КРИМСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК

Size: px
Start display at page:

Download "КРИМСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК"

Transcription

1 КРИМСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ВІСНИК Науковий журнал # 3 (10) червень 2014 Сімферополь

2 ISSN Кримський економічний вісник Науковий журнал # 3 (10) червень 2014 Виходить шість разів на рік Редактор, коректор Нестеренко С.М. Верстка-дизайн Ковальчук Н.М. Відповідальність за підбір, точність наведених на сторінках журналу фактів, цитат, статистичних даних, дат, прізвищ, географічних назв та інших відомостей, а також за розголошення даних, які не підлягають відкритій публікації, несуть автори опублікованих матеріалів. Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. Матеріали публікуються в авторській редакції. Передрук матеріалів, опублікованих в журналі, дозволено тільки за згодою автора та видавця. Будь-яке використання з обов язковим посиланням на журнал. Адреса редакції: Республіка Крим, м. Сімферополь, просп. Перемоги 109-а, офіс 206 Телефон для довідок: +38 (066) office@economics.crimea.ua Сайт журналу: Свідоцтво про реєстрацію: КВ Р від 25 жовтня 2012 р. Засновник журналу: ГО «Наукове об єднання «Economics». Надруковано: ГО «Наукове об єднання «Economics» Республіка Крим, м. Сімферополь, просп. Перемоги 109-а Підписано до друку р. Формат 60х84/8. Папір офсетний. Цифровий друк. Ум.-друк. арк. 20,23. Тираж 100 прим. Зам Кримський економічний вісник, 2014 Дизайн, Ковальчук Н.М. 2014

3 ЗМІСТ «Кримський економiчний вiсник» БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ О. Б. АНАЛІЗ ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНИХ МОДЕЛЕЙ ОПТИМІЗАЦІЙНИХ ЗАДАЧ У ТЕПЛОЕНЕРГЕТИЦІ ТА ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ 6 БОГАЧЕВСЬКА К. В. ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ФОРМУВАННЯ АДАПТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА 10 БОНАРЕВ В. В. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ТРАНСАКЦІЙНИХ ВИТРАТ У СИСТЕМІ ОБЛІКУ ПІДПРИЄМСТВА 12 ВІДЛАЦЬКИЙ В. А., ОЛІЙНИК А. В. СУЧАСНИЙ СТАН МІЖБАНКІВСЬКИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ ТА ЇХ ДІЄВІСТЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЛІКВІДНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 14 ГУДЗИК І. В., ВОВК С. В. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ БЕЗГОТІВКОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ 17 ГІСЕМ Н. В., ДУБЛЕЙ В. В., ЖАВОРОНОК А. В. ФІСКАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ 20 ГРИНІВ Н. Т., РУСАНОВСЬКА О. А. «ЛОГІСТИЧНИЙ КОНТРОЛІНГ» ЧИ «КОНТРОЛІНГ В ЛОГІСТИЦІ»? 23 СОКУР М. І., ГРИЦЕНКО Д. С. МОТИВАЦІЯ ПЕРСОНАЛУ ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ 28 ГУДЗИК І. В., ВОЛОШИН Н. Т. МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА 32 ГУТАФЕЛЬ В. В. ДЕТЕРМІНАНТИ РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ 35 СЕМЕНОВА Т. В., ДОБРОДНЯК Е. Е. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ПІДХОДІВ ДО АМОРТИЗАЦІЇ НА ЕКОНОМІЧНУ ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ 38 ДОВБЕНКО В. І. АЛЬТЕРНАТИВНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ 40 ЖЕКА Н. О., БАРІДА В. П., КУДЛАЄВА Н. В. ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ І ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ 43 ІЛЬЇНА А. О. СУТНІСТЬ ТА МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ 46 ШТАЛЬ Т. В., ІЛЬЯШЕНКО А. Н., РАДЧЕНКО Р. Г. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ МІЖНАРОДНОЇ РЕКЛАМНОЇ КАМПАНІЇ 52 ІЛЬЧЕНКО Н. Б. СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ОПТОВОЇ ТОРГІВЛІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 55 ДРАБАНІЧ А. В., ІЛЬЧУК О. В. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ РИНКОВОЇ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 58 КАРАБУТ М. О. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОКОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ 61 КОНДРАТЮК О. Ю., ШУТЕНКО Х. А., ДИМНІЧ О. В. СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ОБОВ ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ 65 3

4 #3 (10) червень 2014 КОШЕЛЕНКО В. В., КНИШ А. В. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ 67 КРАВЧЕНКО М. В. РОЗВИТОК КОНТРОЛЮ І АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ 70 KRYVDA O. V. THE MECHANISM OF RISK-MANAGEMENT AND FACTORS FORMING IT 71 КУРЧЕНКО О. О. ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ СУСПІЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ 74 ГУДЗИК І. В., МАНЮК Н. А. НЕДЕРЖАВНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ 78 МАРКОВСЬКА О. К. МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ У СФЕРІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВИДАВНИЧИХ ПІДПРИЄМСТВ 81 МАЧИНСЬКА М. О., ВЯЛЬЦЕВА І. П. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ РЕМОНТНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ УКРЗАЛІЗНИЦІ 83 МИХАЙЛЕНКО О. Г. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В КРАЇНІ 86 МОРОЗОВА Г. С. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ 92 НЕЗДОЙМИНОВ С. Г., ШАНОВСКАЯ И. Ю. НАУЧНЫЕ ПОДХОДЫ К ФОРМИРОВАНИЮ СТРАТЕГИИ УПРАВЛЕНИЯ ТУРИСТИЧЕСКИМ ПРЕДПРИЯТИЕМ 95 НІКІТЮК С. А., ОЛІЙНИК А. В. ДІЄВІСТЬ МІЖБАНКІВСЬКОГО РИНКУ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ 98 ОЛЕКСЮК Ю. С., БАЗАЛІЙСЬКА Н. П. МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА ПРОДУКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА 100 ПЕТРОВА Н. В., ВОЛОЩЕНКО Л. М. УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 103 ПОЛУНІНА Г. О., ПОПОВЕНКО Н. С. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА 106 ПОНОМАРЕНКО А. С., МЕЖИНСЬКА-БРУЙ О. Ю. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ЯПОНСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 111 РЕПІХОВСЬКА Л. І., ЖАВОРОНОК А. В. АСПЕКТИ ВПЛИВУ ПДВ НА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ 114 РОСТОВСЬКА Д. С. УЧАСТЬ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНІЙ ЛІЦЕНЗІЙНІЙ ТОРГІВЛІ 116 РЯБІНІНА Л. М., ПАХОМОВА О. Ю. ЛІКВІДНІСТЬ БАНКУ ТА РОЛЬ В НІЙ ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ 119 4

5 «Кримський економiчний вiсник» САВЧЕНКО А. В. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИМИ РЕЗЕРВАМИ 122 САГАЙДАК-НІКІТЮК Р. В., НЕСХОДОВСЬКА А. О. РОЗРОБКА СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ МАТЕРІАЛЬНИМИ ПОТОКАМИ НА СТАДІЇ ЗАКУПІВЛІ В УМОВАХ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА 124 СЕРГЕЕВА А. М. МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К УПРАВЛЕНИЮ ОБОРОТНЫМ КАПИТАЛОМ ПРЕДПРИЯТИЯ 127 КИРИЧЕНКО В. В., СИСОЄВА А. І. ОГЛЯД СУЧАСНОГО СТАНОВИЩА РИНКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ 129 СПОРНЯК В. Г. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА В МАЛИХ ФОРМАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ 131 ТКАЧЕНКО І. В., КНЯЗЕВА М. В. ОЦІНКА СТАНУ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ 134 ТЬОТЮЛ І. А. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В ПОДОЛАННІ НАСЛІДКІВ СУЧАСНОЇ КРИЗИ 137 ФРОЛОВА Д. І. ЕКОНОМІЧНА СТІЙКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА, ЇЇ СКЛАДОВІ ТА МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 139 ХОРТЮК Є. І. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЗАБЮДЖЕТНИХ ФОНДІВ УКРАЇНИ 142 ЦАЛКІНА М. С., ФОМІНА О. О. ФАКТОР ІННОВАЦЙ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ФІЛІАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ БАНКІВ 146 ЦІПУРИНДА В. С. ПРІОРИТЕТИ ТА ІНСТРУМЕНТИ КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ У ІННОВАЦІЙНОМУ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ 149 ШІЛЬВІНСЬКА О. Л. АНАЛІЗ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО КОМПЛЕКСУ 152 ШТАЛЬ Т. В., НІЦЕНКО О. М., ДІДЕНКО М. Ю. АНАЛІЗ УГОДИ ПРО АСОЦАІЮ УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ 155 ШУМАХЕР К. А., ЛЫСЕНКО Л. И. ГЕНЕЗИС КЛАССИФИКАЦИИ И ОЦЕНКИ ТЕКУЩЕЙ ДЕБИТОРСКОЙ ЗАДОЛЖЕННОСТИ 158 ШУМІЛО О. С. КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ОБСЛУГОВУВАННЯ СПОЖИВАЧІВ У ПІДПРИЄМСТВАХ ТОРГІВЛІ 162 ЮЗИШИН В. В., ГУДЗИК І. В. ОСОБЛИВОСТІ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ 165 ЮЗИШИН В. В., ГОРДІЙЧУК О. О., ЖАВОРОНОК А. В. ВПЛИВ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ НА ФОРМУВАННЯ ДОХІДНОСТІ БЮДЖЕТУ 168 ЯКУБАШ І М. ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ПЕРЕДУМОВА ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 170 5

6 #3 (10) червень 2014 БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ О. Б. доцент кафедри фінансів, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» АНАЛІЗ ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНИХ МОДЕЛЕЙ ОПТИМІЗАЦІЙНИХ ЗАДАЧ У ТЕПЛОЕНЕРГЕТИЦІ ТА ЇХ УДОСКОНАЛЕННЯ Анотація: Досліджено основні типи економіко-математичних моделей оптимізаційних задач у теплоенергетиці та вдосконалено економіко-математичну модель стабілізації існуючих тарифів на теплову енергію. Аннотация: Исследованы основные типы экономико-математических моделей оптимизационных задач в теплоэнергетике и усовершенствована экономико-математическая модель стабилизации существующих тарифов на тепловую энергию. Summary: The basic types of mathematical models of optimization tasks in the thermal energy are analyzed. The mathematical model of stabilizing of existent tariffs is improved. Постановка проблеми. В Україні одна з найвищих у світі насиченість міст тепловими мережами [1, c. 130]. Загальна протяжність теплопроводів в нашій державі становить близько 47 тис. км у двотрубному обчисленні. На балансі підприємств комунальної теплоенергетики України перебуває 20,8 тис. км теплових мереж у двотрубному обчисленні діаметром від 50 до 800 мм. Близько 80% сучасних теплових мереж прокладені в непрохідних залізобетонних каналах з ізоляцією у вигляді мінеральної вати. Канали в більшості не захищені від проникнення ґрунтової та іншої води, що призводить до значних втрат теплової енергії, корозійного пошкодження теплопроводів і аварійного відключення споживачів. Загальні втрати теплової енергії в діючих мережах систем централізованого теплопостачання становлять в середньому 30%, а у деяких регіонах досягають 40%. Термін безаварійної експлуатації таких теплових мереж не перевищує років. Зазначені обставини значною мірою є причиною того, що в Україні витрати теплоти на опалення об єктів рівної площі в 2-3 рази більші, ніж у країнах Західної Європи. Ефективним способом дослідження ефективності використання теплової енергії є економіко-математичне моделювання, що дозволяє подати реальну систему у вигляді математичних і логічних співвідношень, які описують структуру та функції реальної системи. Хоча економіко-математична модель і відрізняється за своєю природою від оригіналу, проте дослідження властивостей оригіналу за її допомогою зручніше, дешевше, потребує менше часу порівняно з фізичним моделюванням, яке використовується в техніці (тобто має ту ж природу, що і оригінал). Більш того, цілий ряд економічних систем неможливо зобразити за допомогою фізичних моделей. Постановка завдання: На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в аналізі основних типів економіко-математичних моделей оптимізаційних задач у теплоенергетиці та вдосконаленні економіко-математичної моделі стабілізації існуючих тарифів на теплову енергію. Виклад основного матеріалу дослідження. Оптимізаційну задачу можна сформулювати в загальному вигляді [2, с. 95, 3, с. 367, 4, с. 5-7]: знайти змінні x 1, х 2,..., х n, що задовольняють системі нерівностей (рівнянь) φ i (х 1, х 2, x 3, x n ) b i, i = 1, 2,, m (1) і звертають в максимум (або мінімум) цільову функцію, тобто Z = f(х 1, х 2, x 3,, x n ) max(min). (2) (Умови невід ємності змінних, якщо вони є, входять в обмеження (1)). Розглянемо основні типи економіко-математичних моделей оптимізаційних задач у теплоенергетиці Лінійні оптимізаційні задачі. Якщо критерій ефективності Z = f(х 1, х 2,, x n ) (2) являє собою лінійну функцію, а функції φ i (х 1, х 2,, x n ) у системі обмежень (1) також лінійні, то така задача є задачею лінійного програмування (ЗЛП) [2, с , 3, с , 4, с. 13]. Лінійна математична модель в загальному випадку має такий вигляд: i n j= 1 n = 1 a x b ij a x = b ij j j n Z = c j x extr, (3) j i i j=1 ( i = 1,2,..., k) ( i = k + 1, k + 2,..., m), (4) x j 0 ( j = 1,2,..., l; l n). (5) ЗЛП формулюється таким чином: знайти екстремальне значення лінійної цільової функції (3) при обмеженнях (4), що задані у вигляді лінійних рівнянь або нерівностей, та умов невід ємності змінних (5). ЗЛП можна розв язати за допомогою графічного методу, симплекс-методу або методу штучного базису. 2. Транспортні задачі теплоенергетики. Транспортна задача (ТЗ) це задача відшукання таких шляхів перевезення продукту від пунктів виробництва до пунктів споживання, при яких загальна вартість перевезень виявляється мінімальною [2, с. 96, 3, с. 368, 4, с. 31, 5, c. 86]. Стосовно систем центрального теплопостачання (СЦТ) цю задачу можна сформулювати таким чином [5, c. 86]. Є т джерел теплоти та n її споживачів. Задано теплові потужності А i кожного джерела теплоти і потреби В j кожного споживача, а також питомі приведені витрати (або експлуатаційні витрати) на транспортування одиниці теплової потужності від i-го джерела до j-го споживача c ij. Потрібно визначити потоки теплової потужності x ij від джерел до споживачів, що забезпечують мінімум сумарних приведених витрат (або експлуатаційних витрат) в СЦТ, m n Z c x ij ij min. (6) = i= 1 j= 1 за умов повного задоволення потреб споживачів теплової потужності від джерел теплоти m x ij = B j, (7) i= 1 повного використання потужності кожного джерела теплоти для забезпечення споживачів n x ij = Ai, (8) j= 1 невід ємності потоків теплової потужності від джерел до споживачів x ij 0, i = 1, m; j = 1, n. (9) Вирази (6)-(9) являють собою математичну модель ТЗ. Для її розв язання застосовують метод потенціалів.

7 «Кримський економiчний вiсник» Розглянемо просту модель ЗЛП транспортного типу задачу про призначення [5, c. 88] для оптимального розподілу основного устаткування джерел теплоти ( i = 1, n) по об єктах їх будівництва ( j = 1, n) вигляду за умов n n Z B ij x ij min (10) = n i= 1 j= 1 x = 1, i ij = j= 1 n xij = 1, j = i= 1 1, n, 1, n, (11) (12) x ij 0, i = 1, n; j = 1, n, (13) де В ij приведені витрати на споруду і експлуатацію i-ї одиниці основного устаткування (наприклад, казана або турбіни) на j-му об'єкті; x ij булева змінна, що дорівнює 1 при установці і-ї одиниці основного устаткування на j-му об єкті і 0 в противному випадку (ця вимога в задачі про призначення виконується автоматично). Умови (11) означають, що кожна і-а одиниця основного устаткування, яка намічена до виробництва, має бути використана. Умови (12) означають, що кожен j-й об єкт будівництва СЦТ має бути забезпечений основним устаткуванням джерел теплоти. Для розв язання задачі про призначення можуть бути використані ефективні алгоритми розв язування транспортної задачі, наприклад метод потенціалів, угорський метод і ін. 3. Нелінійні оптимізаційні задачі. Якщо критерій ефективності (2) й (або) система обмежень (1) задаються нелінійними функціями, то маємо задачу нелінійного програмування [2, с. 97, 3, с. 369, 4, с. 52]. 4. Оптимізаційні задачі цілочислового програмування (ЗЦП). За змістом значної частини економічних задач, що відносяться до ЗЛП, компоненти розв язку повинні виражатися в цілих числах, тобто бути цілочисловими [2, с. 98, 3, с. 369, 4, с.75]. Математична модель ЗЦП аналогічна лінійним та нелінійним моделям і містить цільову функцію, систему обмежень та граничні умови. Однак система обмежень у цих задачах доповнюється обмеженнями типу: x k ціле, k = 1, 2,, l, (14) де l кількість цілочислових змінних, l n; n загальна кількість змінних. Для розв язання ЗЦП використовують такі методи як метод відтинання та метод гілок і меж. 5. Задачі динамічного програмування. Динамічне програмування це особливий метод оптимізації, що призначений для операцій, в яких процес прийняття рішень може бути розбитим на окремі етапи (кроки) [2, с. 100, 3, с. 371, 5, с. 245, 6, c. 78]. Такі операції називаються багатоетапними. Використання методу динамічного програмування доцільне до операцій, що мають дуже багато етапів розв'язування. Ідея динамічного програмування полягає в розбитті складної задачі на ряд простих з наступним розв'язуванням послідовності цих задач. Для того, щоб збагнути, які саме задачі можна розглядати як багатоетапні, розглянемо задачу розвитку теплової мережі [2, с. 100, 3, с. 372, 6, c. 78]. Сутність її полягає в тому, що для деякого регіону у відповідності до плану його розвитку вводяться в дію нові виробництва. Для подачі до них теплової енергії розширюються діючі теплові мережі (наприклад, будуються нові лінії теплопередач та теплові пункти). Відомі навантаження, що вводяться в дію на кожному році розвитку регіону, їх територіальне місцезнаходження. Потрібно побудувати теплові мережі таким чином, щоб сумарні втрати на це були мінімальними. Якщо на першому році розвитку мережі прийняти рішення, якому відповідають мінімальні витрати, то на другому році розвитку це рішення може виявитися далеко не найкращим або навіть не допустимим. Іноді доцільно йти на додаткові витрати, які виявляться виправданими на наступних періодах розвитку мережі Наприклад, передбачити можливість встановлення більш потужних теплових пунктів Тобто, в такій задачі слід передбачати деякі технічні рішення з врахуванням перспективи росту навантажень. Розглянемо конкретну ситуацію, рис. 1, де 1 підприємство, що вводиться в дію на першому етапі розвитку мережі (наприклад, на першому році проміжку часу, що розглядається): 2 те саме, але на другому: А вузол діючої теплової мережі (тепловий пункт), до якого можна здійснити підключення. Рис. 1. Можливі варіанти розвитку теплової мережі Джерело: [6, с. 78] В детальному вигляді задача, до розв язання якої можна застосувати метод динамічного програмування, полягає в тому, що: дана система (обмежена множина взаємопов'язаних елементів), стан якої характеризується вектором параметрів стану W; її необхідно перевести з вихідного стану U 0, який характеризується вектором W 0, в кінцевий Un, що характеризується вектором W n ; процес переходу можна розбити на послідовність n етапів, а стан системи за результатами кожного етапу позначимо як U 1, U 2,, U n ; перехід системи з одного стану до іншого відбувається внаслідок реалізації відповідних рішень X 1, X 2,..., Х n, де X 1, X 2,..., Х n вектор змінних, відповідно, першого, другого та n -го етапів розв'язування задачі; реалізація вектора рішень X 1 переводить систему зі стану U 0 в стан U 1, вектора X 2 із стану U 1 в стан U 2 і т.д.; в цілому переведення системи зі стану U 0 в стан U n відбувається в результаті реалізації вектора рішень: X T = (X 1 X 2 X n ). У задачах динамічного програмування вважають, що стан системи в кінці i-го етапу залежить лише від стану системи для (і 1)-го етапу, який характеризується вектором W i-1 та вектора X i. Така властивість системи називається відсутністю післядії. Змінюючи значення компонент вектора X, можна отримати ефективність процесу переходу зі стану U 0 в стан U n, яка повинна бути кількісним показником f(w 0, X), який бажано максимізувати чи мінімізувати. Показник ефективності i-го етапу, що залежить від W i-1 та вектора X i, що вибраний на даному етапі, позначимо як f i (W i-1, X i ). В задачі динамічного програмування залежність f(w 0, X) може бути адитивною, тобто f ( W, X ) = n f ( W, X ). (15) 0 i i= 1 Схематично задача динамічного програмування зображена на рис. 2. i 1 Рис. 2. Схематичне зображення процесу для методу динамічного програмування Джерело: [6, с. 80] i 7

8 #3 (10) червень 2014 Задачу динамічного програмування можна сформулювати таким чином: визначити сукупність допустимих рішень X 1, X 2,..., Х n, що переводять систему з початкового стану U 0 в кінцевий U n, мінімізуючи (максимізуючи) показник ефективності f. 6. Оптимізаційні задачі при випадковій вихідній інформації. Досить часто вихідна інформація або її частина являють собою випадкові величини або випадкові функції [2, с.102, 3, с.373, 4, с.83]. Зокрема, потужності навантажень в системі теплопостачання, що проектується, можна вважати випадковими величинами, а зміни в часі напруг у вузлах існуючої системи теплопостачання випадковими функціями. Для розв язання оптимізаційних задач при випадковій вихідній інформації використовують методи стохастичного програмування. Якщо коефіцієнти ci цільової функції є випадковими величинами, то шукають екстремальне значення математичного очікування цільової функції: M [ Z ] extr. (16) Якщо коефіцієнти системи обмежень є випадковими величинами, то для кожного j-го обмеження задається значення ймовірності Р зад j, з яким повинно виконуватися це обмеження. Імовірність виконання кожного j-го обмеження повинна бути не менше заданої: P ( a x a x + + a x b ) P, j 1,.... = m j 1 1 j 2 2 jn n j зад j + (17) Граничні умови в практичних оптимізаційних задачах, як правило, не містять випадкових величин і записуються без змін: d x D, i = 1, n. (18) i i i 7. Оптимізаційні задачі при недетермінованій вихідній інформації. У реальних оптимізаційних задачах часто доводиться шукати розв язок в умовах невизначеності. Основною причиною невизначеності є недол ік вихідної інформації. В теплоенергетиці прикладом невизначеної (недетермінованої) інформації може служити перспективне зростання потужностей в теплоенергетичній системі, що розвивається. Для розв язання оптимізаційних задач із недетермінованою інформацією методи математичного програмування не придатні. Тут використовується обчислювальний апарат теорії ігор [2, с. 104, 3, с. 375, 4, с. 90]. Якщо вибрано представницьку множину умов створення і функціонування теплоенергетичної установки (B 1,, B d,, B D ), то далі за допомогою математичної моделі енергоустановки і детермінованих алгоритмів оптимізації можна знайти для кожної умови свій оптимальний розв язок X k [7, с ]. Набуті в результаті розрахунків значення приведених витрат по енергоустановці З kd зручно звести в матрицю можливих розв язків (табл. 1). Таблиця 1 Матриця можливих розв язків Оптимальний Варіант вихідних умов розв язок B1 B2 Bd BD X1 З11 З12 З1d З1D X2 З21 З22 З2d З2D Xk Зk1 Зk2 Зkd ЗkD XK ЗK1 ЗK2 ЗKd ЗKD Джерело: [7, с. 309] Стовпці цієї матриці відповідають відібраним сукупностям початкових даних B d, а рядки можливим сукупностям параметрів X k, що оптимізуються. По головній діагоналі матриці розташовуються мінімальні значення приведених витрат (З 11,, З kd,, З KD ) для кожної сукупності значень початкових даних. 8. Удосконалення економіко-математичної моделі стабілізації існуючих тарифів на теплову енергію. В роботі [2, с ] проведено економіко-математичне моделювання розрахунку рекомендованих нормативних обсягів виробництва теплової енергії на основі даних про загальну собівартість виробництва теплової енергії для ПАТ «Київенерго», наведених в табл. 2. Стаття витрат Типова структура собівартості 1 Гкал теплової енергії Частка в загальній собівартості,% Сума витрат для населення, грн. Таблиця 2 Сума витрат для комерційних споживачів, грн. Витрати на природний газ ,6 386,5 Заробітна плата з відрахуваннями на соціальні 20 55,03 110,43 заходи Витрати на електричну енергію 10 27,52 55,21 Разом ,15 552,14 Джерело: [2, с. 114] При цьому вихідні дані можна представити в такому вигляді: знайти значення цільової функції Z = 304,03 x ,94 x2 max при заданій системі обмежень 192,6 x1 + 27,52 x2 275,15, 386,5 x1 + 55,21 x2 552,14, 192,6 х ,5 х2 968,77, 27,52 х ,5 х2 640,54, x j 0; j = 1,2, де Z цільова функція, що відображає максимальний прибуток від реалізованих нормативних обсягів теплової енергії для населення та комерційних споживачів за діючими тарифами, грн.; x 1 нормативний обсяг теплової енергії для населення, який необхідно виробляти та реалізовувати в межах існуючої собівартості, Гкал; x 2 нормативний обсяг теплової енергії для комерційних споживачів, який необхідно виробляти та реалізовувати в межах існуючої собівартості, Гкал. Отже, побудована математична модель виглядатиме, як класична задача лінійного програмування. Тому для розв язання поставленої задачі було вирішено скористатися програмою Microsoft Excel, який є частиною програмного пакету Microsoft Office. При цьому в якості інструменту для розв язання задачі було вибрано вбудовану в програму Microsoft Excel процедуру «Пошук розв язання» завдяки спрощеним можливостям, які він надає користувачеві. Отримані результати розв язання задачі наведено в табл. 3. 8

9 Таблиця 3 Рекомендовані оптимальні нормативи для виробництва та реалізації теплової енергії в межах існуючої собівартості та можливий прибуток від реалізації теплової енергії при діючих тарифах Нормативний обсяг теплової енергії для населення, який необхідно реалізовувати за тарифом 304,03 грн., Гкал Нормативний обсяг теплової енергії для комерційних споживачів, який необхідно реалізовувати за тарифом 899,94 грн., Гкал Можливий максимальний прибуток від реалізації нормативних обсягів теплової енергії для населення та комерційних споживачів, грн. 1,2 1, ,37 Джерело: [2, с. 116] У підсумку значення цільової функції складе 1780,37 грн. При цьому значення змінних X 1 та X 2 будуть дорівнювати 1,2 і 1,57 відповідно. Це значить, що існуючої собівартості виробництва 1 Гкал теплової енергії для населення було б достатньо для виробництва 1,2 Гкал теплової енергії за умови раціонального використання паливних ресурсів. Що ж стосується теплової енергії для комерційних споживачів, то існуюча собівартість її виробництва могла б розраховуватися не на 1 Гкал, а на 1,57 Гкал. Тоді стабільний прибуток від реалізації рекомендованих нормативних обсягів теплової енергії (2,77 Гкал) для населення та комерційних споживачів буде становити 1780,37 грн. За допомогою процедури «Пошук розв язання» програми Microsoft Excel було проведено аналіз чутливості значень цільової функції до зміни ресурсів та досліджено їх вплив (табл. 4). Як показують результати, збільшення запасів природного газу та електричної енергії практично не впливає на прибуток від реалізації рекомендованих нормативних обсягів теплової енергії для населення та комерційних споживачів, у той час як збільшення загальної середньої вартості електричної енергії на 138 грн призводить до збільшення прибутку від реалізації рекомендованих нормативних обсягів теплової енергії на 17% (2089,26 грн.). «Кримський економiчний вiсник» При цьому значення змінних X 1 та X 2 будуть дорівнювати 1,15 і 1,93 Гкал відповідно, тобто для підвищення прибутку потрібно зменшити обсяги теплової енергії для населення та збільшити її для комерційних споживачів. Таблиця 4 Рекомендовані оптимальні нормативи для виробництва та реалізації теплової енергії в межах існуючої собівартості та можливий прибуток від реалізації теплової енергії при діючих тарифах після аналізу чутливості Нормативний обсяг теплової енергії для населення, який необхідно реалізовувати за тарифом 304,03 грн., Гкал Нормативний обсяг теплової енергії для комерційних споживачів, який необхідно реалізовувати за тарифом 899,94 грн., Гкал Можливий максимальний прибуток від реалізації нормативних обсягів теплової енергії для населення та комерційних споживачів, грн. 1,15 1, ,26 Джерело: розроблено автором Висновки з проведеного дослідження. З наведеного вище можна зробити наступні висновки: 1. Проведено аналіз основних типів економіко-математичних моделей оптимізаційних задач у теплоенергетиці, а саме: 1) задач лінійного програмування; 2) транспортних задач; 3) задач нелінійного програмування; 4) задач цілочислового програмування; 5) задач динамічного програмування; 6) оптимізаційних задач при випадковій вихідній інформації; 7) оптимізаційних задач при недетермінованій вихідній інформації. 2. Удосконалено економіко-математичну модель стабілізації існуючих тарифів на теплову енергію. Аналіз чутливості оптимального розв язку до зміни вхідних параметрів показав, що збільшення запасів природного газу та електричної енергії практично не впливає на прибуток від реалізації рекомендованих нормативних обсягів теплової енергії ПАТ «Київенерго», у той же час збільшення загальної середньої вартості електричної енергії на 138 грн призведе до збільшення прибутку на 17,3% (з 1780,37 до 2089,26 грн). ЛІТЕРАТУРА: 1. Білоцерківський О.Б. Аналіз сучасного стану теплопостачання у житлово-комунальному господарстві України // Тези доповідей XXІI Міжнар. наук.-практ. конф. «Інформаційні технології: наука, техніка, технологія, освіта, здоров я», травня 2014 р. Харків: у 4 ч. Ч. IV. Харків: НТУ «ХПІ», С Удосконалення економічної оцінки енергозаощадження : монографія / за заг. ред. О.М. Гаврися. Х.: «Цифрова типографія 1», с. 3. Інформаційні складові сучасних підходів до управління економікою : міжнародна колективна типографія / Під заг. ред.. Л.М. Савчук. Донецьк: Ландон-XXI, с. 4. Костин В.Н. Оптимизационные задачи электроэнергетики : учеб. пособие / В.Н. Костин. СПб.: СЗТУ, с. 5. Юфа А.И. Комплексная оптимизация теплоснабжения / А.И. Юфа, Д.Р. Носулько. К.: Тэхника, с. 6. Милосердов В.О. Алгоритмізація оптимізаційних задач енергетики. Навч. посіб. / В.О. Милосердов, Л.Б. Терешкевич. Вінниця: ВНТУ, с. 7. Попырин Л.С. Математическое моделирование и оптимизация теплоэнергетических установок / Л.С. Попырин. М.: Энергия, с. 9

10 #3 (10) червень 2014 БОГАЧЕВСЬКА К. В. аспірант кафедри фінансів суб єктів господарювання та інноваційного розвитку, Криворізький економічний інститут ДВНЗ «Криворізький національний університет» ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ФОРМУВАННЯ АДАПТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА Анотація: У статті розглянуто основні елементи адаптаційного потенціалу підприємства, які визначають цільову установку на адаптацію. Розглянуто умови формування адаптаційного потенціалу підприємства для посилення його конкурентної позиції на ринку. Аннотация: В статье рассмотрены основные элементы адаптационного потенциала предприятия, которые определяют целевую установку на адаптацию. Рассмотрены условия формирования адаптационного потенциала предприятия для усиления его конкурентной позиции на рынке. Summary: The article describes the main elements of the adaptive capacity of the enterprise, which define the target setting of adaptation. The conditions for the formation of the adaptive capacity of the enterprise to enhance its competitive position in the market. Постановка проблеми. Головним чинником економічного зростання й забезпечення належного місця підприємства в економіці є адаптація. Особливої актуальності набуває розгляд комплексу питань щодо основних елементів адаптаційного потенціалу підприємства. Сучасна наука має у розпорядженні широкий набір методів оцінки потенціалу, але недостатньо уваги приділяється вивченню сутності та елементів адаптаційного потенціалу як важливої складової підприємства. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як показав аналіз вітчизняної літератури, адаптаційний потенціал підприємства, як одне з основних понять теорії адаптації, і як економічна категорія, перебуває в стадії розробки й вивчення вітчизняними вченими, що займаються проблемами адаптації. Різні аспекти управління ресурсами на підприємствах висвітлювалися у працях Д. Рікардо, Дж. Мілля, В. Гейця, Д. Тейлора, та ін. Окремі аспекти визначення конкурентоспроможності висвітлені у працях багатьох вчених-економістів, зокрема таких, як І. Ансофф, М. Портер, А. Маршал, Л. В. Балабанова та ін. Мета дослідження. Метою статті є дослідження основних елементів та умов формування адаптаційного потенціалу підприємства, що сприяє подальшому посиленню його конкурентної позиції на ринку. Основні результати дослідження. Конкурентоспроможність підприємства є однією з найважливіших категорій економіки і характеризує можливість та ефективність адаптації підприємства до умов ринкового середовища. Сучасна адаптація підприємств до конкурентних умов мінливого середовища повинна проводитися у процесі ґрунтовного аналізу основних елементів адаптаційного потенціалу і його конкурентів. Ефективне формування та використання ресурсів підприємства значно впливає на формування конкурентних переваг. Ресурси відіграють ключову роль в управлінні будьякими підприємствами. Від якості ресурсів та їх обсягів на підприємстві залежить конкурентоспроможність його товарів або послуг, можливість підприємства реалізувати на ринку певну стратегію дій та задовольнити попит споживачів. На жаль, у сучасних умовах господарювання підприємства змушені функціонувати та розвиватися в умовах ресурсних обмежень, які можуть бути викликані як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. У сучасних умовах господарювання особливої актуальності набуває питання ефективності використання трудових ресурсів. Достатня забезпеченість підприємств потрібними трудовими ресурсами, їхнє раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для підвищення ефективності функціонування будь-якого 10 підприємства. Обов'язковою умовою функціонування підприємства є поєднання трудових ресурсів із засобами виробництва, яке забезпечує процес діяльності. Раціональне управління матеріальними та нематеріальними ресурсами є одним з резервів зниження собівартості виготовленої продукції, й відповідно фактором збільшення прибутку та рентабельності на промисловому підприємстві. Окрім цього, ефективне управління рухом матеріальних ресурсів забезпечує підприємству додаткові переваги. Тобто ефективне управління матеріальними ресурсами створює реальні передумови адаптації і визначає конкурентоспроможність підприємств. Розглянемо основні елементи, що забезпечують формування адаптаційного потенціалу підприємства на рис. 1. трудові ресурси підприємства Базові ресурси підприємства нематеріальні ресурси підприємства ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ АДАПТАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА матеріальні ресурси підприємства Економічні можливості і наявність механізму адаптації підприємства Інтелектуальний капітал підприємства Зовнішнє середовище Цільова установка на адаптацію Рис. 1. Основні елементи, що забезпечують формування адаптаційного потенціалу підприємства Дослідивши основні елементи, що забезпечують формування адаптаційного потенціалу підприємства спостерігаємо, що саме від ресурсів залежить ефективність і результативність адаптації, яка вимагає від них особливої уваги щодо формування та використання ресурсів. Ресурси підприємства являють собою джерело забезпечення протікання всіх процесів на підприємстві під час здійснення адаптації. Здатність до змін основних елементів адаптаційного потенціалу підприємства є визначальною особливість його формування. При визначенні критерію і умов формування адаптаційного потенціалу підприємства висуваються вимоги трьох рівнів (рис. 2.). З нашої точки зору, адаптаційний потенціал підприємства це категорія, що базується на принципах системності і динамічності, має кількісно-якісні ознаки,

11 «Кримський економiчний вiсник» характеризує можливості пристосування підприємства до зовнішньо-внутрішніх умов господарювання, які при їх повній реалізації забезпечать при визначених економічних ресурсах і раціональному їх використанні, у відповідності із загальною стратегією розвитку підприємства, потенційно можливе зростання його ефективності і конкурентоспроможності. Формування адаптаційного потенціалу підприємства можна визначити як динамічний процес постійного розвитку та створення можливостей за рахунок різних джерел для його використання та реалізації. Цей процес може відбуватися за рахунок використання джерел із зовнішнього та внутрішнього середовища (рис. 2). Першою вимогою формування адаптаційного потенціалу підприємства є наявність розробленої стратегії адаптаційного розвитку підприємства Важливим чинником економічного зростання й забезпечення належного місця вітчизняної економіки у світовій економічній системі є ефективна адаптація, яка перетворюється на вирішальний фактор соціально-економічного розвитку і відіграє провідну роль у вирішенні економічних, екологічних, соціальних та інших завдань. Врахування ключових чинників зовнішнього середовища сприятиме підвищенню ефективності прийняття управлінських рішень щодо формування максимального рівня адаптаційного потенціалу підприємств в організаційному та управлінському аспекті. Висновки та перспективи подальших досліджень. Атрибутом сьогоднішніх економічних процесів є надзвичайна конкуренція й мінливість у зовнішньому середовищі, звідси гостра необхідність у забезпеченні самого безперервного ресурсного обміну. В основі цього процесу, на нашу думку, повинна лежати система формування адаптаційного потенціалу, що покликана бути основним фактором розвитку підприємства. АДАПТАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА Основні елементи адаптаційного потенціалу підприємства БАЗОВІ ВИДИ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА матеріальні ресурси нематеріальн і ресурси трудові ресурси Критерій і умови формування адаптаційного потенціалу підприємства Здатність до змін основних елементів адаптаційного потенціалу підприємства Визначення основних умов і вимог щодо формування адаптаційного потенціалу підприємства наявність розробленої стратегії адаптаційного розвитку підприємства гнучкість і оновлення виробництва мотивація процесу адаптації ВИМОГИ І-го РІВНЯ ВИМОГИ ІІ-го РІВНЯ наявність власного рівня інтелектуального капіталу ВИМОГИ ІІІ-го РІВНЯ механізм адаптації наявність власних трудових ресурсів фінансові джерела впровадження інновацій і інноватизація підприємства інновації Рис. 2. Вимоги формування адаптаційного потенціалу підприємства Таким чином, представлені в даній науковій статті теоретико-методичні положення і рекомендації дозволяють більш глибоко і ґрунтовно розкрити сутність і підходи до формування АПП. ЛІТЕРАТУРА: 1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / И. Ансофф. СПб. : Питер, с. 2. Балабанова Л.В. Управління маркетинговою діяльністю підприємства: монографія / Л.В. Балабанова, Н.М. Гуржій. Донецьк: ДонНУЕТ, с. 3. Геєць В., Гриценко А. Економічні засади правового регулювання господарських відносин // Економіка України

12 #3 (10) червень 2014 БОНАРЕВ В. В. асистент кафедри «Облік і аудит», Чернівецький національний Університет імені Юрія Федьковича ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ТРАНСАКЦІЙНИХ ВИТРАТ У СИСТЕМІ ОБЛІКУ ПІДПРИЄМСТВА Анотація: В статті розглянуто складові системи обліку підприємства. Запропоновано створення інформаційної служби обліку трансакційних витрат, а також ведення обліку трансакційних витрат за сферами відповідальності. Аннотация: В статье рассмотрены составляющие системы учета предприятия. Предложено создание информационной службы учета трансакционных издержек, а также ведение учета трансакционных издержек по сферам ответственности. Summary: The article deals with the components of enterprise accounting system. Proposed the creation of an information service accounting of transaction costs and accounting for transaction costs on the areas of responsibility. 12 Постановка проблеми. В сучасних умовах господарювання на діяльність підприємства вагомо впливає зовнішнє середовище, а тому необхідно досліджувати його виплив на господарюючий суб єкт і вплив трансакційних витрат зокрема. Оскільки трансакційні витрати впливають на конкурентоспроможність підприємства, а також на можливості функціонування суб єкта господарювання на ринку, тому постає потреба в організації обліку трансакційних витрат на підприємстві. Дослідженням питань щодо обліку трансакційних витрат присвячено праці вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як: К. П. Боримська, О. В. Замазій, Т. А. Корнєєва, Т. Б. Кувалдіна, Н. Т. Лабінцев, Л. І. Лисенко, О. Л. Матвеева, С. І. Мельник, І. Г. Панженская, А. Н. Паращенко, О. С. Плотнікова, М. С. Пушкар, Н. Г. Сапожнікова, А. Ю. Соколов, Е. І. Сухенко, Е. С. Шапорева, О. В. Шепеленко, М. М. Шигун, Ж. М. Ющак. Постановка завдань. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в розкритті місця трансакційних витрат в системі обліку та організації обліку трансакційних витрат на підприємстві. Виклад основного матеріалу дослідження. В організації підприємства вагоме місце посідає облік. Поняття «облік господарської діяльності» краще характеризує сутність системи, акцентуючи увагу на тому, що в ній відображаються об єкти, явища і процеси, пов язані з економікою, з господарською діяльністю підприємства [9, с. 80]. Роль обліку в ринковому середовищі полягає в тому, що він організовується таким чином, щоб генерувати інформацією для працівників управління про мікродіяльність кожного з агентів ринку [9, с. 102]. Ключовим завданням обліку є своєчасне створення вірогідної та достатньої інформації про економічні об єкти, яка необхідна для виконання функцій планування, контролю, аналізу, регулювання в оперативному, поточному і стратегічному режимах [9, с. 80]. Для системи обліку найсуттєвішим елементом функціонування є механізм переробки даних та отримання на її основі інформації. Дані являють собою відображення окремих відомостей, показників, чи будь-яких інших результатів діяльності, що подаються у формалізованому вигляді для подальшого опрацювання та інтерпретації, а інформація це витлумачення поточних даних у систематизовані, задокументовані відомості з метою накопичення та оперування для подальшого прийняття рішень (поточних та кінцевих) направлених на досягнення цілей, що забезпечують існування та успішний розвиток підприємства. Дані є інформативними лише у момент їх застосування, а це означає, що дані, які зберігаються залишаються лише даними доти, поки їх не використано. У свою чергу, інформація не є статичним об єктом, а динамічно змінюється й існує тільки у момент взаємодії даних і методів. Весь інший час інформація перебуває у стані даних. Складність системи обліку проявляється в тому, що вона містить багато елементів із взаємозв язками і взаємодією; різні підсистеми для обробки даних про минулі події (фінансовий облік), події в реальному масштабі часу (управлінський облік), майбутні події (стратегічний облік чи контролінг), які дають інформацію для різних рівнів управління; зв язки системи із зовнішнім середовищем (отримання на вході даних про факти господарської діяльності та надання на виході інформації для користувачів). Отже, система обліку складається із фінансового, управлінського та стратегічного обліку. Метою системи обліку є генерування інформаційних ресурсів для менеджменту. Облік як складна гіперсистема з підсистемами фінансового, управлінського і стратегічного обліку ставить за мету не лише відображення активів підприємства, власного капіталу, зобов язань, фактів господарської діяльності і фінансових результатів підприємства в системі рахунків оскільки це стосується підсистеми фінансового обліку, а й адресно забезпечує користувачів різних груп інформацією, що допомагає приймати їм більш обґрунтовані рішення, що підвищує ефективність управління, стратегічного планування, нормування, контролю та прийняття рішень, а отже примножує капітал [7; 8]. Також дозволяє здійснювати порівняння планових і фактичних значень підконтрольних показників з метою виявлення причин і наслідків цих відхилень та всебічне обґрунтування процесів прийняття і контролю реалізації управлінських рішень на всіх рівнях організаційно-функціональної структури компанії [6]. Процес вироблення і прийняття рішень в системі обліку за суттю є інформаційним процесом. Тому взаємодію об єкта і суб єкта системи обліку, на левову долю, варто розглядати як інформаційну взаємодію, яка потребує постійного зворотнього зв язку (надходження інформації про результати). Завдяки обміну інформацією між суб єктом і об єктом виробляються певного роду систематизовані та усталені зв язки для підтримання життєдіяльності організації та виконання поставлених перед нею цілей [5]. Отже, в системі обліку відбувається своєрідна циклічність інформації. Інформація стратегічного обліку потрібна для вищого рівня (директорат); фінансового обліку середнього рівня, так званого рівня тактичного обліку; управлінського обліку операційного рівня (менеджмент). Організація обліку для суб єктів господарювання визначає пошук раціональної системи відображення фактів господарської діяльності та узагальнення у звітних формах, за допомогою чого об єктивно ідентифікується стан активів, зобов язань та фінансових результатів діяльності, здійснюється сплата податків і обов язкових платежів, оприлюднюється важлива для контролюючих органів та суспільства інформація про діяльність юридичної особи,

13 «Кримський економiчний вiсник» реалізується політика оперативного та стратегічного менеджменту [4, с. 176]. Раціональна організація системи обліку за словами А. М. Кузьмінського підпорядкована системному підходу, який вимагає цілісності, всебічності, субординації, динамічності, випереджаючого відображення, системоутворюючих відносин окремих частин і елементів [3, с. 20]. Метою організації обліку в системі управління підприємством є створення попередження небажаних результатів і наслідків його діяльності на підставі своєчасного реєстрування фактів господарської діяльності, що на ньому безперервно відбуваються, процеси поточного їх внутрішнього контролю й узагальнення для складання звітності [10, с. 15]. Б. М. Богач визначає складові для ефективної організації обліку витрат, пов язуючи її з конкретним об єктом. Він виділяє три складові, що необхідні для раціональної організації обліку витрат: перша складова організація і технологія виробництва на підприємствах; друга облікова політика щодо витрат і собівартості; третя це склад та структура витрат [1, с. 65]. З метою покращення інформаційного забезпечення обліку витрат наряду із загальною інформаційною службою системи обліку організації перспективним є впровадження інформаційної служби обліку трансакційних витрат. Створення такої служби на підприємстві дозволить своєчасно відслідковувати інформацію про виникнення трансакційних витрат та зорганізує процес обробки даних таким чином, що трансакційні витрати навіть будучи дисперсно розкиданими між різними підрозділами господарюючого суб єкта зможуть бути зібрані до єдиної системи та швидко, своєчасно та вірно обґрунтовані. Інформаційне забезпечення обліку трансакційними витратами підприємства полягає у визначенні сутності на макрорівні, типології та класифікації, складу та структури, які дозволять виокремити трансакційні витрати за певними групами, що характеризує їх поведінку та однорідність. Отже, інформаційне забезпечення суб єкта господарювання щодо даних про трансакційні витрати є цілеспрямованим рухом інформаційних потоків, які відповідають встановленим вимогам та критеріям, що сформовані відповідно визначених форм та у підсумку складають трансакційне середовище організації. Організацію обліку витрат необхідно здійснювати за допомогою децентралізації управлінського процесу, яка полягає в делегуванні повноважень та відповідальності від вищих рівнів управління до нижчих, що дасть можливість виявляти ефективність діяльності кожного структурного підрозділу середнього чи великого підприємства. Процес управління структурними підрозділами вимагає створення інформаційної бази, яка включає інформаційні ресурси отримані в системах обліку, аналізу та контролю, що у сукупності дозволяє краще здійснювати процес управління на нижчих ієрархічних рівнях менеджменту [2, с. 160]. Л. В. Нападовська зазначає, що «виділення в структурі підприємства сфери відповідальності дає змогу поєднувати централізоване керівництво з максимальною ініціативою менеджерів структурних підрозділів в інтересах досягнення спільної мети» [7, с. 470]. В економічній літературі вчені висвітлюють поняття «центр відповідальності», яке, на нашу думку, недоцільно застосовувати для тлумачення слова «центр», так як семантичний аналіз слова центр розкривається у якості поняття «осередку», тобто певного локального місця такого як, наприклад, «будівля», «споруда», у нашому випадку там, де саме відбувається технологічний процес (відділення, цехи, бригади, зміни). Центр акумулює витрати виробництва, а відповідальність за роботу в центрі витрат несуть люди. Оскільки працівники (енергетики, механіки, комірники, нормувальники, обліковці) є відповідальними особами за витрачання різноманітних витрат у процесі їхньої діяльності, то логічно замість «центр відповідальності» застосовувати поняття «сфера відповідальності». Під сферою відповідальності, ми розуміємо відповідальність окремих осіб, зокрема менеджерів, за раціональне використання окремих факторів виробництва. Такі особи наділені повноваженнями з питань розпорядження, прийняття рішення, раціонального використання та звітування за види ресурсів, за які вони несуть безпосередню відповідальність. Оскільки трансакційні витрати виникають як у взаємозв язку підприємства із зовнішнім середовищем, так і безпосередньо на кожній окремо взятій ланці діяльності організації, тобто в усіх її сегментах, то виникає необхідність розробки конструктивних систем для збору, обробки та подальшого застосування інформації про такі витрати. Таким чином, одним із методів, що дозволить оптимізувати процес прийняття виважених управлінських рішень є створення обліку трансакційних витрат за сферами відповідальності. Сферу відповідальності можна виокремлювати за різними принципами диференціації на підприємствах. Так, наприклад, за певними окремими етапами роботи, за місцями виникнення, певними підрозділами тощо. Варто відзначити той факт, що найбільш сталим критерієм існування організацій на сучасному етапі є саме її організаційна структура. Тому при розробці конструктивної системи обліку трансакційних витрат за сферами відповідальності варто орієнтуватися як на структуру за видами діяльності (внутрішньогосподарських процесів) так і на функціонально-лінійну як традиційну. Таким чином ми передбачаємо у розрізі обліку трансакційних витрат за сферами відповідальності покладення персональної відповідальності за понесені витрати на окремих працівників того чи іншого сегменту організації, які займатимуться вирішенням завдань операційного рівня інформаційної служби системи обліку. Оперуючись такого роду даними працівники відділів мають надавати інформацію керівникам очолюваних сегментів, котрі вирішуватимуть завдання управлінського рівня інформаційної служби системи обліку. За рахунок такого розподілу відповідальності шляхом децентралізації процесу обліку трансакційних витрат на підприємстві передбачатиметься функціонування максимально виваженої та результативної інформаційної служби системи обліку господарюючого суб єкта загалом та організації обліку витрат зокрема. В свою чергу основною метою виокремлення організації обліку за сферами відповідальності на підприємстві передбачено створення позитивних умов для мотивації кожного сегменту організації та, як наслідок, досягнення поставлених цілей підприємства загалом. Висновки з проведеного дослідження. З наведеного вище можна зробити наступні висновки. Метою організації обліку трансакційних витрат в системі управління підприємством є попередження небажаних результатів і наслідків його діяльності. Задля ефективного функціонування організації обліку трансакційних витрат підприємства є актуальним розробка інформаційної служби системи обліку (основним критерієм диференціації тут виступають види завдань, сам процес організації та ступінь складності завдань які вирішуються). Така система дозволить удосконалити облік трансакційних витрат за сферами відповідальності. Створення інформаційної служби на підприємстві передбачає своєчасне відслідковування інформації про виникнення трансакційних витрат та зорганізовує процес обробки про трансакційні витрати. 13

14 #3 (10) червень 2014 Так як фахівці забезпечують майже всю інформаційну підготовку для прийняття рішення керівником і саме вони є основними виконавцями ведення документації та визначають її якість передбачаємо у розрізі обліку трансакційних витрат за сферами відповідальності покладення персональної відповідальності за понесені витрати на окремих працівників того чи іншого сегменту організації. Децентралізація процесу обліку трансакційних витрат на підприємстві дозволить ефективному функціонуванню інформаційної служби системи обліку господарюючого суб єкта загалом та організації обліку трансакційних витрат зокрема. ЛІТЕРАТУРА: 1. Богач Б.М. Організація виробничого обліку й аналізу собівартості продукції підприємств лісового господарства: дис. канд. екон. наук: / Б.М.Богач. Тернопіль, с. 2. Дюкарєва Х.Л. Концептуальні основи побудови облікової системи центрів відповідальності суб єктів господарювання // Науковий вісник НЛТУ України Вип С Кузьмінський А.М. Організація бухгалтерського обліку, контролю і аналізу: підручник / А.М.Кузьмінський, В.П.Завгородній, В.В.Сопко; [под. ред. А.М.Кузьмінського]. К.: Вища школа, с. 4. Левицька С.О. Організація обліку господарської діяльності підприємства / С.О.Левицька // Економічний аналіз Випуск 6. С Матвієнко О.В. Основи інформаційного менеджменту: Навчальний посібник / О.В.Матвієнко. К.: Центр навчальної літератури, с. 6. Мошковська О.А. Концептуальні засади стратегічного управлінського обліку / О.А.Мошковська // Актуальні проблеми економіки (138). С Нападовська Л.В. Управлінський облік: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л.В. Нападовська. К.: Книга, с. 8. Пушкар М. С. Розробка системи обліку : [Навчальний посібник] / Пушкар М. С. Тернопіль : Картбланш, с. 9. Пушкар М.С. Метатеорія обліку або якою повинна стати теорія [Текст]: монографія / М.С. Пущкар Тернопіль: Карт-бланш, с. 10. Сльозко Т.М. Організація обліку: навч. посіб. / Т.М.Слозько. К.:Центр учбової літератури, с. ВІДЛАЦЬКИЙ В. А. студент; ОЛІЙНИК А. В. старший викладач кафедри фінансів та банківської справи, Хмельницький національний університет СУЧАСНИЙ СТАН МІЖБАНКІВСЬКИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ ТА ЇХ ДІЄВІСТЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЛІКВІДНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Анотація: В статті досліджено сучасний стан міжбанківського кредитного ринку та дієвість міжбанківських кредитних операцій у забезпечення ліквідності банківської системи України. Аннотация: В статье исследовано современное состояние межбанковского кредитного рынка и действенность межбанковских кредитных операций в обеспечение ликвидности банковской системы Украины. Summary: The article investigates the current state of the interbank money market and interbank lending operations effectiveness in providing liquidity to the banking system of Ukraine. Постановка проблеми. В теперішній час вітчизняний ринок міжбанківських кредитів являє собою один із ключових сегментів фінансового ринку. А міжбанківський кредит займає особливе місце в системі кредитних відносин і має значний вплив на розвиток банківської системи в цілому. Потоки міжбанківських кредитів зачіпають інтереси багатьох галузей господарювання, а також взаємодіють з ринком цінних паперів та валютним ринком. Однією з характеристик міжбанківських кредитів є їх дієвість у забезпеченні ліквідності банківської системи України. Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності окремого банку, так і у фінансовій системі держави. Від ліквідності банку залежить якість та повнота надання послуг клієнтам. Неліквідний банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, його рейтинг знижується, що значно ускладнює запозичення коштів із зовнішніх джерел, банк втрачає потенційний прибуток. Від ліквідності банків, а також розвитку міжбанківського ринку, залежить ліквідність банківської системи в цілому. Із всіх існуючих фінансових інструментів міжбанківські кредити найбільш оперативно реагують на зміну кон юнктури фінансового ринку, так як банки часто розглядають ринок міжбанківських кредитів в якості оперативного джерела засобів для активних операцій на інших сегментах фінансового ринку. Тому на сьогоднішній день питання дієвості міжбанківських кредитних операцій в забезпеченні ліквідності банків України є досить актуальним. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання статті: дослідження сучасного стану міжбанківських кредитних операцій та аналізу дієвості міжбанківських кредитів у забезпеченні ліквідності банків. Виклад основного матеріалу дослідження. На сучасному етапі міжбанківське кредитування займає особливе місце в економіці, оскільки є не лише додатковим джерелом коштів для підтримання ліквідності комерційних банків, а й визначає фінансову стабільність як банків- 14

15 «Кримський економiчний вiсник» ської системи, так і економіки в цілому. Міжбанківський кредитний ринок України за обсягами, структурою та інструментами відрізняється від ринків розвинених країн, а розвиток операцій банків з міжбанківськими кредитами знаходиться на відносно низькому рівні [3, c. 201]. Міжбанківський кредит (interbank loans) кредит, наданий на міжбанківському ринку одним банком іншому. Кредитні відносини між банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних угод, які передбачають умови розміщення тимчасово вільних коштів, права та зобов язання сторін з належним оформленням справ за міжбанківським кредитом. Також для подальшого розуміння дієвості міжбанківських кредитних операцій доцільно дати визначення ліквідності банківської установи. Ліквідність (liquidity) спроможність окремої установи чи системи в цілому забезпечувати своєчасність, повноту та безперервність виконання усіх своїх грошових зобов язань (від лат. liquidus рідкий, текучий) [5]. З метою аналізу дієвості міжбанківського кредитування у забезпеченні ліквідності банків України складено таблицю 1, яка показує загальний обсяг міжбанківських кредитів [1, c. 155]. За даними таблиці 1 можна зробити такі висновки щодо змін у структурі міжбанківських кредитів на банківському ринку України протягом рр.: загальний обсяг міжбанківських кредитів у 2012 р. збільшився млн грн у порівнянні з 2011 р., проте у 2013 р. відбулось зменшення на млн грн (загальний обсяг становив млн грн); найбільшу частку в структурі протягом рр. займає кредит овернайт: у 2011 р. 59,2 %, у 2012 р. 67,2 %; у 2013 р. 82,1%; обсяг кредитів від 2 до 7 днів протягом зазначеного періоду зменшився з млн грн до млн грн. Це говорить про те, що попит на такі кредити падає. На підставі звітних даних Національного банку України побудовано гістограму (рис. 1), яка відображає динаміку зростання операцій на ринку міжбанківського кредиту за рр. по кварталах. млн грн І кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. І кв р. Рис. 1. Обсяг операцій на ринку міжбанківського кредиту в Україні за рр. по кварталах Джерело: розроблено авторами за даними [1] ІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. І кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. Зростання обсягу операцій у 2012 р. свідчить про те, що ринок міжбанківського кредиту в цей час використовувався як джерело залучення відносно дешевих ресурсів. За перший квартал 2013 р. обсяг кредитних операцій був на рекордно низькому рівні, хоча відсоткові ставки за міжбанківськими кредитами не перевищували 6% річних (рис 2). % 25,0 20,0 15,0 10,0 5,0 0,0 3,3 4,0 7,5 І кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. 14,8 ІV кв р. 5,5 8,1 І кв р. ІІ кв р. 20,2 15,3 ІІІ кв р. ІV кв р. 3,6 3,4 4,0 7,8 Рис. 2. Динаміка відсоткових ставок на ринку міжбанківського кредиту в Україні за рр. по кварталах Джерело: розроблено авторами за даними [4] Для цього періоду характерними є брак мотивації та небажання одних банків надавати кредити іншим. Спричинено це тим, що навіть системні банки в цей період притримували кошти про всяк випадок як «подушку безпеки» (існували очікування погіршення ситуації). За І квартал 2013 р. обсяг операцій з міжбанківського кредитування перебував на найменшому рівні, хоча залишки на кореспондентських рахунках за І квартал 2013 року збільшувалися (рисунок 3). Більше пожвавлення на ринку міжбанківського кредиту відбулось у IV кварталі 2013 р. Проте залишки на кореспондентських рахунках майже досягнули рівня І кварталу 2013 р. Таким чином банки все ще тримали надлишкову ліквідність, побоюючись погіршення ситуації. млн грн І кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. І кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. І кв р. І кв р. ІІ кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. ІV кв р. Рис. 3. Обсяг залишків на кореспондентських рахунках банків України за рр. по кварталах Джерело: розроблено авторами за даними [4] Таблиця 1 Структура міжбанківських кредитів наданих депозитними корпораціям резидентам за рр. Міжбанківські кредити 2011 рік 2012 рік 2013 рік сума, млн грн частка в структурі % сума, млн грн частка в структурі % сума, млн грн частка в структурі % Овердрафт 62 0, , ,004 Овернайт , , ,1 Від 2 до 7 днів , , ,84 Від 7 днів до 1 місяця , , ,42 Від 1 місяця до 3 місяців , , ,04 Від 3 до 6 місяців 633 0, , ,04 Від 6 до 12 місяців 845 0, , ,53 Більше 1 року , , ,04 Всього Джерело: розроблено авторами за даними [1] 15

16 #3 (10) червень 2014 Фактично з метою оперативного виконання активних, пасивних та розрахунково-касових операцій залишки на коррахунках банків необхідно підтримувати на оптимальному рівні. Аналіз коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках підтверджує це, а також свідчить, що за період із початку 2011 р. до ІV кв року залишки коштів коливалися в певному діапазоні, утримуючись при цьому приблизно на однаковому рівні. Це свідчить про стабільність банківської системи. А вже з першого кварталу 2013 року відбулося поступове збільшення залишків коштів банків на коррахунках (унаслідок розширення пасивних операцій в умовах незначного пожвавлення кредитування). Крім обсягів операцій на ринку міжбанківського кредитування та залишків коштів на кореспондентських рахунках банків, потрібно проаналізувати обсяг операцій НБУ з підтримки ліквідності банківської системи та мобілізації її надлишків. За даними НБУ побудовано гістограму (рис. 4), яка відображає динаміку зміни чистого сальдо операцій (підтримка мінус мобілізація) млн грн І кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. І кв р. ІІ кв р. Рис. 4. Чисте сальдо операцій НБУ (підтримка мобілізація) в рр. по кварталах Джерело: розроблено авторами за даними [4] Чисте сальдо операцій з підтримки/мобілізації ліквідності Національним банком України здебільшого по кварталах спостерігалося відхилення цього показника від рівноважного значення (переважно в бік мобілізації ліквідності, яка фактично відбувалася за рахунок стерилізації надлишкової грошової маси в результаті проведення інтервенцій із придбання іноземної валюти на валютному ринку). Це свідчить про те, що Національний банк або проводив дуже мало операцій, або ж вони балансувалися (підтримка дорівнює мобілізації). Найбільше сальдо було у четвертому кварталі 2012 року. Потім ситуація змінилася на протилежну. Починаючи з І кварталу 2013 року, відбувалася чиста мобілізація коштів. Більше того, її обсяги постійно зростали аж до третього кварталу 2013 року. Цей процес також можемо пояснити тим, що банки притримували кошти, очікуючи подальшого погіршення ситуації. Саме тому вони не здійснювали у цей період активного кредитування економіки. У першому кварталі 2013 року були передумови для пожвавлення ділової активності як результату суттєвого поліпшення ліквідності банківської системи, що і відбулось наступних кварталах 2013 р. Для виявлення процесу циклічності ліквідності банківської системи та проведення на базі цього глибшого аналізу було побудовано сукупність синтетичних графіків, а саме чистої ліквідної позиції (рис. 2.6) та загальної пропозиції ліквідності (рис. 5) банківської системи України. Чиста ліквідна позиція банківської системи представлена як різниця між залишками на кореспондентських рахунках комерційних банків і сальдо операцій НБУ з підтримки/мобілізації ліквідності. ІІІ кв р. ІV кв р. І кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. млн грн І кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. І кв р. ІІ кв р. Рис. 5. Чиста ліквідна позиція банківської системи України за рр. по кварталах Джерело: розроблено авторами за даними [4] Загальний стан пропозиції ліквідності за той самий період часу подано як різницю між обсягами операцій на ринку міжбанківського кредитування та сальдо операцій НБУ з підтримки/мобілізації ліквідності млн грн І кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. І кв р. Рис. 6. Загальна пропозиція ліквідності банківської системи України за рр. по кварталах Джерело: розроблено авторами за даними [4] Одночасний аналіз побудованих діаграм дає змогу виявити процес циклічності ліквідності банківської системи в класичному форматі чотирьох фаз (пожвавлення, зростання, рецесія, депресія). Фаза пожвавлення (позначена круглими точками) характеризується зменшенням активних операцій та збільшенням депозитів. Банки намагаються утримувати (резервувати) значний обсяг ліквідних коштів на випадок погіршення ситуації. Це призводить до зменшення обсягів операцій на ринку міжбанківського кредитування. Фаза зростання (позначена суцільною лінією) характеризується зростанням обсягів залучення депозитів та паралельного зростання обсягів кредитування на ринку міжбанківського кредитування, так і поза ним. Фаза рецесії (позначена штрих-пунктирною лінією) в деяких банках виникає нестача ліквідних коштів, які вони починають активно залучати на ринку міжбанківського кредитування, що може бути спричинене або випереджаючим зростанням обсягів активних операцій, або відпливом депозитів з окремих банків. Фаза депресії (позначена штриховою лінією) характеризується повною кризою ліквідності банківської системи. У банках не вистачає ліквідних коштів. Навіть системні банки обмежують кредити на міжбанківському ринку і дедалі частіше виступають на ньому лише як чисті позичальники. Обсяг операцій суттєво зменшується, кошти залучити майже неможливо [6, с. 25]. Процес управління ліквідною позицією (обсягом банківських резервів) банку або банківської системи загалом полягає у збалансування керуванні активами та пасивами. На рис 7 відображено динамічний процес управління ліквідною позицією банку. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. ІV кв р. І кв р. І кв р. ІІ кв р. ІІ кв р. ІІІ кв р. ІІІ кв р. ІV кв р. ІV кв р. 16

17 Фаза пожвавлення: залучення депозитів Фаза зростання: Залучення ресурсів на міжбанківському ринку Ліквідна позиція (банківські резерви) Фаза депресії: рефінансування центрального банку Врахування процесу циклічності дає змогу робити акценти на управлінні активами або пасивами залежно Фаза рецесії: скорочення активних операцій Рис. 7. Динамічний процес управління ліквідною позицією банку Джерело: [6] «Кримський економiчний вiсник» від доцільності й економічної ефективності того чи іншого напряму в певній фазі циклу. Висновки з проведеного дослідження. Таким чином, міжбанківський кредитний ринок України за обсягами, структурою та інструментами відрізняється від ринків розвинених країн, а розвиток операцій банків з міжбанківськими кредитами знаходиться на відносно низькому рівні. Проведений аналіз свідчить, що поки що в Україні міжбанківські кредити є лише короткостроковим інструментом, для підтримки поточної ліквідності. Для підвищення впливу міжбанківського кредитування на розвиток банківської системи можна стверджувати, що для активізації роботи банківської системи на ринку міжбанківських кредитів необхідно вжити заходів щодо оптимізації існуючої організації ринку міжбанківських кредитів, вдосконалити інструменти рефінансування. ЛІТЕРАТУРА: 1. Бюлетень Національного банку України // Бюлетень НБУ с. 2. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. 6-те вид., перероб. і доп. К.: Знання, с. 3. Кузьмак О. М. Дієвість міжбанківських кредитів в розвитку банківської системи : дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук : 2008 р. / О. М. Кузьмак ; Терноп. нац. економ. ун-т // [Електронний ресурс]. Режим доступу: 4. Основні показники стану міжбанківського кредитного ринку / Щоденні данні Національного банку України // [Електронний ресурс]. Режим доступу: id= Офіційний сайт Національного банку України // [Електронний ресурс]. Режим доступу: bank.gov.ua/control/uk/index 6. Чершнев Ю.Особливості циклічного характеру ліквідності банківської системи / Ю. Чершнев, Т. Вербняк // Вісник Національного банку України С ГУДЗИК І. В. асистент кафедри грошового обігу і кредиту; ВОВК С. В. студентка, Буковинський державний фінансово-економічний університет СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ БЕЗГОТІВКОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ Анотація: Досліджено важливість розвитку безготівкових відносин для України та проаналізовано сучасний стан безготівкових розрахунків. Аннотация: Исследованы важность развития безналичных отношений Украины и проанализировано современное состояние безналичных расчетов. Summary: The importance of developing non-cash relations for Ukraine was investigated and the current state of noncash settlements was analysed. Постановка проблеми. З розвитком електроніки, комп ютерної техніки та мережі інтернет багато речей з повсякденного життя стали виконуватися простіше. Зокрема, розвиток новітніх технологій не залишив осторонь банківську систему, розрахунки та інші банківські операції. Зараз кожен банк у своїй діяльності використовує комп ютерні технології. Це полегшує роботу як працівникам банку так і їх клієнтам. Використовуючи безготівкові розрахунки ми виконуємо різного роду зобов'язання, можемо надійно і швидко здійснювати грошові перекази і користуватися ними у повсякденному житті, наприклад при розрахунку платіжними картками. Актуальність даної теми полягає в тому, що безготівкові розрахунки є досить зручними і ефективними і на сьогоднішній день вони широко застосовуються. Прикладом є використання банкоматів, для того щоб отримати гроші з рахунку, кожен хто має картку може у будь-який час доби прийти і зняти гроші з картки у банкоматі і не потрібно чекати у чергах. Постановка завдання. Метою даної статті є визначення сутності та ролі безготівкових розрахунків та виявлення особливостей організації даної форми розрахунків. Виклад основного матеріалу. Для здійснення своєї господарської діяльності підприємства використовують безготівкові розрахунки. Вони призводять до скорочення поточних витрат та прискорення часу доступу підприємців до своїх вкладів, прискорення руху грошових коштів. 17

18 #3 (10) червень 2014 Активне використання безготівкових розрахунків зумовлює багато факторів, серед яких, зокрема, розвиток технологій, безперебійна і безпечна робота мережі Інтернет і, як наслідок, можливість якісно проводити безліч платежів та переказів. Їхня суть полягає в оплаті різноманітних операцій, не використовуючи готівку.зрозуміло, що обслуговувати такі операції може не один банк, а відразу кілька кредитних установ. Це ще одна умова, яка сприяє прихильному сприйняттю суспільством такої форми оплати, адже нам не завжди зручно користуватися послугами тільки одного банку. Не оминає таких розрахунків і держава. В українському законодавстві передбачено, що всі особи, які займаються будь-яким видом діяльності в обов'язковому порядку повинні відкрити поточний рахунок у банківській установі для проведення оплати поставок продукції, сировини, а також для внесення платежів до бюджету. Отже, саме поточний рахунок є основою для проведення й інших розрахункових операцій. Безготівкові розрахунки це переказування певної суми коштів із рахунків платників на рахунки одержувачів, а також переказування з доручення підприємств, внесених ними готівкою коштів до каси банку на рахунки одержувачів [5]. Різним аспектам безготівкових розрахуків присвячено чимало досліджень таких вчених як В. Бєлов, К. Трофимов, Л. Новосьолова, О. Лаврушин та інші. Новосьолова Л.А. підкреслює, що «необхідною умовою проведення безготівкових розрахунків є наявність у платника і отримувача коштів рахунку в банку» Відповідно до ст. 341 ГК України при безготівкових розрахунках всі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок отримувача або шляхом заліку взаємних зобов язань та грошових претензій [1]. Використання безготівкових розрахунків у наш час це зручно для клієнтів, адже можна здійснювати платежі на великі відстані без ризику втрати. Відповідно до статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках) [3]. Основна частина здійснення безготівкових розрахунків припадає на комерційні банки, оскільки саме вони виконують розрахунково-платіжну функцію в платіжному обороті. При цьому, банки при здійсненні безготівкових розрахунків не стають стороною в основному зобов язанні, на виконання якого провадяться розрахунки, а лише відповідають перед клієнтами та несуть відповідальність відповідно до договору на розрахунковокасове обслуговування. Платежі в безготівкових розрахунках здійснюються в межах коштів, що містяться на рахунку платника. У разі необхідності банк може надати платнику кредит для здійснення розрахунків. Аналогічним чином висловлює свою позицію в юридичній літературі К.Т. Трофимов, зазначаючи: «Фактично розрахункова операція за участю банків являє собою послідовне дебетування кредитування рахунків». Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперервний хід реалізації продукції, та відповідати певним принципам і вимогам: Розрахунки здійснюються через установи банку; Кошти списуються за розпорядження власника в межах залишку на рахунках; Клієнтам надається право вибору банків для відкриття рахунків; Обов'язкове зберігання коштів на рахунках у банках; Самостійний вибір форм розрахунків; Платники несуть відповідальність за здійснення платежів у встановлені строки; Максимальне наближення часу платежу до часу відвантаження товарів, виконання робіт, послуг; Проблема визначення місця інституту безготівкових розрахунків у системі права України не має однозначного вирішення в межах правової дискусії. Побутують такі точки зору на зазначену проблему: розрахункові відносини розглядаються як відносини, що мають комплексний характер. розрахункові відносини розглядаються як вид цивільних правовідносин; розрахункові відносини розглядаються як вид господарських правовідносин; Взагалі виділяють такі види безготівкових розрахунків: Платіжні доручення; Акредитиви; Розрахункові чеки (чеки); Розрахунки за інкасо; Інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Відповідно до ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях, або в електронному вигляді [4]. До правових гарантій, що забезпечують взаємовідносини учасників безготівкових розрахунків належать, по-перше, банк повинен гарантувати право клієнта безперешкодно розпоряджатися своїми коштами, по-друге, законодавче встановлення строків проведення операцій по банківських рахунках. До гарантій прав власника рахунка належить недопустимість обмеження його права розпорядження ним. Банки не мають права відмовляти клієнтам у здійсненні операцій, передбачених законом та договором банківського рахунку. Характерною особливість безготівкових розрахунків є те, що списання грошових коштів з рахунку здійснюється банком за розпорядженням клієнта. Без розпорядження клієнта списання коштів допускається виключно за рішенням суду, а також у випадках, встановлених законом та договором між банком та клієнтом. Списання банком коштів здійснюється у порядку надходження розрахункових документів та встановлено черговість їх виконання у випадку одночасного надходження і недостатності коштів. Збільшення частки безготівкових коштів на рахунках у банках, безумовно, позитивно вплине на банківську систему. Проте, в Україні ліміти на проведення готівкових операцій це не той інструмент, який дозволить підвищити фінансову грамотність населення і стане двигуном розвитку платіжних технологій. Швидше, навпаки, дію, як відомо, породжує протидія. Споживачі фінансових послуг можуть вважати, що, змушуючи їх до безготівкових розрахунків, держава намагається порахувати їхні власні гроші і дізнатися, на що вони їх витрачають. Доцільніше було б мотивувати підприємства до безготівкових розрахунків через, скажімо, надання податкових пільг на суму таких розрахунків. Таким чином можна досягти самомотивації розвитку платіжного простору: торговці, економлячи на безготівкових розрахунках, надавали б знижки клієнтам за вибору такої форми оплати. Українці стали частіше користуватися платіжними картками і на основі наступних даних ми можемо простежити динаміку їх використання. У 2013 р. загальна сума операцій з використанням платіжних карток, емітованих українськими банками, становила 916 млрд 027 млн грн, що на 174 млрд 547 млн 18

19 «Кримський економiчний вiсник» грн (або 23,55) більше, ніж у 2012 р. Про це повідомляє прес-служба Національного банку України (НБУ). З них безготівкових платежів було зафіксовано на суму 159 млрд 138 млн грн, що на 67 млрд 577 млн грн більше, ніж у 2012 р. Готівки було отримано на суму 756 млрд 889 млн грн, що на 107 млрд 030 млн грн. більше, ніж у 2012 році [10]. Сума операцій з використанням платіжних карток у першому кварталі 2014 року збільшилася на 29,2% порівняно з 2013 роком і становила 245,4 мільярда гривень. Сума безготівкових платежів у першому кварталі 2014 року порівняно з аналогічним періодом минулого року збільшилися на 59,13% до 54,28 мільярда гривень, сума отриманих готівкових збільшилася на 22,68% до 191,15 млрд гривень. За перший квартал 2014 року кількість активних платіжних карт в обігу збільшилася на 3,8% до 36,934 млн шт, кількість банкоматів на 1,1% до 40,809 тис. банкоматів, терміналів на 4,07% до 230,232 тис. шт. На 1 квітня 2014 року в Україні зареєстровано 145 банків членів карткових платіжних систем. В регіональному розрізі щодо кількості платіжних карток та інфраструктури їх обслуговування, найбільші показники щодо кількості платіжних карток, банкоматів і платіжних терміналів демонструють Київ, Дніпропетровська і Донецька області. Лідерами щодо кількості платіжних карток та інфраструктури їх обслуговування станом на 1 квітня 2014 року традиційно стали «ПриватБанк», «Ощадбанк», «Райффайзен Банк Аваль» [11]. Висновки. Таким чином безготівкова форма розрахунків це основна форма здійснення платежів в сфері господарювання, яка здійснюється через банківські установи шляхом перерахування належних сум по банківських рахунках або шляхом заліку взаємних зобов язань та грошових претензій. Основна задача безготівкових розрахунків полягає в протидії розвитку тіньової економіки та покращенні економічного стану суб єктів господарювання. Безготівкові розрахунки відіграють важливе значення у прискоренні обороту коштів, скороченні готівки, необхідної для обігу. Завдяки безготівковим розрахункам здійснюється концентрація грошових ресурсів в банках, а тимчасово вільні кошти є одним із джерел кредитування. Широке застосування безготівкової форми дозволяє визначити розміри емісії та вилучення готівки із обігу. Останім часому безготівкові розрахунки в Україні набирають все більших і більших обертів і широко почали використовуватись населенням, що можна побачити на основі статистичних даних, які наведені вище. До способів покрaщення організації безготівкових розрaхунків необхідно віднести розбудову Єдинoї націoнальної системи банківських картoк із врахуванням дoсвіду Єврoпейських країн. Нoва системa пoвиннa сприяти збільшенню oбсягів безгoтівкових рoзрахунків в Україні, зосередженню фінансoвих ресурсів на території нашої держави. Також варто створити ефективну законодавчу базу, яка б регламентувала і регулювала роботу юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, а також галузь електронних фінансових послуг та діяльність електронних платіжних систем. Такі заходи мають забезпечити учасникам безготівкових розрахунків надійний захист від правопорушень у цій сфері. ЛІТЕРАТУРА: 1. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України Закону України «Про Національний банк України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, 29, ст Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, 29, ст. 137) 4. Закону України «Про банки і банківську діяльність» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, 5-6, ст. 30). 5. Богомаз О. Ю. Організаційна складова розвитку безготівкових розрахунків в Україні / О. Ю. Богомаз // Управління розвитком (106). 6. Косарєва І. П. Особливості розвитку системи безготівкових розрахунків в Україні / І. П. Косарєва, Н. В. Бондаренко, Н. В. Сарматицька // Бізнесінформ Соловей Н. В. Основні проблеми розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України / Н. В. Соловей, О. М. Музичко // Фінанси України (103). 8. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. Режим доступу : gov.ua 9. Статистична інформація [Електронний ресурс]. Державний комітет статистики України. Режим доступу : РБК Україна новини [Електронний ресурс]. Режим доступу: g-summa-beznalichnyh-raschetov-vyrosla-na Економічна правда новини [Електронний ресурс]. Режим доступу: news/2014/05/14/452535/view_print/ 19

20 #3 (10) червень 2014 ГІСЕМ Н. В., ДУБЛЕЙ В. В. студенти; ЖАВОРОНОК А. В. асистент, Буковинський державний фінансово-економічний університет ФІСКАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ Анотація: В статті досліджено фіскальне значення податку на прибуток підприємств та його роль у формуванні податкової політики держави. Аннотация: В статье исследованы фискальное значение налога на прибыль предприятий и их роль в формировании налоговой политики государства. Summary: In present article fiscal significance of income tax and its role in the formation of tax system are considered. Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку податкової системи України актуальними є питання, які стосуються податкового навантаження на суб'єктів господарювання. Податок на прибуток підприємств посідає друге місце серед джерел доходу державного бюджету після податку на додану вартість. Тому фіскальне значення даного податку є дуже важливим для економіки України. Відтак проблема наповнення державного бюджету за рахунок податку на прибуток підприємств є актуальною. Аналіз останніх досліджень та публікацій. В сучасній фінансовій науці фіскальному значенні податку на прибуток підприємств присвячені праці таких вчених: П.П. Дубинець, О.В.Прищепа, О.М.Смірнова, М.В.Стадник, А.М.Якимова. Згаданими вченими зроблено значний внесок у аналіз взаємозв язку динаміки податкових надходжень, показників соціально-економічного розвитку країни та рівня підприємницької активності суб єктів господарювання. Постановка завдання. Оцінка фіскального значення податку на прибуток підприємств та визначення можливостей впровадження зарубіжного досвіду для подальшого збільшення ефективності справляння податку на прибуток в Україні. Виклад основного матеріалу. Податок на прибуток підприємств відіграє важливу роль у формуванні податкової політики держави. Даний податок має 2 основні функції: фіскальну і стимулюючу. Щодо фіскальної функції, то даний податок виступає джерелом надходжень державного бюджету. За допомогою стимулюючої функції даного податку держава може впливати на економічне зростання та регулювати активність суб'єктів господарювання в різних секторах економіки і спрямовувати діяльність платників даного податку в суспільно-необхідні сектори економіки. Податок на прибуток підприємств є загальнодержавним прямим податком правила стягнення якого встановлені у розділі ІІІ Податкового кодексу України. Відповідно до статті ПКУ основна ставка податку на прибуток підприємств становить 18%. Також існують інші ставки даного податку з доходів передбачених статтею ПКУ. Для аналізу фіскального значення податку на прибуток підприємств, варто проаналізувати динаміку зміни частки даного податку у структурі ВВП та доходах зведеного бюджету (табл. 1). Як свідчать наведені в табл. 1 дані, частка податку на прибуток підприємств у ВВП має чітку тенденцію до зменшення. Найменше її значення було у 2013 році і склало 3,8%, а найбільше у 2011 році (4,2%). Дана тенденція також прослідковується і в динаміці питомої ваги податку в доходах зведеного бюджету України, так за період років, частка податку зменшилась на 1,4% і в 2013 році становить 12,4%. Проте варто також зазначити, що протягом даного періоду змінювалась і основна ставка податку, що і стало однією з причин змін у питомій вазі податку в загальних надходженнях. Так у 2011 році основна ставка податку становила 23%, у 2012 році 21%, у 2013 році 19%, а з 2014 року, відповідного до чинного ПКУ діє ставка 18%. Тому незначна зміна обсягу доходів від справляння даного податку, порівняно зі значними змінами в ПКУ щодо розміру ставки податку, свідчить про зростання об'єкту оподаткування, тобто виведення частини суб'єктів господарювання платників податку з тіні, створення більш сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності, а відтак і зростання інвестицій здійснених в розвиток економіки держави. Надходження податку на прибуток підприємств до зведеного бюджету за 2013 рік становлять 54993,8 млн. грн., що становить 93,8% плану (зі змінами) на 2013 рік. Проти 2012 року надходження знизились на 1,9%, або на 799,2 млн. грн. (рис. 1). Таблиця 1 Аналіз частки податку на прибуток у ВВП та доходах Зведеного бюджету України за рр., млн. грн. Відхилення (+, ) звітного періоду до Найменування показників 2011 рік 2012 рік 2013 рік року року ВВП Доходи зведеного бюджету ,1-2736,5 Податок на прибуток 55096, ,8-103,1-799,2 Питома вага податку на прибуток у ВВП,% 4,2 4,0 3,8-0,5-0,2 Питома вага податку на прибуток у доходах зведеного бюджету,% 13,8 12,5 12,4-1,4-0,1 20

21 Планові показники, що затверджувалися бюджетом на звітний рік з податку на прибуток підприємств протягом 2012 та 2013 років недовиконувалися на 5% та 6% відсотків відповідно. А в 2011 році фактичний показник виконання плану становив 114,9%, що говорить про результативну господарську діяльність платників та ефективну роботу з адміністрування даного податку податковими органами. млн. грн , , , , , Рис. 1. Динаміка планових та фактичних показників надходження податку на прибуток підприємств до зведеного бюджету План Факт Починаючи з 2013 року змінено порядок визначення надходжень податку на прибуток, а саме запроваджено щомісячну авансову сплату податку на прибуток. У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Надходження авансових внесків у 2013 році здійснювалося виходячи з результатів декларування податку за 2012 рік. Крім того, з метою побудови дієвої системи державного контролю за трансфертним ціноутворенням, зокрема за операціями з контрагентами, зареєстрованими в офшорних зонах, було прийнято Закон України від 04 липня 2013 року 408-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення». Якщо розглянути надходження податку на прибуток за типом платників, які сплачували податок (табл. 2). Переважають надходження податку на прибуток приватних підприємств: 70,2% у 2011 р., 69,1% у 2012 р. та 65,8% у 2013 р.; підприємств i організацій, що перебувають у державній власності, значення частки «Кримський економiчний вiсник» у структурі надходжень податку щорічно зростало 14,8% у 2011 р.,19,3% у 2012 р. та 20,9% у 2013 р.; підприємств і організацій, що належать до комунальної власності, значення їх частки зростало: 2,2% у 2011 р., 4,8% у 2012 р. та 6,7% у 2013 році. Частка податку на прибуток, сплачена банківськими організаціями, в структурі надходжень податку на прибуток знижувалася: 10,1% у 2011 р., 3,9% у 2012 р. та 2,3% у 2013 р., що обумовлено негативним впливом на банківську систему економічної кризи. Надходження податку на прибуток від підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, іноземних юридичних осіб, страхових організацій, за рахунок податку на прибуток організацій i підприємств споживчої кооперації, кооперативів чи громадських об єднань та фінансових установ, розташованих на території України не перевищують 1%. Зниження частки надходжень податку спостерігається по сумах, сплачених страховими організаціями: 1,9% у 2011 р.; 0,3% у 2012 р. та не досягнуло навіть 0,1% у 2013 р., що свідчить про зниження рівня прибутковості цієї сфери діяльності. Надходження податку від казино, гральних автоматів та концертно-видовищних заходів не забезпечували навіть 0,05% надходжень податку на прибуток у 2011 та 2012 р., однак у 2013 р. надходження податку від прибутку по вказаних заходах становили 2,3%. Ефективність адміністрування податків великою мірою залежить від поведінки платників податків. Із одного боку їхнє небажання сплачувати податки, шляхом ухилення та уникнення оподаткування, є індикатором неефективної податкової політики держави, а з іншого причиною низького рівня гармонізації податкових відносин. Основний обов язок платників податків як суб єктів податкової роботи вчасно і в повному обсязі сплачувати до бюджету податки. Щодо частки податку на прибуток у ВВП розвинутих країн (рис. 2), то в Німеччині дана величина у 2011 році становила 1,7%, а у ,8%, тобто збільшилась на 0,1 процентних пункти. Частка корпоративного податку у ВВП США становила 2,3% у 2011 році і 2,6% у 2012 також збільшилась, проте вже на 0,3 п. п. У Японії дана частка становила 3,4% як у 2011 так і в 2012 році. Щодо України, то частка податку на прибуток підприємств у Таблиця 2 Структура надходження податку на прибуток (в розрізі платників ) до зведеного бюджету за рр., % Відхилення (+, ) звітного Найменування показників 2011 рік 2012 рік 2013 рік періоду до 2011 року 2012 року Податок на прибуток підприємств, всього 100,0 100,0 100,0 0 0 Податок на прибуток підприємств державної власності 14,8 19,3 20,9 6,1 1,6 Податок на прибуток підприємств комунальної власності 2,2 4,8 6,7 4,5 1,9 Податок на прибуток іноземних юридичних осіб 0,4 0,4 0,3-0,1-0,1 Податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів 0,9 1,2 0,2-0,7-1 Податок на прибуток від казино, гральних автоматів, концертно-видовищних заходів 0,0 0,0 2,4 2,4 2,4 Податок на прибуток банківських організацій 10,1 3,9 2,3-7,8-1,6 Податок на прибуток страхових організацій 0,8 0,7 0,7-0,1 0 Податок на прибуток підприємств споживчої кооперації, кооперативів чи громадських об єднань 0,4 0,5 0,6 0,2 0,1 Податок на прибуток приватних підприємств 70,2 69,1 65,8-4,4-3,3 Податок на прибуток фінансових установ, за винятком страхових організацій 0,1 0,1 0,

22 #3 (10) червень 2014 структурі ВВП становила 4,2% і 4,0% у 2011 і 2012 році відповідно. Відтак в Україні за період з 2011 до 2012 року частка податку на прибуток підприємств зменшилась на 0,2 процентних пункти. Частка у ВВП, % 4,5 4,0 3,5 3,0 2,5 2,0 1,5 1,0 0,5 0,0 1,7 1,8 2,3 2,6 Німеччина США Японія Україна Країна Рис. 2. Частка корпоративного податку у ВВП 3,4 3,4 4,2 4, Щодо величини ставок податку на прибуток (табл. 3), то в даних країнах вона суттєво відрізняється. Таблиця 3 Ставки податку на прибуток за роки Країна Ставка корпоративного податку, % Німеччина США 40,00 40,00 40,00 40,00 Японія Україна 25,00 21,00 19,00 18,00 Так ставка податку у Німеччині в 2011 році становила 29,37%, а у 2012 році 29,48%, тобто ставка збільшилась всього на 0,11 п. п., в той час як частка доходів від справляння даного податку у співвідношенні до ВВП зросла на 0,1%. В США за період років, ставка податку залишалась незмінною, в той час як частка доходів він нього зросла на 0,3 п. п. В Японії ставка зменшилась з 40,69% до 38,01%, в той час як частка надходжень у ВВП не змінилась і залишилась на рівні 3,4%. В Україні ж за даний період ставка податку зменшилась з 25% до 21%, тобто на 4% і доходи від справляння даного податку на 0,2 п. п. Відтак, проаналізувавши частки податку на прибуток у ВВП, варто зазначити, що пряма залежність між зміною ставки податку та обсягом доходів від справляння такого податку відсутня. Про це яскраво свідчить досвід США, де ставка протягом останніх років не змінюється, а величина доходу від податку має значні коливання. Тому слід зазначити, що на фіскальне значення податку на прибуток підприємств повинно знаходитись у тісному взаємозв'язку з його стимулюючою функцією. Відтак, на нашу думку, на сьогодні в Україні застосовується раціональна стратегія щодо зменшення ставки податку на прибуток, що спричиняє чималий стимулюючий ефект на розвиток підприємництва в країні і в той же час збільшення об'єкта оподаткування, що неминуче посилить фіскальне значення даного податку та збільшить обсяг доходів від його справляння. Проте не варто зловживати зниженням ставки, так як ставка податку на прибуток є однією з найнижчих у Європі. Тому значне зниження ставки, може не дати очікуваного ефекту і призвести до зменшення обсягу доходів за ним і в результаті до невиконання прогнозних показників надходжень та недовиконання бюджету. Висновки з проведеного дослідження. Визначення оптимальних податкових ставок є одним з найважчих та найважливіших проблем оподаткування. Для поліпшення середовища функціонування українських підприємств та розвитку економіки, Україні необхідно поступово знижувати ставку податку на прибуток. Для збільшення ефекту від справляння даного податку необхідно відмовитись від неефективних, як показує світова практика, пільг, які існують на сьогодні в Україні і які не є гарантією економічного зростання. Також Україні варто впровадити світовий досвід справляння податку на прибуток, а саме: впровадити диференційовані ставки податку на прибуток; зменшити кількість пільг; зменшити податкове навантаження на платників податку; переорієнтація на оподаткування фінансового сектору економіки замість реального. Впровадження даних заходів дасть змогу Україні значно вдосконалити чинну систему оподаткування та забезпечить сприятливі умови для функціонування суб'єктів господарювання і сприятиме зростанню прибуткової частини державного бюджету. ЛІТЕРАТУРА: 1. Податковий кодекс України від р VI, зі змінами та доповненнями. 2. Серебрянський Д. М. Оцінка фіскальних і методологічних аспектів гармонізації податкового та бухгалтерського обліку щодо податку на прибуток підприємств / Д. М. Серебрянський, О. М. Смірнова, М. В. Стадник // НДІ фінансового права. Ірпінь, с. 3. Тарангул Л. Л. Бюджетна підтримка та податкове стимулювання національної економіки України : монографія / за заг. ред. Л.Л. Тарангул; Нац. ун-т ДПС України. Ірпінь, К : Фенікс, с. 4. Смірнова О. М. Оцінка ролі податку на прибуток підприємств у забезпеченні економічного розвитку країни / О. М. Смірнова, М. В. Стадник, // Ефективна економіка [Електронний ресурс]. Режим доступу: 5. Eurostat: Taxation trends in the European Union [Електронний ресурс]. Режим доступу: taxation_customs/resources/documents/taxation/gen_info/economic_analysis/tax_structures/2013/report.pdf 22

23 «Кримський економiчний вiсник» ГРИНІВ Н. Т. кандидат економічних наук, доцент кафедри маркетингу і логістики; РУСАНОВСЬКА О. А. аспірант кафедри маркетингу і логістики, Національний університет «Львівська політехніка» «ЛОГІСТИЧНИЙ КОНТРОЛІНГ» ЧИ «КОНТРОЛІНГ В ЛОГІСТИЦІ»? Анотація: Досліджено визначення понять контролінгу і логістики, подано власні розуміння наведених понять. Встановлено сфери застосування логістики та контролінгу та визначені основні функції, які вони виконують на підприємстві. На основі проведених досліджень встановлено різницю між поняттями «логістичного контролінгу» і «контролінгу в логістиці» та визначено переваги застосування «логістичного контролінгу» на підприємстві. Аннотация: Исследованы определения понятий контроллинга и логистики, представлены собственные понимания приведенных понятий. Установлено сферы применения логистики и контроллинга и определены основные функции, которые они выполняют на предприятии. На основе проведенных исследований установлено различие между понятиями «логистического контроллинга» и «контроллинга в логистике» и определены преимущества применения «логистического контроллинга» на предприятии. Summary: The definitions of controlling and logistics are showed, presented their own understanding of the concepts presented. Set the scope of logistics and controlling and the basic functions that they perform in the enterprise. Based on these studies a distinction between the terms «controlling logistics» and «controlling logistics» and identified the advantages of using «logistic controlling» in the enterprise. Постановка проблеми. Глобалізація світової торгівлі вимагає від підприємств застосування ефективних систем управління підприємством, які дозволять проаналізувати глобальні чи інтернаціональні підприємства, та знайти місця неефективного використання ресурсів й усунути їх. Тому, важливе місце в управління підприємством займають концепції логістики і контролінгу. Контролінг забезпечує менеджерів інформацією про стан підприємства загалом, та середовище його функціонування, а логістика забезпечує ефективне управління товарно-матеріальними цінностями від джерела їх виникнення аж до кінцевого споживача. Дослідження науковців показали, що застосування логістики на підприємстві дозволяє скоротити витрати підприємста на 30-70%. Це колосальні кошти, які потребують уваги керівників підприємств. Застосування контролінгу дозволяє вчасно реагувати на зміни ринку та зменшує ризик невдалого управління, адже завдяки проінформованості менеджерів контролінг зменшує ризик невизначеності при управлінні. Відтак будь-яке підприємство потребує застосування контролінгу та логістики на підприємстві. Проте, успішність застосування обраних підприємством концепцій напряму залежить від їх успішного впровадження. Тому доцільно розглянути взаємозалежність контролінгу і логістики та встановити доцільність та ефективність застосування «логістичного контролінгу» чи «контолінгу в логістиці». Враховуючи необхідність застосування обраних концепцій та потребу в їх успішній реалізації, обрана тема є актуальною на сьогодні та потребує подальших досліджень. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням обраної тематики займались такі науковці як Малярець Л. М., Матвієнко-Біляєва Г. Л. [14], які вивчали задачі контролінгу в логістичній діяльності підприємства, Нововбранов В. Н. [40], який досліджував контролінг в логістичних системах. Дослідженням поняття логістики займались такі науковці як Корсаков А. А. [12], Крикавський Є. В. [13], Апатцев В. І. [4], Герасимов Б. І. [7], Степанов В. І. [27], Алесинська Т. В. [2], Азріліян А. Н. [5], Райзберг Б. А. [24]. Проте, у проведених дослідженнях було або дуже обмежене визначення логістики, наприклад як у Райзберга Б. А. або навпаки надто широке наприклад, як у Алесинської Т. В., тому для доступнішого розуміння логістики потрібно сформулювати визначення не надто велике, проте, щоб охоплювало всі сфери діяльності логістики. Інші ж науковці, даючи визначення логістики, не захоплювали усіх сфер впливу даної концепції. Поняття контролінгу досліджували Шешукова Т. Г. [35], Попова Л. В. [13], Теплякова Т. Ю. [18], Шуль - га Н. П. [24], Хайлук С. О. [20], Петрусевич Н. Ю. [12], Дрей В. В. [6], Азріліян А. Н. [4], Абалкін Л. І. [25]. Проте, наведені визначення доповнюють один одного, але жодне з них не враховує логістичної складової контролінгу. Сфери застосування логістики були описані в працях таких науковців як Карп І. М. [7], Ткачова А. В. [19], Чорток Ю. В. [21]. Однак, у наведених працях тільки частково були запропоновані сфери застосування логістики, що потребує подальшого вивчення і дослідження. Аналогічна ситуація із сферами застосування контролінгу, дослідженням яких займались Малярець Л. М. [10], Панас Я. В. [11] та Прокопенко О. В. [14]. Функції контролінгу і логістики досліджували Івата В. В. [26], Шило В. П. [23], Троян О. В. [28], Ані кін Б. А. [2], Сєргєєв В. І. [16]. Проте, наведені автори описували тільки деякі функції логістики чи контролінгу, хоча, коло виконуваних функцій є набагато ширшим, а їх визначення допоможе зрозуміти спосіб суміжного застосування логістики та контролінгу на підприємстві. Проте, жоден з наведених авторів не відобразив у своїх працях взаємозв язок логістики з контролінгом і не сформував поняття «логістичного контролінгу» або «контролінгу в логістиці». Цілі статті. Метою написання статті є визначення відмінності між термінами «контролінг в логістиці» та «логістичний контролінг». Виклад основного матеріалу дослідження. Ефективність застосування будь-якої концепції управління на підприємстві насамперед залежить від успішності її впровадження. Наприклад, невдале копіювання американськими підприємцями системи kanban, яка для фірми Toyota принесла колосальну економію ресурсів привело до краху американських підприємств. Тому, доцільно розглянути концепцію логістики та контролінгу і встановити ефективний спосіб реалізації обраних концепцій, тобто, чи застосовувати контролінг в логістиці чи логістичний контролінг (контролінг на засадах логістики). Для визначення поставленого завдання доцільно розглянути трактування терміну логістика (табл. 1). 23

24 #3 (10) червень 2014 Аналізуючи дані наведені в табл. 1 можна стверджувати, що існує багато визначень логістики, які між собою відрізняються. Проте, для встановлення зв язку між контролінгом і логістикою потрібно чітко встановити поняття «логістики». Отже, логістика це управління (що включає в себе планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання) матеріальними та суміжними їм інформаційними та фінансовими потоками для переміщення матеріальних цінностей необхідної кількості, якості, у визначений час у відповідне місце з мінімальними витратами від джерела сировини до кінцевого споживача. Трактування поняття «контролінгу» різними авторами наведено в табл. 2. Автор Корсаков А. А. [12, с. 7] Крикавський Є. В. [13, с. 17] Апатцев В. І. [4, с. 3] Герасимов Б. І. [7, с. 5] Степанов В. І. [27, с. 20] Алесинська Т. В. [2, с. 4] Великий економічний словник під ред. Азріліяна А. Н. [5, с. 530] Райзберг Б. А. [24, с. 316] Таблиця 1 Визначення терміну «логістика» Визначення Логістика це теорія і практика управління матеріальними і пов язаними з ними інформаційними потоками. Логістика це дії, завдяки яким відбувається планування, керування, реалізація, контролювання та регулювання просторово-часової трансформації товарів і пов язані з цим кількісно-асортиментноякісні зміни, маніпуляційні зміни та зміни в логістичному сервісі; це допоміжне управління плануванням, контролюванням і регулюванням, яке в період споживання продукту гарантує ефективне використання засобів і адекватне ефективності логістичних елементів під час усіх фаз періоду споживання (ініціювання, планування, реалізації, експлуатації та ліквідації); процес координації нематеріальних дій для ефективного надання послуг щодо витрат і згідно з вимогами клієнта. Логістика це наука про планування, організацію, управління, контроль і регулювання руху матеріальних і інформаційних потоків в просторі і часі від їхнього джерела виникнення до кінцевого споживача. Логістика це наука, яка вивчає процеси руху і управління матеріальними і відповідними їм інформаційними і фінансовими потоками на стадіях закупки матеріалів, виробництва і збуту продукції промисловими підприємствами, включаючи управління запасами і рухом матеріалів, організацію роботи транспорту і складів, внутрівиробничі потоки розподіл і збут продукції. Логістика це система управління потоковими процесами, включаючи процес товароруху, в різних сферах діяльності суб єктів господарювання. Логістика це наука, яка розробляє наукові принципи, математичні моделі, які дозволяють планувати, контролювати і управляти транспортуванням, складуванням і іншими матеріальними та нематеріальними операціями, які реалізуються в процесі доведення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрізаводської переробки сировини, матеріалів та напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача у відповідності з його потребами, передачі, зберігання і обробки відповідної інформації; як господарська діяльність це процес управління рухом і зберіганням сировини, матеріалів і напівфабрикатів і готової продукції в господарському обороті від початкового джерела сировини до кінцевого споживача готової продукції, а також пов язаної з цими операціями інформацією. Логістика це наука про планування, контроль і управління транспортними, складськими і іншими матеріальними і нематеріальними операціями, які здійснюються в процесі доведення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрівиробничої переробки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача у відповідності з його потребами і вимогами, а також передача, зберігання і обробка відповідної інформації. Логістика це управління матеріально-технічним забезпеченням, товарно-матеріальними запасами. Автор Шешукова Т. Г. [35, с. 41] Попова Л. В. [19, с. 11], Теплякова Т. Ю. [30, с. 12] Шульга Н. П. [37, с. 13] Хайлук С. О. [32, с. 4] Петрусевич Н. Ю. [17, с. 5] Дрей В. В. [8, с. 7] Великий економічний словник під ред. Азріліяна А. Н. [5, с. 466] Економічна енциклопедія під ред. Абалкіна Л. І. [38, с. 316] Таблиця 2 Визначення терміну «контролінг» Визначення Контролінг це своєрідний механізм саморегулювання в організації, який забезпечує зворотній зв язок в межах управління і зв язує функції і підсистеми управління, не замінюючи собою управління, а тільки переводячи його на якісно новий рівень. Контролінг це функціонально відособлений напрямок економічної роботи на підприємстві, пов язаний з реалізацією фінансово-економічної коментуючої функції в менеджменті для прийняття оперативних і стратегічних управлінських рішень. Контролінг це сучасна концепція управління з клієнто-процесно-вартісною орієнтацією. Контроолінг це система інформаційно-аналітичної та методичної підтримки прийняття рішень у сфері менеджменту з метою забезпечення ефективного функціонування підприємства, формування, розвитку і підтримки його конкурентних переваг у стратегічній перспективі. Контролінг є функцією, що інтегрує на підприємстві інші функції менеджменту, а саме: планування, обліку, контролю та регулювання. Контролінг це концепція, яка виконує сучасну інтегровану функцію управління, що поєднує планування, контроль та обліково-аналітичні функції Контролінг це концепція управління, орієнтована на досягнення цілей, інтегрована система інформаційно-аналітичної підтримки керівництва в процесі планування, контролю, аналізу і прийняття управлінських рішень по всіх функціональних сферах діяльності підприємства. Контролінг це облік і контроль на підприємстві. 24

25 Підсумовуючи визначення наведені в табл. 2, можна стверджувати, що контролінг це новітня концепція управління, спрямована на аналіз та обробку фінансово-економічних даних про підприємство та середовище його функціонування з метою підготовки інформації необхідної менеджерам для прийняття ефективних управлінських рішень. Таким чином постає питання щодо відмінності термінів: «контролінг логістики» та «логістичний контролінг». Це передбачає проведення аналізу застосування контролінгу і логістики н а підприємстві, що дозволить уникнути невизначеності у формулюванні термінів. Застосування контролінгу на підприємстві можна розглядати з двох сторін: «контролінг логістики» означає, що управління підприємством буде здійснюватись на засадах контролінгу і спрямовуватись на проведення контролінгу логістичної діяльності, який буде полягати у зборі, обробці, аналізі та донесенні інформації до менеджерів про ефективність функціонування логістичної системи підприємства вцілому. з іншого боку «логістичний контролінг» це контролінг, який здійснюватиметься на засадах логістики, тобто збір, аналіз та обробка інформації (не тільки тої, що стосується логістики) проводитиметься на конкретну вимогу, у визначений час, за встановлену оплату, необхідної якості та в визначеній кількості. Проте, дослідження праць вітчизняних та зарубіжних науковців показало, що усі автори, хоча іноді застосовують і дещо відмінні в звучанні терміни щодо інтеграції контролінгу і логістики (рис. 1), однак вживають їх в одному значенні як контролінг логістичної діяльності («контролінг логістики»). Визначаючи доцільність застосування контролінгу щодо логістики, розглянемо функції контролінгу і логістики (табл. 3). Функції контролінгу і логістики Попова Ю. М. [20, с ], Радецька Л. П. [23, с ], Вебер Ю., Блум Х. [6, с ], Поднєбєнний І. І. [18, с ], Шейнер Н. Ю. [34, ] Козлов В. К., Царьова Є. С. [10, с ], Корольова Г. А., Бойко Г. А. [11, с ] Контролінг логістичних операцій Тарасюк М. В. [29, с ] Контролінг забезпечення ресурсами, Контролінг в області логістики Сюзева О. В. [28, с ] Контролінг логістичної системи Потапова Н. А. [21, с ], Шейнер Н. Ю. [34, ] Таблиця 3 Функції контролінгу Функції логістики Планування (бюджетування) Управління закупками Обліково-аналітична Управління запасами Контрольно-аналітична Управління розподілом продукції Інформаційна Управління матеріальними цінностями Управлінська Виявлення та аналіз потреби в матеріалах Регулюча Аналіз ринків функціонування підприємства Нормування витрат Оперативне планування Прогнозування ціноутворення Транспортування Спрямування діяльності підрозділів на досягнення мети реробка Складування і вантажопе- підприємства Джерело: [39; 36, с ; 41; 3, с , 25, с ] «Кримський економiчний вiсник» Досліджуючи інтеграцію контролінгу і логістики на підприємстві, доцільно розглянути межі їх застосування, звертаючи увагу на конкретні сфери застосування логістики і контролінгу (рис. 2, 3). Це дозволить зрозуміти місце контролінгу і логістики в процесі управління підприємством, та адресно застосовувати існуючі концепції. Закупівля сировини, матеріалів напівфабрикатів Інформаційне забезпечення Контролінг логістичної діяльності Малярець Л. М., Матвієнко- Біляєва Г. Л. [м2, с. 23] Контролінг логістичних бізнес-процесів Сергєєв В. І. [26, с. 9-21] Запаси Виробництво Складування Транспортування Фінансовий менеджмент Збут ЛОГІСТИКА КОНТРОЛІНГ І ЛОГІСТИКА Контролінг в логістиці Поднєбєнний І. І. [18, с ] Контролінг закупок Корольова Г. А., Бойко Г. А. [11, с ] Рис. 1. Терміни, які відображають інтеграцію контролінгу і логістики Джерело: власна розробка на основі [20, с ; 23, с ; 6, с ; 18, с ; 34, с ; 10, с , 11, с ; 29, с ; 28, с ; 21, с ; 26, с. 9-21; 14, с. 23]. Надання послуг Переробка та утилізація Рис. 2. Сфери застосування логістики Джерело: власна розробка на основі [33, с. 166; 19,с. 89; 9, с. 225] Важливе значення має визначення сфер застосування концепції конролінгу на підприємстві (рис. 3), що дозволяє усвідомити можливості використання даної концепції та встановити її локалізацію відносно логістики. Розглядаючи функції контролінгу і логістики, можна стверджувати, що застосування кожної з них є необхідним на підприємстві. Хоча, науковці розглядають інтеграцію контролінгу і логістики у вигляді проведення контролінгу над логістичною діяльністю, ми пропонуємо цю дію називати «контролінг логістики». Вважаємо, що доцільно застосовувати контролінг на засадах логістики, і називати цю дію «логістичним контролінгом». Аргументувати 25

26 #3 (10) червень Фінансовий менеджмент Маркетинг Логістика Управління персоналом Виробництво Управління якістю Інноваційна діяльність Рис. 3. Сфери застосування контролінгу Джерело: власна розробка на основі [22, с.32; 14, с.6; 16, с ] К О Н Т Р О Л І Н Г це можна тим, що здійснення контролінгу беззаперечно є важливою у функціонуванні будь-якого підприємства, проте функції, які виконує контролінг потребують відповідного фінансування для ефективної їх реалізації. Тобто, з метою зменшення собівартості здійснення контролінгу, потрібно реалізовувати дану концепцію на засадах логістики, що передбачає застосування правила 7R: надавати менеджерам достовірну інформацію в необхідній кількості, у відповідному вигляді, у визначений час та у встановлене місце з мінімальними витратами. Таким чином, на нашу думку, заслуговує на існування термін «логістичний контролінг» як концепція контролінгу, яка реалізовуватиметься на засадах логістики. Висновки і перспективи подальших досліджень. Проведені дослідження дозволили встановити сутність концепцій логістики і контролінгу, визначити і сфери їх застосування. Авторами був запропонований новий підхід до інтеграції контролінгу і логістики, а саме застосування контролінгу на підприємстві на засадах логістики, який, на думку авторів, буде ефективнішим у порівнянні з традиційним підходом. Таким чином, ми пропонуємо застосувати новий підхід до інтеграції контролінгу та логістики на підприємстві та застосувати наведені концепції не в звичному режимі, а у вигляді логістики як окремої концепції та окремої концепції контролінгу, яка реалізуватиметься на засадах логістики, тим самим проводячи і контролінг логістики, виконуючи при цьому завдання контролінгу, але на засадах логістики. Оскільки запропонований підхід немає ще поширених теоретичних розробок серед науковців і практиків, то обрана тема потребує грунтовних подальших досліджень, теоретичних напрацювань щодо концепції, інструментів та методів реалізації. ЛІТЕРАТУРА: 1. Sugimori Y. Toyota production system and Kanban system Materialization ofjust-in-time and respect-for-human system / Y. Sugimory, K. Kusunoki, F. Cho and S. Uchikawa // Int. J. Prod. Res С Алесинская Т. В. Основы логистики. Общие вопросы логистического управления. Учебное пособие / Т. В. Алесинская. Таганрог: Изд-во ТРТУ, с. 3. Аникин Б. А. Логистика: Учеб. Пособие / Б. А. Аникин. М.: ИНФРА-М, с. 4. Апатцев В. И. Основы логістики: Уч. пос. / В. И. Апатцев, Г. И. Бухало. М.: РГОТУПС, с. 5. Большой экономический словарь / Под ред. А. Н. Азрилияна. 7-е изд., доп. М.: Институт новой экономики, с. 6. Вебер Ю. Логистический контроллинг: концепцыия и эмпирическое исследование / Ю. Вебер. Х. Блум // Логистика сегодня С Герасимов Б. И. Основы логистики: учебное пособие / Б. И. Герасимов, В. В. Жариков, В. Д. Жариков. М.: ФОРУМ, с. 8. Дрей В. В. Контролінг інформації на основі її цінності та ефективності: автореф. дис.... канд. екон. наук : / В. В. Дрей. Дніпропетровськ: Дніпропетр. ун-т економіки та права ім. А. Нобеля, с. 9. Карп І. М. Теоретичні основи мікрологістичної системи / І. М. Карп // Вісник Хмельницького національного університету, Економічні науки С Козлов В. К. Формирование пространства контроллинга в сисеме логистики производственного предприятия / В. К. Козлов, Е. С. Царёва // Вестник АГТУ. Серия Экономика С Королева Г. А. Контроллинг логистических процессов: инструментарий, алгоритм внедрения / Г. А. Королева, Г. А. Бойко // Вестник ЯрГУ. Серия Гуманитарные науки (20). С Корсаков А.А. Основы логистики: Учебное пособие / А. А. Корсаков. М.: Московский государственный университет экономики, статистики и информатики, с. 13. Крикавський Є. В. Логістика. Основи теорії: Підручник / Є. В. Крикавський. Львів: Національний університет «Львівська політехніка» (Інформаційно-видавничий центр «ІНТЕЛЕКТ+» Інституту післядипломної освіти), «Інтелект-Захід», с. 14. Малярець Л. М. Формалізація задач контролінгу логістичної діяльності підприємства. Монографія / Л. М. Малярець, Г. Л. Матвієнко Біляєва. Харків: Вид. ХНЕУ, с. 15. Михальчик Л. Ю. Оптимізація логістичних витрат промислового підприємства засобами аудиту / Л. Ю. Михальчик, О. А. Мельничук // Вісник Хмельницького національного університету «Економічні науки» С Панас Я. В. Функції контролінгу інноваційної діяльності підприємства / Я. В. Панас // Інноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал (40). С Петручевич Н. Ю. Контролінг в управлінні оборотним капіталом підприємства. Автореферат / Н. Ю. Петрусевич. Харків: ТОВ «Рейтинг», с. 18. Поднебенный И. И. Применение нейросетевой модели в логыстическом контроллинге / И. И. Поднебенный // Логистика сегодня (27). С Попова Л. В. Контроллинг: Учебное пособие / Л. В. Попова, Р. Е. Исакова, Т. А. Гоолвина. М.: Издательство «Дело и Сервис», с. 20. Попова Ю. М. Підвищення ефективності логістичної системи за рахунок використання контролінгу /

27 «Кримський економiчний вiсник» Ю. М. Попова // Збірник наукових праць Економічні науки. Серія «Економіка та менеджмент» (26). С Потапова Н. А. Модель контролінгу логістичної системи АПК / Н. А. Потапова // Вісник Хмельницького національного університету. «Економічні науки» (19). С Прокопенко О. В. Економічна суть контролінгу, його місце в системі управління підприємством/ О. В. Прокопенко, Л. Б. Криворучко// Вісник СумДУ. Серія «Економіка» С Радецька Л. П. Удосконалення управління логістичними витратами у системі стратегічного управлінського обліку / Л. П. Радецька // Вісник Хмельницького національного університету «Економічні науки» С Райзберг Б. А. Современный экономический словар / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева. 2-е изд., исправ. М.: ИНФРА-М, с. 25. Сергеев В. И. Корпоративная логістика. 300 ответов на вопросы профессионалов / в. И. Сергеев. М.: ИНФРА-М, с. 26. Сергеев В. И. Новое видение системы контроллинга логистических бизнес-процесов в цепи поставок С Степанов В. И. Логистика в товароведении: ученик для студ. высш. учеб. заведений / В. И. Степанов. М.: Издательский центр «Академия», с. 28. Сюзева О. В. Контроллинг в системе управления примышленной организацией / О. В. Сюзева // Вестник Московского государственного областного университета. Серия «Экономика» С Тарасюк М. В. Контролінг інноваційної діяльності підприємства / М. В. Тарасюк // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Фінанси, грошовий обіг і кредит у зростанні добробуту населення України» (Сімферополь, 26 жовтня 2007 р.). Сімферополь: НАПКБ, С Теплякова Т. Ю. Контроллинг: учебное пособие / Т. Ю. Теплякова. Ульяновск: УлГТУ, с. 31. Ткачова А. В. Логістичні витрати як критерій оптимізації логістичного управління / А. В. Ткачова // Наукові праці ДанНТУ. Серія: економічна С Хайлук С. О. Контролінг в системі управління підприємствами молокопереробної галузі. Автореферат / С. О. Хайлук. К.: Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», с. 33. Чорток Ю. В. Напрямки зниження негативного еколого-економічного впливу логістичної системи / Ю.В. Чорток // Механізм регулювання економіки С Шейнер Н. Ю. Функциональные зоны логистического контроллинга цепей поставок цюллюлозно-бумажной продукции / Н. Ю. Шейнер // Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена С Шешукова Т. Г. Теория и практика контроллинга: учеб. пособие / Т. Г. Шешукова, Е. Л, Гуляева. М.: Финансы и статистика; ИНФРА-М, с. 36. Шило В. П. Роль контролінгу в системі управління підприємством / В. П. Шило, С. Б. Ільїна, І. Ю. Меньша // Вісник Хмельницького національного університету Економічні науки С Шульга Н. п. Інтегрована система контролінгу в управлінні банком. Автореферат / Н. П. Шульга. К.: Центр підготовки навчально-методичних видань КНТЕУ, с Экономическая энциклопедия / Науч.-ред. совет изд-ва «Экономика»; Ин-т экон. РАН; Гл. ред. Л. И. Абалкин. М.: ОАО «Издательство «Экономика», с. 39. Івата В. В. Контролінг у системі управління підприємством / В. В. Івата // Проблеми системного підходу в економіці [Електронний ресурс]. Режим доступу: bitstream/ /25419/1/prokopenko_kryvoruchko.pdf 40. Новобранов В. Н. Контроллинг в логистических системах [Електронний ресурс]. Режим доступу: Троян О. В. Механізм контролінгу в системі управління промисловим підприємством [Електронний ресурс]. Режим доступу: Trojan.pdf. 27

28 #3 (10) червень 2014 СОКУР М. І. доктор технічних наук, професор, завідуючий кафедрою маркетингу; ГРИЦЕНКО Д. С. аспірант кафедри маркетингу, Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського МОТИВАЦІЯ ПЕРСОНАЛУ ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ Анотація: Проаналізовано типи мотивацій, їх переваги і недоліки. Приведено результати досліджень зміни величини заробітної плати на підприємствах міста Кре-менчука і в Полтавській області в цілому за останні п ять років паралельно зі зміною кількості штатних працівників на цих підприємствах. Аннотация: Проанализированы типы мотиваций, их преимущества и недо-статки. Приведены результаты исследований изменения величины заработной платы на предприятиях города Кременчуга и Полтавской области в целом за последние пять лет параллельно с изменением количества штатных работников на этих предприятиях. Summary: Analyzed types of motivations, their advantages and disadvantages. The results of studies of changes of wages at the enterprises of the city of Kremenchug and Poltava region as a whole over the last five years, in parallel with the change in the number of full-time workers in these enterprises. Постановка проблеми. Продукція вітчизняних машинобудівних підприємств поряду показників не відповідає сучасним вимогам і як результат поряду напрямків є конкурентоспроможною на світових ринках. А так як машинобудування є однією з провідних галузей промисловості України, то підвищення його продукції є надзвичайно актуальною науково-технічною і народногосподарською проблемою. Продукція машинобудування займає значну частку в експортному потенціалі нашої країни. В наш час для того щоб стати більш стабільним, стійким та конкурентоспроможним підприємством необхідно дбати про свою систему управління. А важливою складовою системи управління підприємством є мотивація персоналу. Адже саме від неї залежить ефективна діяльність кожного підприємства. Основна мета процесу мотивації це запорука досягнення стратегічних і тактичних цілей, що стоять перед підприємством для забезпечення його конкурентоспроможності на ринку за допомогою трудових ресурсів. На вітчизняних підприємствах застосовують різні методи мотивації. Однак більшу перевагу надають матеріальній мотивації як основному засобу стимулюванню праці. Широко вивчаються закономірності дії мотивацій і побудови методів та механізмів реалізації мотивації щодо підвищення продуктивності трудової діяльності в працях економістів-класиків: А. Маслоу, Ф. Герцберга, Д. Мак- Грегора, А. Врума. Проблеми мотивації персоналу досліджуються багатьма вітчизняними та зарубіжними науковцями, зокрема О. І. Амошою [2], Л. В. Балобановою [4], О. В. Би кановою [5], Р. Л. Дарфтом [6 с.49], Н. Дряхловою та Є. Купріяновою [7 с.85], А. М. Колотом [8], А. Я. Линьковим [3 с. 24], Ю. В. Лисенком [9], Н. Д. Лук янченком [10], В. Г. Никифопенком [11, с. 337], М. Мексоном [13 с.485], С.Фишманом [14], С. А. Шапиром [15 с.7] та іншими. У вищезазначених працях відображені окремі аспекти мотивації праці управлінського персоналу, ефективного використання трудового потенціалу, мотивації трудової діяльності, підвищення продуктивності, результативності та ефективності праці. Однак, через складність й багатоаспектність цієї проблеми в сучасних умовах деякі питання розроблені недостатньо. Постановка завдання. Аналіз сучасних методів матеріальної та нематеріальної мотивації персоналу на підприємствах машинобудівної галузі, як важливого фактору збільшення ефективності праці. 28 Виклад основного матеріалу дослідження. Мотивація персоналу є однією з провідних функцій управління на підприємстві, оскільки досягнення ефективної праці залежить від злагодженої роботи працівників. Кожен підприємець намагається створити кращі умови ніж у конкурентів, тим самим спонукає працівників до активної трудової діяльності, підтримує інтерес до праці в цілому. В економічній науковій літературі поняття «мотивація персоналу» трактується по-різному. Наприклад М. Мексон, М. Альберт, Ф. Хедоурі визначають мотивацію як процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення цілей чи цілей організації [13 с. 485]. Колот А.М. вважає, що мотивація це сукупність внутрішніх та зовнішніх рушійних сил,які спонукають працівника до діяльності, визначають поведінку,форми діяльності, надають цій діяльності спрямованості, орієнтованої на досягнення особистих цілей і цілей підприємства [8]. Існує два типи мотивації персоналу: матеріальна і нематеріальна (рис. 1). Мотивація персоналу на підприємстві Матеріальна (прагнення достатку, певного рівня добробуту, матеріального достатку життя) Готівкова форма мотивування Безготівкова форма мотивування Мотивація персоналу на підприємстві Непряма форма мотивування Соціальні Нематеріальна (прагнення до творчості, самореалізації, розвиток трудового потенціалу) Моральні Рис. 1. Типи мотивації персоналу Джерело: власна розробка авторів Мотивацію поділяються на матеріальні і нематеріальні. Матеріальна мотивація заснована на винагороді працівника у грошовому виразі. Вона може виражатися як в готівковій та безготівковій формі. Готівкова форма мотивування це заробітна плата, премії, доплати, надбавки, оплата навчання, податкові пільги й ін. Безготівкова форма являє собою блага, надані працівникам в безготівковій формі. До них відносять по- Творчі Психологічні

29 «Кримський економiчний вiсник» слуги соціального характеру (путівки на відпочинок і лікування, періодичні безкоштовні медичні обстеження, пільгове харчування, оплата підвищення кваліфікації, додаткові послуги, які можна оцінити в грошовому виразі одержання юридичних консультацій, надання службового автомобіля для особистого використання, оплата телефону співробітникам і т.д.). Непряма матеріальна форма мотивування це насамперед, скорочений робочий день; гнучкі робочі графіки, що дозволяють працівникам використовувати вільний час для своїх потреб. Незважаючи на те, що матеріальна мотивація відіграє провідну роль в управлінні підприємством, вона має свої недоліки: по-перше, такий метод мотивації найдорожчий; по-друге, веде до короткострокового зростання продуктивності праці, адже ефект «надбавки» проходить досить швидко. Нематеріальний тип мотивації поділяється на соціальні, моральні, творчі і психологічні категорії. До соціальної категорії відносяться, мотиви, які пов'язані із самоствер-дженням (участь в управлінні виробництвом, працею і колективом; перспектива кар єрного росту й ін.). Моральні мотиви пов'язані з потребою в повазі, що виявляється в особистому чи публічному визнанні. Категорія творчих мотивів заснована на потребах у самореалізації, самовираженні і самовдосконаленні. До них відносять змістовність роботи, можливість рішення творчих задач і підвищення кваліфікації. Щодо психологічної категорії це насамперед, забезпечення нормального спілкування в колективі, сприятливого соціально-психологічного клімату, ефект успішного виконання завдання. У наш час на промислових підприємствах перевага надається матеріальній мотивації, а саме зростанню заробітної плати. Вплив високої заробітної плати на мотивацію персоналу та підвищення ефективності виробництва полягає у такому як: по-перше, вищий рівень заробітної плати порівняно з середнім рівнем, сприяє зниженню плинності кадрів, а отже, забезпечує формування стабільності трудового колективу. У разі зниження плинності персоналу роботодавець має можливість скоротити витрати на його прийом і навчання, спрямувавши вивільнені кошти на розвиток виробництва, що у свою чергу забезпечить підвищення конкурентоспроможності послуг; по-друге, проведення політики високої заробітної плати дає змогу відібрати на ринку праці найбільш підготовлених, досвідчених, ініціативних, орієнтованих на успіх працівників, продуктивність праці яких потенційно вища за середній рівень; по-третє, висока заробітна плата є чинником підвищення сумлінного, відповідального ставлення до праці (рис.2). Ці умови доцільно застосовувати в положеннях колективних договорів промислових підприємств. Слід зазначити, що на західних підприємствах застосовують дещо інші методи матеріальної мотивації персоналу, а саме матеріальні винагороди: ставка заробітної плати; додаткові виплати; участь в акціонерному капіталі; медичне обслу говування; страхування; відпочинок за містом. Сучасна практика країн з розвинутою економікою свідчить про тенден-цію до суттєвих змін в системі мотивації персоналу на підприємствах стосовно 2011 року (рис. 3). Для працівників характерні інші ціннісні заходи спонукальних мотивів до трудової діяльності, на першому плані знаходяться самореалізація та саморозвиток (нематеріальна мотивація). Матеріальна винагорода; 45% Нематеріаль ні мотиви; 55% Рис. 3. Структура найманих робітників у країн із розвинутою економікою за домінуючими мотивами трудової діяльності у 2011році [2, с. 86] Зростання конкурентоспроможності Рис. 2. Вплив високої заробітної плати на життєдіяльність підприємства в цілому та підвищення ефективності виробництва Джерело: власна розробка авторів За допомогою нематеріальної мотивації досягається зацікавленість пра-цівників у підприємстві та підвищується рівень лояльності. Тому керівникам треба приділити особливу увагу, складаючи гнучку систему пільг для працівників, а саме: визнавати цінність працівника для підприємства, надавати йому певну свободу; застосувати програми збагачення праці; застосувати гнучкий графік роботи; неповний робочий тиждень; можливість працювати як на робочому місці, так і вдома. Отже, нематеріальні мотиви направлені на підвищення соціального статусу працівника в трудовому колективі завдяки залишенню за ним займаної посади чи робочого місця, можливість оволодіти новими знаннями, вміннями та практичними навичками, планування кар єри та просування тощо. Значну роль у розвитку машинобудівної галузі України відіграє Полтавська область. У регіоні станом на 2012 рік є 65 значних підприємств; всього ж підприємств і організацій, які випускають продукцію машинобудування і металообробки, в області близько чотирьохсот. У промисловості Полтавського регіону галузь машинобудування займає провідне місце. На машинобудівний комплекс припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва України [13 с. 84]. На провідних машинобудівних підприємствах міста Кременчука використовують як матеріальну, так і нематеріальну мотивацію. Як було з ясовано вище, найголо- 29

30 #3 (10) червень 2014 вніший метод матеріальної мотивації це підвищення заробітній плати працівникам. Проаналізуємо зміну заробітної плати на деяких машинобудівних підприємствах міста за останні роки, та порівняємо їх з середньою заробітною платою на підприємствах машинобудівної галузі в загалом по аналогічним періодам у Полтавській області в цілому (табл. 1). Аналіз середньої заробітної плати за п ять останніх років засвідчив, що прослідковується тенденція до зростання заробітної плати як в місті Кременчуці так і у області в цілому. Якщо у 2011 році обсяг заробітної плати на підприємствах машинобудівної галузі у Полтавській обл. становив 3238 грн, то у 2012 році він складав 3720 грн, що на 14,9 % більше, ніж у попередньому 2011 році. У місті Кременчук у 2012 році теж відбулося підвищення середньої заробітної плати порівняно з попереднім періодом на 11,5 %. На провідних підприємствах машинобудівної галузі міста Кременчука в цілому спостерігається аналогічна ситуація, а саме: ПАТ «КВБЗ» 15,7 %, ПАТ «Кредмаш» 23,8 %, ХК «АвтоКрАЗ» 17,1 %, ВАТ «Кременчуцький колiсний завод» 4,7%. Найменший приріст заробітної плати спостерігався в ВАТ «Кременчуцький колiсний завод». Розглянемо це графічно (рис. 4). Для визначення ефективності системи матеріальної мотивації, необхідно щоб отриманий ефект від використання певного методу мотивації праці переважав витрати на його проведення Середньомісячна заробітна плата на підприємствах машинобудівної галузі Полтавської обл., грн Середньомісячна номінальна заробітна плата працівників у м. Кременчук, грн ПАТ "КВБЗ" ПАТ"Кредмаш" ХК "АвтоКрАЗ" ВАТ "Кременчуцький колiсний завод" Рис. 4. Динаміка середньомісячної заробітної плати на Кременчуць-ких машинобудівних підприємствах в порівнянні з Полтавською області Джерело: розроблено авторами за данними [1] Таблиця 1 Основні показники кількості працівників та середньомісячної заро-бітної плати на машинобудівних підприємствах м. Кременчука та Полтавської обл. Показники Середньомісячна номінальна заробітна плата на підприємствах машинобудівної галузі Полтавської обл., грн Середньомісячна номінальна заробітна плата працівників у м. Кременчук, грн Середньорічна кількість найманих робітників на підприємствах машинобудівної галузі Полтавської обл., осіб Кіл-сть штатних працівників, осіб ПАТ «КВБЗ» Середньомісячна зарплата, грн ,7 4365,5 5052,5 ФОП, тис. грн , , , , ,9 Кіл-сть штатних працівників, осіб ПАТ «Кредмаш» Середньомісячна зарплата, грн 2322, ,8 4285,6 ФОП, тис. грн 83224, , , , ,7 Кіл-сть штатних працівників, осіб ХК «АвтоКрАЗ» Середньомісячна зарплата, грн ФОП, тис. грн , , , , ,0 ВАТ «Кременчуцький колiсний завод» 30 Кіл-сть штатних працівників, осіб Середньомісячна зарплата, грн ФОП, тис. грн 81275, , , , ,4 Джерело: розроблено авторами за данними [1] Таблиця 2 Середньорічна кількість найманих працівників за деякими видами переробної промисловості Вид діяльності Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів Легка промисловість Целюлозно-паперове виробництво; видавнича діяльність Виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення Хімічна та нафтохімічна промисловість Виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції Металургійне виробництво та ви-робництво готових металевих виробів Машинобудування Інші галузі промисловості Джерело: розроблено авторами за данними [1]

31 «Кримський економiчний вiсник» Середньорічна кількість найманих робітників на підприємствах машинобудівної галузі Полтавської обл., осіб ПАТ "КВБЗ" ПАТ " Кредмаш" ХК "АвтоКрАЗ" ВАТ "Кременчуцький колісний завод" Рис. 5. Динаміка кількості найманих працівників машинобудівної галузі провідних підприємств Кременчука та Полтавської області Джерело: розроблено авторами за данними [1] Галузь машинобудування за кількістю робочих місць займає лідируючих позицію (табл.2). Розглянемо динаміку кількості найманих працівників за останні роки на провідних підприємствах міста Кременчука та Полтавської області (рис.5). На ньому просліджується зростання кількості найманих працівників як на окремих машинобудівних підприємствах міста так і області в цілому. В 2012 році на машинобудівних підприємствах Полтавської області працювало осіб, що на 1000 більше ніж у 2011році. Така ж тенденція просліджується і на усіх підприємствах машинобудівної галузі міста Кременчука. Висновки з проведеного результата дослідження. З усього вище сказаного можна зробити висновок, що паралельно з зростом заробітної плати підвищується й кількість працівників та з являється все більше і більше охочих працювати. Це все показує прямий вплив матеріальної мотивації в даній галузі. Але згідно з досвідом зарубіжних країн, треба ще враховувати, що кожний працівник індивідуальність і у нього є свої мотиви. Нові працівники, які приходять на підприємство, повинні бути впевнені у стабільній, своєчасній заробітній платі та у кар єрному рості в перспективі. На підприємствах необхідно розробити таку систему мотивації, яка б забезпечувала конкурентоспроможність підприємства за рахунок налагодження зворотного зв язку з працівниками, стимулювала моральний розвиток працівників та індивідуальних досягнень кожного з метою формування механізму цільового управління підприємством. ЛІТЕРАТУРА: 1. Статистичний щорічник Полтавської області за 2012 рік. 2. Амоша О.А. Мотивація персоналу підприємства в ринкових умовах: наочні навчально-методичні матеріали / О.І. Амоша, О.Л. Єськов, Н.Д. Дарченко; НАН України, Ін-т економіки пром.-сті. Донецьк, с. 3. Бавина П. А., Василенко Н. В.,. Линьков А. Я Мотивация персонала в современной организации: Учебное пособие / Под общ. ред. С. Ю. Трапицына. СПб.: ООО «Книжный Дом», с. 4. Балабанова Л. В., Сардак О. В. Управління персоналом. Підруч-ник. К.: Центр учбової літератури, с. 5. Биканова О.В. Мотивація праці як важливай чинник забезпечення ефективного управління персоналом підприємства [Електронний ресурс]. Режим доступу: 6. Дафт Р. Л. Менеджмент. СПб.: Питер, с. 7. Дряхлов Н., Куприянов Е. Система мотивации персонала в Западной Европе и США // Проблемы теории и практики управления С Колот А. М. Мотивація персоналу [Електронний ресурс]. Режим доступу: books/116.html 9. Лисенко Ю.В. Ефективність використання управлінського персоналу машинобудівних підприємств: автореф.дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец / Ю.В. Лисенко. Запоріжжя, с. 10. Лук янченко Н.Д., Бунтовська Л.Л. Мотивація персоналу: Навча-льний посібник. Донецьк, ДонНУ, с. 11. Никифоренко В. Г. Головні складові поведінки персоналу організації / Матеріали МНПК «Міжнародний бізнес та менеджмент: проблеми та перспективи в умовах глобалізації». Економічна думка. Тернопіль: ТНЕУ, С Маслак О., Квятковська Л., Безручко О. Проблеми ефективного управління машинобудівними підприємствами Полтавського регіону [Елект-ронний ресурс]. Режим доступу: portal/soc_gum/ecan /2011_9_1/pdf/maslak.PDF 13. Мексон М. Основы Менеджмента / М. МЕСКОН, М. Альберт, Ф. Хедоури: пер. С англ.- М.:Изд-во ДЕЛО, с. 14. Управление персоналом Сайт Сергея Фишмана [Електронний ре-сурс]. Режим доступу: hrfaq.ru/185/tipologiya-trudovoj-motivacii/ 15. Шапиро С. А., Шилаев А.В. Факторы повышения эффективности труда персонала : монография / С.А.Шапиро, А.В. Шилаев М.: ИД «АТИСО», с. 31

32 #3 (10) червень 2014 ГУДЗИК І. В. асистент кафедри грошового обігу і кредиту; ВОЛОШИН Н. Т. студентка, Буковинський державний фінансово-економічний університет МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА Анотація: Досліджено важливість фінансування аграрного сектора для розвитку економіки, а саме наскільки розвиток аграрного сектору впливає на відтворення виробничого процесу сільськогосподарських підприємств. Аннотация: Исследовано важность финансирования аграрного сектора для развития экономики, а именно насколько развитие аграрного сектору влияет на воссоздание производственного процесса сельскохозяйственных предприятий. Summary: Investigational importance of financing of agrarian sector for development of economy, namely as far as development agrarian a sector influences on the recreation of production process of agricultural enterprises. Постановка проблеми. В сучасних умовах, усвідомлення важливості аграрного сектору призвело до впровадження у різних країнах спеціалізованих систем фінансування сільського господарства, а також різноманітних міжнародних та національних інститутів фінансування аграрної сфери, діяльність яких спрямована на надання допомоги у вдосконаленні підтримки сільського господарства. Розвиток аграрного сектору в Україні завжди займав вагоме значення в розвитку економіки країни загалом. Досить велику роль у розвитку аграрної сфери займає саме фінансове забезпечення, яке сприяє відтворенню виробничого процесу сільськогосподарських підприємств. Фінансування вітчизняного аграрного сектору має велике значення в умовах світової фінансової нестабільності, це насамперед зумовлено необхідністю забезпечення населення якісними та недорогими продуктами харчування, унікальними можливостями розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні. Проте досягнення цієї мети можливо тільки при розроблені дієвих методів та інструментів фінансування сільського господарства, що дозволить ефективно функціонувати та розвиватися аграрній сфері. Постановка завдання. Метою даної статті є дослідження основних методів фінансування аграрної сфери та визначення їх особливостей. Також важливого значення набуває визначення методик фінансування сільського господарства в Україні. Виклад основного матеріалу. Підприємства аграрного сектору, так само як і інших галузей національної економіки, потребують достатнього обсягу коштів для фінансування своєї поточної господарської діяльності, впровадження новітніх технологій, страхування існуючих ризиків, розбудови торговельної та транспортної інфраструктури. З цією метою звичайно використовуються власні та залучені фінансові ресурси: кредитування, в тому числі іпотечне, ф ючерсні механізми, інструменти фондового ринку, можливості лізингових, факторингових та страхових компаній. Специфіку аграрного виробництва визначає його залежність від природно-кліматичних умов, сезонний характер, тривалий інвестиційний період та пов язані з цим ризики недоотримання прибутку на вкладений капітал. В Україні до цього додається ще нерозвиненість ринкових відносин в аграрній сфері, що знаходить свій прояв у відсутності сучасної біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, дієвих технологій хеджування аграрних ризиків, виваженої стратегії участі держави у підтримці сільськогосподарських виробників [1, c ]. Фінансові інструменти політики сталого розвитку агросфери набувають все більшої ваги як «перша лінія оборони» від зовнішніх шоків та фінансових штормів, оскільки вони можуть бути значно маневренішими і гнучкішими, ніж інші інструменти макроекономічної політики [2, с. 22]. Фінансування господарської діяльності може здійснюватися як за рахунок внутрішніх ресурсів, так і за рахунок зовнішніх. Амортизація і прибуток як основна частина внутрішніх джерел відтворення є недостатніми, тому залучення коштів інших фінансових установ, тобто зовнішнє фінансування є перспективнішим [3, c. 93]. До основних методик фінансування аграрного сектору належать: державне фінансування; кредитування; фінансування шляхом випуску та розміщення цінних паперів. Розглянемо детальніше кожну із даних методик на основі дослідження зарубіжного досвіду та можливості їх впровадження в Україні. Державне фінансування це цільове спрямування коштів державного та місцевого бюджетів на фінансування відповідної сфери чи галузі країни, яка має важливе соціально-економічне значення. Зарубіжний досвід даної методики фінансування розглянемо на прикладі Естонії. Основна частка дотацій на сільське господарство і управління земельними ресурсами фінансуються за підтримки єдиної політики в сфері сільського господарства. В рамках I ступеня єдиної політики застосовуються заходи по організації ринку і безпосередні дотації. У рамках II ступеня розвиток естонського сільського господарства та сільського життя підтримуються за допомогою різних дотацій (дотації на поліпшення конкурентоспроможнос ті сільського та лісового господарства, в тому числі на поліпшення благополуччя навколишнього середовища і тварин; дотації на впровадження таких способів виробництва в сфері сільського господарства, за допомогою яких буде досягнуто стабільний стан навколишнього середовища та землекористування; заходи спрямовані на поліпшення якості життя сільських регіонів і підвищення різноманітності економічної діяльності;заходи спрямовані на заохочення місцевої ініціативи, коли внаслідок кращого використання внутрішніх можливостей сільського регіону надаватиметься сприяння досягненню попередніх заходів) [4]. Основні засади бюджетного фінансування сільського господарства в Україні визначені в Законах Укра- 32

33 «Кримський економiчний вiсник» їни «Про державну підтримку сільського господарства України» [5], «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» [6], а також у «Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року» та «Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року» та ін. Розглянемо суму державних видатків на фінансування аграрного сектору в Україні протягом років (табл. 1). Таблиця 1 Динаміка видатків загального фонду Державного бюджету на фінансування аграрної сфери України в роках [7, с. 265] Показники Видатки Державного бюджету, млрд. грн. % до загального обсягу видатків бюджету Сума видатків Відхилення (+;-) / / ,79 360,50 363,60 +17,71 +3,1 3,1 2,4 2,3-0,7-0,1 З таблиці 1 бачимо, що абсолютна величина видатків з Державного бюджету на фінансування сільського господарства зростає протягом вказаного періоду: у 2012 році сума видатків зросла 17,71 млрд. грн. або на 5,2%, порівняно з 2011 роком, а у 2013 на 3,1 млрд. грн. або на 0,9%, порівняно з 2012 роком. Що ж до частки видатків на фінансування аграрної сфери у загальній сумі видатків Державного бюджету, то у 2011 році вона становила 3,1% і протягом досліджуваного періоду надалі зменшувалася: до 2,4% у 2012 році, та до 2,3% у Тобто проаналізувавши дану таблицю можна побачити, що з Державного бюджету виділяється досить мала частка коштів на фінансування сільського господарства країни. Кредитування це економічні відносини, які виникають з приводу отримання коштів у користування на умовах строковості, платності та поверненості. Згідно Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» одним із видів фінансової підтримка суб'єктів господарювання агропромислового комплексу є механізм здешевлення кредитів та компенсації лізингових платежів [5]. На сучасному етапі аграрної реформи в Україні за державної підтримки здійснюється формування системи кредитного забезпечення аграрного виробництва. Невід ємним складовим механізмом цієї програми підтримки аграрного виробництва є спеціальний режим кредитування, який введено в дію з 2000 року шляхом часткової компенсації з державного бюджету відсоткової ставки за кредитами банків сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими підприємствами АПК. Цей механізм спрямовано на забезпечення та стимулювання грошового кредитування та поліпшення умов надання позик аграрним виробникам [8, c. 4]. У 2013 році аграрними підприємствами регіонів України було залучено кредитних коштів на суму 5904,9 млн. грн., з них найбільша частка в загальному обсязі припадає на аграрні підприємства Черкаської області 14,0% до загального обсягу залучених коштів, Полтавської 12,3%, Донецької 10,4%, Миколаївської 8,5%, Одеської 6,6%, Запорізької 6,5%, Вінницької 6,0%, Харківської 5,8% [11]. 5,8% 14,0% 29,9% Черкаська область 6,0% 6,5% 6,6% 8,5% 12,3% 10,4% Полтавська область Донецька область Миколаївська область Одеська область Запорізька область Вінницька область Харківська область Інші області Рис. Частка отриманих кредитів в загальному обсязі окремими областями України у 2013 році Банківський сектор України залишається відносно невеликим і, на цей момент, не відіграє суттєвої ролі в економічному розвитку. Сукупні показники української банківської системи станом на р. свідчать про значний відсоток активів та кредитів в загальній сукупності ВВП: активи/ввп %, капітал/ввп 6,5 7,5 %, кредити, надані суб єктам господарювання/ввп % [9, с. 86]. Що ж до 2013 року, то обсяг кредитів, наданих банківським сектором підприємствам сільського господарства, мисливства й лісового господарства, збільшився порівняно з жовтнем 2012 року на 6,2%, а з груднем 2012 року на 10,1%. Загальний обсяг наданих кредитів у сільське господарство, полювання й лісове господарство на кінець жовтня 2013 р. склав 40,2 млрд. грн. [11]. Разом з тим для українських аграрних підприємств банківське кредитування є досить складною та витратною процедурою. Переважна частина підприємницьких структур, що працює в аграрному секторі економіки, на сьогодні не мають доступу до банківських кредитів. Це пояснюється як високими процентними ставками, так і низькою кредитоспроможністю виробників сільськогосподарської продукції. Якщо порівняти кредитування України із досвідом кредитування у Франції, то у 2011 р. кредит на капіталовкладення у Франції перевищив 68% загального обсягу пільгових позик і забезпечив майже третину всієї потреби в інвестиційних кредитах сільського господарства. Ці позики характеризуються відносно низькими процентними ставками порівняно з іншими видами. Вищу ставку має пільговий земельний кредит. Для отримання пільгових кредитів необхідно, щоб фермерство було основним заняттям претендента, 50 % робочого часу фермер повинен витрачати на ведення сільського господарства, а дохід від сільськогосподарської діяльності не може бути менше половини загального доходу ферми. Обов язковими також є професійна підготовка фермера і регулярне ведення типової бухгалтерської звітності [10, c. 48]. В Україні на даний момент відсутні такі програми кредитування для фермерів, що обтяжує отримання кредитів для розвитку та ведення сільського господарства. Домінуючою формою фінансування агарного сектору в зарубіжних країнах є кредитування сільськогосподарських підприємств під заставу землі (земельноіпотечне кредитування)з подальшим рефінансуванням відповідних кредитних вимог [1, c.28]. В Україні даних систем земельно-іпотечного кредитування ще немає, але законодавчі основи для його розвитку вже встановлені в Законі України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», де одним із основних шляхів розвитку земельних відносин є створення системи земельного іпотечного кредитування [6]. Для цього необхідне функціонування повноцінного ринку землі, розробка та напрацювання досвіду застосування відповідних іпотечних механізмів. 33

34 #3 (10) червень 2014 За відсутності земельної іпотеки в якості кредитної застави можуть використовуватися складські свідоцтва та інші товаророзпорядчі документи на сільськогосподарську продукцію. За допомогою складських свідоцтв можливо забезпечити доступ виробників сільськогосподарської продукції до короткострокових банківських кредитів та мінімізувати ризики учасників аграрного ринку. Система складських свідоцтв успішно діє не один десяток років в США, Аргентині, Індонезії. Вони використовуються також в Туреччині, Кенії, Польщі, Казахстані, Росії, Словенії, та інших країнах світу. Ще одним сучасним інструментом фінансування виробників сільськогосподарської продукції є аграрні розписки. Передбачається, що за допомогою розписок виробники аграрної продукції, насамперед дрібні та середні, зможуть за спрощеною процедурою отримувати кредити для фінансування своєї поточної діяльності під заставу майбутнього врожаю. Аграрні розписки являють собою безумовне зобов язання здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити певну грошову суму, на умовах, що зазначені у цьому документі [1, c. 29]. Фінансування шляхом випуску та розміщення цінних паперів. Під залученням коштів з фондового ринку перш за все розуміють випуск та розміщення акцій. Проте в Україні цей інструмент не набув достатнього поширення, що зумовлюється пануючою організаційно-правовою формою бізнесу, яка домінує в аграрній сфері та нерозвиненістю фондового ринку. Іншим інструментом залучення довгострокових фінансових ресурсів є корпоративні облігації. Пік випуску облігацій для боргового фінансування в Україні припав на роки. За цей період було здійснено близько 900 випусків облігацій, за допомогою яких отримано фінансування на суму, що перевищує 80 млрд. гривень, в тому числі і для аграрного сектору. Однак за даними рейтингового агентства «Кредит-Рейтинг», понад 100 емітентів допустили 139 дефолтів на загальну суму 7,4 млрд. грн. Тобто майже кожен шостий емітент не зміг або не захотів виконати боргові зобов язання за своїми облігаціями. Така ситуація значною мірою пов язана з тим, що вітчизняні корпоративні облігації не мають належного забезпечення. Стосовно облігацій, що випускаються підприємствами аграрного сектора, це пояснюється неможливістю використання землі у якості такого забезпечення. Певним способом вирішення проблеми підвищення надійності та інвестиційної привабливості даного фінансового інструменту міг би стати випуск конвертованих облігацій [1, c. 30]. Висновки. Отже, методики фінансування аграрного сектору загалом об єднані в три групи: державне фінансування, приватне кредитування, емісія цінних паперів. Державне фінансування представлене в основну виділенням коштів із Державного бюджету (субсидії, дотації) на певні конкретно визначені цілі та заходи. Кредитування включає в себе як державне кредитування (у вигляді надання гарантії, фінансування повернення частини позикових коштів), так і приватне кредитування, яке включає в себе банківське кредитування, лізинг тощо. Що ж до фінансування у вигляді емісії цінними паперами, то воно являє собою випуск акції, облігацій, аграрних розписок та іпотечне кредитування. Найдоречнішими та найпоширенішими методами, які використовуються в сільському господарстві є державні дотації, субсидії, банківське кредитування, складські свідоцтва, випуск корпоративних облігацій. Найбільш поширеним методом фінансування залишається державне фінансування, від якого в основному і залежить весь сільськогосподарський комплекс країни. Державна підтримка розвитку аграрної економіки повинна здійснюватись з метою сприяння забезпечення доступу аграрних товаровиробників до інвестиційних ресурсів для формування продовольчої безпеки країни в довгостроковій перспективі та підвищення життєвого рівня громадян. Для ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні та підвищення його конкурентноздатності перш за все необхідно впорядкувати процес державного фінансування сільського господарства, забезпечити його значне зростання та ефективність використання, що відповідає як принципам ринкової економіки, так і підходам до державного стимулювання сільськогосподарського виробництва в інших країнах. Впорядкування потребує механізм прямої державної підтримки сільського господарства. ЛІТЕРАТУРА: 1. Лупенко Ю. Сучасні інструменти для фінансуванняаграрного сектору економіки / Ю. Лупенко, В. Фещенко // ФінансовийринокУкраїни С Ботвіна Н.О. ІнструментарійфінансовогозабезпеченнясталогорозвиткуаграрноїсфериекономікиУкраїни / Н.О. Ботвіна // Культура народовпричерноморья С Майовець Г. Особливості фінансового забезпечення фермерських господарств в умовах кризи / Г. Майовець // Формування ринкової економіки в Україні Вип. 19. С Жиденко Н.А. Політика фінансування аграрного сектору Європейського Союзу / Н.А. Жиденко // Державне управління: удосконалення і розвиток [Електронний ресурс]: Режим доступу 5. Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від із змінами та доповненнями станом на Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року: Закон України від із змінами та доповненнями від Танклевська Н. Стан та перспективи розвитку державного фінансування сільськогосподарських підприємств України / Н. Танклевська, О. Супрун // Соціально(економічні проблеми і держава Вип. 1(8). С Вдовенко Л.О. Стан банківського кредитування аграрних підприємств / Л.О. Вдовенко // Збірник наукових праць ВНАУ (69). Том 2. С Гмиря В.П. Кредитний механізм фінансової підтримки аграрного виробництва України / В.П. Гмиря // Актуальні проблеми грошово-кредитної політики (10). С Тивончук С.В., Тивончук Я.О. Особливості фінансового забезпечення сільського господарства у Франції і Україні / С.В. Тивончук, Я.О. Тивончук // Вісник Сумського національного університету. Серія «Фінанси і кредит» С Державний комітет статистики України / Офіційний сайт // [Електронний ресурс]: Режим доступу http// 34

35 ГУТАФЕЛЬ В. В. асистент кафедри економіки підприємства, Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету «Кримський економiчний вiсник» ДЕТЕРМІНАНТИ РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ Анотація: У даній статті розглянуто та обґрунтовано основні фактори, що впливають та визначають подальший розвиток фондового ринку України у економічній системі країни. Проведено групування факторів впливу та їх деталізація. Відображено детермінанти розвитку фондового ринку. Аннотация: В данной статье рассмотрены и обоснованы основные факторы, влияющие и определяющие дальнейшее развитие фондового рынка Украины в экономической системе страны. Проведена группировка факторов влияния и их детализация. Отражены детерминанты развития фондового рынка. Summary: This article reviews and proved the main factors that influence and determine the further development of the stock market in Ukraine economic system. A grouping of influence factors and their details. Displaying determinants of stock market development. Постановка проблеми. При реалізації фондовим ринком України головних завдань і визначення пріоритетних напрямів, щодо залучення інвестиційних ресурсів у реальний сектор економіки та забезпечення сталого економічного розвитку країни, обов язковим є дослідження основних факторів, що визначають сьогоднішній стан фондового ринку та впливають на його подальший розвиток. Відповідно, актуальним питанням при дослідженні вітчизняного фондового ринку, визначенні подальшого його розвитку, місця і ролі ринку у економічній системі країни є обґрунтування основних факторів впливу. Вагомий внесок у дослідження теоретичних та практичних аспектів функціонування фондових ринку, та його вплив на економічну систему країни здійснили такі вчені: В. Базилевич, Т. Берднікова, Н. Берзон, В. Галанов, Ю. Кравченко, Р. Левіні, Г. Марковіц, М. Міллер, Я. Міркін, О. Мозговий, С. Мошенскій, Е. Найман, У. О`Нил, Б. Рубцов, О. Сохацька, М. Столбов, Д. Тобін, Р. Тьюлз, У Шарп, М. Шоулз. Але, у свою чергу недостатніми залишаються питання стосовно обґрунтування факторів, що впливають на фондові ринки та здійснення їх групування. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в обґрунтуванні основних детермінант (факторів), що впливають на стан фондового ринку України та визначають подальший його розвиток. Виклад основного матеріалу дослідження. Враховуючи величезну кількість факторів, які впливають на фондовий ринок України та відмінності у якості та силі впливу, важливо провести їх групування за основними ознаками. Так, необхідно виділяти фактори, що множино, через взаємопов язані елементи системи впливають на середовище фондового ринку України. Важливо визначити фактори які безпосередньо взаємодіють та прямо впливають на функціонування та розвиток фондового ринку України. Варто також розглянути фактори, які прямо не впливають на процес функціонування фондового ринку України, але опосередковано визначають напрями подальшого розвитку ринку. Відповідно до перерахованих ознак необхідно провести групування факторів, що впливають на функціонування та визначатимуть подальші напрями розвитку фондового ринку України на системні фактори, внутрішньоринкові фактори та фактори опосередкованого впливу. Загальну сукупність даних факторів враховуючи групові ознаки, необхідно розглядати як Проблеми розвитку ФРУ детермінанти розвитку фондового ринку України. Отже, детермінанти (від лат. determinare «визначати») розвитку фондового ринку України це загальна сукупність згрупованих факторів, що системно, прямо та опосередковано впливають на процес функціонування та визначають подальші напрями розвитку фондового ринку України. Для детального дослідження важливим є графічне зображення детермінант розвитку фондового ринку України (рис. 1). 1. Системні фактори. Системні фактори це сукупність внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на функціонування та розвиток фондового ринку України. Тобто загальна характеристика розвитку фондового ринку України є функцією від системних факторів. Частина даних факторів є зовнішніми, тобто зовні впливають через світові тенденції світового фондового ринку на вітчизняний фондовий ринок, частина внутрішніми, що впливають на ринок через економічну та соціальну структуру країни. Відповідно до системних факторів необхідно віднести: 1.1. Макроекономічні або фундаментальні фактори. Макроекономічні фактори характеризують вплив на Системні фактори впливу Макроекономічні (фундаментальні) фактори 1 група 2 група 3 група Стан ФРУ Внутрішньоринкові фактори Регулювання ФРУ Суб єкти ФРУ Електроні торговельні системи Ступень розвитку ФРУ Модель розвитку ФРУ Тенденції світових фондових ринків Історичні тенденції Загальноринкові тенденції Структурні тенденції Подальший розвиток ФРУ Фактори опосередкованого впливу Фінансова політика держави Технологічний розвиток Політична ситуація Структура власності в Україні Пріоритетні напрями розвитку ФРУ Рис. 1. Детермінанти розвитку фондового ринку України* *побудовано автором 35

36 #3 (10) червень фондовий ринок України загального стану економіки країни, темпів її росту та прогнозу їх зміни у найближчі роки. Основним джерелом капіталу, що інвестується у ціні папери є валовий внутрішній продукт країни, при чому на фондовому ринку він не створюється, а тільки розподіляється та перерозподіляється. Відповідно при зростанні темпів ВВП країни можливо стверджувати про збільшення інвестицій на фондовому ринку. Підвищення темпів росту ВВП країни, позитивно впливає на функціонування вітчизняного фондового ринку та стимулює подальший розвиток ринку. Всю сукупність макроекономічних (фундаментальних) факторів необхідно класифікувати на три групи в залежності від їх вагомості впливу на фондовий ринок України. До першої групи відносяться макроекономічні фактори з досить високим ступенем впливу на вітчизняний фондовий ринок. Їх вплив на фондовий ринок носить об єктивний характер та не залежить від суб єктивних Макроекономічні фактори впливу на фондовий ринок України* Група Макроекономічний фактор Характеристика впливу макроекономічного фактору І ІІ ІІІ 1.1. Темпи росту ВВП України 1.2. Офіційна облікова ставка НБУ 1.3.Дефіцит торговельного балансу 1.4.Дефіцит платіжного балансу 1.5. Індекс інфляції в Україні 1.6. Рівень безробіття в Україні 1.7. Грошова маса, агрегат М Реальний курс національної валюти 1.9. Розмір прямих та портфельних іноземних інвестицій Таблиця 1 Підвищення темпів росту ВВП країни, позитивно впливає на функціонування вітчизняного фондового ринку та стимулює подальший розвиток ринку При зростанні облікової ставки НБУ, індекси на фондовому ринку України як правило знижуються. Низька облікова ставка призводить до здешевлення національної валюти, збільшенню активності на вітчизняному фондовому ринку, відповідно підвищуються основні показники стану та розвитку ринку Збільшення дефіциту торговельного балансу країни негативно впливає на процес функціонування фондового ринку України, відбувається зменшення основних показників стану та фондових індексів країни При збільшенні дефіциту платіжного балансу показники стану та індекси фондового ринку України знижуються Внаслідок зростання індексу інфляції зростає рівень фінансових ризиків, що негативно впливає на стан та розвиток фондового ринку України Зростання рівня безробіття в країні призводить до зменшення заощаджень населення, що безперечно є негативним моментом у процесі функціонування фондового ринку України, адже призводить до зменшення частки заощаджень населення у цінні папери і супроводжується зменшенням капіталізації вітчизняного фондового ринку Зростання грошової маси, як правило супроводжується зниженням показників стану фондового ринку України При підвищенні реального курсу національної валюти, показники стану фондового ринку України як правило знижуються Збільшення іноземних інвестиції, що потрапляють на фондовий ринок України безперечно позитивно впливають на функціонування ринку, адже призводять до підвищення показників стану та розвитку вітчизняного фондового ринку Рівень оподаткування Зростання податкового тягаря, збільшення частки грошових ресурсів, що використовуються державою, призводить до зменшення вільних грошових коштів, які є у розпорядженні недержавних компаній і населення, що, у свою чергу, негативно впливає на функціонування вітчизняного фондового ринку Розмір доходів населення України 2.1.Розмір роздрібних продажів 2.2.Обсяг промислових заказів 2.3.Індекс цін промислового виробництва 2.4.Рівень продуктивності праці 3.1.Обсяг виробничих запасів 3.2. Форвардні курси національної валюти 3.3.Обсяг промислового та житлового будівництва 3.4.Рівень депозитних ставок 3.5.Курси державних облігацій *Побудовано автором на основі джерел: [1, 2, 3, 4, 5, 6] Збільшення доходів населення України може сприяти підвищенню частки заощаджень населення у цінні папери, що позитивно впливає на процес функціонування вітчизняного фондового ринку При зростанні розмірів продажів у країні, показники стану та розвитку фондового ринку України як правило підвищуються Збільшення обсягу промислових заказів, як правило супроводжується підвищенням показників стану вітчизняного фондового ринку Зростання індексу цін промислового виробництва може призвести до зниження фондових індексів та як наслідок негативно вплинути на процес функціонування фондового ринку України Зростання рівня продуктивності праці в економіці країни підвищує доходи населення та може позитивно вплинути на процес функціонування фондового ринку України Збільшення обсягу виробничих запасів може призвести до незначного зниження фондових індексів, що у свою чергу може негативно вплинути на процес функціонування фондового ринку України Підвищення форвардних курсів національної валюти може призвести до незначного підвищення основних фондових індексів України Збільшення обсягу промислового та житлового будівництва може призвести до підвищення фондових індексів, та в цілому позитивно вплине на процес функціонування фондового ринку України Зростання рівня депозитних ставок, призведе до зменшення зацікавленості населення у інструментах фондового ринку і може призвести до незначного зниження показників стану фондового ринку України Підвищення курсів державних облігацій може призвести до загального підвищення капіталізації та обсягів торгів на фондовому ринку України

37 «Кримський економiчний вiсник» оцінок експертів. До другої групи слід віднести макроекономічні фактори з меншим ступенем впливу. До третьої групи відносять макроекономічні фактори, що мають не значний вплив на фондовий ринок України. Відповідно загальну сукупність макроекономічних (фундаментальних) факторів, за ступенем їх впливу на фондовий ринок України можливо узагальнити сформувавши таблицю Тенденції світових фондових ринків. В умовах глобалізації, на фондовий ринок України впливають та визначають напрям подальшого розвитку тенденції світових фондових ринків. Загальні тенденції розвитку фондових риків світу як фактори впливу на фондовий ринок України, необхідно групувати за трьома основними ознаками: відповідно до історично сформованих напрямів розвитку, що не залежать від короткострокових змін, але приймають різні зовнішні форми, адекватні конкретним історичним умовам; відповідно до напрямів розвитку фондових ринків у цілому, що сформувалися на сучасному етапі; відповідно до напрямів розвитку, що відносяться до окремих частин фондових ринків. Згідно визначених ознак, тенденції розвитку фондових ринків країн світу важливо систематизувати за трьома основними групами: 1. Історичні (закономірні) тенденції розвитку фондових ринків. 2. Загальноринкові тенденції розвитку фондових ринків. 3. Структурні тенденції розвитку фондових ринків. Історичні або закономірні тенденції розвитку фондових ринків необхідно визначати, як тенденції, що діють протягом тривалого історичного періоду часу та набувають характеру економічних законів, адже їх сутність має довгостроковий характер. Історичні тенденції вже існують протягом довгострокового періоду часу і показують у якому напрямку змінюються короткострокові тенденції. Під загальноринковими тенденціями розвитку фондових ринків слід розуміти короткострокові тенденції розвитку, що визначають напрями розвитку саме фондових ринків у цілому за останнє десятиліття розвитку. Тобто це тенденції, що сформовані всередині самого фондового ринку. У свою чергу, структурні тенденції розвитку фондових ринків відносяться до певних частин функціонування фондових ринків. Окремі структурні частини (сегменти) фондових ринків розвиваються нерівномірно і в деякій мірі відокремлено один від одного. Структурні тенденції є найбільш практичними та короткостроковими тенденціями розвитку сучасних фондових ринків. Необхідно зазначити, що між історичними, загальноринковими та структурними тенденціями розвитку фондових ринків присутній тісний взаємозв язок. Короткострокові тенденції розвитку фондових ринків (загальноринкові та структурні) впливають на формування напряму розвитку історичних тенденцій. У свою чергу, саме історичні тенденції визначають загальний вектор направленості короткострокових тенденцій розвитку фондових ринків. Історія розвитку фондових ринків світу складає вже декілька століть. За цей час на ньому чітко проявилися наступні закономірності розвитку: циклічність розвитку фондових ринків, тенденція до постійного зростання розмірів фондового ринку, системний характер кризових явищ на фондових ринках, заміна матеріального капіталу, капіталом у формі цінних паперів. 2. Внутрішньоринкові фактори. Внутрішньоринокві фактори це ряд факторів які впливають на процес функціонування та безпосередньо взаємодіють з фондовим ринком України. Обґрунтовано основні внутрішньоринкові фактори Механізм регулювання фондового ринку України. В умовах становлення фондового ринку України, його не розвиненості та постійного виникнення кризових явищ, об єктивним вагомим фактором, що впливає та визначає розвиток ринку є його регулювання з боку держави та інших суб єктів ринку. Вплив механізму регулювання на фондовий ринок України полягає саме у збалансуванні, тобто виборі оптимальних форм та методів регулювання ринку у конкретний історичний проміжок часу, що забезпечать розвиток фондового ринку в рамках економічних інтересів країни Суб єкти фондового ринку України. Безпосередній вплив на процес функціонування фондового ринку здійснюють саме суб єкти ринку. До основних суб єктів фондового ринку України слід віднести: організатори біржових торгів (фондові біржі); інвестори (інституційні, приватні, зарубіжні); емітенти (держава, підприємства, організації); спекулянти та інтернет-трейдери; інфраструктурні інституції фондового ринку України (депозитарії, реєстратори, зберігачі) Електронні торговельні системи. Розвиток та широке використання електронних торговельних систем в цілому підвищує ліквідність фондового ринку України, шляхом залучення нових приватних інвесторів та спрощення їх доступу до вітчизняного ринку. Відповідно електронні торговельні системи виступають одним с основних факторів, що визначають подальший розвиток фондового ринку України Ступень розвитку фондового ринку України. Поточний стан вітчизняного фондового ринку та визнання його міжнародними агентствами, як «граничного» фондового ринку негативно впливає на імідж ринку, шляхом значного зменшення кількості потенційних іноземних інвесторів. Відповідно, нерозвиненість та ненадійність вітчизняного фондового ринку виступає основним негативним фактором, що визначає подальший розвиток ринку. 3. Фактори опосередкованого впливу. Фактори опосередкованого впливу це ряд факторів, що опосередковано, не прямо впливають на процес функціонування фондового ринку України та визначають напрями його розвитку Фінансова політика держави (бюджетна, податкова, грошово-кредитна, митна, боргова та інвестиційна політика). Завданням економічної політики держави є забезпечення економічного зростання в країні через механізм фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, заощадження та інвестиції. Відповідно фінансова політика, через свої складові опосередковано впливає на процес функціонування фондового ринку України Технологічний розвиток країни. Поява та широке використання телекомунікаційних мереж та Інтернету спрощує та забезпечує швидкий та надійний доступ, обробку та зберігання фондової інформації, а отже опосередковано впливає на фондовий ринок України Політична ситуація в Україні. Політична ситуація в Україні опосередковано впливає на функціонування вітчизняного фондового ринку, шляхом створення оптимістичних або песимістичних настроїв серед вітчизняних та зарубіжних інвесторів Структура власності в Україні. Важливим фактором, що опосередковано впливає на процес функціонування вітчизняного фондового ринку є зміна частки акціонерних товариств в Україні. Зміна їх частки призводить до зміни кількості емітентів цінних паперів на фондовому рикну України. Висновки з проведеного дослідження. Отже, розглянуті детермінанти, обґрунтування їх впливу на фондовий ринок України та врахування наслідків, є важливим та необхідним аспектом, при визначенні подальшого розвитку вітчизняного фондового ринку як надійного механізму розподілу валового внутрішнього продукту країни. 37

38 #3 (10) червень 2014 ЛІТЕРАТУРА: 1. Едронова В.Н. Рынок ценных бумаг : учебное пособие / В. Н. Едронова, Т. Н. Новожилова. М. : Магистр, с. 2. Кравченко Ю.Я. Фондовый рынок : учебное пособие для студентов экономических вузов / Ю.Я. Кравченко. К. : Дакор, КНТ, с. 3. Найман Э. Малая энциклопедия трейдера / Э. Найман. М. : Альпина Бизнес Букс, с. 4. Столбов М. И. Финансовый рынок и экономический рост: контуры проблемы : монография / М. И. Столбов. М. : Научная книга, с. 5. Levine R. Stock Markets, Banks, and Economic Growth / R. Levine, S.Zervos // American Economic Review Vol. 88(3). P Lipsky J. Finance and Economic Growth / Remarks at the Bank of Mexico Conference, «Challenges and Strategies for Promoting Economic Growth» Mexico City, Mexico, October 19, 2009 [Electronic Resource]. Mode of access : URL : СЕМЕНОВА Т. В. кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки промисловості; ДОБРОДНЯК Е. Е. студент, Національна металургійна академія України ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ПІДХОДІВ ДО АМОРТИЗАЦІЇ НА ЕКОНОМІЧНУ ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ Анотація: Визначено вплив методу амортизації на економічну ефективність інвестиційного проекту та надані рекомендації з питання врахування амортизаційних відрахувань при її визначенні. Аннотация: Определено влияние метода амортизации на экономическую эффективность инвестиционного проекта и даны рекомендации по вопросу учёта амортизационных отчислений при её определении. Summary: The influence of the method of depreciation on the economic efficiency of the investment project and recommendations regarding consideration of depreciation in its definition. Постановка проблеми. Одним з найважливіших факторів економічного зростання є інвестиції. В умовах ринкової економіки вирішальною умовою стійкої життєздатності і розвитку підприємств є ефективність вкладення капіталу в інвестиційні проекти. Поняття економічної ефективності інвестиційного проекту уособлює результативність економічної діяльності системи, реалізації економічних програм та заходів, що характеризуються відношенням отриманого економічного ефекту (результату) до витрат ресурсів, які обумовили отримання цього результату. З метою прийняття рішення про доцільність проекту проводиться оцінка його ефективності. В розрахунках ефективності особливої уваги заслуговує місце амортизації. Тому необхідно дослідити як впливає метод нарахування амортизації на кінцеве значення ефективності проекту. На сьогоднішній день представлено багато теоретичних розробок з приводу методів і критеріїв оцінки економічної ефективності інвестицій, зокрема роботи В. Беренса, Л. Дж. Гітмана, М. Д. Джонка, У. Шарпа та багатьох інших. Велику кількість досліджень опубліковано на тему аспектів інвестиційної діяльності та аналізу ефективності інвестиційних проектів, серед яких праці В.І. Аніна, І.А. Бланка, Д.С. Львова. Суть амортизації, її роль в інвестиційних процесах розглядається в багатьох публікаціях. Проте аналіз останніх досліджень та публікацій показав, що єдиної думки з цього приводу немає. Серед вчених-економістів існують дві принципово різні точки зору на необхідність врахування амортизаційних відрахувань на стадії відбору проектних рішень з використання методів оцінки ефективності: враховувати або не враховувати. При цьому прихильники другої точки зору вважають, що амортизація не є джерелом інвестицій [1, с. 26]. Постановка завдання. Ціллю статті є виявлення впливу підходу до нарахування амортизації на економічну ефективність інвестиційного проекту та розробка рекомендацій щодо врахування амортизаційних відрахувань при її визначенні. Виклад основного матеріалу дослідження. Підхід, що включає в себе амортизацію, ґрунтується на прогнозуванні грошових потоків. При цьому можуть застосовуватись наступні методи: метод розрахунку чистого наведеного ефекту; метод визначення строку окупності інвестицій; метод визначення внутрішньої норми прибутковості (рентабельності) інвестиційного проекту; метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій [2, с. 81; 3]. Метод розрахунку чистого наведеного ефекту є одним з основних методів оцінки інвестиційних проектів. Суть методу зводиться до розрахунку чистої поточної вартості NPV (net present value) або поточної вартості грошових припливів за винятком поточної вартості грошових відтоків. Для розрахунку NPV використовується формула: де СFk грошовий потік у році k; N загальна кількість років, в які будуть надходити чисті грошові потоки; k порядковий номер року чистого грошового потоку; r дисконтна ставка; M загальна кількість років, в які будуть здійснюватись інвестиції; (1) 38

39 «Кримський економiчний вiсник» j порядковий номер року інвестицій; Ij інвестиції в році j. Необхідно враховувати, що показник NPV адитивний у тимчасовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумувати. Ця важлива властивість дозволяє виділити критерій NPV з усіх інших і використовувати його в оцінці інвестиційного портфеля підприємства. Проте є деякі обмеження щодо застосування цього методу, що полягають у тому, що коректні результати ефективності проекту отримуються при умові достовірної оцінки вартості капіталу, та в тому, що оцінка ефективності капіталовкладень в повній мірі не є можливою, оскільки за даного методу інвестиційні проекти, які мають довший термін експлуатації або більший масштаб, як правило, характеризуються вищим значенням чистої теперішньої вартості, проте не обов'язково мають забезпечувати більшу віддачу на одиницю капіталовкладень. Метод визначення строку окупності проекту, заснований на процесі дисконтування грошових потоків. При використанні цього методу строк окупності проекту це тривалість періоду, протягом якого сума дисконтних чистих доходів дорівнює сумі інвестицій. Основний недолік методу визначення дисконтованого строку окупності полягає в тому, що він не враховує весь період реалізації проекту, отже не відображає прибутковості проекту за межами періоду DPB. У зв'язку з цим даний показник не може використовуватися в якості основного при оцінці інвестиційних проектів, а слугує як обмеження при ухваленні рішення про вибір. Внутрішня норма прибутковості (IRR) характеризує максимально припустимий відносний рівень витрат, які можуть бути зроблені при реалізації проекту. Використання даного методу на практиці зводиться до послідовної ітерації, за допомогою якої знаходиться множник, що дисконтує, що забезпечує рівність NPV = 0: Слід зауважити, що обчислення внутрішньої ставки доходності за даним методом дає погрішність, яка є тим більш суттєвою, чим більше відрізняються значення ставки дисконту, які забезпечують додатну та від'ємну чисту теперішню вартість, від дійсної величини внутрішньої ставки доходу. Наявність такої погрішності зумовлена тим, що залежність між чистою теперішньою вартістю і ставкою дисконту не носить лінійного характеру. Метод розрахунку індексу рентабельності інвестицій (PI) є продовженням методу розрахунку чистого наведеного ефекту. При цьому відмінність методів полягає в тому, що показник PI відносна величина. Індекс рентабельності інвестицій розраховується за формулою: (2) (3) (4) Отже, збільшення суми дисконтованих грошових потоків, що розраховуються як добуток чистих грошових потоків і коефіцієнтів дисконтування, значення яких з плином років проекту зменшуються, веде до зростання ефективності проекту. Основними джерелами формування грошових потоків від інвестиційного проекту виступають прирости чистого прибутку та прирости амортизації. Чим вони більші, тим більші грошові потоки і тим вища ефективність проекту. Дослідження показало, що при прямолінійному методі амортизації приріст чистого прибутку не відбуватиметься, крім першого року проекту, оскільки амортизаційні відрахування щороку однакові і собівартість на протязі років не зменшуватиметься так, як амортизаційні відрахування є однією зі статей собівартості. При методі зменшення залишкової вартості у першому році проекту приріст прибутку буде таким як і при прямолінійному методі за рахунок того, що при визначенні амортизаційних відрахувань у першому році залишкова вартість об єкту амортизації приймається рівною первісній. З роками проекту амортизаційні відрахування поступово зменшуються, тому прирости чистого прибутку зменшуватимуться. При застосуванні методу прискореного зменшення залишкової вартості амортизаційні відрахування зменшуються швидшими темпами, ніж при методі зменшення залишкової вартості, що призводить до більших приростів чистого прибутку. Оскільки прирости амортизації теж більші, чисті грошові потоки мають більші значення, ніж при попередніх методах. Так як кумулятивний метод передбачає поступове зменшення амортизаційних відрахувань, прирости чистого прибутку і прирости амортизації спочатку будуть більшими, ніж при методі прискореного зменшення залишкової вартості, а потім менші, але водночас більші, ніж при методі зменшення залишкової вартості, що обумовлено особливостями розрахунку норми амортизації для даного методу. Оскільки при виробничому методі амортизаційні відрахування залежать від фактичного обсягу виробленої продукції, при співпадінні фактичного виробництва з плановим щороку амортизація буде однаковою. З перелічених методів найбільші прирости амортизації та прибутку забезпечує метод прискореного зменшення залишкової вартості. Отже, за даного методу показник ефективності інвестиційного проекту сягає найбільшого значення в порівнянні з результатами при застосуванні інших методів. Підхід до визначення економічної ефективності інвестиційного проекту, що базується безпосередньо на приростах чистого прибутку, отриманих від капіталовкладень, передбачає декілька послідовних етапів розрахунків [4, с. 41]. На першому етапі виконується приведення необхідних інвестицій з урахуванням їх нарощення і дисконтування до року, що передує введенню об єкта в експлуатацію, і визначення їх суми: де m кількість років інвестування до введення об єкта в експлуатацію; n кількість років інвестування після введення об єкта в експлуатацію; Кt інвестиції кожного t-го року інвестування; r відсоткова ставка (ставка дисконту). Другий етап це прогнозування річних приростів чистого прибутку та їх дисконтування за таку кількість років, щоб отримана сума досягла або перевищила приведені інвестиції. Третій етап включає в себе визначення середньозваженого дисконтованого приросту чистого прибутку ( ) шляхом ділення суми дисконтованих приростів чистого прибутку кількість років експлуатації об єкта до повної окупності інвестицій: де і = 1, 2 Т; Т кількість років експлуатації об єкта до повної окупності інвестицій; ЧПі приріст чистого прибутку в і-му році. (5) (6) 39

40 #3 (10) червень 2014 На четвертому етапі розраховується дисконтований коефіцієнт ефективності (Е) і дисконтований строк окупності (Т) інвестицій: (7) (8) Найбільшу суму приростів чистого прибутку маємо при кумулятивному методі. Але оскільки ці прирости дисконтуються, а в першому році найбільший приріст чистого прибутку при прямолінійному, виробничому методах і методі зменшення залишкової вартості, сума дисконтованих приростів чистого прибутку саме за цих методів і є найбільшою, результатом чого є і більше значення ефективності проекту. Висновки та рекомендації. Якщо підприємство розглядає амортизацію як джерело інвестиційних ресурсів, то при визначенні економічної ефективності інвестиційного проекту доцільно використовувати підхід, заснований на дисконтованих грошових потоках, застосовуючи при цьому метод прискореного зменшення залишкової вартості, оскільки він надає змогу протягом перших років отримати значну суму коштів. В іншому випадку підприємству варто спиратись на підхід, що базується саме на дисконтованих приростах чистого прибутку, враховуючи при цьому, що при прямолінійному, виробничому методах і методі зменшення залишкової вартості їхня сума є найбільшою за рахунок меншого значення собівартості, в результаті чого досягається найвища ефективність проекту. ЛІТЕРАТУРА: 1. Орлов П.А. Порівняльна оцінка ефективності капітальних вкладень // Економіка України С Удалих О.О. Управління інвестиційною діяльністю промислового підприємства: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, С Поліщук Є.А. Методи оцінювання ефективності інвестиційних проектів. Лекція. 4. Бень Т.Г. Методи визначення економічної ефективності інвестицій: порівняльний аналіз // Економіка України С ДОВБЕНКО В. І. кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки підприємства та інвестицій, Національний університет «Львівська політехніка» АЛЬТЕРНАТИВНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ Анотація: Розглянуто проблеми інноваційного розвитку вітчизняних підприємств і проаналізовано альтернативні шляхи та підходи до розв язання завдань формування їх конкурентоспроможного потенціалу. Аннотация: Рассмотрено проблемы инновационного развития отечественных предприятий и проанализировано альтернативные пути и подходы к решению заданий формирования их конкурентоспособного потенциала. Summary: The problems of innovative development of domestic enterprises are discussed and alternative ways and approaches to solving tasks of forming their competitive potential development are analyzed. Постановка проблеми. Питання переходу на інноваційний тип розвитку стоїть перед економікою України на порядку денному вже не один рік і не вирішується в силу різних причин. Без розв язання даного надважливого завдання неможливо забезпечити поступальний розвиток економіки, створивши умови для припливу необхідних інвестицій. У результаті застосування застарілих технологій і розвитку галузей низьких технологічних укладів вітчизняна економіка зазнає непоправних втрат і втрачає свій потенціал. Тому важливо у стислі терміни вирішити завдання переходу на інноваційно-інвестиційну модель розвитку. Усі успішні світові економіки підвищували свою конкурентоспроможність, наполегливо застосовуючи нові оригінальні підходи до розвитку. Окремі країни завойовували ринки і прихильність споживачів з допомогою різних підходів, які часто значно відрізнялися між собою. Різними шляхами торували собі шлях на ринки і окремі підприємства залежно від бачення можливостей розвитку своїм керівництвом. Проблеми інноваційного розвитку досліджували зарубіжні та вітчизняні вчені О. Амоша, В. Геєць, М. Денисенко, П. Друкер, Г. Іцкович, Ю. Кіндзерський, Б. Лундвал, Л. Мельник, Р. Нельсон, М. Портер, Й. Петрович, К. Прахалад, Б. Санто, В. Соловйов, Б. Твісс, К. Фрімен, Л. Федулова, Ф. Хайєк, Й. Шумпетер, Г. Чесбро, Н. Чухрай. Однак у їх працях немає однозначних відповідей на питання щодо вибору можливих альтернатив переходу на інноваційний розвиток вітчизняних підприємств. Також немає єдиної думки стосовно налагодження взаємодії учасників інноваційного процесу на окремих стадіях інноваційного циклу. Постановка завдання. Метою статті є дослідження стану, проблем та тенденцій інноваційного розвитку економіки з урахуванням інтересів сторін (держави, науки і бізнесу). Дані завдання передбачають вибір варіантів рішень щодо забезпечення переходу на інноваційну модель розвитку. Виклад основного матеріалу дослідження. У сучасній економіці все більш відчутну перевагу отримують підприємства, які володіють прогресивними технологіями. Їх продуктивне використання вимагає конкретних компетентних знань і вмінь працівників. Можна стверджувати, що економіка все більш орієнтується на нематеріальні активи і підприємства все в більше пропонують на ринку продукти з великою часткою інтелектуальних витрат. Отже конкуренція переміщується в сторону продукування нових знань, технологій та інноваційних продуктів з якісно новими властивостями. 40

41 «Кримський економiчний вiсник» Однією з головних проблем української економіки є нераціональна структура національного виробництва. Індустріально-аграрна економіка з її морально і фізично застарілою технологічною базою, низькорентабельна і наденергоємна завжди буде знаходитися у критичній залежності від постіндустріальних економік або постачальників енергетичних ресурсів. Причому за роки незалежності вітчизняна виробнича база, що дісталася в спадок від СРСР, стала ще більш зношеною та морально застарілою [1, с. 27]. Тому важливо зосередити увагу на інноваціях, спроможних докорінно змінити нераціональну структуру вітчизняної економіки. Слід брати до уваги досвід розвинутих країн, які інвестують у розвиток переважно добувної промисловості в країнах з дешевою робочою силою, експортуючи туди високотехнологічні товари та послуги з високою доданою вартістю і отримуючи, відповідно, додаткові надходження. Однак для цього важливо змінити відношення до розвитку науки і техніки, стимулюючи перетікання капіталів у дану сферу, яка спроможна надати імпульс оновленню економічного потенціалу країни. Реальна ситуація у сфері інноваційної діяльності в Україні є плачевною. Падіння інноваційної активності відбувається з 1990 року і супроводжується погіршенням фінансового стану більшості підприємств. Так, якщо питома вага підприємств, що розробляли і впроваджували нову чи вдосконалювали існуючу продукцію у промисловості колишнього СРСР у кінці 1980-х рр. досягала 60-70%, то у х роках частка інноваційно-активних підприємств була в межах 20-26%, а в 2013 р. склала 16,8%. Частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізації промислової продукції скорочується з 6,7% (2005 р.) до 3,8% (2011 р.) та 3,3% (2013 р.) [1, с.196 та дані Держстату України]. Негативні тенденції не оминули і сферу інтелектуальної власності. В країні падає попит на передові технології та об єкти права інтелектуальної власності. При цьому зменшується й їх пропозиція (табл. 1). Таблиця 1 Результати інноваційної активності підприємств у сфері передових технологій та інтелектуальної власності 1 Показники Частка інноваційно активних промислових підприємств, % 17,2 16,8 2. Частка реалізованої інноваційної продукції, % 3,3 3,3 3. Витрати на технологічні інновації, млрд. грн. 11,5 9,6 4. Придбано нових технологій Підприємства, що створювали і використовували передові технології та об єкти права інтелектуальної власності 6. Створені нові технології Видано охоронних документів на передові технології у т.ч. на винаходи розроблено автором на основі даних експрес- випусків «Інноваційна діяльність промислових підприємств у 2013 році» та «Створення та використання передових технологій та об єктів права інтелектуальної власності на підприємствах України у 2013 році». Доступні з: Загальновизнано, що сьогодні в більшості країн з перехідною економікою основною причиною відсутності економічного зростання і, як наслідок, падіння виробництва, зниження економічних показників є застарілий виробничий апарат, тобто якість капіталу і технологій. Інноваційні зміни створюють в економічній системі так звану внутрішню енергію економічного зростання. Ці зміни теж порушують збалансованість і рівновагу, але створюють основи економічного зростання, переходу системи в нову якість. Як правило, інновації забезпечують перехід економічної системи до нових пропорцій, до нового рівноважного стану. Саме інноваційне економічне зростання і забезпечує повномасштабний розвиток [2, с ]. При аналізі активів зарубіжних компаній фахівці протягом останніх десятиліть фіксують стійку тенденцію до зниження тієї частини вартості, яка припадає на основні фонди у загальній ринковій вартості компаній. Це свідчить про те, що ризик вкладення інвестицій обумовлений насамперед інформаційною компонентою, а не обсягами вкладень в основні засоби, що вимагає особливої уваги до завдань, пов язаних із вибором варіантів інвестиційних проектів. На думку Л.Мельника «кожен з віртуальних варіантів продовження траєкторії розвитку економічних систем повинен пройти сито природного відбору, довівши свою спроможність з точки зору ефективності і здатності зниження виробництва ентропії Відкритість системи символізує енергетичний початок, стаціонарність інформаційний, а система синергію природи. А всі разом відтворювальний феномен чергове диво і таїнство природи, неповторне і самобутнє» [3, с ]. Одним з головних механізмів, за допомогою яких природа забезпечує високі темпи зносу систем, і тим самим підтримує наростаючі темпи еволюції є інновації, які збільшують різноманіття предметів і явищ природи, активізують біфуркаційні механізми розвитку, формують нові форми диференціації та інтеграції суб єктів різних видів діяльності [3, с. 320]. Усе більш значущим у сучасному світі стає інтелектуальний капітал, який визначає імідж організації та зміст бізнесу. Останні дослідження у сфері інтелектуального капіталу свідчать про більш високу цінність інтелектуального капіталу порівняно з матеріальними ресурсами. Так відповідно до результатів досліджень Ф. Ліхтенберга, долар, витрачений на дослідження і розробки приносить увосьмеро більший прибуток, ніж долар, вкладений у техніку. Відношення інтелектуального капіталу до сукупності вартості матеріальних засобів виробництва та фінансового капіталу у сучасних умовах постійно зростає і коливається у межах 5:1 і 6:1 [4]. Об єктивна комплексна оцінка інвестиційних рішень сприяє успішній реалізації проектів і дає змогу зменшити ризики невдалого вкладення інвестицій. На процес аналізу і наступного відбору інвестиційних проектів накладаються певні обмеження, основними з яких є обсяги фінансування, компетентність і наявність часу. У випадку видатків, які більші за заплановану величину за проектом, виробляють рішення щодо збільшення його бюджету або ж пошуку більш економних рішень при виконання окремих етапів (завдань) проекту. Ключовою концепцією, що лежить в основі аналізу вигід і витрат є ефективність за Парето. Розподіл благ та ресурсів у суспільстві є ефективним за Парето, якщо неможливо шляхом перерозподілу покращити добробут одного члена суспільства, не погіршивши при цьому добробут інших. Часто реалізація інноваційних проектів не є Парето-ефективною, але наявність чистих суспільних вигід робить можливим зробити їх ефективними шляхом перерозподілу (трансферу) вигід до тих членів суспільства, інтереси яких страждають. Ґрунтовний аналіз вигід і витрат можливий лише за умови, якщо розглянуті альтернативні можливості. Альтернативи можуть полягати у 41

42 #3 (10) червень 2014 прийнятті проекту чи відмові від нього, негайній реалізації чи відкладенні здійснення проекту на майбутнє, складі використовуваних ресурсів, напрямах їх використання, розподілі результатів тощо. Одним з найбільш поширених інструментів врахування впливу внутрішніх і зовнішніх чинників на прийняття рішення щодо реалізації інвестиційних проектів є аналіз вигід і витрат (Cost benefit analysis (СВА). Він являє собою процедуру систематизованого порівняння суспільних витрат і вигід від реалізації інвестиційної програми чи проекту. У результаті проведення СВА отримують відповіді на питання суспільної корисності проекту та характеру його впливу на реципієнтів. Слід мати на увазі, що у ряді випадків ринкові ціни не відображають дійсної вартості ресурсів, задіяних у конкретному проекті. Дана проблема є малодослідженою і підходи до оцінювання можливих як позитивних, так і негативних, неврахованих по тим чи іншим причинам впливів, можуть значно відрізнятися. Даний аспект привносить додаткові труднощі у процес прийняття рішень стосовно доцільності реалізації особливо тих інноваційних проектів, які пов язані із розробкою принципово нових видів технологій та продуктів, коли отримання перших конкретних результатів очікується у достатньо віддалений перспективі. Метою проведення СВА є відбір проектів, які збільшують загальну суспільну вигоду за рахунок переважання вигід над витратами. У випадку розгляду проблем довкілля обрані інвестиційні проекти мають забезпечувати суттєве покращення його стану. Процедура виконання СВА включає наступні етапи: ідентифікації проекту; визначення його впливів як на конкретне підприємство, так і на зовнішнє середовище; кількісна і вартісна оцінка релевантних впливів; аналіз показників ефективності та чутливості проекту, включаючи соціальну та екологічну складові. Серед критеріїв, які використовують в СВА-аналізі розрізняють: 1) критерій Парето (прийнятними є ті проекти, які покращують добробут одних, не погіршуючи при цьому добробут інших); 2) критерій Калдора-Хікса (передбачає прийнятність проекту у випадку перевищення вигід над витратами незалежно від того, хто виграє); 3) критерій Літтла (прийнятність проекту поряд із відповідністю критерію Калдора-Хікса повинна підтверджуватися соціальною спрямованістю). Недоліком СВА є те, що він враховує лише ті витрати і вигоди, вартість яких має грошовий еквівалент. У випадку проектів, які мають значний вплив на довкілля і добробут суспільства застосовують аналіз впливів проектів на довкілля (Environmental Impact Assesment EIA). Метою проведення ЕІА є створення безпечного, здорового, продуктивного, естетичного і культурного середовища; забезпечення ефективного використання довкілля без завдання йому шкоди чи створення ризику для здоров я людей тощо; збереження природи; досягнення збалансованості економічного розвитку і стану довкілля при забезпеченні високого життєвого рівня населення; покращення якості відновних ресурсів і забезпечення повторного використання невідновних ресурсів. Поряд із зазначеними інструментами аналізу ефективності інвестиційних проектів за умов складності чи недоцільності їх застосування використовують аналіз ефективності витрат (Cost Effectiveness Analysis, CEA). З допомогою даного інструменту аналізу проектів можна розглядати використання позаринкових благ, пов язаних, зокрема, з охороною здоров я та довкілля. Даний метод зосереджується на аналізі видатків. З допомогою CEA виявляють проекти, які дають максимальну віддачу від інвестицій, що уможливлює прийняття рішень з розвитку інфраструктури, а також у сферах охорони здоров я та довкілля, в освіті та культурі. CEA застосовують для знаходження найдешевшого способу досягнення запланованого зменшення рівня викидів і визначення величини цих витрат. Даний метод дає можливість здійснювати ефективну політику, що оптимізує видатки на підтримання необхідного стану довкілля. Порівняльна характеристика методів оцінювання ефективності інвестицій у проекти з метою прийняття управлінських рішень наведено у табл. 2. Запропоновані підходи та методи, які їх уточнюють надають необхідну інформацію для прийняття обґрунтованих рішень щодо доцільності реалізації тих чи інших інвестиційних проектів інноваційного спрямування та дозволяють визначити ефективні шляхи їх реалізації. Таблиця 2 Порівняння методів аналізу ефективності інвестицій з метою прийняття управлінських рішень [розроблено автором на основі 5] Метод Опис Переваги Недоліки Аналіз вигід і витрат (СВА) Аналіз впливів на довкілля (ЕІА) Аналіз ефективності витрат (CEA) Оцінює альтернативи на основі вартісної оцінки чистих вигід Встановлює наслідки проекту, економічні і екологічні параметри Вибір рішення, яке мінімізує витрати на досягнення цілей Розглядає реальну вартість вигід і дійсні витрати Врахування вигід і витрат довкілля Можливість отримання грошової оцінки Вартісна оцінка вигід не потрібна. Враховує позаринкові блага Ігнорує структуру вигід і витрат і залежить від діючого розподілу ресурсів Ігнорує вплив ряду чинників на фінансові результати. Відсутні чіткі критерії прийняття рішень Ігнорує абсолютну цінність вигід. Не враховує супутні витрати При обґрунтуванні ефективності та виборі конкретних проектів важливо здійснювати багатоваріантне порівняння ряду альтернатив. Взаємозалежність екосистем та галузей економіки змушує реалізувати імперативи сталого розвитку незалежно від існуючих кордонів. Тому все більшого поширення набувають транснаціональні кластерні структури, зокрема, інноваційні кластери. Вони допомагають розв язувати ряд комплексних проблем, зокрема, екологічного характеру. Так в Україні з альтернативних джерел отримують коло 2% енергії, що споживається, у той же час у країнах ЄС 10-14%, а у 2020 р. до 20%. Проте у зв язку із ситуацією, зо склалася в енергозабезпеченні країни, частка відновлювальних джерел енергії в енергетиці повинна бути радикальним чином збільшена до 20-25%, що дозволить замінити біля 10 млрд. м3 природного газу. При розгляді такого питання як енергозабезпечення країни слід комплексно підходити до оцінювання всіх джерел енергопостачання та вкладень в енергоощадні технології з тим, щоб досягти необхідного балансу з урахуванням інтересів майбутніх поколінь. Висновки з проведеного дослідження. У статті на основі аналізу стану інноваційного розвитку підприємств у вітчизняній економіці, тенденцій змін показників, що характеризують інноваційну активність підприємств та організацій, виявлено їх невідповідність завданням розвитку. З метою зміни ситуації, важливо навчитися ще на етапі передінвестиційних досліджень 42

43 «Кримський економiчний вiсник» приймати оптимальні рішення стосовно доцільності вкладень в проекти із врахуванням можливих альтернатив та забезпечити прийнятний рівень ризиків вкладень з урахуванням як інтересів усіх зацікавлених сторін, так і майбутніх поколінь. Лише за даних умов перспективні рішення у сфері інноваційної діяльності дозволятимуть забезпечити цілеспрямований поступ у вирішенні завдань переходу на інноваційну модель розвитку економіки, яка повинна створити умови для перетоку капіталів у сферу наукових досліджень і розробок, особливо на стадіях, які пов язані з їх комерціалізацією. Подальші дослідження мають виявити можливості конкретних підприємств і організацій у створенні сприятливого клімату для сприйняття інновацій. ЛІТЕРАТУРА: 1. Стратегічне управління національним економічним розвитком: монографія: в 2 т. / Донецьк «ДВНЗ» ДонНТУ, Т с. 2. Соловьев В.П. Инновационная деятельность как системный процесс в конкурентной экономике (Синергетические эффекты инноваций). Киев: Феникс, с. 3. Мельник Л. Г. Теория самоорганизации экономических систем: монография / Л. Г. Мельник. Сумы : Университетская книга, с. 4. Денисенко М.П. Інноваційний розвиток суспільства на основі інтелектуального капіталу /М.П.Денисенко. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Економіка». Випуск 23. С Загвойська Л.Д. Економічний аналіз інвестиційних проектів / Загвойська Л.Д., Маселко Т.Є., Якуба М.М. Навч. посіб. Львів: Афіша, с. ЖЕКА Н. О., БАРІДА В. П. студенти обліково-економічного факультету; КУДЛАЄВА Н. В. кандидат економічних наук, старший викладач, Буковинський державний фінансово-економічний університет ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ І ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ Аннотація: В даній статті розкривається сутність терміну «інвентаризація» її класифікаційні ознаки, випадки проведення та об єкта інвентаризації. Зазначається перелік форм первинних документів, що оформляються під час проведення інвентаризації. Аннотация: В данной статье раскрывается сущность термина «инвентаризация» ее классификационные признаки, случаи проведения и объекта инвентаризации. Указывается перечень форм первичных документов, которые оформляются при проведении инвентаризации. Summary: In this article the directions task inventory. Marked for forms of primary documents issued during the inventory. It is performed in order to confirm or check the status of assets or liabilities. Мета дослідження розкрити сутність інвентаризації, випадки, методи та етапи її проведення на підприємстві. Виклад основного матеріалу. Інвентаризація це перевірка і документальне підтвердження наявності та стану, оцінки активів та зобов'язань підприємства. Вона відіграє роль обов язкового доповнення до поточної господарської документації і є одним із елементів бухгалтерського обліку всіх підприємств [5]. В Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від р., 996-ХІУ відмічено, що інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності [1]. Поряд з цим відповідно до Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків 69 проведення інвентаризації є обов'язковим при: а) при передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворенні державного Повна інвентаризація Повнота охоплення Дає найбільш повну перевірку про проведений стан активів підприємства, проте вона не завжди доцільна, оскільки вимагає значних затрат часу і людських ресурсів при її проведенні. Проводиться під час складання річного звіту Часткова або вибіркова інвентаризація Ознаки класифікації Проводиться для забезпечення точності звітних даних, покращення рівня фінансової дисципліни, посилення боротьби з витратами. Обов язковість проведення Обов язкова інвентаризація Проводиться в обов язковому порядку відповідно до законодавства Рис. 1. Класифікація інвентаризації Ініціативна інвентаризація Проводиться за рішенням власника (його представника) або керівника організації 43

44 #3 (10) червень 2014 підприємства в акціонерне товариство, а також в інших випадках, передбачених законодавством; в) при зміні матеріально відповідальних осіб (на день прийому передачі справ); г) при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів); е) у разі техногенних аварій, пожежі чи стихійного лиха (на день після закінчення явищ); є) у разі ліквідації підприємства [2]. Важливу роль в організації фінансового обліку відіграє класифікація інвентаризації, про що свідчать результати дослідження С. Бардаш [4]. Інвентаризація класифікується наступним чином (рис. 1). Вище описані різновиди інвентаризації також відображаються в Інструкції 69. Кожен вид інвентаризації є доволі ефективним для вирішення певних задач і в певних ситуаціях, тому керівник роблячи правильний вибір, економить час, гроші та людські ресурси. Важливим аспектом є вибір об єктів, які підлягають чи можуть підлягати інвентаризації (табл. 1) [7]: Отже, дані табл.1 дають можливість зробити висновок про широкий спектр об єктів, які підлягають інвентаризації. Проте ми можемо сказати, що такий об єкт бібліотечні фонди відповідно до П(с)БО 7 доцільніше було б віднести до основних засобів і нематеріальних активів. Результати інвентаризації кожного виду матеріальних цінностей заносять в інвентаризаційні описи, які складаються в двох примірниках за місцями зберігання матеріальних цінностей і матеріально відповідальними особами. Окремі інвентаризаційні описи складаються на: виявлені в ході інвентаризації цінності, непридатні для використання в господарській діяльності підприємства Вибір об єктів інвентаризації 1.2 Підбір і комплектування інвентаризаційної комісії 1.3 Видача розпорядження на проведення інвентаризації 1.4 Інструктаж членів інвентаризаційної комісії 2.1 Пред явлення повноважень на проведення інвентаризації 2.2 Огляд місця зберігання об єктів інвентаризації 2.3 Отримання і перевірка останнього звіту та документів про рух цінностей 2.4 Отримання від матеріально відповідальної особи розписки 2.5 Перевірка вагового господарства 2.6 Підготовка товарно-матеріальних цінностей до визначення їх фактичної наявності 3.1 Перевірка наявності і стану об єктів інвентаризації 3.2 Оцінка стану об єктів інвентаризації 3.3 Документування: складання інвентаризаційних описів 4.1 Складання порівняльних відомостей 4.2 Проведення розрахунку по зарахуванню пересортиць 4.3 Проведення розрахунку природного убутку 4.4 Відображення даних по зарахуванню пересортиць в порівняльній відомості 4.5 Відображення даних на списання природного убутку в порівняльній відомості 4.6 Визначення кінцевих результаів інвентаризації 4.7 Прийняття рішення за результатами інвентаризації 5 Відображення результатів інвентаризації в обліку Рис. 2. Методика проведення інвентаризації [4] (зіпсовані). Самі ці цінності в місцях зберігання розміщуються окремо. На виявлені інвентаризаційною комісією зіпсовані матеріальні цінності складають акти, в яких вказують причини і осіб, що допустили псування цінностей; цінності, що не належать підприємству, але перебувають у його розпорядженні. Описи на них складаються з розподілом на орендовані, прийняті на відповідальне зберігання. В Україні на сьогоднішній день необхідних форм для оформлення результатів інвентаризації затверджено зовсім мало. Тому товариствам доводиться запозичити їх із минулого, дещо модернізувавши з метою прис-тосування до вимог сучасного українського законодав ства. Перелік первинних форм для проведення інвентаризації відображено у табл. 2. Отже, на думку Хмелевської А.В. [6] процес проведення інвентаризації здійснюється вище зазначеними документами. На нашу думку при проведенні інвентаризації буде доцільно використовувати таких 16 документів, як: інвентаризаційний опис основних засобів; акт інвентаризації товарів відвантажених; інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей, прийнятих (зданих) на відповідальне зберігання; акт інвентаризації матеріалів і товарів, що перебувають у дорозі; акт інвентаризації незакінчених ремонтів основних засобів; акт інвентаризації витрат майбутніх періодів та резервів майбутніх витрат і платежів; акт інвентаризації наявності грошових коштів, цінних паперів та інших цінностей, що зберігаються в касі підприємства; інвентаризаційний опис бланків суворої звітності; акт інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами; інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей; звіряльна відомість результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей; відомість контрольної перевірки руху окремих видів матеріальних цінностей відповідно до первинних бухгалтерських документів; відомість результатів інвентаризації (додаток 3); акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей (додаток 1); книга реєстрації контрольних перевірок інвентаризацій (додаток 2); протокол засідання інвентаризаційної комісії з підбиття підсумків інвентаризації. Застосування конкретної форми документа залежить від об єкта інвентаризації. Аналіз методики проведення інвентаризації, а також певних результатів дослідження стану інвентаризаційної діяльності на підприємствах свідчить про те, що вона є недосконалою. Це спричинено тим, що методика проведення і організації інвентаризації також не є досконалою, не має цілісного уявлення про інвентаризацію, це призводить до того, що її проведення здійснюється з багатьма порушеннями. Тому потрібно розробити послідовний процес, що складається із сукупності впорядкованих стадій, що об єднують взаємопов язані процедури, виконання яких є необхідним при проведенні інвентаризації.

45 «Кримський економiчний вiсник» Представляючи інвентаризаційний процес, як алгоритм, С. Бардаш виділяє організаційну, підготовчу, технологічну і результативну стадії, що на нашу думку суттєво буде спрощувати роботу інвентаризаційної комісії (рис. 2). Різні організації і підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань. В певних ситуаціях виникає потреба в інвентаризації цінностей під час перевірок за завданням судово-слідчих органів, коли не- Таблиця 1 Перелік об єктів інвентаризації Об єкти інвентаризації Нормативний документ Основні засоби і нематеріальні активи підп п. 11 Інструкції 69, розд. ІІ Положення 158, пп. 2,3 Інструкції 90 Виробничі запаси (товарно-матеріальні цінності, бібліотечні фонди) підп п. 11 Інструкції 69, розд. ІІІ Положення 158, п. 4 Інструкції 90 Малоцінні та швидкозношувані предмети п. 6 Інструкції 90 Матеріальні цінності, прийняті на відповідальне зберігання п. 14 Інструкції 90 Інші необоротні матеріальні активи п. 13 Інструкції 60 Грошові кошти, цінні папери, цінності й бланки суворої звітності та фінансові вкладення Таблиця 2 Перелік форм первинних документів, що оформляються під час проведення повної інвентаризації [6] Повна назва документа розд. VI Положення 158, п. 10 Інструкції 90, підп п. 4 Положення 637 Строк зберігання Кількість примірників Примітка 1 Наказ на проведення інвентаризації 3 роки Розписка 3 роки За потребою 2.3 Інвентарний ярлик 3 роки За кільк. груп ТМЦ 3.4 Картка складського обліку матеріалів 3 роки 1 Типова форма М Інвентаризаційний опис основних засобів 3 роки Акт на списання основних засобів 3 роки 3 Тип. Ф. 0З Порівняльна відомість результату інвентаризації основних засобів 3роки Акт інвентаризації товарів відвантажених 3 роки Інвентаризаційний опис товарно-матеріальних ціннос тей, прийнятих (зданих) на відповідальне зберігання 3 роки Акт інвентаризації матеріалів і товарів, що перебувають у дорозі 3 роки Акт інвентаризації незакінчених ремонтів основних засобів 3 роки Акт інвентаризації витрат майбутніх періодів та резервів майбутніх витрат і платежів 3 роки Акт інвентаризації наявності грошових коштів, цінних паперів та інших цінностей, що зберігаються в касі підприємства 3 роки Інвентаризаційний опис бланків суворої звітності 3 роки Акт інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами 3 роки Довідка про дебіторську і кредиторську заборгова ність, щодо якої термін позовної давності минув 3 роки Інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей 3 роки 1 Тип. Ф. М Акт на списання малоцінних і швидкозношуваних предметів 3 роки 3 Тип. ф. МШ-5, МШ Акт на списання тари і тарних матеріалів 3 роки Звіряльна відомість результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей... 3 роки Відомість контрольної перевірки руху окремих видів матеріальних цінностей відповідно до первинних бухгалтерських документів 3 роки Відомість результатів інвентаризації (додаток 3) 3 роки 1 Інструкція Акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей (додаток 1) 3 роки 1 Інструкція Книга реєстрації контрольних перевірок інвентаризацій (додаток 2) 3 роки 1 Інструкція Журнал реєстрації інвентарних ярликів 3 роки Протокол засідання інвентаризаційної комісії з підбиття підсумків інвентаризації 3 роки 1 45

46 #3 (10) червень 2014 вірно визначено наявність і розмір нестач, надлишків та інших матеріальних витрат а також коли вони виникли і відповідальні особи. Отже, проаналізувавши документальне оформлення інвентаризації, можна зробити висновок, що проведення її є обов язковим етапом ефективної діяльності будь-якого підприємства. Необхідність інвентаризації очевидна, вона забезпечує достовірність бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Деякі науковці (А.В. Хмелевська, Ф.Ф. Бутинець) стверджують, що інвентаризація є одним з елементів бухгалтерського обліку і виступає обов язковим доповненням до поточної документації господарських операцій, інші ж говорять, що інвентаризація є окремим методом контролю за станом активів та зобов язань підприємства. Не зважаючи на різні точки зору, на сьогоднішній день важко уявити бухгалтерський облік без документального оформлення інвентаризації. ЛІТЕРАТУРА: 1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від р. 996-XIV (із змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. Режим доступу: 2. Про Інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків 69 від (із змінами і доповненнями) [Електронний ресурс]. Режим доступу: 3. Про затвердження Інструкції з інвентаризації матеріальних цінностей, розрахунків та інших статей балансу бюджетних установ 90 від (із змінами і доповненнями) [Електронний ресурс]. Режим доступу: 4. Бардаш С.В. Автореферат дисертації. Інвентаризація на підприєм-ствах: питання методології і практики / С.В. Бардаш К. : с. 5. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку. Підручник для студентів вузів спеціальності «Облік і аудит». / Вид. 2-е, доп. і перероб. / Ф.Ф. Бутинець Житомир : ЖТІ, с. 6. Хмелевська А. В. Бухгалтерський облік : курс лекцій / А. В. Хмелевська, І. В. Ковтун Хмельницький : ХНУ, с. 7. Адвокатське бюро. [Електронний ресурс]. Режим доступу: ІЛЬЇНА А. О. аспірант кафедри економічної теорії та конкурентної політики, Київський національний торговельно-економічний університет СУТНІСТЬ ТА МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ Анотація: Визначено сутність інвестицій, досліджено поняття інвестиційного процесу, проаналізовано стадії та етапи реалізації інвестиційного процесу і фактори впливу на нього. Аннотация: Определена сущность инвестиций, исследовано понятие инвестиционного процесса, проанализированы стадии и этапы реализации инвестиционного процесса и факторы влияния на него. Summary: The essence of investments was defined, the concept of investment process was investigated, the stages and phases of the implementation of investment process and its impact factors were analysed. Постановка проблеми. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «investire», що означає «вкладати». У ході всієї еволюції економічної думки роль інвестицій здебільшого була пов язана із володінням та накопиченням чого-небудь, де визначення можливостей отримання економічного доходу було у полі зору майже всіх напрямів та течій в економічній науці. Лише представники окремих напрямів економічної думки найяскравіше пов язували проблему отримання прибутків, багатства чи вирішення проблем відтворювання саме у зв язку з інвестиціями [1, с. 100]. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає у вивченні теоретичних питань сутності інвестицій і напрямів формування механізму реалізації інвестиційного процесу. Виклад основного матеріалу дослідження. Як зовнішньоекономічні, так і внутрішньоекономічні умови розвитку в періоди трансформаційних змін в економіці для кожної країни є особливими. Так, меркантилісти розглядали сутність інвестицій у ввезенні-вивезенні товарів. Згідно теорії класичної політекономії інвестиції передбачають створення вищої вартості. Альтернативні інвестиційні теорії визначають інвестиції як фактор індустріалізації країни. Згідно марксистської теорії, інвестиції функція прибутку. За неокласичною теорією інвестиції є витратами для суспільства. Згідно кейнсіанства інвестиціями є частина прибутку за даний період, яка не була використана для споживання. Згідно інституційної теорії, інвестиції це джерело формування галузей, де отримуються надвисокі прибутки, і котрі мають значні переваги перед іншими та у світовому господарському просторі. Монетаристська теорія тлумачить інвестиції як капіталовкладення, обсяг яких залежить від рівня відсоткової ставки. Фінансові теорії вказують на те, що основними об єктами інвестування є різні фінансові інструменти [2, с. 483; 3]. У вітчизняній економічній літературі до 80-х років XX століття основною сферою застосування терміну «інвестиції» були перекладні роботи зарубіжних авторів та дослідження у галузі капіталістичної економіки, де базисним поняттям інвестиційної діяльності було поняття капітальних вкладень. Наприкінці 80-х років XX століття, коли почалося ринкове реформування економічних систем країн Центральної та Східної Європи, в усіх державах ці перебудови потребували значних довгострокових вкладень 46

47 «Кримський економiчний вiсник» коштів, після чого в економічну літературу та практичне життя міцно увійшло поняття «інвестиції», без залучення та ефективного використання яких, як показує світовий досвід, країни не в змозі розвивати свою економіку. У цей період даний термін широко поширився у науковому обігу, став використовуватися в урядових і нормативних документах, а його зміст набув своїх особливостей у різних розділах економічної науки і галузях практичної діяльності [1, с ; 4; 5]. У більшості випадків інвестиції ототожнювалися з капітальними вкла-деннями та розглядалися, по-перше, як процес, що відображає рух вартості у ході відтворення основних фондів; по-друге, як система економічних відносин, пов язаних з рухом вартості, авансованої в основні фонди від моменту мобілізації грошових коштів до моменту їх відшкодування. У цьому разі інвестиції є видатками на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни в товарноматеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал. Тут поняття «інвестиції» не є еквівалентним поняттю «капітальні вкладення», оскільки можуть здійснюватися не лише у відтворювання основних фондів, що характеризує останнє поняття, а також і в приріст оборотних активів, і в нематеріальні активи, і в різні фінансові інструменти [1, с. 101; 4; 5]. Більшість вітчизняних та зарубіжних науковців сформулювали інвестиції як довгострокові вкладення капіталу в активи підприємства за різними сферами та галузями економіки (інфраструктуру, соціально-економічні програми, охорону навколишнього середовища, інноваційні проекти) як у межах країни, так і за кордоном з метою розширення масштабів діяльності, розвитку виробництва, збільшення прибутку, підвищення конкурентоспроможності і ринкової стабільності підприємства. Безумовно, деякі форми інвестицій носять довгостроковий характер, проте інвестиції можуть бути і короткостроковими (короткострокові вкладення в акції, сертифікати тощо) [6, с. 17; 7; 8, с. 15]. Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» від ХІІ, інвестиції це всі види майнових, фінансових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об єкти підприємницької та інших видів діяльності, соціальної інфраструктури з метою отримання прибутку або досягнення певних соціальних ефектів. До них відносяться: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування тощо); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності [9]. Однак, дане визначення має певні недоліки, оскільки у ньому відсутні довгострокові вкладення та їх класифікація. Перелічені гроші, акції, майно, інтелектуальні цінності тощо перетворюються в інвестиції лише після вкладення в об єкти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, у цьому разі інвестиції визначаються як засіб отримання прибутку або досягнення соціальних ефектів. Проте у багатьох випадках дана мета не є головною. Інвестори можуть мати і здебільшого мають як економічні, так і зовнішньоекономічні цілі, коли віддача від інвестування може бути пов язана водночас як з отриманням прибутку, так і з досягненням соціального ефекту (наприклад, утримання будинку для людей з фізичними вадами) [3]. Деякі дослідники заперечують те, що, на відміну від капітальних вкла-день, інвестиції здійснюються тільки у високоефективні проекти, результатом яких є одержання прибутку, а також те, що вкладання державою коштів у реалізацію соціальних програм є фінансуванням, а не інвестуванням. Вони вважають, що якщо основним критерієм віднесення до інвестицій є отримання доходу, то вкладання коштів у соціальні програми може забезпечити такий соціальний дохід, який через опосередкований вплив буде значно більшим, ніж фінансовий дохід від впровадження конкретного інвестиційного проекту [10, с ; 11]. Проте, з іншого боку, визначення досягнення соціального ефекту як мети інвестиційного процесу суперечить сутності інвестицій як економічної категорії. Як і будь-яка економічна діяльність, інвестиційна діяльність підкоряється економічним законам, згідно з якими отримання прибутку є основним її принципом. Тут соціальний ефект від інвестиції може бути як позитивним, так і негативним, але при цьому вона залишиться інвестицією. Тому переважна більшість зарубіжних вчених-економістів віддають перевагу розглядати інвестиції лише як вкладення, метою яких є отримання прибутку та/або досягнення приросту капіталу, що і відрізняє інвестиції від інших вкладень коштів [12; 13, с. 173]. Однак і дане трактування має певні недоліки. Будьяка інвестиція передбачає вкладення капіталу в створювані матеріальні об єкти, технологічні процеси, а також у різні види підприємницької діяльності в цілях її збереження та розширення на основі запланованої системи заходів, що представляє собою інвестиційний проект. Оскільки кожний інвестиційний проект починається з розробки інвестиційної стратегії, що визначає можливості поліпшення результатів суб єкта господарювання за допомогою інвестицій, тобто окреслює напрями інвестування з метою одержання прибутку і збільшення власних активів, на нашу думку, досягнення відповідного результату буде залежати саме від досягнення певного екологічного, інноваційного або соціального ефекту, негативний характер якого може нанести суттєві збитки інвестору в подальшій перспективі [11; 14; 15, с. 182]. Можливість залучення інвестицій залежить від розуміння та врахування інтересів партнерів, від можливості бачити об єкт інвестування з позиції інвестора та оцінити його інвестиційну привабливість [3]. Згідно статті Податкового кодексу України від VI, інвестиції це господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно. З таким визначенням важко погодитися, оскільки, по-перше, інвестиції є не обміном активів на кошти або майно, а вкладенням коштів у фінансові, матеріальні та нематеріальні активи; по-друге, інвестиції це не господарські операції, а кошти, які вкладаються в об єкти підприємницької діяльності; потретє, у визначенні немає мети, заради чого здійснюється інвестування. Адже інвестиційна діяльність відрізняється від фінансової та господарської тим, що інвестор не просто здобуває активи, а обирає лише ті, які в майбутньому обов язково принесуть йому доходи [16; 17]. Проте окремі дослідники часто трактують термін «інвестиції» досить вузько або помилково та визнають їх за будь-яке вкладення коштів, яке може і не привести ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку. До них можуть належати і придбання предметів довгострокового користування, які за своїм економічним змістом не мо- 47

48 #3 (10) червень жуть бути інвестиціями. Тому слід пам ятати, що поняття «капітальні вкладення» є набагато вужчим за поняття «інвестиції». Крім того, інвестиції є вкладеннями не лише грошових коштів, як вважає більшість науковців, а можуть також вкладатися у формі рухомого та нерухомого майна, фондових інструментів (цінних паперів) і нематеріальних активів (майнових і немайнових прав, патентів і ліцензій, товарних знаків, ноу-хау тощо) [6, с. 17; 18, с. 17]. Так, поняття «інвестиції» можна розглядати за майновим та витратним аспектами. З позицій майнового аспекту, під інвестиціями розуміється перетворення грошового, фінансового, матеріального чи нематеріального капіталу в майнову спроможну вартість, що називається процесом використання капіталу. Тут баланс містить інвестиційну сферу, тобто вкладення або розміщення капіталу (основний та оборотний капітал, фінансові та нематеріальні активи) і сферу формування інвестиційного капіталу (власного, позичкового, залученого), що дає можливість точно визначити процес походження інвестиційного капіталу та напрями його вкладання або розміщення. У контексті витратного визначення головним є те, що взаємозв язок між виробництвом та інвестиціями здійснюється через фінансові відносини, де інвестиції не можуть існувати поза фінансових процесів, а є їх логічним продовженням. Це дає можливість не лише більш ґрунтовно дослідити внутрішню природу процесу інвестування, але й простежити взаємозв язок між інвестиціями та основними економічними категоріями, такими як виробництво, фінанси, розрахунки, доходи та витрати [17]. У більшості випадків інвестиції відносяться до категорії, яка найчастіше розглядається на мікрорівні (процес створення нового капіталу, включаючи засоби виробництва і людський капітал, за рахунок чого збільшується обсяг капіталу, що функціонує в економічній системі) і на макрорівні (частина сукупних витрат, які вкладаються на визначений термін капіталу в усіх його формах у різні інструменти (основний капітал, житлове будівництво, запаси) для досягнення індивідуальних цілей інвесторів, що спрямовані на розширення бізнесу або створення умов для підвищення ефективності його функціонування) [19]. Найбільш суттєвими ознаками інвестицій є те, що вони, по-перше, характеризуються потенційною здатністю приносити прибуток і соціальний ефект; по-друге, цілеспрямованим способом вкладення капіталу на певний строк у будь-які об єкти або активи підприємства щодо впровадження науково-технічних розробок із наявністю відповідного ризику; по-третє, використанням різноманітних та можливих інвестиційних ресурсів (попит, пропозиція, ціна); по-четверте, наявністю страхування грошових коштів від інфляції; по-п яте, слугують метою як інвестора щодо інвестування, так і суб єкта управління (держави, регіону, галузі, підприємства), де інвестування є відкритою системою, що характеризує процес перетворення частини накопиченого капіталу в альтернативні види активів суб єкта господарювання [3; 20, с. 13]. Отже, інвестиції є складним та змістовним поняттям, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін і споживання та є фундаментальною основою суспільного відтворення. З одного боку, інвестиції це процес, який охоплює визначення пріоритетних напрямків розвитку підприємства, формування відповідно до нього цілей інвестування, розроблення інвестиційної політики, визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів та їх оптимізацію за критерієм зростання вартості підприємства й оцінювання ефективності інвестування. З іншого боку, вони являють собою частину суспільних ресурсів, які вилучаються з поточного споживання і вкладаються у виробництво в розрахунку на одержання майбутнього прибутку. Їх динаміка є тим фундаментальним параметром відтворювального процесу, що відображає загальну пропорцію, у якій суспільство розподіляє доступні йому ресурси між поточним споживанням і завданнями свого виживання у майбутньому [21, с. 165; 22, с. 354]. До об єктів інвестицій можуть відноситись: підприємства, що розширюються, реконструюються чи будуються, або будівлі, споруди (основні фонди), призначені для виробництва нових про-дуктів і послуг; комплекси або об єкти, що реконструюються чи будуються, орієнтовані на рішення однієї програми, зорієнтованої на виробництво нових виробів (послуг) на виробничих площах у рамках діючих виробництв і організацій; фондові цінності: акції, облігації, векселі, сертифікати, інші цінні папери, дорогоцінні метали, рідкоземельні сплави, іноземна валюта тощо [5]. Суб єктами інвестицій можуть бути комерційні організації та інші суб єкти господарювання, що використовують інвестиції. Здійснення витрат у поточний період передбачає набуття цими суб єктами певних інвестиційних об єктів, використання яких дозволяє отримати вигоди у майбутньому. Цей процес відображається поняттям «інвестиційна діяльність», яка являє собою сукупність практичних дій фізичних і юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій і здійснюється на основі вкладення власного (фізичними особами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, громадськими та релігійними організаціями), державного (органами влади та управління, а також державними підприємствами та установами), іноземного (іноземними державами, фізичними і юридичними особами) та спільного (вітчизняними та іноземними фізичними і юридичними особами) капіталу [9]. Об єктивною основою інвестиційної діяльності є інвестиційні цикли, тобто процеси, які реалізуються протягом часу здійснення інвестицій та визначаються часом між моментом формування інвестиційних намірів до моменту виходу зданих в експлуатацію об єктів на проектні техніко-економічні показники (рис. 1). Обсяг власного капіталу Формування початкового капіталу А Б Просте відтворення капіталу Г Залучення підприємством зовнішніх інвестицій Розширене відтворення капіталу Ведення підприємством зовнішньої інвестиційної діяльності В Розширене відтворення капіталу Д Ж Просте відтворення З капіталу К Ведення підприємством Розширене зовнішньої відтворення інвестиційної капіталу діяльності М Л Просте відтворення Скорочене капіталу відтворення капіталу Потреба у виробничому переоснащенні підприємства, значних зовнішніх інвестиціях Рис. 1. Етапи інвестиційного циклу Джерело: розроблено автором за даними [12; 17] Н Т, час На графіку спостерігається певний циклічний та мінливий процес розвитку в координатах часу та інвестиційного капіталу. Відповідно, різноманітність видів інвестиційних циклів і їх складний взаємозв язок зумовили широке використання на практиці та в наукових дослідженнях поняття «інвестиційний процес», який представляє собою послідовні зміни стану капіталу в результаті інвестиційної діяльності, що визначається як об єктивними (фізичні властивості об єктів капіталу), так і суб єктивними (грошова оцінка, правове становище) характеристиками [12; 17; 19]. На відміну від інвестиційного циклу, як індивідуального плану капітальних вкладень, інвестиційний процес

49 «Кримський економiчний вiсник» є безперервним процесом реалізації капітальних вкладень, який відображає суть розширеного відтворення основних фондів. Специфічними рисами інвестиційного процесу є те, що, по-перше, інвестиції, як правило, потребують значних фінансових витрат; по-друге, віддача від інвестицій може бути одержана тільки на стадії експлуатації об єкта інвестування; по-третє, при очікуванні результатів від інвестицій виникають певні елементи ризику й невизначеності; по-четверте, вкладення, здійснювані в конкретне підприємство на будівництво, придбання основних засобів і розширення економічного потенціалу розглядаються з позицій цього суб єкта як капітальні інвестиції [12]. Будь-який суб єкт, зорієнтований на розвиток, завжди вимагає заповнення ресурсів і зміни певних властивостей. Орієнтація на усунення цього дефіциту власними силами різко уповільнює зростання, оскільки вимагає від суб єкта займатися невластивою діяльністю, відволікаючи на це його основні ресурси. В умовах спеціалізації обмеженість власних коштів примушує суб єкта шукати об єкт, властивості якого дозволяють заповнити існуючий дефіцит при мінімальних вкладеннях. Необхідність в інвестиціях виникає, коли потенціал знайденого об єкта не задовольняє потрібним критеріям та вимагає певної зовнішньої участі для його розвитку. Можливість здійснення інвестицій виникає, коли суб єкт володіє ресурсами або властивостями, що дозволяють надати потрібну дію на необхідні властивості об єкта. В момент здійснення вкладення інвестор встановлює зв язок з конкрет-ним об єктом і стає його учасником. В результаті впливу інвестора дане об єднання спочатку змінює властивості об єкта інвестицій, які потім у вигляді інвестиційного доходу впливають на інвестора, змінюючи його властивості, у тому числі заповнюючи існуючий дефіцит. Зрештою, після припинення інвестиційного процесу суб єкт і об єкт починають існувати в новій формі. Таким чином, інвестиційний процес прагне до поступового охоплення всіх суб єктів і об єктів, що приводить до зрівнювання наборів їх властивостей і до вирівнювання ступеня їх прояву, межею якого є максимізація. Відповідно, якщо будь-яка сфера діяльності є негомогенним утворенням, так як її суб єкти і об єкти володіють різними наборами властивостей, які проявляються по-різному, інвестиційний процес є фактором гомогенізації властивостей відповідної сфери діяльності, яка в даному випадку тотожна її загальному розвитку [23, с ]. Механізм ефективної реалізації інвестицій підлягає формуванню лише за наявності комплексного підходу до процесу створення й оновлення основних фондів, як каталізаторів нової хвилі науково-технічного прогресу. Відповідно, за умов збігу реалізації інвестицій і створення основних фондів з періодом створення та впровадження нової техніки й технології інвестиційний цикл досягає найвищої ефективності. У цьому разі інвестиційний процес фактор розробки та постійної підтримки в узгодженні з мінливими умовами механізму автоматичної реалізації досягнень науково-технічного прогресу [12]. Для чіткого встановлення мети та вибору довгострокових орієнтирів велике значення має питання щодо відтворення стадій інвестиційного процесу, зміна яких відбувається в організаційній формі, що характеризується певною послідовністю, взаємозв язком та організаційним ритмом [10, с. 44]. Оскільки автори різних літературних джерел розглядають дане питання по-різному, єдності поглядів з цього приводу не досягнуто. Однак, на наш погляд, дослідники А. А. Мєшков та О. Ю. Ментель [24] у своїй праці найбільш точно відобразили розподіл стадій інвестиційного процесу та його етапів. Вони єдині, хто чітко розподілив етап обґрунтування доцільності інвестицій між їх реципієнтом та інвестором, не дивлячись на те, що не дали даному етапу відповідної назви. Якщо у роботах більшості науковців спостерігається лише поетапний розподіл інвестиційного процесу, то дослідники на чолі з Л.С. Валінуровою [23] пропонують у своїй праці розглядати кінцеву стадію, як експлуатацію створеного об єкта. У цьому разі дане тверження є хибним, оскільки, по-перше, введенням в експлуатацію не закінчується реалізація інвестиційного проекту, оскільки при експлуатації об єкта проект потребує нових інвестицій для підтримки виробництва і його розвитку, після чого знову починається процес передінвестиційних досліджень; по-друге, тут даний етап є завершенням інвестиційного процесу, за умов, що інвестиційний процес є безперервним явищем. Відповідно, Л.С. Валінурова та інші дослідники у своїй роботі вважають за краще розглядати інвестиційний процес, як життєвий цикл окремого інвестиційного проекту, кінцева стадія якого завершується етапом введення об єкта в експлуатацію, що також беруть до уваги й багато інших науковців, а саме: А.А. Пересада [11], А.В. Череп [12], Т.В. Майорова [17], І.М. Верхоляд [25], Н.В. Дацій [26]. Проте дана точка зору протирічить сутності інвестиційного процесу. Досить схоже урозуміння поетапного ланцюгу інвестиційного процесу можна побачити в О.М. Підхомного [19] та Б.М. Щукіна [27], які розглядають інвестиційний процес лише з точки зору розміщення капіталу та формування інвестиційного портфеля, не згадуючи про об єкти інвестування, яких при описанні інвестиційного процесу, на нашу думку, ігнорувати не можна. Науковці А.А. Пересада [11], І.М. Верхоляд [25] і Н.В. Дацій [26] виділяють страхування інвестиційних проектів, як важливу стадію інвестиційного процесу. Проте в умовах трансформаційної економіки не всі інвестиції можна застрахувати від інвестиційних ризиків, що пояснюється як слабкістю самих страхових компаній, так і високим рівнем інвестиційних ризиків, характерних для перехідного періоду. Крім того, згідно погляду Н.В. Дація [26] останньою стадію інвестиційного процесу є контроль одержаних результатів, основна спрямованість якого полягає у максимальній ефективності використання інвестиційних ресурсів і досягнення поставлених цілей в процесі їх вкладення, коли А.А. Пересада [11] у своїй праці виділяє державне регулювання, як окрему стадію інвестиційного процесу. Однак, в даному разі, якщо держава може виступати одночасно в ролі як інвестора, так і замовника, а також виконувати функції стимулювання та контролю за здійсненням інвестиційної діяльності протягом усього інвестиційного процесу, то як з боку інвестора, так і з боку замовника відповідний контроль проводиться на кожній стадії інвестиційного процесу, від чого і залежатиме одержаний результат. Інвестиційний процес, на нашу думку, містить три стадії, які в свою чергу розподіляються на послідовні етапи. Так, доінвестиційна стадія розпочинається з мотивації інвестора, основ-ним мотивом чого є надлишок певних коштів у суб єкта господарювання або приватної особи, яких не влаштовують відсотки за банківськими депозитами. Інвестор, що є власником цих нагромаджень (збережень), прагне придбати на інвестиційному ринку фінансові активи або інвестиційні товари (реальні активи), тобто здійснити інвестиції. Для опанування певного інвестиційного проекту відповідних мотивів замало, оскільки власникові нагромаджень дуже важко зупинитися на конкретному проекті через відсутність впевненості в отриманні прибутку від інвестицій. Відповідно, на мотивацію інвестора можуть впливати різноманітні 49

50 #3 (10) червень чинники, а саме: зовнішня ситуація, власні можливості, умови досягнення цілей, переваги, моральний контроль, наслідки дії та інші. Наступним етапом інвестиційного процесу є вибір інвестиційної стратегії інвестора, якому доцільно не лише спланувати власні дії на довгострокову перспективу з метою отримання прибутку та забезпечення власних інвестиційних цілей, але й диверсифікувати свої ризики. Після вибору стратегії розпочинається третій етап, на якому з метою забезпечення охорони інвестицій при виборі проекту проводиться низка передінвестиційних досліджень: здійснюється аналіз маркетингових досліджень, визначаються можливі ризики інвестиційної діяльності, оцінюються напрямки інвестування. Тут потенційному інвестору варто не витрачати кошти на розробку нових досліджень, а скористатись вже існуючими, запозичивши іноземний досвід вирішення аналогічного питання. Інвестиційна стадія розпочинається з етапу обґрунтування доцільності інвестицій, що потребує розгляду якомога більшої кількості інвестиційних проектів з метою вибору найкращого. Реципієнт інвестицій обирає актуальний для себе інвестиційний проект, після вибору якого необхідно виконати оцінку його економічної ефективності. У разі позитивної оцінки реципієнт переходить до етапу інвестування, негативної здійснює пошук альтернативного проекту, в результаті якого знову проводить оцінку або відмовляється від здійснення. Інвестор обирає реципієнта інвестицій і виконує оцінку рівня інвестиційної привабливості реципієнта (ІПР). У разі позитивної оцінки інвестор переходить до етапу інвестування, негативної здійснює пошук резервів і факторів підвищення рівня інвестиційної привабливості реципієнта, які знову підлягають оцінці, після чого інвестор або переходить до етапу інвестування (позитивна оцінка), або відмовляється від здійснення проекту (негативна оцінка). Звичайно в цій справі інвестору допомагають інші учасники (посередники) інвестиційного процессу, залучення яких потребує визначення джерел фінансування (інвестиційних ресурсів) та обґрунтування їх структур, оскільки для здійснення інвестиційного процесу, особливо великого, інвестору не вистачає власних коштів і він прагне одержати позичковий або залучений капітал, тобто використати інші джерела фінансування. На етапі інвестування виконуються будівельно-монтажні роботи, поставка обладнання, формування адміністрації, набір і навчання персоналу тощо, після чого розпочинається етап освоєння інвестицій, який передбачає створення фінансових та реальних активів і в процесі експлуатації об єкта вкладання їх у певний проект з метою отримання прибутків в перспективі, чим і завершується інвестиційна стадія. Ліквідаційна стадія полягає в закінченні інвестиційного процесу після досягнення цілей інвестора, який, одержавши прибуток, починає шукати нового реципієнта інвестицій, не затримаючись надовго у поточному проекті, після завершення реалізації якого реципієнт інвестицій розпочинає пошук нового. Звідси витікає, що остання стадія поточного інвестиційного проекту автоматично може стати першою для нового [12; 17; 24, с ]. Таким чином, механізм реалізації інвестиційного процесу містить у собі безліч складових, пов язаних з формуванням, розподілом і використанням різнотипних ресурсів між великою кількістю об єктів їх застосування за участю різноманітних економічних агентів, якими виступають держава, корпорації, фінансові посередники, іноземні інвестори та домогосподарства. Застосування даного механізму сприятиме оптимізації управлінських рішень в інвестиційній сфері, більш ефективному використанню обмежених ресурсів, зниженню потреби в залучених ресурсах, позитивній динаміці основних показників фінансово-господарської діяльності та зменшенню ступеня невизначеності й ризику при реалізації інвестиційного проекту [24, с. 872; 28, с. 42]. На механізм реалізації інвестиційного процесу впливають різні фактори, характеристика взаємозв язку яких потребує детального розгляду (рис. 2). Позичковий відсоток Реальний прибуток Ризики (темп інфляції та інші) Розподіл праці Норма чистого прибутку Інвестиційний процес Стан і динаміка розвитку фінансового ринку Проміжок часу Обсяги інвестицій Частка заощаджень Форми та методи інвестування Рис. 2. Взаємозв язок факторів впливу на інвестиційний процес Джерело: розроблено автором за даними [26; 29] Так, інвестиційний процес тісно пов язаний із станом та динамікою роз-витку фінансового ринку, як основного постачальника інвестиційних ресурсів, на що неодмінно впливають різні ризикові фактори, одним з яких є темп інфляції. Збільшення темпу інфляції знижує реальний прибуток від інвестицій та зменшує мотивацію до довгострокового інвестування, проміжок часу якого залежить від форм та методів інвестування. Відповідно, із зменшенням реального прибутку зменшується і норма чистого прибутку. За інших рівних умов динаміка розвитку фінансового ринку є індикатором обсягів вкладених інвестицій. Разом з тим, на форми і методи інвестування надає вплив поділ праці, який може бути внутрішньонаціональним (визначає особливості інвестиційного процесу в різних регіонах країни, превалювання реальних або фінансових інвестицій) та міжнародним (впливає на форми і методи здійснення інвестиційного процесу, що в свою чергу впливає на обсяги і джерела інвестицій, в тому чисті на частку заощаджень). Оскільки заощадження є джерелом фінансування інвестицій, то низька частка заощаджень у доході обумовлює низький обсяг інвестицій, а із збільшенням частки заощаджень обсяг інвестицій зростає [26; 29]. Крім того, інвестиційний процес націлений на утворення прибутку, який після здійснення вкладень формується через певний проміжок часу в залежності від форм та методів інвестування, що може становити від декількох хвилин (купівля та продаж цінних паперів на електронних торгах через систему Інтернет) до десятків років (інноваційні інвестиції) [17; 26]. Прибуток, що формується в процесі економічної діяльності суб єктів бізнесу, розподіляється між економічними суб єктами країни і учасниками інвестиційного процесу у відповідних пропорціях, які задаються фінансовим розподілом у державі. Формування інвестиційного прибутку, як правило, відстає від моменту вкладення інвестиційних ресурсів, що визначається формами здійснення інвестиційного процесу, пов язаного неодмінно із ризиком втрати первинного капіталу або його частини, а також втрати всієї або певної частки інвестиційного прибутку. Так, норма позичкового відсотка, що визначається споживчою вартістю капіталу, впливає на прийняття рішень щодо інвестування капіталу у довго- або короткострокові проекти та інші цілі, тобто на вибір між різними варіантами застосування грошового капіталу, зіставлення

51 цінності теперішніх і майбутніх благ. Тут підприємець, який вирішує вкласти позичені кошти у довгостроковий проект, ризикує (наприклад, внаслідок можливого знецінення коштів у процесі інфляції тощо). Тому фактор ризику впливає на величину позичкового відсотка, але не визначає її. У даному разі, якщо норма чистого прибутку, від якої залежить обсяг інвестицій, перевищує ставку позичкового відсотка, то таке інвестування є економічно вигідним і доцільним [26; 30]. Висновки з проведеного дослідження. З наведеного вище можна зробити висновки, що інвестиційний процес є рухом матеріальних і фінансових активів, що характеризують його якісну й кількісну сторони. Динаміка інвестиційного процесу розглядається в кількісному, якісному, «Кримський економiчний вiсник» часовому та просторовому вимірах, спільним для яких є послідовний рух вартості та кругообіг капіталу, створення нової споживчої вартості внаслідок перетворення ресурсів на кожній стадії інвестиційного процесу, пов язаної з економічним обґрунтуванням необхідності інвестицій, пошуком і вибором інвестиційних ресурсів, форм, методів і об єктів інвестування, формуванням оптимальної для даних умов інвестиційної програми і забезпеченням її реалізації з метою збільшення прибутку підприємств та багатства усього суспільства. Іншими словами, це сукупність безперервного створення основних засобів і виробничих потужностей, що значною мірою впливає на приріст національного доходу, і, відповідно, на динаміку інноваційного розвитку економічної системи країни. ЛІТЕРАТУРА: 1. Ткаченко А.М., Плаксіна Є.М. Економічна сутність інвестицій / А.М. Ткаченко, Є.М. Плаксіна // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. М.: ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет», Вип. 1, Т. 2. С Диба М.І. Генезис інвестиційних теорій / М.І. Диба, Є.А. Поліщук, А.В. Мироненко // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Спец. вип. / відп. ред. О.О. Бєляєв. К.: КНЕУ, С Гриньова В.М. Інвестування [Електронний ресурс]: Підручник / В.М. Гри-ньова, В.О. Коюда, Т.І. Лепейко, О.П. Коюда. К.: Знання, с. Режим доступу: investuvannya_-_grinova_vm 4. Іванілов О.С. Економіка підприємства [Електронний ресурс]: Підручник / О.С. Іванілов. К.: Центр учбової літератури, с. Режим доступу: pidpriyemstva_-_ivanilov_os 5. Мойсеєнко І.П. Інвестування [Електронний ресурс]: Навч. посіб. К.: Знання, с. Режим доступу: 6. Денисенко М.П., Михайлова Л.І. Інвестиційно-інноваційна діяльність: теорія, практика, досвід: (Монографія) / М.П. Денисенко, Л.І. Михайлова, І.М. Грищенко, А.П. Гречан та ін. Суми: ВТД «Університетська книга», с. 7. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства [Електронний ресурс]: Навч. посіб. 3-тє вид., випр. і доп. К.: Знання, c. Режим доступу: ekonomichniy_analiz_diyalnosti_pidpriyemstva_-_savitska_gv 8. Сердюк В.Н. Ретроспективное и современное определение сущности инновационно-инвестиционного процесса / В.Н. Сердюк // Экономіка и організація управління (6). С Про інвестиційну діяльність [Електронний ресурс]: Закон України від ХІІ // Відомості Верховної Ради України С. 646 (із змінами та доповненнями). Режим доступу: rada.gov.ua/laws/show/ Мартиненко В.Ф. Державне управління інвестиційним процесом в Україні: (Монографія) / В.Ф. Мартиненко. К.: Вид-во НАДУ, с. 11. Пересада А.А. Інвестування [Електронний ресурс]: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / А.А. Пересада, О.О. Смірнова, С.В. Онікієнко, О.О. Ляхова. К.: КНЕУ, с. Режим доступу: com.ua/content/view/603/87/1/0/ 12. Череп А.В. Інвестознавство [Електронний ресурс]: Підручник. К.: Кондор, с. Режим доступу: Розенберг Дж.М. Инвестиции. Терминологический словарь / Дж. М. Розенберг. М.: ИНФРА, с. 14. Гринчуцький В.І., Карапетян Е.Т., Погріщук Б.В. Економіка підприємства [Електронний ресурс]: Навч. посіб. / В.І. Гринчуцький, Е.Т. Карапетян, Б.В. Погріщук. К.: Центр учбової літератури, с. Режим доступу: Іваночко С.С. Суть та види інвестицій / С.С. Іваночко, О.М. Свінцов // Науковий вісник НЛТУ України Вип С Податковий кодекс України від VI [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України , 15-16, 17. С. 112 (із змінами та доповненнями). Режим доступу: zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність [Електронний ресурс]: Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, с. Режим доступу: Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні. Проблеми регулювання: Навч. посіб. К.: Кондор, с. 19. Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансовому ринку [Електронний ресурс]: Навч. посіб. К.: Кондор, с. Режим доступу: Михайлова Э.А., Орлова Л.Н. Экономическая оценка инвестиций: Учеб. пособие. Рыбинск: РГАТА, с. 21. Блонська В.І., Шлапак І.Ю. Обґрунтування та інвестиційне забезпечення проекту розвитку підприємства / В.І. Блонська, І.Ю. Малишівська // Науковий вісник НЛТУ України: Зб. науково-технічних праць. Л.: НЛТУ України, Вип С Литюга Ю.В. Розвиток інвестиційного потенціалу підприємства / Ю.В. Литюга // Вісник національного університету «Львівська політехніка». Проблеми економіки та управління С Валинурова Л.С. Инвестирование. Управление инвестиционными процес-сами инновационной экономики: Учеб.-метод. пособие / Л.С. Валинурова, О.Б. Казакова, Э.И. Исхакова. Уфа: БАГСУ, с. 51

52 #3 (10) червень Мєшков А.В., Ментель О.Ю. Функціонування механізму інвестиційного процесу в сучасній українській економіці / А.В. Мєшков, О.Ю. Ментель // Донбас-2020: перспективи розвитку очима молодих вчених: Матеріали V науково-практичної конференції. м. Донецьк, травня 2010 р. Донецьк, ДонНТУ Міністерства освіти і науки, С Верхоляд І.М. Інвестиційний механізм підприємства: принципи побудови, складові та особливості реалізації / І.М. Верхоляд // Економічний вісник НТУУ «КПІ»: Зб. наук. праць С Дацій Н.В. Шляхи активізації інвестиційного процесу в державній інвестиційній політиці [Електронний ресурс] / Н.В. Дацій // Державне управління: удосконалення та розвиток Режим доступу: Щукін Б.М. Інвестування [Електронний ресурс]: Курс лекцій. К.: МАУП, с. Режим доступу: Навроцька Н. Теоретичні аспекти інвестиційного процесу / Н. Навроцька // Схід (119). С Калетнік Г.М. Державне регулювання економіки [Електронний ресурс]: Навч. посіб. / Г.М. Калетнік, А.Г. Мазур, О.Г. Кубай. К.: Хай-Тек Прес, c. Режим доступу: ekonomika/derzhavne_regulyuvannya_ekonomiki_-_kaletnik_gm 30. Мочерний С.В. Економічна теорія [Електронний ресурс]: Підручник / С.В. Мочерний, М.В. Довбенко. К.: Видавничий центр «Академія», с. Режим доступу: ekonomichna_teoriya_-_mocherniy_sv ШТАЛЬ Т. В. доктор економічних наук, професор; ІЛЬЯШЕНКО А. Н. студентка; РАДЧЕНКО Р. Г. магістр, Харківський державний університет харчування та торгівлі АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ МІЖНАРОДНОЇ РЕКЛАМНОЇ КАМПАНІЇ Анотація: Досліджена ефективність міжнародної рекламної кампанії. Визначено основні методи оцінки ефективності міжнародної рекламної кампанії. Проаналізовано особливості впливу факторів макросередовища на процес здійснення міжнародної рекламної кампанії. Аннотация: Исследована эффективность международной рекламной кампании. Определены основные методы оценки эффективности международной рекламной кампании. Проанализированы особенности влияния факторов макросреды на процесс осуществления международной рекламной кампании. Summary: Researching the effectiveness of the international advertising campaign. Determining the basic methods estimation of effectiveness of the international advertising campaign. Analyzing features on the macro factors influence the implementation of an international advertising campaign. Постановка проблеми. Дана тема аналізу ефективності рекламної кампанії належить до розділу науки «Міжнародний маркетинг». Актуальність наукової роботи полягає у необхідності рекламної кампанії для будь-якої поважаючої себе фірми, так як реклама в засобах масової інформації сприяє розвитку масового ринку збуту товарів і послуг, і, в кінцевому рахунку, вкладення від реклами починають забезпечувати життєдіяльність газет і журналів, що прагнуть охопити як можна великі маси людей. Таким чином, мільйони людей, і навіть нація, починають отримувати як свіжі новини, так і рекламні повідомлення. Постановка завдання. На основі викладеного матеріалу можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в аналізі факторів макросередовища, які впливають на ефективність міжнародної рекламної кампанії. Виклад основного матеріалу дослідження. Маркетингова діяльність підприємства залежить від рівня розвитку рекламної кампанії, що включає такі елементи, як планування, організацію, контроль та інформаційне забезпечення. Як зазначає Ф. Котлер, рекламна кампанія є сукупністю рекламних заходів, що поєднуються єдиною метою, ідеєю, стилем фірми, а також бюджетом. Існує велика кількість трактування терміну рекламна кампанія, деякі з них наведені в таблиці 1. [2, c. 17] 52 Таблиця 1 Приклади визначення рекламної кампанії Автор Визначення С. Моріарті Комплекс взаємопов'язаних, скоординованих дій, що розробляються для досягнення стратегічних цілей і вирішення проблем підприємства, і є результатом загального рекламного плану для різних, але пов'язаних один з одним рекламних звернень, розміщених в різних ЗМІ протягом певного періоду часу Уільям Уеллс, Джон Бернетт, С. Моріарті Загальний рекламний план для серії різних, але взаємопов'язаних реклам, що з'являються в різних ЗМІ протягом певного часу Н.Г. Федько Система взаємопов'язаних рекламних заходів, що охоплюють певний період часу і передбачають комплекс застосування рекламних засобів для досягнення рекламодавцем конкретної маркетингової мети. С.В. Карпова Кілька рекламних заходів, об'єднаних однією метою (цілями), що охоплюють певний період часу і розподілених у часі так, щоб один рекламний захід доповнював інший. Джерело: розроблено автором за даними [1, 3]

53 «Кримський економiчний вiсник» Беручи до уваги вищевказані визначення, під рекламною кампанією розуміють певну сукупність стратегічних дій, що направлені на виконання поставленої мети, а саме: розширення цільової аудиторії, що, в свою чергу, сприяє зростанню рівня рентабельності фірми [4, c. 31]. На основі розуміння сутності рекламної кампанії, автором сформульовано визначення міжнародної рекламної кампанії сукупність різного роду заходів міжнародних фірм для надання корисної інформації світу, враховуючи політичні, економічні, кліматичні, соціально-культурні та інші особливості країн для успішного просування товару в короткостроковий або довгостроковий період. Для створення вдалої рекламної кампанії теорія міжнародного маркетингу рекомендує вдатися до етапів формування рекламної кампанії [7, c. 5]: 1. Визначення цілей рекламної кампанії. Загалом їх поділяють на види: мета відносно просування товарів та послуг, тобто збільшення обсягів продажу, та мета відносно маркетингових комунікацій завоювання клієнтів, підтримання власного іміджу, деякі зміни в уподобаннях споживачів. 2. Розробка та вдосконалення рекламного звернення. Рекламний слоган «Діамант це назавжди» для компанії «DeBeers» зіграв вирішальну роль, коли фірма довела, що діаманти можна продавати жінкам безпосередньо через їх чоловіків та зробила цей продукт звичайним, без якого неможливо жити. Також, візуальний образ, що відображає рекламну тему, скажімо, ковбой в рекламі сигарет «Marlboro» як символ мужності. Створення гумористичного середовища, демонстраційна реклама, реклама у вигляді статті в пресі чи жанр в інформаційній програмі є ключовими факторами для подачі форм рекламного звернення. 3. Найважливішим етапом міжнародної рекламної кампанії є вибір методів розповсюдження реклами. Близько 80% бюджету міжнародної фірми витрачається на розповсюдження реклами. Для вибору оптимального методу необхідно відповісти на три питання: На споживачів якого соціального рівня розрахована реклама? Де знаходяться місця найбільшого скупчення людей даного рівня? В який час рекламне звернення доцільно розповсюджувати? Коли звернення буде сприйматися людьми ефективніше? 4. Планування рекламного бюджету розраховується за формулою: А= С / S, де А вартість реклами на одного споживача; С загальні витрати на метод розповсюдження реклами; S читацька (глядацька, слухацька) аудиторія. Рекламний бюджет за методами розповсюдження можна розподілити наступним чином: реклама в пресі 20%; реклама в електронних ЗМІ 20%; зовнішня реклама 15%; друкована реклама 15%; участь у виставках і ярмарках 15%; сувенірна реклама 5%; непередбачені витрати 10%. 5. Аналіз ефективності рекламної діяльності включає економічну ефективність реклами зміна впливу реклами на динаміку обсягу продажів за формулою: R = C / V, де R рентабельність реклами за певний час з дня її впровадження; С вартість реклами; V приріст продажів, викликаний впровадженням реклами. Виділимо кілька основних причин низької ефективності реклами: Відсутність конкретних цілей і завдань рекламної кампанії. Невідповідність цілей і завдань рекламної кампанії з цілями маркетингової діяльності, а також корпоративної стратегії. Відсутність інформації про цільового споживача і джерелах отримання ним інформації ( канали доступу до споживача). Відсутність зворотного зв'язку зі споживачем. Помилки сегментації. Низька кваліфікація співробітників, що відповідають за рекламу, а також співробітників рекламних агентств. Відсутність систематизації і послідовності при проведенні рекламних акцій. Світові виробники такі як «Coca-cola» та «Colors of Benneton» практикують єдину рекламну кампанію для всіх країн протягом багатьох років. В їх відеороликах змінюється лише мова тексту та персонажі. Він орієнтований на єдине розуміння, не дивлячись на національні відмінності країн. Отже, з ясуємо від чого залежить успіх та крах рекламної кампанії [8]. Певні відмінності в країнах, що потребують адаптації реклами: політична, економічна, соціальна сфери; культура, традиції; стиль життя; смакові уподобання, цінності життя та менталітет споживачів; відношення до реклами; конкурентне середовище; визначення життєвого циклу товарів та інше. Існують відмінності кольорової гамми для багатьох країн, так, наприклад, червоний в Америці означає любов, а в Росії високу активність, агресію, боротьбу; жовтий колір для Америки це процвітання, однак для Сирії траур та смерть; блакитний в Америці є вірою, а в Китаї один з траурних кольорів і т.д. Яскраво виражений приклад відмінностей культури та традицій показує компанія «Procter & Gamble», яка рекламувала шампунь «Wash and Go», не звернувши уваги на той факт, що в Польщі звичайні родини не мають басейну, який було використано у рекламному ролику, що призвело за результатами дослідження до зниження ефективності реклами. [8] Реклама, що будується з урахуванням стратегії адаптації, орієнтована на те, що споживачі різних країн відрізняються розумінням якісних та технічних характеристик товару. Так, автомобільна компанія «Renault» в рекламі моделі «Klio» у Швейцарії підкреслювала її експлуатаційні гідності, безпеку, в Німеччині якість і економічність, в Іспанії стиль, у Франції розкішний вигляд [8]. Успіх єдиної міжнародної рекламної кампанії залежить від можливостей виробника підійти до реалізації рекламної кампанії з точку зору її стандартизації. Яскравим прикладом ефективного урахування національного менталітету в своїй діяльності є транснаціональна корпорація «McDonald s», яка вдається до формування меню в залежності від смакових якостей країни: в Німеччині пропонується пиво, у Франції вино, в Австралії пиріг з бараниною, щоб конкурувати з місцевими ресторанами і таке інше [7]. Слід зазначити, що визначення ступеня процвітання міжнародної рекламної кампанії використовують велику кількість методик дослідження, але на думку науковців, не один з них не можна вважати об єктивним. Наприклад, ефективність реклами, що спрямована на зростання обсягів продажу товарів та послуг рахують за 53

54 #3 (10) червень 2014 поверненням маркетингових інвестицій (ROMI). Використовуючи ROMI підрахуємо який додатковий прибуток приносять гроші, інвестовані в маркетингову діяльність фірми. Витративши $100 млн. та отримавши прибуток $250 млн. теоретично можна резюмувати про повернення 150% прибутку але на практиці показник сягає 30%, інколи навіть менше. За допомогою методу оцінки ефективності рекламної кампанії ROMI (повернення інвестицій) розраховується ефективність заходів: де Д дохід. З витрати. Якщо при умовній вартості рекламної кампанії в $100 млн. продаж склав $1 тис, то компанія вважається успішною, пояснює директор з маркетингу компанії «Microsoft Ukrainian» Сергій Булгаков [9]. Порахувати ефект від рекламної кампанії буває часто важко. Але можливо. Метод оцінки залежно від обсягів продажів дає можливість оцінити ефективність, з урахуванням додаткового товарообігу, який визначається формулою: де Тд товарообіг додатковий ( грн.); Ті середньоденний товарообіг до початку рекламної кампанії; П приріст середньоденного товарообігу за рекламний або пострекламний період ( %); Д кількість днів обліку в рекламному або пострекламном періоді. [5] Оцінка ефективності реклами на основі порівняння власних видатків та видатків конкурентів розраховується з прив'язкою до обсягів продажів і періоду часу. За допомогою даного методу можна оцінити не тільки ефективність реклами, а й зрозуміти, наскільки взагалі виправдане використання оцінюваних каналів просування для організацій в цілому. де К ефективність реклами; (1) (2) (3) Q 1 і Q 2 обсяги продажу вашої компанії і конкурента за певний рівний період часу, відповідно; V 1 і V 2 обсяги витрат на рекламу цих же компаній за той же період. [5] На нашу думку, необхідно провести цілий комплекс, визначених вище видів аналізів за різні періоди часу, порівняти всі отримані коефіцієнти (К), і лише тоді стане зрозуміло, як збільшується або зменшується ефективність в часі, чи є прогрес. Зазвичай, рекламодавці обирають методики оцінки ефективності залежно від початкових цілей рекламної кампанії. Відрізнятися від конкурентів за асортиментом та цілями зараз складно, як зазначає Катерина Вороб йова начальник відділу маркетингу та реклами «Евросеть», необхідно дивувати. [9] Таким чином, рекламна кампанія повинна обиратися правильно, залежно від раціонально сформульованої мети підприємства. Цільова аудиторія покращує імідж фірми, стабілізує збут і, нарешті, приносить додатковий прибуток. Крім того, при розробці даного плану враховуються особливості окремих ринкових сегментів, в результаті чого досягається висока ступінь орієнтації інструментів маркетингової діяльності на вимоги конкретних ринкових сегментів. Крім того, на сучасному етапі саме ціна в багатьох випадках дає можливість, не залучаючи інші засоби, отримати негайний ефект. У той же час результати дослідження показали, що в США, наприклад, особливе місце в комплексі маркетингу займають реклама і заходи щодо стимулювання збуту, а у Європі перевагу віддається розвитку каналів розподілу. Висновок. Автор проаналізував специфіку реалізації рекламної кампанії провідних міжнародних транснаціональних корпорацій та дослідив особливості впливу факторів макросередовища країн світу на створення реклами. Було виявлено, що під час розробки структури рекламної кампанії необхідно брати до уваги мову країн, символіку кольорів, звичаї та менталітет населення, кліматичні умови та інше. Також, необхідно скласти план впровадження рекламної кампанії та визначити оптимальний бюджет витрат на рекламу. Що стосується методів визначення ефективності рекламної кампанії, то кожна міжнародна компанія обирає для себе той метод, який вважає доцільним згідно ситуації на фірмі. ЛІТЕРАТУРА: 1. Федько В.П. Основы маркетинга. Ростов н/д.: Феникс, Котлер, Ф. Маркетинг менеджмент. СПб. Питер, с. 3. О Шонесси, Дж. Конкурентный маркетинг: стратегический подход. СПб. Питер, с. 4. Акулич И.Л., Герчиков И.З. Маркетинг: Учебное пособие.- Мн.: Интерпрессервис; Мисанта, Березин И.С. Маркетинговый анализ. Принципы и практика. М.: Эксмо, Albaum, G. International marketing and export management. Pearson Education, с. 7. Офіційний сайт ділової газеты The Wall Street Journal 8. Офіційний сайт міжнародного маркетингового агентства JD Power 9. Офіційний сайт новин та бізнесу 54

55 «Кримський економiчний вiсник» ІЛЬЧЕНКО Н. Б. кандидат економічних наук, доцент кафедри торговельного підприємництва, Київський національний торговельно-економічний університет СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ОПТОВОЇ ТОРГІВЛІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ Анотація: Проведено оцінку пріоритетних напрямів розвитку оптової торгівлі. Проаналізовано статистичні показники діяльності підприємств оптової торгівлі. Запропоновано шляхи подальшого реформування оптової торгівлі в Україні як форми регулювання оптової торгівлі в межах концептуальних основ її розвитку. Аннотация: Проведена оценка приоритетных направлений развития оптовой торговли в Украине. Проанализированы статистические показатели деятельности предприятий оптовой торговли. Предложены пути дальнейшего реформирования оптовой торговли в Украине как формы регулирования оптовой торговли в рамках концептуальных основ ее развития. Summary: The estimation of priority directions of wholesale development is conducted in Ukraine. Statistical performance of enterprises of wholesale indicators are analyzed. The ways of further wholesale reformation are offered in Ukraine as forms of wholesale adjusting within the framework of conceptual bases of its development. Постановка проблеми. Перехід України до ринкової економіки вимагав роздержавлення оптової торгівлі, здійснення демонополізації і лібералізації торгово-посередницької діяльності, диверсифікації її форм. Внаслідок цих процесів на оптовому ринку України за останнє десятиріччя з явилася значна кількість малих оптових посередників. Більшість з них здійснюють посередницьку діяльність без надбання статусу юридичної особи. Мета функціонування оптової ланки полягає в опосередкуванні зростаючого у масштабі товарно-грошового обміну між сферами виробництва та споживання, між окремими галузями економіки, між регіонами України та з іншими країнами, забезпечуючи необхідні темпи і пропорції відтворювального процесу та збалансування сукупного споживчого попиту і товарної пропозиції. Таким чином, особливості та ефективність функціонування оптової торгівлі в ринкових умовах, шляхи подальшого розвитку, стратегічні цілі і завдання цієї важливої підсистеми сфери товарного обігу в концептуальному плані не визначені, що і обумовлює актуальність досліджень. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні і практичні аспекти досліджуваної проблеми знайшли відображення в роботах відомих вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів: В.В. Апопія, Л.В. Балабанової, І.О. Бланка, Л.О. Брагіна, Н.А. Голошубової, В. Даненбурга, А.А. Мазаракі, Ф. Котлера, Р. Монкріфа, В.П. Онищенка, М.В. Опельбаума, В.К. Памбухчиянца, Ф.Г. Панкратова, В.М. Торопков, В.О. Точиліна, К.П. Пашаєва, Ч. Фатреллата інших. Аналіз наукових праць і практики господарської діяльності в умовах перехідного періоду виявив негативні тенденції, що склалися на підприємствах оптової торгівлі. Мета дослідження дослідити розвиток оптової торгівлі, визначити місце оптової торгівлі в соціальноекономічному розвитку країни та можливі проблеми, запропонувати напрямки щодо покращення діяльності підприємств оптової торгівлі як елементу сфери товарного обігу в сучасних умовах. Виклад основного матеріалу. На сьогодні система оптової торгівлі в Україні опинилась не в кращому стані. Значно знизилась роль оптової ланки торгівлі як суб єкта ринку, що призвело до порушення зв язків між виробниками та покупцями. Припинили свою діяльність деякі оптові бази з фунціями майнових і комерційних посередників, які охоплювали промислові підприємства та використовували регіональний потенціал виробництва предметів споживання. Матеріально-технічна база оптової торгівлі приватизована за мінімальну ціну через оренду з викупом обмеженою кількістю підприємців. Певні складські площі використовують не за призначенням, здають їх в суборенду або взагалі не заповнюють. Функціонування оптового каналу обумовлене низкою причин, а саме: 1) економічною вигодою, яку отримують промислові підприємства від використання самостійних оптовиків, оскільки останні забезпечують їм найбільш низькі витрати обігу. Адже не завжди наявність прямих зв язків між виробниками і споживачами означає зниження витрат; 2) наявністю дрібних і середніх підприємств, розширенням асортименту товарів; 3) поглибленням процесу розподілу праці у сфері матеріального виробництва; 4) необхідністю розширення підприємствами-виробниками ринків збуту своєї продукції і повнішого охоплення дрібних і середніх споживачів; 5) можливостями оптових посередників краще здійснювати маркетинг споживчої продукції, оцінювати ринкову кон юнктуру, аналізувати інформацію про місцеві ринки, надавати постачальникам інформацію про попит на їх продукцію; 6) економічною доцільністю, швидкістю та зручністю доведення товарної маси до споживача; 7) більшою можливістю оптовиків мобілізувати всі свої ресурси, зосередити всі свої сили на виконанні одного конкретного завдання. Основними оптовими посередниками є підприємства юридичні особи. За даними Державного Комітету статистики України, на 1 січня 2013 року в Україні діяло 57,5 тис. підприємств, основним видом економічної діяльності яких була оптова торгівля. В сучасних умовах найбільшого поширення набули партнерські оптові підприємства, засновані на колективній власності. Так, на рис. 1. представлено динаміку оптового товарообороту за рр. [1]. Товарооборот підприємств оптової торгівлі за 2012 року становив ,8 млн грн., що на 18537,6 млн грн. більше, ніж у 2013 р. Тільки у м. Києві оптовий товарооборот у 2013 р. склав ,1 млн.грн., у тому числі продовольчих товарів 62,4 %, непродовольчих товарів 37,6%. Проте, питома вага продажу товарів вітчизняного виробництва склала 37%. У табл. 1. наведемо структуру оптового товарообороту підприємств оптової торгівлі України за рр. [1] Так, згідно з наведеними даними у 2013 р. у структурі оптового товарообороту підприємств оптової торгівлі найбільшу частку складав продаж непродовольчих товарів 81,4%, що на 1,1% більше, ніж у 2012 р. і менше на 1%, ніж у 2011 р. 55

56 #3 (10) червень р р р р р р р р р. продовольчі товари непродовольчі товари Рис. 1. Динаміка оптового товарообороту за рр., млн. грн. Найбільша частка оптового товарообороту у складі загального обороту підприємства, основним видом діяльності яких є оптова торгівля, спостерігалась на підприємствах м. Києва, Київської, Харківської, Львівської і Житомирської областей (97-91%), а найменша на підприємствах Волинської, Закарпатської, Хмельницької і Вінницької областей (64-78%)). Більше 70% обсягу оптового товарообороту країни припадало на підприємства чотирьох регіонів: м. Києва (39,8%), Донецької (15,1%) і Дніпропетровської (11%) та Харківської (5,2%) областей. Частка оптової торгівлі товарами виробництва України порівняно з відповідним періодом попереднього року зменшилась і становила 63,3% від загального обсягу продажу, у тому числі частка вітчизняних непродовольчих товарів 61,5%, продовольчих товарів 74,1% [З, с ]. У табл. 2 наведено дані щодо структури продажу товарів вітчизняного виробництва в загальному обсязі оптового товарообороту підприємств оптової торгівлі України. У структурі продажу товарів вітчизняного виробництва найбільший обсяг складали продовольчі товари. Так, у 2013 р. продаж продовольчих товарів вітчизняного виробництва складав 71,7%, що на 2 % менше, ніж у 2012 р. та на 3,4 менше, ніж у 2010 р. Продаж непродовольчих товарів вітчизняного виробництва в загальному обсязі оптового товарообороту підприємств оптової торгівлі України складали у 2013 р. 50,3%, що на 55 менше, ніж у 2012 р. Комерціалізація і зміна форм власності не дала очікуваного ефекту, призвела лише до простого подрібнення крупних оптових структур на самостійні і малоефективні суб'єкти ринку. Заслуговує уваги зарубіжний досвід щодо тенденцій розвитку оптових підприємств за формами власності та організаційно-правовими формами господарювання. Основним видом оптових підприємств за цими ознаками є корпоративні підприємства, тобто найбільш великі. На них у загальному обсязі оптового товарообороту припадає 95,8%. Частка партнерських підприємств дорівнювала 2,6%, а індивідуальних лише 1,6% [2, с. 20]. Наступне місце посідають індивідуальні підприємства, створені на власності фізичної особи або сім'ї, і найменша питома вага, припадає на корпоративні оптові підприємства, що функціонують у формі акціонерних товариств відкритого та закритого типів. Державі має належати прерогатива і у створенні оптових ринків, які сприятимуть завчасному формуванню замовлень виробництву і гарантуватимуть виробникам реалізацію основної частини продукції, що, в свою чергу, сприятиме стабільності та зростанню вітчизняного виробництва, ефективній конкуренції. На основі формування пропозиції і попиту на окремих товарних і регіональних ринках доцільно створювати оптові асоціації шляхом добровільного об єднання нині діючих оптових підприємств, які зможуть створювати у своїй структурі фінансові, інформаційні, наукові та інші інституції. Важливий напрям у реформуванні оптової торгівлі полягає у перетворенні, удосконаленні та оновленні торгової інфраструктури, що передбачає налагодження тісної взаємодії товаровиробників з оптовою торгівлею, органічну інтеграцію виробництва і збуту на основі маркетингу. Результативним заходом а цьому шляху може стати формування торгово-промислових компаній. Розвиток компаній оптових посередників повинні знайти своє втілення при використанні сучасних методів управління товарними потоками. Раціональна організація діяльності оптового посередництва, переорієнтація його інтересів у бік національного виробника здатні забезпечити високу ефективність всієї системи товарообігу в країні і вирішити ключові завдання виробництва і реалізації продукції. Щоб розширити площину взаємних інтересів суб єктів ринку, об єднати їх зусилля, необхідно інтегрувати їх в єдине територіаль- Таблиця 1 Динаміка структури оптового товарообороту підприємств оптової торгівлі України за рр., % Групи товарів Роки продовольчі товари 16,1 16,4 16,2 15,5 20,6 19,5 17,6 19,7 18,6 непродовольчі товари 83,9 83,6 83,8 84,5 79,4 80,5 82,4 80,3 81,4 Таблиця 2 Структура продажу товарів вітчизняного виробництва в загальному обсязі оптового товарообороту підприємств оптової торгівлі України за рр. Групи товарів Роки Питома вага продажу товарів вітчизняного виробництва в загальному обсязі оптового товарообороту, % 71,8 67,7 65,6 65,6 66,8 66,5 63,9 58,9 54,3 у тому числі продовольчі товари 78,6 75,6 75,1 74,8 74,4 75,1 75,5 73,7 71,7 непродовольчі товари 70,5 66,2 63,8 63,9 64,8 64,4 61,4 55,3 50,3 56

57 «Кримський економiчний вiсник» но-інформаційний простір. При цьому, враховуючи відмінності у рівнях промислового та аграрного потенціалів регіонів Україні, необхідно внести зміни в організаційні структури, що оптимізує рух товару і спрямує діяльність на захист інтересів вітчизняних товаровиробників, це мережа регіональних оптових комплексів. [3] Так, прийнято Закон України від р VI «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції». Депутати ВРУ прийняли Закон України від р VI «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції», який визначає правові основи організації діяльності оптових ринків сільськогосподарської продукції в Україні, регулює відносини в цій сфері та спрямований на захист прав і законних інтересів сільськогосподарських товаровиробників, які здійснюють оптовий продаж сільськогосподарської продукції власного виробництва. До інфраструктури аграрного ринку, що забезпечує збереження, реалізацію та транспортування сільськогосподарської продукції, належать оптові ринки сільськогосподарської продукції. Оптовий ринок сільськогосподарської продукції юридична особа, що забезпечує здійснення оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією та якій надано даний статус. Землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції відносяться до несільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення. Разом з тим, для прискорення розбудови оптових ринків сільськогосподарської продукції розроблено типові установчі документи (статути) оптових ринків різних організаційно-правових форм, типові договори учасників таких ринків. Тобто сформовано необхідну методичну базу для створення та функціонування оптових ринків сільськогосподарської продукції. Окрім цього, у рамках реалізації Проекту з надання технічної допомоги Європейського Союзу «Виконання Україною зобов язань щодо членства в СОТ та реалізації політики добросусідства в сільському секторі» розроблено типові проекти оптових ринків сільськогосподарської продукції. Згідно з даними типового проекту, вартість будівництва оптового ринку з благоустроєм території становить від 1,6 до 2,0 млн дол. США на 1 га залежно від території, яку займає ринок. Розвиток інфраструктури аграрного ринку є однією з передумов якісних змін у сільському господарстві країни. Адже саме сучасні багатофункціональні об єкти, якими є оптові ринки сільськогосподарської продукції, стають основними логістичними вузлами, що забезпечують необхідні умови зберігання та збуту виробленої продукції. Оптові ринки сільгосппродукції стають все популярнішими серед покупців і виробників. Так, ринки «Столичний» у Києві, «Шувар» у Львові та «Господар» у Донецьку за три роки їх роботи відвідало понад 5,5 мільйона українців. А на відкритому цього року новому ринку «Азовський» у Маріуполі встигли скупитися майже 40 тисяч городян. Такі показники ще раз підтверджують ефективність подібних об'єктів і говорять про необхідність розвивати їх мережу по всій Україні. Проте, існують ряд проблемних питань, визначених Законом «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції». Однією із форм такого «сприяння вітчизняним виробникам сільськогосподарської продукції» з боку держави могла б стати підтримка організацій товаровиробників, зокрема, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Нажаль, Податковий кодекс України практично «перекрив кисень» таким формам примноження доданої вартості, насамперед для фермерів та оптовим сільськогосподарським ринкам. Є ще одна проблема в частині створення кооперативів, їх співпраці з оптовим ринком сільськогосподарської продукції відсутність системних каналів інформації про організацію діяльності кооперативів, можливості їхньої співпраці з ринками. Висновки. Аналізуючи ситуацію з виробництвом і збутом української сільгосппродукції, експерти стверджують, що без розвитку оптової торгівлі в Україні найближчим часом є ймовірність виходу на наш ринок потужних міжнародних оптових компаній, які монополізують сільгоспторгівлю, що негативно позначиться на прибутках вітчизняних господарств. Відкриття митних кордонів, особливо з тими країнами, де аграрне виробництво активно дотується, є низькі кредитні ставки, фермерам допомагають інструментами опосередкованої підтримки (наприклад, через системи консультування, поширення знань й інформації), несе неабиякі загрози для українського, особливо невеликого виробника. Обмеженість інформації про розвиток оптової торгівлі робить неможливим використання її як практичного інструменту вироблення і реалізації стратегії оптових підприємств. Це обумовлює необхідність поширення такої інформації на основі системи державного статистичного обліку. Крім того, негативно на цьому процесі позначається відсутність стабільного законодавства щодо договірного права та концепції розвитку оптової торгівлі в Україні. Загальною місією оптової ланки в сучасних умовах повинна бути активізація сталого зблансованого розвитку внутрішнього споживчого ринку України, перш за все, на основі насичення його конкурентоспроможними товарами вітчизняного виробництва та якнайбільш повне задоволення попиту на них різних верств населення, а також сприяння товароруху вітчизняних товарів на зовнішній ринок. ЛІТЕРАТУРА: 1. Публикація документів Державної Служби Статистики України/ [Електронний ресурс] Режим доступу : 2. Вірт М.Я. Передумови та закономірності розвитку оптової торгівлі в Україні / М.Я.Вірт. К. : Науковий вісник, , c. 3. Трішкина Н.І. Оптова торгівля як складова інфраструктури товарного ринку / [Електронний ресурс] Режим доступу : 57

58 #3 (10) червень 2014 ДРАБАНІЧ А. В. кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту і адміністрування, проректор з науково-педагогічної роботи; ІЛЬЧУК О. В. магістр, Вінницький фінансово-економічний університет МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ РИНКОВОЇ ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Анотація: В статті розглянуто основні методологічні підходи до визначення ринкової вартості підприємства. Виділені особливі характеристики об єкта згідно кожного підходу. Детально проаналізовано кожен підхід. Аннотация: В статье рассмотрены основные методологические подходы к определению рыночной стоимости предприятия. Выделены особые характеристики объекта согласно каждого подхода. Детально проанализированы каждый подход. Summary: In the article the basic methodological approaches to determine the market value of the company. A special characteristics of the object under each approach. Detailed analysis of each approach. Постановка проблеми. Об'єктом купівлі-продажу за умов ринкової економіки можуть бути не тільки окремі елементи майна, але й цілісний майновий комплекс підприємства. Підприємство стає об'єктом купівлі-продажу в перебігу процесів приватизації та акціонування, зміни складу власників, при проведенні операцій, пов'язаних із заставою майна, його страхуванням та ін. А відтак виникає необхідність оцінки вартості майнового комплексу підприємства. Одним з можливих випадків оцінювання вартості підприємства є підготовка та проведення антикризових заходів. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичною основою наукових досліджень проблематики оцінки вартості підприємства стали роботи Л. Маслоу, Ф. Герцберга, Д. Макгрегора, Л. Лайкерта, К. Аджириса, У. Бенніса, Р. Бекхарда, Г. Лінніта, В. Френча, С. Белла, Т. Камінге, Х. Уорлея, М. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедуорі, Т. Норберта, М. Хаммер, Дж. Чампі. Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Потреба в оцінці вартості підприємства та його майна є багато-аспектною, виникає на різних етапах управління. Питання оцінки вартості підприємства є галуззю економіки, що потребує подальшого вивчення та дослідження. Мета статті. Розглянути основні методологічні підходи до оцінки ринкової вартості підприємства. Виклад основного матеріалу. В економічній літературі відомі три підходи до визначення вартості підприємства, яким притаманні відповідні методи оцінки. В Національному стандарті 1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав» сказано, що вибір методів оцінки залежить від наявності інформації про очікуванні доходи від використання об єкта оцінки, стабільності їх отримання, цілі оцінки, а також виду вартості. Згідно з Національним стандартом 1 методичні підходи загальні способи визначення вартості майна, які ґрунтуються на основних принципах оцінки; метод оцінки спосіб визначення вартості об'єкта оцінки, послідовність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методичний підхід; ринкова вартість вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Кожен методологічний підхід дозволяє підкреслити особливі характеристики об єкта [1]. При доходному підході за основу береться дохід, який є основним фактором при визначені вартості об єкта. Чим більший дохід, тим більша величина його ринкової вартості. 58 Тут має значення тривалість періоду отримання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, супроводжуючий даний процес. Доходний підхід ґрунтується на застосуванні принципів очікування і найбільш ефективного використання об єкта, коли вартість об єкта прирівнюється до сумарної вартості майбутніх доходів, що очікуються від його використання найбільш ефективним чином, включаючи дохід від можливого продажу об єкта. Дохідний підхід. В рамках доходного підходу виділяють два основні методи: метод капіталізації доходів (КД) та метод дисконтування грошових потоків (ДГП). Ці методи відрізняються тільки способом перетворення потоків доходу. Визначення вартості бізнесу методом ДГП засновано на припущенні, що потенційний інвестор не заплатить за даний бізнес більшу суму, ніж поточна вартість майбутніх доходів даного бізнесу. Власник, в свою чергу, на продасть бізнес по ціні нижчій ніж поточна вартість прогнозованих майбутніх доходів. Вважається, що в результаті співпраці сторони прийдуть до укладення угоди про ринкову ціну, яка дорівнює поточній вартості майбутніх доходів. Даний метод вважається найбільш прийнятним з урахуванням інвестиційних мотивів, оскільки будь-який інвестор вкладає кошти з метою окупити вкладені кошти, отримати прибуток та підвищити свій добробут. Метод ДГП може застосовуватися для оцінки будьякого підприємства. Застосування даного методу найбільш обґрунтовано для оцінки підприємств, які мають певну історію господарської діяльності і знаходяться на стадії стабільного економічного розвитку. Метод менше застосовується для оцінки підприємств, які несуть систематичні збитки [3]. Ставка дисконту це відсоткова ставка, що використовується для перерахунку майбутніх потоків доходів в єдину величину поточної вартості, яка є базою для визначення ринкової вартості підприємства. Основні етапи оцінки підприємства методом ДГП 1. Вибір моделі грошового потоку. Для власного капіталу, використовуючи цю модель, розраховують ринкову вартість власного капіталу підприємства. Для всього інвестованого капіталу, дана модель найбільш придатна для оцінки багатопрофільного бізнесу, використовуючи дану модель можна не розрізняти власний і залучений капітал і рахувати сукупний грошовий потік. для оцінки власного капіталу: ГП = ЧП + А ± ΔВОК ± ΔЗд Іпа (1.1) для оцінки всього інвестованого капіталу:

59 «Кримський економiчний вiсник» ГП = ЧП + А ± ΔВОК Іпа + %з х (1-Сп) (1.2) де: ГП грошовий потік; ЧП чистий прибуток; А амортизаційні відрахування; ΔΒОК приріст (зменшення) власних обігових коштів; ΔЗд приріст (зменшення) довгострокової заборгованості; Іпа інвестиції в позаобігові активи; %з відсотки по обслуговуванню боргу; Сп ставка податку на прибуток. 2. Визначення тривалості прогнозного періоду. В країнах з розвиненою ринковою економікою прогнозний період для оцінки вартості підприємства в залежності від цілей може складати від 5 до 10 років. В країнах з перехідною економікою до 3 років. 3. Ретроспективний аналіз і прогноз валовий виручки від реалізації. Аналіз валової виручки і її прогноз потребують детального розгляду і урахування ряду факторів ( темпи інфляції, попит на продукцію, частка підприємства на ринку, обсяги виробництва і ціни на продукцію і т. д.). 4. Аналіз і прогноз витрат. На даному етапі оцінювач повинен: вивчити структуру витрат,оцінити інфляційні очікування для кожної категорії витрат, визначити амортизаційні відрахування і т. д. 5. Аналіз і прогноз інвестицій Такий аналіз включає в себе три компоненти: власні оборотні кошти, потреби у фінансуванні, капіталовкладення. 6. Розрахунок величини грошового потоку для кожного року прогнозного періоду. 7. Визначення ставки дисконтування. Існують різноманітні методики визначення ставки дисконтування серед яких: Метод кумулятивної побудови; модель оцінки капітальних активів; модель середньозваженої вартості капіталу; метод побудований на основі зіставних продаж; модель арбітражного ціноутворення. 8. Розрахунок величини вартості в постпрогнозний період. В залежності від перспектив розвитку бізнесу в постпрогнозний період обирають той чи інший метод ( модель): метод ліквідаційної вартості; метод чистих активів; метод передбачуваного продажу; модель Гордона. 9. Розрахунок поточної вартості майбутніх грошових потоків і вартості в постпрогнозний період 10. Внесення кінцевих поправок Метод капіталізації доходів використовується для випадків прогнозування постійного по величині і рівного по періодах прогнозування чистого операційного доходу, отримання якого обмежено в часі. Чистий операційний дохід капіталізується за допомогою ставки капіталізації. В оцінці бізнесу даний метод використовується досить рідко із-за значних коливань величини прибутків чи грошових потоків по рокам [2]. Застосування методу капіталізації доходів передбачає такі основні етапи. 1. Аналіз фінансової звітності, її нормалізація і трансформація. Основними документами для аналізу звітності підприємства в цілях оцінки його активів є балансовий звіт та звіт про фінансові результати та їх використання 2. Вибір величини прибутку, яка буде капіталізована. Даний етап має на увазі вибір періоду поточної діяльності, результати якої будуть капіталізовані. Існує декілька варіантів: прибуток останнього звітного року; прибуток першого прогнозного року; середня величина доходу за декілька останніх років. Найчастіше обирають перший варіант. 3. Розрахунок ставки капіталізації. Ставка капіталізації для підприємства виводиться зі ставки дисконтування шляхом віднімання очікуваних середньорічних темпів росту, або грошового потоку. Розраховується методом кумулятивної побудови, через модель середньозваженої вартості капіталу та методом який побудований на основі зіставних продажів. 4. Визначення попередньої величини вартості 5. Проведення поправок по наявності не функціонуючих активів Сутність методу капіталізації виражається формулою: Оціночна вартість = чистий прибуток/ставка капіталізації (1.3) Метод капіталізації прибутку найбільше підходить для ситуацій, в яких очікується, що підприємство в продовж тривалого часу буде отримувати приблизно однаковий дохід (або темпи його росту будуть постійними). Порівняльний підхід. Особливістю даного підходу щодо оцінки власності є орієнтація кінцевої величини вартості, з одного боку, на ринкові ціни купівлі-продажу акцій, які належать схожим компаніям, з іншої сторони, на фактично досягнуті фінансові результати. Особлива увага приділяється: теоретичній особливості порівняльного методу, сфері його застосування, особливостям конкретних методів; критеріям відбору подібних підприємств; характеристиці найважливіших цінових мультиплікаторів; основним етапам формування кінцевої величини вартості. Порівняльний підхід припускає, що ціна власного капіталу фірми визначається тією сумою, за якою він може бути проданий при наявності достатньо сформованого ринку. Тобто найбільш вірогідно що ціна бізнесу може бути реальною ціною продажу схожої фірми. Теоретичною основою даного підходу, які доводять можливість його використання, являються наступні базові положення. По-перше, оцінщик використовує в якості орієнтира реально сформовані ринком ціни на схожі підприємства. По-друге, даний підхід базується на принципі альтернативних інвестицій, інвестор вкладаючи кошти, купує перш за все майбутній дохід. По-третє, ціна підприємства відображає його виробничі та фінансові можливості, становище на ринку, перспективи розвитку. Існує ряд умов за яких може застосовуватися порівняльний підхід 1. наявність активного фінансового ринку; 2. доступність фінансової інформації; 3. наявність служб які накопичують цінову і фінансову інформацію. При ринковому підході використовуються три основні методи, вибір яких залежить від цілей, об єкту та конкретних умов оцінки: метод компанії-аналогу, або метод ринку капіталу. Заснований на використанні цін, які були сформовані на відкритому фондовому ринку. Базою для порівняння є ціна однієї акції. Відповідно в чистому вигляді даний метод використовується для оцінки неконтрольного пакету акцій. метод угод (продаж). Орієнтується на ціни купівлі підприємства в цілому або контрольного пакету акцій. Це визначає найбільш оптимальну сферу застосування даного методу. метод галузевих співвідношень. Заснований на використанні рекомендаційних співвідношень між ціною і певними фінансовими параметрами. Суть ринкового підходу до визначення вартості підприємства полягає в тому, що обирається аналогічне підприємство, яке було нещодавно подане. Потім розраховується співвідношення між ринковою ціною продажу підприємства-аналога і будь-яким його фінансовим показником. Дане співвідношення називається ціновим 59

60 #3 (10) червень 2014 мультиплікатором. Для отримання ринкової вартості власного капіталу необхідно помножити власний аналогічний фінансовий показник на розраховану величину цінового мультиплікатору [4]. Метод ринку капіталу. Цей метод оснований на фінансовому аналізі компанії аналога і кампанії, яка оцінюється. Оцінка підприємства даним методом передбачає сім етапів. 1. збір необхідної інформації; 2. співставлення списку аналогічних підприємств; 3. фінансовий аналіз; 4. розрахунок цінових мультиплікаторів; 5. вибір величини мультиплікатору яку доцільно застосувати до даного підприємства; 6. визначити кінцеві величини вартості методом зважування поміжних результатів; 7. внесення кінцевих поправок. При підборі підприємств аналогів враховуються наступні критерії: тотожність продукції яку виробляють; тотожність об єму у якості виробленої продукції; ідентичність досліджуваних періодів; тотожність стадій розвитку підприємства; співвідношення стратегії розвитку; співставлення фінансових характеристик підприємства. Ціновий мультиплікатор це коефіцієнт, який показує співвідношення між ринковою вартістю підприємства і фінансовою базою. Основні мультиплікатори Ціна до виручки від реалізації використовується рідко, в основному для перевірки об єктивності результатів отриманих за допомогою інших способів. Гарні результати дає при оцінці вартості підприємств, які надають послуги ( реклама, страхування, ритуальні послуги і т.д.). перевага даного мультиплікатору полягає в тому, що він є універсальним, легкий у розрахунку. Особливістю застосування є те, що необхідно враховувати структуру капіталу компанії, яка оцінюється та аналогу. Ціна до грошового потоку. Найбільш поширеною ситуацією застосування даного мультиплікатору є збитковість, або незначна величина доходу, а також невідповідність фактично корисного терміну служби основних фондів періоду амортизації, прийнятому в фінансовому звіті. Ціна до чистого прибутку. Застосування даного мультиплікатору значною мірою залежить від ведення бухгалтерського обліку. Базою для розрахунку може виступати не тільки сума прибутку, яка була отримана в останній рік перед датою оцінки, а й середньорічну величину прибутку за останні п ять років. Оцінюваний період може збільшуватися або зменшуватися в залежності від наявності інформації. Ціна до вартості чистих активів. Даний мультиплікатор може застосовуватися певних випадках. (оцінювана компанія має значні вклади в власність, основною діяльність підприємства є купівля зберігання та продаж такої власності, як нерухомість, цінні папери, газове та нафтове обладнання). Ціна до брутто-результату експлуатації інвестицій ( доходу до відрахування відсотків та податків) Метод угод, або метод продаж. Заснований на аналізі цін купівлі-продажу контрольних пакетів акцій підприємств-аналогів, або аналіз цін купівлі підприємства повністю. В основі цього методу лежить визначення мультиплікаторів на базі фінансового аналізу і прогнозуванні. Фінансовий аналіз і співставлення показників здійснюється так само, як і в методі ринку капіталу. Головна різниця між методом угод та методом капіталу полягає в тому, що перший визначає рівень вартості контрольного 60 пакету акцій або підприємства в цілому, тоді як другий визначає вартість на рівні неконтрольного пакету акцій. Даний метод має ряд недоліків і переваг. Перевагами є те, що даний метод базується на реальних ринкових даних, відображає існуючу практику продаж та покупок, враховує вплив галузевих факторів на ціну підприємства. Недоліками є те, що недостатньо чітко характеризується особливості організаційної, технічної, фінансової підготовки підприємства; використовується лише ретроспективна інформація; потребує внесення багатьох коригувань в інформацію, що аналізується; не беруться до уваги очікування інвестора. Витратний підхід. При даному підході розглядається вартість підприємства з урахуванням понесених витрат. Балансова вартість активів і зобов язань підприємства в наслідок інфляції, зміни кон юнктури ринку, як правило не співпадає з ринковою вартістю. В результаті виникає завдання проведення коректування балансу підприємства. Для цього проводиться оцінка ринкової вартості кожного активу балансу окремо, потім визначається поточна вартість зобов язань і в кінці від суми активів ринкової вартості віднімається сума зобов язань. Базовою формулою даного підходу є: Власний капітал = Активи Зобов язання (1.4.) Даний підхід здійснюється двома основними методами: 1.Методом чистих активів. Метод вартості чистих активів передбачає декілька етапів. 1. оцінюється нерухоме майно підприємства; 2. визначається ринкова вартість машин і обладнання; 3. виявляються і оцінюються нематеріальні активи; 4. визначається ринкова вартість фінансових вкладень; 5. товарно-матеріальні запаси переводяться в поточну вартість; 6. оцінюється дебіторська заборгованість; 7. оцінюються доходи майбутніх періодів; 8. зобов язання підприємства переводяться в поточну вартість; 9. визначається вартість власного капіталу шляхом віднімання з ринкової вартості суми активів поточної вартості всіх зобов язань. 2.Методом ліквідаційної вартості Оцінка ліквідаційної вартості підприємства здійснюється у випадках: підприємство знаходиться в стані банкрутства, або є сумніви щодо подальшого його функціонування; вартість при ліквідації може бути вищою, ніж при продовженні функціонування підприємства. Сутність витратного підходу відображається у формулі: ЦМК=(Ан+Ао+Вм)-(Зв+Зд+Зп) (1.5) де: ЦМК- вартість цілісного майнового комплексу Ан вартість необоротних активів Ао вартість оборотних активів Вм вартість витрат майбутніх періодів Зв вартість забезпечень наступних витрат і платежів Зд вартість довгострокових зобов язань. Зп вартість поточних зобов язань. Недоліками даного методу є те, що виникають труднощі оцінки об єктів зі значним терміном використання із-за складності визначення зносу і прибутку підприємця, трудомісткість всіх оціночних процедур та обмежене використання ринкової інформації в оцінці. Висновки. Оцінка майна підприємств базується, на використанні трьох основних підходів: витратного, прибуткового і порівняльного. Кожен з підходів передбачає застосування своїх специфічних методів і прийомів, а також вимагає дотримання своїх умов, наявність достатніх факторів. Інформація, яка використовується в тому чи ін-

61 «Кримський економiчний вiсник» шому підході, відображає або справжній стан фірми, або її минулі досягнення, або очікувані в майбутньому доходи. У зв'язку з цим результат, отриманий на основі всіх трьох підходів, є найбільш обгрунтованим і об'єктивним. Оцінка вартості підприємства (бізнесу) це розрахунок і обгрунтування вартості підприємства на певну дату. Оцінка вартості бізнесу, як і будь-якого іншого об'єкта власності, представляє собою цілеспрямований упорядкований процес визначення величини вартості об'єкта в грошовому виразі з урахуванням впливають на неї, в конкретний момент часу в умовах конкретного ринку. Кілька громіздке, на перший погляд, визначення сутності оцінки вартості розкриває, тим не менш, основні (сутнісні) риси даного процесу. ЛІТЕРАТУРА: 1. Гавва В.Н. Потенціал підприємства: формування та оцінювання: Навч. посіб. К.: Центр навчальної літератури, с. 2. Єгерєв И.А. Стоимость бизнеса: Искусство управления: Учебное пособие. М.: Дело, с. 3. Мендрул О.Г. Вартість підприємств: бази оцінки // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію С Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб єктів господарювання: Навч. посібник. К.: КНЕУ, КАРАБУТ М. О. студент факультету економічних наук, Чорноморський державний університет імені Петра Могили ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОКОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ Анотація: В статті проаналізовано особливості інвестиційної діяльності молокопереробних підприємств та розглянуто основні її проблеми. Запропоновані перспективні напрями підвищення ефективності цього процесу. Аннотация: В статье проанализировано особенности инвестиционной деятельности молокоперерабатывающих предприятий и рассмотрены основные ее проблемы. Предложенные перспективные направления повышения эффективности этого процесса. Summary: The author in the article has analyzed peculiarities and main problems of dairy enterprises investment activity. Perspective directions of efficiency increase of this process have been offered. Постановка проблеми. Одне з провідних місць в агропромисловому комплексі України посідає молочна промисловість. Сектор переробки молока і виробництва молочної продукції, відкритий для виробництва інноваційних продуктів, належить до швидко зростаючого ринку і майже в усьому світі є предметом особливої уваги держави та підсиленого державного регулювання. Сьогодні функціонування молокопереробної промисловості України зумовлене її особливостями та характеризується наступним: вона відноситься до ресурсообмежених галузей; відрізняється масовим виробництвом; термін реалізації продукції є обмеженим. Окрім існуючих проблем із сировинним забезпеченням, спостерігається значна зношеність технологічного обладнання молокопереробних підприємств та скорочення коштів на їх поновлення. Дуже повільно впроваджуються новітні прогресивні технології щодо випуску якісної молочної продукції. Погіршується фінансово-економічний стан малих виробників, які працюють в основному в своїх регіонах і не можуть вплинути на ринок в цілому. Подальший розвиток молокопереробної галузі в нашій країні залежить в основному не від екстенсивних факторів, а від інтенсивних, що базуються на результатах інвестиційної діяльності. Адже без стимулювання інвестиційної діяльності неможливий економічний та соціальний розвиток держави. Все це переконливо свідчить про необхідність посилення уваги до розробки практичних рекомендацій щодо активізації інвестиційної діяльності молокопереробних підприємств. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в визначенні основних факторів, які впливають на інвестиційну діяльність підприємств молокопереробної промисловості та на основі цього розробити рекомендації, щодо підвищення ефективності інвестиційної діяльності цих підприємств. Виклад основного матеріалу дослідження. Галузь виробництва молочних продуктів належить до найбільш провідних у харчовій та переробній промисловості та формує досить потужний за обсягами виробництва ринок. Це безпосередньо пов язано з тим, що продукція цієї галузі займає важливе місце у споживанні населення. Частка витрат на молочні продукти за останні роки в середньому становить 19% від загальних витрат на харчування (це четверте місце після витрат на хлібобулочні, м ясні, борошняні та макаронні вироби) [1]. Серед галузей харчової промисловості молочна галузь займає третє місце за обсягами виробництва після м ясної та хлібопекарської галузей. На початок 2014 року в Україні працює близько 260 молокопереробних підприємств, які виконують важливу соціально-економічну функцію на регіональному та державному рівнях. По-перше, вони забезпечують населення продуктами харчування першої необхідності. По-друге, поглиблюють територіальний поділ праці. Потретє, формують ринки збуту молочної продукції та постачають продукцію для інших галузей промисловості, тим самим поповнюючи оборотні кошти молокопереробних підприємств. Виробництво молока та цільномолочних продуктів має ряд особливостей, які мають важливе значення для виробників, так як потребують відповідної стратегії діяльності, вибору певних методів встановлення цін на 61

62 #3 (10) червень 2014 молочну продукцію та обгрунтування можливостей напрямків її збуту [2, с. 65]: короткий термін зберігання продукції в сирому вигляді, це зумовлює потребу в пошуках каналів оперативної реалізації або короткотривалого зберігання за відповідних умов; висока трудомісткість виробництва, внаслідок чого праця виступає лімітуючим фактором; широкий асортимент продуктів переробки; необхідність великих капіталовкладень, що зумовлено введенням в експлуатацію та утриманні відповідних будівель і споруд. Варто відзначити, що на діяльність підприємств молокопереробної галузі впливає ряд факторів, які умовно можна об єднати в п ять груп [3, с ; 4, с ]: 1) Економічні це зокрема зменшення обсягів виробництва молока та зниження його якості; 2) Політичні перевантаженість законодавчої бази (велика кількість законодавчих актів з питань регулювання ринку молочної продукції); відсутність стандартів на всі види молочної продукції. 3) Соціально-демографічні мають неоднозначний вплив: позитивний (скасування ПДВ на дитячу молочну продукцію, що сприяє збільшенню попиту та частковому покращенню рівня доходів населення) та негативний (погіршення демографічної ситуації). 4) Географічні є ключовими у процесі зменшення витрат на транспортування молочної сировини. 5) Ринкові поява заводів-конкурентів сприяє підвищенню цін на молочну продукцію, загрозою при цьому є збільшення нереалізованої продукції підприємства-виробника. Аналіз показників динаміки капітальних інвестицій у харчову промисловість свідчить, що протягом рр. до підприємств галузі надходило в середньому 14,1% від загальних обсягів капітальних інвестицій у промисловість. Протягом рр. відмічалася нестабільна динаміка цього показника [5]. Молокопереробні підприємства входять в п ятірку лідерів щодо обсягів інвестування серед всіх галузей харчової промисловості України і вважаються достатньо інвестиційно-привабливими (рис. 1). 40,58% 6,78% 4,66% 10,11% 0,32% 4,33% 11,01% 22,20% Виробництво м'яса та м'ясних продуктів Перероблення та консервування риби Переролення та консервування фруктів та овочів Виробництво олії та тваринних жирів Виробництво молочних продуктів Виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості Виробництво хліба Виробництво інших харчових продуктів Рис. 1. Структура капітальних інвестицій у харчову промисловість за 2013 рік Джерело: [2] Проте навіть підприємствам молочної промисловості не вдалось уникнути впливу фінансово-економічної кризи рр., в період піку якої навіть досить сильним учасникам молочного ринку довелось призупинити реалізацію деяких інвестиційних проектів. Починаючи з 2010 року, експерти говорять про початок покращення умов функціонування всіх промислових підприємств і, відповідно, активізацію інвестиційних процесів. Так, у 2013 році у виробництво молочних продуктів та морозива було інвестовано 1249,228 млн. грн., що становить 11,01% загальних вкладень в основний капітал підприємств з виробництва харчових продуктів, напоїв. Цей обсяг інвестицій перевищує минулорічний (2012 р.), але така позитивна тенденція ще не є свідченням достатності інвестицій і досягнення оптимального рівня інвестування даної галузі. грн Рис. 2. Тенденція капітальних інвестицій у молочну промисловість за рр., тис. грн. Джерело: [2] Вища інвестиційна активність, особливо що стосується вкладення коштів в інновації, характерна для великих молокопереробних підприємств, лідерів ринку, яких нараховують близько 20. Варто зазначити, що рівень інтенсивності інноваційних процесів на вітчизняних підприємствах молокопереробної галузі неоднаковий: великим підприємствам властива більш висока активність і здатність акумулювати необхідні інноваційні ресурси. Існує ряд факторів, що гальмують динаміку інноваційних процесів, до таких належать [6, с ]: недостатність фінансових ресурсів для реалізації інноваційного проекту; високі ризики та тривалі терміни окупності інноваційних проектів; слабкий рівень науково-дослідної бази; недостатній рівень розвитку інформаційного середовища, зокрема в контексті новітніх технологій; слабке законодавче та нормативно-правове забезпечення; недостатня інноваційна розвиненість ринку технологій; низький платоспроможний попит на нову продукцію; відсутність можливостей для кооперації з науковими організаціями та НДІ, створення кластерів. І досі однією з головних проблем розвитку підприємств лишається фінансування як інвестиційної так інноваційної діяльності. Власні фінансові ресурси лишаються головним фінансовим джерелом підприємств, хоча їх обсяг зазвичай не дозволяє в повній мірі фінансувати інвестиційну діяльність. Тому, більшого поширення набувають лізингові угоди з придбання обладнання. Привабливість таких угод у тому, що всі платежі припадають на собівартість продукції і за час лізингу обладнання відшкодовує себе. Такі операції підвищують можливість оновлення устаткування в короткі терміни. Вирішення проблеми фінансування інвестиційної діяльності, і як наслідок підвищення її ефективності можна досягти за рахунок моделювання оцінки впливу інвестиційної діяльності на фінансовий стан та результативність діяльності підприємства. Для того, щоб визначити вплив інвестиційної діяльності на фінансовий стан та результативність підприємств молокопереробної промисловості необхідно розробити відповідну модель. Однак, перш ніж це зробити, необхідно дослідити за рахунок яких джерел фінансуються капіталовкладення підприємств, а саме необоротні активи, оскільки вони є основним напрямом інвестування. На першому етапі побудуємо модель фінансового забезпечення необоротних активів на прикладі ПАТ «Житомирський маслозавод» за період рр. (табл.1, 2, 3, 4). 62

63 «Кримський економiчний вiсник» Рік Необоротні активи (Y) Вихідні дані для побудови кореляційно-регресійної моделі Власний капітал (х1) Результати побудови кореляційно-регресійної моделі наведемо у вигляді таблиць. Таблиця 2 Регресійна статистика кореляційно-регресійної моделі Множинний R 0,9999 R-квадрат 0,9998 Нормований R-квадрат 0,9997 Стандартна похибка 1503,6176 Спостережень 10 Множинний R коефіцієнт множинної кореляції вказує на наявність (або відсутність) лінійного зв язку між Довгострокові зобов язання (х2) Амортизаційні відрахування (х3) Таблиця 1 Поточні зобов язання (х4) , , , , , , , , , , , , , , , , ,85 0, , , , ,00 0, , , , ,50 0, , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,00 залежними і незалежною перемінними (при наявності зв язку прагне до 1). Перевірка значимості коефіцієнта кореляції еквівалентна перевірці наявності лінійного зв язку. Величина коефіцієнта множинної кореляції R характеризує якість отриманої моделі. Згідно з табл. 2., множинний R дорівнює 0,99, що каже про наявність сильного зв язку між змінними. R-квадрат коефіцієнт детермінації, що показує долю дисперсії, що пояснюється даною моделлю в загальній дисперсії. Показує, наскільки модель адекватна. У нашому випадку коефіцієнт детермінації дорівнює 0,9998. Таким чином, отримана модель приблизно на 99,98% пояснює зміну частки необоротних активів у складі активів підприємства від зміни частки довгострокових кредитів, власного капіталу та кредиторської заборгованості у Таблиця 3 Дисперсійний аналіз даних df SS MS F Значимість F Регресія , , ,2660 0,0001 Залишок , , Всього , Таблиця 4 Значення основних показників для побудови лінійного рівняння Коефіцієнти Стандартна похибка t-статистика P-значення Y-перетин -9162, ,0880-7,1524 0,0008 X1 0,6642 0, ,2721 0,0001 X2-0,2231 0,0374-5,9602 0,0019 X3-0,0030 0,2804-0,0108 0,9918 X4 0,7213 0, ,9741 0,0001 Рік Чистий прибуток (Y) Основні засоби (X1) Вихідні дані для побудови кореляційно-регресійної моделі Нематеріальні активи (X2) Незавершене будівництво (X3) Таблиця 5 Фінансові інвестиції (X4) , ,35 494, ,40 201, , ,10 897, ,10 106, , ,70 759, ,70 218, , ,00 653, ,40 425, , ,50 502, ,00 426, , ,50 693, ,00 487, , ,00 960, ,00 549, , ,50 745, ,00 298, , ,00 581, ,00 47, , ,50 561, ,50 47,00 63

64 #3 (10) червень 2014 складі пасивів. Це значить, що кореляційна модель містить вагомі фактори. Згідно з табл. 3, критерій Фішера у допустимих межах, що підтверджує право на існування даної моделі. Значення t-критерія Ст юдента є меншим за нормативне (2,2622), тому дана економіко-математична модель має право на існування. Складемо лінійне рівняння за результатами проведеного дослідження: Y= ,8257+0,6642 X1-0,2231 X2-0,0030 X3+0,7213 X4 Отже, дана модель є адекватною для використання і за її розрахунками можна визначити вагомість джерел фінансового забезпечення необоротних активів підприємства. Щодо останнього, то треба сказати, що за даними табл. 4. головним джерелом фінансового забезпечення є власний капітал підприємства і поточні зобов язання. З метою оцінки ефективності інвестиційної діяльності перейдемо до дослідження моделі впливу інвестиційної діяльності на прибутковість ПАТ «Жашківський маслозавод» за період рр. (табл. 5, 6, 7, 8). Для побудови моделі обрані такі фактори: основні засоби, нематеріальні активи, незавершене будівництво та фінансові інвестиції. Результати побудови кореляційно-регресійної моделі наведемо у вигляді таблиць. Регресійна статистика кореляційно-регресійної моделі Множинний R 0,8804 R-квадрат 0,7752 Нормований R-квадрат 0,5953 Стандартна похибка 11005,4191 Спостережень 10 Таблиця 6 Згідно з табл. 6, коефіцієнт кореляції є високим, що підтверджує наявність сильнішого зв язку між чистим прибутком підприємства та складовими необоротних активів. Згідно з табл. 7, критерій Фішера у допустимих межах, що підтверджує право на існування даної моделі. Складемо лінійне рівняння за результатами проведеного дослідження: Y= 11520,2536+0,1449 X1-9,3471 X2+0,7225X3-17,2809 X4 Таким чином, на основі результатів розробленої моделі, можна казати про те, що найбільший вплив на результативність підприємства мають поточні капітальні інвестиції у основні засоби. При цьому, якщо більш детально проаналізувати отримане рівняння моделі, то засвідчується негативний вплив збільшення фінансових інвестицій суб єкта господарювання на прибутковість його діяльності. Виходячи з цього, можна стверджувати, що операції з фінансовими інвестиціями на підприємстві наразі є не рентабельними, і тому слід вдосконалити політику управління інвестиційною діяльністю, зокрема диверсифікувати портфель фінансових інвестицій. Висновки з проведеного дослідження. На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки: 1. Незважаючи на високий рівень інвестиційної активності та інвестиційної привабливості, підприємства молокопереробної промисловості мають ряд проблем, серед яких окремо слід відзначити неефективне фінансове забезпечення інвестиційної діяльності. 2. Підприємства молокопереробної промисловості в сучасних умовах мають підтримувати високотехнологічні умови виробництва з метою утримання позицій на ринку. Це вимагає значних капітальних інвестицій у необоротні активи підприємств і в наслідок цього виникає ряд питань стосовно фінансового забезпечення інвестиційної діяльності. 3. З метою оцінки ефективності інвестиційної діяльності молокопереробних підприємств, було розроблено модель впливу інвестиційної діяльності на фінансовий стан підприємства. Визначено, що молокопереробні підприємства надто зосереджують фінансування інвестиційної діяльності за рахунок власних коштів, що в свою чергу обмежує потенціал розвитку. Зокрема на фінансовий стан найбільше впливають інвестиції у основні засоби, що в свою чергу пояснюється специфікою діяльності підприємств. 4. Операції з фінансовими інвестиціями на досліджуваному підприємстві мають негативний вплив на рентабельність підприємства. В цілому це також можна пояснити специфікою діяльності підприємства, оскільки воно здійснює переробну діяльність, а не є фінансовою установою. Тому виникає необхідність у подальшому розгляді питання операцій з фінансовими інвестиціями молокоперобних підприємств з метою підвищення ефективності інвестиційної діяльності в цілому. Таблиця 7 Дисперсійний аналіз даних df SS MS F Значимість F Регресія , ,9544 4,3102 0,0704 Залишок , , Всього , ЛІТЕРАТУРА: 1. Герелес А.В. Сучасні тенденції розвитку агробізнесу в молокопереробному комплексі: інтеграція та вертикалізація / А.В. Герелес. С Держкомстат України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 64 Таблиця 8 Значення основних показників для побудови лінійного рівняння Коефіцієнти Стандартна похибка t-статистика P-значення Y-перетин 11520, ,8721 0,6016 0,5737 X1 0,1449 0,0670 2,1617 0,0430 X2-9, ,7497-0,3777 0,7212 X3 0,7225 1,0784 0,6700 0,0532 X4-17, ,0191-0,4668 0,6603

65 «Кримський економiчний вiсник» 3. Дівенко Т.В. Дослідження конкурентоспроможності продукції молокопереробних підприємств та розробка шляхів її підвищення / Т.В. Дівенко // Ефективна економіка Дідур С.В. Молочна галузь України: тенденції та перспективи розвитку / С.В. Дідур, Д.Б. Лозовик // Вісник КрНУ ім. М. Остроградського (74). С Аналітична записка «Щодо розвитку інвестиційних процесів у харчовій промисловості України» [Електронний ресурс]. Режим доступу: 6. Божидарнік Т.В. Інноваційна діяльність підприємств молочної промисловості, як засіб підвищення конкурентоспроможності ринку / Т.В. Божидарнік, Н.В. Божидарнік // Маркетинг і менеджмент інновацій Т. 2. С КОНДРАТЮК О. Ю., ШУТЕНКО Х. А. студенти фінансово-економічного факультету; ДИМНІЧ О. В. старший викладач кафедри страхування, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ОБОВ ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ Аннотація: У статті висвітлюється сучасний стан медичного страхування в Україні в цілому, а також необхідність запровадження системи обов язкового медичного страхування. Аннотация: В статье освещается современное положение медицинского страхования в Украине в целом, а также необходимость внедрения системы обязательного медицинского страхования. Summary: The article highlights the current situation of health insurance in general in Ukraine, as well as the need for the introduction of compulsory health insurance system. Постановка проблеми. На сьогодні у системі медицини України склалася складна ситуація, оскільки законодавчо передбачено, що медична допомога та лікування забезпечується за кошти держави. Однак значний розвиток корупції у даній сфері підтверджує той факт, що медичні послуги вже давно стали платними для населення. Незадоволеність наявною системою охорони здоров я не тільки пацієнтів, але й більшістю лікарів, створює досить серйозні проблеми. Найнагальнішою з них є проблема активного пошуку шляхів поліпшення функціонування системи охорони здоров я у вигляді створення нових джерел фінансування. Саме тому запровадження системи обов язкового медичного страхування в Україні є надзвичайно важливим та необхідним. Оскільки вона б задовольняла право кожного громадянина країни на якісну та гарантовану медичну допомогу, забезпечувала б більш ефективне використання фінансових ресурсів та незалежний позавідомчий контроль якості медичного обслуговування громадян Постановка завдання. Дослідити сучасний стан медичного страхування в Україні, зарубіжний досвід введення системи обов язкового державного медичного страхування та передумови її створення, розглянути проблеми та шляхи їх вирішення у контексті сучасних умов. Виклад основного матеріалу. Медичне страхування є не лише складо-вою соціальної інфраструктури кожної розвиненої країни, а й розглядається як альтернативна модель організації охорони здоров я. Обов язкове медичне страхування дає змогу раціональніше використовувати кошти, призначені для забезпечення охорони здоров я, і в той самий час підвищувати якість цих послуг і рівень забезпеченості ними населення. В умовах збільшення відсотка захворюваності населення України й зниження середньої тривалості життя громадян невідкладно постає питання про захист здоров я кожного і пошук альтернативних джерел фінансування медичної галузі. Фінансування охорони здоров я на даний момент в Україні відбувається бюджетним, соціальним та приватним шляхом. Офіційно діє бюджетна система охорони здоров я, яка була запроваджена ще за часів СРСР. Соціальна система характерна для країн Західної Європи, а приватна переважно для США [7]. За бюджетної системи фінансування охорони здоров я страхування або відсутнє зовсім, або є незначним. Вона передбачає використання коштів бю-джету, але саме це й не сприяє стабільності фінансового забезпечення галузі охорони здоров я. Адже вона напряму залежатиме від економічної та політичної ситуації в державі. Соціальна система фінансування медицини заснована на цільових внесках підприємств, працівників та державних субсидіях. Однак внески саме підприємців є переважаючим джерелом надходжень. Для соціальної системи характерне співіснування державних систем охорони здоров я і приватних систем. У США фінансування охорони здоров я базується майже виключно на платній основі, але певна частина населення, чиї доходи нижчі за межу бідності (пенсіонери, бідняки, інваліди), обслуговуються за державними програмами «Медікер» і «Медікейд». Таким чином в США є своя унікальна приватна система медичного страхування [7]. Першою ж з країн, де була запроваджена система обов язкового медичного страхування була Німеччина. Особливістю їхньої системи є те, що уряд лише надає умови для створення фондів безпосередньо робітниками і роботодавцями, а також контролює їх функціонування. Крім того, діє також децентралізована система медичного страхування, в яку входять близько 1200 страхових кас. Досить цікава історія виникнення обов язкової системи медичного стра-хування у Нідерландах. Спершу медичне страхування не було обов язковим, носило фрагментарний характер. На час виникнення (1900-ті роки), існувало декілька сот товариств взаємодопомоги та стра- 65

66 #3 (10) червень 2014 хових компаній, для регулювання діяльності яких була створена Центральна рада страхових фондів, до якої входили роботодавці, профспілки, медичні асоціації, органи управління. Орган не підпорядковувався безпосередньо державі. Проте, на початку 90-х років був проведений ряд реформ під назвою «план Деккера», який замінив існуючу до того систему на універсальну систему обов язкового медичного страхування. Так, була створена єдина для всіх категорій населення ставка страхового внеску. Зібрані кошти акумулювалися у страховому фонді, а пізніше поверталися страховику або страхувальнику. Тобто, функції, які виконують страховик та держави, за такої системи диверсифіковані: відповідальність за стан та здоров я громадян зберігається за урядом, а функції управління та планування переходять до страхових компаній [8]. У Швеції управління системою медичного страхування здійснюється Національною Радою соціального страхування. Так, обов язковому страхуванню підлягають всі особи віком від 16 років. Страховий фонд створюється за рахунок бюджету центрального уряду (25% внесків), муніципальних та окружних рад (26%) та роботодавців (48%). На охорону здоров я та медичну допомогу 18% коштів виділяє уряд, 51% місцеві органи влади, 31% роботодавці. Однією з особливостей шведської системи страхування є передача застрахованими до страховиків своїх юридичних прав з питань медичного страхування [8]. У Великій Британії Законом про страхування від 1912 року було введене обов язкове медичне страхування, яким було охоплено майже все працююче населення. На сьогодні у Великобританії функціонує Національна система охорони здоров я, основою фінансування якої є надходження з податків, які складають 90% бюджету охорони здоров я. Тільки 7,5% бюджету формується за рахунок внесків роботодавців [8]. Варто також зазначити, що поруч із обов язковим державним медичним страхуванням, у даних країнах існує і добровільна форма страхування, яка охоплює страхові випадки, які не входять до переліку обов язкових для страхування. Зважаючи на інтеграцію України у західну систему ринкових відносин, перші кроки у запровадження обов язкового страхування вже прийняті. Так обов язкове медичне страхування передбачено законодавством Україні, але відсутня нормативна база, яка б регулювала його функціонування, тому на даний момент воно не здійснюється. У останньому проекті Закону «Про загальнообов язкове соціальне медичне страхування» передбачається запровадження додаткових джерел фінансування охорони здоров я; можливість медичного страхування на договірних основах; солідарна участь держави, роботодавців, територіальних громад та окремих юридичних і фізичних осіб у фінансуванні медичних послуг, що можна розцінювати як перевагу проекту. Зокрема, запропонована система медичного страхування передбачає, що фінансування охорони здоров я буде здійснюватися на трьох рівнях: обов язкове медичне страхування, державне фінансування та добровільне медичне страхування [1]. Це дозволить не тільки зменшити видатки бюджету на охорону здоров я, а також надасть змогу кожній людині прямо зіставляти необхідні витрати на охорону здоров я зі станом власного здоров я. Впровадження загальнообов язкового медичного страхування сприятиме збільшенню фінансових надходжень у галузь охорони здоров я в межах існуючого законодавчого поля, оптимізації їх використання, забезпеченню гарантування якісної медичної допомоги кожному громадянину, а також подальшому розвитку добровільного медичного страхування. Однак існує ціла низка проблем, які затримують запровадження та розвиток обов язкового медичного страхування в Україні, а саме [2]: відсутність необхідної законодавчо-нормативної бази, яка б регу-лювала обов язкове медичне страхування; неналежний рівень підготовки спеціалістів медичної сфери; неотримання лікарями належних зарплат та премій; уникнення страховиками зобов язань щодо оплати лікування страхувальника, що базується на різних підставах; різні погляди чиновників, страховиків та медиків на моделі медичного страхування; недостатньо інформоване населення щодо переваг і недоліків обов язкового медичного страхування. На врегулювання всіх питань потрібно дуже багато часу. Проте вже до кінця 2014 р. згідно Програми економічних реформ передбачено створення умов для введення в Україні обов язкового медичного страхування. Але реорганізація всієї системи охорони здоров я буде досить довготривалим та складним процесом. Для успішного впровадження концепції обов язкового медичного страхування в Україні, розроблено ряд основних етапів, серед яких [5]: визначення пріоритетності і етапів впровадження нового економіко-організаційного механізму системи охорони здоров я; реформування системи охорони здоров я, встановлення нового юридично-господарського статусу для ряду установ охорони здоров я на кожному рівні надання допомоги; розробка та затвердження електронної медичної картки; завершення роботи над розробкою стандартів і клінічних протоколів надання медичної допомоги з чітким визначенням розмірів надання медичних послуг на кожному рівні медичної допомоги; встановлення цінового еквівалента для стандартів надання медич-них послуг; визначення ціни планових витрат, які відповідають лікуванню згідно стандартів; встановлення порядку та джерел фінансування затрат на медичну допомогу; встановлення найбільш ефективної і оптимальної системи розподілу грошових коштів, які будуть отримані від джерел фінансування; встановлення порядку укладання договорів між тими, хто надає медичні послуги і тими, хто буде фінансувати надання цих послуг; визначення порядку і системи проведення остаточних розрахунків з медичними установами. Встановлення в Україні обов язкового медичного страхування дозволить досягти багатьох позитивних моментів. По перше, медичні послуги будуть відкрито оплачуватися Фондом медичного страхування, який планується створити з обов язкових внесків застрахованих. Це дасть змогу наперед знати кому, скільки і за що застрахований платить гроші, а отже виникне можливість уникнути додаткових витрат. А головне вимагатиметься відповідна якість обслуговування та гарантія послуг. По друге, підвищиться заробітна плата медичних працівників. По третє, ціни становитимуться на рівні конкурентних ринкових цін на дані види послуг, що також запобігатиме додатковим витратам застрахованих осіб [2, 4]. Основною ж функцією держави має стати регулювання питань страхової медицини, тобто налагодження системи таким чином, щоб кожна застрахована особа гарантовано і своєчасно отримувала повний спектр послуг, передбачений страховим договором. Висновки з проведеного дослідження. Запровадження в Україні обов язкового медичного страхування для громадян буде соціально-ефективним, якщо це відповідатиме наступним вимогам [3, 6]: 66

67 1) дозволить забезпечити конституційні права громадян України на безоплатне надання медичної допомоги відповідно до європейських стандартів, 2) створюватимуться умови для залучення інвестицій у систему охорони здоров я та обов язкового медичного страхування, 3) зменшуватимуться витрати держави на впровадження обов язкового медичного страхування та його адміністрування; 4) забезпечуватиметься додатковий контроль за якістю та ефективністю медичних послуг, що прискорить формування конкурентного ринку медичних послуг та утворення нових медичних закладів різних форм власності; 5) досягатиметься загальноекономічний результат за «Кримський економiчний вiсник» рахунок стимулювання розвитку системи охорони здоров я. Таким чином, запровадження обов язкового медичного страхування це суттєвий крок уперед для української охорони здоров я, а основними позитивними наслідками, що очікуються від запропонованої системи заходів, є створення умов для повного задоволення потреб населення в одержанні доступної й якісної медичної допомоги, вирішення державою проблеми організації соціально справедливої системи охорони здоров я, зменшення навантаження на бюджетне фінансування медицини, скорочення частки тіньової медицини у системі медичного забезпечення, покращення матеріальної мотивації працівників медичних установ й оптимізація використання ресурсів системи охорони здоров я загалом. ЛІТЕРАТУРА: 1. Проект Закону України «Про загальнообов язкове державне соціальне медичне страхування». [Електронний ресурс] Режим доступу: 2. Білик О.І. Переваги та недоліки введення обов язкової форми медичного страхування в Україні / О.І. Білик, С.А. Качмарчик // Вісник Національного університету «Львівська політехніка», Менеджмент та підприємництво в Україні С Кінаш Т. Проблеми і шляхи вирішення обов язкового медичного страхування в Україні / Т. Кінаш // 69-та студентська науково-технічна конференція. Секція "Підприємництва та перспективних технологій" : збірник тез доповідей, жовтня 2011 року / Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Національний університет «Львівська політехніка», Інститут підприємництва та перспективних технологій. Львів, С Пінчук А. Медичне страхування в Україні: новий погляд на старі проблеми [Електронний ресурс]. / А. Пінчук. Режим доступу: 5. Погоріла І.І. Проблеми впровадження обов язкового медичного страхування в Україні. [Електронний ресурс]. / І.І. Погоріла, Л.М. Грещук // Інтернет конференція БДФЕУ від Режим доступу: Горбунова К. Загальнообов язкове державне медичне страхування бути чи не бути? / К. Горбунова // Газета «Тижневик АПТЕКА» Чи буде в Україні загальнообов язкове медичне страхування? [Електронний ресурс] Режим доступу: 8. Юрчук Д.Д. Зарубіжний досвід медичного страхування та можливості реалізації в Україні [Електронний ресурс]. / Д.Д. Юрчук, Б.В. Федінчук. Режим доступу: КОШЕЛЕНКО В. В. старший викладач кафедри економіки підприємства; КНИШ А. В. студентка, Донецький державний університет управління ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ Анотація: У статті розглянуто проблеми формування розвинутого ринку праці в Україні та запропоновані заходи щодо його регулювання з метою підтримки відповідного рівня зайнятості. Аннотация: В статье рассмотрены проблемы формирования развитого рынка труда в Украине и предложены мероприятия по его регулированию с целью поддержания соответствующего уровня занятости. Summаry: In the article the problems of forming of the developed labour-market in Ukraine and offered measures are considered on his government control with the purpose of support of the proper level of employment. Постановка проблеми. Ринок праці є найважливішим чинником трансформаційних перетворень в Україні. Він дозволяє здійснювати постійний перерозподіл робочої сили між галузями і сферами виробництва та забезпечення роботою незайнятого населення. За допомогою ринку праці регулюється попит та пропозиція робочої сили в цілях її використання для здійснення підприємницької діяльності. Виникає об'єктивна необхідність пошуку ефективних шляхів розвитку даного ринку, які сприяли б зниженню соціальної напруженості в суспільстві. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в аналізі проблеми формування розвинутого ринку праці в Україні та наданні рекомендацій щодо його державного регулювання з метою підтримки належного рівня зайнятості. Аналіз попередніх досліджень. Основи регулювання ринку праці висвітлювались в працях багатьох видатних вчених: Е. Дж. Долана, П. Друкера, Дж.М. Кейнса, Д. Линдсей, А. Маршалла, У. Мітчела, П. Самуельсона, та ін. Проблеми формування, функціонування та регулювання ринку праці в економіці України знайшли своє відобра- 67

68 #3 (10) червень 2014 ження в роботах таких науковців як: Д. Богіні [4], Т. Занфірової [6], С. Злупко, О. Павловської [3], Л. Шевченко та ін. Однак ситуація щодо стану та державного регулювання ринку праці з часом змінюється та потребує подальшого аналізу та теоретико-методологічного осмислення. Виклад основного матеріалу дослідження. Вплив світових процесів та явищ і специфіка розвитку суспільства значною мірою зумовили характер сучасного національного ринку праці, що є результатом невідповідності його вимогам ринкової економіки: недостатня розвиненість окремих структурних компонентів ринку та тривала відсутність адекватного механізму регулювання (низький рівень розвитку економічних, правових та адміністративних регуляторів і т.д.). Все це гальмувало або спотворювало об'єктивні процеси розвитку ринкових відносин на ринку праці України. Сьогодні наша країна, як і весь світ, зіткнулася зі світовою фінансовою кризою, яка так само суттєво вплинула на кількість зайнятих в країні. За даними Держкомстату, в лютому 2013 року офіційно безробітними були 589,1 тис. осіб (564,5 тис. осіб в січні 2013 року і 506,8 тисячі в грудні 2012 року), що становить 2,68% від числа працездатного населення, з них 469,1 тис. осіб отримують допомогу з безробіття. Середній розмір допомоги на одного безробітного в лютому 2013 року склав 1069 грн. (1089 грн. в січні 2013 року і 1028 грн. у грудні 2012 року). За січень 2013 року рівень безробіття піднявся відразу на 0,2% [7]. Варто відзначити, 15 жовтня 2012 року, уряд ухвалив програму сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року. Очікується, що в результаті реалізації програми в 2017 році чисельність зайнятого населення збільшиться до 21,4 мільйона осіб, з яких офіційно працевлаштованими будуть не менш 17 мільйонів. Крім того, очікується, що рівень безробіття в Україні, розрахований за методологією Міжнародної організації праці (МОП), знизиться з 7,9% в 2012 році до 6,3% в 2017 році, а серед молоді він складе 13% проти нинішніх 19% [5]. В останні роки ситуація на ринку праці відмічається позитивними змінами. Так, наприклад: постійно зростає середня чисельність зайнятого населення віком років (за період рр.. зростання на 212,6 тис. грн.) [7] (Табл. 1); в результаті, знижується навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце, вакантну посаду (за період рр. зниження з 10 до 6 осіб); збільшується галузева зайнятість населення (за видами діяльності рр.) [7] (Рис. 1). Таблиця 1 Динаміка середньої чисельності зайнятого населення віком років за період рр. Економічно активне населення у віці У тому числі років в середньому, тис. осіб у % до населення відповідної вікової групи зайняте населення в середньому, тис. осіб безробітне населення (за методологією МОП) в середньому, тис. осіб ,3 63, ,5 1958, ,6 63, ,0 1785, ,9 64, ,2 1732, ,5 64, ,3 1657, ,6 65, ,1 1576,5 В Україні гостре безробіття є в регіонах з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва в порівнянні з кінцем 80-х. Рис. 1. Галузева зайнятість населення за видами діяльності за рр. Ситуацію на ринку праці сьогодні значно погіршує проблема саме заробітної плати. За даними Державного комітету статистики середня заробітна плата в 2013 році становила 3265 грн. В порівнянні з іншими країнами ця цифра значно менша і нижче показника таких країн як: Люксембурга в 14 разів, Норвегії в 12 разів, США в 10 разів і по приблизних підрахунках вона буде рівною заробітній платі в Колумбії [1]. Таким чином, українська економіка, яка базується на низькій вартості трудового потенціалу, не стимулює сам процес накопичення і якісне відтворення робочої сили. В даний час попит на працю головним чином визначається: державною політикою по відношенню до низькорентабельних та збиткових підприємств; розмірами державних, приватних та іноземних інвестицій; активністю і позицією профспілок; масштабами тіньової економіки. На пропозицію праці можуть діяти такі фактори, як падіння рівня життя в результаті інфляції (за інших рівних умов пропозиція праці зростає); поява альтернативних джерел доходу у певної частини населення (за інших рівних умов пропозицію праці скорочується); природні темпи приросту трудових ресурсів; міграція населення; демографічна та соціальна політика держави. Падіння рівня життя в Україні призводить до обмеження споживчого попиту, що стримує пропозицію товарів і послуг. Співвідношення попиту та пропозиції товарів і послуг у країнах з розвиненою ринковою економікою характеризується, принаймні, трьома обставинами: 1. Обсяги пропозиції товарів і послуг на ринку, повністю задовольняють платоспроможний попит, дуже близькі або навіть вище раціональних норм споживання на душу населення; 2. Рівень оплати праці визначається вартістю робочої сили і забезпечує купівельну спроможність на дуже високому рівні задоволення потреб; 3. Антимонопольні заходи ефективно забезпечують наявність жорсткої конкуренції між виробниками та замовниками. Дія цих трьох факторів зумовлює таке співвідношення попиту та пропозиції, при якому ціни на основні споживчі товари та послуги загальнодоступні. В Україні на даний час не діє жоден з названих чинників. В результаті дослідження стає очевидно, що ринок праці не може автоматично регулювати процеси в сфері зайнятості, 68

69 тому в Україні, як і в більшості країн, даний ринок є об єктом державного регулювання. В останні роки зайнятість є однією з основних проблем соціально-економічного розвитку держави. Державні органи управління мають активно сприяти формуванню нового типу відносин в сфері зайнятості. Їх першоосновою може стати перехід на принципи високої кінцевої результативності трудової діяльності з оплатою праці достатньою для відновлення стимулів до неї [2]. Правовий режим функціонування ринку праці забезпечується за допомогою поєднання різноманітних форм правового регулювання ринку, яке має здійснюватися наступними заходами: 1) державне регулювання шляхом встановлення органами держави правових і соціально-економічних гарантій і норм у сфері найманої праці; 2) договірне регулювання самими суб'єктами ринку праці в рамках системи соціального партнерства; 3) встановлення умов праці на індивідуальному рівні шляхом укладення індивідуальних трудових договорів між роботодавцями та працівниками [6]. Державне регулювання ринку праці повинно являти собою систему заходів цілеспрямованого впливу на попит, пропозицію, ціну товару робочої сили і припускати: досягнення максимально повного використання трудових ресурсів; боротьба проти подальшого спаду виробництва; недопущення масового безробіття; вжиття заходів щодо підвищення рівня життя населення; визначення умов праці залежно від видів робіт; наявність системи освіти та професійної підготовки; системи служб зайнятості для реєстрації безробітних, допомоги в отриманні посібників, у працевлаштуванні; «Кримський економiчний вiсник» встановлення нормального рівня оплати праці. Умовою функціонування ринку праці є діяльність по створенню нових робочих місць, сприятливої демографічної обстановки, забезпеченню робочої сили і підприємців необхідною інформацією про наявність вільних робочих місць і пропозиції робочої сили, а також сприяння найму персоналу, відстеження кон'юнктури спеціальностей для задоволення потреб окремих галузей та економіки в загалом, врегулюванню спорів між працівниками та наймачами. У цій роботі повинні брати участь практично всі органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також інші державні та приватні організації, включаючи засоби масової інформації, які публікують оголошення про прийом на роботу або пошуку роботи. Впровадження даних заходів дозволить підвищити ефективність політики зайнятості та максимально наблизити попит на робочу силу (з боку роботодавця) та пропозицію населення, не лише по кількості робітників та їх якісній структурі але і на макро- і макрорівнях. Висновки з проведеного дослідження. Огляд основних тенденцій безробіття в Україні дає можливість зробити висновок, що головним завданням політики зайнятості на сучасному етапі є не штучне заниження його зареєстрованого рівня, а розробка комплексу заходів для подолання прихованих і відкритих форм безробіття. Підводячи підсумок, враховуючи гостроту проблем формування ринку праці в Україні, не слід покладатися на те, що шлях до їх вирішення буде прокладений за допомогою вільної дії регуляторів ринкової економіки. Досягнення суттєвих результатів у вирішенні цих проблем можливе лише за допомогою важелів активної економічної політики держави. ЛІТЕРАТУРА: 1. Заработная плата работников в мире. Отчет ООН / інформаційний ресурс компанії «Перша рейтингова система» [електронний ресурс]. Режим доступу: 2. Маршавін Ю.М. Удосконалення структури державної служби зайнятості передумова підвищення якості соціальних послуг на ринку праці / Юрій Миколайович Маршавін К.: ІПК ДСЗУ, (Ринок праці та зайнятість: Бюл. ІПК ДСЗУ. 1). 3. Павловська О.В. Регулювання ринку праці: фінансово-економічний механізм. К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України», с. 4. Соціально-трудові відносини в Україні в контексті організації оплати праці та регулювання доходів. / Д. Богиня // Україна: аспекти праці : Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. 10/ С Схвалено програму сприяння зайнятості населення до 2017 р. [електронний ресурс]. Режим доступу: Теоретичні питання договірного регулювання трудових відносин у сучасних умовах / Т.А. Занфірова // Економіка та держава : Міжнародний науково практичний журнал С Офіційний сайт Державного комітету статистики України [електронний ресурс]. Режим доступу:

70 #3 (10) червень 2014 КРАВЧЕНКО М. В. асистент кафедри обліку та аудиту, Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет РОЗВИТОК КОНТРОЛЮ І АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Анотація: Запропоновано шляхи покращення організації контролю та аудиторської перевірки на підприємстві. Аннотация: Предложены пути улучшения организации контроля и аудиторской проверки на предприятии. Summary: Proposed ways to improve the organization of the control and audit at the enterprise. Постановка проблеми. Сучасний аналіз стану сільськогосподарських підприємств вказує на слабкий рівень контролю і аудиту на різних етапах функціонування підприємств. Усі економічні рішення ґрунтуються на інформації, до якої мають доступ особи, які їх приймають. Для того, щоб рішення були оптимальними і приносили найбілішу користь, інформація має бути конкретною, достовірною, а також повинна точно відображати сутність економічних явищ. Потреба в конкретній та достовірній економічній інформації зумовлює необхідність ведення бухгалтерського обліку й організації аудита. [1] Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний внесок у дослідження даної проблеми зробили вітчизняні вчені: Ф.Ф. Бутинець, В.А. Лукин, Ю.Д. Маляревський., В.І. Отенко, та інші. Постановка завдання. Усвідомлення зростаючої проблеми, виникнення слабких місць на підприємстві, а саме недостатній рівень контролю и слабка система перевірок, зменшує якісну роботу і економічні показники. Необхідність аудиту в ринковій економіці та на підприємствах обумовлена такими об єктивними факторами: зменшення складності та заплутаності бухгалтерської інформації про економічні процеси; віддаленість джерел економічної інформації від осіб, що приймають управлінські рішення; неспівпадання інтересів працівників, які складають звіти, та осіб, яким ця інформація призначена; тісним взаємозв язком різних сфер економіки, які потребують об єктивної інформації. Метою статті є пропозиції для покращення і підвищення рівня контролю і аудиторської перевірки на підприємствах. Виклад основного матеріалу дослідження. Основні вимоги, які пред являються до вивчення та оцінки аудитором систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю підприємств, особливості вивчення та оцінки цих систем в суб єктах малого підприємництва сформульовані в Правилі (стандарті) «Вивчення та оцінка систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю в ході аудиту». Масштаб та особливості системи внутрішнього контролю, а також ступінь їх формалізації повинні відповідати розмірам економічного суб єкта і особливостям його діяльності. Аудитору під час перевірки необхідна переконаність у тому, що система бухгалтерського обліку достовірно відображає господарську діяльність економічного суб єкта. Система внутрішнього контролю, організована належним чином, може сприяти формуванню такої переконаності. При оцінці ефективності і надійності системи внутрішнього контролю в цілому, контрольної середовища і окремих засобів контролю аудиторська організація зобов язана використовувати не менше трьох градацій: висока, середня і низька. При необхідності аудиторська організація може прийняти рішення про застосування більшої кількості градацій, ніж три вищеназвані. Серйозні недоліки систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, зазначені в ході аудиторської перевірки, а також рекомендації щодо їх усунення слід відображати в письмовій інформації (звіті) аудитора керівництву економічного суб єкта. Знайомство з системою бухгалтерського обліку включає в себе вивчення, аналіз і оцінку відомостей про наступні сторони господарської діяльності економічного суб єкта: Облікова політика та основні принципи ведення бухгалтерського обліку; Організаційна структура підрозділу, відповідального за ведення бухгалтерського обліку та підготовку бухгалтерської звітності; Розподіл обов язків та повноважень між працівниками, які беруть участь у веденні обліку і підготовці звітності; Організація підготовки, обороту та зберігання документів, що відображають господарські операції; Порядок відображення господарських операцій в регістрах бухгалтерського обліку, форми і методи узагальнення даних таких регістрів; Роль і місце засобів обчислювальної техніки у веденні обліку і підготовці звітності; Критичні галузі обліку, де ризик виникнення помилок або спотворень бухгалтерської звітності особливо високий; Засоби контролю, передбачені в окремих галузях системи обліку. Аудиторська організація зобов язана перевірити відповідність організації системи бухгалтерського обліку економічного суб єкта чинним нормативним документам і відобразити в робочій документації аудитора випадки порушень. Слід мати на увазі, що система бухгалтерського обліку економічного суб єкта може вважатися ефективною, якщо в ході фіксації господарських операцій виконуються наступні вимоги: Операції в обліку правильно відображають часовий період їх здійснення; Операції в обліку зафіксовані в правильних сумах; Операції відображені на рахунках бухгалтерського обліку відповідно до чинних нормативних положень та облікової політикою; Деталі операцій, що мають істотне значення для обліку та звітності, зафіксовані; Обмежена можливість зловживань. Система внутрішнього контролю економічного суб єкта повинна включати в себе: Систему бухгалтерського обліку; Контрольну середовище; Окремі засоби контролю. Контрольна середовище, під якою розуміються обізнаність і практичні дії керівництва економічного суб єкта, спрямовані на встановлення і підтримання системи внутрішнього контролю, у свою чергу включає: 70

71 Стиль і основні принципи управління економічного суб єкта; Його організаційну структуру; Розподіл відповідальності і повноважень; Здійснювану кадрову політику; Порядок підготовки бухгалтерської звітності для зовнішніх користувачів; Порядок здійснення внутрішнього управлінського обліку і підготовки звітності для внутрішніх потреб; Відповідність господарської діяльності економічного суб єкта в цілому вимогам чинного законодавства. Керівник економічного суб єкта несе відповідальність за розробку і фактичне втілення системи внутрішнього контролю. Від нього залежить, щоб система внутрішнього контролю відповідала розмірам і специфіці діяльності економічного суб єкта, функціонувала регулярно і ефективно. В економічному суб єкті відповідно до його засновницькими документами або правилами внутрішнього розпорядку може бути призначений ревізор, створена ревізійна комісія або організований відділ «внутрішнього аудиту», яким може бути передана частина функцій з підтримки системи внутрішнього контролю [2]. Ефективна організаційна структура економічного суб єкта передбачає доцільне розподіл відповідальності і повноважень співробітників. Вона повинна по можливості перешкоджати спробам окремих осіб порушувати вимоги контролю і забезпечувати розподіл несумісних функцій. Функції несумісні, якщо їх зосередження в однієї особи може сприяти вчиненню випадкових або навмисних помилок і порушень і ускладнювати виявлення таких помилок і порушень. Підлягають розподілу між різними особами такі функції, як: Безпосередній доступ до активів економічного суб єкта; «Кримський економiчний вiсник» Дозвіл на здійснення операцій з активами; Безпосереднє здійснення господарських операцій; Відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку. Належне функціонування системи внутрішнього контролю залежить також від співробітників, яким доручена відповідна діяльність. Система відбору, найму, просування по службі, навчання та підготовки кадрів повинна забезпечувати високу кваліфікацію і чесність відповідного персоналу. Аудитор зобов язаний брати до уваги, що система внутрішнього контролю може не з абсолютною впевненістю, але лише з певним ступенем ймовірності підтвердити, що цілі, заради яких вона була створена, досягнуті. Основними функціями системи внутрішнього аудиту та контролю на підприємстві, які здатні покращити ситуацію на мій погляд, виступають: 1) контроль за правильністю складання фінансової, статистичної, управлінської та податкової звітності; 2) контроль діяльності структурних підрозділів підприємства; 3) нагляд за роботою систем управління та передачі інформації; 4) оперативний контроль основних видів діяльності підприємства. Отже, впровадження на сільськогосподарських підприємствах внутрішнього аудиту, на мою думку, має великі перспективи. Важливість внутрішнього аудиту та контролю визнана на світовому рівні, а тому суб єкти підприємницької діяльності також повинні дати йому шанс продемонструвати свої можливості і довести як власникам, так і управлінському персоналу свою необхідність, як потужного інструмента підвищення ефективності бізнесу. ЛІТЕРАТУРА: 1. Маляревський Ю.Д., Сімченко Л.М., Ольховська В.В. Бюджетний облік і звітність: Навч. посіб. Х.: Видавничий дім «ІНЖЕК», с. 2. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський облік 8-ме вид., доп. і перероб. Житомир: ПП «Рута», с KRYVDA O. V. PhD, Associate Professor, National Technical University of Ukraine «Kiev Polytechnic Institute» THE MECHANISM OF RISK-MANAGEMENT AND FACTORS FORMING IT Анотація. У статті обґрунтовано необхідність розвитку механізму ризик-менеджменту на українських підприємствах; виявлені чинники, що формують механізм ризик-менеджменту в українських умовах; означені етапи управління ризиками на підприємствах. Аннотация. В статье обоснована необходимость развития механизма риск-менеджмента на украинских предприятиях; выявлены факторы, формирующие механизм риск-менеджмента в украинских условиях; обозначены этапы управления рисками на предприятиях. Annotation. The article gave ground for necessity of risk-management mechanism development in Ukrainian enterprises; determined factors that form the mechanism of risk-management in Ukrainian conditions; indicated steps for risk management in enterprises. Problem statement. In Ukraine of risk management it is understood as function which has the fragmentary character, directed, first of all, on prevention or loss minimization. It occurs, first of all, because managers who hold a position of the risk manager, are continuously connected with the insurance sphere. Meanwhile risks which managing subjects in the course of the activity, the extremely diverse and therefore demand an integrated approach to risk management face. And it means that the main task of an effective risk management to use achievements of different fields of knowledge for the purpose of depreciation, damping and decrease in level of risks. It is undoubted that orientation to improvement of results of activity of managing subjects can t but focus attention on a risk management problem in modern conditions. Thus, above- 71

72 #3 (10) червень 2014 mentioned arguments testify to need of carrying out research of the mechanism of a risk management and the problems connected with increase of its efficiency. Analysis of the last researches and publications. The questions, connected with consideration of such concepts as «risk» and «uncertainty», were investigated by such scientists: Abchuk V.A., Zavyalov F.N., I. Tyunen, Kachalov P.M., Kleyner G. B., Malashikhina N. N., G. Merton, F. Knight, Sechkarev G.I., Skarzhinsky M. I., Z.B. Seius, Stupakov B.C., Travin G. M., M. Shoulz, V. Shumpeter, Fomichev A.N., Chekmarev V. V., Shapkin O. S. However, as a rule, the above-named authors concentrate on consideration of the concepts «uncertainty» and «risk», a problem of the analysis, classification, any management of risks, on practical recommendations about risk management in this or that sphere of a national economy. There is also a set of works in the field of forecasting, such authors, as: Bagrinovsky K.A., Basovsky L.E., Vladimirova L.P., E.P. Pigeons, Demidov S.F., Kandaurova G. A., Kladishev A.N. The majority of them is devoted to consideration of mathematical apparatus of forecasting, and emphasis in them is placed on the subsequent complication of techniques of forecasting. Meanwhile, works of applied administrative character seldom meet, but also they, as a rule, have descriptive character. Author s approach consists in integration of institute of forecasting to risk management structure, with definition of its function and tasks in the sphere of a problem of minimization of risks of managing subjects. Article purpose justification of need of development of the mechanism of risk management at the Ukrainian enterprises; identification of factors which form the risk management mechanism in the Ukrainian conditions; definition of stages of risk management at the enterprises. Statement of the main material. The risk surrounds us in time and space, is difficult and inevitable part of our life. Especially this problem is actual today, when the Ukrainian enterprises, irrespective of an organization form (joint stock company, open company, etc.) and property (state, private, etc.) in the course of the financial and economic activities inclined to the risks, the peculiar countries with market economy. If still in recent times (during the Soviet period) the state practically assumed all risks of the economic organizations, in market Ukraine the situation in a root changed the managing subject is compelled to make independently decisions on permission or decrease in a measure of influence of enterprise and financial risks. Therefore, contrary to the general growth of economy and tax payments, in the I quarter in 2011 number of the unprofitable enterprises grew more than by 4,3 thousand to 8,7 thousand. Losses of the enterprises взросли for 22%: from 105,6 billion hryvnias to 128,6 billion\ [ukrstat.gov.ua]. These data the problem of ensuring financial firmness and solvency which is directly corresponded to a problem of the organization of an adequate control system of risks and risk capital investments clearly demonstrate that, how actual for the Ukrainian enterprises and the organizations. Therefore this system is considered necessary by an element of the general system of effective management at the enterprise. Creation of own system of effective management at the enterprise (irrespective of, big or small this enterprise) in the conditions of the market relations which develop, in Ukraine is possible only in the direction of the risk management organization. In practical activities of the Ukrainian enterprises of the last years (especially at finance companies) the aspiration to the risk management organization is observed. In this regard very important is: first, the full accounting of external and internal factors which influence character of the organization of a risk management at the enterprise; secondly, allocation of a priority of the separate directions of development of a risk management for the concrete enterprise (taking into account an activity profile: financial or non-financial). Among external factors which define an organizational basis of a risk management at the enterprise (variability of the prices, globalization of the commodity and financial markets, tax asymmetry, technological achievements, etc.) it is necessary to allocate strengthening of a factor of globalization. The risk management organization at the concrete enterprise naturally is influenced also by factors of an internal order, such as need for liquidity, a disinclination to risk, agency expenses and others. External and internal factors of the organization of a risk management at the enterprise are interconnected, that is there is a certain correlation between them. It recognizes that and different types of risks are interconnected and interdependent. As the example can serve influence of a factor of growth of technological equipment on strengthening of a factor of variability of the prices, and also influence of the last on growth of requirement for liquidity. Forms and methods of the organization of a risk management at the concrete Ukrainian enterprise substantially depend on a weight share of insured objects in a total cost of enterprise and financial risks to which this enterprise and a level of development of the sphere of insurance of risks is inclined. In Ukraine the level of development of the sphere of insurance leaves much to be desired. The number of the insurance companies (IC) a state made on , from which 64 IC on life insurance (IC «Life») and 378 IC, carrying-out other types of insurance (IC «non-life»). For 2011 number of insurance companies decreased on 14 IC. Though in 2010 the increase in number of the signed contracts, insurance premiums, payments, volumes of insurance reserves is observed. Insurance companies of Ukraine in 2010 collected pure payments for the sum of 13,328 billion UAH that is 5,29% more, than in 2009 (12,658 billion UAH). Gross insurance premiums of insurers for 2010 made 23,082 billion UAH that is 12,9% more, than a year before (20,442 billion UAH). The part of the pure insurance premiums collected by insurers of Ukraine in 2010, in structure of the gross domestic product (GDP) made 1,2% (these Derzhfinposlug). Total assets of insurance companies of Ukraine in 2010 made 43,9 billion UAH. All this visually testifies to existence in Ukraine essential limitation of the market of insurance services because of the limited sizes of insurance fund of insurance companies. Through limitation of the offer in the Ukrainian market of insurance services large and small enterprises of the sphere of production of goods should operate today independently and «insured» risks. For large and small enterprises the choice of the form of the organization of a risk management at the enterprise is basic. For large and medium-sized enterprises, irrespective of an activity profile (financial or non-financial), the most overwhelming is creation in structure of management personnel of structural division (department or service «Risk management and risk capital investments») which depending on complexity of a control system at this enterprise is brought by business to the finance director, or directly to the director of the enterprise. In activity of risk managers there are features. At the organization of subsection of a risk management it is necessary to observe some principles. First, functions of acceptance and risk control in the economic organization have to be divorced. The manager who works with this or that risk, shouldn t define its admissible level itself. Secondly, the direct exit to bosses Often events is necessary for the risk manager develop according to the adverse scenario very promptly and for this reason risk managers have to have opportunity to inform the information without red tape. Thirdly, top managers have to be always informed on a state of affairs with risks. At small 72

73 «Кримський економiчний вiсник» enterprises the risk manager of the enterprise is the first head, therefore it can use more effective form of the organization of risk management (from a position of specific expenses on 1 UAH of decrease in a measure of this or that risk) services of the profile consulting organization. In Ukraine now there is no demand which was created, from small enterprises on services in risk management and risk capital investments, and the consulting companies mainly specialize on marketing services and services in accounting maintenance. It should be noted also that the concrete model of the organization of a risk management at the enterprise significantly depends on an importance measure for the concrete Ukrainian enterprise of a problem of permission of risk (avoidance, the contents, transfer) and problems of decrease in a measure of risk (quality management, diversification, hedging, management of the capital). Now the large Ukrainian non-financial companies (directly or through the financial organizations) actively carry out different financial operations in the organized financial markets and by that give in to considerable financial risks (price, credit and operational), thus storing defined (sometimes exclusive) positions on separate segments of the commodity markets. For such enterprises the concrete model of the organization of a risk management has to display the importance of a concrete look financial (investment, market, not liquidities and others) and enterprise (property, transport, production and others) is risky by allocation in structural division of a risk management of special service on management of a concrete type of risk (for example, «Management of transport risks», «Management of price risks», and t. other). Formation and risk management development at the Ukrainian enterprises substantially depends on existence of the corresponding conditions on selection of profile experts. Unfortunately, now in Ukraine there is no adjusted system of preparation and retraining of experts in management of enterprise and financial risks. In some educational institutions attempts on retraining of economists and financiers in financial engineers within professional development programs become. But it isn t enough of it: the complete program of professional retraining «a risk management at the enterprise» which would allow to carry out target training of risk managers who meet the modern requirements of market economy is necessary. To a certain extent the solution of a personnel problem seems and in, whether reconsider higher education institutions the curricula of study on economic specialties with introduction as new disciplines (such, as «Financial engineering», «Management of financial and enterprise risks», «Adoption of financial decisions, in the conditions of risk and uncertainty», etc.), and with allocation within existing disciplines of special subsections (for example, such as «The analysis of financial risks» in discipline «The financial analysis» and so forth). For the non-financial enterprises and the organizations the saved up experience of the organization of a risk management in finance companies and especially in the credit organizations is instructive. There is a speech, first of all, about experience of departments of internal audit and the economic analysis of the Ukrainian commercial banks. Certainly, unlike the credit organizations, the non-financial companies have no supervisory government body as National Bank of Ukraine which carries out actions for observance by commercial banks of conditions of minimization of their overall risks. However, approach on creation of specialized structural divisions on risk management is applied also by the non-financial enterprises. For the subsequent development of a risk management in the Ukrainian economic organizations work on development of the only methodology of the organization of risk management in the non-financial companies, and also methodical provisions is especially actual for some branches of national economy (transport, power, agriculture, trade, etc.). Any economic organization functions in hostile environment. This Wednesday constantly seeks to bring him out of a resistant state. Aggression of the environment appears in the form of a set of risks to which the economic organization gives in. To business, the economic organization it is necessary to make a certain model of behavior which will be focused on minimization of consequences of adoption of risk decisions. This special behavior also is called as risk management in the economic organization. This process can be divided into some stages. 1. Forecasting of risks of the economic organization. This stage can be realized even before creation of the economic organization that will allow to find risk situations a priori, that is even by the time of their actual approach. Having received information on risks previously, we will have more time for adoption of the risk decision which as a result will increase efficiency of such decisions. Actually it we liquidate one of types of risk risk of deficiency of time for decision-making. Therefore the relation to forecasting as to a preventive measure in structure of risk management will lead to deeper judgment of the nature of the risk. It in effect will allow to prove more effective economic and organizational methods of action on risk of warning character. If this stage is realized fully, we most facilitate work on risk audit. Here we reach need of the definition, how essential these or those risks for the economic organization. 2. During audit of risk knowledge which own a lot of staff of the enterprise gather, and also risk diagnostics by special techniques is carried out. The found risks systematize and are measured. Thus their admissible and threshold values are defined. It is considered to be that as a result of audit of risk it can appear that real «the risk card» differs from that which can (only intuitively and isn t systematized) to imagine the director. But the prediction phase gives not intuitive, and reasonable idea of the card of risks is fuller. For example, the forecast of financial insolvency of the economic organization can give an idea that the economic organization risky operates finance: receivables aren t analyzed, work with debtors isn t conducted, there is a big dependence on the foreign organizations, efficiency of use of own and raised funds isn t analyzed, the choice of sources of financing is thoughtlessly carried out. What probably is the absorption or control loss over the economic organization and so on. 3. It is necessary to solve further how to behave concerning these or those risks. Management of risk has to be economically expedient. It means that it is possible to spend more funds for anti-risk actions, than will result from losses of approach of risk events. Therefore the analysis is necessary, it is expedient to what risks to counteract and which can be accepted simply. And, at last, necessary creation of the organizational mechanism for management of risk. As a rule, such mechanism is the control system of risks. At once we will mention, management of risk not panacea. It won t eliminate all risks of the enterprise. Otherwise it wouldn t make sense to speak about risk in general. However it gives to the management a number of opportunities: Will allow to look at own business from risk positions, that is it is absolute differently; Will allow to provide many adverse events and previously to make some decisions; Will allow to reduce consequences of certain risks; Will allow to avoid completely certain losses and to use opportunities which are given. If not to operate risk, the economic organization is simply doomed to jet behavior. In the countries with the developed enterprise environment of management of risk and economic security it is rather widespread. In recent years in it actively start being engaged and in Ukraine. For the Ukrainian enterprises of management of risk is for a variety of reasons much more 73

74 #3 (10) червень 2014 actual, than for the foreign. Domestic business technologies are only in a formation and transition stage to the civilized. The Ukrainian business environment very viscous also causes much more bigger systematic risk, than in the West. It concerns both the states, and performing discipline, both customs of business, and features of mentality. Management of risk is a powerful internal competitive advantage which carries not only tactical, but also strategic, character. It that do not for rescue, and for ensuring more permanent and more reliable development of business. Conclusions. As a result of the conducted research the proved relevance of a problem of the organization of an adequate control system of risks and risk capital investments in the Ukrainian organizations and the enterprises. Factors which form the risk management mechanism in modern conditions are found and considered. Definitely forms of the organization of a risk management at big, medium-sized and small enterprises. The relation to forecasting as to a preventive measure in risk management structure is reasonable. REFERENCES: 1. Stanislavchik E.N. Risk management at the enterprise. Theory and practice. M.: «Vot-89», p. 2. Shapkin A.S., Shapkin V.A. Theory of risk and modeling of risk situations: Textbook. M.: Publishing and trade corporation «Dashkov and To», p. 3. J. Pikford. Risk management. M.: JSC Vershina, p. 4. Korobova S. S. Risk management development in business: [Electronic resource]. Access mode: www. kycherova.ru/delopment/index.html 5. Kutashenko M. V. Sushchnost of risk and reason of its emergence // Investments: practice and experience, P Kuzmak O. M. Effective system of risk management as effective instrument for ensuring of firmness of financial institutions [An electronic resource]. Access mode: КУРЧЕНКО О. О. аспірантка кафедри макроекономіки та державного управління, Київський національний університет імені Вадима Гетьмана ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ СУСПІЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ Анотація: У статті розглядається еволюція теоретичних поглядів про сутність суспільного сектору економіки. Робиться висновок про необхідність розширення досліджень суспільного сектору економіки в Україні, спираючись на сучасні підходи аналізу. Аннотация: В статье рассматривается эволюция теоретических подходов о сущности общественного сектора экономики. Делается вывод о необходимости расширения исследований общественного сектора экономики Украины, основанных на современных подходах к его анализу. Summary: In article the main theoretical approaches of the public sector of economics are considered. The conclusion on the need to expand the public research sector of Ukraine s economy based on modern approaches to its analysis. Постановка проблеми. В історії економічної думки існують різні погляди науковців про роль і функції держави. Одним з таких напрямків є суспільний сектор економіки, який обґрунтовує роль держави як суспільно-необхідної організації. Суспільний сектор економіки є одним з найбільших і складних сегментів, що поєднує державні і недержавні, комерційні і некомерційні структури, метою якого є забезпечення суспільних інтересів громадян певної країни. У системі державного управління в Україні де-юре не вживається термін «суспільний сектор економіки», головною причиною цього є недостатнє теоретичне обґрунтування даного явища. Постановка завдання: розкрити теоретичні підходи щодо функціонування суспільного сектору економіки на різних етапах історичного розвитку. Виклад основного матеріалу дослідження. Теорія суспільного сектору економіки бере свій початок ще з часів Платона та Аристотеля. У своїй праці «Держава» Платон творив вчення про «ідеальну державу», в якій найбільшою цінністю є ідея суспільного блага. Основним принципом «ідеальної держави» є справедливість, яка об єднує людей заради цього блага, і створює умови для самореалізації основного призначення кожного добра і справедливості. В ідеальній державі Платон знаходить місце трьом розрядам громадян охоронцям, військовим та ремісникам. При цьому держава доручає одним громадянам управління і владу, іншим військовий захист у випадку необхідності, треті зайняті ремеслом та іншою продуктивною працею [1, с ]. Отже, Платон вважав, що головною метою функціонування досконалої держави є ідеальний суспільний порядок, основним принципом якої є справедливість. Філософсько-правові погляди Аристотеля помітно відрізнялися від концепцій його попередників. Якщо у платонівській системі ідеал являв собою результат зовнішнього втручання, то у Аристотеля він містився у самих речах і його пошук та дослідження можливі були у процесі безпосереднього порівняльного співставлення понять і явищ [2, с. 155]. У цілому Аристотель усі форми держави поділяв на дві групи: правильні та неправильні. Правильними формами держави, на думку Аристотеля, є ті, що керуються, у першу чергу, загальносуспільною корисністю, а їх метою є досягнення найвищого загально-соціального ідеалу. В неправильних формах держави першочергового значення набувають вигоди однієї особи, меншості або навіть і більшості (Політика, 1279 а, 30) [3, с. 457]. Вперше поняття «суспільного» чи «колективного» блага було запропоновано у середині XVIII століття Д. Юмом. Він наголошував, що існують такі види послуг, 74

75 «Кримський економiчний вiсник» виробництво яких не приносить прибутку індивідам, але вони приносять користь для суспільства в цілому [4, с. 52]. Представник класичної школи Адам Сміт у своїй праці «Дослідження про природу та причини добробуту націй» обґрунтував необхідність забезпечення деяких благ і визначив їх виробництво як основні обов язки держави. Він писав: «Першим обов язком правителя є захист суспільства від насильства й посягань з боку інших незалежних суспільств; його можна виконати тільки за допомогою військової сили». На думку Сміта, другим обов язком правителя є: «захист, наскільки це можливо кожного члена суспільства від несправедливості й утисків з боку інших членів суспільства, або обов язок установлення точного відправлення правосуддя. В третій функції А. Сміт вказував, на необхідність організації і утримання таких суспільних установ і громадських робіт, які приносять користь суспільству в цілому, проте приватне виробництво яких, не може окупатися. Саме виробництво таких благ має брати на себе держава [5, с. 437, 444]. Найбільш близькими до сучасних уявлень про суспільні блага були погляди економіста Джона Стюарта Мілля, який дотримувався думки, що існує ряд функцій держави, які має виконувати держава. Дж. С. Мілль писав: «В обов язки правителя входить виробництво і утримання маяків, встановлення буїв і багато чого іншого, що забезпечує безпеку навігації». На його думку, неможливо примусити платити корабель, якому світ маяка приніс користь, оскільки б ніхто не став би будувати маяк для особистої користі, якби не отримував винагороди за рахунок примусового збору, встановленого державою [6, с. 191]. Дж. С. Мілль писав: «В обов язки правителя входить виробництво і утримання маяків, встановлення буїв і багато чого іншого, що забезпечує безпеку навігації». На його думку, неможливо примусити платити корабель, якому світ маяка приніс користь, оскільки б ніхто не став би будувати маяк для особистої користі, якби не отримував винагороди за рахунок примусового збору, встановленого державою [7, с. 191]. Дж. С. Мілль першим вказав, що послуги освіти, як один з видів суспільних благ, являє собою «фіаско ринку», тобто той випадок, коли ринковий механізм неефективний [8, c. 196, 198]. Активне державне регулювання економічних процесів стало основою для зародження концепції змішаної економіки. На думку авторів цієї концепції, Елвіна Хансена та Джона Бейтса Кларка, держава повинна здійснювати свою діяльність насамперед у тих галузях економіки, які мають низьку прибутковість. На їхню думку, державні інвестиції необхідно здійснювати у використання природних ресурсів, розвиток освіти, охорони здоров я, дослідження у галузі медицини тощо [9, c. 34]. Представники німецької школи Альберт Шеффле та Адольф Вагнер до секторів економіки суспільного сектору відносили: державний, добровільно-суспільний та змішаний (як поєднання перших двох типів) сектори. Адольф Вагнер обґрунтовував необхідність «присутності» держави в економіці та наполягав на збільшенні ролі публічного (суспільного) сектору в добре збалансованому розвитку змішаної економіки. Основною ідеєю його закону зростання публічних витрат, була експансія публічного сектора, яка полягала у розвитку державних та громадських потреб, активізації нових механізмів здійснення соціальної політики та політики в сфері фінансування суспільних благ [10, c. 10]. Починаючи з 1880 року, одними з попередників сучасної економіки суспільного сектору стали італійські економісти: Пантелеоні, Маццолу, де Віті де Марко. Вони аналізували суспільний сектор в контексті обміну. За аналогією з механізмом ринкового обміну, процес надання суспільних благ можна аналізувати як ситуацію, за якої споживачі суспільних благ сплачують їх споживання податковими платежами. Представники шведської економічної школи Кнут Віксель та Ерік Ліндаль довели, що рівень споживання індивідуумом суспільного блага мало залежить від індивідуального внеску у виробництво блага (сплати за його виробництво). Було доведено, що споживач не повинен повністю оплачувати вартість усього суспільного блага, тобто достатньо зробити внесок, який відповідає персональній можливості його сплатити. Праці Кнута Вікселя заслуговують особливої уваги, оскільки його дослідження заклали основу сучасної теорії суспільного вибору. Віксель не лише розглядав податки разом з витратами, а й описав процес прийняття рішень в суспільному секторі на основі політичного і колективного вибору індивідів. Згідно теорії суспільного вибору індивіди максимізують корисність не лише в ринковому, а й в суспільному секторі економіки. Результати взаємодії виборців, політиків та чиновників оформлюються у вигляді розміру і структури державних витрат і податків. Згідно теорії суспільного вибору, індивіди діють в політичній сфері, переслідуючи свої власні інтереси, так само, як і в ринковій економіці [4, с. 53]. Ерік Ліндаль ще у 1919 році в роботі «Справедливе оподаткування» висловив ідею про необхідність перерозподілу урядом доходів для різних верств населення. Він зосередив увагу на дослідженні категорії «суспільних благ» і доповнив економічну теорію добробуту. На його думку, суспільні блага мають три основні риси: 1) надаються всім громадянам одночасно; 2) споживання однієї особи не зменшує ту кількість блага, яку можуть спожити інші; 3) кожен може спожити певну кількість блага, незалежно від спроможності оплатити його. Він вважав, що надання таких суспільних благ можливе лише урядом за допомогою «справедливого оподаткування» [11, с. 38]. Представник кембриджської школи неокласики Артур Сесіль Пігу, досліджуючи відмінності між суспільними та приватними вигодами і витратами, найголовнішими інструментами державного регулювання вважав субсидії та податки. На його думку, держава має надавати субсидії на такі послуги, як планування міст, організація поліцейської служби, розчищення нетрів кварталів міст чи міст-супутників, які складаються з застарілих, недоброякісних і невпорядкованих помешкань. За його думкою, максимізація суспільного добробуту може бути досягнута через більш рівномірний розподіл доходів на користь бідних верств населення за допомогою прогресивного оподаткування [12, с. 156, ]. Саме завдяки А. Пігу серед економістів укорінилася думка, що наявність екстерналій надає державному регулювання легітимності. У деяких випадках він виявив прогалини в загальному праві, які вимагають удосконалення законодавства, як, наприклад, обкладання забруднювачів оточуючого середовища податками у розмірі завданих збитків [13, с. 305]. Видатні американські економісти Пол Самуельсон і Вільям Нордхаус, вивчаючи вади ринкової економічної системи, що призводять до безробіття, розшарування суспільства на багатих і бідних, забруднення довкілля, обґрунтовували доцільність існування суспільного сектору економіки. Науковці виділяли три основні економічні функції держави у ринковій економіці: 1) забезпечення ефективності через проведення активної екологічної та антимонопольної політики; 2) перерозподіл доходів і використання податків для встановлення соціальної справедливості; 3) стимулювання макроекономічного зростання та забезпечення стабільності [14, с , ]. П. Самуельсон та В. Нордхаус вважали, що «найбільш яскравим прикладом позитивного зовнішнього 75

76 #3 (10) червень 2014 ефекту є суспільні блага». На їхню думку, прикладами суспільних благ є будівництво мережі швидкісних магістралей, створення національної метрологічної служби, фундаментальні наукові дослідження [15, с. 55]. Вітчизняні науковці І. Й. Малий та М. К. Галабурда визначили декілька категорій суспільних благ: 1) неконкурентні, виняткові: придатні для продажу суспільні товари; 2) неконкурентні невиняткові: чисті суспільні блага; 3) конкурентні, невиняткові: ресурси спільної власності. На їхню думку, суспільні блага неподільні блага, від споживання яких неможливо або небажано відлучати індивіда [16, с , 99]. Представники «теорії держави загального добробуту» Т. Маршалл, Р. Тітмус наголошували на радикальній зміні поняття «громадянства», яке має охоплювати такі права: громадянські (свобода думки, право власності, право рівності перед законом), політичні (право голосування, право на участь в політичних партіях) і соціальні (політика житлозабезпечення, соціального страхування, безкоштовної освіти). Р. Тітмус відзначав, що держава добробуту має єдину мету задоволення потреб, підвищення добробуту громадян та умов їхнього життя [17, с. 258]. Представник економіки суспільного сектору Л. Якобсон, наголошував, що суспільний сектор посідає найбільш міцні позиції у таких сферах діяльності як: оборона, фундаментальні наукові дослідження, освіта, охорона здоров я, культура, комунальне господарство, державні організації, що надають поштові послуги, а також забезпечують авіа та залізничні перевезення [18, с ]. Дж. Ю. Стігліц представник теорії «економіки державного сектору» ототожнював суспільний сектор з державним. Науковець виділив три основні сфери державних витрат: оборона, соціальне страхування і освіта. Стігліц наголошував на тому, що існують деякі товари, які ринок не виробляє взагалі або може виробляти в недостатній кількості. Цю проблему вирішує держава, продукуючи суспільні товари, які фінансуються за рахунок податків. Прикладами таких товарів, на його думку, є: послуги національної оборони та пожежної служби, послуги вакцинації, навігаційні знаки та шосе, послуги охорони здоров я, що надають державні підприємства. Одним з найбільш важливіших суспільних товарів, на думку Стігліца, є державне управління; чим ефективнішим воно є, тим більш задовольнятимуться потреби населення з боку держави [19, с. 64, , 125, 141]. За визначенням вітчизняного вченого С. Мочерного, державний сектор це частина економіки, що перебуває в державній власності, управляється, регулюється і контролюється державними органами [20, с. 4]. В. Макаров характеризує державний сектор як такий, що призначений для виробництва публічних (суспільних) благ [21, с. 60]. Російські науковці Г. А. Ахінов та Є. М. Жільцов, вважають, що суспільний сектор це сукупність ресурсів економіки, які знаходяться у розпорядженні держави і суспільних організацій (у т. ч. органів місцевого самоврядування) [22, с. 13]. Вітчизняний науковець О. В. Длугопольський наголошує, що суспільний сектор економіки помилково більшістю українських та російських економістів ототожнюється з державним, оскільки муніципальні підприємства та суспільні організації не є державною власністю, а тому не можуть бути включені в державний сектор, проте, є власністю суспільства, отже, належать до публічного сектора [10, с. 5]. Отже, до суспільного сектору економіки відносять державні і комунальні підприємства, а також громадські організації, що створюють суспільні послуги або суспільні товари. Суспільний сектор не обмежується лише державними підприємствами, а тому виробництвом суспільних благ можуть займатися й приватні підприємства на замовлення держави. Проте, досить актуальною залишається проблема управління суспільним сектором економіки, зокрема за умов інституційних змін. Інституційній теорії протягом останніх років у світовій та вітчизняній науці присвячується дедалі більше праць. Інституціоналізм як наукова концепція, що розглядає політичну організацію суспільства як комплекс різних об єднань громадян інституцій (сім я, партія, профспілка тощо), поки що не є чітко сформованим. Одним з основоположників інституційної теорії, Дуглас Норт поділяв інституції на неформальні (договори і добровільно прийняті кодекси поведінки) та формальні (закони, конституції). На його думку, інституційний розвиток економіки відбувається під впливом взаємодії інститутів і організацій, перші з яких визначають «правила гри», а другі являються «гравцями». Дуглас Норт звертає увагу на те, що організації є багаторівневими, і вони охоплюють: політичні органи (політичні партії, парламент, регуляторні агентства); економічні органи (фірми, профспілки, кооперативи); суспільні органи (церкви, клуби, спортивні асоціації) та освітні органи (університети, центри професійної підготовки). Кожна з цих груп індивідів, прагнучи досягти спільної мети, виступає у ролі рушіїв інституційних змін. Д. Норт підкреслює, що як й інституції впливають на виникнення тієї чи іншої організації, так в свою чергу, і організації впливають на процес зміни інституційних рамок. Дуглас Норт наголошує, що економічні, ідеологічні, політичні та соціальні фактори, відіграють більш важливу роль, аніж технічні, оскільки призводять до зміни інститутів, і як наслідок мають значний вплив на розвиток економіки, а отже і на сектори економіки [23, c. 6-7, 19-20]. Комплексною проблемою розвитку суспільного сектору залишається становлення ефективного інституту публічного управління із застосуванням сучасних форм, методів і механізмів управління, а також можливістю урахування впливу різних факторів. Проте, задля ефективного державного управління «зацікавленою особою» має бути суспільство в цілому, усі її громадяни. Так, багато європейських країн системно залучають громадян та їх об єднання до формування та реалізації державної політики в суспільному секторі економіки, зокрема в: охороні здоров я, освіті, культурі, комунальному господарстві та ін. Залучення громадян до реалізації державної політики дозволяє не лише звільняти державу від реалізації окремих соціальних завдань, а й підвищувати якість послуг, повністю враховуючи потреби населення. Неурядові організації створюють 3-9% ВВП розвинених країн (5% у Бельгії; 7,9% у Канаді). У громадському секторі країн Європейського Союзу працевлаштовані від 4,4% до 14% працездатного населення, що у 10 разів більше, аніж зайнято у легкій та у 5 разів більше, ніж у харчовій галузях промисловості. У країнах Центрально-Східної Європи громадські організації залучають втричі більше внутрішніх та зовнішніх інвестицій у соціальну сферу, ніж державні та комунальні установи соціального спрямування [24, с. 3-5]. Досвід розвинених країн світу підтверджує, що політика сприяння розвитку громадянського суспільства позитивно впливає на економіку в цілому. В Україні, інститути громадянського суспільства ще не є самодостатніми, про що свідчать результати дослідження Nations in Transit міжнародної неурядової організації Freedom House (де оцінка різних напрямів демократичного розвитку перехідних країн здійснюється за шкалою від 7-ми 76

77 «Кримський економiчний вiсник» балів «найгірша», до одного балу «найкраща»). Україна за показником «Громадянське суспільство» протягом років отримала 2,75 бали [25, с. 11]. Ще одним прикладом залучення громадян до визначення та реалізації державної політики є практика звернення до громадськості, за допомогою сучасних інформаційних технологій, як до інстанції схвалення/несхвалення певних політичних рішень. У країнах із найбільш масовою Інтернет-аудиторією приклади застосування такої кваліфікованої співучасті активних громадян були найбільш успішними. В Ісландії (користувачами Інтернет є 97,8% мешканців цієї країни; під час обговорення проекту Конституції у соціальних мережах на сайт Конституційної ради надійшло 3600 коментарів та понад 300 офіційних пропозицій, після опрацювання та врахування яких проект Основного закону держави було представлено парламенту та громадськості). У Новій Зеландії (при перегляді у 2007 р. закону про поліцію громадськості було представлено wiki-версію нового законопроекту, до якої кожен громадянин міг вносити правки; у підсумку було отримано й враховано 234 пропозиції; на думку експертів, участь громадян стала одним з ключових аспектів у процесі підготовки закону). В Естонії (з 2000 р. реалізовується проект «електронної держави»; 2001 року було започатковано проект «Today I Decide» (TID), що передбачає функціонування вебпорталу, який дає змогу громадянам висловлювати пропозиції щодо удосконалення державного управління та законодавчої системи країни, обговорювати нові ініціативи у різних сферах суспільного життя). У Великій Британії (прем єр-міністр Д. Камерон у 2010 р. започаткував ініціативу «Big Society», покликану збільшити ступінь участі громадян та неурядових організацій у вирішенні соціальних проблем. З кінця 2010 р. діє офіційний урядовий веб-сайт ініціативи, де всі охочі можуть залишати коментарі, посилання та відеоматеріали, пов язані з ідеєю «Великого суспільства»). В Україні розвиток електронної демократії та електронного урядування визначено одним із пріоритетних завдань Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства у контексті оптимізації механізмів суспільного діалогу та інститутів безпосередньої демократії. Втім, проникнення Інтернету поширюється в Україні дещо повільніше, ніж у розвинених країнах Західної Європи та Північної Америки. Наприклад, у США в квітні 2012 р. користувачами мережі були 53% громадян віком понад 65 років, тоді як в Україні, цей показник для всього суспільства становив лише 57% у середині 2013 р., а у старших вікових групах він був набагато нижчим. Це дає підстави констатувати, що в Україні рівень проникнення Інтернету є значно нижчим, ніж у розвинених країнах, навіть у таких країнах-сусідах, як Польща, Росія та Молдова [26]. Тому, подальші дослідження напрямків управління економікою суспільного сектору в умовах інституційних змін є досить актуальними. Висновки з проведеного дослідження. Історія теорії суспільних благ, а також держав у їх забезпеченні, починається ще з давніх часів і триває й дотепер. Узагальнюючи численні напрацювання зарубіжних і вітчизняних економістів, можна відзначити, що метою функціонування суспільного сектору економіки є ліквідація «провалів ринку» та створення суспільно-необхідних благ. Суспільний сектор економіки покликаний задовольняти зростаючі потреби людей в освіті, охороні здоров я, національній безпеці та інших сферах людського життя. Одним з важливих факторів, що впливає на ефективність управління економікою суспільного сектору є інституційні зміни, які відбуваються в економіці. Інституційні зміни, що відбуваються в інституційному середовищі, виявляються не на рівні змін правил-законів, а на рівні змін інститутів, що функціонують в даному середовищі та визначають цю середу. ЛІТЕРАТУРА: 1. Асмус В.Ф. Античная философия / Учебн. пособие. Изд. 2 е, доп. М.: Высшая школа, с. 2. Зелинский Ф.Ф. История античной культуры. Санкт-Петербург: Марс, с. 3. Аристотель. Сочинения: В 4-х томах. Т.4. Москва: Мысль, с. 4. Миронова Т. Н. К вопросу о методологии исследования экономики общественного сектора // Вестник Полоцкого государственного университета. Серия D, Экономические и юридические науки: научно-теоретический журнал. Новополоцк: ПГУ, С Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй / А. Сміт. К.: Port Royal, Менгер К., Бём-Баверк Е., Визер Ф. Австрийская школа в политической экономии. М.: Экономика, С Менгер К., Бём-Баверк Е., Визер Ф. Австрийская школа в политической экономии. М.: Экономика, С Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. М.: Дело Лтд, с. 9. Hansen A. The American Economy [Text] / A. Hansen. N.-Y., Длугопольський, О. В. Політекономія публічного сектора: західні орієнтири / О. В. Длугопольський // Економічна теорія С Мекшун Л. М. Вплив досліджень представників стокгольмської школи на економічний розвиток Швеції // Чернігівський науковий часопис Чернігівського державного інституту економіки і управління: електр. зб. наук. праць / Чернігівський, інститут економіки і управління державний. Чернігів, С (Серія: Економіка і управління; Вип. 2 (2)). 12. Пигу А. Экономическая теория благосостояния / А. Пигу; [пер. с англ., ред. С. П. Аукуционик]. М.: Прогресс, Т с. 13. Маслов А. О. Його світ сяяв у промінні сонця. Пам яті Рональда Гаррі Коуза ( ) / Історія народного господарства та економічної думки України [Текст]: зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Держ. установа «Ін-т економіки та прогнозування». Київ: Ін-т економіки та прогнозування, 1965 Вип С Самуэльсон П. Экономикс/ П. Самуэльсон, В. Нордхаус; [пер. с англ.]. М.: Лаборатория Базовых Знаний, с. 15. Самуэльсон Пол Э., Нордхаус Вильям Д. Экономика: Пер. с англ.: 16-е изд.: М.: Издательский дом «Вильямс», с. 16. Малий І. Й. Економіка державного сектора: навч. посібник / І. Й. Малий, М. К. Галабурда. К.: КНЕУ, с. 77

78 #3 (10) червень Длугопольський, О. В. Роль інституту держави у формуванні концептуальних основ економіки добробуту: теоретико-методологічні підходи / О. В. Длугопольський // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Сер. Економічна. Вип С Якобсон Л.И. Государственный сектор экономики: экономическая теория и политика. Учебник. М.: ГУ ВШЭ, с. 19. Стиглиц Дж. Ю. Экономика государственного сектора: пер. с англ. / Дж. Ю. Стиглиц М.: Изд во МГУ: ИНФРА М.: с. 20. Економічна енциклопедія: У 3 т. Т. 3. К., с. 21. Макаров В. Государство в российской модели общества // Проблемы теории и практики управления Экономика общественного сектора. Ахинов Г. А., Жильцов Е. Н. М.: Инфра-М, с. 23. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. М., с. 24. Про стан розвитку громадянського суспільства в Україні: аналіт. доп. / А. В. Єрмолаєв, Д. М. Горєлов, О. А. Корнієвський [та ін.]. К.: НІСД, с. 25. Про стан розвитку громадянського суспільства в Україні: загальні тенденції, регіональні особливості: аналіт. доп. К.: НІСД, с. 26. Аналітична записка «Щодо впровадження електронних механізмів прямої демократії в Україні у контексті посилення державно-громадського діалогу та взаємодії» // Національний інститут стратегічних досліджень. [Електронний ресурс]. Режим доступу: ГУДЗИК І. В. асистент кафедри грошового обігу і кредиту; МАНЮК Н. А. студент, Буковинський державний фінансово-економічний університет НЕДЕРЖАВНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ Анотація: Досліджено недержавні джерела фінансування аграрних підприємств України та проаналізовано сучасний стан і роль у розвитку економіки. Визначено основні проблеми та перспективи використання недержавного фінансування аграрного сектору. Аннотация: Исследованы негосударственные источники финансирования аграрных предприятий Украины и проанализировано современное состояние и роль в развитии экономики. Определены основные проблемы и перспективы использования негосударственного финансирования аграрного сектора. Summary: Non-government sources of financing of agricultural enterprises in Ukraine, its current state and role in the economy are analyzed. Main problems and prospects of non-government funding of the agricultural sector are defined in the article. Актуальність теми. В сучасних умовах господарювання важливим напрямком розвитку вітчизняної економіки є аграрний сектор. Не дивлячись на позитивні тенденції розвитку аграрних підприємств України, вони знаходяться під загрозою, оскільки не передбачено ефективного механізму їх функціонування, зокрема це стосується фінансування діяльності аграрних підприємств. Оскільки виробники аграрної продукції обмежені у використанні власних ресурсів, то необхідним є пошук нових джерел фінансування їх діяльності. Дане питання є актуальним, оскільки розширення доступу до фінансування сільського господарства дозволить не лише збільшити обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, але й дасть можливість модернізувати та пришвидшити процес виробництва. Постановка проблеми. Агропромисловий комплекс України, використовує менш ніж половину своєї потужності при виробництві сількогосподарської продукції. Не дивлячись на те, що аграрні підприємства мають у своєму розпорядженні достатньо ресурсів, їм не вдається повністю реалізувати свої можливості, що пов язано із недостатнім фінансуванням даного сектору економіки. Для формування стабільного і конкурентоспроможного аграрного комплексу України, необхідним є забезпечення вільного доступу аграрних підприємств до фінансових ресурсів і забезпечення їх ефективного використання. Недостатність власних фінансових ресурсів зумовлює необхідність пошуку нових джерел фінансування, крім державних, важливе значення серед яких займають і кошти іноземних інвесторів. Новий потік іноземних інвестицій не лише забезпечить ефективне фінансування аграрних підприємств, а й дасть можливість ознайомитися із зарубіжним досвідом щодо шляхів ефективного фінансування аграрного сектору та дозволить вдосконалити механізм фінансування українських агропідприємств у майбутньому. Постановка завдання. Дослідити сучасний стан фінансування агропромислового комплексу України та проаналізувати перешкоди, які стоять на шляху розвитку сучасних інструментів для фінансування аграрного сектору економіки. Виділити основні чинники, які впливають на фінансове забезпечення в Україні. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Значний внесок у дослідження проблем фінансування агропромислового комплексу України присвячено роботи Ю. Лупенка, В.Фещенка, О. Гудзя, В. Аранчія, А. Войтюка, В. Лозінська, П. Стецюка, І. Іртищевої, П. Макаренка та ін. Кожен з цих вчених досліджував питання фінансування аграрного сектору у тому чи іншому напрямку. Наприклад, Ю. Лупенко присвятив свою роботу сучасним інструментам фінансування аграрного сектору, а В. Аранчій концентрує свою увагу на кредитуванні 78

79 «Кримський економiчний вiсник» аграрних товаровиробників та особливостей і механізму надання кредитів аграрним підприємствам. Праці О. Гудзя присвячена дослідженню банківської кредитної політики при наданні кредитів агропідприємствам, а також шляхів і методів ії покращення. Виклад основного матеріалу. Необхідною умовою розвитку підприємницької діяльності в аграрному секторі є наявність стійкої фінансової бази. Фінансові ресурси використовуються для ведення поточної діяльності, впровадження нових та модернізацію старих технологій, страхування існуючих ризиків, розбудови торговельної та транспортної інфраструктури. Фінансовою базою аграрного сектору служать власні та залучені ресурси, до яких належить кредитування, можливості лізингових, факторингових та страхових компаній, а також інструменти фондового ринку та ф ючерсні механізми. Складність фінансування агропромислового сектору економіки України пов язана із змінними природно-кліматичними умовами та сезонним характером, що зумовлює збільшення ризиків недоотримання прибутків від вкладеного капіталу. До того ж недосконалість законодавста та низький рівень розвитку ринкових відносин в аграрній сфері тягнуть за собою низку проблем при здійсненні фінансування аграрного сектору. До кредитних інструментів, що використовуються для фінансового забезпечення діяльності учасників аграрного сектору, звичайно відносять банківські кредити та позики кредитних спілок, іпотеку, а також різного виду товаророзпорядчі документи, за допомогою яких залучаються необхідні кошти та інші ресурси [5]. За результатами 2013 року агропромисловий комплекс продемонстрував певні успіхи відповідно до попередніх даних Державної служби статистики, індекс обсягу сільськогосподарського виробництва порівняно з 2012 р. склав 113,7%. Зростання виробництва сільгосппродукції свідчить про успішний розвиток галузі, що сприяє розвитку її співпраці з фінансовими установами. Сільгосппідприємства досить активно залучають банківське фінансування. Загальний обсяг заборгованості сільськогосподарських підприємств за банківськими кредитами станом на р. Складав 39,3 млрд. грн., а це близько 6% від загального кредитного портфеля юридичних осіб. При цьому рівень простроченої заборгованості сільгоспвиробників є помірним і становить 5,4% [6]. Станом на 1 квітня 2013р. в сегменті банківського кредитування аграрного виробництва лідерами стали такі усанови: «ПАТ Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Мегабанк». Найкращими аграрними банками України експерти також називали «ПриватБанк», «УкрСиббанк», «ПроКредит Банк» [8]. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, за 10 місяців 2013 року аграрії позичили у банків рекордну суму 13 мільярдів гривень (на 3 мільярди більше, ніж у 2012-му). Кредитними коштами скористалося 2,6 тисячі сільгосппідприємств і фермерів. При цьому найбільшим попитом у них користувалися «короткі» гроші (на термін до року). Їх взято 8,1 мільярда гривень. На строк до трьох років оформлено позик на 2,2 мільярда і на понад три роки 2,7 мільярда [7]. Не дивлячись на те, що обсяг кредитування аграрного сектору України зростає з кожним роком, аграрні підприємства і надалі потребують залучення все більше фінансових ресурсів. Одним із способів отримування інвестиційних ресурсів для розвитку виробничої та соціальної інфраструктури сільськогосподарських підприємств вважається іпотечне кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення [3, с. 16]. Основні переваги такого кредитування полягають у наступному. По перше, воно забезпечує доступ сільськогосподарських підприємств до придбання нових і розширення вживаних земельних ділянок; по друге, дає можливість залучити фінансові ресурси для ведення сільськогосподарського виробництва; по третє, сприяє переливу капіталу в сільське господарство з інших галузей економіки з метою його найефективнішого використання [4, с. 52]. Неповернення кредитів аграріями нині зумовлене різними причинами, основні з яких, як зазначалося, висока ризикованість ведення господарської діяльності в галузі, стійкий, накопичений упродовж багатьох років дефіцит фінансових ресурсів у переважної більшості сільськогосподарських товаровиробників, несвоєчасне отримання ними банківських кредитів і, відповідно, їх неефективне використання та брак коштів для розрахунків за цими кредитами, значний вплив суб єктивних чинників на процес прийняття рішення про видачу кредитів тощо. У зв язку з цим доцільно запропонувати ввести страхування ризиків неповернення кредитів банкам сільськогосподарськими виробниками [1, с. 5]. На сьогоднішній день, на кредитування аграрного сектору економіки України впливає багато факторів. Відповідно, при наданні кредиту аграрним підприємствам, враховується його платоспроможність, ліквідність активів, рентабельність та інші показники фінансового стану. Також важливими чинниками, які впливають на використання аграріями кредитів є розмір відсоткових ставок за кредитами, та умови кредитування. Банки пропонують різні програми кредитування агробізнесу, але вони не завжди є вигідними для аграрних підприємств, тому вони змушені шукати альтернативу цьому виду фінансового забезпечення. Ще одним із способів залучення додаткових фінансових ресурсів в Україні є лізинг. Лізинг для вітчизняного агропромислового комплексу є хорошою альтернативою агрокредитування, оскільки має ряд переваг. Зокрема, підприємець може користуватися новою технікою і водночас поступово здійснювати оплату за своєрідну оренду. Лізинг дає можливість використання нових високих технологій без значних додаткових капіталовкладень В залежності від умов договору лізинг може бути з викупом об єкта лізингу по закінченню терміну угоди або без викупу. Суттєвою перевагою є те, що об єкт лізингу може виступати забезпеченням, що не можна сказати про кредитування. В той же час існують деякі недоліки лізингу. Наприклад є певні законодавчі обмеження, щодо об єктів, які можуть виступати предметом угоди фінансового лізингу. Наприклад, важливим ресурсом для аграрного сектору є земля, яка не можу виступати предметом лізингу. До того ж лізинг, як форма інвестування є досить ризиковою справою. Існує ступінь невизначеності майбутнього результату і можливі втрати лізингової компанії, а від цього залежить її кінцевий результат. Безумовно, лізинг не в змозі повною мірою забезпечити аграрний сектор технікою, однак може гарантувати вагому її частину. А це, в свою чергу, дає поштовх розвитку суміжних галузей, і перш за все, галузі сільськогосподарського машинобудування. Коли мова заходить про можливості фондового ринку для залучення інвестиційних ресурсів в аграрний сектор економіки, то насамперед згадують акції, за допомогою яких формується найбільш дешеві фінансові ресурси. На жаль, в Україні цей інструмент використовується досить рідко, що зумовлюється пануючою організаційно-правовою формою бізнесу, яка домінує в аграрній сфері. Переважна частина підприємницьких структур, що працюють тут, є товариствами з обмеженою відповідальністю (понад 80%), і лише декілька акціонерних компаній. І хоча окре- 79

80 #3 (10) червень 2014 мі з них вже мають досвід публічного розміщення своїх акцій, навіть на зарубіжних торговельних майданчиках, зокрема на Лондонській фондовій біржі, про масштабне застосування цього фондового інструменту не йдеться. Ситуація докорінним чином може змінитися тільки після укрупнення аграрного бізнесу, інтеграції фермерських господарств та їх об єднання з промислово-торговельними групами шляхом утворення акціонерних товариств. Це доцільно також і з точки зору можливостей використання такого ефективного фондового інструменту залучення довгострокових фінансових ресурсів як корпоративні облігації [5]. Слід наголосити на тому, що важливим джерелом фінансування аграрного сектору для України являються іноземні інвестиції. Україна є досить привабливою для іноземних інвесторів, оскільки має потужний ресурсний потенціал для розвитку аграрного сектору. Основною проблемою залишається недостатність фінансових ресурсів для розвитку даного сектору економіки. Міжнародна фінансова корпорація (IFC) заявила про збільшення фінансування інвестиційних проектів в Україні. Представники IFC зазначили, що на сьогодні загальний портфель інвестицій в Україну становить понад 1 млрд доларів, з яких 40% направлено в сільськогосподарський сектор та інфраструктуру [9]. Незважаючи на зростання обсягів фінансування сільського господарства, його потреби у фінансових ресурсах постійно збільшуються. Для ефективного залучення фінансових ресурсів в агропромисловий сектор України, перш за все необхідним є: прийняття ряду нормативних актів, щодо підтримки аграрних підприємств в Україні; введення спеціального режиму оподаткування для аграрного бізнесу; спрощення механізму оформлення кредитних і лізингових угод; зменшення ризиків діяльності аграрних підприємств, створення ефективної системи страхування ризиків від можливих втрат у майбутньому; створення сприятливого інвестиційного клімату для іноземних інвесторів, шляхом надання пільг та ін. Висновки з проведеного дослідження. Отже, дані агропромислового комплексу України за минулі роки, свідчать про позитивну тенденцію у даному секторі економіки, але відсутність ефективних джерел фінансування вже дають про себе знати. Ураховуючи непросту ситуацію, яка склалася у країні, аграрний сектор знаходиться під загрозою недовиробництва, через відсутність належної підтримки і регулювання з боку держави, а також інфляції, яка на даний час спостерігається в Україні вже негативно впливають на аграрні підприємства. Розглядаючи недержавне фінансування агропромислового комплексу, стає зрозуміло, що обсяг залучених ресурсів залежить від багатьох факторів. Україна має значний потенціал у розвитку даного сектору національної економіки, але для удосконалення відносин щодо фінансування аграріїв в Україні необхідно не лише прийняття урядом ряду законодавчих актів, а й забезпечення сприятливих умов розвитку як на ринку аграрного виробництва, так і на фінансовому ринку України в цілому. ЛІТЕРАТУРА: 1. Аранчій В.І. Особливості банківського кредитування аграрних товаровиробників в сучасних умовах / В. І. Аранчій // Наук. праці Полтав. держ. аграр. акад. [«Економічні науки»]. Полтава : ПДАА Т. 1, Вип. 2. С Войтюк А.В. Фінансове забезпечення аграрного сектора економіки України [Електронний ресурс] / А.В. Войтюк. Режим доступу: 3. Гудзь О.Є. Модернізація банківської кредитної політики при обслуговуванні агроформувань / О.Є. Гудзь // Вісн. Харк. Нац.. техн.. ун-ту сільського господарства: Економічні науки. Вип Харків: ХНТУСГ, 2012 р. С Стецюк П.А.Трансформація матриці банківського кредитування сільськогосподарських підприємств / Стецюк П.А., Гудзь О.Є., Войтюк А.В. // Економіка АПК С Лупенко Ю. Сучасні інструменти для фінансування аграрного сектору економіки / Ю. Лупенко, В.Фещенко // Інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку [Електронний ресурс]. Режим доступу: 6. Незалежна асоціація банків України [Електронний ресурс]. Режим доступу: press_centr/news/94047/ 7. Офіційний сайт Міністерства аграрної політики та продовольства України [Електронний ресурс]. Режим доступу: 8. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http// 9. Сайт Укр інформ [Електронний ресурс]. Режим доступу: 80

81 «Кримський економiчний вiсник» МАРКОВСЬКА О. К. аспірантка кафедри міжнародної економіки факультету менеджменту та маркетингу, «Київський політехнічний інститут» Національного технічного університету України МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ У СФЕРІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВИДАВНИЧИХ ПІДПРИЄМСТВ Анотація: Обґрунтовано роль збутової діяльності на видавничому підприємстві. Визначено суть конкурентної переваги як унікальної особливості товару. Розкрито специфіку маркетингових досліджень на видавничих підприємствах. Виявлено маркетингові дії, що забезпечують аналіз конкурентного середовища. Аннотация: Обоснована роль сбытовой деятельности на издательском предприятии. Определена суть конкурентного преимущества как уникальной особенности товара. Раскрыта специфика маркетинговых исследований на издательских предприятиях. Выявлены маркетинговые действия, обеспечивающие анализ конкурентной среды. Summary: The role of marketing activities on the publishing company. Defined as a core competitive advantage of the unique features of the product. The specific market research for publishing companies. Discovered marketing activities that provide an analysis of the competitive environment. Постановка проблеми. У сучасних умовах розвитку книжкового ринку України винятково важливого значення набуває пошук альтернативних шляхів розвитку збутової діяльності та розробка обґрунтованих заходів, спрямованих на удосконалення управління збутовою діяльністю видавничих підприємств. Проблеми управління збутом характеризується багатоаспектністю, що потребує одночасного комплексного вирішення цих проблем. Та за такої ситуації, що склалась сьогодні у видавничій сфері, кожному видавництву з особливою увагою треба ставитись до посилювання своїх конкурентних переваг у галузі. Постановка завдання. Завданням роботи є пошук шляхів розвитку збутової діяльності, вивчення та визначення необхідних маркетингових досліджень та дій, спрямованих на удосконалення діяльності управління розповсюдженням друкованої продукції для забезпечення конкурентоспроможності видавничих підприємств. Виклад основного матеріалу дослідження. Система управління, що діяла в недалекому минулому, в цілому перестала відповідати умовам господарювання, що змінилися, та новим завданням розвитку економіки. Організація процесу управління збутом у видавництві насамперед потребує визначення цілей управління, що мають відповідати вимогам об єктивних законів розвитку суспільства та визначатися з урахуванням реальних можливостей кожного конкретного підприємства. Управління збутовою діяльністю має на меті ефективне та планомірне використання всіх економічних, організаційних і соціальних можливостей для досягнення кінцевих цілей функціонування цього підприємства [5, с. 160]. На сучасному етапі розвитку економіки України основними цілями видавництв та видавничих організацій щодо управління збутом є: 1) задоволення платоспроможного попиту різних категорій населення; 2) забезпечення зростання обсягів продажу; 3) оптимізація витрат обігу за рахунок наявних можливостей підприємства та невикористаних резервів його розвитку; 4) отримання необхідної величини прибутку за рахунок проведення більш раціональної збутової політики. Взагалі, зрозуміло, що ефективність управління збутом у великій мірі залежить від того, наскільки вдало організована взаємодія відділу збуту зі службою маркетингу. Відділ маркетингу грає дуже важливу (якщо не ключову) роль у видавництві, при тому, що його співробітники не виробляють продукцію, не роблять послуг і не приносять (на перший погляд) гроші у видавництво. У цього відділу є дві основні задачі: 1) дослідження ринку дізнатися, яку продукцію потребує ринок, що виробляють або продають конкуренти, і сформувати запит для виробництва чи для виробництва закупити необхідну продукцію; 2) просування продукції довести до покупців, що саме це видавництво має ту продукцію, яку вони шукають, і зробити так, щоб вони звернулися до відділу збуту, або надати відділу продажу координати тих клієнтів, які можуть бути зацікавлені продукцією. Маркетинг у сучасних умовах це шлях підвищення ефективності системи управління, методологія ринкових діяльності, яка визначає стратегію і тактику підприємства в умовах конкуренції [3, с. 25]. Відомий англійський фахівець з проблем менеджменту та маркетингу Гордон Дж. Болт підкреслює, що цілі щодо управління збутом на підприємстві можна поділити на три великі групи: обов язкові, тобто такі, без яких жодне рішення не може вважатися допустимим; бажані, досягнення яких сприяє підвищенню якості та адекватності рішення; вірогідні, досягнення яких у комплексі з двома першими створює умови для того, щоб запобігти виникненню в майбутньому відповідної проблеми або остаточно уникнути її [2, с. 74]. Точна і своєчасна інформація дає підприємству можливість одержувати конкурентні переваги, зменшувати фінансовий ризик, визначати ставлення споживачів, стежити за зовнішнім середовищем, координувати стратегію збуту, оцінювати свою діяльність, приймати обґрунтовані рішення у процесі планування збуту. Завдання маркетингових досліджень полягає у створенні умов для пристосування всієї комерційної діяльності підприємств до попиту, що змінюється, розробці системи організаційно-технічних заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності підприємства, насамперед його видавничої продукції [3, с. 255]. Конкуренція нікому не дає працювати за незмінних умов. Маркетингові переконання, мислення, володіння маркетинговою інформацією і маркетинговим потенціалом лише передумова результатів та перспектив діяльності кожного підприємства. Під час маркетингових досліджень конкурентів на ринку беруть до уваги відомості, факти, статистичні дані, навіть чутки, сфальсифіковані повідомлення, які стосуються предмета чи об єкта дослідження. Адже вони розкривають чиїсь наміри і інтереси, впливають на розташування ринкових сил, конкурентне середовище, характер конкуренції, становище суб єкта на ринку. На сучасному ринку конкурують видавничі ідеї, проекти, виробники, розповсюджувачі видань, що вимагає від кожного пошуку ефективних методів господарськотворчої діяльності. Загальний зміст бізнесу у видавничій 81

82 #3 (10) червень 2014 сфері полягає в умінні продукувати та ефективно реалізовувати необхідні споживачам видавничі продукти. Треба враховувати, що при купівлі товару люди фактично купують переваги, що надає їм цей товар. Тому метою підприємства може бути продукція з однією або декількома суттєвими відмінностями, які помічають і цінують покупці. Це означає, що покупці повинні сприймати товар, що має перевагу і є більш вигідним з погляду вартості порівняно з товаром конкурента. Конкурентна перевага це унікальні особливості товару, що відрізняють його від конкурентів. Вона може бути внутрішньою і зовнішньою. Конкурентна перевага є зовнішньою, якщо вона заснована на відмітних якостях товару, що утворюють «цінність для покупця» через скорочення витрат або підвищення ефективності діяльності. Зовнішня конкурентна перевага збільшує ринкову силу фірми, тобто здатність фірми змусити ринок прийняти ціну товару більш високу ніж у пріоритетних (найнебезпечніших) конкурентів, але не забезпечуючи відповідної відмітної якості. Внутрішня конкурентна перевага базується на перевазі фірми у відношенні витрат виробництва, керування фірмою або товаром, що створює «цінність для виробника» і меншу собівартість, ніж у конкурента. Ця перевага може створюватися завдяки проведенню стратегії домінування по витратах за рахунок впровадження організаційного і виробничого нововведення фірми. Конкурентна перевага товару забезпечується конкурентоспроможністю товару. Конкурентоспроможність видавничої продукції це її здатність бути виділеною споживачем з аналогічних товарів, які пропонуються на ринку видавцями конкурентами. Аналіз конкурентного середовища передбачає такі маркетингові дії: вивчення політики держави в галузі регулювання конкуренції; визначення рівня «вхідного бар єра» у видавничу галузь; дослідження інтенсивності конкуренції; дослідження споживачів, постачальників, посередників та видавництв книжкової продукції. Серед перелічених маркетингових дій, головним є дослідження інтенсивності конкуренції, що базується на оцінці трьох агрегатованих чинників, що реально контролюються: розподіл ринкової частки між конкурентами, рентабельність та темпи зростання ринку. Вони дозволяють підприємствам отримати загальну оцінку активності конкурентного середовища та тенденції у сфері. Аналізуючи конкурентне середовище, кожне видавниче підприємство має в обов язковому порядку вивчати політику держави в галузі регулювання конкуренції, для чого необхідно постійно відстежувати нові закони, накази, постанови та інші нормативні матеріали. Недооцінка цього чинника може призвести до згубних для підприємства наслідків. Основними задачами аналізу конкурентоспроможності продукції є: оцінка і прогнозування конкурентоспроможності продукції; вивчення факторів, що впливають на її рівень; розробка заходів для забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції. Саме управління асортиментною політикою є однією з основних умов забезпечення видавцям та книготорговельним підприємствам: 1) завоювання споживацьких цільових сегментів; 2) стійких ринкових позицій; 3) можливості нарощування обсягів збуту. Управління асортиментною політикою це комплекс маркетингових рішень щодо добору назв, накладу (або розміру партії поставки у книготорговельній діяльності) та усієї маркетингової програми супроводження видання на ринку. Одним з основних засобів впливу на споживачів є заохочення інтенсивнішого використання товару, купівлі його в більшій партії, залучення до певного товару тих, хто купує товари конкурентів. Стимулювання збуту це набір різних методів стимулюючого впливу, яким властиві такі якості: 1) привабливість та інформативність засоби впливу притягують увагу та утримують інформацію, що ознайомлює споживача з товаром; 2) спонукання до здійснення купівлі вони передбачають сприяння, пільгу, поступку, що становлять інтерес для споживача; 3) запрошення до здійснення купівлі засоби впливу утримують чіткі пропозиції негайно укласти угоду [5, с. 194]. Стимулювання збуту охоплює всі заходи, що доповнюють рекламу і особистий продаж, і спрямовано на прискорення та збільшення продажу видання, на посилення відповідної реакції книжкового ринку. Стимулювання збуту використовує різноманітні засоби активізованого впливу, здатні прискорити чи посилити відповідну реакцію книжкового ринку. Для стимулювання споживачів можуть бути використані такі методи впливу: знижки, кредит, преміальний продаж, лотереї, конкурси, можливість повернення грошей. Для стимулювання посередників можна застосувати знижки, конкурси, поставка частини товарної продукції безкоштовно, а для стимулювання власних продавців, тобто відділу збуту, видавництво може використати премії, конкурси, відсоток від продаж [5, с. 217]. Розробці системи мотивації як спонукаючи причин трудової поведінки персоналу видавництва приділяється особиста увага. При розробці системи мотивації необхідно відштовхуватися від планів видавництва щодо продажів, організаційної структури і стратегії розвитку підприємства в цілому. Стратегічне бачення визначить перспективний стан системи мотивації, план продажів допоможе у визначенні нинішнього стану, а організаційна структура дозволить збалансувати мотивацію всіх співробітників, що приймають участь в збутовій діяльності [6, с. 144]. Важливу роль в управлінні збутом відіграє формування ефективної збутової мережі, що складається з каналів збуту (розповсюдження). Канали розподілу це сукупність фірм чи окремих осіб, які беруть на себе право власності на товар чи послугу або сприяють передачі цього права іншим фірмам чи особам на шляху руху товарів від виробника до споживача [6,с.165]. Видавництва в умовах ринкової економіки особливу увагу приділяють проблемам оптимізації процесу просування товарів від виробника до споживача. Результати їхньої господарської діяльності набагато залежать від того, наскільки вірно вибрані канали розповсюдження товарів, форми і методи їх збуту, від широти асортименту і якості послуг, пов язаних з реалізацією книжкової продукції, що надаються видавництвом [3, с. 26]. В сучасних умовах видавництва самостійно планують і вирішують питання розподілу і доставки видань до споживача. Вони вирішують проблеми оптимального вибору каналів розповсюдження видань через гуртову, роздрібну книготоргівлю, торгових агентів, ефективних форм та методів роздрібної торгівлі, в тому числі через Інтернет торгівлю. Важливим фактором в організації збутової діяльності є реклама. Розробляючи програму рекламної діяльності, необхідно прийняти низку важливих рішень, які прямо стосують- 82

83 ся складання системи цілей, визначення засобів розповсюдження інформації, оцінки виконання програмних заходів. Рекламні заходи втілюються в життя в формі проведення рекламних акцій, роздачі інформаційних листів, вмісту інформації про підприємство безпосередньо в творах друку видавця, а також участі книготорговельних підприємств у виставках-ярмарках, які надають можли вість її учасникам виставити зразки свого виробництва, продемонструвати нові досягнення, і технічні удосконалення з метою здійснення торговельних угод (проведення презентацій нових видань, знаходження нових потенційних клієнтів) [6, с. 167]. Під час реалізації програми збутової діяльності постійно виникають відхилення від раніше визначених заходів, строків та умов їх реалізації. Отже найважливішим фактором успішної діяльності зі збуту є контроль виконання стратегічних і тактичних планів. Контроль стимулювання збуту дає змогу з ясувати наявність програми просування товару, ефективність її реалізації. Контроль повинен здійснюватись систематично, що дасть змогу підприємствам видавничої галузі можливість своєчасно виявляти проблеми і вживати відповідних заходів. «Кримський економiчний вiсник» Висновки з проведеного дослідження. З наведеного вище, слід визначити, що при сучасних умовах господарювання для видавництв України стає необхідністю застосування якісно нового підходу до управління виготовленням і збутом друкованих товарів. У зв язку з цим набуває особливої актуальності набуває удосконалення управління видавничими підприємствами на основі використання принципів менеджменту і маркетингу. В роботі набуло подальшого розвитку питання управління конкурентоспроможністю у видавничому бізнесі на засадах маркетингу. Визначена необхідність застосування маркетингових досліджень для забезпечення конкурентоспроможності видавничих підприємств. Володіння інформацією про все, що відбувається на ринку є провідною передумовою ефективної діяльності підприємства, а вміння її здобувати, аналізувати, перетворювати на плани, стратегії і реалізовувати їх джерелом конкурентної сили підприємства. Для підвищення конкурентоспроможності у видавничому бізнесі необхідно вибрати стратегію конкурентної переваги і забезпечити її реалізацію, це і є перспективою подальших наукових розробок. ЛІТЕРАТУРА: 1. Блонська В.І. Вдосконалення конкурентоспроможності та підвищення ефективності діяльності підприємства внаслідок ефективного управління/ В.І.Блонська, І.В. Шморгун // Науковий вісник НЛТУ України Вип. 20. С Болт Г.Дж. Практическое руководство по управлению сбытом. / Г.Дж.Болт М.: Экономика, с. 3. Глотова Г.І. Маркетинговий менеджмент видавничої продукції: навч.-метод.посіб./ Г.І. Глотова, Ж.М. Ковба, Г.А. Мохонько, В.В. Мартинів Львів : Укр.акад.друкарства, с. 4. Конкурентоспроможність підприємства : оцінка рівня та напрями підвищення:монографія/за ред. О.Г. Янкового Одеса: Атлант, с. 5. Маркетинговий менеджмент: навч. посіб./ за ред. Л.В. Балабанової. 3-тє вид., перер. і доп. К.: Знання, с. 6. Пелішенко В.П. Маркетинговий менеджмент: навч. посіб./ В.П.Пелішенко. К.:ЦНЛ, с. 7. Яремик Х.Я. Економічні особливості видавничого бізнесу/ Х.Я. Яремик// Вісник Хмельницького національного університету України Хм, 2012.: 1. С МАЧИНСЬКА М. О. студентка; ВЯЛЬЦЕВА І. П. викладач кафедри економіки підприємств, Одеський національний політехнічний університет ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ РЕМОНТНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ УКРЗАЛІЗНИЦІ Анотація: Розглядається сучасний стан основних фондів на ремонтних підприємствах української залізниці й проблеми щодо підвищення ефективності їх використання і відтворення. Аннотация: Рассматривается современное состояние основных фондов на ремонтных предприятиях украинской железной и проблемы по повышению эффективности их использования и воспроизводства. Summary: Modern state fixed assets at the Ukrainian railway repair business problems and to improve the efficiency of their use and reproduction. Актуальність та постановка проблеми. В умовах ринкових відносин залізничний транспорт залишається важливою для економіки держави галуззю. Масивність перевезень, їх відносно низька собівартість, мала енергоємність, висока регулярність і швидкість доставки вантажів і пасажирів, забезпечення своєчасної зв язки між регіонами та інші фактори вимагають пильної уваги до роботи транспорту особливо в сучасних умовах господарювання. Треба створити умови для підвищення якості та надійності роботи залізниць в інтересах вантажовідправників, вантажоодержувачів та населення. Основними вимогами для ефективної роботи залізничного транспорту стають зниження експлуатаційних витрат, підвищення продуктивності праці працівників галузі, задоволення зростаючих вимог користувачів до якості послуг, що надаються транспортом, і гнучке реагування на зміни попиту на транспортні послуги. Вирішення цих питань пов язане, в першу чергу, з кардинальним оновленням основних фондів залізничного 83

84 #3 (10) червень 2014 транспорту і підвищенням ефективності використання наявного виробничого потенціалу. На сьогоднішній день технічний стан основних фондів укрзалізниці не відповідає сучасним вимогам для транспортної системи XXI століття. Однією з найгостріших проблем залізниць є фізичне та моральне старіння локомотивного парку. Абсолютну більшість тягового рухомого складу українських залізниць побудовано згідно з технічними вимогами 60х років минулого століття. Він характеризується збільшеними, постійно зростаючими експлуатаційними витратами та має низьку економічність порівняно з локомотивами нового покоління. Проблема набуває особливої актуальності, якщо взяти до уваги дефіцит коштів на модернізацію та оновлення виробничого апарату галузі. Мета та цілі статті полягає в тому, щоб проаналізувати діяльність ремонтних підприємств «Укрзалізниці» на прикладі Одеської дистанції колії 1, виявити проблеми, пов язані з цією діяльністю, й запропонувати шляхи їх вирішення. Основний матеріал. Залізничний транспорт є однією з найбільш важливих галузей для господарства України. Завдяки такому виду транспорту забезпечуються виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва та здійснюється перевезення населення з багатьох напрямків. Структура державної адміністрації залізничного транспорту України включає в себе 6 регіональних залізних шляхів, тривалістю більше ніж км, 500 станцій, близько 130 вокзалів та 150 депо, а також безліч заводів, підприємств і контейнерних терміналів. Що стосується основних фондів України, фонди «Укрзалізниці» складають приблизно 9% їх вартості. Одеська залізниця обслуговує південно-західні області України. Пролягає по території шести областей: Одеської, Миколаївської, Херсонської, Черкаської, Кіровоградської та Вінницької. На одеську залізницю припадає близько 20% вантажообігу і більше 16% пасажирообігу залізниць України. У регіоні Одеської залізниці розташовані великі морські та річкові порти, що забезпечує високу транспортне навантаження [1, c. 2] Для вирішення цих проблем та отримання відчутних результатів у діяльності підприємства повинні бути розроблені конкретні засади, спрямовані на поліпшення використання основних засобів, практичне застосування яких дасть змогу використовувати наявні на підприємствах резерви підвищення їх ефективності. Аналіз основних фондів здійснюється по декількох напрямках, розробка яких у комплексі дозволяє дати оцінку структури, динаміки та ефективності використання основних засобів і довгострокових інвестицій. Проаналізувавши діяльність «Укрзалізниці», зокрема Одеської дистанції колії 1, отримали наступну інформацію щодо складу й стану її основних фондів (інформація наведена в таблиці 1). В Україні дана галузь не збиткова, але, незважаючи на це, її рентабельність не висока (до 2%). Існує ряд проблем, які вимагають негайного вирішення з боку держави. Першим, але дуже важливим і проблемним питанням є прогресуючі старіння залозою дороги України. Залізниці України володіють великим парком транспортних засобів, які відрізняються між собою за типами, вантажопідйомністю та ємністю. В той же час залізниці України гостро потребують оновлення основних засобів через критичний рівень їх зносу. Ступінь зношування основних фондів дуже велика: фізична зношеність основних засобів залізничної галузі становить понад 80%, у тому числі електровози 90%, вантажні магістральні тепловози 99%, вагони інвентарного парку 86%, з них підвагони 88%. 84 Таблиця 1 Склад і рух основних фондів залізниць України, млн. грн., 2013 р. Групи основних засобів Код рядка Залишок на початок року первісна знос Вибуло за рік первіснa знос Земельні ділянки 100 Інвестиційна нерухомість 105 Капітальні витрати на поліпшення 110 земель Будинки, споруди та передавальні пристрої Машини та обладнання Транспортні засоби Інструменти, прилади, інвентар (меблі) Тварини 160 Богаторічні насадження 170 Інші основні засоби 180 Бібліотечні фонди 190 Малоцінні необоротні матеріальні активи Тимчасові (нетитульні) 210 споруди Природні ресурси 220 Інвентарна тара 230 Предмети прокату 240 Інші необоротні матеріальні 250 активи Разом Темпи старіння локомотивного парку залізниць України значно перевищують темпи придбання нових сучасних зразків тягового рухомого складу внаслідок щорічного недостатнього фінансування для відповідного оновлення. Тобто значна частина рухомого складу експлуатується за межами встановленого нормативного терміну служби. Зокрема підвагони, наявний склад яких становить од., із них із закінченим нормативним терміном експлуатації підвагонів. Така ж ситуація із локомотивами, які експлуатуються понад встановлені терміни, в тому числі вантажні електровози 75%, магістральні тепловози 91%. Протяжність маршрутів, ремонт яких не було проведено вчасно, досягла 30%. Щорічно в країні необхідно здійснювати модернізацію близько 800 км залізничної колії. Однак через обмеженість у коштах в останні чотири роки ці роботи виконувалися в значно

85 «Кримський економiчний вiсник» менших обсягах. Так, в 2010 році було модернізовано близько 572 км шляху, 2011-му 455,7 км, 2012-му 480,7 км. Минулий рік став найменш результативним: у 2013-му в Україні оновили 274 км шляху. У зв язку з цим в період з 2010 по 2013 роки потреба в модернізації колії збільшилася на 758 км до 1505 км. Схожа ситуація склалася у компанії і з капремонтом ж/д шляхів. У 2010 році залізничники капітально відремонтували 864,7 км, 2011-му 833,4 км, 2012 році 738,4 км, в 2013 році відповідні роботи виконані по 567 км. На кінець минулого року капітального ремонту вимагали 5033 км. [2, c. 4] Дана ситуація створює реальні загрози безпеці руху на залізничному транспорті, обмежує швидкість руху поїздів, сприяє виникненню техногенних катастроф. На сьогоднішній день залізничний транспорт України працює на межі можливостей. У нашій країні поки немає виробництва пасажирських вагонів, магістральних електровозів, хоча у нас є необхідні передумови для його розвитку. Імпорт транспортних засобів звужується унаслідок матеріального недоліку. Другою проблемою є перехресний субсидування збиткових перевезень пасажирів та вантажних перевезень. В Україні досі немає дієвого механізму компенсації таких збитків, і це з урахуванням того, що ціни на квитки для населення подорожчали в 2-3 рази. Третьою проблемою є інвестування даної сфери. Справа в тому, що з боку держави воно майже відсутня. Законодавча база України в частині залучення інвестицій недосконала і потребує корінних реформ. До всього цього «Укрзалізниця» є монополістом в залізничній сфері нашої країни, що призводить до відсутності конкуренції, отже відсутності належного сервісу. Основою залізничного транспорту українських залізниць (УЗ) є колійний комплекс (залізнична колія та колійне господарство) частка цієї галузі складає більше 45% всіх основних фондів залізниць. Від безпечної і якісної роботи, в першу чергу, саме цієї галузі залежить забезпечення процесу перевезень на залізницях (виконання залізничним транспортом своєї функціональної задачі), а також забезпечення безпеки руху поїздів із встановленими швидкостями. До складу колійного комплексу входять 110 дистанцій колії для виконання робіт поточного утримання колії, 39 колійних машинних станцій для виконання ремонтів колії, 35 механізованих виробничих баз по збиранню і реновації рейок-шпальної решітки та стрілочних переводів, 6 рейкозварювальних підприємств для виготовлення рейкових плітей безстикової колії та ремонту рейок, 6 заводів по виробництву залізобетонних шпал. В сучасних умовах роботи залізничного транспорту працівники колійного господарства УЗ використовують нові ресурсозберігаючі технології при ремонтах колії, проводять реконструкцію колійного розвитку станцій з укладанням стрілочних переводів на залізобетонних брусах, готують колію для підвищення швидкостей руху поїздів на напрямках міжнародних залізничних транспортних коридорів, ефективно ведуть машинізоване поточне утримання безстикової колії, в тому числі з довгими рейковими плітями, підвищують терміни служби елементів верхньої будови колії. Зниження обсягів перевізної роботи і вантажонапруженості, наступне збільшення міжремонтних термінів і періодичності ремонтів колії викликає необхідність зміни підходів до організації утримання і ремонтів колії та підвищення її надійності. Це замкнене коло необхідно розірвати; треба навести порядок в дотаціях : розібратися в рівні підтримки і мінімізувати витрату коштів. Цей крок послужить основою для якісного перегляду питання модернізації основного парку. Певну увагу потрібно приділити питанням удосконалення управління основними фондами і раціонально використовувати наявні основні засоби. В Україні вже зараз існує Програма стосовно оновлення парку основних фондів залізниць для забезпечення безперебійного перевезення пасажирів і вантажів перший шлях до реконструкції всього комплексу. Виконання програми передбачається здійснювати за рахунок власних та залучених коштів залізниць України, а також інших джерел орієнтовно в обсязі не менш як 28674,63 млн. гривень. У найближчі три роки весь парк вантажних електровозів серії ВЛ8 потребуватиме списання за строком служби, технічним станом і критерієм безпеки. Тому планується збільшити обсяги придбання нових локомотивів за рахунок щорічного виділення відповідного фінансування, що гарантовано може здійснюватися в разі прийняття Програми оновлення локомотивного парку залізниць України на роки. «Укрзализниця» запланувала в 2014 році модернізувати 325,7 км залізничних шляхів. Цей показник особливо значним назвати не можна. На початку грудня минулого року йшлося про плани модернізації-2014 щодо 340 км шляху. Втім, досягнення навіть зниженого показника означатиме для Держадміністрації залізничного транспорту України чималий успіх. [3, c. 7] Витрати згідно планом придбання локомотивів для оновлення парку тягового рухомого складу на роки наведені в таблиці 2: Висновки. Для забезпечення розвитку залізниць в умовах реформування галузі слід виконувати вимоги щодо підвищення ефективності використання основних фондів: Не допускати порушень в технології використання основних засобів; Підвищувати відповідальність підприємств та їх керівників за результати роботи підприємства, забезпечення виконання завдань; Поліпшувати умови праці та підвищувати його продуктивність, раціонально використовувати виробничі ресурси всіх видів; Удосконалювати методи управління основними фондами; Удосконалювати методику віднесення основних фондів за видами перевезень; Оптимізувати амортизаційну політику відповідно до завдань розвитку та реформування залізничного транспорту; Визначити пріоритетні напрями інвестування в основні фонди; Освоїти інвестиції необхідні для якісного розвитку галузі. А впровадження програми і її виконання дасть змогу оновити локомотивний парк залізниць України, тим самим підвищити ефективність його функціонування. Таблиця 2 Витрати, пов язані з оновленням парку основних фондів рр. Усього За роками Кількість локомотивів, одиниць Орієнтовані витрати, млн. грн 28674, , ,5 6144, , ,15 85

86 #3 (10) червень 2014 ЛІТЕРАТУРА: 1. Андрей Гурьев Технічне обслуговування та ремонт залізничної колії: Підручник для технікумів і коледжів залізничного транспорту. М.: УМК МПС Росії, с. ISBN МИХАЙЛЕНКО О. Г. викладач кафедри міжнародної економіки і світових фінансів, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В КРАЇНІ Анотація: В даній статті розглянуто основні законодавчі акти та про-грами, що забезпечують сталість розвитку сільського господарства, досліджено структуру державних органів управління, проаналізовано розподіл їх функції та взаємозв язки в ієрархічній структурі при регулюванні сталого розвитку сільського господарства країни. Аннотация: В данной статье рассмотрены основные законодательные акты и программы, которые обеспечивают устойчивость развития сельского хозяйства, исследована структура государственных органов управления, проанализировано распределение их функции и взаимосвязи в иерархической структуре при регулировании устойчивого развития сельского хозяйства страны. Summary: This article describes the basic laws and programs that provides the sustainability of agriculture, the structure of public administration, analyzed the distribution of their functions and relationships in a hierarchical structure in regulating the sustainable development of the rural economy. Постановка проблеми. Сталий розвиток сільського господарства має важливе значення не тільки з огляду на його особливе значення у житті держави. Його важливість пов язана також із виконанням Україною взятих на себе зобов язань щодо гармонізації чинного законодавства і стандартів якості життя населення з вимогами Європейського Союзу. Розвиток сільського господарства залежить від спрямованості державної аграрної політики, яка формується під впливом інтеграційних та глобалізаційних процесів. Тому проблема управлінням сталим розвитком сільського господарства є надзвичайно актуальною і потребує подальшого вивчення. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформувати завдання дослідження, яке полягає в аналізі функцій органів державної виконавчої влади різних рівнів, а також запропонування напрямів функціональних і структурних перетворень у галузях і міжгалузевих комплексах з метою переходу на засади сталого розвитку сільського господарства. Виклад основного матеріалу дослідження. Сталий розвиток визнаний світовою спільнотою як стратегічний напрям матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства. Основний принцип сталого розвитку формулюється так: швидкість, із якою людство використовує природні ресурси, не має перевищувати швидкості їх поновлення. У цьому зв язку важливе значення має збереження природних ресурсів. За оцінками експертів ООН сільське господарство визнане найнебезпечнішим видом людської діяльності з огляду на обсяги використання природних ресурсів. Тому проблема трансформації сільського господарства на засадах сталого розвитку є актуальним питанням сьогодення. Аналіз досліджень і публікацій показує, що проблеми розвитку села, сталого розвитку сільського господарства України розглядаються в працях О.Ю. Амосова, О.А. Біттера, Ф.А. Важинського, А.В. Лісового, О.Ю. Лупенка, М.Й. Маліка, М.М. Миколайчука, М.К. Орлатого, О.Г. Осауленка, О.І. Павлова, І.В. Прокопи, П.Т. Саблука, М.А. Хвесика та інших. 86 Україна є однією з країн, які підтримали міжнародні ініціативи щодо збереження навколишнього середовища та обрали за основу концепцію сталого розвитку країни. Прийнята концепція забезпечує гармонізацію економічної, соціальної та екологічної складових діяльності людини. Поняття «сталий розвиток» означає життєздатний розвиток. Якщо тлумачити цей термін більш розширено, то він означає всебічно збалансований розвиток. Вперше концепція сталого розвитку була розроблена і схвалена Урядом України ще в 2001 р. і тоді ж була передана на розгляд Верховній Раді України. У січні 2002 р. вона обговорена на Пленарному засіданні і через порушення в проекті співвідношення між екологічними, соціальними і економічними завданнями не була прийнята як Закон України, що знову повернуло Україну на «сировинний шлях розвитку» [1, 2]. Безславна доля спіткала й органи, створені для просування концепції сталого розвитку в країні. Так, створена у грудні 1997 р. при Кабінеті Міністрів України і не особливо продуктивна Національна комісія із сталого розвитку була ліквідована у 2003 р. [3]. У 2009 р. їй на заміну згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 р. 997, була створена Національна рада із сталого розвитку України, проте ця постанова втратила чинність у 2013 р. [4]. З моменту здобуття Україною незалежності на усіх рівнях неодмінно й повсякчасно підкреслюється пріоритетність розвитку українського села. За цей час було прийнято велику кількість нормативних документів у галузі сільського господарства. Проте, законодавче забезпечення аграрної сфери є непослідовним, недостатнім та несистемним. Законодавчі акти подекуди не узгоджуються між собою, є неактуальними, застарілими чи такими, які практично не діють. Серед актів законодавства, які безпосередньо стосуються сфери розвитку сільських територій та сільського господарства, можна виділити такі [5]: 1. Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р. 400 ХІІ: станом на

87 «Кримський економiчний вiсник» р. Закон чинний та залишається фактично єдиним актом, який визначає реальні заходи щодо соціального розвитку села [6]. 2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення формування інвестицій на соціальний розвиток села та агропромислового комплексу» від 29 липня 1992 р Ця урядова постанова двадцятилітньої давності досі залишається чинною, причому в неї жодного разу не вносилися зміни [7]. 3. Указ Президента України «Про основні засади розвитку соціальної сфери села» від 20 грудня 2000 р Указ формально досі чинний. Відповідно до п. 2 Указу Кабінету Міністрів повинен «під час підготовки проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, закону про Державний бюджет України та нормативно-правових актів ураховувати Основні засади розвитку соціальної сфери села» [8]. 4. Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року 973 ІV. Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств [9]. 5. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р ІV: станом на р. Закон чинний і дуже активно застосовується, зокрема при формуванні економічної та бюджетної політики, а точніше для включення в бюджет великих сум «на підтримку сільського господарства» [10]. 6. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Комплексної програми підтримки розвитку українського села на роки» 536-р від 21 грудня 2005 р. Концепція не була реалізована, а відповідна програма на державному рівні не затверджена. Розпорядження, однак, досі залишається чинним [11]. 7. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми соціального розвитку села на період до 2011 року» 573-р від 10 серпня 2004 р. Концепція не реалізована, а відповідна програма на державному рівні не затверджена. Однак формально документ досі залишається чинним [12]. 8. Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 р ІV: станом на р. Закон чинний та за змістом є рамковим. У ньому визначені мета («збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації»), пріоритети аграрної політики та шляхи їх досягнення. Однак реалізація цього акта потребує відповідного нормативно-правового забезпечення, якого досі немає. Фактично Закон не працює [13]. 9. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року» від 19 вересня 2007р Основна мета програми полягає у забезпеченні конкурентоспроможності сільського господарства на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни та збереженні селянства як носія української ідентичності, культури і духовності [14]. 10. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 15 червня 2009 року 1562, надавши сільській території статус території пріоритетного розвитку, значно збільшивши обсяги бюджетних коштів, призначених для аграрної сфери за програмами «зеленого кошика», що спрямовуються на забезпечення винятково суспільних потреб сільської громади [15]. 11. Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції Державної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року» від 3 лютого 2010 р. 121-р. Концепція не реалізована розпорядження втратило чинність на підставі Розпорядження КМ N 1761-р від р. [16]. 12. Концепція «Державної програми сталого сільського розвитку України на період до 2025 року» Міністерства аграрної політики та продовольства України [17]. 13. Закон України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» від 3 вересня 2013 року 425-VII, який визначає правові та економічні основи виробництва та обігу органічної сільськогосподарської продукції та сировини, заходи контролю та нагляду за такою діяльністю і спрямований на забезпечення справедливої конкуренції та належного функціонування ринку органічної продукції та сировини, покращення основних показників стану здоров я населення, збереження навколишнього природного середовища, раціонального використання ґрунтів, забезпечення раціонального використання та відтворення природних ресурсів, а також гарантування впевненості споживачів у продуктах та сировині, маркованих як органічні [18]. 14. Розпорядження КМУ «Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року від 17 жовтня 2013 р. 806-р. Метою Стратегії є створення організаційно-економічних умов з метою ефективного розвитку аграрного сектору шляхом забезпечення єдності економічних, соціальних та екологічних інтересів суспільства для стабільного забезпечення населення якісною, безпечною, доступною вітчизняною сільськогосподарською продукцією та промисловості сільськогосподарською сировиною [19, 20]. Органи державного регулювання сільського господарства Державні органи, які здійснюють законодавче та програмне забезпечення розвитку сільського господарства України Державні органи та органи місцевого самоврядування, які здійснюють безпосередньо заходи державно правового регулювання, тобто наділені виконавче розпорядчими функціями Державні органи, які здійснюють контроль та нагляд за дотриманням законодавства в сфері сільського, тобто наділені контрольно наглядовими функціями Державні органи, що зобов'язані створити сприятливі умови розвитку сільського господарства Державні установи та недержавні організації, які від імені держави здійснюють функції щодо стимулювання розвитку сільського господарства Верховна Рада України Кабінет Міністрів України Міністерство аграрної політики та продовольства України та його територіальні органи Міністерство фінансів Міністерство економічного розвитку торгівлі України та інші Верховна Рада України Міністерство аграрної політики та продовольства України та його територіальні органи Антимонопольний комітет України Органи прокуратури та інші Органи державної податкової служби України Національний Банк України тощо Наукові установи Навчальні заклади Інформаційно консультаційні організації Дорадчі служби тощо Рис. 1. Органи державного регулювання сільського господарства Джерело: розроблено автором за даними [21] 87

88 #3 (10) червень Концепція розвитку сільських територій розробляється Мінагрополітики. Мета концепції забезпечення необхідних організаційних, правових та фінансових умов для розвитку сільських територій України. Реалізація концепції дозволить перемістити фокус аграрної політики держави з секторальної, галузевої підтримки на підтримку сільського розвитку поліпшення якості життя й економічного благополуччя людей, що мешкають на сільській території, створення передумов для розширеного відтворення відповідного укладу, що дасть змогу забезпечити продовольчу безпеку держави в умовах світового розподілу праці [20]. Попри велику кількість декларацій, законів та концепцій щодо регулювання сільського господарства, вони дуже рідко знаходили своє втілення у реальній державній політиці. За величезним масивом документів законодавчих актів та їх проектів, політичних та економічних програм досі не видно системної, цілісної та послідовної державної політики. Якщо говорити про регулювання саме сталого розвитку сільського господарства, то нормативних документів, спрямованих на розвиток даної сфери взагалі дуже мало та вони майже не діють. Органи державного регулювання сільського господарства є суб єктами власних повноважень і за Конституцією України наділені відповідними функціями і повноваженнями (рис. 1). На державному рівні в країні діє багато органів управління політикою сталого розвитку сільського господарства. Нижче у таблиці можна детально розглянути органи управління центрального, регіонального та районного рівнів. Усі вони вносять свій вклад в сталий розвиток. Таблиця 1 Державні органи управління сталим розвитком сільського господарства Державні органи управління сталим розвитком сільського господарства Центральний рівень Регіональний Районний Кабінет Міністрів України, Міністерство аграрної політики України, Міністерство соціальної політки України, Міністерство екології та природних ресурсів України, Державна інспекція сільського господарства України, Державна інспекція України з питань праці, Державне агентство водних ресурсів України, Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України, Державне агентство екологічних інвестицій, Державна екологічна інспекція України. Обласна державна адміністрація, Обласна рада, Головне управління агропромислового розвитку, інші відділи управління, структурні підрозділи. Районна державна адміністрація, Районна рада, Управління агропромислового розвитку, інші відділи управління, структурні підрозділи, виконавчі комітети, відділи управління. Джерело: розроблено автором за даними [21] Розглянемо детальніше функції кожної з установ. Найголовнішим у даному питанні є Міністерство аграрної політики та продовольства України, головними завданнями якого є: забезпечення згідно із законодавством здійснення на підприємствах усіх форм власності державного контролю за якістю вироблюваної ними сільськогосподарської продукції та сировини, їх зберіганням і реалізацією, в тому числі під час здійснення експортно-імпортних операцій; координація спільно зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів проведення земельної реформи, моніторингу земель сільськогосподарського призначення та відновлення їх продуктивної цінності, визначення основних напрямів державної політики у сфері використання й охорони земель сільськогосподарського призначення; здійснення аналізу діяльності, макроекономічного прогнозування та нормативного планування розвитку галузей агропромислового виробництва з урахуванням попиту і пропозицій на продовольчі товари; розроблення пропозицій з охорони і раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, підвищення родючості ґрунтів, участь у розробленні та в установленому порядку затвердженні умов експлуатації меліоративної системи [22, с. 54]. Міністерство соціальної політки України розробляє та здійснює заходи для посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування; розробляє заходи, спрямовані на подолання бідності, в тому числі проведення аналітичної роботи з моніторингу показників бідності та соціального розвитку [23]. Міністерство екології та природних ресурсів України виконує Держав-ний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення і охорону природних ресурсів, відтворення та охорону земель; ведення обліку тварин і рослин, у тому числі державного обліку мисливських тварин і рибних запасів, обсягів їх добування (збирання); становлення переліку земель, на яких застосовується обмеження щодо вирощування генетично модифікованих сортів рослин [24]. Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України. Дане агентство має наступні функції: участь у підготовці пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, впровадження державного земельного кадастру та забезпечення реалізації цієї політики; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель; розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру; має право приймати нормативно-правові акти з питань реформування земельних відносин, забезпечувати розроблення та здійснення організаційних, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, їх захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення [25]. Головна державна інспекція якості та сертифікації сільськогосподарської продукції забезпечує контроль якості сільськогосподарської продукції через систему органів Держзаготінспекції і Держзерноінспекції. Дана інспекція виконує такі завдання: здійснює державний контроль за якістю, збереженням та раціональним використанням зерна і продуктів його переробки, насіння олійних культур, сировини для комбікормового виробництва і комбікормів; організовує проведення державного нагляду за дотриманням товаровиробниками, закупівельними організаціями і переробними підприємствами стандартів, технічних умов, інструкцій, вказівок щодо правильності приймання, розрахунків та визначення якості 88

89 «Кримський економiчний вiсник» сільськогосподарської продукції; розробляє методики оцінки якості сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки [26]. Державна інспекція з нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю паливно-мастильних матеріалів забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду за технічним станом машин та обладнання підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності; здійснення через систему органів державного технічного нагляду за дотриманням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами правил технічної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, посівних та збиральних машин), правил транспортування та зберігання нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях галузей сільського господарства [27]. Державна інспекція сільського господарства України є не менш важливою структурою, яка відповідає за: державний нагляд за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності; контроль якості сільгосппродукції; дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки сільськогосподарських рослин; експлуатація та технічний стан сільськогосподарських машин; охорона прав на сорти рослин; видача дозвільних документів, сертифікатів, ліцензій; сертифікація зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна, визначення якості та безпечності зерна та продуктів його переробки [28]. Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України забезпечує реалізацію державної політики у галузі ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою у тваринництві [29]. Державна екологічна інспекція України забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державна інспекція України з питань праці забезпечує реалізацію державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю; здійснює контроль за додержанням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. На регіональному рівні діють такі організації, як: 1. Обласна державна адміністрація (ОДА) місцева державна адміністрація, місцевий орган державної виконавчої влади, що входить до системи органів виконавчої влади України. ОДА в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною обласною радою. Делегування радами повноважень ОДА супроводжується передачею фінансових, матеріально-технічних і інших ресурсів, необхідних для їх здійснення. Державні адміністрації підзвітні та підконтрольні обласним радам у частині делегованих повноважень. 2. Обласна рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (частина 2 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Головна мета діяльності органу місцевого самоврядування вирішення проблем суспільства (соціальних, економічних, гуманітарних та інших) [30]. 3. Головне управління агропромислового розвитку є підзвітним та підконтрольним голові відповідної держадміністрації та Мінагрополітики. Основними завданнями управління є: забезпечення реалізації державної аграрної політики, розроблення та виконання регіональних інноваційно-інвестиційних та інших програм і прогнозів розвитку галузей агропромислового виробництва; участь у формуванні та реалізації соціальної політики на селі, сталого розвитку регіонального агропродовольчого ринку і сільських територій регіону; організація роботи з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, племінної справи, наукового і кадрового забезпечення, стандартизації, карантинного режиму, охорони праці та техніки безпеки. На районному рівні діють наступні структури: 1. Районна державна адміністрація в межах району забезпечує: виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціальноекономічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля; підготовку та виконання відповідних бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; взаємодію з органами місцевого самоврядування. 2. Районна рада: розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу; встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях [31]. 3. Управління агропромислового розвитку районної держадмiнiстрацiї є її структурним пiдроздiлом, пiдзвiтним та підконтрольним голові районної держадмiнiстрацiї, Головному управлінню агропромислового розвитку обласної держадмiнiстрацiї i Мiнагрополiтики. Основними завданнями управління є: участь у реалiзацiї державної аграрної та соціальної політики на селі, проведення аналізу тенденцій i прогнозування процесу розвитку галузей агропромислового виробництва i сільських територій; створення належних умов для органiзацiї виробництва i збуту сільськогосподарської продукції та продовольства, сприяння розвитку ринкової інфраструктури, а також проведення моніторингу агропродовольчого ринку; участь в межах своїх повноважень у здiйсненнi заходів з питань збереження, відтворення та раціонального використання земельних, водних та інших природних ресурсів, охорони праці та техніки безпеки. Висновки з проведеного дослідження. В результаті проведення аналізу функцій органів державної виконавчої влади, які формують вертикаль системи державного управління сільським господарством, виявлено функціональні розриви між рівнями управління, дублювання функцій, наявність об єктів управління за складовими сталого розвитку, які не підлягають регулюванню жодним органом виконавчої влади вище згаданої вертикалі. 89

90 #3 (10) червень 2014 Виявлені недоліки перешкоджають ефективній реалізації державної управлінської діяльності в аграрній сфері та забезпеченню переходу сільського господарства на засади сталості. Умовою сприяння успішної реалізації державних інтересів у галузі сільського господарства та його сталого розвитку мають стати зміни, спрямовані на збалансованість взаємозв язків та узгодженість функцій систем управління різних рівнів ієрархічної структури органів державної виконавчої влади з питань аграрної політики (центр-регіон-район) та розширити повноваження відповідних органів державної виконавчої влади щодо об єктів управління. Наша держава ратифікувала документи Конференції ООН щодо сталого розвитку, але й досі не ухвалила відповідної стратегії. Відтак її роль у розвитку сільських територій протягом останніх 22 років була мінімальна. Головну скрипку грав великий капітал. А тому те, що відбувається нині на селі, можна назвати радше сталим занепадом. Бо все відбувається з точністю до навпаки у порівнянні з розвиненими країнами. Щорічно через водну і вітрову ерозії втрачається 600 мільйонів тонн родючого шару ґрунту, в тому числі близько 20 мільйонів тонн гумусу. З урожаєм та водою виноситься 1 мільйон тонн азоту, 10 мільйонів тонн калію [32]. Наразі сталий розвиток сільського господарства України перебуває у тому становищі, яке потребує змін моделі його розвитку і створює нові вимоги до системи державного регулювання як на державному, так і місцевих рівнях. Хоча вже є багато нормативних документів з аграрного розвитку, проте вони потребують подальшого удосконалення та спрямування на сталому розвитку. Тобто можна сказати, що наша держава в політиці сталого сільського розвитку все ще перебуває на роздоріжжі. Головними напрямами функціональних і структурних перетворень у галузях і міжгалузевих комплексах з метою переходу на засади сталого розвитку сільського господарства є: упровадження науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства та адаптованих до місцевих умов інноваційних технологій; реалізація заходів щодо підвищення врожайності зернових, овочевих, технічних культур, продуктивності й ефективності тваринницьких галузей господарства для задоволення як внутрішніх потреб, так і нарощування експортного потенціалу; розширене впровадження органічного землеробства, тобто сільськогосподарської діяльності із застосуванням біологічних методів захисту рослин та оптимальним використанням органічних і мінеральних добрив; збільшення обсягу виробництва високоякісних продуктів харчування, 90 обґрунтована зміна структури харчування населення та забезпечення контролю якості сільськогосподарської продукції; сприяння розвитку збалансованих сільських територій [33]. Для забезпечення сталого розвитку сільського господарства необхідно ухвалити Стратегію сталого розвитку та на її основі розробити низку програм і законів. Ключовими серед них мають бути ті, що стосуються земельної реформи. Також Закон про обіг сільгоспугідь обов язково, який має містити кваліфікаційні вимоги до аграріїв [32]: власник чи орендар землі обов язково повинен проживати на території, на якій господарює. законодавчо ухвалити Кодекс правильної сільськогосподарської практики, розроблений на основі вимог законів землеробства, як це передбачено Державною цільовою програмою підтримки розвитку українського села на період до 2015 року. Із виконанням правил цього кодексу мають бути пов язані всі програми підтримки аграрного виробництва. унормувати пріоритетну підтримку виробничих аграрних формувань фермерського типу господарювання. До них належать як індивідуальні й сімейні ферми, так і виробничі об єднання фермерських господарств з метою спільного ведення аграрної діяльності. Пріоритетною має бути також підтримка розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів збутових, переробних, постачальницьких та інших. Усе світове фермерство зберігає сильні економічні позиції і свої соціальні та екологічні функції тільки завдяки кооперуванню. Кожен фермер є членом кількох кооперативів, а останні утворюють союзи кооперативів, які мають вихід зі своєю продукцією на європейські та міжнародні ринки. Проте в Україні програма підтримки кооперативів досі не діє. утілюючи адміністративно-територіальну реформу, в жодному разі не можна скорочувати кількість сільських рад, їх необхідно, навпаки, зміцнити, децентралізувавши бюджет та державні функції. створити в структурі Кабінету Міністрів спеціальний департамент, який відповідатиме за розвиток сільських територій. Причому він повинен мати підрозділи по всій вертикалі від столиці до районів. Сільськогосподарська політика повинна мати чітко виражену соціальну спрямованість, вектор якої має орієнтуватися на відродження і соціальний розвиток села, створення повноцінного соціально-життєвого середовища в сільських поселеннях. Інакше кажучи, державне регулювання сталого розвитку сільського господарства має відповідати потребам суспільства і реальним запитам сьогодення та проводитися з урахуванням викликів мінливого середовища. ЛІТЕРАТУРА: 1. Дорогунцов С. І. Екологія. Підручник. / С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. К.: КНЕУ, с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 2. Якимчук О. К. Сталий розвиток: проблеми законодавчого забезпечення в Україні / О. К. Якимчук. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 3. Данилишин Б. М. Розроблення національних стратегій сталого розвитку: корисний досвід для України / Б. М. Данілішин, О. П. Маслюківська // Механізм регулювання економіки 3, [Електронний ресурс]. Режим доступу: 4. Офіційний сайт КМУ. Постанова від 16 вересня 2009 р. N 997 Київ. Про утворення Національної ради із сталого розвитку України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 5. Офіційний сайт Інституту громадянського суспільства [Електронний ресурс]. Режим доступу: Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р. 400 ХІІ: станом на р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення формування інвестицій на соціальний розвиток села та агропромислового комплексу» від 29 липня 1992 р [Електронний ресурс]. Режим доступу:

91 «Кримський економiчний вiсник» 8. Указ Президента України «Про основні засади розвитку соціальної сфери села» від 20 грудня 2000 р [Електронний ресурс]. Режим доступу: 9. Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року 973-ІV. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р ІV: станом на р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: show/ Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Комплексної програми підтримки розвитку українського села на роки» 536-р від 21 грудня 2005 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми соціального розвитку села на період до 2011 року» 573-р від 10 серпня 2004 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 р ІV: станом на р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: ua/laws/show/ Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ 1390 ( п) від ) 1158 від р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: show/ п 15. Закон України Про стимулювання розвитку регіонів від 15 червня 2009 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції Державної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року» від 3 лютого 2010 р. 121-р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Концепція «Державної програми сталого сільського розвитку України на період до 2025 року» Міністерства аграрної політики та продовольства України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: minagro.gov.ua/apk?nid= Закон України «Про виробництво та обіг органічної сільськогоспо-дарської продукції та сировини» від 3 вересня 2013 року 425-VII. [Електронний ресурс]. Режим доступу: ( 19. Міністерство аграрної політики та продовольства України. Стратегія розвитку аграрного сектору економіку (на період до 2020 року) /з внесеними змінами і доповненням НААН/. К., с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Міжнародний форум регіональний розвиток та державна регіональна політика в україні. Стан і перспективи змін у контексті глобальних викликів та кращих європейських практик. Тематичний семінар 3: розвиток міст та сільських територій в україні: варіанти рішень та роль приватного сектора [Електронний ресурс]. Режим доступу: Хміль Н.В. Розподіл функціональних повноважень між ієрархічними рів-нями державного управління сталим розвитком сільського господарства/ Н.В.Хміль. Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія «Фінанси і кредит» Швайка Л. А. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник / К.: Знання, c. Електронна бібліотека підручників [Електронний ресурс]. Режим доступу: Указ Президента України про Положення про Міністерство соціальної політики України [Електронний ресурс] Режим доступу: Указ Президента України про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України [Електронний ресурс] Режим доступу: Указ Президента України про Державне агентство земельних ресурсів України [Електронний ресурс]. Режим доступу: Положення про Головну державну інспекцію сертифікації, якості та збері-гання продукції агропромислового комплексу Міністерства аграрної політики України [Електронний ресурс]. Режим доступу: org.ua/index.php?get=84&id=984] 27. Електронна бібліотека підручників [Електронний ресурс]. Режим доступу: ua/books-text-5944.html] 28. Указ Президента україни про державну інспекцію сільського господарства україни від 13 квітня 2011 року 459/2011. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Офіційний сайт Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Зінь Е.А. Регіональна економіка. Підручник/ Е.А. Зінь, К.: Знання, с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Погорілко В.Ф Муніципальне право України Підручник / В.Ф. Погорілко, К.: Знання, с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: rayonnoyi_misti_radi 32. Молдаван Л. Газета «Сільські вісті» від 3 жовтня 2013 року 116(19009) [Електронний ресурс]. Режим доступу: Наукові основи національної стратегії сталого розвитку України / [за на-ук. ред. акад. НААН України, д.е.н., проф. М.А. Хвесика]; Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України». К.: ДУ ІЕПСР НАН України, с. 34. Михайленко О.Г., Вознюк О.О. Сталий розвиток сільського господарства. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 91

92 #3 (10) червень МОРОЗОВА Г. С. кандидат економічних наук, старший викладач кафедри фінансів, Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ Анотація: Досліджено економічну сутність та особливості формування оборотних активів підприємства, запропоновано шляхи вдосконалення системи управління даними активами. Аннотация: Исследована экономическая сущность и особенности формирования оборотных активов предприятия, предложены пути совершенствования системы управления данными активами. Summary: The economic essence and peculiarities of the formation of current assets, the ways of improving the management of data assets. Постановка проблеми. На сучасному етапі економічного розвитку більшість підприємств гостро відчувають дефіцит оборотних активів. Основними причинами такого явища стали особливості економіки перехідного етапу та відсутність на підприємствах ефективної системи управління оборотними активами. Дослідження теоретичних основ оборотних активів свідчить про те, що вони залишаються дискусійними. Це пояснюється складною і багатогранною природою оборотних активів та їх матеріалізованої структури. Зростання обсягів дебіторської заборгованості нібито свідчить про поліпшення збуту продукції, прискорення обертання оборотних активів, але це відбувається на фоні скорочення матеріальних запасів, тобто на фоні зменшення обсягів виробництва продукції. Скорочення залишків коштів свідчить не стільки про високий рівень управління грошовими потоками, скільки про гострий дефіцит цих коштів, зумовлений інфляцією, кризою неплатежів, недосконалою податковою політикою. Наведені дані говорять про те, що українські підприємства опинилися в скрутній фінансовій ситуації через загальноекономічну кризу, дефіцит фінансових ресурсів, низьку купівельну спроможність суб єктів господарювання та інші фактори. Вагомим резервом в напрямку покращення діяльності підприємств є підвищення ефективності використання їх оборотних активів, які займають значну питому вагу в структурі активів підприємств. Про актуальність даної теми свідчить і те, що підприємництво в Україні потребує сучасного теоретичного та методичного забезпечення управління оборотними активами, наукових рекомендацій щодо процесів формування та використання оборотних активів підприємств. Аналіз останніх досліджень. Дослідженню управління оборотними активами присвячені праці вітчизняних вчених-економістів: О. Авраменко, О. Білейченко, О. Білої, М. Білик, І. Бланка, О. Бондаренко, Я. Дропи, А. Золотарьова, С. Калабухової, О. Калініної, А. Карбовника, О. Коновалової, Л. Костирко, О. Лисої, С. Лобова, В. Нусінова, В. Потій, І. Сікори, Л. Соляник, Р. Сороки, О. Терещенка, С. Чорної. Серед зарубіжних фахівців, які розглядали вказані питання необхідно назвати: М. Баканова, І. Балабанова, В. Бочарова, З. Боді, Є. Брігхема, Р. Брейлі, А. Гроппеллі, Дж. К. Ван Хорна, В. Ковальова, М. Крейніну, С. Майєрса, Р. Мертона, Е. Нікбахта, Б. Ніла, Р. Пайка, В. Палія, С. Росса, О. Стоянову, А. Шапіро, А. Шеремета. Незважаючи на наявність численних теоретичних розробок, проблеми дослідження управлыння оборотними активами залишаються фрагментарно дослідженими та потребують подальшого наукового обґрунтування. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в узагальненні особливостей формування та управління оборотними активами сільськогосподарських підприємств, а також в розробці шляхів удосконалення управління оборотними активами на підприємстві. Виклад основного матеріалу дослідження. Діяльність суб єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці. Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення. На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (наприклад, паливо) [1]. Термін «оборотні активи» в економічній теорії має кілька синонімів (оборотні кошти, оборотний капітал, робочий капітал), однак незважаючи на різноманітність термінів, економічна суть цього поняття трактується у вітчизняній та зарубіжній літературі досить однозначно. Найчастіше оборотні активи підприємства визначаються Таблиця 1 Динаміка обсягів активів підприємств України за рр Відхилення 2012 р. Показники від 2009 р. млрд. грн % млрд. грн % млрд. грн % млрд. грн % млрд. грн % Всього активів 3643, , , , ,99 Х у тому числі: необоротні активи 1749,24 48,0 1842,66 45,6 2050,96 43,9 2456,02 45,7 706,78-2,3 оборотні активи 1893,93 52,0 2194,97 54,4 2625,14 56,1 2921,14 54,3 1027,21 2,3 Джерело: узагальнено автором

93 як грошові ресурси або група мобільних активів підприємства, із періодом використання до одного року, які безпосередньо обслуговують операційну діяльність підприємства і внаслідок високого рівня ліквідності повинні забезпечувати його платоспроможність за поточними фінансовими зобов язаннями. Виходячи з цього визначення бачимо, що оборотні активи підприємства займають вагоме місце в системі управління та потребують значної уваги. Удосконалення управління оборотними активами підприємств значною мірою пов'язане із дослідженням сучасних тенденцій їх формування, визначенням факторів, які на них впливають, обґрунтуванням основних резервів підвищення ефективності управління. Для цього доцільним є аналіз обсягів оборотних активів суб єктів господарювання (табл. 1). На кінець 2012 року загальні обсяги активів підприємств склали 5377,16 млрд. грн. За період, що аналізується, вони збільшились майже в 1,5 рази, а саме на 1733,16 млрд. грн. Поряд з цим, тенденція зростання характерна як для обсягів оборотних активів, так і необоротних. Обсяги необоротних активів за цей період збільшились на 706,78 млрд. грн., обсяги оборотних на 1027,21 млрд. грн. Питома вага оборотних активів підприємств України за рр. збільшилась на 2,3%. Збільшення обсягів активів супроводжується впливом різних факторів, які мають позитивний та негативний характер. До першої групи факторів можна віднести зростання кількості підприємств в економіці України, що пов'язано з необхідністю залучення додаткових коштів, розвиток фінансового ринку та, в результаті, надання можливостей підприємствам здійснювати довгострокові та поточні фінансові інвестиції. До другої групи факторів можна віднести відсутність адаптованості України до ринкових умов господарювання і, як наслідок, наявність необґрунтованих розмірів запасів через неефективне управління ними, інфляційний вплив на економіку країни, зниження платоспроможності вітчизняних підприємств, що супроводжується зростанням такої складової оборотних активів, як дебіторська заборгованість. «Кримський економiчний вiсник» Управління оборотними активами є пріоритетним напрямом в загальній системі управління фінансами. Співвідношення між необоротними та оборотними активами також відіграє важливу роль у процесі управління оборотними активами. Нестача оборотних активів призводить до періодичних збоїв у діяльності підприємства, зниження ліквідності; нестача необоротних до невиконання запланованих обсягів виробництва, недостатності обладнання. В зв язку з цим нами була проведена оцінка структури активів підприємств України за видами економічної діяльності за період рр. (таблиця 2). Як свідчать дані таблиці 2, за період, що аналізується, практично за всіма видами економічної діяльності частка оборотних активів зростає, а частка необоротних зменшується. Виключенням є лише промисловість, де частка необоротних активів збільшилась на 5,1%. Найбільшу питому вагу займають оборотні активи підприємств торгівлі. На кінець 2012 року їх питома вага займає 83,1%. Найбільші зміни відбулись в структурі активів галузі сільського господарства. Частка оборотних активів в даній галузі протягом рр. збільшилась на 7% до 63%. Така структура активів обумовлена тим, що підприємства різних видів діяльності, мають ряд специфічних особливостей їх господарської діяльності, що впливає на співвідношення між активами в їх структурі. Якщо розглянути суму оборотних активів сільського господарства у загальній питомій вазі оборотних активів України, то воно посідає четверту позицію серед обсягу оборотних активів в галузях економічної діяльності. Згідно даних головного управління статистики України сума оборотних активів в сільському господарстві з кожним роком збільшується і перевищує кількість необоротних активів (рис. 1). Враховуючи той факт, що в структурі активів підприємств України за всіма видами економічної діяльності, крім промисловості в рр., більша їх частина сформована за рахунок оборотних активів, нами було досліджено детально динаміку та структуру оборотних активів підприємств України (табл. 3 ). Таблиця 2 Структура активів підприємств України за видами економічної діяльності за період рр. Вид економічної діяльності необоротні активи 2010 р р р. оборотні активи необоротні активи оборотні активи необоротні активи оборотні активи Відхилення 2012 р. від 2010 р. необоротні активи оборотні активи Сільське господарство ,1 58, Промисловість 49,8 50,2 47,6 52,4 54,9 45,1 5,1-5,1 Будівництво 41,3 58,7 40,4 59,6 37,2 62,8-4,1 4,1 Торгівля ,4 79,6 16,9 83,1-5,1 5,1 Фінансова діяльність 30,3 69,7 19,7 80,3 23,9 76,1-6,4 6,4 Джерело: узагальнено автором Таблиця 3 Динаміка та структура оборотних активів підприємств України за рр. Показник 2010 р р р. Зміни (+;-) 2012 р. від 2010 р. млрд.грн % млрд.грн % млрд. грн % млрд.грн % Оборотні активи, всього, млрд. грн ,2 Х У тому числі Оборотні активи в запасах товарно-матеріальних 497,2 22,3 628,3 24,3 688,6 23,6 191,4-0,7 цінностей Дебіторська заборгованість , , ,2 326,6 0,2 Поточні фінансові інвестиції 168,7 7,6 211,4 8,2 259,4 8,9 90,7 0,7 Грошові кошти 126 5,7 158,3 6,1 188,6 6,5 62,6 0,3 Інші оборотні активи 63,2 2,8 86,2 3,3 83,1 2,8 19,9-0,5 Джерело: узагальнено автором 93

94 #3 (10) червень , ,8 59,1 61,7 63,0 48, ,2 40,9 38, необоротні активи оборотні активи Рис. 1. Динаміка структури активів сільськогосподарських підприємств України за рр. Джерело: узагальнено автором Як показало дослідження, впродовж останніх років господарської практики найбільша питома вага в структурі оборотних активів підприємств України належить дебіторській заборгованості, яка в 2012 р. займає 58,2%. Друге місце в 2012 р. в структурі оборотних активів займають оборотні активи в запасах товарно-матеріальних цінностей 23,6%. Найменшу питому вагу в 2012 р. займають грошові кошти та інші оборотні активи, які займають 6,5% та 2,8% відповідно. В структурі оборотних активів змін практично не відбувалось. Така структура оборотних активів на наш погляд є незадовільною, через те що дебіторська заборгованість займає значну частку в питомій вазі оборотних активів. Збільшення дебіторської заборгованості у структурі оборотних активів підприємства призводить до зменшення власного оборотного капіталу у сфері виробництва, внаслідок чого підприємству необхідно залучати додаткові джерела фінансування оборотного капіталу, наприклад, використовувати кредиторську заборгованість іншим підприємствам, що негативно впливає на фінансовий стан підприємства та спричинює замкнутий кругообіг коштів. Висновки з проведеного дослідження. Наше дослідження дає можливість зробити висновок, що найбільш актуальною проблемою для вітчизняних підприємств є існування поточної дебіторської заборгованості, тобто суми заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Підприємствам необхідно посилити контроль за дисципліною розрахунків при реалізації продукції. Це можна зробити шляхом впровадження на підприємствах кредитної політики. При формуванні кредитної політики підприємства необхідно керуватися такими вимогами: акумулювання великої величини дебіторської заборгованості відносно власного капіталу; прогнозування наслідків зростання дебіторської заборгованості з позиції її впливу на фінансові результати; орієнтація на більше число покупців з метою зменшення ризику несплати одним або декількома великими споживачами. В зв язку з цим, розробка кредитної політики має включати наступні етапи: а) визначення умов надання товарного кредиту; б) розрахунок критичних термінів надання товарного кредиту; в) формування розрахунків і положень, щодо надання знижок покупцям, залежно від термінів погашення заборгованості та виконання інших умов; г) затвердження максимальної величини товарного кредиту, який підприємство може надати як в цілому, так і по кожному покупцю зокрема; д) впровадження штрафних санкцій щодо порушників дисципліни повернення грошових коштів за товарний кредит. ЛІТЕРАТУРА: 1. Нестеренко С.С. Оборотні кошти в умовах формування ринкової економіки // Науковий вісник Академії муніципального управління Вип. 7. [Електронний ресурс]. Режим доступу: ua/portal/soc_gum/nvamu/ekon/2009_7/09nssome.pdf 2. Бланк И.А. Управление активами / И.А. Бланк. К.: Ника Центр, Эльга, с. 3. Мельничук К.С. Управління оборотними активами підприємства як необхідна складова забезпечення їх ефективної діяльності // Наука й економіка (16). Т. 2. С Пельтек Л.В., Писаренко С. M. Методологічні аспекти формування системи управління оборотними активами підприємства // Вісник Запорізького національного університету (5). С Поважний О.С., Крамзіна Н.О., Кваша Ю.В.Особливості визначення сутності та складу поняття «оборотні активи» // Економічний простір /2. С

95 НЕЗДОЙМИНОВ С. Г. доцент кафедры экономики и управления туризмом; ШАНОВСКАЯ И. Ю. студентка, Одесский национальный экономический университет НАУЧНЫЕ ПОДХОДЫ К ФОРМИРОВАНИЮ СТРАТЕГИИ УПРАВЛЕНИЯ ТУРИСТИЧЕСКИМ ПРЕДПРИЯТИЕМ «Кримський економiчний вiсник» Аннотация: Исследованы понятия туристический продукт, стратегия управления туристическим предприятием и проанализированы современные научно-методические основы формирования стратегии управления. Разработаны подходы к формированию стратегии управления туристическим предприятием в условиях конкуренции на туристическом рынке. Анотація: Досліджено поняття туристичний продукт, стратегія управління туристичним підприемством та проаналізовано сучасні науково-методичні засади щодо формування стратегіїї управління. Розроблено науковометодичні підходи щодо формування стратегії управління туристичним підприємством в умовах конкуренції на туристичному ринку. Summary: Explored the concept tourist product, tourist enterprise management strategy and analyzes contemporary scientific and methodological principles of strategy management. Has developed an approach to the formation of tourist enterprise strategy of management given the competition at tourism market. Постановка проблемы. Индустрия туризма длительное время является одной из крупнейших и динамичных отраслей экономики. Высокие темпы ее развития, большие объемы валютных поступлений активно влияют на различные сектора экономики, что способствует формированию собственной туристской индустрии. На сферу туризма приходится около 6% мирового валового национального продукта, 7% мировых инвестиций, каждое 16-е рабочее место, 11% мировых потребительских расходов. Как подчеркивают специалисты, в современных условиях развития предприятия, стратегическое планирование представляет собой набор процедур и решений, с помощью которых разрабатывается стратегия туристического предприятия, обеспечивающая достижение целей его функционирования. Поэтому возникает необходимость в обобщении основных теоретических концепций и разработке авторских подходов к стратегическому управлению деятельностью туристических предприятий. Постановка задач исследования. На основе изложенного можно сформулировать основные задачи исследования, которые направлены на разработку подходов и рекомендаций к стратегическому управлению деятельностью туристических предприятий в условиях конкуренции и формирования внутреннего рынка туризма. Изложение материала исследования. Проведенные исследования научной литературы показывают, что термин «стратегическое управление» был введен в науку на рубеже х гг. для того, чтобы обозначить разницу между текущим управлением на уровне производства и управлением, осуществляемым на высшем уровне. Необходимость фиксации такого различия была вызвана в первую очередь изменениями в условиях ведения бизнеса. Разработка идей стратегического управления нашла отражение в работах таких авторов, как Frankenhofs and Granger (1792), Ansoff (1972), Schendel and Hatten (1972), Irwin (1974) и др. Учеными были предложены подходы в развитии теории управления, смысл которых сводится к тому, что организация это открытая система, приспосабливающаяся к внутренней среде. На основе такого вывода, устанавливались взаимосвязи между типами среды и различными моделями управления. К ним относятся управленческие теории: «стратегического менеджмента» И. Ансоффа; «теория властных структур» Г.Саланчика; «конкурентной стратегии и конкурентоспособности» М. Портера и т. д. [1]. Ведущей идеей, отражающей сущность перехода от оперативного к стратегическому управлению, явилась идея о необходимости переноса центра внимания высшего руководства на окружающую среду предприятия, для того чтобы соответствующим образом и своевременно реагировать на происходящие в нем изменения. Можно выделить несколько конструктивных определений, которые были предложены авторитетными разработчиками теории стратегического управления. Так Шендел и Хаттен рассматривали его как процесс определения и установления связи организации с ее окружением, состоящий в реализации выбранных целей и в попытках достичь желаемого состояния взаимоотношений с окружением, посредством распределения ресурсов, позволяющего эффективно и результативно действовать организации, и ее подразделениям. По Хиггенсу, «стратегическое управление это процесс управления с целью осуществления миссии организации посредством управления взаимодействием организации с ее окружением», Пирс и Робинсон определяют стратегическое управление «как набор решений и действий по формулированию и выполнению стратегий, разработанных для того, чтобы достичь цели организации» [1]. Существует еще целый ряд определений, которые делают упор на те, или иные аспекты и особенности стратегического управления или же на его отличия от «обычного» управления [2]. Обобщая основные концепции ученых, можно считать, что в научной литературе сложилось мнение о том, что разработка стратегии это определение основных долгосрочных целей и задач предприятия и утверждение курса действий и распределения ресурсов, необходимых для достижения этих целей. В тоже время, процесс реализации стратегии может быть разделен на два этапа: 1. Этап стратегического планирования разработка набора стратегий, начиная от базовой стратегии предприятия и заканчивая функциональными стратегиями и отдельными проектами. 2. Этап стратегического управления реализация определенной стратегии во времени, модификация стратегии в свете новых обстоятельств. Стратегии предприятия должны быть построены по иерархическому уровню. При этом уровни стратегий, комплексность, их интеграция различны в зависимости от типа и размера предприятия. Отметим, что единой стратегии для всех предприятий не существует. Каждое предприятие даже одной отрасли уникально, поэтому и определение его страте- 95

96 #3 (10) червень 2014 гии также оригинально, так как зависит от позиции предприятия на рынке, его потенциала, динамики развития, поведения конкурентов, особенностей выпуска продукции или оказываемых услуг, состояния экономики, социальной сферы и региональных факторов [3]. Существуют три уровня стратегий: первый уровень базовые стратегии, второй конкурентные стратегии, третий функциональные стратегии. Чтобы выбрать стратегию развития, предприятию необходимо провести исследования внешней и внутренней среды, провести стратегический и конкурентный анализ, определить возможные варианты стратегий, а затем выбрать один из вариантов и сформулировать собственную стратегию. На завершающем этапе необходимо подготовить окончательный стратегический план, исходя из ранее проведенных исследований. На сегодняшний день, тема выбора стратегии развития предприятия является очень актуальной, потому что без определения миссии и конкретной стратегии, предприятию достаточно тяжело выжить в современных рыночных условиях и удержаться на конкурентном рынке. Рассмотрим, предложенный нами алгоритм формирования стратегии туристического предприятия (рис. 1). Стратегические цели и миссия туристического предприятия Внешнее окружение Разработка гипотезы Конкретизация стратегии Разработка стратегического портфеля Интеграция и координация направлений стратегии Реализация стратегии Контроль реализации стратегических решений Модификация стратегии Рис. 1. Алгоритм формирования стратегии туристического предприятия Основными проблемами процесса разработки стратегии являются: большое количество возможных комбинаций инструментов и действий; взаимовлияние направлений стратегии, что может привести к усилению или ослаблению их суммарного действия; неуверенность относительно конкретного результата действия поставщиков туристических услуг; ограниченность ресурсов на выполнение стратегических решений и уровень квалификация кадров. В ряду важнейших задач, выдвинутых современными реалиями украинского туристического рынка, особое место принадлежит комплексу мер, направленных на развитие и совершенствование системы управления конкурентными стратегиями. Данная проблема набирает актуальность для современных туристических фирм в условиях международной интеграции [4]. Сложность стратегического управления предприятием заключается и в особенной специфике производства туристического продукта. Важной особенностью, отличающей его, прежде всего от промышленных товаров, является широкое участие потребителей в производственном процессе. Таким образом, человеческий фактор оказывает сильное влияние на его неоднородность и качество. Необходимо отметить, что индустрия туризма уникальна тем, что персонал составляет часть турпродукта, поэтому главные усилия менеджмента в туризме должны быть направлены на управление персоналом (человеческими ресурсами). Управление человеческими ресурсами по содержанию гораздо шире, чем простое разрешение кадровых проблем. Оно ориентировано на определение будущих потребностей и развитие потенциала работника, а также на осознание каждым работником собственных задач, создание благоприятного трудового климата, мотивирующего персонал на достижение поставленных фирмой целей. Обратим внимание и на то, что управление рисками центральное звено многих корпоративных стратегий. Репутацию, на создание которой ушли десятилетия, можно разрушить за несколько часов в результате таких происшествий, как рекламации туристов или партнеров. Эти события также могут привлечь нежелательное внимание регулятивных органов, судов, правительств и средств массовой информации. Создание собственной корпоративной культуры поведения в турфирме может минимизировать эти риски. Таким образом, целью современного менеджмента туристических предприятий является разработка мероприятий по совершенствованию системы стратегического управления, позволяющих повысить ее эффективность. Любая туристическая фирма в повседневной деятельности должна руководствоваться своей миссией и стратегией развития. Разработка нового туристического продукта, рекламная и маркетинговая стратегия являются основами успеха в конкурентной борьбе. Как известно, в туристическом бизнесе необходимо уделять максимум внимания изучению проблем спроса и предложений на рынке, структуре туристического продукта, качеству услуг и их потребительским свойствам. Схема структуры туристического продукта представлена на рис. 2. При оказании своих услуг, туристическая фирма должна ориентироваться на проблемы туристов и их потребности, конкуренцию на рынке. Решение таких задач осуществляется путем опроса туристов и потенциальных клиентов. Довольно значительное количество информации менеджеры получают при анализе Интернет форумов, различных рекламных проспектов и буклетов, которые выпускаются зарубежными и украинскими фирмами и их конкурентами. Туристический продукт Потребительские свойства Стоимость (цена) Маршрут Пакет услуг Перечень туристических центров Средства передвижения и размещения Номенклатура и функции Качество услуг Рис. 2. Схема структуры туристического продукта Согласно требованиям ГОСТ «Туристскоэкскурсионное обслуживание. Проектирование туристских услуг», проектирование тура предусматривает согласование возможностей предприятия, осуществляющего это проектирование, с запросами туристов [5]. Основой для проектирования услуги является ее вербальная модель (краткое описание) набор требований, выявленных в результате исследования рынка услуг, согласованных с заказчиком и учитывающих возможности исполнителя услуг, а также основные свойства туристического продукта согласно нормам стандарта (табл. 1). Отметим, что по оценке Всемирного совета путешествий и туризма в 2012 году прямой вклад сферы туризма в ВВП Украины составил 28,8 млрд грн или 2,2% ВВП. Государственный бюджет получил 38,4 млн грн турист- 96

97 «Кримський економiчний вiсник» Свойство Обоснованность Надежность Эффективность Целостность Ясность Гибкость Полезность Основные свойства туристского продукта Характеристика Таблица 1 Предоставление всех услуг должно быть обусловлено Целью путешествия и сопутствующими условиями, основанными на потребностях туриста. Соответствие реального содержания продукта рекламе, достоверность информации. Достижение наибольшего эффекта для туриста при наименьших расходах с его стороны. Завершенность продукта, его способность полностью удовлетворять туристскую потребность. Потребление продукта, его направленность должны быть понятны как туристу, так и обслуживающему персоналу. Способность продукта и системы обслуживания адаптироваться к другому типу потребителя и не быть восприимчивым к замене обслуживающего персонала. Способность служить достижению одной или нескольких целей, удовлетворять те ли иные потребности туристов. ского сбора, что на 38,3% больше, чем в 2011 году, а также 11,85 млрд грн от предоставления услуг украинскими туроператорами. Украина в 2013 году, по уровню конкурентоспособности на мировом туристическом рынке, занимает 76 место из 140 стран, которые вошли в международный рейтинг. По сравнению с 2011 годом, государство улучшило свои показатели, поднявшись с 85 места. Специалисты отмечают, что в нашей стране уделяют внимание маркетингу и брендингу в туризме намного больше, чем повышению сервиса и созданию мест притяжения туристов [6]. Туристические предприятия и в дальнейшем должны будут привлекать туристов за счет продуманной маркетинговой политики, конкурентных цен, грамотного и разнообразного продуктового портфеля, и формировать свои инвестиционные приоритеты с учетом новых потребностей туристов. Выводы. Формирование стратегии управления туристическим предприятием основано на следующих группах функциональных процессов: 1) разработка и проектирование туристского продукта, расстановка кадров; 2) маркетинг ресурсов; 3) финансовая деятельность; 4) работа с персоналом. Все эти процессы являются объектами стратегического управления в деятельности туристских предприятий. Стратегическое управление туристической фирмой в условиях рыночных отношений имеет ряд особенностей, являющихся основными правилами успешного развития компании. А именно: деятельность туристического предприятия должна ориентироваться, прежде всего, на спрос и потребности туристов; изменения показателей состояния рынка должны вести к корректировке целей, задач и программ турфирмы; неотъемлемой частью функционирования предприятия должно быть стремление к повышению эффективности деятельности; принимаемые решения должны быть обоснованными и целесообразными. Для разработки региональных стратегий управления развитием туризма, следует отметить, что потенциал туристических предприятий Украины при правильном его использовании, может обеспечить модернизацию инфраструктуры сферы рекреации и туризма, развитие внутреннего рынка туристических услуг, получение значительных валютных поступлений, наращивание доходов бюджетов, развитие производства потребительских товаров и услуг, повышение уровня жизни населения. Стратегическое управление деятельностью туристических предприятий должно стать одним из важных факторов стимулирования развития рынка туристических услуг, так как обусловливает создание новых рабочих мест для населения, что на сегодняшний день является особенно актуальным. ЛИТЕРАТУРА: 1. Яричина Ю.В. Портфельный анализ в стратегическом планировании /Ю.В. Яричина, Л.Н. Ридель // Перспективы науки (09). С Минцберг Г. Школы стратегий / Г. Минцберг, Б. Альстрэнд, Д. Лэмпел. СПб. : «Питер», с. 3. Харічков С.К. Регіональна парадигма цільової програми розвитку рекреації та туризму /С.К. Харічков, С.Г.Нездоймінов, І.М.Дишловий // Маркетинг і менеджмент інновацій. Науковий журнал С Нездоймінов С.Г. Концептуальні засади формування стратегії диверсифікації на підприємствах туристичного бізнесу / С.Г.Нездоймінов, Н.Н.Андрєєва // Вісник економічної науки України С Межгосударственный стандарт. ГОСТ / ГОСТ Р Туристско-экскурсионное обслуживание. Проектирование туристских услуг. [Электронный ресурс]. Режим доступа: ru/gost/ Развитие туризма в Украине (анализ туристической конкурентоспособности). [Электронный ресурс]. Режим доступа: 97

98 #3 (10) червень НІКІТЮК С. А. студентка; ОЛІЙНИК А. В. старший викладач кафедри фінансів та банківської справи, Хмельницький національний університет ДІЄВІСТЬ МІЖБАНКІВСЬКОГО РИНКУ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ Анотація: Досліджено поняття міжбанківського ринку та його дієвість в банківській системі України. Аннотация: Исследовано понятие межбанковского рынка и его действенность в банковской системе Украины. Summary: The concept of the interbank market and its effectiveness in the banking system of Ukraine. Постановка проблеми. Міжбанківський ринок України належить до тих сегментів фінансового ринку, які на сьогодні розвиваються найбільш динамічно і відіграє значну роль у підтримці ліквідності вітчизняної банківської системи. Про це свідчать статистичні дані Національного банку України, відповідно до яких, за останні кілька років, у значній мірі зросли обсяги депозитно-кредитних операцій, здійснюваних вітчизняними банками на міжбанківському ринку. Дослідженню сутності міжбанківського ринку та питань, пов язаних із його функціонуванням, приділена увага у працях таких науковців, як Коваленко Д.І., Васильєва В.В., Іваницька О.М., Маслова С.О., Опалов О.А. Дані вчені розглядають міжбанківський ринок як частину грошового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою. Слід відмітити, що міжбанківський ринок знаходиться в постійному динамічному розвитку, тому потребує аналізу його дієвості в банківській системі України. Постановка завдання. Метою статті є аналіз діяльності банків на міжбанківському ринку та визначення основних чинників його дієвості. Виклад основного матеріалу. Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку. Він є об єктом державного регулювання, служить механізмом впливу державних органів на діяльність банків, стан грошовокредитної та валютної системи і економіку в цілому. Міжбанківський ринок частина ринку позичкових капіталів, на якому тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою у формі міжбанківських депозитів чи кредитів. Функціонування міжбанківського ринку та його суб єктів характеризуються показниками їх ефективності. На них впливають наступні зовнішні чинники: економічні (стан національної економіки; рівень грошових доходів населення; характер інфляційних процесів), фінансові (стан фінансового ринку; кредитна, процентна і валютна політика НБУ); політичні (політична ситуація в країні; позиція державних органів щодо функціонування міжбанківського ринку). Робота міжбанківського ринку та його суб єктів залежить також від внутрішньої організованості даної системи та її елементів. Внутрішні чинники, що впливають на функціонування міжбанківського ринку: кон юнктурні (рівень міжбанківської конкуренції; рівень ризику здійснення операцій), структурні (рівень розвитку посередницьких організацій та якість надаваних ними послуг; ступінь розгалуженості міжбанківських зв язків), технологічні (рівень технічної оснащеності програмними засобами та обчислювальною технікою; рівень розвитку інформаційних систем), кадрові (рівень професійних знань, вмінь та навичок персоналу; розмір матеріальної та нематеріальної винагороди працівників); організаційно-управлінські (рівень розвитку регіональної мережі філій та відділень; рівень фінансового менеджменту; розвиненість ділових відносин з клієнтами та контрагентами). Для забезпечення ліквідності та платоспроможності банки найчастіше використовують ресурси, запозичені на міжбанківському кредитному ринку. За даними банківської статистики в структурі залучених коштів банків міжбанківські кредити займають від 19,3% до 21,5% [1]. Це обумовлює важливу роль операцій банківських установ на міжбанківському кредитному ринку. Міжбанківський ринок кредитних ресурсів являється системою, що забезпечує купівлю-продаж вільних кредитних ресурсів між комерційними банками та комерційними банками і Національним банком України [2, с. 137]. Розглянемо функціонування міжбанківського кредитного ринку України з його обсягів та частки таких ресурсів у структурі зобов язань банків України (таблиця 1) [1]. Як видно з таблиці 1, найбільша частка міжбанківських кредитів у структурі зобов язань банківської системи України, спостерігалася станом на року, коли склала 39,77%. Тоді це було обумовлено підвищеною потребою банків у підтримці ліквідності внаслідок світової фінансової кризи. У цей період найбільш фінансово стійкі банки, які мали надлишок тимчасово вільних ресурсів, підвищували ставки за міжбанківськими кредитами внаслідок стрімкого підвищення попиту на них, що й обумовило даний показник. Таблиця 1 Динаміка показників використання ресурсів міжбанківського кредитного ринку банками України за період з по року Показник Міжбанківські кредити, млн. грн Усього зобов язань Частка міжбанківських кредитів у структурі зобов язань банківської 31,83 39,77 36,42 31,02 27,84 22,33 19,24 системи,% Темп приросту частки міжбанківських кредитів,% 12,15 24,94-8,42-14,82-10,24-19,79-13,45 Складено авторами за даними [1]

99 «Кримський економiчний вiсник» І не дивно, що на кінець 2008 року темп приросту частки міжбанківських кредитів у структурі зобов язань банківської системи досягнув найбільш високого значення 24,94% протягом досліджуваного періоду. Очевидно, що у період відновлення вітчизняної фінансової системи, після кризи, попит на міжбанківському кредитному ринку знижувався, а тому і частка таких ресурсів у сукупному обсязі зобов язань банківської системи України також зменшувалася: у 2009 році на 8,42%, у 2010 році на 14,82%, у 2011 році на 10,24%, у 2012 році на 19, 79%, у 2013 році на 13,45%. Це засвідчило, що проблему ліквідності в банківській системі було подолано. Отже, тенденція останніх років щодо зниження частки міжбанківських кредитів у структурі зобов язань банківської системи свідчить про оздоровлення фінансової системи. 30 % ,15 24, ,42-14,82-10,24-19,79-13,45 Рис. 1. Динаміка темпу приросту частки міжбанківських кредитів у структурі зобов язань банківської системи за період з по року Складено авторами за даними [1] У залежності від обсягу активів банків структура зобов язань у них може суттєво відрізнятися, саме тому доцільно буде порівняти даний показник у розрізі груп банків. На рисунку 2 покажемо дані про обсяги міжбанківських кредитів у структурі зобов язань банківської системи України у розрізі груп банків. млн. грн Група І Група ІІ Група ІІІ Група ІV Всього по БС Рис. 2. Обсяг міжбанківських кредитів у структурі зобов язань банківської системи у розрізі груп банків України станом на року Складено авторами за даними [1] 25,00 % 20,00 15,00 10,00 5,00-13,13 3,18 Група І Група ІІ Група ІІІ Група ІV Всього по БС Рис. 3. Частка міжбанківських кредитів у структурі зобов язань банківської системи у розрізі груп банків України станом на року Складено авторами за даними [1] 1,23 1,71 19,25 Банки першої групи використовують ресурси міжбанківського кредитного ринку у значно більшому обсязі, ніж банки інших груп. Частка ресурсів міжбанківського кредитного ринку у структурі зобов язань банків першої групи склала 13,13%. Частка ресурсів міжбанківського кредитного ринку у структурі зобов язань банків другої групи складає 3,18%. Частка міжбанківських кредитів у структурі їх зобов язань третьої групи досягла позначки 1,23%, що свідчить про менш тісну співпрацю цих банків з іншими банками. Рівень використання ресурсів міжбанківського кредитного ринку банків четверної групи знаходиться на рівні 1,71%, що свідчить також про тісну співпрацю цих банків з іншими банками. Порівнюючи обсяги ресурсів, залучених на міжбанківському кредитному ринку станом на року, необхідно зазначити, що найбільшими покупцями таких ресурсів виступають саме банки першої групи, що обумовлено найбільшими масштабами їх діяльності на ринку банківських послуг України. Обсяг залучених ресурсів банками першої групи склав млн грн, що складає 13,13% залучених на міжбанківському кредитному ринку ресурсів усієї банківської системи. Якщо розглядати структуру депозитів, залучених на міжбанківському ринку України у розрізі строків (рисунок 4), то можна помітити, що частка депозитів за проаналізований період є значно вищою порівняно із кредитами. Протягом даного періоду в 2011 році частка депозитів перевищувала частку короткострокових депозитів на 2,24%. 120% ,68 0,52 0,74 0,65 1,43 46,53 51,58 39,44 44,44 50,55 59,95 54,73 48,31 34,91 1,24 32,3 62,94 60, роки до 1 року від 1 року до 5 років більше 5 років Рис. 4. Динаміка структури депозитів, залучених на міжбанківському ринку України у розрізі строків за період з 2008 року по 2013 рік Складено авторами за даними [1] Таблиця 2 Основні показники стану міжбанківського кредитного ринку за період з року по року Дата Загальний обсяг наданих кредитних ресурсів, млн. грн. Середньозважена відсоткова ставка,% у т. ч. за усього операціями овернайт ,86 13, ,32 10, ,56 2, ,41 6, ,53 11, ,32 10, ,9 4,68 4,23 Джерело: [3] Частка депозитів на строк більше п яти років, як і у кредитів, є незначною, що є природним для такого виду розміщення ресурсів, так як він має низький рівень доход- 99

100 #3 (10) червень 2014 ності порівняно з іншими активними операціями банків. Частка довгострокових депозитів протягом досліджуваного періоду коливалася у межах від 0,52% до 1,68%. Основні показники стану міжбанківського кредитного ринку за період з року по року за даними системи надання інформації за угодами на міжбанківському кредитному ринку «КредІнфо» наведені у таблиці 2 [3]. Найбільш високими ставки на міжбанківському кредитному ринку були станом на року та на року. Це свідчить про підвищення попиту на ресурси внаслідок значного погіршення стану фінансової системи у цей період. Низький рівень середньозважених процентних ставок за міжбанківськими кредитами свідчить про високу частку кредитування асоційованих та дочірніх компаній, ціна на ресурси для яких як правило встановлюється на найнижчому рівні. Також враховується те, що ставки за кредитами в іноземній валюті зазвичай значно нижчі, ніж ставки за кредитами у гривні. При здійсненні операцій на міжбанківському ринку банки стикаються з певними проблемами, вирішення яких дасть змогу підвищити ефективність міжбанківських операцій. Однією з головних проблем є виникнення кредитних ризиків у разі невиконання банками зобов язань щодо погашення міжбанківських кредитів. Знизити кредитний ризик можливо також за допомогою встановлення лімітів для банків-контрагентів, враховуючи оцінку їх фінансового стану, платоспроможність, кредитоспроможність, показників, що характеризують їх діяльність, а також види та строки передбачуваної операції, власних можливостей банку, що кредитує. Висновки з проведеного дослідження. З огляду викладеного матеріалу можна сказати, що депозитно-кредитні операції на міжбанківському ринку тісно пов язані між собою. Депозитний дефіцит тягне за собою підвищення відсоткових ставок за кредитами та навпаки через нестачу кредитного портфелю банківської системи робить неможливим підвищення депозитної ставки для контрагентів. Тому завданням міжбанківського ринку є збалансування кредитних і депозитних портфелів вітчизняних банків. Сьогодні ринок міжбанківських кредитів в Україні недостатньо розвинений, адже він не є багаторівневим, цілісним та електронним. Відсутня біржова інфраструктура та конкуренція на даному сегменті ринку. Сучасний ринок міжбанківських кредитів потребує розвитку різноманітних фінансових інструментів особливо нових таких як сек юритизація, ф ючерсні операції тощо. Це в свою чергу буде сприяти зменшенню кредитних ризиків на міжбанківському ринку. ЛІТЕРАТУРА: 1. Офіційний сайт НБУ.[Електронний ресурс]. Режим доступу: 2. Вовк В.Я. Кредитування і контроль: навч. посіб. / В.Я. Вовк, О.В. Хмеленко. К.: Знання, с. 3. Міжбанківський ринок [Електронний ресурс] : Фінмонітор. Режим доступу: ОЛЕКСЮК Ю. С. студентка; БАЗАЛІЙСЬКА Н. П. викладач кафедри управління персоналом і економіка праці, Хмельницький національний університет МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ ЯК ОСНОВА ПРОДУКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА Анотація: В даній статті розглянуто аналіз системи мотивації працівників. А також соціально-економічну основу активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення продуктивності їх трудової діяльності мотивацію праці. Аннотация: В данной статье рассмотрен анализ системы мотивации работников. А также социально-экономическую основу активизации усилий персонала предприятия, направленных на повышение продуктивности их трудовой деятельности мотивацию труда. Summary: This paper deals with the analysis of the motivation of employees. As well as the socio-economic base personnel to accelerate efforts aimed at improving the performance of their work work motivation. 100 Вступ. У наш час для більшості підприємств і організацій велику роль відіграє формування нових механізмів господарювання, орієнтованих на ринкову економіку а також збереження параметрів виробничих процесів у швидко змінних умовах зовнішнього і внутрішнього середовищ. У зв язку з цим зростає значення внеску кожного члена трудового колективу в кінцеві результати діяльності підприємства. Основна мета процесу мотивації це одержання максимальної віддачі від використання наявних трудових ресурсів, що дозволяє підвищити загальну результативність і прибутковість діяльності підприємства. Постановка проблеми. На сучасному етапі економіки пріоритетним напрямом в управлінні персоналом стає творче, продуктивне, інтелектуальне ставлення працівника, спрямоване на досягнення високих показників діяльності підприємства. Для цього слід сформувати ефективну систему мотивації праці персоналу, що відповідає ринковим умовам господарювання, і тим самим забезпечити успішну діяльність і розвиток підприємств та всієї економіки країни. Сьогодні в Україні з різних засобів мотивації праці застосовують тільки її окремі елементи ця обставина підкреслює необхідність створення цілісної системи мотивації праці персоналу, орієнтованої на розвиток трудового потенціалу працівників та результативність діяльності підприємства в цілому. Тому вирішення цього завдання є науковою проблемою, розв язання якої потребує удосконалення науково-теоретичного й методичного забезпечення. Аналіз основних досліджень та публікацій. Проблемам мотивації праці присвятили свої наукові роботи такі ві-

101 «Кримський економiчний вiсник» домі вчені минулого та сучасності, як К. Альдефер, В. Врум, Ф. Герцберґ, Д. Мак-Ґреґор, Д. Мак- Клелланд, А. Маслоу, Е. Мейо, М. Мескон та ін. Теоретичною базою для аналізу мотивації праці стали наукові праці російських вчених В. Адамчука, О. Виханського, Б. Генкіна, А. Здравомислова, С. Каверіна, А. Леонтьєва, В. Травіна, Л. Шаховської, В. Ядова та ін. Серед вітчизняних науковців вагомий внесок у розвиток проблеми мотивації праці персоналу зробили В. Абрамов, Д. Богиня, В. Данюк, В. Гриньова, О. Грішнова, Г. Дмитренко, М. Дороніна, О. Єськов, Й. Завадський, Т. Завіновська, М. Карлін, А. Колот, В. Пономаренко, О. Пушкар, Л. Червинська та ін. Мета дослідження. Аналіз теоретичного підґрунтя для всебічної характеристики мотивації та мотиваційного процесу, які мають безпосереднє відношення до змісту і логіки поведінки людини в процесі трудової діяльності. Дослідження та пошуку альтернативних мотиваційних засобів для підвищення продуктивності трудової діяльності та забезпечення безперебійного функціонування підприємства, в цілому. Виклад основного матеріалу. Мотивація є однією з провідних функцій управління, оскільки досягнення основної мети залежить від злагодженості роботи людей. Кожен ефективний керівник намагається переконати співробітників працювати краще, спонукати їх до активної трудової діяльності, підтримувати зацікавленість у праці, ініціювати переживання задоволення від отриманих результатів. Важливо також, щоб працівники домагалися досягнення цілей організації добровільно і творчо. Знаючи мотивацію працівників, можна достовірно спрогнозувати їхню реакцію на дії керівництва. Мотивація дає також змогу з ясувати, чому так, а не інакше чинить людина. Це стосується і конкретного керівника: чим зумовлений його вибір тактики поведінки при розв язанні управлінського завдання, стилю управління, манери ділового спілкування тощо. Саме тому мотиваційна функція є найважливішою в управлінні, викликає особливий інтерес у керівників. Мотивація є динамічним процесом, який стимулює й підтримує на певному рівні поведінкову активність індивіда. Вона охоплює систему спонукальних чинників (потреби, мотиви, цілі, наміри тощо), здатних впливати на поведінку людини, сукупність причин психологічних чинників, що стимулюють, а також пояснюють поведінку та активність людини, з іншого боку, вона є процесом спонукання себе та інших для досягнення цілей. Мотивація виникає із незадоволення потреб і дій, що дають їй поштовхи, якщо вони успішні і задовольняють ці потреби. Деякі потреби, такі як їжа, задовольняються лише на деякий час. Інші потреби, такі як потреба в дружбі, можуть задовольнятися на тривалий час, але можуть залишатися незадоволеними інші потреби. Тому завжди важливо з ясувати, які специфічні потреби дають поштовх виникненню мотивації у даної людини, у даний час [1, с. 213]. Узагальнену модель мотивації через потреби можна зобразити графічно (рис. 1). Потреби породжують у свідомості людини інтерес, а він мотиви. Відповідно мотиви зумовлюють певну поведінку людини, спонукають її до вчинків і дій з метою отримання винагороди та досягнення особистих цілей. Фактором мотивації насамперед виступає система стимулювання праці (рис. 2). Висока роль індивідуальних заходів матеріального і морального стимулювання до високопродуктивної праці: встановлення рівня грошової Рис. 1. Модель мотивації через потреби Економічні Фактори матеріального і нематеріального впливу Неекономічні Прямі Непрямі Організаційні Моральні - підприємницький - скорочений робочий - мотивація цілями Визнання прибуток день або збільшений - мотивація - особисте - заробітна плата термін відпустки забезпеченням праці - публічне - пільги та виплати - гнучкий графік - мотивація Специфічні - надання відгуків - залученням до участі стимули у справах організації Потреби в самореалізації Потреби у визнанні та оцінці Соціальні потреби Потреби в безпеці Фізіологічні потреби - похвала - критика Рис. 2. Система факторів мотивації продуктивної діяльності персоналу підприємства Рис. 3. Піраміда Маслоу винагороди, тарифних ставок, доплат, премій, підвищення професійного розряду, доручення складних і відповідальних завдань, відрядження на навчання за рахунок підприємства [2, с. 27]. Особливо актуальною є проблема матеріальної мотивації для країн з ринковою економікою, до яких належить і Україна. Це зумовлене принаймні двома причинами: 1) низьким рівнем доходів, деформаціями в їхній структурі та диференціації; 2) необхідністю становлення нових за змістом форм і методів матеріального стимулювання зайнятих в економіці. Отже, під матеріальною мотивацією слід розуміти прагнення достатку, певного рівня добробуту, матеріального стандарту життя. Прагнення людини до поліпшення свого добробуту зумовлює необхідність збільшення трудового внеску, а отже, і збільшення кількості, якості та результативності праці. Провідна роль у матеріальній мотивації трудової діяльності належить заробітній платі як основній формі доходу найманих працівників. По-перше, вищий рівень заробітної плати (проти середньоринкового її значення) сприяє зниженню плинності кадрів, а отже, забезпечує формування стабільного трудового колективу. У разі зниження плинності персоналу роботодавець має можливість скоротити витрати на його найм і навчання, спрямувавши вивільнені кошти на розвиток виробництва, що, у свою чергу, забезпечить підвищення конкурентоспро- 101

102 #3 (10) червень 2014 можності продукції. По-друге, проведення політики високої заробітної плати дає змогу відібрати на ринку праці найбільш підготовлених, досвідчених, ініціативних, орієнтованих на успіх працівників, продуктивність праці яких потенційно вища за середній рівень. Керівники повинні використовувати різноманітні методи матеріальної мотивації, тобто крім зарплати мають бути грошові виплати (премії) за результатами роботи чи спеціальні індивідуальні винагороди як визнання цінності того чи іншого працівника [3, с. 35]. Слід зазначити, що сьогодні заслуговують на увагу сучасні системи мотивації персоналу, що застосовуються в західних фірмах, а саме матеріальні винагороди: ставка заробітної плати; додаткові виплати; участь в акціонерному капіталі; медичне обслуговування; страхування; відпочинок за містом. Нематеріальна мотивація направлена на підвищення лояльності співробітників до компанії одночасно із зниженням витрат на компенсацію співробітникам їх трудовитрат. Під нематеріальним ми розуміємо такі заохочення до високорезультативної роботи, які не видаються співробітнику у вигляді готівки чи безготівкових грошей, але можуть потребувати від компанії інвестицій в якість робочої сили, а саме: можливість розвитку і навчання, планування кар'єри, оздоровлення; пільгове харчування тощо [4, с. 34]. Мало хто працює на підприємсті суто заради фінансової вигоди, адже на роботі людина проводить чимало часу, жертвуючи своїми зацікавленнями та справами. Заради чого? Згідно з пірамідою людських потреб Маслоу (рис. 3), одразу за базовими (фізичні потреби, потреба у безпеці) в ієрархії розташовані необхідність належності до певної суспільної групи та любові, прагнення поваги, пізнання, естетичні потреби та, зрештою, необхідність самоактуалізації (реалізація своїх цілей, вмінь та навичок, розвиток особистості) [4, с. 36]. Саме робота у колективі дозволяє зреалізувати більшість з цих потреб, адже працівник ідентифікує себе як фахівця, який належить до певної соціальної групи, він може виявляти свою компетентність, досягати поваги та визнання, розширювати коло своїх знань та вдосконалювати свою особистість. Саме тому часто працівники болісно розстаються зі своїм робочим місцем, навіть коли є інша, більш фінансово приваблива пропозиція. До видів нематеріальної мотивації відносять організацію навчання для персоналу та підвищення кваліфікації. Це тренінги, семінари, освітні програми. Тут важливо не прогадати з тренерами та тематикою [5, с. 58]. Також має велике значення престиж та стабільність самого підприємства, тому працівники так полюбляють міжнародні компанії з гучними брендами. Не останню роль відіграє і назва посади, яка сама по собі може бути дуже ефективною мотивацією. Менш відомим способом мотивувати працівників є фіксація досягнень. Її можна втілити за допомогою «дошки пошани» з визначенням найкращого працівника місяця (року) того чи іншого відділу. Такий крок не вартуватиме підприємству нічого, але посилить професійну конкуренцію та активує бажання «виділитися з натовпу» [5, с. 92]. Важливим для працівника може бути і сам простір офісу та організація робочого місця. Адже значно приємніше працювати у центрі міста у світлому чистому приміщенні, аніж на околиці з гіршими умовами, нехай і за вищу винагороду. До способів нематеріальної мотивації зараховують також і причетність до прийняття рішень, тобто працівник повинен відчувати, що має право голосу. Цей спосіб можна втілити у вигляді нарад, опитувань, голосувань тощо. Не слід забувати про проведення конкурсів професійної майстерності, нагородження переможців відзнаками та грамотами. Друк бланків коштуватиме компанії копійки, зате така нагорода корпоративний дух підтримає неабияк. Звичайно, працівникам приємно буде отримати і дещо більш відчутне: місячний проїзний квиток, іменні канцтовари, квитки у кіно, можливість безкоштовно відвідувати фітнес-центр абощо. Спільний корпоративний відпочинок з колегами сприятиме кращому взаєморозумінню та об єднанню колективу. Висновок. Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їхньої діяльності, завжди є мотивація праці. Система мотивації характеризує сукупність взаємозв'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства. Основні задачі мотивації: формування в кожного співробітника розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці; навчання персоналу і керівного складу психологічним основам спілкування з колегами; формування в кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом із використанням сучасних методів мотивації. Отже, для того, щоб отримати максимальну віддачу від застосування методів мотивації та підвищити рівень продуктивності праці необхідно використовувати їх у комплексі. Це сприятиме тісному взаємозв язку між ними, адже використання лише одного комплексу методів не дасть змогу стимулювати творчу активність персоналу на досягнення цілей підприємства. Мотивація дійсно підвищує базову продуктивність праці, а зміна ставлення працівників до праці збільшує прибутковість підприємства. ЛІТЕРАТУРА: 1. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління // Л.Е. Орбан-Лембрик. К. : Академвидав с. 2. Кузик С.П. Основи менеджменту і маркетингу. Навчально-методичний посібник // С.П. Кузик. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка Грифін Р., Яцура В. Основи менеджменту. Підручник // В. Яцура, Д.Олесневич. Львів: БаК с. 4. Хміль Ф.І. Основи менеджменту. Підручник.//Ф.І. Хміль.- К.: Академвидав с. 5. Азарова А.О. Дослідження множини чинників нематеріальної мотивації на підприємстві //А.О. Азарова, О.А. Ковальчук. Економічний простір с. 102

103 «Кримський економiчний вiсник» ПЕТРОВА Н. В. студент; ВОЛОЩЕНКО Л. М. доктор економічних наук, доцент, Донецький державний університет управління УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ Анотація: Розроблено проект управління прибутком комерційного банку (на прикладі ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку») та його максимізації на основі створення валютного брокера для торгівлі на ринку FOREX. Аннотация: Разработан проект управления прибылью коммерческого банка (на примере ОАО «Всеукраинский банк развития») и его максимизации на основе создания валютного брокера для торговли на рынке FOREX. Summary: A project of profit management of commercial bank (on example of JSC «Ukrainian Development Bank») and its maximization by creating foreign exchange broker to trade the FOREX market have been developed. Постановка проблеми. Зараз майже кожна фінансово грамотна людина усвідомлює необхідність управління своїми особистими фінансами. Одним із таких шляхів є інвестування капіталу в брокерську діяльність. Однак тільки якісне брокерське обслуговування дає можливість працювати з усіма інструментами приватного інвестування. У теперішній час дуже багато брокерів мають приховані збори, недійсні рахунки та ненадійну репутацію. Саме тому ця тема дослідження є надзвичайно актуальною, тому що чесний та ефективний брокер це запорука успіху на валютному ринку. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в обґрунтуванні створення трейдінг майданчика для виходу на валютний ринок FOREX з метою максимізації прибутку комерційного банку. Виклад основного матеріалу дослідження. Брокерський рахунок в «ВБР Трейдінг» допоможе створити особистий «інвестиційний банк», де клієнт зможе самостійно вирішувати будь-які поставлені завдання по заощадженню і примноження своїх капіталів, формуючи їх оптимальний розподіл між всіма інструментами фондового ринку в залежності від поточних цілей інвестування. У рамках брокерського обслуговування «ВБР- Трейдінг» зможе надавати наступні послуги: біржові котирування, аналітика; виконання доручень на купівлю і продаж валюти, ф ючерсів та інших фінансових активів на біржових і позабіржових ринках; відкриття та ведення депозитарних і брокерських рахунків; торгівля через смартфон; семінари для початківців приватних інвесторів; відкриття брокерських рахунків у всіх додаткових офісах і філіях ПАТ «ВБР». «ВБР Трейдінг» має власні конкурентні переваги перед іншими брокерами, а саме: комплексний підхід до брокерських послуг на ринку; навчальні семінари; безпека проведення операцій у мережі Інтернет; швидкість виконання доручень на угоди; швидкість і зручність грошових переказів; система моніторингу торговельних позицій; тарифна політика; віддалене управління рахунками; інтелектуальні заявки; аналітична підтримка; торговий чат; об єктивний контроль Керуючих; відкритий інтерфейс [3; 5]. Інвестор, що працює через ВБР-Трейдінг, може з ранку зарахувати готівку на свій рахунок в ВБР-Банку і перевести їх на брокерський рахунок, тим же днем взяти участь у торгах на біржі, а ввечері направити доручення на відгук грошей з брокерського рахунку і зняти їх у будь-якому банкоматі. В ВБР Трейдінг будуть відсутні вимоги за залишками коштів на рахунку. Тарифну політику ВБР Трейдінг також буде відрізняти відсутність «прихованих» додаткових зборів, що стягуються на користь брокера.крім того, в ВБР-Трейдінг немає додаткових зборів за депозитарні послуги, пов язані з розрахунками за угодами, за використання коштів криптозахисту і програмних засобів. Як Назва Аналіз ринку програмного забезпечення для брокерської діяльності Функціональність Років на ринку Доля ринку Власна платформа Мінімальна - - Dealing Office Середня більше 5 RedTram Trader Низька 3 менше 1% менше 1% Ціна ($) від Strategy Runner Середня більше 5 2-3% Metatrader Висока більше 10 більше 80% UTIP Середня 4 5% Джерело: розроблено авторами за даними [1] Коментар Таблиця 1 Для самостійної розробки потрібні великі фінансові ресурси, а результат буде вельми сумнівний залежна розробка від одного з існуючих ДЦ «Калита фінанс» на Україну. програма продається, але нові розробки не ведуться. зарубіжна розробка, спеціалізована на автоматичній торгівлі, зроблена заумно, початківцям трейдерам дуже складно в ній розібратися. провідна торгова платформа на ринку, але на компанію скаржаться як на монополіста розвивається платформа від відносно молодої компанії, яка вже зайняла частину ринку. У платформі є все крім автоматичної торгівлі 103

104 #3 (10) червень 2014 показує досвід, вищевказані збори можуть складати переважну частину витрат інвесторів.в випадку якщо клієнт ВБР Трейдінг передає управління своїми коштами спеціально найнятим довіреним особам незалежним Керуючим, система надає необхідні ресурси для контролю над їх діями. Власник рахунку може цілодобово контролювати дії Керуючих, обмежувати їх права на деякі операції (наприклад, на виведення грошових коштів), в будь-який час припиняти доступ до рахунку, і отримувати спеціальний звіт і об єктивний висновок від незалежної експертної системи про якість роботи керуючих. При цьому власнику рахунку не обов язково самому бути фахівцем з інвестицій. Для розробки такого проекту потрібне програмне забезпечення, а саме платформа, на основі якої буде функціонувати дане програмне забезпечення. Зробивши аналіз ринку програмного забезпечення для брокерської діяльності, результати сформували у вигляді таблиці 1: При купівлі платформи слід виходити з первинних фінансових можливостей. Так як це первинна розробка, то варто придбати аналог MetaTrader UTIP, так як витрачати більше половини коштів на платформу не є розумним. UTIP це молода компанія, яка продає своє програмне забезпечення за вигідною для брокера ціною, компанія розвивається і наздоганяє головного конкурента по функціональності. Розрахуємо інші витрати проекту (період діяльності 3 роки), результати сформували у вигляді таблиці 2: Таблиця 2 Витрати за проектом «ВБР Трейдінг» Витрати: Сума, $ маркетингове дослідження та юридичні послуги 1500 реєстрація фірми 100 покупка торгової платформи + брокерська ліцензія створення веб-сайту + реклама 8000 технічна підтримка (+ заробітна плата технічним фахівцям та фахівцям з программного забезпечення) криптозахист 500 заробітна плата керуючих (вони ж навчальний персонал 10 робітників) витрати на приміщення та техніку: оренда приміщення 9000 ремонт и ел.проводка 250 мебель(столи, стільці) 1000 кондиціонер 500 жалюзі 80 компьютери 8000 сервер 700 модеми 400 принтер лазар 400 сканер 80 провода, кабель-канали 100 настільні лампи 50 дозвіл СЕС 100 дозвіл пожарної охорони 100 вогнегасники 20 сигналізація (установа) 400 підключення 160 ліцензія на програмне забезпечення 500 інші витрати 250 абонентська плата за інтернет та cигналізацію 710 Всього Джерело: розроблено авторами Банк буде брати комісію з суми прибутку 0,015%. Припустимо, що спочатку 300 (1-й рік), потім 500 (2-й рік), потім 1000 (3-й) трейдерів буде працювати на нашій платформі. Обсяг угод середнього трейдера за рік складає грн приблизно 30000$. Також припустимо, що за навчання банк буде єдиноразово брати по 500 грн з кожного майбутнього трейдера. У середньому в місяць буде навчатися 15 трейдерів: 15*500*36= грн = $ = 9000$ в рік Розрахуємо норму дохідності за проектом: При нормі прибутку в 20% NPV буде дорівнювати (k=20%) NPV = (300*30000$*0,015*0, $*0,82)/(1+0,2) + (500*30000$*0,015*0, $* 0,82)/(1+0,2)*(1+0,2)+(1000*30000$*0,015*0, $ *0,82)/(1+0,2) *(1+0,2)*(1+0,2) = ,5 = ,5 $ При нормі прибутку в 25% NPV буде дорівнювати (k=25%) NPV= (300*30000$*0,015*0, $* 0,82)/(1+0,25) + (500*30000$*0,015*0, $*0,82)/ (1+0,25)*(1+0,25)+(1000*30000$*0,015*0, $*0,8 2)/(1+0,25) *(1+0,25)*(1+0,25) = , ,38 = ,58 $ На основі цих даних, з метою визначення норми прибутку, проведемо аналіз точки беззбитковості проекту «ВБР-Трейдінг» за допомогою побудови графіка, який представлено на рис. 1. Рис. 1. Аналіз точки беззбитковості проекту «ВБР Трейдінг» Джерело: розроблено авторами за даними [2;4] Отже, як видно на рис.1, лінія перетинає вісь абсцисс на позначці 34,8, а отже норма прибутку буде дорівнювати: IRR= 34,8% За такої норми прибутку, NPV буде складати: NPV = (300*30000$*0,015*0, $*0,82)/(1+0,348) + (500*30000$*0,015*0, $*0,82)/(1 +0,348)*(1+0,348)+(1000*30000$*0,015*0, $*0,82 )/(1+0,348) *(1+0,348)*(1+0,348) = , , ,6 = ,64 $ T = , ,6 / ,6 *12 = 2 роки 11 місяців Індекс дохідності = (11 951, )/ = 1,036 Отже,майже за три роки, при стабільному ринковому середовищі, проект «ВБР Трейдінг» зможе себе окупити. Популярність та актуальність цього проекту будуть 104

105 «Кримський економiчний вiсник» залежати від належної фінансової грамотності населення, а також від бажання покращити рівень своїх доходів у нестабільній економічній ситуації. Цей проект розрахован більше на професійних трейдерів, які мають досвід у біржовій торгівлі та можуть зробити адекватний та зважений вибір брокера. Але для нових трейдерів «ВБР- Трейдінг» теж зможе стати прекрасним стартом для їх успішної кар єри на фондовому ринку. Депозит для проведення операцій може прийматися у доларах США Мінімальний депозит від 20 доларів США, без обмежень по сумі. Депозит зараховується на рахунок без множення на кредитне плече, воно дається в момент відкриття позиції. Кредитне плече: 1:100. Розміри торговельних лотів рахуються в базовій валюті (перша в позначенні валютної пари). Мінімальний торговельний лот у терміналі 0,01 дорівнює 1000 одиниць базової валюти. Торгівля можлива будь-якою кількістю лотів, кратною0,01. Максимальний розмір торговельного лота не обмежується й обумовлюється тільки сумою вільних коштів на рахунку [3]. Варіаційне покриття мінімальна можлива сума вільних коштів, достатня для відкриття мінімального лота 6 доларів США. Здійснення операцій припиняється на час проведення операції переносу дати валютування з 23:58 до 00:03 (за Київським часом) [5]. Внесення й зняття коштів з торговельного рахунку здійснюються за допомогою Інтернет-банку через поточний рахунок у ВБР банку. На поточний рахунок кошти можна внести у касі ВБР банку готівкою. Після зняття з торговельного на поточний рахунок кошти можна одержати в касі ВБР банку готівкою. Час між проведеними торговельними операціями та мінімальний час утримання відкритої позиції не регламентуються. Типи відкладених ордерів: limit, stop. Всі відкладені ордери діють до виконання або відміни. Відкладені ордери можна виставити не ближче spread від поточного ринку, лічачи від ціни Bid для ордерів на продаж і від ціни Ask для ордерів на покупку [3;5]. Використання радників (експертів) дозволено. За декілька хвилин перед виходом важливих економічних новин банк буде мати має право припинити прийом та модифікацію відкладених ордерів. Висновки з проведеного дослідження. Таким чином, ВБР Трейдінг представляє собою початкову розробку майбутнього масштабного проекту, на якому банк зможе заробляти чималу комісію, так як кількість трейдерів серед фінансово грамотного населення та людей, які б хотіли вигідно вкласти свої гроші з часом тільки росте. Це початок, базис, на якому можна розробляти нові інвестиційні програми, відкривати нові види рахунків, виходити на нові ринки, розширювати асортимент інструментів торгівлі, залучати першокласних мастер трейдерів, створювати власну академію трейдінгу тощо. В умовах економічної нестабільності реалізувати цей проект буде важко, але, як відомо, чим вище рівень ризику, тим вище здобуваємий потім прибуток. Тому дуже важливо навчитися передбачати ризик, оцiнювати його розмiри, планувати заходи щодо його запобiгання та не перевищувати допустимих меж. Планування та реалiзацiя проектiв вiдбувається в умовах невизначеностi, що породжується змiнами внутрiшнього та зовнiшнього середовища. ЛІТЕРАТУРА: 1. Как стать брокером. Выбор торговой платформы [Електронний ресурс]. Режим доступу: newbroker.org/platform/ 2. Організація і методика економічного аналізу: Навчальний посібник / Автори і уклад. Г.І. Андрєєва, В.А. Андрєєва. Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», с. 3. Офіційний сайт компанії з надання брокерських послуг «TeleTrade» [Електронний ресурс]. Режим доступу: 4. Офіційний сайт ПАТ «ВБР» [Електронний ресурс]. Режим доступу: 5. Офіційний сайт ПАТ «Дельта банк» [Електронний ресурс]. Режим доступу: 105

106 #3 (10) червень 2014 ПОЛУНІНА Г. О. асистент кафедри економічних систем і управління інноваційним розвитком; ПОПОВЕНКО Н. С. кандидат економічних наук, професор кафедри економіки підприємств, Одеський національний політехнічний університет ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА Анотація: В статті уточнено сутність понять «підприємництво», «мале підприємництво», «аутсорсинг», що дозволило обґрунтувати необхідність зіставлення зазначених категорій. Розроблено науковий підхід до забезпечення інтеграції малого та великого підприємництва на засадах аутсорсингу із ефективним використанням сильних сторін малого підприємництва з метою покращення результатів його діяльності. Систематизовано функції малого підприємництва у стабільній ринковій економіці. Розроблено методичний підхід до формування внутрішньої стратегії розвитку малого підприємства. Розроблено концептуальний підхід до формування організаційно-економічних засад розвитку малого підприємництва в контексті активації його внутрішніх резервів через впровадження управлінських інновацій, системи інформаційної безпеки, використання бізнес-освіти кадрів для забезпечення сталої життєздатності малого підприємства. Запропонована принципова схема інформаційної системи для малих підприємств, що має надавати керівникам малих підприємств необхідну актуальну інформацію та забезпечувати її безпеку. Аннотация: В статье исследована и уточнена суть понятий «предпринимательство», «малое предпринимательство», «аутсорсинг», что позволило обосновать необходимость сопоставления указанных категорий. Разработан научный подход к обеспечению интеграции малого и крупного предпринимательства на условиях аутсорсинга с эффективным использованием сильных сторон малого предпринимательства с целью улучшения результатов его деятельности. Систематизированы функции малого предпринимательства в условиях стабильной рыночной экономики. Разработан методический подход к формированию внутренней стратегии развития малого предприятия. Разработан концептуальный подход к формированию организационно-экономических принципов развития малого предпринимательства в контексте активизации его внутренних резервов посредством внедрения управленческих инноваций, системы информационной безопасности, использования бизнес-образования кадров с целью обеспечения устойчивой жизнеспособности малого предприятия. Предложена принципиальная схема информационной системы для малых предприятий, призванная обеспечивать руководителей малых предприятий необходимой актуальной информацией и гарантировать ее безопасность. Summary: Investigational and specified essence of concepts «enterprise», «small enterprise», «outsourcing». The scientific going is developed for providing of integration of small and large enterprises to conditions outsourcing with the effective use of strong sides of small enterprise with the purpose of improvement results its activity. The functions of small enterprise are systematized in the conditions of stable market economy. The methodical going is developed for forming of internal strategy of development of small enterprise. The conceptual going is developed for forming of organizational-economic principles of development of small enterprise in the context of activation its internal backlogs by means of introduction of administrative innovations, system of informative safety, use of business-education of shots with the purpose of providing of steady viability of small enterprise. Principle chart of the informative system for small enterprises, called to provide the leaders of small enterprises necessary actual information and guarantee its safety. Постановка проблеми. Аналітичний огляд публікацій зарубіжних і вітчизняних економістів засвідчує, що значення та роль малого підприємництва, як особливого сектору ринкової економіки, у національній економіці, обумовлює економічну конкуренцію та послаблення монополізму окремих підприємств, структурну перебудову економіки, насичення ринку товарами і послугами, підвищення конкурентоспроможності продукції, технологічне оновлення виробництва, збільшення числа робочих місць, а також дозволяє вирішити проблему середнього класу підприємців-власників, які є опорою сучасного цивілізованого суспільства [1, с. 40, 4, с. 100]. Дослідження проблем малих підприємств публікуються тривалий час, але багато аспектів цієї проблематики все ж залишається недостатньо вивченими й гостро дискусійними. В Україні ще не створені ефективні організаційноекономічні важелі зацікавленості малих підприємств в зростанні економіки [2, с. 112]. Організаційно-економічні засади забезпечення ефективного розвитку малого підприємництва не є досконалими і потребують подальшого наукового вивчення, що підтверджує актуальність обраної теми дослідження. Як показали дослідження фахової літератури, подальший розвиток малого підприємництва й перетворення його в суттєвий фактор економічного зростання пов язаний з вирішенням низки задач, серед яких розробка способів ефективного трансферу знань від розробника до малого підприємства, розширення компетенції малого підприємництва, становлення й розвиток на малих підприємствах інформаційного менеджменту тощо [3, с. 59, с. 13]. Нажаль, в державі наявна недооцінка ролі та значення малого підприємництва, як структуроутворюючого елементу ринкової економіки, як найгнучкішої та найадаптивнішої форми ведення бізнесу у сучасних умовах господарювання, що склалися у державі [7, с. 98]. Більшість розвинених країн за рахунок малого бізнесу суттєво наповнюють місцеві бюджети. В Україні склалася протилежна ситуація, за якої відбувся перехід частини організацій даного сектору до тіньової економіки. Тому ВВП від малих підприємств складає близько 10% (а в низці закордонних країн сягає 50%) [12, с. 152]. Оздоровлення сектору малого підприємництва можливе в тому випадку, коли з урахуванням сучасних реалій будуть створені та впроваджені державні засади розвитку малого підприємництва. Разом з цим, необхідно підвищувати інформованість та обізнаність керівників зазначених організацій, забезпечити інформаційну безпеку та підготовку кадрів, використовувати нові шляхи співробітництва малих підприємств із великим бізнесом на основі аутсорсингу з метою покращення конкурентних позицій кожного 106

107 із партнерів та зміцнення життєздатності сектору малого підприємництва [10, с. 192]. З цієї точки зору, аналіз організаційно-економічних умов ведення малого бізнесу, що склалися, з одного боку, й вироблення пропозицій щодо їх удосконалення, створення науково обґрунтованих засад функціонування в зазначеному напрямку держави з іншого боку, є необхідними умовами розвитку відтворювального процесу. Цим обумовлена актуальність теми дослідження, її наукова та практична значущість. Постановка завдання. Метою дослідження є розробка науково-методичних основ та рекомендацій щодо організаційно-економічних засад забезпечення ефективного розвитку малого підприємництва. Відповідно до поставленої мети в дисертаційній роботі поставлені та вирішені такі завдання: уточнено сутність понять «підприємництво», «мале підприємництво», «аутсорсинг», визначені головні умови їх здійснення; систематизовано функції малого підприємництва у стабільній ринковій економіці; узагальнений досвід діяльності вітчизняних малих підприємств за часів незалежності і закордонного малого бізнесу з метою можливості його використання в умовах сучасної України; досліджено та проаналізовано стан розвитку малого підприємництва в Україні, його інноваційну суть; проаналізовані процеси формування й стану розвитку малих підприємств в умовах трансформаційної економіки; розроблені організаційно-економічні засади розвитку малого підприємництва. Виклад основного матеріалу дослідження. З метою усвідомлення теоретичних засад розвитку підприємництва необхідно дослідити економічну сутність поняття «підприємництво», яке розкривається як певний тип господарювання, в якому головним суб єктом є підприємець, який раціонально комбінує (об єднує) фактори виробництва на інноваційній основі та на власний ризик організовує виробництво та керує ним з метою одержання доходу (рис. 1). Підприємництво в масштабі малого підприємства характеризується низкою якісних особливостей: єдністю права власності, оглядністю підприємства, невеликими ринками ресурсів та збуту продукції, персоніфікованим характером відносин, ключовою роллю керівника в житті підприємства, сімейним веденням справ; характером фінансування. При цьому, головні економічні риси малого підприємництва наступні: відособленість, спеціалізація, реалізація товарів (послуг) через купівлю-продаж на ринку; головні умови здійснення підприємництва: приватна автономність підприємця, повна відповідальність, власна орієнтація на успіх. Така підприємницька форма сприяє досягненню оптимальної структури економіки завдяки гнучкості і здатності займати найменші ринкові ніші; забезпечує підвищення мобільності і гнучкості ринкової економіки; сприяє розвитку конкуренції; є суттєвим фактором створення нових робочих місць; є інноваційним за своєю первинною суттю (рис. 2). Функції малого підприємництва у стабільній ринковій економіці уособлені у неоціненному внеску малого підприємництва у формування конкурентного середовища; його оперативному реагуванні на зміни кон юнктури ринку; наданні ринковій економіці необхідної гнучкості; здійсненні прориву у багатьох важливих напрямах науково-технічного прогресу; вагомому внеску у розв язання проблеми зайнятості; пом якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. «Кримський економiчний вiсник» Мале підприємництво притаманне будь-якій ринковій господарській системі, до якої прямує й Україна, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, але й існувати [13, с. 62]. Це найгнучкіша, найпристосованіша форма ведення бізнесу, яка дає змогу власникові утриматися у економічному, політичному та соціальному вирі змін, користуючись його первинною інноваційною суттю, підтримуючи рівень життя у державі та сприяючи формуванню різноманітних резервів, як то фінансові, кадрові, інноваційні, екологічні тощо. Важливою є підтримка малого підприємництва з боку держави, яка ґрунтується здебільшого на законодавчих актах та законодавстві України, на тих програмах підтримки малого бізнесу, що реалізуються у рамках стратегії розвитку малого підприємництва в країні [11, с. 275]. Підтримка малого підприємництва державою напрям, до якого дійсно варто ставитися дуже ретельно. Виходячи із реалій переходу до ринкових відносин і практичного здійснення економічних реформ, необхідне створення ефективної спеціальної окремої правової основи для підприємницької діяльності. Формування ринкових регуляторів в Україні, їхніх правових засад необхідно розуміти не тільки як мету, а й як засіб, складову частину процесу формування соціально орієнтованої змішаної економіки, розвинутого громадянського суспільства. Головною метою державної стратегії ринкової трансформації національної економіки має бути забезпечення реального повороту політико-економічної системи до потреб людини, формування такого громадянського суспільства і правової держави, які б справді забезпечували, гарантували і захищали права та свободи кожної особи. Істотне прискорення ринкової трансформації економіки, пошук балансу економічної свободи і соціальної справедливості, взаємо- Головний суб єкт ПІДПРИЄМЕЦЬ економічна самостійність ініціатива Провідний та найменш бюджетоємний сектор ринкової економіки Структуру та якісну характеристику ВВП Ступінь демократизації суспільства Раціональними формами управління ПІДПРИЄМНИЦТВО творчий новаторський характер на інноваційній основі раціонально комбінує (об єднує) фактори виробництва на власний ризик організовує виробництво та керує ним з метою одержання доходу систематичність Мета ОДЕРЖАННЯ ДОХОДУ Рис. 1. Сутність поняття «підприємництво» Високою мобільністю Додаткові робочі місця Самовиживання населення в умовах економічної кризи Соціальний прошарок підприємців-власників Наповненню державного та місцевих бюджетів, зменшенню соціальної напруги МАЛЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ВИЗНАЧАЄ ЗДІЙСНЮЄ ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ФОРМУЄ СПРИЯЄ Рис. 2. Функції малого підприємництва ведення на власний ризик та відповідальність Основа дрібнотоварного виробництва Темпи економічного розвитку Структурну перебудову економіки Швидкою окупністю витрат Свободою ринкового вибору Насичення ринку товарами та послугами Реалізацію інновацій Основу «середнього класу» Послабленню монополізму, розвитку конкуренції 107

108 #3 (10) червень 2014 дії елементів ринкової самоорганізації та зваженого державного впливу на стихію ринку з метою її гуманізації й упорядкування нагально потребують побудови системи цілеспрямованих та взаємопов язаних приватноправових актів, що мають виступити як основні регулятори ринкових відносин, і насамперед підприємницьких [8, с. 85]. Розвиток малого підприємництва в Україні є нестабільним. Існує низка специфічних проблем, що гальмують темпи розвитку малого підприємництва, серед них складності, які пов язані з фінансуванням підприємництва, нестачею чи великою вартістю фінансових ресурсів. Можна стверджувати, що практично всі прошарки суспільства країни залучені до малого підприємництва, але разом з цим гостро постає проблема нестачі базових економічних та юридичних знань, бізнес-освіти, ефективної підтримки малого підприємства з боку держави. Пропонується схема адресної підтримки малого підприємництва з боку держави це певне бізнес-середовище, до складу якого входять фінансові інститути, лізингові кампанії, учбово-технічні інститути, які уособлюють організаційно-інформаційну структуру (рис. 3). 108 АДРЕСНА ПІДТРИМКА МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА Фінансові інститути Лізингові кампанії Учбово-технічні інститути Організаційноінформаційні структури Спеціалізовані банки Страхові фонди Фонди підтримки малого підприємництва Фінансові корпорації Бізнес-інкубатори Технопарки Промислові полігони Центри поширення технологій Учбові центри професійної підготовки Центри маркетингових досліджень та інформаційного забезпечення Біржі праці, агентства підбору кадрів Спеціалізовані організації з надання послуг супроводу (аудит, транспортні послуги тощо) Рис. 3. Структура державної адресної підтримки малого бізнесу Скорочення фінансових та матеріальних видатків малими підприємствами на взаємодію держаними органами ЦІЛІ Спростити системи контролю, звітності; створити механізми, які допомагатимуть долати державним коштом неминучі перешкоди ДЕРЖАВНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА Стимулювання притоку нових людських ресурсів до малого підприємництва Інкубування, мікрофінансування, стимулювання населення до того, щоб займатися малим підприємництвом Створення гіллястої інфраструктури для обслуговування малого бізнесу по всій території України ПРІОРИТЕТИ Підвищення конкурентоспромож ності малих підприємств на міжрегіональних та міжнародних ринках Комерціалізація технологій; гарантійні, венчурні фонди; консалтинговий супровід; вихід на закордонні ринки Аналіз дій щодо стану підтримки розвитку малих підприємств дозволив виявити причини неможливості повноцінного розвитку зазначеного сектору економіки, а саме: відсутність в країні єдиної державно-правової стратегії розвитку малого бізнесу; не розроблено належний механізм виконання та додержання законів. Одним із адміністративних бар єрів нормального функціонування малого підприємства є чинна неефективна та трудомістка система контролю суб єктів малого бізнесу. Контрольноревізійні функції нині виконують десятки різних державних органів. Кожен з них діє за власними нормативними та інструктивними документами, якими передбачено методи, порядок і періодичність контролю, що не узгоджені і не скоординовані між собою [15, с. 34]. Дуже часто різні державні органи перевіряють одні і ті самі документи, і ці дії мають безсистемний характер, що дезорганізує роботу суб єктів малого бізнесу, веде до непродуктивних витрат праці і зниження активності підприємства. Здійснює свій негативний вплив і напружений рівень податкових зобов язань, що посилюється корупцією, бюрократією та прорахунками у приватизаційних процесах. Неузгодженість у діях органів контролю призводить до того, що суб єктів малого бізнесу за короткий строк багаторазово перевіряють. Держава Скорочення долі «тіньового» малого бізнесу Спрощення системи бухгалтерського обліку, зниження податкового тиску тощо Рис. 4. Державні засади розвитку малого підприємництва Уточнення цілей та задач діяльності ФОРМУЛЮВАННЯ БІЗНЕС-ІДЕЇ СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ Бізнес-фундамент Ступінь розвитку продукту Доступність ресурсів Реалізація обраної стратегії ВИБІР СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ Оцінка результатів реалізації внутрішньої стратегії Пошук ідей та самоаналіз Рис. 5. Алгоритм стратегічного управління малим підприємством повинна бути зацікавлена передусім в акуратній сплаті підприємствами податків, а не у стягненні штрафів, наразі ж виходить навпаки, тому вкрай необхідним є реформування податкових процедур. Державна підтримка має здійснюватися в аспекті спрощення і здешевлення обов язкових процедур нагляду та звітності, що має стимулювати приплив до малого бізнесу нових і нових людей, що є вкрай важливим внаслідок високої плинності суб єктів малого підприємництва та їх входу або виходу з ринку. На основі аналізу процесів формування й стану розвитку малих підприємств в умовах трансформаційної економіки можна зробити висновок, що державним органам слід забезпечити вплив на покращення бізнес-клімату для малого бізнесу, посилення спроможності представників малого підприємництва формулювати і захищати свої права, тим самим забезпечуючи сталість та розвиток соціально-економічних перетворень в Україні [9, с. 95]. Мале підприємництво для національної економіки беззаперечно є важливим складником її структури. Його розвиток є запорукою сталого розвитку України як в економічному, так і в соціокультурному аспекті. Спасіння української економіки полягає в тому, щоб перевернути виробничу піраміду з голови на ноги. Поставити її на міцну основу, якою й став би малий та середній бізнес. Таким чином, доцільно всі напрямки державної політики орієнтувати на мале підприємництво. В зазначеному секторі економіки найбільш повно реалізовується підприємницький талант громадянина, адже він працює «на себе» і це, виходячи із менталітету нації, є найсуттєвішим аргументом для якнайкращої роботи, що спрямована на самореалізацію та досягнення добробуту. Вирішується проблема доцільності впровадження нового концептуального підходу до формування організаційно-економічних засад розвитку малого підприємництва в контексті активації його внутрішніх резервів через впровадження управлінських інновацій, системи інформаційної безпеки, використання бізнес-освіти кадрів, проведення маркетингових досліджень

109 «Кримський економiчний вiсник» для забезпечення більшої життєздатності малого підприємства. З метою вирішення цього завдання досліджено сутність державних засад розвитку малого підприємництва (рис. 4). Необхідно реалізувати методичний підхід до розробки внутрішньої стратегії розвитку малого підприємства, який полягає у аналізі інвестиційної привабливості галузі, де здійснює свою підприємницьку діяльність певне мале підприємство; розробці сценарного прогнозу розвитку цієї галузі; прогнозі зміни кон юнктури попиту та пропозиції на внутрішніх та зовнішніх ринках; аналізі конкурентної позиції підприємства в галузі; фінансовій оцінці стратегічних альтернатив; розробці стратегічних цілей та задач; комплексі робіт щодо здійснення стратегії (рис. 5). В статті дістало подальшого розвитку дефініція понятійного апарату дослідження «аутсорсинг» організаційне, а саме стратегічне рішення відмова компанії від самостійного виконання низки некритичних для бізнесу функцій чи частин бізнес-процесів та передача їх сторонньому підряднику, зокрема малому підприємству, що професійно спеціалізується на наданні таких послуг. Серед проблем, що стримують розвиток малого промислового підприємництва майже не відзначається необхідність структурної перебудови промисловості, організації взаємодії його суб єктів між собою та з крупними виробниками на основі принципів аутсорсингу. В запропонованому концептуальному підході передбачено, що формування сприятливих умов для використання аутсорсингу малим підприємством можливе у випадку розробки та впровадження організаційно-економічних засад забезпечення ефективного розвитку малого підприємництва (рис. 6). Мале підприємство суть інноваційна система, якій притаманні управлінські інновації, що посилюють його найсильніші сторони. Використання аутсорсингових процесів, удосконалення маркетингових досліджень для малого бізнесу, безумовно покращують та зміцнюють конкурентні позиції малих підприємств в національній економіці, в силу тієї обставини, що управління бізнесом в сучасних умовах вимагає прийняття складних швидких рішень. Жорстка конкуренція змушує керівників активно використовувати увесь доступний технологічний потенціал, залучати більш кваліфіковану робочу силу, без зволікань впроваджувати інновації. Задля того, що забезпечити необхідні конкуренті переваги та втілити обрану стратегію, малому підприємству потрібна глибока спеціалізація в своїй ключовій сфері діяльності. Керівники малих підприємств потребують швидких, саме прикладних відповідей на питання, які ставить бізнес-середовище. Отримання сучасних знань, умінь та навичок завдяки системі підготовки кадрів для малого бізнесу дозволяє отримати відповідь «як діяти». Інвестування у власний кадровий потенціал нагальна потреба, впровадження процесу виховання грамотних співробітників. Для вирішення цієї задачі обґрунтовано об єктивну необхідність створення системи підготовки кадрів для малого бізнесу у контексті реалізації організаційно-економічних засад забезпечення ефективного розвитку малого підприємництва (рис.7). Розроблена авторами принципова схема інформаційної системи для малих підприємств має надавати керівникам малих підприємств необхідну актуальну інформацію та забезпечувати її безпеку, бо інформаційні технології є ПОДАТКОВЕ НАВАНТАЖЕННЯ Система захисту інформації АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ПОЛЕ Планування Організація Контроль Управління Аналіз Виробництво АУТСОРСИНГ БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩЕ Внутрішня стратегія розвитку МАЛЕ ПІДПРИЄМСТВО Елементи внутрішньої системи Збут Фінанси МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ Управлінські інновації Кадри ПІДГОТОВКА КАДРІВ (ОСВІТА) ГРОМАДСЬКІСТЬ Рис. 6. Організаційно-економічні засади забезпечення ефективного розвитку малого підприємництва Вивчення освітніх потреб для малого бізнесу Моніторинг впливу освіти на діяльність малого бізнесу Моніторинг якості освіти Розробка кваліфікаційних професійних стандартів Організація учбового процесу Розробка освітнього стандарту СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЛЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ Відбір й підвищення кваліфікації викладачівконсультантів Рис. 7. Система підготовки кадрів для малого бізнесу Експертні системи та системи прийняття рішень Бухгалтерський облік Фінансовий аналіз Система підтримки клієнтів Управління проектами ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА ПІДПРИЄМСТВА ІНТЕГРОВАНА БАЗА ДАНИХ ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА КОМУНІКАЦІЙНІ ПАКЕТИ ВИХОДИ НА ЗОВНІШНІ ОРГАНІЗАЦІЇ Рис. 8. Інформаційна система організації Розробка учбових програм Розробка учбовометодичного забезпечення Відбір освітніх структур Засоби розпізнавання текстів Засоби роботи з графічними образами документів Засоби опису та аналізу Текстові процесори, електронні таблиці Машинна графіка, інтегровані пакети Довідкові системи досить перспективним та ефективним напрямом для капіталовкладень і потребують захисту й забезпечення надійності роботи (рис. 8). Побудова системи інформаційної безпеки на підприємствах малого бізнесу в контексті створення та реалізації організаційно-економічних засад забезпечення розвитку малого підприємництва сприятиме заощадженню та економії, захищатиме підприємство від небезпечних ситуацій, які можуть зашкодити діяльності організації чи зруйнувати бізнес взагалі. Впровадження системи інформаційної безпеки потребує підготовки до наслідків можливих кризових ситуацій, а саме: проникнення сторонніх осіб чи таких, що не мають відповідних повноважень, співробітників компанії до внутрішньої інформаційної мережі, а також здійснити учбові заходи з метою відпрацювання моделі поведінки співробітників, що відповідальні за інформаційну безпеку в кризових ситуаціях; проблеми, що пов язані з кадрами, включаючи вихід із складу компанії ключових співробітників; недостатність запасних інформаційних потужностей, а також резервних мереж зв язку. Діяльність компанії в умовах сьогодення залежить від стану її інформаційних мереж, необхідно назначити 109

110 #3 (10) червень 2014 відповідального за розробку, впровадження та контроль виконання правил безпеки, що спрямовані на зниження інформаційних ризиків [14]. Обов язковою умовою успішного ризик-менеджменту в галузі інформа