Т.В. Хайдер, канд. філол. н., доц. Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

лол. н. / Владислав Михайлович Плохотнюк. Тверь, 2007. 221 с. 10. Радишевський Р. Юзеф Ігнацій Крашевський: діалоги з Україною / Ростислав Петрович Радишевський. К., 2012. 159 с. 11. Ткачук М. Екзистенціал любові в наративі повісті «Уляна» Ю.І. Крашевського / М. Ткачук // Київські полоністичні студії / під ред. проф. Р.П. Радишевського. Т. 19. К., 2012. С. 205 213. 12. Хьюитт К. Джозеф Конрад: проблема двойственности / Карен Хьюитт // Иностранная литература. 2000. 7. С. 78 85. 13. Цибенко Є.З. Польський соціальний роман 40-70-х років XIX століття. - Москва, 1971. 340 c. 14. Curle R. Joseph Conrad: A Study / Richard Curle. New York: Doubleday, Page and Company, 1914. 266 p. 15. Simmons Allan H. Conrad Among The Critics: The Early Reviews / Allan H. Simmons // Yearbook of Conrad Studies. Krakow: Jagiellonian University. 2007. Vol. III. P. 81 95. 16. Sherry N. Joseph Conrad: The Critical Heritage / edited by Norman Sherry / Norman Sherry. London and New York: Routledge, 2005. 318 p. 17. Stape J.H. The Several Lives of Joseph Conrad / John Henry Stape. London: Pantheon Books, 2007. 369 p. 18. Поверх барьеров с Иваном Толстым. Радио Свобода. 2012. 17 января // file://localhost/svobodanews.ru Т.В. Хайдер, канд. філол. н., доц. Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка ЕВОЛЮЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ СТЕРЕОТИПІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗОВАНОЇ ЄВРОПИ В ТВОРАХ Е.РЕДЛІНСЬКОГО У статті висвітлюються актуальні проблеми польської літератури. На прикладі прози сучасного польського письменника Е. Редлінського розглядаються шляхи й тенденції еволюції деяких національних стереотипів. Ключові слова: стереотип, трансформація, селянський, космополітичний, глобалізація. В статье освещаются актуальные проблемы современной польской литературы. На примере прозы польского писателя Э. Редлинского рассматриваются пути и тенденции эволюции некоторых национальных стереотипов. Ключевые слова: стереотип, трансформация, крестьянский, космополитический, глобализация. 391

The article illustrates the urgent problems of the modern Polish literature. The ways and tendencies of certain national stereotypes are considered in terms of contemporary Polish prose writer E. Redlinski Keywords: stereotype, transformation, rural or cosmopolitan globalization. Спочатку було село. Село Рабарбар у 1967 році Е.Редлінський дебютує твором «Listy z Rabarbaru». Творчість письменника починалася з репортажів та белетристичних спроб, але лише на початку 70-х років минулого століття була помічена літературною критикою після майже одночасного виходу в світ у 1973 році його романів «Коноплинка» (Konopielka) й «Просування» (Awans). «Коноплинка» ще у передкнижковому виданні (першодрук відбувся у часописі «Twórczość») викликала зацікавлення й, можливо, тому мала відносно автономне літературне існування. Хоча, як зазначає тогочасна критика (Г. Береза, С. Буркот), одночасне видання обох зазначених романів не було випадковим. Вони мають внутрішній зв язок й тому становлять певну цілісну літературну систему щодо їх приналежності до однієї течії т.зв. «селянської» (nurt chłopski) у польській літературі повоєнної доби. Не має більш важливого напрямку в польській післявоєнній прозі, ніж селянський, чітко визначений Генриком Березою у праці «Związkі naturalnе», канонічно описаного Анджеєм Завадою у книзі «Gra w ludowe». Є два аргументи на користь особливого статусу цієї тенденції. Перший аргумент - політично-соціологічний. Повоєнна Польща походить із села. Польська національна генеалогія виходить із шляхетського подвір я у Сопліцеві, з епопеї «Пан Тадеуш», із Міцкевичевого романтизму. Саме цей чинник був вирішальним для розуміння польської національної ідентичності аж до Другої світової війни включно. Потім ситуація змінилася: вилучення сформованої у міжвоєнне двадцятиліття інтелігенції, Катинь, Варшавське повстання, повоєнна еміграція й соціальне просування селян стали вирішальним у цьому питанні. Варто зазначити також факт ліквідації й маргіналізації інтелігенції, який супроводжувався великою міграцією людей із сільської місцевості в міста. Робітничий клас, від імені якого в Польській Народній Республіці Польська об єднана робітнича партія мала реалізовувати владу, був, головним чином, селянського походження. Другий аргумент, як зазначає сучасний польський дослідник творчості Е. Редлінського Даріуш Кулєша, літературний [Kulesza, http//bg.uwb.edu.pl]. Єдиною реалізованою епопеєю в повоєнній польській літературі є «Камінь на камені» Вєслава Мисьлівського. Якщо прийняти цю позицію, можна побачити зв язок між політично-соціологічними змінами й щільно пов язаною 392

з ними літературою. Ідеться не про соціалістичний реалізм, а про те, що нова післявоєнна соціальна реальність була записана в літературному тексті. Звісно, набагато легше визнати національну ідентичність, своє походження виходячи з «Пана Тадеуша», але «Камінь на камені» це також національний епос, епос селянський, написаний для Польщі, майбутнє якої було прописано в липні 1944 року й історія якої закінчилася виборами в червні 1989-го, символічним народженням Третьої Речі Посполитої. Мисьлівський завершив історію селянської течії в польській прозі. Далі могли виникати лише такі тексти як «Галицькі повісті» Анджея Стасюка чи «Тартак» Даніеля Одії. Це постселянська література про (і не тільки) світ пост-«колгоспного» життя села. Але перш ніж це сталося - селянська течія мала свою певну тріумфальну історію. Окрім Вєслава Мисьлівського, Тадеуша Новака та Юліана Кавальця, які створювали цю історію, прийнято згадувати й Едварда Редлінського. Від самого початку Редлінський письменник провінції. Він перевіряє, яким чином цивілізаційні зміни, пов язані з розвитком міста, стосувалися провінції, чи, швидше, як вони ламаються, розбиваються об непохитний патріархальний її побут. При цьому провінція для Редлінського не означає - «погано», не маркована комплексами другорядності, меншовартості. Просто це те місце, звідки «краща перспектива». Власне, таким чином провінція спостерігає за усіма змінами, що відбулися в Польщі у повоєнні роки у соціальній сфері, звичаєвій. Редлінський, як ніхто інший, тонко відчуває фальш у будь-якому зображенні життя й гостро реагує на це. Так народилися три образи польського села Рабарбар, Видмухово («Просування») й Тапляри («Коноплинка»), із яких, як писав Г.Береза, лише перший створено за досвідом. Два наступних родом із філософії [Bereza, 344]. Поруч із соціологічною прозою Кавальця, що описує трагедії людей, змушених покинути село, позбавлених свого коріння, неспроможних відшукати своє місце у новому міському просторі, у новому й ворожому для них світі, або поруч із легко упізнаваною прозою Новака, що тяжіє до міфологізації й архетипності селянського універсуму (порівняно з творами Tańczący jastrząb або A jak królem, a jak katem będziesz), проза Редлінського посідає окреме місце. З погляду читацького сприйняття, ця проза вирізняється авторським почуттям гумору, яке забезпечує романам безперечний успіх, витончену гру з читачем, що часто-густо спирається на пародіювання стереотипів, що стосуються села та «міського» бачення проблем села. Особливо це відчутно на тлі вже сформованого міфу села й селянства, який генологічно пов язаний 393

з літературною традицією від часів Я. Кохановського («Wsi spokojna, wsi wesoła» - Pieśń Świętojańska o Sobótce) через поглиблення й розвиток цієї традиції у творчості польських позитивістів (шляхом усвідомлення освітянської ідеї цивілізувати забитого селянина) чи молодополяків (патріархальний міфотип селянина в ідеях «хлопоманії») аж до В.Реймонта (Chłopi). Цей міф неочікуваною ремінісценцією постає у творах Т. Новака, прозі Е. Брилля, Є. Гарасимовича. У цьому літературному контексті твори Редлінського видалися полемічними, дещо навіть провокативними, бо не вписувалися ані у знайомий польському читачеві стереотип селянина й селянського життя, ані в пафос політичної концепції ПНР стосовно селянства. Полемічність поглядів Редлінського можна вимірювати у категоріях пародії чи гротеску, проте вони недостатньо розкривають суть світобачення автора. Тогочасна критика порівнювала романи Редлінського то з творами С. Жеромського («Силачка»), то з Реймонтом («Селяни»), але ніхто не наважився співвіднести гротескний світ Редлінського з гротескно-абсурдним ґатунком прози Ґомбровича. Як зазначає С. Буркот, дуже мало хто прочитав «Коноплинку» й «Просування» як романи-прощання з «польським бушем» [Burkot, 313]. Так чи інакше, образ села у романах Редлінського це узагальнений стереотип уявлень про село та його мешканців, що автономно існують чи не з часів Виспянського (Поет-Ридель), які травестуються й висміюються автором. Е. Редлінський створює два образи «літературного» села, проте обидва фальшиві, вихолощені й профановані. Перший образ це примітивне, забите й відстале село (тобто його літературна версія), сформоване в уявленні ХІХ - початку ХХ ст. Другий образ це сучасне село, прогресуюче, але процес «цивілізування» такого села йде не шляхом впровадження індустріальнопромислових інновацій, а через наслідування й копіювання міського життя, причому його найбільш стереотипно уявного боку (наслідування т.зв. красивого й легкого життя в місті). Свідомо Редлінський застосовує ґомбровичеву методику відтворення дійсності, перевіряючи її автентичність чи не автентичність культури прийомами гротеску й гострої іронії. Таким чином, «входження» села у сучасність відбувається коштом втрати автентичності, з невпинним перевдяганням та зміною різноманітних, органічно чужих селянам масок (наприклад, сцена з «Просування», де діалог Стаха Граба з головним героєм вартий пера найкращих сатириків польської літератури: Стах вимагає, щоб його називали Стенлі, говорить смішним англо-франко-польсько-сільським суржиком тощо. До речі, пізніше ця стильова знахідка Редлінського повернеться голосною луною в «Долорадо» та «Щурополяках»). 394

Через дуальний образ Граба-Казюка з обох романів постає авторська візія тих тенденцій, які відбуваються у польській культурі 70-х років, зростаючої внутрішньої напруги в опозиції футуристично-авангардної міфології про майбутнє селян й невимовної туги за пястівсько-патріархальною Польщею. Відтак, руйнуючи із саркастичною посмішкою міфологему села, Редлінський все-таки застосовує чи, радше, продовжує міфотворчість: його герой в «Коноплинці» максимально наближений до усталеного міфологізованого стереотипу він лінивий («Сатира на лінивих селян»), він темний та забитий («Джюрджі»), патріархальний й гордий як у молодополяків. Але ця міфотворчість обертається руйнацією міфу. Наступний етап у творчості письменника свідчить про кардинальні зміни, що відбуваються під впливом «американського» досвіду. У 1985 році виходить «Долорадо» (мікророман про заробітчанську еміграцію до Америки), у 1994-му роман «Щурополяки», у 1998-му «Кровотеча», у 2003-му «Transformejszen», у 2006-му - «Телефренія», й, нарешті, у 2008-му - «Дебати, або Президентська манія». Часто критика у зв язку з цим звинувачує Редлінського у «комерціалізації» його творчості, «зраді» літературним традиціям тощо. Проте ми схильні вважати, що 80-ті роки принесли Редлінському той світовий досвід, який вилився у більш глибокі процеси еволюції у творчому доробку письменника. Редлінський одним із перших долучився до тих процесів, які заторкнули Європу й увесь світ і які сьогодні називаються глобалізацією. Спостерігаючи життя земляків за океаном, Редлінський продовжує певним чином «розробляти» мотив опозиції «село-місто», але переносить цю опозицію в іншу смислову площину. Метафорично село в літературній уяві письменника асоціюється з Польщею, а місто з Америкою, чи, іншими словами, село це периферійний блок уявлень, побуту, ментальності країн пострадянського блоку щодо капіталістичного світу на чолі з Америкою. Причому польський письменник свідомо підсилює цю опозицію суто національним колоритом, сповненим ментальності й традицій, але через призму ґомбровичевого бачення проблеми суті стосунків Польщі і решти Заходу. Достатньо в цьому контексті пригадати твори В. Ґомбровича «Транс-Атлантик», «Шлюб» чи навіть «Порнографію», де колоритно-національне протиставлено й зіставлено із цивілізаційним. Редлінський впроваджує нову техніку надлітературну шляхом застосування наративної техніки-сповіді, яка виводить текст за межі «літературності» (варто ще раз згадати журналістську практику Редлінського). У «американському» циклі творів письменник розпочинає послідовно й методично руйнувати остаточно міфи у свідомості поляків, зокрема один із 395

найдавніших і найпотужніших, питомий міф польської тотожності й національної свідомості пястівсько-патріархальний. Єретичним видається польському читачеві новий образ поляка. Дуже несхожий він на героїв класичної літератури. Це анахронічний, закомплексований, герметично закритий у своєму «провінційно-польському» світі поляк, сконфонтований із вивільненим світом Манхеттену. Конфронтація культур і звичаїв обтяжена комплексом «іншого» («гіршого»), й ті «малі батьківщини», які в контексті Польщі ідентифікуються як Тапляри чи Видмухово, чи іще якось, накладаються на ширше розуміння Батьківщини й трансформуються у Редлінського в культуру made in Poland. Саме на цьому етапі починається епатування польського читача тим узагальненим образом поляка (й відтак Польщі в цілому), який аж ніяк не вписується в світову й європейську парадигму нового, глобалізованого, чи уніфікованого світу, що усе частіше мислить категоріями космополітизму. Поляк натомість (мається на увазі поляк, який сприймається стереотипно, під впливом сформованої художньою літературою візії національної свідомості) мислить категоріями польськоцентричними. Відтак народжується конфлікт нового типу. Довгоочікувана свобода має в Редлінського гіркуватий присмак, бо опускає гордих і нарешті вільних земляків до статусу ґастарбайтерів, без прав і майбутнього, закинутих на чужині у нетрі й змушених виживати. Назва скандального твору «Щурополяки» говорить сама за себе й аж ніяк не сприяє зміцненню почуття гордості за своє походження й національної самосвідомості. Вихід із цього кола Редлінський вбачає у радикальному розриві з тією патріархально-архаїчною традицією, яка протягом багатьох століть наснажувала поляків. У «Долорадо» є символічна сцена у другій частині твору (Танцювали два Михайла) коли Михайло підпалює батьківську хату, щоб не було спокуси повернутися у село (читай - Польщу), щоб не було приводу сумувати за батьківським домом (Батьківщиною). Дуже повільно стереотип поляка-патріота, вихованого на найкращих національних традиціях, замінюється, чи, можливо, у випадку Редлінського підмінюється, стереотипом втікача-відщепенця. Так, у «Щурополяках» (цей твір пізніше вийшов під назвою «Cszurojorczycy» - «Щуройоркці», щоб не дратувати ще більше польського читача) є декілька сцен-ключів до розуміння суті таких трансформаційних процесів, які сьогодні називають також процесами глобалізації чи подібними за суттю термінами. Це суперечки між героями твору Лоєром та Професором. Перший це тип поляка-космополіта, інваріант Михайла, що, спаливши батьківську хату, поїхав у світ, щоб вже ніколи не повернутися. 396

Другий тип ностальгічного інтелігента, який своїм корінням глибоко сидить у міжвоєнному двадцятилітті й повоєнній польській академічній традиції водночас. Такий собі субстрат класичної «літературної» інтелігенції до- і повоєнного ґатунків. Посередню участь у цих дискусіях беруть Потейо (алюзія до картоплі, що має підкреслювати селянське походження героя), Азбест. Діалоги між ними - знакові за своїм наповненням, бо, власне, ілюструють ті зміни, інколи докорінні, що відбуваються, вже відбулися чи ще відбуватимуться (тут Редлінський чітко хоче розмежувати два світи традиційно-польський, «корінний» та світ «за межами Польщі» в уяві та свідомості людей). Лоєр визнає, що, обравши шлях до свободи (за Лоєром свобода це життя в умовах Америки, прийняття її правил та цінностей, повна, фактично, асиміляція), він позбувся усього рідного, засунув далеко далеко у шухляду свою «польськість». До часу заховав, аж Краків, Польща стануть йому такими ж байдужими, як Лісабон чи Калькутта. Це єдина дорога в світ. Аргументуючи своє небажання повертатися на Батьківщину, він говорить про те, що «польськість» це обмеження. Немає сучасної польськості. Є лише та, Сенкевичева. Анахронічна. Повернувшись до Польщі, людина там загине між двома жорнами: партійним та марійним. В іншому місці Редлінський ставить питання ще гостріше: Хто ж нас так принизив? Америка чи Народна Польща? Редлінський безжально намагається донести ідею про те, що жити поза Польщею із Польщею «в кишені» - неможливо. Інакше це буде пародія на ту Польщу, яку кожний у своїй кишені матиме. Постає питання чи Редлінський проти збереження й плекання польської національної традиції в діаспорі? Чи Редлінський проти тієї польської національної традиції в діаспорі, проти якої свого часу гостро промовляв Ґомбрович? Яку ж він бачить у такому випадку альтернативу? Зважаючи на провокативність стилю й мислення письменника, напрошується висновок, що Редлінський надто категоричний у своїх судженнях та прогнозах. Адже якщо глобалізація процес незворотній, то й космополітизм як її невід ємний атрибут - також. І немає сенсу триматися за своє, глибоко національне, бо у контексті міжкультурного діалогу й мультікультурності як наслідку цього діалогу це лише заважає. Продовження традиції має сенс хіба що вдома. Бо якщо не усі можуть (чи хочуть) виїхати до Америки (чи Європи це вже не має суттєвого значення, бо й у Європі відбуваються ці ж самі процеси), то Америка сама приїде до Польщі: той самий Лоєр зауважує, що «у будь-якій Ломжі американських вивісок значно більше, аніж польських». 397

Іншими словами, уся творчість Редлінського є описом тотальної трансформації повоєнної Польщі, яка пройшла усі стадії. В одному зі своїх інтерв ю Редлінський на питання, що ж змінилося в Польщі, відповів майже все. Все «протрансформувалося». Його Тапляри й Рабарбар пройшли через безліч «-ацій»: це були електрифікація, меліорація, колективізація, колгоспізація, радіофонізація, механізація, телевізація. Нарешті деколгоспізація, кормеціоналізація й макдоналдизація. Це й є у скороченому викладі історія змін стереотипів. Цікавим видається факт своєрідного підсумку власного творчого шляху. У романі «Transformejszen» село Видмухово з «Просування» автор замінює на Пегерово (що само по собі вже дуже символічно). Але репортер із «Варшавської газети» - то син магістра Гжиба, того самого, який колись робив цивілізаційну революцію у Видмухово. Ця спадковість має свою символіку два покоління протоптували стежку до омріяної Америки. І, як завжди, якийсь репортер або магнітофон, якийсь інший мас-медійний засіб прискорював темп крокування цією дорогою. Аж поки Америка не прийшла сама. І Редлінський виходить на новий рівень епатажу: колишній діяч Солідарності утримує свій маленький бар із бігосом та «гольонкою» й досягає успіхів у своїй капіталістичній діяльності, але саме в цей момент навпроти бару будується величезний «Мак-Доналдс». Редлінський майстерно обігрує знайомий полякам мотив, запозичений із «Фопосту» Б.Пруса: польський бізнесмен Юр розпочинає війну на польській «клаптині землі», щоб не дозволити поглинути все і всіх космополітичній глобалізації. Але навколо вирує тотальна американізація, бо дружина Юра бере участь у конкурсі «Міс Схуднення» й марить Голівудом, дочка належить до тінейджерського руху Teen Power, метою якого є приватизація й подальший продаж шкіл, бар Юра хочуть викупити конкуренти з Мак-Костелом на чолі, а місцевий ксьондз бере в оренду цвинтар. У найкращих традиціях пурнонсенсу й гротеску постає нова картина світу, що досить логічно вкладається у контекст перманентної «еволюції Польщі» у творах Е.Редлінського. Щоправда, Редлінський зглянувся на читача й дає йому підказку, що усе це абсурд й жорстокий гротеск, коли завершує сюжетні карколомні перипетії пасажем: пес Юра починає приймати наркотики й живе як упосліджений наркоман. Абсурдність решти моментів викликає менше запитань, бо дуже схожа на дійсність. Боротьба Юра за комерційне виживання, попри свою героєкомічність, символізує боротьбу цивілізацій: польському фільварку протиставлений американський глобалізм. Це конфронтація провінційності, профанізму, примітивізму й ксенофобії та бездуховності, «новобагацькості», споживацької психології. 398

Конфронтація цих двох світів дала одну з найвидатніших саркастичних сцен: приїзд Джозефа Сліма, «полонуса з Америки», який впадає у патріотичний транс й проголошує спіч про національну символіку «бігосу й гольонки». Але для Редлінського вже все зрозуміло: відсахнувшись від Сходу, Польща кинулася в обійми Заходу. Для нього - це однаково трагічно, бо країна віддана у жертву продавально-купувальній машині капіталізму. Для нього це ще один варіант колонізації, тому дуже невтішний момент в історії трансформацій Польщі. У творчості Редлінського можна відстежити певну послідовно розвинену ідею. Протягом майже усіх своїх романів він спонукає читача слідкувати за змінами, що відбуваються з його земляками. Як пише Лєшек Жулінський, це своєрідна «Книга Виходу» з Таплярів та Видмухова до «Ньюйорку та Гамерики», й повернення на щиті [www.zulinski.pl]. Отже, на початку був селянський Рабарбар. Кінцевим пунктом стало місто міст Нью-Йорк. Історія світу в творах Редлінського проходить від аграрного до урбанізованого, індустріального. Головна проблема на шляху цих трансформацій це визначитися з тим, чи це дійсно еволюція й якою ціною вона дається, про що письменник й пише усе життя. 1. Bereza H. Związki naturalne. W., 1978, s 344. 2. Burkot S. Proza powojenna 1945-1980. W., 1984. 3. Kulesza D. Poza granicami literatury./http// bg.uwb.edu.pl. 4. Redliński E. Konopielka. W., 1973. 5. Redliński E. Awans. - W., 1973. 6. Redliński E. Dolorado. W., 1994. 7. Redliński E. Szczuropolacy. Podsłuchowisko. - W., 1994. 8. Redliński E. Transformejszen, czyli jak golonka z hamburgerem tańcowała. (Reportarz optymistyczny). - W., 2002. 9. Żuliński L. Problem z Redlińskim./ www.zulinski.pl С.O. Чернишова, канд. філол. н., асист. Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка СУЧАСНІ АСПЕКТИ ТА НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТВОРЧОСТІ В.С. МОЕМА У статті зроблено огляд сучасних наукових підходів до вивчення прози англійського письменника В.С.Моема у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві. 399