Любчик І. Д. Історія України (короткий нарис) Навчальний посібник

Size: px
Start display at page:

Download "Любчик І. Д. Історія України (короткий нарис) Навчальний посібник"

Transcription

1 Міністерство охорони здоров я України Вищий Державний навчальний заклад Івано-Франківський національний медичний університет Кафедра українознавства і філософії Любчик І. Д. Історія України (короткий нарис) Навчальний посібник Івано-Франківськ

2 УДК 93 (477) ББК 63.3(4Укр) я 73 І 90 Рекомендовано рішенням опорної кафедри українознавства і філософії в системі вищих навчальних закладів МОЗ України від 29 лютого 2016 р. Протокол 7 Рецензент: Мойсей А. А. доктор історичних наук, завідувач кафедри суспільних наук та українознавства Буковинського медичного університету ( м. Чернівці). Навчальний посібник Історія України. Короткий нарис підготовлено доцентом кафедри українознавства з курсом філософії для студентів фармацевтичного факультету, заочна форма навчання. Автор в короткій і доступній формі здійснює огляд важливих історичних етапів української історії. Матеріал посібника послужить добрим орієнтиром для студентів заочної форми навчання у підготовці до семінарських занять та складання підсумкового модульного контролю. 2

3 Зміст Тема 1. Початки людської цивілізації на території України. Зародження і розвиток державності на Русі. Тема 2. Українські землі у складі Литви і Польщі (друга половина ХІV ХVІ ст.). Тема 3. Козацькo-гетьманська держава (середина ХVІ кінець ХVІІІ ст.) Тема 4. Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій наприкінці ХVІІІ початку ХХ ст. Тема 5. Українські землі в умовах національно-демократичної революції та становлення державності ( рр.) Тема 6. Українські землі у міжвоєнний період ( рр.) Тема 7. Українські землі в роки Другої світової війни ( рр.) Тема 8. УРСР в період суспільно-політичних трансформацій ( рр.) Тема 9. Розвиток української держави в період незалежності 3

4 Курс,,Історія України є однією з головних складових гуманітарної загальноосвітньої підготовки фахівців з вищою освітою. Навчальний посібник має на меті допомогти студенту у підготовці до семінарських занять та складання підсумкового модульного контролю. Зважаючи на те, що посібник передбачений насамперед для студентів не гуманітарних спеціальностей, ми свідомо намагались подати історичний матеріал у найважливіших подіях, процесах та термінах. Матеріал посібника дозволить студенту оперативно зорієнтуватись у пошуку необхідного фактологічного матеріалу у чітко окреслених розділах. Наприкінці посібника поданий тестовий матеріал, який є основою складання модульного контролю вкінці проходження дисципліни. 4

5 Тема: 1 Початки людської цивілізації на території України. Зародження і розвиток державності на Русі. 1. Найдавніші часи на території України. 2. Утворення та розвиток держави Київська Русь. 3. Галицько-Волинська держава 1. Найдавніші часи на території України. Найдавніші сліди перебування людини на території України датуються давнім періодом кам яної доби. У період пізнього палеоліту ( тис. р. до н.е.) майже вся територія України була заселена людьми. За палеоліту люди займалися полюванням і збиральництвом, було відкрито спосіб штучного добування вогню. Основою суспільного устрою був матріархат. Період мезоліту тривав з 9 по 6 тис. до н.е. Основними заняттями залишалися полювання, рибальство та збиральництво. В цей період було приручено собаку, людина почала користуватися луком. В Україні відомо близько 100 стоянок мезоліту з них найвідомішими є в Мурзак-Коба в Криму, Гребеники на Дністрі. В добу неоліту (7 3 тис. р. до н.е.). люди почали переходити до осілого способу життя. Населення почало займатися хліборобством. Певним досягненням людини доби неоліту стало вміння виробляти керамічний посуд. У ІV ІІІ ст. до н.е. люди почали користуватися першим металом міддю, що ознаменувало початок нового мідно-кам яного віку (енеоліт). В період енеоліту виникла одна з найяскравіших культур давньоєвропейської історії трипільська, яка була поширена на території: від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Причорномор я. В Україні виявлено понад тисячу пам яток цієї культури. Житло трипільської культури було схожим на українську сільську хату ХІХ ст. Основними заняттям трипільців було землеробство. Після енеоліту період в історії людства, який тривав понад тисячу років (від ІІ до І тис. до н.е.) одержав назву бронзової доби від нового матеріалу бронзи. В цей час головну роль в господарському житті стали відігравати чоловіки, внаслідок чого виникла патріархальна організація суспільства. Першими відомими нам племенами на території України, що володіли залізними знаряддями праці і зброєю були кочові іраномовні племена кіммерійці. Вперше про них згадує Гомер в Одіссеї та Іліаді. Кіммерійці жили у південноукраїнських степах від Дону до Дунаю. На початку VІІ ст. до н.е. в українських степах з явилися племена скіфів. Наприкінці ІІІ ст. до н.е. Велика Скіфія припинила своє існування, через напади сарматів. На Україні відомі скіфські кургани: Чортомлик, Солоха, Товста Могила. У ІІ ст. до н.е. у південноукраїнські степи прийшли іраномовні племена сарматів, які витіснили скіфів і на шість століть опанували Причорномор я. Це був народ воїнівкіннотників, озброєних досконаліше, а ніж скіфи. Серед сарматських племен відомі язиги, алани, роксолани. Кінець сарматському пануванню у південних землях України поклали гуни у ІV V ст. н.е. 5

6 Під час Великої грецької колонізації в VІІ VІ ст. до н.е. у Північному Причорномор ї виникли грецькі міста. Причини виникнення грецьких колоній полягали у перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних до хліборобства та ринків збуту. Перші грецькі поселення на півдні України були засновані в VІІ ст. до н.е. у пониззі Південного Бугу на острові Березань містечко Борисфеніда та у Буго-Дністровському лимані місто Ольвія ( означає щаслива ). У пониззі Дністра виникли Тіра, Ніконій, Херсонес Таврійський. На сході Криму в 480 р. до н.е. постало Боспорське царство зі столицею Пантікапей. Період V ІІІ ст. до н.е. був часом найбільшого розквіту античних міст. У ІІІ ст. до н.е. грецькі міста-колонії почали занепадати через напади нових кочівників сарматів і готів. 2. Утворення та розвиток держави Київська Русь. На початку нашої ери помітну роль в історичному процесі почали відігравати слов янські племена. Виникнення держави у східних слов ян було безпосередньо пов язане з утвердженням феодальних відносин. Формування державності у східнослов янських племен відбувалося нерівномірно в різних районах їх розселення, що пояснювалося неоднаковим рівнем їх економічного і політичного розвитку. Вперше слов яни згадуються в стародавніх римських джерелах під ім ям венеди. У результаті розселення слов ян у 6-7 ст. на великій території Східної Європи виникли три групи слов янських племен: західна, південна і східна. Існує декілька концепцій походження слов ян: - дунайська, основоположником її є Нестор-літописець, який зафіксував дійсний факт існування слов ян на Дунаї. - вісло-одерська, яку обґрунтовували в основному польські дослідники, локалізуючи прабатьківщину слов ян у межиріччі Вісли та Одеру. - вісло-дніпровська дослідники цієї концепції розміщує територію формування слов ян між Віслою і Дніпром в лісовій та лісостеповій зонах. Господарською основою існування слов ян було хліборобство. В основі світогляду давніх слов ян було язичництво (поганство), сутність якого полягала в обожнюванні природи і поклонінні різним стихіям та природним об єктам. Серед найбільш популярних богів словянської міфології були Перун верховний бог слов янського пантеону, бог Сонця Сварог, худоби Велес, вітру Стрибог, богиня родючості Мокош. Передумовами утворення державності у східних слов'ян, які складаються в основному у 8 9 ст. були: - економічні: ( розвиток ремесла, зростання міст, пожвавлення торгівлі, зокрема відомий торгівельний шлях із,,варяг у греки. - соціально-політичні: (розклад родоплемінних відносин, відокремлення правлячої верхівки, збирання полюддя, князівська дружина перетворюється в могутню політичну силу). Із знатних людей поступово формувався клас великих землевласників бояр, що отримували від князя за службу вотчини (великі земельні володіння). 6

7 У цей час у письмових джерелах Київської Русі згадується перший київський князь Аскольд, який був за походженням варяг, і прибув правити до Києва з півночі на початку 60-х років ІХ ст. Літопис оповідає, що варязькі ватажки Аскольд і Дир зі своїми дружинами прибули до Києва, звільнили його і полянську землю від хазарської влади і почали князювати у Києві. Відомий вдалий похід Аскольда на Візантію у 860 р. Аскольд і частина його дружинників прийняли християнство. Першим князем на Русі був Олег ( ) в період князювання якого було приєднано до Русі племена сіверян, деревлян, уличів, тиверців, а також північні племена радимичів, кривичів та новгородських словен. Він здійснював походи на Візантію та заключив з нею вигідні договори 907 і 911 рр., за якими отримав значні торгівельні права, а греків зобов язав платити данину. Наступником Олега був князь Ігор ( ), який започаткував на київському престолі династію Рюриковичів. Під час походу Ігоря на Візантію 941 р. він зазнав поразки, а його флот був знищений греками. У 944 р. Ігор уклав мирний договір з Візантією, на основі якого права Русі було значно обмежено. Під час збирання данини у племені древлян, князь Ігор був вбитий. Дружина Ігоря Ольга ( ), помстилася древлянам за смерть свого чоловіка. Вона провела реформу, якою унормувала розміри повинностей. У 946 р. княгиня відвідала Константинополь і була офіційно прийнята візантійським імператором. Син Ігоря і Ольги Святослав ( ) відзначався войовничістю. Він підкорив в ятичів і фінські племена між Волгою і Окою, ходив проти хозар. Основну увагу він приділяв справам наддунайської Болгарії й Візантії. Князювання Володимира Великого ( ) вважається початком розквіту Київської Русі. Він розпочав реформи, які мали на меті зміцнити державу, посилити великокнязівську владу. В часи його правління завершився тривалий процес формування території Київської держави. Для захисту південних земель Київської Русі від печенігів Володимир наказав збудувати цілу систему укріплень по річках Трубеж, Сула і Стугна. Територіально Київська Русь за Володимира Великого простягалася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й Азовського морів. Володимиром була проведена адміністративна реформа, за якою повністю ліквідовувалась племінна верхівка. Держава була поділена на землі-уділи довкола великих міст. На чолі земель були поставлені сини великого князя або довірені особи посадники. Володимиром Великим була проведена релігійна реформа у 988 р., якою було проголошено християнство державною релігією. Після хрещення Володимира, яке відбулося в Херсонесі, нову релігію стали впроваджувати по великих містах Київської Русі. У період рр. тривала боротьба за владу синів Володимира. Перемога у 1019 р. одного з синів Ярослава Мудрого ( ) продовжила державотворчі наміри династії Рюриковичів. Ярослав Мудрий кодифікував закони держави, які були зібрані у збірнику Руська Правда. Він добився незалежності церковної ієрархії від Візантії, заснувавши руську митрополію. У 1051 р. був обраний перший руський митрополит Іларіон. 7

8 Після правління Ярослава Мудрого наступив період феодальної роздробленості причинами якої були: - слабкість центральної влади Києва; - перехід влади на місцях. Місцеві князі стали незалежними від великого князя; - часті напади кочівників на Київську Русь, зокрема печеніги, половці, а згодом монголо-татари; - суперечки князів за центральну владу (міжусобні війни). В 1187 р. у літописі вперше згадується назва Україна, для визначення Переяславської землі. Певні спроби до об єднання Київської держави у боротьбі з половцями були у 1097 р. на з їзді усіх князів у місті Любечі. Одним із князів якому вдалося тимчасово призупинити подальшу роздробленість держави був Володимир Мономах ( рр.) та його син Мстислав. Та після смерті Мстислава у 1132 відцентрові сили знову почали прогресувати. В другій половині ХІІ на початку ХІІІ ст. втрачає свою могутність Київ, який переходить від одного князя до іншого. У 1169 р. суздальський князь Андрій Боголюбський захопив місто і піддав його страшному розоренню. Починаючи з ХІІІ ст. частими стають напади монголо-татар на Київську Русь. У 1223 р. поразка об єднаних військ русичів і половців на річці Калка. В рр. початок навали монголо-татарських орд Батия на Київську Русь. В 1239 р. ними були зруйновані Переяслав і Чернігів, а восени 1240 р. зруйнований Київ. Розкриваючи історичне значення Київської Русі слід підкреслити високий рівень її соціально-економічного, політичного та культурного розвитку, що відповідав загальносвітовому рівню тогочасної цивілізації. 3. Галицько-Волинська держава Територія Волині і Прикарпаття до смерті Ярослава Мудрого була невід ємною частиною Київської Русі. Після смерті Ярослава Мудрого князівську династію на Волині започаткував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич. На Прикарпатті у 1084 р. утворилися три князівства, в яких панували брати Ростиславовичі правнуки Ярослава Мудрого Рюрик (м. Перемишль), Василько (м. Теребовля володіння Поділля і Буковини), Володар (Звенигород). Син Володаря (Володимирко) ( ) об єднав Перемишльську, Теребовельську і Звенигородську землі у складі одного Галицького князівства, столицею якого у 1144 р. став Галич. Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління Ярослава Осмомисла ( ), який здобув вихід до Чорного моря, захопивши землі Дністром та Дунаєм. У 1199 р. Роман Мстиславич, який започаткував династію Романовичів. домігся об єднання під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство, утворивши Галицько-Волинську державу. У 1202 р. князь Роман одержав перемогу в боротьбі з київським князем Рюриком і поширив свою владу на Подніпров я. У внутрішній політиці Роман намагався приборкати боярську аристократію, нещадно розправляючись із непокірними. Але створене ним за 8

9 короткий період значне за розмірами князівство від Дніпра до Карпат виявилось нетривким. Смертю Романа (1205 р.) скористались галицькі бояри, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. В середині ХІІІ ст. Галицько-Волинське князівство знову відроджується під владою Данила Романовича. У 1238 рр. Данило остаточно укріпився у Галичі, а Волинь залишив Василькові. Столицею князівства Данило Романович обрав свою нову резиденцію м. Холм. Він збудував нові міста Львів, Данилів, Крем янець. У 1245 р. військо Данила Галицького здобуло перемогу в битві з військом угорського короля та його союзників поблизу міста Ярослава на річці Сян (Ярославська битва). Проте того ж року Данило змушений був їхати в Орду і стати васалом Бату-хана. Міжнародному авторитетові Данила сприяло коронація його королівською короною у 1253 р. отриманої від папи Інокентія ІV у м. Дорогочині на Підляшші. Після смерті Данила Галицького (1264 р.) його син Шварно на короткий час об єднав Галицьке князівство з Литвою. Лев Данилович, який успадкував Львів і Перемишль, а після смерті Шварна Холм і Галич, значно розширив свої володіння, приєднавши до них Люблінську землю і частину Закарпаття. На початку ХІV ст. Волинське і Галицьке князівства знову об єдналися в руках одного князя Юрія І Львовича, онука Данила Галицького ( ). Він, як і Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Володимирії (Волині). У церковних справах йому вдалось у 1303 р. за згодою константинопольського патріарха заснувати окрему Галицько-Волинську митрополію. У ( рр.) в Галицько-Волинському князівстві правили сини Юрія Лев ІІ і Андрій, які підтримували дружні стосунки з тевтонським орденом. По смерті братів почав правити князь Юрій ІІ ( ), останній з роду Романовичів. За його часу почалось падіння Галицько-Волинського князівства. За його правління частими були (боротьба з боярами) та зовнішні конфлікти. Сам князь був отруєний боярами. Після смерті останнього князя Юрія ІІ польський король Казимир ІІІ напав на Львів, пограбував княжий палац на Високому Замку (вивіз дві корони). Проте ще деякий час правителем Галицької землі був боярин Дмитро Детько, а на Волині укріпився литовський князь Любарт. У 1349 р. Польща знову захопила Галицько-Холмське та Перемишльське князівства, а польський король Казимир проголосив себе правителем королівства Русі, тобто Галичини (до 1370 р.). Галицьке князівство з 1370 р. опинилось під владою Угорського королівства, причому в і рр. тут правив як васал угорського короля онімечений князь із Сілезії Володислав Опольський. Він прагнув незалежності від Угорщини і навіть почав карбувати у Львові монету з гербом Галичини і власним ім ям. Однак у 1387 р. Галицька земля надовго булла захоплена Польським королівством. Натомість територія Буковини опинилась у складі Молдавського князівства, яке саме сформувалося в цей час. 9

10 Поняття і терміни Бояри представники феодально-землевласницької верхівки панівного класу Київської Русі. Дружина озброєні загони при князі Етногенез походження та розвиток народів. Монархія форма державного правління за якої верховна державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і передається у спадок. Язичництво віра в багато богів (політеїзм), які уособлюють сили природи у східних слов ян. Питання для самоперевірки - Які стоянки первісних людей на території України ви можете назвати? - Які союзи племен виникли у східних слов ян на території України у VIII IХ ст.? - Які наслідки мала для Русі монголо-татарська навала? - Які причини феодальної роздробленості Русі? - Назвіть основні етапи державотворчого процесу в Київській Русі. 10

11 Тема 2: Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої ( ХІV ХVІ ст.) План. 1. Захоплення українських земель і становлення Литовсько-руської держави 2. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія. 3. Утворення Речі Посполитої та становище українських земель в другій половині ХVI ст. 1. Захоплення українських земель і становлення Литовсько-руської держави. Північний сусід Київської Русі Литва намагалась об єднати свої території з першою. Спробував це здійснити литовський князь Гедимін ( ), який захопив Мінщину, Берестейщину, Волинь, Турово-Пінщину і Київщину і почав себе називати королем литовським і руським. Для зміцнення своєї держави Гедимін через подружжя своїх дітей нав язав родинні зв язки з українськими і білоруськими князями, сприяв поширенню української культури в Литві. За Ольгерда ( ) Литва поширила свої володіння на північні і центральні українські землі, які були захоплені майже без опору, бо князі були ослаблені внутрішньою роздробленістю і боротьбою з татарами. Ольгерд приєднав спершу Чернігівсько-Сіверську землю, а в 1362 р. Київщину і Переяславщину. У 1363 р. Литва зайняла Поділля. За Ольгерда територія Великого Князівства Литовського складалася на 90% з українських і білоруських земель. Руські князі входили до складу великокняжої ради, посідали високі пости у війську та адміністрації. Руська мова стала державною мовою, українська освіта, культура, право вільно розвивалися. Православна церква не зазнавала утисків. Після смерті останнього князя Юрія ІІ польський король Казимир ІІІ напав на Львів, пограбував княжий палац на Високому Замку (вивіз дві корони). Проте ще деякий час правителем Галицької землі був боярин Дмитро Детько, а на Волині укріпився литовський князь Любарт. У 1349 р. Польща знову захопила Галицько-Холмське та Перемишльське князівства, а польський король Казимир проголосив себе правителем королівства Русі, тобто Галичини (до 1370 р.). Галицьке князівство з 1370 р. опинилось під владою Угорського королівства, причому в і рр. тут правив як васал угорського короля онімечений князь із Сілезії Володислав Опольський. Він прагнув незалежності від Угорщини і навіть почав карбувати у Львові монету з гербом Галичини і власним ім ям. Однак у 1387 р. Галицька земля надовго булла захоплена Польським королівством. Натомість територія Буковини опинилась у складі Молдавського князівства, яке саме сформувалося в цей час. Ягайло, який став польським королем, виступив прихильником польської колонізації. Він почав надавати польським вельможам і дрібнішій шляхті землі, які колись належали галицьким боярам. У містах панували німецькі і польські колоністи. У 1434 р. розпочалось запровадження в руських провінціях 11

12 польського права, створюється польський адміністративний й судовий устрій, шляхетське самоуправління. У Галичині було утворено три воєводства: Руське (Львівська, Галицька, Холмська, Перемишльська та Сяноцька землі), Белзьке та Подільське (Західне Поділля). Кожна земля отримала земський і гродський суди. 2. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія. Після Ольгерда внаслідок міжусобної боротьби до влади прийшов його молодший син Ягайло ( ), який пробував зміцнити політичну владу Литви, змушений був зблизитися з Польщею. До причин цієї міждержавної консолідації слід віднести: По-перше Польща відчувала постійний тиск з півночі з боку німців, а Литва зі сходу Росії; По-друге Ягайло заручився підтримкою Польщі у боротьбі за литовський трон з братом Вітовтом. Тому у 1385 р. була підписана Кревська унія, за якою Ягайло повинен був одружитися з польською королевою Ядвігою. Він обіцяв навернути на католицизм усю Литву, сам стати католиком і на вічні часи прилучити землі литовські й руські до Корони. Ягайло залишався литовським князем і одночасно ставав польським королем. Проте литовська опозиція не погодилася з цими рішеннями і проголосила литовським князем його брата Вітовта ( ). Вітовт змінив адміністрацію країни, призначивши удільних князів своїми намісниками, поширив межі князівства між Дністром і Дніпром аж до Чорного моря. Однак зазнавши поразки у битві з татарами над р. Ворсклою 1399 р., він припинив рух на схід і був змушений шукати згоди з Ягайлом. У 1413 р. У Городлі було укладено нову литовсько-польську унію, яка обмежувала участь православних у державному управлінні. За цією унією Литва вводила однаковий з Польщею адміністративний поділ. Унія ця призвела до посилення впливу у Литовському князівстві католицької віри. Подібні зміни викликали опозицію, яку очолив брат Ягайла Свидригайло ( ), прихильний до литовсько-руської співпраці. Ставши великим князем, Свидригайло зажадав повернення Литві Поділля і Волині, захопленого поляками відразу після смерті Вітовта, і при підтримці українських панів розпочав війну проти Польщі. Проте внаслідок підтриманої поляками змова проти Свидригайла він загинув. Молодший син Ягайла Казимир у 1447 р. став одночасно великим князем литовським і польським королем. Він ліквідував удільні князівства, які ще зберігались по українських землях: в 1452 р. припинило існування Волинське князівство, а останнім у 1471 р. було ліквідовано Київське князівство. Після цього серед української знаті почали посилюватись промосковські настрої. Москва вела довгу і напружену боротьбу за приєднання до себе давньоруських земель. В результаті трьох воєн з Литвою наприкінці ХV початку ХVI ст. Московське князівство приєднало землі Чернігівщини, Сіверщини і Смоленщини. У 1508 р. Михайло Глинський спробував підняти на 12

13 Україні промосковське повстання, але не зміг заручитися достатньою підтримкою і втік до Москви. Знищивши залишки старого удільного ладу, великі литовські князі посолили централізацію в управлінні державою. У 1528 сейм затвердив шляхетський перепис за яким традиційний з Київської Русі стан боярства перетворювався на шляхту. У 1557 р. був виданий,,устав на волоки, який проголошував право власності на землю виключно за шляхтою. 3. Утворення Речі Посполитої та українські землі в другій половині ХVI ст. Основними передумовами що привели до підписання Люблінської унії було: - постійне зближення між Литвою і Польщею, впродовж ст. - війна яку вела Литва з Росією штовхала її до об єднання з Польщею. - середня і дрібна шляхта Литви прагнула мати привілеї, які гарантувались такій шляхті в Польщі. У 1569 р. у Любліні відбувся об єднаний польсько-литовський сейм. За Люблінською унією Польща і Литва утворювали нову державу Річ Посполиту зі спільним королем, сеймом, спільною зовнішньою політикою. Окремими залишалися виконавча влада, фінанси та законодавство. До Польщі приєднувались Волинь, Поділля та Київщина. Люблінська унія призвела до значних соціально-економічних та політичних наслідків для України. Відбувалась інтенсивна колонізація південної Київщини і Полтавщини. Шляхта запроваджувала тут фільваркові господарства, панщину. За Литовським статутом 1588 р. селяни остаточно закріпачувались. Серед української знаті після Люблінської унії посилилась полонізація. Примусово насаджувалась польська культура, мова, освіта, католицька релігія. Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. У релігійній боротьбі дедалі значнішу роль відігравали братства організації, які здавна існували при церквах. В 16 ст. їх діяльність набуває як культурно-просвітницького, так і політичного характеру. Головну роль серед братств відігравало Львівське Успенське братство, якому патріарх у 1587 р. надав право ставропігії непідлеглості місцевому єпископу. Більшість з них була згодна на унію з католицькою церквою для збереження свого становища і зрівняння у правах з католицьким кліром. У 1595 р. в Кракові відбулась нарада за участю єпископів Кирила Терлецького, Іпатія Потія на якій були вироблені умови унії. Згідно них зберігаючи православну літургію, обряди, звичаї, православні ієрархи приймали верховенство папи і визнавали деякі догмати католиків. Але через численні протести противників унії з приводу так званого,,об єднання церков було вирішено скликати у 1596 р. в Бресті церковний собор. Його учасники відразу ж розкололись на два протилежних собори уніатський і православний. Уніати після проголошення унії присягнули на вірність папі римському. Тільки завдяки підтримці польської влади на їхньому боці була очевидна перевага. Уніати отримували тепер від держави більшість тих привілеїв, що їх мала католицька церква. 13

14 Таким чином в результаті Брестської церковної унії 1596 р. релігійні протиріччя ще більше загострилися. Розгорілась запекла полемічна суперечка між прихильниками і противниками унії. Поняття і терміни Експансія загарбання чужих територій, економічне і політичне поневолення інших країн. Литовські статути Фільварок велике багатогалузеве феодальне господарство, що базувалося на праці залежних селян. Питання для самоперевірки - Які зміни відбулися на українських земелях під владою Литви впродовж ХIV ХVI cт.? - Якими були наслідки Брестської церковної унії? - Що означав і як втілювався у життя литовський політичний принцип,,старини не рушимо, новини не вводимо? 14

15 Тема 3: Козацько-гетьманська держава ( середина ХVI кінець ХVIII ст.) План 1. Виникнення козацтва та перші козацько-селянські повстання кінця ХVІ ст. першої третини ХVІІ ст. 2. Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст. 3. Політичне становище України в другій половині ХVІІ ст. ХVІІІ ст. 1. Виникнення козацтва та перші козацько-селянські повстання наприкінці ХVІ ст. першої третини ХVІІ ст. Тривалий час в історичній науці підтримувалася теза, що головним джерелом формування козацтва були селяни, які рятувались за Дніпровими порогами від феодального гніту. Безперечно, що втікачі й представники безземельних категорій селянства були серед козаків кінця ХV початку ХVI ст. проте не визначали їх соціальну базу. Натомість репрезентантами козацтва в основному були служилі охоронці південного порубіжжя і промисловці-уходники, з міського люду окраїнних міст Київщини і Поділля. Слово,,козак означає людина, яка бореться за свободу. Вперше на центральних українських землях козаки згадуються у 1489 р., коли вони допомагали синові польського короля Яна Ольбрехта наздогнати татарський загін на Брацлавщині. Поява козацтва мала під собою два взаємопов язаних чинники. По-перше це природне прагнення людей до особистої, політичної, господарської, духовної свободи. По-друге це необхідність захисту краю від татар. Для захисту від ворожих нападів козаки робили засіки або,,січі з повалених дерев. Перша січ з явилася на острові Мала Хортиця між рр., з ініціативи першого гетьмана Дмитра Вишневецького. Запорізьке козацтво виробило власну суспільну організацію. Січ мала форму демократичної республіки з найширшою участю в управлінні козацьких мас. Верховна влада на Січі належала козацькій раді, яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин. Рада обирала кошового отамана, якому належала вся повнота влади. Поступово формувався командно-управлінський апарат Запорізької Січі. З явилися військові посади. Так суддя чинив суд над порушниками козацьких уставів. Писар очолював військову канцелярію. Осавул відав організацією військових загонів та їхнім вишколом. Обозний командував артилерією. Нижчу ланку командного апарату становили курінні отамани. Всі командні посади були виборними. У різні часи Січ розташовувалася у добре захищених природних місцях, та обов язково мала церкву, а навколо неї великий майдан. Запорізьке військо формувалося на принципах добровільності. В 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ видав універсал про формування найманого загону із 300 чол., які мали перебувати на державному утриманні. Зараховані на службу козаки вписувались до списку ( так званого реєстру) звідки і отримали назву реєстрові. Проте загін проіснував недовго й незабаром 15

16 розпався. У 1578 р. польський король Стефан Баторій взяв на державну службу вже 600 козаків, яким надав певні права і привілеї. Так реєстровці звільнялися від податків. Осередком реєстрових військ стало місто Трахтемирів, неподалік Києва. У другій половині ХVІІ ст. польська і литовська шляхта посилили експансію на українські землі. Проте їхні інтереси зіткнулися з інтересами як козацтва, так і вільних поселенців. Перше велике козацько-селянське повстання проти польсько-шляхетського панування в Україні почалося у 1591 р. під проводом Криштофа Косинського. Воно охопило Волинь і Поділля. Однак під містечком П ятка в 1593 повстанці зазнали поразки. Друге повстання під проводом Северина Наливайка яке тривало у рр. набрало більшого розмаху і охопило майже всі українські землі. До козацьких загонів долучилися селяни і міщани, а також реєстрові козаки з гетьманом Григорієм Лободою і полковником Матвієм Шаулою. Повстання почалося на Поділлі, де повстанці зайняли міста Брацлав, Гусятин, Бар, Канів, Черкаси, та перейшли на Волинь і Галичину. Згодом повстанці відійшли на Лівобережжя, де потрапивши в оточення недалеко від міста Лубни, були жорстоко знищені, а С. Наливайко після тортур був страчений 1597 р. у Варшаві. З початком ХVІІ ст. серед проводу козаків виділявся політичний діяч Петро Сагайдачний ( ), який уславився успішними походами проти турків. Завдячуючи йому козацтво перетворилося з тимчасових партизанських формувань на регулярне військо. За його ініціативою у 1618 р. гетьмана з усім Військом Запорізьким було включно до Київського братства. В 1630 р. вибухнуло чергове козацько-селянське повстання під проводом Тараса Трясила. Головні бої відбувалися під Переяславом. Після них польський гетьман Конецпольський провів переговори і збільшив реєстр до 8 тис. чол. На сеймі 1632 р. у Варшаві було визнано православну церкву, та затверджено,,пункти заспокоєння руського народу грецької релігії, дозволено православним мати свою церковну ієрархію, а Київським митрополитом було обрано Петра Могилу. В 1635 р., козаки під проводом Івана Сулими зруйнували турецьку фортецю Кодак. У 1637 р. вибухнуло повстання під проводом Павла Бута (Павлюка). У битві під Кумейками козаки були розбиті і змушені були прийняти принизливі умови. Навесні 1638 р. повстання відновилося на Лівобережжі. Його очолили Дмитро Гуня і Яків Острянин. Внаслідок запеклих боїв повстання закінчилося капітуляцією, а польський уряд видав так звану,,ординацію, на підставі якої число реєстрових козаків було обмежено до 6 тис. Старшину відтепер призначав польський уряд, а вище командування складалося з польської шляхти. Зважаючи на те, що на короткий час було призупинено соціальні вибухи в козацькоселянському середовищі період з 1638 по 1648 рр. характеризується як,,золотий спокій. 2. Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст. До причин війни можна віднести різке посилення економічного визиску населення, швидкі темпи закріпачення, та наростання національно-релігійного 16

17 гноблення. Одним із організаторів і керівником національно-визвольної війни став Б. Хмельницький, який походив з дрібної української шляхти. Серед основних завдань у яких полягав зміст війни було створення незалежної соборної держави в етнічних межах України та утвердження нового соціально-економічного ладу з дрібною козацькою власністю на землю. Приготування до війни тривали майже два роки й охопили не тільки козаків, але й широкі маси селянства і міщанства. З самого початку Б. Хмельницький намагався заручитися підтримкою Кримського ханства. Бойові дії почалися у квітні 1648 р., битвами під Жовтими Водами та Корсунем. Вирішальна битва відбулася у вересні 1648 р. під Пилявцями. Усі три битви були переможними для Б. Хмельницького, а 1648 р. став роком революційних змін в Україні і завершився урочистим в їздом гетьмана до Києва. З початку травня 1649 р. Б. Хмельницький почав мобілізацію армії, що дістало повну підтримку народних мас. Тим часом Польща також завершувала підготовку до початку воєнних дій. Гетьман з своїм військом рішив на Волинь і обложив польську армію під Збаражем. Кримський хан у цю вирішальну хвилину зрадив Б. Хмельницького, змусивши його почати переговори з польським королем. У серпні 1649 р. було підписано Зборівську угоду за умовами якої встановлювалось: 40 тис. козацького війська, яке мало перебувати на території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Ця територія у складі трьох воєводств переходила виключно під управління гетьмана і його адміністрації, а Київський митрополит отримував місце в польському сенаті. Тим часом Польща готувалася до нових військових дій з Б. Хмельницьким які розпочалися навесні 1651 р. Вирішальна битва сталася на кордоні Галичини й Волині, під Берестечком в якій українська армія зазнала поразки. Завдяки організаторській діяльності Б. Хмельницького вдалося відновити боєздатність армії, зупинити під Білою Церквою просування противника і змусити М. Потоцького погодитися на переговори. Проте укладений 28 вересня 1651 р. Білоцерківський договір зводив нанівець автономію держави. Згідно його умов козацький реєстр зменшувався до 20 тис., територія обмежувалася тільки Київським воєводством, а гетьманові заборонялося закордонні відносини, поміщики одержували право повертатися до своїх маєтків. Тим часом в червні 1652 р. у битві під Батогом, Б. Хмельницький здобув чергову перемогу. Проте військово-політичні обставини змушували гетьмана України шукати союзника на півночі, оскільки татари у найвідповідальніший момент зраджували. Під кінець 1653 р. в Україну вирушило московське посольство Бутурліна, за участю якого у січні 1654 р. в Переяславі відбулася рада гетьмана зі старшиною, а потім і народом, яка вирішила передати Україну під царську протекцію. Сам договір було укладено в Москві у березні 1654 р так звані,,березневі статті, згідно яких Україна зберігала широку автономію в галузі адміністрації, судівництва, збору податків, мала армію (60 тис.), затверджувалися давні привілеї всіх станів. Натомість московський цар отримав право тримати в Києві військову залогу з воєводою, а гетьман мав сповіщати царя про свої відносини з іншими країнами та про вибори нового гетьмана. 17

18 3. Політичне становище України в другій половині ХVІІ ХVІІІ ст. Незабаром гетьманом України обрали сподвижника Б. Хмельницького, генерального писаря І. Виговського ( ), який у своїй політиці дотримувався його основної лінії. Згідно з укладеним у вересні 1658 р. Гадяцьким трактатом, передбачалось утворення в Речі Посполитій третьої складової частини федерації Великого Князівства Руського, яке об єднювало Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства. Цей договір так і не був реалізований, хоч польський сейм його ратифікував. Підписання Гадяцького договору призвело до відкритої війни між Україною і Росією. Бойові дії почалися у серпні 1658 р., завершившись розгромом російських військ під Конотопом (липень 1659 р.). Проте в цей час спостерігаються намагання окремих представників козацької старшини, підняти заколот проти гетьмана Виговського, після чого він змушений був скласти булаву. На новій раді знову став гетьманом обрали Ю. Хмельницького. Проводячи козацьку раду у Переяславі, яка відбувалася в оточенні російських військ на ній були затверджені так звані Переяславські статті, які фактично переглянули договір 1654 р. Згідно цього документу влада гетьмана значно обмежувалась: він не мав права самостійно призначати генеральну старшину, не міг розпочинати ніякого походу без дозволу царя. Нового гетьмана влада могла обрати тільки з царського дозволу. Проте гетьманування Ю. Хмельницького під владою Росії було недовгим і вже в 1660 р. він перейшов на бік поляків. Натомість лівобережні полки, де перебували російські війська продовжили зберігати вірність цареві і обрали гетьманом Якима Сомка. Отже у 1660 р. Україна розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремим урядами, які перебували у стані війни. Ця війна точилася між Лівобережжям і Правобережжям, а за активної участі Польщі, Росії, Туреччини і Криму набула затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру. Загалом характерними рисами так званого періоду,,руїни були хаос, безладдя, постійні війни, заколоти, переходи гетьманів і старшини під владу однієї то іншої держави, втручанням в українські справи, крім поляків та росіян ще татар і турків. У 1663 р. Юрій Хмельницький склав булаву і постригся в ченці, а гетьманом на Правобережній Україні в період рр. був Павло Тетеря. В цей час на лівобережній частині України в 1663 р. гетьманом був обраний Іван Брюховецький. У 1667 р. Росія і Польща уклали Андрусівське перемир я на 13,5 років, яке визнавало входження Лівобережної України до складу Росії, а Правобережної до складу Польщі. Київ на два роки залишався за Росією, а Запорізька Січ мала перебувати під владою обох держав. У цей час П. Дорошенко у червні 1668 р. військовою козацькою радою був обраний гетьманом об єднаної України. Однак єдності України Дорошенкові зберегти не вдалося. Для організації опору Польщі П. Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськими військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем яна 18

19 Многогрішного. Однак останній, перейшов на бік Росії і при її підтримці був обраний гетьманом Лівобережної України ( ). Українська держава знову розкололася на два гетьманства. Згодом новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно настроєного до Росії Івана Самойловича ( ). П. Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П. Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М. Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України ( ). Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало кінець національновизвольної війни та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Таким чином у ході тривалих війн за панування на українських землях між Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запоріжжя перебували під владою Росії; Правобережжя під владою Речі Посполитої і частково Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилась Волинь і Галичина. У 1687 р., після зміщення І. Самойловича його наступником було обрано І. Мазепу, який своєю політикою зміцнив владу гетьмана, сприяв економічному і культурному розвитку України. Свій авторитет гетьман підніс активною меценатською діяльністю. На його кошти було збудовано 12 і реставровано 20 храмів, Києво-Могилянська колегія здобула статус академії. У 1708 р. І. Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом ХІІ, спрямований проти Петра І. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України з від влади Москви. Проте Петро І вжив рішучі заходи проти І. Мазепи. Царські війська знищили столицю І. Мазепи м. Батурин, стративши 6 тис. жителів і зруйнували Запорізьку Січ. У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана, і ним став Іван Скоропадський ( ). Внаслідок Полтавської битви в червні 1709 р., яка стала вирішальною у Північній війні, та завершилась поразкою Карла ХІІ та І. Мазепи український гетьман разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії де згодом і помер у м. Бендерах. Після смерті І. Мазепи українська еміграція обрала гетьманом П. Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Йому належить проект першої Конституції України, яка отримала назву Пакти і Конституція прав і вільностей запорозького війська. Документ проголошував незалежність України від Росії та Речі Посполитої, обґрунтовував протекцію шведського короля та союз з Кримським ханством. Територія України визначалася Зборівським трактатом 1649 р. При гетьманові передбачалось утворення Генеральної рада із законодавчою владою. Рада мала збиратися тричі на рік: на Різдво, Покрову та 19

20 Великдень. Встановлювалася виборність полковників, сотників з наступним їх затвердженням гетьманом. Загалом Конституція мала яскраво виражені демократичні тенденції, однак ніколи так і не вступила в дію. Після перемоги в Полтавській битві, Петро І розпочав здійснювати заходи по ліквідації автономного устрою України. У 1709 р цар призначив до І. Скоропадського свого резидента, який мав контролювати діяльність гетьмана. У 1722 р. була створена Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом. З 1724 р. після смерті наказного гетьмана П. Полуботка ( ) Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія. У 1727 р. царський уряд, відновив посаду гетьмана, яким став Данило Апостол ( ), за гетьманування якого внутрішнє життя України стабілізувалося. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети було обрано останнього гетьмана козацької України К. Розумовського ( ). У 1762 р. престол зайняла Катерина ІІ, прибічниця централізму, яка остаточно ліквідувала автономний устрій України. У 1764 р. було ліквідовано гетьманство, а вся повнота влади зосередилася в руках Малоросійської колегії. У 1775 р. було знищено Запорізьку Січ. У 1783 р. запроваджено кріпосне право в Україні. Цього ж року було ліквідоване українське козацтво як стан. Таким чином внаслідок імперської політики Росії, залишки української автономії були поступово, крок за кроком, ліквідовані, а наприкінці ХVIII ст. Україна повністю втратила свою адміністративну окремішність і була перетворена у звичайну імперську провінцію. Поняття і терміни Генеральна старшина збірна назва найвищих урядників у Війську Запорозькому. До них належали генеральний обозний, генеральний писар, генеральний осавул, генеральний суддя, генеральний бунчужний і хорунжий. Гетьман титул найвищого урядника в Українській козацькій державі (Війську Запорізькому), що поєднував функції найвищої військової, адміністративної та судової влади. Інкорпорація приєднання, включення територій однієї держави до іншої. Київська (Києво-Могилянська) академія перший вищий навчальний заклад на території України утворений у 1632 р. заснованої київським митрополитом Петром Могилою (звідси і назва Могилянська). Статус академії одержала у 1701 р. Малоросійські колегії органи виконавчо-розпорядчої влади Російської держави в Лівобережній Гетьманщині 18 ст. Перша Малоросійська колегія діяла в рр. Друга Малоросійська колегія діяла в рр.,,руїна період в історії Української козацької держави другої половини 17 ст., що характеризувався поєднанням громадянської війни, викликаної внутрішніми суспільнополітичними суперечностями, з серією зовнішніх втручань найближчих сусідів України. Чайка основний тип козацьких суден з початку ХVI., однощогловий плоскодонний човен, який вміщував до осіб. Ясир захоплені в полон татарами або турками для продажу в рабство мирні жителі; полон, неволя. Питання для самоперевірки - Охарактеризуйте причини виникнення козацтва? 20

21 - З якою метою створювалось реєстрове козацьке військо? - Якими були передумови визвольної війни українського народу в середині ХVII ст.? - Назвіть рушійні сили визвольної війни та її основні етапи. - Яке значення для України мала діяльність Б. Хмельницького? - Які наслідки мала доба Руїни для української землі? - Дайте характеристику Конституції Пилипа Орлика 21

22 Тема 4: Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій (наприкінці ХVIII початку ХХ ст.) План 1. Захоплення українських земель Російською та Австрійською імперіями. 2. Визвольна боротьба народних мас України в другій половині ХVIII ст. 3. Становище українських земель у першій половині ХІХ ст. 4. Українське національне відродження у складі Австрійської імперії. 5. Національно-визвольний рух в Україні у х рр. ХІХ ст. 6. Українські землі в роки Першої світової війни 1. Захоплення українських земель Російською та Австрійською імперіями. Російсько-турецька війна рр. показала слабкість Османської імперії, котра раніше була грозою Європи. З метою заручитись у війні підтримкою з боку Австрії, Росія в 1772 р. здійснила за участю Пруссії та Австрії перший поділ земель Речі Посполитої. За першим поділом до Австрії відійшла Галичина. Львів був проголошений столицею,,коронного краю Галіції і Льодомерії, до якого у 1774 р. Австрія приєднала і Буковину, відєднавши її від Молдавського князівства. В 1774 р. Туреччина уклала Кючук-Кайнарджийський мирний договір з Росією. За умовами договору до Росії відходила територія між Дніпром і Південним Бугом, а Туреччина і Росія мали вивести війська з Криму. Проте вже у 1783 р. Катерина ІІ підписала документ про включення Криму до складу Російської імперії, що фактично означало ліквідацію Кримського ханства. Втрата Криму спонукали Туреччину у 1787 р. розпочати нову війну з Росією, яка тривала до 1791 р. ЇЇ наслідком стало укладення у 1791 р. між Туреччиною і Росією Ясського мирного договору. За ним до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, а Крим був остаточно визнаний російським. Таким чином у результаті двох російсько-турецьких воєн Північне Причорномор я увійшло до складу Російської імперії. На берегах Чорного і Азовського морів були засновані великі портові міста Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Одеса. У 1793 р. Росія і Пруссія провели другий поділ Речі Посполитої. За ним Росія приєднувала Правобережну Україну. У 1795 р. відбувся третій і останній поділ Речі Посполитої, що поклав край її існуванню. За цим поділом Росія приєднала Західну Волинь і східну частину Холмщини. Більша частина Холмщини відійшла до Австрії. Загалом у результаті трьох поділів Речі Посполитої українські землі, що входили до її складу, стали знову розірваними між двома державами Російською і Австрійською імперіями. 2. Визвольна боротьба народних мас України в другій половині ХVIII ст. Протест проти польсько-шляхетського гніту на Правобережжі в другій половині ХVIII ст. набрав форми гайдамаччини. Гайдамаками поляки називали селян котрі втікали від кріпацтва в ліси, байраки, та інші сховища і здійснювали звідти грабіжницькі набіги на шляхетські маєтки. 22

23 Перші масові гайдамацькі виступи відбулися в рр., та 1750 р. Проте найбільшого розмаху набуло гайдамацьке повстання 1768 р., відоме відоме в історії під назвою Коліївщина. Центром збору гайдамацьких загонів стало урочище Холодний Яр поблизу Мотронинського монастиря. Звідти повстанці рушили в похід на чолі із запорозьким козаком Максимом Залізняком. Гайдамацький рух швидко охопив Київщину, Брацлавщину, частину Поділля і Волині. Влітку 1768 р. гайдамаки взяли в облогу добре укріплене м. Умань. Тут на бік повсталих перейшов Іван Гонта із цілим загоном уманського гарнізону. В Умані була скликана рада, яка обрала Залізняка гетьманом, а Гонту уманським полковником. З-під Уманщини гайдамацькі загони рушили на Поділля, Волинь і Полісся. Однак за наказом Катерина ІІ генерал Кречетніков придушив повстання. Загалом Коліївщина була останнім великим повстанням на Правобережжі. В інших районах України у ХVIII ст. теж відбувались селянські повстання. На Прикарпатті в р. проти польської шляхти діяв рух опришків, який очолював Олекса Довбуш. Повністю придушити опришківський рух поляки не змогли, оскільки вони діяли серед високих гір та густих лісів. В рр. відоме селянське повстання у с. Турбаях на Катеринославщині. Мешканці цього села були силоміць перетворені з козаків на кріпосних селян. Селяни вчинили розправу над своїми поміщиками і захопили їхнє майно. Турбаївці створили козацьке самоврядування і довгий час намагались відстояти свої права у переговорах з царською владою. Проте у 1793 р. в село увійшов каральний загін царського війська, який придушив повстання. 3. Становище українських земель у першій половині ХІХ ст. Особливістю соціально-економічного розвитку цього періоду є швидкий занепад феодально-кріпосницької системи господарювання. Ознаками цього був розвиток товарно-грошових відноси та занепад кріпосницької мануфактури і початок з 1930-х рр. промислового перевороту, який вів до фабричнозаводського виробництва. Поступово починає відбуватися поглиблення спеціалізації окремих районів України в сільськогосподарському виробництві. Зокрема Правобережжя почало все більше спеціалізуватись на вирощуванні цукрового буряка. Серед українців почали з являтись великі підприємці, зокрема Симиренко, Харитоненко, Терещенко, брати Яхненки. З початком ХІХ ст. серед частини інтелігенції і дворянства все відчутнішими стають вплив прогресивних європейських ідей народовладдя, свободи, прав людини. Подібні тенденції призвели до поширення декабристського руху. У 1816 р. у Петербурзі виникла перша декабристська організація Союз Порятунку. На Україні в цей час існувала Тульчинська управа Союзу на чолі з Павлом Пестелем. У 1821 р. декабристи здійснили реорганізацію своїх організацій створивши Північне товариство з центром у Петербурзі і Південне у Тульчині. До Південного товариства, яке власне діяло на території українських 23