Звіт про конкурентоспроможність регіонів України Назустріч економічному зростанню та процвітанню

Transcription

1 Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2013 Назустріч економічному зростанню та процвітанню

2

3 Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2013 Назустріч економічному зростанню та процвітанню

4 Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2013 опубліковано Фондом «Ефективне управління» за підтримки Всесвітнього економічного форуму Дизайн та верстка: ФОП Пилип Духлій, respect-design.com.ua Фонд «Ефективне управління», Україна 2013 Фонд «Ефективне управління» Над звітом працювали експерти Фонду «Ефективне управління»: Тімур Бойко Ігор Гончаренко Наталія Дмитрюк Віталій Коваленко Тамара Подвисоцька Ганна Чухай

5 Зміст Вступне слово 5 Стислий огляд 7 Розділ 1. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості 11 Додаток А. Розрахунок і структура Індексу глобальної конкурентоспроможності у 2013 році 20 Додаток Б. Показники Індексу конкурентоспроможності регіонів України у 2013 році 23 Розділ 2. Оцінювання конкурентоспроможності регіонів України 29 Розділ 3. Рівень розвитку бізнесу є недостатнім для успішної конкуренції Адаптивність Корпоративне управління Корпоративна етика Корпоративна соціальна відповідальність Управління персоналом Інновації Внутрішні бізнес-процеси Фінансування 55 Розділ 4. Найбільш проблемні фактори для ведення бізнесу 63 Розділ 5. Результати регіонів України 67 Профілі конкурентоспроможності регіонів України 123

6

7 Вступне слово Вступне слово Наталія Ізосімова Директор Фонду «Ефективне управління» Цього року Фонд «Ефективне управління» публікує 6-е видання Звіту про конкурентоспроможність регіонів України, який містить Індекс національної конкурентоспроможності Третій рік поспіль Звіт надає оцінку всіх 27 адміністративно-територіальних одиниць країни, що дає можливість проведення порівняльного аналізу результатів окремо взятого регіону як у динаміці, так і в порівнянні з іншими регіонами України, а також з країнами світу. Як і раніше, в основу Індексу національної конкурентоспроможності покладено методологію розрахунку Індексу глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, згідно з якою на сьогодні досліджуються і порівнюються 148 країн світу. Чітко усвідомлюючи виклики, що постали перед Україною в період посткризового відновлення, у двох попередніх Звітах ми детально проаналізували низку чинників, які, на нашу думку, найбільшою мірою впливають на середньо- та довгострокове зростання конкурентоспроможності країни й одночасно містять як ризики, так і можливості це інституції, інфраструктура та освіта. Усі ці три сфери більшою мірою перебувають у зоні відповідальності держави. Але чи є держава єдиним учасником у процесі економічного розвитку країни та підвищення добробуту її громадян? Напевно, ні. Це все-таки «дорога з двостороннім рухом»: держава створює сприятливі умови для ведення бізнесу, а бізнес забезпечує робочі місця і робить внесок у формування валового національного продукту. У Звіті 2013 ми вирішили спеціально дослідити рівень розвитку бізнесу в Україні наскільки він готовий до існуючих глобальних викликів і трендів, наскільки ефективно використовує наявні в його розпорядженні ресурси, чи включає до числа своїх пріоритетів етику і соціальну відповідальність. Отримані результати неоднозначні. З одного боку, український бізнес має відносно високу динаміку змін і потенціал до розвитку в певних сферах, а з іншого йому часто не вистачає знань, технологій і фінансових ресурсів, а іноді і просто культури ведення бізнесу. Варто зазначити, що всередині країни результати неоднорідні рівень розвитку бізнесу варіює в розрізі регіонів, галузей економіки та величини компаній. Від того, наскільки успішно бізнес зуміє реалізувати свій потенціал, знівелювавши відставання від лідерів рейтингу у світі, значною мірою буде залежати майбутній успіх України в конкурентній боротьбі на глобальному ринку. Шестирічна історія Звіту про конкурентоспроможність регіонів України засвідчує його затребуваність різними категоріями користувачів від представників центральної та регіональної влади до студентів. Звіт є джерелом об єктивної, методологічно обґрунтованої і своєрідно унікальної інформації, яку використовують у процесі прийняття стратегічних рішень як щодо розвитку країни та окремих її регіонів, так і інвестування та розміщення бізнесу. Результати дослідження дають можливість визначити слабкі сторони і конкурентні переваги кожного з 27 регіонів України, стимулюючи здорову конкуренцію і встановлюючи орієнтири для регіонального розвитку. Крім цього, інформація, представлена у Звіті, є основою для публічного діалогу влади, бізнесу та громадськості трьох сил, які в сукупності визначають рівень продуктивності країни і добробуту нації. Завдання такого діалогу окреслити пріоритети та стимулювати реалізацію економічних реформ і довгострокових програм розвитку. Ми сподіваємося, що це видання Звіту матиме ще більш широке застосування і зробить вагомий внесок в економічне процвітання України та зміцнення її іміджу за кордоном. З цією метою Фонд також створив і підтримує Портал конкурентоспроможності України, проводить семінари та тренінги в столиці та регіонах країни, публікує аналітичні продукти і дослідження. 5

8

9 Стислий огляд Стислий огляд Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2013 містить п ять розділів. У першому розділі представлена методологія розрахунку глобального Індексу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, яку взято за основу і для розрахунку Індексу конкурентоспроможності регіонів України. У Додатках до розділу надано детальний опис структури Індексу та перелік статистичних даних і запитань анкет, що використовувалися при опитуванні керівників компаній в регіонах. У другому розділі представлені головні результати оцінки конкурентоспроможності регіонів України. Проаналізовано конкурентні переваги та недоліки регіо нів країни в цілому, виявлено подібності й відмінності в індивідуальних оцінках, а також проведено зіставлення з результатами глобальної вибірки 148 країн світу. У тематичному, третьому розділі Звіту детально описано поточну ситуацію та проаналізовано потенціал впливу на конкурентоспроможність країни й окремих регіонів рівня розвитку бізнесу. У рамках розділу детально проаналізовані фактори розвитку бізнесу, такі як: адаптивність, корпоративне управління, корпоративна етика, корпоративна соціальна відповідальність, управління персоналом, інновації, внутрішні бізнес-процеси, розвиток фінансового ринку і фінансування. У четвертому розділі надаються результати аналізу опитування керівників компаній щодо основних проблемних чинників для ведення бізнесу в Україні у регіональному та галузевому розрізах. Також, у п ятому розділі надається стислий опис результатів кожного із 27 регіонів України у національному рейтингу. Наприкінці Звіту розміщені регіональні профілі конкурентоспроможності з рейтингами та значеннями показників, які враховувалися при розрахунку Індексу. Рисунок I Індекс конкурентоспроможності регіонів України м. Київ Харківська Одеська Донецька Дніпропетровська Львівська Київська Запорізька Полтавська Україна (в середньому за регіонами) м. Севастополь АР Крим Рівненська Хмельницька Сумська Івано-Франківська Вінницька Волинська Черкаська Миколаївська Закарпатська Луганська Чернівецька Чернігівська Тернопільська Житомирська Херсонська Кіровоградська 4,40 4,25 4,18 4,17 4,15 4,07 4,06 4,03 4,02 4,01 4,01 4,00 4,00 3,98 3,98 3,98 3,97 3,97 3,96 3,96 3,96 3,96 3,95 3,93 3,88 3,88 3,87 3,83 7 3,2 3,4 3,6 3,8 4,0 4,2 4,4

10

11 Рейтинг конкурентоспроможності

12

13 РОЗДІЛ 1 Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості* ХАВ ЄР САЛА-І-МАРТІН БЕНЬЯТ БІЛЬБАО-ОСОРІО ДЖЕННІФЕР БЛАНК РОБЕРТО КРОТТІ МАРГАРЕТА ДЖЕНЄК ХАНУЗ ТЬЄРІ ГЕЙГЕР КЕРОЛАЙН КО Всесвітній економічний форум *WEF, Global Competitiveness Report 2013 На момент виходу цього Звіту світова економіка продовжує повільно відновлюватись після найсерйознішої економічної кризи від часів повоєнного періоду (Другої світової війни). Криза суттєво змінила глобальну економіку і підкреслила важливість ролі, яку відіграють у глобальній економіці нові ринки та країни, що розвиваються. Якщо передові економіки шукають способи пришвидшити своє економічне зростання, то країни, що розвиваються, стають важливою рушійною силою у відновленні глобальної економіки. У результаті відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, вийшли на новий рівень, а країни, що розвиваються, укріпили зв язки між собою. Серед передових країн з явилось дві моделі. Очікується, що Сполучені Штати, Канада та Японія продовжать повільне зростання, в той час, як перспективи Єврозони більш невизначені, особливо, враховуючи те, що внутрішній попит все ще обмежується жорсткими умовами кредитування. Загалом, у новому глобальному економічному середовищі різниця між передовими країнами і країнами, що розвиваються, ставиться під сумнів, зокрема у питаннях зростання і конкуренції. На цьому фоні минулого року ми стали свідками певного зростання рівня довіри на глобальних ринках, тому відновлення економіки сьогодні здається більш вірогідним, ніж це було рік тому. Багато із супутніх ризиків, які викликали у нас побоювання під час випуску минулого звіту, не реалізувались. Зокрема у США вдалося не впасти з «фіскального обриву» і знизити інтенсивність проблеми бюджетного дефіциту. В Європі вдалось уникнути краху зони Євро і суттєво звузити спреди по державних облігаціях. В Китаї ущухли побоювання щодо різкого зниження економічних показників. Та все ж, незважаючи на більш оптимістичні глобальні перспективи, все ще має місце певна невизначеність. У розвинених країнах потенційні наслідки від зменшення використання інструментів «кількісного пом якшення» із подальшою відмовою від них у США; агресивні, але при цьому неповні фінансові і структурні заходи, вжиті в Японії, а також постійні проблеми з безробіттям та економічним відновленням в Європі є тими факторами, які можуть поставити під загрозу майбутні економічні показники. Що стосується нових ринків, то ще незрозуміло, як протести в Туреччині та Бразилії, кредитна криза в Китаї та потенційна нестабільність потоків капіталу, що надходять на нові ринки та ринки, що розвиваються, впливатимуть на зростання у цих країнах. Залишаються і критичні виклики: політичні лідери у всьому світі повинні забезпечити сталість державних фінансів у довгостроковій перспективі, оскільки процес делевериджа найбільш хворобливим буде саме для передових економік. У всьому світі безробіття (або загроза безробіття) залишається основною проблемамою довгострокового та сталого розвитку. Останні роки вказують на те, що значення соціального сталого розвитку як важливої складової довгострокового розвитку применшувалося. На фоні цієї проблеми одним із факторів, який набуває все більшого значення в стимулюванні конкурентоспроможності країн, стає освіта. Все більше зростає впевненість в тому, що система освіти у багатьох країнах могла б краще відповідати потребам ринку праці, допомагати економіці уникнути нестачі кваліфікованої робочої сили, забезпечувати біз- РОЗДІЛ 1. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості 11

14 РОЗДІЛ 1. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості 12 нес кваліфікованими кадрами, а також розвивати інноваційний потенціал та підприємництво. Тому слід очікувати, що впродовж наступних років багатьом країнам потрібно буде провести системний перегляд системи освіти на національному рівні на всіх етапах процесу. І хоча в цілому все вказує на те, що реалізація економічної стратегії проходить у потрібному напрямку, не можна зупинятися на досягнутому. Потрібно зберегти те, що було досягнуто і підтримати розвиток економіки на шляху до сталого зростання. Від лідерів держав вимагатимуть рішучих заходів щодо стимулювання, підтримки та зміцнення економічного зростання, що допоможе країнам підвищити конкурентоспроможність та покращити економічні перспективи. Реформи та правильні інвестиції будуть вирішальними факторами для економічних трансформацій, які призведуть до сталого зростання у довгостроковій перспективі. Тому вкрай потрібно, щоб питання конкурентоспроможності стало наріжним каменем порядку денного економічних реформ, як у розвинутих країнах, так і в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються. Упродовж більше ніж тридцяти років у звітах про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму, аналізується і порівнюється багато факторів складників національної конкурентоспроможності. Із самого початку діяльність ВЕФ була спрямована на виявлення глибинних причин та взаємозв язків, на стимулювання дискусії поміж зацікавлених осіб щодо оптимальних стратегій та методів, здатних допомогти країнам здолати перешкоди на шляху до зміцнення власної конкурентоспроможності. У сучасних складних економічних умовах їх робота відіграє важливу роль, нагадуючи про значення структурних економічних засад задля стійкого зростання. З 2005 року Всесвітній економічний форум аналізує конкурентоспроможність, використовуючи Індекс глобальної конкурентоспроможності (ІГК) комплексний інструмент оцінювання мікро- і макроекономічних показників національної конкурентоспроможності. Всесвітній економічний форум продовжить надавати підтримку країнам в їх прагненні підвищити конкурентоспроможність насамперед за рахунок складення і публікації єдиної бази прикладів спільних ініціатив державного і приватного секторів, реалізованих країнами з метою підвищення конкурентоспроможності. Такі приклади, як і результати Індексу глобальної конкурентоспроможності, будуть інформувати про серію структурованих діалогів з численними зацікавленими сторонами (див. Врізку1), які пройдуть як пілотні проекти наступного року. Ми сподіваємося, що ця нова ініціатива допоможе підтримати трансформацію на шляху до підвищення рівня конкурентоспроможності на регіональному та національному рівні. 12 СКЛАДОВИХ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ Ми характеризуємо конкурентоспроможність як набір інституцій, політик і факторів, які визначають рівень продуктивності країни. Рівень продуктивності, в свою чергу, впливає на рівень добробуту, який може забезпечити економіка. Крім того, рівень продуктивності також визначає дохідність інвестицій в економіку, котрі є фундаментальним стимулом економічного зростання. Інакше кажучи, конкурентоспроможні економіки це ті економіки, які здатні зберегти зростання. Отже, концепція конкурентоспроможності включає до свого складу статичні й динамічні складові. Незважаючи на те, що продуктивність країни визначається її спроможністю підтримувати високий рівень прибутків, продуктивність також є одним із найголовніших детермінантів дохідності інвестицій, що представляє один з ключових факторів, які пояснюють потенціал зростання економіки. Продуктивність і конкурентоспроможність визначаються багатьма детермінантами. Уподовж багатьох століть економісти намагалися віднайти і зрозуміти фактори, пов язані із цим процесом. Унаслідок цього виникали різноманітні теорії: від концепції спеціалізації і розподілу праці, розробленої Адамом Смітом, до пріоритетності інвестицій у фізичний капітал та інфраструктуру в економістів неокласичної школи. Останні сучасні теорії вивчають інші механізми, наприклад, освіту та навчання, технологічний прогрес, макроекономічну стабільність, Рисунок складових конкурентоспроможності Базові вимоги Інституції Інфраструктура Макроекономічне середовище Охорона здоров я та початкова освіта Основа факторноорієнтованих економік Підсилювачі ефективності Вища освіта та професійна підготовка Ефективність ринку товарів Ефективність ринку праці Рівень розвитку фінансового ринку Технологічна готовність Розмір ринку Фактори розвитку та інноваційного потенціалу Рівень розвитку бізнесу Інновації Основа орієнтованих на ефективність економік Основа інноваційно-орієнтованих економік

15 Врізка 1: Майданчик для вивчення і обговорення конкурентоспроможності та База даних практик для підвищення конкурентоспроможності Загальновизнано, що конкурентоздатність країни є головною рушійною силою на шляху до сталого процвітання держави і зростання добробуту її громадян. Підвищення конкурентоспроможності довгостроковий процес, що потребує прогресу у багатьох сферах і готовності відповідних зацікавлених сторін мобілізувати ресурси, час та зусилля на тривалий період. Відповідно для прийняття правильних рішень таким сторонам потрібна інформація і дані. Понад 30 років Всесвітній економічний форум зай мається вивченням і порівнянням конкурентоспроможності. З самого початку ВЕФ прагнув надати цінну аналітичну інформацію і стимулювати дискусію між усіма зацікавленими сторонами для визначення найкращих стратегій, політичних програм та дій, спрямованих на подолання перешкод, які стоять на шляху до зростання конкурентоспроможності. На цьому фоні Форум робить наступний крок. Вони розпочинають два нових проекти: «Майданчик для вивчення і обговорення конкурентоспроможності» та «База даних успішних прикладів підвищення конкурентоспроможності», щоб диригувати зваженим процесом багатосторонньої взаємодії задля кращого розуміння і формування порядку денного для підвищення конкурентоспроможності країни або регіону. Майданчик для вивчення і обговорення конкурентоспроможності покликаний створити безпечний простір для сталого діалогу, спрямованого на покращення процесів прий няття рішень і допомогу при визначенні плану дій, пріоритети якого будуть сприяти трансформації конкурентоспроможності країни чи регіону. У рамках даної ініціативи з метою забезпечення діалогу додатковими знаннями Форум створює базу даних успішних прикладів підвищення конкурентоспроможності. Для підсилення конкурентоспроможності вкрай важливо забезпечити узгодженість зусиль різних гравців. Враховуючи це, а також досвід Форуму при формуванні стратегічних партнерств приватного і державного секторів і відносний розрив у знаннях у даній царині, база даних буде надавати інформацію про спільні державно-приватні ініціативи, направлені на підсилення конкурентоспроможності. Ця база даних буде включати визначення контексту і проблем, з якими стикалися країни або регіони, опис зроблених кроків і стратегії їх впровадження, включаючи основні перешкоди та інструменти для їх успішного подолання. Мета збору такої інформації надати можливість країнам вчитися одна в одної і розширити можливості зацікавлених сторін у масштабуванні і тиражуванні тих чи інших практик у своїх країнах чи регіонах. РОЗДІЛ 1. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості 13 високий рівень державного управління, розвиненість бізнесу й ринкову ефективність. І хоча усі зазначені фактори є важливими для конкурентоспроможності й економічного зростання, вони не виключають один одного. Два або більша частина з них можуть відігравати важливу роль одночасно, що підтверджується різними науковими працями з економіки. При створенні ІГК до уваги береться складність економічних процесів і пропонується виважене середнє значення великої кількості різних компонентів, кожен з яких відбиває один з аспектів конкурентоспроможності. Компоненти згруповані у 12 складових конкурентоспроможності (Рисунок 1.1). Складова 1: Інституції Інституційне середовище визначається правовою й адміністративною інфраструктурою, у межах якої приватні підприємці, компанії і уряд взаємодіють з метою створення добробуту нації. Значущість сприятливого та справедливого інституційного середовища стала більш очевидною під час недавньої фінансово-економічної кризи. Інституції є вкрай важливими для підтримки й посилення нестабільного економічного зростання, враховуючи те, що держава відіграє більш значущу роль на міжнародному рівні для економік багатьох країн. Якість інституційного середовища суттєво впливає на конкурентоспроможність і економічне зростання. Вона позначається на інвестиційних рішеннях та організації виробництва, а також впливає на те, у який спосіб суспільства розподіляють вигоди й витрати щодо реалізації програм і стратегій розвитку. Наприклад, власники землі, корпоративних акцій або ж інтелектуальної власності не інвестуватимуть у свою власність, якщо їм не гарантоване право на неї. Значення інституцій не обмежується законодавчою базою. Ставлення уряду до ринків та свобод, а також ефективність його діяльності відіграють важливу роль: занадто великий апарат і бюрократія, надмірне держрегулювання, корупція, нечесність при складанні й виконанні держзамовлень, недостатність прозорості й надійності, нездатність надавати бізнесу необхідні пос луги, політична залежність судової системи призводять до значних економічних витрат і уповільнюють процес розвитку. Відповідний рівень керування державними фінансами також є важливим чинником, який викликає довіру до бізнес-клімату країни. Тому індикатори, що відбивають якість керування, введені до зазначеної групи, доповнюючи оцінки макроекономічної стабільності у третій складовій. Незважаючи на те, що в економічній літературі увагу приділено переважно державним інститутам, приватні інститути також є важливим елементом процесу створення добробуту. Події, пов язані з останньою глобальною економічною кризою, а також з численними

16 РОЗДІЛ 1. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості 14 корпоративними скандалами, виявили значущість стандартів бухгалтерського обліку, звітності й прозорості, які дають змогу не лише попередити шахрайство і неефективне управління, а й зберегти довіру інвесторів та споживачів. Економічне зростання базується на діяльності бізнесу, який сповідує принципи чесного управління, де керівництво дотримується суворих етичних норм у відносинах із державою, іншими компаніями та громадськістю у цілому. Прозорість приватного сектору це обов язкова характеристика бізнесу. Її можна реалізувати шляхом дотримання відповідних стандартів, а також використовуючи практики аудиту й бухгалтерського обліку, які забезпечують своєчасний доступ до інформації. Складова 2: Інфраструктура Високорозвинена інфраструктура має велике значення для ефективного функціонування економіки, оскільки є важливим фактором при визначенні місця розташування економічної діяльності, а також видів діяльності або секторів, котрі можуть розвиватися у кожному окремому випадку. Високорозвинена інфраструктура зменшує вплив відстані між регіонами, що забезпечує інтеграцію національного ринку й низьковитратний зв язок з ринками інших країн та регіонів. Якість і розвиток інфраструктури чинять великий вплив на економічне зростання, у різний спосіб скорочують розбіжність у рівнях доходів населення й сприяють у боротьбі з бідністю. Добре розвинені транспортна й комунікаційна інфраструктури є передумовою доступу найменш розвинених населених пунктів до основних економічних процесів і сервісів. Ефективні види транспорту, зокрема, якісні автомобільні дороги й залізниці, порти і повітряний транспорт, дають змогу підприємцям гарантовано й своєчасно доправити свої товари та послуги на ринок, а працівникам пересуватися країною у пошуку робочих місць, які їх найбільше влаштовують. Економіка також залежить від безперебійного постачання електроенергії у необхідних обсягах, що забезпечує належний режим роботи підприємств і заводів. Врешті-решт, велика й розвинена телекомунікаційна мережа гарантує швидкий і вільний потік інформації, який підсилює загальну економічну ефективність тим, що дозволяє гравцям на ринку враховувати весь обсяг наявної інформації при прийнятті рішень та обмінюватися нею. Складова 3: Макроекономічне середовище Стабільність макроекономічного середовища має велике значення для бізнесу і, таким чином, для усієї національної конкурентоспроможності. І хоча макроекономічна стабільність власне сама не в змозі збільшити продуктивність країни, доведено, що макроекономічний хаос суттєво шкодить економіці, про що яскраво свідчать події останніх років у Європі. Держава не може ефективно надавати послуги, якщо вона змушена сплачувати високі відсотки за минулі борги. Бюджетний дефіцит обмежує майбутню спроможність держави реагувати на цикли ділової активності й інвестувати у заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності. Компанії не в змозі працювати ефективно, якщо рівень інфляції виходить за межі контролю. Отже, процес розвитку економіки не може бути стійким без макроекономічної стабільності. Стабільність макроекономіки привернула увагу громадськості зовсім нещодавно, коли деякі країни Європи потребували підтримки МВФ та інших країн єврозони задля попередження суверенного дефолту, оскільки їхній державний борг сягнув неприпустимого рівня. Важливо зазначити, що ця складова оцінює стабільність макроекономічного середовища і не бере до уваги те, як саме уряд керує державним бюджетом. Вказаний якісний індикатор відбивається у складовій інституції. Складова 4: Охорона здоров я та початкова освіта Робітнича сила із задовільним станом здоров я має найважливіше значення для конкурентоспроможності й продуктивності країни. Люди із поганим здоров ям не зможуть реалізовувати свій потенціал і працюватимуть менш продуктивно. Крім того, погане здоров я співробітників призводить до чималих витрат для бізнесу, тому що хворі працівники часто відсутні на робочому місці або ж працюють з низьким рівнем ефективності. Отже, інвестиції в охорону здоров я є вкрай важливими як в економічному, так і в моральному аспектах. Крім охорони здоров я, зазначена складова також враховує якість і охоплення початковою освітою. Базова освіта збільшує ефективність кожного окремого працівника. Робітники, що мають недоліки або недостатній рівень початкової освіти, можуть виконувати лише елементарні роботи вручну і їм набагато важче адаптуватися до складніших виробничих процесів і технологій. Отже, такі працівники менше задіяні у розробці або впровадженні інновацій. Іншими словами, недоліки, пов язані із базовою освітою, можуть негативно впливати на бізнес, обмежуючи його розвиток. До того ж, з такими людськими ресурсами компаніям буде важче рухатися ланцюгом створення додаткової вартості, виробляючи складні товари або підвищуючи їхню додану вартість. У довготривалій перспективі важливо уникнути значних скорочень ресурсів у вказаних найважливіших галузях, незважаючи на необхідність зменшення видатків державних бюджетів з метою зниження дефіциту й боргового тиску. Складова 5: Вища освіта та професійна підготовка Якісна вища освіта й професійна підготовка мають велике значення для економік, які намагаються рухатися вперед шляхом створення додаткової вартості, не обмежуючись звичайними виробничими процесами і продукцією. Врізка 2 описує детальніше зв язок між глобальними ланцюжками створення вартості та конкурентоспроможністю. Зокрема, сучасна глобальна економіка потребує від країн створення резерву освічених працівників, які в змозі виконувати складні завдання, швидко адаптуючись до зміни середовища й нових вимог економіки. У зазначеній складовій оцінюється рівень зарахування до середніх шкіл та вузів, якість освіти з точки зору бізнес-спільноти. Ступінь навчання співробітників також враховується, зважаючи на важливість професійного й неперервного навчання без відриву від виробництва. Й хоча у багатьох країнах не надають особливого значення, таке навчання необхідне з метою забезпечення неперервного підвищення навичок працівників.

17 Врізка 2: Користь від глобальних ланцюжків створення вартості за рахунок конкурентоспроможності У глобальній економіці міжнародні ланцюжки створення вартості відіграють дедалі важливішу роль. На цьому фоні світова торгівля все частіше ведеться в рамках виробничих мереж транснаціональних корпорацій. Згідно з оцінками Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), частка імпорту проміжних товарів серед її членів дорівнює одній четвертій від загальних обсягів експорту. У Китаї ця частка сягає близько 30%, а в Індії та Бразилії вона вдвічі перевищує рівень країн-членів ОЕСР. З національної точки зору участь у торгівлі, що створює вартість, приносить велику користь: доходи від експорту, робочі місця і непрямий вплив на економіку, технічні ноу-хау та доступ до сучасних технологій. Розширення трансграничних ланцюжків вартості має суттєве значення для економічної і торгової політики держав і кроків, які вони роблять для свого розвитку. Одним з таких наслідків є те, що трансгранична торгівля товарами все більше переплітається з торгівлею послугами і міждержавними інвестиційними потоками, а також з переміщенням робочої сили між державами. Для країн, що знаходяться на більш низькому етапі розвитку, основне питання полягає не в тому, як увійти до ланцюжка вартості на базовому рівні, а як рухатися по ньому вгору до більш складних виробничих стадій. Так що ж можуть зробити країни, щоб мати користь від змін у структурі торгівлі? Напівфабрикати можуть перетинати кордон безліч разів до того, як будуть зібрані у кінцевий продукт. Тому розвиток вільної торгівлі та інші заходи, які скорочують операційні витрати торгівлі, особливо витрати на логістику, мають основне значення для розташування виробництва. Успішна участь у міжнародному ланцюжку вартості потребує створення легких умов для імпорту, який у багатьох країнах все ще обмежується тарифами та іншими, більш прикладними бар єрами, наприклад, митними процедурами чи високою вартістю перевезень. Здатність країни брати участь у міжнародних ланцюжках створення вартості принципово залежить від ряду чинників, що визначають конкурентоспроможність, і які зазначені у Звіті про глобальну конкурентоспроможність. Серед них: наявність здорової і освіченої робочої сили, надійна інфраструктура, поширення інформаційних і комунікаційних технологій, міцна та ефективна інституційна база, ефективні ринки праці. Всі зазначені факти потрібні для участі в ланцюжку створення вартості, проте їх значення зростає у міру того, як країна прагне підійматись щаблями вгору. Чим вище країна просувається, тим більш важливими стають підсилювачі ефективності, фактори розвитку інноваційного потенціалу. Відмітною рисою торгівлі, що створює вартість, є її тісний зв язок з торгівлею послугами. Для входу і просування вгору по ланцюжках створення вартості країна повинна надавати послуги для супроводженню оборудок, як, наприклад, послуги логістики для перевезення товарів до місця призначення чи телекомунікаційні послуги для підтримки зв язку й отримання інформації. Такі послуги можуть пропонуватися в динамічному і відкритому бізнес-середовищі, яке виграє від здорової внутрішньої конкуренції і відкритості для міжнародної торгівлі та інвестицій факторів, зазначених у складовій ефективність ринку товарів Звіту про глобальну конкурентоспроможність. В цілому, з точки зору державної політики, той факт, що значна частина глобальної торгівлі все більше відбувається в ланцюжках створення вартості, посилює зв язок торгівлі з політичними підходами до конкурентоспроможності і збільшує значення кроків, спрямованих на її зростання. Політика, спрямована на підвищення конкурентоспроможності, особливо важлива для просування вгору по ланцюжку створення вартості. Іншими словами, реалізація такої політики дозволить країнам отримати користь на більш високих рівнях ланцюжка, що забезпечить економічне зростання та створення робочих місць. РОЗДІЛ 1. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості 15 Складова 6: Ефективність ринку товарів Країни з ефективними ринками виробляють асортимент товарів та послуг, що потребуються, з урахуванням умов попиту пропозиції. Крім того, ці ринки гарантують, що товари будуть ефективно продаватися й купуватися. Сприятлива ринкова конкуренція на внутрішньому й зовнішньому ринках є важливою для підвищення ринкової ефективності і, відповідно, продуктивності бізнесу. Вона гарантує процвітання найефективнішим фірмам, які виробляють товари згідно з вимогами ринку. При створенні найкращого середовища з метою обміну товарами, у діяльності бізнесу має бути якомога менше перешкод, які виникають унаслідок втручання держави. Наприклад, конкурентоспроможності шкодять непропорційні й обтяжливі податки, а також обмежувальні та дискримінаційні правила відносно міжнародної торгівлі та прямих іноземних інвестицій (ПІІ), що обмежують іноземних власників. Недавня економічна криза підкреслила ступінь взаємозалежності економік по всьому світу, а також рівень залежності економічного зростання від відкритості ринків. Протекціоністські заходи призводять до протилежних результатів через те, що знижують економічну активність у цілому. Ефективність ринку також залежить від умов попиту, наприклад, орієнтованості на клієнта й вибагливості покупців. Покупці в одних країнах можуть бути більш вибагливими, ніж в інших країнах, через певні культурні або історичні причини. Це створює важливу конкурентну перевагу, оскільки змушує компанії бути більш інноваційними й орієнтованими на вимоги клієнтів, що сприяє досягненню ефективності на ринку.

18 РОЗДІЛ 1. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості 16 Складова 7: Ефективність ринку праці Ефективність та гнучкість ринку праці є вкрай важливими для забезпечення відповідного розподілення працівників між секторами, що стимулює найбільш ефективне їх використання в економіці і створює необхідну мотивацію для максимальної самовідданості на робочому місці. Таким чином, ринки праці мають бути гнучкими, щоб бути спроможними швидко і з найменшими витратами переміщувати працівників з одного сектору до іншого й допускати коливання заробітної плати без великих соціальних потрясінь. Вагомість значення добре функціонуючого ринку продемонстрували минулорічні події у арабських країнах, де негнучкі ринки праці стали однією з основних причин високого рівня безробіття серед молоді. Це призвело до численних сутичок і безладу в Тунісі, які потім поширилися по всьому регіону. Також дуже високий рівень безробіття у низці європейських країн, де наявними є бар єри входження на ринок праці. Крім того, ефективні ринки праці мають забезпечувати чіткий взаємозв язок між стимулами для працівників та їх бажанням втілювати принципи меритократії на робочих місцях, а також рівність між жінками й чоловіками у бізнес-середовищі. Разом ці фактори позитивно позначаються на результатах діяльності працівників та залученні до країни здібних спеціалістів. Роль цих двох аспектів невпинно зростає у зв язку із явищем дефіциту кваліфікованих кадрів, що набирає загрозливих масштабів. Складова 8: Рівень розвитку фінансового ринку Остання фінансово-економічна криза продемонструвала значущість добре функціонуючого сектору в економіці. Ефективний фінансовий сектор дає можливість розміщувати ресурси, заощаджені громадянами країни або інвестовані іншими країнами у ті галузі, де ці ресурси будуть найбільш продуктивними. Розвинений фінансовий сектор спрямовує ресурси не на реалізацію проектів, які мають політичний підтекст, а на підприємницькі або інвестиційні проекти з найбільш очікуваною нормою прибутковості. Отже, головний момент тут полягає у ретельному оцінюванні ризиків. Інвестиції бізнесу також впливають на рівень продуктивності. Таким чином, для економіки необхідний фінансовий сектор, який надає капітал для фінансування інвестицій приватного сектору з таких джерел, як кредити надійних банків, добре розвинений фондовий ринок, венчурний капітал та інші фінансові інструменти. Щоб здійснити усі ці функції, банківський сектор має бути надійним і прозорим, і, як засвідчили нещодавні події, фінансовим ринкам необхідне управління задля захисту інвесторів та інших учасників економічних процесів. Складова 9: Технологічна готовність У нинішньому глобалізованому світі технологічна готовність компаній визначає їхню спроможність конкурувати й бути успішними. У цій складовій оцінюється швидкість, з якою економіка переймає й використовує нові технології з метою підвищення виробничих секторів. При цьому особливу роль відіграє її здатність максимально використовувати інформаційні та комунікаційні технології (ІКТ) у повсякденній діяльності й виробничих процесах задля підвищення ефективності й забезпечення інновацій, що, врешті-решт, сприяє зростанню конкурентоспроможності. ІКТ еволюціонували у технології «загального використання» в сучасному світі, поширились у багатьох секторах економіки й відіграють роль ефективної інфраструктури у комерційних операціях. Доступність до ІКТ та їхнє використання стали фундаментальною основою при визначенні технологічної готовності. На здатність економіки підвищувати продуктивність не впливає факт винайдення цих технологій у межах країни чи поза нею. Головне, що підприємства країни мають доступ до цих прогресивних продуктів і проектів та спроможні їх опановувати. Серед основних джерел іноземних технологій прямі іноземні інвестиції (ПІІ) відіграють провідну роль для країн, що перебувають на нижчому етапі технологічного розвитку. У даному контексті має розрізнятися рівень технологій, котрі є в наявності у компаній країни, а також можливості країни проводити дослідження та розробляти інновації, які розширюють кордони існуючих знань. Тому технологічна готовність розглядається окремо від інновацій, котрі оцінюються у дванадцятій складовій. Складова 10: Розмір ринку Розмір ринку впливає на продуктивність тому, що великі ринки дають змогу компаніям використати ефект економії на масштабі. Традиційно доступні для компаній ринки обмежувалися кордоном їхньої країни. За часів глобалізації міжнародні ринки частково можуть замінити внутрішні, особливо це стосується невеликих держав. Існує багато емпіричних доказів, які доводять позитивний взаємозв язок між відкритістю торгівлі й зростанням економіки. І хоча деякі дослідження піддають сумніву міцність такого зв язку, є спільне розуміння щодо позитивного впливу торгівлі на економічне зростання, особливо у країнах з невеликими внутрішніми ринками. Приклад Європейського Союзу свідчить про значущість розміру ринку для конкурентоспроможності, оскільки завдяки більш активній інтеграції підвищився рівень загальної ефективності. Незважаючи на те, що скорочення торгових бар єрів і приведення стандартів у відповідність з вимогами Європейського Союзу вплинули на зростання обсягів експорту в регіоні, ще залишилося чимало бар єрів для створення справді єдиного ринку, зокрема, це стосується ринку послуг, що веде до виявлення так званого «ефекту кордону». Таким чином, в Індексі використовуються показники розміру внутрішнього й зовнішнього ринків. Отже, при визначенні розміру ринку для підприємств країни експорт може трактуватися як заміщення внутрішнього попиту. Включення як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до розрахунку розміру ринку дає нам змогу враховувати експортно-орієнтовані економіки й географічні регіони (як, наприклад, Євросоюз), які складаються з кількох держав, проте не мають єдиного ринку. Складова 11: Рівень розвитку бізнесу Рівень розвитку бізнесу, безперечно, впливає на рівень ефективності під час виробництва товарів та послуг і пов язаний із двома, об єднаними між собою елементами: якість бізнес-спільнот країни у цілому, а також

19 Таблиця 1.1 ВВП на душу населення*, дол. США, порогові значення** Стадія факторної орієнтованості (1) Перехід від першої до другої стадії Стадія орієнтованості на ефективність (2) Перехід від другої до третьої стадії Стадія орієнтованості на інновації (3) < > Вага субіндексу «Базові вимоги», % Вага субіндексу «Підсилювачі ефективності», % Вага субіндексу «Фактори розвитку та інноваційного потенціалу», % Ваги та порогові значення для стадій розвитку * Для економік із суттєвою залежністю від мінеральних ресурсів ВВП на душу населения не є єдиним критерієм для визначення стадії розвитку. ** У діапазонах ваг субіндексів існує зв язок між значенням ВВП на душу населення і субіндексами. Наприклад, для країни з ВВП на душу населення у дол. США вага субіндексу «Базові вимоги» складає 40%. Таблиця 1.2 Стадія 1: Факторно-орієнтована (38 країн) Перехід зі стадії 1 на стадію 2 (20 країн) Стадія 2: Орієнтована на ефективність (31 країни) Перехід зі стадії 2 на стадію 3 (22 країна) Бангладеш Азербайджан Албанія Аргентина Австралія Бенін Алжир Болгарія Барбадос Австрія Буркіна-Фасо Ангола Боснія і Герцеговина Бразилія Бахрейн Бурунді Арменія Гайяна Естонія Бельгія В'єтнам Болівія Гватемала Казахстан Британія Гаїті Ботсвана Грузія Коста-Ріка Гонконг Гамбія Бруней Домініканська Республіка Латвія Греція Гана Бутан Єгипет Литва Данія Гвінея Венесуела Еквадор Ліван Ізраїль Ефіопія Габон Індонезія Малайзія Ірландія Ємен Гондурас Йорданія Мексика Ісландія Замбія Іран Кабо-Верде Оман Іспанія Зімбабве Кувейт Китай Панама Італія Індія Лівія Колумбія Польща Канада Камбоджа Марокко Маврикій Росія Катар Камерун Молдова Македонія Сейшели Кіпр Кенія Монголія Намібія Словаччина Корея Стадія 3: Орієнтована на інновації (37 країн) Киргизія Саудівська Аравія ПАР Туреччина Люксембург Кот-д'Івуар Філіппіни Парагвай Угорщина Мальта Лаоська НДР Шрі-Ланка Перу Уругвай Нідерланди Ліберія Румунія Хорватія Німеччина Лесото Сальвадор Чилі Нова Зеландія Мавританія Свазіленд Норвегія Мадагаскар Сербія ОАЕ Малаві Сурінам Португалія Малі Тайланд Пуерто-Ріко Мозамбік Тимор Сінгапур М'янма Туніс Словенія Непал Україна США Нігерія Чорногорія Тайвань Нікарагуа Ямайка Тринідад і Тобаго Пакистан Руанда Сенегал Сьєрра-Леоне Танзанія Уганда Чад Класифікація країн за стадіями розвитку Фінляндія Франція Чехія Швейцарія Швеція Японія РОЗДІЛ 1. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості 17

20 РОЗДІЛ 1. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості 18 якість діяльності і стратегій певних фірм. Ці фактори мають особливе значення для економік, що перебувають на високій стадії розвитку і в яких базові ресурси задля підвищення продуктивності загалом вже вичерпано. Важливою з різних причин є якість бізнес-спільнот і допоміжних галузей у країні, що вимірюється кількісними та якісними показниками національних постачальників і ступенем їхньої взаємодії. За умови, коли компанії та постачальники з якогось сектору об єднані у групи (кластери) й географічно перебувають близько одне до одного, ефективність підвищується, виникає більше можливостей для інновацій і зменшується кількість перепон для виникнення нових фірм. Новітні практики й стратегії окремих фірм (брендинг, маркетинг, дистрибуція, сучасні технологічні процеси, виробництво унікальних і складних товарів) поширюються по всіх секторах економіки та сприяють виникненню комплексних і своєчасних бізнес-процесів у всіх галузях. Складова 12: Інновації Джерелом інновацій є і технологічні, і нетехнологічні знання. Нетехнологічні інновації міцно пов язані з ноу-хау, навичками та умовами праці, притаманними для організацій, а отже, охоплюються одинадцятою складовою, що входить до ІГК. Остання складова конкурентоспроможності це технологічні інновації. У той час, коли суттєвих результатів можна досягти завдяки поліпшенню роботи державних, суспільних і приватних установ, створенню інфраструктури, зниженню макроекономічної нестабільності або покращенню людського капіталу, позитивний ефект, врешті-решт, не є настільки відчутним. Те саме стосується ефективності ринків праці, фінансів і товарів. У довгостроковій перспективі рівень життя можливо суттєво підвищити виключно за рахунок технологічних інновацій. В основі росту виробництва, який спостерігався в історії наших економік, економічні прориви. З-поміж них індустріальна революція XVIII сторіччя і винахід парового двигуна, виробництво електроенергії і недавня цифрова революція, котра не лише трансформує способи виробництва, але й відкриває нові можливості відносно продуктів та послуг. Особливого значення набувають інновації для розвинених країн, які наближаються до меж пізнання. Можливість створення вартості лише за рахунок адаптації та інтеграції зовнішніх технологій у них є достатньо обмеженою. Менш розвинені країни можуть підвищувати власну продуктивність, запозичуючи наявні технології або поетапно поліпшуючи інші сфери. Однак цього підходу не достатньо для підвищення продуктивності у тих країнах, які досягли інноваційної стадії розвитку. Компанії у таких державах повинні розробляти й створювати найсучасніші товари і процеси задля збереження конкурентних переваг та задля реалізації діяльності з більш вищою доданою вартістю. У зв язку із цим необхідним є сприятливе для інноваційної діяльності середовище, яке підтримує і державний, і приватний сектор. Зокрема, йдеться про достатній обсяг інвестицій у дослідження й розробки, особливо з боку бізнесу; наявність високоякісних науково-дослідних інститутів, які можуть створювати базу даних знань, необхідну для розробки нових технологій; співробітництво між університетами і бізнесом у галузі наукових досліджень, а також захист інтелектуальної власності сукупно із високим рівнем конкуренції та доступом до венчурного капіталу й фінансування, які аналізуються іншими складовими Індексу. Враховуючи повільне відновлення економіки після нещодавньої кризи й зростаючий фіскальний тиск, з якими стикнулися розвинені країни, досить важливо, щоб державні й приватні інституції не піддалися цим негативним чинникам і уникнули скорочення видатків на науково-дослідну діяльність, яка має критичне значення для стійкого розвитку в майбутньому. Взаємозв язок 12 складових Кожна з дванадцятьох складових конкурентоспроможності представлена окремо, однак необхідно пам ятати, що вони усі взаємозв язані, мають тенденцію до посилення одна одної, однак слабкі позиції у певних аспектах часто негативно впливають на інші аспекти. Наприклад, важко буде досягти високого показника у складовій інновацій (12-а складова), не маючи достатньо освіченої й добре підготовленої робочої сили (4-а і 5-а складові), здатної втілювати найновіші технології (9-а складова), без належного рівня фінансування (8-а складова) науково-дослідних праць і без ефективного ринку товарів, який надає можливості просування інновацій на ринку (6-а складова). Незважаючи на те, що дванадцять складових агрегуються у єдиний підсумковий Індекс конкурентоспроможності, ми також окремо наводимо показники для кожної з 12 складових, оскільки така деталізація дає можливість зрозуміти, які саме чинники необхідно поліпшувати у конкретній країні. У додатках А, Б надається інформація про структуру ІГК, а також технічні деталі його розрахунку. ЕТАПИ РОЗВИТКУ І ЗВАЖЕНИЙ ІНДЕКС Усі вищевказані складові певною мірою мають значення для усіх економік, однак зрозуміло, що складові по-різному впливатимуть на них. Метод, який був би оптимальним для підвищення конкурентоспроможності у Камбоджі, відрізняється від того, котрий буде найкращим для Франції. Це пов язано із тим, що Камбоджа і Франція перебувають на різних етапах розвитку. У міру розвитку економіки заробітні плати зростають, і задля підтримки високого рівня прибутків необхідно підвищувати продуктивність праці. Так само як і економічна теорія про етапи розвитку, ІГК передбачає, що зростання економік, які перебувають на першій стадії розвитку, залежить від базових факторів, а країни конкурують за рахунок забезпеченості ресурсами переважно некваліфікованою робочою силою і корисними копалинами. Компанії мають конкуренцію через ціни й продають базові продукти або товари, при цьому низька продуктивність призводить до низького рівня заробітних плат. Збереження конкурентоспроможності на цій стадії розвитку економіки найбільше залежить від стабільного фінансування державних і приватних інститутів (1-а складова), добре розвиненої інфраструктури (2-а складова), макроекономічної стабільності (3-я складова), а також від стану здоров я робочої сили, що має, принаймні, базову освіту (4-а складова). У міру підвищення конкурентоспроможності спо-

21 стерігається подальше економічне зростання і разом з тим збільшення продуктивності та зростання заробітної платні. Країни переходять до наступної стадії, де економічне зростання залежить від ефективності. На цій стадії необхідно впроваджувати більш ефективні виробничі процеси і підвищувати якість продукції, тому що рівень зарплат виріс, а ціни підвищити не можна. Підвищення рівня конкурентоспроможності на цьому етапі більшою мірою залежить від якості вищої освіти й професійної підготовки (5-а складова), від ефективного ринку товарів та послуг (6-а складова), функціонуючого на належному рівні ринку праці (7-а складова), розвиненості фінансового ринку (8-а складова), здатності використовувати наявні технології (9-а складова) і від обсягів внутрішнього й зовнішнього ринків (10-а складова). Нарешті, коли країни переходять до інноваційного етапу розвитку економіки, заробітна плата зростає настільки, що підтримувати її високий рівень життя зазначені країни можуть лише за умови, якщо компанії конкурують використовуючи нову і/або унікальну продукцію, послуги, моделі або процеси. На цій стадії компанії повинні конкурувати за рахунок новітніх технологій (12-а складова), продукуючи нові різноманітні товари, і за рахунок високорозвинених процесів або бізнес-моделей (11-а складова). ІГК враховує етапи економічного розвитку: велика питома вага надається тим складовим, які відносно більш важливі для поточної стадії економічного розвитку країни. Тобто, незважаючи на те, що усі 12 складових мають конкретне значення для усіх країн, відносна важливість кожної складової залежить від того, на якому етапі перебуває країна. Щоб це врахувати, складові сгруповані у три субіндекси, кожен з яких є найважливішим на певній стадії розвитку економіки. Субіндекс базові вимоги об єднує складові, що мають визначальне значення для країн на факторній стадії. Субіндекс підсилювачі ефективності включає ті складові, які є критичними для країн на етапі становлення ефективної економіки, а субіндекс фактори розвитку та інноваційного потенціалу охоплює ті складові, що є критичними для інноваційно-орієнтованих країн. Ці три субіндекси показані на Рисунку 1.1. Вагові долі для кожного субіндекса на кожному етапі розвитку показані у Таблиці 1.1. Вагові долі, зазначені у таблиці, були розраховані шляхом побудови регресій залежності темпів зростання ВВП на душу населення від результату по кожному субіндексу за роки, що минули, унаслідок чого були отримані різні коефіцієнти для кожного етапу розвитку економіки. Після округлення даних економетричних підрахунків було вибрано показники ваги, які відображені у Таблиці 1.1. Визначення етапів розвитку Стадії розвитку економіки визначаються за допомогою двох критеріїв. Перший рівень ВВП на душу населення із врахуванням ринкового курсу валют. Цей повсюдно поширений показник використовується для приблизного розрахунку заробітних плат, оскільки не існує міжнародних даних щодо заробітних плат по всіх країнах. Використовувані порогові значення діапазонів також показані у Таблиці 1.1. Другий критерій використовується для багатих країн, процвітання яких залежить від видобутку ресурсів. При підрахунку визначається частка корисних копалин у загальному експорті (товари й послуги) країни, і передбачається, що за умови, коли корисні копалини становлять понад 70% (вимірюється шляхом використання середнього значення впродовж п яти років), країна є переважно факторно-орієнтованою. Країни, економіка яких перебуває між двома будьякими з цих трьох стадіями, вважаються країнами з «перехідною економікою». Для цих країн питома вага складових повільно змінюється протягом розвитку країни, яка відбиває процес плавного переходу від однієї стадії розвитку до іншої. Завдяки цьому ми надаємо перевагу тим сферам, які з розвитком країни набувають більшої ваги у конкурентоспроможності країни, і унаслідок цього ІГК може поступово «штрафувати» ті країни, котрі не готуються до наступного етапу. Класифікація країн на стадії розвитку наведена у Таблиці 1.2. ДЖЕРЕЛА ДАНИХ З метою виміру даних у ІГК використовуються статистичні дані. Ми отримуємо їх від Держстату, інших організацій в т.ч. тих, що мають міжнародне визнання (зокрема, Організація Об єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Всесвітня організація охорони здоров я (ВООЗ)). Крім того, у ІГК використовуються дані щорічного Опитування керівників Всесвітнього економічного форуму (Опитування) з метою охоплення тих понять, котрі вимагають більш якісної оцінки або для яких відсутні міжнародні порівняльні статистичні дані відносно цілої низки економік. ЗМІНИ ПРИ РОЗРАХУНКУ ІГК Цього року до структури ІГК було внесено кілька змін: zіз складової інституції (1-я складова) був вилучений показник державні послуги на підтримку бізнесу zпоказник вплив оподаткування (6.04) був замінений на вплив оподаткування на бажання інвестувати (6.04) та вплив оподаткування на бажання працювати (7.05) zпоказник відтік розумів (7.07) був замінений на два показника, а саме: здатність утримувати таланти (7.08) та здатність залучати таланти (7.09). ОХОПЛЕННЯ КРАЇН У цьому році охоплення збільшилося від 144 до 148 країн. З-поміж нових країн: М янма, Бутан, Лаоська Народно-Демократична Республіка. Також, після року відсутності було знову включено Туніс та Анголу. Крім того, із Звіту цього року була вилучена одна країна, ВЕФ не мав можливості отримати дані у Таджикістані. РОЗДІЛ 1. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2013: Забезпечення сталого зростання та формування стійкості 19