. Частка відновлюваних джерел енергії (гідроенергії, геотермальної, сонячної, вітрової енергії та біопалива) зросла до 2,7%. У 2013 році обсяг чистого імпорту (різниці між імпортом і експортом) первинних енергоресурсів становив 27,2% загального обсягу енергопостачання, що на 4,2% менше, ніж у 2012 році. У 2013 році природний газ становив найбільшу частку у структурі імпорту первинних енергоресурсів, яка залишалася на рівні попереднього року майже 57%. Обсяг імпорту вугілля скоротився на 9%, а експорту електроенергії на 14%. Річні обсяги продажу електроенергії, вугілля, нафти та паливно-енергетичних ресурсів (за видами господарської діяльності) наведено на рис. 7 нижче. Рис. 7 Mining of coal and lignite Видобуток вугілля та лігніту Extraction of raw oil Видобуток нафти Natural gas extraction Видобуток природного газу У 2013 році було зафіксовано скорочення обсягу продажів у секторах електричної та теплової 97