Кримський економічний вісник

Size: px
Start display at page:

Download "Кримський економічний вісник"

Transcription

1 Кримський економічний вісник Науковий журнал # 6 (07) грудень 2013 Частина ІІ Сімферополь

2 ISSN Кримський економічний вісник Науковий журнал # 6 (07) грудень 2013 Частина ІІ Виходить шість разів на рік Редактор, коректор Нестеренко С.М. Верстка-дизайн Ковальчук Н.М. Відповідальність за підбір, точність наведених на сторінках журналу фактів, цитат, статистичних даних, дат, прізвищ, географічних назв та інших відомостей, а також за розголошення даних, які не підлягають відкритій публікації, несуть автори опублікованих матеріалів. Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. Матеріали публікуються в авторській редакції. Передрук матеріалів, опублікованих в журналі, дозволено тільки за згодою автора та видавця. Будь-яке використання з обов язковим посиланням на журнал. Адреса редакції: 95033, Україна, АРК, м. Сімферополь, проспект Перемоги, 109-А тел.: office@economics.crimea.ua Свідоцтво про реєстрацію: КВ Р від 25 жовтня 2012 р. Засновник журналу: ГО «Наукове об`єднання «Economics» Тираж 100 прим. Видавництво: ТОВ «Видавничий дім «Гельветика» 73034, Україна, м. Херсон, вул. Паровозна, 46а Тел.: +38 (0552) mailbox@helvetica.com.ua Свідоцтво суб єкта видавничої справи: ДК 4392 від р. Кримський економічний вісник, 2013 Дизайн, Ковальчук Н.М. 2013

3 Зміст «Кримський економiчний вiсник» Медведський В. І., ТАРАСОВА І. І. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОДУКТАМИ НА ГЛОБАЛЬНОМУ РИНКУ 9 МИРОШНИЧЕНКО Е. В. ИССЛЕДОВАНИЕ ПОТРЕБНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЙ (ПОТЕНЦИАЛЬНЫХ РАБОТОДАТЕЛЕЙ) В ПОДГОТОВКЕ МАГИСТРОВ В ОБЛАСТИ УПРАВЛЕНИЯ КАЧЕСТВОМ В УКРАИНЕ 11 МІШИНА Ю. О., ЄРМІШОВА С. В. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ 13 МНАЦАКАНЯН А. С., СПАЩЕНКО Г. М. РОЗРОБКА СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ВИКОРИСТАННЯМ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА 15 Молдован І. В., Попович Г. В., Лаготюк В. О. НЕОБХІДНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ КОНТРОЛІНГУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ 18 МОЛОДЕЦЬКИЙ С. С. Еволюція наукових поглядів щодо протидії рейдерству 20 Момот Т. В., Величко К. Ю. РЕЙТИНГ ЯКОСТІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ЯК ВАЖЕЛЬ ВПЛИВУ НА ФІНАНСОВІ ПОКАЗНИКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПІДПРИЄМСТВ 23 Мошкіна А. А., Мірошніченко Т. В. ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДОНЕЦЬКОГО РЕГІОНУ 26 НАГОРНА О. В. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ АУТСОРСИНГУ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА 29 НАУМЕНКО С. М., КОВРАНКОВА К. О. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА СУТНІСТЬ ЄВРОМАРКЕТИНГУ 32 Невмержицький Я. І. ДЕСКРИПТИВНИЙ АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РИНКУ КАПІТАЛУ ТА АНАЛІЗ ЇЇ ЕВОЛЮЦІЇ 34 НЕЧАЄВА І. А., ДЖЕЙЛАН А. М. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНУ: ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУ 38 Nikolova M. ORGANIC PRODUCTION IN BULGARIA THE RECOGNIZED NEED FOR RESPONSIBLE ATTITUDE OF AGRICULTURAL BUSINESS IN RURAL REGIONS 42 НІКОЛАЄНКО С. М. КЛАСТЕР ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ 48 НОВІКОВ С. В. ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ СТРУКТУРОЮ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ЗА УМОВ ПОСТКРИЗОВОГО РОЗВИТКУ 51 Остапенко Н. В., Слободян Н. Г. SPACE-АНАЛІЗ ЯК МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНИХ НАПРЯМКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМ 53 Островська Н. Ю., Колесник Т. В. CТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СТРАХУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ 57 3

4 #6 (07) грудень 2013 Очеретько Т. И. СУЩНОСТЬ АНАЛИЗА ФИНАНСОВОГО СОСТОЯНИЯ ПРЕДПРИЯТИЯ И ЕГО ПРИМЕНЕНИЕ В НАЦИОНАЛЬНОЙ ПРАКТИКЕ 59 ПАНАДІЙ К. М., ТОМЧУК О. Ф. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДИКИ SWOT-АНАЛІЗУ 62 Папоян Л. Г., Дзяд О. В. ЕНЕРГЕТИЧНА СТРАТЕГІЯ ТА СПІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА ПОЛІТИКА ЄС 64 ПАРАЩИЧ Ю. В., ЛУНІНА В. Ю., НУЖНА В. В. МАРКЕТИНГОВЕ УПРАВЛІННЯ: ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЮ ВИТРАТ 67 Патюта І. М. ДЕРЖАВНИЙ МОНІТОРИНГ В КОНТЕКСТІ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ 69 ПАШКЕВИЧ А. Г. СИСТЕМА МОДЕЛЕЙ ДЕНЕЖНЫХ ПОТОКОВ 73 ПАШОВА О. М., КАРАСЬОВА З. М. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МІЖБАНКІВСЬКОГО КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ, ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ 75 ПЕНЗОВА А. С., ЛИННИК Е. И. СПОСОБЫ ПОВЫШЕНИЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТИ И ПРИБЫЛИ ТОРГОВОГО ПРЕДПРИЯТИЯ В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ ХОЗЯЙСТВОВАНИЯ 79 ПЕЧЕНЮК Н. М. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 81 ПЕЧЕНЮК Н. М. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗОВНІШНЬОГО ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ 85 Пилипенко А. М. Перспективи розвитку державного та недержавного пенсійного страхування в Україні 89 ПИЛИПЕНКО І. О., КАЙЛЮК Є. М. СХЕМИ ІНВЕСТУВАННЯ В МОДЕРНІЗАЦІЮ ЛІФТОВОГО ПАРКУ МІСТ УКРАЇНИ 91 ПЛУЖНИК А. В. ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОМПЛЕКСНОЇ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РОЗВИТКУ МІСТА 93 ПОБОЧІЙ О. В., ЛАЗНЕВА І. О. УКРАЇНА ТА МІЖНАРОДНІ КРЕДИТНО-ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВПРАЦІ 97 ПОГОРІЛА І. В., СУХАРЕВСЬКА О. М. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ АУДИТУ РОЗРАХУНКІВ З ІНОЗЕМНИМИ ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ ТА ПІДРЯДНИКАМИ 101 ПОДЧЕСОВА В. Ю., ПУГОЛОВОК А. В. ВИКОРИСТАННЯ КОРЕЛЯЦІЙНО-РЕГРЕСІЙНОГО АНАЛІЗУ ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛІТИКИ ОБОВ ЯЗКОВОГО РЕЗЕРВУВАННЯ 103 ПОЛІЩУК В. Г., БОГОМАЗОВА І. О. СЕК ЮРИТИЗАЦІЯ ІПОТЕЧНИХ АКТИВІВ ЯК ІННОВАЦІЯ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ 106 Полішко Г. Г. МІЖНАРОДНІ РЕЙТИНГИ НАЦІОНАЛЬНИХ БРЕНДІВ Й ОЦІНКА БРЕНДУ УКРАЇНИ 109 4

5 «Кримський економiчний вiсник» ПОЛЬОВА Т. В., КОРНІЄНКО Г. О. ЕФЕКТИВНЕ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЯК ЗАПОРУКА УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ТОРГІВЛІ 112 Пономаренко Р. А Організація аудиторської діяльності у європейських країнах 116 ПОПОВА М. Ю., СПАЩЕНКО Г. М. ВДОСКОНАЛЕННЯ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ 119 Попович Г. В., Молдован І. В., Безродна С. М. ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ТА ЇХ ЗМІСТ 121 ПРОКОПЕНКО М. В. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ВИВІЛЬНЕННЯ ПЕРСОНАЛУ НА ПІДПРИЄМСТВІ 124 Рагімов Кенан Агамуса огли ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «АУДИТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ» 127 РАЗДОБА О. Г., СКАКУН Л. А. ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ ЯКОСТІ ТА ВАРТОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ В МАКРОЕКОНОМІЧНОМУ АСПЕКТІ 130 Регеза П. П. МІСЦЕ БАНКІВ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ УКРАЇНИ, ЯК СУБ ЄКТІВ ПЕРВИННОГО ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ 133 Розпутня Т. Л., Любар О. О. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ 136 Романчук А. А., Колесник Т. В. ЛІЗИНГ ЯК ФІНАНСОВИЙ ІНСТРУМЕНТ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ АПК 140 РОМАХНЕНКО Ю. Ю. ПЛАНУВАННЯ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ НИМИ 143 РУДЄВА К. В., ВОРОНІНА А. В. ПРОБЛЕМИ ЗОВНІШЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ 145 РУСНАК Л. Р. ФІНАНСОВЕ ШАХРАЙСТВО ЯК СТІЙКИЙ ВИД ДЕСТРУКТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ 147 Рябенька М. О., Жученко Т. В. ІННОВАЦІЙНІ КОНЦЕПЦІЇ СВІТОВОГО ГОТЕЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА 150 Рябенька М. О., Козачишина Ю. А. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙ У СФЕРІ ГОСТИННОСТІ 153 Рябина Л. М. ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ ОПЕРАЦІЙ З ОПЛАТИ ПРАЦІ 156 РЯБИНИНА Л. Н. РОЛЬ БАНКОВ В РАЗВИТИИ РЕАЛЬНОГО СЕКТОРА ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ 157 САВЧЕНЮК О. М., ПОЛІЩУК В. М., БОРЯЧУК К. В. ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ ТА МЕТОДОЛОГІЧНИХ ОСНОВ СТИМУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ 161 Садовник І. В., Майстер Л. А. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ 163 5

6 #6 (07) грудень 2013 Сак М. П., Кміть В. М. Напрями удосконалення системи податкового обліку в Україні 165 Сакун Л. М., Рубан В. В. РОЗВИТОК ДІЛОВОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ 168 САРГАЕВА Н. Ю. АНАЛИЗ ИННОВАЦИОННОЙ АКТИВНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЙ РЕСПУБЛИКИ КАЗАХСТАН 170 Сафонова К. О., Єрмішова С. В. РОЛЬ ОБЛІКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ 174 СВЕРДАН М. М. ПОДАТОК НА БАГАТСТВО: МОЖЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ 176 Семенченко К. І. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ ПОТОКАМИ ПІДПРИЄМСТВ 183 СИДОРЕНКО Ю. В. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ СУБ ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ 185 СИМОНОВА Н. Ю. ОСОБЕННОСТИ ВНЕДРЕНИЯ СРЕДНЕСРОЧНОГО ФИНАНСОВОГО ПЛАНИРОВАНИЯ В РОССИИ 188 Синюгіна Н. В. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУТНОСТІ АУДИТУ В УКРАЇНІ 191 Сідей О. М., Піддубна О. Л., Жаворонок А. В. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 194 СКРИННІК І. М. УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛІЗАЦІЄЮ БАНКІВ УКРАЇНИ В ПОСТКРИЗОВИХ УМОВАХ 196 СКРИПНИК Н. Ю., СТРЕЛЬНІКОВ О. І. СУЧАСНІ МОДЕЛІ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА МОЖЛИВІСТЬ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ 199 Сморжанюк Т. П. ВПЛИВ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ НА ОРГАНІЗАЦІЮ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ПІДПРИЄМСТВ ХІМЧИСТКИ (ПРАЛЕНЬ) ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ 202 Снегирев Л. А. Имитационное моделирование бизнес процессов для оперативного управления торговым предприятием 207 Сошенко О. О. Шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства 210 Ставська Ю. В., Сторожук О. Л. Аграрний сектор України на шляху до євроінтеграції 212 CТРIЛEЦЬКA C. C. CТРEC-ТECТУВAННЯ, ЯК OДНA ЗI CКЛAДOВИХ ПРOГНOЗУВAННЯ ДIЯЛЬНOCТI БAНКIВ УКРAЇНИ 215 Стрельніков О. І., Табала В. М. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЦЕСІВ ОБРОБКИ БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЗА УМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ АРМ 217 СУХІХ О. А., ГОВОРУШКО Т. А. ВПЛИВ ФІНАНСОВОГО СТАНУ НА ВИБІР ФОРМИ ЙОГО РЕОРГАНІЗАЦІЇ 219 6

7 «Кримський економiчний вiсник» СУШКО Г. В. УДОСКОНАЛЕНА КЛАСИФІКАЦІЯ СКЛАДОВИХ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА 222 СЫРОИЖКО В. В., ЩЕБЛЫКИНА Н. И. НАЗНАЧЕНИЕ КОНТРОЛЛИНГА В СИСТЕМЕ ВНУТРЕННЕГО КОНТРОЛЯ ЗА ДЕЯТЕЛЬНОСТЬЮ ОРГАНИЗАЦИИ 225 Тєкмєнжи Р. О., Левченко О. П. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧИХ ТА АДМІНІСТРАТИВНИХ ВИТРАТ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ 229 ТЕРТИЧНА Я. М., ЛОЗОВСЬКИЙ О. М. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ФУНКЦІЙ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ МЕТОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 232 Тищенкo A. С., Сaмoрoдoвa Н. М. ТЕOРЕТИЧНІ ТA OРГAНІЗAЦІЙНІ ЗAСAДИ ФOРМУВAННЯ ФІНAНСOВИХ РЕЗУЛЬТAТІВ У СТРAХOВИХ КOМПAНІЯХ 234 ТІСОВА О. Ю. СЦЕНАРІЇ РОЗВИТКУ ЗОНИ ЄВРО 237 ТКАЧ М. Ю. ОПТИМІЗАЦІЯ МЕРЕЖІ ПОСТАВКИ ІМПОРТНИХ ТОВАРІВ 239 Толстова К. С., Толстова Ю. С. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ 242 Томчук О. В., Побережна Л. В. СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ 245 ФЕДОРЧЕНКО О. Г. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ 247 ФЕДОТОВА Т. А., ПЛОТНІКОВ А. В. ЗАХОДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЙОГО ОПИТУВАННЯ 249 ФРОЛОВА Л. В., БОРДЮГ О. В. ОБГРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА 251 ФУТОРНИЙ П. В., КВАСНИЦЬКА Р. С. ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ТЕОРІЇ ТА СУЧАСНІ МОДЕЛІ ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ЯКОСТЕЙ ЦІННИХ ПАПЕРІВ 254 ФУТОРНИЙ П. В., МАЦЕХА Д. С. ТИПОЛОГІЯ ПРОБЛЕМНИХ РЕГІОНІВ В СИСТЕМІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 256 Халамендик М. В., Чорнопищук Т. І. РОЗВИТОК ОРЕНДНИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ 258 ХАРЧУК Л. В. БІОЕНРГЕТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ СТАЛОГО ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ 261 ХОХЛОВА О. О., МОСІЙЧУК Р. О., ТУРЧАК В. В. НАПРЯМКИ ОПТИМІЗАЦІЇ БІЗНЕС-ПРОЦЕСУ ПОСТАЧАННЯ В ТОРГІВЛІ 264 ЧАБАН Ю. С., КУЗЬМІНА О. М. СУЧАСНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ERP-СИСТЕМ В УПРАВЛІННІ ОРГАНІЗАЦІЄЮ 266 Чалапко Л. Д., Чимшит С. І., Лелюх К. В. АНАЛІЗ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ 269 7

8 #6 (07) грудень 2013 Червіна Ю. В., Романенко О. О., Данченко Л. Г. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ МАРКЕТИНГОВОЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ 272 ЧЕРКАСКО С. Ю., ВОЛОХАТА В. Є. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ В РАМКАХ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ 274 Чернявська Т. В., Левченко О. П. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ 276 ЧЕХІВСЬКА І. П., ГУЦАЛЕНКО Л. В. ПРОБЛЕМИ АУДИТУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ 279 ЧМУХ А. В., КУЦЕЛА В. М. НЕДОЛІКИ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК БІЗНЕСУ 281 ШВЕДЮК Л. О., ДУШКЕВИЧ В. Г. ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «ВИТРАТИ» 284 Шевченко М. О. ВПЛИВ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКІВ НА СТАБІЛЬНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 286 ШИПИЦЫН А. В. СКИДКИ И ПРЕМИИ ПРИ ИНВЕСТИЦИОННОЙ ОЦЕНКЕ ПРИВАТНЫХ КОМПАНИЙ В США 288 Шишко Ю. Ю., Линник О. І. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У СИСТЕМІ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ 290 ШКАРУПІЛО Є. В. РОЗВИТОК ХОЛОДНОЇ ЛОГІСТИКИ НА РИНКУ ШВИДКОПСУВНИХ ТОВАРІВ В УКРАЇНІ 293 Штець О. О. Значення безперервної освіти людських ресурсів для сучасної економіки 295 Shubina S. V., Shuba O. O. MODERN PROBLEMS OF ACCOUNT AND ANALYSIS OF PROPERTY ASSET OF ENTERPRISE AND WAYS OF THEIR DECISION 298 Шульпіна Н. В. ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ ВІРТУАЛЬНИХ ТА РЕАЛЬНИХ МАРКЕТИНГОВИХ СТРАТЕГІЙ 301 Шургоцька І. А., Тарасова І. І. ОЦІНКА СТАНУ ЗДІЙСНЕННЯ ОПЕРАЦІЙ НА ДАВАЛЬНИЦЬКІЙ СИРОВИНІ В УКРАЇНІ ТА В СВІТІ 304 Щепетілова Є. В. РОЛЬ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ У ВИРІШЕННІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ 306 ЩЕРБИНА О. В., ДЯЧЕНКО В. І. ДІАГНОСТИКА ЗАГРОЗИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА-ПОЗИЧАЛЬНИКА 309 Якубенко В. М., Тарасова І. І. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАЛУЧЕННЯ ПОСЕРЕДНИКА ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ 311 Яценко І. І. ВПЛИВ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА 313 8

9 ТАРАСОВА І. І. доцент кафедри економіки та менеджменту; Медведський В. І. cтудент групи МЗД-41, Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету «Кримський економiчний вiсник» ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОДУКТАМИ НА ГЛОБАЛЬНОМУ РИНКУ Анотація: У статті розглянуті особливості розвитку зовнішньої торгівлі інноваційними продуктами на глобальному ринку. Аннотация: В статье рассмотрены особенности развития внешней торговли инновационными продуктами на глобальном рынке. Summary: The article describes the features of the development of foreign trade innovative products to the global market. Постановка проблеми. Сучасний етап функціонування світового господарства характеризується тісним взаємозв язком, взаємопереплетенням всіх сфер економічного життя країн світу як в рамках окремого суспільства, так і в загальнопланетарному масштабі. За таких умов міжнародні економічні відносини між країнами починають здійснюватись в середовищі розвитку глобального ринку. Під останнім слід розуміти єдиний економічний простір, на якому стикаються і задовольняються інтереси всіх без виключення учасників з урахуванням загальних принципів функціонування світової економічної спільноти. Одним з найважливіших складових елементів глобального ринку є сфера послуг. Передумови цього слід вбачати в динамічному зростанні обсягів торгівлі послугами у міжнародних масштабах, виконання нею як економічних, так і, значною мірою, соціальних функцій. Постановка завдання. Розкриття та аналіз економічної сутності зовнішньої торгівлі інноваційними продуктами на глобальному ринку. Зазначена проблематика є предметом дослідження багатьох українських та вітчизняних науковців. Зокрема, проблеми ефективного функціонування та розвитку світового ринку послуг розглядаються в працях Заблоцької Р., Кірєєва А., Нікіфорової Н., Румянцева А., Фомичева В., Циганкової Т., Савельєва Є. та ін. Особливості розвитку інноваційної сфери, специфіка становлення світового ринку інноваційних послуг як важливої складової світогосподарського комплексу, економічна природа інновацій є предметом дослідження Александрової В. П., Бажала Ю. М., Балабанова І.Т., Власової А.М., Данька М. С., Денисенка М.П., Краснокутської Н.В., Круглової Н.Ю., Лапко О. О., Одотюка І.В., Покропивного С.Ф., Стеченка Д.М., Шовкуна І.А. та ін. Виклад основного матеріалу дослідження. Визначальною рисою сучасного цивілізаційного розвитку виступає глобалізація, яка охоплює багатогранні напрями взаємодії країн світового співтовариства. Вона представляє собою механізм утворення і формування економічного простору з правовими, економічними, політичними, соціальними концепціями, які є єдиними для руху всіх факторів виробництва, різних форм міжнародної торгівлі товарами та послугами. Зокрема, вона є передумовою виходу все більшої кількості країн на світовий ринок, поглиблення їх взаємозв язків та активізації торгівельних відносин. Міжнародний обмін товарами відіграє важливу роль у взаєминах між державами. Поряд з цим все більшого значення набуває торгівля послугами [1, c.334]. Сьогодні в умовах розвитку науково-технічної революції, появи нових форм, методів та інструментів управління функціонуванням світового ринку важливого значення набуває сфера інноваційних послуг. До основних передумов її динамічного розвитку належать наступні: - інтернаціоналізація світової економіки, розширення виробничої активності компаній різних країн світового співтовариства, що вимагає пошуку та впровадження нових інноваційних методів організації та управління їх діяльності на глобальному ринку; - технологічний розвиток суспільства, удосконалення форм та методів міжнародної торгівлі товарами, що має супроводжуватись наданням нових видів високотехнологічних послуг; - інтенсивний розвиток наукового потенціалу держав світу, що супроводжується появою нових напрямів, відкриттів, винаходів [2]. Все це сприяє появі новітніх форм передачі, накопичення та реалізації інформації, знань, досвіду, що є неможливим без тісної взаємодії зі сферою інноваційних послуг. Багатогранність поняття інновація значно ускладнює аналіз категорії інноваційна послуга. Інноваційна послуга являє собою комплекс діяльності, спрямованої на розробку та запровадження нових досягнень, технологій, форм та методів управління у різні сфери суспільного життя з метою їх оптимізації. Мова йде, в першу чергу, про діяльність у напрямі удосконалення товарів та послуг, технологічних та управлінських процесів, економічного розвитку на макрорівні. В світовій практиці поняття «інновація» розкривається за об єктно-процесним підходом. Так, за основу міжнародних стандартів оцінки й аналізу інновацій прийнято вважати методологічні довідники «Родини Фрасткаті» міжнародної Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) [7; 12]. За ними інновацію трактують як: - кінцевий результат інноваційної діяльності у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку; - новий або вдосконалений технологічний процес, який використовується в практичній діяльності. З огляду цього, визначальним ефектом, отриманим від застосування інновацій, є зростання конкурентоздатності продукту та підвищення ефективності технологічного процесу. При цьому інновації охоплюють інноваційні продукти та інноваційну продукцію. Ці два поняття часто вважають тотожними, але між ними існує різниця. Відповідно до чинного вітчизняного законодавства інноваційний продукт є результатом НДДКР нової технології (в тому числi iнформацiйної) чи продукцiї з виготовленням експериментального зразка чи дослiдної партiї i вiдповiдає таким вимогам [2]: 9

10 #6 (07) грудень є реалiзацiєю (впровадженням) об'єкта iнтелектуальної власностi (ОІВ) або вiдкриттiв; - підвищує науково-технічний та технологічний рівень; - в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники. Звідси, інноваційний продукт це результат НДДКР нової технології чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії, що підвищує науково-технічний та технологічний рівень та є конкурентоздатним. На практиці це технологій у вигляді винаходів, корисних моделей, промислових зразків, топографiй iнтегральних мiкросхем, селекцiйних досягнень, тощо, на якi виробник продукту має державнi охороннi документи (патент, свiдоцтво) чи одержанi вiд власникiв цих об'єктiв iнтелектуальної власностi ліцензії. Також результатом НДДКР може бути й «ноу-хау», яке, не маючи патенту чи свідоцтва, суттєво підвищує науково-технічний рівень виробництва. Інноваційною продукцією прийнято вважати нові конкурентоздатні товари чи послуги, які є результатом тиражування чи застосування iнновацiйного продукту. Тому створення останніх є пріоритетним завданням, особливо зважаючи на нерівномірність розподілу та використання природних, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших продуктивних ресурсів. З огляду цього головним предметом торговельних відносин як вирішального чинника економічного розвитку країни стають інноваційні продукти. Зважаючи на вище зазначене, ринок інноваційних послуг варто розглядати як сукупність взаємовідносин між виробниками та споживачами інноваційних послуг, що ґрунтуються на розробці та використанні нових технологій, методів, інструментів, які дозволяють оптимізувати окремі види діяльності на макро- та мікрорівні. Слід відмітити, що сьогодні країни світу вступають на шлях все більшої відкритості в сфері як економічних, так і політичних, культурних, технологічних, інформаційних відносин, що є передумовою переплетення національних економік країн світу. Зокрема, вирішення задач технологічного розвитку примушує держави об єднувати свої зусилля в загальний процес, в рамках якого їх взаємодія і взаємовплив стають неминучими. Серед технічних аспектів переходу до глобалізації слід виділити розвиток ринку телекомунікаційних послуг, зростання швидкості передачі інформації, поява нових рішень в галузі електронно-обчислювальної техніки [4, c.195]. Однією з закономірностей суспільного розвитку є випереджальне зростання цієї сфери у порівнянні з матеріальним виробництвом і розширення її господарських позицій. Саме у послугах формуються такі вирішальні фактори економічного зростання як наукові розробки, нематеріальні форми нагромадження, глобалізація господарської діяльності, нові інформаційні технології тощо. Вона є однією з найбільш перспективних сфер економіки, яка швидко розвивається й охоплює широке поле діяльності від транспорту і туризму до фінансування, страхування, посередництва та ін. Поглиблення міжнародного поділу праці, зростання добробуту населення, збільшення вільного часу, науково-технічний прогрес у сфері матеріального виробництва, внаслідок якого ускладнюються товари, що потребують технологічного обслуговування, дають можливість багатьом країнам світу зайняти своє визначене місце на ринку послуг, галузі якого є дуже різноманітними. Крім того, з розвитком всіх видів ділових послуг відбувається трансформація економіки індустріальних держав, формується її новий вигляд. 10 Суб єктами зовнішньої торгівлі інноваційними продуктами можуть бути як держави в особі підприємств її представників, так і окремі фірми, зокрема транснаціональні та багатонаціональні корпорації, дослідні установи та посередники. Важливо зазначити, що вирішального значення для економічного розвитку набуває рівень технологічної місткості продуктів (товарів та послуг) за класифікацією ОЕСР. Мова йде про частку витрат на розробку технологій в загальній собівартості отриманого інноваційного продукту (табл. 1). Таблиця 1 Класифікація інноваційних продуктів з огляду їх технологічної місткості за підходом ОЕСР Рівень технологічної місткості високі технології високі технології середнього рівня низькі технології середнього рівня низькі технології Частка витрат на розробку в загальній собівартості понад 5 % 3-4,9% 1-2,9% менше 1% Джерело: складено автором на основі [5]. Галузі виробництва аерокосмічна та фармацевтична галузі, обчислювальні машини та обладнання, офісна техніка, електроніка наукові прилади, автомобілі, електричні та неелектричні машини, інші транспортні засоби, хімічну промисловість виробництво гумових та пластмасових виробів, чорних та кольорових металів, готових металевих виробів, мінеральних продуктів, нафтопереробку та суднобудування паперове виробництво, текстиль та одяг, харчові продукти, напої та тютюн, дерево та меблі Звідси, інноваційний продукт може бути створений в будь-який галузі виробництва. Але потрібно враховувати прискорену зміну інноваційної парадигми та зростання зацікавленості країн в передових технологіях. Тому, в межах даного дослідження, інноваційні продукти розглядаються як технології, що створені у високотехнологічних галузях виробництва, а саме аерокосмічній та фармацевтичній, обчислювальних машин та обладнання, офісної техніки та електроніки. Зважаючи на складність застосування таких продуктів, вони нерідко супроводжуються технологічними послугами. Таким чином, об єктами зовнішньої торгівлі стають ліцензійні договори про передачу прав власності або прав на використання високотехнологічних винаходів, корисних моделей, промислових зразків, інтегральних мікросхем або їх топографій, а також договори про надання супутніх високотехнологічних послуг, за якими сплачуються ліцензійні та роялті платежі. Форсований розвиток глобального ринку послуг є неодмінною умовою успішного завершення структурної перебудови світового господарства. У ході нової економічної революції в результаті масового впровадження комп'ютерів, промислових роботів і цілком автоматизованих систем проектування і керування виробництвом потреби промисловості в живій праці знижуються, робоча сила, що вивільняється, «переливається» у сферу послуг. Одночасно ускладнюється економічна організація

11 «Кримський економiчний вiсник» виробництва, зростають вимоги до якості робочої сили, що створює додатковий попит на послуги. Останні роки визначаються значним збільшенням масштабів міжнародної торгівлі послугами, незважаючи на збереження всіх національних бар'єрів, що існували раніше. При цьому темпи росту торгівлі послугами удвічі перевищують темпи росту товарообігу. Цей феномен можна пов'язати з дією наступних чинників: революційні технологічні зміни в засобах зв'язку і на транспорті перетворили на товари цілий ряд так званих нефакторних послуг. Різке зниження транспортних витрат збільшило ступінь мобільності виробників і споживачів послуг, застосування нових засобів супутникового зв'язку і відеотехніки дало можливість взагалі відмовитися від особистого контакту продавця і покупця послуги; прискорення темпів технологічного прогресу в області телекомунікацій і інформатики призвело до появи нових форм торгівлі послугами. Йдеться про міжнародний комерційний обмін інформацією, у якому абобази даних стають об'єктом зовнішньої торгівлі, або фірма в такий спосіб підтримує контакт із своїми закордонними філіями; технологічний прогрес дав змогу збільшити попит на ті види послуг, що раніше мали товарну форму. Це стосується фінансових послуг, послуг банків і страхових фірм. Застосування сучасних технологій у цій галузі дає змогу значно розширити коло клієнтів фінансових закладів і збільшити спектр наданих ними послуг [2]. Висновки з проведеного дослідження. Отже, сучасний етап розвитку ринку інноваційних послуг дає підстави для розгляду його в якості важливого елементу системи світового ринку. Передумовами його динамічного розширення є інтернаціоналізація світової економіки, розширення виробничої активності компаній різних країн світового співтовариства, технологічний розвиток суспільства, удосконалення форм та методів міжнародної торгівлі товарами, інтенсивний розвиток наукового потенціалу держав світу, що супроводжується появою нових напрямів, відкриттів, винаходів. Все це сприяє появі новітніх форм передачі, накопичення та реалізації інформації, знань, досвіду, тобто формує попит і пропозицію на світовому ринку інноваційних послуг. Зовнішня торгівля інноваційними продуктами є формою міжнародних економічних відносин, представлену у вигляді сукупності експорту інноваційних продуктів і супутніх послуг, у виробництві яких країна має порівняльні переваги, та імпорту інноваційних продуктів і супутніх послуг, у виробництві яких країна не має порівняльних переваг, що спрямовані на досягнення економічного зростання країни. Враховуючи прискорену зміну технологічної парадигми та зростання зацікавленості країн в передових технологіях, інноваційні продукти розглядають як технології, що створені у високотехнологічних галузях виробництва з часткою витрат на розробку понад 5% у вигляді винаходів, корисних моделей, інтегральних мікросхем або їх топографій, промислових зразків та «ноу-хау». На їх основі створюється решта інноваційної продукції, реалізація якої позитивно впливає на зміну обсягів зовнішньої торгівлі країни. Україна є одним із суб єктів цього ринку і інтенсивне впровадження зазначених заходів може стати вирішальним фактором у забезпеченні суттєвого економічного ефекту, що дозволить нашій країні поступово зайняти відповідну її науково-технічному потенціалу нішу на світовій арені. Література: 1. Трансформаційні процеси в торгівлі України в умовах інтернаціоналізації : моногр. / [Л. О. Лігоненко, Г. М. Богославець, Г. Л. Піратовський та ін.] ; за ред. Л. О. Лігоненко. К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, с. 2. Румянцев А.П., Коваленко Ю.О. Світовий ринок послуг: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури Marquez-Ramos L., Martinez-Zarzoso I. The effect of technological innovation on international trade. A nonlinear approach // Economics: the open-access, open-assessment E-Journal, Vol. 4, , 39 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу до журн.: Руководство Осло. Рекомендации по сбору и анализу данных по инновациям. Третье издание. Совместная публикация ОЭСР и Евростата. Москва, с. 5. Hirsch-Kreinsen H., Jacobson D., Laestadius S. Low-tech innovation in the knowledge economy. Peter Lang, p. ISBN-13: МИРОШНИЧЕНКО Е. В. кандидат экономических наук, доцент кафедры управления качеством, Донецкий национальный технический университет ИССЛЕДОВАНИЕ ПОТРЕБНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЙ (ПОТЕНЦИАЛЬНЫХ РАБОТОДАТЕЛЕЙ) В ПОДГОТОВКЕ МАГИСТРОВ В ОБЛАСТИ УПРАВЛЕНИЯ КАЧЕСТВОМ В УКРАИНЕ Аннотация: Исследование украинских предприятий различных отраслей промышленности для создания оптимальной учебной программы магистров в области управления качеством, которая будет соответствовать выдвигаемым требованиям потенциальных работодателей. Анотація: Дослідження українських підприємств різних галузей промисловості для створення оптимальної навчальної програми магістрів в області управління якістю, яка відповідатиме вимогам потенційних роботодавців. Summary: The research of the Ukrainian enterprises in various industries for creation the optimal training magister program in the field of quality management which will conform demands of potential employers. 11

12 #6 (07) грудень Постановка проблемы. Кадровый потенциал региона, качество персонала предприятий являются важнейшим фактором успешного развития страны, ее экономики и социальной среды. Поэтому, на сегодняшний день, актуально для образовательных организаций Украины проводить подготовку квалифицированных молодых специалистов в своей области. Одним из потребителей образовательной услуги является потенциальный работодатель. Согласно международному стандарту ISO 9001:2008 [2] и национальному стандарту ДСТУ-П IWA 2:2009 [3] исследование потребностей предприятий являются входными данными формирования и функционирования модели системы менеджмента качества (СМК) высшего учебного заведения (ВУЗа). Постановка задания. Основной задачей высшего учебного заведения является подготовить квалифицированного молодого специалиста, который будет иметь спрос на рынке труда. На сегодня актуально разработать стратегию дальнейшего развития, т.е. определить «план действий» учебную программу для конкретной ситуации (подготовка магистра в области управления качеством) направленную на то, чтобы полученный результат удовлетворял потребности своих клиентов (потенциальных предприятий работодателей) лучше, чем его конкуренты (выпускники других ВУЗов). Изложение основного материала исследования. Для создания оптимальной учебной программы магистров в области управления качеством, которая будет соответствовать выдвигаемым требованиям потенциальных предприятий работодателей, проведено исследование, в котором опрошены ведущие промышленные компании Донбасса. Инструментом исследования явилась анкета, в которой работодателю предложен перечень квалификационных вопросов, согласно магистерской программы, по которым они оценивают потребность в подготовке магистров к эффективной работе на предприятии в области управления качеством по ранговой шкале. Основные знания, которыми должен обладать менеджер по качеству и уметь применять их на практике, следующие: понятие качества, национальная система стандартизации Украины, категории и виды стандартов Украины, методы стандартизации, международная стандартизация систем менеджмента, международные стандарты ISO серии 9000 и другие международные стандарты, интегрированные системы менеджмента, сертификация систем менеджмента в Украине, аудит систем менеджмента, сертификация продукции и услуг в Украине, контроль качества и испытание продукции, понятие и принципы Всеобщего управления качеством (TQM), статистические методы управления качеством, современные управленческие технологи для улучшения качества продукции и услуг, качество и конкуренция. Предлагаемая методика исследования потребности предприятий (потенциальных работодателей) в подготовке магистров в области управления качеством состоит из этапов: 1) Сбор информации заполнение предложенной анкеты респондентом (потенциальным работодателем), где выставляются ранги важности знания по квалификационному вопросу (1- наиболее важный, 16-наименее важный). 2) Составление общего массива данных по всем респондентам. 3) Расчет оценки согласованности мнения всех респондентов с помощью коэффициента конкордации, предложенного Кендаллом [4, с ]: 12S W = 2 3, (1) m ( n n) где m число респондентов (потенциальных работодателей); n число квалификационных вопросов, согласно магистерской программы; S сумма квадратов отклонений всех оценок рангов каждого вопроса от среднего значения, рассчитывается по формуле: 2 S = ( Si Scp), (2) где Si сумма рангов всех респондентов по каждому і-му вопросу, Scp среднее значение суммы всех рангов. Коэффициент конкордации изменяется в диапазоне 0<W<1, причем 0 полная несогласованность, 1 полная согласованность. 4) Проверка значимости коэффициента конкордации с помощью критерия х 2 по формуле [5, с ]: 2 χ = (m-1)nw, (3) где m число респондентов; n число вопросов. Если расчетное значение больше табличного критерия [6, с. 319] при уровне значимости α = 0,01 и числе степеней свободы n-1, то полученные данные согласованны, следовательно, можно сделать вывод, что процесс исследования является адекватным. 5) Расчет коэффициента весомости каждого вопроса gi по формуле: mn Si gi =, (4) 0,5mn( n 1) Коэффициент считается весомым, если g i > 1/n. Если g i < 1/n, то данный вопрос не существенно влияет на квалификационный уровень магистра в области управления качеством. Результаты исследования сведены в диаграмму, приведенную на рисунке 1. Причем, где рассчитанный коэффициент весомости вопроса больше эталонного табличного значения 0,0625, следует, что квалификационный вопрос в подготовке магистра имеет наибольшую значимость для работодателя, в каких случаях меньше вопрос имеет меньшую значимость для работодателя. Рис. 1. Диаграмма распределения потребности в знаниях, умениях, навыков потенциальных предприятий работодателей у магистров в области управления качеством Выводы по результатам исследования. В результате, для предприятий Донецкого региона в подготовке магистров в области управления качеством наибольшую весомость при приеме на работу и успешной дальнейшей профессиональной деятельности имеют знания, умения и навыки в следующих квалификационных вопросах:

13 «Кримський економiчний вiсник» 1) Наибольшую значимость имеет вопрос международные стандарты ISO серии 9000 и национальная система стандартизации Украины, т.е. при разработке магистерских программ в области управления качеством необходимо давать наибольший акцент на изучение этих вопросов. 2) Также предприятиям Украины необходимы квалифицированные выпускники в области управления качеством со знаниями таких направлений как: категории и виды стандартов Украины; международная стандартизация систем менеджмента; понятие качества; другие международные стандарты; сертификация систем менеджмента в Украине; сертификация продукции и услуг в Украине. 3) Меньшую значимость для предприятий имеет вопрос современные управленческие технологи для улучшения качества продукции и услуг и статистические методы управления качеством, т.е. предприятия Украины не в полной мере используют статистические методы и прогрессивные технологии в управлении своей деятельности. В связи с тем, что Украина находится в условиях рыночной экономики и ведет постоянное улучшение и развитие промышленных предприятий, то имеет смысл обучать магистрантов в области менеджмента качества этим вопросам для дальнейшей их конкурентоспособности на международном рынке труда. Литература: 1. Васильев Ю.С. Формирование содержания высшего образования на базисных компетентностных моделях знаний, умений и навыков / Ю.С. Васильев, В.Н. Кимков // Alma mater: Вестник высшей школы С Настанови щодо застосування статистичних методів згідно з ISO 9001:2000: ДСТУ ISO/TR 10017:2005. [Чинний від ]. К.: Держспоживстандарт України, с. (Національний стандарт України). 3. Системи управління якістю. Настанови щодо застосування ISO 9001:2000 в сфері освіти: ДСТУ-П IWA 2:2009. [Чинний від 2009].- К.: Держспоживстандарт України, с. (Національний стандарт України). 4. Басовский Л.Е. Управление качеством: учеб. [для студ. высш. учеб. завед.] / Л.Е.Басовский, В.Б. Протасьев. М.: ИНФРА-М, с. 5. Елисеева И.И. Общая теория статистики: учеб. / И.И. Елисеева, М.М. Юзбашев. [5-е изд., перераб. и доп.]. М.: Финансы и статистика, с. 6. Захожай В.Б. Статистичне забезпечення управління якістю: навч.посіб. / В.Б. Захожай, А.Ю. Чорний. К.: Центр навчальної літератури, с. МІШИНА Ю. О. студентка кафедри обліку і аудиту; ЄРМІШОВА С. В. старший викладач кафедри обліку і аудиту, Донецького державного університету управління СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ Анотація: Розкрито поняття іпотеки. Розглянуто особливості організації бухгалтерського обліку іпотечного кредитування в Україні, проблемні аспекти, що притаманні цій галузі. Запропоновано напрямки удосконалення обліку іпотечного кредитування для банківських установ України. Аннотация: Раскрыто понятие ипотеки. Рассмотрены особенности организации бухгалтерского учёта ипотечного кредитования в Украине, проблемные аспекты, присущие этой отрасли. Предложены направления усовершенствования учёта ипотечного кредитования для банковских учреждений Украины. Summary: Disclosed the concept of a mortgage. The peculiarities of the accounting organization of mortgage lending in Ukraine, problematic issues inherent in this industry. Directions of improvement of accounting for mortgage banking institutions in Ukraine. Постановка проблеми. Ефективне функціонування економіки кожної окремої країни великою мірою залежить від рівня розвитку банківської системи. Головною метою регулювання банківської діяльності виступає забезпечення стабільного функціонування та фінансової стійкості банківської діяльності разом із одночасним захистом інтересів вкладників і кредиторів. Із розвитком суспільства значно розширилось коло видів кредитів, що надаються банками, особливої уваги заслуговує розвиток іпотечного кредитування. Житлова проблема залишалась актуальною в усі періоди розвитку суспільства і України зокрема. Сьогодні вирішення цієї проблеми стає можливим шляхом застосування довгострокового фінансування на купівлю житла іпотечного кредитування. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результати досліджень проблем іпотечного кредитування зазначені у наукових працях багатьох науковців, серед яких О. Кірєєва [6], С. Мартинів [7], О. Ярецький [1] та інші. Проте, незважаючи на велику кількість наукових робіт, що присвячені проблемам іпотечного кредитування, до проблем безпосередньо обліку такої операції зверталися дуже рідко. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в аналізі стану та перспектив розвитку обліку операцій з іпотечного кредитування в Україні. Виклад основного матеріалу дослідження. Житло є одним із найкращих предметів застави, що відомі сучасній системі кредитування. Важливим завданням, особливо для країн, що розвиваються, є розробка такої іпотеки, в якій повернення кредиту є доступним та захищає і особу, яка надає кошти, і кредитора. Іпотекою вважається застава нерухомого майна для отримання позики. Головна мета іпотеки в Україні по- 13

14 #6 (07) грудень 2013 лягає у створенні ефективного фінансово-кредитного механізму операцій з нерухомістю. Основним напрямком розвитку системи іпотечного кредитування виступає формування нормативно-правової бази з питань іпотеки, випуск та обіг іпотечних цінних паперів, створення системи державного регулювання іпотечного ринку, а також розвиток діючих та додаткове створення спеціалізованих іпотечних банків. Становлення іпотечних відносин та їх розвиток неможливі без створення правових та економічних передумов (Рис. 1). О. Ярецький, розглядаючи проблеми розвитку іпотечного кредитування в Україні, наголошує, що сучасний стан іпотечного ринку характеризується негативною тенденцією розвитку іпотечного кредитування в рр. [1]. Це пояснює низка причин, зокрема: апатичний ринок нерухомості ризик зниження вартості нерухомості; дефіцит грошових ресурсів; підвищення вимог до платоспроможності позичальника. Фінансовий облік кредитних операцій банку та іпотечного кредитування зокрема здійснюється згідно з Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України [3]. Даною Інструкцією зазначено, що банк, під час первісного визнання, оцінює надані кредити, в тому числі й іпотечні, за справедливою вартістю, включаючи витрати на операцію та відображає в бухгалтерському обліку як актив. Для відображення в обліку операцій з надання іпотечних кредитів, нарахування та сплати відсотків за ними, нарахування резерву використовуються відповідні рахунки, що визначені Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України [4]. Відповідно з чітким визначенням предмета забезпечення, а також його цільового призначення, обумовленого договором іпотеки, відображення в обліку нерухомого майна, що виступає предметом іпотеки, здійснюється на позабалансових рахунках групи 952 «Іпотека» Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Для обліку предмета іпотеки застосовуються наступні рахунки: 9520 «Земельні ділянки»; 9521 «Нерухоме майно житлового призначення»; 9523 «Інші об єкти нерухомого майна». 14 Передумови становлення і розвитку іпотечних відносин Економічні Стабільність цін Стабільність обмінного курсу національної валюти Загальне економічне зростання Правові Правова безпека іпотеки Правові гарантії приватної власності на нерухоме майно Правове регулювання організації та діяльності іпотечних банків Рис. 1. Загальні передумови становлення та розвитку іпотечних відносин (побудовано на підставі [2, с. 152]) За дебетом рахунків, для забезпечення виконання зобов язання боржника, відображаються суми вартості предмета іпотеки. За кредитом рахунків відбиваються суми вартості предмета іпотеки в разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, припинення основного зобов язання, визнання іпотечного договору недійсним, реалізації предмета іпотеки, знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), за умови не відновлення її іпотекодавцем, а також наявності інших підстав, що передбачені законодавством України [5]. Оформлення іпотечного кредиту, окрім стандартних документів кредитного договору і розпорядження на перерахування кредитних коштів, супроводжується складанням іпотечного договору у письмовій формі, що завіряється нотаріально. Облік іпотечних договорів ведеться на позабалансових рахунках групи 980 «Документи за розрахунковими операціями», за дебетом рахунку відбувається реєстрація договору в сумі 1 гривні. Доходи банку від наданих іпотечних кредитів відображаються в обліку згідно принципу нарахування та відповідності у відповідності до облікової політики, прийнятою банком. Облік нарахованих доходів здійснюється не рідше одного разу на місяць за кожним договором окремо. Процентні доходи відбиваються на рахунках шостого класу із застосуванням методу ефективної ставки відсотка. Нарахування відсотків за фінансовими інструментами відбувається за номінальною відсотковою ставкою, передбаченою умовами договору і відображається на синтетичних рахунках для обліку нарахованих доходів за іпотечними кредитами в другому класі [6, с ]. У банка на дату здійснення операції з іпотечного кредитування виникає зобов язання, що відображається на позабалансовому рахунку. Таке зобов язання банк може не відображати, якщо в день виникнення у банка зобов язання кредит надається в повній сумі. Визнання зобов язання з кредитування здійснюється до часу його погашення, закінчення строку дії або строку виконання договору. Зазвичай такі операції відбиваються в бухгалтерському обліку банку наступним чином: Виникнення зобов язання з кредитування: Дебет: Рахунки для обліку наданих зобов язань з кредитування; Кредит: Контррахунок на суму зобов язань за цим договором. Списання відповідної суми зобов язання з позабалансових рахунків: Дебет: Контррахунок на суму зобов язань за цим договором; Кредит: Рахунки для обліку наданих зобов язань з кредитування. Дані бухгалтерські проводки виступають основою ведення обліку іпотечного кредитування. Проте використання запропонованих рахунків не є безумовно ефективним способом бухгалтерського обліку іпотечного кредитування. Зважаючи на те, що в кожній установі банку в залежності від розмірів банку, об ємів надання послуг іпотеки, кількості клієнтів та окремого випадку складання договору з іпотечного кредитування є свої особливості. Врахування таких особливостей покликане значно полегшити роботу банку. Одним з можливих напрямків удосконалення роботи банку з обліку іпотечного кредитування є більш детальніше відображення користувачів

15 «Кримський економiчний вiсник» іпотечних кредитів в плані рахунків, як приклад за метою отримання як для фізичних осіб, так і для суб єктів господарювання. Також, одним з можливих вирішень проблеми недостатньої деталізації рахунків для відображення іпотечного кредитування може стати використання восьмого класу рахунків, що надасть керівництву змогу самостійно обирати більш зручну для банку систему класифікації бухгалтерських рахунків [7, с. 14]. Одним із можливих варіантів такої класифікації може бути класифікація за надійністю наданих іпотечних кредитів, що обумовлено безперечно високим ступенем ризику таких операцій для банку. Адже іпотечні кредити належать до кредитів із значними сумами та терміном погашення. Отже установа банку може класифікувати рахунки із використанням восьмого класу задля більшої зручності відображення в бухгалтерському обліку іпотечних кредитів, а кожний банк, виходячи із власних потреб, може розробити власну класифікацію для використання. Висновки з проведеного дослідження. Одним з головних завдань розвитку іпотечного кредитування в Україні на сьогодні залишається створення такої законодавчої бази, яка буде відповідати міжнародним стандартам із врахуванням позитивного міжнародного досвіду запровадження такого законодавства в розвинених країнах. Безперечно важливим напрямком розвитку також є надання установам банку певної самостійності, достатньої для розробки зручних механізмів обліку, що надасть змогу створити відповідний клімат для розвитку іпотечного кредитування та його обліку в Україні. Як напрямки подальших досліджень, доцільним є врахування міжнародного досвіду іпотечного кредитування та адаптація цих знань до до умов, що є характерними для України, а саме зважаючи на обмежену платоспроможність населення, недовіру як з боку інвесторів та кредиторів, так і з боку позичальників іпотечних кредитів, порівняно високу інфляцію. Література: 1. Ярецький О. Проблеми розвитку іпотечного кредитування в Україні / О. Ярецький [Електронний ресурс]. Режим доступу: 2. Черевик Н. В. Іпотека: поняття, облік, стан та перспективи розвитку в Україні / Н. В. Черевик, І. Г. Доннік, О. Ф. Саленко. Вісник КДПУ, Вип. 2 (37). С Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затверджена постановою Правління НБУ від р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 4. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджена постановою Правління НБУ 280 від р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: ua/laws/show/z Про відображення в бухгалтерському обліку іпотечних кредитів: Лист НБУ від р / [Електронний ресурс]. Режим доступу: 6. Кірєєва О. І. Іпотечне кредитування: проблеми та перспективи розвитку в Україні: інформаційноаналітичний матеріал / За ред. О. І. Кірєєвої. К.: Центр наукових досліджень НБУ, с. 7. Мартинів С. Іпотечне кредитування набирає обертів / С. Мартинів. Діловий вісник, (130). С МНАЦАКАНЯН А. С. студентка; СПАЩЕНКО Г. М. старший викладач кафедри економіки підприємства та економічної теорії, Харківський торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету РОЗРОБКА СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ВИКОРИСТАННЯМ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА Анотація: Розглянуто основні проблеми розроблення стратегії використання матеріально-технічної бази підприємства; виявлено напрями розвитку матеріально-технічної бази підприємства. Аннотация: Рассмотрены основные проблемы разработки стратегии использования материально-технической базы предприятия; определены направления развития материально-технической базы предприятия. Summary: This article exposed main problems of the development strategy for the use of material and technical base of the plant; defined direction of material and technical base of the plant. Постановка проблеми. В умовах прояву негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи досить актуальними постають питання відтворення наявного потенціалу національних товаровиробників. Оскільки ж саме матеріально-технічна база підприємства (МТБП) складає досить вагому складову потенціалу будь-якого суб єкта господарювання, то й розробки у сфері організації стратегічного управління розвитком МТБП набувають особливої актуальності та практичної значущості. Тут слід звернути увагу, що теоретичні дослідження і прикладні розробки зарубіжних вчених не завжди враховують особливості господарювання національних промислових підприємств, а у вітчизняній літературі розробка проблеми управління розвитком матеріально-технічної бази має здебільшого фрагментарний характер і здійснюється переважно в межах дослідження проблематики 15

16 #6 (07) грудень 2013 пошуку джерел фінансування розвитку, реалізації інвестиційно-інноваційної діяльності та управління ефективністю використання наявного потенціалу. Постановка завдання. Завдання полягає у визначенні особливостей використання матеріально-технічної бази підприємства, визначенні шляхів, пріоритетних завдань та стратегії управління для покращення її раціонального використання. Виклад основного матеріалу дослідження. Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку первинних ланок і загалом суспільного виробництва. Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації. Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб злиття суперечності між вимогами ринку й застарілого логікою дій підприємства. По суті реструктуризація трактується як здійснення організаційно-економічних, правових технічних засобів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, як здатність привести підприємство до збільшення обсягу випуску конкурентоспроможності продукції, підвищення ефективності виробництва. В умовах гострого дефіциту інвестиційних ресурсів перед підприємствами постає першочергове завдання підвищити ефективність використання матеріальнотехнічної бази підприємства як важливого елементу виробництва, що значною мірою визначає їх потенціал. Проблемі ефективного використання матеріально-технічної бази підприємства завжди приділялась значна увага з боку учених-економістів, особливо на стадії індустріального розвитку виробництва, коли технічний рівень перетворився на один з найважливіших чинників, який зумовлює економічні результати господарської діяльності підприємства та конкурентоспроможність продукції на ринку. Стратегічною метою управління матеріально-технічною базою підприємства є забезпечення максимально ефективного її використання за мінімальних витрат на утримання та обслуговування. У цьому розумінні розроблення стратегії виключається детермінізм оточуючого середовища, сама стратегія передбачає вільний вибір напрямів та специфіки господарської діяльності з урахуванням стану, що змінюється. Стратегія управління матеріально-технічною базою підприємства визначає застосування окремих дій для покращення показників ефективності їх використання та відтворення i досягнення загалом ефективних результатів фінансово-господарської діяльності підприємства. Вона розробляється на рівні підприємства з метою визначення орієнтирів для тривалого зростання, ефективного розподілу інших ресурсів Стратегічна діяльність підприємства завжди різнобічна, а на ній базується ще більш різноманітна тактична робота. Саме тому зміст та напрями конкретних заходів щодо підвищення ефективності управління матеріальнотехнічною базою можуть бути різними: ефективне оновлення основних виробничих фондів, досконала амортизаційна політика, максимальний ефект від використання виробничих та складських площ. На сучасному етапі розвитку економіки основні виробничі фонди становлять головну частину матеріальнотехнічної бази будь-якої галузі, особливо промисловості. Ефективність використання основних фондів відіграє важливе значення для розвитку діяльності підприємства: - збільшується економічний потенціал і виробничі можливості галузі, підвищується технічний рівень виробництва; - складаються широкі можливості для прискорення переорієнтації підприємств на випуск нової продукції, яка користується підвищеним попитом у споживачів; - збільшуються темпи зростання продуктивності праці, поліпшується якість промислової продукції та інших показників [1]. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів на підприємстві є важливим резервом підвищення ефективності діяльності самого виробництва, що полягає в досягненні найбільших результатів при відповідному рівні розвитку продуктивних сил, порівняно з витратами праці, використаними на створення суспільного продукту. Вирішення проблеми підвищення ефективності використання основних фондів це одне з основних завдань діяльності підприємств, від результату якого залежить фінансовий стан та конкурентоспроможність підприємства. Вважаємо, що генеральною метою стратегічного управління матеріально-технічною базою будь-якого підприємства повинно стати забезпечення показника фондовіддачі на рівні вищому, ніж в основних конкурентів та в середньому у промисловості. Відповідно до цієї мети розробляється план стратегічних заходів для кожної з груп основних виробничих фондів підприємства. Короткостроковими заходами, спрямованими на досягнення цієї мети, слід визнати: аналіз фондовіддачі витрат на формування цієї групи основних фондів; аналіз складських площ на предмет їх оптимальності; розроблення плану поступового використання в основній діяльності приміщень, які підприємство здає в оренду i т. iн. Необхідно зазначити, що в умовах науково-технічного прогресу значне збільшення фондовіддачі ускладнено швидкою зміною устаткування, а також збільшенням капітальних вкладень, що направляються на поліпшення умов праці, охорону природи і т.п. Чинники, що підвищують фондовіддачу, показано на Рис. 1. Стратегічною метою управління машинами та обладнанням має бути збільшення питомої ваги цієї групи основних виробничих фондів та підвищення їх коефіцієнта придатності як мінімум до 95 %. Цього можна домогтися за рахунок досягнення таких поточних цілей, як: оновлення парку ЕОМ, модернізація виробничого обладнання через укладання договорів лізингу; а також таких перспективних цілей, як забезпечення повної комп'ютеризації виробничих процесів та обліку виробничих запасів, підвищення рівня контролю за виробничими запасами тощо [3]. Щодо забезпечення стратегічного розвитку такої групи основних виробничих фондів як транспортні засоби, то стратегічною метою управління ними доцільно обрати підвищення ефективності та доцільності використання транспортних засобів підприємства. Поточними та перспективними цілями стратегічного управління цією групою ресурсного забезпечення підприємства має стати: запровадження практики виконання розрахунків економічної доцільності застосування власного транспорту порівняно з доставкою продукції за принципом співвідношення «додатковий ефект/витрати»; оновлення за рахунок цієї групи основних виробничих фондів активної частини машин i обладнання; удосконалення логістичної роботи на підприємстві та максимальний перехід на постачання товарних запасів постачальниками. Стратегічною метою підвищення ефективності використання інструментів, приладів та інвентарю слід 16

17 «Кримський економiчний вiсник» Етапи процесу стратегічного планування Визначення основної мети використання ресурсного забезпечення Етапи процесу стратегічного управління основними виробничими процесами Визначення основної мети використання МТБ підприємства Організація виробничого процесу Обслуговув. виробничого процесу Допоміжні функції (постачання) Аналіз зовнішніх і внутрішніх сильних та слабких пропозицій щодо використання ресурсів 1. Аналіз пропозиції аналогічних основних фондів та можливість їх придбання 2. Аналіз ефективності використання МТБ 3. Аналіз стану та ефективності використання МТБ підприємства Розроблення альтернативних варіантів управління ресурсним забезпеченням Проведення змін в амортиз. політиці розвитку МТБ Раціоналізація Експлуатації основних фондів та обґрунтування ремонтної політики Оптимізація термінів використання МТБ Обґрунтування і вибір оптимального рішення Аналіз економічної доцільності та ефективності заходів і обрання кращого рішення Реалізація оптимального рішення Реалізація оптимального рішення Оцінка результатів корегування стратегії Рис. 1. Етапи процесу стратегічного планування та управління основними виробничими процесами визначити модернізацію основних виробничих фондів цієї групи. Цього можна домогтися за рахунок досягнення таких цілей: придбання більш сучасних основних виробничих фондів цієї групи із ширшими можливостями щодо складування виробничих запасів та готової продукції; повна заміна основних фондів цієї групи у зв'язку з поступовим підвищенням рівня автоматизації виробничого процесу. Стратегічними цілями управління іншими основними виробничими фондами слід визнати здійснення їх інвентаризації та продаж непотрібних основних виробничих фондів з метою скорочення питомої ваги цієї групи основних виробничих фондів досліджуваного підприємства [2]. Для забезпечення більш ефективного управління використанням матеріально-технічної бази керівникам доцільно також на стадії формування визначати загальну потребу у прирості основних виробничих фондів, розробити план розвитку технічної бази підприємства, здійснювати вибір форми задоволення потреби в їх прирості. На стадії експлуатації основних виробничих фондів необхідно раціоналізувати експлуатацію основних виробничих фондів, обґрунтувати ремонтну політику, оптимізувати терміни експлуатації основних виробничих фондів і т. ін. Вибір найбільш доцільного способу розвитку основних виробничих фондів підприємства здійснюється шляхом зіставлення приведених (дисконтованих) витрат підприємства на їх реалізацію. Для економічного обґрунтування того чи іншого варіанту доцільно розробити бізнес-план (або план розвитку) відповідного інвестиційного проекту та оцінити економічну ефективність його реалізації. Висновки з проведеного дослідження. З наведеного вище можна зробити висновки, що підвищення ефективності використання елементів матеріально-технічної бази підприємства може бути досягнемо за рахунок здійснення їх раціонального розміщення, підвищення коефіцієнта змінності (тривалості корисного використання) роботи, покращання контролю за дотриманням правил експлуатації та технічного обслуговування, удосконалення добору та підготовки кадрів, які здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування обладнання, впровадження систем матеріального стимулювання персоналу за безаварійну роботу обладнання, подовження ремонтного циклу та періоду експлуатації тощо. В умовах формування ринкової економіки актуалізується необхідність у науково обґрунтованому, комплексному підході до створення стратегії використання матеріально-технічної бази підприємства, тобто оновлення матеріально зношених і морально застарілих її елементів на вищому технічному рівні з досягненням належного соціально-економічного ефекту. Література: 1. Пилипенко А.А., Литвиненко А.О. Реструктуризація потенціалу матеріально-технічної бази в контурі стратегічного управління розвитком підприємства // Бизнес Информ С В.В. Попкова. Устойчивое экономическое развитие в условиях глобализации и экономики знаний: концептуальные основы теории и практики управления М.: ЗАО «Издательство «Экономика», с. 3. Teece D. J. Dynamic capabilities and strategic management / D. J. Teece. New York: Oxford University Press, p. 17

18 #6 (07) грудень 2013 Попович Г. В., Молдован І. В. студенти; Лаготюк В. О. асистент, Буковинський державний фінансово-економічний університет НЕОБХІДНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ КОНТРОЛІНГУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ Анотація: У статті розглянуто необхідність та проблеми на шляху впровадження контролінгу на підприємстві. Наведено найпоширеніші мотиваційні причини необхідності використання контролінгу. Аннотация: В статье рассмотрена необходимость и проблемы на пути внедрения контроллинга на предприятии. Приведены распространенные мотивационные причины необходимости использования контроллинга. Summary: The article considers the necessity and challenges to the implementation of controlling the company. The most common reasons motivating the need for controlling. Постановка проблеми. Динамічні зміни в навколишньому середовищі, глобалізація ринків і поступове підвищення конкурентної боротьби вимагають від вітчизняних підприємств застосування найсучаснішого інструментарію для виявлення існуючих в системах управління резервів ефективності; збільшення швидкості реакції на зміни зовнішнього середовища, підвищення гнучкості в діяльності підприємства; необхідність об єктивного безперервного моніторингу; необхідність продуманої системи дій щодо забезпечення виживання підприємства й уникнення кризових ситуацій. Впровадження контролінгу дає змогу підвищити рівень координованості процесів планування, контролю, обліку, аналізу на підприємстві, забезпечити їх методичною та інформаційною базою, завдяки чому підвищиться якість управлінських рішень та ефективність системи управління в цілому, що доведено практикою. З даної точки зору, виникає необхідність впровадження системи контролінгу на підприємствах задля підвищення їх конкурентоспроможності і ефективності. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в визначенні сутності поняття контролінг, а також визначення необхідності його впровадження на вітчизняних підприємствах. Аналіз основних досліджень і публікацій. Проблеми і питання впровадження і використання контролінгу на підприємствах досліджували: Говорушко Т.А., Кроніковський Д.О. [1], Григораш І.О. [2], Котляревська К.Ю. [3], Ліпич Л.Г., Гадзевич І.О. [4], Набок Р., Набок Г. [5], Одинцова Т.М. [6], Шульга Л.М., Редька І.В., Скоробогатова Н.Є. [7], Шульга М.О. [8] та ін. Але незважаючи на велику кількість публікацій питання впровадження контролінгу потребує подальшого вивчення. Виклад основного матеріалу. Цільова концепція підприємства є основою для реалізації стандартів ведення бізнесу в економічно розвинених країнах. Поєднуючи економічні, соціальні й екологічні цілі, цільова концепція визначає прибуток і рентабельність лише як одну з комплексу взаємопов язаних цілей, а не як пріоритетну мету. Одночасна реалізація вищевказаних цілей передбачає наявність відпрацьованих показників ефективності діяльності підприємства, що є складовими інформаційної системи, направленої на всебічну реалізацію цільової концепції підприємства з метою забезпечення ефективного довгострокового існування підприємства. Такий підхід лежить в основі управління, направленого на збільшення цінності (вартості) підприємства. Управління базується на концепції контролінгу, під яким розуміють систему управління доходами і витратами підприємства (тобто прибутком) підприємства, що включає в себе такі підсистеми, як планування, контроль, аналіз і регулювання затрат і доходів. Розширене трактування цього визначення дає Інститут управлінських бухгалтерів США (Institute of Management Accountant IMA). Згідно з ІМА, контролінг це «процес, що додає цінність і полягає в безперервному удосконаленню планування, проектування, оцінки і функціонування систем фінансової і нефінансової інформації, що спрямовує дії менеджменту, мотивує поведінку, підтримує і створює культурні цінності, необхідні для досягнення стратегічних, тактичних і оперативних цілей організації» [7, с. 96]. У німецькій діловій практиці під контролінгом розуміють «концепцію, підкреслено направлену на результативне управління підприємством» шляхом інтегрування і систематизації інформації про діяльність [7, с. 97]. Контролінг як система підтримки управлінських рішень був вперше запроваджений на підприємствах у США наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. для поліпшення методів виробничого обліку й удосконалення методів фінансового контролю [3]. В Україну термін «контролінг» прийшов з європейських країн на початку 90-их років ХХ ст., що пов язано з переходом країни на ринкові відносини та необхідністю заміни внутрішнього обліку на ефективну систему прийняття управлінських рішень [1, с. 98]. Сучасну концепцію контролінгу можна охарактеризувати за допомогою піраміди, виділивши при цьому стратегічний і тактичний контролінг (Рис. 1). Служба контролінгу повинна вирішувати такі основні завдання: оптимізація управління організаційною структурою компанії; впровадження систем планування, контролю й аналізу діяльності; забезпечення мотивації персоналу в підвищенні ефективності роботи компанії; автоматизація систем обліку й управління компанією [8, 182]. Щоб відповідати цим вимогам, інструменти й структура контролінгу повинні бути простими й гнучкими. Як зазначає Р. Набок [5], спеціальними завданнями контролінгу є: планування й контроль на підприємстві; бухгалтерський облік як документування; підготовка й передача первинної, орієнтованої на результат інформації; формування систем, методики й організаційних структур контролінгу. Як бачимо, контролінг пронизує фактично всі розділи та види економічної діяльності підприємства, у зв язку з чим у різних сферах управління підприємством 18

19 «Кримський економiчний вiсник» ОПЕРАТИВНИЙ КОНТРОЛІНГ Розрахунок витрат за видами фінансова бухгалтерія керівник УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ Звітність і аналітична інформація про підготовку і прийняття управлінських рішень Планування і бюджетування, вимірювання, аналіз і оцінка відхилень Розрахунок витрат по місцям виникнення (центри відповідальності) статистика підприємства баланс контролер маркетинг фінансування закупки виробництво збут Організація роботи і процесів у функціональних підрозділах підприємства (наукова організація праці) Інноваційна діяльність в сфері продукції, технології, виробництва, закупок, збуту, управління, фінансово-економічних відносин Філософія і методологія управління з орієнтацією на довгострокове існування і розвиток підприємства (організації) застосовуються специфічні численні галузеві системи контролінгу так званий дефіс-контролінг. Слід зауважити, що служба контролінгу не виконує функції управління підприємством, а лише створює відповідні передумови для ефективного менеджменту, який здійснює керівник підприємства. Тому проблеми подвійного підпорядкування структурних підрозділів директору та службі контролінгу на підприємстві не виникає [1, с. 52]. Так, І. О. Григораш [2, с. 98], вказує, що необхідність впровадження контролінгу на підприємстві зумовлена наступними причинами: підвищення нестабільності зовнішнього середовища висуває додаткові вимоги до системи управління підприємством; ускладнення систем управління підприємства вимагає механізму координації всередині системи управління; необхідність побудови спеціальної системи інформаційного забезпечення управління. На основі досліджених і опрацьованих праць, можна визначити переваги, які формуються системою контролінгу: реальна оцінка рівня фінансової стабільності та потенціал компанії; отримання оперативної й достовірної інформації про поточний стан основних показників діяльності компанії в зручному вигляді; можливість забезпечити зацікавленість не лише керівництва, а й інших співробітників у реалізації стратегічної мети та завдань компанії; спроможність регулярно порівнювати планові показники з фактичними, оперативно впливати на ситуацію та своєчасно реагувати у разі наявності значних відхилень. Розрахунок витрат за продуктами Звіт про прибутки і збитки Рис. 1. Піраміда контролінгу на підприємстві [7, с. 98] СТРАТЕГІЧНИЙ Крім перелічених переваг, можна сформувати й недоліки впровадження контролінгу на підприємстві: недосконалість існуючих методів аналізу; загроза статусу груп (планово-економічному відділу, бухгалтерії, фінансовому відділу тощо) та осіб (начальникам відповідних відділів); у середньому невисока сумісність з корпоративною культурою; низька сумісність із традиційними системами інформаційного забезпечення; складність порівняно з традиційними методиками. Роль управління в системі контролінгу полягає в координації елементів, які входять у цю систему, забезпеченні планування, обліку й аналізу економічних показників господарської діяльності та прийнятті рішень на основі отриманої інформації про тенденції розвитку підприємства. На думку К. Ю. Котляревської [3] упровадження сучасної методики контролінгу на підприємствах України дозволить покращити наступні аспекти їх діяльності: досягти ефективного управління; створити й оцінити потенціал підрозділів підприємства; використовувати інновації, що дозволять своєчасно пристосовуватися до змін зовнішнього середовища. Результатом стане система, що сприятиме підвищенню ефективності його діяльності й надасть можливість передбачати майбутнє фірми та планувати роботу з метою підвищення ефективності використання ресурсів підприємства. Висновок. Отже, у сучасних умовах господарювання при зростанні впливу факторів зовнішнього середовища, посилення позицій конкурентів на ринку функціонування підприємств у довгостроковому періоді актуальним питанням постає пошук нових ефективних методів та інструментів управління. Вони покликані підвищувати конкурентоспроможність підприємства та забезпечувати досягнення його короткострокових і довгострокових цілей. Успішне управління неможливе без контролінгу інформаційно-консультаційної підтримки менеджменту компанії. Контролінг є сучасною методологією координації управлінської діяльності підприємства. Для того щоб підприємство успішно існувало і отримувало прибуток пропонується використовувати контролінг на всіх рівнях організації. Контролінг відіграє дуже важливу роль в системі управління підприємством. Він є відособленою системою, економічна сутність якої полягає в динамічному процесі перетворення та інтеграції існуючих методів обліку, аналізу, планування, контролю і координації в єдину систему отримання, оброблення інформації для прийняття на його основі управлінських рішень, орієнтованих на 19

20 #6 (07) грудень 2013 досягнення всіх завдань, що постають перед підприємством. Ця система могла б стати важливим інструментом виходу українських підприємств з кризового стану. Впровадження контролінгу на підприємствах України дозволить: досягти ефективного управління, створити й оцінити потенціал підрозділів підприємства, досліджувати ідеї конкурентів, здійснювати порівняльний аналіз усіх отриманих даних, використовувати інновації, і звичайно орієнтуватися на майбутнє. Література: 1. Говорушко Т. А. Проблемні аспекти впровадження контролінгу в Україні / Т. А. Говорушко, Д. О. Кроніковський // Економічний часопис-xxi (2). С Григораш І. О. Контролінг як сучасна система управління підприємством / І. О. Григораш // Актуальні проблеми економіки (113). С Котляревська К. Ю. Управління підприємством на основі контролінгу / К. Ю. Котляревська // [Електронний ресурс] Режим доступу: 4. Ліпич Л. Г. Контролінг в системі антикризового управління / Л. Г. Ліпич, І. О. Гадзевич // Видавництво львівської політехніки С Набок Р. Американська й німецька моделі контролінгу / Р. Набок, Г. Набок // Фінансовий Директор [Електронний ресурс] Режим доступу: 6. Одинцова Т. М. Контролінг витрат у системі забезпечення збалансованого сталого розвитку підприємства / Т. М. Одинцова // Вісник університету банківської справи національного банку україни (13). С Шик Л. М. Контролінг грошових потоків як основа забезпечення платоспроможності підприємства / Л. М. Шульга, І. В. Редька, Н. Є. Скоробогатова // Вісник Запорізького національного університету (10). С Шульга М. О. Оперативний контролінг у системі управління / М. О. Шульга // Держава та регіони С МОЛОДЕЦЬКИЙ С. С. здобувач кафедри управління фінансово-економічної безпеки, Університет економіки та права «КРОК» Еволюція наукових поглядів щодо протидії рейдерству Анотація: Досліджено вітчизняний та зарубіжний досвід протидії рейдерству. Аннотация: Исследованы отечественный и зарубежный опыт борьбы с рейдерством. Summary: Investigated native and foreign experience of resistance raiding. Постановка проблеми. Економіка майже всіх розвинених країн світу пройшла через ганебні процеси незаконного привласнення чужого бізнесу (рейдерство), страждають від нього й країни, що розвиваються. У зв язку з переходом нашої держави від командно-адміністративної економіки до ринкової постала необхідність у запровадженні нових механізмів, які б забезпечували її стабільний розвиток та функціонування. Стаття 41 Конституції України задекларувала право приватної власності як непорушне. Але незважаючи на це, рівень розвитку української державності на своєму нинішньому етапі не дає можливості гарантій забезпечення цього положення Конституції. Одним з основних проявів таких реалій і є факт існування рейдерства в Україні. Воно знаходить своє відображення у різних проявах і суттєво відрізняється від злиттів і поглинань, притаманних для розвинених країн. Рейдерство в Україні, посягаючи на основу країни з ринковою економікою право приватної власності, завдає суттєвої шкоди економічній безпеці нашої держави, а отже є реальною загрозою національній безпеці України. Протягом останніх років рейдерство в Україні перетворилося на справжню суспільну катастрофу, яка не тільки загрожує розвитку економіки України та спричиняє колапс правової системи, а й робить сумнівним перспективи існування та розвитку в Україні приватного середнього та малого бізнесу. Теоретичні аспекти рейдерства досліджували такі науковці як З. Варналій, О. Тарасова, С. Кравченко, Г. Паламарчук, Л. Венгер, І. Головань, М. Соколова. Разом з тим, питання щодо визначення сутності та змісту поняття «рейдерство» залишається відкритим. Крім того, слід зауважити, що й на законодавчому рівні не існує офіційного визначення терміна «рейдерство», тому надзвичайно актуальним постає проблема з ясування змісту цього поняття, котре охоплювало б усі його ознаки та форми. Метою статті є дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо протидії рейдерству. Виклад основного матеріалу дослідження. Ефективність функціонування економіки будь-якої країни залежить від стабільного розвитку підприємницької діяльності в ній. Останнім часом, з бурхливим розвитком світової економіки все більш актуальними стають процеси злиття та поглинання компаній. Актуальність проблеми полягає в тому, що для пострадянських країн злиття та поглинання це засоби нагромадження капіталу, збільшення своєї частки на ринку та здійснення інвестицій. Проте, незважаючи на позитивні аспекти злиттів та поглинань, в Україні більш поширене силове захоплення компаній або «рейдерство». Більш того, в Україні це явище набуло надмірного цинізму й агресії. Рейдерство це нове поняття, що з явилось в нашому лексиконі нещодавно, і тому інколи вживається без усвідомлення сутності самого явища. Аналіз юридичних 20

21 «Кримський економiчний вiсник» енциклопедичних джерел, зокрема юридичного словнику О. Сухарева [1, с. 235], шеститомної юридичної енциклопедії під головуванням Ю. Шемшученка [2, с. 736] надав можливість зробити висновок, що дефініція термінів «рейдер» і «рейдерство» на даний час так і не визначена. У зв язку із чим, вважаємо за необхідне з ясувати зміст «рейдерства» на підставі ознак і в аналогії з тим, що називають «рейдерством» в іноземних наукових джерелах [3, с. 126]. Слово «рейдер» має англійське походження. У середині минулого століття за часів військового протистояння Великобританії та Іспанії так називалося одне з англійських морських піратських суден, котре саме здійснювало напад лише на іспанські торгові судна. З того часу поняття «рейдер» увійшло в лексику військово-морської справи, і означало проведення морських операцій під час військових дій спеціально підготовленими для знищення бойових і торгових суден ворога морськими суднами [4, с. 1]. Термін «рейдерство» походить від англійського слова «raid», яке тлумачиться у двох аспектах, а саме як іменник і дієслово. Якщо його розглядати як іменник, він означає «набіг», «раптовий напад», а як дієслово «грабувати», «спустошувати», «робити спроби знищити курс акцій шляхом продажу великої кількості цінних паперів» [5]. Беручи до уваги основні смислові ознаки цього поняття, вважаємо, що «рейдерство» означає вороже поглинання, перехват оперативного управління або власності підприємства за допомогою спеціально ініційованого конфлікту. Російський науковець О.А. Полушкін стверджує, що «недружнє поглинання» і «корпоративний шантаж» це лише деякі синоніми рейдерства, прийняті в Росії. Скуповування акцій, ініціювання банкрутства, реприватизація, силове захоплення, підробка документів, шахрайство усе це рейдерство. Але поняття «рейдерство» та «недружнє поглинання» порівнювати недоречно [6]. Інші вченні вважають, що рейдерство є інструментом захоплення, що включає в себе комплекс юридичних, психологічних, економічних, військово-спортивних методик та технологій [7]. В англосаксонському трактуванні недружнє поглинання означає банальне скуповування акцій на ринку, яке здійснюється проти волі неефективного менеджменту та акціонерів. У загальному розумінні поглинання це процес, в результаті якого активи компанії стануть власністю іншого суб єкта покупця. У законопроекті «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за захоплення підприємств (рейдерство)» від р «рейдерство» трактується як замовлення та (або) організація нападу на підприємство, установу, організацію з метою їх захоплення, вчинені організованою групою. З нашої точки зору, рейдерство для України це завжди складний, високоінтелектуальний і найчастіше саме злочинний, тобто кримінальний феномен. Аналогічної позиції притримуються такі науковці як О. Г. Кельман та А.М. Погорецький [8, с. 87]. Слід зауважити, що в своїх працях вказані фахівці застосовують термін «кримінальне рейдерство», котре завжди пов'язане із захопленням активів підприємства та використанням лише незаконних методів. Підсумовуючи вищезазначене можна дійти висновку, що наразі всі визначення терміна «рейдерство» є неповними та недостатньо об єктивним, адже існуючі дефініції цього феномену не розкривають сутність «рейдерства» в цілому, а лише визначають окремі його різновиди («рейд на світанку», «рейд преміальний», дружні поглинання (friendly take-over) та недружні (ворожі) поглинання (hostile take-over), американська та британська моделі, «біле», «сіре» та «чорне» рейдерство). На нашу думку, рейдерство в українському вимірі є комплексним багатогранним явищем, визначення якого не може будуватися на спрощених підходах, які домінують у науково-практичній думці. З нашої точки зору, при розгляді поняття «рейдерство» з правової точки зору у його дефініції необхідно відобразити всі ознаки та сторони цього суспільно-небезпечного явища, а саме: в основі рейдерства лежить комплекс високоінтелектуальних, впорядкованих за змістом та метою дій; об єктом рейдерства може бути будь-яке майно незалежно від форми власності; метою рейдерства є заволодіння чи встановлення контролю над майном, яке належить іншим суб єктам господарювання чи фізичним особам; для суб єктів господарювання чи фізичних осіб ці дії є завжди непередбачуваними; дії, які складають основу рейдерства можуть бути як правомірними, але у будь-якому разі такі дії суперечать духу закону та основоположним принципам верховенства права і непорушності права власності; при рейдерстві заволодіння чи встановлення контролю над майном обов язково відбувається всупереч волі власників такого майна. Проаналізувавши закордонний досвід боротьби з явищами, за своєю суттю аналогічними рейдерству, можна стверджувати, що у високорозвинених країнах проблема вирішувалася по-різному. Так в США існує Закон Вільямса, який містить вимоги, що стосуються відкритих тендерних пропозицій (tender offers) на поглинання публічних компаній, а також декларує широкі повноваження Комісії з цінних паперів і бірж США. У Великобританії аналогічні правовідносини покликаний регулювати Companies Act 2006, який регулює угоди між акціонерами (Shareholders Agreement) і угоди купівлі-продажу (Sale and Purchase Agreement) на принципах максимальної публічності. В Євросоюзі діє Директива Європарламенту 2004/25/ЄС, в якій містяться положення, що вимагають введення в практику інституту публічної пропозиції як основного інституту злиття і поглинання. Досить продуктивний шлях боротьби з рейдерством обрала Російська Федерація, де був розроблений проект змін до Цивільного кодексу РФ. Глава держави доручив уряду спільно з адміністрацією президента обговорити законопроект «Про внесення змін до частини 1, 2, 3 і 4 Цивільного кодексу РФ, а також окремі законодавчі акти Росії». Законопроект пропонує обмежити численні випадки безпідставного оскарження угод у суді за формальними підставами. Пропонується також ввести інститут власницького захисту для оборони від рейдерів. Законопроект вперше передбачив закріплення загальних прав учасників будь-якої корпорації, у тому числі відновлення колишніми учасниками корпорації втрачених поза їхньою волею прав участі в ній, у тому числі при необґрунтованому «списанні» акцій і часток участі, «корпоративних захопленнях». На вітчизняному законодавчому рівні вперше вирішення проблеми подолання рейдерства було запропоновано у Проекті 3300 Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за захоплення підприємств (рейдерство)» 13 березня 2007 року. Згідно з Проектом рейдерство було визначено як замовлення та (або) організація нападу на підприємство, установу, організацію з метою його захоплення, що потягнуло порушення його нормальної роботи, а так само 21

22 #6 (07) грудень 2013 напад на підприємство, установу, організацію з метою його захоплення, вчинене організованою групою. 29 грудня 2006 року набув чинності прийнятий 15 грудня 2006 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації і по корпоративних спорів». Зміни стосувалися Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України і Закону України «Про приватизацію державного майна». По-перше, була встановлена підвідомчість господарським судам України справ стосовно спорів, що виникають в процесі приватизації, а також з корпоративних відносин між господарським товариством і його учасником (засновником, акціонером), у тому числі вибулим, між учасниками господарських товариств, пов язаних зі створенням, управлінням, діяльністю цього товариства, за винятком трудових суперечок. По-друге, справи стосовно спорів між юридичними особами, які є учасниками, акціонерами товариства або господарським товариством, пов язаним із створенням, управлінням або діяльністю цього товариства, розглядатимуться господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства, згідно даних Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. По-третє, компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, віднесені до юрисдикції господарських судів, і спорів про приватизацію майна. По-четверте, в статтю 167 ЦПК вводиться поняття «корпоративні відносини». Під цим поняттям розуміються відносини, які виникають, змінюються і припиняються щодо користування, володіння, розпорядження акціями або частинами в статутній фундації господарського товариства. Слід зазначити, що було також прийнято і цілу низку інших змін до нормативно-правових актів, які спрямовані на подолання причин і умов існування рейдерства в Україні. Щоб уникнути необґрунтованих судових позовів, накладення арештів на рахунки господарюючих суб єктів, а також призупинення рішень зборів господарських товариств, Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» ухвалив, що при розгляді справ, предметом яких є оскарження рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на участь у них і управлінні товариством тих його учасників, які не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб. Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов язані з втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, заборона скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, які мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів і приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо). У постанові також говориться про те, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК перелік способів забезпечення позову не є вичерпним. Таким чином, рейдер може через підкуп судді отримати ухвалу, яка буде містити будь-який інший спосіб забезпечення позову з урахуванням винятків, установлених ч. 4, 5, 6 ст. 152 ЦПК. Чинне законодавство України не передбачає спеціальні вимоги до письмового оформлення установчих документів юридичних осіб, протоколів загальних зборів акціонерів із використанням водяних знаків, спеціального паперу тощо, а це тільки сприяє підробленню зазначених документів рейдерами. У ч. 2 ст. 152 ЦПК зазначається, що суд може застосувати декілька видів забезпечення позову. Тобто рейдери одночасно можуть усунути від влади чинне керівництво юридичної особи та призначити на його місце підконтрольну їм особу. Законодавство України не обмежує строк розгляду справи в суді, а тому в нашій державі існує можливість його затягування в результаті збереження чинності тієї чи іншої ухвали суду. Довго точилися дебати навколо Проекту Закону України «Про акціонерні товариства» і 17 вересня 2008 року закон все ж був прийнятий. Серед позитивних антирейдерських кроків закону заборона придбання акцій ПрАТ через процедуру дарування; загальні збори акціонерів повинні проводитися на території України, в межах населеного пункту за місцезнаходженням товариства. Але слід вказати і не доопрацювання даного акту: недостатнє правове регулювання порядку проведення позачергових загальних зборів акціонерів; відсутність вичерпного переліку випадків, при яких наглядова рада акціонерного товариства може відмовити у проведенні позачергових загальних зборів акціонерів. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо недопущення захоплення підприємств, установ, організацій» від 18 вересня 2008 року вказує, що для виконання судових рішень чи ухвал про зміну органів управління та посадових осіб незалежно від форми власності можуть залучатися виключно працівники органів внутрішніх справ. Позитивні наслідки в боротьбі проти рейдерської діяльності має Указ Президента України 103/2007 «Про заходи щодо посилення захисту права власності» від 12 лютого 2007 року, на основі якого Кабінет Міністрів України прийняв Постанову 257 від 21 лютого 2007 року «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств». Висновки з проведенного дослідження. Проаналізувавши еволюцію антирейдерського законодавства можна прийти до висновку, що певні спроби боротися з цим явищем на законодавчому рівні вже ведуться. Деякі прийняті нормативно-правові акти та внесені зміни до вже існуючих актів дійсно мають антирейдерську направленість та в тій чи іншій мірі запобігають цьому явищу. Але в цілому вітчизняне законодавство потребує удосконалення. Які ж наслідки рейдерства? Рейдери створюють чотири основні проблеми: наносять економічний шкоди підприємствам; підривають соціальну сферу; стають загрозою безпеці держави (силовий і корупційний перерозподіл власності стимулює корумпованість органів державної влади та судів); знижують загальний інвестиційний клімат в країні. Якщо проаналізувати практику здійснюваних в Україні рейдерських атак, можна виділити такі основні ознаки и складові рейдерства: це завжди недружнє поглинання, втрата контролю над підприємством або майном поза волею його власника; раптовість здійснення рейдерських атак. протизаконність дій рейдерів. Тут слід звернути увагу, що ця ознака характерна для більшості рейдерських атак, які здійснюються в Україні, але не завжди притаманна рейдерству, тому що перехід контролю над 22

23 «Кримський економiчний вiсник» підприємством поза волею власника, але з дотримання чинного законодавства, також можливий. Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна визначити рейдерство як спрямоване проти волі власника протиправне захоплення контролю над підприємством або його активами з використаних рішень державних й судових органів і, як правило, із застосуванням сили. Література: 1. Юридический энциклопедический словарь / [гл. ред. А.Я. Сухарев; ред. кол.: М.М. Богуславський, М.И. Козырь, Г.М. Миньковский и др.] М.: Сов. энциклопедия, с. 2. Юридична енциклопедія: в 6 т. / [ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (гол. редкол.) та ін.]. К.: Укр. енциклопедія, Т.5: П С. 736 с. 3. Савельєв Є. В., Гуцайлюк З. В., Козюк В. В. та ін. Економічна та майнова безпека підприємства і підприємництва. Антирейдерство Тернопіль: Вид. Тернограф, с. 4. Каліцінська К. О. Рейдерство, як ризик впливу на економічну безпеку підприємства // Режим доступу: Словарь иностранных слов / [под ред. И.В. Лёхина и проф. Ф.Н. Петрова]. М. : Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, С Полушкин О.А. Рейдерство: пути решения актуальных проблем / О.А. Полушкин// Закон и право С Москаленко С. Рейдерство: загальна характеристика, окреслення проблеми та шляхи боротьби / С. Москаленко // Практика (57). С Кальман О.Г. Рейдерство: причини та заходи протидії / О.Г. Кельман, М.А. Погорецький // Закон и право С. 87. Момот Т. В. доктор економічних наук, професор кафедри фінансово-економічної безпеки, обліку і аудиту; Величко К. Ю. здобувач кафедри фінансово-економічної безпеки, обліку і аудиту, Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова РЕЙТИНГ ЯКОСТІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ЯК ВАЖЕЛЬ ВПЛИВУ НА ФІНАНСОВІ ПОКАЗНИКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПІДПРИЄМСТВ Анотація: Розглянуто обґрунтування необхідності використання рейтингу якості корпоративного управління через використання інтегрального показника, надано оцінку його застосування з урахуванням національної специфіки та особливостей впливу на фінансові показники функціонування корпоративних підприємств. Аннотация: Представлено обоснование использования рейтинга качества корпоративного управления через использование интерального показателя, дана оценка его использования с учетом национальной специфики и особенностей влияния на финансовые показатели функционирования корпоративных предприятий. Summary: This article presents the rationale for the use of rating the quality of corporate governance through the use of integral indicator assesses its use, taking into account national specifics and peculiarities influence the functioning of the financial performance of corporate enterprises. Постановка проблеми. Сучасний стан розвитку корпоративного управління в Україні характеризується відсутністю досліджень із визначення якості корпоративного управління та його впливу на фінансові показники функціонування корпоративних підприємств. Разом з тим, зазначимо, що теоретична аргументація щодо доцільності обліку вдосконалення моделі корпоративного управління як найважливішої передумови зростання вартості підприємств розглядається вітчизняними вченими в межах досліджень проблематики: управління вартістю підприємств в умовах їх адаптації до трансформаційних процесів перехідного періоду О.Г. Мендрул [1, с. 15]. Постановка завдання. На сьогоднішній день існує багато методик оцінювання рейтингу корпоративного управління, але однією з основних перешкод їх застосування для українських підприємств є конфіденційність механізму рейтингової оцінки та використання внутрішньої інформації підприємств, яка не є загальнодоступною. Така ситуація провокує необхідність проаналізувати набутий досвід в оцінюванні якості корпоративного управління та застосувати до умов українських підприємств. Метою даної статті є теоретико-методичне обґрунтування необхідності застосування інтегрального показника оцінки якості корпоративного, оцінка специфіки його застосування та розробка практичних рекомендацій щодо використання Виклад основного матеріалу. Корпоративне управління є одним із основних чинників прийняття інвестиційних рішень, тому оцінка практики корпоративного управління є одним із найважливіших завдань. Оцінити та порівняти практику корпоративного управління підприємств певної галузі, або певного регіону стало можливим за допомогою застосування рейтингової системи оцінки. В Україні рейтинги умовно можна виділити у дві групи: кредитні рейтинги та всі інші рейтинги (достатнього використання в українській практиці набули інформаційні рейтинги, що складаються на підставі публічної інформації, статистики за певними показниками). Взагалі, теоретичні та методологічні основи управління вартістю підприємства викладено в наукових пра- 23

24 #6 (07) грудень 2013 цях Н.М. Абдікєєва, О.В. Алексєєвої, А. Гершуна, М. Горського, Т.П. Данько, В.Ж. Дубровського, С.В. Ільдеменова, Р.С. Каплана, А.Д. Кисєльова, Т. Коллера, Т. Коупленда, Т.Г. Левіса, Дж. Мурріна, П.Р. Нівена, Є. Ніколаєвої, Д.П. Нортона, К.Х. Рамперсада, А. Раппапорта, О.А. Романової, М. Скотта, Д.М. Стерна, Дж.Б. Стюарта, А.І. Татаркіної, І.Н. Ткаченко, Х.Р. Фридага, Д. Хана, Х. Хунгенберга, С.В. Черемних, В. Шмідта. Значний внесок у розробку проблем вартісно-орієнтованого управління підприємством внесли вітчизняні вчені О.В. Ареф єва, В.В. Лаврененко, О.Г. Мендрул, Т.В. Момот, В.П. Савчук, О.О. Терещенко, М.Г. Чумаченко, Г.О. Швиданенко, Н.В. Шевчук. Сучасні міжнародні дослідження свідчать про наявність прямого зв'язку між рівнем корпоративного управління і капіталізацією компаній. Серед них, на нашу думку, заслуговують на особливу увагу такі: результати спільного дослідження «ISS» (Institutional Shareholder Services) та університету штату Джорджія (Georgia State University), які свідчать, що для акціонерних товариств із найкращим рівнем корпоративного управління за показником ISS's корпоративного управління (ISS's Corporate Governance) найменша прибутковість інвестицій і власного капіталу, відповідно, на 18,7 і 23,8% більше, ніж у емітентів з низьким рівнем корпоративного управління [2, с. 34]; дослідження ринку США, проведені П. Гомперс із Гарвардського університету в співпраці з колегами університету Пенсільванії, які доводять, що портфелі цінних паперів компаній з сильним захистом прав акціонерів генерують прибутковість, що перевищує прибутковість портфелів зі слабким захистом прав акціонерів на 8,5% за рік [3, с.28]; аналогічні дослідження в Європі свідчать про наявність розбіжності в розмірі 3% на рік [4, с.51]; опитування професора С. Парку з університету Йонс та регіональних представництв журналу Institutional Investor за сприянням Світового банку; в якому брали участь понад 200 інституційних інвесторів, які сукупно керують активами на суму понад 3 трлн; дослідження McKinsey 188 компаній, що працюють на ринках шести країн з розвиненою економікою [5, с. 112]; дослідження державного університету «Вища школа економіки» Росії (П.Ю. Старюк, В.І. Полієнко ) «Вплив якості корпоративного управління в російських компаніях на їх ринкову вартість»; дослідження Бернарда Блека (2000р.) співвідношення рівня корпоративного управління та ринкової вартості компаній в Росії. Таким чином, загальновизнано, що створення рейтингових оцінок дає можливість охарактеризувати якість корпоративного управління й оцінити інвестиційний ризик. З метою отримання результатів, що дозволяють перевірити поставлені наукові гіпотези, проведено дослідження діяльності українських акціонерних товариств шляхом безпосередньої участі в системі корпоративного управління через пряме представництво інтересів міноритарних акціонерів. Для проведення досліджень сформовано портфель цінних паперів 20 акціонерних товариств України. Починаючи з 2003 р. у межах міжнародного проекту «Вартісно-орієнтоване корпоративне управління в Україні: навчання та вивчення за допомогою кейсів (ситуаційних вправ)» проводяться дослідження якості корпоративного управління на досліджуваних акціонерних товариствах. Поставлені такі наукові гіпотези: якість корпоративного управління прямо впливає на підвищення ринкової вартості бізнесу та інвестиційної привабливості українських корпоративних підприємств; ринкова вартість акціонерного суспільства підвищується з підвищенням якості корпоративного управління незалежно від змін фундаментальних фінансових показників, динаміки макроекономічних показників, політичної ситуації, а також змін в інституційному середовищі. В ракурсі цього дослідження рейтинг якості корпоративного управління визначено як інтегрований показник, що поєднує різнобічні властивості складної системи корпоративного управління та застосовується для діагностики якості корпоративного управління під час прогнозування інвестиційного ризику. Якість корпоративного управління визначено як сукупність характеристик складної системи відносин між групами зацікавлених осіб, які мають легітимний інтерес у діяльності товариства (акціонерів, у тому числі великих і міноритарних, власників привілейованих та простих акцій, працівників, споживачів, державних установ, управлінських установ, кредиторів, громадськості, тощо) щодо управління діяльністю товариства з метою підвищення його конкурентоспроможності та економічної ефективності завдяки забезпеченню рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин, задовольняє вимогам. У результаті реалізації проекту розроблено та апробовано інтегральну систему оцінки якості корпоративного управління. За запропонованою системою, рейтинг якості корпоративного управління оцінюється за сьома компонентами, що відображають різні аспекти корпоративного управління, а саме: розкриття інформації та прозорість; права акціонерів; структура акціонерного капіталу; діяльність наглядової ради; діяльність виконавчого органу; контроль за фінансово-господарською діяльністю органів управління акціонерного товариства; дотримання інтересів інших зацікавлених осіб та корпоративна соціальна відповідальність. Сутність розробленої методики рейтингової оцінки якості корпоративного управління полягає в кількісному відображенні чинників, які впливають на мотивацію прийняття інвестиційних рішень, і оцінку інтенсивності впливу цих чинників. Основним призначенням агрегованого рейтингу якості корпоративного управління є ранжування та типологія акціонерних товариств (а також холдингових компаній) за якістю корпоративного управління з метою мінімізації ризику інвестування. Математично визначення рейтингу якості корпоративного управління j-го акціонерного товариства означає перехід від певної безлічі ознак хі, які характеризують властивості корпоративного управління і подаються у вигляді вектора хj = x1, x2,..., xm до однієї максимально інформативною оцінки Gj за певний період часу або за станом на певну дату, використовуючи формулу: n Gj = ( xi wi) (1.1) i= 1 де xi-компонента рейтингу якості корпоративного управління; wi питома вага компоненти рейтингу якості корпоративного управління. Геометрично така оцінка інтерпретується як точка в багатовимірному просторі, координати якої вказують на масштаб або позицію j-го акціонерного товариства. Базуючись на синтезі найкращих стандартів і правил корпоративного управління, які домінують в усьому світі на фінансових ринках і дотримання яких є однією з необхідних умов залучення інвестицій (а саме: International Corporate Governance Network (ICGN), the World Bank, the Organization for Economic Cooperation and Development (OECD)), головних орієнтирах кодексів найкращої практики корпоративного управління (Combined Code in the 24

25 «Кримський економiчний вiсник» UK, the Kodex in Germany, etc.), досвіді проведення подібних рейтингових оцінок керівними агентствами світу Standard & Poor's в Російській Федерації, оцінювання якості корпоративного управління запропоновано провести через інтегральну оцінку первинних показників за такими компонентами: (х1) розкриття інформації та прозорість; (х2) права акціонерів; (х3) структура акціонерного капіталу; (х4) діяльність наглядової ради; (х5) діяльність виконавчого органу; (х6) контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства; (х7) дотримання інтересів інших зацікавлених сторін і корпоративна соціальна відповідальність. На підставі анкетування 50 експертів було виявлено оцінку значимості кожного показника в складі вище перерахованих груп, використовуючи експертний метод Делфі. Зазначена методика дозволяє створити ефективну систему управління якістю корпоративного управління з метою встановлення довгострокового партнерства за принципами ТQМ (Total Quality Management). При цьому, система управління якістю корпоративного управління повинна будуватися на засадах спільної участі всіх зацікавлених осіб у процесі забезпечення якості корпоративного управління, яке потребує оптимізації власної сфери роботи всіх учасників, вигострене співпраця всіх учасників єдиного процесу; систематичного зменшення невідповідностей власних характеристик системи корпоративного управління вимогам стандартів кожною групою зацікавлених осіб. Разом з цим, підвищення якості корпоративного управління стане важливим кроком на шляху створення сприятливого інвестиційного середовища, забезпечить відчутний соціальний ефект, дасть можливість отримати кошти, необхідні для реалізації агресивної політики динамічно зростаючої компанії, яка підвищить конкурентоспроможність національної економіки в цілому. Для автоматизації процесу агрегування ознак в один інтегральний показник запропоновано використовувати модуль «Розрахунки рейтингу якості корпоративного управління для акціонерних товариств», який був створений авторами дослідження за допомогою мови програмування Visual Basic for Application. Цей модуль вбудовується в табличний процесор Microsoft Excel, значно спрощуючи процедуру розрахунків рейтингу якості корпоративного управління (рис.1) В результаті розрахованого рейтингу якості корпоративного управління холдингової компанії та корпоративних підприємств виявлено основні недоліки корпоративного управління: - непрозора процедура відмови щодо включення пропозиції акціонера; - невідповідність регулярної фінансової звітності міжнародним стандартам бухгалтерського обліку; - відсутня практика підвищення професійного рівня членів ради; - відсутня практики залучення консультантів; - неперіодичне звітування перед акціонерами (на деяких підприємствах); - відсутність критеріїв оцінки діяльності виконавчого органу; - не оприлюднення інформації щодо розміру та форми винагороди членів виконавчого органу у річному звіті; - нерегулярність засідань наглядової ради на рік; - до компетенції наглядової ради не відноситься перевірка достовірності річної та квартальної фінансової звітності до її оприлюднення та (або) подання на розгляд на загальних зборах акціонерів; Рис. 1. Розрахунок рейтингу із застосуванням програмування Visual Basic for Application - відсутність у складі наглядової ради незалежних членів; - невідповідність членів наглядової ради вимогам незалежності; - відсутній механізм стимулювання діяльності членів ради; - не оприлюднення інформації щодо індивідуального або сукупного розміру та форми винагороди членів наглядової ради; - відсутній комітет з питань фінансів та інвестицій, комітет з питань призначень та винагород товариства, тимчасові комітети; 25

26 #6 (07) грудень відсутня посада корпоративного секретаря; - відсутність в суспільстві кодексу корпоративного управління (на всіх підприємствах); - відсутність положення про інсайдерську інформацію; - відсутність переліку документів для ознайомлення зацікавленим особам; - відсутність порядку ознайомлення з цими документами; - відсутність інформації про право вимагати обов'язкового викупу акцій; - відсутність незалежного зовнішнього аудиту практично на половині підприємств; - незалежний зовнішній аудитор залучається не на всіх суспільствах; - відсутність зовнішнього аудитора у роботі річних загальних зборів акціонерів. Усі зазначені недоліки негативно впливають на діяльність підприємств, а, отже, і на ефективність акціонерних компаній. Із застосуванням сучасних технологій оцінки вартості бізнесу виконано розрахунки вартості акціонерних товариств. Проведено дослідження впливу якості корпоративного управління на ринкову вартість акціонерного товариства. Доведено, що ринкова вартість акціонерного суспільства позитивно залежить від інтегрального показника якості корпоративного управління незалежно від зміни фундаментальних фінансових показників акціонерного товариства підвищення інтегрального показника якості корпоративного управління на 1 пункт при незмінних інших параметрах моделі призводить до збільшення вартості акціонерної компанії до 4%. Доведено, що впровадження ефективної системи корпоративного управління дає пряму фінансову вигоду, позитивно впливає на фінансові показники корпоративних підприємств, підвищує інвестиційні переваги. Висновки з проведеного дослідження. Таким чином, якість корпоративного управління слід розглядати як інтелектуальний актив, який може бути оцінений і врахований при визначенні ринкової вартості акцій корпоративних підприємств. За результатами апробації рейтингу якості корпоративного управління третього рівня на прикладі акціонерних товариств Україні та Харківського регіону можна стверджувати, що найбільш важливими факторами підвищення інвестиційної привабливості акціонерного товариства є дотримання прав акціонерів, формування незалежного наглядової ради, підвищення компетенції виконавчого органу. Впровадження ефективної системи корпоративного управління дає пряму фінансову вигоду, позитивно впливає на фінансові показники акціонерного товариства, підвищує інвестиційні переваги. Для країн, що розвиваються, з огляду на недосконалість їх фінансової звітності, розмір премії, яку інвестори готові платити за якісне корпоративне управління, відображає потенціал підвищення якості фінансової звітності. Література: 1. Мендрул О.Г. Управління вартістю підприємств: теоретичні та практичні аспекти: автореф. дис. докт. екон. наук: /О.Г. Мендрул, Київській національний економічний університет К., с. 2. Brown, Lawrence D., and Caylor, Marcus, «Corporate Governance Study: The Correlation between Corporate Governance and Company Performance.» Institutional Shareholder Services (2004) 3. Gompers, Paul A., Joy L. Ishii, and Andrew Metrick, «Corporate Governance and Equity Prices, Quarterly Journal of Economics. 118 (1) February 2003, Lucian Bebchuk, Alma Cohen, and Allen Ferrell, «What Matters in Corporate Governance» (2003), The John M. Olin Center for Law, Economics and Business of Harvard University. 4. Bauer, Rod, and Nadja Guenster, «Good Corporate Governance Pays Off: Well-governed companies perform better on the stock market», (2003) [Електронний ресурс]. Режим доступу 5.McKinseyResearch[Електронний ресурс]. Режим доступу opinion/index.html 6. Black B. (2002) The Corporate Governance Behavior and Market Value of Russian Firms [Електронний ресурс]. Режим доступу ( 7. Black B. (2002) The Corporate Governance Behavior and Market Value of Russian Firms [Електронний ресурс]. Режим доступу ( 26 Мошкіна А. А. студент; Мірошніченко Т. В. кандидат наук з державного управління, доцент, Донецький державний університет управління ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДОНЕЦЬКОГО РЕГІОНУ Анотація: Визначено та досліджено модель підвищення конкурентоспроможності на базі адаптованого до регіонального контексту «національного ромба», проаналізовано переваги та недоліки економічної ситуації Донецької області, а також визначено подальшу стратегію і перспективи збільшення конкурентоспроможності Донецького регіону. Аннотация: Определена и исследована модель повышения конкурентоспособности на базе адаптированного к региональному контексту «национального ромба», проанализированы преимущества и недостатки экономической ситуации Донецкой области, а также определена дальнейшая стратегия и перспективы повышения конкурентоспособности Донецкого региона. Summary: Investigated model of improve the competitiveness based on adapted to the regional context of «national rhombus», analyzed advantages and disadvantages of the economic situation of the Donetsk region, also further strategy and prospects for improving the competitiveness of the Donetsk region.

27 «Кримський економiчний вiсник» Постановка проблеми. У зв'язку з посиленою європейською інтеграцією Україні необхідно нарощувати темпи свого розвитку і ставати на один рівень з країнами, матеріальне благополуччя яких значно перевищує рівень життя в нашій державі. Щоб обіймати певні стійкі позиції на світовому ринку, країні потрібно бути, в першу чергу, конкурентоспроможною в галузях, в яких вона потенційно може лідирувати. Питання конкурентоспроможності у комплексному розвитку країни та її економіки виходить на перший план, тому що вона визначає позиції держави у міжнаціональному контексті. Однак, для того, щоб досягти певного рівня, до якого прагне Україна, необхідно спочатку підвищити конкурентоспроможність окремих її регіонів, тим самим збільшуючи шанси окремих галузей промисловості виходити на більш серйозний рівень і претендувати на гідні позиції на світовому ринку. Питанням розвитку конкурентоспроможності регіонів та держави займалися багато вчених-економістів і політиків. Перше фундаментальне дослідження про регіональний розвиток і фактори, що його визначають, в СРСР провів М. Некрасов у монографії «Регіональна економіка. Теорія, проблеми, методи» [7]. Серед російських дослідників, які вивчають проблеми конкурентоспроможності, можна відзначити роботи: Р.Фатхудінова [1], А.Селезньова [8], М.Гельвановського [9], В.Андаралова [10] та ін. Американський учений М. Портер дав визначення поняттю конкурентоспроможності та елементам, що її формують, обґрунтував можливість розробки моделі аналізу поведінки регіону та пошуку шляхів підвищення його конкурентоспроможності на базі моделі «національного ромба» [4]. Всі вчені розглядають дане питання в контексті національного масштабу чи держави. Однак, при вивченні та знаходженні шляхів підвищення конкурентоспроможності окремо взятого регіону з'являються нові проблеми і особливості, характерні тільки для даної територіальної одиниці. Тому основною ціллю статті є розгляд головних особливостей, за якими визначається конкурентоспроможність як регіону, так і країни в цілому на базі вже сформованої економічної ситуації в Донецькій області і пропозиції шляхів підвищення розвитку конкурентоспроможних галузей в контексті розглянутої концепції. Виклад основного матеріалу дослідження. Що розуміють під конкурентоспроможністю підприємства / галузі / регіону / країни? Це, в першу чергу, така якість і доступність пропонованих товарів і послуг, якій б споживачі віддали перевагу іншим. У такому випадку назріває найголовніше питання як же досягти необхідного рівня конкурентоспроможності і чим вона визначається. Відразу очевидними стають такі фактори, як природно-ресурсний потенціал, трудові ресурси, правильна стратегія та управління на державному і місцевому рівні, успішний маркетинг, відповідність запропонованої продукції і послуг попиту та багато інших. Безумовно, всі ці умови грають свою роль у визначенні конкурентоспроможності, проте, необхідно виділити найголовніший чинник, за яким вона визначається. Основна концепція конкурентоспроможності це продуктивність. За визначенням Майкла Портера продуктивність це обсяг продукції, виробленої одиницею праці або капіталу [4, с.209]. Продуктивність залежить від ефективності виробництва, від властивостей і якості продукції, що випускається. Дійсно, чим вище буде продуктивність в тій чи іншій області, тим більше буде обсяг товарів і послуг, які можна буде продати. У зв'язку із збільшенням цього обсягу конкуруючі фірми будуть вводити інновації, працювати над поліпшенням якості, впроваджувати нові, більш ефективні та економні технології з метою знизити вартість своєї продукції, залишивши на тому ж рівні або збільшивши її якість, шукати інші матеріали або концепції випуску своєї продукції. Це призведе до постійного розвитку економіки внаслідок збільшення продуктивності. Економіка в цілому це досить широке поняття. Кожна країна або регіон має свої, унікальні переваги і потенціал розвитку тільки в певних її сегментах або галузях. Для успішного підвищення рівня конкурентоспроможності необхідно знайти такі характеристики територіальної одиниці, які давали б їй можливість розвиватися і утримувати свої позиції в певній галузі. Неможливо бути конкурентоспроможними відразу у всіх областях. Виділивши переважні області, необхідно правильно розподіляти природні та трудові ресурси, як усередині її, так і по всіх інших галузях, які будуть грати роль допоміжних і підтримувати конкурентоспроможну галузь в тому обсязі, в якому це необхідно. Важлива і політика держави на всіх рівнях яка також повинна зосередитися на підтримці основних галузей і не суперечити один одному. Виходячи з концепції підвищення конкурентоспроможності, запропонованої М.Портером, яка полягає в так званому «правилі ромба», необхідно проаналізувати всі переваги і недоліки економіки Донецької області. Підхід американського вченого можна адаптувати під національну ситуацію на основі спільних чотирьох чинників, які обумовлюють розвиток конкурентоспроможності, а також на аналізі економічної та соціально-політичної діяльності Донецького регіону, створити модель, яка приводила б до розвитку економіки області та збільшувала б її конкурентоспроможність. «Правило ромба» складається з основних чотирьох детермінант (Рис. 1). Стан попиту Умови для факторів Стійка стратегія, структура і суперництво Родинні і підтримуючі галузі Рис. 1. «Правило ромба», детермінанти конкурентних переваг країни 1. Умови для факторів. Вони визначаються наявністю кваліфікованої робочої сили, інфраструктури, необхідної для ведення конкурентної боротьби. 2. Стан попиту. Даний фактор обумовлений зокрема характером попиту на внутрішньому ринку для галузевої продукції і послуг; збільшення цього фактора відбувається за рахунок впровадження політики, випереджаючої зовнішній попит. Вимогливі і найвибігливіші споживачі на внутрішньому ринку забезпечують конкурентні переваги. 3. Родинні і підтримуючі галузі. Вони визначаються наявністю або відсутністю галузей-постачальників та інших супутніх галузей. Ці галузі дають такі переваги, як завчасне, швидке забезпечення найефективнішим обладнанням і технологіями, забезпечення інновації та модернізації (компанії можуть впливати і коригувати один одного у відповідності з їх потребами). 4. Стійка стратегія, структура і суперництво. Особливості управління певним підприємством залежить від країни, менталітету її населення, продукції, на якій спеціалізується підприємство. На дану детермінанту впливають особистісні якості співробітників, їх освіта, а також наявність сильних конкурентів. Для кожної детермінанти є свої особливості прогресу і процеси, що їх обумовлюють, проте дана структура працює тільки в сукупності. Для пояснення принципу її роботи, можна провести порівняння з принципом робо- 27

28 #6 (07) грудень 2013 ти автогенератора при виконанні певних необхідних і достатніх умов, що залежать між собою, автогенератор сам по собі збудиться і видаватиме сигнали з певною амплітудою і частотою; точно так само працює і запропонована система виконання певних, узгоджених між собою умов по всіх чотирьох детермінантах саме по собі дасть стрибок розвитку економіки і певного рівня продуктивності. Змінюючи в автогенераторі певні параметри і пред'являючи до нього більш жорсткі вимоги, можна домогтися зміни амплітуди, частоти і режиму роботи; тобто, якщо брати запропоновану концепцію підвищення конкурентоспроможності, то змінюючи потрібні нам параметри (розподіл ресурсів, політика та інші механізми), можна досягти певного рівня виробництва, швидкості темпів його нарощування, а також з часом змінити структуру і результати роботи в певній галузі. Для того щоб зрозуміти, як збільшити конкурентоспроможність завдяки даній концепції в Донецькій області, необхідно виділити основні особливості регіону, які дають переваги або, навпаки, гальмують його розвиток. Основне джерело прибутку в Донецькій області це важка промисловість. Регіон є найбільшим в Україні експортером продукції чорної металургії, машинобудування і ряду інших галузей. Безумовно, природно-ресурсний потенціал Донецької області є конкурентною перевагою, проте, важка промисловість характеризується великими обсягами продукції, величезними підприємствами, яким притаманні повільні темпи зростання. Економіка регіону, що залежить від діяльності декількох великих підприємств і роботи шахт досить небезпечна, тому що старі підприємства простоюють або закриваються, нові майже не відкриваються, це може призводити до безробіття або криз регіонального масштабу. Але в цьому так само є і свої переваги: рівні обсягу виробництва можуть досить швидко відновлюватися після кризових ситуацій. У контексті цієї проблеми потрібно розвивати малий і середній бізнес. В Донецькій області є багато вузів, які готують фахівців у різних галузях, але, навіть не дивлячись на це, якість трудових ресурсів залишається низькою. У сукупності з проблемою простоювання підприємств дана проблема призводить до неефективного використання трудових ресурсів і до недостатньої продуктивності праці. Низька заробітна плата і невідповідність отриманої освіти реальним умовам, призводять до ще більшого ускладнення ситуації: дійсно талановитих молодих фахівців залучають більш вигідні умови праці, наприклад, за кордоном, де вони можуть застосувати свій талант і отримати за це гідну винагороду і кращий рівень життя; інші молоді фахівці виявляються профнепридатними. Це призводить до збільшення безробіття, невідповідності освіти та місця роботи громадян і ніяк не може привести до розвитку і впровадження інновацій на виробництві. Для вирішення цієї проблеми необхідно синхронізувати державну політику, роботу вищих навчальних закладів та підприємств: потрібно створювати такі спеціальності і вчити саме те, що надалі стане в нагоді саме на тому робочому місці, яке запропонує певне підприємство. Тобто, необхідно готувати фахівців вже для конкретного місця, а саме підприємство повинно впроваджувати ту політику і специфіку роботи, яка забезпечить випускникам навчальних закладів відповідність вимогам займаної посади. Для розвитку детермінанти «умови для факторів», необхідно створювати спеціалізовані фактори, які будуть впроваджувати інновації в технології виробництва і економію природних ресурсів. Це так само можна здійснювати вже на базі вищих навчальних закладів створювати науково-дослідні інститути, що спонсоруються великими підприємствами, які будуть спеціалізуватися в певному сегменті галузі, і результати їх роботи будуть впроваджуватися у підприємства. Для здійснення постійної динаміки і зростання спеціалізованих факторів, потрібно перетворювати недоліки в переваги на прикладі Донецької області можна зайнятися питаннями екології, тобто почати створювати підприємства, які випускатимуть спеціалізоване обладнання для поліпшення екологічного стану та зробити обов'язковим його впровадження і використання на підприємствах внутрішнього ринку. Тим самим, можна розвивати відразу декілька детермінант: по-перше, збільшувати внутрішній попит на вироблену продукцію, по-друге, розвивати підтримуючі та близькі галузі, по-третє, розвиток даного сегмента може спричинити вихід на зовнішній ринок, тим самим країна, разом зі своєю продукцією експортувала б і свої цінності, тому як питання екології та збереження природних ресурсів зараз як ніколи актуальне для всього світу. Відкриття нових підприємств, розвиток науки, популяризація робітничих спеціальностей можуть вирішити ряд проблем і внести свої рішення: збільшення робочих місць, зупинка витоку кадрів за кордон, зниження рівня криміналу, модернізація та реорганізація старих підприємств, залучення інвесторів, збереження навколишнього середовища та природних ресурсів, ефективний розподіл і використання всіх ресурсів. Так само це може спричинити розвиток інших галузей, таких, як фінансова інфраструктура, енергетика. У Донецькій області є весь необхідний потенціал і особливі переваги: велика щільність залізничних шляхів, наявність міжнародного аеропорту (Донецький аеропорт ім. Прокоф'єва), автодороги, вихід до Азовського моря (Маріупольський торговельний порт), вигідне географічне положення, впливова місцева влада. Всі перераховані вище фактори впливають і на розвиток четвертої детермінанти стійкої стратегії, структури та суперництва. Підвищення вимог до освіти співробітників, наявність нових підприємств, а, відповідно, і здорової внутрішньої конкуренції поведе за собою і розвиток всього виробництва будуть поступово збільшуватися вимоги і до самої продукції, що дасть підприємствам можливість розвиватися. Завдяки цим факторам підприємства будуть мати конкурентні переваги і на зовнішньому ринку. У сукупності особливості Донецької області можна звести в єдину модель стратегії розвитку регіону, яку представлено на Рис. 2. Рис. 2. Модель стратегії розвитку регіону 28

29 «Кримський економiчний вiсник» Дані шляхи напрямків розвитку ніяк не можна розглядати окремо, потрібно тільки в сукупності; кожен пункт віднесений до певної детермінанти по їх головним ознакам і може бути різний, якщо розглядати їх з інших ракурсів. Висновки. Виходячи з вищевикладеного, можна сказати, що Донецька область є досить перспективною щодо підвищення конкурентоспроможності, якщо впровадити правильну політику на всіх рівнях: скласти необхідні умови для малого і середнього бізнесу, синхронізувати роботу вищих навчальних закладів з потребами підприємств, розвивати внутрішній ринок тощо. Це призведе до загального підвищення рівня життя населення як регіону, так і країни. Особливе значення в стратегії розвитку конкурентоспроможності регіону слід приділити відповідності підготовки фахівців майбутнім місцям їх роботи, а також питанню про екологічну обстановку. Подальші роботи в цьому напрямку будуть проводитися в знаходженні оптимальних економічних рішень математичними методами, розгляді питання інвестиційної стратегії регіону. Література: 1. Фатхудінов Р.А. Конкурентоспроможність: економіка, стратегія, управління: Навч. посібник для вузів за техн. і екон. спец. М. : ИНФРА-М, с. 2. Стратегія економічного и соціального розвитку Донецької області на період до 2015 року / / База даних Донецької обласної державної адміністрації. Донецьк, 2007 режим доступу: 3. Портер М. Міжнародна конкуренція: Пер. з англ. // Під. ред. В.Д. Щетиніна. М.: Міжнародні відносини, с. 4. Тейлор С. Регіональний економічний розвиток на базі програмно-цільового підходу: досвід Західної Європи // Регіон: економіка і соціологія С Пилипенко І.В. Конкурентоспроможність країн і регіонів у світовому господарстві: теорія, досвід малих країн Західної і Північної Європи / І.В. Пилипенко; Моск. держ. ун-т ім. М.В.Ломоносова. М.: Ойкумена; Смоленськ, с. 6. Некрасов М.М. Регіональна економіка. Теорія, проблеми, методи / М.М. Некрасов. М.: Економіка, с. 7. Селезньов О.З. Конкурентні позиції та інфраструктура ринку Росії. М.: МАУП, с. 8. Гельвановський М.І. Конкурентоспроможність національної економіки та задачі державної статистики // Питання статистики С Андаралов В.Д. Конкурентоспроможність Росії у світовій економіці // Маркетинг C НАГОРНА О. В. кандидат економічних наук, доцент кафедри банківських інвестицій, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ АУТСОРСИНГУ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА Анотація: У статті обґрунтовано необхідність та доцільність використання аутсорсингу як сучасного ефективного інструменту реалізації бізнес-проектів, визначено класифікацію аутсорсингу, а також на основі аналізу зарубіжного досвіду охарактеризовано основні мотиви та користь від укладення аутсорсингових договорів. Аннотация: В статье обоснована необходимость и целесообразность использования аутсорсингу как современного эффективного инструмента реализации бизнес-проектов, определена классификация аутсорсингу, а также на основе анализа зарубежного опыта охарактеризовано основные мотивы и польза от заключения аутсорсингових договоров. Summary: In the article a necessity and expediency of the use of оutsourcing are reasonable as a modern effective instrument of realization of business-projects, classification of оutsourcing is certain, and also on the basis of analysis of foreign experience basic reasons and benefit are described from entering into оutsourcing contracts. Постановка проблеми. Поглиблення інтеграційних взаємовідносин та співпраці з країнами розташованих на різних континентах, з різним рівнем економічного розвитку спонукають державу продовжувати пошук нових форм міжнародної взаємодії. У найближчій перспективі Україна має намір вступити до Євросоюзу (ЄС), вона межує з окремими його країнами, де вже затверджені стандарти, нормативи та вимоги згідно яких передбачається відкритість української економіки попри складність процесів лібералізаційних реформ. Інтеграція України в ЄС, використання передового досвіду країн-членів сприятиме зростанню темпів технологічної модернізації, забезпеченню вільного доступу до новітніх технологій, підвищенню якості послуг та залученню нових форм фінансування економіки. Зокрема, у розвинених країнах саме аутсорсинг став ефективним інструментом підвищення ефективності роботи промислового виробництва та забезпечення конкурентних переваг. Не зважаючи на стрімке зростання ринку аутсорсингу у світі, українські компанії досить рідко застосовують подібні схеми у діловій практиці. Феномен аутсорсингу виник в Україні нещодавно, але інтерес до нього з кожним роком лише збільшується. Метою дослідження є обґрунтування необхідності та доцільності реалізації аутсорсингу в сучасних умовах господарювання. Виклад основного матеріалу дослідження. Аутсорсинг виник у відповідь на вимоги глобального ринку, в 29

30 #6 (07) грудень 2013 основу якого покладений важливий принцип ефективно організованої економічної системи принцип поділу праці. Саме завдяки розвитку ринку стало можливим зосередити всі ресурси на тому виді діяльності, який є основним для будь-якого суб'єкта господарювання, і передати інші (допоміжні, супутні) функції надійному і професійному партнеру, який виконає їх краще. За різними підрахунками, у США послугами професійних підрядників користуються близько 60% підприємств, у Європі близько 45%. За результатами дослідження Yankelovich Partners, проведеного в 14 країнах світу, 63% опитаних підтвердили, що вони передали в управління підрядникам одну або кілька непрофільних функцій. З тих, хто здійснив аутсорсинг, 84% були налаштовані позитивно і стверджували, що задоволені роботою аутсорсингових компаній [1]. Зокрема, аутсорсинг (контракт на управління) це цілеспрямоване виділення окремих бізнес прoцесів та передача їх реалізації на договірних засадах іншим установам, організаціям, що спеціалізуються у конкретній області й мають великий досвід, знання, технічні та організаційні засоби. Відповідно до цього визначення аутсорсинг є oрганізаційним рішенням, яке полягає в переданні деяких функцій і прoцесів зовнішньому виконавцю. На відміну від контракту на виконання робіт, які мають разовий, випадковий характер, на аутсорсинг передаються функції із професійної підтримки безперервного функціонування окремих економічних систем на основі довгострокового контракту [2, с. 120]. Контракт на управління є найпростішою та найзручнішою формою державно-приватного партнерства, який сприяє зростанню продуктивності праці, поліпшенню управління та якості наданих послуг. Зауважимо також, що результатом впровадження аутсорсингу є зміна організаційної структури підприємства і її контактів з ринковим середовищем. Ефективність від реалізації аутсорсингу, за оцінками експертів, дозволяє підприємству зменшити операційні витрати майже на 35% та підвищити дохідність капіталу в середньому на 6% [3]. З огляду на те, що в економіці нашої країни відбувається розбудова ринкових відносин, можемо зробити висновок, що ефективність аутсорсингу очевидна, що наочно представлено в табл Таблиця 1.1 Мотиви та користь від укладення аутсорсингових договорів Мотиви Користь Скорочення та контроль витрат виробництва; Доступ до світових виробничих технологій; Відсутність на підприємствах необхідного обладнання, знань та технологій; Залучення висококваліфікованих спеціалістів; Розподіл ризиків; Відкритий доступ до інвестицій. 30 *Складено автором самостійно Велика гнучкість та швидка адаптація до змін попиту; Оптимізація виробничого процесу; Розподіл виробничого процесу між спеціалізованими підприємствами аутсорсерами, які користуються фінансовою, управлінською та оперативною самостійністю; Суттєве посилення конкурентоспроможності. На думку фахівців Інституту аутсорсингу (Outsourcing Institute, США), аутсoрсинг є видом oптимізації діяльності підприємств, що динамічнo рoзвиваються. Як показує світовий досвід, найбільш поширеними його формами є: аутсорсинг у сфері інформаційнoго забезпечення (обслугoвування iнформаційних систем та новітніх розробок); упровадження програмного забезпечення та бухгалтерського забезпечення; аутсорсинг у сфері управління персоналом (підвищення кваліфікації робітників) тощо. Аутсорсингу відповідають різні завдання та операції, включаючи будівництво (Б), реалізацію (Р), фінансування (Ф), підтримку (П). Залежно від конкретних потреб вони можуть формувати різні комбінації, які позначаються акронімами, наприклад БРП, БПФ, або РФБ тощо. Загалом відомі три базові методи фінансування бізнес-проектів в: 1) грантoвий (нормативний) метод, за яким аутсорсер фінансується відповідно до стандартів (нормативів) інвестування процесу/функції/діяльності, розрахований із застосуванням системи iндикаторів якості; 2) проектний метод, відповідно до якого інвестується набір унікальних заходів, направлених на досягнення кількісних та якісних результатів та кінцевих ефектів; 3) кошторисний метод, згідно з яким обсяг iнвестицій визначається виходячи з необхідності підтримки активів. Зауважимо, що для аутсорсингу характерні дві моделі контрактів: кoнтракти орієнтовані на процес, i контракти, направленi на результат. Власник підприємств несе відповідальність за неспроможність приватного підприємства, залученого до управління, задовольнити вимоги встановлених державних стандартів надання послуг [4, с ]. Взагалі складність сутності аутсорсингу та його класифікації, на нашу думку, виникає у зв язку з тим, що на сьогодні ще не вироблені чіткі критерії, не існує чітких показників оцінювання значущості його впливу на діяльність окремих господарюючих структур. Цікавий підхід до класифікації запропоновано в економічній літературі, де зосереджуюється увага поділу аутсорсингу на наступні класи, що проілюстровано на Рис. 1 Вид діяльності Обсяг наданих послуг Ціль взаємодії 1) ІТ- аутсорсинг; 2) Аутсорсинг бізнеспроцесів; 3) Виробничий аутсорсинг 1) Аутсорсинг у сфері послуг; 2) Повний аутсорсинг; 3) Частковий аутсорсинг 1) Аусттафінг; 2) Реструктуризаційний. Рис.1. Класифікація аутсорсингу *Складено автором самостійно Варто відмітити, в більшості країн Європи та в США розвиток виробничого аутсорсингу стимулюється державою, яка затверджує пільгові умови ведення бізнесу для великих підприємств котрі підписують угоди з малими промисловими підприємствами. Їх розвиток є частиною державної політики, а великі підприємства виступають гарантами для малих. Варто зазначити, що в Україні найчастіше аутсорсинг характеризується такими функціями як: централізована обробка телефонних викликів; інвентаризація основних засобів, товарів та матеріалів; бухгалтерський та податковий облік; юридичне забезпечення діяльності; інформаційне забезпечення міських та обласних органів, управління інформаційними даними за нарахованими і прийнятими платежами, перерахунками, технічними характеристиками житлових будинків; розрахунок заробітної плати співробітників; управління персоналом; інформаційні системи та управління ба-

31 «Кримський економiчний вiсник» Фінансовий аспект Природа контрактів Час дії Специфіка контрактної угоди Цінність аутсорсингу Прогнозованість витрат підприємства, підвищення ефективності виробництва, економія державних ресурсів Договірна практика планування, управління та реалізація певних видів робіт приватною компанією здійснюється відповідно до умов угоди Виконання робіт обумовлюється встановленим терміном, в основному це довготривале співробітництво Кожна ситуація (операція) з використанням аутсорсингу обумовлює індивідуальний характер рішення. Аутсорсинг має бути інструментом, який дає змогу розмежувати внутрішні й зовнішні ресурси для досягнення цілей і завдань підприємства Дає змогу оптимізувати виробничий процес підприємства за рахунок зосередження його діяльності на головному напрямі та, як результат,- отримати конкурентні переваги на ринку Рис Особливості використання аутсорсингу в бізнесі *Складено автором самостійно зами даних; масові комунікації та PR; управління проектами, стягнення боргів, прибирання та обслуговування; видавництво. Загалом, в українській економіці найчастіше до послуг аутсорсерів суб'єкти господарювання звертаються в умовах кризових чи передкризових станів, тобто разі виникненні серйозних труднощів у власній діяльності, акцентуючи увагу на можливості зниження витрат. Одночасно важливо враховувати й те, що прискорення розвитку аутсорсингу в Україні стримує ряд проблем: негативний інвестиційний клімат; складність залучення комерційного фінансування; політичні й економічні ризики для інвесторів; бюрократична система та корупційні схеми; неможливість залучення національних облігацій; політична нестабільність; неврегульованість відносин влади й бізнесу; негативне ставлення населення до приватного сектору. Для розуміння договору управління (аутсорсингу) винятково важливим є пізнання його ролі в сучасному бізнесі (Рис. 1.1). Висновки з проведеного дослідження. Підсумовуючи, можна констатувати вельми складну економіко-правову та організаційну природу аутсорсингових відносин в країні. Зарубіжний досвід показує, що застосування аутсорсингу для суб'єктів господарювання дозволяє збільшити гнучкість виробництва та дає змогу знизити загальні витрати за рахунок відсутності допоміжного виробництва, зменшити адміністративні витрати та підвищити конкурентоспроможність підприємства. Література: 1. Дугінець В.В. Основні напрями розвитку міжнародного аутсорсингу в світовій економіці. [Електронний ресурс] / В.В. Дугінець Режим доступу: 2. Павлюк К.В. Розвиток державно-приватного партнерства у сфері житлово-комунального господарства в Україні / К.В. Павлюк, О.В. Степанова // Економіка промисловості С Янковський Н.Я. Правові основи функціонування комунального господарства в Європейських країнах / Н.Я. Янковський. Владивосток : Сфера ЖКГ, с. 4. Надолішній П.І. Публічно-приватне партнерство в Україні: методологічні засади і умови інституалізації [Електронний ресурс] / П.І. Надолішній, Н.В. Піроженко. Режим доступу: tppd/2012_10/zmist/r_1/02%20nadolishni.pdf. 31

32 #6 (07) грудень 2013 НАУМЕНКО С. М. кандидат наук з державного управління, доцент кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності; КОВРАНКОВА К. О. бакалавр кафедри управління проектами, Донецький державний університет управління ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА СУТНІСТЬ ЄВРОМАРКЕТИНГУ Анотація: У статті надано еволюцію становлення терміну та систематизовано підходи до визначення «євромаркетинг», розкрито основні концепції євромаркетингу, щодо ринкової орієнтації підприємств на євроринку з метою визначення можливостей адаптації вказаних концепцій до сучасних українських реалій господарювання. Аннотация: В статье представлена эволюция становления понятия и систематизированы подходы к определению «евромаркетинг», раскрыты основные концепции евромаркетинга, относительно рыночной ориентации предприятий на еврорынке с целью выявления возможностей адаптации указанных концепций в современных украинских реалях хозяйствования. Summary: The article presents the evolution of the term and systematized approach to the definition of «euromarketing» The basic euromarketing's conceptions regarding market orientation enterprises link to identify adapt opportunities these conceptions to the modern realities of Ukrainian economy. Постановка проблеми. Розвиток сучасної світової економіки визначає, окрім глобалізаційних тенденцій, явище регіоналізації. Регіоналізація, яка певною мірою є синонімом різних форм інтеграції, отримує форму менш або більш тісних і інституціоналізованих зв язків, характеризується взаємним переплетінням господарської, наукової, технічної і фінансової співпраці. Така тісна економічна співпраця породжує нові форми роботи суб єктів господарювання в межах територій регіональних угруповань, що в свою чергу об єднує найкращу практику господарювання. Останнім часом така спеціалізована діяльність представляє значний науковий і практичний інтерес для науковців і практиків. Найяскравішим прикладом такої регіональної інтеграції сьогодення є ринок Європейського Союзу. Дослідження процесів організації і здійснення збутової маркетингової діяльності на специфічних регіональних ринках проводились такими фундаторами як Ф. Котлер [1], С. Холленсен [2], М. Стрижевська [3], значні наукові здобутки щодо євромаркетингу висвітлено у працях Є. Савєльєва [4], А. Олейничик-Мерти [5], В. Яна [6], М. та Л. Зяйликів [7], А. Шнайдера [8], М. Комора [9] та ін., порівняльні характеристики євроринків і досвід роботи українських підприємств на них Ж. Віктором [10], В. Гжегорчиком [11], О. Каніщенком [12], С. Рудольфом [13]. Праці означених науковців було взято за основу подальших досліджень. Постановка завдання. Дослідити еволюцію становлення терміну «евромаркетинг», систематизувати концепції евромаркетингу, які використовуються підприємствами при роботі на європейських ринках товарів і послуг, визначити напрями адаптації евромаркетингових стратегій національними підприємствами при роботі на євроринках. Виклад основного матеріалу дослідження. Міжнародна економічна інтеграція розуміється як процес об єднання (спаювання) потенціалів національних економік в один міжнародний потенціал [4]. Об єднання означає не додавання економічних потенціалів, а створення нових господарських структур з відмінними властивостями, які мають можливості, що значно перевищують суму можливостей національних підприємств. Найрозвинутішою формою інтеграції є виникнення у 1993 році єдиного субнаціонального господарського організму, названого Єдиним внутрішнім ринком Європейського Союзу ЄВР (або Євроринком). 32 Підставою створення ЄВР стало: зниження конкурентоспроможності європейських підприємств на міжнародному ринку; низька інноваційність європейської промисловості порівняно з багатьма галузями економіки Японії та США; високі витрати входження і діяльності на окремих диференційованих європейських ринках; обмеження можливостей зростання користі масштабу виробництва та досягнення європейськими підприємствами значущих прибутків через необхідність диференціації маркетингових дій задля діяльності на багатьох ринках, що відрізняються між собою. Створення ЄВР вимагало подолання: матеріальних бар'єрів (митний контроль між державами, зростання витрат); технічних бар'єрів (державні технічні норми та стандарти, реєстраційні процедури); податкових бар'єрів (ПДВ, інші прямі та непрямі податки). ЕВР характеризується вільним рухом товарів та послуг, капіталів, людських ресурсів [10]. Єдиний внутрішній ринок є поняттям, яке визначається по-різному: 1. ЄВР територія країн, які утворюють ЄС разом з їхнім економічним та суспільним потенціалом [3]. 2. ЄВР складна форма економічної інтеграції країн Європейського Союзу, яка становить «спільний ринок», або «внутрішній ринок» [4]. 3. ЄВР становить простір без кордонів, в межах якого гарантується свобода переміщення товарів, людей, послуг і капіталу [10]. Концепція спільного ринку, його принципи, передумови створення, політика сприяння й напрямки розвитку ставлять перед підприємствами зовсім нові вимоги. Внаслідок відкриття кордонів та вільної економічної діяльності виробники й продавці постали перед необхідністю створення нових стратегій дії та розвитку, пошуків відмінних від колишніх та ефективних концепцій маркетингових дій, у тому числі нових продуктів, технологій, формування систем дистрибуції і цін, методів продажу й контактів із ринком. Інтеграція вітчизняної промисловості, торгівлі та інших галузей економіки з єдиним внутрішнім ринком Європейського Союзу викликає необхідність розповсюдження такої особливої категорії маркетингу, як євромаркетинг. У даному випадку вагому роль відіграють як специфічні стратегії пристосування, так і елементи процесу формування відповідної маркетингової стратегії. Термін і поняття «євромаркетинг» виник у Німеччині наприкінці 70-х початку 80-х рр. ХХ століття. Заро-

33 «Кримський економiчний вiсник» дження цієї дисципліни пов'язане з працями Р. Зеебауера, Б.Титца, X. Б. Мейсснера, X. Симмета тощо [6]. Пізніше концепція євромаркетингу під впливом процесів європейської інтеграції та створення спільного ринку набула розвитку і в інших країнах, зокрема Франції, Іспанії та Польщі. В загальному розумінні євромаркетинг це маркетинг у країнах, які утворюють Євросоюз. Особливостями євромаркетингу є: - євромаркетинг займає проміжну позицію між регіональним (національним) і глобальним маркетингом [7]; - євромаркетинг охоплює європейські елементи міжнародного маркетингу, зберігаючи водночас основи стандартизації та диференціації [8]; - істотним елементом євромаркетингу є питання, що стосуються стандартизації застосування єдиного маркетингу в різних країннах і регіонах євроринку, диференціації євромаркетингових програм та процесів, а також поступової глобалізації ринків [4, 7, 8]. Сутність і цілі євромаркетингу зводяться до стандартизації процесів, а не програм, тобто об'єднання аналізу ринку і провадження його постійного спостереження, стратегічного і тактичного планування, створення комплексу маркетингу і впровадження маркетингових програм, а також конгролінгу на підприємствах, орієнтованих на Європу. Євромаркетинг не означає виключно реалізацію маркетингової концепції, орієнтованої на цілий євроринок, а застосування сукупної європейської орієнтації підприємств, скерованої на конкретні національні та регіональні ринки, незважаючи на їхні відмінності. Зважаючи на це, на території ЄВР передбачається відповідне використання стандартизації або диференціації до всіх елементів євромаркетингу (з урахуванням стратегії та елементів комплексу маркетингу). Основною євромаркетинговою концепцією підприємств, які діють у межах ЄС є концепція локальних дій: «думай глобально, дій локально». Концепція євромаркетингу, передумовою виникнення якої став ЄВР, є прикладом стратегії діяльності на субглобальних ринках, тобто на ринках з культурними, політичними і економічними подібностями, які їх об єднують [9]. Виникнення і розвиток вищенаведеної концепції не змінює сутності маркетингу. Євромаркетинг слід розуміти як множину принципів діяльності підприємств на специфічному «міжнародному ринку», сформованому єдиними правовими нормами ведення бізнесу, захисту конкуренції, позбавленому протекціоністських митних бар єрів на «внутрішніх кордонах» між країнами-членами ЄС, в основі яких лежить принцип господарської свободи і особистої свободи покупця, споживача і підприємця і одночасно ринку, такого різного, якими різними є культури, історичний досвід, рівні суспільного і економічного розвитку окремих держав-членів Євроринку. Реалізація євромаркетингової концепції на підприємствах пов'язана зі зміною ринкової орієнтації підприємств на євроринку. Підприємства, які діють на території ЄВР застосовують чотири площини орієнтації [8]: етноцентрична, євроцентрична, поліцентрична та геоцентрична. 1. Етноцентрична орієнтація (початкова стадія інтернаціоналізації), ґрунтується на опрацюванні (проектуванні ринкових дій: аналіз ринку, вибір ринку, визначення цілей, стратегій, інструментів комплексу маркетингу) європейського ринку як потенційного закордонного експортного ринку. Підприємства концентруються на утриманні якомога вигідніших позицій на національному ринку, а закордонні ринки здобувають за допомогою такої самої стратегії, як вітчизняний ринок, найчастіше у формі простого експорту або об'єднань типу спільних підприємств. 2. Євроцентрична орієнтація являє собою специфічну форм регіоцентричної орієнтації, що є найбільш пристосованою до умов ЄВР. Регіоцентрична орієнтація становить підґрунтя для створення євромаркетингу і полягає у поєднанні в діяльності на закордонних ринках гомогенних груп держав, які потім опрацьовуються однаково в рамках однієї групи. Регіоцентрична маркетингова концепція створення євроцентричного маркетингу, коли на основі високого рівня стандартизації настає концентрація на певних регіональних частинах ринку. Товар, який виготовляється в одній країні ЄС, призначений для всіх країн ЄС (через високий рівень стандартизації) для задоволення потреб європейського споживача. Євроцентрична орієнтація і пов'язаний з нею євробренд (як правило, товарів, які продаються на світових ринках) створюють на цих ринках типово європейський стиль життя. Ця орієнтація використовує переваги європейської інтеграції та водночас зважає на специфічні умови країн і регіонів євроринку. Основою євроцентричної орієнтації є еластичність, що полягає в застосуванні настільки глибокої стандартизації, наскільки це можливо, і диференціації такого ступеня, в якому існує необхідність. 3. Поліцентрична орієнтація концентрація стратегічної діяльності на багатьох національних ринках. Розглядається не євроринок у цілому, а лише конкретні ринки конкретних держав. В локальних філіалах підприємств для окремих національних ринків формулюються незалежні цілі та стратегії, а також опрацьовуються специфічні інструменти комплексу маркетингу. Цей підхід передбачає невисокий рівень стандартизації рівнів маркетингової концепції, проте рівень диференціації між окремими ринками є дуже високим. 4. Геоцентрична орієнтація застосування стандартизованої маркетингової концепції в усіх країнах (зміцнення міжнародної конкурентної активності великих концернів). Ця орієнтація характеризується високим ступенем стандартизації та низьким ступенем диференціації на всіх рівнях маркетингової концепції, її метою є опрацювання однорідного світового ринку, для якого описано однорідні завдання, цілі та стратегії, розроблені у материнський фірми, а також реалізований єдиний комплекс маркетингу. Таку орієнтацію можна охарактеризувати як світо-ний однорідний товар з однаковою якістю та упаковкою, з ідентичним позиціонуванням, однаковою стратегією ціноутворення просування та реклами. Місце євромаркетингу в міжнародному товарообміні являє собою залежність між виробництвом, збутом продукції та площинами орієнтації підприємств. Означені стратегії в рівному співвідношенні застосовуються усіма суб єктами господарювання на ринках ЄС, як тими, що мають національне походження з країн Європейського Союзу, так і тими, що є іноземними по відношенню до країн-членів ЄС. І перші і другі успішно на ньому функціонують. Висновки з проведеного дослідження. На підставі досліджень як євроринку, так і євромаркетингу, здійснюваних в рамках загальної системи інформації, можна визначити необхідні реакції підприємств, що дають їм змогу використати переваги, пов язані із впровадженням ЄВР через пристосування і зміну внутрішніх та зовнішніх чинників підприємства. Таке пристосування цілком здійсненне і для українських суб єктів господарювання. В подальшому представляється можливим провести дослідження концепцій євромаркетингових стратегій, що є локалізацією практики роботи підприємств на ЄВР. 33

34 #6 (07) грудень 2013 Література: 1. Котлер Ф. Маркетинг в третьем тысячелетии. Как создать, завоевать и удержать рынок / Ф. Котлер ; [пер. с англ. В. А. Гольдига, А. И. Оганесовой]. М. : ООО «Издательство АКТ», с. 2. Холленсен С. Глобальный маркетинг / С. Холлесен ; [пер. с англ. Е. Носовой, К. Юрашкевича]. Минск : Новое знание, с. 3. Strzyżewska M. Marketing na rynkach zagranicznych. [W:] Biznes międzynarodowy obszary decyzji strategicznych / Praca zbiorowa // Pod red. naukową M.K. Nowakowskiego. Wydawnictwo Key Text, Warszawa, s. 4. Савельєв Є. В. Європейська інтеграція і маркетинг. Наукові нариси / Є. В. Савєльєв. Т. : Карт-бланш, с. 5. Olejniczuk-Merta A. Od wymiany przygranicznej do euromarketingu. Polskie doswiadczenia / А. Olejniczuk- Merta // Маркетинг та логістика в системі менеджменту : тези доповідей VI Міжнародної наук.-практ. конф. Львів : В-во НУ «Львівська політехніка», С Ян В. Євромаркетинг як навчальний предмет на факультеті менеджменту і маркетингу в Польщі / В. Ян // Маркетинг в Україні С Зяйлик М. Ф. Євромаркетинг : Навчальний посібник / М. Ф. Зяйлик, Л. Б. Зяйлик. К. : Кондор, с. 8. Sznajder A. Euromarketing. Uwarunkowania na rynku Unii Europejskiej / А. Sznajder. WN PWN, Warszawa, s. 9. Komor M. Euromarketing. Strategie marketingowe przedsiębiorstw na eurorynku / М. Komor. WN PWN, Warszawa, s. 10. Wiktor J. W. Eurorynek identyfikacja i charakterystyka / J. W. Wiktor // Marketing i Rynek S Grzegorczyk W. Strategie marketingowe przedsiębiorstw na rynkach zagranicznych / W. Grzegorczyk. Biblioteka Menedżera i Bankowca. Warszawa, s. 12. Каніщенко О. Л. Міжнародний маркетинг у діяльності українських підприємств / О. Л. Каніщенко. К. : Знання, с. 13. Рудольф С. Орієнтація зовнішньої торгівлі України / С. Рудольф // Журнал європейської економіки Том С Невмержицький Я. І. старший викладач, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» ДЕСКРИПТИВНИЙ АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РИНКУ КАПІТАЛУ ТА АНАЛІЗ ЇЇ ЕВОЛЮЦІЇ Анотація: Стаття присвячена проблемним питання виявлення шаблону організаційної дивідендної поведінки на національному ринку капіталу. Основна уваги приділена драйверам процесу прийняття дивідендних рішень. Визначено типові інструменти реалізації дивідендної політики та кількісні їх характеристики. Аннотация: Статья посвящена проблемным вопросам определения шаблона организационной дивидендной политики на национальном рынке капитала. Основное внимание было сосредоточено на драйверах принятии дивидендных решений. Определено типичные инструменты реализации дивидендной политики и их количественные характеристики. Summary: The article is devoted to the issues of pattern recognition in the corporate dividend behavior on the national capital market. The primary attention is given to drivers of the dividend decision-making. The typical instruments of dividend policy implementation and its quality characteristics are defined. Вступ. Класичні моделі фінансового моделювання вартості підприємства відзначають, що дивідендна політика є суттєвим фактором ціноутворення на вторинному ринку їх корпоративних прав, адже індивідуальні особливості організаційної дивідендної поведінки є базовим драйвером формування абсолютної величини теперішньої вартості майбутніх грошових виплат на користь власника таких корпоративних прав, до величини яких і прирівнюються їх справедлива вартість. Тим не менш, існує значима сукупність наукових робіт, результати яких засвідчують контроверсійність тезису про пряму та безпосередню залежність ринкового курсу корпоративного права від дивідендної політику, яку провадить її емітент. Блек взагалі ставить під сумнів існування реальних, об'єктивних, мотивів для виплати грошових дивідендів, а сам їх факт визначає як дивідендний пазл. Така ситуація визначає об єктивну потребу ринку в подальших розробках новітніх формалізованих алгоритмів моделювання дивідендних рішень, особливо у контексті індивідуальних особливостей національного ринку капіталу та актуалізації локальних драйверів організаційної дивідендної поведінки. У контексті тих чи інших проблемних питань корпоративних фінансів тема дивідендів та схеми дивідендної поведінки організації досліджувалась у роботах З, Балачандрана, Бекона, Моллаха, Бияна, Насера, Жоу, Аніла, Бейкера, Гітмана, Розефа, Ллойда, Колінза, Ґрінштайна, Мікаєлі, Терещенка, Поддєрьогіна, Пігуль, Віннікова тощо. Однак непослідовність та контроверсійність фактичних результатів моделювання корпоративної поведінки щодо грошових дивідендних виплат та/або використання їх замінників створює проблему для напрацювання 34

35 «Кримський економiчний вiсник» єдиної і цілісної теорії, яка б пояснювала, чому підприємства виплачують дивіденди. Це й визначає збереження актуальності вивчення дивідендної політики взагалі та виявлення найбільш адекватного шаблону, що стаціонарно описує організаційну дивідендну поведінку на ринку капіталу України, зокрема. Постановка задачі. Пропоноване дослідження орієнтоване на формування та кількісне обґрунтування параметрів типового для національного ринку капіталу шаблону організаційної дивідендної поведінки. Формалізація означеного проблемного питання обумовлена двоякою потребою у розробці, з одного боку, адекватного алгоритму самопозиціонування емітента корпоративних прав на ринку капіталу з урахуванням потреб такого ринку та його учасників, а з іншого формулюванням та обґрунтуванням індикативного паттерну оцінювання та прогнозування організаційної дивідендної поведінки як одного із драйверів інвестиційної привабливості корпоративних прав того чи іншого емітента. Для цього передбачається (1) ідентифікувати дивідендні події та дослідити їх хронологічні характеристики, (2) сформувати кількісні характеристики грошових дивідендних виплат (далі ГДВ), (3) вивчити практику використання замінних грошових дивідендних виплат, (4) та виявити при наявності такої можливості шаблонність організаційної дивідендної поведінки та визначити траєкторії еволюції такого шаблону. Результатом має стати сукупність індикативних дескрипторів, на основі яких уможливиться обґрунтування перспективних управлінських фінансових рішень емітента у сфері його дивідендної політики. Результати. Спосіб, у який підприємства визначають власну дивідендну політику, є одним із ключових проблемних питань сучасної фінансової науки. Зауважимо, що теоретичні трактування організаційної дивідендної політики та їх емпіричні підтвердження носять контроверсійний характер, особливо у випадку спроби перенесення результатів моделювання на інші ринки. Так, зокрема, факт виплати американською компанією стабільного та/або збільшеного грошового дивіденду для учасників ринку капіталу США є значимим позитивним сигналом щодо рівня очікуваного операційного прибутку підприємства у перспективному періоді. Однак застосування цього дескриптора для аналізу організаційної дивідендної поведінки підприємств на ринках, що розвиваються, включаючи України, призводить до суперечливих результатів. У той же час очевидним виглядає припущення, що для умов окремого ринку капіталу, який імплементує ідентичне для усіх учасників ринку середовище формування та реалізації дивідендної політики, організаційна дивідендна поведінка окремих суб єктів господарювання проявлятиме певну кількість спільних (ідентичних) характеристик, об єднання яких формує шаблон дивідендної поведінки. Такий шаблон, очевидно, найбільш явно буду проявлятися для підприємств, орієнтований на активний вторинний ринок власних корпоративних прав, виходячи з чого і було обрано в якості репрезентативної вибірки, на основні якої визначаються дескриптори організаційної дивідендної поведінки, сукупність підприємств, що включені до 1го та 2го рівнів лістингу ПФТС. Зазначимо, що горизонтальне перенесення результатів емпіричних досліджень організаційної дивідендної політики з розвинутих ринків капіталу на вітчизняний потребує проведення порівняльного налізу інституційного базису (зокрема, культури, системи права, правові та фінансові звичаї тощо) обох ринків з позицій значимості його дескрипторів для моделювання корпоративної дивідендної політики. Зокрема, з позицій впливу на практику проведення грошових дивідендних виплат та її стаціонарність, що важливо для прийняття інвестиційних рішень учасниками ринку капіталу. У даному дослідженні ми робимо спробу описати з позицій учасника національного ринку капіталу шаблон (типову організаційну дивідендну поведінку емітента корпоративних прав) як інструмент для пояснення/прогнозування його дивідендних рішень з урахуванням еволюції організаційної дивідендної поведінки протягом рр., публічна фінансова інформація за які є основою дослідження, та перспективної стаціонарності отриманого шаблону у перспективних періодах. Організаційну дивідендну політику вітчизняних підприємства доцільно розглядати у ракурсі проведення грошових дивідендних виплат та використання замінників грошових дивідендів. Вітчизняні підприємства практично не використовують замінники грошових дивідендних виплат, до яких ми віднесли (1) виплати дивідендів акціями власної емісії (payments by stocks), (2) викуп акцій власної емісії (buybacks) та (3) дроблення акцій (splits). Так, протягом періоду, що досліджувався, підприємства цільової групи прийняли 13 дивідендних рішень, тобто замінники грошових дивідендів були використані у 5,2% випадків. Таблиця 1 Замінники ГДВ як інструмент дивідендної політики Разом Payments by stocks Buybacks Splits Разом При цьому сукупна вартість реалізованих дивідендних рішень з використанням замінників ГДВ складає 2,5 мрлд. грн., що суттєво менше за сукупну величину нарахованих по корпоративних правах підприємств грошових дивідендів, величина яких складає близько 9,5 млрд. грн. То ж можна стверджувати, що замінники ГДВ на відміну від розвинутих ринків не розглядаються вітчизняними підприємствами у якості реальної альтернативи грошових дивідендам. На відміну від розвинутих ринків, де прослідковується тенденція до зменшення абсолютної величини грошових дивідендних виплат та збільшення витрат підприємств на програми викупу акцій власної емісії (наприклад, для крупних нефінансових компаній із S&P 500 ринкова вартість програм з викупу акцій власної емісії вже у роках перевищила величину ГДВ за відповідний період у 1998 році $150 млрд. проти $115 млрд.), вітчизняні підприємства усе ще притримуються традиційного сприйняття дивідендної політики. Крім того, специфікація управлінських рішень з використанням виплати корпоративними правами власної емісії та/або викуп акцій власної емісії свідчать про наступне: лише 16,7% компаній із цільової сукупності використовували замінники ГДВ, а враховуючи особливості вибірки можна стверджувати, що в середньому по ринку така доля буде ще нижчою; 35

36 #6 (07) грудень 2013 замінники ГДВ використовуються у 92,3% випадків фінансовими організаціями (банками), при чому у монетарному вираженні ця доля складає 99,99%; основна доля операцій з використання альтернативних інструментів приходиться на виплати акціями нової емісії (53,9% у кількісному та 63,8% у монетарному вираженні); що більше пов язане із специфікою функціонування вітчизняного банківського сектору та перманентною потребою вітчизняних банків у збільшенні капіталізації, особливо з урахуванням наслідків фінансової кризи 2008 р.; проведення інших аніж емісійні операцій із власними корпоративними правами не має належного відображення у публічній фінансовій звітності та/або присутні порушення вимог до проведення таких операцій; використання замінників ГДВ носить, на наше глибоке переконання, неринковий характер і є більше елементом фінансової поведінки з адаптації до локальних умов ринку капіталу аніж свідомим елементом дивідендної політики, що дозволяє нам стверджувати про недоцільність включення замінників ГДВ до шаблону організаційної дивідендної поведінки. Грошові виплати на противагу їх замінникам більш активно представлені у фінансовій практиці вітчизняних підприємства, однак необхідно звернути увагу на значимий на наше переконання момент суттєва відмінність між нарахованими та виплаченими дивідендами. Так, якщо протягом періоду, що досліджувався, було нараховано грошових дивідендів 9 451,4 млн. грн., то фактичні грошові виплати склали лише 7 001,2 млн. грн. або 74,1% від нарахованої величини. Зауважимо, що такий процент реалізації ГДВ близький до рівня концентрації акціонерної власності, який складає для вітчизняного ринку в середньому 78,6% (або 82,6% для скоригованого коефіцієнту концентрації), що дозволяє висунути у якості драйвера відхилення фактичних дивідендних виплат від нарахованих гіпотезу щодо особливостей структури володіння та специфіки очікувань граничного акціонера. Серед інших потенційних факторів, що впливали на формування відхилення, доцільно виділити і потенційну неточність даних у публічній фінансової звітності, підтвердженням чого є присутність у поточній фінансовій звітності невідповідності фінансових показників за минулий період їх значенням, що були оприлюдненні у відповідні попередні періоди. Це присутнє більш ніж у двох з трьох випадків, у той час як оприлюднення уточненої фінансової звітності зафіксовано лише у 1,2%, що залишає непоясненим 98,3% випадків зміни фінансової звітності. Необхідно взнати, що переважно такі випадки стосувалися зміни величини фінансового результату, у той час як на зміну абсолютної величини показників грошових дивідендів припадало лише 6,4%. Для вирішення протиріччя між оприлюдненими даними до аналізу включалася те значення фінансового показника, яке було оприлюднене у фінансовій звітності за відповідний період. Аналітика фінансової поведінки підприємств щодо проведення грошових дивідендних рішень розглядалась у розрізі 6ти дивідендних рішень, які, на наше глибоке переконання, у сукупності достатньо повно описують варіативні можливості політику ГДВ. Таксономія та кількісні дескриптори дивідендних рішень представлені на Рис. 1. Характеристики дивідендного рішення та його інформаційний контекст визначається співставленням абсолютної величина грошових дивідендів у поточному та попередньому періодах (Dt та Dt-1 відповідно). Динамічний же ряд таких рішень і формує організаційну дивідендну поведінку, що може бути вписаний в той чи інший тип дивідендної політики. ініціалізація D t >0, D t-1 =0 підтримання D t =D t-1 підвищення D t >D t-1 ДИВІДЕНДНЕ РІШЕННЯ припинення D t =0, D t-1 >0 зменшення D t >D t-1 відсутність D t =D t-1 =0 Рис. 1. Таксономії дивідендних рішень та їх кількісні дескриптори Контроверсійним може виглядати включення до сукупності дивідендних рішень варіанту «відсутність ГДВ,» однак таке включення необхідне для повноти визначення типового шаблону організаційної дивідендної поведінки вітчизняних підприємств на національному ринку. Статистика прийнятих вітчизняними підприємствами дивідендних рішень та їх розподіл за типом рішення та часом прийняття представлений у табл. 2. Серед інших значимих дескрипторів політики грошових дивідендних виплат, що використовувалась вітчизняними підприємствами, необхідно виділити такі аспекти: лише 7,14% підприємств здійснювали ГДВ за результатами кожному фінансового року протягом усього періоду, що досліджується; при цьому лише у 2,38% випадків із усієї репрезентативної вибірки можна говорити про присутність чіткого шаблону організації ГДВ (зростання абсолютної величини грошових дивідендів); зауважимо, що такі підприємства демонструють помірну, але позитивну прибутковість діяльності; більше 47,6% підприємств не здійснили жодної виплати грошових дивідендів; при цьому таку дивідендну поведінку можна, на наше переконання, пояснити рівнем фінансових результатів лише 35% із підприємств, що не здійснювали ГДВ, мали позитивний сукупний фінансовий результат за рр. (для рр. доля цих підприємств і їх склад залишається без змін 35%); Таблиця 2 Відносна частота прийняття дивідендного рішення за їх типом Разом Ініціалізація ГДВ 7,14% 9,52% 9,52% 9,52% 2,38% 2,38% 6,75% Підтримання ГДВ 0,00% 2,38% 0,00% 2,38% 0,00% 4,76% 1,59% Підвищення ГДВ 9,52% 11,90% 7,14% 7,14% 16,67% 14,29% 11,11% Зменшення ГДВ 0,0% 7,1% 2,4% 9,5% 4,8% 2,4% 4,4% Припинення ГДВ 16,7% 11,9% 21,4% 0,0% 9,5% 2,4% 10,3% Відсутність ГДВ 66,7% 57,1% 59,5% 71,4% 66,7% 73,8% 65,9% 100,0% 100,0% 100,0% 100,0% 100,0% 100,0% 36

37 «Кримський економiчний вiсник» основним драйвером дивідендних рішень є, очевидно, фінансовий результат, при чому отримані дані не суперечать жодній із двох традиційних гіпотез теоретичного моделювання дивідендної політики: чистий прибуток підприємства визначає його спроможність забезпечити виплату грошових дивідендів, а отже позитивне величина фінансового результату у попередньому періоді є індикатором потенційних ГДВ у поточному періоді; ГДВ відображають очікування вищого менеджменту підприємства щодо результативності фінансовогосподарської діяльності, а отже наявність у поточному періоді ГДВ та/або їх абсолютна величина є індикатором позитивного фінансового результату (чистого прибутку) по завершенні поточного періоду. Слід зауважити на актуальність часових характеристик провадження ГДВ, що пов язано із присутність відчутного часового лагу між нарахуванням а фактичною виплатою грошових дивідендів. Так, кожне п яте підприємство, що не здійснювало у рр. ГДВ (4 з 20 підприємств або 20,0% цільової сукупності), зафіксувало у складі фінансового Cash Flow використання грошових коштів на виплати дивідендів власникам корпоративних прав. Такі факти припадають переважно на рр. і пояснюються, очевидно, погашення зобов язань з ГДВ, нарахованих у попередні роки. Саме ж співвідношення нарахованого-виплаченого грошового дивіденду коливається у періоді, що досліджується, переважно у межах 58,6%-140,6% при середньому рівні виконання зобов язань з нарахованих грошових дивідендів на рівня 74,1%. Розтягування у часі фактичного виконання зобов язань з нарахованих ГДВ дозволяє підприємству використовувати фінансові ресурси, зарезервовані під дивідендні виплати, для фінансування поточної потреби у капіталі, при чому можна стверджувати, що така «тимчасова мобілізація» капіталу здійснюється переважно за рахунок міноритарних акціонерів. Саме цим можна пояснити більш високу частоту присутності грошових дивідендів у складі фінансового Cash Flow проти присутності дивідендів у розподілі чистого прибутку підприємства (48,35% vs 35.54%): у 48,35% випадків підприємства визнають у складі фінансового Cash Flow грошових дивідендів; у 30,17% випадків підприємства направляють частину чистого прибутку на ГДВ; у 2,89% випадків підприємства визнають серед напрямів використання чистого прибутку тезаврацію прибутку (збільшення статутного капіталу за рахунок чистого прибутку); у 2,48% випадків підприємства визнають серед напрямів використання чистого прибутку його вилучення через викуп акцій власної емісії; середня величина нарахованих ГДВ складає 129,5 млн. грн. (протягом рр. змінюється у межах 37,5 млн. до 415,3 млн. грн.), у той час як фактичне покриття грошовим потоком зобов язань з нарахованих ГДВ складає 59,8 млн. грн. (протягом рр. змінюється у межах 2,6 млн. до 169,1 млн. грн..); коефіцієнт покриття нарахованих ГДВ протягом рр. коливається типово у межах 40%-140%. Зауважимо, що сукупний фінансовий результат, створений протягом рр. підприємствами цільової вибірки, складає 690,5 млн, грн. (5 991,2 для трейлінгової оцінки), при чому на підприємства, що не здійснювали ГДВ, приходиться сукупний чистий збиток у розмірі ,8 млн. грн.. (13 661,6 млн. грн.). Це, на нашу думку, дозволяє стверджувати, що основним фактором прийняття дивідендного рішення є чистий прибуток, при чому не стільки його абсолютна величина, скільки знак мантиси. Однак необхідно звернути увагу на таке: концентрація акціонерної власності: за існуючого високого рівня концентрації акціонерної власності об єктивно визначає присутність агентського конфлікту 2го порядку, що передбачає зміщення конфліктних акцентів з відносин акціонер-менеджер у площину мажоритарній-міноритарії; входження у бізнес-групи: поширеність у національній практиці корпоративного управління пірамідального володіння, що об єктивно створює мотивацію для перерозподілу створеної доданої вартості підприємства у межах групи відповідно до інтересів його контролюючого акціонеру; зауважимо, що проблема пірамідального володіння для репрезентативної вибірки за визначенням є найм якішою у порівнянні із іншими підприємствами на національному ринку капіталу; прихований дивіденд та експропріація: фінансовий результат, представлений у публічний фінансовий звітності, є результатом вимивання створеної вартості з підприємства на посередницькі структури, що де факто репрезентує механізм участі мажоритарного акціонера у прибутках емітента корпоративних прав та забезпечує експропріацію додаткової частини достатку створеного достатку за рахунок витіснення міноритаріїв (а часто і неконтролюючих мажоритаріїв) від участі у розподілі прибутку , , , , , ,0 0, грошові дивідендні виплати скориговані грошові дивідендні виплати Рис. 2. Динаміка грошових дивідендних виплат у рр., млн. грн. Отримані результати дослідження також чітко засвідчують присутність впливу на дивідендну політику вітчизняних підприємств фінансової кризи, що прослідковується у двох аспектах, зокрема, (1) саме на рр. припадає максимум дивідендних рішень щодо припинення ГДВ, при чому підприємства, що прийняли такі рішення, фактично у повному складі мігрували до групи підприємства, які не здійснюють ГДВ, в результаті чого їх частка зросла з 57,1% у 2008 р. до 73,8% у 2012 р. при середньому значенні за період дослідження в 65,9%; (2) динаміка абсолютної величина ГДВ з 2008 р. зафіксувала на наступні періоди домінування так званого бокового тренду (за умови ігнорування 2 екстремальних значень разової виплати грошових дивідендів у розмірі майже 1,3 млрд. грн. та 5,2 млрд. грн. відповідно Азовсталлю у 2008 році та Укрнафтою у 2010 р., які мали більше неринкову мотивацію). Серед інших тенденцій, що описують організаційну дивідендну політику вітчизняних підприємства, необхідно звернути увагу на зниження частоти прийняття дивідендних рішень щодо як ініціації, так і припинення ГДВ, що може розглядатися як свідчення формалізації ставлення окремих підприємства до методів розподілу створеної вартості серед власників корпоративних прав. 37

38 #6 (07) грудень 2013 Так, у 2011 та 2012 роках на долю рішення щодо ініціалізації ГДВ приходиться близько 2,4%, у то час як протягом рр. така доля становила близько 9,5%. Натомість і доля рішення щодо припинення ГДВ так само скоротилася до 2,4% у 2012 році проти 16,7% у 2007 році чи свого максимального значення у 21,4% у 2009 р. На фоні такої своєрідної кристалізації груп підприємств, схильних до запровадження того чи іншого метода реалізації дивідендної політики, позитивним можна вважати відносну стабілізацію долі підприємства, що приймають рішення про збільшення грошових дивідендних виплат. На долю такого рішення у рр. приходилося у середньому 11,1%, при чому у 2012 р. ця доля становила 14,3% проти 2,4% рішень про зменшення абсолютної величини ГДВ. Висновки. Результати дослідження дозволяють узагальнити індивідуальні характеристики організаційної дивідендної поведінки вітчизняних підприємства та стверджувати про можливість виділення шаблону організаційної дивідендної поведінки вітчизняних підприємств із стаціонарними характеристиками. У той же час, визначивши узагальнюючий (типовий) шаблон формування та реалізації дивідендної політики на поточному етапі розвитку народного господарства взагалі та ринку капіталу зокрема, необхідно говорити про адаптивність такого шаблону до фактора галузевої приналежності емітента корпоративних прав з виділенням індивідуальних особливостей організаційної дивідендної поведінки для (1) фінансового сектору (перш за усе, банківських установ) та (2) не фінансового сектору (без внутрішнього поділу). Так, дивідендна політика банку підпорядкована пріоритетному збільшенню капіталізації банку як за рахунок капіталізації прибутку, так і за рахунок залучення додаткових внесків учасників, у той час як підприємства нефінансової сфери орієнтовані не на залучення акціонерного капіталу, а на вилучення новоствореної доданої вартості. Характеристики виявленого шаблону організаційної дивідендної політики, з урахування індикатору адаптивності, включають такі дескриптори як (1) нестабільність величини грошових дивідендних виплат та хаотичність її зміни; (2) ігнорування замінників грошових дивідендних виплат; (3) домінування методів прихованого розподілу новоствореної доданої вартості; (4) присутність для частини грошових дивідендних виплат суттєвого часового лагу між нарахуванням та фактичною їх виплатою, а також (5) використання дивідендних виплат для розподілу новоствореної доданої вартості визначається фактом визнання такої вартості у фінансовій звітності безпосередньо емітента тощо. Література: 1. Anil K, Kapoor S., Determinants of dividend payout ratios- a study of Indian information technology sector. Int. Res. J. Financial Economics, 15, pp Baker HK, Saadi S, Dutta S, Gandhi D., The perception of dividends by Canadian managers: new survey evidence, Int. Journal of Managerial Finance, 3(1), pp Goddard, J., McMillan, D., Wilson, J., 2006, Dividend smoothing vs. dividend signaling evidence from UK firms, Managerial Finance, 6, Juma'h, Ahmad H., Carlos J. Oliveras Pacheco, The Economical and Behavioral Determinants of Cash Dividends Policy, Forum Empresarial, diciembre, 2007, pp Khang, K., King, TH., Does Dividend Policy Relate to Cross-Sectional Variation in Information Asymmetry? Evidence from Returns to Insider Trades, Financial Management, Winter, 35, 4, pp Mollah S, Bhuyan R, Sharp P., Testing the relevancy of agency theory on dividend policy in the emerging market of Bangladesh, ICFAI JOAF, 13(12), pp Myers M, Bacon F., 2004, The determinants of corporate dividend policy, Academy of Accounting and Financial Studies Journal, 8(3), pp Naser, Kamal, Rana Nuseibeh and Wojoud Rashed, Managers' perception of dividend policy: Evidence from companies listed on Abu Dhabi Securities Exchange, Issues in Business Management and Economics Vol.1 (1), pp April, Zhou, P. and Ruland, W., Dividend Payout and Future Earnings Growth, Financial Analysts Journal, 62 (3), pp ДЖЕЙЛАН А. М. студент спеціальності «Менеджмент організацій та адміністрування»; НЕЧАЄВА І. А. кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту, Запорізький національний технічний університет ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНУ: ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУ Анотація: Проаналізовано традиційні уявлення про інвестиційний потенціал регіону, обгрунтовано авторські оцінки деяких особливостей і характерних рис інвестиційного потенціалу регіону. Розглянуті в статті структура і фактори, що впливають на інвестиційний потенціал регіону, повинні бути враховані інвесторами, регіональною владою та іншими зацікавленими в його підвищенні суб єктами господарювання в процесі здійснення інвестиційної діяльності. Аннотация: Проанализированы традиционные представления об инвестиционном потенциале региона, обоснованы авторские оценки некоторых особенностей и характерных черт инвестиционного потенциала региона. Рассмо-

39 «Кримський економiчний вiсник» треные в статье структура и факторы, влияющие на инвестиционный потенциал региона, должны бать учтены инвесторами, региональными властями и др. заинтересованными в его повышении субъектами хозяйствования в процессе осуществления инвесиционной деятельности. Summary: This paper analyses traditional assumptions of a regional investment potential; it substantiates the writer s evaluation of some peculiarities and distinctive features of a regional investment potential. This paper considers the structure and factors effecting a regional investment potential, that must be taken into account by investors, regional authorities and other business entities interested in its intensifying in the course of investment activities. Постановка проблеми. Однією з ключових проблем інвестиційної політики для всіх регіонів став пошук джерел фінансування. В даний час існує досить багато потенційних варіантів залучення інвестицій у регіональні інвестиційні проекти, але необхідно відзначити той факт, що не всі вони можуть змінити ситуацію в регіоні. Одним з головних показників, що визначають інвестиційну привабливість території, є інвестиційний потенціал регіону. Вивченням економічної природи поняття інвестиційного потенціалу регіону займалися науковці Балацький О., Жулавський А., Покатаєва К., Сафіуллін С. Характеристиці факторів впливу на інвестиційний потенціал регіону присвятили праці Казанцев С., Ткачук В., Шахназаров А., Ройзман І., Градов А., Бакітжанов А., Яценко А. Однак, незважаючи на те, що теоретичні аспекти проблеми є порівняно дослідженими, в економічній літературі однозначне визначення поняття «інвестиційний потенціал» відсутнє. Постановка задавдання. Метою даної статті є уточнення поняття «інвестиційний потенціал», визначення його структури та факторів, що впливають на інвестиційний потенціал регіону. Виклад основного матеріалу. Дві складові визначають сутність поняття «інвестиційний потенціал»: інвестиції та потенціал. Найчастіше інвестиції розглядаються як «довготермінові вкладення капіталу в різні сфери та галузі господарства всередині країни та за її межами з метою привласнення прибутку [1]. Потенціал визначають як наявні в економічного суб єкта ресурси, їх оптимальну структуру та вміння раціонально використовувати їх для досягнення поставленої мети [2]. Ф. С. Тумусов [3], поєднуючи ці два поняття, розглядає «інвестиційний потенціал» як сукупність інвестиційних ресурсів, що складають ту частину накопиченого капіталу, яка представлена на інвестиційному ринку у формі потенційного інвестиційного попиту, здатного перетворитися на реальний інвестиційний попит, що забезпечує задоволення матеріальних, фінансових та інтелектуальних потреб відтворення капіталу. A. M. Марголін та А. Я. Бистряков вважають, що «інвестиційний потенціал» це певним чином упорядкована сукупність інвестиційних ресурсів [4]. I. 3. Должанський та ін. акцентуючи увагу на управлінні потенціалом підприємства, визначають інвестиційний потенціал як сукупність інвестиційних можливостей підприємства, використання яких спрямоване на досягнення цілей його інвестиційної стратегії [5, с. 128]. О. С. Федонін розглядаючи інвестиційний потенціал як складову потенціалу підприємства розуміє його як наявні та приховані можливості підприємства для здійснення простого і розширеного відтворення [6, с. 16]. В. В. Бочаров за інвестиційний потенціал вважає сукупний інвестиційний попит [7, с. 11]. О. Л. Ворсовський дає наступне визначення: інвестиційний потенціал це сукупність організованих у певних соціально-економічних формах ресурсів, які знаходяться у взаємозв'язку, що можуть за певних діючих внутрішніх та зовнішніх чинників інвестиційного середовища бути спрямовані на досягнення стратегічних цілей інвестиційної діяльності підприємства [8, с. 11]. Переважна більшість наукових пошуків пов язана із вивченням інвестиційного потенціалу підприємства. Однак, інвестиційний потенціал може бути предметом вивчення на різних рівнях макро-, мезо- та мікро. Інвестиційний потенціал регіону є ланкою, що формує та поєднує між собою інвестиційний потенціал країни, галузі та підприємства. П. І. Мірошниченко досліджує інвестиційний потенціал регіону за економічним змістом, як сукупність інвестиційних ресурсів суб'єктів господарської діяльності, що формують комплексну базу відтворення господарчої і соціальної сфери життєдіяльності регіону на інноваційній основі з метою забезпечення стійкого економічного зростання [9, с.8]. С. В. Зенченко і М. А. Шеметкина [10] розуміють під інвестиційним потенціалом регіону сукупність наявних в регіоні факторів виробництва і сфер застосування капіталу, тобто це кількісна характеристика, що враховує основні макроекономічні характеристики, насиченість території факторами виробництва (природними ресурсами, робочою силою, основними фондами, інфраструктурою і т. п.), споживчий попит населення і інші показники. Інше трактування «інвестиційного потенціалу регіону» застосовується для характеристики можливих у перспективі вкладень, які певною мірою можуть побічно залежати від розміру раніше накопичених основних засобів. Подібної точки зору дотримується А.Х. Шідов, який під інвестиційним потенціалом регіону розуміє обсяг інвестицій, який може бути притягнутий в основний капітал регіону за рахунок усіх (внутрішніх і зовнішніх) джерел фінансування, виходячи з наявності в регіоні різних економічних, соціальних і природних ресурсів, особливостей його географічного положення та інших об'єктивних передумов, істотних для формування інвестиційної активності в ньому [11]. Узагальнений аналіз визначень інвестиційного потенціалу регіону показує, що в більшості з них присутні такі характеристики інвестиційного потенціалу регіону як комплекс ресурсних можливостей, здатностей економіки до інвестиційної діяльності, сукупність передумов для інвестування. А отже, передбачає як мінімум три тлумачення: - фізична можливість господарюючих суб'єктів у межах даного регіону та поза його межами вкладати кошти в економіку території (сам факт наявності інвестиційних ресурсів вільних грошових коштів); - можливість (ймовірность) залучення вільних коштів суб'єктів підприємництва регіону та позарегіональних суб'єктів господарювання в економіку даного конкретного регіонального утворення (інвестиційний потенціал як числовий показник інвестиційної привабливості регіону); - інвестиційна ємність регіону, як показник фізичної можливості і готовності суб'єктів господарювання регіону сприйняти інвестиційні кошти. Підводячи підсумок усім вищевикладеним тлумаченням поняття «інвестиційний потенціал регіону» слід зазначити, що найбільш точне, на наш погляд визначення наступне: інвестиційний потенціал регіону це сукупна 39

40 #6 (07) грудень 2013 можливість власних і залучених в регіон економічних ресурсів забезпечувати за наявності сприятливого інвестиційного клімату інвестиційну діяльність в цілях і масштабах, визначених соціально-економічною політикою регіону. Узагальнюючи різні точки зору, вважаємо, що інвестиційний потенціал складається з наступних часткових потенціалів: 1) ресурсно-сировинного (середньозважена забезпеченість запасами основних видів природних ресурсів); 2) трудового (трудові ресурси та їх освітній рівень); 3) виробничого (сукупний результат господарської діяльності в регіоні); 4) інноваційного (рівень розвитку науки і впровадження досягнень науково-технічного прогресу регіону); 5) інституційного (ступінь розвитку провідних інститутів ринкової економіки); 6) інфраструктурного (економіко-географічне положення регіону і його інфраструктурна забезпеченість); 7) фінансового (обсяг податкової бази і прибутковість підприємств регіону); 8) споживчого (сукупна купівельна спроможність населення регіону). Ресурсно-сировинний потенціал являє собою сукупність накопичених запасів основних видів природно-сировинних і матеріальних ресурсів, що виражає можливість інвестиційної сфери забезпечити процес відтворення капіталу. Трудовий потенціал характеризує можливості інвестиційної сфери в відтворенні трудових ресурсів з метою забезпечення інвестиційного процесу. Виробничий потенціал тісно взаємопов'язаний з ресурсно-сировинним потенціалом і являє собою сукупність засобів виробництва, які не використовуються в даний момент часу (законсервованих), які інвестиційна сфера може виділити в якості інвестицій для відтворення капіталу. Інноваційний потенціал характеризує рівень розвитку наукових знань і ступінь впровадження у виробничотехнологічні процеси досягнень науково-технічного прогресу. Інституційний потенціал являє собою ступінь розвитку провідних інститутів ринкової економіки, що сприяють забезпеченню функціонування механізмів інвестиційного ринку. Інфраструктурний потенціал має взаємозв'язок з інституційним потенціалом і являє собою сукупність виробничої та соціальної інфраструктури, здатної створити необхідні умови для нормального функціонування інвестиційного процесу. Під фінансовим потенціалом розуміється сукупність накопичених фінансових ресурсів, виражених у формі грошового капіталу, яку господарюючий суб'єкт може виділити з метою забезпечення інвестиційного процесу. 40 Фактори формування інвестиційного потенціалу Природні ресурси Виробничі ресурси Трудові ресурси Соціальні умови Інноваційні ресурси Екологічні фактори Інституційні умови Інфраструктурні ресурси Фінансові ресурси Споживчо-збутовий потенціал характеризує потенційно можливий обсяг продажів певних товарів у межах конкретної інвестиційної сфери протягом заданого періоду. Обсяг продажів залежить від величини попиту на товар, загальної кон'юнктури ринку, доходів населення та ділової активності. Величину та стан складових інвестиційного потенціалу обумовлюють відповідні до них фактори впливу, що визначають його формування та використання з урахуванням взаємозв язків між ними, рис.1. На думку О. Г. Ултургашевої, А. В. Лавренко та Д.А. Профатилова інвестиційний потенціал території складається під впливом факторів, які можна охарактеризувати за такими ознаками: наявність інвестиційних ресурсів, об'єктивність факторів, ступінь змінності факторів [12]. За ознакою «наявність інвестиційних ресурсів» виділяють: - фактори, що обумовлюють накопичення інвестиційних ресурсів; - фактори, що впливають на формування інвестиційних потреб. За ознакою «об єктивність» фактори поділяють на: - об єктивні економіко-географічні та інші фактори розташування території, що є інвестиційно привабливими для інвестора; - суб єктивні діяльність регіональної влади щодо розкриття потенціалу (муніципальний маркетинг). За «рівнем змінності факторів» виокремлюють: - повільно змінювані (транспортна та технічна інфраструктури, соціальна, політична та екологічна ситуація, а також інтелектуальний потенціал території); - швидко змінювані (регіональне законодавство, політика органів влади та управління щодо інвестиційної діяльності на території муніципального утворення). Впливаючи на групи факторів, можна змінити загальний інвестиційний потенціал території. Більше того, несприятливі незмінні фактори зовсім не означають того, ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНУ Фактори використання інвестиційного потенціалу Ринкове середовище Екологічна безпека Політико-правові умови Фінансові ресурси Трудові ресурси Науково-технічний потенціал Рівень використання створення економічного потенціалу Рівень інфраструктурного забезпечення Рис. 1. Фактори формування та використання інвестиційного потенціалу регіону

41 «Кримський економiчний вiсник» що територія не може стати інвестиційно привабливою. Інвестиційна привабливість незалежна від значення незмінних факторів, в тому випадку, якщо змінювані фактори поліпшуються.. Інвестиційний потенціал виступає засобом мобілізації усіх можливих джерел, що визначають здатність регіону формувати, оптимально розміщувати та ефективно використовувати інвестиційні ресурси території. Джерелами інвестиційного потенціалу регіону є зовнішні, які мобілізуються іноземцями, та внутрішні, що створюються господарчими одиницями даного регіону (рис.2) Бюджетні інвестиційні ресурси ЗОВНІШНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ РЕСУРСИ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНУ Інвестиційні ресурси господарюючих суб єктів регіону Інтелектуальні інвестиційні ресурси ВНУТРІШНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ РЕСУРСИ Рис. 2. Джерела формування інвестиційного потенціалу регіону Інвестиційні ресурси населення З точки зору економічної теорії інвестиційний потенціал можна охарактеризувати з позиції попиту і пропозиції. Інвестиційна діяльність здійснюється на інвестиційному ринку, визначальним компонентом якого є збіг рівноваги між попитом і пропозицією. Необхідно враховувати два види попиту: потенційний попит і конкретний. Конкретний попит можна визначити як реальну пропозицію власників інвестиційного капіталу на інвестиційному ринку в кожен даний момент. Потенційний попит це попит на інвестиційний капітал (інвестиційні ресурси), який визначається купівельною спроможністю і обсягом потенційних інвестиційних потреб. На жаль, цей вплив ускладнюється тим, що з часів тотального одержавлення в розумінні цих проблем збереглася маса помилок. Однією з них є уявлення про те, що основу економічного потенціалу складають основні фонди, тобто будівлі, споруди. Однак у постіндустріальному суспільстві власність, що не здатна приносити дохід або задовольняти потреби суспільства, має нульову вартість [12]. І таке уявлення виступає найпотужнішим гальмом для залучення інвестицій в реальний сектор економіки: - будь-який інвестор сприймається органами влади як «покупець народного надбання», отже, з першого дня, ще до початку бізнесу, з нього намагаються отримати доходи; - основною метою діяльності влади на місцях залишається створення не робочих місць, а основних фондів; - дуже важко місцевими чиновниками сприймаються ідеї та проекти, спрямовані на отримання непрямого економічного ефекту; - основні зусилля направлені для отримання державних інвестицій в реальний сектор, а не для інвестування в створення сприятливих умов для бізнесу; - недооцінюються фірми і оргінізації, що займаються консалтинговими, банківськими послугами та такі, які формують інфраструктуру бізнесу на території. Ще однією помилкою є переконання, що інвестора цікавлять лише економічні умови реалізації проекту, а політична складова не грає ролі. У той же час ставлення влади до інвестора, її стабільність і передбачуваність є важливим чинником, що визначає ризики при здійсненні підприємницької діяльності. Іншими словами, інвестиційний потенціал регіону безпосередньо пов'язаний з діяльністю органів влади і управління. Більш того, інвестиційний потенціал території є наслідком продуманої і грамотної інвестиційної політики органів влади і управління. Висновки з проведеного дослідження. Отже виходячи з вищевикладеного, інвестиційний потенціал регіону це сукупна можливість власних і залучених в регіон фінансових ресурсів забезпечувати інвестиційну діяльність та сталий розвиток регіону з метою отримання прибутку, в цілях і масштабах, визначених економічною політикою регіону та. Інвестиційний потенціал є максимально можливою здатністю залучати у виробництво і ефективно використовувати інвестиційні ресурси для здійснення реальних і фінансових інвестицій, які матеріалізуються у новостворюваних факторах суспільного виробництва та суспільній інфраструктурі. Література: 1. Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т. 1 / За ред. С. В. Мочерного. Львів: Світ, с. 2. Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т. 2 / За ред. С. В. Мочерного. Львів: Світ, с. 3. Тумусов, Ф. С. Инвестиционный потенциал региона: теория, проблемы, практика. / Ф. С. Тумусов М., «Экономика», с. 4. Марголин, A. M. Методы государственного регулирования процесса преодоления инвестиционного кризиса в реальном секторе экономики. / А. М. Марголин, А. Я. Быстряков Челябинск: Южно-Уральское книжное издательство, с. 5. Должанський I. 3. Управління потенціалом підприємства: Навч. посібник / І. З. Должанський, Т. О. Загорна, О. О. Удалих, І. М. Герасименко, В. М. Ращупкіна К: Центр навчальної літератури, с. 6. Федонін, О. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка. Навч. посібник / О. С. Федонін К.: КНЕУ, с. 7. Бочаров В. В. Финансово-кредитные методы регулирования рынка инвестиций. / В. В. Бочаров М. : Финансы и статистика, с. 8. Ворсовський О. Л. Інвестиційні ресурси як основний елемент фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств / О. Л. Ворсовський // Інвестиції: практика та досвід С Мірошниченко П. І. Активізація використання інвестиційного потенціалу регіону: Автореф. дис. к-та екон. наук: / Інститут економіко-правових досліджень НАН України. Донецьк, с. 10. Зенченко С. В. Инвестиционный потенциал региона. / С. В. Зенченко, М. А. Шемёткина // Сборник научных трудов СевКавГТУ. Серия «Экономика» Северо-Кавказский государственный технический университет. [Электронный ресурс]. Режим доступа : Шидов А.Х. Региональные аспекты инновационно-инвестиционного развития: теория и практика анализа инвестиций. / А. Х. Шидов СПб.: СПб ГУЭФ, с. 12. Ултургашева, О. Г. Экономическая сущность и структура инвестиционного потенциала региона / О. Г. Ултургашева, А. В. Лавренко, Д. А. Профатилов // Проблемы современной экономики, N 1 (37). [Электронный ресурс]. Режим доступа : 41

42 #6 (07) грудень 2013 Nikolova M. аssociate professor, Ph.D. «Economy of Agriculture» Department, D.A. Tsenov Academy of Economics, Svishtov, Bulgaria ORGANIC PRODUCTION IN BULGARIA THE RECOGNIZED NEED FOR RESPONSIBLE ATTITUDE OF AGRICULTURAL BUSINESS IN RURAL REGIONS Summary: The article is an analysis of the social responsibility of agribusiness and the need for implementation of new environmentally friendly technologies for the production of safe and wholesome food. Examines the components of social responsibility and their role in terms of organic farming. Particular attention is paid to the general condition and development trends in recent years of organic production in Bulgaria. The study in the article is directed to the organic production method as a process guaranteeing socially responsible attitude to consumers not only through the production of quality products, but also through the Environmentally Responsible but also through the Environmentally Responsible attitude to the environment in which this procedure is carried out. Aннотация: Статья представляет собой анализ социальной ответственности агробизнеса и необходимости внедрения новых экологически чистых технологий для производства безопасной и здоровой пищи. Рассматривает компоненты социальной ответственности и их роли в плане органического земледелия. Особое внимание уделяется общее состояние и тенденции развития в последние годы органического производства в Болгарии. Исследование в статье направлен на органический метод производства как процесс обеспечения социально ответственное отношение к потребителям не только за счет производства качественной продукции, но и через ответственное отношение к среде, в которой осуществляется это производство. Timeliness of the article. For the agricultural business to be socially responsible when implementing environmentally friendly practices in rural regions means that it has to introduce and practice new alternative agricultural technologies. Organic production is the recognized need of responsible attitude not only towards the consumers of quality products but also towards the environment where it is carried out. When we add to this the strong dependence of agriculture on climate, the study of social responsibility of producing healthy and ecologically clean foods by adopting environmentally-friendly agricultural technologies is becoming very topical. Problem formulation. The main purpose of this article is to identify the social responsibility of the agricultural business and the need of applying new environmentallyfriendly technologies for producing safe food products, on one hand, and on the other, to study the possibilities of adding value to agriculture by introducing organic production as a recognized need of social responsibility towards consumers on behalf of the agricultural business. Facing serious challenges, farmers must deal with the continuous changes in our society and the environment from the permanent fluctuations of market prices to climate changes and the increasing requirements to their production. They are expected to produce cheap, healthy, goodquality food by taking into account the constantly rising requirements referring to the methods and conditions of cultivating plants and breeding animals, soil cultivation and storing ready production, at the same time. On one hand, this challenge increases many times the risk farmers take in their work, but on the other hand it creates new business opportunities. To manage successfully the changing environment requires not only a government strategy and being socially responsibility both to the public and the customers but also a flexible and effective individual approach on behalf of each individual farmer. The subject of research in this publication is the organic production as a recognized need of socially responsible behavior on behalf of agricultural business towards the consumers of agricultural products and foods. The object of research is the farmers, population and local institutions and authorities of rural regions. The main research thesis of the publication is as follows: applying new environmentally-friendly technologies for the production of safe food products is a prerequisite for the social responsibility of the agricultural business and the sustainable development of the agricultural sector in rural regions. The conclusions in the publication are made on the basis of scientific research, normative documents and a survey conducted in the North-central and North-western planning regions for the period from May to September Data was gathered using a questionnaire that was administered in the above mentioned regions among a representative sample including respondents, practicing organic farming in these rural regions, representatives of the local authorities, State Fund Agriculture and the Ministry of Agriculture and Food (MAF). The tasks of the publication are: 1. To evaluate the social responsibility of agricultural business and the need for new environmentally-friendly production technologies; 2. To study the components of social responsibility and their role in the development of organic farming; 3. To analyze the state of organic farming in Bulgaria as a recognized necessity for social responsibility and an opportunity for creating competitive advantages in the rural economy. 1. The social responsibility of agricultural business and the need for new environmentally-friendly production technologies Today to be a modern farmer does not simply mean to cultivate land, grow plants or breed animals. It is necessary to accumulate specific knowledge in the sphere of ecology, biology, energy production, marketing and many other sciences. It is required to improve the knowledge of risk management and ecology, strategic planning as well as develop strategies and successful business plans. At the background of traditional agriculture, the need for new alternative approaches to production becomes more obvious. Conventional agriculture is characterized by using big amounts of mineral fertilizers and pesticides. As a result, on one hand there are considerable yields from the agricultural crops. On the other hand, due to the high use of chemicals the impact on the environment is harmful. This agricultural system was the most wide-spread one until the beginning of the transition period in Bulgaria and 42

43 «Кримський економiчний вiсник» produced the main amount of agricultural products in the country [3]. The continuous application of traditional intensive agricultural methods in the past led a conflict with the environment. The specialization and concentration of agricultural production and the related specialized technologies for crop cultivation are the main reasons for reducing biodiversity and damaging the ecological balance. The huge monoculture agriculture areas and the use of great amounts of pesticides resulted in the so called compensation of species one unsustainable species was replaced by many sustainable species. This in turn increased the use of pesticides, pollution of the environment and consumption of food products with lower quality. The energy, brought into intensive agriculture, has long time ago exceeded the levels of ecological and economic expediency. According to Odum (1975), it is possible to double the productivity of main cereals by increasing 10 fold the costs for fertilizers, pesticides and agricultural machinery [7]. In the recent years, under the influence of internal and external factors, the Bulgarian agricultural sector has experienced a serious lack of development and implementation of groundbreaking technologies, storage of the non-renewable energy sources, raw materials, labour and other resources, reduction of harmful environmental impacts and, ultimately, increases of production effectiveness. The development of this sector requires new ideas that underline the changes in the strategic management of agriculture. Modern understanding of management states that economic development does not aggravate but, on the contrary, improves the state of the environment. This can be achieved only by effective management of the economic, social, research and development and ecological processes. With reference to this, the principle of environmentally-friendly business requires not only a new approach to the environment but also to the recognized need of a particular customer group for healthy food. This is a prerequisite for the socially-responsible behavior of the business by realizing not only economic benefits but also the social and ecologic advantages of certain types of production. In general, the environmentally-friendly production is complex system for management of agriculture and food production that comprises the best practices for protecting the environment and the natural resources, preserving the high levels of biodiversity, adopting quality standards for humane treatment of animals and implementing production methods that reflect the preferences of customers to products made by natural materials by adhering to environmentally friendly production processes. The social responsibility of the business towards the consumers of organic agricultural products is in the basis of the goals of the organic farming system management. Running this complete production system is connected with the evolution of traditional agricultural practices and the new attitude of farmers towards the environment they operate in, namely the natural resources [4]. This implies a new responsible understanding of the environment and the implementation of environmentally-friendly farming practices, new production technologies and management decisions. The quality characteristics of the products themselves in addition to the environmentally-responsible attitude are a prerequisite for increasing consumer demand of organic products not only globally but also on the European market. This production method maximizes the use of internal investments rather than the use of external energy (mineral fertilizers, pesticides, etc.). Being a specific method for plant and animal production, organic farming is based on knowledge of agriculture and ecology. This approach has a social program according to which farmers receive fair profits while consumers safe and high-quality food. Organic farming is also an adequate strategy for steady development of the economy and improvement of the populations standard of living in rural regions. In order to achieve these desired effects of applying organic farming it is necessary to overcome certain basic problems such as: Intensification investing and increasing amounts of energy and resources; Concentration opening of bigger production units; Specialization cultivating a more restricted number of crops. This can be achieved only through a substantiated, focused policy, based on the national and regional characteristics of the sector. The policy should also support the aspects of sustainability through balanced development of qualitative advantages and optimal quantitative results [2]. In practice, the various forms of business social responsibility are combined. The particular combinations depend on the level of economic development of society, its culture and responsiveness to social issues. The forms of business social responsibility are realized through the following types of activities: production activities developing, safe, healthy, quality products; marketing activities customers receive full and timely information about advertised products; environmentally-focused activities using materials and technologies that reduce of polluting the environment. The first form of social responsibility of agro business i.e. production activities, is provoked by the new consciousness and attitude towards the problems of the environment, the health and well being of present and future generations. Due to this, the government policy of Bulgaria in the sphere of agriculture is focused on stimulating the development of competitive farming in viable rural regions by sustainable management of natural resources and adhering to standards of humane treatment of animals and safe food production [14]. In addition to this, a priority of the MAF for this year is the active participation in the discussion about the future of the EU Common Agricultural Policy (CAP) after 2013 in order to protect the positions referring to the interests of Bulgarian agriculture. Being an alternative to the traditional agricultural practices, the development of organic farming in Bulgaria is one of the priorities of the Ministry of Agriculture and Food. This institution works to preserve the trend of increasing the number of organic farmers as well as the amount of agriculture land and variety of animals and crops that are grown organically. The social responsibility of the agricultural business towards customers with reference to marketing activities is based in the legislation regulating the development of organic farming. These regulations clearly and precisely define the rules of labeling organic products. A unique recognizable sign was introduced in July 2010 [10]. This is a logo printed on organic product packaging. The common European logo indicating organic products is compulsory for all organic, packed food products in the European Union. It is also allowed to place other private, regional or national signs alongside the EU logo. (photo nr.1). 43

44 #6 (07) грудень 2013 Figure 1. The distinguishing sign (logo) of an organic product by Gimel Organic in Sofia The presence of a distinguishing sign guarantees the high organic value of the product, on one hand, and secures an increase in the consumers interest, on the other hand. Due to this, many of the projects on a regional level are focused on combining the possibilities of partnership and distribution of organic products among people interested in alternative tourism. The model farms in the eastern part of the Rhodope Mountains are a typical example of this. Two certified organic farms of a mixed type already function in the villages of Topolovo and Gorno pole (the Madgarovo Municipality The «New Thracian Gold«Project applies a unique approach by combining three elements: wild nature and biodiversity, organic farming and sustainable tourism). They have sustainable initiatives which combine organic farming, ecological tourism and restoring the environment. The Ministry of Agriculture and Food increases its efforts to organize campaigns and inform not only producers but also consumers of organic products through the Internet, the media, officers from municipalities and other agriculturerelated institutions. Environmentally-friendly activities in the agricultural business as a form of social responsibility are built-in in the objectives of organic farming. In addition to producing food, the focus of this type of agriculture is shifted towards offering a number other services to the society, including ecological benefits such as protecting soils, waters, biodiversity and landscapes. The development of alternative production in agriculture is determined by the increased demand of food globally and managing with the consequences of climate changes. In order to achieve the ecologically related objectives it is important to determine the priorities in the sphere of agricultural development in rural regions for a longer period of time. Therefore, in the National Program of Development: Bulgaria 2020, and particularly in the «Development of agriculture with the purpose of securing food stability and production of high added value products under conditions of sustainable management of natural resources«priority there is a packet of measures and activities planned to be carried out until The majority of them are especially aimed at the development of environmentally-friendly agricultural production processes and the consumption of quality agricultural products. A typical example of adopting environmentally-friendly approach in modern agriculture is developing organic farming. Farmers are encouraged to implement practices that will preserve the landscape; restore and support specific species habitats and the biodiversity in general; and manage natural resources. In this way, the method of organic production has a two-sided social role. On one hand, it supplies a market with a specific demand for organic products. On the other hand, it creates public goods that help protect the environment and the wellbeing of animals as well as benefits the development of rural regions [5]. This method is a practical example of the social responsibility of agricultural business and the relationship between organic production and healthy, high-quality food. In a survey of the priority put to intensive technologies to the quality of the environment, only 14% of the questioned farmers from some municipalities stated that they do not agree entirely. Actually these are the individuals who have the highest positive attitude to developing organic farming and participating in various environmentally focused projects and initiatives [1]. Today the social responsibility of the agricultural business is increasing. This is due to the fact these business and the food industries globally start to take into consideration the benefits of the environmentally-friendly agricultural practices. The fast growth of market demand for organic and ecologically certified products attracts the attention of a rising number of investors in the business. The number of publicprivate partnerships, who connect the initiatives for supplying sustainable food products with the management of waters and the biodiversity, is also going up. The production and consumption of organic food has increased globally over the last years. More and more people are aware of the benefits of organic agriculture for environment protection, animal and people welfare. At the end of 2011 organic farming is practiced by almost 1 million 400 thousand farmers in 154 countries throughout the world [15]. These people cultivate and take care of approximately 35 million hectares of agriculture lands. An increasing number of consumers look for the logo of organic products when they go shopping of eat. As a sign of quality, organic farming is unique with the fact that the same production rules are applied by a great number of farmers in many countries by controlling the production process not the end product. 2. Components of social responsibility and their role under conditions of organic farming Social responsibility is a concept which reveals the quality of the relationship between business organizations, through their managers, and the expectation of the society. The concept involves the combination of the organizations attitudes, decisions and activities oriented towards the society. Under conditions of market economy and in the basis of each business, of key importance for carrying out this process are the following participants: - companies, farmers (business organizations); - consumers; - the government. When there is a match between the attitudes, decisions and activities of consumers and the government, on one hand, and the the attitudes, decisions and activities of business organizations, on the other hand, the consumers and the government assume that these are socially responsible organizations and visa versa. It is obvious that social responsibility of organizations is evaluated by the other players (in this case the government and consumers). Because of this, in order to evaluate the management of a company, represented by its managing director, it is necessary to outline the different elements of social responsibility. These are the elements which reveal the characteristics of a company, namely: - social duty; - social reaction; - social activities. Social duty is the element of social responsibility according to which organizations have to find ways to pay back to society for the opportunities they have received to do business and make profits. The advocates of the socio-economic approach, unlike the supporters of the economic approach, believe that management is responsible not only for making profits but also for protecting and increasing the well- 44

45 «Кримський економiчний вiсник» being of the society where the company functions. For this reason, modern agriculture is looking for new environmentally-friendly methods and technologies for producing highquality food products which will meet the requirements of customers, consuming such products. Ultimately, this type of environmentally-friendly farming makes sure that produced food is safe. It protects the environment soil, water and production as well as leads to stabilization of workforce and its reproduction. In addition, it achieves maximum economic effects by paying reasonable costs. Social reaction or the responsibility for the business that is carried out is that element according to which managers take into account the social norms, values and expectations of the society. It is a combination of voluntary, not compulsory attitudes, decisions and activities. The social element of companies that practice organic farming is very distinctive. Organic farming as a modern trend in the agricultural business which is developed by innovative farmers which voluntary take a five-year commitment to adhere to environmental standards and principles when implementing environmentally-friendly agricultural practices. This alternative trend in the agricultural business is focused on reviving local, regional economies, increasing employment (by using manual labour) and decreasing the tendency of depopulation in the rural regions of our country. Social activities are the element which reveals organizations attitudes towards taking decisions that help them stay ahead of events. For example, under Bulgarian condition, the first organic farmers which started before 2007 have already passed the conversion period now successfully offer not only organic products but also processed products. In this way they overcome the lack of a processing element if the chain for creating greater added value from the particular product. A typical example of a successful start and a clearlystated social activeness is Evroorganik OOD, Ruse (а certified producer of fresh seasonal organic fruits and vegetables since 2004) and others. Companies like this one stay ahead of events and show they social responsibility by obtaining competitive advantages through the development of innovative production and meeting the consumer requirement of high-quality food. The socially-active organizations and their managers look for ways of solving existing social problems for example, protecting and preserving the environment, securing safe and high-quality agricultural products and foods, etc. Such businesses are active and find newly-arising social needs. Do their best to satisfy these needs by particular production, the use of effective marketing strategies and adequate management. The availability of effective marketing is of key economic importance. This in turn is a prerequisite for increasing the consumer demand for high-quality organic products. The social responsibility of the agricultural business is best exemplified by the market philosophy of the particular companies and the products they make (in this case it is organic products). Apart from this, the social responsibility to the products themselves is revealed through the social responsibility of the agricultural business to cultivate highquality products, to adhere to its quality parameters, to guarantee the health and safety of consumers and to respect the social norms, values and expectations of the product. In the end, the assessment of managers and business as being socially responsible depends on their attitudes, decisions and activities with reference to their social duties, reactions and activities. In addition, it is important to find out to what extent the attitudes, decisions and activities of the agricultural businesses, one hand, and the society and consumers, on the other hand, coincide. For this reason, organic production can be defined as a process whose finished products result from agricultural practices that are cost-effective, environmentally-friendly and socially acceptable. Actually, this is a process which guarantees the socially-responsible attitude to consumers not only through the production of quality products but also through the responsible treatment of the environment where production is carried out. 3. Organic Farming in Bulgaria status quo and development trends The growing demand for organic products worldwide and its development in Bulgaria over the last few years prove that organic farming can become a profitable agricultural branch. Towards the end of 2012 the total number of organic producers, processors and traders registered at the MAF was 2 016, which is almost twice as much as it was in (fig. nr. 1) Figure 1. The number of organic farming operators (producers, processors, traders) Source: MAF, based on the data from yearly reports of organic farming controllers In comparison with 2009, when the new European legislation on Organic farming was applied, in 2012, the number of the operators in the field of monitoring rose more than four times (fig. nr. 1). In comparison with 2006, the year before Bulgaria joined the EU, this number was about ten times higher. The number of the organic producers, processors and traders registered at the MAF in 2012 grew almost twice in comparison with the previous year, More financing is foreseen under the European agricultural funds for Bulgaria, including the introduction of a special Organic Farming measure under the Rural Development Programme , which would help directly the ones involved in this sector. The relative share of the areas devoted to the cultivation of organic crops is shown in (fig. nr. 2). cereals technical crops + oil-seed rose fodder crops perennial crops other perennial crops 0,8 7,4 35,9 5,1 7,1 fresh vegetables vineyards permanent grassland lands 0,4 Figure 2. Percentage of the areas with organic farming crops by groups of crops To a great extent, the demand of organic products in Bulgaria is determined by the structure of the internal market. It is still considered to be insufficiently developed due to several main reasons:

46 #6 (07) грудень 2013 poor supply of organic products concentrated mainly in big cities and supermarkets; poor variety and product range of the goods offered; insufficiently developed partnerships between new and established organic producers; lack of a regional approach and organic production partnerships; insufficient subsidies for organic production; The main profile of the potential consumers of organic products in Bulgaria can be described as follows (table nr. 1): Table no. 1 Demand of organic products in Bulgaria Products % of the total demand of organic products 1. Dairy products Vegetables Meat and cold cuts Fruit Juices and beverages Bread and bakery products Baby foods Honey Tea Jams and marmalades Dietary foods 11 Source: Organic products marketing, Dikon Group, ЕООD The table shows clearly that consumers of organic products are most interested in dairy products, vegetables and meat products. Fruit is also among the demanded organic products. As for successful production outlets, specialized farms producing meat and milk, organic and ecologically clean foods have good perspectives. At this stage in Bulgaria there are still no comprehensive studies and analysis concerning the effectiveness of organic production which is due to its relatively short-term development in our country [13]. To this end, it is necessary to carry out a thorough research on the market demand of organic products in Bulgaria and to consider a large-scale shift from conventional to organic agriculture. An opinion survey carried out among a big target group involved in the development of agriculture and agribusiness in the cross-border region Vidin Zaichar (2012) on questions connected with the shift from conventional to organic agriculture found out that 44 % of Bulgarian farmers were interested in growing plants in an organic way, and 38 % were interested in both plant and livestock products. In order to comply with the organic production requirements different crops are grown and in some cases this is integrated with stock-breeding. A diversification like this allows for the complete use of production resources and bridges seasonal production. It also creates prerequisites for a lower production, economic and market risk. Thus some production loss or higher costs are met with minor shocks, especially with multiannual crops going through a few years of development before producing fruit permanent crops, vineyards, medicinal and aromatic crops, etc., during which this type of production involves significant costs and no earnings. Integrating not only plant production (vegetables, arable crops, fruits, grape), but also mixed plant and livestock farming is a prerequisite for achieving a more even load on equipment and people, a better organization of the whole labour process in the farm, as well as a less seasonal character of the sector as a whole. The greater diversification in terms of biodiversity on its turn leads to a lower production, economic and market risk. Both sectors (plant and animal production) must be developed parallel and plant growing has to produce enough organic production and good-quality fodder. At the same time it has to make use of manure and offal of animal production, which in its turn is a consumer of part of the plant production. The use of appropriate strategies in organic production is an important condition for a higher profitability and sustainability of the organic farm. Having an effective marketing strategy, farmers managing innovative organic farms can ensure long-term benefits. A possible way of shortening the distance along the producer-consumer chain (in order to decrease the artificially higher price) is to organize open-air markets and direct marketing of the production. Thus, for example, the team of Nikopol Foundation for Environment and Agriculture organized the first organic farming market for Bulgarian producers in the town of Pleven. Another successful option is to diversify the activities by developing rural tourism and offering organic products to tourists. So far conventional supermarkets are the main distribution channel retailing organic products. To a great extent this determines the geographical distribution of organic products mainly in big Bulgarian cities. Shops specialized in selling healthy food have an insignificant part. They are situated mainly in the city of Sofia and in some of the bigger cities in Bulgaria. Part of the organic production is bought by processors and traders and sold on the internal market as conventional products for final consumption. A very small part of them is sold directly and on-line. According to data provided by the Bulgarian Industrial Association (BIA), the consumption of organic products comes up to 0,7 per person per year. Unlike European countries that increasingly opt for organic farming and stockbreeding, Bulgaria has not yet given the necessary priority to these sectors [8]. The following can be given as reasons for the slower development of organic production in Bulgaria when compared to that of the rest of the countries: - lower income per capita (this impedes the development of the organic product market); - inner market limitations (lack of variety); - lack of enough partnerships of organic food producers (based on regional and sector principles); - lack of a complete process (more organic raw materials are produced instead of organic products); - insufficient encouragement not only for the producers of raw materials, but also for processors and traders (by the state and the EU). The inner market, of course, has to be stimulated and developed, but obviously it will not be enough to make greater progress in the production of organic food and products. That is why it is necessary to stimulate export, at least at the beginning, mainly in the EU, where it is the easiest at the moment. The incentives to Bulgarian farmers focus mainly on the production of organic raw materials (vegetables and fruit). Processors have difficulties because their organic products lead to restrictions (conventional and organic raw materials cannot be processed simultaneously). The missing processing link hampers the development of the organic produce market and the added value of the processed organic raw material is lost [6]. Fig. nr. 3 shows the slow increase of the number of processors in Bulgaria during the last two years. The policy of encouragement and subsidizing must be continued in order to eliminate the factors setting limits to the development and production at the organic produce market. It is necessary to turn this policy into a strategy as soon as possible because of the new financial framework for the period The role of the far-sighted state policy is to cover the whole process from the production and processing to the 46

47 «Кримський економiчний вiсник» expansion of the inner market and the export of the organic produce. Otherwise, Bulgaria is taking the risk of losing part of the financing under the Rural Development Program Figure 3. The distribution of the operators in the control system ( ) Source: MAF, The development of organic agriculture in Bulgaria, Sofia, 2013 The social responsibility towards the consumers is expressed in creating the possibility of a stronger development and expansion of the organic product market. To a great extent the improvement of consumer confidence towards the use of such foods depends on this. That is why EU legislation aims at fostering consumer confidence by guaranteeing consumers that products labeled as organic are really organic. The purpose of the control system laid down in the legislation is to check and confirm that all operators in the production chain (e.g. farmers, processors, importers) apply properly the organic production rules. In order to provide enough assurance that the control system functions efficiently and in order to prevent consumer confidence problems, an audit was carried out in 2012 at the National Audit Office both at an EU commission level and in member states [11]. Although this is not required by regulations, rotation of inspectors is a good management practice in control bodies which reduces the risk of over-familiarity between the inspector and the operator. The results of the audit, however, show that only four of the 12 control bodies visited had defined procedures for rotation of inspectors. The main conclusions of the report show that: - the good practice of rotation of inspectors in control bodies is not put into effect; - member states reporting does not fully comply with regulations (The last annual reports available for 19 member states referred to 2007, the annual report for Bulgaria was not analysed due to technical problems when reading the files); - -there are difficulties for ensuring the traceability of the products. The development of the organic production in Bulgaria over the last years shows that in spite of the poor conditions organic farming is becoming more and more popular [12]. It has made significant progress in terms of training, marketing and research which means that innovative technologies in agricultural business have become a recognized need for a responsible attitude not only towards consumers of quality products but also towards the environment where this production is carried out. The increasing number of producers of organic products is an indicator of the social responsibility of the business towards organic food consumers and is coming up to the society s expectations of consuming high-quality and healthy agricultural products and food. The same trend can be continued by: - raising the farmers awareness on the demand of organic production; - diversifying the distribution channels used; - expanding the potential markets; - setting regional and sector-based partnerships. This will result in using uncropped and abandoned lands for growing organic crops. It will also create prerequisites for the increase of the employment rate in agriculture and the revival of the local economy. Conclusions. The European Union encourages different types of production and activities aimed at: increasing safety of foods and hygiene; diversifying rural economy; environmentally-friendly agricultural measures and a shift towards organic farming. The responsibility of the agro business towards customers as well as the environment increases. The results of the conducted survey make it possible to draw the following conclusions: First: The social responsibility of the agro business and the sustainable development of the sector and the rural regions increase by applying new environmentally-friendly technologies for production of safe food products. Second: The forms of social responsibility towards consumers are revealed by carrying out production, marketing and environmentally-focused activities. Third: Organic production is a process which guarantees socially-responsible attitude towards consumers not only through the production of quality products but also through the responsible treatment of the environment where this production is realized. The managerial decisions of the organic farmers and the other agricultural production companies connected with the implementation of organic farming practices are determined by their beliefs, decisions and actions referring to their social responsibilities, reactions and activities (the components of social responsibility) towards consumers. Fourth: The innovative technologies in the agricultural business represent a recognized necessity not only towards the consumers of quality goods but also towards the environment where production is carried out. Fifth: An important indicator of the social responsibility of agro business towards consumers of organic products and foods of organic origin is the increasing number of organic farmers. Sixth: The structure of the organic products domestic market in Bulgaria is still not well-developed. It is necessary to broaden the scope of research so that the effectiveness of organic farming is more thoroughly analyzed. References: 1. Vasileva, L., Otsenka na efektite oft prilaganeto na biologichno zemedelie. Ikonomika I upravlenie na selskoto stopanstvo, book 1, p Vasileva, L., Rolyata na agrarnata politika za realiziraneto na biologichnoto zemedelie. Ikonomicheski alternative, book Gerganov, G., М. Nikolova et al Prakticheski I ikonomicheski problem pri realizatsiyata ha agroekologichnite deinosti v rastenievadstvoto. Almanach nauchni izsledvaniya, volume 9, pp AI «Tsenov«Svishtov. 4. Kanchev, I., Analiz na motivate I naglasite za razvitie na mutifunktsionalna deinost v zemedelskite stopanstva. UI Sofia, p

48 #6 (07) грудень Nikolova, М., Biologichnoto zemedelie sastoyanie I potentsial za razvitie. Monograph, АI «Tsenov«Svishtov, p Nikolova, М Bioproizvodstvo I osobenosti na pazara na bioprodukti. Списание Narodnostopanski archive Journal, АI «Tsenov«Svishtov, p Одум, Ю., Основы экологии. М., Мир, стр Evaluation of needs, «Organic agriculture a challenge or a responsibility for our nature«project. Agropraim OOD. 9. Regulation (EU) 882/2004, article Commission Regulation (ЕU) 271/2010 of 24 March 2010 amending Regulation (EC) No 889/2008 laying down detailed rules for the implementation of Council Regulation (EC) No 834/200, as regards the organic production logo of the European Union 11. Special report 9/2012 Audit of the control system governing the production, processing, distribution and imports of organic products Vse po populyarno u nas e biofermerstvoto i proizvodstvoto na ekologichni produkti НІКОЛАЄНКО С. М. асистент кафедри обліку і аудиту, Національний університет харчових технологій КЛАСТЕР ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ Анотація: Розкрито сутність та еволюція кластера як економічної категорії. Визначено основні класифікаційні ознаки кластерів, та обґрунтована доцільність виділення групи кластерів за галузево-територіальною ознакою. Аннотация: Раскрыта сущность и эволюция развития кластера как экономической категории. Определенно основные классификационные признаки кластеров, и обоснованная целесообразность выделения группы кластеров, за территориально- отраслевым признаком. Summary: It is exposed essence and evolution of klastera of economic category. Certainly basic classification signs of clusters, and grounded expedience of selection of group of clusters, after sectorial-territorial by a sign. Постановка проблеми. В період коли економіка України знаходиться на етапі стагнації потрібно вивчати та застосовувати досвід зарубіжних країн з подолання аналогічних поблем. В світовій практиці застосування кластерів та кластерних стратегій довели свою ефективність на підставі акумулювання наукового, інтелектуального, інноваційного, технічного та технологічного потенціалу. Постановка завдання. Отже, існує необхідність вивчення та узагальнення існуючого визначення кластерів, групування їх за певними класифікаційними ознаками, що дозволить більш ефективно використовувати процес кластерізації для реалізації стратегій розвитку. Виклад основного матеріалу. Останнім часом тенденції світової економіки показують укрупнення бізнесу та капіталів, існує багато різноманітних форм об»єднань та інтеграції. Так, згідно Господарського кодексу України (ГКУ, ст. 70). підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами [1]. Відповідно до ст. 120 ГКУ господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Всі господарські об єднання можна класифікувати за багатьма ознаками, основними з яких є: термін діяльності (ті що утворюються на невизначений строк та тимчасові об єднання);. за залежностю від організаційно-правової форми (державні, недержавні змішані); 48 за типом (договірні (корпорація, асоціація), статутні (концерн, консорціум)). Серед великої кількості форм все більшої популярності набуває така форма об єднання як кластер та відповідно процес кластеризації, що жодним чином не відображені в нормативній базі. Кластер (англ. cluster скупчення) об«єднання декількох однорідних елементів, які можуть розглядатися як самостійна одиниця, яка об«єднана певними якостями та ознаками. Так з матеріалів Вікіпедії економічний кластер це сконцентрована на деякій територій група взаємопов язаних компаній [2]. Кластер дуже широке і різнобічне поняття, яке охопило такі сфери науки як інформаційні технології, математика, астрономія, музика, хімія, фізика, лінгвістика і звичайно економіка. Фундатором кластерної теорії вважають М.Портера, що розробив теорію конкурентних переваг країн, яку багато хто вважає новою парадигмою в економічній науці. Саме М.Портер ввів поняття економічного кластера (1980), показавши, що конкурентоспроможність компанії багато в чому визначається конкурентоспроможністю її економічного оточення. Перевагою промислового кластеру як нової форми промислової організації виробництва у забезпеченості конкурентоспроможності країни він вражає можливість використання двох способів координації ринкової системи внутрішньокорпоративної взаємодії та ринкового механізму з метою інтенсифікації та підвищення ефективності та підвищення ефективності дифузії нових знань і технологій.

49 «Кримський економiчний вiсник» На думку М. Портера, чим сильніше розвинена конкуренція на внутрішньому ринку країни і вище за вимогу покупців, тим більше ймовірність успіху компаній з цієї країни на міжнародних ринках (і навпаки, ослаблення конкуренції на національному ринку приводить, як правило, до втрати конкурентних переваг). М.Портер аналізував чотири види конкурентних стратегій які «спонукають«виникнення та формування кластерів як ефективної організаційної форми функціонування (рис.1). Ресурсна (на основі накопичених ресурсів) Інвестиційна Види конкурентної стратегії Інноваційна Факторна(на основі залучення та використання природних, трудових ресурсів) Рис. 1. Класифікація видів конкурентної стратегії за М.Портером [ 3, с. 41] Розробка конкурентної стратегії на підставі «чинників» дозволяє враховувати наявність та використання природних ресурсів, дешеву робочу силу та основні засоби виробництва. Інвестиційне та інноваційне спрямування при розробці конкурентоспроможної стратегії розглядається як перманентний процес продуктування нових знань і їх єфективної реалізації у практичній діяльності, що є потужним джерелом створення довгострокових конкурентних переваг. Але поняття кластеризації не нове. Кластер, як економічна категорія застосовувалися багатьма науковцями. А.Маршал (1890) застосовував поняття кластеру для трактування національних регіонів, як джерел збільшення прибутку країни. Він висвітлив феномен особливих промислових регіонів, на прикладі промислових районів Великобританії, та вперше висвітлив синергетичний ефект, який утворюється при об єднанні підприємств. Італійські вчені М. Піоре та Ч.Сейбл розвинули теорію А.Маршала та визначили, що економічне зростання певних національних регіонів пояснюється ефективним функціонуванням значної кількості малих та середніх підприємств, які географічно сконцентровані та володіють значними конкурентними перевагами за рахунок «гнучкої» спеціалізації та використання ефекту заощадження на масштабах виробництва [3, с. 39]. Вони досліджували становлення концепції міжнародної конкурентоспроможності регіону, яка відбувалася в 3 етапи: формування теорії експортної спеціалізації регіону та теорій розміщення; розвиток теорій, які пояснюють формування конкурентних переваг регіону; розвиток ііновацйних моделей територіального розвитку. На сучасному етапі серед зарубіжних та вітчизняних вчених, що займаються вивченням кластерів можна назвати Є.Лімера, І Толенадо, Д.Солье, Сололенко С.І., Петухову О.М., Войнаренко М.П., Лугопольського О. Вивчивши визначення кластерів, які виділяють вчені в своїх роботах можна відзначити, що в основу визначення кластеру покладено дві ознаки територіальну або галузеву. Вивченню кластерів за територіальною ознакою в своїх роботах приділяли Сололенко С.І., Schmitz H.та інші (табл. 1). Але багато науковців вважають, що основною ознакою кластерів є галузева приналежність (табл. 2). Таблиця 1 Характеристика кластерів за територіальною ознакою автор період визначення Schmitz H Кластер група підприємств,що належать одному сектору і діють у тісній близькості одне до одного[4]. Безвушко Є Кластер це об єднання за територіальною ознакою схожих та, пов язаних між собою. Взаємодоповнюючих підприємств, яке дає змогу кожному підприємству виграти від ефекту маштабу так само, як у формальному об єднанні, але при цьому зберігають вже вироблену гнучкість окремих підприємств [5, с ]. Гуменюк О.Г Кластер інноваційної активності це сукупність базисних нововведень, сконцентрованих на певному відрізку часу й у визначеному економічному просторі [5. с ]. Соколенко С.І Виробничий кластер це група економічно зв язаних фірм та інших юридичних осіб, розташованих поруч, завдяки чому вони спільно отримують виробничі переваги [6]. Сололенко С.І 2008 кластер-як новий ефективний спосіб і систему взаємодії, постійного ділового спілкування територіально і економічно споріднених учасників виробничого процесу заради отримання кожним з них сукупного синергетичного комерційного результату» [7]. Таблиця 2 Характеристика кластерів за галузевою ознакою Автор Період Визначення Rosenfeld S Кластер концентрація фірм,що здатні виробити синергетичний ефект через їх географічну близькість і взаємозв язок, навіть при тому, що їх масштаб зайнятості може не бути виразним та помітним [8,с. 3-33]. Elsner W Кластер це група фірм, які функціонально пов язані як вертикально, так і горизонтально [9]. Steiner M Кластер це ряд взаємодоповнюючих (взаємодіючих) підприємств (у виробничому або обслуговуючому секторах) суспільних, приватних і напівсусьпільних дослідницьких інститутів і інститутів розвитку, які пов язані ринком праці і/або зв язками «затрати-випуск», і/або технологічними зв язками [10,с ]. Богма О.С Кластер добровільноне об єднання пов язаних спільними цілями підприємств та інституцій, яке має спрямованість, насамперед, на виробництво взаємопов язаних та доповнюючих товарів спільними зусиллями з метою отримання синергетичного ефекту завдяки міжфірмовому поділу праці та поглибленню спеціалізації при обов язковій організації довготривалих відносин на плановій основі й використанні досягнень науково-технічного прогресу [11]. 49

50 #6 (07) грудень 2013 Пєтухова О.М Продовження таблиці 2 Кластер добровільне цілеспрямоване партнерське об єднання підприємств та невиробничих організацій,що базуються на об»єктивних зв язках між ними та спрямоване на досягнння нових конкурентних переваг для кожного з учасників, одержання індивідуальної чи сукупної економічної вигоди на основі задоволення своїх виробничих вимог та запитів споживачів [12, с. 185]. ТОО «ДЕП» ДРУЖИНИН робляння грошей [13]. Евгений 2013 Кластер це єдина робота декількох підприємств для досягнення одного бажаного результату, тут і закупівля сировини, його переробка та реалізація продукції. А в результаті- це спосіб за- Характеристика кластерів за територіально-галузевою ознакою Автор Період Визначення Войнаренко М.П. Лугопольський О Марков Л.С Чужиков В.І Таблиця 3 Кластер це територіально-галузеве добровільне об єднання підприємств, що тісно співпрацюють з науковими установами й органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції й економічного зростання регіону [14, с ]. Кластер це група локалізованих і взаємозалежних компаній, постачальників устаткування, комплектуючих, спеціалізованих послуг, інфраструктури, науково-дослідних інститутів, ВНЗ та інших організацій, які взаємодоповнюють і посилюють конкурентні переваги один одного для досягнення загальних цілей [15, с. 1-8]. Кластери це географічні концентрації підприємств однієї або кількох взаємозалежних галузей, які конкурують, але разом з тим кооперуються, і мають вигоди зі специфічних місцевих активів, близького розташування та соціальної адаптації [16, с ]. Кластер це локально-ієрархічне об єднання технологічно та географічно пов язаних компаній, фінансових та інших бізнесових структур, які в межах певних регіонів створили оптимальну організаційну форму поєднання окремих своїх підрозділів з метою мінімізації витрат, а через це підвищення своєї конкурентоспроможності на національних і світових ринках; на вибір місця їх зосередження вплинули переваги якості місцевої інфраструктури, сприяння місцевої влади щодо організації підприємництва, можливість ефективного лобіювання своїх інтересів, якість робочої сили, наявність університетів, лабораторій тощо [17, с. 272]. Але економічний розвиток та стратегічне спрямування АПК та переробних галузей дозволяють виділити територіально-галузеву ознаку, що дозволить більш повно оцінити взаємозв язок розташування підприємств з їх галузевими особливостями та особливостями виробничого процесу. Це знайшло відображення в роботах Чужикова В.І., Войнаренко М.П., Маркова Л.С. та інших (табл. 3). Класифікація кластерів за територіально-галузевою ознакою дозволяє найбільш точно врахувати особливості харчової промисловості, адже вона є стратегічною та водночас специфічною галуззю. Харчова промисловість, знаходиться в прямій залежності від агропромислового комплексу, який в свою чергу також є непрогнозованим залежним (природних, кліматичних, соціальних, політичних чинників). Перед харчовою промисловістю та АПК України стоять наступні завдання : забезпечення населення продуктами харчування; підвищення макроекономічних показників; національна безпека. Висновки з проведеного дослідження. Таким чином, утворення та розвиток промислових кластерів, зокрема в харчовій промисловості, може стати відправною точкою до інвестиційно-інноваційного спрямовання економіки України, яка буде базуватися на використанні людського, наукового, технічного потенціалу нашої держави. Як показує світовий досвід, кластери здатні об єднати навколо себе наукові школи, науково дослідні інститути, які, на превеликий жаль, переживають період занепаду. Розвиток кластерів може вирішити ряд соціальних, наукових та економічних проблем, з які сьогодні намагається подолати Україна. Література: 1. Господарський кодекс України: редакція від [Електронний ресурс] / Верховна Рада України Режим доступу: 2. Вікіпедія-вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. Режим доступу: 3. Брикова І.В. Концепція міжнародної конкурентоспроможності національного регіону та її практичний вимір /І. В. Брикова // Міжнародна економічна політика С Schmitz H. On the clustering of small firms / H.Schmitz //IDS Bulletin vol.23. 3,July. P Коваленко Н.М. Теоретичні підходи зарубіжних та україньких вчених до визначення поняття «кластер» / Н.М. Коваленко // Вісник запорізького національного університету С Соколенко С.І. Проблеми і перспективи посилення конкурентоздатності економіки України на основі кластерів / С.І. Соколено //Міжнародна науково-практична конференція «Кластери та конкурентоспроможність прикордонних регіонів» червня 2008р. Львів. 7. Соколленко С.І. Інноваційні кластери-механізм підвищення конкурентоспроможності регіону /С.І. Соколенко // Формування та розвиток регіональних кластерів як один з інструментів підвищення конкурентоспроможності регіону: Матеріали круглого столу. 11 липня 2008 р. Полтава. 8. Rosenfeld S.A. Bringing Business Clusters info the Mainstream of EonomicDevelopment/ S.A.Rosenfeld// Europian Planning Studies P W.Elsner An Industrial Policy Agenda 2000 and Beyond Experience, Theory and Policy/W.Elsner//Bremen Contributions to Institutional and Social-Economics(Eds.) Biesecker K Steiner M. Learning with Clusters A case study from Upper Styria / M.Steiner, C Hartman // Clusters and regional specialization- On geography, Tecnology and network, European research in regional science P

51 «Кримський економiчний вiсник» 11. Богма О.С. Розвиток підприємств машинобудівного комплексу на основі кластерного підходу//автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Запоріжжя с. 12. Петухова О.М. Кластеризація як можливість реалізації інноваційних стратегій [Текст] : монографія / О. М. Пєтухова // Нац. ун-т харч. технологій. К. : НУХТ, с. 13. Е. Дружинин «І жодної монархії» [Електронний ресурс]. Режим доступу: business/001.shtml 14. Войнаренко М.П. Концепція кластерів шлях до відродження виробництва на регіональному рівні / М.П. Войнаренко / /Економіст С Лугопольський О. Кластерна модель розвитку промислового виробництва як фактор ефективних структурних реформ / О. Лугопольський //Економічний Часопис XXI С Марков Л.С. Экономические кластеры: понятия и характерные черты / Л.С. Марков // Актуальные проблемы социально-экономического развития: взгляд молодых ученых. Новосибирск : Ин-т экономики РАН С Чужиков В.І. Глобальна регіонал істика: історія та сучасна методологія: монографія / В.І. Чужиков. К. : Вид-во КНЕУ с. НОВІКОВ С. В. магістр, Полтавська державна аграрна академія ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ СТРУКТУРОЮ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ЗА УМОВ ПОСТКРИЗОВОГО РОЗВИТКУ Анотація: Досліджена проблема управління структурою капіталу підприємства в умовах посткризового розвитку. Визначено фактори, врахування яких дозволить цілеспрямовано формувати структуру капіталу. Визначено найбільш прийнятні джерела формування капіталу за умов нестабільної економіки. Наведено механізм самофінансування підприємства при недоступності довгострокових позикових коштів. Аннотация: Исследовано проблему управления структурой капитала предприятия в условиях посткризисного развития. Определено факторы, учет которых позволит целенаправленно формировать структуру капитала. Также определено наиболее приемлемые источники формирования капитала в условиях нестабильной экономики. Приведен механизм самофинансирования предприятия при недоступности долгосрочных заёмных средств. Summary: The problem of managing the capital structure of the enterprise in terms of post-crisis was developed. The factors, consideration of which will generate capital structure were targeted. Also here was defined definitely the most acceptable sources of capital formation by an unstable economy. As well the mechanism of self-financing enterprise with the unavailability of long-term borrowings was given here. Постановка проблеми. Ринкові перетворення в Україні принципово змінили умови функціонування підприємств, у тому числі умови формування та використання їх фінансових ресурсів. Механізм фінансування діяльності підприємств суттєво змінився. Як наслідок, виникло безліч питань як теоретичного, так і практичного характеру щодо оптимізації управління капіталом підприємства як певної сукупності його фінансових ресурсів. Створення і нормальне функціонування нових підприємницьких структур неможливо без формування достатнього обсягу власного капіталу, нестача якого викликає необхідність здійснювати пошук додаткових джерел фінансування, використовуючи для цього як власні, так і позикові фінансові ресурси. Теоретична і практична розробка питань, пов язаних із визначенням капіталу підприємства, аналізом його формування і використання, виконана в роботах багатьох вітчизняних і закордонних економістів: І. Бланка, В. Відяпіна, Ю. Воробйова, В. Гриньової, М. Дороніної, М. Кизима, Дж. Кларка, В. Марченко, А. Маршалла та ін. Проте недостатньо розроблений комплексний підхід оптимізації управління капіталом на мікрорівні в сучасних умовах господарювання. Потреба подальшого поглиблення теоретичних і методичних досліджень пов язана з необхідністю обґрунтування граней оптимізації управління капіталом підприємства. Постановка завдання. Метою статті є подальший розвиток теоретико-методологічних засад управління капіталом підприємства в умовах ринкової трансформації економіки України і на цій основі розробка практичних пропозицій щодо оптимізації механізму управління капіталом підприємства, підвищення ефективності його формування та використання. Виклад основного матеріалу. Нестабільність на світовому ринку, зловживання та непрофесійні дії менеджменту, загострення конкуренції на основних ринках товарів та послуг, що характеризують сучасну економічну ситуацію, стали причиною стійкої тенденції до збільшення числа фінансово неспроможних підприємств. Що характерно, у фінансовій кризі опиняються не лише суб`єкти господарювання, життєвий цикл яких закінчується, а підприємства, які перебувають у «розквіті сил» і є лідерами у відповідній галузі. Внаслідок підвищених ставок за кредитами або відмови у їх наданні позикові кошти, і без того дуже дорогі, в умовах кризи стають і зовсім недоступними. Нестабільна економічна ситуація змушує переглядати джерела формування структури капіталу і віддавати переваги менш ризиковим компонентам. Головним аспектом залишається те, що вітчизняні акціонери для мінімізації ризиків (втрата контролю і управління) та зменшення сукупних витрат надають переваги використанню власних коштів, що не збігається з західними теоретичними 51

52 #6 (07) грудень 2013 постулатами про більш високу вартість власних коштів по відношенню до позикових [5]. Встановлення оптимальної структури капіталу передбачає таке співвідношення власних і позикових джерел формування капіталу підприємства, яке дозволяє повною мірою забезпечити зростання прибутковості власного капіталу. Разом з тим існує ряд факторів, врахування яких дозволяє формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві, а саме: галузеві особливості операційної діяльності; стадія життєвого циклу підприємства; кон'юнктура товарного та фінансового ринків; рівень рентабельності операційної діяльності; коефіцієнт операційного левериджу; рівень оподаткування прибутку; фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства; рівень концентрації власного капіталу [1]. Проаналізувавши переваги і недоліки використання власного і позикового капіталу, можна зробити висновок про те, що вирішення цього питання залежатиме від особливостей формування та використання прибутку, формування статутного та додаткового капіталу, фондів і резервів, можливості залучення позикових коштів у кредитних організаціях і у інших господарюючих суб'єктів, розміру й оборотності кредиторської заборгованості, а також загального фінансового стану [7]. Управління структурою капіталу нерозривно пов'язане з урахуванням особливостей кожної з складових власного і позикового капіталу, що мають певні переваги і недоліки, які необхідно враховувати при формуванні структури капіталу (табл.1). Таблиця 1 Переваги та недоліки використання підприємством власного та позикового капіталу Використання власного капіталу Переваги Недоліки 1. Простота залучення. 1. Обмеженість обсягу залучення в силу нестачі власних 2. Забезпечення фінансової стійкості підприємства, його платоспромож- 2. Більш висока вартість залу- коштів. ності в довгостроковому чених в порівнянні з альтернативними позиченими джерела- періоді, а також зниження ризику банкрутства. ми формування капіталу. 3. Більш висока здатність 3. Виключається можливість генерувати прибуток, росту рентабельності капіталу оскільки не потрібно виплачувати відсоток. них джерел фінансування. за рахунок залучення позиче- Використання позикового капіталу Переваги Недоліки 1. Більші обсяги залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявність забезпечення чи гарантії. 2. Можливість росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення її активів і зростання масштабів господарської діяльності. 3. Здатність генерувати зростання коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важіля. 1. Зростає ризик зниження фінансової стійкості та втрати платоспроможності. 2. Можливість банкрутства по рішенню суду в разі несплати боргу. 3. Зменшення розміру прибутку в зв язку з необхідністю виплати відсотків, а також значна залежність вартості позиченого капіталу від кон юнктури фінансового ринку та її коливання. 4. Складність процедури залучення в порівнянні з використанням власних коштів, оскільки перспектива отримання кредитних коштів залежить від рішення інших господарюючих суб єктів (кредиторів). Підприємство, яке спирається в своїй господарській діяльності виключно на власний капітал, має найвищу фінансову стійкість, однак при цьому воно не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал, тим самим обмежуючи темпи свого розвитку. З іншого боку, використання позикового капіталу, забезпечуючи підприємству більш високий потенціал розвитку і розширення масштабів фінансово-господарської діяльності, сприяє збільшенню рентабельності капіталу, але при цьому підприємство стикається з істотним зростанням фінансових ризиків, з імовірністю банкрутства, що не слід не враховувати при виборі тієї чи іншої політики щодо формування структури капіталу [9]. Разом з тим, формування оптимальної структури капіталу повинно бути спрямовано на вирішення таких завдань, як формування достатнього обсягу капіталу для забезпечення необхідних темпів економічного розвитку підприємства; забезпечення умов досягнення максимальної прибутковості капіталу; забезпечення своєчасного задоволення потреби в капіталі; забезпечення достатньої фінансовою гнучкості підприємства [8]. Найбільш поширеними складовими позикового капіталу виступають банківські кредити і облігації. Банківські кредити виступають чи не основним джерелом формування капіталу (позикового). Проте в силу багатьох причин (недостатня розвиненість банківського сектора), головною з яких є наявність кризових процесів в економіці, не завжди підприємство може залучити кредит за розумною ціною, тому на передній план виходить такий інструмент боргового фінансування як розміщення облігаційних позик. Основними перевагами облігацій є: залучення коштів за нижчою ставкою відсотка, ніж банківський кредит; випуск облігацій не пов'язаний з небезпекою часткової або повної втрати контролю над підприємством, як при випуску звичайних акцій. Співвідношення власного та позикового капіталу, яке відповідало вимогам оптимальності в умовах відносно стабільної економічної ситуації не може залишатися оптимальним для підприємства, що знаходиться в умовах фінансової кризи. Співвідношення різних видів фінансування може знаходитися в певному діапазоні, враховуючи фактори, що впливають на оптимальну структуру капіталу підприємства, але цей діапазон не повинен залишатися постійним, а повинен коригуватися з урахуванням змін, що відбуваються в економіці під впливом кризи [6]. У будь-якому випадку на формування структури капіталу підприємства особливо впливає специфіка вітчизняного бізнес-середовища, яка надає перевагу максимально можливому використанню власних коштів через підвищені ризики, втрати контролю або банкрутства підприємства. Саме це позначається на обсягах і якості джерел позикових коштів. Основне навантаження в умовах кризи лягає все-таки на самофінансування підприємства при формуванні структури капіталу. Отже, посткризова ситуація характеризується не лише неплатоспроможністю підприємства, а й утиском інтересів його власників і кредиторів. При визначенні ефективності вкладень у власний капітал необхідно враховувати можливості альтернативного використання інвестованих ресурсів. Вибір концепцій кризової оптимізації структури капіталу має здійснюватися з урахуванням їх ризикованості та фінансової здійсненності. Висновки з проведеного дослідження. Ключовим питанням у формуванні оптимальної структури капіталу в умовах посткризового розвитку є оцінка раціональності співвідношення окремих груп джерел коштів у складі власного і позикового капіталу підприємства. 52

53 «Кримський економiчний вiсник» Структура джерел фінансування діяльності підприємства у різних сферах діяльності і навіть на родинних фірмах однієї галузі різна. Тим більше ця структура не може не змінитися в умовах кризи. Це залежить від багатьох факторів і перш за все від виду діяльності, тривалості виробничо-комерційного циклу, структури та ефективності використання активів, здатності організації формувати чистий приплив грошових коштів; важливе значення має інвестиційна і дивідендна політика, ціна позикового капіталу і інші фактори. В умовах сучасної економічної ситуації стратегія оптимізації структури капіталу передбачає: приріст власного капіталу і скорочення його відтоку. Рішення щодо приросту власного капіталу повинні бути направлені на оптимізацію цінової політики; скорочення величини постійних і змінних витрат; здійснення податкової політики, що забезпечує оптимізацію податкових платежів; проведення прискореної амортизації основних засобів та інше. Скорочення відтоку власного капіталу передбачає зниження інвестиційної активності підприємства; здійснення дивідендної політики, що забезпечує зростання чистого прибутку; переоформлення короткострокового кредиту в довгостроковий; спрощення організаційної структури управління. Ці дії спрямовані на приведення складу капіталу, окремих підрозділів і майнового комплексу в цілому до таких пропорцій, які сприяють мінімізації заборгованостей, нарощування вхідних та економії вихідних фінансових потоків. Література: 1. Катан Л. І. Фінансовий менеджмент: навчальний посібник / Л. І. Катан, Л. І. Бровко, Н. П. Дуброва, Н. В. Бондарчук. Суми : Видавництао «Довкілля», с. 2. Крайник О. Фінансовий менеджмент: навч. посібник / О. Крайник. Львів : ЛРІДУ НАДУ, Інтелект- Захід, с. 3. Круш П. В. Капітал та основні засоби підприємства: навчальний посібник для студ. вузів / П. В. Круш, В. І. Подвігіна, О. В. Клименко. К.: Центр навчальної літератури, с. 4. Петленко Ю. В. Фінансовий менеджмент: навчальний посібник / Ю. В. Петленко. К. : Кондор, с. 5. Попов О. Є. Розподіл і реалізація корпоративного контролю при формуванні капіталу товариства : монографія / О. Є. Попов, А. М. Котов, Т. Г. Зайцева. Харків : ІНЖЕК, с. 6. Руденко Л. Управління потоками капіталів у сучасній бізнес-моделі функціонування транснаціональних корпорацій: монографія / Л. Руденко. К. : Кондор, с. 7. Управління корпоративними фінансами : навч. посібник / за наук.ред. Н. М. Дєєвої. Дн-ск : ДДФА, с. 8. Швиданенко Г. О. Управління капіталом підприємства: навчальний посібник / Г. О. Швиданенко, Н. В. Шевчук. К.: КНЕУ, с. 9. Фінансовий менеджмент: підручник / Кер. кол. авт. А. М. Поддєрьогін. К.: КНЕУ, с. Слободян Н. Г. кандидат економічних наук, доцент кафедри обліку і аудиту; Остапенко Н. В. студент кафедри обліку і аудиту, Національний університет харчових технологій SPACE-АНАЛІЗ ЯК МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНИХ НАПРЯМКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ФІРМ Анотація: У статті за допомогою SPACE-аналізу було визначено стратегічні напрямки діяльності ТОВ «Асканія- Трейдінг». Також надано рекомендації щодо діяльності підприємства у визначеному стратегічному напрямку. Аннотация: В статье с помощью SPACE-анализа были определены стратегические направления деятельности ООО «Аскания-Трейдинг». Также даны рекомендации по деятельности предприятия в определенном стратегическом направлении. Summary: The article by SPACE-analysis were identified strategic directions of «Askaniya-Trading». Also recommendations for the enterprise in a certain strategic direction. Постановка проблеми. Вибір та впровадження стратегії діяльності є одним із найважливіших кроків у процесі функціонування будь-якого підприємства. Проте в сьогоденних реаліях економічного розвитку України основна увага бізнесменів прикута до вирішення поточних проблем. Саме тому темпи реалізації стратегії не відповідають сучасним світовим тенденціям розвитку ринкових відносин, а більшість вітчизняних підприємств є не конкурентоздатними та не стійкими порівняно із закордонними. Аналіз останніх досліджень. Кількісне та якісне різноманіття публікацій щодо стратегічного аналізу діяльності підприємств свідчить про те, що ці напрями досліджень є актуальними на сьогоднішній день. Такі вітчизняні вчені як Головко Т.В.[3], Ковальчук М.І. [4], Буденюк Т. [2], Панасій-Вергуненко І.М.[5], Таран О.М.[4], Слободян Н.Г., Чернелевський Л.М.[7],. та ін. присвятили свої наукові пошуки дослідженню стратегічних питань функціонування підприємств. Проте основою для публікацій були класичні праці Ансоффа І. [1], Ендрюса К.Р., Портера М., Томпсона А.А.[8]. Постановка завдання. Основним завданням є поєднання теоретичної та методичної наукової бази для формування конкурентної стратегії для підприємства за допомогою SPACE-аналізу в сучасних умовах. Виклад основного матеріалу. В процесі управління підприємством стратегія розглядається як специфічний, 53

54 #6 (07) грудень 2013 індивідуальний, довгостроковий план діяльності та розвитку організації, щодо напрямів, сфери, методів, засобів та мети її функціонування, а також позиціонування підприємства у зовнішньому середовищі. Тобто стратегія підприємства розкриває генеральну мету та шлях її досягнення [6]. Одним із широковживаних методів визначення стратегії діяльності підприємства є SPACE-аналіз. SPACE-аналіз (Strategic Position and Action Evaluation) комплексний метод, призначений для оцінювання ситуації та вибору стратегій. Його привабливість пояснюється також і тим, що дає можливість проаналізувати наявну стратегію організації навіть тоді, коли вона існує у неявному вигляді. Підприємство завжди має певну стратегію, вона складається несвідомо, а тому, як правило, не обґрунтована належним чином. В основі SPACE-аналізу лежить застосування багатокритеріального підходу, який дозволяє здійснювати ідентифікацію, пошук репрезентативної вибірки характеристик, їх об єднання у групи, присвоєння їм конкретних оцінок (вагових коефіцієнтів) у межах присвоєної шкали. У SPACE-аналізі виокремлюють чотири групи системних критеріїв оцінювання організації:економічний потенціал (або «фінансова сила»); конкурентні переваги; привабливість галузі (бізнес-напрямку); стабільність середовища (зовнішні умови бізнесу) [7]. Кожен із них складається з певного переліку факторів, які відображають сутність кожного критерію. Кожне підприємство обирає такі фактори, які найбільш повно розкривають та характеризують його діяльність [2]. Під час формування критеріїв оцінювання необхідно враховувати специфічні особливості конкретного підприємства, його цілі та стратегії, наявний виробничий потенціал, досвід роботи тощо. Кожному з обраних критеріїв у межах однієї групи виставляється експертом оцінка за обраною шкалою. Це може бути 10- або 5-бальна шкала. «Вага» визначає значущість кожного критерію щодо всієї сукупності критеріїв та міститься в діапазоні від 0 до 1, сума значень при цьому має становити 1. Після обчислення значень оцінок за кожним критерієм (оцінка перемножується на «вагу»), визначається сумарна оцінка за кожною групою. Отримані результати розрахунків наносяться на прямокутну систему координат, в якій кожна піввісь є поданням загального критерію за групою (рис.1). Кожний із вихідних критеріїв зображується як точка на відповідній півосі. Після цього утворюється точка з координатами P(x,y) в одному з квадрантів вибраної системи координат. У результаті сполучення цієї точки з початком координат утворюється вектор, що вказує на наявний чи доступний у перспективі тип стратегії. Для аналізу стратегічного середовища підприємства, згідно з методичними рекомендаціями, обрано чотири групи критеріїв: економічний потенціал; конкурентні переваги; привабливість галузі та стабільність середовища (зовнішні умови бізнесу). Для характеристики критерію «Економічний потенціал» визначено такі фактори: ліквідність, фінансова незалежність, стабільність отримання прибутку, фінансова стійкість, фінансова маневреність та рентабельність власного капіталу. Побудова матриці здійснена на прикладі реального підприємства оптової торгівлі ТОВ «Асканія-Трейдінг». Розрахунок зваженої оцінки критерію економічного потенціалу ТОВ «Асканія-Трейдінг» Наведено в табл.1. Таблиця 1 Розрахунок зваженої оцінки критерію економічного потенціалу ТОВ «Асканія-Трейдінг» Критерій Оцінка (1-10) Вага (0-1) Зважена оцінка Ліквідність 2 0,05 0,1 Фінансова незалежність 2 0,1 0,2 Стабільність отримання прибутку 8 0,5 0,4 Фінансова стійкість 4 0,1 0,4 Фінансова маневреність 2 0,05 0,1 Рентабельність власного капіталу 5 0,2 1 Разом 2,2 Отже, фінансове становище ТОВ»Асканія-Трейдінг» становить 2,2 бали. Такий результат пояснюється низькими значеннями показників: - ліквідність: 0,40; 0,45; 0,42 за рр. за нормативу 1,0; - фінансова незалежність: 0,005; 0,007; 0,12; за рр. за нормативу 0,5; - прибуток отримувався щороку та у розмірах більші ніж планові; - фінансова стійкість: 0,05; 0,07; 0,09; за рр. за нормативу 1,0; - фінансова маневреність: -0,25; -0,22: -0,18; за рр. за нормативу 0,2; - рентабельність власного капіталу 50,02%; 51,7%; 40,3%. При оцінюванні конкурентних переваг враховувались ринкова частка підприємства, прихильність покупців, товарна структура, рентабельність продажів та цінова політика (табл. 2). Таблиця 2 Розрахунок зваженої оцінки критерію конкурентних переваг ТОВ»Асканія-Трейдінг» Критерій Оцінка (1-10) Вага (0-1) Зважена оцінка Ринкова частка підприємства 5 0,2 1 Прихильність покупців 5 0,2 1 Товарна структура 6 0,1 0,6 Рентабельність продажів 5,5 0,3 1,65 Цінова політика 6 0,2 1,2 Разом 5,45 Рис. 1. Приклад побудови матриці SPACE-аналізу [7] Отже, підсумок по зваженій оцінці критерію «Конкурентні переваги» становить 5,45 бала. 54

55 «Кримський економiчний вiсник» Значне перевищення результату по цьому критерію пояснюється кращими значеннями факторів, що її характеризують. Підприємство є ексклюзивним представником таких ТМ товарів на території України як «MacCoffe», «Chupa Chups», «Van Melle», «Монтеррей», «Kryzpo», «Yupi», «Dilmah», «Фелікс», «Paulig», «Café Pele», «GallinaBlanca». Не дивлячись на значну кількість конкурентів та товарів-субститутів товариство міцно займає свої позиції на ринку. Товарна структура включає шоколадні та цукрові вироби, каву, чай, макаронні вироби та інші групи товарів. Цінова політика товариства орієнтована на споживачів із середнім рівнем доходів. Для характеристики привабливості галузі були обрані такі показники: потенціал зростання галузі, конкурентна ситуація, стадія життєвого циклу галузі, капіталомісткість, бар єри при входженні на ринок та державна підтримка галузі (табл. 3). Таблиця 3 Розрахунок зваженої оцінки критеріїв привабливості галузі ТОВ «Асканія-Трейдінг» Критерій Оцінка (1-10) Вага (0-1) Зважена оцінка Потенціал зростання галузі 7 0,3 2,1 Конкурентна ситуація 5 0,2 1 Стадія життєвого циклу 6 0,1 0,6 галузі Капіталомісткість 3 0,1 0,3 Вхідні бар єри 5 0,2 1 Державна підтримка галузі 3 0,1 0,3 Разом 5,3 Не зважаючи на привабливість галузі оптової торгівлі, все ж результати експертного дослідження показали, що загальна зважена оцінка 5,3 є меншою ніж загальна зважена оцінка по попередньому критерію. Галузь оптової торгівлі є посередницькою між виробником і споживачам, проте не кінцевим, а роздрібною мережею. В залежності вид виду торгівлі іноді вона може постачати товари кінцевому споживачу (населенню), проте це буває край рідко і в основному стосується не крупного, а дрібного опту. В сфері продуктів споживання оптова торгівля займає чільне місце серед інших напрямів оптової торгівлі. Виходячи із того, що великих вітчизняних товаровиробників в Україні незначна кількість, оптова торгівля на правлена на реалізацію імпортних товарів. Такі великі зарубіжні компаній як, наприклад, Нестле, викупили деякі вітчизняні заводи і фабрики та повністю або частково займаються самостійним розповсюдженням власної продукції, оминаючи оптових торгівців. Саме тому успішного функціонування новоствореного підприємства без взаємозв язків з товаровиробниками є досить проблематичним та складним. Держава, в свою чергу, як не створює особливої підтримки так і не створює вхідних бар єрів. Оптову торгівлю не відносять до капіталомістких видів діяльності. Проте існує і ряд ризиків діяльності, особливо для торговців товарами з обмеженим терміном зберігання. Для оцінки останнього критерію «Стабільність середовища» були обрані такі показники: інфляція, варіація попиту, державне регулювання галузі, агресивність конкурентів, маркетингові дослідження (табл. 4). Отже, в результаті проведених розрахунків видно, що найбільшою загальною зваженою оцінкою є оцінка критерію «Стабільність середовища» 6,5 балів. Таблиця 4 Розрахунок зваженої оцінки критерію стабільність середовища ТОВ «Асканія-Трейдінг» Критерій Оцінка (1-10) Вага (0-1) Зважена оцінка Інфляція 7 0,3 2,1 Варіація попиту 6 0,2 1,2 Державне регулювання 4 0,1 0,4 Агресивність конкурентів 7 0,3 2,1 Маркетингові дослідження 7 0,1 0,7 Разом 6,5 Досліджуване ТОВ «Асканія-Трейдінг» займається торгівлею таких товарів, попит на які майже не змінюється. Винятком є лише випадки виходу новинок у ТМ конкурентів. Порівняно більшої варіації серед товарної структури зазнає лише чай, якого споживають більше влітку ніж в інші пори року. Особливого регулювання у галузі оптової торгівлі вітчизняний уряд не проводить, застосовуються все державні важелі, наприклад, податок на прибуток, ставка якого щорічно зменшується. Серед конкурентів, досліджуваного підприємства можна назвати таких як, ТОВ «ТКТ-Груп», Holdes Group BV, ТОВ «Нестле Україна». Проте враховуючи те, що ТОВ є ексклюзивним оптовим представником товарів, торгівлею яких вин займається, тому можна сказати, що фірма займає досить міцну конкурентну позицію на високо конкурентному сегменті ринку. Товариство постійно проводить маркетингові дослідження і слідкує за змінами попиту на ринку. Про ефективність такого виду діяльності свідчить міцні позиції товарної групи «Чай», торгівлю яким ТОВ розпочало лише у 2009р. На основі проведеного дослідження можемо сформувати SPACE-матрицю (табл. 5.) Таблиця 5 SPACE-матриця ТОВ «Асканія-Трейдінг» Економічний потенціал (FS) Стабільність середовища (ES) 2,2 6,5 Конкурентні переваги (CA) Привабливість галузі (IS) 5,45 5,3 Отримані результати розрахунків нанесемо на прямокутну систему координат, в якій кожна піввісь буде відповідати певному критерію (рис 2). Значення кожного із критеріїв матиме зображення точки на певній півосі. CA Рис. 2. Графічне зображення матриці SPACE-аналізу для ТОВ «Асканія-Трейдінг» FS ES IS 55

56 #6 (07) грудень 2013 Також існує можливість побудови вектора, початок якого знаходиться в початку системи координат, та в точці А з координатами: Х=IS-CA; У=FS-ES. Х=5,3-5,45=-0,15; У=2,2-6,5=-4,3. А (-0,15; -4,3) Рис. 3. Побудова вектора рекомендованої стратегії для ТОВ «Асканія-Трейдінг» Напрям вектора вказує на притаманну досліджуваному підприємству стратегію. Для досліджуваного підприємства це захисна стратегія. Вона характерна для підприємств, які функціонують у привабливій галузі, проте підприємству не вистачає конкурентної сили і фінансових ресурсів. Основним напрямком стратегії є приділення особливої уваги існуючим загрозам з метою їх знешкодження та поліпшення фінансового стану підприємства. Висновки з проведеного дослідження. Досліджувана компанія ТОВ має безсумнівні конкурентні переваги, тому значні зусилля керівництва мають бути спрямовані не лише на їхнє збереження, а й на їхнє посилення. Фінансовий стан може бути визначений як нестабільний, з низькою фінансовою стійкістю, незалежністю та ліквідністю. Для ТОВ «Асканія-Трейдінг». відповідно до методики SPACE-аналізу можуть бути рекомендовані наступні уточнюючі стратегії: - стабілізація фінансового становища, більш жорстке регулювання дебіторської заборгованості та більш глибоке обґрунтування залучення кредитних ресурсів; - залучення таких видів товарних груп, які дадуть змогу не лише утримати конкурентну позицію, а й зміцнити її; - опанування й інших напрямків діяльності з метою диверсифікації, що дасть змогу зміцнити фінансове становище фірми та забезпечить її додатковими фінансовими ресурсами для провадження основного виду діяльності. Наведені вище рекомендації базуються на показниках та характеристиках діяльності внутрішнього та зовнішнього середовища лише ТОВ ««Асканія-Трейдінг» Враховуючи це, слід зазначити, що алгоритм здійснення SPACE-аналізу може бути застосований й для інших підприємств оптової торгівлі, а копіювання висновків та рекомендацій наданих ТОВ «Асканія-Трейдінг» є неможливим. Література: 1. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / Игорь Ансофф ; [пер. с англ. С. Жильцов при содействии Э. Дж. Макдоннелл]. СПб. : Питер, с. 2. Буденюк Т. Економічний аналіз рік, Випуск 9, частина 3. с Головко Т. В. Стратегічний аналіз : навчально-методичний посібник [для самостійного вивчення дисципліни] / Т. В. Головко, С. В. Сагова ; [за ред. д. е. н. проф. М. В. Кужельного]. К. : КНЕУ, с. 4. Ковальчук М. І. Стратегічний аналіз у сільському господарстві : навч. посібник / Ковальчук М. І. К. : КНЕУ, с. 5. Парасій-Вергуненко І. М. Стратегічний аналіз у банках: теорія, методологія, практика : [монографія] / Парасій-Вергуненко І. М. К. : КНЕУ, с. 6. Таран О.М. Стратегічне управління: Навч.посібник/ Харк. нац. аграр. ун-т. Х., 2004, 145 с. 7. Чернелевський Л.М., Слободян Н.Г., Михайленко О.В. Аналіз діяльності підприємств а банківських установ: економічний, фінансово-інвестиційний, стратегічний: Підручник. К.: «Хай-Тек Прес», с. 8. Томпсон А.А., Стрикленд А.ДЖ. Стратегический менеджмент. Искусство разработкии реализации стратеги: Учебник для вузов. Пер. С англ.. М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, с. 9. Andrews K. R The Concept of Corporate Strategy. Dow Jones-Irwin: Homewood, IL. 56

57 «Кримський економiчний вiсник» Колесник Т. В. кандидат економічних наук, доцент кафедри адміністративного менеджменту та державного управління; Островська Н. Ю. студентка V курсу, магістр ННІ менеджменту, адміністрування і права, Вінницький національний аграрний університет CТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СТРАХУВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ Анотація: У статті розкрито сутність та проаналізовано сучасний стан ринку агрострахування. Обгрунтовано фінансові інструменти, які сільськогосподарські товаровиробники можуть використовувати для пом'якшення наслідків ризику та покриття збитків від несприятливих погодних умов. Аннотация: В статье раскрыта сущность и проанализировано современное состояние рынка агрострахования. Обоснованно финансовые инструменты, которые сельскохозяйственные товаропроизводители могут использовать для смягчения последствий риска и покрытия убытков от неблагоприятных погодных условий. Summary: The article deals with the nature and the modern state of agricultural insurance market. Grounded financial instruments that agricultural producers can use to mitigate risk and losses from adverse weather conditions. Постановка проблеми. Україна є аграрною країною, що входить до п'ятірки країн найбільших експортерів сільськогосподарської продукції. Внаслідок зростаючої кризи в глобальній економіці, відмічається зростання цін на сільськогосподарську продукцію на світових ринках. [4, с. 62] Сільське господарство є однією з важливих і найбільш ризикових галузей суспільного виробництва, оскільки пов язана з природно-кліматичними та біологічними чинниками. Одним з найгостріших питань в АПК є захист врожаю сільськогосподарських культур, за допомогою якого, певною мірою, можна стабілізувати розвиток підприємств агропромислового комплексу, економіки держави в цілому. Постановка завдання. Аналіз сучасного стану ринку страхування сільськогосподарських товаровиробників та визначення перспектив розвитку ринку агрострахування з державною підтримкою. Виклад основного матеріалу дослідження. Сільськогосподарське страхування було запропоноване в промислово розвинених країнах понад століття назад. З кінця 1990-х років скорочення державної підтримки сільськогосподарських виробників в країнах, що розвиваються призвело до відновлення інтересу до сільськогосподарського страхування. На сьогодні, сільськогосподарське страхування функціонує більш ніж у 100 країнах у вигляді добре розвинених програм або пілотних проектів. Розвиток сільськогосподарського страхування підтримує Світовий банк в рамках спільної сільськогосподарської системи управління ризиками. Його допомога полягає в розробці та реалізації програм щодо страхування традиційних та інноваційних сільськогосподарських культур та продукції тваринництва, а також формуванні сільськогосподарських страхових пулів.[4, с. 63] Страхування вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). [1, с. 68] Страхування як економічна категорія обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому вигляді та об єктивною необхідністю попередження і подолання наслідків вказаної події та відшкодування матеріальних чи інших втрат. Особливістю страхування сільськогосподарських ризиків є те, що воно є життєздатним у довгостроковій перспективі, як правило, лише за умови, що уряд забезпечує фінансову підтримку системи. Однак субсидії мають застосовуватися у такий спосіб, щоб система не виявилася спотвореною. У сільському господарстві ризики є системними, а це в багатьох випадках означає збитки для великої кількості суб єктів аграрного ринку одночасно. За таких обставин страхові виплати будуть значно вищими від зібраних премій.[5] Сучасний стан розвитку страхування сільськогосподарської продукції не відповідає своєму основному завданню управляти ризиками в аграрному секторі для забезпечення стабільності сільськогосподарського виробництва. Так, в сільському господарстві страхується близько 3% ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн цей показник досягає 70-80%. При цьому, на території України втрати врожайності від несприятливих погодних умов в окремі роки можуть сягати 45-50%. [3, с. 141] Фактично на ринку України діють два види страхових компаній: кептивні які створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-промисловими союзами для обслуговування ризиків своїх підприємств; створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі.[1, с. 69] Масштабність впливу катастрофічних подій на сільськогосподарське виробництво протягом останніх років коливається щорічно в межах від 3 до 7 млрд. грн., з них Державний бюджет України компенсує лише десяту частину.[3, с.143] Виділення субсидій з держбюджету в розмірі 50% на здешевлення страхових премій почалося з 2005 року. Щорічно, починаючи з 2005 року, відмічалося зростання українського ринку аграрного страхування. Максимальний показник застрахованих площ українськими страховими компаніями у 2007 році був 8%. (Рис.1) [4, с.63] млн.грн ,8 12,5 47,8 72, роки Рис. 1. Динаміка виділення субсидій з держбюджету з рр.(млн.грн) Починаючи з 2009 року, державну підтримку для сільгоспвиробників шляхом виділення коштів з державного

58 #6 (07) грудень 2013 бюджету для здешевлення вартості фактично сплачених сільгоспвиробниками страхових премій не передбачено. Водночас, система аграрного страхування щороку здатна акумулювати в собі близько 3,5 млрд. грн. Фактично це дорівнює видаткам на резервний фонд. Відмінність полягає в тому, що рівень покриття збитків через систему агрострахування становить 60-70%. [3, с. 143] роки Рис. 2. Динаміка застрахованих площ рр. (тис. га) Станом на кінець 2012 року лише 2% вітчизняних виробників АПК застраховані. На сьогодні, в Україні страхуванням сільськогосподарських культур займаються до 15 українських страхових компаній (13 у 2012 році), тоді як в 2008 році їх налічувалося 60. При цьому страхуванням охоплено не більше 2,5% посівних площ (Рис.2). В цілому страховий захист покриває до 5% сільськогосподарських культур. В 2011 році страхові компанії, які працювали на ринку страхування сільськогосподарської продукції зібрали 136 млн. грн., що майже вдвічі більше, ніж у 2010 році. На результати діяльності страхових компаній вплинуло підвищення цін на матеріально-технічні ресурси та на сільськогосподарську продукцію, також зросла загальна кількість укладених договорів та розмір застрахованих площ. Однак, основною причиною стрімкого зростання розміру страхових платежів було функціонування програми форвардної закупівлі зерна, яку проводила компанія «Хліб Інвестбуд». [3, с. 147] Лідером ринку з кількості укладених договорів страхування в 2011 році стала страхова компанія «Провідна». Кількість договорів страхування, укладених з аграріями склала 939 договорів (35% від загальної кількості договорів). Другий показник за цим параметром зафіксований в Українській аграрно-страховій компанії (УАСК). УАСК уклала 621 договір з аграріями (23%). Третю позицію забезпечила страхова компанія «Брокбізнес» з 353 договорами (13%). СК «Провідна» також застрахувала посіви культур на найбільшій площі 194 тисячі гектарів (25% від всієї застрахованої площі). Лідером ринку за показником зібраних премій стала Українська аграрно-страхова компанія 58,7 млн. грн. При цьому у цієї компанії один з найвищих страхових тарифів 5,66%, при середньому страховому тарифі 3,74%.[6, с. 333] 300 Середня ставка страхової премії становила 3,74%, по сезону страхування озимих культур 6,39%, за період весна-осінь 3,38% (табл. 1). По озимих культурах укладаються договори комплексного страхування, тому ставка традиційно є вищою. Суттєве зниження ставки страхової премії (до 1,29%) в період весна-осінь відбулося за рахунок іпотечних договорів на сільськогосподарську продукцію. За весняно-літнім сезоном 2012 року можна відмітити падіння обсягів агрострахування. Виняток складає лише заставне страхування при отриманні банківських чи товарних кредитів або укладанні ф ючерсних контрактів. Дані табл. 1 свідчать про поступове покращення показників ринку агрострахування після різкого зменшення в 3,5 рази розміру зібраних премій та в 2 рази обсягу застрахованих площ у 2009 році через відміну субсидування страхових премій з держбюджету і нестачу власних оборотних коштів у аграрних підприємств. При цьому, навіть зниження середньої ставки страхової премії в 1,5 рази не вплинуло позитивно на процес агрострахування. [3, с. 145] В 2011 р. найбільш активно страхували сільськогосподарську продукцію в трьох областях України Полтавській, Хмельницькій та Вінницькій (табл. 2). [3, с. 146] Серед чинників, що стримують нарощування темпів сільськогосподарського страхування, чи не на першому місці брак належного правового врегулювання відносин страховиків та страхувальників. Установлено, що за минулий рік із сільгоспвиробників, у яких трапилися страхові випадки, належне відшкодування збитків отримали лише 29,6 % страхувальників. Для 43 % господарств, що одержали виплати, обсяг відшкодування становив менше 20 % заявлених збитків. Половина господарств, що претендували на страхові відшкодування, чекали на них від 3 до 6 місяців з моменту подачі заяви, з них 32,4 % до трьох місяців, 17,6 % понад півроку. Також до негативних моментів слід віднести й високі страхові тарифи [2, с. 152]; відсутність кодексу про страхову діяльність; наявність великої кількості вимог та бар єрів, що обмежують конкуренцію на ринку; низький рівень капіталізації підприємств; недостатній розвиток брокерських послуг на ринку; низька довіра суспільства до страхових компаній; 58 Поділ ринку агрострахування по областях України рр. 2011р. 2012р. Показники Вінницька обл. Полтавська обл. Хмельницька обл. Вінницька обл. Полтавська обл. Таблиця 2 Хмельницька обл. Кількість угод Застрахована площа, тис.га 59,4 131,3 55,9 52,8 84, Страхова сума,млн.грн Сума премій,млн.грн 8,6 44,2 15 7,8 46,1 3,8 Ставка страхової премії,% 2,05 5,1 4, ,02 4,28 Розмір страхової премії,грн./га ,5 542,9 169,07

59 «Кримський економiчний вiсник» крім того, проблеми, які існують в українській економіці в цілому впливають на страхову галузь [1, с ]; недостатність у страхових компаній статистичної інформації по окремих регіонах, аграрних підприємствах, культурах та полях, особливо це стосується типів ґрунтів, зважаючи на значний вплив зазначеного фактора на розмір страхового покриття і вартість страхування. Іншим фактором, який обов язково повинен враховуватися при страхуванні посівів це показники врожайності [4, с. 64] З метою подальшого розвитку страхового ринку в Україні доцільно було створити ефективну систему страхування сільськогосподарських ризиків з державною підтримкою. Тому з 1 липня 2012 року вступив в силу Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою». [3, с. 147] Так, на сьогодні, в Україні середня ставка страхової премії становить 3,5% яка є значно нижчою від середнього тарифу за кордоном (приблизно 10%). Водночас, даний факт не спонукає вітчизняних аграрних товаровиробників до страхування сільськогосподарських культур, адже Український уряд субсидіює аграрне страхування на рівні 50% від страхової премії фактично сплаченої підприємством. [4, с. 64] Висновки. Отже, сучасний стан розвитку страхування аграрного сектора не дає змоги управляти ризиками в аграрному секторі для забезпечення стабільності сільськогосподарського виробництва. Держава, змушена регулярно вдаватися до заходів фінансової допомоги шляхом прямих виплат з резервного фонду Державного бюджету України. Проте зазначені виплати покривають лише незначну частину понесених збитків, стримуючи при цьому розвиток страхового ринку. Таким чином аграрне страхування має розвиватися за такими напрямами: удосконалення законодавства України, яке регулює надання страхових послуг аграрному ринку та надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки зі страхування аграрних ризиків; інституційна розбудова, спрямована на зростання спроможності держави здійснювати свої функції у цій системі; стимулювання та сприяння розвитку та консолідації страхового сектора, спрямованого на підвищення його спроможності надавати кваліфіковані послуги аграрному сектору. Головне місце в страхуванні сільськогосподарських ризиків повинне належати державі, яка створює та контролює правила роботи на аграрному страховому ринку. Страхові програми повинні не лише передбачати страхування основних культур за стандартними умовами, але й враховувати потреби ринку та товаровиробників, зокрема, специфічні сегменти ринку, такі як овочівництво, плодівництво, виробництво кормів. Також в Україні потрібно розробляти страхові програми, що передбачатимуть визнання випадку страховим і виплату страхового відшкодування у разі неможливості своєчасно провести сівбу через надлишкові опади (навесні) або навпаки, внаслідок тривалого їх дефіциту (осінньої посухи). Окремо слід зазначити недостатнє наукове супроводження технологій вирощування сільськогосподарських культур, яке повинно враховувати ґрунтово-кліматичні умови кожного регіону і включати щорічний моніторинг погодного впливу на розвиток сільськогосподарських культур. Література: 1. Герасименко Н. В. Історіографія страхування на Україні кінця ХХ початок ХХІ століть / Вісник Національного університету водного господарства та природокористування 2012 р. Випуск 3(59) С Кушнір І. В. Забезпечення страхового захисту аграрних товаровиробників/ Облік і фінанси АПК 2011р. Випуск 1 С Мамчур Р. М. Перспективи розвитку агрострахування в Україні/ Збірник Таврійського державного агротехнічного університету 2011р. С Мамчур Р. М. Перспективи розвитку агрострахування з державною підтримкою/ Вісник Сумського національного аграрного університету 2013р. Випуск 5 (56) С Томашевський Ю.М. Шляхи вдосконалення системи страхування в аграрному секторі/ «Економічні науки», Серія «Облік і фінанси» 2011р. Випуск 8(29) 6. Череп А.В., Рубцова Н.М Особливості страхового захисту господарств аграрного сектору економіки України/ Збірник Таврійського державного агротехнічного університету 2012р. С Очеретько Т. И. студентка кафедры учета и аудита, Донецкий государственный университет управления СУЩНОСТЬ АНАЛИЗА ФИНАНСОВОГО СОСТОЯНИЯ ПРЕДПРИЯТИЯ И ЕГО ПРИМЕНЕНИЕ В НАЦИОНАЛЬНОЙ ПРАКТИКЕ Аннотация: в статье исследована сущность анализа финансового состояния предприятий, рассмотрены методики применения финансового анализа в национальной практике, а также предложены альтернативные варианты проведения финансового анализа на предприятиях Украины. Анотація: у статті досліджено сутність аналізу фінансового стану підприємств, розглянуті методики застосування фінансового аналізу в національній практиці, а також запропоновані альтернативні варіанти проведення фінансового аналізу на підприємствах України. Summary: this article studies the essence of the financial analysis of companies, considered methods of application of financial analysis of national practice, as well as proposed alternative financial analysis on the enterprises of Ukraine. 59

60 #6 (07) грудень 2013 Постановка проблемы. В условиях активного развития рыночных отношений в Украине особое место занимает развитие предпринимательства. На современном этапе анализу финансового состояния предприятий уделяется малое внимание, что оказывает негативное влияние на развитие и функционирование предприятия в целом. Анализ последних исследований. Исследованием данного вопроса занимались такие специалисты как В.В. Иваненко, И.А. Жулега, Е.С. Шевчук, но в связи со стремительным развитием предпринимательской деятельности данный вопрос требует дополнительного изучение. Постановка целей. Цель работы состоит в том, чтобы описать сущность анализа финансового состояния предприятия, а также определить основные факторы, влияющие на его изменения. Актуальность исследования. Применение методики анализа финансового состояния предприятия в хозяйственной деятельности является неотъемлемой частью общего анализа финансово хозяйственной деятельности предприятия. На современном этапе предприятия Украины в основном не производят подробного анализа своей деятельности. Поэтому важно описать необходимость и функциональную эффективность использования анализа в общую деятельность субъектов предпринимательской деятельности. Изложение основного материала. Жизненный цикл любого предприятия вне зависимости от сферы деятельности является достаточно нестабильным и неустойчивым. На его развитие могут влиять множество факторов как внутренних, так и внешних. Для того чтобы контролировать развитие субъекта предпринимательства следует с особым вниманием подходить к анализу его деятельности, а именно к анализу его финансового состояния. Такой анализ дает возможность определить насколько предприятие готово финансировать свою деятельность, а также дает общее понимание обеспеченности предприятия финансовыми ресурсами, целесообразностью их размещения и эффективностью использования, финансовыми взаимоотношениями с другими юридическими и физическими лицами, платежеспособностью и финансовой устойчивостью [1]. Задачами анализа финансового состояния хозяйствующего субъекта являются: выявление рентабельности и финансовой устойчивости; изучение эффективности использования финансовых ресурсов; установление положения хозяйствующего субъекта на финансовом рынке и количественное измерение его финансовой конкурентоспособности; оценка степени выполнения плановых финансовых мероприятий, программ; оценка мер, разработанных для ликвидации выявленных недостатков и повышения отдачи финансовых ресурсов [2]. Следует отметить, что анализ финансового состояния предприятия основан на исследовании общепринятых форм отчетности, которые способны с разных сторон дать характеристику предприятия (табл.1) [3]. Следует обратить внимание, что существует несколько подходов для проведения анализа финансового состояния предприятия, но все они основаны на данных финансовой отчетности. Именно поэтому эффективность проведения любого рода финансового анализа зависит от объективности и достоверности данных в формах финансовой отчетности, т.е. от информационной базы анализа. Форма финансовой отчетности Баланс (отчет о финансовом состоянии) Отчет о финансовых результатах (отчет о совокупном доходе) Отчет о собственном капитале Отчет о движении денежных средств Примечания Таблица 1 Предназначение форм отчетности для анализа финансового состояния Содержание Отражает наличие экономических ресурсов, которые содержит субъект хозяйствования на определенную дату. Дает характеристику доходам, затратам предприятия, а также отражает финансовые результаты деятельности за отчетный период Дает оценку изменениям в составе собственного капитала предприятия на протяжении отчетного периода Отражает движение денежных средств предприятия за отчетный период Отражает информацию, не приведенную в отчетности, но которая оказывает влияние на принятие решений Использование информации в анализе ФСП - оценка структуры ресурсов предприятия; - оценка ликвидности и платежеспособности предприятия. - оценка и прогноз прибыльности предприятия; - анализ структуры доходов и затрат - оценка и прогнозирование изменений в собственном капитале - оценка и прогноз движения денежных средств от операционной, инвестиционной и финансовой деятельности предприятия - оценка общей деятельности подразделений предприятия В украинской практике принято выделять несколько подходов к анализу финансового состояния. В частности одним из методов является вертикальный анализ. Сущность такого анализа состоит в том, чтобы сопоставить компоненты финансового отчета с общей суммой. Такой анализ позволяет наглядно увидеть процентное возрастание стоимости реализованной продукции к общему доходу, либо состояние дебиторской задолженности по отношению к общей сумме активов [3]. Следует отметить, что на предприятиях Украины наиболее часто применяется анализ коэффициентов для определения финансового состояния, так как они наиболее полно отражают динамику изменений тех или иных статей отчетности. В целом анализ ФСП можно проводить по следующим направлениям (Рис. 1) [4]. Анализ ликвидности Анализ платежеспособности Направления анализа ФСП Анализ деловой активности Рис. 1. Направления анализа ФСП Анализ рентабельности 60

61 «Кримський економiчний вiсник» В украинской практике для общего анализа финансового предприятия применяют следующие показатели (табл.2) [4]. Направление анализа ФСП Анализ ликвидности Анализ платежеспособности Анализ рентабельности Анализ деловой активности Таблица 2 Основные показатели финансового состояния предприятия Сущность и предназначение показателя Отражает наличие у предприятия ликвидных ресурсов в расчете на одну гривну его краткосрочных обязательств Отражает способность предприятия осуществлять расчеты по своим внешним обязательствам Отражает эффективность вложений средств в предприятие и рациональность их использования Позволяет оценить эффективность основной деятельности предприятия Применяемые коэффициенты - коэффициент текущей ликвидности, - коэффициент быстрой (срочной) ликвидности, коэффициент абсолютной ликвидности. -коэффициент платежеспособности, -коэффициент финансирования, -коэффициент обеспеченности собственными оборотными средствами, -коэффициент маневренности -коэффициент рентабельности активов, -коэффициент рентабельности собственного капитала, -коэффициент рентабельности деятельности -коэффициент рентабельности продукции коэффициент оборачиваемости активов, коэффициент оборачиваемости дебиторской (кредиторской) задолженности, длительности оборотов дебиторской и кредиторской задолженностей, коэффициент оборачиваемости материальных запасов, коэффициент оборачиваемости основных средств (фондоотдачи) коэффициент оборачиваемости собственного капитала Проведение анализа финансового состояния имеет большое значение, прежде всего для внутренних пользователей информации, так как позволяет быстро отреагировать на любые негативные изменения и разработать программу по улучшении показателей. Использование на предприятии анализа ФСП позволяет: - четко выделить область анализа, необходимую и достаточную для оценки финансового состояния предприятия; - достоверно и полно оценить финансовое состояние на основе сравнения показателей ликвидности, платежеспособности, финансовой устойчивости и эффективности использования имущества с их нормативными значениями; - обеспечить возможность проведения анализа финансового состояния по технико-экономическим факторам согласно предложенной классификации показателей; - рассчитать формулы взаимосвязи показателей и формулы расчета нормативных значений, с помощью которых можно определить влияние на обобщающие показатели, как факторов первого порядка (частных показателей), так и факторов второго, третьего и т.д. порядка; - оценить реальную платежеспособность предприятия на основе сбалансированности доходов и расходов предприятия; - рассчитать реальные доходы от мобилизации резервов улучшения финансового состояния предприятия [5]. Нестабильное развитие национальных экономических процессов оказывает негативное влияние на предпринимательскую деятельность. Для того чтобы оперативно реагировать на все внешние макроэкономические изменения субъектам хозяйствования важно уделять особое внимание анализу финансового состояния. Так как такой анализ не имеет в национальной практике основательного развития важно наметить перспективные ветви развития такого анализа. В национальной практике наиболее распространенными методами анализа ФСП является вертикальный анализ и анализ коэффициентов. Основываясь на зарубежном опыте, необходимо отметить, что для национальных предприятий целесообразно использовать новые разновидности анализа финансового состояния. К методам применения финансового анализа, которые широко используются в отечественной практике можно отнести: вертикальный, горизонтальный анализ, метод R-коэффициентов, трендовый анализ. Для дополнения анализа финансового состояния предприятия также необходимо рассчитывать вероятность банкротства предприятия, используя как зарубежные методы, так и отечественные методы анализа вероятности банкротства предприятия. Таким образом, использование отечественной и зарубежной практики позволит более полно и всесторонне оценить и спрогнозировать финансовое состояние предприятия. Выводы. Применение анализа финансового состояния имеет большое значение прежде всего для предприятия и его внутренних пользователей. Применение данной методики позволяет оценить насколько правильными и экономически обоснованными были те или иные принятые управленческие решения. В национальной практике существует несколько подходов к осуществлению такого анализа, но наиболее эффективным является метод расчета коэффициентов, характеризующих деятельность предприятия по основным его направлениям. Нестабильное положение экономики в стране оказывает негативное влияние на деятельность предприятий. Именно поэтому для любого предприятия важно использовать альтернативные направления развития анализа ФСП, чтобы быстро реагировать на любые экономические явления. 61

62 #6 (07) грудень 2013 Литература: 1. Грищенко О.В. Анализ и диагностика финансово-хозяйственной деятельности предприятия / Грищенко О.В. Таганрог: Изд-во ТРТУ, с. 2. Иваненко В.В. Финансовый анализ / Иваненко В.В. Харьков: Издательский Дом «Инжэк», с. 3. Аудит. Підручник / За ред. проф. В.В. Немченко, О.Ю. Редько. К.: Центр учбової літератури, с. 4. Шевчук Ю.С. Проблемы оценки финансового состояния предприятия и направления их решения [Электронний ресурс]. Режим доступа: 5. Жулега И.А. Анализ финансового состояния предприятия применительно к требованиям внешних и внутренних пользователей [Электронний ресурс]. Режим доступа: A5422_b.pdf ПАНАДІЙ К. М. студент V курсу факультету обліку та аудиту; ТОМЧУК О. Ф. кандидат економічних наук, доцент кафедри обліку та аналізу, Вінницький національний аграрний університет ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДИКИ SWOT-АНАЛІЗУ Анотація: Розкрито методику складання зведеного профілю маркетингового середовища підприємства та ознайомлено із методикою позиціювання елементів SWOT-аналізу. Аннотация: Раскрыто методику составления сводного профиля маркетинговой среды предприятия и ознакомлено с методикой позиционирования элементов SWOT-анализа. Summary: The procedure of making consolidated profile of the enterprise marketing environment is revealed and the technique of positioning SWOT-analysis elements is presented. Постановка проблеми. Поступовий розвиток ринкової економіки зумовлює насамперед потребу підвищення ефективності управління. В сучасних умовах функціонування підприємств України підвищуються вимоги до гнучкості та адаптивності їх систем управління. Висока динамічність чинників зовнішнього середовища, швидкі й часто несподівані зміни у соціально-економічних процесах потребують використання нових технологій організації управлінських процесів, діагностики умов функціонування і прийняття рішень в умовах ризику та невизначеності. Одним із таких управлінських інструментів є SWOT-аналіз, який широко використовується у практичній діяльності підприємств країн із ринковою економікою. Методика SWOT-аналізу ґрунтується на підході, який дає змогу вивчати зовнішнє і внутрішнє середовищу підприємства разом. Проблема оцінки сильних і слабих сторін підприємства по відношенню до можливостей і загроз зовнішнього середовища визначає наявність в ній стратегічних перспектив і можливостей їх реалізації. Над цими питаннями працювало багато як закордонних вчених-економістів Ж.-Ж. Ламбен, М. Портер, А. Томпсон, П. Хейне, Л. Багієв, так і вітчизняних дослідників Л. Балабанов, І. Березін, І. Должанський, Т. Загорна та ін. Однак, не дивлячись на постійний інтерес до цієї проблеми з боку науковців, цілий ряд питань залишається невирішеним і дискусійним. Постановка завдання. Забезпечити набуття практичних навичок щодо розробки матриці SWOT-аналізу. Виклад основного матеріалу дослідження. Стратегічний аналіз завершується узагальненням великої кількості різних даних про розвиток підприємства і середовища. При цьому дуже важливим є урахування ступеня і характеру впливу, тенденцій змін окремих чинників на різні підприємства. Для ранжування найбільш значущих стратегічних проблем підприємства, а також для оцінки ступеня впливу відповідного середовища на його діяльність, необхідно розробити Зведений профіль маркетингового середовища підприємства, який включає в себе чинники середовища, ступінь впливу на підприємство, характер впливу на підприємство, інтегральний показник ступеня важливості чинника [4, c. 214]. Чинники поділяють на дві групи: чинники макросередовища і мікросередовища. Чинники макросередовища вміщують в себе політико-правові, економічні, соціально-демографічні, технологічні. До чинників мікросередовища потрібно відносити фактори безпосереднього оточення (споживачі, постачальники і конкуренти) та фактори внутрішнього середовища. Оцінювання ступеня впливу чинника на підприємство здійснюється шляхом експертної оцінки за такою шкалою балів: сильний 3; помірний 2; слабкий 1; відсутній 0. У разі, якщо вплив позитивний, то перед кількістю балів ставлять знак плюс (+); а якщо негативний мінус (-). Виявлені можливості та загрози в зовнішньому середовищі, а також сильні та слабкі сторони внутрішнього потенціалу підприємства не тільки по-різному впливають на підприємство, а й мають для нього неоднакову значущість. Невикористані можливості можуть перетворитися у загрози, якщо їх використають конкуренти, і навпаки, відвернуті загрози можуть створити додаткові можливості. Отже, після того, як у результаті стратегічного аналізу виявлено всі елементи SWOT-аналізу, потрібно здійснити їх позиціювання з метою виявлення найбільш значущих для підприємства [3, c. 166]. Для цього складають профіль позиціювання елементів SWOT-аналізу (таблиця 1). У цьому профілі елементи SWOT-аналізу експерти оцінюють за ступенем їх впливу на стан справ у підприємстві (за 3-бальною системою), а також за ступенем імовірності реалізації (можливості), виникнення відповідної 62

63 «Кримський економiчний вiсник» Сильний вплив Помірний вплив Слабкий вплив Таблиця 1 Профіль позиціювання елементів SWOT-аналізу Елементи SWOT-аналізу Можливості Загрози Сильні сторони Слабкі сторони Імовірність реалізації Імовірність наступу Імовірність підтримки і розвитку Імовірність подолання висока низька висока низька висока низька висока Ступінь впливу елементів на діяльність підприємства середня середня середня середня низька ситуації (загрози), підтримки та розвитку (сильні сторони), подолання (слабкі сторони). Елементи SWOT у виділених секторах профілю позиціювання є для підприємства найбільш значущими. Для подальшого їх розгляду, попарного зіставлення і встановлення між ними зв язків потрібно скласти матрицю SWOT аналізу (Рис. 1). Таким чином, матриця SWOT аналізу це своєрідна форма, яка не містить остаточної інформації для прийняття управлінських рішень, але дає змогу впорядкувати процес дослідження всього масиву даних з використанням власних думок та оцінок. Для будь-якого керівника зорієнтованого на поточну роботу, це корисна справа, яка вимагає від того, хто застосував SWOT аналіз, замислитися над ситуацією, що склалася, і подумати над перспективою [1, c. 93]. Внутрішнє середовище підприємства Сильні сторони Слабкі сторони Зовнішнє середовище підприємства Можливості Загрози Поле СиМ (стратегічні вказівки) Поле СлМ (стратегічні вказівки) Рис. 1. Матриця SWOT аналізу Поле СиЗ (стратегічні вказівки) Поле СлЗ (стратегічні вказівки) Матрицю SWOT будують у двох векторах: стан зовнішнього (горизонтальна вісь) і стан внутрішнього (вертикальна вісь) середовища [4, c. 220; 2, с. 106]. Кожний вектор розбивають на два рівня: можливості і загрози, які були виявлені у зовнішньому середовищі; сила і слабкість потенціалу підприємства. При цьому в матрицю вписують найбільш значущі елементи SWOTаналізу, які були виявлені в профілі позиціювання. На перетинах окремих складових груп чинників формуються чотири поля (квадранти). Для них характерні певні стратегічні вказівки, які формулюються на основі сполучень окремих елементів SWOT і які необхідно враховувати у процесі розробки стратегії відповідного типу. Поле СиМ передбачає розробку стратегій підтримки і розвитку сильних сторін підприємства щодо реалізації можливостей зовнішнього середовища. З погляду стратегії сильні сторони підприємства важливі, оскільки вони є основою формування конкурентних переваг і дадуть змогу використати свої можливості краще, ніж конкуренти. Якщо сильних сторін недостатньо для того, щоб на їх основі сформувати успішну стратегію, керівництво компанії має негайно розробити заходи, на яких стратегія могла б ґрунтуватися. Поле СиМ спрямовує дії підприємства на використання можливостей для подолання слабких сторін його внутрішнього потенціалу. У цьому разі можливості підприємства можуть забезпечити необхідні стратегічні зміни, які можливості підприємства можуть забезпечити необхідні стратегічні зміни, які передбачають подолання слабких сторін. Поле СиЗ орієнтує стратегію на боротьбу із загрозами за допомогою використання внутрішніх резервів. Сильні сторони підприємства мають забезпечити захист від несприятливих чинників зовнішнього середовища. Поле СиЗ передбачає вироблення такої стратегії, яка б дала змогу підприємству не тільки зміцнити свій потенціал, а й відвернути можливі загрози у зовнішньому середовищі. Як правило, менеджери повинні розробляти стратегію підприємства, виходячи з того, що в нього найкраще, й уникати стратегій, успіх яких здебільшого залежить від сфер діяльності, в яких компанія слабка або її можливості не перевірені. Матрицю SWOT можна розробляти як взагалі в маркетинговому середовищі підприємства, так і за кожним чинником його макро- і мікросередовища [3, c.165]. Якщо у підприємства виникає потреба переглянути маркетингову стратегію взаємовідносин з покупцями, то в матриці SWOT знайдуть відображення можливості та загрози, виявлені в результаті вивчення споживачів підприємства. Фрагмент матриці SWOT за чинником «Споживачі» наведено в єстві. 2. На нашу думку, виявлення можливостей і загроз потрібно проводити у трьох напрямах: ринок, продукт і діяльність з реалізації продуктів на цільових ринках (ціноутворення, товаророзподіл і просування товарів). Джерелом виникнення можливостей і загроз можуть бути споживачі, конкуренти, зміна факторів макросередовища (наприклад, законодавчої бази, митної політики). У разі, якщо керівництво підприємства не знає сильних і слабких сторін, не уявляє собі зовнішніх можливостей і не підозрює про загрози, не вміє визначити парні комбінації між цими елементами, воно не зможе розробити стратегію, яка б відповідала станові підприємства. Тому складання матриці SWOT-аналізу є необхідним компонентом стратегічної оцінки сучасного стану підприємства. Висновки з проведеного дослідження. Здійснюючи аналіз середовища підприємства, потрібно мати на увазі, що можливості й загрози можуть переходити в свою протилежність: нереалізована можливість може стати загрозою, якщо її використає конкурент, або, навпаки заздалегідь помічена загроза може створити для підприємства додаткову перевагу тоді, коли конкуренти її не усунули. 63

64 #6 (07) грудень 2013 Сильні сторони Слабкі сторони Позиція лідера у сфері цінової політики Високий інноваційний потенціал підприємства Низький ступінь відновлення асортименту товарів Неефективна збутова діяльність підприємства Матриця SWOT аналізу за чинником «Споживачі» Можливості Підвищення попиту на товари підприємства Формувати цінову політику з урахуванням еластичності попиту Підтримувати попит на товари підприємства за рахунок маркетингових інновацій Розробити програму відвідування виставок та ярмарок різних товаровиробників Розвивати напрями інтеграційного зростання підприємства Сприятливе ставлення покупців до інноваційних рішень підприємства Розглянути стратегію ціноутворення «зняття вершків» на нові товари Розробити програму стимулювання збуту покупців Розглянути стратегію диверсифікації асортименту Активно впроваджувати прямий маркетинг Загрози Значна привабливість цільового сегмента для конкурентів Посилювати позиції на цільовому ринку за рахунок гнучкої політики ціноутворення Підвищити маркетингову активність підприємства на цільовому ринку. Прискорити відповідну реакцію на дії конкурентів Розглянути стратегію репозиціювання існуючих товарів і стратегію позиціювання нових товарів підприємства Підвищити ефективність системи підтримки збуту. Посилити політику мерчендайзингу Таблиця 2 Підсилення вимог покупців до якості продукції Забезпечити конкурентну перевагу за рахунок повної відповідності ціни та якості продукції Створити службу контролю якості товарів у підприємстві Формувати асортимент на основі результатів оцінювання конкурентоспроможності товару Забезпечити зворотний зв'язок з покупцями на місці продажу Таким чином, для узагальнення великої кількості різних даних про розвиток підприємства і середовища, а також для оцінювання ступеня впливу відповідного середовища на діяльність підприємства необхідно розробити Зведений профіль маркетингового середовища підприємства, а з метою виявлення найбільш значущих стратегічних проблем для підприємства доцільно здійснити позиціювання елементів SWOT-аналізу за допомогою відповідного профілю. Відповідно до результатів цього профілю потрібно будувати матрицю SWOT-аналізу, яка дасть змогу встановити парні комбінації між загрозами та можливостями у зовнішньому середовищі, з одного боку, та сильними і слабкими сторонами підприємства з другого. Література: 1. Березин И. С. Маркетинговый анализ. Принципы и практика. Российский опит: учеб. пособие / И.С. Березин. М.: Изд-во Эксмо, с. 2. Должанський І.З., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність підприємства : навч. посіб. / І.З. Должанський, Т.О. Загорна. К: ЦНЛ, с. 3. Комплексный экономический анализ хозяйственной деятельности: учебное пособие / А.И.Алексеева, Ю.В.Васильев, А.В., Малеева, Л.И.Ушвицкий. М.: Финансы и статистика, с. 4. SWOT-аналіз основа формування маркетингових стратегій : навч. посіб./ За ред. Л.В. Балабанової. К.: Знання, с. Папоян Л. Г. бакалавр з міжнародної економіки; Дзяд О. В. доцент кафедри міжнародної економіки та світових фінансів, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара ЕНЕРГЕТИЧНА СТРАТЕГІЯ ТА СПІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА ПОЛІТИКА ЄС Анотація: Досліджено етапи становлення та напрями спільної енергетичної політики ЄС, встановлено перешкоди та визначено перспективи розвитку енергетичного комплексу ЄС. Аннотация: Исследованы этапы становления и направления единой энергетической политики ЕС, установлены препятствия и определены перспективы развития энергетического комплекса ЕС. Summary: The stages of formation and main areas of common EU energy policy are studied and the barriers and the prospects of the EU energy sector are determined. 64

65 «Кримський економiчний вiсник» Постановка проблеми. Чільне місце в загальній структурі питань національної безпеки європейських країн займає енергетична складова, що є невід ємною частиною зовнішньополітичної стратегії ЄС. Проблема стабільного забезпечення економіки потрібною кількістю енергоресурсів за поміркованими цінами посідає провідну позицію серед зовнішньополітичних пріоритетів практично всіх країн світу, у тому числі Європейського Союзу. Світова енергетична проблематика в наш час зайняла одне з головних місць серед провідних наукових досліджень. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає у досліджені етапів становлення та напрямів спільної енергетичної політики ЄС, встановлені перешкод та перспектив розвитку енергетичного комплексу ЄС. Виклад основного матеріалу дослідження. Метою стратегічного розвитку паливно-енергетичного комплексу ЄС є створення спільної енергетичної політики та єдиного європейського енергетичного ринку. Протягом усього існування європейської спільноти було підписано ряд документів, які тим чи іншим чином спрямовані на гармонізацію енергетичної політики країн. У Договорі про заснування Євроатому визначено про необхідність мирного використання ядерної енергетики та її розвитку державами-членами, а також закріплено засади реалізації спільної енергетичної політики. Розвиток атомної енергетики мав сприяти зниженню цін на енергію та енергоносії, а також підвищенню стабільності енергетики. Таким чином, Спільнота взяла контроль над атомною енергетикою. У 1991 р. було прийнято Європейську енергетичну хартію, яку спрямовано на підвищення надійності енергопостачання й ефективності виробництва, транспортування, розподілу та використання енергії для того щоб збільшити рівень безпеки і мінімізувати вплив на довкілля. У 1994 р. у Лісабоні було підписано Договір до енергетичної хартії та Протокол з питань енергетичної ефективності й відповідних екологічних аспектів, які у 1998 р. набули чинності (було прийнято Торговельну поправку, яка відповідає вимогам СОТ) [1]. Першим комплексним документом, який характеризував основні цілі та перспективи розвитку енергетичного комплексу ЄС до рр. стала Зелена книга 2000 р. «Європейська стратегія безпеки забезпечення енергією». Вона розглядала цілий ряд проблем, які негативно впливали на процес формування та реалізацію енергетичної політики. Книга містила чітку стратегію управління попитом на енергію в європейських країнах. Оскільки енергетичні ресурси Європейського союзу були й залишаються досить обмеженими, то доцільніше вирішити питання надмірного споживання імпортованої енергії, аніж збільшувати її поставки [2]. Надалі принципи енергетичної політики для Європи були розроблені в «Зеленій книзі Єврокомісії Європейська стратегія стабільної, конкурентної та безпечної енергетики» 8 березня 2006 р. Серед пріоритетних сфер дій виокремлено такі: 1) енергія для зростання та підвищення зайнятості в Європі (завершення створення внутрішніх європейських ринків електроенергії та газу); 2) внутрішній енергоринок, що гарантує безпеку постачання (забезпечення солідарності країн-членів); 3) зміцнення безпеки та конкурентоспроможності енергопостачання (створення більш стійкої, ефективної та різноманітної структури енергопостачання); 4) інтегрований підхід до розгляду проблем, пов'язаних зі зміною клімату; 5) заохочення інновацій (стратегічний план з енергетичних технологій); 6) рух у напрямку погодженої зовнішньої енергетичної політики [1]. У листопаді 2010 р. було публіковано стратегію «Енергетика 2020». Виходячи з цієї стратегії, а також прийнятих на саміті ЄС у лютому 2011 р. рішень Європейської ради можна виділити наступні пріоритетні напрямки сучасної енергетичної політики ЄС: - диверсифікація поставок енергоносіїв з метою зниження залежності від Росії основного постачальника вуглеводнів до ЄС; - відродження атомної енергетики із застосуванням сучасних технологій будівництва для забезпечення повної безпеки експлуатації атомних електростанцій; - розвиток сектора альтернативних і поновлюваних джерел енергії для скорочення споживання нафти і газу, забезпечення електроенергією віддалених населених пунктів, а також зниження обсягів викидів вуглекислого газу в атмосферу; - впровадження енергозберігаючих технологій, які дадуть можливість не тільки зберегти виробництво на колишньому рівні, а й знизити енергоємність економіки [4]. На нашу думку, вищенаведені напрями мають бути сконцентровані навколо завдань: - диверсифікація джерел і каналів постачання енергоресурсів; - активна боротьба з кліматичними змінами не лише в країнах ЄС, а й в усьому світі; - створення можливості експорту технологій відновлюваних джерел енергії в майбутньому. Питання диверсифікації каналів постачання енергоресурсів для ЄС сьогодні досить актуальне. Не дивлячись на те, що основними постачальниками енергоресурсів були Росія (30%), Норвегія (27%), Алжир (13%), Катар(11%), Нігерія (4%) та Лівія (1%) у 2011 р., велика залежність від Росії дещо лякає уряд ЄС, тому питання скоріше полягає в бажанні звільнитися від надмірного впливу Росії. Хоча залежність від російського газу в ЄС не зменшиться у найближчі 10 років, Європейський союз все ж намагається обмежити сферу впливу «Газпрому». Після довгих років сперечань у 2013 р. нарешті було прийнято рішення почати будівництво Трансадріатичного газопроводу (TAP), який до кінця десятиліття буде доставляти газ з Каспійського басейну до Італії і інших країн. Польща починає розробляти власні запаси сланцевого газу та почала будівництво терміналу СПГ на узбережжі Балтійського моря, вартість якого складає 1 млрд євро (1,4 млрд дол.). Нова хвиля реформ з лібералізації енергетичного сектора забороняє постачальникам контролювати газопроводи. Ця зміна в законодавстві особливо сильно впливає на «Газпром», оскільки у багатьох східноєвропейських країнах він часто володіє як газопроводами, так і заповнює їх газом [3]. Важливим питанням у боротьбі з кліматичними змінами є обсяги викидів CO2. За прогнозами, країни ЄС збираються скоротити кількість викидів вуглекислого газу на 8% до 2020 р. та на 20% до 2030 р. Дуже важливого значення приділяється розвитку альтернативних джерел енергії. При цьому країни ЄС намагаються поступово скорочувати обсяги споживання традиційних видів енергії. За прогнозами до 2020 р. із загальної кількості виробленої енергії часка енергії, отримана від споживання газу скоротиться до 22,8%, а до 2030 р. до 18,7%. Це свідчить про поступове скорочення споживання газу та відповідно сприяє скороченню його імпорту. Планується також збільшення споживання енергії, отриманої від споживання поновлюваних джерел енергії. 65

66 #6 (07) грудень 2013 За прогнозами, частка енергії від альтернативних джерел у 2020 р. складатиме 26%, а у 2030 зросте до 32,1%. Найбільше значення сьогодні для країн ЄС відіграє гідроенергетика. Енергія отримана від води складатиме 34% від загального обсягу виробленої енергії альтернативними джерелами у 2020 р., а у 2030 р. її частка у структурі виробництва скоротиться до 26%. Найбільший потенціал розвитку мають вітрові електростанції. Енергія, вироблена ними складе 41% у структурі виробництва у 2020 р., та 47% у 2030 р. Також активно використовується в якості джерела енергії біомаса (споживчі відходи), яка до 2030 р. вони генеруватиме приблизно 20% усієї енергії, отриманої від відновлюваних джерел енергії [6]. Хоча країни ЄС почали реалізовувати єдину спільну енергетичну стратегію, яка передбачає диверсифікацію джерел і каналів постачання енергоресурсів, розбудову внутрішнього енергетичного ринку, спільна енергетична політика носить фрагментарний характер. У лютому 2012 р. Європейська комісія схвалила план, який зобов'язує окремі країни -члени ЄС повідомляти Брюсселю деталі міжурядових угод між країнамичленами Європейського Союзу та третіми країнами у галузі енергетики, у тому числі конфіденційні положення, коментуючи тим, що намагаються укріпити позиції країн ЄС у переговорах з монополістами-постачальниками, оскільки договори, підписані під час цих переговорів часто укладаються не на користь Євросоюзу. Існує сильне побоювання, що деякі держави можуть поставити на перший план власні інтереси на шкоду загальним інтересам Євросоюзу і заблокувати схвалення пакету документів стратегічної важливості. До них відносяться Франція та Німеччина, оскільки вони мають доволі тісні стосунки з «Газпромом», який частково або повністю контролює газопроводи цих країн [5]. Виходячи з результатів саміту, що відбувся 22 травня 2013 р. у Брюсселі, відношення до наведених вище напрямків розвитку дещо змінилося. Питання охорони довкілля вже не є першочерговим та поступово переходить на другий план. Першочергової актуальності набуває зростання частки промисловості у сукупному ВВП країн, а жорстка екологічна політики гальмує темпи її зростання. Крім того, промисловість є дуже витратною через високі дотації на поновлювану енергетику. Тенденція до ослаблення екологічної складової в політиці Європи намітилася ще до саміту. Так, у середині квітня 2013 р. Європейський парламент відхилив пропозицію комісара з клімату К. Хедегаарда, яка мала штучним чином підняти вартість сертифікатів на викиди СО2. Звертає на себе увагу і та наполегливість, з якою європейські структури підтримують в Європі видобуток сланцевого газу. У грудні 2012 р. Європейський парламент відхилив запропоновану фракцією зелених резолюцію про мораторій на видобуток цього виду ресурсів. На рішення депутатів вплинули оптимістичні висновки доповіді про екологічні наслідки застосування технології гідравлічного розриву пласта (ГРП) при розробці і розвідці сланцевого газу. Зацікавленість видобутком сланцевого газу пояснюється тим, що у разі відмови від видобутку альтернативного виду газу залежність ЄС від імпорту енергоносіїв зросте до 80% у 2035 р. на відміну від 67% у 2011 р. [7]. Висновки з проведеного дослідження. З наведеного вище можна зробити наступні висновки. Через необхідність забезпечення енергетичної безпеки ЄС активно вдосконалює свою енергетичну політику. Її засади було закладено ще на початку процесу європейської інтеграції, коли енергія розглядалась суто як економічний фактор розвитку. У міру загострення енергетичних проблем (наприклад, у 1970 рр.) енергетична політика постійно консолідувалась. На сучасному етапі ЄС взяв на себе функції забезпечення енергетичної безпеки, для чого в останні роки прийнято низку стратегічних документів, які визначають засади та напрями спільної енергетичної політики. Прагнення обмежити вплив різких коливань цін на світовому ринку енергоносіїв, забезпечити їх стабільне постачання на європейський ринок доповнюється заходами розвитку виробництва альтернативних видів енергії, що в перспективі має зменшити залежність від імпортованих джерел енергії. Хоча на європейському рівні визначені засади спільної енергетичної політики, вона продовжує носити фрагментарний характер, а європейський енергетичний ринок знаходиться на стадії формування. Література: 1. Ішков С.В. Енергетична політика європейського союзу: засади реалізації та напрями вдосконалення / С. В. Ішков [Електронний ресурс]. Режим доступу: Ishkov.pdf 2. Матеріали інформаційного сайту «Финансы. Право. Менеджмент» [Електронний ресурс]. Режим доступу: content&id= Матеріали інформаційного сайту «Ведомости» [Електронний ресурс]. Режим доступу: vedomosti.ru/politics/news/ /es-pytaetsya-zaschitit-vostochnuyu-evropu-ot-gazproma#sel= 4. Матеріали інформаційного сайту «Развитие: международное общественное объединение» [Електронний ресурс]. Режим доступу: content/view/1974/5/ 5. Матеріали інформаційного сайту «Иносми.ru» [Електронний ресурс]. Режим доступу: europe/ / html 6. EU energy trends to 2030 [Електронний ресурс]. Режим доступу: trends_2030/ doc/trends_to_2030_update_2009.pdf 7. Матеріали інформаційного сайту «Фонд стратегической культуры» [Електронний ресурс]. Режим доступу: 66

67 ЛУНІНА В. Ю. асистент кафедри маркетингу; ПАРАЩИЧ Ю. В., НУЖНА В. В. студенти кафедри маркетингу, Донецький державний університет управління «Кримський економiчний вiсник» МАРКЕТИНГОВЕ УПРАВЛІННЯ: ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЮ ВИТРАТ Анотація: У статті приведена класифікація витрат на маркетинг. Розглянуті проблеми вибору інформаційних систем та технологій, які забезпечують конкурентоспроможне маркетингове управління діяльністю підприємства відповідно до сучасної специфіки ринкового середовища. Аннотация: В статье приведена классификация расходов на маркетинг. Рассмотрены проблемы выбора информационных систем и технологий, которые обеспечивают конкурентоспособное маркетинговое управление деятельностью предприятия в соответствии с современной спецификой рыночной среды. Summary: Classification of expenses on marketing is given in the Paper. The problems of a choice of information systems and technologies that ensuring competitive marketing management of enterprise activity according to modern specifics of the market environment are considered. Постановка проблеми. В умовах ринкової економіки та розвитку технологій важливу роль відіграє маркетинг. Українська економіка усвідомила його важливість в розвитку підприємства та просуванні товару. У нових економічних умовах використання в управлінні відповідних інформаційних систем і технологій, забезпечених адекватною інформацією та динамічними знаннями, значно підвищує рівень конкурентоспроможності підприємства. Це підвищення здійснюється за рахунок прискорення комунікативних потоків, що сприяє підвищенню якості управлінських рішень та рівня маркетингової активності, збільшенню обсягів реалізації, а також за рахунок здійснення оптимальних витрат, пов язаних з вибором, придбанням і обслуговування інформаційних систем і технологій підприємства. Мета статті. Аналіз підходів до визначення складу маркетингових втрат, обґрунтування і визначення підходів до вибору сучасних інформаційних систем і технологій для застосування в маркетинговому управлінні діяльністю підприємства та розрахунку пов язаних з цим витрат. Аналіз публікацій. Проблемами управління витратами на маркетинг і чинниками, що обумовлюють їх використання на підприємствах, займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені: Н.С. Мойсеєва, М.В. Конишева, Б.А. Соловйов, П.С. Зав ялов, Т.О. Примак, Р. Шоу, Д. Меррік, П.Р. Діксон та інші. Однак вони розглядають лише загальне поняття витрат на маркетингову діяльність без урахування їх структури, особливостей обліку. В наслідку це не дозволяє повною мірою оцінити їх вплив на прибуток підприємства. Різноманітні аспекти використання в управлінні підприємством інформаційних систем і технологій розглядаються у працях А. Бююля, Л.Ф. Єжової, М.В. Конишевої, О.П. Костенка, Н. Малхотри, Н.К. Моїсеєвої, А.П. Оксанича, В.Р. Петренка, П. Цефеля та ін. дослідників. Проте питання визначення методичних підходів до вибору інформаційних систем і технологій маркетингового управління діяльністю підприємства та визначення вартості цих систем і технологій є недостатньо дослідженим як з практичної, так і з теоретичної точок зору. Виклад основного матеріалу. По-перше доцільно звернути увагу на саме визначення поняття маркетинг, що запропонував Соловйов Б.: маркетинг це узгодження ресурсів організації з потребами ринку [1]. Це визначення вказує, що ефективна взаємодія з цільовим ринковим сегментом можлива лише при раціональному розподілі коштів підприємства в тому числі витрат на маркетингову діяльність з урахуванням їх цільової спрямованості і функціональних особливостей. У Податковому кодексі України [2] під маркетингом розуміється надання маркетингових послуг, які забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт,послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. Також до маркетингових послуг слід відносити: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги). Отже виникає потреба витрати, що пов язані з наданням маркетингових послуг визначати як витрати на маркетинг. Різновиди таких послуг характеризують структуру маркетингових витрат. Існує два підходи до визначення витрат на маркетинг: витратний та інвестиційний. Вони відображені на рис.1 та рис.2. Слід зауважити що інвестиційний підхід до складу маркетингових витрат більш широко застосовується іноземними підприємствами де керівництво з маркетингу оцінює ступінь їх впливу на кінцевий прибуток за допомогою показників рентабельності інвестицій. Вітчизняні підприємства враховують витрати на маркетинг як поточні витрати, що дозволяє чітко структурувати їх склад та запобігти невизначеностям обліку, які можливі через нерозвиненість системи управління маркетинговою діяльністю [4]. 1.Витрати на маркетингові дослідження передбачають витрати, пов язані із залученням різних джерел інформації, абонуванням інформаційних систем залученням спеціалізованих організацій з розробки програм та проведенням польових досліджень оплатою консультантів та ін. Витратний підхід 2.Витрати на розробку нових товарів охоплюють науково-технічні та дослідноконструкторські роботи, придбання ноу-хау, закупівлю нових виробничих матеріалів і обладнання, залучення консультантів та експертів тощо. 3.Витрати на розподіл передбачають витрати на формування, дилерсько-дистрибюторських 4.Витрати на просування це витрати з мереж, організацію фірмової торгівлі, проведення рекламних кампаній, з утримання сервісного обслуговування навчання торгового торгових агентів, зі стимулювання продажу. персоналу й ін. Рис. 1. Витратний підхід визначення витрат на маркетинг[ 1,3]. 67

68 #6 (07) грудень Вкладення в розвиток брендів, що передбачає вибір компанією стратегії, яка буде визначати напрями розвитку брендів нових її продуктів (розширення сімейства марки), а також компанія може створювати нові бренди для нових товарів. 3. Професійний розвиток торгівельного персоналу/менеджерів з роботи з клієнтами. 68 Інвестиційний підхід. 2. Проведення досліджень, які пов язані з уведенням нових продуктів і послуг; з іміджем фірми з дослідженням громадської думки. 4. Розвиток дистрибуції. Рис. 2. Інвестиційний підхід визначення витрат на маркетинг[1,3]. Сучасне інформаційне забезпечення у сфері управління маркетин-говою діяльністю підприємств передбачає збір і зберігання внутрішньої й зовнішньої маркетингової інформації. Використання інформаційних систем та ефективних інформаційних технологій дозволяє підвищити оперативність і ефективність виробничих і фінансових дій, що виникають у маркетинговій ситуації, забезпечити власні конкурентні переваги в умовах жорсткої конкуренції, своєчасно реагувати на зміни ринкового середовища. Тому доцільно звернути особливу увагу на витрати інформаційних систем і технологій. При виборі інформаційного забезпечення маркетингової діяльності для підприємства необхідно з ясувати та визначити завдання маркетингу, яким необхідна підтримка інформаційними технологіями. Ефективність використання інформаційного забезпечення маркетингового управління підвищується у тому випадку, коли при виборі системи враховано масштабність підприємства. Крім цього необхідне врахування особливостей функціонування та рівень комп ютеризації робочого місця. А також доцільне визначення рівня планування маркетингу. Інформаційне забезпечення у вигляді пакета прикладних програм, існує на ринку як товар, придбання якого потребує подальшої підтримки. Ця підтримка повинна бути як апаратна, так і програмно-інформаційна. Вибір тієї чи іншої інформаційної системи визначається рівнем її конкурентних переваг для потенційного споживача. Одним з основних показників таких переваг є рівень вартості інформаційної системи маркетингового управління діяльністю підприємства. Загальний рівень вартості інформаційної системи визначається за трьома складовими: витрати, пов язані з придбанням або створенням програмного забезпечення системи та інформаційним забезпеченням вирішення завдань. У ці витрати включається вартість розробки технічного документа та документації користувачів, технологічне та апаратне забезпечення розробки та функціонування; витрати, пов язані з експлуатацією програмного і апаратного забезпечення інформаційної системи підприємства; витрати з інформаційної підтримки і супроводу програмного забезпечення інформаційної системи. У ці витрати входить вартість зберігання програмного забезпечення та контролю його стану, вартість проведення модифікацій і розробки технічної документації, виявлення та виправлення програмних помилок тощо [5]. З одного боку, впровадження інформаційної системи та інформаційних технологій веде до зростання витрат, але з іншого пропорційно витратам підвищуються ефективність праці співробітників та гнучкість системи управління підприємством. Економія витрат на інформаційному забезпеченні призводить до збільшення втрат робочого часу та витрат, пов язаних з технічною підтримкою. Типова структура інформаційної системи маркетингового управління діяльністю підприємства включає в себе персональні комп ютери, принтери, сітьове обладнання, стандартний пакет програмного забезпечення, спеціалізовані програмні продукти. Стандартний пакет програмного забезпечення передбачає одноразові витрати при придбанні та встановленні системи. Приблизно раз на два роки може виникати необхідність оновлення програмного забезпечення, яке здійснюється за окрему плату. Спеціалізовані програмні продукти необхідні для вирішення спеціальних завдань, які виникають у процесі маркетингового управління діяльністю підприємства. Витрати за такими програмами одноразові, але зміни ринкового середовища в майбутньому будуть вимагати оновлення існуючого програмного забезпечення. Крім того, воно потребує спеціального навчання персоналу, що призводить до додаткових витрат [5]. Загальна сума витрат, пов язаних з придбанням та експлуатацією інформаційної системи підприємства, може бути визначена так: П В ІС = [(Т І Е І ) К І + ВП І ], (1) І І де В ІС витрати придбання та експлуатації підприємством інформаційної системи маркетингового управління; Т І тривалість вирішення маркетингового завдання і-м робочим місцем інформаційної системи маркетингового управління діяльністю підприємства; Е І експлуатаційні витрати на одиницю часу роботи робочого місця інформаційної системи маркетингового управління діяльністю підприємства; К І період експлуатації робочого місця в інформаційній системі маркетингового управління діяльністю підприємства; В ПІ витрати придбання та впровадження робочого місця інформаційної системи маркетингового управління діяльністю підприємства. Таким чином українським підприємствам у сучасних економічних політичних і соціальних умовах господарювання необхідно сформулювати структуру маркетингових витрат залежно від виду та способу організації діяльності й проводити їх регулярний аналіз за умов зміни внутрішнього та зовнішнього середовищ. Також слід розуміти що маркетингова діяльність характеризується довгостроковими результатами чим обґрунтовується підхід до її проведення як до вкладення інвестицій з означеною рентабельністю та ризиками [5]. Таким чином, українським підприємствам у сучасних економічних політичних і соціальних умовах господарювання необхідно розробляти технологію управління витратами у межах їх виду діяльності. Також доцільно проводити регулярний аналіз витрат. Також слід зазначити, що маркетингова діяльність має довгостроковий характер, тобто треба її розуміти як до вкладення інвестицій, роботу на перспективу, що означені своїми ризиками, рентабельністю та прибутком. Література: 1. Соловьев Б. А. Управление маркетингом: 17-модульная программа для менеджеров «Управление развитием организации». Модуль 13 / Б.А. Соловьев. М.: ИНФРА-М, с. 2. Податковий кодекс України (із змінами, внесеними згідно із Законом VI ( ) від р.). [Електронний ресурс]. Режим доступу:

69 «Кримський економiчний вiсник» 3. Завьялов П. С. Маркетинг в схемах, рисунках, таблицах: учебн. пособие / П. С. Завьялов. М.: ИНФРА-М, с. 4. Руденко Ю.В. Аналіз складу витрат на маркетинг [Електронний ресурс]. Режим доступу: nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ Uproz/2011_4/u1104rud.pdf 5. Ляшко Д.Ю. Принципи вибору та визначення витрат інформаційних систем та технологій маркетингової діяльності підприємства [Електронний ресурс]. Режим доступу: Ever/2009_2/11.pdf. Патюта І. М. кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту, Економіко-технологічний університет ДЕРЖАВНИЙ МОНІТОРИНГ В КОНТЕКСТІ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Анотація: В статті розглянуто аспекти розвитку фінансового моніторингу та ролі державного регулювання банківського сектору. Досліджено аспекти фінансового моніторингу як окремого поняття, та як складової частини державного регулювання. За результатами дослідження запропоновано актуальні пропозиції, щодо визначення поняття державного фінансового моніторингу в контексті регулювання банківського сектору й необхідність виокремлення зазначеного поняття з категорії понять фінансового моніторингу. Аннотация: В статье рассмотрены аспекты развития финансового мониторинга и роли государственного регулирования банковского сектора. Исследованы аспекты финансового мониторинга как отдельного понятия, и как составной части государственного регулирования. По результатам исследования предложены актуальные предложения, относительно определения понятия государственного финансового мониторинга в контексте регулирования банковского сектора и необходимость выделения отмеченного понятия из категории понятий финансового мониторинга. Summary: The article deals with aspects of financial monitoring and the role of government regulation of the banking sector. Investigated aspects of financial monitoring as a separate concept, and as part of state regulation. The survey asked current proposals on the definition of state financial monitoring in the context of regulation of the banking sector and the need for separation of these concepts from concepts of financial monitoring. Постановка проблеми. Феномен легалізації коштів притаманний фінансовим процесам в усіх країнах. Це зумовлено в свою чергою багатьма аспектами соціальноекономічного розвитку: 1. інтенсивний аспект уособлює в собі якісні зміни процесу легалізації коштів, що пояснюється постійним розвитком економіки в цілому, та фінансових операцій зокрема. Поява нових технологій, загальна тенденція глобалізації економічного процесу, що мали місце в другій половині ХХ століття, все це призвело до зменшення обігу готівкових коштів тим самим сприяючи розвитку обігу безготівкових коштів. І саме момент позбавлення від готівкової маси і є невід ємною частиною процесу відмивання грошей. 2. екстенсивний аспект пов язаний з розвитком організованої злочинності, як наслідок розвитку самого суспільства, про що йшлося раніше. Для конкретизації даного аспекту можна виділити наступні першопричини: соціальні зміни, серед яких вагоме місце займає міграція, яка є наслідком дедалі помітнішого розриву між добробутом країн із розвиненою економікою, та країн так званого «третього світу»; технологічний розвиток, який за умови появи нових технологій надає можливість злочинцям більш організовано та ефективно здійснювати свою діяльність; збільшення видів предметів злочинів, що характеризується розширенням асортименту товарів та послуг. Таким чином, дослідивши базові аспекти феномену легалізації коштів, можна стверджувати що, сама суть процесу відмивання кримінальних доходів полягає в тому, що інформація про реальне (злочинне) джерело таких доходів та тих осіб, яким вони належать, приховується або маскується для того, щоб надати джерелам їх походження законного вигляду і тим самим уможливити використання доходів у законному економічному обігу. Аналіз останніх досліджень. На сучасному етапі наукових досліджень в сфері організації фінансового моніторингу банківського сектора економіки України представлені праці таких вчених, як Т.О. Білько [8], А.П. Гаврилишин [10], С.О. Дмитров [11], А.О. Клименко [12], О. Реверчук [13], Л.М. Чуніхіна [15] та інші. Постановка завдання. Необхідність дослідження аспектів фінансового моніторингу як окремого поняття, та як складової частини державного регулювання зумовлює виокремлення поняття державного фінансового моніторингу в контексті регулювання банківського сектору. Основний матеріал дослідження. Перші офіційні трактування терміну «відмивання грошей» (легалізація коштів) беруть свій початок з практики Чиказьких гангстерів 20-х років (Аль Капоне та йому подібні), при придбанні та експлуатації місцевих пралень за рахунок прибутку, отриманого від азартних ігор, рекету та продажу алкогольних напоїв. Враховуючи все вище зазначене, основною метою процесу «відмивання» грошей є елімінування ризиків арешту чи конфіскації, або їх зменшення для досягнення кінцевої мети цього процесу, вільного використання грошей отриманих злочинним шляхом [15, с ]. Саме запровадження та ефективне функціонування державного фінансового моніторингу покликане для попередження та ліквідації негативних наслідків даного незаконного процесу. Трактування поняття «фінансовий моніторинг» науковці пояснюють з різних точок зору. Так, наприклад, А. Клименко визначає фінансовий моніторинг як особливу 69

70 #6 (07) грудень 2013 форму фінансового контролю, що має процес здійснення уповноваженими державними органами у сфері фінансового контролю та суб'єктами первинного фінансового моніторингу та спрямовується на виявлення операцій, пов'язаних з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом [12, с. 104]. В свою чергу необхідно відмітити, що фінансовий моніторинг є автономним поняттям, і не може бути виражений лише як сутність контролю. З іншої точки зору трактує це поняття А. Гаврилишин, підкреслюючи що, фінансовий моніторинг являється сукупністю заходів суб'єктів фінансового моніторингу з метою виявлення, аналізу та перевірки інформації про фінансові операції щодо віднесення їх до таких, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів незаконного походження з наступним переданням їх правоохоронним органам [10, с. 53]. В цьому випадку, сутність поняття фінансового моніторингу суб єктів первинного фінансового моніторингу не зовсім точно враховує значення та вплив державного фінансового моніторингу в системі регулювання всого банківського сектору. В свою чергу, в Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» також наводиться визначення поняття фінансовий моніторинг, як сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу [1]. Аналізуючи всі вищезазначені точки зору щодо визначення сутності поняття «фінансовий моніторинг» формується висновок про те, що дане поняття потребує наукового дослідження, особливо в частині державного фінансового моніторингу, щодо регулювання банківського сектору економіки України. Враховуючи також той фактор, що можливості тих, хто професійно займається відмиванням грошей необмежені, постає непросте завдання з протистояння небезпеці, пов'язаній з «відмиванням» доходів на всіх рівнях, як перед правоохоронними та іншими контролюючими органами, так і перед фінансовими установами, зокрема комерційними банками [8, с. 32]. Отже, беручи до уваги вище зазначені визначення фінансового моніторингу, можна відмітити, що фінансовий моніторинг є поняттям, дещо схожим з поняттям фінансового контролю, однак фінансовий моніторинг, є більш ширшим поняттям, оскільки передбачає постійне спостереження, що дає можливість прогнозувати випадки ризиків пов язаних з легалізацією коштів. В свою чергу, дослідження етимології поняття «банківський сектор» в економічній літературі базується на визначенні слова «сектор», що має походження від пізньолатинського sector та лат. seco, що має значення як розрізати, розділяти [9]. В економічному значенні, термін «сектор» трактується як велика частина економіки, що має схожі загальні характеристики, що дозволяє відокремити її від інших частин економіки в теоретичних або практичних цілях [16]. На основі цього, можна зазначити, що банківський сектор слід розуміти як значну частину національної економіки, яка є складовою державної діяльності з чітко виокремленими, притаманними даній складовій, характеристиками. Можна погодитись з визначенням «банківського сектору» з точки зору системно-структурного аналізу, як сукупність банківських установ, які займаються банківською діяльністю на професійній основі, підпорядковуючись законодавчо встановленим нормам і правилам її ведення, внутрішня і зовнішня взаємодія між якими породжує багаторівневу економічну структуру [13, с. 422]. Враховуючи те, що банківський сектор відіграє вагому роль в економіці держави, а її діяльність постійно супроводжується ризиками, очевидною є об єктивна необхідність її регулювання, що передбачається певними механізмами і інструментами запровадження. Необхідно зазначити, що синонімічним, подібним поняттям до «банківського сектору» є поняття «банківської системи», яка трактується як сукупність різних видів взаємозв'язаних банків і інших кредитних установ, що діють у рамках єдиного фінансово-кредитного механізму [14]. Важливим недоліком є саме невизначеність поняття державного регулювання в системі фінансового моніторингу банківського сектору України. В результаті цього, пропонується наступне визначення поняття державного фінансового моніторингу в контексті регулювання банківського сектору це сукупність елементів державного регулювання, за допомогою яких здійснюється комплекс заходів щодо відстеження та впливу в сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом,з метою захисту банківського сектору від зловживань. Виокремлення зазначеного поняття з категорії понять фінансового моніторингу, є необхідним для здійснення більш ефективнішого процесу фінансового моніторингу в частині державного регулювання як на рівні комерційного банку так і на державному рівні, в сфері діяльності зокрема Державної служби фінансового моніторингу України (ДСФМУ). Що стосується вдосконалення вітчизняної системи державного фінансового моніторингу, то тут доцільно звернутися до зарубіжного досвіду, який має позитивний ефект. Першими кроками для створення засад надійності функціонування банків та попередження процесів легалізації коштів вважається створення у 1974 році Базельського комітету з банківського нагляду. Причиною цього слугувала ініціатива тогочасного директора банку Англії Пітера Кука та участь керівників центральних банків країн Бельгії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, США, Швейцарії, Швеції, Франції та Японії. Спеціалізованість Комітету полягала в розробці міжнародних стандартів з банківського нагляду, що в свою чергу стало первинним проявом засад фінансового моніторингу [11, с. 6-7]. Серед розроблених Базельським комітетом стандартів найбільш вагомими стали «Основні принципи ефективного банківського нагляду» (1997р.). Відповідно до даного документу його метою є зменшення ризику втрат та підтримці довіри до банківської системи. Дані принципи визначають комплекс завдань та порядок дій, запровадження яких і дозволить досягти зазначеної мети: попередні умови ефективного банківського нагляду; ліцензування і структура нагляду; пруденційні правила і вимоги; методи поточного банківського нагляду; вимоги, що висуваються до інформації; повноваження органів банківського нагляду; трансграничні банківські операції. Показовим моментом «Основних принципів» було визнання небезпеки використання банків кримінальними елементами і спричинена цим необхідність мати відповідні внутрішньобанківські запобіжні інструменти. Найбільш важливим превентивним засобом стала рекомендація щодо запровадження й використання банками правил «Знай свого клієнта» для того, щоб інформація щодо особи клієнта, суті його діяльності та джерел походження 70

71 «Кримський економiчний вiсник» коштів, які розміщуються в банку, не викликала підозри щодо його підозрілих, незаконних фінансових операцій. Згодом, у 2001 році, цей підхід був деталізований Базельським комітетом шляхом підготовки документу «Належне ставлення банків до клієнтів» [11, с. 6-7]. Наступним етапом у становленні процесу фінансового моніторингу, в контексті регулювання банківських установ щодо не залучення останніх в процеси легалізації коштів, була ратифікація «Віденської Конвенції» організації Об єднаних націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, прийнята Конференцією ООН у м. Відні 20 грудня 1988 року. Саме вона стала основою законодавчих актів для України, які регламентують здійснення банківського контролю за сумнівними фінансовими операціями. Згідно цієї конвенцією, держави, які ратифікували її, мають виявляти сумнівні фінансові операції, заморожувати банківські рахунки несумлінних клієнтів та арештовувати доходи, отримані протиправним шляхом [7]. Впродовж наступних років міжнародне співтовариство активізувало розроблення спільних підходів щодо запобігання використанню банківської та фінансової системи економіки країни для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом. З цією метою на зустрічі керівників країн «Великої сімки«у Парижі у 1989 році було створено Групу з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним (FATF). В подальшому з моменту оприлюднення першої редакції Сорока рекомендацій FATF (1990), цей документ був принципово доопрацьований у 2003 році, і разом з Дев'ятьма спеціальними рекомендаціями щодо запобігання фінансуванню тероризму становить загальновизнаний міжнародний стандарт (Рекомендації FATF). При цьому перелік злочинів, що передували одер-жанню доходів, вже не обмежується, як раніше, торгівлею наркотиками, організованою злочинністю і тероризмом, а має містити не менше ніж двадцять індикативних категорій, визначених FATF [17, 18]. В цей час на рівень міжнародного стандарту було піднесене питання про створення державами підрозділів фінансової розвідки, головними завданнями яких були б збір та аналіз інформації, одержаної від фінансових посередників, про підозрілі фінансові операції клієнтів, що можуть бути пов'язані з відмиванням грошей отриманих злочинним шляхом або фінансуванням тероризму, і, у разі наявності обґрунтованих підстав, інформування компетентних правоохоронних органів. Запобіжні заходи, які мають вживати банки, згідно з Рекомендаціями FATF зокрема зазначають: належне ставлення до клієнтів; зберігання інформації; навчання персоналу; процедури внутрішнього контролю; процедури надання інформації підрозділу фінансової розвідки. Рекомендаціями передбачено, що органи банківського нагляду мають здійснювати контроль за дотриманням банками вимог законодaвства у сфері запобігання відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (ураховуючи практику, що склалася в Україні, надалі ця сфера законодавствa називатиметься фінансовим моніторингом). Відповідно до процедур міжнародної оцінки відповідності банківського нагляду країн положенням «Основних принципів» Базельського комітету, яка регулярно здійснюється Міжнародним валютним фондом та Світовим банком, запроваджена аналогічна процедурa щодо оцінки відповідності національних систем запобігання відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінaнсуванню тероризму, Рекомендaціям FATF. Така робота виконується більш широким колом міжнародних організацій щодо своїх членів FATF, МВФ, Світовим банком, а також регіональними організаціями, подібними до FATF (Україна є членом відповідного Експертного комітету Ради Європи Мопеуvаl). Рекомендації FATF також запровадили диференційований підхід щодо роботи банків та інших фінансових посередників залежно від оцінки рівня ризиків, що містять стосунки з окремими категоріями клієнтів, видів послуг, за якими вони звертаються, тощо. Слід зазначити, що Базельський комітет у контексті впливу небезпеки використання бaнків для відмивання кримінальних доходів наголошує на безпосередньому зв'язку з такими ризиками, притаманними банківській діяльності, як ризик втрати репутації, юридичний ризик, оперaційний ризик, ризик концентрації. Щодо України, то процес запровадження підходів, прийнятих FATF, відбувався з певними труднощами. За декілька років наша держава пройшла шлях від включення в 2001 році до так званого «чорного» списку країн, що не беруть участі в міжнародному співробітництві, щодо боротьби з відмиванням грошей отриманих і запровадження на початку 2003 року додаткових санкцій з боку країн-членів FATF до зняття вже в березні 2003 року цих санкцій, виключення зі списку в 2004 році та припинення в 2006 році постійного контролю з боку FATF. За цей час були проведені двa раунди оцінки відповідності Рекомендaціям FATF, що здійснювалися експертами комітету Мопеуvаl. Відповідно до рекомендацій міжнародної групи FATF в Україні створено систему законодавства з протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом: Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від р V (з подальшими змінами і доповненнями) [1] (далі Базовий Закон); спільна постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF)» від р [4]; постанова Правління Національного банку України «Про схвалення Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом» від р. 164 [5]; постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» від р. 189 [6] та ін. Разом з цим, Указом Президента України від р. створено на базі Державного департаменту фінансового моніторингу урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України, Державний комітет фінансового моніторингу України який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, завданням якого якого реалізація державної політики у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом [2]. На базі Закону створена система фінансового моніторингу, що складається з двох рівнів первинного і державного. Протягом цих років в Україні були створені законодавчі засади фінансового моніторингу, а також розробленa нормативно-правова база Нaціонального банку Укрaїни, завдяки чому банківська системa нашої держави залишається найбільш вагомим джерелом інформації, що надається органу фінансової розвідки Державному комітету фінансового моніторингу. На сьогоднішній день Указ Президента України від 24 грудня 2004 року 1527 «Про Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України» визначається таким, що втратив 71

72 #6 (07) грудень 2013 чинність відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2011 року N 466/2011 «Про Положення про Державну службу фінансового моніторингу України» [3]. Відповідно до даного Указу, Державна служба фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого зокрема спрямовує та координує Кабінет Міністрів України через Міністра фінансів України. Держфінмоніторинг України є одним з ключових елементів системи органів виконавчої влади що здійснює пріоритетну реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Важливим фактором також є те, що Держфінмоніторинг України для здійснення своїх повноважень має право утворення, реорганізовування та ліквідування (згідно із законодавством) підприємств, установ, організацій та відповідних навчальних закладів. Відповідно до Указу Держфінмоніторинг України має статус юридичної особи публічного права, володіє печаткою із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власними бланками, рахунками в органах Державної казначейської служби України. З огляду на вище зазначене, Державна служба фінансового моніторингу є важливим органом державного регулювання в системі фінансового моніторингу комерційних банків, що в свою чергу регулює питання фінансового моніторингу в нашій державі. Висновки з проведеного дослідження. Проаналізувавши аспекти соціально-економічного розвитку та їх вплив на підвищення доходів суспільства, очевидним постало питання становлення процесів фінансового моніторингу. Вагомим важелем в ефективності здійснення даного процесу виступає державне регулювання. Враховуючи, що фінансовий моніторинг покликаний захищати легальність проведення фінансових операцій, які здійснюються зокрема в банківському секторі, очевидним є необхідність виокремелення поняття поняття державного фінансового моніторингу в контексті регулювання банківського сектору. Література: 1. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом : Закон України від IV (з подальшими змінами та доповненнями) : [Електронний ресурс]. Режим доступу : 2. Про Державний комітет фінансового моніторингу України : Указ Президента України від /2004 : [Електрон. ресурс]. Режим доступу : // 3. Про Положення про Державну службу фінансового моніторингу України : Указ Президента України від /2011 : [Електрон. ресурс]. Режим доступу : // 4. Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) : Спільна Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від : [Електрон. ресурс]. Режим доступу : // 5. Про схвалення Методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом : Постанова Правління Національного банку Україну від : [Електрон. ресурс]. Режим доступу : // 6. Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу : Постанова. Правління Національного банку України від (зі змінами та доповненнями) : [Електрон. ресурс]. Режим доступу : // 7. Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин : Конвенція Організації Об єднаних Націй, прийнята Конференцією ООН у м. Відні 20 грудня 1988 року. 8. Білько Т. О. Запровадження правозастосовчої функції органів фінансового моніторингу як інструменту контролю за діяльністю фінансових інститутів держави : [Текст] / Т. О. Білько // Організаційно-правове забезпечення контролюючих та правоохоронних органів у сфері господарювання: проблеми сьогодення та перспективи розвитку : [матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції]. Ірпінь : Національний університет ДПС України, с. 9. Большая Советская Енциклопедия : [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу : academic.ru/contents.nsf/bse. 10. Гаврилишин А. П. Щодо питання понятійного апарату «фінансовий моніторинг» : [Текст] / А. П. Гаврилишин // Організаційно-правове забезпечення діяльності контролюючих та правоохоронних органів у сфері господарювання: проблеми сьогодення і перспективи розвитку : [матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції]. Ірпінь : Національний університет ДПС України, с. 11. Дмитров С. О. Фінансовий моніторинг в банку : [навч. посіб.] / [С. О. Дмитров, В. В. Коваленко, А. В. Єжов, О. М. Бережний]. Суми : ВТД Університетська книга, с. 12. Клименко А. О. Фінансовий моніторинг особлива форма фінансового контролю : [Текст] / А. О. Клименко // Підприємництво, господарство і право С Реверчук О. Банківський сектор та його структура в Україні / О. Реверчук // Формування ринкової економіки в Україні Вип. 19. С Финансовый словарь : [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу : fin_enc/ Чуніхіна Л. М. Первинний фінансовий моніторинг в банках України як засіб запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом : [дис канд. юрид. наук : ] / Л. М. Чуніхіна ; [Київський національний ун-т внутрішніх справ України]. К., Экономический словарь : [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу : nsf/econ_dict/ FATF Standards: FATF 40 Recommendations (October 2003, Incorporating all subsequent amendments until October 2004) : [Електрон. ресурс]. Режим доступу : IX Special Recommendations and their interpretative notes (October 2001, Incorporating all subsequent amendments until February 2008) : [Електрон. ресурс]. Режим доступу : dataoecd/8/17/ pdf. 72

73 «Кримський економiчний вiсник» ПАШКЕВИЧ А. Г. студент кафедры математического моделирования экономических систем, Национальный технический университет Украины «Киевский политехнический институт» СИСТЕМА МОДЕЛЕЙ ДЕНЕЖНЫХ ПОТОКОВ Аннотация: Обоснована система моделей денежных потоков для оперативного управления финансами и сделаны ключевые выводы о взаимодействии в этой системе. Анотація: Обгрунтовано систему моделей грошових потоків для оперативного управління фінансами і зроблені ключові висновки про взаємодію в цій системі. Summary: Justified system of models of cash flows for operational financial management and made key findings of the interaction in this system. Постановка проблемы. Сложность и многовариантность решений в сфере оперативного управления финансами промышленного предприятия на современном этапе требует адекватной информационной поддержки работы финансовых менеджеров. За последние годы в области создания информационных систем для управления финансами получены значительные результаты. В первую очередь это касается информационных систем оценки инвестиционных проектов, разработки стратегических и тактических планов управления финансами предприятия. Постановка задачи. В оперативном финансовом планировании важной задачей является достижение сбалансированности притоков и оттоков денежных средств. Отсутствие сбалансированности влечет за собой непроизводительные издержки, связанные с необходимостью выплаты штрафов при нарушении сроков платежей или же платой за привлечение краткосрочных кредитов для покрытия овердрафта, а также потерю делового доверия. Величина непроизводительных издержек может достигать 0,4% и более от общей суммы платежей. Неоправданно большие колебания сальдо накопленных денежных средств повышают риск неплатежей и не позволяют эффективно использовать временно свободные денежные активы. Изложение основного материала исследования. Назначение системы моделей денежных потоков для оперативного управления финансами состоит в информационной поддержке таких функций управления, как планирование, учет, контроль, анализ и регулирование денежных потоков. Ведущая роль в этом перечне функций принадлежит планированию. При наличии плановых данных появляется возможность сравнения с ними фактических (учетных) данных, то есть осуществить контроль выполнения плана, проанализировать величину отклонения и его последствия, и в случае необходимости на основании моделирования произвести корректировку плана (регулирование). Поэтому в основу системы моделей денежных потоков положены модели планирования и прогнозирования. Взаимосвязь основных моделей денежных потоков для оперативного управления финансами показана на Рис. 1. Исходный принцип построения системы моделей состоит в разделении моделей на два класса, модели притоков денежных средств и модели оттоков денежных средств. Такой подход позволяет начать анализ денежных потоков с предполагаемых притоков денежных средств в оперативном периоде с тем, чтобы при формировании оперативного плана платежей можно было согласовать факт платежей с поступлениями денежных активов. Основополагающий принцип разделения моделей на модели притоков и оттоков денежных средств отражает инвариантность притоков по отношению к оттокам и возможность многовариантного формирования плана платежей при одном и том же варианте поступления денежных средств в плановом периоде. Возможно также отметить, что в оперативном управлении финансами влияние финансового менеджера на величину и сроки поступлений существенно ограничено по сравнению с его возможностями при составлении плана платежей с учетом «растягивания кредиторской задолженности» [1]. Рис. 1. Взаимосвязь основных моделей денежных потоков для оператив-ного управления финансами. Основное назначение моделей притоков денежных средств состоит в определении потенциальной абсолютной платежеспособности предприятия в течение оперативного периода управления. 73

74 #6 (07) грудень 2013 Показателями потенциальной абсолютной платежеспособности являются нарастающие итоги притоков денежных средств (сальдо притоков) с разбивкой по подпериодам с учетом сальдо накопленных денежных средств на начало периода. Показатели потенциальной абсолютной платежеспособности характеризуют максимально возможную величину денежных средств в каждом подпериоде, которая может быть использована в виде платежей в данном подпериоде при условии, что в предыдущие подпериоды платежи не осуществлялись. Назначение моделей оттоков денежных средств состоит в информационной поддержке финансовых менеджеров при формировании оперативного плана платежей по различным критериям эффективности и соблюдении ряда ограничений с использованием математических методов. В моделях оттоков денежных средств должна присутствовать в качестве входной информации выходная информация из моделей притоков денежных средств (сальдо притоков и др.) с разбивкой по подпериодам планирования, то есть предусматривается прямая связь между этими моделями. Очевидно, что между моделями притоков и оттоков должна существовать не только прямая, но и обратная связь. По линии обратной связи из модели оттоков в модель притоков передается информация о невыполнении ограничений модели оттоков в связи с превышением суммы требуемых платежей над поступлениями для принятия управленческих решений, направленных на увеличение поступлений. Многокритериальная задача формирования плана платежей может включать в себя такие критерии, как минимум потерь при растягивании кредиторской задолженности, максимум суммы свободных денежных средств к определенному сроку внутри планового периода, минимум отклонений сальдо накопленных денежных средств в течение планового периода и др. К числу основных ограничений моделей оттоков относится минимально допустимая величина сальдо накопленных денежных средств по подпериодам (в частности, отсутствие овердрафта), обязательность осуществления всех заданных платежей в течение периода, соблюдение предельных сроков по ряду платежей внутри периода оперативного планирования и др. В соответствии с принципом моделирования «от простых моделей к сложным» отправной точкой моделирования является построение основополагающих детерминированных моделей притоков и соответствующих им детерминированных моделей оттоков. Детерминированные модели притоков, в зависимости от охвата количества договоров на поставку продукции, подразделяются на два уровня: -детерминированные модели притоков, отражающие поступления в соответствии с одним договором на поставку продукции; -детерминированные модели притоков, отражающие суперпозицию (наложения) во времени (по подпериодам) поступлений по всем заключенным предприятием договорам. Для обеспечения адекватности модели притоков реальному процессу поступлений денежных средств требуется переход от исходной детерминированной модели притоков к стохастической (вероятностной) модели. Основными факторами, определяющими случайных характер притоков, являются следующие: -количество и сроки действия заключенных предприятием договоров, в соответствие с которыми происходят поступления денежных средств; -общая сумма каждого договора; 74 -порядок расчетов покупателя с предприятием (наличие предоплаты или постоплаты, график платежей по договору). Помимо заключенных договоров в модели притоков могут быть учтены предполагаемые в будущем договора. Их количество и сроки действия определяются статистическими характеристиками потока заключаемых договоров (интенсивностью потока, законом распределения). В конечном итоге случайных характер притоков может быть представлен на уровне отдельных притоков. Отдельный ожидаемый приток денежных средств при фиксированной сумме характеризуется случайным сроком поступления на расчетный счет или в кассу предприятия. Стохастический характер притоков может быть отражен с помощью имитационной[3] динамической (статистической) модели[4] прогнозирования притоков. Выходная информация этой модели используется для оперативного планирования платежей на основании стохастической модели, приводимой для проведения расчетов к соответствующему детерминированному эквиваленту. Модели оперативного планирования платежей позволяют получить различные планы платежей в зависимости от того, какие критерии и ограничения в них используются. Теоретический и практический интерес представляют модели минимизации потерь при растягивании кредиторской задолженности[5], максимизации суммы свободных денежных средств и минимизации отклонений сальдо накопленных денежных средств, рассматриваемые в дальнейшем. Сальдо притоков денежных средств в 1-м подпериоде составляет величину: где IFτ суммарная величина притоков денежных средств за подпериод τ; Т количество подпериодов, составляющих период планирования. где ifiτ i-e поступление (приток), осуществленное в подпериод τ; I множество поступлений денежных средств, запланированных в периоде планирования. Следует заметить, что здесь и далее в моделях используется подход постнумерандо [2], при котором состояние расчетного счета оценивается к концу подпериода независимо от того, когда в течение подпериода имели место притоки (или оттоки) денежных средств. Сальдо оттоков денежных средств в подпериод t, то есть нарастающий итог оттоков, составляет величину: где OFt суммарная величина оттоков денежных средств за подпериод τ; где ofjτ j-й платеж, осуществленный в подпериод т. Сальдо накопленных денежных средств в конце t-го подпериода рассчитывается по формуле: где S н сальдо накопленных денежных средств на 1 начало 1-го подпериода (на начало планового периода).

75 «Кримський економiчний вiсник» Величина S к может быть рассчитана также по формуле: t где S н - сальдо накопленных денежных средств на начало 1-го подпериода. t Если продолжительность подпериодов планирования одинакова и составляет величину 1, то общая продолжительность периода планирования равняется: Выводы. Для эффективного оперативного управления денежными потоками необходим комплекс математических моделей и методов, позволяющий решать две взаимосвязанные задачи: - статистическое прогнозирование поступлений денежных средств; - формирование оперативного плата платежей в соответствии с прогнозом поступлений по выбранному критерию оптимальности: минимум потерь в связи с растягиванием кредиторской задолженности, максимум суммы свободных денежных средств, минимум колебаний сальдо накопленных денежных средств. Таким образом, предлагается многокритериальная система моделей формирования оперативного плана платежей. Литература: 1. Ковалев В.В. Финансовый анализ: управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. М: Финансы и статистика, Четыркин Е.М. Методы финансовых и коммерческих расчетов. М: «Дело ЛТД», Максимей И.В. Имитационное моделирование на ЭВМ. М.: Радио и связь, 1998, 232 с. 4. Чернов В.А. Анализ коммерческого риска. М.:Финансы и статистика, Н.Ф. Самсонов, Н.П. Баранникова, А.А. Володин и др.; Под ред. проф. Н.Ф. Самсонова. Финансовый менеджмент: Учебник для вузов Н.Ф. Самсонов, Н.П. Баранникова, А.А. Володин и др.; Под ред. проф. Н.Ф. Самсонова. М.: Финансы, ЮНИТИ, с., 2001 КАРАСЬОВА З. М. старший викладач кафедри банківської справи; ПАШОВА О. М. студентка групи 62-БС-м(м), Харківський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МІЖБАНКІВСЬКОГО КРЕДИТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ, ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ Анотація: У статті досліджуються сучасний стан, проблеми та ключові орієнтири розвитку міжбанківського кредитного ринку України. Аннотация: В статье исследуются современное состояние, проблемы и ключевые ориентиры развития межбанковского кредитного рынка Украины. Summary: The article examines the current state, problems and milestones of the interbank credit market of Ukraine. Актуальність дослідження. Сьогодні, розвиток, в умовах глобальної економіки, визначається лібералізацією умов для ведення операцій на зовнішніх ринках і постійним балансуванням іноземних інвестицій і міжнародних фінансових операцій на внутрішньому. Зростаючі потоки міжнародного капіталу підвищують фінансову конкуренцію між країнами за можливості найбільш вигідного його розміщення. В умовах суцільної фінансовоекономічної та політичної нестабільності, розміщення коштів в банках-позичальниках стає дедалі надійнішим, ніж розміщенням коштів на рахунках юридичних і фізичних осіб в силу більш високої гарантії повернення коштів з боку банку. В умовах трансформаційних зрушень національної економіки дослідження стану міжбанківських кредитних відносин займає велике значення, оскільки визначається стрімким підвищенням вимог до банківського сектору взагалі та до його інвестиційного потенціалу зокрема. В умовах сьогодення міжбанківський кредитний ринок, як визначний елемент фінансового ринку, має значний вплив на низку галузей господарювання, потоки міжбанківських кредитів взаємодіють з ринком цінних паперів та валютним ринком. Особливістю ринку міжбанківських кредитів є його оперативність, оскільки реакція кредитних коштів на зміну кон юнктури фінансового ринку блискавична. Банки завжди розглядають міжбанківський кредитний ринок як оперативне джерело коштів для здійснення активних операцій на інших ринках фінансових послуг. Визначним впливом міжбанківського кредитного ринку на банківський сектор є підвищення його ефективності. Тому дослідження основних тенденцій розвитку міжбанківського кредитного ринку України в умовах глобалізації, визначення проблем його функціонування та обґрунтування перспектив подальшого розвитку є актуальним в умовах сьогодення. Вказаному питанню приділяється значна увага з боку Національного банку України та Кабінету Міністрів України. Дослідженням питань міжбанківського кредитного ринку та міжбанківських кредитних відносин, їх ролі на мікро- та макроекономічному рівні присвячені праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як: Кузьмак О. М., Остапчук Я. М., Дзюблюк О.В., Міщенко В.І., Примостка Л.О. та ін. Постановка проблеми. На сьогоднішній день вітчизняний ринок міжбанківських кредитів вимагає систематизації та ретельного аналізу, оскільки фактично змінилася його природа і він вийшов у своєму розвитку на якісно інший, міжнародний рівень. 75

76 #6 (07) грудень 2013 Зростаючі потоки міжнародного капіталу підвищують фінансову конкуренцію між країнами за можливості найбільш вигідного його розміщення. В умовах суцільної фінансово-економічної та політичної нестабільності, розміщення коштів в банках-позичальниках стає дедалі надійнішим, ніж розміщенням коштів на рахунках юридичних і фізичних осіб в силу більш високої гарантії повернення коштів з боку банку. Постановка завдання. Метою статті є дослідження особливостей розвитку міжбанківського кредитного ринку України в сучасних умовах, оцінка його стану та проблем інтеграції у світову банківську систему, розробка рекомендацій підвищення ефективності його функціонування. При написанні статті були використані наступні методи дослідження: економічний та системний аналіз основних сутнісних моментів міжбанківського кредитування, статистичне спостереження та групування показників діяльності міжбанківського кредитного ринку України при аналізі сучасного стану розвитку, абстрактно-логічний метод в теоретичних узагальненнях і формуванні висновків. Виклад основного матеріалу дослідження. Для конкретизації ключових питань дослідження здійснимо ієрархічний взаємозв язок економічних понять міжбанківського кредитування (рис.1). Міжбанківський кредитний ринок ключовий сектор міжбанківського фінансового ринку, він відіграє істотну роль в успішному функціонуванні національної фінансової системи. Його основне призначення оперативна підтримка необхідного рівня поточної ліквідності кредитних організацій шляхом перерозподілу фінансових ресурсів між учасниками ринку. Іншими словами, ринок міжбанківських кредитів забезпечує трансформацію грошових потоків між кредитним та валютним секторами фінансового ринку, ринком державних і недержавних цінних паперів. Становлення в Україні міжбанківського кредитного ринку було складним і тривалим процесом. В період перших кроків незалежної держави, на тлі гіперінфляції та занепаду виробництва, почала з являтися величезна кількість банківських установ, які не мали належного контролю та підтримки з боку Національного банку, адже останній проводив політику рефінансування державних підприємств. Попит та пропозиція на міжбанківському кредитному ринку зростала надзвичайними темпами, це призвело до обвалу його активності та глибокої кризи банківської системи наприкінці 1994 р. Міжбанківський кредитний ринок не полишив свого 76 Міжбанківський кредитний ринок Міжбанківське кредитування Міжбанківські кредити спекулятивного характеру навіть після введення ринкових монетарних інструментів Національним банком у Він залишався основним джерелом прибутків (а пізніше і збитків) для більшості банків. Лише після різкого погіршення економічної ситуації та чергової банківської кризи у 1998 році на міжбанківському кредитному ринку почалося скорочення частки спекулятивних операцій. Національний банк вів виважену монетарну політику, що забезпечило використання міжбанківських кредитів здебільшого для забезпеченні ліквідності банків. Останнє десятиріччя характеризується збільшенням присутності на ринку України банків з іноземним капіталом, які надаючи міжбанківські кредити банкамрезидентам, посилюють свою роль в Україні. Банк з іноземним капіталом вважається таким, якщо частка його капіталу належить хоча б одному іноземному інвестору і становить не менше 10 відсотків. Кількість банків з іноземним капіталом на сьогодні становить 51 од., кількість банків з 100% іноземним капіталом 21 од., в той час як загальна кількість зареєстрованих банків в Україні становить 183 од. Частка іноземного капіталу в українській банківській системі на вересень 2013 року складає до 34,2%. Як відомо, міжбанківські кредити, це активні операції, іншою мовою позички з рефінансування, які надаються на умовах постійно діючої лінії для надання банкам кредитів овернайт; кредитів строком до 14 та до 365 днів; кредитів під заставу майнових прав на кошти банківського депозиту в НБУ; операції прямого репо; операції з обміну іноземної валюти на національну валюту на умовах свопу; надання стабілізаційного кредиту. Розглядаючи міжбанківські кредити, з погляду на них як на пасиви, визначають позичкові операції зворотного репо; позикову емісію депозитних сертифікатів [3] Проведемо дослідження аналітичних даних для встановлення обсягів міжбанківського кредитування (Рис. 2) , , , , , ,0 0, ,0 Частина ринку позичкових капіталів, де відбувається перерозподіл вільних грошових ресурсів між банками, за допомогою інструментарію міжбанківського кредитування Процес надання міжбанківських кредитів, що включає сукупність механізмів реалізації міжбанківських кредитних відносин Сукупність економічних відносин між банком-кредитором та банком-позичальником з приводу руху позичкового капіталу Рис. 1. Ієрархічний взаємозв язок економічних понять міжбанківського кредитування [1] , , , Рис. 2. Обсяги міжбанківського кредитування за р.р. Джерело: складено за даними НБУ [2] У 2011 році відбувається різке збільшення надання міжбанківських кредитів, що перевищило показник 2010 р. на 64,5 %. У 2012 році також відбувається збільшення, по відношенню до значень минулого року, яке склало 11,3%. Проте у 2013 році показник обсягу міжбанківських кредитів знизився на 30% по відношенню до аналогічного періоду попереднього року і склав ,9 млн. грн. (Рис. 3.). Така тенденція говорить про укріплення фінансового стану банківського сектору України та стабілізацію економіки країни.

77 «Кримський економiчний вiсник» , , , , , , , , , ,5 0, , Рис. 3. Динаміка зміни загального обсягу наданих кредитних ресурсів у роках, млн. грн. Джерело: складено за даними НБУ [2] ,2 Сьогодні ринок кредитних ресурсів фактично розділений на дві частини: внутрішньобанківський і міжбанківський. У цій ситуації великі банки із значною кількістю філій стали створювати власні внутрішньобанківські ринки з метою оптимального використання своїх наявних кредитних ресурсів. З метою отримання міжбанківського кредиту банк боржник подає банку-кредитору, як правило, такі документи: заяву ; установчий договір; копію статуту, завірену нотаріально; копію ліцензії на проведення банківських операцій, завірену нотаріально; картку із зразками підписів і відбитком гербової печатки, також завірену нотаріально; баланс на поточну звітну дату; розрахунок економічних нормативів на поточну звітну дату; показники діяльності комерційного банку; форму забезпечення і термінових зобов'язання. Основним джерелом інформації для визначення кредитоспроможності позичальника міжбанківського кредиту є баланс банку. Динаміку міжбанківського кредитування на рис.4. наглядно ілюструє крива середньозваженого щоденного обсягу кредитних ресурсів наданих банкам України за останні три роки Стрімке зростання середньозваженої відсоткової ставки у роках до 12,37 % ( з 3,57 % у 2010 р.) й зменшення у 2013 році до значення 3,98 % й, аналогічно, процентної ставки за операціями овернайт у 2012 р. до 10,96 % ( з 2,25% у 2010 р.) й зниження у 2013 р. до значення 3,51 %, свідчить про наявність індивідуального підходу для банків: перевага при кредитування надається банкам із більш структурованим і стійким бізнесом, яким властивий низький рівень ризиків. 14,00 12,00 10,00 8,00 6,00 4,00 2,00 0,00 3,57 2,25 7,47 6,06 10,96 12, Середньозважена відсоткова ставка, % 3,98 3,51 у т. ч. за операціями овернайт Рис. 5. Динаміка зміни середньорічних ставок за міжбанківськими кредитами у роках Джерело: складено за даними НБУ [2] Зазвичай банки компенсують низькі процентні ставками за рахунок збільшення одноразової комісії чи запровадження щомісячної комісії за обслуговування боргу погашення міжбанківського кредиту. Договір міжбанківського кредиту має включати такі основні положення : предмет договору надання кредиту в певній сумі з певним строком погашення; права і зобов'язання банку-кредитора і банку-позичальника; відповідальність сторін; порядок вирішення спорів; умови зміни договору; особливі умови; строк дії договору. Прийняття банком оптимального рішення щодо продажу та купівлі ресурсів на міжбанківському ринку можливе лише за умови точного володіння ситуацією на ринку кредитних ресурсів і наукового прогнозування динаміки її зміни. Зазвичай, в літній період спостерігаються незначні коливання ставок за міжбанківськими кредитами, однак вони є точковими і не чинять істотного впливу на ринок міжбанківського кредитування в цілому (Рис. 6) Середньозважений щоденний обсяг наданих кредитних ресурсів у 2011 році, млн. грн. Середньозважений щоденний обсяг наданих кредитних ресурсів у 2012 році, млн. грн. Середньозважений щоденний обсяг наданих кредитних ресурсів у 2013 році, млн. грн. 5 0 Рис. 4. Середньоденний обсяг кредитних ресурсів, що надавалися банкам у рр., млн. грн. Джерело: складено за даними НБУ [2] Комерційні банки як економічно незалежні кредитні інститути самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки. Дослідивши зміну відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами, можна визначити їх середню величину за рік та прослідкували динаміку зміни (Рис. 5). Середньозважена відсоткова ставка у 2011 році, % Середньозважена відсоткова ставка у 2012 році, % Середньозважена відсоткова ставка у 2013 році, % Рис. 6. Динаміка зміни середньозваженої відсоткової ставки на міжбанківському кредитному ринку у роках. Джерело: складено за даними НБУ [2] За прогнозами експертів ставки за міжбанківськими кредитами будуть зберігатися на попередньому рівні, якщо не зміниться кон'юнктура ринку депозитних вкладів на міжбанку. Зменшення облікової ставки НБУ на 77

78 #6 (07) грудень % несуттєво вплине на розмір процентних ставок по міжбанківських кредитах. Процес зниження процентних ставок за міжбанківськими кредитами достатньо поступовий і повністю залежить від стабільності ситуації на ринку міжбанківських вкладів. Здійснивши вибірку за діючими банками України нами встановлено залежність між розмірами загальних зобов язань та рівнем міжбанківських вкладів (табл.1.). Таблиця 1 Найбільший розмір міжбанківських вкладів в структурі загальних зобов язань Банк Загальний розмір зобов язань, тис. грн. Розмір міжбанківських вкладів, тис. грн. 1 ОЩАДБАНК ПРИВАТБАНК ПРОМІНВЕСТБАНК УКРЕКСІМБАНК ВТБ БАНК УКРСОЦБАНК «НАДРА» СБЕРБАНК РОСІЇ ДЕЛЬТА БАНК УКРГАЗБАНК Джерело: складено за даними НБУ [2] Український міжбанківський кредитний ринок, залишається залежним від стану зовнішнього фінансового простору. Тому, як зазначають науковці, він можу слугувати одним із каналів відпливу ресурсів дочірніх банківських установ з України до іноземних материнських компаній. Це є великою проблемою. Наявні інструменти грошово-кредитного ринку залучаються до мінімізації цієї проблеми, проте позбутися її дуже складно. Сьогодні, головним завданням Національного банку України є стабілізація банківського сектору, адже після нещодавніх мінливих коливань вітчизняної економіки відбулось коливання ціни позичкових ресурсів, що вплинуло на ліквідність банківській системі. Зниження волатильності на міжбанківському кредитному ринку зменшить спекулятивні процеси на ньому. На Рис. 7. зображена залежність загального обсягу зобов язань банку та розміру міжбанківських кредитів в розрізі 10 банків. АНК РОСІЇ ДЕЛЬТА БАНК "НАДРА" ПРИВАТБАНК УКРСОЦБАНК Загальний розмір зобов язань, тис грн ОЩАДБАНК ПРОМІНВЕСТБАНК УКРЕКСІМБАНК ВТБ БАНК Розмір міжбанківських кредитів, тис грн Рис. 7. Розмір міжбанківських кредитів в структурі загальних зобов язань в розрізі 10 банків Джерело: складено за даними НБУ [2] Висновки та результати. Таким чином, розкриваючи сучасний стан міжбанківського кредитного ринку, визначено, що переважний об'єм операцій на ньому здійснюється за рахунок найбільших банків держави та НБУ. Концентрація великих банків на міжбанківському кредитному ринку створює дисбаланс та нерівні умови для діяльності не великих банків на ньому. Так, не великі банки мусять пристосовуватися до ціни ресурсів та умов кредитування, сформованих великими банками. При здійсненні подальших досліджень з теми, нами будуть розглянуті інші аспекти проблематики міжбанківського кредитного ринку. Література: 1. Дієвість міжбанківських кредитів у розвитку банківської системи [Текст] : автореф. дис... канд. економ. наук : спец Гроші, фінанси і кредит / О. М. Кузьмак ; Держ. вищий навчальний заклад «УАБС НБУ». Суми: [ Б. В. ], с. 2. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. Режим доступу: gov.ua/control/ru/allinfo. 3. Остапчук, Ярослав Миколайович. Міжбанківський кредитний ринок в інфраструктурі банківської системи України [Текст] : автореферат дис. канд. екон. наук : / Я. М. Остапчук ; Держ. вищ. навч. закл. «Київ. нац. екон. ун-т ім. В.Гетьмана». К.: [б. в.], с. 78

79 «Кримський економiчний вiсник» ЛИННИК Е. И. кандидат экономических наук, доцент кафедры экономического анализа и учета; ПЕНЗОВА А. С. магистр кафедры экономического анализа и учета, Национальный технический университет «Харьковский политехнический институт» СПОСОБЫ ПОВЫШЕНИЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТИ И ПРИБЫЛИ ТОРГОВОГО ПРЕДПРИЯТИЯ В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ ХОЗЯЙСТВОВАНИЯ Аннотация: Исследовано основные показатели рентабельности торгового предприятия и пути повышения его доходности в рыночных условиях. Анотація: Досліджені основні показники рентабельності торгівельного підприємства та шляхи підвищення його прибутковості у ринкових умовах. Summary: Studied the basic profitability of commercial enterprise and ways to improve its profitability in the market conditions. Постановка проблемы. В широком смысле понятие рентабельности означает прибыльность. Предприятие считается рентабельным, если результаты от реализации продукции (работ, услуг) покрывают издержки производства и, кроме того, образуют сумму прибыли, достаточную для нормального функционирования предприятия. Функционирование любого предприятия, независимо от видов его деятельности и форм собственности, в условиях рынка определяется его способностью создавать необходимую и достаточную величину дохода или прибыли. Получение прибыли определенно является главной целью деятельности хозяйствующих субъектов. Постановка задачи. На основе изложенного можно сформулировать задачу исследования, которая заключается в разработке путей сокращения расходов предприятия. Изложение основного материала исследования. Прибыль является основным источником финансирования затрат на производство и социальное развитие предприятия, источником формирования государственного бюджета. Поэтому прибыли должно быть достаточно не только для удовлетворения финансовых потребностей самого предприятия, но и для финансирования общественных фондов потребления, развития науки, образования, здравоохранения и т.д.. Показатели рентабельности используют для оценки результатов деятельности предприятия, его структурных подразделений, в ценообразовании, инвестиционной политике, для сравнительного анализа родственных предприятий, производящих такую же продукцию, чтобы выбрать варианты формирования ассортимента и структуры продукции, для анализа рационального использования продукции. В современных условиях оценка рентабельности торгового предприятия позволяет определить наиболее рациональные способы использования ресурсов и сформировать структуру средств предприятия, а также позволяет руководителю обеспечить принятие эффективных решений в управлении и оперативно реагировать на факторы внешней среды, влияющие на рентабельность предприятия. Комплексное использование всех имеющихся ресурсов, экономического потенциала будет способствовать повышению эффективности и рентабельности предприятий различных отраслей экономики Украины. Рентабельность это одно из экономических условий функционирования предприятия на рынке. Вопросы рентабельности рассматривали такие ученые: Мазараки А.А., Марцин В.С., Панкова Н.А., Семенов А.Г. и другие. Рентабельность это показатель, характеризующий экономическую эффективность. Экономическая эффективность относительный показатель, характеризующий полученный эффект, сравниваемый с затратами или результатами, использованными для достижения этого эффекта. Экономическая сущность рентабельности может быть раскрыта только через характеристику системы показателей, практически не подверженных воздействию инфляции. Существует множество коэффициентов рентабельности, использование которых зависит от характера оценки эффективности финансово хозяйственной деятельности предприятия. От этого, в первую очередь, зависит выбор оценочного показателя (прибыли), используемого в расчетах. В основном используются четыре различных показателя [4, с ]: - валовая прибыль; - операционная прибыль; - прибыль до налогообложения; - чистая прибыль. Показатели рентабельности являются относительными характеристиками финансовых результатов и эффективности деятельности предприятия. Они полнее, чем прибыль, характеризуют конечные результаты деятельности, поскольку их величина показывает соотношение прибыли с наличными или использованными ресурсами. Предприятие считается рентабельным, если в результате реализации продукции оно покрывает свои расходы и получает прибыль. Но сумма прибыли и уровень рентабельности, как правило, изменяются не в равной пропорции, а иногда в разных направлениях: прибыль может увеличиваться более быстрыми темпами, чем рентабельность. Показатели рентабельности характеризуют эффективность текущих затрат предприятия, связанных с реализацией как всей продукции, так и отдельных ее видов. В то же время эти показатели отражают уровень использования всех средств торгового предприятия, как авансированных в данном цикле, так и потребленных в нем. Анализ показателей рентабельности имеет важное значение. Его данные используются для выбора вариантов формирования ассортимента и структуры продукции, оценки возможностей дополнительного дохода путем увеличения реализации более рентабельной продукции, как инструмент инвестиционной политики и ценообразования. Анализ необходим для обобщающей оценки уровня рентабельности предприятия и определения основных направлений поиска резервов повышения его эффективности [3, с ]. 79

80 #6 (07) грудень 2013 Рентабельность это относительный показатель, он определяется в процентах. Уровень рентабельности может быть определен как процентное отношение суммы полученной прибыли к любому показателю : объему товарооборота, величине издержек обращения, среднему размеру основных средств, оборотных средств, сумме оплаты труда и т.д.. В условиях рыночной экономики и различных форм собственности возникает потребность в оценке рентабельности: 1. Рентабельность характеризуется системой показателей. Первым и основным показателем является рентабельность товарооборота (реализации продукции), которая определяется путем деления прибыли торгового предприятия на товарооборот. Здесь выделяют отдельно рентабельность розничного торгового предприятия, рентабельность оптового предприятия и рентабельность предприятия общественного питания. Эти показатели используются для оценки результатов хозяйственной деятельности торговых предприятий. Показатель рентабельности торгового предприятия показывает размер прибыли на единицу товарооборота или долю торговой прибыли в цене товара. Недостаток этого показателя заключается в том, что он не характеризует экономической эффективности использования ресурсов торгового предприятия, поскольку он отражает зависимости между полученным доходом и величиной факторов производства, которые используются. Показатели абсолютной суммы прибыли и ее уровня к товарообороту могут быть высокими также при недостаточно эффективном использовании основных и оборотных средств, наличия их сверхнормативных остатков. 2. Рентабельность издержек обращения (текущих расходов). Определяется как отношение суммы прибыли к сумме издержек обращения. Этот показатель используется при оценке эффективности текущих затрат торгового предприятия, их окупаемости и показывает размер прибыли на единицу издержек обращения торгового предприятия. Уровень рентабельности позволяет определить доходность реализации отдельных товаров, что нужно для установления экономически обоснованных размеров торговых надбавок (скидок). Этот показатель тоже имеет недостатки. Он не стимулирует наиболее эффективное использование основных фондов торгового предприятия, поскольку не отражает всей величины средств. По уровню рентабельности издержек обращения невозможно определить, при каком объеме основных и оборотных средств предприятие способно получить определенное количество прибыли, насколько эффективно используются эти средства, как быстро они окупаются. 3. Рентабельность основных средств предприятия. Этот показатель определяется как отношение прибыли к средней стоимости основных средств. Он используется для оценки эффективности использования основных средств предприятия. Динамику рентабельности основных средств обусловливают изменения уровней фондоотдачи и оборачиваемости оборотных средств, а также рентабельности товарооборота. Этот показатель уровня рентабельности обобщает все стороны хозяйственной деятельности торгового предприятия, тем самым он наиболее полно выражает эффективность его работы. В этом показателе учитывается вся совокупность средств торгового предприятия и отражается эффективность их использования. Можно рассчитывать и частные показатели, характеризующие, соответственно, рентабельность основных средств и рентабельность оборотных средств. 4. Рентабельность трудовых ресурсов характеризуется двумя показателями: Доход в расчете на одного работника предприятия, рассчитанный как отношение суммы прибыли к среднесписочной численности работников предприятия ; - Доход в расчете на единицу затрат, связанных с содержанием трудовых ресурсов ( фонд оплаты труда, расходы на подготовку кадров, охрану труда и т.п. ). 5. Рентабельность вложений в предприятие (активов). Данный показатель характеризует прибыль в расчете на единицу имущества, находящегося в распоряжении предприятия, определяется как отношение прибыли к стоимости имущества, находящегося в распоряжении предприятия. 6. Рентабельность собственного капитала. Этот показатель характеризует размер прибыли, которую владелец предприятия получает на единицу средств, которые вложены в предприятие, и служит критерием для оценки котировки акций предприятия на фондовой бирже. Сравнение рентабельности вложений в предприятие (активы) с рентабельностью собственного капитала позволяет определить эффективность привлечения заемных средств. Если разница в уровне рентабельности меньше размера процентов по ссудным финансовым средствам, то привлечение заемных средств нерациональное, поскольку это ущемляет интересы владельца предприятия. 7. Рентабельность функционирующего капитала. Этот показатель характеризует размер прибыли в расчете на каждые 100 единиц функционирующего капитала. Под последним понимают размер собственного капитала, который реально участвовал в получении прибыли. 8. Рентабельность перманентного капитала. Данный показатель рентабельности характеризует доходность использования капитала, который находится в длительном (долгосрочном) распоряжении предприятия. Величина перманентного капитала составляет сумму всех источников собственных средств и долгосрочных кредитов предприятия [1, с ]. Разнообразие показателей рентабельности определяет альтернативность поиска путей ее повышения. При анализе путей повышения рентабельности важно отличать влияние внешних и внутренних факторов. Такие показатели, как цена продукта и ресурса, объем используемых ресурсов, и объем производства продукции, прибыли от реализации и рентабельности (доходности ) продажи, находятся между собой в тесной функциональной связи. Торговое предприятие прежде всего обращает свое внимание на проблемы контроля за изменениями объемов производства и стремятся снизить роль внешнего фактора. Одним из требований развития предприятия является расширение рынка сбыта продукции за счет снижения цены за товары, которые предлагаются. Поскольку этот процесс не сопровождается снижением цен на ресурсы, то роль дефлятора цены в формировании доходности предприятия снижается. Это «естественным» путем переключает сферу требований руководства на контроль за изменениями объемов производства, т.е. на внутренние факторы: снижение материалоемкости и трудоемкости продукции, повышение отдачи основных средств, машин и оборудования. Чтобы повысить рентабельность предприятия, в первую очередь необходимо обратить внимание на сокращение расходов. Можно, конечно, переориентироваться на быстро растущие сектора экономики, увеличивая свои доходы. Но это требует времени и инвестиций. Одним из мощных инструментов сокращения расходов является бюджетное управление. Часто, если на предприятии есть система бюджетов, то сформирована она «сверху». Подразделения «покорно» выполняют этот бюджет или не выполняют. Реальная ситуация в бизнесе на это влияет слабо, так же как и действия подразделений слабо влияют на выполнение запланированных показателей. 80

81 «Кримський економiчний вiсник» Главные причины: к сотрудникам не донесены основные принципы бюджетного управления, подразделения слабо задействованы в процессе планирования и не несут за него ответственность, по подразделениям закреплена «ответственность» показателей, на которые они реально влиять не могут. Выводы из проведенного исследования. Из приведенного выше можно сделать следующие выводы, предложив определенные пути для сокращения расходов предприятия: 1. Внедрить на предприятии управленческий учет : максимально достоверный и максимально оперативный при имеющихся ресурсах. Этим достигаются эффекты: во-первых, выявляются резервы в виде необоснованных расходов (часто встречаются финансовые «дыры»), необоснованных запасов (за которые в конечном счете приходится платить проценты кредиторам), во-вторых, полученная финансовая прозрачность предприятия повысит обоснованность принимаемых управленческих решений и повысит шансы на привлечение более дешевых кредитов или инвестиций. 2. Внедрить систему бюджетного управления, стимулируя тем самым сотрудников увеличивать доходы и сокращать расходы. 3. Имея перед собой адекватную картину бизнеса и сотрудников, отвечающих за финансовые показатели своей деятельности, можно приступать к использованию выявленных резервов в порядке убывания их значимости: управление запасами, управление проектами или взаимоотношениями с клиентами в зависимости от того, какие резервы обнаружено[2, с. 3-4]. Любые изменения на торговых предприятиях проходят тяжело, особенно если они затрагивают интересы большого количества людей. Сопротивление изменениям практически неизбежны. В этом смысле привлечение сторонних консультантов для проведения проекта оправдано : «со стороны «проще взглянуть на ситуацию объективно, ориентируясь на потребности компании в целом, а не на потребности одного или двух отделов. К тому же, использование опыта специалистов, накопленного на десятках предприятий, ускорит осуществление преобразований. Литература: 1. Марцин В.С. Економіка торгівлі: Підручник. К.: Знання, с. 2. Ковтун О. Инструменты повышения рентабельности в условиях макроэкономических вызовов //Бухгалтерська наука с Тарасенко Н. В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства:навч. посіб.2-ге вид. К.: Алерта, с. 4.Семенов Г.А., Панкова М.О., Семенов А.Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник: Вид. 2-ге, перероб. та доп. Київ: Центр навчальної літератури, с. ПЕЧЕНЮК Н. М. аспірант, Національна академія управління РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ Анотація: Досліджено практичні рекомендації щодо підвищення ефективності управління зовнішнім державним боргом України в сучасних умовах. Розроблено ряд пропозиції стосовно оптимізації боргової політики держави. Побудовано модель причинно-наслідкових зв язків зовнішнього державного боргу з дефіцитом бюджету, податковою та соціальною політикою. Аннотация: Исследованы практические рекомендации по повышению эффективности управления внешним государственным долгом Украины в современных условиях. Разработан ряд предложения по оптимизации долговой политики государства. Построена модель причинно следственных связей внешнего государственного долга с дефицитом бюджета, налоговой и социальной политикой. Summary: Investigated practical recommendations for improving the management of the external debt of Ukraine in modern terms. Developed a number of proposals for optimization of the debt policy. The model of causality external debt with the budget deficit, fiscal and social policies. Постановка проблеми. На сучасному етапі економічного розвитку актуальною проблемою стає створення умов, які сприятимуть стабілізації фінансової системи держави, досягненню задовільних темпів зростання національної економіки і послабленні залежності від зовнішніх джерел фінансування, оскільки саме надмірна кількість зовнішніх запозичень може призвести до втрати державою фінансової та економічної незалежності. Безумовно, ці процеси пов язані з ефективною політикою управління зовнішнім державним боргом України. Особливо значущою та актуальною ця проблема стає у зв язку із збільшенням обсягів зовнішніх зобов язань держави, банківських установ, підприємницьких структур. Для України проблема зовнішнього державного боргу є особливо актуальною, оскільки держава не може покривати витратну частину бюджету за рахунок власних ресурсів. Державний бюджет в Україні щороку приймається із дефіцитом коштів, що ускладнює функціонування економічної системи України. Для покриття бюджетного дефіциту Україна залучає зовнішні джерела фінансування. Але слід наголосити, що така політика управління зовнішніми запозиченнями є неефективною. Зовнішні запозичення мають використовуватися для розвитку інновацій та нарощення ВВП в країні, також напрямами використання запозичених коштів мають бути масштабні соціальні проекти, тоді зовнішнє запозичення 81

82 #6 (07) грудень 2013 буде виправданим і принесе користь національній економіці. В Україні особливо гостро постало питання управління зовнішнім державним боргом на сучасному етапі, оскільки в нашій державі спостерігається активне використання зовнішніх державних запозичень для покриття бюджетного дефіциту та на погашення боргів попередніх періодів. Управління зовнішнім державним боргом містить ряд заходів, починаючи з визначення самого факту потреби у зовнішніх запозиченнях, суми позики, джерел запозичення, обслуговування та погашення зовнішнього державного боргу, закінчуючи напрямами використання та виявлення економічного ефекту від зовнішніх державних позик. У публікаціях вітчизняних науковців ця тематика достатньо широко розглядається з різних точок зору. Особливо слід відзначити роботи таких вчених, як Т.Г. Бондарук, Т.П. Вахненко, О.А. Кириченко, В.Д. Кудрицький, Т.П. Моташко, Н.В. Приказюк, С.І. Юрій. Серед закордонних вчених особливої уваги заслуговують праці А. Лернера, Р. Барро, П. Кругмана Дж. Бьюкенена, К. Маркса, Р. Масгрейва, Ф. Модільяні, Д. Рікардо, А. Сміта, Дж. Стігліца, П. Харрода та ін. Поза увагою науковців залишаються проблеми управління зовнішнім державним боргом у сучасних умовах. На сьогоднішній день відсутня чітка програма управління зовнішньою заборгованістю на довгострокову перспективу. Діяльність уряду України у цьому напрямі є фрагментарною без комплексного урахування загальних потреб держави. Потребує більш докладного аналізу боргова політика держави. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в обґрунтуванні поліпшення ефективності управління зовнішнім державним боргом України в сучасних умовах, а також наданні окремих рекомендацій, які спроможні забезпечити ефективне управління складовими зовнішнього державного боргу. Виклад основного матеріалу дослідження. Для України залишається актуальною проблема ефективного використання залучених кредитних ресурсів. В Україні кредитні ресурси використовуються на поточні витрати та погашення позик попередніх періодів, що призводить до нових запозичень. Причиною виникнення зовнішнього державного боргу є дисбаланс Державного бюджету, який виникає внаслідок непродуманого витрачання бюджетних коштів та неефективної податкової політки, яка знижує доходи державного бюджету України. Таблиця 1 Інвестиції в основний капітал за регіонами Регіони Інвестиції в основний капітал з ПДВ, млн грн Україна АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська м. Київ м. Севастополь Джерело: складено автором Таблиця 2 Видатки зведеного бюджету України на соціально-культурну сферу за регіонами України в роках Видатки на соціальний захист та соціально-культурну Регіони сферу, млн грн Україна , , , , ,00 АР Крим 7518, , , , ,39 Вінницька 7518, , , , ,25 Волинська 3759, , , , ,83 Дніпропетровська 3007, , , , ,38 Донецька 11277, , , , ,25 Житомирська 1754, , , , ,50 Закарпатська 10273, , , , ,21 Запорізька 4009, , , , ,48 Івано-Франківська 5012, , , , ,62 Київська 5387, , , , ,15 Кіровоградська 3759, , , , ,49 Луганська 4260, , , , ,01 Львівська 5191, , , , ,66 Миколаївська 3383, , , , ,89 Одеська 2503, , , , ,83 Полтавська 10024, , , , ,94 Рівненська 6640, , , , ,46 Сумська 2631, , , , ,73 Тернопільська 1253, , , , ,79 Харківська 12279, , , , ,24 Херсонська 2316, , , , ,36 Хмельницька 2506, , , , ,86 Черкаська 563,85 623,62 719, , ,04 Чернівецька 413, , , , ,29 Чернігівська 626, , , , ,76 м. Київ 6729, , , , ,02 м. Севастополь 701, , , , ,55 Джерело: складено автором 82

83 «Кримський економiчний вiсник» Для того, щоб з явилася можливість ефективно використовувати позикові ресурси на інвестиційні проекти, слід позбутися дисбалансу Державного бюджету, шляхом впорядкування видаткової частини та оптимізації податкової системи з метою збільшення доходів Державного бюджету України. З метою обґрунтування зазначено вище твердження побудуємо модель співвідношення інвестицій та соціальних виплат за регіонами України на основі моделі міжрегіональних зв язків. Розглянемо динаміку інвестицій в основний капітал у роках за регіонами та розрахуємо основні аналітичні показники (таблиця 1). В Україні має місце незбалансована система видатків, особливо це стосується видатків на соціальну сферу. Видатки зведеного бюджету України на соціально-культурну сферу за регіонами України в роках наведено в таблиці 2. За роки видатки на соціальний захист населення збільшилися на ,00 млн. грн. У роках майже у всіх регіонах спостерігається збільшення видатків на соціальний захист, при цьому найбільше зростання відбулося у АР Крим на 10880,39 млн грн, у Чернігівській області на 7889,26 млн. грн., у Чернівецькій області на 6215,80 млн. грн. Слід зазначити, що ці регіони мають найменший приріст за інвестиціями протягом аналізованого періоду. Наступним кроком слід визначити відношення інвестицій до видатків на соціальні заходи за регіонами в динаміці за роки (таблиця 3). Таблиця 3 Коефіцієнт відношення інвестицій до видатків на соціальний захист населення у роках Видатки на соціальний захист та соціальнокультурну Регіони сферу, млн грн Україна 1,50 1,32 0,80 0,75 1,00 АР Крим 0,93 0,79 0,48 0,48 1,06 Вінницька 0,55 0,46 0,24 0,41 0,57 Волинська 0,76 0,55 0,34 0,28 0,32 Дніпропетровська 4,95 2,96 1,96 2,13 3,32 Донецька 1,50 1,71 1,03 0,88 1,74 Житомирська 1,39 1,87 1,03 1,44 1,71 Закарпатська 0,26 0,22 0,11 0,16 0,20 Запорізька 1,60 1,51 0,83 1,04 0,76 Івано-Франківська 0,80 1,12 0,57 0,79 0,59 Київська 2,35 2,82 1,41 1,79 2,31 Кіровоградська 0,66 0,47 0,37 0,34 0,58 Луганська 2,29 1,91 1,00 1,16 1,33 Львівська 1,60 1,78 1,08 1,48 1,95 Миколаївська 1,09 0,85 0,69 0,71 0,75 Одеська 4,19 4,19 3,15 1,63 1,47 Полтавська 0,67 0,79 0,61 0,64 0,84 Рівненська 0,44 0,37 0,24 0,18 0,20 Сумська 0,93 0,43 0,28 0,31 0,27 Тернопільська 1,58 1,92 0,84 1,39 1,59 Харківська 0,98 0,87 0,60 0,42 0,67 Херсонська 1,00 1,43 0,71 0,63 0,94 Хмельницька 1,25 0,73 0,54 0,31 0,53 Черкаська 7,51 8,22 4,22 1,41 1,40 Чернівецька 5,64 1,35 0,99 0,36 0,40 Чернігівська 3,87 0,96 0,46 0,27 0,35 м. Київ 5,68 4,57 2,55 2,55 4,16 м. Севастополь 1,55 0,79 0,67 0,33 0,31 Джерело: складено автором Отже, з побудованої моделі видно, що у 2008 році відношення інвестицій до видатків на соціальну сферу складало 1,5 по всій території України. Це високий показник, який був забезпечений за рахунок Дніпропетровської, Черкаської, Чернівецької областей та м. Києва. З років даний показник суттєво знижується. У 2009 році він склав 1.32, у ,8, у ,75, у ,00. При цьому на достатньому рівні коефіцієнт співвідношення інвестицій до вид актів на соціальну сферу залишається в м. Києві, Черкаській, Житомирській та Дніпропетровські областях. Таким чином, у більшості регіонів України кількість інвестицій в основний капітал набагато менша за обсяг видатків на соціальну сферу. Це говорить про те, що більшість іноземних кредитних надходжень в Україну не мали і не мають інвестиційної спрямованості, а отже не впливають на ефективність використання ресурсів, та на сталий розвиток економіки. Тому слід забезпечити підвищення ефективності використання зовнішнього державного боргу на розвиток національної економіки. Від вирішення названих проблем буде залежати кінцевий успіх розробленої стратегії управління зовнішнім державним боргом. Вітчизняна політика управління державним боргом повинна будуватися на принципах раціонального запозичення, ефективного використання позик і безумовного, своєчасного та повного погашення боргових зобов'язань [6]. Розвиток боргової політики має здійснюватися в реформування бюджетного процесу, переходу до бюджетування, орієнтованого на результат, і стимулів для більш ефективного фінансування урядового сектора. Стратегічні цілі боргової політики держави полягають у створенні умов для довгострокового розвитку внутрішнього фінансового ринку, що дозволив би на ринкових засадах здійснювати запозичення в обсягах, за вартістю та в терміни, необхідні, з одного боку, для безперебійного фінансування виваженого дефіциту державного сектору, а з іншого достатні для фінансування недержавного сектору економіки. Проте, в короткостроковій перспективі завдання фіскальної політики може полягати в тому, щоб з метою збільшення програмних видатків бюджету залучити значний обсяг фінансових ресурсів за мінімальною вартістю. Особливу вагу у реформуванні боргової політики має визначення напрямів використання запозичених державою коштів. Слід констатувати, що в Україні практично не використовується потенціал боргових фінансів. Основна частина залучених за допомогою позик коштів витрачається на фінансування поточних видатків бюджету. Усі надходження від випуску внутрішніх і зовнішніх облігацій використовувалися на фінансування поточних видатків бюджету. Для фінансування проектів розвитку використовуються лише кошти від міжнародних фінансових організацій та іноземних банків. Це свідчить про необхідність удосконалення системи планування, реалізації та контролю за проектами розвитку, що фінансуються за рахунок державних позик. Борговою стратегією повинні бути визначені пріоритети запозичень, граничні розміри державного боргу та напрями використання залучених коштів. Слід передбачити та законодавчо визначити, орієнтуючись на світовий досвід, пріоритетне використання позик для інвестиційних проектів та інституційних програм з метою забезпечення зростання економіки та доходів бюджету [2, с. 310]. В Україні необхідно інвестувати у людський капітал з метою вдосконалення підготовки робочої сили, підвищення рівня знань (як у державному, так і приватному секторах) та досягнення вищої продуктивності праці. Вкладення у людський капітал збільшують потенціал стосовно виробництва товарів та послуг, забезпечуючи стабільне економічне зростання. 83

84 #6 (07) грудень 2013 Запорукою ефективної боргової політики є довіра інвесторів до кредитування, що призведе до значного збільшення ліквідності ринку і зниження вартості фінансових інструментів. Проведення чіткої та всеохоплюючої політики державного боргу, підвищення її прозорості та відкритості збільшить довіру інвесторів до держави. Слід зробити доступними відомості про склад учасників ринку і власників державних цінних паперів, кредитні лінії реалізації проектів, що фінансуються через випуск облігацій. При виникненні негативних макроекономічних шоків і наявності надмірної заборгованості під загрозою виявляється стабільність національних фінансових інститутів. Зокрема, негативними наслідками можуть бути: стрімка девальвація національної валюти чи погіршення кон'юнктури світових ринків, а це, у свою чергу, підриває платоспроможність банків та їх клієнтів. Для того, щоб уникнути такої ситуації, потрібно суттєво підвищити рівень боргової безпеки. Цьому повинні сприяти [1] (Рис. 1): Головними завданнями уряду мають стати розроблення концепції фінансової стратегії, визначення пріоритетів спрямування грошовокредитних та капітальних ресурсів за певними каналами з метою стабілізації економіки країни, припинення спаду та подальшого нарощення обсягів промислового виробництва. Висновки з проведеного дослідження. Таким чином, питання управління зовнішнім боргом носить комплексний характер, охоплює практично всі аспекти зовнішньоекономічної політики держави і вимагає кваліфікованого рішення. Для підвищення ефективності управління державним боргом необхідне складання більш рівномірного графіка погашення державних облігацій шляхом їх викупу та здійснення повторних емісій для зниження витрат з обслуговування боргу, припинення приватних розміщень боргових інструментів на зовнішньому ринку з метою мінімізації ризику репутації держави, посилення координації дій між Міністерством фінансів і НБУ, визначення чітких повноважень Департаменту державного боргу Мінфіну. удосконалення законодавчого забезпечення формування внутрішньої і зовнішньої заборгованості визначення оптимального співвідношення між зовнішнім і внутрішнім боргом, яке б відповідало поточній економічній ситуації та стратегічним інтересам України удосконалення процедури визначення ліміту державного боргу на поточний рік шляхом уведення додаткових індикаторів боргового навантаження визначення допустимих меж використання бюджетних надходжень для обслуговування державного боргу здійснення контролю та постійного моніторингу потоків грошових коштів та в разі можливості перевищення в певні періоди граничних показників проводити політику попередження негативних явищ розроблення та реалізація стратегії управління державним боргом, що дозволить перейти від практики «латання бюджетних дірок» до дійсно цілеспрямованої політики у сфері управління державним боргом. Рис. 1. Напрями оптимізації управління зовнішнім державним боргом України Джерело: побудовано автором на основі [5] Рішення боргової проблеми має важливе значення для України в плані підтримки макроекономічної стабільності і забезпечення економічного зростання в країні, а також у контексті визначення її місця у світовій економіці. Підсумовуючи, слід зазначити, що не можливо однозначно оцінити відображення ролі зовнішнього державного боргу для вітчизняної економіки. Розглянувши різні аспекти впливу зовнішнього боргу на економічне зростання, можна зробити висновок, що вирішення проблем економічного зростання для отримання найкращого результату, з метою запровадження його в реальне економічне життя, потрібно ефективно використовувати залучені кошти, розвивати пріоритетні галузі економіки, опиратися на наукові дослідження, вкладати у виробництво [3]. Література: 1. Андрусів Р.Р. Розв язання боргової проблеми України в контексті вдосконалення механізмів функціонування державних фінансів // Р.Р. Андрусів. Режим досупу: VUbsNbU/2010_3/VUBSNBU9_p31-p34.pdf Бюджетна політика у контексті стратегічного соціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М. Я. Азаров (голова) та ін. К.: НДФІ, Т. 6: Підвищення ефективності боргової політики держави / М. Я. Азаров, Ф. О. Ярошенко, О. І. Барановський та ін с. 3. Макар О.П. Зовнішні запозичення в системі чинників економічної стабільності України // Науковий вісник НЛТУ України Вип С Манків Грегорі Н. Макроекономіка / Пер. з англ. К.: Основи, с. 5. Новосад Л. Я. Боргова політика України: тенденції та перспективи. канд. екон. наук, доц., доцент кафедри фінансів // Л. Я. Новосад. Режим доступу: Стецький В. О. Стратегічні орієнтири боргової політики України в контексті ефективного впливу державних запозичень на економіку країни // В.О. Стецький Академія муніципального управління, м.київ С

85 «Кримський економiчний вiсник» ПЕЧЕНЮК Н. М. аспірант, Національна академія управління ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗОВНІШНЬОГО ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ Анотація: Досліджено поняття зовнішнього державного боргу, визначено його сучасний стан та вплив на економіку України, а також обґрунтовано шляхи вдосконалення використання зовнішнього державного боргу України. Аннотация: Исследовано понятие внешнего государственного долга, определены его современное состояние и влияние на экономику Украины, а также обоснованы пути совершенствования использования внешнего государственного долга Украины. Summary: The concept of external public debt, defined by its current state and the impact on the economy of Ukraine, as well as the ways of improving the external debt of Ukraine. Постановка проблеми. За умов формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг, зокрема зовнішній державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання зовнішнього державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми зовнішнього державного боргу, а відтак і пошуку шляхів вдосконалення механізму його управління. Як свідчить досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній та внутрішній борг, тим його обслуговування активніше включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи. Для економіки України державний борг все більшою мірою набуває ознак не лише фінансової, але і соціально-політичної проблеми. Зовнішній державний борг прямо пов'язаний з проблемою економічної безпеки країни. Проблема управління та обслуговування зовнішнього державного боргу є особливо актуальною в контексті економічної нестабільності, яку впродовж останніх років переживає Україна. Вирішення проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в державі. Від характеру розв язання боргової проблеми значною мірою залежить бюджетна дієздатність держави, стабільність її національної валюти, а отже і фінансова підтримка міжнародних фінансових організацій. Необхідність вирішення зазначених питань потребує пошуку шляхів оптимізації механізму управління та обслуговування зовнішнього державного боргу в Україні. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в обґрунтуванні вдосконалення використання зовнішнього державного боргу України. Виклад основного матеріалу дослідження. Значний вплив на економіку України має зовнішній державний борг, оскільки основним його наслідком є збільшення суми заборгованості, недосконале управління державним боргом, зниження рівня економічного розвитку і залежність України від зовнішніх джерел фінансування. Динаміка зовнішнього державного боргу України у роках наведена в табл. 1. Станом на 30 вересня 2013 року державний та гарантований державою борг України становив ,32 тис. грн. або ,72 тис. дол.сша, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг ,15 тис. грн. (52,62% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або ,66 тис.дол. США; державний та гарантова- Таблиця 1 Динаміка зовнішнього державного боргу України у роках, тис. дол. США Зовнішній борг , , , , , ,45 1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними фінансовими , , , , , ,76 організаціями 2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами , , , , , ,01 управління 3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними 72,08 73, , ,90 67, ,21 комерційними банками 4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій , , , , , ,47 Гарантований державою борг , , , , , ,42 Зовнішній борг , , , , , ,21 1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями , , , , , ,30 85

86 #6 (07) грудень Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління 3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками 4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій Джерело: [7] Продовження таблиці ,26 0, , , , , , , , , , , , , , , , ,32 Причини залучення зовнішнього державного боргу Дефіцит Державного бюджету Інвестиційні цілі Неефективна соціальна політика держави, зокрема неефективність пенсійної системи Неефективна соціальна політика держави, зокрема неефективність пенсійної системи Неефективна податкова політика держави Недосконалість податкового законодавства Недосконала система адміністрування податків Залучення коштів на інвестиційні проекти Підтримка промислового виробництва Соціальні проекти держави Значна кількість соціальних пільг, надання яких не контролюється Значний податковий тягар на підприємців малого та середнього бізнесу Велика сума витрат на утримання державного апарату Відсутність мотивації для спалити податків підприємцями Наслідки Витрачання запозичених коштів на поточні видатки та покриття бюджетного дефіциту Відсутність економічного зростання Витрачання запозичених коштів на інвестиційні цілі Підтримка промисловості та економічного розвитку держави Збільшення видаткової частини Державного бюджету в частині видатків на погашення боргів попередніх періодів Зростання ВВП Покращення інвестиційного клімату Бюджетний дефіцити Підвищення рівня життя населення Повторні запозичення Зменшення залежності від зовнішніх джерел фінансування 86 Підвищення рівня економічної безпеки держави Рис. 1. Модель причинно-наслідкових зв язків зовнішнього державного боргу з дефіцитом бюджету, податковою та соціальною політикою Джерело: побудовано автором

87 «Кримський економiчний вiсник» ний державою внутрішній борг ,18 тис.грн. (47,38%) або ,06 тис. дол.сша [7]. Державний борг України становив ,53 тис. грн. (81,69% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або ,30 тис. дол.сша. Державний зовнішній борг становив ,19 тис. грн. (38,06% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або ,45 тис. дол. США. Державний внутрішній борг становив ,34 тис. грн. (43,63% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або ,85 тис.дол.сша. Гарантований державою борг України становив ,80 тис.грн. (18,31%) або ,42 тис. дол.сша, в тому числі: гарантований зовнішній борг ,96 тис.грн. (14,56%) або ,21 тис. дол.сша; гарантований внутрішній борг ,84 тис.грн. (3,75%) або ,21 тис.дол.сша [7]. Існує прямий взаємозв'язок між розмірами бюджетного дефіциту і зовнішнього державного боргу. Наявність бюджетного дефіциту призводить до збільшення державного боргу, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування, що збільшує бюджетний дефіцит. Це підтверджено побудованими в роботі економічними моделями, зокрема факторними. Саме тому важливо, щоб державна заборгованість вимірювалася також в реальних, а не лише в номінальних величинах. Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів та видатків. Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу і споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання. [8] Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:[8] - загальний дефіцит бюджету, що утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи; - зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел; - внутрішній дефіцит це загальний дефіцит "мінус" зовнішній дефіцит; - операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів; - первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів. [8, c. 159] Напрямками зменшення зовнішньої заборгованості можуть бути наступні кроки: - зменшення показника загальної суми річних боргових платежів у валовому національному продукті - зменшення загальної суми річних боргових платежів до обсягу експорту товарів і послуг; - зменшення валового зовнішнього боргу до валового національного продукту; - зменшення валового зовнішнього боргу до обсягу експорту товарів та послуг; Формування боргової стратегії України можливе лише за визначення впливу боргу, в тому числі зовнішнього, на макроекономічну і фінансову стабільність національної економіки, забезпеченість фінансування бюджетними ресурсами найважливіших функцій життєдіяльності держави, оптимізацію платіжного балансу тощо. Зовнішній державний має значний вплив на деякі основні макроекономічні показники в Україні, оскільки розробка боргової стратегії та макроекономічної стратегії країни в цілому, вимагає визначення та обґрунтування як позитивних, так і негативних наслідків державних запозичень. Для обґрунтування шляхів удосконалення використання запозичених коштів побудуємо модель причиннонаслідкових зв язків зовнішнього державного боргу з дефіцитом бюджету, податковою та соціальною політикою (Рис. 1) Таким чином, для того, щоб з явилася можливість ефективно використовувати позикові ресурси на інвестиційні проекти, слід позбутися дисбалансу Державного бюджету, шляхом впорядкування видаткової частини та оптимізації податкової системи з метою збільшення доходів Державного бюджету України. В Україні доцільним заходом для збалансування бюджетного дефіциту є зменшення видатків, першочерговим заходом у цьому напрямку є реформування соціальної політики та зокрема пенсійної системи держави. Це дасть змогу використовувати запозичені кошти на інвестиційні цілі, нарощувати ВВП, підвищувати рівень економічного розвитку та безпеки країни. Крім інституційних перетворень в системі управління зовнішнім державним боргом уряду слід провести розробку та впровадження єдиної системи управління зовнішнім державним боргом, якою має стати довгострокова програма дій щодо стратегічного управління державними запозиченнями. Пріоритетним напрямом такої стратегії має стати досягнення максимальної збалансованості державних фінансів. Стратегічні цілі боргової політики держави полягають у створенні умов для довгострокового розвитку внутрішнього фінансового ринку, що дозволив би на ринкових засадах здійснювати запозичення в обсягах, за вартістю та в терміни, необхідні, з одного боку, для безперебійного фінансування виваженого дефіциту державного сектору, а з іншого достатні для фінансування недержавного сектору економіки. Проте, в короткостроковій перспективі завдання фіскальної політики може полягати в тому, щоб з метою збільшення програмних видатків бюджету залучити значний обсяг фінансових ресурсів за мінімальною вартістю. Доцільно перейти до регулярного використання системи оцінки ефективності боргової політики. Вирішення цього завдання передбачає розробку чітких (кількісних) показників результативності діяльності по управлінню державним боргом. Одним із методологічних підходів, який довів свою ефективність і широко використовується у практиці країн з розвинутою економікою, є «метод цільових орієнтирів». Згідно з цим підходом на основі аналізу кон'юнктури національного і світового фінансових ринків, а також із врахуванням потреб держави у визначений період розробляються і нормативно фіксуються конкретні показники, які повинні бути отримані в результаті здійснення позик та операцій по управлінню боргом. Використання законодавчо встановлених обмежень обґрунтовується і сучасною фінансовою наукою, зокрема, теорією суспільного вибору. Теорія суспільного вибору виходить з того, що політики, приймаючи рішення, в першу чергу, намагаються задовольнити власні інтереси та максимізувати власний добробут. Прихильність виборців можна завоювати, проводячи політику щедрих трансфертних видатків, мобілізуючи доходи за рахунок державних позик та перекладаючи тягар заборгованості на майбутні покоління, а відповідальність на наступні уряди. Дж. Б' юкенен стверджує, що на уряди, які володіють доступом до позикових фінансів, майже не діють політичні стимули щодо ефективного використання кре- 87

88 #6 (07) грудень 2013 дитних ресурсів для масштабної довгострокової стратегії [3, с. 209]. Отже, найефективнішим засобом запобігання політичним зловживанням бюджетним дефіцитом та державним боргом є встановлення конституційних обмежень державного боргу. Хоча їх введення та закріплення в поточному політичному процесі є дуже проблематичним, оскільки нинішнє покоління об'єктивно не зацікавлене у встановленні жорстких конституційних бар'єрів, які б перешкоджали перекладанню боргових зобов'язань на майбутні генерації, узагальнює Ш. Бланкарт [4, с. 409]. Бюджетним кодексом України визначено, що величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу ВВП. Особливу вагу у реформуванні боргової політики має визначення напрямів використання запозичених державою коштів. Слід констатувати, що в Україні практично не використовується потенціал боргових фінансів. Основна частина залучених за допомогою позик коштів витрачається на фінансування поточних видатків бюджету. Усі надходження від випуску внутрішніх і зовнішніх облігацій використовувалися на фінансування поточних видатків бюджету. Для фінансування проектів розвитку використовуються лише кошти від міжнародних фінансових організацій та іноземних банків. Це свідчить про необхідність удосконалення системи планування, реалізації та контролю за проектами розвитку, що фінансуються за рахунок державних позик. Борговою стратегією повинні бути визначені пріоритети запозичень, граничні розміри державного боргу та напрями використання залучених коштів. Слід передбачити та законодавчо визначити, орієнтуючись на світовий досвід, пріоритетне використання позик для інвестиційних проектів та інституційних програм з метою забезпечення зростання економіки та доходів бюджету [5, с. 310]. Напрямки доцільного використання зовнішнього державного боргу наведено на Рис. 2. на проведення структурних реформ, фінансування інвестицій в інфраструктуру та людський капітал 88 Напрямки доцільного використання зовнішнього державного боргу на комерційні проекти, які будуть окупними і сприятимуть зростанню доходів Рис. 2. Напрямки доцільного використання зовнішнього державного боргу України Джерело: побудовано автором на основі [9] В Україні необхідно інвестувати у людський капітал з метою вдосконалення підготовки робочої сили, підвищення рівня знань (як у державному, так і приватному секторах) та досягнення вищої продуктивності праці. Вкладення у людський капітал збільшують потенціал стосовно виробництва товарів та послуг, забезпечуючи стабільне економічне зростання. Як узагальнює Н. Г. Манків, у нових дослідженнях з економічного зростання наголошується на тому, що людський капітал має принаймні не менше значення, ніж фізичний, для пояснення розривів у рівні життя між різними країнах [6, с. 145]. Ефект від інвестицій у людський капітал не виявляється у короткотерміновому періоді, тому при кредитному методі мобілізації коштів для таких інвестицій це слід враховувати. Комерційні проекти, які фінансуються державними позиками, мають бути частиною пріоритетних національних програм, які впроваджують економічне зростання на інноваційній основі. З метою вдосконалення управління зовнішнім державним боргом слід застосовувати засоби, що беруть участь у державних запозиченнях для фінансування інвестиційних та інноваційних проектів, а також для модернізації механізму капітальних витрат за рахунок оптимізації планування, розподілу і контролю капітальних витрат. Вирішальне значення для успішного партнерства державного і приватного секторів має відповідність програми і правові принципи, які, в свою чергу, нерозривно пов'язані з політичною підтримкою відповідних проектів. Фінансування соціальних проектів за рахунок випуску державних цінних паперів виправдовує соціальні і політичні аспекти, але економічний ефект від таких заходів суперечливий. За словами Р. Масгрейв, соціальне боргове фінансування зменшує фінансові можливості країн, що зазнають економічних труднощів. Деякі державні витрати соціальної спрямованості, що фінансуються урядом, мають значний соціально-психологічний ефект, який полягає в тому, що уряд може вкласти невелику суму, а соціальні наслідки будуть значними. На сучасному етапі розвитку слід залучати незначну кількість соціальних проектів кредитного походження. Боргова політика України має бути спрямована на зниження частки зовнішнього боргу і запозичень на внутрішньому ринку. Через надмірне зосередження державних запозичень на міжнародних ринках капіталу в структурі боргу домінує зовнішній борг. Лише застосування ефективної стратегії управління державним боргом сприятиме ефективному використанню запозичень і створить необхідні умови для оптимізації боргового навантаження [2]. Здійснення нових запозичень та обслуговування боргу суттєво впливає не тільки на фіскальну й монетарну політику держави, але на стан і розвиток економіки в цілому. Тому вивчення ролі державного боргу в економіці, його впливу на різні галузі економіки, на параметри монетарної та фіскальної політики є необхідним елементом ефективної реалізації економічної на соціальні проекти, ефект від яких полягає у збільшенні суспільного стратегії країни та розв язання добробуту першочергових завдань оперативного управління [10]. Висновки з проведеного дослідження. З наведеного вище можна зробити наступні висновки. Зовнішній борг є невід'ємною частиною державних фінансів. Але у сфері запозичень є багато проблем, зокрема значна кількість ризиків для фінансової стабільності держави. З метою забезпечення довгострокової стабільності слід більше уваги приділяти проблемі моніторингу індикаторів боргової й економічної безпеки. Слід на законодавчому рівні розробити та закріпити стратегію розвитку внутрішнього ринку запозичень. Одним із основних елементів боргової політики України має бути обмеження обсягів зовнішнього боргу з урахуванням прогнозу економічного зростання. Головною метою запозичень має бути фінансування інвестиційних проектів, структурних реформ в економіці та розвитку інфраструктури. Реалізація зазначених заходів створить підґрунтя для проведення ефективної економічної політики й обмеження зовнішніх зобов'язань держави, які потенційно можуть впливати на стабільність державних фінансів України у довгостроковій перспективі [2].

89 «Кримський економiчний вiсник» Література: 1. Акчуріна, Ю. М. Теоретико-методологічні аспекти факторів впливу на зовнішній державний борг України / Ю. М. Акчуріна С Андрусів Р.Р. Розв язання боргової проблеми України в контексті вдосконалення механізмів функціонування державних фінансів // Р.Р. Андрусів. Режим досупу: VUbsNbU/2010_3/VUBSNBU9_p31-p34.pdf Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). Львів: Каменяр, с. 4. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. К.: Ли- бідь, с. 5. Бюджетна політика у контексті стратегічного соціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М. Я. Азаров (голова) та ін. К.: НДФІ, Т. 6: Підвищення ефективності боргової політики держави / М. Я. Азаров, Ф. О. Ярошенко, О. І. Барановський та ін с. 6. Манків Грегорі Н. Макроекономіка / Пер. з англ. К.: Основи, с. 7. Матеріали сайту Міністерства фінансів України: id=387451&cat_id= Небава М.І. Теорія макроекономіки: навч. посіб. для вузів /. М.І. Небава. К.: Слово, с 9. Новосад Л. Я. Боргова політика україни: тенденції та перспективи. канд. екон. наук, доц., доцент кафедри фінансів // Л. Я. Новосад. Режим доступу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: id=46589&cat_id=44734 Пилипенко А. М. магістр кафедри «Фінанси і кредит», Вінницький фінансово-економічний університет Перспективи розвитку державного та недержавного пенсійного страхування в Україні Анотація: У статті досліджено види пенсійного забезпечення в Україні, проаналізовано тенденції сучасного стану в умовах реформування податкового законодавства та роль системи оподаткування у подальшому розвитку недержавного і державного пенсійного страхування. Аннотация: В статье исследованы виды пенсионного обеспечения в Украине, проанализированы тенденции современного состояния в условиях реформирования налогового законодательства и роль системы налогообложения в дальнейшем развитии негосударственного и государственного пенсионного страхования. Summary: The article examines types of pension provision in Ukraine, analyzes trends in the current state of reform in terms of tax legislation and the role of taxation in the further development of private pension insurance. Постановка проблеми. Проведення пенсійної реформи в Україні пов'язане цілою низкою проблем, серед яких: активне просування страхових пенсійних продуктів (пенсійне страхування в системі страхування життя) без відповідного нормативно-правового регулювання; прогалини й суперечливі положення в нормативно-правових актах, які регулюють сферу недержавного пенсійного страхування; непрозора конкуренція в системі недержавною пенсійного забезпечення тощо. Наявні проблеми й суперечності розвитку добровільної накопичувальної пенсійної системи України актуалізували пошуки науково обгрунтованих шляхів їх розв'язання. Зокрема, постає потреба у визначенні проблем і перспектив діяльності вітчизняних страхових компаній у системі недержавного пенсійного забезпечення. Сучасний механізм державного пенсійного страхування, що функціонує в Україні, не задовольняє ні державу, ні страхувальників-роботодавців, ні застрахованих осіб, адже Пенсійний фонд України на сучасному етапі функціонування системи пенсійного страхування без постійних бюджетних асигнувань не в змозі забезпечити належне фінансування пенсійних виплат громадянам, роботодавці змушені сплачувати єдиний соціальний внесок (ЄСВ) у суттєвих, як для періоду фінансової нестабільності, розмірах, а громадяни, що є пенсіонерами, отримують пенсії у розмірах, недостатніх для їх нормального існування. Постановка завдання. Серед учених економістів, котрі досліджували питання пенсійного страхування та його особливості його оподаткування, заслуговують на увагу праці: О. Білик, Н. Внукової, І. Динь, Н. Кузьминчук, А. Новікова, М. Романюка, О. Сухоруко, Г. Терещенка, М. Шаварини, Н. Шаманської, С. Юрія та інших. Розвиток НПЗ та недержавних пенсійних фондів (далі НПФ) має вагомий вплив на розбудову національної економіки та на перспективи її розвитку в умовах глобалізаційних перетворень. Для вітчизняного ринку фінансових послуг система НПЗ знаходиться на стадії становлення та розвитку і є доволі новим та не достатньо вивченим явищем. Проте, у більшості країн світу НПЗ відіграє важливу роль у формуванні компенсаційного соціального забезпечення працівників поряд із заробітною платою, преміями, соціальними допомогами, медичними страховками [1]. Важливу роль у залученні додаткових коштів фізичних та юридичних осіб відіграє чинне податкове законодавство країни. Із введенням Податкового кодексу України (далі ПКУ) передбачено зміни в оподаткуванні суб єктів ринку фінансовихпослуг, що матиме вплив і на розвиток недержавного пенсійного страхування (далі НПС) в Україні. Виклад основного матеріалу дослідження. Як відомо, Україна взяла курс на реформування системи державного пенсійного страхування та пенсійного забезпечення. Основними завданнями пенсійного страхування в Україні є: 89

90 #6 (07) грудень встановлення залежності розмірів пенсій від сум заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, і страхового стажу; - забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи; - заохочення громадян до заощадження коштів на старість; - диверсифікація джерел фінансування пенсій за рахунок внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та обов'язкових і добровільних пенсійних накопичень; - створення ефективної та більш дієвої системи адміністративного управління в пенсійному забезпеченні. Сутність зазначеного реформування зводиться до переходу від солідарного пенсійного страхування до одночасного функціонування солідарної та накопичувальної системи загальнообов язкового державного пенсійного страхування, а також недержавного пенсійного страхування. Саме трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них. Першим кроком на шляху реформ було запровадження єдиного соціального внеску. Єдиний соціальний внесок справляється відповідно до вимог Закону України від 8 липня 2010 року 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та замінив собою внески до чотирьох соціально-пенсійних фондів. На сьогодні страхові компанії є активними учасниками системи недержавного пенсійного забезпечення, пропонуючи поліси пенсійного страхування. Пенсійне страхування передбачає, що основні виплати страхового забезпечення здійс-нюються при досягненні застрахованою особою пенсійного віку, встановленого законодавством. Якщо договором страхування визначено, що страхова компанія (страховик) зобов'язана виплачувати страхове забезпечення після досягнення за-страхованою особою пенсійного віку, такі виплати набувають значення пенсії. Недержавний пенсійний фонд це найбільш надійний спосіб забезпечити пенсійні виплати крім державного забезпечення, оскільки відповідно законодавства України недержавний пенсійний фонд не може бути оголошеним банкрутом. Над НПФ передбачений потрійний нагляд держави: Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, Національним банком України. Ці органи контролюють НПФ у щоденному режимі й за необхідності можуть прямо впливати на роботу фондів для збереження накопичень громадян. Більше того, всі НПФ зобов'язані захищати активи від інфляції. Фонди інвестують власні активи та заощадження у вигляді пенсійних внесків у різні інструменти, вартість яких зростає в умовах інфляції. Держава встановила тверді вимоги до надійності таких інструментів і обмежує інвестиційні можливості НПФ, зобов'язуючи їх диверсифікувати інвестування. Аналізуючи роль НПФ у системі недержавного пенсійного забезпечення, слід наголосити, що відповідно до Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення», саме НПФ має право здійснювати «повний цикл» такого забезпечення з моменту прийняття пенсійній внесків до моменту здійснення пенсійних виплат і для виконання цих функцій залучає спеціалізованих суб'єктів адміністраторів і компанії з управління активами. НПФ може здійснювати виплату пенсій на певний термін (пенсійні виплати, здійснювані періодично впродовж певного терміну), але не може виплачувати довічні пенсії. Усе ж таки для більшості громадян України система НПЗ відносно нове, а для декого й невідоме поняття, тоді як у багатьох країнах НПЗ є важливою складовою й загальному пакеті соціального забезпечення працівника поряд із заробітною платою, преміями, медичним страхуванням тощо. Якщо брати до уваги, що кожен шостий долар інвестицій у світову економіку належить НПФ, можна зробити висновок, що цей сектор в Україні надто малий. Додаткову недержавну пенсію можна одержувати поряд з державною. Розмір пенсії з НПФ не залежить від трудового стажу, на відміну від державної пенсії, а залежить від суми коштів учасника, накопичених в НПФ. Пенсійні накопичення учасника НПФ формуються за рахунок пенсійних внесків та доходу від їх інвестування за вирахуванням адміністративних витрат на обслуговування фонду. Чим нижче адміністративні витрати, тим більшою буде сума накопичень. Але у будь-якому разі оплата послуг обслуговуючих компаній не може перевищувати встановлених граничних розмірів. Частка інвестиційного доходу, що додається до суми внесків, значною мірою залежить від тривалості участі в НПФ чим раніше стати учасником фонду, тим більшу суму пенсійних коштів можна накопичити. При цьому в НПФ можна робити порівняно невеликі періодичні внески. НПФ може виплачувати пенсію на визначений строк, а також одноразову виплату у передбачених випадках. Крім того, учасник, досягнувши пенсійного віку, може перерахувати пенсійні кошти з НПФ до страхової організації і отримувати довічну пенсію. Учасник НПФ самостійно визначає свій пенсійний вік та строк виплати пенсії. Пенсійний вік може бути меншим або більшим від загального пенсійного віку для державної пенсії, але не більш ніж на 10 років, тобто для жінок це років, а для чоловіків років. Строк виплати пенсії на визначений строк може становити 10 або більше років, і при розрахунку пенсії сума накопичених пенсійних коштів розподіляється на весь строк. З огляду на значний потенціал НПФ, їх соціальне значення та вагому роль у розвитку економіки держави, заслуговує на увагу питання сприяння їх розвитку. На нашу думку, для розвитку системи НПФ необхідні: диверсифікація структури активів НПФ із метою оптимального співвідношення між дохідністю, ліквідністю і ризиковістю розміщення коштів (зокрема експерти Світового банку рекомендують дозволити НПФ інвестувати кошти за кордон); відновлення довіри з боку населення НПФ не зможуть подолати стереотипи недовіри ні рекламними компаніями, ні гучними обіцянками лише надійною й ефективною роботою упродовж трьох-п'яти років; вдосконалення та поглиблення механізмів взаємодії та зворотного зв'язку між НПФ та іншими учасниками системи НПЗ; вдосконалення законодавства та нормативно-правової бази у сфері НПЗ; наявність відповідної інфраструктури, що забезпечуватиме високу ліквідність та абсолютну прозорість фінансових вкладень НПФ; розвиток інформаційної системи звітності НПФ та їх адміністраторів. Висновки з даного дослідження. Завдяки здійсненню цих заходів, на нашу думку, можна поліпшити діяльність недержавних пенсійних фондів, зацікавити 90

91 громадян у подальшому розвитку цих небанківськихфінансових інститутів та розв'язати ряд проблем, пов'язаних із соціальним захистом населення. І тоді ми матимемо стабільну систему недержавного пенсійного забезпечення, а отже,забезпечену старість та потужне фінансове джерело внутрішніх інвестицій для розвитку національної економіки. Також слід зазначити, що непрозора конкуренція у сфері недержавного пенсійно-го забезпечення, якщо не «Кримський економiчний вiсник» буде подолана, створить довгострокові проблеми та призведе до зростання витрат унаслідок: зменшення довіри клієнтів; гіршого розуміння продукту широким загалом; уповільнення темпів розвитку добровільних пенсійних схем; зростання попиту на створення виняткових умов для нових схем, засновником яких виступає державний сектор. Література: 1. Терещенко Г.М., Мусатова Т.А. Проблеми розвитку недержавного пенсійного страхування в Україні// Фінанси України р.-с Мальований М.І. Перспективи розвитку недержавного пенсійного страхування сільського населення// Економіка АПК р.-с Ганаковська Д. Перспективи розвитку недержавних пенсійних фондів в Україні// Регіональна економіка р.-с [сайт 5. [ сайт КАЙЛЮК Є. М. кандидат економічних наук, професор кафедри менеджменту і маркетингу в міському господарстві; ПИЛИПЕНКО І. О. здобувач кафедри менеджменту і маркетингу в міському господарстві, Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова СХЕМИ ІНВЕСТУВАННЯ В МОДЕРНІЗАЦІЮ ЛІФТОВОГО ПАРКУ МІСТ УКРАЇНИ Анотація: Досліджено основні проблеми організації та фінансування модернізації ліфтового парку в містах України. Аннотация: Исследованы основные проблемы организации и финансирования модернизации лифтового парка в городах Украины. Summary: The basic organization and financing problems of the elevator fleet modernization in Ukrainian cities have been treated. Постановка проблеми. Однією з основних проблем житлового господарства, пов'язаною із забезпеченням безпеки та життєдіяльності громадян України, є стан ліфтів у житлових багатоквартирних будинках. Сьогодні, в житловому фонді України експлуатується близько 92,1 тис. ліфтів, з них більше 42,5 % ліфтів відпрацювали свій ресурс і не відповідають вимогам безпеки, пожежозахищеності, енергозбереження, доступності для інвалідів та маломобільних груп громадян. Проблема полягає в тому, що купівля та монтаж нового ліфта дороге задоволення. А сьогодні, за оперативними даними, капітального ремонту потребують 12,5 тисяч одиниць ліфтів (середня вартість тис. грн/ ліфт), модернізації 12,8 тисяч (середня вартість тис. грн/ліфт), заміні підлягають 6 тисяч одиниць ліфтів (середня вартість тис. грн/ліфт). При цьому, в будинках з ліфтами які відпрацювали свій термін служби (більше 25 років), проживає велика кількість мало забезпечених власників квартир, пенсіонерів, для яких самостійне рішення проблеми відновлення або заміни ліфта (самого дорогого виду спільного майна) в існуючих економічних умовах неможливо. Втім, розвиток ліфтової галузі, безпосередньо, залежить від планової заміни та модернізації ліфтів у житловому секторі. Тільки у сфері виробництва та монтажу задіяно понад 700 підприємств, а це понад 20 тисяч робочих місць. Відсутність вирішення проблеми фінансування загрожує не тільки послабленням системи безпеки на вертикальному транспорті, але і руйнуванням бізнесу і, як наслідок, зростанням безробіття. Складність вирішення проблеми фінансування, полягає ще й у тому, що не вся ліфтова техніка належить державі. Вона виступає елементом спільної власності багатоквартирних будинків. На жаль, найчастіше власники сприймають ліфтове обладнання не як частину свого майна, а як послугу і тому впевнені, що змінювати ліфти повинна публічна влада. Однак, очевидно, що для здійснення таких масштабних проектів влада не має достатнього обсягу коштів. А сьогодні, загальна потреба українського ліфтового господарства у фінансуванні зазначених заходів становить близько 5,5 млрд. грн. Постановка завдання. На основі викладеного, основне завдання яке ми ставимо перед собою пошук механізмів залучення фінансових ресурсів для оновлення старого ліфтового парку з різних джерел. Виклад основного матеріалу дослідження. Такими джерелами окрім коштів власників квартир, можуть стати кошти місцевого бюджету, кошти банків та інших кредитно-фінансових структур, компанії-виробники ліфтового обладнання, інші компанії-інвестори. Ми також можемо розглядати кошти держбюджету як основне джерело фінансування. В даному випадку ремонт ліфтового обладнання будинків це не благодійний жест, а прямий 91

92 #6 (07) грудень 2013 обов'язок держави перед новими власниками, яким воно передало майно в досить занедбаному стані[2]. Проблема залучення інвестицій в ліфтове обладнання полягає в тому, що ліфт не може бути об'єктом підприємницької діяльності. Саме через низьку інвестиційну привабливість приватного інвестора сюди залучити досить складно[1]. Беручи до уваги, що: * справність ліфтового обладнання безпосередньо пов'язана з безпекою мешканців; * неможливе використання ліфтів як об'єктів підприємницької діяльності; * відсутні законодавчі акти для системного вирішення проблеми фінансування заміни ліфтового обладнання; *неможливе повноцінне субсидування заміни ліфтів за рахунок коштів Бюджету; * кошти на заміну ліфтів можуть бать надані тільки на платній і поворотній основі; *істотне збільшення фінансового навантаження на власників мешканців неприпустимо; Найбільш оптимальним механізмом фінансування заміни зношеного ліфтового обладнання в даний час, на нашу думку, може стати тільки система кредитування власників житла. Однак, отримання кредитів комерційних банків складна процедура. Через великі ризики і відсутність досвіду в подібному кредитуванні власників багатоквартирних будинків, управління банку не може надати кредит без гарантій повернення коштів. І ми вважаємо, що каталізатором у вирішенні цієї проблеми повинні виступити компанії-виробники ліфтового обладнання. Адже, вітчизняні ліфтові заводи дуже зацікавлені в заміні техніки, що відпрацювала призначений термін служби, на високоякісні та енергоефективні машини, які б працювали протягом ще 25 років, тим самим забезпечуючи планову завантаженість потужностей і тому готові вкладати в оновлення ліфтових господарств власні кошти. Так, наприклад, у Російській Федерації ліфтобудівельні заводи, що входять в Національний ліфтової союз, вже виступили із заявою про готовність інвестувати у відновлення ліфтового парку. Цю заяву вони підкріпили створенням ВАТ «Ліфтова інвестиційна компанія» (ЛІК), яка вже сьогодні може виступати гарантом залучення ресурсів для товариства власників житла, і за словами її гендиректора, планує вкладати від 25% до 50% коштів, необхідних для відновлення і модернізації ліфтового парку[1]. Покладаючись на успішний досвід російських компаній-виробників ліфтового обладнання в галузі забезпечення кредитування об'єднань власників житла, ми пропонуємо створити в Україні організацію, подібну до ВАТ «Ліфтова інвестиційна компанія» цілями діяльності якої будуть: сприяння в реалізації адресних регіональних програм із заміни та модернізації ліфтів, які відпрацювали нормативний термін служби; надання фінансової допомоги власникам багатоквартирних будинків при заміні застарілого ліфтового обладнання, не придатного до подальшої експлуатації; розробка та впровадження механізмів державноприватного партнерства в ліфтовому господарстві житлового фонду, створення сприятливого інвестиційного клімату. Пропонована підтримка системи кредитування об'єднань власників житла необхідна в першу чергу для того, щоб дати можливість банкам з 92 Держбюджет (регіональна програма) 50% від вартості робіт Муніципальний Бюджет +10% від вартості робіт власного досвіду роботи з об'єднаннями оцінити ризики таких кредитів і отримати необхідний досвід для масового поширення нового кредитного продукту, пов'язаного з наданням кредитів на капітальний ремонт будинків, в тому числі ремонт і заміну ліфтового обладнання. При цьому, участь об'єднань ліфтових компаній у реалізації інвестиційних проектів повинна зводитися не тільки до надання довгострокових безвідсоткових позик на поворотній основі, а й включати здійснення лізингових операцій; видачу гарантій та поруки; участь у статутних капіталах господарських товариств; фінансування на поворотній основі в інших формах. Здійснення фінансування інвестиційних проектів по заміні ліфтового обладнання може стати можливим при відповідності ними наступним критеріям : по-перше розмір інвестування повинен становити % вартості проекту. По друге, термін інвестування не може перевищувати 5 років і має погашатися щомісяця рівними частинами. Нижче наведена приблизна схема залучення інвестицій в заміну ліфтового обладнання багатоквартирного житлового будинку: Для задіяння такої схеми інвестування, власники приміщень багатоквартирних будинків, на загальних зборах мають прийняти рішення про співфінансування робіт по заміні ліфтового обладнання в розмірі відсотків протягом п яти років, за рахунок інвестиційного кредиту. Уповноважений Банк, під гарантію Об'єднання ліфтових компаній, укладає з керуючою організацією (ОСББ, ЖК, ЖБК) договір на надання кредиту в розмірі відсотків від вартості спорядження та робіт по заміні ліфтового обладнання, за умови погашення його рівними частками протягом п'яти років. Наступним кроком керуюча організація укладає договір на поставку та монтаж ліфтового обладнання з узгодженою підрядною організацією. По закінченню робіт, керуюча організація розраховується з підрядною організацією за виконані роботи та поставлене обладнання повністю, за рахунок бюджетних коштів, (наприклад у розмірі 60 відсотків) і наданого кредиту (наприклад у розмірі 40 відсотків). На підставі рішення загальних зборів мешканців, Керуюча організація нараховує власникам багатоквартирного будинку щомісячні платежі, пропорційно площі квартир, для погашення тіла кредиту протягом 5 років, рівними частками щомісяця. Тобто, фактично зараховані щомісячні платежі власників будинку перераховуються керуючою організацією на погашення наданого Банком кредиту протягом п'яти років. Витрати по сплаті відсотків та інші витрати, що виникають у зв'язку з виконанням зобов'язань за кредитною Договір кредитування Уповноважений Банк 40% від вартості робіт Забезпечення кредиту Компенсація відсотків Щомісячна плата по кредиту Управляюча організація (ОСББ) Договір підряду Інвестор (об єднання ліфтових організацій) Підрядна організація Рис. 1. Приклад схеми залучення інвестицій в оновлення ліфтового парку будинків Джерело: розроблено автором на основі даних [1] Оплата виконаних робіт

93 «Кримський економiчний вiсник» угодою компенсуються за рахунок Об'єднання ліфтових компаній, що виступає поручителем/заставодавцем за кредитною угодою. Таблиця 1 Приблизні розміри платежів власників багатоповерхового будинку на заміну і монтаж нового ліфтового обладнання Житлове приміщення (квартира) Площа житлового приміщення (квартири) Загальна сума платежу, що припадає на житлове приміщення (квартиру), грн Сума щомісячного внеску, що підлягає оплаті протягом 5 років 1 (однокімнатна) 35 кв.м. 2220,75 37,02 грн 2 (двокімнатна) 50 кв.м. 3172,5 52,88 грн 3 (трикімнатна) 60 кв.м. 3807,0 63,45 грн Загальна Разом житлова площа 1845 кв.м. Джерело: розроблено автором Кредит грн 1951,07 грн Так, наприклад, в таблиці 1, наведені дані про загальний розмір платежів і щомісячних внесків (відрахувань) на фінансування робіт з ремонту або заміни ліфтового обладнання, визнаного непридатним для експлуатації в розрахунку на кожного власника житлового приміщення в багатоквартирному будинку. Розрахунки наведено при частці співфінансування власниками у розмірі 40% коштів на заміну одного дев'ятиповерхового ліфта. Вартість монтажу нового ліфта грн. Висновки з проведеного дослідження. Залучення приватних інвестицій Об'єднання ліфтових компаній дозволить отримати такий соціально-економічний ефект: Встановити сучасне ліфтове обладнання, а потім отримувати оплату від власників за фактичне використання даного обладнання; Значно прискорити темпи заміни зношеного ліфтового обладнання без додаткового навантаження на муніципальні та держбюджети. Сформувати ефективну систему кредитування капітального ремонту багатоквартирних будинків, в тому числі ліфтового обладнання; Забезпечити поступове залучення власників у вирішення питань капітального ремонту багатоквартирних будинків і ліфтового обладнання. Забезпечити планове завантаження українських ліфтобудівельних підприємств, виробників ліфтових компонентів і спеціалізованих організацій з монтажу ліфтів. Знизити експлуатаційні витрати мешканців, внаслідок встановлення сучасного енергоефективного ліфтового обладнання. Література: 1. Лифтовики готовят инвестиции для замены старой техники /Вера Седых. Лифтинформ 4 [163] г. 2. Восстановление лифтового парка России невозможно без поддержки государства Валерий Горбачёв. Лифтинформ 6 [165] С ПЛУЖНИК А. В. асистент кафедри економічної теорії та регіональної економіки, Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОМПЛЕКСНОЇ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РОЗВИТКУ МІСТА Анотація: Досліджено засади формування комплексної системи економічної безпеки розвитку міст. Сформульовано поняття комплексної системи економічної безпеки міста, її мету, принципи, суб єкт, об єкт, функції, елементи, завдання та вимоги. Встановлено джерела фінансового та матеріально-технічного забезпечення комплексної системи економічної безпеки міста та нормативно-правову базу на якій вона повинна ґрунтуватися. Аннотация: Исследованы основы формирования комплексной системы экономической безопасности городов. Сформулировано понятие комплексной системы экономической безопасности города, цель, принципы, субъект, объект, функции, элементы, задачи и требования. Установлены источники финансового и материально-технического обеспечения комплексной системы безопасности города и нормативно-правовую базу, на которой она должна основываться. Summary: Studied the principles of formation of the complex system of economic security of cities. The concept of the integrated system of economic security of the city, its purpose, principles, subjects, objects, functions, elements, objectives and requirements. Established sources of financial and logistical support of the integrated system of economic security of the city and the Legislature on which it should be based. Постановка проблеми. Економічна безпека на сьогоднішній день є одним з найактуальніших питань економічних досліджень на мікро-, мезо-, макро- та глобальному рівні. У сучасних умовах в Україні особливої актуальності набувають проблеми економічної безпеки міста, як важливої складової національної та базової складової економічної безпеки регіону. Економічна безпека міст України на сьогоднішній день відіграє значну роль у забезпеченні національної безпеки. Здатність країни забезпечити свою безпеку залежить, насамперед, від або стійких, або високих темпів розвитку економіки, що створюють необхідні передумови й умови як для її незалежності й суверенітету, так і для підвищення рівня життя населення. Глобалізація, світові кризові явища та по- 93

94 #6 (07) грудень 2013 стійні трансформаційні процеси в України зумовлюють необхідність розробки єдиного теоретичного підходу до визначення комплексної моделі економічної безпеки міста та її практичної реалізації. Зміни в державній політиці підтримки окремих міст та регіонів, відсутність стабільності у визначенні зовнішньоекономічного та внутрішньополітичного курсу, падіння макроекономічних показників, надмірне втручання центральної влади при вирішенні проблем на місцевому рівні та інші фактори призвели до зменшення наповнення місцевих бюджетів та скорочення можливостей місцевої влади і появу проблемних питань, щодо забезпечення стабільності та безпеки економічного розвитку міст, що в свою чергу може бути досягнуто лише з врахуванням вимог національної безпеки. Забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства в цілому та територіальних громад міст, зокрема, безпосередньо пов'язані із можливістю протистояти зовнішнім та внутрішнім ризикам і загрозам економічної системи міста. Це відповідає цілям та задачам національної безпеки України та регіональної соціально-економічної політики держави. Аналіз останніх джерел досліджень і публікацій. Дослідженню змісту, сутності, стану, ролі та місця економічної безпеки країни її складових, що формують економічну безпеку, і підходів, що до оцінювання стану в науковій літературі приділено достатньо уваги. Світові вчені, в роботах яких висвітлені питання економічної безпеки в контексті сталого розвитку національного та глобального господарства: Е. Андерсон, В. Бекерман, Д. Ламбер, Т. Хор. та ін. Економічна безпека держави, принципи формування організаційної системи забезпечення економічної безпеки держави розкриті в наукових роботах таких вітчизняних і зарубіжних вчених: В. Геець, С. Глазьев, Б. Гріер, Л. Абалкін. О. Бандурк, О. Барановський, В. Білоус, І. Бінько, В. Духов, М. Єрмошенко, В. Манілов, Г. Маховскі, Я. Жаліло, Б. Кваснюк, Т. Ковальчук, С. Мердок, В. Мунтіян, Н. Нижник, Д. Фішер, О. Комеліна; С. Онищенко, О. Пугач, Є. Олейніков, Г. Пастернак-Таранушенко, К. Петрова, С. Пирожков, В. Сенчагов, Г. Ситник, А. Сухоруков, Я. Тімберген, І. Червяков, В. Шлемко, В. Ярочкін та ін. Регіональна економічна безпека в забезпеченні економічної безпеки держави розкрита в роботах вчених: Т. Агапова, А. Татаркіна, П. Беленького, В. Войцеховського, 94 Економічна безпека галузей економіки Економічна безпека підприємництва Національна економічна безпека Економічна безпека регіону Економічна безпека міст ЕБ сіл, селищ, районів у містах ЕБ територіальної громади Особиста ЕБ людини 3. Герасимчук, С. Злупка, Б. Данилишина, Є. Бойко, М. Долішнього, М. Козоріза, В. Онищенко, А. Кукліна, С. Писаренко, Я. Побурко, О. Ральчука, О. Хомра, Л. Семів, А. Федорищевої та ін. Проблемі дослідження безпеки бізнесу присвячені роботи науковців: І. Ніколаюка, Є. Позднишева, С. Яременка, А. Берлача, В. Ярочкіна, В. Ортинського, І. Керницького, З. Живко, А. Состіна, С. Шкарлет, В. Крутова, Ю. Крегула, Ю. Когута, М. Зубока та ін. Але питання забезпечення економічної безпеки на рівні міста в системі національної безпеки у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі залишаються недостатньо висвітленими. Ґрунтовні наукові розробки та комплексні дослідження по забезпеченню економічної безпеки міст України не проводились. Постановка завдання. Дослідити засади формування комплексної системи економічної безпеки розвитку міст України. Визначити поняття комплексної системи економічної безпеки міста, її мету, принципи, суб єкт, об єкт, функції, елементи, завдання та вимоги. Виклад основного матеріалу. Дослідження економічної безпеки держави передбачає визначення національних економічних інтересів і загроз економічній безпеці України, здатності держави до захисту національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз, а також можливості національної економіки зберігати й поновлювати процес суспільного відтворення і достатній оборонний потенціал у кризових ситуаціях. Розглядаючи економічну й національну безпеку держави як частину та ціле, можна стверджувати, що формування системи національної безпеки повинно здійснюватися, виходячи із цілей і принципів забезпечення економічної безпеки, шляхом розроблення правових норм, які регулюють відносини у сфері економіки, визначення основних напрямів їхньої діяльності, а також налагодження відповідних механізмів контролю за діяльністю цих органів [1]. Національна економічна безпека України складається з елементів та систем, що входять до її складу вертикально та горизонтально, в залежності від вихідних точок виміру (Рис. 1). Оскільки місто є складною інституціональною системою, це зумовлює необхідність використання саме,комплексного підходу, тому що об'єкт економічного захисту є складним і поліфункціональним, багатоаспектним явищем. Комплексний підхід до системи економічної безпеки передбачає врахування при управлінні економікою міста загальних та специфічних аспектів і Економічна безпека різних сфер життя населення Економічна безпека громадських, не прибуткових організацій Рис. 1. Взаємозалежність економічної безпеки міста з іншими складовими та її структурне знаходження в системі національної економічної безпеки елементів інституціональної системи та може розглядатися лише в сукупності, цілісності та єдності. Виходячи з цього пропонуємо впровадити поняття «комплексна система економічної безпеки міста», що включає сукупність системних взаємопов'язаних організаційно-економічних заходів, здійснюваних з метою захисту міста та його населення (включаючи всі підприємства, організації, установи всіх форм власності та ін.) та всіх сфер громадського життя (що знаходиться у компетенції міської влади), від гіпотетичних, потенційних чи реальних загроз та ризиків які можуть спричинити

95 «Кримський економiчний вiсник» економічні втрати чи інші негативні наслідки. Визначаємо комплексну систему економічної безпеки міста як механізм забезпечення стану стабільної (сталої) життєдіяльності всіх суб'єктів міста, що створює умови для реалізації їх основних цілей та інтересів, захищаючи від зовнішніх та внутрішніх негативних факторів, ризиків, загроз та дестабілізуючих чинників. Комплексна система економічної безпеки міста формується на основі наукових підходів, що дозволяє уникнути еклектичності, фрагментарності й низької ефективності діяльності системи, переважно реактивного реагування на виникаючі загрози, надмірних витрат при здійсненні діяльності по забезпеченню економічної безпеки. Забезпечення успішного функціонування комплексної системи економічної безпеки необхідно здійснювати базуючись на концептуальних основах економічної безпеки, з використанням наукових підходів, стратегії, принципів діяльності та посилаючись діючу на нормативно-правову базу функціонування системи економічної безпеки в країні. Концепція економічної безпеки міста це загальні орієнтири для прийняття рішень, які полегшують досягнення мети економічної безпеки. Концепція визначається як система поглядів, ідей, цільових настанов, що мають єдиний задум, що містить постановку й шляхи вирішення виявлених проблем. Структура концепції включає: опис проблемної ситуації в сфері економічної безпеки міста (перелік ризиків та загроз, причини й фактори виникнення загроз, можливих негативних наслідків реалізації загроз, а також позитивні від використання можливостей); механізм забезпечення економічної безпеки (об'єкт і предмет економічної безпеки, формулювання стратегії й принципів забезпечення економічної безпеки, її мети й завдання, критерії й показники економічної безпеки, рекомендації з відповідної організаційної структури); перелік заходів щодо реалізації засобів економічної безпеки (формування підсистем загальної системи економічної безпеки, визначення суб'єктів економічної безпеки і їхніх ролей, визначення засобів і методів забезпечення економічної безпеки, контроль і оцінки процесу реалізації концепції [2]. Розробка та забезпечення системи економічної безпеки розвитку міста повинно здійснюватись з урахуванням принципів: - законності розроблення системи безпеки на основі та згідно із чинним законодавством України й нормативними актами з безпеки; - самостійності і відповідальності відповідальна особа за економічну безпеку повинна в повному обсязі забезпечити захист, і відповідальність за належне забезпечення безпеки лежить на ній; - економічної доцільності ефективність роботи системи безпеки має перевищувати витрати на її створення; - обґрунтованості усі заходи з безпеки повинні проводитися з використанням досягнень науки й техніки, забезпечувати надійний захист на заданому рівні безпеки, - комплексності забезпечення взаємозалежної системи безпеки всіх ресурсів (інформаційні, людські, матеріальні та ін.) і здатність системи до розвитку та вдосконалення; - своєчасності усі дії системи безпеки повинні мати превентивний характер, а поставлені завдання із забезпечення безпеки мають проводитися на ранніх стадіях розробки системи безпеки на підставі аналізу загроз, конкурентів, зовнішнього та внутрішнього середовища, об'єктів захисту; - безперервності головний принцип безпеки, що має на увазі перелік заходів упродовж усього часу функціонування системи безпеки; - активності реалізація активних заходів захисту власних інтересів з використанням нестандартних форм і способів захисту; - координації та взаємодії організація взаємодії між усіма підрозділами та структурами міста й здійснення єдиного керівництва процесом економічної безпеки, організація взаємодії з державними та правоохоронними органами; - спеціалізації використання для забезпечення безпеки спеціалізованих організацій, що мають відповідні ліцензії та досвід практичної роботи з даного напряму; - централізації управління керівництво безпекою має перебувати в руках першого керівника, а функціонування системи безпеки повинно відбуватися на основі функціональних та методологічних принципів. Реалізація принципів системи безпеки дозволяє забезпечити досягнення її мети та реалізацію поставлених завдань [3]. Метою системи забезпечення економічної безпеки міста є недопущення кризових явищ, підтримання нормального функціонування економіки та її розвитку; виявлення ризиків та загроз; застосування адекватних заходів щодо їх відвернення та нейтралізації; захист життєво важливих економічних інтересів особи, сім'ї, територіальної громади міста, суспільства, держави; здійснення соціально-спрямованої економічної політики. Система забезпечення економічної безпеки повинна відповідати таким основним вимогам: функціонування в межах, визначених законом, забезпечення надійного захисту національних інтересів; прогнозування і своєчасне відвернення загроз економічної безпеки; ефективне функціонування як у звичайних, так і в надзвичайних умовах; наявність чіткої структури й функціональне розмежування органів влади; відкритість і гласність, щодо діяльності відповідних органів, що входять у зазначену систему [1]. Об'єктом економічної безпеки міста є географічна територія міста, економічна та соціальна інфраструктури даної території; загальний стан економіки міста, що необхідно зберегти та розвивати в прогресуючих масштабах. Об'єктами системи економічної безпеки міста є : сталий економічний стан суб єктів підприємницької діяльності; комунікаційна та фінансова інфраструктура; наявність та стан інновацій; людський та інтелектуальний капітал; інвестиційна активність; матеріальні та грошові кошти органів місцевого самоврядування; інформація. Об'єктом управління економічною безпекою міста є сама економіка міста, куди входять виробнича сфера і сфера обслуговування як виробничої сфери, так і населення міста [4]. Суб єктами системи економічної безпеки міст України є всі функціональні і галузеві суб єкти економіки національного та місцевого рівнів (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи організації, підприємства, територіальна громада, фізичні особи та ін.) Основоположну та керівну роль при впровадженні комплексної системи економічної безпеки міста на практиці повинні відіграти міські голови, бо хто краще, ніж міський голова може сприяти в реалізації зусиль. На відміну від втручання на державному чи регіональному рівнях, міські голови мають більше можливостей для з єднання різних сторін процесу забезпечення економічної безпеки, що впливає на життя та його якість жителів міста. В межах компетенції міських голів є допомога по вирішенню питань доступного житла, засобів транспорту, муніципальних банківських послуг, захисту прав споживачів міста, все це знаходиться в унікальному становищі для вирівняння диспропорцій та досягнення мети процвітання всіх мешканців міста [5]. 95

96 #6 (07) грудень 2013 Система забезпечення економічної безпеки міст повинна складатися не тільки з органів місцевого самоврядування, але і залучати в межах необхідних та визначених законом законодавчу, виконавчу і судові гілки влади, підприємства, установи, організації, громадян та їх об'єднань. Комплексна система економічної безпеки міста повинна функціонувати в таких режимах: повсякденному, підвищеної готовності, локального і глобального застосування. Предметом діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в забезпеченні функціонування системи економічної безпеки міста є: визначення і моніторинг чинників, що підривають стійкість соціально-економічної системи міста і держави, як поточно, так і в короткостроковій та довгостроковій перспективі; формування економічної політики та інституціональних перетворень, здійснення заходів та засобів, що усувають або пом якшують шкідливий вплив цих чинників. За для успіху в реалізації концепції економічної безпеки міста необхідно розробити стратегію економічної безпеки, під якою розуміється сукупність найбільш значимих рішень, спрямованих на забезпечення належного рівня безпеки функціонування й розвитку міста [6]. Стратегія може бути зорієнтована на: усунення існуючих або попередження виникнення можливих ризиків та загроз; превентивне запобігання впливу існуючих або можливих ризиків та загроз на об'єкти безпеки; відновлення (компенсацію) нанесеного збитку, формування сприятливого зовнішнього середовища шляхом установлення партнерських відносин із суб'єктами, які є стратегічно значимими. Нормативно-правова база функціонування системи економічної безпеки міст, яка б давала можливість для вирішення соціально-економічних проблем міст України на місцях є недостатньою. Законодавство України, що регулює суспільні відносини в сфері реалізації моделей економічної безпеки міст, засновано на положеннях Конституції і Законів України: «Про місцеве самоврядування в Україні»; «Про статус депутатів місцевих рад»; «Бюджетний кодекс України»; «Про службу в органах місцевого самоврядування»; «Про органи самоорганізації населення» та ін. нормативних правових актах України, а також міжнародних договорах, що ратифіковані Україною. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення системи економічної безпеки міста представлене бюджетними, грошовими та матеріальними ресурсами, що перебувають в розпорядженні міста і використовуються відповідно до системи пріоритетів, згідно з завданнями державної та місцевої влади. До списку матеріальних засобів варто віднести муніципальні землі, споруди інше рухоме та не рухоме майно, передавальні пристрої, комунальні підприємства, інформаційні та засоби зв язку, транспорт, інформацію, інше. Необхідно зазначити про важливість такого ресурсу як інформація, оскільки в сучасних умовах наявність достовірної та повної інформації може бути важливішим за наявність вільних грошових ресурсів. Одна з причин виникнення ризиків та загроз в економіці міста і неув'язки в стратегічному управлінні часто відбуваються із-за недостатності або невчасності надходження необхідної для ухвалення рішень інформації, хоча загальний об'єм інформації весь час збільшується [7]. Економічна безпека міста часто перетинається з іншими сферами безпеки життя людей, тому сфери економічної безпеки міста умовно поділяються на зовнішню та внутрішню. До внутрішньої відносимо проблеми» фінансові, виробничі, правові, технічні, комунальні, інформаційні, інтелектуальні, кадрові, екологічні, місцево-ринкові, силові і т.д. До зовнішніх: загальнодержавні, національно та світові-ринкові, взаємодії з органами державної влади, політичними силами, міжнародними організаціями та іншими економічними контрагентами і суб'єктами зовнішнього середовища. Функції системи економічної безпеки суб'єктів господарювання обумовлені сукупністю конкретних завдань по її забезпеченню. Загальні функції системи економічної системи полягають у наступному: моніторинг фінансовоекономічного стану міста, аналіз, оцінка й прогнозування внутрішньої й зовнішньої економічної безпеки міста, виявлення ризиків та загроз і можливостей, планування й організація впливу на процеси фінансово-господарської діяльності, суб'єктів взаємодії з внутрішнім і зовнішнім середовищі, протидії негативним факторам (ризиків та загрозам) і сприянню позитивним (реалізації можливостей) [2]. Окрім того, елементами системи економічної безпеки міста має бути: забезпечення економічної безпеки й стабільної діяльності міста та держави, територіальної громади та суспільства в цілому; безперервне проведення роботи з виявлення існуючих і потенційних ризиків та загроз, посягань на репутацію та власність територіальної громади і держави, реалізацію регіональних та державних програм з економічної безпеки та соціальноекономічного розвитку, розробка планів щодо зменшення фінансових втрат, проведення роботи з міськими жителями та формування патріотизму міста, розробка стратегії підвищення конкурентоспроможності міста; збір, обробка та захист інформації. Для ефективного функціонування та інформаційного забезпечення економічної безпеки міста, необхідно виробити особливу систему параметрів, що враховують специфіку конкретної території [8]. Проводити аналіз економічного стану міста спираючись на набір індикаторів економічної безпеки, який дозволить виявити і оцінити майбутні ризики та загрози, а також реалізувати необхідний комплекс програмно-цільових заходів щодо зниження рівня ризиків та загроз. Для своєчасного виявлення ризиків та загроз доцільно створити перепік показників, інформацію за яким повинні надавати міські органи влади. На основі інформації, одержаної від місцевих органів впади після її перевірки на відповідність критеріям економічної безпеки, можна ухвалювати обґрунтовані управлінські рішення. Висновки. Організація комплексної системи економічної безпеки міст України це складний і багатосторонній процес, що вимагає наукового підходу до його організації. Форми та методи побудови комплексної системи економічної безпеки в конкретних містах повинні бути різні, але єдина мета, націлена на вироблення й обґрунтування напрямів і підходів до організації процесу забезпечення економічної безпеки міс в Україні. Досліджено засади формування комплексної системи економічної безпеки розвитку міст України. Сформульовано поняття комплексної системи економічної безпеки міста, її мету, принципи, суб єкт, об єкт, функції, елементи, завдання та вимоги. Встановлено джерела фінансового та матеріально-технічного забезпечення комплексної системи економічної безпеки міста та нормативно-правову базу на якій вона повинна ґрунтуватися. Література: 1. Шлемко В. Т. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення : монографія В. Т. Шлемко, І. Ф. Бінько. К. : ШСД, с. (Серія «Національна безпека»; вип. 2) [Електронний ресурс]. Режим доступу : 96

97 «Кримський економiчний вiсник» 2. Шемаева Л. Г. Система экономической безопасности предприятия во взаимодействии с внешней средой. Л. Г. Шемаева К.: БИЗНЕС ИНФОРМ С [Електронний ресурс]. Режим доступу : 3. Живко З.Б., Бльок Н.В., Живко М.О. Комплексна система економічної безпеки підприємства як чинник убезпечення підприємництва / Zhyvko Z.B., Bljok N.V., Zhyvko M.O. The complex system of economic security as a factor in securing business [Електронний ресурс]. Режим доступу : file/збірник/2012-1/живко З.Б.,Бльок Н.В.,1 Живко М.О..pdf 4. Огородник І. Управління економічною безпекою великого міста / І. Огородник // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» Комп'ютерні науки та інформаційні технології : Збірник наукових праць / Національний університет «Львівська політехніка». Львів : НУ «Львівська політехніка», С Building Economic Security in America's Cities: New Municipal Strategies for Asset Building and Financial Empowerment / CFED January 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу : security/building_economic_security_in_americas_cities/ 6. Шемаєва Л.Г. Забезпечення економічної безпеки підприємства на основі управління стратегічною взаємодією з суб єктами зовнішнього середовища. Монографія / Л.Г. Шемаєва. К.: НІПМБ, с. 7. Захарченко В. І. Логіка розв'язку проблем економічної безпеки міста Одеси / В. І. Захарченко, О. М. Головченко, І. М. Сараєва. С [Електронний ресурс]. Режим доступу : natural/nvuu/ekon/2011_33_sv1/source/17.pdf 8. Нечитайло І. В. Модель опису стану економічної безпеки міста як соціально-економічної системи / І. В. Нечитайло //: наук. журнал. Луганськ, (185), ч. 1. [Електронний ресурс]. Режим доступу : archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vsunu/2012_14_1/nechitajlo.pdf ПОБОЧІЙ О. В. студентка; ЛАЗНЕВА І. О. доцент кафедри міжнародних економічних відносин, Запорізький національний технічний університет УКРАЇНА ТА МІЖНАРОДНІ КРЕДИТНО-ФІНАНСОВІ УСТАНОВИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПІВПРАЦІ Анотація: У статті досліджена співпраця міжнародних фінансових організацій з Україною, розглянуто вплив цієї співпраці на реалізацію Україною своєї стабілізаційної політики. Аннотация: В статье проанализировано сотрудничество международных финансовых организаций с Украиной, рассмотрено влияние этого сотрудничества на реализацию Украиной своей стабилизационной политики. Summary: The article analyzes the cooperation of international financial institutions with Ukraine, the influence of this cooperation for the implementation of Ukraine's stabilization policy. Постановка проблеми. Міжнародні кредитно фінансові установи суттєво впливають на розвиток економіки України, виконання державних програм, стратегій, спрямованих на ринкове реформування, підвищення конкурентоспроможності та перебудову національного господарства. Також сприяють інтеграції України у світову економічну спільноту та отриманню доступу до найкращого міжнародного досвіду та сучасних технологій. Постановка завдання. На основі викладеного можна сформулювати завдання дослідження, яке полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці практичних рекомендацій щодо поліпшення форм, методів та механізмів співпраці України зі Міжнародними кредитно-фінансовими установами задля підвищення її результативності та ефективності на сучасному етапі. Виклад основного матеріалу дослідження. Діяльність міжнародних фінансово-кредитних організацій (МФКО) набуває вагомого значення для реалізації Україною стабілізаційної політики. Серед основних причин цього можна назвати економічний спад, необхідність здійснення структурних реформ, несформованість фінансового ринку, є обмеженими можливості використання таких способів наповнення державного бюджету, як приватизація державного сектору економіки, внутрішні боргові запозичення та ін. Поглиблення співпраці з провідними МФКО відповідає потребам ліквідації диспропорцій платіжних балансів і дефіцитів державних бюджетів країн із перехідним типом економіки, у тому числі й України, чого не можна було досягти тільки за рахунок внутрішніх макростабілізаційних чинників. Крім того, залучення України до роботи структур кредитного сприяння відображає прагнення швидше інтегруватися до світового господарства та пов'язано зі сподіваннями на отримання країною консультативної та фінансової допомоги для подолання наслідків криз. МФКО набувають дедалі більшого значення у міжнародних економічних відносинах, оскільки через ці організації проходить значна частка світових інвестицій, здійснюється купівля і продаж валюти для фінансування імпорту й експорту. Особливо важливою є діяльність цих організацій для тих країн, які переходять до ринкових відносин і готові використати як власні можливості, так і управлінський досвід МФКО [1]. Найбільший вплив на стабілізаційну політику України здійснюють такі провідні МФКО, як Міжнародний 97

98 #6 (07) грудень 2013 валютний фонд (МВФ) (див.рис.1), Світовий Банк. Головними напрямками стабілізаційного й адаптаційного впливу цих організацій є фіскальна, грошово-кредитна й валютна політика. Засадами, на яких базується співпраця України з МФКО, є наступні: - прискорення процесу ринкової трансформації, фінансова стабілізація та інтегрування України до ЄС; - відповідність умов надання кредитних ресурсів Україні МФКО пріоритетам її соціального й економічного розвитку; - сприяння залученню країною прямих іноземних інвестицій, мобілізація та високоефективне використання внутрішніх ресурсів; - спрямування фінансових ресурсів на забезпечення сталого зростання, структурні перетворення, формування розвиненого внутрішнього ринку та ліквідацію практики використання їх для фінансування поточних витрат; - дотримання загальновизнаних і економічно обґрунтованих меж та порогів рівня зовнішньої заборгованості, згідно з міжнародними критеріями платоспроможності країни. МВФ це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва, покликана регулювати валютно-розрахункові відносини між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм у разі виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткотермінових позик в іноземній валюті. МВФ здійснює свою діяльність як спеціалізована установа ООН та є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи. У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів: Перший етап ( роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно. Другий етап ( роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами «Стендбай«. Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Третій етап ( роки). Програма розширеного фінансування передбачала надання Україні кредиту на 98 Стабілізація виробництва Зміцнення фінансового сектору Сприяння дрібному та середньому підприємництву Цільові орієнтири впливу МФКО на стабілізаційну політику України Цілі Економічний і соціальний розвиток держави Завдання Підтримка структурної передумови великих підприємств Створення сприятливого інвестиційного клімату Створення передумов для економічного зростання Залучення прямих іноземних інвестицій та заохочення спільного фінансування проектів Рис. 1. Цільові орієнтири впливу МФКО на стабілізаційну політику України Джерело: [2] загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми ЕРР було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми ЕРР 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України. Четвертий етап. ( роки). Після завершення співробітництва за Програмою ЕРР Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму «Стенд-бай«[3] Позики підтримки стенд-бай є найстарішою та найчастіше уживаною формою кредитування всіх без винятку країн. Позики стенд-бай надавалися за річною ставкою 6,29% на строк 5 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 39 мiсяцiв. Наданню кредиту підтримки обов язково передує підписання керівництвом країни угоди з фондом, в якій визначається календарний план заходів по реалізації узгодженої програми і графік надання траншів. Кредит, максимально допустима величина якого відповідає 100% квоти, як правило видається щоквартально, чотирма кредитними частками. Проте, якщо країна постійно порушує узгоджених зобов язань, моніторинг програми відбувається щомісяця, і кредитні частки також надходять щомісяця. Такий графік діє і для України. У рамках обов язкового для даного виду кредитування моніторингу економічних перетворень від України вимагалося дотримання бюджетних та кредитних лімітів, відсутність заборгованості по зовнішніх виплатах (точніше, дотримання графіку скорочення заборгованості), дотримання узгоджених лімітів по коротко та довгостроковим позикам і підтримка мінімального рівня золотовалютних резервів. Дотримання узгоджених з МВФ умов означає проведення реципієнтом розумної макроекономічної політики, тобто такої, що забезпечує економічне зростання на тлі низьких темпів інфляції, стабільної грошової одиниці, виваженої грошово-кредитної політики і збалансованого поточного платіжного балансу. Теоретично повномасштабне виділення усієї обумовленої суми має надаватися тільки тоді, коли уряд виконує якщо не всі то більшість з обіцяних заходів. МВФ має незаперечну перевагу перед іншими кредиторами на одержання найдостовірнішої інформації про країну. «Запровадження й моніторинг програми» передбачав, що уряд зобов'язується: 1) регулярно звертатися до МВФ за порадами в разі коректування економічної політики; 2) крім щотижневого надання постійним представникам МВФ докладної інформації про виконання бюджету, надавати можливість спостерігачам бути на нарадах у Міністерстві фінансів; 3) радитися з МВФ із питань координації кредитно-грошової та валютної політики; 4) надавати можливість бути присутніми на нарадах у НБУ; 5) сприяти в проведенні МВФ фундаментальних перевірок виконання Меморандуму тощо. І все ж попри жорсткі вимоги мемо-

99 «Кримський економiчний вiсник» рандумів, на думку міжнародної групи «Адженда», до складу якої входять провідні вчені багатьох розвинених країн світу, головна вада традиційних стабілізаційних програм МВФ у тому, що вони створюють зайві перешкоди, яких легко уникнути при досягненні довгострокових цілей економічного зростання, і водночас не оберігають від нераціонального витрачання коштів і фінансових зловживань позичальників [4]. Усього Україна фактично отримала з МВФ 4,41 млрд. доларів США (3009,83 млн. спеціальних прав запозичення) кредитів фонду, по програмах розширеного фінансування (ЕРР), фінансування системних перетворень (8ТР), угоди про резервні кредити (стенд-бай), що були спрямовані на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави й активних позицій платіжного балансу, відповідно до Статуту МВФ. За даними Міністерства фінансів України, гарантований державою борг перед МВФ станом на 30 червня 2013 року складав 8 млрд. долл. США. [5] Відносини України з МВФ викликають багато спірних питань серед політиків. Деякі з них стверджують, що умови МВФ є кабальними і їх виконання призведе до зубожіння населення, до втрати економічної самостійності держави, що в кінцевому результаті поглибить економічну кризу. Співпраця з МВФ несе великий економічний позитив для України: По-перше, розпочато економічні реформи (грошова, податкова, пенсійна), що викликали деякий супротив, але дозволили демонструвати позитивну динаміку показників функціонування економіки України. Динамічно підвищується внутрішній попит. Загальна інфляція знизилася до однозначних цифр, насамперед, за рахунок падіння цін на продукти харчування. По-друге, одним із напрямів використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Формування цих резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї. По-третє, Україні потрібно виплачувати свої зобов'язання за вже взятими позичками МВФ та процентами по ним. І без інших кредитів державі не обійтися. А більш дешевих грошей, ніж від Світового банку та МВФ немає. І якщо вони будуть, то будуть ті чи інші політичні чи економічні вимоги, які обійдуться для країни ще дорожче. По-четверте, в умовах, коли загострюється ситуація на зовнішніх ринках, Україна зі своїми експортноорієнтованими галузями економіки опиниться у важкій ситуації, виходом з якої може стати: розвиток внутрішнього ринку необхідно слідкувати за нормальною виплатою і підняттям зарплати, пенсій; залучення інвесторів, що без відсутності програми з МВФ зробити буде проблематично. При виборі форм подальшої співпраці України та МВФ слід враховувати, що після отримання від МВФ першого траншу нового кредиту стенд-бай 5РР 1,25 млрд. Україна наростила свої зобов'язання перед Фондом 5РР 8,25 млрд. (12,66 млрд. дол. за поточним курсом), що вивело її на друге місце в світі за цим показником. Перше місце посідає Румунія 5РР 9,03 млрд., а третє займає Угорщина 5РР 7,64 млрд. За даними МВФ, на частку України в середині 2011 року припадає кожний п'ятий долар заборгованості всіх країн перед Фондом по стандартним кредитним програмам. В 2013 році Уряд України активно виплачує кредити МВФ. Величина виплат досягне 5РР 4,1 млрд. (6,3 млрд. дол.), що буде еквівалентно 8,7 % урядових витрат, майже 75 % обслуговування державного зовнішнього боргу, 3,6 % ВВП, 14,3 % валових міжнародних резервів та 7 % експорту товарів і послуг, що плануються. Згідно розрахунків експертів МВФ, в цілому на обслуговування зовнішнього боргу в 2013 році Україна може направити до 21,3% ВВП та 41,3 % експорту товарів і послуг[6]. Ще одним з основних джерел інвестиційного фінансування є співпраці України зі Світовим банком, від якого вона отримує системні позики та інвестиційні кредити. Системні позики надаються під реформування окремих секторів економіки із спрямуванням їх траншами безпосередньо до державного бюджету України. Ці кошти можуть використовуватися на фінансування його дефіциту та підтримку платіжного балансу. Співробітництво України з Світовим банком пройшло у своєму розвитку такі етапи [7]: На перший з них (1992 грудень 1994 рр.) припадають переважно ознайомчі та дослідні місії Світового банку, результатами яких стали звіти про економічну та соціальну ситуацію в Україні і запровадження першого інвестиційного проекту обсягом близько 17 млн. дол. Другий етап (кінець рр.) охоплює підготовку та реалізацію Світовим банком системних проектів, спрямованих на реформування окремих секторів економіки та соціальної сфери. Ці кошти використано для удосконалення пенсійної системи, здійснення адміністративної реформи, управління державними ресурсами. Одночасно поповнювався інвестиційний портфель Світового банку, зокрема проектами модернізації шляхової інфраструктури, систем тепло- і водопостачання тощо. Третій етап ( рр.) характеризується як збільшенням обсягів кредитування з боку Світового банку, так і початком погашення заборгованості, що виникла. Україна активно співпрацює з Групою Світового банку, портфель проектів, що реалізуються спільно з цією установою в Україні, складається з системних та інвестиційних проектів. За період з 1993 по 2011 роки було укладено договорів позики на загальну суму більше 9 млрд. дол. США [6]. З них більше 7 млрд. дол. США було виділено Міжнародним банком реконструкції та розвитку, понад 1,6 млрд. дол. США Міжнародною фінансовою корпорацією. 6 грудня 2007 р. Рада виконавчих директорів Світового банку затвердила Стратегію партнерства з Україною на період рр. Стратегія визначила пріоритети діяльності Групи Світового банку в Україні, включаючи кредитування та інвестиції, надання аналітичних і консультаційних послуг і технічної допомоги. У рамках Стратегії передбачалося надання позик на загальну суму від 2 до 6 млрд. дол. США протягом чотирьох років. Проте фактично було реалізовано проектів на суму лише 2,350 млрд. дол. США, що пояснюється проблемами в освоєнні наданих коштів українською стороною. Нова Стратегія на рр. була прийнята на хвилі розчарування Ради виконавчих директорів Світового банку результатами співпраці з українським урядом 16 лютого 2012 р. Як вказано у звіті Світового банку, опублікованому незадовго після цієї події, «метою співробітництва є надання Україні допомоги в усуненні «вузьких місць» реформ і, таким чином, сприяння у досягненні Україною успіхів в реалізації її амбітної програми економічної реформи та інтеграції з ЄС» [8]. Загалом очікується резервування для України близько 500 млн. дол. США на рік. Нині кредитний портфель інвестиційних проектів Світового банку нараховує дванадцять пунктів на за- 99

100 #6 (07) грудень 2013 гальну суму 1,8 млрд. дол. США. 67 % з них станом на грудень 2011 р. все ще не освоєні. Причому половині проектів портфеля більше шести років. Їх впровадження почалося ще в рр. Впровадження проектів Світового банку допомагає реформувати податкову службу, систему освіти, підвищити якість та доступність соціальних послуг, сприяти розвитку села шляхом закладення правових та інституціональних основ для забезпечення захисту прав власності на землю, іпотеки, оренди та торгівлі землею, а також сприяти удосконаленню системи управління державними фінансовими активами, системи державної статистики та здійсненню експортних операцій. Крім того, розпочато роботу щодо налагодження безперебійного енергозабезпечення споживачів шляхом реабілітації гідроелектростанцій та електричних мереж, поліпшено надання послуг водопостачання для жителів деяких міст України [9]. Серед проектів Світового банку, що реалізуються станом на початок 2012р., можна виділити: а) додаткове фінансування до проекту «Другий проект розвитку експорту». Його метою є сприяння розвитку експорту недержавних підприємств України шляхом середньо- та довгострокового кредитування інвестиційних потреб експортоспрямованих підприємств, поповнення їх оборотних коштів, надання доступу до більш дешевих ресурсів шляхом широкого використання нових банківських продуктів (факторинг, лізинг, торговельне фінансування); сприяння розвитку спроможностей фінансового сектору України у задоволенні потреб національної економіки у довгострокових ресурсах для розвитку економіки, розширення кола учасників проектів шляхом залучення комерційних банків; забезпечення подальшого інституційного реформування Укрексімбанку, розвиток та посилення його спроможності у підтримці експортно-імпортних операцій. Сума позики МБРР 154,5 млн. дол. США. б) «Проект модернізації державних фінансів». Мета цього проекту зміцнити управління державними фінансами в Україні шляхом покращення операційної ефективності та прозорості. Проект допоможе забезпечити ефективне використання державних ресурсів для підтримки національних пріоритетів та покращення надання послуг державою. Завданням проекту є підвищення рівня прозорості, ефективності та результативності управління державними фінансами, розвиток інтегрованої системи управління державними фінансами та подальші реформи планування та виконання бюджету. Сума позики складає 50 млн. дол. США. в) проект «Розвиток міської інфраструктури». Мета цього масштабного проекту сприяння комунальним підприємствам у підвищенні якості й надійності надання послуг та зменшенні витрат на обслуговування шляхом низки інституційних удосконалень, а також реабілітації систем водопостачання, водовідведення, поводження з твердими побутовими відходами тощо. Обсяг виділених Світовим банком на цей проект коштів становить 140,0 млн. дол. США. Подальший розвиток співробітництва зі Світовим банком має грунтуватися на посиленні ролі української сторони. Вона повинна брати активнішу участь в ініціюванні проектів, а не чекати на пропозиції, що надійдуть від Світового банку. Залучення позичкових коштів Банку має відбуватися лише в тих сферах, де таке співробітництво дозволить якнайповніше використати міжнародний досвід і забезпечити максимальний системний ефект. Особливо важливим питанням залишається чіткий розподіл функцій між державними структурами Міністерством фінансів, Міністерством економіки, Національним банком та іншими державними установами. Державні органи, залучені до роботи з підготовки та впровадження проектів Світового банку, повинні діяти за чітким алгоритмом, що, у свою чергу, потребує постійної координації згідно з визначеними державними стратегічними пріоритетами. Однією з основних проблем підготовки та реалізації проектів залишається система управління проектами. Для покращання її ефективності необхідно підвищити й чітко закріпити відповідальність міністерств та інших державних органів, на які покладаються функції з підготовки та реалізації проекту. Висновки з проведеного дослідження. МФКО мають велике значення для реалізації Україною стабілізаційної політики та покращення економічного становища. Співпраця України з МФО веде до формування конкурентного ринкового середовища, поліпшення макрофінансових показ-ників стабілізації, активізації інвестиційних процесів, стимулювання розвитку приватного підприємництва. Література: 1. Савченко К.В. Вплив міжнародних фінансових організацій на реалізацію стабілізаційної політики України/ К.В.Савченко//Вісник ДонНУЕТ С Саакадзе Л. Україна та МВФ: від діалогу до співпраці чи навпаки? [Електронний ресурс] / Л. Саакадзе. Режим доступу:< 3. Офіційний сайт Міністерство закордоних справ України фонду [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу : 4. Good governance has become essential in promoting growth and stability // IMF survey. Wash., Vol Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу : 6. Программа сотрудничества МВФ и Украины не решила структурных проблем отчет МВФ [Електронний ресурс]. Режим доступу до ресурсу : 7. Інформаційна довідка щодо співробітництва України з Світовим банком. [Електронний ресурс]. Режим доступу: 8. Рибальченко К.О. Удосконалення механізмів співпраці України із Світовим банком / К.О. Рибальченко // Економіка та підприємництво [Електронний ресурс]: зб. наук. праць молодих учених та аспірантів / ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана» Вип. 24. С Першко Л.О. Світовий банк та Україна: проблеми і перспективи взаємодії/ Л.О.Першко, М.О.Мироненко.// Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України С

101 ПОГОРІЛА І. В., СУХАРЕВСЬКА О. М. студенти обліково-економічного факультету, Криворізький національний університет «Кримський економiчний вiсник» ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ АУДИТУ РОЗРАХУНКІВ З ІНОЗЕМНИМИ ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ ТА ПІДРЯДНИКАМИ Анотація: Стаття є способом ознайомлення з теоретичним аспектом організації аудиту міжнародних розрахунків між сторонами економічної діяльності. В центрі уваги процес аудиту розрахунків з іноземними контрагентами з метою розгляду головних аспектів його здійснення, а також виявлення головних проблем та шляхів їх вирішення. Аннотация: Статья является способом ознакомления с теоретическим аспектом организации аудиту международных расчетов между сторонами економической деятельности. В центре внимания процес аудита расчетов с иностранными контрагентами с целью рассмотрения главных аспектов его осуществления, а также выявления главных проблем та путей их решения. Summary: This article is a means of exploring the theoretical aspects of the audit of international payments between the parties to economic activity. In the spotlight the audit process payments to foreign contractors, to review the main aspects of its implementation, as well as identifying the main problems and ways to solve them. Постановка проблеми. На сьогодні Україна досить широко залучена в процес міжнародних торгівельних відносин. В зв язку з постійним здійсненням експортноімпортних операцій питання організації міжнародних розрахунків є дуже актуальним як для вітчизняних економічних суб єктів, так і для їх іноземних постачальників та підрядників. У процесі господарської діяльності підприємства вступають у різні розрахункові відносини з постачальниками та підрядниками. Щоб уникнути порушень і зловживань під час здійснення розрахункових операцій, потрібно проводити постійний контроль за їх проведенням та відображенням у бухгалтерському обліку. Постановка завдання. Метою статті є розгляд теоретичного аспекту методики аудиту розрахунків між резидентами та іноземними постачальниками і підрядниками. Виклад основного матеріалу. Іноземні постачальники це юридичні та фізичні особи-нерезиденти, які здійснили для підприємства України поставку виробничих запасів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, необоротних активів чи інших цінностей. В результаті імпорту товарно-матеріальних цінностей виникають зобов язання, які підлягають оплаті. Підрядники це юридичні та фізичні особи-нерезиденти, які виконали для підприємства України будівельні, ремонтні чи інші роботи. У разі здійснення резидентами імпортних операцій за зовнішньоекономічними договорами, що передбачають відстрочки постачання, імпорт має надійти в Україну в терміни, зазначені в договорі, але не пізніше 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника імпортованої продукції (робіт, послуг). Порушення резидентами термінів, установлених законом, призводить до стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 % від суми неотриманої виручки (митної вартості недопоставлених товарів, вартості недоотриманих робіт), вираженої в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Днем виникнення заборгованості вважається перший день після закінчення законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортними, імпортними, лізинговими операціями або термінів, установлених відповідно до раніше отриманих за цими операціями ліцензій. Слід зазначити, що розрахунки за експортно-імпортними операціями в національній валюті також здійснюються резидентами України в порядку, установленому Законом «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Це означає, що на такі операції також поширюється термін 90 календарних днів та установлений порядок нарахування і стягнення пені за порушення термінів розрахунків за такими операціями. Мета аудиту розрахунків з постачальникам і підрядниками відповідно до МСА 200 «Ціль і основні принципи аудиту фінансової звітності» полягає у висловленні аудитором незалежної професійної думки щодо правильності відображення у звітності підприємства інформації про розрахунків з постачальниками і підрядниками. Основними завданнями аудиту розрахунків з іноземними постачальниками і підрядниками є такі: - контроль за дотриманням чинних нормативно-правових актів (Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Митний кодекс України, П(с)БО 21, Подтаковий Кодекс України, інші) щодо розрахунків з іноземними постачальниками і підрядниками; - перевірка наявності і правильності оформлення документів з поставки товарно-матеріальних цінностей нерезидентами на митну територію України; - встановлення правильності здійснення розрахунків з іноземними постачальниками та підрядниками і відображення їх в обліку; - перевірка правильності розрахунку курсових різниць, які виникають під час розрахунків з нерезидентами; - підтвердження повноти і своєчасності оприбуткування отриманих цінностей і обліку спожитих робіт, послуг; - перевірка правильності процедури перерахунку балансової вартості імпортованих товарно-матеріальних цінностей з іноземної валюти в національну та перерахунку суми оплати за ТМЦ та послуги з національної валюти в іноземну; - встановлення причин і строків виникнення заборгованості за розрахунками з іноземними постачальниками та підрядниками, визначення реальності та шляхів її погашення; - перевірка дотримання фінансово-розрахункової дисципліни та її впливу на платоспроможність підприємства. Аудиторська перевірка кредиторської заборгованості включає декілька окремих послідовних етапів: підготовчий, основний (етап аудиту окремих статей звітності), завершальний етап. На підготовчому етапі необхідно зібрати всю інформацію щодо загального стану підприємства, в тому числі і дані, які характеризують стан та структуру кредиторської заборгованості. 101

102 #6 (07) грудень 2013 На основному етапі аудиту повинна бути проаналізована правильність складання фінансової звітності за період, що перевіряється, та відображення в ній даних щодо кредиторської заборгованості. При виявленні суттєвих недоліків необхідно у письмовому вигляді проінформувати про це керівництво підприємства з можливими рекомендаціями щодо виправленню помилок. Також здійснюються певні аудиторські процедури щодо перевірки кредиторської заборгованості за встановленими критеріями оцінки фінансової звітності, а саме: повнота відображення, оцінка, реальність існування, належність, правильність Для цього використовуються пряме підтвердження, вивчення контрактів, договорів з іноземними постачальниками. У процесі аудиту дається оцінка умов заборгованості з погляду їх реальності і повноти. Звертається увага на строки, обмеження використання ресурсів, можливість залучення додаткових джерел фінансування. Аудит розрахунків з нерезидентами здійснюється окремо за кожним іноземним постачальником за кожним документом (рахунком) на сплату. Під час перевірки контрактів чи договорів з іноземними контрагентами важливе значення має обов язкова наявність всіх реквізитів. Це можна відобразити на прикладі наступного робочого документа аудитора: Таблиця 1 Перевірка реквізитів первинних документів з обліку розрахунків з іноземними постачальниками та підрядниками Назва документа Гол. бухгалтер Рахунокфактура Назва підприємства Дата Підписи Керівник Печатка Номер документа Примітки Отже, у рахунку-фактурі відсутні такі обов язкові реквізити як назва підприємства, дата, підпис головного бухгалтера. Також аудитор може перевірити відповідність сум кредиторської заборгованості з первинними документами та у фінансовій звітності підприємства: Таблиця 2 Перевірка відповідності в балансі кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги даним підприємства та даним аудиторської перевірки Рік Код рядка На початок періоду За даним аудитора За даними підприємства Відхилення Примітки Отже, якщо аудитор виявляє подібну помилку, то це свідчить про неправильне заповнення звітних форм. Доцільно перевіряти також кореспонденцію рахунків операцій з обліку розрахунків з іноземними контрагентами: Зміст операції Придбано обладнання За даними підприємства За даними аудитора Відхилення Дт Кт Дт Кт Дт Кт Таблиця Примітки - За даним робочим документом видно, що отримане від іноземного постачальника обладнання обліковується на рахунку, що призначено для обліку нематеріальних активів, отже записана невірна проводка. На практиці, при перевірці розрахунків з контрагентами, найчастіше зустрічаються такі порушення: - порушення термінів розміщення повідомлень про проведення запиту котирувань валюти; - зміни в ціні контракту на імпорт товарів робіт, послуг після проведення конкурсу; - відображення на рахунках бухгалтерського обліку не реальної кредиторської заборгованості; - невідповідність даних у рахунках постачальниківнерезидентів даними обліку підприємства; - перекриття заборгованості одного іноземного контрагента авансами, виданими іншому контрагенту; - несвоєчасне пред'явлення претензій постачальниками-нерезидентам. Для ефективності проведення аудиту розрахунків з іноземними постачальниками і підрядниками аудитору необхідно визначити, які методи та прийоми будуть використовуватись ним для отримання аудиторських доказів, та скласти програму аудиту розрахунків з постачальниками-нерезидентами. Під час аудиту вказаних операцій аудитором можуть застосовуватись прийоми: правова оцінка укладання договорів на імпорт продукції; застосування письмового підтвердження від третіх осіб; перевірка документів, отриманих суб єктами підприємницької діяльності від третіх осіб; застосування прийому інспекції та аналітичних процедур; лібералізація системи проведення розрахунків з іноземними контрагентами для підвищення її швидкості і надійності, законності та ін. Надзвичайно важливим є правильне ведення документації з розрахунків з іноземними контрагентами: правильно та своєчасно заповнювати первинні документи, договори, всі їх реквізити, в установлені терміни передавати всі документи в бухгалтерію, контролювати всі розрахунки, оплату за продукцію, погашення дебіторської заборгованості. Висновки з проведеного дослідження. Таким чином, проведення аудиту дозволяє постійно контролювати та відстежувати ситуацію з кредиторською заборгованістю, вчасно і правильно приймати управлінські рішення, уникати складних і суперечливих ситуацій з кредиторами, у тому числі і відносно стану розрахунків з іноземними постачальниками і підрядниками. 102

103 «Кримський економiчний вiсник» Література: 1. Аудит розрахунків з постачальниками і підрядниками електронний ресурс, [Режим доступу pidruchniki.ws/ /buhgalterskiy_oblik _ta_audit/audit_rozrahunkiv_postachalnikami_pidryadnikami]. 2. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземні валюті» від /94-В зі змінами від , підстава Меліхова Т., Алексютіна Т. Розробка системи знаків виявлення помилок для удосконалення аудиту з постачальниками та підрядниками, електронний ресурс, [Режим доступу soc_gum/ekfor/ 2013_1/61.pdf]. 4. Теоретичні основи організації обліку та аудиту розрахунків з постачальниками та підрядниками підприємстві електронний ресурс, [Режим доступу ПОДЧЕСОВА В. Ю. кандидат економічних наук, доцент кафедри банківської справи; ПУГОЛОВОК А. В. магістр, Харківський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України ВИКОРИСТАННЯ КОРЕЛЯЦІЙНО-РЕГРЕСІЙНОГО АНАЛІЗУ ПРИ ДОСЛІДЖЕННІ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛІТИКИ ОБОВ ЯЗКОВОГО РЕЗЕРВУВАННЯ Анотація: Визначено економічні показники, на розмір яких впливає зміна нормативів обов язкового резервування. Аннотация: Определены экономические показатели, на размер которых влияет изменение нормативов обязательного резервирования. Summary: Economic indicators, the size of which are influenced by changes in norms of compulsory redundancy are defined. Постановка проблеми. Розвиток та стан економіки залежить від грошово-кредитної політики Національного банку України, яка реалізується через її інструменти. Останнім часом обов язкові резерви відіграють значну роль у досягненні Національним банком країни поставлених цілей. Дослідженням даної проблеми були присвячені наукові праці таких вчених як С.І. Коровкін, Т.Д. Косова, С.П. Лазур, А.М. Мороз, М.І. Савлук, І.М. Чирак та інших науковців, які, в свою чергу, цікавилися особливостями застосування нормативів обов язкового резервування у своїх роботах. Однак, в свою чергу, проблема дослідження дієвості нормативів обов язкового резервування не є достатньо дослідженою, що й зумовлює актуальність даної роботи. Об єктом дослідження є процедура регулювання нормативів обов язкового резервування. Предметом дослідження є нормативи обов язкового резервування як інструмент грошово-кредитної політики. Мета роботи полягає у визначенні теоретичних основ застосування та аналізу дієвості застосування нормативів обов язкового резервування при досягненні цілей грошово-кредитної політики Національного банку України. Постановка завдання. Проаналізувати використання Національним банком нормативів обов язкового резервування та оцінити дієвість застосування досліджуваного інструменту за допомогою методу кореляційнорегресійного аналізу. Викладення основного матеріалу. Встановлення нормативів обов язкового резервування є одним з інструментів грошово-кредитної політики Національного банку України, що застосовується ним для впливу на такі об єкти, як грошова маса, відсоткова ставка, валютний курс, індекс інфляції [2]. Основним суб єктом впливу грошово-кредитної політики є Національний банк України [7]. Розмір нормативів обов язкового резервування змінюється під впливом певних економічних показників та залежить від оперативних та тактичних завдань, що спрямовані на досягнення стратегічних цілей, які висвітлені у Основних засадах грошово-кредитної політики. Призначення нормативів обов язкового резервування пов язано з механізмом дії цього інструменту в умовах застосування рестрикційної та експансійної політики, що ми і пропонуємо розглянути на рис. 1. Механізм дії даного інструменту грошово-кредитної політики полягає у вилученні з обороту банківської установи визначеної частки коштів відповідно до встановлених нормативів резервування. Збільшуючи норматив обов язкового резервування, Національний банк України вдається до рестрикційної політики. Скорочення вільних ресурсів банківської установи є причиною підвищення процентних ставок за кредитними операціями. При цьому відбувається зниження попиту на кредитні ресурси з боків суб єктів господарювання. Усе це призводить до уповільнення процесів відтворення, зменшення рівня ВВП порівняно з потенційно можливим та зменшенням експорту. Застосування цього інструменту пов язано з певними труднощами: - обмеження доходів банків за рахунок скорочення вільних ресурсів; - для зміни пропозиції у невеликих обсягах даний інструмент не підходить, адже його незначна зміна спричиняє занадто великий вплив на обсяги пропозиції на грошовому ринку. Незважаючи на складнощі, пов язані з реалізацією цього інструменту, він використовується Національним банком України для впливу на грошову пропозицію, стабільність національної грошової одиниці через його гнучкість, що реалізується у перегляді параметрів орга- 103

104 #6 (07) грудень 2013 нізації контролю та універсальність впливу [3]. У 2010 році обов язкові резерви використовувалися Національним банком України як один з ефективних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку. У 2011 році Національний банк України вдавався до змін щодо вимог при формуванні обов язкових резервів. Зокрема, для надання можливості фінансування заходів Євро-2012, було зменшено розміри можливого зарахування для покриття обов язкових резервів. Центральний банк оптимізував нормативи обов язкового резервування для покращення умов довгострокового залучення коштів банками [6, с 48]. Згідно з Річним звітом Національного банку України за 2012 рік, з метою зниження рівня доларизації економіки ставку нормативу резервування в іноземній валюті за залученими коштами було збільшено у період з року по року [5, с. 44]. Також, з року Національний банк України зменшив частку обов язкових резервів для переходу до більш гнучкого управління власними коштами. Так, норматив обов язкових резервів збільшився в абсолютному вимірі з 14,9 млрд. грн. у січні 2012 року до 19,8 млрд. грн. у грудні того ж року. У 2013 році Національний банк України планує вдатися до вирівнювання структурних дисбалансів за допомогою переважно інструментів довгострокової дії, у тому числі використовуючи нормативи резервування. Національний банк України активно використовує норматив обов язкового резервування для досягнення завдань, однак у країнах з економікою ринкового типу з розвиненим фондовим ринком реалізація цього інструменту є явищем дуже рідким. Нормативи резервування як інструмент грошовокредитної політики підпорядкований цілям та завданням грошово-кредитної політики та залежить від певних факторів. Оскільки зміна нормативів резервування 104 Рис. 1. Механізм впливу нормативу обов язкових резервів на економічні показники Джерело: розроблено авторами за даними [1,с. 335, 4 с. 272] спричиняє опосередковану зміну таких показників як величина платоспроможного попиту на кредити з боку суб єктів господарювання, дефіцит державного бюджету, розмір зовнішнього боргу та обсяги ВВП, то розмір цих величин також опосередковано впливає на нормативи обов язкового резервування. Надаючи послуги з кредитування, банк приймає на себе такі види ризику як кредитний та ризик ліквідності. Реалізація кредитного ризику проявляється в обсягах простроченої заборгованості за кредитами та, у разі масового неповернення кредитів, ймовірність настання банкрутства банку збільшується. За умов настання банкрутства починається процедура ліквідації банків. Отже, кількість банків у стані ліквідації та прострочена заборгованість за кредитами також впливають на нормативи обов язкового резервування. Дослідимо вплив означених факторів на нормативи обов язкового резервування за допомогою кореляційнорегресійного аналізу. Для цього побудуємо таблицю 1, що містить дані за період з 2008 по 2012 роки. В свою чергу, станом на обсяги резервування під активні операції складають млн. грн., де прослідковується їх скорочення у порівнянні з даними за попередній період через зменшення обсягів кредитування. Однак, в 2013 році зменшуються обсяги заборгованості за кредитами, що говорить про підвищення якості управління кредитним портфелем, а відтак і про зменшення кредитного ризику. Метод кореляційно-регресійного аналізу дозволяє встановити щільність та взаємозалежність між зазначеними показниками. Від ємне значення показника кореляції вказує на те, що залежність є оберненою. У разі, коли показник кореляції додатній, вона є прямою. Щільність зв язку встановлюється за допомогою шкали Чеддока. При регресії розглядають ті показники, які мають помітний або сильний зв язок.

105 «Кримський економiчний вiсник» Сутність нашої моделі полягає в виявленні щільності та взаємозалежності між обсягами резервування під активні операції та валютним курсом гривні до долару США, динамікою ВВП, розміром державного боргу, обсягом дефіциту державного бюджету, обсягами наданих кредитів, кількістю банків у стадії ліквідації та розмірами простроченої заборгованості за кредитами. Адекватність моделі характеризується близьким до нуля значенням R-квадрату та значимістю F-критерію, не вищою, ніж 0,05. P-значення, що не перевищує 0,05, вказує на те, що коефіцієнти є значущими. За таких умов можна скласти рівняння регресії. Перевіримо наведені вище коефіцієнти на кореляцію за допомогою засобів Microsoft Excel «Данные» «Анализ данных» «Корелляция» (табл. 2). Відтак, встановили, що усі показники мають дуже тісний прямий зв язок із нормативами резервування. Найбільший зв язок спостерігається з валютним курсом, обсягами дефіциту державного бюджету та обсягами простроченої заборгованості за кредитами. Здійснивши регресійний аналіз за допомогою засобів Microsoft Excel «Данные» «Анализ данных» «Регрессия» отримали наступні значення: значимість F-критерію дорівнює 0,0456, а R-квадрат є рівним 0,9543, що свідчить про адекватність моделі. P-значення коефіцієнтів не перевищує 0,05, що свідчить про значущість коефіцієнтів. Побудуємо кореляційно-регресійне рівняння: Y= ,59+0,05*Х2+1,39*Х6 (1) де Y резервування під активні операції, у млн. грн.; Х2 динаміка ВВП України, у млн. грн.; Х6 прострочена заборгованість за кредитами, млн. грн. Таким чином, нормативи обов язкового резервування під кредитні операції залежать від динаміки ВВП України та обсягів простроченої заборгованості за кредитами. З метою зменшення обсягів простроченої заборгованості Національний банк України посилив умови кредитування та дав змогу банкам самим визначати показник кредитного ризику у встановлених межах. Розмір кредитного ризику за таких умов залежить від якості управління кредитним портфелем банку та від виконання ним нормативів резервування, встановлених Національним банком України. Це один зі шляхів альтернативного регулювання обсягів наданих кредитів, не вдаючись до змін нормативів обов язкового резервування. Висновки. Проведений аналіз механізму впливу нормативів обов язкового резервування на досліджені показники та його використання в Україні дає змогу стверджувати, що цей інструмент використовується Національним банком України для регулювання грошово-кредитного ринку. Поставлені цілі було досягнуто за рахунок реалізації Національним банком України нормативів обов язкового резервування. Однак, зважаючи на великий вплив цього інструменту на економіку країни та тенденції у розвинутих країнах щодо його використання, Національний банк повинен уникати виконання поставлених завдань за рахунок зміни нормативів резервування через складність прогнозування наслідків. Прогнозування впливу нормативів резервування на економічні показники можна здійснити Таблиця 1 Показники впливу на обсяги резервування під кредитні операції станом на Показники Y Резервування під активні операції, млн. грн X1 Валютний курс гривні до долару США ,5 796,17 798,98 799,3 Х2 Динаміка ВВП України, млн. грн Х3 Державний борг (зовнішній+внутрішній), 130, ,5 357,3 592,15 млрд. грн Х4 Дефіцит держ.бюджету України, млрд. грн 14,1 19,866 24,06 31,46 34,6 Х5 Кредити надані депозитним корпораціям (крім НБУ), млн. грн , , , , ,10 Х6 Прострочена заборгованість за кредитами, млн грн Х7 Кількість банків у стадії ліквідації, шт Джерело: розроблено авторами за даними [7,8, 9] Таблиця 2 Кореляційний зв язок факторів із обсягами резервування Y X1 Х2 Х3 Х4 Х5 Х6 Х7 Y 1 X1 0, Х2 0, , Х3 0, , , Х4 0, , , , Х5 0, , , , , Х6 0, , , , , , Х7 0, ,2692 0, ,4724 0, , , Джерело: розроблено авторами за даними [7,8,9] 105

106 #6 (07) грудень 2013 І.М [1], Ковалишин І. [5], Жінко М. Б. [6], Тригуб О.В. [7], Завидівська О. І. [8], Савич В. І. [9], Кравчук І. С. [10]. Проте аналіз передумов та перебігу подій сучасної світової фінансової кризи свідчить про надзвичайну роль іпотечних ринків в активізації та поширенні кризових явищ, що вимагає додаткових досліджень впливу сек юритизації іпотечних ринків на розвиток економіки країни. Постановка завдання. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних аспектів здійснення сек юритизації іпотечних активів, аналіз основних моментів здійснення сек юритизації українським банком та генерація переваг при використанні такого механізму рефінансування. Виклад основного матеріалу дослідження. У вітчизняній науковій літературі в силу новизни для української банківської практики феномену сек юритизації наводяться досить обмежені трактування даного терміна. Так, в основному сек юритизація активів визначається як процес заміни банківських запозичень і кредитів емісією боргових цінних паперів [9]. Термін «сек юритизація«вперше з явився в 1977 році в американському економічному часопису Wall Street Journal. Керівник іпотечного департаменту Salomon Brothers Льюіс Раньєрі запропонував використовувати цей термін репортеру з Wall Street Journal у статті, приза допомогою кореляційно-регресійного аналізу, який надає змогу встановити щільність та взаємозалежність. У ході побудови кореляційно-регресійної моделі було виявлено залежність нормативу резервування під кредитні операції від таких показників як динаміка ВВП України та обсягів простроченої заборгованості за кредитами. При цьому обсяги останньої піддаються регулюванню і без змін нормативів резервування, а лише шляхом посилення вимог до надання кредитів, покладаючи на банки відповідальність за розмір кредитного ризику. Література: 1. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. Львів: Новий Світ-2000, с. 2. Люзняк М.Е., Бартош О.М. Інструменти грошово-кредитної політики НБУ та їх вплив на депозитний та кредитний ринки / Люзняк М.Е. та Бартош О.М. // Ефективна економіка Марчук О.О. Політика обов язкових резервів та особливості її застосування в Україні / Марчук О.О. // Матеріали науково-практичної конференції Львів: НЛТУУ. 2013, вип Перепьолкіна О.О. Механізм застосування інструментів монетарної політики для досягнення економічного зростання // Науковий Вісник НЛТУ: Збірник науково-технічних праць. Львів: НЛТУУ. 2005, вип С Річний звіт Національного банку [Електронний ресурс]: 6. Річний звіт Національного банку [Електронний ресурс]: ПОЛІЩУК В. Г. кандидат економічних наук, старший викладач кафедри фінансів; БОГОМАЗОВА І. О. студентка V курсу спеціальності «Фінанси і кредит», Луцький національний технічний університет СЕК ЮРИТИЗАЦІЯ ІПОТЕЧНИХ АКТИВІВ ЯК ІННОВАЦІЯ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ Анотація: У статті розглянуто теоретичні засади сек юритизації іпотечних активів, наведено переваги її використання для вітчизняної банківської системи. Аннотация: В статье рассмотрены теоретические основы секьюритизации ипотечных активов, приведены преимущества ее использования для отечественной банковской системы. Summary: In article are considered theoretical bases securitization hypothecary asset, is brought advantage of her (its) use for domestic bank system. Постановка проблеми. Сучасний розвиток банківського сектору України потребує використання нових підходів до управління капіталом банку, банківськими ризиками для забезпечення фінансової стійкості та безпеки банку. Така ситуація пов язана із сучасною фінансовою кризою, за умов якої банківські установи зацікавлені в диверсифікації джерел фінансування, зменшенні кредитного ризику та збільшенні власної ліквідності. На сьогоднішній день відомо досить багато методів управління кредитним портфелем з метою забезпечення фінансової стійкості та безпеки банку, серед них: диверсифікація, лімітування, створення резервів [1]. Сек юритизації іпотечних активів є альтернативним механізмом, який дозволятиме ізолювати від ризиків банкрутства банківську систему, з цього випливає актуальність даного дослідження яке набуває для України особливо важливого значення, бо переваги сек юритизації пов язані з її досить обмеженим використанням. Цей механізм полягає у трансформації неліквідних активів у ліквідні цінні папери і досить широко використовується у світовій банківській практиці. Механізм сек юритизації розглядається в публікаціях зарубіжних авторів, таких як: Ф. Фабоцці [2], Х. Бер [3], Е. Девідсон [4], Е. Сандерс [4] та ін. Дана тематика була розглянута і в працях вітчизняних науковців: Кордонець 106

107 «Кримський економiчний вiсник» свяченій опису андерайтингу першого випуску цінних паперів, забезпечених заставою прав вимог за іпотечними кредитам. Зарубіжні вчені дають більш повні визначення. Так, Е. Девідсон та Е. Сандерс під сек юритизацією активів розуміють «процес формування пулів фінансових зобов язань та надання їм форми, що дозволяє фінансовим активам вільно обертатися серед множини інвесторів«[4,c.16]. Ф. Фабоцці визначає сек юритизацію як процес конвертації грошових потоків від базових активів або боргових зобов язань перед оригінатором (банком-іпотечним кредитором) у цілісний рівномірний потік платежів, що дозволяє оригінатору залучити фінансові ресурси шляхом кредитування або випуску боргових цінних паперів під забезпечення активів [2]. На мою думку, найбільш ґрунтовне визначення терміна «сек юритизація«дав німецький вчений Х. Бер, який під сек юритизацією активів вбачає інноваційну техніку фінансування, при якій диверсифікований пул фінансових активів списується з балансу банку та набуває юридичної самостійності шляхом передачі спеціально створеній юридичній особі SPV (Special Purpose Vehicle), яка здійснює його рефінансування на міжнародному ринку капіталів або грошовому ринку шляхом випуску цінних паперів [3]. Щодо практичного застосування механізмів секюритизації, то перші оборудки із її здійснення було оформлено в США у 70-х роках минулого століття. Враховуючи сучасні реалії вітчизняної банківської системи, що потребує залучення нових фінансових ресурсів та перерозподілу вже існуючих ризиків, пропонуємо визначати сек юритизацію як процес об єднання однорідних фінансових активів у пул і випуск забезпечених цим пулом цінних паперів з метою залучення інвесторів та перерозподілу ризиків. З усього вище сказаного стає очевидним, що першою умовою сек юритизації є наявність структурованих цінних паперів, а в контексті сек юритизації іпотечних активів структурованих іпотечних цінних паперів. У роках в Україні було здійснено перші спроби запровадження сек юритизації іпотечних активів вітчизняним банком. Саме ПАТ «ПриватБанк» уклав першу в Україні угоду щодо сек юритизації іпотечних активів. Аналізуючи дану угоду можна сказати, що її супроводжували багато зарубіжних учасників, які забезпечували окремі складові процесу продажу та рефінансування іпотек, але найбільшої уваги заслуговує аналіз юридичної структури угоди з точки зору розподілу фінансових потоків та мінімізації ризиків. Оскільки в нашій країні немає спеціального законодавства, що регулює операції щодо сек юритизації активів, угода про продаж іпотечних активів була здійснена відповідно до приписів Цивільного кодексу України. З юридичної точки зору, продаж портфеля доларових іпотечних кредитів іноземній спеціалізованій іпотечній установі не потребує окремого дозволу Національного банку України і класифікується як іноземні інвестиції. Тому в рамках валютного регулювання перерахунок валютних надходжень від активів іпотечного покриття на рахунок спеціалізованої іпотечної установи є легітимним. Щодо оподаткування даної угоди,то відповідно до чинного законодавства передача прав і вимог за кредитами іпотечного покриття підлягає нотаріальному посвідченню та сплаті державного податку в розмірі 0.01% від суми переданих активів [5]. Серед особливостей угоди варто зауважити також наявність страхового захисту, зокрема забезпечене страхування політичного ризику, яке покриває відсоткові платежі за цінними паперами класу А та пріоритетні витрати на обслуговування угоди. Страхове покриття забезпечує компанія Стедфас Іншуранс в межах 4.5% від обсягу емісії та амортизується відповідно до графіка погашення цінних паперів класу А. Наявність такого виду страхування дало змогу присвоїти іпотечним цінним паперамкласу А рейтинг, що перевищує суверенний рейтинг України [5]. Підсумовуючи результати проведеного аналізу, можемо виділити такі переваги першої в Україні угоди щодо сек юритизації іпотечних кредитів: 1. Високий рівень концентрації кредитного ризику за портфелем іпотечного покриття, а також значний ступінь географічної концентрації проданих іпотечних позик; 2. Високий корпоративний рейтинг продавця (Приватбанку), який застосовує потужні інформаційні технології, процедури андерайтингу і представлений мережею 2000 відділень в Україні; 3. Врахування юридичних аспектів у сфері захисту прав споживачів, зокрема, повідомлення позичальників за кредитами, що становили іпотечне покриття, про продаж іпотечних активів до моменту випуску іпотечних цінних паперів емітентом; 4. Усі позичальники за іпотечними кредитами покриття приватні особи; 5. Кожний кредит у складі іпотечного покриття забезпечений першою іпотекою; 6. Наявність страхування політичного ризику на випадок не конвертованості валют і заборони перерахунку валютних надходжень за кордон. При здійсненні сек юритизації банківських активів потрібно дотримуватися принципу конгруентності, який полягає в тому, що за своїми умовами вимоги банків до позичальників за кредитами і зобов язання банків за цінними паперами, що випущені під забезпечення цими кредитами, повинні бути співвідносні [12, c.51]. Вирішення вище перелічених проблем, в першу чергу, потребує впорядкування законодавчої бази. На нашу думку, доцільно впровадити новий закон, який регулював би всі необхідні моменти здійснення сек юритизації в Україні. Більшість українських науковців так і пропонують назвати цей закон «Про сек юитизацію«[13]. За станом на початок жовтня 2013 року в Україні було зареєстровано корпоративних та пайових інвестиційних фондів, з них, 353 КІФ та ПІФ. Згідно з даними НКЦПФР за станом на початок жовтня 2013 року Комісією було видано ліцензії професійним учасникам фондового ринку на провадження професійної діяльності, в тому числі: 576 ліцензій на провадження діяльності з торгівлі цінними паперами; 354 ліцензії на провадження депозитарної діяльності зберігачів цінних паперів; 118 ліцензій на провадження діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів; 341 ліцензія на провадження діяльності з управління активами; 10 ліцензій на провадження діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів; 2 ліцензії на провадження розрахунково-клірингової діяльності; 2 ліцензії на провадження депозитарної діяльності депозитарію цінних паперів. Кількість професійних учасників фондового ринку з урахуванням суміщення декількох видів професійної діяльності становила При цьому 339 учасників були торговцем-зберігачем (113 банків), серед них 31 учасник торговцем-зберігачем-реєстратором (16 банків). 15 учасників були зберігачами-реєстраторами. Два депозитарії мали ліцензії на розрахунково-клірингову діяльність. На звітну дату кількість зареєстрованих корпоративних та пайових інвестиційних фондів в Україні становила 1 972, з них, 353 КІФ та ПІФ. 107

108 #6 (07) грудень 2013 Обсяг залучених інвестицій в економіку України через інструменти фондового ринку протягом січня-вересня поточного року становив 86,54 млрд. грн. Порівняно з аналогічним періодом 2012 року цей показник збільшився на 16,52 млрд. грн. Протягом дев яти місяців 2013 року НКЦПФР було зареєстровано 145 випусків акцій загальним обсягом 33,72 млрд. грн., що виявилося на 16,2 млрд. грн. більше результату аналогічного періоду 2012 року. Також, у звітному періоді Комісією було зареєстровано 183 випуски облігацій підприємств на загальну суму 25,99 млрд. грн. або на 2,77 млн. грн. більше показника аналогічного періоду 2012 року. У широкому сенсі слова під сек юритизацією активів (зокрема, й іпотечних) слід розуміти складний механізм фінансування, за допомогою якого відбувається трансформація низьколіквідних активів у високоліквідні фінансові інструменти грошового ринку та ринку капіталів. У вузькому (класичному) розумінні сек юритизація виділення фінансових активів оригінатора (банкуіпотечного кредитора) шляхом їх продажу спеціалізованій установі другого рівня (SPV), яка випускає боргові цінні папери, забезпечені даними активами. Розвиток процесу сек юритизації стимулювався такими чинниками, які характеризували національні фінансові ринки: - грошово-кредитною політикою в розвинутих країнах, спрямованою на стимулювання довгострокового нагромадження через посередництво фінансових ринків; - зниженням ставок та зростанням цін у 80-ті роки ХХ ст.; - розвитком нових фінансових інструментів, які зробили привабливою діяльність на фінансовому ринку; - відповідним розвитком окремих секторів фінансового ринку, які забезпечували обіг нових фінансових інструментів; - лібералізацією національних фінансових ринків у провідних країнах світу. Проте досвід зарубіжних країн показує, що якщо процес формування інституту сек юритизації починався з вирішення питання, пов язаного з цінними паперами, то ніколи цим він не обмежувався. З дозволу використовувати ті чи інші види цінних паперів для рефінансування грошових вимог лише починається формування інституту сек юритизації. Сек юритизація справляє значний вплив на зростання фондового ринку, збільшення заборгованості по облігаціях нефінансових організацій і банків у ВВП, зростання долі ресурсів, залучених за допомогою випуску цінних паперів, у загальній сумі ресурсів банків. В Україні сек юритизація ще не набула достатнього поширення й з огляду на відсутність необхідної ринкової інфраструктури, наявність жорсткого валютного контролю, недостатнього розмаїття ліквідних фінансових інструментів, відсутності достатньої кількості кредитоспроможних учасників фінансового ринку. Очевидно, однією із значних проблем, що перешкоджають Україні успішно вийти на ринок сек юритизації, є недостатні розміри кредитного портфеля. Висновки з проведеного дослідження. При застосуванні сек юритизації фінансово-кредитна система України отримає можливість забезпечувати фінансову стійкість та безпеку банків, а саме: - замість строкових активів банк одержує ліквідні кошти, які можна використати для подальшого розпитку. Часто банк має значні обсяги недостатньо ліквідних активів, продаж яких у потрібний момент не завжди можливий, що може призвести до втрати його платоспроможності. У цьому разі сек юритизація становитиме важливий інструмент управління активами, позаяк дає змогу реалізувати їх швидко й ефективно в умовах конкурентно насиченого ринку; розширюється коло потенційних інвесторів; - зменшується ймовірність виникнення у банку процентного, кредитного ризиків, а також ризику втрати ліквідності. Сек юритизація перерозподіляє ці банківські ризики між кредитною установою, інвестором і посередником. Сек юритизація іпотечних активів являє собою складну фінансову технологію, що дозволяє моделювати випуски іпотечних цінних паперів із різними характеристиками і таким чином забезпечує іпотечних кредиторів постійними джерелами довгострокових фінансових ресурсів, які забезпечать ліквідність банківських установ, якості управління активами та пасивами, репутацію на ринку позикового капіталу. Саме тому цей механізм може стати універсальним способом залучення нових фінансових ресурсів у банківську систему України та відновлення повноцінного здійснення іпотечного кредитування населення, з метою вирішення житлової проблеми. Література: 1. Кордонець І.М., Квасницька Р.С. Використання механізму сек юритизації для забезпечення фінансової стійкості та безпеки банків// Всеукраїнський науково виробничий журнал С Fabozzi F. J. Mortgage-backed securities: products, structuring, and analytical techniques. Hoboken, NJ: Wiley, S. 3. Секьюритизация активов: секьюритизация финансовых активов инновационная техника финансирования банков / Х.П. Бзр: Пер с нем. Ю.М. Алексеев, О.М. Иванов. М.: Волтерс Клувер, с. 4. Секьюритизация ипотеки / Е. Девідсон, Е. Сандерс, Л-Л. Вольф, А.Чинг. М.: Вершина, с. 5. Вовчак О., Ковалишин І. Досвід рефінансування іпотечних кредитів через механізм сек юритизації в Україні // Вісник НБУ С Жінко М. Б. Переваги застосування механізму сек юритизації на вторинному іпотечному ринку в Україні // Регіональна економіка С Тригуб О. В. Сек юритизація іпотечних активів: світовий досвід та перспективи впровадження в Україні // Економіка та держава С Завидівська О. І. Теоретичні аспекти здійснення сек юритизація іпотечних активів// Економічні науки С Савич В. І. Іпотечне кредитування в Україні: суперечності та тенденції розвитку / Інститут менеджменту та економіки «Галицька академія«. Івано-Франківськ: ІМЕ «Галицька академія«, с 10. Кравчук І. С., Юхимчик В. Д. Сек юритизація банківських активів // Інвестиції: практика та досвід С Про іпотечні облігації: Законі України від р IV С Некторов А. Философия секьюритизации активое // Рынок ценных бумаг С Бобиль В., Соловей М. Сек юритизація банківських активів у контексті управління портфельним кредитним ризиком // Вісник НБУ С

109 Полішко Г. Г. cтудентка V курсу економічного факультету, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара «Кримський економiчний вiсник» МІЖНАРОДНІ РЕЙТИНГИ НАЦІОНАЛЬНИХ БРЕНДІВ Й ОЦІНКА БРЕНДУ УКРАЇНИ Анотація: У статті доведено важливість міжнародних рейтингів національних брендів та їх вплив на країни в умовах глобалізації. Крім того, у роботі проведено аналіз існуючого іміджу України, оцінено сформований бренд держави за методологією міжнародних рейтингів національних брендів, виявлено позитивні та негативні складові образу країни. Аннотация: В статье доказана важность международных рейтингов национальных брендов и их влияние на страны в условиях глобализации. Кроме того, в работе проведен анализ существующего имиджа Украины, оценен сформированный бренд страны по методологии международных рейтингов национальных брендов, выявлены позитивные и негативные составляющие образа страны. Summary: This paper aims to prove the importance of international rankings of national brands and their influence on countries during globalization. Besides, the work examines a current image of Ukraine, estimates its national brand according to the mathodology of international rankings of national brands, and displays positive and negative parts of country brand. Постановка проблеми. У сучасному світі конкуренція є постійним атрибутом глобального середовища, в якій функціонують і розвиваються окремі країни. Однією із значущих глобальних тенденцій є посилення конкуренції за ресурси і фактори виробництва, яка може бути як міждержавна, міжрегіональна так і здійснюватися між окремими містами. Таким чином, прагнення територій очолювати перші позиції міжнародних рейтингів національних брендів визначає їх актуальність та своєчасну роль у розвитку країн в умовах глобалізації. В ході роботи було проаналізовано наукові статті провідних західних та вітчизняних маркетологів, таких як Ф. Котлер, А. Панкрухин, Д. Траут, К. Асплуcнд, Т. Циганкова, Н. Куденко, доклади політичних радників та діячів, зокрема Саймона Анхольта, західне періодичне видання «Place Branding and Public Diplomacy«, аналітичні данні міжнародної дослідницької групи Gfk, міжнародної консалтингової фірми з питань брендингу FutureBrand, рейтинги та прогнози українського консалтингового агентства MMP Consulting, звіти Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, статистичні дані Державного комітету статистики, наукові та дослідницькі сайти в мережі Інтернет, зокрема World Economic Forum, Brand Finance та інші. Незважаючи на значний доробок авторів у галузі міжнародного маркетингу, ще й до сьогодні залишаються до кінця невизначеною роль міжнародних рейтингів національних брендів та їх структурована методологія оцінення. В Україні національний брендинг є досить нерозвиненим. Спроби розробити єдиний імідж країни на глобальній арені мають дуже поверхневий та нерегулярний характер, і в більшості випадків маркетингові заходи застосовуються при гострій необхідності. Постановка завдання. Головне завдання даного дослідження полягає у комплексному аналізі й обґрунтуванні визначальної ролі міжнародних рейтингів національних брендів для розвитку країни в умовах глобалізації, а також оцінці бренду України за міжнародною методологією. Виклад основного матеріалу дослідження. Одним з найчастіше впроваджуваних компонентів маркетингу країни є національний брендинг діяльність, мета якої вимірювати, будувати та управляти репутацією держави. Першим дослідив тематику національного брендингу Саймон Анхольт, який регулярно здійснює два глобальний дослідження, відомих як Anholt-GfK Roper Nation Brands Index («Індекс національних брендів») [1] і Anholt-GfK Roper City Brands Index («Індекс брендів міст») [2]. Саймон Анхольт визначає брендинг країни як систематичний процес узгодження дій, поведінки, інвестицій, інновацій і комунікацій країни для реалізації стратегії конкурентної ідентичності [3, c ]. Концепція національного брендингу в основному практикується країнами-лідерами, які прагнуть досліджувати, аналізувати та керувати власною репутацією, іміджем та статусом на світовій арені. Розробка національного бренду стала впливовим інструментом для підкреслення своїх національних особливостей та зміцнення конкурентних позицій таких країн, як Сполучені Штати Америки, Канада, Швейцарія, Франція, Великобританія та інші країни Західної Європи. За останні десять років показали переломний момент в типах підходів держав провели з відносною легкістю управляти своєю репутацією [4, c. 74]. Зафіксувати динаміку розвитку брендів країн і виявити їх впливовість та ефективність дозволяють щорічні міжнародні рейтинги національних брендів, зокрема вище згадуваний Nation Brand Index, який досліджується під керівництвом Саймона Анхольта компанією Gfk та Country Brand Index за методологією компанії FutureBrand. Аналізуючи структуру Nation Brand Index, слід зазначити, що охоплення рейтингу у 2012 році виросло з 35 до 50 країн, що підтверджує факт залучення більшої кількості країн до формування власного національного бренду. Цей індекс вимірює потужність і якість іміджу у кожній країні шляхом об'єднання наступних шести параметрів: експорт, політичне управління, культура і спадщина, люди, туризм, інвестиції та імміграція. Дослідники компанії Gfk аналізують сприйняття громадян розвинених країн і країн, що розвиваються, які відіграють важливу роль у формуванні глобальної зовнішньої політики, а також формують потоки ділової, культурної та туристичної активності по всьому світу. Другий масштабний проект The Country Brand Index, заснований у 2005 році компанією FutureBrand, що займається дослідженнями у галузі брендингу, надає консультації торговим маркам та щорічно публікує ренкінг брендів територій, який складається зі 102 країн. На думку дослідників компанії, сильний бренд країни не тільки являє собою суму певних атрибутів, а загалом повинен робити життя людей кращим. Для отримання високої оцінки в рейтингу країна повинна підтримувати прогресивну політику в сенсі відкритості і свободи слова і орієнтуватися на своє населення та його потреби. Це забезпечить потужний емоційний зв'язок з аудиторією, що буде мати хвилевий ефект, заохочуючи інших людей у 109

110 #6 (07) грудень 2013 всьому світі до туристичних відвідувань, ведення бізнесу, навчання і проживання. Актуальність теми брендингу територій змушує інші світові відомі компанії публікувати свої дослідження. Міжнародна компанія Brand Finance випускає свій рейтинг національних брендів «Топ-100 найцінніших країн-брендів 2012 року» це 100 країн світу, відмічені за силою та цінністю їхніх «торгових марок». Об єднуючи методології оцінювання країн в рейтингах Country Brand Index та Nation Brand Index, на рисунку 2 пропонується наступне узагальнення параметрів бренду країни, потребуючих уваги при формуванні глобальної маркетингової стратегії країни. З огляду на те, що аналітична компанія Brand Finance вимірює силу та цінність сукупності національних брендів країни, а не сформований бренд самої країни, до рисункуузагальнення 2 додано лише один параметр «потужність національних брендів» з методики оцінки країн в рейтингу «Топ-100 найцінніших країн-брендів 2012 року». Міжнародні рейтинги національних брендів мають безпосередній вплив при формуванні маркетингових стратегій країн, визначаючи вирішальні критерії успіху на глобальній арені, потужні конкурентні показники територій та встановлюючи стандарти, які країни повинні підтримувати. Незважаючи на те, що Україна не представлена у жодному рейтингу національних брендів країн світу, проаналізуємо розроблений бренд України на основі визначених параметрів бренду (рис.2). На основі визначених параметрів бренду (рис.2), при оціненні системи цінностей звертаємо увагу на наступні показники: Політична свобода. Україна сприймається іноземцями як недостатньо політично вільна країна. Хоча відповідно до досліджень [7] 25% іноземців насамперед хочуть бачити Україну демократичною державою. Ставлення до навколишнього середовища. Більшість європейців (60%) [7] вважають Україну аграрною державою, що може позитивно впливати на образ стурбованого цими проблемами громадянина. З іншого боку, країна відома у світі як один з лідерів серед виробників та експортерів металів, тому велика кількість заводів та відсутність жорсткого контролю за їх функціонуванням, має істотний вплив на навколишнє середовище, що робить країну неекологічною. Найбільше ж вплинула на сприйняття іноземцями української екології Чорнобильська катастрофа, яка мала невиправні наслідки для іміджу держави, навколишнього середовище та здоров я населення. Стабільність правового середовища. Найчастіше країна асоціюється із нестабільністю правового середовища, а також з великим рівнем корумпованості. До того ж країна майже не відповідає образу держави із свободою слова, в більшості своєї через певні політичні події. Уявлення про толерантність, гостинність, низький рівень ворожості, недискримінацію та відкритість українського народу зрушилися у позитивному напряму після проведення чемпіонату у 2012 році, коли населення України привітно зустріло гостей країни, тим самим спростувавши сформовані негативні асоціації. Важливою складовою іміджу держави є якість життя населення. Так, якість української освіти є високою порівняно з багатьма країнами світу. Диплом вищого навчального закладу України визнається у 35 країнах світу [8]. Освітні послуги шкіл та університетів могли би скласти конкуренцію світовим провідним закладам, але сьогодні жоден ВНЗ України, на жаль, не входить навіть до рейтингу кращих 500 навчальних закладів світу з певних причин. Зокрема, недостатність державного фінансування цієї сфери, що призводить до слабкого оснащення закладів, відсутності належної матеріально-технічної бази; та високий рівень корумпованості в країні. Незважаючи на це, Україна має висококваліфіковану та добре освічену робочу силу: рівень грамотності населення складає 99,7%, а 28% населення має вищу освіту [9]. Система охорони здоров я. Система охорони здоров я України істотно відрізняється від існуючих у світі, де громадяни мають постійне медичне страхування та в змозі отримати необхідну допомогу своєчасно, в повному обсязі та безкоштовно. З огляду на це, українська система розглядається як неефективна та неспроможна захистити населення, надаючи повний комплекс соціальних послуг. Крім того, через недостатнє фінансування з боку держави, лікувально-профілактичні заклади незабезпечені необхідним обладнанням та не мають змогу надати медичну допомогу кожному пацієнту за світовими медичними технологіями. Тим не менш, деякі представники науково-дослідних медичних закладів України займають авторитетні позиції у світі. 110 Рис. 1. Узагальнення параметрів бренду Джерело: розроблено автором за даними [1] та [5]

111 «Кримський економiчний вiсник» Рівень життя. Наразі, Україна, відповідно світової статистики [10] щодо рівня життя, займає 100 місце серед оцінених 151 країн світу. Оцінка Україні відображає середню тривалість життя, середній рівень благополуччя, і помірно високу екологічну загрозу. Безпека в країні. Уявлення світової громади з приводу безпеки в Україні покращилося під час відвідування країни протягом Євро Це, безперечно покращило імідж держави на світовій арені. Але такі проблемні питання, як нестабільне правове середовище, корумпованість та погіршений рівень життя продовжують негативно впливати на загальний стан в країні та її репутації щодо безпеки. В Глобальному індексі миру 2012 (Global peace index) [11] Україна займає 71 зі 158 позицій, що свідчить про середній рівень безпеки у країні. Показники рейтингу визначили найгіршими позиції України у питаннях доступу до зброї, кількості агресивних демонстрацій та участі у тяжких злочинах. Зайнятість. Трансформації в економіці та криза в Україні загострили проблему зайнятості та нестабільність на ринку праці, спричинили дисбаланс попиту і пропозиції робочої сили. Чисельність громадян, які мали статус безробітних, склала на 1 квітня 2013 року 571,6 тис. осіб (або 34,5% усіх безробітних працездатного віку, визначених за методологією Міжнародної організації праці) [12]. Численні спроби населення знайти роботу за кордоном також формують певний образ країни щодо стану зайнятості, забезпечення населення робочими місцями та рівня заробітних плат. Умови ведення бізнесу: Інвестиційний клімат та політичне управління.. У рейтингу «Інвестиційна привабливість регіонів» Інституту економічних досліджень та політичних консультацій [13] серед загальнодержавних факторів, які позитивно впливають на інвестиційну привабливість України експерти виділяють вигідні географічні та кліматичні умови, високий внутрішній потенціал регіонів, зацікавленість влади в інвесторах, підвищення рівня бізнес-культури населення. Найбільш значущими факторами, які, на думку експертів, негативно впливають на інвестиційну привабливість є корупція, бюрократія, втручання влади у справи бізнесу, недосконалість законодавчої бази та судової системи, високий податковий тиск тощо. Розвиток технологій. Агенція Bloomberg [8] включила Україну до топ-50 найбільш інноваційних країн світу, де вона посідає 42 місце. В якості критеріїв рейтингу були виділені наступні фактори: науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи по відношенню внеску у ВВП, рівень продуктивності праці, впровадження високих технологій, рівень освіти, патентна активність тощо. Правова середа. У рейтингу «Ведення бізнесу 2013«(Doing Business 2013) [14], розробленому Світовим Банком, Україна не тільки покращила свої позиції на 15 пунктів (до 137 місця із 185 країн), а і увійшла до списку із 23 країн світу-найбільших реформаторів умов ведення бізнесу у роках, які оцінює даний рейтинг. Професіоналізм робітників. Як було засвідчено у параметрі «Система освіти» Україна володіє освіченою та висококваліфікованою робочою силою, серед якої особливою увагою світу та попитом міжнародних роботодавців користуються математики, фізики, програмісти, фахівці з радіоелектроніки, спеціалісти в космічній галузі, робітники аграрного сектору тощо. Показники експорту та потужність національних брендів. Незважаючи на те, що в Україні налагоджен експорт товарів певних категорій, сьогодні вітчизняні виробники часто зіткаються з проблемою того, що українські бренди на світовому ринку стають заручниками фрази «made in Ukraine» (зроблено в Україні). Такий фірмовий лейбл негативно впливає на сприйняття продукту та знижує його цінність. Тому багато з них створюють імідж іноземного продукту і навіть реєструють свої торгові марки в інших країнах [15]. Культурна та історична спадщина: Історія, мистецтво та культура. Серед чинників сприйняття, найбільший вплив на уявлення щодо України та українців мають: культурна та історична спадщина (44 %). Найстійкіше у іноземців Україна асоціюється з писанками (37 %) та Петриківським розписом (17 %). Із сучасним мистецтвом Україну асоціюють лише 16 % респондентів, із карпатським різьбленням 11 %. А лише 7 % вибрали українську вишивку [7]. Автентичність. Як і більшість країн світу, українська культура має свою незаперечну автентичність, що може бути підтверджено прагненням іноземців відвідати історичні пам ятки та ознайомитися із культурною спадщиною держави, як зазначено далі, у параметрі «Туристична привабливість». Природна краса. У світі Україна славиться своєю природною красою та мальовничими краєвидами, підтвердженням чого стають наведені далі відповіді респондентів, щодо туристичної привабливості країни. Оцінюючи параметр «Туризм» бренду України, варто звернути увагу на наступні показники: Співвідношення ціни та якості. Асоціації іноземців щодо співвідношення цін та якості в Україні перед Євро-2012 мали нестабільний характер через негативну інформацію про Україну, представлену засобами масової інформації. На жаль, під час чемпіонату українці не змогли спростувати такі уявлення, тому що протягом цієї події рівень цін на проживання та додаткові послуги сильно збільшився, що не відповідало їх якості. Туристична привабливість. Серед найвагоміших причин, які спонукають відвідати Україну, іноземці називають: мальовничу природу (30 %), архітектуру та культурно-історичні пам ятки (30 %), гостинність та щирість місцевого населення (10 %), національну кухню (7 %), красу українських жінок (6 %). Курорти та їх різноманітність. Сьогодні іноземці рідко розглядають Україну як місце для повноцінного та якісного відпочинку. Вважається, що причиною цьому виступають вищезазначені проблемні поля у параметрах бренду. Особливості національної кухні. Українська кухня національна кулінарія, яка має свою давню історію, славиться різноманітністю та нараховує сотні рецептів. Цей факт досить відомий у світі, позитивно впливає на образ країни, її сприйняття представниками інших культур та є стимулом для відвідування України. Отже, в результаті проведеного аналізу за визначеними параметрами бренду Україні можна виділити негативні фактори, що впливають на імідж України: обмежену політичну свободу, нестабільне правове середовище, неефективну систему охорони здоров я, низький рівень життя, високий рівень корупції в країні, проблеми зайнятості, недостатній рівень безпеки. Позитивними чинниками сприйняття України виступають: культура та традиції, історична спадщина, природа краса, геополітична позиція, клімат, освічене населення, національна кухня. Серед перспективних напрямів, які ще не повністю відносяться до позитивних складових іміджу, але можуть такими стати: система освіти, курорти України, розвиток технологій, інвестиційний клімат, професіоналізм робітників, окремі національні бренди. Отже, рейтинги дозволяють дослідникам бачити ідеальну модель бренду, полегшуючи сприйняття загальної ситуації, аналізувати та прогнозувати тенденції та при- 111

112 #6 (07) грудень 2013 ймати рішення щодо корегування репутації або іміджу країни. Також рейтинги дають умовне бачення бренду країни на міжнародній арені, а позиція країни у певному рейтингу це вже елемент іміджу, який може як позитивно, так і негативно впливати на її бренд. Висновки з проведеного дослідження. Участь в рейтингах дозволяє країнам виявити за допомогою основних методик базові стереотипи, цінності, унікальні риси країни та ефективно використовувати отриманні данні. Спостерігаючи стрімкий інформаційний поступ XXI століття, Україна поки що випадає з контексту нових умов, які він ставить перед сучасним людством. Незважаючи на деякі позитивні зрушення стосовно створення бренда України та міст, що формують лише емоційну складову уявлення про країну, для України є нагальним подолання головних соціально-економічних та політичних проблем, що мають негативний вплив не тільки на внутрішнє середовище країни, а й на її позиціонування на міжнародній арені. Для того, щоб Україна отримала презентаційну форму свого національного бренда, потрібна чітка стратегія, на основі яскравого чітко сформованого національного бренда, просуванням якого б займалися як за межами України, так і серед її громадян. Тоді й самі громадяни стануть носіями цього бренду, і виїжджаючи за кордон будуть активно і з повагою його поширювати, а залишаючись у межах власної країни розповсюджувати та передавати. Література: 1. The Anholt-GfK Roper Nation Brands Index [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: simonanholt.com/research/research-the-anholt-gfk-roper-nation-brands-index-sm.aspx 2. The Anholt-GfK Roper City Brands Index [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: simonanholt.com/research/research-city-brand-index.aspx 3. Анхольт С. Создание бренда страны // Бренд- менеджер C True, Jacqui «Globalization and Identity«. In Raymond Miller. Globalization and Identity. South Melbourne: Oxford University Press, c The Future Brand Country Brand Index [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: com/images/uploads/studies/cbi/cbi_2012-final.pdf 6. Brand Finance «Топ-100 найцінніших країн-брендів 2012 року» [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: 7. Бренд «Україна«Дослідження сприйняття України [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: brandukraine.org/k/ 8. Українська освіта Рідна Україна [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: biz/?p= World Economic Forum Global Agenda Council on Ukraine [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: 10. Happy Planet Index Score Ukraine [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: org/countries/ukraine/ 11. Global peace index 2012: the full list [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: news/datablog/2012/jun/12/global-peace-index-2012#data Основнi показники економiчного та соцiального розвитку України Міністерство економічного розвитку і торгівлі України [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: info_boxes?art_id=38501&cat_id= Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Звіт про Інвестиційну Привабливість Регіонів [Електронний ресурс]. Режим доступу: URL: Ranking of economies, Doing business, 2013 [Електронний ресурс]. Режим доступу: URL: doingbusiness.org/rankings 15. Анатомия бренда, Forbes Украина [Електрон. ресурс]. Режим доступу: URL: forbes/ anatomiya-brenda 112 ПОЛЬОВА Т. В. кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри економічного аналізу та статистики; КОРНІЄНКО Г. О. магістр, Харківський державний університет харчування та торгівлі ЕФЕКТИВНЕ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЯК ЗАПОРУКА УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ТОРГІВЛІ Анотація: у статті надано класифікацію основних засобів та вказано напрями використання матеріальнотехнічної бази в торгівлі; визначено значимість їх ефективного використання для забезпечення успішності діяльності суб єктів господарювання; розглянуто комплекс узагальнюючих та поодиноких показників, що характеризують ефективність використання основної складової необоротних ресурсів; наведено об єктивні та суб єктивні чинники впливу на раціональність застосування основних засобів. За показниками діяльності ПАТ «Скіф» проведено аналіз впливу наявності та ефективності використання необоротних активів, у тому числі їх активної частини (устаткування та мережі підприємства) на обсяг виручки від реалізації. Надано пропозиції

113 «Кримський економiчний вiсник» В умовах ринкової економіки і посиленої конкуренції успішно функціонують лише ті суб єкти господарюванщодо покращення ефективності діяльності досліджуваного підприємства на майбутнє за рахунок поліпшення якісного складу та фондовіддачі засобів праці. Аннотация: в статье представлена классификация основных средств и указаны направления использования материально-технической базы в торговле; оп