Назарчук О.В., Чубаєвська І.В.

Transcription

1

2

3 Назарчук О.В., Чубаєвська І.В. 2014

4 Що цікавить пересічну людину в сучасному світі? Сенсація! А саме скарби, привиди, замки, загадкові підземні ходи, святині, монастирі Все це (і не тільки) можна знайти і на території невеличкої Млинівщини. Шановні читачі! Гортаючи сторінки глянцевих журналів, переглядаючи телепередачі, мандруючи Інтернетом, нам хочеться перефразувати приказку: «Цікаво там, де нас не має». Ми милуємось чудовими краєвидами, захоплюємось архітектурними пам ятками, затамувавши подих слухаємо перекази і легенди І мимоволі зринає заздрісна думка, а чому цей замок побудовано не тут? А чому така краса за тридев ять земель? А чим прославились наші земляки? Ми пропонуємо вам, гортаючи сторінки цієї книги, згадати деякі фрагменти з історії нашого краю, по-новому подивитись на знайомі нам місцини. На карті України Млинівщина така маленька! Але, чим більший масштаб карти, тим більше на ній населених пунктів,невеликих річок та невисоких пагорбів і починаєш шукати своє рідне село, а потім і домівку. І, як кожна людина має свою біографію, так і кожне село, кожна церква, що заховалось ген за деревами, маленька річка, що тихенько дзюрчить серед різнотрав я, мають свою історію. І чого тільки не знайдеш, мандруючи тихими вуличками сіл нашого району: палац з привидами і руїни замків з таємничими підземеллями; старі церкви і нові сучасні храми; старовинні книги і легенди про скарби. А ще джерела з мінеральною водою, пам ятки археології, монастир та й святого, який народився на млинівських теренах! А ще є неопалима купина Малина і Острожецьке Окописько. Все це ми маємо знати і пам ятати, відновлювати забуті і творити нові миттєвості нашої історії всі разом.

5 Карта-схема Млинівського району Свято-Покровська церква смт. Млинів Капличка єврейського філософа Аарона Перлова, смт. Млинів Церква Покрови Пресвятої Богородиці, с. Мятин Палац графа Ледухівського с.острожець Краєзнавчий музей (палац Ходкевичів), смт. Млинів Свято-Михайлівська церква, смт. Млинів Жіночий монастир, смт. Млинів Церква Різдва Богородиці с. Смордвава Михайлівська церква с. Мошків Меморіальний комплекс с. Малин Перемилівське мінеральне джерело, с. Мошків Руїни Хрестовоздвиженської церкви, с. Чекно

6 10 Млинівський район Млинівський район розташований у південно-західній частині Рівненської області. Площа району 945, 9 км 2. До його складу входять 94 населених пункти, в тому числі районний центр смт Млинів. Районний центр - смт Млинів розташований на березі річки Ікви за 15 км від автомагістралі Київ Львів Чоп та за 24 км від залізничної станції Дубно. Через територію району протікають річки Іква та Стир. Млинівщина займає частину Волино-Подільської рівнини, охоплюючи під область Волинської височини. Недалеко від Млинова розташовані об'єкти природно-заповідного фонду урочище «Хвороща», гідрологічні заказники «М'ятин» і «Добрятин». Ліси займають га або 12,6 % території району. Провідне місце в економіці району займає сільське господарство. На Млинівщині є пам ятки архітектури кінця ХVIII ст.: флігель (офіцина) палацу Ходкевича 1780 року, церква Різдва святої Богородиці 1787 року в с. Смордва та Млинівська Свято-Покровська церква побудована в рр. Млинівщина багата на пам ятки археології: Городище північна околиця Млинова ХІ-ХІІІ ст.; Городище південна околиця Острожця ХІ-ХІІІ ст.; Городище Муровицьке поселення кінця ІІІ-поч. ІІ тис. до н.е.; Городище с. Пісників ХІ-ХІІІ ст.; Городище правий берег річки Іква (с.торговиця) Х-ХІІІ ст.; Група курганів с. Велике (Підлозцівська с/рада, берег річки Сорока) ХІ-ХІІІ ст.;

7 12 Річка Іква Іква недаремно вважається найживописнішою річкою Рівненщини. Вона бере початок у селі Черниця. У межах Львівської області тече із заходу на схід, у Тернопільській області повертає на північ та північний схід, а від міста Дубна до гирла тече на північний захід. Впадає у Стир поблизу села Торговиці на Млинівщині. Права притока Стиру (басейн Дніпра) Довжина Ікви 155 км, площа басейну 2250 км². Долина річки у верхів'ї коритоподібна, з крутими схилами, нижче ширина її перевищує 5 км. Заплава переважно двостороння, подекуди заболочена, від до 650 м. Річище слабозвивисте (найбільше меандрів біля сіл Війниці та Остріїв), на окремих ділянках зарегульоване ставками і водосховищами (зокрема Млинівське). Ширина річища від 5 до 25 м, глибина 0,5 2,2 м. Похил річки 0,89 м/км. Пересічна витрата води 5,5 м³/с, максимальна 77 м³/с. На перший погляд тихоплинна Іква не cтворює якоїсь загрози. Вода, не поспішаючи, тече руслом, а на весні чи під час рясних дощів виходить із своїх болотистих берегів. Проте тут не спостерігаються якісь бурхливі потоки, не чути реву води. Але такий візуальний спокій є оманливим. Це доводять дощові дні, які перенасичують вологою грунт. Тож вода річки залишає свої береги, і рівень її не спадає. Річка Іква, вид з площі Незалежності, смт. Млинів Річка Іква, вид з парку палацу Ходкевичів, смт. Млинів

8 14 Палац Ходкевичів На початку вісімдесятих років 18-го століття на околиці Млинова, на високому березі Ікви розпочалося формування величного палацово-паркового ансамблю. Неповторність, краса пейзажів, чудові краєвиди, що відкривались у всіх напрямках, сприяли першочерговій розбивці парку. Парк складався з двох нерівних частин, що простяглися по обидва боки широкого парадного майдану. Територія від майдану надвірного до каналу інвентарного називалась «амфітеатром лівим». Була покрита дерном, з дерновими сходами і лавками. У цій частині парку наприкінці XVIII ст. росло близько 400 волоських горіхів, тополь ломбардських, бальзамових, білих. Серед дерев виділявся липовий букет, що складався з 17 гнізд, обсаджених вишнями. Після тополь найбільше було акацій жовтих й американських, волоських горіхів, лип, горобини, каштанів, ліщини, вільхи, беріз, осик, тисів. Поміж деревами росло декілька сотень кущів декоративних і ягідних, найбільше ялівця, жасмину, родзинки, мигдалю, барбарису, азалії, багато сортів троянд, щеплених і диких. Комплекс палацових будівель повинен був втілити раціоналістичне начало садиби. До виконання проекту був запрошений Ефраїм Шрегер ( ) королівський архітектор при дворі польського короля Станіслава Августа. Керівництво будівельними роботами у Млинівській резиденції Ходкевичів здійснював архітектор Леопольд Шлегель. Перед нами яскравий приклад ранньокласицистичного палацу. Строга симетрія двоповерхової будівлі підкреслена масивним портиком; шість колон коринфського ордеру винесені далеко за площину фасаду, формуючи простору криту терасу. Загальне враження посилювало розпланування центрального двору, куди від в їзних воріт вела широка алея. Монументальність головного корпусу сприймалася ще яскравіше після спорудження палацово- Флігель палацу Ходкевичів, смт. Млинів Флігель палацу Ходкевичів, південна сторона, смт. Млинів

9 16 го флігеля справа від головної осі. Процес будівництва тривав до 1816 року, але первісний задум так і не був реалізований. У 1816 році після смерті матері містечко перейшло до власності графа Олександра Ходкевича. Коло інтересів графа було широким, знання в різних галузях науки настільки глибокими, а наукова та громадська діяльність напрочцт різносторонньою, що можна лише дивуватись та захоплюватись. Поступово палац перетворювався у музей, кожний з експонатів якого був невід ємною частиною минулого та сучасного садиби та її господарів. Кожне наступне покоління вносило сюди свою лепту: старі палацові стіни знову і знову наповнювалися життям. Палацовий ансамбль мав: Великий палац (архітектор П. Л. Шлегель, 1785 р.) малий палац (офіцина) пейзажний парк зі скульптурами павільйон Філософський будиночок ротонда «Templum» (музичний павільйон) павільон Літня їдальня з кухнею Стайня візовня з каретами. костел Літня їдальня палацу Ходкевичів, смт. Млинів Детальні описи щодо забудови Млинівської резиденції в цілому та її елементів зокрема зберігаються у фондах Національного музею в Кракові. Епоха розквіту завершилась для Млинова у 1915 році, коли безпосередньо через містечко проходила лінія фронту (палац знаходився в руках австрійських військ, населеним пунктом володіли російські війська). Палацові інтер єри, меблі значно постраждали, значна кількість цінностей були знищені, або розграбовані. Пізніше для житла був пристосований флігель, але таку функцію виконував лише до 1939 року. В цей же час палац був розібраний до фундаменту на будівельний матеріал. Літня їдальня палацового комплексу Ходкевичів, південна сторона, смт. Млинів

10 18 До наших днів зберігає пам ять про минуле лише флігель (пам ятка архітектури місцевого значення), Філософський будиночок та Темплюм на території прекрасного пейзажного парку, що дбайливо підтримується співробітниками місцевого краєзнавчого музею. Млинівський краєзнавчий музей розміщений в приміщенні флігелю маєтку родини Ходкевичів і є архітектурною державною пам яткою кінця ХVІІІ ст. Після реставрації приміщення в 80-х роках минулого століття стає краєзнавчим музеєм, в якому є два відділи: природи нашого краю та історії. В основі експозиції відділу природи покладено розповіді про загальну характеристику району, рельєф, геологічну будову та корисні колпалини, клімат, води, рослинний та тваринний світ, екологічні аспекти та охорону довкілля. Відділ розміщений в перших двох залах першого поверху. Експозиція історії краю розповідає про розвиток людського суспільства, починаючи з доісторичних часів. Серед експонатів є комплекс археологічних знахідок Муравицького городища, наш край періоду ХІІІ - ХVІ ст., край ХVIII - поч. XVI ст. Тут на першому поверсі розміщена «графська інтер єрна кімната», де ведеться розповідь про родовід Ходкевичів та їх вплив на становлення та розвиток Млинова. Приміщення ветеринарного коледжу, смт. Млинів М Малюнок Наполеона Орди, Палац Ходкевичів 1862 р., смт. Млинів

11 20 Привид палацу Ходкевичів Якось восени 1793 року напершому поверсі палацу раптово розчинилися самі-собою всі двері, що з єднували кімнати довгої анфілади. Пані Людвіга Ходкевич дуже здивувалась цьому. Переборовши страх, (нікого з членів родини на той час у Млинові не було) вона заглянула за одвірки, перевіряючи хто ж міг так недоречно пожартувати. Нікого! Попрямувала далі по коридору, зазираючи в розчинені двері кожної кімнати. Порожньо. Аж ось, пройшовши всі покої, в останній кімнаті правого крила, жінка остовпіла. Вона побачила силует своєї 26-літньої дочки княгині Розалії Любомирської, яка на той час перебувала у Франції. Привид виглядав, як справжня жива донька, але голова її була відокремлена від тулуба. Коли пані Людвіга почала кричати, гукати прислугу, фантом, як туман, поволі зник. Спочатку родина Ходкевичів вважала цей випадок витвором уяви жінки і радила пані Людвізі заспокоїтись, але яким було їхздивування, коли через деякий час вони дізнались княгиню Розалію Любомирську ( Ходкевич ) в Парижі гільйотували якобінці. Більше того, привид з явився в той самий час, коли в далекій Франції відбулася страта. Фантом сповістив матір про смерть доньки. Зустріч з привидом так сильно вплинув на Людвігу Ходкевич, що вона негайно виїхала з палацу до Чорнобиля, так і незавершивши дуже пишного обладнання палацу. Привид «Білої дами» (так ще називають привид нещасної Розалії) нібито продовжував з являтися у Млинівському палаці, провіщаючи насування якихось значних подій у житті родини Ходкевичів. Після Першої світової війни Ходкевичі жили у флігелі, а палац спорожнів, тому що зазнав значних пошкодженнь, коли через Млинів проходила лінія фронту, та під час громадянської війни 1919 року, проте продовжував існувати до1939 року, коли був розібраний. А ось флігель палацу, де розташований музей, оповитий чималою кількістю таємничих оповідей. Привид, як стверджують млинівчани, переселився. Інтер'єр Палацу Ходкевичів, експозиція краєзнавчого музею Інтер'єр Палацу Ходкевичів, дубові сходи

12 22 Підземні ходи За переказами, граф Олександр Ходкевич мав намір сполучити підземним ходом два своїх палаци Млинівський та Новомалинський на Волині, а це понад п ятдесят кілометрів. Втім, придворнному архітектору вдалося переконати графа, що це дуже дорого і недоречно. Хоч підземний хід, все ж в Млинові з явився, довжиною близько одного кілометра, що проходить від палацу під Іквою спочатку до костела, а далі у невідомому напрямі. Багато разів відчайдухи намагались дослідити старий підземний хід. Млинівчани пригадують, як двоє сміливців в п ятдесятих роках 20-го століття спробували пройти підземним шляхом з правого на лівий берег Ікви. Для хоробрості, хильнувши чарку, розібравши вхід до пазу, хлопці нирнули у вузький прохїд.геть переляканих, дочекались їх зіваки через кілька годин. Шукачі пригод розповіли про дуже гнітючу атмосферу в підземеллі. Натрапили дослідники-аматори на якийсь довжелезний скелет, а далі, метрів за п тдесят, побачили глуху стіну, несподівано погасли ліхтарі, почувся якийсь хрип. Друзяки добряче перелякались і повернули назад. Більше ні архіви, ні перекази про намагання дослідити підземелля не згадують. А коли на місці костелу радянська влада символічно звела кінотеатр «Жовтень», вхід в підземний хід було замуровано. Проте таємний хїд нагадував про себе раптовими провалами землі (при ритті котловану під ресторан «Іква»; у 2007 році неподалік від тепер уже кафе «Іква»). Від підземних ходів у Млинові, Острожці, Смордві лишилась тільки історія, всі входи і виходи завалені. Але час від часу в когось виникає мрія докопатися до істини. А можливо і до казкових скарбів Філософський будиночок, частина палацового комплексу Ходкевичів Парк Ходкевичів

13 24 Сліпий музикант У 1960 році на графських маєткових пожитностях знімали фільм «Сліпий музикант» за однойменним твором В. Короленка. Тоді у масових сценах взяли участь більше сотні млинів чан та жителів навколишніх сіл. Роль пана Максима блискуче зіграв народний артист колишнього Союзу Борис Ліванов. Коли фільм вперше демонсрували у новозбудованому кінотеатрі «Жовтень», зал був переповнений людьми. Сюжет твору настільки полонив кінорежисера Тетяну Лукашевич, що вона відразу після прочитання повісті поспішила до керівництва Союзкіно. Отримавши дозвіл на екранізацію, режисер зі знімальною групою Мосфільму прибула у Млинів і затрималась тут більш як на півроку. Найвидатнішим актором, якого режисер запросила на зйомки Сліпого музиканта, був народний артист СРСР Борис Ліванов, відомий за фільмами Депутат Балтики (1936), Михайло Ломоносов (1955). Актора зустріли у Млинові як справжню кінозірку. Цікаво також, що у Сліпому музиканті, де Ліванов зіграв роль пана, знімався його син Василь, у подальшому відомий роллю Шерлока Холмса. До речі, Сліпий музикант став єдиною картиною, де син знявся разом з батьком. Багато хто з млинівчан ходив на зйомки як на роботу, розповідає краєзнавець Микола Муляр. Навіть непогано заробляли по 3 карбованці за участь у масовці. Актори ж, за тодішніми чутками, отримували від 10 до 25 карбованців у день. У повісті Сліпий музикант нема конкретної географічної прив язки до місця подій, лише за опосередкованими даними, описами пейзажів, ремарками можна зробити висновок, що дія розгортається десь на за-хідних теренах Малоросії, які межують із Польщею. Відтак, саме тут режисер-постановник фільму Тетяна Лукашевич разом зі сценаристом Йосипом Маневичем почала шукати натуру для зйомок. Фрагменти з фільму «Сліпий музикант», актор Борис Ліванов Фрагменти з фільму «Сліпий музикант»

14 26 Млинівська Свято-Покровська церква Перший камінь на будівництві Млинівської церкви закладено в 1836 році, а у1840 на кошти графа Олександра Ходкевича було побудовано храм в ім я Святого Благовірного князя Олександра Невського. Кам яний, покритий бляжою, кругом камінна огорожа. На північний-захід від церкви розташовано двоповерхову кам яну дзвіницю, покриту бляхою. Особливою є її архітектура. Дзвіниця двоярусна: нижній ярус восьмерик, а верхній четверик. Це випадок з ряду курйозних. По усталених нормах завжди ставили восьмерик на четверику. Під час перепису у 1889 році у Млинівському храмі зберігались старовинні книги, надруковані в роках у Києво-Печерській Лаврі та Львові; Досить дорогоцінний повний Требник Петра Могили, невідомо де і коли виданий, а придбаний для церкви у 1722 році за 33 золотих; два унікальних Євангелія видані у 1670 та 1773 роках. Була в церкві і рідкісна за своїм зображенням чудотворна ікона боремельського Спасителя. Ісус Христос, ідучи на Голгофу, ніс на своїх плечах не один хрест, а хрести всього світу. Відомості про цю ікону є в архівних документах другої половини 19-го століття і спогадах місцевих жителів. У 1915 році, в ході військових дій, церква була частково зруйнована і на її відбудову знадобилося довгих 12 років. У 1927 році церкву відновили і освятили на честь Покрови Святої Богородиці. Увійшовши до Свято-Покровської церкви, відчуваєш нестачу світла, простору. Це пояснюють тим, що відбудовники храму, не відновили восьмерик між стінами і куполом, де знаходилось вісім вікон, і світло заливало приміщення зверху. Тому і споруда здається незавершеною з архітектурної точки зору. В останні роки храм переживає один з кращих періодів в своїй історії. Будівля не вміщає всіх бажаючих помолитись під час служби, ремонтується і розквітає. Свято-Покровська церква смт. Млинів Свято-Покровська церква, церковне подвір'я

15 28 Нерукотворний хрест на дереві 2008 рік позначений в історії Свято-Покровської церкви тим, що на її території сталося диво на метровому зрізі ясена з явився нерукотворний наскрізний хрест. Старого ясена, що ріс на безіменній могилі за церквою, вирішили зрізати задля благоустрою території. Старе дерево підрубали біля кореня і доки підганяли трактор, щоб викорчувати його, ясен сам упав, незачепивши ні храму, ні церковного будиночка, що був розташований за два метри. Подивувало робітників, які проводили благоустрій, і коріння дерева. Природно, воно повинне б у районі стовбура рости вглиб. Однак корені немов взяли могилу в обійми, ніби оберігаючи її. Дерево було дуже важко розпиляти, хоч ясен зазвичай ріжеться легко. Розділивши колодки, люди побачили хрест. Він виразно проглядався на розрізі, мав чіткі фігурні обриси, не стирався при спробі довідатися, чи це, бува, не фарба. Не виникало сумнівів, що це нерукотворний знак, тим більше, що росло дерево на церковному подвір ї. Директор Млинівського держлісгоспу Микола Романюк так прокоментував це явище: «Мені нічого подібного у житті бачити не доводилось. Звичайно, є дерева із незвичним ядром, коли під час розрізу проглядаються різні затемнення, плями. Але в даному випадку, як на мене, для природного пояснення дуже мало підстав. Тим більше, що дерево росло на духовному острівку» Свято-Покровська церква, дзвіниця Нерукотворний хрест на дереві

16 30 Свято-Михайлівська Церква На початку 90-х років 20 ст. у Млинові виникла необхідність збудувати ще одну церкву, так як існуючий Свято-Покровський храм не міг вмістити і третини прихожан. Тоді і виник задум спорудити у селищі новий собор. Перший камінь під святиню, місце для якої вибрали на Слободі, заклали у 1994 році. На протязі 15-ти років було зведено храм, котрий вражає своєю величчю і архітектурою. Це найвища і найбільша церква в районі (загальна площа приміщення 530,4 кв.м., висота до 50-ти м., храм увінчує сім куполів). Освячення храму відбулося 21 листопада 2008 року на свято архистратига Михаїла. Не було у храмі ні розписів, ні підлоги, ні тепла. Однак, це не відштовхнуло, а навпаки, ще більше згуртувало людей: кожен хотів долучитися до роботи, а її було чимало. За останніх п ять років завершено фасадні роботи, проведенно опалення, частково опорядковано територію, практично завершено роботи по облаштуванню інтер єру, проводиться внутрішній розпис. Громада докладає чимало зусиль, щоб Божа Оселя була найкращою. Свято-Михайлівська церква, смт. Млинів

17 32 Монастир Історія монастиря офіційно розпочалася з рішення Священного Синоду Української Православної Церкви від 16 жовтня 2003 року, яким погоджено благословити створення Свято-Вознесенського подвір я Свято-МиколаївськогоГородоцького жіночого монастиря. На відміну від офіційної версії початку буття монастиря, існує ще одна, більш давня. Ще в середніьовічя князь Костянтин Острозький мріяв на цих землях бачити чернечу обитель. Подібний задум пізніше (на початку ХIХ століття) виношував граф Олександр Ходкевич, власник Млинова. Але так складалися історичні обставини, що добрим намірам у минулих століттях не вдавалося здійснитись. як і мріям відставного полковника Станіслава Висоцького, який проживав в першій половині ХХ століття якраз на території, де зараз розташований монастирський собор, і який заклав на власному подвір ї фундамент для майбутньої каплиці. Багатовікова намоленність і натхненність цього місця не моглаа не проявитися з часом. Доленосним в даному випадку став ХХI століття. 28 травня 2003 Млинівська районна адміністрація Прийняла рішення передати приміщення Млинівської центральної районної лікарні, яке не використовувалося за призначенням з 1998 року, Рівненському єпархіальному управлінню Української Православної Церкви у володіння для створення духовного центру в Млинові. Наприкінці серпня 2003 року відбувся Хресний хід від Свято-Миколаївського жіночого монастиря (с. Городок) до Свято-Вознесенського подвір я в смт Млинів, присвячений його відкриттю. У Хресній ході брали участь більше 500 чоловік, які пройшли за два дні 70-кілометровий шлях. Хресний хід пройшов селами і містечками Рівненського, Дубенського і Млинівського районів. Учасники молитовної ходи несли хрест, хоругви, ікони Спасителя і Божої Матері, написані сестрами монастиря для нової обителі. При в їзді в Млинів Хресний хід зустрів його Високопреосвя- Свято Вознесенський собор при монастирі Монастирське подвір`я

18 34 щенство владика Варфоломій. Хода чинно прослідувала вулицями селища та прибула до обійстя. Головна споруда монастиря Свято Вознесенський собор - зведений на честь Христового Вознесіння. Закладка храму здійснена в 2004 році. Зовнішні та внутрішні роботи велися впродовж шести років. Характерно, що перший зовнішній камінь у фундамент цього величного собору, який на сьогоднішній день досягає 38 метрів, в 2006 році заклав Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. На сьогоднішній день у монастирі вранці і ввечері насельниці здійснюють молитовне правило, цілодобово читається Невсипущих Псалтир - це читання називається невсипущим, тому що воно не зупиняється ні вдень, ні вночі, як на небесах не замовкає спів Ангелів. Монахині Житловий корпус монастиря

19 36 Аарон Перлов Наприкінці ХХ поч. ХХІ ст. у напрямку Млинова почало спостерігатися справжнє паломництво з Ізраїлю, США, Канади, Білорусі та багатьох інших куточних земної кулі. Таким чином зарубіжний люд попрямував на поклін до могили Аарона Перлова. Хасиди щороку приїздять у селище, щоб помолитися за спасіння душ своїх предків, щоб зберегти пам'ять нетлінною. Аарон Перлов ( ) відомий єврейський філософ, автор багатьох відомих трактатів, побував у Млинові проїздом; тут, у селищі, захворів і помер. Похований на старому єврейському цвинтарі. Нині над його склепом височіє мармуровий надгробок. А поруч представники єврейської общини сорудили капличку, до якої на поклін приїздять паломники з багатьох країн світу. В останні роки існування СРСР у Млинові відбулася неординарна подія у селище приїхала єврейська експедиція, щоб на старому кладовищі (за часів радянської влади над цвинтарем познущалися, і бульдозер буквально зрівняв надгробки з землею) відшукати поховання філософа Аарона Перлова та багатьох інших своїх предків. Усі думали, що дослідники будуть розкопувати цвинтар. А вони скористалися, по суті дідівським методом, з допомогою якого визначали колись, та й зараз, де копати криниці. Один із гостей брав у руки два тонкі сталеві прути. І в зв язку з тим, що в нього була велика провідність тіла, над кожною пустовиною (могилою) ці прути самовільно перехрещувалися. Ось таким чином і відновили план поховань. Більше того, цей план повністю збігся з іншим, колишнім, який євреї, виселяючись із Млинова, забрали із собою, зберегли у хорошому стані, а тепер повернули нащадкам. Капличка на місці колишнього єврейського цвинтаря, смт. Млинів Пам'ятник на могилі Аарона Перлова (80-ті роки 20-го ст.)

20 38 Смордва За переказами село колись носило назву Смердва, Смородва. Перша згадка датується 1545 роком в описі луцького замку. У 1787 році у Смордві збудовано Рождественську церкву. Цікаво що зводилася вона швидше всього як костел, про що явно говорить її обємна побудова з вираженою поздовжною віссю, трикутним фронтоном і двома невеликими куполами. Три деревяні главки на коньку даху надають храму «православного виду». Двінниця, як і церква, камяна. Дзвінницю, а також муровану огорожу зроблено у 1842 році. В «Ілюстрованому путівнику по Волині» виданому у 1929 році є запис про смордву: «у селі посередині парку стояв палац Ледухівських. Наприкінці 16-го століття тут був замок у стилі ренесансу. Але з часом зняли його башні. Сліди колишньої архітектури збереглися на тильному фасаді. Пізніше палац був перебудований, а перед війною відреставрований у ново ренесансному стмлі під керівництвом професора Шиллера із Варшави. Мистецькі зібрання, що знаходилися тут перед війною, як і меблі у роках були розграбовані тутешніми жителями та більшовиками. У парку привертають увагу липи. Припускають, що церкву будував той самий архітектор, який одночасно перебудовував палац. За розповідями старожилів церку з палацом була з єднана підземним ходом. Від жителів Смордви почула цікаву розповідь. Коли геодезист Теннер, який за розпорядженням уряду відповідав за впровадження проекту дуги Струве на Волині, прибув до Смордви, то власник села Апполон Ледухівський пропонував, аби міркою записали шпиль його триповерхового палацуа смордвівський священик хреста на центральному куполі висотної кам яної церкви. Втім, Теннер заявив, що прив язкою для його вимірів є не найвищі об єкти, а найточніше розташування по меридіану. Церква Різдва Богородиці с. Смордвава Наполеон Орда Палац Ледухівських с. Смордва

21 40 М`ятин Невелике село Мятин знаходиться за 14 кілометрів від Млинова на лівому березі Ікви.Практично єдиним шляхом, яким можна дістатись до нього є брукована дорога з Млинова до Дубного. На ній розташовані три вулиці. «Перша» вулиця, перетинаючи бруковану дорогу, веде в перед заплавну низовину, де знаходиться старий центр села. Тут розташовані церква і давні двори. Три вулиці з явилися пізніше, на початку 60-х років 20-го століття, внаслідок розростання хутору. Власне, місцеві, стару частину так і називають «село», що вказує на її раніше походження. Перша письмова згадка про село Мятин датується 1448 роком. У Мятинській Святопокровській церкві із 18-го століття зберігається чудотворна ікона Богоматері з Предвічним Немовлям. Ікона ця копія Іверської. При церкві також з 1766 року був заведений рукописний літопис див від цієї ікони, написаний на слов яно-руській і польській мовах колишнім місцевим священником Олександром Лозовським, але сильно пошкоджений гризунами. Кожної десятої п ятниці після Великодня святий образ виносять із храму для поклоніння. У 1882 році в селі сталася велика пожежа. Згоріла дзвіниця, розтопилися дзвони, горів уже хрест, але сама церква завдяки заступництву Пресвятої Богоматері залишилась неушкодженою.після пожежі цю ікону знайшли лежачою на підлозі. Не загубилася у часі ще одна Мятинська реліквія церковний Служебник, одна з перших книг, які почали видаватися у друкарні Почаївського монастиря. Мятинський варіант надруковано у 1747 році. Книга вагою до семи кілограмів збереглася до наших днів в доволі привабливому стані. У Служебнику не вистачає тільки заглавного листка, не затерлося друковане благословення єпископа Феодосія Любенецького-Рудницького, тексти і відтиснені заставки. Збереглася і зроблена з липових дощечок обкладинка, вона лиш в два рази стала легшою. Лиш теляча шкіра,якою обтягнені обкладинки, в декількох місцях порвалась, але ж книгою користуються два з половиною століття. Церква Покрови Присвятої Богородиці с. Мятин Церква Покрови Присвятої Богородиці, загальний вид, с. Мятин

22 42 Мошків Село Мошків, має дерев'яну церкву в ім'я Архистратига Михаїла. Закладено перший камінь у фундамент церкви 12 червня 1870 р. Освячено храм в 1874 р. В знак пам'яті про закладання першого каменя щорічно в цей день здійснювалося богослужіння і хресний хід навколо храму. Церква тривалий час була опечатана. За кількасот метрів від церкви села Мошків (Перемилівської сільської ради) «б'ють» цілющі джерела «перемилівської мінералки». За археологічними дослідженнями, перші стоянки людей у цьому районі з'явилися тисяч років тому. їх приваблювали тут родючі грунти, багаті ліси та води. Первісні мисливці та скотарі обрали місцем свого поселення територію в середній течії р.козулька. Певну роль у виборі місця стоянки, очевидно, відіграла і наявність у цій місцевості цілющих мінеральних джерел, які приваблювали і людей, і численні стада диких тварин. Лікувальні властивості перемилівської «мінералки» високо цінилися лікарями-знахарями. До речі, їх признала і теперішня наука. Ще у 19-му ст. краєзнавчі видання відзначали, що ця мінеральна вода за своїми лікувальним властивостями перевищує води відомого на той час бальнеологічного курорту Спа у Бельгії, але,на жаль,знаходяться в занедбаному стані. До експлуатації цих джерел руки дійшли лише наприкінці 20-го ст. Тут побудували завод по розливу мінеральної води, який є власністю акціонерного товариства «Рівневтормет». Вода з цього джерела духе смачна, солодкувата, нагадує свіжий березовий сік. Повертаючись до глибокої давнини, приблизно три з половиною тисячі років тому люди облюбували схили двох невеликих пагорбів на північній околиці села. На думку багатьох вчених, це були безпосередні предки слов ян - носії так званої комарівської археологічної культури. Відтоді на багато століть ці горби стають осередком суспільного життя населення, що проживало в басейні Козульки. Тривало життя на цих пагорбах, як стверджує науковець С. Терський, і в часи, коли на Прикарпатті після перемоги військ імператора Трояна над даками встановився кордон Римської імперії, і міс- Михайлівська церква с. Мошків Недіючий завод мінеральної води «Перемилівська» с. Мошків

23 44 цеві слов янські племена налагодили тісні економічні зв язки з римськими провінціями на Дунаї. Тоді ж у ці місця потрапляли побутові речі, а також технічні прийоми (зокрема, виготовлення гончарного посуду) високорозвинутої на той час середземноморської культури. Перемилля було значним, частково укріпленим слов янським поселенням, в якому мешкали ремісники, які обслуговували округу та вождь невеликого племені. Очевидно, йому-язичницькому вождю і жрецю (ці обов язки часто суміщалися) - належав культовий предмет свого часу, знайдений жителем Перемилівки Петром Яковичем Прусаком. Предмет являв собою велике кабаняче Ікло, старанно відшліфоване і оздоблене майстерно виготовленою з бронзи мініатюрною головкою кабана, прикріпленою до ікла маленькими бронзовими цвяшками та кільцем для підвішування. Подібні предмети широко побутували у Східній Європі у ІХ-Х от. Вони використовувалися як язичницькі амулети-обереги, а також, можливо, під час якихось обрядів Мінеральне джерело в наші дні, с. Мошків Струмок який стікає від мінерального джерела

24 46 Чекно Село Чекно Млинівського району, що на Рівненщині отримало свою назву від того, як переказують, князь Луцький Ярослав Ізяслович, який жив у Ярославичах, тут чеканив свою монету - так зазначає дослідник історії Волині Тодорович М. І.: На центральній вулиці поселення Чекно і донині височать мури Хресто - Воздвиженської церкви, яку спорудив 1733 року граф Соболевський у стилі українського бароко і яку у 1963 році зруйнували радянські атеїсти. Весною 1881 року Ольга Петрівна Косач повезла дітей Михайла, Лесю, Ольгу, у село Чекно, (тепер село Межиріччя, Млинівського району Рівенської області), щоб вони побачили і послухали веснянки. Саме тут у селі Чекно десятилітня Леся чи не вперше познайомилась з поетичним народним весняним звичаєм. Майже все життя зберігала вона у своїй пам'яті пісенні мелодії, що їх перейняла в дитинстві у нашому краї. Зупинившись у селі Чекно, в знайомого Самарина Косачі проживаючи там винесли звідти силу силенну цікавих вражень. Кожного дня Олена Пчілка разом з дітьми відвідувала кілька хат вишукуючи рідкісні художні візерунки волинської вишивки. В 1971 році з нагоди 100-літнього ювілею письменниці у Ярославичах відбулося урочисте встановлення меморіальної дошки з написом: «1881 року в селі Чекно вивчала народні веснянки українська поетеса Леся Українка». Руїни Хрестовоздвиженської церкви, с. Чекно Лариса та Михайло Косачі

25 48 Ярославичі Село Ярославичі отримало свою назву від імені Луцького князя Ярослава Ізяславовича (1169р.), який мав в цьому селі замок і літню резиденцію. Проте, що ярославчани змушені були боронитись від ворогів, свідчив і старовинний замок, який впродовж століть стояв у Ярославичах: з трьох сторін оточений ровами з водою, а з четвертого боку до нього прилягав вал. Про цей замок, як про ще діючий, добре укріплений, з воротами та баштою, згадується в документах 1671 р. В 1818 році 21 квітня Ярославичі відвідав цар Олександр І. Мандруючи із Варшави на південь Росії, цар заночував з 20 на 21 квітня в Луцьку, а вранці вирушив у Старокостянтинів. Там була зібрана значна кількість військ для огляду і маневрів, які Олександр І мав проводити після прибуття. Коли було подолано верств шляху, під самими Ярославичами царя наздогнав гонець і вручив йому важливу депешу. В ній повідомлялося про народження у великого князя Миколи Павловича сина, охрещенного Олександром, якому в майбутньому належало стати царем. Така звістка дуже втішила бездітного імператора, і він зупинився в селі Ярославичі біля церкви, щоб скласти Богу подяку за спадкоємця царського престолу і помолитися. Біля Храму зберігся Пам'ятний Хрест із написом: «Здесь место Святого Престола Бывшей Воскресенской церкви, которую император Александр І посещал 21 апреля 1818 года и изволил слышать Божественную Литургию». 21 вересня 1882 року відбулось освячення новозбудованої церкви, яка отримала назву на честь свята «Різдва Святої Богородиці», яка й стоїть донині (камінь на фундамент брали з-під руїн старовинного замку). І до відкриття цього храму російський імператор Олександр, щоправда, вже третій, тобто син Олександра II, через посередництво князя Костянтина Побєдоносцева. Олександр Скальський

26 50 Олександр Скальський В серпні 2000-го Собор Російської православної церкви канонізував Олександра Скальського як священномученика і постановив відзначати день його пам яті 20 січня за новим стилем рік. Село Ярославичі Дубнівського повіту Волинської губернії. У сім ї православного священика Филимона Скальського народився син Олександр. З 1891 року життя Олександра Скальського пов язане з Казахстаном. Його перевели в Туркестанську єпархію Російської православної церкви на посаду вчителя повітової школи станиці Зайцівська Вірненського повіту Семиріченської області (нині - Чілік Алматинської області, Казахстан). З 1894 року переведений на аналогічну посаду в Маргелан. Через п ять років стає ієреєм церкви-вагона при Середньо-Азійській залізниці, згодом близько року працює в церкві с. Казансько-Богородичне (нині с. Узун-Агач). В 1900 році Олександр повертається до педагогічної діяльності, працюючи одночасно вчителем у Вірненському дитячому притулку і священиком Олександро-Маріїнської церкви. В 1907 році отця Олександра переводять у Миколаївську церкву Вірного (Алмати). Там він і працював до свого арешту в 1932 році. Багато сил віддавав місіонерській діяльності. В роки революції відвідував поранених солдатів, агітував за мир і спокій у державі. На 1929 рік в усьому Алмати Миколаївська церква залишилась єдиним православним храмом. Отця Олександра виселили з будинку, де він жив. Дружина покинула його, дітей не було, і він оселився при церкві. Деякий час жив у монахині Єфросинії. На початку грудня 1932 року мати начальника Алматинського ДПУ попередила, що в ніч на 10 грудня всіх священиків мають заарештувати. Ввечері 9 грудня все духовенство зібралось у Миколаївському храмі. По завершенні служби священнослужителів затримали чекісти. Спочатку Олександра допитували у відділенні ДПУ. Потім відвели до гарячої лазні, а після неї повезли по морозу в кузові вантажівки до міської тюрми. Він застудився і вже не одужав. Поховали його на табірному кладовищі року прах священика перенесли до склепу Миколаївського собору в Алмати. Ікона Олександра Скальського (посередині)

27 52 Новини До 1940 року село називалося Новини Чеські, тому, що у порівнянні з довколишніми було новим, а заселяли його в основному чехи. Саме на кінець 19-го століття припадає розростання території Новин. На 1911 рік у селі було 56 дворів та 267 жителів. До найзаможніших належали сім ї Міллерів, Лібовицьких, Бучеків. Ось як пише про тодішні Новини письменник Юрій Залета: «Дивний цей конгломерат Новини Чеські. Разом з нами русинами, що розмовляли на хоч і близькому діалекті але врізних селах він мав досить великі відмінності, приїхало і чимало славацькомовних, але це теж був діалект, найближчий до польської мови. Вони носили бавовняні розшиті куртки і штани-холоші. Ми, русини, називали їх Холошнярами, як, проте на відміну від словаків, котрі є католиками, були греко-католиками. Українці місцеві, корінні жителі села, котрі, очевидно, довго ламали голову над питанням, хто ми такі і, врешті, охристили нас гуцулами. Невдовзі всі діти шкільного віку пішли у семирічку. Ми, які досі нечули української літературної мови, напрочуд швидко її опанували і вивчали на ній усі предмети. І що цікаво, заговорили нею в побуті, в сім ях.» У Новинах у зажиточній чеській сімї народився Володимир Лібовицький ( ). відомий чеський поет, балетмейстер, театральний діяч. Жив і працював у різних місцях. Поетичні твори друкував у чеському тижневику «Голос Волині», що видавався у Квасилові під Рівним, у львівській газеті «Діло». Був директором Земського театру Підкарпатської Русі, працював на Новій сцені в Хусті, у Братиславському народному театрі, у Празькому балеті. Написав лібрето балету «Марійка», знімався у фільмі «Полонинська любов». У 1967 році, майже через сорок років приїхав Лібовицький в село де народився. На згадку про цю зустріч він залишив старі документи, що розповідають про його життя в минулому (фотографії, фотокопії, збірку віршів О. Олеля, присвячену Володимеру, пуанти, а також сорочку вишиту українським орнаментом його мамою. Тепер ці речі знаходяться в експозиції Млинівького Краєзнавчого музею. Одна із чеських хат які збереглися в с. Новини Один із документів, які привіз В. Лібовицький у 1967 році на Млинівщину

28 54 Острожець Село Острожець (колишній центр Острожецького району) має велику історичну цінність і не раз приваблювало науковців-археологів, аматорів-дослідників та просто туристів. Відомий дослідник Волині Юрій Шумовський в своїй науковій праці «Містечко Острожець у давнину» зазначає що «містечко одержало магдебурзьке право від короля Речі Посполитої Сігізмунда у1528 році». Потім переходячи з рук в руки від власників Острожця князів Федора Головні та княгині Острожецької, містечко у 18-му столітті стало власністю панів Олізарів, і тепер на місці їхнього маєтку стоїть палац графа Ледухівського. В той час у письмових згадках йдеться, що це містечко брудне і маленьке, заледве кілька десятків напіврозвалених жидівських хаток. Єдиною оздобою був прекрасний парк та величезний замок графа. Ромунальд, онук Лукаша, у 40-х роках XIX століття збудував новий замок за проектом архітектора Генріха Марконе. Із записів, що збереглися, це був палац надзвичайної краси і такий самий дендропарк біля нього, який зараз має статус державного значення: «Поміж містечком та графським маєтком стоїть невелике, встелене камінням від мурів замкових та поросле густою травою, городище чи, як називають його місцеві люди, замчисько. Стоїть воно над маленькою річкою і колись було цілком оточене водою. Із західного боку цього замчиська був колись підвісний місток, яким сполучався з другим подібним замчиськом, що стоїть в десяти метрах від попереднього і сполучався в свою чергу з кількома валами, на яких тепер стоїть саме містечко. Вздовж по-під цими валами тягнуться підземні ходи, досить широкі і високі, видовбані в глині, а в стінах цих коридорів підземних пороблені так звані кубашки» - зазначав Ю. Шумський у своїйх працях. На північ звідси знаходяться так званні «Кути» - місце колишнього літнього замку і величезного парку старих князів Острожецьких і Олізарів. Тепер на тому місці розкішні поля, де під час польових Бук якому півтори сотні років Палац графа Лідухівського

29 56 робіт розкопуються підземні ходи,льохи та коріння величезних колись дерев. На схід від містечка стоїть величезне городище слов янської епохи, а біля нього багато могил-курганів. Усі вони однакових розмірів, зарослі високою травою та польовими квітами. Люди звуть їх «шведськими чи татарськими могилами» Однак в результаті розкопок доведено, що це кургани старої слов янської доби, можливо перед княжої. Скарб Хмельницького Мешканці Острожця розповідають цікаву історію про «Кути» величезний парк князів Острозьких та Олізарів. Тепер на тому місці розкішні поля, де під час польових робіт викопуються підземні ходи, льохи та коріння величезних колись дерев. В 1651 році, гетьман Богдан Хмельницький, проходячи через Острожець на Берестечко, обминаючи сильну фортецю Дубно, тимчасово заховав зібрані у місцевих панів величезні скарби під деревом, яке називали Тайта, у Кутах, неподалік літнього палацу. Козаки, що ховали ці скарби, були вбиті польськими військовими. Але коштовності залишились, бо козаки, не зважаючи на страшні тортури, не виказали схованки. Ці легендарні скарби і до сьогодні лишаються мрією археологів і шукачів-аматорів. А в 40-вих роках 20-го століття острожецькі містяни знайшли шведський скарб 18-го століття. На східному скосі головного валу, проти церкви, після сильної зливи діти знайшли якісь блискучі бляшки, схожі на мідні копійки. Коли в містечку почули, що жиди охоче обмінюють їх на різний крам, то не шукав монет тільки лінивий. Результатом масового пошуку стало кілька тисяч бляшок. Експертиза виявила, що це були шведські золоті монети найвищої проби. Очевидно, на початку 18-го століття шведські війська, проходячи через Острожець в Україну, або втікаючи звідси, закопали скарби в цьому місці. Замчисько с. Острожець Ставок с.острожець

30 58 Малин Похідним до назви населеного пункту є слово «малий». Спочатку і за територією, і за кількістю населення поселення було незначним. З часом розрослося, а назва лишилася. У 1860 році поміщик Славінський вирішив продати свої землі, а покупців не було. Тоді пан поїхав у Чехію, щоб знайти охочих придбати наділи. Бажаючих зголосилось чимало. Поступово Малин розділився на дві частини український та чеський. Чехи були хорошими господарями, майстрами. Зокрема, серед них були добрі столярі, ковалі, мулярі, шевці. Ніколи між українцями та чехами не виникало гострих непорозумінь, зав язувалися гарні стосунки, які часто переростали в родинні. І невідомо, як складалася б подальша доля чехів на українській землі, якби не війна. Кожного року до села Малин Млинівського району з Чехії приїжджають діти, внуки, родичі тих, хто мешкав тут раніше, йдуть до місця вічного спочинку представників двох народів - українського та чеського, які десятиліттями проживали разом на волинській землі. День 13 липня 1943 року навічно ввійшов в історію як акт небаченої жорстокості німецькофашистських окупантів проти населення села. Тоді було заживо спалено понад 650 чехів і майже 200 українців. Малин повторив долю Лідіце (Чехія), Красухи (Росія), Хатині (Білорусь), Кортеліси (Волинь) і ще понад 250 українських населених пунктів, жителі яких також загинули у вогні, а від їхніх домівок залишилися лише згарища та попелища. «І мертві ми будемо жити в частці вашого великого щастя, бо ми вклали у нього наше життя» - ці символічні слова Юліуса Фучека завжди нагадуватимуть про сотні малинців, доля котрих спопелилася у вогні в страшному липні Пам`ятник жертвам Малинської трагедії

31 60 Борбин Вперше село з такою назвою в писемних документах 1499 році. За народними переказами, назва села має топонімічний характер. У словя нських літописах 15-го століття його бачимо з назвою Борбрин. Найімовірніше, що «Борбин» походить від слова «бор», бо старожили згадували, що ще в 1886 році біля села були суцільні дрімучі ліси «бори». Також люди згадують, як в кінці 40-х, на початку 50-х років вирубували тисячолітні дуби на дрова, варили їсти колгоспній худобі. Зараз на північний схід від села лишилось урочище під назвою «Дача Ангеліна», а про дрімучі ліси можна тільки мріяти. Цікава історія церкви села Борбин. Першою церквою про яку є згадки була зведена в ім я Собору Пресвятої Богородиці у 1773-му році, дерев яна. Відновлена в 1860 році. У 1871 році покрита бляхою та пофарбована. Згоріла, як і все село, у 1916-му році (дев ять місяців біля села стояв російсько-австрійський фронт в Першу світову війну). А під час Другої світової війни, у1942 році, на тому ж пагорбі була побудована нова Свято-Успінська церква (деревяна, під бляхою) за великої підтримки російського офіцера, інженера-мостобудівника Петра Соловйова, який проживав в сусідньому селі Уїздці. Цей храм майже півстоліття був лиш одним діючим на 5 сіл. У 2003-му році це приміщення розібрали і за 5 місяців відбудували таке ж тільки муроване. У 2002-му році побудовано муровану дзвіницю, в день освячення дзвіниці святкову Літургію очолив Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан). І все це стало можливим завдяки Митрополиту Вишгородському і Чорнобильському, Наміснику Києво-Печерської Лаври Павлу, який народився і виріс в селі Борбин. У 1936 році в селі був побудований і перший Дім молитви Християн Віри Євангельської, в19986-му збудовано новий. Багато виходів села займають високі посади в Церкві ХВЄ в Україні і Росії. Є 2 дні в році, коли тисячне населення села збільшується вдвоє перша неділя липня (День Водного Хрещення) і 8-ме листопада (День святого Дмитрія Солунського, коли Літургію в храмі традиційно очолює владика Павло). Свято-Успінська церква с. Борбин В`їзд в с. Борбин

32 Список використаних джерел 1. Матеріали Млинівського краєзнавчого музею. 2. Пура Я.Походження назв населених пунктів Рівненщини Теодорович М. Історико статистиний опис церков та приходів Волинської єпархії Історія міст і сіл УРСР. Рівненська область Орлович М. Ілюстрований путівник по Волині \ 6. Афтаназі Р. Історія резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої Цинкаловський О. Стара Волинь та Волинське Полісся Шумовськмй Ю.Містечко Острожець у давнину Цимбалюк Є. Млинівщина у дзеркалі особистостей Цимбалюк Є. Млинівщина на межі тисячоліть Млинів: історико-краєзнавчі дослідження. Матеріали науково-теоретичної конференції, присвяченої 500-літтю першої датованої згадки про Млинів \ 12. Скальський В. Російський святий українського походження // Голос України січня. С. 1.

33

34