Юрченко Н., Вакулик І.І., НУБіП України ДЖЕРЕЛА ПОХОДЖЕННЯ СУЧАСНИХ ТЕРМІНІВ ТА ЛІНГВІСТИЧНІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ НАД НИМИ В статье представлена эволюция семантики некоторых современных терминов в европейских языках. Ключевые слова: латинский язык, терминоэлементы, модель термина, современный язык. Лінгвістичні спостереження над інтернаціональною лексикою, які почали проводитися на початку минулого століття, переросли на актуальну проблему сучасного мовознавства (М.В.Юшманов, А.О.Білецький, В.П.Даниленко, О.В.Суперанська, В.В.Акуленко, М.Д.Степанова, Ф.О.Нікітіна, Н.Ф.Клименко, О.К.Безпояско, М.Н.Володіна, Є.А.Карпіловська, Л.І.Шевченко, Ю.В.Цимбалюк, О.О.Станкевич, Р.С.Бєляєв, А.Д.Олійник). Незважаючи на те, що опрацювання цієї проблеми має багаторічну історію, її необхідно розробляти далі, бо вона залишається актуальною у зв язку з науково-технічним прогресом нові технології породжують низку нових термінів. Об єктом дослідження стали терміни, які: 1) виступають семантичними еквівалентами давньогрецьких та латинських слів; 2) зберігають своє первісне лексичне значення; 3) еволюціонували щодо своєї семантики, отримавши нові значення у терміносистемах окремих сучасних мов.
Для досягнення поставленої в роботі мети використано описовий метод та елементи зіставно-типологічного методу. Практичне значення роботи полягає у розшифруванні термінологічних значень сучасних терміноелементів, для яких базовими виступають давньогрецька і латинська мови. Джерелами дослідження послужили двомовні та тримовні перекладні словники, а також енциклопедії. Розглянемо шляхи та способи проникнення запозичень до систем різних мов етапи проходження термінів або терміноелементів від мови до мови, тобто чи прийшли терміноелементи з класичних мов безпосередньо до певної мови, наприклад, української (напр., полігамія, поліандрія), або через посередництво інших мов: лат. > пол. > білор. > укр. (напр., натура); лат. > нім. > пол. > укр. (напр., авторитет); лат. > пол. > укр. (напр., оренда, префектура); лат. > нім. > укр. (напр., прокуратура, кандидат, агентура, муніципалітет, паритет); лат. > англ. > укр. (напр., консалтинг, концерн, опціон, інвестор) [5; 6, с. 223]. У різних мовах (німецькій, англійській, французькій, українській, російській) у науковій термінології існує масив іменників, що походять від латинських дієприкметників майбутнього часу, утворених від основи супіна. Це іменники жіночого роду з фінальним терміноелементом -ur(a), напр.: ад юнктура юр. < лат. ad-jugo, junxi, junctum, ĕre приєднувати;
експозитура юр. < лат. ex-pono, posui, posĭtum, ĕre протиставляти ; кон юнктура юр. < лат. con-jungo, jūnxi, jūnctum, ĕre з єднувати ; цензура юр., ек. < лат. censeo, sui, sum, ēre визначати ціну, оцінювати [10]. При термінотворенні базисними можуть бути іменники різних відмін (nomenclatura, ае f; praefectura, ae f; cliens, entis m; cаndidatus, us m одягнений у біле ; magistratus, us m державна посада, влада ). Терміни можуть утворюватися поєднанням двох латинських іменників або іменника з дієприкметником. Так, наприклад, від іменника жіночого роду 3 відміни lex, legis закон та дієприкметника минулого часу пасивного стану latus, a, um внесений, який у свою чергу утворився від дієслова fero, tuli, latum, ferre носити було утворено термін легіслатура (взято не основу іменника, а повністю форму G.Sg. із закінченням і основу дієприкметника). Далі за аналогією: legislat-ur-a (нім. Legislatur f, англ. legislature). Від іменника жіночого роду 4 відміни manus, us рука та іменника жіночого роду 1 відміни factura, ae обробка, виготовлення утворився термін мануфактура за аналогічною схемою до вищезгаданих: основа іменника + дієслівна основа + терміноелемент -ur(a). Похідний від даного терміна прикметник мануфактурний був уперше вжитий Феофаном Прокоповичем. У XVIІІ ст. через посередництво польської (manufaktura, manufakturny) [1], а, можливо, і російської мови, зважаючи на діяльність
Петра І і Ф.Прокоповича, який був запрошений главою російської держави до Москви. Існує думка, що з французької мови прийшли іменники aventure, який буквально означає пригода та coupure від couper різати [2]. У сучасній українській мові терміном авантюра називається ризиковане, сумнівне діяння з безчесними цілями, яке розраховане на випадковий успіх. А цінні папери, облігації або будь-які грошові знаки різної вартості називаються купюрами. Однак, можна посперечатись щодо французького походження першого терміна. Польській мові відоме awantura [1], тоді чому б не відновити можливий латинський варіант *adventura від ad-venio, vēni, ventum, īre траплятись. Тоді можна було б говорити, що термін авантюра утворений за аналогією до термінів із фінальним терміноелементом -ура від participium futuri activi. В українській мові авантурник, утворене від польського awanturnik, вживається у значенні скандаліст. Таким чином, можна говорити про моделі утворення термінів на -ура: 1) від латинських дієслівних основ, а саме: дієприкметника майбутнього часу активного стану participium futuri activi + ur + a; дієприкметника теперішнього часу активного стану participium praesentis activi + ur + a;
форми інфінітива іnfinitivus + ur + a; 2) від основ латинських іменників, які належать до 3 та 4 відмін або іменника 1 відміни у N.Sg.: 1 відміна; 3 відміна + ur + a; 4 відміна + ur + a; 3) поєднання форми латинського іменника у непрямих відмінках та дієприкметника минулого часу пасивного стану: форма G.Sg. 3 відміни + participium perfecti passivi + ur + a; форма Abl.Sg. 4 відміни + participium perfecti passivi + ur + a. Збагачення сучасної української термінології юриспруденції та економіки відбувається двома шляхами. Перший утворення моделей термінів із фінальним терміноелементом -ура відбувається через посередництво польської, французької, німецької мов, які зберігають латинські основи. Другим шляхом поповнення українського термінологічного фонду термінів із фінальним терміноелементом -ура є безпосередні запозичення з французької (авантюра, купюра), німецької (агентура). У сучасних мовах, які розрізняють категорію граматичного роду, зберігається жіночий рід запозичених латинських слів 1 відміни. З наведених прикладів бачимо, що в англійській мові латинський елемент - ura змінився на фінальний терміноелемент -ure. У німецькій мові артикль
die вказує на те, що іменник належить до 1 відміни. Фіналь -а переважно у термінах зникла (Registratur f, Advokatur f, Konjunktur f, Zensur f, Prozedur f) [3].. У французькій мові фінальний терміноелемент -ure також жіночого роду (напр., лат. scriptura > фр. écriture, лат. junctura > фр. jointure, лат. fractura > фр. fracture, лат. statura > фр. stature, лат. vectura > фр. voiture). Говорячи про сферу дії термінів із фінальним терміноелементом ура, ми не можемо її звужувати. Терміни на -ура належать не лише виключно до юриспруденції або економіки, вони можуть бути термінами інших суспільних наук: мед. (рецептура, мікстура, сигнатура, ординатура), матем. (квадратура, фігура), муз. (клавіатура, партитура), друк. (коректура, гарнітура,) мист.(скульптура, архітектура). Однак не всі слова, які закінчуються на -ура, є термінами. До загальновживаної лексики віднесемо слова типу лісокультура, агрокультура, фізкультура, макулатура, фігура, мускулатура, фурнітура, є частина термінів, яка належить розмовній лексиці фура, доцентура, синекура. Зі словом культура можуть утворюватися терміни за допомогою ініціальних терміноелементів агро-, моно-, світло-, мото- etc., а синекура походить від латинського sine cura без турботи, отже не є утворенням від participium futuri activi. У французькій мові фінальний терміноелемент -ura став властивим для слів французького походження (напр., фр. blessure рана < blesser
ранити, forgeüre кування, saneüre одужування, denture зуби (у сукупності), які утворюються переважно від основ дієслів [2]. Таким чином, розглянувши джерела походження деяких сучасних термінів, ми дійшли висновку, що чинниками запозичень були: 1) мовні контакти народів на базі політичної, економічної чи культурної взаємодії, 2) потенціал наукової взаємодії, 3) розширення систем масової комунікації, 4) глобалізаційні процеси тощо. При цьому у процесі творення сучасних термінів могли відбуватися зміни у висхідному значенні запозичень, котрі були спричинені законами реципієнтної мови. Література 1. Brückner A. Slownik etymologiczny języka polskiego. Warszawa, 1970. 806 p. 2. Dauzat A. Dictionnaire e tymologique de la langue francaise. Librairie Larousse. Paris, 1938. 824 p. 3. Большой немецко-русский словарь: В 2 т. / Сост. Е.И.Лепинг, Н.П.Страхова, Н.И.Филичева и др.; Под ред. О.И.Москальской. 2-е изд., стереотип. М.: Pуc. яз., 1980. Т.1. 760 с., Т.2. 680 с.
4. Вайнрайх У. Языковые контакты. Состояние и проблемы исследования: Пер. с англ. и коммент. Ю.А.Жлуктенко. К.: Изд-во при КГУ Вища шк., 1979. 264 с. 5. Вакулик І.І. Лексичне джерело мов європейського ареалу // Мова і культура. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. Вип. 6. Т.VIII. С. 27-35. 6. Вакулик І.І. Проникнення класичних мов у нові західноєвропейські мови // Вісник Національного аграрного університету. Вип. 65. К., 2003. С. 219-224. 7. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. М.: Языки русской культуры, 1999. 780 с. 8. Гак В.Г. Сравнительная типология романских языков // Вопросы языкознания. 1997. 4. С. 65-67. 9. Даниленко В.П. Актуальные направления лингвистического исследования русской терминологии // Современные проблемы русской терминологии. М.: Наука, 1986. С. 5-23. 10. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. М.: Рус. яз., 1986. 845 с. 11. Карпіловська Є.А. Морфемна сітка як інструмент дослідження будови слова // Українське мовознавство. 1992. Вип. 19. С. 100-110. 12. Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава «Довкілля- К», 2010. 844 с.