Цурканюк О., асп., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Transcription

1 Футуризм, формально прекративший свое существование в начале 1920-х годов, как известно, начал распадаться еще в годах; и характерно, что вслед за М.Горьким о распаде этого литературного направления заявил также Маяковский: нигилистическая часть программы футуристов была исчерпана. Художественное и критическое творчество Маяковского достаточно ясно говорили о всё большем приобщении поэта к эпатажно отвергаемой им ранее отечественной культурной традиции. Место Маяковского в ряду наследников Чехова особое. Оно связано с его стратегией «больших синтезов» (Л.Я.Гинзбург), опирающейся на «цикл идей» своего времени, освоение которого и делает Маяковского художником, программно ориентированным на «диалогический поиск истины» (формула М.М.Бахтина). Начав свою статью задорным, вызывающим утверждением «Вы не знаете Чехова», заканчивает её Маяковский вполне убедительным выводом: «Из-за привычной обывателю фигуры ничем не довольного нытика, ходатая перед обществом за «смешных» людей, Чехова «певца сумерек», выступают линии другого Чехова сильного, веселого художника слова». 1. Бочаров М.Д. Революция. Драматургия. Театр. Ростов-на-Дону Бунин И.А. О Чехове //Бунин И.А. Собр. соч.: В 9 т. М Т. 9. С Горький М. Собр. соч.: В 30 т. М Горький М. Несобранные литературно-критические статьи. М Горьковские чтения. М Комаров С.А. А.Чехов В.Маяковский: комедиограф в диалоге с русской культурой к. ХIХ первой трети ХХ в. Тюмень Маяковский В.В. Два Чехова // Полн. собр. соч.: В 13 т. Т. 1. М С Толстая Е.Н. Поэтика раздражения. - 2-е изд., перераб. и доп. М Чехов А.П. Полн. собр. соч. и писем: В 30 т. М Цурканюк О., асп., Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка ЖАНР РУБАЇ В ТВОРЧОСТІ МИХАЙЛА КЛИМЕНТА Стаття присвячена рубаяні М. Клименка. Досліджено передумови звернення митця до східної поезії. Проаналізовано тематику та проблематику рубаїв письменника. Ключові слова: жанр рубаї, взаємозв язок людини і природи, екорубаї, поет і праця, поет і влада, поет і Вітчизняна війна, поет і кохання, категорія часу. В научном исследовании речь идет о рубаи М. Клименка. Рассмотрено тематическое богатство восточной поэзии писателя. Обращено внимание на проблематику восточных строф поэта. Ключевые слова: рубай, человек и природа, экорубай, поэт и труд, поэт и власть, поэт и Отечественная война, поэт и любовь, категория времени. This article deals with Klymenko s rubaiyat. The author of the article explores the premises of artist s address to eastern poetry. The article also analyses subjects and problems of the writer s rubaiyat. 565

2 Key words: genre of rubai, relation of man and nature, poet and labour, poet and the Patriotic War, poet and power, poet and love, the category of time. Знайомство українського читача зі східною поезією, зокрема з строфою рубаї, розпочинається в останній чверті ХІХ ст. і пов язане передусім із перекладацькою діяльністю А. Кримського. Публікації його перекладів супроводжувалися коментарями про автора, форму його віршів та епоху. Ю.Кочубей зазначав: «[ ] основу для ознайомлення українського читача з двома велетнями фарсімовної поезії, чиї імена тісно пов язані із специфічними жанрами: Хайям з рубаєм, а Гафиз із газелою, була закладена саме нашим найвизначнішим орієнталістом А. Ю. Кримським» [1]. На думку Г. Хоткевича, М. Ільницького, В. Мисика, М. Зерова, А. Клименка тощо А.Кримський, незважаючи на недоліки його перекладів (не зміг досконало відтворити всі ознаки цієї форми), став піонером українського орієнталізму, заклавши підґрунтя для ознайомлення читача з поезією Сходу. У цьому аспекті з являються переклади П. Тичини, Т. Масенка, В.Мисика. Схиляючись перед авторитетом В. Мисика, хочемо звернути увагу, що перекладач працював не лише з творами Омара Хайяма. О.Сьомочкіна в монографії, де здійснено аналіз рубаїв українських письменників, зауважила: «Він перекладав рубаї Рудакі, Ібн Сіни, Сааді, Гафіза, Джамі, Балхі й деякі фольклорні рубаї» [2, 54]. Водночас східні форми поширюються в російському перекладі. Домашня бібліотека М. Клименка була багата на справжню поезію світової лірики: серед літературних джерел знаходимо твори іранських письменників Омара Хайяма, Гафіза Ширазі, які він час від часу перечитував. Письменник, здобувши безпосередній духовний контакт зі світовою культурою, знайшов спільну точку дотику з поетичним світом цих велетнів, що стали його вчителями в освоєнні східної поезії. Поетична форма власне українських рубаїв з явилася у творчості М.Ореста та Д. Павличка. Поезія Д. Павличка й творча дружба з М. Клименком вплинули на формування світогляду поета. В. Грабовський згадував: «Друзів, як на мене, він обирав особливо ревно. Найбільшим своїм другом він вважав (гадаю, не помилюсь) Дмитра Павличка. І Дмитро Васильович теж горнувся до нього. Пам ятаю, туман, осіння мжичка, сутеніє, а в Клименка іменини. «Не приїде він у таку погоду!» міркуємо ми. Не знаю, чи з Києва, чи зі Львова, але приїхав. Та не сам, а зі своєю красунею-дружиною. І виступив на чествуванні на письменницькому зібранні, і увечері за столом. А потім вони стояли, обнявшись за плечі, у дверях, обоє стрункі і дужі, два корифеї молодої української поезії, і співали. Павличкову пісню про два явори. І не було рідніших людей на світі» [3, 48-49]. Д. Павличко написав передмову до вибраних поезій М. Клименка (М. Клименко. Поезії. Київ: Молодь, 1969): «Радощі за сам факт життя, подивляння сонцем як джерелом життя, зворушення душі від розмови з природою це панівний настрій Клименкової поезії. З ним зустрінетеся в численних віршах про яблуневий сад, про ліси, про поліські весни та осені, цим настроєм просвітлені найпечальніші спомини, найінтимніші рядки сумного Клименкового кохання. Пафос оцього поклику непідробний. Дух сонячної звитяжної сили, що пронизує світ генами народження й росту, відступає восени, щоб перемогти 566

3 весною, гуде в жилах дерев, грає різними барвами в пелюстках квітів, цей дух постійно возвеличується в Клименковій поезії» [4, 9]. Отже, рецепція рубаїв українським культурним середовищем й поява нових власне українських оригінальних творів стали передумовою для звернення митця до східних форм: Добро і зло два полюси життя: Зло смерть готує, а добро життя. Дві протилежності не врівноважуй: Лише з добром іди у майбуття [5, 102]. Поетеса М. Павленко згадувала: «Чимало учнів Клименка підсвідомо сприйняли саме від нього навернення до [ ] рубаїв та хоку. Адже його школа в єдиній кремезній особі поета, що неспішно крокувала міськими вулицями від одного юного друга до іншого, хоч і незримо для пересічного мешканця Житомира, але все-таки існувала багато-багато літ. Це діяння було навіть не на громадських засадах, а з веління щедрої, завше весняної душі» [6, 28]. Рубаяна М. Клименка не стала предметом детальних віршознавчих студій, існують лише розрізнені висловлювання щодо його рубаїв, надруковані в періодичних виданнях. У небагатьох дослідженнях, присвячених жанру рубаї, дістаємо окремі відомості про східну поезію М. Клименка: О. Сьомочкіна. «Рубаї в українській поезії: Від канонізованої строфи до поліжанру: монографія» (Київ: КиМУ, 2005), Ю. Кочубей. «Освоєння східних форм в українській поезії ХХ ст.» (Урок української: науково-публіцистичний журнал-дайджест ), А. Данилко «Обогащение украинской поэзии строфическими формами поэзии Востока» (Вопросы литературы народов СССР: республиканский межведомственный научный сборник. Вып ). Слід звернути увагу на монографію О. Сьомочкіної, яка назвала головні теми рубаяни М. Клименка, вказала на насиченість віршів письменника яскравими метафорами та антонімічними парами. Цікавим також є те, що авторка вдалася до порівняння окремих образів та мотивів у рубаяні М. Клименка та Д. Павличка. Зокрема звернула увагу на образ яблуні, до якої митці ставилися з особливою ніжністю і любов ю (образи яблуневого саду та яблуні, якою М. Клименко милувався влітку, навесні, восени та взимку, знакові для поета). Проаналізувавши східні форми митців, О. Сьомочкіна вказала на випадкову подібність рубаїв, у яких поети ідентифікують себе з деревами: М. Клименко з кленом, Д. Павличко з явором. Дослідниця зазначила, що рубаї М. Клименка характеризуються вичерпністю, лаконічністю та змістовою наповненістю. Доробку М. Клименка в царині рубаїв присвячено кілька зауваг Ю.Кочубея. Вказавши на перші і, на думку автора, не завжди вдалі спроби, уміщені до збірки «Чорнозем» (Київ: Радянський письменник, 1977), Ю.Кочубей наголошує на тяжінні митця до східних форм та успішному їх подальшому опануванні: «У підсумковій збірці «Поезії» (Київ: Дніпро, Ц. О.) та в книзі «Зелене прозріння» (Київ: Радянський письменник, Ц. О.) теж вміщено добірки рубаїв і гокку, які свідчать про прогресс автора в опануванні тонкощів таких неподібних до наших жанрів. У них посилюється філософічний струмінь, несподіваність метафор» [7, 56]. А. Данилко, проаналізувавши рубаї і газелі власне українських письменників, дав досить негативну оцінку щодо використання східних форм у вітчизняній літературі. Ми 567

4 знаходимо стисло викладені зауваги по рубаяні М. Клименка. Привертає увагу критичне ставлення автора статті до творів митця, що, на думку дослідника, позбавлені філософіської глибини та образної насиченості. Висловлюючись щодо специфіки «східної» поезії М.Клименка, А. Данилко користувався лише трьома поетичними збірками письменника, як-то «Розвидень» (Київ: Радянський письменник, 1971), «Алмазна грань» (Київ: Молодь, 1973), «Чорнозем» (Київ: Радянський письменник, 1977), в яких окремими розділами уміщена невелика добірка рубаїв (лише 45). Дослідник не зміг максимально повно проаналізувати рубаяну М. Клименка, оскільки більшість рубаїв були надруковані автором протягом рр. Таке категоричне твердження можна пояснити також поверховим знайомством із східними формами письменника або небажанням заглибитися в його поетичний світ. Доктор філології П. Білоус, один із дослідників і шанувальників поета, також доторкнувся до таїни життя й творчості М. Клименка. У статті-присвяті «Поет Михайло Клименко: портрет на тлі ХХ віку» автор не ставив собі завдання провести ґрунтовне дослідження доробку письменника в царині рубаїв, але зауважив, що митець у процесі творення власного поетичного світу сміливо модернізував східні канонічні взірці: «[ ] східні строфи хоку, рубаї і несподівано явлена у збірці «Алмазна грань» танка (п ятивірші) то не строго виконані за відповідними правилами і нормами твори, а їх творче застосування у сфері поетичної мініатюри» [8, 12]. Отже, звернімося до рубаїв М. Клименка. Його рубана складається з 163 рубаїв, уміщених до восьми збірок поезій: «Розвидень» (Київ: Радянський письменник, 1971), «Алмазна грань» (Київ: Молодь, 1973), «Чорнозем» (Київ: Радянський письменник, 1977), «Глибока струна» (Київ: Молодь, 1981), «Поезії» (Київ: Дніпро, 1982), «Зелене прозріння» (Київ: Радянський письменник, 1984), «Призначаю побачення рястові» (Київ: Радянський письменник, 1991), «Обрії кличуть» (Житомир: Житомир, 1996). Основний корпус рубаяни М. Клименка лишається в рукописах і зберігається в сімейному архіві, отже, невідомий сучасному читачеві. Тому, вдавшись до з ясування характерних рис рубаїв письменника, на даному етапі зупинимось на науковому осмисленні вже виданих творів митця. Стрижнем рубаяни М. Клименка є людина, що зумовлює глибокий антропоцентризм його рубаїв, який став основою розширення тематичного діапазону східних форм письменника й осмислення таких проблем як пошук й осягнення людиною істинних цінностей, швидкоплинності життя, самотності, подолання людиною власних вад, співвідношення таких категорій як «добро» і «зло», «правда» і «брехня», «сила» і «слабкість». М. Клименко, усвідомлюючи швидкоплинність життя, порушує проблему боротьби життя зі смертю, в якій остання перемагає. Життя коротке, тому, на його думку, потрібно встигнути якнайбільше. Слід зазначити, що усвідомлення швидкоплинності життя, зближує М. Клименка зі східними поетами, зокрема з Гафізом Ширазі та Омаром Хайямом: Що втрати? Їх повік не перебуть, Хтось починає, хтось кінчає путь. І скільки б не одхрещувавсь од смерті, До неї роки все ж дорогу труть [9, 117]. Митець спонукає кожну людину до осмислення власного життя, свого призначення, своїх вчинків, до пошуку істинних цінностей: 568

5 Проживши вік, спитай себе самого, Що доброго зробив ти, до порога Життєвого дійшовши? Чи відчув Над часом хоч миттєву перемогу [10, 82]. Провідним у рубаяні письменника є образ часу. Виписуючи цей образ, М. Клименко розмірковує над різними його виявами. У рубаях поет найбільше звертається до категорії лінійного часу («В житті навчись ловити кожну мить, // Бо вік, як потяг, вдалеч прошумить», «На світі час великий ворожбит, / Що прбиває до могильних плит»), циклічний час тут дещо завуальований і переданий опосередковано: Попримерзали верби до озер І до річок, що в льодові тепер. Лиш буйна повідь їх од сну пробудить, Щоб дух життя у стовбурах не вмер [11, 108]. Треба зазначити також, що в одному з рубаїв письменника час постає підступним гравцем, що грається з долею людини: Вечірні вікна шахові клітини. Нові хтось ходи робить щогодини, Щоб уночі зіграти внічию Так грає час із долею людини [12, 108]. Важливою для М. Клименка є проблема взаємозв язку людини й природи. Одним із головних образів у розкритті взаємозв язку між людиною і природою є образ дерева. З ява цього образу в рубаях і, особливо, у всій творчості, пояснюється життєвими обставинами: зокрема дитячими роками, проведеними на Житомирщині серед лемківських лісів, роботою в лемківських садах, які сформували митця як неперевершеного майстра пейзажу, адже саме там була задумана перша збірка поезій «Сині очі весни» (Київ: Радянський письменник, 1957). Ніхто так проникливо й просто не написав про яблуню, яку він здатен обігріти в холодну зимову стужу своїми долонями, і про яблуневу гілку в бростях і цвіту. З її доброти й терпеливості, з її витривалості й вроди постає в його чутливій свідомості ніжна й, водночас, мужня поезія. Він оживлює цей образ, надаючи йому якісних характеристик, притаманних людині; вдається до порівнянь: Нема нічого кращого на світі, Як буйна яблуня у білім цвіті, Що в пору зріння гнеться од плодів, Мов добра мати, а круг неї діти [13, 147]. Знання усної поетичної творчості та народної міфології, характерними рисами яких було олюднення природи й деревопоклонство, стали підґрунтям для витворення образу дерева, що в його поезії олюднюється, виступає суб єктом і об єктом дії. Знайомлячись із рубаями М.Клименка, починаємо розуміти, що поет віддає пріоритет екологічному імперативу. Для митця дуже важливо, щоб людина і природа співіснували гармонійно. Письменник усвідомлює, що природний світ зазнає згубного впливу, породженого діяльністю людей. Від цієї діяльності страждають самі люди. Порушення гармонійного співіснування між людиною і природою може призвести до загибелі не лише природи, а й людської цивілізації. Небажання людини усвідомити згубний вплив її 569

6 діяльності на біосферу, ігнорування екологічного імперативу такі візії постають перед нами в рубаяні М.Клименка. Як ми вже зазначали, світ природи надзвичайно близький поетові. Спогади В. Грабовського красномовно свідчать про закоханість поета в природу: «Природа була колискою його таланту, і щороку рано напровесні він підбивав мене залишити робочий кабінет у редакції і втекти ло лісу, туди, де і взимку в найлютіший холод плюскочуть живі кринички і де першими прокидаються проліски. У всіх лісах навколо Житомира Михайло знав, де б ють живі джерела, ростуть найбільш рідкісні зілля, ягоди і гриби. В юності він об їздив ці урочища на велосипеді, а пізніше відкривав їх своїм найближчим друзям. Дощі, завірюха, мороз чи осінній переліт птахів, а чи повернення їх з вирію Клименко поспішає до лісу, до річки. І щоразу повертався з цих походів окриленим, помолоділим, оновленим. І щоразу приносив нові добірні образи і пісенні рядки» [14, 48]. Не пройшла повз увагу письменника тема війни. У пам яті М.Клименка на все життя залишилися враження дитячих та юнацьких літ: 1944 р., отримавши з рук поштаря документ про смерть батька, найстарший у сім ї Михайло довго носив його при собі, не показував хворій матері; в тому ж році, ставши солдатом, пішов на фронт; за станом здоров я на фронт не потрапив і, повернувшись додому, поховав матір; виховував самостійно чотирьох братів та двох сестер. Тому ця тема стала провідною не лише в рубаях письменника, а в цілій творчості. У межах означеної теми можемо виділити такі мотиви: патріотичної гордості за нескореність свого народу в героїчній боротьбі з навалами ворогів, мотив священної пам яті про полеглих героїв Вітчизни, солдатської стійкості та відваги, материнського героїзму, що розкривається читачеві через образ матері, змушеної прийняти смерть дитини, загиблої на полі бою. Однак слід сказати, що такі рубаї не затруєні песимізмом: переживши жахіття війни, сховавши біль у серці від втрати найдорожчих людей, М.Клименко зберіг у душі любов до життя й віру в краще майбутнє: Уздовж дороги устає спориш, Мов каже подорожньому: «Облиш! Усе одно мій рід не загубити Од шин і підошов мужнію лиш [15, 101]. Важливою для М. Клименка є тема праці. Людина, на думку письменника, за своєю природою майстер, творець матеріального й духовного. Тому її праця здатна приносити радість. Митець усвідомлює цінність кожної праці й утверджує думку про те, що без неї людина не відчує всю повноту життя, не залишить після себе сліду: Найлегше річку перейти убрід Міленьку й на піску лишити слід, А ти роботою вкарбуй відбиток У діяннях людських на безліч літ [16, 148]. Праця для поета є неодмінною умовою самореалізації людини та сенсом її життя. Навіть важка робота додає сил, якщо до неї ставитися з любов ю. Цікавим є те, що, на думку М. Клименка, праця на землі сприяє духовному відродженню людини, її фізичному заґартуванню. Автор розумів, виходячи з власного досвіду (письменник багато років самовіддано працював садівником у Левкові), що праця дає людині можливість глибше 570

7 відчути й зрозуміти природу, що людина не просто споглядач природи, а її частка, творець прекрасного на землі. Поет вдало використовує образ землі й наголошує на нерозривному зв язку з людиною, адже земля, на думку поета, дає життєдайні сили кожному й наснажує мудрістю: Земля важка, коли копать могилу, Земля легка орать воронокрилу Й весною зерном щедро засівать, Стократ вона вертає людям силу [17, 145]. Коли читаємо вірші М. Клименка, починаємо розуміти, що героями його творів є садівники, хлібороби, арматурники, різьбярі тощо. Вони майстри своєї справи. Аби наголосити на тому, що самовіддана праця наснажує трудівника, збагачує його духовно, митець уводить образ звичайного орача, що перед нами постає в образі сонцепоклонника: Стернище в полі цілу ніч орю, Щоб стріти першим ранішню зорю Й, припнувши плуга в золотій загінці, Вклонюся сходу сонця вівтарю [18, 63]. Творення, праця стали головною темою цілої творчості письменника. Є потреба зауважити, що поет пише політичні рубаї. У лаконічній формі митець блискуче передає задушливу політичну атмосферу другої половини ХХ ст., репрезентує власний погляд і незапозичені думки: І табори, і тюрми, й каземати Диктаторам для влади треба мати, Щоб не розбурхавсь волі вал крутий І мури кам яні не міг зламати [19, 106]. Таких рубаїв у поетичному доробку М. Клименка небагато. Зауважимо також, що митець у власній творчості не звертався до політичних візій. М.Клименко був аполітичною людиною, вільним митцем, що складав поетичні гімни природі. Народний художник України М. Максименко згадував: «Скромнішої людини я у своєму світі не зустрічав. Його вже називали класиком української поезії, а він залишався людиною тихою, негаласливою [ ] З його поетичним реноме в Україні можна було жити безбідно, вірою і правдою служачи компартії. Проте без жодного перебільшення скажу, що служив Михайло лише вічним ідеалам любові і добра та рідній природі з її неповторною красою» [20, 58]. Лише поодинокі рубаї дають нам уявлення про ставлення митця до влади та є безцінним джерелом для створення портрету М. Клименка. Не міг письменник оминути в рубаях тему кохання. Показовим є те, що почуття в поета до коханої розкриваються на тлі природи, порівнюються з природними явищами, матеріалізуються, втілюючись у яскравих образах природи: Рукою гладжу брів твоїх розліт, Що заступили мені білий світ. З них виборсатись я повік не зможу, Як срібний дощ із яблуневих віт [21, 84]. Більш того, саме через образи природи митець передає найтонші відтінки палітри власних почуттів. Поет розглядає ці почуття як витвір Божественної сили, що непідвладні людському контролю. Важливим є те, що, на думку письменника, кожна людина 571

8 найсокровенніше почуття може матеріалізувати в сім ї. Описуючи свій душевний стан, поет не лишається байдужим до почуттів інших: В дорозі стрів я молоде подружжя: Він як тюльпан, вона як пишна ружа. З малям собі обоє радо йшли Хто ж до любові буде їх байдужий? [22, 62] Загалом слід сказати, що аналіз текстів рубаїв М. Клименка, дає підстави стверджувати, що поет, з одного боку, дотримувався правил східної поетики, з іншого витворював власний поетичний канон, побудований на засадах мудрості та любові. Поет М. Пасічник, згадуючи свого вчителя, наголошував на тому, що необхідно познайомити сучасного читача з поезією митця»: «[ ] вся творчість його змістовного і відповідального життя нагадує величезний айсберг, який на дві третини захований під ватерлінією власного творчого архіву. Сьогодні настав час потроху піднімати його, цей айсберг, з глибин, аби читацькому оку відкрилося те, що було захованим від нього або через надзвичайну вимогливість до себе М. Клименка, або через неможливість вчасно, за життя, видати написане і часто вже навіть підготовлене до друку ним самим» [23, 213]. 1. Сьомочкіна О. Рубаї в українській поезії: Від канонізованої строфи до поліжанру: монографія». К.: КиМУ, Кочубей Ю. Освоєння східних форм в українській поезії ХХ ст. / Науково-публіцистичний журнал-дайджест «Урок української» Київ. 3. Грабовський В. Його пісень цілющі трави / Лицар синіх очей весни: До 80-річчя Михайла Клименка. Спогади, фотосвітлини, поезії. Житомир: Пасічник, Павличко Д. Яблуневе натхнення / М. Клименко Поезії. К.: Молодь, Клименко М. Зелене прозріння: Поезії. К.: Рад. письменник, Павленко М. Запалю свічку (спогад-нарис) / Лицар синіх очей весни: До 80-річчя Михайла Клименка. Спогади, фотосвітлини, поезії. Житомир: Пасічник, Кочубей Ю. Освоєння східних форм в українській поезії ХХ ст. / Урок української: науково-публіцистичний журнал-дайджест Білоус П. Поет Михайло Клименко: портрет на тлі ХХ віку / Лицар синіх очей весни: До 80-річчя Михайла Клименка. Спогади, фотосвітлини, поезії. Житомир: Пасічник, Клименко М. Призначаю побачення рястові: Поезії. К.: Рад. письменник, Клименко М. Розвидень: Поезії. К.: Рад. письменник, С Клименко М. Призначаю побачення рястові: Поезії. К.: Радянський письменник, Там само. 13.Клименко М. Поезії. К.: Дніпро, Грабовський В. Його пісень цілющі трави / Лицар синіх очей весни: До 80-річчя Михайла Клименка. Спогади, фотосвітлини, поезії. Житомир: Пасічник, Клименко М. Зелене прозріння. К.: Рад. письменник, С Клименко М. Поезії. К.: Дніпро, Там само. 18. Клименко М. Алмазна грань: Поезії. К.: Молодь, Клименко М. Призначаю побачення рястові: Поезії. К.: Рад. письменник, Максименко М. Він був красивою людиною / Лицар синіх очей весни: До 80-річчя Михайла Клименка. Спогади, фотосвітлини, поезії. Житомир: Пасічник, Клименко М. Розвидень: Поезії. К.: Рад. письменник, С Клименко М. Алмазна грань. К.: Молодь, Пасічник М. Очима зелених прозрінь: З маловідомих і ненадрукованих поезій Михайла Клименка / Лицар синіх очей весни: До 80-річчя Михайла Клименка. Спогади, фотосвітлини, поезії. Житомир: Пасічник,