Національна академія мистецтв України ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА. Чуйко Тетяна Павлівна

Transcription

1 Національна академія мистецтв України ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА на правах рукопису Чуйко Тетяна Павлівна УДК 7.01:7.071 [75.04, 769.2](477) «19» ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗУ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ЖИВОПИСУ ТА ГРАФІЦІ ХХ СТОЛІТТЯ: КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ АСПЕКТ теорія та історія культури Д и с е р т а ц і я на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства Науковий керівник ЮР Марина Володимирівна, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Київ 2016

2 2 ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ... 3 ВСТУП 4 РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТЕМИ ТА ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ Історіографія та джерела дослідження Еволюція образу Тараса Шевченка у живопису та графіці Жанрова специфіка та типологія шевченкіани...57 РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОБРАЗУ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ЖИВОПИСУ ТА ГРАФІЦІ рр Інтерпретація образу Т. Шевченка в і рр.: від передвижництва до пошуків модерністів Історико-культурні умови інтерпретації образу Т. Шевченка у і рр.: на противагах соцреалізму і нонконформізму Інваріантність іконографії Т.Шевченка в живопису та графіці рр..132 РОЗДІЛ 3. КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ АСПЕКТ МИСТЕЦЬКОЇ РОЗРОБКИ ШЕВЧЕНКОВОГО ОБРАЗУ : ПЕРЕПРОЧИТАННЯ ТРАДИЦІЇ ТА ПОШУКИ НОВИХ СМИСЛІВ Ювілейні художні виставки із вшанування пам яті Т. Шевченка актуалізація образотворчої шевченкіани Творчі інтенції художників у формуванні художнього образу Т. Шевченка : культуротворчий аспект Вплив сучасної шевченкіани на конструювання модерної рецепції постаті митця Мистецький образ Т. Шевченка у світовому контексті 183 ВИСНОВКИ.197 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ...226

3 3 ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ВАПЛІТЕ Вільна академія пролетарської літератури ВУАН Всеукраїнська академія наук ВУСПП Всеукраїнська спілка пролетарських письменників ДМШ Державний музей Тараса Шевченка, тепер НМТШ ІЖСА ім. І.Ю.Рєпіна Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені І. Ю. Рєпіна ІМФЕ ім. М. Рильського Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського Національної академії наук України КТМ Клуб творчої молоді ЛЛММ Івана Франка Львівський літературно-меморіальний музей Івана Франка МАУП Міжрегіональна Академія управління персоналом «МОЛОДНЯК» організація українських письменників ( ), яка сповідувала крайні ліві літературні смаки НАНУ Національна академія наук України НМАШ Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького НМТШ Національний музей Тараса Шевченка ННДРЦУ Національний науково-дослідний реставраційний центр України НХМУ Національний художній музей України НТШ Наукове товариство імені Шевченка «ПЛУГ» спілка селянських письменників в Україні СПб Санкт-Петербург

4 4 ВСТУП Актуальність теми. Шевченкіана як феномен українського мистецтва та культури еволюціонувала у різних видах образотворчого, театрального, кіно- і музичного мистецтва. Постать Т. Шевченка на тлі історикокультурних процесів середини ХІХ початку ХХІ ст. мала неоднозначну оцінку. Для широких мас народу він був «батьком нації», для офіційної влади «сільським поетом», революціонером-демократом, поборником за долю народу. Цей соціокультурний контекст відбивався на художній інтерпретації постаті Т. Шевченка у мистецтві, відповідав часу та запитам суспільства. За 170 років було створено величезний масив творів, в яких образ Т. Шевченка був канонізований, сакралізований, міфологізований, опоетизований і т. ін. у портретах і тематичних картинах, в яких поставали сцени з його життя чи творчості. До образу Т. Шевченка зверталися відомі художники М. Мурашко, І. Крамськой, І. Рєпін, Ф. Красицький, Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Г. Меліхов, В. Касіян, М. Стороженко, Ф. Гуменюк та багато інших, а також ті, у чиїй творчості шевченківська тема не була провідною. Становленню шевченкіани сприяли художні виставки, що влаштовували на честь митця, публікація альбомів, каталогів, організація різних культурних заходів, на яких завжди був портрет Т. Шевченка. Упродовж ХХ ст. змінювалася художня парадигма мистецтва, зумовлена історичними подіями в Україні, що приводило до зміни засобів виразності у розкритті Шевченкового образу, який був одним із головних націотворчих чинників у культуротворчому процесі держави, її ідентифікації. Вивчення образотворчої шевченкіани розпочалося лише наприкінці ХХ ст., відтак інтерпретація образу Т. Шевченка у станковому живопису та графіці, плакаті, книжковій ілюстрації, екслібрисі, поштовій листівці

5 розглядалася мистецтвознавцями спорадично. У зв язку з цим не зроблено систематизацію цих творів, не встановлено їх жанрову специфіку, типологію, не здійснено художньо-стилістичний аналіз щодо змін у творенні образу, а відтак не встановлено їх культуротворчий аспект, не обґрунтовано роль художніх виставок у розвитку образотворчої шевченкіани, не дано оцінку цьому явищу як культурному феномену. Все це визначає актуальність дослідження, зокрема у контексті підвищеного інтересу до особистості Т. Шевченка, його творчості в Україні та світі. Зв язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану фундаментальних наукових досліджень ІПСМ НАМ України, зокрема «Художня культура у контексті сучасного мистецтвознавства» (реєстр. 0115U від ). Мета дослідження: виявлення особливостей інтерпретації образу Тараса Шевченка у живопису та графіці ХХ ст. у контексті соціокультурних та художніх процесів. Для досягнення мети було поставлено такі завдання: систематизувати твори митців, що формують уявлення про творення образу Т. Шевченка в живопису та графіці ХХ ст.; охарактеризувати еволюцію образу митця; визначити жанрову специфіку шевченкіани у живопису та графіці, типологію та полісемантику образу Т. Шевченка як репрезентанту художніх пошуків митців; проаналізувати інваріантність іконографії, стилістику і художнє новаторство в інтерпретації образу Т. Шевченка у жанрах портрету та тематичної картини у періоди і, і, рр.; визначити зміни у «канонізації» та «деканонізації» образу відповідно до соціокультурної ситуації; обґрунтувати вплив ювілейних художніх виставок із вшанування пам яті Т. Шевченка на активізацію образотворчої шевченкіани; 5

6 визначити культуротворчий аспект художньої інтерпретації Шевченкового образу у творах митців; охарактеризувати роль сучасної шевченкіани у конструюванні модерної рецепції постаті митця; визначити тенденції творення мистецького образу Т. Шевченка у світовому контексті. Об єктом дослідження є образотворча шевченкіана. Предметом дослідження є інтерпретація образу Т. Шевченка у творчості українських живописців і графіків ХХ ст., його видозміни у культуротворчому аспекті. Методи дослідження грунтуються на поєднанні історико-культурного, порівняльного, формально-типологічного, художньо-стилістичного, семантичного, іконографічного, мистецтвознавчого аналізу, що дозволило найповніше розкрити коло проблем, пов язаних із предметом дослідження. Комплексне дослідження творів живопису та графіки на шевченківську тему, літературних джерел, автобіографічних статей та інтерв ю художників, що обумовлило застосування біографічного методу вивчення їх творчості у контексті означеної теми дисертації, уможливило виявлення історичних, соціокультурних, художніх і культуротворчих аспектів інтерпретації образу Т. Шевченка. Джерельну базу дослідження складають твори живопису та графіки на шевченківську тематику, що експонувалися на ювілейних та концептуальних виставках, присвячених Т. Шевченку, персональних виставках художників, входять до колекцій музеїв і приватних збірок, а також каталоги і буклети виставок, альбоми, наукові та науково-популярні видання, публікації, в яких висвітлено шевченкіану у живопису та графіці. Для аналізу використовувалися твори з фондів Національного музею Тараса Шевченка, а також ті, що експонувалися у його виставкових залах, живописна та графічна шевченкіана Шевченківського національного заповідника, НХМУ та ін. 6

7 Наукова новизна полягає в комплексній характеристиці художньої інтерпретації образу Т. Шевченка, втіленого засобами живопису та графіки, для цього: систематизовано твори живопису та графіки, що формують уявлення про творення образу Т. Шевченка з середини ХІХ до початку ХХІ ст.; охарактеризовано еволюцію образу митця; визначено жанрову специфіку творів живопису та графіки на шевченківську тему це портрет і тематична картина, в яких митці втілили розмаїті за художньою інтерпретацією образи Т. Шевченка; визначено їх типологію на основі потртету-типу митці створювали парадний, камерний, ліричний, алегоричнй потртети, а також нові портрет-символ, портрет-оповідь, портрет-ретроспективу, в яких виявлялася полісемантика образу Т. Шевченка як репрезентанту художніх пошуків митців; проаналізовано інваріантність іконографії, стилістику та художнє новаторство в інтерпретації образу Т. Шевченка у такі періоди і, і, рр.; визначено, що у кожному із періодів існували історико-культурні умови для «канонізації» або «деканонізації» образу Т. Шевченка; встановлено, що «канонізований» Шевченків образ більш поширений у перевиданнях його поетичних творів чи на офіційних заходах, натомість вільна інтерпретація уможливлювала втілення розмаїтих творчих інтенцій художників і нівелювання стереотипів у зображенні постаті митця; аргументувано, що проведення різних культурних заходів щодо вшанування пам яті Т. Шевченка, зокрема художніх виставок, привело до активізації розвитку образотворчої шевченкіани, зокрема у живопису та графіці, що підтверджують різноманітні видання цих років; доведено, що новації у художній інтерпретації Шевченкового образу у творах митців визначають його культуротворчий аспект; обґрунтовано роль сучасної образотворчої шевченкіани у конструюванні модерної рецепції постаті митця, зокрема як провідника нації; 7

8 зазначено, що набули подальшого розвитку тенденції творення мистецького образу Т. Шевченка у світовому контексті; вказано, що Шевченків образ завдяки ідейній та художній ємності знайшов багаторазове втілення у творчості сучасних митців України та закордоном, внаслідок чого він став своєрідним культурно-символічним кодом у світовому контексті; впроваджено у науковий обіг нові і маловідомі твори на шевченківьську тему кінця ХІХ початку ХХІ ст., виконані засобами живопису та графіки. Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження становлять важливий теоретичний матеріал для практичного використання у подальшому досліджені образотворчої шевченкіани в Україні та світі. Основні висновки та теоретичні положення дисертації можуть стати теоретичною та фактографічною базою для створення відповідних розділів у наукових і навчально-методичних виданнях з історії українського мистецтва та культури ХХ ст., шевченкознавства, при підготовці навчальних посібників, словників, довідникових видань, організації тематичних виставок. Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені у формі доповідей на 8 наукових конференціях: Всеукраїнській щорічній науковій конференції «Тарас Шевченко і світ» (Київ, 2013); Міжнародному науковому семінарі «Український Санкт-Петербург» (Київ Санкт-Петербург, 2013); Міжнародній конференції в ІМФЕ імені М. Т. Рильського НАН України (Київ, 2013); науково-практичній конференції в Яготинському історичному музеї (Яготин, 2014); Всеукраїнській науковій конференції «Шевченко в національній пам яті» (Черкаси Умань, 2014); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Київ і кияни у соціокультурному просторі ХІХ ХХІ століть: шевченкознавчий дискурс» (Київ, 2014); LХХ Науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів, студентів та співробітників відокремлених структурних підрозділів Національного транспортного університету (Київ, 2014); науково- 8

9 практичній конференції «Постать Тараса Шевченка: соціокультурний та українознавчий контексти» Науково-дослідного інституту українознавства, Київського університету імені Бориса Грінченка, Інституту післядипломної педагогічної освіти (Київ, 2015). Публікації. Основні положення дисертації викладено у 8 публікаціях, з них 6 (1 стаття в іноземному виданні: Білорусь) у фахових наукових виданнях, затверджених МОН України зі спеціальності «мистецтвознавство»); 2 у матеріалах наукових збірників. 9

10 10 РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ТЕМИ ТА ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 1.1 Історіографія та джерела дослідження Перші відомості щодо інтерпретації образу Т.Шевченка у творчості художників з явилися у кін ХІХ ст., хоча до цього часу було створено чисельну кількість прижиттєвих зображень начерків, шаржів роботи К. Брюллова, В. Штернберга, П. Петровського, О. Козлова, М. Лаврова, Г. Псьол, М. Башилова, Я. Де Бальмена, М. Микешина та ін.; посмертних, які виконали М. Дмитрієв-Оренбурзький, П. Ейснер, В. Верещагін, М. Микешин, В. Рєзанов. П. Клод зняв посмертну маску з його обличчя. Були також створені портрети за автопортретами (рис. 1) та фотографіями митця (рис. 2) останніх років життя, які стали у нагоді багатьом художникам у моделюванні образу. Прижиттєві портрети створено за фотографіями А. Деньєра (1859) це літографія А. Мульєрона (1860), яку виготовила фірма Лемерсьє в Парижі, а лейпцизький майстер Ф. Брокгауз вилучив з групової фотографії постать Шевченка й вигравірував його образ на сталевій дошці (1860) [150, с. 77]. Після смерті Т. Шевченка його чисельні портрети виконували у живопису (Гаврило Маляр, І. Крамськой, І. Рєпін, Ю. Пігуляк, Ф. Красицький та ін.) та графіці (М. Мурашко, Ян Вілімек, В. Тімм, П. Борель та ін.). Ці роботи свідчать про доробок митців кін. ХІХ ст., які творили образ Т. Шевченка, дотримуючись його фізіономічних рис, оскільки здебільшого їх виконували на замовлення для репродукування у виданнях поетичних збірок чи перевидань «Кобзаря», статтях про митця [113], на вшанування пам яті про нього у культурних заходах тощо. Водночас митці створювали ілюстрації до його поезій, прагнучи якомога ширше репрезентувати художній і літературний талант Т. Шевченка. У цьому контексті починає розвиватися образотворча шевченкіана, пов язана з біографією митця, в якій художники охоплювали теми дитинства, юності,

11 навчання в Імператорській академії, періодів перебування в Україні, арешту і заслання, останніх років життя. Сформований авторською інтерпретацією образ Т.Шевченка у різні періоди життя був близький до його натури, але художники здебільшого узагальнювали образ задля розкриття тих чи інших особистісних характерник. Зокрема, М. Микешин у одному з проектів пам ятників поету (1893) зобразив митця у селянському одязі, як бандуриста; в ілюстрації до поезії «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» (1895) він стоїть біля столу в українській вишиванці, схиливши голову і підтримуючи її рукою; образ доповнюють символічні для нього речі гітара, палітра, портрет Ликери, в язки сушених квітів, книги. Оригінальністю вирізнялася художня інтерпретація образу Т. Шевченка у 1900-ті В. Розвадовського, В. Різниченка, в 1910-ті М. Бойчука. У статті А. Бабича «Загадочный портрет Шевченка» у виданні «Киевская старина» ( 6-7, 1887) автор наводить слова своєї матері щодо портрету Т. Шевченка в червоному кунтуші (по пояс) та шапці з «оселедцем», що було першою згадкою про інтерпретацію його образу. Робота, за розміром чверть аркуша, виконана фарбами, зберігалася у неї близько 20 років, але була втрачена. Він припустив, що це фантазія якогось полум яного прихильника поета, якому захотілося саме так змалювати оспівувача козацьких подвигів [6, с. 577]. У подальшому відомості про розвиток образотворчої шевченкіани дають каталоги виставок, присвячених вшануванню митця з нагоди дат народження чи смерті. Першою з таких стала ініційована В. Беклемішевим і В.Мате виставка до 50-річчя з дня смерті Т. Шевченка, проведена в 1911р. в Імператорській Академії мистецтв (Петербург). У каталозі, виданому того ж року, є кілька розділів, один із яких «Бюсты и портреты его», де з 25 по 55 позиції вказано роботи художників, які у різних техніках виконали портрети Т.Шевченка за його фотографіями, або з картин чи малюнків відомих митців, зокрема малюнок тушшю В. Вуколова, А. Маслова; геліогравюра з портрета, написаного І. Крамським; цей же тип портрету виконано у техніці деревориту автором Neumann (1887), літографії Конишевим, Н. Брезе, офорту 11

12 І.Крамським (із альбому «Первые опыты русских аквафортистов», СПб., 1871), у гравюрі на сталі Ф. Брокгаузом за груповою світлиною з Т.Шевченком;а також малюнок М. Микешина «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» та ін. [84, с.6-8 ]. Історик мистецтва О. Новицький у 1914 р. влаштував ювілейну виставку малярських творів Т. Шевченка у Москві, такі ж заходи буди проведені і в музеї Г. Тарновського в Чернігові, за якими планувалося видати альбом, що містив найголовніші фотографії предметів з ужитку митця, що містилися у фондах музею. Того року було споруджено пам ятник Т.Шевченку у Києві, але відзначенню 100-річчя від дня народження митця українським народом перешкоджала влада, яка боялася, що ці події призведуть до її повалення, тому біля його могили у Каневі було виставлено охорону із козаків. Ці події згодом зафіксували у картинах І. Їжакевич «Розгін демонстрації на могилі Т.Шевченка 1914 року», М. Самокиш «Розгін демонстрації в Києві у Шевченківські дні 1914 року» та ін. Заборона вшановувати 100-річницю з дня народження митця в Україні активізувала творчі сили на видання його творів, поезій, статей про творчу діяльність, мистецьку спадщину тощо. Виставку шевченкіани започаткував у цей рік Національний музей у Львові, представивши оригінали автора зі своїх фондів. У 1920-му р. Національний музей у Львові організував виставку до 80- річчя перевидання «Кобзаря», на якій представив твори зі своєї колекції олійний портрет Т. Шевченка роботи Гаврила Маляра (1984, СПб.), у цій техніці «дрібні галицькі портрети» митця в білій «блюзі» у овалі, поясний в шапці і кожусі за столом у творчих роздумах, репродукції з робіт С. Васильківського, О. Куриласа, Ю. Панькевича, хромолітографія Ф. Красицького та ін., що зазначено у розділі «Портрети і бюсти Шевченка» Каталогу до цієї виставки [83, с ]. Того ж року у Києві відкрито літературно-художню виставку, присвячену Т. Шевченку, на якій, окрім оригінальних творів і репродукцій митця, особистих речей тощо, був великий розділ, де подано мате- 12

13 ріали про вшанування пам яті, зокрема малярські твори на шевченківську тематику, проекти пам ятників [37, с. 651]. Але каталогу не опубліковано. Огляд Всеукраїнської художньої виставки подано у номері журналу «Радянське мистецтво» ( 9, 1928), його вступну частину «Пам яті поетаборця» присвячено українському художнику і поету Т.Г.Шевченку, де зазначається: «Шевченкова постать і вся творчість його являють собою багатющий матеріал для творчости наших сучасних митців, для найрізніших галузей нашого мистецтва. < > Досі в цьому напрямку зроблено надто мало. Як приклад можна згадати хоч би Всеукраїнську художню виставку. Що дають її численні експонати для освітлення Шевченкової постати, його життя, боротьби і творчости? Дуже мало, майже нічого. < > два чи три ескізи про дитячі роки Шевченкові, один портрет й одне погруддя» [140, с.2-3]. У статті вміщено дві репродукції літографій П.Носка «Мені тринадцятий минало» і «Кругом поле, як те море», що репрезентують тему шевченкового дитинства, а на обкладинці журналу міститься «Портрет Т.Шевченка після повороту із заслання» (1925) роботи М. Козика. Чернігівський державний музей у 1929 р. організував «Виставку Т. Шевченка», репрезентуючи оригінальні твори і документи, приналежні до різних періодів життя митця. Окреме місце було відведено портретам і скульптурам Т. Шевченка, серед них три літографії і вісім олійних, зокрема невідомого художника, який зобразив митця з натури підчас його останньої подорожі Україною 1859 р. [78, с.29]. До 125 річниці з дня народження Т.Шевченка у різних містах України, Росії (у Петербурзі в Академії мистецтв, Російському музеї, музеї О.С.Пушкіна), Білорусії, Молдавії, Грузії, Казахстану та ін. республіках, а також за кордоном у 1939 р. були проведені художні виставки. Українська картинна галерея Харкова організувала виставку з 61 авторських літографій, підготовчих малюнків, ескізів, в яких відтворено біографічні сторінки Т. Шевченка [195]. Серед відомих художників В. Аверін, С. Бесєдін, Г. Бондаренко, 13

14 М. Дерегус, О. Довгаль, В. Касіян. Їх роботи увійшли до альбому з 32 автолітографій, виданого того ж року [196]. Найбільшою у 1939 р. стала Республіканська ювілейна шевченківська виставка в Києві, організована за постановою Урядового ювілейного шевченківського комітету «На відзначення 125-ліття від дня народження Т. Шевченка» в приміщенні АН УРСР, де в 10 залах розмістилося понад 900 експонатів із архівів і музеїв Києва, Харкова, Львова, Москви, Баку та ін. міст. На виставці представлено численні твори живописців і графіків, скульпторів і народних майстрів на шевченківську тему. У 1941 р. вийшов друком каталогпутівник цієї виставки [157], де ґрунтовно подано опис творів, які експонувалися, зокрема графічні аркуші М. Дерегуса «Тарас і Оксана», А. Гороховцева «Тарас в науці у дяка», П. Борисенка «Перші кроки майбутнього художника», «Зустріч Шевченка з художником Сошенком у літньому Саду в Петербурзі», П. Горілого «Шевченко в майстерні художника К. П. Брюллова», М. Хазановського «Шевченко і його друг Обеременко», Г. Бондаренка «Шевченко в Орській фортеці», В. Савіна «Зустріч Шевченка з Щепкіним», Г. Берковича «Шевченко слухає народного киргизького співця», Б. Білопольського «Зустріч Т.Г.Шевченка з Тургенєвим і Марко Вовчок», С. Бесєдіна «Шевченко і його друг актор Олдрідж»; живописні полотна Є. Горбача «Обшук Т. Г. Шевченка в Орській кріпості», В. Костецького «Після муштри», М. Глухова «Т. Г. Шевченко в засланні», В. Овчинникова «Шевченко серед друзів на засланні», Д. Крайнєва «Друзі у хворого Т.Г.Шевченка», М. Гельмана «Шевченко слухає свого діда» та ін. Реакцією на виставку стала стаття Г. Портнова «Образ поета. На ювілейній шевченківській виставці» у журналі «Образотворче мистецтво» (1939), де автор пише у дусі тодішньої ідеології, що «тільки тепер < > стоячи на шляхах соціалістичного реалізму художники < > поклади початок справжньому відтворенню образу Тараса Григоровича Шевченка в образотворчому мистецтві» [152, с. 3]. Аналізуючи представлені на виставці картини, він зазначає: «У цих полотнах вперше є спроби показати Шевченка, як 14

15 революційного поета, показати окремі епізоди з його страдницького героїчного життя. Своєю ідейною насиченістю вони вище всіх попередніх творів» [152, с. 3]. У цьому контексті він відмічає полотна Д. Крайнєва «Останній день Т.Г.Шевченка», К. Трохименка «Шевченко і Енгельгардт», М. Дерегуса «Тарас і Оксана», І. Лося «Шевченко читає твори селянам» та ін., водночас акцентує на психологічних характеристиках образів та їх відповідному композиційному та художньому вирішенні. У 1939 р. у Києві відбулася Республіканська ювілейна шевченківська виставка, під її підпорядкуванням організовано експозицію, присвячену 100- річчю першого видання «Кобзаря», де серед представлених 148-ми ілюстрацій були портрети Т. Шевченка, виконані у техніці ксилографії В. Касіяном (1934), автолітографія С.Ліщинського (1939), кольорова ксилографія О. Рубана (1939). Наступного року опубліковано каталог «Ілюстратори «Кобзаря» за сто років». У вступі Л. Владич зазначив, що не тільки українські, а й художники з братніх Республік Союзу, працюють над ілюструванням шевченкових творів [75, с. 10]. Того ж року у Харкові відбулася виставка «Кобзар Шевченка в образотворчому мистецтві», присвячена 100-річчю виходу першого видання «Кобзаря», за якою видано каталог [87]. У виданні зазначено, що виставку «організовано Галереєю Картин Т.Г.Шевченка на матеріалі творів художників дореволюційних часів О. Сластьона, П. Мартиновича, Л. Жемчужникова і сучасних художників П. Носка, І. Їжакевича, В. Касіяна, М. Жеваго та ін., а також творів студентів Харківського художнього інституту і художньої студії палацу піонерів» [87, с. 2]. На ній експонувалися 200 творів, серед яких роботи К. Трутовського, це фототипії картин «Малий Тарас з сестрою Яриною» (1883), «Шевченко з сестрою Яриною» (1885), П. Носка ілюстрація до твору «Мені тринадцятий минало» (1927), дереворит В. Касіяна «Портрет Т.Г.Шевченка» (1934), автолітографії М. Дерегуса «Малий Тарас слухає оповідання свого діда про Гайдамаччину», Б. Бланка «Шевченко слухає народного кобзаря», В. Аверіна «Шевченко на засланні» (всі 1939). 15

16 У 1939 р. у Києві організовано Київським Обласним Відділом Мистецтв при Облвиконкомі та Київським Обласним Домом Народної Творчості виставку «Тарас Григорович Шевченко в образотворчому самодіяльному мистецтві (малярство, графіка, скульптура, різьба)». У каталозі виставки серед представлених експонатів портрети Т.Шевченка та сюжетно-тематичні композиції на теми з його життя художників-аматорів Абрамбальського (живопис та графіка), А. Абрамова (живопис), П. Батрака (живопис), З. Гуріненка (живопис та графіка) [125]. Того ж року у Києві відбулася Республіканська виставка «Т. Г. Шевченко в народному образотворчому мистецтві»; наступного року видано однойменний каталог, де у передмові Л. Владич відмітив, що художники «вивчали всі обставини, за яких відбувся той епізод з життя поета, який вони обрали темою своїх творів. Звідси широкий обсяг тем, звідси історичноправдиве відбиття епохи, реалістичне відтворення образу поета» [156, с. 7]. Поміж тем, яким, на думку Л. Владича, приділено особливу увагу дитячі роки Т.Шевченка, період перебування його в Петербурзі учнем у майстерні Ширяєва, історія викупу митця з кріпацтва, приїзд в Україну в рр., арешт та перебування на засланні, останній приїзд в Україну 1859 р., а також «дружба Т.Г.Шевченка з великими російськими демократами, М. Г. Чернишевським, М. О. Добролюбовим, М. О. Некрасовим та іншими, дружба, яка відіграла таку велику роль в житті і революційній боротьбі великого поета» [156, с. 7-9]. Серед 175-ти представлених творів були портрети митця та сюжетно-тематичні композиції на теми його життя й творчості, ілюстрації до творів Т. Шевченка, виконані в техніці олійного живопису, акварельні малюнки, а також у вишивці, випалюванні на дереві тощо. Експонувалися, зокрема, живописні твори В. Козичева «Малий Тарас чумакує з батьком», В. Власенка «Останні дні Т. Г. Шевченка», Д. Панкратова «Т. Г. Шевченко на ярмарку в Ромнах». У роки ІІ світової війни шевченківські виставки відкривали у Харкові, Києві й Львові після їх звільнення, у 1945 р. художники Львова влаштували 16

17 виставку репродукцій малярських творів Шевченка та картин про його життя і творчість [37, с. 653]. Каталоги цих виставок не публікувалися, у місцевих газетах були лише повідомлення про ці події. У повоєнний час починають з являтися каталоги персональних виставок художників чи альбоми, присвячені їх творчості, в яких містяться роботи з шевченківської теми, подеколи репродукції. До таких належать опублікована у 1955 р. книга-альбом І. Їжакевича, в якій, окрім опису його творчості, подано перелік робіт, створених рр., зокрема «Тарас Шевченко-пастух» (1928), «Кобзар у селі», «На переправі», а також репродуковано картину «Тарас Шевченко пастух» (1935) та суперобкладинку з портретом Т. Шевченка до збірника його поем (1950) [74, с. 89, ]; наступного року видано каталог ювілейної виставки творів митця, в якому вказано роботи рр., зокрема «Зустріч Шевченка з сестрою Яриною», «Т. Г. Шевченко у Ширяєва», «Похорон Шевченка» (усі 1935) та ін. [34, с. 20]. У монографії Г. Островського «Антон Іванович Манастирський» міститься репродукція портрета «Т. Г. Шевченко» (1912) і коментар: «Художник просто, з великою теплотою і любов ю розкриває характер поета. Деякими своїми рисами цей портрет нагадує відомий портрет Т. Г. Шевченка, що належить пензлю І.Рєпіна» [138, с. 11]. Створений В. Пузирковим образ митця у картині «Т. Г. Шевченко на Аральському морі» характеризує З. Фогель у виданні «Виктор Григорьевич Пузырьков» [207, с ]. У каталозі виставки графічних творів О. Довгаля зазначено роботи «Т. Г. Шевченко разом з Ф. М. Достоєвським, А. М. Майковим, В. Г. Бенедиктовим на «літературних читаннях» у Петербурзі в 1859 році», «Тарас Шевченко пише автопортрет» (обидві 1939) та серія плакатів «Вражою злою кров ю волю окропіте!» (1942) [11, с. 22, 29], останні дві репродуковано. Більш масштабними стали заходи, присвячені 100-річчю з дня смерті Т.Шевченка у 1961 р. У республіканському виставковому павільйоні в Києві відбулася художня виставка, в якій брали участь живописці, графіки, скульптори, а також майстри декоративно-прикладного мистецтва. Загалом експо- 17

18 новано 1014 твори на шевченківську тему. У виданому каталозі виставки [212] вказано, що до її Комітету увійшли такі художники як М. Дерегус, В. Бородай, М. Вронський, О. Данченко, В. Касіян, С. Кириченко та ін., а також мистецтвознавці В. Афанасьєв, В. Нагай, С. Раєвський. Їх участь обумовила високий рівень організації та проведення виставки. На ній представлено портрети та сюжетно-тематичні композиції, що ілюструють сторінки з життя Т.Шевченка (дитинство, період заслання, літературні та художні зв язки з сучасниками тощо). Оригінальними за композиційною будовою та розкриттям сюжету і образу митця були живописні роботи Г. Меліхова «Молодий Тарас Шевченко в майстерні К.П.Брюллова» (1947), М. Божія «Думи мої, думи мої», В. Югая «Айра Олдрідж в майстерні Т. Г. Шевченка» (обидві ), С. Василенка, М. Стороженка «Т. Г. Шевченко із сучасниками», А. Гавдзинського «Кріпосний Тарас на етапі до Петербурга» (обидві ), О. Артамонова, М. Базилєва, Г. Бахмутова «Шевченко у Москві», В. Ахвледіані, М. Шевченка «Зустріч Т. Г. Шевченка з А. А. Церетелі», Д. Безуглого «Далеко від України. Т. Г. Шевченко в засланні», М. Бєльського «Т.Г.Шевченко», М. Каплана «Тарас Шевченко в майстерні», Г. Киянченка «Шевченко-солдат», Л. Коштелянчука «Т. Г. Шевченко», Г. Мегмедова «Т. Г. Шевченко серед польських друзів», Г. Неледви «Т. Г. Шевченко в Ермітажі», П. Носка «Дитячі роки Т. Г. Шевченка», В. Петрова «Т. Г. Шевченко на Аральському морі», В. Черникова «Т. Г. Шевченко на допиті в Орській каторжній в язниці», В. Шевченка «Т. Г. Шевченко у М. Г. Чернишевського» (усі 1961). Твори графіки, зокрема станкової, плакату, книжкові ілюстрації також розкривали ці теми. Серед них особливим драматизмом, психологізмом чи внутрішньою експресією виділялися портрети О. Сахновської «Портрет Т. Г. Шевченка» (1934), О. Кульчицької «Тарас Шевченко» (1961), чи композиції В. Аверіна «Т. Г. Шевченко серед представників інтелігенції», С. Бесєдіна «Т. Г. Шевченко і його друг негр актор А. Олдрідж», М. Дерегуса «Малий Тарас слухає оповідання свого діда про гайдамаччину», В. Касіяна «Тарас 18

19 Шевченко серед селян» (усі 1939), Г. Галкіна «Молодий Тарас Шевченко в Петербурзі», Б. Гінзбурга «Т. Г. Шевченко з дітьми», Г. Зубковського «Шевченко читає «Катерину» А. Мокрицькому», Г. Малакова «Знову в Києві», Я. Музики «Мені тринадцятий минало», В. Новиковського «Т. Г. Шевченко записує народні пісні», І. Філонова «Тарас і чумаки», Б. Шаца «Т. Г. Шевченко за роботою» (усі 1961). Експонувалися плакати Н. Божко «Т. Г. Шевченко», О. Семенка «Шевченко істинно народний поет», А. Широкова «Т.Г.Шевченко» (усі 1961). Обласна художня виставка до 100-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка, що відбулася у Львівському державному музеї українського мистецтва у 1961 р., представляла твори живопису і графіки, в яких художники демонстрували своє розуміння постаті Т. Шевченка як у жанрі портрету, так і тематичної картини, в якій, зокрема, змальовували події, пов язані з його перебуванням в Україні, періодом заслання. Того ж року опубліковано її каталог [126], в якому зазначено серед творів живописні портрети Ю. Панькевича «Тарас Шевченко» (1904), І. Гайдая «Т. Г. Шевченко», В. Грузіна «Кобзар», О. Куриласа «Портрет Т. Г. Шевченка «Дивлюся аж світає», С. Прибитка «Т. Г. Шевченко-художник» (усі 1961), також тематичні композиції П. Каримова «Т. Г. Шевченко на березі Дніпра», Є. Кашковського «Т. Г. Шевченко на Кос- Аралі» (обидві 1961). У творах графіки те ж жанрове спрямування, це портрет Д. Довбошинського «Т. Г. Шевченко», сюжетно-тематичні роботи П. Борисенка «Зустріч Т. Г. Шевченка з художником Сошенком в Літньому саду в Петербурзі», Й. Кратохвилі-Відимської «Т. Г. Шевченко в Аральських степах», О. Шатківського «Т. Г. Шевченко в Почаєві». Їх теми обіймали дитинство та юність майбутнього поета, навчання в Петербурзі, спілкування з сучасниками, період заслання та перебування в Україні. У 1961 р. в Алма-Аті на виставці «Т. Г. Шевченко художник» було представлено й образотворчу шевченкіану митців Казахстану, серед яких були і вихідці з України. Це графічні аркуші В. Антощенка-Оленєва, А. Кастєєва, А. Дячкіна, С. Кукурузи, І. Остренка, І. Стадничука та інших. Переважна 19

20 більшість цих творів присвячена розкриттю тем перебування митця на засланні та його спілкування з місцевим населенням Казахстану. Як зазначено в передмові до каталогу виставки: «Багато художників присвячують свої твори Шевченку, чиє ім я є символом глибокої й сердечної дружби між народами братніх республік» [44]. Казахська державна художня галерея ім. Т. Г. Шевченка у 1963 р. в Алма-Аті організувала виставку, на якій представлено 150 творів художників, наступного року видала каталог [81]. У творах широко представлено період заслання Т. Шевченка, зокрема графічні аркуші С. Кукурузи «Шевченко в очікуванні звісток із Батьківщини» (1960), В. Антощенка-Оленєва «В неволі» (1961), акварель А. Ісмаілова «Шевченко серед казахів» (1964). Того ж року Луганський художній музей ім. Артема відкрив виставку шевченкіани митців області. Подібні за концепцією виставки підготовлено музеями Львова й Сум, Одеси й Ужгорода, Івано-Франківська. До святкування 150-річниці з дня народження Т. Шевченка було видано альбом «Шевченко в образотворчому мистецтві» (К., 1963). Як зазначають автори передмови: «Велика кількість портретів Шевченка, виконаних різними художниками, картини, скульптури і малюнки на теми його життя і творчості, що знаходяться в різних музеях або у приватних збірках, численні ілюстрації до його поезій і прози, репродуковані в різних виданнях, не були досі зібрані воєдино» [229, с. 1]. Тому вони у хронологічній послідовності показали, як художники через мистецтво прагнули зрозуміти Т. Шевченка та втілити своє розуміння у образі чи ілюстраціях до його поетичних творів. Для цього репродукції в альбомі поділено за рубриками «Образ Т. Г. Шевченка в мистецтві» та «Художні твори за мотивами поезії Т. Г. Шевченка». До першої частини належать 48 репродукцій живописних і графічних творів В. Штернберга, М. Степанова, М. Микешина, К. Трутовського, Ф. Красицького, І. Рєпіна, І. Крамського, К. Устияновича, Ф. Кричевського, І. Їжакевича, К. Трохименка, О. Кульчицької, О. Сахновської, М. Самокиша, Г. Меліхова, В. Касіяна, М. Дерегуса. Г. Світлицького, М. Божія, О. Попова та ін. Автори пе- 20

21 редмови зазначають, що такий поділ дав можливість показати роботи митців кін. ХІХ серед. ХХ ст., присвячені життю і діяльності поета та на конкретних зразках продемонструвати його вплив на розвиток вітчизняного мистецтва [229, с. 3]. Можна сказати, це було першою спробою виокремити цей тематичний зріз шевченкіани, оскільки у тексті наявні елементи мистецтвознавчої характеристики вміщених творів, здебільшого з позицій тогочасних ідеологічних настанов. Ці та багато інших робіт художників репродукувалися і в шевченківській листівці, яку випускали десятки видавництв України та за кордоном. Портретів Т. Шевченка на листівках є кілька десятків, це: твори І. Рєпіна, І.Крамського, С. Васильківського, К. Трутовського, Ф. Красицького, Я.Пстрака, А. Манастирського, І. Шульги, В. Касіяна, М. Божія. Під час ювілеїв поета 1961 і 1964 рр. видано серії чи окремі комплекти шевченківських листівок, зокрема: «На мотиви поезій Тараса Шевченка. Дванадцять ліногравюр Володимира. Куткіна» (1962), «Художня виставка до 100-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка» (живопис, 20 листівок, 1962), окремо скульптурні твори цієї виставки (8 листівок, 1962), «Т. Г. Шевченко в українській радянській графіці» (17 листівок, 1963), «Художники Кобзареві» (Республіканська художня виставка, присвячена 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка, 32 листівки, 1965), «Українські народні пісні на слова Т.Г.Шевченка» (15 листівок, 1966). Живописні портрети Т. Шевченка репродуковано на обкладинці та в тексті книги «Михайло Михайлович Божій» (К., 1963); їх появу та манеру виконання досліджує Ф. Шапошніков, зазначаючи, що художник дещо виходить за межі розв`язання портретних задач, створюючи сюжет картини [217]. Подібний принцип використав О. Курилас, у творенні образу Т. Шевченка поєднавши жанр портрету і жанрової композиції, що було реакцією автора на тодішні події в країні. Як зазначає А. В юник, з цим портретом глядачі познайомились на «Виставці сучасного малярства Галицької України, що відбулася 1919 року в залах Національного музею у Львові» [27, с.15-16]. До

22 річчя з дня народження Т. Шевченка О. Сахновська 1934 р. створила графічну композицію з його портретом, характеристику якій дала Л. Міляєва у передмові до каталогу виставки художниці: «Подібний метод зіставлення подій, різних за часом, надає образу символічного забарвлення, по-новому розкриває його ідею» [35, с.10]. На відзначення 150-ліття від дня народження Т. Шевченка 1964 р. масштабну виставку підготовлено в Києві у Республіканському виставковому павільйоні, Київському державному музеї російського мистецтва та виставковому залі Спілки художників України. Ця подія, що була представлена на площі відразу трьох установ, презентуючи доробок українських художників з понад 1500 творів на шевченківську тему. Того ж року у Москві у найбільшому виставковому залі на Манежній площі відбулася ювілейна художня шевченківська виставка, де поміж інших експонатів було представлено 1609 творів шевченкіани українських митців. За цими виставками було видано каталог «Ювілейної художньої шевченківської виставки, присвяченої 150- літтю від дня народження Т. Г. Шевченка», який складається з кількох розділів: «Твори Т. Г. Шевченка» і «Твори українських радянських художників» на шевченківську тему, що окремо поділені за видами мистецтва живопис, скульптура, монументально-декоративне мистецтво, графіка, плакат, театральне і кіно-декораційне мистецтво, розпис, килими, ткацтво, вишивка, дерево, порцеляна і фаянс, майоліка [235]. Поряд із творами, що ілюстрували поезію чи прозу Т.Шевченка, втілювали красу України, побут населення, на виставці були твори, присвячені біографії митця, його прагненням і шуканням у досягненні мети вільної України. До цієї теми зверталися живописці В. Адамкевич, Ю. Балановський, П. Білан, М. Божій, П. Карімов, Ю. Киянченко, В. Костецький та ін., а також графіки В. Авраменко, Г. Беркович, Г. Бондаренко, С. Гришин та ін., які художньою мовою цих видів мистецтва створили багато хвилюючих образів Т. Шевченка у різних обставинах та сценах із життя, а також у портреті. Наступного року твори з цієї виставки, зокрема 22

23 шевченкіану, показано у кількох містах СРСР, а загалом ювілейні виставки відбулися в багатьох містах України [127]. На експонованій у Харківському художньому музеї ювілейній виставці образ Т. Шевченка у доробку художників-графіків представлений ширше, ніж живописців. У цих творах глибоко і яскраво відтворено найістотніше в особистості митця, його палку жагу до зміни тодішнього становища людей, його мрії про справедливість і свободу, його думи й розмисли. В передмові каталогу М. Безхутрий зазначає, що художники «прагнули показати і в якійсь мірі показали ту безмежну любов до Великого Кобзаря, яка живе і вічно житиме у розпалених Шевченківською музою серцях його вірних нащадків» [211, с. 6]. Це демонструють ксилографія В. Бойченка «Шевченко на Аральському морі» (1963), ліногравюри Л. Андрієвського «Т. Г. Шевченко працює над серією Блудний син», М.Рибальченка «Дитинство Тараса», Г. Галкіна «Т. Г. Шевченко на батьківщині», М. Роботягова «Т. Шевченко пише Катерину», Є. Світличного «Т. Шевченко в казармі» (усі 1964) та ін. До 150-річчя від дня народження митця у Києві вийшло друком три альбоми творів київських митців. Один із них «Безсмертна творчість Кобзаря. Альбом ліногравюр київських художників», до якого увійшли естампи художників В. Авраменка, Г. Гавриленка, Ф. Глущука та ін., що ілюструють поетичну творчість Т. Шевченка, а також портрет роботи В. Куткіна «Т. Г. Шевченко» [10]. Другий альбом «Ілюстрації до поезій Тараса Шевченка. Офорти київських художників» сформовано із творів А. Базилевича, Б. Гінзбурга, Г. Горобієвської, М. Дерегуса, В. Касіяна, В. Панфілова та ін., серед них образ митця зобразив В. Новаківський у композиції «Варнак» та портреті «Тарас Шевченко» (за автопортретом 1847 р.) [76]. Над альбомом «Подвиг Шевченківського життя. Альбом естампів київських художників» працювали М. Маловський, О. Данченко, В. Кравченко, В. Якубич та ін., які вибирали ті чи інші моменти з життя Т. Шевченка, образ інтерпретували відповідно до авторського бачення та картини світу. Ф. Глущук виконав портрет митця у ліногравюрі «Думи мої, летіть на Вкраїну», у офорті А. Базилевич «Зустріч з сест- 23

24 рою Яриною», І. Філонов «Кирило-Мефодіївське братство», лінориті І. Принцевський «Тарас Шевченко слухає кобзаря» та «Арешт», літографії Б. Шац «Повернення» та ін. [148]. У 1965 р. у Меморіальній майстерні-музеї Т. Г. Шевченка в Академії мистецтв у Ленінграді відбулася виставка офортів Шевченка та «Шевченко в офортах київських художників». Того ж року у Києві вийшов друком альбом «Ювілейна художня виставка, присвячена 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка». У передмові В.Афанасьєв відзначив: «Образ Тараса Шевченка, революційна спрямованість його творчості завжди приваблювали художників, служили невичерпним джерелом натхнення» [236, с. 5]. Справді, за цей час українські художники збагатили образотворчу Шевченкіану своїми творами, що демонстрували на виставці. Як зазначає автор, новим внеском у шевченкіану були живописні твори О. Лопухова «5 квітня 1947 року», К. Філатова «Т. Г. Шевченко на засланні», Г. Меліхова «Повернення», В. Пузиркова «У рідному краї», триптих А. Каца «Кобзар», гравюри В. Куткіна, літографії Н. Лопухової тощо. До альбому увійшли вибрані твори Ювілейної художньої виставки в Москві, зокрема Г. Меліхова «Молодий Т. Г. Шевченко в майстерні К. П. Брюллова» (1947), Г. Мегмедова «Тарасові мрії» ( ), Г. Васецького «Гість» ( ), М. Хмелька «В солдати!» (1964), К. Філатова «Т. Г. Шевченко на засланні» (1964), В. Хитрикова «У рідній хаті (Сестра)» (1964), О. Максименка «Спогади» (1964) та ін. Обрані художниками періоди охоплюють усе життя Т.Шевченка. Оглянуті каталоги виставок та альбомів засвідчують, що у 1960-х мистецтвознавчого аналізу творів шевченкіани не проводилося, здебільшого це був огляд виставки та окремих її творів. З усього масиву робіт, присвячених Т.Шевченку, виділяється жанр портрету; водночас художники зверталися до сюжетно-тематичної картини, в якій зображувалися дитинство майбутнього поета і художника, період його заслання, моменти спілкування з сучасниками І. Сошенком, К. Брюлловим, А. Олдріджем, І. Тургенєвим, М. Чернишевським та ін. У цей час окрім колективних виставок відбуваються й персона- 24

25 льні, на яких митці демонструють свої твори на шевченківську тематику. Це, зокрема, виставка Б. Гінзбурга, на якій експоновано літографії «Т. Г. Шевченко з дітьми», «Доля поета», які репродуковано і в каталозі виставки [32]. У каталозі ювілейної виставки В. Касіяна автор передмови Л. Владич зазначає: «Чуйність художника до духовних запитів народу виявляється і в тому захопленні, з яким ось уже багато років Касіян працює над творами з життя і діяльності Тараса Шевченка. < > У 1922 він виконав два портрети Шевченка, < > після переїзду в Україну виконав літографії «Шевченко на Україні», «Шевченко серед селян» (обидві 1939), лінорити «Тарас Шевченко», «Шевченко з казахським хлопчиком» (обидва 1960)» [85, с. 9]. Майже всі вони репродуковані у каталозі. Різні за жанрами та трактуванням образу ці твори демонструють велич життєвого подвигу митця. Більш розлогу характеристику шевченкіани подано у книзі Г. Портнова «Георгій Степанович Меліхов», в якій автор описує умови роботи художника над шевченківською тематикою під час навчання в Художньому інституті, а також дипломною роботою «Молодий Тарас Шевченко у художника К.П.Брюллова», яку вдалося завершити 1847 р. Зі слів Меліхова, коли студенти готували свою виставку до відзначення 125-річчя з дня народження Т.Шевченка, він задумав показати молодого митця разом з Брюлловим [153, с.12]. Спочатку була одна композиція для курсової роботи «Т. Г. Шевченко та І. М. Сошенко у художника К. П. Брюллова» (1939), з якої він зробив копію для музею Т. Шевченка в с. Кирилівка (нині Шевченкове). У 1940-му цю тему розробляв для диплому, та завадила війна, після якої митець повернувся до даної роботи. Шевченківську тему розвивав у своїй творчості В. Куткін, який створив цілий цикл графічних аркушів, що ілюструють окремі рядки поезій Т.Шевченка, а також виконав декілька його портретів. Цей доробок представлений у виданні «Гравюри Володимира Куткіна» (К., 1968), де автор І. Бугаєнко виокремив два розділи «На шляху до Великого Кобзаря» і «Шевченкіана художника», які містять репродукції, зокрема портрети, виконані 1963 і 1964 рр. у ліногравюрі [20]. 25

26 Музей Тараса Шевченка у 1967 р. підготував видання «Державний музей Т.Г.Шевченка. Каталог фондів» [60], в якому, окрім творів митця та його особистих речей, міститься розділ «Твори інших художників», поділений за видами мистецтв: живопис, графіка, скульптура. Твори більше, ніж 400 художників, репрезентують різні теми, пов язані з біографією Т. Шевченка, його портрети, а також ілюстрації до його поезій. Основою фондів музею, цього напрямку, стали твори, експоновані у 1939 р. на Республіканській ювілейній шевченківській виставці. У Києві 1968 р. вийшла книжка О. Овдієнка «Мистецтво оформлення Кобзаря» [128], в якій розглядаються, переважно з позицій мистецтва оформлення книжки, вміщені репродукції портретів Т. Шевченка на фронтиспісах, оправах, обкладинках та суперобкладинках різних видань. Охарактеризовано окремі роботи з точки зору особливостей інтерпретації образу митця, враховуючи вимоги тодішньої ідеології. У книзі зазначено, що на фронтиспісі «Кобзаря» (СПб., 1860) вміщено портрет Т. Шевченка роботи М. Микешина, в аналогічному виданні (СПб., 1867) М. Мурашка; (СПб., 1911) І. Крамського; (К., 1960) В. Касіяна та ін. На обкладинці «Кобзаря» (СПб.,1927) вміщено портрет роботи Ф. Красицького; (К., 1928) О. Судомори; на суперобкладинках (К.-Х., 1934 р. та 1954) В. Касіяна; оправах до грузинського видання (Т., 1952). Г. Горделадзе; у виданні 1960 р. І. Хотінка та ін. Висвітленню теми «Шевченкіана в екслібрисах» присвячено статтю А. В юника «Кобзар на екслібрисі» [26], у якій відзначено твори грузинського художника В. Цілосані, ленінградця В.Меншикова, митця з Казахстану С. Кукурузи, а також українських авторів В. Масика, С. Хижняка, Б. Пастуха, В. Вечерського, М. Стрижака та інших, хто, окрім портретного зображення, чи відтворення пам ятника поету, вніс у свої роботи нові компоненти, взяті з мотивів Шевченкової поезії та біографії. У статті І. Бугаєвича «Слідами втраченого» [19] вперше висвітлено історію побутування портрета Т. Шевченка (1860) роботи К. Шрейнцера, який 26

27 зберігався в колекції Національного музею у Варшаві, але був утрачений. Опис портрету здійснено за репродукцією у виданні «Т. Г. Шевченко. Переклад поезій на польську мову» (Варшава-Львів, 1936). Автор зазначає, що ця робота є важливою для розуміння фізіономічних характеристик образу Т.Шевченка, тому поліграфічний відбиток із цього портрета варто використовувати для дослідження шевченкіани. Значним кроком у вивченні образотворчої шевченкіани, зокрема образу Т.Шевченка в українському мистецтві, стало видання двохтомного «Шевченківського словника» [227]. У ньому найповніше на той час викладено інформацію про художників, що працюють над шевченківською темою, подано перелік творів, хоча формат енциклопедичної статті про митців не давав можливості робити глибокий мистецтвознавчий аналіз особливостей інтерпретації образу Т. Шевченка. Вагомим внеском у систематизацію образотворчої шевченкіани стала стаття цього словника О. Овдієнка «Шевченко Т. Г. в образотворчому мистецтві» [129], який у написанні статті послуговувався каталогами виставок та виданням «Державний музей Т. Г. Шевченка. Каталог фондів» (К.,1967). У 1970-ті вийшли друком каталоги виставок чи альбоми таких митців як А. Гавдзинський, Ф. Глущук, В. Костецький, Г. Світлицький та ін. У кожному з них вказано, інколи й репродуковано, твори на шевченківську тему, зокрема у каталозі є картина А. Гавдзинського «Шевченко на етапі» [43], Ф.Глущука обкладинка альбому «Подвиг Шевченкового життя» [200], робота В.Костецького «Шевченко на засланні. Після муштри» [39], Г. Світлицького «По етапу» [57]. У 1980-х такі видання репрезентували творчість М. Жука [114], С. Васильківського [132], В. Куткіна [99], О. Данченка [118], М. Дерегуса [15], В. Пузиркова [119] та ін., в яких серед інших подано твори на шевченківську тему, інколи репродуковано. У статті «Шлях до «Кобзаря», вміщеній у журналі «Київ», Н. Присталенко охарактеризувала художню інтерпретацію поезій, а також образу Т. Шевченка О. Данченком. Автор подає опис портретів митця, зауважуючи, що 27

28 створений образ щораз інший, їх виконано «ненав язливо, у повному злитті із загальним задумом, вони передують умовним періодам творчості поета» [155, с. 152]. Важливу інформацію про образотворчу шевченкіану 1980-х рр. отримуємо зі статей-оглядів та рецензій виставок, що публікувалися в журналі «Образотворче мистецтво», зокрема, В. Мартиненко написала про республіканську художню виставку, що відбулася у Києві 1985 р. у форматі Всесоюзного Шевченківського свята «В сім ї вольній, новій», де зазначено, що образ Т.Шевченка у портреті, зокрема живописному, був представлений невеликою кількістю творів. Помітний інтерес художників до історичного портрету, сповненого драматизму («Т. Г. Шевченко у Петербурзі» О. Максименка, «Т. Г. Шевченко на Аралі» В. Куткіна) або асоціативності пластично-образної системи («Т. Шевченко» А. Крвавича) [110, с. 7]. Досить ґрунтовно охарактеризовано образ Т. Шевченка у портретах художників М. Мурашка, Ф. Красицького, К. Устияновича, А. Манастирського, Г. Коваленка, Я. Пстрака, Й. Куриласа, Ю. Панькевича, Ю. Пігуляка, М. Івасюка автором монографії «Український портретний живопис другої половини ХІХ початку ХХ століття» В. Рубан [163]. Це перше мистецтвознавче дослідження даного розділу образотворчої шевченкіани, що окреслює його еволюційні процеси. Першою спробою широкого висвітлення життя і творчості Т. Шевченка на матеріалах поштових ілюстрованих листівок стала виставка «Філокартична шевченкіана», проведена 1986 р. у Державному музеї Т. Г. Шевченка. На ній експонувалися понад 500 листівок, об єднаних за темами у 9 розділів, серед яких: «Портрети Т. Г. Шевченка» (75 лист.), «Образ поета в скульптурі» (20 лист.), «Життя Т. Г. Шевченка мовою живопису й графіки» (31 лист.). Серед авторів портретів митця Г. Коваленко, Т. Сафонов, Ф. Красицький, І. Крамськой, І. Рєпін, Ю. Панькевич, С. Васильківський, Я. Пстрак, І. Труш, І. Шульга, М. Гаврилко, В. Кадулін та ін., жанрових композицій на теми його біографії К. Трутовський, К. Устиянович, В. Касіян, М. Азовський, Г. Мегмедов, В. Югай, М. Хазановський та ін. Того ж року видано каталог [206]. 28

29 Важливими для вивчення теми стають спогади художників про роботу над шевченкіаною. У журналі «Вітчизна» опубліковано автобіографічну статтю М. Маловського, в якій, у частині «Про тему на все життя», автор розповідає, що з шістдесятих років тема, пов язана з Т. Шевченком, стала для нього провідною, а створена перша графічна серія уможливила вступ у Спілку художників. Він прагнув «щоб у малюнках тих прочитувалась і поетова гірка доля. < > [108, с. 207], зокрема у зображенні малого Тараса-пастушка. У 1987 р. вийшов альбом «Михайло Жук», в якому зазначено, що «Кооперативне видавництво «Книгоспілка» замовило художникові серію портретівплакатів класиків української літератури від давнини до сучасності. Призначалися вони для бібліотек, хат-читалень та шкіл» [114, с.15]. Виконав він 20 портретів у 1925 р., серед них і Т. Шевченка; також зобразив його у двох портретах 1931 р., репродукованих у альбомі. У каталозі виставки творів Б. Шаца зазначено серію літографій «З життя Тараса Шевченка», над якою митець працював чотири роки, а також подано репродукції «Т. Г. Шевченко за роботою», «Повернення», «Т. Г. Шевченко серед казахів-рибалок» (усі кольорова літографія, 1964) [16]. Шевченкіана сіцілійської художниці Л. Мусмечі, створена за його поетичними творами, експонувалася на персональній виставці «Дарунок Тарасові Шевченку» в 1987 р. в Арчіреале. Рефлексією на неї у 1988 р. стала стаття О.Пахльовської «Шевченко і Сіцілія», в якій відмічено, що Л. Мусмечі майстер складних сюрреалістичних картин, таємничих смислів і глибоких метафор. Створивши образ Т.Шевченка у картині «Кайдани порвіте», у властивій їй стилістиці, вона показала: «людина, що підняла бунт проти тиранії, на цій картині вже стала духом. Тільки кайдани реальні. Але реальні й крила душа звільнилася від пут, і тільки їй вже належить і цей небесний простір, і цей спокій, і ця свобода» [143, с. 172]. Робота подарована ДМШ (тепер НМТШ) у 1988 р. У зв язку з відзначенням 175-річчя від дня народження Т. Шевченка активізувалися пошуки художниками відповідного часу способу інтерпретації 29

30 образу Т. Шевченка. На Республіканській художній виставці у Києві (1989), присвяченій ювілею, експонувалися й твори, що увічнювали постать митця. У огляді виставки І. Панич виділила проблеми, що постали після її перегляду: традиційність у відображенні сторінок біографії Т.Шевченка, властива 1930-м, 1950-м чи 1970-м рр.; ілюстративний підхід до відтворення його образу, що призвів до спрощення, вихолощеності змісту. Намагання звільнитися від прямолінійного і однобічного принципу трактування теми, інтуїтивне відчуття його недостатності призвели до повсюдного введення метафор, символів, монтажної побудови композиції. Серед проблем: звичка мислити штампами, а в цьому парадоксальність і двоїстість виставки, коли щирість митців часто нівелюється стандартизацією образного мислення, а також відсутність на виставці робіт соціально-критичного напрямку. Вона вказала, що шевченківська тема «може мати і більш глибоке асоціативно-пластичне відтворення, кроком на шляху до якого являються роботи В. Гонтарова, Г. Лойка, О. Недошитка, Б. Буряка, А. Тертичного, Г. Гнатюка, В. Москалюка» [141, с. 9]. Аналізуючи твори графіки, що експонувалися на цій виставці, Р. Звиняцьківський відзначив, що вона не стала подією в художньому житті, натомість розділ графіки був більш вдалим, ніж живописний. Проте й у ньому впадав у око хуторянський провінціалізм. Як найбільш цікаві, мистецтвознавець виявив роботи В. Гарбуза [72, с.12]. Того ж року ювілейна виставка відбулася у Львівській картинній галереї, та опубліковано її каталог [82]. До ювілею Т. Шевченка вийшла стаття О. Сидора «Сторінки львівської Шевченкіани», в якій подано її еволюцію від початку подій навколо спорудження пам ятника митцю у Львові, ролі у цьому інституцій «Просвіти» та НТШ, а також окремих культурних діячів і художників та образотворчої шевченкіани, що зберігається у Національному музеї у Львові. Це й портрет Т.Шевченка, виконаний Гаврилом Малярем у Петербурзі 1864 р. за фото А.Деньєра (1859 р.), що слугувало створенню всенародно популярного образу митця. Проаналізовано живописні шевченкові портрети І. Труша, Ю. Панькевича, А. Манастирського, К. Устияновича, О. Новаківського, графічні 30

31 О. Кульчицької, О. Сорохтея. Автор пише: «При словах «львівська Шевченкіана» у пам яті зринають твори малярства, скульптури, графіки, що регулярно з являлися чи то на великих збірних виставках українських художників Львова початку ХХ ст., чи то в експедиціях, присвячених лише Т. Шевченкові» [174, с. 84]. На виставці 1914 р., присвяченій 100-літньому ювілею з дня народження митця, чи не вперше у Львові було зібрано значний розділ образотворчої Шевченкіани, що нині вважається класичним надбанням української культури. Це, насамперед, картина К. Устияновича «Шевченко на засланні» (1880-ті), у якій тонко передано атмосферу самотності митця у казахській степовій місцині. Дослідження Шевченківського екслібриса розпочалися в др. пол. ХХ ст., хоча появу самого знаку визначають кін. ХІХ. Ця тема стала провідною у науковому доробку П. Нестеренка, який у 1989 р. опублікував статтю «Тарасів екслібрис» [120], акцентувавши увагу як на образі поета в композиції, так і його літературних героїв. Цю тему розглядав О. Кузьменко у статті «Шевченкіана в екслібрисах» [96]. Того ж року відбулася Міжреспубліканська виставка екслібриса «У вінок Кобзареві», присвячена 175-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка, до якої опубліковано каталог [115]. Ювілейна виставка мініатюр Шевченкіани пройшла й у Києві, на ній митці представили своє художнє бачення образу Т. Шевченка у книжковому знаку. Найяскравіші роботи 26 художників увійшли до «Комплекту екслібрисів», у передмові до якого О. Кузьменко окреслив еволюцію шевченкіани у книжкових знаках, починаючи від авторської монограми Т. Шевченка до інтерпретації його образу та особливостей семантичного поля екслібрису [198]. Графічна Шевченкіана Державного музею книги і друкарства УРСР, представлена на ювілейній виставці 1989 р. у Києві, містила розділ «Портрети Т. Г. Шевченка». У передмові каталогу виставки І. Оксаметний зазначає, що Шевченкіана музею нараховує 185 творів, виконаних в основному в х рр., це графічні цикли М. Дерегуса, О. Івахненка, М. Компанця, Г. Гавриленка та ін., а також портрети митця роботи О. Данченка, А. Крвавича, В. Чебаника, В. Лопати чи 31

32 тематичні композиції за його біографією І. Їжакевича, Г. Зубковського, В. Касіяна, М. Маловського [56]. В цей час вийшла стаття І. Бугаєнка «Шевченківська серія (художника) Василя Лопати», який акцентує увагу на його творчому методі та стилі, в якому виконано портрет «Тарас Шевченко» ( ), репродукований на форзаці журналу «Вітчизна» [21]. Своєрідною художньою інтерпретацією вирізняється образ митця роботи Д.Стецька, що експонувався на виставці його творів у 1989 р., за якою видано каталог [33]. Образ Т. Шевченка в ілюструванні поштових листівок розглядає М. Забочень у статті «Перші листівки шевченкіани», зазначаючи, що їх прикрашали, зокрема портретами та тематичними композиціями, в яких відображено моменти з життя митця, авторства відомих художників [69]. У 1991 р. окремим виданням вийшов альбом «Василь Хворост. Екслібриси», присвячений книжковому знаку в доробку художника, який активно працював над шевченкіаною [209]. За його авторства у 1993 р. вийшов альбом «Шевченкіана в екслібрисі», присвячений 180-м роковинам від дня народження Великого Кобзаря України [220]. За цією ж назвою у 1999 р. відбулася виставка до 185- річчя з дня народження Т. Шевченка і опубліковано буклет [221]. У статті «Образотворча шевченкіана музею Тараса Шевченка» Т. Андрущенко охарактеризувала твори І. Марчука, В.Заливахи, В. Франчука та ін., що містять образ митця, а також ілюстрації до його поетичних творів, в контексті проблеми формування музейних колекцій та побудови експозицій [2]. Починаючи з 2000-х рр., активізується дослідження шевченкіани у образотворчому мистецтві України, виходять статті, в яких здійснено огляд виставок, творчість конкретного художника у контексті шевченківської теми, започатковуються проекти «Шляхами Кобзаря», «Свою Україну любіть.» та ін., що мають на меті художньо «зафіксувати» місця перебування Т.Шевченка як в Україні, так і за кордоном. Проводяться колективні тематичні і персональні виставки, присвячені постаті митця, образ якого художники прагнуть втілити відповідно до його сучасної рецепції. 32

33 Образотворчу шевченкіану першої половини ХХ ст. (з 1960-ми рр. включно) аналізує Г. Грабович як прояв «державно-монопольної, поліційнонасаджуваної естетики так званого соціалістичного реалізму» у розділі «Колажі з Шевченком» книжки «Шевченко, якого не знаємо» [54]. Художники у др. пол. ХХ ст. дотримувалися зазначеної стилістики, або модернізовували її, чому підтвердженням є шевченкіана І. Попика, представлена живописними портретами «Кобзар», «Дума про Вкраїну», «Реве та стогне Дніпр широкий», графічним «Роздуми», що характеризуються експресивною манерою виконання, драматизмом внутрішнього стану митця. Ці роботи увійшли до альбому «Творчий доробок подільського художника-педагога» [151, с ]. Сюрреалістичний образ створив Є. Щерба у «Віртуальному портреті Шевченка» (1999), виокремлюючи його фізіономічні риси елементами, мотивами пейзажу та сценою буття селян. Цю роботу репродуковано у каталозі «Свою Україну любіть : Львівські художники шляхами Тараса Шевченка», що став результатом експедицій львівських художників впродовж рр. Україною шляхами Т.Шевченка [168]. Наступна подорож до Вільнюса та Санкт-Петербурга у рр. (в каталозі виставки не представлено образ митця), натомість експедиція у 2003 р. до Казахстану спонукала художників до відтворення знакових для нього подій. У передмові каталогу Р. Наконечний зазначив, що казахські степи, Форт Шевченка стали апогеєм фізичних і духовних мук поета, завдяки життєвому і творчому подвигу він набув справжньої величі як Людина, і як Пророк [169, с. 1]. Ці риси притаманні образу Т. Шевченка у живопису «Думи мої» І. Гавришкевича, «Форт Шевченка» Є. Манишина, рисунку «Поет і Мангишлацький сад» Д. Парути. До 189-ліття від дня народження великого Кобзаря у Львівському палаці мистецтв відбулася виставка «Портрет Т. Г. Шевченка в творах львівських художників та приватних колекціях», за якою видано буклет. Автор вступної статті В. Овсійчук аргументує, що «Шевченко залишив виняткову за образним діапазоном Шевченкіану, яка ось, уже півтора століття є джерелом творчих інспірацій митців, кожний з яких вважав своїм священним обов язком хоч раз (а то 33

34 й не раз!) звернутись до великого образу» [154, с. 6]. На виставці представлено твори у різних техніках виконання таких митців Г. Смольського, М. Демцю, О. Скопа, М. Грималюка, Л. Медвідя, І. Гавришкевича, Є Безніска, В. Панченка, В. Островського, І. Крислача та ін. Вступну частину В. Овсійчука було й окремо опубліковано під назвою «Портрет Шевченка у творах львівських художників» [131]. Шевченкіану в західноукраїнському мистецтві кін. ХІХ пер. пол. ХХ ст. у живопису та графіці досліджує М.Голомша, виділяючи тенденції у стилістиці та глибину створеного образу поета К. Устияновичем, який першим його відобразив у картинах «Портрет Т. Шевченка» та «Т. Шевченко на засланні», І.Трушем, Ю.Панькевичем, А.Манастирським, О.Куриласом, О. Кульчицькою, О. Сорохтеєм [48]. Шевченківську тему у творчості українських графіків х рр. розглядає Н. Белічко: в індивідуальній манері І. Їжакевич, В. Касіян, М. Дерегус, С. Караффа-Корбут, В. Куткін, О. Данченко, В. Лопата творили ілюстративні цикли, в яких місце мав і образ Т. Шевченка [12]. Шлях розвитку шевченкіани, її традиції і новації у творчості львівських графіків др. пол. ХХ ст. висвітлює М. Голомша, зазначаючи, що вони присвятили чимало творів Кобзареві, працювали над портретами, звертались до його біографії [47; 46, с. 11]. Образ Т. Шевченка у семантичному полі героїв його поезій зобразив Є.Безніско, ліричне забарвлення образу властиве естампній графіці З. Кецала «Малий Тарас», декілька творів присвятив Кобзареві Я. Нечай. До 190-ліття від дня народження Т. Шевченка відбулася виставка «Свою Україну любіть За неї господа моліть» у Будинку художника в Києві, яка містила розділ «Портрети Т. Г. Шевченка у живопису та декоративному мистецтві», де експонувалися твори Л. Вітковського «Реквієм Великому Кобзарю», С. Рєпіна «В селянській родині», В. Забашти «Пам ятай, що живеш», В. Гонтарова «Хортиця крізь віки», М. Божія «Т. Г. Шевченко» (етюд до картини «Думи мої, думи») та ін. [208]. Опубліковано каталог виставки [170]. Того ж року вийшов каталог творів В. Куткіна, у вступній статті «Він жив і творив в ім я України» Г. Міщенко відзначає авторську манеру творення об- 34

35 разу Т. Шевченка [40, с. 4], у наступній «Слово про великого майстра» Г. Польовий пише: «Образ Тараса Шевченка у Куткіна образ мислителя і бунтаря, філософа. < > Його Шевченко гнівний Пророк, Геній. < > Це, можливо, один з найкращих портретів Тараса Шевченка за силою і глибиною емоційного накалу, охоплений тривожним передчуттям і надіями напередодні епохи драматичних зламів історії» [40, с. 7]. У каталозі репродуковано два портрети. Про шевченкіану І. Марчука пише С. Бушак у передмові альбомукаталогу «Виспівую та плачу», зазначаючи «можемо стверджувати, що ні до неї, ні після неї не було такого глибокого й пластичного, акцентованопсихологічного трактування Шевченківських образів. Своєю Шевченкіаною митець заповнив ту небезпечну лакуну, яка виявилася у трактуванні Шевченка здебільшого як поета мас, поета-бунтаря та пророка, без уваги на ті мотиви його творчості, які тісно пов язано із загальнолюдськими, особистісноекзистенційними мотивами всього його життя» [22, с. 35; 25]. Дослідження чотирьох погрудних портретів Т. Шевченка роботи М. Жука, виконаних у поч х, 1925, 1930 та 1931 рр., здійснив Т.Максим юк, цей матеріал опубліковано у збірнику доповідей Міжнародної наукової Шевченківської конференції [105]. До ювілею Т. Шевченка вийшов альбом В. Яцюка «Віч-на-віч із Шевченком» [248], що репрезентує прижиттєву іконографію митця в автопортретах, портретах-замальовках сучасниками, репродукціях картин різних художників, а також світлинах останніх років життя. Авторами портретів є кілька невідомих митців ХІХ ст., К. Брюллов, В. Штернберг, В. Жуковський, О. Козлов, П. Петровський, М. Башилов, Я. де Бальмен, Г. Псьол, М. Микешин, О. Чернишов, П. Куліш, А. Мульєрон, К. Шрейнцер, Г. Гогенфельден. Ілюстрації супроводжуються ґрунтовними коментарями. З нагоди 190 ліття від дня народження Т. Шевченка в Музеї книги і друкарства України відбулася ювілейна виставка «Шевченкіана в екслібрисі», на якій представлено близько 300 книжкових знаків українських і зарубіжних митців. Основу експозиції становили екслібриси з колекції музею та 35

36 приватних колекцій П. Нестеренка й А. В юника. У огляді виставки М. Галамазда [45] та В. Онищенко [134] зазначають, що художники активно використовують образ Т. Шевченка у композиції мініатюр, підкреслюючи риси його характеру, внутрішній світ. Це ж відмічає П. Нестеренко у передмові видання «Шевченкіана Бориса Романова», в якому репродуковано 27 книжкових знаків [219]. Ретроспективу екслібрисної шевченкіани висвітлює В.Онищенко у статті «Перші знаки екслібрисної Шевченкіани» [133]. У наступній «Шевченкіана в книжковому знаку» він висвітлює історію та сучасний стан екслібрисної шевченкіани (бл. 700 знаків) за матеріалами з колекції академіка І. Крип якевича, представленої українськими і зарубіжними митцями, серед яких В. Вітрук, М. та П. Малишко, О. Малишко, О. Мікловда, В. Лопата, М. Стратілат, С. та О. Харуки, Г.Корень, В. Перевальський, В. Таран та ін. [135]. Досліджуючи цю тему у контексті творчості харківських художників, М. Семенюк у книзі «Шевченко і Харківщина» опублікував три статті «Художня шевченкіана Харківщини», «Шевченкіана в книжкових знаках», «Колекціонери-шевченкіаністи» [171]. У першій розкривається образ Кобзаря у графічних роботах Б. Вакса, О. Любимського, М. Рибальченка, Н. Вележевої, Ю.Головаша; виробах декоративно-прикладного мистецтва О.Рибина- Конарьової, Б. П яниди; скульптурних портретах А. Страхова, В. Ткаченка. У другій приділено увагу першим учителям (А. Маренков, Й. Дайц, М. Фрадкін) і послідовникам (Ю. Кияновський, М. Демиденко, М. Неймеш та ін.) мистецтва книжкової мініатюри в Харкові. У третій охарактеризовано роль, яку відіграли колекціонери у збереженні та популяризації шевченкіани, зазначено, що колекція Є. Артеменка, наприклад, склала основу Черкаського музею «Кобзаря». Шевченкіану Ф. Красицького розглядає Т. Федина у статті «До історії портрету Т.Г.Шевченка роботи Ф. С. Красицького»: (із зібрання Катеринодарської картинної галереї ім. Ф. А. Коваленка)» [199], в якій подано життєвий і творчий шлях художника, історію його роботи над образом Т. Шевченка портретами у 1895 р., 1899, 1906, тематичними композиціями у 1930-х 36

37 («Шевченко в майстерні», 1940-х («Смерть Шевченка»). Своєрідний погляд на поетичну творчість та образ Т. Шевченка представив І. Марчук на персональній виставці «Шевченкіана», що відбулася у 2005 р. у художній галереї МАУП (Київ) [177]. Графічну серію О. Миловзорова «Моя Шевченкіана» проаналізував О. Найден [117], вона має дещо іронічну варіативність тем життя і творчості поета, що зумовило синтетичне за технікою та образним втіленням художнє вирішення. Того ж року вийшла друком «Полтавська Шевченкіана: Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії. У 2-х книгах» П. Ротача, в якій автор подав біографічні статті художників, що втілювали не лише образ поета, а й його літературних героїв [162]. Видання добре ілюстровано. До 110-ї річниці від дня народження Т. Шевченка видано книгу Я. Гояна «Касіян В. Пророк» [80], що містить фактологічний матеріал щодо життя та творчості митця, фотографії, репродукції творів на шевченківську тематику. У доробку В. Касіяна біля чотирьохсот графічних та живописних творів, п ять циклів ілюстрацій до «Кобзаря» та окремих поем, серія портретів поета, в яких втілено різні емоційні та духовні стани. Автор книги, об єднавши усі ілюстрації художника за цією темою, показав його подвижницьку працю у творенні величі поета-пророка більш, ніж за 50 років. Творчість подільських митців М. та Т. Андрійчуків, М. Бойчука, Ф. Глущука у контексті їх образотворчої шевченкіани, зокрема втіленого ними образу Т.Шевченка, аналізує М. Кульбовський у статті «Образ Т.Шевченка у творчості подільських митців» [97]. Твори за мотивами «Кобзаря», виконані М. Стороженком, розглядає В. Овсійчук у статті «Іменем його освячений», зазначаючи, що він у живопису представив епічне розгортання поезій Т.Шевченка, образ якого пасивно чи активно задіяний у сценах [130]. Про історію картини «Зустріч Т. Г. Шевченка з художником Сошенком у Літньому саду в Петербурзі» написав А.Татарин, подаючи відомості про її експонування в Канівському музеї Т. Г.Шевченка, зникнення під час ІІ світової війни і повернення до збірки близько 20 років назад [197]. У статті «Шевченкіана 37

38 Г. Малакова» досліджується серія ліноритів, виконаних до 100-річчя від дня смерті Т.Шевченка, в якій відображено епізоди з його життя [107]. Образ Т.Шевченка у філателії розглядає Л. Пиріг, акцентуючи увагу на використанні автопортретів митця, які вперше вийшли у 1939 р. у поштовій мініатюрі [146]. Ґрунтовно підготовлений І. Хворостом матеріал альбому «Шевченкіана в екслібрисі» знайомить із понад 390 книжковими знаками 109 українських і зарубіжних художників [222]. Цій же темі присвятив статтю П. Нестеренко «Чари екслібрисної шевченкіани», розкриваючи історію шевченківських екслібрисів у контексті важливих подій у житті Т. Шевченка, зазначивши популярність даного виду графіки й імена її шанувальників, колекціонерів [121]. Розділ «Шевченкіана мистецька. Живопис і графіка» у виданні «Шевченкіана Придніпров я» містить статті, що висвітлюють діяльність художників Дніпропетровщини від поч. ХХ ст. до сьогодення, у творах яких неодноразово поставав образ Т. Шевченка [224]. Авторка статті «Образ Т. Шевченка у творчості художників Катеринослава Дніпропетровська» О. Горденко- Наконечна характеризує цей напрям у образотворчому мистецтві регіону загалом, відмічає участь митців у ювілейних виставках, аналізує твори Ф. Гуменюка, О. Данченка, Ж. Воробйова-Фоміна, В. Данилова, С. Ісаєва, В. Хвороста, Г. Чернети. Дослідження історії появи шевченківських поштових листівок, а також коментарі до них подано у виданні В. Яцюка «Шевченківська листівка як пам ятка історії та культури » [249]. Підібраний ілюстративний матеріал репродукції листівок із зображенням Т. Шевченка авторства різних художників, дає уявлення про роль поета у культурі тих часів, а також його сприйняття широкими масами. У праці здійснено класифікацію філокартичного матеріалу, атрибуцію деяких листівок, зазначено, що багато з них опубліковано вперше, є навіть такі, що відтворюють втрачений оригінал. Відтворення портретів Т. Шевченка у філателії розглядає Л. Пиріг у статті «Честь і слава імені та пам яті Тараса Шевченка» [147], акцентуючи увагу на 38

39 роботах І. Крамського та І.Рєпіна. У 2008 р. Музей «Кобзаря» започаткував і організував мистецьку виставку «Черкаські художники у вінок шани Великому Кобзареві», що стала щорічною, а її твори увійшли до каталогів виставок [214]. Серед визначних художників Черкащини, що брали в ній участь, І. Фізер, І. Боднар, В. Клименко, В. Олексенко та ін. У 2010 р. опубліковано каталог «Шевченкіана в колекції Хмельницького обласного художнього музею», в якому зі 116 творів більшість складають графічні аркуші та живопис, по одному скульптура, плакат, макет значка, у змістовному плані портрети Т.Г.Шевченка, сюжетно-тематичні композиції за його біографією та твори за мотивами поезій [223]. Усі репродукції супроводжуються інвентарними даними та коментарями. Образ Т.Шевченка демонструють роботи М. Андрійчука, В. Артеменка, Б. Негоди, А. Базилевича, М. Божія, О. Данченка, О. А.Івахненка, В. Касіяна, О. Ковальова, О. Пащенка, В. Перевальського, О. Шатківського. У статті «Не скути душі живої» видання «Свічадо. Художники. Виставки. Колекції» Т. Чуйко здійснено аналіз творів із шевченківської тематики, а саме портретів Т. Шевченка та його образу в тематичних картинах живопису та графіки ІІ пол. ХХ ст. на базі колекції Національного музею Тараса Шевченка [215]. У переліку імен: Ю. Балановський, М. Дерегус, В. Куткін, В. Касіян, О. Попов, М. Бароянц, К. Філатов, М. Прокопенко, І. Марчук, О. Заливаха, В. Франчук, В. Гарбуз та ін. Портрети Т. Шевченка авторства Б. Лепкого описує за спогадами його сина Ростислава Д. Горняткевич, вказуючи, що він послуговувався світлиною поета 1959 р., виконував їх у рр. французьким олівцем, а у 1920-х рр. олійними фарбами [53]. Образ Т.Шевченка, вписаний у канву сюжетів за мотивами його поезій, втілив у 42 живописних композиціях М. Стороженко, доповнивши їх текстовими коментарями-есеями. Ці твори увійшли до альбому автора «Мій Шевченко» [189]. Спогади М. Стратілата «Якби з ким сісти хліба з їсти» торкаються вибору його життєвого шляху, обумовленого впливом віршів та малюнків Т.Шевченка, що вилилося у чисельних графічних композиціях, присвячених 39

40 знаковим подіям у житті митця [190]. Графічна шевченкіана широко представлена у каталозі «Видання творів Тараса Шевченка та графічної Шевченкіани» на базі колекції Музею книги і друкарства [31]. Образ Т. Шевченка відображено художниками у станковій графіці, плакаті, листівках, екслібрисах. Про шевченкіану Г. Малакова, зокрема виконану 1961 р. серію ліноритів, в яких відтворено сторінки з біографії Т. Шевченка, пише Д. Малаков у статті «Мріяв намалювати Тараса усміхненим». Автор зазначає, що художник вирішив образ у контексті звичайного життя та обставин, тому «мріяв намалювати Тараса усміхненим, а не зажуреним, як того вимагав совєтський офіціоз». При цьому він керувався віяннями тогочасної «відлиги», яку згодом визначать «шістдесятництвом» [106, с. 285]. У 2012 р. вийшли друком 1 та 2, а в 2013 р. 3 та 4 томи Шевченківської енциклопедії (у 6-ти т.), де вміщено як узагальнюючі статті по історії образотворчої шевченкіани (Л.Внучкової та Т.Чуйко «Виставки шевченківські» Т.1.; Н. Полонської та М. Юр «Іконографія Шевченка» Т.3, та ін.), так і статті, присвячені окремим авторам, що значну частину доробку присвятили цій темі (М. Азовському, А. Базилевичу, С. Бесєдіну, С.Васильківському та ін.), їх творами ілюстровано статті, присвячені поезіям та повістям Т. Шевченка [225]. Шевченківські екслібриси з колекції музею «Кобзаря» охарактеризував у вступній статті до альбому П. Нестеренко, зазначивши, що його збірка формувалася на основі колекцій книжкових знаків Є. Артеменка із Харкова та С. Арбузова із Сум [228, с.4]. Силует Кобзаря чи його портрет містять екслібриси Б. Сороки, В. Співака, Б. Романова, Л. Нікітіна, В. Костогриза, М. Демиденка та ін. Іконографія образу митця визначена трьома типами молодий Т.Шевченко, зрілих років у костюмі та у кожусі й шапці. У статті «Шевченкіана в українському екслібрисі» П. Нестеренко піднімає різні питання, зокрема розглядає іконографію образу митця, що представлена у понад 200 книжкових знаках, в яких використано усі автопортрети та фотопортрети Т.Шевченка [122]. 40

41 До 50-літнього ювілею Шевченківської премії З. Чегусова написала ґрунтовну статтю про художників, що стали її лауреатами: «Мистецька шевченкіана другої половини ХХ початку ХХІ століття» [213]. В ній автор поновому осмислює спадщину Шевченка-художника та робить побіжний аналіз творчості українських митців, що надихалися його поетичною творчістю, життєвим подвигом. Відзначено роботи В. Касіяна, К. Трохименка, В. Патика, в яких утілено образ Кобзаря. Як зазначає Г. Скляренко, «в українській культурі склався особливий «культ Шевченка», що ставав поштовхом для різних творчих літературних і художніх інтерпретацій у ХХ ст. [182]. Художники демонстрували своє розуміння постаті Т.Шевченка, що втілилося у розмаїтому моделюванні його образу від селянського типу до пророка. Проблеми маніпулювання Т. Шевченком, використання його образу для «декорації» тих чи інших політико-ідеологічних цілей, були властиві радянській системі, але й мають відголоски сьогодні. Образ Т.Шевченка у живописних і графічних творах митців та уродженців Черкащини розглядає В. Мельниченко у статті «Образотворча шевченкіана» [111]. Відмічає картини І. Їжакевича, Іл. Шульги, Ф. Красицького, І. Кулика, а також сучасних художників В. Клименка, І. Бондаря, І. Фізера, О.Дяченка та ін. Творчий доробок сучасних художників у образотворчій шевченкіані розглядає С. Брижицька у статті «Поза межами свого часу» на основі колекції Музею Т.Г.Шевченка Шевченківського національного заповідника [18]. Виділяє роботи І. Краснобородченка, М. Демешка, П. Костенка, Ф. Красицького, О. Саєнка, П. Носка, М. Сіробаби, В. Забашти, А. Антонюка, В. Кушніра, В. Клименка, В. Цимбала, Г. Тарасенка, В. Франчука, Д. Стецька, в яких образ Т.Шевченка набував різної емоційної тональності лагідний, романтичний, динамічний, сумний, загадковий, алегоричності апостол, римський прокуратор, філософ. До 200-річного ювілею з дня народження Т.Шевченка було здійснено багато заходів в усіх регіонах України, зокрема проведено конференції з різним тематичним спрямуванням, підготовлено і опубліковано збірники наукових праць і спеціальних номерів журналів, окремі видання і монографії, аль- 41

42 боми і каталоги виставок, а також організовано самі ювілейні виставки тощо. У Національній спілці художників України відбулася Всеукраїнська художня виставка, присвячена Т. Шевченку, такі ж відбулися у Національному Музеї Т.Г.Шевченка, Музеї Т.Г.Шевченка у Каневі, Музеї «Кобзаря» в Черкасах, Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького, обласних художніх музеях Харкова, Полтави, Одеси, Кіровограда, Сум тощо. Опубліковано Каталог шостої всеукраїнської виставки «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників», присвяченої 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. У передмові до нього В.Чепелик зазначив, що: «Постать Шевченка, з його духом свободи і безмежною любов ю до свого народу, вже друге століття надихає на творчість багатьох мистців, що змальовують його непростий життєвий шлях, ілюструють поетичні твори, намагаються осягнути його роль і значення в житті українського народу» [230, с.3]. На виставці демонструвалися роботи класиків українського мистецтва В. Задорожного, В. Кушніра, В. Полтавця, В. Забашти, М. Стороженка, В. Баринової-Кулеби, В. Прядки, Ф. Гуменюка, О. Івахненка та ін., а також плеяди молодих митців. Феномен Т.Шевченка та його доробок став предметом рецепції та художніх рефлексії багатьох митців, зокрема львівських, яким присвятив статтю «З історії львівської мистецької шевченкіани» О. Сидор [173]. Він зробив акцент на тих творах, в яких художники утверджували вагому роль Т. Шевченка в провадженні національної ідеї. Автор відмічав діяльність інституцій у цьому процесі Художнього музею у Львові, «Просвіти», Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка, що організовували різні заходи із вшанування пам яті митця. Це сприяло активізації образотворчої шевченкіани, внаслідок чого з явилися портрети Т. Шевченка авторства Ю. Панькевича, І. Труша, К. Устияновича та ін., є роботи й невідомих художників. У статті «Картина Устияновича «Шевченко на засланні» провісник Шевченкіани в західноукраїнському малярстві» О. Федорук подає ґрунтовний аналіз картини К. Устияновича на тлі його творчого становлення, окремих моментів із Шевченкового життя на засланні, а також художніх процесів, пов язаних із утвер- 42

43 дженням постаті поета в культурі Західної України [202]. Осмислення мистецької спадщини Т. Шевченка та його особистості художниками багато у чому визначили сутнісні основи української культури. Сучасна рецепція постаті Т.Шевченка позначилася інваріантністю у художньому втіленні його образу митцями, що стало предметом дослідження М. Юр у статті «Шевченкіана як художня інтенція у сучасному візуальному мистецтві України» [241]. Серію публікацій, присвячених Т. Шевченку, містить «Вісник Львівської національної академії мистецтв», авторами яких стали Р.Яців, В. Овсійчук, Л. Медвідь, О. Захарчук, Ю. Ямаш, Т. Голдак, Я. Кравченко, О. Жеплинська, О. Семчишин-Гузнер, Л. Кость, В. Ярова та ін. Питання образотворчої шевченкіани піднімали Л. Волошин, Л. Шпирало-Запоточна, І. Прокопчук та ін. Іконографію Т.Шевченка у творчості митців Львівської національної академії мистецтв за часи незалежності України розглядає Л. Шпирало-Запоточна, відзначаючи, що культурно-ціннісні орієнтири у творенні образу митця обумовлені процесами становлення держави, які породжують потреби суспільства у національному герої [231]. У цьому контексті іконографія образу Т. Шевченка суголосна подіям боротьби українського народу, що демонстрували твори викладачів Академії В. Москалюка, Ф. Федчука, В. Ярича, В. Нестеренка, І. Гавришкевича та ін. на різних художніх виставках, присвячених ювілею митця. Образотворчу шевченкіану др. пол. ХІХ пер. третини ХХ ст. у збірці Національного музею у Львові аналізує О. Жеплинська, акцентуючи увагу на портретах Т. Шевченка роботи К. Устияновича, О. Куриласа, Ю. Панькевича, М. Азовського, а також невідомих художників [66]. Образ Т. Шевченка у творчості І. Труша досліджує Ю. Ямаш, зазначаючи його зацікавленість шевченкіаною на ґрунті громадської діяльності та участі у роботі НТШ [243]. Графіку О. Новаківського, в якій утілено різні за змістом та художнім вирішенням образи поета до пам ятника у Львові, завіси театру «Руська бесіда», живописні композиції «Марія», «Шевченко і смерть» висвітлює Л. Волошин у статті «Тарас Шевченко у творчості Олекси Новаківського» [42]. Шевченкіану О. Кульчицької розглядає Л. Кость, зазначаючи, що найвизнач- 43

44 нішим у ній був портрет Т.Шевченка, виконаний у 1920 р. у техніці деревориту, хоча вперше до його образу звернулася у 1914 р., створивши композицію у лінориті «Шевченко-вчитель» [92]. Художниця активно послуговувалася фотопортретами поета рр. Графічній шевченкіані присвятила статтю В. Ярова «Шевченківська тема в друкованій графіці Харкова 1960-х років», в якій із позицій сучасного культурного контексту досліджує гравюри Г. Галкіна, В. Ненадо, О. Мартинця, О. Довгаля, Н. Вележевої, М. Кузовкіна, Ю. Сиротенка, що відображають, зокрема сторінки з життя Т. Шевченка [244]. Однією з причин активізації інтересу до шевченківської теми автор називає підготовку і проведення ювілейних виставок до 100-річчя від дня смерті і 150-річчя від дня народження митця. Філокартія і філателія у образотворчій шевченкіані займають одне з вагомих місць, оскільки завдяки тиражуванню виконують функцію широкого популяризування постаті Т.Шевченка серед населення. У статті «Тарас Шевченко у візуальній ідентифікації українців» В. Косів саме і розглядає способи візуалізації української ідентичності у графічному дизайні періодичних видань, листівок, марок, сувенірної продукції у ХХ ст. за допомогою образу Т. Шевченка, який переходить у формат геральдичного символу [91]. Перший номер журналу «Образотворче мистецтво», що вийшов у 2014 р., присвячено постаті Т. Шевченка, у ньому статті мистецтвознавців Л. Соколюк, Н. Юрченко, О. Маричевської, художника П. Бевзи висвітлюють різні аспекти шевченківської теми у образотворчому мистецтві. Значення Т. Шевченка, його літературної і поетичної спадщини у творчості М. Бойчука розглядає Л. Соколюк, аналізуючи створений ним образ митця у портреті і плакаті, що відповідали принципам «бойчукізму» [185]. Графічну серію В. Лободи «Шевченко на Україні» аналізує Н. Юрченко, виділяючи його нонконформізм у художньому трактуванні образу [242]. У статті «Культ чи символ нації?» О. Маричевська дискутує з приводу сучасної інтерпретації образу Т.Шевченка у графічній серії «Шевченкіана» (2013, цифровий друк) А. Єрмоленка, який пропонує новий погляд на «канонізовану» постать поета у 44

45 контексті сучасної доби [109]. Про роботу над проектами «Канівська проща» (серія живопису П. Бевзи) і «Шевченко-сучасник» (живопис і асамбляжі М. Журавля), експонованому у музеї Т. Г.Шевченка у 2013 р., йдеться у статті П. Бевзи «Про роботу над мистецьким проектом, присвяченим Тарасові Шевченку» [8]. Автор зазначає, що в проектах втілено сучасне розуміння і бачення Шевченкової стратегеми. У наступному номері журналу «Образотворче мистецтво» вийшла стаття О.Загаєцької «Образ Шевченка в українському образотворчому мистецтві з кінця ХІХ ст. до наших днів» [70], присвячена круглому столу, що відбувся у Національному музеї Тараса Шевченка і ним зорганізованому, а також виставкам, які обговорювалися «У пошуках Тараса Шевченка» (живопис із колекції музею), «Шлях у вічність» (до якої увійшли твори з шостої Бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» автор проекту О.Мельник), «Шевченкіана Олександра Саєнка» (організатори НМТШ та Н.Саєнко, автор однойменної книги [166]). Про музейну виставку екслібрисів, організовану Львівським палацом мистецтв і присвячену 200-річному ювілею Т. Шевченка, йдеться у статті П. Нестеренка «Шевченко крізь призму екслібриса» [123]. Того ж року вийшла книга-альбом гумору й сатири, пародій, шаржів і карикатур на Кобзаря та його творчість «Наш усміхнений батько Тарас» (упорядник М. Савчук) [165]. Виконані шаржі українськими і зарубіжними художниками протягом кін. ХІХ поч. ХХ ст., вони не висміюють, а навпаки розширюють діапазон талантів Т.Шевченка. Опублікований до ювілею поета альбом «Світе тихий, краю милий, моя Україно». Шевченкіана Миколи Стратілата» репрезентує твори на шевченківську тематику, серед яких портрети Т. Шевченка, виконані у техніці ліногравюри [167]. Національною парламентською бібліотекою України було підготовлено і видано бібліографічний покажчик «Т.Г.Шевченко і Україна» у 2 частинах, зокрема друга присвячена увічненню пам яті митця на українській землі і містить розділ «Т. Шевченко в образотворчому мистецтві та колекційних матеріалах» [192]. Натомість Одеська обласна бібліотека підготувала бібліографічний список 45

46 літератури «Т. Г. Шевченко в мистецтві» [191]. Аналогічний список «Тарас Шевченко: ім я на карті Дніпропетровська», видано Дніпропетровською обласною бібліотекою, в ньому міститься перелік живописних і графічних творів на шевченківську тему, виконаних місцевими художниками [194]. У 2015 р. вийшли друком п ятий і шостий томи Шевченківської енциклопедії, в яких опубліковано статті «Шевченко в образотворчому мистецтві», а також про творчість художників образотворчої шевченкіани [226]. Того ж року А. Федько присвятив цій темі статтю «Еволюція образу Тараса Шевченка в українському мистецтві кінця ХХ ХХІ століття», в якій проаналізував інтенції сучасних художників у репрезентації модерного образу митця [204]. Отже, із здійсненого огляду літературних джерел можна зробити висновок, що постать Т. Шевченка, його життєвий шлях, художня та літературна творчість, стали невичерпним джерелом для художників з серед. ХІХ до поч. ХХІ ст. Їх твори, що експонувалися на численних ювілейних художніх виставках, увійшли до каталогів, альбомів, стали об єктом дослідження мистецтвознавців, які вивчали різні аспекти образотворчої шевченкіани, зосереджуючи увагу на осмисленні художниками особистості Т. Шевченка та втіленні його образу у численних живописних і графічних творах Еволюція образу Т. Шевченка у живопису та графіці Натурні зображення Т. Шевченка, що дійшли до наших днів, датовано роками його навчання в Імператорській академії мистецтв. У квітні 1838 р. російський поет В. Жуковський, що був причетний до справи викупу Т. Шевченка з кріпацтва, виконав перейняте гумором послання з п ятьма замальовками тушшю, призначене для гофмайстрині Ю. Баранової з приводу цієї події. Автор назвав свою імпровізацію «Історичний огляд добродійних учинків Юлії Федорівни та різних інших обставин, курйозних пригод і особливих усяких штучок», подавши під заголовком «Утвір Матвія»: «Оце п. Шевченко. Він каже про себе: мені хотілося б намалювати картину, а пан заставляє замітати світлицю. У нього в одній руці пензель, а в другій мітла, і він не знає,

47 що робити < >. Це Брюллов, малює портрет Жуковського. На обох лаврові вінки. Вдалині Шевченко замітає світлицю. На хмарах Юлія Федорівна < >. Жуковський у вигляді Долі оголошує виграшний квиток. В одній його руці карта, а в другій відпускна Шевченка. < > Шевченко на радощах виріс і на скрипці грає качучу. < > Це Шевченко і Жуковський: обидва на радощах перекидаються» [67, c ]. Звичайно, у цих шаржованих рисунках немає схожості з портретованими, але така ілюстрація події говорить про увагу до Шевченка персон високого рангу. Близько десяти начерків Т. Шевченка у 1840 р. виконав В. Штернберг (рис. 3). Вони мають виняткове значення для характеристики образу митця у перші роки навчання в Імператорській академії мистецтв. Це здебільшого шаржі, яким притаманний тонкий гумор, оскільки в них зафіксовані моменти навчання колеги чи побутові сцени з ним. Одним із таких є начерк фігур Шевченка і Штернберга, які в холодній кімнаті, накрившись ковдрою, малюють. В іншому рисунку з жартівливим написом: «Вместо чая мы побрились» (оригінал зберігається в НМТШ), показано як обоє друзів стоять перед одним дзеркалом під час гоління [149, с. 242]. Більш довершеним виглядає портрет, в якому Тараса зображено майже у профіль, він, роздивляючись щось у майстерні, стоїть, заклавши руки у кишені. Штернберг вловив характер молодого художника, його манеру триматися. Ще в одному начерку передав його внутрішній стан у момент академічних вправ з рисунку (зберігається в колекції Державного російського музею, СПб.). У другому Шевченко позує Штернбергові в напнутій, як грецька тога, ковдрі. Етюд В. Штернберга «Покарання різками», вперше фіксує зворушливий образ Т. Шевченка дитини, ймовірно інспірований його ж розповідями своєму другу. Як зауважив В. Яцюк: «Попри ескізний характер замальовки та зрозумілу «ретроспективність» і шаржованість образу малого Тараса, його портретні риси все ж добре вгадуються, поготів, якщо їх зіставити з натурними профілями дорослого поета роботи Штернберга, що виконані з тієї самої точки огляду» [248, с.71]. 47

48 У Державному російському музеї зберігається малюнок О. Козлова, приятеля Т. Шевченка часів навчання в Академії мистецтв, це дружній шарж із написом: «1840 нояб. Шевченко важно декламирует из «Земной доли». Коментар свідчить про інший його талант поета та декламатора віршів. У цьому музеї зберігаються аркуші «Тарас Шевченко та ін. начерки», «Г. Михайлов і Т. Шевченко», на яких зображено профіль молодого митця, виконаний П. Петровським у х рр. В.Яцюк вважає, що «й шаржуючи, Петровський не забував про стражденну сутність душі свого друга. Сюжет, де поета зображено в жіночій подобі, з квіткою в руці, розкраяним серцем та ще ніби із щитком, «на тлі якого видно силуети кораблів», пробували розглядати через події з Шевченкового життя. Проте варто перевернути «щиток» і перед глядачем постане ще один, уже трагічний, портрет у вигляді маски. Двоєдиність жартівливого й драматизованого образів видається очевидною, хоча й не однозначною для прочитання» [248, с.83]. За час навчання в майстерні К. Брюллова Т. Шевченко став одним із улюблених його учнів. У 1840 р. у гротескній формі учитель змалював свого учня, що стоїть, жестом руки показуючи «все добре». Його фігуру у фас намічено легкими лініями, темними виділено прямі брови. Більш узагальнено, але у стилі шаржу, він виконав два погрудних портрети молодого художника у профіль (аркуш із колекції Державного літературного музею в Москві). Більше реалістично ще один погрудний портрет у фас, з написом: «Шевченко». Першими творами, в яких постає натурний образ Т. Шевченка, стали автопортрети, зокрема виконаний у 1840 р. олійний в овалі, у 1843 р. тушшю, 1845 р. олівцем, а також начерки на листах до брата Микити (1940), на берегах рукопису «Мар яна Черниця» (1841), на аркушах своїх подорожніх альбомів. Прижиттєві портрети митця створили Г. Псьол, М. Башилов, О. Чернишов. У жовтні 1843 р. Т. Шевченко познайомився із маляркоюаматоркою Г. Псьол (згодом, за чоловіком, Дунін-Борковської), вихованкою Рєпніних. Давав їй уроки малювання. У 1935 р. у збірнику «Литературное наследство» І. Айзенштоком опубліковано дві сторінки її щоденника (не збе- 48

49 реглися) з коментарем: «Аркуш з альбому Г.І.Дунін-Борковської із зображеннями Т.Г.Шевченка». На сьогодні альбом не достатньо досліджений, тому важко сказати, хто є автором портрета сам митець чи його учениця. У 1844 р. в Одесі Я. де Бальмен і М. Башилов створили рукописну книжку-збірку «Wirszy T. Szewczenka», в якій Шевченкові тексти подано українською мовою в польській транслітерації. Вони виконали для книжки біля восьмидесяти ілюстрацій, а на її титулі М. Башилов зобразив тушшю портрет Т.Шевченка у профіль. Його рисами Башилов наділив одного з персонажів, ілюструючи поему «Тарасова ніч». Напевне, він виконував портрети за уявою, але під враженнями від особистого спілкування з Т. Шевченком. Натомість Я. де Бальмен надав фізіономічних рис митця одному з персонажів ілюстрацій до поеми «Гайдамаки» (1844). Неодноразово до зарисовування Т. Шевченка вдавався П. Куліш в 1844 р. (рис. 3), двічі у 1855 р. Перший малюнок виконано вочевидь з натури, доволі динамічний образ, фігура повернута у три чверті, голова у профіль. Дві інші роботи нарисовані радше з уяви. Створені портрети дають уявлення про образ митця у час другого приїзду в Україну ( рр.). За твердженням В. Яцюка «на це вказує така деталь поетової зовнішності, як пишні бакенбарди, яких він раніше не носив. Саме це викликає асоціацію між зображенням Шевченка на малюнках Куліша і автопортретами Кобзаря, датованими 1845 роком» [248, с.63]. Російський художник О. Чернишов виконав малюнок «Польські засланці» (1850), де зобразив Т. Шевченка у солдатській шинелі у повен зріст, але у профіль. На рисунку він серед товаришів в Оренбурзі, незадовго до його другого арешту й етапування до Новопетровського укріплення. Всі митці, які були знайомі з Т. Шевченком, прагнули зафіксувати його зовнішність, підкреслити найхарактерніші риси у різних життєвих обставинах. На початку 1859 р. М. Микешин намалював тушшю портрет Т. Шевченка (рис. 3) за його фотопортретом 1858 р., зробленим І. Доссом у Санкт-Петербурзі (не зберігся). Це був парадний портрет, в якому Шевченка зображено в анфас у темно- 49

50 му костюмі, він задумливий, занурений у свої думки. Автор у традиційній для романтизму стилістиці намалював півфігурний портрет, в якому детально модельовано обличчя і плечовий пояс, натомість погруддя і руки намічено лініями і ледь пророблено штрихами. За оригіналом Г. Гогенфельден виконав ксилографію для оформлення «Кобзаря» (1860), але сам малюнок автор подарував акторові А. Олдріджу. Своє дружнє ставлення до Шевченка молодий Микешин втілив у шаржі на нього митець у костюмі стоїть розвівши руки і вдивляється, ймовірно, у свою роботу. На цьому начерку по вертикалі напис Т. Шевченка: «Немой восторг от Айра Олдриджа». Репродуковано його у журналі «Русский библиофил» (1914 р.), як додаток до статті П. Зайцева «Нове про Шевченка». Французький гравер А. Мульєрон 1859 р. виконав портрет Т. Шевченка (рис. 4) у кожусі й шапці у техніці літографії за його фотопортретом 1859 р. роботи А. Деньєра. Художник зберіг схожість з оригіналом. Свою інтерпретацію образу у портреті мініатюрі продемонстрував Карл (Август) Шрейнцер, який використав фотопортрет Т. Шевченка (1860) роботи І. Досса (квітень 1858 р.), але дещо змінив ракурс, зосередившись на погляді митця, в якому відчутний смуток. Доля оригіналу-мініатюри невідома, але репродукція з нього є на листівці (вірогідно 1936 р.) та аркуші, вміщеному у ХІV томі повного зібрання творів Т. Шевченка за редакцією П. Зайцева, виданого у 1936 р. завдяки Українському науковому інституту у Варшаві. У 1860 портрет Т. Шевченка (рис. 4) у техніці літографії виконав Ф. Брокгауз. Невеликий літографічний портрет Т. Шевченка (рис. 4) у світлому костюмі виконав у 1861 р. В. Тімм за фотографією І. Гудовського (червень 1859). Портрет було вміщено в журналі «Русский художественный листок». На переконання Г. Паламарчук саме В. Тімму належить портрет Т. Шевченка (картон, білило, олівець), який, напевне, передував літографії. «Художник працював над ним десь наприкінці 1860 або в січні 1861 року, використовуючи не лише фотознімок, а й хоча б короткотривалі зустрічі з поетом для студій з натури, що дало можливість відбити його психологічний стан, реалі- 50

51 стично втілити образ. Знайомство з цим малюнком поглиблює наші знання про Шевченка, дає уявлення про ще не відомий, мабуть, останній прижиттєвий портрет, створений його сучасником і другом», наголосила дослідниця [139, с. 6]. По смерті митця до його образу зверталися відомі живописці і графіки, а також їх послідовники у шевченкіані. Кожен із них прагнув на основі авточи фотопортретів втілити своє розуміння постаті Тараса Шевченка. В їх уяві митець поставав величною особистістю, що репрезентувала епоху, культуру, націю. Таким чином художники творили портрет-тип, в якому образ вирізнявся розмаїтою емоційною тональністю, художнім рішенням на основі авторського суб єктивізму. Першим до образу Т. Шевченка звернувся М. Мурашко, який у рр. виконав літографію (рис. 5), що засвідчила «прагнення художника створити суспільно значимий образ людини < >, де при збереженні індивідуальної характеристики відбивалися б риси загальних уявлень про людину-борця за народне щастя, про людину-патріота» [163, с. 54]. Основою для портрету була світлина Т. Шевченка, зроблена А. Деньєром на початку 1859 р. За нею у 1871 р. також написав у реалістичній манері живописний портрет Т.Шевченка (рис. 5) російський художник-передвижник І. Крамськой на замовлення П. Третьякова (зберігається у Державній Третьяковській галереї, Москва, Росія). Створений образ досить точно відображував шевченкові фізіономічні риси, тому з часом став українською національною матрицею, якою послуговувалися багато митців. За цим фото він виконав ще один портрет і два у техніці літографії, їм передував малюнок «Шевченко на батьківщині» (1862). Тому при написанні портрета І. Крамськой враховував особливості характеру митця у контексті української культури. Уведення образу Тараса Шевченка в карикатуру «Бесіда в Бесіді» (1863) здійснено невідомим автором і уміщено в першому українському гумористично-сатиричному часопису «Страхопудъ» [Відень] (1863. Ч.3). Власне портрет митця у кожусі й шапці, що висить на стіні, є смисловим центром, навколо якого відбувається діалог, що віддзеркалює суспільні про- 51

52 блеми часу. У 1867 р. Г. Честахівський написав ікону «Св. Тарасій та Михаїл Малеін» (у пам'ять про Т. Шевченка та М. Лазаревського), таким чином сакралізувавши їх в образах святих. Опис образів подає О. Лазаревський: «На іконі зображено дві постаті: Константинопольського патріарха Тарасія, в честь якого названо поета, і превелебного грека-святителя Михайла Малеіна (дата його народження, мабуть, стала днем хрещення Михайла Лазаревського)» [102, с.104]. Дослідник вважає, що це було перше іконографічне увічнення Великого Кобзаря [102, с.105]. Нині ікона належить собору м. Конотопа. Список з ікони, зроблений в 2004 р. одеським майстром О. Рудим (Одеська філія ННДРЦУ), зберігається в НМТШ. У 1870-х рр. постать Т. Шевченка займає особливе місце у творчості К. Трутовського, який у 1875 р. написав живописне полотно «Кобзар над Дніпром» (рис. 6), позначене символічно-алегоричним звучанням: «Шевченко і Україна, Шевченко в уяві народу, Шевченко співець народних дум» [103, с.74]. В ньому збірний образ Кобзаря, що виступає співцем народних дум і, водночас, має портретні риси Шевченка, який сидить на узвишші над Дніпром, мріючи про Україну. У 1880-х рр. він створює чотири малюнки, що ілюструють біографію митця: «Шевченко-козачок в Енгельгардта», «Шевченко-хлопчик з сестрою» (1883), «Зустріч Шевченка з сестрою Яриною після повернення з заслання» (1885; рис. 6), пізніше «Шевченко в засланні» (1925) [116, с ]. Ці роботи свідчать про добре знання біографії поета, а прагнення художньо втілити сцену спонукало митця до чисельних зарисовок і композицій, серед них алегорична композиція «Муза» (зберігається НХМУ), в якій молодий художник відпочиває на ліжку, а дівчина в образі панни сидить за столом і пише прозу, споглядаючи Шевченка. В іншому його творі поета зображено також сплячим. Творчість К. Трутовського «стає дедалі ширшою не лише з погляду документування, а й художнього осягнення» [163, с. 25]. Образ Шевченка у період відбування покарання вперше втілив у 1871 р. К. Устиянович у картині «Шевченко на засланні» (рис. 6) [202, с ]. Як 52

53 зазначає О. Федорук: «Шевченкіана у малярській спадщині художника визрівала поступово, конкретизуючи заглиблення автора у простір культурномистецької проблеми» [202, с. 38]. Картина стала першою в західноукраїнському мистецтві композицією на тему біографії поета. Досліджуючи її, О. Жеплинська зауважує, що праця над картиною, як можна судити із шкицівника Корнила Устияновича, розпочалася з начерків композиції, основної постаті на тлі краєвиду, дозволяли відчути рух авторської мистецької думки у напрямі розв язання художнього завдання [65, с. 40]. В рисунках-шкіцах кристалізується домінанта постаті, її силует, зображення у фас, рух у три чверті з напрямом до діагоналі, тобто до профілю [65, с. 41]. Постать Шевченка замисленого Кобзаря в солдатській шапці й шинелі на раменах, в мундирі із захалявною книжечкою в руці, або в строї неозначеного крою він шкіцував багато разів [65, с. 42]. Він мусив знайти відповідник колористичного строю картини атмосфері загального настрою, душевного болю героя, його переживанням самотності й несправедливості, тамуванню почуття гніву [65, с. 47]. Художник органічно поєднує суворий краєвид і постать поета. В. Рубан вважає, що «саме Устиянович започаткував в українському малярстві лінію романтизованого зображення Шевченка на тлі ландшафту, йому ж належить і честь першовідкривача прийому асоціативного прочитання деталей навколишнього середовища постаті. Так, колючі будяки, що немов фланкують постать спереду та позаду, сприймаються як життєві тернії. Цікаво, що починаючи з Устияновича вони стають неодмінною деталлю зображень, присвячених перебуванню Шевченка на засланні. Незважаючи на прорахунки у змалюванні постаті (замалі руки), на сухуватий, майже монохромний живопис, це зображення вважається одним з глибоких мистецьких осягнень образу Шевченка пристрасного борця за народну долю, палкого патріота й громадянина < >. Цей портрет ставить Устияновича у ряд глибоких і проникливих майстрів» [163, с. 99, 100]. У творенні відповідного натурі суворого пейзажу К. Устияновичу допомогло знайомство з Б. Залеським, другом Т.Шевченка, чиї малюнки та альбом офортів «La vie des steppes kirghizes» 53

54 («Життя киргизьких степів») він використовував у процесі роботи [202, с. 49, 50]. На прохання Товариства ім. Т. Г. Шевченка у 1888 р. портрет Кобзаря (рис. 5) написав І. Рєпін, використавши при розробці образу фотопортрет І. Досса (квітень 1858 р.), автопортрети (офорти) митця. Так було започатковано ще один популярний тип образу Шевченка, названий «рєпінським». За спогадами Л. Пантелеєва він був надзвичайно виразним: «Варто було відійти на декілька кроків, і Шевченко ставав зовсім невпізнанним: він тоді робився схожим на відомий портрет офорт його власної роботи, і усе це робили його дивовижні оксамитні, такі глибокі-глибокі темно-карі очі; все обличчя так ними скрашувалося, що Шевченко ніби ставав молодим, тиха задумливість і м якість сердечна світилися на його обличчі» [14, с. 59]. Готовий портрет Рєпін передав в Україну, редакції журналу «Киевская старина». Однак, передавати оригінал твору в «Тарасову світлицю», до Канева, як мріяли спершу, не стали із-за не відповідних умов зберігання. Отож, було замовлено копію близькому до передвижників художнику Х. Платонову. Її наступного року й привезли на Тарасову гору. Так розпочалася історія копій відомого портрета Т. Шевченка. Серед найвідоміших роботи Масленнікова. У жанровій композиції «Не чекали» ( ) І.Рєпін використав портрет Т. Шевченка у кожусі і шапці, що висів на стіні у кімнаті серед інших фотографій. Можливо це була репродукція літографії А. Мульєрона. Варто зауважити, що до портретування Т. Шевченка його постать уособлювали як «батька Тараса», «батька української нації», ці асоціації допомогли художникам І. Крамському та І. Рєпіну втілити відповідні образи, в яких митець постав саме у монументалізованій формі. Цьому сприяли компонування образу у форматі, постава Шевченка та його проникливий погляд. Портрети, в яких втілено ідею «батька Тараса» (у кожусі і смушевій шапці) І.Крамським та «батька нації» (у костюмі) І. Рєпіним (виконаним на замовлення для музею Т.Г.Шевченка в Каневі), стали тими «матрицями», на основі 54

55 яких творилася іконографія образу Т. Шевченка з розмаїтим композиційним, стилістичним, емоційним, психологічним, естетичним, художнім рішенням. У 1889 р. Ю. Пігуляк створив портрет Т. Шевченка, позначений монументалізацією образу, глибокою внутрішньою зосередженістю. У 1890 р. портрет митця виконав художник-аматор Г. Коваленко, що перебував під впливом передвижників, «маючи за зразок образ певного звучання, художник не копіює його, а прагне дати власне прочитання характеру поета, розуміння його особистості» [163, с. 35]. У 1896 р. В. Маковський створив портрет Т. Шевченка у графічній техніці (італійський олівець, білило), проваджуючи традиції Академії мистецтв. Започатковану Г. Честахівським сакралізацію образу Т. Шевченка в іконописі продовжив у живопису І. Єрємєєвський, написавши в 1898 р. портрет «Святий Тарасій» («Святий мученик Тарасій»; зберігається в НМТШ). На картині зображено митця в святкових вишуканих строях українського козака-запорожця ХVІІ ст., часів визвольної боротьби за свободу та незалежність України. На ньому жупан (каптан) із коштовної парчі синього кольору, що оздоблений золоченим позументом шнурковим гаптуванням, барвистий дорогий пояс, гаптований червоно-зеленим орнаментом, перев язаний як у козацької старшини, і є невід ємною складовою козацького вбрання, шаровари червоного кольору, напущені на гостроносі чоботи-сап янці, на плечах довга біла безрукава плащ-накидка. У нижній частині картини, посередині, чорною фарбою зроблений напис кирилицею, що ледь проглядається: «Св. Му н ТА». У 1976 р. під час реставрації твору на лицевому боці в правому нижньому куті було встановлено підпис автора: «И. Ерем» та дату написання твору: «1898 р.». Ймовірно, це художник Єрємєєвський Іван Федорович, вільний слухач Імператорської академії мистецтв. У 2009 р. науковці НМТШ (Т.Чуйко) та ННДРЦУ (Л. Когут, І. Савицький, Ю. Діканчієв, В. Распопіна) досліджували картину. Художник застосував своєрідні образотворчі прийоми у написанні портрету, в якому можна «прочитати» життєвий та творчий подвиг Кобзаря, водночас він сповнений символами: німб над головою Тараса Шевченка символ духовної сла- 55

56 ви, ознака святості й Божої благодаті. Таким сяйвом були позначені лише ті Божі обранці, які досягали духовної досконалості та надлюдських висот у різних іпостасях; кобза це пісня-мрія про козачу вольницю (перша збірка Т. Шевченка «Кобзар»); чаша символ самозреченості та високого служіння, творчого духу, міра радощів або горя, може символізувати тяжку долю (гірка чаша, як у іконографічному сюжеті «Моління про чашу»); червоне вино давній символ життя та Сонця, вино також символізує кров Ісуса Христа: «Сіє кров моя» (МФ 26 : 28); вираз «пролита кров» глибокий художній символічний зміст; кайдани на пагорбі звільнення поета від неволі; сувій ланцюг послідовних подій, вражень, думок; напис на сувої назва поеми «Кавказ» символ непоборності народу у прагненні до незалежності; гусяче перо символ письменницького хисту; чайки (білі птахи) символізують крилату душу, стихію повітря, козацькі човни - чайки; кургани давня українська козацька слава; тополя символ української дівчини; береза втілення образу пробудження та відродження, сонця, світла, родючості; вічнозелений плющ (зображення дерева, обвитого плющем) ознака життя душі після смерті тіла; це блага, даровані вірою у Воскресіння Христа; плащ-накидка символ довгих буремних шляхів, подорожей, пройдених поетом, які не супроводжувалися безхмарним небом; святковий одяг козацької старшини відображення звитяжності козаків вільних, відважних, незалежних людей, яким і був Т. Шевченко. Відчувається фаховість автора у побудові композиції, вишуканості стильового рішення, промальовці деталей, яким художник приділив велику увагу; у співвідношенні та насиченості кольорів, тональності фарб все це надало гармонійності та художньої єдності твору. Автору вдалося передати портретну подібність Шевченка» [216, с. 98]. Він поділяв демократичні погляди російських та українських художниківреалістів, його світоглядна позиція стала підґрунтям для створення надзвичайно своєрідного символічного портрета Тараса Шевченка. Образотворче рішення портрета перегукується з художніми історичними образами осіб, створеними М. Нєстєровим. Твір, можливо, є ескізом (підготовчою роботою) 56

57 для створення монументального полотна до певного архітектурного простору, яке мало бути виконане на замовлення. Картина має виняткову історичну та культурну цінність і на сьогодні. Як зауважує В. Рубан, у портреті другої половини ХІХ поч. ХХ ст. відобразилося нове розуміння людської особи, її суспільного значення, утвердженні нових ідейно-змістовних і художніх тенденцій цього часу [163, с. 5]. У 1894 р. Ф. Красицький за першою фотографією Т. Шевченка написав погрудний портрет (рис. 5). Отже, проаналізувавши зображення Т. Шевченка, створені його колегами за життя, можна сказати, що вони зафіксували у своїх численних, начерках та шаржах особливості його фізіономічних рис, а також такі риси характеру, як цілеспрямованість, самоаналіз, вимогливість до самоосвіти, темперамент. Це дає уявлення про Т. Шевченка у молоді роки. Натомість по поверненню його із заслання залишилися 10 фотопортретів, зроблених у різних ательє, за якими сам художник, а по його смерті й інші митці, творили образ, в якому втілювали особливості багатогранної натури визначного українського діяча, пророка, національного героя. Створені І. Крамським та І. Рєпіним у реалістичній манері портрети Т.Шевченка стали «канонічними» Жанрова специфіка та типологія шевченкіани На основі вивчення літературних джерел, гострою є проблема систематизації та класифікації творів образотворчої шевченкіани за жанрами, тематикою, типами образів, стилістикою, особливостями художнього вирішення тощо. Протягом усього часу відбувалося накопичення первинного інформаційного матеріалу фіксація творів у каталогах виставок. Автори статей, що досліджували шевченкіану у екслібрисі, філателії, фалеристиці, філокартії, здебільшого розкривали творчу манеру конкретного художника, його інтенції у загальному контексті даного виду мистецтва. Жанрової специфіки шевченкіани вони торкалися зрідка, або її принагідно аналізували в контексті розкриття особливостей живопису чи графіки в українському мистецтві у конкретний період [77; 103], розвитку портретного жанру в українському мистецтві

58 [163] чи з позицій мистецтва оформлення книжки [128]. В статтях довідкового характеру Шевченківського словника [227], Полтавської шевченкіани [162] та Шевченківської енциклопедії [225; 226] своя специфіка подачі матеріалу, який містить короткі відомості та вихідні дані творів. Спробу осмислення образотворчої шевченкіани здійснено у передмові альбому «Шевченко в образотворчому мистецтві» [229], здебільшого з позицій тогочасних ідеологічних настанов. Розглядаючи шевченкіану у період пер. пол. ХХ ст. до 1960-х рр. включно, Г. Грабович визначає її розвиток у руслі «державномонопольної, поліційно-насаджуваної естетики так званого соціалістичного реалізму» [55]. Як бачимо, твори означеної тематики спеціально не розглядалися й не аналізувалися за жанрами, в яких увиразнено образ Т. Шевченка. У цьому контексті, на основі фактичного матеріалу, виділяємо портрет та сюжетнотематичну картину. У портреті митці прагнули передати схожість зовнішності поета, а також розкрити його внутрішній світ, духовну сутність, єдність індивідуальних і типових рис, що відбивають певну епоху, соціальне середовище, національність. У сюжетно-тематичній картині вводили постать Шевченка у конкретну життєву ситуацію, що відображувала сторінки його біографії дитинство, юність, шлях до освіти, роки у Вільно, Петербурзі, навчання в Імператорській академії мистецтв, повернення в Україну, арешт і заслання, останні роки життя, а також знакові події, пов язані із зустріччю різних осіб, що шанували творчість митця і сприяли йому. У обох жанрах проявлявся авторський суб єктивізм митців у художній інтерпретації образу, це стосувалося не лише стилістики, а й композиції, вибору ракурсу, художнього простору, символічних значень і семантики елементів. Образ Т. Шевченка художники втілювали у різних типах портрету, що склалися історично та зумовлені особливостями зображення моделі: репрезентативному (парадному), камерному, ліричному (інтимному), алегоричному, ретроспективному, сатиричному, дитячому. Рухомість жанрових меж портрета дозволяла в творі поєднати його з елементами інших жанрів: пейзажу у 58

59 портреті-прогулянці, жанрової сцени у портреті-картині; структурно близький портрету портрет-тип, що представляє збірний образ, в якому збережено портретні характеристики особи, водночас відбувається її ідеалізація, при якій формується образ героя, провідника, пророка і т.д., або інверсія з конкретним персонажем чи типажем. Портрет-тип виконаний на основі уяви та фантазії художника. Найбільш вдалі ідеалізовані портрети Т.Шевченка набували певної «канонізації», прикладом чого є живописні портрети І. Крамського та І. Рєпіна, графічні Ф. Красицького, М. Мурашка, виконані за його фотографіями рр. Стилістична «канонізація» відрізнялася від ідеологічної, коли Т. Шевченка представляли у народницькому образі, «іконізованому» радянською системою. Деканонізація образу відбувалася на основі експериментів у художній інтерпретації, а також вона притаманна шаржу, сатиричному портрету, з явними рисами іронії, пародії, бурлеску, гротеску (шаржі однокурсників Шевченка, К. Брюллова, В. Жуковського, В. Різниченка та ін.). Це спосіб показати постать митця у іншому, не стереотипному баченні, комічно гіперболізуючи його найхарактерніші зовнішні риси високе чоло, густі вуса, проникливий погляд, коренастість фігури, вони виявляли особливості його натури у різних емоційних станах. Першою спробою представити Шевченкові сатиричні портрети та композиції як складову цих жанрів здійснено у 2014 р. у виданні «Наш усміхнений батько Тарас» [165], що є свідченням прогалини у вивченні сюжетно-тематичних композицій гумористично-сатиричного характеру як окремої специфічної складової шевченкіани. Новими за формою та композиційним рішенням з явилися портрет-символ, портрет-оповідь, портрет-біографія, портрет-ретроспектива, які доповнювалися різними елементами, що формували семантичне поле навколо образу. Це могли бути слова чи фрази з поезій Т.Шевченка, роки його життя, атрибути літературної чи мистецької приналежності, елементи одягу тощо. У цьому напрямі проявилися інтенції художників О. Богомазова, М. Бойчука, Д. Бурлюка, І. Бурачека, М. Жука, О. Новаківського, О. Кульчицької, О. Куриласа, В. Касіяна. Вони роз- 59

60 кривали розмаїте емоційне забарвлення образу завдяки прийомам узагальнення, експресивної манери виконання, співвідношення формального і художнього вирішення. Знакові події з життя Т. Шевченка, сторінки його біографії відображено у сюжетно-тематичній картині. Щоб втілити наближену до реальності сцену митці вивчали документи, літературні джерела, епістолярії Т. Шевченка, що уможливлювало створення глибокого за змістом образу, в якому поєднувалися важливі для поета смисли і топоси рідна земля, українська культура, народні думи, звичаї тощо. Ці аксеологічні константи його буття проявилися у картинах К. Трутовського «Кобзар над Дніпром», К. Трохименка «Т. Г. Шевченко на Чернечій горі», вони стали актуальними у творчості сучасних митців, зокрема В. Чауса «Люди і долі», І. Фізера «Думи мої, думи мої..». Введення образу Т. Шевченка в ілюстрації його поетичних творів також пов язано з жанром сюжетно-тематичної картини. Рефлексії художників пов язані з віршами «Мені тринадцятий минало», «Заповіт», «О думи мої! О слава злая!» та ін. У цьому контексті явні перегуки біографії митця з його літературними творами. Художня інтерпретація образу Т. Шевченка у жанрах портрету та сюжетно-тематичної картини, від реалістичного трактування з дотриманням фізіономічних рис до новаційних методів моделювання різними засобами, ґрунтовно не досліджувалася. Це стосується усіх, окрім парадного, типів портрету. Водночас варто зазначити, що не було здійснено дослідження типології образу Т. Шевченка як у жанрі портрету, так і при звертанні до біографічної канви, тобто періодів життя й творчості митця, а також у тематичному плані, що порушувала питання його ролі у культурі України, її державотворчих процесів, ідентифікації в мультикультурному світі. Виходячи з цього, в даному дослідженні пропонуємо систематизувати твори образотворчої шевченкіани за жанрами, змістом сюжетів, звертанням до періодів життя й творчості поета-художника і розглядати їх зміни у інтерпретації образу Т. Шевченка відповідно до історико-культурної ситуації та 60

61 змін художньої парадигми. Таким чином, визначено періоди: еволюція образотворчої шевченкіани 1840-ві кін ХІХ ст.; у розмаїтті творчих пошуків (від передвижництва до модернізму) ті рр.; на противагах соцреалізму і нонконформізму ті рр.; інваріантність іконографії за умов незалежності держави ий рр. Особливості інтерпретації образу Т. Шевченка пропонуємо розглянути у синхронічному та діахронічному зрізі. У синхронічному через співіснування різних творчих інтерпретацій образу Тараса Шевченка в одному часовому відрізку. У діахронічному через закономірності пізнання і реалізації ідеалів суспільства, зокрема в образі конкретної особи. Ці методи останнім часом активно застосовують у гуманітарній науці, зокрема культурології, оскільки вони уможливлюють оцінку того, що відбувається, художнім об єктом або процесом його змін. Це обумовлює різнорідні підходи до пізнання постаті Т. Шевченка. У дисертації для аналізу залучено твори на шевченківську тему у широкому регіональному аспекті (Київ, Харків, Львів та ін.) з їх специфікою, а також шевченкіану української діаспори (США, Канада, Росія, Казахстан, Австралія, Латвія), художників країн Казахстану, Грузії, Італії. Твори закордонних митців органічно поєднують в інтерпретації образу Тараса Шевченка риси української та їх місцевої культури, такий взаємовплив посилює значення постаті митця у світі. Про це пише Ю. Лотман, формуючи свою концепцію ролі мистецтва у культурі: «народ, який має свою розвинену і багату культуру, не втрачає своєрідності від перетину з чужими культурами, а навпаки, ще більше збагачує свою самобутність» [104, с. 125]. Такий синтез культур, смислів, художніх методів у творенні образу Т.Шевченка як українськими, так і закордонними митцями вимагає застосування ширшого спектру методів аналізу творів шевченкіани від порівняльноісторичного, формального, художньо-стилістичного до іконологічного. Як зауважує І. Гольдман «іконологічна школа дозволяє говорити про мистецтвознавство як міждисциплінарну науку. Іконологія є інтегративним методом, за 61

62 допомогою якого забезпечується більш точний і послідовний аналіз та інтерпретація художніх творів» [49]. Міждисциплінарний підхід у вивченні даної теми сприятиме виявленню співвідношення творчих інтенцій митців із загальними процесами художнього життя в ті або інші часи, з ясуванні впливу цих процесів на інваріантність образу Т. Шевченка, його ролі у соціокультурному контексті мистецтва. Сучасним мистецтвознавством відзначено, що «прагнення мистецтва до соціального синтезу, спроби повернути суспільству об єднувальну силу втраченої релігії, як це передбачали ще романтики в своєму проекті «нової міфології», ставить проблеми й перед художньою рефлексією [176]. Образотворча шевченкіана, як складова культури, відіграє в цих процесах неабияку роль, адже саме цьому унікальному пласту вдається ефективно реалізувати такі місії її соціальної функції: світоглядна, суспільно-перетворююча, художньоконцептуальна, випереджувально-просвітницька, виховна, карсичнокомпенсаторна, сугестивна, естетична. Особливістю її є те, що з останніх десятиліть ХХ століття митці, вдаючись до інтерпретації образу Т. Шевченка в образотворчому мистецтві, беруться за переосмислення його ролі в українській історії від 1840 р., часу виходу «Кобзаря», до сьогодення. У жанрах портрету і сюжетно-тематичної картини митці втілювали різні за художньою інтерпретацією образи, типологія яких обумовлена змістом і формою, авторським суб єктивізмом і соціокультурною ситуацією. Творчі інтенції митців у творенні образу Т. Шевченка вирізнялися ідейним, композиційним і художньо-стилістичним вирішенням. Це вплинуло на його типологію: за ідейним втіленням у загальночасовому вимірі він був батьком української нації, поборником за волю народу, духовним лідером, поетомпророком; у конкретні періоди в прижиттєвих рисунках і шаржованих начерках втілено образ Шевченка-митця у молодому і зрілому віці, в якому проявляються такі його риси як цілеспрямованість, вимогливість до своєї діяльності, вдумливість, водночас створено образ Шевченка-поета П. Кулішем, М. Башиловим, М. Микешиним, а виконані гравюри А. Мульєроном, 62

63 Ф.Брокгаузом за фотопортретами митця у шапці і кожусі, сформували новий тип образу Т. Шевченка, актуального до сьогодні батько Тарас, батько нації. У і рр. його трактували великий Кобзар, титан духу, народний поет, поет-інтелігент. Сакралізація образу втілена у іконі св. Тарасій І.Єремєєвським. У і рр. він втілений в образі просвітителя, мислителя, учителя (О. Кульчицькою в 1914 р.), нові смисли у трактуванні постаті Т.Шевченка привнесли художники різних напрямів модернізму (О. Новаківський, М. Бойчук, С. Налепинська-Бойчук, О. Богомазов, Д. Бурлюк, О. Саєнко, Ю. Буцманюк), які, узагальнюючи деталі, виокремлювали головне обличчя, погляд, в якому відчувалася духовна глибинна. Таким чином виявлялася індивідуальність митця, на противагу його гіперболізації. У і рр. роки тоталітарного режиму відбувалася маніпуляція з образом Т.Шевченка, його представляли як провідника боротьби з царизмом, згодом з фашизмом, бунтаря, ненависника гнобителів народу, носія народної культури. Маргіналізація і спрощення канонічних типів, трансформувала образ батька нації на селянського поета в кожусі й шапці, «народного поета», а замість поета-інтелігента і титана духу на похмурого чи гнівного немолодого чоловіка. У тематичній картині він зображений із селянами або робітниками, або молодий серед «старших братів» російських революціонерівдемократів тощо. Відлига 1960-х рр. (нонконформізм до кінця 1980-х рр.) призвела до пошуку нових засобів виразності у трактуванні образу Т.Шевченка, де особливо проявилися традиції народного мистецтва та авангарду (графіка А. Горської, О. Заливахи, вітраж в Київському університеті, твори І. Марчука, Л. Медвідя, Д. Стецька). Це призвело до експериментів із динамічною композицією, а значить застосування нових ракурсів, завдяки яким розкривався дух протиріч і драматизму образу у тодішньому соціумі. Інші художники, дотримуючись реалістичної манери, зображували молодого Шевченка у роздумах про долю України (Г. Неледва, В. Патик). Життєдайна сила духу, антропоцентризм митця особливо проявилися у роботах, що відображували період заслання (Б. Філатов, М. Бароянц, В. Югай, А. Кац, Б. Гін- 63

64 збург та ін.). У і рр. в образі Т. Шевченка уособлено генія, мислителя, національного героя, батька нації в широкому сенсі як біблійного пророка, пророка національного, апостола правди й апостола духу, небесного захисника (архангела), святого, української «ікони». Сучасні митці часто створюють «нетиповий», «неканонічний» образ, який є втіленням нового розуміння і сприйняття Т. Шевченка у нинішньому соціокультурному просторі. Найцікавіші це: образи мислеформи В. Віхтинського, Є. Щерби, комунікація з якими здійснюється через осмислення топосів, семантичних знаків, а далі візуалізованого образу. На початку ХХІ ст. втілюють образ карнавалізований в естетиці постмодернізму: пророк України як «Будда», постмодерністська відповідь соцреалістичній «шароварщині» як псевдокультурі; образ друга брата порадника співучасника подій сьогодення: борця із жлобством в усіх його проявах (Жлоб-арт, Ю. Шаповал), учасника подій Майдану, учасника АТО. Історичні віражі початку ХХІ ст. Помаранчева революція 2004-го р., Революція гідності х рр., бойові дії АТО, створювали нову міфологему образу Т. Шевченка, який артикулював хвороби суспільства (серія кітч-графіки А.Єрмоленка «НеоКобзар», роботи І. Стронговського, С. Коляди, М. Присташа), був натхненником Майдану (мистецький проект П. Бевзи та М. Журавля «Ми просто йшли»). За композиційним: зображення у повен зріст, півфігурне, поясне, погруддя, опліччя; фігура у анфас або повернена у три-чверті чи профіль; голова у анфас, або у чверть повороту праворуч чи ліворуч, у півоберта, в три чверті, у профіль. За художньо-стилістичним: у традиційній для передвижників реалістичній манері, яку підпорядкували до ідеологічних норм у радянський час і означили як соцреалізм, або у стилістиці нових напрямів модернізму чи постмодернізму, де відводилося місце експерименту та інноваціям у творенні образу Т. Шевченка. Важливим у цьому контексті є тло, його специфіка обумовлена інтенціями художників, одні його узагальнювали, щоб акцентували увагу на постаті, інші навпаки, прагнули об єднати образ з конкретною історичною подією, надаючи їй більш вагомого значення. Таким чином відбува- 64

65 лася трансформація усталеної рецепції особистості Т. Шевченка у контексті гострих проблем суспільства. Саме творам шевченкіани чи не в першу чергу доводиться виконувати світоглядну, суспільно-перетворюючу, виховну й сугестивну місію соціальної функції культури, адже йдеться про формування нових світоглядних позицій (з перекодуванням ролі Шевченкової особистості зі святого, національного пророка на безпосереднього учасника подій друга, брата, помічника), формування почуття власної гідності, що спрямоване на оновлення всього суспільства. Шевченкіані у живописі та графіці випадає якнайвиразніше виконувати соціальну функції культури, зокрема у часи суспільних криз. Отже, майже за 170 років творення образотворчої шевченкіани не було системного підходу до аналізу та узагальнення художніх процесів і явищ, які вплинули на способи інтерпретації образу Т. Шевченка впродовж ХХ ст. Але популяризація його творчості та життєвого подвигу через виставки, особливо ювілейні, засвідчує велику шану українського народу та інших етнонаціональностей до величної постаті митця та генія України. Його образ постав у численних портретах та сюжетно-тематичних композиціях, в яких розкривалися сторінки біографії митця, що й визначило жанрову специфіку шевченкіани. Біографічний матеріал, літературний і малярський доробок із серед. ХІХ до поч. ХХІ ст. є джерелом для мистецьких осягнень художниками постаті Т.Шевченка, їх напрацювання увійшли до каталогів виставок, альбомів. Зміна історико-культурної ситуації протягом ХХ ст., а відтак, художньої парадигми, вплинули на ідейне, композиційне та художньо-стилістичне вирішення образу Т. Шевченка у живопису та графіці. Художники апелювали до прижиттєвих фотографій, створивши два «канонічних» типи, за якими митець уособлювався як батько української нації, поет-пророк, духовний наставник, цей символізм співвідносив постать Т. Шевченка з культурним кодом української нації. Саме із залученням сьогодні знакових і символічних систем можливо ефективно й адекватно аналізувати масив живописної і графічної шевченкіани ХХ століття в усій її різноманітності. 65

66 66 РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ОБРАЗУ Т.ШЕВЧЕНКА У ЖИВОПИСУ ТА ГРАФІЦІ У рр. 2.1 Інтерпретація образу Т. Шевченка в х рр.: від передвижництва до пошуків модерністів Активізація художнього життя в Україні на зламі ХІХ-ХХ ст. зумовлена декількома чинниками тісними культурними зв язками з європейським соціокультурним простором, впливом російського і польського мистецтва, розбудовою міст як культурних центрів України. Хоча до 1917 р. частини території України знаходились під впливом Російської і Австро-Угорської імперій, її культура та мистецтво не були ізольованими, а культурне відродження з кін. XIX ст., що опиралося на національні традиції, набуло свого продовження і на поч. ХХ ст. У перехідний період відбувалися зміни в історико-культурних процесах, зокрема в художній парадигмі, що спричинили модерн і модернізм. Одним із головних протиріч у мистецтві цього часу став конфлікт між тяжінням до новизни (головної світоглядної категорії новітнього часу) та загально поширеною ретроспективністю художніх орієнтацій, який загалом поширився на сторіччя в цілому [180, с.12]. Зародження різних напрямів і течій із власними програмами та маніфестами мало вплив на українське мистецтво, яке розвивалося у суперечливих умовах суспільнополітичних колізій. Орієнтація на загальноєвропейський культурний процес і збереження національно-культурної ідентичності уможливлювала розвиток розмаїтих творчих спрямувань українських художників, оновлення ними художньої мови, зокрема у традиційних жанрах живопису і графіки. Серед них портрет та тематична композиція. Як зазначає В. Рубан: «Особливості суспільної обстановки і художньо-естетичних пошуків суттєво позначилися на розвитку портретного жанру < >, в ньому відобразилося нове розуміння людської особи, її суспільного значення < > формується нова поетика, де

67 важливого значення набуває елемент національної своєрідності» [163, с.5]. Показовою у цьому стала тема, пов язана з інтерпретацією образу українського митця Т. Шевченка, як репрезентанта художніх та естетичних пошуків митців. Розмаїті варіації його образу в жанрах портрету та сюжетнотематичної картини, виконані у живопису та графіці, дають можливість розглянути його еволюцію в мистецтві з позицій культурології, орієнтованої на цілісне розуміння людини та її буття. У цьому контексті художнє портретування Т. Шевченка є специфічною формою осягнення його багатогранної особистості в історії української культури. Перші десятиліття ХХ ст., позначені випробуваннями у побудові української державності на тлі війн та революцій, поставили проблему «героя» часу, який визначав нові смисли існування людини у цьому геополітичному світі. У цьому контексті образ Т. Шевченка відповідав певним запитам суспільства, зокрема проблемам національної ідентичності, формуванню самосвідомості, менталітету українського народу, розвитку його культури. Тому у творенні образу художники враховували сучасні їм історико-культурні та художні рухи, що проявлялося в його емоційній тональності, хоч вони і орієнтувалися на автопортрети та фотопортрети митця. Їх авторський суб єктивізм уможливлював віддзеркалення часу у образі митця, а відтак демонстрував культуротворчий потенціал у шевченкіані. Взявши за основу автопортрети Т. Шевченка, його портрет, написаний І. Рєпіним, чи фото І. Гудовського (1859), митці у х рр., як от Г. Цисс, І. Бурячок, І. Труш, Ю. Панькевич, С. Васильківський (рис. 7), Г. Кушніренко, пропонували модель сильної духом творчої особистості, провідника національної ідеї. Художнє вирішення портрету ґрунтувалося на прийомах та стилістиці імпресіонізму, львівської сецесії, реалізму, що розширювало межі стереотипного сприйняття постаті Т. Шевченка. Львівські художники поч. ХХ ст. мали перед собою розмаїту іконографію Т. Шевченка, що, водночас, зумовлювало до пошуку нового, нестандартного звучання його художнього образу. Не відступаючи від вже сталої композиційної схеми, Ю. Панькевич у 67

68 погрудному зображенні митця виявляє нові тони його емоційного стану. Особливо це проявилося у портреті Т. Шевченка 1904 р. (НМАШ), виконаному у техніці пастелі, в якому митець сповнений особливої внутрішньої нескореності при зовнішньому спокої. Це приклад справжнього монументалізму художнього образу, добрий зразок розуміння художником історичної масштабності феномену Т. Шевченка [174, с. 86]. Подібно трактовано роботи «Т. Шевченко після повернення із заслання» (1904, за фото І. Гудовського, 1859), «Т. Шевченко на тлі Дніпра», 1922). Портрет митця (1900) роботи Г. Цисса виконано на синтезі реалістичної, у моделюванні образу, та експресіоністичної манери у трактуванні простору динамічними продовгуватими тонкими штрихами пастелі, що створюють ніби «живу» матерію. Верхнє освітлення моделі посилює тоновий контраст. Слідуючи принципам романтизму у вияві «суб єктивного, ідеального світу героя, що сприймає дійсність відповідно до своєї системи цінностей» [164, c. 65], І. Бурячок у камерному портреті Т. Шевченка (1900-ті) прагнув показати особистість крізь призму її прагнень, мрій, ідеалів, що змушувало до зміни поетики образу, а значить зосередженні на його внутрішньому стані, вираженому через емоції, фізіономічні риси, міміку. Новаційним було у поплічному портреті і колористичне вирішення, наближене до пленерного живопису, оскільки в ньому переважали відтінки цирулеуму. Перед написанням портрету художник виконав етюд, в якому застосував теплі відтінки у моделюванні обличчя. Оригінально трактовано образ Т.Шевченка на поєднанні стилістики львівської сецесії та реалізму І. Трушем на поч. ХХ ст. Труш відкрив для себе Шевченка та його творчість у роки навчання у Краківській академії красних мистецтв, а за активної діяльності, зокрема як члена НТШ, мав більшу мотивацію до написання портрету митця (два варіанти, один для І. Франка, нині у збірці ЛЛММ Івана Франка, другий із приватної збірки, вперше експонувався на ювілейній виставці до 140-річчя від дня народження І.Труша у НМАШ, обидва не атрибутовано). Перший виконаний за фотографією А.Деньєра (кін. 68

69 1860 поч рр.), на якій Т. Шевченко разом із Г. Честахівським. Автор створив психологічно точний півфігурний портрет поета, що вирізнявся рафінованим естетизмом, плавністю ліній, контрастом кольору, контражурним освітленням, стриманою гамою. Він уміло поєднав західноєвропейські традиції і концепцію національної ідеї в малярському творі. Репродукцію з нього надрукувало видавництво «Бібльос» у 1920-х рр. у Львові [243, с. 48]. Другий портрет погрудний, виконаний за фото І.Досса (1858 р.), відноситься до «рєпінського» типу [243, с. 50]. Інша манера творення образу Т. Шевченка притаманна художникам центральної і східної частини України. У 1904 р. Л. Крамаренко, послуговуючись манерою написання портрету І. Рєпіним, створив свій образ поета, надавши більшої експресії повороту фігури та голови; у моделюванні обличчя застосував відтінки теплої гами, холодної в узагальнених обрисах одягу та простору навколо, для якого застосував червоний колір як імприматуру, а поверх нього динамічно накладав мазки. Таким чином у портреті явне відчуття тривоги, напруги. Прагнучи передати близькість духу поета до народу, С. Васильківський живописною мовою втілив його образ у півфігурному камерному портреті (1907 р.), що композиційно наближає Шевченка до фронтального плану, фігуру повернено в три-чверті, обличчя в анфас. У стилістиці написання, що ґрунтується на засадах реалізму, відчутно і рєпінську манеру. Це було суголосно з художніми тенденціями у мистецтві, пов язаними із діяльністю передвижників та традиціями академічної школи. Композиція і стилістика виконання зумовлена прагненням художників показати митця відповідно до вже візуалізованого образу з урахуванням типології портрету. Стильові пошуки у жанрі портрету вирізняють Ф. Кричевського, який вже до 1920-х років мав свою систему художніх поглядів. Залишившись послідовником школи реалізму, він створив емоційно глибокий та одухотворений образ Т. Шевченка у декількох живописних та акварельних портретах. Для Малого залу ВУАН (тепер НАНУ) у1928 р. написав погрудний портрет митця (рис. 8), як і багатьох культурних діячів. У рр. написав 69

70 портрет (НМТШ), що репрезентував новий образ митця українського інтелігента, представника петербурзької богеми, академіка гравюри, титана думки. Він сидить у невимушеній позі на дивані в інтер єрі кімнати. Фігура в анфас, погляд спрямовано на глядача. Це було досить незвичним у портретній шевченкіані прийомом, але автор хотів розкрити особливості натури митця, його природний стан. Шевченко, у білому парусиновому костюмі та темному плащі, сидить, обіпершись на спинку дивану, біля нього лежать бриль і свита, у руці тримає костур, позаду на стіні висить невеликого розміру портрет військового. Ф. Кричевський створив портрет-ретроспективу, в семантичному полі якого є і спогади про українське село, показані у традиційному одязі, і спогади про тяжкі роки заслання, втілені у невеличкому портреті на стіні, і власний стан Т. Шевченка, який усвідомлює себе вільним творцем, а також авторська позиція художника, який представив митця, як величну постать в українському культурному просторі. Ф.Кричевський розробляв український стиль у мистецтві, тому національна складова відігравала важливу роль у його творчості. У 1933 р. він зробив декілька рисунків і ескізів для пам ятника поету, в яких прослідковується довгий шлях пошуку його образної структури, оскільки він мав задум символічного характеру Шевченко вів за руку дівчинку, яка уособлювала Україну [201, с. 74]. Близький до роботи Ф. Кричевського живописний парадний портрет Т.Шевченка (рис. 8), написаний Г. Циссом у 1929 р. за фотографією І. Гудовського (1859). У видовженому форматі зображено митця, що сидить на стільці. Він у темному піджаку, білій сорочці, з зав язаною на шиї хустиною, та світлих штанях; однією рукою опирається на спинку стільця. Фігура написана в анфас, вона займає майже весь формат полотна, тому інтер єр кімнати вирішено узагальнено темним тоном модельовано тло позаду, натомість на підлозі зображено барвистий український килим, який «оживляє» простір. Автор, зберігши образ, зафіксований на фото, надав йому у портреті більш виразних рис завдяки кольору, що вплинуло на емоційну складову портрету. 70

71 Цисс досяг цілісності образу Т.Шевченка, в стилістиці написання якого відчутні рєпінська манера та традиції українського живопису та культури. Народницька ідеологія впродовж ХІХ ст. вибудовує міф про Шевченка як Батька й пророка національного письменства [58, с. 366]. Таким чином художники могли через образ «батька Тараса», міфологізований у народницькій ідеології, розкривати глибинні смисли української культури. Необхідно зауважити, що традицію цього типу образу «батько Тарас» започаткував сам Шевченко власними автопортретами 1860 р. (офорт) та 1861 р. (п., олія), на яких він у смушевій шапці та кожусі. Таким його сфотографував А. Деньєр у 1859 р., за цим фото митець і виконав автопортрети. Згодом саме цей образ, втілений у портреті живописцем І. Крамським, став портретом-символом із явним національним контекстом, до нього в усі часи зверталися художники різних поколінь. Поєднання мистецтва з національною складовою вперше відбувається у творчості С. Васильківського, який першим після Т. Г. Шевченка звернувся у своїй творчості до історії свого народу і майстерно зображував українську природу, жанрові сцени на її тлі. Сюжетні зав`язки у його композиціях майже завжди незначні стосовно обширу пейзажу, людей він зображував здебільшого зі спини або збоку, старанно вписуючи їх у природу. Натомість змінив свій підхід у написанні портрета Т. Шевченка ( ), який у шапці і кожусі сидить на камені перед осіннім лісом. Він дивиться прямо на глядача, його постать у природному середовищі сприймається монументально, що напевно хотів підкреслити автор. В інтерпретації образу відчутний вплив передвижництва, а саме у реалістичній манері написання. Буковинський живописець С. Кобилянський написав портрет поета (1911) невеликого формату в монохромній гамі, яка посилила драматизм образу. Виділення світлом обличчя на противагу загальній стримано-похмурій колірній гамі створює враження немов погамованої зусиллями волі, внутрішньої напруженості [163, с.149]. Творчість Т. Шевченка мала велике значення і для А. Манастирського, безсмертні поетичні твори стали джерелом натхнення для численних робіт художника. Тому, працюючи над портретом митця 71

72 (1912) А. Манастирський прагнув осягнути глибину його поетичної думки, багатогранність, життєву мудрість поета. Він написав два живописні портрети, близькі за композицією, але відмінні за емоційною тональністю та певними елементами зовнішності. Один вирізнявся тонкою організацією фізіономічного та внутрішнього духовного світу постаті, а її моделювання темними відтінками на світлому тлі лише посилювало ці відчуття. Інший демонструє дещо тривожний стан митця. Манастирський живописною мовою змінив усталений образ «батька Тараса» на образ Шевченка-романтика, оскільки обличчя його було молоде, лише довгі вуса натякали на зрілість. Натоміть у графічному портреті, виконаному в 1920 р., він повернувся до усталеного типу. У поплічному портреті Т. Шевченка (1914) Я. Пстрака застосовано оригінальний прийом ескізності у зображені одягу і довершеності у моделюванні обличчя у реалістичній манері. Такий прийом надає певної поетизації образу, який виділяється на світлому тлі. Поєднання ахроматичної і хроматичної гами в живописному портреті було новаторським на той час. Портрет репродукували у листівках, доповнюючи образ українським орнаментом. Власне розуміння Т. Шевченка і сприйняття його творчої спадщини, обумовлене соціально-історичними умовами, по особливому проявилося у портреті Т. Шевченка «Дивлюсь, аж світає» (1918; рис. 8) пензля О. Куриласа. Ідейний задум портрету суголосний тогочасним історичним подіям. Як зазначає О. Сидор: «Понадчасова вселюдська сутність Шевченкового генія дозволяла ніби бачити його серед учасників тих бурхливих подій, відчути закличні ритми його музи у всеосяжному прагненні до суспільнополітичного оновлення, до того, щоби почати новий день нашої історії. Це дає зрозуміти своєрідну життєво-оптимістичну інтонацію образу Шевченка із словами: Дивлюсь, аж світає..» [173, с. 86]. Необхідно зауважити, що О. Курилас ймовірно враховував народне розуміння і сприйняття образу Т. Шевченка, тому удався до інтерпретації «канонізованого» типу зображення мит- 72

73 ця у кожусі й шапці. Портрет яскраво унаочнює тяжіння художника до «романтизованих, внутрішньо піднесених зображень» [163, с.122]. На замовлення українців Аргентини випускник Віденської та Мюнхенської академій мистецтв М. Івасюк виконав живописний портрет Т. Шевченка (1924). Ця робота була творчою удачею художника, в ньому «помітне тяжіння до драматизації образу» [163, с.148]. В українському мистецтві доробок М. Івасюка в портретному жанрі відносять до типових виявів передвижницького напряму. Пензлю «батька російського футуризму» Д. Бурлюку належить образ Т. Шевченка у кожусі й смушевій шапці (поч х рр.; рис. 7), виконаний у реалістичній манері з елементами імпресіонізму, що виражено у своєрідній вібрації вохристо-зеленої гами тла, а також фактури одягу. Освітленням акцентовано увагу на обличчі митця. Особисте життя Т. Шевченка також відображено у живописних творах, в яких художники розкривали ті чи інші знакові події, сцени, зустрічі, де обов язково присутня постать митця. У ряді творів його біографія тісно переплітається з мотивами власної поезії. Варто сказати, що і в одному, і в другому випадку образ Т. Шевченка, втілений у періоди дитинства, юності, перебування у Вільно та Петербурзі (до початку навчання в Академії мистецтв) є умовним, оскільки ні фотографій, ні рисунків його натури немає. Художники творили портрет, не дотримуючись фізіономічних рис (за уявою), тобто портрет-тип. Ті картини, в яких відображено митця від періоду навчання в Імператорській академії мистецтв і до останніх днів життя, здебільшого близькі до його зовнішності, що підтверджує сюжетно-тематична композиція «Шевченко на засланні» (1911), написана на картоні О. Куриласом. У картині зображено митця у момент відпочинку і роздумів на тлі тяжкої роботи арештантів біля Новопетровського укріплення. Автор скористався автопортретом Т.Шевченка 1858 р. Полотно «Т. Г. Шевченко в рисувальних класах Академії мистецтв» (рис. 9) у 1920-ті рр. написав І. Їжакевич, де зафіксував момент співпраці К. Брюллова та молодого художника над академічною постановкою на тлі інших його учнів. У цій роботі було використано перший відомий 73

74 автопортрет Т.Шевченка 1840 р. До нього ж звернувся і В. Хитько у картині «Шевченко серед селян» (1922), зобразивши зустріч поета у перший приїзд в Україну. Аналогічну композицію «Т. Шевченко серед кріпаків» (1927; рис. 9) написав П. Носко. У 1925 р. Ф. Коновалюк намалював живописне полотно «В казематі», показавши митця у його холодних застінках, куди крізь заґратоване віконце пробивається промінь світла. Перші уроки малого Тараса автор втілив у живопису «У дяка в науці» (1928; рис. 9). У зрілому віці його зобразив І. Шульга у роботі «Т.Г.Шевченко на етюдах» (1928), звернувшись до фотопортрету 1858 р., виконаного І. Гудовським. Біографічну сторінку, пов язану з дитинством і водночас з поезією Т. Шевченка втілив М. Козак у картині «Малий Тарас малює («Мені тринадцятий минало»)» (1924). Цей напрям шевченкіани у подальшому буде активно розвиватися у живопису, станковій графіці та книжковій ілюстрації. Інтерпретація образу Т. Шевченка художниками-графіками цього періоду вирізняється розмаїтою тематикою та стилістикою. Звичайно основою для розробки та втілення образу служили автопортрети і фотопортрети митця, або портрети, виконані І. Крамським та І. Рєпіним. Творчий підхід до інтерпретації постаті продемонстрував В. Розвадовський, виконавши у фотоцинкографії його камерний портрет (1901). У ньому Т. Шевченко сидить за столом в українській сорочці, на праве плече накинуто свиту. Він у творчій задумі, біля нього книга, аркуш, перо і каламар. Як і М. Микешин, автор хотів виокремити етнокультурну приналежність митця, яку втілив у стилістиці, близькій до народних малярів, що виявило його народницький, просвітянський дух. До «рєпінського» типу належить портрет поета, створений у офорті Я.Андрєєвим (1904), два портрети (1906), виконані у техніці автолітографії Ф. Красицьким, у офорті В. Бобровим (1908). Ф. Красицький в одному із портретів застосував експресивну манеру, ескізно, ніби за один сеанс, передав «живу натуру», зафіксувавши мить життя. Водночас, це була символічна «пролонгація» на його сучасність, оскільки для портрету він вибрав остатнє 74

75 прижиттєве фото Т. Шевченка, де той разом із Г.Честахівським (робота А. Деньєра, кін поч рр.). Для скульптора, громадського і політичного діяча М. Гаврилка постать Т.Шевченка також була близькою, він виконав серію барельєфів із зображенням погруддя в профіль та анфас, брав участь у конкурсі на його пам ятник, виконавши оригінальний макет. Відомий також його графічний портрет митця (1907) за світлиною І. Досса (1858). Експресивна техніка рисунка сприяла новій репрезентації образу, в якому поєдналися драматизм, трагедія і тривога. Ці емоції прочитуються у погляді, повороті і нахилі голови, фігури. Автор втілив їх, як опосередковану реакцію на історичні події того часу першу російську революцію рр., в якій брало участь українське населення Наддніпрянської України, прагнучи розв язати національне питання. А згодом сам став учасником І-х національно-визвольних змагань у лавах січових стрільців. До цього ж типу належать портрети, виконані А. Середою (1920- ті), В. Касіяном (1922, офорт; 1923 (рис. 10) та 1926, ксилографія), Л. Овсянніковим (1923), О. Довженком (1924; рис. 10). Оригінально інтерпретовано образ Т. Шевченка у графіці Г. Кушніренка (1925; рис. 10): як народного поета в українській вишиванці, який сидить за столом у глибокій задумі. Він зобразив його олівцем, застосовуючи м які переходи тону, що наблизило портрет до техніки фотографії. Образ молодого Т. Шевченка постав у графіці О. Лятуринської (1925, Прага), яка, послуговуючись його автопортретом 1840 р., виконала портрет (відомий за листівкою вид-ва Ю. Тищенка, Прага, ті [246, с. 876]), дещо змінивши ракурс повороту голови, чим надала образу впевненості і відкритості, уособлюючи його українським прогресивним діячем. До інтерпретації образу Т. Шевченка у шапці і кожусі за фотографією А. Деньєра (1859 р.) зверталися художники, які графічною мовою прагнули передати особливості його характеру, це Ф. Красицький (1906, 1909), Б. Смирнов (1910-ті), В. Мате (1911), А. Манастирський (1920), М. Козак (1925). Саме такі риси як цілеспрямованість, впевненість, стійкість, незламність тощо 75

76 вирізняли образ Т.Шевченка у портретах, створених українськими художниками-графіками. Осмислення постаті Т. Шевченка через призму власного художнього бачення митців було суголосним із змінами художньої парадигми на початку ХХ ст. і в і рр., що обумовлене зацікавленням західноєвропейськими напрямами та течіями, насамперед символізмом, модерном і модернізмом. Розмаїтість творчих спрямувань мистців визначала новації художнього прояву, зокрема в інтерпретації образу Т. Шевченка, оцінці його ролі у культурному поступі української держави. Як вважає Т. Гундорова, модерністська ідеологія прагне подати Шевченка як прообраз релігійного артиста (М. Євшан), натомість авангардистська свідомість виростає на основі радикального розриву з іконографією Шевченка, що засвідчує Семенків перформанс зі «спаленням» «Кобзаря» [58, с. 366]. Український образотворчий авангард відобразив у собі пошуки мови пластичного вираження складних переживань часу через дисонансну побудову картини < > портрет людини перестав бути власне портретом, схожим на модель індивідуальним зображенням. Він став знаком впливу історичного моменту на людину < >. Особистість втрачає в часі характерологічну неповторність, однак набуває вселюдських, "родових" рис [98, с. 422]. Свідченням формотворчих пошуків доби на основі давніх українських традицій є «Портрет Т. Шевченка» (1910-ті р., туш; рис. 11) М. Бойчука, що «імовірно, був підготовчим до епічного твору; в ньому виразно проступає монументальність форми, властива почерку митця: широке асиметричне обличчя поета, високе чоло, перетнуте різкими зморшками, монолітний силует плечей усе підпорядковано відтворенню великої сили духу, стійкості, незламної волі» [88, с. 475]. Варто звернути увагу на графіку художників, пов язану з розробкою образу Т. Шевченка для увічнення його у монументальній формі, пам ятнику. У 1908 р. українські громадські організації порушили питання про спорудження йому пам ятника. Саме оголошення міжнародного конкур- 76

77 су на пам ятник Т. Шевченку у Києві 1909, 1910, 1911 рр. зацікавило багатьох митців, зокрема Ф. Кричевського (про якого написано вище), І. Рєпіна, О. Богомазова, О. Новаківського та ін., які в той чи інший спосіб (розробка ескізів пам ятника, створення плакатів і листівок з образом митця для збору коштів на пам ятник і т.д.) прагнули долучитися до цієї справи. О. Богомазов створив два портрети Т.Шевченка (туш) у рр. за відомими фото А. Деньєра і І. Досса у властивій для нього кубофутуристичній манері. Їх датування обґрунтував Д. Нікітін, на основі аналізу стилістики, що відповідала творчим пошукам цих років. У 1911 р. портрети застосували для оформлення шевченківських листівок (рис. 11), доповнивши словами поета «Учітеся, брати мої, думайте, читайте, чужому навчайтеся й свого не цурайтесь!». На одній Шевченка зображено на тлі хмар, що динамічно рухаються, під портретом напис, на другій образ митця у шапці й кожусі доповнює напис, що є водночас тлом. Листівки призначалися для збору коштів на пам ятник Т. Шевченку, тому того ж року видано ці дві благодійні поштові листівки Київським комітетом із вшанування пам яті Шевченка, на одній із них був напис: «На пам ятник Шевченкові у Києві». Згодом листівки використовували в оформлені плакату, концертних програм (за Д. Горбачовим [50, с. 464]), навіть видань творів поета, ілюстрацій книжок аж до другої половини 1920-х рр. Портрет Т. Шевченка вміщено на обкладинці «Кобзаря» (К., 1927) Оригінальним мистецьким явищем стала шевченкіана О. Новаківського, зокрема, відомі рисунки і начерки до пам ятника Т. Шевченкові (1913 р., рр.; рис. 12), ескізи з його образом до завіси театру «Руська Бесіда» (1924 р.), ескізи до алегоричної композиції «Шевченко і смерть» (1917). Ескізи до пам ятника він розробляв задля участі у міжнародному конкурсі (Київ, 1913), у рр. виконав понад сорок начерків, у котрих утілив своє бачення монумента та образу Шевченка, трактуючи його то як народного барда і пророка, то як лідера, ідейного натхненника, мудрого учителя, патріарха, чи як батька, котрий пригортає до себе дітей [41, с. 578]. Оригінальністю мистецького та ідейного задуму виділяється начерк, у якому художник 77

78 бачить поета в образі запорізького козака, що в скорботній задумі споглядає вниз на історичну драму поневоленого народу, приклавши до серця руку із згортком своїх поезій та оперши кисть другої руки на руків я шаблі [42, с. 26]. Філософські та державницькі ідеї поета у той час активно обговорювалися на сторінках галицьких газет у зв язку з національно-визвольними змаганнями. У рр., задумуючи алегоричну композицію «Шевченко і смерть», художник виконав серію начерків і живописний етюд, в одному з них «поета зображено у глибокій задумі на тлі війни, персоніфікованої в образі смерті з косою» [41, с. 578]. У графічних портретах Т. Шевченка 1920-х рр. можна виділити портрет символ, в якому образ є виразником конкретної ідеї, смислу, значення. Один із кращих учнів графічної школи І.Падалки, харківський художник М. Фрадкін створив портрет Т.Шевченка (акварель, друк), в якому поєднав нові засоби художньої виразності шевченкового образу з глибоко філософським осмисленням його долі. У роботі він слідував принципам школи, яку усталено відносять до течії неопримітивізму, але О. Лагутенко відмічає, що «у творчості Мойсея Фрадкіна більш послідовною і наочною є захопленість засобами міського примітиву» [101, с. 150]. Шевченкіана О. Кульчицької охоплює рр., протягом яких вона неодноразово зверталася до образу Т. Шевченка. У 1914 р. у техніці лінориту створила композицію «Шевченко-вчитель», трактуючи постать поета як пророка української нації [92, с. 222]. У циклі «Портрети українських письменників» виконала у техніці деревориту «Портрет Тараса Шевченка» (1920 ; рис. 10; 1939 ). Розмістивши погруддя на більшій частині аркуша ліворуч, у нижній частині вона доповнила його словами з поезії «Подражаніє 11 псалму»: «Возвеличу / Малих отих рабів німих! / Я на сторожі коло їх / Поставлю слово». Цей прийом властивий плакату, але у цій роботі дуже тонко введений у художній контекст. У стилі модерну вона виконала перший художній шевченківський екслібрис (1920 р.) для книгозбірні школи ім. Т. Шевченка в м. Володимирі-Волинському. У ньому також використано слова з Шевченково- 78

79 го поетичного послання «І мертвим, і живим», а саме слова: «В своїй хаті своя й правда». В якості оригінального мистецького явища слід виділити шевченкіану О. Саєнка, який ще у ранніх студентських творах звертався до образу Т.Шевченка, зокрема, в рисунках та ксилографіях рр. У розробці образу він глибоко аналізував стан особистості, відповідно художньо вирішував його. За композицією та стилістикою портрети Т. Шевченка можна розподілити на дві групи. У першій експериментував із репрезентацією образу в межах поплічного (рис. 11) чи погрудного портрету, у другій мала місце завершена композиція, в якій Т. Шевченко зображений у конкретній діяльності чи ситуації. У цих рисунках і гравюрах автор зберіг певне узагальнення і стилізацію, що були явним авторським концептуальним підходом до втілення образу. У 1920-і р. він виконав у деревориті два портрети, за «канонізованими» типами, створеними І. Крамським та І.Рєпіним, але інтерпретував їх по-своєму у погрудді Т. Шевченка в шапці й кожусі, трансформував фактуру хутра в орнамент (на освітленій частині), а тіні на обличчі передав ритмічними штрихами. Такий же стиль притаманний портрету, де митець зображений у костюмі, оригінально вирішено тло ритмічними вертикальними штрихами, що згущуються вгорі й розріджуються внизу біля постаті. У портретах, виконаних олівцем, автор більше працює з лінією, шукаючи форму для увиразнення особливостей зовнішності й, водночас, внутрішнього стану поета. Це роботи: «Тарас Шевченко пише вірші» (1920, 1921, два твори 1922), три портрети (1922). У першій образ закомпоновано у колі, відповідної динаміки надано фігурі він схилився над щоденником, занотовуючи свої думки. У портретах дотримано композиційного модулю у прямокутнику оригінально стилізовано образ Шевченка, виокремлено його яскраві риси довгі вуса, гострий погляд і орнаментовану зигзагами смушеву шапку. В іншому, на поєднанні трикутника і кола вирішено плечовий пояс та обличчя. В третьому лінією узагальнено фізіономічні риси, образ створено за фотопортретом Т. Шевченка роботи І. Гудовського (1959 р.). Як зауважила Н. 79

80 Саєнко: «У серії виконаних у 1920-ті роки портретів конструктивність і лінійність поступаються місцем м якій пластичності. < > Орнаментальна стилізація, загальне конструктивно-графічне витлумачення форм саме ці риси згодом стануть основою індивідуально-стильової системи Саєнкового художнього бачення» [166, с.13]. В іншій групі містяться незавершені рисунки та численні начерки О. Саєнка, в яких він передає творчі переживання поета, просто й виразно, у лаконічній формі намагаючись відтворити страждання, душевний біль, нескореність його духу «Тарас Шевченко на засланні» (1920), «Шевченко у в язниці» (1921). У цих композиціях О. Саєнко надає перевагу округленим контурам, декоративним елементам, тут помітний вплив манери М. Бойчука з відчутним тяжінням до чіткості й простоти композиції» [166, с.11]. У цих рисунках втілені принципи монументалізації художнього образу, як от «локальність кольорових поєднань, відсутність пленеру, площинне трактування форми, стилізований малюнок, прагнення уникнути будь-яких ракурсів, умовність пейзажу, ієратична застиглість композиції» [13, с.183]. Розглядаючи особливості шевченкових образів, створених О. Саєнком, варто пам ятати, що «зв язки Олександра Саєнка з бойчукістами тримаються на розумінні художником природи народного мистецтва і поширенні його традиційних рис симетрії композиції, декоративності кольорової площини, гармонійної ритміки. Творчість О. Саєнка органічно входить в естетику бойчукізму. Адже вона має генетичну спорідненість з народною культурою, її поетикою, мелосом, монументальністю форм, орнаментальністю площин» [203, с.10]. Орієнтуючись на документальні й етнографічні матеріали, зібрані під час подорожей Борзнянщиною протягом х рр., О. Саєнко розпочав працю, що тривала кілька десятиліть: унікальні, стилізовані в дусі народної картинки тематичні композиції про перебування поета в Борзні й її околицях, у яких відтворено настрої, атмосферу, побут, архітектуру тих часів. Привертають увагу вже ранні акварелі з серії «Т.Шевченко на Борзнянщині», такі, як от «Тарас Шевченко у Мотронівці» (1923). Так, у аркушах 80

81 серії про перебування Т.Шевченка на хуторі Білозерських (акварель) митця показано працьовитою людиною: «Тарас Шевченко рубає дрова. Хутір Мотронівка, 1847 рік» (1923), «Тарас Шевченко напуває волів» (1923), «Тарас Шевченко на хуторі Мотронівка 1847 року. Біля криниці» (1923). До поезії Т.Шевченка «N.N. Мені тринадцятий минало» (1927, дереворит) С.Налепинська-Бойчук виконала тематичну композицію, створивши образ Шевченка-дитини (ліричного героя автобіографічної поезії), дотримуючись засад «бойчукізму». Інтерпретація образу Т. Шевченка у книжковій та журнальній графіці вирізняється функціями видань періодичні, вибрані твори поета, повне зібрання, «Кобзар». Новизною прочитання постаті вирізнялися серії шаржів на нього (рис. 12), створених В. Різниченком (псевд. Валентій) у 1900-х рр. для журналу «Шершень». У 1906 р. для обкладинки одного з номерів ( 8) виконав тематичну композицію: Шевченко вбраний у кожух та смушеву шапку стоїть на узвишші кручі і грає на бандурі, біля підніжжя козацтво на чолі з Б.Хмельницьким. До цього номеру тушшю виконав серію шаржованих малюнків із образом Т.Шевченка «Обніміте, брати мої, найстаршого брата!», «І на гору високую виходжу, дивлюся», «Слава!». Наступного року виконав ескіз обкладинки для літературно-наукового альманаху «Просвіта», де зображено постать Шевченка, що відгортає завісу, з-за якої сходить сонце. У 1909 р. створив рисунок «Справа пам ятника Шевченкові і курські земці», в 1911 р. «Шевченківське свято наближається» та «Біля пам ятника Т. Шевченкові» та ін. Своєрідне бачення постаті митця в звичній для українців сільській оселі втілив І. Бурячок, який вдався до традиційного типу зображення образу поета в кожусі (1910-ті р.,), проте він прагнув, вочевидь, не строгої передачі фізіономічної подібності, а понад усе незламного духу та непокірливості Шевченкової натури. Це відчуття доповнює антураж інтер єру української хати, що має етнографічні ознаки. У 1925 р. (15 березня) у гумористично-сатиричному журналі «Зиз» (Львів) вміщено портрет Т.Шевченка роботи О.Сорохтея (1922), де за основу 81

82 взято так званий рєпінський тип зображення, але з виразно гіперболізованою в сатиричному дусі похмурістю митця: очей не бачимо, лише чорні риски зигзагоподібних брів. Того ж року (1 січня) в згаданому виданні подано роботу М. Бутовича сатиричного характеру «З колядою в небі» (1925) навпроти Т.Шевченка стоїть Лєнін, а між ними створіння, стилізоване як ангелпіонер, тримає червону зірку з серпом та молотом. Графіку супроводжено відповідним текстом [165, с. 58]. У 1926 р. (15 березня) у тому ж виданні вміщено ще один графічну композицію сатиричного характеру М. Бутовича «Шевченко до наших партій» постать митця в кожусі й шапці, з розведеними руками, що здіймається над представниками різних партій, які б ються між собою. Аналогічні за сутністю образу Т. Шевченка як учасника сучасних художникам подій графічні зарисовки виконали І. Падалка, А. Петрицький, Б. Фрадкін, Л. Каплан; вони друкувалися у гумористично-сатиричному журналі «Червоний перець» (Харків). Так, І. Падалка створив композицію щодо будинку письменників «Слово» у Харкові, у ній образ збентеженого поета останніх років життя, який задумався над аркушем із рядками: «Я на сторожі коло їх поставлю слово», під рисунком авторський коментар: «Т.Г.Шевченко Поставили «слово»?! Як би був знав, не писав би» [165, с.72]. Цей рисунок він подав у 1927 р. у журнал «Червоний перець» ( 3). Низку гострих тогочасних суспільних проблем (бюрократія, несплата аліментів тощо) через залучення образу Т. Шевченка в сатиричних графічних композиціях здійснив А. Петрицький (опубліковані у цьому ж журналі у 1927, 5; 1928, 5). Однією з його найцікавіших робіт є «Яким би хотіли бачити Т.Г.Шевченка наші літературні організації», де образ митця в сатиричній інтерпретації подано через рецепцію літераторів ВАПЛІТЕ, ПЛУГу, ВУСППу, МОЛОДНЯКа, неокласиків (1927, 5). У тому ж номері сатиру на М. Семенка «Кобзарі» в 1927 р. виконав Б. Фрадкін, намалювавши його малесеньку постать, що стоїть на стільці, на противагу могутній постаті Т. Шевченка. Коментар: «Михайль Васильович Семенко. Одступіться трохи, Тарасе Григоровичу, а то нас переплута- 82

83 ють» [165, с.84]. Серед цікавих сатиричних творів і дружніх шаржів роботи Л. Каплана вирізняються такі «Не забудьте спом янути не злим» (1928) («Червоний перець» (Харків) (1928, 9) та «Що занадто то зле» 1929) ( 8 за 1929 згаданого видання).у першій роботі поет засмучений висвітленням його біографії в творах всеукраїнського фото- і кіноуправління; у другому гірко втішається, що за його життя не було того, щоб день-у-день письменники їздили читати свої поезії на заводи й фабрики. У х рр. у виданнях поетичних творів Т. Шевченка здебільшого розміщували на форзаці його фотопортрет чи репродукції з автопортретів, живописних або графічних портретів авторства відомих художників, літографії з них. Часто художники втілювали образ митця для обкладинки видань, або ж їх ілюстрації, виділяючи ті риси характеру, що відповідали змісту твору. Варто відмітити таких літографів як Я. Бенціяновський (оформив обкладинку з портретом Т.Шевченка для кн. «Назар Стодоля» (К., 1905)), Ф. Адт (портрет для форзацу у вид. «Кобзарь» (СПб., 1910; СПб., 1911; СПб., 1913; К., 1914); «Маленький Кобзар» (СПб., 1911); «Історичні поеми» (Коломия, 1914)), П. Борель («Катерина. Тополя» (К., 1918)), В. Мате («Кобзар» (Вінніпег, 1918)) та ін. У «Кобзарі» (Львів, 1914) вміщено портрет поета роботи І.Косинина; обкладинка створена художником А. Андрейчиним. Особливості художньої мови І.Косинина полягають у застосуванні авангардної стилістики, а також символізму та сюрреалізму. Його образи сповнені оптимізмом, мрійливістю, подеколи сумом. Для обкладинки журналу «Шершень» (1906, 8) Ф. Красицький виконав портрет Т. Шевченка. Гравер В. Мате був одним із ініціаторів та куратором видання «Малюнки Т. Шевченка» (СПб., Вип. 1-2), де й уміщено створений ним у 1911 р. портрет митця. У 1915 р. Л. Пастернак нарисував для збірника «Клич» сюжетну композицію «Т. Шевченко та Айра Олдрідж» (є три варіанти) у стилі експрес-замальовок, що давало можливість схопити саму суть зображуваного. Сам художник вважав їх школою «справжнього імпресіонізму». У 1918 р. К. Немец виконав для обкладинки видання поезій 83

84 Т. Шевченка його образ, звернувшись до відомого твору К. Трутовського «Кобзар над Дніпром». У 1921 р. О. Буцманюк для обкладинки «Українського скитальця» (1921, 5) намалював профіль поета у колі, під яким зобразив лаврове листя, і об єднав усе прикрашеною українськими різьбленими орнаментами рамою. Портрет Т. Шевченка роботи О. Богомазова до Шевченківських свят у 1920-у р. був використаний для оформлення низки святкових випусків, зокрема, листівки. У 1926 та 1927 рр. київське видавництво «Час» надрукувало «Кобзар» Т. Шевченка, на обкладинці другого, 1927 р., вміщено його портрет роботи О. Богомазова. Його підхід до інтерпретації образу вирізняється поєднанням традицій і новаторства, що проявилося у формотворчих пошуках. У 1927 р. у Києві побачило світ видання «Шевченко Т. Повна збірка творів: Поезії: (Кобзар)», до якого увійшли ілюстрації П. Носка у техніці акварелі, туші і білила. Наклад видання знищили під час боротьби з націоналізмом, але деякі екземпляри збереглися й дають уявлення про графічну шевченкіану художника. Серед ілюстрацій роботи, пов язані з біографією поета за віршами «Згадайте, братія моя» (він у казематі), «Козачковському» (муштра Т. Шевченка), «Сон» (блукав по світу), «Мені тринадцятий минало» (пасе ягнят), розкрито один із його яскравих спогадів дитинства. Цю ж тему продовжив у рисунку «Кругом поле, як те море», а його перебування в Україні втілив у реалістичній манері у картині «Т. Шевченко серед кріпаків» (обидва твори 1927). На обкладинці «Кобзаря» (1928) вміщено профільне силуетне зображення Т.Шевченка роботи О. Судомори. Оригінально інтерпретовано образ Т. Шевченка у плакаті. Серед перших був плакат із портретом митця, виконаний у 1914 р. у техніці літографії Г. Малиновським. За усталеним типом у кожусі і смушевій шапці, він створив образ, модельований рядками його поезій. Метафоричне трактування постаті поета, як «сіяча волі», втілив О. Маренков у плакаті «Орися ж ти, моя ниво» (1921), який започаткував шевченкіану в українському плакаті. Новаторським підходом до інтерпретації образу Т. Шевченка у графіці вирізняється робота М. Жука створений ним портрет-оповідь (за фото І. Досса) у 84

85 стилістиці модерну було надруковано Книгоспілкою (1925). В ньому акцентовано на потужній енергетиці особистості митця та його тернистому шляху образ на фронтальному плані, позаду нього ліворуч сцена з поезії «Тополя», праворуч терновий вінок. Це символ власного буття-випробування, що вже йде до кінця, і надії на втілення його мрії про вільну державу Україну, і вічного життя. В означений період з явилися і набули поширення шевченківські поштові листівки, зокрема, з портретом митця. Надзвичайна цінність цієї шевченкіани полягає в тому, що серед репродукованих образів митця, «чимало таких, що вперше відтворені на листівках, а з-поміж них і ті, оригінали яких втрачені або знищені» [249, с. 69]. Це твори В. Кадуліна, В. Корнієнка, А. Манастирського, Я. Пстрака, І. Шульги. Листівки, видані протягом х рр., поділяються на дві групи: в одних використано репродукції портретів Т. Шевченка авторства відомих художників, інші включали його зображення або фотопортрети, що супроводжуються мотивами його поезій, символами, римованими строфами чи з історичними місцями, побутовими сценами тощо. У перших популярними були роботи І. Крамського, Ф. Красицького, Ю. Панькевича, І. Труша, І. Шульги, С. Васильківського та ін. У Києві у 1903 р. вперше видрукувано листівку за літографію П. Бореля, який вигравірував портрет Т. Шевченка за фотографією А. Деньєра (1859), виокремивши його з посеред друзів. Цим започатковано історію видань листівок із даним портретом митця. У 1904 р. у Петербурзі та 1917 р. у Петрограді видано листівки з репродукцією живописного портрету Т.Шевченка роботи І. Крамського (у кожусі й шапці), рр. побачила світ листівка з портретом поета у техніці офорту (1871). Низка листівок вийшла з репродукціями творів Ф. Красицького (1904, Київ; 1911, Львів та Київ). У 1910 р. у Коломиї видано листівку з портретом митця за Ю. Панькевичем «Шевченко по повороті з заслання». Значну кількість шевченківських листівок було випущено 1911 р. на вшанування 50-х роковин смерті Т. Шевченка. Серед них з репродукцією картини К. Трутовського «Шевченко коло Дніпра» (Київ), пор- 85

86 третом митця роботи М. Гаврилка (Харків). Того ж року у Стрілецькому Куті видано листівку, підготовлену І. Данилевичем, де портрет митця в кожусі й шапці прикрашено драперіями ліворуч, а в нижній частині композиції відтворено факсиміле Шевченкового підпису. У 1912 р. у Мануйлівці вдруковано листівку з портретом Т. Шевченка у вишиванці за художником В. Корнієнком. У 1914 р. в Ужгороді побачила світ листівка з репродукцією портрета Т. Шевченка пензля А. Манастирського. У 1920-х у Львові видано листівку з портретом поета роботи І. Труша. До другої групи можна віднести листівку з репродукцією твору Т. Сафонова «Думи», що презентує образ поета «рєпінського» типу з візуалізацією його дум-візій. У Кам янці-подільському у 1906 р. Л. Раковський створив шевченківську листівку на основі колажу з історичних місць міста, розташованих навколо фотопортрету Т. Шевченка (за І.Доссом). Того ж року у Львові вийшла листівка з репродукцією портрета Т. Шевченка роботи О. Островського, обрамованого вінком із квітів, уподібнених вишивці хрестиком. Там же у 1913 р. видано листівку з репродукцією твору І. Косинина «Шевченко над Дніпром», у 1914 р. за його авторства вийшла листівка з оригінальною композицією посередині зображено восьмикутник, верхні, нижні й бокові краї якого загинаються, утворюючи кінці сувою; в центрі розміщено фотопортрет Т. Шевченка, навколо восьмикутної форми намальовано у пояс дівчат у білих сукнях-сорочках, із піднятими руками й букетами у них; угорі обабіч хрест на могилі Т.Шевченка на тлі хмар. Це одна з кращих листівок, виданих на відзначення 100-ліття від дня народження митця. У 1917 р. у Києві видрукувано низку листівок із репродукціями портретів Т. Шевченка роботи В. Кадуліна. Це канонічний тип портрета за І.Крамським, але з різним семантичним полем: на одній листівці погруддя на тлі переліску; на другій поет стоїть на горі над Дніпром, одягнений у народний стрій (тип українського селянина); на третій він сидить за столом, підперши голову рукою, а вгорі та обабіч нього немов думи-візії, змальовані герої поетових творів; на четвертій погруддя зображено на світлому тлі (що- 86

87 правда, біля зображення є підпис: «Н. Василенко» [249, с. 69]). У 1920-ті, 1924 і 1928 рр. у Львові видано листівки з портретом Т. Шевченка роботи Я.Пстрака та рядками його вірша «Вставайте! // Кайдани порвіте! // Т. Шевченко» під ним. В іншій листівці портрет доповнює ліворуч на вільному полі квітка ірис, внизу орнамент із вишивки. Як зазначає В. Яцюк: «Огляд усього філокартичного матеріалу, пов язаного з портретами Шевченка, засвідчує, що в х роках найпоширенішим на поштових картках було зображення поета в шапці і кожусі. Митці та видавці популяризували образ народного поета, Великого Кобзаря, Батька Тараса. Більшість портретів досить точно відтворювала фотографічний першовзір Генріха Деньєра. Але вже тоді з являються оригінально потрактовані портрети та портретні композиції» [249, с. 69]. Отже, з огляду портретів Т. Шевченка, виконаних живописцями і графіками у рр., можна зробити висновок, що художники прагнули створити образ митця, апелюючи до його автопортретів, прижиттєвих фотографій та канонічних типів за І. Крамським та І.Рєпіним. Це обумовлювало реалістичний метод у виконанні портретів, який впроваджували художникипередвижники. Водночас цей період активних змін у художній парадигмі привнесений західноєвропейським мистецтвом символізму, модерну і модернізму, що вплинуло на інтерпретацію образу Т. Шевченка, в якому митці звертали увагу на його внутрішній світ, риси характеру, ментальність, мрії, думки, життєву позицію. Це відбилося на манері та стилістиці втілення образу, що вирізняло його на тлі усталених типів Історико-культурні умови художньої інтерпретації образу Т.Шевченка у і: на противагах соцреалізму та нонконформізму Рубіж 1920-х 1930-х рр. в українській культурі позначений багатьма різновекторними процесами, насамперед політичними трансформаціями (революцією, українізацією, державотворчим процесом), соціальними перетво-

88 реннями. Це з одного боку сприяло національному відродженню, а з іншого переломні 1930-і рр. ідеологічне становлення радянської системи призвели до включення репресивного механізму проти прогресивно спрямованих діячів культури і мистецтва, що були в опозиції до «насильницьки впровадженого методу соціалістичного реалізму, і, як наслідок, ліквідації усіх мистецьких організацій і творчих течій» [159, с.12]. Як зазначає В. Сидоренко: «Трагічний фінал недовготривалого періоду українізації спричинив величезні втрати. Досить швидко українські діячі культури і мистецтва, які радо сприйняли і сповідували авангардні позиції, зрозуміли, що цей художній стиль пореволюційній державі був не потрібний. Подальші зміни передбачали запровадження зовсім інших цінностей та пріоритетів. Мистецтво поступилося могутньому натиску ідеологізації культури, а також смакам масового глядача» [175, с. 51]. В умовах гострої політичної боротьби в країні, придушення всіляких проявів демократизму, рішучого наступу на будь-яке незалежне вільнодумство, ліквідація проявів організаційної самодіяльності творчої інтелігенції були єдино правильними. Як наслідок 23 квітня 1932 р. з явилась постанова ЦК ВКП (б), в якій визначено єдиний творчий метод радянського мистецтва соціалістичний реалізм. Від образотворчого мистецтва цього періоду нова влада вимагає розкриття героїчного образу і змалювання класового конфлікту [158, с.403]. У цьому контексті відбулася ідеологічно прийнятна для радянської влади інкорпорація образу Т. Шевченка як національного поета в новий профанний образ Шевченка-революціонера, селянського поета. Цей заклик стимулював художників до репрезентації життєвого подвигу Т. Шевченка, що активізує розвиток сюжетно-тематичної картини, на противагу жанру портрету, який інерційно продовжив існування до 1933 р. у творчості відомих художників Г. Кушніренка, М. Жука, Ф. Кричевського, Ф. Красицького. І. Северина, які слідували модерністичним тенденціям і національним традиціям. У 1930 р. погрудний портрет Т. Шевченка (рис. 13) написав у власній живописній манері Ф. Кричевський, у ньому образ зазвучав по-новому 88

89 відчувався гнів, експресивний характер, напруженість думки. Ці емоції автор посилив моделюванням постаті на контрасті світла і тіні та темного тла й світлого одягу. Менш драматичним виглядає Т. Шевченко (рис. 14) у двох портретах, виконаних у техніці гризайль Г. Кушніренком, який зобразив митця у класичній вже на цей час композиції сидячи за столом у роздумах, перед книгою, вбраного в українську сорочку, з накинутою на плечі шинеллю, чи вбраному в піджак. У 1930 р. М. Жук створив графічний портрет (рис. 14), а у 1931 р. портрет-картину (рис. 13), в якій на першому плані зобразив погруддя митця, а за ним вдалині казаха на коні на березі Аральського моря, за аналогією до роботи Т. Шевченка, на якій вершник у степу. Цей своєрідний діалог із минулим автор подав через спогади, які формують тло у портреті. Це новий підхід до інтерпретації образу митця, в якому поєднано символізм, модерн, декоративізм. Ці ж риси спостерігаються у плечовому портреті Т. Шевченка у шапці і кожусі, виконаному у ліногравюрі у коричневому кольорі, округла рама червона, паспарту фіолетове. Чуттєвий образ поета створив Ф. Красицький у літографії 1932 р., показавши його не бунтівного, а спокійного, задумливого, зосередженого, що було близьким до його фотопортретів останніх років життя. Не відійшов від «рєпінського» типу портрету художник І. Северин, який повторив цей образ (1933; рис. 13; НМТШ), але в дещо спокійній трактовці, розкриваючи його сутність як людини непростої, трагічної долі. Іншими за стилістикою і емоційним вирішенням були портрети, виконані у живопису та графіці у рр. В. Масютиним, М. Вербицьким, Г. Пустовійтом (рис. 14), В. Савіним, Д. Шавикіним, Ф. Красицьким, О. Пащенком, П. Чичкановим, в яких більшою мірою відбилися прояви творчого методу соцреалізму, насамперед при збереженні динамізму зовнішньої формі та спустошеності, відстороненості, подавленості емоційного стану Т. Шевченка. Це була своєрідна уніфікація образу з масами, які не мали права виражати свою незгоду з владою, свої бачення і прагнення, особливо в Україні. Соцреалізм привніс у живопис елемент театралізації, завдяки якому вибудовувала- 89

90 ся композиція, де головні герої здебільшого не мали емоційного зв язку, як і відсутній він був у просторі твору. Це особливо відчутно у сюжетнотематичних роботах, в яких художники розкривали біографічні сторінки Т. Шевченка. Звичайно не всі дотримувалися пріоритетного у радянський час творчого методу соцреалізму, були й такі, які, приховуючись за темою, застосовували принципи імпресіонізму, пленеризму, реалізму, монументалізму, декоративізму, символізму тощо. Такою є картина В. Островського «Думи мої, думи» (1931; рис. 18) за мотивами поезії Т.Шевченка, в якій змальовано митця, що сидить у шинелі на камені, на узгір ї, у роздумах, за його постаттю заходить сонце, освітлюючи її в контражурі. Освітлення при заході сонця виявляє розмаїті тональні і кольорові співвідношення як у передачі неба, хмар, так і обрисів гористої місцевості. Багатобарвна гама картини посилює ліризм і психологізм образу. У 1936 р. М. Козик також зобразив буйство української природи при заході сонця як тло багатофігурної композиції «Шевченко серед селян слухає гру кобзаря» (рис. 15). Реалістичне відтворення сцени художник збагатив динамізмом, експресією у художньому виразі персонажів та простору, роблячи акценти на тоновому чи колірному контрасту. До сюжетно-тематичних композицій звернувся І. Їжакевич, втіливши свої задуми у роботах «Т. Г. Шевченко в майстерні у В. Ширяєва» ( ), «Тарас пастух», «Зустріч Т. Шевченка з сестрою Яриною» (обидві 1935), у кількох варіантах «Мені тринадцятий минало» ( ), створеної за мотивами однойменного автобіографічного вірша поета, «О думи мої! О славо злая!»; також, як ілюстрацію до вірша, зобразивши поета в казематі (рис. 18). Твори виконані у стилістиці реалізму з явними рисами пленерного живопису, прикладом чого є картина «Мені тринадцятий минало» ( : рис. 18), написана на контрастних тонах та багатобарвній гамі, що проявлялася у моделюванні форм. Тема дитинства привертала увагу художника К. Трохименка, який зробив декілька варіантів картини «Т. Г. Шевченко у Енгельгардта» ( : рис. 15), зафіксувавши момент, коли пан застав козачка за малюванням і розгнівався. Художник поставив складне за- 90

91 вдання передати сцену у кімнаті при освітленні каганцем, що зумовило колорит та співвідношення тонів та відтінків у полотні задля вияву характерів дійових осіб та їх оточення. Іншу сцену намалював Г. Світлицький в етюді «Шевченко-хлопчик біля криниці» (1938; картина у 1946 р.), застосовуючи прийоми пленеру. Ці прийоми притаманні живописному полотну М. Глущенка «Розмова селян з Т. Г. Шевченком» (рис. 16), Ів. Шульги «Зустріч Т. Г. Шевченка з І. М. Сошенком» (рис. 15), П. Кодьєва «Т. Шевченко на Україні р.» (усі 1938). Перший варіант тематичної композиції «Т.Г. Шевченко та І.М. Сошенко у художника К.П. Брюллова» (1939) виконав Г. Меліхов, відобразивши першу зустріч молодого митця з визначним художником і професором Імператорської академії мистецтв. Свої новаторські пошуки в інтерпретації образу Т. Шевченка продовжив у 1930-х О. Саєнко, який виконав серією тематичних живописних композицій (акварель, гуаш), стилізованих у дусі народної картинки, а саме про перебування митця в Борзні й її околицях: «Прощання з Тарасом Шевченком на хуторі Мотронівка» (1932), «Від їзд Тараса Шевченка з хутора Мотронівки» (1936), «Тарас Шевченко в гостях у Віктора Забіли», «Т. Шевченко у Борзні», «Приїзд Т. Шевченка до хутора Мотронівка в 1847 році» (усі 1937); «Тарас Шевченко у Віктора Забіли під час гостювання», «Тарас Шевченко у Борзні» (обидві 1938) та ін. У 1936 р. нарисував тушшю портрет Т. Шевченка в реалістичній манері. Портрет свідчить про відхід художника в той час від монументально-декоративного трактування форми. Як відзначає Н. Саєнко: «Допитливий погляд очей, високе чоло усі ці давно знайомі риси Тараса стають своєрідними символами його інтелекту» [166, с. 22]. Складною, багатоплановою, багатофігурною за образним рішенням є графічна композиція О. Сахновської «Т. Г. Шевченко ». У ній поновому трактовано образ митця у тісному зв язку з мотивами його поезій, візуалізованими мріями, символами його життя та сучасними автору подіями. Шевченко сидить, ніби опершись руками об стіл, його постать у пояс зображено на першому плані праворуч, за ним сліпий кобзар, Катерина, гай- 91

92 дамаки, вітряк на горі, веселка, що формують епічний контекст композиції, ліворуч, на висоту аркуша, нарисоване сухе дерево, біля підніжжя якого дата : «1814», а у верхів ї: «1934», що вказує на продовження життя поета та його поезії у пам яті нащадків. Обрамована рамою сцена завершується подіями 1920-х 1930-х років запряженою кіньми тачанкою з військовими, які тримають стяги, уособлюючи часи війни та революцій, також незахищених від цього чоловіка і жінку, які йдуть дорогою поруч. Образ Шевченка, який сидить у стані задуми на тлі ретроспективи подій, говорить про актуальність його прозорливих слів, значимість його особистості в Україні у ті буремні часи. У 1934 р. продовжив роботу над шевченкіаною В. Касіян, зокрема створив серію ілюстрацій до «Кобзаря» у техніці акварельованого рисунка тушшю, у ній виконав композицію до вірша «А.О.Козачковському», де Шевченко в шинелі пробирається через високі трави. У створенні образу звернувся до автопортрету митця (1858). Момент етапування поета передав М. Самокиш у графічній композиції «Царські жандарми везуть Шевченка в заслання» (рис. 17), використовуючи для моделювання образів лапідарну лінію і техніку туші. Особливий імпульс у розвитку шевченкіани надала підготовка і проведення у 1939 р. ювілейних виставок, присвячених 125-літтю від дня народження Т. Шевченка. На них експонували як портрети, так і тематичні композиції, що були своєрідною ілюстрацією Шевченкового життя, й інтерпретовані в дусі ідеологічного канону соцреалізму. На Республіканській ювілейній шевченківській виставці у Києві представлено живописні полотна, що висвітлюють життя митця у період заслання М. Азовського «Шевченко серед киргизів» (рис. 16), С. Прохорова «Тарас Шевченко на засланні», С. Кручакова, І. Литинського «Шевченко в казармі», В. Костецького «Після муштри», М. Глухова «Т.Г.Шевченко в засланні», В. Овчинникова «Шевченко серед друзів на засланні», чи останні роки у Петербурзі Д. Крайнєва «Друзі у хворого Т.Г.Шевченка», Ів. Шульги «Т. Шевченко на пароплаві повертається з заслання» (рис. 16), чи роки дитинства М. Гельмана «Шевче- 92

93 нко слухає свого діда», Ф. Кумпана «Т.Г.Шевченко в молоді роки», чи перебування в Україні О. Турбіна «Шевченко серед селян» та ін. Оригінальністю і новизною вирізняється «Портрет Т.Г.Шевченка» Ф. Красицького, який зобразив його в інтер єрі кімнати за малюванням (рис. 13). У інтерпретації образу він звернувся до фотопортрета, виконаного І. Гудовським у Києві у 1859 р., де митець сидить на стільці у білім парусиновім костюмі. Красицький, не змінюючи його, збагатив семантичне і художнє поле картини важливими мистецькими атрибутами та творами, це: картина «Катерина», портрети друзів, недописане полотно на мольберті, палітра з пензлями тощо. Творчий портрет Т. Шевченка у майстерні написано у теплій гамі. Тема «Шевченко-художник», започаткована ще у 1840 р., не набула широкого розвитку у першій половині ХХ ст., до неї зверталися живописці І. Їжакевич, Ів. Шульга, М.Козик, Ф. Красицький, Г. Меліхов, графіки В. Касіян, П. Горілий, Є. Вербицький, О. Довгаль, П. Супонін, П. Борисенко. Проте в другій половині ХХ ст. вона буде більш актуальною. У графіці художники репрезентували ширше біографічний контекст, а завдяки різній манері виконання змогли розкрити емоційний стан Т.Шевченка у різних ситуаціях. Яскравими графічними композиціями вирізняються роботи Б. Бланка «Шевченко слухає кобзаря», Б. Білопольського «Зустріч Шевченка з Тургенєвим і Марко Вовчок», С. Бєсєдіна «Шевченко і його друг негр - актор Олрідж» (рис. 17; усі 1939), А. Гороховцева «Перші кроки майбутнього художника», М.Дерегуса «Тарас в науці у дяка», П. Горілого «Шевченко в майстерні художника К. Брюллова», М. Добронравова «На допиті у шефа жандармів Орлова», В. Касіяна «Т.Г.Шевченко над Дніпром», «Шевченко друкує своє офорти», «Шевченко серед селян» (зокрема ілюстрації до «Кобзаря»; рис. 18), М. Штаєрмана «Перший арешт Шевченка (1847 р.)», Г. Бондаренка «Т. Г. Шевченко в Орській фортеці», М. Хазановського «Т.Г. Шевченко та його друг А. Обеременко», О. Довгаля «Т.Г.Шевченко у Петербурзі серед представників літератури, науки і мистецтва» та ін. В інтерпретаціях образу Т. Шевченка М. Дерегуса переважають сентименталізм, 93

94 етнографічність, у П. Горілого патетика і наїв, у М. Добронравова та М.Штаєрмана вишуканий естетизм, у М. Хазановського монументалізм, у С. Бесєдіна імпресіонізм і т.д. Кожен із митців шукав свою мову у втіленні визначної особистості, але це не заважало їм зображувати сцени реального життя. Цікавими за трактуванням були й портрети митця, зокрема авторства О.Пащенка, який виконав їх у кольоровій ліногравюрі, лініями моделюючи форму із урахуванням освітлення. У 1939 р. у Харкові було видано альбом «Т.Шевченко Автолітографії художників м. Харкова, присвячені 125 роковинам з дня народження великого поета-революціонера» [196]. На відміну від графіки П. Горілого та Ю. Садиленка, у творах інших митців простежується ідеологічний штамп, образ митця інтерпретовано наївно аж до карикатурності (як на сучасного реципієнта). Того року Всеросійською Академією мистецтв видано альбом творів Г. Архієреєва, В. Морозова, Н. Куликова, Б. Кожина, О. Алексєєва, В. Петрова, М. Таранова, В. Свєшнікова, І. Архангельської, А. Пустозерова, що ілюструють життя Т. Шевченка. Спосіб інтерпретації (переважно сюжетно-тематичні композиції на теми з життя й творчості поета) суголосний проявленому в харківському альбомі. Як бачимо, напередодні відзначення 125-ліття від дня народження поета, шевченківська тема привернула увагу багатьох живописців і графіків, водночас відбувся перелом у художній інтерпретації образу Т. Шевченка, обумовлений ідеологічним спрямуванням творчого методу соцреалізму на висвітлення історичної правди, що відбивалося на естетичній та художній якості творів. Але тут варто зазначити, що шевченківська тема не віддзеркалювала усі принципи соцреалізму патетику, оптимізм, документалізм, оскільки розкривалися драматичні сторінки життя митця і поета, становлення його як творчої особистості, формування його філософських поглядів, активного протистояння царату тощо. Це все потребувало розширення засобів виразності, що не міг забезпечити соцреалізм. Радянська Україна в цей час все ж залишалася європейською державою, тому мистецтво не відмежовувалося від її культури [158, с. 409]. 94

95 Упродовж 1930-х рр. випущено шевченківські листівки, що містили репродукції портретів Т. Шевченка авторства багатьох художників, серед них ті, оригінали яких були втрачено, це: М. Азовського, І. Корецької, О. Лятуринської, В. Масютина, К. Шрейнцера [249, с. 69]. Роботу останнього репродуковано на листівці в 1936 р. у Варшаві. Того ж року у Відні з явилася листівка з портретом Т. Шевченка роботи О. Красовського, в 1937 р. у Харкові надруковано листівку з роботою М. Азовського «Шевченко в засланні», у 1939 р. у Москві та Києві видано листівки з портретами митця авторства І.Крамського. У Празі в 1930-і рр. видано листівку з роботою О. Лятуринської та В. Масютина, у 1937 р. у Львові І. Корецької. Шевченкіана в екслібрисі започаткована грузинським художником В.Цілосані у 1935 р., він «виконав книжковий знак для організаторів Ленінградського клубу екслібрисистів, автора досліджень з історії екслібриса В. Савонька з силуетом Т. Г. Шевченка в папасі, обрамленим рослинним орнаментом» [120]. З того часу багато авторів книжкового знаку беруть за основу профіль поета. Після насичених творчими пошуками х рр. та повернення до традицій академізму, псевдокласицизму у соцреалізмі в 1930-ті рр., 1940-і рр. знаменують спад творчої активності поза межами заданих ідеологією параметрів. Це ж притаманно й інтерпретації образу Т. Шевченка. У жанрі портрету художники здебільшого наслідують «рєпінський» тип, або фотопортрети митця авторства І. Досса, І. Гудовського, О. Шпаківського. «Канонізований» образ «батька Тараса» (у шапці і кожусі) не набув поширення, свою інтерпретацію його здійснив грузинський художник У. Джапаріджзе у 1948 р., втіливши у живопису. В. Касіян цей тип використав у плакаті. Художники розробляли іконографію образу Т. Шевченка, звертаючи увагу на його емоційний стан, характер, погляд, поставу. Таким чином, він поставав як інтелігент, творча особистість, інтелектуал із філософським мисленням, визначний український діяч у сюжетно-тематичих картинах, хоч у плакатах періоду ІІ світової війни це був образ борця за долю України. 95

96 1940-і рр. є періодом активної праці в шевченкіані віртуозних майстрівграфіків М. Дерегуса, В. Касіяна, К. Єлеви, О. Довгаля, П. Чичканова, Г. Пустовійта. Художникам більше імпонував «рєпінський» тип зображення митця, де він у костюмі сидить, повернувши обличчя до глядача, а фігура у тричверті. Використавши цю матрицю, В. Касіян у 1940-і рр. нарисував портрет «Тарас Шевченко над Дніпром», зобразивши молодого художника з папкою малюнків, ймовірно, у час перебування в Україні 1845 р. Це портрет-тип, в якому автор вирішив змінити усталену композицію і показав митця у розквіті творчих сил на тлі Дніпра, береги якого вибудовували глибину простору. Їх холодна гама контрастувала з теплими відтінками образу. У наступні роки художник створив чимало парадних портретів поета у зрілому віці (1944, туш, акварель (рис. 19); 1945, кольоровий олівець; 1946, кольорова літографія, 1949, туш, акварель; рис. 19) у стилістиці соцреалізму, хоча не відмовлявся від експериментів із композицією, технікою, варіював відтінки настрою. Як зазначає М. Зубар: «реалістично правдиве зображення дійсності у Касіяна поєднується з глибиною і щирістю зображення людських почуттів» [73, с.5]. Нюанси емоційного забарвлення в портретах дещо різняться, проте їх об єднує бажання донести до глядача власне розуміння глибокої людяності митця, славнозвісного наскрізного Шевченкового антропоцентризму. Про це художник пам ятав, осмислюючи його роль у часи воєнного лихоліття: «перемога наближається, Шевченко допомагає здолати ворога, допомагає визволити Україну» [79, с. 459]. Працюючи над серією «Діячі мистецтв України», К. Єлева у 1945 р. створив у літографії погрудний портрет Т. Шевченка, погляд якого спрямовано вдалечінь, ніби крізь простір і час. У 1947 р. він втілив близький до цього образ кольоровими олівцями, але внизу доповнив композицію лавровим вінком і атрибутами творчості (рис. 19). Експресія, драматизм вирізняють образ Т. Шевченка, створений у ліногравюрі (1948) П. Чичикановим, який, варіюючи контрастом світла і тіні, передав його внутрішню динаміку (рис. 19). Того ж року створив більш статичний образ, зобразивши Т.Шевченка в українській вишитій сорочці на тлі українського крає- 96

97 виду, але застосував похилий штрих, яким моделював форму. Передачею любові до світу та окремої людини в ньому вирізняється образ Т. Шевченка у офорті (1942) А. Середи. Подібні емоції притаманні портретам авторства В. Мироненка (1943), С. Добровольського (1949). Особливості характеру і духовного світу Т. Шевченка втілено у численних тематичних композиціях, що ілюструють його біографію. У стилістиці соцреалізму В. Касіян нарисував дві сцени: «Тарас Шевченко та академік Іордан» (1941; рис. 20), «Тарас Шевченко в Україні» (1949), в яких увиразнив образи експресивним штрихом та світлотіньовим контрастом. У 1949 р. М. Дерегус створив серію графічних композицій у техніці гризайль, в яких відтворено події різних періодів життя поета (у НМТШ зберігається близько 20 од.). Більшість графічних аркушів він присвятив темі дитинства: «За першими віршами», «На могилі матері», «Шевченко і Оксана», «Тарас-козачок у Енгельгардта», «Шевченко читає буквар», «Тарас-пастух», «Тарас мандрує з дідом і сестрою», «Тарас і Енгельгардт», «Тарас в бур янах» та інші. Вони висвітлюють і перебування в Санкт-Петербурзі, навчання в Імператорській академії мистецтв: «Т.Г.Шевченко на горищі у Ширяєва», «Шевченко розмальовує плафон», «Зустріч з Сошенком», «Вручення відпускної», «Т.Г. Шевченко студент академії мистецтв», а також присвячені його літературній діяльності: «Т.Г.Шевченко читає А. Міцкевича», «Шевченко, Тургенєв та Марко Вовчок». Образну систему цих сюжетних композицій формують особисті враження автора від Шевченкової складної долі, описаної ним у автобіографічних повістях та віршах. В її інтерпретації проявлялася приналежність художника до традицій реалістичної школи, орієнтованість на українську культуру, осмисленість духовного багатства портретованої особистості. У живопису образ Т. Шевченка постав у міжжанровій роботі Ю. Садиленка «Портрет Т.Г.Шевченка» (1940; рис. 20), де зображено митця за роботою над естампами, які він готував на виставку в Академії мистецтв на здобуття звання академіка гравюри, у тематичній картині Г. Світлицького «Тарас носить воду» та етюді «Т.Г.Шевченко» (обидва твори 1946), де пока- 97

98 зано його останній приїзд в Україну він сидить на лавці під деревом осіннього дня, сумний і понурий, що суголосно стану природи. Інший момент життєвої ситуації передає Г. Меліхов у картині «Молодий Тарас Шевченко у майстерні К.П.Брюллова» (1947; рис. 20), зафіксувавши знакову зустріч учителя і його майбутнього учня. Наступна сцена у цій майстерні пов язана зі звільненням його з кріпацтва, що зобразив П. Сулименко у роботі «Вручення відпускної Т.Г. Шевченкові» (1949), а визнання його творчих досягнень і здобутків втілив того ж року І. Рєзнік у картині «Шевченко одержує звання академіка». Натомість К. Кохан і Ю. Балановський змалювали зустріч Т. Шевченка з визначними літераторами і культурними діячами, перший у роботі «Зустріч Т. Г. Шевченка з М. І. Михайловим та П. Л. Лавровим у Я. П. Полонського», другий у картині «Зустріч Т.Г. Шевченка з В. Г. Бєлінським на вечорі у О. Струговщикова» (обидві 1949). У них явні риси академізму і класицизму. Оригінальною за художньою інтерпретацією була шевченкіана, в якій образ митця поставав, як персонаж ілюстрацій до власних поезії. Це збірний образ, якому притаманні як риси характеру конкретної особистості, так і риси характеру героя конкретного літературного твору. Тут проявляються бінарна опозиція світоглядів автора і героя, або навпаки близькість їх поглядів і життєвого досвіду, що надавало художникам можливість розкрити ті сторони зображуваної особистості, які вони не завжди могли виразити у жанрах портрету чи сюжетно-тематичної картини, що обумовлено конкретною подією, а не літературним наративом. У цьому контексті творили свої картини І. Їжакевич та Ф.Коновалюк, які у співавторстві виконали ілюстрацію до поеми Кобзаря «І мертвим, і живим» (1949), спираючись на автопортрет Т.Шевченка (1840 р.) у реалістичній манері створили новаторський на той час образ митця, який цілком усвідомив своє покликання. На тлі драматичної сцени із його поезії зображено поета, сповненого натхнення й почуття болю за кривдження українського народу. 98

99 У 1940-х рр. продовжує ілюструвати поетичні твори Т. Шевченка і В. Касіян (в НМТШ зберігається понад 70 графічних аркушів, що охоплюють і рр., низка творів у Шевченківському національному заповіднику м. Канева). Як він говорив: «Роботу над «Кобзарем, я, здається, ніколи не припиняв, а рік за роком намагався заглибитися у поетове слово і по-новому відкривати його віщу суть і пророчу силу» [79, с. 459]. Митець упродовж усього творчого шляху був у силовому полі Шевченкового генія. У 1944 р. почав ілюструвати «Кобзар» на замовлення «Детгиза» в Москві, видання присвячувалося перемозі над ворогом. Виконав близько ста рисунків тушшю, з них понад 50 цілосторінкові. За словами художника, однією з найперших ілюстрацій, виконаних тоді до «Кобзаря», став портрет Т. Шевченка: «Я обдумував, як показати образ поета в цей тяжкий для України час, яка після голодомору й сталінських репресій сходила кров ю від нового страшного лиха лютого і безпощадного ворога» [79, с.459]. Поєднуючи засоби живопису і графіки (акварель і туш), він у кожному графічному творі знаходив нові ноти ліричного світовідчуття і психологічної виразності образу поета. Оскільки «Кобзар» мав вийти у видавництві дитячої літератури, автор «ряд малюнків присвятив віршам, у яких Тарас промовляє зі свого дитинства. Це «Садок вишневий коло хати», «А.О.Козачковському», «І золотої, й дорогої», «Якби ви знали, паничі», «У Великдень на соломі» та інші» [79, с.459]. З ілюстрацій постає образ Тараса-дитини: часом зажуреного хлопчика-сироти, проте завжди сповненого почуття власної гідності. У 1949 р. В. Касіян виконав ілюстрацію до поезії Т. Шевченка «Муза» (туш, акварель), де у спосіб метафори, коли сяєво поезії явлено через Божественне світіння, створив алегорично-символічний портрет митця. Серія рисунків у техніці гризайль (1949) М. Дерегуса увійшла до видання О. Іваненко «Тарасові шляхи» (М.; Лг., 1949), зокрема «Тарас читає буквар», «Тарас і Оксана», «Тарас-пастух», «Тарас мандрує з дідом і сестрою», «Т.Г.Шевченко студент Академії мистецтв» та ін. У 1940-х рр. О. Саєнко продовжив роботу над укладанням серії акварелей «Т. Шевченко на Борзня- 99

100 нщині», започаткованої у 1920-х рр.: «Т. Шевченко у В.Забіли», «Т. Шевченко у Борзні» (обидві 1940), «Тарас Шевченко художник», «Тарас Шевченко і Василь Білозерський по дорозі до хутора Мотронівка 1847 року», «Тарас Шевченко на хуторі Мотронівка», «Виїзд Тараса Шевченка з хутора Мотронівка» (три варіанти), «Від їзд Тараса Шевченка з хутора Мотронівка в Борзну» (два варіанти) (усі 1947). Відома значна кількість рисунків, що входять до серії «Шевченко з селянами в 1943 році», «Тарас Шевченко з чумаками» (обидві 1940), «Т. Шевченко на Московсько-Київському шляху під Борзною» (1947) та ін. Особливої актуальності серед різновидів графіки у 1940-і рр. набув плакат. У роки ІІ світової війни до образу Шевченка в плакаті зверталися В. Касіян, І. Кружков, С. Отрощенко, О.Довгаль (усі 1942), Д. Шавикін, І. Плещинський, М. Дерегус (усі 1944), російський художник П. Соколов-Скаля та ін. Саме з іменем В. Касіяна пов язана актуалізація в графіці цього періоду плакату (в НМТШ зберігається близько 10 од.), зокрема виконана ним серія «Гнів Шевченка зброя перемоги» (1942; рис. 21), в якій інтерпретовано його образ, як натхненника у перемозі в ІІ світовій війні. Він залишався послідовником соцреалізму і, як пише Л. Владич, лише в нього це набуло стрункого стилістичного вираження, що обумовлено наявністю у плакатах образу Т.Шевченка [29, c. 78]. Наскрізною ідеєю В. Касіяна було зробити поета сучасником подій, тому він поставив його у «візуалізованому» вирі лихоліть війни. У 1978 р. Л. Владич писав: «Первісні задуми деяких плакатів, які згодом увійшли в цикл «Гнів Шевченка зброя перемоги», втілені в ескізній формі, були показані на виставці, що відкрилася в Самаркандському Будинку Червоної Армії до вечора пам яті Шевченка. Незабаром виникла й сформувалася провідна ідея циклу: Шевченко учасник боротьби радянського народу проти гітлерівських загарбників, а його гнівне слово зброя перемоги над ними. Тоді ж народилася й назва циклу [29, с.78]. У семи творах циклу два просторові й часові плани: Шевченко та події наших днів. А у восьмому «Треба миром, громадою обух сталить» їх три. Ясність думки, виразність 100

101 емоцій, патріотична спрямованість при відповідних художніх засобах, простих і вражаючих, ось що звертає на себе увагу в цих плакатах Касіяна [73, с.19]. Прикметно, що Укрвидав при ЦК КП(б)У випустив три плакати з циклу «Здається кращого немає нічого в світі, як Дніпро та наша славная країна», «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні» та «Свою Україну любіть! Любіть її Во врем я люте», багатотисячним тиражем у вигляді листівок, які розкидалися з радянських літаків над окупованою територією України. На звороті кожної з них додатково вмістили широкий текст-звернення до радянських громадян, що перебували на окупованій території, а з Шевченкових рядків дали такі: «Не дайте матері, не дайте в руках у ката пропадать!». Отже, Шевченків заклик сягнув рівня символу й зберіг конкретне значення створений художником в одному з плакатів образ матері сприймався, як образ полоненої України. Образ поета-художника в циклі плакатів В.Касіян розробляє, спираючись на поширений тип за фото А. Деньєра (1859). М. Дерегус у 1944 р., працюючи над плакатом «Оживуть степи, озера», зобразив угорі над землею попліччя Т.Шевченка, що ніби проступає із хмар, за якими видніються промені сходу сонця. На землі працюють трактори, вдалині димлять труби заводів, за ними Дніпро, що перетинає дамба гідроелектростанції. Цей робітничий запал осяяний образом Т.Шевченка, який спокійно дивиться у майбутнє. Як зауважив П. Білецький, обличчя у Шевченка «гарне й осяяне внутрішнім світлом. Скільки в ньому віри у щасливе майбутнє рідного оновленого краю, скільки безмежної доброти!» [15, с.9]. Плакат виконано у стилі соцреалізму, водночас він позначений сентименталізмом, суголосним із запитами доби [124, с.315]. У 1940-х рр. побачила світ низка листівок із портретом Т. Шевченка, зокрема у Москві надруковано листівку (1941), підготовлену М. Приданцевим, у Вінніпезі випущено фотолистівку (1944, за І. Доссом), листівку з погрудним портретом Т.Шевченка авторства О. Савченка-Більського, у 1947 р. у Києві листівку з портретом митця роботи А. Середи. До інтерпретації авто- 101

102 портрету Т. Шевченка (1840) вдався у 1947 р. Б. Боженський, ввівши його до листівки з ілюстрацією до поеми «Гамалія» «Гамаліє, вітер віє». У 1940-і рр. у Буенос-Айресі вийшла листівка «Т.Шевченко: учітеся, брати мої» з портретом Т. Шевченка роботи А. Манастирського. Листівку з портретом поета авторства В. Мате надрукувало «Українське видавництво» у Кракові. Невідомий автор листівки «Шевченко і Христос» (датування В. Яцюка ві рр. [249, c. 196]). Тематичну композицію Г. Меліхова «Перша зустріч молодого Тараса Шевченка з художником К.П.Брюлловим» репродуковано на листівці 1949 р., випущеній у Москві видавництвом «Советский художник». Антитоталітарне звучання має листівка невідомого художника «Борітеся поборете», у композиції якої Юрій Змієборець та воїн УПА поборюють змія з виразними фізіономічними рисами Й. Сталіна, над ними угорі, немов у сонячному колі, портрет Т.Шевченка (останніх років життя). У 1940 р. у Львові вийшла листівка в художньому оформленні В. Кричевського «І на оновленій землі», де використано автопортрет Т.Шевченка у світлому костюмі (офорт, 1860). У 1950-ті рр. художники творили в складних умовах, з одного боку, спираючись на досить сильну академічну школу малярства та графіки, а з іншого боку була атмосфера духовного застою, інспірованого культурною політикою держави Рад. Водночас це був період активної підготовки до змін у мистецтві, позначений у др. пол на поч х рр. поступовою втратою монополії соцреалізму і можливістю творчої реалізації та свободи, проведенням численних масштабних Всесоюзних і республіканських виставок. Цьому сприяла політична «відлига», ініційована виступом М. Хрущова на ХХ з їзді КПРС. У повоєнному поколінні митців з явилися ті, що орієнтувалися на більш радикальні зміни у стилістиці та індивідуальній манері. У цей час формувався новий тип зображення Шевченка це образ борця-революціонера, захисника робітників та селян, гнівного викривача всіх тих, хто духовно не улягає в прокрустове ложе норм, заданих гаслом: «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!». Адже портрет мав нести соціальне наванта- 102

103 ження. У поплічному портреті Т. Шевченка (акварель, 1954; рис. 22) П. Чичиканов зосередився на втіленні образу митця-інтелігента. Він вбраний у костюм, бокове освітлення виділяє прямий і спокійний погляд. Це творча робота, виконана у стилістиці реалізму. С. Бондар у живописному портреті митця (1955) навпаки слідував стилістиці соцреалізму, апелюючи до «рєпінського типу». У цьому ж стилі, але більш творчо, написав портрет Т. Шевченка (1959; рис. 22) Л. Коштелянчук, зобразивши його сидячи майже у профіль, він у творчих роздумах повернув голову до глядача, погляд направив у бік, у руках олівець і записник. Силует вирішено у темних тонах на тлі стіни світлих холодних відтінків, цей прийом близький до творчих пошуків у жанрі портрету О. Мурашка, який передавав особливості моделі, послуговуючись можливостями пози, пластикою живописної форми. Близькою за стилістикою була і робота М. Божія «Думи мої, думи..» ( ; рис. 25), де Т. Шевченка зображено на тлі краєвиду з Дніпром, берегом якого він ішов. Пориви вітру, що розвівали борти його пальто, згущували тяжкі дощові хмари, посилювали драматизм сцени, а саме останні кроки на рідній землі, на яку він повернувся після заслання, і яку повинен був покинути. У тематичних картинах, що репрезентували сторінки з біографії Т. Шевченка, художники вибирали сцени, в яких розкривали риси самобутньої особистості. До них належать живописні полотна Л. Ходченка «Т. Шевченко серед членів Кирило-Мефодіївського товариства 6 січ р. Київ. На квартирі М. Гулака» (1951), П. Кодьєва «Т. Шевченко слухає скрипаля на пароплаві, повертаючись із заслання» (1952), його ж «Повернення із заслання», Н. Волкової «Тарас Шевченко серед казахів» (усі 1954). В. Югая «Айра Олдрідж в майстерні Шевченка» ( ), К. Трохименка «Т. Г. Шевченко на Чернечій горі» (1958; рис. 23). Спроби вберегти внутрішній духовний стрижень в умовах радянського тоталітаризму притаманні творчості М. Дерегуса, що проявилося, зокрема, у картині «Малий Тарас слухає кобзаря» (1956; рис. 24). Сюжет із поетового дитинства художник втілив через змістовний зв`язок сліпого кобзаря і малого хлопчика, що згодом стане великим Кобзарем, оспіву- 103

104 вачем долі українського народу. Тому тут і драма, і трагедія, і лірика у мелодиці музики та колористиці вечірньої природи. Дисонанс емоцій у зимовий день у картині «Т. Г.Шевченко і М.С.Щепкін у Москві» (1957; рис. 24) показав М. Хмелько, зобразивши головних героїв у центрі натовпу на Москворецькому мосту, позаду якого видніються куполи Собору Василія Блаженного та башти Кремля. Шевченко і Щепкін спокійно роздивляються краєвид древнього міста, навколо них люди робітник несе мішок, із палицею йде молода жінка, візник на конях, офіцер із дамою кокетує та інші перехожі, кожен занурений у свої думки, що позначилося на емоційному стані. Самозаглиблення у думки в інтерпретації образу Т.Шевченка було найбільш поширеним мотивом у живописних композиціях художників, зокрема Г. Мегмедова у полотні «Т. Г. Шевченко на плоту бiля Мiжгiр я», О. Кравченка у роботі темперою «Мені тринадцятий минало», В. Пузиркова «Т.Г.Шевченко на Аральському морі» (усі 1958), Ю. Симоновича «Т. Г. Шевченко в Кременці» та «Т. Г. Шевченко серед робітників Городищенської цукроварні» (обидві 1959). В. Пузирков зобразив митця на березі моря, де він сидить на камені, поряд із ним, спиною до спини, прихилився казахський хлопчик, що грає на сопілці якусь національну сумну мелодію. Автору вдалося у образі головного героя і усьому композиційному ладі картини та її колориті передати відчуття «просвітленої туги» [124, с. 54], а також, як мариністу, особливу атмосферу Аральського узбережжя. Алегорично-символічного звучання набув живописний твір Ю. Симоновича «Т. Г. Шевченко в Кременці», де поруч із постаттю молодого Шевченка зображено кобзаря-лірника. Художник удався до очевидної паралелі становлення поета, як провидця долі українського народу, як Кобзаря. Новим за концепцію художньої інтерпретації стала робота А. Жежера «Не забудьте пом януть» (1959), в якій образ «батька Тараса» втілено у звичному жанрі портрету, що висить на стіні і прикрашений угорі вишитим українським рушником, під ним на столику стоять два глечики з чорнобривцями. Це своєрідна сакралізація образу, як ікони української нації. 104

105 В означений період до образу Т. Шевченка зверталися К. Білокур та М.Примаченко. К. Білокур є автором живописного етюду «В сім ї вольній, новій» (1950), де на чорному тлі по діагоналі зображено книжку «Кобзар», на обкладинці якої репродукція автопортрета Т. Шевченка (1840). Навколо нього кетяги калини, вгорі праворуч два колоски. Авторка в такий спосіб виразила своє ставлення до постаті митця. Образ Т. Шевченка у графіці поставав у роботі І. Хотінка, який зобразив його погруддя у вишиванці на оправі до видання Т. Шевченка «Кобзар» (картон, гуаш, бронза, тиснення, 1950-ті). Досить оригінальними за художнім вирішенням були і ілюстрації до видань, в яких образ митця графіки розкривали у різних, часто незвичних, життєвих ситуаціях. З певною мірою пафосу та у стилістиці соцреалізму виконано ілюстрації В.Касіяна до повісті О. Іваненко «Тарасові шляхи» (К., 1954) у техніці акварелі, в яких утілено образ Т. Шевченка періодів дитинства та юності. На форзаці книги розміщено композицію «Вручення Т.Г.Шевченкові відпускної», далі у тексті «Заповіт батька», «На кладовищі Мотронинського монастиря», «Тарас слухає читання поезії Пушкіна», «Зустріч Шевченка із Сошенком у Літньому саду», «Тарас разом із Дзюнею читають вірші А. Міцкевича», «Тарас-чабан і Оксаночка» (усі 1951), «Тарас Шевченко біля Золотих воріт у Києві», «Тарас шукає долі» (обидві 1954). Згодом він тушшю нарисував дві роботи «Тарас у лисянського дяка» (1956), «Думи мої, думи мої...» (1957). До вірша Т. Шевченка «Мені однаково, чи буду» В. Слищенко виконав ілюстрацію у техніці літографії, зобразивши митця у казематі, він у роздумах, із записником у руках, сидить, направивши погляд у безмежний простір («Вірші». К., 1950). За мотивами комедії «Сон» С. Подерев янський створив акварель (1954; рис. 25), змалювавши зустріч героя поетичного твору, в образі молодого Т. Шевченка, з царем у палаці. До повісті О. Ільченка «Петербурзька осінь» О. Хвостенко- Хвостов також виконав ілюстрацію «М. Г.Чернишевський та Т. Г. Шевченко у Петербурзі» (1956), застосовуючи вугілля та олівець. Він показав важкий шлях, який вони долали у зимову хурделицю, що було суголосно з їх долею. 105

106 Більш експресивною графічною мовою С. Бесєдін втілив композицію «Шевченко і казашка Катя» (1957). У стилістиці «бойчукізму» О. Кравченко написав картину «Мені тринадцятий минало» (1958; рис. 25), за мотивами вірша «N.N.» Т. Шевченка. Кінець 1950 поч х рр. став справжнім переломом у розвитку радянського образотворчого мистецтва, розмежувавши естетичні спрямування, творчі позиції й життєві долі, породивши так званий андеграунд, неофіційне мистецтво, в яке протягом подальшого «застійного» тридцятиріччя так чи інакше потрапляли найнезалежніші й найсамобутніші художники [181, с. 90]. Почалося пробудження вільної думки та творчої ініціативи покоління, яке увійшло в історію культури як «шістдесятники», що руйнували психологічну модель тоталітаризму [144, с. 17]. Національний рух ініціювали діячі культури і науки, представники загартованого в роки репресій та нового покоління інтелігенції, яке зародилося в період духовного підпілля [175, с. 63]. Тому 1960-ті рр. позначені, з одного боку боротьбою за послідовне дотримання догм соцреалізму, з іншого піднесенням духу національного опору, що призвело до появи у мистецтві «фольклорного» чи «етнографічного» спрямування, інспірованого українською народною культурою. Це була логічна закономірність розвитку світовідчуття митців 1960-х рр., з їх поглибленим розумінням національної прикметності творчості і можливості поєднати в контексті одного твору народно-традиційну та універсальну виражальність [63, с.159]. На тлі «суворого стилю» відбувалися художні пошуки, зокрема у поверненні до «національної форми» в рамках «українського стилю», що призвело до змін образно-пластичної мови [183, с.153]. Розмаїття творчих інтенцій художників у цій темі активізовано проведенням двох ювілейних виставок у 1961 і 1964 рр., присвячених 100-річчю від дня смерті митця та 150-літтю від дня його народження. Найчисельнішою за участю художників була виставка в Києві, яку демонстрували і в Москві (1964), хоча й інші міста України організовували свої регіональні виставки. Розглядаючи шевченкіану означеного періоду, маємо не лишати поза 106

107 увагою ті історичні й життєві обставини, в яких творили митці, вдосконалюючись у володінні секретами виконавської майстерності, виходячи на нові духовні щаблі. Образ Т. Шевченка у жанрі портрету втілювали живописці О. Бєлов ( ), М. Бєльський, І. Лобода (обидва 1961; рис. 26), Г. Чернецова (1964), в акварелі Г. Вербицький (1962; обидва рис. 26). Найбільш романтичного характеру надав портрету вже не молодого митця Г.Вербицький, акцентуючи не стільки на інвективності дум митця, скільки на власне романтичному неспокої й піднесенні-хвилюванні. Оригінальністю стилістики вирізняється робота Г. Чернецової, яка на поєднанні декоративізму і імпресіонізму втілила образ «батька Тараса» з бородою у смушевій шапці і червоному кожусі на блакитному мерехтливому тлі. Автор звернулася до першого фото Т. Шевченка, виконаного А. Деньєром у 1858 р., одразу після повернення митця із заслання. До цього типажу зверталися у жанрі портрету М. Микешин і Ф. Красицький, у тематичній композиції М. Хмелько, хоча він найбільше втілює образ «батька нації», оскільки є монументальний за формою і внутрішнім духовним світом. Натомість Л. Яворський і Л. Миронова написали живописний портрет Т. Шевченка (1960-і) в стилістиці народного малярства зобразивши митця з довгими вусами в українській сорочці, уособлюючи народного поета, «Кобзаря». Образ уквітчує пишний вінок із квітів, що утворюють овальну раму. Тут явні аналогії з традиціями, введеними радянською ідеологією щодо вшанування партійних діячів у творах декоративно-прикладного характеру, де орнамент виконував функцію обрамування портретів. Розмаїтими за емоційним виразом та змістом були портрети митця, втілені у різних графічних техніках, а відтак і стилістиці. Художники дотримувалися специфіки жанру і фізіономічних рис портретованого, зафіксованих у численних авто- і фотопортретах. Камерний портрет-етюд молодого засланця (1960-і) нарисував Б. Гінзбург, застосувавши тонування і експресивний штрих. На контрасті технік і тону художник досяг відчуття внутрішньої нескореності і незгоди Шевченка зі своїм вироком у перші місяці відбування 107

108 покарання. Принципи соцреалізму притаманні стилістиці портретів Т. Шевченка роботи В. Касіяна (1961, акварельований естамп; 1962, офорт), П. Чичканова (1961, 1964), В. Форостецького (1964), більшої художньої інваріантності в інтерпретації образу досягли В. Куткін (рис. 27), І. Крислач (обидва 1963), Є. Єгоров, В. Селезньов, Ф.Глущук (усі 1964; останні двоє рис. 27), В. Чебаник (1966; рис. 27), втілюючи різний емоційний стан митця завдяки новим підходам до його художнього вирішення, що уможливлювало відхід від догм провідного творчого методу. Ширший діапазон художньої стилістики притаманний інтерпретації образу Т. Шевченка у тематичних картинах. У них зображено сцени з біографії митця, що розкривають особливості його життєвих історій у дитинстві та юності, періодів ранньої творчості, навчання в Академії мистецтв, перебування в Україні, арешту, заслання, останніх років життя. У кожній сцені чи сюжеті художники реалізовували своє розуміння і бачення, виявляли ті риси, які розкривали багатогранність особистості. Це зумовлювало появу міжжанрових форм у картинах, де образ доповнювали візуалізований літературний наратив чи топоси Україна, українська природа, хата, Дніпро, народ тощо, або елементи та мотиви творчості книга, палітра, майстерня і т.д. Варто зазначити, що одні художники дотримувалися описаних Т.Шевченком в епістолярії чи поезії сцен з його життя, інші моделювали нові, зберігаючи лише іконографію образу. Ці творчі роботи вирізнялися більшою свободою у художній інтерпретації образу, вибудовуванні художнього простору та втіленні ідей. До першої групи належать живописні полотна, в яких у стилістиці соцреалізму втілено сцени з життя Т. Шевченка. За хронологією це тема дитинства у роботах М. Толоконнікової «Маленький Тарасик» (1960-і), О. Вовка, В. Кондратюка «Тарас-водоноша» (1961), К. Кохана «Та й списую Сковороду» (1964); служби у пана Енгельгардта у А. Гавдзинського «Тарас-кріпак на етапі до Петербурга» (1961; рис. 28); навчання в Петербурзі у В. Рижих та Г. Неледви «Т.Г.Шевченко і його сучасники» (1960; рис. 28), у Г. Неледви 108

109 «Т.Шевченко студент Петербурзької Академії» (1964); перебування в Україні після навчання у К. Крилова «Т.Г.Шевченко серед членів Кирило- Мефодіївського товариства» (1963); арешту у Л. Стебловської «Арешт Т.Г.Шевченка у Києві 1847 р.» (1962); заслання у В. Лозового «Шевченко на засланні» (рис. 28), у Г. Киянченка «Шевченко під час Аральської експедиції» (обидві 1960-і), у Г. Киянченка «Шевченко-солдат», у І. Холоменюка «Т. Г. Шевченко на етапі»,у О. Солодовникова «У казематі», у В. Черникова «Т. Г. Шевченко на допиті в Орській каторжній в язниці», у А. Довженка «Мрії про Україну» (усі 1961), у В. Смірнова «Крізь стрій», у В. Югая «Одна доля», у Д. Безуглого «Шевченко на засланні» ( усі ), у А.Лимарєва «Тарас Шевченко у засланні» ( ); повернення з заслання у роботах Г. Меліхова «Тарас Шевченко й Айра Олдрідж» (1963), його ж «Повернення» (1964), П. Карімова «Побратими. Т. Г. Шевченко і А. Олдрідж у Петербурзі» (1964), повернення в Україну після заслання: в Є. Усикової «Т. Г. Шевченко серед селян на Україні» (1960), С. Гуєцького «Дума про кріпатську долю» (1961), Г. Киянченка «Ти на панщині, я в неволі», В. Пузиркова «У рідному краї» (обидві ), І. Лободи «Шевченко на Україні», М. Дубини «Шевченко на етюдах», Н. Кизенка «Т. Г. Шевченко на ярмарці в Ромнах 1845 р.», А. Жежера «Т.Шевченко на Україні», О. Максименка «Спогади» (усі 1964). Варто зазначити, що художники часто збагачували живописну мову картин, звертаючись і до прийомів пленерного живопису, реалізму, на основі яких моделювалася сцена, що віддзеркалювала «правду життя», в якій Шевченко виступав в образі просвітителя, народного поета, інтелігента чи селянського поета. Наприклад, у картині Г.Неледви та В. Рижих «Т.Г.Шевченко і його сучасники», створеній цілком за ідеологічною матрицею, авторам удалося передати емоційну тональність співбесідників на тлі прекрасного архітектурного пейзажу Петербурга по обидва боки ріки Неви. У композиції ліворуч її набережна з архітектурою, увінчаною скульптурами, праворуч удалині силует Адміралтейства. На набережній на першому плані група співбесідників, серед яких 109

110 Т.Шевченко. Їх спокійні рухи, жести, емоції на обличчі є досить шаблонними. В іншій роботі Г. Неледви «Т.Г.Шевченко студент Петербурзької Академії» (1964) представлено молодого учня Імператорської академії мистецтв, який у темному пальто, із папкою малюнків у руках, замислившись, стоїть, опершись на підвищення на набережній ріки, позаду скульптура сфінкса. Особливості композиційного вирішення у зображенні в різкому ракурсі набережної, а також у русі скреслої криги водами Неви, що позбавляє твір статики. Картина є ледь не виключенням поміж творів того часу, адже художниця щасливо уникла підкресленої патетики, натомість надала можливості асоціативного прочитання емоційного стану мистця, який нещодавно здобув волю, отже, суголосного щойно визволеній від крижаного полону Неві. Майже в усіх творах, що показують життя Шевченка-засланця, підкреслено зміну його зовнішності виснажене обличчя чи борода, солдатський однострій. Серед них вирізняється живопис А.Лимарєва «Тарас Шевченко у засланні» ( ; НХМУ), який «передає психологічний стан самотності поета, своєрідно інтерполюючи факти життя репресованого батька художника. Темну за колористичним вирішенням композицію побудовано на зіставленні постаті Шевченка і холодної порожнечі безкрайого степу: асиметрично розташована фігура поета, наближена до краю полотна, передає відчуття внутрішньої напруги, болю, душевного зламу», зазначає О.Лагутенко [100, с.746]. До другої групи належать твори, в яких відображували конкретні моменти життя Т.Шевченка, що виходили за усталені просторово-часові межі тем. Звичайно художників цікавила його творча лабораторія, як митця і, як поета, що їй присвятили свої живописні картини П. Кодьєв «Шевченко на етюдах» (1960), В. Югай «У вільну хвилину» ( ), М. Каплан «Т. Г. Шевченко в майстерні» (1961), В. Задорожний «Кобзар на Дніпровій кручі» (1960-і), І. Васильченко «У студії» (1961), Д. Киянченко «Шевченко художник», його ж «Тарас Шевченко. Захалявні книжечки», Н. Компанієць «Шевченко у майстерні», В. Патик «Т. Г. Шевченко на Батьківщині» (усі 1964). По-новому 110

111 втілено образ молодого художника у творі М. Каплана «Т. Г. Шевченко в майстерні», де він сидить за столом у роздумах, на тлі підмальовка картини «Катерина». Багатобарвна гама, яку виявляє бокове освітлення майстерні. формує досить світлий образ художника-інтелігента, що демонструє творчу свободу автора роботи. Полотно «Т.Г. Шевченко на батьківщині» В. Патика також відрізняється від творів свого часу через введені в роботу сакральні твори українців народну картину «Козак Мамай» і образ Богородиці. Вони створюють семантичне поле картини разом із елементами інтер єру смугастими скатертиною та килимом, орнаментами на керамічній мисці та вбранні зажуреної дівчини біля столу, й увиразнюють задум автора картини: показати роль української культури у житті та творчості Т. Шевченка, який у центрі кімнати. Емоційно-смислове наповнення образу-символу козака Мамая перегукується з образом митця, а глибокий сум молодої українки із замисленістю Богородиці. Окрему підгрупу становлять твори, які можна назвати «оточення Шевченка», тобто зображення у колі близьких, друзів, селян, із кобзарем, казахами, що демонструють такі художники як В. Кравченко «Кругом неправда і неволя», І. Панич «Кобзарі», Г. Мегмедов «Шевченко серед польських друзів», М. Кривенко «Т. Шевченко та К. Брюллов у Ермітажі» (усі 1961), І.Стадничук «Поет і народ» (триптих, 1963), О. Кравченко «Шевченко серед селян» (1963), В. Бабенцов «Спогади про Кармалюка», В. Хитриков «У рідній хаті (Сестра)», Г. Томенко «Над Дніпром», В. Адамкевич «Т. Г. Шевченко на Україні», Р. Стуруа «Зустріч Т. Г. Шевченка з грузинським поетом Акакієм Церетелі», Ф. Шевченко «Земляки», В. Литвиненко «Т. Г. Шевченко серед казахів», (усі 1964). Цікавий живописний триптих «Поет і народ» (1963) українця з Казахстану І.Стадничука, в якому образ Шевченка-дитини вирішено у символічно-алегоричному аспекті. У центральній частині зображено Тараса-хлопчика з сопілкою, за мелодійним звуком якої йдуть натруджені воли, в одного з них кривава сльоза. У бокових частинах Шевченко мандрує Україною та зустрічається з автохтонним населенням Казахстану. У 111

112 картині проблема поставлена широко Шевченко і народ, його рецепція як поета, часто прихована в ті часи за ідеологічними «дороговказами», доля України. Метафоричність вислову посилює драматизм ситуації. Перипетії долі митця ставали у центрі творчої інтерпретації художників, які через опосередковані змістовні зв язки показували його тернистий шлях. Це демонструють роботи П. Носка «Тарас Шевченко шукає залiзнi стовпи» (1962), В. Карамзіна «Мені тринадцятий минало», Г. Мегмедова «Тарасові мрії», А. Пламеницького «Т. Г. Шевченко у Нижньому Новгороді» (усі ), О. Попова «Заповіт» (1964). Тема арешту і заслання Т.Шевченка привертала художників насамперед своїм емоційним насиченням, яке прагнули показати у творах П. Білан «Арешт Т. Г. Шевченка в Оренбурзі» (1963), Г. Васецький «Гість» ( ), В. Ерліх «Т. Г. Шевченко у засланні. Серед степу», Д. Безуглий «В краю далекім, за Уралом...», К. Філатов «Т. Г. Шевченко на засланні», О. Лопухов «5 квітня 1847 р.», М. Бароянц «В експедиції», М. Хмелько «В солдати!» (усі 1964). Г. Васецький у картині «Гість» змалював сповнену сердечної теплоти сцену спілкування Т.Шевченка-солдата із автохтонним населенням у степу при заході сонця. Перебуваючи на засланні. він відкрив для себе культуру, звичаї, побут казахів, писав, що вони надзвичайно мальовничі, пройнявся співчуттям до таких же знедолених східних народів, як і його земляки. Не менш майстерно відтворено напівпустельний краєвид М. Бароянцем у картині «В експедиції», де на першому плані зображено Т. Шевченка з папкою рисунків, який стоїть боком, повернувши голову до глядача, за ним «ніби перетікають» бархани, з поміж яких рухається караван, супроводжуваний солдатами та місцевими кочовиками. Складний ритм, утворений доцентровим і відцентровим рухом мас, а також імпресіоністичні прийоми, поєднані з реалізмом, надали можливість автору показати умови та психологічний стан митця у той момент. Близька за композицією, експресією та динамізмом картина К. Філатова «Т. Г. Шевченко на засланні», в якій яскравіше озивається дух непокори, незламності митця, що йде на зустріч глядачу разом із казахським хлопчиком, який грає на сопілці. Їх рух посилюють 112

113 звивисті лінії барханів, на горизонті яких видніється поселення кочовиків. Рожево-блакитна гама наповнює роботу ліризмом. В авторській манері М. Примаченко виконала композицію «Маленький Шевченко біля маминої могили» (1964, акварель, гуаш). Могила, яка поросла квітами; у верхній частині аркуша хата, від якої в ється стежка, ліворуч. у нижній, біля могили, росте дуб із пишною кроною. Лаконічна орнаментальна мова твору виявляє просторову ієрархію змістовних планів, де стирається межа вигадки і реальності [137, с.323]. У цей період у живопису було небагато робіт, що ілюстрували поезії Т.Шевченка, в яких авторський суб єктивізм забезпечив нетривіальне трактування постаті Т. Шевченка, а відтак і його культуротворчу роль. Серед творів яскравою за колористикою та темпераментом героїв була картина Г.Томенка «Громадою обух сталить» ( ; рис. 30), в якій автор створив образ Т.Шевченка як полум яного захисника прав і свобод українських селян. Свою лють він сконцентрував у кулаці, а рішучість до дії виявляв нахил фігури. Драматизм сцени передано завдяки колірним контрастам у моделюванні персонажів та сполучені розмаїтих відтінків холодної і теплої гами у зображенні краєвиду українського села при заході сонця. Такий дисонанс почуттів і емоцій демонструє оригінальність художнього бачення автора щодо інтерпретації образу Т. Шевченка. У 1960-і р. ілюстрації (гуаш) до збірки його віршів «Тече вода з-під Явора» виконав В.Полтавець, серед них і два портрети митця, в одному він солдат, в іншому поет, що сидить на кручі над Дніпром (рис. 26). Притаманний стилістиці автора реалізм сприяв вияву внутрішнього пориву митця, його незламності через зовнішні риси, погляд, жести. До вірша «Думи мої, думи мої..» В. Литвиненко намалював сцену «Думи» (1963), в якій зобразив Т.Шевченка у зимовий вечір біля сходів набережної до ріки Неви у Петербурзі. Холодний вітер розвіває поли його кожуха, важкі хмари нависли над містом, вдалині видно силует Адміралтейства. Туга охопила митця, який не може вирватися з мороку режимності, але й не хоче йому коритися. Змістивши у часі написаний вірш і територію дії, художник до- 113

114 сяг нової виразності образу, зачіпаючи душевні струни. Дуже сміливий нонконформістський підхід застосував А. Кац до інтерпретації образу Т. Шевченка у триптиху «Кобзар» (1964; Донец. худож. музей), де він у засланні, обмежений можливостями, але все одно пише вірші, вплітаючи між строф свої думки, мрії, прагнення. У зв язку з цим автор зробив вузькою і видовженою центральну частину й назвав її «Не каюсь», у лівій частині «Думи» сліпий кобзар із поводирем, у правій «Кайдани порвіте», де в експресивній манері зображено постаті селян із рогачами та косами, які йдуть боронити свою землю. Суворий погляд Шевченка-засланця виявляє тяжку долю, що віршовими рядками лягають на аркуші захалявної книжечки, яку він тримає грубою мускулястою рукою [238, с.307]. Картину за мотивами поезії «N.N.» написав В.Карамзін «Мені тринадцятий минало..» ( ; рис. 30), оригінально поєднавши краєвид українського села з вітряком та жанрову сцену. Найбільш відомі графіки 1960-х рр. не перебували у творчій стагнації, у свій спосіб відгукуючись на очікувані суспільством зміни. Водночас було багато тих, хто торував нелегкі стежки життя, тому їх графічні твори часто вирізнялися тим, що власний дух непокори, драматизм власних творчих доль художники вкладали в експресію штриха чи динамічну лінію малюнку, через їх виразність вони посилювали психологізм образів. Як і в живопису, так і в графіці сюжетно-тематичні композиції розкривали різні сторінки біографії Т.Шевченка, визначеної хронологічно, разом із тим одні творили у руслі соцреалізму, інші привносили нові образно-смислові, емоційні та художні контексти. Графічні композиції з явними елементами шаблонності, народності, пафосності, міфологізації, сакралізації мають місце у шевченківській темі, особливо ті, що репрезентують постать митця та його оточення. До таких належать ліногравюри І. Принцевського «Т. Г. Шевченко серед селян» (1960), його ж «Т. Г. Шевченко слухає пісні» (1961), «Тарас Шевченко слухає кобзаря» (1963), Г. Галкіна «Друзі», його ж «Зустріч Т. Шевченка з І. Сошенком», «Шевченко серед селян», Г. Зубковського «Т. Г. Шевченко читає А. М. Мокрицькому поему Катерина» (усі 1961), О. Любимського, М. Рибальче- 114

115 нка, Б. Вакса «Шевченко з діячами російської літератури», А. Селіщева «Шевченко і Жемчужніков» (обидві 1964), літографія О. Любимського, М. Рибальченка «Т. Г. Шевченко, Марко Вовчок, І. С. Тургенєв», автолітографія О. Хмельницького «Солдатчина» (обидві 1961), офорт І. Філонова «Кирило- Мефодіївське братство» (1963). Разом із тим, художники прагнули розкрити особливості характеру Т.Шевченка у конкретній ситуації, передати його емоції, думки, мрії, застосовуючи стилістику народного лубка, «суворого стилю», реалізму, в спокійній чи експресивній манері. Ці чинники по-різному проявлялися у ліногравюрах Б. Вакса «Дитинство Тараса» (1960; рис. 29), С. Кукурузи «Т. Г. Шевченко у Форта Карабутак», його ж «Шевченко на Уралі» (обидві 1960), В. Касіяна «Т. Шевченко з казахським хлопчиком» (рис. 29), Г. Галкіна «Молодий Тарас Шевченко у Петербурзі», його ж «Хворий Т. Г. Шевченко», Г. Малакова «Знову в Києві» (усі 1961; останній рис. 29)), С. Гришина «Т. Г. Шевченко в майстерні», І. Принцевського «Арешт» (обидві 1963), В. Авраменка «Молодий Шевченко», його ж триптих «Повернення Шевченка на Україну», М. Кузовкіна «Арешт Тараса Шевченка», його ж «У Енгельгардта. Тарас-козачок», М. Сліпченка «Друзі. Т. Шевченко і М. Щепкін у Москві» (усі 1964), літографіях М. Дерегуса «На пленері» (1960-ті), Б. Вакса «Арешт», Г. Бондаренка «Т. Шевченко і його земляк А. Обеременко» (обидві 1961), Б. Гінзбурга «Доля поета», його ж «Т. Шевченко з дітьми» (обидві ; остання рис. 29), Б. Шаца «Повернення» (1963), автолітографіях Б. Гінзбурга «Т.Г.Шевченко під час останньої подорожі на Україну», Л. Джолос «Т. Г. Шевченко в землянці Новопетровського укріплення» (обидві 1961), Н. Вележевої «Тарасова наука», О. Хмельницького «Муштра» (обидві 1964), офорті О. Данченка «Тарас у дяка-маляра» (1963), акварелі А. Каца «Т.Г. Шевченко з киргизьким хлопчиком», рисунку тушшю П. Чичканова «Шевченко на засланні» (обидва 1961), гравюрах А. Базилевича «Зустріч з сестрою Яриною» (1963, офорт; 1964, автолітографія). Оригінальністю художнього вислову вирізняється ліногравюра Г. Галкіна «Хворий 115

116 Т.Г.Шевченко» який ніби з пітьми чорного аркуша пробує піднятися з ліжка, тримаючи в руці перо, він дивиться на свічку, що горить попереду, і неначе вводить митця і реципієнта твору в широкий символічний контекст: «Світячи іншим, згораєш сам». Яскравим психологізмом образів вирізнялися твори А. Базилевича, О. Данченка, Б. Гінзбурга, Б. Вакса та ін. А. Базилевич виконав малюнки «Садок вишневий коло хати», «О сестри сестри!..» («Зустріч Т. Шевченка з сестрою Яриною»), «За думою, дума», «Побратими» (Тарас Шевченко з кобзарем) (усі 1960), Портрет Т.Г.Шевченка («Возвеличу малих отих рабів німих») (1961) до поштових листівок. Дуже цікавими є творчі роботи графіків, які, моделюючи ту чи іншу ситуацію, вибудовуючи композицію, ставили свої завдання у розкритті постаті Т. Шевченка засобами, відмінними від традиційних засобів виразності форми і змісту, емоційної тональності. У цьому контексті відомі лінорити В. Касіяна «Тарас Шевченко» (1960), І. Селіванова «Кобзар», В. Масика «Вічно живий» (обидва 1961), М. Прохорова «Шевченко на засланні» (1960-і), в яких зображено поета на тлі чи в оточенні своїх літературних героїв. Дотримуючись виразності техніки ліногравюри, але із застосуванням вільних, динамічних «живописних» штрихів художники творили різні за змістом композиції, в яких розкривали ідеалізований, міфологізований світ Т. Шевченка. Такими є ліногравюри М. Маловського «Тарас пастушок», С. Кукурузи «Казашка Катя і Шевченко», В. Масика «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине» (усі 1963), його ж «Тарас Шевченко в лiтньому саду», А. Селіщева «Шевченко і Жемчужніков», М. Компанця «Т. Шевченко. Вітер в гаї нагинає» (рис. 31), М. Поповича «Легенда про Тараса», М. Маршалкова «На етапі. Із серії Роки неволі» (усі 1964; останній рис. 29), В. Касіяна «Шевченко і народ» ( ), М. Старовойта «Т.Шевченко. «Не забудьте пом янути» (1967), офорти В. Новиковського «Т.Г. Шевченко», М. Родіна «Думи мої, думи...», літографії А. Навроцького «Думи мої, летіть на Вкраїну..», В. Якубича «В лаврі», З. Кецала «Шевченко по дорозі Варшава- 116

117 Петербург» (усі 1964). Останній демонструє глибоке психологічне розкриття трагічної долі сироти-кріпака. Яскравим представником «шістедисятників», що сповідували культурний плюралізм, свободу творчого самовиразу, збереження української мови і культури була А.Горська. Вона віднайшла свій стиль у втіленні образу Т.Шевченка у графічних серіях «Гнівний Тарас» (1962, лінорит, монотипія; , змішана техніка) та «Дума» (Тарас Шевченко) «Вітер», «Заґратоване сонце» «Сова», «Сонячне коло» ( , монотипія; рис. 31) лаконічними засобами, але потужною експресією, контрастом мас і кольорів створила образ, виявляючи його внутрішній бунтарський дух не через фізіономічні риси, а через емоції, проявленні у погляді, жестах, поставі. Митець в українській вишитій сорочці та білих штанях босоніж сидять з похиленою головою, підібганими ногами й важкими руками, які обіймають коліна. У образі явні риси бойчукізму та авангарду, що проявляються у гіперболізації форми, конструюванні образу із сполучення рівновеликих площин, локальній червоно-чорно-білій кольоровій гамі. Звідси й певна монументалізованість образу. Її повторено, але вирішено ближче до фізіономічних рис митця у ескізі (гуаш) вітража «Т.Шевченко. Мати» (1964) авторів А. Горської, Г. Севрук, Л. Семикіної, О. Заливахи, Г. Зубченко. Як вказує О.Деркач: «Ідейним завданням цієї праці було передати сутність Поета: Шевченко помста, Шевченко заклик, Шевченко революційний дух. Також цей витвір став своєрідним увічненням пам яті загиблого Василя Симоненка. Доля вітража, трагічна він був відразу знищений владою. Його ж творці зазнали жорстоких переслідувань і випробувань» [61]. Запланований «вітраж складався з п яти частин: центральна постать Т.Шевченка, який підняв догори ліву руку з книгою, правою пригорнув до себе жінку; бокові частини ліворуч мати з дитиною, праворуч сивий кобзаря з кобзою. Внизу дві частини у формі квадрата, де орнаментально вирішені символи України (кетяг калини з соняшником і птахами). Стилістиці вітража притаманна лаконічна мова, по- 117

118 єднання локальних кольорів, а сповнена символіки композиція вибудувана узагальненими фігурами й абстрактними формами» [237, с.148]. До образу Т. Шевченка в ілюструванні поезій «Кобзаря» звернулася С.Караффа-Корбут, створивши кольорові ліногравюри «В моїй хатині я не одинокий», «На чужині» (рис. 31), «Зоре моя вечірняя» (усі 1963), вдало поєднуючи три кольори (чорний, білий і один із хроматичних). Окремі аркуші за мотивами поезій виконали у літографії Б. Гінзбург «Караюсь, мучуся але не каюсь!» (1961), І. Філонов «Тарас і чумаки» (1961), його ж «Мені тринадцятий минало» (1963), у лінориті П. Орлов «І не в однім отім селі» (1961), у акварелі М. Маловський «Минають дні, минають ночі...» (1963; рис. 30). В останній зображено Т. Шевченка, що стоїть біля Дніпра, спостерігаючи за заходом сонця. У цій своєрідній алегорії ніби синхронізовано природні і життєві процеси, тут драматизм перетинається з лірикою, краса природи з її недовговічністю, кольори червоно-оранжевий з чорним. В ілюстрації В. Новиковського до поеми «Варнак» зображено Т. Шевченказасланця (за автопортретом 1847 р.), де він, задумавшись слухає невільникакріпака, в його погляді спокій і мудрість, такий же емоційний тон присутній у роботі М. Родіна «Думи мої, думи... (обидва 1964, офорт; рис. 31), в якій молодий поет, сидячи за столом, задумався над черговою строфою вірша, якого пише під каганцем. Його постать ніби виривається з пітьми, осяяна світлом. У літографії Г. Томенка до поезії «Громадою обух сталить» втілено образ митця у експресії, емоційному піднесенні, потужному заклику до боротьби. Натоміть зосередженого і дещо мрійливого зобразив поета П. Чичканов в ілюстрації за мотивами вірша «Мені аж страшно...», а З. Волковинська виконала в акварелі ілюстрацію до книги Г. Бойка «Про дідуся Тараса» (усі 1964). Як видно з цих творів, художники моделювали образ Т.Шевченка залежно від літературної фабули. Не полишений він емоцій і у портретах, які використовували для оформлення обкладинок чи форзаців видань. Внутрішньою напругою, зосередженістю вирізняються портрети Т. Шевченка роботи В. Касіяна, один із них 118

119 прикрасив форзац видання «Кобзаря» (К., 1961), В. Полтавця у «Малому Кобзарі» (К., 1961), В. Куткіна у «Кобзарі» (К., 1963), Ф.Глущука для обкладинки альбому естампів київських художників «Подвиг Шевченківського життя» (К., 1964). У цьому альбомі репродуковано його роботи, а також М. Маловського, О. Данченка, В.Кравченка, В. Якубича, І. Філонова, І. Принцевського, С. Каплана, Г. Зубковського, А. Навроцького, Б. Шаца, Ю. Митрохіна, В. Шевченка, А. Базилевича, С. Гришина, М. Сліпченка. У 1964 р. вийшов альбом естампів «Безсмертна творчість Кобзаря», де представлено роботи художників В. Авраменка, Г. Гавриленка, Ф. Глущука, О. Данченка, В. Куткіна. Того ж року видано альбом «Поезія Т.Г.Шевченка в офортах київських художників», до якого увійшли окрім інших твори В. Новиковського «Варнак» та «Т. Г. Шевченко», їх же репродуковано у виданні «Кобзар». Повна збірка поезій» (1964). У 1960-ті рр. та, зокрема ювілейні роки (1961, 1964) митці активно працювали над плакатами (політичними, культурно-освітніми), в яких образ Т.Шевченка уособлював поборника правди, духовного лідера, народного поета, пророка, символу нації, який часто супроводжували рядки його віршів. Як зазначає О. Донець: «Ідеологізація образу Шевченка прикметна риса радянської плакатної пропаганди як візуального засобу агітації. Семантика образу трансформувалася під впливом певних змін у соціокультурних та історичних обставинах» [64, с. 154]. У 1961 р. опубліковано серію літературнобіографічних плакатів (16 од.) М. Фомичова. Ф. Глущук підготував плакати «Т. Шевченко» (1960) та «Т. Г. Шевченко » (1961), в яких на контрасті чорного та білого виразив внутрішню драму поета. Віддзеркаленням епохи є плакат О. Ворони та Т. Лящука «От де, люди, наша слава, слава України» (1964), де попліччя Т. Шевченка зображено на тлі електричних опор та Дніпрогесу. Поєднання народного мистецтва і портрету сформували концепцію створення плакатів Н. Божко «Тарас Шевченко» (1960) і Н. Клейн та С. Кириченка «І мене в сім ї великій» (1964). В обох образ митця вписано у овальну чи прямокутну раму, сформовану стилізованим рослинним ор- 119

120 наментом чи килимом, декор якого складають вплетені між квітами 15 фігур дівчат у національному вбранні, які представляють республіки СРСР. У плакатах акцентовано на національній складовій в особі поета і в народній творчості. Роботу Н. Божко було випущено у вигляді листівки. Як зазначає І. Панич: «З питанням про традиції тісно переплітається не менш актуальна сьогодні проблема національного в мистецтві. Усі гострі «кути» цієї проблеми поверховість сприйняття і розуміння національного, клішованість образів і, як підсумок, деяка подоба «фолк-салону» висвітилися з нещадною різкістю. З одного боку, механістичне використання атрибутики фольклору, мотивів декоративно-прикладного мистецтва, а з другого, «експлуатування [ ] «малоросійського іміджу», що виник ще в ХІХ ст., з його сентиментальними жанровими сценками» [141, с. 10]. Сплеск образотворчої шевченкіани у 1960-і рр. в наступні, 1970-ті рр., позначився спадом, обумовленим, імовірно, завершенням «відлиги». Соцреалізм, який нав язувався, як прапор новітньої культури, відходив у минуле, хоча були безуспішні спроби розширити його діапазон і ввести поняття «нового реалізму», «поетичного реалізму» і навіть «реалізму без берегів» [175, с. 69]. Митці, для яких національна ідея була стрижневою, чинили опір манкуртизму-розмиванню національної ідентичності України, тому фольклорний напрям у мистецтві 1970-х рр. мав виразні громадянські інтонації [144, с. 26]. Це також проявилося у шевченкіані, хоч у цей час творів живопису і графіки у цій темі створено було небагато. Художники втілювали фізіономічні риси Т. Шевченка у не чисельних портретах та тематичних композиціях у живопису та графіці, це роботи живописців І. Рєзніка «Портрет Тараса Шевченка» (1970), Г. Смольського «Портрет Т.Г.Шевченка» (1975), тематичні композиції Г. Терпиловського «Стоїть явір над водою» (1971), Г. Киянченка «Шевченко у дяка в науці» (1974), К. Трохименка «Т.Г.Шевченко на Чернечій горі» (1975; усі рис.33), Ф. Коновалюка «В науці у дяка» (1978), М. Малинки «Тарас Шевченко читає поему «Тризна» (1978), які творили в рамках реалізму і соцреалізму. Натомість картина В. Кушніра «Апостол правди» (

121 1988; рис. 35) вирізнялася застосуванням принципів узагальнення, складною геометрією просторової будови, поєднанням різних змістовних планів та опосередкованих зв язків. В. Кушнір, із плеяди «шестидесятників» виявляв свою нонконформістську позицію у мистецтві, що будувалася на новому мисленні, нових цінностях, осмисленні національної спадщини. Це позначилося на інтерпретації образу Т.Шевченка, якого автор зобразив у апостольському вбранні та кетягом калини у руці, уособлюючи його, як духовного провідника українського народу. Він стоїть на атомарній моделі над містом, обабіч неї розкривається сувій зі словами «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні», який трансформується у прозору стрічку, через яку проступають обриси міста, вдалині гірського села. Видовжена форма надає постаті монументальності, величі і, водночас, святості. Філософське осмислення постаті Т.Шевченка, його внутрішнього світу, позначилося і на стилістиці живопису, в якій явні риси бойчукізму, авангардизму, народної культури. Не чисельна у цей період і графічна шевченкіана. Відомі портрети митця роботи М. Старовойта «Тарас Шевченко» (1970), М. Андрійчука «Портрет Т.Г.Шевченка» (1973; обидві рис. 32), тематичні композиції М. Сома «Тарас у Києві» (1976, літографія), М. Стратілата «Тарас Шевченко» (1970-і), «Портрет Шевченка під час останнього перебування у Києві 1859 р.» (1979; рис. 32). У своїх роботах М. Стратілат звернувся до фото митця роботи І. Гудовського (1859), де немолодий поет сидить із костуром, а також застосував у обрамуванні портретованого цілий калейдоскоп мотивів із його художніх робіт, поезій і топосів. У іншій ліногравюрі він в обрамуванні з мальв, що утворюють овальну раму, плавно переходячи в реалії української природи поля пшениці, дерева з пишною кроною, хмар, що клубочаться, літнього дощу, лелек, що здійнялися в небо. Ці топоси були невід ємні у світогляді Т.Шевченка та втілювалося ним у рисунках та поезіях. Вибраний автором контекст дуже вдало репрезентує образ у творі, а виконане під ним факсиміле робить його цілісним. 121

122 У 1980-х рр. на тлі подвижницької діяльності руху шестидесятників ідеологія соцреалізму остаточно почала втрачати авторитет і набула відвертої анемічності [175, с. 69], маркувавши період застою. Конформізм, нонконформізм і дисидентство поняття, які визначали культурний поступ цього часу. Тому художники репрезентували широкий спектр своїх творчих інтенцій, зокрема у шевченкіані. Одні дотримувалися стилістики нонконформізму з його романтизмом, національним підґрунтям, світовими тенденціями, прагнули інноваційними методами та прийомами розкрити психологізм, внутрішній світ, духовність образу Т.Шевченка на тлі його драматичної долі. Митці вдавалися до більшої чи меншої міри стилізації образу, беручи за основу його усталений тип зображення. Це особливо проявилося у жанрі портрету, в якому вони виходили за його рамки композиції, ідейного змісту, художньої форми та мови. До таких належать живопис Л. Медвідя «Портрет Т. Г. Шевченка» ( ), Р. Багаутдинова «Останній автопортрет Т.Г.Шевченка» (1985), Д. Стецька «Тарас Шевченко» (1986; усі рис. 34), В. Петрова «Поет і муза» (1986; рис. 35), О.І. Івахненка «Т.Г.Шевченко» (1988; рис. 34). В. Петров у роботі над образом звернувся до усталеного «рєпінського» типу (за світлиною Т.Шевченка у білому костюмі, 1860), поряд із ним зобразив жінку з немовлям, збірний образ якої асоціативно уособлював Богородицю, Україну, українську жінку чи героїню поетових творів. Їх тлом виступали фрагменти з життя чи мотиви з поезії, але такий культурний контекст доповнював вперше запропоноване прочитання постаті Т.Шевченка з жінкою та немовлям. Д. Стецько втілив модерного та харизматичного Кобзаря, постать якого «своєрідно проступає на тлі абстрактних площин, створюючи відчуття перехідності реального в ірреальне, надаючи образу певного космізму» [93, с. 955]. Драматизм і нескореність визначили образ Т.Шевченка у роботі І. Попика «Дума про Вкраїну» (1990). Один із найбільш нетипових портретів митця на той час виконав В. Віхтинський «Думи мої...» (1990; рис. 37), зобразивши на тлі українського села у темно-синій гамі символічний образмислеформу профіль поета із закритими очами у білому кольорі перетво- 122

123 рюється поступово у потоки енергії думок, що формують своєрідну ауру навколо, поширюючись над землею, селом. Поєднавши символізм, пуантилізм, постімпресіонізм, автор досяг неймовірної переконливості у художній формі. Міфологічний образ Т. Шевченка, як народного чи селянського поета, інкорпорований соцреалізмом, утілено в живопису Д. Довбошинського «Т. Г. Шевченко» (1980), з елементами імпресіонізму у роботі О. Максименка «Т.Шевченко в Петербурзі» (1985; рис. 35) та М.Поплавського «Тарас у пустелі» (1988), у стилістиці народного малярства І. Лисенком у «Портреті Т. Г. Шевченка» (1982; рис. 35) та Л. Яворського, Л. Миронової у роботі «Молодий Шевченко» (1989; рис. 35). Ці ж тенденції проявилися і у сюжетнотематичних композиціях М. Попова «Т. Шевченко на переправі», його ж «Тарас Шевченко і бродячі музиканти», І. Лободи «Шевченко. Буря» (усі 1980-і), його ж «Т. Шевченко над Дніпром» (1987), стилістики соцреалізму дотримувалися у творах Ю. Смирнов «Шевченко в засланні» (1980), О. Якубич «Тарас Шевченко біля Червоного корпусу Київського університету» (1980-ті), А. Хмелько «Перший приїзд Т.Шевченка в Яготин», Є. Ланько «Тарас Шевченко пише портрет Ганни Закревської» (обидві 1982), С. Фоменко «Шевченко серед кріпаків» (1983), Ю. Ятченко «У Кирило- Мефодіївському братстві. Тарас Шевченко і Пантелеймон Куліш» (1985), О. А. Івахненко «Тарас на засланні» (1988, акварель), І. Тартаковський «Т. Г. Шевченко у майстерні», М. Бондаренко «Останні вірші Кобзаря», О. Тихий «У краї далекім», О. Артамонов «Велика дружба (Т. Шевченко і М. Щепкін)», В. Сингаївський «На Батьківщину. Воля» (усі 1989). Опір системі, неприйняття її догм та ідеології відобразилися у творах художників, для яких Т. Шевченко був пророком, провідником, непримиримим борцем, а деякі з них мали подібну долю. Уособлення його духовного подвигу вимагало змін художньої інтерпретації образу, що вилилося в узагальненні художньої форми, відкритості та контрасті кольорів, експресії художньої мови, активізації фронтального плану (як прямої мови), що демонструють картини Л. Литвинова «В казармі» (1984, за оригіналом 123

124 Т.Шевченка «Казарма», ), «Дума про любов» (1985, фрагмент за роботами Т. Шевченка та І.Соколова «Приятелі»; рис. 36), В. Забашти «Апостол правди і свободи» (1988: рис. 36), О. Заливахи «Портрет Т. Г. Шевченка» (1980-ті), «За неї Господа моліть» (кін х) та «Молитва» (1989; рис. 37), В. Нестеренка «Я не нездужаю нівроку...» (1982), поєднання різних ракурсів і точок зору притаманно його роботі «Думи Кобзаря» (1986; рис. 37), О. Скопа «Кобзар» (1989). Унікальним явищем української культури є доробок самобутнього мистця О.Литвинова (Леоніда Литвина), про шевченкіану якого варто говорити як про творення збірного образу митця. У творі «Дума про любов» художник не просто повторив у осучасненій стилістиці бароко фрагмент офорту Шевченка у живопису, а своєрідно ввів себе у силове поле українського генія, ввійшовши з ним у діалог. На звороті твору він написав: «Т.Г.Шевченко і я. Дума про любов». За офортом Т. Шевченка й картиною І.Соколова «Приятелі». Відтворивши Шевченкову композицію, митець замінив його персонажів, вписавши натомість портрет Кобзаря (вочевидь, орієнтуючись у процесі інтерпретації на Шевченкові автопортрети 1851-го, 1857-го та 1858-го рр.), та автопортрет, в якості вияву екзистенції О. Литвинова у суголоссі з інвективами поета періоду Трьох літ ( ) та мотивами пізньої лірики Шевченка. Понадчасова розмовароздум про те, що великий митець у всі часи терпить неабиякий біль через велику, з різних причин жертовну, любов. Новації в інтерпретації образу Т. Шевченка продемонстрували художники, які поєднували прийоми художнього вислову різних видів мистецтва. Наприклад, А. Антонюк у творі «Тарас Шевченко. В казематі» ( ; рис. 37) застосував гротеск і іронію, притаманні лубку, та стилістику народної картинки. Натомість ритм народного мистецтва, стилістика фрескового живопису, прийоми «проявлення» форми стали підґрунтям для написання Д. Стецьком картини «На порозі днів своїх» (1985). Поєднання різних перспектив у композиції характерно твору Л. Медвідя «Шевченко на Аралі» (1986). Перегуки з постімпресіонізмом та бойчукізмом 124

125 притаманні авторській манері В. Баринової-Кулеби, в якій вона написала картину «Діду, найміть Тараса вівці пасти»; імпресіоністичні риси явні у роботі Е. Базилянського «Осінній ранок»; авангардні та конструктивістські у полотні М. Чорного «Тарас Шевченко з братами Йосипом та Микитою» (усі 1989); символізм у творі І. Попика «Реве та стогне, Дніпр широкий» (1990). У графіці 1980-х рр. образ Т.Шевченка постає, як втілення непоборності, нескореності, правдивості вибраного творчого кредо і переконливості у своїх намірах, універсалізму, що спонукало художників до пошуку нового художнього виразу особистості. Тут відкидалися шаблони, заангажованість, натомість було прагнення показати масштабність та історичну вагу постаті митця, його феномен, що тяжіє до винятковості, унікальності. Новаційною і оригінальною за технікою виконання олівцем роботою був камерний «Портрет Т.Г.Шевченка» (1980; рис. 38) О. Фіщенка, який, застосовуючи довгий штрих та тонову градацію, моделював образ митця у шапці і кожусі, але не канонічного типу, а модерного, «живого» на лоні природи. Цей же принцип застосував Б. Мусієвський у літографії «Т.Г.Шевченко» (1990), який зобразив митця на тлі нічного краєвиду, освітленням увиразнив образ та поле навколо нього, створюючи своєрідну ауру. Натомість В. Перевальський виконав типовий «Портрет Т.Г.Шевченка» у літографії (1984), слідуючи «рєпінському» канону. Творчо переосмислив фотопортрет митця (за І.Гудовським, 1858) Б. Негода у «Портреті Т.Г.Шевченка» (1986, мецо-тинто; рис. 38), доповнив композицію пророслими з розкритої книги та каламаря маками, що лежать на круглому столі біля нього. Маки є символом пам яті, як і світлина, що зберегла образ Т. Шевченка у час його останнього приїзду в Україну, це зумовлює меморіальний аспект портрету. Художня паралель між внутрішнім світом Т. Шевченка-борця, його гострого слова, і бурхливими хвилями моря у повнолуння прослідковується у створеному В. Лопатою портреті «Т.Г.Шевченко » у ліногравюрі (1989). У портреті митця «Роботящим умам, роботящим рукам» (1989, вугілля) М. Андрійчук поєднав образ Т.Шевченка та його слова, зобразивши на фронтальному плані праворуч лише обличчя з ве- 125

126 ликими очами і суворим поглядом, а ліворуч строфи поезії «Роботящим рукам// Роботящим умам// Перелоги орать», над якими колосся пшениці. Такий художній наратив промовисто демонструє просвітницьку і дидактичну мету образу в творі. Тематичні композиції, присвячені біографії митця, художники-графіки втілювали, акцентуючи увагу на знакових подіях у його житті та, паралельно, культурній ситуації того часу. Зустріч молодого художника і визначного живописця Імператорської академії мистецтв змалював П.Чичканов у рисунку «Брюллов і Шевченко» (1981). Лінями тушшю він передав їх фізіономічні риси, а також емоційну тональність бесіди біля мольберту. Виразний і спокійний погляд і ледь помітна усмішка на обличчі К. Брюллова була знаком похвали та визнання молодого таланту. У рисунку «Шевченко в Седневі» (1981) П. Чичканов лініями зобразив митця на узвишші над Дніпром. Задумливий образ в акварелі «Тарас на засланні» (1988) створив О.А. Івахненко, зобразивши його у солдатській шинелі та з кашкетом у руці недалеко від Новопетровського укріплення. Позад нього вгорі, через хмари, проглядається український краєвид із церквами, хатами. Рознесені у часі мотиви єднає місяць і сам Т. Шевченко, який поклав руку на серце і схилив голову у бік своєї рідної України. Творчий підхід до інтерпретації образу Т. Шевченка продемонстрували художники-графіки у роботах А. Крвавич «Тарас Шевченко» (1980, 1982; рис. 38), М. Компанець «Т. Шевченко в Києві 1846 року» (1982; рис. 38), О. Заливаха «За вкраїну його покарано колись» (1980-і), М. Попов «Сувора юність» (1988), М. Стратілат «Думи мої, думи» (1988), О. Овчинникова «Т.Г.Шевченко. Покликання...», І. Крислач триптих «І не оплаканий своїми..», «Будеш, Батьку, панувати...», «Умру на чужині...» (1989), які через авторський суб єктивізм та рецепцію постаті показали власні духовні переживання, світоглядні уявлення і переконання. А. Крвавич, поєднуючи прийоми сюрреалізму і літературного наративу, виконав у техніці літографії дві графічні композиції «Тарас Шевченко» (1980, 1982). У першій зобразив 126

127 паралельно два змістових центри образ Т. Шевченка у шапці, кожусі і з костуром (за фотографією А. Деньєра, 1859) праворуч, а ліворуч своєрідний хронотоп подій, в яких спогади про перші малюнки у дитинстві (трава), роботу над гравюрами в Академії (верстат і твір «Старець на кладовищі»), появу перших літературних персонажів у його віршах і завершує їх метафоричний образ розіп ятого Прометея (як уособлення власного сенсу і буття на землі). У другій митець сидить у білому парусиновому костюмі боком до мольберта з чистим полотном, біля нього візуалізовано головну героїню його картини і поетичного твору Катерину. Висока лінія горизонту та композиційна пауза між ними посилює темпоральну складову роботи. Як зауважує С. Бушак: «В обох творах, максимально лаконічних за кількістю компонентів, митець використав умовне тло символ вічності, в яку вступає поет на схилі земного життя» [23, с. 577]. Поєднання реального та ірреального притаманне графіці М. Компанця «Т. Шевченко в Києві 1846 року» (1982, літографія). У ній образ молодого художника з сумкою та подорожнім альбомом у руці монументалізовано за рахунок розміщення у центрі першого плану майже на висоту формату. Тлом є художньо модельований простір із мотивів його поезій та історичних архітектурних об єктів, які він замальовував для майбутнього альбому «Краєвиди Києва». Варіація різних станів цих сцен суголосна внутрішньому відчуттю молодого художника, для якого намітився шлях творчого зростання і реалізації його таланту, виділений метафорично освітленням. О. Заливаха у ліногравюрі «За Вкраїну його покарано колись» (1980-і), послуговуючись стилістикою лубка та народного примітиву, втілив образ Шевченка-титана, борця, батька-тараса. На тлі іронічно-гротескових образів з поезії та сучасного їх автору життя втілив постать молодого поета за творчою роботою М. Попов у літографії «Сувора юність» (1988), протиставивши ці два композиційні плани не лише манерою виконання (гротеск реалізм), а й кольором синім тло, вохристим головного героя, його емоційний стан. Цей промовистий в ідейному плані образ Т. Шевченка виявляє дихотомію тогочасного життя 127

128 ідилічного у прагненнях народу та самодержавного у владній вертикалі. Шевченка як народного поета зобразив М. Стратілат у ліногравюрі «Думи мої, думи» (1988), застосувавши композицію з іконопису «житія», де навколо центральної постаті в рамі розташовано кобзарів, які виконують свої сумні балади. У літографії «Т.Г.Шевченко. Покликання...» (1989) О. Овчинникова застосувала відомий прийом співіснування у одному художньому просторі автора поезій і їх персонажів, але водночас і рефлексії на відомі твори К. Брюллова. Цей прийом вибудовує центральну композицію триптиху І. Кристопчука «Будеш, Батьку, панувати», у бокових окремі сцени з життя Т. Шевченка. Можливість вільного творчого самовиразу мали художники, що ілюстрували поезії Т.Шевченка. І. Марчук у рр. створив серію ілюстрацій (42, темпера) для видання «Т. Шевченко. Кобзар» (К., 1994). У ряді композицій втілено образ Шевченка, зокрема до таких віршів «І день іде, і ніч іде...», «І золотої та дорогої», «Подражаніє 11 псалму» (рис. 39), «Сова», «Чи не покинуть нам, небого», «А.О.Козачковському», «Три літа». Відповідно до біографії Шевченка, його образ ніби «занурений» в ірреальний світ поезій і набуває відповідних рис. С. Бушак так характеризує їх: «Зміст картин відтворює суб єктивне тлумачення Марчуком поетичних творів та сторінок біографії Шевченка. Авторська манера поєднує стилістику української народної картинки, модерну кін. 19 поч. 20 ст. і сюрреалізму. Ускладненими метафоричними сюжетними мотивами і підкреслено лінійними, часто майже орнаментальними та композиційно-формальними прийомами створено символіко-алегоричні композиції» [24, с. 103]. У рр. М. Стороженко, застосовуючи відроджену техніку енкаустики, у поєднанні з аквареллю та темперою на картоні з левкасом, створює 42 композиції за мотивами поезій Т.Шевченка, до яких додає авторські есе. Це інноваційний підхід до інтерпретації постаті митця і його літературної творчості. Для М. Стороженка поет співвідносився з пророком, і цей аксіологічний контекст присутній в усіх створених ним образах до таких 128

129 поезій: «Гайдамаки», «Доля. Муза. Слава» (рис. 39), «Хіба самому написать» ( ). Як зазначає М. Юр: «Тематичний стрижень творів, виконаних в авторській техніці, розкриває трагічну долю укр. народу від Київської Русі до сьогодення. виразний малюнок віртуозно оперує простором і часом, створюючи конструктивну систему, в якій переплелися розмаїті самобутні образи. Монохромну палітру кожного сюжету збагачено стильовими нашаруваннями, особливо проявилися маньєризм і бароко» [240, с. 981]. Для фронтиспісу двотомника «Тарас Шевченко. Поезії» (К.,1988; у співавторстві з В. Юрчишиним) О. І. Івахненко виконав портрет поета (1988: рис. 34) на основі автопортрету Т.Шевченка (1840), у стилістиці якого «поєднано традиції народної образотворчої культури та професійного малярства» [1, с ], європейського ренесансного монументалізму, бойчукізму. Образ митця він утілив і у суперобкладинці видання «Тарас Шевченко. Балади» (К., 1982), орієнтуючись на його автопортрет (1849). За мотивами його поезій втілено авторські рефлексії М. Попова «Та й заходиться вже будить» (1985; рис. 39), А. Базилевича «Т.Г.Шевченко Сон» (1989), В. Перевальського «Гори мої високії» та «Т. Шевченко. Заповіт», Я. Нечая «Гайдамаки» (обидві 1989), О.І.Мельника та О.М.Мельник-Юдзьо «Думи мої, думи мої...» (1990), в яких поєдналися їх естетичні засади, художнє бачення і фактор самоототожнення та самоусвідомлення поета, який мав завжди велике значення для їх світоглядних і культурологічних уявлень та переконань. В ілюстраціях до творів Т. Шевченка художники моделювали ситуації, де постать поета мала подвійне художнє тлумачення: автор-герой. Такий спосіб творення образу, в якому проявлялася бінарна позиція, сприяв розкриттю його індивідуальності, психологізму, широти світогляду. Серед ілюстрацій до «Кобзаря» (К., 1984), виконаних у офорті ( ), О. Данченко створив три портрети митця різних періодів життя «Шевченко в Петербурзі 1837 р.» (1980, вміщено на фронтиспісі), «Тарас Шевченко на засланні» (рис. 39), «Лічу в неволі дні і ночі» (обидві 1982). Для видання «Кобзаря» (К., 1986) В. Куткін виконав декілька портретів поета (супероб- 129

130 кладинка, фронтиспіс, шмуцтитул, ілюстрація до поеми «Гамалія», 1980, асфальт), орієнтуючись на автопортрети Т.Шевченка періоду заслання та фотографії х рр. У техніці кольорової літографії образ Т.Шевченка втілено В.Новиковським в ілюстрації до поеми «Варнак» та В. Богданцем до вірша «Караюсь, мучуся..., але не каюсь..» (обидві 1989). Для фронтиспісу видання «За сонцем хмаронька пливе» М. Компанець виконав «Портрет Т.Шевченка» (1989), зобразивши молодого художника у час першого повернення в Україну, сільський краєвид якої став тлом у цій роботі. Портрети для збірки поезій Т. Шевченка виконав В. Гарбуз «Шевченко і вічність» (1986). За мотивами однойменної комедії Т.Шевченка Ю. Баликов написав картину «Сон» (1989). Якщо сам Шевченко для втілення задуму обирає форму сну, то художник Ю. Баликов для найбільш виразної передачі змісту, суті, образної системи Шевченкового твору на полотні вдався до стилістики сюрреалізму поет (разом із совою) ширяє в небі на тлі полум яного сходу сонця, нижче зображена своєрідна модель Петербурга у зменшеному ракурсі: Петропавловська фортеця, Мідний вершник, цар із царицею. Праворуч: невольники-арештанти, далі обшири України з розсипаними в зелені хатинками. Тривожний сірий Петербург контрастує з приглушеним колоритом спокійного українського краєвиду. У 1980-і рр. було створено декілька шевченківських плакатів. Р. Кириченко у 1983 р. виконав плакат, в якому образ Т.Шевченка відповідав його автопортрету у світлому костюмі (1860), й був обрамований стилізованим квітковим візерунком. За автопортретом митця у шапці та кожусі (1860) О. Друганов створив образ Т. Шевченка у плакаті (1987), акцентуючи увагу на його зосередженому погляді. Натомість М. Мудрий на афіші до ювілейної виставки «Шевченко-художник» (1984), присвяченій 170-річниці з дня його народження, втілив образ митця за його живописним автопортретом (1840). У цей період шевченкіана збагатилася книжковими знаками екслібрисами, в яких художники дуже часто вводили образ Т. Шевченка в культурний контекст композиції. Тут можна відмітити екслібриси В. Куравського «Шев- 130

131 ченкіана Петра Прокопіва» (ліногравюра,1983), Е. Ледньова «Шевченкіана О. Кузьменка» (1984), О. Криворучка «Із книжок О. Кузьменка. Т. Г. Шевченко» (1985) та для художнього музею у Вільнюсі «Молодий Т. Шевченко в Вільно» (1989), М. Бондаренка «Книга К. Бердимуратова» (1986), О. Литвинова «З книг В. М. Манжуло» (1986), І. Балана «Шевченкіана Івана Балана», Б. Куновського «З книг Андрія В юника» (обидві 1987), «З книг В. Онищенка» (1988), «Шевченкіана А. Ялового (1989). Художники у графічних мініатюрах використовували різні автопортрети та фотографії митця. За портретом молодого Шевченка В. Вечерський створив екслібрис «Шевченкіана В. Костенка» (1978) [241, с. 51]. Отже, інтерпретація образу Т. Шевченка живописцями і графіками у і роки мала різне ідеолого-культурне підґрунтя, що вплинуло на розкриття особливостей характеру і внутрішнього світу митця у жанрі портрету та сюжетно-тематичної картини. У цей період офіційний стиль мистецтва соцреалізму, з його реінтерпретацією академізму, натуралізму, псевдокласицизму, породженням міфологізму, шаблонності, безпідставного оптимізму тощо, був конвекційним. В його руслі працювали В.Касіян, В. Мироненко, В. Савин, Г. Пустовійт, М. Жеваго та багато ін. Але були ті, хто залишався відкритим до новацій, нових віянь, нової формотворчості, а відтак і культуротворчості, що в свою чергу, вплинуло на художню інтерпретацію образу Т. Шевченка, в якій були присутні риси модерну, символізму, авангарду, модернізму, бойчукізму і т.д., а також вітальність народного мистецтва. Відповідно до цього художники дотримувалися канонічних типів у межах соцреалізму, а Т.Шевченко у творах поставав як революціонер-демократ, «гнівний» борець за права народу, селянський поет, що применшувало його роль у становленні України як держави. Авторська рецепція постаті Т. Шевченка художниками за межами «офіційного стилю» репрезентувала його як титана духу і сили волі, провісника і просвітителя, інтелектуала і пророка, апостола і творця, національного поета. Активізація шевченкіани у цей період пов язана з проведенням ювілейних художніх виставок у 1939, 1961, 1964, 1984 рр. 131

132 2.3 Інваріантність іконографії Т. Шевченка в живопису та графіці рр. Із набуттям Незалежності Україною в 1991 р. синхронізувався процес самоідентифікації українського мистецтва «з його тотальною ревізією минулого, до якого залучався найширший попередній досвід: від археологічних пам яток до класики високого модернізму, від фольклору до масової культури» [179, с. 110]. Змінами історико-культурної ситуації обумовлені й пошуки митцями нової образності, новітньої художньої мови у творах на шевченківську тематику. Ця тенденція позначилася на створенні живописних і графічних робіт у жанрі портрету і тематичної картини, ілюстрацій за мотивами Шевченкової поезії, де значне місце відводиться інтерпретації його образу, в якому «міститься весь генетичний код українського народу, закріплений на рівні національної пам яті» [231, с. 59]. Поруч із традиційними типами зображення митця, формувався образ Шевченка, наділений символічно-алегоричним звучанням, що визначається як збірний, тобто: національний пророк, ікона, апостол правди, архангелзахисник і т.п. Узагальнений образ Т. Шевченка набув особливого значення в останній третині ХХ ст., оскільки він втілював якості провідника ідей свободи, незалежності та самовизначеності на тлі бурхливих історичних подій. Кожен із митців прагнув надати постаті видатного українця особливих рис задля розкриття його місії та значення в українській державі, культурі, духовності. У жанрах портрету та сюжетно-тематичної композиції створено низку живописних та графічних робіт, в яких образ митця інтерпретовано на основі художнього синтезу різних прийомів, засобів та стилістики різних видів, течій та напрямів мистецтва, задля розкриття суті створеного образу Т.Шевченка у контексті його модерної рецепції, а також постмодерністських впливів. У цьому провідним ставав авторський суб єктивізм художників, які прагнули «деканонізувати» образ через новітню форму, відповідну часу і простору, запитам суспільства. Цікавими у художньому вислові і творчому 132

133 задумі є портрети Т.Шевченка В. Євтушевського «З Кобзарем» (1992; рис. 40), який зобразив обличчя митця у оточенні облич визначних діячів України, М. Грималюком «Пророк» (1992; рис. 40), де автор творить власну візію образу, в якому перетинаються категорії художнього універсуму, національного культурного коду і сповнена апокаліптичних настроїв реальність. Оптичні ефекти у втіленні образу Т.Шевченка застосував О. Шупляк у картині «Кобзар» (портрет Т. Шевченка) (1992; рис. 40), моделюючи обличчя з елементів та мотивів українського пейзажу. Питання духовного провідника у молодій незалежній державі постало у роботі І. Гавришкевича «Тарасова молитва» (1993; рис. 41), в якій представлено збірний образ митця, просвітника і месії. Ця трансформація відбувається у життєвому і сакральному просторах, які перетинаються в особі Т.Шевченка. Український наратив застосував М. Кристопчук у творі «Тарас» (1993; рис. 40), зобразивши канонічний тип «батька Тараса» у декоративній композиції на тлі писанок. Живописне трактування властиве роботі М. Сіробаби «Тарас Шевченко. Нездійснене» (1993), в якій зображено поета і музу. Слідуючи принципам романтизму та постімпресіонізму, В.Забашта створив динамічний образ Т. Шевченка у портреті-картині «Борітеся поборете...» (1996; рис. 41), в якій він уособлює пророка і, водночас, страдника за народ, який несе на плечі хрест. Автор ніби скадрував сцену, виокремивши погруддя, щоб наблизити до глядача візуалізовану у фізіономіці глибину тих страждань і мук, які терпів Шевченко, а гнів у його очах і погляді був закликом до боротьби, яку увиразнено вогненно-червоним кольором картини. Риси символізму присутні у «Портреті Т. Г. Шевченка» (1997; рис. 41) М. Селезінки, який на сполученні холодних сіро-синього і коричнево-чорного та теплого білого відтінків зобразив «проявлення» з пітьми образу митця, що його дух перетворюється на ангела це біле узагальнене обличчя і синьосірі форми, уподібнені до крил позаду його спини. Цим прийомом художник підкреслив силу духу митця і його священну місію як духовного провідника і охоронця української нації. Стилістика пуантилізму та експресіонізму 133

134 присутня у «Портреті Т. Шевченка» (1997) Н. Синишина, реалізму і постімпресіонізму у картині «Народний поет» (1999) В. Віхтинського, реалізму і декоративізму, а також орнаментів народного мистецтва у картині В. Цимбала «Пророк» і «Тече вода в синє море» (рис. 41; обидва 1999), реалізму і символізму у роботі Г. Тарасенка «Апостол правди і свободи» (1999), сюрреалізму в творі Є. Щерби «Віртуальний портрет Т. Шевченка» (усі 1999), У картині В. Цимбала «Пророк» (1999) постать Т. Шевченка є невід ємною складовою українського космізму з його християнськими цінностями. Тому тут прослідковується спроба мистецької канонізації митця як святого: у композиції, за принципом «Житія» в іконі, він із свічкою і бандурою в руках та німбом над головою стоїть у центрі безперервного руху символів, знаків, фрагментів вишитих та тканих рушників, мотивів і персонажів, сцен із його поезій. Ця трансцендентність буття захоплює і саму постать митця, міняючи геометрію планів, разом із тим він твердо стоїть на землі у козацьких шароварах і чоботях, а його фігура здіймається до неба, формуючи історичну вертикаль розвитку української культури. Своєрідно інтерпретовано образ у «Віртуальному портреті Т. Шевченка» Є. Щерби, де з наддніпрянського краєвиду проступає обличчя поета, змодельоване похиленими вітром деревами, українськими біленими хатками та запряженими волами, що тягнуть наповнений віз. Такий сюрреалістичний підхід надає портрету Т.Шевченка суто українського колориту, в якому візуалізовано красу Дніпра та прибережних краєвидів цієї ріки. Разом із тим, окремі художники не полишали традиційного підходу до написання портретів Т. Шевченка за усталеними типами, насамперед «рєпінським», це роботи живописців І. Малиша «Портрет Т. Г. Шевченка» (1990-і) у стилістиці народної картинки, два парадні портрети у академічному живопису І. Холоменюка (1990-і, 1993; рис. 41), серія з восьми його портретів І. Лободи до 190-ліття від дня народження Т. Шевченка (1990-і), І. Попика «Думи мої, думи...», М. Сарма-Соколовського «Портрет Т.Шевченка» (обидва 134

135 1991). Ці ж тенденції притаманні і тематичним картинам М. Андрійчука «Молодий поет на Поділлі» (1992), П. Шакала «На самоті» (1994), В. Клименка «Шевченко в майстерні Брюллова» (1997), В. Полтавця «Реве та стогне Дніпр широкий» (1999), В. Франчука «Три літа» (1997) та «Спас» (2000). Перші спроби представлення Т. Шевченка в якості поета-пророка, митця планетарного масштабу, були здійснені невдовзі після його смерті, у портреті роботи І. Єремєєвського «Святий Тарасій» (1898), а згодом в іконі, написаній Г. Честахівським «Св. Тарасій та Михаїл Малеїн» (у пам ять про Т. Шевченка та його друга М. Лазаревського (1867)). У творах сучасних художників В. Франчука, І. Гавришкевича, М. Стороженка, М. Стратілата втілено новий збірний образ в контексті загальнолюдської історії. У «Спасі» В. Франчука монументальна постать поета зображена на тлі вихору історії. У «Тарасовій молитві» І. Гавришкевича образ Т. Шевченка стає елементом сакрально-духовного світу. Результатом образно-змістових і формальнопластичних пошуків М. Стороженка в інтерпретації образу Т.Шевченка є введення його у контекст візуалізованого літературного наративу як головного героя чи персонажу сцени за мотивами його поезій. Автор подає збірний образ національного генія через складну систему аксіологічного, історичного, художнього контексту та авторського мислення і бачення. Принципи узагальнення образу Т. Шевченка і піднесення його до рангу святих втілив М. Стратілат у графічних композиціях «Апостол правди» (1996; рис. 42), «Святий Тарасій» (1999; рис. 42). У першій явна ремінісценція образу з постаттю Т. Шевченка як пам ятника в Римі, де він убраний у тогу римського сенатора, але у ліногравюрі художник трактує його в якості Апостола правди на тлі сходу сонця. У другій втілено образ «Святого Тарасія», іконографія якого відповідає іконописним канонам, а на його німбі напис Патріарх Константинопольський. Сторінки з біографії Т. Шевченка оригінально втілено у ліногравюрах З. Кецала «Малий Тарас у дяка» (1993), та Я. Омеляна «Тарас Шевченко в Кременці» (1998; рис. 42). Біографічна лінія митця присутня і в ілюстраціях 135

136 до його поезій, зокрема до форзацу видання «Т. Шевченко. Кобзар» (К., 1993) В. Лопата виконав портрет митця молодих років (рис. 42; за автопортретом, 1840). Образ втілено у стилістиці ілюстрації, де є «проблема показу двопланового світу, коли за глядореальним образом метафору, алегорію, міф» (за Д. Грабовичем), тому В. Лопата вирішує його традиційними методами класичної лінеарної гравюри» [187, с. 7-8]. Художник здійснив оформлення українських банкнот: портрет Т. Шевченка у кожусі й шапці вміщено на банкноті номіналом 100 гривень. З цією метою він у 1991 р. виконав близько десяти портретів митця у різному віці. Шевченкіана у творчості В. Гарбуза обіймає період х рр., за який виконано графічні серії до видання «Давидові псалми» Тараса Шевченка» (2000) та «Кобзар» Т.Шевченка (2004). Художник орієнтувався на Шевченкові автопортрети 1840, 1843 та 1845 рр., проте його новаторство полягає в тому, що він інтерпретує поезії через призму Біблії, накладаючи на них культурний пласт Святого письма. Зокрема в офорті з серії «Давидові псалми» Тараса Шевченка» (Псалом 53, який у Шевченка завершується: «Помолюся Господеві // Серцем одиноким // І на злих моїх погляну // Незлим моїм оком) художник інтерпретує постать молодого поета як стилізоване Розп яття (це концептуальне композиційне й образне вирішення всієї серії ілюстрацій). Горизонт утворено зображенням риб в якості давніх символів віри, над головою Т. Шевченка німб, обабіч нього сцени гріхопадінь, тло зоряне небо як уособлення Космосу, нижні заставки ліворуч боротьба Білобога з Чорнобогом, праворуч військо в наступі, як відсилання до історії ХХ ст. Автор відмічає, що у сюжетах присутній національно-ментальний лад. У 1990-ті рр. було розроблено низку плакатів, у яких здебільшого репродукували фотопортрет Т.Шевченка чи його автопортрети та портрети, виконані відомими живописцями або графіками. Розробляючи плакат у 1992 р., С. Рябцев умістив репродукцію Шевченкового автопортрету, закомпоновану в овал, яку доповнюють слова з балади «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий»), ноти та краєвид, що передає настрій цих рядків. До 136

137 світлини поета останніх років життя звернулися А. Гонтар та М. Мотузка, розробляючи плакат у1990-у р., де поле навколо образу митця імітує орнамент вишивки. У своїй композиції плакату А. Штанко звернулася до фотопортрета Т. Шевченка роботи М. Досса, закомпонуваши його в овальній рамі, обабіч якої намалювала кобзу, свічку, ящик із фарбами і т д., що були невід ємними атрибутами і символами буття Шевченка поета, художника, національного пророка. Отже, в і роки було створено не чисельні твори живопису і графіки на шевченківську тему, але в них помітні новації в інтерпретації образу Т.Шевченка, який мислився і сприймався в цей період як пророк, національний геній, святий, месія, апостол, духовний провідник, культурний діяч світового значення. Ці аспекти розкривалися не лише за емоційним виразом, а й за семантичним та художнім полем у творі. Із охарактеризованого доробку мистців слідує, що інваріантність іконографії Т. Шевченка у творах живопису та графіки є культурним феноменом у часопросторовому континуумі української історії. У цій інваріантності образ набував епічного, драматичного, ліричного, романтичного виразу. Таким чином протягом ХХ ст. шевченкіана у живописі та графіці розвивалася двома шляхами наслідуючи традиції реалістичного підходу, а згодом під ідеологічним тиском радянської влади соцреалізму. З іншого, творча самореалізація художників у цій темі зумовлювала їх впроваджувати досягнення західноєвропейського мистецтва, зокрема імпресіонізму, символізму, модерну, модернізму, постмодернізму, адаптованих до українських реалій і світогляду. 137

138 138 РОЗДІЛ 3. КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ АСПЕКТ МИСТЕЦЬКОЇ РОЗРОБКИ ШЕВЧЕНКОВОГО ОБРАЗУ: ПЕРЕПРОЧИТАННЯ ТРАДИЦІЇ ТА ПОШУКИ НОВИХ СМИСЛІВ 3.1 Ювілейні виставки із вшанування пам яті Т. Шевченка актуалізація образотворчої шевченкіани Образотворча шевченкіана почала формуватися ще з середини ХІХ ст., образ Т.Шевченка в ній, залежно від культурно-ціннісних орієнтирів, набував різної художньої виразності. Як зауважує Г. Скляренко: «В українській культурі склався «культ Шевченка», до якого так чи інакше були залучені різні ідеологічні сили, що прагнули використати його в своїх цілях [182, с. 44]. Протиріччя у художній інтерпретації образу митця яскраво демонстрували Ювілейні художні виставки, присвячені його датам народження чи смерті. Впродовж ХХ ст. у цих виставках взяли участь тисячі художників різного творчого спрямування та видів мистецтва живописці, графіки, скульптори, художники кіно- і театрального мистецтва, декоративно-прикладного та монументально-декоративного мистецтва, народні майстри. Це актуалізувало митців до творчих звершень у цій тематиці, в якій виявлявся не лише авторський суб єктивізм у сприйнятті, розумінні і переосмисленні визначної особистості, її долі та творчості, а відображення культурної ситуації в Україні, змін у художніх процесах. Перша ювілейна Шевченківська виставка відбулася у Москві 1911 р., присвячена п ятдесятиліттю з дня смерті Т.Шевченка [84]. Вона засвідчила, що шевченкіана є специфічним культурним полем, де перетинаються індивідуальне перепрочитання постаті митця, стереотипність у наслідуванні канонічних типів зображень, шаблонність у візуалізації його біографічних сторінок. Саме на художніх виставках, а найбільше ювілейних, прагнули представити широту творчих інтерпретацій у шевченкіані, як своєрідного культурно-

139 го феномену. Це демонструють розділи згаданої виставки, зокрема «Бюсти і портрети Т. Шевченка», «Ілюстрації до поетичних творів» (І. Їжакевич, О. Сластьон, М. Микешин), «Музичні твори на вірші Шевченка» (М. Лисенко, В. Зарембо,Т. Сениця). Тому вже з перших десятиліть ХХ ст. визначився вектор комплексного представлення образотворчої шевченкіани, в якій невід ємним було осягнення доробку Т. Шевченка, осмислення його життєвого подвигу та інтерпретації образу. У 1920 р., напередодні 60-річчя з дня смерті Т. Шевченка, було організовано Шевченківську виставку в Національному музеї у Львові, управа якого вважала, що до неї долучаться широкі кола українського громадянства для більш системного збирання матеріалів «до історії культу Шевченка на Україні». Як зазначено в каталозі до неї: «Ця вистава на галицькому ґрунті безперечно причиниться посередньо і до майбутньої синтези, так пожаданої в оглядові і оцінці першого Поета-мистця України» [83, с. 5]. На виставці твори представлені у таких розділах: «Портрети і бюсти Шевченка» (живописців Гаврила Маляра, О. Куриласа, Ю. Панькевича; скульптора Ц. Годебського, а також проекти пам ятника Шевченка в Києві С. Волнухіна, М. Гаврилка, М. Паращука, Л. Шервуда, А. Шіортіно), «Ілюстрації творів Шевченка. Шевченківські теми в мистецтві» (А. Ждахи, Л. Жемчужникова, І. Їжакевича, І. Северина, О. Сластьона, К. Трутовського, П. Холодного), «Музичні композиції на слова Шевченка» (В. Барвінського, Б. Вахнянина, Ф. Колесси та ін.). У 1925 р. з нагоди проведення виставки «Український портрет ХVII ХХ ст.» Всеукраїнським історичним музеєм ім. Т. Шевченка було видано Каталог [233], підготовлений Д. Щербаківським та Ф. Ернстом. У ньому означено проблему образотворчого мистецтва на той час, це необхідність створення художньо вартісних сучасних портретів та художнього оформлення приміщень громадського значення. Наведено, як приклад вдалих робіт, напрацювання митців у шевченкіані викладачів та учнів Української Академії мистецтв: «Цікава серія портретів, виконаних майстернею М. Л. Бойчука для кооперативного технікуму, окремі портрети, виконані Л. Ю. Крамарен- 139

140 ком, В. Г. Меллером (портрети Шевченка, Шифрина), М. І. Касперовичем, Тимком Бойчуком, Л. Лозовським та низкою здібної молоді, що групується круг майстерень монументального та театрального мистецтва, яка працює нині над оформленням клубів у Донбасі, свідчать, що сили єсть. < >. Художнє оформлення помешкань громадського значення, створення художнього сучасного портрету це завдання наших днів» [233, с. 42]. Все більшого значення набувало вивчення та представлення на виставках взірців монументальної шевченкіани. Так, Галереєю картин Шевченка (Харків) у 1935 р. до шевченківських днів та відкриття йому пам ятника було проведено «велику виставку, що доповнила галерею двома залами, присвячену «Вшануванню пам яті Шевченка» < > окремо подано будівництво пам ятника Шевченкові в Харкові» [30]. Шевченкіана в її інваріантності стає невід ємною складовою не лише виставок, присвячених безпосередньо митцю, а й набуває значення важливої історико-культурної складової експозицій, пов язаних із ювілеями відомих закладів. Так, у Всеросійській Академії Мистецтв при організації «Ювілейної історичної виставки », частину експозиції присвятили Т. Шевченкові учню академії. На ній представлено графічний портрет Т. Шевченка (1871) роботи І. Крамського, літографію Павлова «Шевченко за роботою» (1939), медаль у пам ять 125-річчя з дня народження Шевченка (автори І. Макогон, Г. Пустовійт) [234]. Від середини довоєнного десятиліття Шевченкіана посіла одне з провідних місць в ієрархії офіційних тем в українському мистецтві, стимульована широким державним святкуванням 125-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка [184, с. 79]. У ювілейний 1939 р. у Києві було проведено Обласну виставку «Тарас Григорович Шевченко в образотворчому самодіяльному мистецтві (малярство, графіка, скульптура, різьба)» [125] та Республіканську виставку «Т. Г. Шевченко в народному образотворчому мистецтві» [156]. Вони стали свідченням присутності постаті Т. Шевченка та героїв його поезій у житті й творчих прагненнях народу, водночас появи специфічного культурного пласту шевченкіани. Л. Владич писав: «Виставка «Т.Г.Шевченко в на- 140

141 родному образотворчому мистецтві» яскраво і переконливо свідчить, з якою любов ю і шаною підходять самодіяльні художники до відтворення образу великого поета. Справжнім творчим запалом, непідробною щирістю сповнені всі показані тут твори» [156, с. 6]. Він також зауважив, що автори картин вивчали всі обставини, за яких відбувся той епізод з життя поета, який вони обрали темою своїх творів, тому це визначало широкий обсяг тем та історичноправдиве відбиття епохи, реалістичне відтворення образу поета [156, с.7]. В той період і професійні художники, і аматори реалізували свої інтенції в шевченкіані під пильним контролем радянської держави, що дивилася на мистецтво крізь призму офіційно визнаного творчого методу соцреалізму. Культуротворчий потенціал цих робіт полягає в тому, що самодіяльні митці творили у руслі традиції народницької ідеології без застережень щодо можливості звинувачення у маргіналізації та онаївненні, спрощенні образу Шевченка. У цьому випадку наївність і безпосередність художнього вислову були певною рятівною нішею. Того ж року відбулася Республіканська ювілейна Шевченківська виставка [157], яка мала окремі зали-відділи, що сприяло цілісному представленню шевченкіани, як культурного феномену. Серед них: відділ «Шевченко і театр», де «макетами, фото і ескізами представлено також історію сценічних постановок творів Шевченка і п єс про нього в радянських театрах» [157, с. 95]. Експонували, зокрема, ескізи театральних декорацій до п єси «Поетова доля» С. Голованівського роботи М. Уманського та до п єси «Юність Тараса» А. Константиновського та Б. Гурвича. В окремому залі йшлося про пам ятники Т. Шевченкові, споруджені в рр. у Москві та Петрограді, про пам ятники в Харкові, Каневі, Києві. Експонувалися твори майстрів українського народного мистецтва килими, вишивки, різьба на дереві, присвячені Шевченкові, поруч твори майстрів народного мистецтва братніх республік Союзу [157, с. 107]. В окремому залі представлено картини радянських художників на теми з життя Т.Г.Шевченка В. Касіяна, М. Дерегуса, Є. Горбача, В. Савіна, М. Жеваго. Масштабність заходів щодо святкування 141

142 125-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка перетворила подію на народне свято. Свідченням того, що ювілейні шевченківські виставки набували масштабу всенародних свят, була виставка 1939 р. «Тарас Шевченко в графічному мистецтві художників міста Харкова». Митці готуючись до ювілею 125- річчя з дня народження великого сина українського народу, геніального поета, художника, за власною ініціативою створили альбом з 32 автолітографій, присвячених його життю та безсмертним творам [195, с. 3]. Відзначення у 1961 р. 100-річчя з дня смерті Т.Г.Шевченка також позначено масштабними заходами. Ювілейні художні виставки відбулися у Києві, Львові та ін. містах України, а також за кордоном. На шевченківській виставці у Києві представлено понад 2000 тис. творів у таких видах: живопис, графіка, монументально-декоративне мистецтво, скульптура, плакат, театральне і кіно-декораційне мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво (килими, ткацтво, вишивка, дерево, кістка, майоліка, порцеляна, скло, декоративний розпис). Серед художників, які брали участь: живописці Д. Безуглий, М. Бєльський, В. Василенко, М. Стороженко, А. Гавдзинський, Л. Коштелянчук, К. Крилов, Г. Меліхов, Ю. Ятченко, графіки П. Болотін, Б. Вакс, Г. Галкін, Б. Гінзбург, П. Горілий, Г. Зубковський, В. Касіян, В. Куткін, М. Маловський, О. Сахновська, Б. Шац та ін. Авторами плакату були Н. Божко, О. Ворона, Ф. Глущук, Т. Лящук, О. Семенко. Монументально-декоративне мистецтво представляли Т. Воскресенська, С.Кириченко, Н. Клейн та ін., скульптуру А. Німенко, І. Воропай, О. Васякін, М. Вронський, О. Олійник, І. Гончар, І. Кавалерідзе, Ф. Коцюбинський, Л. Твердянська, театральне і кінодекораційне мистецтво Л. Писаренко (до вистави «Думи мої» Ю. Костюка). Чисельними були твори декоративно-прикладного мистецтва, зокрема І. та М. Литовченки виконали килим «Т. Г. Шевченко» (1960), М. Вовк тканий «Портрет Т. Г. Шевченка» (1948), В. Дорош «Молодий Т. Г. Шевченко у К. П. Брюллова (1960), Т. Пильщикова «Рушник-панно з силуетом Т. Г. Шевченка», М. Коваль «Панно з силуетом Т. Г. Шевченка» 142

143 (обидва 1961). У дереворізьбленні виконали барельєфи М. Колєнов «Шевченко серед селян», В. Цимбал «Альбом з портретом Т.Г.Шевченка, в інкрустації Ю. Берлін. «Т.Г.Шевченко» (усі 1961). З кістки В. Виноградський вирізьбив погруддя «Портрет Т.Г.Шевченка», Ф. Гнідий медальйон «Мені тринадцятий минало» (обидва 1961). Майолікову вазу з «Портретом Т.Г.Шевченка» підготував В. Протор єв (1961). У порцеляні М. Вронський виконав погруддя «Т.Г.Шевченко» (1957), С. Голембієвська та І. Аполлонов тарелі з портретом Т.Г.Шевченка (обидві 1961). У склі В. Геншке створив таріль із силуетом Т.Г.Шевченка, його портрет вирізьблений алмазною граню виконав В.Нємкович (обидві роботи 1961). Обласна художня виставка, організована у 1961 р. у Львові [126], репрезентувала твори у розділах: живопис (О. Куриласа, Ю. Панькевича, А. Процкова, К. Курила, С. Прибитка та ін.), графіка (аркуші С. Бесєдіна, Є. Безніска, К. Звіринського, З. Кецала, В. Куткіна), скульптура (роботи М. Гаврилка, М. Паращука, Є. Дзиндри, Я. Чайки). Експонувалося також народне та декоративно-прикладне мистецтво (М. Біласа, В. Ушакова, Д. Юрчука, М. Яреми). Концептуальною ідеєю експозиції було залучення творів відомих українських живописців та скульпторів початку ХХ ст. на означення продовження традиції, що концентрувала питомо український дух в історико-культурній ситуації УРСР. Не менш масштабною культурною подією була ювілейна художня виставка, присвячена 150-літтю від дня народження Т. Шевченка [235], організована в 1964 р. у Києві. На ній експонувалися твори Т. Шевченка та українських художників, які демонстрували широкий діапазон тем, пов язаних із творчою біографією митця. Тут актуальними були жанри портрету та сюжетно-тематичної картини, творчі роботи за мотивами його поезій, а також ілюстрації до них, плакати, екслібриси, ескізи театральних декорацій, кіноафіші тощо. Живопис був презентований творами таких художників, як І. Їжакевича, Ю. Баликова, М. Бароянца, М. Божія, Ю.Киянченка, В.Костецького, В. Патика, М. Хмелька, графіка В. Авраменка, Г. Галкіна (з серії «Життя Т. Г. 143

144 Шевченка»), В. Касіяна, В. Куткіна, М. Маловського, В. Масика, І. Філонова, Б. Шаца та ін. Оригінальними за композиційним вирішенням були плакати П. Андрощука та Ф. Панка. «Т. Г. Шевченко», В. Касіяна «Т. Г. Шевченко», Т. Лящука плакат-афіша до кінофільму «Сон», І. Хотінка «Тарас Григорович Шевченко ». Погруддя чи сцени з життя поета вилили скульптори М. Вронський «Т.Г.Шевченко», І. Кавалерідзе «Т. Г. Шевченко на засланні», Д. Крвавич «Молодість Тараса», А. Фуженко «Т. Г. Шевченко», І. Шаповал «Т. Г. Шевченко». Монументальне панно з мозаїки «Т. Г. Шевченко» створив С. Серветник. Театральне і кіно-декораційне мистецтво представлене ескізами до костюмів, зокрема К. Гаккебуш до кінофільму «Сон», М. Духновського до вистави «Слово правди» Ю. Костюка, Ф. Нірода до вистави «Тарас Шевченко» Г. Майбороди, О. Хвостенко-Хвостова до вистави «Наймичка» М.Вериківського, Л. Писаренка до вистави «Думи мої» Ю.Костюка. Серед творів декоративно-прикладного мистецтва вирізняються декоративні розписи П. Глущенко панно з силуетом Т. Шевченка, Ф. Панка шкатулка з портретом Т. Шевченка, І. Скицюка панно «Хрущі над вишнями гудуть», М. Тимченко панно «Тече вода з-під явора». У килимарстві виконували портрети Т. Шевченка в обрамуванні орнаментики Н. Бабенко, І. Малай, тематичні композиції З. Давиденко «Мені тринадцятий минало». Майстри-ткачі створювали ювілейні рушники, доріжки, зокрема С. Нечипоренко, К. Стратейчук, Є. Фащенко, а також цікавими були вишиті рушники майстрами К. Адаменко, А. Герасимович, В. Леко «І мене в сім ї великій», Е. Талащенко панно «Не забули, пом янули». У дереворізьбленні створювали тематичні барельєфи В. Асталош «Думи мої, думи мої», тарелі з силуетом Т. Шевченка І. Балагурак, П. Коленов, П. Верна вирізьбив погруддя Т. Шевченка, В. Кищук виконав панно з його силуетом. Оригінальними за декором були ювілейні вази з порцеляни, на яких відтворювався портрет Т.Шевченка за його автопортретом рр. чи канонічним «рєпінським» типом. У виготовленні їх брали участь декілька художників, зокрема Л. Мітяєва, В. Павленко, С. Сарапова створили «Вазу ювілейну з портретом Т. Г. Шевчен- 144

145 ка», В. Трегубова, М. Трегубов, Г. Шевченко «Вазу декоративну 150 років великому Кобзарю». У склярстві М. Тарнавський виконав скульптуру «Кобзар», Р. Шах бокал «Т. Г. Шевченко». М. Гладкий у майоліці створив пласт настінний із портретом Т. Шевченка, В. Грузина скульптуру «Бандурист», П. Лінинсьний барельєф «Юний Шевченко», І. Марчук пласт настінний «Я до школи носити воду», Я. Мотика таріль «Бандурист». Тенденція до представлення на ювілейній виставці творів відомих українських митців, створених на поч. ХХ ст., що вперше проявилася на львівській Обласній художній виставці до 100-річчя з дня смерті Т.Г.Шевченка, дала свої результати. У подальших ювілейних виставках з являються твори, автори яких засвідчують прагнення індивідуальних художніх можливостей вислову, ґрунтуючись на традиціях українського і європейського малярства, наприклад картина В. Патика «Т. Г. Шевченко на батьківщині». Це набувало значення вагомої культурної прикмети часу, як прояв неперервності духовної і мистецької традиції: від творів перших десятиліть ХХ ст. до проявів нонконформізму в українському мистецтві середини століття, що невдовзі заявив про себе яскраво і безкомпромісно. Такі роботи, створені у час чи у зв язку з ювілейними виставками, помічено мистецтвознавцями: «Новим поетичним змістом, зворушливою людяністю наповнюються картини, що розповідають про інші сторінки життя Кобзаря: «Мрії Тараса» Г. Мегмедова, «Тарас Шевченко студент Петербурзької академії» Г. Неледви, «У рідному домі. (Сестра)» В. Хитрикова, «Т.Г.Шевченко на батьківщині» В.Патика» [4, с. 42]. Культурною складовою ювілейної шевченкіани є регіональні виставки, зокрема Обласна художня виставка, присвячена 150-річчю з дня народження Т.Шевченка в Івано-Франківську. У ній взяли участь митці обласного відділення Художнього фонду УРСР, майстри народного прикладного мистецтва та народні умільці з різних міст та сіл області, які представили на огляд громадськості понад 300 живописних, скульптурних, графічних робіт та творів декоративно-прикладного мистецтва» [127, с. 3]. 145

146 До Шевченкових ювілеїв відбувається активізація всіх творчих сил, а зі зміною історико-культурної ситуації, що характеризується послабленням державного радянського контролю над творчими спілками як офіційними організаціями і творчою особистістю як такою, проводяться ювілейні виставки, на яких представлені твори художників, що раніше мало експонувалися, зокрема екслібрис. Так, у 1989 р. організовано Міжреспубліканську виставку екслібриса «У вінок Кобзареві», присвячену 175-річчю від дня народження Т.Шевченка. У вступі до каталогу виставки наголошено: «Твори Тараса Григоровича Шевченка, великого поета й художника, увійшли до скарбниці української та світової культури. Його спадщина відома в усіх куточках нашої країни та за її межами. Образ поета, персонажі його творів відтворені в багатьох видах і жанрах образотворчого мистецтва. Графічні мініатюри екслібриси мають свою історію стосовно шевченківської тематики» [115, с. 3]. Ще однією важливою культурною складовою ювілейної шевченкіани є виставки, організовані музеями на основі своїх колекцій. До прикладу виставка «Графічна Шевченкіана» у Державному музеї книги і друкарства УРСР, на якій показано колекцію музейної шевченкіани, що «нараховує 185 графічних робіт, в основному, виконаних в ті роки. Входить до неї і невелика кількість графіки довоєнного часу, в тому числі ілюстрації С. Налепинської-Бойчук, І. Їжакевича, С. Конончука. Серед представлених творів є такі, що стали класикою української графіки, відзначені дипломами всесоюзного та республіканського конкурсів мистецтва книги. Виділяються графічні цикли О. Данченка, О. Івахненка, М. Компанця. До музейної Шевченкіани входять також елементи книжкового оформлення, станкові роботи, портрети поета» [56, с. 3]. У культурологічному аспекті до роботи над шевченкіаною художники проявляли комплексний підхід творчі інтенції конкретного автора могли реалізовуватися у декількох видах мистецтва. Зокрема, І. Марчук на ювілейній художній виставці, присвяченій 150-літтю від дня народження 146

147 Т.Шевченка (Київ, 1964) представив настінний пласт «Я до школи носити воду» у розділі декоративно-прикладне мистецтво. У 1983 р., як яскравий представник українського нонконформізму, він написав цикл живописних композицій за мотивами творів Т.Шевченка для ілюстрування «Кобзаря». Українські митці долучалися і до роботи в кіно, наприклад В. Кричевський у 1926 р. створив ескізи костюмів і розробив інтер єр хати для фільмів режисера П.Чардиніна «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». У 1925 р. його запрошено як наукового, мистецького консультанта й художника до роботи над фільмом «Тарас Шевченко» (режисер. П. Чардинін). Оскільки то була перша кінострічка, присвячена життю та творчості Т. Шевченка, художник В. Кричевський «постановив собі стати на рівень художньої, історичної та побутової правди» [95, с. 13]. І. Ходак зауважила, що «він ретельно вивчив історичні джерела, спогади сучасників Шевченка, їхню іконографію. Прагнучи максимально точно відтворити інтер єри, костюми й типаж дійових осіб, Кричевський виявляв увагу до кожної деталі, при цьому намагався уникати як протоколізму, так і поетизації епохи. < > частково на його матеріалі знімальна група створила фільм для дітей «Малий Тарас» [210, с. 596]. Активною була робота художників і в театрі. Оскільки Шевченкові ювілеї спричинилися до актуалізації різних складових української культури. «Збагачені досвідом сценічної інтерпретації класичної спадщини, історикобіографічних п єс, українські театри у зв язку зі 100-літніми роковинами від дня смерті Т. Шевченка (1961) та 150-літнім ювілеєм від дня його народження (1964) створили вистави на шевченківську тематику, які визначали характер театрального процесу в республіці протягом 1-ї пол х» [145, с. 880]. Це, як і у живопису, графіці, скульптурі, було свідченням неперервності традиції, ще у першій пол. ХХ ст. у шевченкіані над сценографією працювали А. Петрицький, О. Хвостенко-Хвостов, а в другій половині Ф. Нірод, Д. Лідер. А. Петрицький, як художник, оформив видання Т. Шевченка «Твори. Повний збірник в двох томах» (М., 1925, творами різних художників), створив серії сатиричних малюнків і шаржів за мотивами віршів поета (

148 19929) для журналу «Червоний перець», брав участь у 1933 р. у конкурсі на проект пам ятника Т. Шевченку у Харкові та Каневі, виконав «оформлення до інсценізації Леся Курбаса «Шевченківська вистава», в основу якої покладено ліричні вірші Шевченка «Не спалося, а ніч, як море», «У неділеньку та ранесенько», «На Великдень на соломі», «І небо невмите, і заспані хвилі» та поеми «Іван Гус» («Єретик») і «Великий льох» (1919, Молодий театр), опер М. Лисенка «Утоплена» (1919, Театр української музичної драми), В. Йориша «Шевченко» («Поетова доля»; 1940), балету «Лілея» К. Данькевича (1945, обидва Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка)» [239, с. 98]. Плідною була робота в шевченкіані, як сценографа, О. Хвостенко- Хвостова, відомого як автора ілюстрацій до видання повісті О. Ільченка про Шевченка «Петербурзька осінь» (К., 1956), обкладинки до вибраних «Поем та віршів» Шевченка (К., 1952) тощо. Художник виконав театральні декорації до опери М. Вериківського «Наймичка» за однойменними творами Шевченка (Об єднаний Київський і Харківський оперний театр, Іркутськ, 1943), ескізи костюмів (1943) та композиції сцен ( ). Він розробляв ескізи костюмів до опери Ю. Мейтуса «Гайдамаки» (акварель,1944). Як зауважує О. Ковальчук: «Лірико-драматичну наснаженість музики розкриває наближене за манерою виконання до малюнків Шевченка оформлення опери «Наймичка», якою відкривався післявоєнний концертний сезон Київського театру опери та балету. В ескізах декорацій Хвостенко-Хвостов застосовував тональність, близьку до сепії, однієї з улюблених технік Шевченка, глибоку просторову перспективу, що передавала красу і неповторність українського села з його хатами-мазанками, квітучими деревами, вітряками на пагорбі вдалині. Це визначило принцип сценічного оформлення, в окремих епізодах Хвостенко- Хвостов відтворив інтер єр сільської хати з Шевченкового офорта «Старости», а крислате дерево деяких сцен нагадувало пейзаж у рисунку та офорті «У Києві». Етнографічна архітектура забезпечувала історичну конкретику вистави, її емоційну складову підсилювали колорит та просторове вирішення пейзажу» [90, с. 600]. Роботи художника експонувалися на художній виставці 148

149 до 100-ліття з дня смерті та 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка у Києві. Відомий сценограф Ф. Нірод прилучився до шевченкіани, створивши у поетові ювілейні роки декорації та костюми до опери «Назар Стодоля» К. Данькевича (1961) у Львівському театрі опери та балету ім. І. Я. Франка, до вистави «Тарас Шевченко» (1964) Г. Майбороди, а також опери «Наймичка» М. Вериківського (1984) в Академічному театрі опери та балету ім. Т. Г. Шевченка (Національна опера України імені Т. Г. Шевченка). «Палітру Нірода як сценографа з 1960-х визначає так звана згущеність образів, багата асоціативність, продуманість і логічна вибудуваність, що стають яскравими рисами «драматургічного» почерку художника. Він звернувся до принципів цілісної пластичної ідеї, єдиного образно-емоційного середовища, у якому відбувалася дія. Це властиво й однофігурним композиціям, зокрема, ескізу декорації «По синову долю» до опери «Наймичка», де Нірод намалював Ганну, яка йде до хутора, щоб залишити тут свого сина. Трагічний образ самотньої жінки позбавлений деталей, а зображення на тлі безмежного простору підкреслює її внутрішнє відчуття тривоги. Нірод узагальнив глибинні пласти життєвої правди, закладені в поемі. Митець створив сценічне середовище, здатне емоційним ладом долучитися до загальної партитури вистави та підсилювати драматичне напруження і психологічну виразність» [136, с ]. Видатний сценограф Д.Лідер зробив внесок у шевченкіану роботою над виставою «Здавалося б, одне лиш слово» за драматичною поемою А. Малишка «Тарас Шевченко» (Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, режисер С. Данченко, 1984). «Кожна вистава була для Д.Лідера підставою для глибоких мистецьких роздумів на основі будь-якого драматургічного матеріалу. Він вибудовував свою систему світобачення, закладав у сценографічні образи значну енергію глибинно-творчих взаємозв язків», спостерегла О. Ковальчук [89, с. 799]. У згаданій виставі «папери із віршованими текстами, що випадали з рук поета, зависали над сценічним простором, презентуючи велич творчого надбання письменника. Розкриваючи образний зміст вистави, художник застосував прийом, у якому 149

150 огорнув сцену паперовим німбом, щоб у фіналі перетворити його на величезну крону древа української поезії» [89, с. 799]. Отже, вшанування пам яті Т.Шевченка у роковини його смерті чи народження набувало всеукраїнського масштабу. Ювілейні Шевченківські виставки впродовж усього ХХ ст. були чинником актуалізації образотворчої шевченкіани та відображенням культурної ситуації і художніх процесів у кожен з історичних періодів. У зв язку з цим відбувалася актуалізація шевченківської тематики у всіх складових української культури образотворче мистецтво, театр, кіно, музейна справ і т.д. На художніх виставках, присвячених Шевченковим дням, експонувалися твори живопису, графіки (з окремими відділами станкової та книжкової графіки, плакату, художньої листівки, екслібрису), скульптури, монументально-декоративного мистецтва, народного декоративно-прикладного мистецтва (килими, вишивка, майоліка, скло, ткацтво, розпис тощо), театрального і кіно-декораційного мистецтва. На інтерпретації шевченкіани відбивалися суспільно-історичні реалії конкретних десятиліть ХХ ст. У перші десятиліття ХХ ст. визначилася тенденція до комплексного представлення творів різних видів мистецтва на виставках шевченкіани, що сприяло синтетичному підходу до вивчення як творчості генія, так і його постаті, осмислення його образу. В умовах УРСР набувають популярності виставки самодіяльного мистецтва, митців-аматорів, що в культурологічному сенсі набувало значення певного феномену, оскільки було свідченням не лише всеохопності підготовки до Шевченкових річниць та роковин, а й постійної присутності його постаті в свідомості широких кіл, а також можливості представлення образу поета та героїв його творів у ключі народного наїву, суголосного значною мірою народницькій ідеології, поза онаївленням та маргіналізацією професійного мистецтва як ознаками творення шевченкіани соцреалізму. Однією з концептуальних прикмет експозицій була неперервність духовних і мистецьких традицій: від творів перших десятиліть ХХ ст. до проявів нонконформізму в українському мистецтві середини століття. 150

151 3.2 Творчі інтенції художників у формуванні художнього образу Т.Шевченка : культуротворчий аспект Творчий потенціал епохи визначається нерозривною єдністю традицій і новацій. Культуротворчість розгортається навколо традиції, бо культура є лише там, де є традиція, водночас вона реалізується навколо екземпліфікації людьми наслідуваних моделей імітативної поведінки, тобто цінніснозначимих ідеалів культурної діяльності [160, с.72]. Культуротворення має глибокі антропологічні основи, тому «за допомогою процесів соціалізації та інкультурації людина стає об єктом впливу культури, тобто стає творінням культури. Тим самим культура стає для людини не стільки світом штучним, суб єктивно зміненим, а навпаки, власною природою людини, що дає змогу розглядати певні універсальні моделі культуротворчості та культурного впливу як на людину, так і від неї» [7, с.11]. У культуротворчому процесі людина є суб єктом і об єктом реалізації антропологічного змісту соціокультурних практик [161, с.134]. Культуротворча діяльність спрямована на породження цінностей та їх нормативних варіацій через опредметнення та розпредметнення. Екстраполюючи цей прийом на інтерпретацію образу Т. Шевченка, можна сказати, що художники у першому варіанті створювали модель, відповідну часу та соціальним запитам, у другому на основі вже існуючої моделі робили свої варіації. У обох випадках можна констатувати культуротворчу діяльність художника, лише в першому це буде абсолютна новизна, у другому вона буде проявлятися на конкретних рівнях елементах іконографії образу, колориті, емоційній тональності, змісті художнього і семантичного поля. Починаючи з х рр., яскравими прикладами моделювання нового за художнім трактуванням образу Т.Шевченка є живописна робота С. Васильківського, який під впливом передвижників написав парадний портрет митця на відкритому просторі природи ( ). У такому підході дещо нівельовано риси характеру особистості, оскільки автор здебільшого був «тонким пейзажистом, але не майстром глибоких психологічних характерис- 151

152 тик та конфліктних зіткнень» [71, с. 121]. Васильківський при написанні портрета вочевидь послуговувався двома фото роботи А.Деньєра (обидва 1859): на одному поет серед приятелів, інше портрет митця. Перше допомогло художнику у виборі формату портрета, де Т.Шевченка зображено на повен зріст, але в сидячому положенні; спостерігається подібність й у розташуванні рук. Але С. Васильківський написав образ Кобзаря з більшою душевністю та лагідністю, ніж у реальності, що фіксують фотопортрети А. Деньєра. Разом із тим художник продовжив традицію романтичного зображення Шевченка на тлі ландшафту, започатковану К. Устияновичем. Портрет Т. Шевченка «Дивлюсь, аж світає» (1918) пензля О. Куриласа засвідчує прагнення автора створити піднесений, романтизований образ, який водночас засвідчує позитивні зміни, що відбувалися в українській державі. Обравши для написання портрета фото А. Деньєра, художник трансформує його у повороті фігури, обличчя та його виразу, жестах, зокрема піднісши праву руку до чола, Т. Шевченко вдивлявся у далечінь, а ліву, в якій тримав перо, поклав на розгорнуту книжку. О.Курилас у конкретну дію заклав і прогностичний момент погляд, спрямовано у майбутнє, віддзеркалює поетові сподівання, які відбилися на його емоційному піднесеному стані. Про це пише В. Рубан: «Певний стан природи (ранній світанок, схід сонця, що немов підсвічує яскравими спалахами бурхливі вигини хмар за постаттю поета) < > і стан самого героя (настрій впевненого й радісного чекання читається на обличчі зображеного) сприяють відчуттю романтичної схвильованості й окриленості сподівань поета» [163, с.122]. Портрет Т. Шевченка (1924) пензля М. Івасюка створений у дусі мистецтва передвижників. Це також зображення Шевченка в кожусі й шапці, як і в С. Васильківського та О. Куриласа. У портреті яскраво виявлено «справжній демократизм художника він абсолютно уникає моменту репрезентації моделі, привертаючи увагу глядача до неспішного спостереження за внутрішнім життям» [163, с.148]. Як і в портретах обох попередників, тлом у роботі М. Івасюка слугує краєвид. Проте, в цій картині він не узагальнений, а майстер- 152

153 но прописаний: вдалині панорама Дніпра, а більша частина постаті портретованого (по пояс) написана на тлі неба з грою хмар. Таке тло вносить у емоційний лад твору романтичний струмінь і підкреслює духовну вкоріненість Т.Шевченка в рідну землю. Хоча на портретній шевченкіані від початку ХХ ст. позначилася стилістика реалізму художників-передвижників, тепер вони ставлять завдання «якнайточніше передати зовнішню схожість із моделлю, розкрити психологію і характер людини, а то й дати соціальну характеристику її. Портрет стає інтимнішим, демократичнішим. Змінився зміст портрета < > який позбувся стильової регламентації, став різноманітнішим і безпосереднішим і у формальних засобах, і, особливо, в характеристиці портретованого» [71, с. 146]. Г. Цисс написав парадний портрет Т. Шевченка (1929), що є, радше, доброю копією його фото (1859) роботи І. Гудовського, ніж творчою роботою. Художник створив портрет імпозантного чоловіка, який скидається більше на представника підприємницьких кіл (цьому сприяє обрана художником кольорова гама, особливості одягу, продумані деталі інтер єру, серед яких особливо виразним був барвистий український килим на підлозі). У портреті Ю. Панькевича Т. Шевченко змальований молодшим, але суворішим і не таким згорьованим, як у канонічному типі портрету роботи І. Рєпіна. Емоційний стан портретованого є глибоко драматичним. На «рєпінський» тип орієнтувався у 1904 р. і Л. Крамаренко, який вніс незначні зміни у поворот фігури, голови, тону вбрання і тла. Чіткі лінії і площинність у трактуванні образу задають особливий ритм та звучання твору. Цим портретом Т. Шевченка Л. Крамаренко наблизився до пошуків бойчукістів, які зверталися до вишуканої простоти форми в іконопису, трансформуючи її у контексті експериментів. З атмосфери петербурзького ательє, де зроблено фото Т. Шевченка (І. Досс, 1858), І. Бурячок переносить образ митця в інше, українське, селянське середовище, в свій спосіб підкреслюючи його походження й нерозривний зв язок із народом. Цей контекст відзеркалено і в портретах поета роботи Г. Кушні- 153

154 ренка та В. Розвадовського, які зобразили поета в українському народному вбранні. У х рр. українські митці перебували у пошуку нової образної мови, нових форм і засобів вираження, що було характерним для європейського мистецтва, зокрема модернізму. Саме він об єднав різне творче осмислення явищ, що визначало культурний поступ у творчій діяльності українських художників, зокрема в інтерпретації образу Т. Шевченка, в якому відчувалися й настрої епохи. Це значною мірою відобразилося на роботах графіків, позначених новаторськими пошуками вже з 1910-х рр. Якщо втілені В. Розвадовським, В. Бобровим, О. Лятуринською, В. Касіяном образи Т. Шевченка продовжують традиції реалізму, то в інтерпретації М. Бойчука, М. Фрадкіна, О. Саєнка, С. Налепинської-Бойчук, О. Новаківського, М. Жука явна спроба відкрити нову сторінку у реалізації новітніх прийомів творення образу. «Значна частина митців активно розвивала національні культурні традиції, розгортаючи на традиційній основі різні напрями модерністського та авангардного самовираження, зокрема, неовізантизм, український неоренесанс, неопримітивізм, постімпресіонізм» [68, с. 8-9]. Авангардисти це здебільшого інтелектуали-філософи, знавці народної творчості, фольклору, міфології, це поети та есеїсти, педагоги, автори п єс, прозових творів і новаторських трактатів про мистецтво [232, с. 408]. Художниками і теоретиками були, зокрема, М. Бойчук та О. Богомазов. Перший впроваджував монументальну форму у творення образу, що спостерігається у начерку «Портрет Т. Шевченка» (1910-ті, туш), як, імовірно, підготовчому рисунку до епічного твору. Портрет є абсолютно новаторським саме через програмно обрану монументальність форми монолітний силует, широке асиметричне обличчя усе підпорядковано передачі таких прикмет Шевченкової натури, як могутня сила духу, стійкість, незламність волі [88, с. 475]. Отже, спостерігаємо своєрідну інтерпретацію «рєпінського» типу зображення (але en face) поета в дусі бойчукістів. Монументальні твори художника суголосні із сучасною йому мексиканською школою монументалістики Д. Сікейроса, Х.-К. Ороска. С. 154

155 Налепинська-Бойчук виконала дві композиції за мотивами поезії Т.Шевченка «N.N/ Мені тринадцятий минало» (1927, 1928), втіливши образ малого Тараса на тлі пейзажу. Засоби виразності творів ґрунтуються на засадах «бойчукізму», що поєднував риси неовізантизму з орієнтацією на традиції народного мистецтва в синтезі з новітніми можливостями художньої форми. Але відродження українського в Україні та ще й не у «шароварних», а в модерніських формах ішло всупереч планам «переплавки народів Радянського Союзу в єдину спільноту радянський народ» [232]. Ці графічні роботи цікаві з огляду на те, що не має фотосвідчень Т. Шевченка у дитинстві, це дає безмежний простір для інтерпретацій навіть тим митцям, які працювали в руслі реалізму, а особливо тим, хто прагнув при створенні його образу у дитинстві знайти свої засоби виразності. У руслі «бойчукізму» працював і О. Саєнко, який також застосовував монументальну форму, узагальнюючи елементи композиції, додавав стилізований орнамент. У творах, зокрема «Тарас Шевченко на засланні» (1920), «Шевченко у в язниці» (1921), прагнув до простої і чіткої композиції. У 1920-х р., виконуючи серію тематичних композицій про перебування поета на Борзнянщині, апелював до стилістики народної картинки. Український модерн, в якому присутні елементи національної культури, став підґрунтям формування національного стилю. Суголосні йому пошуки художньої стилістики О. Кульчицької, О. Новаківського. У серії «Галерея українських письменників» (1920) О. Кульчицька втілила портрети і цитати з їх поезій. Портрет Т. Шевченка вирішено лаконічною модерною мовою, передано піднесений настрій митця, який усвідомив свою місію охороняти народ Словом. Під його зображенням містилася цитата з поезії: «Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю СЛОВО». О. Кульчицька «майстер самобутній, рідкісний і справді народний, вона своєю громадською активною творчістю справила глибокий вплив на розвиток західноукраїнської графіки. Її портрети українських письменників < > були для молодшого покоління графіків взірцем високого мистецтва, пройнятого духом правди, 155

156 краси й відданості своєму народові» [28, с. 292]. У 1924 р. з являється спроба подати образ Т. Шевченка в сценографії, свідченням чого є робота над ескізом театральної завіси О.Новаківського. В одному з підготовчих начерків зображено поета, що сидить обійнявши дітей, позаду ангел-охоронець із розпростертими крилами. Цей жест, коли митець «пригортає дітей, є уособленням єдності українського народу», а ангел є «втіленням вищої опіки над народом» [41, с. 578]. Модерний образ Т. Шевченка постав у двох портретах, виконаних О.Богомазовим у рр., з яких згодом зробили кліше для тиражування. У стилістиці образу відчутні риси модерну та кубофутуризму, адаптовані автором до графіки, таким чином він досяг поєднання внутрішньої сили і прагнення захисту українського народу, його культури, мови, з експресію зовнішнього виразу. Як вважає Д. Горбачов, «малюнки Богомазова, виконані в орнаменталізованій манері стилю модерн» [50, с. 464]. Це була абсолютно нова художня інтерпретація постаті Т. Шевченка, хоча в їх основі були фотопортрети митця роботи І. Досса та А. Деньєра. За оригіналами було видано поштові листівки для збору коштів на пам ятник Т.Шевченку, плакат, театральну афішу (1920). Наприкінці 1910-х поч х рр. в Україні з явилися перші шевченківські плакати. Це роботи О. Судомори, О.Маренкова, М.Бойчука, О. Богомазова. Оригінальним за концепцією був плакат Маренкова «Орися ж ти, моя ниво, долом та горою! Та засійся, чорна ниво, волею ясною!», виданий «до 60-х роковин смерті Тараса Шевченка, які за постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 26 лютого 1921 року широко відзначалися по всій республіці» [36, с. 90]. Образ вирішено, зважаючи на час, самобутньо як селянина в простій білій сорочці, який стоїть на ниві тримаючи плуг і правою рукою показуючи в бік обширів поля. Як зазначив Л.Владич: «Улюблені кольори Маренкова звучать тут особливо дзвінко. Обрамлення Шевченкової пів постаті вінок з колосся, винограду й червоних стрічок та картуші, на яких подано дати й рядки Шевченкової поезії, баро- 156

157 ково пишні. Лінії та штрихи підкреслено експресивні. Міра стилізації зображення, орнаментів та шрифту дуже висока. Проте в творі немає декоративного перевантаження, емоційного перенапруження, він цілком співзвучний настроєві часу, коли народився під пензлем художника й побачив світ» [36, с. 90]. Наприкінці 1920-х р. у радянському мистецтві почало діяти соціальне замовлення, у 1930-х р. більш чіткою стала його соціальна орієнтованість; побут став фактично основним об єктом зображення, що резонувало з загальною тенденцією шевченкіани кінця 1930-х р. створенням своєрідних ілюстрацій Шевченкової біографії, що інтерпретувалася в дусі відомого ідеологічного канону р. став переломним в сенсі відмови від пошуків нової художньої мови, засобів виразності тощо, оскільки розпочалася сумнозвісна боротьба з націоналізмом і формалізмом; хтось із митців був знищений фізично, хтось вимушено змінив своє творче обличчя. До таких належить творчість І. Їжакевича, який, дотримуючись традиційної реалістичної манери, досяг переконливості у відтворенні окремих епізодів життя Т.Шевченка. Ці твори стали своєрідною класикою в живописному розкритті шевченківської теми. Зокрема, для Будинку-музею Т. Шевченка в Києві він намалював невеликі за розміром картини «Зустріч Т.Шевченка з сестрою Яриною», «Похорон Шевченка» та «Мені тринадцятий минало», сюжет якої пов язаний з автобіографічними рядками однойменного вірша [86, с ]. У цій же стилістиці втілювали образ митця К. Трохименко, Д. Крайнєв, В. Костецький, С. Прохоров, Г. Світлицький, П. Пархет та інші живописці. Не всі полотна, «що їх створили ці митці, відзначалися глибиною і яскравістю художнього образу, однак в цілому вони були помітним внеском у своєрідну живописну «Шевченкіану». Звертаючись до драматичних сторінок життя і боротьби великого сина українського народу, митці збагачували історичний жанр такими рисами, як історична конкретність відтворюваної події, переконливість психологічної характеристики персонажів, значимість і 157

158 соціальна загостреність конфлікту, активізація живописних засобів втілення образу. Все це було новим в українській історичній картині» [3, с. 270]. У випадку з інтерпретацією образу Т. Шевченка варто говорити ще й про його спрощення, онаївнення, вульгаризацію і маргіналізацію, при чому певне тиражування оберталося насправді спробою перекодування рецепції постаті духовного авторитета на селянського поета, ощасливленого «старшим братом». Художники працювали в умовах, коли «сама дійсність, громадська думка тих років тяжіла до наочно-реалістичних адекватів зовнішніх реалій у зображенні та відкидала оголену правду конструктивізму, умовнодеформований світ прозрінь примітивізму й супрематистські архетипи» [51, с. 478]. У 1930-х рр. творчі інтенції в осягненні постаті Т. Шевченка реалізує у живописному портреті І. Северин (1933). Він, беручи за взірець «рєпінський» тип зображення Т. Шевченка, не лишає поза увагою авангардні пошуки в сенсі художньої форми: строгі лінії, які сприяють передачі стриманості, виваженості образу, відсилають до неовізантизму бойчукістів та їхнього зацікавлення народним мистецтвом, іконописом. Саме це відрізняє роботу Северина від портрету, взятого за взірець, авторства І. Рєпіна. Ф. Красицький у «Портреті Т.Г.Шевченка» (1939), апелюючи до фото митця (І. Гудовського, 1859), зобразив його у майстерні аквареллю. Він зобразив його як майстра високого ґатунку, підкреслюючи це його картинами «Катерина», портретами К. Брюллова і М. Щепкіна та багатьма іншими символічними для Т. Шевченка речами, що формують художній простір твору. Ф.Кричевський, ще наприкінці 1920-х рр., і Ф. Красицький започаткували написання портрету Т. Шевченка в інтер єрі майстерні, до цієї теми згодом буде звертатися багато художників, щоб розкрити особливості творчої лабораторії митця. Короткий час періоду культурного українського відродження змінився в другій половині 1930-х рр. пануванням системи абсолютного тоталітаризму. Проте, і в цих умовах митці не лише вдосконалювалися у виконавській майстерності, обравши цей зріст як своєрідну форму протесту, а й долали стереотипи згаданого панівного методу. В.Касіяну довелося стати одним із найяск- 158

159 равіших провідників загальнолюдських гуманістичних ідеалів у мистецтві у часи ІІ світової війни як у циклі ілюстрацій до шевченкових творів, так і в циклі плакатів «Гнів Шевченка зброя перемоги». Художник майстерно використовує образну мову плаката, її особливості й можливості: цикл побудовано на здатності плаката показувати на одному аркуші події, що відбуваються в різних місцях і в різні часи. Не можливо не відзначити використання В.Касіяном особливої плакатної метафори Т.Шевченко, зображений на тлі кожної композиції, є водночас натхненником, свідком і учасником цієї героїчної боротьби. Загалом творчість В. Касіяна цього періоду на шевченківську тематику вирізняється багатовекторністю в сенсі орієнтування на тип зображення: у портретах він орієнтувався на «рєпінський» тип зображення (зокрема, фото поета роботи І. Досса); в ілюстраціях створив образ Шевченка дитячих років; а, працюючи над плакатами, обрав зображення поета, що ґрунтується на фото роботи А. Деньєра (в кожусі й шапці). Цікаво, що емоційний лад творів залежить у художника не лише від обраного жанру, як от вимоги до плаката часу ІІ світової війни, а й від обраного типу зображення. У портретах більше виражено філософсько-медитативний струмінь, в ілюстраціях акцентовано на почутті людської гідності, в плакаті посилено драматизм зображення за фото роботи А. Деньєра «Шевченко серед приятелів». У ті рр. в українському образотворчому мистецтві здебільшого розвивається сюжетно-тематична картина, що частково зумовлено «зверненням до федотівсько-передвижницького жанризму та своєрідної його інтерпретації» [51, с. 489]. У цьому руслі переважно відбувається й творення тематичних композицій на шевченківську тематику, це картини П. Кохана, П. Сулименка, П. Кодьєва, Л. Ходченка, Б. Ладиженського та ін., в яких образ Т.Шевченка набував рис представника еліти. Єдине, що не давало повного перевтілення, це явний вираз самоусвідомлення митця у конкретній сцені чи ситуації. Цей чинник став ключовим у роботах художників М. Божія, Г. Світлицького, які зображували Т. Шевченка на тлі українського краєвиду. 159

160 Шевченківська тема в українському мистецтві другої половини ХХ ст. розвивалася суголосно процесам, що відбувалися у суспільстві, лише з тією різницею, що вони не мали тотального ідейного впливу на інтерпретацію образу Т. Шевченка та художнє і семантичне поле твору, що доповнювало чи розкривало його особливості відповідно до вибраного контексту ті рр. дали шевченкіані витвори соцреалізму з досить міцною технічною основою малярства та графіки та водночас духовним застоєм, інспірованим культурною політикою держави Рад, коли образ Шевченка уособлювали як борцяреволюціонера чи захисника робітників та селян. Проте були й спроби вберегти внутрішній духовний стрижень у атмосфері тоталітарної системи, вдаючись хоча би до обережних формальних пошуків та експериментів, або наголошуючи на драматизмі, як емоційно превалюю чому началі у вирішенні чи то образу малого сироти, чи поета-засланця («Тарасова наука» О.Вовка та В. Кондратюка, «Тарас кріпак на етапі до Петербурга» А. Гавзинського, «В експедиції» М. Бароянца, «Тарас слухає кобзаря» М. Дерегуса). Мистецтвознавець В. Афанасьєв відзначав: «Дуже цінною і справді новаторською тут є тенденція українських художників трактувати образ поета не лише сповненим гніву і жалю, не тільки борцем і страждальцем, а й великим життєлюбом, сердечною і щирою людиною, глибоко поетичною натурою» [5, с ]. Цей підхід особливо виявився у творах, присвячених найдраматичнішому періоду в житті Т. Шевченка засланню. Це демонструють картини В. Югая «У вільну хвилину», «Зоре моя вечірняя», «Єдина доля», Г. Васецького «Гість», К. Філатова «На засланні» та ін. художників, які зображували образ на тлі незвичайної казахської природи, у години спілкування з місцевим населенням тощо. У такі моменти він був надзвичайно романтичним, сентиментальним і піднесеним. Серед кращих живописних робіт часу ті, де, звертаючись до біографічних подій, художники прагнули піднятися над ілюстративним підходом, створюючи психологічно глибокий, навіть сповнений символічного звучання образ. У картині Г. Неледви «Т.Г.Шевченко» зображено молодого художни- 160

161 ка, учня Імператорської академії мистецтв. Роботу можна вважати прикладом найцікавіших творів того часу, відсутня надмірна й нав язлива патетика, натомість цінними є можливості асоціативного прочитання. Шевченко в стані задуми, вочевидь у розмислах і спогадах про рідну землю, що ще перебуває в крижаних обіймах імперії, а він, уже вільний, проте далеко від сонця рідного краю в холодному Петербурзі. Емоційний стан митця, який так недавно здобув волю, суголосний щойно визволеній від крижаного полону ріці. Образ натхненного молодого митця на злеті творчості, інспірований його автопортретом (1840), зобразив Г. Смольський у картині «Тарас Шевченко» (1964). Він продовжив традицію діалогу митця і України, втіленої в образі Катерини, яку введено в композицію картини. Цей прийом був застосований М. Капланом у полотні «Тарас Шевченко у майстерні» (1961). У картинах «В експедиції» (1964) М. Бароянца, «Шевченко на засланні» (1964) К. Філатова, акцентовано увагу на духовному стані митця, засобами виразності передана загальна емоційна тональність полотна, що виокремлює ці роботи від масиву майстерно написаних, проте спрощено ілюстративних в сенсі осмислення життєвого шляху робіт. Особливим ефектом пориву, експресії вирізняється картина К. Філатова «Шевченко на засланні», який, орієнтуючись на його автопортрет (1847), зобразив засланця у солдатській формі з накинутою на плечі шинеллю на тлі пустельного краєвиду, із спорудами форту вдалині. Рух у картині передано поривом Т. Шевченка, синхронізованим із внутрішнім устремлінням, посилено колірним контрастом. Філософськи осмислює постать Т. Шевченка М. Бароянц у творі «В експедиції»: апелюючи до того ж автопортрету, він створює образ у момент зосередженості, концентрації на своєму внутрішньому відчутті тривоги, невідомого майбутнього. Це особливо співзвучно з формами барханів пустелі, де знаходиться засланець, які постійно міняють свою форму, створюючи непередбачувані перешкоди для руху караванів. Відчуття спокою і гармонії надавали образу Т. Шевченка краєвиди української природи чи села, на тлі яких його часто зображували художники 161

162 у цей час М. Дерегус, С. Кравченко, В. Пузирков, А. Жежер, В. Адамкевич, Г. Томенко, К. Трохименко та ін. Згодом прагнення митців вийти за межі прямолінійного трактування теми, а відтак їх намагання ввести певну кількість метафор та символів, вдавання до монтажної побудови композиції призвели до протилежного ефекту. Як показала Республіканська виставка 1989 р. «звичка мислити штампами зіграла тут з художниками злий жарт: у доброму десятку картин за спиною задуманого Шевченка скорботно ширяла постать Катерини» [142, с. 8]. Цей діалог уже в більш метафоричний спосіб, на ґрунті філософічних роздумів, буде розвинемо в шевченкіані поч. ХХІ ст. Таким чином, написана під впливом європейської «весни народів» Шевченкова картина з цього часу стає прикметою прагнення творчої інтелігенції до оновлення українського історичного шляху, до суспільних змін. У цьому контексті досить прогресивними у кін поч х рр. були творча і громадська діяльність художниківшістдесятників А. Горської, О.Заливахи, Л. Семикіної, О Плаксія, Г. Севрук та ін., які входили до Клубу творчої молоді (КТМ) в Києві, що об єднав творчі сили, які прагнули відродження правдивої української історії, реабілітації репресованих у 1930-ті р. митців, впровадження у мистецтво традицій української культури тощо. Провідна роль у діяльності КТМ належала, зокрема, А. Горській, яка разом із О. Заливахою, Г. Севрук та Л. Семикіною створила вітраж із образом Т.Шевченка в вестибюлі Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Незабаром влада, втративши надію контролювати діяльність клубу, заборонила його. У 1964-у р. було знищено й згаданий вітраж. Проте, інтересу до національної культури й творчих пошуків митців повністю знищити не вдалося. Збереглися графічні роботи А.Горської цикл композицій «Дума» (Портрет Т.Шевченка) ( ) та кілька варіантів портрета «Гнівний Тарас» (1962, лінорит; тоді ж монотипія; , змішана техніка). Помітне зацікавлення авторки пошуками бойчукістів, іконографією народного орнаменту, а також стилістикою експресіонізму, що проявилися в інтерпретації образу митця. Тут явна гіперболізація форми, що сприяє розк- 162

163 риттю характеру гнівного Тараса, який сидить, підібгавши ноги, обхопивши коліна важкими руками й похиливши голову. А червоно-чорно-біла кольорова гама, близька до українських вишивок, посилює емоційну тональність. Поєднання прийомів народного мистецтва, зокрема орнаменту, і сюжетної лінії притаманне графіці С.Караффа-Корбут, що ілюструють поезії Т. Шевченка. Його образ втілено у ліногравюрах до віршів «В моїй хатині я не одинокий» (1968), «Зоре моя вечірняя» (1968), «На чужині» (1969). У моделюванні образу та художнього простору кожного з графічних аркушів автор застосовує лаконізм, але водночас і декоративізм. У ліногравюрі «Зоре моя вечірняя» (1968) інтерпретація образу близька до нарбутівського прийому у зображені силуету моделі. Натомість силует Т. Шевченка увиразнено світлішими лініями, лаконічними штрихами передано обриси погонів на сорочці (подібно до автопортрету 1847 р.). Зоря над ним вирішена в образі української дівчини, яка, немов у танку, викрешує іскри-промені, що струменять від її постаті. Таким чином, поет-страждалець трансформує свої переживання в енергію світла, обмінюючись ним із зорею. Серед творів графіки одним із найцікавіших у сенсі глибшого, ніж те допускав творчий метод соцреалізму, осмислення долі митця є ліногравюра М. Старовойта «Т.Шевченко. Не забудьте пом янути» (1967), що задумана як своєрідний колаж-присвята на вшанування пам яті митця з його портретом по центру аркуша. Навколо нього цитати з малярських творів та зображення могили з пам ятником у Каневі, постаті дівчат, які йдуть полем. Попри те, що зображення Т. Шевченка наслідує «рєпінський» тип, ця ліногравюра своєрідно інспірувала появу композицій-колажів, які віддзеркалюють увесь стан модерної шевченкіани, що репрезентує нові смисли в інтерпретації образу митця. «Інтелектуальний потенціал культурного оновлення 1960-х рр., що, спираючись на глибокий національний ґрунт, ураховувало досвід новітнього світового мистецтва, озвався в ті рр. формуванням низки потужних нонконформістських напрямів у живопису по всій Україні» [62, с. 223], 163

164 що, своєю чергою відобразилося й на процесі розвитку образотворчої шевченкіани. В цій царині працювали Ф. Гуменюк на Дніпропетровщині, А. Антонюк у Миколаєві, Д. Стецько в Тернополі, Л. Медвідь у Львові, І. Марчук у Києві і т.д. Протидія офіційному мистецтву виявлялася різноманітно це «звернення до глибини національного буття, до народної демонології, до «космічної» перспективи включення у космічний кругообіг, через фантасмагорійне бачення звичайних буденних явищ, містеріальні дійства, занурення у глибини психіки, використання прийомів іконопису, народного різьбярства, фрески, архітектурні композиції, багатосюжетність, асоціативність, подвійну «кінематографічну» експозицію, монументалізацію образів. За цим розмаїттям пошуків і тенденцій стояли не тільки суб єктивні естетичні вподобання митців та їхнє природне прагнення до самовираження, до творчої свободи, а й вимоги самого життя, яке протестувало проти свого збідненого й часто спотвореного образу в мистецтві соціалістичного реалізму, стояли за цим і імпульси світового мистецтва, і потенціал невичерпаних авангардистських традицій українського мистецтва початку ХХ ст. < > і заглиблення у світ народного живопису, різьбярства, гончарства» [62, с ]. Інтелектуально проникливі портрети, як зазначив Р. Яців, творив Л. Медвідь [247, с. 19], серед них, звичайно, портрет Т. Шевченка. Ця характеристика притаманна й іншим художникам, які свій культуротворчий потенціал направляли на творення образу Шевченка з більш глобальним значенням як апостола, пророка, святого. У портреті «Тарас Шевченко» (1986) Д. Стецько створив збірний образ митця, як апостола, тут перетинаються контексти реального та ірреального світу. Саме ця трансгресія і уможливила втілення монументальної за духом і символічно-супрематичної за формою постаті. Творчості Д. Стецька притаманне звертання до своєрідного синтезу «українського іконопису, супрематизму і сюрреалізму; крізь накладання часових і просторових означень іде до універсальності, відтворення повноти дихання матерії» [62, с. 223]. Цей образ Т. Шевченка на відміну від інших 164

165 портретів, «позбавлений історичних містифікацій і вербальності, але не втратив міжчасових алюзій (чільної Стецькової стильової ознаки)» [9, с. 74]. Своєрідністю інтерпретації образу Т. Шевченка, в якій поєднано риси народної картинки та мистецтва, вирізняється його портрет у період заслання, виконаний А. Антонюком. Зображуючи поета-засланця, він взяв за взірець його автопортрет (1847), проте створив оригінальний за манерою написання образ, гіперболізувавши, як у гротеску, певні фізіономічні риси, зокрема збільшивши голову по відношенню до фігури. Художник прагнув підкреслити психологічний стан портретованого і через епатаж. Загалом творчості А. Антонюка притаманні ознаки наївного мистецтва, символіка експресіонізму та естетика модернізму [94, с. 5]. Виданий на поч х рр. альбом з історії образотворчого мистецтва Європи ХХ ст. «Від Бойчука до Антонюка», підтверджує роль його самобутнього живопису у становленні філософії сучасного малярства [94, с. 4]. За мотивами однойменної комедії Т. Шевченка Ю. Баликов написав картину «Сон» (1989). Якщо сам Шевченко для втілення задуму обирає форму сну, то художник Ю. Баликов для найбільш виразної передачі змісту, суті, образної системи Шевченкового твору на полотні вдався до стилістики сюрреалізму: поет (разом із совою) ширяє в небі на тлі полум яного сходу сонця; нижче зображена своєрідна модель Петербурга у зменшеному ракурсі: Петропавловська фортеця, Мідний вершник, цар із царицею. Праворуч невольники-арештанти, далі обшири України з розсипаними в зелені хатинками. Тривожний сірий Петербург контрастує з приглушеним колоритом спокійного українського краєвиду. В.Віхтинський у 1990-у р. створив живописний портрет поета, змалювавши на темно-синьому, космічному, тлі портрет Шевченка як своєрідну мисле-форму білого кольору, де реальні обриси наповнені проявленою енергетикою думок. Є. Щерба в 1999 р. написав портрет Т. Шевченка, що є своєрідним віртуальним живописним образом, коли з наддніпрянського краєвиду проступає образ поета. 165

166 Важливими були здобутки художників, які при інтерпретації шевченкового образу проникали у сакрально-семантичні сфери людського буття. Характерною щодо цього є творчість М. Стороженка, І. Марчука, Ф. Гуменюка, О. Заливахи та ін. Художники, втілюючи образ Т. Шевченка, як пророка, починають змальовувати його у стилізованій чи більш конкретизованій тозі (наприклад В. Кушнір, М. Стратілат, О. Заливаха, В. Гарбуз), часто в молитовній позі (молитва за Україну). О.Заливаха у «Портреті Т.Г.Шевченка» витримує ефект гобеленового ткання завдяки динамічному лінеаризму. Натомість у його роботі «За неї Господа моліть» образ Т.Шевченка інспірований народною іконою. А твір «Молитва» є прикладом вдавання до сакрального символізму й водночас відсилає до традиції трактування образу, започаткованого ще І. Єремєєвським у портреті Т. Шевченка «Святий Тарасій». У авторській манері В. Цимбала поєднано виражальні засоби декоративного мистецтва (орнаментів, візерунків. розписів, вишивки, ткацтва) та стилістики абстрактного живопису, якою написано картину «Пророк» (1999), де образ Т. Шевченка є невід ємною складовою «українського Космосу». Серія ілюстрацій І. Марчука (1983), вміщена у «Кобзарі» (К., 1994), тяжіє до філософсько-медитативного способу інтерпретації шевченкової поезії. У семи (з 42) композиціях зображено образ Шевченка. На думку С. Бушака, «можемо стверджувати, що ні до неї, ні після неї не було такого глибокого й пластичного, акцентовано-психологічного трактування Шевченкових образів. Своєю Шевченкіаною митець заповнив ту небезпечну лакуну, яка виявилася у трактуванні Шевченка здебільшого як поета мас, поета-бунтаря та пророка, без уваги на ті мотиви його творчості, які тісно пов язано із загальнолюдськими, особистісно-екзестинційними мотивами всього його життя» [22, с ]. Він же зауважує, що Марчук широко використовує низку формальних прийомів побудови композиції, характерних для українського народного та релігійного мистецтва. Це, зокрема, деформація пропорцій тіла людини (переважно збільшений розмір голови порівняно з тулубом) заради 166

167 психологічного акцентування персонажу, вертикальна багатоярусність побудови композиції та її умовна оповідальність [22, с. 35]. Над шевченківським циклом (42 твори) з 1985 по 2004 рр. працював М. Стороженко. Ними проілюстровано «Мій Кобзар» (К., 2004; К., 2010). Автор вводить Шевченків образ у історичний контекст через широке культурне поле, що формувало специфіку етнокультурної міфопоетики. У композиції за мотивами вірша «Хіба самому написать» постать Т.Шевченка уособлює святого мученика та рядового солдата, у триптиху «Доля», «Муза», «Слава» показано зміну літ, спочатку маленького хлопчика, далі юнака (виходячи з Шевченкового автопортрету 1840 р.) та вже старшого віку (орієнтація на «рєпінський» тип). У композиціях до творів «До Основ яненка», «Розрита могила» Шевченка зображено разом із його поетичними візіями. У першій його змальовано угорі праворуч (за автопортретом 1840 р.), а всю іншу площину займає зображення виру історичних подій, що своєрідно проходять в уяві поета. В другому втілено образ (за автопортретом 1843 р., та часом написання «Розритої могили») та осмислення ним української історії. У такому літературному контексті постать Т.Шевченка позначена дуальністю, подвійністю буття як автора і головного героя літературної фабули. Цей прийом змінює сприйняття образу у часо-просторовому континуумі, в якому тісно переплелися життя особистості і артистизм персонажу у кожній конкретній сцені. У графічних серіях шевченкіани ( ) В. Гарбуза образ Т. Шевченка інтерпретовано у руслі Шевченкового міфу й виробленій авторській манері, в якій проявляться символіка язичництва та християнства. У оформленні видань «Давидові псалми» Тараса Шевченка» (2000) та «Кобзар» Т. Шевченка (2004) художник свідомо змальовує образ поета за його автопортретами різних часів і робить його виразником українського світу, українського Космосу. Р. Звиняцьківський зауважив, що в аркушах із серії «Стежки до світил» він «підкреслено демонструє свій пошук монументальної форми. А використанням іконописної атрибутики (ангели, німби, свічки, драпірування, 167

168 в які загорнуто персонажів) декларативно обстоює правомірність у професіональному мистецтві наївного світосприймання, з трансформаціями, наданням героям перебільшених якостей, реалізацією метафоричних образів. Тому й Шевченко у художника святий з німбом, від нього ллється сяяння, він має крила, тримає негаснучу свічку і т. і. Тут відкривається цілий шар народної культури, який донедавна не знаходив шляху до професіонального мистецтва. При сприятливих обставинах В.Гарбуз може дати цікаві результати, якщо його самобутність не обернеться на сектантську обмеженість» [72, с. 12]. У загальній стилістиці ілюстрацій В. Лопата до видання «Тарас Шевченко. Кобзар» (К.,1993) та О. І. Івахненко «Тарас Шевченко. Поезії» (К., 1988) створюють образ Т. Шевченка, який вміщено на фронтиспісі. Обидва, інтерпретуючи образ митця, вдаються до мистецької практики х рр. В. Лопата репрезентує бачення світу через реальність і символізм, натомість О. І. Івахненко поєднує набутки народної культури та професійного живопису, осмислюючи ренесансний реалізм та творчу програму бойчукістів. У контексті кобзарської традиції (провіщати, бачити долю й берегти дух народу) осмислює значення Шевченкової постаті М. Стратілат, який втілив це розуміння у графіці «Думи мої, думи» (1988). Ознаки сакрального символізму присутні у його роботі «Апостол правди» (1996), в якій Т. Шевченко у тозі римського сенатора уособлює Апостола, над його головою німб, а навколо плечей сяяння. Тлом є лінеарний хрест, охоплений внизу вогнищем. Проте, Республіканська художня виставка, присвячена 175-річчю з дня народження Т. Шевченка, виявила низку проблем у царині образотворчої шевченкіани. І. Панич зазначила, що осучаснений варіант «хвороби стереотипу» «загрожує перетворитися в самоцільну гру змістом» [142, с. 8]. Мистецтвознавець зауважила: «тут не можна обійти проблему традиції. Про традиції зараз багато говорять у зв язку з суперечками про станкову картину, стиль живопису, реалізм і його «вершину» «соціалістичний» варіант. < > Протягом десятиріч традиції, позбавленій права на мінливість, 168

169 динаміку і переродженій у догму, нав язувалась невластива їй роль уніфікатора художньої діяльності, давалось досить однобічне її тлумачення як показника розвитку усталеної пластичної системи (форма, тематика, сюжет). Але глибинність поняття традиції включає й емоційний ряд, «поняття ідеалу», форму історичної свідомості і характер осягнення світу. По суті, ставлячи діагноз, ми повинні говорити про засилля свого роду «естетичного консерватизму» [142, с. 9]. Р. Звиняцьківський, оглядаючи доробок графіків на цій же виставці, зауважив що «художники «відгукнулись» на чергову ювілейну дату, принагідно використавши вироблений десятиріччями арсенал відповідних «творчих» прийомів» [72, с. 10]. Отже, впродовж ХХ ст. відбувався розвиток образотворчої шевченкіани в художньому й культуротворчому аспектах. На початку століття це виявилося у відході від передвижництва; у 1920-х р. у пошуках адекватної часові художньої мови; з 1932-го р. митці прагнули різною мірою долати нав язані рамки соцреалізму; в останній третині століття спосіб інтерпретації образу Т. Шевченка у живопису й графіці остаточно набуває значення прояву активної соціально-культурної позиції художника. У 1920-х та 1930-х рр., певною мірою в кінці 1950-х та на поч х рр. митці прагнуть працювати над створенням образу Т.Шевченка, спираючись на національну традицію й спрямовуючи пошуки до набутків світового малярства. Ця тенденція розвиватиметься в інтерпретації образу і в ті рр., що розширюватиме інваріантність його іконографії через нову рецепцію постаті, визначаючи культуротворчий аспект сучасної шевченкіани Вплив сучасної шевченкіани на конструювання модерної рецепції постаті митця Протягом ХХ століття образ Т. Шевченка став ідеалом борця за народну гідність і свободу, в якому індивідуальне, особистісне, поступилося місцем героїчному [204, с. 66]. Але на початку ХХІ ст. митці намагаються переосмислити мистецьку спадщину Т. Шевченка та його роль в історичному та куль-

170 турному поступі, тому він сьогодні зберігає своє значення для української держави і народу загалом. Як зазначив М. Сріблянський: «І у відносинах до Шевченка сам Шевченко не піддається зміні, а лише міняються так або інакше відносини до нього» [186, с. 459]. В усі часи Т. Шевченко, його творчість і шевченкіана, як складова заходів щодо його вшанування, консолідували українську націю. Його образ, втілений у чисельних творах художників, ставав засобом дискусії у різних колах, від офіційних до творчих. У новий час розвитку української держави «дискурс Шевченка не втрачає свого значення, виступає певним індикатором національних проблем, місцем перетину політичних баталій та нових ідеологічних маніпуляцій» [182, с. 52]. В цей час канонізація образу змінюється деканонізацією, в якій проявляються іронія та сарказм, перформативність, кітч. Знаменно, що видозміна шевченківського канону відбувається по лінії контамінації нетрадиційних, звичайно маргіналізованих образів митця [58, с. 376], базою для яких є його численні автопортрети, що дозволяє візуалізувати Шевченка як звичайну людину. Його образ, як «батька Тараса», що за століття став своєрідним «брендом» України, у новий час потребував оновлення не лише у візуальній, а й у контекстуальній частині. Вкрай важливим було розуміння його ролі у сучасних соціокультурних процесах. Така прогностичність спонукала художників звертатися до іконографії Т. Шевченка молодих років (до його автопортретів 1840, 1843, 1845, 1847 рр.). Проте його зображення у молодому віці ставало відмінним від портретів та тематичних композицій, поширених у кін х 1990-х рр. Це вже не образ так званого «молодшого брата» поміж російських революціонерів-демократів, а талановитого митця-художника, молодого аристократа духу, генія у пору життєвого розквіту й творчого злету. Цей контекст образу втілив Ф. Гуменюк у картині «Дивлюсь аж світає» (2007; рис. 45), поєднавши стилістику реалізму, бароко, декоративізм народного мистецтва, а також жанр портрету і жанрової картини, представивши багатоплановість, як концепцію Шевченкової натури. У такому ж ключі В. Живогляд написав роботу «Тарасові музи. Тарасові образи» (2008), заповнивши ху- 170

171 дожній простір топосами, пов язаними з Україною давніми архітектурними пам ятками, хатами-мазанками, вітряком, образом Катерини, що поставали у живописних чи графічних творах Т. Шевченка. Образ митця як захисника України, яку змальовував у численних художніх творах і оспівував у численних поезіях, втілив І. Гавришкевич у полотні «Шевченко і архангел» (2007; рис. 45), вибудувавши композицію так, що на паралелях композиційних планів розкривається головна мета творчості Т.Шевченка. Оригінально до репрезентації знакової події у житті митця підійшов В. Забашта, написавши картину «Прометей духу», над якою працював майже 20 років (1980-ті 2008; рис. 45). У ній Т. Шевченко зображений серед членів Кирило-Мефодіївського братства, які були в захопленні від його потужної сили духу. Іконографія сцени наповнена символами та зміщенням просторових планів над співбесідниками розгорнулося небо з вогненними загравами, на якому в центрі зображено потир, ліворуч спис, праворуч хрест, попереду зрізаний дуб із пророслими молодими листками, кобзар. Сам поет є композиційним та смисловим центром, де він виступає як у ролі митця, так і месії, що увиразнює червоний плащ на плечі поверх білої сорочки. Через драматичний образ Шевченка-борця автор проводить ідею відродження української нації, культури, державності. А експресіоністична манера написання картини з акцентом на колірному контрасті червоного, білого, коричневого посилює емоційний порив молодого митця. Ритм, кольоровий контраст і бойчуківський прийом розгортання сцени по вертикалі притаманний композиції І. Фізера «Думи мої, думи мої» (Т.Г. Шевченко) (2011), у центрі якої намальовано попліччя Шевченка у вирі мотивів із його поезій. Такий же принцип у акварелі «Шевченкова палітра» (2012). Своєрідну оповідь про сновидіння-візії молодого поета зобразив О. Сердюк у творі «Сон Тараса» (2011). У реалістичному стилі О. Полтавець-Гуйда написала картину «Тарас Шевченко і Семен Гулак-Артемовський. Мені ж, о Господи, подай любити правду на землі..» (2013; рис. 46), акцентуючи увагу на аристократизмі духу молодих митців. 171

172 Постмодерністський дискурс здійснив кардинальні зміни у образнопластичній мові мистецтва. На початку ХХІ ст. це позначилося і на модерній рецепції постаті Т. Шевченка, а відтак й інтерпретації його образу. Оригінальністю трактовки вирізняється портрет Т.Шевченка у живопису А. Сидоренка «На згадку українофобам» (2000; рис. 43), в якому в квадратному форматі на жовтому тлі зображено блакитний профіль митця, що займає майже увесь простір. Тут певною іронією виглядає затиснений у вузькі рамки формату образ, відділений від простору ще й двома письмовими ручками (біля підборіддя і тім я) та оголеною фігурою жінки (біля лоба). Це говорить про те, що його мрії про вільну Україну не могли обмежити ніякі рамки, а заборона писати і малювати лише посилювала прагнення творити. Космогонічність Шевченкового образу втілена В. Гарбузом у картині «Т.Г.Шевченко» (2000; рис. 43). В оригінальній індивідуальній манері, що ґрунтується на синтезі народного мистецтва та переосмисленні художніх течій європейського малярства ХХ ст., М. Демцю написав твір «Зустріч з іконою» (2002), зобразивши сакралізований образ Т. Шевченка. Такий же образ в українській іконі зобразив В. Гурін в роботі «Свято в нашій хаті» (2004; рис. 44). Канонізований образ Т. Шевченка з його пафосністю та народницьким забарвленям не завжди розкривав особисту драму митця, яку прагнув показати В. Франчук у портретах митця зрілих років «І серце жде чогось...» (2001), «Ох не однаково мені» (2004; рис. 43), увиразнюючи саме глибину поетової туги через максимальне наближення образу до глядача (прийом обрізаного формату). На абстрактному кольорово-активному тлі О. Міловзоров на одному з аркушів серії «Моя Шевченкіана» (2004; рис. 43) тушшю лінійно зобразив півфігурний портрет митця за «рєпінським» типом, попереду нього кобзаря і бандуру, позаду в далині коня. На перетині контекстів портрету і народної картини «Козак Мамай» автор піднімає питання цінностей для Т. Шевченка й українського козацтва державність була пріоритетом у боротьбі. Цей контекст посвоєму представив О. Шупляк у роботі «Т. Шевченко» (2005; рис. 43; 2008, 2009), за допомогою оптичної ілюзії візуалізуючи образ через мотиви україн- 172

173 ської природи. Через топоси, що стали визначними у житті та творчості Т.Шевченка Україна, дівчина-покритка Катерина, кобзар і т.д., М. Алтанцев написав полотно «Я син свого народу» (2004; рис. 43), в якому образ Шевченка уособлено як святого українського народу, а широка тональність рожевої гами, ніби проявляє ці образ з художнього простору картини. У 1964 р. Г.Смольський започаткував традицію своєрідного діалогу в межах композиції Т. Шевченка й самої України, втіленої в образі Катерини з однойменного малярського твору, що повністю або фрагментарно вводиться в картину. Щоправда, згодом вдавання до, зокрема, монтажної побудови композиції призвели до протилежного ефекту: перетворення на штамп «у доброму десятку картин за спиною задуманого Шевченка скорботно ширяла постать Катерини» [142, с. 8]. Цей діалог, уже в переосмислений метафоричний спосіб, на ґрунті філософічних роздумів, актуалізується в шевченкіані поч. ХХІ ст. Шевченків малярський твір і створення на його ґрунті композицій, що враховували гострі суспільні проблеми початку нового століття, відображували прагнення творчої інтелігенції до оновлення українського історичного шляху, що втілилося у зображенні Т. Шевченка, який перебуває в постійному «діалозі» з Україною, зображеною в образі його Катерини чи він ніби благословляє її на іншу долю, перекодовуючи її. Прикладом такої композиції є картина В. Гонтарова «Доля Тараса» (2007; рис. 44), Б. Ткачика «З домовини встане Україна», В. Живогляда «Тарасові музи. Тарасові образи», К. Ткаченка «Покрова». Мисткиня Г. Кириленко-Баранникова у полотні «Думи. Т.Г.Шевченко у засланні» (2013) ввела цитату Шевченкової картини «Катерина», яка уречевлює зміст поетових дум, засвідчує постійну присутність у них образу України. Романтичний образ митця створив А. Чебикін у станковій графіці «Молодий Тарас» (2007; рис. 44), експресивною технікою ліній і світлотіньовим моделюванням передавши не лише зовнішні фізіономічні риси, а й його молодечий запал, максималізм. Ілюстративна «монтажність» у тематичних картинах, запроваджена у 1980-х рр., адаптована художниками і до розкриття особливостей інтерпре- 173

174 тації образу Т. Шевченка на поч. ХХІ. ст. Завдяки цьому прийому митці в оповідальній формі та ритміці змінюваних подій і сцен втілюють головну ідею твору показати сутність головного героя на тлі історико-культурного контексту його буття. До цього типу належать роботи О. Сердюка «Сон Тараса» (2011), В. Чауса «Люди і долі» (2012), О. Омельченка «Тарасове пророцтво» (2013), І. Коваленка «Затемнення над Україною» (2014), І. Панька «Тарас. Перший портал» (2014; рис. 46). У сучасній художній практиці серед засобів візуалізації образу активно використовують колаж. У шевченкіані цей прийом застосовується щодо віддзеркалення проблем суспільства у рецепції інваріантності образу Т. Шевченка. Яскравим прикладом цього є твір О. Ворони «Таке воно життя» (2012; рис. 47), в якому на основі живописного колажу, створеного з фрагментів його автопортретів, цитат із малярських творів, він проваджує головну ідею твору «загибель» імперської Росії, втіленої у двоголовому орлі, від могутньої духом, нескореної, незламної Катерини, яка уособлює Україну. Вона йде невпевненими кроками вперед через тіло, під захистом Богородиці з немовлям, зображеної позаду. Під її ногами двоголовий орел, що чинить опір. Наповнений історико-культурним контекстом твір художника з Донецька виявився прогностичним щодо ситуації в Україні рр. Прикметно, що у ньому через образ Т. Шевченка показано важкий шлях боротьби за волю, що червоною лінією проходить через картину від юнацьких років до увічнення пам яті у монументі на Тарасовій горі у Каневі. В.Забашта у картині «Заповіт» (2013; рис. 47) змальовує лик Т.Шевченка у осерді створеного променями хреста. Світло від них поширюється на розкритий «Кобзар», бандуру і шаблю, що здійнялися вгору (символізують чесноти українців), а також Чернечу гору з білим кам яним хрестом, що уособлює пам ять предків та полеглих героїв. Шевченків дух, що витає над українською землею і випромінює потужне світло, уможливлює усвідомлення його духовної могутності, впливу його духовних заповітів, втілених у слові й художній мові. У зв язку з цим автор створив алегорично- 174

175 символічний образ, що ретранслює головну ідею: Т. Шевченко понад часом, а зелено-синє тло відзеркадює безмежжя космосу. Деканонізація та деміфологізація образу митця втілена у полотні В. Кабаченка «І мертвим, і живим» (2013; рис. 47), де він зобразив постать художника з палітрою й пензлями за творчою роботою художнім перетворенням світу, уособленим рухом узагальненої форми планет у всесвіті. Невагомість митця фіксують вісі координат зі слів його поезій, а фрагмент з вірша над його рукою з пензлем говорить про авторське його написання : «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде! Розкуються незабаром // Заковані люде, настане суд, заговорять і Дніпро, і гори! І потече сторіками»; «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають. // Просвітити, кажуть, хочуть материни очі современними огнями. Повести за віком, за німцями, недоріку, сліпую каліку»; «У чужому краю // Не шукайте, не питайте // Того, що немає // І на небі, а не тілько // На чужому полі. // В своїй хаті своя й правда // І сила, і воля». Під ним навколо земної кулі «пливуть» дві риби, що є уособленням творця світу. Алегорія митець, як творець нового світу і його послання, що є поза часом і простором, розкриває контекст твору. Нові сенси в інтерпретації образу Т. Шевченка постали у живописних композиціях В. Нестеренка «І мертвим, і живим..» (2010), Б. Ткачика «З домовини встане Україна», А. Логова «Видіння» (обидва 2012), О. Омельченка «Тарасове пророцтво» (2013), О. Крюкова «Через тернії вічності» (2014). В них так звана колажність сповнена глибокого змісту, відбитого в символізмі творів, в яких Т. Шевченко поставав в образі просвітителя (І. Паньок), провідника національної ідеї (В. Нестеренко), пророка (А. Логов, О. Омельченко), незламного духом борця (О.Ворона), культурного коду української нації (О. Крюков). У авторській живописній манері «арт-лайн» В. Слєпченко написав портрет «Тарас Шевченко. Лічу в неволі дні і ночі. З циклу Обрані часом» (2011; рис. 48 ), змалювавши образ молодого митця, що проступає крізь рух 175

176 кольорових смуг, із яких модельовано його обличчя. Такий прийом розмикає часово-просторові координати, надаючи образу вселенського масштабу, а своєрідна зміна тону і кольору у смугах створює враження пульсуючої вічності, крізь яку утворюється оптичний ефект проявлення образу. Змішування кольорових ліній у зображенні півфігурного портрета Т. Шевченка застосував Є. Безніско ( ; рис. 48). Пастеллю намалював два портрети, тяжіючи до канонічного типу, але експресія і динаміка техніки уможливила передачу відчуття позачасовості, вічності, в якій розгортається історія осягнення Шевченкової творчості та його постаті. Попередниками цього підходу можна вважати В. Віхтинського та Є. Щербу, які експериментували ще в 1990-х рр. Оригінальним за смисловим наповненням та композиційним вирішенням є робота Р. Петрука «Портрет Т.Г.Шевченка» (2014, рис. 48), який олією у техніці гризайль створив близький до «канонічного» типу образ, але надав йому сучасного виразу через символічне увічнення творчості митця. Сучасну його рецепцію представив у портреті Т.Шевченка С. Щербина (2014; рис. 48), моделювавши образ Батька Тараса, що проявляється з абстрагованого простору, в якому Україна ще не набула чітких історичних і культурних меж. Така трансцендентність є ознакою нашого часу, в якому кожен знаходить свої смисли існування. Автор серії «Якщо в крані немає води», де відомі особистості зображені в образі євреїв, О. Ройтбурд створив портрет Т. Шевченка (2011; рис. 49) за його канонізованим зображенням у кожусі й шапці, але смушеву шапку замінено на єврейський штраймл, а також додано пейси. Художник визначив серію як дружню провокацію. Натомість С. Сілантьєв зазначає, що вибрав цей тип зображення Шевченка через те, що йому образ Кобзаря видається найбільш упізнаваним. У творі «Єфим Звягільський» цей образ декоративно стилізований, введений у своєрідну картину-плакат, вирішену в декоративному дусі. Художник пояснює: «Не заперечую, що Шевченко геній. Але хочу показати своє бачення проблеми ідолопоклонства в Україні. Коли сприймаємо певні історичні моменти як ідеологему і кажемо, що ти повинен 176

177 думати так, а не інакше, це авторитарна політика. Не дають можливості самовиразитися. < > Шевченко виступає на моїх картинах як символ певного етносу. Намагаюся показати, що український народ не лише хоругви, козаки, цимбали. Виступаю за модернізацію українського суспільства» [205, с. 69]. У роботі андеграундного художника С. Коляди «Шевченків заповіт» використано художню цитату з сепії Т. Шевченка «Байгуші» (зображення двох хлопчиків) та його автопортрет із свічкою, де саму свічку С. Коляда замінив на пляшку coca-cola. Сам автопортрет в роботі є рекламою згаданого напою, під якою жебракують хлопчики-байгуші, та поруч стоїть дівчина так званий «нічний метелик», на другому плані фрагмент нічного урбаністичного краєвиду зі спорудою McDonalds. Таке маніпулювання стереотипами теж спрямоване проти шаблонного сприйняття образу Т. Шевченка у сучасному світі. Найбільш дражливий для апологетів традиційного способу інтерпретації образу митця є єдиний у своєму роді твір «Пророк України Т. Г. Шевченко» М. Прокопенка (2012; рис. 49). Він є виразно постмодерністською відповіддю, з усіма прикметами карнавалізації, популярному ще з 1930-х рр. традиційному типу зображення Т. Шевченка, але у вульгаризованій формі. Критика цього твору сьогодні через стереотипність підходу маргіналізує й профанізує підходи до розгляду сучасної шевченкіани в культурно-історичному контексті. Зрозуміло, що на зміну постмодерністській інтерпретації приходить інша. Проте, її чіткі ознаки ще не сформульовані. Прикмети нового способу інтерпретації образу Т. Шевченка нині у стадії становлення. Художники, що належать до різних мистецьких течій та напрямів, але об'єднані віддзеркаленням вартісності та значення особистості митця у сучасній культурі, будуть шукати нової образної мови для увиразнення тих смислів, які наступні покоління відкриватимуть у постаті Т.Шевченка. Події в Україні в х рр. спричинилися до трансформації усталеного образу митця. Ряд художників звертається до створення його образу, не як забронзовілої постаті, пам ятника, а як до діючої енергії нашого сучас- 177

178 ника, учасника революції гідності, учасника бойових дій. Такий образ Т. Шевченка допомагає викривати міщанство в його сучасному прояві пересиченого гламуру. І навіть його образ як вічного захисника (апостола, святого Тарасія, пророка) піддається перепрочитанню, осучасненню в конкретних координатах суспільно-історичних і культурних змін. Революційний порив до змін, людяність і почуття гумору Т. Шевченка особливо важать для наших сучасників, які творять нову історію, тому для них митець свій, живий, брат і порадник. Розкриття нових сенсів образу Т. Шевченка здійснили П. Бевза та М. Журавель у мистецькому проекті «Ми просто йшли» (2012). Їх спільна робота арт-об єкт «Ті, що несуть світло» прочитується як метафора порталу до Храму вищої духовності, як точки відліку Часу якісно нових особистостей світла. Цей об єкт є переходом до другої частини проекту асамбляжів М. Журавля, в яких прочитується нова іконографія образу Т.Шевченка (рис. 49). Художник акцентує на Шевченковому «Борітеся поборете», що трансформувалося в історії України 2014 р. у процес, названий революцією гідності. Діалог М. Журавля з Т. Шевченком включає порив інтерпретованої ним постаті Короля Ліра, заграву «Пожежі в степу»... Тут рух до світла-оновлення набуває звучання вихору перемін, часто Сікейросівської стилістики. Т. Шевченко стає безпосереднім учасником проекту через інтерпретацію його образу, вписування його біографії в контекст народного руху 2014 р. змалювання його повстанцем у тодішньої зими. Цінність і особливість цих портретних образів полягає в тому, що, вдаючись до створення в цілому своєрідної хроніки-репортажу, відповідної плакатної інвективності революційних перетворень, М. Журавель водночас оновлює, актуалізує, інтерпретує концептуальні позиції й прикмети мистецького руху 1930-х рр. П.Бевза у проекті представив ряд картин, в яких провадить своєрідний діалог із творами Т. Шевченка про витворення особистості через пізнання світу серцем, світлом, через розмову з Богом, як шлях до духовності майбутнього. Тут йдеться про мистецькі твори Шевченка як чинники цієї духовності та інспіровані ним й із 178

179 ними суголосні за духом, кордоцентричною компонентою, твори сучасного митця. У цій частині проекту спостерігаємо оновлення задумів, зокрема, митців кола М. Бойчука з їх орієнтацією на традицію, поєднану з новими художньо-формальними можливостями, їх прагнення мистецької еволюції через синтез архетипів із новою виразністю, що проявляються на новому витку експериментів М. Журавля та П. Бевзи. У іншій частині проекту представлено серію робіт, де Т. Шевченко повертається до Києва, в якій М.Журавель включає рядки з поезії «Варнак», чим посилює необхідність оновлення всього суспільства. При поверненні митця до Києва, автор вмикає систему посиленого патронату для України Місто під сигнатурою Софії (за С.Кримським), столиця розглядалася як оселя Софії з центральним храмом Божої Мудрості знову отримує енергетичне підсилення, охорону й захист, втілені в Шевченковому Слові. Зауважено, що «у творчій інтерпретації Петра Бевзи та Миколи Журавля Шевченко постає особистістю масштабу епічного культурного героя й стратегом цифрової ери водночас» [178]. Умовна серія живописних композицій Ю. Шаповала «Григорович» презентує осмислення постаті Т. Шевченка також як безпосереднього учасника подій сьогодення. Художник орієнтуючись на «рєпінський» тип, змальовує його більш молодим, енергійним, найчастіше перейнятим почуттям спротиву «Григорович проти», «Мобілізація Григоровича» та ін., де Т. Шевченка зображено з шиною на Грушевського, чи у військовій формі і табличкою «Москва» в руках він зупиняє автостопом машину, або у військовій формі та в касці зі зброєю, а над ним український прапор, далі вказівник «Чонгар». Зовсім незвичні образи-«селфі» (Т.Шевченко з айфоном), «Все чудово» (в гламурному білому кожусі з горностаєвим коміром, у білій шапці та з модним кімнатним песиком під пахвою). Ю. Шаповал показує митця у нестандартних образах, у такий спосіб піднімаючи гострі проблеми сьогодення, прагнення нашого сучасника та українського суспільства. Інший аспект прочитання шевченкового образу запропонували С. Зарва та І. Гусєв у своєрідному асамбляжі «Кобзар атакує» (2009; рис. 50), в якому 179

180 на полотні вони намалювали образ Т.Шевченка у ролі нападаючого футболіста, верхній правий кут оформили футбольною штангою, що створює ілюзію воріт. Це перетворення митця із просвітителя на захисника самобутньої України дуже красномовне. У х рр. з явилася ціла низка трансформацій образу Т. Шевченка, як спроба відійти від просвітницького дискурсу, акцентувавши через інтерпретацію постаті митця на гострих проблемах сучасності. Ілюстратор І. Стронґовський по-своєму деканонізував Т. Шевченка. Створюючи погрудний портрет поета (2012; рис. 50), він використав «рєпінський» тип додавши німб, а також видозмінив зовнішність додаванням щупалець істоти-божества Ктулху, що за повір ям, може впливати на свідомість людини й живе на дні Тихого океану. Художник пояснює, що в дитинстві Шевченкові вуса нагадували йому щупальця, й це було страшно. І. Стронґовський зауважив, що на портреті Шевченко завжди вимогливий, на його думку «захисникам культу Шевченка не треба, щоб поета любили треба, щоб його боялися. Шевченко, як і Ктулху, має свій культ» [205, с. 67]. Львівський ілюстратор М. Присташ звернувся до канонічного зображення поета в кожусі й шапці, проте «надав Шевченкові брутального вигляду вуличного крутія» [205, с. 68], кожух розстебнуто, татуювання на руках, якими тримається за ремінь на поясі. Донецький художник А. Шевченко створив серію живописних портретів відомих особистостей, яку розпочав із зображення митця (2013), зазначив: «Я передивився багато портретів Шевченка, серед яких були і фотографії, й автопортрети, і роботи інших митців. Я ж волів виразити його особистість оригінально, підкреслити саме те, що він був бунтарем. Червоне обличчя, що виникає з темряви, створює сильний ефект» [205, с. 69]. У портреті голова митця яскравого червоного кольору, подекуди зі смугамиполисками зеленого, блакитного, жовтого кольорів та темного червоного, що передають світло-тіньове моделювання, риси обличчя детально не пропрацьовано, лише очі (спалахи зеленого й блакитного з темним червоним на позначення брів) та кінчик носа. Завдяки лаконізму мови передано емоційний стан портретованого, в якому відчутно рішучість і драматизм. 180

181 До інтерпретацій образу Т. Шевченка звертаються художники, які прагнуть артикулювати й осмислити підґрунтя низки больових точок сучасного суспільства: «Існує невелика кількість митців, які не ховаються від цікавих локальних наповнених життям актуальних явищ і працюють з реально наявними, а не висмоктаними з великого пальця ноги речами, такими, як жлобство, наприклад. Таких митців обмаль, і ми, резиденти проекту «ЖлобАрт», засновники культурологічного порталу Bakteria.info, члени Союзу Вольних Художників Манн, Єрмоленко, Семесюк, належимо саме до цього кластеру художників. Адже людині цікава перш за все людина, а художнику то й поготів. Хтось мусить критикувати, сміятися, змальовувати та фіксувати наболіле» [172, с. 296]. Незвичним способом інтерпретації образу Т. Шевченка вирізняється графічна серія робіт А. Єрмоленка «НеоКобзар» (2013; рис. 50). Т. Шевченко в образі супермена, Елвіса Преслі, Будди, даішника, звичайного тракториста і т.д. Експозицію було представлено на стінах барикади перед входом до станції метро, що згодом переросло в арт-фортецю «Барбакан на Хрещатику». На одній із робіт «образ Шевченка співставлено з американською поп-культурою 60-х рр. Так само, як Елвіс Преслі покровитель американського шоу-бізу, Шевченко тут своєрідний бог української культури» [205, с. 68]. До деяких поезій Т. Шевченка художник створив низку оригінальних ілюстрацій. Наприклад до поеми «Кавказ» Шевченко в образі Будди, до поезії «І виріс я на чужині» в образі тракториста. В ілюстрації до поезії «Не завидуй багатому» Т. Шевченка зображено в образі дорого вбраного молодика, такого собі мачо, на тлі так само дорогого автомобіля. Біля авто молода жінка, подібна до «світської левиці». На третьому плані гірський краєвид із нафтодобувною установкою. Це один із небагатьох випадків, коли в основу зображення митця покладено його автопортрет (1845 р., коли йому був 31 рік). Роботу супроводжено рядками з його поезії: «Не завидуй багатому,// Багатий не знає// Ні приязні, ні любові // Він все те наймає». А. Єрмоленко позиціонує себе як художник кітчу, який любить деталі, дрібниці, екстравагантність, а ці твори визначає як карнавал, влаштований 181

182 ним для Т. Шевченка, адже він сам любив різні перевтілення. Водночас наголошує, що це не жарти й не іронія, а переосмислення класики. А. Єрмоленко впевнений, якби Шевченко жив тепер, він би кидав коктейлі Молотова, тримав оборону на Грушевського. У цьому ж ключі вирішено й образ Т. Шевченка в роботі Д. Кришовського «Тарас Адідас» (2013), в основі якого «рєпінський» тип зображення, проте вдягнений митець у майку й куртку фірми «Adidas» з виготовлення спортивного одягу. Тлом слугує своєрідний орнамент із тризубів. У першому українському виданні мистецькокультурологічного проекту «Жлобології» зазначено: «Чому Шевченко такий видатний в Україні? Тому що його пафос люди сприймають без іронії і вірять йому. Чому? Бо цей поет у тому народному стражданні піднявся на таку високу хвилю, що нам після нього нічого сказати. Тарас Григорович надто серйозно змальовує жлобську світобудову і страждання в жлобських світах. Його журба і туга з цього приводу настільки щирі і проникливі, що ми так уже не спроможні бачити і відчувати. Тож нам лишається одне: хоч посміймося» [38, с. 61]. У цей час художники продовжують створювати роботи сатиричногумористичного характеру, шаржі для журналів. Так, А. Василенко, співпрацюючи з журналом «Перець» у х рр. виконав композиції, в яких інтерпретовано образ Т. Шевченка у сатиричному стилі. Ілюструючи поезію В. Симоненка «Монархи» (1962), вміщену в згаданому київському журналі (2010, 1), він у шаржі зобразив погруддя поета, який здійнявся над юрбою вихваляк-нікчем, змальованих викривально й карикатурно. Шаржі на Т. Шевченка виконав й І. Бежук у 2013 р. на обкладинці видання «Наш усміхнений батько Тарас» [165] вміщено його камерний портрет, а на одному зі шмуцтитулів шарж «Розмова двох» Т. Шевченка й І. Франка [165, с. 228]. Отже, з огляду творів слідує, що художники, переосмислюючи постать Т. Шевченка у нових реаліях, вводять його образ у контекст постмодерністського розвитку українського мистецтва, з його цитатністю, плюралізмом, авторським суб єктивізмом; в неперервний діалогічний зв язок із самою 182

183 Україною, модельованою ним, як художня реальність, із проекцією (засторогою, передчуттям катаклізмів ХХ ст.) на майбутнє; в контекст понад часових і поза просторових координат вічності, наголошуючи на нескінченності закладених у його поезії смислів, що їх нові й нові судилося відкривати кожному поколінню як культурний код до важливих сенсів буття. Коли митці наблизяться до чіткого розуміння, усвідомлення й відчуття послань Т. Шевченка, це неодмінно проявиться в модельованому новим часом образі, а відтак і способі інтерпретації образу генія Мистецький образ Т. Шевченка у світовому контексті Шевченкіана як складова світового культурного поля утворена й розвивається не лише завдяки творчості митців материкової України, а й із урахуванням інтерпретацій образу митця українцями діаспори та художниками, які презентують культурні традиції інших народів світу. Зарубіжна шевченкіана відома передовсім через її монументальну складову пам ятники Т. Шевченкові. Як відомо, українці емігруючи, їдучи на освоєння нових земель, завжди брали Шевченків «Кобзар» і його портрет, що засвідчував постійну присутність із ними його сили духу. Серед скульпторів українського походження, які жили і працювали за кордоном, виконуючи й твори на замовлення української громади був О. Архипенко. Він створив серію скульптурних портретів Т. Шевченка півфігуру і два погруддя для пам ятників (усі 1923), а також бронзове погруддя (1933), встановлене у1940 р. у Клівленді, штат Огайо, вирізьбив три портрети Шевченка (1933). Згодом «вільно інтерпретуючи риси зовнішності поета, виконав кілька варіантів скульптурної композиції «Шевченко-пророк» (синтетичні смоли, 1935) < > Енергійний, експресивний образ поета випромінює величезну творчу енергію, його руку з піднятим вказівним пальцем звернено до глядачів у жесті перестороги» [52]. Напередодні 100-річчя із дня смерті Т. Шевченка та 150-річчя від дня його народження художники почали активніше звертися до образу поета, тут проявили себе і монументалісти, і представники станкового живопису й різ-

184 них видів графіки у країнах зарубіжжя. Скульптор А. Дараган, українець за походженням, автор монументу у Вінніпезі, відкритого у 1961 р. На гранітному постаменті кубічної форми розміщено постать поета, який сидить на камені з розгорнутою книжкою на колінах, нижче по периметру бронзові барельєфи зі сцен із його поезій. Основні акценти зроблено на портретній характеристиці митця, а поєднання силуету й рельєфів на постаменті, вирішених у різних матеріалах та кольорі, свідчить про високий художній рівень скульптурної композиції [245]. Автором низки закордонних пам ятників Т. Шевченкові в різних країнах є канадський скульптор українського походження Леонід Молодожанин (Лео Мол). Наприкінці 1930-х рр. він навчався в Ленінграді (Санкт-Петербург), очевидно з того часу скульптор зацікавлений образом молодого Т. Шевченка, який також у пору юності навчався в цьому місті, здобуваючи фах художника. Концептуальною ознакою його робіт є зображення Т. Шевченка в молодому віці. Проте, в різні десятиліття скульптор робить акцент на тій чи іншій емоційній складовій Шевченкового романтизму енергійності, запитальності, елегійності, сподіваннях. У 1964 р. у м. Вашингтон (США) встановлено бронзову постать поета на невисокому чотиригранному постаменті з сірого граніту, а друга частина велика плита світло-сірого граніту, на якій вирізьблено прикутого до скелі Прометея, на звороті ж англійський переклад рядків із поеми «Кавказ». У вашингтонському пам ятнику Лео Мол «не пішов шляхом буквального відтворення рис зовнішності Шевченка за відомим Шевченковим малярським автопортретом (1840). Не наслідував він й інших автопортретів. Але кожен глядач упізнає молодого Тараса Шевченка: його вуста, ніс, овал обличчя, погляд очей, високе чоло. З малярським автопортретом 1840 року цей образ єднає форма чола й зачіска. < > Скульптор спрямував зачіску набік, що надає своєрідної елегантності рухові голови [188]. Художники, які працювали в суспільно-історичних та культурних координатах СРСР, також готувалися до відзначення обох ювілейних дат (1961, 1964). Закономірним було звернення до образу Т. Шевченка митців Казах- 184

185 стану, адже саме він вважається першим художником цього краю. Особливістю експозицій була своєрідна полікультурність, оскільки до змалювання його образу зверталися художники цього краю належних до різних національностей, хоч найбільше серед них було казахів та українців. На виставці «Т. Г. Шевченко художник», присвяченій 100-річчю з дня смерті митця, у 1961 р. в Алма-Аті можна було побачити розмаїті інтерпретації Шевченкового образу. Адже багато художників Казахстану увічнюють Т. Шевченка у мистецтві, оскільки його ім я є символом глибокої і сердечної дружби між українським та казахським народами. Наприклад художники А. Кастєєв та А. Ісмаілов, скульптор Х. Науразбаєв змальовують Шевченка серед казахської бідноти, якій він розповідав про свої тяжкі думи. Гуманістичний зміст творчості Т. Шевченка передано у триптиху І. Стадничука «Поет і народ». Великі серії гравюр присвятили шевченківським місцям у Казахстані графіки А. Дячкін і С. Кукуруза, їх твори є одним із проявів глибокої любові й поваги до пам яті великого Кобзаря, що живе в серцях казахського народу [193, с. 30]. На виставці експонувалися твори живопису та графіки, що переважно ілюстрували сторінки Шевченкової біографії, найбільше періоду його перебування на засланні, спілкування з автохтонним населенням краю. Ці теми представлені в ліноритах В. Антощенка-Оленєва «Неволя», «Думка», «І за нього тривога» (всі 1961), акварелях А. Ісмаілова «Шевченко в степах Казахстану» (1939), «Шевченко в Казахстані» (1948) та А. Кастєєва «Т. Г. Шевченко серед казахів» та «Шевченко в Казахстані» (обидві 1954), ліноритах С. Кукурузи «Т. Г. Шевченко прощається з деревом у степу» (1959) та «Т. Г. Шевченко в очікуванні звісток із батьківщини» (1960), а також дереворитах із альбому «Шевченківські місця в Казахстані» (1960): «Т. Г. Шевченко на березі Аральського моря», «Т. Г. Шевченко слухає пісню акина», «Т.Г.Шевченко спостерігає за степовою пожежею» та інших. Експонувалися також твори А. Мотузка «Від їзд Шевченка із заслання» (1951), І. Остренка «Т.Г.Шевченко в казахській родині» (1961). 185

186 На масштабній виставці, присвяченій 150-літтю від дня народження Т. Шевченка в Алма Аті (1964) у розділі «Твори художників Казахстану, присвячені пам яті Т. Г. Шевченка», було представлено шевченкіану майже 20 митців. Зокрема, лінорити В. Антощенка-Оленєва «Думи мої, думи», «За нього мої тривоги» (обидва 1961), «В неволі», «По Аралу вже я броджу, потайки пишу», «Вночі на Аральському морі» (обидві ), «Солдатський хліб», «Шевченко і Каракоз» (обидві 1964), акварелі А. Ісмаілова «Шевченко в степу» (1961), «Шевченко серед казахів», «Шевченко малює казахського хлопчика» (обидві 1964), полотно М. Кенбаєва «Сучасник батьків» (1964), низка ліноритів С. Кукурузи «Шевченко прощається з деревом у степу» (1959), «Шевченко в очікуванні звісток із Батьківщини» (1960) та його ж дереворитів із альбому «Шевченківські місця в Казахстані» (1960), а також ліноритів із серії «Шевченківські місця в Кам янці-подільському» (1962) та серії «Шевченко в Казахстані» (1963). До Шевченкового образу у полотнах звернулися А. Молдабеков «Друзі» (1964), А. Мотузко «Від їзд Шевченка з заслання» (1951), І. Остренко «Т.Г.Шевченко в Казахстані» (1961). Виконав мозаїку з пластмаси «Т.Г.Шевченко» (1963) В. Солдатов. У творі «Солдатський хліб» В. Антощенко-Оленєв зобразив погруддя гнівного Т. Шевченка у військовій формі без кашкета, на тлі узбережжя Аральського моря. Ліву руку засланець поклав на плече казахського хлопчика-байгуша, який жадібно їсть шматок хліба, що ним рядовий солдат пригостив дитину. У композиції «Сучасник батьків» М. Кенбаєв змальовує постать Т.Шевченка в стані поетичного натхнення, він поруч зі ще двома постатями стоїть на узвишші над морем. Порив його думок, увиразнено на обличчі, суголосний пориву вітру. Полотно вирізняється тим, що митця зображено не як солдатазасланця, що властиво творам казахських художників того періоду, а власне як митця в білій сорочці, цивільному костюмі й у легкому плащі, що додає образу певної богемності. У деревориті «Шевченко» С. Кукуруза зобразив погрудний портрет поета на засланні, підкресливши його згорьоване облич- 186

187 чя. Емоційний лад твору вирізняється драматизмом. У деяких творах, як от у полотні А. Кастєєва «Т.Г.Шевченко серед казахів», в акварелі А. Ісмаілова «Шевченко малює казахського хлопчика» митцю надано фізіономічних рис цього народу. Метафоричне осмислення проблеми взаємодії поета й народу втілено українцем за походженням І. Стадничуком у триптиху «Поет і народ», в ньому рецепція народом генія, найчастіше притлумленої тоді за ідеологічними нашаруваннями, якоюсь мірою навіть знівельованої численними ерзацами, досягає мети високий, пронизливий і вишуканий, драматизм підносить триптих на рівень кращих інтерпретацій Шевченкового образу ХХ ст. В картині через інтерпретацію образу Шевченка представлено й осмислення долі України, «проблеми можливості вислову того, яким народ сприймає Поета» [215]. Зарубіжна шевченкіана 1970-х р. вирізняється появою творів, що належать до найцікавіших у всьому масиві образотворчого мистецтва зазначеної тематики. У 1970 р. українець із Канади В. Курилик написав картину «Дух Шевченка в Канаді» (картон, дерево, тасьма, олія, туш, вишкрябування), в якій і «метафора релігійного переживання автора» [112], і драматична доля художника, що жив і працював не в Україні, а за океаном. На тлі краєвиду із ріллею на першому плані постать людини. Горішню частину вертикальної роботи займає зображення неба, на блакиті якого немов проступає променями-прожилками білого сонця певна субстанція, еманацію духовної енергії якої на землю митець мислив, ніби погляд всевидящого ока. Так художник мислить образ Т. Шевченка: як незнищенний дух, що здійснює, сказати б, патронаж, оберігаючи українців, які живуть у діаспорі. Цей твір є однією з картин художника, де «Велич безмежної землі переходить у велич безмежного неба» [218, с. 21], а на тлі цього безмежжя він маленькою цяткою змальовує постать людини. Бувало, що в тій людині митець бачив себе. Ю. Шевельов зауважив, що: «Сила релігійного переконання могла створювати ілюзію щастя в визнанні й прийнятті своєї малости» [218, с. 21]. Водночас А. Гуренко наголосив, що інтонацію робіт художника «неможливо не впізнати 187

188 це пронизлива позалюдська гармонія, якості котрої знаходяться за межами, окресленими свідомістю та підсвідомістю. Це стан провідника, медіума, крізь якого дивимось не тільки ми, але й щось дивиться на нас. Відчайдушні пошуки такої позаособової сили, що була б здатна перебороти нестерпне розуміння самотності, змушували Курилика сприймати творчість як різновид релігійного служіння. В найкращих роботах суттєвою є підкреслена необов язковість як сюжету, так і людей, що беруть у ньому участь, натомість зображення променить не персоніфікованою присутністю. В житті майстра був епізод, коли він фізично відчув, як потім писав, «присутність пана Бога» [59, с. 6]. Йдеться, зокрема, про драматичну долю художника, в житті якого багато важить сила віри, що вочевидь включає й силу Шевченкового слова як сакральну компоненту, особливо, зважаючи на те, що В. Курилик жив поза межами материкової України. Наведене вище спостереження А.Гуренка важливе для розуміння ґенези задуму роботи «Дух Шевченка в Канаді». Показово, що дух Шевченка над характерним для художника краєвидом, де «на образному рівні, митець трактує простір як «річ у собі» щось поза категоріями та поняттями, притаманними людині. В цьому сенсі дуже промовисті улюблені Куриликом прийоми композиційної побудови. Домінування горизонтального поділу з чіткими кордонами колірних масивів надає навіть невеликим працям ознак епічної оповідності» [59, с. 8]. Вагомим є також пояснення А. Гуренком тяжіння В. Курилика до зображення простору: «присутнє на генетичному рівні прагнення власної землі, що сколихнуло хвилі еміграції у Європі і дало змогу освоїти величезні суворі простори північної частини західного континенту. Мрія про перетворення «природи» у «свою землю», яку можна передати у спадок нащадкам. Невідомо, чи розумів сам мистець, що його праця є творчим еквівалентом, здійсненням цієї мрії у площині зображального, культурного спадку, але навряд чи хтось ще так послідовно та широкомасштабно, з такою переконливою силою опрацював час і долю, що змінила життя не тільки багатьох людей, але й «обличчя» цілої території» [59, с. 6]. 188

189 У 1971 р. у м. Буенос-Айрес (Аргентина) було відкрито пам ятник Т. Шевченкові роботи Лео Мола. Постать митця є центральною в композиції, праворуч горельєф із білого граніту «Гайдамаки». Т. Шевченко представлений автором як «рішучий і діяльний» [188, с. 107], що посилено зустрічним рухом повсталих гайдамаків на барельєфі. Шевченко неначе на мить відвів погляд від повстанців, щоб усвідомити й розповісти у поезіях про велику драму своїх героїв. На його обличчя лягла тінь тривоги й хвилювання. Ця група у горельєфі зумовила не тільки поставу Т. Шевченка, в якій є виклик, а й гнів, запитальність на обличчі, цікавий розворот, ніби «гвинтоподібний» і раптовий» [188, с ]. Так мислили образ митця українці діаспори. Одним із кращих закордонних пам ятників українському митцю є пам ятник у Римі (Італія) скульптора У. Мацеї (1973, білий мармур), в якому постать Т. Шевченка на повен зріст вирішено у образі народного трибунаоратора, одягненого у римську тогу. Образ митця у цьому культурноісторичний контекст Давнього Риму набуває особливої величі. У м. Енкарнасьйон (Парагваї) у 1976 р. відкрито бронзовий пам ятник українському поету скульптора Л. Родрігеза, який виконав погруддя у «рєпінському» типі. У 1980-і р. до інтерпретації образу Т. Шевченка звернулися українець із Латвії О.-В. Царук, італійська художниця Л. Мусмечі, австралієць українського походження П. Кравченко та канадський скульптор Лео Мол. Портрет Т. Шевченка «І день іде» (1985) у лінориті О.-В. Царука вирізняється пластичними пошуками у творені образу і художнього простору з явними рисами етнографізму. Поет сидить за столом перед розкритою книжкою на тлі українських рушників. Австралійський художник П. Кравченко виконав акварель «Думи мої, думи мої» (1985), оригінальність якої полягає в тому, що обличчя митця модельовано з ілюстрацій його поетичних творів «Гамалія», «Кавказ», «Єретик», «Гайдамаки». При цьому емоційність поета передано через суворий вираз обличчя, нахмурені брови. Сіцілійська художниця Л.Мусмечі автор кольорових естампів за мотивами поезій Т. Шевченка. Особливо вирізняється аркуш «Кайдани порві- 189

190 те», в якому образ митця втілено у формі духу. О. Пахльовська зауважила, що мисткиня: «побачила і цей титанічний рух «Кайдани порвіте». Побачила по-своєму, бо людина, що підняла бунт проти тиранії, на цій картині вже стала духом. Тільки кайдани реальні. Але реальні й крила душа звільнилася від пут, і тільки їй вже належить і цей небесний простір, і цей спокій, і ця свобода» [143]. Вона ж підкреслила: «Ще одна символічна деталь: у творчості Лелли зустрілися три поети вигнанець Овідій, який умирав у снігах чужини, в язень Шевченко що гинув у чужому палючому степу. І Маріо Грассо, який зв язав їх між собою, вперше «озвучивши» на повен голос українське слово на італійській землі» [143, с. 172]. У 1989 р. у м. Прудентополіс (Бразилія) реалізовано проект монументальної шевченкіани Лео Мола пам ятник митцю з бронзи й рожевобрунатного граніту. Розвиток скульптором теми молодого Шевченка не призвів до штампів, повторень концептуального характеру, стандартних композиційних вирішень. Порівняно з двома попередніми пам ятниками бразилійський пам ятник має чимало своєрідного, що торкається як іконографічних, так і психологічних деталей. Шевченко тут «як молодий романтичний мистець і поет, зодягнений так, як одягалася петербурзька еліта доби царя Миколи І. < > Енергія, яка променіла від образу вашингтонського пам ятника, перейшла у внутрішнє споглядання, у глибоку задуму й мовчазну молитву. Все у постаті спокійне й урівноважене. < > Його дума утаємничена, інтимна. Вона кладе мінливий серпанок на обличчя. Таке бачення настрою поета зворушує глядача, змушує його пройматися поетовим настроєм. Подібна концепція психологізації, заснована на внутрішньому переживанні, не вимагала ілюстрації у вигляді персонажів поем чи віршів. Постать є самодостатнім елементом, що несе в собі ліричне й драматичне переживання одночасно» [188, с. 151]. В наступне десятиліття з явився він створив ще один образ Т. Шевченка у пам ятнику, встановленому у 1993 р. у м. Санкт-Петербург (Росія). Він на весь зріст стоїть на високому постаменті й уособлює представника петербур- 190

191 зької інтелігенції. При створенні пам ятника скульптору став у нагоді рисунок із власного архіву, який він вважав «синтетичним», адже він «виконаний на основі кількох автопортретів самого Шевченка періодів перебування в Петербурзі й на засланні» [188, с. 158], у ньому Лео Мол виділив найхарактерніші риси зовнішності поета тих років. Він говорив. Що «загальна концепція цього образу мала лишатися незмінною, тою самою, яка фундаментально вироблена для вашингтонського пам ятника і розвинена в пам ятниках, споруджених у Буенос-Айресі та Прудентополісі: молодий романтик, наділений геніальністю творця і сповнений глибокого духовного пориву до свободи. Добре знаючи петербурзький період життя Шевченка, Лео Мол у своєму четвертому з числа пам ятнику Шевченкові створив образ інтелігента-мрійника, романтичного філософа. За суттю психологічної інтерпретації петербурзький пам ятник близький до пам ятника в бразилійському Прудентополісі, але глибина переживання виражена значно сильніше. Замість елегійності й внутрішньо споглядальної задуми в петербурзькому пам ятнику підкреслено енергійність, волю, живу надію» [188, с.158]. Живописний етюд до триптиха «Портрет Тараса Шевченка. Свого научайтесь!» (1994) створив канадійський українець М. Бідняк, художня практика якого пов язана зі станковим живописом, графікою, розписами храмів, іконописом. Його творчість є своєрідним синтезом стилів візантійського іконопису, італійського Проторенесансу, а також здобутків М. Бойчука та І. Падалки. Закономірно, що образу Т. Шевченка у портреті притаманна певна монументалізація, він намалював його на повний зріст у русі, в правій руці сувій, в лівій перо. Шевченкову постать втілено у дусі античного мислителямудреця, на ньому тога і сандалії, тлом слугує краєвид із руїнами античного міста. Автор відійшов від мімезису фізіономічних рис митця, а втілив його дещо узагальнено заради введення у світовий культурний контекст. У 2008 р. у м. Пекін (Китай) встановлено пам ятник Т. Шевченку скульптора Юань Сікуня, який за «рєпінським» типом створив образ, але надав його певних рис свого народу. Пам ятники митцю встановлені в Європі, США, 191

192 Китаї, свідчать про бажання скульпторів представити постать Т. Шевченка як великого митця світового значення, відмовившись від інтерпретації народницько-просвітницького характеру (на відміну від монументів в Україні, де зображення постаті митця у кожусі й шапці в образотворчому мистецтві зустрічається впродовж усього ХХ й поч. ХХІ ст.). Підготовка до відзначення 200-ліття від дня народження Т. Шевченка засвідчила інтерес до його особистості в Росії. Оскільки життєвий і творчий шлях Т. Шевченка був пов язаний з культурною столицею Петербургом, закономірно, що російські митці звертаються до осмислення творчості й постаті поета і художника. Так склалося, що багато з них є представниками української діаспори, як колись і Т.Шевченко. Серед них уродженець м. Старокостянтинова на Хмельниччині, випускник живописного факультету ІЖСА ім. І.Ю.Рєпіна В. Братанюк. Прихильник академічної освіти й адепт реалістичного мистецтва, він створив серію робіт (2014), присвячених «одному з самих великих і ще багато в чому нерозгаданих художників Росії й України» [17]. Автор зауважив: «Постать великого художника і поета Тараса Григоровича Шевченка надихнула мене на створення серії робіт. Я зупинився на найважливіших етапах його життєвого шляху й утілив їх у живописні образи художньої сюїти, яка складається з шести епізодів шести картин. Думаю, що я не помилився, вибравши сюжети, пов язані з друзями, живописом, поезією, і, звісно, коханням усім тим, що по-справжньому хвилювало трепетне серце художника» [17, с. 51]. До серії входять, зокрема, полотна «Серед друзів», «Вінчання», «Повернення», «Думи», «Санкт-Петербург». У картинах «Серед друзів» та «Вінчання» В. Братанюк, створюючи образ митця, вочевидь спирався на його автопортрет 1840 р., й це цілком обґрунтовано, адже сам митець задум пояснив так: «На Університетській набережній Санкт-Петербурга, на тлі прекрасної будівлі Академії мистецтв, немов у невимушеній бесіді увічнені друзі Шевченка. Вибір цього місця не є випадковим. Тарас Григорович любив сидіти біля знаменитих сфінксів, які за точним зауваженням української поетеси Лесі Українки «бачили вічність» Ці сфінкси відірвані від 192

193 батьківщини, вони дивляться на нашу північну річку й ніби згадують свої південні краї, потужну течію Нілу. Так же і Шевченко він дивився на Неву, а в пам яті оживали образи широкого Дніпра. М. Микешин, К. Брюллов, М. Ремізов, І. Сошенко, І. Соколов і А. Мокрицький дружбу з ними він пронесе через усе своє життя. < > В ці ж роки Шевченко виступає як сформований самобутній поет. < > На цей же час припадають і художні удачі Шевченка [17, с ]. Щодо картини «Вінчання» автор розповідає, що присвятив її сердечній дружбі молодого художника з К. Брюлловим. У роботі змальовано момент коли Шевченко був боярином на весіллі друганаставника. У композиціях «Повернення», «Думи», «Санкт-Петербург» зображено образ уже немолодого поета, який пройшов різні випробування. У картині «Поверненні» він у кожусі й смушевій шапці стоїть біля запряжених саней, серед засніженого парку, в маєтку своїх друзів в Україні, прощаючись із жінкою, очевидно матір ю братів Лазаревських, Афанасією Олексіївною. Йдеться напевно про 1859 р., хоча художник, розповідаючи, що обрав час, коли Т. Шевченко вже повернувся з заслання й зустрівся в Україні з А.О.Лазаревською, помилково зазначив на картині «1844». У полотні «Думи» Т. Шевченка зображено в інтер єрі його майстерні при Петербурзькій Академії мистецтв, у останні роки життя. Обраний спосіб інтерпретації тяжіє до «рєпінського» типу зображення на першому плані в невеликому фотелі він сидить у стані глибокої задуми, притуливши ліву долоню до скроні, а правою тримає кобзу. Спалахи світла виблискують на обличчі, на білій вишитій сорочці, штанях. Задумом В. Братанюка було символічного образу Т. Шевченка як поета-кобзаря, який скоро подивиться в очі вічності. У роботі «Санкт- Петербург», за словами автора, «представлена алегорія діяльності Шевченка в північній столиці» [17, с. 65]. Улюбленим його місцем була група старих дерев біля Петропавлівської фортеці, де, під одним із древніх дубів, він любив усамітнюватися, роблячи рисунки й записи. На першому плані під розлогим дубом зображено молодого Шевченка, який сидить із аркушами паперу в руках, притулившись спиною до дерева. Його постать ніби захована у тіні 193

194 дуба, тому не зразу помітна, зважаючи ще й на зображення у профіль, у правій частині полотна. Ліворуч, на горизонті, панорама Петербурга, символом якого був «Ісаакіївський собор, що об єднує в собі минуле, теперішнє й майбутнє» [17, с. 65]. Вишуканий, у світло-сірих тонах, він передає ефект примарності, надчасовості. Зацікавлення шевченкіаною помітне в екслібрисах грузинського художника В. Цілосані, автора одного з перших знаків із портретом Шевченка, виконаних у 1920-х р., ленінградця В. Меншикова, митця з Казахстану С. Кукурузи [26, с. 224]. Цілий пласт шевченкіани в карикатурі у х рр. створив Е. Козак (ЕКО), спочатку у Німеччині, а згодом переїхав у США. Ще у 1934 р. у гумористично-сатиричному журналі «Комар» (Львів) вміщено його графічну роботу «Маємо нового поета», підготовлену у відповідь на рецензії М. Рудницького, в яких він вихваляв нову книжку поезій С. Гординського. У композиції навпроти Т. Шевченка, намальованого на повен зріст, у кожусі й шапці, з «Кобзарем» у правій руці, зображено М. Рудницького, який несе на плечах С. Гординського. Поети вітають один одного, піднявши руки. У рр. у Мюнхені, а в рр. у Детройті виходив гумористично-сатиричний журнал «Лис Микита», де постійно друкувалися роботи Е. Козака (ЕКО). Так, у 4 (1955 р.) вміщено малюнок «Як би Шевченко ожив?», в якому гнівний поет у кожусі й шапці ніби виступає з покритого рушником портрету, що прикріплений на сцені, промовляючи: «Схаменіться, будьте люди, // Бо лихо вам буде!..». У 4 (1956 р.) його малюнок «Проекти пам ятника Шевченкові», є своєрідною візуалізацією поета в уяві різних угруповань українців діаспори бандерівців, соціалістів, УРДП, гетьманців. У 3 (1960 р.) вміщено його художню рефлексію на проект пам ятника Т. Шевченкові у Вашингтоні, в якій митець на повний зріст у кожусі й шапці читає «Календар свободи». У кількох випусках (1962 р.) є його малюнки щодо журі конкурсу на пам ятник Т.Шевченку: «Коли діждемося журі?» гнівний поет з палицею стоїть біля столу з табличкою «Журі пам ятника Т.Шевченкові»; «Перед засіданням журі» поет з тією ж палицею вдивля- 194

195 ється в замкову щілину дверей, за якими має засідати згадане журі; «Коли діждемося журі?» поет заснув за столом із табличкою «Журі». У 4 (1964 р.) знаходимо сатиру на газету «Літературна Україна» з назвою «Московське крутійство», де йдеться про вшанування ювілею митця, його грізна постать в сюртуку й з бантом-краваткою постала над «ліліпутами» українськими радянськими письменниками. Подано відповідний текстовий супровід: «Шукаю по всій Україні «Літературної України», в якій ви друкували своє «Слово», що, мовляв, хочете мене вшанувати у Вашингтоні, і о, диво! ніде того «Слова» не находжу, і народ про це нічого не знає. // А ви про що, Тарасе Григоровичу?». У 3 (1975 р.) вміщено малюнок «Звільніть Мороза» (йдеться про українського дисидента історика В. Мороза), у якому зображено пам ятник Т. Шевченку в Каневі місячної ночі, при світлі вповні він відбивається у Дніпрових водах, що створює враження ніби живої постаті, яка тримає гасло: «Звільніть Мороза». У 3 (1980 р.) репродуковано малюнок «Новий проект пам ятника Т.Шевченкові в Києві», де на постаменті, в кожусі й шапці, стоїть Л. Брєжнєв, тримаючи під пахвами томи «Ленінським шляхом». Отже, гумористичні й сатиричні твори Е. Козака (ЕКО) є унікальним пластом зарубіжної шевченкіани й вагомою складовою всієї образотворчої шевченкіани ХХ ст., де за допомогою введення образу Т. Шевченка у сюжет чи сцену викриваються вади й порушуються проблеми як діаспорного, так і материкового українства. Окрім Е. Козака (ЕКО) в згаданому журналі друкувалися роботи Л. (можливо Л. Гуцалюка) «Відкинений проєкт пам ятника Т.Шевченка в Москві» (1963), де митець зображений як каторжник, біля якого вартовий-червоноармієць з вівчаркою; М. Левицького (?) (1959), де Т. Шевченко збирає гроші на спорудження свого пам ятника, тримаючи в руках смушеву шапку. Отже, образотворча шевченкіана зарубіжжя представлена творами представників діаспори і художників, що представляють культуру ін. народів. Найвідомішою є монументальна шевченкіана зарубіжжя. Характерними рисами масиву мистецької шевченкіани, є зображення молодого Т. Шевченка, 195

196 осмислення його творчості і постаті у світовому культурному контексті. Зважаючи на близькість Т. Шевченка представникам народів Казахстану, зокрема автентичному населенню де він був на засланні, художниками республіки було створено значну кількість творів, присвячених біографії митця того часу. Цьому сприяла підготовка до відзначення 100-річчя із дня смерті та 150- річчя від дня народження Т. Шевченка. Казахська складова образотворчої шевченкіани вирізняється полікультурністю у втіленні образу митця, оскільки творилася художниками різних національностей, здебільшого казахами та українцями. Вперше у творах митців В. Курилика та Л. Мусмечі зображено образ Т. Шевченка як дух, мислеформа. Шевченкіана українців Росії відзначається реалістичними традиціями в інтерпретації його образу, натомість представники інших народів, часом надають йому фізіономічних рис власного етнокультурного типу (Казахстан, Китай). Таким чином, осмислюючи значення постаті Т. Шевченка для культури України та світу у ХХ та поч. ХХІ ст. за допомогою різних способів інтерпретації його образу у творах живопису та графіки, художники моделюють його рецепцію у контексті історико-культурних змін. Важливу роль у цьому відіграють ювілейні художні виставки, на вшанування пам яті митця. Еволюція образу Т.Шевченка як «батька Тараса» змінювалася відповідно до соціокультурної ситуації, а також ідеології офіційної влади. В її баченні він уособлював образ селюка-маргінала, нав язаний інтерпретаціями ще 1930-х рр., разом з тим простежується відмова від популярного у ХІХ ХХ ст. типу зображення митця в літньому віці. Натомість образ Т. Шевченка на поч. ХХІ ст. модельовано як активного учасника оновлення суспільства в різних напрямах: борець з міщанством і несмаком, духовний аристократ-інтелектуал, образ-мислеформа на позначення незнищенної добротворчої енергетики, учасник події революції гідності, боєць АТО та ін. 196

197 197 ВИСНОВКИ Комплексне вивчення шевченкіани у живопису та графіці з кін. ХІХ до поч. ХХІ ст., як феномену культури, заповнює прогалини наукового пізнання українського мистецтва, що викладено у наступних результатах дисертаційного дослідження: 1. Аналіз літературних джерел засвідчив, що проблема розвитку шевченкіани в українському образотворчому мистецтві не була предметом окремого дослідження, а в нечисельних каталогах ювілейних художніх виставок, присвячених вшануванню дат народження та смерті Т. Шевченка, представлено широкий діапазон творчих інтерпретацій у шевченкіані художників з різних видів мистецтв. Створений масив образотворчої шевченкіани більш, ніж за 170 років потребував систематизації за жанровою специфікою, типологією, головними темами, пов язаними з життям і творчістю Т. Шевченка, інтерпретацією його образу, ілюстрацією його поетичних творів. На основі систематизації живописних та графічних творів шевченкіани рр. було висвітлено еволюцію образу Т. Шевченка, в якій пігрунтям слугували його автопортрети та прижиттєві фотопортрети, виконані по поверненню із заслання в Санкт-Петербурзі та Києві. До них зверталися відомі художники О. Мурашко, Ф. Красицький, К.Трутовський, К. Устиянович М. Микешин, І. Крамськой, І. Рєпін, найбільш вдалими були живописні портрети створені І. Крамським та І. Рєпіним (за фотопортретами відповідно А. Деньєра та М. (І.) Досса), що стали «канонічними» для наступних поколінь митців. Зображеного Т. Шевченка уособлювали як батька нації, «батька Тараса», національного поета, пророка. 2. На основі аналізу живописних та графічних творів шевченкіани, в яких зображено образ Т. Шевченка, визначено жанрову специфіку це портрет і тематична картина. Визначено типологію портретів найбільш поширеним був парадний портрет, в якому художники дотримувались реалістичного трактування образу, зверталися й до камерного, ліричного, алегоричного,

198 основою для яких був потртет-тип (збірний образ). Новими були портретсимвол, портрет-оповідь, портрет-ретроспектива, в яких виявлялася полісемантика образу Т.Шевченка як репрезентанту художніх пошуків митців. У портреті митці прагнули передати не лише зовнішню подібність Кобзаря, а й розкрити його внутрішній світ, духовну сутність, єдність індивідуальних і типових рис, що відбивають певну епоху, соціальне середовище, національність. У сюжетно-тематичній картині зображували конктерну життєву ситуацію з біографії Шевченка дитинство, юність, шлях до освіти, роки у Вільно, Петербурзі, навчання в Імператорській академії мистецтв, повернення до України, арешт і заслання, останні роки життя, а також знакові події, пов язані із зустріччю різних осіб, що шанували творчість митця і сприяли йому. У обох жанрах проявлявся авторський суб єктивізм художників у художній інтерпретації образу, це стосувалося не лише стилістики (зокрема, європейських художніх течій та напрямів), а й побудови композиції та художнього простору загалом, символізму знаків та елементів, їх семантики. 3. Охарактеризовано доробок митців у шевченкіані на основі живописних і графічних творів ХХ ст., що дають уявлення про інваріантність іконографії образу Т. Шевченка та художнє новаторство в його інтерпретації у жанрах портрету та тематичної картини. Встановлено, що у рр. митці у виконанні портретів наслідували реалістичний метод, проваджуваний художниками-передвижниками. Водночас це був період активних історичних змін у суспільстві, а вітдак і мистецтві та художній парадигмі. Тенденції західноєвропейського мистецтва символізму, модерну, модернізму, проявилися й в інтерпретації образу Т. Шевченка такими художниками як М. Бойчук, О. Богомазов, О. Новаківський, О. Кульчицька та ін., які звертали увагу на внутрішній світ митця, його ментальність, мрії, думки, життєву позицію. Це відбилося на манері та стилістиці втілення образу, що вирізняло його на тлі усталених типів. У і рр. інтерпретація образу Т.Шевченка художниками мала різне ідеологічно-культурне підгрунтя, що 198

199 вплинуло на розкриття особливостей характеру і духовного світу митця. Офіційний стиль мистецтва цього періоду соцреалізм, із його реінтерпретацією академізму, натуралізму, псевдокласицизму, породженням міфологізму, шаблонності, безпідставного оптимізму тощо, був конвекційним. В його руслі працювала значна кількість художників, інші залишалися відкритими до новацій, нових віянь, нової формотворчості, а відтак і культуротворчості. Це вплинуло на інтерпретацію образу Т.Шевченка, зберігалися тенденції попереднього періоду стосовно новацій, експериментів, синтезу технік та художній прийомів. Такі митці як М. Жук, Ф. Кричевський, В. Островський, С. Бєсєдін та ін. продовжували у творенні образу Т. Шевченка стилістику модерну, символізму, авангарду, модернізму, бойчукізму тощо, а також вітальність народного мистецтва. Художники, що дотримувалися «канонічних» типів зображень поета у межах соцреалізму (В. Касіян, І. Северин, В. Савін, А. Дайц та ін.), створювали образ Т. шевченка як революціонера-демократа, «гнівного» борця за права народу, селянського поета, що применшувало його роль у становленні України як держави. Шевченкіана 1960-х рр. позначена спробами національного й духовного оновлення, обережними формальними пошуками та експериментами, наголошенням на драматизмі як емоційно превалюючому началі в інтерпретації образу Т. Шевченка, який поставав як борець за долю народу, митець, народний поет, просвітитель. Розмаїття творчих інтенції художників у цій темі активізовано проведенням двох ювілейних виставок у 1961 і 1964 рр., присвячених 100-річчю від дня смерті митця та 150-літтю від дня його народження. Найбільш яскравими за стилістикою та емоційною тональністю були графічні композиції А. Горської «Гнівний Тарас» та «Думи», в них по особливому проявилось мистецтво нонконформізму, позначене і в шевченкіані Ф. Глущука, Б. Гінзбурга, В. Куткіна, А. Каца, О. Заливахи та ін. Ці тенденції проявилися більше в ілюструванні поетичних творів Т. Шевченка, образ якого поставав як головний герой тієї чи іншої сцени. У цьому збірному образі розкривалася індивідуальність митця та 199

200 персонажу і рр. позначилися спадом позицій соцреалізму і завершенням «відлиги», але митці, для яких національна ідея була пріоритетною, продовжували запроваджені «шестидесятниками» фольклорні традиції. Це демонструють роботи В. Кушніра, М. Старовойта, В. Нестеренка, А. Антонюка, І. Марчука, Л. Литвинова, М. Попова, Д. Стецька, М. Стороженка, В. Забашти, О. Заливахи та ін. Змінами історико-культурної ситуації обумовлені і 1990-ті, прийняття Незалежності Україною у 1991 р. спричинило і зміни у художньому процесі, зокрема в рецепції та художній інтерпретації постаті Т. Шевченка, пов язані із самоідентифікацією українського народу. Образ Т. Шевченка набув особливого значення в цей час, оскільки він втілював якості провідника ідей свободи, незалежності та самовизначеності на тлі бурхливих історичних подій. Кожен із митців прагнув надати постаті видатного українця особливих рис задля розкриття його місії та значення в українській державі, культурі, духовності. 4. Доведено, що організація та проведення ювілейних художніх виставок із вшанування пам яті Т. Шевченка в містах України позитивно вплинула на активізацію образотворчої шевченкіани, що демонструють чисельні твори у жанрі портрета та тематичні композиції, в яких розкрито особливості життєвого подвигу митця, його творчості, самобутності, індивідуальності, філософських поглядів, духовності, багатогранності натури та рис характеру. У виставках одномоментно брали участь до 2000 художників різних видів мистецтва образотворчого (скульптори, живописці, графіки, майстри народного мистецтва), художники театру та кіномистецтва. Масштабними були ці події на відзначення 125-, 150-, 175-річчя від дня народження та 50-, 100-річчя від дня смерті Т. Шевченка, які відбувалися в багатьох містах україни та закордоном. 5. Аргументовано, що художники, які привносили у трактування образу Т.Шевченка нові смисли, прийоми моделювання, сприяли форуванню нових його типів: на тлі історико-культурних процесів в Україні, у руслі нових естетичних засад модернізму, у синтетичному образі, що втілював автора і 200

201 героя літературного твору водночас, у образі, що виходив за межі усталеного типу, піднімаючи гострі проблеми сучасності. У цих типах образів художники виявляли культуротворчий потенціал, тому їх твори відігравали важливу роль у конструюванні модерної рецепції митця. 6. Охарактеризовано тенденції творення мистецького образу Т.Шевченка у світовому контексті. Зазначено, що художники України, української діаспори і представники інших народів уособлювали Т. Шевченка, як символ прагнення до волі загальнолюдського масштабу, проте спостерігаються й глибокі осмислення значення його особистості в контексті історії як окремого народу, так і всього людства. 7. Введено в науковий обіг твори, в яких втілено образ Т.Шевченка засобами живопису та графіки. 201

202 202 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Авраменко О. Івахненко Олександр Іванович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 3: І-Л. С Андрущенко Т. Образотворча шевченкіана музею Тараса Шевченка // Образотворче мистецтво С Афанасьєв В. Мистецтво років. Станковий живопис // Історія українського мистецтва: В 6-ти т. К., Т. 5. С Афанасьєв В. Українське радянське мистецтво х років / В. А. Афанасьєв. К.: Мистецтво, с. : іл. 5. Афанасьєв В., Ткаченко В. Мистецтво років. Станковий живопис // Історія українського мистецтва: В 6-ти т. К., Т.6. С Бабич А. Загадочный портрет Шевченко / А. Бабич // Киевская старина Т С Балута В.В. Методологічні засади дослідження феномену культуротворчості / В.В. Балута // Інтелект. Особистість. Цивілізація: зб. наук. пр.; гол. ред. О.О.Шубін. Донецьк, С Бевза П. Про роботу над мистецьким проектом, присвяченим Тарасові Шевченку / Петро Бевза // Образотворче мистецтво С Бевза П. Невичерпний Дмитро Стецько // Образотворче мистецтво С Безсмертна творчість Кобзаря. Альбом ліногравюр київських художників. К., с іл. 11. Безхутрий М. О. Довгаль: Каталог виставки графічних творів. Харків, с., з іл. 12. Белічко Н. Шевченкіана у творчості українських графіків (50 60 ті рр. XX ст.) / Наталія Белічко // Дивослово: Українська мова й література в на-

203 вчальних закладах. Щомісячний науково-методичний журнал Міністерства освіти і науки України С Белічко Ю. Українське радянське мистецтво періоду громадянської війни: Нариси з історії українського мистецтва. К. : Мистецтво, с., іл. 14. Бєлічко Ю. Україна в творчості І. Ю. Рєпіна / Ю. В. Белічко. К.: Мистецтво, с. 15. Білецький П. Михайло Дерегус. Живопис, графіка: Альбом. К.: Мистецтво, с., іл. 16. Борис Шац. Акварель. Графіка : Каталог виставки творів / Авт. передмови З. В. Фогель. К.: Київська організація Спілки художників України, с., іл. 17. Братанюк В. Душой среди друзей // Материалы ХIV Международного семинара «Тарас Шевченко и его петербургское окружение, мая 2014 года. Под ред. Т.Н.Лебединской и А.А.Воловой. Нежин: ЧП Лысенко Н.М., с. 18. Брижицька С. Поза межами свого часу : [образ Т. Г. Шевченка в сучасному мистецтві] / С. Брижицька // Образотворче мистецтво С : рис. 19. Бугаєвич І. Слідами втраченого [Текст] : [про портрет-мініатюру Т. Шевченка, виконану К.М. Шрейнцером] / І. Бугаєвич // Вітчизна С Бугаєнко І. Гравюри Володимира Куткіна. К.: Мистецтво, с., іл. 21. Бугаєнко І. Шевченківська серія (художника) Василя Лопати / І. Бугаєнко // Вітчизна С Бушак С. «Виспівую та плачу». Шевченкіана // Іван Степанович Марчук: Альбом-каталог. К.: Атлант ЮЕмСі, с. : іл. 203

204 23. Бушак С. Крвавич Адам Петрович // Шевченківська енциклопедія: У 6- ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 3: І-Л. С Бушак С. Марчук Іван Степанович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 4: М-Па. С Бушак С. Тернистий шлях Івана Марчука / С. Бушак // Сучасність С В юник А. Кобзар на екслібрисі // Вітчизна С В юник А. Осип Петрович Курилас. К.: Держвидав образотв. мистецтва і муз. л-ри, с., іл. 28. В юник А., Батіг М. Графіка // Історія українського мистецтва: В 6-ти т. К., Т.4. Кн.2. С Василь Касіян : п'ять етюдів про художника / Леонід Владич ; [ред. Л. І. Масловська]. К. : Мистецтво, с. : іл., портр. 30. Великий науково-культурний заклад (Галерея картин Шевченка) // Червоний шлях С Видання творів Тараса Шевченка та графічної Шевченкіани: каталог / Музей книги і друкарства України: упоряд. М. Корнійчук [та ін.]. К.: Унів. Вид-во ПУЛЬСАРИ, с., іл. 32. Виставка творів Бориса Наумовича Гінзбурга: Каталог / Передм. М.Дерегус, упоряд. З Гінзбург, Л.Розанова. К.: Реклама, с., з іл. 33. Виставка творів живопису Дмитра Стецька [Текст] : [каталог] / Терноп. орг. Спілки художників УРСР, Картинна галерея обл. краєзн. музею ; упоряд. В. Стецько ; авт. вступ. ст. В. Овсійчук. Т. : Збруч, с. : іл. 34. Виставка творів народного художника І.С.Їжакевича. До 90-річчя з дня народження: Каталог /Авт. вст. ст. і упоряд. Л. Членова. К.: Мистецтво, с., з іл. 204

205 35. Виставка творів Олени Борисівни Сахновської ( ): Каталог /Авт.-упоряд. Л.Міляєва. К., Мистецтво, с арк. вклейка з репродукціями. 36. Владич Л. Олексій Маренков / Л. Владич // Майстри плаката: Альбом. К.: Мистецтво, с., іл. 37. Внучкова Л., Чуйко Т. Виставки Шевченківські // Шевченківська енциклопедія: У 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 1: А-В. С Водічка Ґустав. Валюта смерті // Жлобологія: Мистецько- культурологічний проект / Автор і куратор проекту Антін Мухарський. К.: НАШ ФОРМАТ, С Володимир Костецький: Альбом / Авт. вс. ст. та упоряд. Г. С. Портнов. К.: Мистецтво, с., 57 іл. 40. Володимир Куткін. Народний художник України ( рр.): Каталог виданий до річниці з дня смерті художника. К. : Златограф-дизайн, с., іл Волошин Л. Новаківський Олекса Харлампійович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 4: М-Па. С Волошин Л. Тарас Шевченко у творчості Олекси Новаківського / Л. Волошин // Вісник Львівської національної академії мистецтв Вип. 25. С Выставка произведений художника Альбина Станиславовича Гавдзинского: каталог / Авт.вст. ст. та сост. А.Шистер. Одесса, с. 44. Выставка художественных произведений, посвященная столетию со дня смерти Т. Г. Шевченко: Каталог. Алма-Ата, с.: [11] л. ил.; 45. Гламазда М. Екслібрисна Шевченкіана / Микола Гламазда // Образотворче мистецтво С

206 46. Голомша М. Інтерпретація Шевченкіани львівськими графіками другої половини ХХ століття / Марія Голомша // Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец. Х., С Голомша М. Тарас Шевченко в творчості львівських графіків: (друга половина ХХ ст.) / Марія Голомша // Вісник Львівської нац. академії мистецтв. Л., Вип.15. С Голомша М. Шевченкіана в західноукраїнському мистецтві кінця ХІХ першої половини ХХ ст. : живопис, графіка / М. Голомша // Вісник Львів. нац. акад. мистец. Л., Вип. 13. С Гольдман И. Проблемы междисциплинарной интеграции в европейском искусствознании: иконологический метод анализа искусства // [Електронний ресурс]. Режим доступу: culturalnet.ru/main/getfile/ Горбачов Д. Богомазов Олександр Костянтинович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 1: А-В. С Горбачов Д., Найден О. Течії, види, жанри в історичному контексті //Історія української культури [Текст] : у 5 т. / голов. ред. Б. Є. Патон ; НАН України. - К. : Наукова думка, Т. 5, кн. 1 : Українська культура XX - початку XXI століть / [Ажнюк Б. М. та ін.] ; редкол. тому, кн. 1: Жулинський М. Г. голов. ред. [та ін.]. К., С Горбачова І., Янко Н. Архипенко Олександр Порфирович // Шевченківська енциклопедія : в 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 1: А-В. С Горняткевич Д. Богдан Лепкий як портретист Тараса Шевченка / Дам ян Горняткевич // Хроніка 2000 : український культурологічний альманах / авт. проекту: А. В. Толстоухов, Л. В. Губерський. К., Вип. 4 (86), ч. 2 : Зарубіжне шевченкознавство : (з матеріалів УВАН). С Грабович Г. Колажі з Шевченком / Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо. К.: Критика, С Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо. К.: Критика, с. 206

207 56. Графічна Шевченкіана: Каталог Державного музею книги і друкарства УРСР / Упоряд. і авт. передмови. І.Б. Оксаметний. К., с., іл. 57. Григорій Петрович Світлицький, народний художник УРСР: Виставка творів, присвячені 100-річчю з дня народження ( ): Каталог. К.: Мистецтво, с., іл. 58. Гундорова Т. Поп-Шевченко: споживання класики // Гундорова Т. Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми: есеї. К. : Грані- Т, С Гуренко А. Око простору // Образотворче мистецтво С Державний музей Т.Г.Шевченка. Каталог фондів. Випуск І (живопис, скульптура, графіка). К. : Мистецтво, с., іл. 61. Деркач О. "Вишневий вітер, вишневий цвіт..." Тарас Шевченко у житті й творчості шістдесятників // Літературна Україна травня ( 18/19). С Дзюба І. Од «вілиги до незалежності. (Українська культура в рр.) // Історія української культури [Текст] : у 5 т. / голов. ред. Б. Є. Патон ; НАН України. К. : Наукова думка, Т. 5, кн. 1 : Українська культура XX - початку XXI століть / [Ажнюк Б. М. та ін.] ; редкол. тому, кн. 1: Жулинський М. Г. голов. ред. [та ін.]. К., С Димшиць Е. Український живопис кінця 1950х початку 1990-х років / Е. Димшиць // Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХ ст. [Текст] : У 2 кн. Кн. 2 / Акад. мистецтв України, Ін-т проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) [та ін.]. К. : Інтертехнологія, С Донець О. Плакати шевченківські // Шевченківська енциклопедія: У 6- ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 5: Пе-С. С Жеплинська О. Корнило Устиянович ( ) [Текст] : Малярство, графіка, рукописи: альбом-каталог / О. Жеплинська. К. : Майстер 207

208 принт, с.: іл. 66. Жеплинська О. Пам ятки живописної Шевченкіани другої половини ХІХ першої третини ХХ ст. у збірці національного музею у Львові імені Андрея Шептицького / О. Жеплинська // Вісник Львівської національної академії мистецтв Вип. 25. С Жуковский В. А. Письма и записки к графине Ю. Ф. Барановой // Русская старина С Жулинський М. Передмова// Історія української культури [Текст] : у 5 т. / голов. ред. Б. Є. Патон ; НАН України. - К. : Наукова думка, Т. 5, кн. 1 : Українська культура XX - початку XXI століть / [Ажнюк Б. М. та ін.] ; редкол. тому, кн. 1: Жулинський М. Г. голов. ред. [та ін.]. К., С Забочень М. Перші листівки шевченкіани // ДЗВІН С Загаєцька О. Образ Шевченка в українському образотворчому мистецтві з кінця ХІХ ст. до наших днів // Образотворче мистецтво С Затенацький Я., Белічко Ю. Побутовий та історичний жанри // Історія українського мистецтва: В 6-ти т. К., Т.4. Кн.2. С Звиняцьківський Р. У полоні стереотипів // Образотворче мистецтво С Зубар М. Василь Касіян. Народний художник СРСР / М. Зубар. Київ : Мистецтво, с. : портр., іл. 74. Иван Сидорович Ижакевич [Статьи о творчестве художника и репродукции с его произведений] /Авт. вст. ст. Л. Владич. М.: Советский художник, с., с. ил. 75. Ілюстратори «Кобзаря» за сто років: Каталог виставки. К., с., іл. 76. Ілюстрації до поезій Тараса Шевченка. Офорти київських художників: Альбом. К., с іл. 208

209 77. Історія українського мистецтва: у 6 т. К., Т с.: іл. 78. Карачевська Л. Виставка Т.Шевченка: Провідник/ Л.Карачевська. Чернігів: Чернігів. Державний музей Укрнаука НКО УРСР, с., іл. 79. Касіян В. Автопортрет : Літературно-мистецьке видання / Упоряд. Я. Гоян. К. : Веселка, c., іл. 80. Касіян В. І. Пророк / Василь Касіян ; [літ.-мистец. есе Я. Гоян; відп. ред., упоряд. іл. О. Гоян]. К. : Веселка, с. : іл., портр. 81. Каталог выставки, посвященной 150-летию со дня рождения Т. Г. Шевченко. Алма-Ата, с. 82. Каталог обласної художньої виставки, присвяченої 175-річчю з дня народження Т.Г. Шевченка. Львів : Львів. картинна галерея, с. 83. Каталог Шевченківської вистави : з портретом батька Т. Шевченка / Свєнціцький І. ; Національний музей у Львові. Львів : [Друкарня «Діло»], , [1] с. 84. Каталог Шевченковской выставки в Москве по поводу пятидесятилетия со дня его смерти /II 1911 : с приложением 4 снимков с его рисунков. Москва : Типография И. И. Рябушинского, с., [4] л. ил., портр. 85. Каталог ювілейної виставки творів Василя Ілліча Касіяна, професора, народного художника СРСР, дійсного члена Академії мистецтв СРСР, лауреата премії ім. Т.Г.Шевченка / Авт. вст. ст. Л.Владич., упоряд І.І.Верба. К., с., з іл. 86. Клименко Н. Осяяні народною поезією // Образотворче мистецтво С : фото.цв. 87. «Кобзар» Т.Г.Шевченка в образотворчому мистецтві: Каталог виставки. Х., с., іл. 88. Ковальська Л, Юр М. Бойчук Михайло Львович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; редкол.: М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 1: А-В. С

210 89. Ковальчук О. Лідер Данило Данилович // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; редкол.: М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 3: I Л. С Ковальчук О. Хвостенко Хвостов Олександр Веніамінович // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 6: Т Я С Косів В. Тарас Шевченко у візуальній ідентифікації українців / В. Косів // Вісник Львівської національної академії мистецтв Вип. 25. С Кость Л. Шевченкіана Олени Кульчицької / Л. Кость // Вісник Львівської національної академії мистецтв Вип. 25. С Кравченко Я. Стецько Дмитро Григорович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 5: Пе-С. С Кремінь Т. Золоті лампади українського степу// Антонюк А., Кремінь Д. Лампада над Синюхою : Альбом-антологія. Миколаїв : Атол, с. 95. Кричевський В. Про роботу над фільмом «Тарас Шевченко» // Кіно С Кузьменко О. Шевченкіана в екслібрисах // Образотворче мистецтво С Кульбовський М. Образ Шевченка у творчості подільських митців / Микола Кульбовський // Подільська Шевченкіана: у 2-х кн. Хмельницький, Кн. 2. С Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.; За ред. М.М. Заковича. 3-тє вид., стер. К.: Знання, с. 99. Куткін Володимир. Графіка. Виставка творів заслуженого діяча мистецтв УРСР: Каталог. Черкаси: Облполіграфвидав, с., іл. 210

211 100. Лагутенко О. Лимарев Анатолій Григорович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 3: І-Л. С Лагутенко О. Українська графіка першої третини ХХ століття [Текст] / О. Лагутенко. К. : Грані-Т, с.: іл Лазаревський О. З оточення пророка. Тарас Шевченко та родина Лазаревських : есей / Олександр Олександрович Лазаревський; Передм. Микола А. Шудря; Худож. оформл. Л. В. Міщук. К. : Пульсари, с. : іл Лобановський Б., Говдя П. Т. Шевченко та його послідовники // Лобановський Б., Говдя П. Українське мистецтво другої половини ХІХ початку ХХ століття. К.: Мистецтво, С.58-75: іл Лотман Ю. Роль искусства в динамике культуры // Лотман Ю. История и типология русской культуры. СПб.: Искусство-СПБ, С Максим юк Т. Портрети Тараса Шевченка роботи Михайла Жука / Тарас Максим юк // Тарас Шевченко і народна культура : зб. пр. Міжнар. (35 ої) наук. Шевченк. конф., квіт р. : 190 річчю з дня народж. Т. Г. Шевченка присвяч. : у 2 кн. / Ін т л ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Черкас. нац. ун т ім. Б. Хмельницького [та ін.]. Черкаси, Кн. 1. С Малаков Д. Мріяв намалювати Тараса усміхненим / Дмитро Малаков // Шевченкіана / упоряд.: Л. Голота, Є. Букет. К., С Малаков Д. Шевченкіана Георгія Малакова / Дмитро Малаков // Шевченківський краєзнавчий альманах, 2007 / Всеукраїнський культурнонауковий фонд Т. Шевченка. [К., 2007]. С : іл Маловський М. Живу в малюнку, малюю життя (Штрихи до автопортрета художника-графіка Мар яна Маловського) / М. Маловський // Вітчизна С

212 109. Маричевська О. Культ чи символ нації? / Оксана Маричевська // Образотворче мистецтво С Мартиненко В. «Мальовнича Україна» 85 // Образотворче мистецтво С Мельниченко В. Образотворча шевченкіана // Мельниченко В. Шевченкіана Черкащини: Вшанування пам яті Т.Г.Шевченка на Черкащині: наукове видання. Черкаси: Брама-Україна, С Меррі Д. Досягнення Василя Курилика // Каталог виставки «Світ Василя Курилика» / Авт. і упоряд. Д. Меррі, Ю. Шевельов. Нью-Йорк: Український музей, С Микешин М. Воспоминания о Тарасе Григоровиче Шевченке // Пчела (25 мая). С Михайло Жук : Альбом / авт.-упоряд.: І. І. Козирод, С. С. Шевельов. К. : Мистецтво, с.: ілюстр Міжреспубліканська виставка екслібриса У вінок Кобзареві, присвячена 175-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка : Каталог виставки. Суми: Облполіграфвидав, с., іл Міляєва Л. К.О. Трутовський [Текст] : нарис про життя та творчість / Л. С. Міляєва. К. : Мистецтво, с. : іл Найден О. Олександр Міловзоров «Моя Шевченкіана» / Олександр Найден // VI Міжнародний конгрес україністів, р., м. Донецьк : доп. та повідомл. Кн. 2 : Музикознавство, образотворче мистецтво, театрознавство, кінознавство / Ін т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України [та ін.]. Донецьк ; К., С Народний художник Української РСР Олександр Данченко: Каталог творів /Авт. вс. ст. А.Г.Данченко, упоряд. А.С.Данченко. К., с Народный художник СССР Виктор Григорьевич Пузырьков. Живопись: Каталог выставки произведений. Государственный музей украинского 212

213 изобразительного искусства / Авт. вст. ст. М. А. Криволапов, сост. М. А. Шалимова. К.: СХ УРСР, с., ил Нестеренко П. Тарасів екслібрис // Соціалістична культура С Нестеренко П. Чари екслібрисної шевченкіани [Текст] / П. Нестеренко // Образотворче мистецтво С Нестеренко П. Шевченкіана в українському екслібрисі / Петро Нестеренко // Українська академія мистецтва Вип. 21. С Нестеренко П. Шевченко крізь призму екслібриса / Петро Нестеренко // Дзвін С Нікітін Д. Дерегус Михайло Гордійович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т.2: Г-З. С Обласна виставка «Тарас Григорович Шевченко в образотворчому самодіяльному мистецтві (малярство, графіка, скульптура, різьба)»: Каталог. К., с Обласна художня виставка до 100-річчя з дня смерті Т.Г.Шевченка: Каталог. Львів, с Обласна художня виставка присвячена 150-річчю з дня народження Т.Г.Шевченко: Каталог. Ужгород: Карпати, с Овдієнко О. Мистецтво оформлення "Кобзаря" / О. О. Овдієнко. К. : Мистецтво, с. : іл Овідієнко О. Шевченко Т.Г. в образотворчому мистецтві // Шевченківський словник: У 2 т. К.: Інститут літератури ім. Тараса Шевченка Академії наук УРСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії, К., Т. 2. С Овсійчук В. Іменем його освячений : ["Кобзар" Т. Шевченка у прочитанні художника Миколи Стороженка] / В. Овсійчук // Вітчизна /12. С

214 131. Овсійчук В. Портрет Шевченка у творах львівських художників / Володимир Овсійчук // Дзвін С Огієвська І.В. Сергій Іванович Васильківський (життя та творчість) [Текст] / І. Огієвська / Академія наук Української РСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського. К. Наукова думка, с. : ілюстр Онищенко В. Перші знаки екслібрисної Шевченкіани / Володимир Онищенко // Українська академія мистецтва. К., Вип. 11. С Онищенко В. Шевченкіана в екслібрисах / Володимир Онищенко // Київ С Онищенко В. Шевченкіана в книжковому знаку / Володимир Онищенко // Визвольний шлях С Осадча О. Нірод Федір Федорович // Шевченківська енциклопедія : в 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 4 : M Па. С Осадча О. Примаченко Марія Овксентіївна // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 5: Пе-С. С Островський Г. Антон Іванович Манастирський / Г. С. Островський. К., Держ. вид-во образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, с., іл Паламарчук Г. Невідомий портрет // Літературна Україна (6 березня). С Пам яті поета-борця // Радянське мистецтво : щотиж. журн. мистец., театр. та клуб. життя : вид. Київ. Окрпрофради. [К.], (13 берез.). С Панич І. Від думки до образу // Образотворче мистецтво С

215 142. Панич І. Республіканська художня виставка. Від думки до образу // Образотворче мистецтво С Пахльовська О. Шевченко і Сіцілія // Київ С Петрова О. Від нормативності до творчого плюралізму. Живопис х ХХ століття / О. Петрова // Петрова О. Третє Око : Мистецькі студії : Монографічна збірка статей [Текст] / Ольга Петрова ; ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України. К. : Фенікс, с. : іл., кольор. вкл. : XL с Пилипчук Р., Носенко Т. Шевченко у театральному мистецтві /// Шевченківська енциклопедія: в 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; редкол.: М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., 2014 Т. 6: Т Я. С Пиріг Л. Тарас Шевченко художник у дзеркалі філателії // Шевченківський краєзнавчий альманах, 2007 // Всеукраїнський культурно науковий 103 фонд Т. Шевченка. [К., 2007]. С.53-55, іл Пиріг Л. Честь і слава імені та пам яті Тараса Шевченка / Любомир Пиріг // Шевченківський краєзнавчий альманах, 2009 / Всеукраїнський культурно науковий фонд Т. Шевченка. [К., 2009]. С : іл Подвиг Шевченківського життя. Альбом естампів київських художників. К., с іл Полонська Н. Достовірні риси його образу // «В сім ї вольній, новій». Шевченківський збірник. Вип. 2 / упоряд. О.М.Дмитренко, В.К.Костенко. К.: Рад. письменник,1985. С Полонська Н., Юр М. Іконографія Шевченка // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка; редкол.: М.Г.Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 3: І Л. С Попик І. С. Творчий доробок подільського художника-педагога: альбом / Авт.-упоряд. О. І. Попик. Хмельницький, с., іл Портнов Г. Образ поета. На ювілейній шевченківській виставці / Г. Портнов // Образотворче мистецтво. К., С

216 153. Портнов Г. С. Георгій Степанович Меліхов. К.: Держ. Вид-во образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, с., іл Портрет Т.Г.Шевченка в творах львівських художників та приватних колекціях: До 189 роковин з дня народження великого Кобзаря: Буклет виставки / Упоряд. Р.Наконечний, автор вст. ст. В.Овсійчук / Львівський Палац Мистецтв. Л., с Присталенко Н. Шлях до «Кобзаря» // Київ С Республіканська виставка «Т.Г.Шевченко в народному образотворчому мистецтві»: Каталог / Упоряд. і авт. вст. ст. Л.Владич. К. : Укрполіграфтрест, с. : ил Республіканська ювілейна Шевченківська виставка у Києві : каталогпутівник / Упр. в справах мистецтв при РНК УРСР; [упоряд.: Я.Я.Галайчук, Я.П.Затенацький, Л.В.Розенберг, В.В.Шпілевич]. К., с., 44 табл Роготченко О.О. Мистецтво радянської України 1930-х років (графіка, живопис) // Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХ ст./ Редкол.: В. Сидоренко (голова) та ін.; Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України: В 2 кн. К. Інтертехнологія, Кн.1. С Роготченко О.О. Соціалістичний реалізм і тоталітаризм / Олексій Роготченко / Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. Київ: ФЕНІКС, с.: іл Романова Н. Аксіологічна специфіка культуротворчої діяльності // Вісник Дніпропетровського університету Вип. 22 (4). 9/2 (Філософія). С Романова Н. Цінність і культуротворча діяльність у контексті некласичного підходу до соціуму // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология Т.24(65). 4. С

217 162. Ротач П. П. Полтавська Шевченкіана : спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії : у 2-х кн. / П. П. Ротач. Полтава : Дивосвіт, Кн. 1 : А К. 432 с., іл.; Кн. 2 : Л - Я с Рубан В. Український портретний живопис другої половини XIX початку XX століття / В.В. Рубан : [відп. ред. Д. В. Степовик]. К.: Наукова думка, , [1] с. : фото Руденко Т.П. Особистість у художній творчості романтизму. Взаємозв язок філософії і літератури // ВІСНИК НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка Вип. 3. С Савчук М. Наш усміхнений батько Тарас: гумор, сатира, карикатура, пародія, шарж / М. Савчук. Коломия : Вік, с Саєнко Н. Шевченкіана О.Саєнка: Книга-альбом / Ніна Саєнко. Харків : НТМТ, , [3] с. : іл «Світе тихий, краю милий, моя Україно». Шевченкіана Миколи Стратілата: Альбом. К.: Дух і літера, с., іл «Свою Україну любіть»: Львівські художники шляхами Тараса Шевченка. Каталог. Вип. І ( рр.) / упоряд. Р. Наконечний. Л.: Каменяр, с. : іл «Свою Україну любіть»: Львівські художники шляхами Тараса Шевченка. Каталог. Вип. ІІІ (2003 р.) /упоряд. Р. Наконечний. Л.: Палац мистецтв, с. : іл «Свою Україну любіть... За неї Господа моліть» [Текст] : кат. вист. / [Укр. Православ. Церква, Голов. упр. культури і мистец. м. Києва ; Упоряд.: В.Колпакова та ін.; Авт. ст.: ігуменя Серафима]. К. : Мистецтво, с. : іл Семенюк М. Художня шевченкіана Харківщини; Шевченкіана в книжкових знаках ; Колекціонери шевченкіністи / Микола Семенюк // Семенюк М. Шевченко і Харківщина. Хмельницький: Вид-во Алли Цюпак, С , 39-45,

218 172. Семесюк І. Арт-активізм або смерть // Жлобологія: Мистецько- культурологічний проект / Автор і куратор проекту Антін Мухарський. К.: НАШ ФОРМАТ, С Сидор О. З історії львівської мистецької шевченкіани / О. Сидор // Народознавчі зошити (20). С Сидор О. З Сторінки львівської шевченкіани / О. Сидор // Жовтень (541). С Сидоренко В. Д. Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань: Розвиток візуального мистецтва України ХХ ХХІ століть / Ін-т проблем сучасн. мист-ва Акад. мист-в України. К. : ВХ [студіо], с.: іл Сидоров А. Современные стратеги междисциплинарных исследований искусства: западня эстетическая теория // Креативность в пространстве традиции и инновации. Третий Российский культурологический конгресс с международным участием. СПб. : ЕЙДОС, С Синько Р. Як окрема планета «Шевченкіана» Івана Марчука у МАУП [Текст] / Р. Синько // Українська культура : Щомісячний культурно-освітній та літературно-мистецький ілюстрований журнал /8. С Скиба М. Шевченкова стратегема / Микола Скиба // Культурологічна думка : щоріч. наук. пр. / Акад. мистецтв України, Ін-т культурології C Скляренко Г. Тенденції мистецтво другої половини х років у контексті української культури // Скляренко Г. На берегах. Нотатки до українського мистецтва ХХ століття. К.: Софія, С Скляренко Г. «Між історією та географією» (до питання про періодизацію українського мистецтва ХХ століття // На берегах: Нотатки до українського мистецтва ХХ століття: збірник статей. К.: Софія, с. 218

219 181. Скляренко Г. «Новий» живопис 1960-х років у контексті часу та історичній перспективі // Скляренко Г. На берегах. Нотатки до українського мистецтва ХХ століття. К.: Софія, С Скляренко Г. Інтерпретація творчості Тараса Шевченка в українському мистецтві ХХ століття / Г. Скляренко // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії Вип. 13. С Смирна Л. Украинский художественный нонконформизм в контексте развития европейского искусства второй половины XX века // Вісник Маріупольського державного університету серія: філософія, культурологія, соціологія Вип. 7. С Сокирко А. Шевченківська тематика у творчості українських художників х років (на матеріалах фондів Національного музею Тараса Шевченка) / А.А. Сокирко // Архіви України С Соколюк Л. Шевченківська тема у творчості Бойчукістів / Людмила Соколюк // Образотворче мистецтво С Сріблянський М. Етюд про футуризм // Українська хата С Степовик Д. Гравюри Василя Лопати / Спілка театр. діячів України, Театр.-муз. фольклор. центр ; авт. тексту Д. Степовик. - Київ : [б. в.], с. : іл Степовик Д. Скульптор Лео Мол: життя і творчість / Д. В. Степовик ; худож. Петро Буркут. К. : Мистецтво, с Стороженко М. А. Мій Шевченко : [альбом] / Микола Стороженко. К. : Грамота, , [1] с. : кольор. іл Стратілат М. «Якби з ким сісти хліба з їсти» / Микола Стратілат // Пам ять століть /2. С Т. Г. Шевченко в мистецтві : бібліографічний список : до 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка / Одес. обл. універс. наук. б-ка ім. М. Грушевського, Упр. культури і туризму, національностей та релігій Одес. обл. 219

220 держ. адм.; підгот. Т. М. Шилова; ред. В. В. Рябовол; відп. за вип. Т. М. Полянко. О. : ОУНБ ім. М. Грушевського, с Т. Шевченко в образотворчому мистецтві та колекційних матеріалах // Тарас Шевченко і Україна : реком. бібліогр. покажч. У 2 ч. Ч. 2. «І мене в сім ї великій, в сім ї вольній, новій»: увічнення пам яті Кобзаря на українській землі / М во культури України, Нац. парлам. б ка України ; уклад.: О. Білик, О. Галганова ; наук. ред. В. Кононенко ; рецензенти: Н. Наумова, С. Зворський. К., Розділ 4. С Т.Г.Шевченко художник. Каталог виставки. Алма-Ата, с.: іл Тарас Шевченко : ім я на карті Дніпропетровська: Бібліографічний список літератури до 200-річчя від дня народження / укладач. В.М. Литвиненко. Дніпропетровськ, с Тарас Шевченко в графічному мистецтві художників міста Харкова: каталог виставки. Ескізи та авторські відтиски оригінальних літографій та офортів. Харків: Українська картинна галерея, с., іл Тарас Шевченко. Автолітографії художників м. Харкова, присвячені 125-роковинам з дня народження великого поета-революціонера: Альбом. Харків, таб Татарин А. Доля картини / Анатолій Татарин // Образотворче мистецтво С У вінок Кобзареві. Комплект екслібрисів до святкування 175-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка / Упоряд. і авт. передмови О. Д. Кузьменко. К., с Федина Т. К истории портрета Т. Г. Шевченко работы Ф. С. Красицкого : (из собрания Екатеринодар. картин. галереи им. Ф. А. Коваленко) / Татьяна Федина // Донец. вісн. Наук. т ва ім. Т. Шевченка. Т. 8 : Історія / Донец. від ня Наук. т ва ім. Т. Шевченка. Донецьк, С Федір Глущук: Каталог виставки творів /Авт. вс. ст. Л. Владич. К., с., іл. 220

221 201. Федір Кричевський: Альбом / Авт. вст. ст. та упоряд. Л. Г. Членової. К.: Мистецтво, с. : кольор. іл., портр Федорук О. Картина Устияновича «Шевченко на засланні» провісник Шевченкіани в західноукраїнському малярстві / О. Федорук // Художня культура. Актуальні проблеми : наук. вісник [Текст] / Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України ; редкол. : В. Д. Сидоренко (голова редкол.), О. К. Федорук (гол. ред.), А. О. Пучков (заст. гол. ред.) та ін. К. : Фенікс, Вип. 10. С Федорук О. Міфи та реалії перехідного періоду [Текст] : (Сучасна пластична культура України) / Олександр Федорук // Родовід С Федько А.В. Еволюція образу Тараса Шевченка в українському мистецтві кінця ХХ ХХІ століття // Молодий вчений. 5 (20). Частина 4. С Філатов А. Страшний сон Шевченка // Українська культура С Філокартична Шевченкіана: Каталог виставки / Голов. упр. культури Київ. міськради нар. депутатів, Держ. музей Т. Г. Шевченка ; упоряд.: В. М. Яцюк, Л. І. Литовченко. К. : [б. в.], с Фогель З. Виктор Григорьевич Пузырьков / З. В. Фогель. М., Сов. художник, с., 3 л. ил Ханко О. Сьогодення Шевченкових ідей / Остап Ханко // Образотворче мистецтво С Хворост Василь. Екслібриси: Альбом-каталог / Василь Хворост. Дніпропетровськ: Січ, с., іл Ходак І. Кричевський Василь Григорович // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; редкол.: М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 3.: I Л. С Художня виставка на честь 150-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка: Каталог/Авт. вст. ст. М. Безхутрий. Харків, с. 221

222 212. Художня виставка, присвячена 100-річчю з дня смерті Т. Г. Шевченка: Каталог. К.: Держ. Вид-во образотворчого мистецтва і музичної літ-ри УРСРЮ с., + іл Чегусова З. Мистецька шевченкіана другої половини ХХ початку ХХІ століття / З. Чегусова // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії Вип. 13. С Черкаські художники у вінок шани Великому Кобзареві : кат. вист., Черкаси, 2008 / [Музей «Кобзаря» Т. Г. Шевченка ; упоряд. О. М. Шарапа]. Черкаси : [Вовчок О. Ю., 2009]. 35 с., іл.; [Брама Україна, 2010]. 23 с.; Черкаси, с., іл Чуйко Т. «Не скути душі живої» // «Свічадо. Художники. Виставки. Колекції» (вибрані статті х років). К.: Софія А, с Чуйко Т., Когут Л. Атрибуція картини «Святий Тарасій» із зібрання Національного музею Тараса Шевченка // Образотворче мистецтво С Шапошніков Ф. Михайло Михайлович Божій. К.: Мистецтво, с., іл Шевельов Ю. Василь Курилик і двадцяте сторіччя // Каталог виставки «Світ Василя Курилика» / Авт. і упоряд. Д.Меррі, Ю.Шевельов. Нью- Йорк: Український музей, С Шевченкіана Бориса Романова: Книжкові знаки, виконані у техніці гравюри на лінолеумі та гравюри на пластику [Текст] : наукове видання / Вступ. ст. П. Нестеренко. Сєвєродонецьк : А-ПЛЮС, с. : грав. (До 190-ліття з дня народження Т. Г. Шевченка) Шевченкіана в екслібрисі [Текст] : альбом : [каталог / упоряд., авт. вступ. ст. : В. І. Хворост]. Дніпропетровськ : Січ, с. : іл Шевченкіана в екслібрисі. Буклет виставки в Державному музеї Т.Г.Шевченка. К., с Шевченкіана в екслібрисі [Текст] : альбом / [упоряд. та авт. вступ. ст. : В. І. Хворост]. Дніпропетровськ : Дніпрокнига, с. : іл. 222

223 223. Шевченкіана в колекції Хмельницького обласного художнього музею: каталог творів / уклад. Г. Е. Гірник. Хмельницький, с., іл Шевченкіана мистецька. Живопис і графіка // Шевченкіана Придніпров'я : ст., нариси, поезія, проза, есеї, інтерв'ю / упоряд.: Л. Степовичка, М. Чабан. Дніпропетровськ, С : іл., портр Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 1 : А В. 744 с.; Т. 2: Г З. 760 с.; Т. 3: I Л. 888 с.; Т. 4: M Па. 808 с Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 5: Пе С с.; Т. 6: Т Я с Шевченківський словник: У 2-х т. К.: Інститут літератури ім. Тараса Шевченка Академії наук УРСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії, Т с.; К., Т с Шевченківські екслібриси з колекції музею «Кобзаря»: Альбом / Упоряд. О. Вертільник, авт. вст. ст. П.В. Нестеренко. Черкаси: Брама-Україна, с., іл Шевченко в образотворчому мистецтві : альбом / авт. тексту і упоряд. В. Х. Косян, Г. П. Паламарчук, інш. К. : Мистецтво, с. : 130 іл Шоста Всеукраїнська виставка «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників», присвячується 200-річчю від дна народження Тараса Шевченка: каталог / Передм. В.Чепелик, О. Мельник, упоряд. О. Мельник та ін. К.: Нац. спілка художників України, с., іл Шпирало-Запоточна Л. Іконографія Тараса Шевченка у творчості митців Львівської національної академії мистецтв / Л. Шпирало-Запоточна // Вісник Львівської національної академії мистецтв Вип. 25. С Штогрін І. Повернення школи Михайла Бойчука / Режим доступу : 223

224 233. Щербаківський Д., Ернст Ф. Український портрет : виставка українського портрету ХVІІ ХХ ст. / Д. Щербаківський, Ф. Ернст: Каталог. К. : Всеукр. Іст. музей ім. Шевченка, с., іл Юбилейная историческая выставка, : Каталог / Вступительная статья С. Исакова. Л: ВАХ, с Юбилейная художественная выставка, посвященная 150-летию со дня рождения Т.Г.Шевченко: Каталог. К. : Мистецтво, с., репр Ювілейна художня виставка, присвячена 150-річчю з дня народження Т.Г.Шевченка: Альбом / Автор тексту і упоряд. Є.А.Афанасьєв. К.: Мистецтво, с репр Юр М. Горська Алла Олександрівна // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 2: Г-З. С Юр М. Кац Адам Захарович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 3: І-Л. С Юр М. Петрицький Анатолій Галактіонович // Шевченківська енциклопедія : в 6 т. Т / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 5: Пе С. С Юр М. Стороженко Микола Андрійович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 5: Пе-С. С Юр М. Шевченкіана як художня інтенція у сучасному візуальному мистецтві України / М. Юр // Актуальні проблеми мистецької практики і мистецтвознавчої науки : Мистецькі обрії 2014 : зб. наук. праць [Текст] / Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України ; Наук. керівник теми і голов. наук. ред. І. Д. Безгін ; Редкол. : А. В. Чебикін, І. Д. Безгін, А. О. Пучков та ін. К. : Фенікс, Вип. 6 (17). С Юрченко Н. Мандрівка довга і тяжка / Надія Юрченко // Образотворче мистецтво С

225 243. Ямаш Ю. Образ Тараса Шевченка у творчості Івана Труша / Ю. Ямаш // Вісник Львівської національної академії мистецтв Вип. 25. С Ярова В. Шевченківська тема в друкованій графіці Харкова 1960-х років / В. Ярова // Вісник Львівської національної академії мистецтв Вип. 25. С Яців Р. Дараган Андрій Іванович // Шевченківська енциклопедія: в 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 2: Г З. С Яців Р. Лятуринська Оксана Михайлівна // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; редкол. : М. Г. Жулинський (гол.) [та ін.]. К., Т. 1: І-Л. С Яців Р. Мистець у щільності часу, простору і моралі // Образотворче мистецтво С Яцюк В. Віч-на-віч із Шевченком : іконографія років / В. М. Яцюк. К. : Балтия Друк, с. : кольор. ілюстр Яцюк В. М. Шевченківська листівка як пам ятка історії та культури, / В. М. Яцюк. 2 е вид., доповн. К. : Криниця, с. : іл. 225

226 Д О Д А Т К И 226

227 227 Ілюстрації до Розділу І Рис.1. Автопортрети Т. Шевченка Т. Шевченко. Автопортрет. Полотно, олія Т. Шевченко. Автопортрет. Папір, олівець Т. Шевченко. Автопортрет. Папір, сепія Т. Шевченко. Автопортрет. Тонований папір, італійський та білий олівець Т. Шевченко. Автопортрет (з бородою, у шапці та кожусі). Папір, офорт Т. Шевченко. Автопортрет (у світлому костюмі). Папір, офорт. 1860

228 228 Рис.2. Фотопортрети Т. Шевченка Т.Шевченко. Фото А. Даньєра Т. Шевченко. Фото І. Досса Т. Шевченко. Фото А. Деньєра Т. Шевченко. Фото І. Гудовського 1859

229 229 Рис.3. Прижиттєві рисунки постаті Т.Шевченка В. Штернберг. Т. Шевченко. Начерк. Папір, олівець В. Штернберг. Портрет Шевченка. Папір, олівець П. Куліш. Портрет Т. Шевченка. Папір, олівець М. Микешин. Тарас Шевченко. Папір, олівець. 1859

230 230 Рис.4. Літографії з фото Т.Шевченка (прижиттєві) А. Мульєрон. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, літографія Ф. Брокгауз. Портрет Т.Шевченка. Сталерит В. Тімм. Портрет Т.Шевченка. Папір, літографія. 1861

231 231 Рис.5. Портрети Т. Шевченка останньої чверті ХІХ ст. М. Мурашко. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, автолітографія І.Крамськой. Портрет поета і художника Т.Г.Шевченка. Полотно, олія І. Рєпін. Портрет Т. Шевченка. Полотно, олія Ф. Красицький. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія. 1894

232 Рис.6. Тематичні композиції за мотивами біографії Т. Шевченка (кін. 19 ст.) 232 К. Трутовський Шевченко із кобзою над Дніпром. Полотно, олія К. Устиянович. Шевченко на засланні. Полотно, олія К. Трутовський. Зустрія Шевченка з сестрою Яриною після повернення з заслання. Папір, літографія. 1885

233 233 Ілюстрації до Розділу ІІ Рис.7. Портрети Т. Шевченка у і рр. Г. Цисс. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія І. Бурячок. Портрет Т.Г.Шевченка. Фанера, олія С. Васильківський. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія Ф. Красицький. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, літографія Д. Бурлюк. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія ті

234 234 Рис.8. Портрети Т. Шевченка у і рр. Й. Курилас. Дивлюся, аж світає. Полотно, олія Г. Цисс. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія Ф. Кричевський. Т.Г. Шевченко. Полотно, олія. 1928

235 Рис.9. Тематичні композиції за мотивами біографії Т.Шевченка у І. Їжакевич. «Т. Г. Шевченко в рисувальних класах Академії мистецтв». Полотно, олія ті П. Носко. Т. Шевченко серед кріпаків. Полоно, олія Ф.Коновалюк. У дяка в науці. Полотно, олія. 1928

236 236 Рис. 10. Портрети Т. Шевченка у і О.Кульчицька. Тарас Шевченко. Папір, ксилографія В. Касіян. Портрет Тараса Шевченка. Папір, ксилографія О.Довженнко. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, олівець Г. Кушніренко. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, олівець. 1925

237 237 Рис.11. Портрети Т. Шевченка у і рр. О. Богомазов. Портрет Т.Шевченка зі словами «Учітеся, брати мої...». Листівка Папір, літографія О. Богомазов. Портрет Т.Шевченка зі словами «Учітеся, брати мої...». Листівка Папір, літографія М. Бойчук. Портрет Тараса Шевченка. Начерк. Калька, перо, туш ті О. Саєнко. Тарас Шевченко. Папір, дереворит. 1920

238 238 Рис.12. Рисунки та шаржі на Т. Шевченка у і рр. О.Новаківський. Ескіз до композиції Шевченко і смерть. папір, чорнило Папір, туш Папір, туш В. Різниченко. Рисунок для журналу «Шершень». Папір, туш. 1906

239 239 Рис.13. Портрети Т. Шевченка у і рр. (період 1930-ті) Ф. Кричевський. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія ті М. Жук. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія І. Северин. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія Ф. Красицький. Портрет Т.Г.Шевченко. Папір, акварель. 1939

240 240 Рис. 14. Портрети Т. Шевченка у і рр. (період 1930-ті) М.Жук. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, гравюра Г. Кушніренко. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, олівець і М. Вербицький. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, олівець Г. Пустовіт. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, офорт. 1939

241 241 Рис. 15. Тематичні композиції за мотивами біографії Т.Шевченка (період 1930-ті) М. Козик. Шевченко серед селян слухає гру кобзаря. Полотно, олія К.Трохименко. Т.Г.Шевченко у Енгельгарда. Полотно, олія Ів.Шульга. Зустріч Т. Г. Шевченка з І. М. Сошенком. Полотно, олія. 1938

242 242 Рис. 16. Тематичні композиції за мотивами біографії Т.Шевченка (період 1930-ті) М. Глущенко. Розмова селян з Т.Г.Шевченком. Полотно, олія М. Азовський. Шевченко серед киргизів. Полотно, олія Ів. Шульга. Т. Шевченко на пароплаві повертається з заслання. Полотно, олія. 1939

243 243 Рис. 17. Тематичні композиції за мотивами біографії Т.Шевченка (період 1930-ті) М. Самокиш. Царські жандарми везуть Шевченка в заслання. Папір, туш Б. Бланк. «Шевченко слухає кобзаря». Папір, автолітографія.1939 Б. Білопольський. Зустріч Шевченка з Тургенєвим і марков Вовчок. Папір, автолітографія С. Бєсєдін. Шевченко і його друг негр - актор Олрідж. Папір, автолітографія. 1939

244 244 Рис. 18. Ілюстрації до поезій Т.Шевченка, в яких зображено його образ (період 1930-ті) В. Островський. «Думи мої, думи...». Полотно, олія І. Їжакевич. «Мені тринадцятий минало..». Полотно, олія В.Касіян. Ілюстрація до вірша Т. Шевченка «А.О.Козачковському». Папір, акварель, туш І. Їжакевич. Ілюстрація до вірша Т. Шевченка О думи мої! О славо злая! Картон, олія. 1938

245 245 Рис. 19. Портрет Т.Шевченка (період 1940-ті) В. Касіян. Портрет Т.Шевченка. Папір, туш К. Єлева. Портрет Т. Шевченка. Із серії Діячі мистецтв України. Папір, літографія П. Чичиканов. Портрет Т.Шевченка. Папір, ліногравюра 1948 В. Касіян. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, акварель, туш. 1949

246 246 Рис. 20. Тематичні композиції за мотивами біографії Т.Шевченка (період 1940-і) Ю. Садиленко Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія В. Касіян. Тарас Шевченко та академік Іордан. Папір, автолітографія Г.Меліхов. Молодий Тарас Шевченко в майстерні К.П.Брюллова. Полотно, олія. 1947

247 247 Рис. 21. Плакати з портретом Т.Шевченка (період 1940-і) В. Касіян. Плакат «Та не однаково мені... Т.Шевченко». Папір, туш В.Касіян. Плакат «Свою Україну любіть!...». Папір, акварель, туш. 1942

248 248 Рис. 22. Портрет Т.Шевченка (період 1950-ті) П. Чичиканов. Портрет Т.Шевченка. Папір, акварель Л. Коштелянчук. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія Рис. 23. Тематичні композиції за мотивами біографії Т.Шевченка (період 1950-і) К. Трохименко. Т.Г.Шевченко на Чернечій горі. Полотно, олія. 1954

249 249 Рис. 24. Тематичні композиції за мотивами біографії Т.Шевченка (період 1950-і) М. Хмелько. Т.Г.Шевченко і М.С.Щепкін у Москві. Полотно, олія М. Дерегус Малий Тарас слухає кобзаря. Полотно, олія. 1956

250 Рис. 25. Ілюстрації до поезій Т.Шевченка, в яких зображено його образ (період 1950-ті) 250 С. Подеревєянський. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Сон». Папір, акварель О. Кравченко. «Мені тринадцятий минало». Полотно, яєчна темпера М. Божій. «Думи мої, думи». Полотно, олія

251 251 Рис. 26. Портрет Т.Шевченка (період 1960-ті) І. Лобода. Портрет Т. Г. Шевченко. Полотно, олія Г. Вербицький. Портрет Т.Г. Шевченка. Папір, акварель В. Полтавець. Портрет Т.Г. Шевченка. Папір, темпера Г. Чернецова. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія. 1964

252 252 Рис. 27. Портрет Т.Шевченка (період 1960-ті) В. Куткін. Портрет Т.Г. Шевченка. Папір, ліногравюра В. Селезньов. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, гравюра.1964 Ф. Глущук. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, ліногравюра В. Чебаник. Тарас Шевченко. Папір, ліногравюра. 1966

253 253 Рис. 28. Тематичні композиції за мотивами біографії Т.Шевченка (період 1960-і) В.Рижих, Г. Неледва. Т.Г.Шевченко і його сучасники. Полотно, олія В. Лозовий. Шевченко на засланні. Полотно,олія і А. Гавдзинський. Тарас-кріпак на етапі до Петербурга. Полотно, олія. 1961

254 254 Рис. 29. Тематичні композиції за мотивами біографії Т.Шевченка (період 1960-і) Б. Вакс. Дитинство Тараса. Папір, ліногравюра і Б. Гінзбург. Т.Шевченко з дітьми. Папір, літографія М.Маршалков. На етапі. Із серії «Роки неволі». Папір, лінографюра В. Касіян. Т. Шевченко з казахським хлопчиком. Папір, ліногравюра Г. Малаков. Знову в Києві. Папір, ліногравюра. 1961

255 Рис. 30. Ілюстрації до поезій Т.Шевченка, в яких зображено його образ (період 1960-ті) 255 Г. Томенко «Громадою обух сталить». Полотно, олія М. Маловський. «Минають дні, минають ночі...». Папір, акварель В.Карамзін. «Мені тринадцятий минало..».. Полотно, олія

256 Рис. 31. Ілюстрації до поезій Т.Шевченка, в яких зображено його образ (період 1960-ті) 256 М. Компанець. Т. Шевченко. «Вітер в гаї нагинає...». Папір, ліногравюра С. Карафа-Корбут. Ілюстрація до вірша Т.Шевченка «На чужині. Папір, кольорова ліногравюра А. Горська. «Дума. Вітер» (Тарас Шевченко). Папір, змішана техніка А. Горська. «Дума. Загратоване сонце». (Тарас Шевченко). Папір, монотипія М. Родін. «Думи мої, думи...». Папір, офорт, акватинта, м'який лак. 1964

257 257 Рис. 32. Портрет Т.Шевченка (період 1970-ті) М. Андрійчук. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, олівець М. Стратілат. Портрет Шевченка під час останнього перебування у Києві 1859 р. Папір, ліногравюра М. Старовойт. Тарас Шевченко. Папір, дереворит і

258 258 Рис. 33. Тематичні композиції за мотивами біографії Т.Шевченка (період 1970-і) Г. Терпиловський. Стоїть явір над водою. Полотно, олія Г. Киянченко. Шевченко у дяка в науці. Полотно, олія К. Трохименко. Т.Г.Шевченко на Чернечій горі. Полотно, олія. 1975

259 259 Рис. 34. Портрет Т.Шевченка (період 1980-ті) Р. Багаутдінов. Останній портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія Д. Стецько. Тарас Шевченко. Картон, олія О.І. Івахненко. Т.Г.Шевченко. Картон, темпера Л. Медвідь. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, темпера

260 260 Рис. 35. Портрет Т.Шевченка (період 1980-ті) І. Лисенко. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія О. Максименко. Т.Шевченко в Петербурзі. Полотно, олія В. Петров. Поет і муза. Полотно, олія Л. Яворський, Л.Миронова. Молодий Шевченко. Полотно, темпера. 1989

261 261 Рис. 36. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (період 1980-ті) Л. Литвинов. Дума про любов. Полотно, олія В. Забашта. Апостол правди і свободи. Полотно, олія В. Кушнір. Апостол правди. Полотно, олія

262 262 Рис. 37. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (період 1980-ті) А. Антонюк Тарас Шевченко. В казематі. Картон, темпера, лак О. Заливаха. Молитва. Полотно на картоні, олія В. Віхтинський. «Думи мої...» Полотно, олія В. Нестеренко. Думи Кобзаря. Полотно, олія. 1986

263 263 Рис. 38. Портрет Т.Шевченка (період 1980-ті) О. Фіщенко. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, олівець М. Компанець. Т. Шевченко в Києві 1846 року. Папір, літографія А. Крвавич. Тарас Шевченко. Папір, літографія Б. Негода. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, мецо'тинто. 1986

264 Рис. 39. Ілюстрації до поезій Т.Шевченка, в яких зображено його образ (період 1980-ті) 264 О. Данченко. Ілюстрація до поеми Т.Шевченка «Варнак». Папір, офорт І. Марчук. Ілюстрація до вірша «Подражаніє 11 псалму». Картон, темпера М. Т. Попов. Той заходиться вже будить. Ілюстрація до вірша Т.Г.Шевченка «Я не здужаю, нівроку» Папір, офорт М. Стороженко. «Доля. Муза. Слава». За мотивами однойменного вірша Т.Г.Шевченка. Картон, левкас, змішана техніка

265 Рис. 40. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (період рр.) 265 В. Євтушевський. З Кобзарем. Оргаліт, атворська техніка М. Грималюк. Пророк. Полотно, олія О. Шпуляк. Кобзарь (портрет Т. Шевченка). Полотно, олія М. Кристопчук. Тарас. Полотно, темпера. 1993

266 Рис. 41. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (період рр.) 266 І. Холоменюк. Кобзар. Полотно, олія І. Гавришкевич. Тарасова мотитва. Полотно, олія В. Забашта. «Борітеся - поборете...». Полотно, олія В.Цимбал. «Тече вода в синє море...». Полотно, олія М. Селезінка. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія. 1997

267 Рис. 42. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (період рр.) 267 М. Стратілат. Апостол правди. Папір, гравюра В. Лопата. Т. Шевченко. Папір, ліногравюра Я. Омелян. Тарас Шевченко в Кременці. Папір, ліногравюра М. Стратілат. Святий Тарасій. Папір, гравюра на дереві. 1999

268 268 Ілюстрації до Розділу ІІІ Рис. 43. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (період 2000-ні) А. Сидоренко. На згадку українофобам. Картон, олія і В.Гарбуз. Т.Г.Шевченко. Полотно, олія В. Франчук. «Ох не однаково мені». Полотно, олія О. Миловзоров. Моя Шевченкіана. Папір, гуаш М. Алатарцев. Я син свого народу. Полотно, олія О. Шупляк. Т.Шевченко. Полотно, олія. 2005

269 269 Рис. 44. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (період 2000-ні) В.Гурін. Свято в нашій хаті. Полотно, олія А. Чебикін. Молодий Тарас. Папір, вугіль, крейда В. Гонтарів. Доля Тараса. Полотно, олія. 2007

270 270 Рис. 45. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (період 2000-ні) І. Гавришкевич. Шевченко і архангел. Полотно, олія Ф. Гуменюк. «Дивлюсь аж світає...». Полотно, олія В.Забашта.Прометей духу. Полотно, олія. 2008

271 271 Рис. 46. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (2010-і) В. Чаус. Люди і долі. Полотно, олія О. Полтавець-Гуйда. Тарас Шевченко і Семен Гулак-Артемовський. Мені ж, о Господи, подай любити правду на землі... Полотно, олія І. Паньок. Тарас. Перший портал. Полотно, олія. 2014

272 272 Рис. 47. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (2010-і) О. Ворона. Таке воно життя. Полотно, олія В. Забашта. Заповіт. Полотно, олія В. Кабаченко. «І мертвим, і живим» Полотно, олія. 2013

273 273 Рис. 48. Портрет Т.Шевченка (період 2010-і) В. Слепченко. «Тарас Шевченко. Лічу в неволі дні і ночі. З циклу Обрані часом» Полотно, акрил, 2011 Є. Безніско. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, пастель, Р. Петрук. Портрет Т. Г.Шевченка. Полотно, олія С. Щербина. Портрет Т.Шевченка. Полотно, олія. 2014

274 274 Рис. 49. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (2010-і) О. Ройтбурд. Портрет Т.Г.Шевченка. Полотно, олія М. Прокопенко. Пророк України - Т.Г.Шевченко. Полотно, олія М. Журавель. Тарас Шевченко. Змішана техніка. 2012

275 275 Рис. 50. Творча інтерпретація образу Т.Шевченка (2010-і) С. Зарва, І. Гусєв. Кобзар атакує. Полотно, олія І. Стронґовський. Портрет Т.Г.Шевченка. Папір, друк А. Єрмоленко. Серія «НеоКобзар». Папір, друк. 2013