ОРГАНІЗАЦІЯ ТА НОРМУВАННЯ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ

Висвітлено історичні аспекти формування і розвитку організації та нормування праці. Розглянуто об єкт, предмет та завдання організації праці, значення і сутність нормування праці. Проаналізовано стан та якість організації та нормування праці на підприємстві. Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ Навчальне видання Калина Алла Василівна Організація та нормування праці на виробництві Навчальний посібник А. В. Калина ОРГАНІЗАЦІЯ ТА НОРМУВАННЯ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ Навчальний посібник Редактор Т. М. Коліна Коректор М. М. Гігієва Комп ютерне верстання О. Л. Тищенко Оформлення обкладинки О. О. Стеценко Підп. до друку 30.10.13. Формат 60 84/ 16. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 27,66. Обл.-вид. арк. 19,12. Наклад 1000 пр. Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП) 03039 Київ-39, вул. Фрометівська, 2, МАУП ДП «Видавничий дім «Персонал» 03039 Київ-39, просп. Червонозоряний, 119, літ. ХХ Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб єктів видавничої справи ДК 3262 від 26.08.2008 р. Надруковано в друкарні ДП «Видавничий дім «Персонал» Київ ДП Видавничий дім Персонал 2015

Рецензенти: О. В. Куроченко, д-р екон. наук, проф. І. Л. Петрова, д-р екон. наук, проф. В. А. Савченко, д-р екон. наук, проф. Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол 11 від 27.12.06) 83. Игумнов Б. Н. Автоматизированные системы проектирования и нормирования труда / Б. Н. Игумнов. Львов: Світ, 1992. 84. Методика нормирования труда при многостаночном (многоагрегатном) обслуживании. М.: Информэлектро, 1984. 85. Методические основы нормирования труда рабочих в народном хозяйстве. М.: Экономика, 1987. 86. Методические рекомендации по научной организации труда рабочих. М.: НИИ труда, 1967. 87. Нормативные материалы по нормированию труда. М.: Экономика, 1987. 88. Общемашиностроительные нормативы режимов резания для технического нормирования работ на металлорежущих станках. М.: Машиностроение, 1967. 89. Смирнов Е. Л. Справочное пособие по научной организации труда / Е. Л. Смирнов. М.: Экономика, 1996. 90. Черкасов Г. Н. Научная организация труда: содержание, методы / Г. Н. Черкасов. М.: Профиздат, 1967. Калина, А. В. Організація та нормування праці на виробництві: навч. посіб. / А. В. Калина. К. : ДП Вид. дім Персонал, 2015. 476 с. Бібліогр.: с. 468 475. ISBN 978-617-02-0133-1 Висвітлено історичні аспекти формування і розвитку організації та нормування праці. Розглянуто об єкт, предмет та завдання організації праці, значення і сутність нормування праці. Проаналізовано стан та якість організації та нормування праці на підприємстві. Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. 966-608-000-0 ISBN 978-617-02-0133-1 ББК А. В. Калина, 2015 Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП), 2015 ДП Видавничий дім Персонал, 2015

72. Шибаев А. А. Нормирование труда: состояние, основные направления развития, государственная политика в данной сфере / А. А. Шибаев //www.niitruda.ru/analytics/ publications 73. Экономика и рынок труда / под ред. А. С. Головачева. Минск: Вышэйшая шк., 1994. 74. Экономика и социология труда / под ред. Б. Ю. Сербиновского и В. А. Чуланова. Ростов н/д.: Феникс, 1999. 512 с. (Серия: Учебники, учебные пособия). 75. Эпштейн Д. И. Методические положения по укрупненному нормированию станочных работ на основе однострочных нормативов времени / Д. И. Эпштейн. Л.: Изд-во ЛИЭН, 1963. Додаткова 76. Арон Е. И., Калитич Г. И. Микроэлементное нормирование и проектирование труда / Е. И. Арон, Г. И. Калитич. К.: Техника, 1983. 77. Базовая система микроэлементных нормативов (БСМ-1): метод. и нормат. материалы. М., 1989. 78. Беклешев В. К., Завлин П. Н. Нормирование в научнотехнических организациях / В. К. Беклешев, П. Н. Завлин. М.: Экономика, 1989. 79. Гупалов В. К. Управление рабочим временем на предприятии / В. К. Гупалов. М.: Финансы и статистика, 1991. 80. Гурьянов С. Х., Поляков И. К., Ремизов К. С. Справочник экономиста по труду / С. Х. Гурьянов, И. К. Поляков, К. С. Ремизов. М.: Экономиздат, 1963. 81. Гурко Ф. М., Балащак Р. Г., Михайлов З. В. Методы разработки и внедрения микроэлементных нормативов трудовых процессов: метод. рекомендации / Ф. М. Гурко, Р. Г. Балащак, З. В. Михайлов. К., 1992. 82. Иванова Б. Н., Самарина И. Д. Экономика, организация труда и управление в нефтеперерабатывающей промышленности / Б. Н. Иванова, И. Д. Самарина. М.: Химия, 1987. ЗМІСТ Вступ... 5 Розділ 1. Організація праці на виробництві...22 1.1. Організація праці: об єкт, предмет та її завдання...22 1.2. Сутність організації праці, основні напрями і завдання наукової організації праці...33 1.3. Завдання і джерела аналізу організації праці...45 1.4. Поділ і кооперація праці на виробництві...51 1.5. Трудовий процес як об єкт організації праці і складова виробничого процесу...68 1.6. Робоче місце: організація та обслуговування...84 1.7. Колективна форма організації праці. Основні типи трудових колективів...106 1.8. Прогресивні форми організації праці. Конвеєрна система організації праці...120 1.9. Багатоверстатне обслуговування...130 1.10. Аналіз та оцінювання ефективності організації управлінської праці...144 1.11. Умови, дисципліна, охорона і стимулювання праці...156 1.12. Аналіз стану та якості організації праці на підприємстві...190 1.13. Комплексне проектування організації праці та впровадження організаційних нововведень...203 474 3

Розділ 2. Нормування праці на виробництві...211 2.1. Значення, сутність, мета та завдання нормування праці...211 2.2. Загальні принципи державної політики у сфері нормування праці та їх нормативно-правове забезпечення...223 2.3. Виробничий процес та моделювання рухів...242 2.4. Вивчення витрат робочого часу...251 2.5. Методи вивчення трудових процесів і витрат робочого часу...270 2.6. Норми праці та їх використання на виробництві...286 2.7. Методи і способи нормування праці та організація робіт з розробки трудових нормативів...301 2.8. Нормування праці управлінського персоналу...320 2.9. Організація нормування праці на підприємствах...335 2.10. Планування робіт з удосконалення організації і нормування праці...363 2.11. Сучасне нормування праці за кордоном...374 Післямова...402 Додатки...408 Основні терміни...456 Список використаної та рекомендованої літератури...468 59. Раппопорт В. С. Основы нормирования управленческого труда на промышленных предприятиях / В. С. Раппопорт. М.: Экономика, 1968. 69 с. 60. Сандуленко М. Ю. Аналіз діючих систем мікроелементних нормативів з метою можливості їх використання для удосконалення нормативної бази України / М. Ю. Сандуленко, Т. В. Перепельчук // Формування ринкової економіки: зб. наук. пр.: Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. Ч. 1. Т. 1. К.: КНЕУ, 2007. С. 724 729. 61. Слезингер Р. З. Труд в условиях рыночной экономики / Р. З. Слезингер М.: Инфра, 1996. 62. Спиркин А. Г. Основи філософії. / А. Г. Спиркин. М.: Політіздат, 1988. 592 с. 63. Справочник нормировщика. Л.: Машиностроение, 1986. 64. Типовые нормы времени на работы, выполняемые экономистами по труду на производстве М.: Экономика, 1989. 65. Тюріна Н. М. Основні напрямки удосконалення нормативної бази з праці: автореф. дис.... на здоб. наук. ступ. Хмельницький, 1998. 66. Тян Р. Б., Багирова І. В. Організація виробництва / Р. Б. Тян, І. В. Багирова. К.: Центр навч. л-ри, 2005. 67. Уманский A. M., Сумцов В. Г. Международные трудовые нормы и рекомендации / A. M. Уманский, В. Г. Сумцов. Луганск: ВУГУ, 1999. 248 с. 68. Физиологические принципы разработки режимов труда и отдыха. Л.: Наука, 1984. 69. Фильев В. И. Нормирование труда на современном предприятии: метод. пособие / В. И. Фильев. М.: Бухгалтер. бюл., 1996. 70. Фильев В. И. Техническое нормирование на предприятиях химической промышленности / В. И. Фильев. Л.: Химия, 1989. 71. Черняева Д. В. Нормирование труда в зарубежных странах / Д. В. Черняева // Труд за рубежом. 2008. 1. С. 108 127. 473

ліна // Податковий вісн. України. 2006. 29. С. 62 63. 48. Организация и нормирование труда: учеб. пособие для вузов / под ред. В. В. Адамчука. М.: Финстатинформ, 2000. 301 с. 49. Основи нормування праці в народному господарстві України: навч. посіб. Краматорськ, 2001. 385 с. 50. Павленко А. П. Совершенствование нормирования труда инженерно-технических работников и служащих / А. П. Павленко. М: Экономика, 1976. 51. Панфилова Н. Ю., Медведєва Ю. В., Марков М. В. Альбом наглядных пособий по организации и нормированию труда / Н. Ю. Панфилова, Ю. В. Медведєва, М. В. Марков. СПб., 2005 77 с. 52. Пашуто В. П. Организация и нормирования труда на предприятии: учеб. пособие / В. П. Пашуто. М.: Новое знание, 2001. 405 с. 53. Пашуто В. П. Организация, нормирование и оплата труда на предприятии / В. П. Пашуто. М.: КНОРУС, 2007. 54. Петрова І. Л. Управління персоналом у процесі організаційних перетворень / І. Л. Петрова // Формування ринкової економіки: зб. наук. пр.: Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики. Т. 1. Ч. 1. К.: КНЕУ, 2007. С. 646 655. 55. Погорелов Н. И. Нормирование труда в промышленности / Н. И. Погорелов. Харьков, 1991. 56. Подоровская М. М. Организация труда: конспект лекций / М. М. Подоровская. 2-е изд., стер. К.: МАУП, 2004. 102 с. 57. Положення про порядок розроблення нормативних матеріа лів для нормування праці. Краматорськ, 1997. 58. Процик О. П., Бабій І. В. Сучасні перспективи нормування праці в управлінні бізнесом / О. П. Процик, І. В. Бабій // www.confcontact.сom/2007may/5_procik.htm 472 ВСТУП Організація праці та нормування праці це два взаємопов язані напрями однієї науки, які не можуть бути розірвані, оскільки в їх основі лежить праця найважливіший соціально-економічний процес у життєдіяльності суспільства. Організація праці та нормування праці пов язані між собою, однак деякі фахівці вважають, що їх необхідно розглядати окремо. Слід зауважити, що це дві сторони однієї медалі, тому що без організації праці недоцільно встановлювати міру праці, а міра праці буде недоречна за відсутності необхідної організації. Усе має бути збалансованим, оскільки виробничий процес об єднує всі сторони і всі його складові (див. рис. 1). Термін організація має кілька значень. Перше значення це внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодії відносно окремих частин цілого. В цьому розумінні організація праці на підприємстві становить систему виробничих взаємозв язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Істотною ознакою організації праці є порядок трудового процесу на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці. Друге значення терміна організація це сукупність процесів чи дій, що призводять до утворення і вдосконалення зв язків між частинами цілого. Логічніше було б вживати в цьому розумінні слово організовування, але воно не поширене в українській мові. Тобто це дія, функція управління. В цьому розумінні організація праці на підприємстві це сукупність процесів і дій зі встановлення чи вдосконалення порядку здійснення трудового процесу і пов язаних з ним взаємозв язків працівників між собою та із засобами виробництва. Третє значення терміна організація це об єднання людей, що разом реалізують певну програму або мету і діють на 5

Організація праці Режим праці та відпочинку Трудомісткість продукції Виробничий процес Робочі місця Технологічний Трудовий Умови праці Форми організації праці Дисципліна та мотивація праці Професійна підготовка персоналу Робочий час Мікроелементне нормування Методи вивчення витрат робочого часу Нормативні матеріали Нормування праці Рис. 1. Взаємозв язок організації та нормування праці 34. Лучанов С. Нормирование труда: просто о серьезном // Менеджер по персоналу. 2009. 12. С. 54 64. 35. Лучанов С. Нормирование труда служащих // Менеджер по персоналу. 2010. 7. С. 66 69. 36. Миценко І. М. Методи забезпечення сприятливих умов праці у матеріальному виробництві: автореф. канд дис.... на здоб. наук. ступ. / І. М. Миценко. Кіровоград, 1997. 37. Научная организация и нормирование труда в машиностроении. М.: Машиностроение, 1991. 38. Научная организация труда и управления / под общ. ред. акад. АН УССР А. Н. Щербаня. 2-е изд. М.: Экономика, 1966. 417 с. 39. Нормирование и научная организация труда: справ. пособие / под ред. Н. А. Лобанова. Л.: Лениздат, 1978. 360 с. 40. Нормирование труда / Б. М. Генкин и др. М.: Экономика, 1985. 41. Нормирование труда в промышленности. М.: Экономика, 1982. 42. Нормирование труда / под ред. Б. М. Генкина. М.: Экономика, 1985. 43. Нормирование труда в условиях интенсификации производства. К.: Техника, 1988. 44. Нормування праці / за ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. К., 1995. 45. Общемашиностроительные нормативы времени для нормирования многостаночных работ на металлорежущих станках. М.: Экономика, 1989. 46. Общемашиностроительные нормативы времени на слесарную обработку деталей и слесарно-сборочные работы по сборке машин и приборов в условиях массового, крупносерийного и среднесерийного типов производства. М.: Экономика, 1991. 47. Одерій В., Асадуліна В. Нормування праці управлінського персоналу один із основних напрямів підвищення продуктивності на підприємстві / В. Одерій, В. Асаду- 6 471

24. Колесник В. В. Социально-экономические аспекты организации и нормирования управленческого труда / В. В. Колесник, Н. Н. Сердюк // Соц.-экон. аспекты промышл. политики: сб. науч. тр.: Управление человеческими ресурсами: государство, регион, предприятие. Донецк, 2006. Т. 3. С. 211 218. 25. Колот A. M. Мотивація персоналу: підручник / А. М. Колот. К.: КНЕУ, 2002. 337 с. 26. Колот A. M., Грішнова О. А., Герасименко О. О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / A. M. Ко лот, О. А. Грішнова, О. О. Герасименко. К.: КНЕУ, 2009. 711 с. 27. Костин Л. А. Международная организация труда / Л. А. Костин. М.: Экзамен. 416 с. 28. Костишина Т. А. Вдосконалення методів оцінки праці та її оплати в контексті інтеграції України до ЄС / Т. А. Костишина // Вісн. Хмельниц. нац. ун-ту. Економічні науки. 2005. 2. Т. 1. С. 129 133. 29. Кравчук О. М. Нормування праці в ретроспективі зарубіжної економічної науки: науковий погляд на його розвиток: зб. наук. пр. Луцьк: Луц. нац. тех. ун-т, 2007. Вип. 4. 413 с. (Серія: Економічна теорія та економічна історія ). 30. Кравчук О. М. Основні концепції українських вчених у сфері нормування праці / О. М. Кравчук // Основні концепції українських учених у сфері нормування праці. Луцьк, 2007. С. 28 35. 31. Крушельницька Я. В. Фізіологія та психологія праці. К.: КНЕУ, 2005. 32. Кузьменко В., Маляєв В. Нормування праці підґрунтя для підвищення заробітної плати / В. Кузьменко, В. Маляєв // Праця і зарплата. 2010. 35. С. 4 5. 33. Лутай Л. А. Дисципліна відносин: стратегія розвитку та механізм забезпечення : монографія / Л. А. Лутай. Донецьк: ДонНУЕТ, 2007. 377 с. 470 основі встановлених правил та процедур. У цьому значенні в економічній літературі це слово найчастіше вживається як синонім слів господарюючий суб єкт, підприємство з відтінком невиробничої сфери діяльності такого підприємства. Отже, організація праці повинна розглядатися з двох боків: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематична діяльність людей щодо впровадження нововведень в існуючу організацію праці для приведення її відповідно до досягнутого рівня розвитку науки, техніки і технології. Праця людей у процесі виробництва організовується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природнотехнічну і соціально-економічну. Ці сторони тісно пов язані між собою, постійно взаємодіють, що, своєю чергою, передбачає контроль за правильним і доцільним використанням живої праці. Організація та нормування праці тісно взаємопов язані з організацією виробництва. Як складова організації виробництва організація та нормування праці включає проведення заходів, спрямованих на раціональне використання робочої сили. Під час підготовки пропонованого посібника було використано як розробки сучасних авторів, так і досвід тих, хто займався цими питаннями багато років тому. Так, кандидат економічних наук М. М. Подоровська більшу частину свого життя присвятила пропаганді та впровадженню наукових принципів організації праці у виробництво. Тому в основу першої частини книги покладено її розробку з організації праці, видану в МАУП у 2001 р. Щодо другої частини, де висвітлюються основи нормування праці як процесу визначення об єктивно необхідних витрат робочого часу в різних сферах діяльності людини і як складової суспільної організації праці, автор присвячує її світлій пам яті свого вчителя, людині з великим серцем і 7

спеціалісту з питань нормування праці, кандидату економічних наук В. І. Чернову. Навчальний посібник призначений для студентів вищої школи і може бути використаний студентами як стаціонару, так і заочної, і дистанційної форм навчання. Після кожної теми подаються питання для самоконтролю, наприкінці кожного розділу практикум. Посібник розрахований на використання в навчальному процесі в економічних вищих навчальних закладах, а також у тих, де викладають організацію та нормування праці. З 2012 р. в Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана наука Організація та нормування праці вивчається комплексно. Автор, будучи одним із викладачів, що брали участь у складанні робочої програми з вивчення цієї науки, вважає таке поєднання доцільним і пропонує навчальний посібник як спробу комплексного її викладання. Сучасна освітня концепція передбачає здобуття знань і отримання навичок у сфері соціально-трудових відносин, організації праці та її нормування також студентами технічних й інженерних спеціальностей. Посібник може використовуватися в різних коротко- і довгострокових програмах перепідготовки й підвищення кваліфікації фахівців у сфері управління персоналом. Історичні аспекти формування і розвитку організації та нормування праці. Розробка основ науки Організація та нормування праці з метою їх раціоналізації почала активно здійснюватися з другої половини XVIII ст. До цього лише фрагментарно займалися окремими проблемами цієї науки. Так, Де-ля-Гір установив зв язок між масою людського тіла та фізичною силою людини; М. Перрова (1760) та Ч. Бебідж (1830) працювали над систематизацією вивчення методів праці; у 1849 р. у Франції була видана книга Рекомендації щодо вибору професій ; І. М. Сеченов як результат дослідження головного мозку у 1863 р. випустив книжку Рефлекси головного мозку ; Ф. Гальтон у 1883 р. уперше запропонував 8 10. Вишневская Н. Динамика рабочего времени: сравнительный анализ / Н. Вишневская // Мировая экономика и международные отношения. 2001. 2. С. 61 72. 11. Головач А. С., Березина Н. С., Бокун Н. Ч. Организация, нормирование и оплата труда / А. С. Головач, Н. С. Березина, Н. Ч. Бокун. М., 2004. 12. Горбатюк К. В. Шляхи удосконалення нормування праці в Україні / К. В. Горбатюк // www.confcontact.com/2007nov/ gorbatyuk.htm 13. Гупалов В. К. Управление рабочим временем / В. К. Гупалов. М.: Финансы и статистика, 1998. 240 с. 14. Данюк В. М., Райковська Г. О. Нормування праці / В. М. Данюк, Г. О. Райковська. К., КНЕУ, 2006. 15. Дмитренко Ю. П. Трудове право України: підручник / Ю. П. Дмитренко. К.: Юрінком Інтер, 2009. 624 с. 16. Ерохова В. А. Нормирование труда: новые подходы к порядку организации / В. А. Ерохова // Кадровик. Управление персоналом. 2008. 6. 17. Єрьоменко В. О., Рижиков B. C., Коваленко С. О. Основи нормування праці: навч. посіб. / В. О. Єрьоменко, B. C. Рижиков, С. О. Коваленко. К.: ТОВ Вид-во Дельта, 2006. 288 с. 18. Єрьоменко В. О., Рижиков B. C., Коваленко C. О. Основи нормування праці: навч. посіб. / В. О. Єрьоменко, B. C. Рижиков, C. О. Коваленко. К.: Центр навч. л-ри, 2006. 192 с. 19. Жорсткі норми для працівників в Японії // www.pib.odessa. ua/?p=922 20. Закон України Про оплату праці // Закони України. Т. 8. К.: Ін-т законодавства, 1997. 21. Кодекс законів про працю України. К.: Реко-прес, 1992. 22. Калина А. В. Економіка, планування та організація діяльності підприємства / А. В. Калина. К.: ВМУРоЛ Україна, 2006. 23. Калина А. В. Економіка праці та соціально-трудові відносини / А. В. Калина. К.: МАУП, 2012. 469

468 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Основна 1. Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко A. M. та ін. Нормування праці: підручник / В. М. Абрамов, В. М. Данюк, A. M. Гриненко та ін. К., 1995. 208 с. 2. Алексеева Л. Б. Нормирование труда конструктора / Л. Б. Алексеева. М.: Экономика, 1982. 3. Армстронг М. Практика управления человеческими ресурсами / М. Армстронг. [10-е изд.]; пер. с англ. под. ред. С. К. Мордовина. СПб.: Питер, 2010. 848 с. 4. Багрова І. В. Нормування праці: навч. посіб. / І. В. Багрова. К.: Центр навч. л-ри, 2003. 212 с. 5. Блажієвська Г. В. Структура комплексної системи нормування праці в основному і обслуговуючому виробництвах: автореф. канд. дис.... на здоб. наук. ступ. / Г. В. Блажієвська. Хмельницьк, 1996. 6. Бухалков М. И. Организация и нормирование труда: учебник для вузов / М. И. Бухалков; под ред. проф. М.В. Мельник. М.: ИНФРА-М, 2008. 416 с. 7. Бержак А. В., Комишник В. І. Методичні вказівки для самостійної роботи студентів з курсу Організація та нормування праці / А. В. Бержак, В. І. Комишник. Миколаїв: Нац. ун-т кораблебудування ім. Адмірала Макарова, 2007. 8. Верба Д. В. Управління відтворенням робочих місць для досягнення збалансованого розширення зайнятості Автореф. канд. дис.... на здоб. наук. ступ. / Д. В. Верба. К.: МАУП, 2004. 9. Верхоглядов Н. І., Ядранський Д. М., Лисенко Ю. В., Слабко Я. Я. Нормування праці: навч.-практ. посіб. / Н. І. Верхоглядов, Д. М. Ядранський, Ю. В. Лисенко, Я. Я. Слабко. К., 2009. 368 с. застосовувати тестові випробування для діагностичного оцінювання особистості. Однак бурхливого розвитку цей процес набув на зламі XIX XX ст., коли у практику широко ввійшло розчленовування робіт (редукція праці) на елементи й утвердився термін нормування праці (Ф. Тейлор (1883), дослідження подружжя Френка та Ліліан Гілбертів (1912). На межі XIX і XX ст. у характері виробництва сталися найбільші зрушення. Передусім різко зросли його масштаби і концентрація. З явилися підприємства-гіганти, на яких були зайняті тисячі, а деколи й десятки тисяч робітників і інженерів, застосовувалося дороге устаткування, складні технологічні процеси, засновані на останніх досягненнях науково-технічної думки. Для їх обслуговування були потрібні вже освічені й грамотні люди, які свідомо і зацікавлено ставляться до своєї праці та її результатів. У цих умовах необхідною стала докорінна зміна моделі управління виробництвом, впровадження інших організаційних структур, схем підпорядкованості, суворе дотримання технологій, точність виконання завдань, обґрунтоване стимулювання і т. ін. Ф. Тейлор розвивав організацію праці у чотирьох сферах: 1) нормування (будь-яку працю можна структурувати і виміряти); 2) дослідження співвідношення часу і задачі (результату необхідно досягати до визначеного часу); 3) систематичний відбір і навчання працівників; 4) наявність грошових стимулів. Науковець вважав, що потрібно створити систему, яка б примусила робітника працювати з максимальною інтенсивністю. До основних факторів високої продуктивності праці Ф. Тейлор відносив урок (завдання, норму) і премію за виконання уроку. У разі невиконання уроку робітник не лише не отримує премії, а й зменшується його основна відрядна оплата. 9

Ф. Тейлор вважав, що кожному прийому, кроку, руху робітника повинна передувати розумова підготовча робота у спеціально організованому розрахунковому або розподільчому бюро. При цьому основу наукової організації праці становив хронометраж, а пізніше застосовувалася кінозйомка. Кожен трудовий процес поділявся на якомога більшу кількість елементів. Кожний елемент перевірявся з погляду доцільності, вироблявся аналіз кожного руху, досліджувалися можливості скорочення, спрощення рухів і виконання їх найдоцільнішим способом; усі неспритні й марні рухи виключалися. Г. Емерсон у 1911 р. у своїй головній роботі Дванадцять принципів продуктивності сформулював дванадцять принципів управління підприємством та вперше ввів поняття ефективність. А. А. Файоль розробив систему з 14 принципів розподілу і спеціалізації праці. Вони поділялися на структурні, принципи процесу і принципи кінцевого результату. Пізніше А. Могенсен (1930) поширив ці дослідження з рівня окремих операцій на весь виробничий процес, а Г. Мейнард (1939) додав системного характеру пошуку і використанню різних засобів раціоналізації. У результаті склався підхід, який було названо проектуванням раціональних методів роботи. Цей підхід передбачає аналіз, синтез, стандартизацію і нормування, пристосування працівника до вимог техніки і технології, до нормалізації трудових процесів. Особливий внесок у розвиток науки Організація та нормування праці зробили Френк та Ліліан Гілберти. Вони займалися вивченням фізичних рухів працівників при виконанні роботи, з метою розчленовування їх на більш дрібні, дискретні рухи, для зменшення фізичних зусиль і підвищення продуктивності праці, при виконанні певних виробничих операцій. Рання діяльність Ф. Гілберта була схожа на те, що робив Ф. Тейлор. Пізніше він організував свою власну консультативну компанію й приєднався до руху наукового менеджменту. 10 основні групи факторів продуктивності: зовнішні та внутрішні. Підвищення продуктивності праці визначають такі фактори: матеріально-технічні, організаційно-економічні, соціально-психологічні. Функції обслуговування (основні): виробничо-підготовча (комплектування предметів праці, видача виробничого завдання і технічної документації, виробничий інструктаж); ремонтна (підтримка устаткування в робочому стані шляхом періодичних оглядів і ремонтів); забезпечення інструментом (ремонт, зберігання, доставка інструменту і технологічного оснащення); налагоджувальна (налагодження і регулювання устаткування); енергетична (забезпечення усіма видами енергії); матеріальне забезпечення (отримання, зберігання та видача на робочі місця матеріалів і деталей); транспортна (переміщення матеріалів, деталей та виробів); технічного контролю (контроль якості матеріалів, деталей, готових виробів); господарсько-побутова (прибирання приміщень, забезпечення працівників спецодягом та інші види побутового обслуговування); Кожна функція обслуговування здійснюється певною професійно-кваліфікаційною групою обслуговуючих робітників. Ціна робочої сили це сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості. Штатний розпис нормативний документ підприємства, в якому подається перелік посад, що є на цьому підприємстві, чисельність працівників згідно з цими посадами, розміри їхніх місячних посадових окладів. Якість робочої сили це сукупність властивостей людини, які виявляються в процесі роботи і включають кваліфікацію та особисті характеристики працівника (фізіологічні і соціально-психологічні особливості), адаптованість.

Тарифна сітка це шкала кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Слугує для диференціації розміру заробітної плати працівників залежно від їхньої кваліфікації, визначення співвідношення в оплаті праці працівників, які виконують роботи різної складності. Тарифна ставка визначає розмір заробітку за годину, день або місяць роботи. Тарифна ставка 1-го розряду це мінімальна заробітна плата працівника, визначена в колективному договорі, встановлення якої залежить від економічного стану підприємства, його фінансових можливостей на період дії колективного договору, державної, галузевої і регіональної гарантії мінімальної заробітної плати. Трудовий потенціал це сукупність кількісних і якісних характеристик, здібностей і можливостей трудоактивного населення, які реалізуються в межах і під впливом існуючої системи відносин. Трудові ресурси це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. До трудових ресурсів належить населення працездатного віку, крім непрацюючих інвалідів та непрацюючих осіб, які отримують пенсію на пільгових умовах. Трудомісткість це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (обернена величина виробітку). Розрізняють технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва, виробничу трудомісткість, трудомісткість управління виробництвом, повну трудомісткість. Умови праці сукупність взаємопов язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, зумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров я і працездатність людини. Фактори підвищення продуктивності це рушійна сила, істотна причина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності. Розрізняють дві 466 На початку своєї діяльності Ф. Гілберт розробив систему керування будівництвом, що складалася з трьох частин. 1. Система занять була системою бухгалтерського обліку, розробленою на допомогу підрядникові у підрахунку різних витрат за тиждень роботи. 2. Конкретна система містила докладні поради конкретним підрядникам, а саме: необхідність контролювати робітників, включаючи потребу проведення спортивних змагань між групами робітників, для найшвидшого завершення роботи. Уся робота розподілялася між групами робітників, які змагалися у тому, щоб швидше виконати конкретне завдання. 3. На основі вивчення рухів запропоновано систему кращого способу кладки цегли. Робітників не лише навчали як працювати з цеглою, а й пояснювали, чому цей спосіб кращий. Також наголошувалося на доцільності економії зусиль, а не швидкості виконання. Ф. Гілберт впровадив пошук підвищення продуктивності праці без докладання більших фізичних зусиль. Результатом його пошуку стало збільшення робітником денної норми кладки цегли з 1000 до 2700 штук без збільшення зусиль. У 1907 р. Ф. Гілберт познайомився із Ф. Тейлором. Співпрацюючи з Ф. Тейлором і поліпшуючи свою власну систему, він розробляв усе складніші методи вимірювання часу роботи. Саме у цей час Ф. Тейлор починає займатися розвитком теорії менеджменту. Своїми експериментами і науковими працями він намагався довести, що розроблені методи наукової організації праці і сформульовані на їх основі принципи нау кового менеджменту внесуть істинну революцію в сучасне виробництво, замінивши застарілі авторитарні методи управління більш раціональними, науковими підходами. Система Ф. Тейлора полягала в послідовному проведенні принципу розподілу праці на працю виконавчу та розпорядчу. Він розглядав науковий менеджмент як дієвий засіб наближення інтересів всього персоналу, завдяки підви- 11

щенню благоустрою робітників і налагодженню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміністрацією у справі досягнення виробничих і економічних завдань підприємства. Сутність сформованої Ф. Тейлором системи ґрунтувалася на таких принципах: точне встановлення часу (виробітку) на основі розподілу процесу обробки, хронометражу операцій і вивчення рухів; добір інструментів, устаткування, режимів обробки, прийомів виконання робіт і робітників для досягнення максимальної продуктивності; контролювання методів роботи, а не продуктивності; повне відокремлення робітників від функцій адміністрації; функціональна система управління, що ґрунтується на розподілі безпосередньо адміністративних функцій. Френк і Ліліан Гілберти у своїх дослідженнях навпаки наполегливо шукали найкращий спосіб виконання конкретної роботи за допомогою вивчення рухів. Розроблена ними класифікація фаз операцій і процесів була не досить досконалою щодо виконання, однак не щодо ідеї. Ф. Гілберт організував підготовку інструкторів з наукової організації праці (НОП). Також він підтримував концепцію правильного вибору професії. Гілберти стояли у витоків мікроелементного нормування. Вони винайшли прилад мікрохронометр, що разом з кінокамерою дозволяв точно визначити кількість і склад рухів при виконанні заданої операції. За допомогою цього приладу їм вдалося виділити 17 основних, тобто найчастіше повторюваних рухів кисті руки, які вони назвали, перевернувши навпаки своє прізвище, треблігами. Ф. Гілберт також розробляв циклографічну методику приєднання маленької електричної лампочки до руки, пальця, або кисті робітника для фіксування на плівці рухів, що давало можливість проводити більш точний аналіз елементарних рухів робітників. Метод формування раціональних операцій на основі требліг-підходу був однією з форм реалізації ідеї 12 бути комплексною (всі функції обслуговування мають узгоджуватися між собою); бути економічно вигідною (забезпечення виробництва всіма видами обслуговування при мінімальних витратах). Соціальні завдання полягають у підвищенні рівня задоволеності людей своєю роботою (підвищення змістовності та привабливості праці, створення умов для зростання культурно-технічного рівня робітників, розвитку їх здібностей). Способи організації обслуговування: 1) централізоване обслуговування проводиться з єдиного центру, що знаходиться в цеху чи на підприємстві. Застосовується в основному на великих підприємствах з масовим чи великосерійним типом виробництва; 2) децентралізоване обслуговування функції обслуговування здійснюються безпосередньо в цехах, на дільницях чи об єктах; 3) змішане обслуговування полягає в тому, що частина найбільш важливих і складних функцій виконується централізовано, а інші децентралізовано, силами самих цехів і бригад. Стимул спонукання до дії, причиною якого є інтерес як форма реалізації потреб. Суміщення професій виконання одним робітником функцій двох чи більше професій. Характерне як для індивідуальної, так і для бригадної організації праці робітників та спеціалістів. Дає можливість раціонально використовувати робочий час, скорочувати простої устаткування, забезпечує взаємозамінність працівників. Тарифна система це сукупність нормативів, що регулюють основну частину заробітної плати працівників. Використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, диференціації розмірів заробітної плати працівників залежно від їхньої кваліфікації, відповідальності, умов праці (тобто її шкідливості, важкості, інтенсивності, привабливості тощо), кількості та результатів. За допомогою тарифної системи установлюються співвідношення між низько- і високооплачуваними категоріями працівників. 465

за професіями (токар, конструктор, керівник); за кількістю виконавців (індивідуальні, колективні); за ступенем спеціалізації (спеціалізовані, універсальні); за рівнем механізації (ручні, механізовані, автоматизовані, апаратні); за специфікою умов праці (стаціонарні, рухомі, підземні, висотні, зі шкідливими або небезпечними умовами праці). Робочий час це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов язки. Розподіл праці розмежування діяльності людей у процесі спільної праці. Функціональний розподіл праці відбувається між різними категоріями робітників, яків входять до складу персоналу (керівники, спеціалісти, службовці, основні і допоміжні робітники). Технологічний розподіл праці передбачає поділ виробничого процесу за технологічними операціями і процесами (видами, фазами і циклами окремих робіт). Професійний розподіл праці це поділ працівників за професіями і спеціальностями. Кваліфікаційний розподіл праці це розподіл робіт за складністю. Система обслуговування робочих місць це комплекс постійно діючих заходів, регламентуючих види, обсяги, періодичність і методи виконання допоміжних та обслуговуючих робіт із забезпечення робочих місць усім необхідним для високопродуктивної праці. Система обслуговування повинна відповідати таким принципам: забезпечувати плановість обслуговування (узгодження регламенту обслуговування з оперативно-календарним планом виробництва); мати попереджувальний характер (виконання робіт під час перерв); бути надійною (забезпечувати точність регулювання, стійкість налагодження); 464 Ф. Тейлора про наявність деякого єдиного оптимального методу праці при виконанні повторюваних робіт. Недарма гаслом дослідницької роботи Френка й Ліліан Гілбертів був єдиний найкращий спосіб. Дослідження причин втоми робітників, проведене Френком і Ліліан Гілбертами, показало, що її причиною була не монотонність, а недостатній інтерес керівників до робітника. Вони стали ініціаторами організації в Америці комітету боротьби з утомою. Це дало поштовх розвитку менеджменту, розробці його наукових принципів та формуванню психології керування персоналом. Слід згадати, що завданням менеджменту (згідно з визначенням Уїльяма Едвардса Демінга) є створення середовища, де кожний може отримати задоволення від своєї роботи. На початку XX ст. саме Ф. Гілберт створив і випробував універсальні методи, які розвинули й удосконалили його послідовники (А. Шоу та ін.). Основними доповнюючими один одного інструментами такого вивчення на сьогодні є складання карт виробничих процесів, аналіз мікрорухів, хроноциклографія. Карти, маючи широкий діапазон деталізації від укрупнених маршрутних карт до докладних описів руху кожної з рук працівника, застосовували для визначення послідовності трудових операцій. Аналіз проводився кількома варіантами: найпростіший на основі сповільненої кінозйомки; більш детальний за допомогою карт треблігів (стандартних мікрорухів, виділених Ф. Гілбертом), що складаються при безпосередньому спостереженні; найтонший з використанням симокарт, що містять вказівки на співвідношення тривалостей окремих треблігів. Останні ґрунтувалися на шнурових схемах різного масштабу згідно з деталізацією маршрутної карти трудового процесу, а також на хроноциклограмах, що відображали траєкторії короткочасних робочих рухів. Требліги важливий інструмент будь-якого вивчення мікрорухів. Вони різняться за тим, чи належать до елементів безпосередньо продуктивної праці, обслуговуючої роботи або 13

пов язаних з ними перерв. Прикладом треблігів є: переміщення руки в напрямі до потрібного предмета, взяття предмета, переміщення предмета, відпочинок для усунення втоми та ін. Сьогодні фіксують 14 треблігів як елементів дії та 4 требліги, які виражають різні причинні варіанти її відсутності. Їх позначають різними символами та кольорами. Симокарта графічне відображення циклу одночасно виконуваних мікрорухів, яке розробляється, ґрунтуючись на їх вивченні в треблігах. Це найефективніший апарат для виявлення можливостей раціоналізації. Карту заповнюють на розділеному вертикально навпіл аркуші міліметрівки (одна частина для попереднього методу, інша для нового). У кожному випадку зверху в паралельних графах перелічують назви елементів дій, виконуваних лівою та правою руками. Під цим зліва направо розміщують колонки зі шкалою часу, на якій позначають дані хронометра, що відповідають назвам макрорухів, які наводяться потім, і ще далі треблігам, складовим кожного макроруху. Такі стандартні симокарти зазвичай застосовувались для вивчення мікрорухів при швидкоплинній індивідуальній роботі, а для бригадних робіт або таких, що потребували тривалого часу, ефективно використовувались спеціальні симокарти. Їх заповнювали за допомогою методу сповільненої кінозйомки, який спрямований в основному на фіксацію співвідношень тривалості окремих треблігів без виокремлення рухів різних частин тіла. Якщо робота складалася з коротких циклів рухів, що регулярно повторюються, або є тривалими, виконувались на великій площі, то важлива не так довжина шляху при окремих трудових рухах, як його траєкторія для всього комплексу рухів. При цьому найточнішим і найдокладнішим методом вивчення процесу роботи була хроноциклографія. Це фотографічний запис лінії усього циклу руху у вигляді фігури, утворюваної відблисками лампочок, які прикріплювались до рук робітника. Якщо такий спосіб був недоцільним (за наявності 14 Психофізіологічні завдання передбачають створення сприятливих умов праці (зменшення витрат важкої фізичної і ручної праці, зменшення монотонності, досягнення оптимальної інтенсивності праці). Раціональна організація праці означає забезпечення вирішення трьох взаємопов язаних груп завдань: економічних, психофізіологічних і соціальних. Реальна заробітна плата це плата, яка виражається в матеріальних благах і послугах, які працівник може фактично придбати за свою номінальну (грошову) заробітну плату. Реальні доходи це загальна сума грошових доходів, яка скоригована з урахуванням зміни споживчих цін. Резерви підвищення продуктивності праці це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. Ринок праці це система суспільних відносин, пов язаних із купівлею і продажем товару робоча сила ; сфера формування попиту й пропозиції на робочу силу; механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Робоча сила індивідуальна сукупність фізичних і духовних якостей людини, які використовуються під час виробниц тва товарів і послуг. Робоче місце це зона трудової діяльності працівника або групи працівників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно. Робоче місце це місце, на якому працює особа; оснащується відповідно до змісту виконуваних робіт необхідними знаряддями праці. Залежно від специфіки виконуваних функцій робочі місця можна класифікувати за такими ознаками: 463

місці так, щоб забезпечити вільний доступ до механізмів, економію рухів і пересувань працівника, зручну робочу позу, безпеку праці. Забезпечення цих умов досягається в ході планування робочих місць. Планування робочих місць доцільне просторове розміщення всіх матеріальних елементів виробництва на робочому місці, яке забезпечує економне використання виробничої площі та високопродуктивну працю робітника. Поділ праці на підприємстві це спеціалізація окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний. Праця це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Продуктивність це ефективність використання ресурсів праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації під час виробництва різних товарів і надання послуг. Виражає взаємозв язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність праці це плодотворність, ефективність витрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або в економії робочого часу, затраченого на одиницю продукції. Проектування системи обслуговування здійснюється в такій послідовності: 1) виявляють, які види обслуговування потребує кожне робоче місце; 2) формують склад груп робітників по кожній функції обслуговування. 462 фотоперешкод, великої тривалості циклу в часі та розкиданості в просторі), то використовувалась шнурова схема. Її монтували за результатами безпосереднього спостереження за допомогою голок і ниток на кальці плану робочої ділянки: показували лінії руху операторів (і переміщення матеріалів), визначаючи елементи роботи з високою концентрацією рухів, які надалі вивчались докладніше за допомогою хроноциклографії. Незалежно від застосовуваних засобів при аналізі всі трудові рухи розглядались на предмет необхідності, послідовності, суміщення та спрощення. Карти пропонованих рухів, операцій, процесів складалися з охопленням тієї самої сфери й у тому самому масштабі, що й карти існуючих (зазвичай на одному аркуші, щоб полегшити їх зіставлення). При цьому керувалися певними загальними принципами поліпшення роботи або економії рухів. Запропоноване А. Шоу їх лапідарне формулювання було таким: рухи повинні бути одночасними (щодо дії обох рук і кисті), симетричними (відносно уявної лінії, що проходить через середину корпуса людини), природними (не прямолінійними, а закругленими, з використанням механічних переваг положення корпуса людини при роботі), ритмічними (регулярними за повторюваністю і з мінімальними змінами у спрямованості, щоб останній рух поточного циклу легко переходив у початковий наступного), звичними (що допускають однакове виконання кожного разу і вироблення автоматизму). Досягнення цих властивостей значною мірою залежало і нині залежить від стандартизації матеріалів, механізмів та інструментів, використовуваних у процесі роботи, та правильної організації праці. Слід зауважити, що в подальшому розвитку науки Організація та нормування праці активну участь брали радянські вчені А. І. Роффе, В. Гальперін, П. М. Керженцев, А. К. Гастев, Є. Л. Смирнов та ін. Саме А. І. Роффе приділяв велику увагу мікроелементним нормуванням, проблемам редукції праці, 15

однак його розробки не були помічені, а новаторами в цьому питанні стали американські вчені, які вважаються розробниками й авторами різноманітних систем мікроелементного нормування. Серед публікацій початкового періоду розвитку організації праці слід відмітити також праці радянських учених А. А. Богданова, Н. А. Вітке, Ф. P. Дунаєвського, О. А. Єрманського, Е. Ф. Розмирович. У них висвітлено зміст проблем організації праці, основні напрями практичного її впровадження та стан роботи в галузі організації та нормування праці у той час. Розгляду різних аспектів організації та нормування праці в сучасних умовах присвячені праці таких російських учених, як: Б. М. Генкін, В. Л. Іноземцев, І. М. Разумов, C. M. Семенов, С. В. Смирнов, А. П. Степанов. У сучасних наукових публікаціях з проблем організації праці на підприємствах значна увага приділяється розвитку організації праці в Україні як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Серед вітчизняних авторів, які досліджують питання удосконалення організації праці, слід назвати Д. П. Богиню, В. М. Данюка, A. M. Колота, Т. А. Костишину, М. Ю. Сандуленко, Т. В. Перепельчук. Основну увагу вони зосереджують на теоретичних дослідженнях організації праці. Так, проблемам організації і нормування управлінської праці присвячені роботи В. М. Данюка, В. В. Колесник, Н. Н. Сердюк. Досліджуючи як один із напрямів організації праці проблему оцінювання та оплати праці, Т. А. Костишина обґрунтовує шляхи вдосконалення методів оцінювання праці та її оплати в контексті інтеграції України до ЄС. І. Л. Петрова розглядає можливі реакції працюючих на організаційні зміни, викликані економічними перетвореннями. У статті М. Ю. Сандуленко і Т. В. Перепельчук проаналізовано діючі системи мікроелементних нормативів з метою можливості їх використання для удосконалення нормативної бази України. 16 Організація праці це спосіб сполучення безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для отримання високих кінцевих соціальноекономічних результатів. Організація праці є об єктивною необхідністю і невід ємною складовою трудової діяльності людини, яка забезпечує вдосконалення всіх процесів праці для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. Організація робочого місця це комплекс заходів з оснащення його засобами і предметами праці, планування, розміщення їх у певному порядку, обслуговування і атестації (тобто вибір оснащення та правильне розміщення його на відведеній площі). Конкретний зміст робіт з раціональної організації робочих місць залежить від: виду праці (розумова, фізична, важка, легка, різноманітна, монотонна); умов праці (комфортні, несприятливі); типу виробництва (в одиничному універсальне устаткування, в масовому спеціалізоване); характеру виконуваних робіт (стаціонарні, пересувні); механоозброєності робочих місць (ручні, механізовані, автоматизовані роботи). Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів праці необхідних для виконання конкретних трудових функцій, а саме: основне технологічне устаткуванням (верстат, установка, пульт); допоміжне обладнання (підйомне, завантажувальне); технологічне оснащення (зажимні пристрої, робочий та вимірювальний інструмент); організаційне оснащення (виробничі меблі, засоби освітлення, пристрої зв язку, сигналізація, засоби з охорони праці і техніки безпеки); технічна документація. Важливою умовою ефективної організації праці є раціональне просторове розміщення засобів оснащення на робочому 461

Норма часу визначає кількість робочого часу, потрібного для вироблення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт. Розрізняють норми підготовчо-завершального, основного, допоміжного, оперативного часу обслуговування робочого місця, часу на відпочинок та особисті потреби, на регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, штучно-калькуляційного часу. Нормування праці вид діяльності з управління виробництвом, пов язаний з визначенням необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці. Організаційна форма обслуговування визначається залежно від масштабів і типу виробництва, його технічної оснащеності та особливостей технології. Існують такі форми обслуговування: чергова, за якої працівників, які обслуговують робочі місця, викликають за потреби (відсутні наперед складені графіки і регламенти). Застосовується на невеликих підприємствах в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва; планово-попереджувальна застосовується в умовах серійного і великосерійного виробництва і за достатньо великих обсягів роботи. Обслуговування здійснюється на основі заздалегідь розроблених графіків і розкладів за кожною з функцій обслуговування. Характеризується ритмічністю роботи допоміжних служб і мінімальною імовірністю простоїв у основних робітників; стандартна (найбільш досконала) характерна для масового виробництва. Здійснюється за жорсткими розкладами і графіками, які ув язуються з графіками ходу основного виробництва. (Потребує великих витрат для впровадження і жорсткої ритмічності виробництва). Організація праці система заходів, спрямованих на раціональне використання професійно-кваліфікаційного потенціалу працівників з метою постійного підвищення продуктивності праці при найефективнішому використанні засобів виробництва та сприятливих умовах праці. 460 Проте й нині залишаються відкритими питання визначення наукових напрямів покращання організації та нормування праці в умовах ринкових трансформацій, визначення шляхів підвищення рівня організації праці. Історія розвитку і становлення організації та нормування праці буде неповною, якщо не згадати заслуги Генрі Форда, який уперше став використовувати промисловий конвеєр і створив першу комерційну лінію. На початку ХХ ст. для опису практик, застосовуваних на автомобільних заводах Генрі Форда, стало використовуватися слово фордизм. Невід ємну частину цієї системи складає конвеєр. Фордівська система виробництва мала чотири відмітні ключові елементи: 1) розподіл праці процеси розбиті на невеликі операції, які може виконувати низькокваліфікований персонал. Висококваліфіковані кадри зайняті управлінням, розробками й удосконаленням процесу; 2) висока стандартизація стандартизація вузлів, агрегатів та запчастин; 3) організація не довкола верстатів з певними властивостями, а верстати розміщені в необхідному для виробництва порядку; 4) лінія конвеєру зв язує різні стадії процесу. Г. Форд у 1913 р. спроектував та впровадив на своєму автозаводі потоково-безперевну систему виробництва на основі стрічкового конвеєра. Це були радикальні технологічні, технічні й, особливо, організаційні нововведення у виробництво. Організація виробництва та управління зводилася до таких принципів: жорстко побудована за вертикаллю організація управління кількох підприємств (виробництв); управління всіма частинами та етапами виробництва з одного центру; масове виробництво, що забезпечує мінімальну вартість, яка задовольняє масового споживача та дає максимальний прибуток виробникові; 17

розвиток стандартизації, що уможливлює швидкий і без зайвих витрат перехід на нові види продукції; конвеєр з глибоким поділом праці на велику кількість операцій; постійне вдосконалення організації та управління виробництвом. У 1919 р. на підставі Версальського мирного договору як структурний підрозділ Ліги Націй створено Міжнародний центр з нормування праці, який було засновано за ініціативи та активної участі західної соціал-демократії. Статут Міжнародного центру з нормування праці, розроб лений Комісією з праці мирної конференції, став частиною XIII Версальського договору. Необхідність створення центру визначалася наступними причинами: політичною. Приводом для створення стали революції в Росії та ряді інших країн Європи. З метою вирішення виникаючих у суспільстві суперечностей вибуховим, насильницьким, революційним шляхом організатори центру вирішили створити міжнародну організацію, покликану всесвітньо сприяти соціальному прогресу, встановленню і підтримці соціального миру між різними верствами суспільства, сприяти вирішенню виникаючих соціальних проблем еволюційним та мирним шляхом; соціальною. Важкими і несприятливими були умови праці та життя трудящих. Вони зазнавали жорстокої експлуатації, не маючи ніякого соціального захисту. Соціальний розвиток значно відставав від економічного, що гальмувало розвиток суспільства. економічною. Прагнення окремих країн до поліпшення положення трудящих викликало збільшення витрат, зростання собівартості продукції, що ускладнювало конкурентну боротьбу і вимагало вирішення соціальних проблем у більшості країн. У Преамбулі зазначається, що ненадання будь-якою країною трудящим людських 18 дільниць, служб цеху; внутрідільнична між окремими виконавцями або ланками; внутрібригадна між членами бригади. Розподіл та кооперування праці також передбачає вдосконалення і розвиток сумісництва професій, багатоверстатного обслуговування та бригадної форми організації праці. У бригадній формі організації роботи кооперація праці створює можливості підвищення її змістовності, ефективного використання робочого часу, обладнання і на цій основі підвищення продуктивності праці. Людський капітал сукупність природжених здібностей, загальної і спеціальної освіти, професійного досвіду, творчого потенціалу, фізичного і морально-психологічного здоров я, що забезпечують можливість давати дохід. Мотив спонукання до активності в діяльності особи, соціальної групи, спільності людей, пов язане з прагненням задовольнити свої потреби. Мотивація вплив на поведінку людини для досягнення суспільних, групових і особистих цілей через матеріальні та моральні спонукальні заходи, а також організаційні (адміністративні) заходи. Норма виробітку кількість продукції, або обсяг роботи, які мають бути виконані за одиницю робочого часу. Вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників. Норма керованості (кількості підлеглих) кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкованою одному керівникові. Норма обслуговування кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі тощо, які обслуговуються одним робітником або бригадою. Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають виконуватися одним працівником або групою (бригадою) за певний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Установлюється не тільки в натуральних одиницях, а й у нормо-годинах, нормо-гривнях. 459

Індикатори рівня життя показники, що характеризують задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб громадян. Інтенсивність праці характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Інтенсивність праці нормальна означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу, які забезпечують необхідні умови для повного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Кваліфікація сукупність виробничих знань, умінь, певних практичних навичок. Виражає ступінь здатності виконувати певні завдання та обов язки. Класифікатор професій (КП) складова державної системи класифікації та кодування техніко-економічної і соціальної інформації. Колективний договір правовий акт, інструмент колективно-договірного регулювання трудових відносин між пра-цівниками організації і роботодавцями, який визначає узгоджені позиції сторін щодо вирішення важливих питань умов і оплати праці, соціальних виплат і компенсацій, соціального забезпечення і страхування та інших аспектів життя трудового колективу. Кооперація це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі роботи для досягнення певного виробничого ефекту. Кооперування праці об єднання виконавців для спільної участі у процесі роботи та розширення трудових функцій. Існують такі форми кооперування праці: міжцехова об єднання праці цехів, служб підприємства для виробництва продукції; внутріцехова передбачає об єднання праці 458 умов праці є перешкодою для інших народів, які бажають поліпшити становище трудящих у своїх країнах. У 1934 р. членами Міжнародного центру з нормування праці стали США і СРСР. З початком Другої світової війни штаб-квартиру центру було тимчасово переведено до Монреаля (Канада). Завдяки цьому вдалося зберегти безперервність діяльності Організації. У 1940 р. СРСР припинив своє членство у Міжнародному центрі з нормування праці, а в 1954 відновив. З цього часу членами центру стали Білорусія та Україна. 1944 року Міжнародна конференція праці у Філадельфії визначила завдання Міжнародного центру з нормування праці у повоєнний час: прийнято Філадельфійську декларацію, яка визначала ці завдання. Декларація стала додатком і складовою Статуту. Однак уряд СРСР не прийняв запрошення центру на участь у конференції. У 1945 р. Міжнародний центр з нормування праці повернувся до Женеви. Цілі і завдання центру проголошені в його Статуті. Діяльність будується на основі тристороннього представництва працівників, роботодавців та урядів трипартизму і пов язана з розробкою та прийняттям міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій і рекомендацій та контролем за їх виконанням. Міжнародний центр з нормування праці, створений при Лізі Націй, одна з найстаріших і найбільш представницьких міжнародних організацій. З 1946 р. він став першою спеціалізованою установою ООН. Якщо в момент його створення в ньому брало участь 42 держави, то у 2000 р. 174, а в 2010 вже налічувалося 186 держав. Таким чином, організація праці як наука пройшла тривалий і складний період становлення. Її наукова база значно розширилася. За характером досліджуваних процесів вона пройшла три етапи: І емпіричний дослідження трудових процесів на підприємствах проводять спеціалісти на основі експериментів, нор- 19

ми не мали наукового обґрунтування, а визначалися на основі практичного досвіду, суб єктивних оцінок; II аналітичний коли в питанні встановлення норм позначився аналітично дослідний початок, були встановлені загальні закономірності формування, проектування і нормування трудових процесів. На цьому етапі розвитку нормування ще не спостерігається тенденцій, спрямованих на розширення прав робітників та покращання змісту і умов їхньої праці; III рефлексійний етап критичного переосмислення емпіричних і теоретичних знань у сфері нормування праці та подальшого їх поглиблення. Відбувається перегляд традиційних підходів до організації та нормування як інструменту підвищення інтенсивності праці й росту продуктивності. Проблеми нормування праці зміщуються у бік вивчення творчих аспектів трудового життя, розширюються функції нормування і склад норм праці, підвищується роль соціальних нормативів в умовах формування інноваційно орієнтованої ринкової економіки. Отже, сучасна організація та нормування праці в Україні поєднала в собі у процесі еволюції досягнення європейської, американської і російської наукової думки та практики підприємств різних видів діяльності, шляхом природного добору відкинуло ті елементи, які мають обмежене використання у практиці господарювання суб єктів підприємницької діяльності та забезпечило поступ у розвитку науково-обґрунтованих норм та певного рівня гуманізації праці. У сучасній Україні при організації та нормуванні праці закладаються умови, які повинні зацікавлювати й задовольняти робітників і роботодавців, використовувати здібності та майстерність, а також створювати європейські умови для праці і навчання. Про значення людського капіталу в економіці професор О. А. Грішнова висловилась так: Людський капітал, а не промислові підприємства, їх обладнання й виробничі запаси є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання, розвитку й ефективності виробництва. Тому вирішення проблем з організа- 20 (відношення відпрацьованих людино-годин до середньої облікової чисельності працівників або множення середньої тривалості робочого дня і середнього числа днів роботи одного спискового працівника). Виробіток це показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю виробленої продукції (робіт, послуг) за одиницю часу, або кількістю продукції (робіт, послуг), яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Виробнича бригада первинний трудовий колектив, що об єднує робітників однієї чи кількох професій, які спільно виконують виробничі завдання і несуть колективну відповідальність за їх виконання. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників систематизований за видами економічної діяльності збірник описів професій, які наведені в класифікаторі професій; складається із випусків і розділів випусків, згрупованих за основними видами економічної діяльності, виробництва та робіт. Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії праці (підвищення продуктивності праці, зниження витрат на виробництво продукції). Заробітна плата (за українським законодавством) винагорода, обчислена зазвичай у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Здоров я характеристика якості робочої сили, яка відбиває стан фізичного, розумового і соціального самопочуття. Розрізняють три рівні здоров я: біологічний, соціальний та особистий. Індикатори якості життя показники, що характеризують ступінь досягнення соціальних результатів економічного розвитку. 457

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ Атестація службовців процедура встановлення відповідності працівника посаді, яку обіймає, і визначення розміру оплати праці. Багатоверстатне обслуговування одна з ефективних форм організації праці передбачає одночасну роботу робітника чи бригади на кількох верстатах (може бути індивідуальним і бригадним). Бригада організаційно-технологічне і соціальноекономічне об єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної зацікавленості та відповідальності. Вартість робочої сили це сукупність витрат підприємця, пов язаних з використанням робочої сили, забезпеченням необхідного її відтворення. Визначається обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо. Використання робочого часу виражається системою показників, що включає: середню тривалість робочого дня (відношення загальної кількості відпрацьованих людиногодин до загальної кількості відпрацьованих людино-днів); середню урочну тривалість робочого дня (при розрахунку цього показника кількість відпрацьованих надурочно людино-годин не враховується); середнє число днів роботи одного спискового працівника (відношення загальної кількості відпрацьованих людино-днів до середнього спискового числа працівників); середнє число годин, відпрацьованих працівником за період ції та нормування праці забезпечить інноваційний розвиток економіки України. Питання для самоконтролю 1. Що є об єктом організації праці? 2. Що є предметом організації праці? 3. Як класифікуються фактори, що впливають на ефективність використання робочої сили? 4. Що було предметом досліджень Ф. Гілберта? 5. У чому відмінність симокарти і требліга? 6. Для чого використовувалась шнурова схема? 7. Хто займався проблемою мікроелементного нормування? 8. Назвіть основні етапи розвитку науки Організація та нормування праці. 456

РОЗДІЛ 1 ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ 1.1. Організація праці: об єкт, предмет та її завдання Праця основа існування людини, життєдіяльності і розвитку людського суспільства. Праця визначає місце людини у суспільстві, служить однією з найважливіших форм самовираження і самоактуалізації, тому вона повинна бути організована у такий спосіб, щоб адекватно відображати ці особливості людини, забезпечувати відповідну за розміром винагороду. Слід зауважити, що праця як основа усіх благ суспільства має різні значення і відтінки (рис. 2). Минула (оречевлена) конкретна фізична наймана некваліфікована непродуктивна виконавча проста індивідуальна основна Праця Жива абстрактна інтелектуальна (розумова, творча) примусова кваліфікована продуктивна керівна складна колективна додана Рис. 2. Види праці Додаток 19.1 ЖУРНАЛ ЗМІННИХ ЗАВДАНЬ Бригада Дільниця Цех Склад ланки Час виконання завдання збірки норм Примітка Відмітка про виконання зав дання і якість Підпис виробника робіт про видачу завдання Кінець П.І.Б Розряд Початок Трудовитрати за нормою, людиногодин Дата Найменування об єкта, вузла, робіт, одиниці вимірювання 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 Підсумок за місяць: 22 455

2.12. Правильність застосування норм часу і визначення відсотка виконання норм часу періодично перевіряє нормувальник цеху і підтверджує своїм підписом у журналі завдань. 454 3. Місячне нормоване завдання 3.1. Місячне нормоване завдання це встановлений на місяць обсяг робіт (у фізичних величинах і в людино-годинах) бригаді, що займається ремонтом. 3.2. Нормоване завдання є основним документом для визначення фактичної трудомісткості ремонту, його якості, відсотка виконання норм, розміру преміювання. 3.3. Місячне нормоване завдання розробляється на підставі: графіків ремонтів; планів роботи цеху; заявок оперативного персоналу; норм часу. 3.4. Місячне нормоване завдання (МНЗ), затверджене у встановленому порядку, видається бригаді майстром до початку планованого місяця. 3.5. МНЗ по закінченні місяця подається на перевірку в ВППР, керівникам ТЕС з ремонту, на підставі чого ними складається висновок про виконання МНЗ і подається до ВОПіЗ до 20 числа наступного місяця. На підставі наданого висновку вирішується питання виплати премії за основні результати господарської діяльності. 3.6. МНЗ формується на кожний об єкт окремо, з найменуванням виконуваних робіт згідно з технологією та нормативною документацією. 3.7. Вірогідність запланованих і виконаних обсягів робіт і якість їх виконання перевіряється інженером цеху, ВППР, керівником ремонту цеху, ТЕС. 3.8. Правильність застосування норм часу і відсоток їх виконання перевіряється і вираховується інженером з нормування цеху. Вірогідність робочого часу кожного підтверджує табельник цеху своїм підписом. Оскільки ресурси мають межі, важливо їх використовувати ефективно, тобто досягати намічених цілей з найменшими витратами. Ця умова належить до всіх ресурсів, але стосовно живої праці це необхідна передумова. Особливості праці як об єкта дослідження і вивчення полягають у тому, що: по-перше, праця це доцільна діяльність людей, результатом якої є створення благ і послуг, і яка повинна бути ефективною, раціональною, економічно організованою; по-друге, вона є однією з основних умов життєдіяльності не лише окремого індивіда, а й усього суспільства загалом, основним фактором функціонування будь-якої організації (підприємства); по-третє, вона не може розглядатися як товар, оскільки товаром є не вона сама, а послуга праці; по-четверте, у процесі праці формується система соціально-трудових відносин, що становлять стрижень суспільних відносин на рівні економіки країни, регіону, фірми й окремих індивідів. Це соціальна характеристика праці. Однак в основі праці лежать і психічні, і фізіологічні процеси. Тому важливу роль у вирішенні завдань підвищення її ефективності відіграє вивчення діяльності і функцій людини. Звідси випливає ще одне визначення категорії праця. Праця це процес витрати нервової (психічної) і мускульної (фізичної) енергії людини, в результаті чого створюються необхідні для життя і розвитку суспільства споживчі вартості. Ця характеристика праці тісно пов язана з її продуктивністю. Зменшення витрат енергії на виконання одиниці об єму робіт ідентичне зростанню продуктивності, і навпаки, причому витрата енергії залежить від рівня організації виробництва та рівня фондоозброєності, а також від особистих якостей кожного працівника. Найповніше поняття суспільної праці розкривається в категоріях функціональний зміст праці і соціальноекономічний характер праці. Її зміст відображає взаємодію людини і знарядь праці і є складовою трудових функцій. За- 23

лежно від ролі працівника у виробничому процесі розрізняють такі функції: енергетична (працівник надає руху засобам праці); технологічна (працівник поєднує предмет і засоби праці, безпосередньо обробляючи предмет праці); контрольно-регулююча (пов язана із спостереженням і контролем за рухом предмета й засобів праці, з налагодженням і регулюванням обладнання); управлінська (пов язана з підготовкою виробництва й керівництвом виконавцями). Не заперечуючи ролі суспільної форми праці, залежно від якої розрізняють працю найману і приватну, індивідуальну і колективну, варто визнати, що характер праці формується значною мірою під впливом особливостей її змісту за такими ознаками, як частка фізичної і розумової праці, рівень кваліфікації, умови праці та ін. Різноманітність і зміст праці виявляються у різновидах праці. Схему класифікації видів праці наведено на рис. 3. При цьому виокремлено чотири групи ознак, що вирізняють той чи інший вид трудової діяльності: характер і зміст праці; предмет і продукт праці; засоби і способи праці; умови праці. Характер праці соціальна сутність праці як суспільно значущого процесу. Визначається особливостями виробничих відносин та соціально-економічним становищем учасників суспільного виробництва. Дає змогу з ясувати зв язок між індивідуальною та суспільною працею, способи взаємодії робітників із засобами праці, механізм включення індивідуальної праці в суспільну, взаємозв язок між окремими видами праці, тип взаємин учасників процесу праці. Показниками характеру праці є форма власності, ставлення працівників до засобів виробництва та своєї праці, розподільчі відносини, соціальні відмінності. Відповідно до цих критеріїв виокремлюють такі види праці: суспільну і приватну, вільну і підневільну, на себе і на когось, добровільну і примусову. 24 2. Змінне (денне) завдання 2.1. Вихідними даними для складання нормованих завдань є: норми часу; графіки ремонту (або відомості обсягів робіт); план роботи цеху; заявки оперативного персоналу. 2.2. Змінне завдання це обсяг робіт у фізичних величинах і в людино-годинах, який виконується робітниками за робочу зміну (день). 2.3. Змінне завдання розробляється на підставі місячного нормованого завдання. 2.4. Змінне нормоване завдання видається майстрам до початку робіт через журнал змінних завдань (форма журналу змінних завдань додається дод. 19.1). 2.5. У змінному завданні зазначається: який обсяг повинен бути виконаний у дану зміну (робочий день) і його нормативна трудомісткість. 2.6. Трудомісткість це кількість трудовитрат, необхідна для виконання певного обсягу робіт, що вимірюється у людиногодинах. 2.7. Змінне нормоване завдання видається бригаді на кожний об єкт окремо. Облік фактичних витрат слід вести також за кожним об єктом і видом ремонту окремо. 2.8. Змінне завдання видається майстром виробничої дільниці із заповненням граф, передбачених формою журналу змінних завдань. 2.9. Обсяги робіт у змінних завданнях повинні відповідати місячним нормованим завданням бригади, планам роботи цеху. 2.10. Найменування робіт у змінному завданні повинні відповідати формулюванням застосовуваного технологічного процесу. 2.11. Вірогідність виконаних фізичних обсягів робіт перевіряється інженером цеху, відділом планово-попереджувального ремонту (ВППР), керівником ремонту (цехи, техніко-економічні служби (ТЕС). 453

452 Додаток 19 ПОГОДЖЕНО: Затверджую: ГОЛОВА ПРОФКОМУ ДИРЕКТОР 20 р. 20 р. ПОЛОЖЕННЯ про нормоване завдання вводиться з 20 р. 1. Загальні положення 1.1. Нормоване завдання це встановлений обсяг робіт, який зобов язані виконувати робітники за встановлену одиницю часу (місяць, день і т. ін.). 1.2. Нормоване завдання видається на всі види робіт, що виконуються робітниками під час ремонту енергообладнання, будівель і споруд. 1.3. Основою нормованого завдання є норми часу (міжгалузеві, галузеві, місцеві технічно обґрунтовані і затверджені директором). 1.4. Нормоване завдання (бланк) у 2 екземплярах заповнюється майстром і передається інженеру з нормування для встановлення норм часу на виконання запланованих робіт. Один екземпляр видається бригадиру (або робітнику) не менш як за добу до початку робіт. 1.5. Нормовані завдання видаються на роботи з ремонту кожного окремого вузла обладнання на термін, встановлений сітьовим графіком, а за його відсутності нормоване завдання (НЗ) заповнюється згідно з відомостію обсягу ремонту. Таким самим чином оформлюються НЗ при проведенні поточних ремонтів, позапланових. 1.6. Ремонти у НЗ слід іменувати так, як вони записані у нормах часу. За характером і змістом праці наймана і приватна; індивідуальна і колективна; за бажанням, за необхідності і з примусу; фізична і розумова; репродуктивна і творча; різного ступеня складності Класифікація видів праці за групами За предметом і продуктом праці наукова, інженерна, управлінська, виробнича; підприємницька, інноваційна; промислова, сільськогосподарська, транспортна і комунікаційна За засобами і способами праці Ручна (технічно неозброєна), механізована і автоматизована (комп'ютерна); низько-, середньо- і високотехнологічна; з різним ступенем участі людини Рис. 3. Класифікація видів праці За умовами праці Стаціонарна і пересувна; наземна і підземна; легка, середньої тяжкості і тяжка; приваблива і неприваблива; вільна і з різним ступенем регламентації Зміст праці узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різноманітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та інтелектуальне навантаження учасників процесу праці, ступінь самостійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічну оснащеність праці тощо. Зміст і характер праці тісно пов язані між собою, характеризують конкретний вид трудової діяльності з двох боків, межуючи і частково накладаючись один на одного. Головним чинником змісту праці є розвиток матеріальнотехнічної бази виробництва, впровадження досягнень науково- 25

технічного прогресу. При цьому змінюється структура трудових дій: функції безпосереднього впливу на предмет праці переходять від робітника до машини, зростають витрати робочого часу на управління і технічне обслуговування обладнання, частка складної кваліфікованої праці; вдосконалюється її змістовність, актуалізуються самостійність і відповідальність працівників. Зміна складу трудових функцій і витрат часу на їх виконання означає зміну змісту праці. Основний чинник, що зумовлює зміну трудових функцій, це науково-технічний прогрес (НТП). При цьому функції безпосередньої дії на предмет праці переходять до машин і механізмів, водночас збільшуються витрати часу працівників на управління і обслуговування обладнання. Також зростає змістовність праці, під якою розуміють її насиченість розумовою діяльністю. Змістовність праці відображає рівень складності, різноманітність виконуваних працівником трудових функцій та її виробничу самостійність. А це, своєю чергою, пов язано з гідною працею. Гідна праця це продуктивна праця в умовах свободи, рівності, безпеки та поваги до людської гідності. Вона забезпечує справедливий заробіток, безпеку на робочому місці та соціальний захист працівників і членів їхніх сімей, сприяє особистому зростанню працюючих та їхній соціальній інтеграції, дає людям свободу висловлювати свої погляди, об єднуватися для того, щоб впливати на рішення, що стосуються їхнього життя, гарантує рівне ставлення та рівні можливості для всіх і кожного. До речі, Програма гідної праці була започаткована Міжнародною організацією праці у 1999 р., що є частиною UNDAF (Рамкова програма допомоги ООН) та Цілей розвитку тисячоліття. В Україні у 2006 2007 рр. завдяки соціальному діалогу Програма гідної праці МОП стала ключовим елементом державної соціальної політики, програм дій багатьох організацій профспілок та роботодавців, охопила основні сфери ринку праці, в тому числі сприяння зайнятості, викоренення (с. 5) 1 2 3 4 5 6 Т. Підготовчо-заключний час Т. Додатковий час III. Непродуктивні витрати часу РАЗОМ Обробку проводив Перевірив Дата 26 451

Продовження дод. 18 (с. 4 ) Фактичний баланс робочого часу Витрати часу на одиницю виробу Тривалість Кількість у відсотках вироблених до підсумку виробів Найменування елементів витрат часу абсолютна 1 2 3 4 5 6 I. Витрати часу на одиницю виробу Т. Ш т у ч н и й ч а с Основний час Допоміжний час Т. Підготовчо-заключний час II. Витрати часу, що стосуються всього робочого дня дитячої праці та запобігання торгівлі людьми, реформування системи трудового законодавства та соціального забезпечення, запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу у сфері праці, посилення превентивної культури охорони праці, сприяння реалізації основоположних принципів і прав у сфері праці. Міністерство праці та соціальної політики України, профспілки та організації роботодавців підписали Меморандум про реалізацію Програми гідної праці на 2008 2011 рр., основною метою якої є сприяння гідній праці і як фактору продуктивності, і як ключовому елементу розвитку соціальної та трудової сфер в Україні. В умовах докорінних змін у системі суспільних відносин найістотніші перетворення відбуваються у соціально-трудовій сфері, зумовлюючи зміни як у виробничій, так і у невиробничій сферах. Предметом організації праці є загальні принципи і методи організації доцільної діяльності працівників підприємств та відношення між ними в процесі виробництва. Слід зауважити, що організація та нормування праці це одні з найважливіших елементів організації виробництва. І якщо виходити з того, що нормування праці є однією з галузей економічної науки, тісно пов язаною з іншими економічними, технічними, психофізіологічними та соціальними науковими дисциплінами, яка вивчає трудову діяльність людини в цілях мінімізації витрат її робочого часу та життєвої енергії на виконання заданого обсягу робіт, то предметом науки Організація та нормування праці є встановлення необхідних витрат конкретної живої праці певної якості, на виконання конкретної роботи у запроектованих організаційно-технічних умовах і пошук резервів зниження трудомісткості з подальшим їх урахуванням у нормах трудових витрат. У процесі роботи вдосконалюються трудові навички і досвід, підвищується рівень емпіричних і наукових знань, поліпшуються засоби праці, розвиваються соціально-трудові відносини, тим самим постійно зростає ефективність вико- 450 27

ристання продуктивної сили праці, тобто здатність людини як носія робочої сили створювати зростаючі обсяги більш різноманітних матеріальних і духовних благ. Принциповими для розвитку сучасної організації праці є соціально-трудові відносини у ринковій економіці, які різко підвищують ступінь складності теоретичних і практичних знань у сфері трудових відносин через необхідність об єктивного відображення у них інтересів суб єктів цих відносин. Слід зауважити, що на ефективність трудових відносин серйозно впливають різні фактори, пов язані з використанням робочої сили як на макро-, так і на мікрорівні (рис. 4). У сфері праці серед основних об єктів управління є процеси праці та її організації, а також процеси формування ефективних та раціональних витрат, що становлять об єкт організації праці. Цілі вивчення науки організації праці такі: ознайомити студентів у стислій і доступній формі з теоретичними і методологічними засадами організації праці у соціально-трудовій сфері нашої країни; дати уявлення про сучасні підходи до управління людськими ресурсами, про зміст і елементи організації праці, оцінку її ефективності; підвищити на цій основі адаптованість студентів до сучасних умов, допомогти їм ефективно включитися в систему нових соціально-трудових відносин, що сприятиме зменшенню ступеня соціальної напруженості в суспільстві. Завдання науки Організація та нормування праці озброїти майбутнього економіста теоретичним знаннями і практичними навичками дослідження та проектування виробничих і трудових процесів; досвідом країн з розвиненою ринковою економікою щодо організації праці та ефективного використання і проектування виробничих і трудових процесів; досвідом країн з розвиненою ринковою економікою щодо організації праці та ефективного визначення міри живої праці; (с. 2) 1 2 1 2 Що позначає Скорочені позначення Що позначає Скорочені позначення (с. 3) Тривалість, год Поточний час Що спостерігалося пор. Тривалість, год Поточний час Що спостерігалося пор. Тривалість, год Поточний час Що спостерігалося пор. 1 2 3 4 1 2 3 4 1 2 3 4 28 449

Додаток 18 ЛИСТ СПОСТЕРЕЖЕННЯ фотографії робочого дня Київський завод штучних шкір ВУЛКАН Цех Дільниця (с. 1) Спостерігач Кількість сторінок Тривалість спостереження Кінець спостереження Початок спостереження Дата Зміна 1 2 3 4 5 6 7 Робітник Верстат машина Табельний Найменування Прізвище, ініціали Завод модель Основні дані Спеціальність Розряд робітника Стаж загальний Стан Характеристика робітника Вік На даній операції Інструмент і пристосування Найменування та короткий опис операції враховуючи вітчизняний досвід, ознайомити з підходами до встановлення, впровадження та коригування норм праці і використання їх в економічній діяльності, яка спрямована на трудо- та ресурсозбереження, на розв язання важливої проблеми забезпечення безперервного зростання продуктивності праці та інноваційного розвитку виробництва за мінімізації витрат як живої, так і уречевленої праці на основі раціоналізації методів організації праці. Таким чином, вивчення науки Організація та нормування праці дасть можливість кожному отримати компетенції, а саме: сукупність знань, умінь, навичок, здібностей, мотивацій та інтересів, які необхідні індивіду для успішного виконання своєї професійної діяльності. Компетенції поділяють на три категорії: інструментальні, міжособистісні та системні. І всі вони присутні при формуванні професійної властивості фахівця для якісного виконання ним професійних функцій. Основні напрями організації та нормування праці на виробництві представлені на рис. 5. Питання для самоконтролю 1. Що означає термін праця і чим він відрізняється від терміна робота? 2. Які види праці та їх групи ви знаєте? 3. У чому полягає функціональний зміст праці і що є його головним чинником? 4. Що є предметом організації праці, а що нормування праці? 5. Які фактори впливають на ефективність використання робочої сили? 6. Назвіть основні напрями організації та нормування праці. 7. Що треба розуміти під поняттям гідна праця? 448 29

Макроекономічні фактори Мікроекономічні фактори Зміни в господарському механізмі Стан економіки країни (регіону) Розвиток різних форм гос подарювання на основі розмаїття форм власності Структурні зміни в економіці країни (регіону) Зміни в господарському законодавстві держави Зміни в трудовому законодавстві держави Розвиток зовнішніх зв язків, обсяги інвестиційних потоків Техніко-технологічні Рівень технічної оснащеності виробництва Кількісні Якісні Фондоозброєність праці Технічна озброєність праці Електроозброєність Структура основних виробничих фондів Рівень і стан знарядь праці, їх моральний знос Рівень механізації та автоматизації праці Організаційно-економічні Форми організації виробництва Концентрація Спеціалізація Кооперування Комбінування Форми організації праці індивідуальні колективні бригадна підрядна техноло - гічна обслуговуюча елемента операції Інструмент і пристосування: Найменування Форма Тип Матеріал Розмір Примітка Верстат: найменування завод, модель інвентарний паспортний режими роботи Організація і обслуговування робочого місця: підйомно-транспортні засоби засоби зв язку порядок обслуговування (заготівками, інструментом, пристосуваннями, кресленнями і т. ін.) порядок догляду за обладнанням (чищення, змащення, підналагодження, заточування й заміна інструменту і т. ін.) Спостерігав: прізвище Схема планування робочого місця підпис дата Перевірив: прізвище підпис дата 30 447

Завод Цех Дільниця ХРОНОКАРТА (лицьовий бік) Хронокарта операції Дата спостереження Початок спостереження Додаток 17 Кінець спостереження Спостерігав: 1 2 3 4 5 6 Мета спостереження: Обробив: Робітник: Операція: найменування ПІБ табельний спеціальність стаж розряд виробнича оцінка % виконання норм Е с к і з д е т а л і: зміст кількість за нарядом і розрядом робіт встановлена норма виконання норми за час спостереження деталь: найменування номер номер креслення вага матеріал і марка механічні властивості з якого за рахунком екземпляра почато спостереження Примітка: Рівень прогресивності технології та інноваційний розвиток Рівень технічного нормування праці спеціалізована оренда комплексна акціонерна госпрозрахункова творча виробничо-творча Рис. 4. Класифікація факторів, що впливають на ефективність використання робочої сили 1 1 Чернін І. М. Роль цінності людської праці у ринкових перетвореннях (соціально-економічний аспект). Донецьк, 2000 (з доповненням автора А. В. Калини). 446 31

Безпосередні виробники Економічні завдання Організація та нормування праці Засоби виробництва Соціально-психологічні завдання Додаток 16 Основні напрями: Кінцеві соціально-економічні результати Організація та нормування праці на підприємстві поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об єднання працівників у виробничі колективи; організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу; скорочення міри праці, підвищення ефективності використання живої праці; нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основи для організації праці і визначення ефективності виробництва; організація добору персоналу та його розвиток, тобто планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації тощо; оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця; раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду; поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці; зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників; мотивація й оплата праці Рис. 5. Напрями та чинники науки Організація та нормування праці Основні чинники: рівень науковотехнічного прогресу, впровадження інновацій, системи організації виробництва; психологічні фактори і особливості екологічного середовища; низка чинників, зумовлена характером завдань, які вирішуються у різних ланках системи управління Методи вивчення затрат робочого часу Метод миттєвих спостережень Метод безпесередніх вимірів Етапи проведення вивчення робочого часу Аналіз результатів і висновки Опрацювання одержаної інформації Спостереження Підготовка до спостереження Види спостережень Способи спостереженнь Фотографія Хронометраж Фотохронометраж індивідуальний безперервний груповий вибірковий Фотографія робочого часу: Методи фіксування кількості випадків повторення Методи безпосереднього вимірювання тривалості кожного виду витрат індивідуальна фотографія виробничого процесу фотографія часу використання устаткування групова бригадна самофотографія маршрутна цільова фотографія робочого часу багатоверстатника Моментних спостережень Періодичних спостережень Вибіркових замірів Циклових замірів Суцільних замірів Схема Класифікація методів вивчення витрат робочого часу 32 445

444 Додаток 15 Структурно-функціональна схема системи управління умовами, охороною та безпекою праці на підприємстві Звітна інформація Управлінський вплив Х n Х 1 Х 2 Чинники, що впливають на умови, охорону та безпеку праці Директор, головний інженер Відділ охорони праці Орган управління Відділ організації праці Профспілкова організація Керівники основних підрозділів Функції управління умовами, охороною та безпекою праці Мотивація (стимулювання) Організація та координація Планування Робоче місце Виробництво Контроль Комплексна оцінка Аналіз та прогнозування рівня умов праці Методи управління: економічні, організаційні, правові, соціальнопсихологічні Об єкт управління Стан та процес формування умов, охорони та безпеки праці: на робочому місці, дільниці, в цеху, на виробництві, підприємстві Дільниця Цех Зовнішня інформація Мета, завдання управління Інформація про стан умов охорони та безпеки праці Система збирання та обробки інформації f = (Х 1, Х 2..., Х n ) Рівень умов, охорони та безпеки праці 1.2. Сутність організації праці, основні напрями і завдання наукової організації праці Організація праці це приведення трудової діяльності у визначену систему, що характеризується внутрішньою впорядкованістю, погодженістю і спрямованістю взаємодії людей для реалізації спільної програми чи мети. Існує безліч визначень поняття організація праці, кожне з яких має свою особливість. У словнику понять і визначень Персонал організація праці це приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка забезпечує досягнення максимально можливого ефекту з урахуванням конкретних умов цієї діяльності. Так, Н. І. Єсінова вважає, що організація праці на рівні підприємства це система виконання трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання і здійснення часткових трудових процесів, його складових, взаємодії виконавців та інших груп із засобами праці для досягнення поставленої предметної цілі спільної діяльності і забезпечення заданого соціальноекономічного ефекту. Автори словника вважають, що організація праці в рамках певного трудового колективу є системою мір, які забезпечують функціонування живої праці з метою підвищення її продуктивності (ефективності) і досягнення повного використання засобів виробництва. Організація праці на підприємстві ставить своєю метою створення найбільш сприятливих умов праці, збереження і підтримку на високому рівні працездатності працівників, підвищення ступеня привабливості праці. Інакше кажучи, організація праці це сукупність технічних, організаційних, санітарно-гігієнічних заходів, що забезпечують ефективніше використання робочого часу, устаткування, виробничих навичок і творчих здібностей кожного члена колективу, усунення важкої ручної праці і здійснення сприятливих впливів на організм людини. Мета організації праці складається з двох взаємопов язаних частин: підвищення дохідності підприємства або коефіцієнта 33

корисної дії робочої системи, тобто вироблення більшої кількості продукції належної якості при мінімумі витрат та гуманізації праці шляхом зниження високого навантаження на працівників і підвищення безпеки праці, її гуманізації та привабливості. Таким чином, метою організації праці є зниження ступеня небезпечного впливу умов праці на людський організм і створення зручних і комфортних умов. Домогтися цього можна, установивши контроль за дотриманням відповідних нормативів, що регулюють умови праці, а також розробивши і реалізувавши міри захисту від несприятливого і шкідливого впливу зовнішнього середовища. В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити чотири групи завдань, в ході виконання яких досягається мета організації праці (рис. 6). Сутність організації праці на рівні підприємства полягає у створенні оптимальної взаємодії працівників, знарядь і предметів праці на основі доцільної організації робочих систем (робочих місць) з урахуванням продуктивності і потреб людини. Організація праці спрямована на створення найсприятливіших умов праці, збереження та підтримку на високому рівні працездатності робітників, підвищення ступеня привабливості їх праці й досягнення повного використання засобів виробництва. Зміст організації праці складається з таких елементів: поділу і кооперації праці в колективі, що передбачає науково обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи; нормування праці, що передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виконання робіт, пов язаних з виробництвом продукції і послуг; організації і обслуговування робочих місць, що передбачає їх раціональне планування і оснащення відповідно до антропометричних і фізіологічних даних та естетичних 34 Розчленування ТП і вивчення прийомів Узагальнення і оформлення результатів Порівняльна карта прийому Визначення змісту і послідовності Визначення оптимальних умов Організація технічних заходів і оснащення та його структура Шляхи раціоналізації: 1) баланс РЧ; 2) аналіз кінцевої мети; 3) послідовність Складення інструкційнотехнологічної карти Розрахунок норм Рухові елементи праці: а) координація рухів; б) частота і швидкість; в) поза; г) послідовність та ін. Визначення економічного ефекту Проектування прийомів Показники: 1) коефіцієнт раціональності і методів праці; 2) продуктивність праці; 3) тяжкість праці; 4) трудомісткість; 5) якість праці Впровадження Підготовка впровадження Додаток 14 Реалізація організаційно-технічних заходів Навчання робітників Надання виробничих завдань Інструктаж Контроль Інженер з організації та охорони праці, начальник цеху 443

Завдання організації праці Організація технологічного процесу 1. Пералельність. 2. Економія рухів. 3. Безперервність. 4. Синхронність. 5. Плановість і запобігливість. 6. Поза робітника і траєкторія його рухів. 7. Відповідність кваліфікації працівника виконуваній роботі. 8. Оптимізація тяжкості праці Трудові методи, прийоми рухів Підготовка до дослідження трудового процесу Вибір об єкта Обладнання, сировина, матеріали Безпосереднє вимірювання Вибір методу дослідження Реєстраційні прибори Попередня економічна оцінка Організаційна підготовка Хронометраж. Фотографія. Кінозйомка. Осцилограф. Мікроелемент. Аналіз і нормування Аналіз і проектування раціональних прийомів і методів праці Проектування Аналіз психофізіологічні: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їхньої психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності організаційні: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперебійної роботи виконавців соціальні: підвищення змістовності й привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їхньої кваліфікації і розширення професійного профілю, реалізація їхньої трудової кар єри, підвищення їхнього добробуту та створення сприятливих умов праці для забезпечення їх високої працездатності і задоволення від роботи економічні: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих витрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції; досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності праці Інженер з організації та охорони праці, начальник цеху Технолог, нормувальник, психофізіолог, майстер Виробничий процес Рис. 6. Завдання організації праці в сучасних економічних умовах смаків людини, ефективну систему обслуговування робочих місць, а також їх атестацію та раціоналізацію; організації наймання від добору персоналу та його розвитку відповідно до потреб у робочій силі, профорієнтації і профвідбору персоналу; 442 35

поліпшення умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, а також естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці; ефективного використання робочого часу, оптимізації режимів праці й відпочинку; раціоналізації трудових процесів, впровадження оптимальних прийомів і методів праці; планування і обліку праці; мотивації праці; зміцнення виробничої та трудової дисципліни. Організація праці на рівні підприємства узагальнено складається з: поділу і кооперації праці; організації робочих місць; нормування праці; мотивації та стимулювання праці. На конкретному робочому місці вирішуються наступні завдання організації праці: впровадження прогресивних робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій; правильне оснащення і планування робочих місць, рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами, засобами праці та матеріалами; створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини. Важливим фактором є система організації виробництва, яка охоплює оптимізацію і координацію всіх матеріальних і трудових ресурсів у просторі і часі. Тобто система організації виробництва виступає засобом організації праці на підприємстві. Такі психофізіологічні фактори, як збереження в процесі пpaцi здоров я людини, підвищення культури та естетики праці, позитивно впливають на покращання організації праці на підприємстві. Вагомими факторами впливу на організацію праці є умови зовнішнього і внутрішнього середовища. До внутрішніх умов відносять освітленість, виробничий 36 нання в одну зміну з розрахунку на рік, годину; К взв нормативний коефіцієнт внутрішньозмінного використання обладнання; К зм нормативний коефіцієнт змінності роботи обладнання; К п.в.в плановий відсоток виконання норм. Аналогічно на основі фактичних даних визначається використовувана потужність обладнання. Нехай максимальна потужність обладнання становить 63140 верстато-нормогодин, фактично використовувана 54300. Тоді коефіцієнт використання обладнання за потужністю дорівнює 54300 : : 63140 = 0,86. Доцільно також порівняти, як змінилося співвідношення коефіцієнта змінності роботи обладнання і коефіцієнта змінності працівників. В ідеалі вони мають збігатися. Слід зазначити, що коефіцієнт змінності роботи обладнання розраховується тільки на підприємствах машинобудівної галузі та її підгалузях. Щодо коєфіцієнта змінності працівників, то він розраховується за всіма галузями промисловості. Коефіцієнт змінності працівників розраховується діленням кількості людино-годин (людино-днів), відпрацьованих у всі зміни, на кількість людино-годин (людино-днів), відпрацьованих у зміну найбільшого заповнення. Так, якщо у першу зміну відпрацьовано 38900 людино-годин, у другу 25300, то коефіцієнт змінності становитиме (38900 + 25300) : 38 900 = = 1,65. Раціональність застосовуваних режимів праці та відпочинку позначиться також на зниженні рівня захворюваності (скорочення невиходів через непрацездатність з розрахунку на одного середньооблікового працівника, питомої ваги втрат від непрацездатності у сукупному реальному фонді робочого часу), на скороченні плинності кадрів і конфліктів, викликаних незадоволеністю працівників режимом роботи, на підвищенні задоволеності працею. 441

440 При новому режимі К в.р.ч. становитиме: де М уст середньорічна кількість установлених одиниць обладнання; Ф реж режимний фонд роботи одиниці облад- 480 5 6 = 0, 938. 480 Далі визначимо середньозмінний індекс годинного виробітку за формулою: Tнв T I I = пв нв T, де Т нв і Т пв число годин роботи відповідно з нормальним та зниженим у результаті стомлення виробітком; І нв індекс середнього зниження виробітку. При попередньому режимі праці та відпочинку І вч становив: 6 1, 0+ 2 0, 85 = 0, 96, 8 при новому 1,0. Середній індекс змінного виробітку визначається множенням двох розрахованих показників і становить: при попередньому режимі праці та відпочинку 0,958 0,96 = 0,92, а при новому 0,938 1,0 = 0,938. Відповідно, приріст продуктивності праці при переході від першого до другого варіанта режиму дорівнюватиме: 0, 938 П пп = 100 100 = 2 %. 0, 92 Оцінити раціональність тижневих і річних режимів праці та відпочинку можна за зміною коефіцієнтів внутрішньозмінного використання обладнання, використання обладнання протягом доби (змінності роботи обладнання). Можна також оцінити, як змінилося використання обладнання за потужністю. Максимальна виробнича потужність може бути розрахована за такою формулою: T max = М уст Ф реж К зм. К взв К п.в.в, шум, вібрацію, забруднення повітря та інші чинники, нормування яких призводить до покращання організації праці на підприємстві. До зовнішніх умов середовища нестабільність економіки, зміни у законодавчій базі, від яких залежать теоретичні основи організації праці. У масштабах народного господарства та на конкретному робочому місці вирішуються завдання організації праці, зображені на рис. 7. У масштабах народного господарства Запобігання економічним і соціальним втратам Забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства Регулювання співвідношення чисельності зайнятих у галузях матеріального виробництва і невиробничій сфері Перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни Завдання організації праці Рис. 7. Завдання організації праці На конкретному робочому місці Встановлення оптимальних меж і критеріїв поділу і кооперування праці, впровадження методів подолання монотонності і підвищення змістовності праці Організація, раціональне оснащення і планування робочих місць Впровадження раціональних форм і методів матеріального і морального стимулювання Раціоналізація трудового процесу, впровадження нових прийомів і методів праці Створення належних умов праці для збереження здоров'я і працездатності людини 37

Основні характеристики організації праці подані схематично у навчальному посібнику Н. І. Єсінової Економіка праці та соціально-трудові відносини, але вони потребують незначного уточнення, що й відображено на рис. 8. На різних підприємствах праця організовується в різноманітних формах. До основних чинників, що зумовлюють цю різноманітність, належать: науково-технічний прогрес, інноваційні процеси, пов язані з систематичним вдосконаленням техніки і технології, впровадженням інновацій; система організації виробництва; психофізіологічні чинники й особливості екологічного середовища; фактори, пов язані з характером завдань, що вирішуються на різних рівнях системи управління виробництвом; умови зовнішнього та внутрішнього середовища. Організація праці має змінний зміст. Мірою розвитку матеріально-технічної бази виробництва і підвищення культурно-технічного рівня працівників є зміни в організації праці. Механізація, інновація, застосування нових видів енергії і матеріалів для виробництва нових видів товарів змінюють якісний зміст трудових процесів і, відповідно, потребу в кількості працівників, їх професійний і кваліфікаційний склад. Розвиток виробництва призводить до скорочення людей і, якщо керівництво областю, міста або країни загалом не створить передумови для розвитку нових виробництв, стоятиме осторонь розвитку регіонів, то поступово зростатиме чисельність безробітних. А це скалічені долі, нереалізовані мрії, невміння знайти своє місце призводить до деградації, пияцтва, зростання злочинності. Тому важливо створювати нові робочі місця, розширювати сфери спеціалізації виробництв та регіонів на основі впровадження інновацій, що забезпечить здорову конкуренцію й активізує робочу силу. Нині в закордонній практиці організації праці основною вважається концепція якості трудового життя, що охоплює як 38 ності у змінному часі (за рахунок скорочення періодів збільшення стомлення), і продуктивність праці при цьому можна визначити за формулою: У отч У баз П пт = P P 100 0, 2, 1+ УP баз де УР баз, УР отч частка фази стійкої працездатності у змінному часі відповідно до і після впровадження режиму. Припустімо, що ця частка зросла з 0,48 до 0,75 змінного часу, тоді приріст продуктивності праці становитиме: 0, 75 0, 48 П пп = 100 0, 2 = 3, 65 %. 1+ 0, 48 Таким чином, підвищення рівня працездатності та частки її стійкої фази у змінному часі в результаті впровадження раціонального режиму праці та відпочинку разом сприяли збільшенню продуктивності праці на [(1,0768 1,0365) 100] 100 = 11,6 %. Можлива і оцінка підвищення продуктивності праці на основі даних про зміну виробітку за годинами зміни і про зміну сумарної тривалості регламентованих перерв. Припустімо, що при наданні перерв на відпочинок по 10 хв у кожній напівзміні восьмигодинної зміни до кінця напівзміни виробіток зменшується в середньому на 15 %. При переході на три п ятихвилинні перерви у кожній напівзміні виробіток наприкінці неї практично не змінюється. Розрахуємо коефіцієнт використання робочого часу К в.р.ч. за формулою: К T T в.р.ч.= зм пер К пер, Tзм де Т зм тривалість зміни, хв; Т пер тривалість однієї перерви, хв; К пер кількість перерв за зміну. Тоді за попереднього режиму праці та відпочинку К в.р.ч. дорівнював: 480 10 2 = 0, 958. 480 439

438 Додаток 13 Оцінювання ефективності впроваджуваних режимів праці та відпочинку Ефективність упроваджуваних внутрішньозмінних режимів праці та відпочинку можна оцінити за зростанням продуктивності праці в результаті підвищення рівня працездатності, збільшенням частки її стійкої фази у змінному часі, поліпшенням використання внутрішньозмінного фонду робочого часу. Наведемо приклади розрахунків. Нехай показник стомлюваності у відносних одиницях У, визначений методом фізіологічних досліджень або на основі інтегральної оцінки важкості праці 1, знизився з 50 до 30,8 відносної одиниці. Тоді працездатність становитиме R = 100 У. Інакше кажучи, вона збільшиться з 50 до 69,2 відносної одиниці. Зростання продуктивності праці визначається за формулою: R П пп = R = 69, 2 1 100 0, 2 1 50 100 0, 2 = 7, 68 %, де П пп приріст продуктивності праці в результаті підвищення працездатності; R баз, R отч працездатність у відносних одиницях відповідно до і після впровадження нового режиму праці та відпочинку; 0,2 коефіцієнт-константа, визначений емпіричним шляхом, показує, як зростання праце здатності втілюється у реальному збільшенні виробітку (зниженні трудомісткості). Крім того, впровадження раціонального режиму праці та відпочинку може підвищити частку фази стійкої працездат- 1 Докладніше див.: Интегральная оценка работоспособности при умственном и физическом труде. Методические рекомендации. М.: Экономика, 1976; Количественная оценка тяжести труда. Межотраслевые методические рекомендации /НИИ труда. М., 1984; Ергономіка. КНЕУ, 2007. Трудовий процес і його елементи Поділ і кооперація праці Кадрове забезпечення Відбір, підготовка, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів Організація і обслуговування робочих місць Аналіз стану організації праці на виробництві Економічні Організаційні Організація праці Об єкти Порядок і умови виконання трудових процесів Елементи Взаємодія виконавців із засобами праці і між собою Забезпечення здорових і безпечних умов праці Визначення системи мотивації та стимулювання праці Зміцнення дисципліни праці, розвиток трудової активності й ініціативи Завдання Аналіз і проектування трудових процесів; розробка методів їх впровадження на основі нормування праці Психофізіологічні Соціальні Рис. 8. Основні характеристики організації праці 39

фізичне, так і соціальне середовище перебування працівника. Саме частиною цієї глобальної концепції стала теорія гуманізації праці, в основі якої лежить визнання того факту, що середовище впливає на емоційний і психічний стан людини і, відповідно, на результати її праці, добробут, рівень життя і задоволеність життям. Основними складовими концепції якості трудового життя є: адекватна і справедлива компенсація за працю; забезпечення безпечних умов праці й охорони здоров я працівників; можливість застосування і розвитку в процесі праці особистих здібностей працівника; можливість професійного зростання і просування по службі працівника, посилення гарантії зайнятості і матеріального стимулювання; соціальна інтеграція у трудовому колективі; значення праці ц в житті ж працівника ц та у виконанні сімейних обов язків; м й ставлення працівника до суспільства. Організацію праці можна розглядати у трьох ракурсах: як суспільну, наукову та сучасну. Суспільна організація праці пов язана зі структурою економіки і має такі складові: відтворення робочої сили, форми і методи залучення людей до праці, розподіл суспільного продукту, поділ і кооперація праці між галузями та сферами економіки. Сучасну організацію праці бажано розглядати з двох боків: по-перше, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов язаних елементів і відповідає цілям виробництва; по-друге, як систематичну діяльність людей із впровадженням нововведень в існуючу організацію праці для приведення її відповідно до досягнутого рівня розвитку науки, техніки і технології. Отже, сучасна організація праці, що увібрала в себе досягнення науки і багаторічної практики підприємств різних країн 40 нім ступенем точності. Тому більш дієвим є включення характеристики і показників організації праці до технологічної документації. 437

Відповідно, відрізняються й коефіцієнти ефективності: 0,93 (1 : 1,07 = 0,93) і 0,73 (1 : 1,37 = 0,73). Таким чином, запровадити перший варіант заходів вигідніше, ніж другий. Проте не слід обмежуватися тільки визначенням економічної ефективності запроваджених заходів, оскільки вони можуть також передбачати усунення несприятливих чинників, які негативно впливають на організм працівника, знижують змістовність праці та ін. І в першу чергу це можуть бути умови праці. Термін окупності витрат на заходи щодо поліпшення умов праці можуть бути досить великими, однак, незважаючи на це, вони усе ж необхідні. У таких випадках треба знайти і обґрунтувати варіант, за якого поставлена мета досягається з найменшими витратами коштів. Підхід 3. Припустімо, що всі члени виробничої бригади витрачають на отримання матеріалів, здавання залишків комплектуючих виробів, отримання та обмін інструментів сумарно 10 год на зміну. Здавалося б, що в цьому разі доцільно доручити таку роботу спеціальному робітникові. Однак така праця малозмістовна, тож виникнуть труднощі під час добору робітника. За цих умов доцільніше організувати виконання робіт почергово кожним членом бригади. Якщо в бригаді працюють 12 осіб, то таке чергування кожного з них двічі на місяць не викличе негативних емоцій, причому втрати часу скоротяться, оскільки час очікування буде виключений. Етап упровадження заходів не завершується створенням запроектованих умов і навчанням виконавців нових прийомів роботи. Ухвалені організаційні рішення потрібно закріпити у нормі праці в технологічній документації. Інакше, як свідчить практика, через якийсь час певна частина виконавців повертається до старих методів роботи. Якщо при рохрахунку норми часу до уваги береться запроектована організація праці, то робітник матеріально зацікавлений у підтримці останньої інакше він не виконає норми. Проте така норма не завжди може бути встановлена з достат- 436 світу, розглядається як рушійна сила зростання продуктивності виробництва. Зазвичай під терміном наукова організація праці (НОП) розуміють таку її організацію, за якої розробці та реалізації різних заходів передує всебічне наукове дослідження всіх умов, що сприяють успішному впровадженню цих досягнень у виробництво. Визначення сутності наукової організації праці дано Всесоюзною нарадою з організації праці у промисловості та будівництві (1967 р.). У Рекомендаціях йшлося про те, що науковою потрібно вважати таку організацію праці, яка ґрунтується на досягненнях науки та передовому досвіді, систематично упроваджуваних у виробництво, дає змогу якнайкраще поєднати техніку і людей у єдиному виробничому процесі, забезпечує найефективніше використання матеріальних і трудових ресурсів, безперервне підвищення продуктивності праці, сприяє збереженню здоров я людини, поступовому перетворенню праці на першу життєву потребу. В Рекомендаціях були сформульовані напрями НОП 1. До основних напрямів наукової організації праці належать такі: розробка раціональних форм поділу та кооперації праці; поліпшення організації та обслуговування робочих місць; вивчення і поширення передових прийомів та методів праці; підготовка та підвищення кваліфікації кадрів; удосконалення методів матеріального і морального стимулювання праці; розширення сфери нормування праці; поліпшення умов праці, впровадження фізіологічно обґрунтованих режимів праці та відпочинку; 1 Рекомендации Всесоюзного совещания по организации труда (26 29 июня 1967 г.). М.: НИИ труда, 1967. С. 3 4. 41

посилення роботи з виховання робітників і службовців у дусі свідомого ставлення до праці, суворого дотримання державної і трудової дисципліни. Зміст наукової організації праці, її завдання, наукові основи та взаємозв язки з організацією виробництва наведено на рис. 9. Завдання НОП поділяються на три групи: економічні завдання полягають у раціональному використанні праці, забезпеченні скорочення трудових і матеріальних витрат, що сприяє зростанню продуктивності праці та підвищенню ефективності виробництва; психофізіологічні завдання полягають у забезпеченні сприятливих умов для нормального функціонування та відтворення робочої сили, збереження здоров я і працездатності працівників; соціальні завдання покликані створювати умови для підвищення ступеня змістовності, привабливості праці, досягнення зацікавленості у творчому ставленні до праці, а також можливостей поглиблення підготовки та підвищення кваліфікації працівників. Упровадження заходів щодо наукової організації праці потребує конкретних технічних рішень. Наукова організація праці покликана забезпечити створення сприятливої виробничої обстановки та соціального клімату, умов для всебічного, гармонійного розвитку кожного працівника. Тому вона повинна спиратися на наукові висновки таких дисциплін, як фізіологія та психологія праці, ергономіка, соціологія праці. Зміст поняття наукової організації праці включає ряд елементів, які за спрямованістю можна об єднати у певні групи, а саме: поділ і кооперація праці; всебічний розвиток особистості та створення сприятливого психологічного клімату в трудовому колективі; створення умов для безперебійної, високопродуктивної та змістовної праці кожного виконавця, бригади, ділянки та трудового колективу загалом; забезпечення комфортних умов праці та безпеки як самого виконавця, так і людей, які його оточують; 42 Е = (С 1 С 2 ) Q н З п, де С 1 і С 2 собівартість одиниці продукції до і після запровадження заходу; Q н кількість продукції, виробленої після запровадження заходів; З п поточні витрати. Якщо ж їх запровадження викликає необхідність капітальних витрат, то економічна ефективність заходів визначається за формулою: E = (С 1 С 2 ) Q н е н К в З п, де К в капітальні витрати на запровадження заходів; е н нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності капітальних витрат (величина, зворотна терміну окупності; для заходів з ОП він дорівнює 0,15). Для визначення економічнішого варіанта заходів з удосконалення організації праці (деякі з них дають більше зниження собівартості, але потребують великих капітальних витрат, інші навпаки) порівнюють терміни окупності витрат К ок або коефіцієнти ефективності Е, які визначаються за формулами: К ок = К ( C C )Q ; E C C = 1 = Q в 1 2 н. 1 2 ( ) Наприклад, за одним варіантом собівартість одиниці продукції знизиться з 3,5 до 2,75 грн. Протягом року виробляється 8 тис. виробів, капітальні витрати на запровадження заходу становитимуть 10 тис. грн. За іншим варіантом, собівартість знижується з 3,5 до 3,15 грн, а капітальні витрати орівнюють 6 тис. грн. Термін окупності у першому випадку 10000 1,07 року 8000 = 1, 07, а в другому 1,37 року ( 3, 5 2, 75) 6000 ( 3, 5 3, 15) н 8000 = 1, 37. К ок К в 435

плата за цей період становила 33018 грн [46 (1 + 0,1) (1 + + 0,07) 60984 = 33018]. На централізоване заточування різців витрачається 18480 нормо-годин [2,5 27720 (15 + 1) : 60 = 18480] і потрібно 5 заточувальних верстатів (18480 : 3800 = 5). Обслуговують ці верстати 8 робітників (18480 : 1900 : 1,2 = 8,10). Річний фонд заробітної плати заточувальників становить 12800 грн (1600 8) = 12800. Витрати на придбання і встановлення заточувальних верстатів дорівнюють 3245 грн [(590 + + 59) 5 = 3245]. До запровадження заходів вартість усіх різців становила 19543 грн (0, 47 41580 = 19542,6), а після запровадження скоротилася до 13028,4 грн (0,47 27720 = 13028,4). Таким чином, економія по заробітній платі становила 20218 грн (33018 12 800 = 20218). Виробіток у робітників-токарів підвищився на 15,25 % 60984 100 15 25 400000 =,. Економія на умовно-постійних витратах дорівнювала 8385,3 грн (55000 15,2 : 100 = 8385,3). Річний економічний ефект від запровадження централізованого заточування різців становитиме 27929 грн (20218 + + 8360 3245 0,2 = 27929) (спрацьованість верстата 20 % на рік.) Термін окупності витрачених коштів 0,28 місяця 649 12 0 2788 27929 =,. Підхід 2. Економічну ефективність запровадження заходів з удосконалення організації праці можна визначити також за зниженням собівартості продукції, зумовленим їх запровадженням. Для цього витрати на впровадження заходів порівнюють з економією за собівартістю продукції, випущеної після їх запровадження. Якщо при здійсненні заходів не потрібні додаткові капітальні витрати, то економія Е визначається за формулою: 434 Завдання Соціальні: виховання творчого ставлення до праці; створення умов для всебічного, гармонійного розвитку працівників Психофізіологічні: збереження здоров'я і працездатності людини; забезпечення змістовності та привабливості праці Економічні: раціональне використання трудових і матеріальних ресурсів; підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва Розробка і впровадження раціональних форм поділу і кооперації праці Упровадження нової техніки та прогресивної технології Поліпшення організації добору, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів Вдосконалення підготовки і матеріально-технічного виробництва Раціональна організація основного виробничого процесу НОП Основні напрями Раціоналізація трудового процесу, впровадження передових прийомів і методів праці Удосконалення нормування праці Раціональна організація допоміжного виробництва та його служб Удосконалення організації оплати праці Наукова організація управління виробництвом Елементи наукових основ організації виробництва, взаємопов язані з НОП Поліпшення умов праці Психофізіологічні: рекомендації наук, що вивчають вплив праці та виробничого середовища на нормативи Правові: основоположні документи; правові норми; техніко-економічні нормативи і норми Техніко-технологічні: висновки інженерних і математичних наук, досягнення техніки і передової технології Соціально-економічні: положення і рекомендації економічних, соціологічних та інших загальнотеоретичних наук Зміцнення дисципліни праці і розвиток ініціативи Наукові основи 43 Рис. 9. Напрями, зміст, завдання та наукові основи НОП

правильне поєднання матеріального і морального стимулювання високопродуктивної та раціонально організованої праці; створення оптимальних умов для вияву творчої ініціативи і самодіяльності трудящих як у сфері досягнення економії робочого часу, так і у вирішенні психофізіологічних та соціальних питань, що належать до компетенції цього трудового колективу. Таким чином, наукова організація праці є тим еталоном, з яким повинна порівнюватися сучасна організація праці і до якої вона повинна прямувати в процесі вирішення завдань. Для вирішення завдань організації праці в масштабах економіки країни застосовуються прямі та непрямі регулятори, що враховують міру розвитку ринкових відносин. У межах підприємства головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці та суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. З точки зору фахівців основний зміст структурних елементів організації праці та напрями вдосконалення їх на виробничому підприємстві відображено на рис. 10. 44 Питання для самоконтролю 1. У чому полягає сутність організації праці? 2. Які основні напрями організації праці та їх зміст? 3. Яке місце організації праці в процесі організації виробництва? 4. Яке значення має ефективна організація праці для підприємств, що працюють у ринкових умовах господарювання. 5. Які аспекти (ракурси) організації праці вам відомі і в чому полягає їх різниця? 6. Які напрями вдосконалення окремих елементів організації праці вам відомі? Виконання норм заточувальниками, % Потреба у різцях за зміну одного токаря Кількість переточувань одного різця Закінчення табл. 2 1 2 3 120 3 2 10 15 Вартість одного різця, грн. 0, 47 0, 47 Обсяг токарних робіт, тис. нормо-годин Кількість робочих днів одного токаря за рік Річний фонд часу одного середньоспискового робітника, год. Річна заробітна плата одного заточувальника з нарахуваннями, грн. Умовно-постійні витрати (на рік), тис. грн. Вартість одного заточного верстата, грн. Витрати на монтаж верстата (10 % вартості), грн. Річний фонд часу роботи верстата, год 400 400 231 231 1900 1900 55 1600 590 59 3800 На запровадження заходів було витрачено 3245 грн. До запровадження заходів протягом року витрачалося 41580 шт. різців (30 3 2 231 41580), а після запровадження 27720 шт. (30 2 2 231 27720). Токарі витрачали на заточування різців протягом року 60984 нормо-годин [8 (10 + 1) 41580 : 60 60984], їхня заробітна 433

Термін окупності запроваджених заходів Т ед визначається за формулою: 432 Т ед, Е де З од одноразові витрати; Е річна економія. У нашому прикладі термін окупності дорівнює 7,4 місяця 4400 7125 12 = 7 4,. Наведемо інший приклад розрахунку економічної ефективності заходів з удосконалення організації праці. Замість індивідуального заточування токарних різців основними робітниками на наждачних жорнах у механічному цеху запроваджується централізоване заточування різців на заточувальних верстатах. Стійкість різців підвищується у 1,5 раза. В табл. 2 наведено дані, необхідні для розрахунку. Показник Кількість токарів, що працюють у зміну Величина показника до запровадження заходу Таблиця 2 після запровадження заходу 1 2 3 30 30 Режим роботи (кількість змін) 2 2 Середня годинна тарифна ставка токаря, коп. 46 46 Додаткова заробітна плата, % 10 10 Відрахування на соціальне страхування, % Час заточування одного різця, хв З од 7 7 8 2,5 1.3. Завдання і джерела аналізу організації праці Удосконалення організаційно-технічного рівня виробництва це комплексна раціоналізація виробничо-господарської діяльності підприємств і об єднань. Сюди входять проблеми поліпшення організаційної структури підприємств і об єднань, раціонального використання потужностей, прогресу в техніці й технології виробництва, застосування сучасних методів і форм організації виробництва, використання математичних методів і комп ютерної техніки, організації трудового процесу, фізіології і психології працівників. До завдань підвищення організаційно-технічного рівня виробництва в кінцевому рахунку входить раціоналізація використання всіх трьох елементів виробничого процесу: праці, засобів праці й предметів праці. Методика аналізу організаційно-технічного рівня виробництва передбачає розробку системи аналітичних показників. Розрізняють показники досягнутого стану організаційнотехнічного рівня і показники економічної ефективності його удосконалення. У сукупності останні (продуктивність праці, фондовіддача і матеріалоємність виробництва, якість і обсяг продукції, собівартість і рентабельність її) дають комплексну характеристику економічного рівня виробництва. Такі показники, однак, не характеризують конкретно стану техніки, технології, організації виробництва і управління. На рис. 11 наведено приблизну класифікацію показників стану організаційно-технічного рівня виробництва. Коло аналізованих показників може бути розширено і деталізовано. Під час аналізу організаційно-технічного рівня виробництва використовуються насамперед плани технічного розвитку і підвищення ефективності виробництва, а також дані про їх виконання, що містяться у спеціальних формах статистичної звітності. Зміст цих форм визначається галузевими особливостями. Ряд даних, що характеризують різні сторони організаційно-технічного рівня виробництва, міститься у річних звітах 45

Напрями вдосконалення організації праці Основний зміст елементів організації праці Елементи організації праці Найбільш раціональне розміщення виробничих приміщень з метою забезпечення зручного зв'язку між цехами та підсобними приміщеннями При створенні нового робочого місця чи нового структурного підрозділу. Обґрунтування мети і результату праці для формування вимог до організації робочого місця Визначення мети і результату праці Проектування раціональних трудових процесів і методів праці Удосконалення нормативної бази виробництва, застосування науково обґрунтованих норм праці, використання системи мікроелементних нормативів Визначення складності трудового завдання, методів і прийомів праці, знарядь праці, встановлення вимог до кваліфікації працівників Проектування та раціоналізація трудових процесів Визначення необхідного оснащення робочого місця засобами і предметами праці відповідно до заданого технологічного процесу, розробка раціональнішого їх розміщення, створення ефективних систем обслуговування, що відповідають сучасному рівню розвитку техніки і організації виробництва Нормування праці Техніко-економічний розрахунок та обґрунтування норм затрат робочого часу на виконання технологічних операцій, норм виробітку, обслуговування, чисельності персоналу Планування, оснащення, проектування робочих місць Організація та обслуговування робочих місць Оптимізація форм кооперації та поділу праці в соціальному, техніко-організаційному відношенні з урахуванням характеру і конструктивно-технологічних особливостей продукції, рівня механізації й автоматизації, технологічної і трудової однорідності робіт Добір робіт відповідно до кваліфікації та здібностей працівника Поділ і кооперування праці та організаційного оснащення 800 грн. Збитки від ліквідації замінюваного обладнання 500 грн 1. Таким чином, витрати на запровадження заходів з удосконалення організації праці становили 4400 грн (200 + 2500 + 400 + 800 + 500 4400). Кількість робітників на дільниці 250 осіб. У результаті її переобладнання забезпечується умовна економія кількості 7 осіб, тобто продуктивність праці підвищується на 2,9 % 7 100 2 9 250 7 =., Зміну показників виробництва у цеху наведено в табл. 1. Показник Випуск продукції, тис. грн. Кількість робітників, осіб Фонд заробітної плати, тис. грн. Заробітна плата на 1 грн продукції, коп. До запровадження заходів Після запровадження заходів Таблиця 1 Зростання показника, % 800 823,2 102,9 250 243 2,5 375 375 100 46,9 45,5 1,4 Економія заробітної плати на 1 грн продукції становитиме 1,4 коп., а на весь річний випуск 11525 грн (1,4 823200 11525). Економічний ефект від запровадження заходів дорівнює 7125 грн (11525 4400 7125). 1 Збитки від ліквідації застарілого обладнання (У л ) визначаються за формулою: У л П п А Т + Р Т С р, де П п початкова вартість обладнання; А сума річних амортизаційних відрахувань; Р сума річних витрат на ремонт і утримання обладнання; Т кількість років служби обладнання до його ліквідації; С р сума, отримана від реалізації демонтованого обладнання. 46 431

економічної ефективності; З ед одноразові витрати на розроблення та запровадження заходу. Захід щодо вдосконалення організації праці є економічно ефективним, якщо термін окупності одноразових витрат на запровадження не перевищує нормативного. Запровадження заходу в більшості випадків забезпечує економію (вивільнення) кількості працівників. Приріст продуктивності праці П п у результаті економії чисельності працівників обчислюється за формулою: Е П п = ч 100, Ч ср Е ч де Е ч відносна економія (вивільнення) чисельності працівників після запровадження заходу; Ч ср розрахункова середньоспискова кількість працівників на підприємстві, у цеху, відділі, на дільниці (обчислюється кількість осіб на обсяг виробництва для планованого періоду, виходячи з базисного періоду). Розраховуючи економічну ефективність вдосконалення організації праці підприємства, бажано використовувати галузеві методики, якщо такі є, оскільки вони враховують специфіку галузі, її технічний рівень, особливість організації праці та технології. Економічна ефективність має визначатися як на стадії проектування заходів з НОП (розрахункова ефективність) з метою обґрунтування проектних рішень і вибору найдоцільнішого їх варіанта, так і після запровадження (фактична ефективність). Для її визначення потрібно знати розмір грошових і матеріальних витрат (передбачуваних, фактичних), пов язаних із запровадженням заходів, вплив кожного з них на основні показники підприємства. Розглянемо порядок визначення економічної ефективності заходів з удосконалення організації праці (цифри умовні). На виробничій дільниці витрати на переобладнання були такими: на проектно-конструкторські роботи 200 грн на нове обладнання і 2500 грн його встановлення. Витрати на модернізацію одного з верстатів 400 грн. Вартість нового технологічного Кваліфікований добір, безперервний процес навчання і розвитку персоналу, оцінювання персоналу, використання креативних методів та інноваційних технологій навчання Виконання кадровою службою завдань з добору та навчання персоналу Добір та організація навчання персоналу Забезпечення гнучкої системи матеріального заохочення і доповнення її системою заходів з мотивації підвищення результатів діяльності Забезпечення зв язку між трудовим внеском працівника у результат колективної праці та власним трудовим доходом Організація матеріального і морального заохочення Використання сучасних систем безпеки і охорони праці, зниження монотонності праці, приведення відповідно до санітарних норм факторів виробничого середовища, гуманізація умов праці на виробництві Забезпечення збереження здоров я працівників, розвиток здібностей у процесі праці Створення сприятливих умов праці Організація системи звітності структурних підрозділів і контролю за якістю праці кожного працівника та якістю роботи трудового колективу Забезпечення умов для здійснення контролю за якістю роботи, встановлення вимог до результатів праці, мотивація якості праці, трудової дисципліни Контроль за якістю роботи Рис. 10. Напрями вдосконалення елементів організації праці на виробничому підприємстві 430 47

48 науково-технічний рівень виробництва прогресивність і якість продукції ступінь механізації й автоматизації виробництва технічна й енергетична озброєність живої праці прогресивність застосовуваних технологічних процесів впровадження нової техніки, інноваційних технологій, виконання плану технічного розвитку економічна ефективність заходів щодо впровадження нової техніки Показники організаційно-технічного рівня організація виробництва і праці рівень концентрації, спеціалізації й кооперування тривалість виробничого циклу ритмічність виробництва рівень організації праці стан промислової естетики і культури виробництва коефіцієнти змінності працівників та основних виробничих фондів рівень управління і структури підприємства виробнича структура підприємства структура органів управління підприємства оцінювання рівня планування й обліково-контрольної роботи ступінь впровадження нових методів організації управлінської праці соціальна ефективність заходів з організації праці трудова і виконавська дисципліни Рис. 11. Класифікація показників організаційно-технічного рівня виробництва підприємств: Звіт про підготовку кадрів ; Кошторис витрат на виробництво ; Звіт про витрати з обслуговування виробництва і управління ; Звіт про виконання плану з продукції ; Звіт про виконання плану з праці ; Звіт про наявність і рух Додаток 12 Підходи до розрахунку економічної ефективності від запровадження заходів з організації праці Підхід 1. Економічна ефективність упровадження у виробництво кожного заходу, спрямованого на вдосконалення організації праці, визначається величиною зниження витрат живої та упредметненої праці, що в результаті й показує рівень підвищення продуктивності праці. Економічна ефективність розраховується за допомогою порівняння нормативів або фактичних трудових, матеріальних і фінансових витрат на одиницю продукції (робіт) до і після запровадження заходів з удосконалення організації праці. Розрахунок економічної ефективності запровадження заходів має на меті: обґрунтування вибору найефективніших варіантів запровадження; визначення терміну окупності витрат на запровадження; визначення зростання продуктивності праці та суми річного економічного ефекту. Кожний із заходів характеризується обсягом запровадження, витратами, зниженням собівартості, терміном окупності, умовним вивільненням кількості працівників, річним економічним ефектом. Річний економічний ефект (Е р ) від запровадження заходу (економія приведених витрат, грн.) можна визначити за формулою: Е р (C 1 C 2 ) В 2 Е н З ед, де С 1, С 2 собівартість одиниці продукції (робіт) відповідно до і після упровадження заходу; В 2 річний обсяг випуску продукції (робіт) після запровадження заходу в натуральному вигляді; Е н нормативний коефіцієнт порівняльної 429

Додаток 11 Характеристика організації, обслуговування та проектування робочих місць КЛАСИФІКАЦІЯ (критерії) 428 Скорочення витрат робочого часу, покращання прийомів праці Характер операцій Робоче місце та його організація Ріст продуктивності праці Рівень спеціалізації Рівень механізації Кількість обслуговуючого персоналу Розташування РМ Економічно ефективне Технічно прогресивне Регламентоване Оперативне Гнучке Раціональне Комплексне Оснащення РМ Планування робочого місця Обслуговування робочого місця Спеціалізація виробництва, профіль Основне технологічне і допоміжне обладнання Функції обслуговування 1. Зовнішнє. 2. Внутрішнє. 3. Горизонтальне. 4. Вертикальне Засобів праці Робітника Предметів праці техоснастка Полегшення праці Різновиди Уніфікація оргоснастка документація Раціоналізація прийомів. Зручність пози. Умови праці. Економія рухів Контроль якості Транспортно-вантажні роботи Складські роботи Культурне обслуговування Побутове обслуговування Медобслуговування Виробничий інструктаж Охорона праці й техніка безпеки Санітарно-гігієнічна Обслуг. будинків, споруд Налагодження обладнання Обслуговування оснастки Підготовка виробництва Орг.-техн. функція Підготовка виробництва Обґрунтування Типовий проект РМ Розрахунок економічної ефективності Карти, схеми, креслення Етапи проектування обслуговування робочого місця 1. Загальний склад робіт. 2. Операції основним робочим. 3. Операції допоміжним робочим. 4. Склад і об'єм ф-цій форм ОРМ і умови застосування. 5. Норми обслуговування і нормативи чисельності. 6. Проект РМ регламент обслуговування. 7. Спосіб і послідовність виконання робіт основних фондів і амортизаційного фонду ; Звіт про витрати на утримання апарату управління та ін. Деякі дані містяться у квартальній і місячній бухгалтерській і статистичній звітності. Джерелом вивчення можуть бути також звіти і довідки заводських лабораторій з економіки й організації виробництва. Організація праці нерозривно пов язана з рівнем техніки, технології, організації виробництва. Рівень організації праці характеризується коефіцієнтами використання робочого часу, технічного нормування (питома вага технічно обґрунтованих норм), прогресивністю форм поділу і кооперації праці робітників, коефіцієнтом змінюваності й плинності робочих кадрів, рівнем трудової дисципліни тощо. Під час аналізу організації праці важливо вивчити глибину і широту впровадження організації праці (ОП) на робочих місцях, у цехах, відділах заводоуправління і на підприємстві загалом. Зазвичай план OП підприємства, об єднання складається з розділів: 1) організація робочих місць (планування, спеціалізація, інструмент, оснащення, транспортні засоби, засоби контролю); 2) обслуговування робочих місць (подача матеріалів, заготівель, інструменту, збирання відходів, прийом і відвантаження готових виробів); 3) умови праці (економічні режими різання, охорона праці, санітарно-гігієнічні умови); 4) нормування. Аналіз виконання плану по кожному з розділів ОП дає можливість об єктивно оцінити впровадження ОП на підприємстві. При аналізі організації обслуговування робочих місць важливо вивчити систему їхнього забезпечення матеріалами, заготовками, інструментом, допоміжними матеріалами, завантаженість основних робітників функціями обслуговування, а також організацію контролю якості продукції на робочому місці і т. ін. Розрахунки свідчать, що через несвоєчасне забезпечення робочих місць інструментом, заготовками, сировиною, матеріала- 49

ми, тобто всім тим, що необхідно для ритмічної роботи, простої устаткування часто становлять приблизно 10 15 %. Практика передових машинобудівних заводів свідчить про те, що розробка і впровадження планів ОП приносять найбільшу ефективність тоді, коли такі плани розробляються і впроваджуються комплексно від робочого місця до підприємства загалом. Розвиток науки і техніки підвищив вимоги до якості продукції. Останнє визначається не тільки кваліфікацією працівників і якістю застосовуваного устаткування, а й рівнем культури виробництва. Культура виробництва включає чистоту робочого місця, загальне і місцеве освітлення, зручний інвентар, оптимальне колірне фарбування обладнання, інвентарю й усіх елементів виробничої дільниці, раціональний ритм виробництва і вантажопотоків, чисте повітря і гарні побутові приміщення. Дотримання вимог промислової естетики характеризується створенням такого середовища на виробництві, яке дало б можливість відсунути поріг стомлюваності працівників, загальмувати втрату працездатності, що настає в процесі праці. А це, своєю чергою, тісно пов язано з удосконаленням організаційно-технічного рівня виробництва. Питання для самоконтролю 1. Для чого потрібно встановлювати завдання для аналізу організації праці? 2. Що входить до завдань підвищення організаційнотехнічного рівня виробництва? 3. Скільки, на вашу думку, повинно бути показників для оцінювання організації праці? 4. Які документи використовують під час аналізу рівня організації праці? 5. Що важливо вивчати під час аналізу організації праці? 6. У чому сутність комплексної розробки плану ОП? Додаток 10 Характеристика робіт і виробничо-технічних умов доцільності застосування бригадної організації праці Роботи і виробничо-технологічні умови, за яких групова організація праці є більш доцільною, ніж індивідуальна Роботи і виробничо-технологічні умови, за яких їх виконання можливе тільки при груповій організації праці Акордні роботи, які потребують концентрації зусиль окремих виконавців Роботи, не забезпечені стабільним обслуговуванням матеріальнотехнічним постачанням Індивідуальна організація праці ускладнює управління та контроль за роботою виконавців Індивідуальна організація праці ускладнює управління та контроль за роботою виконавців Індивідуальна форма виконання робіт викликає простої обладнання і втрати робочого часу робітників Роботи, які вимагають спільних зусиль кількох виконавців через високе фізичне навантаження (зборка, ручна формовка та ін.) Роботи з обслуговування великих агрегатів, які вимагають узгоджених дій різних виконавців (великі унікальні верстати, формувальні машини, ковально-пресове обладнання) Роботи на конвеєрнопотокових лініях Роботи, які не потребують постійних робочих місць (допоміжні роботи) Роботи, які виконуються незалежно одна від одної Роботи з різною трудомісткістю або такою, що важко визначити заздалегідь (ремонтні, монтажні роботи та ін.) Обслуговування системи машин, які виконують технологічно різнорідні операції (обслуговування автоматичних ліній) 50 427

Закінчення дод. 9 ІІ. Оцінка технічного та організаційного рівня Технічний та організаційний рівень. ІІІ. Атестація робочого місця На обстеженому робочому місці виявлено перевищення ГДК шкідливих хімічних факторів (ГОСТ 12.1.005-88) На робочому місці зареєстровано Робоче місце слід віднести до категорії робіт з IV. Рекомендації щодо покращання умов праці, їх економічне обґрунтування V. Пільги і компенсації Діючі Запропоновані Витрати (грн.) Пенсійне забезпечення Доплати Додаткові відпустки Інші Голова атестаційної комісії Члени атестаційної комісії З атестацією ознайомлені: 1.4. Поділ і кооперація праці на виробництві Об єктивною складовою організації колективного виробництва є поділ і кооперація праці. Поділ і кооперація праці складають технічну основу організації праці, а розробка їх найраціональніших форм один з основних напрямів роботи на підприємствах. Під поділом праці у загальній формі розуміють відокремленість (розмежування) різних видів трудової діяльності людей, поділ сукупного трудового процесу на частини, кожна з яких виконується певними групами працівників, об єднаних за загальними функціональними, професійними або кваліфікаційними ознаками. При цьому в основі лежить розподіл усієї маси суспільної праці на виробничу і невиробничу сфери, а в середині останніх на більш вузькі напрями трудової діяльності. Поділ праці у суспільстві прийнято розглядати у трьох видах: загальному, частковому й одиничному. Загальний це поділ економіки країни на сфери: промисловості, будівництво, сільське господарство та ін. Частковий це поділ праці в середині кожної сфери на спеціалізовані галузі та підгалузі. Одиничний становить поділ праці в середині підприємства. На підприємстві це розмежування базується на відокремленні трудових процесів, здійснюване з метою скорочення виробничого циклу за рахунок одночасного виконання різних робіт, а також підвищення продуктивності праці, що досягається завдяки швидшому набуттю виробничих навичок робітниками при спеціалізації робіт. Одиницею поділу праці є виробнича операція, яка може бути як простою, так і складною. Тому нижньою межею поділу праці буде виробнича операція, що складається з одного трудового прийому, як сукупності трудових дій і рухів робітника. Верхньою межею поділу праці буде виготовлення на одному робочому місці всього виробу загалом. Поділ праці тісно пов язаний з її кооперацією, під якою розуміють об єднання людей для планомірної та спільної участі в одному або різних, але пов язаних між собою виробничих процесах. Її завдання полягає у забезпеченні 426 51

найбільшої узгодженості між діями окремих працівників або груп працівників, які виконують різні, але пов язані між собою трудові функції. Ступінь поділу і кооперації праці значною мірою характеризує рівень суспільного виробництва. Слід чітко розмежовувати поняття загального (у масштабах суспільства), приватного (у межах галузі) та одиничного (у межах одного підприємства) поділу праці. Проте, якщо не встановити оптимальних форм об єднання трудових зусиль, порушиться процес виробництва. Отже, важливим елементом системи організації праці є її кооперація. В економіці країни можна виокремити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, а також усередині підприємств. Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконання певної частини спільної роботи. Усередині виробничого підприємства поділ праці передбачає виокремлення визначених видів робіт у межах певних структурних підрозділів і розподіл цих робіт між виконавцями. Так, у створенні машин і механізмів, обчислювальної техніки, телевізорів, екскаваторів, кранів, автомобілів одночасно беруть участь багато тисяч робітників різних професій і кваліфікації. Вони трудяться в різних цехах, на ділянках, робочих місцях. Отже, усередині підприємства праця розподіляється як у межах певних структурних підрозділів (цех, ділянка, бригада, робоче місце), так і між окремими виконавцями. Основними чинниками, що визначають поділ робіт і їх розподіл між окремими виконавцями, є обсяги робіт, рівень механізації й автоматизації, технологічна однорідність, складність і точність робіт, а також можливість їх відокремленого виконання. На промислових підприємствах поділ праці здійснюється за такими формами: функціональною (за характером виконуваної функції та участю у виробничому процесі); технологічною (за видами робіт, професіями і спеціальностями); поопераційною (за операціями технологічного процесу або робочими місцями) і 52 Медична документація Форма робота по встановл. графіку 10 4 100 20 слуху (при виробничій потребі сприйняття мови або диференціювання сигналів). Нервово-емоційна напруженість. Інтелектуальне навантаження Одноманітність: кількість елементів у багаторазово повторювальних операціях: тривалість виконання повторювальних операцій (в секунду); час спостереження за ходом виробничого процесу без активних дій (% до тривалості зміни) 81 95 15 Змінність регулярна МОЗ України Ін-т медицини праці 16 Кількість факторів Гігієнічна оцінка умов праці Умови та характер праці відповідають 425

Продовження дод. 9 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 97000 130000 двома руками; за участю м язів тулуба і ніг 25 % зміни 100 раз 10 км 13 Робоча поза: знаходження в нахиленому положенні до 30 ; знаходження у вимушеній позі (на колінах, навпочіпки); вимушені нахили тулуба більше 30 ; переміщення в просторі (переходи, зумовлені технологічним процесом) 75 300 точна 90 70 14 Напруженість праці: Увага: тривалість зосередження (% до тривалості зміни); щільність сигналів у середньому за годину. Напруженість аналізаторних функцій: зору (категорія здорових робіт за СНіП 11-4-79); кваліфікаційною (залежно від складності робіт і необхідного рівня кваліфікації) (рис. 12). Функціональний поділ праці означає розподіл усього комплексу робіт залежно від ролі та місця різних груп працівників, зайнятих у виробничому процесі. Зокрема, раніше до нього входив розподіл промислово-виробничого персоналу на робітників, інженерно-технічних працівників, службовців, молодший обслуговуючий персонал (МОП), охорону, учнів. До цього самого виду поділу праці належить і подальший поділ груп робітників на підгрупи за функціональною ознакою, наприклад, робітників на основних і допоміжних, а останніх, своєю чергою, на робітників, зайнятих обслуговуванням обладнання, споруд і територій підприємства, вантажно-розвантажувальними роботами, транспортуванням, зберіганням предметів праці та ін. Технологічний поділ праці це розчленування виробничого процесу за стадіями (переробками), фазами, видами робіт та операціями. Визначальним чинником для цього виду поділу праці є технологічний процес. Поопераційний поділ праці це поділ праці за операціями технологічного процесу або робочим місцям. Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас до уваги береться технологічна складність виробництва продукції, складність функцій з підго- товки і здійснення трудових процесів, а також контролю за Поділ праці на підприємстві Функціональний Технологічний Поопераційний Кваліфікаційний Рис. 12. Одиничний поділ праці за формами 424 53

якістю продукції. Ступінь складності робіт зумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відображає рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами розрядами, категоріями, класами тощо. Іноді кваліфікаційний поділ праці ототожнюють з професійним поділом праці або професійно-кваліфікаційним. Професійно-кваліфікаційний поділ праці передбачає розподіл працівників за професіями (спеціальностями) і групами складності праці (розрядами, категоріями). Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни у професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їхнього професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю. Поділ праці має чотири межі: технологічну, фізіологічну і психофізіо логічну, соціальну та економічну. Кожна з них має свою специфіку та особливість впливу на поділ праці, не враховувати які неможливо, оскільки це може призвести до монотонності праці, зниження продуктивності, скорочення перспектив професійного зростання. У сучасних умовах усе більше уваги приділяється управлінській праці, тому було б доречно розглянути основні види її розподілу (сутність та зміст) (див. Додаток 2). 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 9 Температура зовнішнього повітря (під час роботи на відкритому повітрі), С: теплий період; холодний період 10 Атмосферний тиск, Па 11 Біологічні фактори до 30 40000 43000 12 Важкість праці: Динамічна робота: потужність зовнішньої роботи при роботі за участю м язів нижніх кінцівок і тулуба; те саме при роботі за переважною участю м язів плечового поясу; маса вантажу, що піднімається, і переміщення вантажу, кг; дрібні стереотипні рухи кистей і пальців рук (кількість за зміну); Статичне навантаження за зміну (Кг*с) при утриманні вантажу: однією рукою; 54 423

Продовження дод. 9 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 3 4 клас небезпеки 2 Пил переважно фіброгенної дії, мг/м 3 3 Вібрація (загальна та локальна) дб 4 Шум, дб 5 Інфразвук, Герц 6 Ультразвук, Герц 7 Неіонізуючі випромінювання: радіочастотний діапазон; діапазон промислової частоти; оптичний діапазон (лазерне випромінювання) 8 Мікроклімат у приміщенні: температура повітря, С; швидкість руху повітря, м/сек; відносна вологість повітря, %; інфрачервоне випромінювання, Вт/м 2 Поділ праці на виробництві нерозривно пов язаний з її кооперацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між категоріями працівників на підприємстві, узгодженістю їхніх дій у трудовому процесі. Без цього виробництво неможливе, оскільки кооперація праці є фундаментальним фактором підвищення продуктивності праці та ефективності у всіх сферах професійної діяльності. Вона є наслідком поділу праці і обов язковою формою організації праці на виробництві. Слід пам ятати, що кооперування це об єднання на засадах кооперації. Рівень кооперації праці визначається за двома показниками: величиною втрат робочого часу через невчасне обслуговування робочих місць та питомою вагою колективної форми організації праці у загальній масі праці, що витрачається у певному виробничому підрозділі. Перший показник розраховується як відношення сумарного часу втрат до потенційного фонду робочого часу; другий як відношення кількості робітників, об єднаних у бригади, до загальної кількості робітників. За допомогою цих показників виявляються резерви вдосконалення організації праці на підприємстві та визначаються шляхи їх використання. Кооперація праці може мати такі рівні: міжцехова між цехами (службами) підприємства; внутріцехова між ділянками (службами) цеху або між бригадами; внутрідільнична між окремими виконавцями або членами бригад; індивідуальний розподіл між працівниками. Кожному рівню кооперації відповідає своя форма (див. рис. 13). Перелічені види поділу і кооперації праці виявляються на виробництві у різних формах. На вибір конкретних форм поділу і кооперації праці впливають різні чинники, передусім технічний рівень розвитку виробництва. Так, від складу технологічного устаткування залежить спеціалізація 422 55

Рівні міжцехова внутріцехова (міждільнична або міжбригадна) внутрідільнична індивідуальний розподіл Кооперація праці Рис. 13. Рівні та форми кооперації праці Форми за ознаками Технологічною: міжцехова; продуктова; напівфабрикатна Предметною: за технологічними стадіями; за виробничим обладнанням; за видами засобів виробництва Організаційною: (відповідно до рівнів кооперації праці): міжцехова; міждільнична; внутрідільнична; внутрібригадна праці основних і допоміжних робітників, зайнятих його обслуговуванням. Так само рівень механізації та автоматизації виробництва великою мірою зумовлюють зміст праці, отже, склад і виробничо-кваліфікаційний профіль робітників цеху, дільниці. На поділ і кооперацію праці впливає також тип виробництва, що є комплексною характеристикою технічних організаційних та економічних особливостей вироб- Додаток 9 КАРТА УМОВ ПРАЦІ Підприємство /організація, установа/ Виробництво Цех (дільниця, відділ) Номер робочого місця Професія Номери аналогічних робочих місць І. Оцінка факторів виробничого середовища і трудового процесу Фактори виробничого середовища і трудового процесу пор. Примітка Фактичне значення Тривалість дії фактора, % за зміну Ш клас шкідливі, небезпечні умови і характер праці Дата дослідження Нормативне значення (ГДР) (ГДК) 3 ступінь 2 ступінь І ступінь 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 1 Шкідливі хімічні речовини, мг/м 3 1 клас небезпеки 2 клас небезпеки 56 421

Класифікація робочих місць За розміщенням у просторі За кількістю устаткування За типом виробництва За ступенем спеціалізації За видом виробництва За рівнем технічної озброєності праці Маршрутні Рухомі Стаціонарні Багатоверстатні та багатоапаратні Одноверстатні та одноапаратні Масового типу Серійного типу Одиничного типу Спеціальні Спеціалізовані Універсальні Допоміжні Основні З роботизованою, програмованою чи комп'ютеризованою працею З автоматизованою працею З напівавтоматизованою працею З механізованою працею З механізованоручною працею З ручною працею За видом обслуговування За формою оплати праці За умовами праці За робочою позою За змістом праці За кількістю виконавців Із стандартним обслуговуванням З планово-попереднім обслуговуванням З черговим обслуговуванням З відрядною оплатою праці З погодинною оплатою праці З особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці З важкими та шкідливими умовами З нормальними умовами праці З вимушеною позою Змішані Для роботи сидячи Для роботи стоячи З розумовою працею З фізично-розумовою працею З фізичною працею Бригадні Колективні Індивідуальні Додаток 8 Класифікація робочих місць за найважливішими ознаками Класифікація робочих місць за найважливішими ознаками ничої діяльності на підприємстві. Розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне і масове. Своєю чергою, серійний буває крупносерійним і дрібносерійним. Так, в одиничному виробництві робітник-верстатник, крім обробки виробів, виконує зазвичай значну частину робіт з технічного обслуговування устаткування (налагодження, підналагодження і регулювання, зміна інструменту, дрібний ремонт тощо). У крупносерійному та масовому виробництві ці функції виконують переважно спеціальні робітники. Слід зауважити, що в деяких навчальних посібниках наведено іншу класифікацію видів і форм кооперації праці, а саме: види кооперації поділяються на 2 групи технологічну і функціональну; а форми кооперації класифікуються за суб єктом кооперації, структурною одиницею та елементами виробничого процесу. Форми поділу і кооперації праці залежать також від принципу організації цехів і дільниць (технологічний, предметний), побудови допоміжних служб (централізоване або децентралізоване обслуговування основного виробництва). Велике значення мають також ступінь безперервності технологічних процесів і трудомісткість виробництва продукції. Перший чинник позначається на поділі праці в межах робочого періоду (зміни, доби, тижня, місяця), а другий на кількісній пропорційності різних професійно-кваліфікаційних груп працівників. Узагальнено розподіл і кооперацію праці представлено на рис. 14. Технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту та обладнання, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції це чинники, що впливають на динаміку кількості допоміжних робітників. В одних випадках зазначені чинники викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших її скорочення. Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонту машин 420 57

Рівень техніки Значення Тип виробництва Форми організації цехів Рівень централізації обслуговування Технологічна і трудова дисципліна Р К Відособлення Взаємозв язок Рівні видів праці і виконавців раціональна загрузка робітників і обладнання організація і обслуговування робочих місць методи праці форми оплати і т. ін. Фізичні навантаження на робочих місцях: нормальні; із важким та особливо важким Робочі місця не оснащені обладнанням, машинами чи механізмами; на постійній основі закріплені за виконавцем Технологічний Функціональний Професіональнокваліфікаційний Поєднання професій Багатоверстатне обслуговування Розстановка робітників Форми розподілу і кооперації Операційний Склад промислововиробничого персоналу підприємства Професія, спеціальність, кваліфікація Специфіка виробничого процесу Бригадна форма організації праці Рис. 14. Розподіл та кооперація Робітники сфери обслуговування і торгівлі Приватними підприємцями: юридичними особами; фізичними особами Створені в секторі самозайнятості На партнерських підприємствах з повною відповідальністю Формальний сектор (реєстрований) Кваліфіковані робітники сільського і лісового господарства, риборозведення і рибальства; Кваліфіковані робітники з інструментом; оператори та складальники устаткування Представники найпростіших професій Такі, що не вимагають професійної належності Неформальний Створені в межах економічної діяльності, заснованої на суспільній власності; на державних підприємствах; на комунальних підприємствах; на колективних підприємствах; засновані на асоційованих формах приватної власності 58 419

Додаток 7 Класифікація робочих місць За місцем у функціональному поділі праці на підприємстві За рівнем механізації За умовами праці і фізичним навантаженням За наявністю стаціонарно закріпленого за виконавцем обладнання За професійнокваліфікаційними вимогами до працівника За категоріями працівників За формою власності та організаційноправовою формою бізнесу За належністю до сектору зайнятості 1 2 3 4 5 6 7 8 Робочі місця: основного виробництва; допоміжного виробництва; обслуговування Ручна праця; механізована праця; автоматизована праця Умови праці на робочих місцях: нормальні; шкідливі; особливо шкідливі Робочі місця оснащені стаціонарно розташованим у межах виробничого простору підприємства, або пересувним (машини, бульдозери, інша важка пересувна техніка) обладнанням, машинами, механізмами Робочі місця і-ої професії (від 1 до n, де n кількість професій): певного кваліфікаційного рівня (від 1 до m, де m кількість кваліфікаційних рівнів за і-ою професією) Робочі місця: законодавців, вищих державних службовців, керівників; професіоналів; фахівців; технічних службовців Створені в межах економічної діяльності, заснованої на приватній власності Створені в секторі найманої праці Вибір оптимального варіанта розподілу 1) аналіз виробництва; 2) вивчення складу виробництва; 3) вивчення фактичної загрузки; 4) проектування нової загрузки; 5) впровадження границі праці на виробництві технічні економічні психофізіологічні соціальні на робочому місці у цеху Показники рівня розподілу на підприємстві 1) загальний рівень розподілу праці; 2) коефіцієнт зайнятості; 3) коефіцієнт використання робочих за рівнем кваліфікації; 4) раціональність розподілу праці Раціональні форми розподілу і кооперації підвищення змістовості праці; усунення застарілих підходів і форм взаємодії; зменшення стомленості працівників 418 59

і механізмів, а також зайнятих виробництвом інструменту, технологічного обладнання. Однак збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних, складських роботах, свідчить про застосування важкої малопродуктивної праці. При проектуванні різних форм поділу і кооперації праці повинні враховуватися психофізіологічні, соціологічні та економічні чинники (межі). Психофізіологічні межі поділу праці визначаються величиною фізичних і нервово-психічних навантажень на працівника протягом робочого дня. Для фізичних навантажень нижня межа становить витрати енергії у розмірі 2,5 ккал/хв, верхня межа 4,5 5 ккал/хв. Для нервово-психічних навантажень нижня межа обмежується такими параметрами: число об єктів спостереження, що визначають рівень напруження уваги, повинно бути не більш як 5; тривалість зосередженого спостереження не повинна перевищувати 25 % змінного часу; темп роботи не може перевищувати 360 рухів на годину. Для верхньої межі ці параметри не повинні перевищувати відповідно: 25 об єктів спостереження, 75 % змінного часу на зосереджене спостереження і 1080 рухів на годину. Соціологічні межі поділу праці визначаються рівнем монотонності праці та плинності персоналу, ставленням працівників до праці, станом міжособистісних стосунків. Монотонність праці регламентується тривалістю однорідних операцій, що повторюються протягом робочого дня. Граничним значенням є тривалість таких операцій не менше ніж 30 сек, частота повторюваності різнорідних елементів операції повинна бути не менш як 5 за 30 сек. Якщо межі поділу визначають межі допустимих рішень щодо організації праці і виробництва, то для конкретної виробничої ситуації важливо знайти найкращий варіант, тобто оптимальний рівень поділу праці, який розраховується на основі використання економічних психофізіологічних і соціальних критеріїв. 60 Загальні технікоекономічні показники сигнальні кольори та знаки безпеки; спецживлення та ін. Режим праці та відпочинку Використання фонду часу обладнання; використання змінного фонду робочого часу за Регламентовані перерви; виробнича гімнастика; функціональна музика Зміни (умовний код) групами та ін. Затвердив: (дата, підпис) Узгоджено: (з ким, дата, підписи) Карту склали: (дата, підписи) 417

Закінчення дод. 6 416 Засоби зв язку Види самообслуговування Способи і режим ослуговування Функції обслуговування Види допоміж них робіт, виконуваних основ ними робітниками; обсяг відволікань за зміну; витрати часу на кожен вид роботи Виконавці функцій обслуговування, графік роботи, технічне оснащення, час на виконання роботи Перелік функцій, за якими здійснюється спеціалізоване обслуговування IV. Обслуговування робочого місця VI. Норми праці VII. Вимоги до виконавця роботи Фактори Засоби захисту від несприятливих умов Професія Розряд Стаж Освіта Спеціальні вимоги, пов язані з виконуваною роботою Норми виробітку; прогресивні показники на аналогічній роботі Захисні огорожі; протишуми; спецодяг; Санітарно-гігієнічні; психологічні; естетичні V. Умови і охорона праці До економічних критеріїв поділу праці відносять затрати робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт, рівень використання кваліфікації працівників, тривалість виробничого циклу виготовлення виробу, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибуток підприємства людини, яка залежить від санітарно-гігієнічних умов праці, ступеня важкості та напруження праці, поєднання фізичних навантажень з розумовими. Насамперед треба виходити з можливостей максимального скорочення тривалості виробничого циклу за рахунок спеціалізації, яка дає змогу паралельно виконувати роботи різним виконавцям. Однак у разі виокремлення якихось операцій у самостійні необхідно дотримуватися такої умови: зменшення часу обробки виробу має перекривати пов язане з цим збільшення часу на транспортування предметів праці від одного робочого місця до іншого, міжопераційний контроль і виконання підготовчо-заключних робіт, тобто тривалість виробничого циклу повинна бути оптимальною. Цю умову можна виразити через сумарний час циклу: n Т' ц Т п ц > 0, (1) де Т' ц і Т п ц час виробничого циклу у робочих годинах відповідно до попереднього і нового поділу праці. При однаковій тривалості виробничих циклів вибирають той варіант поділу праці, за якого збільшується частка оперативного часу роботи устаткування. При відокремленні допоміжних робіт від основних обов язково повинні виконуватися такі умови: час, затрачуваний раніше всіма основними виробничими робітниками на виконання допоміжних робіт, які виокремлюють у самостійні, має бути не меншим за сумарний робочий час усіх допоміжних робітників, що вводяться до штату; виробіток на одного робітника (основного та допоміжного) має бути вищим, ніж до виокремлення допоміжних робіт; n 61

середній розряд робіт і робітників на дільниці не повинен зростати. Необхідно також стежити за тим, щоб застосовувані форми поділу і кооперації праці забезпечували максимальну зайнятість працівників за однакової напруженості праці, а також повне використання техніки. Важливо пам ятати, що при визначенні ефективності різних форм поділу праці не можна виходити тільки з роботи окремого виконавця, потрібно враховувати одночасно зміни у використанні робочого часу у виконавців на інших взаємопов язаних робочих місцях, а також у виконавців, які обслуговують робочі місця. Психофізіологічні чинники поділу праці визначаються умовами нормального функціонування людського організму. Поєднання трудових функцій має бути оптимальним відносно фізичних і нервових навантажень та не повинно викликати негативних наслідків. Бажано, щоб робота складалася з різноманітних елементів, виконання яких забезпечувало б участь різних груп м язів і чергування навантажень на різні частини тіла та органи чуттів людини. Водночас дроблення трудового процесу на операції не повинно призводити до монотонності праці. Згідно з дослідженнями фізіологів, якщо одноманітні, повторювані прийоми і дії тривають менш як 30 сек, продуктивність праці знижується. Для порівняння різних видів праці на практиці нерідко застосовують коефіцієнт монотонності К м, який обчислюється за формулою: 62 Т пд Т о К м =, (2) де Т пд час, що витрачається на повторювані рухи; Т о загальний час спостереження. Із соціологічної точки зору поділ праці повинен забезпечувати достатню змістовність і привабливість праці, умови для розвитку творчих здібностей людини, поєднання фізичних і розумових функцій. графік поєднання у часі рухів правої та лівої рук; дії різних виконавців; особливі вимоги до методів праці, зумовлені забезпечен-ням якості продукції Просторова організація робочого місця Оргоснащення Рід оснащення Позначення Зовнішнє планування Розташування предметів у зоні роботи Циклові переходи Відстань Час Способи розміщення і зберігання деталей, інструментів на підставках, у тарі та в інструментальних шафах III. Робоче місце 415

Додаток 6 Карта організації праці 414 Цех Відділення Робоче місце КАРТА ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ (методична схема) Підприємство Форма організації праці Оплата праці Предмет праці і технологія обробки Система і форма оплати та матеріального стимулювання праці працівника на даному робочому місці Індивідуальна, бригадна. Зазначення виду бригади: наскрізна, змінна, комплексна, спеціалізована тощо Дані про предмет праці та номер відповідного документа креслення, ескізу і т. ін.; дані про зміст обробки і номер технологічної карти або карт комплексної технології; маршрут переміщення деталей по операціях I. Вихідні дані Час Методи праці Графік синхронізації процесу Елементи процесу праці Графік багатоверстатного обслуговування; графік бригадної роботи у загального технологічного агрегату; графік суміщення дій людини і роботи машини Графічне зображення зони рухів; опис спосо-бів дій та ілюстрації; хватки, траєкторії руху, прийоми праці; Комплекси прийомів; прийоми; трудові дії; рухи; ступінь розчленовування залежно від повторюваності II. Трудовий процес Кооперація праці залежить, головним чином, від організаційних і економічних меж. Організаційна межа кооперації праці визначається тим, що, з одного боку, не можна об єднати для виконання будь-якої роботи менше двох осіб, а з другого існує норма керованості, підвищення якої (об єднання в колектив такої кількості, яка перевищує норму) призводить до непогоджених дій і значних утрат робочого часу. Економічна межа кооперації праці зумовлена можливістю зниження витрат і уречевленої праці на одиницю виготовленої продукції. Одним з основних напрямів удосконалення поділу та кооперації праці є розвиток суміщення працівниками фахів і трудових функцій розширення зон обслуговування. Суміщення фахів це така форма організації праці робітника, коли він у свій робочий час (законодавчо встановлений і передбачений правилами внутрішнього трудового розпорядку дня) виконує, поряд з роботами за основною професією (спеціальністю), також роботи за однією чи кількома іншими професіями (спеціальностями). Віднесення робіт до того чи іншого фаху (спеціальності) здійснюється відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і робітників, кваліфікаційних довідників посад керівників, спеціалістів і службовців для виробничих галузей, кваліфікаційного довідника посад службовців бюджетної сфери. Суміщення трудових функцій це виконання поряд з обов язками за основним фахом окремих трудових функцій, які раніше виконувалися працівниками інших професій. Зберігаючи профіль своєї роботи, працівник частково виконує роботу іншого працівника. Наприклад, токар виконує функції налагодження свого верстата, хоча це є обов язком робітника іншого фаху слюсаря-наладчика. Прикладом варіантів суміщення трудових функцій є дані, наведені в табл. 1. Однак на виробництві таких варіантів безліч, оскільки особливість виробництва, специфіка особистісних і виробничих інте ресів 63

Варіанти суміщення трудових функцій Таблиця 1 Правила економії трудових рухів Додаток 5 Склад функцій, що суміщаються Виконання технологічних операцій Налагодження обладнання Фінішний контроль якості готової продукції Міжопераційний контроль виготовленої продукції Профілактичний огляд, невеликий ремонт тощо механічної частини обладнання Профілактичний огляд електросистеми обладнання Змащування обладнання Активний контроль роботи обладнання 64 Верстатник Наладчик Контролер фінішного контролю Контролер міжопераційного контролю Черговий слюсар Мастильник Черговий електрик створюють передумови для різноманіття суміщення трудових функцій. Паралельно із суміщенням трудових функцій здійснюється суміщення процесій. Суміщення професій і робіт слід розвивати у таких напрямах: Група правил пор. 1 Щодо усунення зайвих рухів Правила економії трудових рухів Необхідно усунути: перекладання предметів з однієї руки в іншу; нахили і повороти корпуса; рух тримати ; важко координовані рухи; довгі та складні рухи; холості рухи; утримання предметів у висячому положенні 2 З економії рухів Рухи рук повинні зводитися: до найпростіших, коротких, природних і звичних. Рухи мають бути ритмічними, тобто повторюваність у процесі роботи повинна бути рівномірною. Потрібно прагнути до плавних і безперервних рухів рук, яким надається перевага перед зигзагоподібними; чергувати зусилля різних м язів; прагнути до суміщення рухів 3 З проектування одночасної роботи обох рук 4 З обліку швидкості руху 5 Щодо точності виконання Обидві руки повинні одночасно починати рухи. Рухи обох рук за можливості мають здійснюватися в одному напрямі. Потрібно прагнути до рівномірного навантаження обох рук від початку до кінця дії, при цьому доцільно навантаження на ліву руку, порівняно з правою, зменшити на 8 10 % Там, де потрібна швидка реакція, віддається перевага руху до себе. Швидкість горизонтального руху завжди більша швидкості вертикального. Швидкість рухів зліва направо для правої руки більша, ніж швидкість у зворотному напрямі. Швидкість рухів правої руки більша, ніж швидкість лівої. Швидкість рухів зменшується зі збільшенням навантаження Точні рухи виконуються краще сидячи, ніж стоячи. Найточніше координуються рухи з амплітудою 8 12 см. Найбільша точність рухів досягається у горизонтальній площині в зоні розташування на відстані 35 см від середньої лінії тіла 413

1 персональний комп ютер; 2 телефонний апарат; 3 стіл-приставка; 4 робочий стіл; 5 картотека; 6 картотека з термінами виконання робіт; 7 зшивач паперів; 8 табель-календар; 9 папки підвісного зберігання; 10 довідкова картотека; 11 список телефонів; 12 підйомно-поворотний стілець Додаток 4 Типове робоче місце менеджера на підприємстві Робоче місце старшого менеджера ТОВ Спік-ап суміщення різнорідних професій, що зумовлено використанням багатопрофільного технологічного обладнання; суміщення основної роботи з роботою по технічному обслуговуванню свого обладнання (наладка, дрібний ремонт); суміщення основної роботи з господарським обслуговуванням робочого місця (прибирання); суміщення різнорідних, але взаємопов язаних робіт допоміжного характеру; укрупнення надмірно подрібнених операцій, підвищення змістовності праці. При цьому розмаїття варіантів суміщення професій значною мірою залежить від ознак суміщення. Так, для робітничих професій можна назвати 6 ознак (табл. 2), а для фахівців, спеціалістів 17 ознак. Таблиця 2 Варіанти суміщення професій робітників пор. Ознаки суміщення професій Різновиди суміщення 1 2 3 1 Категорії робітників, які суміщають професії 2 Кількість професій, що суміщаються 3 Ступінь суміщення Повне. Часткове Основні. Основні та допоміжні. Допоміжні Одна професія (просте суміщення). Дві та більше професій (комбіноване суміщення) 4 Порядок суміщення Паралельне. Послідовне 5 Стабільність суміщення Постійне 412 65

66 1 2 3 6 Складність робіт, що суміщаються, порівняної з роботами основної професії Закінчення табл. 2 Тимчасове Нижчого розряду. Аналогічного розряду. Вищого розряду Розширення зон обслуговування відрізняється від суміщення професій тим, що тут відбувається суміщення робіт в рамках одного фаху. Завдяки цьому можна досягти поліпшення використання робочого часу; вивільнення працівників, робочий день яких завантажений не повністю, підвищення змістовності праці. Поділ і кооперація праці зумовлюють розстановку робітників на підприємстві і є першим необхідним елементом організації праці. Ефективність поділу і кооперації полягає у забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання трудових процесів, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціальнотрудових взаємин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів з цілями виробництва. Для оцінювання рівня організації праці на підприємстві застосовується індексний метод, сутність якого полягає в розрахунку системи оцінних коефіцієнтів щодо всіх напрямів організації праці. Абсолютні значення узагальнювального показника порівнюються з нормативним (плановим). Максимальне значення коефіцієнта, що наближується до одиниці, вказує на відносно високий рівень організації праці на підприємстві, а мінімальне на несприятливі чинники, що негативно впливають на рівень організації праці. Нормативне (планове) значення будь-якого коефіцієнта (як складового, так і кінцевого (узагальненого), якщо воно Закінчення дод. 3 1 2 3 8 Паралельності Одночасне виконання технологічного процесу на всіх чи деяких його операціях. Реалізація цього принципу істотно скорочує виробничий цикл виготовлення виробу 9 Прямолінійності Вимога прямолінійності руху предметів праці по ходу технологічного процесу, тобто по найкоротшому шляху проходження виробом усіх фаз виробничого процесу без повернень у його русі 10 Безперервності Зведення до мінімуму всіх перерв у процесі виробництва конкретного виробу 11 Ритмічності Випуск за рівні проміжки часу однакової кількості виробів 12 Автоматичності Максимально можливе й економічно доцільне звільнення робітника від витрат ручної праці на основі застосування автоматичного обладнання 411

410 Додаток 3 Основні принципи організації трудового процесу пор. Принцип Основні положення 1 2 3 1 Пропорційності Пропорційна продуктивність в одиницю часу усіх виробничих підрозділів підприємства (цехів, ділянок) і окремих робочих місць 2 Диференціації Поділ виробничого процесу виготовлення однойменних виробів між окремими підрозділами підприємства (наприклад, за технологічним) 3 Комбінування Об єднання усіх або частини різнохарактерних процесів з виготовлення певного виду виробу в межах однієї дільниці, цеху, виробництва 4 Концентрації Зосередження виконання певних виробничих операцій з виготовлення технологічно однорідної продукції або виконання функціонально однорідних робіт на окремих дільницях і робочих місцях 5 Спеціалізації Форми поділу праці на підприємстві, у цеху. Закріплення за кожним підрозділом підприємства обмеженої номенклатури робіт, операцій, деталей, виробів 6 Універсалізації Визначення робочого місця або виробничого підрозділу, яке має займатися виготовленням виробів і деталей різноманітного асортименту чи виконанням різних виробничих операцій 7 Стандартизації Під принципом стандартизації в організації виробничого процесу розуміють розроблення, встановлення і застосування одноманітних умов, що забезпечують найкраще його протікання не зумовлене державними або галузевими нормативними актами, визначається як найкраще при співвідношенні з досягнутим на споріднених підприємствах галузі, коли є такі дані, або як середньоарифметичне подібних показників на цьому підприємстві за кілька років. Існують різні формули розрахунку коефіцієнтів щодо кожного з напрямів організації праці, тобто складових організації праці, кінцевий (узагальнений) коефіцієнт (К у.о.п ) розраховується за такою формулою: К у.о.п = n k 1 k 2 k 3... k n, (3) де k 1, k 2, k 3... k n складові коефіцієнти, що відображають рівень організації праці стосовно кожного з напрямів, які аналізуються; n кількість оцінених напрямів організації праці. Слід зауважити, що існує інший підхід для оцінювання рівня організації праці як загалом на підприємстві, так і в окремих цехах. Він розраховується як середньозважена величина на базі загальних (інтегральних) показників, отриманих на окремих робочих місцях (дільницях), і розраховується за формулою: К у.о.п = (Р і К у.о.п ) / Р і, (4) де К у.о.п загальний (інтегральний) коефіцієнт організації праці на окремих і-х ділянках виробництва; P i чисельність робочих на відповідних окремих виробничих ділянках, осіб. Питання для самоконтролю 1. У чому полягає сутність понять поділ праці і кооперація праці? 2. Які існують види поділу праці? 3. Схарактеризуйте межі поділу праці і для чого вони встановлюються? 4. У чому полягає сутність і значення кооперації праці? 67

5. Назвіть форми і види кооперації праці. 6. У чому полягає взаємозв язок поділу і кооперації праці? 7. Які основні організаційно-технічні умови визначають рівень професійного та кваліфікаційного поділу праці на дільницях виробництва і на підприємстві загалом? 68 1.5. Трудовий процес як об єкт організації праці і складова виробничого процесу Незалежно від досягнутого країною рівня економічного розвитку, основою будь-якого виробництва є трудовий процес, його відповідна організація. Працівник у процесі трудової діяльності, виконуючи певні дії, в результаті яких змінюється форма, розміри, властивості предметів праці, керує знаряддями виробництва, контролює хід виробництва тощо. Сукупність дій виконавців, пов язана зі зміною предметів праці для задоволення потреб людей, становить трудовий процес. Таким чином, під трудовим процесом розуміють сукупність дій робітників, необхідних для доцільної зміни предмета праці. Організація трудових процесів спрямована на забезпечення якісного виконання певних виробничих операцій з мінімальними витратами робочого часу, створення сприятливих і безпечних умов праці робітників, ефективне використання обладнання, організаційного і технологічного оснащення. Сукупність взаємопов язаних трудових і технологічних процесів, спрямованих на виготовлення продукції, називається виробничим процесом. Будь-який виробничий процес складається з однорідних і закінчених у технологічному сенсі часткових процесів (стадій, фаз), відповідно до яких створюються цехи і дільниці на підприємстві. Отже, виробничий процес включає трудовий і технологічний процеси. Виробничий процес можна розглядати наступним чином: з одного боку, це зміни предмета праці (технологічний процес), а з другого сукупність дій робітника, необхідних для здійснення цих змін (трудовий процес). Додаток 2 Основні види поділу управлінської праці: сутність, зміст Розподіл праці менеджерів спеціалізація управлінських працівників на виконанні певних видів діяльності, розмежування повноважень, прав і сфер відповідальності, на основі яких вирішується проблема підвищення результативності праці керуючих Функціональний ґрунтується на формуванні груп працівників управління, які виконують однакові функції менеджменту (планування, організація, мотивація, контроль). Відповідно в апараті управління з являються фахівці, які займаються своїми конкретними питаннями Структурний виходить з таких характеристик керованого об єкта, як організаційна структура, масштаби, сфери діяльності, галузева, територіальна специфіка. Унаслідок різноманітності чинників, що впливають на структурний поділ праці, він специфічний для кожної організації Технологічний та професійнокваліфікаційний враховує види та складність виконуваних робіт. Виділяють керівників (прийняття рішень, організація їх реалізації), спеціалістів (проектування та розроблення варіантів рішень), службовців (інформаційне забезпечення процесу) Співвідношення вертикального і горизонтального поділу праці менеджерів Вертикальне: побудоване на виділенні трьох рівнів управління Рівні управління Низовий менеджери, які мають у своєму підпорядкуванні працівників переважно виконавської праці. Здійснюють управління такими первинними підрозділами, як бригади Середній (50 60 % загальної чисельності управлінського персоналу) включає менеджерів, відповідальних за хід виробничого процесу у підрозділах: менеджерів штабних та функціональних служб апарату управління фірми, її філій, відділень, а також керівництво допоміжних та обслуговуючих виробництв, цільових програм і проектів Вищий (3 7 %) адміністрація підприємства, яка здійнює загальне стратегічне керівництво організацією, її функціональними та виробничогосподарськими комплексами Горизонтальне: на кожному рівні управління передбачається певний обсяг робіт за функціями управління. Більш глибокий поділ передбачає спеціалізацію за основними підсистемами підприємства (персонал, НДДКР, маркетинг, виробництво, фінанси) 409

408 Визначення мети і результату праці Проектування і раціоналізації трудових процесів Планування виробничих завдань Організації навчання персоналу Поділу і кооперування праці Визначення необхідності нормування праці Створення сприятливих умов праці та виробничої дисципліни Організації обслуговування робочих місць Добору персоналу Контролю за якістю роботи Вивчення витрат робочого часу та встановлення міри праці Встановлення розрахунку норм праці Оперативного управління працею Процес ДОДАТКИ Використовувати мікроелементні нормативи для аналізу та вдосконалення трудових процесів Розраховувати норми праці Аналізувати трудові процеси Досліджувати використання робочого часу Удосконалювати планування робочих місць Аналізувати якість обслуговування робочих місць Планувати заходи з удосконалення організації праці Надає вміння Організація та нормування праці методи вивчення трудових процесів методи і способи встановлення норм основи проектування раціональних трудових процесів гуманізацію праці Надає знання про Предмет Об єкт Додаток 1 Принципи і методи організації трудової діяльності працівників та оцінка тривалості у часі трудового процесу і його складових Діяльність людини у трудовому процесі при певних організаційних умовах значення і методи навчання працівників виробничий процес та його складові поділ та кооперування праці систему норм і нормативів багатоверстатне обслуговування порядок планування та контролю виробничих завдань організацію роботи нормативних матеріалів на підприємстві засоби мотивування працівників особливості нормування праці за функціями обслуговування виробництва Виробничі процеси класифікують за різними ознаками, однак у практиці господарювання найпоширенішим є їх поділ за призначенням: основні процеси, результатом яких є безпосереднє виробництво основної продукції підприємства; вони визначають його виробничий профіль і, відповідно, спеціалізацію; допоміжні процеси виготовлення продукції, яка споживається усередині підприємства для забезпечення функціонування його основних процесів (заготівельні, інструментальні та ін.); обслуговуючі процеси, що забезпечують функціонування основних і допоміжних (ремонтні, транспортні, складські та ін); побічні. За рухом здійснення виробничі процеси поділяють на: дискретні, тобто переривані, що повторюються у часі; безперервні, в яких відсутня технологічна циклічність; циклічні та нециклічні. Оскільки трудові процеси є частиною виробничого процесу сукупності цілеспрямованих технологічних і трудових дій, у результаті яких предмети праці під впливом процесу праці перетворюються на продукти праці, то виробничі процеси класифікуються, як відображено на рис. 16. Процес праці включає три елементи: безпосередньо праця, засоби праці і предмети праці. Зміст і структура трудового процесу залежать від виробничого завдання, застосовуваної технології (доцільна зміна форми, розмірів, стану, структури предмета праці), матеріальних і технічних засобів, які використовуються. Таким чином, характер предмета і продукту праці, виконувані функції, а також участь працівників у дії на предмет праці (рівень механізації праці) розкривають сутність трудових процесів. 69

За характером здійснення: основні; допоміжні; обслуговуючі; побічні За розміщенням знарядь праці: поточні; предметно замкнуті; технологічно замкнуті За змістом побудови: прямі; паралельні; змішані Зa рухом здійснення: безперервні; перервні; циклічні; нециклічні Усі види технологічних, організаційних і управлінських процесів на підприємстві є результатом праці його робітників. Технологічний процес це доцільна зміна форми, розмірів, стану, структури, місця предметів праці. Технологічні процеси класифікуються за основними ознаками: джерелом енергії, ступенем безперервності, способом впливу на предмет праці. Тривалість виробничого процесу залежить як від рівня технологічного процесу, так і від рівня вдосконалення трудового процесу. При цьому основними чинниками, що впливають на тривалість виробничого процесу, а отже, і на 70 ВИРОБНИЧІ ПРОЦЕСИ Зa рівнем механізації: ручні; машинно-ручні; машинні; автоматизовані; апаратні За відношенням до предметів праці: технологічні; транспортні; контрольні За способом здійснення: механічні; фізико-хімічні; трудові; змішані; природні За типом виробництва: індивідуальні; малосерійні; серійні; великосерійні; масові Рис. 16. Класифікація виробничих процесів розглядається як найважливіша складова функції управління підприємством. Підприємці не лише не виступають проти нормування праці, а й навпаки, розширюють сферу його застосування. За кордоном розробляються та широко використовуються новітні методи нормування праці. Сучасний аналог хронометражу реалізований у комп ютерних програмах, що дає змогу максимально автоматизувати процес ведення вимірів і нормування робіт, швидко отримувати результати та рекомендації. Грамотне використання сучасних методів нормування праці дозволяє компаніям економити сотні тисяч доларів у рік, ефективно використовуючи наявні фінансові і людські ресурси, оминаючи економічно невиправдані скорочення штату і закупівлі обладнання. Проте нормування праці у пострадянських країнах нині знаходиться на етапі свого становлення. Аналізуючи стан нормування праці в Україні можна стверджувати про необхідність повного вивчення нормативної бази з подальшою реорганізацією та переглядом чинних норм для різних галузей і підприємств. І саме тому практичний досвід та значні теоретичні напрацювання зарубіжних країн обов язково мають бути прийняті до уваги і сприяти розв язанню основних завдань у сфері нормування праці в Україні. Застосування позитивного закордонного досвіду у сфері управління організацією та нормуванням праці, адаптованого до умов господарювання вітчизняних підприємств, сприятиме подоланню негативних явищ, виявленню невикористаних резервів виробництва, розв язанню завдань удосконалення механізму оплати праці. Успіхи закордонних компаній є найкращим аргументом для впровадження ефективного нормування праці в Україні в якісно новому вигляді. І найпершим дієвим кроком до цього може бути підтримка державою досліджень щодо впровадження підходів до нормування праці, вже адаптованих до ринкової економіки, які з успіхом діють у розвинених країнах. 407

До того ж досвід країн з розвиненою ринковою економікою та продекларований Україною європейський шлях розвитку змушують упроваджувати нові досягнення і в організації та нормуванні праці, що забезпечують справедливість установлення норм часу, зумовлених у колективних угодах між працівниками та підприємцями. Діяльність Міністерства праці та соціальної політики у цій сфері полягає лише в аналізі стану нормування праці та розробці відповідних рекомендацій щодо сучасних підходів до такого нормування. У багатьох розвинених країнах допомогу підприємствам у розробці нормативів надають спеціально створені для цього консультативні центри (центри продуктивності), які діють практично в кожному регіоні. Наші підприємства здебільшого змушені звертатися до сторонніх організацій з цих питань, і лише деякі з них мають у штаті спеціалістів, які вирішують такі проблеми. При цьому нормативи розробляються, виходячи з технічного оснащення конкретного підприємства, що дає змогу справедливо встановлювати норми затрат робочого часу. До складу консультативних центрів входять національні і регіональні організації, фірми з проблем управління та профспілкові об єднання, а фінансування відбувається з боку приватних компаній, урядових організацій та місцевих органів влади. Такий підхід сприяв популяризації новітніх методів нормування праці, наприклад на такі останні розробки, як мікроелементне нормування МТМ, MOST, WOCOM тощо. Упроваджуючи новації, підприємства мають змогу ефективно використовувати наявні фінансові та людські ресурси, уникати економічно невиправданого скорочення штату працівників та необґрунтованих витрат на закупівлю устаткування. Усе це дало змогу деяким всесвітньо відомим підприємствам (Michelin, Kraft Foods, Bosh, Siemens та ін.) заощадити значні фінансові ресурси, що стало підґрунтям для підвищення заробітної плати. На сьогоднішній день нормування праці в зарубіжній практиці (США, Великій Британії, Швеції, Японії, Італії) 406 величину витрат виробництва і прибутку, є застосування досягнень науково-технічного прогресу і рівень організації праці. Тому аналіз трудового процесу один з найважливіших шляхів скорочення витрат на виробництво готової продукції. Залежно від спеціалізації виробництва, змісту й організації праці трудові процеси за функціональною ознакою скласифіковано в табл. 3. За характером предмета і продукту праці трудові процеси поділяються на речовинно-енергетичні (характерні для робітників) та інформаційні (характерні для спеціалістів). Таблиця 3 Класифікація трудових процесів за функціональною ознакою Ознака класифікації Характер предмета і продукту праці Виконувані функції Участь працівників у дії на предмет праці (рівень механізації праці) Процес Речовинно-енергетичні трудові процеси робітників. Інформаційні трудові процеси спеціалістів Трудові процеси робітників, зайнятих випуском продукції основних цехів (виробництв); випуском продукції допоміжних цехів (виробництв), обслуговуванням обладнання і робочих місць в основних і допоміжних цехах (виробництвах). Трудові процеси спеціалістів: керівників; маркетологів; технічних виконавців та ін. Ручні. Машинно-ручні. Машинні. Автоматизовані Це і зрозуміло, тому що предметом і продуктом праці робітників є сировина, матеріали, напівфабрикати, деталі, вуз- 71

ли, механізми машин та інше, а також усі види енергії. Для спеціалістів і предмет, і продукт трудового процесу становить інформація (економічна, технологічна, спеціальна, науковотехнічна, інтелектуальна та ін.). Диференціація трудових процесів здійснюється відповідно до функціональних обов язків працівників. Так, до функцій робітників належать випуск продукції в основних і допоміжних цехах, на дільницях, обслуговування обладнання і робочих місць. Функціями керівників, спеціалістів є отримання, обробка і передача інформації, організація виробничих і трудових процесів, науково-інформаційні розробки, прийняття управлінських рішень, спрямованих на ефективну роботу підприємства. За ступенем участі працівників у дії на предмет праці розрізняють такі трудові процеси: ручні дія на предмет праці здійснюється без додаткових джерел енергії або за допомогою ручного інструменту (ручна пилка, фарбувальні пензлі, молоток, викрутка); машинно-ручні дія на предмет праці здійснюється одночасно за допомогою механізмів, верстатів, машин із застосуванням ручних робіт (встановлення і діставання матеріалів, заготовок, деталей, інструментів). Наприклад, робота на універсальних штампувальних агрегатах, текстильних, металорізальних верстатах тощо; машинні зміна розмірів, форми, маси, фізичних і хімічних властивостей предметів праці здійснюється за допомогою механізмів, машин, верстатів, агрегатів без фізичного втручання робітника. Функції робітника полягають тільки у встановленні та діставанні предмета праці після його обробки, а також у керуванні роботою машин; автоматизовані (автоматичні й апаратурні) зміна форми, розмірів, маси та інших характеристик предметів праці здійснюється автоматично машинами, агрегатами, 72 ті проведення економічних розрахунків на підприємствах, оскільки ці норми не відображають реального стану речей і призводять до нераціонального використання виробничих ресурсів (як матеріальних, так і людських). Деякі підприємства за відсутності сучасних нормативних довідників зазвичай змушені використовувати нормативні довідники, розроблені ще за радянських часів і розраховані з міркувань технічного прогресу на найближчі п ять років. Усе це спричинило ситуацію, коли значна кількість підприємств була змушена взагалі відмовитися від нормування праці, оскільки воно було неефективним. Інші підприємства, фактично порушуючи чинне законодавство щодо застосування галузевих та міжгалузевих нормативів з оплати праці, встановлювали норми праці, виходячи з фактичних витрат робочого часу. На жаль, маємо констатувати той факт, що до недавнього часу інтереси підприємців зазвичай спрямовувалися на отримання прибутку здебільшого шляхом простого підвищення цін на свою продукцію (це найпростіший варіант вирішення проблеми підвищення прибутку) без ефективної організації виробництва. Так, свого часу передбачалося, що розроблення та впровадження на підприємствах виробничої сфери галузевих та міжгалузевих нормативів дасть змогу налагодити організаційну роботу підприємств та захистить права працівників щодо заробітної плати, але на практиці цього не відбулося. Ситуація досягла, так би мовити, критичної точки. Вихід з неї в пошуку шляхів побудови якісно нової системи організації та нормування праці. Це можливо і конче потрібно, адже економіка змінюється, відбуваються процеси, які свідчать про те, що почали формуватися передумови для якісно нового її розвитку (попри політичні та економічні негаразди, світову фінансово-економічну кризу та її наслідки). Серед таких ознак фахівці називають сформоване конкурентне середовище за окремими галузями економіки, дефіцит кваліфікованої робочої сили, пошуки власниками шляхів до зниження необґрунтованих витрат через раціоналізацію трудових процесів тощо. 405

резервів зростання продуктивності праці, з подальшими розробками організаційно-технічних заходів щодо її підвищення. Таким чином, на сьогодні можна казати про фактичний занепад нормування праці, основною причиною чого є відсутність чіткої позиції з боку держави щодо цих проблем або часткове (викривлене) продовження політики, яка більше відповідає системі централізованого управління економікою, коли сфера нормування праці була прерогативою лише уряду. Нині основна функція держави з розвитку нормування праці полягає в розробці та впровадженні на підприємствах галузевих і міжгалузевих нормативних довідників, які містять певні затрати робочого часу на виконання визначених робіт. Нормативи розробляються, виходячи з нормальних умов праці та згідно зі ст. 85 КЗпП України Норми праці, застосування яких є обов язковим для підприємств усіх форм власності. Причому всупереч ст. 88 КЗпП Умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку, норм часу і норм обслуговування підприємства саме під час розробки та впровадження нормативів умови праці підприємства до уваги не беруться. Ситуація ускладнюється ще й тим, що в Україні виробництво промислової продукції здебільшого здійснюється на зношеному устаткуванні, придбаному ще за радянських часів. За оцінками фахівців, ступінь зношення основних фондів підприємств становить 50 60 %, а часом і більше. Звісно, за таких умов фактичні витрати робочого часу на виконання працівником робіт будуть вищими, ніж зазначено в нормативних довідниках. Тобто встановлені норми (на основі нормативних довідників) не відповідають трудовому внеску робітника та призводять до заниження заробітної плати. До того ж виконання виробничих планів, розроблених на основі названих нормативів, для багатьох робітників буде недосяжним, що, безумовно, позначиться на кінцевому розмірі заробітної плати. Слід також зауважити, що встановлення норм на основі нормативних довідників негативно позначиться на якос- 404 верстатними, автоматизованими потоковими лініями, включаючи встановлення предмета праці та його діставання. Функції працівників зводяться до складання програм роботи машин, контролю за їх функціонуванням, налагодження і т. ін. Існує й дещо інша класифікація трудових процесів, тобто об єднання їх в однорідні групи за певними ознаками, які вибирають залежно від мети дослідження (див. табл. 6). Такими ознаками можуть бути: характер використовуваної сировини в металообробних, деревообробних, хімічних та інших процесах; виконувані функції (основні, обслуговуючі, управлінські); тип виробництва (індивідуальні процеси, дрібносерійні, серійні, крупносерійні та масові); характер і зміст процесів (добувні, обробні, теплові, фізико-хімічні, термічні); форма організації трудових процесів (індивідуальні, колективні та предметно-замкнуті); періодичність і тривалість процесів (переривані, безперервні та періодичні). Водночас трудові процеси незалежно від ознак класифікації ґрунтуються на 12 основних принципах: пропорційності, диференціації, комбінуванні, концентрації, спеціалізації, універсалізації, стандартизації, паралельності, прямолінійності, безперервності, ритмічності та автоматичності. Основні положення, що розкривають сутність кожного принципу, подано в Додатку 3. У кожному трудовому процесі існує цикл обробки, під яким розуміють час, що повторюється з кожною одиницею продукції або з її обсягом. Наприклад, при роботі на верстатах це час між встановленням і зняттям деталі, на конвеєрі час з моменту надходження деталі на першу операцію і до виходу готової продукції. Проте класифікація за такими ознаками показує, що всі перераховані вище чинники несуттєво впливають на зміст і 73

характер трудових процесів. Усі трудові процеси, оскільки їх виконує безпосередньо робітник, бажано класифікувати за такою ознакою, як участь працівників у впливі на предмет праці. У деяких літературних джерелах цю ознаку ще називають рівнем механізації праці, проте вона характеризує більшою мірою технологічну частину виробничого процесу, а не характер трудового процесу. Для вдосконалення і скорочення тривалості трудового процесу важливий саме характер участі працівників у впливі на сировину та матеріали. Відповідно до названої ознаки всі трудові процеси, як бачимо з табл. 3, незалежно від їх галузевої належності, класифікуються як ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані та апаратурні. Існують й інші ознаки класифікації трудових процесів, які враховують галузь, чисельність та тип діяльності (табл. 4) Таблиця 4 Класифікація трудових процесів 74 Ознака класифікації Характер використовуваної сировини Групи процесів 1 2 Призначення і характер вироблюваної продукції (послуг) Тип виробництва Періодичність і тривалість процесів Характер і зміст процесів Організація праці Металообробні, деревообробні, хімічні, текстильні та ін. Основні, обслуговуючі та управлінські Індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні та масові Переривані, безперервні та періодичні Добувні, обробні, термічні, теплові, під високим і низьким тиском та ін. Індивідуальні, групові та предметно-замкнуті наленням організації виробництва та праці, в тому числі його нормуванням. Однак ці сподівання не виправдалися. Саме тому 20 березня 1995 р., через незначний проміжок часу після набуття Україною незалежності та обрання нею ринкового шляху розвитку економіки, Кабінет Міністрів України ухвалив постанову Про заходи поліпшення нормування праці в народному господарстві (далі постанова 197), заходи якої спрямовувалися на створення нормативної бази та організаційно-методичну роботу. Ці заходи мали захистити права працівників підприємств щодо оплати праці та підвищити ефективність роботи підприємств. На жаль, постанова 197 не спричинила глибоких змін у сфері організації та нормування праці. В подальші роки Україна не зробила істотних кроків на шляху розвитку наукової організації праці та її нормування як у науковому, так і в практичному плані. У результаті ситуації, що склалася нині, роботодавці, хоча й усвідомлюють важливість наукової організації праці, не розглядають її як першочергову. Більш того, на багатьох підприємствах узагалі нехтують нею. Колективи, де застосовується нормування праці (здебільшого це підприємства, на яких ще з радянських часів залишились відповідні традиції), не вдаються до пошуку нових шляхів вирішення проблем, до нових прогресивних форм організації та нормування праці, які з успіхом діють на підприємствах країн з розвиненою ринковою економікою. Практично на кожному підприємстві нині існують проблеми, зумовлені насамперед скороченням сфери діяльності служб організації, нормування та оплати праці. Так, на більшості підприємств нормування праці не використовується для визначення чисельності допоміжних робітників та працівників інженерного складу, що іноді призводить до необґрунтованого скорочення штату працівників та зростання соціального напруження в колективі, а також не проводяться аналізи основних показників, які свідчать про ефективність використання трудових ресурсів та робіт, пов язаних з виявленням 403

402 ПІСЛЯМОВА За радянських часів існувала досить міцна система організації та нормування праці, яка повністю відповідала централізованій моделі господарювання. Майже всі питання нормування праці, починаючи від установлення показників зниження трудомісткості та закінчуючи жорстким контролем якості норм праці, контролювалися зверху. При цьому модель нормування праці загалом була орієнтована на виконання та перевиконання планових завдань з випуску продукції встановленої якості. Із розпадом СРСР та крахом соціалістичної моделі господарювання ця система втратила свої позиції. Висока ресурсомісткість продукції, що вироблялася; дефіцит обігових коштів; утрата виробничих зв язків з підприємствами-партнерами, з якими традиційно були пов язані за виробничим циклом, та постачальниками сировини, напівфабрикатів це ще не повний перелік проблем, з якими зіткнулися вітчизняні підприємства виробничої сфери на початку 90-х років ХХ ст. Ситуація ускладнювалася й численними проблемами політичного та суспільного життя. Система організації та нормування праці, яка діяла десятиліттями, вже не відповідала викликам нового часу, обраній Україною ринковій моделі розвитку економіки. Економічні негаразди того часу перевели на другий план проблеми наукової організації праці та її нормування, особливо на рівні окремого підприємства. Хоча на початку ринкових перетворень багато хто з вітчизняних дослідників вважав, що підприємства, які отримали значну свободу в побудові виробничих відносин (плануванні, організації трудового процесу, ціновій політиці, ресурсовикористанні, організації оплати праці найманих працівників тощо), прагнутимуть використати передусім резерви пов язані з удоско- Участь працівників у впливі на предмет праці 1 2 Закінчення табл. 4 Ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані, апаратурні Основний елемент трудового процесу це операція. Вона є закінченим циклом діяльності працівника або групи працівників на певному робочому місці, спрямованої на зміну характеристик предметів праці (розмірів, форми, маси, механічних і фізичних властивостей і т. ін.). Тривалість операції залежить від багатьох чинників: предмета праці (сировина, заготовки, напівфабрикати), знарядь праці (обладнання, інструментарій), організації праці і робочого місця, професії та кваліфікації працівника, що виконує операцію. Один і той самий трудовий процес може складатися з різних операцій. Склад операцій у трудовому процесі залежить від рівня застосовуваної техніки, технології, організації праці, типу виробництва, від обсягу випуску продукції та її трудомісткості. При аналізі операції її розглядають з двох боків технологічного і трудового. Такий аналіз дає змогу встановити, які у технологічному сенсі видозміни відбуваються з предметом праці і які при цьому дії виконує працівник. У технологічному значенні операція поділяється на переходи і проходи. Переходом називається частина операції, яка характеризується однорідністю технологічних змін предмета, постійністю обсягу роботи, режиму роботи та інструменту. Прохід це закінчена частина технологічного переходу, що складається з одноразового переміщення інструменту відносно заготовки, за якого відбувається зміна форми, розмірів, чистоти поверхні або властивостей предмета праці. Причому проходи це частини одного й того самого переходу, що повторюються. Наприклад, у машинобудуванні дворазова обробка деталі при знятті припуску; у швейній промисловості обробка одягу подвійним швом. 75

Одним з основних напрямів організації праці на підприємствах є раціоналізація трудових процесів, пов язаних з виконанням певних операцій, тобто впровадження прогресивних методів і прийомів праці. Метод праці це спосіб здійснення процесу праці, який характеризується комплексом прийомів, операцій і певною послідовністю їх виконання. Щоб вивчити методи праці, операцію поділяють на дрібні елементи: трудові рухи, трудові дії, трудові прийоми, комплекси прийомів. Такий поділ операції, а потім і її дослідження дає можливість виявити зайві й нераціональні дії або рухи під час виконання прийомів і операцій, встановити доцільну послідовність їх виконання та визначити необхідні витрати праці. Трудові рухи це однократні переміщення рук, ніг, пальців, корпуса, виконувані робітником під час праці. Призначення трудових рухів узяти, покласти, перемістити предмет праці. Трудові дії передбачають комплекс трудових рухів, які виконуються безперервно і мають загальне цільове призначення протягом усього часу їх виконання. Наприклад, трудова дія включити комп ютер складається з такого комплексу рухів: простягнути руку до кнопки включення монітора, покласти палець на кнопку, натиснути її і т. ін. Трудові прийоми частина операції, що складається з певного комплексу трудових дій, пов язаних між собою єдиним цільовим призначенням. Наприклад, прийом провести пошук конкретного адресата в електронному записнику передбачає такі трудові дії: включити, увійти до директорії записник, вибрати режим пошуку, набрати на клавіатурі ключове слово (прізвище, ім я або номер телефону), натиснути кнопку пошуку. Комплекси прийомів це сукупність трудових прийомів, що відповідають одній певній частині операції, виконуваній в одному режимі роботи з одним і тим самим інструментом. Удосконалення прийомів праці багато в чому залежить від правильної побудови рухів, що становлять ці прийоми. вищенням якості роботи спеціалістів з нормування праці на основі стимулювання їхньої творчої активності та організаторських здібностей. Саме з урахуванням цих моментів слід оцінювати той факт, що функціонування системи нормування на зарубіжних підприємствах передбачає обов язкове планування підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів з нормування праці, складання навчальних планів, проведення семінарів у рамках внутріфірмового навчання; також оцінюються можливості підготовки фахівців з відривом від виробництва, планується чисельність фахівців для навчання та кошти, які передбачається на це витратити. Таким чином, нормування праці за кордоном виступає невід ємною складовою господарського механізму управління та ефективним засобом регулювання соціально-трудових відносин між роботодавцями і найманими робітниками. Значні закордонні теоретичні напрацювання, а також великий практичній досвід обов язково мають бути прийняті до уваги і сприяти вирішенню основних завдань у сфері нормування праці в Україні, до яких насамперед слід віднести оптимальне поєднання функцій державних органів і підприємств в управлінні нормуванням праці, розвиток і відновлення нормативної бази з праці, підвищення якості та розширення сфери застосування чинних норм праці, підготовку кваліфікованих фахівців у галузі нормування, визначення загальних вимог соціального захисту працівників при підвищенні рівня напруженості праці. 76

країнами; у США близько 4 %, у Франції 8 %. Оскільки японці намагаються виконувати значно більший об єм роботи, ніж визначено нормою, їх іноді називають країною роботоманів (Workaholics). Тож не дивно, що в багатьох іноземців, які вивчають цю країну, складається враження, що праця для японців вже стала фізіологічною потребою. Японці приділяють серйозну увагу математичній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів, вихованню максимально відданих фірмі працівників, які охоче підпорядковують особисті інтереси груповим, справі процвітання фірми. Програми підготовки кадрів тісно пов язуються з планами розвитку виробництва, переходів на випуск нових виробів, модернізації систем організації праці та управління, освоєння нових ринків. Японія серед перших країн світу активно впроваджує в життя висновки, що випливають з теорії людських можливостей. В основу японського менеджменту покладено трудову дисципліну, виховану на базі колективної психології, яка забезпечує слабким допомогу сильних, а рівним дозволяє не вбачати один в одному суперника. У багатьох іноземців викликає подив, що в Японії чітко простежується прагнення до деякої зрівнялівки в оплаті праці і ділових стосунках, рекомендується оцінювати працю за можливостями працівника, а винагороджувати однаково, оскільки прийнято за аксіому, що кожен вкладає в працю все те, на що він спроможний. Діє чітко організована, продумана до дрібниць, гнучка і адаптивна система управління трудовими ресурсами, що є ключовим елементом японської системи управління виробництвом. Отже, міжнародна практика підтверджує, що зміни, які відбуваються в організації нормування праці в останні двадцять років у країнах з розвиненою ринковою економікою, зумовлені прагненням підприємств в умовах загострення конкуренції підвищити ефективність використання трудового потенціалу робітників, урахувати усі можливості для підвищення прибутку. Це досягається, з одного боку, шляхом удосконалення організації нормування праці, а з другого під- 400 Існує певна класифікація робочих рухів, а саме: короткі й довгі, горизонтальні й вертикальні, прямолінійні та радіальні, індивідуальні і суміщені, переривані та безперервні, рухи з постійним і змінним напрямом, примірювальні і рішучі; робочі і холості. Перш ніж проектувати якийсь із перелічених робочих рухів, фахівці повинні проаналізувати їх доцільність, погодити техніко-економічні показники з розстановкою працівників, зручністю робочої пози, основні вимоги до якої подано на рис. 17 1, ступенем стомлюваності та ін. Наприклад, рухи, що складають трудові прийоми, повинні, за можливості, виконуватися в оптимальній зоні, починатися й завершуватися обома руками одночасно; останній рух однієї дії повинен переходити у початок руху наступного; для меншої стомлюваності робітника трудові прийоми мають забезпечувати ритмічність рухів і т. ін. Трудовий процес перебуває у постійному русі та розвитку. Його вдосконалюють через упровадження передових методів праці, що включають оптимальну сукупність трудових дій, рухів, прийомів і передбачають найраціональнішу послідовність їх виконання, забезпечують максимально повне використання робочого часу, найвищу продуктивність праці у конкретних виробничих умовах. За останні 50 років проектування трудових процесів настільки вдосконалилось, що це дало змогу сформулювати загальні їх принципи. До загальних принципів проектування раціональних трудових процесів належать: процес економії рухів, що потребує застосування тільки необхідних, найкоротших, найшвидших і найменш стомлюваних трудових рухів, усунення зайвих, помилкових і поправних трудових дій; 1 Детальнішу інформацію про робочу позу наведено у наступному параграфі. 77

Зручність положення тулуба, голови, кінцівок Висота розташування обладнання при роботі стоячи 78 Висота розташування обладнання при роботі сидячи Раціональна побудова трудових рухів Раціональний напрям рухів Висота стільця при змінній позі (стоячи, сидячи) Економія та виключення зайвих рухів Свобода маніпуляцій Розміри та висота робочої поверхні Робоча поза Використання обох рук і суміщення рухів Оптимальний огляд робочої зони Зона спостереження у горизонтальній площині Зона спостереження у вертикальній площині Симетричність і ритмічність рухів Зручне розташування приладів управління обладнанням, керування обладнянням Основні вимоги до приладів управління Забезпечення вимог фізіології праці Пряма постава Рис. 17. Основні вимоги до розробки робочих поз Раціональне розташування приладів управління або їх налагодження Можливість змінити позу (стоячи, сидячи) процес безперервності рухів, що полягає у виконанні трудових процесів без перерв і простоїв, з мінімальними паузами у здійсненні взаємопов язаних трудових рухів і дій; Основні характеристики соціально-психологічного стилю управління в японських фірмах: великий вибір посад і гнучка система призначення; згуртованість колективу; ініціативність і творча праця; турбота і увага працівників; спільне володіння інформацією; дотримання п яти принципів роботи ( п яти сі ); трудова мораль; взаємна довіра; далекоглядність. В Японії не застосовуються відбір і призначення працівників на посади із суворо окресленим колом обов язків, з чітко визначеними професійними і особистісними якостями. У переважній більшості випадків спеціальність, отримана в університеті, не має значення для кар єри працівника у фірмі. Система поступового просування і ротації кадрів формує висококваліфікованих фахівців широкого профілю, компетентних практично у всіх сферах діяльності фірми. Цьому ж сприяє і відсутність жорсткої регламентації посадових обов язків для кожного працівника встановлюється тільки ядро його функцій і надається свобода творчості у виборі форм і методів їхнього виконання при чіткій постановці загальної кінцевої мети. Останніми роками в багатьох країнах світу впроваджується японський досвід раціоналізації виробництва так звана система канбан. Вона має цілий ряд традиційних функцій управління виробництвом і оперативне планування, контроль складських запасів, матеріально-технічного постачання, технічної підготовки виробництва. Ця система передбачає широке використання методів оптимізації виробництва, за допомогою яких визначають виробничі цикли, тривалість підготовчозаключних операцій (за рахунок нормування трудових операцій, раціонального розміщення обладнання, навчання робітників кільком професіям тощо), вирівнюють завантаженість виробничих потужностей. Ця система використовує пристосування для автоматичної зупинки верстатів або ліній і цим самим запобігає масовому випуску бракованої продукції. Тому не випадково, що в Японії найнижчі (2 3 %) показники невиходів на роботу, порівняно з іншими розвиненими 399

ті, у зв язку з чим нормування праці виступає одним з найважливіших факторів підвищення продуктивності виробництва. Незважаючи на постійно зростаючий рівень механізації та автоматизації виробництва, праця як категорія виробничої діяльності людини продовжує істотно впливати на кінцеві результати, а тому актуальним залишається і нормування живої праці в Японії. Як нормативну базу на японських підприємствах застосовують так звані стандарти, тобто різного ступеня укрупнення, нормативні модулі витрат часу на виконання тих чи інших елементів виробничих процесів. Ці модулі використовуються для проектування нових і зміни наявних процесів нормування. Високий ступінь автоматизації виробництва і праці вимагає точнішого узгодження дій системи людина машина. Тому також використовується мікроелементне нормування. Мета підприємницької діяльності, за визначенням японських фахівців, полягає в постійному розвитку трудової мотивації, заснованої на тому, що все життя людини з перших днів трудової діяльності і до пенсії, благополуччя його сім ї тісно пов язані з досягненням успіху фірми, в якій він працює, з ретельністю і відданістю справі і цілям фірми. Управління персоналом є однією з відмінних рис японського менеджменту. Японські корпорації управляють своїми службовцями таким чином, щоб останні працювали максимально ефективно. Японський метод управління персоналом, заснований на колективізмі, використовує усі моральнопсихологічні важелі впливу на особистість, насамперед, це відчуття обов язку перед колективом, що в японському менталітеті майже тотожне почуттю сорому. Зайнятість у Японії має особливе значення. Це не тільки питання контракту між роботодавцем і працівником. Вона має емоційний і моральний підтекст. Керівництво кожної японської фірми дуже вимогливо й прискіпливо ставиться до відбору, прийому, навчання, виховання кадрів спеціалістів і керівників. 398 суміщення рухів, що передбачає одночасну участь різних органів робітника рук, ніг і корпуса у виконанні трудових дій; природності рухів, що ґрунтується на якнайповнішому врахуванні основних антропометричних даних людини і біомеханіці рухів; процес стабільності рухів, що означає необхідність доведення трудових рухів до рівня автоматизму виконання роботи; процес нормалізації інтенсивності рухів, що характеризує відповідність витрат у межах суспільно нормального рівня інтенсивності праці й темпу роботи; процес високої працездатності людини, що полягає у досягненні високої продуктивності праці протягом тривалого періоду роботи. До основних особливостей проектування трудових процесів можна віднести врахування основної пози робітника, маси переміщуваних предметів, траєкторії трудових рухів та ін. Загальні принципи і специфічні вимоги бажано якнайповніше враховувати при проектуванні трудового процесу стосовно конкретних технічних, організаційних та інших умов виробництва, застосовувати у кожному випадку оптимальні прийоми виконання роботи, уникати будь-яких зайвих дій, вибирати тільки обґрунтовані як з технологічних, так і з організаційних позицій. Удосконалення трудового процесу потребує аналізу змісту, порядку і послідовності його здійснення, прийомів праці, способів їх виконання. Етапи роботи з вивчення, проектування і впровадження раціональних прийомів і методів праці наведено на рис. 18. Основним етапом у вивченні, проектуванні і впровадженні раціональних прийомів і методів праці є вибір об єкта дослідження. Досліджують передусім трудові методи, прийоми, рухи найкращих робітників і спеціалістів. Крім того, бажано враховувати досвід раціонального й ефективного використання сировини, матеріалів, обладнання. 79

80 Етап I. Підготовка до дослідження трудового процесу Етап II. Аналіз і проектування раціональних прийомів і методів праці Етап III. Упровадження раціональних прийомів і методів праці Вибір об єкта дослідження Вибір способу дослідження Попередня економічна оцінка Організаційна підготовка Аналіз існуючого трудового процесу Проектування раціонального трудового процесу Підготовка до впровадження Безпосереднє впровадження Трудові рухи, прийоми, методи. Прийоми і методи використання обладнання і матеріалів Безпосередні спостереження: без вимірювання витрат часу; спостереження за допомогою реєструючих приладів Визначення сфери застосування досліджуваних прийомів і методів. Попередній розрахунок економії Визначення досліджуваних ланок трудового процесу. Добір виконавців, встановлення порядку і термінів Розчленування трудового процесу. Оцінювання кожного руху, добір найкращих рухів. Узагальнення і оформлення результатів дослідження Визначення змісту трудових методів, прийомів і послідовності їх виконання. Визначення оптимальних умов виконання трудових процесів. Розробка організаційних заходів, проектування оснащення Реалізація організаційно-технічних заходів. Навчання інструкторів раціональних прийомів і методів праці. Навчання працівників раціональних прийомів і методів праці Видача виробничих завдань з урахуванням спроектованого трудового процесу. Контроль за виконанням завдань. Проведення інструктажу. Ви значення економічної ефективності від упровадження передових прийомів і методів праці Рис 18. Етапи роботи з вивчення, проектування та впровадження раціональних прийомів і методів праці технічних умовах, забезпечення обґрунтованості норм праці з урахуванням економічних, соціальних та психофізіологічних факторів, використання досягнень науки і практики в нормуванні трудових витрат, зміна норм праці у ході вдосконалення технологій. За інструкцією методами нормування є: аналіз трудового процесу, виявлення і облік нормоутворювальних факторів, проектування раціональної праці, розрахунок норм витрат часу. Для нормування в Білорусі використовуються сумарні та аналітичні методи. Окрім цього, інструкція регулює порядок і організацію нормування праці (розділ 3), нормативні матеріали для нормування праці (розділ 4), види спостережень і порядок обробки результатів (розділ 5), порядок перегляду норм (розділ 6), розробку та апробацію міжгалузевих нормативних матеріалів для нормування (розділ 7). Слід зауважити, що наказом Науково-дослідного інституту праці Міністерства праці і соціального захисту Республіки Білорусь від 1 грудня 2003 р. було створено Республіканський центр нормування праці. Основними напрямами дослідження центру є: розробка методичних матеріалів з нормування праці для забезпечення єдиного методичного підходу при розробці міжгалузевих нормативів праці; розробка і вдосконалення нормативних збірників у виробничих і невиробничих секторах; розробка міжгалузевих, галузевих, локальних норм і нормативів витрат праці на роботу, що виконується у галузях економіки незалежно від форм власності; створення і ведення Республіканського автоматизованого банку нормативів для нормування праці в Білорусі. У Японії, як і в інших розвинених країнах, обов язковим елементом управління працею є його нормування, на основі якого організовуються виробничі і трудові процеси, планується виробництво, збут продукції, необхідні чисельність та зайнятість робітників, розраховуються виробничі потужнос- 397

Важливим завданням управління нормуванням праці в Білорусі є створення умов для виконання нормами праці їх основних функцій. Функція нормування як норма оплати праці виходить за рамки державного регулювання, стає функцією підприємства. Сам тариф являється не обмеженням, а лише державною гарантією рівня оплати праці певної кваліфікації. Завдання нормування праці пов язані з ефективним використанням праці на кожному робочому місця, де мають вирішуватись питання ефективного використання живої праці шляхом встановлення обґрунтованих витрат допоміжного часу, часу процесу, а саме побудові його в часі і просторі, змістовності, методами праці, плануванням, обладнанням даного робочого місця, умовами і рівнем інтенсивності праці. Фотографія та хронометраж є основними методами вивчення витрат робочого часу і проводяться згідно з постановою Міністерства праці і соціального захисту Республіки Білорусь Про затвердження інструкції про порядок організації нормування праці від 21 березня 2008 р. 53. Саме ця постанова, що є доповненням Трудового Кодексу за ст. 87, регулює процеси і організацію нормування праці в державі. За допомогою нормування праці держава формує принципи державної політики у сфері заробітної плати, надання гарантій та компенсацій, зайнятості населення. У ринкових умовах господарювання нормування праці являється єдиним інструментом, на основі якого обґрунтовано визначається кількість робочих місць і потрібна кількість співробітників, планується використання робочого часу, оцінюється досягнутий рівень організації праці, забезпечується адекватність рівня оплати праці кількості і якості виконуваної роботи або функцій. Інструкція про порядок організації нормування праці визначає принципи та методи нормування. До основних принципів в інструкції належать: максимальне розширення сфери нормування праці, встановлення єдиних норм праці на однакові роботи, що виконуються в аналогічних організаційно- 396 Безпосереднє вивчення прийомів праці починається з виявлення їх змісту і послідовності виконання. Для цього на підприємстві вибирають групу працівників, що досягли найвищих показників зростання продуктивності праці, та аналізують їхні робочі пози (зручність і стійкість положення працівника, ступінь нахилу і повороту корпуса, голови, положення рук, ніг), сполучення рук з предметами і засобами праці, способи виконання рухів (траєкторію, довжину шляху, швидкість, точність, своєчасність, рівномірність, простоту руху і т. ін.). За допомогою візуальних спостережень, опитувань, анкетування, тестування, фотографій робочого дня, хронометражу, спеціальних технічних пристроїв (кіно-, телеобладнання, осцилографів, пристроїв для визначення стану зовнішнього середовища, які дають змогу спостерігати одночасно за великою кількістю працівників, не відволікаючи їх від роботи) досліджують існуючі трудові процеси (див. рис. 19). При цьому визначають використовувані методи, умови і форми організації праці, витрати робочого часу, технологічні та організаційні режими роботи обладнання. Результати досліджень аналізують, обирають найбільш раціональні рухи, прийоми і методи праці, що дає можливість проектувати значно прогресивніший трудовий процес. На основі отриманих даних готується навчальна й інструктивна документація. Потім спеціально підготовлені інструктори (майстри виробничих дільниць, керівники відділів, служб, підрозділів) навчають працівників підприємства нових, більш раціональних прийомів і методів праці (зміна форм організації праці, перепланування робочих місць, зміна напрямку руху предметів праці та ін.). При впровадженні нових методів і прийомів праці значна увага має приділятися організації сприятливих соціальних умов праці, відпочинку працівників і збереженню їхнього здоров я. Для вирішення виробничих проблем в Україні організовуються науково-практичні семінари, де обговорюються і озна- 81

Дослідження трудових процесів Вивчення технологічних режимів роботи обладнання Вивчення умов праці і фізіологічних функцій організму працівників Вивчення витрат робочого часу Виявлення методів, прийомів праці, форм її організації Пристрої для вимірювання часу роботи обладнання Пристрої для визначення стану зовнішнього середовища Опитування, анкетування, тестування Кінознімальне обладнання Пристрої для вимірювання завантаження устаткування за потужністю Пристрої для вивчення зміни основних функцій організму Пристрої для перегляду повторюваності видів витрат часу Осцилографи та кінографи Пристрої для вимірювання технологічних режимів Апаратура для вивчення природних чинників праці Пристрої напівавтоматичної реєстрації Промислове телевізійне устаткування Рис. 19. Приблизна класифікація технічних пристроїв для дослідження трудових процесів новленому Урядом РФ. У ч. 2 ст. 159 зазначається роль колективного договору при розробці і застосуванні системи нормування праці в організації. На цьому етапі в Росії законодавчо встановлено, що робота з удосконалення нормування праці є прерогативою підприємства. Тому в результаті децентралізації управління у сфері нормування праці втрачені функції з визначення принципів і механізмів управління працею. Протилежну ситуацію маємо в Республіці Білорусь. Сьогодні на багатьох підприємствах Білорусі велика увага приділяється питанням нормування праці. Керівники цих організацій зрозуміли функціональну значущість можливості регулювання трудових процесів, націлену на оптимізацію використання трудових ресурсів. При цінах на енергоносії, матеріал та інші природні ресурси, що постійно зростають, стаття витрат, пов язана з людською працею, і тепер є однією з важливіших у загальній кількості витрат, яка являється основним визначальним фактором при формуванні кінцевої ціни продукту. Роботодавець як власник фонду виробництва намагається винести максимальний прибуток з мінімальними витратами, в тому числі за рахунок встановлення мінімальної кількості персоналу, раціонального використання праці робітника, мінімальних витрат робочого часу при забезпеченні високої якості товару чи послуг. Зокрема, у республіці Білорусь для поліпшення стану справ в галузі нормування праці прийнято низку нормативних правових актів, спрямованих на активізацію роботи з удосконалення нормування праці, заміну застарілих норм трудових затрат на прогресивні. Зроблено певні кроки з оновлення нормативної бази з праці, проводяться роботи з реформування цієї галузі економіки відповідно до сучасних умов господарювання. Удосконалення нормування праці в республіці здійснюється за наступними основними напрямами: оновлення нормативної бази з праці; тарифне нормування; міжнародне співробітництво в галузі нормування. 82 395

нова політика органів державної влади, спрямована на зростання ефективності та результативності їх діяльності. У Росії останнім часом простежується інтерес підприємств нафтогазового сектору, металургії, машинобудування, транспорту, харчової промисловості до розробки і розвитку локальних систем нормування праці. Наявний попит на нормативні довідники, що були розроблені Центральним бюро з нормативів праці. Зазвичай ці збірники застаріли, між тим вони містять базу для розробки локальних систем нормування праці. Сучасну базу досліджень становить так званий мікс з окремих теоретичних знань, практичного досвіду і нормативів, розроблених у радянські часи. Проблема загострюється тим, що цим міксом користуються, окрім підприємств, ще й консультаційні компанії, що надають послуги з нормування праці. До того ж знизився професійно-кваліфікаційний рівень фахівців з праці і нормування. Підприємства не проводять роботи з перепідготовки кадрів. Таким чином, практика нормування праці в Росії ще досить далека від теорії, а це означає, що спеціальні наукові центри з нормування праці повинні пропагувати науково обґрунтовані методи нормування праці, яка має будуватись на основі підтвердженої економічної користі для споживача. Також держава має формувати виважену політику у цьому напрямі. У главі 22 Трудового Кодексу Російської Федерації про нормування праці регламентуються питання, що відображають участь роботодавців і профспілкових органів в організації нормування на підприємстві: визначення системи нормування праці (ст. 159 160); розробка і застосування локальних нормативних актів, що передбачають введення, заміну, перегляд норм праці (ст. 161 162); забезпечення нормальних умов роботи для виконання норм (ст. 163). Згідно зі ст. 161 Трудового Кодексу розробка та затвердження типових норм праці визначається в порядку, вста- 394 йомлюються з інноваційними розробками, відбувається обмін досвідом, пошук партнерів та інвесторів. Останнім часом набув поширення виставковий рух. На постійно діючих виставках, ярмарках демонструються сучасні технології, зразки нових машин, приладів, інструментів, автоматизовані та комп ютеризовані засоби виробництва різногалузевого напряму. Рекламні матеріали (комерційні пропозиції, проспекти, компендіуми, оферти, аудіо- та відеоролики) містять техніко-економічні показники демонстраційних зразків, опис технології їх виробництва, передові прийоми і методи праці, що сприяють зниженню собівартості і підвищенню якості продукції. В умовах розвитку ринкової економіки України і у зв язку з викликаним ними широким упровадженням гнучких автоматизованих виробництв, роботизованих комплексів особливо підвищуються вимоги до проектування та організації трудових процесів, оскільки саме від цього залежать ефективність і продуктивність живої, конкретної, оречевленої суспільної праці. Питання для самоконтролю 1. У чому полягає техніко-економічна сутність і зміст трудового процесу? Які відомі види трудових процесів? 2. Місце трудового процесу у сукупному виробничому процесі. 3. Як виявляється взаємозв язок трудового і виробничого процесів? 4. Які існують загальні принципи і методи дослідження трудових процесів? 5. Які чинники визначають ступінь диференціації трудового процесу? 6. Які аспекти відображають поняття трудова операція? 7. Розкрийте сутність понять метод праці, трудові рухи, трудові дії, трудові прийоми, комплекс прийомів. Наведіть приклади. 8. Як класифікуються трудові рухи? 9. Дайте визначення поняттю робоча поза. 10. Назвіть відомі методи і засоби дослідження трудових процесів. 83

84 1.6. Робоче місце: організація та обслуговування У процесі розвитку ринкової економіки важливими є питання вдосконалення організації та обслуговування робочих місць. Робоче місце первинна ланка виробництва, де відбувається поєднання робочої сили з предметами і засобами праці. Крім того, робоче місце є основним елементом управління персоналом під час планування, аналізу внутрішнього ринку праці, а також забезпечення зайнятості. Якщо ставиться завдання забезпечення населення роботою, то під поняттям робоче місце мається на увазі сфера діяльності, яка на цей момент часу потребує робочої сили. З погляду виробничого процесу робоче місце це зона трудової діяльності одного або кількох виконавців, оснащена необхідними засобами для виконання трудових процесів. Інакше кажучи, робоче місце це оснащена необхідними технічними засобами просторова зона, в якій здійснюється трудова діяльність робітника або групи робітників, і яка є основним елементом системи управління персоналом. Часто в літературі зустрічається поняття робоча зона це частина виробничого 3-мірного простору (висота ширина довжина), який має свої межі крайні точки, яких можуть дістатися руки та ноги працівника. Слід зауважити, що для ряду категорій допоміжних робітників робоча зона є простором виконання їхніх функцій і виробничих обов язків (електрик, сантехнік, машиніст автокрану, прибиральниця та ін.). На рис. 20 наведено два аспекти поняття робоче місце. Беручи до уваги багатоаспектність категорії робоче місце, її значення в системі категорій економіки праці і зайнятості можна розкрити за допомогою матриці. Ця матриця відбиватиме дві головні сфери застосування зазначеної категорії управління персоналом підприємства і регулювання зайнятості населення та два головних змістових навантаження може виступати обліковою одиницею і об єктом управлінського впливу на виробниче середовище працівника (табл. 5). реальним часовим витратам, не враховують різновидності складу робітників, специфіки роботи окремих підрозділів, фізіологічних та психологічних аспектів праці. Російським роботодавцям у деяких випадках властива неувага до забезпечення прозорості процесу ведення і змін норм праці, що призводить до того, що співробітники втрачають мотивацію до активної трудової діяльності, не бажають працювати у незрозумілому для них темпі та режимі. Таким чином, таке нормування може спричинити зростання матеріальних та часових витрат. Незацікавленість роботодавців була викликана тим, що саме виробництво спрямувалося на отримання прибутку не за рахунок скорочення витрат на виробництво і збільшення обсягів продукції, а шляхом підвищення цін на неї, що призвело до некерованості інфляційних процесів. Розвитку нормування також заважала нестабільність економіки, при якій роботодавець віддає перевагу роботі без зобов язань перед співробітниками. Сама держава знаходилась в умовах жорстких бюджетних рамок, загострених соціальними проблемами, в результаті чого практично припинились роботи з методичного і практичного забезпечення розвитку нормування праці. Однак в умовах сьогодення відбулися істотні економічні зміни, що створюють платформу для розвитку системи нормування. Серед цих змін: формування конкурентного середовища у ряді сфер економіки, прихід західних виробників; запуск нових виробничих потужностей, модернізація обладнання; прагнення окремих компаній до виходу на міжнародні ринки капіталів; зростання заробітних плат і дефіцит кваліфікованих спеціалістів; поява в успішних виробників фінансування на проведення досліджень; 393

ють нормування праці і широко використовують різноманітні передові нормувальні технології, що допомагають швидко і якісно проводити нормування праці для підвищення ефективності і продуктивності виробництва. Мікроелементні системи нормування праці є одними з найперспективніших напрямів у розвитку сучасної організації праці. У розвинених західних країнах нормування праці широко впроваджується у виробництво. У таких країнах, як США, Велика Британія, Японія, Італія, розширилась сфера застосування нормування праці і була підвищена якість чинних нормативів. У цих країнах за державою залишається функція створення єдиної нормативно-інформаційної бази, яка дає змогу ефективно вирішувати весь комплекс господарських, технічних і соціальних питань у рамках підприємства. В ряді країн діють загальнонаціональні або галузеві правила, за якими регулюються основні положення про порядок встановлення, заміни і перегляду норм праці. Однак в усіх випадках норми праці встановлюються безпосередньо на підприємствах. Слід зазначити, що в зарубіжних країнах багато уваги приділяється чіткому визначенню самої норми часу і її складових, у зв язку з чим на національному та галузевому рівнях розроблені спеціальні довідники, які місять термінологічні тлумачення відповідних понять, методичні уніфікації. Крім того, для постійного підтримання прогресивності норм та зниження рівня напруженості праці більшість підприємств переглядають норми досить часто. У Росії роль нормування праці у побудові успішного сучасного бізнесу залишається недооціненою російськими фахівцями. Про це свідчить не лише недостатність наукових розробок у цій сфері, а й відсутність норм на російських підприємствах. Найпомітніше ця проблема виявила себе у невиробничій сфері, де основний вид праці праця інтелектуальна, що досить складно піддається нормуванню. Нерідко роботодавці взагалі не приділяють уваги нормуванню такої праці або використовують норми, що не відповідають 392 Забезпчення підприємства персоналом Організаційно-технологічне проектування і календарне планування Робоче місце частина виробничого простору (цеху, дільниці), яка оснащена засобами праці для виконання елементів виробничого процесу одним працівником (індивідуальне робоче місце) або групою працівників (колективне) Таблиця 5 Сфери застосування та змістове навантаження категорії робоче місце Сфера застосування Управління персоналом підприємства Аспекти поняття робоче місце Облікова одиниця Об єкт управлінського впливу на виробниче середовище працівника 1 2 3 Міра залучення матеріальних, енергетичних та інформаційних ресурсів Забезпечення населення роботою Управління зайнятістю і забезпечення підприємств людськими ресурсами Робоче місце сфера діяльності працівника або сукупність функцій, які закріплюються за працівником, якому пропонують роботу Рис. 20. Аспекти поняття робоче місце Первинна ланка виробничої структури підприємства, що визначає організаційно-технічні 85

86 1 2 3 Регулювання зайнятості населення країни (регіону) для забезпечення умов реалізації тру дового потенціалу працівника. Питання збалансованості масштабів, структури і режимів використання матеріальних, енергетичних та інформаційних ресурсів і персоналу Міра масштабів сфери докладання праці. Питання збалансованості поточного і повного ринку праці, рівня використання ресурсного потенціалу національної (регіональної) економіки для забезпечення повної продуктивної зайнятості населення Закінчення табл. 5 параметри поєднання виробничих ресурсів. Питання планування, оснащення, обслуговування, атестації за умовами праці та організаційнотехнічним рівнем Первинна ланка сфери докладання праці, що визначає її організаційнотехнічні характеристики. Питання відповідності структури робочих місць національної (регіональної) економічної системи вимогам оптимізації цільової мети її функціонування в короткостроковій і довгостроковій перспективі Робоче місце як первинна ланка виробничого або трудового процесу поєднує три основні його елементи: засоби праці, предмети праці і безпосередньо працю. У просторовій зоні робочого місця досягається основна мета виробництва якісна зміна предмета праці. Отже, від ефективності праці на кожному робочому місці залежать результати праці як на конкретному робочому місці, так і на виробничій дільниці, у бригаді, відділі, службі, на підприємстві загалом. Своєю чергою, ефективність організації робочих місць визначається їх плануванням, досягнутим рівнем організації та обслуговування. Отже, існують певні відмінності у зазначених методичних підходах щодо визначення нормативного (планового) часу й оцінювання результатів вітчизняними та зарубіжними науковцями. Зокрема, при хронометражі за методикою REFA спостерігач робить суб єктивні оцінки щодо продуктивності виконання операцій робітником. Вітчизняні джерела при цьому наголошують на статистичній оцінці хроноряду без врахування оцінки продуктивності безпосередньо спостерігачем. Німецька школа REFA пропонує метод мультимоментних спостережень як один з основних методів оцінювання робочого часу, а вітчизняна школа посилається на фотографію робочого часу, і вже як на її різновид моментний метод спостережень. Метод елементарних нормативів у вітчизняній літературі зустрічається як базова система мікроелементних нормативів (БСМ метод). Розроблений докладно із розширеним складом чинників, що впливають на тривалість мікроелементів, однак зустрічається не часто через складність пошуку нормативних таблиць та використання їх на практиці. REFA пропонує МТМ метод (Method Time Measurement) як один з основних у визначенні планового часу під час запуску нового виробництва для ручних процесів та надає для цього відповідний інструментарій. Метод аналогів та порівнянь також не згадується у вітчизняній науковій практиці як окремий метод, переважно через те, що параметричні залежності ненадійний інструмент, оскільки не можуть враховувати прихованих чинників, які виникають за відмінних від досліджуваних параметрів впливу. REFA включає цей метод до складу рекомендованих, оскільки передбачає співвідношення затрат на проведення вимірів із користю від отриманих результатів. Метод аналогів та порівнянь є маловитратним, при цьому дає порівняно точні результати. Отже, узагальнюючи іноземний досвід і стан нормування праці за кордоном, зарубіжні підприємства високо ціну- 391

390 1 2 розроблено алгоритм та інструментарій для проведення розрахунків часу для поширених стандартних робіт. Суб єктивізм пов язаний зі складністю оцінювання і відповідно, неточності в розрахунках компенсуються невеликими витратами на проведення досліджень Закінчення табл. 24 оскільки спостерігач (оцінювач) не може об єктивно врахувати приховані чинники, які виникають при відмінних від досліджуваних параметрів впливу 6. Метод параметричних залежностей Загальна характеристика Близький до методу аналогів та порівнянь. Застосовується для визначення нормативного (планового) часу через параметричні залежності, коли проведення замірів іншими методами є економічно недоцільним. Плановий час та його залежність від параметрів впливу розраховується через побудову графіка залежності або за допомогою часової формули Застосовується як метод визначення нормативного (планового) часу через параметричні залежності, коли проведення замірів іншими методами є економічно недоцільним. Оскільки під час застосування методу використовуються раніше отримані дані за іншими методами, то він дає порівняно точні результати з невеликими затратами на проведення розрахунків Відмінні особливості Не виділяється як окремий метод визначення планового часу через складність при визначенні об єктивних залежностей між нормативним часом та параметрами впливу При цьому важливу роль відіграють режими функціонування робочих місць (табл. 6). Під плануванням робочого місця розуміють найбільш зручне й ефективне просторове (у горизонтальній і вертикальній площинах) розміщення матеріальних елементів виробництва (обладнання, технологічного і організаційного оснащення, предметів праці тощо) для виконання запланованих Таблиця 6 Класифікація робочих місць за режимами функціонування За відношенням фактичного коефіцієнта використання (добуток коефіцієнта змінності на коефіцієнт продуктивного завантаження протягом зміни) до планового (нормативного) атестації Більш як 1 Близько 1 Менш як 1, в тому числі: із і-им рівнем коефіцієнта завантаження, де 1 > і > 0 За коефіцієнтом змінності використання За відношенням до поточної виробничої потреби Багатозмінного Не функціонуючі, в тому числі: резервні надлишкові (зайві) За укомплектованістю працівниками Однозмінного Функціонуючі Укомплектовані, в тому числі: повною мірою неповною мірою вакантні За відношенням до критеріїв проведення Атестовані Не атестовані, в тому числі такі, що: підлягають раціоналізації підлягають виведенню з експлуатації 87

виробничих трудових операцій. Планування робочого місця має забезпечувати необхідні зручності під час виконання трудових операцій, сприяти економії рухів робітника, забезпечувати безпеку праці, раціональну робочу позу, економне використання виробничої площі. В основу планування робочого місця закладаються типові проекти робочих місць, хоча на кожному підприємстві залежно від різноманітних причин цей типовий проект стає своєрідним і особливим (див. Додаток 4). Проекти планування окремих робочих місць узгоджуються із загальним плануванням виробничих цехів, дільниць, відділів підприємства. Організація робочого місця це система заходів, спрямованих на раціональне розміщення необхідних засобів і предметів праці у певному порядку з урахуванням спеціалізації цього робочого місця, зовнішнє його оформлення і створення сприятливих і безпечних умов праці. Організація обслуговування робочого місця полягає у забезпеченні робочого місця засобами, предметами праці і послугами, необхідними для здійснення трудового процесу відповідно до виробничого процесу. Структура функцій обслуговування робочих місць на підприємстві досить різноманітна залежно від специфіки виробництва, але водночас ряд функцій схожі або однакові для більшості підприємств (рис. 21). Система обслуговування робочих місць основного виробництва є комплексом заходів щодо регламентації обсягів, термінів і методів виконання робіт з обслуговування виробництва принаймні за 10 основними функціями обслуговування виробництва і працівників: виробничо-підготовча комплектування заготівок, основ них і допоміжних матеріалів, а також розподіл робіт за дільницями, бригадами, автоматичними лініями тощо; інструментальна забезпечення всіх робочих місць, а при автоматизації й автоматичних установок інструментом і пристроями; 88 1 2 основі підприємств електротехнічної промисловості, тоді як систему БСМ побудовано за результатами досліджень на підприємствах різних галузей (за 10 галузями) 5. Метод аналогів та порівнянь Загальна характеристика Продовження табл. 24 енергії, а й показниками, які враховують як фізичне, так і психо - фізіологічне навантаження В індивідуальному і дрібносерійному виробництві, у ремісництві, під час ремонтних робіт або впровадження нових продуктів застосування хронометражу часто вимагає занадто високих витрат і тому неможливе. Тому у цих сферах значення часу часто визначають методом порівняння й оцінювання. Під порівнянням розуміють порівняння речей і обставин, щоб встановити відмінності або загальні моменти. В межах наявної документації це є порівнянням виробничого процесу, стосовно якого повинні бути визначені значення часу й аналогічного виробничого процесу, значення часу якого вже представлені. Мета порівняння розрахунок виробничого процесу, який є найближчим до запропонованого виробничого процесу. Отже, порівняння є систематичним пошуком аналогічних виробничих процесів. При цьому оцінка це приблизне визначення кількісних даних. Характерно те, що оцінені дані завжди можна перевірити ще раз Відмінні особливості Рекомендований до застосування для визначення планового часу за стандартними робо тами. На практиці використовується завдяки створеній великій базі (каталогам) стандартних робіт з різними параметрами впливу. Метод малозатратний, тобто не потребує проведення масштабних досліджень. Крім того, Майже не зустрічається у науковій літературі. Метод допускає неточності, пов язані з особливостями суб єктивної оцінки та аналізу параметрів впливу, умов виробничого процесу та інших чинників. Складність застосування на практиці виникає через неповторюва ність параметрів впливу, оскільки 389

388 1 2 того, вагомі переваги цього методу полягають у можливості уникнути безпосереднього контакту з виконавцями робіт. Графік спостережень є заздалегідь визначеним, математично розраховується взаємозалежність кількості спостережень та похибки в отриманих результатах Продовження табл. 24 тація алгоритму проведення спостережень, графіка спостережень та цілей досліджень 4. Метод елементарних нормативів (мікроелементного нормування) Загальна характеристика В основі методики лежать мікроелементні нормативи, розроблені для трудових рухів і дій. За допомогою мікроелементного нормування можна детально проаналізувати фактично будь-який трудовий процес та вибрати оптимальний варіант його виконання. За кордоном найпоширенішими системами мікроелементів є системи Method Time Measurement (МТМ), Work Factor, Basic motion time study (BMT) та Dimension motion time study (DMTS). В Україні та країнах СНД використовується розроблена система БСМ базова система мікроелементів Найпоширеніший МТМ метод як основний метод визначення планового часу при плануванні організації виробництва. Включає 8 основних рухів руки і пальців, 2 типи погляду і певну кількість рухів тіла, ніг і стоп. Методично ця система дуже близька до вітчизняної БСМ, але під час її розробки було використано результати досліджень на Відмінні особливості Порівняно з МТМ, БСМ має ширший склад факторів, які впливають на тривалість виконання мікроелементів. БСМ включає 20 груп мікроелементів, причому: 10 рух рук, 5 рух корпусу, 3 рух ніг, 2 рухи очей, з урахуванням різновидів мікроелементів, які входять до 20 груп, і дорівнює 41. Темп роботи у системі БСМ обґрунтований не тільки видами Контрольна контроль якості продукції, обслуговування і ремонт контрольновимірювальної апаратури і вимірювального інструменту Енергетична забезпечення робочого місця всіма видами енергії: електрика, стиснене повітря, пара та ін. Підготовчо-технологічна комплектування предметів праці, видача виробничого завдання і документації, виробничий інструктаж Складська складування, зберігання, облік і видача матеріалів, деталей та інструментів Функції обслуговування робочого місця Транспортна доставка до робочих місць предметів і засобів праці, вивезення готової продукції Ремонтно-будівельна поточний ремонт виробничих приміщень та оргоснащення Інструментальна забезпечення інструментом, оснащенням, заточування та ремонт інструмента Господарсько-побутова забезпечення спецодягом, засобами індивідуального захисту, санітарно-гігієнічне обслуговування Ремонтна профілактичне обслуговування і ремонт технологічного обладнання та іншої техніки Налагоджувальна налагодження і підлагодження обладнання та оснащення Рис. 21. Структура функцій обслуговування 89

налагоджувальна налагодження і підналагодження обладнання. В умовах автоматизації налагодження технологічного обладнання та спостереження за його справною роботою наближаються до основних видів робіт, а самі наладчики стають основними робітниками; енергетична забезпечення виробництва усіма видами енергії, а за потреби і міжремонтне обслуговування енергетичних установок; ремонтна поточний ремонт і міжремонтне обслуговування основного і допоміжного обладнання, а за потреби реставрація або виготовлення нестандартних запасних частин до цього обладнання. Для виконання ремонтних робіт на дрібних і середніх підприємствах організовуються ремонтно-механічні майстерні, а на особливо великих навіть ремонтно-механічні заводи; контрольна контроль якості продукції або робіт, а також якості сировини і матеріалів та обслуговування контрольно-вимірювальної апаратури; транспортна виконання усіх видів транспортних робіт на підприємстві; складська приймання, облік, зберігання й видача різних матеріальних цінностей; ремонтно-будівельна поточний ремонт будівель, споруд виробничого і побутового призначення; господарсько-побутова забезпечення чистоти, порядку і побутового обслуговування усіх працівників. Як видно з переліку, функції обслуговування виробництва і працівників різноманітні, а багато які з них досить складні, тому їх необхідно структурувати щодо засобів і предметів праці та безпосередньо працівника (рис. 22). Система обслуговування залежить від конкретних організаційно-технічних умов виробництва і праці та визначається типом, обсягами виробництва, рівнем і складністю його технічного оснащення, а також структурою і територіальним 90 вміти оцінити ступінь результативності процесу 1 2 2. Фотографія робочого часу Загальна характеристика Продовження табл. 24 безпосередньо спостерігачем Вид спостереження, при якому вимірюють усі без винятку витрати часу виконавця за певний період роботи. У результаті отримують точний зріз: чим і протягом якого часу займався конкретний співробітник Не пропонується як основний метод визначення та оцінки робочого часу, оскільки вважається, що в багатьох випадках затрати на проведення безперервних вимірів перевищують користь від отриманих результатів Відмінні особливості Розглядається як один з основних методів вивчення нормативного часу для аналізу затрат одним робітником чи групою протягом усього робочого дня або його частини, незалежно від того, на що цей час витрачено. Рекомендується для широкого застосування 3. Метод мультимоментних спостережень Загальна характеристика Від класичної фотографії робочого часу відрізняється точковим характером спостереження за витратами часу робітника (чи групи). Моментні спостереження проводять у процесі обходу. Спостерігач за визначеним маршрутом фіксує, що відбувається на робочих місцях у момент спостереження Через істотну перевагу невелику витратність процесу замірів позиціонується як один з основних методів визначення робочого часу. Крім Відмінні особливості Не виділяється як окремий метод, а розглядається як один з різновидів методу фотографії робочого часу, у зв язку з чим не проводиться чітка регламен- 387

ня витрат робочого часу теж відрізняються від тих, що застосовуються у нашій країні. Німецька школа з організації праці (REFA), яка розвивалась в умовах ринкової економіки та необхідної практичної ефективності, рекомендує використовувати методи оцінювання планового часу, беручи до уваги також співвідношення затрат на впровадження самих вимірів і досліджень та ефекту від їх впровадження. Порівняльну характеристику методів визначення нормативного (планового) часу за методичним підходом вітчизняної школи та REFA наведено в табл. 24. Таблиця 24 Порівняльна характеристика методів визначення нормативного (планового) часу німецької та вітчизняної шкіл організації виробництва 386 Німецька школа організації Вітчизняна школа організації виробництва (REFA) виробництва 1 2 1. Хронометраж Загальна характеристика Метод вивчення затрат часу за допомогою фіксації та замірів тривалості виконуваних операцій. Розглядається як основний метод визначення нормативного часу для повторюваних операцій переважно в масовому та великосерійному виробництві. Значна увага приділяється опису робочої системи, технології виробництва, методу та умовам праці, ступеню результативності, відносній величині параметрів впливу Через порівняно великі витрати на проведення досліджень має сенс, якщо досліджуваний процес зустрічатиметься у майбутньому за подібного способу виробництва та подібних умов праці. Спостерігач має бути достатньо кваліфікованим, щоб за потреби Відмінні особливості Розглядається як основний метод визначення нормативного часу. Крім опису параметрів впливу, основна увага приділяється статистичному аналізу отриманого хроноряду, при цьому не враховується суб єктивне оцінювання продуктивності праці Обслуговування засобів праці Обслуговування предметів праці Обслуговування працівника Ремонт обладнання (дрібний, середній, капітальний) Міжремонтне обслуговування обладнання Енергозабезпечення (забезпечення електроенергією, парою, стисненим повітрям) Підтримання в робочому стані технологічної, організаційної оснастки (за точкою відновлення інструменту, ремонт меблів та ін.) Зберігання та видача технологічної та організаційної оснастки Підтримання в робочому стані та прибирання будівель, споруд, територій Видача, приймання, зберігання, комплектування матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, канцтоварів Приймання та видача сировини Транспортні та навантажувальнорозвантажувальні роботи (доставка предметів праці до робочого місця, переміщення їх між робочими місцями) Контроль якості сировини, матеріалів, проміжний і фінішний контроль Охорона праці та техніка безпеки Санітарно-гігієнічне обслуговування Громадське харчування Медичне обслуговування Господарсько-побутове обслуговування Рис. 22. Структура функцій обслуговування 91

розташуванням підрозділів підприємства (цехів, філіалів, баз і т. ін.). Основні принципи раціональної організації обслуговування: відокремлення функцій обслуговування від основного виробничого процесу за рахунок переходу, де це є економічно доцільним, від децентралізованого обслуговування до централізованого; забезпечення плановості обслуговування за всіма основними функціями з підпорядкуванням регламенту обслуговування оперативно-виробничим графікам роботи основного виробництва; організація активно-попереджувального обслуговування, за якого більшість найважливіших робіт з обслуговування виробництва і основних робітників здійснюються за графіками (профілактично) з метою гарантованого попередження можливих перебоїв у роботі основного виробництва; організація праці обслуговуючого персоналу на наукових засадах; забезпечення високої якості обслуговування: надійності ремонтів, точності регулювань, стійкості налагоджень, чіткості транспортного обслуговування, забезпечення інструментом і т. ін.; підтримка безперебійного і надійного зв язку між робітниками основного виробництва і обслуговуючим персоналом. Оснащення, планування і обслуговування найзагальніші елементи організації робочих місць. Що краще оснащене робоче місце всім необхідним, що раціональніше воно сплановане та що безперебійніше обслуговується, то вищою є продуктивність праці робітників, меншою стомлюваність і тяжкість праці, то більшою є привабливість праці на таких робочих місцях. З цією метою вже багато років діє форма Карта Організації праці, яка дає вичерпну інформацію про кожне робоче місце на виробництві (див. Додаток 6). 92 реальність трудових процесів сама собою не відрізняється стабільністю і здатна спонтанно змінюватися під впливом найрізноманітніших зовнішніх і внутрішніх факторів. Поряд з електронними засобами нормування праці, сьогодні на багатьох зарубіжних виробництвах використовується і метод оцінки, і метод вибіркового вивчення трудових процесів, що є досить недорогими і повністю залежать від кваліфікації і досвіду нормувальника. Однак зарубіжні спеціалісти відзначають, що на сьогоднішній день грамотне використання сучасних методів нормування праці дає змогу компаніям економити сотні тисяч доларів у рік, ефективно використовуючи наявні фінансові і людські ресурси, оминаючи економічно невиправдані скорочення штату і закупівлі обладнання. Важливим напрямом удосконалювання праці нормувальників є технічне переозброєння відділів нормування праці, що науково обґрунтовано й економічно виправдано. Численні дослідження закордонних фахівців показують, що частка рутинних робіт у бюджеті робочого часу нормувальника становить 40 %. Завдяки комп ютеризації робочих місць нормувальників трудомісткість робіт з нормування прані знижується на 50 60 %. Наприклад, за допомогою електрон них секундомірів у день можна провести 2 3 хронометражі, з використанням же мікро-еом до 6 8. Оскільки обсяг пам яті сучасних мікро-еом досить великий, то спостереженням можна охопити до 20 різних трудових операцій. Загалом за кордоном ЕОМ практично використовуються при проведенні усіх видів нормативно-дослідницьких робіт. Програмою нормування передбачається навчання робітників раціональним методам праці, встановленим у ході нормативно-дослідницьких робіт. Програмою нормування передбачається також контроль за виконанням нормативно-дослідницьких робіт на рівні фірми та її підрозділів. Слід зауважити, що не тільки мікроелементне нормування має широке застосування за кордоном, а й інші методи вивчен- 385

сувається у виконанні запланованого, які методики застосовує та ін. Отже, при зміні ефективності праці її причини виявляються зовсім неочевидними для спостерігача. Подібно до інших методів, метод функціональних шаблонів не є універсальним інструментом нормування праці. Досить своєрідний підхід до нормування праці реалізований у так званому фізіологічному методі. Цей метод з явився у промисловій інженерії на межі XIX XX ст., коли медиками було виявлено й досліджено взаємозв язок між показниками фізіологічного стану людини і її фізичною активністю. Сутність цього методу в тому, що норми праці визначаються на базі енерговитрат працівника, при виконанні ним тієї чи іншої роботи. Самі енерговитрати визначаються, виходячи з обсягу спожитого працівником кисню, показників серцевого ритму, легеневої вентиляції температури тіла та концентрації молочної кислоти в крові. Оскільки фізіологічний метод заснований на вимірюванні об єктивних показників і застосуванні спеціалізованого вимірювального обладнання, яке не потребує істотного втручання оператора, він практично не має негативного впливу людського фактора, характерного для хронометражу та інших методів нормування праці. Таким чином, до очевидних переваг цього методу можна віднести винятково високу точність і об єктивність його результатів, нехарактерних для більшості інших методів. На жаль, більшість відомих методів нормування праці так чи інакше є суб єктивними, оскільки засновані на припущеннях, аналогіях, узагальненнях і тому подібних неоднозначних методиках, використовуваних для формалізації опису трудового процесу. Безумовно, сучасні комп ютерні технології дають змогу виключити проблеми, пов язані з так званим людським фактором втомою, неуважністю або недостатньою кваліфікацією спостерігача та ін. Проте досягти стовідсоткової точності у цій сфері навряд чи коли-небудь вдасться, оскільки досліджувана об єктивна 384 Проте єдиних рекомендацій щодо оснащення, планування і обслуговування робочих місць у різних галузях виробництва і навіть на різних підприємствах однієї й тієї самої галузі дати неможливо, тому що робочі місця відрізняються специфічністю, а іноді й унікальністю. Їх можна тільки приблизно згрупувати й класифікувати за найважливішими відмінними ознаками, але у кожній класифікаційній групі об єктивно існують загальні організаційні правила і вимоги, вироблені наукою і практикою організації праці. Основні і допоміжні роботи на підприємствах взаємопов язані. Це зумовлює необхідність розробки і впровадження комплексної технології процесу виробництва: від отримання сировини, матеріалів, напівфабрикатів до відвантаження і реалізації готової продукції. У зв язку з цим організація праці допоміжних робіт передбачає вдосконалення організації праці не тільки окремих виконавців, й усієї системи обслуговування. За ступенем централізації допоміжних процесів розглядають три системи обслуговування робочих місць: централізовану обслуговування здійснюється з одного центру, підпорядкованого цеху, відділу, центральному складу підприємства; децентралізовану функцію обслуговування виконують або безпосередньо працівники, або допоміжний персонал; змішану (комбіновану) частина функцій обслуговування виконується централізовано, частина децентралізовано. Розрізняють такі форми обслуговування робочих місць: стандартне за наперед розробленим планом; планово-запобіжне на основі розроблених планівграфіків обслуговування робочих місць; чергове на основі разових замовлень (за викликами або змінно-добовими замовленнями). Залежно від місця розташування, спеціалізації, механізації, кількості обладнання, просторового розташування тощо робочі місця класифікуються за такими ознаками: 93

професіями; кількістю виконавців індивідуальні, колективні (бригадні); типом виробництва одиничні, серійні, масові; видом виробництва основні, допоміжні; ступенем спеціалізації універсальні, спеціалізовані, спеціальні; рівнем механізації ручні, механізовані, напівавтоматизовані, автоматизовані; кількістю основного технологічного обладнання одноверстатні, багатоверстатні, агрегатні; місцем розташування у приміщенні, на відкритому повітрі, на висоті, у морі, під землею та ін.; кількістю змін роботи однозмінні, багатозмінні; основною робочою позою сидячи, стоячи або змінна; ступенем рухливості стаціонарні, пересувні. Найбільш звична класифікація робочих місць за різними ознаками відображена на рис. 23. Однак існують й інші підходи до класифікації робочих місць (див. Додатки 7, 8). Раціональна організація робочих місць і їх обслуговування залежать від різних чинників: галузі промисловості та виконуваних технологічних і трудових процесів, типу виробництва, характеру праці (розумова або фізична, легка або важка, різноманітна або монотонна), технічної, організаційної оснащеності та умов праці (сприятливі або несприятливі), рівня кооперації та поділу праці, ступеня рухливості робочих місць та ін. Ці чинники прямо або побічно впливають на спеціалізацію, оснащення і планування робочих місць. Визначальним чинником при плануванні робочого місця є робоча поза, тобто положення рук і ніг працівника стосовно знарядь і предметів праці. Поза працівника під час виконання трудових дій має вирішальний вплив на його працездатність. Правильна робоча поза забезпечує збереження тривалої працездатності. Вивчення процесів виконання трудових операцій показало, що найбільш втомливою є поза стоячи, 94 застосовувати для збору інформації про автоматизоване виконання заздалегідь відомих завдань, що представляють собою частину більшого процесу, оскільки фіксовані проміжки між моментами спостережень у цьому випадку могли б призвести до невірної оцінки моменту виконання окремих елементів роботи. Для розрахунку необхідного числа спостережень за певний час або для необхідної точності результатів розроблено спеціальні формули, що спрощує розробку програмних засобів нормування праці на базі цього методу. Так, програмні комплекси UmtPlusTM та WorkStudy+TM здатні разом із хронометражем здійснювати вимірювання і за допомогою методу функціональних шаблонів. Метод функціональних шаблонів досить економічний, оскільки не потребує постійної присутності спостерігача і проведення докладного моніторингу нормованих робіт. У той самий час статистичний характер цього методу досить негативно сприймається працівниками, які не мають спеціальної підготовки у сфері теорії ймовірності та інших подібних дисциплін. Більшості працівників, не пов язаних за своєю діяльністю з даною тематикою, зазвичай буває досить складно пояснити, яким чином подібні розрізнені спостереження можуть послужити основою для адекватного нормування їхньої праці. Така точка зору не настільки вже й безпідставна, оскільки статистичний підхід привносить у цей метод досить високу ймовірність помилкових висновків, якщо йдеться про складні й багатозадачні системи, де таке фрагментарне спостереження може призвести до недогляду яких-небудь істотних елементів виробничого процесу. Крім того, цей метод орієнтований на досить узагальнений опис діяльності працівника і тому не дозволяє врахувати якість роботи, оцінити коректність і ефективність технологічних прийомів, що використовуються працівником і т. ін. Так, метод функціональних шаблонів може засвідчити, що працівник витрачає на виконання своїх трудових обов язків 86 % робочого часу, але не дає ніякої інформації про те, що саме він робить, наскільки про- 383

явитися неефективним у тих випадках, коли необхідно більш точне нормування, а також щодо рутинних робіт, які складаються з повторюваних дій. Недоцільно використовувати метод оцінки і в тому випадку, коли потрібно орієнтувати виробництво на використання найбільш оптимальних і ефективних технологій, оскільки оцінювач не завжди має уявлення про найкращий спосіб виконання нормованої роботи і може будувати свої висновки лише на результатах використання тих технологій, які відомі особисто йому і які зовсім не обов язково є оптимальними для цього виробництва. Метод оцінки важко застосовувати і в умовах, за яких неможливо заздалегідь передбачити, виконання яких дій буде потрібним для завершення нормованої роботи або коли тривалість таких дій не можна спрогнозувати. Зокрема, творчі працівники, інженери або програмісти можуть зіткнутися як з непередбачуваними проблемами, так і з тим, що тривалість виконання подібних завдань значно відрізняється залежно від зовнішніх умов, сутності проблеми, що вирішується, і навіть від фізичного стану та психологічного настрою самого працівника. При нормуванні подібних робіт метод оцінок зазвичай використовується в сукупності з іншими методами. Для збору інформації про тривалі робочі процеси застосовуються також різні види так званого методу вибіркового вивчення робочих процесів, відомого і як метод функціональних шаблонів. Він полягає у статистичній обробці результатів спостереження за окремо взятою групою механізмів, процесів або працівників, проведеного протягом певного періоду. При використанні цього методу спостерігач систематично або у випадкові моменти часу зазначає, які саме дії проводяться працівником або працівниками у момент спостереження. Результати спостереження реєструються у вигляді відсотків часу, витраченого на ту чи іншу дію. Фіксовані проміжки між спостереженнями зазвичай використовуються у тих випадках, коли працівник або група працівників працює за якимось графіком, що визначає, які роботи і коли саме слід проводити. Випадкові інтервали доцільно 382 За способом встановлення: стаціонарні; перемінні (рухомі) За категорією працівників: робочі місця основних та допоміжних робітників; робочі місця службовців; робочі місця ІТП; робочі місця керівних працівників За рівнем спеціалізації: спеціалізовані; універсальні; спеціальні За місцем виконання роботи: у закритому приміщенні; на повітрі; на висоті; на глибині під землею За рівнем механізації: автоматизовані; напівавтоматизовані; механізовані; ручної роботи КЛАСИФІКАЦІЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ Рис. 23. Класифікація робочих місць За типом виробництва: масові; серійні; одиничні За кількістю працівників: індивідуальні; колективні За кількістю машин: одноагрегатні; багатоагрегатні За часом функціонування: постійні; тимчасові За умовами праці: нормальні; з тяжкими умовами фізичної праці; зі шкідливими умовами праці оскільки працівнику доводиться витрачати значну кількість енергії на підтримку тіла у вертикальному положенні. Дослідженнями встановлено: якщо прийняти м язову напругу при прямій позі сидячи за 100 %, то при прямій позі стоячи стомлюваність збільшується на 15,7 %. 95

Вибір пози, необхідної для виконання трудової операції, істотно впливає на процеси проектування робочих місць. При цьому необхідно врахувати всі параметри, що забезпечують працівникові гарні (без зорової напруги) умови огляду поля виробничої діяльності як у вертикальній, так і в горизонтальній площині. Слід брати до уваги, що кут миттєвого зору в робочій позі становить 18, ефективного бачення у робочій зоні 30, кут зони огляду (в межах якого виразно сприймаються форма предмета і його місце розташування) за фіксованого положення голови по горизонталі 120 (за рахунок бічного зору), а при поворотах голови 220, кут максимального обертання ока 92, кут повороту голови 45. Різняться й межі сприйняття окремих кольорів. Наприклад, жовтий колір розрізняється у межах 120 по горизонталі та 95 по вертикалі, відповідно синій 100 і 80, а червоний і зелений 60 і 40. При організації і обслуговуванні робочих місць велика увага приділяється умовам праці. Щоб мати повну уяву про них, складається карта умов праці, де зібрана необхідна інформація про фактори виробничого середовища і трудового процесу (див. Додаток 9). Отже, проектування оснащення і планування робочих місць робота дуже трудомістка, потребує різнобічних знань (від техніки і технології до психофізіології та охорони праці), і виконання такої роботи на підприємствах не завжди під силу працівникам підприємства. Крім того, при визначенні розмірів оснащення робочого місця слід виходити з ергономічних вимог з урахуванням оптимальної взаємодії елементів системи людина машина (технологічний процес) середовище. Планування робочих місць і їх комплексної організації проектуються з таким розрахунком, щоб максимально полегшити фізичні зусилля виконавця, знизити його нервову напругу, створити умови для більш коротких раціональних рухів. Площа робочого місця повинна мати місця для розміщення устаткування, організаційно-технічної оснастки 96 створюється й аналізується спеціальними комп ютерними програмами. Ще одним методом нормування праці на великих виробництвах є так званий метод оцінки, або метод ретроспективних даних. Він придатний і для нормування робіт, де за умовами виробництва неможлива безпосередня присутність оцінювача на робочому місці. На практиці цей метод реалізується головним чином у трьох формах: аналітичній, категорійній та порівняльній. Усі три методи ґрунтуються на досвіді та думці оцінювача, як професіонала у цій галузі діяльності. Саме він, зваживши всі нюанси роботи, формує висновок про те, скільки часу може знадобитися для її завершення. При цьому для підвищення точності оцінки вся нормована робота також може бути розбита на значно дрібніші фрагменти, що становлять окремі самостійні завдання. Аналітичне оцінювання цілком і повністю будується на знаннях оцінювача про сутність і тривалість нормованих робіт, без залучення додаткових методик, а підсумкова норма праці формується у вигляді деякої абсолютної величини. При категорійному оцінюванні оцінювач розраховує найбільшу і найменшу з можливих тривалостей виконання нормованої роботи, використовуючи теорію імовірності. Отримувані в результаті норми праці вказуються у вигляді тимчасових інтервалів від мінімального до максимального значення можливої тривалості кожного виду робіт (робочого періоду). При порівняльному оцінюванні норми праці також формулюються у вигляді часових інтервалів, а тривалість робіт оцінюється на базі професійного досвіду оцінювача, однак при цьому часові характеристики нормованих робіт додатково порівнюються з деякими типовими для цієї діяльності зразково-показовими роботами, що дають можливість оцінювачу вибрати часовий інтервал, що підходить найбільше, й обґрунтувати його застосування. Метод оцінки один з найшвидших, простих і недорогих способів нормування праці. Однак цей метод може ви- 381

питами і замовленнями, що надходять, є одночасно однією з найчастіше повторюваних, і однією з найбільш довгостроково виконуваних елементарних дій у подібних закладах. Тому у відповідні комп ютерні програми зазвичай вбудовано ряд довідників за адресами, регіонами, вулицями, індексами, реквізитами, найпоширеніших платежів та ін. Водночас необхідно відзначити, що, незважаючи на очевидну популярність методів групи РМТS, ефективність їх застосування для нормування праці, пов язаної з використанням високоточного автоматизованого обладнання, піддається обґрунтованій критиці. Для нормування праці робітників великих промислових підприємств або підприємств з виробничими умовами, які постійно змінюються, прийнято використовувати метод стандартних даних. У процесі реалізації цього методу окремі фрагменти роботи, або требліги, визначені за допомогою хронометражу або метода РМТS, об єднуються в більш великі елементи, що вичерпно описують усі можливі дії працівника деякого конкретного виробництва. Ці елементи потім перераховуються відповідно до корпоративних уявлень про нормальний рейтинг, тобто темп роботи на цьому підприємстві, й об єднуються в комплексні бази даних. Маючи такі масиви інформації, нормувальник отримує можливість схарактеризувати будь-яку нову або нестандартну дію як сукупність стандартних елементарних дій і, таким чином, заздалегідь передбачити її тривалість, не здійснюючи безпосереднього спостереження за виробничим процесом. Сучасним варіантом цього методу слугує метод математичного моделювання нормованих робіт, при якому для визначення робочого періоду та інших параметрів, необхідних для нормування праці, у формулу математичної моделі конкретної роботи підставляються значення, отримані за допомогою експериментальних спостережень. Розвиток високих технологій надав цьому методу новий імпульс, забезпечивши оперативність і швидкість розробки таких моделей і внесення до них необхідних змін. У даний час більшість із названих моделей 380 і самого виконавця, вона визначається санітарними нормами (> 4,5 м 2 ; > 15 м 3 ). Проектування робочого місця (ПРМ) виражається у структуризації основних елементів, завдань і обов язків, пов язаних з робочим місцем, з метою досягнення оптимального виконання службових обов язків і задоволення співробітника процесом праці (рис. 24). ПРМ Розширення робочого місця Планування кар'єри розвитку співробітника Збагачення робочого місця Участь у малих групах з удосконалення діяльності Реінженіринг процесів, тобто ліквідація поділу діяльності Створення співробітника, генераліста, тобто багатофункціонального працівника Створення системи участі в управлінні, саморегуляція і самоконтроль Навчання методам проблемних рішень, статистичного контролю, аналізу процесів та ін. Рис. 24. Варіант схеми проектування робочого місця Планування робочого місця пов язане з особливостями виробничого процесу, типом виробництва, габаритними розмірами устаткування і предмета праці, характером робочих рухів, антропометричними даними виконавця і зусиллями, які він повинен докладати для виконання певних трудових процесів. Відомо багато методів ПРМ, одним з основних є раціональний підхід, запропонований Ф. Тейлором. Діяльність кожного працівника заздалегідь повністю зобов язаний спланувати менеджер. Кожний працівник має отримати письмо- 97

ву інструкцію з детальним описом поставленого перед ним завдання, при цьому потрібно вказати не тільки те, що необхідно зробити, а й те, за який конкретно час. Саме з раціональним підходом пов язані окремі розділи науково-практичної дисципліни Індустріальний інжиніринг (Industrial Engineering) методи операційного аналізу, аналіз руху, методи обчислення стандартного часу та ін. Слід зауважити, що методологія цієї дисципліни має велике значення для сучасних організацій в управлінні персоналом, особливо у сфері створення стандартів для окремих видів діяльності. Підхід до поліпшення якості трудового життя і середовища називається job enrichment (з англ. збагачення праці) і пов язаний з концепцією людських стосунків і нових підходів до гуманізації праці. Згідно з цими поглядами працівник має право вимагати від організації задоволення усіх своїх потреб у кваліфікаційному зростанні, можливості особистісного розвитку, пошани. Робоче місце має відповідати його бажанням і вимогам. Особливе місце у питаннях аналізу й проектування робочих місць має концепція реінжинірингу або бізнесреінжинірингу. Ця концепція узагальнює окремі якісно нові підходи до управління організаціями загалом і персоналом фірм зокрема. Уперше поняття реінжинірингу розглянули М. Хамер і Дж. Чампі у книзі Реінжиніринг у корпораціях. Згідно з визначенням, реінжиніринг є докорінним переосмисленням і якісною зміною всього бізнес-процесу загалом, якісною перебудовою колишніх стандартів, які стосуються собівартості, якості обслуговування, термінів, поставок та інших функцій господарської діяльності будь-якої виробничої і торговельної організації. Десятки й сотні років уся виробнича діяльність будь-якої організації базувалася на підходах, пов язаних з поділом праці, тобто будь-яке завдання слід було спочатку поділити (розбити) на низку окремих, доволі простих і навіть елементарних виробничих 98 грами MODSEW (виробник Byte Software LLC ) і Process Engineering Suite (виробник Proplanner ). Різновид MOST метод AdminMOST нині дуже популярний у нормуванні управлінської діяльності. Взагалі на базі MOST сформовано цілу низку комп ютерних засобів нормування праці. Так, метод 4M-DATA ліг в основу комп ютерної програми з нормування праці, що використовується на безлічі підприємств у всьому світі. Окрім глобальних питань планування і управління бізнесом, методи групи PMTS дають можливість вирішувати і більш вузькі задачі. Наприклад, за кордоном вони досить часто використовуються для контролю за дисципліною на робочих місцях (у тому числі, де основним інструментом є комп ютер). Сучасне програмне забезпечення для аналізу і нормування праці дозволяє уникнути низки проблем, забезпечуючи контроль максимального числа характеристик робочих процесів. Наприклад, завдяки комп ютерній програмі WorkplaceMacro американської компанії Tethys Solutions LLC можна оцінити, скільки саме кліків мишкою або клавішами було зроблено користувачем при виконанні тієї чи іншої макрокоманди, скільки повторень кожного елементарного процесу при цьому було потрібно і з якою швидкістю виконувалася кожна дія. Результати подаються у табличній формі. Більш розгорнуту функціональність має програмний комплекс EASEworks, здатний допомогти не тільки у вимірі та нормуванні трудових процесів, а й у розробці рекомендацій щодо оптимізації роботи конвеєрних виробництв, створення і зміни керівництва з експлуатації, управління електронним документообігом тощо. Досить корисною властивістю методів РМТS у сфері нормування інформаційно-технологічних робіт є і можливість використання отриманих з їх допомогою даних для автоматизації найчастіше повторюваних дій, що дає змогу скоротити трудовитрати в безлічі виробничих завдань, у тому числі і у сфері інформаційних технологій. Так, пошук співробітниками банку або поштового відділення довідкової інформації за за- 379

навпаки, на невеликих підприємствах, що виробляють різнорідну або нестандартну продукцію з тривалими виробничими циклами і при нормуванні інших нерегулярних завдань, аналіз яких раніше вважався занадто складним чи дорогим; система 4М використовується для перенесення даних, отриманих за допомогою методу МТМ-1, до програмного забезпечення МТМ-LINK для подальшого використання їх при нормуванні праці, у тривалих виробничих циклах; МТМ-В використовує статистично оброблені дані методу МТМ-UAS та застосовується у тих випадках, коли необхідне швидке розроблення нормативів праці з використанням програмного забезпечення МТМ-LINK; галузеві системи МТМ використовуються при нормуванні праці в окремих галузях економіки і видах діяльності: МТМ-НС (охорона здоров я), МТМ-С (офісна діяльність), МТМ-V (механоскладальні роботи), МТМ-М (роботи, що проводяться з використанням мікроскопа ) та ін. Як приклад сучасних засобів, побудованих на основі зазначених методів, можна назвати програмний комплекс Process Engineering Suite, що пропонує користувачеві цілий ряд методів МТМ: МТМ-1, МТМ-4М, МТМ-UAS та МТМ-В. В Австралії було розроблено систему MODAPT(S), відмінна риса якої великий спектр робіт, зокрема читання, листування, друкування, телефонні розмови, натискання на клавіші тощо. Сьогодні багато різноманітних модифікацій PMTS, серед яких є й такі, що використовуються для нормування інтелектуальних робіт. Багато методів інтегруються в програмні забезпечення і використовуються для нормування найрізноманітніших видів виробничої та офісної роботи. Метод MODAPT(S) застосовується у багатьох сучасних електронних системах нормування, зокрема на основі цього методу побудовані про- 378 операцій, які потім виконували часткові робітники, що спеціалізувалися на цих операціях. Ідея концепції реінжинірингу спирається на абсолютно протилежні підходи, на те, що у сучасну епоху ефективно діючі організації слід створювати не на поділі та спеціалізації, а навпаки, на об єднанні окремих завдань і операцій у цілісні процеси. Цікаво зазначити, що реінжиніринг (у певному значенні) це повернення на якісно новому витку спіралі суспільного розвитку до докапіталістичних форм виробництва. Адже саме ремесло побудоване на відсутності внутрішньовиробничого поділу праці, і весь цей цілісний процес виконується від початку до завершення зазвичай одним висококваліфікованим фахівцем. Крім того, постійна участь майстра у роботі встановлює між ним і підпорядкованими йому робітниками добрі стосунки, сприяє виникненню взаємних етичних обов язків і тісного єднання. На відміну від постійного, то відкритого, то прихованого антагонізму, характерного для відносин на великих промислових підприємствах, що ґрунтуються на принципі поділу праці й виробничих функцій, концепція реінжинірингу також може бути реалізована тільки на справді людських взаєминах у виробничому середовищі. З цієї точки зору не вироблені готові продукти, а ефективні процеси приносять компаніям довгостроковий успіх і забезпечують перспективний розвиток. Тому компанії рекомендується організовувати на основі цілісних і ефективних процесів. Експерти стверджують, що людство вступає в епоху конкуренції не між готовими продуктами, а саме між процесами. Це ключове поняття надає нового значення ринковій політиці фірми. Звідси випливає, що згідно з новими уявленнями, взаємини фірми з клієнтом не завершуються, як раніше, продажем товару, а навпаки, тільки починаються. На сьогодні існує потреба у новому типі працівника, і на практиці можна говорити про якісно нове робоче місце. Реінжиніринг є винаходом якісно нового підходу до структури основного виробничого процесу, за якого окремий праців- 99

ник відповідає за доручений йому процес (роботу, справу) від початку до завершення. Важливим моментом при використанні системи реінжинірингу є складання карти процесів в організації, а також усіх міжорганізаційних взаємодій. Водночас, що швидше розвивається, уніфікується й автоматизується виробництво, то більше згладжуються відмінності в змісті праці робітників. Це відбувається за рахунок уніфікації та стандартизації технологічного обладнання. Типові проекти робочих місць, звичайно, розроблялися галузевими науково-дослідними установами із залученням висококваліфікованих спеціалістів. У них передбачалося найдосконаліше оснащення і найкращі схеми планування. Завдяки централізованій розробці не тільки підвищувалась якість проектів, а й скорочувались терміни проектування і впровадження проектів, що давало змогу швидше й повніше використовувати внутрішньовиробничі організаційні резерви зростання продуктивності праці. На жаль, у сучасних умовах в багатьох галузях цей досвід втрачено. Типовий проект робочого місця це система проектних рішень за всіма основними напрямами наукової організації праці. До нього входять такі розділи: 1. Оснащення робочого місця основним і допоміжним обладнанням, інструментом, оснащенням і робочими меблями. 2. Типове планування робочого місця як зовнішнє, так і внутрішнє, із зазначенням розміщення знарядь і предметів праці. 3. Взаємозв язки з іншими робочими місцями під час виробничого процесу. 4. Типові прийоми і методи праці з урахуванням передового досвіду. 5. Вимоги до виконавців (професії, спеціальності, кваліфікація працівників, зайнятих на цьому робочому місці). 6. Умови праці та техніки безпеки. 7. Системи обслуговування робочих місць за основними функціями. 100 Також зарубіжними вченими було розроблено інший метод, що називається PMTS ( predetermined motion time system ) система зумовленого часу руху, завдяки якому можна вивчати періоди, що складають десятитисячні долі хвилини. Цей метод уперше було розроблено Франком та Ліліан Гілберт. За їхнім прізвищем базові дії, що використовуються в PMTS, були названі треблігами. Перевага зазначеного методу полягає у високому рівні деталізації процесів праці, коли аналізуються усі без винятку рухи, необхідні для виконання роботи, що нормується. Сучасний варіант цього методу був розроблений групою американських інженерів на чолі з Г. Мейнардом і отримав назву МТМ ( methods-time measurement ) виміри методів часу або мікроелементне нормування. Це спосіб аналізу ручної операції або добору для кожного руху мікроелементного нормативу часу. Нормативи будуються шляхом відбору середніх працівників, які працювали в середніх виробничих умовах. Застосовуючи систему МТМ, нормувальник заздалегідь може визначити виробіток кваліфікованого робітника. Ця система виявилася доволі досконалою і здобула широке визнання на підприємствах США, Західної Європи та Японії. Серед систем мікроелементного нормування широке застосування в зарубіжній практиці отримали його різновиди МТМ-1, МТМ-2, МТМ-3, МТМ-В, МТА. За останні роки в США було створено нові автоматизовані системи мікроелементного нормування MOST, Univation, Wocom, 4M-DATA та ін. У Європі використовуються німецькі системи YAS та МЕК, створені для встановлення норм часу в серійному, дрібносерійному, одиничному виробництвах. Сучасна система МТМ має кілька модифікацій. Зокрема, американська Асоціація МТМ зі стандартів і дослідження наводить такі: MTM-UAS та МТМ-МЕК методи, створені на базі статистичного аналізу базових елементів методу МТМ; метод МТМ-UAS використовується переважно для нормування праці на серійних виробництвах, а МТМ-MЕК, 377

Водночас у промисловості США, Канади, Німеччини, Великої Британії, Швеції відбувається підтягування рівня нормування до вимог новітньої технології, управління, організації праці. Щодо методів нормування, то, на думку західних експертів, найближчим часом вони практично не зміняться, за винятком істотного зростання мікроелементного нормування, пов язаного з підвищенням автоматизації праці. Одним із перших методів нормування праці став використовуватись хронометраж, що з явився завдяки дослідженням Тейлора. Темп роботи в хронометражі визначався за шкалою Бодо, пізніше за шкалою Британського інституту стандартів. Сучасний аналог хронометражу реалізований у деяких комп ютерних програмах, у тому числі призначений для так званих кишенькових комп ютерів. У промисловій інженерії вони навіть отримали назву секундоміри XXI ст. за просте й ефективне використання у вирішенні задач нормування праці. Такі програми дають змогу не лише замірити необхідні етапи трудового процесу, а й одразу обробити отримані результати. Це дозволяє максимально автоматизувати процес ведення вимірів і нормування робіт, практично виключаючи негативний вплив людського фактору. Прикладом являються програмні забезпечення під назвами UmtPlus (виробник Laubrass Іnс ) і WorkStudy (виробник Quetech Ltd ), що допомагають дуже швидко проводити нормування праці, робити заміри безлічі операцій виробничого завдання та отримувати детальні результати у вигляді діаграм, гістограм, таблиць. Крім того, що програмне забезпечення останнього покоління обробляє результати автоматично і нормувальник одразу бачить результати, воно ще й дає рекомендації з оптимізації виробничого процесу та реорганізації праці. У ряди користувачів цих програм для нормування праці входять такі відомі корпорації, як Boeing, General Motors, Deloitte & Touch, Intel. Тому можна сказати, що нині метод хронометражу є досить популярним і лише видозмінив свою технічну оправу. 376 За матеріалами проектування типового робочого місця передбачено складання карти організації праці на робочому місці (див. Додаток 6). До неї відносяться усі перелічені елементи не тільки у формі описових і цифрових показників, а й у вигляді наочних зображень планів, ескізів, схем. Загальний стан організації та обслуговування робочих місць може бути схарактеризований за допомогою двох коефіцієнтів (К орм та К ор ). Рівень робочих місць К орм визначається за формулою РМ тип РМ заг К орм, (5) де РМ тип кількість робочих місць, організованих за типовими проектами; РМ заг загальна кількість робочих місць на підприємстві або в цеху. Коефіцієнт оснащеності робочого місця (К ор ) характеризує ступінь фактичної оснащеності робочого місця технологічною оснасткою, інструментами, засобами, документацією тощо порівняно з вимогами, передбаченими технологічним процесом або проектом: К ор, (6) І де І ф фактична кількість одиниць технологічної оснастки, інструментів, засобів тощо, що використовуються на робочих місцях; І кількість одиниць оснастки, інструментів тощо, передбачених для використання на тих самих робочих місцях за технологією (проектом). Цей показник характеризує також рівень організації робочих місць. Беручи до уваги, що на робочих місцях колективної праці може бути зайнята різна кількість робітників, на додаток до наведеної формули доцільно розрахувати коефіцієнт зайнятості робітників на типових робочих місцях К зан.трм : І ф Ч зан.трм К зан.трм, (7) Ч заг 101

де Ч зан.трм чисельність робітників, зайнятих трудовою діяльністю на типових робочих місцях; Ч заг загальна чисельність усіх робітників підприємства або цеху. Загалом проектування раціональної організації праці робітників і службовців передбачає три етапи розробки заходів: раціональну організацію та обслуговування робочого місця; створення гігієнічних, культурних та естетичних умов на робочих місцях; забезпечення санітарно-гігієнічних умов у побутовому обслуговуванні працівників (див. рис. 25). Ергонометричні вимоги 1 передбачають оптимальну конструкцію обладнання з погляду пристосування його до можливостей людини. Робоче місце як будь-яка категорія має кількісну та якісну характеристики. Якщо на основі масштабів концентрації предметів праці та зміни режиму функціонування робочих місць формуються кількісні параметри цієї категорії, то вимоги до професійно-кваліфікаційних, демографічних та психофізичних даних робітника, а також організаційно-технічного рівня розвитку утворюють якісні характеристики робочого місця. Збалансування зайнятості полягає у постійному підтриманні рівноваги між цими двома системами вимог. Організація обліку робочих місць, виявлення ступеня відповідності їх рівня сучасним вимогам науки і техніки, технологій та наукової організації праці здійснюються у рамках атестації робочих місць. Джерелами інформації слугують фактичні результати дослідження робочих місць, дані первинної статистичної звітності, перепису обладнання та його 1 Ергономіка (від грец. ergon робота і nomos закон) комплексна наукова дисципліна, яка покликана сприяти оптимальному поєднанню трудової діяльності людини і техніки. Ергономіка вивчає функціональні можливості та особливості людини у трудових процесах з метою створення таких умов, методів і організації трудової діяльності, які роблять працю людини найпродуктивнішою і водночас сприяють духовному та фізичному розвитку людини, забезпечують безпеку та зручність працівникові, зберігають його здоров'я і працездатність (з Рекомендацій I Міжнародної конференції вчених і фахівців країн-членів СЕВ з ергономіки, липень 1972 р., Москва). 102 означає зазвичай середній обсяг роботи, який виконується середньостатистичним робітником певної кваліфікації при нормальних умовах праці за даний проміжок часу. Сам робочий період прийнято вимірювати в одиницях часу (секундах, хвилинах, годинах, днях тощо). Норми (стандарти) праці дозволяють роботодавцю вирішити наступні завдання: планувати обсяг роботи, визначати необхідну чисельність штатних співробітників для конкретних посад або видів діяльності, формувати виробничі графіки, оцінювати ефективність роботи окремих співробітників або підрозділів, розробляти систему оплати праці і стимулюючих бонусів, розраховувати вартість витрат праці для визначення вихідної ціни продукту або послуги та ін. На сьогодні за кордоном не дуже поширені єдині норми праці, що встановлюються централізовано. Більшість підприємств потребують гнучких механізмів, що можуть бути забезпечені шляхом розробки власних вузькопрофільних, корпоративних норм. У багатьох країнах світу роботодавці досить часто запрошують сторонніх нормувальників, укладаючи договори на обслуговування зі спеціальними компаніями, що пропонують послуги нормування праці і так званого виробничого аудиту, або аудиту ефективності виробництва, які проводять дослідження і надають рекомендації з оптимізації виробничих процесів, зниження витрат на працю та збільшення ефективності продуктивності праці. Особлива увага на підприємствах розвинених країн приділяється розвитку нормативної бази. Такі підприємства, як IBM, General Electric, Electrolux, створюють її самі, застосовуючи автоматизовані системи нормування, модифіковані відповідно до особливостей свого виробництва. Малі й середні підприємства не мають такої можливості розробки власної нормативної бази. Тому саме вони звертаються до науково-дослідних центрів, що надають підприємствам необхідну методичну та консультаційну допомогу з питань організації, систем оплати, матеріального заохочення, удосконалення організаційних структур управління, виробничих систем і організації праці. 375

374 У от = n K 1 n P 1 i P i, (95) де К отi загальний (інтегральний) коефіцієнт організації праці на окремих i-x виробничих дільницях; Р i чисельність робітників на відповідних i-x виробничих дільницях, осіб. 2.11. Сучасне нормування праці за кордоном Нормування праці за кордоном (США, Велика Британія, Швеція, Японія, Італія) розглядається як найважливіша складова функції управління підприємством. Підприємці не лише не виступають проти нормування праці, а й, навпаки, розширюють сферу його застосування. Історично склалося так, що більшість сучасних методів нормування праці були розроблені зарубіжними спеціалістами. Як уже зазначалося, засновником даного інституту вважається відомий американський інженер, родоначальник концепції наукової організації праці Фредерік Тейлор. З моменту виникнення і до сьогодні інститут нормування праці трактується зарубіжними спеціалістами як елемент наукового управління працею та промислового менеджменту, і лише опосередковано пов язано з проблемою правового регулювання праці, її організацією. На теперішній час поняття нормування праці у його зарубіжній трактовці зазвичай поєднує різноманітні методи встановлення обсягів трудових витрат, необхідних для виконання певного виробничого завдання, у поєднанні з подальшою розробкою на їх основі системи показників ефективності роботи, тобто норм, або як їх ще часто називають у зарубіжній літературі стандартів праці. При цьому оцінюватись можуть фізичні та інтелектуальні трудові витрати, а одиницею їх виміру слугує так званий робочий період (англ. work unite, фр. unite de travail, нім. Arbeitseinheit), тобто норматив робочого часу, що отi паспортів, технологічні карти, графіки планово-попереджувальних ремонтів та інші матеріали. Атестація робочих місць є складовою програми вдосконалення організації праці на кожному підприємстві. Робоче місце вважається атестованим, якщо повністю відсутня оцінка з нульовим значенням, у кожній групі чинників немає більш однієї оцінки зі значенням 0,5; середній коефіцієнт у кожній з комплексних груп чинників не є нижчим значення 0,9. Загальна (інтегральна) оцінка стану робочого місця є середньоарифметичною від трьох груп чинників і розраховується за формулою: К К заг = 1 + К 2 + К 3, (8) 3 де К 1, К 2, К 3 середні атестаційні коефіцієнти по кожній групі чинників; техніко-технологічні, організаційно-економічні та соціально-трудові. Збалансування робочих місць із трудовими ресурсами досягається шляхом приведення відповідності до реальної потреби (з урахуванням кількості робочих місць) та можливостей її забезпечення в регіоні за рахунок підвищення ефективності використання основних виробничих фондів та скорочення чисельності працівників на діючих підприємствах, організаціях, ycтановах під впливом різних як внутрішніх, так і зовнішніх причин. Питання для самоконтролю 1. У чому полягає сутність понять робоче місце, робоча зона? 2. Назвіть завдання, в яких використовується поняття робоче місце? 3. Соціально-економічний аспект значення робочого місця. У чому він полягає? 4. Назвіть класифікаційні ознаки робочого місця. 5. Що означає поняття організація робочого місця? 103

Типова раціональна організація праці робітника і службовця на робочому місці Забезпечення санітарногігієнічних умов у побутовому обслуговуванні робітників на виробництві Створення гігієнічних умов праці, культурної та естетичної обстановки Раціональна організація робочих місць та їх обслуговування Упровадження сучасних моделей робочого одягу Монтування підлоги із сучасних матеріалів Раціональне обслуговування робочих місць Обладнання гардеробних приміщень і кімнат відпочинку Раціональне та гігієнічне освітлення Забезпечення сучасним організаційно-технічним оснащенням Сучасне обладнання душових, умивальників і туалетних приміщень Естетичне оформлення інтер'єру Планування робочого місця, яке забезпечує раціональний трудовий процес що фактично витрачається на виконання суми усіх видів нормованих і ненормованих робіт (операцій) у хвилинах за вирахуванням регламентованих перерв і втрат; n кількість, і-x видів робіт. Коефіцієнт нормування праці можна також розрахувати за формулою: К нт = tн t K 1, (93) о де t н час, витрачений на виконання нормованих робіт, год (або чисельність робітників-відрядників і почасовиків, охоплених нормуванням, осіб); t о загальний час роботи, год. (або загальна чисельність робітників, осіб); К 1 коефіцієнт напруженості норм, який визначається як частка від ділення 100 на середній відсоток виконання норм. Рівень організацій праці У от. Для оцінювання рівня організації праці на робочих місцях (дільницях) використовуються різні приватні аналітичні показники, на основі яких визначається загальний (інтегральний) показник рівня організації праці. Загальний показник К от розраховується за робочими місцями (дільницями) як середньогеометрична величина за такою формулою: К от = K, K, K 1 2, n, (94) де K 1, K 2,..., K n фактичні значення приватних аналітичних показників (коефіцієнтів), що характеризують організацію праці на робочому місці (дільниці). Як аналітичні коефіцієнти K 1, K 2,...,K n мають бути прийняті: розподіл праці, організація робочих місць, трудова дисципліна, нормування праці та ін. Рівень організації праці загалом по підприємству і по окремим цехам визначається як середньозважена величина на базі загальних (інтегральних) показників, отриманих по окремих робочих місцях (дільницях), і розраховується за формулою: 104 373

T oбc Q б T p.пл К т / Q пл, (91) де Q б і Q пл обсяг виробництва продукції у базисному і плановому періодах; Т р.пл технологічна трудомісткість виробу на початок планового періоду, нормо-годин. Науково обґрунтовані розрахунки трудомісткості продукції дають можливість виявити, врахувати й проаналізувати динаміку продуктивності праці, виявити резерви її підвищення як по підприємству загалом, так і по окремим видам продукції, технологічним станом її виробництва. Показник трудомісткості продукції прямо пов язаний з якісним рівнем нормування праці. Як трудомісткість, так і виробіток залежать від одних і тих самих факторів підвищення технічного рівня виробництва, росту фондоозброєності й енергоозброєності праці, її раціоналізації, скорочення простоїв та інших витрат робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів. Для виявлення шляхів зниження трудомісткості виготовлення виробів доцільно використовувати функціонально-вартісний аналіз (ФВА), мікроелементні нормативи і методи математичного моделювання з метою оптимальної організації трудових процесів. ФВА дає можливість мінімізувати трудові затрати на виготовлення виробів. Використання економіко-математичних методів і ЕОМ розкриває можливості вирішувати такі завдання, як оптимізація варіантів розподілу і кооперації праці, організація й обслуговування робочих місць, розрахунок норм часу і норм обслуговування. Своєю чергою, це дозволить на краще змінити рівень напруженості норм, коефіцієнт нормування праці та рівень організації праці на виробництві. Коефіцієнт нормування праці К нт використовується при аналізі резервів робочого часу: n t К нт = i= 1 1 t, (92) де t нні час, витрачений на виконання і-го виду роботи, на яку немає технічно обґрунтованих норм часу, хв; t ф час, нні Сучасне обладнання буфетів, їдалень, питних колонок, кавоварок Забезпечення гігієнічного повітряного середовища Раціональна побудова трудових рухів при виконанні роботи Колірне оформлення інтер'єру Зниження шуму та вібрацій Створення раціонального музичного режиму Рис. 25. Схема раціональної організації праці працівників на робочому місці 372 105

6. У чому сутність поняття обслуговування робочого місця? 7. Назвіть функції обслуговування робочих місць. 8. У чому полягає економічна доцільність і ефективність упровадження типових проектів організації праці на робочих місцях підприємства? 9. Схарактеризуйте сутність і значення карт організації праці на робочих місцях. 106 1.7. Колективна форма організації праці. Основні типи трудових колективів Організація і обслуговування робочих місць певною мірою залежать від форми організації праці на виробництві, які укрупнено поділяються на індивідуальну та колективну форми організації праці. У сучасних умовах широко використовується колективна форма організації праці, яка характеризується об єднанням працівників для планомірної спільної участі в одному або різних, але взаємопов язаних процесах праці. Історичний досвід розвитку організації праці свідчить: що більш диференційованим є процес праці за видами і виконавцями, то більше він потребує кооперації для виконання загального завдання будь-якого технологічного або виробничого процесу, спрямованого на виробництво товарів або надання послуг. Поділена праця передбачає спеціалізацію окремих виконавців для виконання певної частини спільних робіт, яку неможливо здійснити без чіткої узгодженості дій окремих працівників або груп, тобто без кооперації праці. Фахівцями встановлені роботи і виробничо-технологічні умови, виконання яких можливе лише при індивідуальній або колективній організації праці (див. Додаток 10). Бригада є первинною, відносно самостійною організаційною одиницею трудового колективу в межах якої здійснюється кооперація праці робітників безпосередніх виконавців трудових і виробничих процесів. щоб отримати готову продукцію в запланованому до випуску обсязі. По підприємству, цехам, ділянкам і бригадам розраховують, планують, аналізують зниження трудомісткості Т р в результаті впровадження відповідних організаційно-технічних заходів, пов язаних зі зміною окремих видів норм праці, а саме: а) зниження норми часу: Т р (Н б Н пл )QК д, (87) де Н б і Н пл норми часу до і після впровадження заходу, нормогодин; Q обсяг виробництва продукції, шт.; К д коефіцієнт терміну дії заходу; б) збільшення норм обслуговування: Т р (1/Н об І/Н опл )Ф пл К д, (88) де Н об і Н опл норми часу до і після впровадження заходу; Ф пл плановий фонд робочого часу, год.; в) зменшення нормативної чисельності робітників: Т р (Ч б Ч пл )Ф пл К д, (89) де Ч б і Ч пл нормативна чисельність робітників до і після впровадження заходів. Планова технологічна трудомісткість Т р.пл визначається за формулою: T p.пл (T ' p.пл Q пл T p ) / Q пл, (90) де Т ' р.пл технологічна трудомісткість виробу на початок планового періоду, нормо-годин. Планова трудомісткість обслуговування Т обс по кожному виду робіт на одиницю основної продукції встановлюється, виходячи з трудомісткості обслуговування на одиницю основ ної продукції в базисному і плановому періодах з урахуванням коефіцієнта зміни трудомісткості K т пo даному виду робіт: 371

Hoрмована технологічна трудомісткість на почасових роботах визначається двома методами: за наявності норм часу на почасові роботи їх трудомісткість, яка припадає на виріб, визначається як сума чинних норм часу (аналогічно визначенню нормованої технологічної трудомісткості відрядних робіт); за відсутності норм часу трудомісткість визначається як частка від ділення планового корисного фонду робочого часу основних робітників-почасовиків (виходячи з їх чисельності за штатним розписом) на плановий випуск виробу пропорційно нормованій (відрядній) технологічній трудомісткості виробу і визначається за формулою: Ч р Ф пл К пр Т р =, (86) Q пл де Т р трудомісткість почасових робіт на одиницю виробу; Ч р кількість основних робітників-почасовиків; Ф пл плановий корисний фонд робочого часу одного робітника; К пр питоме значення випуску виробу даного найменування в загальному обсязі випуску продукції підприємства (цеху) з трудомісткості; Q пл плановий випуск виробу. На тих підприємствах, де в технологічних процесах передбачається плановий відсоток технологічно неминучих відходів, у нормованій трудомісткості виробів враховують витрати праці на ці неминучі відходи. Під технологічними відходами слід розуміти відсів виробів, що виникає з об єктивних причин у виробництві на даному рівні розвитку техніки унаслідок недостатньої надійності окремих технологічних процесів. Нормована трудомісткість виготовлення виробу з урахуванням відсотка виходу придатних виробів визначається додаванням добутків поопераційних норм часу на коефіцієнт запуску, що враховує відсоток виходу придатних виробів. Під коефіцієнтом запуску розуміється величина, зворотна виходу придатних виробів, що показує, скільки деталей, складальних одиниць і т.ін. необхідно запустити у виробництво, 370 Бригади створюються у таких випадках: 1) для обслуговування крупних і складних виробничих агрегатів; 2) на потокових лініях; 3) при сумісному виконанні комплексного виробничого завдання кількома робітниками, коли результати роботи кожного з них неможливо або недоцільно планувати і враховувати окремо; 4) для виконання певної роботи в суворо обмежені строки, які один робітник за даного обсягу роботи забезпечити не може; 5) безпосередньої взаємодії між обслуговуючими, допоміжними та основними робітниками в межах цієї виробничої дільниці; 6) полегшення поточного розподілу оперативних завдань між працівниками за відсутності постійного закріплення робочих місць або певного кола робіт за кожним виконавцем. Загальною ознакою, що характеризує бригаду, є те, що всі її члени взаємопов язані у процесі праці, спільно виконують виробничі завдання і несуть колективну відповідальність за результати своєї праці. При цьому створюється і загальна, бригадна, матеріальна зацікавленість у результатах праці у виробництві закінчених робіт того чи іншого виду, у випуску готової для цієї стадії виробництва продукції або у виконанні певної функції обслуговування. Технічні і технологічні передумови бригадної форми організації праці пов язані з особливостями технічного оснащення виробництва і використовуваної технології. Організаційні передумови полягають у тому, що при бригадній організації праці у багатьох випадках ефективніше за все здійснюється первинна трудова кооперація між працівниками, які виконують різні функції, значна частина поточних організаційних питань досить оперативно розв язується у середині бригад (бригадирами, ланковими, самими робітника- 107

ми), а також успішніше здійснюються внутрішньовиробниче планування і облік низки показників. Економічними передумовами організації бригад є: підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції або робіт; можливості формування і розвитку госпрозрахункових відносин на первинному рівні виробництва; реальні можливості економії уречевленої праці, поліпшення якості продукції або робіт, обслуговування машин і обладнання, зниження витрат паливно-енергетичних ресурсів. Зрозуміло, що для реалізації цих передумов необхідне створення відповідних і достатньо вагомих стимулів (як матеріальних, так і нематеріальних). Психофізіологічні передумови організації бригад визначаються створенням можливостей для подолання подрібненого поділу і монотонності праці за рахунок підвищення кваліфікації членів бригади, оволодіння ними суміжними професіями і спеціальностями і розвитку на цій основі зміни операцій, виконуваних трудових функцій і місць докладання своєї праці. З практики бригадної організації праці відомі приклади, коли кожний працівник бригади настільки розширив виробничий профіль, що став здатним у будь-який час замінити будь-якого працівника своєї бригади. Соціальні передумови організації бригад виражаються насамперед в об єднанні спільно працюючих людей на основі загальних інтересів, у розвитку відносин дружби і взаємодопомоги, у формуванні позитивного соціального клімату в колективах. Таким чином, бригадна організація праці є однією з розповсюджених форм кооперації та організації праці, оскільки пов язана з безпосереднім об єднанням групи працівників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати роботи. Бригадна форма організації праці доцільна за умови: виконання виробничого завдання потребує участі цілого колективу (групи) робітників різних спеціальностей. 108 ції включаються витрати праці лише основних робітниківвідрядників; на інших основних робітників (відрядників і почасовиків) головних цехів без урахування витрат на виготовлення основної продукції, виробленої в допоміжних цехах. Технологічна трудомісткість це сума витрат праці робітників (незалежно від форм оплати праці), які здійснюють технологічний вплив на предмети праці, що враховуються в товарній (валовій) продукції підприємства. Отже, до складу технологічної трудомісткості повинні включатися витрати праці робітників незалежно від форм оплати праці, а також незалежно від того, у яких цехах виробляється продукція (основних або допоміжних). Для включення тих чи інших трудових витрат до складу технологічної трудомісткості необхідно, по-перше, щоб дані витрати були спрямовані на виконання робіт, передбачених основним технологічним процесом, і, по-друге, здійснювали технологічний вплив на предмети праці, що враховуються в товарній (валовій) продукції. Оскільки технологічна трудомісткість продукції включає в себе витрати праці робітників-відрядників і почасовиків, зайнятих здійсненням основного технологічного процесу, то при обчисленні трудових витрат потрібно враховувати особливості визначення трудомісткості відрядних і почасових робіт. Нормована технологічна трудомісткість відрядних робіт визначається підсумовуванням штучно-калькуляційних норм, що включають штучний час і частину підготовчо-заключного часу, що припадає на одиницю виробу. Витрати праці на операції, передбачені технологічним процесом, але поширювані не на всі вироби, повинні включатися в трудомісткість у тій частині, яка передбачена технологічним процесом. Наприклад, технологічним процесом передбачено регулювання при потребі 10 % виробів. Норма часу нарегулювання одного виробу 0,1 нормогодин. Тоді в трудомісткість одиниці виробу включається час в розмірі 0,01 нормогодин. При багатоверстатному обслуговуванні у трудомісткість виробів повинні включатися норми часу з урахуванням багатоверстатної роботи. 369

робіт, що визначаються як різниця між величиною трудомісткості в базисному періоді та резервами її зниження, запланованими до використання в плановому періоді. Уточнену й доповнену класифікацію різновидів трудомісткості промислової продукції наведено в табл. 23. пор. 368 Класифікаційні ознаки 1 Об єкт вимірювання трудомісткості 2 Спосіб визначення трудомісткості Таблиця 23 Різновиди трудомісткості операція; деталь; вузол; виріб; загальний випуск продукції нормований; фактичний; плановий; нормативний; проектний 3 Час дії трудомісткості базисний; дієвий 4 Сфера застосування трудомісткості 5 Охоплення працівників підприємства при обліку трудових витрат бригадна; дільнична; цехова; фабрично-заводська; галузева; народногосподарська технологічне; обслуговування; виробниче; управління виробництвом; повне На промислових підприємствах спостерігаються істотні відмінності в переліку враховуваних витрат праці, що включаються в технологічну трудомісткість. На одних підприємствах до складу технологічної трудомісткості промислової продук- При цьому повне завантаження роботою за спеціальністю кожного робітника, звичайно, забезпечити неможливо і найменші затрати праці досягаються шляхом суміщення окремих професій та взаємозамінності, що утруднює облік індивідуального виробітку; відсутності необхідності в утворенні запасів за окремими операціями виконуваної роботи при загальному збільшенні кінцевого виходу продукції; якщо робітники обслуговують і контролюють хід технологічного процесу, тому завдання індивідуального виробітку обліку не мають, але від їхніх зусиль залежить випуск продукції понад встановлену норму. Беручи до уваги її важливість в організації праці, слід докладніше зупинитися на формах бригадної організації, їх особливостях, різновидах і умовах використання тієї чи іншої форми в різних виробничих умовах. За всього розмаїття виробничих умов у різних галузях господарства і безлічі організаційних форм бригадної праці усі види виробничих бригад можна класифікувати за однорідними ознаками: за ступенем функціонального поділу праці; за кооперацією праці у часі; за категоріями працівників (основні або допоміжні). Іноді в основу класифікації покладають професійні або вікові ознаки (наприклад, бригади теслярів або малярів, молодіжні бригади). За ступенем функціонального поділу праці всі бригади поділяються на дві групи: спеціалізовані та комплексні. Спеціалізовані бригади формуються з робітників однієї професії і спеціальності для виконання масових, однорідних робіт, наприклад, вантажно-розвантажувальні роботи на транспорті, оранка тракторами в сільському господарстві, бетонні роботи у будівництві та ін. Робітники, що входять до складу спеціалізованих бригад, можуть різнитися тільки рівнем кваліфікації, тобто отриманим розрядом. Комплексні бригади об єднують робочих різних професій. Вони створюються або для виконання різнорідних, але 109

технологічно взаємопов язаних робіт з виробництва певного виду продукції, або для обслуговування великого та складного обладнання, а також конвеєрних ліній у масовому виробництві. За часом спільної роботи спеціалізовані та комплексні бригади можуть бути змінними і наскрізними або багатозмінними. Застосування тієї чи іншої організаційної форми залежить від умов виробництва, особливостей технологічного процесу й умов роботи обладнання. Змінні спеціалізовані бригади створюються у тих виробництвах, де здійснюються переривчасті однорідні трудові процеси тривалістю не більше однієї зміни. Роботу за цих умов можна припинити у будь-який час, організувати загальні перер ви на відпочинок, обід, працювати можна в одну, дві або три зміни із загальними вихідними днями. Прикладами можуть слугувати спеціалізовані бригади штукатурів або малярів у будівництві, токарів або слюсарів, що виконують однорідні роботи на підприємствах машинобудування, робітників сфери побутового обслуговування населення тощо. Наскрізні спеціалізовані бригади обслуговують безперервні процеси за умови однорідності виконуваних робіт. Вимога безперервності може бути викликана як особливостями технології виробництва (наприклад, при бетонуванні масивних споруд, коли процес укладання бетону не можна перервати протягом кількох діб), так і економічними або іншими причинами (наприклад, тризмінна безперервна робота трактористів або комбайнерів на сезонних сільгоспроботах або робота на підприємствах хлібопекарської промисловості). При організації праці за безперервним графіком до складу наскрізної бригади зазвичай включаються чотири змінні бригади і робота виконується без загальних вихідних днів, тобто цілодобово (три бригади працюють, а одна має день відпочинку). Змінні комплексні бригади створюються, як і спеціалізовані, у переривчастих, але складних виробництвах. На відміну від спеціалізованих бригад, вони включають до свого складу, іноді досить численного, близько 20 і більше робітників 110 них видів трудомісткості промислової продукції, що сприятиме підвищенню якості обліку, аналізу та плануванню витрат праці. Ще у 80-х роках НДІ праці рекомендував при класифікації трудових витрат виділяти такі різновиди трудомісткості продукції: нормовану включає нормовані витрати на виготовлення виробу або виконання певного обсягу робіт, які розраховуються, виходячи з чинних норм часу, обслуговування, штатних розкладів; фактичну включає дійсні витрати праці на виготовлення одиниці виробу, обсягу робіт; планову затрати праці на виготовлення виробу або виконання певного обсягу роботи, встановлені з урахуванням їх зниження в планованому періоді. Слід зауважити, що така класифікація витрат праці не є досконалою. Технологічна трудомісткість може відображати як фактичні, так і нормовані витрати робочого часу на виготовлення. Виходячи з цього, потрібно розрізняти нормовану і фактичну трудомісткість виробів. Технологічна трудомісткість може бути також базисною, дієвою і плановою. Базисна трудомісткість характеризує витрати праці станом на початок планового або кінець базисного періоду. Дієва трудомісткість відображає витрати праці на конкретний момент часу, розраховані на основі нормованих або фактичних витрат праці. В економічній літературі наводяться різні визначення планової трудомісткості. Одні автори визначають її як встановлені планом витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції на запланований період, інші під плановою трудомісткістю розуміють витрати праці, встановлені з урахуванням зниження в планованому періоді. Хоча зазначені формулювання принципово не відрізняються, однак поняття планової трудомісткості потребує уточнення. Під плановою трудомісткістю розуміють планові затрати праці на виготовлення виробу або виконання певного обсягу 367

формування тематичних планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; визначення раціональної спеціалізації, кооперування і оптимальної структури управління виробництвом при проектуванні нових підприємств. У практиці роботи апарату міністерств і державних комітетів показник трудомісткості слугує для: аналізу трудомісткості однорідної продукції, що виготовляється на різних підприємствах, виявлення і поширення передового виробничого досвіду; контролю за виконанням планових завдань з економії трудових витрат та зростання продуктивності праці; вибору та обґрунтування оптимальних варіантів перспективних і поточних планів економічного та соціального розвитку; оцінювання техніко-економічної ефективності розроблюваних виробів; визначення ефективності планованої спеціалізації і кооперування виробництва нових виробів і таких, що випускаються серійно. Інтереси значно ширшого використання показника трудомісткості виробів у практиці господарської діяльності, подальшого зниження трудомісткості як чинника зростання продуктивності праці потребують удосконалення організаційного механізму управління процесом зниження трудомісткості на всіх рівнях від виробничої дільниці підприємства до промисловості загалом. В організаційному механізмі управління процесом зниження трудомісткості важливе місце посідає удосконалення методів обліку і планування трудових витрат. Ha промислових підприємствах зазвичай ведеться облік, аналіз і планування тільки технологічної трудомісткості продукції. Витратам праці працівників допоміжного виробництва та апарату управління приділяється невиправдано мало уваги. Потребують уточнення термінологія і методика класифікації різ- 366 різних спеціальностей і різного рівня кваліфікації. Наприклад, комплексні бригади робітників, зайнятих монтажем складного технологічного обладнання, або комплексні, але однозмінні гірничопрохідницькі бригади, до складу яких входять бурильники вищих розрядів, машиністи вантажних машин і електровозів, кріпильники, слюсарі, підсобні робітники. Можуть створюватися однозмінні комплексні бригади і при обслуговуванні складного обладнання, що працює за переривчастими графіками. Наскрізні комплексні бригади, як і спеціалізовані цього виду, організовуються аналогічно з робітників різних професій, спеціальностей і розрядів і обслуговують безперервні виробничі процеси. Прикладами можуть слугувати: комплексні бригади, що обслуговують доменні печі у чорній металургії; наскрізні комплексні бригади на електростанціях; бригади, які обслуговують апаратурні системи безперервної дії у хімічній промисловості. Іноді наскрізні комплексні бригади створюються і при проведенні робіт, що не вимагають безперервності трудових і виробничих процесів, але обмежені термінами виконання. Як і у наскрізних спеціалізованих бригадах, робота тут ведеться за змінним чотирибригадним графіком. Формування і розвиток колективної, зокрема бригадної, організації праці це процес, з одного боку, зумовлений об єктивною виробничою необхідністю, а з іншого такий, що містить безперечні економічні, психофізіологічні та соціальні прогресивні елементи. Прогресивність бригадної організації праці в економічному аспекті полягає передусім у підвищенні продуктивності праці за рахунок створення колективної матеріальної зацікавленості у кінцевих результатах праці. Для бригад з найманих робітників така зацікавленість створюється при плануванні складу робіт і завчасному, до початку робіт, визначенні термінів їх виконання, розцінок за одиницю продукції або роботи в укрупнених вимірниках та умов преміювання. що повніше, чіткіше й надійніше організований 111

господарський розрахунок, то вищою є зацікавленість первинних трудових колективів у економічних результатах своєї діяльності. Отримати стійкі і досить високі показники можна тільки за допомогою ефективної організації праці в колективах. У процесі формування і розвитку ринкової економіки виникають і нові економічні стимули, які також значно сприяють зацікавленості працівників у поліпшенні організації праці і підвищенні результатів праці. Не менш важливим є і соціальний аспект колективних форм організації праці. На основі єдності економічних інтересів відбувається об єднання всіх учасників спільної праці, формуються відносини спочатку простої взаємодопомоги у роботі, а потім і соціально-трудові відносини, які сприяють ефективній праці. Формування позитивного соціального клімату в колективах великою мірою сприяє ефективній кооперації праці усередині бригад. Таким чином, і з різних позицій колективна форма організації праці є прогресивною. Із психофізіологічного погляду колективна організація праці також має низку переваг порівняно з індивідуальною. Передусім спільна колективна праця набагато менше піддається впливу монотонності, оскільки у робітників з являються можливості змінити трудові дії, функції і робочі місця. За рахунок цього зменшується стомленість, викликана одноманітними повторюваними діями, а це позитивно позначається і на психіці робітників. Важливим моментом в ефективній організації праці та її результативності є різні форми економічного стимулювання колективної праці: відрядно-преміальна система оплати праці за її кінцевими результатами; бригадний господарський розрахунок; запровадження відносин орендування або участі у прибутках через акціонування. Одним з основних показників ефективності бригадної форми організації праці є підвищення продуктивності праці. Ефективність праці у бригадах забезпечується рівнем 112 ників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу, то більше буде вироблено продукції і вищою за інших рівних умов буде продуктивність праці. Отже, поліпшення використання сукупного робочого часу може бути досягнуто шляхом зниження трудомісткості робочого часу і поліпшенням структури кадрів, тобто підвищенням частки основних робітників у загальній чисельності працюючих. Сфери застосування показника трудомісткості досить різноманітні. На рівні підприємства показник трудомісткості застосовують для: розрахунку і планування виробничих потужностей за видами продукції, структурними підрозділами і підприємству загалом; розрахунку плану виробництва продукції, обсягів незавершеного виробництва; потреби в обладнанні; розрахунку потреби в робочій силі, фонду заробітної плати; аналізу рівня і динаміки продуктивності праці; обґрунтування ефективності планованих технічних і організаційних заходів; оцінки технологічності нових виробів, тех мічної ефективності розроблених технологічних процесів; вирішення низки питань, пов язаних з ціноутворенням, формуванням нормативів чистої продукцій, заробітної плати тощо. У практиці роботи науково-дослідних і проектних інститутів показник трудомісткості використовується для: оцінювання технологічності нових конструкцій виробів або техніко-економічної ефективності різних варіантів технологічного процесу; порівняльного аналізу трудових витрат на виготовлення аналогічних виробів на різних підприємствах і виявлення причин різного рівня трудових витрат; 365

снювати планомірну роботу в таких напрямах: нормативнодослідну роботу з розробки нормативів праці; зниження трудомісткості продукції і робіт з розробки й обслуговування виробництва; аналізувати діючі норми затрат праці і переглядати їх; вивчати використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж та ін.); вивчати досвід працівників і поширювати найбільш раціональні форми і прийоми роботи; здійснювати підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів з організації і нормування праці. При плануванні робіт з удосконалення організації та нормування праці необхідно враховувати їх вплив на показник продуктивності праці, оскільки рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції, що припадає на одиницю робочого часу. Якщо вихідні величини виразити в часі, то продуктивність праці (П т ) розраховується як відношення фонду робочого часу (Ф р.в ) до трудомісткості продукції (Т п ): 364 Ф р.в П т =. (85) Т п Це означає, що вироблення продукції прямо пропорційне кількості часу, витраченого на її виробництво, і обернено пропорційне її трудомісткості. Якщо продуктивність праці зростає за рахунок збільшення фонду робочого часу, то йдеться про екстенсивний шлях її підвищення. Якщо ж її зростання забезпечується зниженням трудомісткості, то мається на увазі інтенсивний шлях, оскільки зменшення витрат праці на виготовлення продукції відбувається в результаті впровадження нової техніки, удосконалення технології та організації виробництва, інтенсифікації виробничих процесів. Фонд сукупного робочого часу на підприємстві витрачається на виробництво самої продукції, чим зайняті основ ні виробничі робітники, на обслуговування і забезпечення основного виробництва допоміжними робітниками, а також на організацію та управління виробничим процесом фахівцями і керівниками. Таким чином, що вище частка основних робіт- кваліфікації та здібностями працівників виконувати різні за характером роботи, підвищенням складності праці та професійної майстерності членів бригади. Бригади поділяються за 5 класифікаційними ознаками (табл. 7). Таблиця 7 Класифікація виробничих бригад Класифікаційні ознаки Професійний склад Ступінь поділу праці Змінність роботи Форма оплати Спосіб розподілу спільного бригадного заробітку Характеристика (вид) бригади 1. Спеціалізовані бригади з робітників однієї професії, які виконують технологічно однорідні роботи. 2. Комплексні бригади, що складаються з робочих різних професій і кваліфікацій, які виконують взаємозв язані, технологічно різнорідні роботи Комплексні бригади: 1. З повним професійним та кваліфікаційним поділом праці та вузькою спеціалізацією. 2. З неповним поділом праці, суміщенням робітниками суміжних професій або спеціальностей. 3. Без поділу праці, коли робітники різних професій (спеціальностей) і кваліфікації виконують роботу за принципом повної взаємозамінності 1. Змінні. 2. Наскрізні (добові) 1. З погодинною оплатою. 2. З відрядною оплатою 1. За тарифними розрядами і відпрацьованим часом. 2. За коефіцієнтом трудової участі Спеціалізовані, комплексні бригади 113

Щоб бригади стали первинними ланками у системі управління виробництвом, важливо уміти правильно вибрати їх вид, а також професійно-кваліфікаційний і кількісний склад. Тому виробничі бригади можна скласифікувати, як показано на рис. 26. Як випливає з наведеної класифікації, виробничі бригади можуть виконувати або частину основного процесу, або всі його операції, або тільки допоміжні роботи, або основні та допоміжні разом. Виробничі бригади різняться за ступенем поділу праці. Так, існують бригади з частковим або повним поділом праці, а також з повною взаємозамінністю робітників. Ступінь поділу праці у виробничих бригадах встановлюють, виходячи з найповнішого і найефективнішого використання робочого часу кожного члена бригади. Вдосконалення організації праці у бригаді потребує досягнення оптимального поєднання принципу поділу праці із взаємозамінністю спеціалістів. Для забезпечення можливості взаємозамінності і поєднання професій кожний працівник бригади, зазвичай, повинен уміти виконувати роботи за однією або кількома суміжними професіями. Комплексні бригади мають великі можливості для охоплення повного циклу виробництва продукції або забезпечення випуску певної частини кінцевого продукту, що посилює зацікавленість робітників у результатах своєї праці та підвищує їх відповідальність за якість роботи. Виходячи з оцінки оплати праці, деякі автори пропонують класифікувати виробничі бригади, як зображено на рис. 27. Спеціалізовані бригади найдоцільніші у виробництвах з частковою механізацією праці, на роботах, у яких забезпечується достатнє завантаження працівників вузької спеціалізації, наприклад, на вантажно-розвантажувальних роботах, виконуваних вручну, при обслуговуванні ліній електропередач. У машинобудуванні спеціалізованими є бригади наладчиків, що обслуговують потокові та автоматичні лінії, бригади ре- 114 5. У чому різниця між технічно обґрунтованими (науково обґрунтованими) і досвідно-статистичними нормами? 6. Що таке напруженість норм праці, за якою формулою її розраховують? 7. Чому виникає необхідність перегляду норм та в чому його сутність? 8. У чому полягає соціальний ефект перегляду й оновлення норм? 9. Схарактеризуйте ефективність оновлення норм праці. 2.10. Планування робіт з удосконалення організації і нормування праці Ефективність роботи з організації і нормування праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання. Щоб оцінити рівень організації і нормування праці на підприємстві, треба планувати й аналізувати наступні показники: питому вагу чисельності робітників, праця яких нормується за міжгалузевими, галузевими і іншими прогресивними нормативами; охоплення технологічних і трудових процесів нормами затрат праці; величину зниження затрат праці на виробництво (в процентах до всього об єму затрат праці) за рахунок покращання нормування, підвищення якості норм; коефіцієнт корисного використання робочого часу і кое фіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху підприємства; ступінь освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці; частку приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці. Для забезпечення систематичного вдосконалення організації і нормування праці на підприємстві потрібно здій- 363

у підвищенні рівня продуктивності праці основних виробничих робітників і скороченні трудомісткості праці допоміжних робітників та всіх інших категорій персоналу. Це спричиняє здешевлення виробництва продукції на підприємстві за рахунок зниження її зарплатомісткості. Економія заробітної плати окремого працівника встановлюється за формулою: ( ) T Z p1 Tp 2 Zcp. i i i роб.і =, (83) Fеф де Z роб.і економія заробітної плати і-го працівника, який знизив трудомісткість праці; Т 1 р і Т 2 р трудомісткість відповідно до і після її зниження і-м працівником, год; F eф корисний фонд і-го працівника, год; Z ср.і середньогодинна зарплата і-го працівника. Загальна економія внаслідок зниження зарплатомісткості виробництва продукції на підприємстві становитиме: Z = 1 2 заг Z заг Z заг Q2, (84) Q Q 1 2 де Z 1 та заг Z2 заг відповідна сума всіх виплат по заробітній платі на підприємстві до і після перегляду та оновлення норм; Q 1 та Q 2 відповідно обсяг продукції на підприємстві до та після перегляду й оновлення норм. Соціальний ефект перегляду й оновлення норм полягає у ліквідації неофіційного, прихованого безробіття, тобто невиправдано великої внутрішньовиробничої чисельності персоналу підприємства. Питання для самоконтролю 1. Які існують методи нормування праці? 2. У чому полягає сутність аналітичного методу? 3. У чому полягає сутність сумарних методів і в чому їх особливість? 4. Назвіть відомі способи встановлення норм? Виробничі бригади Спеціалізовані Змінні Добові Комплексні Виконують основні та допоміжні роботи Виконують допоміжні роботи (обслуговуючі) Виконують усі операції основного процесу Виконують час тину основного процесу Об єднують робітників однорідних професій Об єднують робітників однієї професії З повною взаємозамінністю З частковим поділом праці З повним поділом праці Об єднують робітників різних кваліфікацій Об єднують робітників однієї кваліфікації Рис 26. Класифікація виробничих бригад 362 115

монтників і настроювачів комп ютерів, верстатів з програмним управлінням; бригади конструкторів-розробників; бригади швидкої допомоги; спеціалізовані бригади в сільському господарстві та ін. Як комплексні, так і спеціалізовані бригади можуть бути як позмінними, так і добовими (наскрізними). Створення позмінних бригад є виправданим у тому разі, якщо виробничий цикл дорівнює змінному робочому часу або менший за нього і якщо немає необхідності створювати 116 Спеціалізовані З повним поділом праці Змінні Дрібні Без поділу на ланки З оплатою за індивідуальними результатами праці Виробничі бригади З частковим поділом праці Середні Рис. 27. Класифікація виробничих бригад Комплексні Без поділу праці Наскрізні Укрупнені З поділом на ланки З оплатою за кінцевими результатами праці З оплатою за проміжними результатами праці де Е відр чис чисельність вивільнених робітників-відрядників; t 1 і t 2 відповідно трудомісткість одиниці продукції (роботи) до та після впровадження нових норм, нормогодин; Q обсяг продукції (робіт) після впровадження нових норм часу; F еф річний фонд робочого часу одного робітника, год.; К вн коефіцієнт виконання норми виробітку за місяць, що передує перегляду (заміні) норми; для робітників-погодинників (працівників-погодинників): Е пог n чис = ( Ч Ч ) 12, (81) баз н де Е пог чис чисельність вивільнених робітників-погодинників; Ч баз базова чисельність, яку встановлено для відповідної групи працюючих за штатним розкладом; Ч н чисельність тієї самої групи працюючих, яку встановлено за новими нормами часу (виробітку чи нормованого завдання); n кількість місяців дії заходу. Своєчасний перегляд і впровадження оновлених, технічно обґрунтованих норм сприяє підвищенню продуктивності праці. Індекс зростання продуктивності праці за рахунок підвищення фактичного відсотка виконання норм виробітку до відсотка (розміру), передбаченого планом, визначається наступним чином: І ппн Р ф вн : Р пл вн. (82) Впровадження нормування праці керівного персоналу також супроводжується зниженням трудомісткості управлінських робіт і скороченням чисельності персоналу на рівні інших службовців. У кінцевому рахунку це призводить до економії прямої заробітної плати, непрямої та додаткової, а також усіх нарахувань на неї. Таким чином, ефективність вдосконалення нормування праці на підприємстві, пов язана з визначенням та впровадженням прогресивних науково обґрунтованих норм, полягає 361

точне дотримання запроектованих переглянутими нормами режимів роботи обладнання, виконання прийомів операції тими самими способами і в тій самій послідовності, як це регламентується встановленими нормами. При впровадженні ТОН на підприємстві передбачено проведення виробничого інструктажу для ознайомлення працівників з раціональними прийомами виконання роботи. Норми і список заходів щодо їх впровадження оголошують на зборах (бригади, дільниці, цеху) не пізніше, ніж за місяць до їх впровадження. У разі незгоди з якимось положенням робітники можуть внести свої зауваження. Якщо протягом місяця не надійшло ніяких зауважень, норми вважають введеними в дію. Контроль за встановленням нових і переглядом чинних норм праці здійснюють шляхом перевірки наявності і правильності виконання інструктажу, стану виконання робіт, графіка технологічної підготовки виробництва в частині розрахунку норм праці, аналізу звітних даних календарного плану. Крім того, перегляд і впровадження норм праці супроводжується оцінкою ефективності оновлення норм. Економічні результати оновлення норм такі: скорочення трудомісткості виробництва продукції; скорочення чисельності окремих груп персоналу (насамперед основних робітників); зростання продуктивності праці; зниження зарплатомісткості продукції. Визначення цих величин відбувається методом прямих розрахунків на дільницях, у цехах та на підприємстві загалом. Чисельність вивільнених робітників (фактичну чи умовну) при перегляді норм часу, виробітку чи нормованих завдань установлюють за формулами: для робітників-відрядників: 360 Е відр чис = ( t t ) F 1 2 Q еф K вн, (80) певний заділ для наступної зміни. Проте такі умови виробництва зустрічаються нечасто, тому доцільно створювати добові (наскрізні) бригади, члени яких працюють у різних змінах, але виконують загальне завдання (бригади наладчиків, ремонтників та ін.). У добових (наскрізних) бригадах підвищується відповідальність кожного робітника за колективні результати роботи, а також матеріальна зацікавленість у досягненні високих показників праці всіма змінними ланками на заданій ділянці виробництва. З досвіду відомо, що у добових бригадах краще використовуються робочий час і обладнання, виникає зацікавленість у передачі робочого місця зміннику на ходу, скорочуються витрати часу на підготовку робочого місця (наприклад, бригади конструкторіврозробників, рекламних агентів, ремонтників). Однак найбільш вдалою й охоплюючою є інша класифікація виробничих бригад за видами, що наведена на рис. 28. При визначенні якісного і кількісного складу бригад за професіями і кваліфікаціями користуються тарифнокваліфікаційними довідниками, враховують плановий обсяг робіт, що його має виконати колектив за зміну, добу, місяць, а також складність обладнання, характер і зміст майбутньої роботи. Нині з появою підприємств малого і середнього бізнесу праця колективного об єднання може оплачуватися на договірних умовах, що не завжди виправдано. Практика показала, що створення бригад у діючому виробництві процес складний і охоплює велике коло питань: підготовку виробництва, його спеціалізацію, вдосконалення технології, розробку і розрахунок норм і нормативів, планів виробництва, обліку і звітності, створення положення про оплату праці і преміювання. До уваги також слід брати соціальні і психологічні чинники, що залежать від професійнокваліфікаційного та демографічного (статево-вікового) складу працівників, місцезнаходження підприємства та ін. Що серйозніше виконано підготовчу роботу, яка враховує специфіку виробництва, то вищою є ефективність бригадної праці. 117

Види бригад За характером виконання робіт За ступенем розвитку госпрозрахункових відносин За охопленням робочого дня За складом робітників госпрозрахункові спеціалізовані комплексні змінні наскрізні не госпрозрахункові традиційні госпрозрахункові госпрозрахункові підрядні госпрозрахункові підрядні госпрозрахункові кооперативні виробничі обслуговуючі творчі виробничо-творчі Рис. 28. Класифікація бригад за ознаками розробляють графік впровадження нових норм у цехах і на дільницях підприємства; розробляють форми і періодичність контролю впроваджених норм та їх освоєння; проводять виробничий інструктаж тих робітників, для яких переглянуто норми праці. Нова норма має призвести як до зниження витрат виробництва на одиницю продукції, так і до зростання матеріальної зацікавленості робітників. Цього досягають встановленням норми на рівні між середніми й найбільш передовими показниками, враховуючи широке використання матеріального стимулювання. Календарний план перегляду чинних норм праці розробляють на початку планового року на основі намічених до впровадження організаційно-технічних заходів, що забезпечують зростання продуктивності праці і результатів перевірки чин них норм праці. Перегляд застарілих норм здійснюють у строки, визначені керівництвом підприємства за узгодженості з профкомом. Нові встановлені норми праці, звичайно, не змінюються до наступного строку перегляду застарілих норм. Помилково встановлені норми переглядають по мірі їх виявлення. Строки перегляду норм праці узгоджують зі строками впровадження відповідних заходів і з показниками плану по праці. Нові норми виробітку, часу і обслуговування, нормативи чисельності, в тому числі встановлені в результаті перегляду, затверджуються керівництвом підприємства за згодою з профкомом. У порядку, встановленому керівником і профкомом об єднання, норми можуть затверджуватися керівниками виробничих одиниць, що входять до складу об єднання, за узгодженням з відповідними профкомами. Для впровадження технічно обґрунтованих норм праці потрібно, щоб усі параметри робочого місця відповідали проектним, передбаченим при розрахунку даної норми праці: навчити робітників раціональним методам праці; забезпечити 118 359

ми сукупностями норм праці (професіям, групам робітників, ділянкам, підприємствам). Аналізують такі показники: середній процент виконання норми часу (виробітку) робітникамивідрядниками; розподіл чисельності робітників-відрядників за ступенем виконання норм; чисельність робітниківвідрядників, що не виконують норми, значно перевиконують норми або працюючих за застарілими нормами; кількість застарілих норм. Аналізовані показники порівнюються з аналогічними показниками відповідного минулого періоду. Цільовий аналіз проводять за потреби встановлення причин невиконання, перевиконання або застарівання норм праці на визначених технологічних операціях шляхом вивчення й аналізу затрат робочого часу, перевірки і розрахунку норм методами технічного нормування або порівняння з діючими на аналогічних роботах. Перегляд норм планується насамперед на тих дільницях, де пропонується впровадження організаційно-технічних заходів, які забезпечують скорочення витрат робочого часу на одиницю продукції, а також на роботах, на яких чинні норми значно перевиконуються всіма робітниками, що свідчить про втрату ними своєї прогресивності. Перегляд норм праці відбувається у певній послідовності, а саме: визначають робочі дільниці, робочі місця і професії працівників, де впроваджено норми праці; аналізують рівень виконання норм праці серед робітників на дільницях, у цехах, на підприємстві загалом; встановлюють рівень перевиконання норм, тобто виявляють чинники зростання продуктивності праці чи вдосконалення виробництва; оцінюють якість впроваджених норм; досліджують прогресивні зміни в технології, технічних, організаційних та санітарно-гігієнічних умовах праці; розраховують нові, прогресивні норми відповідно до поліпшення техніко-організаційних і санітарно-гігієнічних умов на робочому місці; 358 Планомірна робота підприємства, об єднання та узгодження спільної діяльності працівників можуть бути досягнуті лише на основі розробки і застосування раціональних форм кооперованих зв язків і координації діяльності працівників, що становлять трудовий колектив. Трудовий колектив це об єднання всіх працівників, які працюють на одному підприємстві. У складі єдиного трудового колективу відповідно до структури підприємства діють колективи цехів, відділів, секторів, дільниць, бригад та інших підрозділів. Таким чином, під організацією праці трудового колективу слід розуміти таку організацію, в основі якої лежать зважений, продуманий і прорахований поділ і кооперація праці. Виробнича структура нових підприємств повинна проектуватися таким чином, щоб вона могла відповідати науковим принципам раціональної організації та управління виробництвом, відповідала світовим технологіям, була гнучкою до інновацій, могла забезпечувати високу продуктивність праці і якість продукції, а це досягається тоді, коли для кожної бригади затверджуються річні, квартальні, місячні виробничі плани (завдання), а також порядок їх розробки та оцінки виконання. Починається з уточнення спеціалізації бригади і визначається планово-облікова одиниця. Це бригадокомплект в умовах одиничного, дрібносерійного і серійного виробництва і продукція в натуральному виразі (у штуках, метрах, тоннах) в умовах крупносерійного і масового виробництва. Бригадокомплект включає частину робіт по виготовленню виробу, а сума всіх бригадокомплектів складається у виріб закінчену продукцію підприємства. Для оплати праці за кінцевий результат розробляються комплексні норми витрат часу праці і розцінки на бригадокомплекти за участю членів бригади. Оплата праці здійснюється з урахуванням коефіцієнта трудової участі (КТУ) 1. 1 Див.: Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рынка. МАУП, 2004. 119

120 Питання для самоконтролю 1. У чому полягає сутність соціально-економічного значення колективної форми організації праці? 2. Назвіть соціально-психологічні аспекти організації колективної праці. 3. Розкрийте сутність поняття бригада. Які різновиди бригад вам відомі? 4. У чому полягають переваги комплексних виробничих бригад? 5. Назвіть переваги спеціалізованих виробничих бригад. 6. У чому сутність і значення робіт, виконуваних творчими працівниками науково-дослідних, інформаційних і консалтингових організацій? 7. Які ви знаєте форми колективної організації творчих працівників? 1.8. Прогресивні форми організації праці. Конвеєрна система організації праці Крім бригадної та багатоверстатної форм, існують й інші сучасні, відносно прогресивні форми колективної та індивідуальної організації праці. До колективної форми організації праці слід віднести працю на конвеєрі, застосовувану найчастіше у масовому машинобудівному виробництві, харчовій та легкій промисловості. Особливість організації праці з обслуговування конвеєрів полягає в тому, що весь трудовий процес, хоч би яким складним він був, поділяється на ряд дрібних операцій, однакових або кратних за тривалістю. При цьому предмет праці переміщається від одного робочого місця до іншого за допомогою транспортерної стрічки, рольганга або іншого транспортного пристрою. Рух предмета праці безперервний і ритмічний. Усі операції виконуються у суворій послідовності, відповідно до наперед розробленої технології. Темп роботи виконавця на робочому місці визначається кількістю робочих рухів або трудових прийомів за одиницю часу. що були передбачені технічною документацією. Розбіжності між запроектованим і реальним станом технології і організації праці можуть впливати на рівень виконання норм як з позитивного, так і з негативного боку. Після цього переходять до аналізу фактичних затрат праці на операції та їх складові частини методом хронометражних спостережень. Отримана хронометражним способом норма затрат часу порівнюється з існуючою нормою, що була встановлена раніше. Якщо при такому порівнянні будуть виявлені істотні розбіжності, то аналіз продовжують, щоб виявити конкретні причини низької якості аналізованих норм. Оцінювання якості норм частіше проводять одночасно з атестацією робочих місць на підприємстві. Вибіркове оцінювання якості норм затрат праці нормувальники також проводять протягом року відповідно до планів технічного і організаційного розвитку підприємства та його структурних ланок. Позапланова перевірка якості норм може проводитись на вимогу працівників або профспілкового комітету підприємства. Перегляд норм з праці здійснюють у випадку наявності застарілих норм на роботах, трудомісткість яких змінилась унаслідок загального покращання організації виробництва і праці або зростання професійної майстерності робітників, або того й другого: наявності норм, при встановленні яких був неправильно врахований організаційно-технічний рівень виробництва; закінчення терміну дії тимчасових норм, встановлених на період освоєння нової продукції, техніки, технології або нових форм організації виробництва і праці; ініціативи окремих робітників і трудових колективів. З метою встановлення якості чинних на підприємстві норм праці, забезпеченості підприємства нормативами і підготовки пропозицій з перегляду норм праці проводять оперативний і цільовий аналіз якості норм. Застарілі норми, чисельність робітників, що виконують або значно перевиконують норми, визначають під час оперативного аналізу, який проводять кожного кварталу за велики- 357

356 Приклад 2. Результати порівняння напруженості норм по підрозділам цеху Кількість робітників, n i Середній % виконання норм, (x i ) Відхилення від середнього % по заводу, ( x i X ), % Відхилення від середнього % по заводу від продуктивності, ПТ, ± % Мінімальне відхилення від напруженості норм (гр. 4 гр. 6),, ± % 1 100 120 20,0 6,3 13,7 2 150 130 10,0 4,9 5,1 3 100 140 0,0 4 50 150 10,0 9,4 0,6 5 150 160 20,0 4,9 15,1 Аналіз результатів показує, що, наприклад, в цеху 1 напруженість норм на 13,7 % нижче середньої напруженості норм по заводу. При цьому в цеху 2, незважаючи на більший на 10 % показник виконання норм, ніж в середньому по підприємству, напруженість норм практично дорівнює середньому по заводу, а високий відсоток виконання норм зумовлений індивідуальною продуктивністю робітників. Загалом, очевидно, що в цехах 1 і 5 найбільш істотне відхилення напруженості норм від середнього показника по заводу. Отже, норми, що діють у цих цехах, підлягають перевірці й перегляду. Оцінку рівня напруженості норм проводять також за окремими дільницями, бригадами професіями робітників. При цьому передусім аналізують якість норм на тих робочих місцях, де має місце значне перевищення рівня виконання норм порівняно із середніми показниками по бригаді, дільниці або цеху. Під час вибіркової перевірки якості норм спочатку порівнюють фактичні технологію та організацію праці з тими, З організаційної, економічної і психофізіологічної точок зору праця робітників на конвеєрах має як позитивні, так і негативні аспекти. Її не можна однозначно віднести до прогресивної форми організації праці. Позитивними аспектами конвеєрної праці є її ритмічність, висока продуктивність і відносно невеликі витрати на підготовку робітників виконавців окремих і здебільшого нескладних трудових операцій. При ритмічній роботі рефлекси вирізняються точністю, а робочі динамічні стереотипи формуються досить швидко і є стійкими. Водночас є і серйозні негативні моменти. По-перше, це монотонність праці, оскільки трудовий процес розчленовано на безліч малозмістовних операцій, які постійно повторюються. У зв язку з цим виникає перенапруження окремих груп м язів і органів тіла людини, настає передчасна втома, яка з локальної переходить у загальну втому, особливо на роботах, пов язаних з великими фізичними або нервово-психічними витратами енергії. По-друге, більшість операцій на конвеєрі не тільки прості, а й одноманітні, їх виконання не потребує високої кваліфікації і не спонукає працівника до професійного розвитку. Через це у багатьох формується відчуття невдоволеності працею, виробничої нудьги, виникає бажання змінити місце роботи. По-третє, далеко не всі працівники позитивно сприймають примусовий темп і ритм руху конвеєра, строго регламентовані перерви для внутрізмінного відпочинку. Все це значною мірою знижує ефективність праці на класичному конвеєрі з ручним або частково механізованим виконанням трудових операцій. Беручи до уваги ту обставину, що від масового виробництва із застосуванням конвеєрів у найближчому майбутньому відмовитися не вдасться, потрібно шукати шляхи перетворення цієї форми організації виробництва і праці на справді прогресивну. До поточних або локальних заходів у цьому напрямі можна віднести: запровадження науково обґрунтованих регламентованих перерв на активний відпочинок у поєднанні з гім- 121

настикою на початку зміни і короткочасних фізкультурних пауз через 1 2 год роботи; обмеження дроблення операцій на конвеєрі принаймні до 5 6 елементів, із забезпеченням закінченості певного етапу роботи у кожній операції (наприклад, встановити і закріпити деталь, скласти і випробувати вузол механізму тощо). періодична зміна діяльності у результаті зміни виконуваних операцій з позмінним, а в окремих випадках і внутрішньозмінним чергуванням робочих місць на конвеєрі; зміна швидкості руху конвеєра відповідно до характеру кривої працездатності більшості робітників (наприклад, нарощування швидкості в першу годину роботи, підтримання її протягом 1,5 2 год і поступове зниження наприкінці кожної напівзміни); фізіологічна раціоналізація робочого місця з метою забезпечення зручної робочої пози, що не викликає додаткового стомлення, зменшення кількості робочих рухів і забезпечення безпеки праці з усуненням можливості травматизму; вдосконалення конструкції конвеєрів з поступовим переходом до роботи у відносно вільному темпі і ритмі. В Україні і за кордоном розроблено індивідуальні конвеєри, при роботі на яких темп і ритм роботи задаються самим працівником. Проте, хоч би як раціоналізували традиційний складальний конвеєр з ручним або частково механізованим виконанням операцій, його не можна поки що віднести до прогресивної форми організації праці. Однак конвеєр, розділяючи процес праці на безліч дрібних і відносно простих операцій, впритул підводить працівників до автоматизму виконання цих операцій. Поступова автоматизація операцій на конвеєрі означає новий, якісний, діалектичний стрибок у справі організації праці виробничих робітників. За образним виразом одного відомого економіста, робітник виходить із-за 122 Якщо порівняти з цим показником рівні відхилень m, то можна виявити підрозділи, в яких рівень напруженості норм далеко відходить від середнього по підприємству. Для наочності розглянемо це на прикладі 1. цеху Вихідні дані для порівняння напруженості норм по підрозділам Кількість робітників, (n i ), осіб Середній % виконання норм, х i Відхилення від середнього % ( ) по заводу x i X 1 100 120 20,0 2 150 130 10,0 3 100 140 0,0 4 50 150 10,0 5 150 160 20,0 Середній відсоток виконання норм по заводу становить: ni xi X = n ( ) 77000 i = = 140 %. 550 Розглянемо розрахунок на прикладі цеху 2. Середній відсоток виконання норм в цеху 2 на 10 % менше середнього по заводу (130 %). Максимальне відхилення середнього виконання норм по цеху, зумовлене різницею індивідуальної продуктивності, складе: ± 50 ПТ,2 = 140 =± 100 150 1 150 4, 9 %. 550 Отже, можливий відсоток відхилення виконання норм по цеху 2 відносно середнього по заводу, зумовлений різницею в напруженості норм, дорівнює: γ 2 (х і х) ΔПТ [(130 140)] 4,9 5,1 %. 355

ваними нормами; Ч заг загальна чисельність робітників, праця яких нормується; N нон кількість науково обґрунтованих норм; N заг загальна кількість норм на дільниці, в цеху, за видами робіт; t нон час, відпрацьований за науково обґрунтованими нормами; t заг загальний час, витрачений на виконання відрядних робіт. Вирівнювання напруженості норм на різних робочих місцях необхідне для усунення поділу робіт на вигідні та невигідні, а відтак для забезпечення соціально справедливого принципу рівної оплати за рівну працю. Не менш важливо також забезпечувати однакову напруженість норм поміж бригадами, виробничими дільницями та цехами підприємства. Про рівність чи нерівність напруженості норм на підприємстві можна робити висновки на підставі порівнювання показників середнього рівня виконання норм по виробничих підрозділах та по підприємству загалом. Статистично допустиме відхилення середнього рівня виконання норм по кожному підрозділу підприємства від середнього рівня по підприємству загалом Р с розраховується за формулою: 50 n Pc Pc =± 1, (78) n N 100 де n загальна чисельність робітників, праця яких нормується, на підприємстві; Р с середній рівень виконання норм по підприємству. Якщо в якомусь підрозділі фактичний середній рівень виконання норм виходить за межі статистично допустимого, то це є ознакою відхилення напруженості норм у цьому підрозділі від середнього рівня по підприємству. Для визначення середньої величини варіації відхилень по підприємству використовують показник середньоквадратичного відхилення: 354 σ = 2 m n 76436 = = 7, 15. (79) N 1500 верстата і стає поряд з ним, тобто безпосередній виконавець одноманітної, відносно простої роботи, що не потребує високої кваліфікації, перетворюється (зрозуміло, за умови відповідної професійної підготовки) на висококваліфікованого наладчика й регулювальника автоматичних систем. Не кажучи вже про колосальне підвищення продуктивності праці, що відбувається в результаті автоматизації масового виробництва, про істотне зростання змістовності праці робітників, які обслуговують автоматизовані конвеєрні системи. Тому тільки автоматизований конвеєр у масовому виробництві з науково обґрунтованою системою його всебічного обслуговування слід відносити до прогресивної форми організації виробництва і праці, що забезпечує високий соціальноекономічний ефект. У зв язку з тим, що поступово зростає автоматизація виробництва, і не тільки масового, підвищується роль обслуговуючих робітників наладчиків, регулювальників, транспортних робітників і робітників з поточного ремонту обладнання, важливим напрямом удосконалення організації праці стає питання раціональної, наукової організації праці цих категорій працівників. Дотримання основних принципів організації обслуговування, робочих місць, які були наведені раніше, особливо масового, автоматизованого виробництва, визначає прогресивність тієї чи іншої системи обслуговування. Щодо форм обслуговування, то для масового автоматизованого виробництва найпрогресивнішими можна вважати стандартну та плановозапобіжну форми обслуговування, а для одиничного та дрібносерійного виробництва чергову. На деяких відокремлених дільницях виробництва виправдовує себе і форма самообслуговування, але для її ефективного застосування необхідний досить високий рівень кваліфікації робітників-операторів: кожен верстатник повинен не тільки вміти працювати на цьому верстаті, а й знати його будову, бути в змозі виконати дрібний ремонт, налагодити та підналагодити свій верстат. 123

Прогресивні форми організації індивідуальної праці. Механізація і автоматизація виробництва приводять не тільки до формування колективних форм організації праці та вдосконалення обслуговування робочих місць, а й до істотної зміни організації праці основних виробничих робітників, праця яких через технічні та організаційні причини продовжує мати індивідуальний характер. До сучасних прогресивних форм організації індивідуальної праці основних робітників в умовах повної або часткової механізації або автоматизації трудових процесів належать: поєднання функцій, спеціальностей і професій одним або кількома робітниками при виконанні різних видів праці; багатоверстатне обслуговування одним робітником двох і більше верстатів або апаратів, що працюють в автоматичному або напівавтоматичному режимі і розташовані у зоні реальної досяжності для робітника; маршрутно-сторожовий метод обслуговування автоматичного обладнання і апаратури; сторожовий ж й або нерегламентований г м й метод м обслуговування. г Під суміщенням функцій, спеціальностей і професій розуміють таку організацію праці, за якої один робітник, окрім роботи на своєму основному робочому місці та за своєю професією і спеціальністю, виконує роботи іншого функціонального змісту або за іншими спеціальностями в межах своєї професії, або навіть інших професій, якими він, зрозуміло, володіє. При поєднанні функцій робітниквиконавець, займаючись в основному своїми функціональними обов язками і не змінюючи ні місця роботи, ні професії, ні спеціальності, частково виконує функції іншого робітника. Прикладами можуть слугувати додаткові функції, які паралельно зі своєю основною роботою виконує кваліфікований робітник-верстатник: підналагодження свого верстата, заправляння ріжучого інструмента, укладання в тару готових 124 Нормування може забезпечувати економію робочого часу тільки в тому випадку, коли якість норм підтримується на високому рівні, відповідно до сучасних умов виробництва. Якість застосовуваних норм праці на підприємстві характеризується складом і структурою норм праці, рівнем їхнього виконання, ступенем напруженості норм. Під час аналізу якості чинних норм дається їх загальна оцінка й проводиться порівняння в базисному періоді (за планом і фактично). Крім того, визначаються поцехові показники, за видами робіт і найбільш трудомісткими процесами і навіть операціями. На підставі отриманих матеріалів установлюється причина різкої напруженості норм за окремими підрозділами. Для аналізу складу й структури норм праці насамперед установлюється, які норми залежно від рівня їх обґрунтування використаються на підприємстві, а потім визначається частка науково обґрунтованих і дослідно-статистичних норм праці. Оцінювання рівня прогресивності норм визначається часткою обґрунтованих норм у їх загальній кількості, а також ступенем орієнтації чинних норм на використання досягнень і навичок кращих робітників, їхнього виробничого досвіду, знань, умінь і кваліфікації. Розрахунки можна виконувати трьома способами: а) за чисельністю робітників: б) за кількістю чинних норм: Р тон Ч нон : Ч заг 100; (75) Р тон N нон : N заг 100; (76) в) за співвідношенням часу, відпрацьованого за науково обґрунтованими нормами, і всього відпрацьованого часу: Р тон t нон : t заг 100; (77) де Р тон частка науково обґрунтованих норм; Ч нон чисельність робітників, які повністю працюють за науково обґрунто- 353

ньовиробничого планування, організації та стимулювання праці. Якість норм поняття доволі широке. Воно включає характеристику норм за видами, методами обґрунтування, сферою та часом дії, рівнем використання, напруженістю, прогресивністю, стабільністю тощо. Одним із показників якості норм є показник їх точності, тобто межа допустимого відхилення у рівнях виконання норм унаслідок відмінностей в індивідуальній продуктивності праці різних виконавців І п : 352 І п = P с P 100,, (73) Ч зн м де Р с середній рівень виконання норм у процентах; Р м максимально допустиме відхилення індивідуального виробітку від середнього рівня (для машинних робіт дорівнює 33 %, для ручних 50 %); Ч зн загальна чисельність досліджуваної групи працівників. Аналізуючи якість норм, особливу увагу слід приділяти показникам їх напруженості. Напруженість норм визначається через порівняння середнього рівня їх виконання з максимальним відхиленням від 100 %. Нормальним вважається такий рівень напруженості норм: Р нн 100+I P c. (74) На промислових підприємствах України середня напруженість норм уже багато років є нижчою за оптимальну. Це пояснюється багатьма причинами, найголовнішою з яких є тривале утримання тарифних ставок робітників на низькому рівні, який не забезпечує відтворення робочої сили. Це примушує нормувальників свідомо занижувати напруженість норм, аби робітники-відрядники за рахунок перевиконання норм мали можливість забезпечити собі більш-менш пристойний заробіток. виробів і т. ін. Ці додаткові функції мають виконуватися під час машинно-автоматичної роботи верстата і без збитків для продуктивності праці. До функцій водіїв автомобілів може входити заправляння машин пальним, регулювання гальмівної системи або системи живлення автомобілів та ін. За рахунок поєднання функцій, по-перше, усуваються або скорочуються втрати робочого часу, які виникають при очікуванні обслуговування, по-друге, зменшується трудомісткість робіт з обслуговування обладнання і робочих місць. Розвиток поєднання функцій закономірно приводить до оволодіння суміжними спеціальностями у межах однієї й тієї самої професії і до суміщення спеціальностей. Наприклад, бурильник, що працює з ручними або колонковими пневматичними перфораторами на руднику, за відповідного підвищення кваліфікаційного рівня може суміщати свою основну спеціальність із спеціальністю машиніста бурової установки; тракторист на сільгоспроботах може оволодіти спеціальністю комбайнера і т. ін. Суміщення функцій і спеціальностей передбачає три групи комбінацій: основних з основними; основних з допоміжними; допоміжних з допоміжними. Ще важливішим і перспективнішим для поліпшення організації праці та підвищення її продуктивності є суміщення професій, під яким розуміють виконання робітником протягом робочого дня, тижня або місяця робіт, віднесених до різних професій. Наприклад, у цеху машинобудівного заводу кваліфікований токар або фрезерувальник, освоївши другу професію електромонтера, може суміщати у межах встановленого робочого часу обидві професії; водій автомобіля суміщати свою основну професію з професією автослюсаряремонтника або експедитора; штукатур на будівництві з професією маляра і т. ін. У маршрутних таксі водій часто суміщає свою основну роботу з роботою кондуктора. Таким чином, суміщення професій є своєрідною формою удосконалення організації праці, коли працівник протягом робочої зміни виконує роботи різних професій тимчасово або постійно. 125

Суміщення професій доцільне, якщо воно дає можливість скоротити тривалість виробничого циклу, не призводячи до зниження якості продукції, зменшує трудомісткість окремих операцій, сприяє повнішому завантаженню працівника і скороченню кількості зайнятих. Суміщення професій забезпечує урізноманітнену змістовність праці, підвищує її продуктивність. Поєднання професій істотний резерв поліпшення організації праці та підвищення її продуктивності, оскільки при суміщенні повніше використовується фонд робочого часу, виникає можливість певного скорочення кількості виробничого персоналу та економії фонду заробітної плати. Схематично економічний ефект від поєднання професій можна подати такою формулою: 126 Е еф(сп) = Е фзп + Е упр + П доп, (9) де Е фзп економія фонду заробітної плати як різниця між фондом заробітної плати, вивільненої внаслідок суміщення, і сумою доплат працівнику, що сумістив професії, гр. од.; Е упр економія на умовно-постійних накладних витратах, що утворюється при підвищенні продуктивності праці та збільшенні випуску продукції, гр. од; П доп плановий прибуток від додаткового випуску продукції, гр. од. Слід зауважити, що два останні елементи економічного ефекту можуть мати місце тільки у тому разі, якщо вивільнені унаслідок поєднання професій робітники залишаються на підприємстві та займаються продуктивною працею на основних роботах. Навіть якщо їх буде звільнено, економія фонду заробітної плати зберігається, оскільки робітник-сумісник отримує за сумісництво тільки частину досягнутої економії (близько 30 % своєї заробітної плати). Для ефективного суміщення трудових функцій, спеціальностей і професій необхідні передумови та умови, які спеціалісти об єднують у чотири основні групи: 1. Організаційно-технічні умови, які передбачають, по-перше, досить великі обсяги виробництва, певну спільність техно- рядний час (тобто за винятком внутрішньозмінних втрат, часу виконання погодинно оплачуваних робіт і часу, витраченого на випуск продукції, визнаної браком), то отримуємо більш точний показник рівня виконання норм, що характеризує якість і справжню напруженість норм: Р відпр вн = Tн + Tд + Tбр T + T T T T 100, (72) ( ) де Т пр тривалість простоїв, год; Т пог тривалість відволікання відрядників на погодинні роботи; Т птд втрати робочого часу через порушення трудової дисципліни. Середній відсоток виконання норм по групі робітників визначається як середньоарифметична величина, зважена на число відрядників чи на відпрацьований ними час. На середній відсоток виконання норм впливають такі фактори, як: звітні дані про фактично відпрацьований час; неточний облік втрат робочого часу й понаднормових робіт; кваліфікація працівника, його досвід і стаж; рівень прогресивності технології; відхилення від нормальних умов виробництва та ін. На багатьох підприємствах на сьогодні відсутній точний облік фактично відпрацьованого часу, а також облік часу на понаднормові роботи і його втрати. Усе це не сприяє точному визначенню відсотка виконання норм виробітку, а отже, точному врахуванню й контролю витрат виробництва. Особливу увагу під час аналізу треба звернути на виявлення причин невиконання норм. Тому до аналізу потрібно залучити дані фотографії робочого часу й фотохронометражних спостережень, що дасть можливість установити справжні причини й величини втрат робочого часу. Водночас необхідно проаналізувати якість чинних норм затрат праці. Це може дати відповідь на питання, якою мірою чинні норми відповідають організаційно-технічним та соціально-економічним умовам і особливостям підприємства, чи виконують вони свої функції нормативної основи внутрішзм ну пр пог птд 351

де Т н час, витрачений на випуск готової продукції за нормами нормогодин; Т д додаткові витрати праці у зв язку з відхиленнями від нормальних умов роботи, нормо-годин; Т бр трудомісткість виправлення браку не з вини робітника нормогодин; Т зм фактичний час роботи, оплачуваної за відрядними розцінками в межах встановленої тривалості зміни, год; Т ну фактичний час надурочних робіт, год; за фактично відпрацьованим часом як співвідношення обсягу фактично виконаної роботи у нормо-годинах до фактично відпрацьованого часу у людино-годинах. Якщо у відпрацьованому часі враховується тільки від- Важливий показник успішності праці як окремих робітників, так і виробничих колективів загалом це ступінь виконання норм виробітку. Значні відхилення у виконанні норм виробітку, наявність певної чисельності робітників, які їх не виконують, свідчать про значні недоліки в організації виробництва і праці на цій дільниці. Рівень виконання норм виробітку встановлюють порівнянням кількості робочого часу, передбаченого за нормою на певний обсяг виробленої продукції, з фактично витраченим часом на випуск цієї продукції: Р = Tнорм вн 100, (70) t де Т норм сума нормо-годин на виконані обсяги робіт; t ф сума фактично відпрацьованих годин (за табелем). Рівень виконання норм по дільниці, цеху чи підприємству визначають: за змінним (календарним) часом із співвідношення витрат праці за нормами на випуск усього обсягу готової продукції до відповідного календарного часу. Відпрацьований час може бути прийнятий за табелем з додаванням фактично витрачених понаднормових годин: 350 T вн = + T + T T + T Р зм, (71) ф н д бр зм ну логії і операцій, застосування спеціалізованого обладнання, близького за конструктивними особливостями і методами обслуговування, а також розташування цього обладнання в одному або суміжних виробничих приміщеннях, легкодоступних для руху працівників. По-друге, наявність у робітників вільного машинно-автоматичного часу (тобто часу пасивного спостереження під час автоматичної роботи обладнання), достатнього для обслуговування інших одиниць обладнання. По-третє, здатність робітників, що суміщають професії і спеціальності, виконувати роботи кількох видів, що суміщаються, для чого у ряді випадків потрібне додаткове навчання, спрямоване на розширення виробничого профілю та оволодіння суміжними професіями і спеціальностями. По-четверте, створення матеріальної зацікавленості у поєднанні професій, що стосується уже сфери соціології. 2. Соціальні умови, які полягають у підвищенні змістовності праці, зростанні професійного та культурно-технічного рівня працівників, отриманні ними можливостей для самостійного планування й регулювання власної трудової діяльності та в досягненні внутрішнього задоволення працею. 3. Психофізіологічні передумови, які полягають в усуненні передчасного стомлення від монотонності праці за рахунок зміни діяльності, забезпеченні нормальної і, головне, добровільної інтенсивності праці та її напруженості, а також у формуванні природного за цих умов інтересу до праці у самого робітника. 4. Економічні передумови. Суміщення професій і функцій в економічному аспекті характеризується поліпшенням використання робочого часу робітників-сумісників, підвищенням продуктивності їх праці та отриманням за рахунок цього додаткового зниження собівартості продукції й зростання прибутку. Робітникові, який суміщає професії, збільшується заробітна плата або за рахунок доплат за поєднання, якщо він погодинник, або за рахунок можливостей перевиконання норм виробітку за відрядної оплати праці. 127

Найдоцільнішим і економічно ефективним є поєднання професій, спеціальностей і трудових функцій на тих дільницях виробництва, де через виробничі та організаційні умови є недостатніми обсяги робіт для повного завантаження виконавців або спостерігається несинхронність у роботі взаємопов язаних робітників та їхніх груп (наприклад, верстатники-наладчики, слюсарі-складальники та електрозварники). Крім того, поєднання професій необхідне для здійснення оперативного маневрування кадрами робітників у разі аварій, невиходів на роботу окремих робітниківспеціалістів і необхідності їх заміни, а також при змінах змісту трудових процесів, що особливо часто відбувається у штучному та дрібносерійному виробництві. За умов колективної, бригадної організації праці можливості поєднання професій, спеціальностей і функцій також мають велике значення, бо це дає змогу ущільнювати робочий час, виконувати плановані обсяги робіт меншою кількістю робітників, підвищувати продуктивність праці та заробітну плату всіх членів бригади. Процеси суміщення професії у правильно організованому виробництві не бувають стихійні. Їх проектують і планують на основі попереднього вивчення існуючої організації праці та взаємозв язків між функціонально залежними групами робітників. При цьому шляхом методів спостережень за витратами робочого часу визначаються коефіцієнти використання робочого часу (К врч ) і виявляються відповідні екстенсивні резерви підвищення продуктивності праці. У прогресивному, науково обґрунтованому проектуванні суміщення професій, спеціальностей і функцій можна виокремити такі етапи: виявлення резервів використання робочого часу у функціонально взаємопов язаних основних і допоміжних робітників з визначенням відповідних коефіцієнтів: 128 Т ор К врч =, (10) Т зм де t р сумарна нормована трудомісткість виконаних робіт за певний період, нормо-годин; t р сумарний фактично відпрацьований час за той самий період, людино-годин. Цілком зрозуміло, що визначені різними шляхами коефіцієнти можуть значно різнитися. Різниця між коефіцієнтами К оп та К нч пояснюється недостатнім рівнем обґрунтування норм, особливо тих, якими користуються робітники-відрядники. Визначення рівня виконання працівниками встановлених норм затрат праці дає можливість виявити так звані вигідні та невигідні роботи, виявити чинники, що впливають на значне перевиконання або, навпаки, на невиконання норм. Як свідчить практика промислових підприємств, значне перевиконання норм досягається за рахунок: високої кваліфікації робітників; досконалої організації праці; застосування технологічних пристроїв та інструменту кращих, ніж це було передбачено технологією; перевищення технологічних режимів роботи устаткування; збільшення партій оброблюваних предметів праці; самовільного зменшення виконавцями числа контрольних замірів; недостатнього обґрунтування норм; наявності помилково встановлених та застосування застарілих норм. Наявність протилежних причин призводить до невиконання норм праці. Тож, аналізуючи якість нормування праці, треба дотримуватися таких показників: питома вага працівників, праця яких нормується; рівень виконання норм свідчить про їх точність, тобто, наскільки чинні норми відповідають організаційнотехнічним умовам роботи, а також характеризує рівень продуктивності праці робітників; ступінь напруженості норм дає уявлення про те, які зусилля (незначні чи великі) вимагаються від робітника для виконання встановленої норми; прогресивність норм вказує на відповідність діючих на підприємстві норм організаційно-технічному рівню, закладеному в міжгалузевих і галузевих нормативах. 349

Щоб кваліфіковано оцінити загальний стан та рівень нормування праці на підприємстві, потрібно мати точну інформацію про: охоплення робіт і працівників нормуванням; рівень виконання норм; використання робочого часу; наявність та якість нормативної бази. Показники охоплення робіт та працівників нормуванням дають можливість чітко окреслити сферу застосування норм праці на підприємстві; визначити частку промислововиробничого персоналу, на яку поширюються норми, а відтак проектувати конкретні заходи щодо розширення сфери нормування. Сферу застосування норм праці характеризують коефіцієнт охоплення працівників нормуванням К оп та коефіцієнт питомої ваги нормованого часу в загальній кількості відпрацьованого часу К нч : 348 Ч н К нч, (68) Ч з де Ч н чисельність персоналу, праця якого нормується певним способом; Ч з загальна чисельність промислововиробничого персоналу підприємства. На підприємствах до працівників, праця яких нормується, нерідко зараховують тих, чия чисельність визначається за штатним розкладом. Проте це не завжди відповідає справжнім потребам у кадрах для виконання виробничих завдань. Отже, показники охоплення нормуванням, зокрема службовців та спеціалістів, доволі часто штучно завищуються, іноді вони сягають навіть 100 %, хоча, насправді, працю цих людей ніхто не нормував. Коефіцієнт питомої ваги нормованого часу визначається за формулою: К нч = T p t p, (69) де К врч загальний коефіцієнт використання робочого часу у певного робітника або групи робітників; Т ор фактичний середній час оперативної роботи протягом зміни; Т зм тривалість зміни, хв; оцінювання можливостей поєднання професій, спеціальностей або функцій передусім в основних робітників, потім між основними і допоміжними робітниками і, нарешті, між допоміжними робітниками. При цьому до уваги беруться усі супутні чинники: розташування робочих місць, додатковий час на переходи і т. ін.; вибір конкретної форми поєднання професій і проектування складу та обсягу (трудомісткості) суміщуваних робіт, графіків виконання робіт за часом і складом виконавців з урахуванням їхньої кваліфікації і виробничого досвіду; розробка функціональних обов язків для робітників, що суміщають професії, спеціальності та певні трудові функції у нових умовах організації праці, зі складанням графіків виконання робіт за часом, визначенням черговості виконання робіт і маршрутів руху робітників, що суміщають професії, між робочими місцями; перепланування та переоснащення (за потреби) робочих місць на поєднуваних видах робіт, а також підготовка і перепідготовка кадрів у напрямі розширення виробничого профілю і освоєння інших, суміжних професій; розробка норм часу і виробітку для нових організаційних умов і систем оплати праці робітників-сумісників; розрахунок очікуваної економічної ефективності від заходів із суміщення професій, спеціальностей і трудових функцій. Проте і бригадна організація праці, і суміщення різнорідних професій, спеціальностей та функцій це не єдині прогресивні форми організації праці. Одним з важливих і перспективних методів організації праці у сучасному механізованому та ав- 129

томатизованому виробництві є близький за організаційними принципами до суміщення професій метод багатоверстатного обслуговування, який буде розглянуто далі. Особливу увагу фахівці звертають на таку форму вдосконалення організації праці, як розширення зон обслуговування. Розширення зони обслуговування становить таку форму удосконалення організації праці, за якої працівник свідомо тимчасово або постійно збільшує кількість обслуговуваного обладнання (установок, апаратів, верстатів), перевищуючи межі встановленої йому норми обслуговування. У практиці організації праці зустрічається обслуговування як аналогічних додаткових об єктів, так і об єктів іншого виду. Останнє пов язано зі зміною змістовності праці й зумовлює необхідність оволодіння додатковою професією або підвищення кваліфікації. Загалом розширення зон обслуговування забезпечує ущільнення графіка робочого дня працівника, скорочення трудомісткості виготовлення продукції, підвищує розмаїтість змістовності праці і приводить до збільшення її продуктивності. Застосування такого заходу є доцільним, якщо це не призводить до зниження якості продукції. 130 Питання для самоконтролю 1. Назвіть основні умови, за яких можливе суміщення професій (посад) на підприємстві. 2. Які економічні показники дають змогу схарактеризувати правильність вибору форми організації праці? 3. У чому полягає прогресивність форм організації праці? 4. У чому специфічність конвеєрної організації праці? 5. Які етапи передбачає проектування суміщення професій? 1.9. Багатоверстатне обслуговування Одним з важливих напрямів удосконалення поділу праці за сучасного рівня виробництва є розширення багатоверстат- ємства і за групами норм, де спостерігаються стійкі відхилення в напруженості. За допомогою цільового аналізу встановлюються причини відхилень і розробляються заходи щодо їх усунення. Аналіз конкретних норм здійснюється звичайними методами технічного нормування: спостереженням, порівнянням з нормативами. Цей аналіз застосовується у двох випадках: як складова й подальший розвиток цільового аналізу і як самостійне дослідження з перевірки якості норм. При оперативному й цільовому аналізі в основному використовуються статистичні дані. Аналіз конкретних норм ґрунтується на результатах спеціальних спостережень (фотографії робочого часу, хронометражі). Аналіз якості норм має проводитися як по підприємству загалом, так і в окремих його цехах. Організація і методичне керівництво цією роботою здійснюється відділом праці і заробітної плати підприємства. Послідовність аналізу полягає у: загальному оцінюванні всієї маси норм; оцінюванні складових її груп; вибірковій перевірці норм. При аналізі норм у масштабі підприємства доцільно проводити дослідження послідовно: по цехам і виробничим дільницям; за видами (професіями) і розрядами робіт. Аналіз якості норм повинен ґрунтуватися на певних статистичних даних, на внутрізаводській поточній документації (наряди на виконання робіт, звіти про виконання норм, зведені дані фотографій використання робочого часу) й звітності, на результатах особистих спостережень працівників, що займаються аналізом, на вивченні стану організації нормування праці. Виходячи з потреб оперативного і цільового аналізу, оцінювання стану нормування праці доцільно здійснювати за такими двома напрямами: аналіз стану та рівня нормування; аналіз якості чинних норм затрат праці. 347

нормування зовсім занедбана. Це пояснюється кількома причинами, а саме: зменшенням уваги до нормування як однієї з функцій управління виробництвом на тлі таких проблем, як спад виробництва, нестача обігових коштів, дорожнеча енергоресурсів; недостатня теоретико-методологічна розробка процедур аналізу; невисокий рівень професійної підготовки значної час-тини нормувальників, що заважає широкому використанню математичних методів та ЕОМ; перевантаженість нормувальників іншими роботами поточного характеру, що нерідко навіть не входять до їхніх функціональних обов язків як, наприклад, облік виконаної роботи, ведення табельного обліку, нарахування заробітної плати тощо. На організаційно-технічне обґрунтування прогресивних норм та їх впровадження, на систематичний контроль за станом нормування праці (виявлення застарілих або помилкових норм, вдосконалення нормативної бази, ретельну аналітичну роботу) у нормувальників за таких умов не вистачає часу. Залежно від періодичності, методів проведення, деталізації й широти досліджуваних показників розрізняють три види аналізу: оперативний, цільовий, аналіз конкретних норм. Оперативний аналіз проводиться на основі статистичних даних у строго визначений термін і за встановленими формами. Мета оперативного аналізу систематичний контроль за показниками, що характеризують стан нормування праці, і виявлення виробничих дільниць, цехів, а також окремих груп норм, де необхідний більш глибокий аналіз. Цільовий аналіз має не настільки систематичний характер, оскільки проводиться за необхідності, виходячи з результатів оперативного обліку й аналізу. Його завдання глибоке дослідження стану нормування в окремих підрозділах підпри- 346 ного обслуговування, тобто такої форми організації праці, за якої робітник одночасно обслуговує дві або більшу кількість машин (агрегатів), виконуючи всі необхідні ручні операції на кожній з них і активно спостерігаючи за їх роботою. Багатоверстатне обслуговування це, певним чином, бригадна форма, але навпаки. Багатоверстатним (багатоагрегатним) обслуговуванням називається обслуговування одним або групою робітників кількох верстатів (агрегатів), під час якого машинноавтоматичний час роботи одного верстата використовується для виконання ручних (таких, що вимагають присутності робітника) елементів операції, а також усіх або частини функцій обслуговування робочого місця на інших верстатах (агрегатах). Технічними передумовами розвитку багатоверстатного обслуговування є: підвищення рівня автоматизації використовуваного обладнання, поліпшення системи управління обладнанням і конструкції технологічного оснащення, в результаті яких зменшується частка ручної праці з обслуговування обладнання та збільшується частка автоматичної його роботи. Виокремлюють такі організаційні передумови введення багатоверстатного обслуговування: раціональне планування устаткування на робочому місці, що забезпечує зручність його обслуговування; найкоротші маршрути переходу від верстата до верстата; реалізація найефективнішої системи обслуговування робочих місць; зміна форм поділу і кооперації праці таким чином, щоб більшість функцій (налагодження, підналадка верстатів, передача деталей, заточування інструментів та ін.) виконувалися допоміжними робітниками. В основі багатоверстатного обслуговування лежить використання часу машинно-автоматичної роботи устаткування для виконання ручних і машинно-ручних робіт на інших обслуговуваних робітником машинах і для переходів від однієї машини до іншої. 131

Поширенню багатоверстатного обслуговування сприяють комплексна механізація і автоматизація, що звільняють людину від безпосередньої участі у здійсненні окремих виробничих процесів і тим самим скорочують час обслуговування кожної окремої машини (агрегата). Найбільш вигідним багатоверстатне обслуговування є у тому разі, коли машинний час, який не перекривається, перевищує час ручних операцій, активного спостереження на інших машинах і часу переходів до них. При цьому можливість багатоверстатного обслуговування ґрунтується на тому, що з підвищенням рівня механізації праці на операціях частка машинно-автоматичної роботи зростає і значно перевищує частку часу виконання ручних прийомів, тобто має місце умова: 132 t a, (11) рі де t pi час зайнятості робітника виконанням ручних прийомів на i-му верстаті; t nai час машинно-автоматичної роботи i-го верстата; n кількість верстатів, які обслуговуються. Найбільш бажаним є таке багатоверстатне обслуговування, за якого час машинної роботи одного верстата не менший часу ручної роботи на другому верстаті. При рівності або кратності часу машинно-автоматичної роботи і виконання ручних прийомів досягається повне завантаження і робітника, і верстатів, які ним обслуговуються. Однак інколи багатоверстатне обслуговування є економічно доцільним і у разі порушення цього балансу часу, зокрема при дефіциті робочої сили, коли є вільне обладнання. Економічна доцільність багатоверстатного обслуговування полягає у можливості забезпечення максимальної зайнятості робітників-верстатників та обладнання, що ними обслуговується. Форма багатоверстатного обслуговування організації праці робітників-багатоверстатників залежить від наявного устаткування і організації виробництва. З точки зору техно- t n i організації робочого місця внесення змін у планування робочого місця і його оснащення (транспортні, підйомні пристрої та ін.); зміни використання робочого часу зміна норм обслуговування обладнання у зв язку зі зміною складу бригади, поділом праці всередині бригади, введенням суміщених графіків багатоверстатного обслуговування і т. ін. У разі істотних змін в конструкції виробів, технології виробництва, на підприємстві розробляють і впроваджують нові норми затрат праці. Перехід на нову продукцію також пов язаний з розробкою нових норм. Щоб уникнути негативних соціальних наслідків, керівники і спеціалісти зобов язані запроваджувати змінені й нові норми лише після ретельної попередньої підготовки. У процесі підготовки досить важливо, по-перше, роз яснити робітникам і лінійним керівникам мету і значення переходу на нові або оновлені норми, по-друге, організувати навчання при впровадженні нових технологічних процесів і методів праці. Невід ємною частиною підготовчого процесу є вдосконалення організації та обслуговування робочих місць, забезпечення їх повним комплектом технологічного оснащення та інструменту. Обов язкова умова забезпечення виробничого ритму, недопущення простоїв робочих місць. Треба зробити все можливе, щоб перехід на нові норми ні в якому разі не спричинив зменшення заробітків робітників. Навпаки, головний сенс полягає в тому, що оновлення продукції і технології має бути вигідним не лише для підприємства загалом, а й для кожного робітника. В ринкових умовах, особливо при виході підприємства з глибокої економічної кризи, коли бракує обігових коштів, забезпечити робітникам пристойну заробітну плату доволі проблемно. В такому випадку тягар браку коштів на зарплату мають рівною мірою поділити усі працівники підприємства, у тому числі спеціалісти і керівники усіх рівнів. Сучасна практика господарювання свідчить, що на більшості виробничих підприємств аналітична робота у сфері 345

ною причиною зміни і перегляду норм, за винятком випадків їх невідповідності або помилковості, є організаційно-технічні умови. Головна причина зміни і перегляду норм, за винятком випадків виявлення їх помилковості і невідповідності, зміна організаційно-технічних умов. Основні ознаки зміни організаційно-технічних умов щодо: обладнання перенесення робіт на інші верстати (машини), які мають інші експлуатаційні характеристики, модернізація обладнання тощо; оснастки зміна існуючих чи застосування нових пристосувань, обмежувачів, упорів, приладів автоматичного регулювання і контролю і т. ін.; інструменту зміна виду, конструкції, матеріалу, геометрії робочого інструменту, зміна виду та конструкції вимірювального та монтажного інструменту; технології оброблення зміна способу оброблення, встановлення і кріплення об єкта праці, зміна послідовності складових операції, поліпшення якостей попереднього оброблення, зміна вимог до результату праці (чистота, точність) та ін.; режимів роботи обладнання зміна режимів роботи обладнання з різних об єктивних причин. щодо конструкції виробів внесення змін у конструкцію виробів (деталі) зміна конфігурації, розмірів тощо; матеріалу (заготовки) поліпшення якості оброблюваного матеріалу і заготовок унаслідок поліпшення якості роботи на попередніх операціях, зниження твердості, усунення раковин у металі, зменшення похибок заготовки і т. ін.; організації і планування виробництва зміна розмірів партій виробів, що запускаються у виробництво, зміна порядку обслуговування і забезпечення робочого місця заготовками, інструментом, документацією та інше, поліпшення планування виробництва; 344 логічної однорідності обладнання розрізняють обслуговування: верстатів-дублерів, тобто однотипних верстатів, на яких виконуються однакові операції; однотипного обладнання, на якому виконуються різні операції; технологічно різнорідного устаткування, якщо до його складу входять різні верстати. За співвідношенням тривалості операцій, які виконуються багатоверстатним комплексом, розрізняють варіанти, коли операції на всіх верстатах рівні за часом; коли тривалість їх нерівна, але кратна; коли тривалість операцій не однакова і не кратна. Багатоверстатне обслуговування може бути індивідуальним і бригадним. Поділ праці у багатоверстатних бригадах буває кваліфікаційним (бригадир і підручні робітники) або функціональним (наладчики і оператори); у ряді випадків застосовується так зване парне обслуговування, коли, наприклад, двоє робітників однакової професії та кваліфікації обслуговують кілька машин. За формами організації виробництва багатоверстатне обслуговування може бути двох видів: обслуговувані верстати не зв язані загальним ритмом (працюють незалежно один від одного) і зупинка одного з них не перериває роботи інших; така форма переважає у текстильній промисловості; обслуговувані верстати зв язані загальним ритмом роботи; наприклад, потокові лінії на машинобудівних заводах масового і великосерійного виробництва. За технологією і складом обладнання робочі місця багатоверстатників поділяються на однорідні та різнорідні (робітники поєднують різні професії). Обслуговування верстатів може бути як циклічним робітник послідовно переходить від верстата до верстата за встановленим маршрутом, так і нециклічним робітник постійно змінює маршрути обслуговування, підходячи до того верстата, на якому у цей момент закінчилася робота, тим самим попереджаючи простої устаткування. Перший вид об- 133

слуговування переважає на потокових лініях і на тих робочих місцях, де застосовуються верстати-дублери, другий має місце у дрібносерійному та серійному виробництві. Нерідко на підприємствах застосовується змішана (комбінована) система (наприклад, у ткацькому виробництві), коли частина трудового процесу (знімання виробленої тканини) може виконуватися циклічно, а інша (ліквідація обривів нитки) у разі виникнення необхідності. Комбіноване обслуговування це поєднання маршрутного і сторожового видів обслуговування. Воно доцільне для обслуговування групи верстатів, що виконують однопідхідні операції з великою тривалістю технологічного циклу, і кількох верстатів, що виконують відносно короткі багатопідхідні операції. При цьому обслуговування верстатів з великою тривалістю операцій здійснюється за маршрутним способом, а решти верстатів за потребою. Впровадження багатоверстатного обслуговування передбачає: добір обладнання для багатоверстатного обслуговування з урахуванням структури оперативного часу і наявності пристроїв, що регулюють хід роботи обладнання (самозупинок, прискорення холостого ходу та ін.); раціональне розміщення обладнання на робочому місці та розробку маршруту його обслуговування з урахуванням скорочення часу на переходи та зручності спостереження за їх роботою; добір відповідних х деталей й (виробів) для обробки на верстатах, включених до багатоверстатного комплексу; планування послідовності виконання робочих прийомів; оснащення машин і агрегатів необхідними інструментами та пристроями, що скорочують час допоміжних операцій та збільшують частку машинно-автоматичної роботи; вибір і раціональне розміщення транспортних засобів; 134 У попередньому прикладі використано плановий фонд часу за травень, коли робітник А. відпрацював 20 днів по 8 годин кожний, тобто використано табельний час перебування на роботі. Припустимо, що протягом цього самого місяця робітник А. мав не з власної вини два випадки простоїв загальною тривалістю 3,2 години. Крім того, у зв язку з хворобою верстатника Б. на його місці робітник А. додатково відпрацював 18,0 години понаднормово. Таким чином, фактично відпрацьований час робітником А. за травень становитиме не 160, а: 160 3,2 + 18,0 174,8 год. Тож рівень виконання місячної норми дорівнюватиме не 115 %, а 105,8 %. Точне врахування відпрацьованого часу дає можливість бачити недоліки в організації праці, знаходити резерви зростання продуктивності. Якщо контроль за чинними нормами відсутній або несвоєчасний чи некваліфікований, то з часом норми втрачають свою головну функцію точної міри затрат праці. Це відбувається внаслідок дії різних об єктивних і суб єктивних чинників: несвоєчасного внесення змін, зумовлених змінами в технології, відхилення фактичних партій запуску деталей у виробництво від запланованих, зростання кваліфікації і професійних навичок робітників, удосконалення організації праці, застосування ефективніших систем оплати праці тощо. Під впливом цих чинників, вже не кажучи про механізацію виробничих процесів, скорочуються фактичні затрати праці, зменшується трудомісткість продукції. Тому діючі норми слід регулярно, не рідше, ніж раз на рік, переглядати й уточнювати. Інакше вони можуть перетворитися на гальмо зростання продуктивності праці, призвести до порушення соціально справедливого принципу рівної оплати за рівну працю. Зміна і перегляд чинних норм має відбуватися планомірно. Такі заходи можуть бути також складовою планів організаційного і технічного розвитку підприємства, оскільки основ- 343

дукції у натуральних або умовно натуральних показниках (штуках, тоннах, метрах тощо). При цьому фактично виготовлений обсяг (кількість) продукції порівнюється з нормованим обсягом, а рівень виконання норми виробітку Р в.н обчислюється за формулою: Р в.н (Q ф : Q н ) 100, (67) де Q ф обсяг фактично виробленої продукції; Q н нормований обсяг виробітку продукції. Приклад: робітник за зміну виготовив 100 деталей при нормі 85 деталей. Отже, змінну норму виробітку він виконав на 117,6 %: (100 : 85) 100. На багатьох підприємствах випускається широка номенклатура продукції з нерівними партіями запуску деталей та вузлів у виробництво. За зазначених умов робітники часто змушені упродовж дня виконувати різні операції, що унеможливлює застосування норми виробітку. У такому разі обліку підлягає рівень виконання норм часу: 342 Р в.н (Н ч : t ф ) 100, (2) де Н ч сумарний нормований час на даний робочий період (нормо-годин); t ф фактично витрачений час (годин) за цей самий період. Приклад: У червні 2011 р. за 20 робочих днів робітник відпрацював 160 годин. За цей період він виконав обсяг робіт із сумарним нормованим часом 184 нормо-години. Отже, рівень виконання норм робітником становитиме 115 %: (184 : 160) 100. Для точності обчислення рівня виконання норм робітниками велике значення має точність обчислення відпрацьованого часу. При цьому можливі два різних підходи: порівняння нормованого часу виконаної роботи зі змінним (плановим) часом або з фактично відпрацьованим часом, коли беруться до уваги внутрізмінні простої, перерви в роботі, а також реальний обсяг надурочної роботи. вибір найефективніших систем обслуговування робочого місця; розрахунок ефективності впровадження багатоверстатного обслуговування на певній дільниці. При визначенні кількості верстатів, обслуговуваних одним робітником, треба виходити з умови повної його зайнятості. Цьому відповідає така формула: n = = Т + 1, (12) де n кількість обслуговуваних верстатів; Т оп оперативний час, який визначається як сума основного технологічного часу Т о і допоміжного часу, що не перекривається машинним часом Т д.н : Т оп = Т о + Т д.н, (13) де Т з час зайнятості робітника на одному верстаті, що включає: допоміжний час (у тому числі час на перехід від верстата до верстата), основний машинно-ручний час і час активного спостереження за технологічним процесом; Т мс вільний машинний час, протягом якого робітник не зайнятий виконанням ручної роботи і активним спостереженням за технологічним процесом на даному верстаті; визначається як різниця між оперативним часом і часом зайнятості робітника: Звідки Т о Т з Т мс = Т оп Т з. (14) Т оп = Т мс + Т з. (15) При виконанні робітником ручних елементів роботи часто спостерігаються коливання у витратах часу. Крім того, в процесі роботи необхідні мікропаузи для попередження підвищеної стомлюваності робітника. З урахуванням цього формула (12) набуває такого вигляду: для верстатів-дублерів: Т n = мс К д + 1; (16) Т з Т мс для верстатів з різною тривалістю виконуваних операцій: 135

136 n = Т мс К д + 1, (17) де К д коефіцієнт, що враховує коливання витрат часу під час виконання ручних прийомів і мікропаузи в роботі; Т мс сума вільного машинного часу на всіх верстатах; Т зрм час зайнятості робітника на робочому місці (тобто на всіх обслуговуваних верстатах). У табл. 8 наведено значення К д, отримані в результаті досліджень, що їх здійснили в НДІ праці в галузі машинобудування. Таблиця 8 Значення коефіцієнта К д Тип обслуговуваних верстатів Верстати спеціального призначення та автомати Значення К д при циклічній при нециклічній роботі роботі 0,85 0,9 0,8 Універсальні верстати 0,8 0,7 У текстильній промисловості К д встановлюється залежно від професії, типу обслуговуваного обладнання, складності та призначення виробленого асортименту: у прядінні 0,75 0,85, у ткацтві 0,65 0,75. Крім того, існує й інше групування коефіцієнта К д, який враховує тип виробництва (табл. 9). Таблиця 9 Значення коефіцієнта відхилень від нормального ходу технологічного процесу (К д ) для різних типів виробництва Тип виробництва універсальне Обладнання спеціалізоване Масове 0,85 0,9 Серійне 0,7 0,8 Одиничне 0,65 0,75 Т з Таблиця 22 Облікова відомість поопераційних норм штучно-калькуляційного часу станом на 01.01.2012 р. Найменування виробу _Транспортер СТП-205 Цех Механічний Дільниця Токарних робіт Деталь, назва, номер Операція назва, номер Штучнокалькуляційний час, хв Дата встановлення норми Втулка 15.11.2010 СФ 12.044 Токарна 12,35 Перша 7,22 Друга 4,01 Третя 1,12 Загальна трудомісткість виробу на дільниці 264,31 Інженер-нормувальник / підпис / ведеться облік середнього розряду складності робіт та кваліфікації робітників, кількості переглянутих (змінених) норм з початку року, приросту продуктивності праці за рахунок впровадження прогресивних та зміни застарілих норм. Періодично адміністрацією та профспілковим комітетом має проводитися перевірка виконання взаємних обов язків, передбачених колективним договором. При цьому аналізу підлягають показники використання робочого часу, понаднормових робіт, дотримання трудової дисципліни, підвищен - ня кваліфікації працівників. Облік виконання норм робітниками здійснюється з урахуванням особливостей виробництва, виду встановлених норм та низки інших вагомих чинників. На виробничих дільницях, де переважає масовий тип виробництва однорідної продукції зазвичай робітникам встановлюються змінні або місячні норми виробітку про- 341

номанітних технологічних процесів. За таких умов облік чинних норм затрат праці треба вести окремо по кожному виробу, цеху та дільниці, за видами технологічних процесів, збірними вузлами і деталями, операціями. Початковим документом, тією первинною клітиною, з якої починається облік норм і всієї трудомісткості, є операційна технологічна карта. Після визначення величини норми часу та її запису в карті норма реєструється в обліковій відомості. В табл. 22 наведено зразок облікової відомості поопераційних норм, які передаються для використання в конкретних цехах і виробничих дільницях. Поопераційні норми групуються за дільницями, цехами, деталями, збірними вузлами і виробами, видами технологічних процесів тощо, щоб економісти могли отримати інформацію про трудомісткість робіт за всіма структурними ланками підприємства, групами устаткування, професіями і тарифними розрядами. Це необхідно для розрахунків чисельності працівників, кількості устаткування, потреб в інструменті, фонді заробітної плати і т. ін. Будь-які зміни в проектно-конструкторській і технологічній документації тягнуть за собою зміни у нормах праці. Щоб знати нормовану трудомісткість на будь-який конкретний момент часу, нормувальники зобов язані ці зміни ретельно обліковувати. Щоб проконтролювати якість чинних норм, потрібно вести облік рівня їх виконання кожним робітником. Для цього визначають середній рівень (у відсотках) виконання норм виробітку (часу) за професіями, тарифними розрядами, дільницями і цехами. Обліку також підлягають технічно обґрунтовані норми, визначені аналітичним методом, методом укрупнення, а також мікроелементного нормування. Оскільки нарахування заробітної плати робітникамвідрядникам залежить від рівня виконання встановлених норм, облік виконання норм кожним робітником ведеться щомісячно. Завдяки цьому можна оперативно виявляти причини невиконання норм. Поквартально 340 Під час нециклічного обслуговування виникають такі моменти, коли на частині верстатів закінчилася машинна робота, тоді як робітник зайнятий обслуговуванням якогось іншого верстата. У цьому разі час циклу (Т ц ) можна визначити за формулою: Т ц = Т мс + Т з + Т пс, (18) де Т пс час перерв у роботі верстата внаслідок очікування обслуговування, віднесений до одного циклу. У цій формулі вільний машинний час Т мс і час зайнятості робітника Т з визначається так само, як і при обслуговуванні робітником одного верстата. Складніше визначити час перерв у роботі верстата. Для цього здійснюють масові спостереження, виявляючи співвідношення між вільним машинним часом і часом зайнятості за різної кількості обслуговуваних верстатів. При цьому ретельно фіксуються всі простої робітника і кожного обслуговуваного верстата, всі циклічні витрати робочого часу і кількість деталей, оброблених за період спостереження. Для визначення часу перерв у роботі верстатів унаслідок очікування обслуговування можна вдатися також до розрахунків з використанням теорії масового обслуговування, що є одним з розділів теорії імовірності. При розрахунку багатоверстатного обслуговування і побудові графіків часто використовують коефіцієнт збігу часу зайнятості на одному з верстатів із зупинкою інших верстатів К с і коефіцієнт зайнятості робітника К з. Ці коефіцієнти визначаються у такий спосіб: К с =, (19) К з =. (20) Т мс + Т з Коефіцієнт зайнятості повинен наближатися до одиниці, водночас він не може перевищувати величину, гранично допустиму фізіологічними нормами. Якщо потрібно визначити ступінь поширення багатоверстатного обслуговування, то для розрахунків використовують Т ц Т оп Т з 137

коефіцієнт розвитку багатоверстатного обслуговування К ос і коефіцієнт величини зон обслуговування К ом, застосовуючи такі формули: 138 К ос =, (21) К ом =, (22) де N со загальна кількість експлуатованих верстатів; Ч р загальна кількість робітників-верстатників (у найбільшу зміну); N мо кількість верстатів, включених до багатоверстатного обслуговування; Ч рм кількість робітниківбагатоверстатників (у найбільшу зміну). Ефективність організації багатоверстатної роботи оцінюється насамперед за показниками рівня використання обладнання і зростання продуктивності праці. Кількість верстатів, що їх обслуговує робітник, розраховану за формулами (16) або (17), необхідно також перевірити з погляду економічності за собівартістю обробки. У машинобудуванні сума витрат на виконання операції в умовах багатоверстатного обслуговування може бути визначена за формулою α ΣС = + + С р К с С, (23) 100 с n де С с витрати, пов язані з однією хвилиною роботи верстата (включаючи амортизаційні витрати, вартість ремонту й обслуговування верстата, витрати на електроенергію і експлуатацію виробничих приміщень); С р витрати на заробітну плату робітника (включаючи нарахування із соціального страхування, що припадають на одну хвилину роботи багатоверстатника); витрати часу на виготовлення продукції на одному верстаті (за винятком оперативного), виражені у відсотках до оперативного часу; n кількість обслуговуваних верстатів. Послідовно визначаючи суму зазначених витрат при кількості верстатів, розрахованих за формулами (16) або (17), і N со Ч рм N мо Ч рм впровадження норм, аналізом трудомісткості продукції тощо. На трудомісткість виконання цих функцій впливають такі чинники, як ступінь організації технологічних процесів, обсяг технологічної документації, кількість діючих норм, наявність і якість нормативних матеріалів, а також обов язкових форм звітності. Виконання широкого кола трудомістких і складних функцій залежить від серйозної технічної та економічної підготовки нормувальників, їхніх глибоких загальноосвітніх знань. Це вимагає істотного підвищення якості підготовки та перепідготовки спеціалістів для нормування праці, широкого застосування сучасних методів та технічних засобів проектування технологічних процесів і розрахунків норм. Норма штучно-калькуляційного часу визначається за тими технологічними параметрами і режимами обробки, які закладає технолог у розроблюваній ним технологічній документації. Встановлення норми фактично продовження і логічне завершення процесу проектування технології виготовлення конкретного виробу. Це досить важлива ділянка роботи служб нормування праці на підприємствах, адже від того, наскільки точною є інформація про кількість норм, структуру та величину кожної, значною мірою залежить точність трудомісткості продукції загалом та окремих виробів. Без цього реальне оперативне планування і ефективність управління виробництвом не можливі. На діючому підприємстві організаційно-технологічні зміни відбуваються постійно. Змінюється номенклатура виробів та їх кількість, конструкція деталей і вузлів, удосконалюється технологія виробництва, впроваджуються нові методи і прийоми праці. Все це впливає на кількість і структуру норм праці, їх величину, а отже, і на трудомісткість виробів. Це зобов язує вести постійний ретельний облік наявних норм та змін, що відбуваються внаслідок оперативного перегляду. На великих підприємствах, що виробляють складну й трудомістку продукцію, звичайно, є багато цехів, дільниць, різ- 339

страждає якість норм через відсутність єдиного організаційного і методичного центру. Негативні наслідки може мати і велика залежність нормувальників від адміністрації цехів і дільниць, для яких місцевий інтерес важить більше, ніж інтереси всього великого підприємства як єдиного цілого. Змішана форма управління нормуванням праці це коли поряд з єдиним організаційно-методичним центром у великих цехах створюються бюро організації та нормування праці. Наприклад, між центром і цеховими бюро функції розподіляються таким чином, що відділ організації праці і заробітної плати здійснює загальне і методичне керівництво, встановлює норми на нову продукцію, а цехові бюро виконують усю поточну роботу щодо організаційно-нормативного обслуговування виробничого процесу: впроваджують нові норми, переглядають застарілі, вносять оперативні зміни до діючих норм, обліковують рівень виконання норм, трудомісткості, аналізують ефективність використання робочого часу тощо. За умов кваліфікованого управління змішана форма позбавлена багатьох недоліків, вона поєднує переваги централізованої і децентралізованої форми. Досвід ряду підприємств України переконує, що найефективнішим напрямом перебудови управління та організації нормування є створення спеціальних центрів продуктивності, коли об єднуються зусилля технологів, економістів, нормувальників для комплексної розробки типових технологічних і трудових процесів, карт організації праці з використанням обчислювальної техніки та мікроелементних нормативів часу. Важливим чинником удосконалення організації нормування праці та підвищення її ефективності виступає кваліфікація фахівців-нормувальників. Чисельність нормувальників визначається трудомісткістю виконання робіт, пов язаних з вивченням виробничих процесів, розробкою методики розрахунків норм праці і необхідністю створення місцевих нормативних матеріалів, виявленням резервів зростання продуктивності праці, проведенням обліку, перегляду та 338 при меншій кількості, знаходять оптимальне значення, за якого сума витрат буде найменшою. Коефіцієнт збігу К с, що входить до формули (23), залежить від кількості обслуговуваних верстатів і коефіцієнта зайнятості К з. Окрім правильного визначення кількості верстатів для багатоверстатного обслуговування, величезне значення мають вибір раціонального методу обслуговування, планування робочих місць і вибір маршруту робітника. Найбільшого поширення у промисловості набули сторожовий, маршрутний і маршрутно-сторожовий методи багатоверстатного обслуговування. При сторожовому методі робітник вибирає найзручніше місце для спостереження за дільницею і підходить до верстата, коли у цьому виникає потреба. Цей метод доцільний при обслуговуванні невеликої кількості верстатів або компактно розташованих автоматів (наприклад, у текстильній промисловості при обслуговуванні снувальних, шліхтувальних, тіпальних машин, а також автоматичних ткацьких верстатів кількістю до 16). При великій зоні обслуговування необхідна наявність спеціальних сигналізаційних пристроїв від верстатів. У машинобудуванні цей метод практикується при нециклічній системі роботи. При маршрутному методі робітник для виконання роботи обходить верстати за певним маршрутом. Цей метод застосовується повсюдно у разі як циклічної, так і нециклічної роботи, але за великої зони обслуговування. Маршрутно-сторожовий метод є поєднанням перших двох методів і застосовується переважно на дільницях з гарною оглядовістю. Розстановка обладнання і маршрут робітника для обслуговування верстатів мають забезпечувати: якнайменші переходи від верстата до верстата; можливість безперебійного і ритмічного обслуговування обладнання; 139

економію виробничих площ. Важливим елементом ефективної організації багатоверстатного обслуговування є раціональне планування, що забезпечує найкоротший маршрут переміщення робітника від верстата до верстата, хороший огляд всієї групи обладнання. Розміщення обладнання здійснюється залежно від особливостей обладнання та форми його обслуговування. Критерієм вибору того чи іншого планування є витрати часу на переходи робітника до верстатів (Т пер ). При кільцевому розташуванні устаткування і циклічному обслуговуванні 140 Т пер nl 0,015 хв, (24) де n кількість обслуговуваних верстатів, що обслуговуються; l середня відстань між верстатами, м; 0,015 хв норматив часу на 1 м переходу робітника від верстата до верстата. При лінійному розташуванні устаткування і циклічному обслуговуванні Т пер 2l (n 1) 0,015 хв. (25) При нециклічному обслуговуванні середній час переходу від верстата до верстата може визначатися по емпіричній залежності: Т пер l [1 + 0,333 (n 2)] 0,015 хв. (26) На рис. 29 показано різні способи типової розстановки обладнання, а на рис. 30 найпоширеніші маршрути робітникабагатоверстатника. На початку 70-х років ХХ ст. існували рекомендації щодо розміщення обладнання 1 : 1. При обробці великих і важких деталей верстати слід розташовувати якнайближче один до одного і впритул до транспортних засобів сковзала, рольганта, конвеєра. Якщо 1 Методические рекомендации по НОТ рабочих на промышленных предприятиях. М.: НИИ труда, 1966; Основные требования НОТ при проектировании предприятий, технологических процессов и оборудования. М.: НИИ труда, 1967. На підприємствах різних галузей України можна зустріти такі три форми управління нормуванням, як: централізовану, децентралізовану та змішану. Централізованою називають таку форму, коли управління нормуванням, відповідальність за якість норм і кадри нормувальників сконцентровані в єдиному центрі (відділі, бюро, лабораторії, групі). Найчастіше централізована форма управління нормуванням праці застосовується на тих підприємствах, де централізовано підготовку виробництва, зокрема конструкторську, технологічну та інструментальну. Це виправдовує себе на малих і середніх за кількістю працівників підприємствах з вузькою номенклатурою продукції. Централізована форма має цілу низку переваг. Вона сприяє широкому використанню обчислювальної техніки, забезпечує єдність методики нормування та вирівнювання напруженості норм, підвищення продуктивності праці нормувальників, їхню захищеність від некваліфікованого втручання у справи нормування деяких експансивних лінійних керівників. Основними недоліками централізованої форми управління нормуванням є певна відірваність від виробничих цехів, незавжди своєчасне реагування на їхні потреби щодо уточнення або перегляду норм та виправлення помилок нормувальників або технологів, обмежені можливості мати точну інформацію про фактичні затрати робочого часу, ефективність його використання, наявність і обсяги понаднормових робіт. Децентралізована форма управління нормуванням праці передбачає наявність кількох автономних центрів. Вона себе виправдовує лише на великих добре структурованих підприємствах (об єднаннях), коли окремі виробничі підрозділи мають замкнутий цикл і виробляють готову продукцію. За таких умов нормувальні підрозділи підтримують тісні контакти з безпосередніми виробниками, оперативніше реагують на їхні запити і потреби, але при цьому іноді 337

Оскільки на сьогодні природні ринково-конкурентні механізми регулювання виробничих відносин в Україні ще не сформувались, на державних підприємствах різко погіршився стан нормування праці. На багатьох підприємствах скорочено кількість фахівців-нормувальників, у зв язку з тривалими простоями норми трудових затрат перестали виконувати властиві їм функції. Однак рано чи пізно закон вартості і ринок усе розставлять на свої місця. В ринковоконкурентній боротьбі виживуть ті підприємства, для яких випуск відносно дешевої, високоякісної продукції буде першочерговою справою, об єктом номер один у повсякденних турботах. У вирішенні головних питань економічної діяльності підприємства в умовах ринку чільне місце посяде забезпечення прогресивності чинних норм затрат праці, а отже, і належна організація нормування. На промислових підприємствах України нині діє понад 10 млн норм трудових затрат. У зв язку з розширенням номенклатури продукції, скороченням життєвого циклу виробів, усе частішою їх заміною новими, кількість чинних норм праці з кожним роком збільшується. Водночас підвищуються вимоги щодо перевірки, заміни і перегляду норм праці. Світовий і вітчизняний досвід свідчить, що для забезпечення прогресивності таких норм щорічно слід переглядати не менш як 30 % їх загальної кількості. Все це зумовлює необхідність постійного вдосконалення організації нормування праці. Організаційні форми управління процесами нормування праці на підприємствах зумовлені характером, типом і масштабами виробництва, структурою і складністю технологічних процесів. На промислових підприємствах України, звичайно, провідна роль в управлінні нормуванням праці належить відділу організації праці і заробітної плати, який тісно співпрацює з відділами головного технолога, головного металурга, керівниками цехів та виробничих дільниць, з профспілковим комітетом. 336 паралельне кутове П-подібне перпендикулярне асиметричне лінійне кільцеве кільцеве Рис. 29. Способи планування розташування обладнання при багатоверстатному обслуговуванні маятниковий зигзагоподібний кільцевий поворотний подожньо-кільцевий кільцевий Рис. 30. Види маршрутів при багатоверстатному обслуговуванні 141

є можливість користуватися пристроями типу візків, що полегшують передачу деталі від верстата до верстата, то їх слід розташовувати в одну лінію, скорочуючи при цьому до мінімуму відстань між ними. 2. При обслуговуванні одним робітником трьох верстатів їх вигідно розташувати у вигляді букви П або трикутника, тим самим скорочуються зайві переходи, які мають місце при розташуванні верстатів у лінію. 3. При обслуговуванні багатоверстатником великої кількості верстатів слід прагнути до того, щоб розстановка обладнання дала змогу робітникові виконувати обходи по замкненому маршруту. Необхідно до цього додати, що у разі нециклічної роботи вирішальним чинником для вибору способу розміщення обладнання є забезпечення достатньо надійного огляду обслуговуваного обладнання. На жаль, ці рекомендації так і не переглядались з часу перебудови. Щодо вибору маршруту багатоверстатника, то він повинен бути якомога простішим, без зайвих поворотів, коротким і рівномірним. Залежно від розміщення обладнання довжина шляху може змінюватись (рис. 31). Якщо обслуговувані механізми розташовані на одному боці машини, то застосовують маятниковий маршрут. Під час обслуговування верстатів, розташованих у кілька рядів, коли робітник повинен виконувати роботи як з переднього, так і з заднього боку верстата, застосовують поворотний маршрут. За перший обхід робітник обслуговує всі верстати з одного боку, за другий з іншого. Цей маршрут нерідко використовують у текстильній промисловості під час обслуговування гребнечесальних машин періодичної дії, стрічкових і рівничних машин. При зигзагоподібному маршруті робітник переходить послідовно від верстата однієї лінії до верстата іншої лінії. Цей маршрут використовують прядильниці, обслуговуючи дві сторони, за невисокої обривності, адже за високої обривності цей маршрут неекономічний. 142 Питання для самоконтролю 1. Схарактеризуйте категорії персоналу, зайнятого управлінням підприємства. 2. Що становить зміст праці різних груп управлінського персоналу? 3. У чому полягають особливості нормування праці службовців? 4. Які показники застосовують на практиці до нормування праці різних груп службовців? 5. Які методи нормування праці службовців? 6. Назвіть види норм і нормативів, застосовуваних для нормування праці службовців. 7. У чому полягає відмінність нормування управлінців та робітників? 8. Назвіть особливість нормування управлінського персоналу. 9. Як визначається середньоспискова чисельність управлінців? 10. Чому розроблення нормативу чисельності управлінського персоналу недоцільне для конкретного підприємства? 11. Які методи нормування управлінського персоналу? 12. Назвіть види норм та нормативів, які застосовуються для нормування праці управлінців. 2.9. Організація нормування праці на підприємствах Практична реалізація заходів щодо розроблення та впровадження прогресивних трудових норм вивчення передових методів та прийомів праці, аналізу використання робочого часу та виконання багатьох інших функцій нормування праці вимагає такої побудови служб нормування і організації їх роботи, які відповідали б сучасним вимогам становлення ринкових відносин в Україні. За командно-адміністративного управління економікою ще в 30-х роках була створена і десятиліття функціонувала розгалужена і досить жорстка централізована система управління нормуванням праці. 335

При цьому слід брати до уваги специфіку підготовчих операцій фахівців, яка випливає з необхідності обдумування отриманої роботи, вивчення необхідних інструкцій, положень, довідників, спеціальної літератури. Основні операції пов язані з аналізуванням інформації, її переробкою, розрахунками, складанням графіків, таблиць, документів, інструкцій, довідкових матеріалів тощо. Завершальні операції передбачають самоконтроль отриманих розробок, передавання їх керівникові, виправлення матеріалів за його вказівками і т. ін. Крім того, до підготовчо-завершальних операцій, безумовно, входить підготовка робочого місця фахівця до роботи та прибирання зайвих паперів, книг тощо наприкінці робочого дня, здавання їх до архіву, бібліотеки і т. ін. Продукт праці рядових службовців (технічних виконавців) це зведення інформації, перенесення її з одних носіїв на інші, типова регламентована аналітична чи графічна її обробка, розрахунки типових показників, коефіцієнтів, сум та інше, необхідних як основа для вироблення управлінського рішення фахівцями та керівниками. Норму часу становить сума тривалості підготовчозавершальних операцій, тривалості основних і допоміжних операцій, регламентованого відпочинку (якщо він потрібен, наприклад, при роботі з ПЕОМ) та перерв на особисті потреби. Норма часу на однорідні операції фахівців-службовців складається з відповідних витрат часу, а саме: 334 Н чф t пз + t осн + t доп + t в + t ос, (66) де Н чф норма часу на роботи, що виконуються фахівцем; t пз тривалість підготовчо-завершальних операцій; t осн та t доп тривалість основних і допоміжних операцій; t в та t ос тривалість внутрішньозмінних відпочинків (якщо вони потрібні) та перерв для особистих потреб. Таким чином, нормування праці службовців менш досконале, ніж нормування праці більшості робітників. І варіант ІІ варіант ІІІ варіант ІV варіант V варіант VI варіант VIII варіант Довжина шляху робітника (у метрах) 2,75 2,90 4,00 4,35 4,50 5,10 6,25 Рис. 31. Довжина шляху робітника залежно від розміщення обладнання Найбільшого поширення у промисловості при багатоверстатному обслуговуванні набув кільцевий маршрут. Він скорочує довжину шляху і час обходу обслуговуваної дільниці, зменшує перерви у роботі верстатів, забезпечує їх рівномірне обслуговування. Тому за циклічної роботи, під час обслуговування більш як трьох верстатів, зазвичай використовують кільцевий маршрут. Іноді робітнику, який обслуговує велику кількість обладнання за складним маршрутом, важко запам ятати послідовність переходів. Для полегшення цього процесу доцільно застосувати спеціальну сигналізацію, запрограмовану відповідно до встановленого маршруту. Усі робочі прийоми багатоверстатника можна поділити на три групи: 143

циклічно повторювані технологічні дії (наприклад, встановлення і зняття деталі, знімання виробленої пряжі або тканини); прийоми з усунення неполадок, що виникли через недосконалість технологічного процесу (заміна інструмента, який вийшов з ладу, ліквідація обриву нитки); прийоми з обслуговування робочого місця (чищення верстатів, прибирання стружки та ін.). Циклічно повторювані прийоми рівномірно розподілені за часом і виконуються у наперед встановленій послідовності. Інші робочі прийоми можуть плануватися не менш чітко. Наприклад, встановлення у машинобудуванні регламенту профілактичної зміни ріжучого інструменту дає можливість виконувати цю роботу циклічно. Дії з обслуговування робочого місця також можуть бути розподілені у часі, а також складено графік їх виконання. Щодо робіт з усунення неполадок, то має бути вироблений порядок, що знижує до мінімуму простої обладнання. 144 Питання для самоконтролю 1. Що являє собою багатоверстатне обслуговування? 2. Коли виникає необхідність у багатоверстатному обслуговуванні? 3. Назвіть відомі робочі прийоми багатоверстатника. 4. Які існують види маршрутів при багатоверстатному обслуговуванні? 5. Як перевіряється економічність багатоверстатного обслуговування? 1.10. Аналіз та оцінювання ефективності організації управлінської праці В умовах ринку підприємство є самостійною господарською одиницею, призначеною для вирішення виробничоуправлінських завдань (виготовлення і реалізація продуктів і Конкретні значення цих факторів не завжди можна точно виміряти, тому найчастіше у їх ролі використовують значення техніко-економічних показників виробничого процесу. Використовуючи методи математичної статистики значення цих показників та відповідної чисельності фахівців обробляють для встановлення наявності стійких зв язків впливу найважливіших факторів на трудомісткість робіт і, таким чином, на норматив чисельності фахівців. Нормування чисельності професіоналів і рядових фахівців у функціональних підрозділах також залежить від дії факторів, що найбільш істотні для окремого конкретного функціонального підрозділу, зумовлюють зміст, складність, періодичність та обсяг робіт конкретного фахово-функціонального спрямування. Продукт праці фахівця диференційована, перероблена, інтегрована, проаналізована інформація і вироблені на її основі рішення, програма, план, прогноз виробничої діяльності, удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці, фінансово-економічних заходів підвищення ефективності і рентабельності функціонування фірми. Усі зусилля фахівців будь-якого підрозділу спрямовуються на своєчасну та якісну підготовку управлінських рішень. Тому чисельність тих із них, праця яких містить переважно творче начало, досить складно розрахувати на основі нормування тривалості окремих операцій. Найчастіше вона встановлюється за методом математичної статистики з урахуванням впливу провідних факторів (аналогічно розрахунку чисельності функціональних керівників). Працю фахівців, що має більш конкретний характер, з меншою часткою творчої праці, зі стабільними, часто повторюваними, однорідними операціями, може бути пронормовано на основі спостереження за тривалістю підготовчо-завершальних, основних та допоміжних операцій з урахуванням нормативної тривалості внутрішньозмінного відпочинку (якщо він потрібен) та особистих потреб. 333

Через наявність особливостей у змісті праці керівних працівників ця група персоналу поділяється на лінійних керівників та керівників функціональних підрозділів, що зумовлює дещо різні підходи до нормування чисельності адміністративно-управлінського апарату підприємства. При встановленні лінійно-ієрархічних рівнів управління (чисельності лінійних керівників на кожному ступені) на практиці найчастіше застосовують норми керованості. Ними регламентується максимальна чисельність осіб, підлеглих одному керівникові. За нормою керованості встановлюється й оптимальна кількість структурних підрозділів, що може бути закріплена за одним лінійним керівником. При цьому виходять із професійної складової роботи підрозділу та з того, що обсяг роботи керівника зростає пропорційно кількості підпорядкованих йому об єктів чи осіб. У нормах керованості для кожної посади мають бути відображені організаційнотехнічні особливості праці у підрозділі. Встановлюючи чисельність функціональних керівників, слід враховувати фахову складність робіт, обсяг та різноманітність закріплених за керівником функцій, періодичність їх повторення протягом доби, тижня, місяця, кварталу, року. Все це залежить від факторів, що загалом впливають на трудомісткість обсягів управлінської праці. Ці фактори можна поділити на такі групи: фактори, що впливають на продуктивність перероблюваної інформації визначаються рівнем організації, механізації, автоматизації та комп ютеризації управлінської праці, а також психофізіологічними та санітарно-гігієнічними умовами її здійснення, змістом перероблюваної інформації; фактори, що впливають на обсяг перероблюваної інформації визначаються системою, методами і структурою управління підприємством, типом і характером виробництва, номенклатурою і характером продукції, розвиненістю внутрішньо- і зовнішньоекономічних виробничих зв язків та ін. 332 послуг) і отримання прибутку. Залежно від поставленої мети і філософії підприємства будується менеджмент підприємства. Для кожного структурного підрозділу добираються і формуються трудові колективи, члени яких повин ні забезпечувати ефективну, високопродуктивну роботу, виконувати поставлені виробничі завдання якісно і у встановлені терміни. Особливе місце на підприємстві займають менеджери фахівці-управлінці. До спеціалістів, які організовують і супроводжують трудовий процес від ідеї до реалізації, впливають на результати діяльності всього колективу, в ринкових умовах господарювання висуваються особливі вимоги. Вони повинні мати глибокі знання, бути гнучкими, оперативними, здатними своєчасно реагувати на зміну господарської обстановки, вміти маневрувати ресурсами, погоджувати виробництво із сучасними вимогами, використовуючи вітчизняний і зарубіжний досвід, знаходити оптимальні рішення у конкретних ситуаціях. Фахівці поділяються за функціями управління, основними з яких є: планування, організація, координування, стимулювання, контроль. До організації праці керівників, інженерів, конструкторів, маркетологів, менеджерів висуваються особливі вимоги, які ґрунтуються на напрямах організації управлінської праці (див. рис. 32). До сучасних напрямів організації управлінської праці належать: розробка та забезпечення впровадження раціональних форм поділу і кооперації праці (розробка відповідно до ринкових вимог структури управління, положень про структурні підрозділи, карт організації праці, посадових інструкцій спеціалістів); створення умов для ефективної організації і обслуговування робочих місць інженерно-технологічний супровід (сучасне проектування та планування, добір і розстановка організаційно-технологічного оснащення, вибір методів і форм раціонального обслуговування); 145

Формування цілей і завдань підприємств Визначення функцій і змісту праці управлінського персоналу Рис. 32. Основні напрями діяльності з удосконалення організації праці управлінського персоналу та підвищення ефективності управління підприємством 146 Побудова і вдосконалення організаційної структури управління Вдосконалення форм поділу і кооперації праці управлінського персоналу Вдосконалення інформаційного і документаційного забезпечення управлінських процесів Проектування раціональної технології виконання управлінських робіт Вдосконалення нормування праці управлінського персоналу Комплексне використання чинників зростання продуктивності праці Поліпшення організації робочих місць управлінського персоналу Комплектування і раціональне використання управлінських кадрів Оцінювання і аналіз кінцевих результатів діяльності підприємства Соціальний розвиток колективу Створення сприятливих умов праці управлінського персоналу Комп ютеризація управлінських процесів і вдосконалення засобів управлінської праці Комплексна оцінка результатів праці управлінського персоналу Вдосконалення механізму мотивації праці управлінського персоналу Вдосконалення ринкового механізму господарювання Умовні позначення: напрями діяльності з удосконалення організації праці управлінського персоналу; напрями діяльності з підвищення ефективності управління під- приємством Важливе місце в сучасному нормуванні праці посідає нормування праці керівників, яке необхідне для встановлення науково обґрунтованої їх чисельності в конкретних підрозділах та на підприємстві загалом. В обов язки цієї групи працівників входить виконання певного кола функцій управління. Кожна функція управління складається з керівних робіт комплексів взаємопов язаних, взаємозалежних та взаємозумовлених дій, що виконують підрозділи апарату управління або окремі виконавці. Вони супроводжуються конкретним результатом керівним рішенням в усній або письмовій формі (наказ, розпорядження, аналіз, пропозиція та ін.). Керівні роботи, як і виробничий та трудовий процеси, складаються з операцій комплексів взаємопов язаних дій (прийомів, розумових процесів), однорідних за характером, стабільних за змістом, які відрізняються тим, що їхні результати не мають самостійного значення, а використовуються як вихідні матеріали для виконання подальших операцій (реєстрація документа, заповнення бланків, розрахунки показників, складання графіків, діаграм, пошук інформації в картотеках та літературі, складання карт та інших носіїв інформації, введення інформації до комп ютера, складання програми обробки інформації тощо). Операції складаються з елементарних дій, прийомів, кожний з яких не має самостійної мети і набуває значення лише в комплексі з іншими елементами (тобто з мікроелементами, що становлять операцію). Значення фізичної праці у виробленні управлінського рішення (що значно більшою мірою є результатом розумової праці) нормування праці за тривалістю дій, прийомів, комплексу прийомів та операцій доцільне лише для тієї групи працівників адміністративно-управлінського апарату, зміст праці яких становлять заздалегідь встановлені за обсягом і послідовністю досить прості розумово-ручні операції технічного обслуговування процесу управління, тобто для технічних виконавців. 331

Основа дослідницьких методів вивчення й аналіз усіх виконуваних робіт на основі фотохронометражних спостережень безпосередньо в аналізованих підрозділах. Наступна обробка даних про витрати робочого часу зазвичай проводиться шляхом побудови фактичного й раціонального балансів витрат робочого часу. Аналізуючи результати спостережень, використовують також і сучасні математичні методи: лінійне програмування для розподілу робіт між окремими співробітниками; теорію масового обслуговування; моделювання процесу обслуговування для обліку нерівномірного надходження робіт. Таким чином, існує ціла низка методів нормування управлінської праці, які можна представити у вигляді схеми, поданої на рис. 62. 330 МЕТОДИ НОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ Метод мікроелементного нормування WF work factor MCD master clerical date MNT method time management Метод аналітичного нормування Класифікація управлінських робіт з витратами робочого часу за допомогою: спостережень, фотографії, самофотографїї, хронометражу Метод статистичного нормування Моделювання за допомогою кореційнорегресійного аналізу Рис. 62. Систематизація методів нормування управлінського персоналу Метод експертного нормування Формування нормативів групою висококваліфікованих фахівцівекспертів розробка технології виконання робіт, проектування та забезпечення впровадження передових прийомів і методів праці, забезпечення робочих усім необхідним для продуктивної праці організація трудового процесу; забезпечення заходів щодо підвищення кваліфікації і перепідготовка спеціалістів (визначення потреби у фахівцях (кількість, структура, рівень кваліфікації), відбір, підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації); створення умов для розвитку і вдосконалення нормування праці, оцінки і стимулювання праці (вивчення використання робочого часу, вибір і встановлення норм часу, норм обслуговування, кількості, визначення штатів структурних підрозділів, розмірів окладів, преміювання, оцінювання ефективності праці); створення сприятливих та безпечних умов праці і здійснення постійного контролю за ними (впровадження новітніх санітарно-гігієнічних і естетичних умов праці; усунення важких фізичних і шкідливих робочих рухів, зниження монотонності, нервової напруги); підвищення активності та відповідальності, дотрим ня виробничої та трудової дисципліни. Відповідність сучасним (ринковим) тенденціям у розвитку країни, розробка та впровадження зазначених напрямів дають змогу вдосконалювати структуру управління виробництвом, раціоналізувати використання робочого часу, механізувати працю, процеси організації і оснащення робочих місць, удосконалити діловодство, системи інформації, що сприяє поліпшенню санітарно-гігієнічних і психологічних умов праці, підвищенню культурно-технічного рівня працівників. Праця управлінців різних рангів потребує великої уваги і напруження. Її відносять до розумової праці, хоча поділ трудової діяльності на розумову і фізичну значною мірою умовний, оскільки в будь-якій праці більшою чи меншою мірою присутні як фізичні, так і розумові навантаження. 147

Особливостями переважно розумової праці, найтиповішим прикладом якого слугує інженерна праця, є висока питома вага нервово-психічних навантажень; розмаїття і часта змінюваність робочих динамічних стереотипів; вища порівняно з фізичною працею частка творчості та більший ступінь відповідальності; відсутність речовинного результату праці. Водночас з фізіологічної точки зору розумова праця характеризується обмеженістю рухливості організму працівника; низьким рівнем перебігу фізіологічних процесів асиміляції та дисиміляції, що призводить до певних негативних змін кістково-м язової системи, а також систем дихання та кровообігу. Складність проблем, пов язаних з удосконаленням організації праці, полягає в тому, що розумова діяльність, викликаючи втому, не супроводжується таким великим витрачанням енергії, яке спостерігається при фізичній праці. Величину розумового стомлення важко визначити. За даними соціологів і лікарів, фізична або м язова перевтома зрештою призводить до неможливості продовжувати діяльність. Проте період відновлення після фізичної роботи досить короткий. При цьому ритмічне фізичне навантаження певним чином зміцнює здоров я людини і сприяє підвищенню її працездатності. Розумова праця не має пристосувальних реакцій. Нервове стомлення, викликане тривалим зосередженням, напругою органів слуху, зору, розумовою діяльністю, психологічними конфліктами, не призводить до повного припинення роботи. Навпаки, воно викликає перезбудження, агресію та негативні емоції. Такий стан не зникає сам собою разом із закінченням робочого часу. Він може тривати довго, зберігаючись навіть у періоди сну та відпочинку. Особливістю праці спеціаліста є обробка потоку інформації одного з п яти факторів виробництва. У зв язку з цим найважливішим напрямом організації праці працівників апарату управління є визначення оптимального потоку інформації та технології її обробки. Ці процеси включають сприйняття, обробку, фіксацію та зберігання обробленої інформа- 148 де Ч с середньооблікова чисельність службовців, осіб; Т сумарна трудомісткість усіх закріплених за аналізованим підрозділом робіт, нормо-годин; Ф пл корисний фонд часу одного працівника, год; К вн запланований відсоток виконання норм; К з оптимальний коефіцієнт завантаження роботою службовців (може бути строго розрахований для деяких категорій службовців. В інших випадках він визначається за допомогою експертних оцінок фахівців і даних про питому вагу втрат часу через нерівномірність надходження завдань на виконання робіт у попередні періоди). Нормативи чисельності, децентралізації робіт, числа підлеглих, обслуговування й співвідношень чисельності застосовується для визначення необхідної чисельності службовців загалом по підприємству, по функціям керування і посадам, а також для встановлення співвідношень між різними категоріями службовців. Цей метод використовується при наявності відповідних нормативних матеріалів, розроблених у галузевому або міжгалузевому розрізі. Нормативи централізації, числа підлеглих, обслуговування й співвідношень чисельності застосовуються у випадку, коли потрібно розподілити чисельність між підрозділами різного рівня підпорядкованості й розрахувати співвідношення між окремими категоріями працівників (керівниками й виконавцями, інженерами й техніками та ін.). Такі нормативи розраховуються за формулами. Однак нормативні співвідношення і число підлеглих можуть задаватися у вигляді середніх величин або у вигляді нерівності. Так, норма числа підлеглих для старшого майстра може дорівнювати трьом (або бути меншою трьох). Нормування праці з використанням дослідницьких методів застосовується для робіт, що відрізняються специфікою організаційно-технічних умов їхнього виконання в різних підрозділах, а також в умовах, коли відсутні нормативи або досягнуто вищого рівня організації праці, ніж передбачено нормативами. 329

відносною величиною співвідношень, або у відсотках. Вони можуть розроблятися для різних категорій службовців (співвідношення між інженерами й техніками, керівниками і фахівцями та ін.); нормовані завдання це встановлені на основі нормативів часу обсяги робіт, які повинні виконувати виконавці за певний календарний відрізок часу з дотриманням установлених вимог до якості результатів праці. Нормовані завдання можуть установлюватися фахівцям і технічним виконавцям, у праці яких переважають періодично повторювані роботи. В умовах колективної форми організації праці доцільне встановлення колективного нормованого завдання (наприклад, конструкторській бригаді, зайнятій конструюванням складної частини виробу). Аналітико-розрахункові методи нормування праці диференціюються й відповідно до видів застосовуваних нормативних матеріалів. Нормування праці за нормативами і нормами часу застосовується зазвичай на простих, стабільних, повторюваних роботах, а також для нормування багатьох конструкторських, технологічних і проектних робіт. Для проектних робіт використаються укрупнені нормативи часу. Нормування праці службовців за допомогою нормативів часу має багато спільного з нормуванням праці робітників. При нормуванні праці службовців, так само як і робітників, розраховуються норми часу на окремі повторювані операції (роботи), потім визначається трудомісткість усіх робіт як сума добутків виконання окремих робіт на їхню кількість, а після цього чисельність службовців. Для розрахунку чисельності службовців застосовується формула: 328 Т Ч с, (65) Ф пл К вн К з ції. Отже, одним з обов язкових і характерних елементів трудового процесу спеціалістів є раціональна організація діловодства. Обсяг документообігу постійно зростає. З метою зниження витрат робочого часу керівників і спеціалістів на роботу з документацією, виключення виконання не властивої їм трудомісткої роботи треба максимально комп ютеризувати процеси роботи з інформацією. Необхідно також оптимізувати оснащення робочих місць спеціалістів забезпечити їх необхідними засобами і предметами праці, зручним їх розміщенням. Це дає можливість з найменшою напругою сил людини за максимального навантаження на засоби праці у найкоротші терміни переробляти інформацію, приймати оптимальні управлінські рішення. Ефективне використання робочого часу, плідність діяльності працівників розумової праці залежать від того, наскільки правильно побудоване їхнє ділове спілкування. Воно включає ділове листування, телефонні розмови, встановлення безпосередніх ділових контактів. Удосконалення телефонного спілкування передбачає, щоб предмет розмови був конкретним, змістовним і нетривалим; ділова телефонна розмова не повинна тривати більш як 5 6 хв; правильний вибір часу для телефонної розмови; використання відповідної форми звертання. Техніка встановлення безпосередніх ділових контактів важливий елемент ділового спілкування. Ведення ділових розмов також потребує дотримання певних правил, від чого залежить результат ділових переговорів. Спираючись на практичний досвід, можна умовно виокремити два основні типи ділових розмов: інформаційний, метою якого є отримання бажаної інформації; дискусійний, коли кожний із партнерів обстоює свою позицію. Від типу ділових розмов залежать форма їх проведення та особливості підготовки до них. Саме підготовка до ділової розмови забезпечує її ефективність. 149

У ряді вищих навчальних закладів викладають дисципліну Етика ділового спілкування, яка дає навички як треба організовувати бесіди, вести ділові переговори тощо. Тому не будемо детально зупинятися на цьому питанні. Умови праці спеціаліста залежать від стану приміщення, розташування і підготовленості його робочого місця. Стан приміщення характеризується чистотою, оснащеністю, колірним оформленням, звуконепроникністю, температурним режимом, запахом. Правильна освітленість має особливе значення для роботи. Наприклад, заміна ламп розжарювання на люмінесцентні підвищує продуктивність праці на 17 %, приблизно на такий самий відсоток підвищується продуктивність праці при використанні економламп. Наявність чистих шибок на 5 15 %, а зручне розміщення джерел освітлення на самому робочому місці на 10 30 %. Важливо також (згідно з принципами охорони праці) аби між кольоровістю штучного освітлення і колірним рішенням інтер єру дотримувалася певна нормативна відповідність. Невіддільною складовою оптимальної організації праці робітників розумової праці є створення нормальних психофізіологічних і санітарно-гігієнічних умов праці (відсутність шуму, різких запахів, температурних перепадів тощо). При організації праці робітників апарату управління доцільно використовувати досвід застосування типових проектів організації праці. Вони є найефективнішими при створенні робочих місць керівників підрозділів, виробничих відділів і служб на підприємствах. Кількісне оцінювання рівня організації управлінської праці можна визначити за такими коефіцієнтами: використання раціональних методів праці; організація робочих місць; суміщення трудових функцій; нормування праці та ін. Так, коефіцієнт використання раціональних методів управлінської праці (К р.мп ) характеризує питому вагу працівників, 150 звичай, орієнтують на існуючий темп роботи в аналізованому підрозділі. Аналітико-розрахункові методи нормування праці можуть диференціюватися залежно від виду нормативних матеріалів. Виокремлюють сім видів нормативних матеріалів: нормативи часу регламентовані витрати часу на виконання одиниці нормованого виду роботи або її елемента в певних організаційно-технічних умовах. На відміну від норм, нормативи визначаються на якийнебудь вид роботи, а не на конкретну роботу. Крім того, нормативи можуть бути розраховані на кілька варіантів того самого виду роботи, а норми встановлюються на строго певні умови; нормативи чисельності регламентована чисельність працівників, необхідна для якісного виконання тієї чи іншої функції у певних організаційно-технічних умовах; нормативи централізації робіт регламентоване відношення чисельності працівників апарату управління підприємства до загальної чисельності службовців за функціями управління або загалом по підприємству; нормативи числа підлеглих (використовуються замість термінів норма або норматив керованості ) або працівників, що обслуговуються; регламентована чисельність керованих або працівників (підрозділів), що обслуговуються, якими в певних організаційно-технічних умовах повинен управляти (обслуговувати) один працівник (нормативи чисельності робітників, підлеглих майстрові механообробної дільниці); нормативи співвідношень чисельності різних категорій службовців регламентована величина співвідношення чисельності різних категорій службовців, що забезпечує найкраще використання нормованих працівників відповідно до рівня їхньої кваліфікації. Нормативи співвідношень чисельності виражаються або 327

домісткості запланованих (чи вже виконаних) робіт, відповідних за складністю кваліфікації службовця, до корисного фонду його робочого часу; ступінь завантаження виконавця нормованими роботами визначається як відношення трудомісткості всіх запланованих (чи вже виконаних) робіт згідно з установленими нормами робіт (що належать до конкретної функції керування) до корисного фонду робочого часу службовця. Цей показник найбільш узагальнений і дає змогу аналізувати витрати керівної праці. Проте без оцінки ступеня завантаження основними роботами неможливо об єктивно проаналізувати інтенсивність праці керівника чи фахівця; ступінь використання робочого часу виконавця визначається виключенням з робочого часу суми так званих формальних втрат робочого часу (простої, виконання робіт, що не належать до функцій даного працівника, та ін.) і відношенням решти тривалості часу до тривалості робочого часу. Однак аналіз цих показників вказує на те, що всі вони мають значні недоліки. Тому при нормуванні праці робітників підприємства більш продуктивним є впровадження аналітико-розрахункових і аналітико-дослідницьких методів. Аналітико-розрахункові методи ґрунтуються на попередній розробці нормативних матеріалів. Вони набули найбільшого поширення, оскільки менш трудомісткі й дають змогу проводити порівняння напруженості праці різних колективів і окремих виконавців. Аналітико-дослідницькі методи засновані на безпосередньому вивченні витрат часу в аналізованому підрозділі. З їх допомогою в будь-якому підрозділі можуть бути встановлені витрати праці, що враховують специфічні особливості роботи аналізованого виконавця або колективу. Однак оскільки ці методи ґрунтуються на вивченні витрат часу, вони, за- 326 які виконують трудові операції, що їх регламентують типові проекти організації праці. Він розраховується за формулою: Ч К р.мп = с V ф, (27) Ч о V п де Ч с чисельність спеціалістів, для яких розроблено і затверджено процедуру та інші документи, що регламентують послідовність, методи і засоби виконання трудових операцій; Ч о середньооблікова чисельність спеціалістів у відділі, службі; V ф обсяг роботи, фактично виконуваної відповідно до затверджених процедур, гр. од.; V п обсяг роботи, щодо якої затверджено процедури, гр. од. Кількісне оцінювання застосовують для того, щоб забезпечити певний рівень ефективності роботи управлінського персоналу. Працювати ефективно означає домагатися кращих результатів за менших витрат праці, часу і коштів. Проте, коли йдеться про апарат управління, ефективність його діяльності розглядається у вузькому та широкому аспектах. У вузькому аспекті ефективність роботи апарату управління підвищується, коли на виконувані його працівниками роботи витрачається менше живої праці, коли скорочуються трудовитрати, час виконання робіт, праця висококваліфікованих і високооплачуваних працівників замінюється працею менш кваліфікованою. У широкому можна казати про підвищення ефективності роботи апарату управління, коли завдяки правильній організації його роботи поліпшуються також показники, що характеризують роботу керованих ним об єктів у зв язку з підвищенням обґрунтованості, своєчасності, якості управлінських рішень. Точні кількісні оцінки і розрахунки ефективності можна зробити тільки у першому випадку. Для цього розроблено низку методик розрахунку економічної ефективності заходів НОУП 1. 1 Методика расчета экономической эффективности мероприятий по НОТ. М.: НИИ труда, 1979; Методика определения экономической эффективности организационных проектов. М.: ВНИИ оргтехники, 1981 и др. 151

Економічну ефективність зазвичай розраховують двічі: на першій стадії розробки оргпроекту, коли вже визначені його об єкт, мета і методи аналізу, приблизний обсяг робіт і витрат матеріальних і людських ресурсів, розраховується планова ефективність для обґрунтування пропонованих проектних рішень; на другій після упровадження оргпроекту розраховується його фактична ефективність. На жаль, реальність сьогодення свідчить про те, що обґрунтування проектних рішень не завжди ґрунтується на детальних розрахунках, які б дали змогу оцінити реальну економічну ефективність. Низький рівень відповідальності і вимог часом призводить до недоцільних організаційних проектів. Основними загальними показниками економічної ефективності заходів організації праці, що визначають доцільність їх упровадження, є зростання продуктивності праці та річний економічний ефект (економія приведених витрат). Річний економічний ефект Е р розраховується у гривнях за формулою: Е р = (С 1 С 2 ) В 2 Е н З ов, (28) де С 1 та С 2 вартість одиниці роботи до і після впровадження заходу (поточні витрати); В 2 річний обсяг робіт після впровадження заходу в натуральному виразі (документів, карт, копій, рядків і т. ін.); Е н нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (величина, зворотна нормативному терміну окупності Т ов ; З ов одноразові витрати, пов язані з розробкою і впровадженням заходів. Нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності Е н для заходів щодо НОП встановлений і дорівнює 0,15, нормативний термін окупності Т ов 6,7 року. При визначенні економічної доцільності того чи іншого заходу потрібно враховувати час, за який окупаються витрати на його впровадження. Захід вважається економічно ефективним, якщо термін окупності одноразових витрат не перевищує нормативний. Термін окупності одноразових витрат Т ов визначається відношенням одноразових витрат (З ов ) до річної економії від зниження вартості робіт, отриманої в результаті впроваджен- 152 чатку відбирають найбільш значущі чинники, які впливають на трудомісткість конкретної функції управління, а отже, і на чисельність управлінців. Такими чинниками можуть бути, наприклад, кількість робітників, чи одиниць технологічного устаткування, вартість активної частини основних фондів, обсяг капітальних вкладень та ін. Далі на підставі статистичного матеріалу математичними методами виводяться статистичні залежності між рівнем впливових чинників і кількісним складом управлінців. Загальна формула такої залежності має вигляд: Y a 0 + a 1 X 1 + a 2 X 2 + a 3 X 3, (64) де Y чисельність працівників по конкретній функції управління; a 0 постійний коефіцієнт рівняння регресії; a l, а 2, а 3 коефіцієнти регресії; Х 1, X 2, Х 3 значення чинників. Нормативи чисельності управлінців можуть розроблятися не тільки за кожною функцією управління, а й за групами функцій і за окремими видами робіт, і за посадами. Нормативи чисельності зазвичай визначають за нормативними таблицями, а дані таблиць розраховують на основі формул. Якщо для якоїсь категорії управлінців відсутні якісні нормативи чисельності або вони застаріли у зв зку з тим, що змінилось попереднє співвідношення основних впливових чинників, то на підприємстві встановлюють власні місцеві нормативи. Для цього треба ретельно вивчити склад робіт, технологію їх проведення, взаємозв язки управлінців у процесі виконання закріплених обов язків, уточнити склад робіт і технологію їх виконання і тільки після цього шляхом хронометражних спостережень або, застосовуючи мікроелементні нормативи, визначити норми часу на конкретні роботи. На практиці при нормуванні праці керівників, фахівців та інших службовців застосовують такі показники: ступінь завантаження виконавця основними роботами визначається як відношення нормативної тру- 325

цифічними психофізіологічними законами, що практично не підлягають зовнішньому контролюванню, їх можна оцінити лише опосередковано за складністю праці (що, своєю чергою, ще не має однозначної методики оцінювання), її інтенсивністю та якістю. І оскільки вимірювання всіх цих показників стосовно розумової праці дуже проблематичне, то й нормування цієї праці не таке конкретне, як нормування праці робітників. І що більшою є частка творчої складової, то складніше здійснювати нормування і то приблизнішим воно буде. У господарській практиці відносно управлінців найчастіше застосовують окрім норми часу та чисельності ще й норму виробітку (креслярі, копіювальники, друкарки) та норми підлеглості (чисельність робітників, підпорядкованих одному майстрові), а також норми співвідношення між різними кваліфікаційно-посадовими групами працівників (між майстрами і старшими майстрами, між інженерами і техніками). Основними об єктами нормування праці управлінців є функції управління, конкретні управлінські роботи, управлінські процедури і операції, мікроелементи операцій. Залежно від характеру і змісту виконуваних управлінцями функцій, стану поділу і кооперування праці, масштабів виробництва та ряду інших чинників застосовують диференційовані та укрупнені методи нормування. Диференційовані методи використовують стосовно тих категорій управлінців, у яких зміст виконуваних функцій досить стабільний, а одні й ті самі роботи повторюються більш-менш регулярно. На основі диференційованих методів нормування у багатьох галузях промисловості створені трудові нормативи на конструкторські, креслярські, технологічні, копіювальні, друкарські роботи, а також на роботи, виконувані економістами, бухгалтерами, товарознавцями, менеджерами з продажів, логістами тощо. Методами укрупненого нормування визначають чисельність управлінців за функціями управління. Для цього спо- 324 ня заходів з НОП. Величина, зворотна терміну окупності, називається коефіцієнтом ефективності Е: З ов Т ов = ; (29) (С 1 С 2 ) В 2 (С Е = 1 С 2 ) В 2, (30) З ов де С 1 і С 2 вартість одиниці роботи відповідно до і після впровадження заходу з наукової організації праці, яка відображає витрати живої праці на її виконання; В 2 річний обсяг робіт. Як уже зазначалося, предметом праці працівників апарату є інформація, зазвичай зафіксована на носіях, тобто документація; одиницею роботи є або весь документ, наприклад наказ, лист, реєстраційна карта та інше, або його окремі частини рядки, графи, розділи. Щоб визначити необхідні для виконання одиниці роботи трудовитрати, потрібно тим чи іншим методом (ФРД 1, методом моментних спостережень, хронометражем) встановити середній час, який витрачається на цю одиницю роботи (у годинах, частіше у хвилинах), до впровадження заходу з організації праці та після нього. Для визначення вартості одиниці роботи потрібно обчислити вартість однієї робочої години тієї категорії службовців, які беруть участь у цій роботі до і після впровадження заходу з організації праці (ОП). Це можуть бути різні категорії управлінських працівників, наприклад, до упровадження заходу з ОП фахівець: інженер (товарознавець, маркетолог), економіст та інші, після упровадження технічний працівник, наприклад, технік, експедитор, менеджер. Для визначення вартості одиниці роботи річний фонд заробітної плати (у грн.) ділиться на річний фонд робочого часу (в год). Якщо 1 ФРД Фотографія робочого дня. 153

потрібно визначити вартість однієї хвилини, то результат (у грн) ділиться ще на 60. Отримані величини множать на відповідну кількість годин (або хвилин), яка відповідає трудовитратам на одиницю роботи до і після впровадження заходу з ОП. Для встановлення показника (С 1 С 2 ) у більшості випадків цього достатньо, якщо носій інформації, а також його вартість не змінюються, тому її можна не враховувати. Одноразові витрати З ов є капітальними витратами, що виражаються у вартості оргтехніки і обладнання, які купуються для здійснення заходів з ОП, або ж організаційними витратами на розробку нових методів роботи, оплату праці розробників, оргпроектантів і т. ін. Розглянемо приклад розрахунку економічної ефективності від впровадження заходів з організації праці (ОП). Приклад. Робочі місця службовців оснащені письмовими столами і стільцями старої конструкції і недостатнім набором засобів малої оргтехніки. Заходи ОП передбачають вдосконалення 20 робочих місць одночасно з їх оснащенням: столами спеціальної конструкції і більшої місткості; зручними кріслами з регульованими по висоті спинками, сидіннями та підлокітниками; необхідними засобами оргтехніки. Витрати часу і засобів, необхідні для розрахунку ефективності, наведені в табл. 10. 154 Показник Витрати на впровадження заходу Витрати часу: Вихідні дані для розрахунку Умовні позначення Одиниця виміру Таблиця 10 Кількість 1 2 3 4 З ов грн 2000 виробництва, тим більше зусиль потрібно для координування праці численних працівників, машин, механізмів, технологічних потоків. Усе це в сукупності відокремлює діяльність з отримання та обробки поточної інформації, її аналізу й переробки в нову інформацію від безпосередньо виробничих функцій, пов язаних з впливом на матеріальні об єкти праці. Діяльність, яка пов язана з розробкою та використанням виробничих програм і яка полягає у здійсненні комплексу операцій з обробки виробничої інформації, називається управлінською, а зайнятих нею працівників зараховують до апарату управління. Продуктом їхньої праці є інформація, яку використовують як провідник впливу органів управління на виробництво, а електронними помічниками слугують ділові органайзери, щоденники, журнали, електронні секретарі та ін. (рис. 61). Ділові органайзери і планувальники MyLife Organized LeaderTask tipcat Timeo for Mobile dotask! Ділові щоденники і журнали Aquasys RetroActive Times Professional Checkіt Advanced Diary Efficient Diary Рис. 61. Електронні помічники Сортувальники пошти і електронні секретарі Exiland Assistant Effexis Achieve Planner Microsoft Office Live Workspace Microsoft Office Outlook On-Schedule v6.2 Ускладнює процес нормування праці керівників та фахівців те, що в їхній роботі значущості набувають елементи творчої праці, що ґрунтуються на інтенсивній розумовій діяльності. Творчі процеси проходять за складними і спе- 323

продукції за рахунок своєчасного вирішення фахових проблем. Зміст праці службовців значно відрізняється від змісту праці робітників, тому що функціональне призначення кожної з цих груп персоналу різне. Зміст праці керівників полягає в управлінні персоналом на різних ієрархічних рівнях підприємства: від робітників та службовців до керівників підрозділів, служб, відділів, їх заступників. Зміст праці професіоналів і фахівців це своєчасне й повне постачанні фахової інформації для забезпечення ритмічного та безперебійного ходу технологічного виробничого процесу і функціонування економічного механізму підприємства загалом і окремих його структурних підрозділів. Зміст праці інших службовців (технічних виконавців) полягає в обслуговуванні інформаційних потоків у технічній, технологічній та економічній сферах функціонування підприємства. Відповідно до зростання обсягу виробництва збільшується обсяг робіт за всіма цими функціями, що викликає розростання адміністративно-управлінського апарату підприємства. Тому нормування праці службовців створює засади науково обґрунтованого встановлення чисельності цієї групи персоналу, обмеження необґрунтованого її зростання, скорочення надлишкових витрат праці, робочого часу (і, відповідно, заробітної плати). Однак при цьому не повинні виникати так звані вузькі місця на тій чи іншій ділянці управлінської, фахової чи службової праці. Сучасне виробництво не може функціонувати без інформації на всіх етапах виготовлення продукції, починаючи з етапу підготовки виробництва й забезпечення виробничого процесу, закінчуючи етапами її рекламування, просування до споживача, реалізації та надання підсумкової оцінки господарській діяльності підприємства загалом. Чим значніші поділ та кооперування праці, концентрація та спеціалізація 322 Закінчення табл. 16 1 2 3 4 на пошук необхідної інформації протягом року: до впровадження заходу; t 1 год 115 після впровадження заходу t 2 год 49 на придбання канцприладдя: до впровадження заходу; t 3 год 5,5 після впровадження заходу t 4 год 4,1 Кількість робочих днів у році Ф день 229 Середньогодинна заробітна плата працівника управлінського апарату S грн 0,8 Відрахування на соцстрах % 8 Величина амортизаційних відрахувань % 7 Витрати на поточний ремонт З р грн 100 Допоміжні розрахунки 1. Економія робочого часу, год: (115 + 5,5) 20 (49 + 4,1) 20 = 1348. 2. Відносна економія фонду заробітної плати, грн.: 1348 0,8 = 1078,4 3. Економія по відрахуваннях на соцстрах, грн.: 1078,4 0,08 = 86,27 4. Збільшення амортизаційних відрахувань, грн.: 2000 0,07 = 140. Розрахунок економічної ефективності 1. Річний економічний ефект, грн.: Е р = 1078,4 + 86,27 140 100 0,15 2000 = 624,67. 2. Термін окупності витрат, роки: 155

156 2000 Т ов =. 624,67 Таким чином, у нашому прикладі термін окупності склав 3 роки і 2 місяці. Питання для самоконтролю 1. Особливості організації праці спеціалістів, їх соціальноекономічна природа, характер і зміст. 2. Основні напрями раціональної організації праці спеціалістів. 3. Поділ і кооперація праці спеціалістів за технологічною і кваліфікаційною ознаками. 4. Порівняйте робоче місце керівника, маркетолога, менеджера з продажів або менеджера з персоналу, економіста. 5. Розкрийте сутність процесу організації та обслуговування робочих місць спеціалістів різних рівнів. 6. У чому полягають сприятливі умови праці для працівників апарату управління? 7. Як визначити кількісну оцінку рівня організації управлінської праці? 8. Які чинники впливають на ефективність управлінської праці? 9. Які основні показники економічної ефективності заходів з ОП? 10. Як розраховується економічна ефективність заходів з ОП? 1.11. Умови, дисципліна, охорона і стимулювання праці У процесі праці людина може зазнавати дії шуму, вібрації, температури, вологості, руху повітря, домішок, що містяться у повітрі, тощо. Чинники зовнішнього середовища, напри- клад, шум і вібрація, є сильними подразниками нервової системи людини. За несприятливих зовнішніх умов працівники витрачають багато енергії не на безпосереднє виконання роботи, а на пристосування до цих умов та їх подолання. Ча- ництва у складі відповідних економічних, планових, обліково-фінансових, постачальних, маркетингових та інших підрозділів. Залежно від рівня підготовки розрізняють фахівців вищої і середньої кваліфікації. Перші здійснюють керівництво виробничо-технічними і творчими процесами, другі є виконавцями робіт. Фахівці можуть бути головними, провідними, старшими або мати категорію, яка характеризується номером. Старший фахівець, крім виконання своїх звичайних обов язків фахівця, може координувати і консультувати групу колег. Провідний спеціаліст виконує ті самі обов язки, що й старший, але здійснює також методичне керівництво, а головний координує роботу провідних і старших фахівців. У західних фірмах особливо талановитих фахівців, навіть якщо для них на певний момент немає роботи, часто тримають про запас без чітко визначених обов язків. Для них існує навіть спеціальний термін дикі гуси. Третю підгрупу в цій групі утворюють інші працівники, що належать до технічних виконавців (службовців). Вони займаються підготовкою й оформленням документів, обліком, контролем, господарським обслуговуванням (наприклад, касири, діловоди, архіваріуси, коменданти). Особливості складу управлінських функцій зумовлюють групування управлінського персоналу відповідно до змісту і складності цих функцій для подальшого нормування праці. Найдоцільнішим є таке визначення груп управлінського персоналу: лінійні керівники здійснюють загальне керівництво працівниками підлеглої їм структури управління виготовленням продукції (цехами, дільницями, змінами, бригадами, ланками); функціональні керівники здійснюють фахове керівництво підлеглими спеціальними підрозділами (відділами, бюро, лабораторіями), діяльність яких спрямована на забезпечення безперебійного виробництва 321

7. Чи впливає на методику визначення норм витрат праці характер участі робітника? 8. У яких випадках застосовують графоаналітичний метод? 320 2.8. Нормування праці управлінського персоналу До категорії управлінського персоналу в широкому розумінні статистика відносить усіх працівників, які зайняті на виробництві переважно розумовою працею. Закономірність розвитку виробництва товарів і послуг є такою, що питома вага чисельності управлінського персоналу поступово зростає, а робітників, зайнятих переважно фізичною працею, зменшується. Ця обставина вимагає вдосконалення методів нормування праці управлінського персоналу з метою досягнення оптимальної їх чисельності. За характером трудових функцій персонал підприємства поділяється на робітників і службовців. Службовці здійснюють організацію діяльності людей, управління виробництвом, адміністративно-господарські, фінансово-бухгалтерські, постачальницькі, юридичні, дослідницькі та інші функції. Службовці належать до професійної групи осіб, зайнятих переважно розумовою, інтелектуальною працею. Вони поділяються на кілька підгруп. Насамперед це керівники, які здійснюють функції загального управління. Умовно розрізняють такі їх рівні: вищий (підприємства загалом), середній (основних структурних підрозділів), нижчий (працюючий з виконавцями). До керівників належать заступники і головні фахівці. Іншою найчисленнішою підгрупою службовців є професіонали і фахівці різного профілю, а саме: професіонали і фахівці, які здійснюють інженернотехнічні функції забезпечення виробництва у складі відповідних технічних, технологічних, конструкторських відділів, бюро, лабораторій; професіонали і фахівці, які здійснюють економічні, організаційні та фінансові функції забезпечення вироб- сто втома з являється не так від виконуваної роботи, як від несприятливих умов праці. Наприклад, встановлено, що виробничий шум, який перевищує санітарні норми, розпорошує й притупляє увагу працівників, унаслідок чого на 10 15 % знижується продуктивність праці, підвищується виробничий травматизм. Умовами праці називаються чинники виробничого процесу і виробничого середовища, що впливають на працездатність робітника підприємства. Виробничі умови праці це сукупність елементів виробничого середовища, що впливають на працездатність і здоров я людини у процесі її діяльності. Отже, полегшення праці та оздоровлення виробничого се редовища одні з основних завдань організації праці. У процесі праці людина відчуває на собі дію різних чинників, які можна об єднати в три групи: психофізіологічні зумовлені конкретним змістом трудової діяльності, самим характером певного виду праці. До них належать фізичне та нервово-психічне навантаження, монотонність, темп і ритм праці; санітарно-гігієнічні умови виробничий мікроклімат, стан повітряного середовища, шум, вібрація, ультразвук, різні види випромінювань, освітлення, контакт з водою, мастилами, токсичними речовинами та інше, санітарнопобутове обслуговування на виробництві; естетичні архітектурне, конструкторське і художнє оформлення інтер єру, виробничого обладнання, оснащення робочих місць і виробничого одягу, озеленення, функціональна музика. Таким чином, поняття умови праці складається із сукупності трьох груп елементів: психофізіологічних, санітарно-гігієнічних та естетичних, що впливають на людину, а завданням організації праці у цій сфері є приведення цих складових елементів умов праці в оптимальний стан, аби вони не викликали порушень функцій життєдіяльності людського організму. При цьому на формування самих умов 157

праці впливає ціла низка чинників, які мають розгалужену систему. Чинники, що формують умови праці та впливають на них, наведено на рис. 33. нормативно-правові 158 Соціальноекономічні економічні соціально-психологічні суспільно-політичні Чинники формування умов праці засоби праці Техніко-організаційні предмети і продукти праці технологічні процеси організація виробництва організація праці організація управління Природні Рис. 33. Укрупнена класифікація чинників формування умов праці Умови праці безпосередньо впливають на ступінь її тяжкості, напруженості та стомлюваності. Тяжкість фізичної праці визначається насамперед витратами фізичної енергії людини в процесі роботи. Умови праці оцінюються за шістьма кате-горіями, відповідно до яких визначаються пільги та компенсації працівникам. У широкому значенні слова під тяжкістю праці розуміють ступінь сукупної дії всіх чинників, що становлять умови праці. Це поняття застосовується як до фізичної, так і до розумової праці. Під впливом конкретних умов праці формується той чи інший якісно визначений функціональний стан організму людини. Він може бути нормальним або патологічним, між географічні геологічні біологічні Підставивши ці дані в систему рівнянь: отримуємо: Звідси: n n n 2 a x + b x = xy ; 1 1 1 n n 2 a x + nb = y, 1 1 71,50a + 18,0b 4,91; 18,0a +6b 1,44. 1, 44 18, 0a b = = 0, 24 2, 00a. 6 Підставивши цей вираз у перше рівняння, визначаємо коефіцієнт а: 71,50a + 18,0(0,24 3,00a) 4,91; 0, 53 a = = 0, 33 ; 17, 50 b 0,24 3,00 0,033 0,15. Отже, рівняння нормативної залежності матиме вигляд: Y 0,033x + 0,15; t 0,033р + 0,05. Питання для самоконтролю 1. Назвіть відомі методи та способи нормування праці. В чому їх особливість? 2. Назвіть найрозповсюдженіші методи побудови емпіричних залежностей при розробці проекту трудових нормативів. 3. Ознаки класифікації аналітичних методів. 4. У чому полягає різниця між механічно-обґрунтованими та досвідно-статистичними методами? 5. Для чого потрібна операційна технологічна карта? 6. Назвіть методи нормування витрат праці. 319

X 0, 5 ср = + 1, 5 + 2, 5 + 3, 5 + 4, 5 + 5, 5 18, 0 = = 3, 0 ; 6 6 0, 16+ 0, 19+ 0, 15+ 0, 26+ 0, 28+ 0, 3 1, 44 Y ср = = = 0, 24. 6 6 6. Визначаємо положення нормативної лінії на графіку. Для цього необхідні X max > X ср та Y max > Y ср, а також X min < X ср та Y min < Y ср : 3, 0 X = + 4, 5 + 5, 5 0, 26+ 0, 28+ 3, 0 = 4, 3 ; Y = = 0, 28 ; max max 3 3 0, 5 X = + 1, 5 + 2, 5 0, 16+ 0, 19+ 0, 25 = 1, 5 ; Y = = 0, 2. mіп mіп 3 3 7. Визначаємо тангенс кута нахилу нормативної лінії за формулою: Ymax Ymin 0, 28 0, 2 0, 08 tgα = = = = 0, 03. X max X min 4, 3 1, 5 2, 8 Величина вільного члена визначається з графіка. Тоді рівняння Y ax + b матиме вигляд: t 0,03р + 0,15. 8. Перевіряємо правильність побудови нормальної лінії, застосовуючи метод найменших квадратів: Вимірювання Х Y XY X 2 1 0,5 0,16 0,080 0,25 2 1,5 0,19 0,385 2,25 3 2,5 0,25 0,625 6,25 4 3,5 0,26 0,910 12,25 5 4,5 0,28 1,260 20,25 6 5,5 0,30 1,650 30,25 7 18,0 1,44 4,91 71,50 якими перебуває граничний стан, що характеризується різним ступенем переходу від нормального до патологічного. За основний критерій визначення стану організму в процесі праці прийнято так званий ефект Сеченова. Сутність цього ефекту полягає в наступному: якщо трудовий процес відбувається у сприятливих умовах, то при переключенні з одного виду діяльності на інші показники фізіологічних функцій поліпшуються, а працездатність відновлюється швидше й повніше, ніж за пасивного відпочинку (позитивний ефект); у разі несприятливих умов праці ці показники наприкінці роботи, при переході від однієї діяльності до іншої, погіршуються порівняно з показниками, що мали місце до початку роботи, або їх середньозмінним рівнем (негативний ефект). Відповідно до медико-фізіологічної класифікації, розробленої НДІ праці на основі зазначених критеріїв, усі умови праці умовно поділяють на шість категорій тяжкості. У табл. 11 наведено показники, що характеризують ці категорії. При проектуванні трудових процесів потрібно забезпечити умови праці, що формують тяжкість робіт не вищу за другу категорію. Третя категорія хоча й допустима, але потребує створення особливих режимів праці і відпочинку. Робіт вищих категорій тяжкості слід уникати, тобто необхідно вживати активних заходів для радикального поліпшення умов праці. А для цього треба постійно аналізувати умови праці. Структуру такого системного аналізу наведено на рис. 34. Тяжкість праці визначається не тільки загальними витратами фізичних зусиль при виконанні робіт, а й величиною витрат енергії за одиницю часу (наприклад, за годину), тобто ступенем інтенсивності (напруженості) праці, а також іншими чинниками, наприклад, рівнем організації робочих місць, робочою позою, рівнем монотонності праці, ступенем механізації процесів та ін. 318 159

Таблиця 11 Показники, що характеризують категорії тяжкості робіт (за матеріалами НДІ праці) Наслідки Виробничо зумовлена захворюваність Виробничий травматизм Ознаки якісного стану організму Тривалість періоду відновлення фізіологічних показників після закінчення роботи Феномен розгальмовування диференціювань Парадоксальні реакції Ефект Сеченова наприкінці робочого дня або тижня Групи чинників умов праці (психофізіологічні, санітарно-гігієнічні, естетичні) Якісний стан організму Категорія тяжкості робіт 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Відсутній Ні Від кількох хвилин до однієї години Завжди відсутні Завжди відсутній Завжди позитивний Оптимальні (найсприятливіші) Перша Нормальний Ні Відсутній або мінімальний Відсутній Відсутні До трьох годин Позитивний або відсутній (показники не змінюються) Нормальні (сприятливі) Друга Нормальний Нижче за середньогалузевий рівень Нижче за середньогалузевий рівень Відсутній Відсутні До початку наступного робочого дня Позитивного ефекту немає, у частини працівників з являється негативний ефект Не зовсім сприятливі за однією з груп чинників Третя Граничний Ф max 5, 0 n = + 3= + 3= 6. 0, 5 Ф min 2. Визначаємо інтервал між двома суміжними значеннями чинника: Ф І = = max Ф min 5, 0 0, 5 n 1 6 1 = 0, 9 кг (можна округлити до 1,0). 3. Знаходимо конкретні значення чинника в кожному з інтервалів. З урахуванням округлення матимемо (кг): Ф 1 0,5; Ф 4 0,5 + 1 3 3,5; Ф 2 0,5 + 1 1,5; Ф 5 0,5 + 1 4 4,5; Ф 3 0,5 + 1 2 2,5; Ф 6 0,5 + 1 5 5,5. Згідно з цими значеннями чинника виконуються хронометражні вимірювання допоміжного часу на встановлення заготівок. 4. Для визначення нормативної лінії графоаналітичним методом наносимо точки з існуючими координатами на графік з рівномірними шкалами, оскільки досліджувана залежність має лінійний характер. По осі Х відкладаємо масу заготівки р, по осі Y час на її встановлення. Y хв 0,30 0,25 0,20 0,15 (Х max ) (Х cр Y ср ) (Y max ) (Х min ) (Y min ) 0 0,5 1,0 1,5 2,0 2,5 3,0 3,5 4,0 4,5 Х, кг 5. Знаходимо середньоарифметичне значення для незалежної змінної (маса заготівки) Х ср і залежної змінної (час) Y ср : 160 317

Час, хв 1,6 1,4 1,2 1,0 0,8 0,6 0,4 0,2 0 100 200 300 400 500 600 700 800 900 операції. Необхідно також вивчити, як будуються графіки, як встановлюється залежність між змінами різних чинників, яка допустима величина розсіювання, причини розсіювання і т. ін. Після обробки, апробації та внесення уточнень нормативні дані оформлюються у вигляді таблиць, графіків, довідників та ін. Розглянемо приклад обробки з використанням відповідного математичного апарату. Приклад. Знайти нормативну залежність графоаналітичним методом для визначення допоміжного часу на встановлення заготівки в кондуктор на свердлувальному верстаті. Маса заготівок може бути 0,5,.., 5,5 кг. З хронометражних спостережень часу на встановлення заготівок маємо лінійну залежність: маса заготівки Р, кг 0,5; 1,5; 2,5; 3,5; 4,5; 5,5; час на встановлення Y, хв 0,16; 0,19; 0,25; 0,26; 0,28; 0,30. Розв язання. 1. Визначаємо кількість вимірювань впливаючих чинників (чинником Ф є маса заготівки): β Довжина обпилювання, мм Рис. 60. Застосування графоаналітичного методу на прикладі нормування обпилювання вручну 1 2 3 4 5 6 7 8 9 На середньогалузевому рівні або дещо вище На середньогалузевому рівні або дещо вище Наявний Відсутні До початку наступного робочого дня Негативний у більшості випадків Четверта Граничний Несприятливі за двома з трьох груп чинників Вище за середній рівень по галузях і певному підприємству Вище за середній рівень по галузях і певному підприємству Наявні Показники не завжди відновлюються до початку наступного робочого дня; у більшості відновлюються після вихідного дня Важкі порушення диференційованого гальмування; грубі зміни робочого динамічного стерео типу Несприятливі Спотворений або негативний П ята Патологічний Вище за середній рівень по галузях і певному підприємству Вище за середній рівень по галузях і певному підприємству У більшості не відновлюються до початку наступного робочого дня, а у декого й після вихідного дня Яскраво виражені Раптові, гострі, дуже важкі патологічні реакції Шоста Патологічний Несприятливі Можливий гострий розвиток важких захворювань з ураженням життєво важливих органів 316 161

Об єкт управління Позитивні економічні і соціальні результати Сприятливі умови праці Негативні економічні і соціальні результати Несприятливі умови праці Небезпечні та шкідливі чинники Елементи умов праці (санітарно-гігієнічні, санітарнопобутові, психофізіологічні, соціально-психологічні) Чинники формування умов праці (соціальноекономічні, організаційнотехнічні, природнокліматичні) Робоче місце Підоб єкти системи Зворотний зв язок Суб'єкт управління Керуючі впливи Рис. 34. Структура системного аналізу умов праці як комплексного об єкта управління Серед методів побудови емпіричних залежностей найпошире ніші графоаналітичний і математико-статистичний методи. Графоаналітичний метод застосовується переважно за невеликої кількості дослідних точок. Він швидкий в реалізації, але точність його невелика. Математико-статистичний метод застосовують під час обробки великих масивів даних в умовах автоматизації процедури розрахунків, завдяки чому досягається максимальна точність. Основними завданнями графоаналітичного методу є: виявити закономірності залежності витрат часу від тих чи інших факторів (параметрів); визначити величину витрат часу на виконання того чи іншого елемента роботи або заданого обсягу робіт. Цей метод дозволяє визначати як лінійні: так і нелінійні (ступeневі) залежності: y ax + b, (62) y ax n. (63) Основою для графоаналітичного методу є графік дослідних точок досліджуваного процесу (роботи) (див рис. 60). За формулою: Т ах + b, b 0,3 (за побудовою). T tg a i b ( β )= = 1, 5 = 0, 3 = 0, 0015, l i 800 Т 0,0015 l + 0,3. Графоаналітична обробка результатів спостережень має на меті визначити вплив різних чинників на нормативні значення часу виконання конкретної операції. Здійснюється така обробка в системі координат на площині з рівномірними або логарифмічними шкалами. На вертикальну вісь Y зазвичай наносять значення часу, а на горизонтальну X значення чинника, що впливає на тривалість виконання певного елемента 162 315

Вибір конкретних методів створення трудових нормативів залежить від характеру технологічних процесів, співвідношення машинного і ручного часу, повторюваності операцій і т. ін. Процес розроблення трудових нормативів здійснюється у шість послідовних етапів: 1) підготовча організаційно-методична робота; 2) збір первинної інформації, проведення полігонних спостережень і лабораторних досліджень; 3) аналіз і обробка результатів досліджень, складання нормативних таблиць, графіків, формул, оформлення проекту збірки нормативних матеріалів; 4) експериментальна перевірка проекту трудових нормативів на підприємствах; 5) коригування нормативних матеріалів за результатами експериментальної перевірки; 6) затвердження, тиражування і розсилка нормативів зацікавленим підприємствам і організаціям. У більшості випадків для обробки результатів спостереження рекомендуються два методи: 1) графоаналітичний метод середньоарифметичного знаходження нормативної лінії; 2) метод найменших квадратів (математико-статистичний). Із цих двох методів точнішим є другий, хоча він більш складний і трудомісткий. Найчастіше його використовують для обробки результатів дослідження роботи обладнання. Для створення нормативів допоміжного часу та нормативів виконання ручних і механізованих операцій доцільно користуватися графоаналітичним методом середньоарифметичного визначення нормативної лінії. Нормативні таблиці будуються на основі зібраних вихідних даних. Можливе безпосереднє використання результатів спостережень або побудова на їх основі розрахункових (емпіричних) залежностей, які охоплюють весь досліджуваний діапазон. 314 Під час аналізу умов праці особлива увага приділяється оцінці тяжкості праці. При цьому до уваги беруться ті елементи умов праці, які реально впливають на працівника на певному робочому місці. Таблиці з критеріями бальної оцінки елементів умов праці дають можливість з достатнім наближенням оцінити стан умов праці та ступінь їхнього впливу на організм. При цьому кожний елемент критеріїв отримує кількісну оцінку в балах від 1 до 6. Загальна бальна оцінка тяжкості праці визначається за формулою: n 6 X І т X + X опр опр = i 10, (31) i 1 (п 1) 6 де І т бальна оцінка (інтегральна) тяжкості праці на робочому місці; X опр елемент умов праці, що отримав найвищу оцінку в балах; X n i= 1 i сума колективної оцінки (у балах) біологічно активних елементів умов праці без X опр ; n кількість елементів умов праці. Категорія тяжкості праці визначається на основі приведеної інтегральної (бальної) оцінки умов праці (табл. 12). Таблиця 12 Категорія тяжкості праці Інтегральна (бальна) оцінка елементів умов праці до 18 І ІІ ІІІ IV V VI від 19 до 33 від 34 до 45 від 46 до 53 від 54 до 59 від 59,1 до 60 Для вирішення багатьох питань, наприклад, диференціації зарплати за умовами праці, потрібно враховувати тривалість дії того чи іншого фактора. У цих випадках враховується фактична тривалість дії елементів за формулою: X факт Х max t еп, (32) де X факт бальна оцінка елементів умов праці з урахуванням тривалості впливу; Х mах максимальна бальна оцінка умов 163

праці при впливанні цього елемента протягом усього робочого дня (зміни); t en питома вага часу впливу елемента у загальній тривалості робочого дня (зміни) дорівнює 1,0 (за 1,0 прийнято 8-годинний робочий день 480 хв). Об єктивна оцінка стану і змін умов праці однаковою мірою необхідна як для розробки, упровадження заходів щодо поліпшення умов праці й оцінки їх соціально-економічної ефективності, так і для правильного обґрунтування пільг і компенсацій, наданих робітникам та службовцям, зайнятим на важких фізичних роботах, а також на інших роботах, пов язаних із впливом шкідливих факторів на організм людини. Останніми роками дедалі чіткіше простежується тенденція виокремлення умов праці в особливу галузь науки і практики. Праця (а, відповідно, і її умови) здійснюється у межах різних систем: з одного боку, людина машина (технологічний процес), людина середовище, людина машина (технологічний процес) середовище, а з іншого людина колектив суспільство, людина суспільство природа. Перші три системи щодо умов праці характерні для виробничого місця, дільниці, цеху, виробництва, а останні дві для вищого рівня, тобто підприємства, галузі, регіону. Усі зазначені системи праці пов язані з цілим комплексом наукових дисциплін і практичних напрямів (рис. 35). Такий зв язок свідчить про те, що для вирішення проблем умов праці необхідний комплексний і системний підхід, результати якого слід обов язково враховувати у практичній роботі підприємств. Проектування виробничих об єктів, розробка нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працівників повинні здійснюватися з урахуванням вимог щодо організації праці. При вдосконаленні організації праці велике значення має збільшення продуктивності праці за рахунок створення сприятливих умов праці, які забезпечують підвищення працездатності та сприяють збереженню здоров я трудящих. 164 % робітників 60 50 40 30 20 10 < 90 90-99 100-109 110-119 120-129 Діапазон виконання норм Рис. 59. Розподіл робітників за ступенем виконання норм Цех 1 Цех 2 Цех 3 сумарна кількість виконаних нормо-годин за звітний період до фактично відпрацьованого часу: Tнорм.ф П = 100. (61) T кал Важливим моментом у вдосконаленні нормування праці є розроблення трудових нормативів на елементи трудових процесів, характерних для різних виробництв. Щоб не сталася помилка, яка може призвести до великих втрат, вони мають бути точними й правильно розрахованими. У процесі розробки трудових нормативів дослідники нерідко стикаються з великою кількістю різноманітних технологічних процесів та операцій, які необхідно всебічно проаналізувати і звести до порівняно невеликого числа найбільш типових і раціональних прийомів роботи. Для визначення факторів, які впливають на тривалість машинного і ручного часу, встановлення прогресивних режимів роботи обладнання часто доводиться технологічні процеси підрозділяти на короткі повторювані елементи операцій (трудові прийоми, дії, рухи, технологічні переходи). 130-139 140-149 >15 313

Середня величина напруженості норм визначається як середнє арифметичне і є характеристикою напруженості даної групи норм: 1 n γ = γ, (56) n i = 1 i де n загальна кількість оцінюваних норм. Крім того, потрібно розрахувати інтервал (діапазон значень), в якому з імовірністю 0,95 (тобто 95 %) лежить істинне значення напруженості норми. Необхідність розрахунку інтервалу істинних значень зумовлена наявністю в нормі вимірювальної помилки. Інтервал вірогідності розраховується як: 312 σ γ γ = γ ±2, (57) n де σ γ середньоквадратичне відхилення напруженості групи норм: γ γ σ γ = = n 2 2 ( i ) n i 1. (58) n 1 Облік виконання норм проводиться за окремими робітниками (працівниками), операціями (зазвичай у масовому виробництві), за ділянками, цехами і підприємствами загалом (рис. 59). Основні показники виконання норм (%): кількість виготовлених деталей (виробів) до норми виробітку: П H ф H 100 ; (59) в норма штучного часу до фактично витраченого часу на обробку деталі (випуск виробу): П T T 100 ; (60) Соціоекологія Управління виробництвом Економіка праці Культура праці Організація виробництва Організація праці Безпека життєдіяльності 5 4 2 1 Умови праці Культура виробництва 3 Техніка безпеки Психологія праці Гігієна праці Фізіологія праці Технічна естетика Виробнича санітарія Ергономіка Охорона праці Умовні позначення систем: 1 людина машина (технологічний процес); 2 людина середовище ; 3 людина машина (технологічний процес) середовище ; 4 людина колектив суспільство ; 5 людина суспільство природа Рис. 35. Зв язок умов праці з окремими напрямами науки, техніки і виробництва Працездатність це коли організм людини у змозі витримувати енергетичні, фізичні, нервово-психічні та емоційні навантаження протягом заданого періоду часу. Залежить вона від статі, віку, стану здоров я, рівня кваліфікації та 165

умов праці людини. Як відомо, працездатність кожної людини змінюється протягом доби, тижня, року і залежить від тривалості відпрацьованого часу, інтенсивності та тяжкості праці, наявності перерв для відпочинку, їх тривалості та чергування з періодами праці. Продуктивність праці тим вища, чим вищий рівень працездатності людини. Узагальнена крива працездатності людини протягом робочого дня прийнято подавати у вигляді графіка (рис. 36), який наведено у багатьох підручниках. Однак залежно від психічного стану людини, її відношення до роботи, рівня організації праці, цей графік змінюватиметься. Недарма за кордоном усе частіше повторюють, що характерним стало бажання більше працювати, у зв язку з чим з явився термін трудоголік. Лікарі б ють на сполох, бо вважають це хворобою, яку слід серйозно лікувати. Як видно з рис. 36, працездатність людини протягом робочого дня нестабільна. Динаміка працездатності становить ламану криву, яка йде вгору, наростає протягом перших го- 166 Y 100 80 60 40 20 Період впрацьовування Період стійкої працездатності Період появи і наростання стомлюваності (працездатності) Обідня перерва 0 1 2 3 4 5 6 7 8 Період впрацьовування Період стійкої працездатності Період появи і наростання стомлюваності працездатності Рис. 36. Приблизний графік працездатності протягом робочої зміни (Y працездатність, %; X години робочої зміни) X при проведенні хронометражу потрібно обирати працівника чи працівників, які мають середньопрогресивний рівень виробітку (вище середнього рівня, але нижче кращих показників). Також вводиться поняття рівної напруженості норм. Рівнонапруженими нормами є такі норми, для яких виконується умова рівності напруженості різних норм: γ 1 γ 2 γ 3... γ n. Розрахунковий показник напруженості норми, що набуває значення більше одиниці свідчить про завищену напруженість, менше одиниці про недостатню напруженість стосовно даних організаційно-технічних умов. Аналіз напруженості норм залежить від його мети і використовуваних критеріїв. При цьому зазвичай вирішуються два завдання: оцінити напруженість норми, встановленої цим методом (досвідно-статистичним, аналітично-розрахунковим, аналітично-дослідницьким, математико-статистичним), або в даному структурному підрозділі, або для даного виду робіт; порівняти напруженість норм, встановлених двома (і більше) методами нормування, або в двох (і більше) структурних підрозділах, або для двох (і більше) видів робіт. Результатом вимірювань є чинна або встановлювана норма, а також результати хронометражу. Навіть у випадку, коли норма встановлюється аналітично-розрахунковим шляхом, вона повинна враховувати дієві організаційно-технічні умови. Як і будь-який вимірювальний процес, нормування, а отже, і норма, несе в собі певну похибку, яка залежить від точності вимірювань і вимірювальних приладів. Найбільший інтерес представляє порівняння не окремих норм, а оцінка та аналіз досить великих груп норм, враховуючи при цьому не тільки номінальні значення напруженостей, а й ряд інших факторів. 311

Визначаючи норму часу (виробітку) для апаратних процесів, до уваги береться можливість максимального завантаження робітника-апаратника допоміжними роботами. Окремі особливості визначення норм є і при нормуванні роботи багатоверстатників. При цьому норми розраховуються із застосуванням коефіцієнтів (зайнятості, суміщення професій). Розглянуті методи нормування праці визначають умови, що забезпечують рівну напруженість норм, під якою розуміють рівність об єктивних передумов (можливостей) для однакового рівня виконання норм 1. Досягнення рівної напруженості досить складна проблема, для вирішення якої потрібні: єдність методів і способів нормування праці; єдність нормативних матеріалів для розрахунку норм і методів дослідження витрат робочого часу; достатня кваліфікація технологів і спеціалістів з питань нормування праці; можливість практичної реалізації проектної технології, організації праці та виробництва; матеріальна і моральна зацікавленість робітників, інженерно-технічних працівників та керівників виробництва у високій якості норм праці. Одним з найважливіших показників оцінювання якості норми є напруженість норми. Визначається вона як співвідношення необхідного (фактичного) часу (Ч ф ) на виконання роботи до встановлюваної норми (Н). 310 Ч ф γ = H. (55) Час, фактично необхідний для проведення робіт, визначається шляхом хронометражу операції (роботи), якість норм на яку перевіряється. Об єктом для спостереження 1 Коли на підприємстві говорять про м'які або жорсткі норми, то мають на увазі можливий рівень їх виконання. дин, потім на якийсь час залишається на досягнутому рівні і дещо знижується до обідньої перерви. Ці фази повторюються і після обідньої перерви. Причому після обіду фаза входження у робочий стан протікає швидше. Однак фаза стійкої працездатності нижча за рівнем і менш тривала, ніж до обіду. У другій половині робочої зміни зниження працездатності відбувається швидше, що пов язано з глибшим стомленням або недостатнім рівнем організації праці. Наявність таких графіків на підприємствах дає змогу раціоналізувати режими праці та відпочинку працівників, оскільки рівень працездатності людини характеризується, з одного боку, зміною продуктивності праці, а з іншого фізіологічними змінами в організмі. Взявши до уваги стомлюваність робітників, у другій половинробочого дня слід передбачати на 15 % менше навантаження, ніж у першій. З урахуванням фізіологічних рекомендацій навантаження при годинному графіку роботи має розподілятися приблизно так, як наведено в табл. 13. Розподіл навантаження протягом зміни Година роботи 1 2 3 4 5 6 7 8 Відсоток навантаження від середньогодинного за зміну Таблиця 13 Середньогодинне навантаження за зміну 90 100 115 110 100 110 90 85 100 Ритмічність праці робітників протягом зміни, тижня, місяця, року досягається поліпшенням оперативно-виробничого планування, яке дає змогу погоджувати роботу всіх окремих його частин, забезпечити рівномірне завантаження робітників протягом певного періоду. При організації праці на робочому місці доставку деталей, матеріалів необхідно здійснювати партіями відповідно до графіка обслуговування. У разі роботи на конвеєрі темп роботи регулюється за допомогою програму- 167

вання швидкості руху конвеєрної стрічки або створення ліній з вільним темпом роботи. При варіюванні темпу роботи коливання швидкості руху стрічки не повинні перевищувати середнього темпу більш як на 10 15 %. Розрахунок ефективності впроваджуваних режимів праці та відпочинку подано у Додатку 13. Умови праці повинні проектуватись з урахуванням відмінностей працівників підприємств за статтю, віком, станом здоров я, кваліфікацією, психологічними, фізіологічними та соціальними характеристиками. Для цього використовуються рекомендації Міжнародної організації праці, загальнодержавні, галузеві, регіональні норми, а також норми, розроблені для підприємств. Крім того, існує ряд директивних документів, що регламентують умови праці, санітарні норми проектування підприємств, будівельні норми і правила, державні стандарти, вимоги й інструкції щодо максимальної маси переміщуваних вантажів (для чоловіків і жінок), допустимих рівнів радіації, радіоактивності, запиленості, загазованості, вібрації, шуму, вимоги охорони праці та техніки безпеки. Щоб чітко встановити рівень умов праці розраховується коефіцієнт умов праці (К у ), який характеризує ступінь відповідності реальних умов праці на робочих місцях, дільницях, у цехах нормативним (проектним) умовам. При визначенні коефіцієнта умов праці до уваги беруться індекси відповідності фактичних умов праці нормативним (проект ним) за тими факторами, які можуть бути виміряні та виражені певними кількісними показниками: 168 К у = a 1, a 2,, a n, (32) де a 1, а 2,... а n індекси, що характеризують відповідність фактичних умов праці нормативній величині даного показника (температура, чистота, вологість повітря, шум, вібрації та ін.); n число показників, які відображають різні умови праці, які могли бути виражені кількісно і визначали їх фактичний і нормативний рівень. робляються на одиницю розміру оброблюваної поверхні, технологічний перехід, поверхню деталі, оброблюваної у кілька підходів. На діючому підприємстві організаційно-технічні зміни відбуваються постійно. Змінюються номенклатура виробів та їх кількість, конструкція деталей і вузлів, поліпшується технологія виробництва, освоюються нові методи та прийоми праці. Все це впливає на кількість і структуру норм праці, їх величину, отже, і трудомісткість виробів. Це зобов язує вести постійний і копіткий облік існуючих норм і змін, що відбуваються внаслідок їх оперативного перегляду. Вихідним документом, з якого починається облік норм і всієї трудомісткості, є операційна технологічна карта. Після встановлення величини норм часу до карти заносяться: назва виробу, цех (дільниця), назва деталі і її номер (якщо такий є), назва операції, що виконується, штучно-калькуляційний час виконання операції, дата встановлення норми. Існує специфіка нормування кожного елемента витрат робочого часу за різних типів виробничих процесів. Крім того, на методику визначення норм витрат праці значно впливає характер участі робітника у виконанні робіт, на які визначаються норми. Так, в умовах великосерійного і масового виробництва операція, що підлягає нормуванню, розчленовується на трудові прийоми, що її складають. Це зумовлено вимогою високої точності норм при масовому виробництві. При індивідуальному виробництві вимоги до точності норм менші і детальне розчленовування нормованих операцій недоцільне. Для механізованих процесів норма часу зазвичай визначається на одиницю продукції і включає норму підготовчозаключного часу і норму штучного часу. При автоматизованих процесах норма часу визначається як час перебігу технологічного процесу плюс час на виконання допоміжних прийомів з обслуговування робочого місця, які не перекриваються основним. 309

Укрупнений 308 На основі досвіду і класифікації майстра, нормувальника Методи нормування витрат праці Сумарні За допомогою порівняння з аналогічними деталями (видами робіт) Дослідно-статистичні норми Укрупнений метод нормування передбачає визначення норми на основі заздалегідь розроблених укрупнених розрахункових величин, що є витратами робочого часу на типові операції, деталі або види робіт з типовими умовами їх виконання (визначаємо з таблиць, графіків, номограм або розрахунків за емпіричними формулами). Особливість укрупненого методу нормування праці полягає в тому, що нормовану роботу розчленовують на складні укрупнені частини, які поєднують низку елементів операції, а необхідні витрати часу визначають за нормативами відповідного рівня укрупнення. Укрупнені нормативи зазвичай роз- Досвідний Порівняльний Статистичний Аналітикодосвідний Способи встановлення норм На основі статистичної інформації Аналітичні У результаті здійснення масових фотохронометричних спостережень і підготовки нормативних матеріалів Аналітикорозрахунковий На основі використання нормативних матеріалів і розрахунків за емпіричними формулами Технічно обґрунтовані норми Рис. 58. Класифікація методів нормування витрат праці та способів встановлення норм При проектуванні й організації нового підприємства або реконструкції існуючого підприємець повинен мати моделі паспортів для організації праці працівників і санітарний паспорт робочого місця (документ, за допомогою якого оцінюють тяжкість робіт, виконуваних на робочому місці, дільниці, в цеху, відділі). Об єктивною основою для розробки організаційнотехнічних, економічних та інших заходів з оцінювання існуючих і поліпшення та створення нових ефективних умов праці є карта умов праці (див. Додаток 9). До розробки карт мають залучатися спеціалісти служб організації праці, заробітної плати, охорони праці й техніки безпеки, промислово-санітарних лабораторій, лікарі, гігієністи та ін. Під час організації трудових процесів велику увагу приділяють проектуванню раціональних режимів праці та відпочинку. При цьому необхідно створювати такі умови, за яких чергування роботи і відпочинку відбувалося б за науково обґрунтованим режимом, який запобігає втомлюваності. Відомо, що регламентований відпочинок ефективніший, ніж безладні перерви у роботі, встановлювані працівниками самостійно. Випадкові простої через недоліки в організації праці та виробництва не можуть вважатися повноцінним відпочинком, оскільки викликають порушення динамічного стереотипу і негативні емоції. Перерви у роботі, на відміну від обідньої перерви, є частиною робочого часу. Їх регламентують і враховують у процесі нормування праці. Раціональні режими праці та відпочинку повинні розроблятися на основі нормативів для різних категорій працюючих, психофізіологічних досліджень та ін. При організації відпочинку на підприємствах велике значення мають його зміст і активізація. У комплексі заходів, спрямованих на обмеження стомлення, збереження та зміцнення здоров я працівників, важливе місце посідають психогенні методи (аутогенне тренування, прийоми психосаморегуляції), а також створення кімнат психологічного розвантаження. М. Подоровська створила одну з перших у країнах СНД кімнат психологічного розвантаження на одесь- 169

кому заводі Будгідравлика. Вона була успішно апробована і стала невіддільною складовою організації трудових процесів на виробничих дільницях, у цехах і відділах. Нині на багатьох середніх за розміром підприємствах України діють кімнати психологічного розвантаження. У багатьох фірмах і компаніях теж передбачено кімнати психологічного розвантаження, особливо там, де постійно працюють з клієнтами. Ці кімнати дещо відрізняються від тих, що існують на виробництві, але їх суть аналогічна. Удосконалення техніки, технології, поліпшення санітарногігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних умов праці, підвищення рівня культури виробництва основні шляхи зниження фізичних і нервових перевантажень, що, своєю чергою, сприяє сумлінному, творчому ставленню до праці. Важлива роль у сучасних умовах повинна приділятись охороні праці, оскільки недбале ставлення до цього призвело до зростання інвалідності й травматизму. Проблема виробничого травматизму стоїть дуже гостро. Щороку на виробництві травмуються близько 50 тис. осіб, з них 1,5 тис. гинуть, понад 3,5 тис. отримують професійні захворювання. Втрати через непрацездатність щороку становлять 2,5 3 млн людино-днів. Україна на сьогоднішній день посідає перше місце за кількістю нещасних випадків на виробництві у Європі. За статистикою Міжнародної організації праці, щороку в світі реєструється близько 15 млн виробничих травм, а кожні три хвилини внаслідок виробничого травматизму гине один працівник. Нині в Україні ймовірність травматизму та професійних захворювань у 5 6 разів вища, ніж в інших промислово розвинених країнах. Найгірший стан охорони праці на малих, орендних і приватних підприємствах, більшість з яких використовує відпрацьоване обладнання і застарілі технології. Нехтування таким фактором, як охорона праці, призводить до стрімкого погіршення стану виробництва, відтоку значної частини виробничих сил до інших галузей 170 мовлятися від нього нині недоцільно, краще надати йому нового (комплексного) змісту, тобто враховувати не тільки технічні, а й економічні, соціальні та інші чинники. Нині прийнято вважати правильним вживання обох назв технічно обґрунтовані і науково обґрунтовані норми. Водночас для позначення норм, встановлених аналітичними методами, можна використовувати термін аналітичні норми. Аналітичний підхід, що передбачає виокремлення елементів трудового процесу, проектування раціональної технології, прийомів і методів праці, завжди вважався основним при встановленні норм. Ще в 30-х роках ХХ ст. вирізняли дві групи методів: сумарні та нормування за елементами. Сьогодні ж виходять з того, що в обґрунтовуванні норм (хоч би яку назву воно мало: технічне, наукове, комплексне) основним є аналіз трудового процесу. У зв язку з цим найприродніше називати норми відповідно до методів їх обґрунтування, тобто аналітичними (технічно обґрунтованими) і сумарними (досвідно-статистичними). Слід зауважити, що крім безпосереднього встановлення технічно обґрунтованої норми часу на певну операцію, аналітико-дослідний спосіб сприяє вирішенню ще двох важливих завдань. З одного боку, накопичення величезної кількості хронометражних спостережень сприяє розробці технічних нормативів режимів роботи обладнання, нормативів часу. З іншого розробка типових нормативів сприяє скороченню обсягів роботи з нормування, що підвищує продуктивність праці самих нормувальників. Аналітико-розрахунковий спосіб полягає у встановленні тривалості витрат часу в результаті розрахунку норм за складовими норми на основі нормативів часу. Таким чином, аналітико-розрахунковий спосіб є продовженням аналітикодослідного способу з погляду практичного застосування. Сферою застосування аналітико-розрахункового способу нормування є індивідуальне, дрібносерійне та серійне виробництво (див. рис. 58). 307

вах масового, а іноді й серійного виробництва аналітикорозрахункові та аналітико-дослідні методи застосовуються у комплексі: попередній варіант норми розраховується за нормативами, а потім уточнюється на основі спостережень. За ступенем диференціації трудового процесу аналітичні методи поділяються на диференційовані та укрупнені. Диференційовані методи передбачають детальне розчленовування трудового процесу на елементи (до трудових рухів і дій), дослідження чинників, що впливають на тривалість кожного елемента, проектування нового складу, послідовності й тривалості виконання елементів операції з урахуванням передового виробничого досвіду. Ці методи застосовують за необхідності високої точності нормування трудових операцій, зумовленої великими обсягами випуску продукції. Укрупнені методи передбачають розчленовування трудового процесу до комплексів прийомів і операцій. Необхідний час зазвичай встановлюється на основі укрупнених нормативів і типових норм. За третьою ознакою виокремлюють прямі й непрямі аналітичні методи. Такий поділ має практичне значення в основному для розрахунку норм обслуговування, чисельності й керованості. При використанні прямих методів ці норми розраховуються на основі встановлення функціональних залежностей величини норм від трудомісткості відповідних робіт. Застосування непрямих методів передбачає встановлення статистичних залежностей норм від чинників, що побічно впливають на трудомісткість відповідних робіт. За змістом непрямі методи розташовуються між аналітичними та сумарними. Норми, встановлені на основі аналітичних методів, називають технічно обґрунтованими, рідше науково обґрунтованими. Друга назва точніше відображає комплексний характер обґрунтовування норми, необхідність якого загальновизнана. Термін технічно обґрунтовані норми зазвичай застосовується як працівниками з нормування праці, так і робітниками, тож, на думку прихильників цього терміна, від- 306 (основ ної невиробничої сфери), дисбалансу та нестабільності економіки. Тому питання охорони праці на виробництві є важливим, особливо при підписанні довгострокових міжнародних економічних програм і проектів. Охорона праці це система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувальнопрофілактичних методів, спрямованих на збереження здоров я та працездатності людини у процесі праці. Верховною Радою України було прийнято Закон України Про охорону праці, Закон України Про колективні договори і угоди, зміни до Кодексу законів про працю та інші нормативні акти. Закон України Про охорону праці ( 2694-XII від 14.10.1992 р.) враховує основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці та національну специфіку, визначає основні положення реалізації конституційного права громадян України на охорону їх життя і здоров я у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Однак при цьому недостатньо приділяється уваги профілактиці виробничих небезпек. Профілактика виробничих небезпек має вважатися базою, фундаментом раціонального функціонування системи охорони праці 1. Під профілактикою розуміють сукупність запобіжних заходів, які спрямовані на підтримку встановленого режиму діяльності чи порядку. Це визначення дає підставу представляти профілактику небезпек системою, що складається з кількох взаємозалежних компонентів, кожен з яких має особливе значення для системи в її цілісній єдності. 1 Баранцев Р. Г. Синергетика в современном естествознании. М.: Едиториал УРСС, 2003. 144 с. 171

Парадигма охорони праці, втілена в законодавстві, передбачає бінарну структуру профілактики, або діаду (рис. 37): 172 Контроль стану охорони праці або спрощено Контроль Стимулювання робітників за результати праці Стимулювання Рис. 37. Бінарна структура (діада) профілактики охорони праці Професор Санкт-Петербурзького державного університету P. Г. Баранцев пропонує тернарну методологію розглядати цілісні тріади як утворення єдності трьох елементів одного рівня, кожен з яких може служити мірою суміщення двох інших. При цьому всі три елементи вважаються потенційно рівноправними. Тобто у системній тріаді кожна пара елементів перебуває у співвідношенні додатковості, а третій задає ступінь спільності. Щоб система охорони праці у процесі функціонування вийшла на потрібний атрактор, тобто умови праці з мінімальною небезпекою (їх прийнято називати безпечними), необхідно зробити перехід від бінарної структури до структури більш високого рівня, як мінімум до тернарної, або тріади. Третім елементом має бути сукупність заходів для зниження рівня небезпеки праці в основному шляхом її попередження. Цю сукупність прийнято називати профілактикою небезпеки. Таким чином, структурна тріада охорони праці (рис. 38) вказує за однозначний шлях трансформації небезпеки в безпеку через профілактику. Тому для охорони праці її значення не можна недооцінювати, оскільки стан охорони праці в будь-якій виробничій структурі прямо і винятково залежить проектування раціональних режимів роботи обладнання і прийомів праці робітників; визначення норм за елементами трудового процесу з урахуванням специфіки конкретних робочих місць і виробничих підрозділів; встановлення норми на операцію. Сумарні методи передбачають встановлення норм праці без поділу процесу на елементи і проектування раціональної організації праці, тобто на основі або досвіду нормувальника (досвідний метод), або статистичних даних про виконання аналогічних робіт (статистичний метод). У навчальній літературі іноді їх об єднують під назвою досвідностатистичний (оціночний). Цей метод ґрунтується на основі величини витрат робочого часу за досвідом роботи особи, яка встановила норму (майстер, нормувальник), і порівняльних даних оперативного виробничого обліку про фактичні витрати робочого часу за робітничими нарядами. Норми, встановлені за допомогою сумарних методів, називають досвідностатистичними. Такі норми, на думку деяких фахівців, не дають змоги ефективно використовувати виробничі ресурси і повинні замінюватися нормами, встановленими аналітичними методами. Аналітичні методи можна класифікувати за трьома ознаками: методикою отримання вихідних даних; ступенем диференціації трудового процесу; характером залежності норм праці від чинників, що впливають на їх величину. За методикою отримання вихідних даних розрізняють такі аналітичні методи, як: аналітико-розрахункові, за яких основою розрахунку норм є нормативні матеріали, та аналітикодослідні, за яких вихідна інформація отримується у результаті всебічного вивчення та аналізу виробничого і трудового процесів. Аналітико-розрахункові методи на даний момент є основними. Вони забезпечують необхідний ступінь обґрунтованості норм за значно менших, порівняно з дослідними методами, витрат на збирання вихідної інформації. В умо- 305

Через А(X) позначимо множину характеристик, які визначають умови праці, варіанти використання техніки і обсяги використовуваних ресурсів залежно від X; через А д множину допустимих значень цих характеристик. При цьому у складі А(Х) і А д у загальному випадку можна виділити співвідношення, що характеризують: умови праці А у (Х) та A y д ; режим технологічного процесу А т (Х) та А m д ; обсяги виробничих використовуваних ресурсів А р (Х) та А р д. Витрати на продукцію для різних варіантів норм праці позначимо S(Х). З урахуванням цих позначень завдання оптимізації параметрів трудового процесу полягає у визначенні X, за якого виконуються такі умови: Р(X) відповідає Р н ; А у (Х) відповідає A y д ; А т (Х) відповідає А т д А р (Х) відповідає А р д ; S(Х) досягає мінімуму. Під методом нормування слід розуміти сукупність прийомів встановлення норм праці, що включають: аналіз трудового процесу; проектування раціональної технології та організації праці; розрахунок норм. Вибір методу нормування праці визначається характером нормованих робіт і умовами їх виконання. За принциповою схемою встановлення норм методи нормування праці поділяються на аналітичні та сумарні. Часто виокремлюють математико-статистичний непрямий вимір затрат праці на основі математико-статистичного дослідження, аналізу і визначення непрямих багатофакторних залежностей. Аналітичні методи включають: аналіз конкретного трудового процесу і поділ його на елементи; визначення основних чинників, які впливають на величину норми часу; 304 Небезпека Профілактика Безпека Рис. 38. Тернарна структура охорони праці (тріада) від рівня профілактичної роботи. Однак працеохоронне законодавство дає змогу розглядати профілактику як структуру тільки бінарну, у вигляді діади контроль-стимулювання, неспроможність якої очевидна. Однак вихід є. Достатньо звернутися до трактування поняття профілактики, викладеного в Конвенції 1981 р. (Конвенція 155) Міжнародної організації праці Про безпеку та гігієну праці на виробництві. У ст. 4 цього документа визначено профілактику травматизму метою національної політики в галузі охорони праці: Попередити нещасні випадки й ушкодження здоров я, що виникають у результаті роботи, у ході її або пов язані з нею, зводячи до мінімуму, наскільки це обґрунтовано і практично здійснено, причини небезпек, які властиві виробництву. Тому системна тріада профілактики виробничого травматизму і профзахворювань має бути представлена, як на рис. 39. Контроль Оцінка Рис. 39. Системна тріада профілактики Стимулювання 173

На рис. 39 наведено тріади синергізм (спільність дій): контроль і стимулювання пов язані через оцінку; контроль і оцінка замикаються на стимулюванні; оцінка і стимулювання зумовлені контролем. Проте в жодному вітчизняному нормативному акті з охорони праці, у тому числі й у Законі Про охорону праці, а також у Концепції управління охороною праці (2001 p.), немає навіть згадування про необхідність оцінки стану охорони праці. Реалізацію державної політики у сфері охорони та безпеки праці на підприємствах України здійснюють підрозділи Держнаглядохоронпраці України. Для впровадження експертної оцінки стану безпеки промислових виробництв, технологій та об єктів підвищеної небезпеки і системи управління якістю випробувань (атестація випробувальних і діагностичних лабораторій, апаратури, засобів випробувань і технічного діагностування) було створено 28 експертно-технічних центрів (ЕТЦ) державних госпрозрахункових підприємств. Питання охорони праці, безпеки праці та умов праці є великою і складною системою як на рівні підприємства (див. Додаток 15), так і на рівні держави, і тому потребує серйозної уваги. Для цього насамперед на виробництві розраховують і відслідковують зміну таких показників, як рівень безпеки праці та коефіцієнт безпеки праці. Коефіцієнт безпеки праці К бп визначається з урахуванням втрат робочого часу через виробничий травматизм: 174 Ф тп К бп = 1, (33) Ф де Ф тп втрати робочого часу, викликані виробничим травматизмом у даному періоді (місяць, рік), людино-годин; Ф плановий фонд робочого часу промислово-виробничого персоналу в даному періоді (за місяць, рік), людино-годин. Рівень безпеки праці K б визначається з урахуванням кількості випадків виробничого травматизму: Закінчення табл. 21 1 2 фізичної та розумової праці. Різноманітність праці. Змістовність праці Правові Тривалість робочої зміни і Обмеження за умовами праці тижня. Форми взаємин між робітниками та адміністрацією Отже, на підставі сказаного, можна сформулювати такі визначення. Допустимі це такі варіанти норм праці та її організації, за яких обмеження здійснюються за необхідним виробничим результатом, санітарно-гігієнічними, психофізіологічними і соціальними умовами праці працівників, режимами технологічного процесу і організаційними характеристиками виробництва. Оптимальними є такі з допустимих варіантів норм праці та її організації, за яких сумарні витрати, необхідні для отримання заданого виробничого результату, мінімальні. Виходячи із сутності наукового обґрунтування норм праці, структуру будь-якого завдання вибору оптимального варіанта організації та норм праці можна відобразити наступним чином. Так, позначимо через X {х 1, х 2..., x n } множину параметрів трудового процесу, оптимальні значення яких необхідно встановити у цій задачі. Елементами множини X можуть бути норми часу, обслуговування, кількості, керованості, норми санітарно-гігієнічних умов і важкості праці, характеристики форм поділу і кооперації праці, регламенту обслуговування робочих місць та інші параметри трудових процесів. Множиною Р(Х) характеризуватимемо обсяг випуску всіх видів продукції даного виробничого підрозділу залежно від X, множиною Р н необхідний обсяг продукції. 303

Таблиця 21 Схема взаємозв язку чинників, що обґрунтовують норми праці Що визначає ця група чинників Чинники при обґрунтуванні норм праці 1 2 Технічні Вимоги до якості продукції Обмеження за необхідним технічним результатом Параметри застосовуваних Обмеження за допустимими режимами технологічного процесу технічних засобів. Режими використання обладнання, інструменту, пристосувань Економічні Витрати живої та Критерій оптимальності упредметненої праці (витрати виробництва) Плановий обсяг випуску продукції 302 Обмеження за необхідним виробничим результатом Існуючий обсяг ресурсів Обмеження за обсягами використовуваних ресурсів Психофізіологічні Темп роботи. Обмеження за умовами праці Кількість інформації, що переробляється в процесі праці. Режим праці та відпочинку Санітарно-гігієнічні Характеристики виробничого середовища Обмеження за умовами праці Соціальні Інтерес до роботи. Взаємини у трудових колективах. Самостійність працівника. Співвідношення витрат Зазвичай входять до складу обмежень за умовами праці. В окремих задачах можна розглядати як критерії оптимальності поряд з економічними K б 1, (34) P де С н число випадків травматизму в даному підрозділі (цеху, дільниці, бригаді) за місяць; Р середньоспискова чисельність працівників цього підрозділу. На підприємствах і в організаціях (незалежно від форм власності і господарювання), де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих чинників, здійснюється атестація робочих місць. Атестація робочих місць це сукупність заходів, які включають комплексну оцінку кожного робочого місця на його відповідність сучасним техніко-технологічним, організаційноекономічним і соціальним вимогам. Виявити шкідливі й небезпечні фактори виробництва, які служать підставою для виконання роботодавцем своїх обов язків, а працівникам дозволяють претендувати на пільгову пенсію, можна тільки одним шляхом проводити атестацію робочих місць за умовами праці. Мета проведення атестації оформити правові підстави надання на підприємстві передбачених законом гарантій і компенсацій для працівників із шкідливими й небезпечними умовами праці. Правовою підставою для проведення таких атестацій служать нормативні акти з питань охорони й гігієни праці, а також списки виробництв, робіт, професій та посад зі шкідливими й небезпечними умовами праці. Щоб з ясувати, чи потрібно проводити атестацію, підприємство з небезпечним або шкідливим виробництвом вивчає норми охорони та гігієни праці щодо свого виробництва, а також: списки виробництв, професій і посад, що дають право на пільги при отриманні пенсії за віком; перелік робіт, на яких установлюється підвищена оплата праці; С н 175

список виробництв, робіт, цехів, професій і посад, робота на яких дає право на додаткову відпустку у зв язку зі шкідливими і важкими умовами праці; перелік професій, що передбачають обов язковий м огляд; перелік, що містить назви хімічних речовин, при роботі з якими рекомендується видавати молоко. Знайшовши у цих документах роботи, фактори, професії, які є на робочих місцях його підприємства, роботодавець проводить атестацію таких місць. Причому атестація має проводитися незалежно від того, є роботодавець юридичною особою чи приватним підприємцем. Однак не все залежить від керівника. Сама специфіка виробництва може бути пов язана з факторами підвищеної небезпеки, шкідливості і т. ін. У таких випадках роботодавець повинен компенсувати працівникові шкідливість його роботи, виходячи з норм чинного законодавства, наприклад, надати йому додаткову відпустку, встановити підвищену оплату праці, забезпечити видачу спецодягу і засобів індивідуального захисту, видавати мило, знешкоджуючі засоби, а також молоко і лікувально-профілактичне харчування, організовувати обов язкові медогляди. Крім того, шкідливість робочого місця забороняє роботодавцеві залучати на таку роботу жінок і неповнолітніх. Стосовно інтересів працівників, то вони можуть отримати пенсію за віком на пільгових умовах, якщо доведуть, що певний період часу пропрацювали у небезпечних і шкідливих умовах. Як саме виявити шкідливі і небезпечні фактори виробництва, які служать підставою для виконання роботодавцем своїх обов язків, а працівникам дозволяють претендувати на пільгову пенсію? Відповідь очевидна: проводити атестацію робочих місць за умовами праці. Отже, мета проведення атестації оформити правові підстави надання на підприємстві передбачених законом гаран- 176 7. Як пов язані між собою Т шт та Т шт-к? 8. Які вимоги висуваються до норм? 2.7. Методи і способи нормування праці та організація робіт з розробки трудових нормативів У більшості завдань нормування праці критерій мінімуму сумарних витрат єдиний. Іноді він доповнюється соціальними критеріями. Проте на сьогодні, коли проблему кількісного вираження цих критеріїв ще не вирішено, багатокритерійні завдання організації та нормування праці становлять здебільшого теоретичний інтерес 1. Насамперед потрібно, щоб соціальні характеристики трудових процесів враховувалися у системі обмежень. Якщо значення цільової функції, яка відповідає економічному критерію, виявляються близькими, то оптимальний варіант мають вибирати так, щоб соціальні характеристики виявилися найсприятливішими для працівників. Вирішення завдань нормування праці, виходячи з наведених обмежень і критерію оптимальності, дає змогу встановити норми, що відповідатимуть оптимальній структурі трудових і матеріальних ресурсів. У процесі реалізації плану випуску продукції система стимулювання і госпрозрахунку має спрямовуватися на максимізацію ефекту (результату) від використання встановленого обсягу ресурсів. Цим забезпечується взаємозв язок нормування праці з іншими ланками системи управління виробництвом. Взаємозв язок характеристик виробничих процесів, що впливають на величину норм праці, наведено в табл. 21. 1 Мабуть, немає необхідності доводити, що критеріями оптимальності норм не можуть бути технічні та психофізіологічні показники типу: максимум швидкості різання, мінімум стомлюваності робітників та ін. 301

літерою а, а відсоток зменшення норми часу в, то отримаємо такі залежності: 300 H в (100 + а) T зм ( ). (54) H 100 в При цьому норма виробітку зростає більшою мірою, ніж зменшується норма часу. Тут чітко простежується економічна доцільність зниження норм часу, що забезпечує зниження трудомісткості продукції та стимулює зростання продуктивності праці. Норми обслуговування призначені для нормування праці робітників, зайнятих обслуговуванням обладнання, виробничих площ, робочих місць тощо. Різновидом норми обслуговування є норма керованості, яка визначає кількість працівників, якими може керувати один начальник. З метою підвищення ефективності праці почасово оплачуваних працівників їм встановлюються нормовані завдання на основі зазначених вище видів норм праці (див. Додаток 19). Результати господарської діяльності в умовах економічної самостійності, рівень оплати праці та її продуктивності багато в чому залежать від того, які вимоги висуваються до застосовуваних норм. У загальному вигляді норми мають бути обґрунтованими, напруженими, прогресивними, точними, стабільними і водночас динамічними. Кожну з цих вимог можна виразити кількісно, що дає можливість оцінювати рівень і якість використовуваних норм. Питання для самоконтролю 1. Що таке норма? 2. Які норми праці ви знаєте і в чому полягає їх різниця? 3. Який зв язок між нормою часу і нормою виробітку? 4. Назвіть складові норми часу. 5. У чому особливість норм затрат результатів праці? 6. Як поділяються норми за змістом і формою дії? ч тій і компенсацій для працівників зі шкідливими й небезпечними умовами праці. Роботодавець повинен організувати на своєму підприємстві атестацію робочих місць, якщо його виробництво (техпроцеси, обладнання, сировина, продукція) є потенційним джерелом шкідливих і небезпечних факторів, які можуть несприятливо впливати на здоров я працівників. Визначення шкідливих і небезпечних умов праці наведено в п. 4 Гігієнічної класифікації, затвердженої Наказом МОЗ 528. Правовою підставою для проведення таких атестацій служать нормативні акти з питань охорони і гігієни праці, а також списки виробництв, робіт, професій та посад зі шкідливими й небезпечними умовами праці. Перелік робочих місць, що складається за умовами атестації та за якими підтверджено пільги і компенсації у зв язку зі шкідливими і небезпечними умовами праці, підписується головою комісії та затверджується наказом керівника підприємства. На підприємстві він зберігається 50 років. Причому за кожним працівником, чия посада або робота внесені до цього переліку, підприємство має зробити витяг з наказу і додати до його трудової книжки. Крім визначеного переліку, складається перелік робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо поліпшення. Якщо підприємство планує добровільно за свій рахунок виплачувати будь-які компенсації працівникам на умовах колективного договору або виплачувати за власний рахунок пенсію на умовах Закону, тоді за наслідками атестації складається перелік робочих місць таких працівників. Цей перелік і буде підставою для передбачених колективним договором виплат. Як уже зазначалося, атестація робочих місць проводиться не рідше одного разу на 5 років, але частіше атестація може проводитися, якщо це прямо передбачено колективним договором підприємства. Позачергова атестація може бути проведена в тому випадку, якщо умови праці на підприємстві істотно змінилися. 177

Для санітарно-гігієнічних досліджень при атестації залучаються санітарні лабораторії, у кращому випадку це можуть бути лабораторії місцевих санепідемстанцій, які мають відповідний досвід, апаратуру та всю необхідну дозвільну документацію. У процесі атестації робочих місць, послуговуються показником напруженості праці, який дає можливість встановити пріоритетність у здійсненні оздоровчих заходів та як фактор, що може спричинити порушення адекватної регуляції функцій організму та призвести до прискорення розвитку і збільшення частоти виробничо зумовлених захворювань нервової та серцевосудинної систем, органів травлення. Напруженість праці сприяє також посиленню несприятливого впливу на організм інших шкідливих факторів, тому значення показників враховують при встановленні зв язку розвитку відповідного захворювання з умовами праці, тобто кваліфікації його як професійного. Крім того, високе нервове навантаження може призвести до зниження надійності оператора та підвищення у зв язку з цим аварійності, відмов у роботі, підвищення частоти травматизму. Під час атестації комісія заповнює карту умов праці за кожним робочим місцем. Така карта підписується головою та членами атестаційної комісії. Після атестації повинні бути оформлені відповідні документи, але необхідно брати до уваги окремі положення, пов язані з цим процесом. По-перше, якщо атестація не проводилася, але підприємство несе затрати на виплату компенсацій і надання гарантій працівникам (додаткові відпустки, підвищена оплата праці, спецодяг та ін.), під час перевірки можуть виникнути питання з приводу правомірності таких виплат, а також проблеми з оподаткуванням таких виплат. По-друге, якщо підприємство не проведе атестацію і не надаватиме належні працівникам гарантії та виплачуватиме компенсації, то кожний шкідливий працівник, який працює в шкідливих і небезпечних умовах праці, може звернутися 178 тивність устаткування, результатів вивчення витрат робочого часу, вимог наукової організації праці. Технічно обґрунтована норма часу, як і взагалі норма часу, складається з норми підготовчо-заключного часу та норми штучного часу. До норми підготовчо-заключного часу входять витрати часу на підготовчі роботи з виготовлення виробу і заключні роботи. Особливу увагу слід приділяти тому, які саме елементи витрат робочого часу включаються до норми підготовчо-заключного часу. Норма штучного часу є часом, що необхідний для виготовлення одиниці продукції і складається з основного (технологічного), допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця і часу перерв на відпочинок і природні потреби: Н вр Т шт + t nз ; (51) Т шт t о + t д + t обс + t від. (52) Особливої уваги потребує питання вивчення складного взаємозв язку таких показників, як норма часу і норма виробітку. Під нормою виробітку розуміють певну кількість продукції, яку можна виробити за одиницю часу (хвилина, година, зміна), виходячи зі встановленої норми часу на виготовлення одиниці продукції. Норма виробітку характеризує величину продуктивності праці, а норма часу величину трудомісткості виробництва продукції. Зміна норми виробітку під впливом багатьох техніко-економічних і організаційних чинників приводить до збільшення (або зменшення) показника про-дуктивності живої праці. Норма виробітку це показник, зворотний нормі часу, який вказує, яку кількість одиниць продукції у натуральних показниках має виробити працівник за одиницю робочого часу за певних організаційно-технічних умов: Н в Т зм : Н ч. (53) Зі зниженням норми часу норма виробітку підвищується. Якщо відсоток підвищення норми виробітку позначити 299

ріоду освоєння нової продукції, технології, організації праці та виробництва. В окремих випадках термін дії тимчасових норм може подовжуватися адміністрацією за погодженням із профспілковою організацією. Разові норми встановлюються на окремі позапланові роботи (аварійні, випадкові та ін.). Сезонні норми діють протягом певного сезону, тому застосовуються у сільському господарстві, на торфорозробках тощо. За методом встановлення (обґрунтовування) норми поділяються на технічно обґрунтовані (науково обґрунтовані) та досвідно-статистичні. Науково обґрунтовані норми називають також технічно обґрунтованими, комплексно обґрунтованими, аналітичними. Технічно обґрунтована норма це норма, за якої процеси праці здійснюються безпосередньо за допомогою технічних засобів праці, які мають чітко визначені характеристики. Технічно обґрунтована норма часу це час, необхідний на виконання виробничої операції (конкретної роботи) за певних організаційно-технічних умов з розрахунком на найефективніше використання усіх засобів виробництва і передового досвіду роботи найкращих виконавців. Участь у виробничому процесі виконавців, засобів праці та предметів праці зумовлює складність визначення такої норми часу, що обґрунтована технічно (з погляду оптимальних режимів роботи обладнання), економічно (з погляду собівартості), фізіологічно (з погляду умов праці для виконавця), а також соціально (з погляду важливості та значення роботи). До технічно обґрунтованих норм праці належать: єдині та типові норми; норми, встановлені на основі міжгалузевих і галузевих (відомчих) нормативів з праці; норми, встановлені за місцевими нормативами з праці, що є значно прогресивнішими, ніж міжгалузеві або галузеві (відомчі) нормативи; місцеві норми, встановлені аналітичним методом нормування з урахуванням технічних даних про продук- 298 до суду і вимагати відшкодування матеріального і морального збитку. У такому разі непроведення атестації не тільки не врятує роботодавця від відповідальності, а й, навпаки, стане доказом його провини. По-третє, непроведення атестації робочих місць є порушенням законодавства про охорону праці. Порушник керівник підприємства може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді сплати штрафу від 2 до 5 неоподаткованих мінімумів заробітної платні. Принципи атестації викладені в Положенні про атестацію, раціоналізацію, облік і планування робочих місць в машинобудуванні (1988 р.). Атестація на підприємстві, незалежно від його форм власності і підпорядкування, проводиться в межах норм законодавства на основі відповідних положень. Порядок проведення атестації окремих категорій працівників конкретизовано відповідними положеннями, затвердженими центральними органами виконавчої влади. Незважаючи на різноманітність нормативно-правових актів з питань проведення періодичної атестації, їх об єднує головне: власник або уповноважений ним орган має право прийняти рішення про атестацію певних категорій працівників, виходячи з вимог конкретного акта з обов язковим погодженням із профспілковим комітетом або, у разі його відсутності, з представниками найманих працівників, вільно обраних трудовим колективом. Дотримання вимог щодо періодичності є обов язковою умовою легітимності проведення атестації та успішної її організації. Атестацію проводить атестаційна комісія, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором. На її основі здійснюється раціоналізація робочих місць. Раціоналізація робочих місць становить сукупність організаційно-технічних заходів, розроблених на основі проведення атестації та спрямованих на вдосконалення діючих робочих місць і поліпшення їх використання. 179

Заходи з раціоналізації робочих місць, що розробляються, повинні бути орієнтовані: на виявлення резервів підвищення продуктивності праці на кожному робочому місці та в кожному виробничому підрозділі; вибір найбільш ефективних інвестицій на раціоналізацію, модернізацію і технічне переозброєння робочих місць, реконструкцію діючих підприємств; поліпшення умов праці на кожному робочому місці, підвищення рівня обґрунтованості застосування відповідних пільг і компенсацій на робочих місцях. Підвищення технічного рівня робочих місць проводиться за такими напрямами: модернізація встановленого обладнання, впровадження засобів автоматизованого контролю, високопродуктивного інструменту й оснащення, засобів малої механізації; підвищення якості та надійності ремонту; впровадження прогресивних, малоопераційних, маловідходних технологічних процесів; застосування прогресивних матеріалів, деталей, конструкцій; створення оптимального температурного і світлового режиму; усунення вібрації, пригнічення джерел шуму, різних видів випромінювань; механізація і автоматизація основних і допоміжних виробничих процесів, інженерної й управлінської праці; скорочення застосування ручної і важкої фізичної праці. Першим етапом робіт з атестації є облік робочих місць. Обліку підлягають робочі місця усіх категорій працівників. Для забезпечення повноти та вірогідності обліку на кожне робоче місце заводиться Паспорт робочого місця, який складається з розділів, що відображають: порівняльну кількісну та якісну характеристику робочого місця і зайнятих на ньому виконавців, а також висновки і заходи щодо його раціоналізації; 180 За формою дії виокремлюють: єдині (міжгалузеві), галузеві та місцеві (заводські) норми; у територіальному аспекті республіканські та районні. Норми кожного з цих видів є обов язковими для застосування у межах підприємства, галузі, району та ін. Вони затверджуються керівниками відповідного рівня за погодженням з профспілковими органами. Найбільша єдність у нормуванні праці при виконанні однакових робіт досягається під час застосування єдиних норм часу (виробітку). Ці норми встановлюються на однорідні роботи, умови виконання яких у різних галузях або районах можна звести до обмеженого набору типових рішень. До єдиних належать норми на будівельно-монтажні, вантажно-розвантажувальні, лісозаготівельні роботи, роботи з ремонту будівель і споруд тощо. У машинобудуванні близькими за призначенням до єдиних є типові (групові) норми часу на роботи, що виконуються за типовими та груповими технологічними процесами. В умовах різних виробничих процесів розрізняють такі види норм: часу, виробітку, обслуговування, продуктивності обладнання, чисельності та керованості. За складом включених витрат часу виокремлюють норми підготовчо-заключного часу, штучного часу, неповного штучного часу, допоміжного часу, часу робочого місця і часу на відпочинок і природні потреби. Залежно від ступеня розчленовування технологічних операцій і застосовуваної технології вирізняють укрупнені, типові, диференційовані (в тому числі встановлені на основі мікроелементів) норми. За періодом дії виокремлюють постійні, тимчасові, разові та сезонні норми. Умовно-постійні норми встановлюються без зазначення термінів їх дії і застосовуються до часу перегляду у зв язку зі зміною умов, на які вони були розраховані. Зміна умов може бути пов язана із застосуванням нових технологічних і організаційних рішень, а також з накопиченням спеціалізованих навичок виконавцями певної роботи. Тимчасові норми встановлюються на певний термін, що відповідає пе- 297

бригадокомплект), вузол, виріб. З агрегованої норми на групу операцій можна виокремити так звану комплексну норму, що характеризує трудомісткість взаємопов язаної сукупності операцій, яка припадає на одиницю кінцевої продукції (1 т вугілля, 1 м 2 цегляної кладки, комплект деталей і т. ін.). Система норм підприємства має бути організована таким чином, щоб забезпечувалася можливість розрахунку трудомісткості продукції за частинами виробничого процесу, елементами виробів, групами персоналу, підрозділами підприємства. При цьому ступінь диференціації норм визначається особливостями продукції, масштабом її випуску, а також технічними засобами, що використовуються для формування інформаційних масивів з нормування праці. 296 Норми витрат і результатів праці Норми оплати праці Норми обслуговування Норми праці Норми організації праці (норми співвідношень між чисельністю груп працівників і кількістю одиниць обладнання) Норми керованості Норми співвідношень чисельності Норми санітарногігієнічних і естетичних умов праці Норми умов праці Соціальні і правові норми Норми складності праці Норми режимів праці та відпочинку Рис. 57. Класифікація норм праці за змістом Норми складності робіт характеристику обладнання і технологічного оснащення; характеристику трудового процесу; характеристику організації робочого місця; умови праці; характеристику використання сировини та матеріалів; характеристику виконавців; організаційно-технічні заходи за результатами атестації робочих місць. Робочі місця групуються за видами і характером їх використання, категоріям зайнятих на них працівників та іншими ознаками. Порядок роботи з обліку, паспортизації та атестації робочих місць визначається наказом по підприємству, в якому встановлюються терміни проведення цієї роботи за структурними підрозділами і підприємством загалом, склад загальнозаводської та цехових комісій, відповідальність функціональних служб і підрозділів та конкретних посадових осіб за терміни і якість проведення роботи. Цьому етапу передує велика підготовча діяльність, яку проводять технологи та економісти з праці: уточнюються найменування, межі і підпорядкованість цехів, дільниць і окремих робочих місць; уточнюються і приводяться відповідно до фактичного стану планування цехів і дільниць; проводиться навчання осіб, які здійснюють атестацію; уточнюються і розробляються нормативи, необхідні для атестації, а також виготовляються Паспорти робочих місць. Обліку підлягають усі наявні у структурних підрозділах робочі місця, які визначаються прямим рахунком за фактичними зонами обслуговування. Враховуються і робочі місця, які використовуються неповний робочий день. Пpи цьому одне й те саме обладнання не повинно враховуватися у складі різних робочих місць. Не враховується обладнання, закріплене за ділянками виробничого навчання, і те, що знаходиться на складах або в стадії монтажу (демонтажу). 181

Кожному робочому місцю як індивідуальному, так і колективному, присвоюється порядковий номер, після чого, незалежно від того, чи є аналогічні місця, чи діють вони на момент обліку чи не діють у зв язку з тимчасовою відсутністю працівника, або з інших причин, заповнюється Паспорт робочого місця, який містить кількісну і якісну характеристику робочого місця і зайнятих на ньому робітників. Основними джерелами інформації для складання паспорта є: фактичні дані, отримані в результаті безпосереднього аналізу виробничого обладнання і трудового процесу на робочому місці, відповідності виконавців вимогам, що ставляться до них робочим місцем і єдиними тарифнокваліфікаційними довідниками (ЄТКД); технологічні карти і карти умов праці на робочому місці; дані вимірів факторів, що формують умови праці на робочому місці, техніко-нормувальна документація та ін. Під час атестації кожне робоче місце оцінюється комплексно. Фактичні значення порівнюються з нормами технологічного проектування, міжгалузевими і галузевими нормативами з праці, типовими проектами організації праці на робочому місці, а також спеціально розробленими нормативами. За відсутності централізовано встановлених нормативів доцільно проводити порівняння з планованими на підприємстві значеннями відповідних показників. У процесі оцінювання технічного рівня робочого місця аналізуються термін служби обладнання і техоснащення, рівень змінності і завантаження устаткування. Порівняння фактичних даних з нормативними, а також зі світовими аналогами, яке проводиться при цьому, дає можливість об єктивно оцінити стан обладнання і технологічної оснастки. Оцінюючи раціональність трудового процесу, порівнюють фактичні і нормативні значення коефіцієнта механізації праці, діючі норми праці, зайнятість робочого корисною роботою в нормі штучного часу, використання змінного фонду робочого часу. 182 рактеризує ефективності праці. Оскільки вважається очевидним, що при обслуговуванні робітником одного верстата (тобто при нормі обслуговування, що дорівнює одиниці) необхідно встановлювати норми витрат і результатів праці, то і при багатоверстатній роботі, налагодженні та ремонтуванні обладнання потрібні відповідні норми. Адже для планування виробництва і стимулювання праці важлива не кількість верстатів, обслуговуваних робітником, а той обсяг продукції, який він має виробити на цих верстатах. Тенденція розвитку нормування праці полягає у розширенні складу норм і посиленні їх взаємозв язку. У цьому аспекті до розглянутих норм також належать і норми складності (наприклад, для робітників розряди) виконуваних робіт, що визначають необхідну кваліфікацію виконавців. Оцінка складності робіт потребує глибокого розуміння особливостей технологічного процесу і здійснюється на практиці тими самими спеціалістами (технологами, нормувальниками), які розраховують норми часу та виробітку. Внаслідок цього норми складності праці доцільно включати до аналізованої сукупності норм. Це зумовлено тим, що в загальному випадку для нормування кожної конкретної роботи потрібне її оцінювання щодо витрат часу, інтенсивності праці та її складності. До норм праці в широкому розумінні належать також норми санітарно-гігієнічних та естетичних умов праці, соціальні і правові норми. На рис. 57 наведено класифікацію норм праці за основною їхньою ознакою змістом. Норми можна також скласифікувати за рівнем диференціації виробничих процесів, елементами складу (конструкції) виробів, формою дії, сферою застосування, періодом дії, методом встановлення. За рівнем диференціації виробничого процесу розрізняють норми на операцію, групу однорідних операцій, стадію виробничого процесу, виробничий процес виробу загалом. За елементами складу (конструкції) виробів розрізняють норми на елемент, деталь, комплект деталей (у тому числі 295

Норми підпорядкованості жуть безпосередньо вимірювати витрати і результати праці. Вони належать до норм співвідношень між кількістю працівників різних груп та кількістю працівників і кількістю одиниць обладнання. Необхідність відокремлення норм обслуговування і керованості від норм часу, виробітку та інших норм витрат і результатів праці пояснюється суто практичними міркуваннями. Так, якщо для багатоверстатника, наладчика або слюсаряремонтника встановлено норму обслуговування, то вона визначає тільки зону діяльності, розмір робочого місця, але не ха- 294 Норми важкості праці Норми витрат фізичної і нервової енергії працівників Норми інтенсивності праці Норми допустимого втомлення Норми витрат результатів праці Норми обслуговуванння Нрми психофізіологічних функцій організму Норми витрат праці Норми витрат робочого часу Норми тривалості Норми трудомісткості Норми чисельності Норми виробітку Норми результатів праці Нормовані завдання Рис. 56. Структура норм витрат і результатів праці Норми використання устаткування та виробничої потужності Характеристика організації робочого місця дається в результаті оцінювання показників, що відображають загальне планування робочого місця, його раціональність, наявність і прогресивність організаційного оснащення, а також раціональність існуючої системи обслуговування робочого місця. Умови праці на робочому місці оцінюються на підставі порівняльного аналізу показників, що характеризують санітарно-гігієнічні та психофізіологічні фактори. Набір конкретних показників повинен проводитися в ході попереднього вивчення і відображати ті чинники, які найістотніше впливають на формування умов праці на робочому місці. При цьому фактичні значення показників чинників, що формують умови праці, порівнюють з діючими нормами і державними стандартами. Під час оцінювання раціональності використання сировини і матеріалів аналізуються не тільки дані порівняння фактичних витрат матеріалу на виготовлення виробу з нормативами, а й витрати сировини на аналогічні вироби на підприємствах, які є світовими лідерами. Відповідність виконавців вимогам, що пред являються до них робочим місцем, перевіряється за відповідністю кваліфікаційного рівня працівників складності й характеру виконуваних ними робіт. По завершенні атестації робочих місць за структурними підрозділами і по підприємству загалом проводиться технікоекономічний аналіз, під час якого: розглядаються результати оцінки робочих місць і пропозиції щодо їх вдосконалення; встановлюється реальна потреба в кожному робочому місці на основі затверджених планів виробництва, аналізу технологічних процесів і результатів атестації; виявляються технічні, матеріальні та фінансові можливості підприємства для проведення раціоналізації робочих місць; розраховуються економічні ефекти від доведення робочих місць до нормативного рівня та необхідні для цього витрати. 183

Таким чином, атестація і раціоналізація робочих місць дає змогу виявити: 1) робочі місця, що не відповідають прогресивним вимогам, стандартам, умовам організації праці; 2) робочі місця, де застосовується малокваліфікована ручна і важка фізична праця або праця у несприятливих для здоров я людини умовах. При проведенні цієї роботи перевіряється обґрунтованість застосування різних пільг за умовами праці, рівень діючих норм матеріальних і трудових витрат, виявляються недоліки в організації виробництва і праці. У сучасних умовах господарювання дедалі більшого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а за допомогою впровадження інноваційних розробок, оздоровлення виробничого середовища, врахування вимог естетики праці та значною мірою дисципліни праці, бо від трудової поведінки людини залежить економічний стан виробництва. Дисципліна праці щодо людської діяльності це суворе дотримання правил внутрішнього розпорядку, сумлінне творче ставлення до роботи, забезпечення її високої якості, продуктивне використання робочого часу, суворе дотримання встановленого порядку, правил техніки безпеки, охорони праці та ін. Будь-яке суспільне виробництво передбачає узгоджену діяльність людей, яка неможлива без певної організації праці і без того, щоб кожний учасник виробництва окремо і всі працівники разом дотримувалися єдиних загальних правил ведення трудового процесу. Дисципліна праці є об єктивно необхідною формою зв язку між працівниками, що беруть участь у спільному процесі праці. Її основна вимога полягає в тому, щоб люди, які беруть участь у спільних або пов язаних між собою процесах праці, дотримувалися певного, чітко визначеного, порядку трудової поведінки. Хоча розвиток людського суспільства характеризується тенденціями руху до все більш добровільних форм праці, од- 184 де Н в норма виробітку; Т п період часу (година, зміна), для якого встановлюється норма виробітку. Попри те, що норми результатів праці встановлюються на основі норм її витрат, при використанні норм для планування, обліку і стимулювання виробництва потрібно пам ятати про принципову відмінність витрат і результатів. У цьому аспекті формула (50) має цілком певний економічний зміст. Так, Т п виражає обсяг ресурсу фонду часу, який має у своєму розпорядженні робітник (ланка, бригада) для випуску продукції. Витрати цього ресурсу на одиницю продукції визначені нормою тривалості для робітників Н т.р. За цих умов норма виробітку як відношення обсягу ресурсу часу до норми його витрат на одиницю продукції виражатиме необхідний результат праці робітників. Структуру норм витрат і результатів праці наведено на рис. 56. До норм витрат праці включають також норми обслуговування і керованості. Це справедливо з огляду на те, що зазначені норми встановлюються, виходячи з норм часу. Проте за економічним змістом норми обслуговування і керованості істотно різняться від норм витрат і результатів праці. Норми обслуговування визначають кількість виробничих об єктів (верстатів, апаратів, робочих місць і т. ін.), закріплених за одним робітником або бригадою; норми керованості кількість працівників, підпорядкованих одному керівникові. Таким чином, ці норми характеризують робочі зони або межі робочих місць операторів багатоверстатників, наладчиків, чергових слюсарів, майстрів, керівників підрозділів та інших груп працівників. Від величини зон обслуговування і керованості істотно залежать витрати і результати праці. Зокрема, кількість верстатів, що припадають на одного робітника, безпосередньо впливає на величину норм чисельності, тривалості, часу (трудомісткості операцій) і виробітку. Однак це не означає, що самі норми (нормативні зони) обслуговування і керованості мо- 293

Порівняно з нормами витрат робочого часу, норми витрат фізичної та нервової енергії працівників досліджені значно менше. Ці норми можуть характеризуватися темпом роботи, ступенем зайнятості працівників, показниками втоми і т. ін. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики норм витрат енергії працівників найбільше придатні норми важкості праці. Під важкістю праці розуміють сумарний вплив усіх чинників трудового процесу на організм людини. Важкість праці залежить від її інтенсивності та стану виробничого середовища (санітарно-гігієнічних і естетичних умов праці). Норми важкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працюючих, тому вони використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсацій за несприятливі умови праці та ін. Результати діяльності працівників зазвичай виражаються кількістю виробленої продукції або певним обсягом виконаних робіт. Тому до норм результатів праці передусім слід відносити норми виробітку і нормовані завдання. Для окремих груп робітників і службовців результати праці складно (або недоцільно) виражати обсягом виконаних ними робіт. Зокрема, це стосується ремонтного персоналу, завдання якого полягає не у збільшенні обсягу ремонтних робіт, а в забезпеченні нормального функціонування обладнання. До норм результатів праці треба включати не лише показники обсягу роботи (норми виробітку, нормовані завдання), а й норми використання обладнання і виробничої потужності, які визначаються залежно від специфіки виробничих умов необхідним часом роботи обладнання, часом його простоїв у ремонті, рівнем використання виробничої потужності дільниць і цехів і т. ін. Норми результатів праці зазвичай встановлюють, ґрунтуючись на нормах її витрат. Зокрема, з визначення норми ви-робітку безпосередньо випливає така залежність: 292 H в Tn H Tn H =, (50) H т. p т нак у сучасних умовах ще існує нагальна необхідність застосовувати різноманітні методи зміцнення дисципліни праці: адміністративні, правові, організаційні, економічні, матеріальні і моральні. На практиці виокремлюють різні види дисципліни залежно від того, ким вони встановлені і якої сфери людської діяльності стосуються правила, що складають зміст відповідної дисципліни. Основними структурними елементами дисципліни на підприємстві є: планова дисципліна гарантує наукову обґрунтованість планів і є вихідним пунктом дотримання усіх інших видів дисципліни; технологічна дисципліна полягає у дотриманні режимів, послідовності та науково обґрунтованих способів при виробництві продукції; виробнича дисципліна передбачає своєчасне виконання виробничих завдань, дбайливе ставлення до обладнання, інструменту, оснащення та інших матеріальних цінностей, точне виконання розпоряджень і вказівок керівного персоналу, дотримання правил, встановлених виробничими і посадовими інструкціями, правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та пожежної охорони; фінансово-економічна дисципліна пов язана з дотриманням норм витрачання матеріалів, електроенергії, із зниженням трудомісткості продукції; трудова дисципліна вимагає виконання встановленого розпорядку робочого дня і характеризується ступенем використання працівниками робочого часу; дисципліна поведінки визначає поведінку людини у робочий і вільний час; договірна дисципліна визначає пені строки виконання договірних зобов язань. В основі усіх видів дисципліни лежить трудова дисципліна, тому головним у збереженні й зміцненні трудової дисципліни 185

є: поліпшення організаторської та виховної роботи; поширення досвіду передових трудових колективів; організація виставок, аукціонів, відряджень працівників до інших країн і регіонів; упровадження прогресивних форм організації та оплати праці; чітка регламентація обов язків виконавців робочих процесів; удосконалення форм професійної орієнтації молоді; скорочення сфери застосування ручної праці. Розвиток людського суспільства характеризується тенденціями руху до добровільних форм праці і чіткого зв язку між працівниками або підрозділами, однак ще існує нагальна необхідність застосування певних методів зміцнення дисципліни праці: адміністративні, правові, організаційні, економічні, матеріальні й моральні. Для цього визначають коефіцієнт трудової дисципліни К д, який характеризує ступінь використання робочого часу з урахуванням втрат, що відбуваються з вини працівників: Ф К д = 1 в 1 Ф ц, (35) Ф с P а Ф п P де Ф в загальна сума внутрізмінних втрат робочого часу, пов язаних з порушенням трудової дисципліни (запізнення, простої з вини працівника, дострокове залишення роботи, відлучення з робочого місця з неповажних причин і т. ін.) по даній групі працівників, хв; Ф с тривалість робочої зміни, хв; Р а число працівників, які втратили час через порушення трудової дисципліни, люд.; Ф ц загальна сума цілоденних втрат робочого часу, пов язаних з порушенням трудової дисципліни (прогули та ін.), днів; Ф п плановий фонд робочого часу на одного працюючого в аналізованому періоді, днів; Р загальне число працюючих у даному періоді (на підприємстві, дільниці, в цеху), люд. Отже, таке важливе й широке поняття, як дисципліна праці, сприяє поліпшенню організації праці, зміні її якісних та кількісних характеристик. І в цьому їй допомагає система стимулювання праці. Стимул ця спонукання до дії. Стимули можуть бути позитивними, коли працівник заохочується ма- 186 ного часу визначаються на основі технологічних карт і спеціально розроблених нормативів. Основний і допоміжний час залежно від ступеня механізації поділяється на: а) машинний (апаратний); б) машинноручний; в) ручний. Поряд з оперативним до норми штучного часу включається час обслуговування робочого місця (Т обс ), до складу якого входять: витрати часу на змащування, підналагодження обладнання, догляд за робочим місцем тощо. Розмір часу обслуговування встановлюється або на основі нормативів, або у відсотках до оперативного часу. Норма часу включає час на особисті потреби та на відпочинок (на важких і темпових роботах) (Т рп ). Штучно-калькуляційний час відрізняється від штучного часу тим, що є повною нормою часу за певних організаційнотехнічних умов, і на відміну від штучного часу враховує підготовчо-завершальний час: Т шт-к Т пз + Т шт. (48) У разі запуску деталей у виробництво партіями по n штук, підготовчо-завершальний час встановлюється на всю партію. Відповідно, норма Т шт-к буде: Т шт-к Т шт + T n n. (49) Оскільки багатоверстатне обслуговування і бригадна робота набувають дедалі більшого поширення, виникає необхідність виокремити норми тривалості (Н т ) у складі норм праці. Ця необхідність викликана тим, що в умовах машинного виробництва норма тривалості (Н т ) визначає верстатомісткість продукції, а норма часу її трудомісткість (Н т.р ). Величина штучно-калькуляційного часу визначає нормовану тривалість операції. Беручи до уваги об єктивну відмінність тривалості і трудомісткості операцій, термін норма часу доцільно вживати лише тоді, коли очевидно, що Н т.р Н т. з 291

деталей, то меншим підготовчо-заключний час на один виріб (операцію). Останніми роками дедалі поширенішою є групова обробка деталей, що дає змогу скорочувати підготовчо-заключний час. Сутність цього методу полягає в тому, що за верстатом закріплюється група однорідних за конструкцією і розміром деталей. Наприклад, група А різноманітні втулки, група Б різноманітні кільця. Застосування групової обробки деталей значно (до 30 %) підвищує продуктивність виробничих фондів, набагато скорочує трудомісткість виготовлення одиниці продукції. Метод групової обробки успішно використовується в машинобудуванні та інших галузях промисловості. Норма штучного часу (Т шт ) складається з таких елементів: оперативний час (Т оп ); час обслуговування робочого місця (Т обс ); час регламентованих перерв на обід (Т рп ). 290 Тобто: Т шт Т оп + Т обс + Т рп. (47) Оперативний час (Т оп ), своєю чергою, поділяється на основний (Т о ) і допоміжний (Т д ). Основним називається час, що використовується на виконання заданого технологічного процесу, під час якого відбувається зміна розмірів, зовнішнього вигляду та інших властивостей оброблюваної продукції, або зміна взаєморозміщення деталей (наприклад, складання). Допоміжним називається час, що використовується на створення умов для виконання основної роботи. Цей час включає: час на встановлення, закріплення і зняття виробу, що виготовляється, на пуск і зупинку агрегата, перестановку інструментів і пристосувань, виміри оброблюваних поверхонь тощо. Якщо частину цих операцій можна виконувати одночасно з основною роботою, то цей час не належить до допоміжного і до норми не включається. Розміри допоміж- теріально (премія, отримання частки прибутку, переведення на більш високооплачувану роботу) або морально (похвала, суспільне визнання заслуг і т. ін.), але можуть бути і негативними: матеріальними (зниження заробітної плати або премії, відшкодування матеріального збитку у разі вироблення бракованої продукції або пошкодження обладнання і т. ін.) і моральними (зауваження, догани). В організації трудової діяльності дуже важливо застосовувати весь арсенал матеріального і морального стимулювання у тій його частині, яка стосується безпосередньо організації праці, кращого використання трудового потенціалу підприємства та підвищення продуктивності праці за рахунок організаційних чинників. Джерелом матеріального стимулювання є прибуток підприємства. Усі види матеріального заохочення не можуть перевищувати у вартісному виразі загальної суми збільшення прибутку. На практиці на цілі преміювання у більшості організацій витрачається від 30 до 50 % додаткового прибутку, отриманого від додаткового випуску продукції. Якщо організаційні заходи дають змогу скоротити кількість працівників без зміни обсягу виробництва, то економія створюється за рахунок скорочення витрат на заробітну плату. До моральних заходів заохочення за поліпшення організації праці слід віднести усі види подяк від керівників виробництва як офіційні (через накази), так і неформальні (усна похвала у присутності інших членів трудового колективу). Народну приказку Ласкаве слово і кішці приємне повинен пам ятати кожен керівник. Однак не слід забувати і про такі заходи морального стимулювання як присвоєння звань кращий по професії, кращий менеджер, людина року тощо. Видатних організаторів праці та виробництва представляють до урядових нагород. Усі заходи морального заохочення повинні обов язково поєднуватися з матеріальним заохоченням. 187

Американські спеціалісти в галузі управління Т. Петерс і Р. Вотермен на основі вивчення досвіду 62 процвітаючих фірм дійшли несподіваного, на їхній погляд, висновку, сутність якого виражається формулою: продуктивність від людини. Практичні заходи щодо приведення в дію резервів підвищення трудової активності найманих працівників безпосередньо пов язані з гуманізацією праці. Саме гуманізація, як свідчить досвід, нині є основною ланкою нематеріальної мотивації праці. Гуманізація праці на практиці покликана забезпечити: а) високу змістовність праці трудящих, яка відповідає їхній кваліфікації, структурі та ієрархії потреб і мотивів; б) якнайкраще пристосування матеріально-технічної бази виробництва до людини; в) створення сприятливих умов праці; г) широку та активну участь працівників у виконанні виробничих завдань. Класична програма гуманізації праці має такі складові: збагачення змісту праці (суміщення функцій робітників основного й допоміжного виробництва, основних функцій і функцій контролю за якістю продукції; групування різнорідних операцій тощо); розвиток колективних форм організації праці; створення досконаліших умов праці; розвиток виробничої демократії; раціоналізація режимів праці і відпочинку, запровадження гнучких графіків роботи; підвищення рівня інформованості колективу, прозорості внутріорганізаційної діяльності. На основі запровадження як традиційних, так і нетрадиційних методів мотивації та програм гуманізації праці ставиться завдання створення нової, синтетичної моделі організації і стимулювання праці, яка дає максимальні можливості для зростання ефективності виробництва. Зрозуміло, головна мета таких програм і методів мотивації максимізація прибутку. Проте не можна не бачити й того 188 годинах), тобто є двовимірною величиною, тоді як норма тривалості величина одновимірна. Типову структуру норми часу (складається з дев яти елементів) наведено на рис. 55. Штучний час Оперативний час Основний час Час обслуговування робочого місця Допоміжний час Норма часу Підготовчозаключний час Регламентовані перерви на відпочинок і особисті потреби, перерви з організаційно-технічних причин Час технологічного обслуговування Організаційний час Рис. 55. Типова структура норми часу Норма часу складається з двох частин: штучний час; підготовчо-заключний час. Штучний (поштучний) час це час, що витрачається безпосередньо на виготовлення (обробку) одиниці продукції (операцію). Підготовчо-заключний час час, який робітник витрачає на отримання завдання, вивчення креслення, отримання заготовки або вузла, налагодження обладнання, встановлення і зняття інструменту і пристосувань, передавання на склад або іншому працівникові готової продукції. Підготовчо-заключний час встановлюється на всю партію однакових виробів (операцій). Тобто, що більшими є партії 289

ни, підготовчо-заключного часу. Відповідно, решта часу є ненормованим. Об єктивно існують дві форми витрат праці: витрати робочого часу і витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії). Згідно з цим можна визначити норми витрат робочого часу і норми витрат енергії працівників. Норми витрат робочого часу встановлюють час для виконання одиниці роботи одним або кількома працівниками. Залежно від конкретних умов ці норми можуть регламентувати тривалість роботи, час, витрачений на її виконання одним або кількома працівниками, та їх кількість. До норм витрат робочого часу належать: норми тривалості виконання робіт, норми часу (трудомісткості операцій) і норми чисельності. Норма тривалості Н т (вимірюється в одиницях часу: хвилинах, годинах) визначає час, за який може бути виконана одиниця роботи на одному верстаті (агрегаті) чи на одному робочому місці. Цей час включає тривалість технологічного впливу на предмет праці та величину об єктивно неминучих перерв, що припадають у середньому на одиницю роботи. Якщо один робітник або бригада обслуговує кілька верстатів (агрегатів), то розрізняють норми тривалості для устаткування (верстата, агрегата) Н т.у і для робітників Н т.р. На багатоверстатному робочому місці при нормі обслуговування Н о верстатів, на кожному з яких на виготовлення одиниці продукції витрачається Н д.о (хв), час, за який її буде вироблено робітниками, цей час складе: 288 Норма часу (трудомісткості операції) Н т визначає необхідні витрати часу одного або кількох робітників на виконання одиниці роботи або виготовлення одиниці продукції по даній операції. Ці витрати залежать не тільки від тривалості операції, а й від кількості працівників, які її виконують. Норма часу вимірюється у людино-хвилинах (людино- H т.p H т.y. (46) H o позитивного, що нові підходи до мотивації привносять у діяльність найманих працівників, у задоволення їхніх потреб: вони сприяють розвитку творчого потенціалу працівників, підвищують якість трудового життя, ведуть до демократизації управління виробництвом, сприяють задоволенню потреб вищого порядку потреб належності та причетності, у визнан ні та самоствердженні, самовираженні. Одночасно мають вживатися заходи так званого негативного стимулювання, тобто стягнення за провину (наприклад, за порушення трудової і виробничої дисципліни, технології, допущення перебоїв в обслуговуванні робочих місць, неналежне обслуговування обладнання, що призводить до його псування, поломок і виходу з ладу машин, механізмів та інструментів). Крім відшкодування матеріального збитку до працівників, що припустилися дезорганізації виробництва, мають застосовуватися також заходи морального впливу. Практика роботи останніх років показує, що саме безпосередній вплив на порушників більш ефективний, ніж колишні формальні адміністративні заходи. Питання для самоконтролю 1. У чому полягає сутність поняття умови праці? 2. Назвіть основні чинники, що визначають умови праці на виробництві і їх вплив на організм людини. 3. Що слід розуміти під поняттям важкість праці та інтенсивність праці? 4. Яка мета розробки карт умов праці на робочих місцях? 5. Назвіть основні структурні елементи дисципліни на підприємстві. У чому полягає їх сутність? 6. Які відомі шляхи збереження і зміцнення трудової дисципліни? 7. Який закон захищає працівника під час виробничої діяльності? 8. Що таке атестація робочого місця і в чому полягає її сутність? 189

190 1.12. Аналіз стану та якості організації праці на підприємстві Стан організації праці характеризується певними показниками і, передусім, показниками структури кадрів, використанням робочого часу і постійністю складу працівників. Саме з виявлення величини цих показників і починається аналіз. Щоб уникнути зайвих витрат праці на збирання і обробку початкових даних, потрібно чітко розмежувати чинники, що зумовлюють зміну організації праці, а також розділити їх на основні й другорядні. Чинники, що впливають на стан організації праці, наведено в табл. 14. До схеми включено тільки найбільш значущі чинники. При здійсненні спеціальних досліджень їх можна в подальшому диференціювати. Таблиця 14 Показник стану організації праці основні Чинники другорядні 1 2 3 Функціональнокваліфікаційна структура кадрів Використання робочого часу Структура підприємства. Виробничий профіль працівників. Рівень підготовки кадрів. Форми і системи поділу праці та її кооперації. Психофізіологічні вимоги до виконавців Завантаження працівників протягом зміни. Організація і обслуговування робочих місць. Система обслуговування виробництва. Рівень зовнішньої кооперації. Система науковотехнічного обслуговування. Рівень поєднання професій і багатоверстатного обслуговування Регулярність поставок за зовнішньою кооперацією. Система управління виробничим процесом. пропорцій між окремими видами праці з урахуванням їх якісних відмінностей. Беручи до уваги, що витрати живої праці залежать від особливостей застосовуваних техніки і технології, які вирізняються різноманітністю технологічних і виробничих процесів, на практиці використовується величезна кількість норм, які можна систематизувати за певними характерними ознаками. Про норми праці можна судити за видами їх структури, часом дії, ступенем охоплення працівників, кількістю виконавців, методами їх встановлення і найповніше за нормами часу. Усі нормовані витрати робочого часу, необхідні для виконання заданої роботи, підлягають включенню до складу норми часу. Для розрахунку норм праці істотне значення має поділ витрат часу на перекривані та неперекривані. До перекриваного зазвичай відносять час виконання робітником тих елементів трудового процесу, які здійснюються у період автоматичної роботи обладнання. Неперекриваним є час виконання трудових прийомів (встановлення заготівки, контроль якості і т. ін.) при зупиненому (непрацюючому) устаткуванні та час на машинно-ручні прийоми. У ширшому значенні до перекриваних (суміщуваних) слід відносити витрати часу на всі роботи, які виконуються одночасно (паралельно) з тими елементами операції, які визначають її тривалість. Особливо важливо враховувати перекривані витрати часу при виконанні операції кількома робітниками. Час, який устаткування працює без будь-якої участі працівників, називається вільним машинним (апаратурним) часом. При встановленні норм праці та аналізі витрат робочого часу останні поділяються на нормовані та ненормовані. До нормованих належать необхідні для певних конкретних умов величини витрат основного, допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця, на відпочинок і особисті потреби, регламентованих перерв через організаційно-технічні причи- 287

2. Як класифікуються методи вивчення робочого часу за способом реєстрації? 3. Яка мета проведення хронометражних спостережень? 4. Чим відрізняється хронометраж від фотохронометражу? 5. Як можна визначити достатність спостережень при хронометражних спостереженнях? 6. Що враховується при визначенні числа моментних спостережень? 286 2.6. Норми праці та їх використання на виробництві Щодо необхідності витрат весь робочий час поділяють на нормований час, прихований час, а також ненормований явні втрати робочого часу. У загальному розумінні нормування праці це встановлення конкретного розміру міри прaцi, тобтo норми праці, яка включає проектування трудового процесу і визначення його необхідної тривалості. До норм висуваються наступні вимоги: 1) наукова обґрунтованість; 2) економічна обґрунтованість; 3) фізіологічна обґрунтованість; 4) соціальна обґрунтованість. Нормування праці відіграє важливу роль в економічній роботі промислового підприємства. Воно слугує підґрунтям для складання технічно і економічно обґрунтованих планів, забезпечуючи їх напруженість і реальність реалізації. Норми праці виступають показниками, за якими визначають економію праці, зростання одного з найважливіших показників економічної роботи підприємства підвищення продуктивності праці. Норми праці є технічною основою раціональної організації виробництва. Організація праці на підприємстві це насамперед правильне розстановлення людей, зайнятих виконанням єдиного завдання. Для цього необхідно знати, скільки праці і якої якості потрібно для виконання тієї чи іншої операції або іншої частини виробничого процесу. Правильна організація праці передбачає передусім встановлення кількості Закінчення табл. 14 1 2 3 Постійність складу працівників Забезпечення взаємозв язку внутрішньовиробничих ланцюжків та між ними. Безперебійність і планомірність обслуговування виробництва. Обслуговування працівників. Стан трудової дисципліни. Питома вага зайвих робіт і відволікань. Рівень механізації праці Змістовність праці. Сприятливі умови праці. Психологічний клімат у трудовому колективі. Житлово-побутові умови. Можливість поєднання високопродуктивної праці з навчанням Охоплення робіт нормуванням праці та якість норм. Умови праці. Система видачі завдань і виробничого інструктажу. Рівень виховної роботи у трудовому колективі Можливість підвищення кваліфікації і розширення виробничого профілю. Сприятливі умови для зміни праці. Правильне поєднання матеріальних і моральних стимулів. Можливості вияву ініціативи і самостійності Порядок здійснення аналізу стану організації праці можна показати на прикладі. Припустімо, що на підприємстві кількість промислово-виробничого персоналу 3200 осіб, з них: робітники 2140 осіб, або 70 % (у тому числі допоміжні 1038 осіб, або 34 % усіх працівників), фахівці і службовці 191

640 осіб, або 20 %; молодший обслуговуючий персонал 160 осіб, або 5 %; вахтери і пожежна охорона 128 осіб, або 4 %; учні 32 особи, або 1 %. З наведених даних видно, що на підприємстві збільшено кількість обслуговуючого персоналу, оскільки частка робітників, безпосередньо зайнятих перетворенням предмета праці, становить лише 36 %. Тому насамперед матеріали аналізу повинні дати відповідь на питання, які можливості має у своєму розпорядженні підприємство для підвищення питомої ваги основних робітників. Резервами є скорочення питомої ваги допоміжних робітників, а також скорочення кількості інших категорій промислового персоналу. Для їх виявлення досліджується структура підприємства на основі порівнянь із спорідненими підприємствами, а також з типовими структурами. Приміром, при такому аналізі з ясувалася наявність двох цехів з кількістю працівників менш як 100 осіб. Якщо дозволяють умови виробництва (територіальна наближеність, прямі взаємозв язки тощо), то вноситься пропозиція про їх об єднання або про укрупнення інших цехів, до яких дрібні увійдуть як виробничі дільниці. Необхідний вид підрозділу визначається, виходячи з фактичного обсягу робіт. Для цього вся кількість ІТП і службовців розподіляється за функціями управління. Якщо за певною функцією обсяг робіт може виконувати один працівник, то цей працівник включається до складу суміжного підрозділу. Якщо функцію виконують три працівники, то створюється структурна група, при двох групах організовується бюро, за наявності двох бюро організовується сектор, а при двох секторах відділ. Наведені значення приблизні, у разі їх застосування потрібно враховувати особливості керованих об єктів. Проте створення відділів при обсязі роботи, виконуваної менш як 12 працівниками, ні економічно, ні організаційно не можна визнати доцільним. При визначенні обсягів робіт потрібно виходити не з діючих, а з перспективних норм, що враховують заходи щодо механізації управлінської праці та скорочення документообігу. 192 закінчення того чи іншого прийому операції. Наприклад, щодо комплексу прийомів взяти деталь, встановити і закріпити в патроні фіксажною точкою, що визначає початок цього прийому, слугуватиме момент дотику руки робітника до деталі, а фіксажною точкою, що визначає закінчення комплексу прийомів, буде момент відриву руки робітника від ключа, яким проводилося закріплення деталі у патроні верстату. Фіксажні точки кожного прийому записуються у відповідній графі спостережного листа. Якщо хронометраж проводиться за поточним часом, може вказуватися лише кінцева фіксажна точка відповідного елемента операції, оскільки вона одночасно визначає початок наступного елемента. Слід проаналізувати, чи всі елементи операції є необхідними, чи раціональна їх послідовність, чи є можливість паралельного виконання окремих елементів. Кількість замірів, яку треба провести при хронометражі, залежить від низки факторів, в основному від типу виробництва і тривалості досліджуваної операції, окремих елементів. Чим операція коротша, тим більша кількість спостережень необхідна для отримання вірогідної правдивої інформації про тривалість окремих її елементів. У масовому виробництві потрібна більша кількість спостережень, ніж у серійному, так як дані про середню тривалість елементів операції повинні характеризуватися високою точністю. Перед початком спостережень на лицьовій стороні спостережного листа записуються загальні відомості: назва цеху, ділянки, номер зміни, кількість спостережуваних робочих місць, дата, прізвище спостерігача, число спостережень, кількість обходів, час початку обходу, наводиться також перелік категорій затрат робочого часу. Питання для самоконтролю 1. Як класифікуються методи вивчення робочого часу за способом спостереження? 285

При розшифровці осцилограми визначають склад, послідовність, тривалість і суміщення у часі елементів операції, перерви у роботі виконавця й обладнання, режим роботи верстата. Нарешті, за способом запису результатів спостереження розрізняють: цифровий (хвилини, секунди), індексний (буквені та умовні позначення), у вигляді крапок і рисок, графічний (графіки у масштабі часу) запис; фотокінореєстрацію; осцилограму; змішану (комбіновану) форму запису, наприклад, індексно-цифрову. Якщо мета полягає у встановленні причин невиконання норм, то об єктом спостереження вибирають робітників, що не виконують норм, і робітників, які перевиконують їх (для порівняння отриманих даних). У цьому разі перед спостереженням в організацію і обслуговування робочого місця та у режими роботи обладнання змін не вносять. Наступний етап роботи підготовка до здійснення спостереження. Необхідно ретельно вивчити операцію та її елементи, організаційно-технічні умови її виконання. Ці відомості заносяться на лицьовий бік спеціального бланка спосте-реження хронокарти (див. Додаток 17). Досліджувану виробничу операцію розчленовують на складові елементи, тобто на окремі прийоми і невеликі технологічні комплекси прийомів, за якими здійснюватимуться спостереження і заміри часу. Елементи операції записуються в реєстраційній частині спостережного листа. Ступінь поділу залежить в основному від типу виробництва, що визначає необхідну точність норм. Найбільший дробовий поділ характерний для масового, крупносерійного виробництва, найменший для серійного і дрібносерійного. При розчленування операції на елементи для забезпечення точності замірів визначаються границі, що відокремлюють їх один від одного. Для цього встановлюють так звані фіксажні точки, під якими приймаються чіткі зов нішні ознаки, що дають можливість робити висновок про початок і 284 Для визначення можливості скорочення питомої ваги допоміжних робітників необхідно розподілити їх за функціями або функціональними групами обслуговування. Якщо окремі робітники суміщають якісь функції, то кількість за функціями може мати і дробові значення. Так, при виконанні одним робітником двох функцій кількість за кожною з них становитиме 0,5. У табл. 15 наведено розподіл кількості допоміжних робітників за функціональними групами на аналізованому нами підприємстві (для спрощення розрахунків не розглядається розподіл робітників за функціями). До групи транспортноскладських віднесені роботи: вантажно-розвантажувальні на загальнозаводському і внутрішньоцеховому транспорті, складські, включаючи роботу в цехових інструментальних коморах і на складах комплектації. До групи робіт з виготовлення і обслуговування засобів праці включено: виготовлення нестандартного обладнання, пристосувань та інструментів, їх ремонт, включаючи черговий, змащення та налагодження. Таке групування можна застосовувати тільки на дрібних підприємствах. На підприємствах, що мають у своєму розпорядженні сильну економічну службу, потрібно виокремлювати кількість за кожною службою. Таблиця 15 Розподіл працівників підприємства за функціональними групами Функціональна група Кількість робітників Частка робітників функціональної групи у загальній кількості допоміжних робітників, % 1 2 3 Транспортно-складська 258 24,8 Виготовлення і обслуговування засобів праці Контроль продукції та матеріалів 360,5 34,7 138 13,3 193

Обслуговування робочих місць Утримання будівель і споруд Обслуговування працюючих 194 1 2 3 164,5 15,9 77 7,4 40 3,9 Закінчення табл. 15 Разом 1038 100,0 Наведені дані показують, що досить значну питому вагу займають транспортно-складські роботи, які можуть бути скорочені за рахунок зменшення кількості перевантажень, використання кільцевих маршрутів, застосування засобів безперервного транспорту і т. ін. Питання про конкретні заходи, необхідні в тому чи іншому цеху, вирішуються технічними службами. Працівники, які виконують аналіз, враховуючи нормативи і дані міжзаводського порівняльного аналізу, мають визначити, яку кількість транспортно-складських робітників потрібно вивільнити. Розглянемо приклад, у якому на одного транспортно-складського робітника припадає чотири основні робітники (1102 : 258). Якщо міжзаводські порівняння показують, що це співвідношення можна довести 1 : 6, то кількість транспортно-складських робітників потрібно скоротити на 74 особи (258 1102 : 6 74). При скороченні кількості робітників за якоюсь з функціональних груп потрібно вирішити питання про те, на які саме роботи будуть переведені ті робітники, що вивільняються. Подібний аналіз і розрахунки виконуються за кожною з функціональних груп. Результати розрахунків підсумовуються, встановлюється зміна питомої ваги категорій промислового персоналу і на цій основі визначається зростання продуктивності праці. В умовах переходу підприємств України до ринкових відносин значення організації праці на виробництві знач- у пам яті якої реєструються і згодом обробляються дані хронометража; диктофон, на який дослідник записує якісні характеристики трудового процесу. Автоматичний спосіб спостереження полягає у використанні кіно- та відеозйомки, промислового телебачення, осцилографії і т. ін. Кінозйомка дає можливість детально вивчати трудовий процес з використанням широких, середніх, загальних планів, тиражувати отримані матеріали, робити навчальні фільми, контролювати правильність виконаного аналізу спостереження, залучати до аналізу безпосереднього виконавця роботи. Використовуються кінокамери, що мають стабільні частоти зйомки і покадрову зйомку. Відеозапис надає ті самі можливості, але більш придатний для великих (широких) планів, особливо при використанні побутових відеокамер з невисокою роздільною здатністю. Відлік часу може вестися за сигналами, записаними на звуковий канал, або за показаннями лічильника часу в кадрі. Використання промислового телебачення (можливо, у поєднанні з відеозаписом) дає змогу дистанціювати спостерігача від об єкта спостереження, виключити вплив присутності спостерігача на працівника, трудовий процес якого вивчається. Осцилографування здійснюється за допомогою осцилографа, що записує параметри трудового процесу на плівку або світлочутливий папір; датчиків, що прикріплюються до верстата і перетворюють переміщення його частин (каретки, супортів токарного верстата, торкання деталі до інструмента, обороти шпинделя) на електричні сигнали; спостерігача часу, що викреслює на плівці інтервали часу у 1,0; 0,1; 0,01 сек. Ця система використовується для дослідження машинних і машинно-ручних елементів роботи. Для вивчення елементів ручної роботи, що входять до складу операції, використовується хроноприставка. За допомогою її перемикача на осцилограмі спостерігач фіксує початок і завершення ручних елементів операції. 283

досліджуваних затрат. Якщо останні незначні, похибку можна отримати без істотного зниження точності результатів спостереження. Існують такі способи здійснення спостережень. Візуальний спосіб спостереження і фіксацію витрат часу здійснює безпосередньо спостерігач за допомогою стрілочноциферблатних часових приладів годинника із секундною стрілкою, одно- і двострілочних секундомірів зі шкалою циферблата на 60 поділок, кожна з яких відповідає 1 сек, або на 100 поділок, що відповідає 0,01 хв. На секундомірах простої дії стрілки повторно приводяться в рух тільки після повернення на нуль. На секундомірах підсумовуючої дії стрілки можна пустити знову з будь-якого місця їх зупинки. За потреби великої точності спостережень застосовуються хроноскопи, які враховують частки секунди. Всі ці прилади тільки фіксують час, а спостерігач повинен керувати ними, вести спостереження, реєструвати дані у листі спостереження, що призводить до значного нервового перевантаження, унаслідок чого дослідження стає досить трудомістким. Спостереження за допомогою приладів (напівавтоматичних) забезпечує фіксацію окремих витрат часу приладами під керівництвом спостерігача. Прилади дають можливість вести спостереження за елементами витрат робочого часу без спостережного листа і визначають сумарні витрати часу щодо кожного елемента. До них належать прилади з цифровими лічильниками, кожен з яких веде облік за окремим елементом; хронографи, що креслять графік (хронограму) уздовж листа запису в масштабі часу за 10 20 елементами операції. Існують хронографи, які друкують виміри цифрами під керуванням спостерігача. Існують розробки, що дають змогу використовувати ЕОМ для вивчення витрат робочого часу, наприклад, система автоматизованого збирання і обробки даних хронометражу, що включає виносну клавіатуру (пульт), за допомогою якої посилаються сигнали про фіксажні точки спостереження; ЕОМ, 282 но зросло, оскільки від якості функціонування робочої сили залежить ефективність виробничих процесів. На ефективність процесу праці впливає не тільки доцільна діяльність людини, а й предмети і засоби праці. Отже, кінцеві результати людської діяльності залежать від правильної організації функціонування усіх трьох зазначених елементів. При порушенні якісних вимог до організації праці може бути завдано величезного збитку не тільки підприємству виробнику товарів, а й ринкам, а отже, широким верствам населення. Наприклад, помилки в технології й організації виготовлення медикаментів можуть призвести до масових захворювань і навіть до летальних результатів; несправність на розподільному щиті електростанції може паралізувати життєдіяльність цілого району; допущений під час ремонту літаків, автомобілів, залізничних поїздів брак призводить до загибелі людей. Якщо говорити про економічну категорію якість організації праці, ця якість визначається системою заходів, спрямованих на забезпечення безперебійного функціонування робочої сили з метою досягнення корисного ефекту трудової діяльності. Аналіз якості організації праці на підприємстві є одним з найважливіших розділів економічного аналізу. Сутність такого аналізу полягає в комплексному, науково обґрунтованому дослідженні діючої на підприємстві організації праці, у виявленні позитивних і негативних аспектів трудового процесу, визначенні впливу рівня організації праці на використання робочого часу і основних фондів, на працездатність і здоров я працівників, можливість гармонійного розвитку кожного з тих, хто бере участь у виробництві товарів і наданні послуг. У результаті виконаного аналізу можна оцінити раціональність встановлених форм поділу і кооперації праці і їх відповідність сучасному рівню науки і техніки; перевірити правильність розстановки і використання працівників, відповідність їх професійно-кваліфікаційного рівня вимогам 195

сучасного виробництва; встановити причини втрат і нераціональних витрат робочого часу; встановити відповідність фактичних умов праці нормативним; виявити дієвість форм розвитку творчої активності працівників; визначити найефективніші методи матеріального і морального стимулювання працівників. Крім того, можна також визначити найоптимальніші та найефективніші напрями організації праці з погляду їх впливу на результати конкретного виробництва; отримати дані для порівняльного розрахунку ефективності існуючого і проектованого рівнів організації праці. Якість аналізу рівня організації праці залежить як від вихідних даних, так і від правильної організації аналітичної роботи. Для повнішої оцінки організації праці на підприємстві істотне значення мають матеріали статистичної звітності та результати фотографій робочого часу, хронометражу, соціологічних обстежень. Ці матеріали використовуються при здійсненні поточного (оперативного) і детального (підсумкового) аналізу. Для аналізу і вивчення стану організації праці застосовуються різні методи: порівняння, групувань, балансовий, ланцюгових підстановок. З метою визначення існуючого рівня організації праці використовуються такі види дослідження, як особисті розмови (інтерв ю), опитування (анкетування), тести, за допомогою яких можна вивчити явища, що важко піддаються безпосередньому спостереженню і вимірюванню. Невід ємною складовою аналізу організації праці є оцінювання його результатів. Аналіз організації праці і оцінювання її рівня на виробництві процеси взаємопов язані і відіграють визначальну роль у системі всієї роботи з упровадження раціональної організації праці. Якість організації праці на підприємстві можна визначити за допомогою аналізу кількісних показників рівня організації праці. Показниками рівня організації праці є коефіцієнт поділу праці (К п.пр ); коефіцієнт суміщення професій (К с.пф ); коефіцієнт упровадження бригадних форм організації праці (К бр.ф ); 196 пропорційна зайнятості робітника на цьому обладнанні, числу повторень цієї роботи. Тобто: Р t 1 100 P, або а T m n, (43) а для багатоверстатників: а 100 P H, (44) m n де Р вірогідність того, що працівник працює на цьому верстаті; t 1 час цієї роботи; Т загальний час роботи; m, n кількість обслуговуваних машин та число повторень роботи; Н середня кількість верстатів, що обслуговується одним робітником. Для досягнення потрібної точності результатів спостережень завчасно встановлюється їх об єм, тобто число моментів, яке потрібно зафіксувати. Число моментів залежить від питомої ваги досліджуваних затрат, від заданої ймовірності, а також від допустимої відносної похибки спостережень. Воно визначається за формулами, виведеними на основі законів математичної статистики: ( ) M a2 1 K 2 2 100, (45) K P де a коефіцієнт, що залежить від заданої ймовірності помилки (для масового і крупносерійного виробництва а 1,4, для серійного і малосерійного а 1,75); К питома вага досліджуваних категорій затрат робочого часу в загальних затратах за час спостережень; Р допустима відносна похибка спостережень (3 10), яка зазвичай дорівнює 5. При визначенні числа спостережень питома вага досліджуваних затрат К встановлюється на основі даних проведених раніше спостережень у вигляді коефіцієнта. Допустима відносна похибка Р залежить від ступеня потрібної точності; що вища точність, то менший відсоток допустимої похибки і тим більше число моментів необхідно зафіксувати. Допустима відносна похибка залежить від питомої ваги 281

При фотохронометражі застосовуються суцільні (неперервні) і вибіркові заміри. Об єктом спостереження є робота одного робітника, бригади або робітника-багатоверстатника. Робочий час вимірюється різними приладами і пристроями, наприклад, секундомірами. Найбільш точні і суб єктивні результати отримують при використанні фото- і кінозйомки, а також осцилографічного запису. На основі отриманих методом фотохронометражу даних можна вирахувати зростання продуктивності праці. Для цього застосовується формула: 280 П н ф Т оп Т оп Т оп ф 1 100, (42) де Тн оп оперативний час за зміну за нормативним балансом робочого дня; Тф оп оперативний час за зміну за фактичним балансом робочого дня. Метод моментних спостережень. На ряді машинобудівних підприємств і на підприємствах інших галузей промисловості вивчення затрат робочого часу здійснюється методом моментних спостережень, який вигідно відрізняється від методу безпосередніх замірів. Це простий статистичний спосіб отримання середніх даних про фактичне завантаження робітників і обладнання ділянок, цехів і підприємства загалом, оснований на теорії ймовірності і передбачає вибіркові спостереження. Він дає змогу зібрати великий обсяг даних за короткий відрізок часу і є доцільним, коли проводиться велика кількість спостережень не менш як за 10 20 об єктами. Сутність методу полягає в заміні неперервної реєстрації тривалості затрат часу при безпосередніх замірах (звичайна фотографія) врахуванням кількості спостережуваних моментів, тобто фіксацією не абсолютних затрат часу, а числа моментів (явищ, що відбуваються) затрат. Він ґрунтується на тому, що вірогідність повторення того чи іншого елемента роботи або перерв прямо коефіцієнт багатоверстатного (багатоагрегатного) обслуговування (К б.о ); коефіцієнт організації робочих місць (К р.м ); коефіцієнт обслуговування робочих місць (К о ); коефіцієнт застосовуваності раціональних методів праці робітників (службовців) (К р.пр ); коефіцієнт нормування праці (К н.пр ); коефіцієнт умов праці (К у.пр ); коефіцієнт трудової дисципліни (К тр.д ) та ін. Наприклад, коефіцієнт поєднання професій (К с.пф ) відображає виконання (у конкретних виробничих умовах) працівником (робітником, ІТП, службовцем) робіт не тільки за його основною професією, а й за однією або кількома додатковими і розраховується за формулою: Ч с.пф d с.пр К р.пр Ч ср.об, (36) де Ч с.пф кількість працівників, що суміщають функції різних професій у даному періоді, осіб; d с.пр питома вага працівників, що суміщають функції різних професій (у загальній кількості працівників), оптимальна для конкретних виробничих умов; Ч ср.об середньооблікова чисельність працівників (робітників, ІТП і службовців) цеху (дільниці, відділу), осіб. Коефіцієнт організації робочих місць (К р.м ) характеризує ступінь відповідності існуючої організації робочих місць типовим проектам і визначається за формулою: Ч р.м.т К р.м, (37) К ор.пр де Ч р.м.т кількість працівників (робітників, ІТП і службовців) цеху, дільниці, відділу, зайнятих на робочих місцях, що відповідають вимогам типових проектів, осіб. Загальний інтегральний коефіцієнт рівня організації праці (К ор.пр ) визначається як середня арифметична показників кількісної оцінки рівня організації праці за формулою: К К ор.пр 1 +К 2 + К 3 + К 4,..., К n n, (38) 197

де К 1,..., К n коефіцієнти рівня організації праці; n кількість коефіцієнтів рівня організації праці. Якість праці працівника можна визначити за наслідками його діяльності. Таке визначення спрощується, якщо на виробництві існує широкий поділ праці, продукти праці створюються колективами досвідчених висококваліфікованих працівників, організовано чіткий облік і контроль виконання робіт. На якість організації праці значно впливають рівень кваліфікації, стаж роботи, вік, творча активність працівників. Наприклад, при підвищенні кваліфікації робітника механічного цеху на один розряд відсоток продукції, що здається з першого пред явлення, збільшується на 9,2 %; при збільшенні стажу роботи того самого працівника на один рік зазначений відсоток збільшується на 1,62 %. Найбільшу творчу активність виявляють робітники, що освоїли 2 3 суміжні професії, працюють у складі бригад або мають стаж роботи в цеху 5 10 років. Для визначення якості організації праці на підприємстві за зазначеними критеріями необхідно досліджувати якість праці як робітників, інженерів, службовців, так і керівників усіх рівнів. Критерієм оцінки якості праці слугує коефіцієнт якості (К я ), який визначається трьома способами. 1. Початковий коефіцієнт (дорівнює одиниці) знижують за допущені у роботі дефекти. Коефіцієнт якості праці розраховують за формулою: К я 1 К з.п, (39) де К з.п сумарний коефіцієнт зниження за показниками, виконаними з порушеннями. 2. Якість праці оцінюється на основі інтегрального коефіцієнта, який включає коефіцієнти підвищення за позитивні показники і коефіцієнти зниження за дефекти і упущення в роботі. Він визначається за формулою: 198 К я = 1 К п К з.п, (40) За індивідуальною фотографією спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду. Групове фотографування робочого часу проводиться тоді, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема, за бригадної організації праці. Масова фотографія використовується з метою вивчення затрат робочого часу великої кількості робітників. Маршрутне фотографування проводиться тоді, коли за характером роботи виконавець перебуває в русі. Самофотографування здійснює сам працівник, фіксуючи величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню усіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу. Фотографія часу використання устаткування це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою отримання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома). Фотографія виробничого процесу це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. На заключному етапі опрацьовуються дані фотографій робочого дня (а їх має бути проведено не менш як три), їх аналіз, розробляються організаційно-технічні заходи щодо усунення затрат робочого часу і проектується раціональний (нормативний) баланс робочого часу за зміну. Фотохронометраж застосовується для досліджень нестабільних трудових процесів в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах з тривалістю окремих операцій більш як 0,25 год. Фотохронометраж звичайно здійснюється методом прямих вимірів за поточним часом із застосуванням цифрової або графічної форми запису. В окремих випадках доцільно застосовувати моментно-безперервний метод спостереження. Затрати часу встановлюються в основному шляхом обліку частоти повторювання конкретних трудових прийомів. 279

Для глибшого вивчення трудового процесу широко використовується метод мікроелементного аналізу, коли операція розчленовується на найпростіші рухи, такі як простягнути руку, натиснути, рух очей, рух ніг. Так, типізовано 19 мікрорухів, у тому числі 10, що виконуються руками, 7 для ніг і тулуба і 2 для очей. Усього система містить 22 види та 50 різновидів мікрорухів, на які розроблено мікроелементні нормативи. За допомогою аналізу виконання кожного такого мікроелемента в часі й у просторі можна моделювати ручні прийоми і розраховувати час, необхідний для їх виконання. Розрізняють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. При безперервному всі елементи певної операції досліджують у послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3 5 сек). Фотографія робочого дня це засіб вивчення шляхом спостереження і виміру всіх без винятку затрат часу протягом повного робочого дня або деякої його частини. Головне завдання фотографії робочого дня полягає у виявленні втрат робочого часу протягом зміни, визначенні причин, що викликають ці втрати, і розробленні необхідних організаційно-технічних заходів для їх усунення. На підставі матеріалів фотографії робочого дня проектується раціональна організація обслуговування робочих місць, нормується підготовчо-заключний час, час перерв на відпочинок і особисті потреби робітника, визначаються склад бригади і поділ роботи всередині бригади. Залежно від об єкта спостереження розрізняють: фотографію використання часу працівників (індивідуальну, групову, самофотографію); фотографію часу роботи устаткування; фотографію виробничого процесу. 278 де К п сумарний коефіцієнт підвищення за показниками кількісної оцінки рівня організації праці конкретного підрозділу. 3. Для оцінювання якості праці також застосовуються інтегральні коефіцієнти, в яких за основу прийнято не одиницю, а розрахунковий коефіцієнт якості праці, що є величиною змінною, пов язаною з кінцевими результатами роботи підприємства. Він визначається за формулою: К я = К р + К п К з.п, (41) де К р розрахунковий коефіцієнт, що визначається за підсумками роботи підприємства. При визначенні підсумкових показників якості роботи окремих виконавців і структурних підрозділів розрахунковий коефіцієнт якості праці приймають зазвичай за базовий, оскільки він характеризує ступінь виконання підприємством основних оцінних техніко-економічних показників. Виконують цю роботу фахівці відділу або бюро якості. Проте, якщо на пострадянському просторі левову частку в аналізі стану та якості організації праці займають кількісні підходи, то за кордоном розвинені різні методики логічного аналізу як організації праці, так і виробничих процесів. Найвживанішим інструментом є діаграма Ісікави відома як діаграма риб ячої кістки (англ. Fishbone Diagram) або причинно-наслідкова діаграма (англ. Cause and Effect Diagram), а також як діаграма аналізу кореневих причин (див. рис. 40). Слід зауважити, що існує сім основних інструментів вимірювання, оцінювання, контролю та покращання якості виробничих процесів, що входять до родини інструментів контролю якості : 1) контрольна карта; 2) діаграма Парето; 3) гістограма; 4) контрольний аркуш; 199

Причина 1 5) діаграма Ісікави; 6) розшарування (стратифікація); 7) діаграма розсіювання. Діаграма Ісікави це графічний спосіб дослідження та визначення найістотніших причинно-наслідкових взаємозв язків між чинниками (факторами) та наслідками у досліджуваній ситуації чи проблемі. Діаграма названа на честь одного з найвідоміших японських теоретиків менеджменту професора Ісікави Каору, який запропонував її у 1952 р. (за іншими даними 1943 р.) як доповнення до існуючих методик логічного аналізу та покращання якості процесів у промисловості Японії. Ісікава є одним із розробників нової концепції організації виробництва, втіленої на фірмі Тойота. Запропонована професором Каору Ісікава схема унаочнює роботу над покращанням якості виробничих процесів. Ця схема, як і більшість інструментів якості, є засобом візуалізації та організації знань, який полегшує розуміння і кінцеву діагностику певної проблеми. Така діаграма надає можливість виявити ключові взаємозв язки між різними факторами та більш достеменно зрозуміти досліджуваний процес. Діаграма сприяє визначенню головних чинників, які спричиняють проблему, що розглядається, та попередженню або усуненню їхньої дії. 200 Категорія 1 Категорія 2 Підрівень 2 Підрівень 2 Причина 2 Категорія 3 Категорія 4 Рис. 40. Діаграма Ісікави ( риб яча кістка ) Проблема забезпечення необхідних даних для прогнозування показників діяльності. При цьому вибираються найекономічніші прийоми і рухи для проектування на їх основі раціональної структури операції загалом при нормальній тривалості виконання окремих її елементів. Це дає змогу поширити передові прийоми і методи роботи серед широкого кола робітників. У процесі хронометражу перевіряються й уточнюються норми, отримані вихідні дані для розроблення нормативів основного і допоміжного часу. Під час виконання елементів виробничої операції працівник застосовує певні трудові рухи, дії, прийоми та операції, які є об єктами хронометражу. Перед початком виміру затрат часу дані про окремі елементи трудової операції заносяться в спеціальний хронометражний лист спостережень (хронокарту). Залежно від тривалості і характеру елементів операції визначають кількість вимірів щодо кожного елемента. Проводячи хронометраж, спостерігач записує тривалість окремих елементів операцій, а також усі перерви в хронокарту. Під час виконання кожного елемента операції звичайно робиться 10 20 вимірів, а у випадку короткочасних операцій 30 60. Опрацьовуючи й аналізуючи хронометражні спостереження, спочатку виключають помилкові виміри, а потім розраховують середню тривалість виконання кожного елемента. Наприклад, якщо затрати часу на виконання якої-небудь операції при різних вимірах становили 10, 13, 11, 10, 11, 10, 10, 10, 10 і 11 сек, то середня величина часу виконання цього елемента визначається як середнє арифметичне: 10+ 13+ 11+ 10+ 11+ 10+ 10+ 10+ 10+ 11 t = 10,6 сек. 10 Сума середніх затрат за всіма елементами операції покаже середній час на виконання операції загалом. Робота вимірюється не тільки за допомогою хронометражу, а й на основі затвердженої системи нормативів часу на трудові рухи. 277

Закінчення табл. 20 1 2 3 4 а) риски Запис часу з Спостереження: цифри Форма точністю до: індекси запису 10 сек 0,1 сек; графіки більш як б) індекси 10 сек 0,5 сек; дефектні виміри Спостереження Обробка Аналіз 276 1. Зведення однойменних витрат робочого часу (фактичний баланс робочого часу). 2. Визначення показників, що характеризують фактичний баланс робочого часу К1, К2, К3, К4 1. Нормативний баланс 2. Можливе зростання ПП, М1, М2, М3. 3. Розробка заходів щодо усунення втрат робочого часу. 4. Розрахунок економічного ефекту 1. Зведення однойменних витрат (фактичний баланс у моментовимірах, хвилинах). 2. Визначення показників, що характеризують фактичний баланс робочого часу К1, К2, К3, К4 1. Нормативний баланс. 2. Можливе зростання ПП; М1, М2, М3. 3. Розробка заходів щодо усунення втрат робочого часу. 4. Розрахунок економічного ефекту 1. Тривалість. 2. Стійкість хроноряду К уст(ф) К уст(н). 3. Розрахунок середньої тривалості, елементів операції і всієї операції загалом з точністю, зумовленою типом виробництва 1. Аналіз витрат за елементам. 2. Режим роботи. 3. Проектування раціонального трудового процесу. 4. Розрахунок норми визначення потрібної кількості робітників для виконання тієї чи іншої операції; здійснення реалістичних розрахунків, графіків роботи і робочого навантаження; формування справедливої системи стимулювання; розрахунки трудовитрат і фонду заробітної плати; Схема знаходить широке застосування при розробленні нової продукції, з метою виявлення потенційних факторів, дія яких викликає спільний ефект. Вигляд діаграми при розгляді поля досліджуваної проблеми справді нагадує кістяк риби (очі зазвичай рухаються зліва направо, як при читанні рядка тексту). Проблема позначається основною стрілкою. Фактори, що посилюють проблему, відображають стрілками, похиленими до основної праворуч, а ті, що нейтралізують проблему з нахилом вліво. При поглибленні рівня аналізу до стрілок факторів можуть бути додані стрілки впливаючих на них факторів другого порядку і т. ін. На рис. 41 зображено такий приклад з двома рівнями кісток, які для наочності позначаються різним кольором. 1-й рівень головні (корінні): a, b, с, d, а 2-й рівень поглиблені (деталізуючі) причини (чинники) досліджуваного впливу на результат (серед чинників 2-го рівня є як ті, що підсилюють а е c f k l b m g h i d n o p q (a, b, c, d) Рис. 41. Приклад діаграми причинно-наслідкових зв язків з двома рівнями кісток 201

дію 1-го рівня е, f, g, h, і, l, m, о, р, так і ті, що її послаблюють k, n) (див. рис. 41). Далі поглиблюють розділення виявлених чинників за їх зростаючою специфічністю доти, доки гілки проблеми піддаються додатковому поділу (при цьому необхідно виявляти справжні причини, а не симптоми). Ключове завдання полягає у тому, щоб мати від трьох до шес ти основних категорій, які охоплюють усі можливі впливи. Фактично максимальна глибина сягає чотирьох або п яти рівнів. Коли така створювана діаграма є повною, вона відтворює досить повну картину всіх можливих основних причин визначеної проблеми. Діаграма Ісікави використовується як аналітичний інструмент для перегляду дії можливих факторів та виокремлення найважливіших причин, дія яких породжує конкретні наслідки та піддається управлінню. Робота з діаграмою Ісікави проводиться у кілька етапів: виявлення та збирання усіх факторів та причин, що будь-яким чином впливають на досліджуваний результат; групування факторів за смисловим та причинно-наслідковими блоками; ранжирування цих факторів усередині кожного блоку; аналіз отриманої картини; відкидання факторів, на які ми не можемо впливати; ігнорування малозначущих і непринципових чинників. Щоб більш ефективно виявити і додати можливі причини до складу основних, а також більш конкретно деталізувати ймовірні першопричини відгалужень основної кістки традиційно застосовують метод стимулювання генерації творчих ідей, відомий як мозковий штурм. Типовим застосуванням такого методу є виконання рисунку діаграми на дошці керівником команди, який першим визначає основні проблеми і просить про допомогу у групи співробітників з метою визначення основних причин, які схематично позначено на основній кістці діаграми, і їх деталізації. Група надає пропозиції доти, доки, в кінцевому підсумку, не буде заповнена вся 202 Реалізація мети хронометражу передбачає виконання таких основних завдань: визначення кількості часу, необхідного для виконання різними методами тієї чи іншої роботи з метою порівняння результатів; Таблиця 20 Етап Основні способи вивчення витрат робочого часу та етапи їх здійснення 1 Фотографія робочого часу Фотографія методом безпосередніх вимірювань Фотографія методом моментних спостережень Хронометраж 1 2 3 4 1. Вибір мети об єкта. 2. Заповнення лицьового боку хронокарти. 3. Інструктаж Підготовка 1. Вибір мети об єкта. 2. Заповнення лицьового боку фотокарти. 3. Інструктаж. 4. Визначення обсягу спостережень. М.К.Р. 5. Визначення часу на один обхід, кількість обходів. 6. Графік обходів, фіксажні пункти 1 Детально див.: ж. Довідник економіста: про хронометражні спостереження (2004. 9); про фотографію робочого часу: індивідуальну (2004. 7); бригадну (2006. 9). 1. Вибір мети об єкта, часу спостереження 30 60 хв початок 1,5 2 год до закінчення. 2. Заповнення лицьового боку хронокарти. 3. Розчленування операції (фіксажні точки). 4. Кількість спостережень. 5. Інструктаж 275

но поряд з працівником об єктом спостереження, тому не має на нього істотного психологічного впливу. Недоліки методу: результатом є тільки усереднені дані; структура витрат робочого часу може бути розкрита не повністю; відсутні дані про послідовність і раціональність виконання прийомів і операцій, немає можливості безпосередньо фіксувати причини простоїв, втрат, нераціональних витрат робочого часу. Кожен із цих методів передбачає 4 етапи. На етапі підготовки до спостереження складають докладний опис роботи устаткування, матеріалів, організації робочого місця, фіксують інформацію про робітника, намічають пункт або маршрут спостереження. Етап безпосереднього спостереження полягає у фіксації в листі спостережень усіх без винятку видів затрат і втрат робочого часу з визначенням початку і закінчення кожного елемента операції. На етапах опрацювання й аналізу даних спостереження визначається фактична тривалість кожного зафіксованого елемента роботи. Дані по елементах групуються і підсумовуються відповідно до прийнятої схеми класифікації затрат робочого часу (основний, допоміжний, відпочинок, втрати з організаційних причин та ін.). Таким чином, складається фактичний баланс робочого часу за зміну. До основних методів вивчення з використанням спеціальних приладів (секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів) фактичних затрат робочого часу протягом зміни або за коротший період належать: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж (табл. 20). Під хронометражем у нормуванні праці розуміють вивчення будь-якої операції шляхом спостереження та вимірювання робочого часу, що йде на виконання окремих її елементів. Мета хронометражу виявлення чинників, що впливають на тривалість кожного елемента операції, циклічно повторюючись. 274 причинно-наслідкова діаграма. По закінченні обговорення вирішують, що є найімовірнішою причиною проблеми і які можна запропонувати заходи для її вирішення. Варіанти пропозицій обраховуються й оцінюється їхня економічна доцільність. Якість вироблюваних товарів і якість надання послуг найважливіші економічні показники сучасного бізнесу. Забезпечити високий рівень цих показників можна лише у разі створення на підприємствах умов для постійного вдосконалення якості організації праці та її контролю. Саме раціональна система організації праці має сприяти випуску високоякісної продукції і наданню кваліфікованих послуг відповідно до збільшуваних вимог і зростаючої конкуренції. Питання для самоконтролю 1. Як можна визначити якість праці робітника? 2. З чого складається К ор.пр? 3. Від чого залежить якість аналізу рівня організації праці? 4. У чому виявляється взаємозв язок організації праці з оцінкою її рівня? 5. Назвіть коефіцієнти, що характеризують рівень організації праці. 6. Як впливає рівень кваліфікації працівників на технікоекономічні показники роботи бригади, цеху, відділу, підприємства? 7. Що визначає критерії оцінки якості праці та її організації? 8. Назвіть сім відомих інструментів вимірювання, оцінювання та контролю. 9. Розкрийте сутність діаграми Ісікави Каору. 1.13. Комплексне проектування організації праці та впровадження організаційних нововведень Діяльність окремих підприємств, організацій і галузей загалом здійснюється у постійно змінюваних економічних си- 203

туаціях. Залежно від специфіки ринку, ступеня державного регулювання підприємства опиняються в умовах тієї чи іншої ринкової моделі. У зв язку з цим перед підприємцями постає ряд конкретних питань: який вид товару слід вироб ляти і в якій кількості; де виробляти; на яких площах; якими виробничими силами; на який прибуток можна розраховувати; які збитки доведеться покривати; наскільки сильні конкуренти та ін. Знайшовши відповіді на ці питання, а також беручи до уваги, що успіх підприємства визначається випуском конкурентоспроможної продукції, що значною мірою залежить від рівня організації праці, вони можуть приступати до проектування власного бізнесу. Складаючи бізнес-плани розвитку підприємства, потрібно використовувати нормативи, методичні рекомендації, техніко-економічні розрахунки, які враховують особливості номенклатури вироблюваної продукції, її кількість і якість, технічні особливості, собівартість, конкурентоспроможність і т. ін. Нормативні методичні документи розробляють науково-дослідні інститути, лабораторії, сектори тощо. Підприємці і бізнесмени мають використовувати у своїй практичній роботі готові документи або замовляти нові з урахуванням специфіки своєї виробничої діяльності. Питання організації праці повинні розроблятися системним методом уже на стадії проектування підприємства разом з вирішенням питань будівництва, конструювання або купівлі машин, механізмів, технологій та ін. Проектування організації праці на початковій стадії створення підприємства дає змогу враховувати специфічні вимоги при конструюванні будівель, споруд, технологій виробництва товарів або надання послуг. Необхідно також вирішити питання раціонального поділу і кооперації праці, організації та обслуговування робочих місць, встановлення технічно обґрунтованих норм праці, раціональних умов і режимів праці та відпочинку. Досвід роботи промислових підприємств свідчить про те, що проектування організації праці для нових підприємств за кваліфікованого підходу забезпечує високу економічну ефектив- 204 Нехай операція складається з трьох елементів, які позначимо а, б, в. Об єднаємо їх у групи по (3 1) 2 елементи. Вимірявши тривалість операції кожної групи, отримаємо: а + б 5 сек; б + в 4 сек; в + а 3 сек Разом: 12 сек 12 сек це подвоєна тривалість усієї операції, оскільки кожний елемент враховано тут двічі. Отже, тривалість операції становить 6 сек. У першій групі з усіх елементів операції відсутній елемент в. Звідси його тривалість дорівнює: 6 сек 5 сек 1 сек. У другій групі відсутній елемент а, його тривалість становить: 6 сек 4 сек 2 сек. Аналогічно визначимо і величину елемента б : 6 сек 3 сек 3 сек. Метод моментних спостережень полягає у реєстрації та обліку кількості однойменних витрат робочого часу у випадково вибрані моменти (в окремих випадках через однакові проміжки часу). В основі цього методу лежить закон великих чисел, відповідно до якого взаємні відхилення частин сукупності поглинаються всією сукупністю, і з досить високою імовірністю за окремою частиною можна судити про сукупність загалом. При застосуванні цього методу структура витрат часу встановлюється за питомою вагою моментів, в які фіксувався той чи інший стан (підготовчо-заключні дії, простій, оперативна робота і т. ін.) у загальній кількості врахованих моментів за весь період спостереження. Переваги методу: один дослідник може спостерігати за майже необмеженою кількістю об єктів; вірогідність спостереження не постраждає, якщо воно буде перерване, а потім продовжене; за оцінкою фахівців, трудомісткість спостереження і обробки даних цим методом у 5 10 разів менша, ніж методом безпосередніх вимірювань, також нижчі фізичні та нервові навантаження у спостерігача; спостерігач не перебуває постій- 273

му вираженні (у секундах, хвилинах і годинах) та їх висока вірогідність; встановлення фактичних витрат робочого часу за весь період спостереження, отримання інформації про послідовність окремих елементів роботи; можливість безпосереднього виявлення раціональних прийомів і методів праці, причин втрат і нераціональних витрат часу; можливість залучення до досліджень самих працівників. Недоліки методу: спостереження тривалі та трудомісткі, обробка даних досить складна; час спостереження обмежений, спостереження не можна перервати; один спостерігач, звичайно, не в змозі забезпечити якісне спостереження і фіксацію результатів більш як на трьох-чотирьох об єктах; постійна присутність спостерігача психологічно впливає на працівника, що може дещо спотворювати правильність результатів. Розрізняють різні види методу безпосередніх вимірів. Суцільні вимірювання (за поточним часом) здійснюють у результаті безперервної реєстрації усіх елементів роботи в їх тимчасовій послідовності, у записі фіксується календарний (поточний) час завершення кожного елемента. Тривалість елементів операції визначається за допомогою додаткових розрахунків: від показника поточного часу елемента, тривалість якого визначається, віднімають показник поточного часу попереднього елемента. Вибіркові вимірювання застосовуються для вивчення окремих елементів роботи, операції незалежно від їх послідовності у часі. В ході спостереження фіксується і у записі відразу відображається тривалість кожного з елементів, що вивчаються. Циклові вимірювання використовуються для вивчення елементів операції (дій, рухів) невеликої тривалості (до 1 3 сек), коли реєстрація кожного з них окремо дає дуже велику похибку. У цьому разі елементи об єднують у групи по (n 1), де n кількість елементів в операції, і у записі фіксується тривалість кожної групи. Потім за допомогою розрахунків визначається тривалість кожного окремого елемента. Наведемо умовний приклад. 272 ність. Порівняно з аналогічними підприємствами, що працюють за старою системою організації виробництва, такі нововведення сприяють підвищенню економічної ефективності у 2 4 рази. Проекти організації праці для нових підприємств містять вимоги до архітектурно-будівельного проектування, які закріплені у різних діючих будівельних нормах і правилах; ергономічні вимоги, технічну документацію до засобів техніки безпеки. При проектуванні технологічних процесів вимоги організації праці стосуються встановлення раціональних форм поділу і кооперації праці, планування робочих місць, системи їх обслуговування; розробляються ефективні прийоми і методи праці, визначається кількість і розстановка працівників, їх професійний і кваліфікаційний склад. У проектах нових виробництв передбачається широке впровадження бригадної форми організації праці як для робітників, так і для спеціалістів. При цьому професійно-кваліфікаційний склад бригад повинен передбачати можливість поєднання професій, робіт, багатоверстатне обслуговування. Після формування виробничих операцій, розгляду схем технологічних потоків і схеми механізації праці складається маршрутний комплексний технологічний процес. Обирається такий його варіант, який разом з економічністю, надійністю і високою якістю вироблюваної продукції забезпечить найбільшу технологічність виробництва, змістовність праці, відповідатиме санітарно-технічним, психофізіологічним, естетичним вимогам і вимогам техніки безпеки. Разом з організацією праці основного виробництва розробляються системи і форми організації праці для допоміжних підрозділів. Для них найважливішим принципом діяльності має бути планово-запобіжне обслуговування, що гарантує безперебійність виробничого процесу, підвищення ефективності використання обладнання і зростання продуктивності праці працівників основного виробництва. Різновидом комплексного проектування організації праці є розробка типових проектів організації праці для об єктів 205

різного рівня (бригад, виробничих дільниць, цехів, відділів, підприємств). На основі цих нормативних документів реалізується один з найпрогресивніших і найперспективніших методів розповсюдження і впровадження досконалих форм організації праці як на діючих підприємствах, так і на тих, що будуються. Проектні рішення подано у вигляді опису, схем, таблиць, графіків, розрахунків. Наприклад, типовий проект організації праці на робочому місці одного працівника містить такі розділи: вступ; призначення і характеристика робочого місця; оснащення робочого місця; просторова організація робочого місця і порядок розміщення на ньому технологічного і організаційного оснащення, предметів праці (готової продукції); форми, методи і прийоми праці; організація обслуговування робочого місця; умови праці на робочому місці; норми праці; оплата праці; основні вимоги до працівника; документація та ін. За типовим проектом розраховується економічна ефективність від його упровадження, наводиться графік проектованого зростання продуктивності праці. Типові проекти організації праці на виробничій дільниці, в цеху, відділі, на підприємстві різняться за складом і змістом. У цих проектах питання організації праці розглядаються укрупнено, в масштабі об єкта. Упровадженням типових проектів керує адміністрація підприємства або керівник того структурного підрозділу, де реалізуються такі проекти. Більш детально структура, зміст і ефективність використовування на підприємствах типових проектів організації праці для трудових колективів різного рівня викладені у навчальному посібнику. Комплексне проектування основних напрямів організації праці на окремих робочих місцях можливе при використанні карт організації праці, які є складовою типових проектів організації праці. Карта організації праці це концентрований виклад проекту організації праці, розробленого для конкретного виконавця (див. Додаток 6). Карта повинна бути обов язковою для виконання, а її застосування супроводжується впрова- 206 Методи аналізу витрат робочого часу Метод безпосередніх вимірювань Метод моментних спостережень Етапи вивчення витрат робочого часу Підготовка до Безпосереднє спостереження спостереження Фотографія робочого часу індивідуальна групова бригадна самофотографія фотографія робочого часу багатоверстатника фотографія виробничого процесу Обробка отриманої інформації Хронометраж безперервний вибірковий циклові фотографія часу використання устаткування маршрутна Рис. 54. Класифікаційна схема методів аналізу витрат робочого часу Аналіз отриманих результатів Фотохронометраж індивідуальний груповий масова фотографія робочого часу цільова Метод безпосередніх вимірювань полягає у безперервному спостереженні за трудовим процесом, операцією або її частинами та у фіксації значень поточного часу або тривалості виконання окремих елементів операції. Переваги методу: докладне вивчення процесу праці та використання обладнання; отримання даних в абсолютно- 271

Описана схема роботи є досить прогресивною, оскільки орієнтована на результати виконання завдань і стимулює працівників до досягнення поставлених цілей. 270 Питання для самоконтролю 1. Що включає в себе поняття робочий час? 2. Які класифікації робочого часу вам відомі? 3. Чим відрізняються наведені класифікації робочого часу? 4. Як позначаються складові робочого часу і для чого це потрібно? 5. Назвіть відомі вам сучасні технології оцінювання використання робочого часу. 2.5. Методи вивчення трудових процесів і витрат робочого часу Раціонально спроектувати трудовий процес, забезпечити обґрунтованість норм праці можна тільки на базі початкової інформації та спеціальних досліджень. Основними цілями таких досліджень є: аналіз структури операції та витрат робочого часу; отримання інформації про чинники, що впливають на витрати робочого часу; визначення величини та причин втрат і нераціональних витрат робочого часу; отримання даних для розробки норм і нормативів; оцінювання якості застосовуваних норм і нормативів, причин невиконання (перевиконання) норм; порівняльна оцінка раціональності використовуваних прийомів і методів праці; отримання початкових даних для розробки інструкцій технологічних карт. Під час вивчення трудового процесу і його нормування вирішуються два завдання: визначення фактичних витрат часу на виконання операції та її елементів; визначення структури витрат часу протягом зміни (або її частини). Розрізняють два основні методи вивчення витрат робочого часу: метод безпосередніх вимірювань і метод моментних спостережень (рис. 54). дженням прогресивних форм відповідно до фактично досягнутих результатів підвищення продуктивності праці. Карту організацій праці можна розробляти лише на основі попередніх інженерних, економічних, психофізіологічних та інших досліджень, творчого пошуку ефективних рішень за кожним її розділом із загальною орієнтацією на вагоме підвищення продуктивності праці та якості продукції, її конкурентоздатності. Потрібно враховувати, що комплексний системний підхід до проектування процесів організації праці передбачає розгляд об єктів як складного поєднання матеріально-технічних елементів виробництва і робочої сили, необхідного для досягнення високих виробничих результатів. Взаємопов язаними підсистемами організації таких об єктів, як цехи, відділи підприємства, будуть, з одного боку, елементи організації праці (поділ і кооперація, прийоми і методи праці, організація та обслуговування робочих місць, норми і умови праці і т. ін.), а з іншого різні ієрархічні рівні управління (цех дільниці бригади робочі місця; відділ відділення сектор бригада робочі місця). Крім того, у комплексному підході до проектування організації праці необхідно використовувати разом з економічними й організаційними методами дані, що надаються іншими науками, зокрема соціологією, психологією, фізіологією праці, промисловою естетикою, інженерною і соціальною психологією, технологією виробництва, менеджментом та ін. Приблизна комплексна система роботи з удосконалення організації праці на робочих місцях подана на рис. 42. Організація робіт з удосконалення форм поділу і кооперації праці, впровадження раціональних прийомів і методів, нормування праці на робочих місцях, у бригадах, цехах, відділах і загалом на підприємстві процес досить багатогранний і трудомісткий. Ефективна організація такої роботи має супроводжуватися численними дослідженнями, які охоплюють усі аспекти виробничої діяльності. Це зумовлює необхідність створення на підприємствах спеціальних структурних підрозділів відділів, лабораторій, бюро тощо. 207

Система роботи з удосконалення Підготовчі роботи Створення матеріально-технічної бази Вивчення стану організації робочих місць і трудового процесу у світлі перспектив розвитку виробництва 208 Аналуз результатів вивчення, розробка заходів з урахуванням певних вимог наукової організації праці на робочих місцях і складання плану їх поступового здійснення. Оцінка ефективності діяльності розроблених заходів Інформування колективу і створення творчих бригад з упровадження інноваційних розробок Наведення порядку й частоти на робочих місцях і в цехах (підрозділах) Раціональна організація робочих місць, трудового процесу та обслуговування Розробка і впровадження раціональної системи обслуговування робочих місць Проектування, виготовлення й оснащення робочих місць сучасним оргтехобладнанням Розробка і впровадження раціональних трудових прийомів і трудового процесу на типових робочих місцях Розробка і впровадження раціонального планування і фізіологічно правильних робочих поз Рис. 42. Приблизна комплексна система роботи з удосконалення Рис. 53. Redmine керівникові, так і розробникові простежити використання робочого часу в розрізі виконуваних ним завдань, що дозволяє істотно оптимізувати використання робочого часу співробітником і досягти високих результатів щодо продуктивності праці. Таким самим чином керівник отримує завдання від свого керівництва і здійснює контроль за виконанням поставлених завдань. 269

Рис. 51. Microsoft Visual Studio Team System Рис. 52. Microsoft Project 268 Санітарно-гігієнічні умови побутового обслуговування робітників на виробництві організації праці на робочих місцях підприємств 209 Обмін досвідом з організації праці на робочих місцях Інструктаж, розмови стосовно роботи в колективі і на робочих місцях Систематичний контроль за станом робочих місць і впровадженням принципів сучасної організації праці Обладнання й оформлення куточків відпочинку Сучасне обладнання їдалень, буфетів, колонок для пиття, столів замовлень Обладання сучасних душових, умивальників, туалетних приміщень і кімнат гігієни жінок Обладнання необхідних сучасних гардеробних приміщень для зберігання одягу і його безпеки Вибір і впровадження сучасних моделей робочого одягу і можливо фірмового одягу Культура й естетика виробничої обстановки, гігієнічні умови праці Упровадження режиму чистоти і порядку на робочих місцях Упровадження раціонального музичного режиму на роботі Зниження шуму на виробництві до гігієнічно допустимого рівня Забезпечення необхідної частоти, температури і вологості повітря відповідно до нормальних умов праці Естетичне колірне оформлення приміщень і устаткування в цеху Створення необхідного рівня освітлення на робочих місцях, яке відповідає вимогам гігієни праці Упровадження поліпшення підлог і покритів для них організації праці на робочому місці Закріплення організації праці на робочих місцях

На підприємствах малого та середнього бізнесу цю роботу може виконувати один спеціаліст або керівник звертається по допомогу до базових підприємств або безпосередньо до науково-дослідних організацій, якщо виникає така необхідність. Питання для самоконтролю 1. У чому полягає сутність і значення системного підходу до організації праці робітників на підприємстві? 2. Які вимоги ставляться до основних напрямів організації праці на стадії проектування підприємства або окремих виробництв? 3. Назвіть вимоги, які ставляться до основних напрямів організації праці при реконструкції діючих підприємств. 4. Що потрібно враховувати в основних напрямах організа - ції праці при створенні малих і середніх підприємств? 5. Яку роль і значення мають функціональні підрозділи з раціональної організації праці на підприємствах? співробітником і містить інформацію про кількість годин, проведених ним на робочому місці за кожен робочий день місяця, а також список проектів компанії, над якими працював співробітник у цей день. У більшості відділів компанії існують свої власні системи контролю за робочим часом співробітника, що дає змогу скласти детальніше уявлення про те, яким саме чином цей час використовується, і за рахунок цього розробити поради щодо оптимізації робочого процесу. Зауважимо, що існує низка програмних продуктів, основне призначення яких управління ІТ-проектами. Такого роду системи досить розповсюджені у процесі розробки програмного забезпечення і становлять певну програму, розміщену на сервері й доступну у рамках електронної мережі компанії. Прикладами таких програмних продуктів є: Microsoft Visual Studio Team System, Microsoft Project Professional, OpenAir, Redmine (див. рис. 51 53) тощо. Так, у відділі розробки інформаційних систем управління інформаційних технологій використовуються продукти Redmine, Microsoft Visual Studio Team System та Microsoft Project. Для прояснення картини, розглянемо скріншоти інтерфейсів користувача зазначених програм. Зауважимо, що Microsoft Visual Studio Team System, окрім середовища для управління проектами, є досить зручним середовищем для власне розробки програмного забезпечення. Ці системи, як і інші, подібні до них, також передбачають документування керівником завдань для кожного з членів команди, що працює над розробкою певного проекту, і поетапний моніторинг стану виконання завдань. Скорочено цей процес можна описати наступним чином: керівник формулює завдання в межах певного проекту, розробник оцінює час, необхідний для його виконання; далі, перейшовши безпосередньо до його виконання, наприкінці кожного робочого дня документує, на якій стадії готовності воно знаходиться. Це дає можливість як 267

Під час аналізу можливо виявити резерви затрат робочого часу (результатів праці оператора); затрати часу використання устаткування оцінюють з метою визначення ступеня завантаженості устаткування в часі ( працює або не працює устаткування), оцінки резервів його використання, можливостей підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання. Вивчення витрат робочого часу здійснюється не тільки на виробництві. Останні роки комп ютерні технології почали широко застосовувати і для оцінювання витрат менеджерів різного рівня. Наприклад, у компанії, що є найбільшим оператором телекомунікацій та мобільного зв язку в Україні і була заснована у 1994 р., використовується така технологія з використанням комп ютерів. Зрозуміло, що надання якісних телекомунікаційних послуг неможливе без злагодженої роботи усього колективу компанії, без того, щоб кожен її співробітник відчував себе частиною великої команди, усвідомлював свою роль у виконанні місії компанії, а отже, якомога продуктивніше використовував свій робочий час. Цілком очевидно, що з таким великим штатом (2000 осіб) досить гостро постає проблема регулювання та контролю його використання. Тим більше, що поліпшення та оптимізація його використання є одним із головних шляхів підвищення продуктивності праці. Вивчення і регулювання використання робочого часу проводиться на основі укладених трудових договорів із працівниками. На підприємстві застосовується пропускна система, що дає можливість відслідковувати кількість годин, проведених кожним працівником на робочому місці. Відповідно до табеля явок на роботу щомісяця складається табель обліку використання робочого часу. Згідно з даними табелів формується річний табель використання робочого часу. Окрім цього, наприкінці кожного місяця до бухгалтерії подається звіт. Цей електронний документ заповнюється самим 266 РОЗДІЛ 2 НОРМУВАННЯ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ 2.1. Значення, сутність, мета та завдання нормування праці Значна роль у здійсненні інноваційного процесу соціально-економічного розвитку країни належить нормуванню праці, яке виконує ряд функцій, у тому числі виступає основою для вдосконалення організації праці і засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою. Організація праці потребує встановлення певних пропорцій, з одного боку, в затратах предметів і знарядь праці, а з іншого самої праці, яка визначається в процесі виробництва, тобто встановлення і застосування обґрунтованих норм затрат праці на виконання якоїсь виробничої операції або конкретної роботи. Нормування праці, як і організація праці, є складовою (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення одиниці продукції) окремими працівниками (бригадами) і встановлення на цій основі норм праці. Необхідними вважаються витрати, які відповідають ефективному для конкретних умов виробництва використанню трудових і матеріальних ресурсів за умов дотримання науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку. У теорії нормування виокремлюють три основні концепції: нормування живої праці, сукупної праці, витрат і результатів. Аналіз впливу цих концепцій у поєднанні з проблемами управління і планування роботи підприємств показав, що нормативи живої праці повинні розроблятися з урахуванням допусків на відхилення від середніх величин (вплив третьої концепції); нормативи на уречевлену працю у вартісному виразі у поєднанні з нормативами живої праці дають змогу реалізувати управління розвитком НТП на підприємствах; 211

нормативи на відхилення як різниця між очікуваними і фактичними витратами та результатами є основним джерелом підвищення якості праці робітників усіх рівнів, категорій і професій. Усі три концепції, впливаючи на стан науковопрактичної роботи з розробки нормативів, викликають дві основні проблеми, які потребують дослідження, а саме: вдосконалення нормативної бази нормування праці з урахуванням мікроелементного нормування; встановлення критеріїв обґрунтування ефективного використання робочого часу для розширення погодинної форми оплати праці. Характерним явищем двох останніх десятиліть є неухильне скорочення сфери застосування погодинної форми оплати праці. В умовах нових технологій і посилення конкуренції постала потреба у створенні системи оплати праці, яка базується на погодинній формі, з необхідним економічним обґрунтуванням використання робочого часу, критеріїв продуктивності, ефективності та прибутковості. Єдиним вимірювачем рівня оплати праці при цій системі є тарифна сітка і рівень виконання норм праці. У ринковій економіці, що ґрунтується на найманій праці, нормування праці розуміється як визначення обсягу робіт певної якості (змісту), який працівник має виконати за ціну своєї робочої сили відповідно до власної кваліфікації. За цих умов посилюється значення нормування праці як засобу оптимізації, регламентації та стимулювання праці через повніше і якісніше використання трудового потенціалу, робочого часу, створення умов для високопродуктивної й ефективної праці кожного працюючого. У розвинених країнах нормування праці традиційно розглядається як найважливіша складова управління підприємством. Установлення витрат праці, яке здійснюється на основі нормування, пов язане з плануванням, організацією, мотивацією і контролем, тобто саме з тими визначальними функціями, що несе в собі управління. За результатами опитувань підприємці у розвинених країнах (США, Велика Британія, Швеція, Італія, Японія) 212 Закінчення табл. 19 1 2 3 4 викликані порушенням + нормального перебігу виробничого процесу викликані порушенням трудової дисципліни + Час втрат: + залежать від робітника унаслідок неполадок у виробництві випадкові та особисті унаслідок порушення трудової дисципліни технічного характеру організаційного характеру зайвий (ненормований) + + + + + + + + + + + на практиці здійснюють за допомогою спостереження за послідовністю та обсягом затрат часу. Так: затрати робочого часу виконавця використовують для обґрунтування норм часу, виробітку або обслуговування; затрати часу стосовно виробничого процесу використовують для спостереження (фотографії часу) виробничого процесу, який ведеться комплексно: за діями робітника (оператора), параметрами технологічного процесу та випуском готової продукції. Опрацювання даних спостереження ведеться окремо щодо робітника і устаткування. + 265

Продовження табл. 19 1 2 3 4 машинний + + машинно-ручний + + ручний + апаратурний + ручний механізований + обслуговування робочого місця + + особистий (ненормований) + необхідний (нормований) + затрати робочого часу, що входять до норми часу Час перерв: + + перерви, що залежать від виконавця + перерви, що не залежать від виконавця + з організаційних причин + + з технічних причин + + регламентовані перерви + + нерегламентовані перерви + + пов язані з підготовкою до роботи та обслуговуванням робочого місця + + на відпочинок та особисті потреби 264 + не лише не виступають проти нормування праці, а навпаки, розширюють сферу його застосування як в матеріальному, так і нематеріальному виробництві. Так, у США, за вибірковими даними, нормування праці застосовується на 100 % досліджених підприємств машинобудування, лісової та паперової промисловості, виробництві будівельних матеріалів, транспортної галузі, на 93 текстильної, 88 харчової промисловості, 85 хімічної, 100 % у страхуванні й охороні здоров я. Основними причинами, що зумовлюють актуальність нормування праці в ринкових умовах господарювання, є економічні. Визначальна з них необхідність постійного зменшення витрат виробництва й підвищення на цих засадах прибутковості та конкурентоспроможності. Найважливішим із напрямів діяльності підприємства за цих умов є посилення контролю й обліку витрат живої праці, зменшення витрат на робочу силу через управління робочим часом. У сучасних умовах час стає важливішим конкурентним фактором. Вихід на ринок з товаром раніше конкурента, забезпечення необхідної якості та меншої ціни порівняно з конкурентними аналогами залог успіху підприємства, а постійна стратегія, заснована на часовому чиннику, головна вимога фінансової стабільності. Реалізація такої стратегії неможлива без ефективного використання робочого часу. Робочий час основна економічна категорія та загальний вимірник витрат праці на виконання будь-якого виробничого процесу На підприємствах усі трудові, технологічні та виробничі процеси функціонують у просторі і часі. Тому робочий час є одночасно виробничим ресурсом та критерієм економічної ефективності виробництва. Робочий час є результатом і вимірником вкладеної праці. Сутність управління робочим часом це закономірність, яка характеризується такими якостями, як постійне відродження явища, визначення місця цього явища у системі процесів та 213

вплив на конкретні складові. Сутність управління часом визначається в необхідності забезпечення нормального виробничого процесу як з позиції результату, так і з позиції організації діяльності працівників. Управління робочим часом одночасно вирішує два основні завдання досягнення максимального результату за мінімальний час та відтворення нормального суспільного положення працюючих. Досягнення максимального результату це створення таких умов праці, коли кожна хвилина виробництва дає результат, тобто виробництво без втрат: технологічних, організаційних та часу. Нормальне суспільне положення працюючих це наявність комплексу умов існування та розвитку. Кодексом Законів про працю України, постановами Кабінету Міністрів України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади регулюється організація нормування праці в галузях економіки. Потреба у нормуванні праці виходить з необхідності точного знання фактичних витрат праці у виробництві для обґрунтованого її планування. Сюди входить встановлення кількості робітників з урахуванням професійного складу, рівня кваліфікації, правильної розстановки по окремих робочих місцях. Воно потрібне для визначення виробничих можливостей робочих місць, різного обладнання і встановлення ефективної плати за працю. Тому нормування слід розглядати як одну з найважливіших передумов правильної організації праці та заробітної плати на виробництві, безперервного зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, обґрунтованого планування роботи підприємств. Єдиним об єктивним мірилом витрат праці будь-якого працівника є його робочий час, вкладений у загальний результат роботи колективу. Нормування праці відіграє важливу роль у забезпеченні умов вияву об єктивних економічних законів. Особливе значен- 214 зумовлені організаційно-технічними неполадками і порушеннями трудової дисципліни. Ненормовані витрати це втрати робочого часу, скорочення і попередження яких є істотним резервом підвищення продуктивності праці. Зауважимо, що порівнюючи класифікації затрат часу (табл. 19), слід зазначити, що вони по різному характеризують трудовий процес. Вивчення трудового і виробничого процесів Порівняння витрат робочого часу виконавця, виробничого процесу та устаткування Витрати часу Витрати часу виконавця Витрати часу виробничого процесу Таблиця 19 Витрати часу устаткування 1 2 3 4 Час роботи: + + + виконання виробничого завдання на відпочинок та особисті потреби робота, непередбачена виробничим завданням продуктивна робота + + + непродуктивна робота + + основна робота + стороння робота + підготовчозавершальна робота + + оперативна робота + + + основний + + + допоміжний + + + + + 263

технологічний час, коли відбувається перетворення предмета праці) Т; час транспортних операцій (міжопераційне транспортування, переміщення предмета праці до місць послідовної обробки або складання) ТР; час контролю і випробування готових виробів КВ та міжопераційного контролю МК; час перерв у виробничому процесі П. Залежно від ступеня механізації виробничого процесу всі його складові, за винятком перерв, можуть поділятися на машинний (апаратурний), машинно-ручний і ручний час. Аналогічно класифікаціям, розглянутим раніше, перерви поділяються на: регламентовані (час виконання допоміжних дій (ПР), час обслуговування робочого місця (ОБ), час виконання підготовчо-заключних дій (ПЗ), час перерв, передбачених технологією і організацією виробництва (ПТ), час перерв на відпочинок і особисті потреби для працівників (П в ), а також нерегламентовані, спричинені недоліками в організації виробництва і праці, технічними неполадками і порушеннями трудової дисципліни (П нв і П тд ). При встановленні норм праці у структурі витрат робочого часу виокремлюють нормовані та ненормовані витрати, тобто ті, що включаються в норму часу і визнаються необхідними, та ті, що не включаються в неї і розглядаються як нераціональні та зайві. Нормовані витрати часу працівником включають: час підготовчо-заключної роботи; оперативний час; час обслуговування робочого місця; регламентовані перерви, зумовлені технологією, і перерви для відпочинку та особистих потреб. Щодо роботи обладнання нормованим є час виконання виробничого завдання і час регламентованих перерв у період роботи обладнання і в очікуванні його обслуговування. З погляду виробничого процесу нормованим є весь його час, виключаючи нерегламентовані перерви (технологічний час, час транспортних операцій, час контролю і випробувань продукції, регламентовані перерви). До ненормованих витрат робочого часу належать: час виконання випадкової і непродуктивної роботи та перерви, 262 ня воно має для реалізації вимог закону неухильного підвищення продуктивності праці та закону розподілу за працею. Найважливішим завданням нормування є сприяння поліпшенню організації праці й виробництва, зниження трудомісткості продукції, посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні ефективності виробництва, сприяння встановленню економічно обґрунтованих співвідношень між зростанням продуктивності праці та заробітною платою. При цьому нормування праці має сприяти активному впровадженню інновацій, освоєнню нових прийомів праці та прогресивної технології. Щоб встановити кількісні пропорції між різними частинами виробничого процесу (дільницями, бригадами, фазами, переробками, цехами) потрібно впроваджувати обґрунтовані норми праці. Норми праці є основою для розробки оперативних, поточних і перспективних планів розвитку виробництва. Так, з їх допомогою розраховується потрібна кількість працівників, визначається необхідна кількість технологічного обладнання, розраховується виробнича потужність дільниці, цеху, підприємства. Трудова норма багатоаспектна категорія, при встановленні якої враховуються організаційно-технічні, економічні, соціальні, психологічні, санітарно-гігієнічні фактори. Без норм праці неможливе об єктивне оцінювання внеску кожного працівника у загальні результати виробництва, а отже, і визначення величини індивідуальної винагороди. У цьому і полягає сутність і значення нормування праці. Нормування праці використовує науковий метод вивчення процесу праці і встановлення на цих засадах певної науково обґрунтованої міри праці як необхідної та достатньої кількості і якості праці, що потребує виконання певної роботи, виготовлення конкретної продукції з урахуванням певних організаційно-технічних умов виробництва. Таким чином, нормування праці є процесом встановлення величини витрат робочого часу у вигляді трудових норм (норм праці) на виконання певної роботи в найбільш раціональних 215

умовах конкретного виробництва при певному рівні організації виробничого процесу. Виходячи з цього, слід чітко розрізняти об єкт і предмет нормування праці. Об єктом може бути трудовий процес у його конкретному і специфічному вияві. Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі. Оскільки впливають і соціально-економічні й організаційнотехнічні чинники, то загалом до об єктів нормування праці деякі автори відносять і умови праці й охорону праці, затрати та результати праці (див. рис. 43). Технічне нормування праці це процес встановлення технічно обґрунтованих норм часу для виконання певної роботи (або встановлення норми виробітку на одиницю часу) на основі вивчення трудових процесів на робочих місцях з урахуванням рівня їхнього технічного озброєння. Воно передбачає розробку та впровадження заходів, спрямованих на поліпшення організації виробництва і праці, раціоналізацію виробничого процесу, підвищення фондоозброєності працівників в умовах інноваційного розвитку. Нормування праці на підприємстві виконує надзвичайно важливі функції, бо норми є основою виробничого планування на всіх рівнях та організації виробництва і праці, підставою для правильного встановлення заробітної плати робітникам, засобом врахування індивідуальних і колективних результатів праці, а також розповсюдження і закріплення передових ноу-хау. Слід зауважити, що жодну з цих функцій не можна розглядати як домінантну, бо кожна спрямована на забезпечення економії робочого часу, підвищення ефективності його використання та ефективності використання витрат живої праці. Вихідними величинами для розрахунку терміну виконання окремих елементів роботи з урахуванням організаційних і технічних умов виробництва є нормативи. Нормативи для технічного нормування виступають керівними матеріалами, призначеними для розрахунку технічно обґрунтованих норм у певних організаційно-технічних умовах. Крім того, нормативи є засобом упровадження у виробництво Тривалість виробничого процесу Перерви у виробничому процесі Час контролю і випробування готової продукції Час транспортних операцій Час здійснення технологічного процесу Регламентовані Нерегламентовані Час перерв для регламентованого відпочинку робітників Час виконання підготовчозаключних дій Час обслуговування робочого місця Час виконання допоміжних дій Машинний (апаратурний) час Машинноручний час Час ручної роботи Час механізованих процесів Перерви через порушення трудової дисципліни працівниками Необхідний час Перерви через порушення нормального перебігу технологічного процесу, організаційні недоліки Рис. 50. Структура часу тривалості виробничого процесу 216 261

подачею). Щодо допоміжного часу (ДВ), який виділяється у складі оперативного часу роботи обладнання, то тут враховуються тільки дії, необхідні для здійснення основної роботи, що не перекриваються машинним часом. Слід зауважити, що в деяких варіантах класифікації в часі роботи обладнання виокремлюють час робочого ходу (РХ) (обладнання задіяне і на ньому виконується основна робота) і час холостого ходу (XX) (обладнання діє, але основна робота на ньому не виконується, а проводиться підготовка до робочого ходу). Час перерв у роботі обладнання (П) це час бездіяльності обладнання з різних причин. Регламентовані перерви (ПР) встановлено технологією, організацією виробничого процесу, а також необхідністю відпочинку працівника. Всю їх сукупність можна поділити на перерви під час обслуговування обладнання і перерви у роботі обладнання, пов язані з очікуванням обслуговування. До перших належать перерви, пов язані з підготовкою до роботи (ПЗ) і обслуговуванням робочого місця (ОБ), до других перерви у роботі обладнання, які не можуть бути усунені технологічно (наприклад, збіг часу зайнятості робітника на одному верстаті із зупинкою іншого верстата за багатоверстатного обслуговування) і перерви у відведений для відпочинку і особистих потреб працівника час (П в і П оп ). Нерегламентовані перерви у роботі обладнання (ПН) це перерви через порушення нормального перебігу виробничого процесу з організаційно-технічних причин (П нв ): бездіяльність обладнання через відсутність палива, енергії, позапланові ремонти у зв язку з несправністю, аварією, а також перерви, викликані порушеннями трудової дисципліни робітників (П тд ) (спізнення, передчасне завершення роботи та ін.). Класифікація витрат робочого часу відносно предмета праці (виробничого процесу) подана на рис. 50. Час виробничого процесу може виходити за межі однієї зміни. Він поділяється на: час здійснення технологічного процесу (основний, Об'єкти нормування праці та норми Умови та охорона праці Затрати праці Результати праці 1. Норми виробітку. 2. Нормовані завдання. 3. Норми організованості процесів (пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, автоматичність тощо). 4. Норми використання устаткування, потужностей та ін. 5. Норми ефективності праці (продуктивність, рентабельність та ін.) Робочого часу і співвідношення кількості працюючих Фізичної та нервової енергії 1. Норми трудомісткості операцій. 2. Норми підготовчозавершального часу. 3. Норми тривалості технологічних і виробничих циклів. 4. Норми співвідношення кількості працюючих. 5. Норми обслуговування 1. Норми важкості праці. 2. Норми перерв. 3. Норми темпу (ритму) роботи. 4. Норми втомлюваності. 5. Норми психофізіологічних функцій організму 1. Санітарногігієнічні норми. 2. Естетичні норми. 3. Норми параметрів робочого місця. 4. Норми безпеки праці. 5. Норми екологічності праці Рис. 43. Об'єкти нормування та структура трудових норм 260 217

прогресивніших режимів роботи обладнання і раціональнішої організації трудових процесів. Здійснення великої дослідної роботи у сфері технічного нормування дає працівнику можливість узагальнювати отримані дані, аналізувати їх і обробляти у вигляді нормативних матеріалів. Зазвичай виокремлюють два види нормативних матеріалів нормативи та єдині (типові) норми. Перші виражають нормативну залежність для встановлення складових (доданків) норм часу, а також для визначення норм чисельності; другі залежність безпосередньо між величиною норми (часу, виробітку, обслуговування, керованості) і чинниками, що на неї впливають. Основна відмінність нормативів і єдиних (типових) норм часу полягає в ступені диференціації елементів виробничого процесу. Тому іноді єдині (типові) норми розглядають як вид нормативів (табл. 16). Таблиця 16 Карта нормативів часу на прийом Встановити і зняти деталь вручну (у самоцентруючому патроні, ключем) Маса деталі до обробки, кг 0,5 1,0 3,0 5,0 8,0 12,0 16,0 20,0 Час, хв 0,10 0,16 0,24 0,29 0,35 0,41 0,48 0,50 Таким чином, нормативні матеріали з праці слугують для встановлення норм праці та виражають залежність між необхідними витратами праці та чинниками, що впливають на них. При використанні нормативних матеріалів процес встановлення норми можна подати у вигляді: нормативна залежність значення нормативної залежності при даних значеннях чинників-аргументів величина норми. Нормативні матеріали класифікуються за такими основними ознаками: зміст, види витрат робочого часу, групи працівників, сфера застосування, форма вираження залежності між величиною витрат праці та впливаючими чинниками, ступінь укрупнення (рис. 44). Час використання обладнання Час роботи обладнання Час перерв у роботі обладнання Нерегламентовані перерви Регламентовані перерви Час виконання робіт, не передбачених завданням Час роботи з виконання виробничого завдання (оперативний час обладнання) Перерви через порушення трудової дисципліни робітником Перерви через порушення нормального перебігу технологічного процесу Перерви в очікуванні обслуговування обладнання Перерви під час обслуговування обладнання Час виконання на обладнанні випадкових робіт Час непродуктивної роботи обладнання Допоміжний час Основний час Перерви під час регламентованого відпочинку робітника Перерви, передбачені технологією і організацією праці Обслуговування робочого місця Підготовка до роботи Час роботи обладнання без участі робітника (машинно- або апаратурно-вільне) Час роботи обладнання з участю робітника (час зайнятості) Рис. 49. Класифікація часу використання обладнання 218 259

дисципліни. Перерви через порушення нормального перебігу виробничого процесу (ПНВ) можуть бути викликані організаційними неполадками (відсутність роботи, сировини, матеріалів, некомплектність деталей і заготівок, очікування транспортних засобів і допоміжних робітників, очікування приймання або контролю готової продукції і т. ін.) і технічними причинами (очікування ремонту обладнання, заміни інструмента, відсутність електроенергії, газу, пари, води та ін.). Іноді ці види нерегламентованих перерв називають перервами через організаційно-технічні причини. Перерви, викликані порушенням трудової дисципліни (ПТД), можуть бути пов язані із запізненням на роботу або передчасним її завершенням, самовільною відсутністю на робочому місці, сторонніми розмовами, заняттями, не пов язаними з роботою. До них відносять і зайвий (порівняно зі встановленим режимом і нормативами) час відпочинку працівників. Розглянемо класифікацію часу використання обладнання (рис. 49). Час роботи обладнання (РО), протягом якого воно діє, включає час на виконання виробничого завдання, що для обладнання є оперативним часом (ОП), і час на виконання робіт, не передбачених виробничим завданням (НЗ) (непродуктивна робота обладнання (НР), наприклад, виготовлення браку, і випадкова робота обладнання (ВР), пов язана з виготовленням продукції, не передбаченої завданням, але зумовленої виробничою необхідністю). Час роботи обладнання поділяється також на час роботи з участю робітника (час зайнятості робітника З) і час роботи без участі робітника (машинно-вільний або апаратурновільний час МВ або АВ). До оперативного часу роботи обладнання включається основний час (О), коли відбувається процес обробки предмета праці та автоматичного введення його в обробку. Цей час може бути машинним, коли робітник тільки спостерігає і регулює роботу обладнання, і машинно-ручним, коли разом з машинною роботою необхідні ручні дії (верстат з ручною 258 Класифікація нормативних матеріалів За видами витрат часу За сферою представлення За ступенем укрупнення За сферою застосування За призначенням Основний (технологічний час) Аналітичні Укрупнені Міжгалузеві або загальнопромислові Диференційовані Допоміжний час Нормативи режимів роботи обладнання Табличні Нормативи за функціями управління Нормативи на мікроелементи Галузеві (типові) Нормативи часу Час на обслуговування робочого місця Графічні Нормативи обслуговування Місцеві Нормативи на трудові дії Час на відпочинок та особисті потреби Нормативи оперативного часу Нормативи на види робіт (операції) Нормативи чисельності Типові нормативи Підготовчо-заключний час Нормативи штучного часу Нормативи на трудові прийоми Нормативи підпорядкованості Нормативи неповного штучного часу Рис. 44. Класифікація нормативних матеріалів для нормування праці 219

За змістом розрізняють два види нормативів: нормативи режимів роботи обладнання і нормативи часу. Саме вони є основою для розробки норм. Наявність величезної кількості норм витрат праці у кожній галузі виробництва, а також необхідність їх періодичного перегляду потребують великих витрат праці нормувальників. Так виникає необхідність створення укрупнених нормативів 1. У масовому та серійному виробництвах пішли шляхом об єднання поелементних норм витрат праці з нормативами, що включають значну кількість трудових прийомів. В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва здійснюється велика робота з типізації технологічних процесів, що приводить до створення типових нормативів. Найпрогресивнішим видом укрупнених нормативів є нормативи неповного штучного часу. Створення укрупнених нормативів в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва одне з найважливіших завдань роботи з нормування на сьогодні. Міжгалузеві нормативи розробляються та затверджуються Міністерством соціальної політики України. Галузеві і типові норми та нормативи розробляються у разі відсутності відповідних міжгалузевих норм і нормативів та затверджуються галузевими міністерствами чи комітетами. Місцеві нормативні матеріали розробляються за відсутності відповідних міжгалузевих і галузевих нормативних матеріалів, а також при створенні на підприємстві прогресивніших організаційно-технічних умов порівняно з урахованими при розробці чинних міжгалузевих і галузевих нормативних матеріалів з питань праці на ці роботи. Місцеві нормативні матеріали затверджуються власником 1 Детальніше про методику нормування операцій за допомогою укрупнених нормативів див.: Справочник нормировщика / под общ. ред. А. В. Ахумова. Л.: Машиностроение, 1986. С. 61 70; Нормирование труда: учеб. для студ. вузов / под ред. Б. М. Генкина. М.: Экономика, 1985. С. 108 113. 220 ним, коли немає необхідності спостерігати безперервно за роботою обладнання або технологічним процесом, але робітник не завантажений іншою роботою і через це продовжує спостереження. Слід зауважити, що завантаження робітника у цей період є одним з резервів підвищення продуктивності праці. Розглядаючи структуру витрат робочого часу в машинних, автоматизованих, апаратурних процесах, у часі роботи доцільно також виокремлювати перекриваний та неперекриваний час. Перекриваний час це час виконання робітником тих елементів роботи, які здійснюються одночасно з машинною або автоматичною роботою обладнання. Неперекриваний час це час виконання робіт, здійснюваних при зупиненому устаткуванні. Збільшення перекриваного часу також може слугувати резервом зростання продуктивності. Крім того, на виробництві зустрічаються затрати часу на виконання випадкових, не характерних для цього робітника операцій. Вони носять назву робота за завданням і поділяються на час випадкової роботи і час непродуктивної роботи, тобто роботи на пошук потрібного інструменту або матеріалу, а також це можуть бути витрати часу на виготовлення продукції, визнаної бракованою не з вини робітника. Як наголошувалося, робочий час включає і час перерв. Виокремлюють регламентовані та нерегламентовані перерви. До регламентованих перерв (ПР) належать ті, що зумовлені технологією, організацією виробництва, необхідністю попередити стомлення і підтримувати нормальну працездатність працівника. До них входять перерви, передбачені технологією, специфікою технологічного процесу й організації праці (ПТ) (їх усунення практично неможливе або економічно недоцільне); перерви встановленої тривалості для відпочинку робітників, особистої гігієни та природних потреб, виробничої гімнастики (ПВ). Нерегламентовані перерви (ПН) зумовлені порушенням нормального перебігу виробничого процесу або трудової 257

нанням конкретного завдання (приймання зміни, розкладання і прибирання інструменту, огляд і опробування, чищення і змащення обладнання, прибирання робочого місця, здавання зміни), і час технічного обслуговування (ТО) пов язаний з доглядом за обладнанням, інструментом, зумовлений конкретним завданням (підналагодження обладнання, заміна і регулювання інструменту, прибирання відходів виробництва). Таким чином, залежно від характеру участі працівника у виконанні виробничої операції час роботи може бути часом ручної роботи (без застосування машин і механізмів); часом машинно-ручної роботи, що виконується машинами за безпосередньої участі працівника або працівником з використанням ручних механізмів; часом спостережень за роботою обладнання (автоматизована і апаратурна робота); час переходів (наприклад, від одного верстата до іншого за багатоверстатного обслуговування); механізованим та автоматизованим (табл. 18). Структура робочого часу Автоматизований Підготовчозавершальний Оперативний У тому числі: основний; допоміжний Обслуговування робочого місця 256 Таблиця 18 Види часу роботи залежно від участі робітника ПЗ ОП Ручний Час роботи О Д ОБ Машинноручний Механізований Час спостереження, як зазначалося, характерний для автоматизованих і апаратурних виробництв. Він може бути активним, коли присутність робітника на робочому місці необхідна для контролю за перебігом технологічного процесу, заданими параметрами роботи обладнання, а також пасив- або уповноваженим ним органом. Термін дії міжгалузевих, галузевих і місцевих нормативних матеріалів для нормування праці встановлюється відповідно Міністерством соціальної політики України, галузевими міністерствами та комітетами, керівником підприємства при затвердженні, після розробки, зазначених нормативних матеріалів. Трудові нормативи слід систематично, не рідше 3 5 років, переглядати з метою підтримки їх прогресивності і точності, враховуючи зміни у виробництві технічних, організаційних, економічних та інших чинників. При цьому треба не забувати про людський фактор, який дуже динамічний у ринкових умовах, щодо підвищення кваліфікації, умінь та навичок. Цей термін може бути подовжений за наслідками перевірки прогресивності чинних матеріалів для нормування праці. Термін дії норм праці регулюється ст. 87 Кодексу законів про працю України. Поряд з нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові та разові норми. На період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверджених нормативних матеріалів для нормування праці, встановлюються тимчасові норми. Разові норми встановлюються на окремі роботи, що мають одиночний характер, наприклад, позапланові, аварійні. Основною метою нормування є встановлення міри праці в ринкових умовах на кожному підприємстві, максимальне зменшення витрат виробництва за рахунок щільного використання робочого часу, вивільнення його від непродуктивних втрат. Міра праці являє собою робочий час, який необхідно вкласти у виробництво конкретної продукції, виконання роботи або її частини. Тому практичні завдання технічного нормування праці полягають у забезпеченні економії робочого часу та всебічного підвищення ефективності його використання на конкретних робочих місцях у конкретних виробничих умовах діючого підприємства. Завдання технічного нормування: встановлення нормативу часу на одиницю продукції; 221

впровадження найраціональнішого режиму використання обладнання, машин і механізмів; розробка найраціональнішої структури виробничого процесу; впровадження ефективної організації праці робітника на робочому місці. Необхідність технічного нормування праці зумовлена його роллю в системі економічної роботи на підприємстві як основи планування обсягів праці, кількості персоналу і фонду заробітної плати. З допомогою технічного нормування праці визначають зміст, раціональну структуру і тривалість робочих процесів у часі; уточнюють виробничі плани підприємства та провідних його дільниць; створюють ефективну оплату праці персоналу; визначають науково обґрунтовану потребу підприємства та його підрозділів у працівниках різних категорій, передусім у робітниках. Важливість науково обґрунтованого нормування праці при вирішенні завдань організації колективної праці полягає в тому, що воно допомагає розподілити роботу між виконавцями, забезпечити повніше використання робочого часу, спроектувати раціональну організацію праці, вдосконалити її. Порівняння фактичних витрат робочого часу з нормативними є основою вибору найраціональніших форм функціонального та кваліфікаційного поділу праці з метою повного й ефективного використання фонду робочого часу, розстановки виконавців по робочих місцях. Предметом нормування праці є тривалість у часі трудового процесу, його склад і послідовність дій. Об єктом нормування є доцільна діяльність людини фізичної чи розумової праці, тобто трудовий процес в його конкретному протіканні як складова виробничого процесу на робочому місці. Тому норми праці широко застосовуються у роботі підприємства і визначають та впливають на ряд його економічних показників. Значення нормування праці полягає в тому, що воно становить одну з найважливіших складових використання 222 ЧАС Регламентовані перерви Перерви, передбачені технологією та організацією виробництва часу виконавця ЧАС ПЕРЕРВ У РОБОТІ Перерви для відпочинку і особистих потреб працівника Нерегламентовані перерви Перерви через порушення нормального перебігу технологічного процесу Перерви через порушення трудової дисципліни 255

Час підготовчозаключної роботи Час роботи з виконання виробничого завдання Основний час Час ручної роботи Час оперативної роботи Допоміжний час Час машинноручної роботи ЧАС РОБОТИ Час роботи з обслуговування робочого місця Час організаційного обслуговування Час роботи, не зумовленої виробничим завданням Час спостереження за роботою обладнання Час виконання випадкових робіт Час технічного обслуговування Час переходів РОБОЧИЙ Час виконання непродуктивної роботи суспільної праці на рівні конкретних підприємств. Упровадження на підприємстві ефективного нормування дає змогу виявляти об єктивні втрати робочого часу та вірогідно встановлювати їх кількість, відшукувати наявні резерви підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва, конструювати раціональний склад і структуру трудового колективу з максимально повнішим використанням робочого часу. Це створює засади для розробки обґрунтованих планів виробництва і праці, визначення реальної потреби в кількісному та якісному складі працівників. Сучасне нормування праці дає змогу оцінити ефективність праці за допомогою порівняння з нормами фактичних її витрат, аналізувати результати праці, продуктивність праці робітників різних професій та різних структурних підрозділів, використовувати отримані знання для усунення збиткової внутрішньовиробничої кількості робітників як форми неофіційного прихованого безробіття. Питання для самоконтролю 1. У чому полягає сутність нормування праці? 2. Які нормативно-правові документи впливають на розвиток наукових засад нормування праці? 3. Визначте цілі й завдання технічного нормування праці. У чому полягає його необхідність для підприємств? 4. У чому полягає значення нормування праці? 5. Що є об єктом і предметом нормування праці? Активне спостереження Пасивне спостереження 2.2. Загальні принципи державної політики у сфері нормування праці та їх нормативно-правове забезпечення Рис. 48. Класифікація витрат робочого Оскільки нормування праці ґрунтується на вивченні і регулюванні робочого часу, то воно має правову основу. Правове регулювання робочого часу здійснюється нормативними актами, виданими на державному та місцевому рівнях. Від- 254 223

повідно до ст. 45 Конституції України, максимальна тривалість робочого часу визначається законом. У сучасних умовах усе більша самостійність в регулюванні питань робочого часу і відпочинку надається державою безпосередньо підприємствам. У централізованому порядку встановлені максимальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, основні положення щодо порядку і способу розподілення робочого часу в межах доби, тижня чи іншого календарного періоду; визначені питання, які остаточно вирішуються в локальних нормативних актах та за угодою сторін. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. У цій статті також зазначається, що при укладанні колективного договору на підприємстві може встановлюватися менша норма тривалості робочого часу. Державна політика у сфері нормування праці полягає в законодавчому регулюванні питань нормування праці, а також тарифному нормуванні через складання галузевих випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, доповнень і змін до чинного Класифікатора професій ДК 003-95 тощо. Державна система нормування праці має зосереджуватися на розробці міжгалузевих і галузевих норм та нормативів з праці, а також на поширенні знань і навичок щодо нормування праці відповідних керівників та спеціалістів, які займаються нормуванням праці. Основу державної політики щодо нормування праці мають визначати центральні органи виконавчої влади, підпорядковані їм наукові та науководослідні організації відповідної спеціалізації. Координацію робіт щодо нормування праці в різних галузях економіки України має здійснювати Міністерство соціальної політики України. Міжгалузеві та галузеві норми праці мають бути основою для нормування відповідних видів робіт на підприємстві, а та- 224 Розглянемо структуру часу виконання виробничого завдання. Підготовчо-заключний час час, що використовується на підготовку до виконання завдання або на дії, пов язані з його завершенням (ПЗ). Сюди можна віднести: отримання завдання (наряд, креслення, технологічна карта); ознайомлення з ним; отримання інструменту, сировини, заготівок, їх огляд і перевірка; встановлення інструментів і пристосувань; налагодження обладнання; здавання готової продукції, інструменту, пристосувань, залишків сировини і матеріалів. Залежно від серійності виробництва і обладнання цей час може складати від 1 до 15 % робочого часу. Підготовчозаключний час зазвичай буває ручним. Оперативний час (ОП) час, що безпосередньо витрачається на роботи зі здійснення технологічної операції. До складу оперативного часу входить основний час (О) час, що витрачається на виконання мети певного процесу (зміна розмірів, форми, структури, властивостей, взаєморозташування окремих частин), а також допоміжний час (Д) частина оперативного часу, що витрачається робітником на дії, які забезпечують виконання основної роботи (завантаження обладнання, перестановка і переміщення матеріалів, деталей, заготівок, інструменту і пристосувань у межах робочого місця, керування обладнанням, контроль продукції, яка виготовляється в процесі роботи, знімання готової продукції). Слід зауважити, що залежно від участі робітника основний час може бути ручним, машинно-ручним, машинним та автоматизованим. Допоміжний час ручним, машинноручним або механізованим. Час обслуговування робочого місця (ОБ) це витрати часу на дії щодо організації свого робочого місця і догляду за ним для підтримання його в робочому стані протягом зміни. Обслуговування може бути ручним і машинно-ручним. Розрізняють час організаційного обслуговування (ОО) догляд за робочим місцем протягом зміни, не пов язаний з вико- 253

праці; відтворюючи фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця. Термін робочий час визначається як встановлений законом відрізок календарного часу, протягом якого працівник, відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору, повинен перебувати на своєму робочому місці та виконувати свої трудові обов язки. Щодо роботи обладнання, застосовується термін час використання обладнання це період часу (зміна або її частина), протягом якого обладнання задіяне (час роботи) або простоює (час перерв). Витрати робочого часу класифікуються за трьома напрямами: стосовно працівника (витрати робочого часу виконавця); щодо обладнання (час використання обладнання); відносно предмета праці (час виробничого процесу). Для зручності запису, обробки, формалізації розрахунків для кожного виду витрат робочого часу встановлюються індексні буквені позначення. Класифікацію витрат робочого часу виконавця подано на рис. 48. Весь робочий час виконавця поділяється на час роботи (Р), який витрачається на дії, пов язані з її виконанням, і час перерв (П), протягом якого трудовий процес не здійснюється. Своєю чергою, час роботи поділяється на час виконання виробничого завдання (РЗ) і час роботи, не зумовленої виробничим завданням (НЗ). До роботи, не зумовленої виробничим завданням, належать випадкові роботи (ВР), викликані виробничою необхідністю (ходіння за нарядами, техдокументацією, сировиною, заготівками, інструментом; пошук майстра, наладчика, інструменту і пристосувань; виконання не передбачених завданням підсобних і ремонтних робіт і т. ін.). Ця категорія включає також непродуктивні роботи (НР), що не дають приросту продукції або поліпшення її якості: виготовлення та виправлення браку, зняття зайвого припуску із заготівки тощо. 252 кож методичним підґрунтям для розробки місцевих норм. Недержавна система нормування праці охоплює роботи з нормування на підприємствах, зокрема розроблення місцевих норм праці, апробацію та впровадження міжгалузевих і галузевих норм. Галузеві норми праці розробляються, виходячи з досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці, типових для підприємств, організацій однієї галузі, міжгалузеві двох і більше галузей. Одним із принципових напрямів нормування праці є автоматизація і комп ютеризація цієї діяльності. Застосування сучасних математичних методів, обчислювальної техніки дає можливість не тільки знизити трудомісткість і скоротити терміни розробки норм і нормативів, а й підвищити їх якісний рівень. Найближчим часом має поширитися практика створення і застосування програмно-методичних комплексів (ПМК), що становить пов язану сукупність засобів методичного, програмного та інформаційного забезпечення, які є типовими та придатними для застосування під час проектування норм праці незалежно від об єкта проектування. З метою глибшої координації робіт в економіці України та посилення підтримки підприємств щодо створення їх нормативної бази, оскільки галузева система розробки норм зруйнована, має бути створений Національний банк даних нормативно-методичних матеріалів з праці, який міститиме норми й нормативи, прийоми та комплекси трудових рухів, описи типових робочих місць, технологічного оснащення тощо, а також алгоритми й програми проектування норм і нормативів з праці, які були розроблені в Україні, і алгоритми й програми проектування норм і нормативів, які діють на сьогоднішній день за кордоном. Міністерство соціальної політики України, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до чинного законодавства постійно здійснюють науково-методичне забезпечення підприємств, організацій, установ галузей економіки України з таких питань: 225

виконання та правильне застосування законодавства з нормування праці через надання консультацій, проведення науково-практичних семінарів, організацію публікацій у засобах масової інформації; визначення переліку нормативних матеріалів, рекомендованих до застосування на підприємствах, доведення його до відома підприємств; аналіз якості чинних нормативних матеріалів з праці; забезпечення розвитку та підвищення рівня наукових досліджень у сфері нормування праці, залучення до цієї діяльності науково-дослідних організацій; здійснення моніторингу нормування праці на підприємствах (склад, обсяг і ступінь використання нормативної бази підприємства; питома вага в ній міжгалузевих і галузевих нормативних матеріалів; відгуки користувачів щодо якості нормативних матеріалів та пропозиції щодо нормативів, які потребують розробки на міжгалузевому (галузевому) рівні; ступінь переробки міжгалузевих (галузевих) нормативів для застосування в умовах конкретного підприємства тощо). За сучасних умов господарювання право прийняття рішень щодо раціонального використання трудового потенціалу належить підприємству незалежно від його організаційноправового статусу й форми власності. Свобода підприємництва, характерна для ринкової економіки, передбачає повну економічну самостійність роботодавців не тільки у виборі номенклатури вироблюваної продукції або надаваних послуг, структури управління, фінансового планування тощо, а й у визначенні кількості персоналу, виборі системи оплати, вирішенні питань, пов язаних із нормуванням праці. Із посиленням ролі норм у скороченні виробничих витрат, а також з урахуванням необхідності їх зв язку з показниками професійно-кваліфікаційного рівня працівників, їх продуктивністю і заробітною платою ця діяльність має базуватися на трьох основних принципах: 226 Виконання цих принципів потребує оптимального за побудовою робочого місця, про що вже йшлося у попередніх темах, пов язаних з організацією праці та раціональним використанням робочого часу. Питання для самоконтролю 1. Схарактеризуйте, що таке виробничий процес. 2. З чого складається виробничий процес? 3. Як ви вважаєте, наскільки зміна трудової дії може вплинути на виробничий процес? 4. Для чого необхідно здійснювати процес проектування окремих складових виробничого процесу? 5. У чому полягає сутність принципів ефективності трудових процесів? 2.4. Вивчення витрат робочого часу Оскільки в основі організації праці лежить робочий час, який є основою і нормування праці, то важливо вивчати витрати робочого часу, розглядаючи його як законодавчо встановлену тривалість участі працівника у виробничому процесі. Існує класифікація витрат робочого часу виконавця, класифікація часу використання устаткування та класифікація витрат часу виробничого процесу. Вони близькі між собою і водночас мають певні відмінності (див. рис. 48, 49, 50). При вивченні трудових процесів, розробці норм праці необхідно встановити, які витрати робочого часу є необхідними, мають регламентуватися і включатися до норми, а які вважаються зайвими, нераціональними витратами і втратами. Для цього робочий час класифікується, тобто поділяється на окремі категорії за певними ознаками. Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здібність людини до продуктивної 251

250 печує відсутність істотних пауз між окремими рухами, трудовими діями, трудовими прийомами; принцип синхронності найбільше стосується колективно здійснюваних процесів і пов язаний з необхідністю забезпечення синхронної роботи членів бригади в ручних, машинно-ручних, механізованих та автоматизованих процесах; принцип планового та запобіжного обслуговування робочих місць полягає у необхідності узгодженого в часі встановлення суворого регламенту виконання основних і допоміжних робіт, пов язаних з обслуговуванням робочого місця, здебільшого перенесення допоміжних робіт на міжзмінні перерви та неробочі дні; принцип сприятливої робочої пози працівника і траєкторій його рухів зумовлений фізіологічною складовою виробничого процесу і спрямований на таку конструкцію робочого місця, яка давала б робітникові змогу дотримуватися раціональної робочої пози при виконанні виробничого завдання; принцип відповідності робітника тій роботі, що він виконує, потребує добору і розстановки робітників у такий спосіб, щоб їх професійно-кваліфікаційні характеристики відповідали якісному змістові закріпленої за ними праці, а за необхідності підвищення кваліфікації або професійної перепідготовки персоналу; принцип оптимальної інтенсивності праці робітника полягає у необхідності дотримання психофізіологічних і соціально-економічних меж поділу праці та її кооперування для досягнення високої продуктивності за умови економних витрат фізичної та психічної енергії людини; принцип оптимальної інтенсивності роботи обладнання та механічних інструментів пов язаний з необхідністю впровадження такого режиму роботи виробничих потужностей, який відповідав би найповнішому їх завантаженню та синхронізації роботи із суміжними ланками виробництва. 1. Максимально можливе розширення сфери нормування праці, яке забезпечує вимірювання та оцінювання трудового внеску кожного працівника. Необхідність використання економічних нормативів та інших показників для планування й організації виробництва у ринкових умовах потребує об єктивних критеріїв оцінки роботи колективів та окремих працівників з метою справедливої оплати праці за всі види робіт: здійснення досліджень, проектування, виготовлення продукції, надання послуг, обслуговування та управління. Створення на підприємстві системи норм з праці має стати основою для управління та оцінки персоналу. Це висуває на перший план принцип загальності нормування усіх категорій працівників на підприємствах робітників, технічних службовців, спеціалістів, професіоналів і керівників переважно методами прямого нормування, які дають змогу визначати трудомісткість робіт і завдань, встановлювати оптимальне навантаження, підвищувати ефективність праці та посилювати залежність оплати від досягнутого рівня продуктивності. 2. Досягнення високої якості чинних норм, їх максимальне наближення до рівня необхідних витрат праці. Основу для формування нормативної бази підприємства мають складати міжгалузеві та галузеві нормативні матеріали з праці, розроблені відповідними науково-дослідними організаціями та установами центральних органів виконавчої влади, які узагальнюють досягнутий рівень техніки й технології, а також потреби конкурентоспроможності як на ринку товарів, так і на ринку праці. При цьому нормативна база підприємства має враховувати ринково необхідний рівень витрат (продуктивності), що передбачає відповідність норм праці не будь-яким фактичним умовам виробництва, а, як мінімум, середньопрогресивним. У зв язку з цим на підприємствах потрібно формувати систему управління зменшенням трудомісткості продукції, яка дає можливість здійснювати постійний цілеспрямований вплив на економію витрат праці на всіх стадіях циклу дослідження проектування виробництво експлуатація. 227

Поняття необхідних трудових витрат має стати невіддільною складовою управління працею. 3. Обґрунтованість норм з урахуванням соціальних, психофізіологічних і статево-вікових чинників. З метою забезпечення гарантій працездатності і здоров я персоналу підприємства мають використовувати для нормування трудових процесів показники, які характеризують всебічну оптимізацію норм з точки зору змістовності, інтенсивності, умов праці. Реалізація зазначених принципів у нормуванні праці забезпечить підвищення якості норм, їх багатофункціональне навантаження за всім спектром економічної діяльності підприємства. Нормуванню праці приділяється велика увага. Так, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. 152-р Про затвердження заходів щодо реалізації Концепції подальшого реформування оплати праці в Україні, схваленої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. 1375, Міністерство соціальної політики координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо розробки і затвердження норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, нормативів кількості) та норм професійної класифікації (галузевих випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників) відповідно до сучасного рівня техніки, технології виробництва і праці. На сьогодні розроблено низку нормативних матеріалів з праці, які дають змогу визначати оптимальну кількість працівників та їх відповідний професійно-кваліфікаційний статус для виконання певного комплексу робіт. В Україні постановою Кабінету Міністрів України 197 від 20 березня 1995 р. затверджені заходи щодо поліпшення нормування праці в народному господарстві 1. Постановою Міністерства праці України від 19 травня 1995 р. затверджені 1 Праця і зарплата. 1995. 7. 228 x 1 0 E l 1 v Е t l 2 E' A x A2 x E2 x A1 x E1 D D' Рис. 47. Фрагмент спостереження за станом руки ньої задачі, якщо від руху цільової точки об єкта послідовно переходити до кожної окремої пари ланок, розташованих поруч. І насамкінець, після аналізу ряду вимог до комп ютерної системи моделювання дається обґрунтування вибору програмно-апаратних засобів, а також наводиться об єктна структура програмного продукту. Науково обґрунтоване технічне нормування праці потребує дотримання певних принципів ефективності трудових процесів, а саме: принцип паралельності його суть полягає у забезпеченні одночасної роботи людини і машини, одночасної участі в трудовому процесі обох рук, а іноді й ніг. Це скорочує час виконання виробничого завдання, сприяє підвищенню продуктивності праці; принцип економії рухів потребує вилучення зайвих рухів з комплексу трудового прийому, трудових дій, встановлення раціонального складу трудової операції загалом; принцип безперервності полягає у необхідності такої організації виконання виробничого завдання, яка забез- x 2 249

елементарні рухи людини, вибір чи створення нової системи нормативів на ці рухи, створення алгоритмів розпізнавання об єктів у динамічній обстановці, в якій функціонує модель людини, і насамкінець, можливості адаптації побудованої моделі для цілей навчання. Однією з важливих проблем є те, що реальне моделювання рухів об єктів здійснюється у тривимірному просторі, а відображення робочої сцени доводиться виконувати на плоский екран дисплея. Це обов язково враховується при розробці власних алгоритмів побудови графічних зображень. Іноді цю проблему можна розв язати, використовуючи готову спеціалізовану графічну бібліотеку програмних модулів. Дослідження кількох спрощених прикладів моделювання рухів руки дало змогу сформулювати положення про необхідність нормування швидкісних параметрів цільових рухів людини, а не рухів окремих частин її тіла. Наприклад, для таких рухів, як простягнути руку до предмета, пропонується за заданою лінійною швидкістю рухів кисті руки будувати положення решти ланок руки. При цьому згладжуються всі похибки, зумовлені як недосконалістю прийнятої моделі суглобів, так і неточністю побудови проміжних положень руки. Як приклад можна розглянути рис. 47, на якому наведено спрощену, плоску схему побудови положень окремих ланок руки по руху її кисті за умови закріпленого плечового суглоба. Розв язання задачі зводиться до визначення положення ліктьового суглоба D' через кожний інтервал часу Δt за відомим положенням точки Е' кисті руки, що рухається за відомою траєкторією з деякою нормованою швидкістю. Оскільки точка D' є точкою перетинання двох кіл з відомими радіусами, що дорівнюють довжині складових ланок руки, то в кожний фіксований момент часу необхідно розв язувати систему з двох рівнянь кіл: x 2 + y 2 = R 2. Тобто система є повною і має стандартний розв язок. Побудова зображень складних об єктів, що мають більш як дві ланки, може бути зведена до розв язання поперед- 248 Рекомендації щодо нормування праці в галузях народного господарства, відповідно до чого створено головні організації з розробки нормативних і методичних матеріалів щодо вдосконалення праці та підвищення професійної класифікації. Особливе місце у запровадженні нових норм праці посідає контроль, перевірка і аналіз чинних норм праці. Контроль здійснюється не тільки нормувальниками, а й профспілковим комітетом. Важливою початковою базою для цієї роботи є статистична звітність про виконання норм виробітку і стану нормування праці. Насамперед йдеться про Звіт про виконання норм виробітку і стану нормування праці (статистична звітність за формою 4-ПВ), який складається підприємством згідно з Інструкцією про складання підприємствами звіту про виконання норм виробітку і стан нормування праці за формою 4-ПВ, затвердженою наказом Мінстата України від 07.07.95 р. 172. Статистичні показники цього звіту дають необхідні дані для аналізу про кількісне виконання норм виробітку робітниками-відрядниками, в тому числі їх розподіл за ступенем виконання норм виробітку, а також за професіями чи групами професій. Стан нормування праці робітників на підприємстві характеризується також застосовуванням технічно обгрунтованих норм праці. Інструкція містить методичні положення щодо визначення важливих показників, які характеризують рівень стану нормування праці на підприємстві. Окрім того, міністерствами, іншими органами виконавчої влади, облдержадміністраціями під час укладення галузевих і регіональних угод передбачаються конкретні зобов язання з нормування праці, які постійно розглядаються на апаратних нарадах, семінарах, засіданнях комісій з виконання галузевих угод, колегіях. У контрактах з керівниками підприємств, що перебувають у державній власності і належать до сфери управління Мінпромполітики, Мінтрансзв язку, Мінагрополітики, Мінпаливенерго, Міноборони, МНС, МОЗ, Мінкультури та інших відомств, передбачена відповідальність 229

перед власником за стан нормування праці. Наприклад, у контрактах з керівниками підприємств, що перебувають у державній власності, Мінпромполітики України передбачає забезпечення розробки та виконання заходів щодо поліпшення нормування праці на підприємствах, впровадження технічно обґрунтованих норм праці. У 2002 р. науковою організацією Мінпраці України Центром продуктивності видано анотований каталог міжгалузевих матеріалів з праці, який рекомендується для застосування в галузях економіки України. Нормативно-методичні розробки з нормування праці, анотації до яких наведено в цьому каталозі, рекомендуються для застосування на підприємствах галузей економіки України незалежно від форм власності, господарювання й підпорядкованості. Зазначені розробки містяться в Переліку збірників міжгалузевих нормативів (норм) із праці, що рекомендуються для застосування в галузях народного господарства України, який затверджено Мінпраці 25 жовтня 2001 р. Проте проблеми нормування праці залишаються гострими, оскільки нормативна база з праці в значній частині не оновлена (50 % норм праці робітників розроблено більш як 15 років тому) і не відповідає організаційно-технічному рівню виробництва і надання послуг. Для вирішення цих завдань Кабінет Міністрів України постановою від 18 березня 2003 р. 356 затвердив Програму створення та постійного оновлення національної нормативної бази з праці та професійної класифікації на 2004 2007 рр. Метою програми було спрямування зусиль на створення національної нормативної бази з праці (норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності, нормативи режимів роботи, методичні рекомендації тощо) та професійної класифікації (типові кваліфікаційні характеристики професій (посад) працівників, зміни до Класифікатора професій ДК 003-95), а також подання організаційно-методичної і практичної допомоги підприємствам, установам і організаціям з цих питань. 230 ряд ідей для цілей моделювання, сформульованих у вигляді системи математичних рівнянь. Наприклад, більшість рівнянь динаміки рухів як один з параметрів передбачають швидкість переміщення об єкта чи її похідну. Тому в системі вихідних параметрів для отримання нормативів часу мають насамперед використовуватися нормативи на швидкість рухів. Стохастичний характер відхилень швидкостей від середніх значень визначає відповідний характер відхилень усіх інших нормативів, які розраховуються. Наприклад, задачу про переслідування точки, що розв язана методом аркана, можна записати у вигляді такої формули: (Х А1 Х Е1 )2 + (Х А2 Х Е2 )2 2 (t), де Х А координати об єкта, що переслідується; Х Е координати переслідувача (наприклад, руки людини); радіус петлі аркана трансформується в алгоритм для комп ютерного моделювання поставленої задачі. Математична модель рухів людини здебільшого подається у вигляді систем диференціальних рівнянь рухів кожної окремої ланки тіла людини і рівнянь зв язку, що поєднують усі ланки в цілісну взаємопов язану систему. Через чисельність визначених факторів спільне рішення таких систем можливе лише після накладання додаткових обмежень. Проте, припускаючи, що людина як об єкт моделювання є складною системою, яка стежить, постійно збирає інформацію із зовнішнього середовища і коригує власну поведінку згідно з процедурними алгоритмами, що зберігаються в пам яті людини на підставі минулого досвіду чи навчання, доцільнішим є саме алгоритмічне моделювання рухів людини, доповнене алгоритмами отримання інформації й аналізу обстановки. Часто використовується метод аналізу математичних моделей руху і синтезу. На їх основі будують відповідні алгоритмічні моделі. Серед основних проблем моделювання рухів людини виокремлюють такі, як створення власних алгоритмів на всі 247

щення продуктивності праці, можливостей для ефективнішого використання живої праці. Нормуванню повинна підлягати лише раціонально організована праця, з доцільними та найекономнішими рухами. Тому нормувальники вивчають склад і черговість рухів, їх повторюваність. Визначають доцільні, недоцільні та зайві рухи або прийоми загалом (як комплекси рухів). Потім відбирають найдоцільніші прийоми, вилучають зайві, замінюють недоцільні на більш ефективні та компонують відібрані (так би мовити, зшивають ) в ефективний трудовий процес, метод праці як підсумкову інтеграцію найдоцільніших прийомів і рухів кращих робітників, щоб потім створити науково і технічно обґрунтовану норму праці. При цьому важливо виходити не лише з тривалості окремих прийомів, а й зі зменшення фізичного та психічного навантаження, запобігання надмірній інтенсивності або монотонності праці, що зменшують її продуктивність. Нині фахівці працюють над тим, щоб правильно спроектувати певні виробничі операції, досліджуючи певні рухи у динаміці, залучаючи для цього можливості сучасної обчислювальної техніки. Так, у процесі проектування змістовного аспекту певної виробничої функції було поставлено мету візуально подати всю послідовність її елементів, оскільки такий спосіб моделювання дає змогу уникнути елементарних помилок, що пов язані з наявністю зайвих елементів чи неправильною їх послідовністю, а також надає динамічні можливості щодо зміни у разі необхідності структури отриманої моделі. Основна ідея такої точки зору полягає в глибшій універсалізації запропонованих методів розрахунку кількісних характеристик досліджуваних процесів, що ґрунтуються на елементарних рухах людського тіла, а не лише на певних комплексах елементарних рухів, які використовуються у виробничих процесах. Як вихідні положення використовувались основні напрацювання теорії механіки людини, які дали змогу отримати 246 Зарубіжний і вітчизняний досвід свідчить, що розробка наукових норм з праці дає змогу підприємствам встановлювати обґрунтовані нормативи чисельності, норми часу, виробітку, обслуговування і кваліфікаційні характеристики посад (професій) працівників та сприяє зростанню продуктивності праці і підвищенню ефективності управління персоналом. Основні завдання програми: продовження наукових досліджень з питань праці та на їх основі підвищення науково-методичного, нормативного та інформаційного забезпечення підприємств, установ і організацій щодо організації та нормування праці; забезпечення зниження трудомісткості продукції та підвищення продуктивності суспільно необхідної праці; розробка галузевих випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій (посад) працівників і запровадження їх на підприємствах, в організаціях та установах; доповнення Класифікатора професій ДК 003-95 переліком професій (посадами); розширення співробітництва з іншими країнами, міжнародними організаціями у сфері праці. Роботу з розробки зазначених нормативних матеріалів забезпечували науково-дослідні організації галузевих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Виконання програми дало змогу: створити національну нормативну базу з праці та професійної класифікації; запровадити на підприємствах, в установах та організаціях 124 збірники науково обґрунтованих норм праці (виробітку, часу, обслуговування, чисельності) та 68 випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій (посад) працівників; підвищити вимоги до професійного рівня працівників; створити умови для зниження трудомісткості продукції та підвищення продуктивності праці; створити дієву систему обміну інформацією у сфері праці з іншими країнами, міжнародними організаціями. 231

Запровадження розроблених і затверджених в установленому порядку міжгалузевих і галузевих норм праці дає змогу підприємствам, установам і організаціям встановлювати обґрунтовану чисельність працівників, розробляти посадові (робочі) інструкції керівників, спеціалістів та робітників, враховуючи конкретні завдання та обов язки, функції, права, відповідальність і кваліфікаційні вимоги до зайняття посад (професій) працівників. Таким чином, Програма створення та постійного оновлення національної нормативної бази з праці та професійної кваліфікації на 2004 2007 рр. сприяє удосконаленню організації праці та ефективному управлінню персоналом, підвищенню ефективності діяльності підприємств і в результаті поліпшенню добробуту громадян. У той самий час з різних причин ця Програма не була виконана у повному обсязі. Також Україна брала участь у Програмі зі створення та вдосконалення нормативної бази з праці для країн СНД на 2003 2007 рр. Згідно з цією програмою Україна взяла на себе зобов язання (і впоралася з цим) розробити 30 збірників із намічених 110 загальних, Росія 56, Білорусь 11, Казахстан 10 і т. ін. Інші держави СНД (а всього у цій програмі задіяно 12 держав колишнього Радянського Союзу) брали участь у підготовці необхідних даних та апробації. Удосконалення техніки і технології, організації виробництва, впровадження нових форм організації праці потребували розширення наукових досліджень у сфері організації та нормування праці, а також створення єдиної державної системи управління працею, в тому числі нормуванням, та основними напрямами розвитку наукової організації праці. Існуюча система нормування праці була одним з основних об єктів загальнодержавного та галузевого контролю за мірами праці та оплати. У колишньому СРСР діяла система державного регулювання трудової сфери, яка охоплювала майже 800 нормативних збірників з нормування праці усіх галузей народного господарства. 232 Примірка Прострочити сукню Наметати сукню Примірка Розкроїти тканину Побудувати викрійку Зняти мірки Операції Відкласти розкроєну тканину Розкроїти тканину Закріпити викрійку Підготувати тканину до розкрою Комплекс трудових прийомів Відкласти ножиці Розрізати тканину Взяти ножиці Прийоми Розрізати тканину Захватити (взяти) ножиці Простягнути руку Дії Розтиснути пальці Стиснути пальці Розвести пальці Вставити пальці до отворів ножиць Простягнути руку Рухи Рис. 46. Приклад розчленування операції Пошиття сукні в трудовому значенні 245

за тривалістю виробничого процесу; за внутрішньою сутністю виробничого процесу. Трудова операція є частиною трудового процесу, здійснюється на робочому місці та охоплює усі послідовні, технологічно однорідні дії робітника, спрямовані на зміну форми, внутрішньої структури чи місцезнаходження предмета праці. Використання технологічних можливостей технічних засобів відбувається лише у конкретних трудових операціях. Трудовий прийом (комплекс трудових прийомів) як частина трудової операції, становить завершену сукупність дій робітника, які характеризуються певним цільовим призначенням і незмінністю визначених факторів. Вони можуть бути технологічними та допоміжними. Своєю чергою, допоміжні класифікуються як установлюючі, пов язані з керуванням обладнанням, транспортувальні, контрольні. Трудова дія це елемент трудового прийому, сукупність дій робітника, необхідних для виконання частини трудового прийому. Прикладом трудової дії є такі, що супроводжуються словами: взяти, перемістити, вивільнити, підтримати, поставити (покласти) та ін. Трудовий рух однократне переміщення робочих органів людини (рук, ніг, пальців, тулуба, очей) з одного положення в інше при виконанні трудової дії. Трудовий рух є найпростішим і неподільним елементом трудового процесу. Трудові рухи поділяються фіксажними точками, тобто зовнішніми чіткими позначеннями, що свідчать про початок чи завершення трудового руху. Як приклад розчленування трудової операції можна взяти операцію Пошиття сукні (рис. 46). Виробничий процес охоплює різні етапи: підготовку до дослідження трудових процесів, аналіз і проектування раціональних прийомів і методів, підготовку і впровадження нових або оновлених трудових процесів (див. Додаток 14). Нормування праці зумовлює диференціацію трудової операції для її глибшого вивчення і пошуку резервів підви- 244 З дня проголошення незалежності України та з початком реформ у вітчизняній економіці, становлення у державі нової економічної системи, що ґрунтується на ринкових перетвореннях, різноманітності форм власності і господарювання, методичні засади нормування майже не зазнали змін. Нині в країні діє більшість нормативних розробок, що були напрацьовані ще науково-дослідними інститутами СРСР, та понад 100 міжгалузевих норм з праці, що їх розробили за останні роки. Нестабільне економічне становище, спад виробництва, погіршення ринкової кон юнктури вплинули на організацію роботи з нормування праці як на рівні підприємств, так і в масштабах держави загалом, таким чином було порушено систему державного регулювання трудової сфери. За цих умов окремі керівники підприємств поставили під сумнів доцільність нормування праці. Служби з нормування праці кількісно було зменшено або зовсім ліквідовано, науково-дослідні підрозділи та підрозділи з наукової організації праці перепрофільовано. Підготовка спеціалістів з нормування праці та підвищення кваліфікації практично припинилась. З 1993 р. всі питання нормування та оплати праці стали прерогативою підприємств, вони отримали право самостійно встановлювати розмір тарифних ставок, преміальних виплат і доплат. Політика лібералізації в галузі оплати праці передбачала, що надання самостійності підприємствам у вирішенні питань оплати праці підвищить роль нормування праці регулятора міри її оплати. На підприємствах, де керівники з розумінням поставилися до надання самостійності у сфері оплати праці та визначили, що нормування це один із важливих чинників забезпечення конкурентоспроможності виробництва, який ґрунтується на жорстких науково обґрунтованих системах нормування матеріальних, фінансових і трудових витрат, нормування праці залишилося найважливішим елементом управління соціально-економічним розвитком підприємства незалежно від форми власності. Тому державами-учасниками СНД було розроблено план заходів зі створення й удосконалення 233

нормативної бази з праці на 2008 2012 рр. Робота з виконання цього плану організовується на основі взаємодії науководослідницьких організацій держав-учасників СНД із залученням провідних галузевих підприємств. Частка роботи, яку має виконати Україна, становить 14 нормативних збірників із загальних 99-ти. Роботи розпочалися у 2009 р. Таким чином, важливість нормування праці як засобу регулювання міри праці та її оплати було зазначено в заходах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 1995 р. 197 Про заходи поліпшення нормування праці в народному господарстві та розпорядженням від 23 квітня 2001 р. 152-р. щодо реалізації Концепції подальшого реформування оплати праці в Україні, а також наказом Міністерства праці та соціальної політики Про затвердження Рекомендацій щодо порядку розроблення та затвердження міжгалузевих та галузевих норм праці від 17.10.2003 р. 283. Зазначеними нормативно-правовими актами на міністерства та інші органи виконавчої влади покладено здійснення низки заходів щодо: підвищення ефективності роботи головних організацій з розробки нормативних і методичних матеріалів з праці; забезпечення, розробки, перегляду та доповнення відповідно до сучасного рівня техніки, технології виробництва і праці та затвердження норм часу, виробітку, обслуговування, нормативів чисельності і їх тиражування для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання за їх замовленням; розгляду питань про стан та основні завдання з нормування праці в галузі (регіоні) разом з відповідними профспілковими об єднаннями та організаціями роботодавців на нарадах (семінарах), засіданнях колегій з прийняттям відповідних рішень; передбачення у контрактах з керівниками державних (комунальних) підприємств, акціонерних товариств з часткою державного майна їх відповідальності перед 234 одній меті виробництву продукції. В основі поєднання цих процесів лежить виробнича операція (рис. 45). Існує чотири ознаки групування трудових операцій, а саме: за кількістю залучених робітників відповідно до існуючої організації праці; за характером участі робітника у виконанні виробничого процесу; Технологічний процес Технологічний комплекс Робочий технологічний процес Технологічне розчленування Перехід, фаза Прохід Позиція Виробничий процес Виробнича операція Трудовий процес Трудове розчленування Комплекс прийомів Прийом Дія Трудовий рух органа тіла Тулуб Руки Ноги Голова Пальці Очі Рис. 45. Єдність трудового і технологічного процесів у виробничому процесі 243

4. Схарактеризуйте, як діє форма статистичної звітності стосовно нормування праці? 5. Що вам відомо про Програму створення та постійного оновлення національної нормативної бази? 6. Які статті КЗпП України регулюють питання нормування праці? 242 2.3. Виробничий процес та моделювання рухів Основою будь-якого процесу виробництва є праця, як уже зазначалося у розд. I, тобто доцільна діяльність людини, спрямована на якісне перетворення в процесі праці її предметів за допомогою засобів виробництва на продукти праці. Цей процес носить назву виробничий і становить сукупність цілеспрямованих дій технологічного і трудового процесів, у результаті застосування яких сировина, матеріали, напівфабрикати перетворюються на готову продукцію, яка задовольняє вимоги споживача. Таким чином, виробничий процес поєднує дві складові: технологічний і трудовий процеси. Технологічний процес виявляється у заздалегідь розробленому порядку перетворення предметів праці на готову продукцію, що здійснюється за допомогою машин, обладнання, технічних засобів та інструментів. Отже, технологічний процес це передбачений порядок і спосіб впливу фізичних, хімічних, кліматичних агентів виробництва для послідовного перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів на готову продукцію (чи послуги). Трудовий процес є також заздалегідь передбаченим порядком і способом сукупних дій, але дій працівника над предметом праці за допомогою технічних засобів праці з метою отримання якісного результату праці у вигляді готової продукції (послуги). (Детальніше про це йшлося в 1.5). Таким чином, у єдності змісту і спрямованості на кінцевий результат полягає неподільність, глибока внутрішня інтеграція технологічного і трудового процесів у загальний виробничий процес. Ці два процеси нерозривні, оскільки підпорядковані власником або уповноваженим ним органом за стан нормування праці на підприємстві; визначення разом з об єднаннями роботодавців і відповідними профспілковими органами під час укладення галузевих і регіональних угод, колективних договорів конкретних зобов язань щодо поліпшення стану нормування праці робітників, а також узагальнення та поширення передового досвіду з нормування праці в галузях (регіонах); здійснення моніторингу у сфері нормування праці; ведення на підприємствах та організаціях первинного обліку виконання норм праці; подальшого впровадження нормованих завдань для робітників з погодинною оплатою праці; розробки та затвердження за узгодженням з Мінпраці галузевих випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників і запровадження їх на підприємствах, в організаціях та установах. Заходи, що були затверджені зазначеними актами, потребують здійснення постійної роботи центральними органами виконавчої влади та місцевими державними адміністраціями і не мають тимчасового характеру. Це стосується розробки, перегляду і доповнення міжгалузевих і галузевих норм і нормативів з праці та їх наукового обґрунтування з урахуванням організаційно-технічних, психофізіологічних, соціальних чинників, інтенсивності праці, розширення сфери нормування праці, підвищення кваліфікації спеціалістів з нормування праці тощо. Про важливість нормування праці та його роль у регулюванні оплати свідчить зарубіжний досвід ще з часів Ф. Тейлора. Необхідність нормування не тільки не відкидається, а навпаки, сфера його застосування постійно розширюється, охоплюючи виробничу та інші сфери економіки. Адже без високоякісного нормування праці неможливе ні планування, ні керування підприємством, тим більше контроль за 235

використанням матеріальних і трудових ресурсів. Раціональне та ефективне використання трудових ресурсів, робочого часу, обладнання та визначення рівня заробітної плати відповідно до результатів праці та інших чинників спрямовані на підвищення ефективності виробництва. Постійне зростання продуктивності праці та її оплати, зниження витрат виробництва забезпечують технічну та економічну конкурентоспроможність продукції та збільшення прибутку. Особливістю сучасного менеджменту у сфері нормування трудових процесів є створення програм з нормування праці, що ґрунтуються на системному підході з урахуванням пріоритетних напрямів удосконалення організації нормування праці, а саме: демократизації управління нормуванням праці; індивідуалізації норм праці; науковому та соціальному обґрунтуванні норм праці; удосконаленні законодавчої і нормативно-правової бази нормування праці. У процесі проектування і впровадження програм насамперед виконують фінансово-економічне обґрунтування доцільності нормування на підприємстві. При цьому основним показником вважається розмір прибутку на одиницю витрат. Потім здійснюється планування всього комплексу і черговості виконання робіт зі створення і впровадження програми. Визначаються можливості використання автоматизованих систем проектування і нормування праці щодо вирішення поставлених завдань, розраховується кошторис на їх придбання (чи оренду), а також витрати на придбання програмного забезпечення. Визначаються категорії працівників, чия праця підлягає нормуванню, а також найбільш ефективні і доцільні методи встановлення раціональних трудових витрат. У з язку з необхідністю підприємств, організацій і установ галузей економіки вдосконалювати організацію виробництва, забезпечувати продуктивну зайнятість і обґрунтовані розміри заробітної плати, раціональніше використовувати робочий 236 Відповідно до мети, завдань і принципів складається зміст процесу нормування праці на підприємстві, який полягає у: вивченні та аналізі змісту і характеру праці відповідної категорії персоналу загалом та певних професійнокваліфікаційних груп зокрема у реальних організаційнотехнічних і санітарно-гігієнічних умовах; вивченні передового вітчизняного та закордонного науково-технічного і виробничого досвіду, аналізі можливостей впровадження його в умовах підприємства; встановленні конкретної мети розробки певної норми, визначенні вимог до неї, виборі методу нормування, вирішенні питання необхідності здійснення науководослідних робіт, що передують розробці норми, чи наявній можливості використання для цього типових галузевих або інших існуючих норм; проектуванні виконання роботи, ефективного складу її процесів, послідовності виконання у часі, що найповніше відповідало б організаційно-технічним умовам виробництва; встановленні відповідно до цього необхідного ступеня деталізації трудового процесу, способу спостереження і фіксації результатів, кількості спостережень; апробації норм, оцінці їх економічної ефективності, аналізі тенденцій змін організаційно-технічних умов, уточненні норм; впровадженні норм на конкретні робочі місця у виробничому процесі. Питання для самоконтролю 1. Назвіть відомі наукові принципи нормування праці. 2. Які напрями роботи відповідно до чинного законодавства характерні для Міністерства соціальної політики України? 3. Назвіть нормативні документи, що регламентують нормування праці. 241

240 1 2 3 4 Принцип єдності рівної напруженості норм 5 Принцип обов язкового комплексного охоплення нормами всього об єму робіт на підприємстві 6 Принцип оптимального вибору об єкта дослідження як одиниці нормування праці 7 Принцип демократичного широкого залучення трудящих до розробки норм праці 8 Принцип демократичного залучення трудящих до розробки норм Закінчення табл. 17 та максимального використання виробничих резервів Отримання за їх допомогою однакових результатів в ідентичних організаційно-технічних умовах Враховуються при розробці норм. Значення регламентації складу робіт полягає в тому, що у виробничих умовах лише найдоцільніша організація дає найефективніші результати Кожний об єкт нормування повинен мати таке визначення за функцією та робочим місцем, яке дозволило б чітко відрізняти його від інших об єктів і точно фіксувати час виконання конкретної роботи, операції Передбачає ініціативу трудящих, робітників в освоєнні, впровадженні прогресивних норм, їх перегляді, розширенні прав трудових колективів у встановленні міри праці з урахуванням умов праці та її напруженості на конкретних робочих місцях Передбачає, що при розробці та впровадженні норм праці обов язково слід залучати працівників, які або мають досвід роботи або безпосередньо будуть працювати за розробленими нормами час за рахунок скорочення непродуктивних витрат, в Україні прийнято низку нормативно-правових документів. Так, Верховна Рада України прийняла Закон України Про колективні договори і угоди, Міністерство праці та соціальної політики спільно з Міністерством економіки видало наказ Про заходи поліпшення нормування праці від 28 грудня 2000 р. 361/7 тощо. Питання нормування праці знайшли відображення й у Кодексі законів про працю України (ст. 85 92). Так, відповідно до частини третьої ст. 85 КЗпП України здійснення організаційно-технічних заходів, що забезпечують зростання продуктивності праці, дає власнику право на заміну чинних норм праці новими. До таких заходів належать: поліпшення технологічного й організаційного оснащення; удосконалення конструкцій виробів; механізація й автоматизація виробничих процесів; удосконалення організації робочих місць, їх раціоналізація; використання нових видів матеріалів, сировини, палива; запровадження раціоналізаторських пропозицій. Відповідно до ст. 86 КЗпП України заміна і перегляд норм праці здійснюються власником за погодженням з профспілковим комітетом. Про запровадження нових і заміну чинних норм праці власник повідомляє працівників за місяць. Також власник зобов язаний роз яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за яких мають застосовуватися нові норми. Статтею 87 КЗпП України передбачено, що норми праці встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв язку зі зміною умов, на які вони були розраховані. Поряд з нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові й одноразові норми. Тимчасові норми встановлю- 237

ються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверджених нормативних матеріалів для нормування праці. Одноразові норми встановлюються на окремі роботи, які носять одноразовий характер (позапланові, аварійні). Статтею 88 КЗпП України визначено умови праці, які мають враховуватися при розробці норм виробітку (норм часу) і норм обслуговування. Норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування визначають, виходячи з нормальних умов праці, а саме: справний стан машин, верстатів і пристроїв; належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасне подання; вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення; своєчасне забезпечення технічною документацією; здорові та безпечні умови праці (дотримання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших чинників, які негативно впливають на здоров я робітників, тощо). У ст. 90 КЗпП України передбачено порядок визначення розцінок при відрядній оплаті праці, виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу). Для підтримання прогресивного рівня діючих на підприємстві норм праці необхідна їх обов язкова перевірка в процесі атестації відповідно до ст. 85 КЗпП. Порядок проведення атестації робочих місць регламентується відповідними галузевими положеннями. Якщо атестації робочих місць не передбачається, то перевірка норм здійснюється двічі на п ять років. Власник має завжди підтримувати та розвивати ініціативу працівників щодо перегляду діючих і впровадження нових, більш прогресивних норм праці, що, своєю чергою, позитивно позначиться на ціні продукції, яка випускається. Ціна на продукцію повинна стати відповідною споживчій спро- 238 можності населення України. Загальна економічна стабілізація є вирішальною умовою зацікавленості підприємств у зменшенні витрат виробництва для підвищення конкурентоспроможності їх продукції, а це є поштовхом до посилення уваги до нормування праці. За цих умов у підприємств з являється не так зацікавленість, як об єктивна потреба в удосконаленні організації оплати праці, встановлення прямого зв язку оплати праці з її нормуванням засобу найбільш точної та об єктивної оцінки результатів праці кожного робітника і загальних витрат заробітної плати у виробництві на одиницю продукції. І в цьому процесі значну роль відіграють наукові принципи нормування праці, дотримання яких гарантує поступове зростання продуктивності праці та підвищення конкурентоспроможності (табл. 17). Таблиця 17 Принципи нормування праці та їх зміст пор. Принципи нормування праці Змістовна сутність принципів 1 2 3 1 Принцип забезпечення максимальної відповідності норм суспільно необхідним витратам праці 2 Принцип забезпечення прогресивності норм 3 Принцип наукової та організаційнотехнічної обґрунтованості норм Ця вимога зумовлена тим, що норми завжди виконують роль одного з найважливіших засобів підвищення продуктивності праці в конкурентному виробництві Доведення їх до рівня витрат праці, який нижче суспільно необхідного. Виконання цієї вимоги робить норми стимуля тором науковотехнічного та організаційного прогресу, сприяє підвищенню ефективності виробництва Характеризується рівнем використання досягнень науки за умови повної відповідності розроблених норм реально досяжної продуктивності праці 239