ФОРТЕПІАННИЙ КОНЦЕРТ М. І. ВЕРИКІВСЬКОГО: РОЛЬ І МІСЦЕ У ТВОРЧОСТІ КОМПОЗИТОРА

Transcription

1 ФОРТЕПІАННИЙ КОНЦЕРТ М. І. ВЕРИКІВСЬКОГО: РОЛЬ І МІСЦЕ У ТВОРЧОСТІ КОМПОЗИТОРА Антон Кармазін Статтю присвячено розгляду концерту для фортепіано з оркестром видатного українського композитора М. І. Вериківського, рукопис якого зберігається в особистому архіві композитора. На даний час здійснений комп ютерний набір авторського рукопису, а також виконана його оркестровка для великого симфонічного оркестру і він може сприйматися як цілком завершений твір, що може бути виконаний в існуючому вигляді 81. Хронологічно фортепіанний концерт М. І. Вериківського належить до останнього, післявоєнного періоду творчості композитора. Як зазначає О. М. Вериківська у своїй статті «Митець, свідомий свого покликання», що у 1950 року М. І. Вериківський розпочав роботу над концертом для фортепіано з оркестром: «В домашньому архіві зберігається чернетка, зроблена олівцем (клавір). Але чому робота не була завершеною невідомо» [2, с. 35]. За остаточним задумом концерт, напевне, мав бути тричастинним, адже на автографі рукопису композитором проставлена авторська ремарка «І частина». Однак після створення клавіру Вериківський припинив подальшу роботу над твором. З невідомих причин (про які, проте, можна здогадуватися) перша частина залишилася єдиною, робота над наступними продовжена не була. Як зазначає Ніна Сергіївна Шурова, «інструментальне надбання Вериківського не дуже велике. Для оркестру він не писав крупних симфоній, обмежившись в основному, невеликими програмними творами» [10, с. 28]. Останнє зауваження має провідне значення для розуміння творчих пріоритетів композитора у сфері інструментальної музики. Той чи інший різновид програмності присутній майже в усіх його оркестрових творах різних періодів творчості. Особливе значення мала симфонічна сюїта «Веснянки»: «незважаючи на скромні масштаби, сюїта несла в собі деякі риси, що згодом набули сили і стали одними з характерних для українського радянського симфонізму. А саме: звертання до джерел народної творчості, ясно відчутний ліризм, загальна демократична грудня 2010 року у Київському інституті музики імені Глієра відбулося попереднє виконання концерту у перекладі для двох фортепіано, назване нами репетицією прем єри. 30 березня 2011 року у дитячій Школі мистецтв 2 імені Вериківського у кімнаті-музеї композитора під час мого творчого вечора відбулася прем єра концерту у перекладенні для двох фортепіано (солістка Анна Усова, партія оркестру дипломант міжнародних конкурсів та фестивалів Людмила Гудович).

2 спрямованість» [4, с. 5]. Наведемо загальний перелік оркестрових творів Вериківського: марш учнів Кременецького комерційного училища для оркестру народних інструментів (1913); оркестрова сюїта «Веснянки» (1924, 2-га редакція 1956); увертюра «Березіль» (1925); Татарська сюїта (1928); симфонічна поема «Петро Конашевич-Сагайдачний» (1944); Закарпатська рапсодія (1945); Українська сюїта для скрипки з оркестром (1946); Танцювальна сюїта з балету «Пан Каньовський» (1948); симфонічна панорама «Спортивне свято у Бершаді» (1951); музика до історичного фільму «Назар Стодоля»; музика до історичного фільму «Устим Кармелюк». Як засвідчує цей перелік, переважна більшість програмних уточнень належить національно-історичній програмності. Ця образна сфера стала провідною не лише для інструментальних, а й для оперних та хорових творів композитора. М. І. Вериківський безумовно був схильний до відображення історичних подій у всіх жанрах своєї творчості. Так, наприклад, симфонічна поема «Петро Конашевич-Сагайдачний» за його остаточним задумом мала стати частиною великого циклу оркестрових творів «Симфонічні портрети державних діячів України». Цей амбітний задум митця, на жаль, залишився нереалізованим. На цьому тлі звернення композитора до непрограмного жанру фортепіанного концерту на перший погляд виглядає дещо незвично. Незвично хоча б тому, що такий приклад залишився єдиним. Композитор відмовляється від традиційного для нього програмного уточнення, і тому його задум створити непрограмний концерт для фортепіано з оркестром певною мірою стає відхиленням від сформованого творчого методу, центральною складовою якого стала програмність мислення. Однак відмова композитора від програмної конкретизації свого задуму виглядає зовсім невипадковою, якщо взяти до уваги ті складні обставини, за яких створювалася ця музика. Тогочасні події у музичнокультурному просторі творчого успіху, м яко кажучи, не стимулювали. Музичний «погром», влаштований 1948 року, торкнувся майже всіх провідних радянських композиторів. Винятком, зрозуміло, не були й українські композитори. Однак в ідеологічному просторі кожний митець застосовував певний «індивідуальний підхід» залежно від конкретної особистості. Квінтесенцією звинувачень, які висувалися саме щодо

3 творчості М. І. Вериківського, можуть бути наступні заяви: «основна лінія творчості Вериківського лежить у тематиці минулого, що свідчить про небезпеку відриву митця від сучасності, від тих інтересів, якими живе наш радянський народ» [6, с. 300]. І як логічний наслідок такого «наукового» підходу, композитору інкримінувалася «втеча від сучасності та споглядальне замилування з минулого» [5, с. 231]. Як писала газета «Правда Украины» про один із пленумів Спілки композиторів, що: «совершенно не удовлетворило собрание ошибочное выступление Михаила Вериковского, показавшее, что композитор до сих пор не осознал свои ошибки, не понял глубокого смысла той партийной критики, которой подвергается его творчество. Недоумение у участников собрания вызвало заявление товарища Вериковского, о том, что он «навсегда отказывается от исторической тематики». Товарищ Вериковский обнаружил свое полное непонимание того, что смысл его крупнейших ошибок заключается в том, что он, занимаясь преимущественно и главным образом исторической тематикой, уходя от советской действительности в старину, он под видом сохранения национального искусства культивировал отжившие, реакционные стороны прошлого. Партия же учит, чтобы композиторы отражали героику самоотверженной борьбы советского народа за коммунизм, и чтобы работа композиторов над историческими темами была целеустремленной и содействовла борьбе за дальнейший подъем нашей многонациональной советской Родины, содействовала становлению нового и передового, отметанию отжившего и старого» [8, с. 81]. Від кожного, кого критикували, вимагалося відповідне реагування на «справедливу» критику. М. І. Вериківський відреагував участю у створенні колективної кантати до XVI з їзду КП(б)У, написанням «Травневої кантати», «Колгоспних дуетів», кантати на возз єднання всіх українських етнічних земель, вже згаданої симфонічної панорами «Спортивне свято у Бершаді». Всі перераховані твори належать радянсько-сучасній, а не національно-історичній тематиці. Велика радянська енциклопедія видання початку 50-х років, звинувачуючи митця в «созерцательном любовании прошлым», разом з тим зазначає, що «сочинения Вериковского последнего времени свидетельствуют о стремлении композитора к идейно-творческой перестройке» [1, с. 496]. Вимушена відмова від історичної тематики, особливо задекларованої у програмних заголовках творів, торкнулася і його оперного доробку. Остання опера композитора 50-х років «Слава» теж була позначена такою вимушеністю. Як стверджує у статті «Майстер сучасної опери» Н. Шурова:

4 «твір належить до тих рідкісних випадків, коли автор намагається звернутися в опері до сучасної теми: дія відбувається в радянські часи, в Москві, у стінах військово-інженерного інституту. Ходульність сюжету аж ніяк не надавала змоги створити щось вагоме. Музична мова опери спирається на інтонації масової пісні, що знову-таки стає вадою твору: композитор явно почувається не в своєму амплуа» [9, c. 13]. Таким чином, звернення композитора до тем, пов язаних із сучасністю, мало вимушений характер. Але після сумнозвісних подій 1948-го року подальше відкрите декларування у творах національноісторичної програмності ставало для М. І. Вериківського дедалі небезпечнішим. В одному з офіційних тодішніх документів прямо вказувалося: «комуністична партія, піклуючись про загальний розвиток музичного мистецтва, уважно стежить за творчістю кожного радянського композитора. Свого часу Центральний Комітет КПУ відзначив позитивні якості ряду творів Вериківського на історичну тематику і застеріг від надмірного захоплення нею» [3, с. 17]. На нашу думку, саме ця обставина тобто «застереження від надмірного захоплення» й обумовлювала звернення М. І. Вериківського до нетипового для нього жанру непрограмного інструментального концерту, що надавало композитору рятівну множинність інтерпретацій і водночас дозволяло не відмовлятися від власних творчих орієнтирів, дещо приховуючи їх за відсутністю програмного уточнення. Нам видається, що вимушено працюючи над творами на зразок «Колгоспних дуетів», митець гостро відчував необхідність створення чогось яскравого. Однак до своєї улюбленої національно-історичної програмності (продовживши, наприклад, оркестровий цикл «Портрети державних діячів України») Вериківський через відомі обставини більше не повертався. У даній статті ми не планували детально аналізувати твір. Однак коротко сказати про його композицію необхідно. Написаний концерт у сонатній формі з лаконічним вступом та розгорнутою кодою. Основна тональність твору до-мінор, зі зміною в кінці на однойменний мажор. Обсяг клавіру нараховує 706 тактів. Якщо спробувати відтворити композиційний задум концерту у вигляді схеми, то вона матиме такий вигляд: Вступ Експозиція Розробка Реприза Каденція Кода 15 тактів 293 такти 157 тактів 96 тактів 77 тактів 68 тактів Г.п. Зв.п П.п. З.п. Г. п. П.п З.п В експозиційному розділі відбувається показ провідних образних

5 сфер у їх співставленні (теми головної та побічної партій) та варіантноваріаційному розвитку. У розробці виявляються їхні динамічні якості та стверджується інтонаційно-образний пріоритет теми головної партії, яка поступово наближує інші теми до рівня своєї драматичної напруги, зростання якої приводить до кульмінації концерту, що співпадає з початком репризи. Після значно скороченої репризи вводиться ефектна віртуозна каденція, що виконує функцію другої розробки. Заключним розділом форми є кода, у кінці якої вводиться однойменний мажорний лад. Відповісти на запитання, чому композитор повністю не завершив роботу над концертом, зі стовідсотковою достовірністю сьогодні неможливо. Варто зауважити, що й чимало інших творчих (особливо оперних) задумів М. І. Вериківського не були доведені ним до логічного завершення. Найбільш вірогідною з цього приводу виглядає думка, висловлена Н. І. Королюк: «Протягом 1950-х початку 1960-х років М. Вериківський постійно відчував моральний дискомфорт, пов язаний із неможливістю повної реалізації творчих задумів, широкого виконання своїх кращих творів. Усе це підточувало здоров я» [7, с. 159 ]. Але незаперечно й інше. Концерт для фортепіано з оркестром М. І. Вериківського, хоч і не доведений ним до кінця, безумовно належить до кращих творів композитора. Він знаходиться в одному ряду з такими творчими здобутками, як оркестрова сюїта «Веснянки», ораторія «Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку», балет «Пан Каньовський», опера «Наймичка», вокально-симфонічна поема «Чернець». 1. Большая Советская Энциклопедия / [гл. ред. С. И. Вавилов]. 2-е издание. М. : Государственное научное издательство «Большая Советская Энциклопедия», Т. 7. С Вериківська О. М. Митець, свідомий свого покликання / О. М. Вериківська / Е. М. Митницький, О. В. Непосєдова. К. : ТОВ Прес, С Герасимова-Персидська Н. О. М.І. Вериківський / Н. О. Герасимова-Персидська. К. : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, с. 4. Герасимова-Персидська Н. О. Друга симфонія Ревуцького / Н. О. Герасимова- Персидська. К. : Державне видавництво «Мистецтво», с. 5. Енциклопедія українознавства / [гол. ред. В. Кубійович]. Львів : Молоде життя,1993. Т. 1. С Зінькевич О. С. 50 років тому / О. С. Зінькевич // Mundus musicae. Тексты и контексты. К. : ТОВ Задруга, С Королюк Н. І. Корифеї української хорової культури ХХ століття / Н. І. Королюк К. : Музична Україна, с. 8. Советская музыка. По страницам печати. М. : Музгиз, С

6 9. Шурова Н. С. Майстер сучасної опери / Н. С. Шурова // Михайло Іванович Вериківський: погляд з 90-х. К. : С Шурова Н. С. М. І. Вериківський / Н. С. Шурова. К. : Музична Україна, с. Кармазін Антон. Фортепіанний концерт М. І. Вериківського: роль і місце у творчості композитора. Статтю присвячено розгляду невідомого твору Михайла Івановича Вериківського його концерту для фортепіано з оркестром. Аналізується роль і місце концерту в інструментальній спадщині композитора. Ключові слова: фортепіанний концерт, історична тематика, програмна музика, відхід від сучасності. Кармазин Антон. Фортепианный концерт М. И. Вериковского: роль и место в творчестве композитора. Статья посвящена рассмотрению неизвестного произведения Михаила Ивановича Вериковского его концерта для фортепиано с оркестром. Анализируется роль и место концерта в инструментальной музыке композитора. Ключевые слова: фортепианный концерт, историческая тематика, программная музыка, отход от современности. Karmazin Anton. Piano Concerto by M. I. Verykivsky: role and place in the works by the composer. The article is dedicated to examination of the unknown musical composition by M. I. Verykivsky a concert for piano with orchestra. The role and the concert place in the instrumental heritage of composer is analyzed. Keywords: piano concerto, historical themes, program music, retreat from reality.