Національна стратегія побудови нової системи охорони здоров я в Україні на період

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 Національна стратегія побудови нової системи охорони здоров я в Україні на період 2015 2025 Київ, листопад 2014 року Цей документ був написаний Стратегічною дорадчою групою з питань реформування системи охорони здоров я в Україні (СДГ з охорони здоров я), яка була створена Наказом МОЗ 522 від 24.07.2014 року. Скликання СДГ було результатом спільної ініціативи громадянського суспільства, Уряду України та Міжнародного фонду "Відродження". Метою спільної ініціативи було залучення висококваліфікованих національних та міжнародних експертів для надання консультативної допомоги Уряду щодо стратегії реформування галузі, оптимального використання міжнародної допомоги, консолідації зусиль донорів відносно підтримки реформ в Україні та вирішення нагальних проблем. Після низки зустрічей та вивчення багатьох документів ця Стратегія узагальнює пропозиції, запропоновані національними і міжнародними експертами, та відображає законні прагнення українського суспільства щодо майбутньої системи охорони здоров'я. Безперечно, Стратегія є рамковим документом, що має бути представлений на розгляд Кабінету Міністрів протягом найближчих місяців. Група наголошує на необхідності проведення процесу широкого обговорення документа. Адже ми не маємо відповідей на всі питання, беручи до уваги той факт, що інші зацікавлені сторони можуть бачити речі по-іншому. Тому пропозиції та участь в обговоренні та подальшій реалізації тільки вітаються. Цей документ містить ситуаційний аналіз та пояснення з роз ясненнями "що" та "як" має бути зроблено у відповідності до запропонованої стратегії (пункти 1, 2 і 3 нижче), а також попередній план дій (пункт 4) з поясненням "що необхідно виконати" у короткостроковій перспективі - в найближчі два роки - та протягом наступних років цього десятиліття. З технічної точки зору структура документа виглядає наступним чином: Здоров'я населення та стан системи охорони здоров'я; основні питання політики Зацікавлені сторони, цінності, цілі й завдання системи охорони здоров'я України Структура системи охорони здоров'я; стратегічні можливості для України Побудова нової системи охорони здоров я, розробка концепції та план дій СДГ з охорони здоров я складається з Координаційної ради та Експертної групи. До складу Координаційної ради входять представники урядового сектору (МОЗ), 1

38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 професійних організацій (ВУЛТ), пацієнтських груп (БФ "Пацієнти України") та міжнародних партнерів (Світовий банк, ВООЗ та МФВ). Члени Експертної групи були обрані за відкритим конкурсом. З понад 100 поданих анкет було обрано 12 експертів: Аїн Аавіску (Естонія), Тетяна Думенко (Україна), Антоніо Дюран (Іспанія), Роман Фіщук (Україна), Андрій Гук (Україна), Олександр Квіташвилі (Грузія), Володимир Курпіта (Україна), Олег Петренко (Україна), Микола Проданчук (Україна), Тихомир Стрицреп (Хорватія), Ігор Яковенко (Україна), Роберт Йейтц (Велика Британія). Особливу подяку хочемо висловити Секретаріату СДГ: Ольга Стефанишина, Павло Ковтанюк, Катерина Телегіна, Інна Бойко, Олександра Заховаєва, Марічка Маковецька та Інна Голованчук. Група хоче подякувати національним та міжнародним експертам, які надали суттєву допомогу у роботі групи через запропоновану додаткову інформацію та безпосередню участь в окремих зустрічах групи. Основі положення Поточний стан системи охорони здоров'я України (далі СОЗ) характеризується високими показниками захворюваності, смертності та інвалідності, особливо від неінфекційних захворювань (НІЗ), таких як рак, серцево-судинні та цереброваскулярні захворювання, хвороби обміну речовин. У поєднанні з міграцією це сприяло формуванню глибокої демографічної кризи в Україні, в результаті чого населення скоротилося на 7 мільйонів (з 52 до 45,3 млн. осіб) протягом двох десятиліть. Тривожні цифри показують, що переважна більшість українців: перебувають під впливом серйозних факторів ризику, таких як паління, надмірне вживання алкоголю, неправильне харчування, відсутність фізичної активності, забруднення повітря та води. не отримують ефективної та якісної допомоги на рівні цивілізованих країн. Крім того, наші громадяни залишаються незахищеними від фінансового зубожіння у разі хвороби, незважаючи на те, що Україна витрачає значну кількість свого бюджету на медицину. Основними визначальними причинами такої ситуації є суттєві недоліки, що накопичувалися в національній СОЗ в результаті тривалої відсутності модернізації, нівелювання потреб населення і сучасних міжнародних тенденцій щодо зміцнення систем охорони здоров я, економічної неефективності та високого рівня корупції. 2

72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 Для вирішення цих проблем було запропоновано розробити Національну стратегію реформування охорони здоров'я, яка стане частиною національного плану реформ, оголошеного Урядом України. Національна стратегія реформування системи охорони здоров'я (далі Стратегія) є рамковим документом, який визначає зміст, бачення, принципи, пріоритети, завдання та основні заходи для української СОЗ протягом наступних 10 років. Термін реалізації до 2025 року був обраний тому, що він забезпечує достатньо часу, необхідного для реалізації та оцінки політичних змін. Стратегія повинна стати основою для розробки політики і визначення порядку прийняття рішень у галузі охорони здоров'я, в тому числі рішення про наповнення та розподіл бюджетних коштів для охорони здоров'я. Мета Стратегії полягає не в тому, щоб розробити довжелезний перелік заходів, які будуть реалізовані для досягнення цілей і завдань в кожному сегменті охорони здоров'я. Натомість, стратегія надає чіткі і переконливі причини та пояснює, чому ті чи інші пропозиції повинні розглядатися як пріоритет. Таким чином, це створить основу для оцінки та перегляду існуючого оперативного регулювання і розвитку нових складних заходів і конкретних дій в певних сегментах сектору охорони здоров'я. (Наприклад, Стратегічний план розвитку людських ресурсів, Генеральний план розвитку лікарень, Стратегічний план розвитку паліативної допомоги, Стратегічний план розвитку громадського здоров'я). Загалом Стратегія базується на трьох основоположних принципах, які Міністерство та Уряд розглядають як фундаментальні. Ці принципи мають бути застосовані в рамках усієї галузі та повинні бути відображені у подальших документах, а саме: у центрі уваги та інтересу системи повинна перебувати людина (пацієнт). Це означає наступне: (і) заходи системи повинні бути спрямовані на задоволення потреб людини з урахуванням голосу пацієнтів; (іі) якість, безпека, тривалість послуг, наближеність до громади, швидке реагування на зміни повинні стати наріжними каменями нової СОЗ, яку ми плануємо створити; (ііі) охорона здоров я є системою, яка повинна керувати відносинами між різними учасниками, включаючи управлінців, надавачів послуг, отримувачів послуг та дослідників, кожний з яких займає певну нішу та має чітко визначену відповідальність. Таким чином, система буде базуватися на довірі, діалозі та взаємній повазі усіх учасників, і ефективність усієї системи в кінцевому вигляді залежатиме від якості їх взаємодії. СОЗ має бути зорієнтована на результат, що означає: (і) очікувані результати (показники здоров я, фінансова захищеність пацієнтів, економічна ефективність та задоволеність послугами) мають зумовлювати процес прийняття рішень на усіх рівнях; (іі) система повинна підтримувати атмосферу, коли оцінка роботи персоналу мусить базуватися на результативності наданих послуг, здійснюватися регулярно та постійно удосконалюватися; (ііі) системні реформи, такі як розвиток приватного сектора, можуть та повинні бути започатковані у разі отримання 3

113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 підтвердження, що вони призведуть до покращення очікуваних результатів, наприклад, зменшення вартості послуг при збереженні відповідної їх якості. Ця вимога є суттєвим пріоритетом для створення якісної та працюючої інформаційної бази, за даними якої приймаються відповідні рішення. Ми маємо констатувати, що наразі наявні доказові дані є неякісними та обмеженими. зосередженість на впровадженні поставлених цілей означає, що недостатньо мати хороші ідеї, але важливо розробляти, впроваджувати та контролювати виконання детальних планів реформування, які чітко визначають відповідальність, часові рамки, механізми звітності. Важливо врахувати, що реформи залежать від наявності фінансування, і не обіцяти ті речі, які держава не здатна виконати (наприклад, безкоштовну медичну допомогу для усіх). 124 125 126 127 128 129 130 131 1. Здоров я населення та стан системи охорони здоров я; Основні питання політики У 2012 році очікувана середня тривалість життя при народженні в Україні складала 66,1 років для чоловіків і 76 років для жінок, що є низьким показником не лише порівняно з середнім європейським (72,5 і 80 відповідно), але і дуже схожим на показники в Україні у 1990 році (65,7 для чоловіків і 75,0 для жінок). У поєднанні з міграцією, поточний стан СОЗ сприяв розвитку демографічної кризи, в результаті якої населення скоротилося на 7 мільйонів (з 52 до 45,3 млн) протягом двох десятиліть. 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 81 79 77 75 73 71 69 67 65 75 71 70 69 Середня очікувана тривалість життя, роки Джерело: Світовий Банк, 2012 81 1990 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 Україна демонструє одні з найгірших результатів охорони здоров'я в Європейському регіоні, що характеризується високими показниками смертності, захворюваності та інвалідності. За показниками смертності, що в період між 1991 і 2012 роками збільшилися на 12,7%, Україна посідає друге місце в європейському рейтингу (у Європейському Союзі показник смертності зменшився на 6,7%). Смертність працездатного населення формує чверть загального показника (у чоловіків це третина від усіх смертей, з трьохчотирьохкратною вищою ймовірністю померти, аніж у жінок всіх вікових груп з 16 до 60 років). Переважають та в останні роки залишаються незмінними основні причини смертей, такі як неінфекційні захворювання: серцево-судинні та церебро-васкулярні, онкологічні, 77 75 71 Євросоюз Польща Румунія Україна 4

142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 хвороби обміну речовин. У 2013 році серцево-судинні захворювання були основною причиною смерті у 66,5% випадків, далі йдуть новоутворення (13,9%) і на третьому місці (6%) - зовнішні причини (травми, отруєння тощо). 70% 60% 50% 40% 30% 20% 10% 0% 67% Серцево-судинні хвороби Основні причини смертності в Україні, % Джерело: ВОЗ, 2013 14% Злоякісні новоутворення 6% 4% 3% Травми та отруєння Хвороби травної системи Хвороби респіраторної системи Ці тривожні цифри підтверджують, що переважна більшість українців перебуває під впливом таких факторів ризику як тютюнопаління, зловживання алкогольними напоями, нездорове харчування, відсутність фізичної активності, забруднення навколишнього середовища. Наприклад, більше половини дорослих українських чоловіків регулярно палять, у порівнянні майже з 25% у Західній Європі (міжнародний досвід показує, що 25% курців втрачають в середньому близько 20 років тривалості життя в порівнянні з некурцями). Одним з ключових чинників такої ситуації є, безперечно, і погані економічні показники країни. Валовий внутрішній продукт (ВВП) України в 2013 році склав 1460 млрд. грн. ($177,4 млрд.), що на душу населення складає значно нижче, аніж найгірші показники окремих країн Європейського Союзу. Зміни за останні роки подано на малюнку, наведеному нижче. ВВП на душу населення, дол. США Джерело: Світовий Банк, 2013 158 40,000 35,000 30,000 25,000 20,000 15,000 10,000 5,000 0 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 Україна Польща Румунія ЄС 5

159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 Інші ключові причини криються в серйозних недоліках, що були накопичені в системі охорони здоров'я. Для початку чисельний, але фрагментарний набір застарілих установ охорони здоров'я на національному рівні (служби, інститути, установи) не зміг забезпечити ефективні заходи для впливу на соціальні детермінанти здоров'я (бідність, житлові умови, зайнятість), які необхідні для процвітання України як сучасного суспільства. Незважаючи на незліченну кількість офіційно дозволених, успадкованих і нових медичних установ, громадське здоров'я в Україні живе в магматичному, не сфокусованому хаосі, наприклад, різні регуляторні та технічні документи довільно описують сферу моніторингу стану здоров я населення. Головною метою цієї Стратегії є сама СОЗ з її архаїчними механізмами, відсутністю інтересу до потреб, неефективним управлінням та нездатністю системи забезпечити громадян ефективними та якісними послугами. Організаційні, правові, фінансові, управлінські, економічні, структурні, кадрові, інформаційні, галузеві та інші фундаментальні помилки не дозволяють Україні досягнути значного приросту людського капіталу. Усе це відбувається незважаючи на те, що Україна витрачає на охорону здоров'я значну суму своїх доходів. У 2012 році загальні витрати на охорону здоров'я складали приблизно 7,7% від ВВП. Ця частка фактично дорівнює або навіть вища, ніж в країнах, які приєдналися до ЄС після 2004 року, і вища, ніж в Польщі, Румунії і Естонії, що забезпечують своїх громадян кращими медичними послугами та мають кращі результати в сфері охорони здоров'я. Через низький рівень ВВП на душу населення цей високий відсоток у абсолютних цифрах складав у 2012 році лише 2391,7 грн. на людину на рік Загальне фінансування охорони здоров'я за джерелами фінансування, % Джерело: Національні рахунки охорони здоров'я, 3% 2012 40% 57% Державний бюджет Домогосподарства Приватні компанії 180 181 182 183 184 185 186 187 188 ($299,3, що значно нижче, ніж $3340 - середньоєвропейське значення, включаючи Чехію ($1432), Польщу ($854), Болгарію ($516) і Румунію ($420)). Враховуючи суттєву девальвацію національної валюти у 2014 році, цей показник істотно скоротиться. Гірше того, є радикальні протиріччя між тим, що держава обіцяє та що може надати. Формально система охорони здоров'я заявляє, що забезпечує універсальний доступ до необмеженої допомоги, яка надається безкоштовно в державних та комунальних медичних установах. Але фактично протягом багатьох років громадяни були незахищені від катастрофічного фінансового зубожіння через витрати на охорону здоров'я у випадку хвороби. Витрати з державного 6

189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 бюджету (4,4% ВВП) покривають 57% від загального обсягу послуг, що використовуються людьми. У той же час, витрати лікувальних закладів переважно скеровуються на захищені статті (заробітна плата та капітальні видатки, наприклад, складають 71-74% від загального обсягу витрат), майже не залишаючи місця для фактичного надання послуг і лікування хворих (закупівлі медикаментів та витратних матеріалів, оновлення матеріально-технічної бази). Це означає, що послуги або не надаються, або у разі їх отримання громадяни змушені оплачувати основну частину витрат із власної кишені - наприклад, щорічні витрати на ліки в державних установах становлять всього 5-6% від загальної суми, І ця цифра зменшується, що змушує домогосподарства платити за переважну більшість лікарських засобів та товарів медичного призначення (за оцінками, 94-95% ліків протягом 2005-2012 рр. закуповувалися домогосподарствами). Структура приватних витрат на охорону здоров'я за джерелами, % Джерело: Держкомстат, 2012 3.7% 2.3% 0.2% 93.7% Витрати домогосподарств Витрати приватних компаній Інше добровільне страхування Лікарняні каси 202 203 204 205 206 207 208 209 210 Приватні витрати на охорону здоров'я в Україні (у 2012 році складали 46 млрд. грн., 42,3% від загальних видатків охорони здоров я, або 3,2% ВВП) були одними з найвищих в ЄС і країнах Східної Європи. Це друге місце в Європі після Болгарії, але витрати були відшкодовані безпосередньо постачальникові без механізму об'єднання коштів, що могло б забезпечити перехресне субсидування і спільний фінансовий захист. Більш конкретно, витрати домогосподарств складали 94% коштів приватного сектора і були сплачені безпосередньо з кишені пацієнтів, у той час як частка приватного медичного страхування, медичного страхування від роботодавця і спонсорські внески некомерційних організацій були мінімальними. 7

Джерела фінансування охорони здоров'я за типами закладів, % Джерело: Держкомстат, 2012 Лікарні 89% 11% Амбулаторні заклади 55% 45% Бюджетні джерела Приватні джерела Аптеки та виробники медичних продуктів 99.7% 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 0% 20% 40% 60% 80% 100% Медичні установи стикаються також з іншими обмеженнями. Їх державне фінансування (як частка загального доходу залежить від типу закладу: лікарня, поліклініка тощо) надходить з бюджетів, що були виділені місцевими органами влади (обласними, районними чи міськими/селищними радами), які в свою чергу отримують асигнування, що надходять з центрального бюджету. Такий розподіл ресурсів здійснюється за конкретною нормою/формулою, здебільшого на основі внесків кількість лікарів, ліжок. Формула визначається на центральному рівні і переважно призначена для підтримки status quo з певною додатковою підтримкою за рахунок неофіційних "тіньових" платежів. Крім того, бюджети "розписані" відповідно до жорсткої економічної класифікації. Медичні установи не мають свободи переміщати кошти з однієї лінії бюджету до іншої, або асигнувати ресурси на діяльність, що підтримує надання конкретних послуг (наприклад, пріоритети персоналу порівняно з комунальними послугами, хірургія та внутрішня медицина або устаткування в порівнянні з витратними матеріалами) без погодження із фіскальними органами. Замість цього вони зобов язані витрачати усі асигновані кошти (невитрачені кошти на кінець року мають бути повернуті, що в свою чергу може привести до ризику, коли фіскальні органи зменшать бюджетні асигнування закладу на наступний рік на аналогічну суму), що робить керування лікарнею практично неактуальним, якщо не сказати, контрпродуктивним. Таким чином, для управлінців вигідно завищувати витрати на інфраструктуру лікарні, а перебування в лікарні робити довшим, тому що це приносить кращий зиск у порівнянні з раціональними витратами та економією або перепрофілюванням структури витрат. Неефективна структура управління тільки погіршує ситуацію. В теорії, Міністерство охорони здоров'я координує структуру медичних установ у державному секторі, серед яких Міністерство фінансів і місцеві органи влади розподіляють фінансування, зібране із загальних податків. Насправді 75% коштів на утримання закладів та працевлаштування персоналу надається на обласному та місцевому рівнях. 8

241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 Із чверті коштів, які доступні на національному рівні, понад 40% іде на підтримку відомчої медицини, якою керують інші міністерства (Міністерство оборони, МВС, Міністерство транспорту, Міністерство праці та соціальної політики та інші). Співробітники та пенсіонери цих відомств отримують медичну допомогу у відомчих закладах, але можуть користуватися і загальними медичними закладами, що формує надмірність, дублювання та втрати коштів на додачу до внутрішнього нераціонального використання ресурсів, пов язаного із утриманням паралельних мереж, що обслуговують одні й ті ж потреби. Все це привело до надмірної кількості лікарень (2200) і лікарняних ліжок (понад 400 тисяч) у державному секторі значно більше, ніж у сусідніх країнах та в ЄС в цілому. Однак 75% з тих місць мають надзвичайно низьку пропускну потужність, бо вони розташовані в невеликих медичних установах (міські або районні/сільські лікарні, спеціалізовані лікарні ендокринологічні, дермато-венерологічні диспансери), деякі з них знаходяться у напівзруйнованому стані. Через відсутність інвестицій та інші обмеження лікарні не здатні забезпечити сучасну комплексну допомогу (наприклад, послуги з кардіохірургії або лікування раку). Скорочення лікарняних ліжок (на 100 тис. населення) Джерело: ВОЗ, 2012 Лікарняні ліжка (на 100 тис. населення) 1,400 1,300 1,200 1,100 1,000 900 800 700 600 500 400 257 258 259 260 261 262 263 264 265 Молдова Україна ЄС СНД Крім того, бюджети "розписані" відповідно до жорсткої економічної класифікації. Медичні установи не мають свободи переміщати кошти з однієї лінії бюджету до іншої, або асигнувати ресурси на діяльність, що підтримує надання конкретних послуг (наприклад, пріоритети персоналу порівняно з комунальними послугами, хірургія та внутрішня медицина або устаткування в порівнянні з витратними матеріалами) без погодження із фіскальними органами. Замість цього вони зобов язані витрачати усі асигновані кошти (невитрачені кошти на кінець року мають бути повернуті, що в свою чергу може привести до ризику, коли фіскальні 9

266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 органи зменшать бюджетні асигнування закладу на наступний рік на аналогічну суму), що робить керування лікарнею практично неактуальним, якщо не сказати, контрпродуктивним. Таким чином, для управлінців вигідно завищувати витрати на інфраструктуру лікарні, а перебування в лікарні робити довшим, тому що це приносить кращий зиск у порівнянні з раціональними витратами та економією або перепрофілюванням структури витрат. Неефективна структура управління тільки погіршує ситуацію. В теорії, Міністерство охорони здоров'я координує структуру медичних установ у державному секторі, серед яких Міністерство фінансів і місцеві органи влади розподіляють фінансування, зібране із загальних податків. Насправді 75% коштів на утримання закладів та працевлаштування персоналу надається на обласному та місцевому рівнях. Із чверті коштів, які доступні на національному рівні, понад 40% іде на підтримку відомчої медицини, якою керують інші міністерства (Міністерство оборони, МВС, Міністерство транспорту, Міністерство праці та соціальної політики та інші). Співробітники та пенсіонери цих відомств отримують медичну допомогу у відомчих закладах, але можуть користуватися і загальними медичними закладами, що формує надмірність, дублювання та втрати коштів на додачу до внутрішнього нераціонального використання ресурсів, пов язаного із утриманням паралельних мереж, що обслуговують одні й ті ж потреби. Все це привело до надмірної кількості лікарень (2200) і лікарняних ліжок (понад 400 тисяч) у державному секторі значно більше, ніж у сусідніх країнах та в ЄС в цілому. Однак 75% з тих місць мають надзвичайно низьку пропускну потужність, бо вони розташовані в невеликих медичних установах (міські або районні/сільські лікарні, спеціалізовані лікарні ендокринологічні, дермато-венерологічні диспансери), деякі з них знаходяться у напівзруйнованому стані. Через відсутність інвестицій та інші обмеження лікарні не здатні забезпечити сучасну комплексну допомогу (наприклад, послуги з кардіохірургії або лікування раку). Крім того, Україна має масивну мережу різних типів фахівців, таких як кардіологи, хірурги-ортопеди, офтальмологи, урологи, які задіяні в 8300 поліклініках, що знаходяться в районах і великих містах/міських лікарнях та спеціалізованих диспансерах (туберкульоз, ВІЛ/СНІД). Передбачалося, що вони будуть працювати спеціалістами, до яких приходять із направленням від дільничних лікарів, що закріплені за певним районом або сільською лікарнею, надають медичні послуги первинного рівня й об єднані в центри первинної медико-санітарної допомоги, що обслуговують населення певної території. Фактично центри ПМСД (первинної медико-санітарної допомоги), які укомплектовані лікарем і медсестрою (або ФАПи), надають обмежені послуги з використанням застарілих технологій та без стимулів для підвищення якості, що тільки погіршувало їх професійну компетентність протягом багатьох років. Як наслідок, більшість пацієнтів намагалися уникати первинного рівня, тому зверталися безпосередньо до лікаря-фахівця, який в свою чергу дійсно готовий був надати допомогу в обмін на певну офіційну або неофіційну платню. 10

309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 Догоспітальна допомога та послуги швидкої медичної допомоги вважаються ще однією підсистемою, що не відповідає однорідним вимогам якості, доступності, ефективності та укомплектованості обладнанням. Зловживання ресурсами є скоріше правилом, ніж винятком у цьому контексті. У 2011-2014 роках пілотна ініціатива в Дніпропетровській, Донецькій та Вінницькій областях та місті Києві не запровадила усі пілотні фінансові механізми, зокрема не запроваджено укладання договорів з постачальниками медичних послуг, систему компенсації та стимулювання праці, механізми направлення та доступу до вторинної і третинної допомоги. Одна з причин, чому пілотні заходи 2011-2014 рр. не були належно оцінені, полягає у відсутності відповідної оцінки якості надання послуг, ефективності рівня покриття населення послугами; жодної оцінки вихідного рівня не було проведено, також не проводилися заходи з моніторингу та оцінки з метою визначення, чи покращилася в цілому система надання допомоги після реалізації пілотних проектів чи ні. Ця тривожна картина доповнюється швидким старінням і зниженням кількості лікарів (часто неправильно тлумачать тенденцію, конвертуючи кількість лікарів на душу населення, не беручи до уваги фактор скорочення чисельності населення) і швидшими темпами - медсестер та іншого кваліфікованого медичного персоналу. Низька заробітна плата, незалежно від обсягу і якості роботи, що надається в технологічно і професійно зношеному середовищі, а також жорсткі робочі правила вкупі з незрозумілими рішеннями політично призначених начальників мають вплив на етику, мораль і соціальну привабливість професії медичного працівника. Приватний сектор дуже малий у ньому практично немає великих приватних страхових компаній і лікарень. Він складається здебільшого з аптек, медичних установ (переважно амбулаторних) і лікарів приватної практики. Вони отримують фінансування в основному за рахунок прямих платежів від населення скерування (особливо коштів) з державних медичних установ практично не існує. Таким чином, політичне керівництво і виконавча, а також законодавча гілки української влади зберегли в незмінному стані систему охорони здоров'я, що була успадкована з радянського періоду, а саме комплексну модель Семашка, що належала і фінансувалась державою, була спрямована на утримання лікарень, з надзвичайно фрагментованим управлінням та послугами, які були зосереджені на лікуванні окремих нетяжких гострих станів, та фактичною відсутністю профілактики. Система ігнорувала потреби здорового населення та не могла відповісти на зростаючий тягар неінфекційних захворювань. Система була розроблена після Другої світової війни для боротьби з інфекційними захворюваннями і травмами, які в цілому є наслідком зовнішніх причин, а не визначаються особистісною поведінкою, система опікувалася питаннями здоров'я матері і дитини, але в цілому то був час, коли комунікації були ускладненими, а медичні технології недорогими. Система також ігнорувала міжнародні тенденції модернізації та зміцнення СОЗ (наприклад, не надавалося місце та можливості для розвитку приватного сектора), система не змогла забезпечити формування політики в таких вкрай важливих областях як інформаційні технології. Існує багато 11

352 353 доказів того, що система продовжує культивувати значні осередки неефективності та корупції. 354 355 356 357 358 359 360 361 362 363 364 365 366 367 368 369 370 371 372 373 374 375 376 377 378 379 380 381 382 383 384 385 386 387 388 389 390 II. Партнери, цінності, цілі та завдання майбутньої Системи охорони здоров я України Нова політична ситуація сама по собі наочно показує, як Україна змінилася. І з цієї причини громадяни не будуть приймати систему охорони здоров'я, яка не служить їх потребам і не може задовольнити їх прагнення в таких нагальних сферах як здоров'я, захворювання та інвалідність. Збереження існуючих механізмів управління, фінансування, кадрового забезпечення тощо призведе тільки до погіршення здоров'я населення, подальшого невдоволення населення медичним обслуговуванням та державною політикою, поглибить проблеми з використанням фінансових ресурсів, збільшить нерівність у доступі до медичної допомоги для вразливих груп населення. Незначна модернізація первинної та невідкладної медичної допомоги, як це відбувалося у пілотних регіонах, без змін в інших областях системи не принесе значних змін і нічим не буде відрізнятися від попередньої системи. Єдиний прийнятний курс дій - це кардинальне, глибоке, але контрольоване реформування існуючої системи. Серед багатьох інших завдань українці хочуть мати сильну СОЗ, яка забезпечить гідний рівень медичного обслуговування для всіх на рівні розвинутих європейських країн завдяки профілактиці захворювань, а в разі необхідності, за рахунок ефективного лікування. Молоді і старі громадяни, з міста чи села, заможні і бідні відчувають потребу у кращому рівні лікування; вони зневажають занадто бюрократичні системи з корумпованим управлінням, які не в змозі своєчасно відреагувати на персональні і суспільні потреби, не враховують факторів ризику і не використовують усіх можливих ресурсів. Населення хоче, щоби система відповідала їх очікуванням та запитам. Бізнес, промисловці і вчені вважають, що поточна система обтяжена підтримкою неефективного функціонування медичних закладів, які не зацікавлені у продуктивності чи результативних показниках. Вони хочуть мати систему, що буде базуватися на принципах доказової медицини, яка допомагатиме у щоденній економічній і соціальній діяльності. Україна асигнує кошти на охорону здоров'я в пропорціях, порівнянних з європейськими, але витрати країни вкрай помилкові; бізнес хоче бачити систему рентабельною. Міжнародний досвід підтверджує, що функціональна система, яка спроможна використовувати наявні ресурси соціально відповідальним чином, здатна забезпечити ефективне універсальне покриття та захистити громадян від катастрофічного зубожіння через хвороби. Це вимагає більш тісного зв'язку між 12

391 392 393 394 395 396 397 398 399 400 401 402 403 404 405 406 407 408 409 410 411 412 413 414 415 416 417 418 419 420 421 422 423 424 425 426 427 428 429 здоров'ям нації і розвитком національної економіки та добробуту громадян в контексті свободи і плюралізму. Модернізація реформованої системи охорони здоров'я України має бути головною метою і завданням, що здатне втілити суспільні цінності та прагнення в кращих традиціях сучасної демократичної Європи, право людини на здоров'я повинно бути сумісним з економічним і соціальним розвитком і політичною стабільністю та спрямоване на запобігання зайвих витрат та корупції. Україна повинна побудувати міцний правовий, фінансово-економічний, структурний, управлінський, організаційний, інформаційний та комунікаційний фундамент для досягнення найкращих результатів для поліпшення здоров'я (у контексті рівня медичної допомоги і справедливості), фінансовий захист, задоволення вимог та очікувань громадян, та врешті-решт економічної ефективності. Цілі реформи охорони здоров'я України можуть бути згруповані в чотири пункти: Підвищення особистої відповідальності за власне здоров'я громадян; Забезпечення вільного вибору постачальників послуг; Створення бізнес-дружньої обстановки на ринку охорони здоров'я; Надання адресної допомоги найбільш знедоленим частинам населення. Відповідальність Система повинна сприяти формуванню відповідальності громадянина за всі аспекти свого життя, в тому числі за право на підтримку здоров я та отримання медичної допомоги. Наприклад, офіційні спільні платежі в багатьох випадках стають необхідною частиною державних субсидій, кількість яких повинна залежати від критеріїв добробуту, встановлених Урядом для користувачів послуг охорони здоров'я. Така політика гарантує, що Уряд надає більше допомоги знедоленим і менше заможній частині населення. Свобода вибору Свобода вибору є основною рушійною силою в рамках вільної ринкової конкуренції. Без конкуренції було б неможливо створити здорові економічні стимули серед сервіс-провайдерів та інших учасників ринку охорони здоров'я. Пацієнти повинні мати право обирати своїх постачальників послуг на основі їх географічного розташування, якості медичної допомоги, професіоналізму медичного персоналу та наявності широкого спектра послуг. Бізнес середовище Послуги, що надаються бізнесом, повинні відповідати потребам споживачів і конкурувати одна з одною, щоб поліпшити якість обслуговування при мінімальних затратах. Сьогодні ніхто не сперечається про необхідність реструктуризації надання послуг. Бізнес повинен мати право здійснювати необхідні зміни, а уряд - зняти штучні бар'єри. У більш вільному середовищі, де вибір постачальника знаходиться в руках пацієнта, медичні заклади зосереджені на наданні допомоги 13

430 431 432 433 434 435 436 437 438 439 440 441 442 443 444 445 446 447 448 449 450 451 452 453 454 455 456 457 458 459 460 461 462 463 464 465 466 467 468 469 високої якості, використовують сучасні технології та управління, щоби залучити більше пацієнтів, тим самим збільшуючи свої прибутки. Концепція, що охорона здоров'я не може бути і не повинна бути орієнтованою на отримання доходу, не є правильною. Послуги повинні бути дофінансовані за рахунок державного фінансування, але мережа постачальників послуг не може бути збитковою і залежати тільки від державних субсидій. Державне фінансування Під ефективним використанням державних коштів ми маємо на увазі спрямування державних ресурсів для найбільш нужденної частини населення. У зв'язку з цим, Уряд має широкий спектр можливостей, щоб перейняти досвід багатьох країн, які використовують різні цільові моделі. Наприклад, більш забезпечену частину населення слід заохочувати, щоб вона піклувалася про своє власне здоров'я, в той час як необхідно потурбуватися про соціально незахищені верстви населення, яким потрібно надати субсидії відповідно до їх потреб, наскільки це можливо в рамках бюджету. Створення пацієнто-центричної СОЗ, що орієнтована на потреби людини. Поліпшення здоров'я населення чи збільшення тривалості життя буде важко досягти тільки шляхом перерахування високих цілей. Це вимагає розробки проміжних результатів для створення доступу і подальшого користування якісними медичними послугами, забезпечення вибору, безперервності обслуговування, безпеки, інституціональної продуктивності. І після того, як бажані цілі і завдання будуть викладені відповідно до зазначеного вище, Україна має зробити свій вибір і визначитися з рішеннями, які функції візьме на себе СОЗ, наприклад: ü Контроль як інфекційних, так і неінфекційних захворювань потребує доступу і використання якісних профілактичних, діагностичних, терапевтичних, реабілітаційних та лікувальних технологій (у тому числі забезпечення ліками), які повинні бути визначені відповідно до конкретних можливостей наявної мережі закладів, безперервності та безпечності допомоги; ü Надавати послуги може державний сектор, або вони можуть закуповуватися у приватного сектора, пропонуючи вибір громадянам відповідно до їх уподобань. Повинна бути визначена роль приватного сектора та його основні параметри (розмір, регулювання, відносини); ü Кадрова політика, яка не забезпечує адекватного відновлення та збереження людського капіталу в якісному і кількісному вираженні, без зміни буде продовжувати сприяти втраті коштів, для її зміни потрібні добре продумані критерії і терміни; ü Система закупівель та управління поставками є марнотратною, неефективною, корумпованою і не гарантує, що обладнання, лікарські засоби та необхідні 14

470 471 472 473 474 475 476 477 478 479 480 481 482 483 484 485 486 487 488 489 490 491 492 493 вакцини є доступними за розумною ціною чи у потрібний час, але робота не може бути просто зупинена без альтернативних систем; ü Неефективні механізми міжсекторальної координації та взаємодії для зміцнення здоров'я будуть тільки підтримувати інституційно і функціонально недорозвинену систему громадського здоров'я, але координація займає багато часу для отримання результатів; ü Обмін інформацією, що ґрунтується на паперових носіях, неперсоніфіковані медичні записи та звіти унеможливлюють комплексний моніторинг та оцінку ресурсів, необхідних для ефективного оперативного управління і стратегічного планування, але інформаційні технології коштують дорого; ü Надання інформації і комунікація з громадськістю, що здійснюються у непрофесійній або грубій формі, аж ніяк не поліпшать здоров'я населення, проте прозорість легше проголосити, ніж її досягти. Український Уряд отримав мандат на проведення реформ у багатьох сферах і унікальне політичне вікно можливостей, щоб цього досягнути. Рішення має полягати у розумінні, як ця СОЗ впливатиме на життя людей і економіку країни протягом багатьох років. До того ж, основний вибір на початку процесу буде важко змінити пізніше, і це покладає особливі зобов'язання на Уряд. З цих причин, пропоновані зміни повинні будуть: Мінімізувати страждання, яких можна уникнути; Бути чистими та прозоро впроваджуватися. Іншими словами, різнопланові стратегічні рішення потрібно буде прийняти в найближчі місяці. В контексті наступного розділу пояснюються основні цілі, яких потрібно досягнути. 494 495 496 497 498 499 500 501 502 503 504 505 506 III. ПОБУДОВА СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я. СТРАТЕГІЧНІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ Немає сумнівів, що майбутня СОЗ в Україні має бути приведена у відповідність з прагненнями вступу до європейської спільноти, що тягне за собою реформування пострадянської системи Семашка у відповідності до світових стандартів обслуговування, практики та досвіду, що базується на засадах науково-доказової медицини, надавши відповіді: Які індивідуальні та колективні послуги необхідно розробити для населення, як, де, ким?; Як можливо зібрати достатньо фінансування, об єднати і розподілити його, з яких джерел?; Яким чином буде керуватися система (в контексті планування, регуляції), щоб отримати бажані результати найпрозорішим і найефективнішим способом; 15

507 508 509 510 511 512 513 514 515 516 517 518 519 520 Які ресурси необхідні для змін (людські ресурси, технології, інформація)? В Європейському союзі існує широкий спектр опцій і "моделей" для кожної з вказаних вище функцій СОЗ: деякі країни використовують переважно первинну медико-санітарну ланку, тоді як інші більш схильні покладатися на лікарні; деякі розвивають державну та комунальну медицину, тоді як інші використовують приватну медицину; деякі покладаються на програми страхування, тоді як інші використовують бюджетне фінансування; деякі країни мають жорсткі правила у сферах, які в інших країнах не є предметом особливої уваги. Стратегічна дорадча група рекомендує НАПРЯМКИ реформування, що повинні виключати різні функціональні можливості. Переваги та недоліки кожного з варіантів повинні бути ретельно проаналізовані перед запровадженням. Забезпечення та надання послуг Надійна мережа державних та приватних постачальників послуг 16

521 522 523 524 525 526 527 528 529 530 531 532 533 534 535 536 537 538 539 540 541 542 543 544 545 546 547 548 549 550 551 552 553 554 555 556 557 558 559 560 561 562 563 Сектор забезпечення послугами в Україні буде реформований відповідно до принципів доступності, універсальності, безперервності і комплексного підходу, що поєднує первинну і спеціалізовану допомогу. Механізми забезпечення послугами повинні бути вільні від надмірних бюрократичних регулювань і заохочувати приватні інвестиції в систему, а також розширення свободи вибору для споживачів як рушійної сили реформи. Постачальники послуг всіх організаційно-правових форм власності повинні мати можливість вільно виходити на ринок і конкурувати на паритетних засадах за отримання державного фінансування, в тому разі, якщо їх послуги відповідають належним вимогам безпеки і якості. Багато медичних послуг є вкрай важливими для конкретних осіб (індивідуальні послуги) або груп людей (колективні послуги або послуги громадського здоров'я). Таким чином, мережа державних і приватних медичних установ (у тому числі лікарень, медичних закладів ПМСД, денних стаціонарів, центрів інтегрованих послуг) задовольнятиме потреби у багатьох видах медичної допомоги. Створення мережі закладів повинне бути організовано з урахуванням циклу захворювання (профілактичні, лікувальні, реабілітаційні заклади); спеціалізації персоналу (первинний, вторинний та третинний рівень допомоги); застосування технології (хірургічна, лабораторна, інструментальна); необхідних професійних навичок (лікарі, медсестри); інтенсивності надання допомоги (звичайний, інтенсивний, швидкої медичної допомоги); основних цільових одержувачів послуг (педіатричних, геріатричних). Медичні заклади (мережі, корпорації) повинні користуватися управлінською автономією для забезпечення ефективного надання послуг (Див. Нижче "Автономія надавача послуг" у розділі з управління). У всьому світі СОЗ в державному та приватному секторі дотримуються єдиних підходів до управління. Такі професійні заходи стимулюватимуть необхідність досягнення якісних та кількісних результатів (продуктивності), запровадження ініціатив, розумного використання економічних ресурсів, сприяння роботи в команді. Зміцнення первинної медико-санітарної допомоги. Поточна ситуація і пострадянські традиції розподілу людських ресурсів (відсутність сімейних лікарів, закореніла система поліклінік), в короткостроковій перспективі не дадуть жодної можливості відмовитися від нинішнього поєднання сімейної медицини, педіатрії, акушерства і гінекології для первинної допомоги. Проте, держава буде продовжувати чіткі ініціативи щодо посилення ролі та місця первинної ланки із започаткуванням нової ролі лікарів загальної практики, що працюють за принципом приватного підприємства/приватних підприємців (на прикладі Великобританії, Нідерландів, Данії), особливо в сільських районах; з цією метою буде продовжено поступову перепідготовку лікарів ПМСД і переоснащення ПМСД-установ. Принцип вільного вибору (реєстрації у одного "обраного лікаря" на умовах конкуренції) повинен застосовуватися, щоб використати найважливішу перевагу ПМСД, коли лікарі опікуються декількома пацієнтами, особами, родинами, які живуть та/або працюють поблизу і чиє життя взаємопов'язане. Лікарі, таким чином, 17

564 565 566 567 568 569 570 571 572 573 574 575 576 577 578 579 580 581 582 583 584 585 586 587 588 589 590 591 592 593 594 595 596 597 598 599 600 601 602 603 604 605 розуміють соціальні детермінанти здоров я, що є значущою складовою сімейної медицини. Пацієнти, у свою чергу, зможуть скористатися лікарем ПМСД для направлення по складній СОЗ, оскільки саме лікареві ПМСД буде надано виняткове право направлення до спеціаліста ("гейткіпінг"), що у свою чергу, може знизити рівень самонаправлень пацієнтів. Але систему направлень непросто реалізувати, її необхідно ретельно обговорити (для створення збалансованої системи первинної медико-санітарної допомоги потрібні роки). Формула, що пропонує виняткове право лікарю ПМСД скеровувати пацієнтів, буде значно кращим варіантом, ніж повна заборона самозвернень, яку неможливо буде реалізувати. Гібридна система оплати має стати зручним способом переходу від оплат бюджетними ставками до оплати за результат. Розумним підходом в даній ситуації може бути застосування комбінації 1) подушних виплат з урахуванням ризиків, враховуючи витрати на надання медичних послуг окремим особам або групам (чиста подушна оплата враховує фіксовану плату за одного пацієнта, незалежно від віку, статі та стану здоров'я); 2) плати за послуги (стимул для лікарів, щоб надавати більше послуг лікування); та 3) оплати за результат (стимулювання якості та ефективності на основі клінічних та економічних результатів). Новий механізм оплати повинен бути запроваджений негайно, принаймні, у пілотних проектах. Реформування мережі лікарень Кількість і структура лікарень в Україні потребує термінової оптимізації, перепрофілювання тих ліжок і лікарень, на які використовують бюджетні кошти, але які є малоефективними та малопродуктивними як для пацієнтів, так і для суспільства. В контексті єдиної лікарняної мережі усі медичні установи повинні надавати доступ до своїх послуг пацієнтам і виконувати загальні правила, в рамках контракту з агенцією закупівлі послуг (див. нижче в розділі фінансування). Пропонується сформувати три рівні лікарень, що увійдуть до єдиної мережі: місцеві лікарні, регіональні лікарні (географічні регіони, а не адміністративні) та національні референтні центри. Спеціалізовані, вузькопрофільні медичні заклади повинні бути об єднані в багатофункціональні медичні центри, щоб забезпечити широкий спектр послуг - навіть якщо деякі з них залишаться протягом певного часу не такими. "Паралельні системи охорони здоров'я" з часом повинні припинити своє існування, а лікарні, що працюють під різними міністерствами, зрівняються з іншими медичними закладами та працюватимуть за контрактом із закупівельним агентством на паритетних підставах. Враховуючи поточну ситуацію, військово-медичні заклади можуть залишатися недоторканими. Україні необхідно переглянути визначення інтенсивного та планового лікування. Інтенсивне лікування буде застосовуватися для важких медичних станів, проводитися лікарем, який має спеціалізацію інтенсивна терапія та/або реаніматологія, до моменту виписки хворого для відновлення; Планове лікування 18

606 607 608 609 610 611 612 613 614 615 616 617 618 619 620 621 622 623 624 625 626 627 628 629 630 631 632 633 634 635 636 637 638 639 640 641 642 643 644 645 646 647 648 649 на відміну від інтенсивної терапії, як правило, необхідне людям, чиї хронічні фізичні стани або психічні розлади ускладнюють задоволення власних потреб, потребуючи допомоги медсестри або іншого медичного працівника у себе вдома або в медичному закладі. Передбачається створення Генерального плану лікарень (ймовірно, він буде підготовлений на підставі регіональних генеральних планів), план має враховувати наявні ресурси і потреби та включати пропозиції щодо оптимізації мережі, заснованої на забезпеченні доступу та фінансовій ефективності. План(и) дозволять уряду визначити, які лікарні можуть виконувати функцію постачальників послуг у державному секторі (зливаючись або не зливаючись), які з них можуть бути приватизовані, які з них повинні розвиватися як заклади інтенсивної терапії, а які повинні бути перепрофільовані у лікарні планового або хронічного лікування. Уряду буде значно легше здійснювати наступні кроки (використовувати революційний або еволюційний підхід) залежно від реакції представників зацікавлених сторін після розробки плану (Див. Нижче "Автономія надавача послуг" у розділі управління). Діагностичні послуги або немедичні послуги (харчування, прання) повинні розглядатися як потенційні кандидати для формування державно-приватного партнерства. Крім того, ІГС (інституції громадянського суспільства), які себе добре зарекомендували у профілактиці та догляді у галузі ВІЛ/СНІДу, могли б продовжити роботу в цій сфері навіть після завершення роботи Глобального фонду, хоча це питання потребує соціального обговорення. Громадське здоров я Система та заходи громадського здоров'я будуть раціоналізовані, законодавство модернізоване для посилення заходів щодо зміцнення здоров'я, врахування соціальних детермінант і підготовки до надзвичайних ситуацій у випадку виникнення загроз для здоров'я. Існуючі послуги населення і обов'язки будуть розширені на інфекційні, неінфекційні хвороби та оцінку соціальних детермінант здоров'я. Інформаційно-просвітницькі ініціативи щодо скорочення основних факторів ризику, наприклад, створення середовища, вільного від тютюну, скорочення використання трансжирів, використання захисних шоломів на транспортних засобах зміцнюватимуться. Національний центр контролю за захворюваннями та громадського здоров я буде створено шляхом об єднання закладів, які виконують ключові функції у сфері громадського здоров я з метою покращення стратегічного планування та реалізації політики. Реструктуризація може включати створення регіональних підрозділів громадського здоров'я і лабораторій, які повинні використати лабораторну мережу установ та закладів, що працюють в цій галузі. Потужна національна інфраструктура громадського здоров'я (включаючи ПМСД, центри контролю за захворюваннями та центри здоров'я) може зіграти ключову роль у досягненні короткострокових задач шляхом вибіркового вирішення "першочергових проблем" (наприклад, скринінг раку, надмірне вживання солі, фізична активність) Швидка(невідкладна) медична допомога Питання реструктуризації швидкої медичної допомоги може бути раціонально 19

650 651 652 653 654 655 656 657 658 659 660 661 662 663 664 665 666 667 668 669 670 671 672 673 674 675 676 677 678 679 680 681 682 683 684 685 686 687 688 689 690 691 вирішене тільки після запровадження змін у загальній системі охорони здоров я (ПМСД та лікарні). Пропозиції щодо створення Національного інституту медицини катастроф як головної організації з надання невідкладної допомоги (не кажучи вже про обласні інститути екстреної медицини, обласні кол-центри з телемедициною; спеціалізацію лікарів з невідкладної медицини, обладнання, протоколи та алгоритми допомоги тощо) слід розглядати у віддаленій перспективі. Фінансування охорони здоров я Загальне оподаткування як основне джерело фінансування, в тому числі цільове оподаткування Не викликає сумнівів те, що збільшення державних витрат без реструктуризації інфраструктури буде тимчасовим рішенням. Необхідні зусилля, щоб перерозподілити наявні ресурси і підвищити продуктивність системи (подолати прірву між державними зобов'язаннями, фінансовими і людськими ресурсами та інфраструктурою, яку потрібно фінансувати та утримувати, яка щороку вимагає збільшення видатків). Насправді, радикальні заходи зі скорочення видатків є неминучими у короткостроковій перспективі в рамках урядових реформ, але вони можуть бути прийняті лише після визначення результативності та ефективності державних витрат з урахуванням існуючого економічного потенціалу і бюджетних ресурсів. Іншими словами, зміни, запропоновані в стратегії, повинні бути фінансово обґрунтованими. Реформа фінансування охорони здоров'я, таким чином, зосередиться передусім на підвищенні ефективності витрат, зокрема, через реформування сектору закупівель. Додаткові джерела фінансування і нові організаційні моделі, що об єднають фінансування (наприклад, державні чи приватні системи страхування) обов'язково розглядатимуться в установленому порядку, але тільки після того, як процес реформування буде налагоджено. Враховуючи поточну ситуацію в Україні з великим сектором неформальних платежів, рекомендується в короткостроковій перспективі, щоб основна частина державного фінансування надходила з загальних податків з метою скорочення неформальних витрат домогосподарств. Цільові податки на алкоголь/тютюн повинні слугувати додатковим (скоріш за все, скромним) джерелом надходження коштів, виділених, в першу чергу, на відшкодування ліків та первинну медичну допомогу ті сегменти галузі, де державні інвестиції найбільш затребувані. Розподіл між покупцем на постачальником; Закупівельне агентство Стратегічним підходом України до підвищення ефективності витрачання коштів у короткостроковій перспективі для держави буде дистанціювання від фінансування безпосередньо медичних закладів, за механізмом укладання договору з виконавцем послуг на основі узгоджених схем відшкодування. Корупція під час тендерів є надзвичайно чутливим питанням, яке шкодить репутації системи охорони здоров'я та влади. На практиці, наприклад, одним з відомих швидких способів вирішення серйозних проблем, пов язаних з корупцією при закупівлі більшості фармацевтичних засобів, є 20