Творча особистість, її психологічний портрет, закономірності розвитку та діяльності університету ім. М Коцюбинського Поняття творчості

Transcription

1 Творча особистість, її психологічний портрет, закономірності розвитку та діяльності Леонід Хоронжевський Аспірант Вінницького державного педагогічного університету ім. М Коцюбинського «Ми живемо у світі продуктів людської творчості: відкриттів, винаходів, художніх творів і літературних текстів, технічних засобів та інформаційних систем, правових актів і моральних норм. Здатність до творчості, перетворення природи, створення нової не існуючої до цього часу реальності - можливо, головна властивість, що відрізняє людину від тварин. Філософи, мистецтвознавці, вчені, письменники впродовж сотень років намагались розгадати таємницю людської творчості. Однак вона не розкрита і по сьогодні» (В. М. Дружинін, 2005). Психологи завжди проявляли великий інтерес до проблеми творчої діяльності, однак серйозних здобутків в її дослідженні мало: творчість у психології теоретично не пояснена й емпірично невизначена. У численних дослідженнях нагромаджені гори емпіричних фактів, однак творча особистість залишається незрозумілою і непередбачуваною. У результаті склалася поширена думка, що проблема творчості є недосяжною вершиною для психологічної науки, оскільки пов'язані з творчістю складні, таємничі, духовні процеси не піддаються науковому вивченню. Втім, суспільний та науковий інтерес до діяльності, поведінки, особистого життя творчих людей залишається надзвичайно гострим. Зумовлено це тим, що від творчих людей очікують зрушень у розвитку науки і житті суспільства, на них покладають великі надії. Поняття творчості є надто складним для визначення, однак можна виокремити такі суттєві моменти для його пояснення. Центральний момент творчої діяльності - отримання нових результатів при використанні нових методів. Зрозуміло, що творча особистість відзначається здатністю 1

2 генерувати оригінальні ідеї, робити відкриття, здійснювати винаходи творити мистецтво. Результати діяльності творчої особистості повинно мати художню, наукову, соціальну чи технічну цінність, яка підтверджується експертами, а також викликати емоційне захоплення. У процесі творчої діяльності особистість здійснює спробу об'єднати різні непоєднувані ідеї. Абсолютно об'єктивне визначення творчого результату знайти важко, тому для його оцінки важливо досягти певного соціального консенсусу. Можливості дослідження творчої діяльності У дослідженні творчості серйозною проблемою є те, чи розглядати творчість як когнітивну здатність, підпорядковану закону нормального розподілу (як особистісну рису), чи як досягнення видатних реальних творчих результатів, що властиво лише окремим людям, які є абсолютно унікальними. Більшість наукових психологічних шкіл на початку XX століття відсторонились від проблематики творчості з огляду на ряд обставин. Для психології надзвичайно важливими є факти, отримані в тиші лабораторій, однак феномени творчості важко змоделювати в таких умовах. Для психологів важливо об'єктивувати, виміряти, визначати закономірне, а унікальність носіїв творчої думки зробила творчість малодоступною для вивчення. Видатні творчі особистості минулого вже покинули цей світ, тож їхні творчі процеси не можна ні дослідити, ні виміряти. Сучасним творчим особистостям теж ніколи відволікатись від творчості на відвідування психологічних лабораторій, де їх чекають психологи, чиї творчі здібності ще не досягли достатнього суспільного визнання. Вихід з цього складного становища був знайдений Дж. Гілфордом, який запропонував досліджувати звичайних людей, використовувати психометричні тести і порівнювати людей за шкалою творчості. Тести Дж. Гілфорда були спрямовані на пошук людей з нестандартним мисленням або такими здібностями, що допомагають вирішувати проблеми. У тестах Дж. Гілфорда оцінювались такі параметри нестандартного мислення, як рухливість, оригінальність, різносторонність, детальність. Звичайно, 2

3 для вирішення проблем ці якості є дуже важливими, однак, можливо, в діяльності видатних творців існують нюанси, що не можуть бути виявлені при вивченні звичайних людей, як у цьому переконував Дж. Гілфорд. Для вивчення творчості дослідникам доводиться спиратись на свідчення різних людей про процес творчості, визначати, чи виступають вони узгодженими і якою мірою розкривають особистісну картину творчості. Психологічні підходи до вивчення творчості Містична концепція пояснює процес творчості втручанням особливих (містичних) сил, що є непізнаванними для людини та знаходяться поза її контролем. Психоаналітична концепція як джерело творчості розглядає конфлікт між усвідомленою реальністю та несвідомими мотивами особистості. Когнітивна концепція надає найбільшого значення якості та організації знань і стилю мислення. Соціально-психологічна концепція спрямовує свою увагу на поєднання певних особистісних вимірів, таких як впевненість у собі, незалежність суджень, інтерес до складного, схильність до ризику та почуття прекрасного, а також мотиваційних та соціокультурних чинників, що гіпотетично пов'язані з творчістю. Інтегративна (синтетична) концепція спирається на розуміння того, що як формування творчої особистості, так і досягнення творчих результатів зумовлене взаємодією між загальновизнаними компонентами творчої діяльності, такими як інтелектуальні здібності, знання, стиль мислення, особистісні характеристики, мотивація, та чинники соціального оточення. Творча діяльність та її особливості Коли Р. Стернберг проаналізував погляди звичайних і творчих людей на творчість, то виявилося, що ці погляди були складніші, ніж погляди психологів, у них було представлено більше елементів когнітивних та особистих рис творчої особистості, хоча теорії звичайних людей не були достатньо чітко сформульовані. Дослідник П. Торенс також зібрав 3

4 різноманітні визначення, що метафорично описують творчість. Досліджувані вважали, що творчість - це «глибоко копати, дивитися обома, чути запахи,.. дивитись крізь щось, простягати руку в завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі...». Серед іншого вказувалося, що творча особистість уміє «об'єднувати різноманітні ідеї», «уміє пізнавати відмінності та подібність», «проявляє гнучкість мислення», «має естетичний смак», «неортодоксальна», «має потребу творити», «допитлива», «піддає сумніву соціальні норми» і т. ін. В одному з визначень було зазначено, що «творчість - це досягнення чогось важливого і нового, інакше кажучи, це те, що люди роблять, щоб змінити світ». Під творчістю ми розуміємо розвиток будь-якого виду діяльності самою особистістю, коли здійснюється вихід за межі заданих вимог. В основі творчості лежить системна організація психічних властивостей, що розвивається впродовж всього життя і визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів у певному виді діяльності. Перш за все, «творчість - це здатність виконувати роботу, яка одночасно є новаторською (тобто оригінальною, неочікуваною) і відповідною (тобто корисною, відповідною вимогам завдання)» (Р. Стернберг). Т. Тардіф і Р. Стернберг вважають, що все різноманіття наукових пояснень творчості можна звести до двох основних: 1. Творчість є окремим психічним процесом, що відбувається в окремій особистості в певний момент часу, тож має розглядатися в особистісному контексті. Цю точку зору підтримують більшість дослідників. 2. Творчість є процесом, що залежить від системи соціальних зв'язків, проблемних сфер, критеріїв оцінки креативних продуктів, тобто має розглядатися в широкому соціальному контексті. Визначаючи особливості творчої діяльності, всі дослідники підкреслювали її спонтанність, неконтрольованість волею і розумом, несвідомий характер, включеність у творчість особливих станів свідомості, незалежність творчої активності від зовнішніх обставин. 4

5 Ефект «безсилля волі» проявляється в домінуванні у творчому процесі несвідомого над свідомістю, в результаті суб'єкт не може керувати потоком образів, довільно формувати образи і контролювати переживання. У цьому ефекті свідомість є лише екраном для відображення несвідомого. Образи виникають спонтанно, вони не узгоджені із задумом творця, певними свідомими його намірами чи свідомо визначеними цілями, у своїй динаміці вони незалежні, за невідомими законами вони витісняють один одного. «Ефект творчої та посттворчої сатурації». Серед особливих станів, які супроводжують творчу діяльність, є стан «посттворчої сатурації». Посттворча сатурація проявляється у відчуженості творця від свого результату. Цим творча діяльність відрізняється від цілеспрямованої діяльності, наприклад трудової діяльності, в якій спостерігається протилежний ефект - «ефект вкладеної діяльності». «Ефект вкладеної діяльності» полягає в тому, що чим більше зусиль затрачає людина на досягнення цілі, виготовлення продукту, тим більшого емоційного значення набуває цей продукт для неї. Ефект творчої сатурації (відсторонення від свого авторства) для особистості є ніби «логічним» завершенням всього ходу творчого процесу при розумінні позаособистістного джерела творчості. Особистість не відчуває особистої заслуги в тому, що виникає творчий продукт, тому що сам процес творчості вона сприймає як нав'язаний їй (пор. висловлювання Моцарта: «Я тут зовсім ні до чого»; висловлювання Байрона, що в нього «вселяється демон», висловлювання Мікеланджело, що його рукою водить Бог). Часто через високу активність несвідомого у творчому процесі його завершення відбувається уві сні або в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Іноді, прагнучи викликати необхідний творчий стан, багато діячів зверталися до пошуку певної стимуляції. «Коли Ромен Роллан писав "Кола Брюньйон", він пив вино, Міллер тримав ноги у холодній воді, Байрон приймав лауданум, Прус нюхав міцні парфуми, Руссо стояв на сонці з непокритою головою; Мільтон та Пушкін любили писати, лежачи на софі чи кушетці. Кавоманами були Бальзак, Бах, 5

6 Шіллер, наркоманами - Едгар По, Джон Леннон і Джим Морісон» (В. М. Дружинін «Психологія творчості», 2005). Дослідники роблять різні акценти на складових творчості. Сутність творчої діяльності визначають як функціонування одного з аспектів інтелекту, як несвідомий процес, як одну зі стадій розв'язання задачі, як асоціативний процес. У контексті теорії особистісних рис виникла модель творчості Гілфорда: для творчості необхідний дивергентний стиль мислення (вперше описаний Гілфордом), що складається з таких властивостей, як швидкість, оригінальність (здатність продукувати незвичні, віддалені асоціації), гнучкість (здатність виявити основні та нові властивості об'єкта і запропонувати нові способи їх використання) та складність (здатність продукувати різноманітні ідеї в нерегламентованій ситуації) (Guilford, 1956). С. Герберт доводив, що звичайних когнітивних процесів, трансформованих певним чином, достатньо для відкриття базових наукових законів, наприклад законів Кеплера. У процесі виконання творчих завдань взаємодіють звичайні психічні процеси (мислення, пам'ять тощо). П. Торранс, як і Дж. Гілфорд, описує креативність у термінах мислення, розуміючи творче мислення як процес відчування труднощів, проблем, пропусків у інформації, відсутніх елементів, перекосу в чомусь, побудову припущень та формулювання гіпотез, що стосуються цих відсутніх елементів, оцінки та тестування догадок, можливості їх перевірки, перегляду і, зрештою, узагальнення результатів. Ф. Баррон вважає, що центральним моментом творчості є процес уяви і символізації, який і слід розглядати як критерій креативності. Ф. Баррон дає визначення креативності «як внутрішнього процесу, що спонтанно продовжується в дії». Дослідник стверджує, що з цієї точки зору відсутність продукту не говорить про відсутність творчості як процесу. Р. Стернберг підкреслює важливість здатності до створення продуктивних метафор. С. 6

7 Медник постулював, що в основі креативності лежить здатність виходити за рамки стереотипних асоціацій і працювати з широким полем асоціацій. Д. Фелдман вважав, що у креативному процесі взаємодіють три компоненти. 1. Рефлективність як основний процес, що відрізняє людину від тварини, дозволяє формувати самосвідомість, самооцінку, за допомогою мови дає змогу планувати, відображати та аналізувати світ. 2. Цілеспрямованість, або інтенціональність, що дозволяє організовувати переживання та суб'єктивний досвід «всередині та зовні організму»; разом з вірою у можливість змін на краще цілеспрямованість допомагає реально змінювати середовище. 3. Володіння засобами трансформації і реорганізації, які пропонуються культурою і зумовлюють індивідуальні відмінності. Процес творчості є специфічним у різних видах діяльності і сферах знань, але незалежно від проблеми, на яку він спрямований, креативний процес включає: 1) зміни структури зовнішньої інформації і внутрішніх уявлень за допомогою формування аналогій і поєднання концептуальних пропусків; 2) постійне переформулювання проблеми; 3) використання наявних знань, спогадів і образів для створення нового, а також використання навичок у новому ключі; 4) використання невербальної моделі мислення; 5) внутрішнє напруження, яке може виникати трьома шляхами: у конфлікті між старим і новим на кожному кроці креативного процесу в самих ідеях, в різних шляхах вирішення або передбачуваних продуктах. Напруження може також виникати між хаосом невизначеності і бажанням перейти на більш високий рівень організації та ефективності всередині самої індивідуальності чи суспільства в цілому. Можливо, різні види на-пруження виникають на різних етапах креативного процесу. 7

8 Ф. Баррон, Д. Гарінгтон, підбиваючи підсумки досліджень у сфері вивчення креативності за десятиліття з 1970 до 1980 року, зробили такі узагальнення: 1. Креативність - це здатність адаптивно реагувати на необхідність нових підходів і продуктів. Ця здатність допомагає також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може бути як свідомим, так і несвідомим. 2. Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця і сили його внутрішньої мотивації. 3. Специфічними властивостями творчого процесу, продукту й особистості є їх оригінальність, валідність, адекватність завдання, спроможність і ще одна здатність, яка може бути названою придатністю (естетичною, екологічною) - оптимальною формою, правильною і оригінальною в даний момент. 4. Креативні продукти можуть бути дуже різні за своєю природою: нове вирішення проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, музичні твори, картини, нові філософські чи релігійні системи, інновації, новий підхід до вирішення соціальних проблем. Творча думка виникає і проходить у своєму становленні дві фази: генеративну і дослідницьку. У генеративній фазі індивід створює уявні структури, що мають властивості, які пізніше приведуть до виникнення відкриття. У дослідницькій фазі попередні уявлення досліджуються та використовуються у творчому процесі. На цьому етапі функціонують такі мислительні процеси: пригадування, асоціації, синтез, трансформація, заміщення по аналогії, категоріальна редукція (уявне приведення об'єкта чи його елементів у простіший стан). Творчість потрібна у вирішенні особистих проблем у повсякденному житті. Творчість існує в межах окремого людського життя і на суспільному рівні, де виявом творчої активності особистості є наукові відкриття, нові напрямки мистецтва, винаходи. У психологічній літературі розрізняють велику і малу креативність (Lі J). М. Боден переформулював це розрізнення в термінах «історичної» і «особистісної» креативності. Мала, або 8

9 особистісна, креативність стосується ситуацій буденного життя -наприклад, винахідливість у приготуванні вишуканої їжі з невеликої кількості продуктів. Велика, або історична, креативність має до діла з такими досягненнями, які вплинули на культуру і суспільство, як-от досягнення Моцарта або Ейнштейна. Найсучаснішими поясненнями творчості виступають так звані багатофакторні моделі, в яких творчість розглядається як результат специфічних процесів. Багатофакторні моделі творчості Модель Фельдгусена (Feldhusen, 1995). Основними детермінантами творчості є три елементи: метакогнітивні навички (уміння вгадувати причини, по-новому використовувати знайомі прийоми і передбачати наслідки деяких дій); база знань та особистісні характеристики (мотивація, установки, цінності, стилі) (Feldhusen, 1995). Суттєвими рисами для творчості Фельдгусен вважає високі рівні енергії, незалежність, позитивну Я- концепцію, вміння підмічати деталі та стійкі закономірності. Модель Вудмена та Шонфельда (Woodmen, Shoenfeldt, 1989). У цій моделі творчість розглядається як результат взаємодії пов'язаних між собою п'яти компонентів: - умови життя в минулому (порядок народження, рання соціалізація); - особистісні змінні, серед яких розрізняють особистісні риси (локус контролю, догматизм, автономність), когнітивні стилі (дивергентне мислення, перцептивна відкритість) і особистісні чинники (цінності, наміри); - ситуативні змінні, такі як периферичні фізичні та культурні чинники, та чинники, що мають безпосередній вплив, - ролі, організаційні чинники винагороди і покарання; - творча поведінка в різних формах; наслідки (невизнання справжніх креативних результатів або незаслужене визнання). - наслідки (невизнання справжніх креативних результатів або заслужене визнання) 9

10 Модель Айзенка (Eysenck, 1993). Айзенк вважав, що творчі досягнення визначаються трьома видами змінних: - когнітивні чинники (інтелектуальні здібності, знання, технічні вміння, особливі таланти), - чинники оточення (політико-релігійні, культурні, соціальноекономічні, освітні - особистісні змінні (внутрішня мотивація, впевненість у собі, нонконформізм і креативність). Айзенк вважав, що у креативному процесі, як і в психотичному, проявляється така особливість мислення, як залучення багатства асоціацій алюзій. «Креативність можна виміряти безпосередньо як рису, однак отримані таким чином оцінки лише незначно корелюють з оцінками творчих досягнень; креативність є необхідною, але не достатньою умовою творчих досягнень. Вона взаємодіє, можливо, мультиплікативно, з іншими змінним такими як інтелект, мотивація й особистісні параметри. Ознаками креативності є певні когнітивні стилі (мислення із залученням багатства асоціацій та алюзій, вільний плин думок), використання яких сприяє шви кості та оригінальності мислення. Когнітивний стиль такого типу тісно пов'язаний із психотизмом, внаслідок чого існує багато зв'язків між психозами та креативністю. Психоз як такий, звичайно, радше перешкоджає творчим досягненням, хоча він і пов'язаний з такою рисою, як "креативність"; психоз відіграє негативну роль у складному взаємозв'язку чинників, якими зумовлені творчі досягнення. Психотизм прямо пов'язаний як з рисою "креативність", так і з творчими досягненнями, причому спільною ланкою є асоціативний характер мислення» (Eysenck, 1994). Всі чинники (КОГНІТИВНІ, оточення, особистісні риси) діють мультиплікативно, або синергетично, в результаті чого стають можливі творчі досягнення. Айзенк також продемонстрував, що існують відмінності в законах розподілу творчих здібностей (креативності як рис творчих досягнень (Eysenck, 1993). Оцінки креативності як риси в результаті тестування дивергентного мислення підпорядковуються закону нормального 10

11 розподілу (закону Гауса). Оцінки креативності як творчих досягнень розподіляються за законом Прайса (Ргісе, 1963). Крива розподілу Прайса має асиметричну J-подібну форму. Такий вигляд розподілу о: чає, що більша частина творчих досягнень у будь-якій сфері є результатом діяльності невеликої кількості людей. Модель Амабайл (Аmabile, 1983). Ця модель творчості аналогічна моделі Айзенка. У ній дослідниця синтезувала результати досліджень творчого процесу. Амабайл стверджує, що під креативністю слід розуміти поведінку, яка зумовлена констеляцією особистісних характеристик, когнітивних здібностей і умов соціального середовища. У контексті моделі Айзенка й Амабайл риса «креативність» розуміється як один із важливих Когнітивних аспектів креативної поведінки. Теорія творчості Я. О. Пономарьова Критерієм творчої діяльності є перехід від одного рівня психічної діяльності до іншого. Потреба в новому знанні утворюється на вищому свідомо-раціональному рівні творчої діяльності, а засоби задоволення цієї потреби формуються на низьких структурних рівнях. Процеси нижчого рівня включаються в процеси вищого рівня, що зумовлює виникнення нового способу взаємодії людини зі світом і виникнення нового знання. Творчий продукт породжується інтуїцією і принципово не може бути отриманий на основі логічного висновку. Головною умовою вирішення творчих завдань, на думку Я. О. Пономарьова, є здатність до мислених дій («дій у думках»). Здатність до творчості пов'язана з двома особистісними властивостями - пізнавальною мотивацією і чутливістю особистості до побічних утворень (думок, образів, почуттів, зовнішніх продуктів), які виникають у процесі мислення. Творчий процес включає такі етапи: підхід до проблеми (активною є свідомість), етап вирішення (активним є несвідоме), відбір та перевірка рішення (активною є свідомість). Творча особистість та її риси Особистість - головна сила творчої діяльності (Amabile, 1983, Еуsenck, 1993). Сучасні дослідники творчості вважають, що особистісні чинники є 11

12 визначальними (дуже важливими) у досягненні творчих результатів. На думку Айзенка, риса «креативність» пов'язана із творчими досягненнями через особистість, тому що саме особистість є механізмом реалізації творчих здібностей у творчій діяльності. Творча, або креативна, особистість відзначається перш за все такими особливостями, як здатність бачити проблеми, готовність відкласти знайдене рішення та шукати нове, толерантність до невизначеності, прагнення до оригінальності, інформованість та достатньо високий рівень базових знань, працьовитість, самокритичність і низький рівень соціального конформізму. Творчість - це своєрідна особистісна самодетермінація, оскільки у процесі творчості особистість сама ініціює для себе цілі і критерії досягнення. Творча особистість - це особистість, у якої поєднується внутрішня потреба творити із розумінням суті справи, знаннями та вміннями, відповідною обдарованістю. Творчі здібності включають: 1) специфічній вид пізнання з використанням ускладненого наслідування і здатності кардинально міняти мислительну установку під вирішення проблем; 2) володіння евристиками, що приводять до виникнення нових ідей. наприклад використання контрінтуїтивного підходу; 3) стиль роботи, що характеризується здатністю концентрації уваги, умінням відкладати проблеми вбік і високою мірою енергійності. Інтелект і творчість. Творчі люди зазвичай відзначаються високим інтелектом. Прямої залежності між рівнем креативності і коефіцієнтом інтелектуальності не має. Скоріше, інтелект та креативність є незалежними здатностями. Теорія інтелектуального порогу Торренса: якщо IQ нижчий за , інтелект і креативність утворюють єдиний фактор; якщо IQ вищий за 120, творчі здібності є незалежною змінною. Теорія може бути сформульована 12

13 так: немає творчих людей з низьким інтелектом, однак є інтелектуали з низькою креативністю. Підхід Айзенка. Високий рівень інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей (і навпаки), а якогось особливого творчого процесу не існує. Підхід Айзенка поділяють більшість фахівців у психології інтелекту. Як визначили дослідники, для реалізації творчого потенціалу необхідним є «пороговий рівень інтелекту», а саме - коефіцієнт інтелекту 120. Нижче від цього порогу творчі здібності не можуть бути реалізовані, однак характерно, що зростання рівня інтелекту вище від порогового значення нічого не додає до творчих можливостей людини. Деякі люди відзначаються високим або надзвичайно високим інтелектом, однак їхні творчі досягнення можуть бути мінімальними. Бути інтелектуалом і бути творцем не одне і те саме. Інтелектуальна обдарованість розглядається як необхідна, але не достатня умова творчої активності. Найважливішими компонентами інтелектуальної обдарованості, необхідної для творчої діяльності, вважають чутливість до проблем, незалежність у невизначених та складних ситуаціях. Творчі люди здатні продукувати велику кількість ідей, схильні до широких узагальнень, можуть приймати рішення в умовах неповної інформації, відзначаються особливою «інтелектуальною безстрашністю» (можуть висловлювати певні ідеї навіть тоді, коли немає абсолютних доказів їхньої правильності). Через особливості свого інтелекту творчі люди відзначаються почуттям гумору, вони цінують гумор і надзвичайно чутливі до комічного. Почуття гумору пов'язане з особливою розкутістю, свободою мислення, легкістю асоціювання. Творчі особистості почуваються комфортно у складних невизначених ситуаціях, вони, на відміну від загалу, не поспішають виносити категоричні оцінки, уникають стереотипних суджень, відзначаються здатністю оперувати нечітко визначеними поняттями. Процес творчого мислення вимагає особистої мужності, інакше особистість може зупинитись на півдорозі до справжнього творчого результату. Щоб завершити свою діяльність, творча особистість має не 13

14 спасувати перед більшістю, щоб захистити свої ідеї, тверезо оцінювати реальність, робити висновки і не боятись своїх результатів, які можуть бути несподіваними, незвичними та парадоксальними. Крім зіткнення з негативними реакціями соціального оточення, творчій особистості доводиться переживати власну активність, особливі стани свідомості, психічне напруження, яке супроводжується порушеннями психічної регуляції і поведінки. Результати Каліфорнійського лонгітюдного дослідження. Дослідження розпочали 1921 року. Психологи відібрали з 95 середніх шкіл Каліфорнії 1528 хлопчиків і дівчаток віком 8-12 років з IQ 135 балів (за тестом Стенфорда-Біне). Відібрана група становила 1 % всієї вибірки. Контрольна вибірка була сформована з учнів тих самих шкіл. У ході дослідження проводилися три зрізи для вимірювання IQ ( , , ). Остання перевірка була проведена 1981 року (через 60 років від початку дослідження). Під час останньої перевірки вивчались досягнення учасників дослідження з IQ в межах і вище 185. Досліджувані діти з високим інтелектом відзначались раннім розвитком (рано почали ходити, говорити, читати, писати і т. ін.). Всі інтелектуальні діти успішно закінчили школу, дві третини з них отримали університетську освіту, 200 осіб стали докторами наук. Інтелектуально обдаровані діти випереджали однолітків у рівні розвитку в середньому на два шкільні класи. Чоловіки з IQ вищим за 135 балів (800 осіб) до 50 років опублікували 67 книг (21 художній твір, 46 наукових монографій), отримали 150 патентів на винаходи, 78 осіб стали докторами філософії, 48 - докторами медицини. Прізвища 47 чоловіків увійшли в довідник «Кращі люди Америки за 1949 рік». Ці показники перевищили дані контрольної вибірки у 30 разів. Творчі досягнення інтелектуально обдарованих дітей були незначні. Жоден ранній інтелектуал не проявив себе як виключно талановитий творець у науці, літературі чи мистецтві. Жоден з них не зробив суттєвого внеску в розвиток світової культури. 14

15 Дані дослідження показують, що 1950 року у членів досліджуваної групи дохід був у 4 рази вищим, ніж середній дохід у США на душу населення. Практично всі досліджувані досягай високого соціального статусу. Таким чином, дані цього вражаючого дослідження показують, що інтелект є важливим чинником успішної соціальної адаптації в умовах демократичного суспільства, однак роль інтелекту в творчих досягненнях в цьому дослідженні не була з'ясована. Дослідження Льюїса Термена (1926) року Термен проаналізував біографії 282 західноєвропейських знаменитостей і спробував оцінити їхній IQ на основі досягнень у віці від 17 до 26 років, а також на основі даних оцінки їхнього інтелекту в дитинстві за шкалою Стенфорда-Біне. Термен оцінював не лише інтелектуальні, а й творчі досягнення. У результаті порівняння вікових показників набуття знань і навичок знаменитих осіб з вибіркою звичайних дітей виявилось, що IQ знаменитостей був 158,9, що значно вище від середнього. Термен зробив висновок, що талановиті люди ще в дитинстві можуть бути віднесені до категорії високо обдарованих за даними інтелектуального тестування. Мотивація творчої особистості У мотивації творчої діяльності проявляється перш за все її незалежність від зовнішніх причин, проявами якої є несподіваність, спонтанність творчої активності та її результатів. Потреба у творчій діяльності виникає в тих умовах, коли вона небажана або неможлива. Особистість характеризується налаштованістю на певний вид творчої діяльності. Особистісна налаштованість, або висока готовність до творчої діяльності, часто сприймається як відчуття вимушеності діяльності, як виконання сильного наказу, певне зовнішнє приневолення до творчості. Творчі особистості вказують на якесь таємниче джерело творчості: поезію диктують музи. Як варіант - таємничий демон Кіплініга «Мій демон був зі мною, коли я писав "Книгу джунглів"... О, який же я був акуратний рухаючись, я робив все, щоб він не пішов... Коли ваш демон бере на себе 15

16 відповідальність за те, що робите, то не треба включати власну свідомість. Пливіть за течією, слухайте і виконуйте». Приклади такої особливої (позаособистісної) детермінованості творчості наводить В. М. Дружинін у своїй статті (2005): Августин: «Я не сам думаю, а мої думки думають за мене». Альфред де Віньї: «Я свою книгу не роблю, а вона сама робиться. Вона зріє і росте в моїй голові, як великий плід». Віктор Гюго: «Бог диктував, а я писав». Мікеланджело: «Якщо мій важкий молот надає твердим скалам то одного, то іншого вигляду, то його приводить в рух не рука, яка його тримає, спрямовує та керує ним: він діє під впливом по сторонньої сили». Таємничі джерела творчості - це не що інше, як переживання творчої обдарованості і стану високої готовності до творчої діяльності. Становлення творчої особистості безпосередньо зумовлене розвитком І певних задатків та нових якостей, але на певній сприятливій основі. Творча особистісна обдарованість є специфічною: одна особа спрямована на І творчість у малярстві, інша - у винахідництві. Творча особистість відрізняється перш за все тим особливим обдаруванням, тим талантом, що дозволяє їй створювати в обраній діяльності щось особливе, неповторне, що значно відрізняється від звичних і відомих речей. У творчій особистості поєднуються унікальна обдарованість і повна унікальна особлива самовіддача у праці. «Кожний талановитий твір передбачає повноту самовіддачі художника. Ми не завжди усвідомлюємо це, але завжди відчуваємо» (Фазіль Іскандер, «Моцарт і Сальєрі»). Одним із найбільш впливових наукових підходів до проблеми творчості завжди був психоаналіз, який наголошував на тому, що творчість народжується із психічного напруження між усвідомленою реальністю і неусвідомленими мотивами особистості. Як джерело мотивації творчої діяльності психоаналіз розглядає неусвідомлені бажання, які стосуються передусім влади, багатства, слави та любові. Психоаналітики змогли знайти підтвердження своїм ідеям у творчості багатьох видатних осіб, але сучасні дослідження показують важливість для творчості як первинних психічних 16

17 процесів, так і вторинних, перш за все уважної свідомої переробки інформації. У той же час сучасна психологія має в розпорядженні переконливі докази щодо того, що неусвідомлені конфлікти особистості негативно впливають на творчість і приводять до фіксованих повторюваних думок. Як вважає К. Мартіндейл, креативним особистостям притаманна своєрідність мотивації: внутрішня мотивація у них переважає над зовнішньою, творчі люди відзначаються широким колом інтересів; відкриті до нового досвіду і надають перевагу новизні. У концепції Адлера креативність - це свобода у виборі між альтернативними життєвими стилями і фінальними цілями. Цілі особистості можуть виникати як ініційовані культурними умовами, але зрештою особиста мета виникає як результат креативної сили індивідуальності. У створенні цілей і проявляє себе самодетермінація і унікальність індивідуальності (здатність особистості до творчості). Мотивація до творчої діяльності - це тенденція, що певної мірою залежить від оточення, соціальної підтримки. Творча мотивація тісно пов'язана з мотивацією досягнень, прагненням до порядку. Слід принципово розрізняти творчу особистість і творче мислення. Головну роль у творчості відіграють саме особисті чинники: риси, мотивація, цінності, а не особливості мислення. Такої точки зору дотримувались класики персонології Альфред Адлер, Абрахам Маслоу, Раймонд Кеттел та Гордон Оллпорт. Дж. Гілфорд почав одним із перших визначати відмінності між творчими і нетворчими особистостями (Guilford J.P.). Ця лінія досліджень була підтримана багатьма психологами (F. Ваггоn, D. Dutta Roy, G. А. Gelade, D.W. MacKinnon). Мартіндейл висловив думку, що креативність (здатність до творчості) є узагальненою рисою особистості, а не сукупністю пов'язаних між собою особистісних рис особистості, а також, що креативність не є когнітивним навиком (С. Martindale). Більшість дослідників вважають за потрібно виділити певну сукупність рис, властивих творчим людям. Як дослідження, так і досвід свідчать, що креативна особистість 17

18 винахідлива та ініціативна, глибоко залучається в діяльність, має широке коло інтересів, не відчуває дискомфорту в ситуаціях невизначеності, стійка при невдачах, відчуває гордість за свої досягнення. Творчих людей характеризують особливі риси особистості: самостійність суджень, впевненість у собі, здатність бачити в труднощах цінність, естетична орієнтація, здатність ризикувати. За Маслоу, такі риси, як самовпевненість, сміливість, свобода, наполегливість, самоповага, сприяють самореалізації особистісного потенціалу, тож очевидно, що самоактуалізація та творчість у чомусь пов'язані. Для творчих людей також властиві: самодисципліна в роботі, здатність відкласти задоволення, персеверативність у ситуаціях фрустрації, терпимість до невизначених ситуацій, висока міра відокремленості і особистої автономії, відсутність стереотипів статевих ролей, інтернальний локус контролю, схильність до ризику, високий рівень самоініціації, прагнення виконувати завдання якнайкраще (Т. Амабайл, М. Коллінз). На думку Раймонда Кеттела, найбільш достовірно визначеними рисами особистості творчих людей в мистецтві і науці є шизотимія, радикалізм, домінування, інтроверсія. Психологічний портрет творчої особистості: творчим особистостям притаманна суперечливість - поєднання взаємовиключних психологічних рис. Творчі особи відзначаються великою фізичною енергією, але часто вони також є бездіяльними, довго перебувають у стані спокою, відпочинку. Вони водночас суворі і наївні. У них поєднуються пустотливість і дисциплінованість, відповідальність і безвідповідальність. У творчих людей сплутані уявлення, фантазії і почуття реальності, переживання реальності та фантазії у них іноді чергуються, взаємно переходять одне в одне. Творчі люди проявляють особливості як екстравертів, так і інтровертів. Творчі люди скромні й горді одночасно. 18

19 Вони не вважають за потрібне дотримуватись статево-рольових стереотипів. Творчі люди проявляють одночасно як бунтарський дух, так і консерватизм. Багато хто з творчих людей демонструють величезну пристрасть у своїй роботі. Творчі люди високою мірою об'єктивні в оцінці своєї праці. Творчі люди відкриті і чутливі, тому їм часто доводиться страждати, переживати біль. Але вони також люблять переживати і цінують задоволення. Юнґ стверджував, що творчі люди на відміну від звичайних не бояться виявляти в поведінці суперечливість своєї особистості, в той час як звичайні люди, збентежені своїми прагненнями, витісняють їх. Дослідник творчості А. Лук висловив припущення, що суперечливість особистості сильніше проявляється в осіб з більшим творчим потенціалом. Серед ознак творчої особистості вказують на такі, як імпульсивність, незалежність суджень і оцінок, схильність до ризику, невимушеність і внутрішня свобода, впевненість у собі та почуття власної гідності без прагнення підкреслити свою неординарність, особливість, життєлюбність, широке коло інтересів, чутливість та допитливість. Креативність корелює з іншими рисами особистості. Мак-Кіннон з'ясував, що високо креативні архітектори відзначалися слабкою соціалізацією, різноманітністю психологічних рис, комплексністю і незалежністю. Архітектори із середнім рівнем креативності відзначались високим нейротизмом. У найменш креативних архітекторів нейротизм був нижчим, ніж в інших групах. Цікаво, що найменш креативні архітектори були добре соціалізовані, пристосовані до суспільних та професійних норм. Схожі дані були отримані іншими психологами. Ж. Желад встановив, що креативні дизайнери і творці реклами характеризуються вищим нейротизмом, ніж спеціалісти у тих самих галузях, що не були творчими особистостями. 19

20 Ж. Желад виявив, що «творчі професіонали» у сфері комерції більш нейротичні (особливо за показниками гнівливості, депресії, соромливості, імпульсивності та вразливості), більш екстравертовані (за рівнем контактності та прагнення до гострих відчуттів), більш відкриті до нового досвіду (особливо за оцінками уяви, почуття прекрасного та емоційності) і менш добросовісні (в плані загальної компетентності, потреби в порядку, самодисципліни та обережності), ніж представники нетворчих професій (Gelade, 1997). Т-особистість. Окремі дослідники намагались побудувати типологію творчих особистостей. Наприклад, Ф. Фарлі виділяє особливий тип - Т- особистість. Т-особистість є шукачем збудження. Люди з такою особистістю можуть досягати високого рівня креативності, однак можуть проявити і кримінальну поведінку. Творчі риси та творчі здібності не пов'язані між собою. Наприклад, Мак- Крей встановив, що оцінки дивергентного мислення (показник творчого мислення) пов'язані з оцінками відкритості до нового досвіду (за даними самозвітів та оцінок інших людей), однак не пов'язані з оцінками екстраверсії, нейротизму, поступливості. Втім, Мак-Крей зазначив, що визнання когось креативною особистістю залежить від багатьох рис, хоча людину, яка відзначається творчими здібностями, не завжди вважають творчою особистістю. «Людину, яка характеризується творчими здібностями, далеко не завжди вважають креативною особистістю, і визнання креативності може залежати від різних особистісних рис. Добросовісні люди частіше за інших доводять до кінця свої творчі проекти, екстраверти більш охоче демонструють їх, добре адаптовані люди менше відволікаються від творчої роботи на вирішення особистих проблем... розумні екстраверти ведуть інтелектуальні розмови, а розумні інтроверти читають серйозні казки; добросовісні люди використовують свої інтелектуальні таланти, а мрійники не користуються ними. Відкритість до нового досвіду і здатність до дивергентного мислення можуть також взаємодіяти між собою, вони є необхідними умовами 20

21 креативності, причому перша риса відображає схильність до оригінальності мислення, а друга забезпечує здатність до нього» (МсСгае, 1987). У процесі вивчення творчих людей з'ясовуються інколи несподівані риси, яким важко дати певні пояснення. Було встановлено, що у творчо обдарованих студентів батьки часто грали на музичних інструментах та читали науково-популярну літературу, а самі студенти (фізики та біологи) в дитинстві не могли налагодити хороші стосунки зі своїми однолітками і дружили з дітьми, що були молодші або старші за них. Предиктори креативності. Певні особистісні риси є значимими чинниками, які необхідно враховувати у поясненні та прогнозуванні креативності. Особистісними рисами може бути зумовлено від четвертої частини до третини дисперсії в індивідуальних проявах креативності. Прогностичними особистісними рисами для творчості є екстраверсія та психотизм. Особи з високим рівнем психотизму в дослідженнях демонструють більшу вербальну креативність і гнучкість. Екстраверти порівняно з інтровертами проявили більшу оригінальність, швидкість та гнучкість вербального мислення (Aguilar-Alonso, 1987). До прогностичних ознак творчості відносять такі чинники розвитку, як низький емоційний рівень відносин між дитиною і батьками, заохочення батьками автономності дитини, інтелектуальна стимуляція від батьків та навчання у досвідченого майстра (Mansfield, Вuss, 1981). Наявність таких рис, як відкритість до нового досвіду, психотизм, є необхідною, однак не достатньою умовою креативності. Для повної реалізації творчого потенціалу особистості потрібне певне поєднання інших когнітивних та ситуативних чинників. Творчість та проблема психічного здоров'я. Під час вивчення креативних людей часто порушувалося питання про те, чи не зумовлена креативність психічним нездоров'ям особистості. Напевне, Арістотель був одним з перших, хто вказував на зв'язок творчої особистості з психічною хворобою. Дослідження, проведені за останні 30 років, дозволяють дійти висновку, що існує зв'язок між креативністю та психопатологією. На думку 21

22 деяких дослідників, цей зв'язок надзвичайно тісний, оскільки майже у всіх творчих геніїв можна знайти особистісні відхилення від норми або ті чи інші ознаки психопатології (особливо психозів). Айзенк вказував, що гострота питання про те, чи властиві творчим людям ознаки психозу, була б значно ослаблена, якби дослідники погодилися, що психіатричні відхилення від норми не є лише категоріальними поняттями, що не піддаються кількісній оцінці. Під патологією, на думку Айзенка, слід розуміти «розростання» (гіпертрофію) певних особистісних рис, тож відповідно психоз відповідає крайньому полюсу шкали психотизму (гіпотетичної диспозиційної особистісної риси, яка може набувати значення в континуумі від нормального до психотичного). Для опису психотизму використовуються такі характеристики, як креативність, а також беземоційна та асоціальна поведінка, холодність, егоцентричність, імпульсивність, відсутність емпатії та ригідність. Гіпотези дослідників про механізми функціонування творчих особистостей Гіпотези Айзенка Гіпотеза 1. Існує зв'язок між психозом та креативністю. Гіпотеза 2. У креативних людей рівень психотичних особистісних характеристик вищий, ніж у середніх нормальних людей, і за відсутності адекватного контролю або у стресовій ситуації у таких людей може розвинутися психоз (Eysenck, 1993). Гіпотеза 3. Психотизм є параметром, який включає чинники, що зумовлюють можливість виникнення психічних захворювань, тож психотизм є значимим особистісним чинником, синергетична взаємодія якого з рисою «креативність» (оригінальність) за сприятливих зовнішніх умов може привести до реальних творчих досягнень. Дослідження показують, що гіпотези Айзенка небезпідставні: рівень психотизму корелює з оцінками риси «креативність» (Woody, Claridge, 1977, Rawlihgs,1985), а також з рівнем творчих досягнень (Rushton, 1990). 22

23 Гіпотеза Айзенка про розширене коло асоціацій креативів та психотиків. Творчі люди і психотики користуються одними і тими самими схемами обробки інформації. При шизофренії виникає когнітивний дефіцит, який полягає в порушенні механізмів селективності уваги, через що хворі на шизофренію не здатні відсіювати нерелевантну інформацію, і вона надходить у свідомість (модель когнітивного дефіциту при шизофренії) (Hemsley, 1991). У результаті у свідомості шизофреніка переплетені багато непов'язаних одна з одною ідей, завдяки чому відбувається, за визначенням Айзенка, «розширення асоціативного горизонту» (Eysenck, 1993). Дослідження свідчать, що Айзенк мав рацію: отримано значну кількість даних, що шизофреніки і нормальні люди з високими оцінками за шкалою психотизму відзначаються «широким асоціативним горизонтом» (асоціації обох груп незвичайні і значно відрізняються від асоціацій людей з нормальними та низькими оцінками психотизму» (Міllеr, Сhарmаn, 1983). Гіпотеза Медник. Творчість є асоціативним процесом. Високо креативні люди порівняно з низькокреативними відзначаються невеликою кількістю сильних стереотипних асоціативних реакцій на запропоновані стимули (Меdniсk, 1962). Гіпотеза Воллаха. Найбільш важливим компонентом творчості є генерування асоціацій, в основі якого лежить процес розпорошеної уваги Wallach, 1970). Креативні люди здатні звернути увагу на багато аспектів стимулу, тому у них виникає багато різноманітних асоціацій. Як гіпотеза Медник, так і гіпотеза Воллаха мають багато спільного з гіпотезою «широкого асоціативного горизонту» Айзенка. Гіпотеза Мартіндейла. У креативних людей високий рівень активації у стані спокою, і вони надмірно чутливі до стимулів. Разом з тим у мил низький рівень гальмування, тому при посиленні стимуляції у них відбувається зниження рівня збудження, що сприяє креативній діяльності. Гіпотези, спрямовані на визначення процесу творчості, багато в чом) аналогічні теоретичним уявленням про природу шизофренії: генерування 23

24 асоціацій як природа творчого процесу і концепція «широкого асоціативного горизонту» при шизофренії, сприяння креативній діяльності зниженого рівня збудження і перепади настрою (швидке підвищення і зниженні рівня збудження) при шизофренії. Доказами того, що такі теоретичні уявлення справедливі, є результати досліджень. Мак-Кіннон, дослідивши групу архітекторів, встановив кореляцію (r = 0,50) між оцінками креативності й оцінками незвичайності асоціацій (МасКіnnоn, 1962). Ґау отримав дані, що результати двох тестів на словесні асоціації (звичайний тест на словесні асоціації і на список наукових термінів) корелюють з оцінками креативності (Gоugh, 1976). Результати дослідження креативних особистостей Ф. Поста. Ф. Пост вивчав біографії відомих креативних особистостей. Мета його дослідження полягала в тому, щоб визначити, наскільки поширені психічні відхилення у відомих творчих людей. Ним були вивчені дані про 291 особу (48 художників, 50 філологів і мислителів, 45 вчених, 46 державних діячів і національних лідерів, 52 композитори, 50 драматургів і романістів). Оскільки видатних жінок було небагато, їх виключили з подальшого аналізу, хоча кожна з них мала серйозні психологічні і психіатричні проблеми. З усієї вибірки 5 осіб закінчили життя самогубством, а 22 намагалися це зробити. Найменше психіатричних проблем було відзначено у групі вчених. Романісти і драматурги мали сімейні історії, пов'язані зі спадковими хворобами. Депресивні стани трапилися у письменників. Психосексуальні проблеми мали місце у біографіях письменників, артистів та інтелектуалів. Алкоголізм був проблемою для письменників, артистів та композиторів, менше - політиків та інтелектуалів і взагалі як проблема був відсутнім у групі вчених. Дослідження креативних особистостей А. Людвіга. У дослідженні А. Людвіга вивчався зв'язок між психічними захворюваннями та рівнем досягнень осіб, що жили в XX столітті та досягли виключно високих результатів в мистецтві, науці, бізнесі, воєнній справі, громадській 24

25 діяльності. Як джерело даних дослідник використовував Американську та Британську енциклопедії. А. Людвіг виділив групу з 1000 осіб, розбив їх на чотири підгрупи за рівнем досягнень і порівняв між собою крайні. Було встановлено, що на статистично значимому рівні представники вищої творчої еліти страждали на хронічні хвороби і мали психічні відхилення, як-от депресія, алкоголізм, труднощі адаптації, соматичні проблеми. Були зібрані свідчення, що люди в цій групі проходили відповідні курси лікування. Вивчаючи творчих людей, Айзенк спирався на психометричні методи і показав, що за високого рівня психотизму особистість демонструє одночасно високий рівень креативності та агресивність, холодність, егоцентричність, імпульсивність, асоціальність, недружність, впертість, грубість. Ці та інші дані дали підстави говорити про так звану холодність творчих людей. Певні риси ускладнюють стосунки творчої особистості з оточенням. Для оточення не завжди зрозумілими є заперечення загальновизнаного, протидія соціальним нормам, звичним способам діяльності, які властиві творчим людям. Американські психологи стверджують, що творчі люди взагалі погано вписуються в колектив, тому що вони часто недисципліновані, анархічні, іноді поводяться безвідповідально, мрійливі, дивакуваті, можуть справляти враження ледарів та навіть людей, що несповна розуму. Американський психолог К. Тейлор в результаті багаторічних досліджень творчих дітей дійшов висновку, що, на думку оточення, вони занадто незалежні в судженнях, не проявляють поваги до авторитетів, ігнорують умовності, у них надзвичайно розвинуте почуття гумору і вміння знайти смішне в незвичайних ситуаціях, вони дуже емоційні й темпераментні, не визнають необхідності порядку та ігнорують організацію роботи. Водночас уявлення про те, що творчість поєднується з психопатологічними рисами, не можна вважати беззаперечним. Багато психологів вважають, що поняття «творча особистість» та «психологічно нормальна особа» рівнозначні. Деякі психологи підкреслюють, що саме реалізація творчого потенціалу, оскільки творчі задатки властиві кожній 25

26 людині, забезпечує психічне здоров'я. Гуманістичні психологи переконують, що творчі люди відзначаються соціальною й емоційною зрілістю, високою адаптивністю, врівноваженістю, оптимізмом. Томас Самойнтон провів аналіз і виявив, що серед геніїв кількість психічно хворих людей, як і серед звичайних людей, становить один і той самий відсоток - 10 %. Творчість та самоактуалізація. Самоактуалізована особистість орієнтується на розвиток свого потенціалу, вона підпорядковує своє існування досягненню стану цілісності, інтегрованості, спонтанності, гумору, відкритості досвіду. Самоактуалізація як визначення та випробування своїх можливостей не завжди по суті процесу є творчістю, хоча для самоактуалізації необхідні певні творчі ініціації та досягнення. У самоактуалізації творчість є засобом, що обслуговує процес. Самоактуалізуючись як особистість, людина може високопрофесійно реалізувати різні види діяльності на досить високому рівні творчості. Разом з тим існує принципова відмінність між самоактуалізацією та творчістю як способом утвердження особистісного існування. Самоактуалізована людина не буде відволікатися на діяльність, орієнтовану на досягнення мети, що не має особистісного актуалізаційного значення - неважливої для себе самої як особистості. Творча особистість може досягати далеких від творчості та самоактуалізації цілей заради перспектив своєї творчої діяльності, вона може залучатись у діяльність, потрібну з якихось важливих для неї причин, як, наприклад, участь творчих людей у бізнесі, в органах влади, для пояснення своїх цілей іншим людям і т. п. Творчість може бути абсолютно не актуалізуючою особистісною діяльністю, а орієнтуватися на досягнення, суспільне визнання. Проблема актуалізованості, її міри, змісту є особистою проблемою, так би мовити само актуалізація - це внутрішнє самовизнання своєї особистості. Самоактуалізація необхідна людині, щоб відкрити свої можливості. Творчість потрібна для самоактуалізації, як і для будь-якого іншого 26