Марія Пентилюк (Херсон) ТЕКСТ ЯК ОБ ЄКТ ЛІНГВІСТИКИ Й ОСНОВА СПІЛКУВАННЯ

УДК 81 42 Марія Пентилюк (Херсон) ТЕКСТ ЯК ОБ ЄКТ ЛІНГВІСТИКИ Й ОСНОВА СПІЛКУВАННЯ Стаття присвячена аналізові теоретичних засад тексту як об єкту лінгвістики й визначенню його ролі в процесі спілкування. Ключові слова: ознаки тексту, категорії тексту, конструктивні параметри, типологія текстів. The article focuses on the analysis of the theoretical approaches to the text as the object of linguistic study and its role in the process of communication. Key words: text characteristics, categories of the text, construction operation factors, text typology. Сучасне мовознавство багатоаспектна й багатогалузева наука, що має важливе теоретичне й практичне значення. Його актуальність виявляється в широкому використанні традиційних підходів і напрямів до вивчення феномена людства мови й у розвитку нових теорій, шкіл, аспектів. Сучасного трактування й застосування набувають традиційні науки, пов язані з мовознавством герменевтика, лінгвостилістика, риторика, текстологія тощо. Врешті розвиваються й нові галузі мовознавства, що часто є продуктом інтеграції різних наук психолінгвістика, когнітивна й комунікативнеа лінгвістика, функціональна лінгвістика, лінгвістика тексту. Остання особливої актуальності набула у зв язку з наукою про мовлення, спілкування (комунікацією), мовленнєвою діяльністю людини, культурою мовлення та ін. Термін лінгвістика тексту з явився завдяки румунському вченому Е.Косеріу в середині минулого століття. У цей період закладаються основи цієї мовознавчої галузі. Нею починають активно займатися Е.Бенвеніст, В.Дресслер, К.Пайк, С.Поспелов, Р.Харвег, З.Харріс та ін. У наступні десятиріччя цією проблемою займаються І.Арнольд, Н.Валгіна, О.Воробйова, С.Гіндін, Е.Кубрякова, В.Мельничайко, О.Москальська, Т.Ніколаєва, О.Селіванова та ін. Оскільки лінгвістика тексту тісно пов язана з когнітивною та комунікативною лінгвістикою, вона не залишилася поза увагою вчених, що займаються цими галузями мовознавства (Н.Арутюнова, А.Баранов, Ф.Бацевич, М.Болдирєв, А.Вежбицька, О.Гойхман, А.Залевська, Л.Мацько, Т.Надеїна, Т.Радзієвська, А.Рудакова, З.Попова, І.Стернін та ін.). В українському мовознавстві лінгвістика тексту була спрямована здебільшого в практичне русло, розв язуючи проблеми правильної організації зв язного мовлення, семантики художніх текстів тощо. Останнім часом цій науці намагаються надати теоретичного спрямування. У наукових працях знаходимо різне її трактування. Лінгвістика тексту, констатується в енциклопедії української мови, галузь мовознавства, яка вивчає правила побудови зв язного мовлення, комунікативні різновиди тексту, зумовлені текстоутворювальними функціями мовних одиниць та орієнтацією повідомлення на певного адресата [19, c.289-290]. Лінгвістика тексту розглядає змістову наповненість висловлювання, формальні показники його зв язності, послідовності, розгортання. На думку М.Кочергана, лінгвістика тексту галузь мовознавчих досліджень, об єктом яких є правила побудови зв язного тексту та його змістові категорії [8, c.27]. Т.Ніколаєва трактує лінгвістику тексту як напрям лінгвістичних досліджень, об єктом яких є правила побудови зв язного тексту та його смислові категорії, що виражаються за цими правилами [13. c.267]. Н.Валгіна вживає термін теорія тексту, під яким розуміє всесторонню систему знань про текст [2]. Хоч дослідники по-різному визначають лінгвістику тексту, все ж єднає їх спільна позиція: це галузь мовознавства (наука), що досліджує текст у всій його

багатоаспектності й багатогранності. Із сказаного випливає: лінгвістика тексту наука, що досліджує текст, його семантику і структуру, смислові категорії, особливості функціонування в мовленні тощо. Якщо в середині минулого століття було започатковане лінгвістичне дослідження тексту, вивчалася структура і граматика тексту, засоби зв язку його елементів, окремі його категорії, то на сучасному етапі лінгвістичної науки текст розглядають як складну когнітивно-комунікативну структуру, до якої причетні його продуцент і реципієнт, ситуація, в якій він твориться, психологічний процес творення і сприймання тощо. Текст стали розглядати не тільки з теоретичного, але й прагматичного боку, оскільки він є частиною дискурсивного мовлення і забезпечує спілкування, отже, текст не тільки продукт мовленнєвої діяльності людини, але й вагомий складник цієї діяльності в її розгортанні й тривалості. Для змістової і формальної структури тексту важливими є тема, мета, адресат, структура. Аналізуючи стан наукових досліджень лінгвістики тексту наприкінці минулого століття, Л.Мацько робить висновок, що ця наука розгалужується в кількох напрямах: а) вивчаються тексти різних галузей мовної комунікації та інтегруються знання про їх комунікативно-прагматичні властивості; б) вивчаються основні текстові категорії модальність, рефераційність, предикативність та мовностилістичні засоби їх вираження; в) вивчаються мовні ознаки текстів; г) вивчається текстотворення в межах комунікації певного типу, яка відповідає дискурсу як соціокультурній сфері; ґ) розглядається текст як явище культури [9, c.221-222]. У статті ми поставили за мету з ясувати поняття тексту як об єкта лінгвістики (сутність, семантико-структурні особливості, типологія, категорії тексту) та його роль і місце в мовленнєвому спілкуванні. Терміном текст послуговуються різні галузі науки: лінгвістика, літературознавство, філософія, семіотика, психолінгвістика та ін. Для лінгвістики тексту це поняття є основоположним. Феномен тексту міститься в його багатоаспектності, а тому зустрічаємо в наукових працях різні його визначення. Текст трактують як інформаційний простір, мовленнєвий твір, знакову послідовність тощо. Оскільки текст несе певний смисл, то він виступає як комунікативна одиниця, об єднана за смислом послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв язність і цілісність. Звернемося до джерел, що подають визначення тексту. Почнемо з енциклопедичних та лексикографічних праць. Досить розлоге трактування тексту подає енциклопедія української мови: Текст (від лат.textum зв язок, поєднання, тканина) писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв язками, а в загальнокомпозиційному, дистантному плані спільною тематичною і сюжетною заданістю [19, c.627]. Автор цього визначення Д.Баранник розглядає текст як продукт мовленнєвої діяльності людини, в якому поєднуються його структурні й семантичні компоненти. На думку В.Мещерякова, текст результат мовленнєвомисленнєвого процесу, реалізованого автором у вигляді конкретного письмового (або усного)твору відповідно до мотивів, цілей, обраної теми, задуму та ідей, який характеризується певною структурою, композиційною, логічною і стилістичною єдністю [14, c.239]. Близьким до цього є визначення тексту Л.Мацько. Авторка, зокрема, відзначає, що текст писемний або усний масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об єднаних смисловими і формальнограматичними зв язками, спільною тематичною і сюжетною заданістю [9, c.32]. Ці визначення тісно пов язані з дефініцією І.Гальперина, який ще на початку 80-років минулого століття писав: Текст витвір мовленнєвотворчого процесу, що відзначається завершеністю, об єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до цього типу документа, витвір, що складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного зв язку і має певну цілеспрямованість і практичну настанову [3, c.8]. Учений традиційно трактував текст як письмовий витвір (документ). З того часу вчені розширили об єкт дослідження тексту.

В українському сучасному мовознавстві він розглядається як усна і писемна форма спілкування, а отже, як продукт усного і писемного мовлення. У словниках лінгвістичних термінів зустрічаємо такі визначення: Текст. Повідомлення, яке складається з кількох (чи багатьох) речень, характеризується змістовою й структурною завершеністю і певним відношенням автора до змісту висловлювання [5, c.308]. Текст зв язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується змістовою і структурною завершеністю, орієнтацією автора на певного адресата [6, c.182]. Хоч ці визначення відділяють одне від одного понад півтора десятиліття, вони досить близькі за змістом і, таким чином, виражають однакові позиції авторів щодо розуміння сутності тексту. У процесі дослідження тексту визначилися такі основні аспекти: - текст як система вищого рангу, основними ознаками якої є цілісність і зв язність (текст є складна система, об єднана комунікативною цілісністю, смисловою завершеністю, логічними, граматичними, семантичними зв язками); - типологія текстів (за стилістичною функцією, зв язністю, способами поєднання елементів, що входять до тексту, на основі комунікативної настанови і визначених нею структурно-семантичних особливостей тексту); - текст утворює ціла система одиниць, що в сукупності має назву складне синтаксичне ціле (ССЦ) або надфразна єдність (НФЄ); - особливі категорії тексту (інформативність, здатність тексту членуватися, зв язність (когезія), континуум, автосемантичні відрізки тексту, ретроспекція, модальність, інтеграція, завершеність); - якісна своєрідність функціонування мовних одиниць тексту (як структурносемантична єдність текст має здатність впливати на мовні одиниці); - міжфразні зв язки та відношення (словосполучення, ССЦ, абзац); - текст як засіб комунікації. На думку психолінгвістів (А.Зимня, О.Леонтьєв), текст є результатом мовленнєвомисленнєвого процесу, що реалізується мовцем у формі конкретного усного чи письмового твору відповідно до мотиву, мети, обраної теми, задуму та ідеї. Він характеризується певною структурою, композиційною, логічною й стилістичною єдністю. Розгляд тексту як засобу комунікації став одним із магістральних напрямів лінгвістики тексту. Це насамперед проблеми комунікативної організації тексту й текстової діяльності (Ф.Бацевич, І.Зимня, Л.Лосева, О.Селіванова та ін.), міжфразні зв язки і відношення (І.Баринова, В.Готвінський, Г.Солганик). Однак найбільш вагомою в цьому аспекті є дослідження Ф.Бацевича й О.Селіванової, які розглядають теоретичні й практичні аспекти тексту. В обсяг поняття текст на основі різних критеріїв В.Мещеряков та інші включають досить широке коло видів тексту, зокрема такі: 1) за характером авторства виділяються первинні або оригінальні, вторинні або створені на основі вторинних (конспекти, шкільні перекази), і первинно-вторинні тексти (огляди літератури, реферати проблемного характеру, шкільні твори тощо); 2) за способом розгортання змісту тексти діляться на моноперспективні (такі, що розгортаються в одній часовій, просторовій площині), поліперспективні (що включають кілька часових, просторових перспектив); 3) за способом передачі розрізняються тексти неперервно-фабульні і переривно-фабульні (з авторськими відступами, вставками, доповненнями тощо) [14]. Найважливішим елементом тексту, його основною одиницею є надфразна єдність. Вона об єднує ряд речень. Цей термін має багато синонімів у науковій літературі: складне синтаксичне ціле, компонент тексту, висловлювання, прозова строфа, синтаксичний комплекс, монологічне висловлювання, комунікативний блок, комунікат, дискурс. Останній, щоправда, нині набув іншого, спеціального і широкого значення. Хоча ці терміни часто застосовуються для визначення різнорідних явищ, проте їх об єднує спільна функція визначити більшу, ніж речення, одиницю, у котрій речення є складовою частиною. Загалом можна констатувати, що ССЦ це смислова і структурна

єдність кількох речень, що виражає повніший порівняно з окремим реченням розвиток думки. У писемному тексті ССЦ іноді ототожнюють з абзацом структурним елементом тексту. Однак ці поняття слід розрізняти. Адже абзац не синтаксична категорія на відміну від ССЦ. Абзац може репрезентуватися сполученням кількох складних синтаксичних цілих і, навпаки, одне ССЦ може об єднувати декілька абзацних фраз. На думку О.Коменської, кожний текст характеризується мовними засобами міжфразного зв язку. За своїми функціями ці засоби діляться на дві групи: 1) ті, що забезпечують семантичну єдність тексту і 2) ті, що виражають логічні відношення між частинами тексту [7, с.42-43]. До першої групи належать такі мовні засоби міжфразного зв язку, як лексичні повтори, синоніми, тематичні групи слів, співвідносність видо-часових форм дієслів, вставні слова, що вказують на послідовність, називні, питальні речення, порядок слів у реченні (актуальне членування), парцеляція та ін. До другої групи відносять засоби вираження логічних відношень між частинами тексту (сполучники, частки, вставні слова). Типологія текстів досить строката. Розрізняють функціональну типологію, предметом якої є соціальні функції і сфера вживання текстів, структурну типологію, основна мета якої внутрішня організація системи текстів, і стилістичну, що досліджує співвідношення стилів і типів текстів. Тип тексту це своєрідний клас текстологічних одиниць з однаковою функціональною специфікою і приблизно однаковою мовною і стилістичною актуалізацією. Найпоширенішими ознаками типології текстів є: а) тематичний зміст, стиль і композиційна будова; б) сукупність диференційних ознак тексту (усний письмовий, монолог діалог, спонтанний підготовлений, одноадресний поліадресний та ін.); в) внутрішньотекстуальні ознаки: закономірності побудови різних текстів; г) екстратекстуальні чинники: реальні умови комунікації (ситуація, сфера, контекст) [14, c.8]. Близьким до понять тип тексту є його жанр. За М.Бахтіним, жанр форма організації мовленнєвого матеріалу, вид висловлювань, що створюються на основі стійких, повторюваних, тобто відтворюваних моделей і структур відтворюваних у мовленнєвих ситуаціях [14, c.56]. Тексти, що належать до певного жанру, характеризуються своєрідністю і впізнаваністю композиційної організації, побудови і стилю. Жанр, таким чином, характеризується настановою на певний тип тексту. На переконання Ф.Бацевича, типологія текстів, їх класифікація, жанрове розмаїття визначається такими критеріями: соціологічний, психолінгвістичний, комунікативний та функціонально-прагматичний. Кожний критерій зумовлює свій класифікаційний ряд текстів [1, c.150-151]. Так, за соціологічним критерієм виділяються тексти двох типів за формою втілення тексту (усні і писемні) і за типами функціонально-жанрових різновидів мовлення (розмовно-побутові, художньо-белетристичні, науково-популярні, епістолярні тощо). У межах психолінгвістичного критерію здійснюють класифікацію текстів за мірою спонтанності (спонтанні та підготовлені), за мірою алгоритмізації (фіксовані заповнення формулярів, напівфіксовані (тексти-кліше), нефіксовані (тексти різних сфер діяльності людей) і за мірою експліцитності/імпліцитності у втіленні задуму (тексти державних документів (задум однозначний) і поетичні тексти (творчий задум без однозначної експлікації). Для кожного типологічного класу текстів властиві єдині конструктивні параметри, що зумовлюються: 1) основною суспільно-комунікативною ціленастановою в межах певної соціальної сфери спілкування; 2) змістом (предметом) комунікації, що виявляється в певній сфері спілкування; 3) ознаками ситуації, у межах якої здійснюється мовленнєве спілкування і 4) каналом спілкування, властивим певній комунікативній ситуації. Зведену типологію текстів за визначеними ознаками і критеріями пропонує Л.Антонова [14, c.253] в такій таблиці: Провідні основи для типології Стильова система Типологічна система Суспільні сфери Функціональні стилі Система текстів (наукового мовлення,

комунікації Звуження (конкретизація) сфери комунікації Конкретизація певної мовленнєвої ситуації Підстилі Стиль жанру тексту публіцистики і преси, розмовного мовлення тощо) Підстилі текстів (науково-популярних висловлювань, газетно-інформаційної преси, побутового діалогу тощо) Жанр тексту (мовленнєвий жанр; замітка; нарис; наукова стаття та ін.). Досліджуючи структуру тексту, Ф.Бацевич, Л.Мацько, Т.Ніколаєва та ін. визначили його категорії, під якими розуміють суттєві, обов язкові, концептуальні характеристики. На виявлення категорій тексту особливу увагу звернув І.Гальперин, виділивши категорії інформативності, здатності тексту членуватися, зв язності (когезії), тривалості (континууму), ретроспекції та проспекції, модальності, інтеграції, завершеності [3]. Л.Мацько надає перевагу таким категоріям, як зв язність, цілісність, членованість, лінійність, інформативність, завершеність [9]. Ф.Бацевич особливо акцентує на зв язності тексту [1]. Категорії тексту можна поділити на дві групи: семантичну і структурну. До першої варто віднести інформативність, комунікативність, цілісність, завершеність та ін., а до другої інтеграцію, зв язність, членованість, лінійність та ін. З усіх категорій тексту визначальними є зв язність і цілісність. Саме вони дозволяють розглядати текст як систему вищого рангу. Такий підхід включає дослідження тексту як складної системи, об єднаної комунікативною цілісністю, смисловою завершеністю, граматичним і семантичним зв язками. Зв язність, або когезія, як одна з найголовніших категорій тексту опосередковує розвиток теми й забезпечує його цілісність. Основним засобом зв язності є розвиток теми, лінії контексту. Це її змістова функція. Але зв язність виконує ще й структурно-граматичну функцію: у тексті використовуються семантично близькі слова і фрази, граматичні і стилістичні засоби, що формують текст. Зв язність забезпечує інформаційний простір тексту, оскільки відбувається обмін повідомленнями в межах на основі взаємодії мовних і позамовних чинників. Тому зв язність тексту пов язують із свідомістю людини, її здатністю висловлюватися зв язно звідси методичний термін зв язне мовлення. Зв язність визначають за різними критеріями: логічності, асоціативності, образності, композиційно-структурний, стилістичний, ритмоутворювальний. На основі цього Л.Мацько, визначаючи ознаки зв язності, критерії її аналізу, відповідно виділяє такі її види: зв язність логічна, асоціативна, образна, композиційно-структурна, стилістична і ритмоутворювальна [10, с.33-34]. Додамо, що саме завдяки зв язності тексту здійснюється його членування за способами зв язку речень (послідовний (ланцюговий), паралельний, приєднувальний) та ремо-тематичне членування. Як уже зазаначалося, зв язність тексту забезпечує його цілісність змістову, комунікативну, структурну і формально-граматичну. Не менш важливою для тексту є його інформативність. Кожен текст містить певну інформацію, призначену для сприймання, передачі чи обміну між комунікантами. Саме інформативність тексту в мовленнєвому спілкуванні стала одним з основних мотивів його прагматичності. Цікавим у лінгвістиці є трактування такої категорії тексту, як завершеність. І.Гальперин розглядає її як змістове і структурне вираження авторського задуму. Але сучасні вчені тлумачать завершеність як форму, а не засіб тексту. Очевидно, мають рацію останні, оскільки авторський зміст тексту і читацький (перцепція читача) не завжди збігаються, а форма залишається тією самою. Текст, як бачимо, справді багаторівнева складна система, створена із мовного матеріалу і наповнена великим обсягом різноманітної інформації. Як підсумок можна констатувати, що текст як лінгвістичне поняття насамперед виконує прагматичну функцію виступає висловлюванням, одиницею комунікації, є складовою дискурсного мовлення визначає стратегії і тактики комунікантів, забезпечує процес пізнання когнітивний процес, як інформація відображає закони її змін під час пізнання, концептуально текст реалізується через мовленнєве втілення. Завдяки тексту реалізується естетичність мовлення, у цьому аспекті він є предметом лігнгвопоетики. Однак

найголовніша функція тексту його процесуальність як компонента дискурсу, як процесу і продукту спілкування. В цьому сенсі текст стає об єктом психолінгвістики і лінгводидактики, що знайшло відображення в концепціях мовної освіти в Україні, Державному стандарті базової і повної середньої школи, у практиці роботи викладачів ВЗН і вчителів середніх шкіл. ЛІТЕРАТУРА 1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики. К.: Академія, 2004. 2. Валгина Н.С. Теория текста. М.: Логос, 2003. 3. Гальперин И.Р. Грамматические категории текста // Изв.АН СССР. Серия Л и Я. 1977. 6. 4. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 5. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 6. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001. 7. Коменская О.М. Текст как средство коммуникации // Лингвистические проблемы текста. М., 1980. 8. Кочерган М.П. Мовознавство на сучасномсу етапі // Дивослово. 2003. 5. 9. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови. К.: Академія, 2007. 10. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови. К.: Вища шк., 2003. 11. Мельничайко В.Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови. К.: Рад. шк., 1986. 12. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах / За ред. М.І.Пентилюк. К.: Ленвіт, 2005. 13. Николаева Т.М. Лингвистика текста // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1990. 14. Педагогическое речеведение: Словарь-справочник. М.: Флинта, Наука, 1998. 15. Пентилюк М.І. Текст і дискурс як наукові поняття // Науковий вісник ХДУ. Серія Лінгвістика. Вип.5. Херсон, 2007. С.23-27. 16. Ризель Э.Э. Теория и практика интерпретации текста. М., 1974. 17. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. К.: Брама, 2004. 18. Словник-довідник з української лінгводидактики / За ред. М.І.Пентилюк. К.: Ленвіт, 2003. 19. Українська мова. Енциклопедія. К.: Українська енциклопедія ім.м.бажана, 2000.