СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЗАЙНЯТОГО НАСЕЛЕННЯ

Transcription

1 УДК ПРОЦЮК Сергій Леонідович, аспірант каф. економ. політики ХарРІ НАДУ СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЗАЙНЯТОГО НАСЕЛЕННЯ Досліджуються теоретичні аспекти сутності та змісту поняття «соціальне партнерство». Аналізуються складові механізму соціального партнерства, та визначаються напрями підвищення його ефективності в сучасних умовах. Ключові слова: соціальне партнерство, соціальний діалог, державна соціальна політика, роботодавці, профспілки. Процюк С. Л. Социальное партнерство как механизм социальной защиты занятого населения Исследуются теоретические аспекты сущности и содержания понятия «социальное партнерство». Анализируется состав механизма социального партнерства, и определяются направления повышения его эффективности в современных условиях. Ключевые слова: социальное партнерство, социальный диалог, государственная социальная политика, работодатели, профсоюзы. Prociuk S. L. Social partnership as the mechanism of social protection of the engaged population The theoretical questions concerning essence and contents of concept of social partnership are investigated. The structure of the mechanism of social partnership is analyzed and the directions of increase of its efficiency in modern conditions are determined. Key words: social partnership, social dialogue, state social politics, employers, trade unions.

2 Постановка проблеми. Соціальний захист важлива складова соціальної політики держави та необхідний елемент функціонування ринкової економіки. Держава бере на себе виконання соціально-захисної функції, яка становить частину загальної спрямованості держави щодо забезпечення прав і свобод громадян та їх ґарантій. Соціальна політика держави повинна включати гармонізацію відносин між суб єктами ринкової економіки. Тому надзвичайно важливим, особливо в умовах кризи, є питання розвитку соціального партнерства між владою, бізнесом та робітниками, яке передбачає укладання «суспільного договору» у сфері економічної й соціальної політики між цими рівноправними партнерами, що й обумовлює актуальність дослідження. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізу сутності, змісту, принципів функціонування системи соціального партнерства та соціального діалогу присвячені роботи Н. Балабанової, В. Головко, Л. Дідківської, Л. Жукова, В. Михеєва, Г. Семигина, В. Скуратівського, Ф. Хміля та ін. [1; 4 6; 9; 10]. Проте малодослідженим залишається питання щодо розвитку соціального партнерства між владою, бізнесом та робітниками в умовах кризи в контексті необхідності зменшення соціальної напруги у суспільстві. Мета статті. Метою дослідження є аналіз існуючої моделі соціального партнерства в Україні та визначення напрямків підвищення її ефективності в сучасних умовах. Виклад основного матеріалу. Уперше термін «партнерство» стосовно соціальних відносин між працівниками і роботодавцями використав англійський філософ Джон-Стюарт Мілль, доводячи у своєму дослідженні «Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії» (1848), що розвиток соціальних відносин відбуватиметься шляхом об єднання робітників із капіталістами і через об єднання робітників між собою [10]. У першій половині ХХ ст. за умов посилення концентрації виробництва, ускладнення економічних зв язків, загострення соціальних проблем, мілітаризації світової економіки відбулося розширення економічних функцій держави. Держава активніше почала втручатися в регулювання економічних і соціальних відносин. У багатьох країнах Західної Європи і США у рр. ХХ ст. під тиском лівих сил і профспілок набуло розвитку соціальне законодавство. До державної соціальної

3 політики входили програми досягнення високого рівня життя населення шляхом створення державної системи освіти, охорони здоров я, житлового будівництва, програм соціального захисту, регулювання мінімального розміру заробітної плати тощо. Пізніше вони були доповнені демографічними, екологічними та іншими програмами. Було розроблено та затверджено систему мінімальних стандартів соціального забезпечення громадян, ґарантованих державою. Підсумком цієї діяльності держави стала досить чітка фіксація тієї частини соціально-трудових відносин (мінімальна заробітна плата, середня тривалість робочого тижня, відпусток, розміри соціальної допомоги тощо), у яких держава була ґарантом. Одночасно держава визначила сферу, де соціально-трудові питання могли стати предметом переговорів найманих робітників і власників капіталу (питання оплати праці, зайнятості, соціального забезпечення, що встановлюються понад ґарантований державою мінімум). Ідея соціального партнерства одержала практичне втілення в Германії у 60-х рр. ХХ ст., де стали проводитися «погоджувальні акції», у межах яких за участю уряду представники об єднань підприємців і лідери профспілок ухвалювали рішення щодо питань економічної політики країни. Інструментом такої взаємодії стали тристоронні комісії за участю уряду, роботодавців і профспілок, щорічно укладалися угоди про соціальне партнерство і регламентувалася діяльність роботодавців (своєчасна виплата й індексація заробітної плати, створення нових робочих місць, дотримання техніки безпеки) і найманих робітників (дотримання технологічної дисципліни тощо) [11]. Загалом поняття «соціальне партнерство» науковці розуміють як систему колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, державою, яка забезпечує реалізацію їх соціально-економічних прав та інтересів [5; 6; 9; 10]. На наш погляд, недостатньо визначати соціальне партнерство як метод узгодження інтересів найманих працівників і роботодавців, яке здійснюється за посередницької ролі держави. Тому сформулюємо авторське визначення поняття «соціальне партнерство»: це механізм цивілізованого вирішення (запобігання) трудових, соціально-економічних, екологічних та інших конфліктів й усунення суперечностей між інтересами робітників і власників, який ґрунтується на принципах рівноправності, довіри, соціальної справедливості, взаємної відповідальності сторін і

4 реалізується шляхом укладання суспільного договору (угоди) між державою, профспілками і роботодавцями відповідно до чинного законодавства та шляхом визначення напрямів його вдосконалення на ґрунті соціального діалогу. Сутність соціального партнерства розкривається через його функції. По-перше, воно може виступати механізмом узгодження соціальних інтересів з урахуванням їх відмінностей і навіть суперечностей. По-друге, воно може бути засобом реалізації соціальної політики, що забезпечує участь усіх соціальних суб єктів в організаційноуправлінській діяльності. При цьому соціальне партнерство може забезпечити взаємодію соціальних суб єктів у будь-якій сфері економічній, політичній, культурній та ін. [1]. Держава в соціальному партнерстві існує в декількох ролях: власника, законодавця, посередника, працедавця. Тому головні функції держави в системі соціального партнерства: законодавча, нормотворча, організаційна, прогностична, контрольна та судова [4 6]. Соціальне партнерство вибудовується на основі так званого трипартизму (лат. tres три і partis частина, галузь, відділ), тобто трудові відносини регулюються умовами тристороннього співробітництва держави, працівників і працедавців. При цьому укладання кожного індивідуального трудового договору перебуває під впливом держави, організацій працедавців і організацій працівників (професійних спілок). Працівник, укладаючи індивідуальний трудовий договір, користується підтримкою держави і профспілки, працедавець держави та організації працедавців (таблиця) [10]. Засоби впливу держави, профспілок і працедавців на формування трудових відносин між працівником і працедавцем Суб єкт впливу Держава Засоби впливу на формування трудових відносин між працівником і працедавцем Ґарантії при прийнятті на роботу; порядок укладання та припинення трудового договору; порядок вивільнення працівників; ґарантії забезпечення права на працю вивільнюваним працівникам; норма тривалості робочого часу; час відпочинку; щорічні відпустки; нормування праці; оплата праці; ґарантії і компенсації; обмеження відрахувань із заробітної плати; охорона праці; вік, з якого допускається прийняття на роботу; порядок розгляду індивідуальних трудових спорів; участь працівників в управлінні; державне соціальне страхування

5 Профспілки Організації працедавців Представництво і захист інтересів працівників незалежно від їх членства в профспілках; участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробленні соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також старості та в інших випадках, передбачених законодавством; громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов Співробітництво з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об єднаннями та іншими організаціями найманих працівників; участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави; збалансування попиту і пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю шляхом створення нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення Узгодження інтересів найманих працівників і власників капіталу у сфері соціально-трудових відносин здійснюється шляхом переговорів і завершується укладанням колективних договорів і угод. Крім того, система соціального партнерства реалізується через укладання угод на рівні суспільства загалом або на рівні окремих реґіонів (вертикальна система договорів і угод). На рівні суспільства предметом переговорів стають основні напрями соціально-економічної політики держави, включаючи розробку показників соціального добробуту нації, системи соціальних ґарантій для всіх прошарків населення, а також заходів із захисту інтересів суб єктів соціально-трудових відносин. Відповідні угоди укладаються між організаціями, що представляють найманих працівників, об єднаннями роботодавців і державою. В Україні таким документом є Генеральна угода (далі Угода) між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб єднаннями. Згідно з Угодою на рр., сторони зобов язались спрямовувати скоординовані зусилля на радикальне прискорення людського розвитку та виконання першочергових завдань у соціально-економічній і трудовій сферах, підвищення рівня зайнятості населення та належне матеріальне забезпечення працівників, подальший розвиток соціального діалогу, досягнення стабільності та злагоди в суспільстві. Сторони також домовилися: здійснювати соціальний діалог з питань проведення державної соціально-економічної

6 політики, у тому числі під час розроблення проектів актів законодавства, які стосуються економічних і соціально-трудових відносин, соціального захисту населення, і розглядати їх за участю всеукраїнських об єднань організацій роботодавців і підприємців, які є суб єктами угоди, та профспілок; не допускати внесення на розгляд Кабінету Міністрів та прийняття ним актів законодавства, які стосуються соціально-економічних, трудових прав та інтересів працівників і роботодавців без проведення попереднього соціального діалогу [2]. Крім того, з метою підвищення ролі професійних спілок і організацій роботодавців та їх об єднань у формуванні економічної та соціальної політики держави, подальшого розвитку соціального діалогу як одного з головних чинників забезпечення соціальної стабільності, розвитку громадянського суспільства, запобігання суспільним конфліктам і, відповідно, до Указу Президента України від 29 грудня 2005 р «Про розвиток соціального діалогу в Україні», була створена Національна тристороння соціально-економічна рада (далі Національна рада) як консультативно-дорадчий орган при Президентові України з представників Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об єднань, всеукраїнських об єднань організацій роботодавців. Основними завданнями Національної ради є: - сприяння узгодженню позицій сторін соціального діалогу щодо шляхів дальшого розвитку соціально-економічних і трудових відносин, укладанню угод з питань регулювання таких відносин; - розроблення та внесення Президентові України пропозицій з питань формування та реалізації державної соціально-економічної політики. Національна рада має тристоронню структуру представництва сторін соціального діалогу: від уряду, всеукраїнських профспілок та їх об єднань, всеукраїнських об єднань організацій роботодавців. Очолюють Раду три співголови, які одночасно є координаторами сторін. Відповідно до рішення Національної ради в її структурі утворено з однаковою кількістю членів сторін 4 постійні комісії: - із законотворчої діяльності та мінімальних державних соціальних стандартів; - інформаційно-методичної роботи та зв язків з інституціями соціального діалогу всіх рівнів;

7 - дотримання норм і принципів соціального діалогу; - питань конкурентоздатності вітчизняної економіки [7]. На наш погляд, одним з основних завдань Національної ради має стати забезпечення оптимального співвідношення між рівнем заробітної плати і цінами на товари та послуги в країні. І тому в доповнення до комісії із законотворчої діяльності та мінімальних державних соціальних стандартів доцільно створити комісію з цін та ціноутворення. Вона повинна займатися регулюванням цін на товари та послуги, на які не встановлюються ціни в межах державного регулювання, і не допускати необґрунтованого їх зростання. Тобто будь-яке їх підвищення підприємці (представники організацій роботодавців) здійснюють тільки після узгодження із «соціальними партнерами», у ході якого детально обґрунтовується таке підвищення. Усі рішення підвищення цін і збільшення заробітної плати приймаються Національною радою за поданням комісій із законотворчої діяльності та мінімальних державних соціальних стандартів і запропонованої нами комісії із цін та ціноутворення. У разі неможливості досягти домовленості щодо розміру заробітних плат та рівня цін у межах Національної ради «соціальні партнери» можуть вийти із рекомендаціями про введення на певний вид товарів чи послуг механізму державного регулювання, передбаченого законом про ціни, або підвищення рівня соціальних стандартів. Тобто державне регулювання цін, законодавче запровадження соціальних стандартів і регулювання в системі «соціального партнерства» процеси взаємопов язані, що мають комплексно доповнювати один одного. Однією зі сторін соціального партнерства є професійні спілки та їх об єднання, інші організації найманих працівників, створені ними відповідно до чинного законодавства. Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що відносини соціального партнерства можуть бути реалізовані тільки за наявності високорозвинутих громадських інституцій, передусім профспілок. Вітчизняні профспілки малопотужні, недостатньо впливають на соціальні відносини в суспільстві і в окремих виробничо-господарських організаціях. Так, за станом на жовтень 2009 р., в Україні налічується більше 117 профспілок і 14 профспілкових об єднань. Провідними профспілковими об єднаннями в Україні є: Федерація профспілок України (ФПУ), Національна конфедерація профспілок України, Конфедерація вільних профспілок, Національний форум профспілок України [3].

8 Однак досить часто їх діяльність є формальною, а деякі навіть обслуговують інтереси роботодавців і займаються не стільки захистом інтересів робітників, скільки взаємними обвинуваченнями. Тому не дивно, що сьогодні претензії багатьох профспілкових лідерів висунуті винятково до влади, уряду, а ніяк не до роботодавців. Так, засідання Національної тристоронньої соціально-економічної ради при Президентові України вийшло двостороннім: його повністю проігнорувала сторона роботодавців. При цьому основні вимоги ФПУ стосувалися уряду (40 пунктів), тоді як вимоги до роботодавців полягали в необхідності «забезпечити прозорість використання прибутку підприємств і спрямовувати кошти на збереження кадрового потенціалу» [3]. І це при тому, що законодавство передбачає широкі повноваження профспілок щодо захисту прав працівників шляхом укладання колективних договорів, а також заходи державного впливу на порушників цих прав. Так, на осіб, які представляють власників й ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи доповнення колективного договору, навмисно порушили встановлений законом термін, не забезпечили роботу відповідної комісії, накладається штраф до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо з їх вини порушено чи не виконано зобов язання за колективним договором, штраф може становити до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дисциплінарну або фінансову відповідальність несуть і особи, які представляють власника або уповноважений ним орган, профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, з вини яких було приховано інформацію, необхідну для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів [10]. Слід зазначити, що в розвинутих країнах профспілки це механізм, за допомогою якого робітники висувають свої вимоги роботодавцям та урядові й добиваються від них необхідних рішень, тоді як в Україні це бюрократичні структури, часто позбавлені енергії мас і протестних настроїв. На жаль, в останні роки основна функція вітчизняних профспілок зводилася до видачі пільгових путівок у санаторії та подарунків до свят. Тому українські профспілки мають стати на європейський шлях розвитку і перемогти фактор гострої залежності як від роботодавців, так і від політичних сил. У період економічної кризи й у зв язку з

9 падінням рівня життя зайнятого населення українські профспілки повинні повернути собі довіру громадян і підвищити власний статус. На жаль, у сучасних умовах багато роботодавців користуються економічною кризою в країні як причиною невиконання своїх соціальних зобов язань перед найманими робітниками. Тому доцільно в складі Національної тристоронньої соціально-економічної ради створити тристоронню антикризову комісію за участю представників влади, роботодавців і профспілок, у якій сторони консолідують зусилля для вдосконалення соціально-трудових відносин, недопущення зниження рівня соціальних ґарантій для працівників. Це буде сприяти зміцненню національної економіки, підвищенню рівня конкурентоздатності вітчизняних підприємств, розвитку соціального діалогу й посиленню впливу на формування соціальноекономічної політики держави. Доцільно також створити при Національній тристоронній соціальноекономічній раді постійно діючий комітет з розгляду питань адаптації та запобігання можливим негативним соціально-економічним наслідкам вступу України в СОТ. Створення таких комітетів доцільне також на реґіональному (у складі територіальних тристоронніх органів соціального діалогу) та галузевому рівнях (у складі галузевих тристоронніх органів соціального діалогу). При цьому, розвиваючи систему партнерських відносин, держава повинна сприяти впровадженню норм міжнародного права (особливо в умовах членства України в СОТ та в контексті євроінтеграційних прагнень). Так, держава повинна сприяти приєднанню суб єктів господарювання до Глобального договору ООН (що, до речі, передбачає Угода). Глобальний Договір є ініціативою, спрямованою на сприяння соціальній відповідальності бізнесу та підтримку вирішення підприємницькими колами проблем глобалізації й створення більш стабільної та всеохопної економіки і відстоює принципи соціальної відповідальності бізнесу, спрямовані на досягнення цілей ООН у чотирьох основних сферах, зокрема: прав людини, трудових відносин, охорони навколишнього середовища та боротьби з корупцією. Члени мережі Глобального Договору мають впроваджувати 10 універсальних принципів: 1. Ділові кола мають поважати та дотримуватись підходів щодо захисту міжнародно визнаних прав людини. 2. Ділові кола не повинні брати участь у

10 порушенні прав людини. 3. Ділові кола мають підтримувати принцип свободи асоціацій та визнавати право на колективний договір. 4. Ділові кола мають підтримувати ліквідацію всіх форм примусової та обов язкової праці. 5. Ділові кола мають підтримувати ліквідацію дитячої праці. 6. Ділові кола мають підтримувати ліквідацію дискримінації під час прийому на роботу та в професійній діяльності. 7. Ділові кола мають підтримувати обережний підхід до екологічних завдань. 8. Ділові кола мають реалізовувати ініціативи щодо підтримки посилення екологічної відповідальності. 9. Ділові кола мають заохочувати розроблення та розповсюдження екологічно безпечних технологій. 10. Ділові кола мають боротися проти всіх видів корупції, включаючи здирництво та хабарництво [8]. Висновки. Таким чином, в Укpaїні створено iнституцiйну основу системи соціального партнерства, яка містить нормативно-правові акти його функціонування, процедури укладання угод i договорів, тристоронні органи для узгодженого вирішення проблем соцiально-трудової сфери, здійснення державної політики зайнятості населення та його соціального захисту. Однак загалом відносини соціального партнерства в Україні розвинуто ще недостатньо, і цей процес перебуває на початковій стадії. Тому для подальшого розвитку системи соціального партнерства потрібно використовувати досвід зарубіжних країн, норми та рекомендації, що містяться в конвенціях Міжнародної Органiзацiї Праці. Нагальним завданням формування i реалізації державної політики соціального захисту зайнятого населення є підвищення рівня самоорганiзацiї i консолідації профспілок та їх об єднань, посилення дієздатності системи соціального партнерства, розширення діалогу влади й бізнесу. У цьому контексті необхідно вирішувати питання реформування структури органів соціального партнерства, зокрема на галузевому та реґіональному рівнях, створення єдиного реєстру роботодавців. В умовах глобальної фінансово-економічної кризи система партнерського регулювання соціально-економічних i трудових відносин повинна бути не лише засобом стабілізації соціально-економічного розвитку, а й інструментом прогресивних перетворень у суспiльствi. У зв язку з цим величезну роль відіграє діяльність держави, її законодавчих і виконавчих органів, які повинні не тільки вдосконалювати законодавчу базу соціального партнерства, а й створювати умови для ділового спiвробiтництва зацікавлених сторін у справі розвитку ринку праці й

11 забезпечення соціальної стабільності суспільства. Система соціального партнерства може ефективно функціонувати тільки за певних умов: коли економіка розвивається, а держава проводить активну соціальну політику в інтересах більшості населення; коли розвиненими є парламентські форми демократії та інститути громадянського суспільства, що забезпечують представництво інтересів різних соціальних груп; коли організації робітників (профспілки) мають достатню силу і користуються авторитетом у суспільстві. Розвиток економіки України в умовах глобалізації потребує наявності чітких механізмів реалізації системи соціального партнерства, підвищення її ефективності, що й буде предметом наших подальших наукових досліджень. Список використаних джерел 1. Балабанова Н. В. Соціальний діалог. Соціальне партнерство. Соціальна держава / Н. В. Балабанова, В. І. Жуков, В. Є. Пилипенко // Акад. праці та соц. відносин. К., с. 2. Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб єднаннями на роки. Режим доступу : zakon.nau.ua. 3. Гошовский И. Даешь каской об асфальт! / И. Гошовский, Д. Пархомчук. Режим доступу : 4. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко. К. : Знання-Прес, с. 5. Жуков В. Соціальне партнерство в Україні : навч. посіб. / В. Жуков, В. Скуратівський. К. : Вид-во УАДУ, с. 6. Михеев В. А. Основы социального партнерства: теория и политика / В. А. Михеев. М., С Національна тристороння соціально-економічна рада. Режим доступу : 8. Огляд Глобального Договору. Режим доступу : 9. Семигин Г. Ю. Социальное партнерство в современном мире / Г. Ю. Семигин. М. : Мысль, с.

12 10. Хміль Ф. І. Управління персоналом : підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / Ф. І. Хміль. К. : Академвидав, с. 11. Экономика : учебник / под ред. проф. А. С. Булатова. М. : Юристъ с.